10 громадянська освіта

УДК [37.016:316](075.3)

Г51

Рекомендовано Міністерством освіти і науки України (наказ Міністерства освіти і науки України від 31.05.2018 № 551)

Видано за рахунок державних коштів. Продаж заборонено

Гісем О. О. Г51 Громадянська освіта (інтегрований курс, рівень стандарту) : підруч. для 10 кл. закл. загал. серед. освіти / О. О. Гісем, О. О. Мартинюк. — Харків : Вид-во «Ранок», 2018. — 192 с., іл.

ISBN 978-617-09-4348-4.

УДК [37.016:316](075.3)

ISBN 978-617-09-4348-4

Шановні десятикласники та десятикласниці!

Цього начального року ви вивчатимете

новий начальний предмет «Громадянська

освіта». Він спрямований на те, щоб допомогти молодим громадянам України виріши­

ти важливе для власного майбутнього завдан­

ня самовизначення — усвідомлення свого

місця в суспільстві, вибору певної позиції, визначення відповідного до неї життєвого

шляху та виду діяльності, формування на­

ціональної самосвідомості, громадянської по­

зиції, загальної культури, світоглядних орієнтирів тощо з огляду на участь України в загальносвітових політичних, економічних

і соціокультурних процесах. За 40 тис. років свого існування людство

як громадянина — головна мета курсу «Громадянська освіта». Допоможе вам у цьому підручник, який ви

тримаєте в руках. Перш ніж розпочати роботу, необхідно ознайомитися зі змістом підручника та його структурою.

Навчальний матеріал об’єднано в сім роз­

ділів, кожен із яких складається з кількох тем. На початку кожної теми наведено епіграфи з висловами видатних особистостей. Вони віддзеркалюють їхні погляди на проблеми, що розглядатимуться в тексті. Доцільно звернути на них увагу та визначити особисте ставлення до цих думок

Під рубрикою «Документ» наведені фраг­

менти історичних джерел за темою. Необ­

хідно прочитати ці тексти та відповісти на

запитання до них.

Матеріали рубрики «Цікаво знати» будуть

корисними допитливим учням та ученицям, які хочуть поглибити свої знання. Вони містять додаткову інформацію, цікаві факти,

пов’язані зі змістом теми.

Навчальні теми узагальнюють висновки.

Вони містять стислий виклад провідних думок, розкритих у тексті. Запитання та завдання, які завершують вивчення теми, спрямо­

вані на формування різноманітних умінь та

навичок.

Підручник також містить практичні за-

няття. Їхня мета — допомогти краще засвоїти знання, розвинути вміння, сформувати ставлення до певних явищ через ваш особи­

стий досвід. Практичні заняття спрямовані на формування навичок соціальної взаємодії, вироблення вміння самостійно аналізувати різноманітні ситуації, передусім

тестових завдань.

Наприкінці підручника розміщено

1.

індивід (від латин. individuum — неподільний) — окремий організм, який існує самостійно, зокрема людина; одиничний представник людства.

особа — індивід, який завдяки своїм здібностям та іншим характеристикам здатен виконувати різні ролі в суспільстві.

соціальне — те, що стосується або належить до сус пільства (соціуму).

громадянин — людина, що належить до постійного населення держави, користується

науковців та філософів визначити головну характеристику людини, яка б відрізняла її від усіх інших живих істот, стали причиною існування різних наукових понять, що описують окремі аспекти такого складного явища, яким є людина. Дослідники вважають, що

на 70 % істота біологічна (їсть, спить тощо) і на 30 % істота соціальна (формується в соціумі й залежить від нього). Дитинча тварини від народження має інстинкти, що допома­

в суспільстві. Однією з таких можливостей є здатність до спілкування з іншими людьми через розмову, читання й письмо, а також самовираження. Тому, на думку дослідників, людина — істота біосоціальна, що існує, формується й розвивається під впливом двох середовищ — природного та соціального. Оскільки людина живе в суспільстві, то співвідносить свою поведінку з тим, як її сприймає суспільство та як вона впливає на нього. ? Який існує взаємозв’язок між людиною та суспільством?

2. Різні «виміри» людини. ідентичність і самовизначення

Людина поєднує в собі біологічні та соціальні риси. При цьому термін «людина»

науковці використовують, щоб визначити людину в біологічній класифікації як вид,

що наділений розумом. Це поняття відо­

бражає спільні якості всіх людей. Окремого

представника людства, якому властиві пере­

дусім природні якості, носія спільних якостей людського роду, називають індивідом.

Як уже згадувалося, людина є істотою, що

не може повноцінно існувати поза суспіль­

ством. У будь­якому суспільстві є норми і правила, дотримання яких дають змогу лю­

дям співіснувати разом. Людина мусить ви­

вчати ці правила, щоб успішно функціонувати в суспільстві. Саме тут індивід стає особою.

Людина як особа завжди має свою інди-

, а сам процес називають самоідентифікацією (самовизначенням).

Самоідентифікація — ототожнення особою, групою осіб або спільнотою людей себе за певними ознаками; визначення образу себе, своїх моральних орієнтирів та цінностей, що визначають власну поведінку і рішення.

Прагнення самовизначення завжди було важливою потребою людини й однією з головних її відмінностей від тварини, адже самоідентифікація пов’язана з усвідомленням людиною свого «я» і своєї окремішності від усього, що її оточує, а тварини це робити не здатні. Психологи також зазначають, що самоідентифікація людини є неодмінною умовою її психічного здоров’я. Людина із чітким усвідомленням свого «я» відчуватиме себе у світі реальною, живою, цілісною.

Технічна — удосконалення існуючих або створення нових машин, механізмів, апаратів

Розуміння своєї ідентичності допомагає

людині краще усвідомлювати й виражати,

ким вона є не лише як особистість, але і як частина спільноти — сім’ї, мовного й культурного середовища, народу чи нації, формальних та неформальних спільнот. Вхо­

1.

2.

3.

4.

5.

1. життєві цінності

Особистість у суспільстві постійно контактує з іншими особистостями, що вимагає від неї здійснення певних, відповідних до ситуації дій. Процес засвоєння людиною соціальних норм і духовних цінностей, що надає їй змогу успішно функціонувати в суспільстві, називають соціалізацією. Під час соціалізації людина засвоює цінності суспільства та спільнот, до яких вона належить. Цінності суттєво відрізняються від потреб та інтересів, які також притаманні людині (зверніть увагу на схему). Наприклад, під час Другої світової війни люди, ризикуючи життям, усупереч своїм потребам

своїми

притаманних високоморальній людині.

Цінності, які людина засвоює в процесі соціалізації, — це те, як суспільство ставиться до різних явищ та об’єктів і розуміє їх

позитивне чи негативне значення для людини. Становлення цін­

ностей відбувається під час

ною позитивного або негативного значення будь­яких явищ або об’єктів, ідей або вчинків. Цінності є тим, на що людина орієнтується у своїй діяльності. Хоча різні людські спільноти можуть мати протилежне став­

лення до одних і тих самих предметів та явищ і таким чином нести зовсім різні цінності, є серед них і однакові для всього людства. Однією з таких цінностей є  здоров’я. Здоров’я —

Усвідомлення людиною своєї особисто­

сті, своїх талантів та особливостей, належ­

ності до різних груп і спільнот, визначення

кола інтересів дозволяє їй обрати особисто

2. самореалізація та особистий розвиток

Іншою з важливих загальнолюдських цін­

ностей є  самореалізація людини в житті. Її суть полягає в тому, щоб знайти таке

застосування своїм талантам і здібностям, яке б дозволяло людині задовольняти свої

потреби й відчувати себе щасливою. Спосо­

би досягнення цього кожна людина обирає

собі сама, залежно від цінностей, пріорите­

тів та можливостей. Проте варто пам’ятати,

що самореалізація неможлива без самовдо­

сконалення, розвитку своїх здібностей, пра­

ці над собою. Навіть за відсутності конкрет­

них життєвих цілей набуття різноманітних

навичок не є зайвим, тому що людина ніко­

ли не може повністю передбачити, що саме

їй знадобиться в майбутньому. Встановлення

важливі для неї цінності й визначити життєві пріоритети. Потреби, інтереси й цінності людини

ребувають у взаємозв’язку.

усвідомлення

ностей, для успішної самореалізації

ливою є наявність належних умов для особистого розвитку. У більшості випадків людина, основні потреби якої задоволені (сон, безпека, їжа, здоров’я, спілкування), має набагато кращі можливості для втілення в життя своїх планів,

3. мобільність і адаптивність

Оскільки

. Це допомагає ефективно діяти

в майже будь­яких ситуаціях.

Вдале поєднання в різних життєвих об­

ставинах цих двох умінь може значно розширити можливості людини. Для цього необхідно вміти критично

оцінювати себе та своє середовище, розу­

міти переваги та недоліки кожного вибору

в конкретній ситуації: що краще — пристосуватися до умов чи залишити місце

для дії?

1.

2. Що таке цінності людини?

3. Як ви вважаєте, чи є самореалізація умовою досягнення людиною щастя?

4. Яким є значення адаптивності

5.

6.

7.

8.

9.

Дослідники, що працюють у сфері соціології, розрізняють вертикальну та горизонтальну мобільність. Вертикальна — зміна індивідом позиції в суспільстві з менш цінної (із точки зору суспільства) на більш цінну (або навпаки). Зазвичай більш цінна

П Р игадайте

1. Як пов’язані самореалізація та соціалізація?

2. Які вам відомі молодіжні субкультури?

всього суспільства, але водночас має характерні специфічні риси, що відрізняють її від основної культури та інших субкультур.

контркультура — у широкому значенні напрям розвитку

культури, що протистоїть «офіційній» традиційній культурі, у вузькому — форма

протесту проти культури «батьків», що виникла в США в 1960—1970 рр.

сім’я — заснована на шлюбі та кровній спорідненості мала соціальна група, члени якої пов’язані спільністю побуту, взаємною моральною відповідальністю і взаємодопомогою.

Шлюб — форма стосунків між чоловіком і жінкою, яка відповідає моральним нормам суспільства та законам держави, що визначають їхні подружні права й обов’язки. спорідненість — кровний зв’язок між людьми, що походять від одного або від спільного родича (предка).

або рання, соціалізація, упродовж

довжена, або зріла, соціалізація. еТаПи СОЦІаЛІЗаЦІЇ ОСОБиСТОСТІ

мови відбувається до 3 років, пластики рухів — до 6—8 років, математичних здібностей — до 10 років. При цьому значну роль

у пізнанні дитиною світу дорослих відіграють рольові ігри — у будівельників, продавців,

лікарів, пожежників тощо. У спілкуванні з дорослими та під час ігор відбуваються само­

пізнання і формування особистості дитини.

Приблизно у 8—9 років дитина перехо­

дить до ігор за правилами, тобто вона вже

має сформовані уявлення про справедли­

вість, рівну участь у спілкуванні тощо. Це

стає основою для усвідомлення моральних

норм і цінностей, поширених у суспільстві, де дитина розвивається. До 18—25 років лю­

дина здебільшого досягає вершини свого фор­

мування як соціальної істоти, соціалізація якої приблизно на 80 % уже відбулася. У своєму подальшому житті на етапах

зрілості й старості соціалізація особистості

відбувається шляхом прагнення людини само­

реалізації в межах різноманітних соціаль­

них ролей — підлеглого або керівника, чоло­

віка або дружини, батька або матері, дідуся

або бабусі тощо. Однак усе це відбувається

на тій основі, що була закладена в дитин­

стві, отроцтві та юнацтві. Однак потрібно пам’ятати, що, як визна­

чено в науці, у розвитку людини кожна стадія є цінною й не може бути відсутньою. Головну роль у здійсненні соціалізації за сучасних умов, на думку більшості дослідників,

інформації (мас­медіа). На початковому

роль відіграє сім’я. Вихователями дитини є батьки. У сім’ї цілеспрямована соціалізація поєднується зі спонтанною шляхом наслідування дитиною поведінки своїх батьків. Інколи між цими формами виникає конфлікт, коли батьки вимагають від дитини робити те, чого самі в повсякденному житті не дотримуються. Найчастіше під час протистояння слова і вчинку перемагає те, що на цьому етапі розвитку зрозуміліше для сприйняття дитини, тобто вчинок. Правильні вчинки прище­

плюються поступово, через повторення й закріплення необхідного в різних ситуаціях. У підлітковому віці неабиякий вплив на соціалізацію особистості мають однолітки. У спілкуванні з ними індивід опановує новий вид соціальних відносин — рівного з рівним. При цьому в групах однолітків також формується ієрархія, з’являються лідери, але цей соціальний досвід для людини відрізняється від отриманого в сім’ї та школі. У більшості нормальних груп однолітків стосунки формуються

відмова від існуючих у суспільстві культур­

них цінностей, моральних норм та ідеалів, стандартів і стереотипів масової культури.

Молодіжна субкультура як соціальне яви­

ще, на думку дослідників, виникла в краї­

нах Заходу після Другої світової війни. Во­

на дуже різноманітна й розрізняється за

соціальними, статевими й етнічними озна­

ками. Так, для молодих чоловіків у ній на

перше місце висувається орієнтація на до­

сягнення особистого успіху й дух змагаль­

ності. Для дівчат найважливішими є не ре­

зультати спільної діяльності, а характер

міжособистісних стосунків.

Молодь створює свою субкультуру, основ­

ними рисами якої стають такі:

• виклик цінностям дорослих та експери­

менти з власним способом життя;

• своєрідні смаки й уподобання, особливо

в одязі й музиці;

• поширення переважно на сферу дозвіл­

ля, а не праці;

• входження до різних груп однолітків.

Разом із цим молодіжну субкультуру мож­

на вважати певною спільністю, якій прита­

манні й характеристики, що її об’єднують.

Перш за все це особливий характер стосун­

ків, за яких дружба та приятелювання з од­

нолітками посідають більш важливе місце, ніж сім’я. В основі цього явища лежить влас­

підтримку й розуміння, яких не можуть знайти в середовищі дорослих. Для інших належність до групи дозволяє відчути себе більш захищеними у світі суперництва й гострої конкуренції. Для деяких участь у цих організаціях стає засобом, що задовольняє бажання, мати владу над іншими. Більшість неформальних молодіжних організацій становить досить суперечливе поєднання однаковості й несхожості. Так, їхні члени дотримуються всередині групи одного стилю в поведінці, моді, музичних уподобаннях тощо й одночасно прагнуть як проявити себе в групі, так і заявити про від­

ноліття. Повнолітні діти зобов’язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків. Сім’я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

кодекс про сім’ю та шлюб україни

стаття 5

своїм зовнішнім виглядом, одягом і різнома­

нітною атрибутикою. Однак інколи з ними

пов’язані також прояви небезпечної антигро­

мадської поведінки. Так, групи футбольних

фанатів можуть влаштовувати хуліганські дії на стадіонах або бійки з противниками. Най­

більшу суспільну небезпеку становлять моло­

діжні кримінальні угруповання. Вони існують

2. Сім’ю складають особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки. Подружжя вважається сім’єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв’язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. Дитина належить до сім’ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає.

3. Права члена сім’ї має одинока особа.

4. Сім’я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства. стаття 4. Право особи на сім’ю 1. Особа, яка досягла шлюбного віку, має пра-

на принципах замкнутості, беззаперечного

підкорення ватажкам, жорсткої ієрархічної структури і кругової поруки.

Розвиток окремих субкультур відбувається доволі швидко: від зародження до занепаду може минути лише декілька років. Значний

вплив на субкультури має масова культура, яка поглинає і комерціалізує субкультури.

3. Партнерські стосунки в сім’ї. трансформація моделей сім’ї

Сім’ю вважають одним із фундаменталь­

них інститутів суспільства, завдяки якому

воно стабільно розвивається та відтворює своє населення. Одночасно із цим сім’я виступає

сімʼї кожен відчуває себе повноцінною осо­

бистістю. Звичайно, неодмінною основою для

будь­якої сімʼї є взаємна любов.

Сім’ю, що складається з батьків та дити­

ни, називають мононуклеарною, або простою. Усі інші родичі — дідусі, бабусі, дядьки, тітки — належать до периферії сім’ї. Якщо

всі вони мешкають разом і ведуть спільне

домогосподарство, то таку сім’ю називають

складною (розширеною), або традиційною.

Для сучасного постіндустріального суспіль­

ства країн Європи й СШа характерно пере­

важання нуклеарних сімей. В Україні сього­

дні також спостерігається така тенденція.

За даними Національного інституту стра­

тегічних досліджень України, загальний коефі­

цієнт народжуваності в нашій країні постій­

но зменшується. Причини цього, на думку

дослідників, не лише в економічних труднощах України. Вони відображають загально­

світові тенденції трансформації інститутів

сім’ї і батьківства (материнства). Зокрема, фіксують постійне зменшення кількості зареєстрованих шлюбів і високий рівень розлучень. Одночасно із цим

вимагає від держави нових підходів до демографічної політики. Сучасна сім’я виконує певні функції. Функції сім’ї — сфери життєдіяльності сім’ї, безпосередньо пов’язані із задоволенням спільних потреб її членів. ? Чому існуючий статус інститутів сім’ї

моделі сучасних сімей

1. Мононуклеарна сім’я — батьки та однадві дитини.

2. Бінуклеарна сім’я — сім’я, де дитину виховують розлучені батьки, один/одна з яких не живе з дитиною.

3. Сім’я «чайлд­фрі» — сім’я, яка не має дітей за власним бажанням.

4. Крос­культурна сім’я — партнерська сім’я, у якій подружжя належать до різних етнічних та/або соціальних груп.

5. Сім’я, де подружжя є представниками різних релігійних конфесій.

6. Багатодітна сім’я.

7. Одна людина сама по собі вже вважається сім’єю.

8. Батьки­одинаки.

1.

2.

3.

4.

5.

6.

9. Цивільні (громадянські) шлюби з дитиною або без неї — стосунки між партнерами не зареєстровані державними органами.

10. Відкриті шлюби — партнери, які проживають спільно, мають спільний побут, але іноді дозволяють наявність інших партнерів поряд з основним.

11. Гостьові шлюби — зареєстровані шлюби між людьми, які не мають спільного господарства, не проживають разом, не розді­

ПРИГАДАЙТЕ

1. Що таке людина?

2. Які соціальні ролі

3. Що таке самореалізація?

МЕТА:

1. Опрацювати

2.

1.

2.

1.

між очікуваннями оточуючих, самої особистості та результатами її діяльності.

№ 2

• переживання стану радості, задоволення від того, що результат, якого прагне

2. Як називають процес засвоєння людиною знань, норм та цінностей, що дозволяють їй бути повноправним членом суспільства? А індивідуалізація Б асиміляція

соціалізація

демократизація

3. Людину, що належить до постійного населення якої­небудь держави, користується її правами й виконує обов’язки, встановлені

нами цієї держави, називають

особою

особистістю

4. Сукупність своєрідних і

індивідуальність

персона

персоною

громадянин

5. Знайти застосування своїм талантам і здібностям, яке б

задовольняти свої потреби, людина здатна завдяки

А самореалізації Б соціалізації В індивідуалізації Г приватизації

6. Загальне визначення людиною цінностей відбувається

соціалізації В індивідуалізації Г приватизації

7. Як називають форму

утворення всередині панівної культури?

субкультура

8.

1. Чому наприкінці Середніх

походження. Із цього випливала наступна теза гуманістів:

від народження. Однією з найважливіших людських

також передбачає невідʼємність людського

права на щастя, саморозвиток, самовираження; право людини на збереження поваги,

самоповаги та гідності; необхідність створення в суспільстві умов для гармонійного розвитку та вдосконалення особистості; неприпустимість будь­яких форм соціального

й духовного гноблення людини; визнання

блага людини як головного критерію оціню­

вання соціальних інститутів, а людяності — як норми відносин між індивідами, соціаль­

ними групами та державами.

Перелічені права людини обʼєднує поняття рівноправності. Воно передбачає, що ці

права належать усім людям на Землі від на­

родження та без винятку. Документально це

було закріплено прийнятою в 1948 р. Генеральною асамблеєю ООН Загальною декла­

рацією прав людини. Головним її принципом

є те, що всі люди народжуються вільними й рівними у своїх правах та гідності. Країни

учасниці ООН будують своє законодавство на основі принципів, проголошених Загальною декларацією прав людини. У такий спосіб закони кожної країни охороняють гідність сво­

того принципу, що

є рівними у своїх правах, що жодна людина не є кращою за іншу або має

людини. висновки

принципів гуманізму сприяв створенню цілісної системи

3.

4.

1. Що таке гуманізм?

2.

свобода — здатність і мож-

індивідом своєї поведінки. Вона передбачає певну незалежність людини від зовнішніх умов і обставин.

Право — система загальнообов’язкових, формально визначених, гарантованих і забезпечених державою правил поведінки, що регулюють відносини між людьми в соціально неоднорідному суспільстві.

гендерний — пов’язаний із розрізненням жінок і чоловіків за біологічною статтю. сегрегація — різновид дискримінації, який полягає у фактичному або юридичному відокремленні

?

2)

свого соціально­економічного та культурно­

го становища. У цей час було визнано пра­

ва людей на працю, освіту, соціальний за­

хист та відпочинок, заборону використання

дитячої праці.

Третє покоління прав людини почало формуватися після Другої світової війни. Це

колективні права, що належать не окремій

людині, а народу, нації, територіальній гро­

маді, асоціації або іншій людській спільноті. Людина, що бере участь у реалізації цих

прав, виступає перш за все не як особистість, а як частина певної спільноти. До цих прав належать право на мир, безпечне довкілля, комунікацію, спільну спадщину людства.

? Що з переліченого ви вважаєте доречним для внесення до списку невід’ємних прав і свобод людини, а що — ні? Аргументуйте свою позицію.

Дискусії навколо належності тих чи інших норм і законів до невідʼємних прав людини не припиняються і в наш час. Нині обго­

ворюють формування четвертого покоління

прав людини, до якого відносять ті права, що є неоднозначними, суперечливими. Во­

но почало формуватися в умовах наукових

відкриттів, здійснених на початку XXI ст.

Більшість прав людини, що належать до нього, є результатом втручання у психофізичну сферу життя людини внаслідок відкрит­

Декларація прав людини й громадянина, оприлюднена 26 серпня 1789 р. у Франції ? 1) Які права людини й громадянина були закріплені цим документом?

2) Яке покоління прав людини вони відображали?

тів, здійснених у генетиці, мікробіології, медицині тощо. До них належать права на зміну статі, трансплантацію органів, клонування, використання віртуальної реальності, штучне запліднення, евтаназію, вільну від дитини сім’ю, незалежне від державного втручання життя за релігійними, моральними нормами та доступ до Інтернету.

Що впливало на розширення

суспільства

па­

нуванням закону та розподілом влади.

? Чим права відрізняються від свобод?

4. групи прав і свобод людини

Є різні види класифікації прав і свобод

людини.

За змістом права і свободи людини поділяють на кілька груп.

Громадянські (особисті) права насправді не пов’язані з поняттям громадянства,

а є невід’ємними правами кожної людини незалежно від її громадянства, статі, віку, раси, етнічної або релігійної належності. Вони стосуються охорони життя, гідності й свободи людини. До них

розвитком За носієм

Природні Набуті

Людини Громадянина

і всі свободи, проголошені цією Декларацією, незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного чи соціального походження, майнового, станового або іншого становища…

стаття 3. Кожна людина має право на життя, на свободу і на особисту недоторканність.

стаття 4. Ніхто не повинен бути в рабстві або в підневільному стані; рабство і работоргівля забороняються в усіх їх видах.

стаття 5. Ніхто не повинен зазнавати тортур, або жорстокого, нелюдського, або такого, що принижує його гідність, поводження і покарання. стаття 6. Кожна людина, де б вона не перебу-

2)

3)

збитків, завданих її здоров’ю або майну внаслідок екологічних правопорушень.

право на відшкодування

5. борці за права людини

Розвиток прав людини навряд чи був би

можливим без особистостей, яких ми нази­

ваємо борцями за права людини. Цих людей обʼєднує те, що вони нама­

галися донести людству необхідність рів­

ної поваги й дотримання прав усіх людей

незалежно від їх походження, соціального

(1918—2013)

статусу, віку, гендеру ; незалежно від того, чи це було закріплено в тогочасному законодавстві. Дехто з них також боровся за звільнення рідної країни від іноземного панування або за повалення незаконних, авторитарних або тоталітарних правлячих режимів.

мартін лютер кінг (1929—1968)

Мартін Лютер Кінг народився в СШа

в часи, коли закон вимагав, щоб «чорношкірі» займали спеціальні місця в автобусах, театрах і кінотеатрах, пили воду з окремих

від «білих» фонтанів. Коли йому виповни­

лося 28 років, він став співзасновником ор­

ганізації «чорних церков», які заохочували

ненасильницькі походи, демонстрації, бойкоти та інші заходи проти расової сегрега-

ції. Також він виступав проти війни у Вʼєт­

намі, яку на той час вели СШа. У 1964 р.

його було нагороджено Нобелівською премією миру. Проголошення ним відомої про ­

магатма ганді (1869—1948)

У час, коли жив Магатма Ганді, Індія не

мала незалежності, а була частиною Британ­

ської імперії. Він навчався в  англії на ад­

воката. Після повернення на батьківщину

М. Ганді приєднався до руху, що боровся за незалежність Індії. Однак особливістю сві­

тогляду М. Ганді було те, що він закликав індусів не чинити насилля, а боротися лише мирними методами. Його життєвим принципом була фраза: «Якщо ти зіткнувся з про­

мови «У мене є мрія» перед 250­тисячним

натовпом вважається переломним моментом

в історії американського руху за громадянські права. Найважливіша цитата з неї: «У мене є мрія, що настане день, коли наша нація повстане й доживе до істинного сенсу девізу: “Ми вважаємо самоочевидним, що всі люди народжені рівними”. У мене є мрія, що настане день, коли четверо моїх дітей житимуть у країні, де про

не за

су­

шкіри, а за тим, що вони за люди». У 1968 р. М. Л. Кінг загинув від кулі снайпера.

