10-klas-zahyst-ukrainy-fuka-2023-prof by Орко

УДК УДК 614.8(075.3)

З-38

Авторський колектив: М. М. Фука, І. М. Гарасимів, Ю. Ю. Свідерський, К. О. Пашко, Н. Ю. Свідерська

З-380

Захист України : підручник для 10 класу закладів загальної середньої освіти. Профільний рівень. / М. М. Фука, І. М. Гарасимів, Ю. Ю. Свідерський, К. О. Пашко, Н. Ю. Свідерська. — Тернопіль : Астон, 2022. — 328 с

ISBN 978-966-308-856-3

Підручник містить навчальний матеріал, передбачений

чинною програмою МОН України з предмета «Захист України» для 10 класу закладів загальної середньої освіти (профільний рівень). Навчальний матеріал, поданий у виданні, сприятиме підготовці молоді до служби в ЗСУ, усвідомленню історичного розвитку Збройних сил України, а також формуванню навичок захисту життя та здоров’я як власного, так й інших людей під час надзвичайних ситуацій мирного і воєнного часу. Видання призначено для навчання юнаків і дівчат (за власним ба-жанням у разі згоди батьків, опікунів

ISBN 978-966-308-856-3

§ 4.

§ 5.

§ 6.

§ 7.

§ 16.

§ 17.

18.

§ 19.

§ 20.

§ 21. Становлення Запорізької

§ 24. Українське військо та його

половині ХVІІ ст.

§ 25. Україна

§ 50. Види заохочень та

§ 51. Поняття варти. Види варт, склад

які охороняють

підрозділів.

§ 53. Порядок обладнання кімнати для зберігання зброї

§ 68. Затримки під час стрільби з автомата АК-74 і кулемета РКК-74 та способи їх усунення ............................................ 283

§ 69. Положення під час стрільби з місця (лежачи, з коліна, стоячи) та в русі. Вибір і зайняття правильної позиції для стрільби ..................................................................... 286

§ 70.

Спорядження магазина патронами і порядок зарядження

автомата; виконання пострілу, припинення стрільби ............. 296

§ 71. Класифікація цілей та їхня стисла характеристика.

Вибір прицілу та точки прицілювання. Вибір часу для відкриття вогню ................................................................ 299

§ 72. Стрілецько-тренувальні прилади. Виконання підготовчих

вправ на них ..................................................................... 302

§ 73. Практичне виконання початкової вправи №1 навчальних стрільб із АК-74. Умови виконання вправи №1 навчальних стрільб ............................................................................. 307

§ 74. Призначення, загальна будова СГД, тактико-технічна характеристика, принцип роботи частин та механізмів .......... 310

§ 75. Призначення, устрій та тактико-технічні характеристики ручних гранат Ф-1, РГД-5 .................................................. 316

§ 76. Призначення, тактико-технічна характеристика, устрій та принцип дії ручної протитанкової гранати РКГ-3

§ 77. Призначення та тактико-технічна характеристика РПГ.

Порядок розбирання та збирання гранатомета ...................... 321

§ 78. Постріл і його періоди. Початкова швидкість кулі. Траєкторія та її елементи. Форма траєкторії та її практичне

значення ......................................................................... 325

РОЗДІЛ 6. ТАКТИЧНА ПІДГОТОВКА...................................................

§ 79.

333

Збройні сили України: загальна структура, призначення та завдання, нормативно-правові документи, що регламентують підготовку видів Збройних сил України до їх застосування .... 333

§ 80. Бій — основна форма тактичних дій військ, характеристика сучасного загальновійськового бою та основні вимоги до підготовки військовослужбовців. Мета

§ 94. Розвідка: мета, завдання в різних видах бою. Сили, засоби, способи ведення розвідки в різних видах бою. Дії солдата в розвідці ......................................................................... 391

95. Охорона: мета, завдання, обов’язки та способи дій солдата .... 395

§ 96. Захист від зброї масового ураження (ЗМУ) ........................... 401

§ 97. Захисні споруди. Види захисних споруд (сховища, протирадіаційні укриття) та їхні властивості. Захист військової техніки від проникнення радіоактивного

їхнє використання для маскування

складу, техніки та інженерних споруд............................................. 420 § 102. Призначення окопів та порядок їхнього облаштування .......... 424

§ 103. Призначення та види інженерних загороджень. Розташування загороджень на місцевості. Зимові

протитанкові загородження, протитранспортні

у мирний та воєнний час. Вивчення

так і фізично до служби в Збройних силах України

до захисту свого життя, життя рідних, друзів, співгромадян... Прийде розуміння, що, по суті, — це і є захист України. Бо Україна — це власне ви, ваші рідні й друзі !

Попереду доросле життя, у якому — що на довгій ниві: практичні вміння й навички, здобуті під час вивчення курсу «Захист України», колись можуть стати в пригоді.

Структура підручника чітка й зрозуміла. Запитання напочатку параграфа налаштують вас на засвоєння нового матеріалу. У тексті підручника слова або речення, які мають важливе значення, нові терміни виділено напівжирним чи курсивним шрифтом. Деякі слова позначені символом «зірочка» (*): їхнє значення пояснюємо в словнику наприкінці підручника. Запитання та завдання після параграфа допоможуть ґрунтовно опрацювати матеріал. Вони згруповані за певним принципом і позначені піктограмами. Під час навчально-польових зборів теоретичні знання набудуть практичного втілення: ви вправлятиметеся в тактичній, вогневій, стройовій підготовці. Вам уже чимало відомо з курсів, які ви вивчали раніше («Біологія», «Основи здоров’я», «Правознавство», «Історія України» тощо). У підручнику багато піктограм — умовних позначень, зміст яких подаємо нижче.

Рубрика «Пригадаймо!» містить запитання, які спонукають відновити в пам’яті вже відоме.

Рубрика «Запам’ятаймо!» позначає, що інформація, подана в ній, має особливе значення, її слід пам’ятати.

Рубрика «Це потрібно вміти робити!» містить відомості, спрямовані на вироблення та закріплення практичних навичок. Такі вміння допоможуть

впоратися зі складними ситуаціями, зберегти здоров’я й життя як ваше, так і інших людей.

Рубрика Nota Bene (N. B.) (з лат. Notа Bene ) — зверни увагу звертає вашу увагу на особливо важливі твердження.

Рубрика «Ерудит–ONLINE» містить інформацію, що ознайомлює з цікавими відомостями. Ваша здатність до сприйняття будь-якої інформації має бути «ввімкнена» повсякчас, тобто працювати «в режимі онлайн».

Рубрика «Маю честь» розповідає про конкретні випадки з життя волонтерів / волонтерок і військовослужбовців, які захищають Україну

«Правознавство», яку роль

етапах її розвитку. На-ведіть приклади.

Військово-патріотичне

ня молоді  Складовою системи національного виховання є військово-патріотичне, що передбачає формування високого ідеалу служіння народові, готовності до трудового та героїчного подвигу в ім’я процвітання Української держави. Воно покликане формувати громадянина-патріота, глибоке розуміння громадянського обов’язку, готовність у будь-який час стати на захист Батьківщини, оволодівати військовими та військово-технічними знаннями, спонукати до фізичного самовдосконалення, а також до вивчення бойових традицій і героїчних сторінок історії українського народу, його війська.

Захист України — основне завдання ЗСУ,

мадянок нашої держави  Україна, ураховуючи необхідність гарантування власної воєнної безпеки та оборони, усвідомлюючи відповідальність у справі підтримання міжнародної стабільності, як суверенна, незалежна, демократична, соціальна, правова держава, має збройні сили із необхідним рівнем їх бойової готовності та боєздатності. Саме Збройні сили

їни (ЗСУ) та інші військові формування, створені

надводного та підводного простору країни.

Найвищу юридичну силу в нашій країні має Конституція, яка є державно-правовою основою військового законодавства. Згідно зі статтею 17 Конституції України, «захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу». У ст. 65-ій зазначено, що «захист Вітчизни, незалежності й територіальної цілісності України, шанування її

мирного і

часу; ознайомлення з основами нормативно-правового забезпечення захисту України, цивільного захисту та охорони життя і здоров’я; усвідомлення обов’язку щодо захисту України в разі виникнення загрози суверенітету та територіальній цілісності держави; набуття знань про ЗСУ, інші військові формування, їхні характерні особливості; засвоєння основ цивільного захисту, домедичної допомоги, психологічної підготовки до захисту України; підготовка до захисту України, професійної орієнтації молоді до служби в ЗСУ та інших військових формуваннях, до захисту життя і здоров’я, забезпечення власної безпеки і безпеки інших людей у надзвичайних ситуаціях мирного і воєнного часу. Програму вивчення предмета побудовано з урахуванням чинної в Україні системи військової підготовки. Зміст навчального матеріалу предмета охоплює нормативи, які рекомендовані для відпрацювання під час проведення занять. Закріплення рівня знань, умінь і навичок відбувається під час навчально-польових занять. Програмою передбачено чотири

напрями підготовки: військові-історичні, правові основи захисту України; допризовна підготовка; цивільний захист; домедична допомога. Напрям підготовки « Військово-історичні, правові та політичні основи захисту України » містить такі розділи: основи національної безпеки та

оборони України; історія українського війська; основи військової етики і психології.

Метою цих розділів є

законодавства України з питань оборони (Закони України «Про основи національної безпеки України», «Про оборону України», Стратегія національної безпеки України), історії українського війська, нормативно-правової бази з військових питань, військової символіки, основ військової етики та психології. Напрям підготовки «Допризовна підготовка» складається з:

1. Військової підготовки за розділами «Статути Збройних сил України», «Стройова підготовка», «Вогнева підготовка», «Тактична підготовка», «Військова топографія», «Військово-інженерна підготовка та зв’язок».

2. Прикладної фізичної підготовки . Метою

стройових прийомів і дій; формується почуття особистої відповідальності за свої дії, уміння узгоджувати

виховується акуратність, військова виправка, витривалість.

Вогнева підготовка є однією із складових військової підготовки, під час вивчення якої ви навчитесь уміло застосовувати стрілецьку зброю, максимального використовувати її бойові можливості.

Тактична підготовка , як одна із найважливіших тем військової підготовки, найповніше забезпечує комплексне вивчення курсів та розділів предмета «Захист України», об’єднуючи в єдиний комплекс знання, уміння і навички, здобуті на заняттях з вогневої, інженерної, стройової, фізичної підготовки тощо. Метою її вивчення є засвоєння основних положень з підготовки та ведення сучасного бою; організації бойового забезпечення, а також прийомів і способів дій солдата в бою у складі відділення, формування таких якостей, як витривалість, дисциплінованість, уміння швидко орієнтуватися в обстановці, оцінювати її і приймати правильні рішення, координувати свої дії з діями підрозділу. Вивчаючи військову топографію , ви розвинете спостережливість, точність, увагу, уміння аналізувати і робити висновки про можливий

особливостей місцевості на виконання бойових завдань; вивчите прийоми орієнтування на місцевості

ребування, орієнтуватися на місцевості, рухатися за азимутами. Метою військово-інженерної підготовки та зв’язку є вивчення призначення інженерного майна, прийомів та засобів маскування, видів окопів та їх елементів, призначення і види інженерних

ня основних положень і практична робота

зв’язку, а також знання правил ведення переговорів і порядок передачі

команд. Військово-прикладна фізична підготовка

розвинути і постійно вдосконалювати професійно важливі рухові якості; оволодіти навичками рукопашного бою, хортингу, спасу, пересування по пересіченій місцевості, долання перешкод; покращити фізичний розвиток, зміцнити здоров’я і підвищити стійкість організму до

несприятливих факторів військово-професійної діяльності. Напрям підготовки «Цивільний

страждалих, попередження розвитку

ускладнень, полегшення перебігу травми чи захворювання, набуття здатності надання домедичної допомоги у випадку поранення, травми й ураження.

Обов’язки та правила поведінки учнів / учениць на уроках  Висока дисципліна, організованість, відповідальність учнів / учениць є запорукою успішності занять із «Захисту Украни». Стосунки між учнями та викладачами, а також між учнями наближені до статутних стосунків між військовослужбовцями Збройних сил України.

1. У чому полягає призначення Збройних сил України та інших військових формувань?

2. Що передбачає обов’язок громадян / громадянок України перед державою і держави — перед громадянами відповідно до Конституції України?

3. Охарактеризуйте зміст та завдання

ють досить різні

для забезпечення індивідуальної безпеки, що диктує необхідність компенсації їх організацією групових систем безпеки. У такій ситуації сформувалося розуміння того, що

індивідуальної національної

держав-учасниць; усі держави-учасниці однаково відповідають за збереження безпеки; невтручання у внутрішні справи і врахування інтересів усіх учасників системи колективної безпеки; держави-учасниці гарантують колективну оборону; рішення з принципових питань забезпечення колективної безпеки ухвалюють на основі консенсусу. Держави-учасниці забезпечують необхідну відповідність складу збройних сил та коштів характерові військової загрози. Загальна зацікавленість держав у справі збереження міжнародного правопорядку сприяла створенню системи колективної безпеки. Колективна безпека як система спільних дій держав містить такі складові: 1) загальновизнані принципи сучасного міжнародного права, найважливішими з яких є принцип незастосування сили або загрози силою, непорушності кордонів, територіальної цілісності, невтручання у внутрішні справи; 2) колективні заходи для запобігання й усунення загрози миру та актів агресії; 3) колективні заходи з обмеження та скорочення озброєнь, аж до повного роззброєння. Колективні заходи для

діяльність сумісні

чок до Ради Безпеки ООН. На межі ХХ–ХХІ ст. світ вступив у

ми міжнародних відносин. Процеси глобалізації, усвідомлення народами взаємної відповідальності за мир та безпеку спонукали до переосмислення ролі й місця держав, міжнародних організацій та воєнно-політичних союзів у новій архітектурі міжнародної безпеки. Динамічні

міжнародних відносин характеризуються новою якістю взаємин, а також новими вимірами традиційних та виникненням нетрадиційних викликів та загроз. Виникнення нових та

зростання вірогідності

держав, причетних

її формування, ступенем взаємної залежності та важливості воєнно-політичних

їна визначає високий авторитет

Пригадайте, коли був прийнятий

ну безпеку України».

Поняття національної безпеки держави  У Законі

України «Про національну безпеку України» зазначено, що національна безпека України — захищеність державного суверенітету, територіальної цілісності, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України

від реальних та потенційних загроз.

Державна політика у сферах національної безпеки і оборони спрямована на захист людини і громадянина, суспільства, держави, території, навколишнього природного середовища.

Основними принципами , що визначають порядок формування державної політики у сферах національної безпеки і оборони, є:

1) верховенство права, підзвітність, законність, прозорість та дотримання засад демократичного цивільного контролю за функціонуванням сектора безпеки й оборони та застосуванням сили;

2) дотримання норм міжнародного права, участь в інтересах України у міжнародних

3) розвиток сектора безпеки

такі загрози.

Об’єктами національної

— їхні конституційні права та свободи; суспільство — його духовні, морально-етичні, культурні, історичні, інтелектуальні та матеріальні цінності, інформаційне і навколишнє природне середовище і природні ресурси; держава — її

конституційний лад, суверенітет, територіальна цілісність і непорушність кордонів. Суб’єктами

канності державних кордонів, недопущення

ви країни.

Тому пріоритетами національних

ня конституційних прав і свобод

дянського суспільства, його

го суверенітету, територіальної цілісності

умов життєдіяльності громадян і

природного середовища та раціональне

збереження

розвиток духовності, моральних засад, інтелектуального потенціалу держави, зміцнення здоров’я нації, створення умов для розширеного відтворення населення; інтеграція держави у світовий політичний, економічний, правовий простір; розвиток рівноправних взаємовигідних відносин з іншими державами світу в інтересах держави.

Загрози національній безпеці. Наявні та потенційно можливі явища й чинники, що становлять небезпеку для важливих національних інтересів держави, є загрозою національній безпеці країни . За спрямованістю, загрози національній безпеці поділяють на такі види: загрози конституційним правам і свободам людини і громадянина, індивідуальній, груповій та суспільній свідомості, духовному

ню держави; загрози недержавному

і оборони України від 14 вересня 2020 року «Про Стратегію національної

безпеки України», вказано, що пріоритетами національних інтересів визначаються : відстоювання незалежності й державного суверенітету; відновлення територіальної цілісності в межах міжнародно визнаного державного кордону України; суспільний розвиток, насамперед розвиток людського капіталу; захист прав, свобод і законних інтересів громадян України; європейська та євроатлантична інтеграція.

1. Що ви розумієте під поняттям «національна безпека держави»?

2. На що повинна бути спрямована державна політика України у сферах національної безпеки й оборони?

3. На основі яких принципів формується державна політика у сферах національної безпеки й оборони?

4. Що ви розумієте під поняттям «національні

інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечуються сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних

ційних загроз національним інтересам...». Тобто найважливішим критерієм національної безпеки є дотримання балансу інтересів особи, суспільства та держави.

Систему забезпечення національної безпеки складають державні та недержавні інститути, які забезпечують реалізацію національних інтересів України, добробут народу й ефективне функціонування самої

безпеченням національної безпеки, яка

що визнається пріоритетним напрямком реформування всього інституту. Визначальними чинниками, що впливають на стан національної безпеки України, є внутрішньополітична обстановка, зовнішньополітичний курс та ефективність державної політики в секторі безпеки. Це і будуть пріоритети-орієнтири забезпечення національної безпеки, однак їхній перелік не є вичерпним. Показово, що зі зміною геополітичної ситуації, розвитком економіки, глобалізаційних та інших процесів, що стають причиною злетів та падінь, такі пріоритети будуть змінюватися, а відтак І шляхи реформування також.

Шляхи реформування СЗНБ

на аналіз чинників розвитку міжнародної обстановки та наявних зовнішніх і внутрішніх політичних проблем, виникає нагальна потреба сформувати ефективну систему захисту національних інтересів держави, здатну адекватно реагувати на сучасні загрози й виклики. Задля цього вбачається провести такі реформи, які видаються доцільними і доступними в тій ситуації, яка склалися. Особливо актуально для України на даний момент зосередити реформування СЗНБ у таких сферах: зовнішньополітична, у сфері держбезпеки, у воєнній сфері і сфері безпеки Державного кордону України та інші. Тому необхідно виділити такі основні шляхи реформування: У зовнішньополітичній сфері: створення ефективних гарантій нейтралізації зовнішніх загроз національним інтересам та умов їх виникнення, забезпечення Україні гідного її значенню геополітичного статусу як рівноправного суб’єкта в системі міжнародних відносин; приєднання до міжнародних інституцій, які засновані на гуманних цінностях, участь у їхній діяльності є істотною частиною Стратегії, яка визначає як пріоритет європейську та євроатлантичну інтеграцію України;

очищення законотворчого процесу від небезпечних зовнішніх впливів, з боку фондів, центрів, PR-агенцій, масмедіа, що фінансуються з-за кордону.

У сфері державної безпеки: ефективна боротьба з політичним екстремізмом і тероризмом, організованою злочинністю і корупцією; забезпечення реальної безпеки громадян, суспільства і держави; удосконалення чинного законодавства

техніки, інших державних програм.

Державою, безумовно, може зініціюватися

шляхів реформування системи забезпечення національної безпеки і у інших

основною умовою ефективності

ональних інтересів від реальних

є прискорене реформування структур безпеки й оборони держави та підвищення ефективності функціонування всіх, без винятку, суб’єктів

безпеки. Звісно, це, як і будь-яка якісна зміна, вимагає часу, однак результат вчинення або не вчинення таких дій прямо впливатиме на стан держави як такої, що може належним чином забезпечити захист своїх інтересів. Крім того, окреме місце в системі забезпечення національної безпеки належить зовнішній розвідці, що свідчить про нагальну

реформування цієї структури та приведення

стан, який вимагають сучасні виклики та загрози.

1. Що становить основу системи національної

2. Що входить

3. Які шляхи реформування СЗНБ?

4. Яке, на вашу думку,

флоти України; засилання іншою державою

регулярних або нерегулярних сил, що вчиняють акти застосування збройної сили

проти України, які мають настільки серйозний характер, що це рівнозначно збройній агресії; дії іншої держави (держав), яка дозволяє, щоб її територія, яку вона надала в розпорядження третьої держави, використовувалася для вчинення агресивних дій; застосування підрозділів збройних сил іншої держави або групи держав, які перебувають на території України відповідно до укладених з Україною міжнародних договорів, проти третьої держави або групи держав, інше порушення умов, передбачених такими договорами, або продовження

після припинення дії зазначених договорів.

Воєнний стан — це особливий правовий режим, який запроваджують в

агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, який передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Основи оборони України

Оборона України — це система політичних, економічних, соціальних, воєнних, наукових, науково-технічних, інформаційних, правових, організаційних, інших заходів держави щодо підготовки до збройного захисту та її захист у разі збройної агресії або збройного конфлікту. Оборона України базується на готовності та

органів державної влади, усіх складових сектора

органів місцевого самоврядування, єдиної системи цивільного захисту, національної економіки до переведення,

поведінки в галузі безпеки, бере участь у міжнародних системах безпеки та міжнародному співробітництві у сфері

на підставі міжнародних договорів та в порядку і на умовах, визначених законодавством України.  Військове командування та органи військового управління  Військове командування в Україні здійснюють Генеральний штаб Збройних сил України, командування видів Збройних сил України, об’єднане оперативне командування, управління оперативних командувань, територіальні управління, командування військових з’єднань, частин Збройних сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань. До органів військового управління в Україні належать Міністерство оборони України, інші центральні органи виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями, утвореними відповідно до законів України, Генеральний штаб Збройних сил України, інші штаби, командування, управління, постійні чи тимчасово утворені органи у Збройних силах України та інших військових формуваннях, призначені для виконання функцій з управління, в межах їхньої компетенції, військами (силами), з’єднаннями, військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями, які належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади, а також військові комісаріати, що забезпечують виконання законодавства з питань

і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Антитерористична операція

Антитерористична операція, АТО (англ. Antiterrorist operation) — система заходів, спрямованих на попередження, запобігання та припинення злочинних діянь, здійснюваних з терористичною метою, звільнення заручників, знешкодження терористів, мінімізацію наслідків терористичного акту чи іншого злочину, здійснюваного з терористичною метою. Активну участь в міжнародних антитерористичних операціях як на суші, так і на морі бере Україна. Для організації і проведення антитерористичних

ючись досягти своїх зовнішньополітичних цілей і владнати міждержавні розбіжності. На заміну класичним військовим агресіям приходять так звані гібридні війни, які мають прихований характер та спостерігаються, переважно, в політичній, економічній, інформаційній і спеціальній сферах. Військо для вирішення окремих завдань залучається в невеликій кількості. Суттю такого підходу є зміщення центру зусиль з фізичного знищення противника в рамках масштабної війни до вживання засобів «м’якої сили» проти країни-супротивника з метою дезінтеграції та

включення до сфери свого впливу.

її

Характерні особливості гібридних війн такі: агресія без офіційного оголошення війни; приховування країною-агресором своєї участі в конфлікті; широке використання нерегулярних збройних формувань; нехтування агресором міжнародними нормами ведення бойових дій та чинними угодами і досягненими домовленостями; взаємні заходи політичного та економічного тиску (за формального збереження зв’язків між двома країнами); широка пропаганда та контрпропаганда із застосуванням «брудних» інформаційних технологій; протистояння в кібернетичному просторі.

Оскільки Росія розв’язала військову агресію проти України, то необхідно звернутися до зазначеної тематики

узагальнити вже зроблені висновки та надані оцінки, врахувавши при цьому

обстановки, спрогнозувати дії

вкрай небезпечними як для самого агресора, так і для всього світу. Адже це призведе до масових жертв серед мирного населення, з’являться масштабні потоки біженців, руйнуватимуться транспортна та промислова інфраструктура (включно з критично-небезпечними ядерними та хімічними

ра має бути перевага над противником у військовій, економічній та інформаційній сферах, що надаватиме йому необхідні важелі тиску (впливу) на об’єкт агресії, виснажуватиме цей об’єкт морально-психологічно та економічно.

По-третє , успіх у гібридній війні з об’єктом агресії можливий лише за умов слабкості його влади, міжнародної ізоляції, розколу в суспільстві, деградації економіки, а також зниження дієздатності та деморалізації силових структур. У будь-якому випадку країна-агресор має бути готовою до відсічі, а також до того, що об’єкт агресії матиме підтримку інших країн та міжнародних організацій (зокрема, надання політичної, економічної, інформаційної та військової допомоги і запровадження санкцій проти агресора). Типова гібридна війна складається з трьох основних етапів: підготовчого, активного та завершального.

На підготовчому етапі , який може тривати кілька років,

країни-агресора, за

спецслужб, вживаються заходи з формування ідеологічних, політичних та військових передумов майбутньої агресії, а саме: зміцнення системи державної влади в країні,

посиленням контролю над усіма сферами

тей та інтересів», боротьби із

збройні формування з

антиурядових сил, до них залучаються співробітники спецслужб, найманці та бойовики; у країні провокується внутрішній конфлікт на політичній, соціально-економічній, конфесійній та міжнаціональній основі, а також стимулюються процеси його переростання в масові виступи населення, акції громадської непокори, безлад та сутички демонстрантів з правоохоронними органами; позиціонуються (призначаються) лідери акцій протесту серед представників опозиційних політичних сил загальнодержавного або місцевого рівнів, а також ними створюються альтернативні «органи влади»; учасники акцій протесту захоплюють урядові будівлі та важливі об’єкти транспортної і промислової інфраструктури, а також блокують діяльність силових структур (включно з використанням мирних жителів у вигляді «живих щитів»); на територію країни-об’єкта агресії вводяться регулярні збройні сили агресора під виглядом місцевих збройних формувань («загонів самооборони», «ополченців» тощо) з метою допомогти опозиції та сепаратистам захопити владу в державі або в її окремих регіонах; проводяться масштабні інформаційні кампанії з підтримки антидержавних сил в країні-об’єкті агресії, а також з дискредитації

чення конституційного ладу в державі. На завершальному етапі (тривалість необмежена) агресором проводиться наступна робота щодо закріплення своїх позицій в країні-об’єкті агресії: надається всебічна підтримка новій (колишній опозиційній) владі в країні-об’єкті агресії або сепаратистським режимам

її окремих регіонах; надається допомога у проведенні «референдумів» щодо спрямованості зовнішнього та внутрішнього курсу країни-об’єкта агресії, статусу її регіонів тощо, а також у

вих; легалізуються самопроголошені

умови для забезпечення військової присутності

2. На чому базується оборона України?

3. Хто здійснює військове командування

4. Які органи військового управління в Україні вам відомі?

5. Яка різниця між антитерористичною операцією та антитерористичною операцією на Сході України?

6. У чому суть гібридної війни?

7. Що ви розумієте під поняттями «військове командування»

держави

стаття 65-та Конституції України зазначає:

та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов’язком громадян України». Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону. Одним з таких законів є Закон України «Про оборону України» . Громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби за станом здоров’я і віком, а

фаховою підготовкою, повинні виконувати військовий обов’язок

із

Військова служба в ЗСУ та інших військових формуваннях, створених відповідно до законодавства України, полягає в професійній діяльності придатних до

Батьківщини. Порядок проходження громадянами України

військової служби; виконання військового обов’язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Громадяни України проходять підготовку до військової служби. Із допризовниками і призовниками проводять роботу, пов’язану з підготовкою до військової служби, яка включає допризовну підготовку юнаків, підготовку призовників з військово-технічних спеціальностей, підготовку до вступу у вищі військові навчальні заклади та інші заклади вищої освіти, які мають навчальні підрозділи, військову підготовку студентів закладів вищої освіти за програмою офіцерів запасу, фізичну підготовку, лікувально-оздоровчу роботу, підвищення рівня освітньої підготовки, вивчення державної мови, патріотичне виховання. У воєнний час загальний військовий обов’язок передбачає також загальне обов’язкове військове навчання громадян. Громадяни, які проходять державну військову службу в ЗСУ, при виконанні обов’язків служби носять військову форму одягу, їм довічно встановлюються законом військові звання. Порядок позбавлення військового звання визначається законом. В умовах воєнного стану відповідно до закону допускається примусове вилучення приватного майна

власності

рону України  Виконання законодавства про загальний військовий обов’язок і

ного громадянина України. Законом України «Про загальний військовий обов’язок і військову службу» передбачена

відповідальність керівників, інших посадових осіб державних органів, органів місцевого самоврядування, а також підприємств, установ, організацій всіх форм власності та громадян, винних у по-рушенні порядку військового обліку, допризовної підготовки, приписки до призовних дільниць, призову на дійсну військову службу, призову на військову службу офіцерів запасу, проходження навчальних зборів (занять), мобілізаційної підготовки і мобілізаційної

во-технічним будівництвом, оборонно-промислового і наукового комплексів держави, військових формувань, призначених для виконання завдань безпеки воєнними методами, а також нормативно-правова база, що визначає функції, права, обов’язки всіх елементів ВОД.

Якщо ВОД є організація, що створюється державою і спрямована для захисту особи, суспільства, державного ладу, забезпечення зовнішньої і внутрішньої безпеки, тоді вона повинна мати структуру і входити до системи забезпечення національної безпеки. Структура ВОД дійсно

й розвиток

організацію цивільно-військових відносин у суспільстві, визначення їхнього стану, необхідності постійного розвитку, передусім з метою приведення у відповідність до європейських стандартів, створення оптимального співвідношення цивільного та військового персоналу в органах сектора безпеки; морально-інтелектуальний потенціал держави, який поєднує значний спектр духовно-етичних, психологічних, соціальних явищ, що синтезуються в укладі життя, національному характері, традиціях народу, його історичній пам’яті, у ставленні суспільства та громадян до військової служби, військового обов’язку щодо

Верховна Рада, Президент, Рада національної

оборони, Кабінет Міністрів, Міністерство оборони, Генеральний штаб

інші

правоохоронні органи, інші центральні органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, окремі громадяни.

Отже, ВОД — це єдиний організм, який складається з двох підсистем: органів державної влади (управлінсько-регламентуючий компонент) і військових формувань (силовий компонент). Базова складова воєнної безпеки — ЗСУ. Крім них, силовий компонент системи охоплює Державну прикордонну службу, військові підрозділи Управління державної охорони, Служби безпеки України, інші державні військові формування. Тобто ВОД

кріплюватися адекватним розвитком

прогресивний розвиток.

Основним національним

держави, відтворення національної економіки, ідентифікація громадян як громадян України. Пріоритетами національних інтересів є гарантування безпеки України. Фундаментальними національними інтересами України є : 1) держав-

ний суверенітет і територіальна цілісність, демократичний конституційний лад, недопущення втручання у внутрішні справи України; 2) сталий розвиток національної економіки, громадянського суспільства і держави для забезпечення зростання рівня та якості життя населення; 3) інтеграція України в європейський політичний, економічний, безпековий, правовий простір, набуття членства в ЄС та НАТО  Загрози

що унеможливлюють чи ускладнюють

унеможливити чи ускладнити реалізацію національних інтересів та збереження національних цінностей України. На сучасному етапі основними реальними та потенційними загрозами національній безпеці України, стабільності в суспільстві є: у зовнішньополітичній сфері : зазіхання на державний суверенітет України та її територіальну цілісність, територіальні претензії та спроби втручання у внутрішні справи України інших держав; воєнно-політична нестабільність, регіональні та локальні війни в різних регіонах світу, насамперед поблизу кордонів України; у сфері державної безпеки : підривна діяльність іноземних спеціальних служб; загроза зазіхань окремих груп та осіб на державний суверенітет, територіальну цілісність, економічний, науково-технічний і оборонний потенціал України, права і свободи громадян; поширення корупції в органах державної влади, зрощення бізнесу і політики, організованої злочинної діяльності; поширення міжнародного тероризму; загроза використання з терористичною метою ядерних та інших об’єктів на території України; можливість незаконного ввезення в країну зброї, боєприпасів, вибухових речовин і засобів масового ураження, радіоактивних і наркотичних засобів; спроби створення і функціонування незаконних воєнізованих формувань та намагання використати

повільність у

та

фінансове забезпечення програм реформування ВО та ОПК України; накопичення застарілої та не потрібної для ЗСУ військової техніки, озброєння тощо; незавершеність правового оформ-лення і недостатнє облаштування державного кордону; незадовільний рівень соціального захисту військовослужбовців, громадян, звільнених з військової служби; у внутрішньополітичній сфері : порушення органами державної влади та органами місцевого самоврядування Конституції і законів України, прав і свобод людини і громадянина, зокрема й під час проведення виборчих кампаній, недостатня ефективність контролю за дотриманням вимог Конституції і виконання законів України; можливість виникнення конфліктів у сфері міжетнічних і міжконфесійних відносин, радикалізації та проявів екстремізму в діяльності деяких об’єднань національних меншин та релігійних громад; загроза проявів сепаратизму в окремих регіонах України; структурна та функціональна незбалансованість політичної системи суспільства, нездатність окремих її ланок до оперативного реагування на загрози національній безпеці; в економічній сфері : скорочення внутрішнього валового продукту, зниження інвестиційної та інноваційної активності і науково-технічного та технологічного потенціалу; ослаблення системи державного регулювання і контролю у сфері економіки; відсутність ефективної програми запобігання фінансовим кризам; критичний стан основних виробничих фондів у галузях промисловості, агропромисловому комплексі, системах життєзабезпечення; критична залежність національної економіки від кон’юнктури

держави, критичні обсяги державних зовнішнього і

паливно-енергетичних

темпи диверсифікації джерел їх постачання та відсутність

спільства; зростання дитячої

безпритульності, бродяжництва; у науково-технологічній сфері : науково-технологічне відставання України від розвинутих країн; неефективність державної інноваційної політики, механізмів стимулювання інноваційної діяльності; низька конкурентоспроможність продукції; нерозвиненість внутрішнього ринку високотехнологічної продукції та відсутність його ефективного захисту від іноземної технічної і технологічної експансії; зниження внутрішнього попиту на підготовку науково-технічних кадрів для наукових, конструкторських, технологічних установ та високотехнологічних підприємств, низький рівень оплати науково-технічної праці, падіння її престижу, недосконалість механізмів захисту прав інтелектуальної власності; відплив учених, фахівців, кваліфікованої робочої сили за межі України; в екологічній сфері : значне антропогенне порушення і техногенна перевантаженість території України, зростання ризиків виникнення надзвичайних ситуацій; нераціональне використання мінерально-сировинних природних ресурсів; неподоланність наслідків Чорнобильської катастрофи; погіршення екологічного стану водних басейнів; неконтрольоване ввезення в Україну екологічно небезпечних технологій, речовин, матеріалів і трансгенних рослин, збудників хвороб, небезпечних для людей, тварин, рослин і організмів; небезпека техногенного тероризму; посилення впливу шкідливих генетичних ефектів у популяціях

комплексів з утилізації токсичних і екологічно небезпечних відходів; в інформаційній сфері : прояви обмеження свободи слова та доступу до публічної інформації; поширення засобами масової інформації культу насильства, жорстокості, порнографії; комп’ютерні злочинність та тероризм; розголошення інформації, яка становить державну таємницю, або іншої інформації з обмеженим доступом, спрямованої на задоволення потреб і забезпечення захисту національних інтересів суспільства і держави; намагання маніпулювати суспільною свідомістю, зокрема шляхом поширення недостовірної, неповної або упередженої інформації.

Загрози національній безпеці України

сили для захисту державного суверенітету, територіальної цілісності, інших життєво важливих національних інтересів. Стратегія кібербезпеки України — документ довгострокового планування, що визначає загрози кібербезпеці, пріоритети та напрями забезпечення кібербезпеки для створення умов для безпечного функціонування кіберпростору, його використання в інтересах особи, суспільства і держави. Стратегічний оборонний бюлетень України — документ оборонного планування, який розробляють за результатами оборонного огляду; він визначає основні напрями реалізації воєнної політики, стратегічні цілі розвитку та очікувані результати їх досягнення з урахуванням актуальних воєнно-політичних загроз і викликів. Стратегія громадської безпеки та цивільного захисту України — документ довгострокового планування, розроблений на основі Стратегії національної безпеки України за результатами огляду громадської

та цивільного захисту; він визначає напрями

політики щодо гарантування захищеності

суспільства та особи інтересів,

громадянина, цілі та очікувані результати їх досягнення з урахуванням актуальних загроз.

1. Що є фундаментальними національними інтересами України?

2. Які основні реальні та потенційні загрози національній безпеці України, стабільності в суспільстві вам відомі?

Досягнення населенням соціально-

3. У яких документах визначені загрози національній безпеці України та відповідні пріоритети державної політики у сферах національної безпеки й оборони? Національні інтереси Забезпечення воєннополітичного університету країни

України?

концепції національної безпеки та становила сукупність основоположних настанов і принципів щодо організації та забезпечення безпеки особи, народу і держави шляхом політичних, дипломатичних, економічних та воєнних заходів.

Воєнна доктрин а — система поглядів на причини виникнення, сутність і характер сучасних воєнних конфліктів, принципи і шляхи запобігання їх виникненню, підготовку держави до можливого воєнного конфлікту, а також на застосування воєнної сили для захисту державного суверенітету, територіальної цілісності, інших життєво важливих національних інтересів.

Воєнна доктрина ґрунтувалася на результатах

ня воєнно-політичної обстановки, принципах оборонної достатності, без’ядерного статусу, високої

планування, а також визначених

Верховної Ради України № 3529-XII 19 жовтня 1993 р.

характер, охоплювала воєнно-політичні, воєнно-технічні

аспекти і була прийнята Указом

№ 648/2004 15 червня 2004 р.

Третя

2 вересня 2015 р. під час російської збройної агресії

та

їни

своєї волі в інформаційному просторі; використанні для відсічі агресії

ства (воєнного, політичного, економічного, міжнародно-правового (дипломатичного), духовного, культурного тощо); застосуванні

форм

ма асиметричних та інших

контексті воєнної безпеки.

Цілі, пріоритети та завдання реалізації державної

сфері

праві, воєнний конфлікт охоплює всі форми збройного протиборства між суб’єктами політики — від прикордонних зіткнень до світових воєн. Стосовно національних інтересів воєнний конфлікт може набувати форми агресії (застосування збройних сил однієї держави проти суверенітету, територіальної недоторканості або політичної незалежності іншої держави) чи збройного конфлікту (коли агресора визначити неможливо). За характером політичної мети, воєнні конфлікти поділяють на 3 типи : 1-й тип — війна за домінування. Політичною метою такого конфлікту може бути встановлення або відновлення політичного, ідеологічного, економічного, етноконфесійного, воєнного домінування на глобальному, регіональному чи локальному рівнях; 2-й тип — війна за території.

Її політичною метою може бути захоплення додаткових (спірних) або визволення окупованих територій; 3-й тип — змішаний. Політичною метою такого конфлікту може бути як захоплення територій, так і розширення сфер домінування. За способом досягнення стратегічної мети виділяють воєнні конфлікти 3-х підтипів : 1-й — стратегічна мета досягається застосуванням угруповань військ (сил) стратегічного масштабу; 2-й — стратегічна мета досягається застосуванням оперативних угруповань військ; 3-й — стратегічна мета досягається застосуванням тактичних угруповань військ. Характеристика воєнних конфліктів здійснюється на підставі сукупності найбільш істотних показників, що визначають їхню природу — правових, культурних, соціально-політичних, стратегічних та якісних. З правової точки зору воєнні конфлікти можуть бути різними: справедливими, або конвенційними (не суперечать міжнародному праву), і несправедливими, або неконвенційними (суперечать міжнародному праву); за характером взаємодії різних культур — внутрішньоцивілізаційними та міжцивілізаційними; за соціально-політичними показниками — міжкоаліційними, міждержавними, у формі збройного втручання чи громадянської війни. Застосування миротворчих сил може відбуватися як відновлення, підтримання чи примушення до миру та гуманітарної інтервенції.  Локальна

значенні збройний

відкрите збройне зіткнення, найчастіше на державному кордоні, пов’язане з порушенням кордону спеціальними або регулярними військовими підрозділами іншої держави. Збройні конфлікти виникають, зазвичай, на тлі територіальних, етнічних та релігійних протиріч всередині держави або між суміжними державами.

Багатосторонні конфлікти характеризуються хаотичним або поступовим втягненням держав у

ми, спричиненими переважно протиріччями політичного, економічного та військового характеру. Такого типу конфлікти мають здебільшого регіональний масштаб та є середньотривалими. Коаліційні конфлікти є наперед організованим, одномоментним втягненням держав у протиборство.

починається

однієї зі сторін конфлікту,

але з подальшим дипломатичним врегулюванням.  Сили

ні та розвідувальні органи,

на які Конституцією

військових з’єднань і частин, а також постачання бойовиків, військової техніки та засобів матеріально-технічного забезпечення; присутність військового контингенту РФ у Придністровському регіоні Республіки Молдова, який можна використати для дестабілізації в південних регіонах України;

нарощування РФ поблизу державного кордону України угруповання

військ з потужним ударно-наступальним потенціалом, створення нових, розширення і модернізація наявних баз, об’єктів військової інфраструктури;

активізацію спеціальними службами РФ розвідувально-підривної діяльності в Україні з метою дестабілізації внутрішньої соціально-політичної обстановки в Україні, а також з метою підтримки не передбачених законом збройних формувань у східних регіонах України і створення умов для розширення масштабів збройної агресії; діяльність на території України не передбачених законом збройних формувань, спрямована на дестабілізацію соціально-політичної ситуації, залякування населення, позбавлення його волі до опору, порушення функціонування органів влади, місцевого самоврядування, важливих об’єктів промисловості та інфраструктури; територіальні претензії РФ до України і зазіхання на її суверенітет і територіальну цілісність.

Цілі та основні завдання воєнної політики

України — діяльність суб’єктів забезпечення національної безпеки, пов’язана із запобіганням воєнним конфліктам, організацією та здійсненням військового будівництва і підготовкою ЗСУ, Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України, Державної спеціальної служби транспорту, інших, утворених відповідно до законів України, військових формувань, правоохоронних органів спеціального призначення до збройного захисту національних інтересів.

Головною метою воєнної політики України є створення умов для відновлення територіальної цілісності держави, її суверенітету і недоторканності в межах державного

ліквідація

відновлення престижу військової служби; реформування ЗСУ з метою досягнення оперативної і технічної сумісності зі збройними силами держав — членів НАТО; удосконалення системи мобілізаційної підготовки та мобілізації, у тому числі забезпечення створення необхідної кількості підготовленого військового резерву; збереження змішаного принципу комплектування ЗСУ та інших утворених відповідно до законів України військових формувань з поступовим зростання кількості військовослужбовців за контрактом у складі бойових військових частин; дотримання принципу незалучення військовослужбовців строкової служби до участі в бойових діях; створення єдиної системи видової розвідки з відповідною інфраструктурою отримання та обробки інформації в режимі часу, наближеного до реального; створення

ня новітніх військових технологій, створення максимально

найважливіших зразків озброєння, спеціальної і військової техніки, використання можливостей військово-технічного співробітництва з державами — стратегічними партнерами України; удосконалення державної інформаційної політики у воєнній сфері; попередження інформаційно-психологічних впливів іноземних держав та ефективна протидія, спрямованим на підрив обороноздатності, порушення суверенітету і територіальної цілісності

3. Як класифікують воєнні конфлікти?

4. Що є спільного між локальною війною

5. У чому суть збройного конфлікту?

6. Які структури належать до сил безпеки та оборони України?

7. Які цілі та основні завдання воєнної

закордонних справ України та ін. На рівні ЗСУ суб’єкти військового

такі: керівництво МО України та Генерального штабу ЗСУ; Департамент

оборонного співробітництва МО України; • Головне управління військового співробітництва та миротворчих операцій Генерального штабу ЗСУ; інші посадові особи військового відомства за рішенням відповідних командирів (начальників).

Основними напрямами міжнародного співробітництва українського військового відомства є воєнно-політичний, військовий і військово-технічний. Крім того, ЗСУ здійснюють заходи міжнародного співробітництва у воєнно-науковій, воєнно-економічній, інформаційній, екологічній галузях тощо.

МО України здійснює міжнародне співробітництво на двосторонній, багатосторонній основі, а також

Іл. 10.1. Обговорення в кулуарах питань міжнародного співробітництва

з оборонними та військовими відомствами багатьох країн, при цьому пріоритетним був розвиток співробітництва з державами-стратегічними партнерами України та країнами-сусідами. Найбільш активно міжнародне співробітництво проводилося з оборонними та військовими відомствами Сполучених Штатів Америки, Федеративної Республіки Німеччина, Великобританії, Республіки Польща, Литовської Республікою та Турецької Республіки.

Виконання заходів багатостороннього співробітництва та співробітництва в рамках міжнародних організацій

зусиль і ресурсів Збройних сил України. Основні зусилля

як найбільш надійний шлях до забезпечення національної безпеки України. Зокрема, через модернізацію ЗСУ та набуття ними здатності до ефективних дій у складі коаліційних військових угруповань, створених для гарантування міжнародної безпеки Основними завданнями, що стоять перед МО України на шляху до повномасштабної інтеграції до європейських і євроатлантичних структур, є такі: подальше поглиблення співробітництва України з НАТО та ЄС; вирішення питання потенційного членства в Раді міністрів оборони країн Південно-Східної Європи та набуття Україною статусу спостерігача при Багатонаціональних силах з підтримки миру країн ПСЄ; залучення як спостерігача до Ради міністрів оборони країн-учасниць Співдружності центральноєвропейських націй на підтримку миру; продовження активної участі в діяльності Спільної чорноморської групи військово-морського співробітництва «Blackseafor».

Протягом останніх років значно активізувалося регіональне співробітництво ЗСУ. Цілеспрямоване просування державних інтересів у рамках діяльності регіональних угруповань дало

в процесах європейської

реалізації власних інтересів у Чорноморському регіоні

держави і є одним з важливих механізмів включення країн Південно-Східної Європи до процесів загальноєвропейської інтеграції. Триває розвиток співпраці з країнами Вишеградської четвірки (Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина). Зокрема, Україна зацікавлена у євроінтеграційному досвіді країн цієї четвірки, у подальшому розвитку прикордонного співробітництва в контексті розширення Євросоюзу.

Важливими заходами військового співробітництва, що дають змогу в умовах, максимально наближених до реальних, усебічно вдосконалювати рівень бойової підготовки підрозділів ЗСУ та набувати рівня взаємосумісності й бойової готовності, необхідний

На сьогодні українські військові здійснюють співробітництво майже з 90-ма країнами світу. Зокрема, на основі міжнародно-договірної бази — з близько 60-ма країнами.

Операції з підтримання миру та участь

них ЗСУ  Міжнародні операції з підтримання миру і безпеки — міжнародні дії

Іл. 10.2. Міжнародні військові навчання Sea Breeze-2018 найбільш затратних навчань, як «Сі Бриз» ( іл. 10.2 ), «Репід Трайдент» тощо.

гуманітарних завдань, які здійснюються за рішеннями Ради

з часу участі ООН в Суецькій кризі 1956 р., а після припинення «холодної війни» і поширення спектру завдань, виконуваних під час операцій, стали застосовувати

страдянському просторі, зокрема й

Міжнародні миротворчі

операції

встановлення, підтримання, відбудови миру, а також — примушення

єнно-політичному конфлікті контингент, що проводить миротворчу

рацію від імені міжнародної спільноти, виступає в ролі окремої сторони воєнного конфлікту з метою, обумовленою вимогами цієї спільноти щодо припинення бойових дій та врегулювання

му континенті

З 1992 р. близько 40 тис. військовослужбовців ЗСУ взяли участь у міжнародних миротворчих операціях. З цього часу загинули понад 50 військовослужбовців ЗСУ і понад 100 зазнали поранень. Військовослужбовці нашої держави брали участь у

операціях з підтримання миру в Сьєрра-Леоне, Демократичній Республіці Конго, Ефіопії, Еритреї, Анголі, Східному Тиморі, колишній Югославії, Лівані, Таджикистані, Грузії, Афганістані, Молдові, Іраку та ін. ( іл. 10.3 ).

Військовослужбовці ЗСУ виконували завдання з підтримання миру в операціях під егідою як

єнного конфлікту — для

та припинення в рамках колективної оборони.

Інтереси національної безпеки й оборони України вимагають суттєвого поглиблення стосунків з Організацією Північноатлантичного Договору (НАТО) ( іл. 10.4 ).

Військове співробітництво

потужнішою силою, яка сприяє

Україною є тривалим і сягає корінням у 1990ті роки. Є два основні елементи партнерства з Україною: політичний

сова до Афганістану. Важливо підкреслити, що практична співпраця

року. Відтоді, а саме з 2014 року

із самооборони, протидії гібридним загрозам, стійкості, цивільної готовності, протидії саморобним вибуховим пристроям. Євроатлантичне партнерство сприяє зміцненню національної безпеки нашої держави. Тому основні зусилля співробітництва України з НАТО в питаннях

сів загальноєвропейської інтеграції. Триває розвиток співпраці з країнами Вишеградської четвірки (Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина). Зокрема, Україна зацікавлена

євроінтеграційному досвіді, у розвитку прикордонного співробітництва в контексті розширення Євросоюзу.

Перспективи вступу

кація графіка реформ, отримання

го секретаря Альянсу. Проте Україна

кою, але дозволить заощадити чимало часу. Вступ до НАТО розглядають як найнадійніший

набуття ними здатності до

вих угруповань, створених

Чому і коли виникли війни?

Сучасна європейська цивілізація є спадкоємницею Стародавньої Греції і Риму. У давніх римлян була чудове прислів’я: « Мир — то найкраща річ ». Укупі з ним побутувало й інше, у якому йшлося про один зі шляхів тривалого спокою: «Хочеш миру — готуйся до війни (Si vis pacem, para bellum)».

Дружина, військо, армія були гарантією існування держави, спокою на її кордонах.

Під час радянсько-фінської Зимової війни 1939–1940 рр. міжнародна миротворча організація Ліга Націй виключила зі

якби фінська армія не продемонструвала дива мужності

імперії. До цього варто додати, що між

збройні сили і насамперед військо з високим бойовим духом,

це була доба міді й бронзи. На землях сучасної України цей період збігається з трипільською (землеробською) і середньостогівською (скотарською) археологічними культурами, тобто відбувалося це 6–5 тис. рр. тому.

Отже, війна як форма розв’язання конфліктів виникла тоді, коли людське суспільство (соціум) підійшло до рівня утворення держави. Тобто війна є соціальним явищем

Війна — це організована збройна боротьба між племенами, народами, державами, релігійними чи політичними угрупованнями, суспільними верствами тощо.

Сьогодні війна є складним соціально-політичним явищем пов’язаним із розв’язанням суперечностей між державами, народами, національними, релігійними та соціальними групами.

Типи, види воєнних конфліктів, їхній характер  В основі виникнення воєнних конфліктів (війн) лежать певні причини і джерела. Як правило, причини війн полягають у територіальних, сировинних, економічних, технологічних або соціальних протиріччях. Джерелами війн є політична, ідеологічна, сепаратистська, етноконфесійна, кримінальна (піратська) агресивність держав чи політичних лідерів. Інколи керівники держав розпочинають збройні конфлікти, щоб зняти суспільну напругу всередині власної країни, приховати свої

воєнний конфлікт характеризується насамперед зіткненням інтересів. Щодо національних інтересів

конфлікт може набувати форму агресії (згідно з Резолюцією ХХІХ сесії Генеральної Асамблеї ООН від 14.12.1974 р., агресією є

проти суверенітету, територіальної недоторканності або політичної незалежності іншої держави) чи збройного конфлікту.

Як приклад, неприхована агресія була здійснена Іраком щодо Кувейту в 1990 р., а сьогодні поряд із збройними конфліктами між десятками країн світу відбувається агресія РФ проти України. Аналіз сучасних досліджень

домінування, як це відбулося в арабо-ізраїльських війнах і в бойових діях на південному сході України. Беручи до уваги політичні цілі ворогуючих сторін, війни поділяють на два види. Перший вид — оборонна війна . У ній політичною метою є відбиття агресії і відновлення стану, що був до початку

Прикладом такої війни може бути німецько-польська війна і радянсько-фінська як складові частини Другої світової війни, коли Польща і Фінляндія захищали свій суверенітет і територіальну цілісність. Другий вид — наступальна війна , політична мета якої завжди агресивна (агресія Іраку проти Кувейту, Росії проти України тощо).

З правової точки зору воєнні конфлікти можуть бути справедливими, або конвенційними (такими, що не суперечать міжнародному праву), і несправедливими, або неконвенційними (такими, що суперечать міжнародному праву).

За соціально-політичними показниками воєнні конфлікти бувають міжкоаліційні, міждержавні, збройне втручання (воєнна інтервенція, міжнародний терор) та громадянські війни (захист конституційного ладу, захист прав людини, громадянський терор і партизанство). Названі вище причини можуть бути підставою для використання миротворчих сил. Воно здійснюється за рішенням міжнародних організацій (ООН) чи регіональних союзів держав. Застосування миротворчих сил може набувати форми відновлення миру, підтримання миру, примушення до миру, демілітаризації території та гуманітарної інтервенції.

За розмахом воєнні конфлікти бувають світові, регіональні, локальні, у формі прикордонного зіткнення, збройного інциденту чи воєнної акції, які за тривалістю в часі будуть затяжні або швидкоминучі, а за місцем виникнення — внутрішньодержавні, прикордонні або віддалені від держави, за характером фізичного середовища — повітряно-космічні, наземні, морські чи змішані.

За напруженістю (динамічністю перебігу) трапляються воєнні конфлікти високої, середньої, низької інтенсивності або незавершені («жевріючі»).

За способами застосування збройної боротьби воєнні конфлікти можуть бути з масовим або обмеженим її застосуванням. При цьому засоби інформаційного і психологічного протиборства використовуються паралельно або

організованих збройних сил держави. У вузькому значенні термін армія означає частину збройних сил держави, оперативне з’єднання, призначене для ведення бойових дій, до складу якого входить кілька різних видів військ, а також органи управління, матеріально-технічного та медичного забезпечення. Нижче йтиметься про армію у широкому розумінні слова як організоване об’єднання озброєних і навчених людей, що утримується державою з метою захисту її інтересів, ведення наступальної

землі, є що захищати. Відбувається об’єднання родів

племінної організації, одним із

вої безпеки.

Населення концентрується

свідчать про будівництво первісних оборонних укріплень — ровів і частоколів навколо поселень.

Єдиним родом військ у цей період була піхота.

З часом з’являються дружини, тобто групи воїнів-професіоналів, які перебували на утриманні вождя, а фактично — громади, яка його обирала. З появою дружини виникає первісна структура війська : командир (вождь), старші дружинники,

забезпечення, бойова підготовка тощо

пов’язані із розмірами держави, кількістю її населення та рівнем розвитку.

Ефективні дії такої армії потребували створення системи управління військами та визначення порядку їхнього бойового застосування. Формується розгорнута структура збройних сил . З писемних історичних джерел ми знаємо, що армія Стародавнього Єгипту складалась з піхоти, легкої кінноти і бойових колісниць. Структура війська фараонів не була уніфікованою. Нижча ланка могла складатись з 6, 40, 60 і більше воїнів. Наступною структурною ланкою був «загін» чисельністю 2000–10 000 воїнів. Кількість загонів в армії фараона змінювалася. В Ассирії нижча структурна одиниця мала вигляд бойової групи у складі 200 піхотинців, 10 вершників і 5 колісниць. Загін мав 2000–10 000 таких груп.

В античній Греції основною складовою частиною

війська була фаланга — важко озброєна піхота, яку для бою шикували в прямокутник із 6–10 шеренг списоносців по 400–1000 осіб у шерензі. У Стародавньому

становив легіон — модернізована грецька фаланга. 3000 важкоозброєних піхотинців утворювали саму фалангу, а 1200 легкоозброєних — забезпечували фланги і тил. Також легіон мав у своєму складі до 300 вершників. Армії під командуванням консулів об’єднували три–чотири легіони.

(V–ХV ст.)

структура війська змінилась. Васал змушений був на заклик

разом

військових слуг — зброєносцями та піхотним прикриттям (списоносцями, лучниками). Ця група воїнів становила низову тактичну одиницю армії — « спис ». «Списи» об’єднували в «знамена» або «корогви» різної чисельності (від 25 до 80 «списів»). 3–5 «знамен» становили армію. Така армія була слабо керованою, а битви перетворювалися на групові лицарські поєдинки. На рубежі Середньовіччя і Нового часу масовим стає використання нового виду зброї — артилерії і

ЗСУ.

1. Поясніть значення терміна «армія» у вузькому

2. Коли і серед яких народів з’явилася кіннота?

3. Проаналізуйте, як із змінами суспільного

ганізації армії.

4. Чим регулярна армія відрізняється від народного ополчення?

незалежності й територіальної цілісності країни.

дій мають відповідати політичним цілям держави, її економічним, демографічним і військовим можливостям. В оперативному і тактичному мистецтві дієвими є принципи: ретельна підготовка і всебічне забезпечення воєнних дій; зосередження основних зусиль на найважливіших напрямах, а у вирішальний момент — створення безумовної переваги над противником на обраних місцях ударів; раптовість дій; гнучкий маневр військами, силами і засобами; нарощування зусиль для розвитку і закріплення успіху; уміле використання резервів; тверде і безперервне управління військами.

Поряд із перерахованими загальними діють також окремі принципи воєнного мистецтва, характерні для конкретних умов війни. До таких принципів належать : послідовний розгром противника частинами, уміле поєднання оборони і наступу, узгоджені дії різних родів військ, убезпечення флангів і стикувань між військовими частинами і з’єднаннями.

У сучасних війнах величезного значення набуває мистецтво

і способи дій та їхнє можливе поєднання. Незважаючи на різноманітність бойових дій, їх класифікують за видами. У тактиці розрізняють два види бою : оборону і наступ. Різновидом наступального бою є зустрічний бій.

Оборона є видом бою, мета якого — зірвати або

переважаючих сил противника та

райони (рубежі, об’єкти) і цим створити сприятливі умови для переходу в рішучий наступ.

вимушено чи навмисно. Її застосовують у тих випадках, коли наступ вести неможливо або недоцільно, а також коли необхідно шляхом

що наступає, ведуть шляхом зустрічного бою. Зустрічний бій виникає, коли обидві сторони намагаються розв’язати поставлені завдання наступом. Він характеризується своєрідними способами ураження противника і завершенням його розгрому атакою танкових і механізованих підрозділів (частин) у взаємодії з повітряними десантами. Види загальновійськового бою тісно пов’язані між собою. У ході бойових дій війська, залежно від обстановки, співвідношення сил, поставлених завдань, можуть переходити від одного виду бою до іншого. Характер бою та способи його ведення залежать передусім від матеріальної основи, тобто від озброєння, бойової техніки та людей, які застосовують ці засоби збройної боротьби.

Способи ведення загальновійськового бою — це обраний

для утримання важливих рубежів (районів, позицій)

напрямку; постійна готовність військ до дій в умовах

масового ураження (далі

У минулих війнах спостерігалася відносна часова

ведення бою частинами і підрозділами. Вони могли годинами і навіть днями проривати оборону противника

різних способів

тобто в такому групуванні сил і засобів, що розташовані вздовж фронту і на глибину. Передбойовий порядок забезпечує швидке розгортання в бойові порядки і найменшу уразливість від атомної зброї, вогню артилерії, ударів авіації, а також досягнення швидких темпів пересування військ при підході до поля бою.

У первісному суспільстві, коли не було армії як спеціальної військової організації, у збройних сутичках бій вели натовпи людей, використовуючи знаряддя праці і полювання. Бойові порядки виникли з появою збройних сил. Форми бойових по-рядків змінювалися, модифікувалися з розвитком армії та засобів боротьби. Спочатку вони сприяли кращому використанню метальної зброї та зброї рукопашного бою. У стародавні часи бойові порядки піхоти розташовували рівномірно в кілька шеренг

більш кількість рушниць. Основами бойових порядків війська запорозьких козаків були такі: укріплений та-бір, лава (розгорнутий кінний стрій), тріангула (стрій гострої колони), сакма (марш колоною) і тришереговий стрій (в обороні). У цілому військо в бою поділяли на чотири частини: одна становила табір (піхота, артилерія), другу (кінноту) відряджали в тил ворога, а третю й четверту (кінноту) — на обидва фланги. Бій починали всі чотири частини. Масове застосування нарізної зброї в XIX ст.

та спричинило перехід до розсипного строю, з пристосуванням кожного солдата до місцевості. Уперше такий бойовий

ще наприкінці XVIII ст. У дру-гій половині ХІХ ст. в бойових порядках дедалі більше використовують стрій піхотних ланцюгів у поєднанні з колонами. Під час Першої світової війни бойові по-рядки піхоти й спішеної

сил або до певних родів військ, наприклад озброєння артилерії, повітряно-десантних військ, інженерних військ тощо. Окрім цього, види озброєння розподіляють за видами носіїв (танкове, корабельне, авіаційне).

Залежно від виконання бойового завдання в наступі чи обороні, використовують різні типи озброєнь. Хоча поділ зброї на оборонну й наступальну є доволі умовним, склались певні стереотипи для означення відповідних озброєнь. Танки належать до наступальних озброєнь, а протитанкові комплекси — до оборонних. Бомбардувальна авіація, балістичні ракети — наступальний тип озброєнь, а зенітно-ракетні комплекси (ЗРК) — оборонні тощо.

1. У чому різниця між складовими частинами воєнного мистецтва та його принципами?

2. Які види бою ви знаєте?

3. Чим обумовлені способи ведення

4. Що таке бойовий порядок?

5. Яким чином

6. Дайте

щають тіло, щити тощо.

також на холодну, метальну,

новану . Холодною називають

призначену для ведення рукопашного або дистанційного бою. Її дію забезпечують винятково м’язові зусилля воїна. Вогнепальною вважають зброю, де використовують силу тиску газів, що утворюються при згорянні пороху або інших речовин. Метальною називають зброю, призначену для ведення дистанційного бою, дія якої базується на використанні енергії напруженої дуги (лук, арбалет) чи кінетичної енергії (праща). Комбінованою є зброя, що конструктивно сполучає кілька різних типів.  Поява

та її

зброя розвинулася із мисливської. Передусім це була зброя подвійної дії, яку використовували і для полювання, і для бою: дрюк, дерев’яний спис, дротик (короткий метальний спис) з кам’яним чи кістяним вістрям, кам’яні ножі. У мезоліті було зроблене одне з найвизначніших відкриттів в історії зброї — люди винайшли лук та стріли . Уперше зброя стала складним пристроєм, спроєктованим людським мисленням і створеним за цим проєктом людськими руками. Військові історики вважають, що появу лука і стріл у давні часи можна порівІл. 14.1. Кімерійський меч няти з винайденням вогнепальної зброї у середньовіччі. І перша, і друга викликали сплеск насильства. У неоліті з’явилася спеціалізована зброя, призначена виключно для

війни : кам’яна сокира, булава з кам’яною голівкою, кинджал з каменю або кістки. У цей час започатковано і захисний напрям у розвитку зброї. З відкриттям техніки обробки міді та винайденням бронзи розпочався новий етап розвитку зброї, який збігся зі становленням багатьох держав в

Азії, Африці та Середземномор’ї. З’явилися військові види ручної холодної зброї (мечі, чекани, списи тощо) та військова техніка (метальна артилерія, облогова техніка тощо). Їхнє виготовлення набуло масового характеру. Основними матеріалами для бойових частин були мідь і бронза, а від ХІІ–Х ст.

