10 історія

УДК [37.016:94](075.3)

Г51

Гісем О. В.

Г51 Всесвітня історія (профільний рівень) :

для 10 кл. закл. загал. серед. освіти / О. В. Гісем, О. О. Мартинюк. — Харків : Вид-во «Ранок», 2018. — 240 с., іл.

ISBN 978-617-09-4342-2.

ISBN 978-617-09-4342-2

УДК [37.016:94](075.3)

Шановні десятикласники і десятикласниці!

У 10 класі ви продовжите вивчення курсу всесвітньої історії. Запорукою успішної роботи на уроках і вдома є вміння працювати з підручником. Перш ніж розпочати роботу, необхідно ознайомитися зі змістом підручника та його структурою. Матеріал курсу об’єднано у вісім розділів, кожен із яких складається з параграфів. Для зручності параграфи розподілено на пункти — окремі логічно завершені частини, що послідовно розкривають

знаєте, має власну термінологію, яку необхідно розуміти. Підручник містить дати основних подій, визначення понять і термінів, персоналії історичних діячів. Працюючи з матеріалом параграфів, обов’язково перевіряйте себе, щоб переконатися, чи правильно ви їх запам’ятали. Краще засвоїти навчальний матеріал допоможуть історичні документи, ілюстрації, карти та схеми. Під час роботи з параграфом необхідно обов’язково прочитати включений до нього документ і відповісти на запитання. Розглядаючи ілюстрації, звертайте увагу на підписи, що пояснюють зміст зображеного. Схеми розкриють зв’язки між складовими історичних явищ, пояснять їх особливості тощо.

Параграф завершують висновки, які допоможуть вам визначити провідні ідеї теми. Запитання та завдання

спрямовані на формування різноманітних умінь та

ня до параграфів,

факти з розглянутого матеріалу. Подумайте і дайте відповідь. Запитання цієї рубрики дозволять вам осмислити

завдання.

цих практичних завдань розвиватиме ваші навчальні вміння (працювати з історичною картою, складати плани, таблиці тощо).

§

Поняття «XX С толіття» у  СВ іто В ій і С торії. Всесвітню історію, як ви вже знаєте, дослідники поділяють на кілька історичних періодів — етапів політичного, соціально-економічного й культурного розвитку, що характеризуються визначними подіями, явищами, процесами тощо. У попередніх класах ви ознайомилися з подіями історії Стародавнього світу, Середніх віків і Нового часу. Цього навчального року ви розпочнете вивчення історії Новітнього часу.

ПеріОди ВСеСВітньОї іС тОрії

Стародавній світ

Поява людини

на Землі — V ст. н. е. V ст. н. е. — кінець XV ст.

XV — кінець XVIII ст.

Підручник, який ви тримаєте в руках, допоможе вам дізнатися про те, які події відбувалися у світі в 1914—1945 рр. Цей період

них соціально-політичних сил стали формувати й пропагувати власне бачення того, яким шляхом має розвиватися суспільство. Зіткнення між ними мали визначальний вплив на розвиток тогочасного світового співтовариства.

Особливим явищем політичного життя XX ст. стала поява тоталітаризму.

Тоталітаризм став одним із гірких плодів доби індустріалізації, коли значна частина людей повірила в можливість «планової», повністю регульованої перебудови суспільства. Непомітно для себе людина перетворилася на «коліщатко і гвинтик» виробничої і державної машини, втративши

XX ст.? 4.  Визначте основні тенденції соціально-економічного, політичного та культурного розвитку людства кінця XIX — початку XX ст. 5.  Покажіть на карті атласу країни, із подіями в яких ви познайомилися минулого року, а також держави-метрополії та їхні колоніальні володіння на початок XX ст. історія новітнього часу — період всесвітньої історії після історії нового часу, що охоплює події, які відбувалися в 1914 р. — на початку XXI ст. Світова війна — організована збройна боротьба між державами, у якій брала участь більшість

н аціонально-визвольний

рух — боротьба поневолених

народів за повалення чужоземного панування, ліквідацію національного і колоніального гноблення, завоювання національної незалежності.

індустріальна революція — процес докорінних якісних змін, пов’язаних із формуванням індустріального суспільства.

науково-технічна революція — процес докорінних якісних змін у техніці й технології

виробництва, перетворення науки на безпосередню виробничу силу.

інформаційна революція — процес докорінних якісних змін, пов’язаних із формуванням інформаційного суспільства (того, де інформаційні технології та засоби масової комунікації відіграють провідну роль).

проблеми

Так, у 1903 р.

його лише як століття війн і різанин».

Італійська дослідниця Ріта Леві Монтальчіні: «Попри все були в цьому столітті й революції на краще… виникнення четвертого стану, здобуття прав жінками після віків гноблення».

Італійський вчений Соверо Огоа: «найфундаментальнішим здобутком став прогрес науки, яка зробила справді надзвичайний ривок. Ось що характеризує наше століття».

Британська політична діячка Маргарет Тетчер: «Європейський Союз принципово не може бути “демократичною” структурою: спроби досягти цієї ілюзорної мети насправді

всі ілюзії та ідеали».

Британський мислитель Ісайя Берлін: «Я прожив більшу частину XX ст., не зазнавши, мушу додати, особистих злигоднів. Однак я пам’ятаю, що це найжахливіший в історії Заходу період».

Індійська політична діячка Індіра Ганді: «Я не ду-

економіки (СРСР), а в Німеччині, Італії та Японії панував жорсткий державний контроль. У США та скандинавських країнах запровадили більш дієвий опосередкований

держави на економіку, що не змінював її структури. Розвиток світової економіки почав відбуватися екстенсивним шляхом за рахунок залучення додаткових ресурсів. У соціальній структурі суспільства статус

плено за представництвом із промислової та фінансової сфер, а також колишньою аристократією. Новим явищем стало формування середнього класу. Завдяки своєму стабільному і

печеному становищу він був зацікавлений у проведенні такої внутрішньої політики, яка унеможливила б соціальні потрясіння. У середовищі робітництва вагоме місце посіла робітнича аристократія з високою професійною кваліфікацією та високою оплатою праці. Робочий день із 60—70 годин скоротився до 40 годин на тиждень. З’явилися соціальне законодавство, система охорони праці, оплачувані відпустки тощо. Серед робітництва збільшилася кількість жінок, хоча й зберігалася певна дискримінація в оплаті праці та умовах найму. Загалом ці явища

фашизм (від італ. fascio — зв’язка, пучок) — соціально-політичні рухи, ідеологія та державні режими тоталітарного типу. Протиставляє інститутам демократії так званий «новий порядок» і гранично жорстокі засоби його встановлення. Основою ідеології фашизму став крайній шовінізм, який трансформувався в ідею расової винятковості, мілітаризм і вождизм.

Диктатура — нічим не обмежена влада особи, групи, яка спирається на силу й певну державну структуру.

модернізм — течія в мистецтві XX ст., якій властиві змішання стилів і революційні перетворення засобів виразності.

ВиСноВки

„ У 10 класі ви розпочинаєте вивчення періоду новітнього часу у всесвітній історії. Він ознайомить вас із подіями, що відбувалися у світі протягом 1914—1945 рр.

„ У всесвітньо-історичному розвитку людства в цей період співіснували творча й руйнівна основи. Спроби держав домогтися політичного та економічного панування поєднувалися з боротьбою народів за національне

самовизначення, ліберальну демократію, визнання

політичному й культурному розвитку перший

§ 2—3. Початок Першої світової війни

11

1918 р.

стала

більшою з усіх попередніх. До Першої світової війни призвело загострення суперечностей між провідними державами світу на початку XX ст. Щороку зростали їхні видатки на озброєння, шовіністична пропаганда розпалювала національну ворожнечу й ксенофобію. Правлячі кола все більше схилялися до здійснення загарбницьких планів силою зброї, постійно виникали нові міжнародні конфлікти. Характерним явищем тогочасних міждержавних відносин стало формування системи «озброєного миру», коли держави накопичували величезну кількість озброєння, вважаючи його найкращою гарантією збереження миру. Між провідними державами світу загострювалися економічні суперечності, боротьба за ринки збуту своєї продукції та джерела сировини, спричинені їхніми геополітичними інтересами. Набирало обертів протистояння між двома угрупованнями європейських держав — Антантою та Центральними державами (або Четверним союзом, попередником якого був Троїстий союз). Особливої гостроти набув конфлікт інтересів Великої Британії та Німеччини. Ініціаторами розв’язання війни виступили правлячі кола Німеччини та Австро-Угорщини, хоча й інші країни також мали власні загарбницькі цілі. У планах Німеччини було захоплення значних територій у Європі (Бельгія, Нідерланди, Україна, країни Балтії тощо) і «встановлення економічного панування Німеччини над Серединною Європою». Передбачалося завоювання Бельгійського і Французького Конго з метою створення величезної німецької «Серединної Африки», встановлення контролю над Єгиптом, оволодіння африканським узбережжям Атлантики, витіснення британців із басейну Середземного моря, закріплення на Близькому Сході та в Китаї тощо. Правлячі кола Німеччини розраховували отримати від Франції 40 млрд франків контрибуції, від Великої Британії та США — по 30 млрд доларів. Австро-Угорщина сподівалася підкорити Сербію, Болгарію й Чорногорію, заволодіти нафтовими родовищами Румунії, українськими землями Волинню і Поділлям, підвладними Росії, встановити панування на

них форм

—

для якої характерна пропаганда непереможності й винятковості своєї нації, її зверхності над усіма іншими.

Пропаганда — форма комунікації, спрямована на поширення в суспільстві світогляду, тверджень, фактів, чуток та інших відомостей для впливу на суспільну думку з метою формування певного спільного ставлення до подій або громадської позиції. ксенофобія —

факти Перша світова війна розпочалася між вісьмома європейськими державами з населенням 732 млн осіб (із колоніями), що складало 44,2 % населення планети. до кінця війни кількість її учасників досягла 33 держав (із 59 незалежних держав світу на той час) із населенням 1,5 млрд осіб. так, війна охопила 87 % населення земної кулі, загальна протяжність фронтів досягала 3 тис. км. Військові витрати держав-учасниць війни становили 208 млрд доларів, що в  10 разів перевищувало вартість усіх війн, що відбувалися з 1793 до 1907 р.

ерцгерцог Франц Фердінанд із дружиною Софією

Документи роЗПоВіД ають

(14 вересня 1914 р.)

1. Головна мета союзників —

2.

3.

4.

впливу

Туреччині та на Балканах, досягти сприятливого режиму контролю над чорноморськими протоками Босфор і Дарданелли. Крім того, вона сподівалася захопити західноукраїнські землі, що належали Австро-Угорщині. Османська імперія мала намір повернути території, втрачені у війнах із Росією у XVIII—XIX ст. (зокрема Південь України та Крим). Румунія

розуміючи, що

їх відхилить. 23 липня сербський уряд отримав від Австро-Угорщини ультиматум. Для відповіді на ультиматум сербському уряду було надано 48 годин. У разі неприйняття його умов у повному обсязі Австро-Угорщина погрожувала розірвати із Сербією дипломатичні відносини. Провідні держави зайняли вичікувальну позицію. За 10 хвилин до завершення терміну ультиматуму Сербія заявила, що погоджується на його умови, за винятком участі австрійської поліції у проведенні слідства щодо вбивства ерцгерцога на території Сербії. Це стало для Австро-Угорщини приводом для розірвання дипломатичних відносин із Сербією. 28 липня Австро-Угорщина оголосила війну. У ніч із 28 на 29 липня відбулося артилерійське бомбардування столиці Сербії Белграда. Після цього події розвивалися досить швидко.

3

ВС туП у  Війну Великих ДержаВ. ноВе «обличчя» Війни. Росія вважала, що для збереження свого авторитету має надати підтримку сербам. 31 липня вона здійснила часткову мобілізацію у військових округах, а також на Балтійському і Чорноморському флотах.

вимогою припинити мобілізацію і, не отримавши відповіді, 1 серпня розпочала загальну мобілізацію. Увечері того самого дня Німеччина оголосила війну Росії, а 3 серпня — Франції. 4 серпня Німеччина, що раніше звинуватила французів у порушенні нейтралітету Бельгії, сама знехтувала нормами міжнародного права і без попередження вторглася на її територію. Це стало приводом для того, щоб у ніч із 4 на 5 серпня війну Німеччині оголосила Велика Британія. 6 серпня Австро-Угорщина оголосила війну Росії.

Японія вирішила використати війну для захоплення німецьких колоній у Тихому океані, встановлення свого панування над Китаєм і Далеким Сходом. У серпні 1914 р. вона оголосила війну Німеччині. У жовтні у війну на боці Німеччини та її союзників вступила Османська імперія, яка сподівалася захопити російське Закавказзя.

Західний фронт (1914—1918 рр.) Велика

Східний фронт (1914—1917 рр.)

італійський фронт (1915—1918 рр.)

румунський фронт (1916—1918 рр.)

Кавказький фронт (1914—1917 рр.)

Салонікський фронт (1915 р.)

Балканський фронт (1917—1918 рр.)

Месопотамський і Палестинський фронти (1914—1918 рр.)

США та ін. німеччина

росія

німеччина, Австро-Угорщина

італія, Велика Британія, Франція Австро-Угорщина

румунія, росія

росія

Сербія, Чорногорія

німеччина, Австро-Угорщина, Болгарія, туреччина

туреччина

німеччина, Австро-Угорщина, Болгарія

Франція, Греція, Сербія, Чорногорія німеччина, Австро-Угорщина, Болгарія

Велика Британія

Африканський фронт (1914—1918 рр.)Війська держав Антанти німецькі колоніальні війська далекосхідний фронт (1914 р.)Японія, британські домініони німеччина

ЦікаВі факти

на початку війни країни-учасниці охопила хвиля патріотизму й націоналізму, підтримувана урядовою пропагандою. Це сприяло активній мобілізації сил. Зовнішнім проявом національних почуттів стало перейменування в  росії міст із німецькими назвами (зокрема, Санкт-Петербург назвали Петроградом). У Великій Британії королівська сім’я, що походила з німецького Ганновера, взяла нове прізвище — Віндзор. Однак із часом сподівання на швидку й безкровну перемогу змінилися зневірою і втомою, що призвело до поширення антивоєнних пацифістських настроїв.

характерні риси. По-перше, поширення нової зброї, яка раніше не використовувалася. Серед неї були танки, підводні човни, винищувачі, бомбардувальники, отруйні гази, далекобійні гармати, кулемети тощо. Хоробрість воїнів стала тепер цінуватися менше, ніж огньова міць і кількість зброї. По-друге, війна набула тотального характеру

тотальна війна — війна, де використовуються всі засоби для знищення противника, у тому числі мирного населення.

до війни (підготовка солдатів, якість озброєнь, перевага у важкій артилерії). Значною перевагою німецької армії була можливість швидко перекидати війська з одного фронту на інший завдяки розвиненій мережі залізниць. У Центральних державах німецьке верховне командування мало вирішальний вплив, а в Антанті координація дій між державами була слабкою. Майже за рік до початку війни начальник генерального штабу Німеччини гельмут фон  мольтке подав імператору військово-оперативний план нападу на Францію та Росію, розроблений на основі плану бліцкригу його попередником генералом а льфредом фон Шліффеном. Г. фон Мольтке виходив із неминучості ведення війни на два фронти — проти Франції та Росії. При цьому головна ідея плану була в тому, щоб якомога швидше ліквідувати один із фронтів й уникнути затягування війни. Тривала війна загрожувала поразкою Німеччині, яка поступалася противникам людськими і матеріальними ресурсами.

Відповідно до «плану Шліффена», 85 % усіх сил німецької армії були спрямовані на перший удар по Франції. Вони мали здійснити вторгнення на її територію через слабку нейтральну Бельгію на північ

У результаті такого «непрямого удару» передбачалося

ніж Росія завершить мобілізацію своєї армії (за підрахунка-

близько шести тижнів). Проти Росії до перемоги над Францією виставлявся лише слабкий заслін. Після розгрому французької армії Німеччина мала спрямувати свої війська на Східний фронт і разом з Австро-Угорщиною в «блискавичній війні» завдати нищівної поразки Росії. Г. фон Мольтке, не змінюючи основу «плану Шліффена», дещо посилив лівий фланг Західного фронту й заслін проти Росії у Східній Пруссії. Однак завдяки цьому він дещо ослабив основне німецьке угруповання, що

російський генерал Микола рузький під час Галицької битви в 1914 р.

Документи роЗПоВіДають

уривок із доповідної записки генерала російської армії миколи якушкевича військовому міністру генералу Володимиру Сухомлинову Знаю, що завдаю вам турбот і тривог своїми закликами, але що робити? Адже волосся стає

дибки

ської — 230 тис. осіб. Галицька битва

вала

відкрила російським військам можливість здійснити

При цьому німецька армія була

і

до Східної Пруссії. Незважаючи на те що ініціатива й загальна перевага в силі належали німецькій армії, французьким військам вдалося до 9 вересня зупинити противника й перейти в наступ. За висловом французів, відбулося «диво на Марні», у результаті якого німецькі війська зазнали поразки. У битві на Марні німецька армія втратила 40 тис. осіб полоненими.

Проте її головним результатом став провал плану бліцкригу. Німецьке командування спробувало виправити ситуацію, завдавши флангового удару з метою оточення французької армії і захоплення Парижа, але британські та французькі війська, що прибули на фронт, також перейшли в наступ. Восени 1914 р. впродовж двох місяців у Північній Франції тривали маневрові бої (їх іронічно назвали «біг до моря»), під час яких обидві сторони намагалися обійти противника

на французькому узбережжі. Урешті-решт установилася лінія постійного фронту впродовж 700 км — від

рії

протоки Ла-Манш. Стабілізація лінії фронту та провал планів німецького командування

французьких і британських армій. Події осені 1914 р. свідчили про зміни в характері війни: якщо досі вона була маневреною, то тепер стала позиційною. Обидві сторони рили окопи, будували міцні земляні й бетонні укріплення, недоступні навіть для важкої артилерії. Перед ними встановлювалися кілометрові мінні поля й ряди колючого дроту. Противникам вистачило ресурсів, щоб збудувати ці укріплення, однак для їх подолання жодна сторона не мала необхідних людських і матеріальних резервів. У ніч із 15 на 16 жовтня 1914 р. за сприяння турецького уряду німецькі крейсери «Гебен» і «Бреслау» обстріляли міста Севастополь, Одесу, Феодосію й Новоросійськ. Антанта оголосила війну Османській імперії. Виник російсько-турецький Кавказький фронт, що простягався на 350 км. Спроби наступу Туреччини були невдалими. У Сарикамиській

(грудень 1914 — січень 1915 р.) основні сили їх армії

розгромила. Російська

ВиСноВки „ Перша світова війна стала результатом боротьби провідних держав за панування

кий характер із боку всіх держав-учасниць, крім Бельгії та Сербії, що стали жертвами агресії. „ до кінця 1914 р. на всіх фронтах Першої світової війни бойові дії загалом

масштабів.

ЗаПитання та ЗаВД ання

1. Що таке шовінізм? 2.  Які події стали приводом до початку Першої світової війни? 3.  Коли розпочалася Перша світова війна? 4.  Які держави вели воєнні

дії на Східному фронті? 5.  Що таке «план Шліффена»?

6.  Чиєю перемогою завершилася битва на Марні в 1914 р.?

7. Охарактеризуйте причини Першої світової війни й цілі її держав-учасниць. 8.  Який конфлікт започаткував Першу світову війну?

дій у Європі в 1914 р. 13.  Проведіть дискусію за проблемним

лією. За Лондонським договором, підписаним 26 квітня 1915 р., Італії гарантувалося право встановлення протекторату над Албанією, отримання Трентіно, Трієсту та інших австрійських областей з італійським населенням. Після цього Італія розірвала угоду про Троїстий союз та оголосила війну Австро-Угорщині. Проти останньої утворився новий Італійський фронт, де австроугорське командування тримало десять дивізій. Це ослаблювало позиції Німеччини на інших фронтах. На Східному фронті, готуючись до воєнної кампанії 1915 р., із підрозділів, що прибули із Заходу та тилу, німецьке командування сформувало дві нові армії. Російські війська в цей час усе більше відчували нестачу зброї, боєприпасів, обмундирування, медикаментів тощо. При цьому здійснення наступальних операцій на прохання союзників із метою полегшити їхнє становище на Заході призводило до постійної передислокації (переміщення) з’єднань та ослаблення бойових сил російських армій. Німеччина

сильні й вразливі місця Росії.

початку травня 1915 р. після тривалої артилерійської підготовки австро-угорські війська прорвали

між Горліце й Тарнувом і перейшли

2—10 травня створив сприятливі умови для подальшого спільного наступу німецьких та австро-угорських

що

до жовтня 1915 р. У липні німецькі війська розпочали великий наступ у Польщі та Литві. У серпні вони захопили Варшаву. Російські війська відступали, зазнаючи великих втрат. До кінця воєнної кампанії 1915 р. на Східному фронті німецькі та австроугорські війська захопили Польщу, Литву, частину Латвії та Білорусі, Галичину, Буковину й частину Волині. Втрати російської армії досягли 850 тис. убитими й пораненими та 900 тис. полоненими. Однак розрахунки німецького командування примусити Росію до сепаратного миру не виправдалися. Російська армія змогла зупинити просування противника на схід. Результатом воєнної кампанії став перехід

однак вони не мали резервів для того, щоб розвинути досягнутий успіх. Ця подія засвідчила порушення німецьким командуванням норм Гаазької конвенції 1907 р. про заборону використання хімічної зброї та поклала початок «хімічній війні». із 1915 р. для захисту від газів застосовували протигази. Усього за роки Першої світової війни від хімічної зброї загинуло близько 1 млн солдатів.

Соммі британське командування застосувало танки для підтримки атаки своєї піхоти. У бою брало участь 18 машин. Вони повільно повзли, стріляючи з кулеметів у противника. їх застосування мало значний психологічний вплив на противника. Сталеві чудовиська з ревом, ляскаючи гусеницями, долали окопи, рвали колючий дріт і давили кулеметні гнізда. Перелякані німецькі солдати залишали позиції і втікали. Один із танків примусив

туди

які

лися французькою артилерією

замінювалися новими лавами щільних ланцюгів (за деякими відомостями — навіть колом); ця німецька тактика відмінного рангу (нещадного натиску за будь-яку ціну) вже зовсім не відповідає стану запасу людей німеччини і є актом відчаю… Під час першого натиску німців

дивізій із 125 і 65 французьких із 95. Вона мала характер боїв

на виснаження, що обумовило величезні втрати обох сторін, які досягали 70—100 %. Верден став одним із символів безглуздого

кровопролиття в роки Першої світової війни.

Успіху французької армії під Верденом значною мірою сприяло те, що на Східному фронті, за наполяганням союзників, на початку червня 1916 р. перейшли в наступ російські війська, очолювані генералом олексієм брусиловим.

вдалося прорвати фронт одразу в чотирьох місцях. Завдяки цій новій тактиці, коли удар

кількох ділянках, противник не міг зосередити достатньо сил для відсічі наступу.

Упродовж 4 червня — 20 вересня 1916 р. в результаті Брусиловського прориву, як назвали цю операцію, російські війська знову зайняли частину Волині, Галичини, Буковину й досягли Карпатських перевалів. Втрати загиблими й пораненими в австро-угорській армії досягали 1,5 млн осіб, у російській — 500 тис. осіб за офіційними даними й від 980 тис. до 1,6 млн за іншими підрахунками. Брусиловський прорив став єдиною операцією війни, названою за ім’ям генерала, що керував нею. За втратами з обох сторін він став однією з найбільших битв війни, однак, за спогадами О. Брусилова, «ніяких стратегічних результатів ця операція не дала», оскільки «Західний

Британський танк «Марк і», що брав участь у першому у світі танковому

на річці Соммі став остаточний перехід стратегічної

Загибель пасажирського пароплава «Лузитанія» біля берегів ірландії після торпедної атаки німецького підводного човна «U-20». травень 1915 р.

мандування розраховувало за

широкого застосування порівняно нової зброї — підводних човнів, розгорнувши підводну війну.

свою ефективність. Так, 22 вересня

Нідерландів за одну атаку потопив три британські крейсери,

сторін. Німецький флот спробував прорвати блокаду, роз’єднати британський флот і розбити його частинами, але не зміг це зробити та спішно відійшов до баз. У битві британський флот втратив 14 суден, німецький — 11. Ютландська битва, як і ті, що відбулися біля Вердена й на Соммі, показала неможливість досягти перелому в ході війни однією вирішальною битвою. До кінця війни головні сили німецького флоту великих рейдів у відкритому морі більше не здійснювали, обмежуючись підводною війною. Від нападів німецьких підводних човнів загинуло близько 6 тис. суден держав Антанти та її союзників. Це лише спричиняло зростання обурення світової громадськості діями Німеччини, але не змогло принести їй перемогу у війні.

4 Ви С наження Воюючих С торін. Кінець 1916 р. став поворотним моментом у Першій світовій війні. В усіх воюючих країнах її затягування призвело до виснаження матеріальних ресурсів, погіршення забезпечення продовольством, зростання невдоволення населення. Генерал Е. Людендорф характеризував становище Німеччини як «надзвичайно важке і майже безвихідне». Французький президент Р. Пуанкаре заявляв: «Повсюдно серед населення Парижа помітний тривожний настрій, кількість тих, хто не вірить у перемогу, зростає. Починаються страйки. Кожного дня ми переживаємо таку небезпеку».

Солдати на фронтах втомилися від тривалої війни й окопного життя. Поширювалися відмови йти в атаку, солдатські бунти, убивства офіцерів, випадки дезертирств і братання із солдатами противника.

Розраховуючи на короткочасність війни, уже в 1915 р. воюючі держави зіткнулися з труднощами в забезпеченні своїх армій. Для збільшення військового виробництва в країнах-учасницях війни було запроваджене державне регулювання економіки. Для цього створювали спеціальні органи: Військово-промисловий комітет у Німеччині, міністерства військового забезпечення у Франції та Великій Британії, особливі наради (з оборони, транспорту, палива, продовольства) у Росії тощо. У зв’язку з призовом чоловіків до армії

їнський фізик і громадський діяч іван Пулюй написав фундаментальні праці про роль України в геополітичній ситуації в Європі. Зокрема, він намагався переконати європейських політиків, що Україна є і буде бар’єром, що відділяє європейські держави від росії. Він прагнув пояснити, чим їм

вигідна поява на карті Європи не-

залежної держави Україна. «Якщо потрібно протиставити дієву завісу проти загрозливої сили російського гіганта, то має бути звільнена Україна, ця основа розвитку російської влади, в інтересах найбільш можливої стабільності миру в Європі», — писав він у праці «Україна та її міжнародне значення».

Вчений переконував, що завдяки

Україні як незалежній державі європейці зможуть усунути росію із Чорного моря, Балкан і  дарданелл і зупинити намагання росії

досягти світового панування.

реквізиція  — примусове вилучення (за певну плату, на відміну від контрибуції)

майна громадян, підприємств або установ.

контрибуція — примусовий збір матеріальних цінностей із населення окупованої місцевості, який здійснювався переможцями.

Анрі Барбюс. 1916 р.

яка традиційно ввозила продукти харчування.

уряд заборонити відгодівлю худоби пшеницею і картоплею та дозволити використання різноманітних

про мир. Однак уряди держав Антанти відхилили цю пропозицію.

антиВоєнні ВиС туПи. Хвиля патріотизму, що охопила воюючі країни на початку війни, поступово вщухла. На початок 1916 р. дедалі більше людей бажали лише її швидкого завершення. Так, 1 травня у столиці

раніше домовленостями між британським урядом

ірландського визвольного руху в 1914 р. Ірландія мала отримати статус домініону, але цьому завадила війна. Це спричинило антибританське повстання в країні. У ніч на 24 квітня 1916 р. 1,2 тис. повстанців захопили важливі пункти в Дубліні й проголосили Ірландію незалежною республікою. Британська влада застосувала проти «бунтівників» 20-тисячну армію й до травня придушила повстання. Близько 3 тис. його учасників заарештували, а 16 осіб стратили.

Поширення антивоєнних настроїв призвело до посилення в суспільстві симпатій до соціал-демократичних партій. При цьому соціал-демократи не були єдиними у ставленні

Ліві засуджували війну як імперіалістичну й загарбницьку, закликали перетворити її на громадянську й усунути правителів своїх держав. Праві обмежувалися вимогами негайно припинити війну й укласти справедливий мир.

ВиСноВки „ Воєнна кампанія 1915 р. не привела до перемоги жодну зі сторін. німеччина й Австро-Угорщина примусили росію залишити значні території та домоглися приєднання до свого блоку Болгарії. Однак країни Антанти мали більші людські ресурси і промисловий потенціал, що дозволяло їм поступово нарощувати стратегічну перевагу. Зосередження німецьких та австро-угорських військ на Сході дозволило Антанті підготуватися до активних дій на Заході. „ Під Верденом зазнав поразки план німецької

ЗаПитання та ЗаВД ання 1. де і коли німецьке командування вперше в історії вдало застосувало хімічну зброю? 2.  Яка держава приєдналася до блоку Центральних держав на початку вересня 1915 р.? 3.  Коли розпочалася Верденська битва? 4.  Яким був результат Брусиловського

із її проявів стало поширення антивоєнних настроїв у суспільстві.

у неї

та Лютнева революція в  росії; характеризувати розгортання воєнних дій у 1917—1918 рр.; визначати особливості розпаду Австро-Угорщини і революції в  німеччині; характеризувати результати й наслідки Першої світової війни.

Прига Д айте 1. Якими були особливості державного устрою російської, Австро-Угорської та  німецької імперій на початку XX ст.? 2.  Якими були причини Першої світової

водну війну, у якій

ня в Петрограді й захопили владу. Унаслідок Жовтневого перевороту Тимчасовий уряд було повалено та встановлено владу більшовиків. Розпочався процес становлення більшовицької диктатури. В Україні після подій у Петрограді було проголошено створення Української Народної Республіки (УНР). Більшовики, щоб встановити на українських землях свою диктатуру, розгорнули війну проти УНР. Плани держав Антанти стосовно воєнної кампанії на 1917 р. передбачали одночасний наступ на всіх європейських фронтах. Початок Російської революції зробив неможливим наступ російських військ. Під впливом революційних подій у Росії хвиля страйків під антивоєнними гаслами прокотилася Великою Британією, Францією, Італією, Німеччиною та Австро-Угорщиною. У Великій Британії в 1917 р. відбулося 730 страйків, у яких взяли участь у 3,2 разу більше учасників, ніж у 1916 р. В Італії із травня 1917 р. відбувалися страйки й демонстрації під гаслами «Миру і хліба!», «Зробимо так, як у Росії!». У Німеччині у квітні 1917 р. на воєнних заводах Берліна й Лейпцига страйкувало понад 300 тис. осіб. У Франції цілі батальйони й полки відмовлялися йти на фронт та в атаку. На Східному фронті у квітні-травні 1917 р. розпочалися масові братання німецьких і російських солдатів, почастішали випадки непокори солдатів наказам офіцерів і відмови стріляти в противника.

Ставлення до Російської революції у правлячих колах воюючих держав різнилося. У країнах Антанти побоювалися перспективи виходу Росії з війни, у Німеччині та Австро-Угорщині відновилися сподівання на досягнення перемоги. 3

Воєнні Д ії в 1917 р. Наприкінці 1916 р. генеральні штаби держав Антанти домовилися навесні 1917 р. здійснити одночасний наступ на всіх європейських фронтах із метою звільнення територій

1918 р. Унаслідок цього, щоб відобразити реальний

та Австро-Угорщиною про перемир’я на

ше питання про перемир’я з австро-німецьким командуванням також узгодила Румунія. 4

Воєнні Д ії в 1918 р. Останній рік війни розпочався важливою політичною подією. 8 січня президент США В. Вільсон, виступаючи в Конгресі, оприлюднив «14 пунктів», де висловив своє бачення принципів побудови міждержавних відносин у післявоєнному світі. Вони передбачали:

1) відкриті мирні договори;

2) свободу судноплавства;

3) усунення економічних бар’єрів;

4) встановлення гарантій для забезпечення скорочення озброєнь;

5) справедливе врегулювання колоніальних питань;

6) визволення від німецької окупації території Росії та надання їй безперешкодних можливостей для визначення політичного розвитку, національної політики і вступу до «співтовариства вільних націй»;

7) визволення й відновлення Бельгії;

8) повернення Франції Ельзасу та Лотарингії, звільнення окупованих районів Франції;

9) уточнення кордонів Італії згідно з національними ознаками;

10) надання автономії народам Австро-Угорщини:

11) визволення від німецької окупації Румунії, Сербії та Чорногорії, надання Сербії виходу до моря;

12) самостійне існування турецьких та автономія інонаціональних частин Османської імперії;

13) відновлення Польської держави;

14) утворення Ліги Націй. Поява цього документа мала значний вплив на громадськість воюючих країн і ситуацію на фронтах. На початку 1918 р. на Західному фронті німецьке командування прагнуло завдати поразки британським і французьким силам, перш

При цьому важливе значення для нього мала ситуація на Сході. У Брест-Литовську із грудня 1917 р. тривали переговори про мир між Німеччиною і радянською Росією. У них також брала участь делегація УНР. 9 лютого 1918 р. УНР підписала угоду про мир із Центральними державами й домовилася

ців. Він був прибічником ведення наступальних дій. із початку війни Ф. Фош перебував у діючій армії. Спочатку він командував корпусом, а пізніше — однією із французьких армій. Саме його армія зупинила німецький наступ на Марні в 1914 р. Проте наступальна тактика спричиняла значні втрати, і після битви на Соммі Ф. Фоша перевели на менш відповідальну посаду керівника центру військових досліджень. Проте вже в 1917 р. він став начальником генерального штабу Франції, а з 1918 р. — верховним головнокомандувачем військ Антанти. Саме під його командуванням союзники перемогли у війні. Ф. Фош

негативно ставився до Версальського договору з переможеною

прибували на фронт. 8 серпня союзники неочікувано для німецького командування перейшли в наступ біля міста Ам’єн

та не чинити спроб захопити владу силою. Уклавши угоду про співробітництво, депутати рейхстагу (імперського представницького органу) оголосили про створення демократичної держави — Австрійської республіки. Цим вони забезпечили наступництво й одночасно докорінну зміну існуючого ладу в країні.

3 листопада командування австро-угорської армії капітулювало й підписало перемир’я з Антантою. Того самого дня в Німеччині спалахнула революція. Країну проголосили республікою. Позбавлений престолу імператор Вільгельм II виїхав до Нідерландів. Уряд Німецької республіки сформував

делегацію, яка 7 листопада прибула на залізничну станцію Ротонд у Комп’єнському лісі для переговорів про перемир’я. Союзники в ультимативній формі оголосили умови перемир’я, заснованого на «14 пунктах» В. Вільсона. Відповідно до нього німецькі війська негайно залишали всі окуповані території на Заході, а на території колишньої Російської імперії (Україна та країни Балтії) тимчасово залишалися, щоб запобігти встановленню над ними контролю більшовиків. Термін перемир’я становив 36 діб. 11 листопада 1918 р. німецька делегація підписала запропоновані Антантою умови

яка тривала 4 роки, 3 місяці й 10 днів, завершилася поразкою Німеччини та її союзників.

6

н аС лі Д ки Пер Ш ої СВ іто Вої В ійни. Перша світова війна спричинила серйозні політичні, економічні й територіальні зміни в багатьох регіонах світу і, зокрема, у Європі. Навіть її припинення вже не могло повернути світ у довоєнний стан. Війна змінила співвідношення сил у світі, вплив багатьох держав на світову політику. Революція в Росії вивела її із групи провідних держав світу. Позиції Великої Британії та Франції послабилися внаслідок зростання впливу США та Японії. Німеччина, Австро-Угорщина, Болгарія й Туреччина, які зазнали поразки у війні, залишили групу країн, що визначали світову політику.

Війна призвела до розпаду чотирьох імперій — Німецької, Російської, Австро-Угорської та Османської. На території Європи утворилися й відстояли свою незалежність нові держави — Польща, Чехословаччина, Королівство

«Мак пам’яті»

джоном Маккреєм 3 травня 1915 р. на знак пам’яті про свого друга Алекса Гелмера, що загинув під час другої битви під іпром. Уперше вірш було опубліковано 8 грудня 1915 р. в лондонському журналі.

Вірш та квітка маку також є символами дня пам’яті, що відзначається у Великій Британії та країнах Співдружності 11 листопада.

економіки. Перша світова війна за обсягами руйнувань

Фінляндії) відбувалися революції, в інших

здійснювала

В Італії встановилася фашистська диктатура. У роки

фронтах.

„ розгортання воєнних дій на фронтах Першої світової

1. Коли США прийняли рішення про вступ у війну? 2.

4.  Яка подія

7. Що зумовило вступ у війну США? Як це вплинуло

завершення Першої світової війни? 12.  Висловіть власну точку зору щодо причин поразки німеччини та її союзників

й свідомості людей. „ Війна стала злочином перед людською спільнотою. Вона постійно нагадувала народам про себе втратами й каліцтвами близьких і рідних, але

За Цим Параграфом Ви Зможете: порівнювати наміри головних держав-переможниць у війні на конференції; пояснювати особливості «українського питання» на Паризькій мирній конференції; характеризувати головні положення Версальського договору з  німеччиною; визначати особливості механізму створення, переваги й недоліки Ліги націй.

Прига Д айте 1. Яким було політичне становище

Європи напередодні Першої світової

війни?