тивником, переможи його любовʼю». Загалом М. Ганді провів 2338 днів життя у вʼязни­

найманого

• Дружити із собою дуже важливо. Якщо не подружився із собою, ні з ким іншим дружити не будеш.

• Великі уми обговорюють ідеї, середні уми обговорюють події, а дрібні — людей.

• Щастя — це не мета, а побічний продукт.

• Краще запалити свічку, ніж проклинати темряву.

• Сміливим і впевненим стають, коли дивляться страху в очі. Треба робити те, чого, здавалося б, не зможеш.

1.

2.

3.

4.

5.

6.

1. Як ви розумієте поняття

2.

3.

бувається через систему органів

• Верховна Рада України;

• Президент України;

• Конституційний Суд України;

• органи виконавчої влади;

• правоохоронні органи;

• політичні партії та громадські організації;

• міжнародні правові організації.

3. обов’язки громадянина

Із правами і свободами людини та гро­

мадянина нерозривно пов’язана їхня відпо­

відальність, що реалізується в наявності

обов’язків. Конституційно­правовий інститут обов’язків почав формуватися після Дру­

гої світової війни. Проте й до цього обов’язки громадян були закріплені в національних

законодавствах. Найпоширенішими серед

обов’язків, які держава покладала на своїх

громадян, були дотримання законів, сплата податків, військова повинність тощо.

Обов’язки громадян України, як і їхні права, закріплені Конституцією України. Основним конституційним обов’язком громадян

України є дотримання її Конституції та законів. Також у ній закріплено такі обов’язки:

• захищати Вітчизну;

• шанувати державні символи України — Державний Прапор, Герб та Гімн;

• не завдавати шкоди природі й відшкодо­

вувати завдані їй збитки;

• охороняти культурну спадщину;

• піклуватися про дітей та непрацездатних батьків;

• сплачувати податки та збори.

За недотримання цих обов’язків громадянином України настає

1.

2.

3.

4.

1.

рювали концепцію прав людини: жан­жак Руссо, Джон Локк, Мері Волстонкрафт. Вони виступали за те, що дітей не варто карати фізично, вони мають право на дозвілля,

фізичний, духовний

дозволили б їй розвиватися фізично, розумово, морально, духовно та в соціальному відношенні здоровим і нормальним шляхом і в умовах свободи та гідності. При виданні із цією метою законів головним міркуванням має бути найкраще забезпечення інтересів дитини.

3. Дитині має належати від її народження право на ім’я і громадянство.

4. Дитина має користуватися благами соціального забезпечення. Їй має належати право на здорове зростання й розвиток; із цією метою спеціальні догляд і охо-

ставлення, жорстокості та експлуатації…

10. Дитина має бути захищена від практики, яка може заохочувати расову, релігійну або будь-яку іншу форму дискримінації…

1) Чи погоджуєтеся ви з наведеними принципами?

2) Запропонуйте власні доповнення до цього переліку.

першими допомогу у важкі часи, зростати

й розвиватися в любові, не зазнавати експлу­

атації, бути впевненими, що риси характеру

та якості, які виховуються в них, будуть ко­

рисними людям. Одним із перших кроків Ге­

неральної асамблеї ООН щодо захисту прав

дітей було створення в 1946 р. Дитячого фон­

ду ООН (юНІСеф). 20 листопада 1959 р. Ге­

неральною асамблеєю ООН було проголоше­

но Декларацію прав дитини, що визначала

принципи, за якими має функціонувати пра­

вовий захист дітей та дитинства. В Україні дитина набуває прав поступово.

Крім передбачених Конвенцією прав дитини,

народившись, вона отримує право на грома­

дянство, право жити й виховуватися в сім’ї, знати своїх батьків, отримувати від них захист своїх прав і законних інтересів. На ім’я

може бути відкрито

із його батьків після розірвання шлюбу

вона хотіла б жити;

• бути заслуханою в ході будь­якого судового або адміністративного розгляду;

• вступати до дитячих громадських об’єднань. Із 14 років дитина:

• має право отримати паспорт (ID­картку);

• може вибирати місце проживання (за згодою батьків);

• має право за згодою батьків укладати будь­які угоди;

• має право самостійно розпоряджатися своїм доходом, зарплатою, стипендією;

• може здійснювати свої авторські права як результат своєї інтелектуальної діяльності;

• може отримати дозвіл взяти шлюб

ства та жорстокого поводження, інформування про права дитини і підтримку

• може бути виключена зі школи за пору­

шення.

Із 15 років дитина має

роботу (24­годинний робочий тиждень).

Із 16 років дитина:

• може взяти шлюб за наявності поваж­

них причин;

• має право керувати мопедом під час ру­

ху на дорогах;

• може навчатися водінню автомобіля на

дорогах за присутності інструктора;

• має право укладати трудовий договір (контракт), робочий тиждень не може перевищувати 36 годин;

• підлягає адміністративній та кримінальній відповідальності за правопорушення.

У 17 років громадянина мають початково поставити на військовий облік (видається приписне свідоцтво). У 18 років

3.

єї індивідуальності та громадянства.

стаття 9. Дитина має право не розлучатися з батьками…

стаття 12. Дитина має право вільно висловлювати свої погляди з усіх питань, що стосуються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага.

стаття 13. Дитина має право вільно висловлювати свої думки, це право включає свободу шукати, отримувати і передавати інформацію та ідеї будь-якого роду.

стаття 14. Має поважатися право дитини на свободу думки, совісті та релігії. стаття 15.

ацій і мирних зборів.

цілу низку законодавчих актів, які забезпе­

чують правовий захист дітей у різних ситуаціях. Також варто знати про такі докумен­

ти, як Декларація ООН про захист жінок і дітей у надзвичайних обставинах і в період

збройних конфліктів 1974 р., Конвенція Між­

народної організації праці про мінімальний

вік для прийому на роботу 1973 р., Міні­

мальні стандартні правила ООН, що стосуються здійснення правосуддя щодо непов­

нолітніх («Пекінські правила») 1985 р.,

Декларація ООН про соціальні та правові

що стосуються захисту

стаття 24. Дитина має право на користування

стаття 27. Дитина має право на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового,

стаття 28. Дитина має право на освіту…

стаття 30. Дитина має право користуватися своєю культурою…

стаття 31. Дитина має право на відпочинок і дозвілля… стаття 32. Дитина має право на захист від економічної експлуатації…

1)

2)

• Цивільний кодекс України (ст. 295, 1261 та ін.);

• Закон України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей»;

• Закон України «Про забезпечення організаційно­правових умов соціального захисту дітей­сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування»;

• Закон України «Про охорону дитинства». Сімейний кодекс України передбачає, що у випадках порушення прав дитини її родичі, один із батьків, сама дитина можуть

(ст. 24, 51, 52, 92); •

(глави 13, 14

•

звернення до органів опіки та піклування;

• звернення до суду;

• звернення до органів державної влади

або місцевого самоврядування;

• звернення до громадських організацій.

У 2010 р. у Верховній Раді України відбу­

лися парламентські слухання на тему «За­

конодавче закріплення та реальний стан дотримання прав дитини в Україні». На них

було визначено, що

громадян-

захисту прав дітей й визначено проблеми, яким необхідно приділити

1. Що таке права дитини? Перелічіть основні права дитини.

2. Кого вважають дитиною?

3. Що таке Декларація прав

4.

5.

6.

1. Порушення прав людини.

Поняття механізмів захисту прав людини

Як ви вже вивчили в попередніх темах, у світі існує розробле­

на й документально закріплена система прав людини. Головною

їх особливістю є те, що вони надаються всім без винятку людям від народження. Основними документами, де викладені сучасні

міжнародні стандарти у сфері прав людини, вважаються:

• Загальна декларація прав людини (1948 р.);

• Європейська конвенція про захист прав людини та основоположних свобод (1950 р.);

• Європейська соціальна хартія (1961 р.);

• Міжнародний пакт про громадянські і політичні права та Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права (1966 р.);

• Заключний акт Наради з безпеки та співробітництва в Євро­

пі (1975 р.);

• Конвенція про права дитини (1989 р.).

Проте досить часто буває, що права людини порушуються. Це відбувається, коли норми, передбачені Загальною декларацією прав людини та іншими переліченими документами, не виконуються або хтось (інші люди або навіть держави) чинять усупереч їм. До найганебніших проявів порушення прав людини належать дискримінація та переслідування за різними ознаками, наприклад за національністю чи політичними поглядами, торгівля людьми та рабство, тортури, порушення правил ведення війни, зокрема використання

заяви, які стосуються порушення одного або кількох прав, викладених у Конвенції та в Протоколах до неї. Він

не є апеляційною інстанцією стосовно національних судів і не уповноважений ні скасовувати, ні змінювати їхні рішення… 5. Ви можете скаржитися до Суду лише на ті факти, за які несе відповідальність певна державна структура

(орган законодавчої влади, адміністративна установа, суд тощо) однієї з держав. Суд не розглядає заяви,

The Regіstrar European Court of Human Rіghts Councіl of Europe F — 67075 STRASBOURG CEDEX FRANCE.

і враховувати міжнародну нормативно­пра­

вову базу щодо прав людини.

На міжнародному рівні захистом прав

людини передусім опікується ООН, крім того, у межах інших міжнародних організацій існують структурні підрозділи, які стежать за дотриманням прав людини у світі. У своїй

1)

2)

3)

4)

діяльності вони також керуються переліченими на початку теми документами. У випадку недотримання прав людини вони можуть як надавати допомогу потерпілим, так і застосовувати санкції до порушників.

є рівними перед законом і за ним. Усі особи мають право на рівний захист закону й рівне користування ним без будь-якої дис-

кримінації…

стаття 9. Особи з інвалідністю мають право мати доступ до всіх аспектів суспільного життя нарівні з іншими, зокрема, до фізичного оточення, до транспорту, до інформації та зв’язку і до інших об’єктів і послуг, що надаються населенню. стаття 10. Особи з інвалідністю мають право на життя.

на рівних з іншими умовах… стаття 26. Країни мають

і належних

того, щоб люди з обмеженими можливостями мали право розвивати, досягати

та реабілітаційних послуг і програм. стаття 27.

• Уповноважений Верховної Ради України з прав людини;

• Інститут адвокатури (інститут надання правової допомоги);

• МВС України (формування та розвитку внутрішньовідомчого контролю за дотриманням прав людини та недопущенням катувань);

• Міністерство юстиції України (зокрема Національне бюро у справах дотримання Європейської конвенції про захист

прав людини та основоположних свобод);

• Громадські правозахисні організації (національні та міжнародні);

• Науково­дослідні установи;

• Засоби масової інформації (мас­медіа).

Отже, національний механізм захисту прав

людини складається з кількох взаємопов’яза­

них частин: законодавчої бази,

прав людини, закликають до їх обговорення, поширюють інформацію про чинне законодавство та можливості громадян щодо захисту власних прав. Якщо громадянин України вважає, що його права держава не захищає належним чином, згідно з Конституцією, він має пра­

во після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ або відповід­

них органів міжнародних організацій, чле­

ном або учасником яких є Україна. Це такі установи:

• Центр із прав людини економічної і Соціальної Ради ООН;

• Комісія з Прав людини ООН;

• Комітети ООН:

• із

3. міжнародні та європейські стандарти

захисту прав людини

У сучасному світі права і свободи люди­

ни захищені не лише на державному, але

й на міжнародному рівні. На території Єв­

ропи діють щонайменше три міжнародні сис­

теми захисту прав людини:

1) Система ООН діє на основі так званої

«Хартії прав людини», яку утворюють За­

гальна декларація прав людини, міжна­

родні пакти 1966 р. та інші документи.

2) Система Наради з безпеки та співробіт­

ництва у Європі, що діє на основі За­

ключного акта, підписаного в 1975 р.

в Гельсінкі (фінляндія).

3) Система в межах Ради Європи, що спи­

рається на Європейську конвенцію про

захист прав людини та основоположних свобод 1950 р.,

коли до неї. Особливого

з прав людини, до якої увійшли 11 дер­

жав Латинської америки.

Держави африки в 1981 р. прийня­

ли Хартію прав людини й прав народів

і створили власну міждержавну правозахис­

ну організацію. Одним з органів, що опіку­

ється питанням прав захисту прав людини

на Близькому Сході, є Постійна арабська ко­

місія з прав людини. В Україні приділяється багато уваги питанню прав людей з інвалідністю. У Комітеті ООН із прав людей з інвалідністю у 2015 р.

було подано первинний звіт про виконання

нашою державою Конвенції про права осіб

з інвалідністю. Результати цього розгляду

4.

міжнародних міжурядових організацій, у світі існують численні неурядові громадські організації, створені для захисту прав люди­

ни. Однією з таких найбільших міжнародних

організацій, що діють і в Україні, є створе­

на в 1961 р. організація «амнесті Інтер­

нешнл» (Amnesty Internatіonal), діяльність

якої спрямована на викриття й оприлюд­

нення випадків порушення прав людини, по­

рушення людської гідності задля тиску на уряди та суспільство

свідчать, що в Україні існує багато проблем у цій сфері, що потребують вирішення. На думку керівників Української Гельсінської спілки з прав людини, уряд України вживає недостатню кількість заходів для втілення міжнародних стандартів

? У чому, на вашу думку, полягає головна

який працює з 1997 р. Як свої головні завдання він визначає за­

побігання торгівлі людьми, особливо жінками та дітьми, ліквідацію всіх форм дискримінації та насильства в суспільстві, сприяння дотриманню прав людини, гендерної рівності та захисту прав дітей. Загалом програма «Ла Страда: Запобігання торгівлі жінками в країнах Центральної і Східної Європи» була ініційована неурядовими організаціями Нідерландів,

рами законопроектів, розробниками низки

тренінгів, майстер­класів, посібників, аналі­

тично­методичних матеріалів, науково­практичних видань тощо. Її основним проектом є акція «Поліція під контролем», що перед­

бачає отримання інформації про діяльність

цих служб та надання правової оцінки діям

правоохоронців, зокрема дотриманню ними вимог нормативних актів Національної

2.

4.

1.

2.

3. Охарактеризуйте групи прав і свобод людини.

4. Які обставини призводять

5. Яка існує система захисту прав людини?

МЕТА:

„ на підставі аналізу підготовлених повідомлень, презентацій дати відповідь на питання: чи можна пожертвувати правами однієї людини для захисту прав багатьох?

ЗАВДАННЯ ДЛЯ ПІДГОТОВКИ ДО ПРАКТИЧНОГО ЗАНЯТТЯ Підготувати повідомлення (презентації): 1) Невід’ємні права людини. 2) Захист прав людини. 3) чи існують права людини за тоталітарних та авторитарних режимів.

ХІД РОБОТИ

1. Об’єднайтеся в малі групи за тематикою підготовлених повідомлень та обговоріть результати роботи над ними.

2. Повідомте однокласників про висновки, яких ви дійшли

3. Ознайомте однокласників із найцікавішими з підготовлених до уроку повідомлень (презентацій).

4. Сформулюйте узагальнювальні висновки відповідно до мети заняття.

1. Яке із цих прав є невід’ємним? А право на громадянство Б право на приватну власність В право на життя

2. Гуманізм визначає

3.

5.

6.

7.

позитивістської

Б гуманістичної

В природно­правової

Г демократичної

8.

9. У який спосіб права людини, затверджені ООН, включені

через

Б через спеціальні акти ООН

В через окремий кодекс законів

10. Яка із

1.

зованої в просторі й часі спільноти людей.

толерантність — терпимість до іншого світогляду, способу життя, поведінки і звичаїв.

терпимість — здатність витримувати щось, миритися з яким-небудь становищем.

Плюралізм — визнання багатоманітності думок, поглядів, напрямків, партій, суб’єктів економічного, політичного й культурного життя демократичного суспільства як основи його розвитку.

компроміс — згода, якої досягають шляхом взаємних поступок.

соціум є цілісним живим організмом, а отже, для вивчення його можна використовувати ті самі принципи, що й до інших живих істот (органіцизм). Її замінив інший (фукціоналізм), у межах якого соціум — це також єдина злагоджена система, але вже не біологічна, а соціальна. Отже, її швидше стосуються

кони соціології, психології та інших суспільних наук, а не

логічні

від одного. У більш поширеному розумінні соціум — це сукупність людей, об’єднаних конкретними інтересами, потребами, взаємними симпатіями або видами діяльності. Отже, соціум є багатогранним явищем, яке можна

вважаються стани, класи, касти, верстви, страти, професійні, навчальні, вікові об’єднання тощо. Наприклад, школяр може одночасно

належати до таких спільнот, як сім’я, шкільний колектив, творчий, спортивний, робочий чи волонтерський колектив, бути прихильни­

ком певної субкультури. Між спільнотами, із

яких складається соціум, існують різноманіт­

ні зв’язки та відносини. Кожна людина одночасно належить до різних таких спільнот. Дослідники визначають усі ці взаємо­

зв’язки в соціумі як його соціальну структуру — сукупність усіх соціальних спільнот, що взаємодіють між собою в соціумі.

Вона складається із: • соціальних спільнот — відносно стійких сукупностей людей, яким притаманні більш або менш однакові умови та стиль життя, колективна свідомість, спільність соціаль­

них норм, ціннісні орієнтири та інтереси; • соціальних відносин — відносно стійкої системи зв’язків між окремими спільно­

3. соціальна нерівність

Ви вже знаєте, що в сучасних державах

латин. margo  — край, межа) належать ті, хто внаслідок певних

редовищем, але не зміг успішно увійти до нового. Явище маргіналізації окремих груп населення є своєрідною «хворобою» суспільства, яке не може створити для всіх гідних умов життя, і від цього страждають найбільш незахищені соціальні категорії: люди з обмеженими

1)

2)

тами, що сформувалася в процесі їхньої взаємодії в умовах певного суспільства. У межах різних соціальних спільнот люди мають певний соціальний статус — визначене місце в цій спільноті, і відповідно до нього виконують соціальні ролі — поводяться згідно зі своїм соціальним статусом і узгодженими з ним правами та обов’язками.

Складіть схему структури сучасного соціуму.

соціальної нерівності вважають низький рівень мо­

розвитку суспільства, його

стратифікацію, відсутність прагнення порозуміння і толерантності. Проявами соціальної нерівності є правова нерівність,

про своїх членів. Належність до певної спіль­

ноти гарантувала наявність у людини закріп­

лених законом прав та привілеїв. Так, серед­

ньовічні професійні спільноти — ремісничі

цехи — гарантували тим, хто до них належав, низку привілеїв. Передусім вони були

безпосередньо пов’язані з виробничим процесом (забезпечення сировиною належної якості, продаж товарів за певними цінами, усунення конкурентів, що не належать до цеху). Також члени

північноамериканський мультикультуралізм, що охоплює принципи й засоби врегулювання відносин між представниками різних культур та інтеграцію в соціум новоприбулих емігрантів. За відсутності офіційного (адміністративного) поділу країни на національні держави влада на основі демократичних законів гарантує всім націям національнокультурну автономію й забезпечує право на свободу всіх видів об’єднань — економічних, партійних, професійних, вікових, національних, за інтересами тощо. Іншими словами, представники різних національностей мають можливості вільно співіснувати на засадах толерантності й культурного плюралізму, за бажанням вільно об’єднуватися в спільноти потреб та інтересів, якщо, звичайно, вони не мають злочин-

всіх емігрантів, за винятком осіб похилого віку, є обов’язковим вивчення однієї з державних мов — англійської або французької. Це не є проявом насильства в мовній сфері, оскільки вживання рідної мови в родинах, місцевих етнічних асоціаціях та інших відповідних ситуаціях не забороняється, а заохочується. У цих вимогах вбачають шлях залучення індивідів до комунікативного простору нації та ефективного функціонування в ньому.

Чи є доцільним використання цього досвіду в Україні? Обґрунтуйте свою думку.

5. Різноманітність та полікультурність

У більшості сучасних суспільств наявність у їхньому складі представників різних соціальних верств, поколінь, етнічних груп, віросповідань тощо зумовлює існування та­

кого явища, як полікультурність. Це явище

може існувати лише в тому суспільстві, яке визнає різноманітність як одну з основних

своїх цінностей.

Необхідність спільного життя представ­

ників різних культурних традицій у демократичному полікультурному суспільстві зумов­

потребу добросусідства між ними. Воно

та меншин. Намагання порушити рівність їхніх

між собою, забезпечити кращі умови розвитку для однієї з них може бути здійснено лише за рахунок їх погіршення для інших, а отже, недемократичним шляхом, що призведе до порушення соціальної стабільності.

• Основою співіснування культур у полікультурному соціумі постають такі цінності, як терпимість, толерантність, плюралізм і  компроміс. Без взаємного дотримання їхніх норм усіма представниками різних культурних

мультикультуралізм. Це політика, спрямова­

на на збереження й розвиток в окремо взя­

тій країні та у світі загалом культурних відмінностей, а також теорія й ідеологія, які

обґрунтовують цю політику. Протилежністю

мультикультуралізму є концепція «плавиль­

ного котла», що передбачає злиття всіх куль­

тур в одну.

Мультикультуралізм за своєю сутністю

є тією національною політикою, яка, регу­

люючи міжнаціональні відносини, заохочує та ретельно підтримує культурний плюра­

лізм представників різних етнічних груп (ет­

нічну різноманітність) і разом із тим допо­

магає їх інтеграції в єдину політичну націю. Важливу роль у житті полікультурного

суспільства відіграють відносини між представниками різних конфесій (віросповідань),

труднощі у фізичному й розумовому розвитку. Це складний процес, пов’язаний із розробкою і реалізацією таких підходів, які

дозволять кожній людині рівноправно брати участь у суспільному житті. Запорукою успішності інклюзії є те, щоб усі зацікав­

лені сторони активно діяли для отримання бажаного результату.

можливе існування полікультурного

заПитання та завдання

1. Що таке соціум?

2. Порівняйте різні розуміння поняття «соціум».

3. Які елементи має соціальна структура?

4. Що таке полікультурність?

5. Що необхідно для співіснування різних культур у полікультурному соціумі?

6. Чим відрізняються толерантність і терпимість? Чому саме толерантність вважають визначальним регулятором полікультурного суспільства?

7. Чому необхідно приділяти

8.

9.

2) толерантність в Україні: чи є вона сьогодні нормою суспільного життя;

3) як мають розвиватися міжнаціональні відносини в сучасному українському соціумі;

4) міжконфесійна ситуація в Україні: що є головним для її подальшого розвитку.

10. У чому полягає проблема соціальної нерівності? Чи можна усунути соціальну нерівність? Чому?

11. Маргіналізація для людини, на думку дослідників, завжди пов’язана

П Р игадайте

1. Чому людині необхідне спілкування?

2. Які шляхи подолання

ється цьому виду спілкування в процесі соціалізації, проте для опанування мистецтва спілкування на високому рівні необхідні спеціальне навчання й зусилля. Невербальне спілкування відбувається

міки, жестів і пантоміміки, через прямі сенсорні або тілесні контакти (тактильні, зорові, слухові, нюхові та інші відчуття й образи, отримані від іншої особи). Невербальні форми й засоби спілкування притаманні не тільки людині, але й деяким тваринам, наприклад собакам, мавпам і дельфінам.

є вродженими.

Однією з важливих складових сфери спілкування є  комунікація (від латин. сommunіcatіo — повідомлення, передача; сommunіco — роблю загальним). Спочатку цей термін позначав передачу будь­чого на відстані. У сучасному світі він має кілька значень. У широкому значенні комунікація — це взаємодія, зв’язок, спілкування між живими істотами.

У соціології комунікація — це окрема дисци­

пліна, що вивчає процеси та результати різ­

номанітних видів взаємодії між істотами.

У повсякденному житті досить часто по­

няття «комунікація» використовується у зна­

ченні «спілкування». Однак це не завжди

доцільно. У процесі комунікації суб’єкт передає інформацію об’єкту, який має її при­

йняти й діяти відповідно до отриманої ко­

манди. Унаслідок цього в ході комунікації

об’єктами можуть виступати як люди, так

і тварини або машини.

Інформація, яку передають під час кому­

нікації, залежно від її характеру може сприй­

матися повністю або з певними втратами. Так, повідомлення, отримане через мобільний зв’язок, передає лише певні факти, але не здатне

відобразити прихований зміст, пов’язаний з емоційним станом того, хто його відправив. Під час спілкування передача інформації відбувається інакше — у формі спілку­

вання рівноправних і вільних партнерів.

Зміст переданої інформації може бути таким самим, як і під час комунікації, однак завдяки іншому механізму передачі його сприй­

няття буде іншим. На обох кінцях ланцюжка передачі інформації розміщені активні суб’єкти спілкування. Вони увійшли в контакт свідомо й тому не лише повідомляють одне одному про певні факти, але в разі потреби змінюють їх, уточнюють, доповнюють тощо. фактично в процесі спілкування відбувається формування на основі початкової інформації нової, яка є спільним досягнен­

ням учасників спілкування. Комунікація як засіб передачі інформації передбачає, що той, хто її передав, втрачає цю інформацію, і повноцінного зворотного зв’язку немає. Так, передаючи повідомлен­

ня, суб’єкт лише отримує підтвердження, що об’єкт отримав надіслане повідомлення. У той самий час спілкування спричиняє те, що його учасники не втрачають інформацію, а збагачують її тим новим, що дізнаються одне від одного. Учасники комунікації залишаються відокремленими одне від одного, а між тими, хто спілкується, виникає певна спільність.

У випадку, якщо суперечність виникає

між соціальними ролями, що виконує одна

людина, йдеться про внутрішній конфлікт.

