"Сурма" – українська незалежна газета. №223-2026

УКРАЇНСЬКА НЕЗАЛЕЖНА ГАЗЕТА

ВИХОДИТЬ ЩОТИЖНЯ

№ 38 (223) | 25 ВЕРЕСНЯ 2026 | USA, UKRAINE

Зима наближається ...

Вектор – Україноцентризм. Політичний дайджест новин №119 ▶ стор. 2

У мене є мрія - прокинутись зранку і побачити в часописі на першій шпальті некролог, обрамлений вітаннями та синьоРецепт спогадів жовтими стягами. У тебе теж така мрія? Нелюд путін довго ▶ стор. 20 не проживе. Тому підтримай українське видання та українське радіо, щоб наша мрія стала реальністю.

Якщо Вам не байдуже. Підтримайте радіо і газету. Переведіть кошти по ZELLO за номером телефону +17736973923 або за QR кодом Пам’яті Рахунок в Selfreliance - 177162 CHASE BANK - 695785532Галини Яблонської ▶ стор. 34радіо Ви можете оформити щомісячний автоматичний перевід для підтримка та газети. А ще Ви можете оформити автоматичну заявку, і ми будемо знімати вказану суму автоматично. Чеки можна висилати на нашу адресу. БУДЕМО ВДЯЧНІ 5050 N. Cumberland Ave., 18-S ЗА ПІДТРИМКУ Norridge, IL 60706. PAYBLE FOR: UKRAINIAN-AMERICAN MEDIA GROUP. РЕДАКЦІЇ ГАЗЕТИ

Ваша реклама в газеті і на радіо, це велика підтримка для нас. «СУРМА» Будемо вдячні за будь-яку підтримку. SURMA, 5050 N. Cumberland Ave., Ste 18-S, Norridge, IL 60706, uausamedia@gmail.com

ISSN 2832-4676

2

Політика / Геополітика

surma.com.ua

№ 38 (223) — 25.09.2026

Вектор – Україноцентризм. Назар Мухачов Київ Головний редактор газети «Сурма»

У

Політичний дайджест новин №119

ніч на 24 вересня 2026 року Росія здійснила масовану комбіновану атаку на Україну, застосувавши протикорабельні ракети «Циркон», балістику (Іскандер-М/С-400/KN23) та 282 ударні дрони. Силами ППО було знищено або придушено 227 повітряних цілей, зокрема 4 «Циркони» та 3 балістичні ракети. Основними напрямками удару стали Київ та Одеська область, проте під атакою безпілотників опинилися й інші регіони. У столиці внаслідок ракетного удару загинули двоє людей та щонайменше вісім отримали поранення. Над містом було збито близько 60% ракет. Комбінована нічна атака безперервно продовжувалась протягом дня.

Фактично в такий спосіб путін відреагував на низку зустрічей і публічних заяв на Генасамблеї ООН. Серед ключових зустрічей, які цікавлять нас, – почергові зустрічі Зеленського із президентом Трампом, главою Єврокомісії Урсулою фон дер Ляєн та іншими лідерами. 22 вересня 2026 року на полях 81-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН у Нью-Йорку відбулася зустріч Президента України Володимира Зеленського та Президента США Дональда Трампа. Переговори спочатку тривали у присутності преси, після чого лідери провели 40-хвилинну закриту зустріч. Володимир Зеленський висловив сподівання, що за допомогою США війну вдасться завершити до настання зими. Дональд Трамп, зі свого боку, заявив, що вони «разом шукають рішення», висловивши переконання, що Україна та Росія зрештою «укладуть угоду», яка може відбутися швидше, ніж багато хто думає. Цікавим є те, що згодом Зеленський також робив схожі натяки на опрацювання певних сценаріїв, проте конкретику ми зможемо побачити (або не побачити) лише згодом – у реальних фізичних подіях. Зеленський підтвердив, що Київ готовий до двостороннього енергетичного перемир’я. Умови прості: якщо Росія припинить атакувати українську генерацію, опалювальні системи та водоканали, Україна дзеркально зупинить удари по російських НПЗ. Водночас Зеленський наголосив, що Трамп не вимагав від України жодних односторонніх поступок. Українська делегація просила про надання «зимового пакета» допомоги з ракетами-перехоплювачами до систем Patriot. Крім того, обговорювали