2.  Якими були територіаль-

ні претензії провідних європейських

найбільше постраждала у війні. Ж. Клемансо мав намір

Паризька мирна конференція 1919—1920 рр. — міжнародна конференція, зібрана

«Послання з Камбре». У Великої Британії також існували розбіжності в поглядах зі своїми союзниками. Так, вона виступала проти запропонованої в «14 пунктах» В. Вільсона свободи судноплавства й за підтримки Франції та Японії наполягала на згортанні американських програм будівництва військово-морського флоту. Завдяки цьому британське командування сподівалося зберегти свою перевагу на морі. За роки війни Велика Британія, як і Франція, перетворилася з кредитора на боржника. Обидві

спробували переконати американський уряд, що їхні

необхідно

спроба

на конференції визначалася «14 пунктами» В. Вільсона. Чимало учасників конференції на словах підтримували ці пропозиції як такі, що мали створити більш справедливий і демократичний

порядок у світі, що виключав би можливість повторення нової світової війни. Проте насправді вони сподівалися задовольнити власні інтереси за рахунок переможених країн. Італія на конференції розраховувала

денного Тиролю, східного узбережжя Адріатичного моря

частини Малої Азії. Однак через незначний внесок Італії у війну «велика трійка» не підтримала ці вимоги. Румунія наполягала на

було вирішено не запрошувати російських представників на конференцію. держави Антанти, називали росію «зрадницею інтересів союзників», оскільки вона підписала сепаратний мир із  німеччиною і вийшла з війни. Унаслідок цього німецьке командування перекинуло більшість військ зі Східного на Західний фронт, намагаючись

у період Української революції 1917 р.

Санітарний кордон — поняття, що використовується в геополітиці для визначення системи держав, об’єднаних для створення бар’єру між державами, взаємодія яких становить

було досить складним. Ж. Клемансо, заперечуючи можливістьвизнання української державності, планував створити в післявоєнній Європі так званий санітарний кордон із держав, які мали стати союзниками Франції проти Німеччини та перешкодою для поширення більшовизму. Тому він підтримував намагання польської, чехословацької і румунської делегацій включити якомога більше українських

визнала за Польщею право на Галичину та запровадження там своєї адміністрації, «щоб захистити цивільне населення від небезпеки більшовицьких банд». Однак Рада послів Антанти умовою дозволу на отримання Польщею Галичини визначила забезпечення ними автономії краю, політичної, релігійної та особистої свободи населення. Проте умова країн Антанти залишилася суто декларативною та не була виконана польським урядом. Долю Закарпаття й Буковини визначили договори з державами-союзницями Німеччини. Відповідно до Сен-Жерменського договору з Австрією і Тріанонського з Угорщиною Чехословаччині передали Закарпатську Україну, а Буковину отримала Румунія.

3 у т Ворення л іги н а Ц ій. Президент США В. Вільсон, відповідно до своїх «14 пунктів», одразу після початку роботи Паризької конференції став наполягати на першочерговій розробці статуту Ліги Націй, який мав стати складовою всіх мирних договорів. Велика Британія, Франція, Італія та Японія виступили проти цього, побоюючись, що це перешкодить їм реалізувати свої територіальні й фінансові

країн. Д. Ллойд Джордж за підтримки французької, італійської, японської та деяких інших делегацій запропонував спочатку вирішити долю німецьких колоній і територій, які раніше належали Османській імперії. В. Вільсон категорично заперечив проти негайного перерозподілу колоній, заявивши: «Світ скаже, що великі держави спочатку поділили беззахисні частини світу, а потім створили союз народів». Це викликало роздратуван-

ня його опонентів. Однак В. Вільсон, який очолював комісію з розробки статуту Ліги Націй, через декілька днів подав його на затвердження учасників конференції.

14 лютого 1919 р. Паризька конференція затвердила статут Ліги Націй. Організація мала сприяти розвитку співробітництва між усіма народами, бути гарантом миру й безпеки. Її засновниками стали держави-переможниці й новостворені країни Польща, Чехословаччина і Хіджаз (1916 р., зараз частина Саудівської Аравії). Головним органом Ліги Націй була щорічна Генеральна Асамблея (збори) і Рада Ліги, а

індії. Художник джон Кук. 1914 р.

Ллойд джордж. Художник дуглас Волк. 1919 р.

бездіяльною на випадок воєнних дій або загрози

Стаття 12. …будь-які розбіжності між членами Ліги, що становлять загрозу миру, має розглядати арбітражний суд.

Стаття 13. …члени організації зобов’язані

разки у війні. Так, колишні німецькі

Африці фактично стали належати країнам-власницям

Британія

му й правому берегах Рейну вглиб на 50 км перетворювалися на демілітаризовану зону. Саарський вугільний басейн перехо-

див у повну й необмежену власність Франції, а сама область на 15 років залишалася під управлінням Ліги Націй із подальшим проведенням плебісциту про її державну належність. У цілому Німеччина втрачала 1/4 своєї території та 1/12 населення. Німеччина, за Версальським договором, позбавлялася всіх колоній, які за допомогою мандатної системи були поділені між Францією, Японією, Бельгією, Португалією, Великою Британією та її домініонами. При цьому розподіл німецьких колоній називали запровадженням над ними опіки, «священною місією цивілізації» для допомоги народам, «ще не здатним самостійно керувати собою». Договір передбачав роззброєння Німеччини. Її сухопутна армія скорочувалася до 100 тис. осіб. Скасовувалася загальна військова повинність і запроваджувалася система вільного найму для комплектування армії. Значно скорочувався надводний військово-морський флот Німеччини, їй заборонялося мати підводні човни, військову авіацію, танки, важку артилерію тощо. Німеччина зобов’язувалася сплатити репарації для відшкодування «всіх втрат» союзників. Аванс становив 20 млрд марок, а загальна сума мала бути визначена згодом. Окремі статті договору зводили Німеччину до становища залежної країни. Так, авіація держав-переможниць отримала право вільно літати і приземлятися на її території. Річки Ельба, Одер, Неман і Дунай, а також Кільський канал оголошувалися відкритими для іноземних держав. Заборонялися будь-які обмеження щодо ввезення до Німеччини товарів із країн-переможниць. Гарантією виконання Німеччиною договору, як передбачалося, мала стати окупація союзниками території на захід від Рейну терміном від 5 до 15 років. 5 м ирні Дого В ори і З СоюЗ никами н імеччини. Договір із

нність. Військово-морський флот, у тому числі кораблі Дунайської флотилії, передавали союзникам. Угорщині заборонялося мати на озброєнні авіацію, танки, важкі гармати тощо. Вона

режим найбільшого сприяння на транзит, ввезення та вивезення товарів. Сума репарацій визначалася у 200 млн крон золотом. 10 серпня 1920 р. у французькому місті Севр переможці підписали мирний договір із Туреччиною, який узаконив розпад і розподіл Османської імперії. Він був

і Смірни (Ізміра), а також наступу грецької армії проти турецьких військ.

Італії, Японії, Греції, Румунії, Королівства сербів, хорватів і словенців, Болгарії та радянських республік (Росії, України, Грузії). 23 липня 1923 р. було підписано Лозаннський мирний договір, який визначав нові кордони Туреччини. Їй поверталися території, передані раніше Греції та Вірменії. Скасовувалися всі обмеження щодо кількісного складу турецької армії, видів та обсягу озброєнь, країна звільнялася від виплати репарацій. Під час конференції було укладено окрему конвенцію про режим чорноморських проток, що передбачала у випадку нейтралітету Туреччини вільний прохід через Босфор і Дарданелли військових суден будь-яких країн як у мирний, так і у воєнний час. Учасники конференції визнали незалежність Туреччини й скасували режим капітуляції щодо неї.

ВиСноВки

„ Значні розбіжності між державами-переможницями в баченні шляхів розбудови

місця в ньому обумовили гостру боротьбу на конференції.

„ Усупереч запевненням держав-переможниць про прагнення справедливого вирішення міжнародних проблем розв’язання ними «українського питання» мало тенденційний і суперечливий характер. У результаті цього українські землі на тривалий час були розділені кордонами чотирьох держав.

„ Створення

ЗаПитання та ЗаВД ання

1. Укажіть дату роботи Паризької конференції.

2.  Що таке репарації? 3.  Що таке «лінія Керзона»?

4.  назвіть головний керівний орган Ліги націй. 5.  Який кількісний склад німецької армії було встановлено

теми

Однак умови договору, зачіпаючи суверенітет німеччини як держави, мали небезпеку поширення ідей реваншу в майбутньому. не менш важкими за своїми умовами

між державами — надзвичайно нестійкою.

1921—1922 рр.

За Цим Параграфом Ви Зможете: пояснювати, якими були основні міждержавні суперечності на  далекому Сході; характеризувати основні рішення Вашингтонської конференції; визначати сильні й слабкі сторони Версальсько-Вашингтонської системи.

Прига Д айте 1. Які держави вели суперництво за вплив в Азіатсько-тихоокеанському регіоні на початку XX ст.? 2.  Якими були цілі цих держав?

принципу поділу

на сфери впливу. Із 1902 р. існував британсько-японський союз, який фактично був спрямований проти Росії. Тепер Японія

США. Саме тому В.

на Паризькій конференції вимагав його скасування

своїх територіальних «прав» у Тихому

збереження його учасниками своїх колоніальних володінь на островах басейну Тихого океану. Сторони давали взаємні зобов’язання недоторканності колоній на десять років. Британсько-японський договір 1902 р. оголошувався недійсним. Передбачалося, що в разі воєнної загрози правам учасників договору вони можуть розпочати взаємні консультації для здійснення «найбільш дієвих заходів» для свого захисту. Загалом Договір чотирьох держав

океану. 3 Дого В ір П’яти Д ержа В. Дого В ір Д е В’яти Д ержа В. 6 лютого 1922 р. США, Велика Британія, Японія, Франція та Італія підписали Договір п’яти держав про обмеження морських озброєнь. Між ними встановлювалася пропорція у співвідношенні військово-морських флотів 5 : 5 : 3 : 1,75 : 1,75 відповідно. Учасники договору зобов’язувалися не будувати лінкори водозміщенням понад 35 тис. т. Однак тоннажність крейсерів і підводних човнів не обмежувалася. Заборонялося будувати нові морські бази

та Нової

США. Велика Британія змушена була відмовитися від

якого її флот мав дорівнювати флотам двох найбільших

та адміністративну недоторканність

Стаття 3. із метою найдієвішого застосування принципу «відкритих дверей», тобто рівних можливостей у Китаї для торгівлі й промисловості всіх націй, інші, окрім Китаю, держави, що домовляються, згодилися в тому, що вони не шукатимуть, а також не підтримуватимуть своїх громадян у пошуках: а) угод, що могли б сприяти встановленню на їхню користь будь-якої зверхності у правах щодо торговельного чи економічного розвитку в будь-якому

певному районі Китаю; б) таких монополій або переваг, що могли б позбавити

громадян будь-якої іншої держави права здійснювати в Китаї законну торгівлю чи промисел

що необхідні для ведення особливого роду комерційного, промислового чи фінансового підприємництва або заохочення досліджень та розробок.

зобов’язується керуватися принципами, встановленими у викладених вище постановах

флотів накладено обмеження, починається нове змагання, це буде суперництво за якість». 6 лютого 1922 р. США, Велика Британія, Франція, Японія, Італія, Бельгія, Нідерланди, Португалія і Китай підписали Договір дев’яти держав про дотримання принципу «відкритих дверей» і «рівних можливостей» у Китаї. При цьому в

На обох

формувався новий баланс сил і здійснювався перерозподіл сфер впливу у світі. Позитивне значення Версальсько-Вашингтонської системи полягало в тому, що її створення дало змогу народам вийти зі стану війни, сприяло розрядці післявоєнної напруженості у відносинах між державами й закладало основу для відносної стабільності в міжнародних відносинах у 1920-х рр.

Рішення Паризької і Вашингтонської конференцій містили низку положень, які засвідчували розуміння лідерами тогочасних держав необхідності запровадження змін у міжнародних відносинах: визнання за народами права на самовизначення, відмова від війни як засобу розв’язання конфліктів, скорочення озброєнь тощо. Важливим кроком для розвитку співробітництва між народами й гарантій безпеки післявоєнного світу стало створення Ліги Націй — першої міжнародної організації. Було визнано незалежність ряду нових європейських держав, народи яких тривалий час боролися за своє право на самостійний розвиток. Одним із важливих недоліків цієї системи стала невідповідність встановлених державами-переможницями репарацій реальним можливостям країн, які програли війну. Це, зокрема, сприяло тому, що хвиля шовінізму й націоналізму, започаткована Першою світовою війною, не припинилася після її завершення. Її підтримували почуття національного приниження й прагнення реваншу в переможених державах. Ще одним недоліком Версальсько-Вашингтонської системи було те, що, проголосивши принцип самовизначення народів основою повоєнного національно-державного розмежування, лідери держав-переможниць не раз порушували його самі й вдавали, що не помічають, коли так робили інші, якщо це відповідало їхнім інтересам. Унаслідок цього в багатьох державах з’явилися райони компактного проживання національних меншин, які в більшості випадків потрапили туди не з власної волі: німців — у Чехословаччині, Франції, Бельгії та Польщі, угорців — у Чехословаччині, Югославії та Румунії, українців — у Польщі, Румунії, Чехословаччині тощо. На підтримку цими народами та їхніми лідерами рішень Версальсько-Вашингтонської системи навряд чи можна було сподіватися. Значним дестабілізуючим чинником стало те, що поза системою залишалася радянська Росія. Для держав-переможниць

усунутими з міжнародної гри, а й вважалися неіснуючими

росія.

тільки якась із них чи обидві мали знову повернутися на сцену, мирне врегулювання, засноване на самих Британії й Франції (бо й  італія лишилася невдоволеною), уже не могло втриматися. А  німеччина чи росія, чи обидві ці країни, рано чи пізно мали виринути знов як провідні гравці… ? У чому дослідник вбачає головні недоліки рішень Паризької мирної конференції з урегулювання в Європі?

ВиСноВки

тихому океані існувало чимало складних міждержавних проблем. США стали ініціатором скликання Вашингтонської конференції, яка мала сприяти їх розв’язанню та примирити їхні позиції з колишніми союзниками.

конференції у Вашингтоні було прийнято ряд рішень, які переглядали або уточнювали положення укладених раніше договорів.

„ Версальсько-Вашингтонська система з усіма своїми позитивними й негативними

провідними державами, яке склалося після завершення Першої світової війни. ЗаПитання та ЗаВД ання 1. Яка держава, за Версальськими домовленостями, отримала значну частину

§ 11. міжнародні відносини в 1920-х рр.

г енуе З ька та гаа З ька конферен Ц ії. Мирні договори, які утворювали Версальсько-Вашингтонську систему, навіть за наявності значних недоліків і багатьох суперечностей між державами-переможницями сприяли стабілізації міжнародних відносин у повоєнному світі. Однак питання потребували вирішення. У 1920-х рр. країни намагалися вдосконалити Версальсько-Вашингтонську систему договорів. Так, правлячі кола

держав-переможниць переконалися, що спроби ізолювати ра-

дянську Росію через прихильність її лідерів до ідей встановлення диктатури пролетаріату й здійснення світової революції успіху не мали й тільки дестабілізували міжнародні відносини. Для вирішення проблем післявоєнної відбудови європейські держави схилялися до встановлення торговельних зв’язків із Росією. У 1920—1921 рр. радянська Росія уклала торговельні угоди з Великою Британією, Німеччиною та іншими країнами. У жовтні 1921 р. радянський уряд запропонував провідним державам світу скликати конференцію для обговорення проблем економічного співробітництва. При цьому він обіцяв за умови визнання радянської Росії піти на поступки в питанні царських боргів, узятих до 1914 р. У січні 1922 р. засідання Верховної Ради Антанти в Каннах, обговоривши цю пропозицію, ухвалило рішення скликати міжнародну конференцію з питань пошуку шляхів «економічного відродження Центральної та Східної Європи» і запросити на неї радянську Росію.

10 квітня — 19 травня 1922 р. в місті Генуя (Італія) відбулася конференція, у якій брали участь делегації 29 держав і британських домініонів. На ній уперше після завершення війни за столом переговорів зустрілися представники країн Антанти, Центральних держав та радянської Росії. США відмовилися взяти участь у її роботі, надіславши лише свого спостерігача. Метою Генуезької конференції, за задумом її організаторів, мало стати налагодження торговельних зв’язків та економічного співробітництва для післявоєнної відбудови країн Європи й вироблення умов для нормалізації відносин із Росією й Центральними державами. На конференції

як відбувалося становлення нової системи колективної безпеки; характеризувати діяльність Ліги націй у 1920-х рр.; визначати основні джерела нестабільності у світі в цей період.

країнами Заходу, занепокоєними можливістю появи сильного радянсько-німецького антиверсальського блоку. Однак відносини

для відбудови економіки. Після відмови держав-переможниць Німеччина припинила виплату репарацій. 9 січня 1921 р. на засіданні Міжсоюзницької комісії держав Антанти Франція, Бельгія та Італія ухвалили рішення про економічні й військові санкції проти Німеччини. Велика Британія виступила проти цього. Пропозицію Лондона про зменшення репарацій до 50 млрд марок золотом президент Франції Р. Пуанкаре з обуренням відхилив. Франція вирішила оволодіти основними продуктивними ресурсами — вугільними шахтами й сталеливарною промисловістю Рурської області, щоб примусити Німеччину сплачувати репарації. 11 січня 1923 р. франко-бельгійська армія окупувала Рур. У Німеччині «рурський конфлікт» спричинив величезний спалах інфляції, а в Рурі розпочався пасивний опір німецького населення загарбникам (невихід на роботу, відмова виконувати розпорядження тощо). Були також випадки збройного протистояння.

У 1924 р. в Лондоні було скликано міжнародну конференцію держав-переможниць та Німеччини для розв’язання складної ситуації навколо репарацій Німеччини й окупації Руру. 16 серпня конференція затвердила «план Дауеса», розроблений міжнародним комітетом експертів, очолюваним американським банкіром чарльзом Дауесом. Відповідно до нього Німеччина мала в перші п’ять років сплачувати 1—1,75 млрд марок репарацій на рік, а далі — по 2,5 млрд марок на рік. Сума репарацій могла бути збільшена пропорційно зростанню так званого «індексу добробуту Німеччини». Для підйому економіки й стабілізації марки вона отримувала значні позики, із яких 70 % були зі США. Загальна сума репарацій залишалася незмінною. Встановлювалися основні джерела репараційних платежів — надходження до бюджету з податкових зборів, митні збори, податок на транспорт тощо. Окремим рішенням конференції стала угода Німеччини із Францією та Бельгією про евакуацію з Руру франко-бельгійських військ. У 1924—1932 рр., за «планом Дауеса», Німеччина отримала кредитів на 32 млрд марок і сплатила репарацій на 11,5 млрд марок. Один зі співавторів і виконавців «плану Дауеса» німецький банкір Я. Шахт,

ають

Витяг із Доповіді комітету експертів репараційної комісії («план Дауеса») від 30 серпня 1924 р.

…II. Економічна єдність Німеччини для стабілізації своєї валюти заради приведення до рівноваги свого бюджету німеччині необхідні ресурси всієї німецької території в кордонах, що були встановлені Версальським договором, і свобода економічної діяльності на означеній території… XII. Засіб досягнення платежів Усі платежі на рахунок репарацій… будуть вноситися золотими марками або в рівноцінній німецькій валюті до нового банку

на кредит «агента з репараційних виплат».

XIV. Зовнішня позика, її умови та мета

Зовнішня позика у 800 млн золотих марок має на меті: а) за-

безпечити новий банк золотим запасом; б) здійснити в 1924— 1925 рр. найважливіші внутрішні

виплати, що виникають з угоди… Проект має на меті: 1) Встановити таку організацію, завдяки якій було б можливим отримати з  німеччини максимум виплат… ? 1. Якою була мета «плану дауеса»? 2.  Які заходи передбачав цей проект?

репарацій у 55 років. Для отримання й розподілу репарацій

розрахунків. Одним із важливих рішень Гаазької конференції 1929—1930 рр. стала угода про дострокове (на п’ять років раніше від терміну,

Британії, Франції, Бельгії, Німеччини, Італії, Чехословаччини та Польщі з обговорення нової системи колективної безпеки. Її учасники схвалили ряд угод, які гарантували недоторканність західних кордонів

та Німеччина виступили як повністю рівноправні держави. Однак спроби французької делегації в Локарно домогтися недоторканності кордонів Німеччини не лише із західними, але й із її східними сусідами були відхилені як неприйнятні для Німеччини. Велика Британія, яка сподівалася завдяки цьому послабити Францію, одночасно закладала підґрунтя для територіальних претензій

Німеччини проти її східних сусідів. У середині 1920-х рр. однією з важливих міжнародних проблем стало роззброєння. Так, у 1925 р. було підписано Женевську конвенцію про заборону використання хімічної зброї. Також були укладені конвенції про заборону використання варварських систем зброї (розривні кулі зі зміщеним центром тяжіння тощо) і про права військовополонених. Єдиною європейською державою, що не підписала ці документи, став СРСР. Встановлення нової системи безпеки в Європі супроводжувалося загостренням відносин із СРСР. Його звинувачували у втручанні у внутрішні справи Китаю під час революційної війни 1925—1927 рр. та Великої Британії («Лист Комінтерну», підтримка радянськими профспілками страйку британських шахтарів). У 1927 р. Велика Британія розірвала дипломатичні відносини й анулювала торговельну угоду із СРСР. Однак оскільки Франція й Німеччина не підтримали Велику Британію, значного поширення цей конфлікт не набув. У квітні 1927 р. міністр закордонних справ Франції А. Бріан запропонував державному секретарю США френку келлогу укласти двосторонній договір про «вічну дружбу» й оголошення війни поза законом. США підтримали цю ініціативу, але висловилися за укладення аналогічного багатостороннього договору. На основі американського проекту було розроблено договір про відмову від війни як засобу національної політики, що отримав назву «пакт Бріана—Келлога». 27 серпня 1928 р. у Парижі його підписали представники 15 держав. Згодом до пакту приєдналися майже всі європейські держави, у тому числі СРСР.

4 Діяльні С ть л іги н а Ц ій у 1920-ті рр. 15 листопада 1920 р. у Женеві урочисто

сесія

Ліги Націй. Серед найважливіших питань, які розглядала Ліга

1. Високі договірні сторони від імені своїх народів урочисто заявляють, що вони засуджують використання війни для вирішення міжнародних спорів і відмовляються від неї як від інструменту державної політики в їхніх взаєминах.

2. Високі договірні сторони визнають, що для врегулювання всіх суперечок або конфліктів

вони прагнутимуть вдаватися тільки до мирних засобів.

? 1. Які зобов’язання брали на себе держави-учасниці договору? 2. Яким було історичне значення «пакту Бріана—Келлога»?

ЦікаВі факти

Після виникнення польськолитовського конфлікту про належність Віленського краю рада

Ліги націй заслухала президента Польщі і. Подеревського, що за-

віряв її у своїй миролюбності, а вже через кілька днів була поставлена перед фактом польської окупації Вільнюса. Ліга націй закликала негайно вивести з краю

польські війська й провести плебісцит під контролем міжнародного поліцейського контингенту. Однак Польща на резолюцію ніяк не відреагувала й анексувала Вільнюс, а Ліга націй у відповідь на домагання Литви засудила її

за непоступливість. У 1923 р. Ліга

якої він сподівався, зажадала попередньо повністю ліквідувати в Європі Версальську систему. Фактично проект «Єдиної Європи» А. Бріана був передчасним і не відповідав реаліям міжнародних відносин на континенті.

ВиСноВки

„ на Генуезькій конференції не було прийнято вагомих рішень через небажання її учасників іти

рапалльський

ізоляції.

„ Участь радянської росії в Генуезькій та Гаазькій конференціях означала її фактичне визнання західноєвропейськими державами.

ЗаПитання та ЗаВД ання 1. Коли відбулася Генуезька конференція? 2.  Які

держави уклали рапалльський договір? 3.  Яку за-

гальну суму репарацій, стягуваних із  німеччини, встановлював «план Юнга»? 4.  на якій міжнародній конференції було укладено рейнський гарантійний пакт? 5.  Що таке «пакт Бріана—Келлога»? 6.  Хто і коли вперше висунув план створення «Європейського федеративного союзу»?

7. Охарактеризуйте хід і підсумки Генуезької та Гаазької конференцій. 8.  Як відбувалося вирішення проблеми виплати німеччиною репарацій? 9.  Яких заходів було вжито для створення нової системи колективної безпеки? на яких засадах вона формувалася? 10.  розкрийте роль Ліги націй у тогочасних міжнародних відносинах. 11.  Яку роль у діяльності Ліги націй відігравало

„ нездатність німеччини сплачувати репарації примусила держави-переможниці знизити їх загальну суму та надати кредити для відбудови її економіки.

„ У другій половині 1920-х рр. розпочалося формування нової системи колективної

14.

на вашу думку,

закордонних справ Франції А. Бріан, який, висуваючи проект «Європейського федеративного союзу», стверджував, що справа об’єднання Європи

За Цим Параграфом Ви Зможете: визначати особливості становища США після Першої світової війни; характеризувати становище країни в період економічної кризи 1920— 1921 рр.; пояснювати, якими були особливості розвитку США в добу «проспериті»; аналізувати вплив «великої депресії» на країну; характеризувати «новий курс» Ф.  рузвельта. Прига Д айте

1. Якими були особливості соціальноекономічного і політичного становища США на початку XX ст.? 2. Як США вступили до Першої світової війни?

3.  Яку позицію обстоювали США під час Паризької мирної конференції?

ПеріОдиЗАЦіЯ рОЗВитКУ США в 1920—1939 рр.

Період Роки

економічна

криза 1920—1921 рр.

«Проспериті»

(«процвітання») 1922—1929 рр.

«Велика

депресія» 1929—1933 рр.

«новий курс»

Ф.  рузвельта 1933—1939 рр.

Воррен Гардінг, 29-й президент США

руйнувань і людських жертв, як це було в Європі. Війна

особам, які займалися підприємництвом, здійснювати капіталовкладення в розвиток промисловості, створювати нові робочі місця тощо. У результаті до 1920 р. США видобували 50 % вугілля, 66 % нафти, виробляли 3/5 чавуну й сталі та

президента. США не отримали жодної з мандатних територій,

становище посіли Франція та Велика Британія. Це свідчило, що зовнішньополітичний

до

ратифікацію Версальського договору й участь країни

ті Ліги Націй. Республіканці виступали за політику «свободи рук» для США, сподіваючись, що

ної могутності забезпечить перевагу США над європейськими державами. Гострі

ти) і демократами (експансіоністи) відображали різне бачення

на президентських виборах 1920 р. Новим президентом США став республіканець Воррен гардінг (1921—1923 рр.). Він узяв курс на повернення до довоєнних порядків. Загалом курс В. Гардінга позитивно вплинув на економіку. З одного боку, відбувалося стрімке зростання економіки, з іншого — накопичувалися проблеми. Ще в 1919 р. республіканці заблокували реформу, що на-

давала робітникам право на страйк. Адміністрація В. Гардінга була проти політики державного регулювання економіки й створювала умови для збільшення прибутків великих підприємців. У 1921 р. було скасовано податок на надприбутки. Корупція державного апарату набула небачених розмірів. Дії багатьох членів республіканської адміністрації, наближених до президента, мали просто скандальний характер. Лише раптова смерть у 1923 р. врятувала В. Гардінга від суду й ганьби. У січні 1920 р. було прийнято поправку до Конституції, що запроваджувала «сухий закон» — заборону виготовлення та продажу горілчаних напоїв у США.

поширення расова сегрегація. Фактично єдиним позитивним реформаторським заходом республіканців стало надання в 1920 р. виборчих прав жінкам. У зовнішній політиці республіканці прагнули досягти світової гегемонії США новими методами. У 1921 р. було підписано сепаратний договір із Німеччиною. Його положення закріплювали за США всі права, надані їм Версальським договором. Економічна експансія США до Китаю загострила відносини з Великою Британією та Японією. Це стало поштовхом до скликання Вашингтонської конференції 1921—1922 рр., яка стала першою великою дипломатичною перемогою республіканців. Стосовно радянської Росії адміністрація президента відмовилася відновлювати економічні й дипломатичні відносини, поки не буде здійснено докорінних змін у її устрої. Економічна криза 1920—1921 рр. активізувала соціальні

Генрі Форд поруч з автомобилем «Ford Model T», також відомим як «Tin Lizzie» («Жерстяна Ліззі»)

біржа — торговельно-фінансовий заклад ринкової економіки, який регулює оптовий ринок товарів, цінних паперів та іноземної валюти. Фондова біржа здійснює операції із цінними паперами.

Кальвін

переконаності в тому, що можна купувати більше, ніж

прибутків. Зовнішній блиск доби «проспериті» приховував чимало проблем. Економічне піднесення не охопило цілу низку галузей. Сільське господарство перебувало

(1929—1933 рр.), який обіцяв знищити злидні й забезпечити кожному заможне життя. У зовнішній політиці, не відмовляючись від ізоляціонізму, США фактично перейшли до фінансово-економічного експансіонізму. Пропонуючи «план Дауеса» і «план Юнга», вони сприяли проникненню американського капіталу в Європу. Боротьба за ринки, сировинні ресурси й морське протистояння ускладнювали відносини США з Великою Британією. США брали участь у придушенні національно-визвольної боротьби в Китаї, здійснювали збройну інтервенцію в Центральній Америці та басейні Карибського моря. США залишалися єдиною з провідних держав, що не визнали СРСР, хоча й не перешкоджали своїм підприємцям розвивати з ним торговельні відносини.

4 «Велика Д е П ре С ія» 1929—1933  рр. 29 жовтня («чорний вівторок») 1929 р. стався крах на Нью-Йоркській фондовій біржі. Розпочалася небувала за глибиною та наслідками економічна криза — «велика депресія». Лише за один день сума падіння ціни акцій досягла 10 млрд доларів. Тисячі банків, промислових і торговельних компаній збанкрутіли. Промислове виробництво до 1932 р. скоротилося вдвічі. Завдяки державній підтримці залишилися лише великі корпорації. Стрімко зросло безробіття, досягнувши рекордних для країни 17 млн осіб. На околицях міст з’явилися «гувервілі» — поселення безробітних, що втратили житло. Голодуючі вишикувалися в довгі черги біля благодійних пунктів за безкоштовною їжею. Доведені до відчаю люди здійснили два «голодні походи» на Вашингтон, вимагаючи роботи, припинення звільнень, допомоги безробітним, збереження заробітків працюючих, створення профспілки безробітних тощо. У більшості американців, що вірили у вічність свого «проспериті», криза викликала розгубленість. Через відсутність у США дієвої системи соціального захисту більшість працюючого населення країни покладалася на державу, втручання якої в економічну ситуацію здавалося єдиним шляхом виживання. Ускладнювало ситуацію те, що адміністрація

рівноваги на низькому рівні економічної активності й високому рівні безробіття. Монетаристи стверджували, що «велика депресія» викликана перш за все скороченням грошової маси через неправильну політику американської Федеральної резервної системи. Австрійська школа

місце серед заходів, здійснених у перші 100 днів президентства Ф.

та соціальні реформи, які дозволили вивести країну з кризи. Він став єдиним серед президентів США, хто перебував на посаді понад два терміни (аж чотири терміни). При цьому, у 1921 р. перехворівши на поліомієліт, Ф.  рузвельт не розлучався з інвалідним візком. Однак це не зашкодило йому стати одним з найвидатніших президентів в історії США. Він постійно давав інтерв’ю пресі, збирав журналістів у Білому домі, раз на тиждень виступав по радіо тощо. Саме спираючись на підтримку громадськості, президент впливав на прийняття рішень Конгресом США. Ф.  рузвельт завжди залишався твердим і прагматичним політиком. Він нормалізував дипломатичні

світову війну в 1941 р. його адміністрація прагнула закріпити вже здійснені реформи «нового курсу». Зовнішня політика в період президентства Ф. Рузвельта була другорядною порівняно з подоланням наслідків «великої депресії». Однак і тут відбувалися певні зрушення. У 1933 р. США визнали СРСР і встановили з ним дипломатичні відносини. Під тиском прибічників ізоляціонізму Конгрес у 1935— 1937 рр. прийняв три Закони про нейтралітет. Вони забороняли продаж зброї воюючим сторонам (без урахування того, хто агресор, а хто об’єкт нападу). У 1937 р. Ф. Рузвельт виступив із так званою «карантинною промовою». Він закликав влаштувати «карантин для хворих», якими вважав агресивні диктаторські режими, що виникли в Європі. На початку наступного року він відверто назвав ці держави — Німеччина, Італія та Японія. Навесні 1939 р. їхню агресію проти малих країн було визначено як тотальну загрозу безпеці США. Тоді

для США були

незначними, але наслідки — доленосними. США закріпили

за собою першість в економічному розвитку та розпочали

активну діяльність на міжнародній арені.

„ республіканці, здобувши владу, проголосили курс

на ізоляціонізм. Вони розвивали фінансово-економічну експансію, розширюючи вплив США у світі.

„ У 1922—1929 рр. у США відбулося стрімке економічне зростання. Проте цей період супроводжувався й низкою проблем, на які намагалися не звертати увагу.

„ «Велика депресія» унаочнила, що соціально-економічна система країни потребує реформування, яке республіканці не змогли здійснити.

„ «новий курс» став своєрідним знаком в історії США XX ст. Уперше держава взяла на себе роль гаранта соціальної захищеності американців, значно розширивши свої

13. Велика

За Цим Параграфом Ви Зможете: характеризувати становище Великої Британії після Першої світової війни; пояснювати, якими були характерні риси розвитку країни в 1918— 1929 рр.; визначати особливості Великої Британії в передвоєнному десятилітті; аналізувати зовнішню політику Великої Британії в міжвоєнний період.

Прига Д айте 1. Якими були характерні риси соціально-економічного й політичного розвитку Великої Британії на початку XX ст.? 2.  Яку роль відіграла

лібералів і консерваторів здобула перемогу. Однак

роЗВиток Великої британії в 1918—1929 рр. Уряд Д. Ллойд Джорджа намагався швидко покращити ситуацію в країні, стимулюючи приватне підприємництво й ліквідуючи важелі державного регулювання, що з’явилися в роки війни. Однак цей процес відбувався досить складно. До того ж необхідність сплачувати воєнні борги примусила кабінет міністрів підняти податки на 40 % та скоротити соціальні програми. Це викликало незадоволення населення й піднесення робітничого руху. Гострі дискусії в суспільстві й уряді викликало колоніальне

питання. Колонії зробили значний внесок у перемогу в роки війни й прагнули зменшення імперського контролю й більшого самоврядування. Проте чимало британців розуміли їхню роль у добробуті країни й противилися цьому. Важливе

мало здійснення освітньої реформи. Було запроваджено обов’язкове навчання дітей до 14 років і безкоштовну початкову освіту. Складним залишалося ірландське питання. На

1919 р. сепаратний ірландський парламент

«суверенною і незалежною нацією». У відповідь британський уряд запровадив там воєнний стан. Проте загроза війни примусила уряд Д. Ллойд Джорджа в грудні 1921 р. підписати угоду про створення незалежної ірландської держави. На території Ірландської республіки залишалися британські військово-морські бази, а провінція Ольстер опинилася під подвійним британоірландським управлінням. Це не зупинило конфлікт, а лише погіршило ситуацію. Рішення уряду викликало незадоволення в більшості представників як британського, так і ірландського суспільства. В Ірландії спалахнула громадянська війна. Нездатність уряду покращити ситуацію в країні, колоніальне питання й ірландська проблема спричинили падіння уряду Д. Ллойд Джорджа в 1922 р. й позачергові вибори до парламенту. На них переконливу перемогу здобули консерватори, а на

друге місце вийшли лейбористи. Уряд, сформований консерваторами, очолив Стенлі болдуїн

року. С. Болдуїн, намагаючись посилити свої позиції,

Австралійський Союз,

Зеландія й Південно-Африканський Союз, із парламентом, що має право видавати закони з метою збереження миру, порядку і доброго врядування в  ірландії, та з виконавчою владою, відповідальною перед цим парламентом; і вона

конфлікти та професійні спілки (1927 р.)

1. Цим оголошується y що будь-який страйк є незаконним, якщо його метою не є врегулювання трудового

конфлікту… якщо він задуманий і розрахований на те, щоб безпосередньо або через створення труднощів для суспільства застосувати при-

мус стосовно уряду;

y що будь-який локаут є незаконним…;

y якщо будь-яка особа закликає, підбурює, спонукає інших

осіб узяти участь у страйку

або локауті, який цим Актом

оголошений незаконним, то така особа піддається дисциплінарним судом штрафу…

ув’язненню…;

Побоюючись падіння прихильності виборців, лейбористи ініціювали нові вибори

перемогу здобули консерватори, лідер яких С. Болдуїн у 1924— 1929 рр. очолював уряд Великої Британії. В економічній сфері уряд С. Болдуїна намагався повернути Великій Британії роль фінансового центру світу. Він зміцнював фунт стерлінга, запровадивши

Темпи зростання економіки були мінімальними, безробіття становило 10 % працездатного населення.

Консерватори програли парламентські вибори 1929 р., на яких першість здобули лейбористи.

3

Велика британія В Пере ДВоєнному ДеС ятилітті. У 1929 р. уряд лейбористів знову очолив Дж. Р. Макдональд. Він отримав владу в складний момент. У 1930 р. Велику Британію охопила економічна криза. Вона не мала таких руйнівних наслідків, як у США, проте спричинила падіння виробництва й зростання безробіття до 25 % працездатного населення. У соціально-економічній сфері уряд лейбористів спробував вирішити проблеми зайнятості й безробіття. Було створено нове міністерство для боротьби з безробіттям. Воно займалося організацією громадських робіт, переселенням робітників до сільської місцевості й домініонів. Також була розширена система страху-

вання в разі безробіття. Однак розгортання економічної кризи не дозволяло уряду здійснювати заходи в соціальній сфері, що викликало розчарування у прибічників лейбористів. Країну охопила нова хвиля страйків, демонстрацій і «голодних походів» безробітних. Дж. Р. Макдональд усвідомлював неможливість проводити антикризову політику, яку підтримував парламент. У 1931 р. він подав у відставку. Консерватори також не бажали одноосібно брати відповідальність за виведення країни з кризи, тому було висунуто ідею створення «національного уряду» з усіх трьох партій. Саме ця коаліція виграла вибори та створила новий уряд, який знову очолив Дж. Р. Макдональд. Вирішальна роль у ньому належала консерваторам. «Національний уряд» одразу скасував золотий стандарт фунта стерлінгів. Усі країни, що використовували у взаєморозрахунках британську валюту, було об’єднано у «стерлінговий блок». У 1932 р. Велика Британія відмовилася від принципу вільної торгівлі й запровадила протекціоністські тарифи на імпорт. Завдяки цьому зросла конкурентоспроможність британських товарів і зменшилося падіння виробництва. Країна також змогла уникнути фінансової кризи. Із метою зменшення соціального напруження було запроваджено адресну допомогу

потерпілим від кризи за актами про страхування в разі безробіття та про райони, що потерпали від лиха. Загострення соціальних проблем у період кризи призвело до активізації британських комуністів і праворадикальних сил національно-консервативного характеру. Однак для їх розвитку в країні не було достатньої

«рурського

суперечностей.

