9 право

Основи

УДК [340(477):37.016](075.3)

С51

Рекомендовано Міністерством освіти і науки України (наказ Міністерства освіти і науки України від 20.03.2017 № 417)

Видано за рахунок державних коштів. Продаж заборонено

Експерти, які здійснили експертизу підручника під час проведення конкурсного відбору проектів підручників для 9 класу загальноосвітніх навчальних закладів і зробили висновок про доцільність надання підручнику грифа «Рекомендовано Міністерством освіти і науки України»: О. Є. Яремчук, методист методкабінету відділу освіти Радехівської РДА Закарпатської області; Т. В. Жалій, доцент кафедри правознавства, докторант Полтавського національного педагогічного університету імені В. Г. Короленка, кандидат історичних наук

Святокум О. Є.

С51 Основи правознавства для загальноосвітніх навчальних закладів з поглибленим вивченням основ правознавства : підруч. для 9 класу загальноосвіт. навч. закладів / О. Є. Святокум, І. О. Святокум. Харків : Вид-во «Ранок», 2017. — 192 с. : іл. ISBN 978-617-09-3373-7. УДК [340(477):37.016](075.3)

interactive.ranok.com.ua

ISBN 978-617-09-3373-7

го оточення. Навіть невеликий життєвий досвід, напевно, дозволив вам переконатися, що цивілізована людина у відносинах

галузей права України, які є найбільш важливими для

Хочеться вірити, що він допоможе вам не тільки на уроках

ства та під час виконання домашніх завдань,

й при вирішенні численних життєвих ситуацій, адже право — це дуже важливий регулятор суспільних

ВСТУП

Право і закони в житті людини

ПРИГАДАЙТЕ! 1. Де виникли перші в історії людства держави? 2. Які правові пам’ятки є найдавнішими?

1. Як  і чому в людському суспільстві з’явилися право і закони

Розвиток людського суспільства нерозривно

пов’язаний зі становленням правових норм.

З ускладненням відносин між людьми вини­

кала потреба й у більш складних та детальних

законах, які б регулювали людську поведінку. Однією з найдавніших збірок законів, що

збереглися до нашого часу, стали закони Хам-

мурапі, створені у Вавилоні у XVIII ст. до н. е.

Цей документ містив норми як кримінально­

го права (тобто встановлював покарання за

злочини), так і цивільного права, регулюючи

майнові відносини жителів Вавилону.

У II ст. до н. е. — II ст. н. е. в Індії були створені закони Ману. Поряд із суто релігій­

ними нормами індуїзму цей документ містив

правила здійснення правосуддя, набуття влас­

ності, поради щодо управління державою.

Закони Давньої Греції не збереглися до нашого часу, і ми їх знаємо лише із праць антич­

них істориків та філософів. Так, в Афінах

першими відомими законами стали закони

Драконта (VII ст. до н. е.), що відрізнялися

надзвичайною суворістю: навіть за незначні злочини встановлювалася смертна кара. Звід­

си й походить вираз «драконівські закони».

Пізніше, наприкінці VII — на початку VI ст.

до н. е. їх змінили закони Солона. Вони впорядкували державний устрій Афін, ставши основою для подальшого формування демократичного устрою.

ана Звід цивільного права, який об’єднав та впорядкував напрацювання римських юристів у всіх сферах права (приватне, публічне), правові акти імператорів, у тому числі акти самого Юстиніана (частина Зводу відома як Кодекс Юстиніана). Саме із цим документом був пов’язаний початок поширення римського права в Західній Європі. Із падінням Західної Римської імперії та утворенням нових держав германських племен у Європі почали з’являтися «варварські правди». Найвідомішою є Салічна правда, яка діяла в Королівстві франків. Джерелами правд варварських племен було звичаєве право германців. Вони регулювали передусім судове вирішення спорів, як майнових, так і з приводу скоєних злочинів (наприклад завдання тілесних ушкоджень, убивства). Схожою за змістом на «варварські правди» є й перша важлива пам’ятка права на українських землях Руська правда, укладена за часів правління

нормою життя наступного. (А. Лінкольн)

ƒ Право не повинне так регулювати життя, щоб людина втратила свободу дій. Право за своєю суттю має давати орієнтири, але напрямок людина обирає сама.

А далі діє принцип: дозволено все, що не заборонено. У нас є суд, свобода сторін, які можуть домовитися тим або іншим чином. Неможливо (та й не потрібно) закріплювати в законі всі можливі варіанти

поведінки людини. (А. Сулейманова)

Успішність людини в сучасному світі значною

мірою визначається тим, як побудовані її від­

носини з найближчим оточенням, громадою, дер­

сутність і структура системи права, галузі права, правовідносини, правопорядок, правопорушення та юридична відповідальність.

Відомо, що існують різні причини дотримання людиною правових норм: хтось робить це з остраху перед покаранням, інші — свідомо, розуміючи соціальну цінність права, необхідність дотримуватися положень права з метою забезпечення

вими актами, юридичною літературою. Не бу­

дуть зайвими навички діяти згідно з нормами

права в конкретних життєвих ситуаціях, сформовані під час вивчення курсу. Цей підручник укладено на основі На­

вчальної програми з основ правознавства для

9 класу загальноосвітніх навчальних закладів (для класів із поглибленим вивченням предмета). Відповідно до неї, з урахуванням окрес­

леної мети та завдань курсу підручник містить

вступ та вісім розділів:

ƒ Основи теорії держави.

ƒ Основи теорії права.

ƒ Правовідносини. Правопорушення. Юридична відповідальність.

3. Як працювати за підручником

Отже, підручник включає вісім розділів, кожен

із яких, у свою чергу, містить певну кількість тем, що розкривають його зміст. Кожна тема

висвітлюється в межах одного параграфа.

На початку розділу розміщено очікувані

результати, яких ви маєте досягти після його

опанування.

Запитання і завдання рубрики «Пригадайте!» спонукатимуть вас повторити матеріал, розглянутий на уроках історії чи попередніх

уроках правознавства, що допоможе краще засвоїти нову тему. Рубрика «Поміркуйте!»

дасть вам змогу дещо під іншим кутом роз­

глянути відомі речі: порівняти, зробити ви­

сновки, висловити своє бачення розв’язання

тієї чи іншої проблеми.

Перед текстом параграфа вміщено основні

поняття, передбачені програмою курсу. Їх тлу­

мачення в тексті теми виділені кольором. Зверніть увагу, що кожен параграф, крім

основного тексту, містить завдання, мета

яких — допомогти вам пов’язати теоретичні

положення та життєві реалії, зрозуміти, де і коли вам знадобляться знання права. Ви­

і закони

ƒ Основи конституційного права України.

ƒ Основи цивільного права України.

ƒ Основи сімейного і трудового права України

ƒ Основи адміністративного і кримінального права України.

ƒ Якщо право — це професія.

При цьому перші три розділи розкривають загальнотеоретичні положення, що характеризують державу і право як соціальні явища. Наступні чотири — присвячені характеристиці держави Україна та її правової системи, правовідносинам, учасниками яких є неповнолітні особи. Останній розділ відкриє для вас світ юридичних професій.

закріпити здобуті знання, допомогти узагальнити вивчене. Водночас запропоновані завдання спрямовані на те, щоб пов’язати ці

знання з вашим життєвим досвідом. Вони також дадуть вам можливість проявити свої дослідницькі здібності.

У підручнику ви зустрінете такі типи завдань. ƒ Дайте визначення понять. Право, як і кожна наука, базується на системі понять. Щоб розуміти мову права, треба розуміти зміст понять, які ця наука використовує. Ці поняття будуть зустрічатися вам у нормативних актах, пресі, документах, які ви згодом укладатимете. Отже, варто їх розуміти. ƒ Виберіть правильний варіант відповіді. Завдання, які передбачають вибір правильного варіанта з кількох запропонованих, є надзвичайно поширеними в усіх шкільних предметах. Виконання таких завдань під час вивчення правознавства урізноманітнить вашу

Вступ

в зошит, у разі потреби звернутися ще раз

до тексту підручника. У результаті виконан­

ня завдання ви матимете не тільки більш

міцні знання, а й викладення частини теми

в зошиті (конспект).

ƒ Подайте у вигляді схеми. Цей тип завдань

складніший, ніж попередній, але й більш

цікавий. Схему ви будете складати самостійно, самостійно виокремлювати її елементи й встановлювати між ними зв’язки.

Як зразок можна використовувати схеми,

вміщені на сторінках підручника. ƒ

Порівняйте поняття. Для того щоб порівняти

поняття, необхідно знайти в них спільне та

відмінне. Виконання завдань такого типу пе­

редбачає глибоке розуміння сутності понять, яке досягається через аналіз їх змісту.

ƒ Попрацюйте із джерелом права. Завдання

під такою рубрикою передбачають роботу

з уривками з нормативно­правових доку­

ментів. До текстів будуть запропоновані різні питання, які слід опрацювати самостійно, у парах або групах. Мета таких вправ — допомогти вам навчитися розуміти специфіку мови нормативно­правових

актів, використовувати правові норми для

вирішення життєвих ситуацій. ƒ Проаналізуйте ситуацію з правової точки

зору. До цього типу віднесено завдання, які характерні для правознавства і надають вам можливість виступити в ролі адвокатів, тобто надати кваліфіковану консультацію, спираючись на положення закону.

ƒ Заповніть таблицю. Цей тип завдань допо­

може систематизувати здобуті знання. Таб­

лиця, виконана в зошиті, буде ще однією

складовою вашого конспекту теми.

ƒ Цікава ваша думка! Рівень правової куль­

тури людини визначається не тільки рівнем правових знань, сформованістю

над проектом. Крім цього, вони містять термінологічний словник, список рекомендованої літератури та

рисні посилання на інтерет­ресурси. Проте не завжди інформації, наведеної в підручнику, достатньо для того, щоб задовольнити інтерес допитливих учнів. Автори підручника створили електронний освітній ресурс, де розміщено додаткову інформацію, витяги з нормативних документів і завдання для контролю та систематизації знань, які ви знайдете за електронною адресою: іnteractive. ranok.com.ua. А спеціальні позначки , розташовані на сторінках підручника, підкажуть, коли можна звернутися до інтернет­додатків.

сформованості ціннісних установок — ставлення до права.

Опанування матеріалу розділу дозволить:

„ пояснювати та застосовувати поняття: держава, форма держави, державний лад, механізм держави, громадянське суспільство

„ називати ознаки державної влади

„ характеризувати причини та

1. Причини виникнення держави

уроків історії ви знаєте, що людство

своєму розвитку пройшло ряд

із яких відрізнявся певним рівнем і ха­

рактером суспільних відносин. Найбільш три­

валим етапом у житті людського суспільства

були часи, коли не існувало держави та права в сучасному розумінні. Цей період отримав

назву первісного суспільства.

Додержавний період розвитку суспільства

відзначався примітивністю знарядь і низькою

продуктивністю праці, повною залежністю лю­

дей від сил природи. Основу суспільства скла­

дав рід (родова община). Характерними рисами роду були єдність, співробітництво й взаємо­

допомога, рівний розподіл власності. Основ­

ними заняттями людей у

стві були збиральництво та мисливство, які

є характерними для привласнювального типу

господарства. Влада не відокремлювалась від

населення, ґрунтувалася на суспільному самоврядуванні, спиралася на авторитет, традиції

та повагу.

Перехід від привласнювальної економіки

до відтворювальної, збільшення кількості

населення, майнове розшарування, поділ

суспільства на соціальні групи привели до

ускладнення суспільних відносин і необхід­

ності вдосконалення управління суспільством.

Ці чинники і вплинули на появу державноправової організації суспільства.

Для кожного народу виникнення власної

держави і права є свідченням переходу

Поява надлишкового продукту Формування приватної власності Майнове розшарування суспільства

Виникнення великих груп людей із протилежними інтересами Виникнення конфліктів інтересів між різними прошарками суспільства Неспроможність суспільних установ первісного суспільства врегулювати ці конфлікти

Виникнення спеціальних організацій, призначених для здійснення соціального управління Наділення управлінських організацій правом застосування примусу Поява нового типу соціальних норм, забезпечених державним

ДЛЯ ДОПИТЛИВИХ

Причини появи держави були окреслені в різних теоріях її походження. Теологічна теорія (Аврелій Августин, Тома Аквінський) виходить із того, що держава є породженням Бога, що вона виникає і розвивається з волі Бога, тому кожна людина повинна змиритися з Божою волею й підкоритися державі. Патріархальна теорія (Аристотель) стверджує, що держава виникла із сім’ї внаслідок її розростання. Державна влада, за цією теорією, є продовженням батьківської влади, що спочатку панувала лише в сім’ї, а  потім поширилась на все населення.

Договірна теорія (Г. Гроцій, Ж.-Ж. Руссо, Дж. Локк) побудована на ідеї виникнення держави в результаті договору про те, що одні будуть управляти, а інші — виконувати їх управлінські рішення.

Теорія насильства (Є. Дюринг, К. Каутський) пояснює виникнення держави внаслідок війн, насильницького підкорення одних людей іншими і зміцнення влади переможців.

Психологічна теорія (Л. Петражицький, Г. Тард) пояснює виникнення держави особливими властивостями психіки людей: одних — здійснювати керівництво, а інших — підкорятися.

Історико-матеріалістична (марксистська) теорія (К. Маркс, Ф. Енгельс, В. Ленін) виходить із того, що держава виникла з економічних причин: через суспільний розподіл праці, появу приватної власності й розмежування суспільства на класи з різними економічними інтересами. Органічна теорія (Г. Спенсер) проводить аналогію між державою і біологічним організмом: держава, подібно до біологічного організму, народжується, росте, мужніє, старіє й вмирає. Як і біологічний організм, держава має політичне тіло: руки, ноги, голову, органи, що виконують відповідні функції.

Прихильники космічної теорії стверджують, що держава й право є результатом дії інших цивілізацій. Згідно з технократичною теорією, держава й право виникають як результат розвитку науки. Слід зазначити, що в останні роки поширюється думка,

У

повсякденному житті ми стикаємось із різ­

ними видами влади: батьків над дітьми; лі­

дерів над групою чи партією; адміністрації

над робітником; особи, що має релігійний сан, над вірянами тощо.

Одним із найважливіших проявів влади є політична влада, що характеризується реальною здатністю певної соціальної спільноти або індивідів, які відображають їх інтереси, реалізовувати свою волю за допомогою політики й правових норм.

ЗАВДАННЯ 3. Давньогрецький філософ Платон стверджував: «Суспільство, якщо бажають, щоб воно було найкращим, повинно управлятися такими мужами, яких

надавати своїм рішенням загальнообов’язкового характеру й забезпечувати їх виконання силою примусу. Ознаками державної влади вважають: ƒ легітимність (засновується на положеннях права і закону);

ƒ верховенство (посідає найвище місце у владній ієрархії певного суспільства);

ƒ суверенність (незалежність від будь­якої влади всередині країни та поза її межами);

ƒ публічність (здійснюється офіційно, за допомогою спеціально створених органів і установ); ƒ політичність (застосовується шляхом вольового впливу на суспільство).

Розділ 1. Основи теорії держави

До інститутів безпосередньої демократії

належать, зокрема, прийняття рішень на референдумі, вибори представників до органів державної влади й місцевого самоврядування.

Представницька демократія передбачає передачу народом владних повноважень обраним

ним представникам. За умов демократії суспільні

інтереси визначаються волею більшості. При цьому завданням держави є забезпечення

тична система суспільства.

3. Що являє собою політична система суспільства

Політичну систему суспільства можна уявити як поєднання та взаємодію державних, громадських організацій, трудових колективів та інших політичних інститутів, що беруть участь у здійсненні політичної влади.

Держава та її організації становлять ядро

політичної системи. Цей структурний еле­

мент системи забезпечує можливість само­

стійно, без втручання будь­якої іншої дер­

жави, розв’я зу вати внутрішні й зовнішні

питання.

Усі елементи політичної системи суспільства є взаємопов’язаними. Так, об’єднання громадян і труд ові колективи впливають на державні органи: у процесі формування

депутатського корпусу; під час виконання з державою деяких функцій (наприклад, під час правоохоронної діяльності — адвокатура) тощо.

Вплив органів держави на об’єднання громадян відбувається через створення державою

та її органами сприятливих умов юридичного, матеріального й організаційного характеру

для заснування й діяльності об’єднань грома­

дян і трудових колективів. У разі порушення об’єднаннями громадян вимог чинного законодавства держава застосовує до

3. Визначте, які види влади мають прояв у наведених ситуаціях.

1) Верховна Рада України прийняла закон «Про освіту».

2) Директор заводу підписав наказ про зарахування на роботу молодого фахівця.

3) Священик організував мирну ходу вірян.

4) Батьки не дозволяють синові проводити багато часу біля комп’ютера.

5) Міністр підписав рішення про будівництво нового промислового об’єкта.

6) Суд виніс вирок

2. Ознаки держави

ОСНОВНЕ ПОНЯТТЯ: держава.

1. Що таке держава Досить часто, вживаючи поняття «держава», говорять про політико­географічне утворення, тобто ототожнюють його з поняттям «країна». Наприклад, Україна — держава, що займає певну частину суходолу.

2. Які ознаки держави

Державі властиві певні ознаки, до яких

належать:

ƒ публічний характер влади, що втілюється

в державно­правових інститутах, відокрем­

лених від населення, які мають повнова­

ження здійснювати політичну владу та ре­

гулювати суспільні відносини;

ƒ територія — відокремлена кордонами частина земної кулі, на яку поширюється су­

веренітет держави і в межах якої населен­

ня має статус громадян цієї держави;

ƒ суверенітет — політико­правова властивість державної влади, що проявляється в її верховенстві, незалежності, єдності;

ƒ правові норми — загальнообов’язкові пра­

вила поведінки, які розробляє, приймає

та охороняє держава. Ці норми визначають сферу відносин, що охороняються державою, роблять державні рішення

ЗАВДАННЯ. Попрацюйте в парах. Прочитайте текст та

дайте відповіді на запитання. Консультант із права й управління М. Лопатка так висловив своє розуміння держави як соціального утворення: «Якщо хребет є тим, на чому тримаються, до чого

кріпляться всі інші частини тіла, то в суспільстві таким “хребтом”, основою всього та найміцнішою його частиною саме й повинна бути Держава. Від державного підходу до того, що складає життя суспільства, і залежить добробут його населення. А що таке держава й чому необхідно говорити про зміцнення її

діяльності держави, зумовлені її сутністю, — це функції держави.

Термін «функція» в перекладі з латинської мови означає «здійснити», «виконати». Розглянувши функції держави, ми зможемо відповісти на питання: що і як має робити держава на певному етапі свого розвитку; на чому мають бути зосереджені зусилля її органів і відомств.

нічного прогресу для забезпечення їх най­

новішим озброєнням тощо.

За сферами впливу і здійснення функції

поділяють:

ƒ на внутрішні функції, що здійснюються

в межах цієї держави та виражаються в її

внутрішній політиці. Наприклад, це регу­

лювання економічних відносин, організація суспільної праці, охорона правопорядку, законності, прав і свобод громадян, соці­

альний захист населення, охорона та раціо­

нальне використання природних ресурсів; ƒ зовнішні функції, що забезпечують здійснення зовнішньої політики держави. До них

належать оборона країни, підтримання миру

в усьому світі, економічне співробітництво,

боротьба з міжнародним тероризмом тощо.

З огляду на тривалість здійснення в часі

державні функції поділяються:

ƒ ідеологічну — формування індивідуальної та суспільної свідомості;

ƒ гуманітарну — сприяння життєдіяльності як суспільства в цілому, так і кожної особи, зокрема шляхом забезпечення основних прав і свобод людини, її соціальної захищеності тощо; ƒ екологічну — охорона довкілля, організація раціонального

ƒ на постійні функції, що здійснюються протягом усього часу існування держави; ƒ тимчасові функції, що здійснюються протягом певного періоду існування держави. Залежно від сфери суспільного життя, що регулює держава, можна визначити такі функції держави: ƒ економічну — забезпечення стабільного розвитку економіки; ƒ політичну — організація суспільних відносин, демократизація суспільства, забезпечення суверенітету держави на міжнародній арені;

ВИСНОВКИ

„

зультаті закономірного розвитку

ряддя впорядкування суспільних відносин. „ Сучасні держави найрозвиненіших суспільств забезпечують задоволення загальнолюдських потреб, здій-

2.

3. Механізм держави

функцій держави забезпечує апарат держави — юридично оформлена система всіх державних органів, що безпосередньо здійснюють

роботу

управління суспільством, виконання завдань і функцій держави. Апарат держави є частиною механізму держави.

Механізм

та

взаємовпливів, а ієрархічність вказує на те, що в ній наявний поділ на вищі та нижчі

органи.

Як і будь­який механізм, наприклад добре відомий годинник, що складається з різних

елементів, механізм держави, щоб працювати злагоджено, будучи єдиним, містить органи, блоки, підсистеми і навіть самостійні гілки влади: законодавчу, виконавчу, судову.

ПРИГАДАЙТЕ! Яку організацію державної влади передбачали «Пакти і Конституції» Пилипа Орлика?

виконавчу діяльність — реалізацію рішень, прийнятих органами законодавчої влади; ƒ розпорядчу діяльність — здійснення управління шляхом видання нормативно­правових актів (укази, розпорядження тощо) і виконання організаційних дій. Виконавча влада діє постійно і на всій території держави (на відміну від законодавчої й судової), спирається на людські, матеріальні та інші

Свої функції судова влада покликана здій­

снювати, керуючись лише законом, правом.

Вона не повинна залежати від суб’єктивного

впливу законодавчої або виконавчої влади.

Роль судової влади полягає у стримуванні

двох інших гілок влади в межах права і кон­

ституційної законності шляхом здійснення

конституційного нагляду й судового контролю за ними.

Юрисдикція судової влади поширюється на всі правові відносини, що виникають у державі.

2. Що називають державним органом Із метою реалізації державою її функцій

створюються відповідні органи, наділені владними повноваженнями. Це означає, що орган

держави має встановлювати формально обо­

в’язкові приписи, тобто норми права або ін­

дивідуальні приписи, і домагатися їх реалі­

зації. Від кожного державного органу залежить

ефективність діяльності державного апарату в цілому. Тому одним із головних завдань

держави є правильне, чітке й повне законо­

Таким чином, основні функції судової влади: ƒ охоронна (охорона прав); ƒ функція правосуддя (захист, відновлення прав); ƒ контрольно-наглядова (за іншими гілками влади).

Розмежування законодавчої, виконавчої і су­

дової влади є поділом державної влади по горизонталі. По вертикалі влада розподіляється між усіма органами та посадовими особами, що належать до тієї чи іншої гілки влади.

давче визначення повноважень та

1787 р. в США. У вітчизняній історії ще задовго до Ш.-Л. Монтеск’є мали

Розділ 1. Основи теорії держави

Ознаки державного органу:

ƒ формується державою або безпосередньо

народом (наприклад парламент) відповідно

до закону та функціонує на його основі;

ƒ має передбачені конституцією або іншими

законами спеціальні функції, які здійснює

від імені держави;

ƒ має державно­владні повноваження: видає

нормативні та індивідуальні акти; здійснює

контроль за точним і неухильним виконан­

ням вимог, передбачених цими актами; за­

безпечує і захищає ці вимоги від порушень

шляхом застосування заходів виховання, переконання, стимулювання, у разі потре­

би — державного примусу; ƒ взаємодіє з іншими органами в процесі ре­

що перебуває в

матеріальну базу

алізації своїх повноважень, керуючись принципом «дозволено лише те, що прямо передбачено законом». У той самий час

оперативному управлінні; свій рахунок у банку; фінансується з державного бюджету;

має законодавчо закріплену організаційну

За часом функціонування

За складом

За місцем у системі державного апарату

ВИСНОВКИ

Тимчасові Постійні

Одноособові Колегіальні

Первинні Вторинні

„ Механізм держави — це система державних органів, державних підприємств, установ, організацій, що здійснюють завдання й функції держави.

За територією поширення

За характером і змістом діяльності

За способом утворення

Загальні (центральні) Місцеві

Законодавчі

Виконавчі Судові

Виборні

Призначувані Ті, що успадковуються

§ 4. Державний лад

організовані відносини між цен­

тром і регіонами, по­різному формуються ор­

гани державної влади. Ці відмінності обумовлюються історією держави, її населенням, розміром, розташуванням, економічним роз­

витком тощо. Для характеристики найбільш ключових особливостей організації держави використовується поняття державного ладу.

ЗАВДАННЯ 1. Ознайомтеся з наведеними уривками. Який

зміст вкладають автори в поняття «державний лад»? Які складові цього поняття ви можете виділити?

ƒ Період ранньофеодальної монархії — це час становлення феодального ладу. Загальною закономірністю було виникнення в більшості країн Європи монархічної форми правління — феодальних королівств. Так, досить чітко можна простежити процес утворення феодальної державності на прикладі Франкського королівства.

жави.

До основ державного ладу юридична наука відносить основні принципи організації і діяльності держави. Ідеться насамперед про повноваження глави держави, органів законодавчої, виконавчої та судової влади, правоохоронних та інших передбачених Основним Законом органів, які здійснюють головні функції держави. Значною мірою державний лад залежить від форми державного правління і політичного режиму. Вони безпосередньо впливають на рівень демократичності суспільного життя і правової системи, повноту законодавчого закріплення прав і свобод людини

1)

2) Які держави, розглянуті вами під час уроків історії, мали форми правління, зазначені у схемі?

Монархія — це форма правління, що передбачає здійснення верховної влади в країні повністю або частково однією особою, яка належить до правлячої династії (фараон, цар, король, імператор тощо). Монархії

поділяються на дві групи: абсолютні та обмежені.

Абсолютна монархія — це історичний тип монархії, за якої влада монарха ніким і нічим не

Британія, Данія, Швеція, Японія).

Дуалістична монархія характеризується особливим процесом призначення та контролювання уряду. Вона передбачає двопалатний парламент, нижня палата якого обирається населенням, а верхня — призначається монархом; уряд призначається ним самостійно або через прем’єр­міністра. Прем’єрміністра, у свою чергу, призначає монарх; глава держави має право вето* щодо актів парламенту (країни Африки та Близького Сходу).

ліку, де право брати участь у виборах мають

лише вищі верстви населення, і демократич­

ну республіку, у якій право обирати вищі

органи влади належить усьому населенню

країни, що досягло певного віку і не обме­

жене законом чи судом у можливості реалі­

зувати виборче право.

У сучасному світі розрізняють три типи рес­

публік.

1) Президентська республіка — президент

обирається всенародно або за особливою

процедурою; президент є главою уряду і здійснює виконавчу владу; законодавча

влада належить представницькому орга­

ну — парламенту. Президент призначає уряд, що несе перед ним політичну від­

повідальність; він може застосовувати

право вето щодо актів парламенту; за певних обставин може розпустити пар­

ламент. Парламент наділений правом іні­

ціювати процес усунення президента від

влади в разі порушення ним конституції або вчинення злочину (США, Аргентина, Мексика).

2) Парламентська республіка — характеризується верховенством влади парламенту; підзвітністю йому уряду; наявністю посади прем’єр­міністра, якого призначає парламент; обов’язком президента діяти лише за згодою уряду. Президент обирається парламентом; уряд формується з представників партій, що здобули більшість у парламенті; уряд підзвітний парламен­

ту; парламент може висловити уряду недовіру, що тягне за собою його відставку (Фінляндія, Індія, Туреччина, Італія, Австрія).

3) Змішана форма правління (напівпрезидентська, президентсько­парламентська або парламентсько­президентська) — різновид форми правління, у якій поєднуються ознаки різних форм. Уряд затверджується парламентом за пропозицією президента; він підзвітний президенту та підконтрольний парламенту; президент підписує та оприлюднює закони, що приймаються парламентом (Україна, Франція). Другою важливою характеристикою держави є форма політичного режиму, тобто сукупність засобів, прийомів і способів реалізації державної влади, форма взаємодії державновладних структур та населення. Політичний режим у державі визначається тим, наскільки до формування влади долучається народ, як ураховується суспільна думка під час прийняття владних рішень, яку роль відіграє ідеологія в житті суспільства. Політичний режим є показовим і з огляду на обсяг прав та свобод громадян, становище засобів масової інформації, роль політичних партій тощо.

З урахуванням наведених характеристик розрізняють демократичний та недемократичний режими . Недемократичний режим поділяється на тоталітарний та авторитарний .

ФОРМИ ПОЛІТИЧНОГО РЕЖИМУ

Демократичні Недемократичні

наявність гарантій прав і свобод людини наявність свобод в економічній сфері плюралізм у політичній, ідеологічній, духовній сферах правовий характер діяльності

площі території тощо.

Територіальний устрій — спосіб поділу держави на певні складові частини з метою

найкращого управління суспільством. Територіальний устрій визначає правове становище складових частин держави (республік, штатів, провінцій, земель, кантонів тощо) і порядок

вими органами влади. Простою, або унітарною (від латин. — єдність) є держава, що характеризується цілковитою політичною єдністю.

Більшість держав у сучасному світі і однонаціональних, і багатонаціональних, як республік, так і монархій, — є унітарними. Унітарними державами, наприклад, є Франція, Японія, Єгипет, Україна.

До складних держав належать федерація, конфедерація, імперія.

система права, судова та грошова система

порівняно з унітарною. Сьо-

у світі існують такі федеративні держави, як

США, К анада, Австралія, Німеччина, Австрія, Бельгія, Аргентина, Бразилія, Мексика, Індія тощо. Вони розташовані на різних континентах, відрізняються

площами своїх територій (від Австралії, яка займає весь континент, до невеликих Австрії та

турного розвитку, а також національним складом

населення. Політико-територіальний устрій

державою (1918—1968 рр.), федеративною державою (1969—1992 рр.), а із січня 1993 р. Чехословацька Федерація взагалі

1.

2.

3. Цікава ваша думка! Поняття

має багато визначень. Так, президент США А. Лінкольн

народом і для народу». Прем’єр-міністр Англії В. Черчілль якось сказав, що «демократія — найгірша форма правління, якщо не брати до уваги всі інші». Думка якого

громадянське суспільство.

1. Яку державу називають правовою

Згідно з Конституцією, Україна є суверенна

і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.

Правовою визнається держава, у якій на основі чинного права реально забезпечується

здійснення прав, свобод, законних інтересів

людини і громадянина, окремих груп людей і громадянського суспільства в цілому, де дер­

жава і людина несуть взаємну відповідальність згідно із чинним правовим законом.

Основні ознаки правової держави:

ƒ верховенство права в усіх сферах суспільного життя;

ƒ поділ державної влади на законодавчу, виконавчу, судову;

ƒ високий рівень забезпеченості прав і свобод людини;

ƒ взаємна відповідальність

про матеріальний добробут громадян, здійснює регулювання економіки з обов’язковим урахуванням екологічних вимог, забезпечує захист економічних і соціальних прав людини. На перший погляд, поняття «правова держава» і «соціальна держава» є несумісними. Перше передбачає певну свободу особи від держави, від її опіки. Друге, навпаки, спирається на активність держави в соціальному захисті особи, особливо соціально вразливої (пенсіонер, людина з особливими потребами, той, хто втратив роботу). Проте реальне життя, а саме історія розвитку держав

Держава стає органом подолання соціальних суперечностей, урахування і

інтересів різних груп населення, проведення до життя таких рішень, які б позитивно сприймалися різними верствами суспільства. Соціальна держава сприяє формуванню се­

реднього класу. Так називають частину суспільства, що забезпечена тією мірою, що не відчуває потреби в необхідному, але й не багата настільки, що це викликає в малозабез­

2. Що таке громадянське суспільство

Держава й право породжуються суспільством, відтворюють його рівень розвитку та

відносини, що в ньому склалися. Для кожно­

народу поява власної держави і свого права є свідченням переходу до вищого ступеня суспільного розвитку. Процес еволюції

пов’язаний із розвитком громадянсько­

здатні впливати на неї і забезпечують умови для самореалізації особистості.

Структури громадянського суспільства охоп­

люють соціальні суб’єкти, соціальні інституції (політичні партії, громадські організації тощо), відносини між ними, які не підляга­

ють державній регламентації, але обмежені

дією принципу «дозволено все, що не заборонено законом». Основою громадянського суспільства є окремі індивіди, наділені високим рівнем правосвідомості та правової куль­

тури. Тому одним із пріоритетних завдань щодо формування громадянського суспільства є підвищення рівня правової

печених верств населення намір розподілити їхню власність. Таким чином, соціально правова держава, обмежена правом, проявляє

процесів, соціального аспекту основних прав

їх соціальної захищеності відповідно до закону.

Правова держава передбачає сформованість громадянського суспільства.