Так, він може виникнути в людини, якій че­

рез велику завантаженість на роботі не ви­

стачає часу на виконання сімейних обов’язків.

Також вони можуть відбуватися між окреми­

ми особами, їхніми групами, спільнотами чи

державою.

Конфлікти розрізняють за предметами.

Відповідно до цього існують:

• політичні конфлікти  — між країнами

й державами, що відбуваються за тери­

торії, сфери впливу або інтереси;

• економічні конфлікти — між різнома­

нітними за кількістю групами або суб’єк­

тами з приводу ресурсів або грошей;

• культурні та релігійні конфлікти —

між групами або окремими суб’єктами

культурного розвитку чи віросповідання;

• професійні конфлікти — між представ­

никами різних професій або галузей народного господарства з приводу еконо­

мічних або соціальних цінностей;

• етнічні конфлікти — між народами за території розселення або умови проживання.

Метою будь­якого конфлікту, крім внутрішньоособистісних, є досягнення певної користі за рахунок інтересів

відкритих зіткнень, але

зі здійсненням тиску на суперника; • конкуренція  — особлива форма суперництва, в основу якої покладено

нення

фіцитних ресурсів.

Інколи обмін ними дозволяє одразу змі­

нити ситуацію. Використовуйте прості сло­

ва («я не розумію», «я не очікую», «я відчуваю образу» тощо).

• Намагайтеся почути протилежну сторо­

ну та зрозуміти її. Необхідно пам’ятати, що у вас різне мислення, різне бачення ситуації, що, власне, і спричинило конфлікт. Слухайте уважно, не перебивайте і не сперечайтеся. Цим ви продемонструєте співрозмовнику власне прагнення згоди. Усвідомлюйте, що він висловлює не істину (як і ви), а свою позицію.

• Бажано розібратися у своїх глибинних думках. Можливо, ви інакше зрозумі­

ли співрозмовника або вам не сподобалося щось, узагалі не пов’язане з безпосередньою проблемою, а те, що існувало раніше.

• Знайдіть можливість висловити конкретні пропозиції щодо зміни ситуації. Не варто виголошувати

інтересів і мотивів їхніх учасників. Головною перешкодою для розв’язання конфлікту часто стає позиція природного егоїзму його учасників. Подолати її можна,

заПитання

1. Що таке конфлікт?

2.

3.

4.

5.

6.

7.

2.

2. упередження та дискримінація

Побутування негативних стереотипів при­

зводить до формування упереджень — нега­

тивних та несправедливих думок щодо пев­

ного об’єкта або явища, що призводить до

відповідної поведінки стосовно них.

Упередження є досить життєздатними.

Деякі з тих, що існують сьогодні, сягають

витоками в далеке минуле, і більшість із

тих, хто їх підтримує, навіть не уявляє, що

спричинило виникнення цього ставлення до

певних явищ. Вплив упереджень на життя

людини однозначно негативний. Звикаючи до них, вона стає забобонною, не сприймає нове й незвичне. Поширені упередження за

3. толерантність

У широкому розумінні толерантність — терпимість, поблажливе ставлення до кого­, чого­небудь. Говорячи про толерантність у сучасному суспільстві, мають на увазі незасу­

дження людиною або спільнотою поглядів, уподобань, вірувань, традицій, відмінних від

особистих.

В основу розвитку сучасного демокра­

тичного суспільства покладено визнання за всіма його членами права бути такими, якими вони є, або принцип толерантності. Його дотримання

Релігійні Обумовлені релігійними переконаннями індивіда та його ставленням до інших віросповідань і конфесій Культурні Пов’язані зі сприйняттям або несприйняттям особою різних культурних традицій

Гендерні Виникають тоді, коли ставлення до людини залежить від її статі

Вікові

Виникають, коли ставлення людини зумовлено її віком

Наведіть приклади упереджень названих видів.

наявності позитивного ставлення до

зовнішнього втручання. Порушення принципу толерантності призводить до таких негативних явищ, як міжнаціональні сутички, бійки спортивних фанатів, сутички під час демонстрацій і мітингів тощо. Усе це переконливо свідчить, що лише терпимість одне до одного може стати за­

ність сприймати «іншого» як рівного собі.

У демократичному соціумі не лише гаран­

тується легітимна свобода «іншому», а й за­

безпечуються слабкому «іншому» певні пе­

реваги для самореалізації.

Толерантність також лежить в основі

плюралізму як соціального явища демокра­

тичної держави. Визнаючи право на існу­

вання різноманітних думок, поглядів, орга­

нізацій, суб’єктів соціально­економічного,

4. забобони

умови для повноцінного

ня. Проблеми, що виникають,

упередження — забобони. Забобони

шкідливі тим, що живлять віру людини в те,

що вона власною волею здатна впливати на

не залежні від неї сили та обставини, припи­

сують не пов’язаним між собою подіям вза­

ємні та причинно­наслідкові зв’язки.

Спрощено процес формування забобонів можна описати так: одного разу специфічні дії людини збіглися в часі з якоюсь значу­

щою для неї подією. У подальшому людина

повторювала ці дії незалежно від їхнього результату, керуючись тим, що це спрацьовувало раніше. Забобонна людина радше шукатиме недоліків у власній поведінці, наприклад, вважатиме,

кота, може піти обхідною вулицею й марно витратить

відбутися в майбутньому. Це також відобразилося в традиціях ворожіння. Дослідники називають такі причини поширеності та живучості забобонів: • бажання зазирнути в майбутнє; • бажання уникнути

поріг іншій людині, бо посваритеся.

• Не можна переступати через дитину, що лежить, бо вона не виросте.

• Розбите дзеркало — до біди. Вважається, що найпоширенішим у світі є забобон про «нещасливе число 13», та «нещасливу п’ят-

ницю 13-те». Існує декілька версій походження цьо-

го забобону.

Одним із найвідоміших є пояснення, що у п’ятницю 13 жовтня 1307 р. за наказом французького

• розваги (наприклад

висновки

закладено

тивні сторони.

Упередження часто нав’язують

ставлення

заПитання та завдання

1. Що таке стереотип? Наведіть приклади позитивних, нейтральних і негативних стереотипів.

2. Що таке упередження? Дискримінація?

3. У чому полягає толерантне ставлення до людей?

4. Яку роль у житті людини та розвитку суспільства відіграють стереотипи?

5. Французький мислитель Вольтер вважав: «Упередження —

6.

7.

коли відбудеться битва, ухвалювалися важливі для всієї країни рішення тощо).

забобони впливають на життя людини?

вплив упереджень на розвиток людських спільнот у різні часи.

10. Складіть перелік думок, які підтверджують те, що толерантність є основною якістю громадянина в демократичному соціумі.

11.

12.

ПРИГАДАЙТЕ

1.

2.

3.

1.

2.

3.

Стиль ухилення

його, людина не відстоює свої права й не бажає співпрацювати для

ми. Цей стиль доцільний, коли ви не бажаєте втрачати сили на вирішення проблеми або коли відчуваєте безнадійність свого становища. Також він можливий, коли ви помиляєтесь, відчуваєте, що інша людина має рацію, більшу владу або просто не збираєтеся далі підтримувати стосунки із цією людиною. • Стиль співробітництва. Дотримуючись його, людина бере участь у вирішенні конфлікту, відстоює свою позицію, намагаючись при цьому враховувати інтереси іншої сторони. Порівняно з іншими цей стиль вимагає тривалішої роботи — спочатку відкрито оприлюднюються проблеми сторін, а потім відбувається їх обговорення

рін, якщо

учасники

шукати шляхів порозуміння. • Стиль компромісу. Користуючись ним, можна частково задовольнити інтереси кожної сторони конфлікту. Він найбільш ефективний у випадках, коли обидва учасники прагнуть одного й того самого та усвідомлюють, що одночасно отримати це не зможуть. Вони бажають швидко знайти рішення, навіть тимчасове, і для цього згодні відмовитися від початкової мети. Одночасно із цим компроміс дозволяє їм зберегти добрі стосунки.

ПЛАН РОБОТИ В МАЛІЙ ГРуПІ

1) Опис ситуації.

2) Визначення позицій сторін.

3) Створення груп (зазвичай до п’яти осіб), що представлятимуть ці позиції.

4) Почергові виступи сторін, де вони наводять своє бачення способу вирішення проблеми з використанням

5)

3. Вплив якого із цих соціальних явищ на суспільство є однозначно негативним?

упередження Б відповідальність В стереотипи Г терпимість

4. Яке поняття характеризує сукупність соціальних спільнот, які

модіють між собою в соціумі? А соціальні відносини Б соціальна структура

соціальна стратифікація Г соціум

5. Процес людської діяльності

6.

7. Як називають обмеження

політичними або релігійними переконаннями?

А ксенофобія

8. Яким поняттям характеризують зіткнення протилежних інтересів, думок, поглядів?

А упередження

В консенсус

Б медіація

Г конфлікт

9. Як називають те, що часто повторюється, стало звичайним, загальноприйнятим, чого дотримуються і що наслідують у своїй діяльності?

10.

1.

Плебісцит

метою визначення належності певної території.

У деяких країнах вважають синонімом референдуму (Франція).

Політичні вибори — комплекс заходів, пов’язаних із формуванням керівних органів різного рівня держави в цілому, партій, суспільно-політичних організацій.

Політична партія — добровільна політична організація, що об’єднує людей зі спільними

тія поширилася

чимало прикладів уразливості демократичних надбань і їхньої

ідеалів і цінностей. Поняття «демократія» використовують у різних значеннях. У науковому розумінні — це форма

та функціонування політичної системи, що ґрунтується на визнанні народу джерелом влади, його права брати участь у вирішенні

них справ у поєднанні із широким колом громадянських прав і свобод. У філософському розумінні — це суспільне самоврядування, яке здійснюють

рівні права. Що ж до державних справ, то на почесні державні посади висувають не внаслідок підтримки будьякої партії, а за власні здібності. Жодна

що може бути корисною державі, не буде позбавлена цієї можливості, якщо вона бідна… У суспільному житті ми не порушуємо законів… підпорядковуємося владі й законам, особливо встановленим на захист тих, кого ображають, і законам неписаним, порушувати які соромно… Лише ми визнаємо людину, яка не займається суспільною діяльністю,

проявами, як принцип поділу влади, право меншості на опозицію, багатопартійність, рівність у виборчих правах, рівноправність

громадян тощо.

Політична рівноправність громадян реалізується на основі їхньої участі у двох ос­

новних формах демократії:

• представницька демократія — участь

громадян у діяльності органів державної

влади, прийнятті й реалізації політич­

них рішень через обраних представни­

ків, які на державному рівні представ­

ляють їхні інтереси. Сьогодні ця форма демократії є основною та знаходить втілення в парламентаризмі;

• безпосередня (пряма) демократія  — пря­

ма, без посередників, можливість гро­

мадян впливати на політичні рішення, дії державних органів і посадових осіб.

Відбувається у формі місцевих і загаль­

нодержавних обговорень питань держав­

ного й суспільного життя, виборів, референдумів.

Референдум — у державному праві прийняття електоратом (виборцями) рішення

з конституційних, законодавчих або інших

внутрішньо­ чи зовнішньополітичних питань. Залежно від предмета, способу проведення та сфери застосування розрізняють: референдум конституційний (на всенародне голосування виносять проект конституції або конституційні поправки) і законодавчий (предмет референдуму — проект закону), загальнодержавний або місцевий, обов’язковий або факультативний.

Що таке демократія? Назвіть основні прин-

метою зобов’язуються: a) включити принцип рівноправності чоловіків і жінок у свої

щодо жінок… стаття 5. Держави-сторони

обов’язків і відповідальності представників

обох статей однієї перед іншою й перед суспільством.

Втілення в суспільно­політичне життя

принципу гендерної демократії передбачає рівні для жінок і чоловіків можливості:

обговорені, закріплені законом і забезпечені політикою держави. У сучасному світі жінки становлять полови­

3. ідеали та цінності демократії.

демократія як політичний режим та народовладдя

Демократію, що виникла в містах­держа­

вах Давньої Греції, називають первинною,

або істинною, що існувала у формі прямої

й безпосередньої демократії. Незважаючи

на зміни, що відбувалися у світі впродовж

тисячоліть, вона зберегла свою визначаль­

ну сутність, залишаючись справою грома­

дян, наділених почуттям відповідальності

й обов’язку, і тих, хто прагне й уміє воло­

діти собою та своїм життям. Основні уявлення про реалізацію ідеа­

лів та цінностей демократії знайшли вті­

лення в концепції ліберальної представниць­

кої демократії, що сформувалася в XIX ст.

на Заході. Вона характеризується такими

рисами:

• представництво народом своєї суверен­

ної влади не через власну безпосередню участь у прийнятті рішень, а шляхом обрання своїх представників до законодав­

чих органів. Без цього винаходу здійснення демократії в сучасних великих і складних суспільствах стало б нездійсненним (у Давніх афінах, де народилася демократія, було 20 тис. громадян);

• використання форм безпосередньої

або за допомогою інших рівнозначних форм, що забезпечують свободу голосування.

1) У чому полягає проголошене в Декларації право людини на вибори?

2)

цього механізмів їх узгодження й розв’язання конфліктів шляхом соціального та політичного плюралізму;

• узаконеність діяльності опозиції та конкурентності в боротьбі за здобуття влади, що безпосередньо пов’язана з плюралізмом і боротьбою інтересів як рисами сучасної демократії;

• гарантування прав і свобод людини, що забезпечує той рівень особистої свободи, якого не існувало в первинній античній демократії. Саме завдяки цьому сучасну демократію визначають як ліберальну; • високий рівень залучення населення до політичного життя, що передбачає максимальне зменшення або усунення різноманітних обмежень (майнових, освітніх, вікових, статевих, осілості) і створення умов для участі в ньому раніше суспільно пасивних груп населення; • існування

• Президентські

• Парламентські

• Регіональні (обласні)

• Муніципальні (міські) •

• Додаткові

• існування в соціумі різних інтересів і широкого спектра можливостей їхнього ви­

раження та реалізації;

• гарантований доступ усіх соціальних груп

до політичних інститутів;

• загальне виборче право, яке дозволяє громадянам на рівних засадах брати участь у формуванні представницьких інститутів;

• контроль представницьких інститутів за діяльністю виконавчих структур;

• Прямі

• Непрямі

ня влади народу за сучасних умов. Вибори є не лише суттєвою ознакою демократії, а та­

кож її необхідною умовою. На думку  відомих

сучасних французьких учених П. Лалюм’єра

та а. Демішеля, демократію можна охаракте­

ризувати як режим, за якого правителів при­

значають шляхом вільних і чесних виборів. Питаннями, пов’язаними з виборами, за­

ймається виборче право. Воно являє собою

сукупність правових норм, що регулюють участь громадян у виборах, організацію і про­

ведення останніх, взаємовідносини між виборцями й виборними органами або посадо­

• сприйняття більшістю суспільства чинних політичних норм і процедур; • розв’язання конфліктів мирним шляхом; • визнання вирішальної ролі

з урахуванням інтересів

умо­

якого обраним вважається той, хто набрав більшість голосів виборців;

• пропорційна система — вид виборчої системи, за якої визначення результатів виборів відбувається на основі підрахун­

ку голосів, поданих громадянами за кан­

дидатів, включених до списків від політичних партій (виборчих об’єднань).

Обидві виборчі системи мають як свої пе­

реваги, так і недоліки. До переваг мажоритарної системи зараховують те, що вона містить можливості формування ефективно працюючого і стабільного

проводять до органів влади не однакову кількість представників (не виключена ситуація, за якої партія, що набрала більше голосів, ніж її суперник, узагалі не отримає жодного мандата).

До переваг пропорційної системи належить те, що у сформованих за її допомогою органах влади буде представлено реальну картину політичного життя суспільства й реальне розмежування політичних сил. Вона забезпечує систему зворотного зв’язку між державою та організаціями громадянського суспільства, сприяючи цим розвитку політичного плюралізму й багатопартійності. Основними недоліками пропорційної системи вважають такі:

• залежність депутатів від керівництва сво­

їх партій може негативно впливати на

обговорення й прийняття важливих до­

кументів.

Спробою подолати недоліки обох виборчих систем і використати їхні переваги є мішана система, що поєднує в собі елементи мажоритарної і пропорційної. За її існування

6. етапи

Демократична система передбачає регу­

лярне проведення виборів. Виділяють кіль­

ка стадій виборчого процесу:

1. Призначення дати виборів. Дата ви­

борів призначається уповноваженим органом

одну половину депутатів обирають

Т а

(наприклад президентом, прем’єр­міністром, в Україні — Центральною виборчою комісією (ЦВК)) відповідно до законодавства країни. У деяких країнах дата виборів прямо вказується в Конституції або в окремому законі.

2. Реєстрація виборців. У сучасній прак­

тиці використовуються декілька форм реєстрації:

• обов’язкова (Україна), коли держава са­

ма складає списки виборців на основі на­

явної в неї інформації;

• добровільна (СШа), яка передбачає, що

виборці мають самі зареєструватися на

виборчій дільниці.

3. Формування виборчих

5. Висування

будуть вибрані президент, сенатори, депутати.

6. Реєстрація кандидатів і списків партій. Реєстрація кандидатів відбувається уповноваженими державними органами. В Україні загальнонаціональних кандидатів реєструє ЦВК, а кандидатів на місцевих виборах — окружні та територіальні комісії.

7. Передвиборча кампанія зареєстрованих кандидатів. Передбачає роботу кандидатів (партій) і груп для переконання виборців у необхідності проголосувати за цього кандидата або політичну

із боку органів державної влади, держав­

них установ, органів місцевого самовря­

дування тощо;

• громадський та державний контроль за

використанням коштів на передвиборчу

агітацію з боку кандидатів та політич­

них партій.

8. Проведення процедури голосування.

Сучасне голосування може відбуватися різ­

ними способами:

• підняттям рук (практикується в деяких країнах у невеликих поселеннях під час виборів органів місцевого самоврядування);

• із застосуванням електронних машин шляхом натискування на кнопки або важелі (використовується в СШа).

• найпоширеніший спосіб — на паперових бюлетенях для голосування, коли навпроти прізвища кандидата, що обирається, ставлять певний знак (цей спосіб засто­

совується в Україні).

Голосування проводиться в день вибо­

рів або в день повторного голосування.

В Україні дільнична виборча комісія зо­

бов’язана сповістити виборців про час та

місце голосування не пізніше ніж за 15 діб

до дня проведення виборів. Це голосуван­

ня має відбуватися у спеціально обладнаних

приміщеннях.

Кожен виборець має голосувати таємно

інших осіб під час заповнення виборчого бюлетеня.

У більшості країн виборець голосує безпосередньо за кандидата (прямі вибори). У деяких країнах застосовуються непрямі вибори. Тобто громадяни спочатку обирають проміжні органи (колегії виборців), які потім обирають того кандидата, за якого їм доручили голосувати громадяни. 9. Проведення підрахунку голосів

відно до визначених законодавством правил. Він розпочинається одразу після закінчення часу голосування. Після закінчення підрахунку голосів члени дільничної виборчої ко­

місії складають та підписують протоколи, де, зокрема, зазначають кількість голосів, що були віддані за кожного кандидата чи партію.

10. Встановлення результатів виборів. В Україні під час виборів Президента та виборів до Верховної Ради результати виборів оголошує ЦВК, результати місцевих виборів — окружні та територіальні виборчі комісії.

Іноді виникає необхідність провести пов­

торні вибори. Це відбувається у випадку, коли в певному виборчому окрузі балотувалися не більше двох кандидатів, і жоден

різ), через які

партії (Демократичної або Республіканської) визначаються з партійними кандидатами на загальні вибори чи голосують за делегатів, яких вони уповноважують голосувати за конкрет-

ного кандидата на національному з’їзді партії. Самі

праймеріз можуть бути двох типів: закриті — у їх-

ній роботі беруть участь тільки зареєстровані чле-

ни цієї партії; відкриті — прибічники однієї партії можуть брати участь тільки у праймеріз

Т

• боротьба за здобуття влади в державі, фор­

мування правлячої еліти та складу уряду;

• здійснення зв’язку між суспільством і державою;

• визначення цілей, розробка ідеології,

програм, прагнення сформувати страте­

гію розвитку суспільства й переконати

громадян у її доцільності;

• відбір і формування політичної еліти та

лідерів для всіх рівнів політичної систе­

ми суспільства;

• політична соціалізація громадян.

Головними серед них вважають

партій застосовують такі критерії: • за світоглядними позиціями партії поділяють на прагматичні, які не мають ідеологічних програм і прагнуть залучити якомога більше прихильників для перемоги на виборах, та ідейно­політичні, які керуються певними ідейними принципами (консервативні, ліберальні, реформістські, революційні тощо); • за принципами організації — масові (залучають до своїх лав якомога більше членів), кадрові (об’єднують

легальні й нелегальні.

можливий демократичний устрій

1.

2.

видах застосовують безпосередню пряму демократію на місцевому й регіональному рівнях?

3. Що таке політичні вибори?

4. Назвіть два основні види виборчих систем. Яка виборча система існує в сучасній Україні?

5. Охарактеризуйте зміст поняття «демократія», її форми та принципи.

6. Поясніть, як ви розумієте визначення демократії

11.

доліки демократичного устрою? Поясніть, як ви розумієте наведений в епіграфі до теми вислів В. Черчилля про демократію.

12. Проаналізуйте переваги й недоліки виборчих систем.

13. обговоріть у групах вислів про демократію чеського письменника, драматурга, президента В. Гавела:

7.

П Р игадайте

1. Що таке суспільство?

2. Яка частина суспільного життя громадян не регулюється державою?

3. Що таке громадянське суспільство?

і потреб, а елементами громадянського суспільства є різноманітні об’єднання (професійні, конфесійні, творчі тощо), що охоплюють усі сфери суспільного життя. Громадянське суспільство, сформоване на основі громадянських цінностей, — це сфера спілкування, взаємодії, спонтанної самоорганізації та самоврядування вільних індивідів

вільно сформованих асоціацій, захищена відповідними законами від прямого втручання

внаслідок різного соціального розшарування, зубо­

жіння працюючих верств і втрати ними почуття рівноправних членів. У зв’язку із цими змінами в другій половині XIX ст. концепція громадянського суспільства, що висувала на перше місце йо­

го позитивні, об’єднуючі аспекти, відходила

в минуле. Набували поширення соціалістич­

ні концепції суспільного розвитку. Так, прибічники марксизму оголошували громадян­

ське суспільство породженою капіталізмом

формою класових відносин, яка має загину­

ти разом із ним. У першій половині XX ст. у зв’язку з виникненням тоталітарних ре­

жимів (фашизм, нацизм і сталінізм), що застосовували «легітимне насильство» держа­

країн громадянське суспільство взагалі на певний час зникло з історичної арени. Друга половина XX ст. стала часом відродження концепції громадянського суспільства, у якому почали вбачати один із головних засобів боротьби із соціалістичними режимами в країнах Центральної та Східної Європи. На основі цієї концепції формувалися нові стратегії трансформування диктаторських режимів у цьому регіоні. Саме вона стала джерелом пояснення механізму повалення існуючих тут комуністичних режимів і того, від чого залежатиме їх успішне просування на шляху демократичних перетворень. Однак у світі відсутній досвід таких змін. Саме тому, на думку англійського соціолога е. Геллнера, питання, чи зможе громадянське суспільство в посткомуністичних країнах «розвинутися на цій історично безпрецедентній і не дуже сприятливій основі», залишається

ні організації, які існують за рахунок пожертвувань;

• четвертий сектор — домогосподарства, джерелом для розвитку яких є прибутки

суспільстві. Однак суспільства відрізняються за обсягом та якістю, які відображають

рівень їхньої демократичності.

Громадянське суспільство має складну

й розгалужену внутрішню структуру, елементами якої, на думку сучасних дослідників, є:

• добровільні громадські організації та гро­

мадські рухи;

• політичні партії на початковому етапі фор­

мування й діяльності, поки вони не бе­

руть участі в механізмі державної влади;

• незалежні засоби масової інформації, що

формулюють і висвітлюють громадську думку;

• громадська думка як соціальний інститут;

• частково — вибори та референдуми як

засіб виявлення громадської думки й за­

хисту інтересів окремих груп;

• залежні від громадськості елементи судової і правоохоронної системи (суди

та законами;

• наявність публічного простору, засобів і центрів комунікації як основи

ненасильницьких методів боротьби. Групи типу Південна Конференція християнських лідерів Півдня, що складалася зі священиків-афроамериканців, та Студентський координаційний комітет ненасильницьких дій, до якого належали молоді активісти, намагалися домогтися реформ мирними протестами. У 1960 р. студенти-афроамериканці коледжів зібралися в їдальні торговельної мережі «Вулворт», що розміщена в Північній Кароліні. Тут обслуговування відбувалося в дусі расової сегрегації, проти чого й був спрямований виступ студентів. Сидячий

найбільшою з яких став «Похід на Вашингтон» у 1963 р. Тоді до столиці вирушили понад 200 тис. демонстрантів, щоб рішуче закликати до надання рівних прав усім громадянам США…

1) Визначте за документом, які елементи, функ-

2)

Розвиток сучасних розвинених демо­

кратичних держав накопичив значний до­

свід формування громадянського суспіль­

ства. Дослідниця Н. Розенблюм визначила чотири основні його різновиди.

У демократичному громадянському суспільстві головною справою об’єднань гро­

мадян стає формування в них почуття по­

літичної дієздатності, здатності до розгляду

політичних питань задля загального добра.

громадянському суспільстві головну роль відіграє формування

Так, у СШа від посередницького громадянського суспільства, що утворилося в першій половині XIX ст., перейшли до демократичного громадянського суспільства, а зараз переходять до виборчого громадянського суспільства. У сучасних західноєвропейських державах, на думку багатьох дослідників, завжди поширеним було демократичне громадянське суспільство як засіб політичної соціалізації індивідів. У більшості

?