Британія брала участь у Локарнській конференції та приєдналася до програм із роззброєння. Другий уряд лейбористів Дж. Р. Макдональда у

політичній діяльності намагався розв’язати складні нагальні проблеми. Зокрема, було ратифіковано угоду про припинення стягування з Німеччини репараційних

співдружності націй у 1931 р. було затверджено Вестмінстерський

і раніше, їхньою партійною належністю.

ЗаПитання та ЗаВД ання

1. Як і чому називали перші післявоєнні парламентські вибори? 2.  Коли уряд д. Ллойд джорджа підписав угоду про створення незалежної ірландської

держави? 3.  Хто очолював британський уряд, що існував у 1924—1929 рр.? 4.  Коли Велику Британію охопила

економічна криза? 5.  У чому полягала династична криза 1936 р.? 6.  Який британський прем’єр-міністр підписав Мюнхенську угоду 1938 р.? 7. У чому полягали здобутки і втрати післявоєнного становища Великої Британії? 8.  Як відбувався соціально-економічний і політичний розвиток країни в 1918—1929 рр.? 9.  Охарактеризуйте розвиток Великої Британії в передвоєнне десятиліття. 10.  Якого зовнішньополітичного курсу дотримувалися і як його реалізували правлячі кола країни в міжвоєнний період?

11.  Складіть таблицю «розвиток Великої Британії в міжвоєнний період».

Характерні риси Внутрішня політика

§ 14. франція

наС ліДки ПерШої СВітоВої Війни Д ля франЦії. 11 листопада 1918 р. у Парижі 101 гарматний постріл сповістив населенню країни, що Перша світова війна завершилася. Вона дорого коштувала країні: 1,315 млн французів загинули, 2,8 млн було поранено, із них 600 тис. осіб мали каліцтва. Десять найбільш розвинених північно-східних департаментів було спустошено бойовими діями. До цього додалася висока смертність серед мирного населення від невідомого раніше вірусу грипу («іспанка»), що уразив Європу в 1918—1919 рр. Усе це призвело до втрати понад 11 % працездатного населення. Країна втратила половину торговельного флоту, було зруйновано понад 10 тис. підприємств,

в міжвоєнний період; характеризувати «народний фронт» і політику його урядів. Прига Д айте 1. Якими були особливості соціальноекономічного й політичного розвитку

едуард ерріо

оголосили святковим. того дня на Єлисейських полях під тріумфальною аркою запалили Вічний вогонь над могилою невідомого солдата, а уряд урочисто оголосив, що бере ветеранів війни під свою опіку.

криза, яка спричинила падіння виробництва на 55 %. Спроби

шевого житла. Як політичний діяч Р. Пуанкаре відіграв значну роль у житті Франції. Його відставка в липні 1929 р. через хворобу стала важкою подією для всієї Франції.

3

роЗВиток франЦ ії в 1930—1934 рр. Правоцентристські уряди «Національного єднання», що перебували при владі до 1932 р., продовжували реалізацію програми коаліції. Діяли

вони в інтересах великого капіталу, а для гальмування соціального невдоволення вважали доцільним обмежити конституційні свободи й запровадити «сильну владу». Їхня політика реалізувалася в умовах економічної кризи, яка розпочалася у Франції в 1930 р.

Найбільше постраждали легка промисловість і сільське господарство. Пік кризи припав на 1932 р., коли обсяги промислового виробництва стали нижчими, ніж у 1913 р. Одночасно зростало безробіття, що досягло 466 тис. осіб у 1935 р. Свідченням політичної нестабільності в країні стало вбивство в 1931 р. президента Франції Поля Думера.

Зовнішньополітичний курс Франції також не був успішним. Проєвропейські ідеї міністра закордонних справ А. Бріана значної підтримки в Європі не набули, а політика примирення з Німеччиною викликала невдоволення у Франції. При цьому ситуація в Європі загострювалася, що поширювало популярність прихильників мілітаризації. На виборах 1932 р. знову переміг відновлений «Картель лівих», і його уряд очолив Е. Ерріо. В економічній політиці він не зміг досягти політичних успіхів, продовживши політику бюджетної економії, і додав декілька нових податків. У зовнішній політиці другий уряд Е. Ерріо підтримав рішення Лозаннської конференції 1932 р. про припинення стягування репарацій із Німеччини й прийняте дещо пізніше в Женеві рішення про рівноправність країни у військово-політичних

питаннях. У 1932 р. також було підписано радянсько-французький пакт про ненапад. Загалом діяльність другого уряду Е. Ерріо не була успішною. У грудні 1932 р. Е. Ерріо пішов у відставку, а «Картель лівих» розпався. За наступні півтора року до парламентських виборів у

Франції, а в 1913—1920 рр. був президентом Французької республіки. Головною подією його президентства вважають Першу світову війну, прихильником якої він був, за що й отримав прізвисько «Пуанкаре-війна». У роки війни, а особливо в її важкий для Франції початковий період р. Пуанкаре та уряд країни, очолюваний Ж. Клемансо, успішно подолали проблеми налагодження оборони країни. на Паризькій мирній конференції р. Пуанкаре виступав за повторну окупацію Францією рейнської області як гарантію

25 чи 30 років нічого не зробили в галузі соціального законодавства.

Блюм узявся до здійснення його, бо отримав загальний страйк уже

в перший тиждень перебування при владі. Він [загальний страйк]

зажадав 40-годинний робочий тиждень… [Блюм] провів закон, який скорочував робочий день. Вони [страйкуючі] зажадали один

вихідний на тиждень, що оплачується, потім вони зажадали негайно створити комісію для підготовки плану для забезпечення захисту осіб похилого віку. Блюм

зробив усе це, але чи не було це

занадто пізно.

? Чому, на вашу думку, президент США вважав здійснені

Л. Блюмом реформи запізні-

лими?

ко 60 тис. осіб), «Патріотична молодь» (до 90 тис. осіб), «Фесо» (до 60 тис. осіб) та ін. Вони влаштовували мітинги, «факельні ходи», погроми установ

6 лютого 1934 р. представники праворадикальних сил національно-консервативного

сил до об’єднання.

4 роЗВ иток ф ран Ц ії в 1935—1939 рр.

сил національно-консервативного характеру стала ідея лівих партій створити коаліцію «Народний фронт». 14 липня 1935 р. партії, що об’єднувалися в цю коаліцію,

який очолив Л. Блюм. Упродовж літа 1936 р. парламент, де «Народний фронт» мав більшість, прийняв 133 закони, які загалом реалізували його програму. Зокрема, було заборонено воєнізовані ліги, запроваджено 40-годинний робочий тиждень, двотижневі оплачувані відпустки, право на колективні договори, підвищено зарплати, пенсії і допомогу

оборони», закликав до співробітництва

та отримав для цих цілей надзвичайні повноваження більшістю голосів парламенту. У зовнішній політиці саме Е. Даладьє та

британський прем’єр-міністр Н. Чемберлен підписали Мюнхенську угоду, схваливши цим розчленування А. Гітлером Чехословаччини. Після цього Е. Даладьє розпочав оздоровлення французької економіки й підготовку країни до майбутньої війни. Було встановлено трирічний спеціальний режим, упродовж якого тривалість робочого тижня могла перевищувати 40 годин, шестиденний робочий тиждень, значно збільшено всі податки, скорочено витрати на соціальні програми. Завдяки накопиченим коштам було утворено стабілізаційний фонд, із якого фінансувалася «програма доозброєння». На військових підприємствах було встановлено досить жорсткий «особливий режим» праці. На воєнні програми було виділено 2 млрд франків. З ініціативи Е. Даладьє з’явилася спеціальна програма створення режиму керованої економіки, яка посилювала її подальше державне регулювання. Запроваджені заходи політики «диригентства», як її називали, мали позитивний

рівня розвитку виробництва. Однак

Е. Даладьє.

ВиСноВки

„ Становище Франції після завершення Першої світової війни було дуже важким. Влада, використовуючи патріотизм французів, намагалася трансформувати наявне невдоволення людей у стан очікування кращих часів і сподівань, віру в те, що всі

період Францією керували правоцентристські та ліві уряди, які

програмових засад намагалися сприяти розвитку країни.

„ Загрозу руху праворадикальних

визначити

становища італії після Першої світової війни; охарактеризувати процес здобуття влади італійськими фашистами; аналізувати фашизм в  італії в 1922—1939 рр.

Прига Д айте 1. Якими були особливості соціально-економічного і політичного розвитку італії на початку XX ст.? 2.  Якою була участь країни в Першій світовій

війні та облаштуванні післявоєнного світу? 3.  Покажіть на карті атласу територію італії та її колоніальні

і талія в 1919—1922 рр. Виникнення фа Ш и З му. У 1919— 1920 рр. країну

торію як «червоне дворіччя». Учасниками страйкового руху стали понад

за низькими цінами. Робітництво для захисту від

Червоної гвардії, для виконання функцій місцевої влади — фабрично-заводські ради.

робітники захопили муніципалітети. Серед страйкарів переважали прибічники радикальних поглядів, що й обумовлювало їхні симпатії до перетворень у радянській Росії. Цей рух

влади в країні фашистам. із 1922 р. значення влади короля було суто номінальним. Б. Муссоліні обмежив її, зосередивши всі реальні важелі у фашистів. Фотографії Віктора еммануїла III були замінені портретами дуче, кадри з участю короля вирізалися з фільмів тощо. Проте він ніколи не виступав проти рішень уряду фашистів, не робив нічого для захисту репресованих офіцерів та осіб із кола своїх наближених (навіть після появи расових законів 1938 р.). Це надзвичайно негативно вплинуло на повагу до монархії в країні. Одночасно король із неприхованою відразою ставився до фашистів. У 1943 р. напередодні висадки союзників в антигітлерівській коаліції Віктор еммануїл III підтримав рішення про усунення від влади й арешт Б. Муссоліні. Перш ніж німецькі війська вступили до  італії, він утік до Єгипту. Проте це вже не змогло врятувати авторитет монархії. У 1946 р.

року італійське населення на загальнонаціональному

із захватом підтримали гасла фашистів про відновлення національної величі й захоплення територій для включення їх до складу «Великої Італії».

Ситуація в Італії відображала кризу тогочасної італійської

державності у формі конституційної монархії. Фактично держава була неспроможна подолати труднощі післявоєнної доби. У листопаді 1919 р. відбулися перші післявоєнні вибори. Перемогу на них здобули соціалісти. Проте через міжпартійні чвари новообраний парламент змінити життя в країні не міг. Італійський фашизм виник у 1919 р., спираючись на ідеї реваншизму, антикомунізму й соціальної демагогії. Він об’єднав усіх незадоволених ситуацією в країні. За своєю ідеологією фашизм представляв праворадикальні сили національно-консервативного характеру й виступав за першість інтересів нації та держави над інтересами людини. Робітничий рух фашисти вважали ворожим, а тому закликали відновити порядок у

на фронт, де був пора-

нений і повернувся до політичної діяльності як національний герой. У 1919 р. очолив групу з декількох десятків осіб — фронтовиків, колишніх анархістів, карних злочинців, які стали зародком фашистського руху. У 1921 р. був обраний до парламенту, а в 1922 р. став прем’єр-міністром. Це стало початком встановлення фашистської диктатури. Б. Муссоліні став

вождем країни (дуче). Прагнення перетворити італію на могутню імперію підштовхнуло його на

трибунал і таємна поліція, запроваджувалося заслання за політичні погляди без суду й слідства. У країні встановилися терор і однопартійна система. Лише за один день у країні було заарештовано і репресовано 12 тис. комуністів. У 1928 р. фашисти провели Реформу політичного представництва, за якою отримали величезні можливості впливати на склад депутатів парламенту. У 1927 р. було прийнято «Хартію праці», яка проголосила страйки кримінальним злочином і започаткувала запровадження «корпоративної системи» в економіці держави. «Корпоративна система» мала забезпечити «спільні національні інтереси». У 1934 р. в країні існувало 22 корпорації, що об’єднували промисловців, трудящих через нові, контрольовані послідовниками дуче профспілки, і посадовців фашистської партії. Уряд було замінено на Велику фашистську раду, а парламент — на Палату фаший та корпорацій. Дуче проголосив, що «фашистська держава може бути лише корпоративною, інакше вона не буде фашистською». Взаємовідносини особи і держави в тогочасній Італії Б. Муссоліні стисло висловив у гаслі: «Усе в державі, усе для держави

поза державою».

Корпоративна система стала специфічною формою запровадження державного регулювання економікою в поєднанні з фашистською владою. Пряме втручання корпоративної держави в економіку дало змогу мобілізувати ресурси, подолати кризові явища, модернізувати економіку й досягти економічної незалежності Італії.

Поза контролем фашистів залишалася лише церква, на конфлікт із якою дуче не наважувався, усвідомлюючи, що більшість італійців є ревними католиками. У 1929 р. Б. Муссоліні уклав із Папою Римським «Латеранський конкордат» про взаємне визнання Ватикану та Італійського королівства суверенними державами. Церква зберігала свій вплив на сімейні відносини та освіту, а італійський уряд

їні склалися певні умови, за яких стало можливим виникнення італійського фашизму.

„ італійський фашизм як форма державного правління став різновидом тоталітарної диктатури. Його ідеологія склалася на основі поєднання засад націоналізму, соціалізму, католицизму і традиціоналізму.

н аС лі Д ки Пер Ш ої СВ іто Вої В ійни Д ля н імеччини. Війна завершилася для Німеччини поразкою. Становище країни, яка програла війну, закріпили умови Версальського мирного договору з переможцями. Війна дуже дорого коштувала Німеччині. Людські втрати становили 2 млн осіб загиблими і 4 млн осіб пораненими й скаліченими. Понад 1 млн німецьких військових опинилися в полоні. Тривала війна викликала глибоку соціально-економічну кризу. Обсяг промислового виробництва впав до 57 % довоєнного показника. Кількість кваліфікованого робітництва внаслідок постійних мобілізацій становила 25 % довоєнного рівня. Масові мобілізації селян призвели до падіння виробництва продовольства. У країні було запроваджено карткову систему розподілу продуктів для міського населення. Наприкінці війни денна норма городянина в Німеччині становила 116 г борошна, 18 г м’яса та 7 г жирів. Намагаючись подолати нестачу продовольства, влада налагодила промислове виробництво ерзац-продуктів. Для більшості населення виникла загроза голоду. На виробництві з 20 до 30 % зросла кількість жінок і підлітків, які замінили мобілізованих чоловіків. Із 1916 р. в Німеччині діяла обов’язкова трудова повинність для чоловіків із 16 до 60 років, яких могли використовувати на будь-яких роботах.

Видатки на війну досягли 186 млрд марок, що розхитувало фінансову систему. Стрімко зростали податки, внутрішні й зовнішні запозичення, інфляція. Населення невпинно зубожіло. Війна не відбувалася на території Німеччини, вона не зазнала руйнувань від бойових дій, але господарство й населення країни вже не могли витримувати її тягар. Почастішали страйки й демонстрації, які проводилися під гаслами: «Кінець війні!», «Геть уряд!». Це унаочнювало, що патріотичне піднесення початку війни змінилося моральною втомою від неї. Німеччина тривалий час перебувала у протистоянні з усім світом і тепер була знесилена.

л и С то П а До Ва ре Волю Ц ія та  С тано В лення ВеймарС ької

ція 1918—1919 рр. розпочалася повстанням військових моря-

і процес становлення нацистської диктатури в 1933—1939 рр. Прига Д айте 1. Якими були характерні риси соціально-економічного

ріх еберт (1871—1925) став першим рейхсканцлером (головою уряду) німеччини після Листопадової революції 1918 р. За своїми переконаннями він був противником насильницьких, революційних дій, висловлював сподівання на збереження монархії, а проголошення республіки своїми соратниками в період революції назвав «самовільним». Побоюючись зростання впливу лівих на центристів, Ф.  еберт уклав таємну угоду з командуванням армії про співпрацю у придушенні виступів лівих. У 1919—1925 рр. Ф.  еберт був першим демократично обраним президентом німеччини. Його президентство пов’язане з важкою економічною кризою та загостренням ситуації в  німеччині.

республіки, що намагався створити

Німеччину. Величезний обсяг репарацій призвів до глибокої

со-

(НСДАП), яка до 1920 р. мала назву Робітнича партія Німеччини. У 1921 р. її фюрером (вождем) став адольф гітлер. Офіційною уніформою для тих, хто належав до НСДАП, стали коричневі сорочки, на відміну «чорносорочечників», як називали італійських фашистів. Однак, якщо італійські фашисти на перше місце висували інтереси держави, нацисти віддавали перевагу інтересам нації

Стаття 22.

порційного представництва, чоловіками і жінками, які

досягли 20-річного віку…

Стаття 41. Президента імперії обирає весь німецький народ…

Стаття 109. Усі німці рівні перед законом. Чоловіки і жінки мають однакові права й виконують однакові

обов’язки…

Стаття 114. Свобода особистості є недоторканною…

Стаття 118. Кожний німець має право в межах загальних законів вільно висловлювати свої думки усно, у пресі, засобами зображення або інакше… Цензура не допускається…

3

Стаття 123. Усі німці мають право збиратися мирно та без зброї, не роблячи попередньої заяви й не питаючи особливого дозволу.

Стаття 124. Усі німці мають право утворювати союзи або спілки з метою, що не суперечить

роЗВ иток н імеччини в 1924—1932 рр. Період із 1924 р. до початку світової економічної кризи в 1929 р. став добою стабілізації та покращення становища. Запровадження «плану Дауеса» полегшило економічну ситуацію в країні. До 1929 р. Німеччина отримала 11 млрд доларів кредитів, що дозволило відновити довоєнні економічні показники. Відбулися якісні зміни економіки. Було докорінно модернізовано виробництво, яке в 1929 р. досягло 117 % довоєнного рівня. Підприємництво швидко поширилося серед населення. Німеччина посіла друге-третє місця у світі в автомобільній, авіаційній та хімічній промисловості. У 1929 р. частка німецької економіки становила 10 % у світовому виробництві та 12 % у світовій торгівлі. Заробітна плата зросла на 60 %. Розвиток економіки гальмували виплати репарацій (2,5 млрд марок на рік). Щоб їх сплачувати, у країні запровадили високі податки, що вдвічі перевищували довоєнні. За роки економічної кризи 1929—1933 рр. падіння виробництва в країні досягло 58 %. Однак, незважаючи на це, через репараційні зобов’язання уряду довелося підвищити податки на товари першої необхідності, зменшити пенсії та позбавити допомоги безробітних, що не досягли 21-річного віку. Така політика викликала в більшості німецького населення зростання

країні розпочалося становлення нацистської диктатури. 4

особистою гвардією фюрера.

промисловості.

Профспілки було ліквідовано, а замість них створено Німецький робітничий фронт, контрольований нацистами. Керівників підприємств оголосили «фюрерами трудових колективів», а контроль над трудовими відносинами передали «опікунам праці», яких призначала держава. У сільському господарстві за законом «Про спадкові двори» створили стан бауерів-землевласників арійського походження. Бауерам було заборонено ділити, продавати й закладати свою власність. Кожну німецьку 18-річну дівчину зобов’язали впродовж року безоплатно відпрацювати в родині бауерів. У 1935 р. Німеччина досягла докризового рівня виробництва, а до 1939 р. значно його перевищила. Безробіття було майже ліквідовано. У суспільно-політичному житті Третього рейху запанувало насильство. До початку 1935 р. було вбито 4,2 тис. противників нацизму, а 515 тис. осіб ув’язнено. Сотні тисяч німців емігрували. Офіційною політикою Німеччини, де на початок 1933 р. проживало близько 500 тис. осіб єврейської національності, став антисемітизм. У 1935 р. було прийнято «Нюрнберзькі закони», що позбавили єврейське населення країни німецького громадянства й заборонили їм обіймати державні посади. У «кришталеву ніч» із 9 на 10 листопада 1938 р. нацисти вчинили величезний єврейський погром, під час якого

пограбовано тисячі єврейських крамниць. Із 1939 р. єврейське населення почали виселяти до гетто. Особам єврейської національності не дозволяли з’являтися у громадських місцях і займатися багатьма видами діяльності. Вони були зобов’язані нашивати на одяг жовту шестикутну зірку. Згодом нацисти перейшли до «остаточного вирішення єврейського питання», тобто фізичного знищення. Крім них, расовій дискримінації з 1935 р. було піддано представників ромів, яких у Німеччині проживало близько 20 тис. осіб. Для впливу на масову свідомість населення вперше у світі створили Міністерство інформації і пропаганди, яке очолював

хрестового походу він усе ще має 230 кг пального. Якою є власна вага літака? ? 1.  У яких формах у нацистській німеччині

Гетто «Літцманштадт» у Лодзі (Польща). 1939 р. (напис на паркані: «Житловий район євреїв. Прохід заборонено»)

німецьких дівчат». У 1937—1938 рр. Німеччина розгорнула масштабну підготовку до війни. Відповідно до зовнішньополітичних уявлень А. Гітлера головним завданням Німеччини в міжнародних справах були боротьба за об’єднання всіх німців

„ Листопадова революція

йни? 2.  Якими подіями розпочалася Листопадова революція? 3.  Коли було прийнято Веймарську конституцію? 4.  Яку кількість кредитів (у доларах) отримала німеччина до 1929 р.? 5.  Коли А. Гітлер став головою уряду? 6.  Що відбулося в «кришталеву ніч»?

7. Яким був вплив Першої світової війни

жертв (друге місце після Німеччини). Вона втратила близько 1,8 млн загиблими й 5 млн осіб пораненими та полоненими.

За непрямими підрахунками, серед загиблих у складі російської

армії було близько 400 тис. осіб, мобілізованих на українських

землях. У селах залишилося до 40 % працездатних чоловіків. Погіршення через війну соціально-економічної ситуації в країні викликало величезне незадоволення населення.

Людські втрати, нестача озброєння, боєприпасів і спорядження для армії породжували в російському суспільстві розмови про «шпигунів і зраду». Це прямо пов’язували з нездатністю політичного й військового керівництва країни домогтися перемоги у війні. Царизм критикували ліві революційні партії, праві консервативні сили та навіть монархісти. Державний апарат країни був уражений корупцією. Чиновники та великі підприємці й фінансисти збагачувалися за рахунок постачання військового спорядження в армію, не піклуючись про захист

лення нового режиму в результаті Російської революції 1917 р. Фактичним продовженням процесу зміни влади в країні стала громадянська війна 1917—1922 рр. між більшовиками («червоними», як їх називали) та їхніми противниками («білими»). З обох сторін відбувалося фізичне винищення тих, кого підозрювали в прихильності до противника. Протистояння в роки війни За Цим Параграфом Ви Зможете: дізнатися, яким був вплив

і

генерала Майковського про придушення виступів селян (1919 р.)

1. У кожному селі району повстання помешкання ретельно обшукувати; захоплених

як ворогів, розстрілювати на місці.

2. Заарештовувати… всіх агітаторів, членів совдепів, які

4.

інші утворення. Одночасно в цей період формувалася радянська

П. Проголо Ш

С рС р. У 1918—1921 рр. більшовики здійснювали економічну політику, що отримала

літики «воєнного комунізму». Вона стала першим широкомасштабним комуністичним експериментом, спробою

горнути будівництво комунізму

1921—1923 рр. постраждала величезна кількість населення. Він охопив

українських землях від голоду, за різними оцінками,

від 235 до 500 тис. осіб. У 1921 р. більшовицьке керівництво переглянуло свій

тики. Основними перетвореннями доби непу стали: відмова від націоналізації дрібної та середньої промисловості, дозвіл оренди й залучення іноземного капіталу через створення концесій та спільних підприємств; децентралізація управління, об’єднання підприємств

1922 р.

1924 р.

1929 р.

1936 р.

1940 р.

утворилися на більшій частині колишньої Російської імперії. У 1919—1920 рр. сформувалася так звана «договірна федерація». Радянська Росія укладала угоди про військовий і господарський союз з іншими республіками, які розподіляли повноваження між ними й центром. На початку 1920-х рр. виникла потреба в оновленні відносин між радянськими республіками. Результатом досить запеклих дискусій про форму об’єднання, що відбувалися в цей час, стало проголошення 30 грудня 1922 р. на І з’їзді рад СРСР нового державного утворення — Союзу Радянських Соціалістичних Республік. У 1929 р. тривала боротьба в керівництві більшовицькою

тоталітарного режиму в

Основним

установлення цього режиму стали тотальний контроль над суспільством і придушення будь-якої опозиції. Керівною і спрямовуючою силою радянської тоталітарної моделі була більшовицька партія, ідеологією якої став марксизм-ленінізм.

3 С рС р у  П ере ДВоєнне Д е С ятиліття. У 1925—1926 рр. було загалом завершено відбудову народного господарства. Для подальшого розвитку країни необхідно було докорінне оновлення, і більшовики шукали шляхи для його здійснення. Деякі дослідники називають події, що відбулися після цього, найбільшим у тогочасній історії людства прикладом здійснення спланованої модернізації. Однак методи тоталітарної держави, яка їх здійснювала, ігноруючи інтереси людини, були визначальними. Модернізація розпочалася

Витяг із резолюції XIV з’їзду ВкП(б) (1925 р.)

Вести економічне будівництво під таким кутом зору, щоб

СрСр із країни, що ввозить машини та обладнання, перетворився на країну, що виробляє машини та обладнання, аби таким чином СрСр в умовах капіталістичного оточення не міг перетворитися на економічний придаток капіталістичного світового господарства, а був самостійною економічною організацією… Поставити завдання повного забезпечення перемоги соціалістичних господарських форм над приватним капіталом, зміцнення монополії зовнішньої торгівлі, зростання соціалістичної держпромисловості та залучення під її керівництвом та за допомогою кооперації дедалі більшої маси селянських господарств у русло соціалістичного будівництва…

?

1. Якою, відповідно до тексту джерела, була головна мета

індустріалізації? 2. Які ще цілі мала індустріалізація?

колективізація сільського господарства — об’єднання індивідуальних селянських господарств у спілки, засновані на колективній власності на засоби виробництва.

лому», у СРСР здійснювали суцільну колективізацію.

районів і областей змагалися, хто першим прозвітує про завершення колективізації. У відповідь розпочалися селянські протести, підпали й забій худоби. Вище керівництво в особі Й. Сталіна, намагаючись зняти із себе відповідальність, звинуватило місцеве партійне керівництво в порушенні принципу добровільності вступу селян до колгоспів

органи — «трійки» — суто формально, майже без виправдовувальних рішень. Лише за ці роки репресували 10 млн осіб, із яких 2—3 млн фізично знищили. Масові репресії стали відображенням сутності тоталітарного режиму, що склався в цей період у СРСР.

Ідеологічна обробка молоді в дусі відданості режиму й ненависті до «ворогів народу» здійснювалася через всесоюзні піо-

нерську та комсомольську організації. Під впливом офіційної

пропаганди більшість народу була переконана, що, долаючи

повсякденні труднощі, будує «світле майбутнє». Людям було невідомо про жахливі злочини режиму. Вони вірили, що, як

запевняв Й. Сталін, «жити стало краще, жити стало веселіше».

4

Зо В ні Ш ня П олітика С р С р. Загалом зовнішня політика

СРСР у цей період визначалася не реальними інтересами

держави й суспільства або економічними інтересами країни, а ідеологічними уявленнями більшовицького керівництва. У перші роки свого існування СРСР, по-перше, домагався визнання радянської влади провідними державами світу. Подруге, дотримуючись курсу на світову революцію, він виступав за повалення чинних урядів і встановлення в сусідніх державах, а надалі й у всьому світі, комуністичних режимів. У 1920 р. В. Ленін планував втручання в події в Німеччині. Потім розпочалася радянсько-польська війна, яка замість встановлення радянської влади в Польщі призвела до розгрому Червоної армії під Варшавою. Ці події показали, що «експортувати революцію», як мріяли більшовики, на червоноармійських багнетах вони не зможуть. Одночасно радянська дипломатія вела боротьбу за прорив дипломатичної блокади. У 1919 р. радянську Росію визнав Афганістан, у 1920 р. — Естонія та Іран, а в 1921 р. — Монголія. У 1922 р. в місті Рапалло (Італія) був підписаний радянськонімецький договір про відновлення дипломатичних відносин та економічне співробітництво. У 1924 р. СРСР визнали Велика Британія, Франція та Китай. Наприкінці 1920-х — на початку 1930-х рр. основні напрямки зовнішньої політики СРСР розроблялися під безпосереднім

«Гірка пам’ять дитинства» — фрагмент Меморіалу пам’яті

Голодоморів у Києві. Художник Анатолій Гайдамака, архітектор Юрій Ковальов. 2008—2010 рр.

Підписання німецько-радянського пакту про ненапад від 23 серпня 1939 р. Йоахім фон ріббентроп (ліворуч), Йосип Сталін (у центрі), В’ячеслав Молотов (праворуч)

могу в разі агресії третьої країни. У 1938—1939 рр. ситуація у Європі та світі загострилася. А. Гітлер, здійснюючи

усвідомлював,

ного сталінськими репресіями, можна не зважати. Не бажали

ВиСноВки

„ Здобувши владу, більшовики не мали програми розвитку країни й розпочали експерименти з будівництва комуністичного суспільства. Після провалу політики «воєнного комунізму» вони перейшли до непу,

було контрольоване державою відновлення основних засад ринкового механізму функціонування

ЗаПитання та ЗаВД ання 1. назвіть сторони протистояння у громадянській війні 1917—1922 рр. у  росії. 2.  Що таке «воєнний комунізм»? 3.  Коли сформувалася так звана «договірна федерація»? 4.  Що таке імпортозамінна індустріалізація? 5.  Скільки осіб було репресовано в СрСр у 1937— 1938 рр.? 6.

„ Зовнішньополітичний курс радянської держави став відображенням уявлень більшовиків про місце та роль їхньої країни у світі відповідно до комуністичної доктрини.

розвитку. Це спричиняло гострі зіткнення різних політичних сил щодо шляху, який має обрати суспільство. У дискусіях і суперечках між ними вироблявся новий напрямок розвитку Західної цивілізації. У післявоєнний період країни Заходу охопили проблеми, пов’язані з подоланням розрухи й відновленням господарства. У 1924 р. становище загалом покращилося й розпочалося піднесення економіки. Особливо швидко розвивалися нові галузі

промисловості — електротехнічна, радіотехнічна, хімічна, літакобудівна й автомобільна. У виробничому процесі стали застосовувати наукові методи організації праці, нові технічні винаходи, конвеєрне виробництво тощо. Усе це сприяло зростанню обсягів виробництва товарів і продуктивності праці.

Збільшення заробітної плати, зниження рівня безробіття й зростання рівня життя населення сприяло зменшенню соціального напруження, що відображалося у скороченні кількості соціальних протестів. Світова економічна криза 1929—1933 рр. була масштабною щодо глибини, тривалості та впливу на тогочасне суспільство. Одним із головних проявів кризи стало перевиробництво товарів. Це призвело до банкрутства величезної кількості підприємців у країнах, охоплених кризою, скорочення промислового виробництва майже на 80 %, сільськогосподарського — на 30 %, торгівлі — майже на 70 %. Загальна кількість безробітних у країнах Заходу перевищила 30 млн осіб. Були зруйновані цілі галузі економіки. Надзвичайно болючого удару криза завдала дрібним і середнім підприємцям. Через різке падіння рівня життя населення стало більш прихильним до радикальних дій і сил, що до них закликали. Шукаючи шлях подолання кризи, правлячі кола багатьох західних держав зрозуміли, що необхідно посилювати роль держави в процесах регулювання економіки. США, Велика Британія, Франція, Канада й скандинавські країни в результаті ліберальних реформ зробили державне регулювання постійним елементом соціально-економічної сфери суспільства й заклали підвалини «держави добробуту». Іншу модель подолання кризи уособлювали

міжвоєнного часу. Прига Д айте 1. Якими були характерні риси капіталізму

формі принципи неолібералізму в економіці були сформульовані британським економістом і соціологом Джоном мейнардом кейнсом (1883—1946). Сутність кейнсіанства полягала у визнанні необхідності доповнити традиційні ліберальні засади принципом

державного регулювання економічної і соціальної сфер. Саме

держава, на його думку, мала забезпечити своїм громадянам

необхідний рівень матеріального

добробуту.

дж. М. Кейнс стверджував, що стан економіки країни залежить

від рівня купівельної спромож-

ності населення. тому держава

зацікавлена у зростанні заробітної плати працюючих та прибутків непрацюючих категорій

населення.

Важливим, на думку економіста, було державне регулювання

діяльності корпорацій, трестів та природних монополій.

Споживання («накачування попиту») ƒ Збільшення витрат держави на суспільні

населення, хворим, інвалідам, безробітним, пенсії особам похилого віку;

сприяння функціонуванню

медицини й житлового будівництва. Держава мала також забезпечити вирішення конфліктів між працівниками і підприємцями. Усе це, на думку неолібералів, сприяло стабільності західних демократій та уникненню революцій. Саме принципи, сформульовані теоретиками неолібералізму, були покладені в основу програми «нового курсу» Ф. Рузвельта, за

і середніх підприємців, стурбованих невизначеністю, яку несло їм майбутнє. Нові консерватори, не заперечуючи розвитку, вважали, що найкраще з минулого необхідно взяти в сьогодення й майбутнє. Будь-яка суспільно-політична система, на їхню думку, може змінюватися в багатьох аспектах, але має зберігати наступництво у своїй основі. Суспільно-історичний процес може бути успішним лише за умови поєднання творення нового й збереження спадковості з минулим. У міжвоєнний період консерватори у країнах Заходу прийняли чимало важливих ідей і принципів, які раніше вони заперечували. Зокрема, йдеться про вільні ринкові відносини, виборність органів влади, парламентаризм, конституціоналізм, політичну й ідеологічну багатоманітність.

3 н о В е «обличчя» на Ц іоналі З му. Змінився в цей період і націоналізм. Суперечності між проголошуваним державами-переможницями правом націй на самовизначення та його реалізацією в Європі за принципами Версальської системи стали передумовою для появи агресивного, шовіністичного і ксенофобського націоналізму. Ідеологічним обґрунтуванням для нього стали сформульовані в попередньому столітті расистські теорії Ж. А. де Гобіно та ідеологія інтегрального націоналізму, сформульована французькими громадськими

Шарлем Моррасом та Морісом Барресом. Ш. Моррас був керівником націоналістичної організації «Французька дія», видавав журнал, де друкував свої праці з теорії інтегрального націоналізму. Він вважав шкідливими для суспільства ідеали Французької революції кінця XVIII ст. — «свобода, рівність, братерство». На першому місці, як стверджував Ш. Моррас, перебувають інтереси національної спільноти, побудованої на «крові і ґрунті». За них мають боротися всі справжні французькі патріоти. Ш. Моррас виступав за відновлення монархії у Франції, створення в країні, за прикладом Італії, корпоративної держави, беззаперечну прихильність католицизму, поєднання антинімецьких й антисемітських поглядів. У 1930-х рр. для реалізації цих ідей «Французька дія», за пропозицією Ш. Морраса, утворила озброєні загони «королівських молодиків», які влаштовували окремі силові акції, намагаючись залякати владу й збільшити кількість своїх прихильників.

на думку деяких дослідників, інтегральний націоналізм протилежний за змістом відроджувальному націоналізму, що набув поширення в XIX ст. в Греції, італії, німеччині, Польщі, Україні, Сербії тощо. Відроджувальний націоналізм був притаманний націям, що прагнули створити державу. Практично реалізувати принципи інтегрального націоналізму можливо після здобуття незалежності. на думку дослідника націоналізму XX ст. П. Альтера, фашистська італія та нацистська німеччина були прикладами держав інтегрального націоналізму. інтегральний націоналізм як політику, на його думку, характеризують радикальний екстремізм, заперечення індивідуалізму, права ідеологія, агресивно-експансіоністський мілітаризм та пріоритет держави в усіх сферах життя.

зосередження державної влади в

групи (найчастіше політичної партії), яка править монопольно;

єдина всеохоплююча мета; панування однієї і єдиної партії нового типу;

поєднання в єдине ціле партії, держави й суспільства; політизація всіх сфер життя суспільства;

фізичний і моральний терор проти проявів будь-якого інакодумства;

жорстке централізоване регулювання політики, економіки, засобів масової інформації, системи освіти і культури; наявність однієї, чітко сформульованої панівної ідеології, що є обов’язковою для всіх; поглинання особистості

ницькими переворотами. Основні ідеологічні засади лівого й

тоталітаризму були несумісними й заперечували одне одному. Прибічники фашизму і націонал-соціалізму на перше місце висували «державу», «націю» і «расу», більшовики — «диктатуру пролетаріату» і «класи». Фашисти і нацисти були противниками матеріалізму, вважали містицизм, несвідоме основними мотивами в діяльності людини, розвитку суспільства, нації та держави. Більшовики, відповідно до марксистсько-ленінської ідеології, дотримувалися матеріалістичного розуміння історичного процесу. Фашисти і нацисти визнавали приватну власність на засоби виробництва й ринкову економіку, що мали існувати під жорстким контролем держави. Більшовики виступали за ліквідацію приватної власності на засоби виробництва й створення планової державної економіки. У зовнішньополітичних доктринах фашистів і нацистів чільне місце посідало здобуття «життєвого простору» для розвитку двох народів. Більшовики, дотримуючись інтернаціоналізму, заявляли, що вони є авангардом у боротьбі робітництва за свої права в усьому світі, і під цими гаслами намагалися сприяти «експорту революції» і перемозі комунізму в усьому світі.