суспільства;

ƒ пріоритет суспільства над державою, взаємна відповідальність суспільства перед державою

ліквідація відчуження особи від засобів виробництва, знарядь та результатів праці; ƒ забезпечення реальної економічної свободи і самостійності громадян та їх об’єднань; ƒ забезпечення плюралізму (багатоманітності)

в усіх сферах матеріального й духовного життя;

ƒ ефективна система соціального захисту особи; ƒ ідеологічна та політична свобода особистості, урахування та забезпечення

1.

2.

там, де починається ніс ближнього мого.

2) Дозволено все, що не заборонено законом.

3) Правий той, у кого більше прав.

4) Дозволено тільки те, що прямо визначено законом.

5) Закон — як дишло, куди повернув, туди і вийшло.

3. Порівняйте поняття, визначивши в них спільне та відмінне.

4. Проведіть

5.

6. Практичне заняття.

1978 року. Стаття 6. Керівною і спрямовуючою силою радянського суспільства, ядром його політичної системи, державних і громадських

Опанування матеріалу розділу дозволить:

„ пояснювати та застосовувати поняття: право, джерела права, система права, галузь права, норма права, правотворчість, законодавство

„ називати умови виникнення права, ознаки соціальних норм і права, принципи права, елементи системи права й системи законодавства

„ характеризувати джерела права, функції

„

„

7. Соціальні норми. Право

ПРИГАДАЙТЕ! Що таке мораль?

ПОМІРКУЙТЕ!

1. Що називають соціальними нормами

ЗАВДАННЯ 1. Цік ава ваша думка! Як ви розумієте значення вислову Аристотеля: «Людина за своєю природою — істота суспільна»?

Уміння домовлятися, йти на поступки, дотримуватися правил — це ті якості, які забез­

печують нормальний розвиток окремих колективів людей (груп, верств населення), а також

усього суспільства. Для організації власного

життя людство встановило певні норми, які

дають змогу оцінювати свої та чужі вчинки, регулювати поведінку, налагоджувати спілку­

вання та спільну діяльність. Соціальні норми — це правила поведінки, що регулюють відносини між людьми і спрямовують їх діяльність у спільних інтересах. До системи соціальних норм

Право виникло разом із державою. Причини його появи були тими самими, що й держави: організація влади, яка спроможна вста­

новлювати юридичні норми й забезпечувати втілення їх у життя. Походження права по­

в’язане також з ускладненням виробництва, політичного та духовного життя суспільства, із виділенням особи як самостійного учасника суспільних відносин та формуванням держави, здатної забезпечити функціонування суспільства на стадії, вищій за первісне суспільство, а також закріпити й забезпечити індивідуаль­

— система загальнообов’язкових норм (правил поведінки), які виражають загальні та індивіду-

3. Якими є  принципи і функції права

Під принципами права розуміють його основ­

ні, найбільш загальні, вихідні положення, які визначають зміст і спрямованість право­

вого регулювання суспільних відносин.

Принципи права мають безпосередній

вплив на функціонування правової системи. Саме вони визначають зміст нормативноправових актів, процес їх створення та реа­

лізації.

Незважаючи на те що принципи права від­

різняються високою стабільністю, вони не

є незмінними. Принципи права прямо залежать від соціально­економічного розвитку суспільства, політичного ладу та конкретних історичних умов. Так, принципи права, що мали місце в рабовласницьких державах, не можуть застосовуватися в сучасних державах.

Так само суттєво відрізняються принципи права в тоталітарних та демократичних державах. Це пов’язано з тим, що принципи права відображають систему цінностей суспільства, у якому вони існують. До основних принципів права в Україні можна віднести: ƒ верховенство права;

ƒ законність; ƒ рівність усіх перед законом; ƒ взаємну відповідальність особи й держави; ƒ відповідальність за наявності вини.

ЗАВДАННЯ 3. Попр ацюйте із джерелом

Юристи поділяють принципи права за сфе­

рою їх дії на загальноправові, міжгалузеві та

галузеві. Загальноправові принципи права діють для всієї правової системи. Саме до них належать

наведені вище принципи. Міжгалузеві принципи права діють лише

в кількох суміжних галузях права (що таке

галузь права, ми розглянемо в наступній темі).

неухильно додержуватися Конституції України та законів

Наприклад, принцип здійснення правосуддя тільки судом характерний для всіх процесуальних галузей права (кримінального процесуального, цивільного процесуального, господарського процесуального). Галузеві принципи права діють лише в межах

та соціальне призначення.

Основною функцією права є нормативнорегулююча. Вона полягає в тому, що право є нормативним і загальнообов’язковим засобом урегулювання суспільних відносин. Разом із цим, це не єдина функція права. Із метою розуміння сутності права

Слід мати на увазі, що, як і принципи права, функції права залежать від рівня соціально ­ економічного розвитку суспільства, по ­

літичної структури держави та конкретних історичних умов. Наприклад, екологічна функція права, що полягає в регулюванні відносин природокористування, виникла порівняно недавно, із формуванням у суспільства розуміння необхідності охорони довкілля.

Принципи та функції права багато в чому виступають основою функціонування правової системи. Вони відображають ідеальні уявлення про право, що випливають із системи цінностей суспільства, у якому воно функціонує.

суспільства і які визнані й забезпечені дер­

жавою. Історично правовий звичай був пер­

шим джерелом права, який регулював від­

носини, як правило, у період становлення держави.

ПРИГАДАЙТЕ! Коли і де на українських землях (крім уже зазначеного вище періоду) діяло звичаєве право?

Правовий прецедент — це судове або ад­

міністративне рішення з конкретної юридичної справи, яке стає загальнообов’язковим

під час розгляду аналогічних справ у майбутньому. У країнах, що належать до англосаксонської правової сім’ї (Велика Британія, США), правовий прецедент є основним джерелом права.

Нормативно-правовий договір — двостороння або багатостороння угода з урегулювання тієї або іншої життєвої ситуації, результатом якої є нова норма права (міжнародно­правові угоди, колективний договір тощо). Вони можуть мати міжнародний і національний ха­

рактер.

Нормативно-правовий акт — офіційний

письмовий документ компетентних (уповно­

важених) органів держави, який містить пра­

вові норми і має загальнообов’язковий харак­

тер. Нормативно­правовий акт є основним

джерелом (формою) права в романо­герман­

ській правовій сім’ї, до якої належить і пра­

вова система України.

Основними ознаками нормативно­правового

акта є те, що він:

ƒ видається уповноваженими органами держави або приймається народом шляхом референдуму і має владний характер;

ƒ містить нові правові норми або скасовує чи змінює чинні;

ƒ має форму письмового документа і певні реквізити: вид документа, назву органу, що його видав, заголовок, дату ухвалення, номер документа, відомості про посадову особу, що його підписала;

ƒ публікується

ченням і

у системі законодавства: ƒ конституційні закони, або основні, до яких належать Конституція України та закони з питань, безпосередньо врегульованих конституцією. Наприклад, Закон України «Про громадянство України», Закон України «Про Президента України» тощо;

ƒ звичайні, або поточні закони, які регулюють інші важливі суспільні відносини. Наприклад, Закон України «Про загальну середню освіту», Закон України «Про наукові парки» тощо;

ƒ надзвичайні закони, тобто такі, що приймаються в певних, передбачених конституцією випадках, наприклад надзвичайний стан, війна тощо.

Підзаконні нормативно-правові акти — це нормативно­правові

поширеним є й використання нормативно-правових договорів. Наприклад, відповідно до статті 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. У трудовому праві широко застосовуються колективні договори та колективні угоди, в адміністративному

основні, найбі льш загальні, вихідні положення,

це

2.

8. Сис тема права і система законодавства

ПРИГАДАЙТЕ!

1. Що являє собою система права

Однією зі специфічних ознак права є його системність, тобто впорядкованість усіх норм права в межах чіткої системи. Відповідно, структура права називається системою права.

Система права — єдність усіх чинних юридичних норм певної держави, що характеризується роз-

поділом за галузями та інститутами права. ЗАВДАННЯ 1. Розгляньте схему. Як ви розумієте її

системи?

допомогою такого методу, учасники

рівноправними, один із них наділений владними повноваженнями, а другий посідає підпорядковане становище. Диспозитивний метод побудований на рівності сторін і дає можливість вибору альтернативних варіантів поведінки. Цей метод характерний для таких галузей права, як цивільне або господарське.

вхо-

викликана

ПРАВА Право

Галузі права

Інститути права

Норми права

Найбільшим структурним елементом систе­

ми права є галузь права. Підставою для поді­

лу норм права на галузі є предмет і метод

правового регулювання.

Предмет правового регулювання — суспіль­

ні відносини, що впорядковуються за допо­

могою права, тобто він визначає, що саме

врегульовують норми тієї або іншої галузі.

Метод правового регулювання являє собою спосіб впливу права на певну сферу суспільних

Галузі права, у свою чергу, поділяються на інститути права, що об’єднують споріднені правові норми в межах однієї або кількох галузей права. Галузі права та інститути права відрізняються обсягом відносин, які вони регламентують. Наприклад, цивільне право — це галузь права, у межах якої існує інститут спадкування. Інститути права поділяють на галузеві, що містять норми однієї галузі (інститут спадкування), та міжгалузеві, що об’єднують норми, які належать до різних галузей права (інститут відповідальності за екологічні правопорушення, інститут приватної власності тощо). Міжгалузевим є, наприклад, інститут формування законодавчого органу нашої держави, що утворюється сукупністю норм, які належать до

2. Що таке норма права

Базовим структурним елементом системи

права є норма права.

Норма права — обов’язкове, формально визначене правило поведінки загального характеру, що вста-

новлюється, змінюється та припиняється в установленому порядку, виконання якого забезпечується державою, її відповідними органами.

Структурними елементами норми права є

гіпотеза, диспозиція та санкція. Диспозиція — це частина норми права, у якій зазначаються права або обов’язки суб’єктів. Диспозиція є центральною, основною час­

тиною правової норми, яка вказує, описує до­

зволену (можливу), обов’язкову (необхідну) або

заборонену (неприпустиму) поведінку суб’єкта. Гіпотеза — це частина норми права, де за­

значаються умови (обставини), із настанням

яких можна або необхідно здійснювати її дис­

позицію. Призначення гіпотези — визначити сферу і межі дії диспозиції правової норми.

Гіпотеза відповідає на запитання: коли? де?

у якому випадку? за якої умови?

Санкція — це частина норми права, у якій

зазначаються заходи державного примусу в разі невиконання, порушення її диспозиції (тобто

заходи впливу, покарання за порушення закону). Завдання санкції — забезпечувати здійсненність диспозиції правової норми.

Слід пам’ятати, що поняття «правова норма»

і «стаття закону» не тотожні, оскільки правова

норма — це теоретична конструкція, а стаття закону — це форма та спосіб фактичного викладу

на галузі публічного та приватного права.

Публічне право регулює публічні відносини підпорядкованих суб’єктів за допомогою ім­

перативного методу правового регулювання. Основною ознакою публічних відносин є те, що в них завжди є підпорядкований суб’єкт. Основними галузями публічного права є:

1) конституційне право — закріплює осно­

ви суспільного й державного ладу, форму правління та державного устрою, механізм здійснення державної влади, правове становище особи;

2) адміністративне право — регулює суспільні відносини, що виникають в процесі здійснення державного управління;

3) кримінальне право — визначає види суспільно небезпечних діянь (злочинів) і по­

карання, що застосовуються до осіб, які їх вчинили. Приватне право регулює відносини, у яких суб’єкти є юридично рівними за допомогою диспозитивного методу правового регулювання. Основними галузями приватного права є: 1) цивільне право — регулює особисті немайнові та майнові відносини між фізичними та юридичними особами;

2) трудове право — регулює трудові відносини між працівником та адміністрацією підприємства, установи, організації; 3) сімейне право — регулює особисті немайнові й пов’язані з ними майнові відносини громадян, що виникають із шлюбу та належності до сім’ї. ЗАВДАННЯ 3. Визначте, якими галузями права регулюються наведені суспільні

Система

і вза

ємодіюча сукупність усіх нормативно-правових актів, що мають чинність на території певної держави.

Законодавство є формою існування права: норми права втілюються в законах та інших

нормативно­правових актах.

Відмінність між системою права та системою законодавства полягає в тому, що система права характеризує внутрішню структуру права — його зміст, а система законодавства описує

галузі та інститути законодавства. Структура системи законодавства багато в чому подібна до системи права. Як і система права, вона поділяється на галузі та інститути.

СТРУКТУРА СИСТЕМИ ЗАКОНОДАВСТВА Законодавство Галузі законодавства Інститути законодавства Нормативно-правові приписи

1.

2.

4. Заповніть таблицю

§ 9. Правотворчість та систематизація

нормативно-правових

ПРИГАДАЙТЕ! Що таке закон?

ПОМІРКУЙТЕ!

ОСНОВНЕ ПОНЯТТЯ: правотворчість.

1. Що таке правотворчість

Норми права не з’являються самі по собі.

Як ви пам’ятаєте, норма права встановлюється, змінюється та припиняється в установле­

ному порядку. Цей процес права називається

правотворчістю.

Правотворчість — форма владної діяльності держави, спрямована на встановлення, зміну чи припинення норм права.

Правотворчість зазвичай здійснюється без­

посередньо державою в особі її компетентних органів. В окремих випадках держава може делегувати правотворчість (передати право встановлювати норми права) й іншим суб’єктам, наприклад органам місцевого самоврядування, яким надано право видавати нормативно­правові акти з питань місцевого значення. Крім цього, можливі випадки безпосередньої правотвор­

чості народу, коли нормативно­правовий акт

видається за результатами референдуму. Норми права існують у формі джерел права. Саме тому правотворчість завжди пов’я­

зана зі створенням джерела права, у якому

містяться нові або змінені норми права.

В Україні це переважно створення нормативноправових актів. У зв’язку з тим, що нормативно­правові акти поділяються на дві великі

групи — закони та підзаконні нормативноправові акти, розрізняють законодавчу діяльність, яка пов’язана зі створенням, зміною чи скасуванням законів, та підзаконну правотворчу діяльність, яка пов’язана зі створенням, зміною чи скасуванням підзаконних нормативно­правових актів.

ПРИГАДАЙТЕ! Які підзаконні нормативно-правові акти існують в Україні? Ще однією особливістю правотворчої діяльності є її чітка регламентація, тобто відповід­

ність установленим правилам. Законодавство визначає, хто має

вати той чи інший нормативно­правовий акт, яким чином

рела права, у якому закріплюються нові норми права. Разом із цим, як правило, виділяють такі найбільш загальні стадії правотворчості:

1) Передпроектна стадія, що включає визначення та обґрунтування необхідності створення нових норм права.

2) Проектна стадія, яка охоплює прийняття рішення про підготовку проекту нормативно­правового акта та оформлення нових норм права в ньому, узгодження проекту із зацікавленими особами та організаціями.

3) Обговорення проекту нормативно­правового акта та прийняття самого нормативно­правового акта. Ця стадія є центральною стадією правотворчості.

4) Засвідчувальна стадія, яка включає підписання нормативно­правового акта уповноваженою на це особою

Першою стадією є внесення (подання) за-

конопроекту до парламенту. Подавати до

Верховної Ради України законопроекти мають

лише суб’єкти законодавчої ініціативи. До

них належать: Президент України, народні депутати України та Кабінет Міністрів України.

Зазвичай подачі проекту закону до парламенту передує етап передпроектної підготовки, який включає написання тексту законопро­

екту, його погодження. При цьому безпосередньою підготовкою законопроекту можуть

займатися не лише суб’єкти законодавчої ініціативи, а фактично необмежене коло осіб.

Проте лише суб’єкти законодавчої ініціативи

можуть подати його до парламенту на роз­

гляд.

Після реєстрації законопроекту в парла­

менті проект закону проходить попередній розгляд і обговорення в комітетах парламенту. У п’ятиденний строк він направляється до комітетів Верховної Ради України, які

визначені профільними за предметом законопроекту (наприклад, законопроект у сфері освіти — до

обговорення та прийняття рішень щодо поправок, поданих у другому читанні, та голосування щодо статей, текст яких зазнав змін після другого читання. Після третього

Рада України може також відхилити законопроект, повернути

України і має бути підписаний та офіційно оприлюд­

кон буде знову прийнятий Верховною Радою

України не менш як двома

зобов’язаний його підписати та офіційно опри­

й опубліковується за

підписом. Закон набирає чинності через десять днів із дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування. Наприклад, Конституція України набула чинності з дня її прийняття.

3. Яким чином нормативно-правові акти діють у часі, просторі та

Усі нормативно­правові акти мають певні ча­

сові й територіальні межі свого існування та дії,

а також поширюються на визначене коло осіб. За загальним правилом, нормативно­право­

ві акти застосовуються до відносин, що мали

місце в період від введення їх у дію і до втра­

ти ними сили.

За цими загальними правилами, закони

й інші нормативно­правові акти набувають

чинності після закінчення певного часу, пе­

редбаченого законом, із дня їхнього офіцій­

ного оприлюднення.

ПРИГАДАЙТЕ! Із якого часу закон набуває чинності

в Україні?

Говорячи про дію нормативно-правового акта в часі, послуговуються правилом, виголошеним ще давньоримськими юристами: «Закон не має зворотної сили». Це вказує на

ДЛЯ ДОПИТЛИВИХ

До території держави належать суходіл, у тому числі надра й континентальний шельф, територіальні води (12 морських миль), повітряний простір. До державної території прирівнюються морські, річкові й повітряні судна, що перебувають під прапором держави. Нормами міжнародного права передбачено, що військові судна прирівнюються

те, що закон діє тільки щодо тих обставин і випадків, які виникли після набуття ним чинності. За таких обставин громадяни і юридичні особи можуть бути впевнені

караність діяння». Дія нормативно-правових актів у просторі — це визначення території їхньої чинності. Нормативно­правовий акт застосовується на тій території, на яку поширюється суверенітет держави або компетенція відповідних органів. Отже, акти вищих органів державної влади в Україні поширюються на всю її територію, акти місцевих органів влади — на території відповідних адміністративних одиниць.

торіальності. Це означає, що певні частини території держави (будинки іноземних посольств і місій, їх транспортні засоби), а також дипломатичні представники іноземних

Нормативно­правові акти постійно змінюються

метою їх пристосування до cучасних умов. У зв’язку із цим часто виникають ситуації, коли

нормативно­правові акти починають суперечити одне одному. Для того щоб їх упорядкувати та

подолати суперечності, використовується процес систематизації нормативно-правових актів. Систематизація — це впорядкування нор­

мативно­правових актів із метою зручності в користуванні, усунення суперечностей між ними, внесення до них коректив і пристосування до змін, які відбулись в економічному і політичному житті суспільства, заміна за­

старілих нормативно­правових актів новими, їх комп’ютеризація.

Виділяють три способи систематизації пра­

вових актів: 1) Кодифікація — спосіб систематизації право­

вих актів, за якого здійснюється суттєва

переробка та узгодження групи юридичних

вового регулювання. При кодифікації окремі

правові акти об’єднуються в єдиний норма­

тивно­правовий документ. Цей вид систе­

матизації завжди має офіційний характер.

Кодифікація є найбільш глибоким способом

систематизації нормативно­правових актів та передбачає суттєве опрацювання існуючих

нормативно­правових приписів, внесення

змін до них та створення нового норматив­

но­правового акта. Найпоширенішим ви ­

дом кодифікаційних актів є кодекс. ПРИГАДАЙТЕ! Наведіть приклади кодексів, що діють в Україні.

ВИСНОВКИ

„ Правові норми не з’являються самі по собі, а є результатом копіткої роботи, яка називається правотворчістю. Правотворчість — це форма владної діяльності держави, в окремих випадках —

2)

видання нових нормативно­правових актів. Інкорпорація може бути

і неофіційною, що здійснюється видавництвами,

єднує риси кодифікації та інкорпорації, її використовують там, де немає можливості або необхідності кодифікації. Цей вид систематизації може здійснюватися тільки офіційно. Результатом консолідації нормативних матеріалів є видання зводу законів.

33.

34.

сватанні давали, Все сподівались старостів. (З  «Енеїди» І. Котляревського)

ВИСНОВОК „ Право і правові норми спрямовані на забезпечення стійкості, організованості, оптимальних умов функціонування суспільного організму. Специфіка і роль права, правових норм у  житті суспільства і його суб’єктів обумовлені тісним зв’язком із державою.

РОЗДІЛ 3

ПРАВОВІДНОСИНИ. ПРАВОПОРУШЕННЯ.

ЮРИДИЧНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

Опанування матеріалу розділу дозволить:

„ називати ознаки правовідносин, ознаки правопорушення, принципи юридичної

„ пояснювати та застосовувати поняття: правовідносини, склад правовідносин, юридичні факти, правопорушення, правопорядок, законність, правосвідомість, юридична відповідальність

„ характеризувати

виникнення, зміни та припинення правовідносин, склад і види правопорушень, підстави і види юридичної відповідальності, структуру правосвідомості

„ наводити приклади юридичних фактів, видів правопорушень

„ описувати обставини, що виключають шкідливість (суспільну небезпеку) діяння

„ застосовувати засвоєні поняття

§

11. Правовідносини

1. Що називають правовідносинами

ЗАВДАННЯ 1. О знайомтесь із фрагментами матеріалів, розміщених у газеті «Голос України». Про які суспільні відносини йдеться в кожному з них? Якими соціальними нормами вони врегульовуються? У яких випадках суспільні відносини врегульовує держава? ƒ Урочище Бузький Гард, яке є уособленням Гранітностепового Побужжя, затоплено. Неповторну за своїми

природними й історичними ознаками територію по-

близу Південноукраїнська назавжди втрачено. Під

водою зникли рідкісні види рослин і тварин, частина

з яких зустрічається тільки тут і більше ніде у світі!

Не шумлять більше гардові пороги, знищено історич-

ний пейзаж, останній в Україні. ƒ За

обмеження волі 40-річну жінку, жительку одного із сіл, що неподалік Вінниці. Однак суд

залишив матір дітям, застосувавши до неї умовний строк. Якщо жінка хоча б раз наллє дітям горілку, і цей факт підтвердять у селі, на неї чекає в’язниця.

Серед усього різноманіття суспільних від­

носин — економічних, політичних, мораль­

них, культурних — правовідносини вирізняє

те, що вони регулюються правом. Право ре­

гулює не всі, а тільки найважливіші для держави, суспільства та окремої людини відносини. Це відносини власності, управління, економічні, сімейні, суспільна праця тощо. Інші відносини або не регулюються взагалі

(сфера дії моралі, дружби, симпатії, кохання тощо), або регулюються лише частково. Наприклад, у сім’ї, крім тих питань, що регулюються за допомогою права, існують також виключно особистісні відносини між подружжям, батьками й дітьми, що регулюються нормами моралі, релігії, звичаями. Учасники правових

між людьми в процесі їхніх взаємовідносин; ƒ є результатом свідомої діяльності людини; ƒ виникають на основі норм права, тобто виступають як засіб реалізації

2. Яким є  склад правовідносин

Правові відносини

До складу правовідносин

вовідносин, об’єкти правовідносин та зміст правовідносин.

Суб’єкт правовідносин — учасник правових відносин, який має суб’єктивні права та юридичні обов’язки

видів

Найчастіше їх розрізняють за галузевою ознакою: конституційні, сімейні, адміністративні, трудові, цивільні тощо.

Зміст правовідносин — визначені законом суб’єктивні права та юридичні обов’язки учасників правовідносин

правовідносини. Матеріальні правовідносини виникають на основі норм матеріального права і регулюють суспільні відносини безпосередньо. Процесуальні правовідносини

Суб’єкт правовідносин

Конкретні (відносні та абсолютні) Загальнорегулятивні

поведінки) За рівнем індивідуалізації суб’єктів

За галузями права

Матеріальні Процесуальні

За кількістю суб’єктів Прості (беруть участь два суб’єкти)Складні (правовідносини між трьома і більше суб’єктами)

За розподілом прав і обов’язків між суб’єктами

За волевиявленням сторін

права, або лише обов’язки)

Договірні (для виникнення цих правовідносин потрібна згода як уповноваженої, так і зобов’язаної сторін)

Двосторонні (кожна сторона має і права, і обов’язки)

Управлінські (для їх виникнення потрібна згода лише однієї уповноваженої

статусом

Фізичні особи Люди як учасники правовідносин: громадяни; іноземці; особи без громадянства; особи з подвійним громадянством

Юридичні особи Організації, що створені та зареєстровані у визначеному законом порядку За складом

Індивідуальні Окремі фізичні особи

Колективні Держава; державні органи та установи; громадські об’єднання; адміністративно-територіальні одиниці та їх населення; виборчі округи; релігійні організації; підприємства тощо

Бути учасником правовідносин окрема осо­

ба чи організація може лише за наявності

правосуб’єктності. Правосуб’єктність складається з правоздатності, дієздатності та деліктоздатності.

Правоздатність — визнана державою загальна

можливість мати передбачені законом права та обов’язки, здатність бути їх носієм.

правоздатність

у дітей і психічно хворих осіб власної дієздатності заміняється дієздатністю інших, спеціально визначених осіб — батьків, опікунів або піклувальників. Отже, дієздатність, на відміну від правоздатності, залежить від віку, фізичного стану особи, а також інших особистих рис людини, що з’являються в неї в міру розумового, фізичного, соціального розвитку.

віку; може бути обмежена судовим рішенням Набувається з моменту державної реєстрації юридичної особи

Деліктоздатність Набувається з досягненням певного вікуНабувається з моменту державної реєстрації юридичної особи

ЗАВДАННЯ 3. Розгляньте таблицю «Правосуб’єктність

фізичних та юридичних осіб» та вкажіть, у чому полягає

різниця між правоздатністю, дієздатністю та деліктоздат-

ністю фізичних і юридичних осіб.

Об’єктом (від латин. objectus — предмет) правовідносин є матеріальні й нематеріальні блага, із приводу яких виникають правовідносини, на що спрямовано дії сторін,

інтелектуальної власності

об’єкт, створений за замовленням 1. Особисті немайнові права інтелектуальної власності на об’єкт, створений за замовленням, належать творцеві цього об’єкта. У випадках, передбачених законом, окремі особисті немайнові права інтелектуальної влас-

ності на такий об’єкт можуть належати замовникові.

2. Майнові права інтелектуальної власності на об’єкт, створений

Розділ 3. Правовідносини. Правопорушення. Юридична відповідальність

3. Що вважається підставами виникнення, зміни та припинення правовідносин

Правовідносини — явище динамічне, як і саме життя. Вони виникають, змінюються, припиняються. Правові відносини тісно пов’язані з реальними життєвими обставинами, проте не з усіма, а тільки з тими, що мають певні юридичні наслідки, тобто з юридичними фактами. Обставини, які тягнуть за собою

певні юридичні наслідки, зазначені в гіпотезах

правових норм. Отже, надання фактам статусу юридичних пов’язане із закріпленням у нормативно­правових актах, що, у свою чергу, пов’язано із правотворчою діяльністю держави.

Юридичний факт — конкретна життєва обставина, із якою норма права пов’язує виникнення,

волею осіб.

юридичних подій належать народження або смерть людини, стихій­

ні лиха, хвороба тощо.

Дії — це обставини, настання яких залежить від волі особи. Дії поділяються на правомірні (здійснюються в межах правових норм), і протиправні (здійснюються з порушенням правових норм). ПІДСТАВИ

За вольовою ознакою За юридичними наслідками Події Дії Правоутворюючі

Правозмінюючі

Правомірні

Юридичні акти (спрямовані

юридичного результату)

Неправомірні

Правоприпиняючі Юридичні факти

Юридичні вчинки (не спрямовані на досягнення юридичного результату)

Правомірні дії можуть, у свою чергу, поділятися на юридичні акти та юридичні вчинки. Юридичні акти — дії, спрямовані на досягнення певного юридичного результату (наприклад одруження). Юридичні вчинки

літературного або музичного твору породжує відносини щодо реалізації авторського права).

Залежно від юридичних наслідків, які вони за собою тягнуть, розрізняють такі юридичні факти:

ƒ правоутворюючі (обумовлюють виникнення правовідносин та появу прав і обов’язків, наприклад укладення договору);

ƒ правозмінюючі (змінюють зміст правовідносин, наприклад переведення на іншу роботу);

ƒ правоприпиняючі (обумовлюють припинення правовідносин, наприклад реалізація суб’єктивного права

ні факти.

управління

одна сторона (установник управління) передає другій стороні (управителеві) на певний строк майно в управління, а друга сторона зобов’язується за плату здійснювати від свого імені управління цим майном в інтересах установника управління або вказаної ним особи (вигодонабувача).

ВИСНОВКИ

„ Правовідносини  — це суспільні відносини, урегульовані нормами права.

„ Суб’єктами правовідносин є фізичні особи (громадяни України, іноземці, особи без громадянства), юридичні особи (державні органи, організації, установи, підприємс тва, об’єднання громадян), держава, державні утворення (республіки, штати, землі), адміністративно-територіальні утворення (міста, села); соціальні спільноти (народ, нація, етнічна група). Суб’єкт

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

2. Договір управління майном може засвідчувати виникнення в управителя права довірчої власності

правовідносин повинен мати правосуб’єктність, тобто правоздатність, дієздатність та деліктоздатність. „ Об’єк ти правовідносин — це матеріальні й нематеріальні блага, із приводу яких суб’єкти вступають у  правовідносини, здійснюють свої суб’єктивні юридичні права і суб’єктивні юридичні обов’язки.

Зміст правовідносин утворюють права та обов’язки їх учасників, а також здійснювані ними дії, спрямовані на реалізацію цих прав і обов’язків.

1. Дайте визначення понять: «правовідносини», «склад правовідносин», «юридичні факти».

2. Порівняйте поняття, визначивши в них спільне та відмінне. Поняття Спільне Відмінне Фізична особа Юридична особа

3. Назвіть у наведеному переліку юридичні акти: укладення трудової угоди, народження дитини, створення комп’ютерної програми, повінь, складення заповіту, смерть людини, розірвання контракту, усиновлення дитини.

4. Цікава ваша думка! Охарактеризуйте за статтею 1 Цивільного кодексу України об’єкти правовідносин, про які йдеться.

§

12. Правопорядок і законність

забезпечується

Створення в суспільних відносинах за до­

помогою правових норм певного порядку є одним з найважливіших завдань державної влади.

Правопорядок — заснована на праві та законності організація правового життя, що відображає фактичний стан суспільних відносин, урегульованих правом.

Правопорядок можна охарактеризувати як

порядок, що забезпечує стабільність суспіль­

ного життя. Роль правопорядку може бути розглянута з різних позицій, і насамперед із

погляду на інтереси держави й особистості. Для держави ця роль полягає в тому, що вона, керуючи суспільством і використовуючи різні методи і засоби (економічні, політичні, ідео­

2. Що називають законністю

Дуже часто слово «законність» доводиться

чути в різних контекстах із вуст посадовців, політиків, юристів, представників громадськості: «зміцнення законності», «порушення за­

конності», «стан законності». Який зміст слід вкладати в це поняття?

Передусім законність розуміють як точне виконання чинного закону, оскільки закон тільки тоді має соціальну цінність, коли він

виконується.

логічні, організаційні тощо), особливе місце відводить правовому регулюванню суспільних відносин. Так, держава видає правові норми та забезпечує їхнє загальне дотримання

залежить уся діяльність правоохоронних органів, громадських організацій, державних і приватних підприємств. Закони мають бути чіткими, однозначними, доступними для всіх громадян і посадових осіб. Вони мають бути такими, щоб не можна було застосувати сумнозвісний афоризм:

П’ята вимога передбачає невідворотність юридичної відповідальності за вчинені право­

порушення. Це означає, що правоохоронні й інші державні органи зобов’язані притягувати до юридичної відповідальності осіб, вин­

них у вчиненні правопорушень. Правоохо­

ронні органи мають розкривати всі факти

правопорушень. Закони повинні виконуватися всіма без винятку посадовими особами та громадянами.

Проблема ліквідації порушень законності має не тільки юридичний характер. Право­

3. Як формується правосвідомість

Правосвідомість — одна з форм суспільної свідомості, яка виражає ставлення до права. Кожна особа володіє правосвідомістю незалежно від того, усвідомлює вона це чи ні. Зауважимо, що кожна людина, яка живе

в суспільстві, отримує інформацію про певну сторону правового життя. Потім вона починає її аналізувати. На підставі цього в неї

виробляється певна оцінка того чи іншого

правового явища. Залежно від оцінки право­

вих явищ з’являється мотив поведінки. Лю ­

дина вирішує, як їй діяти в тих чи інших умовах, пов’язаних із певним правовим яви ­

щем. Таким чином, у кожної людини формується правосвідомість.