Чи поділяєте

автономності та індивідуальної свободи громадян у поєднанні

заПитання та завдання

1. Коли розпочалося формування

дянського суспільства?

2. Назвіть основні елементи структури громадянського суспільства.

3. Що таке демократичне громадянське суспільство?

4. Які риси є визначальними для освіченого громадянського суспільства?

5. Як відбувалася еволюція уявлень про громадянське суспільство?

6. Охарактеризуйте суть, функції та атрибути громадянського суспільства.

7.

8.

філософа Джона Кіна, під впливом загострення соціальних

1. Поняття місцевого та територіального громадського самоврядування

Важлива роль у системі демократичного правління належить

місцевому самоврядуванню. Воно є тим інститутом публічної влади, у діяльності якого може брати участь кожний громадянин. Завдяки цьому місцеве самоврядування відіграє роль своєрідної проміжної ланки між громадянським суспільством і державою, належачи більше до першого, ніж до другої. У сучасній Європі розуміння місцевого самоврядування визначається прийнятою в 1985 р. Радою Європи Європейською хартією місцевого самоврядування.

У демократичному суспільстві однією з важливих складових місцевого самоврядування вважають територіальне

самоврядування. Це самоорганізація громадян за місцем їхнього проживання для самостійної під власну відповідальність реалізації своїх ініціатив у питаннях місцевого значення. Для здійснення цього вони утворюють добровільні самоврядні територіальні організації — громади.

Відповідно до особливостей функціонування місцевого самоврядування традиційно розрізняють англосаксонську (англо­американську) і континентальну (європейську, французьку) моделі.

В основі першої моделі лежить принцип «позитивного регулювання», за якого перелік прав та обов’язків місцевого самовря­

дування визначає законодавство. англосаксонській моделі при­

таманні такі риси:

• значна автономія

2.

Т

Для неї є характерним:

• значно вищий рівень централізації по­

рівняно з англосаксонською моделлю;

• наявність системи вертикальної (ієрархічної) підпорядкованості органів місце­

вого самоврядування центру;

• поєднання місцевого самоврядування на

місцях із прямим державним управлінням і функціонуванням на одному й то­

му самому територіальному рівні обра­

них територіальною громадою органів місцевого самоврядування й посадовців, призначених центральною владою, що

здійснюють адміністративний нагляд за

діяльністю самоврядування.

В Україні основним елементом місцево­

го самоврядування є територіальна громада, яка здійснює самоврядування в порядку,

встановленому законом як безпосередньо, так і через обраних представників, а також

через виконавчі органи місцевого самоврядування — сільські, селищні та міські, ра­

йонні та обласні ради. На них покладені

окремі повноваження органів виконавчої вла­

ди, що стосуються таких сфер життя:

• планування соціально­економічного й культурного розвитку території громади;

• формування й використання місцевого бюджету;

• управління комунальною власністю;

• управління житлово­комунальним господарством, закладами

зв’язку;

• будівництва;

• регулювання земельних відносин та

• соціального захисту населення;

• зовнішньоекономічної діяльності;

• оборонної роботи;

• адміністративно­територіального устрою;

• законності, правопорядку, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян тощо.

У демократичному суспільстві місцеве самоврядування виконує такі функції:

тів демократії та важливий елемент

літичної системи суспільства; • відіграє роль з’єднувальної ланки між населенням і державними структурами; • здійснення загальнодержавних і регіональних програм на місцевому рівні;

• зміцнення територіальної цілісності держави, зниження соціального напруження й ризику міжнаціональних конфліктів;

• формування адаптованої до місцевих особливостей економіки;

у громадян розвиваються такі якості, як самостійність, енергійність і підприємливість, вони перестають очікувати всього

«згори», а звикають покладатися на себе.

За наявності повноцінного функціонуван­

ня системи місцевого самоврядування громадське життя не зосереджується в центрі, а рівномірно розподіляється всією держа­

вою. Поряд із приватним інтересом у гро­

мадян виникає та розвивається суспільний.

Місцеве самоврядування сприяє тому, що

громадяни отримують можливість для практичного знайомства й участі в громадських

справах. Одночасно із цим воно стає своєрідною школою для підготовки майбутніх

2)

3)

державних діячів високого рівня, обізнаних у соціальних

? Чому в демократичному суспільстві розвинене самоврядування громадян?

2. людина і громада

Термін «громада» використовується не

лише в значенні територіальної громади як

ланки системи місцевого самоврядування, закріпленої в законодавстві України. Іншим його значенням є розуміння громади як фор­

ми об’єднання людей, що ставить перед со­

бою певні спільні завдання. Характерними рисами, притаманними цій спільноті, вважаються такі:

• спільна територія проживання її членів, що дозволяє їм спілкуватися й контактувати

Із життям у складі великої чи малої громади пов’язане життя кожної людини, хоча ми часто не замислюємося над цим. Громадою для людини стають сім’я, клас, школа, сусіди по під’їзду, будинку, вулиці, жителі її села або міста, спільноти за інтересами тощо. Проте необхідно розуміти, що громада — це не люди, які лише перебувають поряд, керуючись своїми власними приватними інтересами. Громада — це співпраця,

1.

2.

3.

4.

5.

6.

9.

10.

1. форми соціальної активності громадян у межах владних інституцій

Усі люди живуть у суспільстві, але всі вони неоднаковою мірою залучені до нього. Іншими словами, у житті однієї людини спілкування з іншими людьми посідає набагато важливіше місце, ніж у житті іншої. Громадян, які з власної ініціативи беруть участь у загальних для спільноти заходах, спрямованих на вирішення проблем усієї спільноти, називають соціально активними. Важливими ознаками соціальної

стале прагнення впливати

впаки, зберегти, зміцнити існуючий соціальний лад, його форми та елементи. Отже, соціально активна людина не просто активно виражає своє ставлення до певних соціальних проблем, але й докладає зусиль для їх вирішення. У демократичному суспільстві існує чимало способів

ної активності. Деякі з них було розглянуто в попередніх темах. Це, наприклад, право кожного громадянина

у місцевому самоврядуванні. Реалізувати це

ши участь у:

• місцевому референдумі;

• місцевих виборах (депутатів місцевої ради, інших посадових осіб місцевого самоврядування);

• загальних зборах (конференції) громадян за місцем прожи­

вання;

• місцевих ініціативах;

• громадських слуханнях;

• роботі органів самоорганізації населення.

Місцевий референдум — це форма прийняття територіаль­

члени територіальної громади мають право ініціювати розгляд у раді (у порядку місцевої ініціативи) будь­якого питання, що стосується місцевого самоврядування. Внесена до розгляду належним чином місцева ініці-

атива має бути обов’язково розглянута орга­

ном самоуправління.

Територіальна громада має право прово­

дити громадські слухання з питань, винесе­

них законом до сфери її відання. Громад­

ське слухання — це офіційне засідання

місцевої ради, органу місцевої влади або місцевого самоврядування, на якому депутати та посадові особи ознайомлюються з думка­

ми, враженнями, зауваженнями та пропозиціями жителів міста (села, селища, району)

із проблеми чи заходу, які орган влади збирається реалізувати. Головними ознаками

громадських слухань, які роблять їх одним

із найбільш ефективних інструментів спіл­

кування громадянина з владою, є те, що:

• кожен охочий може взяти участь у громадських слуханнях — як фізична особа, так

(села, селища) — споживачів послуг, як краще розв’язати певну проблему. Проте й поза межами владних інституцій існують способи вияву позиції щодо того чи іншого питання, важливого для суспільства. Участь людини в таких

тощо. Саме волонтери стали рушіями змін у реформуванні

2. волонтерська діяльність

Однією із форм соціальної активності та

важливим чинником побудови громадянсько­

го суспільства є волонтерська діяльність. Во­

на може відбуватися як організовано, волон­

терськими групами за підтримки державних

та громадських організацій, так і безсистем­

но, у вигляді спонтанної допомоги іншим

людям. Переважно це хворі, люди з особли­

вими фізичними потребами, літні люди, без­

притульні, багатодітні сім’ї та сироти. Во­

лонтерство також може спрямовуватися на

будь­яку особу чи групу осіб, що потребу­

ють допомоги.

Спектр благодійної діяльності волонтерів

дуже великий. Вони можуть виступати орга­

нізаторами заходів, спрямованих на залучення широкого загалу: освітніх проектів, змагань, фестивалів, концертів, збору коштів та речей для благодійних ініціатив. Крім цього, самі волонтери можуть безкоштовно працювати консультантами з юридичних та фінан­

висновки

Соціальна активність — одна із форм взаємодії людини

сових питань, веб­розробниками, перекладачами, соціальними робітниками тощо.

У Європі волонтерство є одним із давно усталених соціальних інституцій. У 2012 р. було затверджено Європейську хартію прав та обов’язків волонтерів, що встановлює стандарти волонтерської діяльності

1.

2.

3.

4.

ди. Для розвитку міжнародної

діяльності серед молоді

ську конвенцію

створено

заохочення міжнародної довгострокової волонтерської служби для молодих осіб, яка встановлює правову основу для міжнародного волонтерства. Таким чином, європейське волонтерство має чіткі стандарти діяльності. В Україні правовий статус волонтерської діяльності перебуває в стадії формування. ? Що таке волонтерство?

1.

для досягнення спільної мети, уміння почути іншого та прийняти його позицію, якщо вона об’єктивно краща для спільної справи, тощо. Шкільне самоврядування сприяє

самореалізації. ? Чи погоджуєтеся ви з такою позицією? Спробуйте навести приклади зі шкільного життя, які б

2. Принципи та цінності учнівського самоврядування. моделі учнівського самоврядування

Учнівське самоврядування може набувати різних форм. Це можуть бути і зібрання учнів у межах одного класу чи паралелі, і так звані шкільні учнівські парламенти, які обирають на загальношкільних виборах. Завдан­

ням учнівського самоврядування є організація різних сфер навчального процесу. Вибір

моделі учнівського самоврядування залежить

від бажання та ініціативи шкільної громади

та розмірів учнівського колективу. Незалеж­

но від моделі важливим принципом учнівського самоврядування є дотримання схеми:

ви придумали — ви зробили — ви оцінили.

Тобто учнівство має бути самостійним в об­

говоренні питань та ухваленні рішень. Та­

ким чином, кожен учасник має усвідомити власну відповідальність за успіх спільної справи.

Існування учнівського самоврядування не означає виключення із цього процесу вчительства і батьківства. Вони можуть ділитися інформацією щодо принципів організації самоврядування, механізмів ухвалення та втілення рішень, правил формулювання обго­

із проблем життєдіяльності учнівських

• забезпечення порядку, організація чергування в школі, у класі;

• участь у проведенні педагогічних нарад, на яких розглядають питання життєдіяльності учнівських колективів;

• організація дозвілля учнів: підготовка й проведення конкурсів, творчих свят, змагань;

• проведення загальношкільних лінійок, зборів, конференцій;

• організація дозвілля на перервах;

• організація роботи з благоустрою школи та шкільної території;

• організація роботи зі збереження шкільного майна, води, електроенергії, підручників, із до-

ворення питань і проблем, передавати досвід попередників, знайомити учнівство з уже існуючими традиціями шкільного самоврядування.

Іншим принципом учнівського самоврядування є те, що залучені до нього особи мають сприймати його як частину особистого життя, а не як нав’язаний тягар чи обов’язок. Хоча варто намагатися залучати якнайбільше учнів до самоврядування, ця участь має бути перш за все добровільною, а формування органів самоврядування мусить починатися з учнівської ініціативи. ? Якими є принципи учнівського самоврядування? 3.

ного життя — від організації навчального

процесу до стилю одягу й меню у шкільній їдальні — вирішують колегіально. Головний

принцип життя демократичної школи перед­

бачає кілька складових:

• виникає проблема, що потребує вирішення;

• формується загальна воля до прийняття рішення;

• альтернативи обговорюють учні, батьки, адміністрація та вчителі; • рішення приймаються на загальних

ставлені

Т а

принципами роботи місцевого самоврядуван­

ня. Це допоможе зрозуміти, як влаштоване

управління їх населеним пунктом і яку участь

вони зможуть узяти в ньому в майбутньому.

Учнівство самостійно або разом з учи­

тельством та батьківством може створювати

й долучатися до нескладних ініціатив: до­

сліджувати минуле свого краю, пам’ятки, туристичні цікавинки, влаштовувати акції з прибирання, проводити відкриті шкільні заходи (творчі вечори, концерти, ярмарки тощо) або долучатися до їхньої організації місцевою громадою.

Як пов’язана школа із життям місцевої громади? заПитання та завдання

1. Що таке шкільна

2.

3.

4.

5.

6.

1. свобода асоціацій

Свобода асоціації, а саме таку назву має право на об’єднан­

ня громадян у міжнародному законодавстві, означає право на

об’єднання громадян для спільних дій і досягнення спільної мети на умовах дотримання певних правил поведінки (корпоратив­

них норм). Таке об’єднання гарантоване як Конституцією України, так і міжнародними правовими актами.

Основним актом законодавства України, який регулює питання створення та діяльності формальних об’єднань громадян, визначає їхні права, встановлює порядок нагляду та контролю за їхньою діяльністю тощо, є Закон України «Про

Згідно з ним, об’єднання громадян незалежно

назви (рух, конгрес, асоціація, фонд, спілка тощо) можуть бути двох основних видів. Перший: політична партія — об’єднання прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, які мають головною метою участь у виробленні

соціальних, економічних, творчих, вікових, національно­культурних, спортивних та інших інтересів. Про обмеження права на свободу асоціацій ідеться безпосередньо у статті 36 Конституції України, відповідно до якої такі обмеження можуть бути встановлені, по­перше, тільки законом, і, по­друге, лише в інтересах національної безпеки та громадсько­

го порядку, охорони здоров’я населення або захисту прав і сво­

бод інших людей. Крім

а також на державних підприємствах, у на­

вчальних закладах та інших державних уста­

новах і організаціях».

Проте в цій же статті Основного Зако­

ну зазначено, що заборону діяльності об’єд­

нань громадян здійснюють лише в судовому

порядку.

Перешкоджання законній діяльності по­

літичних партій, професійних спілок, громадських організацій тягне за собою кримінальну

відповідальність (стаття 170 Кримінального

кодексу України). Крім того, передбачено

кримінальну відповідальність за такі дії, як

пряме чи непряме обмеження прав або вста­

новлення прямих чи непрямих привілеїв гро­

мадян за ознакою політичних переконань

або за іншими ознаками (стаття 161 Кримі­

нального кодексу України).

Свобода асоціації передбачає свободу як

формального, так і неформального об’єднання.

Згідно ж із Законом України «Про об’єднання

шляхом реєстрації

стягують збір, розмір якого є значним. Законом України «Про об’єднання

дян» передбачено, що не підлягають легалізації об’єднання громадян і забороняється в судовому порядку діяльність легалізованих об’єднань, якщо: • їхньою метою є пропаганда фашизму та неофашизму або створення незаконних воєнізованих формувань; • їхні керівні органи або структурні осередки розташовані за межами України; • вони є структурними осередками політичних партій в органах виконавчої та судової влади, у Збройних силах та Державній прикордонній службі України, на державних підприємствах, в установах і організаціях, державних навчальних

виховна система, не сумісна з побудовою соціалізму». Після розгрому «Пласту» урядом Польщі в Західній Україні організація продовжувала діяльність серед української діаспори в Канаді, США, Австралії. Лише в 1989—1990 рр. «Пласт» відновив роботу у Львівській, Тернопільській та Івано-Франківській областях, де поступово посів провідні позиції серед дитячих організацій. Офіційне відродження «Пласту» в Україні відбулося

обов’язок перед Богом;

обов’язок перед іншими; • обов’язок щодо себе. Хлопців і дівчат виховують окремо до 17 років. Старшим учасникам «Пласту» (із 17 до 30 років) дозволено працювати з дітьми, якщо вони не належать до політичних організацій. «Пласт» має чітку структуру, атрибутику (гімн, герб, розпізнавальні знаки та форму), присягу, у якій ідеться: «Присягаю своєю честю, що робитиму все, що в моїх силах, щоб бути вірним Богові й Україні, допомагати іншим, жити за пластовим законом і слухатися пластового проводу».

тоталітарного режиму. Ці чинники сприяли значній політизації діяльності дитячих, мо­

об’єднань і рухів. активними учасниками українського національного руху

організації «Сокіл», «Січ», «Пласт»,

Спілка української молоді (СУМ) тощо.

За часів перебування України у складі

СРСР дитячі й молодіжні організації та ру­

хи були складовою тоталітарної системи. Так, дитина із семи років ставала членом гурт­

ків жовтенят, які мали нав’язати дітям ко­

муністичну ідеологію та підготувати до всту­

пу в піонери, із 9 років жовтенят приймали

у Всесоюзну піонерську організацію, із 14 ро­

ків — у Комсомол (Комуністичний союз мо­

лоді). Найвідданіші комсомольці згодом ста­

вали членами Комуністичної партії.

Принципово новий етап настав після здо­

буття Україною незалежності. В Україні сьогодні діє більш ніж 60 всеукраїнських мо­

лодіжних громадських організацій, 300 ре­

гіональних — вони мають досить широкий

спектр діяльності (зокрема політичні, нейтральні до політики, культурологічні, спортивні, дозвільні).

тою яких є здійснення діяльності, спрямованої на реалізацію та захист своїх прав і свобод, творчих здібностей, задоволення власних інтересів, які не суперечать законодавству, а також соціальне становлення їх як повноправних членів суспільства. Іншими словами, молодіжні організації — це те місце, де молоді люди можуть розвивати та представляти свої інтереси. Будь­яка молодіжна громадська організація має чотири головні ознаки:

• офіційно оформлене членство (причому в різних формах: видача членських квитків, нагрудних значків тощо);

• участь членів об’єднання у створенні його матеріальної бази, у тому числі шляхом сплати вступних і членських внесків;

• участь у самоуправлінні об’єднання (тобто участь у загальних зборах організації, можливість бути членом секретаріату або членом виконавчих органів — правління);

Молодіжні організації можуть набувати

різних форм. Останніми роками одним із на­

прямів роботи держави з молоддю стала під­

тримка розвитку мережі молодіжних центрів.

Організатори цього руху стверджують: «Мо­

лодіжні центри — це унікальні установи, що

сприяють розвитку молодих людей,

життя, волонтерства,

1Діагностико­прогностичний етап. Визначення теми, мети та завдань проекту

Вивчення проблеми. Обговорення проблеми, пошук необхідної інформації, визначення мети й завдань

2 етап моделювання Створення описово­структурної моделі (словесної, графічної або понятійного аналогу) проекту; визначення критеріїв ефективності проекту; розробка моніторингової системи

4.

активну участь громадян у суспільному житті. Однією із форм залучення до суспільного життя є реалізація різноманітних

соціальних проектів. частина цих проектів мо­

же мати й молодіжне спрямування. Ініціато­

рами таких проектів можуть виступати між­

народні організації, органи самоврядування, державні органи влади, приватні особи тощо. Кожен проект має мету й конкретні за­

вдання. Він реалізується через систему кон­

кретних заходів. Проект має цільову аудиторію — це групи (структури), які зазнають

безпосереднього позитивного впливу від про­

екту відповідно до його мети, а також ті, хто

отримає довгострокову вигоду від упрова­

дження проекту на рівні громадськості чи

висновки

Свобода асоціацій є важливим правовим інститутом демократичного суспільства. Право створення об’єднань громадян поширюється на всі вікові групи.

заПитання та завдання

1.

2.

3.

4.

5.

певної сфери управління. У проекті також слід визначити очікуваний результат. ?

Підготуйте опис молодіжного проекту за обраною вами темою. Відповідь подайте у вигляді таблиці.

проект

Очікуваний результат Основні заходи

Дитячі й молодіжні організації є важливим чинником сучасного

реалізувати здібності громадян.

10.

ПРИГАДАЙТЕ

1. Що таке права людини?

2.

3. Як відбувалася

4. чи всі люди мають рівні права?

МЕТА: „ на підставі аналізу

Підготувати повідомлення (презентації): 1) Як визначається належність до меншини? 2) етнічна меншина. 3) акти геноциду та етнічних чисток в історії XX — початку XXІ ст. 4) Гендерні та сексуальні меншини. 5) Вікові меншини. 6) Меншини людей із вадами

3.

4.

Б пряма демократія

В представницька демократія

Г народна демократія

2. За якої виборчої системи передбачається такий порядок визначення результатів голосування, коли розподіл мандатів

партіями здійснюється відповідно до кількості отриманих ними голосів? А представницька

Б мажоритарна

В пропорційна

Г змішана

3. Неодмінною ознакою

Б панування національної ідеології

В поділ на гілки влади

Г існування в державі конституції

4. Зорієнтована на громадські інтереси діяльність членів соціуму, що

приводить до співпраці, солідарності, взаємної довіри між індивідами, є обов’язковим атрибутом

А громадянського суспільства

Б демократичного суспільства

В публічного суспільства

Г вільного суспільства

5. Яка із зазначених характеристик

самоврядуванню?

8.

члени місцевої громади, місцеві підприємці, представники мас­медіа Г будь­хто охочий

9. Яке з визначень найповніше визначає, чим є волонтерство?

А добровільна допомога

10.

11. Об’єднання громадян для задоволення та захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно­культурних, спортивних та інших інтересів характеризує А політичну партію Б місцеву громаду В громадську організацію Г громадський рух

12. Відповідно до українського законодавства молодіжна

об’єднує учасників віком А 12—18 років Б 14—18 років В 18—28 років Г 14—28 років

1.

2.

інформація — відомості, що прийняті та усвідомлені споживачем і визнані ним як значущі.

медіа — способи та засоби передачі інформації, а також середовище, яке вони утворюють.

Реклама (від фр. — викрикувати) — поширення інформації про когось або щось із метою створення популярності; інформація про товари, послуги тощо, покликана стимулювати попит на них.

т ема 1. комунікація, інфо

радіо, телебачення, Інтернет. Ті повідомлення, які мас­медіа

сять до споживачів, називають медіатекстом. Медіатекст — будь­який носій інформації: художній або науковий текст, зображення, аудіозапис. Тобто в цьому значенні слово «текст» не передбачає набір

реданих будь­якими засобами й знаками, які може сприйняти та зрозуміти споживач медіатексту. Зазвичай цей термін використовується для позначення продуктів мас­медіа, що, як вважають дослідники, мають певні специфічні особливості. • Особливий тип і характер інформації: у мас­медіа важливо надати інформацію як таку, проте неважлива її цінність. Наприклад, у мас­медіа надати повідомлення про корову, що впала в криницю, є не менш важливим, ніж повідомити про початок війни між двома країнами.

• Вторинність: медіатекст — це перероблений, скорочений,

• Багатофункціональність: засоби мас­медіа здійснюють вплив на аудиторію через інформування, переконання та вплив.

• Масова аудиторія: споживачі медіатекстів характеризуються як різнорідна аудиторія, об’єднана «лише елементарним знанням мови», не пов’язана спільними цілями та інтересами.

• Особливий характер зворотного зв’язку: він обмежений, мінімізований або зовсім відсутній, відкладений у часі й просторі, має імітаційний характер (наприклад «масовка» в телепередачах, «боти»коментатори в Інтернеті).

2. Різновиди медіа

Майже будь­який засіб передачі інфор­

мації (медіа) може стати масовим (перетво­

ритися на мас­медіа). Усі медіа мають свої

особливості, які визначають, яку саме ін­

формацію та для якої аудиторії вони можуть

передавати.

Найбільш поширеними у світі медіа

є книги, преса, фото, радіо, кіно та Інтер­

нет. чим менше зусиль споживач витрачає

на отримання інформації, тим масовішим

буде використання конкретного виду медіа.

Найлегше сприймаються короткі повідом­

лення простого змісту, що не виходить за

межі

У сучасному світі мас­медіа відіграють роль основного передавача й поширювача інформації для широкого загалу. Проте вони не лише інформують, але й пропонують ставитися до неї певним чином. Завдяки цьому вони мають унікальні можливості з формування громадської думки, привертання уваги суспільства до одних питань та ігнорування інших («якщо про проблему не говорять у мас­медіа, вона не є важливою, і навпаки»), поширення, а подекуди і творення його ідеалів та цінностей.

? Якою є роль медіа в сучасному світі?

і не надто швидко реагує на події. Порівняно з книгою преса (газети, журнали) пропонує більш просту інформацію різного характеру, згруповану за тематичними блоками та проілюстровану. Вона менша за обсягом, дешевша, досить швидко реагує на події. Нині радіо є менш популярним засобом мас­медіа. Воно оперативно передає інформацію, але позбавлене видовищності, доступної кіно та телебаченню. Телебачення та кіно пропонують доступний

споживач має найбільше можливостей для вибору медіатексту, а також для долучення до його творення та реагування на вже не

існуючі тексти. Також він поєднує різні ви­

3. вплив медіа на суспільство та людину

Засоби мас­медіа значно впливають на

становлення сучасної особистості, її соціалі­

зацію, а також на формування суспільної

думки. Звичайна людина не може бути учас­

ником більшості подій, що відбуваються

навколо неї, не кажучи вже про більш від­

далені місця, тому вона мусить покладатися на інформацію, яку надають їй мас­ме­

діа. Оскільки більшість інформації про світ

люди отримують саме в такий спосіб, вони

використовують її в приватному спілкуван­

ні. Отриману інформацію передають роди­

чам, друзям, знайомим. У такий спосіб ме­

діатексти непомітно проникають до всіх сфер

життя людини, навіть якщо вона особисто

мало користується мас­медіа.

Сучасна людина майже повністю формує свої смаки та уявлення про навколишній світ

не з особистого досвіду, а за посередництва

мас­медіа. Тут спрацьовує такий механізм людського сприйняття: «якщо це є в мас­ме­

ди медіатекстів: візуальні, звукові, власне текстові.