5 г рома Д ян С ька В ійна В іСП анії. Одним із викликів міжвоєнного часу в Європі стала громадянська війна в Іспанії, що охопила країну в 1936—1939 рр. Вона відбувалася між силами уряду республіки, що об’єднував партії іспанського «Народного фронту», і представниками лівих та правих сил, які підтримали заколотників генерала франсіско франко. Генералу Ф. Франко

на його прохання надали допомогу А. Гітлер та Б. Муссоліні.

У роки війни Німеччина відправила на допомогу франкістам 50 тис., Італія — 150 тис., Португалія — 20 тис. військових, а також значну кількість техніки. У 1936 р. в Лондоні було підписано Угоду про невтручання у справи Іспанії. До неї приєдналися Німеччина та СРСР, однак при цьому вони не припинили надавати допомогу учасникам конфлікту. Республіканський уряд Іспанії придбав у СРСР значну кількість військової техніки та озброєння. До його армії радянський уряд направив 3 тис. радників. Захищати республіку в Іспанії, за різними оцінками, приїхало від 35 до 42 тис. осіб із 54 країн, із яких було сформовано «Інтернаціональні бригади». У

шеній формі були сформульовані принципи неолібералізму в економіці? 3.  Яким було розуміння

процесу більшовиками? 4.  Як ставилися до приватної власності фашисти й нацисти? 5.  Коли відбувалася громадянська війна в  іспанії? 6.  Якою була кількість жертв громадянської війни в  іспанії? 7. Які зміни відбувалися

12.

націоналізм

13. Проведіть дискусію за проблемним

14.

шої світової війни склалися два політичні табори, які у своїй боротьбі покладали надії на одну з ворогуючих сторін. Сили, що

об’єдналися навколо Партії народної демократії (ендеків) на чолі

з Р. Дмовським, спиралися на підтримку Антанти. У Парижі вони створили Польський національний комітет (ПНК), який

восени 1917 р. було визнано представником польського народу. На території Франції було сформовано польську армію, якою командував генерал Ю. Галлер. Також польські національні збройні формування створювалися на території Російської імперії. Інші політичні сили на чолі з юзефом Пілсудським виступали за співробітництво із Центральними державами, зокрема з Австро-Угорщиною. Ще на початку війни Ю. Пілсудський за сприяння австрійського генштабу створив польський легіон, що взяв участь у боротьбі проти російської армії. Наприкінці 1917 р. між Ю. Пілсудським та німецьким командуванням виник конфлікт. Тоді Ю. Пілсудський відмовився включити польський легіон до складу німецької армії, після чого опинився у в’язниці. Тим часом Німеччина та Австро-Угорщина, які окупували польські землі, що входили до складу Російської імперії, 5 листопада 1916 р. проголосили створення на цих територіях Регентського Королівства Польського. Метою появи маріонеткової польської держави було прагнення залучити додаткові сили до боротьби з Росією. Проте створити повноцінну армію не вдалося. Було мобілізовано лише 5 тис. осіб. Єдиним досягненням Регентської ради, яка мала формальне право на управління цими землями до виборів короля, стало відновлення польської

мови в освіті та запровадження власної грошової одиниці —

польської марки.

Революційні події в Росії, Німеччині та Австро-Угорщині

прискорили процес утворення польської держави. Про право поляків на власну державу заявляли також лідери Тимчасового уряду Росії

дізнатися про процес відновлення польської держави; визначити, які чинники вплинули на становлення другої речі Посполитої; проаналізувати роль Ю. Пілсудського у становленні й розвитку Польщі.

Прига Д айте 1. Коли відбулися три поділи речі Посполитої? 2. Між якими державами були розділені

(1867—

видатний політичний діяч національного спрямування. У 1892 р. став членом литовської секції Польської соціалістичної партії (ПСП), а після її розколу заснував і очолив її праве націоналістичне крило. Уже на II з’їзді ПСП у лютому 1894 р. увійшов до складу її центрального комітету. того ж року почав видавати газету «робітник» націоналістичного спрямування. Загалом ідеї соціалізму цікавили Ю. Пілсудського настільки, наскільки вони здатні були мобілізувати польське населення на боротьбу

сейму, на яких більшість здобули ендеки. Ю. Пілсудський залишився «вождем держави». Його роль обмежувалася

території Західної України та Західної Білорусії, а також Віленську область, захоплену в Литви 1920 р. На заході Польща

не змогла приєднати території Вармії та Мазури, де населення на плебісциті висловилося проти цього. У жовтні 1921 р. Польщі було передано третину Силезії (протягом 1919—1921 рр. польське населення тричі піднімалося тут на збройну боротьбу).

За рішенням Паризької мирної конференції до Польщі було приєднано частини Помор’я і Пруссії та Познань. Завдяки територіальним загарбанням близько 35 % населення Польщі складали національні меншини, щодо яких проводили політику полонізації. Польща стала багатонаціональною державою. За своїм розвитком вона була переважно аграрною країною, близько 65 % населення якої працювало в сільському господарстві.

3 Польща в 1921—1926 рр. У 1921 р. було прийнято нову конституцію Польської республіки, у якій проголошувалися демократичні права громадян. Згідно з нею Польща стала парламентською республікою. Повноваження президента, обраного парламентом на сім років, були обмеженими. Закріплювалося привілейоване становище католицької церкви. У листопаді 1922 р. відбулися перші парламентські вибори, на яких жодна з партій не набрала більшості

(на той час налічувалося

сування за кандидатуру президента більшість голосів отримав габріель нарутович, підтриманий лівими центристськими партіями та представниками національних меншин. Ю. Пілсудський, який відмовився балотуватися на посаду президента, передав Г. Нарутовичу всі владні повноваження. Тимчасовий відхід від політичної діяльності Ю. Пілсудський використав для створення свого позитивного іміджу, перетворившись на легендарну особу. Проте ендеки, що не бажали миритися з поразкою, влаштували справжнє цькування новообраного президента

16 грудня 1922 р., через два дні після вступу на посаду, Г. Нарутович був застрелений фанатичним

режим «санації» — авторитарний режим на чолі з Ю. Пілсудським, встановлений в умовах кризи парламентської системи й польської державності; базувався на лавіруванні між різними політичними силами, що не дозволяло опозиції чітко організуватися. Влада відверто зневажала сенат і сейм, подаючи тимчасові успіхи в економіці як свої заслуги.

риСи реЖиМУ «САнАЦії»

ƒ Визначальний вплив Ю. Пілсудського в політичному житті (хоча він формально був лише військовим міністром), формування культу його особи;

ƒ значний вплив на політичне життя суспільства військових, особливо однополчан Ю. Пілсудського;

ƒ існування парламентської опозиції;

ƒ складна виборча система;

ƒ обмеженість свободи слова

й друку;

ƒ відносно незначні масштаби політичних репресій; ƒ спроби знайти порозуміння з національними меншинами.

національних меншин. Активна політика полонізації, яку проводили ендеки, викликала опір із боку національних меншин, особливо українства. Ця боротьба посилилася після визнання країнами Антанти належності Східної Галичини Польщі (1923 р.).

4 р ежим « С ана Ц ії». Вищезазначені обставини свідчили про слабкість парламентської республіки. Недоліки парламентської системи, відстала економічна структура, нерівномірність розвитку країни,

своїх противників та обмежив права парламенту. У 1935 р. було прийнято нову конституцію, яка закріпила режим особистої влади.

У травні 1935 р. Ю. Пілсудський помер. Між генеральним інспектором збройних сил генералом Е. Ридз-Смігли та президентом І. Мосцицьким спалахнула боротьба, яка завершилася компромісом і поділом влади.

У період 1935—1939 рр. внутрішнє становище країни характеризувалося відносною стабільністю. Вона досягалася жорстокими діями проти опозиції та національно-визвольного рухів, особливо після серії терористичних актів, здійснених ОУН. У той самий час подальша доля Польщі визначалася за її межами. На початку 1930-х рр. Польща пішла на зближення з Німеччиною і в 1934 р. підписала з нею пакт про ненапад. Це означало відмову Польщі від укладення договору про колективну безпеку між Францією, Чехословаччиною та СРСР. У 1938 р. Польща взяла участь у поділі Чехословаччини. Така недалекоглядна політика призвела до втрати реального союзника. Восени 1938 р. Німеччина запропонувала Польщі дати згоду на приєднання до Німеччини міста Данциг. Польща відповіла відмовою. Між двома країнами швидко наростав конфлікт. 1 вересня 1939 р. Німеччина здійснила агресію проти Польщі. Розпочалася Друга світова війна. Лідери Польської республіки під час її створення заклали небезпечний потенціал саморуйнування, загарбавши етнічно непольські території та здійснюючи щодо них політику колонізації. Це неодмінно породжувало опір непольського населення (ОУН на українських землях) і давало можливість сусіднім державам висувати територіальні претензії та підтримувати сепаратистські рухи.

ВиСноВки

„ Перша світова війна й припинення існування російської, Австро-Угорської, німецької імперій створило передумови для відновлення польської держави.

„ Визначальна роль у відновленні та становленні польської держави належала Ю. Пілсудському.

„ Відновлення Польщі супроводжувалося процесом пошуку ефективної форми державності.

„ Парламентська республіка за тих умов виявилася неефективною і не сприяла розв’язанню нагальних проблем країни. У період політичної кризи в 1926 р. в країні був встановлений авторитарний режим «санації» на чолі з Ю. Пілсудським. Однак він

За Цим Параграфом Ви Зможете: дізнатися, як була утворена Чехословаччина; визначити роль т. Масарика

в її створенні та розвитку; охарактеризувати економічний і політичний розвиток Чехословаччини в міжвоєнний період; проаналізувати

республіка

(30 травня 1917 р.). Посилаючись на принцип національного самовизначення, вони зажадали утворення суверенної, демократичної та соціально справедливої держави «в межах історичних чеських земель і своєї словацької парості». Влітку 1918 р. Чехословацький національний комітет у Парижі, який очолював томаш

спочатку

а потім Велика Британія та США визнали «першоосновою майбутнього чехословацького уряду». Тобто уряд держави був

було створено і в Словаччині. Отже, з’явилися структури, які у сприятливий момент проголосили б утворення Чехословацької республіки.

Восени 1918 р. правлячі кола Австро-Угорщини, передчуваючи свою поразку, почали вивозити із чеських земель продовольство, промислове обладнання, транспортні засоби. Це пограбування зачіпало інтереси всього населення. Національний комітет доручив Соціалістичній раді провести одноденний страйк протесту. Його учасники вступали в сутички з військами та поліцією, проголошували гасло «Хай живе Чехословацька республіка!». Проте Соціалістична рада не взяла на себе ініціативу щодо створення чехословацької держави, вважаючи це справою Національного комітету. Лише 28 жовтня 1918 р., коли стало очевидним, що монархія Габсбургів припиняє існування, Національний комітет проголосив створення Чехословацької республіки. 30 жовтня Словацька національна рада заявила про відокремлення Словаччини від Угорщини й визнала право словацького народу вирішувати свою долю на основі повної незалежності. Водночас вона проголосила словацьку націю частиною єдиної чехословацької нації в культурному та мовному відношенні. Проголошена в червні 1919 р. Словацька Радянська Республіка (СРР) була ліквідована.

Перший уряд республіки сформувався на основі «всенародної коаліції» чеських і словацьких правих і

націоналістичних партій та соціал-демократів. Він обіцяв провести «соціалізацію» промисловості, запровадити 8-годинний робочий день, визнати право на страйки. В умовах піднесення селянського руху Національні збори прийняли закон про аграрну реформу, що встановив максимум земельного володіння у 250 га, або 150 га ріллі залежно від регіону. 20 лютого 1920 р. Національні збори прийняли конституцію, що закріпила утворення ЧСР як демократичної республіки. У її основу було покладено принцип захисту приватної власності. Усі громадяни отримали рівні права. Вищим законодавчим органом ставали двопалатні Національні збори, вибори до яких

росію, як майже весь попередній чеський рух, а на країни Заходу (Францію, Англію, США). Поступово його ідеї стали панівними серед чеської політичної еліти та населення. також т. Масарику належить ідея єдиної Європи, у якій будуть враховані інтереси великих і малих націй, а кожен народ зберігатиме свою національну ідентичність, залишаючись водночас європейським. Своєю активною діяльністю в еміграції він зумів домогтися позитивного ставлення Франції, Англії та США до чеського

Адвокати «взуттєвого короля» ви-

магали вилучення роману з продажу. А 12 липня 1932 р. літак «Юнкерс», на борту якого був томаш Батя, розбився в тумані.

ЦікаВі факти

т. Масарик мав тісні зв’язки з Україною. Він із розумінням ставився до українських визвольних змагань і підтримував українську еміграцію. У роки між двома світовими війнами в Празі постали та активно діяли Український

тичнішою державою

відносин із Францією та СрСр (1935 р.) щодо розвитку ідеї колективної безпеки перед загрозою нацистської ідеології. Мюнхенську угоду

Заходу миру й насамперед інтересів

Чехословаччини. на знак протесту подав у відставку. У 1941 р. очолив уряд в еміграції, уклав ряд договорів із країнами антигітлерівської коаліції. Підтримав ідею створення військ ЧСр на території СрСр. У 1945 р. повернувся до Праги як глава відновленої ЧСр. Після комуністичного перевороту в лютому 1948 р. залишив посаду президента,

до яких входило 75 % підприємств. Було встановлено державну

монополію на торгівлю хлібом. Зрештою становище поступово стабілізувалося, і з 1936 р. почалося зростання виробництва. Під час економічної кризи 1929—1933 рр. загострилися соціальні, а особливо національні суперечності в країні. Райони, де проживала німецька меншина, найбільше постраждали від кризи. Цим вирішив скористатися А. Гітлер. У Чехії було створено Судето-німецьку партію на чолі з конрадом

, яка домагалася автономії Судетської області, заселеної переважно німцями. На Німеччину орієнтувалася також

нальна партія Глінки, що вимагала автономії Словаччини. Для відриву цих земель від ЧСР нацисти влаштували гібридну війну: засилання провокаторів і терористичних банд, вчинення безпорядків, шалений пропагандистський і дипломатичний тиск, погрози збройної агресії тощо. На землях Карпатської України та Словаччини угорські національні партії виступали за приєднання цих територій до Угорщини. Поряд із ними діяли політичні партії, які праг-

нули автономії для Карпатської України.

3 л ік В і Д а

ія ч ехоСло Ваччини.

1938 р. А.

заявив, що не бажає миритися із гнобленням німецького народу

На території Судетської області влаштовували провокації,

1918—1938 рр.

чехословацька республіка (чСр)

Перша республіка

1938 р.

мюнхенська угода

1938—1939 рр.

чехо-Словацька федеративна

республіка (чСфр)

друга республіка

катують німців і

треба

Чехословаччина, залишившись сам-на-сам із Німеччиною, змушена була поступитися тиску. Виконання договору між СРСР і Чехословаччиною, укладеного в 1935 р., залежало від дій Франції. Остання, підписавши Мюнхенську угоду,

частину промислового потенціалу АвстроУгорської монархії,

ія 1918  р.

щина була охоплена демонстраціями й мітингами, учасники яких висували антивоєнні, антиурядові та національні гасла. Уряд фактично втратив можливість управляти країною. Угорщина також переживала революційну

прагнення виходу країни з війни, важке соціально-економічне становище, бажання відновити

що дотримувався ліберальних поглядів. Він виступав проти пронімецької політики Австро-Угорщини і за рівні права для всіх націй у її складі. У період Першої світової війни М. Карої створив опозиційну «партію незалежності», орієнтовану на Антанту. Він вимагав розриву з  німеччиною, укладення сепаратного миру і демократизації країни з метою недопущення перемоги «санкюлотів», або більшовиків, висував гасло незалежності Угорщини в її історичних кордонах. Під час Угорської революції 1918 р. М. Карої очолив перший уряд проголошеної національною радою республіки.

їх передали сільськогосподарським робітникам на

селяни (4/5 від загальної кількості), не отримавши

до нещадного застосування диктатури пролетаріату. Натомість соціал-демократи виступали за більш стриману політику та припускали можливість легальної діяльності противників радянської влади. Складним залишалося й міжнародне становище УРР. Із сусідів її визнала і заявила про свій нейтралітет лише Австрія. Також її визнала радянська Росія, але надати допомогу через повстання М. Григор’єва не могла. 20 березня 1919 р. держави Антанти виступили зі спільною заявою («Вікська нота»). Вони проінформували уряд радянської Угорщини, що введуть до країни свої війська для усунення від влади комуністів, які захопили її всу-

переч демократичним нормам. 16 квітня 1919 р. Румунія перейшла в наступ із метою оволодіти територіями Угорщини, переданими їй Антантою. 2 травня румунські війська зайняли Трансильванію й зупинилися за 140 км від Будапешта. Розпочали наступ і чехословацькі війська, які до початку травня встановили контроль над Словаччиною і Закарпаттям. 19 травня 1919 р. УЧА перейшла в контрнаступ проти чехословацьких частин й увійшла

Словаччини. Було проголошено Словацьку Радянську Республіку, що заявила про своє приєднання до Угорщини. Однак це державне утворення проіснувало менше місяця.

Політика радянської влади викликала дедалі більше невдоволення угорського населення. Фактичне копіювання більшовицької політики «воєнного комунізму» призвело до перебоїв із продовольством і предметами

червні 1919 р. влада проголосила країну Угорською Соціалістичною Союзною Радянською Республікою. Здійснення масових конфіскацій майна й застосування «червоного терору» проти невдоволених спричинили розкол у СПУ і сприяли консолідації контрреволюційних сил. Заколоти, що спалахували в будапештському гарнізоні й інших містах, жорстоко придушували віддані уряду війська. На територіях, окупованих французькою армією, почали збиратися антикомуністичні сили й виник новий уряд. 6 червня в місті Сегед контр-адмірал мік

горті (1868—1957), який обіймав посаду військового міністра, розпочав формування

участь у більшовицькій революції. Один з організаторів Комуністичної партії Угорщини. нарком іноземних і військових справ Угорської радянської республіки (Урр) в 1919 р. Після падіння Урр емігрував до радянської росії, брав активну участь у громадянській війні в росії. Відзначився організацією «червоного терору»

відкрите голосування. Під час свого правління М. Горті спирався на створену в 1921 р. Партію національної єдності, систему легальних і таємних товариств, якою він керував через «Раду семи вождів». Фактично в Угорщині сформувалася диктатура М. Горті, що мала характер авторитарного режиму. У червні 1920 р. Угорщина підписала Тріанонський мирний договір, згідно з яким вона втратила 77 % території і 59 % населення. На неї було покладено обов’язок виплати репарацій. Загальна кількість збройних сил обмежувалася 35 тис. осіб.

За Тріанонським договором економічні втрати країни були величезними: 58 % залізниць, 60 % протяжності доріг, 84 % лісових ресурсів, 29 % вугілля. Більша частина промисловості Угорщини (обробна, харчова, хімічна, машинобудівна) була зосереджена в Будапешті й не зазнала значних руйнувань. Проте нові кордони відмежували її від постачальників сировини й традиційних ринків збуту, що робило економіку Угорщини дуже вразливою від дій сусідів. У 1921 р. прихильники монархії двічі намагалися вчинити заколот, щоб відновити на престолі Карла ІV Габсбурга, поки Національні збори не прийняли закон, що позбавляв його права на престол. Отже, у 1921 р. в Угорщині було встановлено авторитарний режим М. Горті, який спирався на систему легальних і таємних союзів і товариств («Союз пробудження угорців», «Екса» тощо). Із 1921 до 1931 р. уряд Угорщини очолював граф іштван бетлен. Цей період в історії Угорщини називають «ерою Бетлена». Він припинив терор проти учасників революції‚ уклав угоду із соціал-демократами про легалізацію діяльності партії та звільнення політичних в’язнів. Водночас було обмежено демократичні права і свободи, вводилися відкрите голосування та освітній ценз. Саме прем’єр-міністр став ініціатором створення двопалатного парламенту, що базувався на багатопартійній системі та став одним з основних інститутів режиму М. Горті. Депутатів нижньої палати обирали, а верхньої призначали. Хоча регент у своїй політиці загалом дотримувався консервативного курсу, за його правління в Угорщині зберігалися представницькі, демократичні інститути влади, діяла права та ліва опозиція. В економічному

досягла довоєнного рівня. Виникали нові галузі виробництва, але країна залишалася

ають угорський історик

м.  ормош про м.  горті М. Горті… був старомодним аж до анахронізму. Його контрреволюційний вождизм не мав нічого спільного із формами нацизму або фашизму. М. Горті не розробляв і навіть не сприймав жодної нової ідеології. Він слідував тим позиціям і поглядам, які засвоїв під час монархії в батьківському домі та у військовому училищі… до влади Горті ставився з повагою, але не був одержимий владою. Політичним керівництвом у роки свого правління він поступався уряду та перебирав його переважно в кризових ситуаціях.

? 1. Охарактеризуйте ставлення М. Горті до влади.

2. дайте порівняльну характеристику гортизму й фашизму.

єдналася до Антикомінтернівського пакту.

6 квітня 1941 р. Угорщина

катастрофи (1945 р.).

ВиСноВок

„ Становлення нової Угорщини започаткувала національна революція 1918—1919 рр., за результатами якої було проголошено республіку. Перед новою державою постали

питання миру, кордонів, влади, налагодження післявоєнного життя, вирішення соціальних проблем, проведення аграрних перетворень тощо. ні уряд М. Карої, ні радянський уряд не змогли впоратися із цими проблемами. „ Угорщина була змушена підписати тріанонський до-

§ 26. румунія

кий крок його спонукав успішний

військ (Брусиловський прорив). Проте слабо озброєна румунська армія зазнала поразки, і 6 грудня війська Центральних держав вступили до Бухареста. Лише підтримка Росії, яка спрямувала 500-тисячну армію, урятувала Румунію від повного розгрому. У 1917 р. революційні події в Росії, заворушення серед солдатів Румунського фронту, повстання селян проти поміщиків поставили румунський уряд перед необхідністю пошуку виходу зі складного становища. У грудні 1917 р. було укладено угоду з Німеччиною та Австро-Угорщиною про припинення бойових дій. Цим уряд виконав одну з вимог населення — завершити війну. Одночасно Румунія домоглася виведення з її території російських частин, деморалізованих революційною агітацією більшовиків. Скориставшись розпадом Російської імперії, у січні 1918 р. румунські війська окупували Бессарабію під гаслом об’єднання всього румунського народу. Поразка УНР

протягом двох місяців. Проте ця угода не

реалізована. Скориставшись підписанням Брестського миру між

та Центральними державами, а також вступом

та австро-угорських військ в Україну, Румунія анулювала договір із радянською Росією та анексувала Бессарабію. У той самий час Румунія уклала із Центральними державами Бухарестський мир, за яким вона передавала Болгарії Південну Добруджу, а Німеччині в користування на 50 років — усі природні багатства, порти, залізниці, дороги. Через тяжке економічне становище, принизливі умови мирного договору уряд стрімко втрачав авторитет. Усвідомлюючи це, він пішов на суттєві поступки населенню: було відновлено діяльність профспілок; скасовано воєнний режим на підприємствах; у серпні 1918 р. прийнято проект аграрних реформ, який передбачав передачу землі

Йон Братіану. 1920-ті рр.

радянської влади і від’єднання

Бессарабії. Проте воно мало

локальний характер і зазнало поразки. Загинули 3 тис. осіб. За підтримку територіальних ви-

мог СрСр до  румунії комуністична партія була заборонена.

селянам

викуп (20 % від її вартості). У зовнішній політиці Румунія орієнтувалася на Францію та була членом Малої Антанти. Також румунський уряд установив союзницькі відносини з Польщею. Румунія була частиною санітарного кордону проти СРСР. На початок 1920-х рр. становище в країні стабілізувалося. Цьому сприяли позики країн Англії та Франції румунському уряду. Ці країни також вкладали значні інвестиції в розвиток румунської промисловості, особливо нафтодобувної (контролювали 49 %). До 1927 р. було завершено аграрну реформу, унаслідок якої селяни отримали 3 млн га. На 1930 р. кількість землевласників, розмір земельних володінь яких становив понад 100 га, складала 15 %. У період із 1922 до 1928 р. влада в країні належала Націонал-ліберальній партії (у 1922—1926 рр. прем’єр-міністром був Йон Братіану, а в 1927—1928 рр. — його брат Вінтиле Братіану). Значним її здобутком було прийняття конституції 1923 р., яка закріпила всі

не реалізовувалися.

Основними політичними противниками лібералів були партії націоналістів і цараністів (селянська партія). У 1927 р. після смерті короля Фердінанда I між його сином Каролем та

онуком Міхаєм спалахнула боротьба за румунський престол.

Принц Кароль був позбавлений трону через родинні негаразди. Королем став 6-річний Міхай, а Регентську раду при ньому

очолив В. Братіану.

Націоналісти й цараністи об’єдналися в єдину партію. Вони розпочали рішучу боротьбу з лібералами й перемогли на виборах 1928 р. Націонал-цараністська партія прийшла до влади в несприятливий момент: у країні спалахнула економічна криза, яка охопила всі галузі виробництва, крім нафтодобувної. У Румунії налічувалося 600 тис. безробітних. Протягом 1929—1933 рр. змінилося десять урядів. На початок 1934 р. національний дохід країни складав 49,4 % порівняно з 1929 р. Скориставшись нестабільністю, принц Кароль проголосив себе королем під ім’ям кароль II. У роки кризи зросла популярність

румунських військ,

їх напризволяще. 12 вересня 1918 р. він обвінчався з нею в Одеському соборі. 8 січня 1919 р. цей шлюб було анульовано румунським урядом. Зізі з неповнолітнім сином Мірче вислали до Парижа.

виступу корнеліу

кодряну, одного з лідерів «Залізної гвардії» (кінець 1937 р.)

Я проти великих демократичних засад, проти Малої та Балканської Антант, не маю довіри до Ліги націй. Я за зовнішню політику румунії разом із  римом та Берліном, разом із націоналреволюційними державами. Проти більшовизму… Через 48 годин після перемоги легіонерського руху румунія укладе союз із  римом та Берліном. ? 1. Які зовнішньополітичні цілі

проголошували лідери «Заліз-

ної гвардії»? 2. Що сприяло зростанню впливу й приходу до влади в  румунії ультраправих сил на чолі з Й. Антонеску? Яку зовнішню політику вони проводили?

ПоС тать В іС торії

йон антонеску (1882—1946) —

румунський державний та військовий діяч. У 1907 р. взяв

участь у придушенні селянського повстання. Був направлений до Вищої військової школи, яку успішно закінчив. Брав участь у Першій світовій війні. Отримав бойові нагороди, хоча особливо не відзначився. Після війни був призначений на посаду аташе до Парижа, а згодом до Лондона (1923—1926 рр.). У 1926— 1928 рр. очолював Вищу військову школу, командував полком, бригадою. У 1928 р. став Генеральним секретарем Міністерства національної оборони; у 1933 р. — начальником Генерального штабу; у 1934—1935 рр. — командиром дивізії. У 1937 р. три місяці

усю

а парламент перетворився на дорадчий орган. Конституція також закріплювала привілеї для румунів. Ліквідовувалася багатопартійність, створювалася єдина офіційна партія «Фронт національного відродження» (Партія нації). Узявши за зразок Італію, Кароль II здійснив корпоратизацію промисловості. Головною

I етап 1918—1928

II етап 1928—1930

III етап 1930—1940 (1938—1940)

домінування в політичному

націоналліберальної партії. Прем’єрство братів Братіану (1922—1928 рр.)

Перебування при владі націонал-цараністської партії

Правління короля Кароля II (королівська диктатура) IV етап 1940—1944 диктатура Й. Антонеску

3 Диктатура й .

ків продуктів харчування, сировини й

6 квітня 1941 р. Румунія вступила в Другу світову

Німеччини. 22 червня Румунія підтримала напад

хопила Бессарабію та Одесу. Проте поразки німецьких і румунських військ на Східному фронті змусили противників Й. Антонеску шукати контактів із країнами антигітлерівської коаліції. У серпні 1944 р. режим Й. Антонеску було повалено в результаті повстання, яке очолив підтриманий комуністами король Міхай.

ВиСноВкия

„ Перша світова війна сприяла територіальному зростанню румунії та створила сприятливі умови для подальшого розвитку країни. Проте правляча еліта не змогла скористатися ними для забезпечення динамічного розвитку країни.

„ із кінця 1920-х рр.

5.  Коли було прийнято післявоєнну конституцію румунії?

6.  У якому році Кароль II встановив особисту владу?

7.  Коли було встановлено диктатуру Й. Антонеску?

8. Яким було значення Бухарестського миру для румунії? 9.  Якими були наслідки Першої світової

війни для румунії? 10.  Укажіть особливості аграрної реформи 1920-х рр. у  румунії. 11.  Охарактеризуйте економічний розвиток румунії в міжвоєнний період. 12.  дайте

§ 27. болгарія

характеристику політичного розвитку румунії в міжвоєнні роки. 13.  Які риси були притаманні режиму Й. Антонеску?

14. Проведіть дискусію за проблемним питанням: завдяки чому відбулося значне територіальне зростання румунії після Першої світової війни? 15.  Укажіть особливості правління Кароля II. Якими були причини встановлення королівської диктатури? Відповідь подайте у вигляді тез.

16.  Чи скористалася румунія сприятливим історичним шансом для модернізації? Свою точку зору обґрунтуйте. 17. Підготуйте есе на теми: 1) Чи можна румунію вважати імперією? 2) Чи можна стверджувати, що

блискучий оратор і полеміст. Він був сповнений рішучості запровадити диктатуру села й селянства в Болгарії та Східній Європі, знищити домінуючу роль міст. Виступав за створення «Зеленого інтернаціоналу» аграрних партій, який мав протиставити селянську ідеологію впливу Заходу і комуністичному Сходу. У міжнародних відносинах закликав до створення болгарсько-югославського союзу. не заперечував відокремлення Македонії, вважаючи це кроком до перебудови всіх відносин на Балканах. Прагнув усунути македонських болгар від їхнього

В етнічному, мовному й релігійному відношенні Болгарія була найбільш однорідною серед країн Східної Європи. Болгарська еліта формувалася переважно вихідцями із

члена сім’ї, у якій було понад чотири особи). Цей закон мав забезпечити відносно рівний розподіл землі між селянами, а також стимулювати народжуваність. Така рівність відповідала селянській ідеології А. Стамболійського. До того ж цей закон свідчив про намагання уряду розвивати сільське господарство, оскільки лише велике господарство дає змогу запроваджувати нові технології і техніку. Також на користь селян було переглянуто податкове законодавство. Щоб усунути посередників у торгівлі сільськогосподарською продукцією, було створено Державний зерновий консорціум (був ліквідований під тиском країн Антанти). Бідняки переселялися в помешкання «багатіїв» — тих, хто потрапляв під дію закону 1919 р. про покарання воєнних злочинців. Уряд сприяв розвитку кооперативного руху. Банківська кредитна система орієнтувалася на потреби села. Запроваджувалися прогресивно-прибутковий податок і податок на прибутки банків, промислових і торговельних підприємств. Проте це спричинило невдоволення промисловців і підприємців. У листопаді 1919 р. Болгарія підписала Нейїський мирний договір, згідно з яким вона втрачала 1/10 території. Було скорочено кількісний склад збройних сил, ліквідовано загальну військову повинність. Болгарія мала сплачувати репарації, передавала країнам-переможницям велику кількість худоби, а також мусила утримувати окупаційні війська. Підписання договору поставило в опозицію до уряду офіцерський корпус болгарської армії. У зовнішній політиці уряд не спромігся пом’якшити умови Нейїського договору, а це підривало його авторитет. Наприкінці 1920 р. почався процес консолідації опозиційних сил, які намагалися повалити уряд. У 1921 р. було засновано партію «Народна змова». Із 1922 р. реформи й експерименти почали гальмуватися. Зростала кількість невдоволених, особливо жителів міст. Улітку 1922 р. праві та центристські партії утворили «Демократичну злагоду (згоду)», яка об’єднала свої зусилля

ність. За цим законом кожен чоловік віком від 20 до 40 років мусив протягом восьми місяців працювати на користь держави і ще 21 день на рік — у своєму окрузі. для жінок від 16 до 30 років строк служби складав чотири місяці. Ця система мала позитивні наслідки для країни. для бу-

арештовано 2 тис. осіб). Це спровокувало передчасний початок повстання. Збройні виступи тривали з 13 до 27 вересня 1923 р. Урядові війська змогли придушити їх. Під час повстання загинуло 20 тис. осіб. Ще тисячі були

діяльність політичних партій та організацій. Цим скористалися комуністи, що заснували легальну Трудову партію, яка щороку набирала популярності. А. Цанков пішов в опозицію до нового уряду (він критикував його за м’якість), а в 1930—1940-ві рр. став відвертим прихильником праворадікальних, фашистських поглядів. У 1928 р. Болгарію охопила економічна криза, яка тривала до 1934 р. і торкнулася всіх галузей економіки. Кількість безробітних сягнула

ретельно підготовлений, бездоганно виконаний, але заколотники не мали чіткої подальшої мети. Їхні прагнення «відродження» країни шляхом «очищення» і «раціоналізації» всіх інституцій та життєвого укладу були не зрозумілі народу. Відповідно уряд

К. Георгієва не мав соціальної опори. Цим скористався цар Борис III. Своєю поведінкою він вдавав, що політика його не цікавить, а єдиним предметом його захоплення є паровози, які він колекціонував. Цар поступово усунув молодих і недосвідчених політиків, відкинув їхні соціально-економічні ініціативи, проте залишив авторитарні методи управління. У країні було скасовано конституцію, розпущено Народні збори, заборонено діяльність партій (особливо ВМРО) та профспілок. Було встановлено державний контроль над банками, який здійснював новостворений банк «Болгарський кредит» за участю держави. Вводилася державна монополія на спирт, сіль, тютюн, нафтопродукти. У зовнішній політиці К. Георгієв пішов на зближення з Англією та Францією, нормалізував

і в 1934 р.

політичних сил забезпечувала покірність парламенту й одночасно знімала звинувачення в тому, що цар придушує опозицію. Свої виборчі експерименти цар повторив у 1939 і 1940 рр. Цього разу опозиційними були лише 20 депутатів (дев’ять комуністів). У зовнішній політиці цар пішов на зближення з Німеччиною. За її підтримки Болгарія домоглася скасування статей Нейїського договору (Солонінська угода 1938 р.). У 1940 р. Румунія повернула Болгарії Південну Добруджу (основну житницю країни, де вироблялося 20 % сільськогосподарської продукції країни). Од-

нак за це Болгарія

Кімон

високоприбуткових технічних культур (волокнистих, олійних, садових). також було взято курс на розвиток легкої промисловості. наслідком такої політики стало зростання промислового виробництва на 64,1 % за цей період.

країни. 8.  Чому реформи, започатковані урядом А. Стамболійського, не набули розвитку?

9.  Чому «вересневе повстання» 1923 р. зазнало поразки?

10.  Яку політику проводили уряди А. Цанкова і А. Ляпчева? 11.  Чим був зумовлений переворот 1934 р.? 12.  Якими були причини встановлення королівської диктатури?

За Цим Параграфом Ви Зможете: дізнатися, як була утворена Югославія; визначити причину гострої національної проблеми в країні; проаналізувати правління короля Александра. Прига Д айте 1. Чому Балкани називали «пороховим льохом Європи»? 2.  Якими були підсумки

захопити не тільки південнослов’янські землі на

28 червня 1921 р., у день Святого Вида (Видовдан) — день пам’яті битви на Косовому полі, Установча скупщина (Установчі збори) прийняла конституцію. Королю надавалися значні права, у тому числі право разом зі скупщиною (парламентом) здійснювати законодавчу владу. Він був головнокомандувачем збройних сил, призначав прем’єр-міністра, міг запровадити в країні надзвичайний стан, зупинити дію конституції. Король був не підзвітним ні перед скупщиною, ні перед народом. Верховний законодавчий орган країни — Народна скупщина —

складався з однієї палати, а обирали до нього на чотири роки. Усупереч поділу на національні області, що склався історично,

держава була розділена на 33 жупанії (губернаторства). Кожну

жупанію очолював великий жупан, якого призначав король

і який мав повноваження припиняти рішення виборних органів самоврядування.

Таким чином було закріплено унітарний устрій Королівства СХС. Домінуюче становище в країні здобула сербська еліта, яка обійняла майже всі адміністративні посади в країні.

3 н а Ц іональна П роблема. У 1920-ті рр. в Королівстві СХС було проведено аграрну реформу, яка на деякий час послабила гостроту земельного питання. Почала розвиватися промисловість, але країна залишалася аграрною, хоча деякі райони Словенії та Хорватії були економічно розвиненими.