Із наведеного механізму формування правосвідомості можна зробити висновок, що це

явище складається з трьох елементів: право­

вих знань (отримуються в результаті ознайомлення з правовою нормою), правових оцінок (зіставлення норми права із власними цінностями), правових установок (вольова спрямованість поведінки, готовність до пев­

§ 12. Правопорядок і законність

порушення породжуються тими об’єктивними умовами (економічними, політичними, соціальними), у яких перебуває суспільство на конкретному етапі розвитку. Очевидно, що для її вирішення мають бути усунені об’єктивні чинники, що створюють умови для вчинення правопорушень. Стабілізація економічних відносин, формування правової культури громадян, зміцнення соціальних зв’язків, розвиток демократії є необхідними передумовами й найважливішими шляхами зміцнення законності та правопорядку.

них дій). У реальному житті всі ці компоненти правосвідомості проявляються як ціле, вони чітко не структуровані та не відокремлюються одне від одного.

Правосвідомість

Правові знання Правові оцінки Правові установки

Ставлення особи до права може бути як позитивним (людина розуміє значення та необхідність права), так і негативним (людина вважає, що право не потрібне). Це ставлення може сформуватися на основі логічних висновків чи бути емоційним, тобто виникнути на рівні почуттів та настроїв.

Правосвідомість — ідеї, уявлення, емоції і почуття, які виражають ставлення індивідів,

культури. Показ-

правової культури

є її правова активність як вища форма правомірної поведінки. На відміну від держав із тоталітарним режимом, де бажаною є людина конформістської* поведінки, а активної намагаються позбутися, у державах із демократичним режимом потрібна особа активна, зацікавлена в реалізації правових норм і принципів у всіх сферах життєдіяльності суспільства». Як автори пов’язують правосвідомість і правову культуру особи? Який показник високого

правопорядку є законність.

ЗАПИТАННЯ

і правопорядок

їх зміцнення — одне

них завдань, що стоять перед суспільством, один з основних напрямків діяльності держави.

1. Дайте визначення понять: «правопорядок», «законність», «правосвідомість».

2. Назвіть вимоги законності. Яка з них, на вашу думку, відіграє найбільшу роль у забезпеченні законності та правопорядку?

3. Порівняйте поняття, визначивши

§ 13. Правопорушення

Із точки зору відповідності правовим нормам, а також корисності або шкідливості наслідків правова поведінка може бути правомірною або неправомірною. Будь­яка поведінка, яка відповідає нормам права, є правомірною, тобто соціально корисною, а та, що їм не відповідає, є неправомірною, тобто протиправною — соціально шкідливою. Правопорушення

Соціальна шкідливістьПравопорушення завдає майнової, соціальної, моральної,

правопорушення

Суспільна небезпека Реальна загроза інтересам держави, суспільства, особистості

ЗАВДАННЯ 1. Користуючись таблицею «Ознаки правопорушення», проаналізуйте наведені ситуації і вкажіть, у  яких із них має місце правопорушення.

ƒ Юнак перебіг дорогу на червоний сигнал світлофора.

ƒ Однокласники жодного разу не відвідали Оленку, яка хворіє вже третій тиждень. ƒ Відпочивальники розпалили багаття в лісі в жаркий літній день.

2. Яким є  склад правопорушення

Певне діяння особи може вважатися правопорушенням тільки в тому разі, коли воно містить усі елементи складу правопорушення. Склад правопорушення — це сукупність

ознак правопорушення в єдності його об’єктивних і суб’єктивних характеристик, які

є необхідними для визначення діяння

ƒ Чоловік пірнув у бурхливе море, незважаючи на застереження про заборону купатися, розміщені на пляжі, оскільки помітив серед хвиль дитину, що потребувала допомоги.

2) об’єктивна сторона — зовнішня сторона правопорушення, саме протиправне діяння (дія чи бездіяльність), шкідливий результат, що настав унаслідок цього, та причинний зв’язок між діянням та його результатом; 3) суб’єкт — фізичні особи, які мають деліктоздатність, тобто можуть нести юридичну

і бажанні їхнього настання. Прикладом прямого умислу є вчинення крадіжки. Правопорушник має умисел

незаконно заволодіти чужим майном, на що й спрямовує свої дії. Непрямий умисел полягає в усвідомленні

правопорушником суспільно небезпечного ха­

рактеру своєї дії чи бездіяльності, у перед­

баченні суспільно небезпечних наслідків і сві­

домому допущенні їх. Прикладом непрямого

умислу є заподіяння тяжкого тілесного ушко­

дження, внаслідок якого сталася смерть потерпілого. Хоча правопорушник має умисел

завдати потерпілому тілесних ушкоджень, за­

подіювати йому смерть він не бажав.

Необережність теж буває двох видів: само-

впевненість і недбалість. Самовпевненість

в передбаченні

розрізняють залежно від виду правовідносин, у сфері

яких вони вчинені. За цією ознакою можна виділити цивільні, дисциплінарні, адміністра­

продукції, яке призвело до її псування. Хоча він міг і не усвідомлювати можливі наслідки своїх дій,

тивні, кримінальні, екологічні, фінансові та інші правопорушення.

Правопорушення розрізняються також за ступенем шкідливості та суспільної небезпеки; за характером санкцій, які настають. За цими критеріями вони поділяються на злочини і проступки. Найнебезпечнішим проявом протиправної поведінки, яка завдає шкоди людям, суспільству, державі, є злочин. Злочином називають суспільно небезпечне винне діяння (дію або бездіяльність), перед­

спільно шкідливі, винні, протиправні діяння, які характеризуються меншою, ніж злочини, суспільною небезпекою і тягнуть за собою не кримінальне, а адміністративне, дисциплінарне, цивільно­правове та інші види покарань.

Розрізняють цивільні, адміністративні, дисциплінарні проступки. Цивільні правопорушення (проступки) відрізняються специфічним об’єктом зазіхання.

Це особисті немайнові та майнові відносини, які регулюються нормами цивільного права,

а також деякими нормами трудового та сімей­

ного права. Такі правопорушення виявляються в невиконанні або неналежному виконанні

договірних зобов’язань, у завданні майнової шкоди тощо.

ВИСНОВКИ

„ Поведінку, що порушує норми права, називають пра-

вопорушенням.

„ Правопорушення вчиняють у різних сферах суспільного життя. Найнебезпечнішими з них є кримінальні правопорушення, які називають злочинами.

§ 14. Юридична відповідальність

Адміністративними правопорушеннями (проступками) називаються передбачені нормами адміністративного, фінансового, земельного та інших галузей права зазіхання на встановлений порядок державного управління, громадський порядок. Дисциплінарні правопорушення (проступки) являють собою протиправні діяння, що порушують внутрішній розпорядок діяльності підприємств, установ і організацій. Правопоруш­

ник дезорганізує нормальну діяльність трудових колективів, порушує трудову, навчальну, службову, виробничу, військову дисципліну.

ЗАВДАННЯ 3. Наведіть приклади до кожного виду правопорушень.

„ Правопорушення вчиняють у різних сферах суспільного життя (кримінальні, цивільні, адміністративні,

1. Дайте визначення поняття «правопорушення».

2. Порівняйте поняття, визначивши

Відмінне Злочин Проступок

3. Подайте у вигляді схеми склад правопорушення.

4. Визначте вид правопорушення, описаного в завданні 2 на с. 54.

5. Проведіть міні-дослідження. Користуючись різними джерелами інформації (ЗМІ, спеціальна література, мережа Інтернет), з’ясуйте, як фахівці та представники громадськості визначають

2) Аліна Сігда, керівник відділу PR приватної

компанії

Під час дискусії компанії показали різницю між

благодійними проектами та таким комплексним поняттям, як корпоративна соціальна відповідальність, що включає організаційне управління, розвиток персоналу, захист інтересів споживачів, соціальні інвестиції. (За матеріалами сайта http://delo.ua/pressrelizy/) 3) Звернення Бюро Києво-Галицького

сайта http://maidan.org.ua/l)

4)

оточення, а це завжди накладає відповідальність на особистість.

Внутрішня відповідальність виражає спро-

можність людини усвідомлювати наслідки своїх вчинків, діяти відповідно до цих усвідомлень, керуючись нормами моралі. Іншими словами, внутрішня відповідальність — це наша совість. Зовнішня відповідальність проявляється у вигляді реакції суспільства на дії особистості. У цьому випадку йдеться про соціальну

відповідальність

висувають до неї суспільство, держава, інші індивіди. У суспільстві діють різні форми соціальної відповідальності: моральна, політична, організаційна, суспільна, партійна, юридична тощо. Юридична відповідальність — одна із форм соціальної відповідальності. Саме існування права як регулятора суспільних відносин обумовлене необхідністю підтримувати порядок у суспільстві, попереджаючи будь-які відхилення від встановлених правил поведінки.

Юридична відповідальність  — передбачені нормами права вид і міра державного примусу,

правопорушення. Застосовуючи юридичну відповідальність,

По­третє, покарання покликане застерегти від правопорушення людей, які мають намір вчинити протиправні дії, — запобіжна функція. Ознаками юридичної відповідальності є те, що вона:

ƒ спирається на державний примус у формі караючих та правовідновлюючих засобів; ƒ проявляється в обов’язку особи терпіти певні негаразди, втрату певних благ особистого та майнового характеру за вчинене

2. Коли настає юридична відповідальність

ПРИГАДАЙТЕ! Які елементи становлять склад правопорушення?

Підставою для настання юридичної відпо­

відальності є правопорушення за наявності всіх його елементів: об’єкта, об’єктивної сторони, суб’єкта та суб’єктивної сторони. Притягти людину до юридичної відповідальності можна за

наявності таких підстав:

ƒ правової норми, що охороняє суспільні від­

носини, на які посягає діяння;

ƒ юридичного факту — дії, тобто вчинення

правопорушення;

ƒ відсутності підстав для звільнення від юри­

дичної відповідальності;

ƒ відповідного правозастосовчого акта, що набрав чинності та юридичної сили.

до норм права при дотриманні певного процедурнопроцесуального порядку, установленого законом.

Основні принципи притягнення громадян до відповідальності закріплені в Конституції

Назвіть види юридичної відповідальності, які виокремлюються за галузевою ознакою.

Найсуворішим видом галузевої юридичної відповідальності є кримінальна відповідальність.

настає тільки

шкоди. Відповідно, і юридична відповідальність поділяється на штрафну (каральну) і  правовідновлювальну (компенсаційну)

ВИСНОВКИ

„ Юридична відповідальність — різновид соціальної відповідальності, який закріплений у законодавстві. Це забезпечуваний державою юридичний обов’язок правопорушника зазнати

Одним із принципів юридичної відповідальності є невідворотність, тобто неминучість її

настання у випадку вчинення правопорушення.

Проте за певних обставин, навіть коли вчине­

но дії, що мають ознаки правопорушення, осо­

бу, яка його вчинила, не буде притягнуто до

юридичної відповідальності.

Положення про необхідну оборону та край­

ню необхідність як обставини, що виключають юридичну відповідальність, містяться в Кодексі України про адміністративні правопорушення, у Цивільному кодексі України. Однак най­

більш розвинені відповідні правові інститути в кримінальному законодавстві. У Кримінальному кодексі України подано перелік обставин, що виключають злочинність діянь. До таких обставин належать: необхідна оборона; уявна оборона; затримання особи, що вчинила злочин; крайня необхідність; фізичний або психічний примус; виконання наказу або розпорядження; діяння, пов’язане з ризиком; виконання спеціального завдання з попередження або розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації. 2.

Розділ

тично

Конституція України містить положення

про те, що «кожний має право захищати своє

життя і здоров’я, життя і здоров’я інших лю­

дей від протиправних посягань». Реалізацією

цієї конституційної норми є право на необхід­

ну оборону.

Необхідною обороною визнаються дії, вчи­

нені з метою захисту від суспільно небезпеч­

ного посягання. Закон передбачає, що при

цьому може бути завдана шкода тому, хто

посягає на права та інтереси особи або держави, що охороняються. Проте ця шкода не може перевищувати меж оборони, необхідної

посягання.

оборона, уявна оборона, затримання особи, що вчинила

обороною

Опанування

§ 16. Конституція — Основний Закон держави

ПРИГАДАЙТЕ! 1. Що таке конституція? 2. Коли була прийнята перша у світі конституція? ОСНОВНЕ ПОНЯТТЯ: конституція.

1. Які суспільні відносини врегульовує конституційне право

ЗАВДАННЯ 1. Попрацюйте в парах. Коли йдеться про роль конституційного права в системі права, юристи зазначають, що, закріплюючи повновладдя народу України, конституційне право тим самим відповідає щонайменше на два питання: кому належить влада в суспільстві та яким чином вона здійснюється, тобто яким є механізм її реалізації. На ці питання вичерпну відповідь

відносини, які: ƒ характеризують державний і суспільний лад; ƒ визначають засади правового статусу особи;

ƒ визначають особливості організації державної влади — систему, порядок формування

і компетенцію її органів;

визначають систему, порядок формування

Конституція України — основне джерело права;

ƒ конституційні закони закони, що вносять зміни й доповнення до Конституції;

інші

всеукраїнського референдуму;

ƒ укази й розпорядження Президента України;

ƒ постанови й розпорядження Кабінету

стрів України;

ƒ окремі акти представницьких органів

цевого самоврядування;

ƒ нормативно­правові акти Конституційного Суду України; ƒ міжнародні договори, згода

компетенцію місцевого самоврядування; ƒ визначають засади економічної системи суспільства — форми власності, способи виробництва та принципи їх захисту. Джерелами конституційного права Укра­

буквально означає «устрій, організація чого­небудь». В українській

і на основі здійсненого українською нацією, усім Українським народом права на самовизначення, y дбаючи про забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя, піклуючись про зміцнення

3. Які розділи містить Конституція України

громадянської злагоди на землі України, прагнучи розвивати і зміцнювати демократичну, соціальну, правову державу, усвідомлюючи відповідальність перед Богом, власною совістю, попередніми, нинішнім та прийдешніми поколіннями, y керуючись Актом

Конституція України, прийнята 28 червня 1996 р., складалася зі 161 статті, містила преамбулу, 15 розділів, із яких розділ XV містив перехідні положення. Із внесенням 6 червня 2016 р. змін до Основного Закону загальна кількість розділів скоротилася до 14, а кількість

в межах, визначених Конституцією

нами України.

В Україні існує спеціальний орган, який:

ƒ розглядає питання відповідності законів та, у передбачених Конституцією України

випадках, інших нормативно­правових актів (актів Президента України; актів Кабі­

нету Міністрів України; правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим)

Конституції України; ƒ дає офіційне тлумачення Конституції України.

2) Які вимоги висуваються до суддів Конституційного

3)

ВИСНОВКИ

„ Головною цінністю демократичного суспільства є Конституція — документ, який визначає правила взаємодії держави і громадянина, засади функціонування держави, права, свободи й обов’язки громадянина та гарантії держави в їх реалізації. „ Науковці стверджують, що знання громадянами основних положень Конституції

юним громадянам варто розпочати знайомство з Основним Законом своєї держави. ЗАПИТАННЯ

1. Дайте визначення поняття «конституція».

2. Визначте, у чому полягає специфіка конституційного права.

3. Доповніть схему «Державний лад України», спираючись на текст

лад України

Форма політичного режиму

Форма територіального устрою

ПРИГАДАЙТЕ!

закріплена у статті _____________

Конституції України

закріплена

4. Подайте у вигляді схеми структуру конституційних правовідносин.

5. Цікава ваша думка! Світова юридична наука та практика конституціоналізму визначили принципи, яким має відповідати прогресивний конституційний лад. Провідними серед них визначено: демократизм, суверенність,

Розділ 4. Основи конституційного права України

робляють і використовують знаряддя праці».

Отже, це поняття включає два аспекти: при­

родний (біологічний) та соціальний (пов’язаний із

життям і відносинами в суспільстві).

Юридична наука вивчає окрему людину як

індивіда, особу, громадянина, розглядає її від­

носини з державою й суспільством. Що спіль­

ного та відмінного в поняттях «людина», «осо­

ба», «громадянин»?

Поняття «людина» насамперед охоплює за­

гальнородові риси, що відрізняють людину від

інших живих істот. Поняття людини в такому

значенні стосується не якоїсь конкретної людини, а людини як представника роду людського.

Еволюція суспільства спричинила виник­

нення специфічних відносин між суб’єктами, що характеризуються певним рівнем усвідом­

леності та узгодженості. Саме це зумовлює

поступове збільшення вмісту «соціального»

(порівняно з «біологічним») у понятті «людина» та його перетворення на соціально важ­

ливу категорію «особа».

Особа — це людина, яка має історично зу­

мовлений ступінь розвитку, користується пра­

вами, що надаються суспільством, та виконує

обов’язки, які ним покладаються.

Характерними рисами особи стають: 1) розумність — здатність мислити та при­

ймати продумані, виважені, а не інстинк­

тивні рішення;

2) свобода — можливість вибору із запропо­

нованих суспільством саме того варіанта

поведінки, який найповніше відповідає інтересам особи й не порушує прав інших;

3) індивідуальність — наявність специфічних рис, які виокремлюють особу серед інших (соціальний стан, професія, вік тощо);

4) відповідальність — можливість передбачати результати своїх дій, керувати ними та самостійно нести відповідальність у разі невиконання обов’язків

є важливим показником стану суспільства в цілому, а також його завдань та перспектив розвитку. Неможливо зрозуміти сучасне суспільство та сучасну людину без

громадянство певної держави. Громадянин має певні особливості, що

держави; ƒ має правовий зв’язок із державою, що

лягає в наявності взаємних прав та обов’язків громадянина і держави;

ƒ користується захистом із боку держави, як правовим, так і судовим;

ƒ несе законодавчо закріплену відповідальність у разі порушення або невиконання певних рішень, а також у випадку порушення суб’єктивних прав інших осіб або невиконання власних юридичних обов’язків. Як бачимо, у структурі правового статусу громадянина центральним елементом є юридичні права й обов’язки, що передбачені Конституцією, іншими нормативно­правовими актами певної держави. Передумовою цих прав і обов’язків є громадянство. Громадянство  — стійкий правовий

Декларація прав людини і громадянина (Франція, 1789 р.)

ID-картка громадянина України — документ, що приходить на зміну паспортам старого зразка

2. Як людство прийшло до усвідомлення цінності прав і свобод

За черговістю включення основних прав, свобод і обов’язків до конституцій та між­

народно­правових документів їх поділяють на

права першого, другого й третього покоління.

Перше покоління включає проголошені бур­

жуазними революціями (XVII—XVIII ст.) гро­

мадянські й політичні права, які дістали на­

зву «негативних», тобто таких, що виражають

незалежність особистості від держави, позначають межі її втручання у сферу свободи лю­

дини (право на життя, недоторканність жит­

ла, виборче право тощо).

Друге покоління стосується соціальних, еко­

номічних і культурних прав, що були закріплені в міжнародно­правових документах і конститу­

ціях багатьох держав до середини XX ст. Цю

групу прав інколи називають «позитивними».

Позитивні права потребують підтримки та за­

безпечення з боку держави. Право на працю, відпочинок, соціальний захист, освіту вимагають

від держави проведення постійної, цілеспрямо­

ваної політики щодо реалізації певних програм

та потребують значних матеріальних ресурсів. До третього покоління належать солідарні

або колективні права, існування яких пов’язане з глобальними

зміст. Зазвичай за змістом вони поділяються

соціальні, політичні, культурні та екологічні права і свободи.

Особисті права і свободи людини покликані забезпечити її недоторканність, можливість фізичного існування й духовного розвитку. Здебільшого вони не пов’язані з г ромадянством та відносинами з державою. Ці права виникають від народження й спрямовані на захист життя та гідності кожної людини.

Політичні права і свободи — група прав, які належать людині як члену політичної системи суспільства, коли він виступає насамперед як громадянин держави.

Соціально-економічні права — це права, пов’язані з діяльністю людини в господарській сфері, її соціальними відносинами із суспільством, державою, колективами, іншими людьми.

Культурні права — це права, що забезпечують людині доступ до духовних цінностей, створених окремим народом або всім людством. Екологічні права людини і громадянина — це

актах держав Європи й світу. Декларація незалежності, що була прийнята в США в 1776 р., проголосила фундаментальний принцип, на якому заснована демократична форма правління: «Ми вважаємо очевидною істиною, що всі люди створені рівними, що вони наділені Творцем певними невід’ємними правами, серед яких право на життя, свободу та прагнення щастя». У Декларації прав людини і громадянина

в Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (23 березня 1976 р.) і Міжнародному пакті про економічні,

1) за народженням;

2) за територіальним походженням;

3) унаслідок прийняття до громадянства;

4) унаслідок поновлення у громадянстві;

5) унаслідок усиновлення;

6) унас лідок встановлення над дитиною опіки чи піклування, влаштування дитини в дитячий заклад чи заклад охорони здоров’я, у дитячий будинок сімейного типу чи прийомну сім’ю або

Правові відносини, що стосуються громадянства, регулюються відповідними нормативно­правовими актами, основними з яких є Конституція України і Закон України «Про громадянство України» від 18 січня 2001 р. Законодавство України про громадянство ґрунтується на таких засадах:

ƒ єдиного громадянства;

ƒ запобігання виникненню випадків безгромадянства;

ƒ неможливості позбавлення громадянства України;

ƒ визнання права громадянина України на зміну громадянства;

ƒ неможливості автоматичного набуття громадянства України іноземцем чи особою без громадянства внаслідок укладення шлюбу

з громадянином України або набуття грома­

дянства України його дружиною (чоловіком)

та автоматичного припинення громадянства України одним із подружжя внаслідок припинення шлюбу або припинення громадянства України другим із подружжя;

ƒ рівності перед законом громадян України незалежно від підстав, порядку й моменту набуття ними громадянства України;

передачі на виховання в сім’ю патронатного вихователя; 7) унаслідок встановлення над особою, визнаною судом недієздатною, опіки; 8) у  зв’язку з перебуванням у громадянстві України одного чи обох батьків дитини; 9) унаслідок визнання батьківства чи материнства або встановлення факту батьківства чи материнства; 10) за іншими підставами, передбаченими

безперервного проживання на території України на законних підставах становить три роки

з моменту отримання статусу біженця); ƒ отримання дозволу на постійне проживання в Україні; ƒ володіння державною мовою або її розуміння в обсязі, достатньому для спілкування; ƒ наявність законних джерел існування. До громадянства України не приймаються особи, які вчинили злочин проти людства чи

здійснювали геноцид; засуджені в Україні до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину; вчинили на території іншої держави діяння, яке визнано законодавством України тяжким злочином. Стаття 25 Конституції України проголошує

2. Подайте у вигляді схеми покоління прав людини.

3. Порівняйте поняття, визначивши в них спільне та відмінне. Поняття Спільне Відмінне Свободи людини Права людини

4. Проаналізуйте

ПРИГАДАЙТЕ!

права:

ƒ право на життя та його захист;

ƒ право на повагу до гідності людини;

ƒ право на особисту недоторканність;

ƒ право на невтручання в особисте та сімейне

життя;

ƒ право на недоторканність житла;

ƒ право на таємницю листування та інших

видів комунікації;

ƒ право на свободу слова;

ƒ право на свободу світогляду та віросповідання;

ƒ право на свободу пересування та вибір місця

проживання.

До політичних прав і свобод, гарантованих

Конституцією України, належать:

ƒ право на свободу об’єднання в політичні партії та громадські організації;

ƒ право брати участь в управлінні державни­

ми справами, у всеукраїнському та місцево­

му референдумах, обирати й бути обраними

до органів державної влади та місцевого

самоврядування;

ƒ право збиратися мирно, без зброї та прово­

дити збори, мітинги, походи й демонстрації;

ƒ право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення тощо.

Систему соціально-економічних прав громадян за Конституцією України становлять право

на власність, на

підприємницьку діяльність, на

працю та відпочинок, на страйк, на соціальний захист, на житло, на достатній життєвий рівень, на охорону здоров’я.

Конституція гарантує також забезпечення

культурних прав громадян: права на освіту, на користування досягненнями вітчизняної та сві­

тової культури, на свободу наукової, технічної та художньої творчості, на захист інтелектуаль­

ної власності, на використання результатів інтелектуальної, творчої діяльності тощо. Право кожного громадянина на освіту забезпечуєть­

ся існуванням розгалуженої

правами й не­

людина завдає шкоди собі самій: не виявляючи турботу про навколишнє середовище, не можна сподіватися на здійснення свого права на здорове довкілля; не сплачуючи податки, навряд чи можливо

і соціального розвитку тощо. Конституційний обов’язок — це закріплені в Конституції України вимоги до осіб діяти певним, чітко визначеним конституційною нормою чином (або утримуватися від вчинення певних дій) для забезпечення інтересів інших людей і громадян, суспільства, держави; недотримання ж цих вимог тягне за собою юридичну відповідальність. Обов’язки, як і права, визначені Конституцією України й розкриті у відповідних законах. Основний конституційний обов’язок — дотримуватися Конституції та законів України. Він стосується не лише громадян України, але й усіх осіб, що перебувають на території України. Незнання законів не звільняє від відповідальності за їх порушення. Обов’язок захисту Вітчизни закріплений у Конституції України та розкритий у Законах України «Про оборону України» і «Про військовий обов’язок і військову службу». Військова служба є почесним обов’язком

Розділ

необхідність

пеки

України. Цей обов’язок регулюється також

Законом України «Про охорону навколишньо­

го природного середовища».

Обов’язок охорони культурної спадщини по­

в’язаний із необхідністю збереження матеріаль­

них, духовних і культурних цінностей. Про це

мають піклуватися не лише органи державної

влади, а й кожний громадянин України або особа, що перебуває на території України. Вико­

нання цього обов’язку регламентується Законом України «Про охорону культурної спадщини».

Обов’язок поважати

використання його членами своїх прав і свобод.

Ось чому держава не може обмежуватися лише

проголошенням прав людини у відповідних нор­

мативних актах, вона має їх забезпечити (гаран­

тувати) не тільки правовими, а й економічними,

політичними та культурними засобами.

Гарантії прав і свобод людини й громадянина — це умови та засоби, що забезпечують

ефективну реалізацію прав і свобод кожною

людиною й громадянином.

Найвищою гарантією прав і свобод людини й громадянина є конституційний лад України, побудований на неухильному дотриманні

Конституції України та законів України, при­

писах природного права та загальновизнаних

принципах і нормах міжнародного права. Крім цього, розрізняють соціально­економічні, політичні та юридичні гарантії. Соціально-економічні

тися

свобод до відповідних міжнародних судових установ чи відповідних

членом або учасником яких є Україна. Механізм захисту прав людини і громадянина — це заходи, спрямовані на запобігання посягань на права та свободи, відновлення прав у разі їх порушення неправомірними діями, а також притягнення до відповідальності осіб, які вчинили такі дії.

ƒ прокуратура;

ƒ суд;

ƒ політичні партії та громадські організації, профспілки;

ƒ міжнародні судові установи;

ƒ міжнародні організації.

Парламентський контроль за дотриманням

конституційних прав і свобод людини й гро­

мадянина та захист прав кожного на території

України і в межах її юрисдикції на постійній

основі здійснює Уповноважений Верховної

Ради України з прав людини.

Уповноважений подає Верховній Раді України щорічну доповідь про стан дотримання та

захисту прав і свобод людини й громадянина

в Україні.

Важливу роль у гарантуванні прав і свобод людини й громадянина в правовій державі відіграють суди.

Водночас функції щодо створення належних умов для реалізації прав, свобод і обов’язків

ВИСНОВКИ

„ Конституція України є основою правової системи нашої держави. Важливість чинної Конституції України полягає в тому, що її головним принципом є визнання людини як найвищої соціальної цінності.

„ Розділ II Конституції України, найбільший за своїм обсягом, має назву «Права, свободи та обов’язки людини і громадянина». Його положення повністю від-

виконують не лише органи державної влади. Відповідну роль відіграють також органи місцевого самоврядування, об’єднання громадян. Сучасний міжнародно­правовий механізм захисту прав і свобод людини включає міжнародні організації та установи, що безпосередньо розглядають питання, пов’язані з порушенням прав і свобод людини, а саме: 1) Центр із прав людини Економічної і Соціальної Ради ООН; 2) Комісію з прав людини ООН; 3) спеціальні органи ООН — Комітет із прав людини (міжнародний пакт про громадянські й політичні права), Комітет з економічних, соціальних та культурних прав (Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права), Комітет із прав дитини (Конвенція про права дитини) тощо; 4) Верховного комісара ООН із заохочення і захисту всіх прав людини (із прав людини); 5) Європейський суд із прав людини.

повідають міжнародним стандартам у сфері прав і свобод людини.

„ Держава має не тільки проголошувати права людини, а й усебічно сприяти їх реалізації. Дотримання прав людини в Україні є об’єктом уваги не тільки державних органів, але й громадських організацій, міжнародних установ. ЗАПИТАННЯ

1. Виберіть із переліку конституційні обов’язки громадян. 1) займатися підприємницькою діяльністю, не забороненою законом; 2) захищати Вітчизну, незалежність та територіальну цілісність держави; 3) сплачувати податки і збори в порядку й розмірах, встановлених законом; 4) звертатися до суду для захисту своїх прав; 5) дотримуватися Конституції та законів України; 6) заробляти собі на життя інтелектуальною працею;

7) не завдавати шкоди природі, культурній спадщині.

2. Проаналізуйте ситуації з правової точки зору. Визначте, реалізація яких прав і свобод людини й громадянина в них описана.

1) Марія Петрівна, якій

років,

§ 19. Народовладдя в Україні

ПРИГАДАЙТЕ!

важень із метою виконання функцій держави.

Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на три гілки: законо­

давчу, виконавчу та судову. Органи законо­

давчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених

Конституцією України

жодної з гілок влади.

Основний Закон встановлює механізм стримувань і противаг, який унеможливлює захоплення влади однією з гілок влади або посадовою особою, запроваджує особливу процедуру призначення посадових осіб

4) участь Верховної Ради України у формуванні Конституційного Суду України (призначення третини складу); 5) контроль Конституційного Суду України за відповідністю Конституції законів та інших правових актів Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів

України,

контроль Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини (омбудсменом) за дотриманням конституційних прав і свобод людини тощо.

2. Як здійснюється волевиявлення народу в Україні

Відповідно до Конституції України, тільки

народ може довірити здійснювати владу обраним ним особам. Основний Закон визначає шляхи здійснення народом свого права на

народовладдя: висловлювати свою волю, здій­

снювати владу безпосередньо (пряма демо­

кратія) або через своїх представників (пред­

ставницька демократія).

Відповідно до статті 69 Конституції Укра­

їни, народне волевиявлення здійснюється че­

рез вибори, референдум та інші форми безпосередньої демократії.

Референдум — це спосіб прийняття грома­

дянами шляхом голосування законів та інших

рішень із найважливіших питань загально­

державного або місцевого значення.

Проведення референдумів регламентується Конституцією України й Законом України

«Про всеукраїнський референдум» (6 листопада 2012 р.). Розрізняють всеукраїнський (загальнодержавний) референдум і місцевий референдум.

Право голосу на референдумі мають усі гро­

мадяни України, що досягли 18 років, крім

осіб, що визнані судом недієздатними. Також проводяться консультативні опитування, що мають подібну до референдуму процедуру орга­

нізації, але рішення таких опитувань не мають

юридичного значення.

Результати народного волевиявлення на всеукраїнському референдумі є обов’язковими. Всеукраїнський референдум призначається

Верховною Радою України та Президентом України

території України. Також на всеукраїнський референдум можуть виноситись питання затвердження Конституції та змін і доповнень до неї, прийняття, зміни та скасування законів тощо. Проведення референдуму не допускається щодо законопроектів із питань податків, бюджету та амністії. В Україні всеукраїнський референдум проводився двічі: 1 грудня 1991 р. (щодо затвердження Акта проголошення незалежності України) і 16 квітня 2000 р. (про внесення змін до Конституції України, його рішення так і не були втілені).

На місцеві референдуми виносяться питання, що входять до відання місцевого самоврядування.

Вибори — це спосіб формування керівних органів держави. Виборчим правом вважають систему правових норм, що регулюють порядок формування виборних державних органів і здійснення виборцями своїх прав. Вибори є основним принципом організації державного механізму та системи місцевого самоврядування. Шляхом виборів, зокрема, формуються парламент — Верховна Рада України, представницький орган Автономної Республіки Крим і представницькі органи місцевого самоврядування; заміщується пост Президента України та посади сільських, селищних, міських голів, старост. У демократичній державі з республіканською формою правління взагалі не може

види виборів закріплюються й інші принципи, які не суперечать згаданим, а доповнюють їх,

зокрема принципи гласності, відкритості, сво­

боди агітації тощо.

Вільність виборів означає, що ніхто не має

права чинити будь­який фізичний або психіч­

ний тиск на виборців.

Загальне виборче право передбачає, що кож­

ний громадянин України, який досяг 18 років, має право голосу під час проведення виборів

і референдумів.