? Які бувають медіа?

діа, то так роблять усі (або ж певна спільнота, із якою себе асоціює споживач

сту), тому я робитиму так

та чутках,

припущеннях. Їх можуть роками, а то й десятиліттями запозичувати

• Інформаційна — збір і передача аудиторії

відомостей, що стосуються будь­якої зі сфер суспільного життя (економічної, соціальної, політичної, культурної).

• формування громадської думки — масмедіа висловлюють, інколи й нав’язують

певну точку зору щодо різних суспільних, політичних, культурних явищ.

• Освітня — донесення знань, розширення пізнавальних здібностей людини.

• Управлінська — мас­медіа можуть виступати засобом мобілізації для вирішення

4. Реклама

Оскільки завданням мас­медіа є інформування з певною метою, то до однієї з не­

від’ємних складових мас­медіа дослідники

відносять і рекламу. Реклама є способом

масового поширення інформації про товар

або послугу, її переваги порівняно з інши­

ми товарами та послугами, а також переконання споживачів у тому, що рекламова­

конкретних соціальних, економічних, політичних завдань.

• Комунікативна — спілкування, налагодження контакту (листи, дзвінки, обмін думками), пошук однодумців, висвітлення різних поглядів.

• Маркетингова — рекламування як товарів та послуг, так і політичних сил та ідеологій.

а також для інформування громадськості про існування політичних організацій, політичних діячів та їхні позиції. У сучасному суспільстві реклама є необхідною умовою існування торгівлі, підприємництва, політичного життя, а також ви­

конує низку інших функцій:

• економічна (отримання прибутку);

• соціальна (досягнення суспільно корисних завдань);

• політична (формування лояльності до існуючої системи управління суспільством,

•

психологічна (апелює

покупця);

• естетична (культурна). Для того щоб

справляти ефективний вплив, творці ре­

клами мають ураховувати психологію

людини, суспільно­політичні настрої

заПитання та завдання

1. Що таке медіа та мас-медіа?

2. Як ви розумієте поняття «медіатекст»?

3. Проаналізуйте епіграфи до теми. Поясніть, як ви їх розумієте.

4. Якими є особливості сучасних мас-медіа?

5. Що таке реклама? Чому реклама є формою мас-медіа?

6. Якими є функції реклами

7.

аудиторію з метою продати певний продукт.

10.

11.

1. свобода слова

Свободу слова вважають однією з головних цінностей демо­

кратичного суспільства. Свобода слова — це право вільно вислов­

лювати свої думки як усно, так і письмово. Право людини на свободу слова закладене в Загальній декларації прав людини та Конституції України. Відповідно до норм міжнародного права, обмеження свободи слова повинні відповідати трьом умовам: суворо узгоджуватися із законом, мати праведну мету й бути необхідними й адекватними для досягнення цієї мети. Закони, які вводять обмеження, повинні бути недвозначними і не створювати можливостей для різних тлумачень. Легітимними цілями вважають захист репутації, гідності особи, національної безпеки, громадського порядку, авторського права, здоров’я та моралі.

Існують два підходи до розуміння свободи слова в суспільстві.

Перший із них називають утилітарним — він сформувався в XVII ст.

сфери. Право на свободу слова було законодавчо закріплено для того, щоб у пар­

ламенті політики могли вільно висловлювати своє ставлення до різних питань, а також щоб вони мали можливість отримувати

достовірну інформацію про стан справ у країні. Відповідно до цього підходу, суспільству свобода слова потрібна для того, щоб воно могло отримати всю необхідну інформацію про кандидатів та політичні сили на виборах, а також щоб мати можливість на­

лежно інформувати громадськість про владу та політику.

Інший підхід до пояснення свободи слова називають ліберальним, іноді — етичним, або емоційним.

за основу беруть невід’ємні права людини та її

заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя. ? Чи завжди доцільне існування свободи слова?

політичного процесу, чим прозорішою є політика, тим легше надати їй змісту, що від­

повідає інтересам людини й суспільства.

У демократичній державі мас­медіа повин­

ні мати законодавчо забезпечені можливості

для виконання своїх соціальних функцій, се­

ред яких головними є культурна, виховна,

освітня, інформаційна та ідеологічна.

У сучасному демократичному суспільстві

ЗМІ відіграють роль надзвичайно впливо­

вого чинника, без якого неможливо уявити

діяльність публічної влади.

Загальновизнаним є те, що в демокра­

тичному суспільстві, де існує плюралізм ду­

мок, ідей і поглядів, мас­медіа відобража­

ють інтереси різних політичних сил, крім того, виконують низку інших функцій у політичному житті суспільства:

• пізнавальну — допомагають громадянам створити уявлення про політичне життя країни та його основних учасників;

• контрольну — сприяють здійсненню громадськістю контролю та спостереження за діями влади;

• соціалізаторську — здійснюють політич­

індивідами політичних знань, норм і цінностей;

• громадянську — сприяють формуванню громадянської позиції індивідів. У демократичній країні за політичною орієнтацією мас­медіа поділяють на урядові, опозиційні й незалежні. Завдяки цьому громадяни, ознайомлюючись із різноспрямованою інформацією, можуть формувати власне ставлення до подій і процесів, що відбуваються в країні й світі. Важливим показником впливовості різних мас­медіа є довіра громадськості

підтримувати опозицію, критично оцінювати

діяльність усіх політичних сил, дотримува­

тися свого курсу тощо.

За відсутності демократії мас­медіа, якщо їх контролює держава, можуть використову­

вати для приховування і спотворення інформації, дискредитації політичної опозиції тощо. Це є порушенням міжнародних договорів щодо прав громадян на свободу слова й отри­

мання інформації. У демократичному соціумі за допомогою

медіа відбувається вільний обмін інформа­

цією та ідеями. Завдяки цьому політична різноманітність стає важливим чинником по­

рішень, але й у тому, як влада взаємодіє з громадянами, яку роль вони відіграють у формуванні влади та вирішенні її долі. Рівень демократичності країни відображає також те, яке значення має для влади громадська думка не лише під час виборів, а й у періоди між ними. Якщо такий вплив існує, то громадська думка справді є дієвим, постійним чинником політичної системи. Важливу роль у цьому процесі відіграють мас­медіа. Для з’ясування й одночасного формування громадської думки з питань політичного життя, ставлення до політиків, кандидатів

1.

2.

3.

з тими або іншими подіями і фактами, що мають громадське звучання й покликані захищати інтереси суспільства та особи.

4. Висвітлення судових процесів має бути неупередженим щодо звинувачених. Журналіст не може називати людину злочинцем до відповідного рішення суду.

5. Журналіст не розкриває своїх джерел інформації, окрім випадків, передбачених законодавством України.

6. Повага до права громадськості на повну та об’єктивну інформацію про факти та події є найпершим обов’язком журналіста…

7. Інформаційні та аналітичні матеріали мають бути чітко відокремлені від реклами відповідною рубрикацією.

8. Редакційна обробка матеріалів, у тому числі знімки, тексти, заголовки, відповідність відеоряду та текстового супроводу тощо, не повинні фальсифікувати зміст. Необхідно повідомляти аудиторію про подання відрепетируваних та реконструйованих новин.

9. Факти, судження та припущення мають бути чітко відокремлені одне від одного. Неприпустимим є поширення інформації, що містить упередженість чи необґрунтовані звинувачення.

10. Точки зору опонентів, у тому числі тих, хто став об’єктом журналістської критики, мають бути подані збалансовано. Так само мають бути подані оцінки незалежних експертів.

11. Не допускається таке вибіркове цитування соціологічних досліджень, яке призводить до ви-

присутнім у медіатекстах, щоб громадськість не забувала

13.

14.

15.

16.

журналістикою та піддається громадському осуду…

1)

2) Яким є значення цього права для функціонування демократії?

ної партії. При цьому партія заохочує зйомки історичних фільмів про героїчну боротьбу китайського народу з ворогами-іноземцями, що намагаються захопити Китай. Режисери таких кінострічок наділяють китайських солдатів здібностями супергероїв, використовують якомога більше спецефектів, намагаються зробити їх видовищними,

3.

фактів та коментарів.

боку, журналіст не повинен змішувати інформацію і коментар до неї, з ін­

шого — він не може пасивно констатувати

факти без ризику потрапити в повне підпо­

рядкування владних структур. Тому журна­

ліст у своєму коментарі має враховувати

різні думки, бути критичним, доводячи їх

до аудиторії. Коментар має бути зрозумі­

лим і неупередженим, а його головне завдан­

ня — не повчати людей, а допомагати ко­

ристувачам інформації сформулювати свою

думку. Відповідальність сучасних професій­

них мас­медіа перед громадянським суспільством полягає перш за все в тому, щоб забезпечувати його цінною, повною і досто­

вірною інформацією.

Свідченням усвідомлення працівника ­

ми мас­медіа своєї відповідальності перед соціумом і небезпеки аморалізму стало під­

в 1994 р. у Києві журналістами

та

вони несуть особисту професійну відповідальність за свої коментарі й думки, зобов’язуються зберігати таємницю стосовно джерел інформації, отриманої конфіденційно;

• журналісти мають усвідомлювати соціальні й політичні наслідки своєї діяльності, нести моральну відповідальність, керуючись принципом завдання щонайменшого зла.

Проте підписаний документ мав декларативний характер, і дотримання його норм визначали моральні принципи працівників мас­медіа.

З іншого боку, він пропонує найзагальніші правила діяльності журналістів, без дотримання яких повноцінна журналістика не може існувати. Із того часу зібрання журналістів

4. цензура та замовні матеріали

У відносинах мас­медіа з державою існують чотири моделі:

1) Тоталітарна — держава встановлює абсолютний контроль над медіа.

2) Авторитарна — медіа мають служити уряду й роз’яснювати громадянам «пра­

вильну» політику.

3) Модель соціальної відповідальності — держава встановлює межі функціону­

вання медіа, залишаючи за собою право

втручатися до певних тематичних сфер.

4) Ліберальна — мас­медіа служать суспіль­

ству, виконують функцію «сторожа де­

мократії».

Таким чином, за будь­якої моделі взаємо­

дії мас­медіа з державою остання залишає за

собою можливість втручатися до їх функціо­

нування та обмежувати свободу слова «зара­

ди спільної користі». Одним з інструментів

обмеження свободи слова є  цензура — конт­

роль офіційної влади за змістом, випуском

медіапродукції, театральних вистав, творів

образотворчого мистецтва й кіно з метою не­

допущення чи обмеження поширення ідей або інформації, які визнаються цією

контрольно­заборонні, поліцейські

лятивні функції, що багато в чому збігаються з функціями репресивних органів. Цензура в тоталітарних країнах не тільки обмежує поширення небажаних відомостей, а й втручається у творчий процес, професійну діяльність та приватне життя громадян. Проте демократичний устрій країни автоматично

«Джинса» відрізняється від справжнього

журналістського матеріалу тим, що в ній

грубо порушують ключові стандарти журна­

лістики, зокрема принцип неупередженості.

Як правило, у «джинсових» текстах наво­

диться позиція лише замовника матеріалу, а альтернативні думки чи погляди інших сторін ігнорують. часто журналіст дає в ма­

теріалі власні оцінки, «навішує ярлики», наводячи при цьому сумнівні аргументи, поси­

лаючись на недостовірні джерела, вириваючи факти з контексту й приховуючи від

висновки Свобода слова є неодмінною умовою існування демократичного суспільства. Вона дозволяє мас-медіа вільно функціонувати й забезпечувати аудиторію достовірною інформацією з різних сфер життя. Задля забезпечення високих стандартів діяльності мас-медіа було створено так званий кодекс етики журналістів, проте його дотримання фактично не є обов’язковим. Явищами, які негативно впливають на якість мас-медіа, є існування цензури та замовних матеріалів.

заПитання та завдання

1. Як ви розумієте поняття «свобода

2.

4.

5.

7.

П Р игадайте

1. Із якою метою

віду, так і соціальним

ку, ставлення до будь­чого, стереотипи, міфи тощо. Маніпулювання — це такий спосіб застосування

них

Мета таких маніпуляцій може бути різною. У недемократичних

сил

підприємств. Найбільш поширеним способом маніпуляцій є  маніпулювання інформацією. Це може виражатися в розміщенні прихованої реклами, а іноді — у поширенні неправдивої інформації, переважно такої, яка зображає

Поєднання правди і брехні

ша брехня, тим швидше в неї повірять, головне — подавати її максимально серйозно

Істинні факти змішуються з припущеннями, гіпотезами та чутками. У результаті стає неможливим відрізнити правду від вигадки

Затягування часуЦей спосіб зводиться

Маніпулювати можна й емоціями. Будьяку інформацію можна подати так, щоб во­

викликала в людини сильні емоції та певне ставлення до предмета повідомлення.

ву відіграє мова. Наприклад, під час ви­

світлення військових конфліктів мас­медіа використовують такі терміни, які б демон­

миролюбність своєї країни, вимушеність її дій. Так, у 1960­х рр. під час війни

у В’єтнамі в СШа, які були стороною цього конфлікту, було складено цілі словники для позначення дій, що справляли на читача потрібне враження. Воєнні дії у В’єтнамі в медіа називали «програмою умиротворення», а бомбардування Північного В’єтнаму — «захисною реакцією».

сутність повідомлень, потрапляючи таким

чином під вплив маніпуляторів.

Головним у з’ясуванні того, чи є матері­

ал фейковим або маніпулятивним, є визна­

чення джерел інформації, яким користува­

лися його автори. Якщо вказані в тексті

джерела викликають підозру, їх свідчення

не можна перевірити, або одне джерело на­

дає інформацію, яка суперечить фактам усіх

інших джерел, або ж джерела інформації не

вказані зовсім, то такий текст є фейковим.

Якщо в медіатексті активно використовують

емоційно забарвлені слова (найчастіше прик­

метники), оцінні судження (можна впізнати за використанням слів «добрий», «поганий» тощо), заклики до конкретних дій, то він є маніпулятивним. Ці правила поширюються на всі медіатексти.

Відсутність достовірних джерел інформа­

ції, спрощена подача матеріалу у вигляді гасел та тверджень, надмірна емоційність, звернення до почуттів аудиторії (причому

переважно не найкращих, а таких як обурен­

ня й гнів) є ознаками маніпуляції в мас­медіа.

Варто пам’ятати, що головним правилом професійної журналістики є неупередженість, тому матеріали, які порушують це правило, є маніпулятивними. Матеріал може мати недостовірний характер, якщо автор: 1) посилається в публікації

порушеної теми;

2) використовує сумнівні факти

менти, отримані неофіційним

3) зосереджує увагу лише на тих

щення;

4) приховує від користувачів частину інформації;

5) перебільшує або зменшує значення частини інформації. Наявність однієї з указаних тенденцій може бути результатом того, що

сам не володіє всією

няття, у тому числі: нетерпимість висловів

у формах радикального націоналізму, етно­

центризму, дискримінації та ворожості сто­

совно національних меншин, мігрантів тощо. Застосування терміна «мова ворожнечі»

найчастіше відбувається у сфері правосуддя стосовно порушення прав і свобод людини.

При цьому його осмислення поглиблюється.

Так, у 2010 р. Парламентська асамблея Ра­

ди Європи ухвалила резолюцію «Дискри­

мінація на основі сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності», якою засудила використання «мови ворожнечі» стосовно представників ЛГБТ­спільнот. Цим терміном із 1990­х рр. у Європі називають лесбійок, геїв, бісексуалів та трансгендерів.

? Чому «мова ворожнечі» є різновидом порушення прав людини? Наведіть приклади «мови ворожнечі».

заПитання та завдання

1. Що таке маніпуляція? Які способи маніпулювання найчастіше використовують мас-медіа?

2. Що таке концепція спрощення?

3. Який медіатекст називають фейковим?

4. обговоріть

5.

6.

1.

два незалежні джерела, щоб вона вважалася достовірною

симально повні дані про

явища, людей. формальною ознакою достовірності є наявність у тексті

силання на першоджерело інформації. Якщо воно відсутнє, особливо у випадку наведення статистики, даних соціологічних досліджень, висновків або оцінок офіційних осіб тощо, матеріал

заслуговує на довіру. Проте й наявність посилань не гарантує достовірності. Тому під час перевірки джерел інформації необхідно враховувати їхній характер. Наприклад, які суспільно­політичні погляди

на такий документ здається недоречним, у першоджерелі, що його наводить, необхід­

но знайти таку інформацію:

• де й ким він був створений;

• чи є він чинним;

• чи є він відкритим, і якщо ні, то яким чином і з якою метою його оприлюднили.

2. факт і судження

Під час визначення достовірності інфор­

мації важливо відрізняти факт від суджен­

ня автора про нього. Факт — це реальна по­

дія, що відбулася, яку можна прив’язати до

конкретного часу або місця; явище або існу­

ючий стан речей. Тому якщо текстовий ури­

вок, речення містять числові дані, говорять

про подію, яка вже відбулася, то такий ури­

вок описує факт.

Судження виражають думку людини про

факт. Вони можуть бути і позитивними, і не­

гативними, а також існувати у формі прогно­

зів і припущень, порівнянь та оцінок. Тому часто висловлення автором думки стосовно

фактів ще називають оцінними судженнями.

Ознаками оцінних суджень є:

• наявність у реченні вступних слів (звичайно, без сумніву, очевидно, напевно,

Поставивши такі питання до першоджерела, можна дізнатися більше про тему, якої воно стосується, і зрозуміти, чи є воно достовірним. ?

Чи можна вірити всьому тому, що є в масмедіа?

можливо, ймовірно, здається, перш за

все, крім того, навпаки, з іншого боку);

• автор висловлює думки про майбутнє, наприклад про можливі наслідки події, що вже відбулася;

• думку автора підкреслюють слова чи фрази: мені здається, я вважаю, на мій погляд тощо. Інформаційний текст має містити достовірну фактичну інформацію, після якої автор може висловити свої судження щодо неї. Проте при цьому автор має бути стриманим у висловленні своєї позиції, щоб у спробах довести свою думку не перетворитися на маніпулятора.

? Яку

Факт –це

аудиторію, завдання, які він перед собою ставить, створюючи конкретний текст. Це виявляється в тому, на які теми автор пише, до якої аудиторії звертається, як висловлює свою позицію, навіть якими словами кори­

стується. Наприклад, чи він вживає спеці­

альну термінологію; чи пояснює «народною»

мовою, як позиціонує себе: чи як «один із

нас», чи як «ментор» — той, хто розповідає

аудиторії, «як правильно», чи намагається

бути «суддею», відверто не демонструючи свої

симпатії або антипатії. Загалом жоден текст

ніколи не буває повністю знеособленим і віль­

ним від впливу «людського чинника».

Таким чином, завданням автора є ство­

рити такий медіатекст, де будуть збалансо­

висновки

1.

2.

3.

4.

5.

Судження –

вано подані факти та судження про них, власна думка автора буде чітко відмежова­

• баланс думок;

• відокремлення фактів від висновків та оцінок;

• достовірність інформації;

• повнота (вичерпність) інформації.

Яким має бути автор якісного медіатексту?

11.

1. інтернет

Серед усіх видів мас­медіа Інтернет набуває дедалі більшого

значення в першу чергу завдяки тому, що в ньому сформувалися умови для постійних двосторонніх зв’язків, які дозволяють не лише отримувати інформацію, але й висловлювати своє ставлення до неї. Завдяки Інтернету ми маємо доступ до єдиного інформаційного простору з найвіддаленіших куточків планети. На думку більшості дослідників, сучасні інтернет­ та соціальні мережі сприяють розвитку творчої

індивідів,

ють суспільну ієрархію, ефективно підтримують демократію, сприяють цілеспрямованому зростанню впливу

що раніше були лише пасивними споживачами інформації, і створенню но­

вих форм зворотного зв’язку в мас­медіа. Важливою перевагою Інтернету над іншими видами мас­медіа стало те, що інформація поширюється

жаючи на державні кордони. Це позбавляє органи влади можливості цензури або обмеження інформації.

Вільне поширення інформації Інтернетом робить неможливим

здійснення державою контролю над соціумом, що демонструє його несумісність з антидемократичним політичним режимом. Не

випадково в Північній Кореї з 2001 р. заборонено користування

Інтернетом.

Це має як переваги, так і недоліки. Досить часто користувач

не може бути впевнений у якості або достовірності запропонова­

ної йому інформації. Недостовірні джерела інтернет­інформації

важко розпізнати одразу, що може спричинити чимало проблем

для осіб, не причетних до подій, про які йдеться. Іншою

спостереження, спам, накопичення непрямої інформації. Відкрите втручання зазвичай помітне для користувача та має наслідки у вигляді викрадення, пошкодження, зміни чи знищення інформації про особу. Прихо-

ване втручання може залишатися непоміченим, воно спрямоване на отримання інформації, маніпу-

ляції з нею, відкладені в часі, можливу активність у мережі від імені особи. Втручання до приватного життя призводить до матеріальної шкоди для

особи (наприклад, зняття коштів із рахунка, купів-

ля товарів чи оплата послуг онлайн, витрати на заміну програмного забезпечення). Шкода може бути також моральною, репутаційною (розміщення в публічному доступі відомостей особистого характеру, поширення неправдивої інформації

імені конкретної людини тощо). ? Які види шкоди визначено в цьому уривку?

2. безпека та приватність

в  інтернеті. кіберзлочинність

Сучасне суспільство дуже залежить від

належного функціонування Інтернету. Це

викликає багато питань щодо того, якою має

бути ця взаємодія. Наприклад, чимало, якщо не більшість соціальних зв’язків сучас­

на людина встановлює через Інтернет, що, у свою чергу, породжує проблему приватно­

сті в мережі. Інтернет­сайти та служби, со­

ціальні мережі збирають величезну кількість

інформації про користувачів: що є предме­

том пошуку в пошукових системах, які інте­

рнет­сторінки відвідують, які здійснюють

покупки, де бувають, що вони вподобали

в соціальних мережах, їхні соціальні контакти. Зібрані відомості

Завжди є ризик того, що листування — особисте чи пов’язане з роботою, навчанням — може потрапити до

дбалість та необережність. Значною проблемою є питання

Людина здатна самостійно уникнути бага­

тьох загроз своїй приватності в Інтернеті. Перш

за все, не варто свідомо розміщувати в мере­

жі ту інформацію, яка може бути використана

зі шкодою для користувача. По­друге, соціальні мережі пропонують широке поле для

налаштувань конфіденційності та регулюван­

ня того, яку інформацію робити відкритою

для загалу, а яку — ні. По­третє, загальна

обачність, дотримання тих самих правил спілкування та взаємодії з інформацією, що і в реальному житті, а також уважність до

конкретних порад з інтернет­безпеки дозво­

лять уникнути певної кількості загроз.

Велику групу небезпек в Інтернеті об’єд­

нує поняття кіберзлочинності. Так назива­

ються ті злочини, що здійснюються у сфері

інформаційних технологій. Це передусім по­

ширення шкідливого програмного забезпе­

чення (вірусів), злом паролів, крадіжки но­

мерів банківських карт та інших банківських

реквізитів, фішинг (виманювання в користу­

вачів мережі персональних даних, у тому чис­

лі банківської інформації). Кіберзлочинністю

є й поширення через Інтернет протиправної

інформації (наклепу, матеріалів порнографіч­

ного характеру, матеріалів, що розпалюють

міжнаціональну та міжрелігійну ворожнечу тощо), порушення авторських прав шляхом

незаконного поширення інтелектуальної влас­

ності в Інтернеті (піратство), а також

що є центральною ланкою цих перетворень, формується нова культура віртуальної реальності. Вчений стверджує, що зараз «місцевості втрачають своє культурне, історичне, географічне значення та реінтегруються у функціональні мережі чи в образні колажі, залучаючи до життя простір потоків, що замінює простір місць. Час — минуле, сьогодення, майбутнє — можна програмувати так, щоб вони взаємодіяли одне з одним у будь-якому повідомленні… Це культура реальної віртуальності, де вигаданий світ є вигадкою в процесі її створення». ? Що дослідник розуміє як «культуру реальної віртуальності»?

є те, що

сам

їх здійснення не завжди можливо. Це робить кіберзлочини особливо небезпечни­

ми. часто їх наслідки пояснюються недбалістю або неуважністю користувачів; транснаціональністю — для кіберзлодіїв не існує державних кордонів; нерозвиненістю законодавства та відсутністю у правоохоронців багатьох країн належного матеріально­технічного забезпечення.

Правоохоронні органи з протидії кіберзлочинності пропонують кілька базових кро­

ків, виконання яких дозволить значно зменшити рівень кіберзагрози:

• не звертати уваги на дзвінки й текстові повідомлення про виграші з незнайомих номерів, ніколи не передзвонювати на них, не відправляти повідомлення;

• не розміщувати надто детальну або таку, що можна використати як компрометуючу, інформацію про себе та своїх близьких;

• нікому не повідомляти реквізити своєї

лиШе з  ПеРевіРеними контактами соціальні небезПеки Уникайте незнайомців. Критично ставтеся до публічної інформації, яку поширюють у мережі люди.

За ширмою кумедних котиків може ховатися небезпечна особа, яка

здатна вам нашкодити.

аналізуйте Повідомлення

соціальні небезПеки

Уважно аналізуйте формат і стиль спілкування з вашими контактами. Пам’ятайте, що неадекватні або інші підозрілі повідомлення від знайомих, позначки

вас на дивних фотографіях, можливо, означають, що

акаунт знайомого зламали.

Ви можете бути наступним!

тРолінг соціальні небезПеки

Не забувайте, що, принижуючи, ображаючи або висміюючи когось, ви граєте життям, а можете й самі стати об’єктом цькування.