Найбільш гострою проблемою для Королівства СХС стала національна великосербська політика, яку проводили король та уряд. Вона призвела до розгортання сепаратистських рухів хорватів, словенців і мусульман, які вимагали зрівняння їх у правах і надання автономії всім народам. На чолі сепаратистського руху стояла Хорватська республіканська селянська партія (ХРСП) під керівництвом її лідера Степана Радича. Надання Хорватії прав обмеженого самоврядування лише на деякий час послабило суперечності. У 1927—1928 рр. національний конфлікт досяг найбільшої гостроти. 20 червня 1928 р. під час бурхливої дискусії в скупщині лідера опозиції С. Радича та двох інших парламентаріїв від опозиції було вбито. Загострення національних відносин спонукало короля Александра до встановлення особистої влади. 6 січня 1929 р. Александр опублікував маніфест, згідно з яким у країні було ліквідовано парламентську монархію, скасовувалася Видовданська конституція,

почали вдаватися до терористичних актів. Уряд, намагаючись хоч якось послабити кризу, встановив контроль за цінами на сільськогосподарську продукцію. Проте обійтися без іноземних кредитів було неможливо. У 1931 р. Франція надала Югославії значний кредит за умови послаблення королівської диктатури. Не бажаючи здаватися в очах світової громадськості диктатором, король погодився на конституцію, яка відновила деякі демократичні

Барту. Знищивши

Ватиканом, за яким католицька церква (хорвати, переважно католики) отримувала ряд привілеїв. Проте це призвело до конфлікту між урядом і православною церквою, яка мала величезний вплив у суспільстві. У 1937 р. М. Стоядинович уклав

територію. Із частини території

кову Сербську державу. Решту території Югославії

поділено між Болгарією, Угорщиною,

Проте південнослов’янські народи не змирилися з

ням, розпочавши партизанську боротьбу. Домінуючою силою у боротьбі

ВиСноВки

„

королем Королівства СХС? 4.  Які народи були об’єднані

новлення особистої влади короля Александра? 7.  Яку нову назву отримало Королівство СХС у 1929 р.? 8.  Яка

націоналістична організація розгорнула терористичну боротьбу проти влади Югославії? 9.  Якою була мета операції «тевтонський меч»? 10.  до складу яких союзів входила Югославія в 1920—1930-ті рр.?

11. Яким чином була утворена Югославія? 12. дайте оцінку внутрішній політиці урядів Югославії в 1920—1930-ті рр. 13.  Якими були причини встановлення королівської диктатури в 1929 р.? 14.  Як склалася доля Югославії після агресії німеччини та її союзників?

15.  Проведіть дискусію за проблемним питанням: що відіграло вирішальну роль у загибелі першої Югославії: внутрішні чи зовнішні

16.

За Цим Параграфом Ви Зможете: характеризувати розвиток Японії в 1920—1930-ті рр.; розповідати про боротьбу за демократизацію країни і причини поразки; визначати причини повернення до агресивної зовнішньої політики в 1930-ті рр.

Прига Д айте

1. Як Японія долучилася до числа провідних держав світу? 2. Коли Японія вступила в Першу світову війну? Якими були її територіальні придбання?

осіб, мільйони залишилися без житла. Загальні збитки, спричинені землетрусом, склали близько 5,5 млрд єн. У багатьох районах країни одразу після землетрусу почалися масові пограбування. Звинувативши в цьому китайських та корейських емігрантів, а також комуністів, поліція вдалася до репресій.

до обмежених воєнних акцій і

до відкритої агресії в 1931 р. 3

Демократичний рух. На початку міжвоєнного періоду політична арена Японії являла собою поєднання декількох угруповань: стара родова аристократія, молода промислова буржуазія, цивільна бюрократія та військові. Вони формували складну комбінацію взаємопереплетених інтересів та впливів, що визначали хитку рівновагу політичних сил. Післявоєнна нестабільність і гостра політична боротьба стали підґрунтям для розгортання потужного демократичного руху й появи ряду лівих політичних партій та організацій (соціалісти, комуністи). Серйозною причиною демократичного піднесення були зміни в економіці й соціальній структурі країни. У Японії зросла частка кваліфікованих робітників, що розгорнули боротьбу за покращення

Такасі Хара (1856—1921) сформувати новий уряд. Він започаткував період «партійних» урядів. Вони змінили правління старих лідерів, які були ставлениками чотирьох основних монополістичних об’єднань країни. Протягом 14 років (1918—1932 рр.) при владі чергувалися представники двох головних японських партій «Сейюкай» та «Кенсейкай» (Конституційної партії), у

від домінування в Китаї, а на початку 1920-х рр. зазнала

наслідком кризи було ослаблення позицій лібералів, які виступали проти завойовницької політики. Імператорське ж оточення, правлячі кола, а також найбільші японські корпорації бачили вихід лише в посиленні мілітаризації країни, згортанні демократичних свобод і створенні колоніальної імперії. Проте їх поступове просування в цьому напрямку не задовольняло «молодих офіцерів», які хотіли всього й негайно. Невдоволені зовнішньополітичним курсом, «молоді офіцери» виступали проти старої бюрократії та генералітету, що був із нею пов’язаний. У них вони вбачали гальмо на шляху свого кар’єрного просування. «Молоді офіцери» почали готувати державний переворот, щоб змінити політику країни. Першу таку змову було викрито в 1931 р. На початку травня 1932 р. «Національна федерація молодих офіцерів» поширила листівки з демагогічними випадами проти монополій. У листівках зазначалося, що «молоді офіцери» допоможуть народу в «боротьбі проти комерційних спекулятивних кіл, політиканів та охочих до легкої наживи». Після цього змовники вторглися до резиденції

«Міцубісі» було кинуто бомби. Ця спроба встановити військову

класам небезпечною.

угоди закріплювали суверенітет Китаю, а великі держави зобов’язалися не ділити його на сфери впливу. Незважаючи на це, пограбування країни тривало. Під час економічної кризи 1930-х рр. Японія, США та Англія прагнули розширити свою частку на ринку Китаю. Політика «відкритих дверей» і «рівних можливостей» надавала перевагу США в боротьбі за китайський ринок. У 1931 р. у США був розроблений проект

Китаю — Маньчжурії. Влітку 1931 р. Японія завершила

Документи роЗПоВіД ають

американський журналіст про існуючий режим у  японії в 1930-ті рр.

Що більше я знайомлюся зі становищем, то більше розумію, що для завоювання світу японські мілітаристи та ультранаціоналісти намагаються перетворити Японію на тоталітарну державу такого ж типу, яку побудував А. Гітлер у  німеччині… У країні вживаються ті самі заходи проти лібералізму й демократії, проти капіталізму, матеріалізму та індивідуалізму, які, за словами А. Гітлера, становили сукупність «небезпечні думки» і подавалися японському народу як шкідливий вплив Заходу.

створення стримували

ції (1922 р.). У 1934 р. Японія заявила, що відмовляється від морських обмежень. На 1936 р. Японія

кораблів (авіаносці, лінкори, крейсери) і будувала нові. Незважаючи на відверто агресивну політику, найрадикальніші кола були невдоволені повільними темпами її здійснення.

«молодими офіцерами». Хоча він був придушений, висунуті

цінами. Підготовка економіки до війни відбувалася під гаслом створення «нової економічної структури». Вона передбачала концентрацію виробництва, активний розвиток важкої, особливо військової, промисловості на шкоду галузям, що працювали на внутрішній ринок для підвищення життєвого рівня населення. «Нова економічна структура» означала встановлення військового контролю держави над економікою країни. Для контролю з боку державних органів у різних галузях господарства створювалися асоціації виробників. У Японії була створена економічна модель, притаманна тоталітарним та авторитарним режимам 1920—1930-х рр. Зростання військової промисловості, мобілізації в армію значно скоротили безробіття. Більшість людей‚ які приходили на підприємства, були тимчасовими робітниками. За умов воєнного режиму власники підприємств тримали їх під страхом звільнення. Робочий день у 12—14 годин зазвичай тривав 14—16 годин, зросла інтенсивність праці.

Тяжким було становище селянства. Мобілізація до армії позбавляла село найбільш працездатного населення. Гостра нестача промислових товарів для потреб сільського

призвела до різкого падіння

податки. Вигнання орендаторів із їхніх ділянок перетворювало

село на арену постійних соціальних конфліктів.

Розпочавши війну в Китаї, японський уряд посилив боротьбу з антинацистськими та антивоєнними настроями у країні. Офіційно це називали «рухом за мобілізацію національного духу». Усі демократичні організації, які напередодні японо-китайської війни виступали з антинацистськими гаслами, було розгромлено. 15 грудня 1937 р. поліція провела масові арешти комуністів, профспілкових діячів і представників інтелігенції. Наприкінці грудня було заборонено діяльність демократичних партій‚ профспілкових організацій. До березня 1938 р. кількість заарештованих за політичними мотивами перевищила 10 тис. осіб. Незабаром замість розпущених політичних партій

прекрасний, що в нього навряд чи знайдеться суперник у світі!» довжина моста

266,5 м, ширина — 9,3 м. Головною прикрасою моста є старовинні фігури левів із левенятами.

ЗаПитання та ЗаВД ання

1. Коли Японією прокотилися «рисові бунти»? 2.  У якому році землетрус зруйнував токіо? 3.  Які дві головні політичні партії існували в Японії в 1920-ті рр.? 4.  Коли в Японії було запроваджено загальне виборче право для чоловіків? 5. Якою була мета виступу «молодих офіцерів»? 6.  Яка подія стала приводом до початку японо-китайської війни?

7.  Якими були наслідки Першої світової війни для Японії? 8.  Чому демократичні процеси початку

мілітаризацією економіки, встановленням жорстокого поліцейського режиму. У результаті було вста-

назвою «японський мілітаризм».

основні ідеї меморандуму танака? Визначте послідовність загарбницьких планів Японії. 13.  З’ясуйте основні етапи агресії Японії в Китаї. Складіть хронологічну таблицю. 14.  доведіть, що в 1930-ті рр. посилилася роль армії в політичному

житті Японії. Якими були наслідки цього процесу? Складіть тези. 15.  Що було спільного й відмінного в режимах, встановлених у  німеччині та Японії? Відповідь подайте у вигляді таблиці.

Питання для порівняння НімеччинаЯпонія Прихід до влади Легітимний ідеологічна основа нацизм

Заходи в економіці терор і переслідування за політичними мотивами

Зміни в державному апараті

Формування однопартійної системи

Підготовка до війни 16.  Проведіть дискусію та складіть

на тему «Що сприяло реалізації агресивних планів

давати оцінку діяльності Чан Кайші і Мао Цзедуна;

і Синьцзян фактично стали незалежними. До того ж країна залишалася поділеною між великими державами — Англією, Францією, Японією та США. У 1919 р. на Паризькій мирній конференції було ухвалено рішення про передачу Шаньдунського півострова Японії, війська якої захопили цю територію під час Першої світової війни. Таке рішення викликало в Китаї хвилю обурення й стало приводом до розгортання антиімперіалістичної національно-визвольної боротьби. Боротьбу розпочали студенти Пекіна. 4 травня 1919 р. вони вийшли на мітинги з вимогами до уряду повернути півострів, усунути від влади прояпонських чиновників та оголосити бойкот японських товарів. Поліція розігнала демонстрантів і заарештувала їхніх лідерів. Наступного дня до студентів приєдналися учні гімназій, ліцеїв, а згодом робітники й ремісники Шанхая. «Рух 4 травня» підтримали китайські підприємці та промисловці. Він тривав понад два місяці. Урешті-решт уряд пішов на поступки: було знято з посад прояпонських чиновників, звільнено студентів, китайська делегація не підписала Версальського миру. У 1921 р. було створено Комуністичну

країни, звільнення від іноземного засилля й проведення соціальних реформ. на його хвилі поширилася та досягла успіху боротьба за «нову культуру», зокрема введення до літературного споживання, близької до побутової. Це дало змогу багатьом мільйонам китайців здобути освіту. рух призвів до радикалізації національно-визвольних процесів.

національної єдності й суверенітету Китаю стали події 1925—1927 рр., значною мірою інспіровані (тобто організовані, спровоковані) СРСР. Напередодні цих подій у Китаї існували три впливові політичні сили, що боролися між собою: офіційний уряд у Пекіні, Гоміндан на чолі із Сунь Ятсеном і КПК. До того ж їм доводилося вести боротьбу з мілітаристськими угрупованнями (місцевими правителями, що узурпували владу), а також із колонізаторами. У 1921 р. Червона армія радянської Росії, протидіючи японській агресії на Далекому Сході й борючись

белі. тому ми, студенти, організовано прямуємо до іноземних посольств, щоб зажадати від усіх країн підтримки, справедливості. Ми сподіваємося, що робітники, торговці та інші верстви населення піднімуться і вживатимуть заходів до скликання національних зборів, захисту

Причини революції

ƒ напівколоніальна залежність

Китаю

ƒ роздробленість країни

ƒ невирішеність аграрного

питання

ƒ Прагнення радянського керівництва й Комінтерну розпалу світової революції

Завдання революції

ƒ Об’єднання Китаю

ƒ Здійснення модернізації країни

ƒ Звільнення від колоніального

поневолення

ƒ Вирішення аграрного питання

ку національної революції. Метою революції було відновлення суверенітету Китаю, ліквідація мілітаристських угруповань, об’єднання країни, проведення соціально-економічних перетворень для модернізації Китаю.

Особливістю революції стало те, що в ній переплелися боротьба з імперіалістичними державами, гостра боротьба за владу, виступи різних прошарків населення за

ська війна. Скориставшись антиімперіалістичним піднесенням, уряд у Гуанчжоу оголосив себе

ристські об’єднання Півночі. Північний похід приніс честолюбному маршалу (із 1928 р. — генералісимус) світову славу. Він та його прихильники вважали, що мети досягнуто і слід узятися за реформи. Проте КПК наполягала на тому, що революцію треба продовжити і стати на шлях соціалістичного будівництва.

У революційному таборі стався розкол. Чан Кайші, який мав авторитет, але був обтяжений відносинами із КПК, що робило його маріонеткою СРСР, вдався до рішучих дій. У квітні 1927 р. він влаштував масові розстріли

комуністів у Шанхаї, тобто здійснив переворот, установивши

особисту владу.

Так Чан Кайші зміг об’єднати Китай під своєю зверхністю. Спроба комуністів підняти повстання (повстання «осіннього врожаю») в Наньгуні зазнала невдачі. Після цього дипломатичні зв’язки між СРСР і Китаєм було розірвано. КПК стала на шлях партизанської боротьби проти Гоміндану. Спалахнула громадянська

1950-х рр.

4

ВнутріШня і  ЗоВніШня Політика гомінДану. Наприкінці 1928 р. Центральний виконавчий комітет Гоміндану прийняв офіційне рішення про завершення воєнного етапу революції та початок політичних перетворень. Центром своєї соціальноекономічної політики він зробив подальше зміцнення державного сектору економіки.

систему країни — банки‚ страхові товариства‚ податкові та митні надходження‚ створив механізм державного контролю над системою планування економічного розвитку. Водночас держава підтримувала приватні інвестиції. Домінуючим залишався державний сектор. Така економічна політика, орієнтована на обмеження привілеїв іноземного капіталу, сприяла розвитку місцевого капіталу і, відповідно‚ зменшенню залежності Китаю. Керівники Гоміндану прийняли закони про працю‚ створили систему офіційних державних профспілок‚ установили

мальний рівень заробітної

законів‚ які гарантували

до «Китайської революційної ліги» Сунь Ятсена. із цього часу почалася його революційна діяльність. Проте Сіньхайська революція 1911—1913 рр. призвела до розвалу Китаю. Винятком став південь, де діяв уряд Сунь Ятсена. Організована ним партія Гоміндан домагалася об’єднання країни, її незалежності, встановлення конституційного ладу й наділення селян землею. У серпні 1923 р. генерал Чан Кайші на чолі делегації виїхав до Москви,

і Гомінданом було досягнуто домовленості про припинення бойових дій один проти одного.

КПК зобов’язувалася перетворити ради на органи демократичної

влади, а Червону армію — на військові з’єднання народно-революційної армії, припинити конфіскацію земель у землевласників

і передачу її селянам.

Основний тягар боротьби проти японської агресії взяла на себе 3-мільйонна армія Чан Кайші. Його уряд став основним, хто отримував американську й радянську допомогу. СрСр і США надали кредити, бойову техніку‚ радників.

дати землю селянам; усі, хто його підтримають, будуть нагороджені,

ребазувалася до Північного Китаю — ближче до СРСР

Тут було утворено Особливий прикордонний район

1. Чи брав Китай участь у Першій світовій війні? 2.  Що стало поштовхом до виникнення «руху 4 травня»? 3.  Кого в Китаї називали «мілітаристами»?

4.  У якому році між Гомінданом і СрСр був укладений союз? 5.  У якому році Японія захопила Маньчжурію? Як називалася маріонеткова держава, утворена Японією на загарбаній території? 6.  У якому році розпочалася японо-китайська війна? 7.  Що примусило Гоміндан і КПК у 1937 р. припинити відкриту збройну боротьбу та об’єднати свої сили?

8. Якими були результати «руху 4 травня»? 9.  Який вплив мав радянський Союз на розвиток подій у Китаї? 10.  Як можна оцінити події в Китаї в 1925— 1927 рр.? Чому саме так? 11.  Охарактеризуйте політику

33. індія

Чан Кайші щодо комуністів. 12.  Якою

реформ Чан Кайші? 13.  із якою метою КПК здійснила «Великий похід»? 14.  Як вплинула агресія Японії на відносини між КПК і Гомінданом? 15. Якими були особливості економічної політики Гоміндану? Складіть тези. 16.  Порівняйте аграрні перетворення Гоміндану і КПК. 17.  Об’єднайтеся в групи та складіть хронологію подій історії Китаю 1920—1930-х рр.

18. Чому національна революція 1925—1927 рр.

в 1920—1930-ті рр.».

призвела до соціально-економічних зрушень, які спричинили нове загострення суперечностей між індійським народом та англійськими колонізаторами. Під час війни колоніальна влада обіцяла надати Індії самоврядування. Проте сподівання індійського народу не виправдалися. Це дало новий поштовх до антиколоніальної боротьби, яку очолили індійська інтелігенція та підприємці. Індійські підприємці в роки війни отримали можливість швидкого збагачення. Зокрема, зросли прибутки в галузі бавовняної промисловості, чому сприяли військові замовлення та скорочення імпорту англійських тканин. Розширювався металургійний завод Тата, що отримав значні замовлення для армії. Індійські промисловці в період війни вкладали свої капітали в подальше виробництво. Відчутною була залежність від постачання обладнання з Англії. Імперська політика гальмування промислового розвитку Індії шляхом

могандас карамчанд (магатма) ганді (1869—1948) — ідеолог та один із лідерів індійського національно-визвольного руху. Походив із давньої заможної родини брахманів. Освіту здобув в Англії, отримавши найвищий адвокатський ступінь. У 1893—1914 рр. жив і працював адвокатом у Південній Африці, де фактично розробив і випробував теорію ненасильницького опору в боротьбі проти расизму. У 1915 р. повернувся до  індії та згодом очолив партію індійський національний конгрес (інК). Вчення М. Ганді — гандизм — стало програмою національно-визвольної боротьби. ним були організовані три потужні акції громадянської непокори (1919—1922, 1930—1931, 1932—1933 рр.), які примусили англійських колонізаторів піти на поступки й відкрили індії шлях до незалежності. У 1948 р. М. Ганді загинув від руки індуїстського

ний вплив на індійське суспільство. Безпосереднім

країни. На чолі національно-визвольного руху залишався

індійського представництва в раді при віце-королі Індії та губернаторів провінцій, а також збільшення кількості виборців з 1 до 3 %. Водночас було прийнято закон Роулетта, який визначав покарання за антиурядові акції. Дії колоніальної адміністрації, а особливо закон Роулетта, дали могутній поштовх до розгортання масового руху громадянської непокори. 6 квітня 1919 р. М. Ганді закликав до припинення будь-якої ділової активності й закриття магазинів на знак протесту проти закону Роулетта.

Відповіддю колонізаторів стало насилля. 13 квітня 1919 р. в Амрітсарі (провінція Пенджаб) англійці розстріляли мирну демонстрацію. Загинуло понад 1 тис. осіб, 2 тис. осіб було поранено. Ця акція могла спровокувати стихійний бунт, але завдяки М. Ганді його вдалося уникнути.

Восени 1919 р. на з’їзді ІНК було ухвалено рішення про бойкот виборів за законом Монтегю. Бойкот досяг своєї мети. Під впливом подій 1919 р. М. Ганді дійшов думки про необхідність чіткого плану подальшої боротьби. Він

тактику ненасильницького опору колонізаторам. На першому етапі передбачалася кампанія бойкоту колоніальних установ і товарів; на другому — ухилення від сплати податків. Це вже означало відкритий конфлікт із колоніальною адміністрацією. Кампанія ненасильницького опору розпочалася 1 серпня 1920 р. Її очолили ІНК, який на той час налічував 10 млн членів, і Мусульманська ліга. На початку 1922 р. сталися події, що змусили припинити кампанію. В одному селищі натовп селян спалив живцем кількох поліцейських. У мусульманських районах спалахнуло повстання. Колонізатори кинули проти повсталих війська. М. Ганді засудив такі дії та оголосив про припинення акції. Період стабілізації (1922—1929 рр.) Індія пережила без значних заворушень, хоча саме в той час один із лідерів ІНК Джавахарлал Неру висунув програмове гасло «пурна сварадж» — повна незалежність. 3

Проблеми Д еколоні За Ц ії

ідеї вплинули на національновизвольний рух в  індії?

факти Символом сатьяграхи стала традиційна індійська прядка. М. Ганді закликав усіх індійців перейти на самозабезпечення, самостійно виготовляти для себе одяг, взуття, не купувати британських товарів, щоб відродити виробництво в країні. Проте це лише поверхово пояснює символ прядки. В індійській культурі колесо відіграє важливу роль. У перекладі із санскриту це слово звучить як «чакра». Чакрами в духовних

Документи роЗПоВіД ають

Виступ м.  ганді на «показовому суді» (1922 р.)

Я вважаю добром бути нелояльним щодо уряду, який завдає шкоди більше, ніж усі попередні йому… Я знаю, що найгідніших синів нашої Батьківщини було

засуджено за цією статтею. тому

звинувачення за цією статтею я вважаю для себе честю… ненасилля допускає добровільне підкорення покаранню за відмову співпрацювати зі злом. Це покарання може бути накладене на мене за те, що, згідно із законом, є свідомим злочином, що є для мене вищим обов’язком

громадянина. Єдиний шлях для вас, суддів і присяжних, полягає ось у чому:

y

або піти у відставку й цим відмежуватися від зла, якщо

ви розумієте, що закон, здійснювати який ви покликані, є злом і що насправді я невинний;

y або накласти на мене найсуворіше покарання, якщо ви вірите, що уряд і закон,

на індійську громадськість. У деяких містах почалися

говори. У

за яким Індійська імперія мала перетворитися на федеральний домініон, що складався з окремих штатів. Виборче право отримали 12 % населення, було розширено права місцевих законодавчих органів, проте колоніальне становище зберігалося. У 1937 р. було проведено вибори, які засвідчили авторитет

ІНК. Членами ІНК були 5 млн осіб. Він здобув більшість у восьми з 11 провінцій і сформував місцеві уряди. Це був великий

крок уперед у здобутті влади і накопиченні демократичного, парламентського досвіду. Незважаючи на такий успіх, ІНК не міг об’єднати людей усіх релігійних конфесій Індії. Мусульманська ліга закликала своїх прихильників боротися за створення окремої мусульманської провінції — країни Пакистан («Країни чистих»).

Після початку Другої світової війни віце-король Індії оголосив країну у стані війни. Індія виступила на боці антигітлерівської коаліції. Реалізацію положень Акта 1935 р. було відкладено.

ВиСноВки

„ У 1920—1930-ті рр. розгорнувся новий етап національно-визвольної боротьби в  індії.

„ Головну роль в індійському національно-визвольному русі відігравав М. Ганді. Вироблена ним ідеологія і запропоновані методи боротьби виявилися найбільш ефективними й дали змогу уникнути

ЗаПитання та ЗаВД ання

1. Які заходи англійських колонізаторів сприяли розгортанню масового національно-визвольного руху в  індії після Першої світової війни? 2.  Хто очолив національно-визвольну боротьбу в  індії в 1920— 1930-ті рр.? 3.  Які методи застосовував інК у боротьбі за незалежність індії? 4.  Коли і які акції громадянської непокори провів інК? 5.  Якою була мета «соляного походу»? 6.  У якому році

людських втрат.

„ Хоча національно-визвольний

народу за незалежність. 14.  Охарактеризуйте політику англійської колоніальної адміністрації щодо національно-визвольного руху індії. 15.  Обговоріть у групах, яким був результат національно-визвольної боротьби народів індії в 1920—1930-х рр. 16.  Заповніть таблицю «національно-визвольна боротьба в  індії».

Акції громадянської непокори Привід до проведення акції Суть акції.

Цим Параграфом Ви Зможете: характеризувати розвиток країн Середнього та Близького Сходу в 1920—1930-ті рр.; розповідати про видатні історичні постаті: К. Ататюрка і  реза-шаха Пехлеві; визначати зміст палестинської проблеми.

Прига Д айте

1. Які фронти Першої світової війни існували на Близькому Сході?

2.  Між якими державами були розподілені володіння Османської імперії на Близькому Сході?

наше існування

щастя народу і країни. У жодному разі не слід відволікати народ нездійсненними ілюзіями і не слід шкодити йому цим. ? Чим керувався М. Кемаль у здійсненні реформ?

чині допомогу в боротьбі

імперіалізму. В особі радянської Росії Туреччина знайшла союзника в боротьбі проти країн Антанти. Причиною зближення двох країн стало неприйняття ними Версальської системи. У березні 1921 р. між двома країнами був підписаний договір про дружбу й братерство. За його умовами було визначено радянсько-турецький кордон: Туреччина отримала території в Закавказзі, що раніше належали Росії (Карська область), а потім Вірменії, яку в такий спосіб було розділено і ліквідовано. Туреччина також отримала фінансову й військову допомогу від РСФРР. У жовтні того самого року аналогічний договір був укладений із радянськими республіками Закавказзя, а в січні 1922 р. підписано договір з УСРР, делегацію якої очолював М. Фрунзе.

М. Кемалю розробити план розгрому грецьких

У 1922 р. турецькі війська здобули перемогу у

танта змушена була підписати

й цим визнати його. Положення

держави. Зовнішньополітична стабілізація

для проведення внутрішніх реформ, які в народі були названі «революцією Шапки». Головним напрямком стала європеїзація країни. Туреччину було проголошено республікою (1923 р.),

обрано М. Кемаля. Церкву відділили від

церкви. У 1924 р. було скасовано халіфат.

ський алфавіт. Усіх турків зобов’язали взяти собі

президенту

турків». За часів Ататюрка в 1938 р. Туреччина була досить

прикладом для націоналістів Близького Сходу та Середньої

Герцль у середині XIX ст. На конгресі сіоністського руху

Коли співвідношення єврейського та арабського населення почало загрожувати стабільності Британської колоніальної імперії, Англія заборонила переселення. Проте в єврейських політичних колах уже міцно утвердилась ідея заснування своєї держави. У Палестині створювали єврейські «тіньові» політичні структури — уряд, місцеву владу, збройні формування, що готувалися

проголосити державу Ізраїль. Арабське населення виступило категорично проти створення єврейської держави, що посилило міжнаціональну боротьбу в Палестині.

4

і ран (ПерС ія) у між Воєнний П еріоД . Перша світова війна та революція на землях колишньої Російської імперії мали значний вплив на розвиток Ірану (Персії). Розвал Османської та Російської імперій створили передумови, які уряд Великої Британії оцінив як можливість завершити колонізацію Персії, Закавказзя та Середньої Азії. У 1918 р. англійські війська розпочали окупацію всього Ірану, узяли під контроль Баку (Азербайджан) та проникли в Середню Азію. У Тегерані, столиці Персії, було створено проанглійський уряд на чолі з Восугом ед-Доуле. Порушивши конституцію, без відома меджлісу

контроль англійських радників та інструкторів армію, фінанси, будівництво доріг, зовнішню торгівлю та інші галузі суспільно-економічного життя Ірану. Англійський уряд негайно взявся за реалізацію цієї угоди. Іранські фінанси було підпорядковано англійському фінансовому раднику Е. Сміту. Англійські офіцери та інструктори господарювали в іранській армії. Англо-іранська митна конвенція передбачала низькі тарифи для англійських товарів і забороняла торгівлю з радянською Росією. Із країни вивозили хліб, що

призвело до зростання цін на продовольство.

засновник ди-

настії Пехлеві. Шах ірану в 1925— 1941 рр. Кадровий офіцер. Узяв активну участь у військовому перевороті 21 лютого 1921 р., після чого став військовим міністром. із

його ініціативи в країні почалися реформи. Була реорганізована армія. Пехлеві домігся виведення з країни радянських військ у 1921 р. та англійських військ у 1923 р. У 1923 р. став прем’єрміністром, незабаром встановив свою диктатуру. У 1925 р. позбавив трону останнього представника

до 1979 р.

Події в Ірані 1919—1922 рр. можна оцінити

революцію, основним завданням якої

ніальної залежності, збереження єдності країни та проведення в ній модернізації.

Реза-шах, спираючись на досвід Туреччини та американських радників, почав проводити реформи, спрямовані на модернізацію країни. Фінансові реформи забезпечувалися прибутками від продажу нафти. Основою економічної самостійності країни мала стати індустріалізація.

У зовнішній політиці в 1930-ті рр. Реза-шах пішов на зближення з Німеччиною, прагнучи знайти в ній противагу СРСР і Великій Британії.

У 1937 р. Іран підписав задуманий з антирадянською метою Садабадський пакт. У 1938 р. країна відмовилася укласти новий торговельний договір із СРСР, що призвело до майже повного припинення радянсько-іранської торгівлі, яка до того становила майже 40 % зовнішньоторговельного обігу Ірану. Територію Ірану як плацдарм для здійснення своїх завойовницьких планів намагалася використати Німеччина.

5 З Добуття не Залежно С ті афгані С таном. Просування англійських військ в Ірані та Середній Азії (1918 р.) створило, на їхню думку, умови для ліквідації незалежності Афганістану (дві попередні війни з Афганістаном у другій половині ХІХ ст. Велика Британія програла).

Англійський уряд використовував режим еміра хабібулли (1901—1919 рр.) в Афганістані для придушення антиколоніальних виступів‚ а також для підтримки антирадянських сил у Середній Азії. Проанглійська політика режиму Хабібулли викликала глибоке невдоволення в країні. В опозиції до цієї політики перебували діячі, які відстоювали молодоафганські ідеї (модернізація країни), та деякі впливові представники консервативної орієнтації. Останніх підтримували й так звані староафганці, які виступали за обмеження іноземного впливу під гаслами «захисту мусульманської старовини», недопущення будь-яких змін. Опозиційні настрої посилилися в умовах зростання економічних труднощів, пов’язаних із погіршенням умов для афганської зовнішньої торгівлі. Скорочення митних

обов’язкове зняття чадри, запроваджено європейську форму одягу, пишні феодальні титули замінено прізвищами. Вплив духовенства на суспільно-політичне життя країни обмежувався, було проведено реформу календаря — замість

єврейської держави? 6.  Що проголошувала «декларація Бальфура»? 7.  У чому полягає сутність палестинської проблеми? 8.  Коли в  ірані відбулася національна революція? Хто її очолював? 9.  У якому році в  ірані встановилася династія Пехлеві? 10. Як відбувався процес створення національної турецької держави? 11.  Яким чином резахан установив свою владу в  ірані? 12.  Як втілювалася в життя

на основі стародавньої латинської мови. Провідна роль у політичному житті належала різним об’єднанням латифундистів — нащадкам іспанських і португальських дворян-колонізаторів, які використовували працю безземельних селян (переважно індіанців) та негрів-рабів (рабство в деяких країнах існувало до кінця XIX ст.). Латифундії ставали центрами життя цих країн. Після здобуття незалежності ці країни‚ крім Бразилії (нетривалий час була монархією), були проголошені республіками. Повнота влади в них належала вождям, які спиралися на армію і деякі об’єднання латифундистів. При цьому в країнах формально зберігалися конституції, представницькі органи, імітувалося проведення виборів.

Панування латифундій визначало переважно аграрний характер розвитку цих

2.

хронологічні межі революції в Мексиці. і ЦікаВі факти Перша світова війна безпосередньо не торкнулася країн Латинської Америки, проте мала для їхнього розвитку суттєві наслідки. Збільшення споживання сільськогосподарської продукції та сировини в країнах,

до проведення реформ. Ліберальний реформізм у Латинській Америці формувався

європейського і північноамериканського ліберального реформізму,

алессандрі

торкалася робітничого

давства. Проте обмеженість президентських повноважень

свобод у країні було встановлено режим «революційного каудилізму» (каудиліо — вождь).

У 1920 р. до влади в країні в результаті повстання й наступних президентських виборів прийшов альваро обрегон — колишній революційний генерал. Президента Венуетіано Карранса було вбито. А. Обрегон пообіцяв реалізувати всі завоювання революції, які були закріплені в конституції країни. За відсутності сформованої партійної структури та інститутів демократії новий президент спирався на широкі верстви населення, які стали користуватися здобутками революції. Так, селянам передавали 700 тис. га поміщицьких земель. Було підвищено заробітну плату. Застосовувалися методи щодо дотримання підприємцями положень конституції про 8-годинний робочий день, визнання профспілок й укладення колективних договорів, про виплати в разі виробничих травм. Заходи А. Обрегона забезпечили подальший розвиток Мексики. У 1924 р. Мексика стала першою країною в Західній півкулі, яка визнала СРСР і встановила з ним дипломатичні відносини.

3

латинСька америка В ПеріоД «С табіліЗаЦії». антиолігархічні ре Волю Ц ії 1920-х рр. Ліберальний реформізм початку 1920-х рр. наштовхнувся на опір правих сил, які були представлені земельною аристократією. Під їх тиском відбувався деякий відхід від здобутих позицій. В Аргентині президент марсело торквато де альвеар (1922— 1928 рр.) пішов на компроміс із правими силами, згорнувши реформи. Повернення на президентську посаду І. Іригоєна й нова хвиля реформ були перервані переворотом генерала хосе фелікса урибуру (1930—1932 рр.). У Чилі діяльність президента А. Алессандрі в 1924 р. завершив воєнний переворот. Заколотники, виступаючи під гаслом створення сильної національної держави, припинили демократичні реформи й жорстоко розправилися з робітничими організаціями. Натомість вони запровадили прогресивне робітниче законодавство: 8-годинний робочий день, пенсійне забезпечення, створення профспілок й укладення колективних договорів.

У 1925 р. в Чилі знову відбувся переворот, у результаті якого було відновлено конституційний

не розпочало в країні нову громадянську війну. У 1926—1927 рр. у

прихильників

Зрозумівши, що подальша «революційність» може призвес-

революції, уряд П. Е. Кальєса поступово згорнув

країною, завдаючи поразки урядовим військам. За два роки вона подолала 25 тис. км. Проте нечисленність «колони» (1,5—4 тис. бійців), маневрений характер боротьби не дозволяли тенентистам установити тісний

із населенням. Зрештою під тиском урядових військ «колона» була змушена

революції.

р еформи 1930-х рр. боротьба За економічну не Залежні С ть. Ще одним поштовхом до зміцнення курсу на позбавлення залежності від європейських держав і США стала економічна криза 1929—1933 рр. Вона суттєво вплинула на економіку латиноамериканських країн. Відчутно знизилися надходження від експорту. На складах накопичилася значна кількість сільськогосподарської продукції, яку доводилося знищувати, щоб хоч якось утримати ціни від різкого падіння. Ця криза показала всю небезпечність збереження економічної залежності. Почалося нове піднесення антиімперіалістичного руху (значною мірою антиамериканського та антианглійського). Це привело до зближення країн Латинської Америки

конкурували

яльністю іноземного капіталу. В Аргентині, Мексиці,

було націоналізовано нафтодобувну промисловість. Отже, у Латинській Америці, як і в країнах Заходу, криза привела до посилення державного регулювання економіки. Проте форми проведення перетворень були різними. У Бразилії з ініціативою

Варгас (1930—1945, 1951—1954 рр.).

Проте останній установив у країні свою диктатуру,

ЦікаВі факти

Період 1920—1930-х рр. позначився декількома міждержавними конфліктами, які були зумовлені невизначеністю кордонів у важкодоступних регіонах. Зокрема, йдеться про конфлікти між Перу й  еквадором, Перу й Колумбією, Перу й Чилі, Чилі й Болівією, Парагваєм і Болівією. найбільш серйозними стали збройні конфлікти між Перу й Колумбією — Летісійська війна (1932—1934 рр.), у якій Перу зазнала поразки, та між Болівією й Парагваєм — війна Чако (1928—1929, 1932—1935 рр.). Свою

країн регіону. У 1915 р. вони вторглися на Гаїті, у 1916 р. — у Домініканську Республіку, у 1916—1917 рр. — у Мексику, у 1917 р. — на Кубу, у 1918 р. — у Панаму, у 1919 р. — у Гондурас та Коста-Рику, у 1920 р. — у Гватемалу, у 1924 р. — знову в Гондурас, а в 1927 р. — у Нікарагуа. Американські монополії грабували природні ресурси (нафта, мідь, олово, деревина тощо). У деяких країнах політичне життя оберталося навколо представництва якоїсь могутньої американської компанії. Так, «Юнайтед фрут» повністю панувала в Центральній Америці. Кубу й Пуерто-Рико

за демократичні й соціальні реформи, проти засилля земельної олігархії. У деяких країнах (Аргентина, Чилі, Мексика, Уругвай) ця боротьба вилилась у політику ліберального реформізму, а в Бразилії та  нікарагуа — у збройне протистояння.

„ Завдяки реформам вдалося вирішити деякі нагальні проблеми регіону.