передачу Україні ліцензій для самостійного виробництва цих ракет. Попри позитивні реакції Трампа, Україна фізично поки не здатна виробляти найсучасніші засоби ППО PAC-3, проте можливе виробництво «старіших» PAC-2 у співпраці з промисловими потужностями ЄС, зокрема Німеччини, вже було б реальним досягненням. На відміну від продовжування накачування грошима FirePoint та навіть перенаправлення туди додаткових західних коштів на створення так званої «Фреї». При цьому високоефективні ЗРК малого типу, аналогічні до московських «Панцирів», Україна вже давно могла та повинна була б виробляти самостійно. Але тоді різні міндічі і штілєрмани були б дуже засмучені, гірко плакали. А Володимир Олександрович ніяк не може стерпіти сліз таких «шанованих» людей. Зустріч Зеленського і Трампа відбувалась на тлі підписання президентом США «закону Ліндсі Грема», який дає додаткові інструменти тиску на путінську рф. Тиску, який справді може стати доволі відчутним. Проте тут все залежить від великої кількості деталей, серед яких і позиція Китаю. Сі Цзіньпін вперше за 11 років особисто прибув до США на зустріч із Трампом, проте сама зустріч відбудеться в той час, коли нинішній випуск вже піде в друк. Тож ми проаналізувати її ми зможемо лише в наступному випуску. Зустріч Зеленського та глави Єврокомісії Урсули фон дер Ляєн у Нью-Йорку виявилася «напруженою» через питання фінансування та прогрес в ухваленні законів Верховною Радою, повідомив Bloomberg із посиланням на джерело, обізнане із ситуацією. За словами співрозмовника видання, українська сторона висловила занепокоєння щодо можливого посилення російської агресії взимку на тлі обмежених можливостей протиповітряної оборони для захисту українських міст. Україна попросила союзників допомогти покрити дефіцит бюджету в розмірі приблизно 30 мільярдів доларів і прискорити виплату 90 мільярдів євро в межах європейського кредиту. Також українці були обурені рішенням ЄС зняти санкції з двох російських олігархів – Алішера Усманова та Михайла Фрідмана. У відповідь представники Євросоюзу заявили Україні, що перед наданням додаткового фінансування вони очікують на прогрес в ухваленні нового законодавства, спрямованого на скорочення тіньової економіки, збільшення податкових надходжень та наближення українського законодавства до норм ЄС. Чомусь представникам ЄС недостатньо потужності та незламності Зеленського, вони сміють вимагати ще й «якихось» реформ. Частина із яких для нас, українців, є непотрібними, а деякі – шкідливими. Проте нас, українців, ніхто не запитував. Якщо треба виставити землю і надра на розпродаж – значить треба. Адже хтось незрівнянно шанованіший від міндічів та інших зелених арахамій хоче її купити. Фон дер Ляєн після зустрічі опублікувала допис у соцмережі Х, у якому заявила, що Європа докладає більше зусиль, ніж будь-коли ра-

ніше, щоб зміцнити оборону України. «Наша нова протиракетна програма допоможе швидко наростити обсяги виробництва. На Україну чекає ще більше оборонної підтримки. А в міру просування реформ у Верховній Раді – і більше бюджетної підтримки. У цьому календарному році у нас ще є 37 млрд євро», – наголосила вона. Спілкуючись із журналістами, Зеленський згодом допустив тристоронню зустріч із Трампом та Путіним на G20 – в грудні цього року у Маямі. За його словами, Україна готова підтримати такий формат за наявності відповідних домовленостей. Можливість проведення переговорів за участю трьох країн вже обговорювалася з американською стороною. Проте проведення такої зустрічі напряму залежить від того, чи вдасться президенту Трампу дотиснути путіна, щоб сісти за стіл перемовин. Якби до цього долучився китайський візаві, то шанси б суттєво виросли. Сумна коняка лавров, який за сумісництвом є міністром закордонних справ рф, у своєму виступі наголосив на тому, що місцем зустрічі має стати москва. Журналісти з московії докрикувались до Зеленського із запитанням, чи відвідає він москву, на що Володимир Олександрович відповів «на ракеті, бл…». І хоч сама відповідь звучить дотепно, проте на жаль для нас Зеленський на ракеті в москву не полетить. Адже замість фінансування вітчизняних «Нептунів», «Сапсанів» та інших державних проєктів, левова частка грошей виділена на штілєрманівсько-мінідевські «Фламінго». А вони, хоч і мають великий плюс у вигляді гарної назви та рожевого кольору (перші екземпляри), проте мають ще й «незначний мінус» – не долітають до москви. Та й взагалі туди, де стоїть ешелоноване московське ППО у вигляді тих самих «Панцирів». Але цей мінус – ніщо у порівнянні із рожевим кольором ракети та пафосною войовничістю потужних незламників. Хай пробачить мене читач за цей сарказм. Просто глибоко володіючи реальним станом речей в Україні, розуміючи, в яких умовах зараз навчаються та й загалом живуть українські діти, я майже не маю цензурних слів для опису свого захоплення діями зеленої влади. Сарказм трохи допомагає. Хоча маю підозру, що винахід французького лікаря месьє Гільйотена дав би суттєво кращі результати. У п’ятницю, 18 вересня, у Верховній Раді мала відбутися традиційна «Година запитань до уряду». На ній депутати планували заслухати звіт міністрів щодо проєкту Державного бюджету, видат-