Інтернет як місце, де людина проводить

багато часу, має справу з важливою інфор­

мацією, яка впливає на її соціальні зв’язки та психологічний стан. Тому міжнародні правозахисні організації розробили низку актів, спрямованих на захист прав людини в інтер­

нет­середовищі. Так, 6 липня 2012 р. під час

проведення 20­ї сесії Комітету з прав людини

ООН було прийнято Резолюцію про сприяння та захист прав людини в Інтернеті. У тексті

документа зазначалося, що всі права, які на­

згідно із законодавством; 2) для будь­кого, хто здійснює користування персональними даними фізичних

переліків додатків, сайтів, ресурсів, які водночас будуть безпечними для дітей, а з іншого — задовольнятимуть їх потреби в пошуку інформації, спілкуванні, навчанні, розвагах.

Нині провідні розробники світу пропонують «дитячі» версії своїх додатків, що автоматич­

но фільтрують невідповідний контент (вміст).

Крім того, існує кілька рейтингових систем, які аналізують електронну продукцію та вста­

новлюють рекомендовані вікові обмеження, щоб не травмувати дитячу психіку.

Психологи та правники рекомендують дорослим, які виховують дітей, обговорювати теми кіберзлочинності та кібербезпеки, навчати дітей, як уникати основних загроз в Інтер­

неті й водночас не використовувати Інтернет для поширення злісних пліток, погроз та ху­

ліганських дій, вважають корисним обговорення з дітьми їх інтернет­друзів, інтенет­до­

правила безпеки в Інтернеті: не спілкуватися з підозрілими людьми, не роз­

є важливою частиною

сучасного соціуму. У той самий час значна частина людського спілкування відбувається за його допомогою. Проте Інтернет не є цілковито безпечним місцем. Існують такі загрози, як можливість втрати цифрових даних, здобуття їх сторонніми особами та поширення поза бажанням власника. Тому обачність в Інтернеті не є зайвою.

1.

2.

3.

4.

5.

6.

7.

ПРИГАДАЙТЕ

1. Що таке мас­медіа?

2. Якими є їхні функції в соціумі?

3. Якою є основна мета мас­медіа?

4.

МЕТА:

2.

1. Презентуйте

2.

3. Обговоріть

4. Сформулюйте

1.

2.

А свобода пересування

Б свобода совісті

В свобода слова

Г свобода зібрань

3. Медіа — це

А

4.

із запропонованого Не є ознакою медіатексту?

А вторинність

Б завершеність В

5.

6.

маніпуляція

10. Якщо в медіатексті активно

12.

Розділ VI

1. Що таке піраміда Маслоу? Як вона класифікує

2.

(посягання на свободу та життя) і від соціальних проблем (від безробіття, злиднів тощо). Третій і наступні рівні

ся взаємодії людини й суспільства — потреба

Усі потреби можна виділити в певні групи, тобто здійснити класифікацію потреб . Така класифікація може бути проведена за різними критеріями. Очевидним є поділ потреб

ни на фізичні , або матеріальні (у їжі, одязі, житлі, предметах побуту), та духовні (в освіті, творчості, естетичній насолоді тощо). Якщо ж

особливе місце посідають вік і стать люди­

ни, місце проживання, культурні традиції

та звички, рівень доходів тощо.

Потреби існують також у підприємств та урядів. Підприємства прагнуть мати у своє­

му розпорядженні будівлі, транспортні засо­

би, необхідні інформаційні системи тощо.

Уряд (громада, місцева спільнота), уособлюючи колективні потреби громадян або свої власні, прагне будувати дороги, школи, лі­

карні тощо. Разом із розвитком людини відбувається розвиток її потреб. Потреби людини не лише

кількісно збільшуються, але і якісно змінюються. Можна зробити висновок, що потреби людини безмежні у своєму розвитку. Це зумовлено розвитком виробництва та науково­технічним прогресом, а також розвитком самої людини, її інтелекту. Значний вплив на потреби в сучасних умовах має реклама. Задоволення одних

Засобом для задоволення потреб є благо.

економічна наука розподіляє всі життє­

ві блага на дві групи: дарові блага (неекономічні) та економічні.

Дарові блага (переважно природні) доступні людям в обсязі, набагато більшому,

ніж величина потреби в них. Ці блага не по­

трібно виробляти, тому люди можуть спо­

живати їх безкоштовно: повітря, сонячне

світло, багатства океанів тощо. економічне благо є рідкісним благом.

Економічні блага — це ті товари й послуги, обсяг яких недостатній для задоволення потреб людей і може бути збільшений лише шляхом витрати праці та інших ресурсів.

економічні блага поділяють на споживчі та інвестиційні.

щоб задовольнити потреби людей, а для того, щоб здійснити процес виробництва.

Блага індивідуального споживання —

предмети споживання й засоби виробництва, які споживає лише той, хто бажає та

спроможний сплатити за них. Суспільні бла-

га створюються не для продажу спожива­

чам, а також не купуються і не продаються

на ринку. Кошти на створення розглянутих

благ держава зазвичай збирає у вигляді по­

датків. До суспільних благ можна відне­

сти суспільну безпеку, національну оборо­

ну тощо.

економічні блага поділяють на товари та послуги. Товари — це продукти праці, що задовольняють потреби не тих, хто їх виробляє, а тих, хто отримує їх у процесі обміну. Послуги — це дії, які задовольняють

людські потреби. Практично

підприємницькі здібності —

людини організовувати виробництво, приймати рішення, пов’язані з ризиком, упроваджувати інновації тощо (за статистикою, лише 5—10 % дорослого населення мають здатність до підприємницької діяльності, тобто можуть найбільш ефективно поєднати сучасні фактори виробництва, спонукати до ефективної діяльності трудовий колектив, розвивати виробництво на ризиковій, інноваційній основі). Останнім часом дедалі більша кількість економістів

никами в забезпеченні потреб людини та

функціонуванні економіки. У цих процесах бере участь велика кількість людей. Їх на­

зивають учасниками, або суб’єктами еконо­

мічних відносин.

Суб’єктами економічних відносин мо­

жуть бути:

• домашні господарства (родини) як влас­

ники виробничих ресурсів і підприємці — користувачі цих ресурсів;

• працедавці, що наймають на роботу, і наймані працівники;

• власники землі, нерухомості та орендарі, що беруть землю та нерухомість у ко­

ристування;

• платники податків та органи фінансової

влади;

• кредитори та боржники тощо.

висновки

Економіка — це наука про те, як максимально задовольнити безмежні потреби в умовах обмеженості ресурсів. Процеси, у результаті яких задовольняються потреби людини, — це виробництво, обмін, розподіл та споживання.

Держава здійснює правове регулювання відносин між суб’єктами.

Те, із приводу чого виникають економіч­

ні відносини, називають об’єктами економіч­

них відносин. До них належать:

• готові продукти (житло, товари в мережах роздрібної торгівлі);

• доходи державного бюджету або окремої родини;

• матеріальні ресурси (земля, будівлі, машини, устаткування);

• фінансові ресурси (банківські кредити, кошти інвестиційних, страхових, пенсійних фондів);

• прибутки підприємців.

задовольняються потреби людей?

1.

2.

3.

1. Як міжнародні організації впли-

2.

Концепція сталого розвитку ґрунтується

на п’яти головних принципах:

1) Людство здатне надати розвитку сталого

й довготривалого характеру для того, щоб світ відповідав потребам людей, що жи­

вуть зараз, не втрачаючи при цьому можливості майбутнім поколінням задовольняти свої потреби.

2) Обмеження, які існують у галузі використання природних ресурсів, відносні. Вони пов’язані із сучасним рівнем тех­

ніки й соціальної організації, а також зі здатністю природи до самовідновлення.

3) Необхідно задовольнити елементарні потреби всіх людей і всім надати можли­

вість реалізувати свої надії на добробут.

Концепція сталого розвитку з’явилася в результаті об’єднання трьох основних точок зору: економічної, соціальної та екологічної.

• Економічна складова концепції сталого розвитку передбачає оптимальне використання обмежених ресурсів і застосування природо­, енерго­ і матеріалозберігаючих технологій, мінімізацію, переробку та знищення відходів.

• Соціальна складова спрямована на розширення варіантів вибору людини. Вона передбачає, що людина має брати участь у процесах, які впливають на формування умов її життя, прийнятті і реалізації рішень, контролі за їх виконанням. Важливим елементом є досяг­

систем та ареалів проживання можна розуміти широко, включно зі створени­

ми людиною середовищами, такими як, наприклад, міста. Основну увагу приділено збереженню здатності до самовід­

2. Раціональне використання ресурсів

Уся економічна діяльність людини завж­

ди й повсюдно спрямовувалася на подолан­

ня обмеженості ресурсів. Деякі з них нам

надає природа, але ці запаси обмежені (по­

клади вугілля, руди, наявність запасів нафти, природного газу, інших корисних копалин). Людські ресурси обмежуються здобутою

освітою, знаннями, уміннями, кваліфікацією, тобто є наслідком нашого власного роз­

витку. Добре відомо, що підприємницьку ді­

яльність можуть здійснювати не всі члени

суспільства, а тільки їх незначна частина.

Деякі з видів ресурсів можуть відтворю­

ватися, і тому їх наявність регулюється лю­

диною.

Концепція сталого розвитку передбачає

ощадливе використання всіх ресурсів, особ­

ливо тих, запаси яких неможливо віднови­

ти (мінеральні ресурси), а також сприяння

відтворенню тих, які можна відновити. Де­

градація природних ресурсів, забруднення

навколишнього середовища і втрата біоло­

різноманіття

новлення й адаптації таких систем до змін, а не збереженню їх в «ідеальному», незмінному стані. ? Що таке сталий розвиток?

спільнотою було ухвалено кілька договорів, які встановлюють максимальні

ничих відходів у кожній країні. Одним із найвідоміших став підписаний у 1997 р. країнами — учасницями ООН Кіотський протокол. Він зобов’язує розвинені країни й країни з перехідною економікою скоротити або стабілізувати викиди парникових

• запровадження альтернативної енергетики (добування електроенергії з вітру, сонця, морських припливів, річок тощо);

• використання безпечного транспорту (електромобілі);

• переробка відходів;

висновки

• очищення стічних вод; • зрошення пустель.

? На яких принципах базується раціональне використання ресурсів?

Концепція сталого розвитку, запропонована ООН, передбачає, що людське споживання ресурсів має бути таким, щоб не зашкодити розвитку майбутніх поколінь. Ця концепція поширюється на різні сфери життя людини: її спілкування з природою, соціумом, економікою. Концепція передбачає не

4.

П Р игадайте

1. Пригадайте з історії, що таке привласнювальне й відтворювальне господарство.

2. Коли виникли ринкові фор-

т ема 3. Ринкова економіка

чаях і традиціях; економічна

лігійними

колективне прийняття економічних рішень, централізоване

ління економікою за допомогою державного планування, а гіперцентралізм закономірно сприяє

рату, розпалюванню

за контроль над каналами розподілу благ. Ринкова економіка

і відносини відчуження благ. Після того

як держава законодавчо врегулює майнові

відносини між зазначеними особами, їх на­

діляють правом власності. Це право включає

повноваження власника володіти, користуватися й розпоряджатися майном. Володіння — це фізичне володіння річчю, економіч­

ним благом.

Користування полягає в праві споживати благо для отримання доходу чи особисто споживати його для задоволення власних потреб та інтересів. Розпорядження — право

змінювати присвоєність (належність) майна.

Воно здійснюється найчастіше шляхом укладання різних угод (купівлі­продажу, обміну однієї речі на іншу, дарування тощо).

Зазначені права власника можуть бути тимчасово обмежені з його ініціативи. Так, людина, що здала в оренду річ іншій особі, позбавляє себе права володіння й користування річчю на термін дії договору оренди.

За сучасних умов у розвинених країнах

держава прагне зафіксувати в нормативних

документах узгоджені з юридичними законами економічні відносини.

Відносини власності можна подати як

два полюси, на одному з яких — приватна

власність, на іншому — суспільна власність.

Відносини приватної власності будуються на відокремленому присвоєнні ресурсів і результатів

бажанням може самостійно

процес виробництва товарів і послуг у тих масштабах, що дозволяють його здібності й наявний капітал. Це означає, що існує свобода підприємництва. Індивід сам визначає, що, як і для кого виробляти; де, як, кому, скільки і за якою ціною реалізовувати вироблену продукцію; яким чином і на що витрачати отриманий дохід. Економічна свобода виступає як необхідний засіб досягнення політичної свободи; у свою чергу, політична свобода є гарантом економічної свободи. У вільному суспільстві індивід може відстоювати й активно пропагувати будь­які, у тому числі радикальні, зміни в соціальній структурі, звичайно, за умови, що його агітація не трансформується в застосування насильницьких дій стосовно інших громадян. Ринкова економіка спирається на обмежену роль державного втручання в економіку. Уряд необхідний лише як орган, що визначає правила ринкової гри та стежить за виконанням цих правил. Свобода вибору стає основою конкуренції. Конкуренція — це суперництво між

суб’єктами ринкової економіки за найкращі умови виробництва, вигідну позицію на ринку тощо. Розрізняють конкуренцію продавців, конкуренцію покупців, конкуренцію

на ринку овочів, ягід, фруктів). Для недосконалої конкуренції характерні незначна

кількість фірм у кожній сфері підприємниць­

кої діяльності, можливість якоїсь групи під­

приємств впливати на ціни (наприклад ри­

нок мобільного зв’язку в Україні). Найбільш

яскравим прикладом недосконалої конкурен­

ції є монополія: один унікальний товар про­

понує лише один виробник (монополіст), він

же встановлює ціну на цей товар і перешко­

джає потраплянню на ринок конкурентів. За методами ведення конкурентної боротьби розрізняють цінову та нецінову, яка ґрун­

2. кругообіг у ринковій економіці

ф ункціонування будь ­ якої економіки

ґрунтується на взаємопов’язаному русі ресурсів, споживчих благ і доходів, який на­

зивають економічним кругообігом . Такий підхід до моделювання процесів ринкової економіки базується на тому, що головною одиницею виступає сімейне домогосподар­

ство, яке є основним споживачем товарів та послуг і водночас основним власником ресурсів,

НароджеННя

вільНої

риНкової

екоНоміки

приємницькі здібності. Ресурси потрапляють

до підприємств, які, розподіливши та поєднавши їх певним чином, створюють товари та

послуги. Товари та послуги опиняються на

ринку продуктів, де їх купують домогосподарства. Цим завершується перше (на цій схе­

мі — внутрішнє) коло кругообігу ринкової

економіки. Друге коло починається з підприємств. Підприємства, здійснюючи виробничі витрати, виступають на ринку ресурсів

3. закони ринкової економіки

У ринковій економіці головне правило — купити задешево, а продати задорого. Баланс між цими двома прагненнями й породжує го­

ловний закон ринкової економіки — закон

попиту і пропозиції.

Попит можна визначити як ту кількість

товару, яку споживачі бажають та можуть

придбати за певною ціною у визначений пе­

ріод часу. Ціна попиту — найвища ціна, яку

згодні заплатити споживачі за ту чи іншу

кількість товарів. За інших рівних умов ве­

личина попиту на товар більша, якщо ниж­

ча його ціна (і навпаки). Ця обернена за­

лежність називається законом попиту. Якщо

припустити, що ціна товару залишатиметь­

як покупці. Купуючи ці ресурси в домогосподарств, вони сплачують їм доходи: заробітну плату, ренту, відсоток і прибуток. Домогосподарства, отримавши доходи, здійснюють спо­

живчі витрати і на ринку продуктів купують товари та послуги. Підприємства, які ці товари та послуги реалізують,

ся незмінною, то інші чинники змінювати­

муть сам попит за кожного рівня цін. До цих чинників належать:

1) зміна доходів споживачів: зростання доходів зумовлює збільшення попиту на товари й послуги; 2) зміна смаків споживачів, мода; 3) сезонність: взимку зростає попит на зимовий одяг, а навесні — на сонцезахисні окуляри; 4) зміна цін на товари-замінники (субститути): зростання цін на троянди у квіткових магазинах зумовлює збільшення попиту на інші квіти, наприклад хризантеми;

5) зміна ціни товарів-доповнювачів (комплементів): стрімке зростання цін на бензин і дизельне паливо спричиняє зменшення попиту на окремі моделі автомобілів;

6) інфляційні очікування: за умови появи інфляційних очікувань попит на ті чи

інші товари та послуги зростає.

Пропозиція — це та кількість товару, яку виробники готові постачати для прода­

жу на ринку за певною ціною у визначений

період часу. Ціна пропозиції — найнижча ціна, яку згодні отримати продавці за ту чи

іншу кількість товарів. За інших рівних умов величина пропо­

зиції товару більша, якщо вища його ціна.

Ця пряма залежність називається законом

пропозиції. Якщо припустити, що ціна то­

вару залишатиметься незмінною, то неціно­

ві чинники змінюватимуть саму пропозицію

товару за кожного рівня цін.

Головними чинниками, що впливають на

пропозицію, є такі:

1) ціни на ресурси: якщо витрати виробни­

ка на сировину, матеріали, паливо, а та­

кож робочу силу зменшуються, то ви­

Графік, що відображає взаємозв’язок попиту та пропозиції

робник пропонуватиме більшу кількість продукції за кожного рівня цін, тобто пропозиція товару зросте;

2) прибутковість

3)

4) рівень технологій: більш досконала

нологія виробництва

ринку;

5) податки та субсидії: підвищення податків буде збільшувати

6) вплив

треба

і лучности, так, як в кожній річі, так і тут, слідує порядок і краса; незгода і борьба приносить все замішаннє, нелад і упадок… Віддати кожному то, що єму належиться, кожде єго право пошанувати — се підстава всякого ладу, до котрого веде наука Церкви… коли абсурдом є дбати

ціною 30 тис. гривень величина попиту та величина пропозиції рівні між собою. Отже, ринкова рівновага — ситуація на ринку, коли величина попиту дорівнює величині пропозиції, ціна попиту збігається із

ціною пропозиції.

Ринок ніколи не перебуває в спокої. чин­

ники попиту й пропозиції впливають на стан

рівноваги та здатні його порушувати. Уні­

кальність ринкової моделі ціноутворення по­

лягає в тому, що рівновага може відновлюватися без втручання держави.

4. функції

Трапляються ситуації, коли ціни визначають «згори» державні органи. Прикладом

може бути встановлення урядом ціни «стелі» або «підлоги». Ціна «стелі» нижча за ціну рівноваги, її встановлюють із метою захисту споживача. Унаслідок такого втручання величина попиту зростає, а величина пропозиції зменшується, виникає дефіцит товару на ринку. Ціна «підлоги» вища за ціну рівноваги, її встановлює уряд із метою захисту осіб та соціальних груп, що виробляють або володіють ресурсами (наприклад, законодавче встановлення мінімальної заробітної плати).

У цьому випадку попит на робочу силу зменшується, величина пропозиції збільшується і виникає безробіття.

? Назвіть основні закони ринкової економіки.

• підтримка сім’ї, материнства, батьків­

ства, дитинства;

• фінансова підтримка освітніх і культур­

них програм;

• боротьба з безробіттям.

Така державна політика була особливо по­

ширеною в Європі та СШа в 1960—1970­х рр.

та отримала назву «держава загального добробуту». Держава тут відіграє ключову роль у захисті та розвитку економічного і соціального благополуччя її громадян. Вона ґрун­

тується на принципах рівності можливостей, справедливого розподілу багатств і соціаль­

з державного бюджету, який у країнах із ринковою економікою наповнюється завдяки податкам. Так, їхня частка в наповненні бюджетів розвинених країн може становити 80—90 %, а в СШа — понад 95 %. Таким чином, перерозподіл багатства відбувається шляхом оподаткування населення країни та підприємств. Розміри й час надходження податків до державної скарбниці визначаються законом. За формою оподаткування всі податки поділяють на дві групи: прямі й непрямі (опосередковані). Прямі податки накладають на прибуток,

Незначне

держави та всебічна підтримка підприємництва. Роль уряду менша, ніж в інших країнах. частка державної власності в промисловості

незначна

Суттєве втручання

держави в економіку.

Держава відіграє ключову роль у розподілі прибутків

на соціальні програми. Розвинена система соціального забезпечення (державне страхування здоров’я, надання

грошової та іншої

допомоги соціально незахищеним категоріям населення)

податок на­

кладають не на дохід, а на витрати. Непрямий податок сплачують під час купівлі товару.

Непрямі податки закладені в цінах товарів і послуг, їхній розмір для окремого платника прямо не залежить від його доходів. З іншого боку, оскільки непрямі податки

Тісна взаємодія держави та бізнесу в розробленні стратегічного планування розвитку економіки, визначення ключових галузей для вкладення коштів. Державне соціальне забезпечення в деяких країнах відсутнє — цю функцію виконують підприємства

включаються в ціни, то фактично їх платить у більшому розмірі той, хто більше споживає, а більше споживає той, хто має вищі доходи. Тому непрямі податки вважають

завданням держави є законодавчо забезпечити захист прав продавців та споживачів. Також держава здатна впливати на його функціонування через соціальне законодавство, яке сприяє такому перерозподілу благ, що забезпечить

1.

2.

3.

5.

1.

2.

• здатність самостійно приймати рішення;

• прагнення максимального

лених підприємствами. В економіці країни домогосподарство виконує

ні функції:

1) постачальника ресурсів; 2) споживача товарів і послуг;

3) заощадника доходів; 4) інвестора доходів. Важливою функцією домогосподарств є споживання. На рівень споживання та процес прийняття рішення щодо споживчого вибору впливає поведінка споживача. Кожен споживач прагне отримати від споживання

на досягнення найбільшої корисності від усіх

споживаних речей та послуг. Суттєвим обмеженням у задоволенні по­

треб є дохід споживача. Кожна спожита річ

або послуга мають ціну. Їхня сукупна вар­

тість не може перевищувати доходу споживача. Тому раціональний споживач узгоджує

власні потреби, оцінки корисності, перева­

ги з наявними доходами.

? Яку роль в економіці відіграє домогосподарство?

2. Права споживачів

Споживання товарів та послуг є неод­

мінною умовою задоволення потреб членів

домогосподарств. Для того щоб ці потреби задовольнялися найбільш ефективно, необхідно знати, які права має людина як споживач. Так, у 1973 р. Консультативна асамб­

лея Євросоюзу прийняла Хартію захисту споживачів, у 1985 р. ООН було ухвалено,

а в 1999 р. — розширено Керівні принципи

ООН для захисту інтересів споживачів. Це

такі права:

• право на основні (базові) товари й послуги, які забезпечують життєздатність людини: достатнє харчування, одяг, житло, санітарні умови, охорону здоров’я, освіту, житлово­комунальні послуги, водопостачання та санітарію; • право бути

стає пріоритетною темою року для досягнення окресленої мети та поєднання на цьому шляху спільних зусиль союзів споживачів різних країн. Темою Всесвітнього

у 2016 р. — припинення продажу м’яса та м’ясних продуктів,

свідомий вибір товарів і послуг, керуючись оптимальним співвідношенням ціна—якість;

• право відстоювати свої споживчі інтереси та здійснювати вплив на урядову політику;

• право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої неякісними або небезпечними товарами й послугами, намаганнями ввести в оману;

• право на здобуття знань і навичок, які дозволяють споживачу здійснювати компетентний вибір товарів і послуг, знати свої споживчі права та нести відповідаль­

Крім того, кожен споживач має сам до­

класти зусиль до того, щоб отримати якіс­

ний товар або послугу. Для цього спеціалістами було розроблено спеціальні пам’ятки

споживачів, де вміщено поради, які необхід­

но знати кожному.

Так, у кожному магазині обов’язково

мають бути:

• «Куточок споживача», де містяться па­

м’ятка про права й обов’язки продавця та покупця, відомості про продавця (адре­

са, телефон, ПІБ директора), адреса і те­

лефони контролюючих органів;

• Закон України «Про захист прав спожи­

вачів», відповідні правила торгівлі тощо;

• «Книга відгуків і пропозицій» у доступ­

ному місці.

Продавці й касири мусять мати знач­

ки (бейджики), на яких зазначені їхні посади й імена.

Перш ніж оплачувати обраний товар або

послугу, перевірте:

• відповідність названої продавцем ціни до тієї, що зазначена

скуранті;

необхідної інформації

упаковці та в супроводжувальній документації. Слід детально ознайомитися із цією інформацією, перш за все звернути увагу на термін придатності, гарантійні зобов’язання виробника тощо. Під час купівлі товару (оплати послуги, роботи) простежте: • щоб вам видали касовий чек (якщо товар тривалого зберігання, попросіть також виписати товарний чек) і щоб на чеку було відображено сплачену суму; • щоб

у Японії вона дорівнює 25 %. На другому місці після витрат на продукти харчування — витрати на житло, електроенергію, газ та інші види палива. Найбідніші категорії витрачають зовсім мало на відпочинок, освіту, розваги, часто значно менше, ніж на алкогольні напої та тютюнові вироби. ? Про що свідчить аналіз структури

трати на освіту дітей, для фінансової захищеності тощо.

Однак просто необхідності до заощаджен­

ня недостатньо. Вона має супроводжувати­

ся можливістю заощаджувати, що залежить

Звичайно, у багатьох випадках поняття бюджету в домогосподарстві розглядають

неофіційно. Загалом це рідкість, коли хтось із родини береться складати реальний, від­

битий в окремому документі план доходів і витрат. Хоча коли це справді потрібно, зручно застосовувати спеціалізовані програ­

ми або мобільні додатки. Однією із частин бюджету домогосподарства є заощадження. Заощадження —

це та частина доходу, яка не витрачена на сплату податків або купівлю благ. Домогосподарства заощаджують, щоб мати кош­

ти в разі непередбачених обставин: хвороби, нещасного випадку або втрати роботи, виходу на пенсію, а також на майбутні ви­

висновки

є важливою частиною функціонування економіки країни. В економічних відносинах вони виступають одразу і власником благ, і їх споживачем. Фактично рівень купівельної спроможності

заПитання та завдання

1. Що таке домогосподарство?