„ економічна криза 1930-х рр. дала новий поштовх до боротьби між прихильниками ліберальних реформ

ЗаПитання та ЗаВД ання 1. Якими були наслідки Першої світової війни для країн Латинської Америки? 2.  Що таке ліберальний реформізм? 3.  Які реформи було проведено в 1920-ті рр. у Мексиці, Аргентині, Чилі, Уругваї? 4.  Хто такі тенентисти? У якій країні вони діяли, за що виступали? 5.  Які реформи було проведено в 1930-ті рр. у Мексиці, Бразилії та Аргентині? 6.  Події в якій країні змусили переглянути

7. У чому полягає сутність реформ, проведених у країнах

8.  Чому в країнах Латинської Америки неодноразово відбувалися збройні виступи, воєнні перевороти? 9.  Чи був

і консервативних сил. Подолання залежності вбачалося у здійсненні імпортозамінної індустріалізації (Аргентина, Чилі, Бразилія

розвивалася демократичним шляхом, була Мексика. „ США розглядали країни Латинської Америки, а особли-

Проте їх надмірне втручання у внутрішні справи наприкінці 1920-х рр. призвело до наростання антиамериканських

ліберальний реформізм

Чому США скоригували свою політику щодо країн регіону в 1930-ті рр.? 11. назвіть причини економічної відсталості

подолати в 1920—1930-ті рр.? 12.  Порівняйте реформи 1920-х і 1930-х рр. у країнах Латинської Америки. Відповідь подайте у вигляді таблиці. 13.  Об’єднайтеся в групи та обговоріть, що було спільного й відмінного між ліберальним реформізмом і «революційним каудилізмом»?

14.  Складіть історичний портрет одного з видатних діячів

За Цим Параграфом Ви Зможете: характеризувати вплив світової економічної кризи 1929—1933 рр. на міжнародні відносини; розповідати про зародження осередків другої світової війни; пояснювати причини

ліквідації Версальської системи.

Прига Д айте

1. Коли була створена Версальська система міжнародних відносин?

2.  Які зміни були до неї внесені в 1920-ті рр.?

Учасники Лондонської конференції. 1930 р.

боргів. У січні 1930 р. у Лондоні відкрилася міжнародна

було здійснено спробу поширити умови «Договору п’яти» на

міжнародних фінансів. У 1931 р. США запропонували оголосити мораторій на один рік щодо виплати боргів та репарацій. Пропозиція була прийнята. У 1932 р. взагалі ліквідували репараційні зобов’язання Німеччини. Країни-боржники, зі свого боку, припинили сплачувати борги США. Здавалося, що розпочалися колективні дії перед обличчям спільної загрози. Проте майже одночасно США ввели високі митні податки, а Велика Британія відмовилася від «золотого стандарту», вільного обміну фунтів стерлінгів на золото за фіксованим курсом і спробувала встановити такий обмінний курс фунта, який би сприяв експорту англійських товарів. Такими діями США та Велика Британія спровокували митні й валютні «війни», що дезорганізувало світову торгівлю і ще більше поглибило кризу. У 1933 р. в Лондоні була скликана світова економічна конференція. На ній обговорювалися проблеми стабілізації валют і розроблення шляхів пожвавлення світової торгівлі. Вона закінчилася безрезультатно. Перемогло прагнення вирішувати економічні проблеми не спільно, а поодинці, коли кожна країна намагалася перекласти тягар кризи на сусіда. У результаті зросло економічне суперництво і зменшилася можливість чинити спільний опір перед загрозою війни. Проте деякі держави були

оС ере Док В ійни на Далекому СхоД і. Перший осередок війни

Танака в меморандумі імператору виклав програму територіальних завоювань на Далекому Сході й знищення могутності

США в Тихому океані.

Восени 1931 р. японські війська окупували територію Маньчжурії — важливу в стратегічному

частину Китаю. Напад на Маньчжурію стався після провокаційного вибуху на залізниці неподалік Мукдена, влаштованого японцями 18 вересня 1931 р. Протягом кількох місяців було окуповано всю територію Маньчжурії, хоча кількісний склад японської армії становив 14 тис. осіб, у той час як

Остання відмовилася

сальського договору, які забороняли їй мати військову авіацію, оголосила про запровадження загальної військової повинності й формування армії із 36 дивізій. Між Великою Британією й Німеччиною

було укладено військово-морську угоду. За цією угодою Німеччині дозволялося збільшити тоннаж німецького флоту

5,5 разу та будувати підводні човни. Тим самим Німеччина могла мати флот більший, ніж французький. Угода була вже двостороннім порушенням Версальської системи. Така ситуація занепокоїла найближчих сусідів

ни. Європейська дипломатія почала активно обговорювати ідею створення системи колективної безпеки. У 1934 р.

було прийнято до

валися

Спільні інтереси Японії, Італії та Німеччини

топада 1936 р. Німеччина

Японія підписали Антикомінтернівський пакт, а 6 листопада

своїх збройних сил, а тому нерідко займали вичікувальну позицію. так, коли Китай звернувся зі скаргою на агресію Японії в Маньчжурії, то рада Ліги націй лише висловила надію на нормалізацію

ВиСноВки

„ Виникнення перших осередків

ЗаПитання та ЗаВД ання

системою виникла загроза. Альтернативою їй був запропонований

заснований на пануванні сили. Він зводився до розподілу

через війну.

„ Однак лідери провідних країн світу не

збройного конфлікту.

1. Що стало приводом до перегляду Версальсько-Вашингтонської системи міжнародних відносин? 2.  де виник перший осередок другої світової

війни? 3.  Які акти агресії були здійснені

платежі німеччини? 6.  Які держави уклали між собою «Пакт чотирьох»? 7.  Коли Японія й  німеччина вийшли

з Ліги націй? 8.  Якою була реакція європейських держав

на зростання могутності німеччини?

9. Як вплинула економічна криза 1929—1933 рр.

на розвиток міжнародних відносин? 10.  Що дало

змогу німеччині відмовитися від дотримання статей Версальського договору? 11.  Який план розробив А. Гітлер

досягнення світового панування? 12.

СрСр був прийнятий до Ліги націй? 13. доведіть суперечли-

у міжнародних відносинах 1930-х рр.

15.  Об’єднайтеся в групи та обговоріть, що зближувало німеччину, італію, Японію. 16. Якими є головні відмінності між передумовами Першої та  другої світових війн? Складіть таблицю.

17.  Чи можна дії німеччини на міжнародній арені в 1933—1936 рр. характеризувати як акти агресії?

здавалися занадто

щоб вбачати в них загрозу колективній безпеці. Розуміння цілісності й неподільності світу не було притаманним для тогочасної суспільної свідомості. Такі настрої знайшли своє відображення в політиці «умиротворення», яка вела країни до пасивності й зайвої обережності. Прихід А. Гітлера до влади не відразу почали вважати

поворотним у політиці Німеччини. Тривалий час у ньому

вбачали лише сильного національного лідера, який прагне відновити для Німеччини справедливість. Плани нацистської

Німеччини про переділ світу спочатку не сприймали серйозно. Лідери Англії та Франції не бачили причин для зміни політичного курсу, який активно впроваджувався в 1920-х рр. і був спрямований на поступове

тягаря

Вашингтонської системи. Нацизм у Німеччині ще не встиг показати свого хижацького обличчя. Країни Європи не зазнали жахів окупації. А. Гітлер здавався політиком, із яким можна домовитися.

Насправді А. Гітлер висував нові й більш зухвалі претензії. Вони ставали об’єктами міжнародного обговорення, і врешті всі територіальні прагнення Німеччини задовольнялися.

2

анШлюС аВС трії та  мюнхенСька угоД а. Кульмінацією політики «умиротворення» стали аншлюс (приєднання) Австрії та

Мюнхенська угода щодо Чехословаччини.

Приєднання Австрії було одним із важливих завдань політики Німеччини. У лютому 1938 р. канцлер Австрії К. Шушніг підписав із Німеччиною угоду, яка поставила Австрію під контроль Німеччини. 12 березня 1938 р. німецькі війська за підтримки австрійських нацистів окупували Австрію. Наступного дня австрійський уряд оголосив про возз’єднання Австрії з німецькою імперією. Ні великі держави, ні Ліга Націй не відреагували на це. Протест проти таких дій висловив тільки СРСР. Наступним об’єктом нацистської агресії стала Чехословаччина. Німеччина вимагала віддати Судетську область, де проживало 3 млн німців. 13 вересня 1938 р. судетські

усього. Після прийняття в 1935 р. закону про нейтралітет найбагатша країна світу, що мала значні ресурси і здатність впливати на світову політику, наче усунулася з неї. Це різко підвищило шанси агресорів. найбільш активним прихильником політики «умиротворення» був прем’єр-міністр Великої Британії н. Чемберлен. на його думку, небезпека полягала не в агресивних намірах німеччини, а в недооцінюванні міжнародної кризи. Він вважав, що Перша світова війна виникла тому, що великі держави

з найганебніших сторінок західної дипломатії. Англія й Франція зрадили Чехословаччину — країну, саме виникнення якої було пов’язане з Версальською системою, одну з небагатьох реальних демократій у Європі. Цинічним було посилання на право націй на самовизначення, на право німців, угорців, поляків об’єднатися зі своєю батьківщиною. достатньо пригадати, як у 1919 р. в Парижі це право було принесене в жертву стратегічним антинімецьким та антиугорським інтересам. Ситуація повторилася

в 1938 р., коли поширення на-

була політика «умиротворення».

Посланець Чехословаччини в Ан-

глії після підписання угоди сказав

радянському послу: «Вони продали мене в рабство

Карикатура 1938 р.

Однак узимку 1938—1939 рр. лідери Англії та Франції зрозуміли, що помилялися.

Тим часом Німеччина не залишала часу на роздуми. 15 березня 1939 р. німецькі війська окупували Чехію й Моравію, Словаччина була проголошена незалежною, а Угорщина захопила всю Карпатську Україну.

відповідні гарантії державам, які мали спільний кордон із Німеччиною. Світ розпочав підготовку до війни. Виникнення безпосередньої загрози війни спонукало уряди Англії та Франції до зближення із СРСР, який західні лідери раніше намагалися усунути з європейської політики.

ВиСноВки

„ Визначивши стратегію шляху до світового панування, А. Гітлер став цілеспрямовано впроваджувати її в життя.

Лише за декілька років німеччина стала однією з найсильніших держав Європи й була готова до розв’язування

нової війни.

ЗаПитання

1. З’ясуйте причини виникнення політики «умиротворення». назвіть її основних провідників.

2.  Коли відбувся аншлюс Австрії? 3.  Що стало приводом

до Мюнхенської конференції? 4.  Лідери яких держав брали участь у Мюнхенській конференції? 5.  Які території приєднали німеччина та  італія в першій половині 1939 р.?

6. Чому політика «умиротворення» зазнала краху?

7.  Якою була позиція СрСр щодо Мюнхенської угоди?

„ Політика «умиротворення» стала поразкою дипломатії країн Заходу. Зрадивши своїх

8. Складіть перелік дій урядів Англії та Франції, які можна віднести до проявів політики «умиротворення». 9.  назвіть чинники, які зміцнювали блок держав-агресорів, і чинники, які ускладнювали відносини між ними. Відповідь подайте у вигляді таблиці.

10. Порівняйте рівень консолідації сил агресії та міць системи

СиСтема колектиВної беЗПеки. Протягом 1920—1930-х рр. політика СРСР зазнала суттєвих змін. Зрозумівши нездійсненність найближчим часом світової революції, радянське керівництво шукало виходу з міжнародної ізоляції. У роки світової

і

ЦікаВі факти Країни Заходу байдуже поставилися до створення системи колективної безпеки. радянсько-французький договір був ратифікований Францією лише через рік. Сумніви викликало насамперед те, що СрСр не має спільного кордону з  німеччиною, і щоб виконати свої зобов’язання‚ радянським військам довелося б перетинати територію Польщі та  румунії. Однак ці держави боялися СрСр більше‚ ніж німеччину‚ і категорично відмовлялися

перегляду політики

політиці СРСР збігся з

та Франції до Німеччини, а Англія й Франція шукали зближення із СРСР.

Англія й Франція, стурбовані непередбаченим розвитком подій, виступили із заявою про гарантії

угоди.

Разом із політичними переговорами Англія, Франція та СРСР домовилися розпочати переговори військових місій для укладення спільної конвенції. Ці переговори також виявилися малоефективними.

Формальною перешкодою для підписання конвенції стало небажання Польщі та Румунії пропустити через свою територію радянські війська. Проте насправді радянське керівництво вивчало питання про зближення з Німеччиною. У серпні 1939 р. СРСР опинився в центрі світової політики. Його прихильності домагалися як Англія із Францією, так і Німеччина. Перед радянським керівництвом постала проблема остаточного вибору, від якого залежала доля світу. На думку Й. Сталіна, союз з Англією й Францією у кращому випадку міг призвести до загострення відносин із Німеччиною, а в гіршому — до війни з нею. Натомість союз із Німеччиною залишав би СРСР тимчасово осторонь світового конфлікту. Можна було сподіватися на припинення бойових дій із Японією на річці Халхін-Гол (відбувалися протягом травня—серпня 1939 р. на території Монгольської Народної Республіки), на яку могла вплинути лише Німеччина, і на територіальні придбання за рахунок Польщі, країн Балтії (Естонія, Латвія, Литва), Фінляндії та Румунії. Німеччина була згодна на це, щоб тільки вивести СРСР із гри і розв’язати собі руки для агресії проти Польщі. Початок війни з нею було призначено на 26 серпня, а

1

ресня 1939 р.

3

раДянСько-німеЦький Пакт Про ненаПа Д і таємний Протокол До нього. 21 серпня Й.

телеграму, у якій той заявляв, що прагне укласти пакт про ненапад із СРСР і готовий підписати будь-яку додаткову угоду, яка стосується всіх суперечливих питань. А. Гітлер просив прийняти міністра закордонних справ Німеччини Йоахіма фон Ріббентропа для підписання відповідних документів. Того ж дня Й.

але подати це так,

і

позицію. Й. Сталін обрав останній шлях, до того ж

укладено договори про

між СрСр та Францією, СрСр та Чехословаччиною? 2.  У якому році СрСр став членом Ліги націй? 3.  із якими державами СрСр мав збройні конфлікти в 1930-ті рр.? 4.  нерозв’язаність яких питань було використано радянським Союзом для зриву переговорів англо-франко-радянських військових місій? 5.  Коли було укладено «Пакт Молотова—ріббентропа»?

6. Які зміни сталися в зовнішній політиці СрСр у 1930-ті рр.? 7.  Які проблеми викликали суперечки між СрСр і країнами Заходу під час проведення переговорів? 8.  дайте оцінку таємному протоколу до договору про ненапад

ки радянсько-німецького зближення та укладення «Пакту Молотова—ріббентропа».

§ 41—42. Початок Другої світової війни

Причини, П ере Думо В и, характер В ійни. У Другій світовій війні брали участь понад 72 держави, на території яких проживало 80 % населення Землі. Бойові дії точилися в Європі, Азії, Африці, Океанії на площі 22 млн км2 і на просторах Світового океану. За роки війни до армій воюючих держав було призвано 110 млн осіб. На фронтах загинуло, за різними підрахунками, від 50 до 65—67 млн осіб, 95 млн було поранено або покалічено. Близько половини загиблих становило мирне населення. Матеріальні витрати склали 4 трлн доларів. Несправедливість Версальсько-Вашингтонської системи поставила багато народів у принизливе становище, унаслідок чого до влади прийшли сили, які прагнули реваншу — нового переділу світу. Найбільшою мірою це проявилося в політиці Німеччини, Італії та Японії. Вони й стали підпалювачами війни. Економічна криза 1930-х рр. загострила суперечності між країнами, що позбавило їх можливості об’єднати зусилля в боротьбі за збереження миру. Cистему безпеки, створену в 1920-ті рр., було зруйновано.

Розв’язанню війни сприяла політика урядів Англії та Франції, спрямована на «умиротворення» агресора, а та-

кож ізоляція США. Прийнявши закон про нейтралітет, Сполучені Штати фактично самоусунулися від впливу на розвиток подій у світі.

Чималу роль у розв’язанні війни відіграв СРСР. Підписавши з Німеччиною Пакт про ненапад і таємний

(про поділ сфер впливу у Східній Європі), він відкрив Німеччині шлях для нападу на Польщу.

Держави-агресори прагнули розширення власних територій, завоювання ринків збуту та джерел сировини. Головною їх метою було світове панування. Вони вели несправедливу За Цим Параграфом Ви Зможете:

світової війни; визначати ключові події почат-

ƒ тривала 2194 дні (із 1 вересня 1939 до 2 вересня 1945 р.)

ƒ 72 країни-учасниці

ƒ Кількість населення країн — учасниць війни — 1700 млн осіб (80 % населення світу)

ƒ Кількість мобілізованих — 110 млн осіб

ƒ Загинуло від 50 до 67 млн осіб

ƒ Бойові дії тривали на території 40 країн

ƒ Шість країн оголосили про свій нейтралітет

ƒ Матеріальні втрати — 4 трлн

доларів

ƒ Загальні прямі

спеціально підготовлений загін із карних злочинців, переодягнених у польську форму, здійснив напад на радіостанцію німецького прикордонного містечка Глейвіц. Після її «захоплення» перед мікрофоном було зроблено кілька пострілів. Один із нападників, що знав польську мову, зачитав заяву. Зміст її полягав у тому, що «настав час війни Польщі проти німеччини». Потім почалася перестрілка із загоном поліції, що оточив станцію. Щоб приховати наслідки цієї провокації, усі її учасники були розстріляні.

вийшла на Західний Буг і Сян, де й зупинилася. Відповідно до домовленостей, досягнутих на переговорах 23 серпня 1939 р. і зафіксованих у таємному протоколі, німецьке командування відвело свої війська за демаркаційну лінію (лінію розмежування) від Львова й Бреста. Напередодні у Бресті, Гродно, Ковелі й Пінську відбулися спільні паради військ-переможців (німецьких і радянських).

Підсумком агресії Німеччини та СРСР стало укладення між

ними 28 вересня 1939 р. у Москві Договору про дружбу і кордон, до якого додавалися таємні протоколи про поділ сфер впливу і співпрацю між двома країнами. Цей договір зафіксував розділ Польщі та уточнив лінію радянсько-німецького кордону. За домовленістю його було пересунуто на схід порівняно з умовами таємного протоколу від 23 серпня 1939 р. Ця межа проходила приблизно по етнографічному кордону проживання поляків, з одного боку, українців, білорусів — з іншого («лінія Керзона»). Землі з виключно польським населенням залишилися у складі Німеччини, а натомість СРСР отримав у свою сферу впливу Литву. Таким чином, до Німеччини відійшло 48,6 % території Польщі й 69,9 % її населення, а до СРСР — 51,4 % території і 30,1 % населення.

Незважаючи на всі недоліки такого поділу, він мав і позитивну рису: нарешті дві частини братніх народів, українського й білоруського, об’єдналися в єдині республіки, хоча і в межах сталінського репресивного режиму. Такі зміни дали змогу радянському керівництву називати агресію й поділ Польщі як «визвольний похід» заради возз’єднання Західної України й Західної Білорусії

Вони також свідчили про небажання радянського керівництва давати привід Англії та Франції до оголошення війни СРСР, тому що Червона армія так і не перетнула «лінію

як оптимальний радянсько-польський кордон ще в 1919 р.

у віддалені райони СрСр. Близько 20 тис. офіцерів були ув’язнені в таборах поблизу Козельська, у Старобельську, Осташкові. дві третини ув’язнених становили офіцери запасу — лікарі, інженери, учителі, письменники, громадські діячі, які вдягли військову форму після нападу німеччини. Це була інтелектуальна еліта польського суспільства. У квітні 1940 р. 15 тис. осіб було знищено нКВС під Смоленськом (Катинь) та Харковом.

фінської армії.

Угруповання радянських військ налічувало 240 тис. осіб, 1915 гармат різних калібрів, 1131 танк та 967 бойових літаків. 140-тисячна фінська армія мала на своєму озброєнні 400 гармат, 60 танків і 270 літаків. Здавалося, що долю Фінляндії вже вирішено. Проте сталося непередбачуване. Невелика фінська

перший потужний удар і

радянським частинам. 30 грудня

країни прагнули сильніше стиснути блокаду навколо Німеччини (припинити вивезення залізної руди зі Швеції через норвезький порт Нарвік і блокувати німецький флот у Балтійському морі). Вони почали мінування прибережних вод Норвегії і 8 квітня спрямували туди транспорт з армією. Проте німецькі війська випередили своїх противників. 9 квітня 1940 р. Німеччина без оголошення війни напала на Данію та Норвегію (операція «Везерські навчання»). Данія відразу капітулювала, Норвегія чинила опір агресії. Однак у командуванні норвезькою армією активізувалися прихильники нацистів на чолі з колишнім військовим міністром В. Квіслінгом. У червні 1940 р. у зв’язку із загрозливим становищем на Західному фронті десант союзників було евакуйовано до Англії. Уся Норвегія була окупована німецькими військами. Незважаючи на поразку,

в Норвегії мали для союзників і позитивне значення:

так і не зміг відновити свою силу. Це був один із чинників, який

мовитися від десанту в Англію. 10 травня 1940 р. німецька армія вторглася в Бельгію, Нідерланди й Люксембург. Англо-французькі війська прийшли їм на допомогу. У цей момент головні сили німецьких військ завдали головного удару в Арденнах, які союзники вважали непридатними для дій танків. Прорвавши на цій ділянці слабку оборону, німецький танковий клин генерала Г. Гудеріана, обійшовши «лінію Мажіно», повернув на північ і 20 травня вийшов до Ла-Маншу. У районі Кале—Дюнкерка було відрізано й притиснуто до моря 40 англійських, бельгійських і французьких дивізій (близько 400 тис. осіб). Ще 15 травня капітулювали Нідерланди, 28 травня склала зброю Бельгія. Спроби англо-

Англії, що лишилася без союзників, стала операція, метою якої було захоплення або знищення французького флоту, щоб він не дістався противнику. Під час проведення операції «Катапульта» (3 липня 1940 р.) у портах Оран, Алжир, Александрія, Касабланка, дакар було знищено або захоплено значну частину французького флоту. Хоча ця операція й забезпечила перевагу Англії на морі, проте вона на тривалий час зіпсувала й ускладнила відносини із Францією.

2/3 своєї території, що переходила під контроль окупаційної влади. Ельзас і Лотарингія увійшли безпосередньо до складу Третього рейху. Маріонетковий уряд А.-Ф.

людей вітала радянські

війська як визволителів, інші ж вважали їх окупантами. У 1939 р.

в Західній Україні було заборонено діяльність українських національних партій, багатьох громадських, культурних, наукових, торговельних і промислових товариств та установ. ОУн змушена була перейти до підпільної роботи. для вирішення питання про суспільний лад і державну владу на території Західної України були проведені вибори до  народних зборів. на основі звернення народних зборів позачергова сесія Верховної ради СрСр у листопаді 1939 р. прийняла закон про включення Західної України до складу СрСр і возз’єднання її з Українською рСр на території

формування блоку держав-агресорів і розподілу між

мати СРСР у межах своєї політики до вирішення ситуації з Англією, А. Гітлер вдався до складної дипломатичної гри. У жовтні 1940 р. він надіслав Й. Сталіну листа із запрошенням здійснити офіційний візит. Пропозицію було прийнято. 12 листопада 1940 р. до Берліна прибув нарком закордонних справ СРСР В. Молотов. А. Гітлер запропонував СРСР приєднатися до пакту для ведення спільних бойових дій проти Великої Британії. Він пообіцяв

СРСР вихід до Перської затоки, передачу нафтових промислів на півдні Ірану. Також Німеччина брала на себе зобов’язання врегулювати відносини між Туреччиною і

у

використання чорноморських проток. Такі пропозиції позитивно зустріло радянське керівництво, яке навіть почало підготовку до «кидка на південь».

Таким чином А. Гітлеру вдалося виграти час для підготовки нападу на СРСР у зручний для нього час. Однак у плани Німеччини втрутилися події на Балканах.

Зміна П олітики СШ а.  Воєнна катастрофа, якої зазнала Франція, викликала занепокоєння в США. Кількість прихильників політики ізоляціонізму невпинно зменшувалася. Що стосується президента Ф. Рузвельта, то він одразу після початку Другої світової війни взяв курс на зміну законодавства щодо нейтралітету США на користь Англії. Спочатку було запроваджено принцип «кеш енд кері» («плати і вези»), який дозволяв закуповувати зброю в США й вивозити її на англійських суднах. У вересні 1940 р. було досягнуто домовленості про передачу Англії 50 американських есмінців в обмін на отримання в аренду строком на 99 років військово-повітряних і військово-морських

баз у Вест-Індії (Багамські острови, Ямайка, Карибські острови тощо), на Бермудських островах та Ньюфаундленді. Після свого переобрання на третій термін у листопаді

рейхсміністр без портфеля, член міністерської ради оборони німеччини, член таємної німецької ради кабінету міністрів і лідер нацистської партії рудольф Гесс здійснив таємний візит до Великої Британії. Він прагнув вступити в переговори з королівською родиною й укласти мир з Англією. ним керувало прагнення перевершити А. Гітлера. Проте англійський уряд не пішов із ним на контакт. р. Гесс був ув’язнений, а після завершення війни переданий нюрберзькому трибуналу й засуджений до довічного ув’язнення. У 1987 р. р. Гесс повісився в камері в’язниці Шпандау.

танією, або «битва за Англію», коштувала Німеччині приблизно 2 тис. літаків і життя 1 тис. досвідчених льотчиків. Іншим серйозним випробуванням для Англії була боротьба за Атлантику. Країна отримувала водними шляхами 50 % стратегічної сировини й продовольства. Проте Німеччині не вдалося перерізати атлантичні комунікації. Завоювання Франції,

значні сухопутні, військово-морські та повітряні сили. Влітку 1940 р. Італія розпочала воєнні дії проти Англії у Східній Африці. Італійські війська мали в Ефіопії 300 тис. солдатів та офіцерів проти 30 тис. англійських воїнів у Сомалі, Кенії та Судані. У липні

вній військово-морській базі Італії Таранто. Італія втратила три лінкори. Італійський флот більше не наважувався на активні дії, а Англія змогла утримати свої бази в Гібралтарі, а особливо на острові Мальта. У січні—травні 1941 р. англійські війська вигнали італійську армію з Британського Сомалі, Кенії, Судану, Ефіопії. На початку лютого 1941 р. раптовим контрударом англійські солдати оточили італійські війська в Єгипті та оволоді-

ли Кіренаїкою. Італійські війська були повністю деморалізовані й ледве стримували наступ британських частин у Триполітанії. Таким чином, плани Б. Муссоліні створити Середземноморську імперію зазнали поразки. У січні 1941 р. А. Гітлер мав намір надати Б. Муссоліні допомогу в Греції. Проте втягуватися у війну на Балканах напередодні війни із СРСР він не бажав. У

а також до Берлінського пакту 1940 р. Проте патріотично налаштовані офіцери на чолі з генералом д. Сімовичем здійснили державний переворот і звернулися з проханням

до агресії проти Югославії приєдналася

про утворення Незалежної Хорватської держави (НХД), що

«осі». Королівство Югославія припинило своє існування. Майже одночасно німецька армія завдала удару по Греції. Грецька армія капітулювала. Англійські війська, що перебували в Греції, відступили на Крит. Щоб оволодіти цим стратегічно важливим островом, 27 травня 1941 р. німецьке командування здійснило масштабну повітряно-десантну операцію. Обидві сторони зазнали значних втрат. Німецькі повітряно-десантні війська так і не відновили свою колишню кількість і боєздатність, тож надалі їх не застосовували як самостійну бойову одиницю, а лише у взаємодії із сухопутними військами.

ВиСноВки

„ друга світова війна розпочалася 1 вересня 1939 р. нападом німеччини на Польщу.

„ Причинами війни стало прагнення німеччини, Японії, італії переділу світу та світового панування.

„ Заволодівши стратегічною ініціативою на початку війни, німеччина до літа 1941 р. встановила свій контроль над континентальною Європою (крім

ЗаПитання та ЗаВД ання

1. Якими були причини й передумови другої світової війни? 2.  Який характер мала війна? 3.  Що таке бліцкриг? 4.  Коли почалася друга світова війна? 5.  Яка країна першою зазнала нападу нацистів?

6. Чи можна події вересня 1939 р. називати «четвертим поділом Польщі»? 7.  Чому німеччині вдалося відносно швидко захопити данію, норвегію, Бельгію, нідерланди, Люксембург, Францію? 8.  Завдяки чому Велика Британія вистояла в боротьбі з  німеччиною? Як відбувалася боротьба за Атлантику? 9.  Чим була зумовлена агресія на Балканах? Яким був перебіг подій у цьому регіоні? 10.  Що завадило німеччині скористатися перемогами на Балканах і в Африці в 1941 р.?

11. дайте оцінку «дивній війні».

пояснювати перебіг бойових

у 1941—1942 рр.; визначати причини перемог нацистської німеччини та Японії в цей період; характеризувати зміни, які відбулися в  другій світовій війні після вступу до неї США.

Прига Д айте 1. Коли розпочалася друга світова війна? 2.  Які країни були союзниками німеччини в 1939—1941 рр.?

геополітичний простір. Вона окупувала Польщу, Нідерланди, Бельгію, Данію, Норвегію, Люксембург, значну частину Франції, Югославію, Грецію. Безпосередньо до Третього рейху увійшли: Саар, Австрія, Судетська область, Мемельська область. Залишки незалежної

курудзи, бобових, 1

т нафти, 100 тис. т

тисячі тонн кольорових металів тощо. Натомість із Німеччини в СРСР надходила значна кількість новітнього промислового обладнання, верстатів, машин, зразків зброї; радянські спеціалісти знайомилися з німецькою промисловістю, у тому числі військовою. 18 грудня 1940 р. А. Гітлер підписав план «Барбаросса». Згідно з ним війна на сході мала розпочатися відразу після весняного

бездоріжжя й закінчитися до настання зимових холодів, тобто відбутися протягом травня—листопада 1941 р. Приготування для здійснення операції мали бути завершені до 15 травня 1941 р. Проте події на Балканах змінили ці плани. Станом на 21 червня на західних кордонах СРСР Німеччина та її союзники зосередили три групи армій: група армій «Північ» (командувач фельдмаршал В. Леєб), найсильніша група армій «Центр» (командувач фельдмаршал Ф. Бок), група армій «Південь» (командувач фельдмаршал Г. Рундштедт). Союзники Німеччини (Фінляндія, Словаччина, Угорщина, Румунія, Італія, Хорватія) виставили ще 29 дивізій та 16 бригад (за іншими даними — 42,5 дивізії).

Кожна група мала своє завдання і напрямок дій: «Північ» — Ленінград, «Центр» — Мінськ і Москва, «Південь» — Київ і далі на південь до Ростова-на-Дону. На території Норвегії та Фінляндії діяли німецька армія «Норвегія» і 2-га фінська армія. Армія «Норвегія» мала оволодіти Мурманськом і Полярним, а фінські війська — сприяти групі армій «Північ» у захопленні Ленінграда. Загалом німецьке угруповання разом із союзниками налічувало 190 дивізій — 5‚5 млн солдатів і офіцерів, 47‚2 тис. гармат, 3,8 тис. танків, близько 5 тис. літаків (за іншими даними: 166 дивізій — 4,306 млн

особового складу, 42,6 тис. гармат і мінометів, 4,1 тис. танків

і штурмових гармат, 4,8 тис. літаків).

Радянський Союз також готувався до війни. На червень 1941 р. на західному кордоні СРСР були зосереджені 171 дивізія Червоної армії — 3,25 млн осіб, 37,5 тис. гармат, 10,4 тис. танків, а також 8,6 тис. літаків (за іншими даними: 190 дивізій — 3,2 млн особового складу, 59,7 тис. гармат і мінометів, 15,6 тис. танків, 10,7 тис. літаків). ЗБрОЙні Си Ли

повернула собі Південну добруджу, а також приєднала частину югославської та грецької Македонії, Фракію. італія отримала деякі прикордонні території Франції, частини Греції та Югославії. Союзні німеччині держави несли тягар нерівноправних торговельних договорів. Вони були змушені за безцінь збувати в  німеччину свою

та Фінляндія, а також «режим Віші» у Франції. Країни «оcі» підтримувала іспанія. Це не завадило А. Гітлеру

червня 1941 р. з’явилася директива рнК СрСр і ЦК ВКП(б)

надзвичайні заходи в боротьбі з  німеччиною. 23 червня 1941 р. була організована Ставка Головного Командування (із 8 серпня — Ставка Верховного Головнокомандувача, очолювана Й. Сталіним) — вищий орган стратегічного керівництва збройними силами. Уся повнота влади в країні перейшла до створеного 30 червня 1941 р. державного Комітету Оборони (дКО). навколо великих промислових центрів формувалися укріпрайони, почалася евакуація промисловості та матеріальних цінностей на схід.

Перш ніж гармати відкрили вогонь, сотні літаків перетнули

успішним. У районі

одна з найбільших у Другій світовій війні танкових битв, яка тривала п’ять діб. Хоча радянські механізовані

І. Тюленєв) на Правобережжі. У районі Умані радянські війська були оточені й опинилися в полоні (103 тис. осіб). В облогу потрапила Одеса, оборона якої тривала з 5 серпня до 16 жовтня 1941 р. Німецькі війська вийшли до Дніпра майже по всій довжині його течії та захопили ряд плацдармів на його лівому березі. Радянські війська Південно-Західного фронту (командувач генерал-полковник М. Кирпонос), що захищали Київ, опинилися перед загрозою флангових ударів. Розуміючи небезпеку становища, командувач фронту запросив дозвіл залишити Київ, але Й. Сталін категорично відмовив. Це дорого коштувало радянським військам. Німецькі війська, форсувавши Дніпро в районі Кременчука, вийшли на Лівобережжя. Тим часом танкові частини групи армій «Центр» повернули на південь, форсували Десну й теж вийшли на Лівобережжя. 15 вересня 1941 р. вони з’єдналися. У результаті 665 тис. радянських солдатів потрапило в полон. М. Кирпонос під час спроби прориву з оточення загинув. 19 вересня 1941 р. німецькі війська вступили до Києва. У жовтні 1941 р. було захоплено

Севастополь, який чинив опір 250 днів (30 жовтня 1941 — 4 липня 1942 р.). 16 жовтня 1941 р. радянські

шили Одесу. Проте суттєво змінити

Вермахт захопив територію СРСР площею 1,5

із населенням 74,5 млн осіб. Наприкінці 1941 р. лише полоненими Червона

померли або були знищені в німецьких концентраційних таборах.

3 б ит Ва За  мо С к Ву. Восени 1941 р. ситуація на фронтах набула для Радянського Союзу трагічного характеру. 24 вересня командувач групи армій «Центр» Ф. фон Бок скоригував план наступу й захоплення Москви («Тайфун»). Німецькі

Лист до мами.

Військовий парад на Красній площі в Москві 7 листопада 1941 р.

та розгромити основні сили Західного фронту радянських

потрапило 663 тис. солдатів, було захоплено 1,2 тис. танків, 5,4 тис. гармат), що прикривали Москву. Німецькі війська взяли міста Калінін (Твер), Малоярославець, Можайськ, Волоколамськ, близько підійшли до Тули. Їхні танки стояли вже за 80—100 км від Москви. Другий етап тривав із 15—18

(також у Куйбишеві та Воронежі) для піднесення морального

духу відбулися військові паради на честь річниці Жовтневої революції. Військові частини, що брали участь у параді, одразу направляли на фронт. Щоб уникнути бомбардування, парад розпочався вранці значно раніше, ніж звичайно. У своїй промові Й. Сталін висловлював упевненість у майбутній перемозі.

(170 тис. осіб), у тому числі 11 танкових і чотири моторизовані. Загальні втрати

тис. осіб, 1,3 тис. танків, 2,5 тис. гармат і 15 тис. автомашин.

їхнього наступу.

квітні на Керченському

радянські частини готувалися перейти в наступ для зняття облоги із Севастополя. Однак вони зазнали раптового удару німецьких військ під командуванням Е. Манштейна. Червона армія втратила понад 200 тис. осіб і велику кількість зброї. Німецькі війська взяли Керч, а залишки оточених радянських частин ще довго вели боротьбу в Аджимушкайських каменоломнях. Наступного удару німецька армія завдала по оточеному гарнізону Севастополя (2 червня — 4 липня 1942 р.). Німецькі війська, підтримувані румунськими частинами, вийшли до Північної бухти, і фортеця впала. Втрати радянських військ склали понад 200 тис. осіб.

Навесні 1942 р. південний фланг радянського фронту був значно ослаблений, а армія залишилася без резервів. У червні 1942 р. розпочався генеральний наступ вермахту на Волгу та Північний Кавказ. У середині липня 1942 р. німецькі

Сталінград. Сталінградська битва тривала із 17 липня 1942 до

розгромлені. радянські втрати складали: 227 тис. солдатів, 652 танки, 1,6 тис. гармат, 3,2 тис. мінометів. З оточення вдалося вирватися лише 22 тис. осіб. невдало завершився наступ і на північно-західній ділянці радянсько-німецького фронту, де 2-га ударна армія

Ст Ворення антигітлері ВС ької коалі Ц ії. Із перших годин нападу Німеччини на СРСР стало зрозумілим, що розрахунки А. Гітлера на міжнародну ізоляцію СРСР зазнали краху. В. Черчилль заявив: «Кожний, хто воює проти А. Гітлера, — друг Англії, кожен, хто воює на його боці, — ворог Англії». 22 червня 1941 р. у зверненні до нації англійській прем’єр-міністр

заявив, що Велика Британія надасть «Росії і російському народу

всю допомогу, яку тільки зможе». Про свою підтримку СРСР

коаліція.

12 липня 1941 р. було підписано англо-радянську

дію законодавства

про ленд-ліз. Перша військова техніка (особливо танки) з’явилася на радянсько-німецькому фронті під час битви під Москвою. допомога союзників переважно відбувалася північними морськими конвоями (до Мурманська та Архангельська) під охороною британських військово-морських сил, а також через іран та  далекий Схід. незважаючи на значні втрати від німецьких човнів і літаків, із жовтня 1941 до червня 1942 р. СрСр отримав 3 тис. літаків, 4 тис. танків, 20 тис. різноманітних транспортних засобів. Загалом СрСр

отримав 4 % (за іншими дани-

ми — 7—11 %) зброї, обладнання

від

обсягу власного виробництва.

на СрСр припала третина поставок

за ленд-лізом (10,8 млрд

із 30,3 млрд).