Виборче право поділяється на активне

і пасивне. Активне виборче право означає

право обирати, а також висувати кандидатів

у Президенти України й депутати всіх рів­

нів. Пасивне виборче право означає право бути обраним на певну посаду. На відміну від активного

виборах 1994 р. в Україні застосовувалася мажоритарна виборча система, у 1998 та 2002 рр. вибори до Верховної Ради України проходили за змішаною системою: 225 народних депутатів

у містах. Рішення про утворення територі­

альних виборчих округів приймається Центральною виборчою комісією. 3) Утворення виборчих дільниць. Для підготовки й проведення голосування та підра­

хунку голосів виборців територія села, селища, міста, району в місті, що входить до складу територіального виборчого округу, поділяється на виборчі дільниці. Виборча дільниця може бути звичайною, спеціальною або закордонною.

4) Утворення виборчих комісій.

ВИСНОВКИ

„

влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

„ Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Із метою недопущення незаконного захоплення влади в Україні діє система стримувань і противаг.

1.

2. Які

дової гілок влади?

5) Висування та реєстрація кандидатів у де­

путати.

6) Проведення передвиборчої агітації.

7) Голосування.

8) Підрахунок голосів виборців та встановлення підсумків голосування.

9) Установлення результатів виборів. Офіційне оприлюднення Центральною виборчою комісією результатів виборів відбувається не пізніше

„ Безпосередньо владу народ здійснює через вибори та референдум. Вибори є способом формування виборних

(Президент України, Верховна Рада України) та органів місцевого самоврядування. Референдум —

3. Доповніть схему «Форми здійснення

представницьким органом усього

українського народу та єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент — Верховна Рада України.

Відповідно до Конституції України, Верхов­

на Рада України обирається народом України

на основі загального, рівного та прямого ви­

борчого права шляхом таємного голосування терміном на п’ять років. До складу Верховної

Ради України входять 450 народних депутатів. Народним депутатом України є

народних депутатів України» представник українського народу у Верховній Раді Украї­

ни. Він уповноважений протягом строку де­

путатських повноважень здійснювати повно­

важення, передбачені Конституцією України

та законами України.

Народним депутатом України може бути

обраний будь­який громадянин України, який

на день виборів досяг 21­річного віку, має

право голосу та живе в Україні протягом останніх п’яти років. Не може бути обраним

до Верховної Ради України громадянин, який

має судимість за вчинення умисного злочину, якщо

їх підпорядкування й форм власності. Керівники органів державної влади та органів місцевого самоврядування,

ƒ здійснення контрольної діяльності;

ƒ здійснення окремих видів діяльності Верховної Ради України, її органів і організацій, народних депутатів, посадових осіб тощо. Верховна Рада України працює сесійно.

Під час сесій відбуваються пленарні засідан­

ня, тобто засідання за участю всіх депутатів.

Проходять також засідання комітетів Верхов­

ної Ради України, на яких здійснюється по­

переднє обговорення проектів законів. Згідно

з Конституцією України, засідання Верховної

Ради України відбуваються відкрито.

Із числа депутатів таємним голосуванням

обирають Голову Верховної Ради, Першого заступника й заступника Голови Верховної Ради України. Голова Верховної Ради України веде

засідання Верховної Ради, представляє Верхов­

ну Раду в Україні й поза її межами, підписує

акти, прийняті Верховною Радою, організує

підготовку документів до розгляду у Верховній

Раді тощо.

До структури Верховної Ради України входять комітети Верховної

, які створюються для підготовчої роботи із законо­

проектами за напрямками діяльності. У разі

потреби Верховна Рада України може ство­

рювати тимчасові спеціальні, слідчі та інші депутатські комісії для аналізу окремих проб­

лем, конфліктів тощо.

Робочим органом Верховної Ради України є Секретаріат Верховної Ради України , де

працюють наукові консультанти з різних га­

лузей, фахівці та інші співробітники, які за­

безпечують роботу Верховної Ради.

Важливу

татів зі спільними поглядами з питань державного розвитку. Чимало груп, сформованих

належать до однієї партії. Такі групи, сформовані за партійною ознакою, називають фракціями. У Верховній Раді України за результатами

виборів і на основі узгодження політичних

позицій формується коаліція депутатських фракцій, до складу якої входить більшість народних депутатів України від конституцій­

ного складу Верховної Ради України.

Коаліція депутатських фракцій у Верховній Раді України формується протягом одного місяця від дня відкриття першого засідання

Коаліція депутатських фракцій у Верховній Раді

зиції Президенту України щодо кандидатури Прем’єр­міністра України, а також кандидатур до складу Кабінету Міністрів України. Верховна Рада України обирає членів Рахункової палати, яка

її імені надходження та використання коштів Державного бюджету України. Верховна Рада України призначає також Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини й щороку заслуховує його доповідь про контроль за дотриманням та захистом прав і свобод людини в Україні.

Крім законодавчих, Верховна Рада України виконує й інші важливі функції, які закріплено

Керівника апарату Верховної Ради України; затвердження кошторису Верховної

Ради України та структури її апарату.

Призначення на посади третини складу Конституційного Суду України.

3. Призначення за поданням Президента України: Прем’єр-міністра України, Міністра оборони України, Міністра закордонних справ України, вирішення питання про відставку Прем’єр-міністра України. Призначення на посаду та звільнення з посади за поданням Президента

2) Голови Служби безпеки України.

Призначає на посади третину складу Конституційного Суду України.

Призначає на посади та звільняє з посад:

1) половину складу Ради Національного банку України; 2) половину складу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення. Призначає на посаду та звільняє з посади за згодою Верховної Ради України Генерального прокурора.

Свої повноваження Президент України виконує до вступу на посаду новообраного президента. Його повноваження можуть бути припинені достроково в разі:

1) відставки;

2) неспроможності виконувати свої повноваження за станом здоров’я;

ВИСНОВКИ

3) усунення з поста в порядку імпічменту; 4) смерті. У разі дострокового припинення повноважень Президента України його обов’язки тимчасово покладаються на Голову Верховної Ради України.

„ Верховна Рада України є єдиним представницьким органом усього українського народу та єдиним органом законодавчої влади в Україні. Основним напрямком діяльності Верховної Ради України є прийняття законів, однак вона здійснює й низку інших повноважень. „ Пре зидент України є главою держави і не входить безпосередньо до жодної з гілок влади. Йому надані широкі повноваження у сфері гарантування державного суверенітету, територіальної цілісності України, дотримання Конституції України, прав і свобод людини та громадянина, представництва держави в зовнішній та внутрішній сфері, законодавчого процесу, утворення та формування органів державної влади, інших органів.

1) ; 2) ; 3) Повноваження

1) ; 2) ; 3) ; 4) .

України:

Надання згоди на призначення Президентом України: Призначення: Призначення за поданням Прем’єрМіністра України:

3. Проведіть міні-дослідження. Проаналізуйте найновіші повідомлення

ЗАВДАННЯ 1. Уряд —

корабель, час — море. (К. Берне)

вітер, держава —

Як ви розумієте зміст наведеного висловлювання?

Спробуйте пояснити його, спираючись на відомості про

діяльність Кабінету Міністрів України, які надходять із

засобів масової інформації.

Відповідно до Конституції України,

органів виконавчої влади. Він відповідальний

Кабінету Міністрів

дять: Прем’єр­міністр

Прем’єр-міністр

Верховною Радою України за поданням Президен­

Кабінет Міністрів України забезпечує дер­

жавний суверенітет та економічну самостійність України, здійснення внутрішньої і зовнішньої

політики держави, виконання Конституції

й законів України, актів Президента України,

а також вживає заходів щодо забезпечення прав

і свобод людини й громадянина.

Кабінет Міністрів України розробляє та

здійснює загальнодержавні програми еко ­

номічного, науково­технічного, соціального

і культурного розвитку України. Він розроб­

ляє проект закону про Державний бюджет

України і забезпечує виконання затверджено­

го Верховною Радою України Державного бю­

джету України, подає Верховній Раді України

звіт щодо його виконання.

Кабінет Міністрів України спрямовує і ко­

ординує роботу міністерств, інших органів

виконавчої влади. До його повноважень від­

несено утворення, реорганізацію та ліквіда­

цію відповідно до закону міністерств та інших центральних органів виконавчої влади

в межах коштів, передбачених на утримання органів виконавчої влади, а також призначення на посади та звільнення з посад за поданням Прем’єр­міністра України керівників центральних органів виконавчої влади, які не входять до його складу. Кабінет

Систему центральних органів виконавчої влади складають міністерства України та інші центральні органи виконавчої влади. Виконавчу владу в областях і районах, містах Києві й Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації. Склад місцевих державних адміністрацій формують голови державних адміністрацій, які призначаються на посаду та звільняються з посади Президентом України за поданням Кабінету Міністрів України. При здійсненні своїх повноважень вони відповідальні перед Президентом України й Кабінетом Міністрів України та підконтрольні органам виконавчої влади вищого рівня. Місцеві державні адміністрації також підзвітні й п ідконтрольні радам у частині повноважень, делегованих їм відповідними обласними або районними радами. Рішення голів місцевих державних адміністрацій, що суперечать Конституції та законам України, іншим актам законодавства України, можуть бути, відповідно

Крім органів державної влади, суверенітет

народу України реалізується через систему ор­

ганів місцевого самоврядування. Згідно зі стат­

тею 7 Конституції, в Україні визнається й га­

рантується місцеве самоврядування — право

жителів села, селища або міста самостійно

вирішувати питання місцевого значення. Ор­

місцевого самоврядування не входять до системи органів державної влади, проте вони

здійснення територіальними громадами сіл, селищ, міст своїх повноважень є місцеві вибори та місцевий референдум. Рішення, прийняте місцевим референдумом, не потребує будь­якого затвердження державними органами і є обов’язковим для виконання відповідною місцевою

Конституція України встановила, що у влас­

ності територіальних громад перебувають земля, природні ресурси, нерухомість, інше майно.

При здійсненні своїх повноважень органи місцевого самоврядування мають право при­

ймати рішення, які є обов’язковими для виконання на відповідній території. Якщо такі рішення суперечать закону, їх може скасувати суд.

Система місцевого самоврядування — сукупність органів місцевого самоврядування, органів самоорганізації населення та організаційних форм, за допомогою яких відповідна територіальна громада або її складові частини виконують завдання та функції місцевого самоврядування, вирішують

влади. У зв’язку із цим повноваження органів місцевого самоврядування поступово розширюються. Зокрема, із 5 грудня 2015 р. відбувається процес утворення об’єднаних територіальних громад (ОТГ), що виникають під час добровільного об’єднання територіальних громад сіл, селищ, міст. Він пов’язаний із необхідністю формування територіальних громад, які спроможні самостійно вирішувати широке коло питань місцевого значення. Зокрема, із цим процесом пов’язана й поява нової посадової

1)

2) забезпечення доведеності вини;

3) змагальність

4)

5)

актів щодо їхньої відповідності Конституції України.

Систему судоустрою складають:

1) місцеві суди;

2) апеляційні суди;

3) Верховний Суд. Для розгляду окремих категорій справ діють

вищі спеціалізовані суди (Вищий суд

органи виконавчої

влади, а також місцеві державні адміністрації, територіальні органи міністерств,

й гарантується місцеве самоврядування — право жителів

Іноді вітчизняна судова система не забез­

печує повного захисту прав і свобод людини.

У таких випадках можливе звернення за захистом до міжнародних судів, із яких най­

більш відомим та ефективним є Європейський

суд із прав людини (ЄСПЛ).

Європейський суд із прав людини створено в 1959 р. як механізм забезпечення дотриман­

ня Європейської конвенції про захист прав

у

скарги до Європейського Суду надсилаються за адресою: European Court of Human Rights, Council of Europe/BP 431 R6 67006, Strasburg Cedex France.

людини й основоположних свобод. Юрисдикція суду поширюється на всі держави­члени Ради Європи, що ратифікували цю конвенцію (загалом їх 47), у тому числі й на Україну. У громадян України можливість звертатися до Європейського суду з’явилася після вступу України до Ради Європи й прийняття 17 липня 1997 р. Закону України «Про ратифікацію Конвенції

2. Яким є  порядок звернення до Європейського суду із прав людини

Існує низка умов, за яких скарга може бути прийнята ЄСПЛ до розгляду.

ƒ Предметом скарги можуть бути тільки права і свободи, які гарантуються Європейською

конвенцією про захист прав людини й основоположних свобод або її протоколами. Від­

повідно, при поданні скарги вказується, які

саме права і свободи, що гарантуються Кон­

венцією, були порушені.

ƒ Заява до ЄСПЛ можлива лише за умови, що права особи порушені органами дер­

жавної влади держав­учасниць Ради Європи. Порушення прав окремими громадянами або недержавними підприємствами чи організаціями не входять до компетенції ЄСПЛ.

ƒ Подання заяви можливе лише після

Заява до ЄСПЛ має містити такі дані: а) стислий виклад фактів, щодо яких виникли скарги, та суть таких скарг; б) права, гарантовані Конвенцією або протоколами до неї, які були порушені; в) національні засоби юридичного захисту, якими скористався заявник;

г) перелік рішень судів (або інших державних органів) у справі із зазначенням дати кожного рішення та органу, який його виніс, а також короткої інформації про зміст цього рішення. До листа додаються копії таких рішень. Заява до ЄСПЛ надсилається поштою і може бути складена будь­якою мовою, що є офіційною в державах­членах Ради Європи (у тому числі українською). Судочинство в ЄСПЛ здійснюється англійською

відшкодувати заявнику шкоду, завдану порушенням. Крім цього, у рішенні можуть міститися рекомендації щодо заходів інди­

відуального та загального характеру. Заходи індивідуального характеру — заходи, спрямовані на припинення порушення прав заявника та, наскільки це можливо, відновлення

його прав. Заходи загального характеру — це заходи, спрямовані на запобігання новим, подібним до визнаних ЄСПЛ порушенням.

Відповідно до статті

виконувати рішення

області України. У селі немає централізованого водопостачання, а для господарчих потреб використовується вода з колодязів, які наповнюються з ґрунтових вод. У лютому 2000 р. Татарівська сільська рада прийняла рішення облаштувати нове кладовище на земельній ділянці, розташованій на відстані 38 м

рішення залишається невиконаним попри неодноразові спроби Державної виконавчої служби виконати його. Проведений

безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи

злочинам, для захисту здоров’я чи моралі або для

захисту прав і свобод інших осіб. Стаття 9. Свобода думки, совісті і релігії 1. Кожен має право на свободу думки, совісті та релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання, а також свободу сповідувати свою релігію або переконання під час

жіння, навчання, виконання та дотримання релігійної практики і ритуальних обрядів як одноособово,

воно пов’язане з обов’язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я чи моралі, для захисту репу-

шенню конфіденційної інформації або для підтриман-

місцевого самоврядування

Утвердження

обов’язком держави. Це передбачено статтею 3 Конституції України, тому

права і свободи людини та їх гарантії визначають

зміст і спрямованість діяльності держави. Від­

повідно до статті 40 Конституції України, усі

мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові

2. Яким може бути звернення громадянина

Відповідно до статті 3 Закону України «Про звернення громадян», зверненнями громадян є викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги. Пропозиція (зауваження) — звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади й місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються

думки щодо врегулювання суспільних відно­

син та умов життя громадян, вдосконалення

правової основи державного й громадського

життя, соціально­культурної та інших сфер

діяльності держави й суспільства.

Заява — звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конститу­

3. Які вимоги висуваються до звернення При поданні звернення, відповідно до статті 5 Закону «Про звернення громадян», мають

бути дотримані такі вимоги:

1) Вимоги до адресування: звернення адресуються органам державної влади й місцевого самоврядування, посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених

у зверненнях питань.

2) Вимоги до форми: у зверненні має бути зазначено прізвище, ім’я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви, скарги, прохання чи вимоги. Письмове звернення повинно бути підписано заявником (заявниками) із зазначенням дати. В електронному зверненні також обов’язково вказується

електронна поштова адреса, на яку заявнику може бути надіслано відповідь, або відомості про інші засоби зв’язку з ним. Застосування електронного цифрового підпису при надсиланні електронного звернення не вимагається.

Звернення, оформлене без

цією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання — письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.

Скарга — звернення з вимогою про понов­

лення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об’єднань громадян, посадових осіб.

(авторами), а також такі, із яких неможливо встановити авторство, визнаються анонімними й розгляду не підлягають. Не розглядаються повторні звернення одним і тим самим органом від одного й того самого громадянина з одного й того ж питання, якщо перше вирішено

4. У  які терміни розглядаються звернення

Законодавством передбачені такі терміни

розгляду звернень громадян.

ƒ До 10 днів. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обґрунто­

ваного рішення органом чи посадовою осо­

бою (тобто якщо у зверненні подана неповна

інформація щодо описаної ситуації), воно

в десятиденний термін повертається грома­

дянину з відповідними роз’ясненнями.

ƒ Невідкладно, але не пізніше 15 днів. Так

Закон зобов’язує розглядати звернення, які

не потребують додаткового вивчення.

ƒ До 30 днів (не більше місяця). Цей термін є

загальним для розгляду звернення громадян.

5.

стало відомо, що частина шкільного стадіону буде віддана під спорудження торговельно-роз-

важального центру. Це питання погоджене з органами місцевого самоврядування. Із кожною годиною кількість робітників збільшувалася, підвозилися будівельні матеріали. Шум техніки було чути навіть за зачиненими вікнами, а урок фізкультури довелося проводити в залі. Підготуйте на підставі наведеної ситуації письмове звернення громадян за таким

ВИСНОВКИ

„ Звернення громадян як правове явище має багато функцій: це і забезпечення права громадян України на участь в управлінні державними й громадськими

ƒ До 45 днів. Відповідно до статті 20 Закону України «Про звернення громадян», якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник установлюють

1)

повноважень яких

влади й місцевого самоврядування, посадових осіб

у зверненні.

2) Дізнайтесь адресу, на яку ви подаватимете звернення.

3) Визначте, яким буде звернення — індивідуальним чи колективним.

4) Поміркуйте, який тип звернення буде доцільним у цій ситуації: пропозиція (зауваження), заява (клопотання) чи скарга.

5) Запишіть текст звернення з виконанням усіх необхідних вимог до адресування та форми.

Опанування матеріалу розділу дозволить:

„ пояснювати та застосовувати поняття: цивільна правоздатність, цивільна дієздатність, право власності, правочин, договір, споживач, спадкування, заповіт

„ називати форми власності, види цивільних договорів, підстави

„ характеризувати обсяг цивільної правосуб’єктності

це галузь права, що врегульовує цивільні правовідносини, тобто майнові та особисті немайнові відносини між юридично рівними учасниками. Як і будь­яка галузь права, цивільне право має власні предмет і метод правового регулювання.

ПРИГАДАЙТЕ! Що таке предмет і метод правового регулювання?

Предметом правового регулювання цивіль­

ного права є цивільно­правові відносини.

Вони характеризуються наявністю об’єкта, суб’єктів та змісту правовідносин.

Особливістю об’єкта цивільно­правових від­

носин є те, що цивільно­правові відносини це майнові та особисті немайнові відносини.

Іншими словами, цивільно­правові відносини

виникають із приводу майнових та особистих

немайнових прав.

Майнові відносини — відносини, що ви­

никають із приводу майнових прав (передусім права власності).

Особисті немайнові відносини — це від­

носини, що виникають із приводу немайно­

вих прав. До особистих немайнових благ, які охороняються цивільним законодавством,

належать здоров’я, життя; честь, гідність і ділова репутація; ім’я (найменування); авторство; свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості тощо. Особисті немайнові відносини індивідуалізують особу, оскільки виникають завдяки здійсненню нею її особистих прав і свобод (наприклад

є їх юридична рівність. Навіть якщо учасником

Крім предмета правового регулювання, ци­

вільне право характеризує властивий йому

метод правового регулювання.

Цивільно-правовий метод характеризується такими ознаками:

ƒ юридичною рівністю сторін, майновою самостійністю й вільним волевиявленням учасників, тобто кожна зі сторін має свій комп­

лекс прав та обов’язків і не підпорядкована іншій;

ƒ правом сторін визначати свої взаємовідносини повністю або частково на власний розсуд у межах, передбачених чинним законодавством;

ƒ особливим способом вирішення майнових спорів між учасниками цивільних правовідносин;

ƒ наявністю майнової відповідальності сторін. Слід зауважити, що майнові відносини, які ґрунтуються на адміністративному підпорядкуванні однієї сторони іншій, не є предметом цивільно­правового регулювання. До

них цивільне законодавство не застосовується.

ПРИГАДАЙТЕ! Як називається такий метод правового регулювання?

Як і будь­яка інша галузь права, цивільне

право має впорядковану внутрішню систему.

Система цивільного права складається з двох частин — Загальної та Особливої.

Загальна частина містить норми, які застосовуються в регулюванні всіх цивільноправових відносин. Ці норми є основополож­

ними для всіх інститутів цивільного права. До Особливої частини входять правові інститути, які, базуючись на положеннях Загаль­

ної частини, регулюють конкретні особисті

немайнові й майнові відносини. Система цивільного права знаходить своє закріплення в цивільному законодавстві. Найважливішим актом цивільного законодавства є Конституція України. Цивільний кодекс України детально регламентує всі сфери сучасного суспільного життя — об’єкти і суб’єкти цивільних прав та обов’язків, право власності й особисті немайнові права особи, право інтелектуальної

України;

встановлених Конституцією України;

ƒ постанови Кабінету Міністрів України, що відповідають положенням Цивільного кодексу України та поточним законам України; ƒ нормативно­правові акти інших органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, що регулюють цивільні відносини, які можуть видаватися лише у випадках і в межах, встановлених Конституцією України, відповідають положенням Цивільного кодексу України та поточним законам України; ƒ чинні міжнародні договори, які регулюють цивільні відносини, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

ПРИГАДАЙТЕ! Що таке правосуб’єктність?

Для визнання осіб суб’єктами цивільного

права необхідною є наявність цивільної пра­

восуб’єктності, тобто їхньої право ­ та діє­

здатності.

Цивільна правоздатність — здатність фізичних

осіб мати цивільні права та нести цивільні обо-

в’язки. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження.

Цивільна правоздатність закріплюється в цивільному законодавстві як рівна для всіх і кожного, незалежно від походження, соціального й майнового стану, расової та національної належності, статі, освіти, мови, релігійних поглядів, роду й характеру за ­

нять, місця проживання тощо. Жоден громадянин упродовж свого життя не може бути

позбавлений цивільної правоздатності, але може бути обмежений у ній.

Допускаються два види обмеження цивіль­

ної правоздатності — добровільний і приму­

совий. Одним із прикладів добровільного обмеження цивільної правоздатності можна

визнати випадок, коли особа, яка стала ченцем, добровільно відмовляється від деяких цивільних

лише тоді, коли воно передбачене законом (обмеження волі, виправні роботи, позбавлення права

заробітком, стипендією або іншими доходами. Самостійно здійснюють права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом, укладають правочини за згодою своїх батьків (усиновлювачів) або піклувальників. На правочини щодо транспортних засобів або нерухомого майна, які вчиняються неповнолітніми, згода батьків (усиновлювачів) або піклувальників має бути дана письмово та нотаріально посвідчена. Неповнолітні можуть бути учасниками (засновниками) юридичних осіб. Вони самостійно укладають договір банківського вкладу (рахунку) та розпоряджаються вкладом, внесеним ними на своє ім’я (грошовими коштами на рахунку). Розпорядження грошовими коштами, що внесені іншими особами у фінансову установу на ім’я неповнолітнього, можливе лише за згодою його батьків (усиновлювачів) або піклувальників. За наявності

суд

батьків (усиновлювачів), піклувальника, органу опіки та

який

вартість); здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом. Правочин, який вчинено малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності, може бути згодом схвалений її батьками або одним

Обмежена

які страждають на психічний розлад. Особи, які зловживають спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо Такі особи можуть бути позбавлені судом права розпоряджатися майном (продавати,

Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю й дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді. Крім того, юридичні особи мають рахунок у банку, свій статут або положення, на основі якого діють, свою печатку тощо.

Юридична особа може бути створена шляхом об’єднання осіб та (або) майна. Юридич­

ні особи залежно від порядку їх створення

поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права. У юридичних осіб правоздатність і дієздатність виникають одночасно з моменту їх

державної реєстрації.

Юридична особа може мати такі самі цивільні права й обов’язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині. До таких

юридично рівних, взаємно відокремлених у майновому й організаційному

суб’єктів, які є носіями прав і обов’язків.

„ О сновними суб’єктами цивільного права є фізичні та юридичні особи, які

вільно-правові відносини з приводу майна та особистих немайнових благ. В окремих

2. Подайте у вигляді схеми склад цивільно-правових відносин.

дієздатність».

3. Визначте, які з названих відносин мають регулюватися цивільним правом.

1) ук ладення договору купівлі-продажу;

2) сплата збору до Пенсійного фонду;

3) сплата штрафу за адміністративне правопорушення; 4) передання об’єкта нерухомості в оренду.

4.

§ 25. Правочин. Цивільно-правовий договір

ПРИГАДАЙТЕ! Що таке правовідносини? ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ: правочин, договір.

1. Що таке правочин Одним із центральних понять цивільного права є правочин.

Правочин — дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. ЗАВДАННЯ 1. Попрацюйте із джерелом права. Ознайомтеся зі статтями Цивільного кодексу України. Що називається правочином? У чому полягає принципова різниця між одностороннім правочином та двостороннім (багатостороннім) правочином? За яких

КОДЕКС УКРАЇНИ

Стаття 202. Поняття та види правочинів

1. Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

2. Правочини можуть бути односторонніми та двочи багатосторонніми (договори).

3. Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами.

Односторонній правочин може створювати обов’язки лише для особи, яка його вчинила.

Односторонній правочин може створювати обов’язки для інших осіб лише у випадках, встановлених

Поняття «правочин» походить від слів «право» і «чинити». Тим самим у ньому відображено правомірність юридичного фак­

ту, а також передбачена можливість вчинення цього юридичного факту не лише

двома або більше особами, але й однією.

Саме в правочинах проявляється така характерна риса цивільних правовідносин і ме­

тод цивільного права, як ініціативність.

Адже щоб укласти правочин, необхідна іні­

2.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх

(або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недотримання письмової форми має наслідком їх недійсність. У письмовій формі належить вчиняти: 1) правочини між юридичними особами; 2) правочини між фізичною та юридичною особами, крім правочинів, передбачених Цивільним кодексом України; 3) правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у 20 і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім

Правочини класифікують

його оскарження в суді (оспорювані, або заперечні правочини). Недійсність право­

чину означає, що він не породжує тих юри­

дичних наслідків, які повинні наставати після укладення правочину цього виду. Нікчемність

або заперечність правочинів залежить від того, яка саме умова дійсності порушена сторонами. Так, нікчемними є правочини: вчи­

нені без нотаріального посвідчення, якщо така вимога встановлена законом; укладені

малолітніми поза межами їх дієздатності, якщо ці правочини не схвалені їх законними

представниками протягом одного місяця; удавані та фіктивні тощо.

До оспорюваних (заперечних) належать пра­

вочини: укладені неповнолітніми віком від 14 до 18 років, якщо вони виходять за межі

дрібних побутових та викликають заперечення з боку законних представників; укладені

під впливом помилки, обману, насильства, тяжкої обставини тощо.

Сторони, що уклали правочин, який є не­

дійсним або визнаний таким, зобов’язані по­

вернути одна одній усе отримане за таким

правочином. На сторону, яка діяла недобросовісно, покладається обов’язок компенсува­

ти іншій стороні такого правочину моральну шкоду та завдані збитки.

За кількістю сторін

Односторонні Двосторонні Багатосторонні

За формою укладення Усні

Письмові прості Письмові, нотаріально посвідчені За умовами настання правових наслідків

За визначеністю моменту зобов’язань

Умовні Безумовні

Строкові Безстрокові

Прикладами одностороннього правочину є складання заповіту, прийняття спадщини, відмова від спадщини, видача довіреності, оголошення конкурсу. До безоплатних правочинів слід віднести дарування.

2. Що називають цивільно-правовим договором

правочину

терій не кількість сторін волевиявлення, а розподіл прав і обов’язків між сторонами

одне одному.

Договір — спільна дія осіб, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Поділ договорів на окремі види можна здійснювати за тими самими критеріями, що й поділ правочинів. Однак слід зауважити, що, на відміну від правочинів, при поділі договорів на одно­, дво­ і багатосторонні береться за кри­

ВИСНОВКИ

обов’язку щодо першої сторони. Наприклад, односторон­

німи є договори дарування, позики, позички. Переважна кількість договорів у цивільному

праві є двосторонніми. Такі договори передбачають наділення правами й обов’язками обох сторін зобов’язання. До таких договорів належать купівля­продаж, оренда, перевезення тощо.

„ Циві льні права та обов’язки набуваються, змінюються або припиняються суб’єктами цивільного права за допомогою вчинення правочинів. Правочини можуть вчинятися як в усній, так і в письмовій формі, хоча для певних видів правочинів письмова форма є обов’язковою. В окремих випадках додатково необхідне нотаріальне посвідчення.

ЗАПИТАННЯ

„ Особливим видом правочину є договір, у якому проявляється воля не однієї особи (сторони), а двох чи кількох. Прикладами договорів є дарування, позика, купівля-продаж, оренда, перевезення тощо.

1. Дайте визначення понять: «правочин», «договір».

2. Назвіть умови чинності правочинів відповідно до Цивільного кодексу України.

3. У чому полягає відмінність

4.

«правочин» використовувався термін «угода». Поясніть, чому, на вашу думку, від поняття «угода» відмовилися на

Об’єктом власності є річ (майно), на яке поширюється право власності.

Суб’єктами права власності є фізичні та юридичні особи, держава Україна, територі­

альні громади, а також український народ.

Залежно від суб’єкта, що здійснює право власності, виділяють форми власності: приватну, державну, комунальну та власність

народу України.

Фізичні особи (громадяни України, інозем­

ці, особи без громадянства) та юридичні осо­

би є суб’єктами права приватної власності. Об’єктами приватної власності є житлові бу­

динки, квартири, предмети хатнього госпо­

дарства, худоба, земельні ділянки, насаджен­

ня на

ділянці, засоби виробництва, транспортні засоби, грошові кошти, цінні

папери, інше майно, призначене для спожи­

вання чи виробництва, а також результат інтелектуальної праці.

Об’єктами власності народу України ви­

знано: землю, її надра, атмосферне повітря,

водні та інші природні ресурси, які розташо­

вані в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони. Від імені українського народу права власника здійснюють

органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України. При цьому кожний гро­

мадянин має право користуватися природними об’єктами права власності українського народу відповідно до закону.

сумісної власності. Спільна влас­

ність є частковою,

ЦИВІЛЬНИЙ

Глава

1.

1) відчуження власником свого майна;

2)

3) припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі;

4) знищення майна;

5) викупу пам’яток культурної спадщини;

6) примусового відчуження земельних ділянок приватної власності, інших об’єктів нерухомого майна,

власності суб’єкта.

об’єктом

До основних видів речових прав на чуже

майно Цивільний кодекс України відносить:

1) право володіння;

2) право користування (сервітут);

3) право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис);

4) право забудови земельної ділянки (суперфіцій).

Володіння являє собою фактичне утримання особою чужого майна. Цивільний кодекс

України встановлює, що фактичне володіння

майном вважається правомірним, якщо інше

не випливає із закону або не встановлено рі­

шенням суду.

Право володіння виникає на підставі до­

говору з власником або особою, якій майно

було передане власником, а також на інших

підставах, установлених законом. Випадки, коли фактичний володілець та

власник майна не збігаються, досить поширені. Прикладом такого володіння може бути

володіння нерухомим об’єктом

8)

9) реквізиції; 10) конфіскації; 11) припинення юридичної

Прикладом

сусідньої ділянки, якщо іншої можливості дістатися неї в останнього немає.

Право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис ) установлюється договором між власником земельної ділянки й особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб. Строк договору про надання права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб встановлюється договором. Для земельних ділянок державної або комунальної власності він не може перевищувати 50 років . Якщо договір про надання права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб укладено

товару

якості — усі ці та

багато інших випадків є проявом порушення

цивільних прав. Як діяти, коли цивільне пра­

во особи порушено? Яких заходів уживає дер­

жава, щоб захистити цивільні права фізичних

і юридичних осіб?

Захист цивільних прав здійснюється у вста­

новленому порядку судовими органами, а та­

кож в адміністративному порядку (тобто

коли справа до суду не подається, а вирішується іншим органом державної влади).

У Цивільному кодексі України визначаються різні засоби захисту цивільних прав у су­

довому порядку:

1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало

рушення;

5)

6)

7)

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Відповідно до Цивільного кодексу України, особа має право звернутися за захистом цивільного права та інтересу до Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування

Для регулювання цивільних

користовують певні проміжки часу, які називають строками.