2. Якими

3.

4.

5.

від розміру доходу.

Якщо дохід сім’ї дуже низький, то вона може мати від’ємні заощадження, тобто сім’я споживає більше, ніж складає її дохід. Це

відбувається тоді, коли беруть позику або використовують заощадження, зроблені в роки з вищими доходами. Ідея раціонального споживан­

ня передбачає, що доходи домогосподарства не можуть бути меншими за його витрати. І нарешті, деякі люди заощаджену частину доходу використовують для здійснення ділових операцій, наприклад, інвестують його в цінні папери, валюту, коштовності, нерухомість тощо. ? Як формується бюджет домогосподарства?

є показником рівня заможності країни. Раціональне ведення бюджету

2.

господарська діяльність, що здійснюється з метою досягнення економічних і соціальних результатів та отримання прибутку. В Україні слова «підприємництво» і «бізнес» вживають як синоніми. У правознавстві для характеристики підприємницької діяльності використовують такі терміни, як фізична та юридична особа. фізична особа — термін, яким позначають людину (громадянина, особу без громадянства) як учасника правових

розглядаються як окремі особи. Підприємства є юридичними

В українському законодавстві зазначено основні принципи

2. мета і соціальна відповідальність підприємця

Підприємницька діяльність суттєво впли­

ває на розвиток економіки та соціальної сфери. У розвинених країнах бізнес є одним з основних платників податків. Серед економічних результатів найбільш принциповими є утворення конкурентного середовища на ринку,

насичення ринку товарами й послугами, підтримання доброзичливих відносин між краї­

нами через налагодження економічних зв’язків. Також підприємницька діяльність створює

нові робочі місця, дозволяє проявити ініціативу й творчі здібності як підприємців, так і найманих працівників, загалом сприяє виживанню населення в кризові періоди.

Поступове зміцнення підприємництва,

його прибутковість закладає додаткову фі­

нансову базу для такої соціально корисної

діяльності, як благодійництво та спонсорство. Отже, підприємництво здатне суттєво

впливати на розвиток суспільства, за наяв­

ності якісної правової бази шлях ринкової

організації економіки є найбільш ефектив­

ним і перспективним для досягнення сус­

пільного прогресу.

Один із видів взаємозв’язків між підприємництвом та суспільством закладено в по­

няття соціальної відповідальності бізнесу. Соціальна відповідальність бізнесу — це добровільна безкорислива підтримка, участь підприємця у вирішенні соціальних проблем.

допомога від бізнесу,

привабливий

цього підприємства та його власника. часто соціальна відповідальність бізнесу реалізується у формі так званих соціаль­

• програми планування підвищення освітнього рівня, що передбачають відрахування коштів на підготовку й перепідготовку працівників та їхніх дітей;

• програми організації охорони здоров’я, що націлені на безкоштовне медичне обстеження, лікування й оздоровлення співробітників та їхніх сімей;

• програми додаткової оплати викладачам університетів, а також адресна допомога соціально незахищеним категоріям населення;

• надання обладнання, технічних засобів освітнім та медичним закладам;

• фінансування громадських проектів;

• організація благодійних заходів, збирання коштів для благодійності;

• програми підтримки розвитку мистецтва, дитячої творчості тощо.

свободу конкуренції між підприємцями, за­

хищає споживачів від проявів несумлінної

конкуренції та монополізму.

Втручання державних органів у господар­

ську діяльність підприємців не допускається, державні органи й службові особи можуть

давати підприємцям вказівки тільки відпо­

відно до своєї компетенції, встановленої за­

конодавством. Не допускається прийняття

державними органами актів, які визначають

привілейоване становище одних суб’єктів під­

приємницької діяльності щодо інших.

У разі видачі державним чи іншим орга­

ном акта, який не відповідає його компетенції або вимогам законодавства, підприємець

має право звернутися до суду із заявою про

визнання такого акта недійсним.

Захист підприємницької діяльності від­

бувається через суд.

висновки

Підприємництво є одним з ефективних способів отримання доходів. Також приватне

ництво є неодмінною умовою існування

1.

2.

3.

4.

5.

1. Ринок праці

Одним із видів ринків є ринок праці, елементами якого є товар, попит, пропозиція та ціна. У сучасній економічній літературі відсутня однозначна відповідь на запитання, що вважати товаром на ринку праці: робочу силу, працю чи послуги праці. Більшість авторів вважають, що товаром на ринку праці є інди­

відуальна робоча сила. Індивідуальною робочою силою називають сукупність фізичних та духовних якостей людини, які використовують у процесі виробництва товарів і послуг. Ринок праці є сферою працевлаштування, формування попиту й пропозиції

як економічне явище охоплює відносини з моменту наймання

ників на роботу до їхнього звільнення. На ринку праці власником, носієм і продавцем товару під назвою

маним працівником, покупцем — підприємець або держава. Рівень попиту визначає кількість вакантних (вільних) робочих місць, що мають підприємці. Ціною на ринку праці є рівень заробітної плати, за який найманий робітник погоджується працювати, а підприємець — його найняти. Висока заробітна плата обмежує можливості підприємця в найманні додаткових працівників, скорочуючи попит на них, і навпаки, низький рівень заробітної плати дає можливість збільшити кількість робочих місць.

Робоча сила, як зазначалося, є об’єктом купівлі-продажу. Купівля товару «робоча сила» називається найманням на роботу. Працівник продає свою робочу силу підприємцю на певний період, залишаючись власником цього

нієї професії, що потребує конкретних знань, умінь і навичок, набутих завдяки фаховій

ті, які забезпечують вирішення окремих про­

фесійних завдань (наприклад менеджер із персоналу, менеджер із маркетингу).

Щодо кваліфікації розрізняють кваліфі­

кацію роботи і кваліфікацію працівника. Кваліфікація роботи — це сукупність вимог до того, хто має виконувати роботу. Кваліфіка-

працівника — це ступінь

виголошують своє рішення.

собів отримання доходів. На ринку праці людина, що прагне стати найманим працівником, продає товар «робоча сила». Покупцем цього товару виступає її роботодавець, ціною — заробітна плата.

заПитання та завдання

1. Що є товаром на ринку праці?

2.

3. У який спосіб оформлюються відносини між найманим

4.

5.

6.

7.

Ринок праці підпорядковується законам ринкової економіки. Найманих працівників можна класифікувати за професією та спеціальністю, рівнем кваліфікації. Останній чинник значно впливає на ціну робочої сили конкретного найманого працівника.

них досліджень тощо)

результатів

зацій, що відповідають загальнонаціональним

економіки всієї країни. Таке лобіювання здійснюють

діяльність яких оцінює та контролює громадськість завдяки

магаються оприлюднити свої

Головна проблема лобізму полягає в тому, що він може вести до корупції. Корупція (від латин. corrumpere — псувати) — негативне суспільне явище, яке прояв­

ляється в незаконному використанні службо­

вими особами, громадськими й політичними

діячами їхніх прав і посадових можливостей

із метою особистого збагачення, що завдає

шкоди державі.

Корупція відрізняється від лобізму тим, що лобісти не мають прямої вигоди від при­

йняття лобійованих ними рішень. Крім того, різні лобістські групи змагаються між собою

за вплив на тих, хто приймає рішення.

Корупція з’явилася в результаті споконвічного людського бажання збагатитися. Харак­

терною ознакою корупції є конфлікт між діями посадової особи та інтересами її працедавця

або конфлікт між діями виборної особи й інтересами суспільства. До корупції може бути схильна будь­яка людина, що має повноважен­

ня щодо розподілу ресурсів, які їй не належать,

на власний розсуд (чиновник, депутат, суддя, співробітник правоохоронних органів, адміністратор, екзаменатор, лікар тощо). Головним

стимулом до корупції є можливість отриман­

ня прибутку, пов’язаного з використанням влад­

них повноважень, а головним стримувальним чинником — ризик викриття й покарання. Розрізняють багато різних видів корупції: кумівство, розтрата (розкрадання), ха­

барництво, здирництво, шахрайство.

до завдання

державі, іншим фізичним та юридичним особам. Вимагання (здирництво) — примушу­

вання приватної або юридичної особи сплатити гроші або надати інші цінності в обмін на певні дії або бездіяльність. Здирництво практикується чиновниками, які мають вла­

ду перешкоджати комусь в отриманні послуг, що належать до компетенції чиновника. Якщо чиновник має повноваження оцінювати суму належних виплат (наприклад податків або мит), це також відкриває можливості для здирництва.

Шахрайство — поведінка, націлена на

обман або введення в оману приватної чи юридичної особи з метою особистої вигоди

або вигоди третьої сторони.

Також проявами корупції вважають використання інформації, отриманої під час виконання посадових обов’язків, в особистих інтересах, необґрунтовану відмову в наданні відповідної інформації, несвоєчасне її надання, надання недостовірної або неповної служ­

бової інформації. І якщо посадовій особі зробити подарунок, який теоретично може змінити її ставлення до дарувальника, це також вважатимуть корупцією. Крім того, якщо в межах

більшою перешкодою до економічного

загрозу будь­які прогресивні перетворення. Корупція характерна перш за все для країн, що розвиваються, де причинами її висо­

кого рівня є недосконалість політичних інститутів. Крім того, причинами корупції є:

• двозначні закони. Просте, недвозначне, лаконічне й зрозуміле законодавство скорочує потреби у великому апараті чи­

новників і полегшує розуміння законів

громадянами, але якщо закони двознач­

ні, судді можуть тлумачити їх так, щоб

прийняти «правильне» рішення;

•

незнання або нерозуміння законів насе­

ленням, що дозволяє посадовим особам

довільно перешкоджати здійсненню бю­

рократичних процедур або завищувати

належні виплати;

• залежність стандартів і принципів, що

лежать в основі роботи бюрократичного

апарату, від політики правлячої еліти;

• професійна некомпетентність бюрократії; • можливість

удосконалення законодавства таким чином, щоб уникнути двозначності в тлумаченні законів та судової системи з метою невідворотності покарання за корупційні злочини;

• створення спеціальних антикорупційних державних органів, що компетентні у визначенні, чи є та або інша дія або бездіяльність проявом корупції;

• створення економічних механізмів, що дозволяють посадовим

висновки

Лобізм

здійснюють цей вплив. Корупція виражається в тому,

негативне суспільне явище, що перешкоджає економічному, суспільному та політичному розвитку держави, завдає їй матеріальних збитків, підриває легітимність влади. заПитання та завдання

1. Що таке лобізм? Звідки походить його назва?

2. На які види можна поділити лобізм?

3. Що таке корупція?

4. До яких наслідків для суспільства призводить високий рівень корупції у країні?

5. Чи може існувати

6.

7.

8.

11.

12.

Родинний

ПРИГАДАЙТЕ

1. Що таке раціональне споживання?

2. Для чого існує бюджет?

3. Що таке домогосподарство?

4. Яке місце в економіці належить домогосподарствам?

МЕТА:

1.

1.

1) продукти;

2) відвідування закладів громадського харчування;

3) комунальні послуги;

4) податки та виплати кредитів;

5) транспортні витрати (громадський транспорт, витрати на обслуговування автомобіля, якщо він є);

6) одяг та взуття;

7) освіту (позашкільні заняття, канцелярські товари, книги тощо);

8) медицину; 9) спорт; 10) розваги; 11) інші потреби; 12) заощадження.

2. Дайте відповіді на запитання.

1) чому ми витрачаємо

1. Яку потребу ви задовольнили, переглянувши

А матеріальна, особиста

Б духовна, особиста

В матеріальна, суспільна

Г духовна, групова

2. Яка з груп виробничих ресурсів найкраще ілюструє

основні види?

А заробітна плата, працівники, гроші

Б нафта, таксисти, ціни

В родовище вапняку, вчителі, верстати

Г фермери, інвестори, виробники

3. Продукт має корисність, якщо він

А потребує значних ресурсів для виробництва

Б попит на нього на ринку завжди однаковий

В здатний задовольнити яку­небудь потребу споживача

Г є доступним за ціною для споживача

4. економічна раціональність передбачає таку

5.

А належність

В відносини між суб’єктами стосовно привласнення економічних благ Г відносини між людьми

6. Основними перевагами ринкової

10.

11.

1.

2.

виникнення так званого антигромадянського суспільства тощо. Двома головними проблемами глобалізації є наслідки цих процесів та їх спільний вплив на розробку й здійснення політики як на національному, так і на

простішим і доступним набагато більшій кількості

культурні здобутки нині легко стають надбанням усього людства. Державні

тепер не є значною перешкодою для такого обміну. Це стосується й економіки, адже

Принципи Вашингтонського консенсусу такі:

• лібералізація торгівлі;

• фінансова лібералізація;

• приватизація;

• дерегулювання;

• усунення бар’єрів для прямих іноземних інвестицій;

• забезпечення прав власності;

• уніфіковані й конкурентні курси обміну валют;

• скорочення державних витрат (фінансова дисципліна);

• перемикання державних витрат на першочергові потреби охорони здоров’я, освіти та розвитку інфраструктури;

• податкова реформа, спрямована на розширення податкової бази, зменшення граничних ставок

Характеризуючи

міжнародної інтеграції. Воно означає процес

інтеграції виділяють міжнародну, економічну, політичну, військову, культурну інтеграцію.

Для покращення співробітництва між різними країнами та контролем над глобаль­

ними процесами було створено численні міжнародні організації. Із деякими з них ви вже

оподаткування та встановлення менш прогресивної шкали оподаткування; • соціальні мережі безпеки. Пізніше до цих

Ідея єдиної Європи не залишала думки європейських політиків уже тривалий час, але лише в другій половині XX ст. знайшла

знайомі. Наприклад, це ООН, завданням якої є підтримання безпеки та мирного співро­

бітництва в усьому світі. ОПеК об’єднує країни — експортери нафти. Також існують регіональні об’єднання, такі як Європейський

Союз (ЄС), НафТа, аНЗю С тощо.

Найбільш успішним інтеграційним проектом є ЄС.

У чому, на вашу думку, полягають позитивні

й негативні риси глобалізації?

Традиційна взаємодія, взаємоповага. Традиційне

Економічні ІсторичніВійськово-політичніГеополітичні Наявність спільних духовних цінностей, сумісність соціальних і політичних ідеалів Можливість взаємодоповнюючого економічного й науково­технічного розвитку

інтересів у вирішенні голов­

Європейська інтеграція є наочним при­

кладом вертикальної інтеграції, яка має кілька аспектів: економічний, політичний, вій­

ськовий. Її започаткувала реалізація «плану

Маршалла», а активного розвитку вона на­

була з 1950­х рр. У квітні 1948 р. утворилася Організація європейського економічного співробітництва (ОЄеС), яка у вересні

1950 р. була доповнена Європейським пла­

тіжним союзом (ЄПС). У 1961 р. його замі­

нила Організація економічного співробітни­

цтва та розвитку (ОеСР).

Перехід від простого міжнародного євро­

пейського співробітництва до справжнього

наднаціонального співтовариства розпочався 9 травня 1950 р. Цього дня було опри­

люднено план створення галузевого об’єд­

нання шести країн (франції, Німеччини, Італії, Бельгії, Нідерландів і Люксембургу) — Європейського об’єднання вугілля та

сталі (ЄОВС). Новизною цієї організації було

створення європейського органу управління,

незалежного від урядів країн.

Наступним кроком стало заснування

25 березня 1957 р. Європейського економіч­

ного співтовариства (ЄеС) («Спільний ринок»)

і Європейської спільноти з атомної енергії (ЄСае), або «Євратом». Мета ЄеС — сприяти розвитку національних

і захищати Європу від засилля американського капіталу. Умовами участі в ЄеС

Комісій, Суду тощо). У 1968 р. сформувався єдиний Митний союз. Подальший розвиток ЄеС ішов шляхом поглиблення економічної та політичної інтеграції.

Процес становлення ЄеС був тривалим і супроводжувався кризовими явищами, зумовленими структурними змінами в економіках країн, процесом напрацювання системи інтеграції.

Було чимало й противників ЄеС. Так, у 1960 р. на противагу «Спільному ринку» Велика Британія утворила Європейську асоціацію вільної торгівлі (ЄаВТ), до якої, крім неї, долучилися Швеція, Норвегія, Данія, Швейцарія, австрія, Португалія.

У 1960­ті рр. між ЄеС і ЄаВТ спалахнула гостра конкурентна боротьба. У ній ЄеС здобуло переконливу перемогу: за десять років (1960—1970 рр.) частка ЄеС у світовому виробництві зросла з 26 до 32 %, у той час як частка ЄаВТ зменшилася із 16,5 до 15 %. У результаті ЄаВТ розпалася, а її члени один за одним почали переходити в ЄеС. У 1970­ті рр. членами ЄеС стали Вели­

ка Британія, Данія, Ірландія, у 1980­ті рр. — Греція, Іспанія, Португалія. Перехід від конфронтації до співробітни­

нодавствах. Крім того, країни ЄеС у травні 1992 р. уклали угоду з ЄаВТ про утворення Європейського економічного простору (ЄеП). У межах ЄеП передбачено вільне пересування капіталів, товарів, послуг і робочої сили. 6 лютого 1992 р. у місті Маастрихт (Нідерланди) країни­члени ЄеС підписали угоди, за якими з 1 січня 1993 р. розпоча­

лося функціонування єдиного ринку. Тоді ж

набув чинності договір про Європейський

Союз (ЄС), на основі якого в 1999 р. завер­

шилося створення єдиного валютного про­

стору — замість національних валют було

введено єдину європейську валютну одиницю — євро.

Успіхи європейської інтеграції зробили ЄС

привабливим для інших європейських держав. Станом на січень 2018 р. ЄС об’єднує 28 дер­

жав. Проте на початку 2000­х рр. у європейській інтеграції почали проявлятися деякі негативні тенденції. Так,

них меж населених пунктів, по­друге, зі змі­

ною індивідом місця проживання назавжди чи на певний строк.

Класифікуючи міграції стосовно будь­

якої країни, виділяють зовнішню (міждер­

жавну) і внутрішню. До зовнішньої міграції

відносять такий рух населення через дер­

жавні кордони, який пов’язаний зі зміною

місця проживання. Зовнішня міграція за територіальним

охопленням передбачає міжконтинентальні та внутрішньоконтинентальні переміщення.

Зовнішня (міждержавна) міграція існує в різ­

них формах: трудовій, сімейній, рекреацій­

ній, туристичній та ін. Міждержавна міграція робочої сили в другій половині XX ст.

стала важливою частиною процесу інтерна­

ціоналізації міжнародного господарського

життя. Трудовий потенціал як важливий

фактор виробництва шукає свого найефек­

тивнішого використання не лише в межах

національного господарства, але й у масш­

табах світової економіки. Зовнішня міграція

має два види: еміграція — виїзд працездат­

ного населення з країни перебування для

довгострокового або постійного проживання

в іншу країну; імміграція — в’їзд робочої

сили в певну країну з­за кордону (на постій­

не або тривале проживання для навчання, працевлаштування або з метою втечі від

і громадських органів, другі ж — силами й коштом самих мігрантів без матеріальної та організованої підтримки з боку будь­яких установ. Міграція — явище не нове. Вона виникла з появою людства й має різні причини: зміна клімату, стихійні лиха, освоєння нових життєвих просторів, релігійні конфлікти, кочівництво скотарів, військові й колоніальні загарбання

нює умови її застосування у світовому масштабі;

• розвиток засобів транспорту та зв’язку;

• дедалі активніша взаємодія виробничих, науково­технічних і культурних зв’язків;

• пошук кращих умов життя.

Згідно з дослідженнями ООН, міжнарод­

на міграція у світі в останні роки становить

близько 300 млн осіб на рік. Найбільше мі­

грантів проживає на території СШа, Німеччини, Росії.

Регіони, які зараз дають найбільшу част­

ку мігрантів: країни африки (Лівія, Судан,

ангола, Нігерія тощо), азії (Сирія, Ірак, афганістан, Пакистан, Бангладеш та ін.), Латинської америки (Венесуела, Мексика тощо).

Будь­який міграційний акт відбувається під дією комплексу мотивів. Вони залежать від суб’єктивних та об’єктивних причин. Міграції відбуваються за особистим

й духовного характеру.

Політичні (втеча від політичних переслідувань, расової, національної дискримінації тощо)

трудо­

вих ресурсів, які є в неї, і зменшення соціаль­

• Поповнює дохідну частину платіжного балансу

за рахунок грошових переказів громадян, що

працюють за кордоном.

• Отримує значні вигоди за рахунок ввезення

емігрантами матеріальних цінностей: грошових

коштів, автомобілів, товарів тривалого корис­

тування тощо.

• Отримує більш кваліфіковану робочу силу, яка повертається на батьківщину й використовує

альні кошти для розвитку економіки країни

ринку.

• Підвищує конкурентоспроможність своїх

ціні іноземної робочої сили.

• Стимулює власне виробництво та збільшує зайнятість за рахунок

робітників.

Покращує демографічну ситуацію у своїй

сили, оскільки, як правило, країну залишають

найбільш

Сьогодні міграційні процеси мають такі тенденції, що неухильно зростатимуть міграції з регіонів із високою кількістю населення

до тих, де вона є невеликою, — Північної

америки, Європи, австралії. Це призведе до спроб країн цих континентів зупинити переселення суворими законами для іммігрантів. Проте вони не зможуть змінити ситуацію,

4. виклики сучасного світу

Сучасний світ мінливий, але загальні

тенденції його розвитку демонструють існу­

вання глобальних проблем, спільних для всього людства.

Проте не всі підтримують цю мету. У світі набув поширення так званий антиглоба­

лістський рух, що виступає проти сучасної цивілізації.

антиглобалісти стали унікальним явищем сьогодення. Уперше частина людства

виступає не проти якихось конкретних полі­

тичних або економічних рішень влади, а про­

ти напрямку розвитку цивілізації.

Наприкінці 1960­х рр. вчені, занепокоєні

гостротою накопичених суперечностей і проб­

лем, які робили реальністю загрозу загибе­

лі людства, уперше застосували щодо них

поняття «глобальні проблеми». Глобальний

характер їм надавали:

• загальнолюдський масштаб,

наслідком чого стане застосування сили західними країнами для захисту від мігрантів. Також міграційні процеси можуть використовувати окремі держави для дестабілізації ситуацій

динамічними, несвоєчасність їх розв’язання матиме катастрофічні наслідки. Усі глобальні проблеми пов’язані між собою, загальнолюдська сутність робить їх зрозумілими та актуальними для всіх країн. У 1970­х рр. члени Римського клубу (громадської організації, яка однією з перших звернула увагу на питання, що загрожують існуванню людства) уперше визначили комплекс класичних глобальних проблем, до яких

віднесли:

• запобігання війні, збереження миру та роззброєння;

• соціальний розвиток та економічне зростання у світі;

• подолання економічної відсталості, бідності та злиднів у країнах «третього світу»;

• раціональне використання природних ресурсів

родних відносин, що відображають притаманні

для них суперечності й об’єктивно потребу­

ють перетворень. Однією з найважливіших

є проблема війни і миру. За останні 5,5 тис.

років в історії людства відбулося понад 14 тис.

війн. На цей період припадає лише 292 мир­

ні роки, коли не відбувалося збройних конфліктів. Із початком глобалізації життє­

діяльності людської спільноти, формуванням

світового господарства й виникненням у цих

умовах сил, що прагнули перерозподілу сві­

ту

або встановлення світового панування, вій­

ни набули всесвітнього, глобального харак­

теру. У XVII ст. лише на території Європи

у війнах загинуло щонайменше 3,3 млн осіб,

а у двох світових війнах XX ст. — понад

65 млн людей. У післявоєнних конфліктах

і локальних війнах періоду «холодної війни»,

яких було більше 200, кількість загиблих ста­

новила понад 20 млн осіб.

Не менш небезпечною глобальною проб­

лемою сьогодення став міжнародний тероризм.

За даними ООН, теракти, викрадення, тортури, убивства здійснюють уряди, політичні,

екстремістські рухи або воєнізовані групи, що

перебувають під їхнім контролем (більш ніж у 40 країнах світу). Боротьба з тероризмом

проблем, до яких у першу чергу відносять незадовільний стан охорони здоров’я, голод, відсталість у сфері освіти, безробіття, масову бідність, нестачу

з елементарними зручностями тощо. Друга група глобальних проблем охоплює сферу відносин особи й суспільства. Ці проблеми насамперед стосуються людини як біосоціальної істоти й безпосередньо

Серед другої групи глобальних проблем

значну увагу дослідників привертає прискорене зростання кількості населення нашої планети, або демографічний вибух. Так, у 1800 р.

кількість населення Землі становила 952 млн осіб, у 1900 р. — 1,66 млрд, у 1987 р. — 5 млрд, у 2000 р. — 6,12 млрд, а у 2100 р., за прогнозами, вона досягне 10,5 млрд. Демографічна ситуація на нашій планеті ускладнюється також тим, що основний приріст її населення здійснюється в країнах,

доларів і перевищують показники найбільших транснаціональних корпорацій. У країнах, що розвиваються, наркобізнес призводить до трансформації національних економік і впливає на політику. Зазвичай він поєднується з торгівлею зброєю й відіграє важливу роль у збройних конфліктах. Україну сьогодні розглядають не лише як

в містах. Так, проблема молоді в містах пов’я­

зана з тим, що через низьку якість життя, перенаселеність, проблеми з роботою та втрату ціннісних орієнтирів вона втягується у світ злочинності, проституції та наркома­

нії. Труднощі з отриманням освіти, медич­

ного обслуговування, низькооплачувана пра­

ця викликають пригніченість, відчуженість,

невдоволення, у результаті чого досить ба­

гато молоді обирає шлях насильства як за­

сіб швидкого вирішення своїх проблем. Особ­

ливо гостро ця проблема постає в країнах,

що розвиваються.