проводила активну загарбницьку політику в Азії. Японські мілітаристи захопили частину Китаю, а після поразки Франції підписали угоду з урядом А.-Ф. Петена (липень 1941 р.) на право створення баз у французьких колоніях

в американських банках і до ембарго (заборони)

перед загрозою залишитися без підкріплення та припасів. Це примусило німецьке командування зосередити

на Середземномор’ї.

корінний П ерелом на  т ихоокеан С ькому театрі бойоВих Дій. До весни-літа 1942 р. стратегічна ініціатива на всіх фронтах належала Німеччині та її союзникам. Союзники в антигітлерівській коаліції вели важкі оборонні

найвдаліша операція була проведена в Александрії 19 грудня 1941 р., коли італійськими диверсантами було по-

„

СрСр, Японія, США. Вона стала справді світовою.

гітлерівську коаліцію? 4.  Які держави були союзниками німеччини? 5.  Яка подія

7. Якими були причини нападу

та її союзників на СрСр? 8.  Визначте основні положення плану «Барбаросса». Чи вдалося його реалізувати? 9.  Як розгорталися події на радянсько-німецькому фронті в 1941 р.? Що зумовило поразку Червоної армії на початковому етапі війни? 10.  Якою була роль битви за Москву в перебігу другої світової війни? 11.  Що зумовило поразки Червоної армії навесні 1942 р.? 12.  Якими були причини нападу

війни стверджував, що вина Й. Сталіна в тому, що він «не вловив тієї межі, далі якої його політика ставала не тільки непотрібною, але й небезпечною. таку

потрібно було сміливо перейти». Про яку «межу» йдеться? дайте розгорнуту відповідь. 17. Втрати Червоної армії в 1941 р. складали 67 % стрілецької зброї, 91 % танків, 90 % гармат і мінометів, 90 % літаків, майже весь кадровий склад

міста, на окремих ділянках їм вдалося пробитися до Волги, але це був їх останній успіх. На той час воєнно-стратегічна ситуація змінилася на користь СРСР. У другій половині 1942 р. економіка

безперервно нарощувала випуск військової продукції. Шляхом запровадження жорстокої дисципліни й експлуатації за короткий час за Уралом було налагоджено роботу потужного військовопромислового комплексу. Літні люди, жінки, діти, що замінили біля верстатів мобілізованих на фронт робітників, самовіддано працювали, згуртовані гаслом: «Усе для фронту! Усе для перемоги!» Саме їхніми зусиллями в другій половині 1942 р. було випущено 15,8 тис. бойових літаків, 13,6 тис. танків, 15,6 тис. гармат.

Для забезпечення головного удару передбачалося на шість днів раніше здійснити відволікаючий удар у районі Сталінграда. Згідно з планом «Уран» 19 листопада 1942 р. радянські війська силами трьох фронтів — Південно-Західного, Сталінградського

ударів. У вирішальний момент Сталінградської битви

осіб) ТанкиГарматиЛітаки радянські війська 1,103 1463 15 500 1350 німецькі війська

23 листопада 1942 р. радянські війська замкнули кільце навколо 330-тисячного угруповання німецьких військ (22 дивізії) (командувач фельдмаршал Ф. Паулюс). Після невдалих спроб прорватися з оточення 30 січня 1943 р. Ф. Паулюс підписав акт про капітуляцію. Загальні втрати німецької армії під Сталінградом становили 1,5 млн осіб, майже 3,5 тис. танків

перемогу, ржевсько-Сичовська операція зазнала повного провалу (згодом

була названа відволікаючою для забезпечення успіху під Сталінградом). За 23 дні боїв на цьому напрямку радянські війська втратили 215 тис. осіб убитими й пораненими.

загальний наступ радянських військ по всьому фронту; ƒ були закладені передумови

англо-американських військ і розпаду блоку Центральних держав.

сько-Курська дуга. Навесні 1943 р. радянсько-німецький фронт від Ленінграда й до Чорного моря стабілізувався.

Навесні 1943 р. німецьке командування вирішило знову

факти Курська битва засвідчила, що ініціатива повністю належить радянським військам. Вона ознаменувала завершення корінного перелому на рядянсько-німецькому фронті. Перемога на Курській дузі була досягнута дорогою ціною: радянські втрати складали 863 тис. осіб, 6 тис. танків і 1,6 тис.

10 тис. гармат і мінометів, 2,7 тис. танків і штурмових гармат, 2,05 тис. літаків. Проте й радянська сторона створила в районі виступу потужне угруповання. До літа 1943 р. в Радянській армії було понад 6,6 млн осіб, 105 тис. гармат і мінометів, близько 2,2 тис. бойових установок реактивної артилерії,

(САУ), 10,3 тис. літаків. Перевага цього разу була

наступальних операцій на Правобережжі. Битва за Дніпро розгорнулася

проте всі спроби виявилися марними.

Після невдалих спроб під Букрином (загинуло 250 тис. радянських солдатів) головні сили радянських

для німецького командування

бойові ордени. У результаті героїчного форсування

втрат (за різними оцінками, від 417 тис.

війська 14 жовтня звільнили Запоріжжя, 25 жовтня — Дніпропетровськ, 6 листопада — Київ. Пізньої

на острові Сицілія (операція «Хаскі»). Слідом на транспортних суднах прибували дивізії 7-ї американської та 8-ї англійської армій під командуванням дж. Паттона і Б. Монтгомері. Загальне керівництво операцією із захоплення Сицилії здійснював американський генерал д ейзенхауер. Після тривалих боїв, що велися з перемінним успіхом, залишки німецьких частин евакуювалися на Апеннінський півострів, а солдати Б. Монтгомері

та  дж. Паттона очистили останній рубіж оборони німців на Сицилії — порт Мессіну.

ЦікаВі факти

Приблизно через півтора місяці після ув’язнення

25 липня 1943 р. в Італії

який тримався

квапив генерала Г. Александера, який очолив італійську кампанію після Д. Ейзенхауера, щоб той якомога швидше взяв Рим. Проте фельдмаршал Третього рейху А. Кессельрінг, хоч і був авіаційним генералом, уміло налагодив оборону. Лише 4 червня 1944 р. Рим було взято союзними військами. Далі вони просунутися не могли. Оборона страте-

В. Черчилль і Ф.  рузвельт дали обіцянку

здійснити вторгнення через Ла-Манш (тобто відкрити другий фронт) у травні 1944 р.

радянський Союз наполягав на розширенні території Польщі за раху-

нок західних (німецьких)

земель, на встановленні західного кордону країни по річках Одер і  нейсе, східного кордону —

по «лінії Керзона»

Виявило серйозні розбіжності: Ф.  рузвельт виступав за розчленування німеччини; В. Черчилль — за створення дунайської федерації, до якої мала увійти й частина німецьких земель; Й. Сталін — за збереження єдності німеччини

перенесення кордонів Польщі на захід до

Одеру й визнання майбутнього східного

кордону по «лінії Керзона»;

визнання радянських претензій на Кенігсберг;

визнання анексії держав Балтії Радянським Союзом.

Й. Сталін дав згоду на участь СРСР у війні з Японією після розгрому нацистської Німеччини.

Під час обговорення проблеми післявоєнного облаштування світу згоди досягти не вдалося, і обговорення було відкладено.

ВиСноВки

„ Перемоги радянських військ у Сталінградській, Курський битвах і битві за дніпро, військ союзників у битві під ель-Аламейном у Північній Африці свідчили про корінний перелом у  другій світовій війні на користь країн антигітлерівської коаліції.

Прийнято рішення про надання допомоги ірану та виведення військ союзників із його території після завершення війни

Передбачалося позбавити Японію її колоніальних володінь, передати Китаю Маньчжурію і  тайвань, надати незалежність Кореї

поразки. до кінця 1943 р. у стані війни з державами «осі» було 37 країн. розпочався розпад блоку Центральних держвав (капітуляція італії).

„ тегеранська конференція сприяла зміцненню антигітлерівської коаліції.

Зможете: характеризувати нацистський «новий порядок» у Європі та окупаційну політику Японії; пояснювати причини розгортання руху Опору; визначати відмінності руху Опору в різних країнах світу.

Прига Д айте 1. Які країни були окуповані німеччиною, Японією та їхніми союзниками в 1939—1942 рр.? 2.  Якою була мета країн-агресорів у  другій світовій

війні?

колабораціонізм — співробітництво урядів, окремих осіб

з окупаційною владою.

голокост (у перекладі з давньогрецької — всеспалення) — планомірне й організоване знищення єврейського

населення в роки другої світової війни.

з’явилися нові держави: Словаччина (1939 р.), Хорватія (1941 р.), Бірма (1944 р.), Індонезія (1945 р.). Однак незалежність цих держав була дискредитована співробітництвом з агресорами. Такі держави, як Австрія, Чехословаччина, Польща, Югославія, Люксембург, Греція були ліквідовані. У Данії, Норвегії, Бельгії, Нідерландах, Франції до влади прийшли колабораціоністські уряди. Держави — союзниці Німеччини, Італії та Японії отримали значні територіальні придбання. Так, Угорщина отримала Карпатську Україну, Трансильванію, частину Словаччини та Юго-

Документи роЗПоВіД ають

а.  гітлер про мету війни Ми маємо знищити населення — це належить до нашої місії охорони німецького населення. нам доведеться розвинути техніку винищення населення. Якщо я посилаю цвіт німецької нації в пекло війни, то я маю право знищувати мільйони людей нижчої раси, що розмножуються, як

польського генерал-губернаторства. Нацистський уряд прагнув створити на завойованих територіях «життєвий простір для німецької нації». Місцеве населення мало бути перетворене на рабів або знищено. На окуповані території планувалося переселити близько 10 млн німців. Основними

яку проводили нацисти

після приходу до влади в Німеччині в 1933 р., після початку

Другої світової війни набула ще більш жахливого вигляду. Почалося планомірне й систематичне знищення нацистами та їхніми пособниками єврейського населення Європи. Цей процес отримав назву Голокост. Жертвами Голокосту стали 6 млн євреїв (в Україні — 1,4 млн). Це становило близько 63 % європейського і 36 % світового єврейського населення. Одразу після загарбання Польщі, де проживала одна з найбільших єврейських громад, усе єврейське населення було переселено в гетто, а їхню власність конфісковано. Створення гетто мало лише одну мету — подальше повне знищення їх мешканців. Після нападу на СРСР нацисти взялися остаточно вирішити єврейське питання. Спочатку повному винищенню підлягали євреї, що проживали на території СРСР, а

і всієї Європи (близько 11,5 млн). Уже перші місяці війни позначилися масовими знищеннями євреїв у Литві, Білорусії, Україні. Їх

здійснювали спеціальні айнзатцгрупи. Уособленням цього процесу стала трагедія в Бабиному Яру (29—30 вересня 1941 р.). Айнзатцгрупи знищили близько 750 тис. євреїв.

Проте методи масових убивств були визнані неефективними. У січні 1942 р. нацистське керівництво прийняло рішення про створення на території Польщі шести таборів смерті, обладнаних газовими камерами та крематоріями (Треблінка, Хелмно, Собібор, Майданек, Аушвіц-Біркенау, Белжец). У таборах смерті не було бараків для ув’язнених, які існували в концентраційних таборах. Жертв, що прибували на залізничні станції, під приводом гігієнічних процедур направляли в «душові». Потім туди подавали отруйний газ «Циклон Б», який за 5 хвилин знищував 2 тис. осіб. У таборі Аушвіц-Біркенау за добу вбивали до 12 тис. осіб. У таборах смерті загалом було ліквідовано 2,5 млн євреїв. Разом із тим масово винищувалося

країн, щоб не допустити з їхнього боку допомоги євреям. Антисемітською пропагандою розпалювалася національна нетерпимість. Однак відомо багато фактів допомоги євреям із боку представників інших народів, навіть із ризиком для власного життя. тисячі людей за рятування євреїв удостоєні парламентом ізраїлю почесного звання «Праведник народів світу», зокрема Олена Вітер.

африканськими колоніями Франції. Значного розмаху набув народно-визвольний рух у Югославії. Партизанський

центр партизанського руху було зосереджено в північних

базами і «Великою землею», звідки партизанам постачали

спеціалістів. У 1942 р. радянські партизани налічували

пасивні форми боротьби, і лише на завершальному етапі рух Опору набув широкого розмаху. Зрештою лідери національно-визвольного руху проголосили незалежність цих держав.

4

ВнутріШнє С таноВище В німеччині, яПонії, Великій британії, СШ а та С рС р. Господарство воюючих країн переважно працювало на потреби війни. Виробництво бойової техніки та спорядження стало пріоритетним. У Німеччині військової промисловості практично не було ще в 1932 р. Проте під час війни щороку виробляли близько 25 тис. бойових літаків, 20 тис. танків, 50 тис. гармат і мінометів. Із 1935 р. Німеччина перебудовувала свою економіку на військовий лад. Із початком Другої світової війни промисловість Третього рейху працювала на військові потреби на повну потужність, випускаючи танки, літаки, гармати, що вважалися одними з кращих у світі. Починаючи з 1943 р. німецькі інженери активно розробляли «диво-зброю», яка б дала можливість Німеччині переломити хід війни на свою користь. Напрацювання інженерів були втілені у виробництво, але в США та СРСР уже після Другої світової війни. Німецька промисловість першою у світі налагодила серійне виробництво реактивних літаків, балістичних ракет тощо. Проте це не врятувало нацистський режим від краху.

Виробництво військової техніки та зброї стимулювало розвиток важкої промисловості. Легка промисловість набагато відставала від неї. У сільському господарстві головними виробниками товарної продукції були великі землевласники й фермери (бауери). Проте вони не покривали потреб Німеччини та її армії в сільськогосподарській продукції. Успіхи Німеччини на початковому етапі війни дали їй можливість використовувати економічний потенціал завойованих країн. У 1930—1940-х рр. основою економіки Німеччини була військова промисловість. У 1939 р. її питома вага в загальній вартості валової продукції становила 80 %. Кількість населення, зайнятого в цьому виробництві протягом 1939—1943 рр., зросла вдвічі та становила 5 млн осіб. Дефіцит робочої

не отримувало за свою працю, згодом почали видавати мізерні пайки. У жахливих умовах перебували 5,5 млн радянських військовополонених, 3,5 млн із них загинуло. За період 1941—1944 рр. із полону втекло 450 тис. радянських солдатів та офіцерів. Хоча значну їх частину було схоплено, ті, що вирвалися, приєдналися до руху Опору різних країн Європи. Втеч із полону таких масштабів не зна-

СрСр опинилися на чужині в тяжких умовах життя і праці (остарбайтери), із них 1,4 млн загинуло. Усього жертвами окупації стали 10 млн радянських людей (3,18 млн в Україні, 1,36 млн у Білорусії). економіка окупованих країн працювала на військові потреби німеччини.

на осінь 1942 р. німецькі війська та їхні союзники окупували 1,8 млн км2 території СрСр (10 % території), на якій до війни проживало 80 млн осіб (45 % населення), вироблялося 60—70 % вугілля, чавуну, сталі, пролягало 40 % залізниць, перебувала половина поголів’я худоби і посівних площ, із яких збиралося 45 % зерна.

РокиЛітаки Танки

1942 21 70024 400

1943 34 90020 000

1944 40 90029 000 Хлопчик за верстатом під час евакуації заводів на схід СрСр. 1940-ві рр.

та розподілу вдалося уникнути голоду й забезпечити продовольством армію. Із 1942 р. радянська економіка почала працювати не тільки на кількість, але й на якість. Англії довелося пережити загрозу вторгнення. Масових повітряних бомбардувань зазнали Лондон, Бірмінгем, Ковентрі та інші міста. Німецькі кораблі блокували морські комунікації, було окуповано ряд колоній — Бірму,

сідали антинімецькі позиції. Після вступу у

проти Японії та Німеччини американський уряд був змушений переорієнтувати господарство на військовий лад. США, ще не вступивши у війну, надавали в позику або оренду озброєння, боєприпаси, стратегічну сировину, продовольство та інші матеріальні ресурси країнам-союзницям в антигітлерівській коаліції за ленд-лізом. Він забезпечив масовий збут американських товарів на зовнішньому ринку, що сприяло підтриманню високого рівня виробництва в США. Американські витрати на проведення операцій за ленд-лізом перевищували

30,3 млрд доларів. За роки війни в США були введені в дію нові промислові підприємства військового призначення вартістю в 25 млрд доларів. США стали «арсеналом» антигітлерівської коаліції. За рік (1944 р.) американська промисловість випустила стільки

літаків, як німецька за всі роки війни. США були єдиною країною, де війна не погіршила добробуту населення, а навпаки, підвищила його. Вдалося подолати безробіття.

ВиСноВки

„ розпочинаючи другу світову війну, Центральні

а встановити в світі «новий порядок», який мав триматися на насильстві.

У яких країнах Європи нацисти створили колабораціоністські уряди? 3.  Що таке Голокост? 4.  У якій країні Європи рух Опору набув найбільшого розвитку? Які країни самостійно звільнилися від нацистського поневолення?

5. Що таке нацистський «новий порядок»? 6.  Які причини зумовлювали появу такого явища, як колабораціонізм? 7.  Як нацисти намагалися остаточно вирішити єврейське питання? 8.

антигітлерівської коаліції? Складіть тези. 12.  Порівняйте окупаційну політику нацистської німеччини і мілітаристської Японії. Відповідь подайте у вигляді таблиці. Питання для порівняння: 1) окуповані країни; 2) мета окупаційної політики; 3) основні заходи окупаційної політики.

13. За роки війни радянська економіка випустила зброї у 2 рази більше, ніж німецька, хоча

напрямку на інший змушувало німецьке командування перекидати сили з одного місця радянськонімецького фронту на інше. Війна висунула багато енергійних, талановитих радянських воєначальників, таких як: Г. Жуков, і. Конєв, Ф.  толбухін, О. Василевський, р. Малиновський, Л. Говоров, К.  рокоссовський, А. Єременко, К. Мерецков, і. Баграмян та ін.

і близько десяти дивізій німецьких військ опинилися

Добре продумана довгострокова система оборони Німеччини перетворилася на «котли» — Бобруйський, Мінський, Могильовський, Вітебський. 3 липня було визволено Мінськ, від якого залишилися лише руїни. Фронт було прорвано на ділянці 400 км. Радянські війська вийшли до кордонів Східної Пруссії та Польщі. Лише завдяки серії продуманих потужних контрударів танковими частинами німецькому командуванню вдалося уникнути остаточної поразки. Розвиваючи успіх у Білорусії, війська 1-го Українського фронту (командувач маршал І. Конєв) успішно провели Львівсько-Сандомирську операцію (13 липня — 29 серпня 1944 р.). Під Бродами було розбито вісім німецьких дивізій загальною кількістю майже 60 тис. осіб. Отже, радянська армія швидко пройшла Східну Галичину, зайнявши Львів, Перемишль і Станіслав. Було звільнено Білорусію й Західну Україну, 29 липня радянські війська вийшли до Вісли, захопили передмістя Варшави. Радянський наступ зупинився. Саме в цей час у Варшаві Армія крайова підняла антинімецьке повстання, метою якого було відновлення влади довоєнного уряду Польщі.

у післявоєнній Польщі. Одночасно з наступом у

снювали операцію зі звільнення Прибалтики. Наприкінці літа на центральній ділянці радянсько-німецького фронту ситуація стабілізувалася до початку 1945 р.: радянська армія звільнила Білорусію, Східну Галичину, частину Литви й Латвію, підійшла до кордонів Східної Пруссії, форсувала річки Нарев і Віслу. Після захоплення радянськими військами Дрогобицько-Бориславських нафтових родовищ єдиним джерелом нафтопродуктів для німецької армії залишалися

ЦікаВі факти другий фронт був відкритий у «день д» — 6 червня 1944 р. У ході операції «Оверлорд» була

здійснена наймасштабніша у світовій історії висадка десанту.

Було залучено 12 тис. літаків, майже 160 тис. солдатів мор-

ського десанту на 5 тис. десант-

них кораблів, що одночасно перетнули Ла-Манш та висадилися на узбережжі нормандії. із моря цю армаду підтримували 600 військових кораблів. Хоч союзники забезпечили собі величезну перевагу в повітрі й деморалізували німців нищівними бомбардуваннями, їм не вдалося виконати план першого дня. їхні втрати становили майже 5 тис. осіб. Особливо постраждали повітряно-десантні частини.

ЦікаВі факти Під час визволення Франції союзники втратили 40 тис. осіб загиблими, 165 тис. пораненими, 20 тис. осіб зникли безвісти. ні-

1943 р. визначила, що найважливішими

1944 р. мають бути вторгнення на півночі Франції у Нормандії («Оверлорд»), і на півдні Франції («Енвіл»). За новим планом, розробленим командувачем сухопутних військ союзників у Європі Б. Монтгомері й схваленим Д. Ейзенхауером, головних напрямків було два: на схід у район Руру

526 тис. солдатів,

коли генералу Б. Монтгомері вдалося розгромити німецькі

і морський десанти висадилися в районі Сен-Тропеза

дили повітряно-десантним частинам. Операція «Маркет-гарден» («Город») увійшла в історію під назвою Арнемська повітряно-десантна операція (17—26 вересня 1944 р.). Проте через збіг обставин (погодні умови, невдале обрання району висадки, несподіване зосередження німецьких танкових частин СС у цьому регіоні тощо) та сильний опір німецьких військ вона не досягла своєї мети. Позитивним наслідком цієї операції було те, що вона створила умови для визволення великого портового міста Антверпен у Бельгії, яке стало основним для постачання військ союзників.

3 ВиЗВолення країн СхіДної єВроПи. 20 липня 1944 р. війська Радянської армії увійшли на територію Польщі. Наступного дня було оприлюднено маніфест Польського комітету національного визволення (ПКНВ), який був сформований із прорадянськи налаштованих діячів. Через кілька днів радянський уряд визнав за ПКНВ право створювати органи польської

ської адміністрації. Так, Армія крайова намагалася захопити Вільнюс і взяти під контроль значні райони Польші. 1 серпня 1944 р. сили, що діяли за вказівками польського уряду в Лондоні, підняли антинімецьке повстання у Варшаві. Керівники повстання (Т. Бур-Коморовський та ін.) прагнули закріпитися у Варшаві, перш ніж туди увійдуть радянські війська. Проте їхній план не вдався. Німецькі війська придушили повстання, а місто перетворили на руїни. Лише в січні 1945 р. Радянська армія звільнила Варшаву від нацистів. Таким чином, після вступу радянських військ до країн Східної Європи в їхніх діях почали

факти Визволяючи територію румунії, підрозділи 3-го Українського фронту вийшли на румуно-болгарський кордон. Болгарський уряд ще в 1941 р. приєднався до Антикомінтернівського пакту, оголосив війну США і Великій Британії, але не наважився вчинити так само щодо радянського Союзу. наприкінці липня 1944 р. болгарський уряд розпочав таємні переговори з англоамериканськими представниками в Каїрі, порушуючи питання про

направлення англо-американських військ у Болгарію. 5 вересня радянський уряд зробив заяву: оскільки Болгарія була в стані війни з країнами антигітлерівської

коаліції, то й  радянський Союз

віднині вважатиме себе в стані

війни з Болгарією. Переговори

в Каїрі було припинено.

Уранці 8 вересня 1944 р. радянські частини готові були відкрити

вогонь. Однак коли передові загони радянської армії перейшли болгарський кордон, одна з піхотних дивізій болгарської армії

зустріла їх із розгорнутими пра-

порами й урочистою музикою. Унаслідок збройного повстання патріотичних сил Болгарії та дій

радянської армії пронацистський режим у Болгарії було повалено, а з ним і монархію.

армія, відзначалася своєрідністю

становища. Для Югославії була характерна масова збройна боротьба із загарбниками. Народно-визвольна армія Югославії (НВАЮ) налічувала близько 400 тис. бійців. Союзники всіляко допомагали антинімецьким силам Югославії. Наприкінці вересня 1944 р. було розроблено план спільних дій частин 3-го Українського фронту й підрозділів

й звільнили Відень. Восени 1944 р. Радянська армія надала допомогу

у Карпатах, разом із радянськими солдатами за свою батьківщину

закарпатські землі України й частину районів Словаччини.

тися суперечностями між союзниками. Із цією метою німецьке командування підготувало великий наступ на Заході в райо­

ні Арденн. Метою операції було оточення союзних військ і за­

хоплення Антверпена. Німецький наступ 16—26 грудня 1944 р. спочатку мав успіх. Німецьким військам вдалося просунутися

на 90 км углиб оборони союзників. На початку січня 1945 р.

німецька армія завдала ще одного удару в Ельзасі. Склалася ситуація, за якої ні союзники, ні німецькі війська не могли

переломити хід боїв на свою користь. В. Черчилль звернувся до Й. Сталіна з проханням розпочати наступ радянських військ. 12 січня 1945 р. радянські війська перейшли в наступ на 1200­кілометровій ділянці фронту. Також

від несподіваного удару оговталися й союзники, які стали тіснити німецькі війська. Таким чином, останнє сподівання А. Гітлера на злам у ході війни не справдалося. Зрозумівши марність подальшого наступу, він наказав відвести

«лінію Зігфріда». Найбільш боєздатні частини були направлені на радянсько­німецький фронт у район Будапешта, де тривали

бої біля озера Балатон.

5

Тихоокеанський

ділянці фронту. Німецький план був справжньою авантюрою. Німецькі танки мали пального на 100 км. Увесь розрахунок прориву фронту базувався на несподіваності захоплення складів пального американської армії. Для успішного просування німецьких військ був створений підрозділ, переодягнений у форму американської

розпочала «повітряний наступ» проти Японії, здійснюючи систематичні бомбардуван­

ня військових та економічних об’єктів країни. За таких умов японське командування наказало дати вирішальну битву в ра­

йоні острова Лейте (Філіппіни), розгромивши американський десант і флот (план «Се»). Однак битва завершилася перемогою американських військ. Після цього вони розгорнули вирішальний

Які союзники німеччини капітулювали в 1944 р.? 4.  де й коли було відкрито другий фронт? Яку назву мала десантна операція союзних військ у  нормандії? Як називалася оборонна лінія німецьких військ уздовж узбережжя Франції? 5.  У якій битві американський флот вщент розгромив японський?

6. Як розвивалися події на радянсько-німецькому фронті в 1944 р.? 7.  Як відбувалося звільнення Франції та Бельгії? 8.  Які країни були визволені радянськими військами в 1944 р.? 9.  Чим можна пояснити запеклий опір німецьких військ на завершальному етапі війни? 10.  Що мало на меті німецьке командування, здійснюючи

За Цим Параграфом Ви Зможете: розповідати про завершальний рік другої світової війни; визначати основний зміст Кримської і Потсдамської конференцій для післявоєнного світу; характеризувати наслідки другої світової війни.

Прига Д айте 1. Коли розпочалася друга світова війна? 2.  Які рішення прийняла «велика трійка» під час тегеранської конференції? 3.  де було відкрито другий фронт?

тягом перших днів

Битва почалася 16 квітня 1949 р. о 3 годині ранку за берлінським часом під потужним світлом прожекторів в атаку рушили танки і піхота. Війська під командуванням Г. Жукова наступали через так звані Зеєловські висоти. Лінію оборони перед

висотами подолали досить швидко, далі почалися ускладнен-

ня. Лише вранці 18 квітня рубіж було взято. Зав’язалися бої

на околицях Берліна. Ще через чотири дні фронти Г. Жукова й І. Конєва зімкнули кільце навколо міста. А. Гітлер прийняв рішення не тікати на південь, а особисто керувати обороною Берліна. Запеклі бої відбувалися в центрі міста. Усі спроби деблокувати його з боку інших угруповань німецьких військ були марними. Майже кожен будинок доводилося брати штурмом. 30 квітня штурмом було взято рейхстаг. Над ним замайорів червоний прапор.

Під час оборони Берліна німецьке командування робило все для реалізації гасла: «Берлін залишиться німецьким!». Було мобілізовано все населення, здатне тримати в руках зброю. Формувалися загони винищувачів танків із «гітлер’югенду», житлові квартали перетворювалися на фортеці. На оборонних роботах працювали близько 400 тис. осіб. Із боєздатних частин створювались армійські групи для завдання удару по флангах радянських

війни, призводили до непотрібних жертв. Втрати Німеччини становили 150 тис. убитими. «На третій день боїв у Берліні, — згадував Г. Жуков про штурм Берліна, — спеціально розширеною колією із Силезького вокзалу було подано фортечні гармати, які відкрили вогонь по центру міста. Вага кожного їх снаряду становила півтонни. Оборона Берліна розліталась у пух і прах. Навіть в імперській канцелярії розуміють, що наближається розв’язка битви за столицю Німеччини…». 1 травня начальник генштабу сухопутних військ Німеччини генерал Г. Кребс запропонував

операцію з форсування рейну й захоплення руру (промислового

Союзу передавалися території колишньої

Пруссії з містом Кенігсбергом (сучасний Калінінград, Росія). СРСР підтвердив, що вступить у війну з Японією відповідно до Ялтинської угоди. На порядку денному були також питання про мирні договори з Італією, Румунією, Болгарією, Угорщиною та Фінляндією. На конференції був створений постійний орган — Рада міністрів

закордонних справ (США, СРСР, Велика Британія, Франція, Китай) для узгодження питань, які мають спільний інтерес. Незважаючи на розбіжності між учасниками конференції (США намагалися вплинути на хід конференції, повідомивши про успішні випробування атомної бомби), вона дала позитивний імпульс для розвитку міжнародних відносин в умовах післявоєнного світу. 3 р оЗ гром яП онії. атомне

боєприпасів і пальним лише в один кінець. Американці вчасно довідалися про вихід у море «дивокорабля» й вирішили його знищити за допомогою авіації. 7 квітня 1945 р. близько 700 японських літаків (із них 355 були камікадзе) атакували американський флот. У свою чергу, американська авіація

бомбардувальники

острови. Один з американських генералів

«незабаром повернеться в кам’яний

Незважаючи на це, японці були сповнені

до останнього. Про це свідчили бої за

Так, для захоплення невеликого

500-тисячній армії, що

трі, знадобилося майже три місяці запеклих боїв (квітень-червень 1945 р.). У цій битві Японія втратила залишки своєї боєздатної авіації — 4 тис. літаків, а також останні великі кораблі флоту. Американські втрати складали 50 тис. убитими

763 літаки і 36 кораблів. Розуміючи, що бої за Японію будуть не менш запеклими, американське керівництво наважилося на використання проти Японії нової зброї — атомної бомби. Хоча більшою мірою

з небагатьох вцілілих будівель у місті після вибуху атомної бомби. 1945 р.

СРСР 27 млн осіб

США 297 тис. осіб

Англія 335 тис. (Австралія — 23 (34)* тис., Канада — 37 (43) тис., індія — 24 (48) тис., нова Зеландія — 1 (12) тис., ПАС — 6 (9) тис. осіб)

Франція 373 (418) тис. осіб

Бельгія 100 тис. осіб

Нідерланди 256 тис. осіб

Норвегія 13 тис. осіб

Польща 4,5 (6,6) млн осіб

Югославія 1,7 млн осіб (3/4 — жертви етнічних різанин, громадянської війни)

Чехословаччина 317 тис. осіб

Греція 170 (408) тис. осіб

Китай 20 млн осіб Німеччина 13 млн осіб Італія 373 (556) тис. осіб Японія 2,23 (3,55) млн осіб

Угорщина 427 тис. осіб Румунія 558 тис. осіб Болгарія 20 тис. осіб

90 тис. осіб

сільське господарство: впала врожайність, незасіяними залишалися великі площі. Головним підсумком війни був розгром нацистської Німеччини, фашистської Італії та мілітаристської Японії. Нищівної поразки зазнав фашизм (нацизм) — одна з найбільш реакційних та людиноненависницьких моделей тоталітаризму. Дискредитувала себе фашистська (нацистська) ідеологія.

Демократія стала визначальною силою суспільного розвитку. Однак не було усунуто всіх суперечностей тогочасного світу. Для народів Східної Європи й частини країн Азії перемога обернулася насадженням тоталітаризму, але радянського

зразка.

Стало формуватися протистояння між Сходом і Заходом, комунізмом і демократією. Уособленням цієї боротьби стало протиборство двох наддержав — США і СРСР, що вилилося у «холодну війну»: нестримну гонку озброєнь, неприховану недовіру й ворожнечу протилежних таборів. Війна започаткувала розпад колоніальної системи. Боротьба народів колоній проти нацистської агресії поєдналася з національно-визвольним рухом проти метрополій, зростанням національної самосвідомості в країнах Азії та Африки, що зрештою призвело до падіння колоніальних імперій і демократизації ряду європейських країн. Друга світова війна змінила не тільки політичну карту світу, але й долю цілих народів, зокрема депортованих і тих, що зазнали масового геноциду (євреї, роми, серби тощо). Відбувся розкол окремих народів і країн на два державні формування (В’єтнам, Корея, Німеччина, Китай), що на довгі роки затримало процес їхнього об’єднання. Друга світова війна дала могутній поштовх розвитку науки й техніки. До найбільших відкриттів періоду війни слід віднести виготовлення атомної бомби, що зрештою позначилося на всьому розвитку науки й техніки. Створення в Англії радарних установок для виявлення німецьких повітряних армад сприяло подальшому розвитку радіоелектроніки. Загалом обидва ці напрямки в галузі

1.

атомного бомбардування? 6.  Коли завершилася друга світова війна? 7. З’ясуйте основні рішення Ялтинської (Кримської) і Потсдамської мирних конференцій. Як були розв’язані німецьке й польське питання? 8.  Якою була роль Берлінської операції в  другій світовій

Міжнародних військових трибуналів для воєнних злочинців; характеризувати мирні договори із союзниками німеччини.

Прига Д айте 1. Коли завершилася друга світова війна? 2.  Якими були основні рішення Ялтинської (Кримської) і Потсдамської конференцій?

тільки одна країна — Сполучені Штати Америки — зміцнила

Восени 1944 р. на конференції у Вашингтоні представники СРСР, США, Англії та Китаю підготували пропозицію про створення Організації Об’єднаних Націй (ООН) та обговорили основні положення її Статуту.

Конференція в Сан-Франциско проходила 25 квітня — 26 червня 1945 р. Її учасниками стали всі держави, які оголосили війну Німеччині та Японії до 1 березня 1945 р. Право стати членами ООН отримали Українська РСР і Білоруська РСР. У роботі конференції взяли участь близько 300 делегатів із 46 країн світу. Під час обговорення Статуту ООН виникло дві проблеми: щодо прийняття рішень у Раді Безпеки та питання про опіку над колоніями та залежними територіями. Відносно першої було прийнято радянську пропозицію, згідно з якою рішення Ради Безпеки приймаються одноголосно. Країни — постійні члени (СРСР, США, Англія, Франція, Китай) отримали право «вето». Завдяки цьому праву виключалася

тання

продукції. У 1948 р. на США припадало більше

світового промислового

вони володіли 2/3 світових державних золотих запасів.

ки яким вони могли б суперечити великим державам. Ф.  рузвельт погодився із цією думкою. Однак В. Черчилль заперечив: «нехай орел дозволить малим пташкам співати, проте звертати увагу на їхній спів не варто — нехай собі співають».

входять затвердження бюджету організації, прийняття нових членів, обрання непостійних членів ради Безпеки, економічної і Соціальної ради, ради з питань опіки, Міжнародного суду, Секретаріату на чолі з Генеральним секретарем ООн рада Безпеки за Статутом є постійним органом, на який покладаються обов’язки щодо підтримання миру. для реалізації своїх повноважень рада Безпеки має право накладати на агресора санкції, вводити блокаду й застосовувати проти нього силу. У вирішенні всіх питань, крім процедурних, потрібна одностайність постійних членів ради Безпеки.

соціального та гуманітарного характеру. ООН базувалася на принципах суверенної рівноправності всіх членів, мирного вирішення спірних питань, утримання від

Статут ООН.

егідою ООН було створено різні спеціалізовані організації: ЮНЕСКО (ООН із питань освіти, науки і культури), ВООЗ (Всесвітня організація охорони здоров’я), МОП (Міжнародна організація праці), ФАО (Продовольча і сільськогосподарська організація), ЮНІСЕФ (Дитячий фонд ООН) тощо. Зараз налічується близько 190 членів ООН. Генеральна Асамблея

Йоахіму фон  ріббентропу, Вільгельму Кейтелю, ернсту Кальтенбруннеру, Альфреду розенбергу, Гансу Франку та іншим воєнним злочинцям (загалом 12 осіб) було винесено

Такі самі процеси охопили і всі країни Європи, особливо Францію, Бельгію, Нідерланди, Норвегію, Югославію, Польщу. В Україні також пройшли судові процеси над нацистами та їхніми пособниками, що здійснили злочини на території УРСР. Найбільшим із них був Київський процес.

4 м ирні Д ого В ори З  коли Ш німи СоюЗ никами н імеччини. Для підготування мирних угод із Німеччиною, Італією, Румунією, Болгарією, Угорщиною, Фінляндією було створено Раду міністрів закордонних справ. Для узгодження питань, пов’язаних із мирними договорами, у Парижі відбулася мирна конференція за участю 21 держави (29 липня — 15 жовтня 1946 р.).

Після завершення роботи конференції на засіданнях Ради міністрів закордонних справ найбільш гострі проблеми мирних договорів були вирішені шляхом взаємних поступок і компромісів. 10 лютого 1947 р. в Парижі було укладено мирні договори з Італією, Фінляндією, Болгарією, Угорщиною та Румунією. Їхні умови передбачали переважно повернення до довоєнних кордонів, проведення демілітаризації, денацифікації, демократизації, декартелізації. Італія відмовлялася від усіх своїх колоній, мала знищити військові укріплення на кордонах й обмежити загальну кількість збройних сил. Місто Трієст із прилеглими землями перетворювалося на вільну територію Трієст.

Мирні договори із союзниками Німеччини після Другої світової війни суттєво відрізнялися тим, що вони не були принизливими для переможених держав, як після Першої світової війни.