Під строком у цивільному праві визнається певний період у часі, із закінченням якого пов’язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Поряд із поняттям «строк» (визначається роками, місяцями, тижнями, днями чи годинами) вживається

поняття «термін», із яким пов’язується певний момент у часі, зокрема конкретна календарна дата або певна подія, що має неодмінно настати.

Поняття «термін» у цивільному праві означає певний момент у часі. Наділяючи

інших осіб. Право власності включає право володіння, користування та розпорядження майном.

„ В Україні існує декілька форм власності: приватна, державна, комунальна, право власності народу України. „ На чуже майно існує низка речових прав, які включають право володіння, право користування (серві-

1.

3.

тут), право користування земельною

та право забудови земельної ділянки (суперфіцій). „ Основним способом захисту цивільних прав є звернення до суду. Можливе також звернення за захистом цивільного

таке юридична відповідальність?

1. Коли настає цивільно-правова відповідальність

Цивільні правовідносини можуть існувати

та успішно розвиватися лише за умови, що всі

їх учасники належним чином виконуватимуть свої обов’язки. Порушення цього правила за­

вдає шкоди як окремим громадянам чи юри­

дичним особам, так і суспільству в цілому.

Одним із заходів впливу на особу, що по­

сягнула на права або інтереси інших учас­

ників цивільно­правових відносин, є цивільно-правова відповідальність . Вона полягає в тому, що на правопорушника покладається додатковий обов’язок, що тягне за собою певні майнові втрати. Так, орендодавець, який відмовився надавати приміщення, тим самим порушив умови договору оренди. Він зобов’язаний виконати їх: надати приміщен­

ня, а також відшкодувати

наслідки для порушника з метою його виховання та стиму­

Які правові наслідки воно має?

§ 27. Цивільно-правова відповідальність

Позадоговірна відповідальність виникає із

завдання шкоди внаслідок правопорушення

особою, що не перебуває з особою, якій за­

вдано шкоди, у договірних відносинах.

Цивільно-правова відповідальність настає за

наявності передбачених законом умов — юридичних фактів, сукупність яких утворює склад цивільного правопорушення. За загальним пра­

вилом це чотири умови: 1) протиправність по­

ведінки особи; 2) наявність шкоди; 3) наявність

причинного зв’язку між протиправною поведін­

кою і завданою шкодою; 4) вина боржника.

Протиправність поведінки особи означає, що вона суперечить нормам права й порушує

суб’єктивні права інших учасників цивільних

правовідносин. У договірних правовідносинах

вона виражається в порушенні правила, згід­

но з яким зобов’язання повинні виконуватися належним чином. У позадоговірних — у по­

сяганні на особисті немайнові та (або) майно­

ві права та інтереси інших осіб.

Шкода являє собою втрати особистого не­

майнового та майнового характеру, що є наслідком протиправної поведінки. Майнова шкода, виражена в грошах, — це збитки. Збитки

поділяють на реальну шкоду (витрати, зроблені для відновлення порушеного права, втрата або пошкодження майна) та упущену вигоду (неодержані доходи — які особа могла б отримати, якби її право не було порушене). Моральною (немайновою) шкодою вважаються втрати немайнового характеру, що виникли внаслідок фізичних чи моральних страждань особи, пра­

ва або блага якої порушено. Немайнова шкода

юридичної особи виявляється в пошкодженні

її ділової репутації.

Цивільно­правова відповідальність настає

лише за умови, якщо протиправна поведінка є необхідною, основною й безпосередньою причиною виникнення збитків, тобто наявний причинний зв’язок між конкретними діями (бездіяльністю) і шкодою. Виною вважається психічне ставлення особи

Однак за загальним правилом для покладення на особу цивільно ­ правової відповідальності наявність усіх перелічених умов є обов’язковою. За відсутності однієї або кількох умов відповідальності вона не може бути застосована. За певних обставин особа може бути звільнена від відповідальності за невиконання (неналежне виконання) зобов’язань. Такими обставинами визначаються: ƒ непереборна сила — це надзвичайні й невідворотні за певних умов обставини чи події (повінь, землетрус, ураган), а також явища соціального характеру (страйки тощо); прийняття компетентними органами держави актів, що забороняють або призупиняють вчинення певних угод, операцій тощо; ƒ випадок (казус) — обставини, у яких немає вини

повинна була передбачити. У цивільному праві встановлено принцип презумпції вини особи, яка порушила зобов’язання: вона вважається невинуватою, якщо доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов’язання. При цьому саме особа, яка порушила зобов’язання, доводить відсутність своєї вини.

Моральна шкода відшкодовується незалеж­

но від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню і не пов’язана із сумою цього відшкодування.

За обсягом цивільно­правову відповідаль­

ність поділяють на повну (шкода відшкодовується в повному обсязі); підвищену (відшкодовуються збитки та стягується неустойка понад збитки), а також обмежену (відшкодовується лише реальна шкода і не відшкодовується упущена вигода; застосовується лише в окремих випадках, наприклад у договорах перевезення тощо).

як від усіх борж­

ників разом, так і від будь­кого з них окремо.

Солідарна відповідальність настає лише у ви­

падках, встановлених договором або законом,

зокрема в разі неподільності предмета зобо­

в’язання, спільного завдання неподільної шкоди

тощо. Разом із тим суд має право за заявою потерпілого покласти на осіб, що спільно завдали шкоди, часткову відповідальність згідно з мірою їхньої вини. У разі субсидіарної (додаткової)

вальників за шкоду, завдану неповнолітніми віком від 14 до 18 років, відповідальність гаранта, поручителя тощо.

2. У  чому полягають особливості цивільно-правової відповідальності

малолітніх та неповнолітніх осіб

Як ви знаєте, неповнолітні особи не мають достатнього рівня фізичного і психічного розвитку, тому чинне цивільне законодавство

ВИСНОВКИ „ За загальним правилом, умовами настання цивільноправової відповідальності є:

особи; наявність шкоди; наявність причинного зв’язку між протиправною поведінкою і завданою

або в повному обсязі її батьками (усиновлювачами) або піклувальником, якщо вони не доведуть, що шкоди було завдано не з їхньої вини. Обов’язок цих осіб відшкодувати шкоду припиняється з досягненням особою, яка завдала шкоди, повноліття

і розбив його. Хто має відшкодовувати шкоду, завдану магазину? Чому?

4. Цікава ваша думка! Яку з розглянутих у параграфі функцій цивільно-правової відповідальності (виховна, попереджувальна, каральна та компенсаційна) ви вважаєте найважливішою? Чому? § 28. Спадк ування за законом і за

ПРИГАДАЙТЕ! Що таке правочин?

ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ: спадкування, заповіт.

1. Що таке спадкування

Цивільне право регулює широкий перелік майнових відносин. Одним із їх видів є відносини спадкування.

Спадкування — перехід прав та обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відносини спадкування регулює особлива підгалузь цивільного права — спадкове право.

Спадкове право — це сукупність правових норм, які регулюють порядок переходу майна

померлого до інших осіб.

До складу спадщини входять усі права та

обов’язки, що належали спадкодавцю на мо­

мент відкриття спадщини та не припинилися

внаслідок його смерті.

Не входять до складу спадщини права та

обов’язки, що нерозривно пов’язані з особою

спадкодавця, зокрема:

1) особисті немайнові права;

2) право на участь у товариствах та право членства в об’єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами;

3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я;

4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом;

5) права та обов’язки особи як кредитора або боржника.

Спадкоємцями можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини, а також юридичні особи та інші учасники цивільних відносин (держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіаль­

ні громади, іноземні держави та інші суб’єкти публічного права).

Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи чи день, із якого вона оголошується померлою. Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця. У цивільному праві існують два види спад­

місцевого самоврядування (якщо в населеному пункті немає нотаріуса); ƒ головним лікарем, його заступником із ме­

дичної частини або черговим лікарем лікар­

ні, госпіталю, іншого стаціонарного закладу

охорони здоров’я, а також начальником гос­

піталю, директором або головним лікарем

будинку для осіб похилого віку та інвалі­

дів (заповіт особи, яка перебуває на лікуван­

ні в лікарні, госпіталі, іншому стаціонарному

закладі охорони здоров’я, а також особи, яка

проживає в будинку для осіб похилого віку

та інвалідів);

ƒ капітаном судна (заповіт особи, яка перебуває

під час плавання на морському, річковому

судні, що ходить під прапором України);

ƒ начальником експедиції (заповіт особи, яка перебуває в пошуковій або іншій експедиції);

ƒ командиром (начальником) військової частини, з’єднання, установи, військово­на­

вчального закладу (заповіт військовослужбовця, а в пунктах дислокації військових

3.

частин, з’єднань, установ, військово­навчальних закладів, де немає нотаріуса чи органу, що вчиняє нотаріальні дії, також заповіт

начальником установи виконання покарань (заповіт особи, яку утримують в установі виконання покарань);

ƒ начальником слідчого ізолятора (заповіт особи, яка тримається у слідчому ізоляторі). Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кількох

не були поновлені на час відкриття спад­

щини.

4) Батьки (усиновлювачі) та повнолітні

(усиновлені), а також інші особи, які ухилялися від виконання обов’язку щодо утримання спадкодавця, якщо ця обставина встановлена судом.

5) Одна після одної особи, шлюб між

ВИСНОВКИ

„ Спадкуванням є перехід прав та обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

„ Існують два види спадкування — за заповітом та за

законом.

ЗАПИТАННЯ

„ Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. „ Спадкування за законом відбувається у випадку, якщо заповіт не був укладений або є недійсним. Спадкування за законом відбувається почергово.

1. Дайте визначення понять: «спадкування», «заповіт».

2. Виберіть правильний варіант відповіді. Відповідно до

до цієї

норми, можна виділити такі майнові права, яки­

ми наділені малолітні та неповнолітні як учас­

ники цивільних відносин уже від народження: ƒ мати майно в приватній власності — ця

норма закріплена в Конституції України та

інших нормативних актах;

ƒ мати право користуватися житловими

приміщеннями та іншим майном — мало­

літні та неповнолітні особи як члени сім’ї

наймача житла в галузі житлово­правових

відносин наділені рівними правами на жит­

лове приміщення зі своїми батьками, пов­

нолітніми братами й сестрами; ƒ мати спадкові права — частина 1 статті 1222

Цивільного кодексу України вказує на те, що фізичні особи можуть бути спадкоємцями за заповітом і за законом; згідно зі статтею 1261 Цивільного кодексу України, діти спад­

кодавця належать до спадкоємців першої черги. Ця норма стосується й усиновлених дітей, наділених рівними спадковими правами з рідними дітьми спадкодавця;

ƒ мати суб’єктивні права на об’єкти інтелектуальної власності. Малолітні й непо­

внолітні автори творів літератури, науки, мистецтва, малолітні й неповнолітні винахідники мають як особисті немайнові права, так і майнові права автора й винахідника,

а саме: користуватися правом на видання

твору; на його поширення; права, пов’язані

з відтворенням твору, тощо;

ƒ вчиняти різного роду правочини, які не

виходять за межі дрібних побутових, тобто

бути учасниками договірних відносин.

Крім зазначеного, відповідно до частини 1 статті 3 Закону України «Про фермерське гос­

подарство», неповнолітні особи,

особи як учасники юридичної

особи, відповідно до статті 115 Цивільного

кодексу України, можуть передати своє майно у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу. Також вони можуть передати й інші майнові цінності,

чином, із метою задоволення економічних, соціальних та інших

бабусею Павла. Хлопець захоплюється фотографією, а нещодавно переміг у конкурсі «Наш край очима юних фотомитців», за що був нагороджений премією. Отримавши перший у житті заробіток, Павло вирішив віддати гроші хворому батькові. Тітка Олена виступила проти, мотивуючи це тим, що батько ніколи не допомагав ні дружині, ні синові. Вона вважала, що зароблені гроші Павло

1.

та обов’язки мають споживачі Відповідно до статті 42 Конституції України, держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю

діяльністю або виконанням обов’язків найманого працівника.

Основним нормативно­правовим актом у сфері

захисту прав споживачів є Закон України «Про

захист прав споживачів» від 12 травня 1991 р. Відповідно до закону, споживачі під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на:

1) захист своїх прав державою;

2) належну якість продукції та обслуговування;

3) безпеку продукції;

4) необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про продукцію, її кількість, якість, асортимент, а також про її

ника (виконавця, продавця);

5) відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок

7)

в громадські організації споживачів (об’єднання споживачів).

Разом із цим, закон покладає на споживачів і обов’язки, до яких належать такі:

1) перед початком експлуатації товару уважно ознайомитися з правилами експлуатації;

2) у разі необхідності роз’яснення умов та пра­

вил використання товару — до початку використання товару звернутися за роз’ясненнями до продавця;

3) користуватися товаром згідно з його цільовим призначенням та дотримуватися умов, встановлених виробником товару;

4) застосовувати передбачені виробником у товарі засоби безпеки;

5) дотримуватися звичайних розумних заходів безпеки, установлених для товарів такого роду.

Тож яким чином поводити себе, якщо споживач придбав товар, який із якихось

грошову

компенсацію його вартості, чи здійснити

обмін товару на аналогічний при найближ­

чому надходженні відповідного товару в продаж. Продавець зобо в’язаний у день над ­

ходження товару в продаж повідомити про це споживача.

Якщо споживачеві продали товар неналеж-

ної якості, він має право вимагати:

1) пропорційного зменшення ціни;

2) безкоштовного усунення недоліків товару;

3) відшкодування витрат на усунення недо­

ліків товару.

При пред’явленні споживачем вимоги про

безоплатне усунення недоліків товару вони

мають бути усунені протягом 14 днів чи, за

згодою сторін, в інший строк.

Слід мати на увазі, що такі вимоги мож­

ливі лише в тому разі, якщо не закінчився

гарантійний строк. Крім цього, якщо про­

тягом гарантійного строку виявлені суттєві

недоліки, які виникли з вини виробника то­

вару (продавця, виконавця), чи фальсифікації

товару, споживач має право за своїм вибором

вимагати від продавця чи виробника:

1) розірвання договору й повернення сплаченої за товар грошової суми;

падках із непродовольчими товарами.

ЗАВДАННЯ 1. Попрацюйте в парах. Розгляньте перелік непродовольчих товарів, які не підлягають обміну: 1) парфумерно-косметичні вироби; 2) дитячі іграшки м’які; 3) дитячі іграшки гумові надувні; 4) зубні щітки; 5) апарати для гоління; 6) розчіски, гребенці та щітки масажні; 7) білизна натільна; 8) білизна постільна; 9) панчішно-шкарпеткові вироби; 10) товари в аерозольній упаковці; 11) друковані видання тощо.

обмін товару.

ƒ Олена придбала пару

ƒ Батьки

споживач має право на

іграшку,

дування. Так, відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів», органи місцевого самоврядування мають право:

1) розглядати звернення споживачів, консультувати їх із питань захисту прав споживачів;

2) аналізувати договори, що укладаються продавцями (виробниками) зі споживачами, із метою виявлення умов, які обмежують права споживачів;

3) у разі виявлення продукції неналежної якості терміново повідомляти про це відповідні територіальні органи у справах захисту прав споживачів, інші органи, що здійснюють контроль і нагляд за якістю та безпекою продукції; 4) у разі виявлення фактів реалізації продукції, яка не супроводжується відповідними доку­

ментами, або продукції з простроченим терміном придатності — тимчасово зупиняти реалізацію продукції до пред’явлення інформації, супровідних документів або припиняти її реалізацію; 5) подавати до суду позови щодо захисту прав споживачів. Нарешті, у разі порушення прав споживачів вони мають право звертатися з позовною заявою безпосередньо до суду.

ЗАВДАННЯ 3. Попрацюйте в групах. Складіть скаргу до органів захисту прав споживачів за зразком, наданим нижче, у таких ситуаціях: ƒ Ви придбали мобільний телефон, у якому протягом гарантійного строку виявлено дефекти; продавець відмовляється прийняти його в ремонт.

ƒ Ви купили пальто, яке не підійшло за розміром; наступного дня магазин відмовляється його обміняти.

ƒ Ви придбали вершкове масло, яке

його вартість.

Зразок написання скарги

Назва органу захисту прав споживачів Адреса органу ПІБ скаржника Адреса скаржника Контактний телефон e-mail

Розділ

ƒ повне найменування юридичної особи

прізвище, ім’я, по батькові фізичної

би — підприємця;

ƒ місцезнаходження юридичної особи або

це реєстрації та

фактичного

вання фізичної особи — підприємця;

ƒ адресу електронної пошти та (або) адресу

інтернет­магазину;

ƒ ідентифікаційний код для юридичної особи або реєстраційний номер облікової картки

платника податків для фізичної особи

підприємця;

ƒ відомості про ліцензію (серія, номер, строк дії та дата видачі), якщо господарська діяльність підлягає ліцензуванню;

ƒ щодо включення податків у розрахунок вар­

тості товару, роботи, послуги та в разі до­

ставки товару — інформацію про вартість

доставки;

ƒ інші відомості, що підлягають оприлюднен­

ню відповідно до законодавства.

На купівлю в мережі Інтернет поширюють­

прав споживачів». Відповідно, при придбанні

товарів в інтернет­магазинах споживач має ті

самі права, що й при купівлі у звичайній

крамниці. Після укладення договору прода­

вець зобов’язаний надати покупцеві підтвер­

дження, що має містити такі дані:

ƒ умови й порядок обміну (повернення) товару або відмови від виконання роботи чи

надання послуги;

„ Захист прав споживачів є конституційною нормою.

захищає права споживачів через

найменування продавця (виконавця, постачальника), його місцезнаходження та порядок прийняття претензії щодо товару, роботи, послуги; ƒ гарантійні зобов’язання та інформацію про інші послуги, пов’язані з утриманням чи ремонтом товару або з виконанням роботи чи наданням послуги; ƒ порядок розірвання договору, якщо строк його дії не визначено.

Слід мати на увазі, що в багатьох ви­

живінспекція

уповноважені органи, сприяє діяльності громадських організацій споживачів. „ Споживач має право на

і компетентного вибору. Інформація

Опанування матеріалу розділу дозволить:

„ пояснювати та застосовувати поняття: сім’я, шлюб, трудовий договір, робочий час, час відпочинку, дисциплінарна відповідальність, матеріальна відповідальність

„ називати ознаки сім’ї, умови укладання шлюбу, основні умови укладання трудового договору, види трудового договору, форми оплати праці

„ характеризувати права й обов’язки подружжя, шлюбний договір, права й обов’язки батьків і дітей, робочий

ріальної

§ 31. Сімейне право України

ПОМІРКУЙТЕ!

ЗАВДАННЯ 1. Цікава ваша думка! Ознайомтеся з на-

веденими висловлюваннями. Чи погоджуєтесь ви з ними?

Чому? Чи підтверджує ці слова ваш особистий життєвий

досвід? Як ви вважаєте, чому і в яких випадках держава

має втручатися у сферу сімейних відносин?

ƒ Видатний український педагог В. Сухомлинський стверджував: «Я твердо впевнений у тому, що сім’я — це та казкова морська піна, з якої народжується краса».

ƒ Досліджуючи проблеми формування правосвідомості школярів, юрист Л. Корнієнко зауважила: «У сім’ї

дитина отримує перший соціальний досвід. Тут закладаються основи її світогляду, моральних настанов і характер. Моральне обличчя батьків, їх поведінка й переконання, ставлення до суспільних

обов’язків, а  також рівень сімейного виховання визначають морально-правовий розвиток особистості».

Сімейне право — сукупність правових норм, які регулюють особисті немайнові й пов’язані з ними майнові відносини громадян, що ви­

никають із шлюбу та належності до сім’ї.

Основними джерелами сімейного права є Конституція України, Сімейний кодекс України та інші нормативно­правові акти. Сімейний

кодекс України визначає засади шлюбу, осо­

бисті немайнові та майнові права й обов’язки

подружжя, підстави виникнення, зміст особистих немайнових і майнових прав та обов’язків батьків і дітей, усиновлювачів та усиновлених, інших членів сім’ї та родичів.

Сімейний кодекс України встановлює такий перелік суб’єктів сімейних правовідносин:

1) подружжя; 2) батьки, діти, усиновлювачі, усиновлені;

3) баба, дід, прабаба, прадід, онуки, правнуки;

4) рідні брати, рідні сестри;

5) мачуха, вітчим, падчерка, пасинок.

Виходячи з того, що об’єктом сімейного пра­

ва є особисті немайнові та майнові відносини

між його суб’єктами, то, відповідно, об’єктом

сімейних правовідносин можуть бути:

ƒ особисті немайнові блага;

ƒ майнові блага (речі);

дії, у тому числі послуги.

сімейних правовідносин становлять суб’єктивні сімейні права й обов’язки.

Суб’єктивні сімейні права — це міра можливої поведінки суб’єкта сімейних правовідносин.

сімейні права та обов’язки можуть мати особистий немайновий чи майновий характер. Для суб’єктивних сімейних прав та обов’язків характерною ознакою є їх невідчужуваність, тобто неможливість передачі їх іншим особам. Підставами виникнення, зміни та припинення сімейних правовідносин у сімейному праві є юридичні факти.

ПРИГАДАЙТЕ! Що таке юридичний факт?

Залежно від наслідків, які вони породжують, у сімейному праві виділяють такі юридичні факти:

Вільна згода осіб, які укладають шлюб.

Досягнення шлюбного віку — 18 років; за спеціальним рішенням суду може бути знижений до

16  років, якщо буде встановлено, що це відповідає

інтересам особи.

Відсутність перешкод для укладення шлюбу:

1) перебування в іншому шлюбі;

2) наявність між особами, що бажають одружитися, родинних зв’язків прямої лінії споріднення;

3) наявність між особами, що бажають укласти шлюб, відносин усиновлення;

4) недієздатність осіб (або особи), які бажають укласти шлюб

Звернення до державного органу реєстрації актів цивільного стану (РАЦС) жінки та чоловіка, що бажають укласти шлюб.

Ознайомлення осіб, які бажають зареєструвати

шлюб, із їхніми правами та обов’язками.

Прийняття державними органами РАЦС заяви за

наявності всіх необхідних документів.

Державна реєстрація шлюбу.

Особи, що укладають шлюб, можуть укласти шлюбний договір, яким регулюються майнові відносини

подружжям, визначаються їхні майнові права та обов’язки ЗАВДАННЯ

1)

2)

3)

Чому ви так вважаєте? За загальним правилом шлюб реєструється

після закінчення одного місяця з моменту подачі заяви про реєстрацію шлюбу. Із поважних

причин реєстрація може бути здійснена раніше цього строку. Зокрема, у разі вагітності на­

реченої, народження нею дитини, безпосеред­

ньої загрози для життя нареченого чи нарече­

ної шлюб реєструється в день подачі заяви. Із метою забезпечення стабільності відносин

між жінкою та чоловіком, охорони прав та інтересів подружжя, їхніх дітей, а також в інтересах держави та суспільства встановлена державна реєстрація шлюбу. Особи, які подали заяву про державну реєстрацію, зобов’язані повідомити одне одного про стан свого здоров’я. При здійсненні реєстрації шлюбу нареченим надається право на вибір прізвища: ƒ обрати прізвище одного з наречених як спільне прізвище або залишити свої дошлюб­

ні прізвища; ƒ приєднати до прізвища нареченого (нареченої) прізвище нареченої (нареченого) та за взаємною згодою визначити порядок їх приєднання. При цьому складання більш ніж двох прізвищ не допускається, за винятком, коли таке складання дозволяється за звичаями національної меншини, до якої належить наречений (наречена); ƒ змінити одну з частин подвійного прізвища, яке є в нареченого (нареченої), на прізвище другого з них (наприклад, при реєстрації шлюбу Петра Михайленка та Олени Іванової­Сидоренко, наречена обрала собі прізвище Іванова­Михайленко).

4. Як ук ласти шлюбний договір

Шлюб є підставою для виникнення прав та обов’язків подружжя. Подружжя може укласти шлюбний договір. Шлюбний договір укла­

дається в письмовій формі й засвідчується нотаріусом. Договір, укладений до реєстрації шлюбу, набуває чинності з моменту державної

реєстрації шлюбу, укладений після неї із моменту нотаріального посвідчення.

ЗАВДАННЯ 4. Попрацюйте із джерелом права. Спира-

5. Коли шлюб визнається недійсним

Недійсним визнається шлюб, якщо відсутня добровільна згода на одруження, реєстрація шлюбу відбулася під примусом або під впливом обману.

Ми вже розглянули підстави, що унеможливлюють укладення союзу між чоловіком

і жінкою. Шлюб, укладений попри зазначені

в законі перешкоди, вважається недійсним.

Якщо шлюб визнається недійсним, у по­

дружжя не виникає жодних особистих та

майнових прав, які випливають із шлюбу.

Наприклад, не виникає права мати спільне

прізвище, права на аліменти, права на частину спільного майна тощо. Так, якщо особа отримувала аліменти від того, із ким була в недійсному шлюбі, сума сплачених аліментів

6. За яких умов припиняється шлюб Як уже зазначалося, підставою припинення сімейних правовідносин є припинення шлюбу. У свою чергу, підставами припинення шлюбу

вважається такою, що одержана без достатніх підстав, і підлягає поверненню відповідно

застосовуються лише до особи, яка знала про перешкоди до реєстрації шлюбу і приховала їх від другої сторони і (або) від державного органу РАЦС. Визнання шлюбу недійсним відбувається в судовому порядку. Шлюб, визнаний судом недійсним, вважається таким від часу його укладення. Визнання шлюбу недійсним не впливає на права дітей, які народилися в такому шлюбі. Діти, зачаті або народжені в шлюбі, визнаному недійсним, мають ті самі права та обов’язки, що й діти, народжені в дійсному шлюбі.

з подружжя, якщо один із подружжя: 1) визнаний безвісно відсутнім; 2) визнаний недієздатним;

судом за спільною заявою подружжя, яке має дітей; судом за позовом одного з подружжя Для того щоб орган РАЦС виніс постанову

про розірвання шлюбу, необхідно виконання

двох умов: подружжя не має неповнолітніх

дітей; існує взаємна згода подружжя на розірвання шлюбу. У разі розірвання шлюбу

органом РАЦС шлюб припиняється в день винесення ним відповідної постанови. Якщо

носини, врегульовані нормами сімейного права, що виникають із шлюбу, споріднення, усиновлення або іншої форми влаштування

дітей, які залишилися без піклування батьків.

Отже, значну частину сімейних правовідносин становлять ті, суб’єктами яких є батьки і діти.

Конституція України проголошує: «Батьки зобов’язані утримувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов’язані піклуватися про своїх

непрацездатних батьків. Сім’я, дитинство, материнство й батьківство охороняються державою». Більш детально зміст правовідносин, суб’єктами яких

немайнові й майнові права та обов’язки батьків і дітей». Які права й обов’язки — особисті немайнові

непрацездатних, немічних батьків як їх законні представники Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування Майнові Право спільної сумісної

використовувати дохід, одержаний від використання майна малолітньої дитини,

Обов’язок зареєструвати народження дитини

в державному органі РАЦС.

Обов’язок виховувати дитину в дусі поваги до

прав та свобод інших людей, любові до своєї сім’ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини.

Обов’язок піклуватися про здоров’я дитини, її фі-

зичний, духовний та моральний розвиток.

Обов’язок забезпечити здобуття дитиною повної

загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

Обов’язок поважати дитину Обов’язок піклуватися про батьків, проявляти

Майнові

Обов’язок передавати в користування дитини майно, яке має забезпечити її

та розвиток.

дбати про збереження та використання майна дитини в її інтересах.

Обов’язок утримувати дитину до досягнення нею повноліття

Розділ 6. Основи сімейного і трудового права України

час вчинення правочинів щодо нерухомого

майна. Зменшення або обмеження прав та

інтересів дітей під час вчинення будь­яких

правочинів щодо житлових приміщень є не­

припустимим. Батьки або особи, які їх за­

мінюють, не мають права без дозволу орга­

нів опіки і піклування, наданого відповідно

до закону, укладати будь­які договори, які

підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, відмовлятися від

належних дитині майнових прав.

Цією правовою нормою передбачено, що

попередній дозвіл органів опіки та піклуван­

ня необхідний для вчинення будь­яких право­

чинів щодо нерухомого майна, право власнос­

ті на яке або право користування яким мають

діти. Тобто дозвіл органів опіки та піклуван­

ня необхідний і в разі, коли в дитини є лише

право користування нерухомим майном, як

правило, житлом. Наприклад, дитина постій­

но проживає та (або) зареєстрована в житло­

вому приміщенні, яке відчужується.

Згідно з вимогами статті 177 Сімейного

кодексу України, батьки малолітньої дитини

не мають права без дозволу органу опіки та

піклування вчиняти такі правочини щодо її

майнових прав: ƒ укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації,

ВИСНОВОК „

передбачені в Україні Конвенцією про права дитини визначено, що дитина, яка тимчасово або постійно по­

збавлена сімейного оточення або яка в найви­

щих її інтересах не може бути залишена в та­

кому оточенні, має право на особистий захист

і допомогу з боку держави. Україна як держа­

ва, яка підписала цю Конвенцію, бере на себе

зобов’язання щодо влаштування дітей­сиріт та

дітей, позбавлених батьківського піклування. Стаття 52 Конституції України проголошує:

«Діти рівні у своїх правах незалежно від похо­

дження, а також від того, народжені вони у шлю­

бі чи поза ним. Будь­яке насильство над дитиною та її експлуатація переслідуються за законом.

Утримання та виховання дітей­сиріт і дітей, по­

збавлених батьківського піклування, поклада­

ється на державу. Держава заохочує та підтримує благодійницьку діяльність щодо дітей». Відповідно до Закону України «Про забезпечення організаційно­правових умов соціаль­

ного захисту дітей­сиріт та дітей, позбавлених

батьківського піклування», влаштуванням дітей­сиріт та дітей, позбавлених батьківського

піклування, є: 1) усиновлення; 2) установлен­

ня опіки, піклування; 3) передача до прийом­

ної сім’ї, дитячих будинків сімейного типу, закладів для дітей­сиріт та дітей, позбавлених

батьківського піклування. Усиновленням є прийняття усиновлювачем

у свою сім’ю особи на правах дочки чи сина, що здійснене на підставі рішення суду. Уси­

новлення дитини здійснюється в її найвищих інтересах для забезпечення стабільних та гармонійних умов її життя. Установлення опіки та піклування — вла­

штування дітей­сиріт, дітей, позбавлених бать­

тей­сиріт і

позбавлених батьківського піклування, від одного до чотирьох дітей на виховання та для спільного проживання. Передача до дитячого будинку сімейного типу — прийняття в окрему сім’ю, яка створюється за бажанням подружжя або окремої особи, що не перебуває у шлюбі, на виховання та для спільного проживання не менш як п’яти дітей­сиріт та (або) дітей, позбавлених батьківського піклування. Загальна кількість дітей, у тому числі рідних, у такій сім’ї не

може перевищувати десяти осіб.

ЗАВДАННЯ 1. Попрацюйте в групах. Визначте, до яких форм влаштування дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, належать випадки, описані в наведених уривках із повідомлень українських ЗМІ. 1) На те, що тут живе багато дітей, натякає хіба великий спортивний саморобний майданчик у дворі. Усе з дерева — навіть паркан змайстровано з вертикальних

колод… Сходами з дому спускається насуплений хлопчик років десяти, засоромлено вітається і йде у справах — йому доручили сходити по хліб. Це один із десяти дітей, якими опікуються Володимир і Тетяна Батурські… Ще чотирнадцятеро вже дорослі й живуть окремо, час від часу навідуючись у гості вже зі своїми дітьми. Наймолодшому онуку днями виповнилося два місяці — родина розростається з кожним днем. …Для кожної дитини передбачена фінансова допомога в розмірі 3 тисяч гривень, а зарплату вихователям нараховують залежно від кількості дітей. (http://life.pravda.com.ua/society/2016/03/22/209756/) 2) Здавалося б, напівсирітське дитинство залишилося в минулому і майже забуте. Та одного разу донька сказала: «Мамо, ти ж сама в інтернаті росла…». «Одне слово, пішли

2.

ПРИГАДАЙТЕ! Чим відрізняється обсяг дієздатності дитини, яка не досягла 14 років, та дитини у віці від 14 до 18 років?

Формами влаштування дітей­сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, є встановлення опіки та піклування. Опіка вста­

новлюється над дитиною, яка не досягла 14 років, а піклування над дитиною у віці від 14 до 18 років. Це передусім пов’язано з відмінностями в обсязі цивільної дієздат­

ності дитини молодше 14 років та дитини

віці від 14 до 18 років. Відповідно, роль опікуна та піклувальника в забезпеченні реалізації дитиною її прав відрізняється. ЗАВДАННЯ 2. Попрацюйте із джерелом права. Ознайомтеся з текстами статей 67—71 Цивільного кодексу України.