Політика / Геополітика

25.09.2026 — № 38 (223) ків на будівництво оборонних споруд та підготовку до зими. Але, прибувши зранку до парламенту, народні депутати побачили зачинені двері сесійної зали. Як з’ясувалося, прем’єр-міністр та частина урядовців (а також частина лояльних до них депутатів) вирушили в Івано-Франківську область на Carpathian 8 Summit («Карпатська вісімка»). Додатковим приводом для обурення нардепів стало те, що після цього інциденту наступне пленарне засідання Верховної Ради перенесли аж на три тижні. Проте я особисто не бачу причин для обурення, швидше навпаки. Впродовж трьох наступних тижнів українці не отримають чергових надважливих законів на кшталт оподаткування посилок чи декриміналізації порнографії. Окрім того, кляті критикани повинні усвідомити, що для підтримки надважливої державницької роботи в стінах Верховної Ради в такому потужному режимі необхідним є оздоровлення. Дихання свіжим карпатським повітрям в Буковелі у поєднанні із плануванням тотального вирубування Карпат заради встановлення там вітряків (приватних, до речі) – саме те, що дасть потрібну наснагу народним, прости Господи, депутатам. Давайте мислити логічно – лише уявіть, яка катастрофа відбудеться, якщо зелені депутати не зможуть проявляти потужність та незламність? От, до прикладу, колишній генеральний прокурор Руслан Кравченко не витримав шаленого темпу роботи. Потужність просто змусила його «влізти» у схеми «Карфагену», але коли частину здоров’я було втрачено через «тяганину» із НАБУ та САП, то заради свого порятунку Кравченко змушений був виїхати з Києва. Але там ситуація була набагато складніша, і Карпатами він не обмежив-

Приймаємо більшість страхівок РРО.

ся. Австрійські Альпи – саме те, що врятує генпрокурора. Як колись вже врятували Фірташа навіть від рук американської Феміди – США так і не змогли екстрадувати московського олігарха Фіраташа, який «чомусь» був власником більшості українських облгазів, родовищ титану та ін. Але насправді питання вирубування Карпат – продовження дерибану України та геноциду українського народу. І фарисеї-паразити його таки здійснять, якщо ми, українці, їх не зупинимо. На превеликий жаль, українці втратили одного із своїх славних синів – Миколу Карпюка, який готовий був зупиняти свавілля влади. Микола Карпюк загинув у бою з російськими окупантами 19 вересня 2026 року на Запорізькому напрямку внаслідок удару ворожого дрона у віці 62 років. Він присвятив усе своє життя боротьбі за незалежність України, пройшовши крізь численні війни, революції та роки російських в’язниць. Як один із керівників Української Народної Самооборони (УНСО), брав участь у врегулюванні конфлікту в Придністров’ї та захисті територіальної цілісності Грузії під час грузино-абхазького конфлікту 1992– 1993 років. У Грузії командував унсовським підрозділом «Арго» та дістав важке поранення. Був активним учасником акції «Україна без Кучми» (2000–2001), за що отримав від тодішньої влади 4,5 роки ув’язнення. Пройшов крізь Помаранчеву революцію та Революцію Гідності. У березні 2014 року Карпюка викрали російські спецслужби на кордоні з РФ. У 2016 році Верховний суд РФ засудив його до 22,5 року позбавлення волі за сфабрикованою справою про нібито участь у Першій чеченській війні. В одній із останніх наших розмов, Микола наголошував на критичній потребі духов-