Руські воїни користувалися мечами, шаблями, кинджалами, ножами, сокирами, списами, рогатинами, дубинами, палицями, булавами, бойовими молотами, самострілами, луками і стрілами ( іл. 14.2 ). До захисних засобів належали щити, кольчуги, обладунки різних типів, шоломи тощо. Активно застосовувалися метальні пристрої різноманітної конструкції.

стання.

Від XVII ст. збільшується

ськах масово вводять паперовий патрон, патронташі,

стрільби. Польова артилерія поділяється

ядра, гранульований порох, горизонтальний підйомний гвинт, трубка для запалу тощо) сприяють підвищенню ефективності стрільби.

Новий етап в удосконаленні стрілецької зброї, артилерії та зброярського виробництва був пов’язаний з розвитком точних наук.

Від XVI ст. перевага вогнепальної зброї стає незаперечною. Тому роль холодної

швидкість, дальність,

висоту й час польоту снаряда

після пострілу.

Математична наука дала європейським арміям ефективну смертельну зброю — точну артилерію. Фортеці, складні укріплення і добре муштровані піхотні полки вже не були непереборною перешкодою в ході бойових дій.

Були винайдені нарізні стволи, унітарний патрон з металевою гільзою, капсуль. Усі ці удосконалення дали змогу суттєво підвищити влучність, дальність та інтенсивність стрільби.

У XX ст. виникло багато принципово нових типів високотехнологічної військової техніки (міни, бомби, вогнемети тощо), а поява ракетної (перші ракети й торпеди розробили ще у XIX ст.) і ядерної зброї (в середині XX ст.) повністю змінила традиційні уявлення про війни та способи їх ведення.

У бойовій техніці другої половини XX ст. нерозривно поєднані засоби безпосередньо вражаючої дії, пристрої їхнього транспортування та системи націлювання й керування (комплекси озброєнь) . За класифікаційними ознаками сучасної зброї враховують масштаби вражаючої дії (зброя масового знищення — ядерна, хімічна, бактеріологічна та звичайна, що включає всі інші види), характер завдань, що вирішується з її допомогою (стратегічна, оперативно-тактична, тактична), цільове призначення (одноцільова, багатоцільова, універсальна) та ін.

Виникнення і розвиток фортифікаційних споруд  Історики й археологи появу найперших фортифікаційних споруд відносять до нового кам’я-

ного віку — неоліту. Розвиток землеробства й одомашнення

їжі, стада домашньої худоби тощо.

стали бажаною здобиччю для кочових племен. Потреба захисту

добу. Українські козаки на землях Вольностей

( іл. 14.4 ).

межами козацьких земель будували як дерев’яно-земляні, так і муровані фортеці. Фортеця була укріпленою фортифікаційною спорудою

міцними капітальними спорудами, постійним гарнізоном, великим запасом провіанту та озброєння;

це

церкви, а

були добре захищені системою земляних укріплень, як-от рів з

або без неї та вал. Фортеці, у яких проживали їхні

слугою, називали замками.

1. Чим холодна зброя відрізняється від вогнепальної?

2. Укажіть ключові моменти розвитку зброї.

3. Обґрунтуйте вплив математичних знань на вдосконалення зброї.

4. Наведіть факти розвитку фортифікаційної справи на території України.

Півдня?

Бойове мистецтво кіммерійців

України складається з кількох природно-кліматичних зон. Північ

належить до зони лісів. Лісисто-болотиста особливість місцевості створює труднощі

пересування військових з’єднань, особливо кінноти, слугує природним захистом населення. На цих теренах проживали предки слов’ян. Південь України — степова зона. Українські степи є крайнім західним відрізком трансконтинентальної Євразійської степової смуги, що простягається від Монголії до нижньої течії Дунаю. Цим зручним для пересування природним коридором протягом тисячоліть

н. е. Кіммерійці вже вміли виплавляти

руди

залізо, проте використовували й знаряддя

нім

казьку державу

так само як і їхніх племен, стояли царі. Кіммерійці, ймовірно, першими застосовували новаторську на той час

техніку

кінного бою.

Скіфське царство. Війни скіфів  На рубежі VIII–VII ст. до н. е. у причорноморські степи приходить зі Сходу інший народ

скіфи (скити) або сколоти, що витісняють кіммерійців.

Військо скіфів складали всі, здатні тримати зброю, причому не обов’язково чоловіки, — археологи знаходять чимало жіночих поховань зі зброєю. Поза тим, ймовірно, у великих війнах чи закордонних походах скіфів брали участь представники інших народів, що населяли Скіфію. Військо очолював цар, однак на прикладі викладеної давньо-грецьким вченим Геродотом історії скіфоперської війни відомо, що військо могли очолити кілька царів, один з яких вважався вищим за інших. Основу скіфського війська становили кінні лучники. Вершники, окрім луків, були озброєні дротиками, списами та короткими мечами. Переважна більшість вершників не мали захисного спорядження, тобто належали до легкої кінноти. Невелику частину війська складали піші воїни. Тактику скіфи будували на тому, щоб завдати

увагу

ли майстерному володінню луком. Водночас бій будували на діях

вважають, що вражаючий прицільний постріл зі скіфського лука сягав до 100 м. Скіфський горит міг

супротивника, захищеного

15.2 ).

Найпростішим захисним обладунком був шкіряний жилет, який міг мати наспинну та нагрудну частини, поєднані поясом та наплічниками, або мати розріз на боці. Металеві обладунки виготовляли на основі шкіряного жилета, до якого клепками чи дротами кріпилися залізні (рідше — бронзові чи кістяні) пластинки-луски.

Луски могли покривати весь обладунок чи основні життєво важливі зони — груди та плечі. Використовували скіфи і дерев’яні щити, зміцнені залізними смугами. Основними складовими воєнного мистецтва скіфів були спустошливі набіги та раптові напади на фортеці й міста в Малій Азії. У випадку вторгнення переважаючих сил ворога у степові райони проживання скіфів могла бути використана тактика «випаленої землі». Це сталося під час вторгнення перського царя Дарія ІІІ на територію сучасного українського Причорномор’я біля 514 р. до н. е. Іл. 15.2. Скіфське озброєння Серед суворих

ня скальпів та відрубаних голів

ніше територій, і ті

в південно-українських степах панують сармати — кочовий іраномовний народ, споріднений зі скіфами. Про значення військового чинника в житті й побуті сарматів свідчить навіть їхня назва, що походить від давньоіранського «saoromant» — «підперезаний мечем». Так само, як кіммерійці та скіфи, сармати були кочовим народом, основу економіки якого становило кочове скотарство. Однак, як і у попередників, ця галузь господарства не могла задовольнити всі потреби сарматів.

описують

за яким нащадки запорожців аж до початку ХХ ст. молились на ввіткнуті в землю старовинні шаблі. Сарматське суспільство було цілком воєнізованим. Воно перебувало на стадії розвитку ранніх держав, очолюваних «царями», а інколи навіть «царицями». Високий статус жінок у сарматському суспільстві породив серед давніх греків міф про військо амазонок. Археологічні матеріали свідчать, що озброєння знаходять у 90 % чоловічих поховань, а решту — у похованнях сарматських жінок. Отже, речові історичні джерела підтверджують, що сарматське військо було масовим (народ — військо), а серед воїнів були і незаміжні дівчата. Серед військових звичаїв сарматів побутувало збирання скальпів. Згадується також звичай, за яким сарматська дівчина не могла вийти заміж, не вбивши трьох ворогів. Сармати не були однорідним етносом. Провідні племінні союзи сарматів, відомі з письмових джерел, — язиги, роксолани (роси), аорси, сіраки і наймогутніші — алани.

Іл. 15.3. Сармати Головним родом військ, як і у скіфів, була легка кіннота. Озброєння вершника складалось із складного лука «скіфського» типу та стріл. За призначенням стріли поділяли на «бронебійні», для ураження супротивника в обладунках,

змішались з місцевим населенням і зійшли з політичної арени Європи. Їхні прямі нащадки — осетини — проживають на Кавказі. Проте сліди військової етики аланів учені зауважують у звичаях лицарської верстви середньовічної Європи та запорозьких козаків.

1. Що нам відомо про тактику бою скіфів?

2. Який рід військ переважав у кочовиків?

3. Який винахід сарматів використовують сучасні кіннотники?

4. Чому в походах сарматів поряд з чоловіками брали участь жінки?

5. Назвіть військові звичаї кочових племен, що їх засвоїли давні руси і козаки?

північніше кордонів Римської імперії. Венети були, згідно з античними джерелами, спільними предками склавинів та антів. На заході сусідами слов’ян були германські племена, на півночі — балти, на сході — угро-фіни, а на півдні — скіфо-сарматське населення. Західна і північна смуга нинішньої України, південніше Прип’яті,

Іл. 16.1. Анти

цями — готами. Спочатку слов’яни завдали поразки готам, але близько 375 р. германцям вдалося захопити Божа із синами і 70-ти військовими старшинами

Їх

ли жорстокій страті — розіп’яли. Пам’ять про хороброго Божа довго жила серед наших предків — його у XII ст. згадує автор «Слова о полку Ігоревім». Панування готів тривало недовго. Наприкінці IV ст. їхнє військо розгромили тюрксько-монгольські орди гунів, які прийшли з глибин Азії, з-під китайського кордону. На думку істориків, підкорення гунами аланів і готів та витіснення їх на захід дало початок власне Великому переселенню народів у IV–VII ст. н. е. Під час

і вздовж його течії дійшли до Балкан та узбережжя Адріатики. Не випадково історики називають завершальний

дів у V–VII ст. Великим розселенням слов’ян .

Під час колонізації нових земель слов’янам

у середині VI ст. зіткнутись з аварами (обрами). З візантійських джерел довідуємось, що слов’янсько-аварські війни тривали десятиліттями. Візантійський хроніст повідомляє, що анти направили до хана Бояна своїх

із

свого князя Ідара — Мезамиром. Метою

був викуп полонених. Однак, всупереч військовим традиціям, Мезамир був убитий. Опановуючи нові землі, давньослов’янська спільнота об’єдналася в окремі союзи племен. На назву «анти» натрапляємо востаннє у візантійських писемних джерелах серед записів, що стосуються 602 р. Згодом візантій-

нують Славіями або Славоніями. Слов’яни стають основними супротивниками ромеїв (візантійців) на дунайському кордоні.  Розвиток військової справи древніх слов’ян до середини VII ст  Велике розселення слов’ян, що поєднувало мирну колонізацію нових земель із військовими походами і боями, пришвидшило соціальний розвиток. Зростала роль військових

війська . Дружини в мирний час була гарантами спокою

племінного союзу, а в час війни дружинники виконували роль «офіцерського корпусу» — навчали і вели в бій загони ополчення. Щодо кількості війська, то історики вважають, що дружини були нечисленними — від кількох сотень до 1,5–2 тис. бійців. Ополчення ж могло нараховувати десятки тисяч вояків, які складалися з об’єднань кількох союзів племен. При цьому варто додати складність мобілізаційних заходів, оскільки слов’яни проживали невеликими поселеннями — «гніздами» на обширних територіях.

Основною наступальною зброєю слов’ян часів Великого розселення народів були дротики, яких кожен воїн мав по два–три ( іл. 16.2 ). Метальною зброєю були також луки, причому слов’янські луки були дерев’яними, на відміну від композитних (складених з дерев’яних і кістяних деталей) луків кочовиків. Дерев’яні луки суттєво поступалися композитним — вони були переважно не бойовою, а мисливською зброєю. Іл. 16.2. Наконечник дротика

Найпоширенішим видом захисної зброї був щит (термін «щит» також германського походження). Ранньослов’янські щити були невеликими — діаметром близько 40 см у піхотинців і 60 см

У сутичці довжина дротика давала змогу тримати противника, озброєного клинковою зброєю, на відстані, з якої не можна було завдавати рублячі

Поряд із тим, візантійські джерела

але такі, що важко переносити». Можливо, їх використовували для захисту кількох воїнів. Незважаючи на різницю в розмірах, усі слов’янські щити мали подібну конструкцію. Вони виготовлялись виключно з органічних матеріалів (деревини, лози та шкіри), жодних металевих деталей дослідниками досі не виявлено. Археологічні знахідки додають до комплекту озброєння ще списи

3. Про що говорить походження терміну «полк»?

Початком

му функціонуванні

( іл. 17.1 ).

Княгиня Ольга, а згодом її внук Володимир Святославич перенесли основну увагу із загарбницьких походів на утримання та розвиток підвладних земель. Володимир Великий здійснив військову реформу — відмовився від послуг найманої варязької

дружини . Варяги (нормани) відіграли свою роль у становленні Давньоруської держави, її війська та флоту і змушені були поступитись місцевій слов’янській військовій еліті. Щоб зміцнити свій вплив на підкорені племінні княжіння Володимир замінив місцевих правителів своїми синами. Іл. 17.1. Князь Святослав Ігорович Нові збройні сили формувалися за феодальним принципом: васали разом зі своїми загонами служили

залежних від нього регіональних князів і народного ополчення. Князь був забов’язаний не тільки організувати військо та утримувати

об’єднувала автономні удільні князівства й землі, правителі

володареві й воліли вступати з ним у договірні відносини. Відтепер для участі в походах і битвах проти

наявні на Руси сили: дружинники

удільних князів, загони васалів-бояр, міське й сільське ополчення. У сутичках між князями або для боротьби із загонами кочовиків використовували лише князівські

дружини.

Дружина поділялася на старшу й молодшу . До старшої

дружинників-варягів.

війську протягом ХІІ ст. і першої половини ХІІІ

на прикордонні землі. Опір кочовикам ускладнювали

були локальні війни

Мудрого. Окрім того,

ськими, литовськими. Не з’ясованим досі лишається питання чисельності давньоруських військових загонів. Оскільки спеціального письмового обліку воїнів не вели або він невідомий сучасним історикам, то дослідники використовують комплекс інших джерел (археологічних, демографічних, етнографічних та ін.) для розв’язання цієї проблеми.

У літописах можна знайти відомості про значну кількість війська, особливо в найдавніші часи. Олег у поході на Константинополь 907 р. мав, кажуть, 2000 човнів по 40 воїнів, тобто

мав війська лише 700 отроків — членів молодшої дружини — і більше не міг зібрати, бо «земля збідніла через війни». Печатник Курило 1241 р. привів Данилові 3000 піхоти і 300 кіннотників. Це, за словами визначного історика українського війська І. Крип’якевича, — найбільша кількість дружини, про яку читаємо в літописах того часу. Але дуже часто князі йшли в бій із значно меншими силами. У битві з уграми 1077 р. Давид Ізяславич мав 100 вояків, його союзник половецький хан Боняк — 300. Із таким військом вони провели успішний бій. У 1152 р. князь Михалко пішов на половців зі 100 людьми дружини й 1500 союзників-берендеїв і переміг ворога. Данило в 1231 р. в одному з епізодів міжусобної війни мав при собі тільки 18 вірних отроків, а в бою з польсько-угорським військом під Ярославом 1245 р. на підмогу воєводі Андрієві вислав лишень 20 «вибраних мужів». Учені, спираючись на східні джерела, підрахували, що військо Батия, яке насунуло на Русь, нараховувало не мільйон воїнів, як писали руські літописці, а 140 тис. бійців. Це було велетенське на той час військо. Приблизно по 5000 воїнів мали б полки окремих держав-князівств періоду роздробленості Давньоруської імперії. Основа князівського війська, дружина, складала від кількох

Галицького над німецькими рицарями-тамплієрами у

1238 р. під м. Дорогичин. З польських джерел відомо, що рицарів

мав 10–15 озброєних слуг. Таким чином, військо рицарів нараховувало приблизно двісті воїнів.

Історики війська особливо наголошують

вими діями. У часи Руси–України під час війни не було ні суцільної лінії фронту, ні таборів для військовополонених,

ції, мав престижне значення. Поширеною була шабля

трохи довша від меча (доходила до 1,2 м), а також легша і зручніша від нього. Сокиру використовували як зброю для наступу. В описах боїв її рідко згадують, частіше — топірець як підручну зброю. З давніх-давен слов’янам був відомий лук зі стрілами, які носили в сагайдаку. Завдяки цьому виду зачіпної зброї в княжу добу поширилися лучники, яких називали «стрільцями» ( іл. 17.2 ). Крім стрільців, у княжому війську був такий рід військ, як оружники (озброєні повною зброєю — бронею, шоломом, щитом, мечем і списом) ( іл. 17.3 ). Оружники і стрільці становили основу піхоти . У X ст. з’являється і кіннота.

Іл. 17.2.

родом руських військ

три

сько,

потужний флот. Про його чисельність та ходові якості свідчать успішні походи Руси на Константинополь (нині — Стамбул). Територія Київської Руси порізана густою мережею судноплавних рік. Дніпро, Десна, Прип’ять, Дністер, Буг і Сян були основними шляхами сполучення і в мирний, і у воєнний час. Перші човни «однодеревки», що використовували русини, були різних розмірів, плоскодонні, їх споруджували з видовбаних чи випалених колод столітніх дерев. Новий розвиток суднобудування розпочався з приходом на наші землі варягів, що були найкращими мореплавцями Європи. З дуба вони будували великі судна, основу яких творила довга балка, до якої прибивали вигнуті поперечні ребра — шпангоути. Уздовж корабля влаштовували низькі

для веслярів, що мали весла до

для середньовіччя військову організацію. Військо сприяло внутрішній консолідації держави. Київська Русь була непоборним щитом проти кочовиків, надійною загорожею, за якою безпечно розвивалася західноєвропейська культура.

1. Опишіть структуру княжого війська.

2. Яким чином комплектувалось військо Давньої Руси?

3. Розкрийте суть мобілізаційної системи на Русі.

4. З ким воювали давньоукраїнські князі?

5. Якою була чисельність князівських військ?

6. Дайте характеристику озброєння княжого війська. Порівняйте його із зброєю давніх слов’ян.

Галицьке — на Правобережжі. Могутня влада Великого князя Київського відійшла у минуле. Однак

князів, об’єднаними

Іл. 18.1. Галицько-волинський князь Роман Мстиславич

центр давньоукраїнської держави

князів і половців брав участь у битві з монголами на р. Калка. Був поранений, але зумів врятуватись від полону. У 1237–1238 рр. Данило остаточно повернув під свою владу Галичину і відновив Галицько-Волинську державу. Навесні 1238 р. Данило Галицький стрімким маршем підійшов до захопленого німецькими рицарями-хрестоносцями волинського міста Дорогичина і взяв його штурмом. Частина рицарів із своїми військовими слугами загинула, а інші на чолі з магістром Добжинського ордену Бруно потрапили в полон.

Напередодні монгольської навали Данило приєднав до Галицько-Волинської держави Київ і поставив там своїм намісником воєводу тисяцького Дмитра.

Багаторічна боротьба з бунтівними боярами, чернігівськими князями, що претендували на Галичину, та польськими й угорськими військами закінчилася перемогою Романовичів. Вирішальна битва відбулася у 1245 р. під Ярославом (нині — у Польщі). Боярська опозиція була знищена. Данило сів на княжий престол у Галичі, а Василько — у Володимирі. Була відновлена влада Романовичів на території

Королівства Руського.

Військові реформи Данила Галицького  Війни із сусідами. Данило Романович (1238–1264 рр.) ( іл. 18.2 ) не мав змоги комплектувати

непокірних васалів — галицького боярства. Іл. 18.2. Данило Галицький

Він здійснив військову

народного ополчення, до складу якого входили селяни, городяни і дрібні бояри, які одержували платню грішми чи іншими засобами. Прибутки із прикарпатських солеварень Романовичі призначали «на роздавання оружникам». Князь сам керував військом, призначав воєвод і посилав їх у похід. Військо поділялося на важкоозброєних «оружників» та легкоозброєних «стрільців» (лучників). Легкоозброєні частини починали бій, вражаючи ворога стрілами. У XIII ст. відбувся помітний прогрес і в озброєнні, і в тактиці. На озброєння були прийняті найсучасніші тогочасні

ня фортифікаційних споруд. Міста, які раніше складалися в основному із земляних валів, з якими були з’єднані дерев’яні городниці, ворота, зведені мости тощо, виявилися заслабкими проти новітніх засобів облоги, які мали у своєму розпорядженні монголи. Щоб захистити народ від ординців, Данило, як обачний володар, почав будувати нові кам’яні міста-фортеці: Холм, Львів, Данилів, Стіжок. Головним нововведенням було обладнання укріплень для використання метальної артилерії. Крім того, в укріпленнях почали встановлювати кам’яні башти на зразок західноєвропейських донжонів. Це збільшувало ефективність арбалета і метальних машин при обороні міст. Під час захоплення ворожих укріплень використовували тактику комбінованого удару. Спочатку фортецю обстрілювали з усіх видів метальної зброї: ручних пращ, луків, арбалетів, катапульт, баліст, трибучетів тощо, потім таранами проломлювали стіни чи вибивали браму

тичній діяльності. У 1238 р. Данило Галицький відібрав

від хрестоносців, у 1244 р. підкорив Люблінську землю, у 1245 р. розгромив об’єднане польсько-угорське військо

щина

Для цього вели переговори і в 1253 р. у Дорогичині, а посланець Папи Інокентія IV коронував Данила Галицького на короля. Відтоді в усіх європейських хроніках Данила титулували «король Руси», а Галицько-Волинська держава — «королівство Руське». Королівський титул мав Данило та його внук Юрій Львович. Плани щодо утворення загальноєвропейської антимонгольської коаліції так і не були втілені в життя. Монголи воювали з арабами, а останні, як відомо, були об’єктом хрестових походів у війнах за Святу землю. Тому в геополітичних розрахунках папський Рим розглядав можливість союзу з монголами.

Короля Данило змушений був їхати на поклон до хана Золотої Орди, щоб отримати ярлик — право на управління власними землями. Але пізніше, зміцнившись, він успішно здійснює похід на міста Случ, Тетерів, Боз проти т. зв. «татарських людей». Полки Данила отримували перемоги над військами монгольського полководця Куремси у 1252–1258 рр. Щоправда, у 1259–1260 рр. Романовичі змушені були скоритися величезній військовій силі монголів Бурундая; зруйнувати на його вимогу укріплення Володимира, Кремінця, Луцька, Львова та інших міст і взяти участь у спільному поході на Польщу.

Історичною заслугою короля Данила було те, що він зумів послабити владу великих бояр і об’єднати більшість українських

Руського. Його син Лев І (1264–1301) продовжував справу свого

У 1281 р. він відвоював в Угорщини частину Закарпаття з Мукачевом. У боротьбі за краківський престол зайняв Люблінську землю, яка до 1302 р. була в складі Галицько-Волинського князівства. У 1289 р. Лев Данилович ходив військовим походом аж у Сілезію.

Наслідком такої активної політики було те, що правління його наступника Юрія (1301–1315) історичні джерела змальовують як добу розквіту, спокою та економічного добробуту держави. А про синів Юрія Андрія та Лева ІІ (1308–1323) польський князь писав Папі Римському, що це «руські князі-схизматики, які були непереможним щитом проти жорстокого татарського народу». Останнім князем був Юрій II Болеслав (1325–1340), який у союзі з Пруссією, Литвою та татарами воював проти Польщі. Але повернути

1. За які заслуги

чиновники Китаю передали завойовникам

осілими народами, зокрема непрямого

голи залишали безпосереднє управління завойованими народами місцевим правителям, за якими наглядали представники монгольського хана

каки. Монгольське

відною тактикою і прийомами ведення битви.

Військові історики підкреслюють, що тактика

чальників була наступальною ,

ударів противникові, який не чекав нападу, розсікати його бойовий порядок, роз’єднувати сили і суто воєнними і дипломатичними (брехливі пропозиції переговорів, миру тощо) засобами. Хани та воєначальники уникали великих фронтальних боїв, віддаючи перевагу розгромові ворога частинами, виснажуючи його частими несподіваними набігами. Військо монголів, на відміну від їхніх ворогів, було згуртоване

підготовка, метою якої було роздмухування внутрішніх усобиць і перешкоджання організації коаліції з сусідами. У

країну монголи звичайно вторгалися

Їхнім

на річці Калці  Падіння Києва. Уперше монголів помітили на території сучасної України в 1223 р.: вони прийшли із Закавказзя. У Половецькому степу на річці Калка (нинішня Донеччина), відбулася битва між монголами й об’єднаним русько-половецьким військом. Через неузгодженість дій і суперечки між князями військо не мало єдиного командування. Князі не змогли навіть побудувати спільний табір і розташували свої полки на обидвох берегах Калки. Монголи розгромили супротивника поодинці: спочатку половців, а потім князів. У битві загинули великий князь Київський Мстислав Старий і його зяті; Чернігівський князь Мстислав Святославич і його син; Канівський, Шумський, Теребовльський та інші давньоукраїнські князі. Урятувалися втечею поранений Данило Романович (тоді — князь Володимирський), Мстислав Удатний Галицький і половецький хан Котян із залишками об’єднаного війська ( сх. 19.1 ). Із розгрому на Калці руські

Чингізхана Батиєм по черзі розгромили й сплюндрували Північно-Східну Русь: Рязань, Владимир-на-Клязьмі, Ростов, Углич, Твер та інші князівства. Навесні 1239 р. монголи вдерлись на українські землі — захопили та зруйнували Переяслав і Чернігів, підкорили Крим.

Пізно восени 1240 р.

монгольське військо з’явилося біля валів Києва. На

шляху воно зруйнувало численні міста й укріплені

замки Київської землі, що

захищали її з півдня: Василів, Білгород, Витичів, Княжу Гору та ін. Уперше

для здобуття руського міста Батий зібрав усе своє військо і облогову техніку.

із літописів

місто захищало болото. Але закінчувався листопад, ударили морози й багно замерзло. Це дало змогу ворогу підтягнути стінобитні машини впритул до валів. Ката-пульти жбурляли величезне каміння і колоди, щоб збити заборола, тарани безперервно били в брами, до стін приставили численні драбини. Розпочався штурм. Протягом кількох тижнів монголи зуміли здобути

знищивши при тому переважну більшість його захисників і городян. Археологічні розкопки підтверджують слова літописів про руйнування давньоукраїнської столиці. Із приблизно 40 000 населення уціліла лише десята частина.  Вторгнення монголів у Галицько-Волинську

відкрило перед монгольськими ханами

Незабаром потому вони розпочали завоювання Галицько-Волинської Руси. Основні сили Батия рушили на Володимир через

Ізяславль, Крем’янець, Данилів.

вали інші райони

жими

метальну артилерію й іншу облогову техніку. Так, для

усіх, не милуючи, так само вчинив він і в граді Галичі». Потім, коли Данило Романович повернувся до Володимира,

Ставка була зроблена на

лише в Галицько-Волинському князівстві військам Батия не вдалось захопити кілька фортець. Тактика збереження дружини для подальшої боротьби невдовзі дала свої результати в наступних війнах з монголами. На весну 1241 р. ворожі орди зруйнували найбільші міста давньоукраїнської держави. Одна частина монголів вийшла в Закарпаття і у квітні 1241 р. розбила об’єднане військо угорського короля Бели і хорватського князя Коломана, інша — сплюндрувала Південну Польщу й була призупинена в Чехії рицарями й піхотою короля Вацлава. Спустошивши Хорватію, Сербію, Болгарію, Трансільванію і Молдавію, завойовники навесні 1242 р. повернулись у пониззя Волги, де заснували столицю своєї держави — Золотої Орди. Героїчний

Європи знекровив монгольські війська, завдав їм важких

плани ханів блискавично захопити

Русь зазнала величезних демографічних втрат і руйнації економіки. Була знищена військова еліта — більшість князів та бояр

зруйновані фортеці й оборонні споруди навколо міст. Оборонний потенціал давньоукраїнських князівств був підірваний, що згодом використали сусідні держави.

1. Чим монгольське військо відрізнялось від тогочасних європейських армій?

2. Якою була тактика бою монголів?

3. Проаналізуйте причини розгрому русько-половецьких військ на берегах Калки?

4. Яке історичне значення опору монголам народів Центрально-Східної Європи?

5. Складіть карту-схему походів монголів на Русь.

спадщину. Унаслідок цієї боротьби більша частина земель з українським населенням — Волинь, Київщина, Чернігово-Сіверщина і Поділля — увійшла до складу Литовського князівства. Перед тим Лит-ва поширила свою владу на землі нинішньої Білоруси. Так утворилась одна з найбільших на той час за територією держава в Східній Європі — Велике князівство Литовське, Руське і Жемайтійське (ВКЛ) . Частіше його називають Литовсько-Руською державою, бо майже дев’яносто відсотків території і населення нової держави складали білоруські й українські землі. Литвини ніколи не змогла б заволодіти просторами Руси, якби не вторгнення монголів. Один із литовських істориків сказав, що ВКЛ XIV ст. — «це шакал, який іде слідом за монгольським тигром». Правляча верхівка ВКЛ утворилась унаслідок шлюбів і злиття двох правлячих династій — литовських Гедиміновичів і руських Рюриковичів. Перший литовський князь, який заволодів Волинню, — Любарт, був зятем Романовичів . Галичину зі Львовом, Західну Волинь (м. Белз) і Західне Поділля (м. Камянець-Подільський) у війнах з Литвою захопило Польське королівство. Закарпаття — Угорщина, а Буковину — Молдавське князівство. Південноукраїнські степи і Крим залишились у складі Золотої

принципі землеволодіння: кожен, хто користувався наданою Великим князем землю, повинен був захищати

станів (князів і бояр) формували кадри адміністративного апарату князівств — ставали воєводами, двірськими, намісниками, державцями, сокольниками, конюшими, митниками тощо. Давньоруський термін «бояри» поступово замінив німецький — «шляхта» .

Під час воєнних дій лави армії поповнювало й міщанство. Мешкаючи компактно і маючи достатньо матеріальних можливостей для озброєння, воно було доволі потужною силою. Міське ополчення ділилося на десятки і йшло в похід під проводом війта.

Тому нерідко в джерелах зазначено просто «Київський полк», «Стародубський полк» тощо. На той час міста, особливо прикордонні, фактично були військовими центрами, а згодом стали й осередками з виробництва зброї.

Розпад Золотої Орди супроводжувався кривавими внутрішніми протистояннями. Татарські мурзи, що зазнали поразки, шукали притулку в українських землях ВКЛ. Таким чином з’явилася ще одна категорія вояцтва — «службові татари». Першим ханом, що

ства, був претендент на ханський

дозвіл

вояк залишався у замку. Коли вимагалася участь усього війська, йшли й кінні, і піші. Однак під час штурму укріплень, бою на складній місцевості, обороні фортець усі вояки спішувалися. У XIV ст. піхота суттєво впливала на перебіг війн, що вели українські князівства. Але часті сутички з татарами і зростання майнового рівня військових станів привели до того, що вже у XV ст. армії нерідко складалися виключно з кінноти. Наприклад,

ське військо, яке 1431 р. заступило шлях полякам, було повністю кінним.  Участь русинів у військових кампаніях XIV–XV ст  Українські землі й населення становили більшу частину

сили Литовсько-Руської

тиск на Схід». З руських земель ВКЛ було виставлено 35 бойових підрозділів (хоругов) із 40, які Вітовт

короні українських земель у битві взяли участь ще 7 хоругов. Вітовт утрутився в міжусобну боротьбу

стол, підтримав хана Тохтамиша і добився формального зречення Золотої Орди на володіння українськими землями. За правління Вітовта ВКЛ простягнулось від Балтійського до Чорного моря. Він остаточно закріпив південний кордон держави на чорноморському узбережжі між Дністром і Дніпро-Бузьким лиманом, дбав про заселення і господарське освоєння південно-українських земель.

За часів Вітовта, з кінця в XIV ст. літописці

про використання артилерії .

Іл. 20.1. Суцільнометалева бомбарда-гаківниця початку XVII ст.

Першими артилерійськими установками були гармати і

міст. Про польову артилерію згадується рідше. Тарасниці, фуклери, пищалі заряджали як кам’яними, так і залізними ядрами. Одночасно починають застосовувати ручну вогнепальну зброю — ручниці (або гаківниці — зменшені гармати, якими можна було стріляти з руки) ( іл. 20.1 ), а наприкінці XV ст. — рушниці з простим ґнотовим замком. Наприкінці

зазіхань міцніючого Великого князівства Московського.

літиці військова міць Литовсько-Руської

проти агресії зі Сходу.

1. На яких економічних принципах ґрунтувалося формування русько-литовського війська?

2. Якою була суспільна функція шляхетської верстви ВКЛ?

3. Знайдіть у довідниках значення назв давніх артилерійських систем.

4. Визначте знакові битви часів ВКЛ.

5. Поясніть образний

Іл. 20.1. Суцільнометалева бомбарда-гаківниця початку XVII ст.

Польща та ВКЛ у 1569 р. об’єдналися в одну державу — Річ Посполиту. У 1572 р. польський король Сигізмунд ІІ Август зарахував до складу збройних сил Речі Посполитої 300 заможних городових козаків і призначив їм державну платню. Цих козаків було занесено до особливого списку — реєстру. Це започаткувало появу реєстрових козаків ( іл. 21.1 ). 1578 р. польський король Стефан Баторій збільшив реєстр до 500, а згодом до 600 козаків, надавши реєстровцям привілеї. Серед них: право на самоврядування, власне судочинство, звільнення від податків, право на землеволодіння. Такі

Запорізькі

цього часу вони вісім разів змінювали місце розташування. Споруди Січі робили з неї справж-ню фортецю. На Запорожжі керувалися звичаєвим правом. Вищим органом влади на Січі була рада, участь у якій брали всі без винятку козаки. До компетенції цього органу входило вирішення найважливіших питань: встановлення військового устрою, обрання старшини, вирішення питання війни та миру, ведення переговорів із іноземними делегаціями. Щороку відбувалися зібрання козацької ради на Різдво, Великдень і на Покрову. Козацтво еволюціонувало від ватаг і загонів уходників та здобичників до юридично оформленого стану феодального суспільства з чіткими організаційними формами. Поступово наприкінці XVI – у першій половині XVII ст. козацтво посідає провідне

суспільстві, замінивши князівську верству, що полонізувалась. Козаки стали політичним провідником українського народу, становлячи його військово-політичну еліту .  Козацька зброя  У козацькому

стандартів озброєння та амуніції, і

ми, здібностями, навичками володіння та матеріальними можливостями. Основним видом холодної зброї у козаків була шабля — зазвичай угорсько-польського чи татарського типу ( іл. 21.3 ). Це шаблі з довгим, до 90 см, плавно вигнутим клинком, як правило, з відкритим руків’ям, на перехресті іноді знаходився перстень для великого пальця, що забезпечувало надійніше утримання шаблі. Носили її при лівому боці у спеціальних піхвах. Іншими видами холодної зброї, поширеними у козаків, були келеп (бойовий молоток) та

Іл. 21.3. Козацькі шаблі VII ст.

чекан — невелика сокира на короткому держаку. Застосовували і ножі — різних розмірів та форм з дерев’яними та кістяними руків’ями, також суцільно металеві. Списи використовувала і кіннота, і піхота. Вони мали металеві наконечники завдовжки 27–63 см, а держак — зазвичай 3,5–4 м. Головним видом метальної зброї у козаків був лук . Із часом він

Іл. 21.4. Мушкети

Іл. 21.5. Гармати

1516, 1523, 1528

1516, 1541, 1555, 1574, 1587, 1594

1576, 1595, 1598

Козаки, вивчивши

піднялися річкою вгору, обійшли місто-фортецю з флангу й відкрили вогонь із гармат і мушкетів. Штурм Варни завершився розгромом берегових укріплень і знищенням турецьких кораблів, які стояли на рейді. Наступного 1607 р. козаки на чолі з Петром Сагайдачним розбили турецьку флотилію під Очаковом . Восени 1608 р. запорожці взяли Перекоп , а 1609 р. на 16 чайках пройшли в гирло Дунаю і здобули Кілію , Ізмаїл , а згодом — Акерман (нині — м. Білгород-Дністровський ) на правому березі Дністровського лиману.

1615 р. запорожці на 80 чайках пішли на Стамбул, гарнізон якого тоді нараховував 24 тис. яничар і 6 тис. сіпахів, і спалили два порти. Навесні 1616 р. козаки під проводом Петра Сагайдачного знову вирушили в похід проти турків. Запорожці дісталися узбережжя Криму й узяли місто Кафу (нині Феодосія), де знаходився найбільший ринок рабів-невільників. Козаки на чолі із Сагайдачним спалили в гавані турецькі кораблі, розгромили 14-тисячний турецький гарнізон і визволили кільканадцять тисяч невільників. Відтак козаки взяли штурмом Синоп і Трапезунд, де спалили 25 турецьких суден. Звістка про зруйнування турецьких фортець Кафи, Синопа і Трапезунда поширилася далеко

межі

імперії. За свідченнями очевидців, на той

зацького

в ході Хотинської війни 1621 р. Українські історики називають

рисами козацького

час були такі: по-перше, рішучість і активність дій, завдавання превентивних ударів з метою перехоплення ініціативи; по-друге , висока маневреність та мобільність; по-третє , швидка і більш-менш точна оцінка та урахування реальних обставин; по-четверте , ретельна підготовка удару; по-п’яте, жорстка військова дисципліна, тверде і безперервне управління особовим складом під час морських походів. До цього слід додати раптовість нападу, постійну високу готовність до ведення бойових дій за будь-яких умов, уміння вести бій в умовах кількісної переваги противника, стійкий морально-психологічний дух запорожців.

1. Які привілеї були в реєстрового козацтва?

військовою й організаційно-господарською ланкою стають

як

на Січі сім,

гайцями, чисельність яких,

також час нападу

було передбачити, примушувало запорізьких козаків виробити власні тактичні прийоми, якими стали використання піхоти під захистом табору з возів, шанців, вогню з мушкетів та артилерії.

22.1 Козацький

Неперевершеної майстерності козаки досягли у використанні табору з возів, який застосовувався для просування

також оборони ( іл. 22.1 ). Особливістю рухомого

що йому не страшна була перевага ворога в озброєнні та військовій майстерності.

Похідний порядок будували за всіма правилами військового мистецтва. Першим рухався козацький розвідувальний загін, який висилали на відстань до 6 км, розвідувальні роз’їзди. За розвідувальними загонами на відстані 4–6 км рухався передовий загін кінноти, який теж виходив на відстань до 6 км, фронтальні та бокові роз’їзди охоронної розвідки. На відстані 11–15 км за

на

В умовах постійної небезпеки виник новий тип вояка — умілого, витривалого, готового до швидкої зміни обстановки та індивідуальних дій . Поступово сформувалася стратегія

( іл. 22.2 ). Головними

його деморалізація. Із цією метою

таборі створювався резерв, який у вирішальний момент мав завдати раптового удару. Навальне охоплення ворога з флангів, вихід йому в тил, створення резерву та засідки, раптовість удару та вміле використання рельєфу місцевості — характерні риси військового мистецтва запорізьких козаків. Керування підрозділами в бою здійснювали візуальними та

Сильною стороною козацького війська були його здібності в саперній справі. Кожен козак, крім рушниці та

інструментом

користовували

гравця міжнародної політики.

Велику роль в організаційному зміцненні, зростанні чисельності й авторитету козаків відіграв гетьман реєстрового козацтва Петро Ко-

нашевич-Сагайдачний (1616–1622 рр.) ( іл. 22.4 ).

Історики вважають його найвидатнішим козацьким ватажком до Б. Хмельницького. У червні 1618 р. 20 тис. козаків, поділені на 6 полків, з артилерією під проводом П. Конашевича-Сагайдачного вирушили в Московське царство на допомогу польському королевичу Владиславу, якому бояри обіцяли царський престол. Захопивши кілька десятків міст, козаки переправились через р. Оку і в жовтні 1618 р. об’єднались під Москвою з військом Владислава. Наслідком було підписане Деулінське перемир’я, згідно з яким Річ Посполита значно розширила свої території на схід за рахунок Смоленщини й Чернігівщини.

Іл. 22.4. Гетьман реєстрового козацтва Петро Конашевич-Сагайдачний (1616–1622 рр.)

У вересні 1621 р. майже 90-тисячне українсько-польське військо завдало ряд поразок 150-тисячній турецькій армії під керівництвом

пив понад 140 турецьких суден,

війн всередині держави: у 1625 р. під керівництвом гетьмана М. Жмайла; у 1630 р. на чолі з Т. Федоровичем (Трясилом) козаки змусили уряд збільшити реєстр до 8 тис. Велике козацько-селянське повстання вибухнуло у 1637 р. і продовжилось у 1638 р. під проводом гетьмана об’єднаного козацького війська П. Бута, тоді Я. Остряниці. У боях з польським військом, яким командували

тактичні прийоми застосовували запорожці в бою?

2. Що було

3. Про що свідчать походи козаків у Молдову, Московію, участь у Хотинській війні?

4. Проаналізуйте сильні і слабкі сторони козацького війська.

Яку трансформацію

стало запалювальним ґнотом

з порохом народного невдоволення. В історії України Національно-визвольну війну називають козацькою революцією . Така назва слушна: вона відображає докорінні зміни, що відбулись у політичному, економічному, суспільному й культурному житті українського народу. Національно-визвольна війна, яка розпочалася в 1648 р., пройшла у своєму розвитку три основні періоди:

І. Січень 1648 р. – серпень 1657 р. — початок і найбільше піднесення національно-визвольної та соціальної боротьби, яка привела до утворення Української національної держави — Гетьманщини.

ІІ. Вересень 1657 р. – червень 1663 р. — громадянська війна (Руїна), що привела до поділу козацької України на Лівобережну і Правобережну.

ІІІ. Червень 1663 р. – вересень 1676 р. — боротьба за возз’єднання української держави, за її суверенітет. Тобто, історики вважають, що українська національна революція розпочалась повстанням козаків на Січі у 1648 р., а закінчилась після втрати влади гетьманом П. Дорошенком у 1676 р. Перший період національно-визвольної боротьби під проводом Б. Хмельницького (1648–1657 рр.) можна умовно розділити на кілька етапів: 1648–1649 рр. — розгортання національно-визвольної боротьби, формування основних сил революції, перші перемоги над поляками під Жовтими Водами, Корсунем і Пилявцями, трансформація автономістських поглядів Б. Хмельницького в самостійницькі, підписання Зборівського договору і початок розбудови незалежної Української козацької держави; 1650–1653 рр. — продовження кровопролитних боїв з перемінним успіхом: поразка українських військ під Берестечком (липень 1651 р.) у результаті — невигідна Білоцерківська угода та блискучі перемоги під Батогом (травень 1652) і Жванцем (вересень 1653 р.) — скасування цієї угоди і відновлення прав і

був чинний воєнно-політичний союз козаків з Османською імперією та її

ми — Кримом і Молдовою.

1654–1655 рр. — укладення Переяславського договору з Московським царством

но

інших видатних полководців були шляхетського роду. Ще однією особливістю козацького війська була не лише соціальна, а й національна різнорідність. Серед козацьких

татарина Ф.

ка. Козаки не тільки витримали удар, а

короткого часу 1648 р. тричі отримали блискучі перемоги: у

під Жовтими Водами (травень), під Корсунем (травень), під Пилявцями (вересень). Вже під час цих баталій яскраво виявився талант Б. Хмельницького як воєначальника і політика.

У боях успіх досягався завдяки застосуванню різних тактичних прийомів: розгрому ворога частинами під час зустрічної битви (Жовті Води); перекриття противнику, що ухилявся від бою, шляху до відступу (Корсунь); створення психологічної кризи у війську противника з метою його цілковитої деморалізації (Пилявці).

Основними подіями воєнної кампанії наступного 1649 р. були облога українським військом на чолі з Б. Хмельницьким разом із союзниками-татарами війська Речі Посполитої

Збаражі (Тернопільська обл.) і Зборівська битва . Коли королівське військо

Запорізького (Гетьманщини) у складі трьох воєводств — Київського, Чернігівського

У 1651 р. під м. Берестечком

козацьке військо зазнало поразки. Татари знову у вирішальний момент вийшли із бою, ізолювали Б. Хмельницького, і тільки хоробрість і воєнний талант полковника І. Богуна врятували козаків від знищення. Нещаслива Берестецька битва мала політичні наслідки. Козацька автономія звузилась до Київського воєводства. Наступного 1652 р. Б. Хмельницький взяв реванш, розгромивши польську армію під горою Батіг на Вінниччині. Козацька влада знову поширилась на всю територію Гетьманщини. Ненадійність Кримського хана як союзника змусила Б. Хмельницького шукати підтримки на півночі. У 1654 р. була укладена

ського військового

цей період найповніше розкриваються стратегічні таланти української козацької еліти, її вміння оперативно управляти військами.

Під час війни було сформовано воєнну доктрину нової української держави, яка ліквідувала оперативно-стратегічну

мії не тільки за рахунок держав-союзниць Гетьманщини — Кримського ханату, Молдовського

щодо розв’язання завдань війни. Запроваджується маневрування військ на оперативно-стратегічному та оперативно-тактичному рівні, метою якого є виснаження супротивника, блокування його опорних пунктів і комунікацій. Яскравим прикладом цього була Жванецька кампанія 1653 р. За кілька років війни козацько-селянські

і військовому мистецтві, ставши насправді професійною.

1. Чому Національно-визвольну війну називають

стала втрата значної кількості надбань, здобутих у визвольній війні. Козацька держава була ослаблена, у 1663 р. поділилась

частини

режну і Правобережну й, зрештою, розчленована між сусідами, втратила незалежність. Руїна принесла величезні людські жертви і матеріальні руйнування.

Характерною ознакою громадянської війни було грубе втручання сусідніх держав

досягнення власних

на чолі

українські заслони відійшли до м. Срібного й Конотопа (нинішня Чернігівська обл.) . Успішна оборона Конотопа дала змогу гетьману І. Виговському виграти час і зібрати велике військо, яке разом з невеликими відділами поляків, молдаван, сербів тощо нараховувало майже 60 тис. До української армії долучилася 40-тисячна орда на чолі з кримським ханом Мухаммед-Ґіреєм IV. Як тільки військо Кримського ханату з’єдналося з українським, настав час для генеральної битви. 27 червня розпочалися перші сутички біля переправи через р. Сосницю під Конотопом. Українські війська почали навмисне відступати, затягуючи ворога в пастку.

і розпочали наступ на Москву, цар Олексій звелів уже зміцнювати укріплення, а сам із сім’єю готувався тікати на береги Волги. Одначе в тилу у Виговського вибухнуло повстання, очолюване силами, що прагнули поставити гетьманом Юрія Хмельницького. Це змусило Виговського припинити наступ на Москву, вдатися до відсічі опозиції. З часом він змушений був піти у відставку. Ці події поклали початок кривавій Руїні , спустошливій громадянській війні. Однак Конотопська битва 1659 р. залишилася одним із славних символів національно-визвольної боротьби українського

Іл. 24.1. П. Дорошенко, гетьман України у 1665–1676 рр. Польсько-турецькі

Руїни

честолюбних, недалекоглядних претендентів на гетьманську булаву своїм патріотизмом і державницькою позицією відзначався П. Дорошенко, гетьман України у 1665–1676 рр. ( іл. 24.1 ). Намагаючись об’єднати Правобережну й Лівобережну Гетьманщину, він у 1669 р. уклав союзний договір з Османською імперією. Разом з турками козаки воювали проти Речі Посполитої, яка

хотіла

із втратою України. Турецька армія під командуванням султана вирушила

за яким територія Подільського воєводства з Кам’янцем-Подільським відходила до Османської імперії, а Правобережна

сучасниками як символ загибелі правобережної козаччини. І все

Туреччина змушена була назавжди припинити завойовницькі походи в Україну.

Кримські й Азовсько-Дніпровські походи  У 1686 р. між Польщею і Росією був укладений «Вічний мир», який остаточно закріпив насильницьке розчленування України. Приєднання Лівобережної України до Московського царства зміцнило його в економічному та військовому відношенні.

Уклавши « Вічний мир », Росія вступила в « Священну лігу » — антиосманську коаліцію Австрії, Венеції та Польщі й розпочала боротьбу за землі Північного Причорномор’я і Приазов’я.

У травні 1687 р. стотисячна російська армія під командуванням князя В. Голіцина вирушила в похід. Між річками Оріль і Самара (притоки Дніпра) до неї приєдналося 50-тисячна українське козацьке військо під проводом гетьмана І. Самойловича. Об’єднані війська дійшли до Великого Лугу неподалік Хортиці. Подальше просування ускладнювалося степовою пожежею (татари підпалили висушену пекучим сонцем траву), нестачею продовольства, води, фуражу. Армія змушена була припинити похід. Вину за невдалий похід російські воєводи звалили на І. Самойловича , закинувши йому таємні зв’язки з татарами. Його арештували, відправили до Москви, а потім заслали до Сибіру. Скликана 25

вузька рада старшини обрала гетьманом генерального осавула І. Мазепу, вибір якого підтримав

князь В. Голіцин. Прагнучи реваншу, 112-тисячна російська армія, до

дили і слобідські козацькі полки, під командуванням князя В. Голіцина виступила в березні 1689 р. в похід. Наприкінці квітня до неї приєдналися гетьманські війська під проводом І. Мазепи. Цього разу об’єднані

чолі з отаманом Лугівським,

спека, нестача води, масовий

польський уряд

ський, Брацлавський і Корсунський. Остаточно полково-сотенний устрій на Правобережній Україні був ліквідований поляками в 1714 р. На Лівобережній Україні з часів гетьманування І. Самойловича (1672–1687 рр.) збройні сили Гетьманщини складалися з десяти полків: Київського, Чернігівського, Переяславського, Ніжинського, Прилуцького, Стародубського, Лубенського, Миргородського, Гадяцького і Полтавського . Загалом структура збройних сил Гетьманщини, що склалася під час Визвольної війни, мало змінилася. Армія складалася з козацького ополчення, найманого війська, фінансованого державою, та корпусу артилерії , котрий утримувався частково центральним, частково місцевим

карті Європи. У результаті перемоги в Північній війні 1700–1721 рр.

царство здобуло вихід до Балтійського

війни московити зазнали кілька важких поразок. 3 початком бойових дій гетьманські, слобідські й запорозькі козаки були задіяні на фронтах у Ліфляндії, Естляндії, Литві, Карелії, Польщі та Пруссії. Козацькі полки під час походів були підпорядковані московським генералам. Козаки виконували спеціальні служби (аванпостну, розвідувальну, поштову, сторожову), а також супроводжували обози.

Козацькі підрозділи, які перебували в складі московських з’єднань, вивчали стрій і тактику регулярних військ. У 1705 р. два гетьманські козацькі полки, що перебували в Пруссії, було перетворено на регулярні драгунські полки російської армії. Іл. 25.1. Гетьман І. Мазепа

На початку Північної війни слобідські полки підпорядкували особливому бригадиру московської армії, а з 1716 р. всі українські полки входили до складу Української дивізії

козацтва і запорожці

командуванням

Костя Гордієнка. Цар Петро І негайно захопив і зруйнував

рин. Сердюцькі полки гетьмана І. Мазепи, захищаючи столицю, загинули. Навесні 1709 р. була зруйнована Запорізька Січ. Зосередивши всі сили для вирішального удару, Петро І улітку 1709 р. під час тривалої і запеклої битви під Полтавою розгромив шведську армію і козаків І. Мазепи. Царське військо переважало як за кількістю людей (42 тис. осіб проти 25 тис. шведів), так і за кількістю гармат (72 проти 32 шведських, з яких через брак пороху вела вогонь лише батарея з 4 гармат). Залишки шведської армії і гетьманські козаки відступили на територію Молдови, яка

частиною Турецької

лійському поході О.Суворова 1799 р. брали участь Сумський, Ізюмський та Охтирський гусарські полки. На 1812 рік вже існували гусарські полки: Єлизаветградський, Ізюмський, Сумський, Олександрійський, Охтирський, Маріупольський, Лубенський, Ольвіопольський, Павлоградський, що принесли бойову славу російській армії.

У 1775 р. була знищена відбудована раніше остання

території України . Частина запорожців перебрались на територію, підвладну Туреччині, й заснували там Задунайську Січ (1775–1828 рр.).

(1787–1860 рр.)

форму-вань

території

денної України, переселене згодом на Кубань . На початку XIX ст. в Україні за умов воєнного часу російським урядом додатково були сформовані Дунайське козацьке військо , що проіснувало з 1828 р. до 1868 р., та Азовське козацьке військо (1832–1866 рр.). Після того, як потреба у військовій допомозі зникла, уряд розформовував козацькі війська, переводив козаків у селянський стан, робив військовими поселенцями або переселяв на Кавказ, де йшла багатолітня війна з гірськими народами .

Рекрутські набори й військові поселення  Російський уряд з 1797 р. поширив на українські землі загальноімперську систему примусових рекрутських наборів. До війська набирали селян,

від 18-ти до 40-ка років. Кількість рекрутованих була різною: у

дорослих чоловіків. З XVIII ст. в Україні почали створювати

жих військ, намагалась економити

манні армії. Військовими

в час війни з регулярними частинами. У

чверті XIX ст. у східних губерніях України було створено 20 кавалерійських полків військових поселенців. Подвійний тягар

муштра — викликав їхній опір. У 1817 р. повстали бузькі військові поселенці, у 1819 р. вибухнуло повстання у Чугуєві, у 1829 р. — у

замість економії вони принесли

були ліквідовані.

Участь українців у

проти Росії, похід на Москву

національного відродження, які, на жаль, не використала тогочасна українська еліта. Саме тоді було сформовано велику кількість українських військо-вих частин для

Під час Кримської (Східної) війни в 1853–1856 рр. росіяни знову сформували з українців бойові частини. Зокрема Волинський, Житомирський, Кременчуцький, Одеський, Подільський, Полтавський і Чернігівський полки. Після завершення війни ці полки у квітні 1856 р. було розформовано.

Іл. 25.2. Генерал М. Чайковський

Окрім гострої потреби у війську, Росія переслідувала ще й політичну мету — не дати можливості використати українців своєму супротивникові — Туреччині. Остання активно сприяла творенню козацьких загонів на території колишньої Задунайської Січі — Добруджі під орудою Мехмет Садик-паші (Михайла Чайковського). Козацький полк (1400 воїнів) волинського шляхтича

цю Сілістра на Дунаї, оточену російським військом,

ність для чоловіків від 21 річного віку . 25-літня

нювалася 6–7-літньою. Військові реформи передбачали навчання солдат усьому тому, що необхідно було для ведення сучасного бою. Суттєво змінювали підготовку офіцерських кадрів. Збільшили кількість військових навчальних закладів, які поділяли на 4 групи; вищі (академії), середні спеціальні і юнкерські училища, середні загальноосвітні (військові гімназії, кадетські корпуси) та нижчі (військові школи). Розширився доступ до військових вишів представників

зинні гвинтівки, кулемети, міномети, протикорабельні міни й торпеди та панцирні кораблі. Їхнє застосування вимагало належної

могла забезпечити єдина залізниця, що з’єднувала центр Російської імперії з Далеким Сходом. Японська армія і флот продемонстрували кращу мобільність та організацію, висадили десант у Кореї і блокували російську військово-морську базу Порт-Артур на терито-

рії сучасного Китаю.

Більше 20 % загальноросійської кількості мобілізованих на війну солдатів становили українці. Роман Кондратенко, генерал-лейтенант російської армії українського походження, військовий інженер, створив нову систему оборони Порт-Артура і керував обороною фортеці (іл. 25.3). Загинув під час бойових дій. Іл. 25.3. Роман Кондрате-нко, генерал-лейтенант російської

Посполитої у 1772 р.

Габсбургів.

В Австрії військо формувалось з найманців-добровольців

Відомо, що під час Наполеонівських війн на початку ХІХ ст. в австрійській армії служили 54 тис.

галичан.

Галичани в складі австрійської армії брали участь

імперії проти Сардинського королівства (1859 р.). Особливо відзначився 9-й піхотний полк, який рекрутувався в окрузі неподалік Львова, та 58-й піхотний полк із Станіславова (нині — Івано-Франківськ). У війні з Пруссією 1866 р. австрійська армія, зокрема й галицькі полки в її складі, зазнала поразки. Після цього аж до Першої світової війни (1914–1918 рр.) Австро-Угорщина не брала участі у великих збройних конфліктах. Це не завадило

місце належало

у кожній), поділених між двома куренями під командуванням Г. Коссака (1-й курінь) і М. Волошина (2-й курінь) та півкуренем під командою С. Шухевича . Кожен курінь (батальйон) мав 4

стрілецькі

ки , природною перешкодою на шляху до Угорської низовини, куди проривалися російські війська.

Російський цар Микола ІІ у той час здійснював

поїздку по Галичині, знайомлячись з новою російською провінцією. Командування Південно-Західного фронту вирішило ознаменувати «височайший» візит вагомою перемогою. Тому одній з найкращих російських дивізій під командуванням генерала В. Альфтана було наказано захопити Маківку. Російські війська 29 квітня артилерійським вогнем розпочали бої за гору Маківку ( іл. 26.3 ). Перші два штурми російських військ були відбиті. Лише в результаті третього штурму 3–4 травня ціною тяжких втрат росіянам вдалося оволодіти Маківкою. У боях на Маківці загинули 42 стрільці, 76 були поранені, 35 потрапили в полон. Серед січовиків-оборонців Маківки траплялися й жінки, наприклад хорунжі Олена Степанів ( іл. 26.4 ) і Софія Галечко , удостоєні срібних «Медалей за хоробрість». Олена Степанів — перша в світі жінка, яка офіційно зарахована на військову службу у званні офіцера.

армії, яким доручали найвідповідальніші завдання. Генерал Ігнац фон Фляйшман писав в одному з наказів по дивізії, якою командував і в лавах якої перебували усуси, що « вони можуть гордо глядіти на свої подвиги, бо повсякчасно залишиться в історії слава їхніх

УСС відзначились у боях під Болеховом,

тах. Нараховувала 180–250 стрільців,

повітів. Гуцульська сотня вела бої з російськими підрозділами, в основному, на Румунському фронті. Основну частину полку УСС перевели на недавню підросійську Волинь, для поповнення. Скориставшись цим, січові стрільці відразу розпочали велику освітню роботу. Так, вони організували близько 100 українськомовних початкових шкіл і працювали там учителями. Після переформування полку в лютому 1917 р. січовики повернулися на фронт під м. Бережани. На початку липня 1917 в бою під с. Конюхи , під час т. зв. Офензиви (наступу) Керенського, в полон потрапила значна частина Легіону

ко-Буковинський курінь січових стрільців як частина Збройних сил Української Центральної Ради. До командного складу увійшли здебільшого старшини із Легіону УСС: Є. Коновалець, А. Мельник, Р. Сушко, В. Кучабський, Р. Дашкевич, Ф. Черник та ін.

Ідейно стійкі, мотивовані до боротьби за самостійну соборну українську державу січовики (600 вояків) охороняли УЦР, її голову — М. Грушевського, штаб Київського військового округу. У січні–лютому

та придушенні

якого був завод «Арсенал». У березні 1918р. курінь реорга-

переведено на Буковину, у Чернівці. З

1918 р. полк було передислоковано до Львова, де він став ядром Української галицької армії (УГА).

Січові стрільці, узявши активну участь у Першій світовій війні, стали основою майбутньої української армії на західноукраїнських землях, й однією із найбоєз-датніших частин Армії УНР, яка до 1921 р. вела важку боротьбу, відстоюючи за-воювання української революції. Сам факт існування УСС, їхня боротьба з ро-сійськими військами мали велике національно-пропагандистське значення. Ла-мався двохсотлітній стереотип українця-солдата російської армії. Росіянин на полі бою тепер був ворогом. Відроджувалась історична свідомість і традиції козацької слави, утверджувались ідеї визволення і возз’єднання України. До складу УСС входили студенти, молоді вчителі, інженери, еліта української молоді. Із січовиків вийшла ціла плеяда українських політиків наступного історичного періоду — міжвоєнного часу. У середовищі січовиків розпочалось створення новітнього українського військового словника, термінології, солдатського фольклору, пісень та музики, які досі допомагають бійцям ЗСУ.

1. Як був створений Легіон Українських Січових Стрільців?

2. Опишіть бойовий шлях Легіону УСС.

брала на себе зобов’язання утриматися від «самовільного здійснення автономії України до Всеросійських Установчих зборів». Після більшовицького збройного перевороту у жовтні (за новим стилем у листопаді) 1917р. і захопленні ними влади, Росія перейшла від демократичного шляху розвитку до однопартійної

і створення передумов громадянської війни. Українська Центральна Рада засудила

Тривалий час найбоєздатнішою українською частиною

ка Аверкія Гончаренка

та добровольцями 25–27 січня вони героїчно обороняли вузлову залізничну станцію Бахмач. Однак під загрозою оточення оборонці змушені були відступити до станції Крути, де почали укріплюватися. 28 січня у Бахмачі обидві радянські армії з’єдналися. Командував ними Михайло Муравйов . Більшовики почали рухатися в бік Києва. На підступах до столиці Муравйов закликав: « Наше бойове завдання — взяти Київ... Жаліти київських мешканців нема чого, вони терпіли гайдамаків – нехай знають нас і одержать

гімназистів

козацтва з Ніжина.

29 січня 1918 року на залiзничнiй

520 українських воякiв, юнакiв і студентiв, озброєних 16 кулеметами та

однією

артилерію .

і стримати наступ до темряви. Потім, під тиском ворога,

і вирушили в бік Києва, руйнуючи за собою залізничні колії. Але одна студентська чота – 27 хлопців, заблукавши в темряві, повернулися до станції Крути, яка на

ний секретаріат. У квітні 1918 року завдяки підтримці німецьких та австро-угорських військ (відповідно до Брестського договору) українці

шовиків майже всю Україну. Отже,

бутнє України .

площині українізації, тобто утворення українських військових формувань у складі Російської імператорської

подальшої розбудови на їх основі українських національних збройних сил. 1 квітня 1917 р. створено 1-й Український полк ім.

Лінію на створення українських збройних сил підтримав

і політичною спрямованістю

Лютневої революції в Росії. УЦР намагалася взяти під свій контроль« Вільне козацтво », починаючи з кінця серпня й у вересні 1917 р. Для організації за єдиним планом загонів «Вільного козацтва» при Українському генеральному військовому комітеті був створений спеціальний відділ, який спочатку був переданий під керівництво Генерального секретаря внутрішніх справ, а пізніше — до міністерства військових справ. Причиною перепідпорядкування було активне залучення «Вільного козацтва» до боротьби з червоногвардійцями. «Вільне козацтво» мало військову структуру з відповідним старшинством. Основу військових формувань становили сотні (у селах), курені (у волостях), полки (у повітах). У межах губернії діяли коші. Відповідно до стародавніх традицій були заведені виборні старшинські посади: сотник, курінний отаман, кошовий отаман, наказний отаман, а кожному з них допомагали осавули, писарі, судді та

тижнево проходити

всі розпорядження козацької старшини.

Головою військових формувань «Вільного козацтва» був обраний П. Скоропадський.

Єдиних одностроїв та відзнак «Вільне козацтво» не мало, а використовувало традиційний козацький одяг — жупан, козацькі шаровари, черкеску, шапку із шликом.