а які — піклувальник: ƒ розпоряджатися заробітком, стипендією

від імені дитини;

надавати згоду на вчинення дитиною

над дітьми

Патронат над дітьми — це тимчасовий догляд, виховання та реабілітація

(стаття 252 Сімейного кодексу України). Па­

тронат є відносно новим явищем у законо­

давстві нашої держави. Термін перебування

дитини

може перевищувати трьох місяців. У разі наявності обставин, що обґрунтову­

ють

які опинилися у складних життєвих обставинах: стали сиротами чи

§ 34. Трудове право України

ПРИГАДАЙТЕ! У чому полягає зміст

ОСНОВНЕ ПОНЯТТЯ: «трудовий договір».

1. Які

відносини врегульовує трудове право

ЗАВДАННЯ. Ознайомтесь із фрагментом статті, вміщеній в інформаційно-правовому щотижневику. Які суспільні та правові проблеми порушуються в ній? Які правовідносини постали в центрі проблеми, що розглядається? Саме через прийнятий на себе обов’язок із захисту трудових прав громадян (у тому числі і в умовах кризових явищ, які сьогодні спостерігаються в економіці

держави) держава, здійснюючи відповідні функції через

органи влади, має забезпечити належний контроль за

дотриманням підприємствами законодавства про працю, забезпечити зайнятість населення, своєчасність виплати заробітної плати, охорону праці й здоров’я працюючого населення. А за умов тимчасових фінансових труднощів

підприємств першочерговим обов’язком влади є недопущення масових звільнень працівників.

Трудове право України являє собою галузь права, яка регулює трудові та тісно пов’язані

з ними суспільні відносини.

Предметом правового регулювання трудового

права є комплекс суспільних відносин, основу яких складають трудові відносини, що виникають на підставі трудового договору, а також ряд сус­

пільних відносин, тісно пов’язаних із трудовими. Трудові відносини — це відносини, які ви­

никають між працівником і власником підпри­

ємства, установи, організації або уповноваженим

ним органом. Працівник зобов’язується ви­

конувати певну роботу з підпорядкуванням внутрішньому трудовому розпорядку, а ро­

ботодавець — оплачувати його працю, створювати належні умови для неї. До відносин, тісно пов’язаних із трудовими, належать такі групи:

1) відносини працевлаштування;

2) відносини з виробничого навчання;

3) підвищення кваліфікації;

4) відшкодування збитків, завданих працівником підприємству, установі, організації або збитків,

Метод трудового права характеризується поєднанням імперативного та диспозитивного методів правового регулювання. Диспозитивний метод застосовується при регулюванні відносин, пов’язаних з укладанням трудового договору, колективного договору, встановленні заробітної плати, коли сторони володіють свободою у визначенні взаємних прав і обов’язків. З іншого боку, у відносинах, пов’язаних із накладенням дисциплінарної відповідальності, вирішенням трудових спорів, значною є участь держави. Поведінка сторін великою мірою визначається встановленими законодавством вимогами, тобто застосовується імперативний метод правового регулювання. Джерела трудового права являють собою розгалужену систему законів та підзаконних нормативно­правових актів. Основним джерелом трудо­

вого права є Конституція України, що встановлює цілий ряд ключових положень, на яких ґрунтується трудове законодавство. Так, стаття 43 Конституції України гарантує кожному право на працю, стаття 45 — право на відпочинок.

Найважливішу роль у регулюванні трудових відносин відіграє Кодекс законів про працю України. Крім загальних положень, де визначаються завдання кодексу, права й обов’язки працівників та деякі інші питання, він містить положення про колективний і трудовий договори, забезпечення зайнятості вивільнюваних працівників, робочий час і час відпочинку, нормування праці, заробітну плату, гарантії та компенсації (як для працівників, так і у випадках заподіяння матеріальної шкоди працівником підприємству, установі, організації), трудову дисципліну, охорону праці, працю молоді й жінок, трудові спори, державне

ПРИГАДАЙТЕ! Що таке інститут права? Одним із найважливіших інститутів трудового права є трудовий договір.

Трудовий договір — угода між працівником, з одного боку, і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом, з іншого. Працівник зобов’язується виконувати роботу,

визначену цією угодою, дотримуватися внутрішньо-

го трудового розпорядку. У свою чергу, власник підприємства, організації, установи або уповноважений ним орган зобов’язується виплачувати працівнику заробітну плату та забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи й передбачені

виконання певних робіт Фізична особа, яка має трудову

для роботи під час канікул)

Особливою формою трудового договору є контракт , у якому строк його дії, обов’язки та відповідальність сторін (у тому числі матеріальна), умови матеріального за­

безпечення й організація праці працівника, умови розірвання договору, у тому числі достроково,

7) в інших випадках, передбачених законодав­

ством (наприклад за умов прийому на ро­

боту надомників, викладачів).

При прийомі на роботу особи подають такі

документи: заяву, паспорт або свідоцтво про

народження (для неповнолітніх), військовий

квиток чи приписне свідоцтво (для військово­

зобов’язаних), трудову книжку (якщо вона є).

Якщо для виконання трудової функції або для

обіймання посади обов’язково потрібні спеці­

альні знання, працівник при укладанні дого­

вору зобов’язаний подати документ про про­

фесійну підготовку або освіту (лікар, учитель).

В окремих випадках, передбачених зако­

нодавством, прийому особи на роботу передує обов’язковий медичний огляд (наприклад осіб, які зайняті на важких роботах, на роботах зі шкідливими або небезпечними умовами праці). Згідно зі статтею 25 Кодексу законів про працю України, власник або уповноважений ним орган не мають права вимагати від працівника, який влаштовується на роботу, дані про його партійну, національну належність, походження. Забороняється вимагати і будь­які інші документи, крім перелічених вище. ДЛЯ ДОПИТЛИВИХ Колективний договір, як і трудовий, також є одним із важливих інститутів

нений працівник. У такий спосіб закон захищає його права.

Припинення трудового договору це за­

кінчення його дії незалежно від причин та

підстав. Кодекс законів про працю України

наводить такий перелік підстав припинення трудового договору:

1) угода сторін;

2) закінчення строку, крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають, і жодна зі сторін не поставила вимогу про їх припинення;

3) призов або вступ працівника на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу;

4) розірвання трудового

організацією, а також відмова від продовження роботи у зв’язку зі зміною істотних умов праці; 7) набуття законної сили вироком суду, яким працівника засуджено (крім випадків звільнення від відбування покарання з випробуванням) до позбавлення волі або до іншого покарання, яке виключає можливість продовження виконуваної роботи; укладання трудового договору всупереч вимогам Закону України «Про запобігання корупції»; підстави, передбачені Законом України «Про очищення влади»; 8) підстави, передбачені контрактом; 9) підстави, передбачені іншими законами. Кодекс законів про працю України встановлює певний порядок розірвання трудового договору з ініціативи

трудово­

го договору.

Дострокове розірвання строкового трудо­

вого договору з ініціативи працівника до­

пускається у випадках його хвороби або інвалідності, які перешкоджають виконанню роботи за договором, порушення власником

або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного або трудового договору, а також з інших поважних причин, що пов’язані з неможливістю продовжувати роботу.

Власник або уповноважений ним орган мають право розірвати трудовий договір зі своєї ініціативи лише за наявності таких підстав: 1) змін в організації виробництва та праці, у тому числі ліквідації,

ВИСНОВКИ „

„ Підставою для виникнення трудових правовідносин є укладення трудового

слідок недостатньої кваліфікації

4) прогулу (у тому числі відсутності на роботі більше

5)

6)

7)

35. Праця, відпочинок і оплата

ПРИГАДАЙТЕ!

1. Як законодавство про працю визначає робочий час

Питання, які стосуються робочого часу та часу відпочинку, досить чітко врегульовані чинним трудовим законодавством із метою реалізації та захисту прав працюючих.

Законодавство України визначає види робочого часу.

Нормальна тривалість робочого часу

Відповідно до статті 50 Кодексу законів про працю України, нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати

40 годин на тиждень.

Скорочений робочий час встановлюється для

окремих категорій працівників:

ƒ неповнолітніх віком від 16 до 18 років —

36 годин на тиждень;

ƒ осіб віком від 15 до 16 років (учнів віком

від 14 до 15 років, які працюють у період

канікул) — 24 години на тиждень;

ƒ учнів, які працюють протягом навчального

року у вільний від навчання час, — не біль­

ше половини максимальної тривалості робо­

чого часу (24, 36 годин) для відповідного віку;

ƒ працівників, зайнятих на роботах зі шкідливими умовами праці, 36 годин на

тиждень.

Крім цього, встановлюється скорочена три­

валість робочого часу для окремих категорій

працівників — учителів, лікарів

Робочим часом вважається час, протягом якого працівник має виконувати свої трудові обов’язки згідно із чинним законодавством про працю, правилами внутрішнього трудового

Ненормований робочий час

Надурочний робочий час

Нічний робочий час

працівників, праця яких, у зв’язку зі специфікою й характером їх роботи, не вкладається в межі нормального робочого дня. Цей вид робочого часу, як правило, допускає роботу понад нормальний робочий день і тиждень, за що працівники користуються додатковою відпусткою. В окремих випадках таким працівникам може проводитися доплата. Надурочний робочий час — це робота, яка виконується працівниками понад нормальний робочий день і тиждень за письмовим або усним розпорядженням власника або уповноваженого ним органу чи з його відома. За загальним правилом надурочні роботи не допускаються, але власник або уповноважений ним орган може застосовувати їх у виняткових випадках, передбачених законодавством. До надурочних робіт не залучають вагітних жінок, жінок, які мають дітей віком до трьох

Тривалість відпочинку між робочими днями залежить від тривалості робочого дня та режиму роботи. Він повинен бути не меншим за тривалість робочого часу.

Безперервний щотижневий відпочинок (ви-

хідні дні) не повинен бути меншим за 42 го­

дини. При п’ятиденному робочому тижні

працівникам надаються два вихідні дні на

тиждень, при шестиденному робочому тиж­

ні — один вихідний день. Загальним вихідним

днем є неділя. Другий вихідний день при п’яти­

денному робочому тижні, якщо він не визна­

чений законодавством, визначається графіком

роботи підприємства, установи, організації

та, як правило, має надаватися підряд із за­

гальним вихідним днем.

Залучення працівників до роботи у вихідні

дні забороняється. Тільки у виняткових ви­

падках, передбачених законодавством, і тільки

з дозволу профспілки дозволяється залучати

до роботи у вихідні дні окремих працівників

і лише за письмовим наказом власника або

уповноваженого ним органу.

До святкових і неробочих днів належать: 1 січня — Новий рік, 8 березня — Міжна­

жіночий день, 1—2 травня

ƒ додаткова відпустка за

вими та важкими умовами праці; ƒ додаткова відпустка за особливий характер праці;

2) додаткові відпустки у зв’язку з навчанням; 3) творчі відпустки; 4) соціальні відпустки: ƒ відпустка у зв’язку з вагітністю та пологами;

ƒ відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку; ƒ додаткова відпустка працівникам, які мають дітей;

5) відпустки без збереження заробітної

кам, які зайняті на роботах зі шкідливими умовами праці).

Працівники,

3. Як закон регулює оплату праці

Конституційне право на працю включає, зокрема, можливість заробляти собі на життя працею, тобто отримувати винагороду за свою роботу — заробітну плату. Стаття 43 Конститу­

ції України містить положення, згідно з яки­

ми кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу

за визначену законом. Крім того, право на

своєчасне отримання винагороди за працю захищається законом.

Заробітна плата — це винагорода, обчис­

лена, як правило, у грошовому виразі, яку

власник або уповноважений ним орган виплачує працівнику за виконану ним роботу.

Мінімальна заробітна плата — це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт).

ЗАВДАННЯ. Попрацюйте із джерелом права. Ознайомтеся зі змістом статті 96 Кодексу законів про працю України і дайте відповіді на запитання.

1) Що являє собою тарифна система оплати праці?

2) Хто може претендувати на підвищення кваліфікацій-

3)

праці включає: тарифні сітки, тарифні ставки, схеми посадових окладів і професійні стандарти (кваліфікаційні характеристики).

Тарифна система оплати праці використовується при розподілі робіт залежно від їх складності, а працівників — залежно від кваліфікації та за розрядами тарифної сітки. Вона є основою для формування та диференціації розмірів заробітної плати.

Тарифна сітка (схема посадових окладів) формується на основі тарифної ставки робітника першого розряду та міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень розмірів тарифних ставок (посадових окладів).

Схема посадових окладів (тарифних ставок) працівників установ, закладів та організацій, що фінансуються з бюджету, формується на основі: y мінімального посадового

уповноваженим власником,

з професійними стандартами (кваліфікаційними характеристиками) за погодженням із виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником).

Вимоги до кваліфікаційних та спеціальних знань працівників, їх завдання, обов’язки та спеціалізація визначаються професійними стандартами або кваліфікаційними характеристиками професій працівників.

Порядок розроблення та затвердження професійних стандартів визначається Кабінетом Міністрів України.

Порядок розроблення та затвердження кваліфікаційних характеристик визначається центральним органом виконавчої

за свою роботу.

„ Законодавством встановлено, що нормальна тривалість робочого часу складає 40 годин на тиждень.

Стаття 142. Правила внутрішнього трудового розпорядку. Статути

працю. У трудових колективах створюється обстановка нетерпимості до порушень трудової дисципліни, суворої товариської вимогливості до працівників, які несумлінно виконують трудові обов’язки. Щодо окремих несумлінних працівників застосовуються в необхідних випадках заходи дисциплінарного і громадського

про працю України встанов­

лює, що працівники зобов’язані працювати чес­

но і сумлінно, своєчасно й точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого

ним органу, дотримуватися трудової і техноло­

гічної дисципліни, вимог нормативних актів про

профспілкової організації (профспілковим представником)

охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, із яким укладено трудовий договір. Крім цього, працівники мають виконувати

моги, встановлені функціональними

внутрішнім розпорядком підприємства, установи, організації, а також трудовим договором.

2. Яким є  порядок застосування дисциплінарних стягнень

Дисциплінарна відповідальність застосовується за вчинення дисциплінарних проступків. Дисциплінарний проступок є особливим видом правопорушення, який виявляється

в порушенні трудової, навчальної, службової та військової дисципліни. До правопорушників можуть застосовуватися стягнення, передбачені правилами внутрішнього розпорядку, дисциплінарними статутами і положеннями:

зауваження, попередження, догана, переведення на іншу роботу, звільнення тощо.

Дисциплінарна відповідальність — окрема форма юридичної відповідальності за порушення на підприємствах, в установах, організаціях правил внутрішнього трудового

непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців із дня вчинення проступку. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. Дисциплінарне стягнення може бути оскаржене працівником у порядку, встановленому чинним законодавством. Працівник може звернутися до комісії з трудових спорів у тримісячний строк із

3. Що таке матеріальна відповідальність

Матеріальна відповідальність  — вид юридич-

відповідальності, яка накладається у випадку, коли внаслідок дій працівника було завдано матеріальної шкоди підприємству, установі, організації.

Умови накладення матеріальної відпові-

дальності:

1) наявність прямої дійсної шкоди, яка вира­

жається у втратах, викраденні, знищенні, пошкодженні майна, що викликало необхідність зробити витрати на відновлення

або придбання майна;

2) протиправна поведінка особи, тобто неви­

конання або неналежне виконання праців­

ником своїх трудових обов’язків;

3) причинний зв’язок між протиправною дією

та завданою шкодою;

4) вина працівника в завданій шкоді.

Існують два види матеріальної відповідальності: обмежена і повна.

Обмежена матеріальна відповідальність

включає обов’язок працівника відшкодувати збитки в межах середнього місячного заробіт­

ку. Цей вид відповідальності застосовується

в усіх випадках, якщо для працівника законодавством не передбачена повна матеріальна відповідальність. Повна матеріальна

2)

3)

4) шкоди

працівником, який перебував у нетверезому стані;

5) шкоди завдано нестачею, навмисним знищенням або навмисним псуванням матеріалів, а також інструментів та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівнику в користування;

6) відповідно до законодавства, на працівника покладено повну матеріальну відповідальність за шкоду, завдану підприємству, установі, організації під час виконання трудових обов’язків;

7) шкоди завдано не при виконанні трудових обов’язків;

8) службова особа винна в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу;

9) керівник винний у несвоєчасній

ВИСНОВКИ

„

які виконують її вимоги, вихованням нетерпимого ставлення до порушень трудової дисципліни, покаранням тих, хто її порушує. „ Порушення трудової, навчальної, службової та військової дисципліни, яке завдає шкоди внутрішньому

ЗАПИТАННЯ

порядку діяльності підприємств, установ, організацій тощо, називається дисциплінарним проступком і тягне за собою дисциплінарну відповідальність. „ Матеріальна відповідальність виражається в обов’язку працівника відшкодувати шкоду, завдану підприємству, установі, організації. Матеріальна відповідальність може бути повною або обмеженою.

1. Дайте визначення понять: «дисциплінарна відповідальність», «матеріальна відповідальність».

2. Порівняйте поняття, визначивши в них спільне та відмінне.

Поняття Спільне Відмінне Матеріальна відповідальність Дисциплінарна відповідальність

3. Подайте у вигляді

4. Заповніть таблицю «Матеріальна відповідальність

ПРИГАДАЙТЕ! Кого, згідно з українським законодавством, відносять до неповнолітніх?

1. Як неповнолітньому влаштуватися на роботу

Держава піклується про стан фізичного

і психічного здоров’я дітей, ураховуючи, що робота

ПРИГАДАЙТЕ! За яких

договір? Звільнення працівників молодше

років з ініціативи власника або уповноваженого ним

органу допускається, крім дотримання загально­

го порядку звільнення, тільки за згодою служ­

би у справах дітей.

Роботодавець зобов’язаний здійснювати пра­

цевлаштування неповнолітніх працівників у ви­

падках їх звільнення: ƒ у разі виявленої невідповідності працівника

посаді, яку він обіймає, або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров’я, які перешкоджають продо­

вженню цієї роботи;

ƒ у разі поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу;

ƒ за умов зміни в організації виробництва й праці, у тому числі ліквідації або перепрофілювання підприємства, установи, ор­

ганізації, скорочення кількості кадрів або штату працівників, банкрутства.

Якщо продовження роботи неповнолітнього працівника загрожує його здоров’ю

5. Як закон охороняє працю неповнолітніх

ЗАВДАННЯ 3. Попр ацюйте із джерелом права. Укажіть, які вимоги встановлює держава щодо охорони

його законні інтереси, батьки, усиновлювачі й піклувальник неповнолітнього, а також

залучення неповнолітніх до праці на важких роботах і на роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці, на підземних роботах, до нічних, надурочних робіт та робіт у вихідні дні, а також до підіймання

праці

робо-

і роботами із шкідливими або небезпечними умовами

ƒ

1.

38. Практичне

2) Чи потрібна згода батьків

з на-

веденим повідомленням ЗМІ та дайте відповіді на запитання. Про те, що на одній із птахофабрик Харківської об-

ласті використовується нелегальна дитяча праця, стало відомо після нещасного випадку. 16-річного Олега при-

везли до реанімації місцевої лікарні просто з роботи. Підліток, у якого медики констатували набряк Квінке та анафілактичний шок, провів у комі три години. Медики

повідомили про нещасний випадок до поліції. Перша ж перевірка виявила, що керівництво птахофабрики без оформлення, інструктажу та дозволу медиків допускало до шкідливої роботи дітей. На птахофабриці працювали навіть десятирічні хлопчиська. (За матеріалами ЗМІ

4)

до 16 років обов’язковою є згода батьків. Інакше такий трудовий договір

не матиме юридичної сили.

5) У жодному разі не слід сплачувати кошти роботодавцю за «майбутнє» місце роботи,

навчання, товари для реалізації тощо. У більшості випадків такі пропозиції — ознака

можливого шахрайства.

6) Співбесіда є важливим етапом при при­

йнятті на роботу. Слід докладно дізна ­

тися, у чому саме полягатимуть трудові обов’язки. Також необхідно

І КРИМІНАЛЬНОГО

Опанування

чину,

§ 39. Адміністративне право України

1. Які відносини регулює адміністративне право

Адміністративне право України являє собою

галузь права, що покликана регулювати певну

групу суспільних відносин. Головною їх особ­

ливістю є те, що вони виникають, розвиваються і припиняють своє існування у сфері публіч­

ного управління у зв’язку з організацією та

функціонуванням системи виконавчої влади на

всіх рівнях управління в державі.

Адміністративне право регулює правовід­

носини, які виникають із приводу організації

публічного адміністрування:

ƒ між підпорядкованими один одному держав-

ними органами, органами місцевого само­

врядування та їх службовцями (наприклад Кабінетом Міністрів України та обласними, районними державними адміністраціями);

ƒ між не підпорядкованими один одному державними органами, органами місцевого самоврядування та їхніми службовцями (на центральному рівні — між міністерствами,

комітетами й відомствами, на місцевому рів­

ні — між державними адміністраціями різ­

них областей);

ƒ між вказаними вище органами і недержав-

ними господарськими й соціально-культур-

ними об’єднаннями, підприємствами, уста-

новами, громадськими об’єднаннями чи

громадянами (наприклад між відділом со­

ціального забезпечення державної районної

адміністрації та громадянином, який звер­

нувся до відділу з відповідною заявою).

При регулюванні цих суспільних відносин

держава використовує такі методи: рекомен­

дації та обов’язкові настанови, заборона певних дій, одноособове й колегіальне прийняття

управлінні.

частина включає норми, що регулюють управління економікою, транспортом, соціально­культурним будівництвом тощо.

Спеціальна частина містить норми, що регулюють адміністративно­правову діяльність суб’єктів управління конкретними сферами. Прикладом є адміністративна діяльність ор­

ганів Національної поліції.

Джерелами адміністративного права є численні нормативно­правові акти. У першу чергу, це Конституція України, яка визначає систему органів виконавчої влади та основні принципи їхньої діяльності зі здійснення державного управління. До законів, що регулюють адміністративноправові відносини, належать Закони України «Про державну службу», «Про Національну поліцію», «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про звернення громадян» тощо. Окремі положення адміністративного права містять Повітряний та Митний кодекси.

2. Що таке публічне адміністрування

Центральною групою відносин, що регулюються адміністративним правом, є відносини публічного адміністрування.

Публічне адміністрування — діяльність державних органів та органів місцевого самоврядування, які на законних підставах набули владних повноважень для їх реалізації в публічних інтересах.

На сьогодні в науковій літературі поняттю «публічне адміністрування» надається перевага перед поняттям «державне управління», яке до цього широко використовувалося в науці адміністративного права. Це пов’язано

з тим, що перше поняття ширше як за колом суб’єктів (включає не лише державні органи, але й органи місцевого самоврядування), так

і за сферами діяльності (поряд із безпосереднім управлінським впливом охоплює такі види діяльності, як надання адміністративних послуг).

Публічне адміністрування включає такі на­

прямки діяльності:

1) Адміністративне регламентування, нагляд, контроль за здійсненням нормативних актів. Адміністративне регламентування являє собою діяльність уповноваженого суб’єкта

з видання правил, положень, регламентів та інших нормативних актів для виконання законів. Іншими словами, це управлінський

вплив суб’єкта публічного адміністрування на інших суб’єктів.

2) Надання адміністративних послуг. Адміністративні послуги — це дії суб’єкта публічного адміністрування з видачі дозволів, ліцензій або доказів, що підтверджують факт

здійснення адміністративних процедур. Прикладом адміністративної послуги є реєстрація суб’єкта підприємницької діяльності. 3) Адміністрування публічних послуг. Публічна послуга — діяльність контрольованих

державою або самоврядуванням юридичних осіб із надання соціальних послуг, послуг у галузі освіти, культури, науки, спорту. Прикладом публічної послуги є надання освітніх послуг загальноосвітніми навчальними закладами.

4) Внутрішнє адміністрування суб’єктів публічного адміністрування. Воно являє собою діяльність, що забезпечує функціонування даного суб’єкта. Суб’єктами публічного адміністрування є органи, установи, посадові особи, юридичні особи, що уповноважені здійснювати публічне адміністрування. До них належать органи виконавчої влади та виконавчі органи місцевого самоврядування, а також підприємства, установи й організації, наділені повноваженнями у сфері публічного адміністрування. Публічне адміністрування проявляється в застосуванні певних форм діяльності, які найбільш загально поділяють на правові та неправові. До правових належать форми, використання яких спричиняє виникнення юридичних наслідків. Неправові форми безпосередніх юридичних наслідків не мають.

За ступенем правової регламентації процесу використання виділяють такі форми публічного управління:

1) Встановлення норм права (видання нормативних актів публічного адміністрування).

2) Застосування норм права (видання ненормативних актів публічного адміністрування, актів застосування норм права).

3) Укладання адміністративних договорів.

4) Здійснення реєстраційних та інших юридично важливих дій.

5) Провадження організаційних дій.

6) Виконання матеріально­технічних операцій. Перші чотири форми є правовими, решта неправовими.

та його заступники, голови

постійних комісій Верховної Ради України та їх заступники, народні депутати України, Прем’єр­міністр України, члени Кабінету Мі­

ністрів України. Для них характерним є особ­

ливий порядок регулювання відносин, що

виникають у зв’язку зі вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, а також особливий правовий статус.

ПРИГАДАЙТЕ! Яким чином відбуваються вибори Президента України, народних депутатів України, призначення

членів Кабінету Міністрів України?

Чітке розмежування політичних та адмі­

ністративних посад є одним із базових принципів функціонування державного апарату в розвинених демократичних

3)

адміністративних послуг; 4) здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства;

5) управління державними фінансовими ресурсами, майном та контроль за їх використанням;

6) управління персоналом державних органів; 7) реалізації інших повноважень державного органу, визначених законодавством. Державний службовець

програми). Саме тому публічні службовці на

політичних посадах відповідальні передусім

за формування державної політики в певній сфері. Натомість безпосередня її реалізація

покладається на політично нейтральних служ­

бовців, які проходять службу відповідно до

положень Закону України «Про державну службу», Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» тощо.

Другим способом класифікації публічної служби є її поділ на державну службу та службу в органах місцевого самоврядування (муніципальну службу).

Центральним видом публічної служби є державна служба. Вона регулюється Законом України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 р.

Державна служба — це публічна, професійна, політично неупереджена

і «Б») або бакалавра, молодшого бакалавра (для посад категорії «В»). На державну службу не може вступити особа, яка: 1) досягла 65­річного віку; 2) в установленому законом порядку визнана недієздатною або дієздатність якої обмежена;

3) має судимість за вчинення умисного злочину, якщо така судимість не погашена або не знята в установленому законом порядку;

4) відповідно до рішення суду позбавлена

5)

На державних службовців накладається

низка обмежень. Частина з них пов’язана із

забезпеченням політичної неупередженості (наприклад, державний службовець не має права організовувати й брати участь у страй­

ках та агітації), частина — із запобіганням

корупції (наприклад обмеження щодо суміс­

ництва та суміщення з іншими видами діяльності).

Порушення державними службовцями норм, які регламентують їх службову діяльність,

тягне за собою юридичну відповідальність.

Залежно від характеру й тяжкості вчинено­

го порушення може наступати дисциплінар­

на, адміністративна, цивільна та криміналь ­

на відповідальність.

Служба в органах місцевого самоврядуван­

ня (муніципальна служба) регулюється За­

коном України «Про службу в органах місце­

вого самоврядування» від 7 червня 2001 р.

Служба в органах місцевого самоврядування — це професійна, на постійній основі діяльність громадян України, які обіймають

посади в органах місцевого самоврядування, що спрямована на реалізацію територіальною

громадою свого права на місцеве самовряду­

вання та окремих повноважень органів ви­

конавчої влади, наданих законом.

ПРИГАДАЙТЕ! Що таке місцеве самоврядування?

Посадами в органах місцевого самовряду­

вання є:

ƒ виборні посади, на які особи обираються

територіальною громадою;

ƒ виборні посади, на які особи обираються

або затверджуються відповідною радою;

ƒ посади, на які особи призначаються сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної в місті, обласної ради на конкурсній основі чи за іншою процедурою, передбаченою законодавством України.

На посаду в органах місцевого самоврядування можуть бути призначені

запобігання корупції»). Крім цього, власні особливості має регулювання професійної діяльності суддів, прокурорів, військової служби, альтернативної (невійськової) служби, дипломатичної служби, а також осіб рядового і начальницького складу правоохоронних органів та працівників інших органів, яким присвоюються спеціальні звання (наприклад Національної поліції, Державної прикордонної служби України). Усі ці особи також здійснюють публічну службу, однак її специфіка визначена окремими законами і буде розглянута в наступному розділі підручника.

Проходження військової та альтернативної (невійськової) служби регулюється відповідно Законами України «Про військовий обов’язок і військову службу» та «Про альтернативну (невійськову) службу».

Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров’я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов’язаній

діяльність державних органів та органів місцевого

1. Дайте визначення понять: «публічне адміністрування», «публічна служба».

2. Подайте у вигляді схеми систему адміністративного права.

3. Подайте у вигляді схеми напрямки

4. Порівняйте

адміністративного правопорушення. Це може

бути як дія (наприклад, розпивання спирт­

них напоїв у громадських місцях), так і бездіяльність, коли закон вимагає активних дій (ухилення свідка від явки в суд або орган попереднього слідства чи дізнання).

3) Суб’єкт — осудна фізична особа (громадянин України, іноземець, особа без громадянства), яка на момент вчинення адміністративного правопорушення досягла 16­річного віку.

4) Суб’єктивна сторона адміністративного правопорушення полягає в психічному ставленні суб’єкта до вчиненого антигромадського діяння.

ЗАВДАННЯ. Проаналізуйте ситуацію з правової точки зору. Визначте вид правопорушення (якщо таке було наявне) та охарактеризуйте його склад. Перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння, громадянин К. (17 років) вимагав від водія автобуса змінити маршрут. На зауваження водія й пасажирів він відповідав брутальною лайкою.

2. Які існують види адміністративних правопорушень

Адміністративні правопорушення поділяються за кількома критеріями.

Залежно від того, хто є суб’єктом проступку, — громадяни, службові особи, працівники державних органів, об’єднання громадян, влас­

ники — адміністративні проступки поділяються

на особисті та службові. Для службового про­

ступку характерним є те, що протиправні діяння здійснюються особою у сфері її службової

діяльності.

Залежно від об’єкта адміністративного пра­

вопорушення визначають:

ƒ адміністративні правопорушення в галузі охорони праці та здоров’я населення;

ƒ адміністративні правопорушення, що посягають на власність;

ƒ адміністративні правопорушення у сфері охорони природи, використання природних ресурсів, охорони культурної спадщини;

ƒ адміністративні правопорушення в промисловості, будівництві та у сфері використання паливно­енергетичних ресурсів;

ƒ адміністративні правопорушення в сільському господарстві, порушення ветеринарносанітарних правил;

ƒ адміністративні правопорушення на транспорті, у галузі шляхового господарства і зв’язку;

ƒ адміністративні правопорушення в галузі житлових прав громадян,

ƒ адміністративні правопорушення, пов’язані з корупцією; ƒ військові адміністративні правопорушення; ƒ адміністративні правопорушення, що

ську безпеку;

ƒ адміністративні правопорушення, що посягають

порядок управління; ƒ адміністративні правопорушення, що посягають на здійснення

3.

1)

та Микола (15 років) час

на город громадянина С., у результаті чого частина городини була значно ушкоджена.

2) Людмила (16 років), поспішаючи на заняття, забула вдома гаманець і намагалася проїхати в тролейбусі,

4. Цікава

схеми склад адміністративного правопорушення.

ПОНЯТТЯ: адміністративне стягнення. 1. Що таке адміністративна

Адміністративна відповідальність виступає

правило, полягають у позбавленні або обмеженні певних

зростання суворості подається у статті 24 Кодексу України про

6) позбавлення спеціального права, наданого цьому громадянинові; позбавлення права

обіймати певні посади або займатися пев­

ною діяльністю;

7) громадські роботи;

8) виправні роботи;

9) адміністративний арешт;

10) арешт з утриманням на гауптвахті (для військовослужбовців). Найсуворішим адміністративним стягнен­

ням є адміністративний арешт. Застосування адміністративного арешту передбачено за найсерйозніші проступки, які межують зі злочинами (розпивання спиртних напоїв у громадських місцях і поява в громадських місцях

§ 41. Адміністративна відповідальність

у стані сп’яніння, дрібне хуліганство, злісна непокора законному розпорядженню або вимозі працівника поліції тощо).