До групи небезпечних глобальних проблем, зумовлених діяльністю людини, належать ті, що пов’язані з ядерною енергетикою, генною

інженерією, та промислові аварії. Глобальний

характер цих проблем засвідчує, що фактич­

но весь світ відчув на собі наслідки аварій на

атомних електростанціях в українському чор­

нобилі та на японській «фукусімі».

До третьої групи глобальних проблем

належать ті, що пов’язані з відносинами

людини й природи. Вони полягають у не­

збалансованості потреб життєдіяльності лю­

дини та можливостей навколишнього се­

редовища. Найбільш важливою серед них сьогодні, як і серед усіх глобальних проб­

лем, на думку багатьох дослідників, є екологічна проблема. Саме екологічна

лізацію впродовж 500 років. Перелік глобальних проблем, які постають перед людством сьогодні, не є повним або завершеним. Розвиток суспільства спричинятиме повне або часткове розв’язання одних і виникнення інших проблем. Необхідно вчасно помічати появу нових проблем,

висновки

заПитання та завдання

1. Що таке глобалізація?

2. Якими є причини й мотиви міграцій у сучасному світі?

3. Проведіть дискусію, яке місце посідає Україна в міграційних процесах світу.

4. Проаналізуйте за таблицею (с. 165) позитивні й негативні чинники впливу міграцій на розвиток країн виїзду та країн приймання. Які з них, на вашу думку, є найважливішими в кожній групі? Чому?

5. Охарактеризуйте місце України в загальноцивілізаційному процесі

6.

7.

8.

2) Які заходи здійснюють громадськість, держава і світова спільнота щодо їх подолання?

3) Які глобальні проблеми, на вашу думку, крім наведених, можна зарахувати до цієї групи? Обґрунтуйте свій вибір.

10. Підготуйте есе на тему «Яким я бачу місце України у світовому співтоваристві?».

11. Існують дві відмінні точки зору щодо майбутнього людства. Прибічники першої

1.

що

корпорації —

товариства, що володіють підприємствами в інших країнах, виготовляють і продають свою продукцію

за кордоном.

міжнародне право — система юридичних принципів і норм договірного й звичаєвого характеру, які виникають унаслідок погодження між державою та іншими суб’єктами міжнародного співтовариства з метою мирного співіснування.

об’єкт — те, на що спрямована діяльність суб’єкта.

суб’єкт — той, хто здійснює таку діяльність.

злочини проти людства (людяності), миру та безпеки людства — системні широкомасштабні прояви особливо тяжких злочинів (масові вбивства, тортури, зґвалтування, політичні, расові або релігійні переслідування, воєнні злочини), що організуються, підтримуються або замовчуються урядами країн.

ганізації, транснаціональні корпорації та, за особливих умов, приватні особи. До сфери міжнародних відносин належать військово­політичні, економічні, екологічні, гуманітарні та інші проблеми світового співтовариства. Засобом здійснення міжнародних відносин є дипломатія. До поняття дипломатії належить і сукупність практичних заходів, прийомів і методів, що застосовують за конкретних умов і характеру завдань, і офіційна діяльність глав держав та урядів щодо здійснення зовнішньої політики держав, а також щодо захисту інтересів цих держав.

того, із

мистецтво ведення

для запобігання або врегулювання конфліктів, пошуків компромісів і взаємоприйнятних рішень, розширення та поглиблення міжнародного співробітництва. Науковці вважають, що, незважаючи

перевагу мають найбільш могутні держави, тому менші держави змушені об’єднуватися між собою або з однією з великих держав для захисту своїх інтересів. Баланс сил може набувати різних форм — однополярної, коли одна держава домінує у світовій полі­

2. міжнародна безпека

тиці, біполярної (конфлікт між двома великими державами та їхніми прибічниками за світове домінування), триполярної, мультиполярної.

Що таке міжнародні відносини?

•

обурення й організований опір потенцій­

них жертв, не згодних із тим, що великі

держави відповідно до своїх інтересів ви­

рішують їхню долю.

Для уникнення чергового світового кон­

флікту через прагнення великих держав

глобального панування в період після Другої світової війни було розроблено принципи

міжнародної безпеки, які полягають у підтриманні та зміцненні міжнародного

та безпеки на основі спільних дій держав: • сучасні міжнародні відносини мають га­

рантувати однаковий рівень безпеки для

всіх країн;

• для розв’язання проблем безпеки необхідна співпраця всіх учасників

них відносин;

• для усунення агресії та розв’язання кон­

фліктів мають бути застосовані колектив­

ні дії світового співтовариства;

•

використання широкого арсеналу засобів

підтримання миру;

• міжнародні відносини мають базуватися

на принципах взаємної довіри, прозо­

рості світової політики та системності

безпеки.

Механізмом дотримання цих принципів є діяльність ООН. Відповідно до Статуту

ООН, підтримання міжнародного миру та

безпеки має будуватися на

та співробітництва. Нарада

участю 33 європейських держав, СШа й Канади. Вона завершилася підписанням главами держав та урядів у місті Гельсінкі Заключного акта, який визначив засади співробітництва держав у Європі та став довгостроковою програмою дій, спрямованою на розбудову єдиної, мирної, демократичної і процвітаючої Європи. Цей акт стверджує, що «у межах міжнародного права всі держави­учасниці мають рівні права й обов’язки. Вони поважатимуть право всіх членів

3. міжнародне право

Систему відносин між державами, міжнародними організаціями регулюють норми міжнародного права. Передусім воно засноване на Статуті ООН, який започаткував сучасне міжнародне право. У ньому закріплені основоположні принципи міжнародного права. Відносини між державами є предметом

не­

верховного органу, а діє давньоримський принцип «рівний над рівним не має влади». Тому суб’єкти міжнародного права самі створюють механізми його забезпечення. Виділяють первинні, вторинні й нетипові суб’єкти міжнародного права. Первинними та основними

Державний суверенітет — це верховен­

ство влади держави на своїй території та її

незалежність у міжнародних відносинах. Для

реалізації суверенних прав держави істотне

значення має поняття юрисдикції.

Юрисдикція — це прояв суверенітету держави, який означає обсяг і сферу дії держав­

ної влади. Розрізняють такі види юрисдикції:

• за обсягом: повну або обмежену;

• за сферою дії: територіальну та екстериторіальну;

• за характером влади: законодавчу, виконавчу й судову.

У межах території держава здійснює

повну юрисдикцію. Повну екстериторіаль­

ну юрисдикцію держава здійснює на морських, повітряних та космічних кораблях, що перебувають у міжнародному просторі, а також у приміщеннях дипломатичних

представництв на території інших держав.

Обмежену юрисдикцію держава здійснює що­

до своїх громадян, які перебувають за ме­

жами її території.

Наявність території (так само, як і наяв­

ність суверенітету) є властивістю держави як

суб’єкта міжнародного права. У міжнародно­

му праві розрізняють три види території за­

лежно від правового режиму: державна те­

риторія, територія зі змішаним режимом

і територія з міжнародним режимом.

Державна територія — це територія, на

щодо осіб, які перебувають на її території

незалежно від їхнього громадянства, а також персональну юрисдикцію щодо власних громадян, які перебувають за її межами. Категорією осіб, які не підпадають під юрисдикцію держави, де вони перебувають, є дипломати, консульські працівники, співробітники спеціальних місій, члени їх сімей. Вторинними суб’єктами міжнародного права є міжнародні організації, тому що їх створюють держави — первинні суб’єкти. Міжнародна організація — це організація, яка створена на основі міжнародного договору для здійснення цілей, передбачених статутним документом, має постійні органи

суб’єкти». Це утворення, які міжнародне співтовариство визнає як суб’єкта, хоча воно

не відповідає критеріям повноцінного суб’єкта міжнародного права. До них відносять нації і народи, що борються за свою незалежність, та Ватикан.

Нації і народи, що борються за свою не­

залежність, є державами на стадії становлення. У таких ситуаціях створюють органи, які

4. міжнародне гуманітарне право

Міжнародне право регулює відносини між країнами у сфері військового, наукового, культурного співробітництва, економіч­

них відносин, захисту навколишнього сере­

довища, прав людини тощо. Таким чином, у міжнародному праві існує

багато галузей. Одна з них — це гуманітар­

не право. У ньому деякі дослідники виділяють міжнародне гуманітарне право в мир­

час (міжнародне право прав

ефективно здійснюють контроль над значною частиною території, представляють народ на міжнародній арені, тобто набувають деяких ознак державності. До таких суб’єктів міжнародного права можна віднести невизнані або частково визнані держави, наприклад Тайвань, Курдистан і Косово.

? Якими є особливості міжнародного права?

свободу думки, совісті та релігії, право на мирні збори, регулюють право брати участь в управлінні державними справами, заборо­

няють дискримінацію, жорстоке, принизливе поводження з будь­ким та рабство, работоргівлю, примусову працю тощо.

Отже, норми гуманітарного права можна поділити на такі тематичні групи: • боротьба з масовими порушеннями

Завданням права збройних конфліктів є за­

безпечення максимально можливого захисту учасників конфлікту, мінімізації кількості

жертв та визначення відповідальності за по­

рушення цих норм. Міжнародне право зброй­

них конфліктів кодифіковане в Гаазьких конвенціях та деклараціях 1899 і 1907 рр., женевських конвенціях про захист жертв війни 1949 р. і Додаткових протоколах до них 1977 р., резолюціях Генеральної асамблеї ООН та інших документах. Ними заборонено: • використовувати вибухові боєприпаси, хімічну та біологічну зброю, а також будьяку іншу зброю, боєприпаси або матері­

али, створені з метою завдання

страждань; • убивати або завдавати поранень супротивнику, який здався; • віддавати наказ

• завдавати ударів по незахищених

• грабіж та мародерство тощо.

1.

2. Що таке дипломатія?

3.

4. Якими ознаками володіє держава

5. Що таке

6.

7.

8.

9.

1. геополітичне становище україни

Сучасна Україна є однією з найбільших за площею європейських держав. На її території розташований географічний центр Європи.

Особливості географічного положення мали визначальний вплив на геополітичне становище українських земель: вони завжди сполучали й водночас роз’єднували Європу та азію. Територія України не має природно захищених кордонів із сусідніми державами. Вона є компактною,

мальних умов для життя. Помірні природно­кліматичні умови,

створюють

із цим Україна має високий рівень транзитності території та вихід до морів, які створюють для

інтеграції у світове господарство. Особливості географічного розташування

та ісламської цивілізацій.

їх боротьбу за українські землі, що постійно порушувало мир і спокій населення. Сьогодні історична ситуація змінилася, але чинник цивілізаційних впливів сусідніх держав залишається

і спонукає Україну враховувати його під час визначення свого місця у світі, у вирішенні

Гватемала 1997 р.

1999 2005 рр 2001 2009 рр

Ліберія із 2003 р.

Миротворчі місії, що тривають

1995—1999 рр.

Косово 1998—2001 рр. 1999—2005 рр.

Македонія 1995—1999 рр.

Сьєрра-Леоне 2001—2005 рр.

1992—1995 рр. 1998—2001 рр. 1999—2003 рр.

із 2011 р. Ліберія із 2003 р.

1996 1999 рр

зміцнення верховенства права в міжнародних відносинах, розвиток співробітництва у вирішенні проблем соціально­економічного та гу­

манітарного характеру, забезпечення прав

людини. Починаючи з липня 1992 р. укра­

їнські військовослужбовці беруть участь в опе­

раціях ООН із підтримання миру на Кіпрі, у Косово, Кот­д’Івуарі, Ліберії, Судані та Пів­

денному Судані. За цим показником Україна

посідає п’яте місце серед країн Європи.

Україна є учасницею більшості універ­

сальних міжнародних договорів, депозитарі­

єм яких виступає Генеральний секретар ООН.

Україну неодноразово обирали непостійним членом Ради Безпеки ООН та інших

1999 2005 рр 2001 2009 рр

1994—2000 рр.

Ліван 2000—2006 рр. Кувейт 2003 р.

Афганістан 2000—2001 рр.

2005—2008 рр.

та Еритрея 2004—2008 рр.

Важлива роль у здійсненні цієї взаємодії належить

в Україні, який забезпечує

окрему увагу заслуговує ґрунтовна робота, яку здійснює українська сторона на різних напрямах співробітництва з МаГаТе. Одним з актуальних завдань цього співробітництва є налагодження взаємодії Україна—ЄС—МаГаТе в межах інтеграції енергетичних просторів. Прикладом успішної

та інших сферах (права людини, інформація, культура, освіта). Сьогодні ОБСЄ є найбільшою регіональною організацією, яка об’єднує 57 держав Європи, Центральної Азії та Північної Америки для розвитку політичного діалогу та співробітництва у сфері безпеки в усіх її вимірах: військово-політичному, економічному та гуманітарному. Регіон відповідальності організації охоплює Європу, Далекий Схід, Центральну Азію та Північну Америку. Крім того, з ОБСЄ підтримують зв’язки різного рівня та інтенсивності низка держав інших регіонів — Алжир, Єгипет, Ізраїль, Йорданія, Марокко, Туніс (середземноморські партнери); Афганістан, Південна Корея, Таїланд і Японія

військ на Донбасі, виконуючи роль стримуючого

обмежень,

прозорості торговельних процедур. Набуття Україною членства в СОТ у травні 2008 р. відкрило для нашої країни

ведення переговорів щодо угод

вільну торгівлю з ЄС та Європейською

відкрив перспективи для

розвитку національної економіки. Україна на

абсолютно рівних умовах та правах з іншими членами організації бере безпосередню участь у формуванні новітніх правил торгів­

лі на світовому ринку. актуальним завданням залишається подальше реформування зовнішньоторговельного режиму України з метою узгодження

ливим чинником інтеграції країни в єдиний європейський правовий простір шляхом узгодження національного законодавства з нормами організації. Основні напрями співробітництва України та РЄ, зокрема забезпечення прав людини та соціальної єдності, реформування судової системи, боротьба з корупцією, покладено в основу Плану дій РЄ для України на 2008—2011 рр. Відповідно до Статуту РЄ, Україна представлена в усіх головних органах РЄ; у 2010—2011 рр. відбулося головування України в Комітеті Міністрів РЄ.

Що дає Україні співпраця з міжнародними

Всесвітня метеорологічна організація (ВМО)

з 1992

ООН із питань освіти, науки і культури (юНеСКО) 1954

Міжнародне агентство з атомної енергії (МаГаТе) 1957

Всесвітня організація інтелектуальної власності

ООН із промислового розвитку (юНІДО)

Співдружність Незалежних Держав (СНД) 1991

Організація з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ)

Парламентська асамблея чорноморського

Революція Гідності, агресія Росії, широкомасштабні реформи визначили для України єдиний напрям розвитку — євро­

атлантична інтеграція. У 2015 р. набула чинності підписана угода про асоціацію

з ЄС, яка відкрила ринок Європи для українських товарів.

У 2017 р. Україна отримала безвізовий режим із країнами ЄС. НаТО активно допомагає Україні реформувати армію, давати відсіч російській агресії.

? Коли Україна зробила вибір на користь євроатлантичної інтеграції?

було обрано курс на євроатлантичну інтеграцію. Каталізатором цього стала збройна

заПитання та завдання

1. Що таке

2.

3.

4.

України. У міжнародних відносинах Україна посідає активну позицію. Вона бере участь у діяльності різноманітних міжнародних організацій, налагоджує двостороннє співробітництво.

I варіант

глобальні проблеми сучасності

ПРИГАДАЙТЕ

1. Які проблеми називають глобальними?

2. Які глобальні проблеми зараз є найактуальнішими?

3. Які існують три групи глобальних проблем? Назвіть проблеми, які до них належать.

МЕТА: „ на підставі аналізу підготовлених повідомлень (презентацій) дати

1. Об’єднайтеся в малі

2.

3.

4. Сформулюйте

II варіант

Анкета № 1

Анкета № 2

«глобалізація»?

Знаю

чув

чую вперше

Важко сказати

Анкета № 3

1. чи їздили ви за товарами за кордон?

2. чи користувалися ви послугами іноземних інтернет­магазинів?

3. чи користувалися ви послугами міжнародних банків?

4. чи користувалися ви іноземною валютою?

5. чи користувалися ви мережею Інтернет?

6. чи їздили ви або ваші близькі за кордон на роботу?

7. чи навчалися ви за кордоном, відвідували

Руйнують моральні засади нашого суспільства

Сприяють формуванню терпимого ставлення

інших рас, національностей, культур і релігій

формують ідеали й моральні цінності,

Ведуть до єднання людей різних національностей

Спричиняють

Породжують роздратування

Інше

Важко сказати

2. Які з моральних цінностей і норм західного способу

життя найбільш активно, на ваш погляд, входять у наше сьогодення?

Особиста свобода й незалежність

Практичність, прагматизм

Уміння багато й напружено працювати

Спрямованість до життєвого успіху за будь­яку ціну

Самостійність і незалежність жінок

Культ грошей

Терпимість до інших поглядів, переконань, вірувань

Індивідуалізм

Культ здоров’я

Підприємливість

Сексуальна свобода

Терпимість до чужого багатства

Оптимізм

Слабкі родинні зв’язки

Інше

Важко сказати

1.

2.

3. Засобом

4. Діяльність ООН поширюється

5. Верховенство

6.

7. Коли розпочався

8. Як називається розділ міжнародного права, що застосовується під час збройних конфліктів, забезпечуючи захист жертв конфлікту та визначаючи відповідальність за порушення його норм?

А міжнародне право Б гуманітарне право В військове право

9. Геополітика — це наука, що вивчає А міжнародну політику в усьому світі Б дипломатію

Адаптивність 9

Благо 127

Бюджет 144

Вибори 68

Волонтерство 83

Гендерна демократія 65

Гендерний 24

Геополітика 179

Гідність 22

Глобалізація 160

Глобальні проблеми 160

Громада 79

Громадянин 6

Громадянське суспільство 74

Гуманізм 22

Демократія 64

Державна територія 176

Державний суверенітет 176

Дискримінація 56

Домогосподарство 142

Економіка 126

Забобони 58

Ідентичність 7

Індивід 6

Індивідуальність 7

Інтеграція 160

Інтернет 115

Інформація 98

Кваліфікація 150

Компроміс 46

Комунікація 53

Контркультура 12

Конфлікт 52

Корупція 152

Креативність 7

Лобізм 152

Маніпулювання 110

Медіа 98

Меншина 94

Міграція 163

Міжнародна організація 176

Міжнародне право 176

Міжнародні відносини 172

Мобільність 9

«Мова ворожнечі» 112

Мультикультуризм 50

Населення держави 176

Обмін 128

Опозиція 64

Особа 6

Особистість 7

Підприємництво 146

Плебісцит 64

Плюралізм 46

Полікультурність 46

Політична партія 64, 71

Політичні вибори 64

Посада 150

Потреби 126

Права дитини 32

Права і обов’язки людини 30, 31

Право 24

Професія 149

Реклама 98

Референдум 65

Ринкова економіка 134

Рівність 46

Самоідентифікація 7

Самореалізація 9

Свобода 24

Сім’я 12

Совість 22

Соціалізація 9, 12

Соціальна активність 83

Соціальний статус 47

Соціум 47

Соціальна роль 47

Спілкування 52

Спорідненість 12

Стереотип 56

Субкультура 12

Судження 115

Творчість 7

Терпимість 46

Толерантність 46, 57

Транснаціональні корпорації 172

упередження 57

Факт 115

Фейк 110

Шлюб 12

Цензура 108

Цінності 9

Юрисдикція 176

1. Уважно прочитайте формулювання поняття.

2. Якщо формулювання містить терміни й слова, у розумінні яких

ні, то з’ясуйте їхнє значення за відповідними словниками (тлумачними, іноземних слів, спеціальними тощо).

3. Проаналізуйте наведене визначення поняття за його складом.

1) Установіть той центральний змістовий елемент, без якого воно втратить свій сенс.

2) Визначте складові, які доповнюють і конкретизують центральний елемент.

4. З’ясуйте, у якому розумінні використовується поняття (широкому, вузькому,

спеціальному, із позицій певного історичного типу світогляду тощо).

5. Порівняйте формулювання, яке ви аналізуєте, з іншими визначеннями цього поняття. При цьому пам’ятайте, що необхідно порівнювати аналогічні розуміння цього поняття.

6. Спробуйте сформулювати власне визначення поняття в цілому або тих його

окремих частин, що здаються вам важкими для запам’ятовування. Поміркуйте, чи змінить ваше визначення зміст

поняття.

7. Установіть, якими є характерні риси й особливості поняття. як брати участь у дискусії Дискусія — обговорення будь­якого супе­

речливого питання, проблеми, у процесі яко­

го стикаються різні, як правило, протилеж­

ні точки зору.

1. Перш ніж виступати, чітко визначте, якою є ваша позиція. Переконайтеся, що ви розумієте сутність проблеми.

2. Уважно вислухайте опонента і лише після цього висловлюйте свою точку зору.

3. Пам’ятайте, що найкращим засобом доказу або спростування є досконала логіка, беззаперечні факти й аргументи.

Правила проведення дискусії

1. Необхідно критикувати ідеї, а не опонентів.

2. Мета дискусії полягає не в тому, щоб визначити переможця, а в тому, щоб дійти згоди.

3. Усі учасники дискусії мають бути залучені до обговорення питань.

4. Кожен учасник дискусії має рівні право й можливість висловити свою думку.

4. Сперечайтеся чесно й відверто, намагаючись спростувати, а не викривити висловлювання своїх опонентів.

5. Доводячи або спростовуючи думку, необхідно висловлюватися чітко й зрозуміло, своїми словами.

6. Якщо під час дискусії було доведено хибність вашої позиції, визнайте це.

7. Ніколи не використовуйте образливих висловлювань стосовно опонента або його позиції.

8. Завершуючи свій виступ, необхідно підбити підсумки та сформулювати висновки.

5. Виступи мають відбуватися організовано за дозволом ведучого.

6. Будь­яка точка зору підлягає обговоренню, її

7.

як скласти тези

Тези — коротко сформульовані основні

положення статті, лекції, повідомлення, доповіді. Це короткий письмовий виклад основних думок джерела без пояснень, ілюстрацій та посилань. У тезах переважають

загальні положення.

1. Уважно прочитайте текст, на підставі якого вам необхідно скласти тези.

2. З’ясуйте значення слів і термінів, які вам незрозумілі.

як написати есе

1. Опрацюйте відповідний теоретичний матеріал за темою есе.

2. Продумайте, у чому може полягати актуальність заявленої теми.

3. Складіть план у вигляді тез, сформулюйте думки та ідеї, що виникли з приводу теми.

4. Виділіть ключову тезу й визначте свою позицію щодо неї.

3. Розпочинайте складати тези лише тоді, коли ви з’ясували зміст тексту в цілому та його головну думку.

4. Визначте в тексті основні положення, що є ланками логічного ланцюжка,

5.

5. Напишіть текст есе в чорновому

ріанті.

6. Проаналізуйте зміст написаного; перевірте зміст і грамотність, композиційну побудову есе, логічність і послідовність викладеного.

7. Внесіть необхідні зміни й напишіть остаточний варіант.

як здійснити аналіз джерела додаткової інформації, у якому викладені світоглядні проблеми

1. З’ясуйте походження джерела: хто його автор, коли він жив.

2. Що являє собою джерело за змістом і формою (уривок із наукового або філософського тексту, твору художньої літератури, словникова стаття, повідомлення

3. Прочитайте

4.

5.

РОЗДІЛ I. ОСОБИСТІСТь

ТА її ІДЕНТИЧНІСТь .................... 5

Тема 1. Я — людина. Самоідентифікація. Мої потреби та бажання 6

Тема 2. Самореалізація людини ............ 9

Тема 3. Соціалізація особистості

Практичне

Тема

Тема 3. Людина і держава ...............

Тема 4. Права дитини ................... 32

Тема 5. Механізми захисту прав людини 37

Практичне заняття ...................... 43

Перевірте себе за темою

РОЗДІЛ III. ЛЮДИНА

В СОЦІОКуЛьТуРНОМу ПРОСТОРІ ....... 45

Тема 1. Я і ми. Соціокультурна багатоманітність 46

Тема 2. ефективна комунікація. Конфлікти .. 52

Тема 3. Стереотипи та упередження. Дискримінація

Практичне заняття

Перевірте себе за темою

РОЗДІЛ

і демократія. Свобода, етика і відповідальність .........

4. Критичне сприйняття та протидія маніпуляціям мас­медіа ..........

себе за темою

РОЗДІЛ VI. ВЗАЄМОДІЯ ГРОМАДЯН І ДЕРжАВИ В ДОСЯГНЕННІ

СуСПІЛьНОГО ДОБРОБуТу 125

Тема

Завдання економіки

3. Ринкова економіка .............. 134

Тема 4. економіка домогосподарства ...... 142

Тема 5. Підприємництво

Тема 6. Ринок праці....................

Тема 7. Лобіювання інтересів та корупція...

Навчальне видання

ГІСЕМ Ольга Олександрівна

Рекомендовано Міністерством освіти і науки України Видано за рахунок державних коштів. Продаж заборонено

використання Підписано до друку 02.08.2018. Формат 84 × 108/16. Папір офсетний. Гарнітура Шкільна. Друк офсетний. Ум. друк. арк. 20,16. Обл.-вид. арк. 19,4. Тираж 160453 прим. Зам. № 2908-2018. ТОВ Видавництво «Ранок», вул. Кібальчича, 27, к. 135, Харків, 61071. Свідоцтво суб’єкта видавничої справи ДК № 5215 від 22.09.2016. Адреса редакції: вул. Космічна, 21а, Харків, 61145. E-mail: office@ranok.com.ua. Тел. (057) 719-48-65, тел./факс (057) 719-58-67