Це ще раз підтверджує, що «Вільне козацтво» було стихійним виявом патріотизму, національної свідомості

Центральна

розбудові

Генерального штабу української армії, який складався

Для всіх, хто перебував у лавах армії УНР, встановлювалась єдина назва

козак. Звання офіцера скасували й встановили « назви козаків на посадах »: козак, ройовий, чотар, бунчужний, півсотенний, сотник, курінний, осавул, полковник, отаман бригади, отаман дивізії, отаман корпусу тощо. На посади від козака до курінного вояків призначали наказом отамана частини, а на посади від осавула й вище — наказами по Генеральному військовому секретарству. У Статуті зазначалося, що службові обов’язки козаків визначає не старшина, а рідний край, і саме тому козак має їх

в межах своєї посади. Цікаво те, що козакові надавалось право не виконувати накази старшини, якщо вони суперечили законам УНР і могли завдати їй шкоди. Козак мав вислухати наказ мовчки, а якщо з’явиться сумнів щодо його законності, перепитати командира про розпорядження, але після відповідного пояснення й підтвердження старшини негайно його виконувати або доповісти вищому керівнику. Відповідальність у такому

плювали на правому рукаві.

також про виборні військові ради, яким належала вся дисциплінарна влада, надавалось право мотивованого відводу осіб командного складу, а також атестації вояків. Окрім військових рад, порядок в армії мали підтримувати військові суди. Прийнятий військовий статут був важливим правовим

який

діграв значну роль у розбудові армійського життя, хоча й залишив поза своєю увагою багато сторін військової діяльності. Нова його редакція, що була прийнята 10 лютого 1918 р. під назвою « Статуту

сить демократичними. Так, замість армії, яка комплектувалася

загальної військової повинності, була зроблена спроба створити

ну найману армію. Однак це не відповідало реаліям тих часів. Відповідно до реалізації концепції розбудови нерегулярної

б здійснюватися на основі територіального набору. Структурно українська армія мала складатися з кількох корпусів піхоти і 4–5 дивізій кінноти ( іл. 27.2

регулярної

зокрема план призову, який мав розпочатися восени, Іл.

соціального захисту військовослужбовців тощо. Цікаво, що, незважаючи на майже повне зруйнування

збройних сил УНР, темпи розширення бюрократичної машини військового управління зростали.

Військове будівництво, що традиційно вважається однією з найслабших сторін у державотворчій діяльності Центральної Ради, продовжувало зазнавати чималого ідеологічного пресу. Соціалістичні партії, що входили до Центральної Ради, були переконані, що регулярні збройні сили не потрібні демократичній державі, що вони відімруть після перемоги соціалізму. А тому панівною у військовому

(ЗУНР.)

Іл. 28.1. Дмитро Вітовський, полковник, начальний командант УГА

18–35 років. Територію ЗУНР

ськовий комендант , що відповідав

1919 р. НКГА реорганізовано: її поділено на Оперативний штаб,

скасуванням

ні частини.

Військові формування

стихійно проти

польських військ на Галичину. 13 листопада до галицьких частин приєднався козацький загін ім. І. Гонти, який складався з добровольців із Наддніпрянської України. На 21 листопада 1918 р. в українських військових підрозділах ЗУНР налічувалося 161 старшина і 4517 стрільців. Під час формування Галицької армії гостро відчувався брак професійних старшин. В австрійській служила значна кількість старшин-українців, але здебільшого це були старшини запасу нижчого рангу. Старшин вищих рангів, особливо штабних, із вищою військовою освітою, практично не було. До кінця грудня 1918 р. ГА була мішаниною різних військових груп регулярного, напівпартизанського і навіть партизанського характеру, які обороняли

полки, курені, навіть самостійні сотні. У грудні 1918 р. в ГА було 15 бойових груп, різних за кількістю

складом. Командири цих військових підрозділів призначені в різний час різними командними структурами.

Найсильнішими були групи «Наварія», «Старе Село», «Схід». На північних кордонах ЗУНР для відбиття польської агресії створено групу «Північ»; на південно-західних Обласна Команда в Стрию очолювала різні групи, що створилися самостійно

створювали суцільного фронту, рідко

собою. У грудні 1918 р. всі польові

бригади, що складалися зазвичай з 3–6

нів піхоти (у деяких

«2-га

дилась у м. Ходорові, де

ративний та організаційно-матеріальний. До

підвідділи: оперативний, зв’язку, розвідки, летунства (авіаційний), автомобільний, персональний та ін. Аналогічно організовано штаби корпусів і бригад . Найчисленнішою в УГА була піхота , озброєна гвинтівками та карабінами ( іл. 28.3 ). На польському фронті на 1000 багнетів піхоти припадало

Іл 28.3. Вояк Галицької армії, кінець літа –осінь 1919 р.

25 шабель кінноти та 8 гармат. Основною бойовою одиницею піхоти був курінь, у складі якого були 4 сотні. Сотні містили чоти (чети), а до кожної чети долучали скорострільну сотню (або чету). Наддніпрянські курені мали по 3 стрілецькі сотні й 1 кулеметну (8 кулеметів). Українська піхота відзначалася витривалістю, була краща в наступі і рукопашному бою, ніж в обороні. Проте їй завжди бракувало набоїв, і тому вона часто змушена була залишати

сотник

гою висококваліфікованих

армії було організовано

слуги. Матеріально-технічну

і німецькою арміями. Уже сам факт наявності бойової

ції підтверджує, що

була насправді сильною, організованою армією.

підрозділів, які

проти польських відділів, що намагалися зі Львова прорватися в північну частину Галичини, сформовано групу «Північ» , підгрупи якої стали ядром 1-го корпусу УГА. Поблизу Перемишля створено групу «Південь» , до якої входили практично самостійні бойові групи, що згодом стали ядром III корпусу УГА.

Підготовка до загального наступу на Львів почалася у другій декаді грудня 1918 р. Безпосередньо в наступі мали бути задіяні групи «Старе Село» і «Щирець». Початок операції було призначено на 27 грудня.

Однак унаслідок «витоку» інформації польські війська діяли рішучіше і за листопад–грудень 1918 р. зайняли 10 з 59 повітів, у яких на початку листопада була проголошена ЗУНР. Повторний наступ на Львів був призначений на 11 січня. Проте поляки знову випередили війська УГА і провели контрнаступ, захопивши значну частину Львівщини.

Незважаючи на чисельну й технічну перевагу польського війська, за 248 днів війни УГА мала також і перемоги. Але остаточній перемозі галицького війська у першому наступі під Вовчухами в лютому 1919 р. (так звана « Вовчухівська операція »), коли практично завершилося оточення Львова, перешкодила Місія Антанти, яка в дуже поганій ситуації для поляків оголосила перемир’я і просування частин УГА було зупинено.

Великий польський наступ уздовж всього фронту розпочався 14 травня, коли поляки, усупереч зобов’язанням перед Антантою, кинули проти УГА шість добре озброєних дивізій

Прикарпатті. Частини І-ої Гірської

ну,

творена в бойову силу загальною чисельністю близько 60 тис. бійців. Проте відсутність регулярного матеріального забезпечення та поповнення особового складу, недостатній вишкіл новобранців

складі УГА були також бригади, створені під час Чортківської офензиви, з яких деякі вже брали участь у боях.

25 липня 1919 р. частини II Галицького корпусу вийшли на антибільшовицький фронт, а за ним 2 серпня і вся УГА. 12 серпня почався наступ об’єднаних українських армій на Київ та Одесу. До кінця серпня 1919 р. українські армії звільнили від більшовиків 72500

населення УНР . Похід на Київ закінчився 30 серпня здобуттям Києва і

тифу, відсутності постачання різко знизилась

тирство. Старшини-фронтовики

до Армії УНР, що була в союзі з польським військом.

розриву союзу поляків із С. Петлюрою галицькі формування роззброїли й інтернували в Польщі. (іл. 28.5). Частина УГА прорвалась до Чехословаччини, де також була роззброєна й інтернована. Більшість старшин і стрільців ЧУГА , які залишились у шпиталях і тилових частинах на території, контрольованій більшовиками, були заарештовані, вивезені у табори в Росії та знищені. УГА як військова структура зникла .

УГА була добре організована, дисциплінована й боєздатна. Бездоганна дисципліна відзначалася високою національною свідомістю старшин і вояків. Слабкістю УГА була нестача старшин, зокрема вищого ступеня. Престиж старшин УГА

єю серед тих, що постали

світової війни.

1. Як була створена УГА?

2. Які військові формування входили до складу УГА?

3. У яких військових діях брали участь вояки УГА?

4. Охарактеризуйте роди військ та озброєння УГА.

5. Чому УГА відіграла значну роль у військовій історії України?

29.3. Сердюки Лубенського

чого полку на параді в Києві, вересень 1918 р.  Українське військо доби Гетьманату

самого початку своєї діяльності Павло Скоропадський ( іл. 29.1 ) приділив значну увагу формуванню регулярних, професійно підготовлених збройних сил. Незважаючи на те, що німецьке командування поставилось до цих планів без ентузіазму, гетьманська

безпосередньо

розбудови армії було покладено на Генеральний штаб. Після реорганізації (червень 1918 р.) Генеральний штаб Української держави

у складі двох генерал-квартирмейстерів. До першого входили підрозділи: оперативний, розвідувальний, зв’язку та закордонний. До другого — мобілізаційний, організації війська та головної шкільної управи. Інші підрозділи — інспектура артилерії, залізничний відділ, військово-технічна інспектура та інспектура повітряних сил

рядковані безпосередньо начальникові штабу.

на деполітизацію армії. Військовослужбовців позбавляли активного та пасивного виборчого права, можливості входити до складу будь-яких політичних партій

політичного характеру, забороняли

зборах, маніфестаціях чи демонстраціях. Це дало можливість урядові на певний час послабити вплив політичних партій на військові частини й зміцнити дисципліну. Планована структура армії передбачала створення восьми армійських корпусів, що

ли кількості

Кожен корпус мав складатися

куренів і кількох сотень — автоброневиків, радіотелеграфних та залізничних. Піхотна дивізія складалася з трьох піхотних полків, полк — з трьох куренів (батальйонів), курінь — з трьох стрілецьких та

кулеметної сотні. Окрім цих військових частин і з’єднань, до складу

Сердюцька (гвардійська) дивізія ( іл. 29.3 ), чотири кавалерійські дивізії, окрема таврійська піхотна бригада, три окремі важкогарматні бригади, чотири залізничних курені та два курені понтонерів, ескадрильї великих аеропланів та інші частини. З початком осені 1918 р. були сформовані старшинські та підстаршинські кадри в корпусах і кавалерійських дивізіях, передбачалося також організувати військові навчальні заклади — академію з трирічним терміном навчання та кілька кадетських і старшинських шкіл. Запроваджено військові ранги і відзнаки для підстаршин, старшин і генералів: під-старшини — гуртковий, ройовий, чотовий, бунчужний; молодша старшина — хорунжий, значковий, сотник; булавна старшина — військовий старшина, осавул, полковник; генеральна старшина — генеральний, генеральний бунчужний, генеральний обозний. Для усього особового складу армії на шапку запроваджувалася відзнака у формі Тризуба , а для старшин та підстаршин — відзнаки на зразок німецького погона. Окрім організаційних

статусу та умов військової служби

режиму, тому їм переважно не судилося бути реалізованими.

Отже, питанням розбудови національних Збройних сил гетьманський уряд надавав вагомого значення.

деполітизацію української армії, розпочато підготовку

військового будівництва Гетьманату стала спроба створення

їні регулярної армії, обстоюючи принцип формування

агітації українізовані військові частини розпадалися. У грудні 1918 р. Армія УНР, за певними даними, досягла 300 тис. осіб. До її складу входили: Запорізький корпус. Окремий Загін Січових стрільців, Дніпровська дивізія, Селянська, або Київська дивізія, Запорізька Січ, Волинська дивізія, Подільська дивізія, Полк ім. І. Франка та інші невеликі військові частини. Після відходу українських військ з Києва в лютому 1919 р. діяльність військового

керував від імені Головного Отамана штаб, склад якого кілька

пролитних боїв з російською

квітні 1919 р. Наддніпрянська Армія, ведучи важкі оборонні бої, відступила спочатку на Правобережну Україну, а на початку травня — на Волинь і Поділля. Після п’ятимісячних боїв у грудні 1918 – травні 1919 рр. проти більшовиків, військ Антанти і Ю. Пілсудського в Армії УНР залишилось 15 тис. бійців. Унаслідок реорганізації, проведеної в травні 1919 р., Армія УНР складалася з 5 армійських груп: Січових Стрільців, Запорізької, Волинської, групи полковника О. Удовиченка і групи Ю. Тютюнника . На початку червня 1919 р. Дієва Армія, провівши низку наступальних операцій проти більшовицьких військ, визволила Південно-Східне Поділля і вийшла на лінію Староконстянтинів – Проскурів (тепер Хмельницький) – Кам’янець-Подільський. Таким чином було створено плацдарм для дислокації УГА, яка під тиском польських військ була змушена залишити територію Західноукраїнської Народної Республіки і перейти р. Збруч. У липні–серпні перед походом на Київ армія УНР нараховувала 35 тисяч

козаків і старшин, 177 гармат, 533 кулемети, 9 бронепоїздів, 26 літаків.

У більшовицькому запіллі з Армією УНР взаємодіяли повстанські заго-

ни отаманів Зеленого, Сокола, Павловського, Шепеля та інших загальною кількістю 15 тис. повстанців.

У серпні 1919 р. бойовими діями Армії

під час спільного походу на Київ і Одесу керував Штаб Головного Отамана. 31 серпня 1919 р. українські війська увійшли в Київ. Одночасно до міста вступили частини Добровольчої армії

двома противниками більшовиків, українське командування вирішило вивести свої війська з Києва і розмістило їх на південному заході від міста.

24 вересня 1919 р., прагнучи припинити антиукраїнський терор, розв’язаний білогвардійцями, і допомогти українському повстанському рухові, Директорія УНР оголосила війну Добровольчій армії . Контрнаступ Армії УНР і УГА відбувався в надзвичайно важких умовах: раптово вдарили морози і в частинах спалахнула епідемія тифу. Позбавлені через блокаду Антанти ліків і санітарних матеріалів, українські армії втратили близько 70 % особового складу. За цих умов, усупереч волі президента ЗУНР Є. Петрушевича, Начальна Команда

щуючи ворожі гарнізони й окремі військові формування білогвардійців та червоних, пройшли по Єлизаветградщині, форсували Дніпро, зайняли Умань, Черкаси, Канів, Смілу та інші населені пункти. Під час походу командування підтримувало постійний зв’язок з урядом і С. Петлюрою. У квітні 1920 р. за наказом Головного отамана Армії УНР С. Петлюри війська почали пробиватися на захід, щоб об’єднатися з українськими частинами на польсько-радянському фронті. 6 травня 1920 р. в районі Ямполя відбулося з’єднання частин Армії УНР ( іл. 29.4 ). За 180 днів Зимового походу армія пройшла 2500 км, захопила значні трофеї та полонених.

таборах для військовополонених (Вадовіці,

Ланцуг, Стрілків, Петриків, Щеп’юрно та ін.) поступово перейшли на становище політичних емігрантів. Значна частина колишніх козаків і старшин Армії УНР стали учасниками українських національно-патріотичних організацій, збройних формувань (УВО, ОУН, УПА), які воєнно-політичними засобами продовжували боротьбу за незалежність України.

1. Які заходи були здійснені гетьманом Скоропадський для створення регулярної Армії в Українській державі?

2. Які помилки були зроблені П. Скоропадським у військовій сфері?

3. З яких формувань

літичної агресії. Разом із вторгненням, на частині захопленої території утворювався повністю підконтрольний московитам маріонетковий «робітничо-селянський уряд» та

сили, які, слугували політичним прикриттям військової окупації.

25 грудня 1917 р. у Харкові, окупованому російськими

ми військами, було

червоногвардійцями українізованого

Харкові. Із 3500 вояків та старшин 300 осіб згодились увійти

Юрій Коцюбинський

прикривав іменем свого батька дії червоногвардійців. У розпал боїв за Київ 2 лютого 1918 р. більшовицький Народний Секретаріат видав декрет про організацію «нової соціалістичної Робітничо-Селянської Армії — Червоного козацтва». Однак організувати повноцінну українську армію більшовики не встигли. 9 лютого 1918 р. між представниками Центральної

Брестський мирний договір. Під натиском австро-німецьких

не збирались. За вказівкою

нов-Овсієнко переходив у розпорядження

Леніна,

нював Ю. Коцюбинського на посаді головнокомандувача всіма військами більшовицької УНР. Він, усупереч умовам Брестського миру, повинен був усіма наявними силами стримувати

вдалося в березні об’єднати окремі червоногвардійські загони та рештки частин старої російської армії, дислокованих на території України, у п’ять так званих революційних радянських армій. Чисельність їх складала 20–25 тис. осіб, а за національним складом третину становили іноземці, закинуті війною в Україну — чехи, серби, угорці, німці, румуни, китайці . Більшість складали росіяни і українці. Проте ці армії були розгромлені, уцілілі

в селянську війну. Під натиском гетьманських і австро-німецьких військ частина повстанців переходила в «нейтральну зону» — смугу шириною 10–30 км між гетьманською Україною і радянською Росією. Саме тут більшовики розпочали формувати військові частини з повстанських загонів — Богунський і Таращанський полки. На їхній базі до кінця жовтня була створена Перша дивізія Української Повстанської Армії. На початку листопада організована

включені до складу Резервної армії Російської федерації . Після поразки Четверного союзу у війні Раднарком денонсував Брестський мир і розпочав підготовку до чергового вторгнення в Україну. За напрацьованим сценарієм у місті Суджа (Росія), зайнятому Другою українською дивізією, 28 листопада був створений Тимчасовий робітничо-селянський уряд України , який став політичним прикриттям наступу військ радянської Росії проти УНР і Директорії, та 12 грудня 1918 р. ухвалив Положення про Українську

рене тимчасове військове

мандувач фронту В. Антонов-Овсієнко

а українські радянські частини зводились в одну дивізію фронту. Таким чином припинила своє існування Українська радянська армія . Назви «Українська» були

ними. Так, з 1-ї і 3-ї Українських радянських

фізичне знищення тих, хто вірою і правдою

пус) і частини та інші формування. Усього було сформовано 22

з яких 2 кінні. До

білізовано 6 млн 707 тис. осіб, а її загальні безповоротні втрати склали близько мільйона осіб. Чисельність особового складу частин та з’єднань РСЧА, розташованих на українській території в цей період, становила 1 млн 200 тис.осіб. Тут дислокувалися зведені в п’ять армій 21 стрілецька, 14 кавалерійських дивізій, 2 стрілецькі та 8 кавалерійських бригад, технічні та спеціальні частини, військові установи та військові навчальні заклади.

Після поразки української національної революції 1917–1921 рр. 85 % особового складу РСЧА в Україні становили росіяни, 6 % — поляки, білоруси, татари, євреї та інші й лише 9 % — українці. Тобто не лише за політичною роллю, а й за національним складом це була окупаційна армія. У 1922–1923 рр. абсолютна більшість призовників з України була відправлена за межі республіки.

Закінчення громадянської війни в Росії, утворення Союзу Радянських Соціалістичних Республік (СРСР),

економічної

та відбудови економіки держави, потреба

до реорганізації армії. У 1924–1925 рр. було проведено військову реформу.

основними напрямами стали: демобілізація, введення територіально-міліційної системи будівництва РСЧА у поєднанні з кадровою; запровадження єдиноначальності; створення національних формувань; зміни організаційно-штатної структури частин і з’єднань тощо. Із запровадженням територіально-міліційної системи збільшилась кількість українців у частинах на території республіки. У процесі політики українізації в Українському військовому окрузі (УВО) було створено 6 українізованих стрілецьких дивізій, кілька німецьких і татарських підрозділів, українська школа Червоних старшин у Харкові, Українська кавалерійська школа у Зінов’євську (нині — Кропивницький). У 1927 р. в територіальних дивізіях українці становили переважну більшість. Попри те, командно–політичний склад залишався переважно російським. Росіяни, євреї, білоруси й представники інших національностей складали три чверті командирів, українці — 24,6 %. Навіть у період політики українізації 1923–1933 рр. серед командувачів Українського військового округу,

радянських Збройних сил на території

середини 1930-х рр. війська Туркестанського фронту, а згодом частини

ського військового округу боролись з національно-релігійним визвольним повстанським рухом у Туркестані (басмачами). У липні–серпні 1938 р. відбулась серія збройних сутичок

Хасан на Далекому Сході . Причиною воєнного конфлікту

(вересень 1939 р.) та радянсько-фінляндській (30 листопада 1939 – 13 березня 1940 рр.);

ях — введення контингенту радянських військ до Литви,

(жовтень 1939 – червень 1940 рр.)

і Північної Буковини у червні 1940 р. Важливою сторінкою

складу радянських військ у ході сталінських репресій.

корпусів були репресовані 9, з 25 комдивів репресовано 24, з 9 командирів бригад — 5; із 135 командирів полків репресовано 87. Подібні цифри були й серед начальників штабів різних частин і підрозділів військ. Серед «ворогів народу», репресованих у цей період, були такі легендарні більшовицькі герої, українці за походженням, що боролись проти військ Центральної Ради і Директорії: командарм І рангу І. Федько , командарм другого рангу І. Дубовий , комкор М. Криворучко, комкор А. Борисенко, комдиви М. Зюка, П. Григор’єв, П. Потапенко — усі колишні командири Червоного козацтва та багато інших. Репресували також і самих організаторів Червоного козацтва: Ю. Коцюбинського та комкора В. Примакова , що на час арешту обіймав посаду першого заступника командувача Ленінградського військового округу. Усіх їх було звинувачено в українському націоналізмі та знищено.

Ліквідація досвідчених військових

однією

причин воєнної катастрофи 1941 р. та величезних людських втрат Червоної армії в німецько-радянській війні.

1. Яку політику проводили більшовики щодо національно-військового будівництва у 1917–1922 рр.?

2. Що вам відомо про діяльність українців у складі радянських збройних сил у 1918 р.?

3. Розкажіть про організацію радянських військ

1918–1919 рр.

4. У чому суть військової реформи 1924–1925 рр.?

Загальні людські втрати, за

істориків, досягли 50–55 млн осіб, у тому числі 27 млн осіб загинуло

у складі Іноземного легіону — 5000. Близько 40 тис. американців українського походження воювали в тихоокеанському регіоні,

і в 1944–1945 рр. українці становили 60–80 % солдатів у з’єднаннях Українських фронтів. У ході Другої світової війни було утворено чотири Українські фронти; на теренах України значного розмаху набув і партизанський рух як П’ятий Український

на різних фронтах, виявляючи при цьому

і доблесть. Серед Героїв Радянського Союзу

СРСР

українці становили 18,2 %, або 2072 воїни. Із 113 двічі Героїв Радянського

за мужність та відвагу, виявлені

гарбниками, українці

2,5 млн орденів та медалей.

участь у

Румунії, Польщі, Болгарії, Чехословаччини, Угорщини, Югославії, Австрії. Серед 800 тис. жінок, що служили в Червоній Армії на різних фронтах під час Другої світової війни, було 127 тис. представниць України.

У тилу німецьких військ, на території України, воювали понад 50 тис. радянських партизанів, близько 2000 загонів і груп, численні підпільні організації, а також збройні загони українських націоналістів.

Тільки в липні–листопаді 1943 р. українські повстанці провели 120 боїв, знищивши близько 4,5 тис. гітлерівців, при цьому втратили 1,6 тис. вояків. Цілі райони Волині і Галичини опинилися під повним або частковим контролем Української Повстанської Армії (УПА).

створювалась нова адміністрація, проводилось наділення селян землею. Восени 1944 р. УПА провела 800 рейдів.

Українські збройні формування воювали і

боці Німеччини .

батальйони «Роланд» (350 осіб), «Нахтігаль» (330 осіб) і дивізія СС «Галичина» (призвані на службу 19 тис. добровольців). Ця дивізія стала однією із 28 національних дивізій, сформованих німцями в окупованих країнах. Частина українців воювала на боці Німеччини на добровільній, інші — на примусовій основі. Згідно

що

вояки в

складне й неоднозначне. Вони воювали на боці Німеччини з різних причин : одні — з політичних міркувань (боротьба за суверенну Україну, ненависть до сталінізму); інші — від безвиході (німецький полон, загроза голодної смерті, страх перед НКВС); деяка частина мстилася більшовицькій владі за пережиті кривди і знущання (голодомор, розкуркулювання, репресії, утиски на релігійному ґрунті тощо).

Війна принесла українському народу незліченні жертви і страждання.

загиблих у роки Другої світової війни і друге (після Польщі) за відсотковим співвідношенням між чисельністю

походження становлять понад 4 млн (вбитих, загиблих у полоні, зниклих

померлих у шпиталях у перші повоєнні роки), з них майже 1,6 мільйони були страчені у таборах військовополонених. Кожен другий з тих, хто лишився живим, залишився на все життя інвалідом. У результаті Другої світової

істотно змінилася геополітична ситуація, зокрема у Європі. Це безпосередньо торкнулося й України. До України повернулись західноукраїнські землі,

бували в складі Польщі. Відбулося приєднання Закарпатської України до УРСР. Україна стала членом — засновником ООН. Таким чином, держави антигітлерівської коаліції визнали

боротьбі проти нацизму, а також у звільненні народів Європи з-під гітлерівської окупації.

вої співдружності, набула статусу суб’єкта

1. Які битви на Східному фронті Другої світової війни відбулися на землях України?

2. Яких людських втрат зазнала Україна у Другій світовій війні?

3. Чому, на вашу думку, Йосип Сталін намагався применшити роль українського народу в перемозі над фашистською Німеччиною.

селення — рух опору . Його складовою стали дії частин ОУН

ської повстанської армії (УПА).

учасники якої прагнули

мету — відновлення української державності, потрапили в німецько-радянське протистояння. У цій

«третьої сили», яка відстоювала інтереси українського

і представляла самостійницький рух опору, що зумовило боротьбу

Окупація Західної України Червоною Армією у 1939–1941рр. та більшовицький терор викликали опір місцевого населення під проводом ОУН. За радянськими джерелами, тільки в квітні 1941 р. оунівці вбили 38 радянських і партійних працівників, провели десятки диверсій на транспортних, промислових і сільськогосподарських підприємствах. У квітні–червні 1941 р. НКВС ліквідували 38 повстансько-диверсійних груп, вбили і заарештували 273 оунівці. Після нападу 22 червня 1941 р. Німеччини на СРСР, радянські каральні органи без суду знищили тисячі політичних вязнів у тюрмах. Оунівці на початку війни підтримали частини вермахту під час взяття Львова. Першим у Львів увійшов батальйон «Нахтігаль», який знаходився у складі полку абверу «Бранденбург-800» і був укомплектований з

членів ОУН(б). Слідом за фронтом, що швидко рухався на схід, були відправлені невеликі загони оунівців («похідні групи») по 7–12 осіб, які формували українські органи місцевого самоврядування та поліцію.

30 червня 1941 р. у Львові на багатотисячному мітингу був проголошений «Акт відродження Української держави», створений уряд на чолі з Ярославом Стецьком ( іл. 32.3 ). Ядром армії нової держави повинен був

Іл. 32.2. Андрій Мельник

Іл. 32.3. Ярослав Стецько

стати створений 25 лютого 1941 р. з санкції керівника військової розвідки абверу адмірала Канаріса «Український легіон». У оунівських документах це формування фігурує

(Дружини українських націоналістів), що складалися з групи «Північ» (батальйон «Нахтігаль») і групи «Південь» (батальйон «Роланд»). Ставлення німецького керівництва

було суперечливим. Військова розвідка готова була підтримати

Адмірал Канаріс вважав, що лише «створення Української

тощо. Натомість політичне керівництво гітлерівської

учасників похідних груп. Арешти проходили

містах України. Німецькі репресії проти членів ОУН тривали і в 1942 р. У лютому–березні у Бабиному Яру було розстріляно 621 членів ОУН(м), серед яких відома українська поетеса Олена Теліга ( іл. 32.4 ). До кінця березня 1942 р. «Український легіон», де Роман Шухевич був заступником командира, був направлений до Білорусі до складу 201-ої охоронної дивізії поліції і СД. 1 грудня 1942 р. закінчився термін річного контракту військовослужбовців «Українського легіону», однак ніхто з них не погодився підписати новий контракт. Після цього підрозділ було розформовано, а його колишніх солдатів і офіцерів почали перекидати назад до дистрикту Галичина Генерал-губернаторства.

Українська Повстанська Армія (УПА)  — військово-політичне формування, що діяло в Україні протягом 1942–1956 рр.,

нізації українських націоналістів.

Іл. 32.5. Тарас Боро-вець — отаман «Тарас Бульба»

Початки формування Української Повстанської Ар-

(УПА) як

українського повстанського руху сягають перших місяців війни, коли

гони під такою назвою створювали у північно-західних українських землях (на Поліссі та Волині) за ініціативою Тараса Бульби (Боровця) ( іл. 32.5 ). Ще в липні 1941 р. Т. Бульба організував тут загони «Поліської Січі» для боротьби із червоноармійцями, що

німецькому тилу і займались мародерством. Бульба не був оунівцем, а користувався підтримкою уряду УНР в екзилі. Потім він назвав свої

часно з німецькими гарнізонами і з радянськими партизанами. Проте воєнна активність цих формувань не була високою.

підрозділом був Василь Івахів. Після нього обов’язки Головного Командира УПА виконував колишній політвязень польських і радянських тюрем « Клим Савур » ( Дмитро Клячківський ) ( іл. 32.6 ). Штаб ділився на відділи: організаційно-оперативний, розвідувальний, постачання, персональний, вишкільний, політичного виховання, зв’язку, медично-санітарний тощо.

Іл. 32.6. Командир УПА Дмитро (Роман) Клячківський (псевдо «Клим Савур»)

Іл. 32.7. Територіальна структура УПА, 1944 р.

Армія складалася з трьох Генеральних військових округів: УПА–Північ (Волинь і Полісся), УПА–Захід (Галичина, українські землі у складі Польщі), УПА–Схід (УПА–Південь) — Кам’янець-Подільська, Вінницька області та Крем’янеччина ( іл. 32.7 ). Кожна Генеральна військова округа (ГВО) поділялася на військові округи (ВО).

В УПА було запроваджено систему рангів, яка базувалась на традиціях армії УНР. Були ранги рядових: стрілець і старший стрілець; підстарший вістун, стар-ший вістун, булавний, старший булавний; старшина, поручник, сотник, майор, підполковник, полковник; генералів: генерал-хорунжий, генерал-поручник, гене-рал-полковник. За часів УПА лише тричі присвоювали генеральські знання. Основною бойовою (тактичною)

крито могутній як технічно, так і чисельно

Армії, УПА було не під силу. Після кількох успішних боїв з регулярними досить чисельними частинами радянських військ було прийнято єдино можливу партизанську тактику . А це зумовило її реорганізацію. У 1944–1950 рр., коли УПА протистояли війська і підрозділи

МДБ і НКВС/МВС, понад 300 винищувальних батальйонів, на які були перетворені недавні радянські партизанські загони, а часто й червоноармійські частини, тактичними одиницями формування стають « бригади ». Бригада ділилася на загони, а ті — на відділи і підвідділи. Тактичні одиниці УПА ідентифікувалися за кодовими назвами, іменами історичних осіб, подій, загиблих бійців.

сталінського режиму. Проти населення, народу бандерівці ніколи не виступали, бо тільки на нього й спиралися, самі були його частиною. Попалені хати, спалені й знелюднені села (часто траплялося, коли «бандитськими» оголошувалися цілі села) у

тих, хто з ними боровся. Чинячи свої звірства, радянські

розвідці, референтурі пропаганди, виконували функції зв’язкових ( іл. 32.7 ). До прихильниць — жінок, які

справами: постачали харчі, забезпечували необхідним одягом, дбали

доставку медикаментів. Жінки в УПА були лікарками, медсестрами, санітарками, друкарками, пропагандистками, зв’язковими, а також боролись зі зброєю в руках як розвідниці, учасниці відділів Української повстанської армії, інколи й командири роїв, чот чи навіть сотень. Та найбільша кількість жінок і дівчат була задіяна саме в медичній службі УПА, яка вимагала спеціальних знань, умінь та навичок. В умовах підпільної боротьби медичні сестри нерідко розділяли долю своїх підопічних: у разі потреби брали до рук зброю, ставали до бою, гинули, потрапляючи в оточення. Зазвичай такий бій тривав до передостаннього набою, останній залишали собі. На початку січня 1947 р. в районі гори Хрещата, що на Лемківщині, коли підпільний шпиталь УПА оточили війська МДБ, поранені

коли їх не стало, застрелилися. Серед

стер: Пчілка і Калина . Освічені

ганди, займалися редагуванням і виданням підпільної преси та літератури, виконуючи не лише творчі, а й технічні роботи. Вони часто працювали друкарками (машиністками) у спеціально обладнаних підпільних типографіях із друкарськими верстатами та різографами. Жінки нерідко виконували функції коректорок і редакторок, готували інформаційні матеріали. Часто їм доводилося працювати в підпільних друкарнях, які містилися під землею, що було нелегкою й небезпечною справою. Зв’язкові також можуть слугувати прикладом напівмирних жіночих ролей у підпіллі. Вони виконували важливу функцію в налагоджені контактів між розрізненими загонами УПА: переносили листи («грипси»), усні повідомлення, пропагандистські

пішки величезні відстані.

Важливою ділянкою повстанської

була розвідувальна. Розвідниці

із команди і референтів (керівників секцій). Були такі референтури: організації і зв’язку; пропаганди, преси та морального виховання; інструкторсько-оборонного навчання. При Головній команді діяли адміністративний секретаріат і ревізійна комісія. Члени організації поділялися на дійсних , які були прийняті командою; благодійних , які надавали організації матеріальну або моральну

перед українським народом. Члени ОНОКС

участь у всіх заходах, що проводились організацією,

істотний політичний вплив на проведення виборів до Сойму. В ніч з 13 на 14 березня 1939 р. Угорщина, за підтримки Третього Рейху розпочала збройну окупацію Карпатської України. 15 березня 1939р. Сойм автономії проголосив повну державну самостійність Карпатської України. Державним прапором та гімном республіки були визнані синьо-жовтий стяг і український національний гімн «Ще не вмерла України..». Державною мовою – українську.

Незважаючи на зусилля штабу ОНОКС, січовики виявилися непідготовленими через відсутність збро) до

з регулярною армією, озброєною легкими танками та артилерією. Відділи ОНОКС разом

гімназистами певний час стримували наступ переважаючих угорських сил по лінії Перечин – Середнє – Іршава – Севлюш (нині м. Виноградів) – Королеве, однак 16 березня 1939 р. армія противника захопила м. Хуст, а через кілька днів останні захисники Карпатської України

хоча

72 вояки вбитими, 163 пораненими, 4 пропали безвісти. На честь

1. Які течії Руху Опору

2. Дайте коротку характеристику Організації українських націоналістів (ОУН) як політичній організації

руху.

3. Як змінювалась військова тактика

4. Яку роль відігравали жінки в УПА?

5. Яке значення мала Карпатська Січ в організації

ру?

сомольських організацій, а створення непартійних антифашистських осередків не передбачалося. Партійно-державні органи відразу взяли радянський рух Опору під свій ідеологічний, кадровий і організаційний контроль. Упродовж усієї війни Компартія намагалася утримувати під своїм впливом і керівництвом не тільки партійне і комсомольське, а й так зване «патріотичне» підпілля, яке виникло стихійно й основний склад якого не був комуністичним. Партійні центри ставили перед підпіллям завдання, координували і контролювали його дії, підпорядковуючи їх інтересам фронту. Ідеологічною основою більшості радянських підпільних формувань була більшовицька ідеологія, а відновлення радянської влади проголошувалося кінцевою метою. Москва поставила перед радянськими антифашистами завдання тотальної і безкомпромісної війни, підпорядкованої інтересам Червоної Армії, незважаючи на труднощі

Саме тому підпільні форми руху Опору стали основними в

регіонів, за винятком Українського Полісся. Історичне значення антифашистської боротьби на території України полягає в тому, що вона засвідчила несприйняття нацистського «нового порядку», що виявився не кращим від більшовицького режиму, більшістю населення, продемонструвала мужність і стійкість українського народу.  Партизанський рух

Упродовж першого року

України. На окупованих землях

широкомасштабний

Слід зазначити, що

розглядаючи імовірність окупації супротивником частини території СРСР, радянське керівництво вжило комплекс заходів із завчасної підготовки партизанського руху. Зокрема, облаштовували схованки зі зброєю, боєприпасами, продовольством та матеріально-технічними засобами, а також готували кадри для партизанських формувань. Проте напередодні війни Іл. 33.1. Партизанська група на марші

була прийнята доктрина наступальних операцій на ворожій території і помилкове рішення про відмову від завчасної підготовки партизанського руху. Отож на значній території, що була захоплена в результаті стрімкого просування фашистських військ

треба було починати наново. За вказівкою командування Червоної

підпілля. У червні 1942 р. був створений Український штаб партизанського руху (УШПР) , керівником якого був призначений заступник наркома внутрішніх справ УРСР Т. Строкач. Серед інших важливих завдань було налагодження зв’язку з партизанами та забезпечення партизанських формувань підготовленими фахівцями, озброєнням та матеріально-технічними запасами. Для цього в розпорядження УШПР були виділені радіовузли, шпиталі, зброя, транспортні літаки тощо. Почала діяти спеціальна школа, у якій готували командирів, комісарів, радистів, підривників, розвідників, медпрацівників та інших фахівців для партизанських формувань. Протягом близько 3-ох місяців майбутні партизани вивчали приймально-передавальну радіоапаратуру, опановували роботу на телеграфному ключі, шифрувальну справу, вітчизняну і німецьку стрілецьку зброю, мінно-підривну справу та інші необхідні у ворожому тилу питання. Пізніше,

Іл. 33.2. Сеанс радіозв’язку між партизанськими

розвідки, формуванню нових партизанських загонів на

кадрів. Оскільки розгортання партизанського руху було нерівномірним, у листопаді 1942 р. Державний Комітет Оборони прийняв спеціальну постанову «Про партизанський рух на Україні», у якій особлива увага зверталась на розвиток партизанського руху в правобережних областях республіки, де розгортався націоналістичний рух опору. Слід зазначити, що в ході війни форми і методи партизанської боротьби суттєво

§33. Радянське

занських командирів С. Ковпака, О. Федорова та О. Сабурова. Партизанський загін під командуванням О. Сабурова восени 1942 р. здійснив рейд з Брянських лісів на Правобережну Україну. Відстань у кількасот кілометрів партизани подолали протягом місяця, форсувавши при цьому Десну, Дніпро і Прип’ять ( іл. 33.4 ). Тільки в дні рейду загін О. Сабурова розгромив фашистські гарнізони в 6-ти райцентрах, зруйнував 29 залізничних і шосейних мостів. Згодом сабурівці спільно з партизанами загону С. Ковпака, загонами з Житомирської і Рівненської областей та білоруськими партизанами утворили в Поліссі вільний від фашистів край, який охоплював 14 районів з населенням близько 200 тис. осіб. Головні удари партизани завдавали по комунікаціях противника, перешкоджаючи перекиданню військ та бойової техніки противника, виводили з ладу важливі об’єкти інфраструктури, знищували

Іл. 33.4. Рейд загону

33.5. «Рельсова» війна представників керівництва окупаційної влади, забезпечували ведення розвідки на стратегічну глибину. Диверсії партизан на важливих транспортних магістралях ворога («рельсова» та «шляхова» війна) сковували та послаблювали німецькі війська, збільшували напруження та безлад у фашистському тилу ( іл. 33.5 ).

Окремим напрямком діяльності радянських партизанів була боротьба з українськими національними повстанськими загонами.

Під час війни в тилу ворога на території України діяло, згідно радянських даних, 60 партизанських з’єднань, 1993 загони і диверсійно-розвідувальні групи чисельністю понад 500 тис. осіб. З виходом Червоної Армії на Правобережжя Дніпра, наближенням фронтової смуги до районів дії партизан в їхній тактиці з’явилися нові прийоми боротьби — захоплення важливих об’єктів інфраструктури або опорних пунктів, переправ

мії. Загалом протягом війни 1941–1945 рр. партизани України, за підрахунками радянських істориків, знищили близько 500 тис. гітлерівських солдатів і офіцерів, розгромили 467 ворожих гарнізонів, комендатур, штабів, пустили під укіс 5019 ешелонів

підбили і

частин, дисциплінарний статут, почесті. Наприкінці Другої світової війни і

серед генералітету Радянської армії були такі маршали українського

між радянських космонавтів є генерал-майори П. Попович, Г. Береговий, А. Леонов, А.Філіпченко, полковники Г. Добровольський і П. Климчук , які народилися в Україні і тут же закінчили військові авіаційні школи. Більшу частину сержантського складу армії становили українці, що відрізнялись освітою, дисцип-лінованістю та військовим умінням. Система військової освіти змінювалася після війни відповідно до змін у воєнній доктрині СРСР. Найвищою військовою школою залишалася Академія Генерального Штабу. Крім неї, було ще 16 академій різного роду військ, з яких одна є у Харкові — Національна академія Національної гвардії, а решта лишилася у Російській Федерації; до них приймають за вибором, і то лише офіцерів з вищою освітою. Вищу військову освіту надавали «училища» та деякі інститути. У 1973 р., їх було в СРСР 126, у тому числі 87 в Російській Федерації і 28 в Україні (серед них 6 авіаційних, 2 морські і 6 артилерійських). Термін навчання — 4-5 pp., випускники одержували звання лейтенанта і часто диплом інженера. Освітній рівень офіцерства Радянської армії був доволі високий: чверть з них мала закінчену вищу освіту, майже половина — звання інженера. За законом 1967 р ., всі чоловіки, що досягали 18 pоків, були військовозо-бов’язаними. Служба тривала 2 pоки (у флоті — 3); випускники вищих навчальних закладів служили лише один рік. Перед початком служби призовник проходив військову підготовку в середній школі (з 9 класу). Після демобілізації вояків запасу ще залучали до 35 pоків на військово-польові збори 6 разів, а до 45 — ще 4 рази. Обліком військовозобов’язаних, проведенням призову та розподілом призовників до частин керували військові комісаріати (районні, міські, обласні). Призвані до війська відбували службу, зазвичай, не на території свого військового округу.

Радянська Армія мала близько 175 дивізій, половина з них у формі й стані за штатами воєнного часу. Дивізії було розташовано на територіях військових округів, яких нараховувалось 15, у тому числі в Україні 3: Київський, Прикарпатський й Одеський. У Прикарпатському військовому окрузі було значне скупчення ракетних військ. Крім військових

на території

і 25 підводних човнів (на всьому

240 і 340).

Наприкінці 1980-х рр. війська трьох

що перебували на території України, налічували близько 780 тис. осіб (14 мотострілецьких, 4 танкові, 3 артилерійські дивізії, 8 артилерійських бригад, 1 бригада спецназу, 9 бригад протиповітряної оборони, 7 полків бойових вертольотів). На озброєнні цих формувань було танків близько 6500 одиниць; бойових машин піхоти та

та

вами народного депутата Сергія Куніцина, адміністративні будівлі захопили професійно підготовлені люди, озброєні автоматичними карабінами, кулеметами, гранатометами тощо. За повідомленнями ЗМІ, центр Сімферополя було перекрито правоохоронцями, піднятими по тривозі, обмежено рух громадського транспорту. 1 березня 2014 року президент Росії Володимир Путін отримав офіційний дозвіл у Ради Безпеки Російської Федерації на використання військ на території України.

Починаючи з 1 березня 2014 року, відбулася низка акцій, проведених за участі російських спецслужб у східних, центральних і південних регіонах України у березні-квітні 2014 року, учасники яких виступали здебільшого

за відокремлення півдня і сходу України та приєднання цих регіонів до Російської Федерації, проведення референдуму щодо федерального устрою України, надання російській мові статусу другої державної та проти нової української влади. На противагу цим акціям, у східних і південних регіонах проукраїнські сили проводять акції на підтримку територіальної цілісності України та її державного устрою.

1 березня 2014 р. Збройні сили

операція. Анексія Криму та ескалація напруги на Півдні та Сході України супроводжувалася захопленням приміщень СБУ, міліції та адміністративних будівель, проголошення «народних республік». У деяких містах (як, наприклад, у Харкові) вдалося навести лад силами українського спецназу. Однак у середині квітня почалося стрімке загострення ситуації: за підтримки російських спецслужб і «російських козачків» терористами було захоплено ряд адміністративних будівель у містах Донецької області: Краматорськ, Артемівськ, Лиман, Дружківка, Єнакієво, Макіївка, Маріуполь, Горлівка, Харцизьк, Жданівка і Кіровське . Під їхнім контролем опинилася половина Донеччини і Луганщини. Коли 12 квітня бойовики під командуванням полковника російських спецслужб Ігоря Гіркіна (Стрелкова) зайняли Слов’янськ, стало зрозуміло, що це війна і сил правоохоронних органів тут буде недостатньо.

14 квітня виконувач обов’язків президента України Олександр Турчинов підписав Указ про виконання ухваленого на засіданні РНБО рішення « Про невідкладні заходи з подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності», оголосивши початок антитерористичної операції (АТО) зі

воєнного стану було неможливо, тому

години 1 липня 2014 року, а українськими військовими було завдано авіаційних та артилерійських ударів по позиціях терористів у Слов’янську, Краматорську, Луганську та іншим точках. Загалом були атаковані 120 розвіданих раніше скупченнях терористів. Протягом 1 липня поблизу Карлівки та Донецька відбулися танкові бої, у Донецьку був здійснений напад на Донецьке облуправління міліції, що раніше перейшло на бік ДНР, а також мінометним обстрілом терористами позицій українських військ поблизу Слов’янська було знищено Слов’янську телевежу на горі Карачун .

2 липня сили АТО увійшли

почалась битва за місто. Багато сепаратистів здалися українським військовим. Бойовикам

Росії було поставлено 20 танків і 122 одиниці бронетехніки, також було відомо про передачу 10 установок БМ-21 «Град». У боях поблизу Слов’янська та Миколаївки 3 липня було знищено 6 пунктів терористів, втрати — не менше 150 чоловік, серед українських військових — 2 вбитих і 4 поранених.

Після поразки в Миколаївці 5 липня терористи відступили зі Слов’янська , українські війська зайняли місто, підняли прапор України. Колони сепаратистів відступили і з Краматорська . Близько 1 тисячі бойовиків разом з Гіркіним колоною рушили до Донецька.

було звільнено Краматорськ, Дружківку, Костянтинівку .

сили сепаратисти кинули на оборону Донецька, Луганська, Горлівки , покидаючи при цьому інші населені пункти 6 липня українські війська зайняли Артемівськ , під контролем терористів залишилось 7 великих міст Донбасу: Донецьк, Горлівка, Луганськ, Сніжне, Антрацит, Краснодон і Сєвєродонецьк .

Під час наступу 10 липня сили АТО завдали низку успішних авіаційних ударів по позиціях терористів та звільнили Сіверськ . Було знищено близько 100 бойовиків, 2 танки й установку «Град». Основними епіцентрами боїв стали Донецьк і Луганськ. 11 липня відбувся обстріл з установок БМ-21 «Град» проросійськими сепаратистами табору сил антитерористичної операції неподалік села Зеленопілля Луганської області. Унаслідок атаки загинуло 19 українських військовослужбовців, 93

загальною чисельністю близько 1500 осіб зробили спробу пробитися до важливого вузла Іловайськ, але Росія, попри домовленість про зелений коридор, застосувала свої регулярні війська, унаслідок чого була оточена, загинула і потрапила до ворожого полону значна кількість (від 229 до 459 загинуло за різними оцінками) захисників України.

Іл. 35.3. Залишки малазійського пасажирськооо Боїнгу-777 рейсу МН17 Амстердам-Куала-Лумпур, збитого сепаратистами Скориставшись поразкою підрозділів

під Іловайськом, російські підрозділи просунулися на захід і, зокрема, захопили Тельманівський район з узбережжям Азовського моря до Маріуполя.

5 вересня в Мінську були підписані перші Мінські угоди в рамках Тристоронньої контактної групи, після чого

жим позиційного протистояння

нецької

но-технічного забезпечення

забезпечення розв’язання значної частини проблем

військово-службовців основними предметами постачання.

Події 2014 р. виявили потребу в проведенні докорінних змін у підходах до політики у сфері оборони та національної

ства до відбиття повномасштабної

в стислі терміни покращено медичне забезпечення, головні заходи якого зосереджені на підвищенні

ваджено курс медико-психологічної та соціальної

антитерористичної операції.

сил ( іл. 35.8 ). Крім того, Президент підписав наказ Верховного Головнокомандувача ЗСУ « Про затвердження положення про Об’єднаний оперативний штаб ЗСУ ». Операція Об’єднаних сил (ООС, англ. Joint Forces Operation ) — комплекс військових і спеціальних організаційно-правових заходів українських силових структур 30 квітня 2018 — 24 лютого 2022 року, спрямований на протидію діяльності незаконних російських та проросійських збройних формувань у війні на сході України. Основними відмінностями від режиму АТО були: Повноваження з керування військовими та правоохоронними

лами

ронці, які

виведення окупаційних військ.

Усі рішення в зоні проведення

об’єднаних сил.

Донбасі ухвалював

З’явилися поняття «райони бойових дій» і «зони безпеки». «Зони безпеки» розташовувались на контрольованих урядом територіях поруч із лінією розмежування. Межі «зон безпеки» визначав начальник Генерального штабу за поданням Командувача об’єднаних сил. На території проведення ООС діяв особливий порядок, який наділяв військовослужбовців розширеними правами.

1. Що таке анексія?

2. Яка причина, на вашу дамку, анексії Росією Криму?

НАТО в Європі за останні десятиліття, які

у березні 2021 року. Військові навчання складалися з майже одночасних операції на

ніж 30-ти тренувальних ділянках у Центральній та Східній Європі. Початок масштабних навчань НАТО

ної Росії, а також із Сибіру в окупований Крим і навчальний

військового округу, які перемістилися під російсько-український кордон,

найбільшим неоголошеним

після вторгнення в Крим 2014 року.

Головнокомандувач ЗСУ Руслан Хомчак повідомив, що Росія розмістила вздовж кордону 28 батальйонних

що буде доставлено ще 25, у тому числі в Брянській та

Росії (Західний військовий округ). Наступного дня російське державне інформаційне

яким затверджувалася

в спробі отримати секретну інформацію з баз даних.

заявило, що

ресні майже 200 тис. російських військовиків брали участь у великих спільних російсько-білоруських військових навчаннях

вторгнення в Україну. Прессекретар Кремля

спростував звинувачення, що Росія готується до вторгнення в Україну. Він звинуватив Україну в «плануванні агресивних дій проти Донбасу». Пєсков закликав НАТО припинити «зосередження військового кулака» біля кордонів Росії та припинити озброювати Україну сучасною зброєю. Наприкінці листопада Путін заявив, що розширення присутності НАТО в Україні, особливо розгортання будь-яких ракет великої дальності, здат-

них завдати удару по Москві, або системи протиракетної оборони, подібно до Румунії та Польщі, було б питанням «червоної лінії» для Кремля . Він сказав, що ці системи протиракетної оборони можуть бути перетворені на пускові установки наступальних крилатих ракет великої дальності. За словами Путіна, «якщо якісь ударні системи з’являться на території України, час польоту до Москви становитиме 7-10 хвилин і п’ять хвилин у разі розгортання гіперзвукової зброї». На це Генеральний секретар НАТО

своїх сусідів». 1 грудня Росія звинуватила Україну

ня проросійським сепаратистам. 3 грудня президент Путін розкритикував Україну за використання безпілотника

виробництва Bayraktar TB2 проти проросійських сепаратистів

порушує Мінські мирні угоди. 9 грудня Росія звинуватила Україну в переміщенні важкої артилерії до лінії фронту, де воюють російські окупаційні війська з українськими силами. Начальник російського Генерального штабу Валерій Герасимов заявив, що «поставки в Україну гелікоптерів, безпілотних літальних апаратів та літаків підштовхують українську владу до різких і небезпечних кроків. Будь-які провокації української влади шляхом примусового врегулювання проблем Донбасу будуть придушені». На початку січня 2022 року президент

Резніков зробив заяву, що «у нас 250 000 офіційних… військовослужбовців, 400 тис. ветеранів і 200 тис. резервістів. 175 тис. недостатньо, щоб поїхати в Україну». Олексій Резніков також сказав, що Росія може почати широкомасштабний напад на Україну наприкінці січня 2022 року. Сполучені Штати звинуватили Росію у відправці диверсантів

для проведення « операції

від для

фальшивим

російських військ, зосереджених на кордонах України, « замало

15 лютого 2022 року

Росія заявила, що відвела частину своїх військ з українського кордону, яку дехто сприйняв як спробу деескалації. Однак ситуація залишалася невизначеною. Цей крок Росії викликав підозру західних лідерів, яка ще більше посилилася після того, як того ж дня на Україну була здійснена кібератака, яку, як вважають, організувала Росія. Президент США Джо Байден не мав впевненості Іл. 36.1.

в тому,

з Україною було перекинуто ще близько 7 тис. російських військових. Це сталося через день після того, як Москва заявила, що відвела частину своїх військ від українського кордону. Як вважають США, вторгнення в Україну не відбулося.

17 лютого 2022 року будівлю українського дитячого садка обстріляли з артилерії. Була висловлена підозра, що обстріл здійснили російські війська. Унаслідок обстрілу ніхто не загинув, а Москва заперечила свою

четність до інциденту. Західні лідери

що обстріл може бути операцією під «фальшивим прапором», яку Росія

для виправдання вторгнення в Україну. 20 лютого 2022 року президент Росії Володимир Путін

конфлікт необхідно активізувати. Він наголосив,

де окупаційні війська майже безперешкодно подолали Чонгар і Перекоп , а згодом форсували Дніпро і захопили Херсон . Також були захоплені міста Мелітополь, Бердянськ, Токмак на Запоріжжі й забезпечено оточення Маріуполя із заходу. Відбувалися жорстокі бої за Волноваху . З України в Європу почалася масова міграція цивільного населення, переважно жінок і дітей. Проте завдяки спротиву української армії та сил самооборони вже в перші дні агресії російська армія зазнала

втрат у живій силі та техніці. У своїй новітній історії, за оцінками українських та міжнародних експертів, Росія в жодній війні ще не зазнавала навіть приблизно таких великих втрат за такий короткий час . За визнанням західної розвідки, Росія зустріла сильніший, ніж очікувала, опір, що зумовило матеріально-технічні проблеми для її військ, нестачу пального, боєприпасів і продовольства, підрив бойового духу нападників. Швидке об’єднання країн світу для допомоги Україні, як і запровадження потужних санкцій проти Росії , стало несподіваним ударом для країни-агресора, але не зупинило його.

Продовження вторгнення  У березні окупанти підійшли на дальні підступи до Запоріжжя (Василівка) , намагалися переправитись через Південний Буг біля Вознесенська у напрямку Одеси, продовжували штурмовати північні передмістя Києва та Харкова, а також оволоділи Північною Луганщиною і Східною Харківщиною . Але незабаром у окупантів виявились проблеми з постачанням і втратами армії, тому наприкінці березня загарбники відступили з північних областей України , перекинувши

під час останньої фази збройної агресії Російської Федерації проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, геноцидом українського народу . Вказується, що акти геноциду в діях Росії проявляються, зокрема, у вчиненні масових звірств в містах Буча, Бородянка, Гостомель, Ірпінь та інших ( іл. 37.1 ). Геноцид, влаштований російськими військами в Україні під час російсько-української війни, може стати найбільшим у

населених пунктів на північ від Харкова. Тривали атаки росіян

Відчуваючи, що Україна переможе в цій війні, відновили роботу у Києві посольства США та Канади. Президент США Джо Байден підписав закон про лендліз для України. Фінляндія і Швеція вирішили приєднатися до НАТО. Лендліз (англ.

, також з району Гірсього-Золотого на Луганщині . 30 червня під ударами артилерії ЗСУ окупанти залишили о. Зміїний.

Проведено найбільший обмін полоненими у форматі 144 144, зокрема, визволено 95 захисників «Азовсталі». Європарламент рекомендував надати Україні статус кандидата на

вступ до Європейського Союзу.

На початку липня Сили оборони України під загрозою оточення вимушені були залишити Лисичанськ , після чого основні бої точилися на східних підступах до Сіверська-Соледара-Бахмута, на північний схід від Авдіївки, на північний захід від Слов’янська (на межі області), на північ від Харкова і на півночі Бериславського району . ЗСУ почали активно використовувати отримане західне озброєння, зокрема, РСЗВ HIMARS для враження ворожих складів БК, баз, інфраструктури на окупованих територіях — за даними МО України HIMARS на 16.07.2022 знищили понад 30 логістичних об’єктів військ РФ (станом на 25.07. 2022 повідомляється про 50 знищених російських складів із боєприпасами), що значно Іл. 37.2. РСЗВ HIMARS в

знизило інтенсивність ворожих обстрілів,

мости через Дніпро

що підрив (або обстріл) барака здійснили самі росіяни

ми Балаклія, Ізюм, Куп’янськ (всього 300 населених пунктів на Харківщині, 3800 кмІ території, де живуть 150 тис. людей) ( іл. 37.3 ). Далі продовжилось поступове просування ЗСУ в бік міст Лиман (який на 30.09. потрапив в оперативне оточення), Лисичанськ і створення плацдармів на східному березі р. Оскіл . Також продовжилось поступове розширення плацдарму

на Херсонському напрямку.

Іл. 37.3. Звільнення Харківщини 06-12

їни, а також почали

отримані від Ірану безпілотники. 21 вересня Путін оголосив указ про часткову мобілізацію . Того ж дня відбувся

ником Віктором Медведчуком.

23-27 вересня російські

територіях України (окрім Криму) псевдореферендуми щодо включення окупованих областей до складу Росії.

29 вересня ватажок РФ В. Путін видав

ті Запорізької

атаки по

пошкоджено близько 40 % енергетичної інфраструктури України. Головною

нення Херсона і правобережних окупова-

них районів Херсонщини . У грудні вздовж всієї лінії фронту триІл. 37.4. Вибух на

ракетний удар було завдано 29 грудня.  Волонтерський

української армії, якій не вистачало навіть їжі та обмундирування. Через це в Україні виник потужний волонтерський рух, що став надавати військовим різноманітну допомогу — від продуктів і ліків до дорогої техніки (тепловізори, приціли, безпілотні літальні апарати, протикумулятивні екрани тощо) ( іл. 37.5 ). Інші волонтери / волонтерки займалися медичною допомогою постраждалим, підтримкою переселенців /

переселенок, пошуком

1. Яка хронологія подій повтомасштабного

2. Чому, на вашу думку, Росія здійснювала

37.5. Безпілотний літальний апарат PD-1, створений в Україні за допомогою волонтерів / волонтерок

3. Яку роль відіграли волонтерські організації у перемозі України?

Становлення ЗСУ  З розпадом СРСР під юрисдикцію України перейшли 14 мотострілецьких, 4 танкові, 3 артилерійські дивізії та 8 артилерійських бригад (9293 танки, 11 346 бойових броньованих машин), бригада спецпризначення, 9 бригад ППО Сухопутних військ, 7 полків бойових вертольотів, 3 повітряні армії (близько 1500 бойових літаків) і окрема армія ППО . Стратегічні ядерні сили, дислоковані на території України, мали на озброєнні 130 міжконтинентальних ракет РС-18 на рідкому паливі з шістьма ядерними боєголовками кожна і 46 ракет РС22 на твердому паливі з десятьма боєголовками кожна . Окрім того, в Україні було розгорнуто повітряний компонент стратегічних сил СРСР, який становили 21 бомбардувальник ТУ-95мс та 19 бомбардувальників ТУ-160 із загальним боєкомплектом у 500 крилатих ядерних ракет . До того ж, розгорнуте на теренах України угруповання мало понад 2000 тактичних та оперативно-тактичних ядерних

військо.

Верховна Рада України затвердила принцип без’ядерності нашої держави, закріплений у Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р. Тож стало зрозуміло, що наша держава протягом найближчого часу добровільно позбудеться успадкованого ядерного арсеналу. 6 грудня 1991 р. ВРУ приймає критично важливі для військового будівництва закони — « Про оборону України » і « Про Збройні сили України ». У середині червня 1992 р. ВРУ ратифікувала Договір про звичайні збройні сили в Європі , яким визначалися максимальні рівні озброєння

З 1998 р. запроваджена нова система військово-адміністративного розподілу території України. Замість військових

було утворено оперативні командування . Одночасно продовжувалось скорочення українського війська: станом на 31 грудня 1998 р. його чисельність становила 320 тис. військовослужбовців і 100 тис. працівників; на 31 грудня 1999 р. — 310 тис. військовослужбовців і 90 тис. працівників. Разом із тим протягом 1993–1998 рр. воєнно-політичне керівництво держави суттєво скоротило чисельність основних типів ОВТ у військах. Так, протягом п’яти років ЗСУ позбулися понад 5000 танків і 4300 бойових броньованих машин, близько 470 літаків та вертольотів . З 1999 р. в ЗСУ здійснено перехід на нову систему тилового забезпечення за територіальним принципом. Завдяки цьому вдалося скоротити кількість тилових структур. У 2004–2005 рр. здійснено перехід ЗСУ з чотиривидової на тривидову структуру шляхом створення на базі ВПС і Військ ППО єдиного виду — Повітряних Сил. Протягом 2000–2002 рр. продовжувалась подальша оптимізація організаційно-штатної структури ЗСУ, насамперед — у сфері реорганізації органів управління. Головні командування видів ЗСУ були переформовані у командування видів з відповідною оптимізацією їхньої структури та чисельності. З трьох оперативних командувань залишилися два (Західне та Південне), а північне оперативне командування переформоване в територіальне управління «Північ». З метою оптимізації системи оперативного (бойового) та матеріально-технічного забезпечення сформовано Командування сил підтримки . До його складу ввійшли понад 50 військових частин і підрозділів забезпечення. Загальна чисельність особового складу ЗСУ станом на кінець 2005 р. становила 245 тис. осіб (від року проголошення незалежності зменшилась майже вчетверо), із них 180 тис. військовослужбовців. Протягом 2001–2005 рр. відбулися суттєві зміни у структурі ЗСУ та системі управління військами (силами). Зокрема був запроваджений функціональний принцип побудови ЗСУ та їхнього застосування. Функціональними структурами ЗСУ стали Об’єднані сили швидкого реагування, Основні сили оборони і Стратегічні резерви . Загалом протягом 2006–2011 рр. було удосконалено структуру та скорочено чисельність ЗСУ, сформовано

реагування Сухопутних військ, реформовано систему військової освіти, кадрового і медичного забезпечення, розширено сферу

175 § 38. Відродження та розбудова

всіх ланок військового управління, а також окремих бойових частин та підрозділів. Так, було змінено у бік зменшення організаційно-штатну структуру механізованих бригад. У Військово-Морських Силах розформовано Центр

дено ще низку скорочень та розформувань

частин і підрозділів.

кінець 2012 р. чисельність

з тероризмом.