Адміністративний арешт призначається тільки судом на термін до 15 діб. Це стягнення не може застосовуватися до ряду осіб: до вагітних жінок, жінок, що мають дітей віком до 12 ро­

ків, неповнолітніх, інвалідів I та II груп, а також до військовослужбовців та інших осіб, на яких поширюється дія дисциплінарних статутів. Крім названих стягнень, до іноземних гро­

мадян і осіб без громадянства в разі грубого порушення ними правопорядку може

Справи про адміністративні правопорушення розглядають адміністративні комісії, виконавчі комітети сільських, селищних, міських рад, суди (судді), органи Національної поліції, органи державних інспекцій та інші органи (посадові особи), уповноважені на те Кодексом

України про адміністративні правопорушення (наприклад Державна прикордонна служба України, Національний банк України тощо).

Адміністративне стягнення, згідно з чинним законодавством, діє протягом року з моменту його застосування.

2. Яким чином застосовується адміністративна відповідальність до неповнолітніх

Згідно зі статтею 12 Кодексу України про адміністративні правопорушення (КУпАП), адміністративна відповідальність настає для

осіб, яким виповнилося 16 років. Варто зауважити, що адміністративна відповідальність

неповнолітнього може настати тільки тоді, коли 16 років йому виповнилося саме до моменту вчинення протиправного

публічно або в іншій формі вибачитись перед потерпілим; ƒ попередження; ƒ догана або сувора догана; ƒ передача неповнолітнього під нагляд батькам або особам,

Недопустимим є передання неповнолітньо­

правопорушника батьку або матері,

коли орган, уповноважений розглядати справу про відповідне адміністративне правопорушення, дійде висновку, що виправлення правопорушника можливе без застосування до нього суворішого адміністративного стягнення.

Передавати неповнолітнього правопоруш­

ника під нагляд батьків або осіб, що їх замінюють, доцільно лише в разі їхньої згоди та здатності забезпечувати нагляд і відповід­

ний виховний вплив на неповнолітнього. Ба­

жання й згода самого правопорушника при цьому не враховуються. На таких самих умовах можливим є передавання неповнолітнього правопорушника під

нагляд педагогічному або трудовому колекти­

ву, окремим громадянам.

„ Адміністративна відповідальність настає за вчинення адміністративних проступків, передбачених законодавством про адміністративні правопорушення, і характеризується застосуванням до винної особи адміністративного стягнення.

„ Адміністративна відповідальність настає для осіб, яким виповнилося 16 років. До неповнолітніх віком 16— 18 років, які вчинили адміністративні проступки,

1. Дайте визначення поняття «адміністративне стягнення».

2. Що є підставою

відповідальності?

3. Назвіть органи, які розглядають справи про адміністративні правопорушення.

4. Попрацюйте із джерелом права. Проаналізуйте статті Кодексу України про адміністративні правопорушення та визначте, які адміністративні стягнення використовуються в санкції

1. Які види адміністративних правопорушень найчастіше

У разі вчинення особами віком 16—18 ро­

ків окремих адміністративних правопорушень

вони підлягають адміністративній відповідаль­

ності на загальних підставах. Згідно зі стат­

тею 13 Кодексу України про адміністративні

правопорушення, до таких правопорушень

належать:

ƒ незаконне виробництво, придбання, зберігання, перевезення, пересилання наркотичних засобів чи психотропних речовин без

мети збуту в невеликих розмірах;

ƒ дрібне викрадення чужого майна;

ƒ порушення правил дорожнього руху;

ƒ порушення правил торгівлі алкогольними напоями та тютюновими виробами;

ƒ дрібне хуліганство;

ƒ стрільба з вогнепальної, холодної метальної чи пневматичної зброї в населених пунктах і не відведених для цього місцях або з порушенням встановленого порядку;

ƒ злісна непокора законному розпоряджен­

ню або вимозі поліцейського, члена громадського формування з охорони громадського порядку й державного кордону, військовослужбовця;

ƒ порушення правил дозвільної системи щодо вогнепальної, холодної чи пневматичної зброї та бойових припасів.

ЗАВДАННЯ 1. Попрацюйте в групах. Ознайомтеся зі статистичною інформацією про стан здійснення правосуддя у 2015 р. і дайте відповіді на запитання.

Заходи впливу, передбачені статтею 241 КУпАП, застосовано до 18,2 тис. неповнолітніх осіб. Найбільш поширеними правопорушеннями, які вчиняють неповнолітні, є: проживання без паспорта (стаття 197 КУпАП) — 5,9 [4,5]* тис. осіб (32,6 [22]%); куріння тютюнових виробів у заборонених місцях (стаття 1751 КУпАП) — 5,4 [6,8] тис. осіб (29,8 [33,4]%); розпивання пива, алкогольних, слабоалкогольних напоїв у заборонених законом місцях або поява у громадських місцях у п’яному вигляді (стаття 178 КУпАП) — 3,2 [4,1] тис. осіб (17,7 [20]%). Другий рік поспіль зберігається позитивна тенденція щодо зменшення кількості неповнолітніх, які керували транспортними засобами у стані алкогольного чи наркотичного сп’яніння, 0,5 [0,9] тис. осіб. (за матеріалами сайта Судова влада України http://court.gov.ua/ user files/ogliad_2015.pdf/)

1) Які адміністративні правопорушення були найбільш поширеними серед неповнолітніх у 2014—2015 рр.?

2) За які з них неповнолітні мають відповідати на загальних підставах?

3) Як ви вважаєте, чому, незважаючи на гуманне ставлення до неповнолітніх правопорушників, законодавець у певних випадках покладає на них таку саму відповідальність, як і на дорослих? 2.

1)

Стаття 44. Незаконні виробництво, придбання, зберігання, перевезення, пересилання наркотичних засобів або психотропних речовин

великих розмірах Незаконні виробництво, придбання, зберігання, перевезення, пересилання наркотичних засобів

2)

3)

місяця з відрахуванням двадцяти процентів заробітку, або адміністративний арешт на строк від п’яти

до десяти діб.

Стаття 124. Порушення правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, вантажу, автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, дорожніх споруд чи іншого майна

Порушення учасниками дорожнього руху правил

дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, вантажу, автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, дорожніх споруд чи іншого майна, — тягне за собою накладення штрафу

2. Цікава ваша думка! Фахівці з правознавства зауважують: «Треба пам’ятати, що адміністративне правопорушення — не дрібниця, а шлях до скоєння злочину. Отже, попередження адміністративного правопорушення, а також своєчасне покарання за його скоєння є шляхом до запобігання скоєння злочину».

1.

ЗАВДАННЯ 1. Проаналізуйте ситуації з правової точки зору. Які з наведених ситуацій описують злочинні діяння? Які підстави ви мали для таких висновків? ƒ Адміністрація ВАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» звернулася

і покарання

суспільні явища, які визначаються нормами кримінального права. Оскільки злочини мають підвищену суспільну небезпечність для суспільних відносин, держава застосовує

людини здій­

снювати свої права і свободи відповідно до

закону, чітко уявляти, що дозволено, а що

заборонено кримінальним законом. Відповідно до Конституції України, кри­

мінальні закони видає лише Верховна Рада

України. Жодні інші державні органи або

посадові особи не правомочні видавати нор­

y застосування закону про кримінальну відповідальність

y

для кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого Кримінальним

кодексом;

y закріплення в Кодексі принципу особистої та винної відповідальності фізичних

мінального законодавства, спрямована на його

гуманізацію. Кримінальним процесуальним

кодексом України передбачений поділ кримінальних правопорушень на злочини та кримінальні проступки. Структура законодавства

Ознаки злочину:

1) Суспільна небезпечність — це оціночна категорія, що характеризується певними діями або бездіяльністю, завдає шкоди або створює загрозу спричинення такої шкоди об’єктам, які охороняються кримінальним законом.

2) Кримінальна протиправність означає, що тільки те діяння, яке прямо передбачене кримінальним законом як злочин, може вважатися злочином.

3) Винність означає, що злочинним вважається таке діяння, яке здійснене умисно або

через необережність. Там, де немає вини, немає і злочину.

4) Кримінальна караність як одна зі складових злочину означає, що за будь­який злочин у законі встановлено певний вид покарання. За Кримінальним кодексом України не є злочином діяння, що формально містить ознаки будь­якого діяння, передбаченого кримінальним законом, але не завдало і не могло завдати істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі.

Злочини невеликої тяжкості

Злочини середньої тяжкості

Тяжкі злочини

Особливо тяжкі злочини

3. На які види поділяють злочини

Залежно від ступеня тяжкості злочини по­

діляються на злочини невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі. За об’єктом посягання злочини поділяються на такі види:

ƒ злочини проти основ національної безпеки України;

ƒ злочини проти життя та здоров’я особи; ƒ злочини проти волі,

Умисел непрямий

вчинений із необережності

Злочинна самовпевненість

Злочинна недбалість

ƒ злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту; ƒ злочини проти громадського порядку та моральності;

ƒ злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів та інші злочини проти здоров’я населення; ƒ злочини у сфері охорони державної таємниці, недоторканності

злочину. Що таке

Склад злочину — це система визначених законом об’єктивних і суб’єктивних ознак, які визначають певне суспільно небезпечне

діяння як конкретний злочин.

Суб’єкт злочину — фізична осудна особа, яка досягла визначеного законом віку. Від­

повідно до статті 19 Кримінального кодексу

України, суб’єктом злочину може бути тільки осудна особа, тобто така, яка під час вчи­

нення передбаченого кодексом діяння могла

усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними. Кримінальним кодексом України встановлюється, що кримінальна відпо­

відальність за загальним правилом настає із 16 років, а за окремі злочини, вичерпний перелік яких передбачений у частині 2 статті 22 (наприклад, убивство, розбій, зґвалтування), відповідальність встановлюється із 14 років.

Суб’єктивна сторона — це внутрішня сторона злочину. Вона включає ті психічні

процеси, що характеризують свідомість і волю

особи в момент вчинення злочину. Озна ­

ками суб’єктивної сторони як елементу скла­

ду злочину є вина, мотив і мета злочину.

Обов’язковою (необхідною) основною озна­

кою суб’єктивної сторони будь­якого складу злочину є вина особи.

Відповідно до статті 23 Кримінального кодексу України, виною є «психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої цим Кодексом, та її наслідків, виражене у формі умислу

і

заподіює шкоду. Це ті суспільні відносини, що охороняються кримінальним законом.

Об’єктивна сторона — зовнішня сторона діяння, яка виражається у вчиненні передбаченого законом діяння (дії чи бездіяльності), що заподіює чи створює загрозу заподіяння шкоди об’єкту злочину.

Обов’язковими (необхідними) ознаками об’єктивної сторони як елементу складу злочину є: діяння (дія чи бездіяльність),

КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ

Особлива частина

Розділ VIII. Злочини проти довкілля Стаття 253. Проектування чи експлуатація споруд без систем захисту довкілля 1. Розробка і здача проектів, іншої аналогічної документації замовнику службовою чи спеціально уповноваженою особою без обов’язкових інженер-

в  експлуатацію споруд без такого захисту, якщо

особа повністю реалізувала злочинний намір і вчинила закінчений злочин, то необхідність виділяти будь­які етапи кримінальної

відповідальності відсутня. Така необхідність виникає в разі недоведення замисленого зло­

чину до його логічного завершення. Злочин

може бути не доведений до кінця з двох

причин, які виключають одна одну:

1) за волею особи, у поведінці якої вбачається добровільна відмова при незакінченому злочині;

2) усупереч волі особи, винної у вчиненні незакінченого злочину — готування або замаху.

Закон виділяє три стадії вчинення кримінально караного діяння:

1) готування до злочину;

2) замах на злочин; 3) закінчений злочин. Вони розрізняються за характером діянь, моментом їх припинення, ступенем реалізації злочинного наміру. Перші дві стадії

15 Кримінального кодексу України визнає вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини Кримінального кодексу, якщо при цьому злочинне діяння не було доведено особою до кінця з причин, що не залежали від її волі. Законодавці поділяють замах на закінчений і незакінчений. Закінченим замах є, якщо особа вчинила всі дії, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця, але злочин не було закінчено з причин, що не залежали від її волі.

Замах на вчинення злочину є незакінченим, якщо особа з причин, що не залежали від

в одному злочині беруть участь двоє або більше осіб, які діють узгоджено та спрямовують свої дії на досягнення єдино­

го результату. У таких ситуаціях виникає

питання про співучасть у злочині.

Співучастю у злочині визнається умисна спільна участь кількох суб’єктів злочину

у вчиненні умисного злочину.

Кримінальний кодекс України визначає

такі види співучасників: виконавець, органі-

затор, підбурювач і пособник.

Виконавець — це особа, яка у співучаст і

з іншими суб’єктами злочину безпосередньо

чи шляхом використання інших осіб, що не

є суб’єктами злочину, вчинила конкретний

злочин. Тобто виконавцем (співвиконавцем)

є співучасник, що своїми діями безпосеред ­

ньо виконав повністю або хоча б частково

(у якійсь частині) об’єктивну сторону злочину. Так, при розбої виконавцем злочину є не лише той, хто вилучає майно в по ­

терпілого, але й той, хто в момент вилу ­

чення застосовує насильство до жертви: тримає потерпілого за руки, позбавляючи

його можливості чинити опір, закриває по­

терпілому рота, щоб він не покликав на

допомогу. Усі ці особи — виконавці розбою, тому що кожний із них виконує якусь час ­

тину об’єктивної сторони злочину (розбою).

Отже, саме виконавець реалізує злочинний

задум.

Організатор — це особа, яка організувала вчинення злочину або керувала його вчинен­

ням: розподіляла ролі між співучасниками, накреслювала план злочину, визначала май­

бутню жертву чи об’єкти злочину, створюва­

ла злочинну групу, забезпечувала фінансування злочинної діяльності. Підбурювач — це особа, яка схилила іншого співучасника до вчинення злочину шляхом умовляння, підкупу, погрози, примусу або інших подібних дій — наприклад вказівки, наказу тощо. Пособником вважається особа, яка порадами, вказівками,

бурювачем і пособником тощо. Поєднання кількох ролей у поведінці одного співучасника враховується судом при призначенні покарання. Крім видів співучасті, розрізняють форму співучасті. Можлива співучасть, коли всі співучасники злочину будуть його виконавцями, але можлива й співучасть із розподілом ролей, коли співучасники виконують у злочині різні функції: один — виконавець, другий — пособник, третій — підбурювач тощо.

1.

2.

3.

§ 44. Покарання та його види

Кримінальна відповідальність — це реакція

держави на вчинений особою злочин. Така ре­

акція знаходить своє вираження в певному правозастосовному акті органу держави — обвинувальному вироку суду. У зв’язку із цим розрізняють матеріальну

і процесуальну підстави кримінальної відповідальності. Матеріальною підставою визнається злочин, а процесуальною — обвину­

вальний вирок суду. Відповідно до частини 2 статті 2 Кримінального кодексу України, осо­

ба вважається невинуватою у вчиненні зло­

чину й не може бути піддана кримінальному

покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним

вироком суду.

Тільки кримінальний закон визначає, яке суспільно небезпечне

(частина 4 статті 3).

Принцип індивідуалізації кримінальної від-

злочин

чим більш суспільно небезпечним є винний, тим більш сувора кримінальна відповідальність настає, тим більш суворим є призначене покарання. І навпаки, при вчиненні злочинів, що не є тяжкими, коли особа винного не вимагає суворого покарання, кримінальна відповідальність пом’якшується, призначається менш суворе покарання, а іноді на підставі розглядуваного принципу особа звільняється від кримінальної відповідальності або покарання. Наприклад, вчинення злочину неповнолітнім, надання медичної або іншої допомоги потерпілому безпосередньо після виникнення злочину відносять до тих обставин, які пом’якшують покарання. Покарання — захід примусу, який застосовується від імені

2. Особи, що вчинили злочини у віці від чотирнадцяти до шістнадцяти років, підлягають кримінальній відповідальності лише за умисне вбивство (статті 115— 117), посягання на життя державного чи громадського діяча, працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця, судді, народного засідателя чи присяжного у зв’язку з їх діяльністю, пов’язаною із здійсненням правосуддя, захисника чи представника особи у зв’язку з діяльністю, пов’язаною з наданням правової допомоги, представника іноземної держави (статті 112, 348, 379, 400, 443), умисне тяжке тілесне ушкодження (стаття 121, частина третя статей 345, 346, 350, 377, 398), умисне середньої

Зниження віку кримінальної відповідальності обумовлене перш за все тим, що особа вже в 14­річному віці усвідомлює суспільну

небезпечність і протиправність названих злочинів. Перелік таких злочинів є вичерпним.

Це лише умисні злочини.

Кримінальний кодекс України виключає

можливість притягнення до кримінальної від­

повідальності, починаючи від 14 років, за злочини, вчинені з необережності.

Розділ XV Загальної частини Кримінального

кодексу України розглядає особливості кримі­

нальної відповідальності та покарання неповнолітніх. Неповнолітнього, який вперше вчинив злочин невеликої тяжкості, може бути звільнено від кримінальної відповідальності за умови

тяжкості тілесне ушкодження (стаття 122, частина друга статей 345, 346, 350, 377, 398), диверсію (стаття 113), бандитизм (стаття 257), терористичний акт (стаття 258), захоплення заручників (статті 147 і 349), зґвалтування (стаття 152), насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом (стаття 153), крадіжку (стаття 185, частина перша статей 262, 308), грабіж (статті 186, 262, 308), розбій (стаття 187, частина третя статей 262, 308), вимагання (статті 189, 262, 308), умисне знищення або пошкодження майна (частина друга статей 194, 347, 352, 378, частини друга та третя статті 399), пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів (стаття 277), угон або захоплення залізничного рухомого складу, повітряного, морського

(стаття 296).

4)

досяг 15­річного віку

кошти

заробіток, обов’язку відшкодування завданих майнових збитків; 5) направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи

заходів виховного характеру, ці заходи скасо­

вуються, і він притягується до кримінальної

відповідальності.

До неповнолітніх можуть бути застосовані такі основні види покарань: 1) штраф; 2) громадські роботи; 3) виправ­

ні роботи; 4) арешт; 5) позбавлення волі на

певний строк.

При призначенні покарання неповнолітньому за сукупністю злочинів або вироків оста­

точне покарання у вигляді позбавлення волі не може перевищувати 15 років.

Кримінальний

вимагає, щоб кримінальна відповідальність і призначення покарання були максимально конкретизовані, індивідуалізовані, виходячи з конкретних обставин вчиненого злочину з урахуванням особи винного.

1.

для відбування призначеного покарання. Вчинення злочину неповнолітнім

Законом визначені обставини, що пом’якшують

згідно з Кримінальним кодексом України, може застосовуватися

і як додатковий?

штраф

§ 45. Практичне заняття. Особливості

відповідальності

не правопорушення?

1. Чи є  притягнення неповнолітніх до відповідальності проявом негуманності держави

ЗАВДАННЯ 1. Попрацюйте в групах. Ознайомтеся з інформацією, поданою за матеріалами газети «Голос України». Оцініть наведену в ній ситуацію з правової точки зору: яке правопорушення було наявне, який його склад? Як ви вважаєте, чи справдяться прогнози журналіста щодо юридичної відповідальності правопорушників? Чому? Як ви особисто ставитеся до описаних подій? 85-річного дідуся, який самотньо жив у власному будинку в селі Бліх Зборівського району на Тернопільщині, сусіди знайшли мертвим. Правоохоронці й судмедексперти з’ясували: він помер не своєю смертю. До кола підозрюваних потрапили 15-річні онук і правнук загиблого із сусіднього селища Заложець.

Хлопці навідувалися до діда, коли йому приносили пенсію. Він завжди давав їм трохи грошей. Проте цього підліткам було замало. Уночі вони через вікно залізли до хати. Нишпорили всюди, але грошей не знайшли.

2. За які види злочинів неповнолітні несуть кримінальну відповідальність із 14 років

ЗАВДАННЯ 2. Попрацюйте в парах. Розгляньте наведені ситуації та виконайте завдання.

ƒ 15-річний Сергій повідомив про замінування школи для того, щоб зірвати заняття.

ƒ 13-річна Олена ввечері зустріла 12-річну Тетяну та, погрожуючи їй побоями, відібрала в неї мобільний телефон.

ƒ 16-річна Катерина поширювала в соціальних мережах заклики до насильницького повалення конституційного ладу в Україні.

ƒ 14-річний Іван побився зі своїм знайомим, 13-річним Володимиром. Унаслідок бійки в останнього було зламано два ребра. Судово-медична експертиза встановила завдання тілесних ушкоджень середньої тяжкості.

1) Визначте, за якою з наведених нижче статей Кримінального кодексу України слід кваліфікувати дії неповнолітніх у кожній з описаних ситуацій.

2) Виходячи з положень статті 22 Кримінального кодексу України, визначте, чи підлягають згадувані особи кримінальній відповідальності.

Опанування матеріалу розділу дозволить:

„ називати професії, пов’язані з юридичною наукою

„ пояснити, хто такі судді, прокурори, слідчі, нотаріуси, адвокати, юрисконсульти, дільничні офіцери поліції, правозахисники

„ наводити приклади видів діяльності прокурора,

§ 46. Юрис ти в нашому житті

ПРИГАДАЙТЕ!

1. Кого називають юристами

Людей, які пов’язали свою професійну діяльність із правом, називають юристами. Це

достатньо широке поняття. Юристом є і науковець, що проводить дослідження у сфері

правознавства, і викладач юридичних дисциплін, і практичний діяч у сфері права (наприклад суддя, адвокат, нотаріус тощо).

Юридичні професії надзвичайно різноманітні.

Це цілком природно, адже правом врегульовані

різні сторони суспільних відносин. До найбільш важливих і поширених юридичних професій

належать професії судді, прокурора, адвоката, слідчого, нотаріуса та юрисконсульта.

Професія юриста виникла давно. Її поява пов’язана з тим, що з розвитком

законодавства суспільні відносини постійно

ускладнювалися, і з часом правильне застосу­

вання й тлумачення правових норм стало не­

можливим без професійної підготовки та три­

валої практики.

Уже в найдавніших державах існували люди, діяльність яких була пов’язана із правом. Так, жодна держава не могла обійтися без суддів, які б вирішували суперечки між її жителями та призначали покарання за злочини. Разом

із цим у деспотичних монархіях, якими були

Давній Єгипет і Вавилонське царство, рішен­

ня справи часто визначалося не нормами права, а соціальним становищем сторін спору або

волею правителя.

Новий поштовх для розвитку професія юриста отримала в Давніх

тощо. Тим не менш, до складу колегії входили лише патриції, привілейований прошарок римського суспільства, тому значна частина

позбавлена доступу до законів, що ставило її в невигідне становище. Укладення законів XII таблиць дало поштовх до зміни цієї ситуації, адже письмова фіксація законів дала можливість позбавити понтифіків виключного права їх тлумачити. Почав формуватися прошарок людей, які вивчали та тлумачили закони. Одним із найвідоміших юристів цієї

ні, відомі юристи приймалися на державну службу, до їх точки зору дослухалися при вирішенні судових справ. Коментарі та думки найбільш авторитетних юристів щодо застосування законодавства навіть мали обов’язкову юридичну силу. Не дивно, що професія юриста була надзвичайно почесною. Традиції римських юристів після падіння імперії на Заході продовжилися у Візантії. Там під керівництвом видатного юриста Трибоніана був укладений Звід цивільного права (відомий також як Кодекс Юстиніана), який,

крім власне законів, виданих імператорами, містив і уривки із творів найвидатніших римських юристів, таких як Сабін, Ульпіан, Павел, Модестін та ін.

Багато в чому саме римські правники за­

клали основу сучасних юридичних професій.

2. Хто такі судді

Професія судді в багатьох відношеннях є центральною юридичною професією. Основним призначенням суддів в Україні є здій­

снення правосуддя.

Судді наділені значною владою для вирішення судових справ. Рішення суддів виноситься іменем України. Відповідно, держава

забезпечує виконання судового рішення у ви­

значеному законом порядку (стаття 129 1 Конституції України).

Основними нормативно­правовими актами, що регулюють статус суддів в Україні, є Конституція України, Закон України «Про судоустрій і статус суддів», а також процесуальні

кодекси: Кримінальний процесуальний ко ­

декс, Цивільний процесуальний кодекс, Гос­

подарський процесуальний кодекс та Кодекс

адміністративного судочинства.

Із метою забезпечення діяльності суддів

Конституцією та законами України гарантуються незалежність та недоторканність суд­

Не дивно, що такі слова, як прокурор, адвокат, нотаріус, юрисконсульт, та й саме слово юрист, мають латинське коріння.

судді

сім’ї. У Конституції України визначено вичерпний перелік підстав для звільнення суддів: 1) неспроможність виконувати повноваження за станом здоров’я; 2) порушення суддею вимог щодо несумісності; 3) вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов’язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність посаді, яку він обіймає;

4) подання заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням; 5) незгода на переведення до іншого суду в разі ліквідації чи реорганізації суду, у якому суддя обіймає посаду;

6) порушення обов’язку підтвердити законність джерела походження майна (стаття 126 Конституції України). З іншого боку, для забезпечення добропорядності суддів у здійсненні правосуддя на них накладається

уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого

самоврядування, у якій розкриваються дані про майно та доходи судді та членів його ро­

дини. Також для суддів додатково передбачені

моніторинг (перевірка) способу їхнього життя,

подання декларації родинних зв’язків, декларації доброчесності (статті 59, 61 та 62 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Конституції України). Для цього проводиться

спеціальний конкурс, який має на меті відбір

кращих кандидатів на посади суддів. Крім формальних вимог, що висуваються перед суддями, для

3. Які повноваження мають прокурори

Іншою важливою професією у сфері правосуддя є професія прокурора. Найбільш загально роль прокурорів визначається Конституцією України.

емоційна стійкість, почуття справедливості. Суддям необхідні також високорозвинені навички спілкування:

ЗАВДАННЯ 2. Попрацюйте із джерелом права. Якими повноваженнями наділена

совує їх незаконні та необґрунтовані постано­

ви, повідомляє особу про підозру тощо. До системи прокуратури в Україні входять:

1) Генеральна прокуратура України;

2) регіональні прокуратури (прокуратури об­

ластей, Автономної Республіки Крим, міст Києва і Севастополя);

3) місцеві прокуратури;

4) військові прокуратури;

5) Спеціалізована антикорупційна прокуратура (стаття 7 Закону України «Про прокуратуру»). Не всі працівники прокуратури є прокурорами. Статус прокурорів мають: Генеральний

прокурор України та його заступники, керів­

ники регіональних, місцевих прокуратур та їхні заступники, керівники підрозділів Генеральної прокуратури України, регіональних

і місцевих прокуратур та їхні заступники, про­

курори Генеральної прокуратури України, регіональних та місцевих прокуратур (стаття 15 Закону України «Про прокуратуру»). Прокуратуру очолює Генеральний прокурор, якого призначає на посаду та звільняє з посади за згодою Верховної Ради України Президент України. Він призначається на шість років. Одна й та сама особа не може обіймати посаду Генерального прокурора два строки підряд (частини 2 і 3 статті 131 1 Конституції України).

На прокурорів поширюються вимоги несумісності. Це означає, що перебування на посаді прокурора несумісне з обійманням посади в будь­якому органі державної влади, іншому державному органі, органі місцевого самовря­

дування та з представницьким мандатом на

державних виборних посадах. Прокурорам за­

боронено займатися іншою оплачуваною (крім

викладацької, наукової і творчої діяльності,

медичної практики, інструкторської та суддів­

ської практики зі спорту) або підприємницькою

діяльністю. Прокурор не може належати до

політичної партії, брати участь у політичних акціях, мітингах, страйках (стаття 18 Закону

України «Про прокуратуру»).

Залежно від рівня прокуратури вимоги до кандидатів на посаду прокурора дещо відрізняються.

ƒ Прокурором місцевої прокуратури може бути призначений громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи в галузі права не менше ніж два роки та володіє державною мовою.

ƒ Прокурором регіональної прокуратури може бути призначений громадянин України, який

має стаж роботи в галузі права не менше ніж три роки.

ƒ Прокурором Генеральної прокуратури України може бути призначений громадянин України, який має стаж роботи в галузі права не менше ніж п’ять років.

ƒ Військовими прокурорами призначаються громадяни із числа офіцерів, які проходять військову службу або перебувають у запасі та мають вищу юридичну освіту. ƒ Прокурором Спеціалізованої антикорупційної прокуратури може

ту, стаж роботи в галузі права не менше ніж п’ять років та володіє державною мовою (стаття 27 Закону України «Про прокуратуру»).

Як і у випадку суддів, добір кандидатів на посади прокурорів здійснюється на конкурсних засадах.

Окрім формальних вимог, що висуваються законодавством, для ефективного виконання прокурором своїх обов’язків суттєве значення також мають й інші якості. Важливим для прокурора є ораторське мистецтво, уміння чітко викласти свою позицію, аргументувати її, адже виконання обов’язків прокурора потребує участі в судових дебатах. Прокурору необхідне розвинене логічне мислення, вміння знаходити вирішення нестандартних проблем, швидко й відповідально приймати рішення. Як і для судді, для прокурорів важливі порядність та

Більш детально сутність адвокатської діяль­

ності розкрито в Законі України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Відповідно до

нього, адвокатська діяльність — незалежна про­

фесійна діяльність адвоката щодо здійснення:

ƒ захисту;

ƒ представництва;

ƒ надання інших видів правової допомоги

клієнту.

Захист — це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні захисту прав, свобод

і законних інтересів підозрюваного, обвинува­

ченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх за­

стосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про

видачу іноземній державі (екстрадицію), а та­

кож особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи

про адміністративне правопорушення. Представництво — вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації

прав і обов’язків клієнта (громадянина, який звернувся по адвокатську допомогу) в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов’язків потерпілого

під час розгляду справ про адміністративні

за

кримінального обвинувачення.

Адвокатом в Україні може бути особа, яка: ƒ має повну вищу юридичну освіту;

ƒ володіє державною мовою;

ƒ має стаж роботи в галузі права не менше ніж два роки;

ƒ склала кваліфікаційний іспит; ƒ пройшла стажування (крім випадків, встановлених законом);

ƒ склала присягу адвоката України;

ƒ отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю (частина 1 статті 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Сутність принципу дотримання законності

5. Які завдання покладаються на слідчих

Для того щоб кримінальне провадження потрапило до суду, необхідна копітка робота

ще одного представника юридичних профе­

сій — слідчого.

Слідчі — службові особи органів досудово­

го слідства, які здійснюють досудове розслі­

дування кримінальних правопорушень.

Органами досудового слідства є правоохо­

ронні органи, до повноважень яких, відповід­

но до Кримінального процесуального кодексу,

належить розслідування кримінальних право­

порушень (кримінальних проступків та зло­

чинів). До органів, які мають у своєму скла­

ді слідчі органи, належать:

ƒ Національна поліція;

ƒ Служба безпеки України;

ƒ Державна фіскальна служба;

ƒ Державне бюро розслідувань;

ƒ Національне антикорупційне бюро України (стаття 3 Кримінального процесуального

кодексу України).

Раніше власні слідчі органи мала у своєму складі й прокуратура, однак зараз її слідчі

6. Які пос луги надають нотаріуси

Нотаріус — це уповноважена державою фізична особа, основним завданням якої є посвідчення прав, а також фактів, що мають

юридичне значення (стаття 1 Закону України «Про нотаріат»).

Відповідно до статті 34 Закону України «Про нотаріат», який регулює діяльність нотаріусів в Україні, вони вчиняють такі нотаріальні дії:

1) посвідчують правочини (договори, заповіти,

є також емоційна стійкість, адже ця робота пов’язана

функції передаються новоствореному Державному бюро розслідувань. Отже, основним завданням слідчого є здій­

снення досудового розслідування. Воно є стадією кримінального провадження до передання його до суду (наприклад направлення до суду обвинувального акта). Для злочинів досудове розслідування здійснюється у формі досудового слідства. Розслідування включає низку регламентованих кримінально­процесуальним законодавством заходів, спрямованих на розкриття злочинів (такі як обшук, допит тощо).

Конкретні вимоги до кваліфікації слідчих можуть відрізнятися залежно від органу, у якому вони працюють. При цьому слідчому, крім юридичної освіти, необхідно знати специфіку роботи системи правоохоронних органів, процесуальне законодавство та володіти навичками його застосування, мати розвинутий інтелект, високий рівень комунікативності, моральної культури, уміти застосовувати закони логіки тощо.

5) видають свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів);

6) видають свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися; 7) провадять опис майна фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою або місце перебування якої невідоме; 8) видають дублікати нотаріальних документів, що зберігаються у справах

3)

4)

12) засвідчують вірність перекладу документів

з однієї мови іншою;

13) посвідчують факт, що фізична чи юридич­

на особа є виконавцем заповіту; 14) посвідчують факт, що фізична особа є жи­

вою;

15) посвідчують факт перебування фізичної осо­

би в певному місці;

16) посвідчують час пред’явлення документів; 17) передають заяви фізичних та юридичних

осіб іншим фізичним та юридичним особам;

18) приймають на збереження грошові суми та

19)

цінні папери;

вчиняють виконавчі написи (розпорядження про стягнення боргу);

20) вчиняють протести векселів (скасовують

21)

відстрочку платежу, яку надає вексель);

вчиняють морські протести (посвідчують факти аварії суден та псування вантажу);

22) приймають на зберігання документи.