Мирні договори з Німеччиною та Японією на той час не були розроблені, тож їх розгляд відкладався. Мирний договір із Японією датовано 1951 р., а з Німеччиною питання остаточно було вирішено тільки в 1990 р. Тимчасово в Німеччині, Австрії, Японії, Кореї вводилися окупаційні режими країн-переможниць. Так, Німеччина, Австрія, міста Берлін і Відень були поділені на чотири окупаційні зони Англії, США, СРСР та Франції. Метою окупації Німеччини проголошувалися відродження єдиної країни, яка не становитиме загрози війни, ліквідація небезпечних для збереження миру державних, політичних

репарації в розмірі 100 млн доларів. Фінляндія зобов’язувалася

1.

2.  назвіть керівні органи організації. 3.  У чому звинувачували воєнних злочинців, що опинилися на лаві підсудних Міжнародного військового трибуналу? 4.  Як називався судовий процес над японськими воєнними злочинцями? 5.  Коли відбулася Паризька мирна конференція? 6.  У якому році було підписано мирні договори із союзниками німеччини?

7. із якої метою було створено ООн? Якими принципами керується у своїй діяльності ця організація? 8.  Яким є механізм діяльності ООн? Що таке рада Безпеки, які її функції? 9.  Якими були людські

§ 53—54. освіта та наука

1

оСВіта. До початку XІX ст. абсолютна більшість людей у світі була неосвіченою. Це значно гальмувало подальший розвиток індустріального суспільства. Щоб подолати це негативне явище, із кінця XІX ст. в країнах Західної Європи та Америки почали вводити систему загальної обов’язкової початкової освіти, а з початку XX ст. — загальну обов’язкову середню освіту. Існували різні типи шкіл: духовні, світські, платні та безкоштовні, початкові, середні, вищі, державні, приватні. У XX ст. у зв’язку з розвитком педагогічної науки систему освіти було дещо вдосконалено: проведено чіткий розподіл

навчальних закладів, запроваджено міжнародні дипломи, для спілкування вчителів та учнів використовувалися здобутки психології.

Так, у Великій Британії в 1918 р. було прийнято закон про обов’язкове навчання до 14 років. Активно розвивалася система професійного навчання (початкова й середня). Центрами вищої освіти були університети: Кембриджський, Оксфордський, Единбурзький та ін. Вони одночасно стали й центрами розвитку світової науки. У США закони про обов’язкову початкову освіту було прийнято в 1918

стосовано до практичних потреб людини в житті. Крім того, розвивалася університетська система. Найбільш відомими стали Гарвардський, Колумбійський, Каліфорнійський, Іллінойський, Стенфордський університети.

Найґрунтовніші зміни в 1920—1930-х рр. відбулися в системі освіти СРСР. Вдалося загалом подолати безграмотність населення. Було запроваджено загальну початкову, а згодом і середню

немає ніякої потреби перевантажувати дітей викладанням

вчень, що походять як із минулого, так і із сьогодення. те, що нам дійсно треба, так це, щоб школи розвивали характер італійців. Уся шкільна система має

навчати молодих людей розуміти фашизм, щоб вони самі оновлювалися у фашизмі й жили в тій історичній атмосфері, яку створила фашистська революція.

Уривок із Кодексу законів про народну освіту в УСРР (1922 р.)

…Мета радянського виховання й освіти — розкріпачення трудящих мас від духовного рабства, розвиток їх самосвідомості, створення нового покоління людей комуністичного суспільства з психологією колективізму, із твердою волею, громадсько необхідною кваліфікацією і з матеріалістичним світоглядом, який би ґрунтувався на ясному розумінні законів розвитку природи й суспільства.

? 1. Яку мету шкільної освіти проголошували в  італії та радянських республіках? 2.  Від чого залежала мета освіти в 1920—1930-ті рр.?

макс Планк і данський фізик нільс бор своїми відкриттями

У цей самий час російський фізик олександр

. Терміново створювали виробництво

газів (у Німеччині цим займався хімік Ф. Габер) і протигазів (перший протигаз створив російський хімік М. Зелінський), нарощували випуск вибухових речовин. У Німеччині тривали пошуки штучних замінників недоступних природних продуктів. На межі наук з’явилися нові дисципліни — хімічна фізика, геофізика.

У пошуку штучних речовин особливо плідним був метод французького вченого Віктора гріньяра. Використовуючи його, можна було синтезувати велику

У біології інтенсивно розвивалися дослідження в галузі генетики. Данський біолог Вільгельм йогансен розробив генну теорію. Важливий внесок у цю справу зробили німецький вчений август Вейсман, американський вчений томас морган (розробив основні уявлення хромосомної теорії спадковості) та радянський вчений микола Вавилов. Застосування фізичних

тодів дослідження сприяло створенню біофізики та біохімії. Працюючи в галузі

А.

висловив припущення, що раніше існував єдиний праматерик, який потім розколовся на теперішні. Теоретичні розробки дали вагомий практичний результат. У розвідці корисних копалин стали широко застосовуватися

прилади та інструменти.

у вивченні людської психіки. Його лекції з біоелектрики

тесла

ЦікаВі факти Усі найновіші досягнення в техніці та технології насамперед упроваджували у військову техніку. Перша світова війна показала, що майбутнє за новими видами зброї: танками, літаками, підводними човнами, авіаносцями тощо. тому, незважаючи на пацифістські настрої, відбувалося стрімке переозброєння армій новими зразками зброї, почали розробляти

усього

науковців

швидка електрифікація. Лампочку електричного

видом спорту й цікавим видовищем. У роки війни вона продемонструвала набагато

активно застосовувала поштова служба, вона стала необхідною в пошукових заходах, для перевезення термінових вантажів, а згодом і пасажирів. Розвиток авіації дав можливість здійснювати польоти на далекі відстані зі значним навантаженням. У 1927 р. американець чарльз ліндберг здійснив перший трансатлантичний переліт за 33 години. Створювалися перші авіакомпанії, відкривалися перші постійні маршрути пасажирських перевезень, зокрема в Україні. Авіаконструктори провідних держав світу (США, Англії, Німеччини, СРСР тощо) у гонитві за швидкістю почали активно розробляти реактивні двигуни й ракетну техніку, а також теорію космічних польотів. Поява авіації була не єдиною зміною в розвитку транспорту. Автомобіль серйозно потіснив залізниці. У світі сформувалося декілька потужних центрів машинобудування: США («Форд», «Дженерал моторс», «Крайслер»), Франція («Рено», «ПежоСітроєн» тощо), Англія («Остін», «Ягуар» тощо), Німеччина («Мерседес-Бенц», «БМВ», «Опель» тощо).

Разом із розвитком автомобільного транспорту почалося створення мережі доріг із твердим покриттям. Швидкому збільшенню випуску автомобілів сприяло запровадження генрі фордом конвеєрного методу виробництва автомобілів. Символом автомобільної ери

Швидко розвивалася і система зв’язку: поширювався телефонний зв’язок, прокладалися

Завдяки винаходам радіо гульєльмо марконі та олександра Попова тепер можна було забезпечувати зв’язок із кораблями в океані та віддалених районах Землі. Радіостанція поступово стала невід’ємною складовою експедицій дослідників, моряків, пілотів та військових.

Зміни В П обуті. н о Ва які С ть життя. У перші десятиліття XX ст. з’явилася велика кількість винаходів, які полегшували працю людей і змінювали побут. У провідних державах почали використовувати такі звичні нам тепер речі, як холодильники, пральні машини,

нобеліВСької Премії. За визначні наукові дослідження

розвиток

Багато радіослухачів сприйняли постановку як справжню радіотрансляцію про вторгнення прибульців, у деяких містах здійнялася паніка ПоС тать

У 1920-х рр. А. Ейнштейн був переконаним пацифістом. Світ він розглядав як

ціле, схоже

й вічну загадку. Заздрісники в Німеччині називали

іС торії Щоб увічнити своє ім’я в пам’яті людства, шведський хімік і підприємець альфред нобель (1833—1896) заповів більшу частину своєї спадщини на створення благодійного фонду. нобелівську премію щорічно присуджують Шведська королівська академія наук та інші авторитетні установи Швеції, починаючи з 1901 р. Премії в галузі фізики,

а в 1940 р. надали громадянство.

післявоєнний період А. Ейнштейн домагався

міну ідеями та досягненнями науки між країнами й народами, підкреслював відповідальність вченого за долю людства. А. Ейнштейна справедливо вважають найвідомішим ученим XX ст.

макс Планк (1858—1947) народився в місті Кілі, що належало Пруссії. Він мав чудові музичні здібності, але в гімназії вчитель математики відкрив у ньому схильність до природничих і точних наук. Навчаючись в університетах Мюнхена та Берліна, М. Планк віддав перевагу фізиці, хоч один із його професорів стверджував, що там уже відкривати нічого. М. Планк захопився вивченням явищ теплоти, механічної енергії та перетворення енергії. Він вважав, що електромагнітне випромінювання відбувається не суцільним потоком, а порціями. Їх А. Ейнштейн пізніше назвав квантами. Отже, праці М. Планка ознаменували народження квантової теорії. Це був справжній переворот у фізиці. За відкриття квантів енергії вченому в 1919 р. було присуджено Нобелівську премію. У Німеччині М. Планк був президентом Товариства фундаментальних наук кайзера Вільгельма. Свій авторитет він використовував для захисту вчених, змушених емігрувати. Відкрито підтримував А. Ейнштейна, якого переслідували нацисти. Одного із синів М. Планка було страчено в 1944 р. за участь у замаху на життя А. Гітлера. Заслуги вченого цінувалися високо. М. Планк був членом багатьох іноземних академій наук, у тому числі АН СРСР, як і А. Ейнштейн, обирався членом Наукового товариства ім. Т. Шевченка, яке було попередником Української академії наук. Товариство, яке він очолював до війни, було перейменоване на Товариство Макса Планка.

нільс бор (1885—1962) народився в Копенгагені. У дитинстві він був завзятим футболістом, пізніше захопився лижами і парусним спортом. В університеті його дипломний проект отримав золоту медаль Данської королівської академії. Н. Бор навчався в Англії у Дж. Томсона, який відкрив електрон, та Е. Резерфорда — дослідника радіоактивності елементів та будови атома. Тогочасні фізики не могли з’ясувати, чому електрон, перебуваючи на орбіті, не втрачає

у таблиці Д. Менделєєва назвали фермієм. ірвінг ленгмюр (1881—1957) народився в Нью-Йорку, навчався в США та Німеччині. Компанія «Дженерал електрик» надала йому можливості для проведення досліджень. І. Ленгмюр спростував твердження, що світіння лампи залежить лише від вакууму. Наповнивши лампу азотом, він довів, що його лампа горить краще, до того

ним формула дала можливість вести розрахунки фізичних

властивостей твердого тіла — тепло- та електропровідності, теплоємності тощо. У 1936 р. П. Дебай отримав Нобелівську премію в галузі хімії за внесок у дослідження молекулярної будови речовин. На той час він уже працював у лабораторії

Берлінського університету, читав студентам лекції, був членом ряду іноземних наукових товариств та академій наук, у тому

числі АН СРСР. Через відсутність німецького громадянства П. Дебая звільнили з лабораторії. Він переїхав до США, де очолив хімічний факультет Корнельського університету. Проведені ним у місцевих лабораторіях дослідження складних полімерів знайшли широке практичне застосування.

карл ландштайнер (1868—1943) народився у Відні. Він вивчав медицину, хімію. У 1923 р. вчений переїхав до США, згодом отримав американське громадянство. У 1930 р. йому було присуджено Нобелівську премію за відкриття груп крові людини. Метод К. Ландштайнера дав можливість переливати кров однієї людини іншій. Він вивчав особливо небезпечну хворобу — поліомієліт. Завдяки К. Ландштайнеру було відкрито нові напрями досліджень у бактеріології, імунології, досягнуто успіхів у практичній медицині.

ВиСноВки

„ У першій третині XX ст. наука продовжувала розвиватися швидкими темпами. Вагомі відкриття, які докорінно змінили уявлення про світ, відбувалися як у фундаментальних, так і у прикладних науках. найбільші відкриття були здійснені в галузі фізики.

„ Відкриття почали активно впроваджувати в життя, змінюючи його на краще. „ нові відкриття й дослідження були надбаннями не окремих країн, а людства загалом. ЗаПитання та ЗаВД ання

У яких країнах було запроваджено обов’язкову середню освіту? 2.  Як змінилася

Ви Зможете: ознайомитися з розвитком літературного процесу; визначити течії та напрямки літератури й мистецтва першої третини XX ст.; охарактеризувати Олімпійський рух, що відродився наприкінці XIX ст.

Прига Д айте

1. Яка течія була панівною в літературі наприкінці XIX ст.? 2.  Які нові явища були характерні для розвитку літератури й мистецтва наприкінці XIX ст.?

мистецтвознавці іноді називають декадансом (занепадом). Хоча насправді це був не занепад, а пошук нових форм художнього зображення дійсності. У 1920—1930-ті рр. на розвиток мистецтва

війна, революції, зародження й становлення тоталітаризму.

ЦікаВі факти рисою

поширенням грамотності, розвитком засобів масової інформації (преса, радіо, кіно, звукозапис тощо) та технологізацією тиражування мистецьких творів. Масова культура стала невід’ємною складовою життя індустріального суспільства. І якщо в

Ф. Ніцше піддавав критиці християнство та раціоналізм за те, що вони «пригнічують волю до життя». Він пропонував подолати гніт шляхом звільнення «життєвих сил», які мають відкрити шлях до «надлюдини», що стоїть по інший бік «добра і зла». Твори Ф. Ніцше були насичені афоризмами, пророцтвами і таємничістю. Їх сприймали як заклик до підриву традиційних моральних цінностей, до насильства.

Французький філософ анрі бергсон протиставляв інтуїцію інтелектуальним методам пізнання. Він стверджував, що лише інтуїція здатна проникнути в суть речей.

Відкриття австрійським вченим Зігмундом фрейдом безсвідомого мало величезний вплив на суспільство. Здавалося, що знайдено пояснення всім вчинкам людини. Вчення З. Фрейда філософ карл юнг переніс на поведінку великих мас людей — натовп, яким, пробуджуючи його несвідоме, можна керувати. На початку XX ст. у країнах Європи та США набула поширення соціологія — наука про розвиток суспільства. У цей час стали популярними теорії соціального дарвінізму, згідно з якою розвиток суспільства обумовлюється біологічною боротьбою за виживання, та географічного детермінізму, коли географічне розташування є визначальним у долі народів, їхніх характерів. На основі цих положень сформувалися расова теорія, антисемітизм тощо. Деяких людей не задовольняло таке різноманіття

намагався допомогти людині знайти своє місце у світі, своє «я» (свою екзистенцію), подолавши відчуження. Людина створює саму себе, пізнає свою сутність — ось головний

популярністю в цей період користувалися твори англійців Дж. Голсуорсі, Б. Шоу, С. Моема, Г. Веллса, французів А. Франса, Р. Роллана, німців Г. Манна, Т. Манна, Л. Фейхтвангера, норвежця К. Гамсуна, американців Дж. Лондона, Е. Сінклера, Ф. Норріса, росіян Л. Толстого, А. Чехова та ін. Їхня творчість вирізнялася особливою увагою до проблем людини й суспільства загалом. Визначальними подіями, що вплинули на розвиток літератури 1920-х рр., стали війна, революції, післявоєнна криза.

коління» — письменників, становлення яких відбувалося в роки війни. Це американець Е. Хемінгуей, англієць Р. Олдінгтон, німець Е. М. Ремарк. Їхні герої — молоді люди, які пройшли окопи Першої світової війни, багато пережили, розчарувалися, але не втратили людської гідності. Написані в традиціях реалізму книги Е. М. Ремарка («На Західному фронті без змін»), французького письменника

«революція в головах», боротьба за визволення людства від забобонів буржуазного суспільства та релігії

Література «втраченого покоління»: розчарування в сучасній цивілізації, втрата ідеалів після Першої світової війни

т. Гарді

д. Гартфілд

А. Франц

Г. Гросс

Г. Веллс

Б. Шоу

Прагнення

змінити

не тільки зміст, а й форму

літератур-

них творів

Сюрреалізм, футуризм, дадаїзм тощо

е. Хемінгуей

В. Фолкнер

р. Олдінгтон

е. М.

відносять француза М. Пруста, австрійця Ф. Кафку, англійку В. Вульф, ірландця Дж. Джойса та ін.

У 1920-ті рр. у літературі й філософії зародився новий напрямок — екзистенціалізм (у перекладі з латини — існування). Екзистенціоналісти прагнули зрозуміти, відтворити потаємні, підсвідомі думки й почуття людини, розібратися в її ставленні до життя й смерті, до існування загалом.

Із початку XX ст. у літературі та мистецтві

розвиватися нова течія — авангардизм.

Маючи великий вплив на суспільство, література ставала заручником авторитарних і тоталітарних

спрямувати її розвиток у вигідне русло, зробити своєю опорою. Письменники й поети

1915 р.

літературно-мистецьке життя, що за умов однопартійності

ції в СРСР, прокотилась у 1920-х рр. Ті, хто вижили, змушені були пристосовуватися до вимог офіційної ідеології та більшовицької практики будівництва

чекала нова, ще більша хвиля репресій. Поширеними

давці. Надзвичайно

розрахована на масового читача, зокрема

фантастика, психологічні романи. Визнаними майстрами детективного жанру стали А. Крісті (Англія), Ж. Сіменон (Франція), Р. Стаут і Е. Гарднер (США).

4

Пи С ьменники — лауреати н обелі ВС ької П ремії. Єднальними для прозаїків, поетів, публіцистів усіх країн незалежно від панівних форм і методів політичного правління були теми війни

та

тісно пов’язане ім’я ромена роллана (1866—1944). Долю митця в суспільстві він відобразив у романі-епопеї «Жан-Крістоф». У роки Першої світової війни Р. Роллан виступав із гострими відгуками і статтями. Він не сприймав методів революційної боротьби, а свій протест проти війни й насильства передав у романі «Клерамбо» та повісті «П’єр і Люс». Духовне життя європейської інтелігенції, застереження від небезпеки війни й насильства є лейтмотивом роману «Зачарована душа». Антивоєнний пафос був притаманний не лише творчості Р. Роллана, а і його життєвій позиції. Разом з А. Барбюсом він ініціював проведення антивоєнних конгресів. Слід зазначити, що обох письменників після відвідин ними СРСР використовували для формування в країнах Заходу громадської думки про відсутність у Радянському Союзі репресій та голодомору.

На творчість англійського письменника Джона голсуорсі (1867—1933) значною мірою вплинули гуманістичні погляди Ч. Діккенса, І. Тургенєва, Л. Толстого. Залишаючись активним прихильником англійського суспільства, він зумів відтворити його життя з усіма проблемами й суперечностями. Відома трилогія «Сага про Форсайтів», інші романи, новели і драми Дж. Голсуорсі зображують долю однієї сім’ї на тлі кризових явищ у суспільстві та в людських стосунках.

Видатний німецький письменник томас манн (1875—1955) —

автор романів «Будденброки», «Чарівна гора», історичної тетралогії на біблійні теми «Йосиф та його брати». Він аналізував витоки німецького нацизму й гостро засуджував його наслідки. У 1947 р. Т. Манн завершив роботу над романом «Доктор Фаустус», у якому розкрив тісний зв’язок між кризою суспільства, культури і людської особистості. Славетний індійський письменник рабіндранат тагор (1861— 1941) був усебічно обдарованою людиною. Деякий час він очолював національно-визвольний рух. Його патріотична пісня «Моя золота Бенгалія» стала національним гімном Бангладеш, а пісня «Душа народу» — гімном Індії. Він був автором численних поетичних збірок, романів, драматичних творів. У творчості Р. Тагора переважали соціально-психологічні

Художник Піт Мондріан. 1921 р.

ладу.

Російський письменник іван бунін (1870—1953) народився поблизу

дворянських родів. 22-річним юнаком він приїхав в Україну; жив у Полтаві й Харкові, відвідував Київ, Миргород, Черкаси, Чигирин, тому природними в його творчості є

та образи. Із 1895 р. письменник

та Петербурзі, листувався з М. Горьким, товаришував із

маніновим, співаком Ф. Шаляпіним, зустрічався з М. Коцюбинським. І. Бунін перекладав твори Дж. Байрона, А. Міцкевича, Т. Шевченка. І. Бунін засудив Жовтневий переворот 1917 р., вважаючи, що перемога більшовиків

вид живопису отримав назву абстракціонізму.

фігур. Цей

На зміну модерністським напрямкам кінця XIX — почат-

ку XX ст. (фовізм‚ кубізм‚ футуризм‚ сюрреалізм і додекафонія в музиці) прийшов авангардизм. Митці нового напрямку

не лише писали картини, а й створювали філософські трактати. Засновником авангардизму був російський художник Василь кандинський. Визначний представник йього напрямку казимир малевич у 1915 р. створив шедевр абстрактного мистецтва «Чорний квадрат на білому тлі». Також він заснував новий напрямок авангардного мистецтва — супрематизм. Сюрреалісти на чолі із Сальвадором Далі намагалися зобразити ірраціональний світ. На їхніх картинах‚ на відміну від картин абстракціоністів‚ наявні предмети‚ які можна пізнати‚ але інколи вони мають дивний вигляд і розміщені в незвичайних композиціях‚ як у сновидіннях. Світ у творах сюрреалістів є нагромадженням парадоксів і кошмарів. Проте таке мистецтво

не завжди було зрозумілим суспільству.

У той самий час реалізм не здавав своїх позицій. Його представниками були, зокрема, художники Ф. Мазерель (Бельгія) А. Фужерон і Б. Таслицький (Франція)‚ Р. Гуттузо (Італія)‚ Г. Ерні (Швейцарія).

Важливою рисою в розвитку мистецтва стало те, що ідеї європейських художніх шкіл і течії почали активно переймати митці Азії, Африки, Латинської Америки. На основі синтезу місцевих традицій і європейської техніки з’являлися справжні нові шедеври. Так, у Мексиці виникла «Велика трійка» художників-монументалістів — Д.-А. Сікейрос, Д. Рівера, Х.-К. Ороско. У своїх творах, інколи у прямій публіцистичній формі, вони прагнули наочно пояснити соціальні та історичні проблеми.

Проявом масової культури в мистецтві стала поява кітчу — картинок, статуеток дівчат, тварин, які

пагандистську роль.

маніфести й гасла не могли зрівнятися з яскравим кінообразом. Артист, що грав улюбленого кіногероя, перетворювався на справжнього ідола. Цю особливість кіно активно використовували тоталітарні режими для пропаганди та агітації. Потужною пропагандистською силою стало документальне кіно, яке, здавалося, є об’єктивним і неупередженим. Умілий монтаж кадрів, звуку, сюжет давали можливість укорінювати у свідомості людей певну ідеологію. Кіно також стало потужним засобом пропаганди нового способу життя, моди тощо.

матурга Г. Ібсена і російського А. Чехова, режисера К. Станіславського. Широкого визнання набули п’єси німецького неоромантика Г. Гауптмана. У театральному житті 1920-х рр. органічно поєдналися класичні традиції з новаторством модернізму та авангарду. Кінематограф зародився наприкінці XIX ст. У 1920-х рр. він довів, що є своєрідним

культурою. Визнаним майстром кінокомедії в ті часи був чарлі чаплін. Найпопулярніші зірки міжвоєнного періоду — М. Пікфорд‚ Д. Фербенкс‚ Р. Валентіно‚ Г. Гарбо‚ Л. Гірш‚ Б. Кітон‚ К. Гейбл‚ Ф. Астор‚ Г. Купер‚ Х. Богарт. У той час В. Дісней розробив основи мультиплікаційного фільму. У ряді країн склалися власні режисерські та акторські школи зі своїми особливими традиціями (США, СРСР, Франція, Індія тощо). У 1933 р. в США було знято перший кольоровий фільм.

намагалися пристосувати

нізму, сюрреалізму (І. Стравінський, Б. Барток). У той самий час сформувалася група композиторів (Л. Дюррей, Ж. Мійо, Ф. Пуленк), які стали засновниками стилю музичного конструювання, заперечуючи емоційність у музиці. Музиканти активно експериментували з різноманітними новими музичними інструментами, які фактично підготували перехід до епохи електронної музики. У 1920—1930-ті рр. прискорилося становлення національних музичних і виконавських шкіл. Світової слави набули Бостонський та Філадельфійський симфонічні оркестри. США стали одним із центрів музичного життя. Тут творили композитори Дж. Гершвін, С. Рахманінов (емігрував із Росії), працювали диригенти А. Тосканіні і Л. Стоковський. США також стали батьківщиною мюзиклу і джазу. 8

а рхітектура. Після панування наприкінці XIX ст. в архітектурі модерну, який був, по суті, поєднанням усіх попередніх стилів і течій, на початку XX ст. зароджувалися нові

напрямки. В Амстердамі (Нідерланди) у 1920-ті рр. було зведено чимало житлових будинків за проектами, які розробили архітектори-експресіоністи. Споруди нагадували корабельні форми, як облицювання використовували грубу цеглу.

увагу

зосереджено на емоційній насиченості. Не дивно, що будівлі дуже відрізнялися одна від

відуальні. Символом німецького експресіонізму стала «Вежа Ейнштейна» — будівля астрофізичної лабораторії, зведеної за проектом Е. Мендельсона. Одним із найвидатніших архітекторів цієї доби був Вальтер гропіус, який заснував у Веймарі вищу школу будівництва й художнього конструювання «Баухауз» (1919—1932 рр.). Зведена за його проектом будівля школи з однойменною назвою стала символом довершеності нового стилю — конструктивізму. У руслі цієї школи розроблялися естетика функціоналізму, принципи сучасного формоутворення в архітектурі та дизайні, принципи формування матеріально-побутового середовища засобами пластичного мистецтва. Конструктивісти заклали основи стилю функціоналізм. Творчість представників «Баухаузу» справила значний вплив на мистецтво та архітектуру Європи, Америки,

футуризму) розробив проект футуристичного міста у вигляді величезної верфі. Будинки такого міста являли собою гігантські машини. Це стало першою спробою функціонально вибудувати місто по вертикалі, але вона так і не

1920 р.

1924 р.

1928 р.

1932 р.

1936 р.

VIII Літні Олімпійські ігри, Париж (Франція)

I Зимові Олімпійські ігри, Шамон (Франція)

IX Літні Олімпійські ігри, Амстердам (нідерланди)

II Зимові Олімпійські ігри, Сент-Моріц (нідерланди)

X Літні Олімпійські ігри, Лос-Анджелес (США)

III Зимові Олімпійські ігри, Лейк-Плесід (США)

XI Літні Олімпійські ігри, Берлін (німеччина)

IV Зимові Олімпійські ігри, Гарміш-Паркенкірхен (німеччина) У 1928 р. в Олімпіаді в Амстердамі вперше змогли взяти участь жінки

проводилися з дев’яти видів спорту: боротьба, велоспорт, легка атлетика, плавання, спортивна гімнастика, стрільба, теніс, важка атлетика, фехтування. Першим переможцем став спортсмен із США Джеймс Кенноллі. Найбільше золотих медалей (чотири) завоював спортсмен із Німеччини Карл Шуман. Перші ігри відзначалися домінуванням атлетів зі США та Західної Європи. Цікавим є те, що переможцями, як правило, ставали атлети країни, що організувала ігри. Щоб залучити до ігор більше глядачів, їх проводили в містах, де відбувалися Всесвітні виставки. Перша світова війна перервала цю традицію. Після її завершення Олімпійський рух відновився й

популярності. У 1912 р.

електрогодинника. У 1920 р. було введено клятву олімпійців. Із 1924 р. почали проводити регулярні ігри

дів спорту, першість на яких мали спортсмени Скандинавії.

Із 1928 р. до участі в Олімпіаді були допущені жінки.

Олімпійські ігри дали потужний імпульс розвитку спорту.

У 1920—1930-ті рр. спорт став загальним захопленням. Українська команда на Олімпійських іграх у міжвоєнні роки представлена не була (СРСР не брав участь в Олімпійському русі до 1952 р.), але українські спортсмени брали в них участь у складі команд Польщі, Румунії, Чехословаччини, Латвії, США, Канади. Серед українців, що здобули олімпійське золото, були кіннотник Адам Круликевич, шабліст Тадей Фрідріх. Із початку XX ст. стрімко набирав популярність футбол. У 1904 р. була створена Міжнародна федерація

в розвитку

можна виділити в міжвоєнний період? 2.  Що таке масова культура? 3.  Як позначилася на літературному процесі Перша світова війна? 4.  Які течії переважали в літературі та мистецтві в міжвоєнний період? 5.  Що нового з’явилося в Олімпійському русі в 1920—1930-ті рр.?

6. Які чинники зумовили появу масової культури? 7.  Якими були провідні ідеї філософської думки в 1920—1930-ті рр.? 8.  Чому тоталітарні режими не були зацікавлені в різноманітті мистецьких

12.

основні поняття і терміни

авторитаризм — державний лад, для якого характерні режим особистої влади, диктаторські методи управління за допомогою репресивного апарату й соціальної демагогії.

агресія — застосування якою-небудь державою сили першою.

анархізм — суспільно-політична течія, що заперечує необхідність державної та іншої політичної влади й пропагує необмежену свободу особистості.

анексія — насильницький акт приєднання державою всієї або частини території іншої держави в односторонньому порядку. За міжнародним правом анексія — один із видів агресії, що спричиняє міжнародно-правову відповідальність.

антисемітизм — одна із форм національної нетерпимості, яка виражається у ворожому ставленні до єврейського населення і прагненні обмежити його права.

аншлюс (приєднання, союз) — ідея об’єднання Австрії з  німеччиною; анексія Австрії німеччиною 12—13 березня 1938 р.

біржа — торговельно-фінансовий заклад ринкової економіки, який регулює оптовий ринок товарів, цінних паперів та іноземної валюти. Фондова біржа здійснює операції із цінними паперами.

бліцкриг («блискавична війна») — теорія ведення

агресивної війни, розрахована на капітуляцію противника в найкоротші строки внаслідок раптового нападу на нього й швидкого просування в глиб країни.

блокада — військова, політична або економічна ізоляція чи оточення держави або

— дії, вчинені з наміром знищити (повністю або частково) яку-небудь

етнічну, расову

релігійну групу як таку.

геополітика — концепція, за якою на політику держав визначальний вплив мають географічні чинники: просторове розташування, розмір території,

голокост (у

з давньогрецької — всеспалення) — планомірне й організоване знищення єврейського населення в роки другої світової війни. Декларація — офіційна заява або нормативний документ, призначений для повідомлення офіційних осіб.

Демілітаризація (роззброєння) — ліквідація військових

групі осіб або представникам одного соціального стану (наприклад, диктатура пролетаріату).

«Диригентство» (від слова «диригент») — назва, що використовувалася щодо політики державного регулювання економіки на основі принципів кейнсіанства у Франції.

експансія — розширення сфери панування, впливу, поширення чого-небудь за початкові межі (територіальна, економічна, політична).

імпортозамінна індустріалізація — створення промислової бази, яка забезпечить заміну імпортної промислової продукції на продукцію власного виробництва.

інвестиції — довгострокові вкладення капіталу в економіку з метою отримання доходу.

індустріальна революція — процес докорінних якісних змін, пов’язаних із формуванням індустріального суспільства.

інтегральний націоналізм — різновид націоналізму, прибічники якого

застарілими, висувають на перше місце національні

країнах.

мілітаризація (озброєння) —

суспільства — того, де інформаційні технології та засоби масової комунікації відіграють провідну роль.

історія новітнього часу — період всесвітньої історії після історії нового часу, що охоплює події, які відбувалися в 1914 р. — на початку XXI ст.

капітуляція — особливий вид нерівноправних договорів, що фіксують привілейований режим для іноземців порівняно з громадянами держави перебування.

колабораціонізм — співробітництво урядів, окре-

осіб з окупантами; явище,

змішання стилів і революційні перетворення

виразності.

мюзикл — музично-сценічна вистава, у якій поєднуються різні види мистецтва (музика, хореографія, театр, опера).

науково-технічна революція — процес докорінних якісних змін у техніці й технології виробництва, перетворення науки на безпосередню виробничу силу. нацизм (національний соціалізм) — назва фашизму в гітлерівській німеччині.

спільні дії.

Панамериканізм — політична доктрина, в основу якої покладена ідея спільності історичної долі, економіки й культури США та інших країн Американського континенту.

Паризька мирна конференція 1919—1920 рр. — міжнародна конференція, зібрана державами-переможницями в Першій світовій війні для вироблення умов і підписання договорів із переможеними державами.

Плебісцит — опитування громадян, як правило, із метою визначення долі відповідної території.

У деяких країнах (наприклад у Франції) вважається синонімом референдуму. із юридичної точки зору

процедури плебісциту й референдуму збігаються.

Пропаганда — форма комунікації, спрямована

на поширення в суспільстві світогляду, тверджень, фактів, чуток та інших відомостей

ставлення до подій або громадської позиції.

ратифікація — процес надання юридичної сили

документу (наприклад договору) шляхом затвердження його відповідним органом кожної зі сторін.

до ратифікації такий документ, як правило, не має

юридичної сили і не обов’язковий для нератифікованих сторін.

регент — у монархічних державах тимчасовий правитель, який виконує обов’язки глави держави замість монарха.

режим «санації» — авторитарний режим на чолі з Ю. Пілсудським, встановлений в умовах кризи парламентської системи й польської державності, який базувався на лавіруванні між різними

нерідко позасудовим шляхом.

Санітарний кордон — назва, що використовується в геополітиці для визначення системи держав, об’єднаних для створення бар’єру між державами, взаємодія яких становить небезпеку для інших. Світова

нізаційних дій, спрямованих на відсіч агресії. терор — політика залякування, придушення політичних противників насильницькими методами, що використовується як засіб досягнення якої-небудь мети.

технократ — завзятий прихильник техніки й технічних наук, що намагається протиставити їх наукам гуманітарним.

тоталітаризм — політичний режим, який прагне повного (тотального) контролю держави над усіма сторонами життя суспільства. тотальна війна — війна, де використовуються всі

1

28 жовтня 1918 р.

3 листопада 1918 р.

16 листопада 1918 р. Проголошення Угорської республіки

Листопад 1918 р.

1 грудня 1918 р.

Королівства сербів, хорватів і словенців 1919—1920 рр. Паризька мирна

1919

1919 р.

1919 р.

27 листопада 1919 р.

Квітень 1920 — березень 1921 р. радянсько-польська війна (18 березня 1921 р.

4 серпня 1920 р. тріанонський мирний договір

10 серпня 1920 р.

1920—1921 рр.

1920—1944 рр.

1920—1946 рр.

Севрський мирний договір

1925—1927 рр.

29 жовтня 1929 р.

1930 р.

1931—1932 рр.

1932 р.

3 вересня 1939 — 10 травня 1940 р.«дивна

1940 р.

17

1942 — 2

1942 р.

1943 р.Сталінградська

1943 р.Курська

Квітень—червень 1943 р.Повстання

1943 р.

Липень 1943 р. Висадка

1 серпня 1944 р.

Серпень 1944 р.

Франції (нормандія)

Початок антинімецького

антигітлерівської коаліції

18 серпня 1944 р. Початок антинімецького повстання в Парижі (Франція)

23 серпня 1944 р. Початок антинімецького повстання

1944 р.

1944

лютого 1945 р.

1.

2.

3.

4. Спробуйте пов’язати матеріал параграфа з інформацією, яку ви

5.

є посилання

вивчених раніше параграфів, перегляньте їх.

6. Якщо після опрацювання параграфа у вас

або ви не згодні з наведеним тлумаченням деяких понять,

7. для того щоб зрозуміти, чи добре ви засвоїли матеріал

8.

1.

2.

3.

4.

5.

1.

1) Укажіть ім’я та прізвище історичного діяча (діячки). де й коли він (вона) народився(-лася)?

2) де і в яких умовах він (вона) жив(-ла), зростав(-ла), виховувався(-лася)?

3) Як формувалися його (її) погляди?

2. Визначте особисті якості й риси характеру історичного діяча (діячки).

1) Як особисті якості й риси характеру діяча (діячки) впливали на його (її) діяльність?

2) Які

3. Охарактеризуйте діяльність історичного діяча (діячки).

1) Якими були основні заняття, справи його (її) життя?

2) Які успіхи й невдачі його (її) супроводжували?

3) Які верстви населення підтримували його (її) діяльність, а які — ні? Чому?

4) Хто був його (її) однодумцями, а хто —

1.

2.

1.

2.

3.

4. За планом запишіть зміст повідомлення або складіть його тези.

5. Продумайте, який ілюстративний матеріал доцільно використати.

6. Під час виступу з повідомленням намагайтеся говорити правильно, чітко й виразно.

як працювати з історичним документом

1. З’ясуйте походження документа.

1) Хто його автор (авторка)?

2) За яких історичних обставин з’явився документ?

3) Що являє собою документ за змістом і формою (опис історичної

оцінка

2.

3.

4.

1.

2.

3. Продумати, у чому може полягати актуальність теми.

4. Виділити ключову тезу й визначити свою позицію щодо неї.

5. Скласти план у вигляді тез, сформулювати думки та ідеї, що виникли з приводу теми. Під час написання есе слід дотримуватися таких правил:

1. написати есе в чорновому варіанті, дотримуючись оптимальної структури.

2. Проаналізувати зміст написаного.

3. Перевірити стиль і грамотність, композиційну

оформленні підручника використано зображення, розміщені в мережі Інтернет для вільного використання

Підписано до друку 03.08.2018. Формат 84 × 108/16. Папір офсетний. Гарнітура Шкільна. Друк офсетний. Ум. друк. арк. 25,2. Обл.-вид. арк. 24,2. Тираж 28880 прим. Зам. № 2108-2018.

ТОВ Видавництво «Ранок», вул. Кібальчича, 27, к. 135, Харків, 61071. Свідоцтво суб’єкта видавничої справи ДК № 5215 від 22.09.2016. Адреса редакції: вул. Космічна, 21а, Харків, 61145. E-mail: office@ranok.com.ua. Тел. (057) 719-48-65, тел./факс (057) 719-58-67