Чисельність Збройних сил України визначена законом у

яка не перевищує 261 000 осіб, у тому числі 215 000 військовослужбовців. В особливий період чисельність Збройних сил України збільшується на кількість особового складу, призваного на військову службу на виконання указів Президента України про мобілізацію,

туції України, здійснює Президент України як Верховний Головнокомандувач ЗСУ. При Президентові України утворюють

який є колегіальним у вирішенні

Головнокомандувач

Генеральний штаб Збройних сил України

Командування об’єднаних сил

Десантноштурмові війська

Сили логістики

Сухопутні війська

Сили

спеціальних операцій

Війська зв’язку та кібербезпеки

Генеральний штаб Збройних

вдань у сфері оборони

Повітряні сили

Сили територіальної оборони

Медичні сили

Військовоморські сили

Сили підтримки

Органи управління, військові частини, ВВНЗ, установи, що

України. Генеральний штаб Збройних сил України в

є робочим органом Ставки Верховного Головнокомандувача. Сухопутні війська ( іл. 38.2 ) є головним носієм бойової могутності Збройних сил України. За своїм призначенням та обсягом покладених на них завдань вони відіграють вирішальну роль у

Збройними силами своїх функцій як у мирний, так і у воєнний час . Повітряні сили ( іл. 38.3 ) — високоманеврений вид Збройних

ураження з повітря об’єктів противника, авіаційної

Військово-Морські

Збройних сил України, військовими формуваннями, сприяння Сухопутним військам України на приморському напрямку.

Іл. 38.5. Емблема Десантно-штурмових військ України

Іл. 38.6. Емблема Сил спеціальних операцій України

Десантно-штурмові війська ( іл. 38.5 ) — окремий рід військ Збройних сил України, який призначений для вертикального охоплення противника та дій в його тилу.

Сили спеціальних операцій ( іл. 38.6 ) — окремий рід сил, який може залучатися до здійснення заходів правового режиму воєнного і надзвичайного стану, організації та підтримання дій руху опору, проведення військових інформаційно-психологічних операцій, боротьби з тероризмом і піратством, заходів щодо здійснення захисту життя, здоров’я громадян та об’єктів (майна) державної власності за межами України, забезпечення їх безпеки та евакуації (повернення), посилення охорони державного кордону, захисту суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні і континентального

поза межами юрисдикції будь-якої держави, заходів

протидії незаконним перевезенням зброї і наркотичних

аналогів або прекурсорів у відкритому морі, ліквідації надзвичайних ситуацій природного та техногенного характеру, надання військової допомоги іншим державам, а також брати участь в міжнародному військовому співробітництві, міжнародних антитерористичних, антипіратських та інших міжнародних операціях з підтримання миру і

міжнародних договорів України та в порядку і на умовах, визначених законодавством України.

Сили територіальної оборони — окремий рід сил Збройних сил України, на який покладається організація, підготовка та виконання завдань територіальної оборони.

Війська зв’язку та кібербезпеки — спеціальні війська, призначені для планування та забезпечення розгортання,

ративного) розгортання, підготовки та

відновлення боєздатності військ (сил), отримання, накопичення, обліку, зберігання, постачання та поповнення запасів матеріальних засобів. Сили підтримки призначені для оперативного забезпечення військ. Зокрема інженерної підтримки, радіоелектронної боротьби (РЕБ), радіаційного, хімічного та біологічного захисту (РХБЗ), топографічного та гідрометеорологічного забезпечення. Медичні сили призначені для медичного забезпечення Збройних сил України. Медичні підрозділи Сухопутних

військ, Повітряних сил, ВМС, ДШВ, ССпО, СТрО, Сил підтримки, Сил логістики, Військ зв’язку та кібербезпеки. У складі Збройних сил України діє Військова служба правопорядку — спеціальне правоохоронне формування, призначене для забезпечення правопорядку і військової дисципліни серед військовослужбовців Збройних сил України у місцях дислокації військових частин, у військових навчальних закладах, установах та організаціях, військових містечках, на вулицях і в громадських місцях; для запобігання злочинам, іншим правопорушенням у Збройних силах України, їх припинення; для захисту життя, здоров’я, прав і законних інтересів військовослужбовців, військовозобов’язаних під час проходження ними зборів, працівників Збройних сил України,

ни від розкрадання та інших протиправних посягань, а так

актам на військових об’єктах. Визначена Законом

працівників Військової служби правопорядку не

перевищувати 1,5 відсотка загальної чисельності Збройних сил України.

1. Як відбувались становлення та розбудова Збройних сил України?

2. Охарактеризуйте організаційну структуру Збройних сил України.

3. Чому Сухопутні війська є головним носієм бойової могутності Збройних сил незалежної Української держави?

України, захисту її суверенітету, державної незалежності і національних інтересів, територіальної цілісності та недоторканності в разі збройної агресії, збройного конфлікту

ведення воєнних (бойових) дій. Національна гвардія України ( іл. 39.1 ) є військовим формуванням з правоохоронними функціями, що належить до системи МВС України і призначене для виконання завдань із захисту та охорони життя, прав, свобод і законних інтересів громадян, суспільства і

них та інших

ми органами— із забезпечення державної

кордону, припинення терористичної

організованих груп та злочинних організацій. Гранична чисельність Національної гвардії

у 53 000 осіб, у тому числі 45 000 військовослужбовців. Державна спеціальна служба транспорту ( іл. 39.3 ) є спеціалізованим військовим формуванням, що входить до системи Міністерства оборони України, призначеним для забезпечення стійкого функціонування транспорту в мирний час та в особливий період.

Загальна чисельність Державної спеціальної служби транспорту становить 5000 осіб, у тому числі 4600 військовослужбовців. В особливий період чисельність цієї служби збільшується на кількість особового складу, призваного на виконання указів Президента України про мобілізацію, затверджених законами України. Державна служба спеціального зв’язку та захисту інформації України ( іл. 39.4 ) є органом, який призначений для забезпечення функціонування і розвитку державної системи урядового зв’язку, Національної системи конфіденційного зв’язку, формування та реалізації державної політики у сферах криптографічного та технічного захисту інформації, кіберзахисту, телекомунікацій, користування радіочастотним ресурсом, поштового зв’язку спеціального призначення, урядового фельд’єгерського зв’язку, а також інших завдань відповідно до закону. Державна служба спеціального зв’язку та захисту інформації України спрямовує

України» загальна чисельність Служби складає 27 000 осіб, в особливий період (крім періоду дії воєнного стану) — у кількості 31 000 осіб, а на період дії воєнного стану — у кількості, що відповідає Мобілізаційному плану України на особливий період.

Служба зовнішньої розвідки України ( іл. 39.6 ) є державним органом, який здійснює розвідувальну діяльність у політичній, економічній, військово-технічній, науково-технічній, інформаційній та екологічній сферах.

У своїй діяльності Служба зовнішньої розвідки України керується Конституцією України, Законом України «Про Службу зовнішньої розвідки України» , іншими законами та нормативно-правовими актами.

На СЗР України покладають такі основні завдання: добування, аналітичне опрацювання та надання визначеним законодавством України керівникам вищих органів державної влади розвідувальної інформації; сприяння спеціальними заходами здійсненню державної політики України в економічній, політичній, військово-технічній, екологічній та інформаційній сферах, зміцненню обороноздатності, економічного і науково-технічного розвитку країни; участь у забезпеченні безпечного функціонування установ України за кордоном, безпеки співробітників цих установ та членів їхніх сімей у країні

незаконною торгівлею зброєю

розвідки актуальної

чених законом) за місцем їх перебування як на території України, так і за її межами; забезпечення безпеки членів сімей посадових осіб, які проживають разом з ними або супроводжують їхнього; запобігання протиправним зазіханням на посадових осіб і членів їхніх сімей та об’єкти, щодо яких здійснюється державна охорона, їх виявлення та припинення; охорона визначених об’єктів, забезпечення безпечної експлуатації транспортних засобів, призначених для посадових осіб, що охороняються; участь в заходах, спрямованих на боротьбу з тероризмом. Затверджена законом загальна чисельність Управління складає 2694 особи.

1. Що таке військові формування?

2. Які військові формування вам відомі?

3. Яке призначення Національної гвардії України?

Іл. 39.7. Управління державної охорони України

4. Які завдання покладаються на Державну прикордонну службу України?

5. До складу чого входить Державна спеціальна служба транспорту?

6. На що спрямована діяльність Державної служби спеціального

7. Які

8. У чому

хоругва) був символом і знаком, що об’єднував воїнів навколо князя.

Прапори були однакової форми — видовжене трикутне полотно на держаку. Відрізняли їх за забарвленням, зображеннями (зорі, місяць), а також за тим, що саме було на держаку (півмісяць, спис, волосся).

Коли прапор піднімали над військом — це був знак до початку бою. Навколо прапора йшла завзята боротьба, усі воїни були

Іл. 40.1. Козацькі січові

хоругви (за Д. Яворниць-

ким і М. Грушевським). У центрі — Велика хоругва Запорізької Січі

доби. Коли мали відбутися вибори гетьмана, старшина несла «клейноди гетьманські»: булаву, бунчук, хоругву, печать. Несли з великою пошаною «на подушках, тафтою червоною укритих». Нижча старшина також мала відзнаки: полковник — пірнач, хоругву і значок, сотник — хоругву. Розрізняли три види хоругв: усього війська, або гетьманська; полкові; сотенні. У козацькому війську довго не було одного типу козацьких хоругов, а панувала повна довільність і

зображені.

нальну клятву народові України. Текст Військової присяги Я, (прізвище, ім’я, по батькові), вступаю на військову службу і урочисто присягаю Українському народові завжди бути йому вірним і відданим, обороняти Україну, захищати її суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність, сумлінно і чесно виконувати військовий обов’язок, накази командирів, неухильно дотримуватися Конституції України та законів України, зберігати державну таємницю. Присягаю виконувати свої обов’язки в інтересах співвітчизників. Присягаю ніколи не зрадити Українському

сили , що має державне значення. У ній сформульовано

народу, держави

частини в Збройних силах України, як

вослужбовці, що є безпосередніми

цього, несуть відповідальність згідно із законом.

Для охорони Бойового Прапора у військовій частині виставляють пост № 1 — найвідповідальніший і найважливіший, який довірено найкращим воїнам. Під Бойовим Прапором військовослужбовці приймають присягу, беруть участь у парадах, походах, маневрах.

Іл. 40.2. Бойовий Прапор військової частини ЗСУ Бойовий Прапор військової частини (з’єднання) Збройних сил України (далі — Бойовий Прапор)— квадратне полотнище малинового кольору розміром 130×

сторонами емблеми (хреста). На променях міститься зображення

сил України, до якого належить

Полотнище зворотної сторони Бойового Прапора прикрашено по периметру лиштвою з орнаментом у вигляді зображення

частина

квами — почесне найменування військової частини (з’єднання) і зображення Знака Княжої Держави Володимира Великого (малий Державний Герб України). Інший кінець стрічки з обох сторін прикрашений рослинним орнаментом та зображенням медальйона — підвіски із Знаком Президента України.

Стрічка зав’язується бантом розміром 30 см з двома горизонтальними

променями та скріплюється розеткою діаметром 10 см.

Стрічка є невід’ємною частиною Бойового Прапора.

Порядок вручення Бойового Прапора, його зберігання та

утримання визначається додатком 2 Статуту внутрішньої служби « Положення про порядок вручення бойових прапорів

військовим частинам Збройних Сил України, їх зберігання та утримання ».

Військова символіка Збройних сил України  Указом Президента України «Про символіку, яка використовується у Збройних силах України» від 20 червня 2006 року № 551/2006 (із змінами)» були засновані емблеми і прапори

Збройних сил України, Міністерства оборони України, Генерального штабу Збройних сил України, Сухопутних військ Збройних сил України, Повітряних сил Збройних сил України, емблему Військово-Морських сил Збройних Сил України і Військово-Морський Прапор Збройних сил України ( іл. 40.3–40.10 ), Десантно-штурмових військ Збройних сил України ( іл. 40.11 ), Сил спеціальних операцій Збройних сил України ( іл. 40.12 ), штандарти Міністра оборони України, начальника Генерального штабу Збройних сил України, командувачів Сухопутних військ Збройних сил України, Повітряних сил Збройних сил України, Військово-Морських сил Збройних сил України, Десантно-штурмових військ Збройних сил України, Сил спеціальних операцій Збройних сил України (іл. 40.13), емблему Головного управління розвідки Міністерства оборони України. У додатках даного указу подано опис та малюнки відповідних прапорів, емблем та штандартів.

Іл. 40.7. Прапор

Іл. 40.8. Емблема

Іл. 40.9. Прапор

2. Витлумачте зміст, значення та порядок складання

вірність Українському народові.

3. Вивчіть напам’ять текст присяги.

Коли відзначають День Збройних сил України?

Законодавство України про військову службу  Будівництво правової держави в Україні передбачає, з одного боку, виховання високої правової культури громадян, у тому числі військовослужбовців, з іншого — вима-

гає від усіх державних інститутів

інші

і нормативно-правові акти загального характеру , а також військове законодавство як сукупність законів і інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері будівництва, життя і діяльності Збройних сил. Для військових дуже важливим є

ня повсякденної та службової

доктрина України

України. Це зафіксовано

та працівників; будівництва й діяльності Збройних сил України відповідно до сучасних вимог внутрішньої та зовнішньої політики України; забезпечення верховенства права за допомогою демократичного цивільного контролю.

Від стану законності і воєнного правопорядку в Збройних силах, що діють відповідно до законодавства України, багато в чому залежить ефективність виконання покладених на них найважливіших державних завдань. Окремі закони, військові статути та інші підзаконні нормативні акти чітко і точно регламентують усі сфери життя та діяльності Збройних сил України. На призовників, військовослужбовців та військовозобов’язаних покладається неухильне дотримання Конституції України, законів і підзаконних актів, військової присяги, наказів командирів (начальників). Нормативно-правова база з військових питань спрямована на ознайомлення громадян із системою законів, які забезпечують обороноздатність держави. Вони, зокрема, регулюють питання проходження військової служби та мобілізації. Ця нормативно-правова база містить Закони України, Укази Президента України, постанови та розпорядження КМУ, накази МО України, інші нормативні акти. Передусім це Закони України : Конституція України, «Про Збройні сили України»,

ЗСУ», «Про Статут гарнізонної та

службу правопорядку у

та ін. Держава також забезпечує соціальний і правовий захист призовників, військовослужбовців та військовозобов’язаних, членів їх сімей, працівників Збройних сил України, а також членів сімей військовослужбовців та військовозобов’язаних, які загинули (померли), пропали безвісти, стали інвалідами під час проходження військової служби або постраждали в полоні в ході бойових дій (війни), при надзвичайному стані чи під час проходження військової служби за

України в порядку військового співробітництва або в складі Миротворчих сил ООН під час участі в міжнародних миротворчих операціях. На це спрямовані норми загального законодавства про працю,

та членів їхніх сімей», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та ін.

Проаналізувавши військове законодавство України та його структуру, умовно розмежуємо це законодавство на такі ланки:

1) нормативні приписи, що містяться в Конституції України;

2) нормативні приписи, що містяться в кодифікованих законодавчих актах: кодексах та статутах, до яких належать загальновійськові статути Збройних сил України;

3) нормативні приписи, що складають зміст поточних законів України. Отже, можна стверджувати про наявність в національному законодавстві окремого військового правового

вої служби, та деяких

мобілізаційну підготовку та мобілізацію», «Про військовий обов’язок і військову службу», «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» тощо. Міністром оборони України 3 листопада 2014 р. підписаний наказ № 91 від 19.03.2022 « Про затвердження Змін до Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних силах України », Цим нормативним документом визначено особливості проходження військової служби громадянами України в особливий період.

1. Які нормативні акти складають нормативно-правову базу з військових питань України?

2. На які ланки можна розмежувати військове законодавство України?

3. Чому з початку 2014 р. внесли низку змін до чинних та ухвалили нові нормативні

обов’язку і військової служби в Україні  Правовою основою військового обов’язку і військової служби є Конституція України, Закони України «Про військовий

службу», «Про оборону України», «Про Збройні сили України», «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію» , інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази

вові акти щодо

інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Військовий обов’язок включає: підготовку

служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов’язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Громадяни України мають право на заміну виконання військового обов’язку альтернативною (невійськовою) службою згідно з Конституцією України та

України «Про альтернативну (невійськову) службу» . Від виконання військового обов’язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом. Військовий обов’язок не поширюється на іноземців та осіб без громадянства, які перебувають

нізації незалежно від підпорядкування і форм власності

їхніх

вноважень, передбачених законом, та районні (об’єднані районні), міські (об’єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя.

Порядок утворення та повноваження територіальних центрів, філіалів комплектування військовослужбовцями за контрактом визначаються положенням, яке затверджується Кабінетом Міністрів України.

Щодо військового обов’язку громадян України

громадянства, які

вають у запасі ЗСУ, інших військових формуваннях чи проходять службу у військовому резерві, зобов’язані : прибувати за викликом районного (об’єднаного районного), міського (районного у місті, об’єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі — відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу Служби зовнішньої розвідки України для оформлення військово-облікових документів (посвідчень про приписку до призовних дільниць, війсь-кових квитків, тимчасових посвідчень військовозобов’язаних), приписки, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов’язаних та резервістів; проходити медичний огляд та лікування в лікувально-профілактичних закладах згідно з рішеннями комісії з питань приписки, призовної комісії або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров’я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України — за рішенням керівників відповідних підрозділів

служби, військову службу і

військовий

у запасі; виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.

Резервісти зобов’язані прибувати до військової частини, у якій вони проходять службу у військовому резерві, за викликом командира цієї військової частини.

Жінок, які мають спеціальність та/або професію, споріднену з відповідною військово-обліковою спеціальністю, визначеною в переліку, затвердженому КМУ, та придатні до проходження військової служби за станом здоров’я, віком та сімейним станом, беруть на військовий облік військовозобов’язаних. Жінки, які перебувають на військовому обліку, можуть бути призвані на військову службу

що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу ЗСУ. Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.

Військова служба в Україні організовується з дотриманням конституційної вимоги про відокремлення церкви і релігійних організацій від держави.

Види військової служби : строкова; за призовом під час мобілізації, на особливий період; за контрактом осіб рядового складу; за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих ВНЗ, а також ВНЗ, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом

який (яка) уперше

України, сумлінно виконувати

які приписуються до призовних дільниць, направляються для підготовки до військової служби; особи, які призиваються або приймаються на військову службу, приймаються

2. На які ланки можна розмежувати військове законодавство України?

4. Чому з початку 2014 р. було внесено низку змін до

Статути ЗСУ поділяють на загальновійськові та бойові статути. До загальновійськових статутів належать:

а) Статут внутрішньої служби ЗСУ;

б) Дисциплінарний статут ЗСУ;

в) Статут гарнізонної та вартової служб ЗСУ;

г) Стройовий статут ЗСУ.

Статут внутрішньої служби ЗСУ визначає загальні права та обов’язки військовослужбовців Збройних сил України і їх взаємовідносини, обов’язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах. Дисциплінарний статут ЗСУ висвітлює сутність військової дисципліни, обов’язки військовослужбовців, а також військовозобов’язаних та резервістів під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг. Статут гарнізонної та

ЗСУ;

шим військовослужбовцям, що перебувають у

вчинення протиправних дій, поважати честь і

кожної людини; бути пильним, суворо зберігати державну таємницю; вести бойові дії ініціативно, наполегливо, до повного виконання поставленого завдання; виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни; додержувати правил військового вітання, ввічливості й поведінки військовослужбовців, завжди бути одягненим за формою, чисто й охайно. Про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов’язків, та про зроблені йому зауваження військовослужбовець зобов’язаний доповідати своєму безпосередньому начальникові.

Військовослужбовець зобов’язаний додержувати вимог безпеки, вживати заходів до запобігання захворюванню, травматизму, повсякденно підвищувати фізичну загартованість і тренованість, утримуватися від шкідливих для здоров’я звичок.

Із службових та особистих питань військовослужбовець має звертатися до свого безпосереднього начальника,

до наступного прямого начальника.

Військовослужбовець

військовослужбовець

виконувати службові обов’язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов’язки визначаються

звання

силах України військовослужбовцям, відповідно до їхньої посади, кваліфікації, фахової підготовки та терміну служби.

Військове звання визначає положення (права та обов’язки) одних військовослужбовців щодо інших.

ЗСУ мають два типи рангів — армійські, які використовують у Сухопутних військах, Повітряних силах, Силах спеціальних операцій, Десантно-штурмових військах, і морські — для Військово-Морських сил ( табл. 43.1 ). Таблиця 43.1.

Старший майстер-сержант

Головний майстерсержант

Старший майстерстаршина

Головний майстерстаршина

головний сержант бригади

головний сержант роду військ

головний сержант роду військ, головний сержант ЗСУ

Молодший лейтенант Молодший лейтенант OF-1a командир взводу

Лейтенант Лейтенант

Старший лейтенант Старший лейтенант OF-1b

Капітан Капітан-лейтенант

Майор Капітан 3 рангу

заступник командира батальйону

Підполковник Капітан 2 рангу OF-4 командир батальйону, заступник командира полку

Полковник Капітан 1 рангу OF-5 командир полку вищий

Бригадний генерал Коммодор OF-6 командир бригади

Генерал-майор Контр-адмірал

Генерал-лейтенант Віце-адмірал

Генерал Адмірал

Знаки

OF-7 командир дивізії

OF-8 командир корпусу

OF-9 командир армії

370 (із змінами) запроваджено нову форму

та знаків розрізнення військовослужбовців. Це насамперед знаки на форменому одязі, призначені для позначення військових звань, посад, належності до держави, військового формування тощо ( іл. 43.1, 43.2 ). Обов’язковий атрибут знаків розрізнення є тризуб — символ Малого Герба України. У ЗСУ він розміщений на армійських емблемах — на кокардах, ґудзиках тощо.

1. Нарукавний знак «Державний Прапор України» (праве та ліве передпліччя в місці, передбаченому конструкцією).

2. Нарукавний знак військової частини, навчального закладу (у місці, передбаченому конструкцією).

3. Нарукавний знак або знак за курсами навчання (у

струкцією).

4. Знаки розрізнення військових звань.

5. Нагрудний

знаки розрізнення

військової символіки.

Нагрудний знак може мати форму таблички із

групи крові, належності до військового формування тощо та містити затверджені державні символи.

Нарукавний знак означає належність до держави, військового формування тощо.

Кокарда — знак установленого зразка на головному уборі. Кокарду, як правило, прикріплюють у центрі кашкета, кепі, шапки

змішаної, гладкофарбованої або набивної (камуфльованої) тканини,

а)

б)

в)

з повагою.

Начальники, яким

для цих військовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий начальник є безпосереднім начальником.

званням не є стосовно інших

званням.

1. Що таке Статути ЗСУ і як вони поділяються?

2. Назвіть загальновійськові статути і коротко охарактеризуйте їх.

3. Розкажіть товаришу про загальні обов’язки військовослужбовців.

4. Назвіть військові звання і знаки розрізнення, що прийняті в ЗСУ.

5. Розкажіть товаришу, хто є начальники та підлеглі, старші та молодші за званням та службовим становищем. Кого називають прямими начальниками військовослужбовців?

6. Які обов’язки начальників та підлеглих?

і прізвищем або тільки за званням,

званням слово «пане (пані)». Наприклад: «Солдат Черняк», «Пане (пані) солдат»; «Сержанте Павлюк», «Пане (пані) сержанте». «Лейтенанте Малишенко», «Пане (пані) лейтенанте». Військовослужбовці під час звертання до них командира (начальника) або старшого за військовим званням повинні стати у стройове положення.  Правила

Військовослужбовці повинні

скромності й витримки, берегти

відсутності вільних місць військовослужбовець

своє місце командирові (начальникові) або старшому. Якщо під час зустрічі

ром (начальником) або старшим за військовим званням, підлеглий (молодший за військовим званням) повинен, вітаючи, пропустити його. За потреби обігнати командира (начальника) або старшого за військовим званням, слід попросити у нього на це дозволу. Військовослужбовцям забороняється тримати руки в кишенях одягу, а також сидіти в присутності командира (начальника)

за наступною командою «Вільно» повторює її

руку.

Накази віддаються, зазвичай, у порядку підпорядкованості. За крайньої потреби, командир (начальник), старший за службовим становищем, ніж безпосередній начальник, може віддати наказ підлеглому, минаючи його безпосереднього начальника, про що повідомляє безпосереднього начальника підлеглого чи наказує підлеглому особисто доповісти своєму безпосередньому начальникові. Якщо військовослужбовець, який виконує наказ, отримав від іншого командира (начальника), старшого за службовим становищем чи військовим званням, новий наказ, що стане перешкодою для виконання попереднього, він доповідає про це командирові (начальникові), який віддав наступний наказ. Після отримання його згоди військовослужбовець припиняє виконання попереднього наказу. Військовослужбовець після отримання наказу відповідає: «Слухаюсь» — і далі виконує його. Для того щоб переконатися, чи правильно підлеглий зрозумів відданий наказ, командир (начальник) може зажадати

нього стисло передати зміст наказу. Підлеглий має право звернутися до командира (начальника) з проханням уточнити наказ. Військовослужбовець зобов’язаний неухильно виконати відданий йому наказ у зазначений термін. Про виконання або невиконання наказу військовослужбовець зобов’язаний доповісти командирові (начальникові), який віддав наказ, і своєму безпосередньому командирові (начальникові), а також вказати причини невиконання наказу або його несвоєчасного (неповного) виконання. Якщо військовослужбовець розуміє, що він не спроможний виконати наказ своєчасно та

повному обсязі, він про це зобов’язаний доповісти вищезазначеним особам негайно.

1. Як військовослужбовці повинні звертатися один до одного щодо питань служби?

2. Що повинні робити всі військовослужбовці під час зустрічі (обгону) один одного?

3. Який порядок звернення до начальників?

4. Потренуйтеся с товаришем щодо звернення до начальників та віддання і отримання наказів.

5. Які можуть бути дії командира (начальника), щоб переконатися, чи правильно підлеглий зрозумів відданий наказ?

6. Яке право має підлеглий щодо уточнення наказу?

Військовослужбовці, які проходять строкову

ськовослужбовці, призвані на військову службу під час мобілізації,

особливий період, курсанти / курсантки військових навчальних закладів, крім матросів і старшин, які перебувають на кораблях, розміщуються в казармах, а ті, що проходять військову службу за контрактом, — у службових житлових приміщеннях. У разі відсутності службового житлового приміщення військовослужбовці рядового, сержантського

інформаційний центр; кімнату для командира роти;

офіцерів до занять; кімнату для підготовки сержантів до занять; кімнату для зберігання зброї; кімнату (місце) для чищення зброї; кімнату побутового обслуговування; кімнату для зберігання майна роти та особистих речей військовослужбовців; кімнату (місце) для занять фізичними вправами та спортом; кімнату для вмивання; сушарню для просушування обмундирування і взуття; кімнату (місце) для чищення взуття та куріння; місце для зберігання господарського інвентарю; душову; туалет.

Для проведення занять у військовій частині обладнують відповідні класи.

Для розміщення особового складу в спальних приміщеннях відводять площу з розрахунку 2,5–4 м2 на кожного військовослужбовця. При цьому об’єм повітря має становити 9–12 м3 на одну особу. Ліжка в спальних приміщеннях

поперечинах

під матраци. Польові утеплені куртки, брюки та головні убори зберігають у шафах, установлених у приміщеннях казарми. Парадно-вихідне обмундирування та спортивний одяг зберігають на вішалках у шафах кімнати для зберігання майна. Спеціальне обмундирування, призначене для роботи, зберігається поза спальним приміщенням роти в спеціальних шафах, на окремих стелажах і вішалках. Місця для зберігання всіх видів обмундирування закріплюють за військовослужбовцями й позначають ярликами із зазначенням військового звання, прізвища та ініціалів військовослужбовця. Повсякденне обмундирування і ремінь поясний перед сном охайно і в певному порядку складають на табуретку, взуття ставлять у ногах біля ліжка.

Одяг, білизна і взуття за потреби просушують у сушарнях. Укомплектовані речові мішки, сталеві шоломи та індивідуальні засоби захисту зберігають у спальному чи іншому приміщенні в шафах чи на стелажах.

Порядок зберігання і користування особистими фотоапаратами, магнітофонами, радіоприймачами, мобільними телефонами, іншими засобами мобільного зв’язку та передачі інформації, комп’ютерною та іншою побутовою радіоелектронною технікою для військовослужбовців, які виконують обов’язки військової служби, встановлює командир військової частини.

Умивальники обладнують з розрахунку один кран на 5–7 осіб, не менше двох ніжних ванн з проточною водою на роту; душова обладнується з розрахунку один кран (душова сітка) на 15–20

хлібопекарнях, хлібозаводах та їдальнях, крім того, має бути обладнана душова з теплою водою, а біля умивальників повинні бути мило і рушники.

Для чищення обмундирування і взуття виділяють окремі спеціально обладнані приміщення або місця. Кімната побутового обслуговування обладнується місцем для ремонту обмундирування, місцем для прасування речового майна, місцем для гоління, місцем для шевця, місцем для перукаря. Зазначені місця комплектують необхідними меблями, інструментом, інвентарем, приладдям та ремонтними матеріалами. На особистих предметах обмундирування, взуття та спорядження військовослужбовців

обладнання. У спальних приміщеннях для особового складу

в інших приміщеннях на видному місці мають вивішувати на спеціальних щитах розпорядок дня, розклад занять, листки нарядів, опис майна і необхідні інструкції. Приміщення щоденно прибирають чергові прибиральники під безпосереднім наглядом чергового роти. Крім того, один раз на тиждень прибирають усі приміщення під керівництвом старшини роти. Тоді вся постіль (матраци, подушки, простирадла, ковдри) виноситься з приміщень, старанно вибивають і провітрюють. У всіх приміщеннях, що мають водопровід, для пиття води обладнують фонтанчики, а в приміщеннях, де немає водопроводу, встановлюють закриті на замок бачки з питною водою, які також обладнують фонтанчиками. Бачки щоденно під наглядом чергового роти прополіскують і поповнюють свіжою питною водою. Один раз на тиждень

освітлення. Нагляд покладають на сержантів із матеріального забезпечення (старшин) рот, санітарних інструкторів і чергових рот. Інвентар для прибирання зберігають у спеціально визначеному місці (шафі). Зовнішні туалети влаштовують

проникними вигрібними

їдалень і пекарень. Доріжки до зовнішніх туалетів уночі освітлюють. Район розташування військової частини, територія

бути озеленені, утримуватися в чистоті та порядку, а з

рослинному чи тваринному світу. Для запобігання негативному

військ

вкілля у військовій частині щорічно складають план екологічного забезпечення, у якому відображають заходи раціонального природокористування та охорони довкілля в пункті постійної дислокації, у районах розташування, проведення занять, навчань, маневрів та на маршрутах пересування підрозділів (військ), а також заходи виховного та освітнього характеру щодо екологічної безпеки. Його доводять до відома особового складу.

Перевірку виконання зазначених заходів проводять щомісяця.

1. Де розміщуються військовослужбовці, які проходять строкову військову службу, та військовослужбовці, призвані на військову службу під час мобілізації, на особливий період, курсанти / курсантки військових навчальних закладів, крім матросів

2. Які необхідно передбачати приміщення

3. Яку площу та об’єм повітря відводять

4. Для чого призначена тумбочка

5. Розкажіть товаришу, як

розпорядком дня, яким встановлюють виконання основних заходів повсякденної діяльності, навчання й побуту особового складу підрозділів та штабів. Розпорядок дня встановлює командир відповідно до завдань, покладених на військову частину, і залежно від пори року. Розпорядок дня затверджують на період навчання. Його може уточнювати командир на час проведення навчань, походів кораблів, бойових стрільб, бойового чергування, несення служби в добовому наряді, варті тощо з урахуванням особливостей їх виконання. У розпорядку дня має бути передбачений час для: проведення підйому, ранкових процедур (огляду, зарядки), ранкового й вечірнього туалету; навчальних занять і підготовки до них; для інструктажу та розводу добового наряду; зміни спеціального (робочого) одягу, чищення одягу, взуття, миття рук перед споживанням їжі, харчування, обслуговування озброєння, бойової та іншої техніки; гуманітарної, культурно-освітньої та спортивно-масової роботи, слухання радіо й перегляду телепередач, інших медіаресурсів; огляд хворих у медичному пункті;

приймання військовослужбовців командуванням з особистих питань, відвідування військовослужбовців; особистих потреб, вечірньої прогулянки, вечірньої перевірки та восьмигодинного сну.

Проміжок між харчуванням

ду протягом не менше ніж

конують.

Повсякденна діяльність у будь-якій обстановці має здійснюватися

проводять ранковий огляд. На ранкових оглядах перевіряється наявність особового складу, зовнішній вигляд і додержання правил особистої гігієни.

Черговий роти вносить до книги запису хворих прізвища військовослужбовців, які хочуть звернутися за медичною допомогою до медичного

пункту частини.

У дні відпочинку ранкову фізичну гімнастику не проводять.

У передбачений розпорядком дня час під керівництвом головного сержанта роти або одного з головних сержантів (заступників командирів) взводів проводять вечірню прогулянку. Під час вечірньої прогулянки особовий склад строкової військової служби виконує стройові пісні у складі підрозділів. Після прогулянки за командою чергового роти «Рота, на вечірню повірку

командирів) взводів та командири відділень шикують свої підрозділи для перевірки особового складу. Черговий роти доповідає головному сержантові роти або особі, яка його заміщує, про готовність роти

повірки. Головний сержант роти або особа, яка його заміщає, віддавши команду «Струнко», розпочинає

початку якої називає прізвища військовослужбовців, зарахованих наказом Міністра оборони України до складу роти навічно згідно з Порядком зарахування військовослужбовців Збройних сил України до списків особового складу військових частин навічно. Головний сержант (заступник командира) першого взводу, почувши прізвище військовослужбовця, доповідає: «(Військове звання й прізвище) поліг як герой у бою за волю і незалежність України». Після цього головний сержант роти перевіряє особовий склад військовослужбовців строкової військової служби за іменним списком. Почувши своє прізвище, кожен відповідає: «Я». За відсутніх відповідає командир відділення (екіпажу, обслуги). Наприклад: «У відпустці», «У наряді». Після перевірки особового складу головний сержант роти уточнює бойовий, пожежний розрахунки на випадок приведення військової частини в бойову готовність (переведення на функціонування в умовах

одного з командирів відділень або головних сержантів (заступників командирів) взводів. У їдальні заборонено споживати їжу в головному уборі, польовій утепленій куртці, спеціальному (робочому) одязі.

Військовослужбовці, що в добовому наряді, їдять у визначений командиром військової частини час.

Проміжок між харчуванням не може перевищувати 7 годин. Після обіду протягом не менше ніж 30 хвилин заняття не проводять і роботи не виконують.

Іл. 46.1. Навчальні заняття з бойової підготовки Навчальні заняття. Бойова підготовка є основним елементом щоденної

Після закінчення

іл. 46.1

ді. Заняття розпочинають і

сигналом у час, визначений розпорядком. Перед виходом на заняття командири відділень і заступники командирів взводів перевіряють наявність підлеглих і переконуються, чи додержано правил носіння одягу, чи правильно припасовано спорядження, чи розряджена зброя.

жанти (заступники командирів) взводів перевіряють наявність підлеглих і переконуються, чи додержано правил носіння одягу, чи правильно припасовано спорядження та чи розряджено

розрядженість зброї, наявність і комплектність усього озброєння, бойової та іншої техніки, навчально-тренувальних

дають за підпорядкованістю. Невикористані боєприпаси та гільзи

ськовій частині встановлюють парко-господарський день. Вихідні, святкові

складу , крім військовослужбовців, які виконують службові обов’язки. Ці дні, а також вільний час призначені для відпочинку, культурно-освітньої роботи, спорту заходів та ігор. Напередодні днів відпочинку концерти, кінофільми та інші заходи дозволяють закінчувати на одну годину пізніше, ніж зазвичай. Підйом у дні відпочинку здійснюють пізніше за рішенням командира військової частини.

Військовослужбовці строкової військової служби у

від занять та робіт час мають право вільно переміщатися по території військової частини, а під час звільнення — і в межах гарнізону. Виїзд військовослужбовців строкової військової служби за межі гарнізону (за винятком випадків відбуття у відпустку або відрядження) забороняється. Військовослужбовці строкової військової служби, які не мають дисциплінарного стягнення у вигляді позбавлення права на чергове звільнення, користуються правом на звільнення з розташування військової частини. При цьому звільнення військовослужбовців здійснюється в такій черговості, щоб це не призводило до зниження рівня

частини та якості бойового чергування. Військовослужбовців строкової військової служби звільняє з розташування військової частини командир роти в установленому командиром військової частини порядку. Військовослужбовці одержують право на звільнення з розташування військової частини після складання ними Військової присяги.

Дозвіл на звільнення дається почергово. Черговість звільнень контролюють головні сержанти (заступники командирів) взводів.

Повсякденна діяльність у будь-якій обстановці має здійснюватися з додержанням вимог військових статутів і порадників щодо створення здорових умов їхньої служби і побуту.

Відвідувати військовослужбовців строкової служби, а також тих, хто проходить службу за контрактом, дозволено в час, визначений розпорядком дня, у спеціально відведеній для цього кімнаті військової частини. Особи, які бажають відвідати військовослужбовців, допускаються в кімнату відвідувачів із дозволу чергового контрольно-пропускного пункту. Члени сімей військовослужбовців та інші особи з дозволу командира військової частини можуть відвідувати казарму, їдальню та інші приміщення для ознайомлення з життям і

військової частини (підрозділу),

черговий штабу частини та посильні; черговий сигналіст; пожежний наряд; водії чергових автомобілів. Щоденно наказом по частині

го від батальйону чи від військової частини, організовується відповідними командирами та здійснюється їхніми заступниками. Визначені наказом по військовій частині військовослужбовці відповідно до службового призначення у встановлений час напередодні або в день заступання в наряд прибувають на заняття (інструктаж) добового наряду, яке проводить заступник командира військової частини чи призначений для цього командир військової частини іншою службовою особою. Особовий склад добового наряду, що несе службу із стрілецькою зброєю, і наряд по їдальні повинен пройти в день заступання медичний огляд. На занятті (інструктажі) вивчають положення статутів, інструкцій, вимоги

безпеки та порядок дій у разі виникнення пожежі, а також перевіряють знання особовим складом наряду спеціальних обов’язків. Озброєння добового наряду. Черговий частини та його помічник, черговий парку, черговий контрольно-пропускного пункту, черговий штабу частини, призначені з офіцерів і прапорщиків, повинні мати на озброєнні пістолети з двома спорядженими магазинами. Черговий парку, черговий контрольно-пропускного пункту, черговий штабу частини, призначені із сержантів, помічники чергового контрольно-пропускного пункту, чергові та днювальні підрозділів, а також днювальні парку та посильні повинні мати багнети в піхвах. Багнет кріпиться на поясі ліворуч, на ширину долоні від пряжки.

Призначення добового наряду роти. Добовий

наряд призначають для підтримання внутрішнього порядку, охорони особового складу, озброєння, боєприпасів, бойової та іншої техніки, приміщень і майна військової частини (підрозділу), контролю за станом справ у підрозділах і своєчасного вжиття заходів для запобігання правопорушенням, а також для виконання інших обов’язків внутрішньої служби. У добовий наряд роти призначають чергового роти (гуртожитку) і днювальних роти ( іл. 47.1 ). Чергові й днювальні підрозділів, а також

нети в піхвах. Багнет

бути в днювального роти ( іл. 47.2 ). Після розводу новопризначений черговий разом із попереднім здійснює перевірку та прийняття зброї, ящиків з боєприпасами й печаток на них, майна за описом, наявності та справності засобів пожежогасіння, оповіщення й сигналізації, відтак чергові розписуються в книзі приймання та здавання чергування. Зброю приймають поштучно, за номерами й комплектністю, перевіряючи справність замків, охоронної сигналізації, шаф, печаток та іншого обладнання.

Днювального роти призначають із рядового складу

із боєприпасами, майна роти та

1. Для чого і на який період призначають

стині?

2. Розкажіть про склад добового наряду.

3. Яке озброєння в добового наряду?

4. Яке призначення добового наряду роти?

5. Кого призначають черговим роти і які його обов’язки?

6. Кого призначають днювальним роти і які його обов’язки? Що йому заборонено?

рядку дня та правил внутрішнього порядку. Без

чергового частини військовослужбовці добового наряду не мають права припиняти чи передавати будь-кому виконання своїх обов’язків. Про всі події, що сталися під час несення служби, а також обставини, які викликали зміни в порядку несення служби, військовослужбовці добового наряду повинні негайно доповідати черговому військової частини та своїм командирам (начальникам). Після прибуття в підрозділи начальників від командира військової частини і вище чергові під-розділів повинні негайно доповідати про це черговому частини. Черговий частини

також за зберігання пістолетів та

ськової частини. Помічник чергового частини повинен знати інструкцію чергового частини, уміти поводитися із засобами оповіщення та зв’язку, приладами радіаційної і хімічної розвідки, які перебувають у чергового частини; залишаючись за чергового, виконувати його обов’язки.

Черговий контрольно-пропускного пункту відповідає за правильність пропуску осіб, які прибувають до частини, та винесення (внесення) чи вивезення (ввезення) будь-якого майна.

Помічник чергового контрольно-пропускного пункту несе відповідальність за додержання правил пропуску на територію військової частини осіб та винесення (внесення) чи вивезення (ввезення) будь-якого майна.

Черговий батальйону (підрозділів забезпечення військової частини) виконує обов’язки відповідно до обов’язків чергового роти.

Черговий їдальні відповідає за правильність одержання продуктів із складу, повноту закладання їх у казан, своєчасну роздачу їжі за

сховищ, складів і черговим парку перевіряти перед закриттям об’єктів додержання вимог пожежної безпеки й вимикання електричної мережі, після цього передавати начальникові сховища (складу) пожежний жетон; доповідати черговому частини в установлений табелем постів час про виконання вимог пожежної безпеки у військовій частині; у разі виникнення пожежі брати участь у її гасінні.

Черговий сигналіст-барабанщик повинен перебувати в приміщенні поблизу кімнати чергового частини й подавати сигнали за наказом чергового частини або його помічника.

розташуванням

служби в усіх видах нарядів. Черговість

роти, а у взводі — заступник командира взводу. Наряди розподіляють серед військовослужбовців рівномірно. Військовослужбовців до складу добового наряду призначають з додержанням законодавства з питань охорони материнства та дитинства. Листки нарядів заповнюють на кожен місяць окремо: на солдатів — заступником командира взводу; на сержантів — старшиною роти; на прапорщиків та офіцерів — у штабі військової частини ( іл. 48.1 ). Листки нарядів зберігають упродовж року.

1. Які загальні обов’язки

5. Яка установлена

України від 24.3.1999 р. № 551-ХIV із змінами та доповненнями, що внесені такими Законами. Він визначає сутність військової дисципліни, на чому вона ґрунтується та чим досягається; обов’язки військовослужбовців, а також військовозобов’язаних та резервістів під час проходження зборів щодо її додержання; роз’яснює поняття «наказу» в ЗСУ, права та обов’язки військовослужбовців щодо віддання та виконання наказів; види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо застосування

і накладення дисциплінарних стягнень;

пропозицій та скарг. Усі військовослужбовці Збройних сил України незалежно

ватися вимогами Дисциплінарного

військовими статутами й іншим законодавством України.

умовах частих змін бойової (навчально-бойової) обстановки

і частин. Тому кожний військовослужбовець повинен поєднувати чесність і хоробрість з високою дисциплінованістю та беззаперечним й точним виконанням наказів командирів і начальників. Військова дисципліна зобов’язує кожного військовослужбовця: додержувати Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги військових статутів, накази командирів; бути пильним, зберігати державну та військову таємницю; додержувати визначених військовими статутами правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство; виявляти повагу до командирів і товаришів, додержувати військового етикету; поводитися з гідністю, не допускати самому

призначення) наркотичні

військову дисципліну, вимагати її додержання,

жодного правопорушення.

Стан дисципліни у військовій частині (підрозділі), закладі, установі та організації визначають: а) здатністю особового складу виконувати в повному обсязі та в строк поставлені завдання; б) морально-психологічним станом особового складу; в) спроможністю командирів (начальників) підтримувати на належному рівні військову дисципліну. Військова дисципліна досягається шляхом: виховання високих бойових і морально-психологічних якостей військовослужбовців на національно-історичних традиціях українського народу та традиціях ЗСУ,

зразкового виконання командирами

справедливого ставлення до підлеглих; підтримання у військових з’єднаннях, частинах (підрозділах), закладах та установах необхідних матеріально-побутових умов, статутного

порядку; своєчасного і повного постачання військовослужбовців встановленими видами забезпечення; чіткої організації і повного залучення особового складу

навчання.

Право командира — віддавати накази і розпорядження, а обов’язок підлеглого — їх виконувати, крім випадку віддання явно злочинного наказу чи розпорядження. Наказ має бути виконаний сумлінно, точно та у встановлений строк. Відповідальність за наказ несе командир, який його віддав. У разі непокори чи опору підлеглого командир зобов’язаний для відновлення порядку вжити всіх передбачених законами та військовими статутами заходів примусу аж

кримінальної відповідальності. Стосовно кожного випадку правопорушення командир зобов’язаний вирішити, чи

притягнути винного до відповідальності, залежно від обставин скоєння правопорушення, ступеня вини, попередньої поведінки порушника та розміру завданих державі та іншим особам збитків.

Діяльність командира щодо підтримання військової дисципліни оцінюють не кількістю накладених ним дисциплінарних стягнень, а виконанням обов’язків з додержанням вимог законів і статутів ЗСУ, повним використанням дисциплінарної влади для дотримання порядку і запобігання порушенням військової дисципліни. Тому кожний військовослужбовець зобов’язаний сприяти командирові

підтриманні порядку й дисципліни.

підлеглого при вчиненні або здійсненні ним замаху

злочину, пов’язаного із непокорою, опором чи погрозою начальнику, застосуванням насильства, самовільним залишенням військової частини або місця служби, ухиленням від військової служби чи дезертирством, із негайним доставлянням затриманого до уповноваженої службової

дисциплінарні стягнення можуть тільки прямі командири та командири, визначені в розділі 3 Дисциплінарного статуту Збройних сил України (далі — ДС ЗСУ) . Дисциплінарну владу, яка надана молодшим командирам, завжди мають і старші командири.

Заохочення є важливим засобом виховання військовослужбовців і зміцнення військової дисципліни. Кожний командир у межах прав, наданих йому Дисциплінарним статутом України, зобов’язаний заохочувати підлеглих військовослужбовців за старанність, розумну ініціативу та сумлінне виконання службових обов’язків. Але заохочення має бути заслуженим. Визначаючи вид заохочення, беруть до уваги характер заслуг військовослужбовця та його ставлення до служби за попередній

д) грамота; е) цінний подарунок; є) грошова премія; ж) занесення прізвища військовослужбовця до

частини (корабля); з) дострокове присвоєння чергового військового звання; и) почесні нагрудні знаки; і) відомчі заохочувальні відзнаки. За мужність і відвагу, проявлені під час виконання військового обов’язку, зразкове управління військами, високі показники в бойовій підготовці, оволодінні військовою технікою та озброєнням, інші заслуги перед Вітчизною, Збройними силами України начальники від командира полку (командира корабля 1 рангу), командири, які мають рівні з ними права та вищі, командири окремих батальйонів (кораблів 2 рангу), а також командири окремих військових частин, які користуються відповідно ДС ЗСУ дисциплінарною владою командира батальйону (корабля 3 рангу), мають право висувати підлеглих військовослужбовців для відзначення державними нагородами України .

Заохочення оголошуються, зазвичай, перед строєм або на зборах (нарадах). Оголошення подяки застосовують до окремого військовослужбовця, а також до всього особового складу підрозділу, військової частини.  Стягнення за порушення військової дисципліни

(неналежне виконання) військовослужбовцем своїх

порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати

обов’язки служби, а за необхідності — накласти дисциплінарне стягнення. На військовослужбовців можуть бути накладені такі дисциплінарні стягнення : а) зауваження; б) догана; в) сувора догана; г) позбавлення чергового звільнення з розташування військової частини чи з корабля на берег (стосовно військовослужбовців строкової військової служби та курсантів вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти); ґ) попередження про неповну службову відповідність (крім осіб рядового складу строкової військової служби); д) пониження в посаді; е) пониження у військовому званні на один ступінь (стосовно осіб сержантського (старшинського) та офіцерського складу); є) пониження у військовому званні з переведенням на нижчу посаду (стосовно військовослужбовців сержантського (старшинського) складу); ж) звільнення з військової служби через службову невідповідність (крім осіб, які проходять строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, а також військовозобов’язаних під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних

та резервістів під час проходження підготовки та зборів). Під час оголошення

слідки,

поведінка військовослужбовця, а також тривалість військової служби та рівень знань про порядок служби.

Дисциплінарне стягнення має бути накладене не пізніше, ніж за 10 діб від дня , коли командирові (начальникові) стало відомо про правопорушення, а у разі провадження службового розслідування — протягом місяця від дня його закінчення , не враховуючи часу перебування військовослужбовця на лікуванні або у відпустці. Під час накладення дисциплінарного стягнення командир не має права принижувати гідність підлеглого. Військовослужбовець, який вважає, що не вчинив правопорушення, має право протягом місяця з часу накладення дисциплінарного стягнення подати скаргу старшому командирові або звернутися до суду у визначений законом строк.

Заборонено за одне правопорушення

у формі схвалення, оголошення подяки та нагородження

подарунком, грошовою

до окремого військовослужбовця, так і до всього особового складу підрозділу, військової частини.

Командир відділення, головний сержант (заступник командира) взводу мають право застосовувати заохочення, передбачені пунктами «а»«б-1» статті 15 ДС ЗСУ.

Головний сержант роти, головний сержант (головний старшина) батальйону (корабля 3 рангу), головний сержант (головний старшина) бригади (полку, корабля 1 рангу), командир взводу має право застосовувати заохочення, передбачені пунктами «а»-«в» статті 15 ДС ЗСУ.

Головний сержант (головний старшина) з’єднання, окремого роду військ (сил), виду Збройних сил України має право застосовувати заохочення, передбачені пунктами «а»-«в» статті 15 ДС ЗСУ цього ДС ЗСУ.

Головний сержант Збройних

Види

заохочення, передбачені пунктами «а»-«ж», а також пунктом «з» (до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно) статті 15 ДС ЗСУ.

Командир корпусу, командувач військ оперативного командування, командувач виду, окремого роду військ (сил) Збройних сил України має право застосовувати заохочення, передбачені пунктами «а»-«ж», а також «з» (до підполковника включно) статті 15 ДС ЗСУ.

Права командирів (начальників) накладати дисциплінарні стягнення на підлеглих військовослужбовців  Командир відділення, головний сержант (заступник командира) взводу мають право застосовувати стягнення, передбачені пунктами «а»-«г» статті 48 ДС ЗСУ. Головний сержант роти, головний сержант (головний старшина) батальйону (корабля 3 рангу) , головний сержант (головний старшина) бригади (полку, корабля 1 рангу), командир взводу має право застосовувати стягнення, передбачені пунктами «а»-«г» статті 48 ДС ЗСУ.

Головний сержант (головний старшина) з’єднання, окремого роду військ (сил), виду Збройних сил України має право застосовувати стягнення, передбачені пунктами «а»-«г» статті 48 ДС ЗСУ. Головний сержант Збройних сил України має право застосовувати стягнення, передбачені пунктами «а»-«г» статті 48 ДС ЗСУ.

Командир роти (корабля 4 рангу), командир батальйону (корабля 3 рангу) має право застосовувати стягнення, передбачені пунктами «а»«г» статті 48.

Командир окремого батальйону (корабля 2 рангу), а також командир окремої військової частини, який користується дисциплінарною владою командира батальйону (корабля 3 рангу) , має право застосовувати стягнення, визначені в пунктах «а»-«ґ» статті 48 ДС ЗСУ (крім попередження про неповну службову відповідність осіб офіцерського складу).

Командир бригади (полку, корабля 1 рангу) має право застосовувати стягнення, передбачені пунктами «а»-«ґ», а також пунктами «д»-«ж» (до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно) статті 48 ДС ЗСУ.

Командир корпусу, командувач військ оперативного командування, командувач виду, окремого роду військ (сил) Збройних сил України має право застосовувати стягнення, передбачені пунктами «а»-«ґ», а також пунктами «д»-«ж» (до підполковника включно) статті 48 цього ДС ЗСУ.

1. За що кожний командир у межах прав, наданих йому ДС ЗСУ, зобов’язаний заохочувати підлеглих військовослужбовців?

2. Де оголошують заохочення військовослужбовцю?

3. Хто має право висувати підлеглих військовослужбовців для відзначення державними нагородами?

4. Що повинен зробити командир у випадку невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх

Поняття

Вартою називають озброєний підрозділ, віднаряджений

виконання бойового завдання для охорони та оборони військових об’єктів, бойових прапорів та осіб, яких тримають на гауптвахті

частині (батальйоні). Об’єкт охорони (об’єкт, що охороняється) — ділянка місцевості з розташованими на ній будівлями, спорудами, майданчиками для відкритого зберігання військової та іншої техніки, боєприпасів і майна; будівлі та споруди, які стоять окремо, приміщення

ють військовослужбовців

варти з технічних

менш як трьох постів — сержанта (старшину). Озброєння варти . Особовий склад варти

бути озброєний справною, приведеною до нормального бою зброєю

слово, яке слугує для начальника варти (чергової зміни) доказом, що варта, яка прибула для заміни, справді призначена з цією метою.

Допуск до вартового приміщення . Начальник нової варти після прибуття з розводу до місця розташування попередньої варти залишає варту перед входом на територію об’єкта, що охороняється, або перед вартовим

приміщенням, відрекомендовується начальникові попередньої варти й повідомляє йому пароль для зміни. Начальник попередньої варти переконується в правильності пароля та допускає нову варту для шикування на майданчику перед вартовим приміщенням і шикує свою варту на майданчику

оборони об’єктів із складу варти виставляються чатові. Чатовим називають озброєного вартового, який виконує бойове завдання щодо

та

дорученого йому поста .

Постом називають усе, доручене для охорони та оборони чатовому, а також місце або ділянка місцевості,

Чатовий підпорядковується начальнику варти, помічнику начальника варти, своєму розвідному. Він є особою недоторканною .

Недоторканність чатового полягає: в особливій охороні законом його прав і особистої гідності; у підпорядкуванні його лише певним особам — начальникові варти, помічникові начальника варти та своєму розвідному; в обов’язку всіх осіб неухильно виконувати вимоги чатового, які визначені

рухаючись визначеним маршрутом, уважно оглядати підступи

й огорожу та доповідати через засоби зв’язку про хід несення служби у визначені табелем постів строки;

не залишати пост, доки його не буде змінено або знято;

не допускати до поста ближче, ніж на відстань, визначену в табелі постів, та позначки на місцевості нікого, крім начальника варти, помічника начальника варти й свого розвідного та осіб, яких вони супроводжують, а також чергового варт (військової частини); знати маршрут руху транспортних засобів варти, а також їх розпізнавальні знаки й сигнали; уміти застосовувати засоби пожежогасіння, які є на посту; викликати начальника варти в разі виявлення будь-яких

огорожі об’єкта (на посту) та за будь-якого порушення поблизу свого чи сусіднього поста; почувши сигнал технічних

ки, негайно доповісти до вартового приміщення; віддавати військове вітання начальникам, яким він

а також іншим начальникам, які

стає в положення «Струнко»).

Чатовому заборонено сидіти, притулятися до чого-небудь, спати, курити, розмовляти, їсти, пити, читати, писати, справляти природні потреби, передавати й приймати будь-які предмети, досилати без потреби патрон у патронник, заходити в зону роботи технічних засобів охорони.

Чатовий повинен відповідати на запитання лише начальника варти, його помічника, свого розвідного й осіб, які прибули з ними для перевірки. У разі раптового захворювання (поранення) чатовий повідомляє про це вартовому приміщення

чатового. Чатовий на посту, за винятком тих, хто несе службу

зони, позначеної покажчиками, крім начальника варти, помічника начальника варти, свого розвідного та осіб, яких вони супроводжують, чатовий зупиняє вигуком «Стій, назад» або «Стій, обійти праворуч (ліворуч)» . За невиконання особою, яка наближається до поста або до забороненої зони, цієї вимоги чатовий попереджає порушника вигуком «Стій, стрілятиму» й негайно викликає начальника варти або розвідного. Якщо порушник не виконує цієї вимоги , чатовий досилає патрон у патронник і робить попереджувальний постріл угору.

Якщо порушник не виконує й цієї вимоги та намагається проникнути на пост чи до об’єкта, який охороняють (перетнути заборонену зону), або якщо він після такої спроби вдається до втечі, то чатовий застосовує зброю.

Чатовий, озброєний багнетом, попереджує порушника вигуком «Стій, буде застосована зброя» і

ного,

стежить за поведінкою порушника до прибуття резервної

розвідним.

варти (помічник начальника варти, розвідний)» , чатовий наказує: «Начальник варти (помічник начальника варти, розвідний), до мене, решта — на місці» ; за потреби чатовий вимагає, щоб особа, яка наближається до нього, освітила своє обличчя. Переконавшись, що той, хто назвався, справді начальник варти (помічник начальника варти, розвідний), чатовий допускає до себе всіх осіб, які прибули.

Якщо той, хто назвався начальником варти (помічником начальника варти, розвідним), виявиться невідомим або якщо особи, які перебувають з ним, не виконують вимогу чатового залишитися на

чатовий попереджає порушників

1. Що означає поняття «варта»?

2. Що ви зрозуміли про: а) розвід

3. Які права та обов’язки чатового?

4. Яке озброєння чатового?

глибину табір розділяють

табору лініями — передньою, середньою

лініями в глибину визначається системою розміщення наметів, необхідних споруд та обладнання. Перпендикулярно до фронту табір розділяють поперечними лініями, які прокладають між батальйонами та окремими підрозділами військової частини. У першій смузі (між передньою та середньою лініями) в наметах розміщують підрозділи згідно з порядком їх номерів. За наметами рот розміщуються приміщення (намети) для зберігання зброї, поблизу яких обладнують місця для чищення зброї, а за ними — погрібці для води та умивальники. Друга смуга (між середньою і задньою лініями) призначається для розміщення штабу військової частини, медичного пункту і їдальні. У третій смузі

боєприпасів, бойової та іншої техніки, приміщень і майна військової частини (підрозділу), контроль за станом справ у підрозділах і своєчасне вжиття заходів для запобігання правопорушенням, а також виконання інших обов’язків внутрішньої служби.

Добовий наряд військової частини оголошують наказом по військовій частині на період навчання.

Склад добового наряду оголошують наказом по військовій частині на навчальний рік (період навчання). Добовий наряд військової частини призначають, зазвичай, у такому складі: черговий військової частини; помічник чергового військової частини; варта; черговий і днювальні парку, а також механіки-водії (водії) чергових тягачів; черговий підрозділ; черговий і помічники чергового контрольно-пропускного пункту; черговий штабу військової частини та посильні; черговий і днювальні медичного пункту; черговий їдальні та робітники їдальні; черговий сигналіст; пожежний наряд; водії чергових автомобілів.

1. Які вимоги встановлено до внутрішнього порядку?

2. Де

3. Як має розташуватися військова частина табором (у наметах)?

4. Що розміщують у кожній смузі табору?

мити командира військової частини А0120, а також повідомити

військової контррозвідки

орган СБУ, Національну поліцію, орган управління Військової служби правопорядку в ЗСУ (далі — Служба правопорядку), у зоні діяльності якого дислокується військова частина; призначити службове розслідування за фактом крадіжки (втрати) стрілецької зброї (боєприпасів), за підсумками якого прийняти відповідні рішення; організувати співпрацю з

трозвуковою, світловою сигналізацією, ТЗО (технічні

охоронної сигналізації) та засобами пожежної сигналізації. Перед входом у цю кімнату вивішують витяг із Кримінального кодексу України про відповідальність за викрадення зброї та боєприпасів. У кімнаті для зберігання зброї вивішують опис військового майна, де зазначають кількість ставниць, шаф, ящиків, стендів та іншого майна, що зберігається в цій кімнаті, а також інвентарні номери шаф і номер печатки, якою їх запечатують. Місця зберігання стрілецької зброї та боєприпасів чергових підрозділів

(підрозділів посилення охорони об’єктів варти, патрульного наряду) та підрозділів з протидії диверсіям і терористичним актам (протидиверсійних резервів, груп) і

для виконання завдань визначені в наказі командира військової частини про організацію служби військ

службової діяльності)

закріплена стрілецька зброя. У кожному ящику з боєприпасами має бути опис боєприпасів, які зберігаються в ящику, у якому зазначають найменування, виробничі дані на боєприпаси та їх кількість, підписаний командиром підрозділу. У разі зберігання магазинів та стрічок до стрілецької зброї в спорядженому вигляді строк зберігання їх не повинен перевищувати три роки. Якщо строк зберігання перевищує три роки, то магазини і стрічки розспоряджують, комісійно проводять технічний огляд боєприпасів і цими самими боєприпасами споряджують інші магазини і стрічки, які є при стрілецькій зброї, у тій самій кількості і на той самий строк, про що складається відповідний акт. У ящику зі спорядженими магазинами і стрічками повинен лежати графік переспорядження магазинів ( іл. 53.5 ).

Іл. 53.3. Ярлик ставниці

Іл. 53.4. Ярлик зброї

Іл. 53.5. Графік переспорядження магазинів Навчальна зброя і навчальні

ділів забезпечення в строки, визначені

тивними документами.

заборони:

використання несправної стрілецької зброї; зберігання поза розташуванням військової частини (удома, у гуртожитку, на робочому місці) стрілецької зброї, у тому числі й спортивної, та боєприпасів; носіння пістолета без кобури, боєприпасів до будь-якої зброї розсипом; мати при собі стрілецьку зброю під час перебування в санаторії, будинку відпочинку, у відпустці, на лікуванні, а також під час відвідування театрів, клубів та інших громадських місць, якщо перебування в них не пов’язане з несенням служби; під час поводження зі стрілецькою зброєю безпідставно спрямовувати зброю у бік людей, тварин, транспорту, будинків, інших будівель, споруд.

1. Обґрунтуйте призначення «Інструкції про організацію обліку, зберігання і

у Збройних силах України».

2. Прокоментуйте правила безпеки при поводженні зі зброєю і

сами.

3. За яким документом видають зброю у військовому підрозділі?

4. Прокоментуйте правила

5. Яким органам повинен доповідати командир військової

Обґрунтуйте.

Чи спостерігали ви в русі стрій військовослужбовців? За яких обставин? Яке враження це справило на вас?

Стройовий статут ЗСУ  визначає, що стройова підготовка є одним з найважливіших розділів військового навчання, тому що готує підрозділи до злагоджених дій. Вона виховує у військовослужбовців високу дисциплінованість, звичку швидко, без зволікань, чітко та узгоджено виконувати прийоми та дії, бути підтягнутими й охайними. Стройова підготовка — це знання обов’язків військовослужбовців перед шикуванням і в строю та

Розглянемо елементи строю.