При вчиненні нотаріальних дій нотаріус

перевіряє відповідність дій та документів вимогам закону. Власне, у цьому й полягає основне призначення нотаріуса. Підтверджуючи документи, дії або права особи, вони

Цивільного кодексу України, низка договорів підлягає

В Україні діють як державні, так і приватні нотаріуси. При цьому документи, оформлені державними й приватними нотаріусами, мають однакову юридичну силу. Нотаріусом може бути громадянин України, який:

ƒ має повну вищу юридичну освіту; ƒ володіє державною мовою;

має стаж роботи у сфері права щонайменше шість років, із них помічником нотаріуса або консультантом державної нотаріальної

у сфері державного управління, але й у сфері приватного підприємництва. У зв’язку

із цим важливе значення має професія юрисконсульта.

До завдань юрисконсульта належать усі дії, що пов’язані із застосуванням закону в госпо­

дарській діяльності підприємства. Саме його зазвичай залучають до складання тексту договорів, які укладаються роботодавцем, він бере участь у вирішенні юридичних суперечок

цтву підприємства консультації з правових питань тощо. Конкретні

працює. У кожному разі, крім юридичної освіти та глибоких знань юриспруденції, важливими якостями для юрисконсульта є комунікативність, логічне мислення, уміння чітко

та захист прав кожного на території України і в межах її юрисдикції (стаття 1 Закону України «Про Уповноваже­

ного Верховної Ради України з прав людини»).

Із метою забезпечення дотримання прав ди­

тини в Україні діє Уповноважений Президен-

та України з прав дитини.

Правозахисну діяльність здійснюють також

органи Міністерства юстиції, передусім мере­

жа центрів із надання безоплатної вторинної

правової допомоги. Їх основним призначенням є надання правової допомоги, тобто надання правових послуг, спрямованих на забезпечення реалізації прав і свобод людини й громадянина,

ВИСНОВКИ

„

„ Основу судової влади в Україні становлять судові органи, які мають різні компетенції та юрисдикцію, але одне призначення — захист прав і свобод громадян, конституційного ладу, національної безпеки, територіальної цілісності, дотримання законності в суспільстві. „ Правоохоронні органи є важливою складовою державного механізму, на які покладається захист життя і  здоров’я, прав і свобод громадян, інтересів держави й суспільства.

захисту цих прав і свобод, їх відновлення в разі порушення (стаття 1 Закону України «Про безоплатну правову допомогу»).

Існують і державні органи, які займаються правозахисною діяльністю лише щодо реалізації певних груп прав людини. Такими можна вважати, наприклад, уже розглянуті нами органи захисту прав споживачів.

Недержавні правозахисні організації представлені громадськими організаціями, основною метою яких є надання правової допомоги фізичним та юридичним особам. Недержавні правозахисні організації є важливим елементом громадянського суспільства, оскільки вони забезпечують самоорганізацію громадян

є окремою

і посадових осіб, на яких покладено обов’язок засвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії. „ Значна роль у реалізації, захисті та поновленні прав громадян відводиться державним і недержавним правозахисним організаціям. ЗАПИТАННЯ

1. Назвіть правоохоронні органи, які мають у своєму складі слідчі органи.

2. Подайте у вигляді схеми структуру органів прокуратури в Україні.

3. Подайте у вигляді схеми види адвокатської

4. Заповніть таблицю

поліція

ПРИГАДАЙТЕ! 1. Що таке право? 2. Кого називають юристами?

1. Із якою метою створена нова українська поліція

Для того щоб закон працював, потрібні не лише люди, які його застосовують, але й люди, які його захищають, — правоохоронці. Центральним правоохоронним органом в Україні є Національна поліція.

заходи, які поділяються на превентивні поліцейські заходи та поліцейські заходи примусу.

До превентивних поліцейських заходів на­

лежать:

1) перевірка документів особи;

2) опитування особи;

3) поверхнева перевірка й огляд;

4) зупинення транспортного засобу;

5) вимога залишити місце й обмеження доступу до визначеної території;

6) обмеження пересування особи, транспортного засобу або фактичного володіння річчю;

7) проникнення до житла чи іншого володіння особи;

ЗАВДАННЯ. Попрацюйте із джерелом права. Які завдання має виконувати Національна поліція згідно із законодавством? Як, на вашу думку, слід розуміти положення Закону

8) перевірка дотримання вимог дозвільної системи органів внутрішніх справ;

9) застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото­ і кінозйомки, відеозапису, засобів фото­ і кінозйомки, відеозапису; 10) перевірка дотримання обмежень, установлених законом стосовно осіб, які перебувають під адміністративним наглядом, та інших категорій осіб; 11) поліцейське піклування (стаття 31 Закону України «Про Національну поліцію»).

Поліцейські заходи примусу застосовуються лише як крайній захід і включають:

1) фізичний вплив (силу); 2) застосування спеціальних засобів; 3) застосування вогнепальної зброї (стаття 42 Закону України «Про Національну поліцію»).

їни «Про Національну поліцію», систему Національної поліції складають: 1) кримінальна поліція; 2) патрульна поліція; 3) органи досудового розслідування;

ДЛЯ ДОПИТЛИВИХ

Значно вищими є вимоги нового закону України «Про Національну поліцію» до взаємодії поліції із громадськістю . Суттєвого оновлення мають зазнати й кадри нової поліції. Так, замість патрульно-постової

§ 47. Нова українська поліція

4) поліція охорони; 5) спеціальна поліція; 6) поліція особливого призначення (стаття 13 Закону України «Про Національну поліцію»).

ється на патрульній поліції. Зокрема, були створені

2. Якими повноваженнями наділені дільничні офіцери поліції

правопорушень. Також вони беруть участь разом з іншими підрозділами Національної

ням патрульних поліцейських є цілодобове

патрулювання території обслуговування з метою

забезпечення належної охорони публічної безпеки й порядку та контролю за дотриманням правил дорожнього руху, його безпеки. При цьому патрульний здійснює перше реагування

на повідомлення про правопорушення та надання невідкладної допомоги, припиняє виявлені правопорушення, надає необхідну допомогу громадянам, які її потребують.

Не менш важливою є роль дільничних офіцерів поліції. На відміну від патрульних, дільничні офіцери закріплюються не за певним маршрутом, а за певною адміністративною

дільницею. Їх завданнями є проведення профілактичної роботи серед жителів адміністративної дільниці, взаємодія з населенням та громадськими формуваннями щодо дотримання

публічної безпеки та порядку, профілактики

поліції у виявленні, попередженні, припиненні адміністративних правопорушень та злочинів, у розкритті злочинів, учинених на території адміністративної дільниці. Поліцейських приймають на роботу за конкурсом. Відбір кандидатів на посаду здійснюють спеціально створені поліцейські комісії, які складаються з представників самої Національної поліції, Міністерства внутрішніх справ та громадськості. Після прийняття на службу до лав Національної поліції майбутні поліцейські складають присягу. Для поліцейських, крім знання законодавства, надзвичайно важливими є фізична підготовка та витривалість, стійкість до стресів, адже їхня робота пов’язана з ризиками для життя та здоров’я. І, звичайно, щоб стати хорошим поліцейським, необхідне почуття відповідальності за сумлінне та повне виконання своїх обов’язків. ВИСНОВОК

„

Процес розгляду справ у суді чітко регламентовано. Кожен з учасників процесу має права та обов’язки, які дозволяють забезпечити чес­

ніть, неупередженість та змагальність при роз­

гляді справи в суді. Галузі права, що регулюють

судовий розгляд, називаються процесуальними.

При цьому для різних ситуацій застосовуються різні процедури. Так, розгляд справ про зло­

чини регламентується Кримінальним процесуальним кодексом України. Судовий розгляд

цивільно­правових спорів врегульовано Цивіль-

Цивільне судочинство розглядає справи

захисту порушених, невизнаних або

оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що

виникають із цивільних, житлових, земель­

них, сімейних, трудових відносин.

Такі справи можуть розглядатися в порядку різних проваджень (позовне, наказне, окреме),

однак ми ознайомимося з одним найбільш по­

ширеним із них — позовним.

У цивільному процесі беруть участь достат­

ньо багато осіб. Їх роль, права та обов’язки

при розгляді справи в суді визначаються їхнім

процесуальним статусом.

Центральними учасниками цивільного про­

цесу є сторони. У цивільному процесі їх дві:

позивач та відповідач.

Позивачем є особа, яка звертається до суду

з позовом до відповідача. Саме в позові ви­

кладається суть претензій позивача до відпо­

відача (порушення, невизнання чи оспорю­

вання прав, свобод чи інтересів позивача).

із цим, законом можуть бути визначені винятки щодо представництва в суді у трудових спорах, спорах щодо захисту соціальних прав, щодо виборів та референдумів, у малозначних спорах, а також стосовно представництва малолітніх (віком до 14 років) чи неповнолітніх (віком до 18 років) осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена. Крім цього, існує категорія учасників цивільного процесу, які

кано до суду, і доповідає про це головуючому;

забезпечує фіксування судового засідання тех­

нічними засобами; веде журнал судового засідання; оформлює матеріали справи; виконує інші доручення головуючого, що стосуються

розгляду справи.

Основна роль судового розпорядника полягає

в забезпеченні дотримання особами, що пере­

бувають у суді, встановлених правил, вико­

нанні ними розпоряджень головуючого в судо­

вому засіданні.

Свідком може бути кожна особа, якій відо­

мі будь­які обставини, що стосуються справи.

Свідок зобов’язаний з’явитися до суду у ви­

значений час і дати правдиві показання про

відомі йому обставини. Слід пам’ятати, що,

відповідно до статті 63 Конституції України,

особа не несе відповідальності за відмову да­

вати показання або пояснення щодо себе, чле­

нів сім’ї чи близьких родичів. Крім цього, Цивільний процесуальний кодекс України встановлює перелік осіб, які не можуть бути

допитані як свідки. Це:

1) недієздатні фізичні особи, а також особи, які перебувають на обліку чи лікуванні у психіатричному лікувальному закладі;

2) особи, які за законом зобов’язані зберігати в таємниці відомості, що були довірені їм у зв’язку з їхнім службовим чи професійним становищем, — про такі відомості;

3) священнослужителі — про відомості, отримані ними на сповіді віруючих;

4) професійні судді, народні засідателі та при­

сяжні — про обставини обговорення в нарадчій кімнаті питань, що виникли під час ухвалення рішення чи вироку.

Особи, які мають дипломатичний імунітет, не можуть бути допитані як свідки без їхньої

згоди, а представники дипломатичних представництв — без згоди дипломатичного представника.

Експерт — це особа, якій доручено провести дослідження матеріальних об’єктів, явищ і процесів, що містять

Крім цього, він може бути задіяний для спілкування з особами, які мають вади слуху або мовлення. Спеціаліст — це особа, яка володіє спеціальними знаннями та навичками застосування технічних засобів і може надавати консультації з питань, що потребують відповідних спеціальних знань і навичок.

Слід відрізняти спеціаліста від експерта. Якщо експерт проводить експертне дослідження, результати якого надаються суду, то спеціаліст лише допомагає проводити процесуальні дії в межах своєї компетенції. Особа, яка надає правову допомогу,

може надавати правову допомогу. Окремим суб’єктом цивільного

розглядаються одноособово суддею, який є головуючим і діє від імені суду. У судах апеляційної та касаційної інстанцій цивільні справи розглядаються колегією у складі не менше трьох суддів. При розгляді справи суд може видавати кілька видів документів. Ухвала суду — це акт суду, яким справа по суті не вирішується, але якими оформляються певні процесуальні дії. Наприклад, суд може видати ухвалу про призначення експертизи (стаття 144 Цивільного процесуального кодексу України). Рішення суду — це акт суду, яким справа вирішується по суті.

Цивільне судочинство складається з кількох стадій.

Першою стадією є відкриття провадження. Підставою для нього є подання до суду позовної заяви. У позовній заяві викладається суть позову позивача до відповідача. Цивільний процесуальний кодекс України встановлює

3)

3.

ситуацію та допоможіть її учасниці скласти позовну заяву за наведеним зразком. Олена М. (17 років) під час літніх канікул два місяці працювала кур’єром у видавництві «Світанок». За

перший місяць роботи вона отримала заробітну плату вчасно, а за другий — ні. Коли дівчина

До (назва суду)

Позивач: (ПІБ)

(домашня адреса)

Відповідач: (назва юридичної особи)

(адреса юридичної особи)

Код ЄДРПОУ (номер юридичної особи

в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України)

Розрахунковий рахунок

Ціна позову: ______ гривень.

ПОЗОВНА ЗАЯВА

юридичної особи, далі — Відповідач), працюючи на

записом у моїй трудовій книжці. У день мого звільнення

На другій стадії справа готується до судо­

вого розгляду.

Центральною стадією цивільного процесу є третя стадія — судовий розгляд справи. На цьому етапі справа розглядається на судо­

вому засіданні, вирішується по суті та ухва­

люється судове рішення. Учасники процесу

викладають свою позицію та надають докази на її підтвердження. Доказами є будь­які фактичні дані, на під­

ставі яких суд встановлює наявність або від­

сутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які

мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко­ і відеозаписів, висновків експертів. Судовий розгляд закінчується ухваленням рішення суду (в окремих випадках — поста­

новленням ухвали). Якщо сторони погоджуються зі змістом судового рішення, процес завершується зверненням рішення до виконання. Разом із цим у разі наявності заперечень сторони можуть оскаржити судове рішення. Рішення суду першої інстанції , що не набрало законної сили, оскаржується в порядку апеляційного провадження. Рішення суду першої

ДЛЯ ДОПИТЛИВИХ

Судовий розгляд справ здійснюється державною мовою. Особи, які беруть участь у справі та не володіють або недостатньо володіють українською мовою, мають право робити заяви, давати пояснення, виступати в суді і заявляти клопотання рідною мовою або мовою, якою вони володіють, користуючись при цьому послугами перекладача. Судові справи розглядаються в залах судових засідань, які мають відповідну нумерацію.

Під час судового розгляду справи судове засідання повністю фіксується за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

мають право робити письмові записи, а також використовувати портативні аудіопристрої. До осіб, які порушують встановлені

цивільного судочинства, судом застосовуються процесуальні дії: y головуючий попереджає особу, яка

Кримінальне провадження відкривається

після виявлення слідчим або прокурором об­

ставин, що можуть свідчити про вчинення

кримінального правопорушення. Такі обста­

вини можуть міститися як у заявах чи повідо­

мленнях громадян, так і в інформації, отрима­

ній з інших джерел. Як і в цивільному процесі, у кримінально­

му процесі існують різні групи учасників із

власним процесуальним статусом.

Сторонами кримінального процесу є сторо-

на обвинувачення та сторона захисту.

До сторони обвинувачення входять:

ƒ прокурор;

ƒ слідчий, керівник органу досудового розслі-

дування;

ƒ оперативні підрозділи.

Основним учасником кримінального проце­

су зі сторони захисту у кримінальному про­

цесі є підозрюваний, обвинувачений.

Підозрюваним є особа, якій повідомлено про

підозру, або особа, яка затримана за підозрою

у вчиненні кримінального правопорушення.

Обвинуваченим є особа, обвинувальний акт

щодо якої переданий до суду.

В окремих випадках учасниками зі сторони

захисту можуть бути виправданий та засу-

джений, а також особа, стосовно якої перед­

бачається застосування примусових заходів

медичного чи виховного характеру (або ви­

рішувалося питання про їх застосування);

особа, стосовно якої передбачається розгляд

питання про видачу іноземній державі (екстрадицію).

Виправданим є обвинувачений, виправдувальний вирок суду щодо якого набрав за­

конної сили.

Засудженим є обвинувачений, обвинуваль­

ний вирок суду щодо якого набрав законної сили. Крім зазначених

. Особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди, може пред’явити цивільний позов у порядку, передбаченому Кримінальним процесуальним кодексом України, й отримати процесуальний статус цивільного позивача. З іншого боку, обвинувачений чи підозрюваний не обов’язково може бути цивільним відповідачем за таким позовом. Так, за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки (наприклад транспортним засобом), за загальним правилом відповідає особа, яка ним володіє, незалежно

є фізична особа, якій відомі або можуть бути

відомі обставини, що підлягають доказуванню

під час кримінального провадження, і яка

викликана для надання свідчень. На свідків у кримінальному провадженні також поширю­

ються гарантії статті 63 Конституції України.

Крім цього, як і Цивільний процесуальний

кодекс України, Кримінальний процесуальний

кодекс України містить перелік осіб, які не

можуть бути допитані як свідки. Це:

1) захисник, представник потерпілого, ци­

вільного позивача, цивільного відповідача, юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, законний представник потерпілого, цивільного позивача у кри­

мінальному провадженні — про обставини, які стали їм відомі у зв’язку з виконанням функцій представника чи захисника;

2) адвокати — про відомості, які становлять

адвокатську таємницю;

3) нотаріуси — про відомості, які становлять нотаріальну таємницю;

4) медичні працівники та інші особи, яким у зв’язку з виконанням професійних або

службових обов’язків стало відомо про хворобу, медичне обстеження, огляд та їх ре­

зультати, інтимну й сімейну сторони життя особи — про відомості, які становлять

лікарську таємницю;

5) священнослужителі — про відомості, отри­

мані ними на сповіді віруючих;

6) журналісти — про відомості, які містять конфіденційну інформацію професійного

характеру, надану за умови нерозголошення авторства або джерела інформації;

7) професійні судді, народні засідателі та присяжні — про обставини обговорення в на­

радчій кімнаті питань, що виникли під час

ухвалення судового рішення, за винятком

випадків кримінального провадження щодо

прийняття суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, ухвали; 8) особи, які брали участь в укладенні та

виконанні угоди про примирення в кримінальному провадженні,

залучатися перекладач, експерт, спеціаліст.

За загальним правилом, кримінальне провадження в судах першої інстанції здійснюється професійним суддею одноособово. Виняток становлять провадження щодо злочинів, за які передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад десять років (колегія із трьох суддів), та щодо злочинів, за які передбачене покарання у вигляді довічного позбавлення волі (колегія із трьох суддів, а за клопотанням обвинуваченого — суд присяжних у складі двох професійних суддів та трьох присяжних). Кримінальне провадження в апеляційному та касаційному порядку здійснюється колегіально не менше ніж трьома суддями. Стадії кримінального провадження суттєво відрізняються від стадій цивільного провадження.

Першою стадією є досудове розслідування. Воно розпочинається внесенням відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань. На цій стадії кримінального процесу здійснюється комплекс процесуальних дій, спрямованих на встановлення обставин вчиненого кримінального правопорушення, осіб, які його вчинили, тощо. Зроблені прокурором та слідчими висновки виступають версією обвинувачення, яка й підлягає доказуванню.

Слід звернути увагу, що, незважаючи на назву, суд бере активну участь у досудовому розслідуванні, здійснюючи судовий контроль у формі надання судових дозволів на застосування переважної більшості заходів забезпечення кримінального провадження, проведення частини слідчих (розшукових) дій, а також розгляду та вирішення скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора. Досудове розслідування закінчується однією з наведених дій: ƒ закриття кримінального провадження; ƒ звернення до суду

ухвала про закриття кримінального

кримі­

нального провадження по суті в су довому

засіданні.

Центральною стадією кримінального провадження є судовий розгляд. Він складається

з таких етапів:

1) підготовча частина;

2) власне судовий розгляд (з’ясування обста­

вин та перевірка їх доказами);

3) судові дебати;

4) останнє слово обвинуваченого;

5) ухвалення та проголошення судового рішення. За результатами судового розгляду може бути прийняте одне з таких рішень:

ƒ вирок (обвинувальний або виправдувальний);

зобов’язані добросовісно дотримуватися своїх процесуальних прав і виконувати процесуальні обов’язки. „

сторона зобов’язана довести ті обставини, на які

беруть участь у справі.

„ Необхідно також довести обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі

Докази не можуть ґрунтуватися

Термінологічний словник

Адміністративне правопорушення (проступок) — протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, що посягає на державний або громадський порядок, власність, права і свободи громадян, встановлений порядок управління, за яку законодавством передбачена адміністративна відповідальність. Адміністративне стягнення — правовий наслідок адміністративного правопорушення, міра відповідальності за скоєне. Воно застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, у дусі поваги до закону і права, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.

Галузь права — сукупність правових норм, що становлять самостійну частину системи права та своїм особливим методом регулюють сферу суспільних відносин. Громадянин — особа, яка належить до постійного населення певної держави, має нормативно закріплений статус, користується захистом держави як у межах її території, так і поза нею. Громадянство — стійкий правовий зв’язок особи й держави, що виражається в їхніх взаємних правах і обов’язках.

Громадянське суспільство — сукупність соціальних відносин та інститутів, що розвиваються в демократичному суспільстві незалежно від держави, здатні впливати на неї та забезпечують умови для самореалізації особистості.

Деліктоздатність — здатність нести юридичну відповідальність за вчинені правопорушення. Держава — особлива форма організації суспільства, яка передбачає створення спеціального

форми

та

кріплення норм права. Дисциплінарна відповідальність — окрема форма юридичної

в установах, організаціях правил внутрішнього трудового розпорядку, які

спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Законність — правовий режим точного виконання всіма суб’єктами права чинних законів, за якого забезпечуються права й виконуються обов’язки людиною, державою та громадянським суспільством.

Заповіт — особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Заповіт є різновидом одностороннього правочину.

Злочин — суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), передбачене Кримінальним кодексом України, вчинене суб’єктом злочину.

Зміст правовідносин — права та обов’язки їх учасників, а також здійснювані ними дії, спрямовані на реалізацію

Додатки

собою

юридичну відповідальність.

Конституція — Основний Закон держави, який закріплює державний і суспільний лад, особливості взаємовідносин особи й держави, організації та здійснення

державної влади, визначає основні державно-право-

ві інститути, порядок їхньої організації та компетенцію і таким чином установлює принципи регулювання

суспільних відносин. Матеріальна відповідальність — вид юридичної відповідальності, яка накладається у випадку, коли внаслідок дій працівника було завдано матеріальної шкоди підприємству, установі, організації.

Місцеве самоврядування — право територіальної громади — жителів села чи добровільного об’єднання в сільську громаду жителів кількох сіл, селища та

міста — самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції та законів України.

Норма права  — обов’язкове, формально визначене правило

змінюється та припиняється в установленому порядку, виконання якого забезпечується держа-

вою, її відповідними органами.

Об’єднана територіальна громада — це

добровільне

об’єднання суміжних територіальних громад сіл, се-

лищ, міст, здійснене на засадах конституційності та

законності; економічної ефективності; державної підтримки; повсюдності місцевого самоврядування; про-

зорості та відкритості; відповідальності.

Об’єкт правовідносин — матеріальні або нематеріальні блага, із приводу яких виникають правовідносини.

Органи державної влади — організаційно відокремлені елементи механізму держави, які наділені визначеним законодавством обсягом повноважень із метою виконання функцій держави.

Погашення судимості  — припинення судимості при

настанні умов, передбачених законодавством. Такою умовою є, зокрема, нездійснення засудженою особою протягом визначеного строку нового злочину. При визначенні такого

Правопорядок — заснована на праві та законності організація правового життя, що відображає фактичний стан суспільних відносин, урегульованих правом.

Правосвідомість — ідеї, уявлення, емоції і почуття, які виражають ставлення індивідів, групи, суспільства до чинного, колишнього та бажаного права, а також діяльності, пов’язаної з правом.

Правотворчість — форма владної діяльності держави, в окремих випадках — безпосередньо народу (наприклад шляхом проведення референдуму), спрямована на встановлення, зміну чи припинення норм права. Правочин — дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Публічна

Система

—

зані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки.

Спадкування — перехід прав та обов’язків (спадщини)

від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до

інших осіб (спадкоємців).

Споживач — фізична особа, яка купує, замовляє, ви-

користовує або має намір придбати чи замовити

продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов’язаних із підприємницькою діяльністю або виконанням обов’язків найманого працівника.

Суб’єкти правовідносин — учасники правовідносин, які мають суб’єктивні права та виконують юридичні

обов’язки на основі юридичних норм.

Територіальний устрій — спосіб поділу держави на

певні складові частини з метою найкращого управління суспільством.

Трудовий договір — угода між працівником, з одного боку, і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом, з іншого, за якою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою, дотримуватися внутрішнього трудового розпорядку. У свою чергу, власник підприємства, організації, установи або уповноважений ним орган зобов’язується виплачувати працівнику заробітну плату та забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи й передбачені законодавством про працю, колективним договором та угодою сторін.

(політичного) режиму.

політичного режиму — сукупність засобів, прийомів і способів реалізації державної влади, форма взаємодії державно-владних структур та населення.

Форма правління  — організація верховної державної влади, яка передбачає порядок її утворення та діяльності, а також взаємозв’язок із населенням країни. Цивільна дієздатність — здатність фізичної особи своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов’язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання. Цивільна правоздатність — здатність особи мати цивільні права та нести цивільні

час, протягом якого працівники звільняються від виконан-

Робота в парах

Учням пропонується ознайомитися з текстом відповідного пункту параграфа, документа, висловлювання, описом ситуації тощо та

підготуватися відповідати на запитання до нього. На виконання завдання (ознайомлення з текстом та обговорення відповідей на запитання) відводиться 5—6 хвилин. Потім заслуховуються відповіді представників окремих пар. Краще, якщо представник однієї пари відповідатиме на одне запитання.

Робота в групах У

Додатки

Робота над проектом (проведення міні-дослідження)

Проект — сукупність певних дій, документів, текстів для створення реального об’єкта, предмета. Метод проектів завжди передбачає

розв’язування певної проблеми. Результати

виконаних проектів мають бути «відчутними».

Так, якщо це теоретична проблема — то кон­

кретне її вирішення; якщо практична — кон­

кретний результат, готовий до впровадження,

використання.

Робота над проектом включає такі етапи:

I етап — організаційний (створення груп);

II етап — пошуковий (збирання інформації);

III етап — аналітичний (аналіз та систематизація отриманої інформації);

IV етап — підсумковий (підготовка звітів); V етап — презентаційний.

Отже, необхідно скласти план дослідження, розподілити обов’язки в спільній роботі (якщо дослідження здійснюється групою). Це і буде перший етап діяльності — організаційний. Оскільки робота над проектом потребує певного часу, доцільно, порадившись з учителем, вибрати тему дослідження на початку вивчення розділу та презентувати результати роботи під час повторювально­узагальнювального уроку.

1. Дудаш Т. І. Практика Європейського суду з прав людини. К. : Алерта, 2013. 368 с.

2. Компас : Посібник з освіти в області прав людини за участю молоді (http://www.coe. int/uk/web/compass).

3. Майбутнє Європейського суду з прав людини (Інтерлакенська, Ізмірська, Брайтонська

декларації) : [зб.] / Нац. акад. прав. наук України, НДІ ін­т держ. буд­ва та місц.

Корисні посилання

1. Офіційне інтернет­представництво Президента України: http://www.president.gov.ua/

2. Офіційний веб­портал Верховної Ради України: http://www.rada.gov.ua/

3. Урядовий портал. Єдиний веб­портал органів виконавчої влади України: http://www. kmu.gov.ua/

4. Урядовий сайт для юних громадян: http:// children.kmu.gov.ua/government.html

5. Конституційний Суд України: http://www. ccu.gov.ua/

6. Уповноважений Верховної Ради України з прав людини: http://www.ombudsman.gov.ua/

7. Судова влада України: http://court.gov.ua/

8. Міністерство юстиції України: https://minjust.gov.ua/ua

9. Міністерство внутрішніх справ України: http://www.mvs.gov.ua/

самоврядування ; гол. ред. П. М. Рабінович. Львів : Сполом, 2013. — 56 с. (Праці Львівської лабораторії прав людини і громадянина. Серія ІІ, Коментарі прав та законодавства ; вип. 12).

4. Рішення Європейського суду з прав людини. — К. : Центр учб. л­ри, 2012. — 388 с.

5. Шкільний календар прав людини (http:// ippo.kubg.edu.ua/wp­content/uploads/2016/ 12/shkilnyj_kalendar_prav_liudyny.pdf).

10. Міністерство освіти і науки України: http:// www.mon.gov.ua/

11. Генеральна прокуратура України: http:// www.gp.gov.ua/

12. Газета Верховної Ради України: «Голос України» http://www.golos.com.ua/

13. Газета центральних органів виконавчої влади України: «Урядовий кур’єр» http:// ukurier.gov.ua/uk/

14. Центр політико­правових реформ: http:// pravo.org.ua/

15. Права людини в Україні.

http://khpg.org/

16. Українська Гельсінська спілка з

дини http://helsinki.org.ua/

Зміст

Передмова 3

Вступ ....................................... 5

Право і закони в житті людини й суспільства 5

Розділ 1. Основи теорії держави ................. 9

§ 1. Причини виникнення держави .

.10

§ 2. Ознаки держави 13

§ 3. Механізм держави ......................... 16

§ 4. Державний лад 19

§ 5. Правова держава і громадянське суспільство ................................. 23

§ 6. Практичне заняття. Характеристика державного ладу ........................... 25

Розділ 2. Основи теорії права 27

§ 7. Соціальні норми. Право 28

§ 8. Система права і система законодавства..... 33

§ 9. Правотворчість та систематизація нормативно-правових актів................ 37

§ 10. Практичне заняття. Соціальні норми в житті людей 41

Розділ 3. Правовідносини. Правопорушення. Юридична відповідальність 43

§ 11. Правовідносини ............................ 44

§ 12. Правопорядок і законність . .

.50

§ 13. Правопорушення........................... 52

§ 14. Юридична відповідальність ................ 55

§ 15. Практичне заняття. Обставини, що виключають шкідливість (суспільну небезпеку) діяння 59

Розділ 4. Основи конституційного права України .................................. 61

§ 16. Конституція — Основний Закон держави .................................... 62

§ 17. Людина, особа, громадянин 65

§ 18. Конституційні права, свободи та обов’язки

людини і громадянина в Україні .......... 70

§ 19. Народовладдя в Україні 74

§ 20. Верховна Рада України та Президент України в системі органів

§ 26. Право власності та інші речові права. Захист цивільних прав ................... 103

§ 27. Цивільно-правова відповідальність 108

§ 28. Спадкування за законом і за заповітом ............................ 111

§ 29. Практичне заняття. Власність неповнолітніх ............................ 113

§ 30. Практичне заняття. Захист прав споживачів 115

Розділ 6. Основи сімейного і трудового

права України 119

§ 31. Сімейне право України .................. 120

§ 32. Взаємні права та обов’язки батьків і дітей ............................ 124

§ 33. Практичне заняття. Влаштування

дітей, позбавлених батьківського

піклування ............................... 127

§ 34. Трудове право України 129

§ 35. Праця, відпочинок і оплата 133

§ 36. Дисциплінарна та матеріальна відповідальність 136

§ 37. Особливості здійснення та захисту трудових прав неповнолітніх ............ 139

§ 38. Практичне заняття. Працевлаштування неповнолітніх ............................ 143

Розділ 7. Основи адміністративного

і  кримінального права України ... 145

§ 39. Адміністративне право України 146

§ 40. Адміністративні правопорушення ....... 150

§ 41. Адміністративна відповідальність ....... 152

§ 42. Практичне заняття. Найпоширеніші

види адміністративних правопорушень, вчинюваних неповнолітніми 155

§ 43. Кримінальне право України 157

§ 44. Покарання та його види ................. 163

§ 45. Практичне заняття. Особливості

кримінальної відповідальності неповнолітніх ............................ 167

Розділ 8. Якщо право — це професія 169

1 2 3 4 5

для 9 класу загальноосвітніх

закладів Провідні редактори Л. А. Шведова, Н. П. Гур’єва Редактор С. С. Павлюченко Технічний редактор А. В. Пліско Художнє оформлення В. І. Труфен Коректор Н. В. Красна В оформленні підручника використані зображення, розміщені в мережі Інтернет для вільного використання Підписано до друку 03.07.2017. Формат 84 × 108/16. Папір офсетний. Гарнітура Шкільна. Друк офсетний. Ум. друк. арк. 20,16. Обл.-вид. арк. 21,77. Тираж 1887 прим. Зам. № 2909. ТОВ Видавництво «Ранок», вул. Кібальчича, 27, к. 135, Харків, 61071. Свідоцтво суб’єкта видавничої справи ДК № 5215 від 22.09.2016. Адреса редакції: вул. Космічна, 21а, Харків, 61145. E-mail: office@ranok.com.ua Тел. (057) 701-11-22, тел./факс (057) 719-58-67.

kt@mitsar.com.ua