Шеренга — стрій, у якому військовослужбовці

одного на одній лінії. Лінія

на одній лінії одна біля одної.

Фланг — правий (лівий) край строю. Під час поворотів назви флангів не змінюються.

Фронт — бік строю, до якого військовослужбовці повернені обличчям, а машини — лобовою частиною.

Тильний бік строю — тильний бік строю — бік, протилежний фронту. Інтервал — відстань по фронту між військовослужбовцями (машинами), підрозділами та частинам — відстань у глибину між військовослужбовцями (машина-ми), підрозділами та частинами. Ширина строю — відстань між флангами. Глибина строю

ни) розміщені один (одна) за одним (одною) на дистанціях,

вишикувані по одному, по два, по три, по чотири та більше військовослужбовців. Колони застосовують для шикування військовослужбовців, підрозділів і частин у розгорнутий або похідний стрій.

Розгорнутий стрій — стрій, у якому військовослужбовці, підрозділи (машини) вишикувані на одній лінії по фронту в одношеренговому чи двошеренговому строю (в лінію машин) або в лінію колон з інтервалами, установленими Статутом або командиром. Розгорнутий стрій застосовують для проведення перевірок, розподілу, оглядів, парадів, а також в інших необхідних випадках. Похідний стрій — стрій, у якому підрозділ вишикуваний у колону або підрозділи в колонах вишикувані один за одним на дистанціях, установлених Статутом або командиром. Похідний стрій застосовують для пересування підрозділів, проходження урочистим маршем або з піснею та в інших необхідних випадках.

Напрямний — військовослужбовець (підрозділ, машина), що рухається на чолі строю у визначеному напрямку. За напрямним має переміщуватися решта військовослужбовців (підрозділів, машин).

Замикаючий — військовослужбовець (підрозділ), який рухається останнім у колоні.

Лінійний — військовослужбовець, призначений для позначення лінії шикування підрозділів і частин, а також лінії проходження урочистим маршем.

Управління строєм здійснюється командами та розпорядженнями, які подає командир голосом, сигналами та особистим прикладом і які передаються за допомогою технічних і рухових засобів. Команди та розпорядження можуть передаватися колоною через командирів підрозділів (старших машин) і спостерігачів.

Обов’язки військовослужбовців перед шикуванням і в строю  Командир зобов’язаний: визначити місце, час, порядок шикування, форму одягу та спорядження, а також озброєння й техніку; у разі потреби призначати спостерігача; перевіряти й знати

ки; під час руху додержувати визначених дистанцій, швидкості та

вил руху. Військовослужбовець зобов’язаний: перевіряти справність своєї зброї, закріплених

ніки, боєприпасів, засобів індивідуального захисту, шанцевого інструменту, обмундирування та спорядження; мати коротку зачіску; охайно заправляти обмундирування, правильно надівати та припасовувати спорядження, допомагати товаришеві усувати помічені недоліки; знати своє місце в строю, ставати до строю швидко, без метушні; під час руху зберігати рівняння, інтервал і дистанцію; не виходити зі строю (машини) без дозволу; у строю без дозволу не розмовляти, додержувати цілковитої тиші; бути уважним до наказів (розпоряджень) і команд (сигналів) свого командира, виконувати їх швидко й точно, не заважаючи іншим; передавати накази (розпорядження), команди (сигнали) без перекручень, гучно й чітко

1. У чому полягає роль стройової підготовки для військовослужбовців?

2. Що таке стрій військовослужбовців, підрозділів і частин? Назвіть

3. Хто такий «напрямний» і яка його роль у строю?

4. Хто такий «замикаючий» і яка його роль у строю?

5. Хто такий «лінійний»

6. Які обов’язки військовослужбовців перед шикуванням і

плечей, а

Після команди

ТИСЬ », за якою, не залишаючи

потрібно поправити зброю, обмундирування та спорядження; у разі потреби вийти із строю –звернутися за дозволом до безпосереднього командира (начальника); можна розмовляти тільки з дозволу старшого командира.

Характерні помилки під час виконання:

№

з/п Прийоми, команди, дії Помилки 1 Стройове положення

Носки ніг розвернуті не за лінією фронту і не на ширину ступні. Підбори не поставлені разом. Кисті рук не по середині стегон, тримаються долонями назад. Груди не підняті, живіт не підібраний. Тулуб не поданий вперед, голова опущена. Руки зігнуті в ліктях

2 Команда «Вільно» Військовослужбовець

і чітко. Її треба виконати негайно і точно. Для зняття

1. За якою командою приймають стройове

конати?

2. За яких обставин стройове

3. Як Стройовий статут ЗСУ поділяє команди?

4. Що дозволено і що заборонено робити за командою «ВІЛЬНО»?

5. Які

Рух стройовим і похідним кроком  Рух здійснюють кроком або бігом. Нормальна швидкість руху кроком — 110–120 кроків за хв, довжина кроку — 70–80 см. Нормальна швидкість руху бігом — 160–180 кроків за хв, довжина кроку — 80–90 см.

Розрізняють крок стройовий і похідний . Стройовий крок застосовують під час проходження підрозді-

Іл. 15.2. Поворот праворуч

лів урочистим маршем; виконуючи військове вітання під час руху; підходячи до начальника та відходячи від нього; під час виходу зі строю та повернення на місце, а також під час занять зі стройової

Похідний крок застосовують

зад — до упору в плечовому

руху

КРОКУ », « ПОВНИЙ КРОК ».

»,

Для переміщення поодиноких військовослужбовців на кілька кроків вбік подається команда, наприклад: « Солдат Василенко. Два кроки праворуч (ліворуч), кроком – РУШ ». За цією командою військовослужбовець робить два кроки праворуч (ліворуч), приставляючи ногу після кожного кроку. Для переміщення

наприклад: « Два кроки вперед (назад), кроком – РУШ ». За цією командою слід зробити два кроки вперед (назад) і приставити ногу. Під час переміщення праворуч, ліворуч і назад рухи руками не здійснюються. Характерні помилки під час виконання: № з/п Прийоми, команди, дії Помилки 1 Повороти на місці

5 Припинення руху Після зупинки не прийнято положення «Струнко». Після подання виконавчої команди не зроблений ще один крок або зроблено два кроки вперед

6 Зміна швидкості руху Після подання команди швидкість не змінюється

7 Переміщення праворуч (ліворуч) і вперед (назад) Недоліки ті ж самі, що

зупинці. При переміщенні вбік або назад проводяться рухи руками

1. За якими командами виконують повороти на місці?

2. На скільки рахунків і як військовослужбовці виконують повороти на місці? Потренуйтеся почергово

товаришем у виконанні поворотів на місці.

3. Яка швидкість руху кроком, швидкість руху

їх виконанні?

4. Коли військовослужбовці застосовують стройовий

почергово з товаришем у виконанні руху стройовим кроком.

5. За якою командою і як починають рух

праворуч під час руху в

з опущеними руками, « роби – ДВА » — різко повернутися

квадрату стройового майданчика

ри кроки.

ротів під час руху показує керівник. Для тренування доцільно розподілити тих, хто навчається, на першого та другого, потім поставити їх навпроти один одного на відстані у

кроків

інтервалом у боки на чотири кроки, щоб кожний з них стояв напроти малого квадрата на внутрішніх

три, чотири», а під

ті, хто

вчаються, роблять поворот і крок, а на рахунок «два, три, чотири» продовжують рух.

Поворот

рух після повороту кругом починають з лівої ноги в момент,

під час виконання: №

з/п Прийоми, команди, дії Помилки 1 Повороти під час руху Поворот під час руху виконаний несвоєчасно. Поворот праворуч (ліворуч), пів оберта праворуч (ліворуч) проводиться не на носку лівої (правої) ноги. Поворот кругом проведений не на носках обох ніг.

гвинтівка типу «Форт»)— дульною частиною вниз ( іл. 58.1 а, б, в ). Ручний гранатомет у положенні «на ремінь» тримати дульною

( іл. 58.2 ).

Іл. 58.1. Стройове положення зі зброєю: а) з автоматом з прикладом (відкинутим прикладом); б) з автоматом зі складеним прикладоом; в) із штурмовою гвинтівкою типу «Форт»; г) із снайперсокою гвинтівкою; ґ) з ручним гранатометом; д) з ручним (ротним) кулеметом Іл. 58.2. Із зброєю по команді «ВІЛЬНО»: а) вид з правого боку; б) вид з тилу

§ 58. Виконання прийомів

У положенні «за спину» автомат носять на марші в пішому строю, а також під час виконання робіт (наприклад, при гасінні пожежі).

Переведення автомата із прикладом (відкинутим прикладом) в положення «на груди» із положення «на ремінь». Автомат із прикладом (відкинутим прикладом) в положення «на груди» із положення «на ремінь» береться за командою « Автомат на

коробки ( іл. 58.3 в ).

а) б) в) г)

Іл. 58.3. Прийоми з автоматом із прикладом (відкинутим

«на ремінь»: а) автомат в положенні «на ремінь», вид з тилу; б) автомат в положенні «на ремінь», вид з фронту; в) перший прийом; г) другий прийом.

Переведення автомата зі складеним прикладом в положення «на груди» із положення «на ремінь». Автомат зі складеним прикладом в положення «на груди» із

дою у три прийоми ( іл. 58.4 ):

Іл. 58.4. Прийоми з автоматом зі складеним прикладом в положення «на груди» з положення «на ремінь: а) автомат в положенні «на ремінь»; б) перший прийом; в) другий прийом ; г) третій прийом; ґ) автомат в положенні «на груди», вид з тилу. а) б) в) г) ґ)

Переведення автомата із прикладом (відкинутим прикладом) в положення «на ремінь» із положення «на груди». Автомат із прикладом (відкинутим прикладом) в положення «на ремінь» із положення «на груди» береться за командою « На ре – МІНЬ » у три прийоми ( іл. 58.5 ): Іл. 58.5. Прийоми з автоматом із прикладом (відкинутим прикладом) в положення «на ремінь» з положення «на груди»: а) автомат в положенні «на груди»; б) перший прийом; в) другий прийом; г) третій прийом; ґ) автомат в положенні «на ремінь», вид з тилу

опустити ( іл. 58.5 г ).

Переведення автомата зі складеним

ремінь» із положення «на груди».

а) б) в) г)

Іл. 58.6. Прийоми з автоматом зі складеним прикладом в положення «на ремінь» з положення «на груди»: а) автомат зі складеним прикладом в положенні «на груди»; б) перший прийом; в) другий прийом; г) третій прийом

Переведення штурмової гвинтівки типу «Форт» в положення «на ремінь» із положення «на груди». Гвинтівка в положення «на ремінь» із положення «на груди» береться за командою

три прийоми ( іл. 58.7 ): перший

кладу на рівні підборіддя ( іл. 58.7 в ); третій прийом — закинути гвинтівку за праве плече в положення «на ремінь», а ліву руку швидко опустити ( іл. 58.7 г ).

Іл. 58.7. Прийоми із штурмовою гвинтівкою типу «Форт» в положення «на ремінь» з положення «на груди»: а) гвинтівка в положенні «на груди»; б) перший прийом; в) другий прийом; г) третій прийом; ґ) гвинтівка в положенні «на ремінь», вид з тилу.

в) снайперська гвинтівка; г) із штурмовою гвин-

швидко опустити. Для переведення автомата (штурмової гвинтівки) з положення «на груди» в положення «за спину» та з положення «за спину» в положення «на груди», зброя попередньо береться за командою в положення «на ремінь». Ручний кулемет (снайперська гвинтівка) у положення «за спину» береться якнайзручніше.

Характерні помилки під час виконання: № з/п Прийоми, команди, дії Помилки 1 Стройові прийоми

1. Що необхідно виконати

2. Що треба виконати зі зброєю перед поданням команд: «На ремінь», «На груди»?

3. Виконайте за командою товариша послідовно прийоми з автоматом «На ремінь», «На груди».

4. Виконайте за командою товариша послідовно послаблення (підтягування) ременя автомата.

5. Виконайте за командою товариша послідовно прийоми з автоматом «Покласти зброю», «До зброї», «За зброю».

6. Виконайте під час руху з автоматом послідовно повороти: «Кру-ГОМ», «Ліво-РУЧ», «Півоберта ліво-РУЧ», «Право-РУЧ», «Півоберта право-РУЧ», «Стройо-вим кроком – РУШ». «Ліво-РУЧ», «Півоберта ліворуч», «Кругом – РУШ».

нижнього краю головного убору (біля козирка), а лікоть був

положення руки залишається

зміни. Після того як начальник, старший за військовим званням,

того, хто вітав, голову слід повернути прямо й опустити руку. Для військового вітання

( іл. 59.2 а ) за п’ять-шість кроків

старшого

званням, одночасно з поставленням ноги припинити рух руками, повернути голову в його бік і, рухаючись далі, дивитися

обличчя. Пройшовши повз начальника, старшого

повернути прямо і продовжувати рух руками. При надітому головному уборі разом з

нути

59.2. Військове вітання під час

а) без

го убору; б) з головним убором, начальник ліворуч; в) з головним убором, начальник праворуч.

в його бік і припинити рух вільною рукою; зі зброєю в положенні «за спину», крім того, прикласти руку до головного убору.

За командою «Для зустрічі праворуч (ліворуч, з фронту) зброєю –ЧЕСТЬ» усі військовослужбовці, які перебувають у строю, приймають стройове положення й одночасно повертають голову в бік начальника, проводжаючи його поглядом. Якщо в строю військовослужбовці мають автомати, кулемети і ручні гранатомети, то положення їх не змінюється.

Під час виконання Державного Гімну України військовослужбовці, які перебувають у строю , приймають стройове положення без команди, а командири підрозділів від взводу і вище, крім того, прикладають руку до головного убору.

Військовослужбовці поза строєм під час виконання Державного Гімну України приймають стройове положення, а якщо вони в головних уборах, прикладають руку до них. На вітання командира (начальника) або старшого за військовим званням «Слава Україні» всі військовослужбовці, що перебувають у строю, відповідають «Героям слава» ; якщо командир (начальник) або старший за військовим званням прощається, то на його слова «Слава Україні» військовослужбовці відповідають «Героям слава». Поза строєм на вітання командира (начальника) або старшого за військовим званням «Бажаю здоров’я, пане (пані)» або «Вітаю, воїни (воїне)» військовослужбовці відповідають «Бажаємо (бажаю) здоров’я, пане (пані)», додаючи в кінці відповіді військове звання без зазначення роду військ чи служби. Якщо начальник або старший за військовим званням прощається, то на його слова «До побачення, панове» військовослужбовці відповідають «До побачення, пане (пані)», додаючи в кінці відповіді військове звання

без зазначення роду військ чи служби.

Якщо командир (начальник) поздоровляє військовослужбовця або дякує йому , то військовослужбовець відповідає командирові (начальникові) «Служу Українському народові».

Якщо командир (начальник) поздоровляє військову частину (підрозділ) , то вона відповідає протяжним триразовим «Слава», а якщо командир (начальник) дякує, то військова частина (підрозділ) відповідає «Служимо Українському народові». Характерні помилки під час

почувши своє прізвище, відповідає « Я », а за командою на вихід (виклик) із строю відповідає « Слухаюсь ». За першою командою він стройовим кроком виходить із строю на вказану кількість кроків, рахуючи від першої шеренги, зупиняється і повертається обличчям до строю. За другою командою, ступивши один-два кроки від першої шеренги прямо, на ходу повертається в бік начальника, найкоротшим шляхом стройовим кроком підходить або підбігає до нього, за дватри кроки зупиняється й одночасно з приставлянням ноги прикладає праву руку до головного убору, а потім доповідає про прибуття, наприклад: «Пане лейтенанте. Солдат Сидоренко за вашим наказом

руку опускає. Під час підходу до начальника: поза строєм військовослужбовець

ськовослужбовця, який

правої

найближчого флангу, попередньо зробивши поворот праворуч

на своє місце в строю.

Якщо подається команда «Стати до строю» (без називання прізвища) , військовослужбовець повертається до строю без попереднього повороту до начальника та без відповіді «Я».

Після повернення у стрій зброю беруть у те положення, що й у військовослужбовців, які стоять у строю.

Отримавши дозвіл іти поза строєм , військовослужбовець прикладає праву руку до головного убору і відповідає «Слухаюсь», повертається в

напрямку руху, з першим кроком (з поставленням лівої ноги на землю)

опускає руку та, зробивши три-чотири кроки стройовим, далі рухається

похідним кроком.

Начальник, подаючи команду для повернення військовослужбовця в стрій або даючи йому дозвіл іти , прикладає руку до головного убору та

опускає її.

під час

плеча військовослужбовця, який стоїть попереду. Немає відповіді «Слухаюсь» після поданої команди. Військовослужбовець, який стоїть обличчям до строю, почувши своє військове звання і прізвище, не повернувся обличчям до начальника і не відповів «Я». За командою «Стати до строю» не приклав або неправильно приклав руку до головного убору. Порушується стройове положення

2 Підхід до начальника та відхід від нього Не зроблено один — два кроки від першої шеренги прямо і поворот під час руху вбік начальника. Підхід (відхід) здійснено не найкоротшим шляхом. Неправильний зміст доповіді. Неодночасно з приставлянням

рука

ного убору. Решта недоліків ті ж самі, що й під час виходу із строю та повернення у стрій

1. Розкажіть товаришу, у яких випадках виконують військове вітання.

2. Виконайте перед товаришем ритуал військового привітання на місці і під час руху відповідно до вимог Стройового статуту.

3. Які команди для виконання військового вітання подають військовос-

Розгорнутий стрій відділення може

говий.

Шикування відділення в одношеренговий (двошеренговий) стрій відбувається за командою « Відділення, в одну шеренгу (в дві шеренги) – СТАВАЙ ».

Прийнявши стройове положення і подавши команду, командир

Під час

Після

якою всі військовослужбовці швидко повертають голову прямо, а кулемети приводять у попереднє положення.

Під час рівняння відділення після повороту його кругом у наступній команді вказується бік рівняння, наприклад: « Праворуч (ліворуч) – РІВНЯЙСЬ ».

За командою « Відділення – РОЗІЙДИСЬ » військовослужбовці виходять із строю. Для збору відділення подають команду « Відділення – ДО МЕНЕ », за якою військовослужбовці бігом збираються до командира і за його додатковою командою шикуються. Повороти відділення виконуються одночасно всіма військовослужбовцями з дотриманням рівняння. Після повороту відділення в двошеренговому строю праворуч (ліворуч) командир відділення робить пів кроку праворуч (ліворуч), під час повороту кругом – крок вперед. Для розмикання відділення на місці подають команду «Відділення –праворуч (ліворуч, від середини) розім – КНИСЬ» або «Відділення – праворуч (ліворуч, від середини) на стільки-то кроків розім – КНИСЬ (бігом, розім – КНИСЬ)». За виконавчою командою всі військовослужбовці, за винятком того, від якого здійснюється розмикання, повертаються у вказаний бік, одночасно з приставлянням ноги повертають голову в бік фронту строю і рухаються прискореним півкроком (бігом), дивлячись через плече на того, хто іде позаду, і не відриваючись від нього; після зупинки того, хто іде позаду, кожен робить ще стільки кроків, скільки їх визначено командою, та повертається ліворуч (праворуч).

Якщо інтервал не був визначений, розмикання проводять на один крок.

Під час розмикання від середини за командою вказується середній.

Військовослужбовець, названий середнім, почувши своє прізвище, відповідає « Я », витягує вперед ліву руку і опускає її.

Під час рівняння відділення зберігається інтервал, визначений

подають команду « Відділення, праворуч (ліворуч, до середини) зім – КНИСЬ (бігом, зім – КНИСЬ) ». За виконавчою командою всі військовослужбовці, за винятком того, до кого призначене змикання, повертаються в бік змикання, після чого прискореним півкроком (бігом) підходять

команду « Відділення –СТІЙ ».

За наявності у військовослужбовців

би привести її в інше положення у команді визначають назву

наприклад: « Автомати, на – ГРУДИ »; « Кулемети, на ре – МІНЬ » тощо. Для переміщення на кілька кроків вбік в строю на місці подають команду « Відділення, право – РУЧ (ліво – РУЧ) », а після повороту строю –« Стільки-то кроків вперед кроком – РУШ ». Після того як військовослужбовці зроблять необхідну кількість кроків, відділення за командою « Ліво – РУЧ (право –РУЧ) » повертається у вихідне положення.

Під час переміщення назад рух руками не здійснюють.

Коли не потрібно йти в ногу , подають команду « ІТИ НЕ В НОГУ », а для руху в ногу — « ІТИ В НОГУ » (рух

здійснюється за напрямним або під лічбу командира).

Для зміни напрямку руху подають команду « Відділення – правим (лівим) плечем уперед, кроком – РУШ» (під час руху – «РУШ») . За цією командою відділення починає заходження правим (лівим) плечем уперед: військовослужбовець крайнього флангу, який

вернувши

вздовж фронту,

кроком, узгоджуючи свій рух так, щоб не потіснити інших до нерухомого флангу; крайній військовослужбовець нерухомого флангу позначає крок на

повертається ліворуч (праворуч), узгоджуючи

бік флангу, що заходить (не повертаючи голови), і, відчуваючи ліктем сусіда з боку нерухомого флангу, робить

Відділення

снюють розподіл на перший

номерів, і приставляють ліву ногу.

Для перешикування відділення на місці із зімкненого двошеренгового строю в одношеренговий стрій відділення попередньо розмикається на один крок, після чого подають команду « Відділення, в одну шеренгу –ШИКУЙСЬ ».

За виконавчою командою другі номери виходять на лінію перших, роблять лівою ногою крок ліворуч, не приставляючи правої ноги, крок вперед і приставляють ліву ногу.

Зброю кладуть на землю за командою « Відділення, покласти –ЗБРОЮ ». За підготовчою командою автомати й ручні гранатомети беруть у праву руку; гвинтівки й кулемети — до ноги; у кулеметах, крім того, відкидають сошки. За виконавчою командою перша шеренга робить два кроки вперед, потім обидві шеренги одночасно роблять лівою ногою крок уперед і кладуть зброю на землю ручкою затвора (затворної рами) вниз, затильником прикладу біля носка правої ноги, після чого ліву ногу приставляють до правої. Ручні гранатомети кладуть на землю ручкою ствола

ставляться на сошки. В одношеренговому строю за виконавчою командою здійснюють лише дві останні

ськовослужбовці

в положення «на ремінь». У кулеметах попередньо складають сошки. Розгорнутий стрій відділення (взводу) може бути одношеренговий (шеренга) або двошеренговий.

1. Які команди подають для шикування в одношеренговий (двошеренговий) стрій? 2. Розкажіть товаришу про дії командира відділення (взводу) при керуванні військовослужбовцями, які перебувають у розгорнутому строю.

3. Яку команду подають для розмикання відділення на місці і як її виконують?

4. Яку команду подають для змикання відділення на місці і як вона виконується?

5. Як попередньо здійснюється розподіл для перешикування відділення з однієї шеренги в дві?

6. Як перемістити відділення на кілька кроків убік в строю на місці?

стає обличчям в напрямку руху, а відділення згідно

руху – «РУШ») .

За виконавчою командою командир відділення (напрямний) іде пів кроком, другі номери, вийшовши праворуч, у такт кроку займають свої місця в колоні ( іл. 61.2 ); відділення рухається півкроком до команди

(заходять) ліворуч (праворуч)

(ними).

командиром.

одночасно повертається кругом за правилами, викладами вище. Виконання військового вітання у строю на місці та під час руху. Для виконання військового вітання у строю на місці , коли начальник підійде на 10–15 кроків, командир відділення командує « Відділення, СТРУНКО, рівняння – ПРАВОРУЧ (ЛІВОРУЧ, НА СЕРЕДИНУ) ».

Військовослужбовці відділення приймають стройове положення, одночасно повертають голову праворуч (ліворуч) і проводжають начальника поглядом, повертаючи вслід за ним голову.

Під час підходу начальника із тильного боку строю командир відділення командує « Кру – ГОМ », а потім подає команду для військового вітання.

Подавши команду для військового вітання , командир відділення (якщо він без зброї або зі зброєю в положенні «за спину», — прикладає руку до головного убору; підходить стройовим кроком до начальника, зупиняється за два-три кроки до нього й доповідає, наприклад: «Пане лейтенанте. Друге відділення займається тим-то. Командир відділення сержант Мельник». Начальник, якого вітають, прикладає руку до головного убору після подання команди для виконання військового вітання. Закінчивши доповідь, командир відділення, не опускаючи руки від головного убору, робить лівою (правою) ногою крок убік із одночасним поворотом праворуч (ліворуч) і, пропустивши начальника перед собою, йде за ним на відстані одного-двох кроків із зовнішнього боку строю.

Після проходження начальника або за командою « Вільно » командир відділення командує « ВІЛЬНО » та опускає руку. Якщо начальник звертається до військовослужбовця, що перебуває в строю , назвавши військове звання та прізвище, той відповідає «Я», а під час звертання тільки за військовим званням військовослужбовець у відповідь називає свою посаду, звання та прізвище. При

положення зброї не змінюється й рука до головного убору не прикладається. Для виконання військового вітання

ків до начальника командир відділення командує « Відділення, СТРУНКО, рівняння – ПРАВОРУЧ (ЛІВОРУЧ) ». За командою «Струнко» всі військовослужбовці переходять на стройовий крок, а за командою « Рівняння – ПРАВОРУЧ (ЛІВОРУЧ) » одночасно повертають голову в

Розділ

2. Розкажіть товаришу, як відбувається шикування відділення

3. Як перешикувати відділення з розгорнутого строю в колону?

4. Яка команда подається для перешикування відділення з колони по одному в колону по два і як вона виконується?

5. Які команди подають для зміни напрямку руху колони?

6. Розкажіть і покажіть товаришу, як виконують команди

прямку руху колони.

Завдання вогневої підготовки такі : навчити (стрілка, автоматника, кулеметника, гранатометника, снайпера, оператора, навідника, навідника-оператора, номерів обслуги) самостійно вести вогонь в складній тактичній обстановці; навчити особовий склад виконувати вогневі завдання у складі підрозділу в умовах сучасного загальновійськового бою; навчити командирів організовувати вогневе ураження противника та управляти вогнем штатних,

стрільця та вогневу злагодженість підрозділу. Здатність стрільця (підрозділу) підтримувати штатне озброєння в бойовій

відкритті вогню; перед навчальною стрільбою

Ведення вогню дозволяють тільки після підняття на всіх ділянках та командному пункті червоних прапорів ВСП ( іл. 62.5 ). Стрільбу негайно припиняють за командою керівника або самостійно кожним стріляючим у разі: появи людей, тварин і машин на мішеневому полі; підняття білого прапора (ВСП — візуально сигнальний пристрій).

Для негайного припинення вогню тими, хто стріляє, подають сигнал «Відбій», а також подають команду: «Стій! Припинити

Іл. 62.6. Рубіж відкриття вогню

вогонь» та виставляють білий прапор замість червоного. За командою «Стій! Припинити вогонь» ті, хто стріляє, припиняють вогонь. Зброю розряджають. Зброю дозволяють заряджати тільки на рубежі відкриття вогню ( іл. 62.6 ). У вихідне положення стрільці повертаються тільки за командою керівника.

Категорично заборонено: заряджати зброю бойовими та холостими боєприпасами до сигналу «Вогонь» (команди керівника, командира); спрямовувати зброю на людей, у

стрільбища

від того, заряджена вона чи ні; відкривати та вести вогонь: з несправної

несправними боєприпасами при піднятому білому прапорі

(дільничному) пункті та укриттях (бліндажах); у разі втрати зв’язку з керівником стрільби;

залишати будь-де заряджену зброю або передавати її іншим особам; залишати на вогневій позиції (місці для стрільби) індивідуальну зброю без команди керівника стрільби; перебувати на лінії вогню тим, хто

1. Назвіть і схарактеризуйте завдання

2. Що потрібно знати і вміти для успішного

3. Перелічіть заходи безпеки під час стрільби.

4. Об’єднайтеся в групи і повправляйтесь у виконанні обов’язків посадовими особами стрільбища під час стрільби.

5. Якого кольору прапор дає дозвіл на відкриття (зупинення) вогню?

механізмом, прицільним пристроєм, прикладом і рукояткою; 2 — дульне гальмо-компенсатор; 3 — газова трубка зі ствольною накладкою; 4 — кришка ствольної коробки; 5 — зворотний механізм; 6 — затворна рама зі штоком (газовим поршнем); 7 — затвор; 8 — пенал з приладдям; 9 — магазин; 10 — цівка; 11 — шомпол

новки

частини

її називають набійником . Перехід від набійника до

Дульне гальмо-компенсатор призначене для збільшення купчастості стрільби та зменшення енергії віддачі. Ствольна коробка призначена для з’єднання частин і механізмів автомата, для забезпечення закривання каналу ствола затвором і запирання затвора. У ствольній коробці міститься ударно-спусковий механізм. Зверху коробка закривається кришкою. Прицільний пристрій слугує для наведення автомата при стрільбі по цілях на різні відстані.

складається із прицілу й мушки. Іл. 63.3. Приціл

кріпляться в ствольній коробці. Приклад і пістолетна

наконечник, скобу

каналу ствола розбивання капсуля й видалення з набійника стріляної

(набою). Затвор складається з корпусу затвора, ударника, викидача, пружини викидача, осі викидача

7 — пружина викидача; 8 — вісь викидача; 9 — штифт ударника

рами із затвором у попереднє положення. Він складається

спрямовуючого стержня, рухомого стержня й муфти.

Газова трубка зі ствольною накладкою

ствольної накладки, металевого півкільця (якщо дерев’яна накладка) і пластинчатої

мовує рух штока газового поршня.

Ствольна накладка

би.

( іл. 63.7 ). Приладдя забезпечує складання, чищення та змащення автомата. До приладдя належать шомпол, протирка, кругла (циліндричної форми) щітка, викрутка, вибивач, пенал, маслянка.

Іл. 63.7. а — стіл для чищення автомата; б — приладдя для чищення автомата

1. Для чого призначений автомат АК-74?

2. Складіть презентації та продемонструйте їх колегам: а) «Загальна будова автомата АК-74»; б) «Приладдя для чищення та змащення автомата».

3. Поясніть на макеті будову й призначення затвора.

4. Поясніть будову й призначення прицільних пристроїв на макеті АК-74.

5. Охарактеризуйте будову й призначення

встановлений на поодинокий вогонь (нижнє положення запобіжника), то під час натискання на спусковий гачок відбудеться

для здійснення

пострілу необхідно

спусковий гачок і знову натиснути на нього. Іл. 64.1. Положення частин ударно-спуско-

положення частин і механізмів автомата до заряджання  ( іл. 64.1 ). Затворна рама з

поставити перевідник на автоматичну (АВ) або одиночну (ОД) стрільбу, відвести затворну раму назад до упору й різко відпустити її. Автомат заряджений. Якщо не передбачається негайне відкриття стрільби, то необхідно поставити перевідник на запобіжник.  Робота частин і механізмів при автоматичній стрільбі  Для здійснення автоматичної стрільби необхідно поставити перевідник на автоматичну стрільбу (АВ), якщо він не був поставлений при заряджанні, і натиснути на спусковий гачок. Коли перевідник поставлено на автоматичну стрільбу, сектор перевідника звільняє прямокутний виступ спускового гачка (відмикає спусковий гачок), але перекриває фігурний виступ шептала одиночної стрільби. Спусковий гачок отримує можливість повертатися навколо своєї осі, шептало одиночної стрільби від повороту разом зі спусковим гачком утримується сектором перевідника. Коли натискають на спусковий гачок, його фігурний виступ виходить із зачеплення з бойовим взводом курка. Курок під дією бойової пружини повертається на своїй осі та енергійно вдаряє по ударнику. Ударник бойком

доверху, і шептало автоспуску

До

куля залишає канал ствола.

Після вильоту кулі з каналу ствола

камеру дульного гальма-компенсатора, розширюються й через компенсаційні отвори утворюють реактивну силу, яка

дульну частину автомата у бік, протилежний розташуванню отворів

курка вперед трохи сповільнюється, що дає змогу стволу після удару по ньому затворної рами із затвором прийняти положення,

сповільнювача курок б’є по ударнику. Автомат здійснює постріл.  Робота частин і механізмів автомата під час

стрілами  Для стрільби автомата

Іл. 64.2. Положення частин ударно-спускового механізму після пострілу, якщо перевідник установлений на одиночний вогонь 1 — спусковий гачок; 2 — сповіль-

ню-вач курка; 3 — шептало одиночного

вогню; 4 — курок; 5 — шептало автоспуску; 6 — затворна рама

Положення частин ударно-спускового механізму

пострілу  ( іл. 64.2 ).

Для виконання наступного пострілу необхідно відпустити спусковий гачок і повторно натиснути його. Коли спусковий гачок буде відпущений, він під дією сили бойової пружини обернеться разом із шепталом одиночного вогню.

неповним і повним: неповне використовують для чищення, змащення й огляду автомата; повне — для чищення в разі сильного забруднення автомата, після застосування його під дощем

Занадто часте розбирання автомата шкідливе, тому що прискорює зношування частин і механізмів. При складанні автомата необхідно перевірити відповідність номерів ствольної коробки, затворної рами,

талей, що мають номер.

Послідовність неповного розбирання автомата  1. Відокремити магазин. Утримуючи автомат

рукою

шийку приклада або цівку, правою рукою обхопити магазин ( іл. 64.1 ). Натискаючи великим пальцем на засувку, подати нижню частину магазину вперед і відокремити його. Після цього перевірити, чи немає набою

для чого відпустити перевідник вогню вниз,

4. Відокремити дульне гальмо-компенсатор. «Утопити»

фіксатор гальма-компенсатора й викрутити гальмо-компенсатор із різьбового виступу колодки мушки (зі ствола), обертаючи його проти ходу годинникової стрілки ( іл. 65.5 ). У випадку надмірно тугого обертання корпусу гальма-компенсатора припускається викручування його за допомогою шомпола, вставленого в отвори гальма-компенсатора.

5. Відокремити кришку ствольної коробки. Лівою рукою

шийку (передню частину) приклада, великим

виступ спрямовуючого паза

Іл. 65.10. Відокремлення газової трубки зі ствольною накладкою

накладкою. Утримуючи автомат лівою рукою, правою прямокутним

себе до вертикального

камери ( іл. 65.10 ).

10. Відокремити цівку ( іл. 65.11 ).

Послідовність

ти (розрив ствола). Не спускати

Розбирання і складання автомата. Виконання нормативів № 13, № 14 Таблиця 65.1 Умови виконання

Норматив, умови (порядок) його виконання

Неповне розбирання автомата

Критерії оцінки високий достатній середній низький

Прицільна дальність стрільби, м 1000 Найбільш ефективний вогонь, м по повітряних цілях / по наземних цілях, до 500/500

Дальність прямого пострілу:

по грудній фігурі/ по ростовій фігурі, м 460/640

Вага зброї зі спорядженим магазином, кг 5,46

Початкова швидкість кулі, м/с 960 Дальність, до якої зберігається убійна дія кулі, м 1350

Гранична дальність польоту кулі, м 3150

Вмістимість магазинів, (патронів)

Кількість нарізів

Будова частин та механізмів, принцип роботи

спрямування польоту кулі. Усередині ствола є

нарізами, що в’ються зліва догори праворуч.

Нарізи надають кулі обертальний рух. Проміжки між

називають полями. Відстань між двома протилежними

калібром зброї: у РКК-74 калібр дорівнює 5,45 мм. Ствольна коробка слугує

вигляді двоноги, яка є частиною ручного кулемета. Використовується для фіксації ствола в напрямку стрільби в положенні лежачи, що забезпечує підвищення стійкості зброї при стрільбі і відповідно купчастості стрільби.

Приладдя слугує для розбирання, збирання, чищення, змащення та спорядження магазина патронами. У нього входить шомпол, викрутка, маслянка, протирка.

Принцип роботи частин і механізмів кулемета ґрунтується на

бруднення кулемета, після застосування його

ствольною накладкою. Послідовність складання кулемета

рання виконати в такій послідовності, як і

єднати газову трубку зі ствольною накладкою; приєднати затвор до затворної рами; приєднати затворну раму із затвором до ствольної коробки; приєднати зворотний механізм; приєднати кришку ствольної коробки; спустити гачок з бойового взводу і поставити на запобіжник; приєднати вогнегасник; приєднати шомпол; поставити пенал в гніздо приклада; приєднати магазин до кулемета.

Будьте уважні : наприкінці збирання у РКК необхідно зложити ноги сошки, для чого, утримуючи кулемет лівою рукою у вертикальному положенні, правою рукою (дещо зводячи ноги сошки) притиснути їх

розбирання РКК-74. Неповне розбирання РКК-74

Норматив № 13. Умови виконання нормативу : 1.

на сошку дульною частиною ліворуч, магазин примкнутий. 2. Учень знаходиться біля зброї (на вихідному положенні) з опущеними руками.

Послідовність виконання нормативу: керівник заняття подає команду: « До неповного розбирання зброї — ПРИСТУПИТИ! ».

Таблиця 66.2. Часові показники і оцінка

нормативу № 13

Вид зброї — автомат РКК-74

Оцінка за часом (секунд):

«Відмінно» — 17 с

«Добре» — 19 с

«Задовільно» — 21 с

Норматив № 14 — складання автомата РКК-74 після неповного розбирання.

Таблиця 66.3. Часові

Вид зброї — кулемет РКК-74

Оцінка за часом (секунд):

«Відмінно» — 27 с

«Добре»

нормативу № 14

3. Зброю вважайте зарядженою, доки самі не перевірите і не розрядите її.

4. Розрядивши зброю, поводьтеся з нею, як із зарядженою.

1. Виконайте неповне розбирання кулемета РКК-74?

2. Виконайте неповне збирання РКК-74?

3. Обґрунтуйте необхідність тренування в розбиранні та складанні кулемета за нормативами.

4. За допомогою зустрічних запитань перевірте знання свого

щодо правил безпеки поводження з РКК-74.

5. Охарактеризуйте бойові властивості ручного

після стрільби. Чищення автомата у

проводять: при підготовці до стрільби; після стрільби бойовими і холостими набоями — негайно по закінченню стрільби на стрільбищі (у полі); при цьому чистять і змащують ствольну коробку, канал ствола, газову камеру, газовий поршень, затворну раму і затвор; остаточна чистка автомата (кулемета) проводиться після повернення зі стрільби та протягом наступних 3–4 днів щодня; після наряду і занять у полі без стрільби — після повернення з наряду або занять; у бойовій обстановці та на тривалих навчаннях — щодня в періоди затишшя бою і під час перерв навчань ; якщо автомат (кулемет)

не застосовувався — не рідше одного разу на тиждень.

Після чищення автомат необхідно змастити.

При казарменому або табірному розташуванні чистку автомата необхідно проводити в спеціально відведених місцях на обладнаних для цієї мети столах, а в бойовій

мастило (для чищення автомата та змазування його частин і механізмів за температури повітря від +50°С до –50°С); рушничне мастило — для змащування каналу ствола, частин і механізмів автомата після їх чищення; це змащення

нагвинчують на шомпол

і кладуть на нього ганчір’я, просочене оливою, вводять протирку в канал ствола з дульної частини і плавно просувають її два–три рази по всій довжині ствола, щоб рівномірно змастити його тонким шаром оливи. Потім змащують набійник з казенної частини ствола. Решта всіх металевих частин і механізмів автомата (кулемета) покривають тонким шаром оливи за допомогою просоченого оливою ганчір’я. Зайва олива забруднює частини автомата (кулемета) і може викликати затримки під час стрільби. Дерев’яні і пластмасові деталі не змащують. У холодну пору року за температури повітря 5 °С і нижче автомат (кулемет) змащують тільки оливою рушничною рідкою. Автомат (кулемет), внесений з морозу в тепле приміщення, чистять через 10–20 хв після того, як висохне волога з металевих частин. Рекомендується перед входом у тепле приміщення зовнішні поверхні автомата (кулемета) обтерти ганчір’ям, просоченим рідким рушничним

закінчення змащування автомат (кулемет) збирають.  Устрій та призначення приладдя для чищення і змащення автомата і кулемета, його використання  Для чищення і змащення автомата і кулемета застосовуються приладдя ( іл. 67.2 ). Приладдя автомата і кулемета призначене також для розбирання і складання автомата та кулемета.

Іл. 67.2. Приладдя для чищення і змащення автомата (кулемета): а) деталі та приладдя для чищення; б) приладдя, готове до застосування 1 — шомпол; 2 — протирка; 3 — йоршик; 4 — викрутка; 5 — виколотка; 6 — шпилька; 7 — пенал; 8 — кришка пенала; 9 — маслянка; 10 — головка шомпола Шомпол застосовують для чищення і змащування

автомата (кулемета). Протирку застосовують для чищення і

вання і вигвинчування

ки на шомполі.

Пенал слугує для зберігання протирки, йоршика, викрутки і виколотки. Він закривається кришкою.

Пенал також застосовують як ручку для викрутки під час закручування і викручування мушки і для

повороту замикача газової трубки, а також як ручку для шомпола.

Маслянка слугує для зберігання мастила, переносять її в кишені сумки для магазинів.

Обойма слугує для зберігання набоїв і прискореного спорядження магазину набоями. В обоймі розміщується 15 набоїв.

Перехідник ( іл. 67.3 ) слугує для з’єднання обойми з магазином під час спорядження його набоями. Іл. 67.3. Перехідник служить для з’єднання обойми з магазином

Правила техніки безпеки . Автомат (кулемет) зберігається і переноситься завжди незарядженим із знятим багнетом-ножем, окрім випадків, передбачених статутами і пов’язаних із бойовою обстановкою. Автомат (кулемет) завжди повинен бути на запобіжнику, його знімають із запобіжника тільки для ведення вогню

1. Розкладіть на столі та перелічіть призначення предметів приладдя для чищення і змащення зброї.

2. Повправляйтесь у згортанні комплекту приладдя для чищення і змащення ствола.

3. Повправляйтесь в з’єднанні обойми з

ника.

4. На макеті автомата МГМ АК-74

рядженням, для чого швидко відвести

на, то

(кулемет)

2. Несправність засувки магазина

Набій кулею уткнувся в казенний зріз ствола, рухомі частини зупинилися в середньому положенні Несправність магазина. Погнутість загинів бокових стінок магазина

Осічка

1. Несправність набою

Затвор у передньому положенні, набій у набійнику, курок спущений — постріл не відбувся

Утримуючи рукоятку затворної рами, видалити набій, який уткнувся, і продовжувати стрільбу. У разі повторення затримки замінити магазин

Перезарядити автомат (кулемет) і продовжувати стрільбу

2. Несправність ударника або ударно-спускового механізму; забруднення або застигання мастила (відсутній або неглибокий слід наколу бойка на капсулі) У разі повторення затримки оглянути і прочистити ударник і ударно-спусковий механізм; у разі

Гільза в набійнику, черговий набій впирається в неї кулею, рухомі частини зупинилися в середньому положенні 1.

2. Забруднення або несправність викидача або його пружини

Відвести рукоятку затворної рами назад і, утримуючи її в задньому положенні, відокремити магазин і

витягти набій, що вперся у гільзу. Витягнути (за допомогою затвора або шомпола) стріляну гільзу з набійника. Продовжувати стрільбу. Якщо повторюється затримка, прочистити набійник і набої

Оглянути і очистити від бруду викидач і продовжувати стрільбу.

Якщо несправний викидач автомата (кулемета), відправити в ремонтну майстерню «Прикусування» або невикидання гільзи

Гільза не викинута зі ствольної коробки, а залишилася в ній попереду затвора або дослана затвором назад у набійник

1. Забруднення тертьових частин, газових шляхів або набійника

Відвести рукоятку затворної рами назад, викинути гільзу і продовжувати стрільбу

2. Забруднення або несправність викидача У разі повторення подібної затримки прочистити газові шляхи, частини, що труться, і набійник змастити. За несправності викидача, автомат (кулемет) відправити в ремонтну майстерню Недохід рами затвора в переднє положення Поломка зворотної пружини

Замінити пружину (у бойовій обстановці передню частину пружини повернути заправленим кінцем назад) і продовжувати стрільбу

1. Повправляйтесь на МГМ АК-74 у видаленні набою, який уткнувся.

2. Прокоментуйте та поясніть «осічку» при стрільбі на МГМ АК-74.

3. Покажіть на МГМ АК-74 утикання набою, використовуючи навчальні набої та гільзи.

4. Використовуючи приладдя для чищення зброї, витягніть (за допомогою шомпола) стріляну гільзу з набійника МГМ АК-74 або РКК-74.

5. Створивши групи, повправляйтесь (на швидкість) у заміні зворотної пружини у випадку її поломки в бою за такої умови: ви в окопі для стрільби лежачи, ніч, противник веде прицільний вогонь.

складається

зброї); виконання пострілу (установлення прицілу (цілика) та

трібний вид вогню, прикладка,

стрільби такі : порядок спостереження в бою; оцінка і

і її коректування.

Послідовність дії під час приготування

до стрільби передбачає

положення для стрільби; заряджання зброї.

Зважаючи на те, що стрільба виконується за системою «стрілець –зброя», то перший прийом «приготування до стрільби» складається з приготування до стрільби стрільця: прийняття ним положення для стрільби та приготування до стрільби зброї; заряджання автомата. Прийняття положення повинно забезпечувати найбільшу влучність при стрільбі й зручність дій стрільця, залежно від індивідуальних особливостей. Правильне положення має відповідати таким вимогам:

вогнем; надійне укриття від різних засобів ураження

зок із командиром і стрільцями

переміщення на запасну вогневу позицію; надійне маскування від спостереження противника; можливість ведення вогню вночі. Найбільш придатним місцем для розташування

нізованого відділення є бойовий гребінь, тому що розміщення позиції біля підошви схилу зменшує дальність

та

і ускладнює сполучення підрозділу з тилом, а його розташування на топографічному гребені зменшує скритність, заважає спостереженню і обстрілу найближчих підходів через

стрільби будь-яким способом

продовжувати утримувати зброю,

у бік противника, в готовності до відкриття вогню; після прийняття положення для стрільби здійснити переміщення в сторону (відповзти в бік), що унеможливить

прицільного вогню противником.

прийняттям положення для стрільби та заряджанням стрілецької зброї зі складеним прикладом необхідно відкинути приклад, але у випадку раптового нападу ворога стрілець готується до стрільби та веде вогонь зі зброї, не відмикаючи приклад. Крім того, приймаючи положення для стрільби зі зброєю з оптичними (тепловізійними, коліматорними тощо) прицілами, з них, за наявності, знімають чохол та з об’єктивів — гумові ковпачки (заглушки).

Розгляньмо найбільш зручний порядок прийняття положення для стрільби лежачи з автоматом модифікацій АК: 1) якщо автомат

і цівку дульною частиною вперед; 5) якщо автомат у положенні для стрільби стоячи або з коліна (тощо), взяти автомат правою рукою за ствольну накладку і цівку дульною

ною вперед; Одночасно з цим для прийняття положення: а) на місці (без пересування, якщо противник попереду) — схиляючись уперед, присісти та опуститись на коліна з наколінниками і поставити ліву або праву (для шульги, далі – «недомінантну», для ніг аналогічно) руку на землю попереду себе, кистю правої для правши або лівою для шульги (далі — «домінантною», для ніг аналогічно) руки щільно

зайвого напруження тримати автомат за пістолетну

домінантну» руку,

цьому

«недомінантної» руки (або автомат утримувати «недомінантною» рукою за магазин

неширокий

— для правші, праворуч — для шульги) для прийняття більш стійкого положення та присісти на обидві ноги, поставити «недомінантну» руку на землю попереду себе, кистю «домінантної»

прийняття положення лежачи на лівому боці (варіант для правши), необхідно вперти зброю прикладом у плече ( іл. 69.2 а ). Ліва рука від плеча до ліктя спирається на поверхню землі, кисть тримає цівку (передню рукоятку або за магазин; магазин і ствольну коробку автомату). У такому положенні прицільні пристрої повернуті на 90° по відношенню

на великі відстані неефективна через необхідність

ураження противника через низько розташовані

або укриття, що

гострий кут до поверхні землі, наприклад: отвір у стіні (укритті), гусеницю БМ тощо. Положення лежачи на спині ( іл. 69.2 в ). приймається із попереднього положення стрільця лежачи на животі або з положення стоячи чи присівши (навпочіпки) . При стрільбі з коліна стійкість зброї забезпечується головним чином правильною постановкою зробити довший, ніж зазвичай, крок лівою або правою ногою вперед (або назад) і в бік. Таке положення, окрім рівноваги та стабільності стрільця, забезпечує амплітуду рухів тілом під час стрільби, наприклад, через укриття ( іл. 69.3 а ). Але слід зауважити, що цей спосіб застосовується за необхідності швидкої зміни положення для стрільби з положення стоячи та наявності вільного простору для здійснення

та рівноваги під час стрільби сідничні м’язи мають впиратися в п’яту ноги. Однак, в разі прийняття такого положення на твердому покритті (асфальті тощо) без наколінників, можливе отримання мікротравми колінного суглобу.

Тому необхідно прийнятти проміжне положення для стрільби з коліна, виконання якого попереджує травмування ( іл. 69.3 г, 69.3 в ). За необхідності зміни напрямку стрільби на 180° (за умов певної обстановки бою) потрібно перенести точку опори на два коліна, приклад зброї відвести трохи назад і вище підборіддя для попередження утикання стволу в землю ( іл. 69.3 ґ ) та з одночасним повертанням в інший бік,

ня для стрільби з коліна ( іл. 69.3 ж ). Для стрільби стоячи стрілець приймає фронтальну стійку до напрямку стрільби, при цьому ледь згинає ноги в колінах, жорстко фіксуючи м’язами тазостегнових суглобів для забезпечення стійкого положення ( іл. 69.4 ), тулуб при цьому трохи подається вперед. «Недомінантною» рукою зброю підтримує за цівку (передню рукоятку або за магазин; магазин і ствольну коробку автомата), а «домінантною» — без зайвого напруження, за пістолетну рукоятку.

ної» руки притискається до тулуба

в) г) Вихід із-за укриття здійснюється не за рахунок кроку вліво (вправо), а за рахунок переміщення центру ваги тіла через роботу

прорізи; г) стрільба з окопу (траншеї)

стрільця. Вихід праворуч ( іл. 69.6 а ) здійснюється за рахунок зрушення на колінах вправо,

стрільця, а також освітлення місця стрільби і

розташування (тир, стрільбище, відкрита місцевість, поле бою). У процесі прицілювання, як правило, бере участь одне око, його називають «провідним» або «напрямним» напрямком зорового аналізатора. У більшості людей провідне око — праве.

Головне у прицілюванні : чіткість, різкість

цілика, також правильне їх розташування і менш чітке, розмите бачення мішені і місця (точки) прицілювання. Основне

не натискання нігтьовою фалангою

(вид під кутом), з напрямком натискання; в) неправильне натискання середньою фалангою пальця (вид під кутом), з напрямком натискання

Послідовність дій під час

стрільби здійснюють, змінюючи

прицілювання виносять на величину відхилення рикошетів або трас у протилежний бік відхиленню їх від цілі. Якщо відхилення куль від цілі за дальністю перевищує 100 м, то необхідно змінити установку прицілу на

й трасуючими кулями у співвідношенні: на три набої зі звичайними кулями один набій із трасуючою кулею, першим має бути набій із трасуючою кулею.

Ознаками, які

противника; ослаблення або припинення вогню противником; відхід противника.

Послідовність дій під час припинення вогню  Для тимчасового припинення стрільби подають

За цими командами автоматник (кулеметник) припиняє натискати

спусковий гачок, ставить автомат на

і, якщо потрібно, доповнює магазин патронами або змінює його. Для повного припинення стрільби після команди « Стій » або « Припинити вогонь » подають команду « Розряджай ». За цією

на поділку «П», розрядити автомат (у автомата з металевим прикладом, крім того, скласти приклад) і далі діяти відповідно до обстановки.

1. Розкрийте послідовність приготувань до стрільби по наземних цілях.

2. Використовуючи МГМ АК74, повправляйтесь у роботі на спусковому гачку.

3. Використовуючи МГМ АК74, повправляйтесь у послідовності дій під час припинення вогню.

4. Використовуючи МГМ АК74, повправляйтесь у прийманні бойового положення для стрільби з автомата лежачи.

5. Прокоментуйте, використавши іл. 69.8, особливості у прийманні бойового положення для стрільби з автомата під час руху.

натисканням

стінок і просувати до задньої стінки магазина Для спорядження магазина патронами з обойми ( іл. 70.2 ) необхідно:

ти його в ліву руку, правою рукою приєднати до нього перехідник так, щоб загини увійшли у відповідні

магазина; тримаючи магазин у лівій руці, правою рукою вставити

матичний вогонь, ОД — поодинокий вогонь) ( іл. 66.4 ). Енергійно відвести раму затвора за рукоятку назад повністю і відпустити її. Якщо не подана команда «Вогонь», поставити зброю на

чись загальними правилами виконання

урахуванням індивідуальних особливостей

більш

нує магазин і бере його в положення «на ремінь». Основні положення інструкції із заходів безпеки при поводженні зі зброєю. Отримавши зброю та боєприпаси, учень зобов’язаний: перевірити, чи поставлена зброя на запобіжник, а також особисто переконатися, що зброя не заряджена, для чого: від’єднати магазин; зняти зброю із запобіжника; відвести затвор у крайнє заднє положення та, оглянувши патронник, переконатися, що в ньому немає набоїв;

випадковий постріл.

1. Використовуючи магазин та набої, повправляйтесь у техніці спорядження магазину патронами.

2. Використовуючи обойму та набої, повправляйтесь у техніці спорядження обойми патронами.

3. Використовуючи магазин та набої, повправляйтесь у техніці видалення патрона з магазина.

4. Повправляйтесь у спорядженні магазина патронами на час, згідно з нормативом.

5. Повправляйтесь у виконанні таких команд: «Припинити вогонь»; «Припинити вогонь. Розряджай»; «Зброю — до огляду».

ся , та рухаються . Характерними для стрілецької зброї є живі цілі — розрахунки вогневих засобів, групи стрільців противника чи окремі фігури, що ведуть вогонь із різних положень (лежачи, з коліна, стоячи) тощо. Усі цілі в бою рідко залишаються нерухомими, тому стрільбу по живих цілях доводиться частіше вважати стрільбою по цілях, що з’являються, причому такими, що з’являються, зазвичай, не надовго — на кілька десятків секунд і менше. Часто такі цілі з’являються в різних місцях, здійснюють перебігання, переповзання, переходи, тобто є такими, що рухаються. Окрім живих цілей, рухомими цілями для стрілецької зброї є танки, бронетранспортери, автомобілі, мотоцикли та інші рухомі засоби. Для узагальнення правил стрільби прийняті середні розміри цілей, які вказані в « Курсі стрільб зі стрілецької зброї та бойових машин », затвердженому наказом Генерального штабу ЗСУ від 17.04.2018 № 160. Фігура людини як ціль завширшки 0,5 м, заввишки — ростова — 1,5 м, що залягла — 0,5 м, що в окопі — 0,3 м тощо. Прийняті середні швидкості руху цілей: швидкість піхоти, що біжить — 3 м/с, швидкість автомобіля — 8–10 м/с.  Живі цілі

рія пройде через середину цілі й вірогідність влучення буде найбільшою. Для сучасної стрілецької зброї, яка має

досягається, як правило, з першої черги. Вирішальним в досягненні такого результату є точне визначення дальності до цілі. Визначення відстаней до цілей можна здійснити за допомогою прицільних пристосувань (мушки)

величиною мушки або

прицілу ( іл. 71.7 а ). Зброю в цьому разі утримують у положенні приготування до стрільби.

новним способом визначення дальності до цілей є окомір;

цілей, знаючи їхні лінійні розміри (іл. 71.8 а, б). Їх небагато, і вони легко запам’ятовуються. Ширина танка сягає приблизно 3 м; ширина БТР приблизно — 2,5 м; людини — приблизно 0,5 м; кулеметної обслуги (2 особи) — приблизно 1 м.

71.8. Визначення відстаней

Найбільш вигідні моменти для відкриття вогню такі: коли ціль можна

раптово з

кої відстані; коли ціль добре видно; коли ціль зосередилася, підставляє фланг або піднімається

го предмета (орієнтира), за яким установка прицілу уточнена прицільною стрільбою; у русі, коли коливання машини найменше. Раптовий вогневий напад на противника (особливо з флангу) викликає в нього

№ Нормативу Найменування нормативу

13 Виявлення цілей та визначення відстані до них

Умови (порядок)

виконання нормативу

Спостережний пост (СП) у складі 2-х чоловік, завдання поставлене. Вказується 10 цілей на відстані 200–250 м від СП.

вдень

Час відраховується від команди: «Приступити до розвідки». На відпрацювання нормативу відводиться: 20 хв

1. Охарактеризуйте нерухомі та рухомі

грози.

71.1

Категорія тих, хто навчається (підрозділи)

Оцінки за часом «відмінно» «добре» «задовільно»

Кількість цілей

Військовослужбовець 8 7 6

2. Повправляйтесь у визначенні відстаней до цілей

зброї, використавши іл.71.8.

3. Повправляйтесь, використавши

прицілювання.

4. Повправляйтесь, використавши

криття вогню.

5. Сформувавши

фіксатор прицілювання; чотири бокових скла; мушка; указка магнітна з екраном і імітатором стрільби; лінійка стрілецька з показною мушкою і двома власниками магнітними; лінійка гранатометна; чотири вкладиші до ортоскопа з оптичним прицілом; шість сіток оптичних прицілів; ліхтар кишеньковий світлосигнальний зі світлофільтром; секундомір; викрутка і ЗІП; ящик.

Прицільний верстат ПС-51 ( іл. 72.2 ) застосовують для навчання стрільбі, як правило, на дійсну дальність удень і вночі. ПС-51 складається з корпусу верстата, верхньої частини верстата з обоймами, гвинта з шайбою, нарізної втулки, затискної пружини, заводної рукоятки (маховичка), притискача з шайбою, кілець сепаратора з кульками, гайки і спускового пристрою.

Іл. 72.2. Прицільний верстат ПС-51: а — загальний вигляд; б — розріз; 1 — муфта; 2 — спуск заводної рукоятки (маховичка); 3 — верхня частина верстата; 4 — заводна рукоятка (маховичок); 5 — обойма; 6 — чашка; 7 — опорна втулка; 8 — підстава верстата; 9 — струбцина з гачком; 10 — гайка; 11 — заводна пружина; 12 — повідець заводної пружини; 13 — гвинт заводної пружини: 14 — нарізна втулка; 15 — гвинт з шайбою; 16 — сідло пружини з шайбою; 11 — кільця сепаратора

72. Стрілецько-тренувальні

Іл. 72.5. Указка магнітна — загальний вигляд Указка магнітна ( іл. 72.5 ) призначена для перевірки правильності та одноманітності прицілювання на зменшеній дальності вдень та вночі. Її використовують разом з екраном та ліхтариком-імітатором стрільби. Методика навчання одноманітності та правильності прицілювання. Показувач (учень, який перебуває біля екрана) розміщує мішень указки в центральній частині екрана. Керівник наводить зброю в ціль (мішень на указці), фіксує станок з наведеною зброєю, подає команду «Відмічай». Показувач через отвір мішені ставить на аркуші контрольну крапку. Після цього указку пересувають у будь-який бік. Підлеглий, не збиваючи наведення зброї, займає місце біля неї, з’ясувавши точку

ючи показувачу команди

указки, добивається суміщення «рівної мушки» з точкою прицілювання на мішені. За командою «Відмічай» показувач через отвір у цілі робить помітку на аркуші і знову пересуває указку в будь-який інший бік. Наведення здійснюють тричі, після чого керівник заняття робить оцінку одноманітності та правильності прицілювання.

Оцінка одноманітності прицілювання. У разі установки екрана на відстані 6 м одноманітність прицілювання оцінюють «відмінно», якщо всі три позначки наведення помістилися в коло діаметром 3 мм (уночі — 6 мм); «добре» — у коло діаметром 5 мм (уночі — 10 мм); «задовільно» — у коло діаметром 10 мм (уночі — 20 мм). Оцінка правильності прицілювання. Задовільно оцінюють правильність (влучність) прицілювання в тому разі, якщо середня точка влучення, яка визначена за трьома позначками учня, віддалена від контрольної точки не більш як на 5 мм (уночі — на 10 мм).

Аналіз помилок. Для наочного показу помилок керівник повертає аркуш з його позначками наведення на 180°, тобто верхнім краєм донизу, щоб позначки наведення давали пряме зображення.

забезпечення

стрільби сумісно з екраном та магнітною указкою. Для місцевого освітлення використовують функцію постійного світла ліхтаря білого кольору. Кріплення дає змогу закріпляти

імпульсний режим освітлення. Для зручності імітації ліхтарик обладнаний виносною лампою, яка за допомогою магнітного блоку може кріпитися поряд з магнітною указкою. Конструктивно

так, що лампа повторює імпульси спалаху ліхтарика. Одночасно показувач, утримуючи указку на поверхні екрана, пересуває її відповідно до команд учня.

Методика використання на практиці приладу

верстата ПС-51 і плавному

Навчання правильному прицілюванню

тим, хто навчається, по черзі

і спостерігати, як потрібно

заняття збиває наведення зброї і наказує тим, хто навчається,

казаною ним методикою з правильного прицілювання.

Перевіряючи точність прицілювання і плавність натискання на спусковий гачок та помітивши помилку, керівник заняття з’ясовує її причину та пояснює, як її виправити.

1. Для чого призначений командирський ящик (КЯ-83)?

2. Покажіть і перелічіть що входить до комплекту командирського ящика КЯ-83?

3. Покажіть і перелічіть, що входить до комплекту прицільного верстата ПС-51?

4. Прокоментуйте дії показувача і керівника під час проведення заняття.

5. Покажіть та прокоментуйте, за якою методикою оцінюється одноманітність прицілювання?

вчальних

нання вправи

по нерухомих цілях. Літерну частину позначення складають дві

повідають скороченому

документа. Цифрова частина складається з чотирьох груп цифр: (X XX. X X), де перша цифрова група (від 1 до 6) — коди за призначенням вправ стрільб; друга цифрова група (від 01 до 20) — коди за видом зброї (озброєння), складом підрозділу; третя цифрова група (від 1 до 2) — за видом бою (бойових дій); четверта цифрова група (від 01 до 50) — порядковий номер

стрільб.  Вправи початкових стрільб  Зразки мішеней ( іл. 73.1 ). Стрілець, що обороняється,

(мішень № 4), що кріпиться на щиті розміром 0,75 × 0,75 м

рівні поверхні землі (без просвіту); для тренувальної стрільби з усіх

№

колами (кільцями) кроком 5 см і розміром фігури 50 см × 50 см, має грудний габарит людини. Мішень зображена на папері, тому в результаті стрільби видно кучність влучень (точність вашої стрільби) — іл. 73.1. в. Стрілець, що атакує (контратакує), — ростова фігура (мішень № 8); для тренувальної стрільби з усіх видів вогнепальної зброї. Мішень темного кольору має ростовий габарит людини розміром

Вид зброї

73.1

Цілі стрілець, що обороняється стрілець, що атакує (контратакує)

Автомат, ручний кулемет, кулемет 100 200 Снайперська гвинтівка СГД/ 400–350/ 450–400/ Час на стрільбу — необмежений. Кількість набоїв: для автомата, ручного кулемета та кулемета — 11, з них 3 — для стрільби по стрільцю, що обороняється; для снайперської гвинтівки — 6, з них 3 — для стрільби по стрільцю, що обороняється; положення для стрільби — лежачи (із сошок).

Оцінка : « відмінно » — 25 очок, ураження стрільця, що атакує (контратакує); « добре » — 20 очок, ураження стрільця, що атакує (контратакує); « задовільно » — 15 очок, та ураження стрільця, що атакує (контратакує). Особливості виконання вправи. Режим ведення вогню для автомата та кулемета: по стрільцю, що обороняється, — одиночними пострілами; по стрільцю, що атакує (контратакує), — чергами. Після виконання вправи керівник стрільби разом з тим, хто навчається, оглядає мішень №

Підготовка зброї

автомат був наведений

утрамбовують і обкладають дерном. Кілочки-обмежувачі

лужбовець 2 хв 20

2 хв 30 с 3 хв

вправи 1. Безпека під час стрільби залежить від чіткої організації стрільб, точного дотримання правил та вимог безпеки, високої дисциплінованості усіх військовослужбовців. На стрільбищі з урахуванням особливостей та місцевих умов розробляють та вивішують на командному пункті інструкцію щодо вимог заходів безпеки, яку повинен знати особовий склад підрозділу, що виконуватиме стрільбу. Особовий склад, який не засвоїв правила та вимоги заходів безпеки, до стрільби та обслуговування стрільби не допускають.

2. Дозвіл на відкриття вогню на військовому стрільбищі дає старший керівник стрільби. Ведення вогню дозволяють тільки після підняття на всіх ділянках та командному пункті червоних прапорів (ВСП).

3. Стрільбу припиняють за командою керівника або самостійно ті, хто стріляє, у таких випадках: поява людей, тварин та машин на мішеневому полі, низько літаючих апаратів, вертольотів над районом стрільби; доповідь або подання встановленого

(ВСП, ліхтарі) на командному пункті; виникнення пожежі

та на території полігона; втрата орієнтування тими, хто стріляє. Для негайного припинення вогню всіма тими, хто стріляє, подають команду: «Стій. Припинити вогонь!» — та встановлюють білий прапор (ВСП, ліхтар) замість червоного. За командою «Стій. Припинити вогонь!» ті, хто стріляє, припиняють вогонь. Зброю розряджають.

4. Зброю дозволено заряджати тільки після проходження рубежу відкриття вогню.

5. На рубежі припинення вогню зброю розряджають, проводять контрольні спуски, після чого доповідають керівнику стрільби: «Такий-то. Зброю розряджено».

6. Категорично забороняється: заряджати зброю бойовими та холостими набоями (також бойовими та інертними гранатами) до сигналу «Вогонь» (команди керівника, командира); направляти зброю на людей, у бік або в тил стрільбища незалежно від того, заряджена вона чи ні; відкривати та вести вогонь з несправної зброї, несправними набоями; за межі небезпечних напрямків стрільби; у разі піднятого білого

1. Прокоментуйте вибір

2. Використовуючи

вогню.

4. Сформуйте групи та виконайте на час норматив «Приховане

5. Прокоментуйте заходи

Вага снайперської гвинтівки без багнета, з оптичним прицілом, неспорядженим магазином і щокою приклада — 4,3 кг.

Для стрільби зі снайперської гвинтівки застосовують гвинтівкові патрони зі звичайними, трасуючими і бронебійно-запальними кулями або гвинтівкові снайперські патрони.

Вогонь зі снайперської гвинтівки ведуть одиночними пострілами.

Подача патронів під час стрільби здійснюється з коробчатого магазина ємністю на 10 патронів.

Снайперська гвинтівка є самозарядною зброєю.

Снайперська гвинтівка складається з таких основних частин і механізмів ( іл. 74.2 ): 1. Ствола зі ствольною коробкою, відкритим прицілом і прикладом. 2. Кришки ствольної коробки зі зворотним механізмом. 3. Рами затвора. 4. Затвора. 5. Штовхача з пружиною. 6. Газового поршня. 7. Ударно-спускового механізму. 8. Запобіжника. 9. Щоки приклада. 10. Ствольних накладок. 11. Магазина.

Приладдя ( іл. 74.3 ) слугує для розбирання, збирання, чищення і змащення снайперської гвинтівки, його переносять у сумці для прицілу і магазинів. Склад приладдя: щока, шомпол, протирка, кругла щітка, викрутка, вибивач, пенал і маслянка. Щоку використовують для стрільби з гвинтівки з оптичним прицілом. У цьому випадку її надівають на приклад гвинтівки і фіксують на ньому за допомогою замка.

Іл. 74.3. Приладдя для чищення СГД: 1. Шомпол.2. Подовжувач шомпола. 3. Маслянка. 4. Корпус пенала. 5. Кришка пенала. 6. Протирка. 7. Кругла щітка. 8. Вибивач. 9. Викрутка. 10. Щока.

ствольної коробки, оптичному прицілі й інших частинах гвинтівки.

Порядок неповного розбирання снайперської гвинтівки. 1) Від’єднати магазин. Взяти магазин правою рукою, натискаючи великим пальцем на засувку, подати

нижню частину магазина вперед і відокремити його.

Після цього перевірити, чи немає патрона в патроннику, для чого опустити запобіжник униз, відвести рукоятку перезарядження назад, оглянути

і відпустити рукоятку ( іл. 74.4 ).

2) Від’єднати оптичний приціл. Припідняти

6) Від’єднати затвор

7) Від’єднати ударно-спусковий

правої (лівої) ствольної

накладки до прицілу і, натискаючи накладку вниз, приєднати її

ствола;

частину верхнього упорного

ня його відгину у виріз на кільці. 3) Приєднати ударно-спусковий механізм. Завести

тискає

уперед. Пружина спускового гачка петлею

задній кінець тяги, і тяга верхньою площиною із зачепом упирається в перемичку шептала. Запобіжник перебуває в крайньому верхньому положенні, зачиняє виріз у кришці ствольної коробки й обмежує рух затворної рами назад; потовщена частина осі запобіжника знаходиться під обмежником щитка і над хвостом шептала та перешкоджає їхньому обертанню (запирає шептало і спусковий гачок).

Робота частин і механізмів під час заряджання. Для заряджання снайперської гвинтівки потрібно приєднати до неї споряджений магазин, опустити запобіжник униз (поставити його в положення «Вогонь» — повинно бути видно букву «О»), відвести затворну раму назад до упору і відпустити її. Гвинтівка заряджена. Робота частин і механізмів під час стрільби. Для здійснення пострілу необхідно зняти гвинтівку із запобіжника і натиснути на спусковий гачок. Під час зняття гвинтівки із запобіжника (переведення у

няються хвіст шептала

Під час натискання на хвіст спускового

міщується назад,

травлювальні отвори в дні гільзи проникає до порохового заряду і запалює його. Відбувається постріл.

1. Перелічіть ТТХ СГД.

2. Обдумайте і обґрунтуйте послідовність розбирання СГД.

3. Обдумайте і обґрунтуйте послідовність збирання СГД.

4. Розкажіть, у якому положенні перебувають частини і механізми СГД до заряджання.

5. Обґрунтуйте призначення предметів приладдя СГД.

Які види гранат вам відомі? З яких джерел

отримали інформацію про них?

Ручна уламкова граната (лат. granatus — зернистий) — вибуховий боєприпас, призначений за допомогою ручного метання для ураження живої сили і бойової техніки противника уламками й ударною хвилею, що створюються під час вибуху. Застосовують їх у ближньому бою (під час атаки, в обороні, в окопах, сховищах, населених пунктах, лісах, горах). Ручні гранати вибухають не тільки внаслідок удару об твердий предмет або ґрунт, але й у разі падіння в грязюку, сніг і воду. Під час вибуху утворюється велика кількість уламків, які розлітаються в різні боки. На озброєнні в ЗСУ, залежно від відстані розлітання уламків після вибуху, є гранати наступальні та оборонні. До наступальних належать гранати РГ-42 (ручна граната 1942 р.) ( іл. 75.1 а ), РГД-5 (ручна граната дистанційна, модифікація — 5) ( іл. 75.1 б ), РГН (ручна граната

в неї угвинчують пластмасовий корок. Готуючи

замість корка в трубку угвинчують запал. Нижня частина корпуса складається із зовнішньої оболонки, яка називається піддоном, і вкладиша піддона. Вибуховий заряд наповнює корпус, під час його вибуху граната розривається на уламки.

Спусковий важіль утримує у взведеному положенні стиснену бойову пружину. На трубці ударного механізму спусковий важіль утримується запобіжною чекою. Запобіжна чека проходить через отвори спускового важеля і стінок трубки ударного механізму. На трубці є кільце, висмикуючи яке, звільняють чеку. Після висмикування запобіжної чеки й метання гранати, спусковий важіль відходить убік під дією бойової пружини, яка віддає енергію ударникові. Ударник завдає удару по капсулю-запальнику. Промінь вогню від капсуля-запалювача переходить на сповільнювач, запалює його й, пройшовши через нього, передається капсулю-детонатору, який, вибухаючи, підриває розривний заряд гранати. Корпус гранати розривається, і осколки розлітаються в різні боки.

Запал слугує для підриву вибухового

складається з втулки сповільнювача, капсуля-запалювача сповільнювача і капсуля-детонатора. Втулка сповільнювача у верхній частині має різьбу для з’єднання з трубкою ударного механізму і гніздо для капсуля-запалювача, у середині — канавку, у якій розміщений сповільнювач, зовні — проточку для приєднання гільзи капсуля-детонатора. Він розміщений у гільзі, яка закріплена на нижній частині втулки сповільнювача. Запал завжди перебуває в бойовому положенні.

Розбирати запал і перевіряти роботу ударного механізму категорично заборонено. Його вибух

зони ефективного ураження, м

1. Розкажіть товаришу про призначення ручної уламкової гранати.

2. Які є гранати на озброєнні в ЗСУ, залежно від відстані розлітання уламків після вибуху?

3. Розкажіть товаришу про устрій та тактико-технічні характеристики ручних гранат Ф-1, РГД-5.

4. Поясніть устрій та принцип дії ручних уламкових гранат.

5. Для чого слугує запал гранати і

6. Розкажіть

Ручна кумулятивна граната РКГ-3

між воронкою і дном

для формування і дії кумулятивного струменя. На верхній частині кришки корпуса є різьба для з’єднання з руків’ям. На зовнішній поверхні корпуса є інструкція щодо поводження з гранатою. У руків’ї змонтовані стабілізатор, закритий відкидним ковпаком рукоятки, і ударний механізм із чотирма запобіжниками.

Іл. 76.2. Устрій ручної протитанкової кумулятивної гранати РКГ-3: 1 — корпус; 2 — розривний заряд; 3 — запал; 4 — руків’я

Коли

Іл. 76.3. Граната РКГ-3 під час польоту: 1 — пружина стабілізатора; 2 — рухома трубка; 3 — дротове пір’я; 4 — матер’яний конус; 5 — відкидний ковпак з планкою; 6 — пружина ковпака

( іл.

під час навчання метанню гранат  Для вивчення устрою гранат користуються навчальними або навчально-імітаційними гранатами й плакатами.

Перед виконанням вправ з метання ручних навчально-імітаційних гранат особи, які навчаються, повинні вивчити вимоги безпеки, будову гранат, правила поводження з ними, прийоми і правила метання, які передбачені для бойових гранат. Навчально-імітаційні гранати, які застосовують для метання, за масою та формою повинні відповідати бойовим, мати навчальний запал із запобіжною чекою і бути справними. Під час навчання метанню бойових

пошкоджень доповісти

метання уламкової оборонної та

гранат проводять з окопу чи із-за захисного облаштування, що не пробивається уламками, під наглядом керівника; під час метання однією особою, що навчається, кількох гранат, кожну наступну гранату метати не раніше, ніж через 5 с після вибуху попередньої; якщо гранату не кинули (запобіжна чека не виймалася), розряджання її роблять тільки за командою і під безпосереднім наглядом керівника; вести облік гранат, що не розірвалися, і помічати місця їх падіння червоними прапорцями; після закінчення метання гранати, що не розірвалися, знищують підривом на місці падіння. Згідно з правилами, що викладені в Керівництві по зберіганню артилерійського озброєння і боєприпасів у військах, підрив гранат (запалів) організовує командир частини; район метання ручних гранат

несправності, переносити гранати без сумок (підвішеними за кільце запобіжної чеки), торкатися гранати, що не розірвалася, ЗАБОРОНЯЄТЬСЯ!

1. Яке призначення ручної протитанкової гранати РКГ-3?

2. Розкажіть товаришу про устрій та принцип дії ручної протитанкової гранати РКГ-3.

3. Завдяки чому граната під час метання летить кумулятивною воронкою до мішені?

4. Які заходи безпеки під час

нат?

включаючи Афганістан, Чечню й Ірак, Схід України.

сами на стабілізаторах.

Тактико-технічні

ПГ-7 — 120 м/с; ПГ-7ВМ — 140 м/с; максимальна швидкість — 300 м/с; бойова скорострільність — 4–6 пострілів/хв;

— 500 м; відстань прямого пострілу

цілі

2 м у разі стрільби пострілом ПГ-7В — 330 м, а ПГ-7ВМ — 310 м; вага сумки з двома пострілами і ЗІП ПГ-7В — 7,1 кг. Основні частини та механізми гранатомета РПГ-7 зображені на іл. 77.2 . Ударно-спусковий та бойковий механізми ( іл. 73.3 ). Гранатомет оснащений відкритим прицілом ( іл. 77.4 ), проте зазвичай комплектується оптичним прицілом ПГО-7 кратністю 2,7. Приціл має далекомірну шкалу за маркою заввишки 2,7 м (танк), а також шкали дистанційних і бічних поправок.

Іл. 77.3. Ударно-спусковий та бойковий механізми: а) 1 — корпус; 2 — спусковий гачок; 3 — шептала; 4 — стрижень з бойовою пружиною; 5 — гачок; 6 — запобіжник; б) 1 — бойок; 2 — опорна втулка; 3 — пружина бойка; 4 — ніпель

Іл. 77.4. Оптичний приціл: 1 — корпус із кронштейном; 2 — оптична система; 3 — механізм вивірення; 4 — маховик механізму температурних поправок; 5 — пристрій освітлення сітки; 6 — наочник; 7 — налобник; 8 — ковпачок

Постріл до гранатомета. Створена наприкінці 1980-х рр. граната ПГ7ВР з тандемною бойовою частиною калібра — 65/103 мм здатна пробивати понад 600 мм сталевої броні, додатково прикритої динамічним захистом або противокумулятивними

1. Зняти чохли: спочатку з казенної, а потім з дульної частини.

2. Розібрати ствол: відтиснути важіль механізму блокування; утримуючи трубу, повернути патрубок проти напрямку часової стрілки до упору.

3. Відокремити ударно-спусковий механізм: натиснути на розрізну частину чеки; виштовхнути її виколоткою.

4. Відокремити боковий механізм: викрутити ключем-відкруткою ніпель; вилучити з гнізда бойок, пружину і опорну втулку; відокремити кришку корпуса ударно-спускового механізму; вивернути чотири гвинта.

Порядок збирання гранатомета

Порядок збирання гранатомета РПГ-7

1. Приєднати кришку корпуса ударно-спускового механізму: поставити на місто

2. Приєднати бойковий механізм.

3. Приєднати ударно-спусковий механізм.

4. У гранатомета РПГ-7Д зібрати ствол.

5. У гранатомета

6. Перевірити правильність зберігання гранатомета.

7. Одягнути чохли: спочатку на дульну,

томета.

1. До стрільби допускаються особи, які

ла стрільби та заходи безпеки.

2. У напрямку пострілу не повинно бути місцевих предметів, за які могла б зачепитися граната. Під час вибору

гранатометник зобов’язаний перевірити можливості ведення вогню в заданому

До заряджання гранатомета курок повинен бути в стані спущеного з бойового зводу.

7. Під час навчання стрільбу бойовими пострілами по броньованих цілях ведуть тільки із

гранати і осколки броні летять на відстань до 150 м. Особовий склад поза укриттям не повинен перебувати ближче 300 м від цілі. Забороняється : упирати казенну частину ствола без одягненого на неї чохла у будь-які предмети чи ґрунт; вести вогонь із гранатомета, ствол якого забруднений; залишати курок після стрільби на бойовому взводі; торкатися боєприпасів, які не розірвалися після стрільби.

1. Перелічіть бойові характеристики РПГ-7.

2. Обґрунтуйте принцип дії РПГ.

3. Перелічіть основні складові деталі

4. Обґрунтуйте

5. Обґрунтуйте правила техніки

розбирання.

вні. Тобто відбувається постріл.

Постріл — викидання кулі (гранати) з каналу ствола, зброї

газів, які утворюються під час згорання порохового заряду.

Процеси, які відбуваються під час пострілу та під час руху кулі (гранати) в каналі ствола, вивчає внутрішня балістика . Тиск газів на дно гільзи викликає рух зброї назад . Від тиску газів

дно гільзи і ствола відбувається їх розтяг (пружна деформація), і гільза, міцно притискаючись до патронника, перешкоджає прориванню

газів у бік затвора (цей процес називається обтюрацією). Водночас під час пострілу виникають коливальний рух (вібрація) ствола і

ня. Розжарені гази і частинки незгорілого

ствола слідом за кулею, під час зустрічі

повітрям породжують полум’я і ударну хвилю. Остання є джерелом звуку

та твердості її оболонки.

Іл. 78.1. Періоди пострілу: Р0

і Vд) — тиск газів та швидкість кулі в момент закінчення

ни — 294 МПа (приблизно 3000 кг/см2). Цей тиск називається максимальним тиском. Він утворюється під час проходження кулею 4-6 см шляху і викликає прискорення руху кулі. Пороховий

повністю згорає незадовго до того, як куля вилетить із каналу ствола. Другий період триває від моменту повного згорання порохового заряду до моменту вильоту кулі з каналу ствола .

періоду

приплив порохових газів припиняється, однак сильно стиснуті і нагріті

гази розширюються і, продовжуючи тиск на кулю, збільшують швидкість її руху. Спад тиску в другому періоді відбувається дуже швидко і біля дулового зрізу ( дуловий тиск ) становить 300-900 кг/см2. Швидкість кулі в момент вильоту з каналу ствола ( дулова швидкість ) трохи менша за початкову швидкість (Vд < V0)). У деяких видах стрілецької зброї, особливо у короткоствольних, другий період відсутній, оскільки повного

порохового

відбувається.

швидкістю, більшою за

(максимальної) швидкості куля

третього періоду (Vм > V0) на відстані декількох десятків сантиметрів (до 20 см) від дулового зрізу ствола. Цей період закінчується

Зустрічаючи опір повітряного середовища,

кість. Оскільки

ствол, то

ша початкова швидкість. За умов постійної

тим більша, чим менша вага кулі.

Зміна ваги порохового заряду призводить

газів, а звідси і до зміни величини максимального тиску в

початкової швидкості кулі. Що більша вага порохового заряду, то більші максимальний тиск і початкова

на швидкість горіння порохового заряду, а звідси і на початкову швидкість кулі. Вони підбираються відповідним чином під час конструювання зброї та патронів. Збільшення щільності заряджання може призвести під час пострілів до різкого

ка тиску і внаслідок цього — розриву ствола. Зменшення щільності заряджання

що дорівнює 10 кг/м.

Пробивна дія кулі характеризується

ду (укриття) певної щільності

Під час горіння заряду

гази у стволі зброї розвивають, як ми вже зазначали, дуже високий тиск. Навіть найменший тиск у дуловій частині ствола в момент вильоту

газів радіального напряму, що перевищує

кликає роздуття або розрив ствола. У переважній більшості випадків у

ляє. З метою попередження роздуття необхідно ретельно протирати і уважно оглядати канал ствола перед стрільбою, а також оберігати його і

патрони від забруднення.

У процесі стрільб ствол зазнає зносу. Причини, що викликають знос ствола, можна розділити на три основні групи: хімічного, механічного і термічного характеру .

У результаті дій хімічного характеру в каналі ствола утворюється нагар.

Якщо після стрільби не вичистити весь пороховий нагар, то канал ствола протягом певного часу в місцях сколювання хрому покриється іржею, після видалення якої залишаються сліди. У разі повторення таких випадків ступінь ушкодження ствола

Іл. 78.3. Елементи траєкторії: O — точка вильоту; OA — лінія пострілу; ОЦ — лінія цілі; ОК — лінія кидання; α — кут прицілювання; ε — кут місця цілі; φ – кут підвищення; θ 0 — кут кидання; γ — кут вильоту; S – вершина траєкторії; Ys — висота траєкторії; θ с — кут падіння

Пряма лінія, яка проходить від ока стрільця через середину прорізу прицілу (нарівні з його краями) і вершину мушки в точку прицілювання, називається лінією цілі (ОЦ) .

Кут, утворений лінією

ність

але це відбувається до певної межі, за якою висота траєкторії продовжує зростати, а повна горизонтальна дальність починає зменшуватись. І нарешті, при куті підвищення

буде дорівнювати нулю. Кут підвищення, за якого повна горизонтальна дальність польоту кулі стає найбільшою, називається кутом найбільшої дальності . Величина цього кута залежить від конструктивних особливостей

Траєкторії, які мають однакову горизонтальну дальність за різних кутів підвищення, називаються сполученими. Під час стрільби з вогнепальної зброї і використовують тільки настильні траєкторії. Що пологіша

настильної траєкторії.

1. Що таке внутрішня балістика?

2. Що таке зовнішня балістика?

3. Прокоментуйте явище пострілу.

4. На які періоди поділяють постріл? Прокоментуйте один з них.

5. Поясніть поняття «дульна швидкість кулі».

6. Прокоментуйте механізм утворення початкової швидкості кулі.

Які, на ваш погляд, головні властивості

печені державою? Україна, враховуючи необхідність забезпечення власної воєнної безпеки та оборони, усвідомлюючи свою відповідальність у справі підтримання міжнародної стабільності, як суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава має Збройні сили України (ЗСУ) із необхідним рівнем їхньої бойової готовності та боєздатності ( іл. 79.1 ). Нагадаємо, шо ЗСУ мають таку загальну структуру: Іл. 79.1. Шеврон (нарукавний знак) ЗСУ

Генеральний штаб Збройних сил

як головний орган військового управління; Об’єднаний оперативний штаб Збройних сил України як орган управління міжвидовими та міжвідомчими угрупованнями

військ (сил); види Збройних сил України — Сухопутні війська, Повітряні сили, Військово-Морські сили; з’єднання, військові частини, військові навчальні заклади, установи та організації, що не належать до видів Збройних сил України; окремі роди сил ЗСУ : Сили спеціальних операцій; Сили територіальної оборони; Сили логістики; Сили підтримки (інженерні війська; радіоелектронної боротьби РЕБ; радіаційного, хімічного та біологічного захисту — РХБЗ; топографічного та гідрометеорологічного забезпечення; війська підтримки; арсенали); Медичні сили; окремі роди військ ЗСУ : Десантно-штурмові війська; Війська зв’язку та кібербезпеки. Організаційно Збройні сили України складаються з органів військового упрвління, з’єднань, військових частин, військових навчальних

щення, підготовки та всебічного забезпечення, визначення основ їх застосування, а також управління ними.

Міністр оборони України здійснює військово-політичне та адміністративне керівництво Збройними силами України, а також інші повноваження, передбачені законодавством. Військово-політичне керівництво — діяльність, спрямована на забезпечення реалізації політики держави в ЗСУ, політичних та стратегічних цілей у сфері оборони, принципів і напрямів розвитку ЗСУ. Адміністративне керівництво — діяльність, спрямована на всебічне забезпечення життєдіяльності ЗСУ, їх функціонування та розвитку в межах виконання основних завдань державної політики у сфері оборони.

Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні сили України. Його обов’язки: здійснює військово-політичне та адміністративне управління ЗСУ; реалізує

держави в ЗСУ, розробляє принципи їх будівництва, визначає напрями їхнього розвитку і підготовки в мирний та воєнний час; забезпечує життєдіяльність ЗСУ, їх функціонування, бойову та мобілізаційну

боєздатність, підготовку до виконання покладених на них завдань, застосування, комплектування особовим складом та його підготовку, постачання озброєння та військової техніки, підтримання справності, технічної придатності та модернізації зазначеного озброєння і техніки, матеріальних, фінансових, інших ресурсів та майна згідно з потребами; провадить розвідувальну та інформаційно-аналітичну діяльність з метою забезпечення виконання завдань, які покладені на ЗСУ.

ЗСУ — це військове формування, на яке, відповідно до Конституції України, покладається

цілісності й недоторканності. Вони забезпечують стримування збройної агресії проти

відсіч їй на суходолі, охорону повітряного простору

моря України у випадках, визначених законом, беруть участь у

спрямованих на боротьбу з тероризмом. З’єднання, військові частини і підрозділи ЗСУ можуть залучатися до

і надзвичайного стану; організації та підтримання

психотропних речовин, їхніх аналогів або прекурсорів у відкритому морі; ліквідації надзвичайних ситуацій природного і техногенного характеру; надання військової допомоги іншим державам; брати участь у міжнародному військовому співробітництві, міжнародних антитерористичних, антипіратських та інших міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки на підставі міжнародних договорів України та в порядку і на умовах, визначених законодавством України. Органи військового управління розвідки та військові частини розвідки ЗСУ, Сили спеціальних операцій ЗСУ можуть залучатися до заходів добування розвідувальної інформації з метою підготовки держави до оборони, підготовки та проведення спеціальних операцій та/або спеціальних дій, забезпечення готовності ЗСУ до оборони держави. Сили спеціальних операцій ЗСУ також здійснюють спеціальну розвідку. Органи військового управління забезпечують неухильне додержання вимог Конституції України стосовно того, що ЗСУ не можуть бути використані для обмеження прав і свобод громадян або з метою повалення конституційного ладу, усунення органів державної влади чи перешкоджання їхній діяльності. Ніякі надзвичайні обставини, накази чи розпорядження командирів і начальників не можуть бути підставою для будь-яких незаконних дій щодо цивільного населення,

середовища.

Нормативно-правовими документами, що регламентують підготовку видів Збройних сил України до їх застосування, підтримання на належному рівні бойової та мобілізаційної готовності та боєздатності є Конституція України, Закони України «Про Збройні сили України», «Про оборону України», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», «Про основи національної безпеки України», «Про порядок направлення підрозділів Збройних сил України до інших держав», «Про правовий режим воєнного стану», «Про правовий режим надзвичайного стану», статути Збройних сил України та інші закони України, акти Президента України, КМУ, міжнародні договори України, що регулюють відносини в оборонній сфері . Базуючись на Сухопутних військах, у

Розділ 6. Тактична підготовка

завдання, способи бойових дій та

бовців, підрозділів (відділення, взвод, рота, батальйон), частин (окремий батальйон, полк) і з’єднань (бригада, дивізія), основні положення з організації, підготовки і ведення сучасного загальновійськового бою, а також щодо його забезпечення та управління військами. У Бойовому статуті механізованих і танкових військ Сухопутних військ ЗС України, частина III (взвод, відділення, екіпаж) , затвердженому наказом Командувача Сухопутних військ ЗСУ № 238 від 25.05.2016, викладено основні положення підготовки та ведення загальновійськового бою (виконання інших завдань) взводом (відділенням, екіпажом танка) у взаємодії з підрозділами родів військ і спеціальних військ. Положення, які містяться в Бойовому статуті, слід застосовувати творчо відповідно до обстановки, що склалася, не допускаючи шаблонних дій. Вони є основою для розробки тактичних прийомів і способів дій у кожному конкретному випадку.

1. Які основні завдання покладаються на ЗСУ?

2. До яких завдань можуть можуть залучатися з’єднання, військові частини і під-розділи ЗСУ?

3. До яких завдань не можуть бути задіяні Збройні сили України?

4. Яка загальна структуру Збройні сили

за метою, завданнями, місцем і часом ударів, вогню і маневру дій, які ведуть за єдиним замислом і планом для виконання тактичних бойових завдань в обмеженому районі протягом короткого часу. Бій може бути загальновійськовим, вогневим, повітряним, протиповітряним, морським . Взвод (відділення) також може вести бойові дії (особлива форма воєнних дій тактичного рівня, яка застосовується підрозділами для виконання окремих тактичних бойових завдань). Під час підготовки і ведення воєнних дій тактичного рівня відділення може здійснювати пересування та розташовуватися на місці.

Загальновійськовий бій — різновид бою, який ведуть об’єднаними зусиллями військових частин і підрозділів різних родів військ та спеціальних військ Сухопутних військ (СВ) у взаємодії з іншими видами Збройних сил України (ЗСУ), а також органами і підрозділами інших військових формувань (ІВФ) та правоохоронних органів (ПрО).

Основними видами загальновійськового бою є оборонний і наступальний бій.

Складовими елементами загальновійськового

невр .

Удар — одночасне ураження

від засобів, що застосовуються , удари поділяють на вогневі та удари військами (силами); за масштабом — на оперативні або тактичні. Вогневі удари за засобами доставки можуть бути ракетними, ракетно-артилерійськими та авіаційними; за кількістю засобів, які беруть участь, і об’єктів, що підлягають ураженню , — зосереджені, групові й поодинокі. Вогонь — ураження противника стрільбою (пуском) з різних видів зброї (озброєння).

Вогонь розрізняють за: характером завдань — на знищення, подавлення, виснаження, руйнування, задимлення (засліплення), освітлення тощо; видами зброї — зі стрілецької зброї, гранатометів, танків (танкових гармат і кулеметів), бойових машин піхоти (бронетранспортерів) (БМП (БТР), гармат, мінометів, протитанкових ракетних комплексів (ПТРК), зенітних ракетних, зенітних ракетно-артилерійських, зенітних артилерійських комплексів (бойових машин, установок) тощо; способами ведення — прямою, напівпрямою наводкою, із закритих вогневих позицій; напруженістю — короткочасний (поодинокими пострілами, короткими або довгими чергами), безперервний, кинджальний, швидкий, мето-

Розділ 6. Тактична підготовка

дичний, залповий тощо; напрямком стрільби — фронтальний, фланговий, перехресний; способами стрільби — з місця, із зупинки (з короткої зупинки), з ходу, з борта, з розсіюванням по фронту, з розсіюванням у глибину, по площині тощо; видами — по окремій цілі, зосереджений, загороджувальний, багатошаровий, багато-ярусний тощо.

Вогонь є основним способом знищення противника в загальновійськовому бою. Він може вестись окремим вогневим засобом або зосередженим вогнем взводу (відділення).

Маневр — організоване пересування підрозділів під час бою (дій) з метою зайняття вигідного положення стосовно противника і зосередження необхідних сил і засобів на новому напрямку (рубежі, районі), відведення підрозділів з-під ударів противника, а також перенесення (зосередження) вогню для найбільш ефективного ураження противника.

Залежно від складу сил і засобів, маневр здійснюють підрозділом (взводом, відділенням) та вогнем.

Видами маневру підрозділом є охоплення, обхід, відхід .

Охоплення — маневр, який здійснюють підрозділи

противнику.

Обхід — більш глибокий маневр, який здійснюють підрозділи для виходу в тил противника.

Відхід — маневр, який здійснюють підрозділи (вогневими засобами) з метою виходу з-під ударів сил противника, що переважають,

лей.

Завдяки

розмірам хмари (на порядки більше, ніж розміри зарядів з конденсованою вибуховою речовиною), ударна хвиля зберігає вражаючу дію на значній відстані від центру хмари. Вибух відбувається у дві стадії: за командою детонатора, як правило, безконтактного, підривається невеликий заряд звичайної вибухової речовини (його мета — рівномірно розподілити горючу речовину за об’ємом хмари); з невеликою затримкою (90–500 мс) підривається другий заряд (іскровий) (або кілька зарядів), що спричиняє детонацію аерозолю ( іл. 80.2 ). Основні руйнування спричиняє надзвукова повітряна ударна хвиля (швидкість детонації аерозольної хмари 1500—3000 м/с) і висока температура (залежить від калорійності пального). Як основний заряд у термобаричних боєприпасах застосовують висококалорійні палива. Укроборонпром розробив нові

( іл. 80.3 ). Іл. 80.2. Вибух темобаричного боєприпаса

Іл. 80.3. Термобаричні боєприпаси

Найвищу ефективність мають високоточні системи звичайної зброї, що забезпечують виявлення об’єктів для ураження, цілевказання і наведення на них в автоматизованому режимі ( іл. 80.4 ), а також інші комплекси (системи) озброєння, які застосовують керовані (кореговані) і самонавідні ракети та боєприпаси, здатні вражати

Іл. 80.5. Переносний протитанковий ракетний комплекс «Джавелін»

Переносний протитанковий ракетний комплекс FGM-148 «Джавелін» (англ. FGM-148 Javelin «дротик») — виробництва американських підприємств Raytheon та Lockheed Martin. Перший серійний ПТРК третього покоління, якому властивий принцип «вистрілив – забув», — оператор ракетного комплексу не має супроводжувати і коригувати політ ракети, поки вона наближається до цілі. Джавелін призначений для ураження бронетехніки, укріплень на землі, а також деяких літальних об’єктів, що переміщуються на низькій висоті й швидкості, — гелікоптерів або безпілотних літальних апаратів (БПЛА). Розроблявся з 1986 р., прийнятий на озброєння армії США в 1996 р. Успішно використовувався в Іраку. Постачається на експорт у деякі країни світу, а з 30 квітня 2018 р. — і до України.

Зброя масового ураження (З) противника є найпотужнішим засобом ураження. Вона дає змогу в короткі терміни знищувати угруповання військ, створювати райони масових руйнувань

належать ядерні, хімічні, біологічні (бактеріологічні) боєприпаси

соби їх доставки . До нетрадиційних засобів ураження

на з використанням

ходу до наступу. У наступі

визначеними районами (рубежами, об’єктами) місцевості, які забезпечать подальший розвиток наступу. Для виконання мети бою командирами

ґрунтоване

взвод — військове формування, складовий елемент роти, відділення — первинне військове формування, складовий елемент взводу ( сх. 80.1 ). Механізованому взводу можуть додавати гранатометний, протитанковий, вогнеметний, а іноді інженерно-саперний підрозділи, хіміки-розвідники і танк, підрозділ (вогневий засіб) протиповітряної оборони (ППО), а танковому взводу, крім того, — механізований підрозділ. Додані підрозділи і засоби підпорядковуються командиру взводу і виконують поставлені ним завдання. Схема 80.1 Механізовані (танкові) підрозділи

(БТР), автоматів, кулеметів, снайперських гвинтівок, гранатометів, ручні гранати, а в рукопашному бою — удари багнетом, прикладом і піхотною лопаткою; танковий взвод (екіпаж танка) — вогонь з гармати, зенітного та спареного кулеметів, а під час дій поза танками — з автоматів, застосовує ручні гранати.

Всебічне забезпечення бою (дій) — це комплекс взаємопов’язаних організаційних і практичних заходів,

ня сприятливих умов для ефективного застосування підрозділів шляхом якісної підготовки до виконання бойового завдання, збереження їх у боєздатному стані та зменшення впливу сил і засобів противника.

Організація всебічного забезпечення бою (дій) включає підготовку та проведення заходів бойового забезпечення та виконання заходів морально-психологічного, технічного, тилового і медичного забезпечення . Бойове забезпечення організовують та здійснюють з метою недопущення раптового нападу противника, зниження

(ударів), створення сприятливих умов для організованого вступу підрозділів у

діли додаються?

6. Що передбачає всебічне забезпечення бою (дій)?

7. Назвіть мету і заходи бойового забезпечення.

можна перевозити автомобілем.

озброєнні: автоматів АК-74 — 5 шт.; кулемет РПК-74 — 2 шт.; гранатомет РПГ-7 — 1 шт.; пістолет АПС — 1 шт. (у командира); СВД — 1 шт. Водій БТР озброєний АК-74. Екіпаж танка складається із трьох осіб: командира, навідника та механіка-водія. Успішне виконання бойового завдання значним чином залежить від уміння ко-мандира управляти відділенням у бою. Його

тактичних

тивника

перед переднім краєм оборони ( іл. 81.1 ); відбиття атаки противника й утримання зайнятого опорного пункту (позиції) ( іл. 81.2 ); знищення противника, який увірвався на передній край та вклинився в оборону ( іл. 81.3 ).

Іл. 81.1. Розгортання танків у бойовий порядок

Іл. 81.2. Відбиття атаки противника й утримання зайнятого

(відділення, танк)

радіоелектронної

Іл. 81.3. Знищення противника, який увірвався на передній край та вклинився в оборону

жаючих сил танків і піхоти, які підтримуються вогнем артилерії та ударами авіації, активними діями повітряних (морських) десантів та диверсійно-розвідувальних сил (ДРС). Підрозділи можуть переходити до ведення оборонного бою навмисно або вимушено, в умовах відсутності зіткнення з противником або безпосереднього під час зіткнення з ним. Оборонний бій організовують завчасно або в ході

стислі терміни.

Підрозділ повинен утримувати

його без наказу старшого

стійкими й активними.

Наступальний бій — вид загальновійськового бою, який проводять з метою розгрому (знищення) противника та оволодіння важливими районами (рубежами) місцевості або об’єктами.

Він полягає в ураженні противника всіма наявними засобами, рішучій атаці переднього краю його оборони, стрімкому просуванні в глибину його бойового порядку, знищенні та полоненні живої сили, захопленні ОВТ, матеріальних засобів, оволодінні визначеним районом (рубежем) місцевості, об’єктом ( іл. 81.4 ).

уточненням (постановкою) завдань підлеглим і забезпеченням їх дій у ході ведення наступального бою. Наступальний бій взводу (відділення, танка) передбачає послідовне виконання тактичних завдань, основними з яких є : зайняття вихідного положення для наступу; висування до рубежу переходу

розгортання в бойовий порядок; подолання інженерних загороджень і природних перешкод; атаку й знищення противника на передньому

оборони, оволодіння визначеним об’єктом; розвиток наступу в глибині оборони і переслідування противника. Взвод (відділення, танк) може наступати на противника, який обороняється, наступає або відходить. Наступ на противника, який наступає, здійснюють шляхом ведення зустрічного бою; на противника, який відходить, — переслідуванням. Наступ на противника, який обороняється, залежно від готовності його оборони і ступеня завданого йому вогневого ураження здійснюють висуванням із глибини (з ходу) або із положення безпосереднього зіткнення з ним. Для успішного ведення

рони прийняло на озброєння

виробництва «Маяк»

цілей ( іл. 81.5 ).

з бронетанковою технікою супротивника на середніх та ближніх відстанях ( іл. 81.6 ). Крім того, у солдата має бути необхідна кількість боєприпасів, ручні осколкові гранати (РГН, РГО, РГД-5, Ф-1, РГ-42), а також можуть бути протитанкові гранати — РКГ-3. Кожний солдат має не менше 5-ти магазинів по 30 шт. набоїв (150 шт. до автомата), а після переходу до оборонних дій усім бійцям негайно (відповідно до обстановки) видають додаткові боєприпаси.

Солдат зобов’язаний утримувати особисту зброю та екіпірування в справному стані, постійно стежити за витрачанням боєприпасів і своєчасно доповідати про те, що ним використано 0,5 і 0,75 запасу боєприпасів.

До екіпірування солдата ЗС України належать такі речі: головні убори, обмундирування та білизна, засоби індивідуального захисту (шолом балістичний та чохол для нього, бронежилет модульний захисний балістичний та чохол для нього, маска спеціальна та балаклава, костюми спеціальні залежно від пори року — літній, зимовий, маскувальний); взуття — черевики спеціальні; спорядження (окуляри-маска захисні балістичні, рукавички захисні, сітка та полог протимоскітні, налокітники та наколінники тактичні бойові, навушники спеціальні, ремінь з лямками розвантажувальними тактичними захисними, сумка-укладка медична, сумка-підсумок транспортна бойова, підсумок транспортний бойовий універсальний, сумка-підсумок розкладна універсальна, рюкзак бойовий індивідуальний та ін. ( іл. 81.7 ). Перспективні розробки екіпірування солдата показані на іл. 81.8. Є частина екіпірування, яку можна перевозити на різному броньованому транспорті (БТР, БМП, бронеавтомобілях). Це можуть бути сухі пайки, столовий набір індивідуальний польовий, казанок індивідуальний польовий, кухоль індивідуальний складний, сумка-підсумок з предметами

ськового бою.

3. Назвіть основні риси та способи ведення загальновійськового

стосуванням якої зброї можна вести загальновійськовий бій?

4. Дайте визначення поняттям «удар», «вогонь», «маневр».

5. Охарактеризуйте: а) оборонний бій; б) наступальний бій.

6. Чим озброюють солдата для ведення бою? Охарактеризуйте екіпірування.

82. Характерні риси сучасного висока маневреність; різкі зміни обстановки, швидкий перехід від одних видів бойових дій до інших; наземно-повітряний характер ведення бойових дій (одночасно на суші, у повітрі, на морському узбережжі), ведення їх на широкому фронті, на великій глибині та у швидкому темпі; одночасне застосування різноманітних засобів ураження і способів ведення бою; широке застосування технічних

тем ( іл. 82.1 ).

боротьби, особливо ракети

велику кількість танків, інших броньованих машин, артилерії, авіації, повітряних десантів, аеромобільних частин і підрозділів, нових засобів протиповітряної оборони і радіоелектронної боротьби; більш досконалі способи ведення бою та операції.

Рішучість у досягненні мети полягає

особового складу, завдяки високими морально-бойовими якостям,

наявними бойовими засобами, протягом мінімального терміну і

найменшими втратами знищити противника і здобути перемогу.

Висока напруженість

347

Отже, маневр у бою здійснюють вогнем, силами і засобами. Різкі зміни обстановки, швидкий перехід від одних видів бойових дій до інших визначають динамічність бойових дій, зі зміною обстановки під час бою не по годинах, а по хвилинах. Динаміка залежить від здатності засобів ураження знищити визначені об’єкти противника за мінімальний час і від швидкості пересування військ. Різкі зміни обстановки зумовлені якісними та кількісними змінами складу угруповань своїх військ і військ противника, співвідношенням сил і засобів, радіаційною та хімічною обстановкою, підходом резервів, висадкою десантів, потужними ударами бойових гвинтокрилів, що може призвести до різкої зміни способів дій, переходу від одного виду бою до іншого. Такі умови вимагають сміливих дій військ, стрімких проривів углиб, широкого використання охоплень і обходів з метою нанесення ударів у фланг і тил противнику. Наземно-повітряний характер ведення бойових дій (одночасно на суші, у повітрі, на морському узбережжі), ведення їх на широкому фронті, на великій глибині та у високому темпі стали можливими завдяки різкому зростанню бойових можливостей, далекобійності та ефективності в застосуванні засобів ураження. Зростання бойових можливостей сучасних підрозділів, частин і з’єднань, зміна характеру

наступу, необхідність розосередження

сторових меж

Іл. 82.2. Керований артилерійський снаряд «Квітник»

Іл. 82.3. Дія забороненої МГП лазерної зброї, яку Росія застосовувала на Донбасі

Керований артилерійський снаряд «Квітник» — це осколочно-фугасний боєприпас з лазерною напівактивною головкою самонаведення (типу 9Е421), призначений для оснащення систем ствольної артилерії калібру 152 і/ або 155 мм (під стандарти НАТО). Прийнятий на озброєння ЗСУ 06.12.2012 р. Забезпечує ураження танків, пускових ракетних установок, броньованих машин, захисних споруд (ДОТів; ДЗОТів; будівель, пристосованих для оборони тощо); самохідних та буксированих артилерійських гармат; командних, центрів керування, вузлів зв’язку; мостів та водних переправ; бойових, десантних і транспортних кораблів тощо одним пострілом.

Технічний прогрес призвів до створення нетрадиційних засобів ураження. Варто відзначити,

на Донбасі проти українських

опіків

лужбовцям ( іл. 82.3 ). Ця зброя була

Додатковим протоколом до Конвенції

кретних видів

такими, що завдають надмірних ушкоджень або мають невибіркову дію (1995).

Високочастотна зброя генерує

межах від 300 мГц до 30 гГц. Вона діє на організми та призводить до порушень роботи центральної нервової системи, мозку, серця, кровоносної системи. Ці промені діють

кож на психіку людини, порушують сприйняття

інформації про навколишню дійсність, спричиняють слухові галюцинації, перекручують мовні повідомлення у свідомості людини.

Радіохвильова (психотронна) зброя — це вид зброї масового ураження, яка впливає на людину електромагнітними полями чи акустичними хвилями. Вони зумовлюють зміну поведінки, розумової діяльності, реакцій на події та ситуації, призводять до порушень

(ОВТ) до ведення бою (дій); відповідність бойових завдань підрозділів їхнім бойовим можливостям; раптовість дій і застосування військової хитрості; зосередження зусиль на головному напрямку та у вирішальний момент; маневр підрозділами, вогневими засобами та вогнем; рішучість, активність і безперервність ведення бою; організація і підтримання безперервної взаємодії; безперервне управління підрозділами; всебічне забезпечення бою (дій); надійний захист підрозділів; своєчасне відновлення боєздатності підрозділів; повна напруженість моральних і фізичних сил в інтересах виконання бойового завдання.

Удосконалення засобів збройної боротьби істотно змінило зміст і характер сучасного загальновійськового бою та зумовило пошук, розроблення і застосування нових принципів та

бойових дій. Оволодіння цими принципами і способами, а також мистецтвом їхнього практичного застосування — найважливіша умова досягнення успіху в бою.

1. Назвіть основні характерні риси сучасного загальновійськового бою.

2. Дайте стислу характеристику кожній з характерних

3. Назвіть

засідці,

охороні . Для забезпечення автономності під час виконання бойових завдань механізованому відділенню можуть додаватися або виділятись для підтримки підрозділи і вогневі засоби інших родів військ. Механізованому відділенню можуть додаватися гранатометний, протитанковий, вогнеметний, а іноді інженерно-саперний підрозділи, хіміки-розвідники і танк, підрозділ (вогневий засіб) протиповітряної оборони (ППО), а танковому відділенню, крім того, — механізований підрозділ. Додані підрозділи і засоби підпорядковуються командиру відділення і виконують поставлені ним завдання.

Структура механізовваного відділення: командир відділення – командир бойової машини; навідник башенного кулементу – заступник командира бойової машини; старший стрілець; гранатометник; стрілець, помічник гранатометника; стрілець-санітар; кулеметник; кулеметник; водій (механік водій)

Іл. 83.1. Організаційно–штатна структура механізованого взводу та відділення

Командир відділення (танка) зобов’язаний: знати тактику дій, можливості та способи застосування відділення (танка) в різних видах бою; досконало володіти основними видами озброєння й техніки відділення (танка); уміло командувати відділенням (екіпажем) у бою і наполегливо домагатися виконання поставленого завдання; уміти робити вивірювання і пристрілювання зброї, водити БМП (БТР), танк, вести влучний вогонь зі зброї відділення, озброєння БМП (БТР), танка, орієнтуватися на будь-якій місцевості, користуватися навігаційною апаратурою і топографічною картою, визначати положення цілей, наносити їх на карту (схему) і передавати дані командиру взводу; уміло використовувати прилади спостереження,

їхні потреби; знати обов’язки командира взводу і

натометів, ручні гранати, а в рукопашному

кладом і піхотною лопаткою.

Під час виконання бойових завдань механізовані відділення, залежно від обстановки, діють у похідному, передбойовому і бойовому порядках. Механізоване відділення може діяти на БМП (БТР), у пішому порядку (взимку — на лижах), а також

Похідний порядок – шикування взводу (відділення в пішому порядку) для руху в колоні. Його застосовують на марші, під час переслідування, проведення маневру. Він має забезпечувати високу швидкість руху, зручне розгортання в передбойовий і бойовий порядки, найменшу уразливість від зброї противника,

нах відділень у пішому порядку, які рознесені по фронту та в глибину.

Він повинен забезпечувати швидке розгортання в бойовий порядок, високі темпи пересування з подоланням загороджень, районів руйнувань, пожеж, затоплень, зон забруднення,

маневру; найменшу уразливість підрозділів від ударів усіх видів зброї противника, можливість відбиття ударів з повітря; підтримання безперервної взаємодії і зручність управління підрозділами. Бойовий порядок механізованого відділення — бойова лінія. БМП (БТР) може перебувати в бойовому порядку відділення або входити до складу групи бойових машин взводу. Бойова лінія відділення утворюється військовослужбовцями, які розміщені для ведення бою рівномірно або бойовими групами («двійками», «трійками»), склад яких визначає командир відділення. Залежно від завдань і умов обстановки бойова лінія може формуватись уступом, клином, кільцем тощо. Бойові групи можуть бути маневреними і вогневими .

Маневрена група створюється для виконання окремих завдань щодо знищення (захоплення) противника у взаємодії з вогневою групою шляхом зближення з ним і зайняттям вигідного положення, використовуючи при цьому складки місцевості (місцеві предмети). До складу маневреної групи можуть входити старший стрілець, стрілець та кулеметник. Вогневу групу створюють для підтримки вогнем дій маневреної групи і виконання разом з нею завдань щодо знищення супротивника. До складу вогневої групи входять, як правило, командир відділення, кулеметник, гранатометник і стрілець — помічник гранатометника.

Бойова машина піхоти (бронетранспортер) призначена для підтримки вогнем дій відділення (бойових груп), знищення броньованих і захищених об’єктів противника, а також

Підготовка бою (дій) розпочинається

(розпорядження) або орієнтування

підрозділу в готовність до виконання завдання. Послідовність

підрозділу до застосування; практична робота командира в підлеглих підрозділах та інші заходи. Порядок роботи командира відділення (танка) з підготовки бою (дій) залежить від конкретної обстановки, отриманого завдання і наявності часу.

Гранатометне відділення  є вогневим засобом командира механізованого підрозділу і призначене для ураження живої сили та вогневих засобів супротивника, розташованих поза сховищами, у відкритих окопах (траншеях) та за складками місцевості. Штат та озброєння гранатометного відділення ( іл. 79.3 ): командир — 1; старший навідник АГС-17 — 2; номери обслуги — 2; навідник-оператор БМП — 1; механік-водій — 1; бойова машина піхоти (БМП-2) — 1: автоматичний гранатомет станковий (АГС-17) — 2: автомат АК-74 — 7 (у кожного військовослужбовця).

Автоматичний гранатомет станковий (АГС-17)

Іл. 83.3. Озброєння гранатометного відділення та його графічне зображення В оборонному бою гранатометне відділення використовують для відбиття атак противника з будь-якого напрямку. Воно займає бойовий порядок у проміжках між позиціями механізованих відділень або

забезпечити прикриття вогнем відділення на позиції. Позиція протитанкового відділення включає основні та

вати взаємний вогневий зв’язок. У ході наступального бою протитанкове відділення, що додане до механізованого взводу, висувається за бойовими порядками відділень на відстані до

Оборона, її мета  Оборона — один із видів загальновійськового бою. Мета оборони досягається: постійною розвідкою противника, своєчасним розкриттям підготовки його наступу та замислу дій; знищенням (подавленням) засобів ураження противника, особливо його артилерії, танків, БМП, а також наземних елементів систем високоточної зброї; глибокоешелонованим та майстерним шикуванням оборони, з повним використанням для цього вигідних умов місцевості та її інженерним обладнанням; своєчасним маневром, силами й засобами з неатакованих ділянок, стійким утриманням позицій та районів, проведенням рішучих контратак, нав’язуванням противнику своєї волі, створенням для нього невигідних умов бою; створенням та ефективним використанням систем вогню всіх видів, насамперед протитанкового, на дальніх та ближніх

вальних груп; маскуванням елементів бойового

дій; підготовкою частин та підрозділів до ведення тривалого оборонного бою; постійним захистом військ від засобів масового ураження (ЗМУ), високоточної зброї (ВТЗ) противника

радіоелектронного придушення; надійним, всебічним забезпеченням, стійким управлінням, швидким відновленням боєздатності військ.  Вимоги до оборони  Оборона повинна бути: стійкою і активною. Під стійкістю

розуміють її здатність витримати удари ядерної зброї, протистояти авіації

Маневрена оборона застосовується з

нанесення противнику втрат, виграшу часу і збереження своїх

них боїв на завчасно намічених і ешелонованих углибину рубежах

Завчасний перехід до оборони найбільш типовий для

для ведення наступу.

Під умовами переходу військ до оборони слід розуміти ту конкретно сформовану обстановку (положення, стан і характер дій противника і своїх підрозділів, а також сусідів, умови місцевості, застосовувані

ураження та ін.), у якій здійснюється підготовка

кладі побудови оборони механізованого взводу, який

для формування Сухопутних військ. Для організації оборонного бою механізованому взводу вказують опорний пункт, смугу вогню (сектор обстрілу) і додатковий сектор обстрілу, одну–дві ділянки зосередженого вогню. До механізованого взводу можуть додавати гранатометне, артилерійські (протитанкове, мінометне), вогнеметне, інженерно-саперне відділення. Побудова оборони повинна забезпечити наростаючу протидію противнику, відбиття його атаки і утримання опорного пункту. Вона включає бойовий порядок, опорний пункт взводу і систему вогню . Бойовий порядок механізованого взводу,

засоби, які перебувають у безпосередньому підпорядкуванні командира взводу, а також додані підрозділи (вогневі засоби). Група бойових машин призначається для підвищення стійкості й активності оборони, підтримки бою механізованих відділень із заздалегідь обраних вогневих рубежів.

Для введення противника в оману відносно розташування й кількості вогневих засобів у механізованому взводі може призначатись кочова бойова машина піхоти (танк). Із зав’язкою бою вона веде вогонь по противнику і приховано змінює вогневі позиції, після чого займає основну вогне-

позиції.

розташовуються розосереджено по фронту з інтервалом до 200 м і в глибину від траншеї до 100 м ( іл. 85.2 ). Позиції для кочових вогневих засобів обирають з урахуванням характеру місцевості для швидкої і прихованої зміни. Інші вогневі засоби розташовують у межах опорного пункту взводу. Додані механізованому взводу артилерійські (протитанкові, мінометні)

підрозділи можуть розташовуватися на позиціях механізованих відділень для ведення вогню прямою наводкою або в глибині оборони для стрільби із закритих вогневих позицій ( іл. 85.3 ), а гранатометне відділення — у проміжках між механізованими відділеннями або на фланзі опорного пункту взводу. Позиція групи управління та вогневої підтримки включає командно-спостережний пункт (КСП) командира взводу, вогневі позиції штатних і доданих вогневих засобів, які входять до складу групи. КСП командира механізованого взводу розташовують у ході сполучення між першою і другою траншеєю (на позиції відділення, що обладнана в глибині опорного пункту) або в БМП (БТР), у зручному для

стрілець-санітар ( іл. 85.5 ). Траншею риють на всьому фронті опорного пункту механізованого взводу, вона з’єднує бойові позиції відділень (окопи). Перша траншея є переднім краєм оборони і обороняється механізованими відділенням. Вона повинна забезпечувати спостереження за противником, найкращі умови для створення зони суцільного багатошарового

ших броньованих машин, на підступах

бів,

особовому складу, що залишився. З перенесенням

бою. Вогонь по противнику відкривають з наближенням його на відстань дійсного вогню зброї взводу і доданих йому вогневих засобів. Насамперед вогнем протитанкових засобів і

і броньовану техніку противника, яка оснащена мінними тралами, з метою порушення управління і ускладнення пророблення проходів у мінних полях.

Атаку танків і піхоти противника, що наступає на броньованих машинах без спішування, відбивають шляхом зосередження вогню БМП, танків і протитанкових засобів механізованого взводу по машинах управління, головних (найбільш небезпечних) танках і танках із тралами, а потім — по інших танках і броньованих машинах, щоб змусити піхоту спішитися. Піхоту противника, яка спішилась, відсікають від танків вогнем стрілецької зброї і знищують. Атаку танків і піхоти, яка наступає за ними в пішому порядку, відбивають вогнем

встановлюють заздалегідь підготовлені їжаки, рогатки

загородження. Взвод за підтримки

продовжуючи утримувати позиції, що займаються, знищує противника з тилу

усіх видів зброї з основних і запасних

дира роти. Взвод (відділення, танк) не має права залишати

цію), який (яку) займає, і

(взводу). Отримавши наказ (дозвіл) на відхід, взвод

вказаний (вигідний) рубіж

1. Опишіть бойовий порядок

4. Розкажіть

(тимчасові) позиції для вогневих засобів, що забезпечують можливість знищувати противника вогнем разом із сусідніми відділеннями перед фронтом і на флангах опорного пункту взводу. Усі підступи до неї повинні бути під дійсним, особливо фланговим і перехресним вогнем, а загородження і перешкоди добре проглядатися і прострілюватися. У межах бойової позиції меха-

нізованого відділення обладнують окопи для основної і запасної (тимчасової) вогневої позиції БМП (БТР), ручного кулемета, гранатомета, місць для стрільби стрільців, командира відділення, укриття для особового складу (перекрита ділянка траншеї, щілина, бліндаж), хід сполучення до БМП (БТР), ніші для бойових і господарських запасів, розширення для забезпечення зустрічного руху, відхоже місце, дренажну яму. За наявності часу, обладнують укриття для БМП (БТР) ( іл. 86.1 ). Іл. 86.1 Система вогню

мальної відстані та

відділення, що розміщується

пасній), повинна

між відділеннями, що розміщені попереду, а також у тил опорного пункту взводу. Командира відділення

розташовують у такому місці, звідки зручніше керувати підлеглими, спостерігати за місцевістю і сигналами

Отримавши завдання на перехід до оборони в умовах відсутності

нення з противником, командир відділення повинен організувати підготовку відділення до виконання завдання, вивести відділення на вказану позицію, організувати безпосередню охорону; вказати основну і запасну вогневі позиції для БМП (БТР), кулеметника, гранатометника і місця для стрільби стрільцям, визначити порядок дій відділення і завдання підлеглим; провести бойовий розрахунок; віддати бойовий наказ. Надалі він організовує інженерне обладнання і маскування позиції, готує

ведення вогню вдень і вночі, складає картку вогню відділення,

готовкою відділення до дій та у

з противником командир

лення організовує захоплення вказаної позиції, визначає порядок дій відділення в оборонному бою. Після зайняття позиції та закріплення на ній організовує безпосередню охорону; детально вивчає місцевість, уточнює бойовий розрахунок відділення, вогневі

ника, гранатометника і місця для стрільби стрільцям та

та підношувача боєприпасів. У разі призначення БМП для дій

го (рухомого)

руху, кілька вогневих позицій,

ня завдання. Особовий склад

До переходу противника

ти свої місця на позиції.

застосування противником ЗМУ (у разі ядерного удару противника) особовий склад відділення застосовує засоби індивідуального захисту, а після проходження ударної хвилі готується до відбиття атаки противника. Виявивши перехід противника в атаку, за командою командира (сигналом спостерігача) «Відділення — до БОЮ», особовий склад негайно займає

позиції і готується до відкриття вогню. Вогонь по противнику відкривають з наближенням його на дальність ефективного вогню зброї відділення: спочатку з ПТРК, БМП (БТР), потім з кулеметів, а з дистанції 400–600 м — з усієї зброї відділення — і вогонь доводять до найвищої напруги.

Танки й інші броньовані машини противника знищують ПТКР, вогнем БМП, гранатометів і реактивними протитанковими гранатами, а піхоту, що спішилася, — відсікають від танків та знищують вогнем кулеметів і автоматів. Вогонь протитанкових засобів відділення зосереджують насамперед на головному танку або танку з тралом, який долає загородження перед переднім краєм оборони, а потім на інших танках і броньованих машинах, що атакують. З метою знищення танків, які долають загородження перед позицією відділення, командир може вислати вперед гранатометника з помічником (стрільця з реактивними протитанковими гранатами). Біля найбільш імовірного місця пророблення противником проходу в загородженнях можна обладнувати окоп і хід сполучення до нього (влаштовується вогнева засідка). В окопі розташовують гранатометника або кулеметника (стрільця), а також заздалегідь готують мінний шлагбаум. Кулеметник (стрілець) і снайпер у боротьбі з танками зосереджують свій вогонь на їхніх приладах прицілювання і спостереження. У разі виходу танка противника

він уражається реактивними протитанковими гранатами в борт або кормову частину. Екіпаж, який залишає уражений танк, знищують вогнем стрілецької зброї. З підходом піхоти противника на відстань 30–40 м відділення застосовує гранати. Противника, що ввірвався на позицію відділення, знищують вогнем упритул, гранатами і в рукопашному бою. Рух противника траншеєю і ходом сполучення негайно затримують вогнем і швидким встановленням заздалегідь підготовлених

бою (втратах особового складу, озброєння і техніки, наявності ракет і боєприпасів, палива та інших матеріальних засобів);

боєприпасів, інших матеріальних засобів; ужити

щодо відновлення системи вогню, інженерних загороджень, обслуговування бойової машини; підготувати відділення до

індивідуального захисту і захисні властивості машин; уміти долати загородження і перешкоди, встановлювати і знешкоджувати міни; проводити спеціальну обробку; без дозволу командира не залишати свого місця в бою; у разі поранення або ураження радіоактивними, отруйними речовинами, біологічними засобами вживати необхідних заходів само- і взаємодопомоги та продовжувати виконання завдання; швидко і спритно споряджати патронами обойми, магазини, стрічки; стежити за витратою боєприпасів і заправки БМП (БТР), танка пальним, вчасно доповідати своєму командиру про витрати 0,5 і 0,75 носимого (возимого) запасу боєприпасів і наявності пального; у разі пошкодження БМП (БТР), танка швидко вживати заходів щодо їхнього відновлення; стійко і завзято діяти в обороні, сміливо й рішуче в наступі; проявляти хоробрість, ініціативу і спритність у бою, надавати допомогу товаришам, не залишати особисту зброю за будь-яких умов. Кожен сержант і солдат зобов’язаний захищати командира в бою, у разі його поранення або

командування підрозділом. Кожен військовослужбовець повинен

ти противника

і об’єкти, які перебувають під захистом МГП, якщо

дій, а об’єкти не використовують (не підготовлені до використання) у воєнних цілях; не заподіювати зайвих страждань, не завдавати більшого збитку, ніж необхідно для виконання бойового завдання; якщо обстановка сприяє, підбирати поранених, хворих противника і осіб, які не ведуть ворожих дій, та надавати їм допомогу; гуманно ставитися до цивільного населення, поважати його гідність; стримувати підлеглих і своїх товаришів від порушення норм МГП, про випадки

старшому командиру.

коли може бути найбільш вірогідним раптовий напад противника.

Завдання спостереження. Вимоги до вибору,

ня місця для ведення спостереження

вогнем, слід

із застосуванням

освітлення місцевості та підслуховуванням.

безперервно й цілеспрямовано вести спостереження за полем бою, тобто за противником і місцевістю, і здобувати важливі

його дій. Спостереженням у роки війни виявлялися

зосередження військ

загороджень та інші відомості.  Знищення противника в оборонному

тивника перед переднім краєм оборони і противника, що увірвався в окоп (траншею): знищення противника, що атакує, вогнем зі стрілецької зброї і гранатою; знищення противника, що увірвався в окоп (траншею), вогнем в упор, гранатами, штиком і прикладом.

Мета оборони може бути досягнута, якщо солдат майстерно обладнає і замаскує свій окоп, проявить витримку, стійкість і завзятість, а також уміло використовуватиме свою зброю, фортифікаційні споруди, вигідні умови місцевості для знищення атакуючого противника; постійно взаємодіючи із сусідами, може знищити його танки та інші бронемашини. З початком вогневої підготовки противника солдат, якщо він не призначений спостерігачем, за командою (сигналом) командира ховається в щілині або в бліндажі, перебуваючи в стані готовності негайно зайняти вогневу позицію. Солдат-спостерігач

піхоти з танками, гранатометники знищують танки, а найважливіше завдання автоматників і кулеметників — відсікти своїм вогнем піхоту противника від танків. Таким чином, успіх дій відділення в обороні залежить від стій-

кості, витримки солдата, його вміння використовувати свою зброю, діяти відповідно до своїх обов’язків, взає-модіяти з рештою особового складу відділення. Якщо окремі групи противника увірвалися в траншею, солдат повинен негайно встановити заздалегідь заготовлені загородження у вигляді «їжаків» і «рогаток» з колючого дроту і знищувати противника, що вклинився, вогнем упритул, гранатами і в рукопашному бою. Солдат в основному змушений розраховувати на власну майстерність ведення рукопашного бою, на свою зброю і свої сили, вдаючись до таких прийомів, як уколи штиком, удари прикладом, магазином чи піхотною лопаткою, метання гранати, вогонь в упор. Відбивши атаку, слід негайно почистити зброю, поповнити боєкомплект, надати допомогу пораненим товаришам і, виправивши

ня окопу (траншеї, ходу сполучення), приготуватися

під

противника — це найважливіші й найнебезпечніші

час метання гранат по танках, що наступають, БМП і бронетранспортерах противника правильне перенесення точки прицілювання має вирішальне значення, оскільки протитанкові гранати спрацьовують тільки в разі безпосереднього влучення в броньовану ціль. Так, метаючи гранати

необ’єктами можна вести з використанням протитанкових мін. Протитанкові міни на місцевості встановлюють за допомогою мінних загороджувачів, а солдатом — вручну.

1. Розкажіть обов’язки солдата в бою.

2. Які дії солдата допоможуть добитися мети оборони?

3. Які основні завдання солдата в обороні?

4. Розкажіть товаришу про прийоми знищення противника перед переднім краєм оборони і противника, який увірвався в окоп (траншею).

5. Як правильно діяти солдату в бою з танками і броньованими машинами, що прорвалися до переднього краю оборони?

Поміркуйте, що має робити солдат у наступальному бою.

Наступальний бій (наступ)  — вид загальновійськового бою, який проводиться з метою розгрому (знищення) противника та оволодіння важливими районами (рубежами) місцевості або об’єктами.

Сутність наступу : в ураженні противника всіма наявними засобами, рішучій атаці переднього краю його оборони, стрімкому просуванні в глибину його бойового порядку, знищенні та полоненні живої сили, захопленні озброєння, бойової техніки, матеріальних засобів, оволодінні визначеним районом (рубежем) місцевості, об’єктом. Розгляньмо наступальний бій на прикладі наступу механізованого відділення.

Використовуючи результати вогневого ураження противника, відділення повинне вести наступ із повним напруженням сил, у високому темпі, безупинно, вдень і вночі, у будь-яку погоду і в тісній взаємодії штатних, доданих, підтримуючих і сусідніх

який обороняється. Це досягається : умілим застосуванням усіх наявних сил і засобів; своєчасним використанням результатів вогневого ураження противника; швидким подоланням загороджень і вмілим поєднанням дій у бойовому і передбойовому порядках із широким використанням способів пересування на полі бою і захопленням з ходу рубежів (об’єктів); широким застосуванням маневру вогнем; умілим використанням місцевості для маневру підрозділами з метою швидкого виходу у фланги і тил противнику; проведенням рішучих атак; своєчасним і постійним уточненням (постановкою) завдань підрозділам і забезпеченням їх під час бою.

Способи переходу в наступ  Відділення (танк) може наступати на противника, який обороняється, наступає або відходить. Наступ на противника, який наступає, здійснюють шляхом ведення зустрічного бою; на противника, який відходить, — переслідуванням. Наступ на противника, який обороняється, залежно від готовності його оборони і ступеня завданого йому вогневого ураження, здійснюють висуванням

призначають: маршрут висування; вихідний пункт (рубіж) — віддаленість 5-10 км від вихідного району; рубежі (пункти) розгортання; рубіж переходу в атаку, а за умов атаки механізованих підрозділів у пішому порядку — рубіж спішування ( іл. 88.1 ). На топографічних картах (схемах) синім кольором наносять: положення, завдання і дії своїх військ, червоним — військ (сил) противника, з використанням відповідних умовних знаків.

із

позицій, визначають рубіж безпечного віддалення від розривів своїх снарядів і мін. Безпечним віддаленням для особового складу, який атакує противника в пішому порядку, — це 400 м; для БМП (БТР) — 300 м; для танків — 200 м. Наступ з положення безпосереднього зіткнення з противником починається в заздалегідь створеному бойовому порядку з вихідного положення для наступу. Перша траншея, як правило, визначається рубежем переходу в атаку. Вихідне положення для наступу займають після відповідного перегрупування підрозділів. Перегрупування — це організоване переміщення підрозділу, який перебуває в безпосередньому зіткненні з противником в опорному пункті (на позиції, ділянці траншеї, яку він займає), з метою створення бойового порядку і зайняття вихідного положення для наступу. Атака — це стрімкий і безупинний рух підрозділів у бойовому порядку в поєднанні з вогнем найвищої напруги усіх вогневих

з метою знищення противника й оволодіння визначеним районом (рубежем, об’єктом).

Використовуючи вогонь артилерії та удари авіації, танкові підрозділи атакують противника в бойовій

ньому вогонь з ходу. Механізовані підрозділи атакують услід за танками в пішому порядку (узимку на лижах), у броньованому порядку на БМП (БТР) або десантом на танках і знищують найперше цілі, що заважають просуванню танків. Перед атакою механізованих і танкових підрозділів за рішенням старшого командира, як правило, проводять вогневу підготовку атаки, а в ході наступу — вогневу підтримку військ, що наступають

Вогнева підготовка атаки починається у призначений час та закінчується з виходом підрозділів першого ешелону на рубіж переходу в атаку, приблизно в «Ч»-0.05. Вогнева підтримка атаки починається

товки і продовжується безперервно на глибину оборони бригади (полку) — до 10 км від переднього краю оборони, першого ешелону противника, а інколи і на більшу глибину.

Вогневий супровід наступу

машин. Після спішування особового складу у БМП (БТР) залишаються навідники-оператори (кулеметники БТР), механіки-водії (водії) і заступник командира взводу

1. Що таке наступ, сутність його

2. Назвіть способи переходу в наступ та умови здійснення.

3. Опишіть послідовність наступу з висуванням із глибини (з ходу).

4. Що необхідно провести і з якою метою перед наступом з положення безпосереднього зіткнення з противником?

5. Як організовують атаку механізованого підрозділу?

вказують

Об’єктом атаки механізованого відділення, зазвичай, є жива сила, а також танки, гармати, ПТРК, кулемети й інші вогневі засоби противника, розташовані в першій траншеї і в найближчій глибині перед фронтом наступу відділення. Напрямок продовження наступу відділення

печувалося виконання найближчого

час

сигналів оповіщення

за ними; готовність озброєння, БМП (БТР), засобів зв’язку

сів, пального, продовольства й інших матеріальних засобів.

до наступу командир

взводу.

Для наступу з положення

ву позицію за відділенням. Під час постановки завдання підлеглим командир відділення вказує передній край оборони противника і напрямок його можливої атаки; смугу вогню відділення і додатковий сектор обстрілу; кулеметнику, гранатометнику, стрільцям — вогневу позицію (місце

стрільби), основний і додатковий сектори обстрілу;

склад заряджає зброю повними магазинами (стрічками), приєднує багнети і встановлює, у разі потреби, обладнання

взводу про початок руху в атаку командир відділення

ділення, в атаку — ВПЕРЕД», за якою особовий склад швидко вистрибує з траншеї (окопів) і услід за танком або самостійно перебіжками (прискореним кроком, бігом) зближується з противником і своїм вогнем знищує вогневі засоби противника, насамперед протитанкові, вказує

(БТР) і танку найнебезпечніші цілі, які перешкоджають просуванню.

Відділення може

десантом на танку. Вогонь ведуть з ходу і з коротких зупинок,

мандир відділення визначає

бігом, перебіжками, переповзанням). Відкриті ділянки місцевості, що прострілюються противником, відділення долає перебіжками (бігом) усім складом відділення одночасно або послідовно бойовими групами, які переміщаються по черзі

командиром відділення рубіж; закриту місцевість — у бойовій лінії прискореним кроком. За наявності прихованого

Іл. 90.1. Подолання мінно-вибухових загороджень

Мінне поле відділення долає вслід за танком його коліями або проробленим для взводу проходом. Підходячи до мінного поля, командир відділення командує: «Відділення, за мною, у колону по одному (по двоє), у прохід, бігом — РУШ». За цією командою кулеметник першим висувається до проходу, долає його і вогнем прикриває рух відділення. Решта особового складу поступово скорочує інтервали, перешиковуються в колону і стрімким кидком під прикриттям вогню БМП (БТР) і

пішому порядку, за командою командира відділення «Відділення, у напрямку

напрямний … — ДО БОЮ, ВПЕРЕД» або «Відділення, за мною

встановленим порядком розгортається

вогню БМП (БТР) услід за танками стрімко атакує противника, ведучи

і з коротких зупинок. Наблизившись до траншеї

командою командира відділення «Відділення, гранатами — ВОГОНЬ» закидує противника гранатами і вривається на передній край оборони. При послідовній атаці відділення його маневрена група під прикриттям вогневої групи атакує противника, оволодіває вказаним рубежем, закріплюється на ньому і забезпечує атаку решти особового складу відділення. З виходом всього відділення на рубіж маневреної групи командир відділення уточнює завдання підлеглим і підрозділ продовжує наступ у визначеному напрямку. Для знищення противника, який залишився в траншеях і ходах сполучення, два–три солдати (маневрена група) зістрибують у траншею і знищують його вогнем упритул і гранатами, а в разі виникнення рукопашної сутички — багнетами і прикладами,

ку вслід за танками. Якщо танки відстали, відділення, не затримуючись, просувається вперед, використовуючи результати вогню артилерії і БМП (БТР).

Командир відділення, діючи в бойовому порядку відділення, управляє підпорядкованими командами, поданими голосом і сигналами. Сигнальними патронами і трасуючими кулями він вказує БМП (БТР) і танку цілі, що перешкоджають просуванню відділення. Виявивши відхід противника, командир відділення доповідає про це командиру взводу. Відділення, не відстаючи від противника, переслідує його і знищує вогнем усіх своїх засобів.

Під час наступу з висуванням із глибини (з ходу) відділення в колоні взводу висувається із глибини до рубежу переходу в атаку в період вогневої підготовки атаки. З початком розгортання взводу в бойовий порядок командир відділення виводить БМП (БТР) на свій напрямок, уточнює навіднику-оператору (кулеметнику БТР)

для ураження, механіку-водію (водію) — напрямок руху і місце проходу в загородженнях, управляє вогнем відділення. Атакуючи

й колективного захисту, захисні властивості техніки.

Після бою командир відділення повинен перевірити стан особового складу, озброєння і техніки відділення, організувати надання допомоги пораненим, поповнити запас боєприпасів, доповісти командиру взводу про результати бою. У доповіді слід зазначати результати виконання бойового завдання; втрати особового складу, місця знаходження поранених і вбитих; втрати та пошкодження ОВТ, витрати боєприпасів, пального та інших матеріальних засобів, морально-психологічний стан особового складу та інші

Пригадайте, що таке наступальний бій.

Готовність солдата до бою  Завдання щодо наступу солдат отримує від командира відділення, у складі якого він перебуває. Перед наступом солдат повинен : знати орієнтири розташування і характер дій противника, розміщення його вогневих засобів; чітко зрозуміти своє завдання і завдання свого відділення і взводу, цілі для ураження і порядок відкриття вогню; знати номер (розпізнавальний знак) танка, з яким буде діяти відділення, порядок взаємодії з ним та іншими бойовими засобами; знати порядок подолання мінних загороджень і перешкод; знати сигнали оповіщення, керування і взаємодії; перевірити справність зброї і підготувати її до бою, перевірити наявність боєприпасів і за необхідності поповнити їх; перевірити наявність і справність засобів індивідуального захисту; підігнати спорядження; підготувати собі пристосування для швидкого виходу з траншеї — для цього влаштувати сходинки або поглиблення в передній крутості окопу. Готуючись до наступу вночі, солдат, крім того, вивчає місцевість у напрямку руху, запам’ятовує місцеві предмети, що можуть слугувати орієнтирами вночі, вивчає напрямок руху за азимутом. Солдати, які мають зброю з нічними прицілами, перевіряють їх. Для коректування вогню вночі магазини споряджають додатково патронами з трасирувальними кулями.

Знання кожним солдатом свого місця в похідному і бойовому порядку, уміння швидко і чітко перешикуватися забезпечують

перевагу над противником. Під час

по противнику. З підходом танків, у взаємодії з якими буде діяти його механізоване відділення, до вихідного положення для наступу, за командою « Відділення, приготуватися до атаки » він заряджає зброю повними магазинами (стрічками), готує гранати, потім приєднує до автомата штикніж, установлює приціл «П» або «3» і закріплює предмети спорядження так, щоб вони не заважали руху. Після проходження танків солдат ставить ногу на сходинку

вається до об’єкта атаки. Якщо оборона противника зламана вогнем артилерії й ударами авіації, атака переднього краю оборони противника здійснюється

БТР (БМП). При цьому солдат веде вогонь

порядку відділення  До переднього

здійснюють на БТР (БМП). Атакуючи в

порядку, за командою командира відділення «Відділення, до спішування

механік-водій (водій) збільшує швидкість руху бойової

танк; солдат дістає зброю з бійниці, ставить її

і готується до спішування. За командою командира відділення «До машини!»

(водій)

( іл. 91.1 ). Солдат спішується в зазначеному

у визначеному заздалегідь порядку і за командою командира відділення «Відділення,

ці

Укол штик-ножем завдають швидко, влучно і сильно, не менш ніж на половину довжини багнета. Залежно від обстановки, його можна виконати без випаду і з випадом. Удар прикладом збоку застосовують, зіткнувшись із противником, коли дії багнетом затруднені.

трохи вперед. Наблизившись до траншеї противника на

командира відділення «Гранатою

( іл. 91.3 ) і стрімким ривком, пригнувшись, рішуче вривається на передній край, знищує противника

напрямку. Якщо солдат змушений

то

підірвати гранатою. Пересуваючись траншеєю противника, треба уважно дивитися, чи немає в ній мін-сюрпризів або інших вибухових пристроїв. Знищувати противника

послабленням опору противника солдати, що наступають у пішому порядку, за командою (сигналом) командира відділення здійснюють посадку в машини або десантом на танки. Для цього бойові машини піхоти (бронетранспортери) за командою командира взводу доганяють свої відділення, сповільнюють рух або роблять коротку зупинку (танки, виділені для дій з десантом, роблять зупинку). Солдати за командою командирів відділень «До машини» бігом рухаються до своїх бойових машин піхоти (бронетранспортерів, танків), ставлять зброю

запобіжник, потім за командою «На місця» швидко роблять посадку та готуються до ведення

Іл. 92.1. Марш (пересування

Підрозділ завжди повинен бути готовим

в умовах загрози застосування противником будь-яких засобів ураження, систем дистанційного мінування, десантів, диверсійно-розвідувальних сил, незаконних збройних формувань, РХБ зараження, руйнування доріг і переправ, а також протидії руху колон від вороже налаштованого місцевого населення. Незалежно від способу та умов пересування взвод (відділення, танк) повинен здійснювати його організовано, високими темпами, з дотриманням заходів прихованості. За напрямком він може здійснюватися до фронту, уздовж фронту або від фронту в тил. У всіх випадках марш здійснюється

з противником та пересуватися

а також призначатися в похідну охорону.

може пересуватися

лення, танк) здійснює марш у

машинами 25–50 м. Під час руху відкритою місцевістю та в умовах загрози застосування противником ЗМУ і

спуски, повороти, а також під час руху з підвищеною швидкістю

руху на марші визначається відношенням довжини маршруту (величини добового переходу) до загального часу

руху танкового взводу на марші має бути 20–25 км/год, механізованого:

і менше. Для здійснення маршу підрозділу вказують маршрут руху або напрямок руху (два–три маршрути, один з яких основний, інші — запасні), в окремих випадках — азимут напрямку руху; вихідний пункт (рубіж), пункти (рубежі) регулювання та контрольні точки і час їх проходження; місця та час привалів, денного (нічного) відпочинку. Маршрут руху вибирається дорогами, що пролягають переважно лісовими масивами, лісопосадками та іншою закритою місцевістю, поза великими населеними пунктами, вузлами доріг, підприємств атомної енергетики та хімічної промисловості. Вихідний пункт (рубіж), пункти (рубежі) регулювання призначаються для своєчасного й організованого початку і здійснення маршу, а контрольні точки, крім того, для уточнення (визначення) місцезнаходження підрозділу в певний час. Віддалення вихідного пункту (рубежу) повинне забезпечувати витягування підрозділу з місця розташування в колоні роти і вихід на основний маршрут (напрямок) руху. Пункти (рубежі) регулювання, як правило, призначаються через 3–4 год руху, а контрольні точки — за необхідністю. Привали і денний (нічний) відпочинок призначають для перевірки стану ОВТ, їхнього технічного обслуговування та усунення несправностей, дозаправлення ПММ, поповнення боєприпасами та іншими

засобами, харчування й

переходу — тривалістю до 2 год. Наприкінці кожного

призначають денний (нічний) відпочинок.

час

значити основне: мету маршу, завдання підрозділу, місце в похідному порядку (маршрут (напрямок) руху, пункти (рубежі) регулювання і час їх проходження, середню швидкість руху, дистанції між машинами, місця привалів (відпочинку); до яких дій бути готовим після прибуття в пункт призначення. Оцінюючи обстановку, він по карті вивчає маршрут руху ( іл. 92.4 ), характер місцевості й умови здійснення маршу; під час підготовки до маршу передбачають умови зустрічі

1. Що таке марш?

2. Які ивзначені

3. Які завдання вирішує

шу?

великі населені пункти;

вузли доріг, тіснини, поблизу

Для забезпечення захисту від засобів розвідки і ВТЗ противника під час маршу максимально використовують складки місцевості, предмети, а також пришляхову рослинність. Під час руху відкритими (небезпечними) ділянками маршруту слід уникати скупчення і зупинки машин, швидкість руху і дистанція між машинами зростають. Радіоелектронний захист від ураження радіокерованими вибуховими пристроями здійснюють шляхом застосування малогабаритних передавачів перешкод, якими оснащена техніка. Передавачі перешкод мають бути постійно увімкнені для знешкодження радіоліній управління вибуховими пристроями. Під час пересування механізованих підрозділів у пішому порядку або на лижах рух здійснюють колонами взводів або відділень уздовж дороги. Якщо є вірогідність

гонь по виявлених цілях противника і найбільш імовірних

взвод (відділення, танк) продовжує рух,

при цьому швидкість і дистанції між машинами. Вогневі засоби, що виділені для ведення вогню по повітряних цілях, готуються для відкриття вогню; люки танків, БМП (БТР), крім люків, з яких буде вестися вогонь, зачиняються; особовий склад переводить протигази в положення «напоготові». Напад повітряного противника відбивають за командою командира взводу (відділення, танка) або самостійно. У разі нападу під час руху механізованого підрозділу в пішому порядку особовий склад займає найближчі укриття і відкриває зосереджений вогонь із стрілецької зброї по повітряних цілях противника. Мінні поля, які встановлені противником засобами дистанційного мінування , взвод позначає та обходить або долає в складі колони роти проходом, що пророблений групою розмінування або мінним тралом. У разі застосування противником запалювальної зброї, а також під час подолання підрозділом району пожежі, який неможливо обійти, люки, двері, бійниці і жалюзі бойових машин зачиняються, особовий склад надягає протигази із вставленими протидимними фільтрами. Після виходу з району пожежі командир взводу (відділення, танка) організовує гасіння вогню на машинах, рятування особового складу і надання першої медичної допомоги, після чого рух відновлюють. У разі оповіщення про РХБ зараження взвод (відділення, танк) продовжує рух, у бойових машинах зачиняють люки, двері, бійниці і жалюзі, вмикають системи колективного захисту. Особовий склад, який пересувається пішим порядком або на відкритих машинах, надягає засоби індивідуального захисту. Зони зараження долають з максимальною швидкістю. Часткову спеціальну обробку проводять

отруйних

повинні

в стані готовності до ведення вогню. Уночі на марші машини рухаються з використанням освітлювальних приладів або світлосигнальних засобів, а під час подолання ділянок місцевості, які може проглядати супротивник, або в умовах світлої ночі — приладів нічного бачення або світломаскувальних пристроїв. Позначення вихідного рубежу (пункту), маршрутів руху, рубежів (пунктів) регулювання, меж районів привалів (відпочинку) та важкопрохідних ділянок місцевості здійснюється за допомогою світлосигнальних покажчиків (знаків). Для підвищення безпеки руху на кормі бойових машин та іншої техніки наносять (прикріплюють) добре видимі вночі умовні знаки. На автомобілях може обладнуватися підкузовне підсвічування. Узимку перед маршем командир взводу (відділення, танка) повинен виконати такі дії: ужити заходів щодо забезпечення особового складу вітамінними препаратами і засобами проти обмороження; заправлення

необхідно провести перевірку особового складу, особливо механіків-водіїв (водіїв), на предмет отруєння чадним газом. 1. Розкажіть про дії відділення на марші: а) під час нападу повітряного супротивника; б) у разі подолання мінних полів; в) під час подолання зон зараження; г) у випадку потрапляння в засаду супротивника; ґ) на привалах і в місцях відпочинку.

Поміркуйте, якими якостями повинен володіти розвідник і яка мета його діяльності.

Мета і завдання розвідки  Розвідку, як один з заходів бойового забезпечення , організовують і ведуть у всіх видах бою (дій) у будь-яких умовах обстановки з метою добування розвідувальних даних про противника і місцевість у районі майбутніх

розвідувальною інформацією в інтересах підготовки та ведення бою (дій), а також на виключенні раптовості дій противника.

Розвідку противника ведуть із завданнями встановити: його положення і бойовий склад; об’єкти (цілі) для ураження

ташування; наміри (замисел) і можливий характер дій.

їхнього

Розвідку місцевості ведуть із завданнями встановити: систему загороджень противника, ступінь і характер інженерного обладнання районів (позицій, об’єктів); особливості рельєфу, наявність природних перешкод, стан ґрунту, доріг, джерел води; характер водних перешкод, наявність переправ і бродів; райони руйнувань, пожеж і затоплень, зони (райони) радіоактивного і хімічного забруднення, можливі напрямки їх подолання (обходу); ступінь впливу місцевості на дії підрозділів й умови ведення

вогню.

Основними вимогами до ведення розвідки є цілеспрямованість, безперервність, активність, своєчасність, скритність, достовірність і точність визначення координат об’єктів (цілей). Добуті відомості передають командиру, який поставив завдання на ведення розвідки. Особливо важливі відомості доповідають негайно. Доповідь про результати розвідки повинна бути достовірною, короткою і зрозумілою. У ній зазвичай вказують, який противник, коли і де виявлений (координати), характер його дій; а також місцезнаходження розвідувального органу і рішення, прийняте згідно з обстановкою, що склалася. Командиру взводу (відділення, танка), призначеного для ведення розвідки в тилу противника, забороняється мати на робочій карті будь-які

Розділ 6. Тактична підготовка

Іл. 94.1. Емблема військової розвідки Іл. 94.2. Ведення спостереження Радіаційну й хімічну розвідку ведуть позаштатні

РХБ спостереження (спостерігачі) зі складу спеціально підготовленого для цього особового складу. Вона встановлює наявність, характер і ступінь зараження об’єктів, місцевості, повітря і підрозділів радіоактивними й отруйними речовинами; визначає шляхи обходу (подолання) зон зараження. У взводі радіаційну й хімічну розвідку ведуть відділення (екіпажі танків) з використанням бортових приладів РХБ розвідки; спеціально підготовлені військовослужбовці можуть бути призначені на пости РХБ спостереження. Добування розвідувальних відомостей

противника і місцевість може здійснюватись шляхом спостереження, підслуховування, опитуванням місцевого населення, допиту полонених і перебіжчиків, вивчення захоплених у противника документів, зразків ОВТ та іншими способами . Спостереження за наземним і повітряним противником, а також

обстановкою ведуть безперервно ( іл. 94.2 ), тому в кожному взводі (відділенні, танку) призначають спостерігача , який розміщується на КСП взводу, відділення (танка) — у бойовому порядку на позиції або на бойовій машині. У відділенні, крім того, спостереження за противником ведуть черговим вогневим засобом. Уночі та в інших умовах

спостереження ведуть

освітлення місцевості та доповнюють підслуховуванням. У ході бою розвідку спостереженням ведуть усім особовим складом. Для зручності спостереження і огляду місцевості

до

глибину бачення

нення з противником, а також

обмеженої видимості, особливо вночі, спостерігачі й спостережні пости, а також спеціально призначені військовослужбовці зі складу розвідувальних органів і сторожової охорони.

392

техніки є важливим джерелом відомостей

Для ведення військової розвідки створюють відповідні розвідувальні органи. Механізований (танковий) взвод можуть призначати в розвідувальний (бойовий розвідувальний) дозор, у розвідувальну засідку, для проведення нальоту, пошуку, а відділення (танк), крім того, діяти як дозорний . Від механізованого взводу (відділення) може виділятися спостережний пост (СП) (пост РХБ спостереження). В окремих випадках взвод у складі роти можна залучати до проведення розвідки боєм.

Розвідувальний дозор — орган військової розвідки, який призначають для розвідки противника й місцевості у визначеному районі, напрямку. До його складу входить механізований (танковий) взвод, який за потреби може посилюватися інженерно-саперним підрозділом та хіміками-розвідниками. Під час розвідки в умовах відсутності зіткнення з противником РД рухається дорогами з максимальною швидкістю. У місцях можливої зустрічі з противником він пересувається приховано від одного зручного для спостереження пункту (місця) до іншого. Якщо дозор виявить противника в районі, у якому він не передбачався, командир взводу негайно доповідає про це командиру, який вислав дозор, і, залежно від отриманих вказівок, продовжує розвідку виявленого противника або виконує попереднє завдання.

Бойовий розвідувальний дозор — орган військової розвідки, який призначають для ведення розвідки під час

та встановлення тактичного і вогневого контакту з противником у разі його втрати.

Механізований (танковий) взвод під час бою може бути призначений у бойовий розвідувальний дозор (БРД), який діє на відстані, що забезпечує спостереження за ним та підтримку його вогнем, а у разі відсутності безпосереднього зіткнення з противником — на відстані до 10 км від своїх підрозділів. Основні завдання БРД: виявлення вогневих засобів (особливо протитанкових), опорних пунктів і прихованих підступів до них; своєчасне виявлення резервів противника, що висуваються; виявлення ділянок оборони, що слабо обороняються, розривів у бойових порядках противника, а також його загороджень і руйнувань. БРД веде розвідку спостереженням, підслуховуванням і боєм, а також засідками і нальотами. Дозор вступає в бій, коли неможливо отримати необхідні

спостереження.

на ходу, з коротких зупинок або пішими дозорними ( іл. 94.3 ), а дозорний танк — спостереженням. Під час виконання завдання дозорне відділення (танк) пересувається від одного зручного для спостереження пункту до іншого, не затримуючи рух підрозділу, від якого воно вислане. Особливо ретельно оглядають місцевість і місцеві предмети насамперед там, де можливе приховане розміщення противника й напад із засідки. У разі ускладненого ведення розвідки з техніки, командир відділення висилає піших дозорних (двох–трьох стрільців), призначивши одного з них старшим, а командир танка — одного з членів екіпажу. Бойову машину при цьому розташовують в укритті. Решта особового складу

спостереження

відділення (танка) доповідає про це (подає встановлений

ня, діючи приховано. У разі

(танк) відкриває

а також виведення

(знищення) елементів ЗМУ і ВТЗ, ПУ, вузлів зв’язку, радіоелектронних засобів та інших важливих об’єктів противника ( іл. 94.5 ).

Наліт здійснюють розвідувальні дозори, які діють у тилу противника, за вказівкою командира, який їх вислав, а інколи за рішенням командира дозору.

Пошук — спосіб ведення розвідки, який полягає в прихованому підході взводу (відділення) до визначеного, але недостатньо вивченого об’єкта противника, встановленні його розташування, обладнання й системи охорони, а за сприятливих умов — раптовому нападі на нього, захопленні полонених, документів, зразків озброєння і спорядження. Пошук організовують зазвичай в умовах безпосереднього зіткнення з противником за вказівкою або з дозволу старшого командира і проводять переважно вночі або в інших умовах обмеженої видимості. Об’єктами нападу можуть бути поодинокі військовослужбовці або невеликі групи противника, обслуги вогневих засобів і бойової техніки на передньому краї і в найближчій глибині його розташування. Спостережний пост (пост РХБ спостереження) призначають для ведення розвідки наземного й повітряного противника (радіаційної і хімічної розвідки об’єктів і місцевості), докладно описаний в наступних параграфах.

1. З якою метою ведуть розвідку і які її види?

2. Які основні вимоги до ведення розвідки?

3. Розкажіть, якими методами проводять розвідку в підрозділі (взводі, відділенні, танку).

4. Якими можуть бути розвідувальні

спостереження i патрулювання; визначити порядок оповiщення особового складу i сигнали про напад противника; порядок допуску особового складу і технiки до розташування пiдроздiлу; організувати взаємодію з підрозділами прикриття (сусiдами).

Крім цього, командир, зазвичай, вказує : напрямки, на яких необхiдно зосередити особливу увагу; де i яку мати охорону та її склад; час виставлення охорони, його завдання.

На кожну добу для розпізнавання своїх військовослужбовців встановлюють голосову перепустку та відгук. Перепусткою слугує найменування озброєння або бойової техніки, наприклад «Кулемет», а відгуком — назва населеного пункту, що починається з тієї ж літери, що і перепустка, наприклад «Ковель». Перепустку повідомляють усно всьому особовому складу підрозділів, які призначені в охорону, розвідку, і особам, яких висилають за межі підрозділу, а вночі — і в межах розташування свого підрозділу; відгук — командирам цих підрозділів, а також особам, яких посилають для передачі усних наказів. Перепустку запитують у

осіб, які проходять через

які

знають

під конвоєм.

склад, який призначений

охорону, повинен : перебувати

постійній готовності до дій; дотримувати встановленого порядку чергування, відпочинку; виконувати заходи маскування; виявляти високу пильність, рішучість і стійкість.

Під час організації охорони командир взводу (відділення, танка) вказує порядок ведення спостереження за місцевістю, повітрям і сигналами командира роти (взводу), призначає спостерігача, вказує його місце

ня, а також встановлює

і сигналами командира взводу. Для виконання завдання спостерігач

штатними приладами спостереження ( іл. 95.1 ). Спостерігачі танкових підрозділів, екіпажів танків

з танків. Ефективність спостереження в підрозділі значною

уміння

пост спостереження, який можна розмістити

траншеї або спеціально обладнаній споруді ( іл. 95.2 ).

Зазвичай, до його складу

призначають групу розвідників-спостерігачів з двохтрьох чоловік, один з яких

є старшим. Вони складають

схему орієнтирів і ведуть

журнал спостереження. Вибране місце маскують, щоб

не викликати в противника

підозри ( іл. 91.3 ). На ньому мають бути прилади спостереження, великомасштабна карта або схема місцевості,

журнал спостереження, компас, годинник, засоби зв’яз-

ку і подачі сигналів, а в

Іл. 95.2. Обладнання поста спостереження

Для спостереження

необхідно проявити максимум винахідливості та пам’ятати, що спостерігач повинен все бачити і чути, а сам залишатися непоміченим. Як свідчить досвід бойових дій, спостерігачі часто розташовуються в підбитих ворожих танках, окопах, місцях, замаскованих під купину, камінь, пеньок тощо. Вибираючи місця для спостереження в населеному пункті, спостерігачі переважно розташовуються біля стін зруйнованих будинків, на горищах, верхніх поверхах і руїнах. Розташовуючись на горищах або за огорожами, вони можуть вести спостереження через

перевіряючи себе, потім оглядає в такому ж порядку

оптичних приладів підвищує ефективність спостереження, дає можли-

спостерігач доповідає командирові, не

припиняючи спостереження. У доповіді він називає орієнтир, на якому віддаленні від нього (праворуч, ліворуч, далі, ближче) і що саме зауважив, наприклад

«Орієнтир два — ліворуч 70, далі 150, за окремим кущем танк противника» ( іл. 91.6 ). Спостерігач може залишити місце спостереження

все, що

4. У якому порядку треба визначати положення виявлених цілей?

5. Який порядок доповіді про результати спостереження?

6. За допомогою яких приладів ведуть спостереження в нічних умовах?

7. Який порядок дій особового

організовують

ня противника застосуванням аерозолів

вогнеметною зброєю.

Основні завдання РХБ захисту взводу (відділення, танка) під час підготовки й ведення бою (дій) : виявлення та оцінювання РХБ обстановки; підтримання живучості підрозділу в умовах РХБ зараження; маскування дій взводу (відділення, танка) та об’єктів із застосуванням аерозолів (димів); ураження живої сили, озброєння і військової техніки (ОВТ) противника із застосуванням вогнеметної зброї. РХБ захист організовують у разі підготовки та ведення бою (дій) як в умовах застосування противником ЗМУ, так і при застосуванні звичайної або високоточної зброї. Захист

локалізація викиду й утворюваного

радіаційної обстановки

повідомлення військовослужбовцям про проведення конкретних заходів захисту; виявлення постраждалих і надання їм медичної допомоги; укриття особового складу в захисних спорудах (протирадіаційні укриття), герметизованих помешканнях (з обмеження вентиляції, ущільненням дверей, вікон); захист органів дихання від радіоактивних аерозолів; профілактичний прийом препаратів стабільного йоду та інших радіопротекторів; евакуація особового складу (за необхідності); захист шкірних покривів; дезактивація населених пунктів і території; індивідуальна дезактивація (санітарна обробка, зміна одягу для усунення радіонуклідів); обмеження і контроль доступу в район радіоактивного зараження; проведення радіаційного контролю; забезпечення особового складу незабрудненими водою та продуктами харчування; інформування особового складу про проведені заходи захисту й радіаційну обстановку. Основні принципи запобігання радіаційним ураженням такі : використання матеріалів, що захищають від іонізуючого випромінювання, скорочення часу опромінення, збільшення відстані від джерела іонізуючого випромінювання, використання засобів медикаментозного захисту. Підтримання живучості особового складу взводу (відділення, танка) в умовах РХБ зараження досягають такими методами : своєчасним оповіщенням особового складу про РХБ зараження; застосуванням засобів індивідуального та

межувальних заходів при діях на зараженій місцевості; проведенням спеціальної обробки ОВТ.

За сигналами оповіщення про РХБ зараження особовий склад, що діє в пішому порядку або на відкритих машинах, не припиняючи виконання бойового завдання, одягає засоби індивідуального захисту (протигази, ЗЗК, Л-1), а особовий склад в БМП (БТР), танках, — засоби захисту органів дихання (протигази), зачиняє люки, жалюзі, бійниці та вмикає систему захисту від ЗМУ. За сигналом «Радіаційна небезпека»

санітарно-епідемічного стану районів дій та розміщення військ і об’єктів тилу; своєчасне виявлення чинників та осередку біологічного зараження, його локалізацію і ліквідацію; прогнозування масштабів і наслідків біологічного зараження, розроблення та запровадження своєчасних протиепідемічних, профілактичних і лікувальних заходів; проведення екстреної неспецифічної профілактики біологічного зараження (прийом антибіотиків широкого спектру дії, рекомендованих представниками медичної служби, за командою командира); проведення екстреної специфічної профілактики біологічного зараження — попереджувальних щеплень особовому складу (вакцинації) та застосування засобів екстреної імунопрофілактики (введення імуноглобулінів); своєчасне застосування засобів індивідуального та колективного захисту; обмеження спілкування особового складу з населенням та іншими військами; запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів, обсервації та карантину; здійснення дезінфекційних заходів в осередку зараження; надання екстреної медичної допомоги ураженим біологічними патогенними агентами. Маскування від високоточної зброї (ВТЗ) здійснюють шляхом застосуванням термодинамічної апаратури, системи запуску димових гранат БМП (танків), димових шашок (гранат) та запалювально-димових патронів. Засобами старшого начальника можна здійснювати маскування ОВТ спеціальними хімічними пінами, радіопоглинальними лакофарбовими покриттями.

Захист від високоточної зброї (ВТЗ) забезпечує проведення заходів інженерного забезпечення, основними з яких є фортифікаційне обладнання і маскування позицій (місць в районах розташування), що займає взвод (відділення). Ці заходи повинні відбуватися в комплексі й практично одночасно. Під час використання ВТЗ противник здійснює оптичну, теплову, радіолокаційну й інші види розвідки, тому заходи маскування від них слід проводити комплексно. Основними способами маскування, що вимагають застосування відповідних інженерних засобів, є приховування й імітація. Приховування полягає в усуненні характерних демаскуючих ознак військ (об’єктів), його здійснюють постійно без спеціальних на те вказівок.

часткової

цевості створюють пост РХБ спостереження

1. Яка мета радіаційного, хімічного, біологічного (РХБ) захисту,

ні завдання РХБ захисту взводу?

2. Назвіть заходи радіаційного захисту населення.

3. Коли виникає необхідність біологічного захисту військовослужбовців, які заходи проводять?

4. Які заходи РХБ захисту

ОВТ; особовий склад, який не

факторів, що виникають унаслідок воєнних дій і

основним функціональним призначенням,

особового складу

залізобетонні

для військової техніки ( іл. 97.1 ), гірничі (шахтні) виробки, метрополітен тощо. До сховищ належать споруди, що забезпечують надійний захист особового складу військ від будь-яких факторів ЗМУ, зокрема й від найбільш небезпечних: проникної радіації, бойових отруйних речовин і бактеріальних засобів, від високих температур і шкідливих газів, від обвалів і уламків зруйнованих будівель. Люди можуть перебувати в сховищах протягом тривалого часу; навіть у завалених сховищах безпечно протягом кількох діб. Надійність захисту досягається завдяки підвищеній міцності огороджувальних конструкцій ( іл. 97.2 ), а також завдяки санітарно-гігієнічних умовам, що забезпечують нормальну життєдіяльність людей ( іл. 97.3 ).

заражене радіоактивними, отруйними та бактеріальними речовинами, їх герметизують. Стіни й перекриття — під час будівництва, входи й технологічні отвори обладнують фільтровентиляційним агрегатом, який забезпечує вентиляцію приміщень сховища й очищення зовнішнього повітря від радіоактивних, отруйних і бактеріальних засобів ( іл. 97.4 ). У разі розташування сховища поблизу місць, де можливі сильні пожежі або можливе застосування противником бойових отруйних речовин, передбачений режим повної ізоляції приміщень з регенерацією повітря в них. Якщо сховище загерметизоване надійно, то після зачинення дверей, віконниць і запуску фільтровентиляційного агрегата тиск повітря всередині сховища стає вищим за атмосферний (утворюється так званий підпор ). Сховище має зазвичай не менше двох входів, розташованих протилежно один до одного ( іл. 97.5 ). Кожен вхід обладнаний

Іл. 97.4. Фільтровентиляційний агрегат

Іл. 97.5. План-схема сховища: 1 — входи; 2 — передні тамбури; 3 — тамбури; 4 — приміщення для укриття людей; 5 — туалети; 6 — насосна фекальних вод; 7 — вентиляційна камера; 8 — камери забору повітря

Протирадіаційні укриття (ПРУ). Ступінь радіоактивного забруднення місцевості, який виникає після наземного вибуху ядерного боєприпасу або аварії на АЕС, різко знижується протягом кількох перших діб і поступово доходить до безпечних для людини значень. У цей час, щоб уникнути ураження, військовослужбовці повинні перебувати в протирадіаційних укриттях (ПРУ) — негерметичних захисних спорудах, де рівень радіації значно нижчий, ніж на відкритій місцевості. Захисні властивості ПРУ оцінюють коефіцієнтом захисту, який показує, у скільки разів рівень радіації на відкритій місцевості на висоті 1 м вищий від рівня радіації в укритті.

Іл. 97.6. Вхід у погріб (льох), пристосований під ПРУ Іншими словами, коефіцієнт захисту показує, у скільки разів ПРУ послаблює дію радіації, а також і дозу опромінення людей. Протирадіаційними укриттями вважають підвальні приміщення будівель і споруд, а також погреби (льохи) ( іл. 97.6 ). Підвали в дерев’яних будинках послаблюють радіацію в 7–12 разів, у кам’яних будівлях — у 200–300 разів, а середня частина підвалу кам’яної будівлі на кілька поверхів — у 500–1000 разів. Найпростіші укриття — це фортифікаційні споруди, цокольні або підвальні приміщення , що знижують

небезпечних наслідків застосування противником ЗМУ. Вони мають

міцні, збудовані з вогнебезпечних матеріалів. Фортифікаційні

тактичним призначенням поділяють

Рухомими об’єктами колективного

є танки,

машини піхоти, автомобілі та деякі інші види бронетанкової та інженерної техніки, обладнані фільтровентиляційними установками.

паж від проникнення радіоактивного

сигналами оповіщення про РХБ зараження особовий склад, що діє в пішому порядку або на відкритих машинах, не припиняючи виконання бойового завдання, одягає засоби індивідуального захисту дихання і шкіри, а особовий склад в БМП (БТР), танках — застосовує лише засоби захисту органів дихання, зачиняє люки, жалюзі, бійниці та вмикає систему захисту екіпажу від ЗМУ.

Система захисту екіпажу від ЗМУ, або система колективного захисту  ( іл.

97.7 ) призначена для захисту екіпажу, а також вузлів і агрегатів, розташованих усередині машини, від ударної хвилі і

проникної радіації. Вона також захищає екіпаж від радіоактивних і отруйних речовин. Захист від ударної хвилі забезпечується бронею корпусу та башти та їх герметизацією, а від проникної радіації (нейтронного боєприпасу) — установкою спеціального матеріалу

Іл. 97.7. Пульт управління системою захисту екіпажу від ЗМУ всередині

поза нею. Система захисту складається

радіаційної та хімічної розвідки ПРХР, апаратури управління виконавчими механізмами, фільтровентиляційної установки (ФВУ), витяжного вентилятора і виконавчих механізмів герметизації танка.

1. Що таке захисні споруди та їхні види?

2. Які вимоги ставлять до них?

3. На які групи поділяють фортифікаційні споруди за тактичним призначенням?

4. Як забезпечується захист особового складу, який перебуває у військовій техніці, від проникнення радіоактивного пилу та інших факторів ЗМУ?

військовослужбовців від

радіоактивними

хімічними речовинами та бактеріологічними (біологічними) засобами, які передбачають : фортифікаційне обладнання опорного пункту (вогневих позицій, місця розташування) та використання захисних властивостей місцевості й техніки; організацію системи попередження особового

протиепідемічних, санітарно-гігієнічних

забезпечення безпеки і захисту особового складу під

створення необхідних

(відділенням, екіпажем танка) завдання в

ного, біологічного зараження,

золями (димами).

Комплекс зазначених

відку; своєчасне й уміле використання

та

тивного захисту; радіаційний контроль; спеціальну обробку підрозділів; застосування аерозолів (димів).

Безпека та захист особового складу під час дій в зонах зараження, районах зруйнувань, пожеж та затоплень досягається завдяки таким чинникам : знанням командирів радіаційної, хімічної, біологічної обстановки в районі дій, змін на місцевості, які відбулися в результаті ядерних ударів, та ступеня опромінення особового складу; своєчасним та вмілим використанням засобів індивідуального та колективного

взводу

і захист від високоточної

для чого передбачає : збільшення відстані між бойовими машинами піхоти (бронетранспортерами), танками під час дій на відкритій, не обладнаній в інженерному відношенні місцевості; попередження відділень (екіпажів танків) про безпосередню загрозу і початок застосування противником розвідувально-ударних комплексів, з одержанням якого відділення (танки), продовжуючи виконувати поставлене завдання, вживають заходів щодо підвищення їхнього захисту від високоточної зброї; заходи щодо маскування, інженерного забезпечення та забезпечення радіаційного, хімічного, біологічного захисту. Фортифікаційне обладнання опорного пункту, бойової позиції здійснюють відповідно до вказівок командира взводу (відділення, танка) щодо інженерного забезпечення. Залежно від завдання, яке виконують, та захисних властивостей місцевості обладнуються окопи, траншею, хід сполучення, відкриті та перекриті щілини, бліндажі для особового складу, окопи й укриття для техніки. Фортифікаційне обладнання повинно починатися негайно з прибуттям взводу

район.

Використання

засоби. Взвод у

на

і при розташуванні на місці повинен уміло використовувати лісові масиви та яри, лощини, балки, зворотні схили висот, підземні виробки,

природні укриття. Бойові машини піхоти (бронетранспортери), танки та фортифікаційні споруди значно послаблюють вплив ударної хвилі, проникної радіації та радіоактивного опромінення, надійно захищають особовий склад від ураження світловим опроміненням та крапельно-рідинними

речовинами, а обладнані засобами колективного захисту, крім того, від ураження радіоактивними речовинами, парами та аерозолями отруйних речовин та біологічними засобами. З одержанням попередження

зараження особовий склад, який діє в пішому порядку або на відкритих машинах, не припиняючи виконання бойового завдання, одягає засоби індивідуального захисту, а той, що перебуває в закритих бронетранспортерах, — тільки респіратори (протигази); у бойових машинах піхоти і танках — зачиняє люки, двері, бійниці та вмикає систему захисту від зброї масового ураження (у сховищах — систему колективного захисту). За сигналом «Радіаційна небезпека» особовий склад одягає респіратори (протигази), за сигналом «Хімічна тривога» — протигази. Сигнали оповіщення передають за вказівкою командира взводу, а в разі хімічного зараження сигнал оповіщення з поста спостереження або від спостерігача за радіаційною, хімічною, біологічною обстановкою подають самостійно. Засоби індивідуального захисту знімають тільки з дозволу командира. Застосування аерозолів (димів) організовують з метою маскування дій своїх підрозділів і протидії засобам розвідки та управління високоточною зброєю противника . Аерозолі (дими) застосовують із використанням термодимової апаратури бойових машин піхоти і танків, димових шашок, гранат та запалювальних димових патронів. Передумови досягнення своєчасного

індивідуального і колективного

засобами колективного захисту. Для своєчасного використання особовим складом засобів індивідуального захисту, протигази та респіратори повинні бути постійно в похідному положенні (при собі), захисні плащі, панчохи та рукавички під час дій на машинах — у машинах, під час дій

ми — при собі. Зони з високим рівнем радіації, хімічного та біологічного зараження, райони руйнувань, пожеж і затоплень, зазвичай, обходять . За неможливості обходу, зони з високими рівнями радіації долають з максимальною швидкістю по напрямках, які забезпечують

спеціальної обробки радіаційного, хімічного, біологічного захисту. Здійснення протиепідемічних, санітарно-гігієнічних і спеціальних профілактичних медичних заходів досягається суворим виконанням установлених гігієнічних вимог щодо розташування та харчування особового складу, а також дотриманням правил особистої та громадської гігієни, умілим і своєчасним використанням засобів індивідуального медичного оснащення. Протиепідемічні заходи включають вивчення санітарно-епідемічного стану району дій (розташування) підрозділів, проведення запобіжних щеплень особовому складу, застосування засобів нагальної профілактики та проведення дезінфекційних заходів. Санітарно-гігієнічні заходи полягають у суворому виконанні встановлених гігієнічних вимог під час розташування, харчування та водопостачання підрозділів, у дотриманні всіма військовослужбовцями правил особистої та громадської гігієни. До спеціальних профілактичних медичних заходів належить застосування антидотів, антибіотиків, протирадіаційних та інших захисних препаратів, які здійснюються за вказівкою старшого командира, а в умовах безпосередньої небезпеки — самостійно.

Особиста гігієна в умовах радіаційного, хімічного й біологічного зараження  В умовах радіаційного, хімічного

потрібно суворо дотримувати заходів радіаційної безпеки та особистої

гієни. В осередку біологічного зараження і

появи особливо небезпечних інфекцій вводять стан суворого протиепідемічного режиму. Перебуваючи там, військовослужбовці можуть використовувати протичумні костюми ( іл. 98.1 ), які знімають при виході із зараженої зони

перед проведенням повної санітарної обробки. Крім того, усі, хто перебував у зараженій зоні, мають прийняти відІл. 98.1 Перебування рятувальників у протичумних костюмах

повідну дозу антибіотиків для екстреної неспецифічної профілактики. Ліквідація наслідків застосування противником зброї масового ураження, а також результатів руйнувань об’єктів

енергетики і хімічної промисловості передбачає: розвідку осередку зараження, проведення рятівних робіт, надання домедичної допомоги ураженим, вивезення (винесення) їх із зони ураження

проведення нагальної профілактики, радіаційного та хімічного

Розділ 6. Тактична підготовка

складу і стану).

Забороняється для введення противника в оману вдаватися до віроломства: використовувати розпізнавальні знаки (позначки) Червоного Хреста (Червоного Півмісяця), прапор парламентера (білий прапор), знаки і емблеми Організації

Об’єднаних Націй, однострою противника і розпізнавальних знаків його ОВТ, симулювати поранення (хворобу) і намір здатися в полон. Іл. 99.6. Дотримання правил радіодисципліни та радіообміну

Тактичне маскування

414

використовують зимові маскувальні комплекти, а також сніг і лід. З метою посилення тактичного маскування залежно від умов обстановки у визначених місцях може обмежуватися або заборонятися пересування людей і техніки, використання фар і ліхтарів, паління печей і розкладання вогнищ, робота радіозасобів. Для маскування з метою захисту від ВТЗ противника використовують маскувальні властивості лісу, а також яри, зворотні схили висот, поля радіолокаційної невидимості тощо. Приховування бойових машин від керованих і самонавідних боєприпасів противника досягається зниженням радіолокаційної, теплової та оптичної контрастності техніки стосовно навколишнього середовища, для чого застосовують деформувальне фарбування техніки, маскувальні покриття, теплові імітатори (пастки), радіолокаційні і лазерні відбивачі, над тепловипромінювальними поверхнями машин встановлюють теплопоглинальні (теплорозсіювальні) екрани (козирки). У взводі можуть використовувати термодимову апаратуру, системи пуску димових гранат, інфрачервоні прожектори, димові шашки і гранати. 1.

ділення, екіпажу танка) : інженерна розвідка противника, місцевості та об’єктів; фортифікаційне обладнання опорного пункту взводу (бойової позиції відділення, вогневої позиції БТР (танка) ( іл. 100.1 ), місця розташування підрозділу, розгортання командно-спостережного пункту (КСП) взводу; влаштування та утримання інженерних загороджень; пророблення проходів у загородженнях противника та переходів через перешкоди; виконання інженерних заходів маскування та захисту від високоточної зброї (ВТЗ). Інженерну розвідку противника, місцевості та об’єктів ведуть з метою визначення: характеру та обсягу інженерного обладнання позицій і районів розташування противника, системи його інженерних загороджень, прохідності місцевості, стану доріг та мостів; місць та характеру руйнувань, пожеж, затоплень та інших перешкод, напрямків їхнього подолання або обходу; характеру водних перешкод та умов форсування; місцезнаходження і стану джерел води; наявності місцевих будівельних матеріалів, а також засобів, що можуть бути використані для завдань інженерного забезпечення; маскувальних та захисних властивостей

переходів через перешкоди здійснюють підрозділи інженерних військ, нештатними групами розмінування роти, а також з використанням навісного (вбудованого) обладнання бойової та інженерної техніки ( іл. 100.7, іл. 100.8 ), підривних зарядів і місцевих матеріалів. Дистанційно встановлені мінні поля обходяться розвіданими напрямками, а в разі неможливості обходу, долають з використанням мінних тралів та проходами, які проробляють

місцевості, маскувальному фарбуванні

сті, обладнанні хибних

улаштуванні теплових цілей (пасток).

Основним прийомом радіолокаційного маскування (приховування) ( іл. 100.14 ) об’єктів є використання полів (зон) радіолокаційної невидимості, які утворюються природними і штучними об’єктами: височинами, ярами, лісом, заростями чагарнику, спорудами, будівлями тощо. У зимовий час для маскування пересування техніки на відкритих

ки є

разі розташування на місці (бойовій позиції) — встановлення над об’єктом табельного комплекту маскувальної сітки «Контраст» ( іл. 100.15 ) з радіорозсіювальним і тепловідбивальним покриттями ( іл. 100.16 ) або маскувальної сітки МКТ (МКС) з тепловідбивальним екраном з місцевих матеріалів, а під час руху — установлення табельного тепловідбивального покриття або екрану з місцевих матеріалів.

Іл.

1. З якою метою

забезпечення, які його основні завдання?

2. Для чого проводять інженерну розвідку противника, місцевості та об’єктів?

3. Яка необхідність фортифікаційного обладнання опорного пункту взводу (бойової позиції відділення, вогневої позиції БТР (танка) і як це відбувається?

4. Яким чином виконують влаштування та утримання інженерних загороджень та здійснюють пророблення проходів в загородженнях противника та переходів через перешкоди?

5. Яка мета і способи виконання інженерних заходів маскування та захисту від високоточної зброї (ВТЗ)?

Які, на вашу думку, можливі наслідки за відсутності

на полі бою?

Мета, засоби та прийоми маскування

про шапку-невидимку побутують у казках і легендах. Одягнувши на себе таку шапку, герої казок, незримі, проникають скрізь і всюди, легко долаючи всіляких чудернацьких створінь. Стародавня мрія про шапку-невидимку жива тепер. Про «невидимість на полі бою» зараз військові думають для того, щоб краще воювати з противником. Чи можна зробитися невидимим? Як сховатися від пильного ока спостерігача противника?

діолокаційних масок-перешкод ( іл.101.2 в ) і масок-екранів. Особливими видами штучного маскування є радіо-, світло- і звукомаскування. Тактичне маскування в роті, взводі, відділенні (екіпажі)

усунення демаскуючих ознак.

Активність маскування досягається ретельним приховуванням дійсного і показом помилкового: будують численні помилкові об’єкти, імітують перекидання військ з одних районів

показують помилкові зосередження підрозділів.

Правдоподібність маскування ( іл.

споруду лише

собів маскування належать

комбінезон (КМ-Л, КМ-П) та маскувальний костюм (КМ-С).

колірної гами, помітна навіть неозброєним оком на великих відстанях.

Іл. 101.8. Жінка-військовослужбовець у бойовому гримі

Іл. 101.9. Закамуфльована зброя

Іл. 101.10. Маска балістична

Іл. 101.11. Спеціальна маска (а) балаклава (б)

Деколи замість бойового гриму можна використовувати маску, наприклад балістичну ( іл. 101.10 ). Вона маскує

ків і уламків, які

дження, зокрема від ультрафіолетового

і спеціальна маска

ного

го, оливкового, синього

ках на голові. Крім того, така маска оберігатиме його обличчя від

що особливо важливо під час бою та для снайпера. б) Маскувальні комплекти та маски . Озброєння та військову техніку (ОВТ) й укриття маскують масками, а також підручними засобами. Але необхідно пам’ятати, що гілки і трава придатні для маскування на короткий термін, тому що коли вони в’януть, то змінюють колір і з засобів маскування перетворюються в демаскуючі ознаки. Завжди треба маскувати сліди після проходження техніки до окопів. Для маскування бойової та спеціальної техніки від

та

ної візуально-оптичної та фотографічної

використовують маскувальні комплекти тканинні (бавовняні) (МКТ) та маски. Комплект МКТ (з бавовняної тканини) має чотири різновиди : 1. КТ-Т (транспарантний) — для маскування на рослинному фоні; 2. МКТ-П — для маскування на пустельно-піщаному фоні; 3. МКТ-Л (літній) — для маскування на рослинному фоні; 4. МКТ-С —

маскування на сніжному фоні. в) інші : радіолокаційні кутові відбивачі; каталітичні підігрівачі; світломаскувальні пристрої; покриття, що поглинають або відбивають раді-

правдоподібності

техніки

споруджень. Узимку для маскування вогневі засоби розфарбовують у

лий колір, використовують зимові маскувальні комплекти

женерних засобів імітації фальшивих споруджень, фальшивих позицій і районів розташування військ належать макети озброєння та техніки, радіолокаційні кутові відбивачі, теплові імітатори та інші засоби.

1. Що таке маскування та яка мета тактичного маскування?

2. Назвіть основні способи маскування і стисло охарактеризуйте їх.

3. Назвіть табельні та підручні засоби маскування?

4. Охарактеризуйте засоби індивідуального маскування особового складу.

5. Яке призначення табельних маскувальних комплектів та масок?

6. Які є основні види маскувального фарбування?

в умовах безпосереднього зіткнення з противником на позиціях механізованих (танкових) підрозділів в першу чергу обладнують одиночні (парні) окопи для стрільців, кулеметників, гранатометників, стрільців-зенітників, вогнеметників, окопи для танків, БМП тощо. Окоп — польова

Іл. 102.2. Окоп кулеметника

Для ведення огню, спостереження і захисту від засобів ураження обладнують окопи для стрільби лежачи, з коліна, стоячи. Відповідно глибина готового окопу має бути така: для стрільби лежачи — до 30 см, для стрільби з коліна — до 60 см, для стрільби стоячи (повний профіль) — до 110 см. Тільки переконавшись у правильності вибору місця, бажано з максимальним використанням природного укриття, солдат (за умов ведення противником прицільного вогню) може починати рити

Ширина готового окопу — 60 см, довжина — 170 см ( іл. 102.4 д ). Військовослужбовці, навчені прийомів володіння малою піхотною лопатою, обкопуються лежачи приблизно за 8–12 хв, тоді як новачки витрачають на це до 20–30 хв.

Такий окоп з урахуванням висоти бруствера прикриває солдата на висоту близько 60 см, чого достатньо для його захисту від вогню стрілецької зброї й уламків снарядів. Але він не забезпечує повної зручності для ведення вогню, розміщення майна й боєприпасів.

бувати неможливо. Крім

см, одночасно підвищуючи

до

см.

прикриття від вогню, якщо людина стоїть на дні окопу, сягає 160–170 см, що повністю прикриває солдата. Так окоп стає придатним для стрільби стоячи ( іл. 102.6 ). Обсяг вийнятого ґрунту досягає 1,4 м3. На обладнання такого окопу малою піхотною лопатою (від початку облаштування окопу для стрільби лежачи) іде від 1,5 до 3,5 год. Він уже захищає бійця не лише від дії вогнепальної зброї, а й від уражаючих чинників ядерного вибуху. Якщо в момент вибуху стрілець лежить на дні окопу, то він практично повністю захищений від світлового випромінювання, у 1,5–2 рази знижується радіус ураження ударною хвилею. Наприклад, під час вибуху ядерного боєприпасу потужністю 20 кт (потужність атомної бомби, що була скинута на Хіросіму) солдат, що перебуває на відкритій місцевості, одержить смертельне ураження ударною хвилею

ація, що створиться

отримати дозу радіоактивного

місцевості.

Висота бруствера для кожного ґрунту може бути

його пологим, щоб він був непомітним для противника. У готовому окопі бруствера розрівнюють лопатою та маскують під вигляд місцевості з використанням

дереном. У разі його нестачі для маскування брустверів

її дообладнання.

Крім того, слід передбачити ведення нічного бою

(кулемети) без нічних прицілів для ведення вогню в темряві. Для автомата викопують у бруствері жолобок так, щоб покладений у нього автомат був наведений точно у вказаному командиром напрямку. Краї жолобка утрамбовують і обкладають дерном. Кілочки-обмежувачі забивають попарно біля ців’я і приклада автомата. За можливості, кілочки замінюють рогатками, щоб автомат лежав обов’язково дулом (стволом) у бік противника. Хоча бойова практика свідчить, що дуже рідко з окопу для

2. Для кого облаштовують окопи?

3. Які окопи обладнують для ведення

засобів ураження стрільби?

4. Чим і в якій послідовності обладнують

5. Як можна в подальшому дообладнати окоп

6. Чим можна маскувати окопи?

Чи доцільно застосовувати інженерні загородження

застосування сучасних засобів ураження?

Інженерні загородження  Інженерними загородженнями називають мінно-вибухові засоби, які встановлюють на місцевості, штучно створені перешкоди, зруйновані споруди та об’єкти, щоб завдати втрат противнику і затримати його просування, створити умови для ураження його вогнем з усіх видів зброї, перешкоджання маневру або змусити противника рухатися у вигідному для наших військ напрямі.

За характером дії на противника інженерні загородження розподіляють на такі: мінно-вибухові; невибухові; електризовані; комбіновані.

Мінно-вибухові загородження. Для установки мінно-вибухових загороджень застосовують протитанкові й

протипіхотні міни.

За призначенням мінно-вибухові

загородження розподіляють на : протитанкові; протипіхотні; протитранспортні; протидесантні; спеціальні; об’єктні; міни-пастки; сигнальні міни.

Мінно-вибухові загородження можуть бути керовані й некеровані.

До протитанкових вибухових загороджень належать такі: протитанкові мінні поля, групи мін, окремі протитанкові міни та фугаси. Протитанкові невибухові загородження: рови; ескарпи (контрескарпи); надовби (дерев’яні, металеві, залізобетонні, кам’яні); бар’єри в лісі з колод і на берегах водойм з льоду; загородження з металевих їжаків; барикади в населених пунктах; снігові вали; обмерзлі смуги на гірських схилах; ополонки (майни) на річках і водоймах; затоплення місцевості; завали в лісі та населених пунктах. Головними мінно-вибуховими загородженнями є загородження з протитанкових мін, оскільки танки та БМП є основною ударною силою сухопутних військ будь-якої армії світу. Основний тип протитанкових мін, які є на озброєнні Сухопутних військ ЗСУ, — це міни серії ТМ-62 ( іл. 103.1 ), ТМ-57 ( іл. 103.2 ). Міни ТМ-62М (протитанкова міна, 1962 р. випуску, у металевому корпусі); ТМ-62П2 — у пластмасовому корпусі; ТМ-62ПЗ — у корпусі із стабілізованого поліетилену; ТМ-62Т — у корпусі з капронової тканини; ТМ-62Д — у дерев’яному корпусі; ТМ-62Б — безкорпусна. З наведених вище основними є

Розділ 7. Військово-інжернерна підготовка

безпосереднього механічного контакту бойової машини з міною. Міни протигусеничні натискної дії, фугасні. Їх встановлюють як вручну, так і механічним способом, як на ґрунті (не прикрито), так і під дерном, після встановлення.

Іл. 103.1. Протититанкова міна

ТМ 62: а — загальний вигляд міни з

підривником МВЧ-62 в транспортному положенні; б — розріз міни без

підривника (з пробкою): 1 — корпус; 2 — пробка; 3 — прокладка; 4 — заряд; 5 — заряд; 6 — дно; 7 — центральний детонатор

Іл. 103.2. Протитанкова міна ТМ-57 а — загальний вигляд в транспортному положенні; б — розріз в бойовому положенні; 1— корпус; 2 — щиток; 3 — підривник МВЗ-57; 4 — діафрагма; 5 — дно; 6 — додатковий детонатор; 7 — кільце для кріплення ручки; 8 — бічний детонатор; 9 — пробка

вих пристроїв (мін), міни-пастки,

малопомітні перешкоди, міновані й звичайні

піхотного мінного поля (ППМП) по фронту може складати від кількох десятків до сотень метрів, а глибина — не менше 20 м. ППМП встановлюють у 2–4 ряди (іноді й більше) з відстанню між протипіхотними вибуховими пристроями (мінами) ( іл. 103.5 ) у ряду та між рядами не менш як два радіуси суцільного ураження. Витрати мін на 1 км мінного поля можуть складати від 60 до 300 шт. Протипіхотні мінні

переднього краю

в траншеях переднього краю.

руйнування нижньої частини

ня ногою на індикатор цілі міни.

МОН-50 призначена для мінування місцевості

сили противника. Вона складається з пластмасового корпусу, спорядженого зарядом ВР та уламками.

ОЗМ-72 — це протипіхотна вистрибуюча уламкова міна кругового ураження (у просторіччі — «міна-жаба), яка «стрибає».

Протипіхотні загородження невибухові. Спіраль Бруно ( іл. 103.6 ) — протипіхотне загородження у формі циліндричної спіралі діаметром 70–130 см і завдовжки до 25 м, звите з кількох ниток колючого або

Іл. 103.6. Комбінована протипіхотна огорожа

спіралей «Бруно» Малопомітна дротяна перешкода (МПП) у військовому використанні називається «плутанка» ( іл. 103.7 ). Завдання плутанки (МПП) не дати можливості підійти до об’єкта. При спробі подолати МПП людина потрапляє в капкан з кілець і, у більшості випадків, не зможе самостійно

вибратися. Іл. 103.7. Малопомітна

залізницях. Снігові вали ( іл. 103.9 ) улаштовують з пухкого

рехід від

облаштовують на річках, озерах для руйнуванням дамб, гребель,

місцевості.

Електризовані загородження — це засоби з дроту та

сіток

напругою для ураження живої сили противника електричним струмом. Комбіновані загородження — це комбінації мінно-вибухових, невибухових, електризованих та водних загороджень.

1. Використавши знання з інших предметів навчальної програми, поясніть принцип спрацювання протитанкової міни від дії магнітного поля.

2. Покажіть і прокоментуйте установку протитанкової міни вручну.

3. Які ураження може спричинити міна, що вистрибує?

4. Використавши знання з інших предметів навчальної програми, поясніть принцип дії керованих мінних загороджень.

5. Чи можливо подолати, використовуючи підручні засоби, протипіхотне загородження «спіраль Бруно»?

й незабаром зовсім її припиняють, а інші продовжують

ваної підготовки рухові задатки людини, що визначають можливості

успішність виконання нею визначеної рухової діяльності.

Загальні фізичні якості — це властивості організму, що забезпечують рухову активність і функціональний стан військовослужбовців. Загальні фізичні якості: витривалість, спритність, швидкість, сила ( іл.

військовослужбовцями професійних обов’язків часто потребує швидкого реагування і швидких дій щодо зміни ситуацій, які виникають у процесі вирішення поставленого

тарних форм швидкості утворюють

форми швидкості людини. Прикладами вправ, у яких результат залежить від комплексних форм швидкості, є поєднання швидкого реагування на дії суперника зі швидким виконанням прийому рукопашного бою або високою частотою ударів. Основними засобами розвитку швидкості є вправи з максимальною швидкістю та частотою рухів. До них належить біг на короткі дистанції, стрибки, метання, подолання окремих перешкод, рукопашний бій тощо.

Вправи, спрямовані на розвиток швидкості  Біг на 100 м зі старту

лежачи. У бігу на 100 м результат залежить від трьох форм швидкості — часу реакції на стартовий сигнал, швидкості виконання окремого руху і частоти рухів на дистанції. Біг на 100 м є однією з основних вправ початкової фізичної підготовки для оцінювання швидкісних можливостей. Вихідне положення приймають за командою « На старт! »: лежачи на животі, руки в сторони перед лінією старту долонями донизу, ноги розведені в сторони носками назовні. За командою « Увага! » учасник підводить руки до грудей, не торкаючись стартової лінії, з’єднує прямі ноги носками вниз. За командою « Руш! », піднімаючись на руках й одночасно виставляючи вперед ногу, розпочати біг. До команди «Руш!» забороняється рухатися.

Біг на 100 м. Біг на 100 м виконують з високого старту по біговій доріжці чи рівному майданчику з будь-яким покриттям. Човниковий біг 10 × 10 м. Човниковий біг 10×10 м проводять на рівному майданчику розміченими лініями старту і повороту через 10 м. За командою «Руш!» з високого старту пробігти 10 м, торкнутися землі за лінією повороту усією стопою, повернутися кругом, пробігти таким самим чином ще дев’ять відрізків.

Біг на 400 і 200 м. Біг на 400, 200 м проводять по біговій доріжці стадіону з високого старту групами по 4–6 осіб. Дозволено винос старту на середину 100-метрової дистанції.

Човниковий біг 4×100 м, 2×100 м, 4×50 м проводять по прямій доріжці стадіону чи іншого рівного майданчика, розміченого лініями старту і повороту через 100 м. За командою «Руш!» з високого старту пробігти 100 (50) м, торкнутися землі за лінією повороту усією стопою чи обігнути стійку, яка встановлена за 50 см до лінії повороту, повернутися кругом, пробігти таким самим чином ще

1. Що ви розумієте під поняттями «фізичні якості»

2. Які загальні фізичні якості необхідні військовослужбовцю

3. Як ви розумієте поняття «швидкість як фізична якість»?

4. Які форми швидкості вам відомі?

5. Як здійснюють біг на 100 м з різних положень?

6. У чому особливість бігу на 400 і 200 м?

7. Яким чином здійснюють човниковий

здатність військовослужбовців

сорному, емоційному та іншим типам стомлення, характерним для різних видів військової діяльності.

Витривалість військовослужбовців визначається їхнього здатністю протистояти стомленню в процесі військово-професійної діяльності.

військовослужбовців. Вона дає змогу виконувати

Схема 105.1

Різновиди витривалості

Витривалість

Загальна

Спеціальна

Швидкість Сила Координація

Лактатна Алактатна Динамічна Статична

Фактори, що зумовлюють витривалість людини  Основні фактори, які визначають прояв витривалості, такі : структура м’язів; внутрішньом’язова й міжм’язова координація; продуктивність роботи серцево-судинної, дихальної й нервової систем; запаси енергоматеріалів в організмі; рівень розвитку інших фізичних якостей; технічна й тактична економічність рухової діяльності.

Витривалість залежить також від запасу сили, швидкості, гнучкості й координації рухів. Ніхто не зможе тривалий час бігти з такою ж швидкістю, якої він може досягти

стомленню під час тривалого навантаження порівняно

Загальна витривалість визначається можливістю військовослужбовців тривалий час виконувати роботу, пов’язану з активністю значних м’язових груп.

Для формування загальної витривалості характерні такі особливості: тривале виконання тренувального навантаження в режимі, відповідному до роботи помірної сили; великий обсяг тренувального навантаження. Загальна витривалість характеризує підвищену працездатність і оптимальний рівень здоров’я, а також може бути основою розвитку спеціальної витривалості. Засоби розвитку загальної витривалості: тривалий біг, кроси, марш-кидки, плавання, біг на лижах; швидкісної витривалості — біг із максимальною швидкістю на середні дистанції, подолання смуги перешкод, спортивні ігри.

Спеціальна витривалість характеризується здатністю переносити тривалі

437

витривалість пов’язана із необхідністю тривалий час напружувати м’язи або утримувати пози (ковзанярський спорт, гімнастика, боротьба, парусний спорт). Динамічна силова витривалість характерна для циклічних вправ (біг, веслування), спортивних ігор, поєдинків.

Координаційна витривалість — це здатність людини тривалий час виконувати складнокоординаційні вправи без порушення ритму їх

нання, рівноваги та взаємоузгодженості.

Вона проявляється в спортивних видах гімнастики, фігурному

тощо.

нішувати

дистанції або ж на останніх 200–300

Бігун, що закінчив дистанцію, не повинен різко зупинятися. Йому слід продовжувати біг по інерції з поступовим переходом на ходьбу.

1. Що ви розумієте під поняттями «витривалість»?

2. Чим обумовлюється витривалість?

3. Які є види витривалості?

4. Які вимоги до техніки бігу на середні дистанції?

5. Чому, на вашу думку, біг на середні дистанції

валості військовослужбовця?

професійних навичок військовослужбовця, завжди мала першочергове значення. Стрільба з бойової зброї, воєнізований крос тощо формують у військовослужбовців уміння переключатися з одного виду діяльності на інший, швидко відновлюватися, мобілізуватися, забезпечують найвищий рівень функціонування та надійності серцево-судинної і дихальної систем, а також системи терморегуляції. Найкраще розвивають силу, загальну

ність, витримку

здатності вести прицільний

складає 3 км по середньо-пересіченій місцевості з подоланням природних та штучних перешкод зі стрільбою з автомата на одному вогневому рубежі зі стрільбою та метанням гранати на дальність.

Старт i фініш обладнують в одному місці.

Екіпіровка : протигаз, підсумок з трьома магазинами.

Місце для стрільби обладнують на відстані 1,5 км, зброя (автомати) та

набої на вогневому рубежі.

Місце для метання гранати — на початку третього кілометра (коридори завширшки 10 м та завдовжки 40 м).

Гранати Ф-1 (600 г) — на рубежі метання. Кількість місць для стрільби та метання визначають залежності від кількості тих, хто навчається. Стрільбу ведуть з положення лежачи трьома одиночними пострілами до поразки грудної мішені на

стрільбою і метанням гранати?

Заняття з гімнастики у ЗСУ  Заняття з гімнастики спрямовані на розвиток та удосконалення спритності, сили й силової витривалості, гнучкості, стійкості до заколихувань і перевантаження, просторового орієнтування, виховання сміливості й рішучості, стройової виправки й підтягнутості, удосконалення постави. Навчально-тренувальні заняття, зазвичай, проводять на гімнастичних майданчиках чи в містечках, у спортивних залах чи спеціально обладнаних приміщеннях, на тренажерних комплексах, а також на місцевості. У підготовчу частину включаються стройові прийоми і вправи на увагу, вправи з ходіння та бігання, загальнорозвивальні вправи на місці, у тому числі вправи на удосконалення положення «застрибування» і «зістрибування», комплекси вільних вправ, вправи удвох, спеціальні вправи і вправи в стрибках. В основну частину занять включаються вправи на перекладині, брусах, в опорних і безопорних стрибках, акробатичні та комплексні вправи, вправи з гирями, на тренажерах і багатопролітних снарядах, у рівновазі, лазінні, рухливі ігри та естафети.

Силові вправи та їх значення  Сила

витривалість

тером і умовами виконання:

ру власної ваги тіла);

група — вправи

тоборства; ІІІ група — вправи з гімнастичними предметами певної

Розділ 8. Прикладна фізична підготовка

Вправа «Підтягування на перекладині». Підтягування на перекладині — це фізична вправа, у якій результат визначається максимальною силою і силовою витривалістю. Вправа призначена для розвитку м’язів рук, плечей, спини та грудей ( іл. 107.1 ). Максимальна сила як фізична якість характеризується здатністю до найвищого прояву сили в умовах максимального опору в дуже повільних

рухах. Вважають, що кількість виконання вправи 13 разів і більше переважно залежить від рівня розвитку силової Іл. 107.1. Підтягування на перекладині витривалості, а менша кількість

сили. Це слід враховувати, обираючи

ноги разом. Підтягуючись без ривків і махових рухів, підняти ноги до перекладини і, перевертаючись навколо неї, вийти в упор (руки прямі, тіло прогнуте, голова прямо, ноги разом, носки витягнуті). Положення упору фіксують — до оголошення рахунку. Опуститись у ВП переворотом вперед на прямі руки.

Іл. 107.2. Підйом переворотом на перекладині

Заборонено чіплятися підборіддям за перекладину. Дозволено

ноги в колінах. Вправа «Комплексна

спритності.

442

це є дозволом на продовження виконання вправи. Іл. 107.3. Згинання

Заборонено закидати гомілки назад, згинати

відхилення тіла від нерухомого положення.

Вправа «Комплексно-силова

вправа (КСВ)» ( іл. 107.4 ). Призначена для розвитку сили і проводиться

протягом однієї хвилини. Вправа складається з двох частин:

перша — згинання та розгинання тулуба, друга — згинання та розгинання рук в упорі

Вправу виконують на будь-якій рівній поверхні упродовж двох хвилин без перерви.

Іл. 107.4. Комплексна

частину вправи понад одну хвилину. Дозволено згинати та розводити ноги, розпочинати другу частину вправи після мінімум 5-ти зарахованих повторень для жінок та 10-ти для чоловіків. Така ж кількість зарахованих повторень є обов’язковою і для другої частини вправи відповідно. Рахунок оголошують після торкання ліктями колін, і це є дозволом на продовження виконання

виконання вправи. Зараховують загальну суму повторень двох частин за умови виконання мінімуму в кожній частині.

Вправа «Стрибки зі скакалкою» ( іл.

107.5 ). Вправу виконують без зупинки на рівному майданчику по 4–6 осіб за командою. Стрибки виконують на двох ногах у довільному темпі. У випадку помилки

вправу продовжують.

Заборонено робити зупинки для відпочинку. Дозволено одну помилку без втрати темпу. Вправа припиняється після другої помилки.

Вправа «Стрибок ноги нарізно через козла в довжину» ( іл. 107.6 ). Висота снаряду 120 см, місток висотою 10–15 см встановлюють на відстані 1 метра від снаряду.

Дозволяють виконувати дві спроби.

Заборонено торкатися снаряда іншою частиною тіла, крім рук, торкатися підлоги руками під час приземлення.

Вправа «Вправа на гнучкість» ( іл. 107.7 ). З ВП ноги на ширині плечей ви-

конати нахил вперед і, не згинаючи ніг у

колінах, торкнутися руками градуйованої шкали (см), розташованої нижче (вище)

від точки опори. Під час торкання відмітки нижче опори результат оцінюють із

Іл. 107.5. Стрибки зі скакалкою

знаком «+», в іншому випадку — із знаком «–». Те саме з ВП сидячи на підлозі, ноги разом, носки витягнуті. Іл. 107.7. Вправа

бовців, призначені для розвитку спритності, гнучкості, координації рухів. Комплекси складено й перевірено протягом багатьох років, їх виконують щодня, в основному під час ранкової зарядки. Комплекси вільних вправ науково обґрунтовані, їх можна застосовувати на практиці не тільки в армії для військовослужбовців, але й поза нею, і не тільки чоловікам, але й жінкам, оскільки вони дають позитивний оздоровчий ефект. Перший, другий і третій комплекси робляться на рахунок 16 при однаковому вихідному положенні — стройова стійка. Комплекс вільних вправ на рахунок 16 закінчується прийняттям вихідного положення. Вправи потрібно ви-конувати чітко, упевнено, без пауз і додаткових рухів. Вправа «Комплекс вільних вправ № 1» ( іл. 108.1 ).

ВП — стройова стійка. «Один–два» — піднімаючись на носки, повільно підняти руки

і потім угору; пальці стиснуті в

нутись.

«Три» — опускаючись на обидві ступні, з силою

руки, притискуючи їх до тіла, кулаки до плечей, дивитись прямо.

«Чотири» — розігнути руки вгору, прогнутися, дивитись угору.

«П’ять» — з’єднуючи носки ніг, присісти на всю ступню, долоні на стегнах, лікті в боки.

«Шість» — випрямитись, піднімаючи руки вперед і відводячи їх в сторони і назад повністю (з ривком в кінці

«Сім» — присісти повністю на

повністю (пальці стиснуті в кулак), одночасно повернути тулуб ліворуч, ноги з місця

зсувати, дивитися на кисть лівої руки.

«Десять» — повернути тулуб прямо, руки на пояс.

«Одинадцять» — розгинаючи праву руку і відводячи її вбік і назад повністю (пальці стиснуті в кулак), одночасно повернути тулуб направо, ноги з місця не зсувати, дивитися на кисть правої руки.

«Дванадцять» — повернути тулуб прямо, руки на пояс.

«Тринадцять» — різко

руками, ноги прямі.

«Чотирнадцять» — випрямляючись,

«Три» — опускаючись на обидві ступні, з силою зігнути руки, притиснувши їх до тіла, кулаки до плечей, лопатки зблизити, дивитись прямо. «Чотири» — зробити широкий випад уліво з різким розгинанням рук і поворотом го-лови вліво, пальці розтиснути, долоні вниз. «П’ять» — поштовхом приставити ліву ногу до правої і з силою зігнути руки, притиснувши

«Чотирнадцять» — випрямляючись,

чей (ступні поставити

руки вперед долонями вниз, пальці розтиснути.

«П’ятнадцять» — випрямляючись, підстрибнути вгору, приземляючись

підняти прямі руки вперед,

досередини, дивитись угору, потягнутись.

«Три» — опускаючи руки вперед, виконати упор і присід, коліна та носки з’єднати, долоні

«Дванадцять»

pуки

зупиняючись,

«Чотирнадцять» — не зупиняючись, нахилити тулуб уперед

землі пальцями рук долонями назад (ноги не згинати). «П’ятнадцять» — випрямляючись, підстрибнути вгору, прогнувшись, ноги разом, руки в сторони, долоні до середини й виконати положення «доскок зі снаряду» (положення напівпpисіду

Військово-Морських

16 рахунків.

№№ 10-13 оцінюється якість виконання.

ВП — стройова стійка. «Один–два» — піднімаючись на носки, рухом уперед повільно підняти руки вгору вбік долонями до

«Вісім» — різко нахилитися вперед до торкання

ноги, ноги не згинати.

«Дев’ять» — випрямитись, ліву руку на пояс.

«Десять» — стрибком повернутися наліво кругом.

«Одинадцять» — стрибком повернутися направо кругом.

«Дванадцять» — стрибком, з’єднуючи ноги, виконати упор долонями на коліна, присід.

«Тринадцять» — різко випрямляючи ноги, нахилитися вперед, захопивши руками гомілки.

«Чотирнадцять» — упор долонями на коліна, присід. «П’ятнадцять» — випрямляючись, підстрибнути вгору, приземляючись на носки із швидким переходом на всю ступню, прийняти положення напівпpисіду, руки вперед в сторони долонями

складу, особливо від уміння застосовувати прийоми рукопашного бою (РБ) зі

неї для знищення або

не виключається можливість рукопашної боротьби. Підготовка військовослужбовців і підрозділів до ведення РБ

сьогодні набула актуального значення для формування боєготовності

ЗСУ. Увага до РБ зумовлена тим, що командування розглядає навчання рукопашного бою

бій — це термін, що має два значення. У широкому

кількох східних шкіл

японського карате, північно-корейського квон-тху тощо. Офіційна дата заснування — 29 листопада 1989 р.

Технічний арсенал передбачає удари руками й ногами, кидки, больові та задушливі прийоми, а також прийоми реанімації. Рукопашний бій розподіляють на 3 категорії: 1. Спортивний рукопашний бій — це вид з обмеженим арсеналом дій, вилученими прийомами, що можуть призвести до тяжкої травми або смерті супротивника. Використовують у підготовці молодих бійців, розвиває основні, необхідні для перемоги якості спортсмена — фізичну підготовку, координацію, відчуття дистанції, удари, кидки, боротьбу в партері, психологічну підготовку до бою.

2. Поліцейський рукопашний бій — це вид боротьби, який створено

своїм призначенням і характером

в такі групи, як прийоми самострахування, нападу зі зброєю та без зброї, прийоми самозахисту, які, у свою чергу, поділяють на прийоми захисту зі зброєю або захисту без зброї, прийоми обеззброєння .  Прийоми самострахування

Самострахування — це способи безпечних падінь.

Уміння пом’якшувати удари під час падінь є запобіганням ударам і струсам. Військовослужбовець має автоматично виконувати відповідні дії за будь-якого падіння. Це вміння набувається під час виконання спеціальних вправ у підготовчій частині кожного заняття. Вивчати способи самострахування необхідно за принципом підвищення їхньої складності. Усі способи самострахування, за винятком падінь уперед, полягають у м’яких перекатах із боку на бік або зігнутій спині. Перед тим, як розпочати вивчення прийомів самострахування, вивчають виконання підготовчих вправ, які б сприяли набуттю навичок у поворотах у різні боки, групуванні, перекатах. Наприклад, для виконання вправи перекид уперед (назад) використовують такі підготовчі вправи : набуття вихідного положення — групування; перекат на спині в положенні групування, охопивши руками гомілки вперед–назад послідовно: таз, спина, шия, та у зворотному напрямку зі збільшенням швидкості; виконання вправи в повільному темпі.

Прийоми самострахування використовують з метою запобігання ударам під час падінь, а також для більш успішного

прийомами рукопашного бою.

Падіння вперед розучують

ду.

Розучування падіння

таких підготовчих вправ:

погойдування почергово

ження

тіло, витягнути руки вперед долонями донизу, підборіддя повернуте ліворуч (праворуч).

Техніка виконання. Подаючи тіло назад, швидко підняти зігнуті ноги вгору, спираючись на таз, перекотитися послідовно з таза на спину, зробивши випереджувальний удар прямими, злегка розведеними в різні боки руками. Іл. 109.1. Падіння вперед

Падіння назад ( іл. 109.2 ). ВП : присісти якнайближче до п’ят, злегка зігнути тіло, витягнути вперед долонями донизу, підборіддя притиснути до грудей.

Техніка виконання . Подаючи тіло назад, швидко підняти зігнуті ноги вгору, спираючись на таз, перекотитися послідовно з таза на спину, зробивши випереджувальний удар прямими, злегка розведеними в різні

109.2. Падіння назад Падіння на бік ( іл. 109.3 ).

сидячи. Техніка виконання. Переносячи

го (правого) плеча.

Техніка виконання.

Швидко зігнути ноги (присісти); згинаючи

452

нею ключиці. ВП: під час падіння на правий (лівий) бік встати до палки спиною й схопитися за неї лівою (правою) рукою на рівні пояса захватом знизу.

Техніка виконання. Під час падіння назад на правий (лівий) бік у момент приземлення зробити випереджувальний удар випрямленою правою рукою по землі.

боки.

який стоїть, спираючись на оби-

долоні та обидва коліна, руки витягнути вперед долонями вниз. Техніка виконання . Присідаючи, енергійно підняти ногу вгору, підтягуючи коліна до грудей, нахилити голову вперед, підборіддя притиснути до грудей, перекочуючись через спину партнера, упасти назад, зробивши випереджувальний удар прямими руками

Іл. 109.6. Падіння через спину партнера

момент торкання лопатками, зупинивши рух перекатом.

Поступово ускладнюючи

вправи з падіння на бік, потрібно виконувати їх із положень присівши, низької, середньої та високої стійок ( іл. 109.7 ), падінням через палку, через партнера, який стоїть, спираючись на обидві долоні та обидва коліна, і перекидом через його руку. Іл. 109.7. Вихідні положення для виконання падінь із різних стійок Перекид уперед і назад ( іл. 109.8, 109.9

долонями донизу, підборіддя притиснути до грудей. Техніка виконання . Підгинаючи ноги до

Іл. 109.11. Перекат на спину

і відхиляючись назад, перекотитися на якомога сильніше зігнутій спині, не змінюючи положення ніг, рук і голови. Доторкнувшись до землі лопатками, зробити удар прямими руками, як у попередній вправі. Після того як засвоєно перекат із положення сидячи, переходять до виконання перекату з положення присівши, а потім — і напівприсівши та стоячи, закінчуючи рух щоразу випереджувальним ударом витягнутих рук.

плеча. Таке положення є кінцевим під час падіння на правий (лівий) бік. Техніка виконання . Енергійно відштовхуючись ногами й правою (лівою) рукою, зробити перекат на лівий (правий) бік, зайнявши таке ж положення на лівому (правому) боці.

Перекид вперед через руку партнера ( іл. 109.12 ). ВП : для перекидання вперед через руку партнера стати лівим (правим) боком до партнера, міцно захопити правою (лівою) рукою

витягнути вперед. Техніка виконання . Відхиляючись ногами та нахиляючись

уперед, виконати перекид через праве (ліве) плече на лівий (правий) бік, зробивши випереджувальний удар лівою (правою)

(ліву) руку, а ліву (праву) руку

рукою по землі в момент її торкання. На початку розучування цієї вправи, з метою пом’якшення приземлення, партнеру необхідно в момент падіння підтримувати того, який падає, за руку.

вгору, голову притиснути до лівого плеча. Таке положення є кінцевим під час падіння на правий (лівий) бік.

Техніка виконання . Енергійно відштовхуючись ногами

(лівою) рукою, зробити перекат на лівий (правий)

наних стаціонарними та переносними мішенями (плетінками) та перешкодами (стінками, парканами

та дистанціях смуги перешкод; навчання прийомів без зброї — на рівному трав’яному

спеціально підготовленій ямі з піском та тирсою, або

(на килимі з матів). Прийоми нападу

(укол багнетом, тичок стволом, удар прикладом), прийомів нападів піхотною лопаткою (удар згори, удар праворуч, удар ліворуч, колючий удар або прямо) і прийомів нападів із ножем (удар згори, знизу, збоку, навідліг). Прийоми нападу без зброї передбачають : удари (кулаком, ребром долоні, основою долоні, м’язовою частиною кулака, передпліччям, ліктем); удари ногою (носком, підбором, стопою, коліном); больові прийоми в стійці (важіль руки назовні й всередину, загин руки за спину); удушливі захоплення (стоячи, лежачи); кидки (задня підніжка, через спину).

Прийоми самозахисту зі зброєю складаються з прийомів захисту автоматом і малою лопатою, які, у свою чергу, передбачають такі прийоми: відбиття управо, уліво та униз–управо.

Прийоми захисту без зброї : прийоми захисту від удару рукою (відведенням, відбиттям, підставкою, пірнанням, відходом) та прийоми

від ударів ногою (відхід убік, підставляння рук); прийоми звільнення від захватів (рук, рукавів, шиї спереду, шиї ззаду, тулуба спереду, тулуба ззаду, ніг); прийоми обеззброєння

знизу).

Розучування прийому  Метою розучування прийому

у військовослужбовців нових прикладних рухових навичок. Залежно від рівня підготовленості військовослужбовців, структури та складності прийому, розучування здійснюють методами цілісного розучування, розучування роздільно, частинами та

чих

: виконання прийому роздільно та частинами (елементами) або в цілому в повільному темпі у звичайних умовах;

самостійне виконання прийому; виконання прийому

456

кріплення суттєвих рухових помилок, які

на початковому етапі розучування. Виконати складну рухову дію на початку розучування з першої спроби в цілому практично дуже складно. Деякими прийомами техніки подібних дій легше оволодівати методом розучування роздільно або частинами. Розучування прийомів РБ роздільно здійснюють за такою схемою . Спочатку попередньо вказують, що необхідно зробити після його виконання, подають команду для прийняття вихідного положення та його виконання, а після цього команда: « Роби – РАЗ » тощо.

Під час подальших виконань прийому попередні команди можуть не віддавати, а лише такі команди: « До бою ГОТУЙСЯ! Роби – РАЗ!», «Роби –

ДВА! Стій! Встати! » тощо. Роздільно прийом виконують 3–4 рази.

У міру відпрацювання техніки виконання прийому роздільно об’єднання частин здійснюють послідовним приєднанням їх один до одного або до основного елемента прийому.

Після виконання прийому на 3–4 рахунки він може виконуватися на два рахунки: на перший виконують основний

(наприклад, важіль руки

кість їхнього виконання.

повільному темпі, з поступовим його прискоренням.

Після того як військовослужбовцем засвоєно прийом у цілому, він його самостійно відпрацьовує. Розучування закінчують виконанням прийому у бойовому темпі.

На завершальному етапі розучування закріплення навичок у виконанні прийомів проводять шляхом їхнього багаторазового повторення. Метод розучування за допомогою підготовчих (допоміжних) вправ використовують, по-перше, у тому випадку, якщо прийом виконати в цілому не можна через його складність, а поділити на частини неможливо, і по-друге, якщо прийом складний і виникає потреба попередньо відпра-

ни, на тлі яких відбувається тренування. Ускладнення обставин під час проведення тренування досягається шляхом : змінення початкових і завершальних положень; виконання прийомів і завершальних положень; збільшення кількості повторень та дистанції пересувань, ваги спорядження; використання раптово змінювальних умов (дії за сигналами, командами, залежно від поведінки «реального противника»; виконання прийому в комплексі з раніше вивченими прийомами на фоні значного фізичного та психічного навантаження як на спеціально підготовлених місцях, так і на різній місцевості; виконання деяких прийомів в умовах обмеженого руху (вузьких місцях і проходах, на зменшеній площі, на висоті тощо), слабкої видимості та в засобах індивідуального захисту; включення до тренування загального методу; виконання прийомів у поєднанні із вправами з інших розділів фізичної підготовки; комплексне тренування. Різні дії дають змогу довести виконання вивченого прийому

тизму за будь-яких складних змінювальних

ним для військово-професійного використання навички.  Попередження

жень і психічних напружень. Основними причинами травм

організація

методикою навчання; низька військова дисципліна;

місць занять та інвентарю.

тримувати послідовності

під час виконання прийомів бою, особливо

зброєю та під час руху; правильно використовувати прийоми страхування та самострахування; використовувати на заняттях ножі (багнети) з надітими на них піхвами або макети

(карабінів); виривання зброї, викручування рук, больові прийоми виконувати правильно, плавно, без використання великої сили; за сигналом партнера «Так» або після частих ударів по поверхні

припиняти; удари ножем, рукою та ногою

§ 109. Розучування, тренування

для виконання відбиву стволом автомата (рукою, малою саперною лопаткою) — « Вліво (управо, униз направо) ВІДБІЙ »; для завдавання уколів (ударів) під час руху — «Завдати уколів багнетом (ударів прикладом) по групі опудал (мішеней) — ВПЕРЕД»; для виконання прийому самострахування (больового прийому, захвату, кидка) — « Падіння назад — почи-НАЙ »; « Важіль руки назовні — почи-НАЙ »; « Задню підніжку (кидок) почи-НАЙ ». Для виконання прийому роздільно вказують вихідне положення та порядок виконання. Наприклад, під час навчання задньої підніжки: «Лівостороння (чи правостороння) стійка до бою — ГОТУЙСЯ!», «З кроком лівої ноги вліво вперед подати противника назад, роби — РАЗ; підбити правою ногою колінний згин противника та ривком руками донизу вліво кинути його на килим, роби — ДВА; позначити удар підбором у підребер’я, роби — ТРИ. Стій! Вільно!». Для виконання прийому в цілому в процесі розучування спочатку дають вказівку, що та як робити, наприклад: «Виконати загин руки за спину у повільному (швидкому) темпі». Після цього подають команди «Ліво (право) стороння стійка до бою — ГОТУЙСЬ!»,

чи-НАЙ!». Для самостійного виконання прийому дають вказівку, наприклад:

гин руки за спину». Для вдосконалення

ня повернутися в положення бойової стійки. «Лівостороння (чи правостороння) стійка

1. Дайте поняття «рукопашного бою».

2. Які є види рукопашного бою?

3. Як здійснюється самострахування під час занять рукопашним боєм?

4. У якій послідовності провадять початкове розучування кожного окремого при-йому?

5. Як попередити травмування під час тренувань з рукопашного бою?

6. Які команди подають під час тренувань з рукопашного бою?

без випаду.

виконують швидко та сильно,

на половину довжини багнета. Залежно від обставин його можна завдавати з місця, під час руху кроком або під час бігу, прямо та з переведенням, із попереднім відбивом або відведенням зброї противника. Укол багнетом із

на рахунок три, повернувшись із випаду,

бою. Після цього висмикнути багнет і прийняти положення готовності

бою на місці або продовжувати рух уперед. Виконання уколу з виходом уперед. Військовослужбовці виконують укол із місця, висмикують багнет і, повертаючись із випаду, негайно виходять уперед, починаючи рух із ноги, що стоїть ззаду, і посилаючи автомат у положення підготовки до бою. Прийом виконують 2–3 рази. Виконання уколу під час пересування кроком (бігом). У цій вправі

рух самостійно, дотримуючи дистанції. Вправу виконують до команди «СТІЙ».

Уколи багнетом на стволі автомата (ріжучі: горизонтальні, вертикальні, діагональні) виконують після короткого замаху. Під час зближення з противником повернути лезо багнета до противника і швидким рухом завдати удари; Навчання уколів проводять на опудалах спочатку на місці роздільно і в цілому, а після цього — у русі кроком і бігом. Уколи спочатку виконують по одному, а пізніше — по кількох опудалах із

обставин.

1. Чому укол є одним з основних прийомів ураження

том у рукопашному

ня вліво.

Удар затильником приклада (назад, у бік, вперед) завдають з широким замахом стволом назад за плече, магазином від себе вгору, потім з випадом правої (лівої) ноги приклад посилають затильником у ціль.

Удар магазином автомата завдають

— це короткий і різкий удар дульною частиною свого автомата по зброї противника в разі намагання його вистрелити впритул або під час завдавання уколу. Після відбиву завдають укол або удар прикладом. Залежно від обставин відбив завдають праворуч, ліворуч або вниз–направо.

Відбиття праворуч здійснюють, якщо зброя противника

правого боку від особи, яка захищається.

праворуч і ліворуч (навідліг) по голові, обличчю, шиї та руках противника, залежно від його положення щодо нападника. Удари піхотною лопаткою завдають з місця та з випадами (прямі колючі (тички), ріжучі: зверху, знизу, збоку ззовні в середину, з середини назовні). Удари і тички піхотною лопаткою завдають по голові, шиї, плечах, руках та інших частинах тіла. Удар з правого боку завдають

замаху праворуч–догори ребром лопати, з кроком або випадом уперед.

Удар навідліг

Удари піхотною лопаткою (тички, зверху, навідмах, сікучі навколо) завдають звеpху

(лівою) ногою.

Удар зверху завдають із замахом

вниз з кроком або випадом.

Тичок завдають з положення до бою

прямити праву руку і спрямувати

руку противника

її, завдати удару ногою, захопити держак лопатки i обеззброїти противника, викручуючи лопатку вбік великого пальця.  Прийоми бою з ножем

тивника,

Удари ножем завдають з кроком уперед (випадом, стрибком) або збоку. Удар згори застосовують під час сутички з противником упритул, коли ніж тримають лезом донизу.

Зробити швидке коротке замахування та завдати удару ножем згори в шию, спину або груди противника (по опудалу). Негайно висмикнути ніж і, якщо потрібно, завдати повторного удару. Удар знизу використовують

час

упритул, коли ніж тримають лезом догори. Для виконання удару,

Одночасно з цим потрібно зробити крок правою (лівою) ногою вперед праворуч (ліворуч) і перенести на неї вагу тіла. Після цього занести ліву (праву) ногу вперед і поставити під ліву (праву) ногу противника на землю та ривком рук кинути противника через ногу на землю. Потім завдати удару по голові або попереку, зв’язати. Для втримання противника захопити

руки та,

ставивши під лікоть своє стегно, почати натискувати проти згину в ліктьовому суглобі. Під час опору, не відпускаючи руку та сівши

ногу на шию противника,

рекатом із

(ліве) плече та, нахиляючись

ницями

рук униз кинути його через себе на землю, завдати удару

Підскочити до противника ззаду i захопити руками його ноги нижче колін; штовхнути противника плечем під сідниці, рвонути ноги до себе вгору, кинути противника

сплетіння); б) основою долоні (по носу та в нижню щелепу); в) фалангами пальців (в очі); г) м’язовою частиною кулака (зверху

ґ) ліктем (по обличчю), тильною

стійка

ширині плечей, ступні паралельні, ноги

тазостегнових і колінних суглобах. Тіло злегка подано вперед. Руки зігнуті в ліктьових суглобах, кулаки напівстиснуті на рівні грудей або підборіддя. Ліво- чи правобічна стійка без зброї — ноги

злегка зігнуті в тазостегнових і колінних суглобах, ліву (праву) ногу виставляють на крок уперед. Тіло злегка подано вперед. Руки зігнуті в ліктях, кулаки напівстиснуті на рівні грудей або підборіддя. Іл. 113.4.

Прямий удар лівою (правою) рукою . З положення бойової стійки

танням тулуба праворуч (ліворуч), найкоротшим шляхом завдати удару кулаком лівої (правої) руки в ціль ( іл. 113.5 ). Під час удару кулак рухається не тільки вперед, а й повертається таким чином, щоб у кінці удару тильна частина долоні була спрямована вниз або всередину (а не вгору або назовні ). Іл.

Боковий удар лівою (правою) рукою ( іл. 113.6 ). З положення бойової стійки з одночасним поворотом тулуба праворуч (ліворуч) перенести вагу тіла на праву (ліву) ногу й завдати зігнутою в лікті лівою (правою) рукою удару збоку в ціль. У момент завдавання удару ліва (права) нога розвертається підбором ліворуч (праворуч), права (ліва) рука напівзігнута й розміщена паралельно до поверхні землі. Іл. 113.6. Боковий удар лівою (правою) рукою

Удари знизу використовують під час близької сутички з противником і завдають зігнутою рукою знизу вгору. Удар лівою (правою) рукою знизу. З бойо-

ють підставлянням правої

відходом та

нанням ( іл. 113.12 – іл. 113.14 ). Після захисту слід негайно використовувати удар кулаком, ногою у відповідь або захват і кидок противника.

Іл. 113.12. Захист від удару кулаком відходом із відхиленням назад

Іл. 113.13. Захист від удару кулаком пірнанням

Іл. 113.14. Захист від удару кулаком відхиленням управо

Прийоми захисту від ударів ногою. Є кілька захистів від ударів ногою. Найефективнішими з них є захист відходом, відходом у бік, підставлянням рук. Потрібно пам’ятати про те, що кожний із цих захистів повинен супроводжуватися прийомом контрнападу.

5. Продемонструйте фронтальну стійку без зброї.

6. Покажіть ударні частини руки.

7. Покажіть, як завдають удари кулаком.

8. Виконайте комплекс прийомів

прийоми подолання

1) стрибки; 2) перелізання; 3) пересування

подолання невеликих

шкод. Їх виконують стрімко (з ходу) без зниження швидкості

ки біля перешкод. Розрізняють такі види стрибків: а) безопорні стрибки (виконують без опори на перешкоду); б) опорні стрибки (виконують з опорою на перешкоду); в) стрибки в глибину. Розрізняють безопорні стрибки в довжину і у висоту; їх поділяють на стрибок з приземленням на одну ногу і з приземленням на обидві ноги. Стрибок з приземленням на одну ногу ( іл. 114.1 ) застосовують у разі подолання горизонтальних

траншеї, вирви, канави тощо) і вертикальних — до 0,6 м (повалені дерева, обірвані дроти, зруйновані цегляні стінки, камені тощо).

тощо).

виконання стрибка

нути на руках, тримаючись за верхній край перешкоди. Відпускаючи праву руку і спираючись нею об перешкоду, повернутися до неї лівим боком. Відштовхнувшись лівою ногою і правою рукою, зістрибнути на злегка розставлені й зігнуті ноги. Зброю тримати за спиною, і в момент приземлення її слід притримувати правою рукою за приклад.

Іл. 114.5. Стрибок

Зістрибування в траншею (щілину, хід сполучення) проводять з опорою на руку, а в неглибокі траншеї

рою на коліно і з опорою на крутизну траншеї.

Вистрибування з траншеї з

застосовують

необхідності вистрибнути з неглибокої траншеї і

відсутності в ній спеціальних пристосувань для вилізання (лунок, ступенів, жердин). Для виконання вискакування слід

або за допомогою. Перелізання з опорою на руки

перешкодою, зістрибнути з неї і продовжувати рух. Зброя в момент перелізання — у руці або за

спиною ( іл. 114.6 ). Перелізання без зброї можна виконувати з опорою на стегно правої ноги.

Іл. 114.6. Перелізання з опорою на стегно

Перелізання з опорою на груди ( іл. 114.7 ) застосовують для подолання широких перешкод (стін, проломів, кам’яних огорож тощо).

Підбігши

животом, підтягуючи тулуб

«силою» також

них перешкод заввишки до 2,2–2,5 м. У цьому випадку необхідно швидко розбігтися і сильнішою ногою відштовхнутися в 1 м від перешкоди, іншою ногою наскочити на перешкоду і вхопитися руками за її

Енергійно підтягнутися і, допомагаючи ногами, вийти в

краєм (кам’яну стінку, вікно будинку), слід виходити в упор спочатку

Іл. 114.9. Перелізання «силою»

передпліччя, а

на прямі руки.

Перелізання за допомогою застосовують для подолання перешкод заввишки 2,5 м (зруйновані стіни, паркани, схили яру, високо розташовані вікна). Вибір того чи іншого способу залежить від висоти перешкоди, обстановки і наявності підручних засобів.

Перелізання з опорою на стегно товариша ( іл. 114.10 а ). Той, хто допомагає, стає на ліве коліно боком до перешкоди, спираючись

Перелізання за допомогою підручних засобів (лопати, палиці, дошки). Той, хто допомагає, встромляє в укіс лопату чи спирається іншим предметом на виступ перешкоди. Той, хто перелізає, ставить ногу на утворену сходинку, спираючись на неї, захоплює руками край перешкоди і перелазить через неї. Зброя — за спиною.

Перелізання за допомогою автоматів (жердин). Дві людини розташовуються біля перешкоди обличчям одна до одної, тримаючи автомати (жердини) ( іл. 114.11 ).

Той, хто перелізає, використовуючи автомати як сходинки, ухопившись за край перешкоди, перелазить через неї. Під час подолання більш високих перешкод ті, хто допомагає, випрямляючи руки, піднімають автомати (жердини) так, щоб допомогти тому,

Іл. 114.12. Єдина смуга перешкод: 1 — лінія початку смуги; 2 — ділянка швидкісного бігу завдовжки 20 м; 3 — рів завширшки вгорі 2; 2,5 і 3 м, завглибшки 1 м; 4 — лабіринт завдовжки 6 м, завширшки 2 м, заввишки 1,1 м (кількість проходів — 10, ширина проходу — 0,5 м); 5 — паркан заввишки 2 м, завтовшки 0,25 м, з похилою дошкою завдовжки 3,2 м і завширшки 0,25–0,3 м; 6 — зруйнований міст заввишки 2 м, що складається з трьох прямокутних балок 0,2 × 0,2 м) перший — завдовжки 2 м, другий — 3,8 м зі згином у 135° (довжина

смуги перешкод.

1. Які способи подолання вертикальних перешкод вам відомі?

2. У який спосіб долають горизонтальні перешкоди?

3. Для чого призначена єдина смуга перешкод?

4. Розгляньте іл. 112.13 і визначте, які саме елементи смуги перешкод зображені на ній.

Які вправи потрібно виконувати, щоб навчитися метати гранату?

Основи техніки метання гранати  Навчання техніки метання гранати супроводжується вправами, що сприяють розвитку м’язової сили, швидкості, гнучкості. Це стрибки, метання та штовхання ядра, набивних м’ячів, каменів із різних положень, вправи для розвитку рухливості плечових суглобів, для розвитку окремих груп м’язів та інші. Метання гранати виконують

розмічають через 5 м паралельними білими лініями. Час на метання — 1 хв, залік за кращою спробою. Надається три спроби.

Метання ручної гранати на дальність можна виконувати стоячи

місця, у русі, з коліна, з положення лежачи. У навчально-бойових

способи метання застосовують в атаці, через невисокі укриття, з траншеї, люка танка. Максимальна дальність

гранати 42°–45° . Якщо кут вильоту менший за 40° у результаті

дальність польоту зменшується. І, нарешті, при

результаті швидкої втрати швидкості дальність польоту зменшується. Навчання метанню гранати на дальність доцільно проводити в такій послідовності : вивчення способів тримання (хвата) гранати

та; вивчення техніки кидка з місця;

попереднього розбігу мала бути такою, щоб можна було справитися

гранати на дальність зі

руці найбільш характерні такі помилки: а) роблять занадто довгий розбіг; б) не використовують розбіг, гранату метають з місця; в) занадто велика швидкість у початковій частині розбігу; г) недостатньо приділяють уваги другому кидковому кроку, який пов’язує розбіг з кидком; д) виконуючи

3 м. Дальність до цілі — 35 м. Час на метання — 30 с. Для

надають три спроби.

Навчання метанню гранат на точність проводять у такій

вивчення способів тримання (хвата) гранати і автомата; вивчення техніки кидка з місця по умовній меті (прапорцю) на відстань до 30 м; метання гранат по умовній цілі з постійним збільшенням відстані; метання гранат по концентричних кругах на відстань 20, 25, 30 і 35 м; метання гранат по концентричних

з поступовим збільшенням відстані. Під час кидків треба також

опанування техніки метання по нахиленому щиту і вертикальній стійці доцільно перейти до метання гранати по концентричних колах з поступовим збільшенням відстані від 20 до 35 м, потім — до метання гранат за умовами виконання

Азимут (від араб. ассалет –шлях, напрямок) — кут між напрямком на північ та напрямком на даний предмет.Анексія (лат. annexio — приєднання) — це насильницьке приєднання державою всієї або частини території іншої держави або нації в односторонньому порядку.

Антитерористична операція , АТО (англ. Antiterrorist operation) — система заходів, спрямованих

на попередження, запобігання та припинення злочинних діянь, здійснюваних з терористичною метою, звільнення заручників, знешкодження терористів, мінімізацію наслідків терористичного акту чи іншого злочину, здійснюваного з терористичною метою.

Армія — сукупність усіх сухопутних, морських, повітряних (аерокосмічних) збройних сил держави; б) оперативне з’єднання, що складається з окремих частин різ-

них родів військ.

Атака — це стрімкий і безупинний рух підрозділів у бойовому порядку в поєднанні з вогнем найвищої напруги усіх вогневих засобів з метою знищення противника й оволодіння визначеним районом (рубежем, об’єктом).

Бій — організоване збройне зіткнення підрозділів, частин (кораблів), з’єднань; може бути загальновійськовим, протиповітряним, повітряним і морським. Види бою: наступальний, оборонний і зустрічний.

Бойовий порядок — шикування підрозділів для ведення бою. Бойовий розвідувальний дозор —

військової розвідки, який

483 А

призначають для ведення розвідки

Варта — озброєний підрозділ, віднаряджений для виконання бойового завдання для охорони та оборони військових об’єктів, бойових прапорів та осіб, яких тримають на гауптвахті й у дисциплінарній частині (батальйоні).

Віддача зброї — це рух зброї назад під час пострілу.

Відхід — маневр, який здійснюють підрозділи (вогневі засоби) з метою виходу з-під ударів сил противника, що переважають, недопущення оточення або зайняття більш вигідного положення для подальших дій.

Війна —це організована збройна боротьба між племенами, народами, державами, релігійними чи політичними угрупованнями, суспільними верствами тощо.

Військо — збройні сили держави.

Військова дисципліна — це бездоганне й неухильне додержання військовослужбовцями порядку та правил, установлених військовими статутами й іншим законодавством України.

Військове формування — створена відповідно до законодавства України сукупність військових з’єднань і частин та органів управління ними, які комплектуються військовослужбовцями і призначені

Словник термінів

нападу шляхом безпосереднього

ведення воєнних (бойових) дій.

Військова служба — державна

служба особливого характеру, яка

полягає у професійній діяльності

придатних до неї за станом здоров’я і віком громадян України (за

винятком випадків, визначених

законом), іноземців та осіб без гро-

мадянства, пов’язаній із обороною

України, її незалежності та терито-

ріальної цілісності.

Вогонь — ураження противника стрільбою (пуском) з різних видів

зброї (озброєння).

Воєнна доктрина — це прийнята державою система поглядів і

положень про її військову безпеку, про будівництво збройних сил, їхнє використання.

Воєнний конфлікт — це форма розв’язання гострих суперечностей між державами, народами, соціальними групами або іншими суб’єктами політики з двостороннім використанням воєнної сили.

Воєнне мистецтво — це вміння

командирів і воїнів творчо й ефективно застосовувати зброю, техніку й різні способи ведення бою.

Воєнна організація держави (ВОД) — базовий елемент систе-

ми воєнної безпеки, сукупність

органів державного управління військовим і військово-технічним будівництвом, оборонно-промис-

лового і наукового комплексів держави, військових формувань, при-

значених для виконання завдань безпеки воєнними методами, а та-

кож нормативно-правова база, що

визначає функції, права, обов’язки всіх

484

(машини,

у якому військовослужбовці однієї шеренги розміщені за військовослужбовцями іншої шеренги на відстані одного кроку (витягнутої руки, покладеної долонею на плече військовослужбовця, що стоїть попереду).

Директриса (військового стрільбища) — напрямок стрільби. Довготривалі

ди — міцні, споруджені з каменю, цегли, бетону, залізобетону, броньових конструкцій

Евакуація — комплекс заходів щодо організованого вивезення (виведення) населення з районів, зон можливого впливу наслідків надзвичайних ситуацій і розміщення його в безпечних районах у разі виникнення безпосередньої загрози життю та заподіяння шкоди здоров’ю людей. З

Замикаючий — військовослужбовець (підрозділ), який рухається останнім у колоні.

Збройна агресія — це застосування державою або групою держав збройної сили проти іншої

країни.

Збройні сили — сукупність усіх

військ держави.

Збройний конфлікт (від лат. сonflictus — зіткнення) — збройне

зіткнення між державами або між

ворогуючими сторонами в межах території однієї держави; один з

видів воєнного конфлікту (іншим

видом є війна); украй гостра форма

вирішення протиріч між державами, що характеризується двостороннім застосуванням збройних сил.

Зброя (озброєння) — знаряддя

для нападу чи оборони; сукупність засобів для ведення бою, війни.

Зосередження вогню — ураження однієї цілі вогнем високої щільності в короткий проміжок часу. Ж

Живучістю ствола — можливість ствола витримувати визначену кількість пострілів. І

Інтервал — відстань по фронту між військовослужбовцями (машинами), підрозділами та частинам — відстань у глибину між військовослужбовцями (машинами), підрозділами та частинами.

Колективна безпека — це сукупність спільних заходів держав і міжнародних організацій із запобігання та усунення загрози міжнародному миру та безпеки і припинення актів агресії й інших порушень миру.

Колона — стрій, у якому військовослужбовці або підрозділи (машини) розміщені один (одна) за одним (одною) на дистанціях, установлених Статутом або командиром.

Колонний шлях — вибраний на місцевості напрямок поза дорогами, який підготовлений для короткочасного руху військ (військових колон).

Криюча величина мушки — конкретний відрізок цілі, який перекриває мушка автомата на певній відстані від ока стрільця.

Кут прицілювання — кут, утворений лінією підвищення і лінією цілі.

Кут місця цілі — кут, утворений лінією прицілювання і горизонтом зброї.

Лендліз (англ. lend-lease, від lend – давати в борг і lease – здавати в оренду) — загальна назва системи надання одними країнами-союзницями по антигітлерівській коаліції іншим країнам-союзницям військової техніки, зброї, боєприпасів, спорядження, сировини, продовольства та послуг. Лінійний — військовослужбовець, призначений для позначення лінії шикування підрозділів і частин, а також лінії проходження урочистим маршем. Лінія прицілювання — пряма лінія, яка проходить від ока стріль-

Словник термінів

ця через середину прорізу прицілу (на рівні з її краями) і вершину

мушки в точку прицілювання.

Лінія цілі — пряма лінія, яка

проходить від ока стрільця через

середину прорізу прицілу (нарівні

з його краями) і вершину мушки в

точку прицілювання.

Локальна війна (від лат. localis — місцевий) — військові

дії між двома і більше державами,

обмежені за політичними цілями інтересами тих, що беруть участь у військових (бойових) діях між

державами, а

редження необхідних сил і засобів на новому напрямку (рубежі, районі), відведення підрозділів з-під

ударів противника, а також пере-

несення (зосередження) вогню для

найбільш ефективного ураження

противника

Марш — організоване пересування підрозділів у колонах доро-

гами і колонними шляхами з метою

виходу в призначений район або на

вказаний рубіж у встановлений час у повному складі, в готовності до

виконання бойового завдання.

Міжнародний конфлікт — розв’язання

зброя, що має ствол або стволи тільки з нарізними

486

охороною варти Обороноздатність держави — здатність держави до захисту в

ми для виходу в тил противника.

Охоплення — маневр, який

здійснюється підрозділами для виходу у фланг противнику.

Пароль (від фр. Рarole) — це та-

ємне слово, яке слугує для начальника варти (чергової зміни) доказом, що варта, яка прибула для заміни, справді призначена з цією метою.

Передбойовий порядок — шикування взводу для пересування в колонах відділень у пішому порядку, які рознесені по фронту та

в глибину.

Перенесення вогню — послідовне ураження цілей або перенаці-

лювання і ведення вогню по нових цілях у разі їх виявлення.

Постом — усе, що доручене для

охорони та оборони чатовому, а також місце або ділянка місцевості, на якій він виконує свої обов’язки

Постріл — це викидання кулі з

каналу ствола енергією газів, які утворюються внаслідок згорання

порохового заряду.

Похідний стрій — стрій, у якому підрозділ вишикуваний у колону

або підрозділи в колонах, вишикувані один за одним на дистанціях, установлених Статутом або командиром.

Похідний порядок — шикування взводу (відділення в пішому порядку) для руху в колоні.

Початкова швидкість — швидкість руху кулі біля дулового зрізу ствола.

поло-

нених, документів, зразків озброєння і спорядження.

положень, точне дотримання яких у поєднанні з прийомами стрільби забезпечує виконання вогневих завдань. Прийоми стрільби — це найбільш доцільні дії стрільця при підготовці до стрільби, веденні вогню та його припиненні, які закріплені в посібниках зі стрілецької справи. Прицільна

цілей, що зачіпають інтереси цих держав.

Регулярна армія

постійне військо, яке систематично поповнюють, має встановлену організацію і проходить курс військового навчання.

Режимом вогню — найбільша кількість пострілів, яка може бути виконана за визначений проміжок часу без шкоди для матеріальної частини зброї, порушень заходів безпеки і без зниження результатів стрільби.

Рикошет кулі (фр. ricochet) — відбиття руху кулі або артилерійського снаряду, що вдарився об перешкоду під невеликим кутом. Розвідувальна засідка

Словник термінів

метою захоплення полонених, документів, зразків ОВТ і споря-

дження.

Розвідувальний дозор — орган військової розвідки, який призначають для розвідки противника й

місцевості у визначеному районі,

напрямку.

Розгорнутий стрій — стрій, у якому військовослужбовці, підрозділи (машини) вишикувані на

одній лінії по фронту в одношеренговому чи двошеренговому строю (в лінію машин) або в лінію колон з інтервалами, установленими Статутом або командиром.

Розпізнавальні сигнали — це світловий сигнал та радіосигнал, а також електронне розпізнавання.

Розподілення вогню — одночасне ураження підрозділом кількох цілей.

Ряд — два військовослужбовці, що стоять у двошеренговому строю один за одним. С

Стройова підготовка — це знання обов’язків військовослужбовців

перед шикуванням і в строю та ви-

мог до стройового навчання, уміння кожного військовослужбовця

приймати стройове положення,

виходити зі строю та повертатися

до нього, здійснювати військові вітання, безпомилково виконувати повороти на місці та в русі, прийоми і рухи без зброї та зі

488

1. Лєжнєв О. Про нові знаки розрізнення військових звань. — Видавництво «Знак», 2017.

2. Статути Збройних сил України: збірник законів: чинне законодавство зі змінами та доповненнями (офіційний текст). — Київ, 2016. — 424 с.

3. Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання військового обов’язку та проходження військової служби». [Електронний ресурс]. — Режим доступу: https:// zakon.rada.gov.ua/laws/show/205-20

4. Апанович О. М. Збройні сили України першої половини XVIII ст. / О. М. Апанович. — Дніпропетровськ: Січ, 2004. — 229 с.

5. Бойовий статут механізованих і танкових військ Сухопутних військ ЗСУ Ч. ІІІ. — Київ, — 2016.

6. Бойовий статут Сухопутних військ ЗСУ. Ч. ІІ. (батальйон, рота) / — Київ, 2016. — 368 с.

7. Василенко В. В. Вогнева підготовка. — Київ, 2003.

8. Васійчук В. О. Основи цивільного захисту: навч. посіб. — Львів, 2010. — 384 с.

9. Військо скіфів. VII–IV ст. до Р.Х. [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.ucrainarma.org/antichnist/vijsko-skifiv-7-4-st.html

10. Вішняков В. В. Тактика: підручник / В. В. Вішняков, Г. А. Дробаха, А. А. Каленський, Є. Б. Смірнов. — К. : Вид. поліграф. центр «Київський університет», 2008. — 735 с.

11. Голубко В. Армія Української Народної Республіки 1917–1918. Утворення та боротьба за державу / В.Є. Голубко. – Львів: Кальварія, 1997. — 288 с.

12. Гордієнко В. Українська Галицька Армія / В. Гордієнко. – Львів, 1991. — 110 с.

13. Довбня В. Січові Стрільці київського формування у визвольних змаганнях 1917–1920 рр./ В. Довбня. – Київ: Текст, 2002. – 218 с.

14. Закон України «Про Збройні сили України», редакція від 28.07.2016 р.

15. Закон України «Про правовий режим надзвичайного стану», 2000 (1, 4–9,13, 16, 27–29).

16. Історія українського війська (1917–1995). Упорядник Я. Дашкевич. Львів: Світ, 1996. — 840с.

17. Історія українського козацтва: нариси у 2 т. / В. А. Брехуненко, Л. В. Войтович, О. Б. Головко та ін.– Київ: ВД «Києво-Могилянська академія», 2006. — 839 с.

18. Кіммерійці та їх військова організація [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ucrainarma.org/materiali/kimmeriyci.html

19. Конституція України: Прийнята

ни 28 черв. 1996 р. — К.: Преса України. — 1997. — 80 с.

20. Котляр М. Ф. Нариси воєнного мистецтва Давньої

/ М. Ф. Котляр. — Київ: Наш час, 2010. — 280 с.

Список використаних джерел

21. Крип’якевич І. Історія українського війська / І. Крип’якевич, Б. Гнатевич, З. Стефанів. Упоряд. Б. Якимович. – Львів: Світ, 1992. – 712 с.

22. Литвин М. Історія галицького стрілецтва / М. Литвин, К. Науменко. –Львів: Каменяр, 1990. – 200 с.

23. Литвин М. Історія ЗУНР / М. Литвин, К. Науменко. – Львів: Інститут українознавства НАНУ; Видавнича фірма «Олір», 1995. – 368 с. Мицик Ю. А. Як козаки воювали : історичні розповіді про запорозьке козацтво / Ю. А. Мицик, С. М. Плохій, І. С. Стороженко. – Дніпропетровськ: Промінь, 1991. – 301 c.

24. Найдавніші воїни на території України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ucrainarma.org/antichnist/najdavnishi-vojiny. html

25. Наказ Міністра оборони України від 29.04.2016 № 232 «Про речове забезпечення військовослужбовців Збройних сил України». {Із змінами, внесеними згідно з Наказом Міністерства оборони № 197 від 31.03.2017}. — http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0767-16/ paran12#n12.

26. Настанова зі стрілецької справи (5,45 мм автомати та 5,45 мм кулемети Калашнікова. — К. : МОУ. — 2005.

27. Оцінка радіаційної хімічної обстановки: навчальний посібник / за ред. проф. О. Є. Левченка. — К. : СПД Чалчинська Н. В. — 2015. — 256 с.

28. Поле битви – Україна. Від «володарів степу» до «кіборгів». Воєнна історія України від давнини до сьогодення / Упоряд. К. Галушко – Харків: Клуб Сімейного Дозвілля, 2016. – 352 с.

29. Постанова Кабінету Міністрів України від 24.03.2004 р. №368 «Про затвердження порядку класифікації над-звичайних ситуацій техногенного і природного характеру за їх рівнями».

30. Статути Збройних сил України: збірник законів: чинне законодавство зі змінами та доповненнями (офіційний текст). — Київ, 2016. — 424 с.

31. Тинченко Я. Новітні Запорожці: Війська Центральної Ради, березень 1917 – квітень 1918 / Я. Тинченко. – Київ: Темпора, 2010. – 112 с.

32. Ткачук П. П., Харук А. І., Соляр І. Я., Виздрик В. С., Трофимович Л. В. Історія українського війська: Курс лекцій / П. П. Ткачук, А. І. Харук, І. Я. Соляр та інші. – Львів: НАСВ, 2016. – 168 с.

33. Черкас Б. Степовий щит Литви: Українське військо Гедиміновичів (XIV–XVI ст.) / Б. Черкас. – К.: Темпора, 2011. – 144 с.

34. Яворницький Д. І. Історія запорозьких козаків: у 3-х т. / Д. І. Яворницький – Київ: Наукова думка, 1990–1991.

35. МОУ «Бойовий статут механізованих і танкових військ Сухопутних військ ЗСУ» Частина 3. Взвод, відділення, екіпаж. Київ, 2016.

36. Василенко В. В. Вогнева підготовка. — Київ, 2003.

37. Учебник рейнджера. Учебная бригада рейнджеров. Пехотная школа Армии США. Форт Беннинг, Джорджия. Январь, 2000 г.

38. Настанова зі стрілецької справи. 9 мм пістолет Макарова (ПМ). — К.: МОУ, 2004.

39. Тактика. Підручник. В. В. Вішняков, Г. А. Дробаха – 2008 р.

40. Настанова зі стрілецької справи. Ручний протитанковий гранатомет (РПГ-7, РПГ-7Д), К. МОУ. 2003.

490

41. МОУ. Головне командування Сухопутних військ ЗСУ «Настанова зі стрілецької справи» Київ 2005.

42. Крістофер Е. Ларсен «Тактика легкої піхоти для малих підрозділів».

43. МО України. Науково-дослідний центр гуманітарних проблем Збройних сил України. Пам’ятка в бою. Київ — 2014.

44. МО України. Військовий інститут Київського національного університету імені Тараса Шевченка. С. В. Мірошников, А. А. Каленський, С. А. Шворов, А. Б. Сморчков, В. А. Присяжнюк. Тактична підготовка сол-дата, механізованого відділення і взводу. — Київ, 2008 р. Режим доступу: chito.in.ua/ministerstvo-oboroni-ukrayini-vijsekovij-institutkiyivsekogo-v2.html.

45. Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Військовий інститут. — Вогнева підготовка. —Навчальний посібник (з методичними рекомендаціями). — Режим доступу: www.mil.univ.kiev.ua/ files/47_1731003871.pdf.

Навчальне видання

Авторський колектив: Фука Микола Михайлович Гарасимів Ігор Михайлович Свідерський Юрій Юрійович

Пашко Костянтин Олександрович Свідерська Наталя Юріївна

Захист України

Рівень стандарту