ми підтримуємо

3

ного переродження українського народу, проходжені своєї народної Карми, виконанні свого призначення, даного Творцем. Надіюсь, ми всі разом зможемо це зробити. Вічна память українському націоналісту-воїну Миколі Карпюку!

4

Війна / Політика

surma.com.ua

№ 38 (223) — 25.09.2026

До москви знову не долетіли... Юрій Касьянов Київ, «Сурма»

В

орожі пабліки повідомляють, що нібито під час найбільшої атаки московська ППО збила 1600 українських дронів, які летіли на москву. Знову горів НПЗ в Капотні, але до самої москви дрони не долетіли. Вартість акції за мінімальними цінами на дрони становила близько 100 млн доларів. Ірина Терех повідомила, що зараз Україна запускає по росії вдвічі більше далекобійних дронів, ніж ворог по нас. Терех може радіти, бо це формує доходи «Файєрпоінт». Але нас цікавить не кількість, не прибутки штілерманів, а якість дронів і ефективність діпстрайків. Бо якщо Київ цілодобово тероризують десятки шахедів, а наші тисячі не можуть подолати ППО москви – то щось тут не так: або наші дрони погані, або ППО в них хороша. І тут варто нагадати, що ППО москви, і взагалі ворожа ППО побудована на зенітно-ракетних комплексах, як і всюди в світі, а не на «інноваційних» дронах-перехоплювачах. Результат, як кажуть, «на табло» – в Києві постійні повітряні тривоги, прильоти, а москва сьогодні вночі відбилася від чергової супер-пупер масованої атаки.

Президент заспокоїв, що вже є реактивні дрони-перерехоплювачі проти реактивних шахедів. І тут хочеться запитати: а чому їх не було 2-3 місяці тому, пів року тому, рік? Невже розвідка не попереджала про майбутнє масоване застосування реактивних шахедів? Хто знову все про. бав? Кого покарали? Дуже дорого всім нам коштує безвідповідальність. Що стосується самих реактивних дронів-перехоплювачів – це абсолютно неправильне, тупикове рішення, яке не захистить нас від реактивних шахедів і бандеролей. Це просто цирк, в якому кожне успішне збиття – це результат високої майстерності оператора, помноженої на удачу, а не гарантований захист. До речі, а що там, небо над росією ми вже закрили? Президент два тижні тому ставив завдання і попереджав авіаперевізників. Здається, що ні. Але кого це цікавить? Хто винний? Україна вже втратила майже половину всіх складських приміщень, згідно з даними Financial Times. І тільки за останній час – з початку масованого застосування реактивних шахедів – втратила половину від цієї половини. Президент лікує прогалини в ППО анонсами нових реактивних дронів-перехоплювачів. Вчора за їх допомогою вже збили два реактивних шахеда. Але навіть якщо кількість збитих цілей буде зростати кожен день в геометричній прогресії, ми втратимо всі склади раніше, ніж ворог втратить шахеди, виробництво яких також нарощується з кожним днем.

Знову чиїсь недбалість, недалекоглядність і тупість перетворюють на «перемогу» – нібито і не було відомо про реактивні шахеди ще півтора року тому. Знову замість системних, правильних рішень на кшталт малих ЗРК з дешевими ракетами пропонується чергове «ноу-хау», черговий «унікальний» «український триколісний велосипед» у вигляді «дронів-перехоплювачів», які так цінує наше вище військово-політичне керівництво, яке ніколи не мало базових знань в точних науках і техніці. Наслідком цієї катастрофічної помилки в організації ППО стане втрата не тільки всіх останніх складів протягом найближчих місяців, а й цілих секторів економіки, робочих місць, доходів населення і надходжень до бюджету. Ніхто за це не покараний, ніякої роботи над помилками не зроблено. За все заплатить бізнес і населення, яке сьогодні з задоволенням в чер-

говий раз проковтнуло пігулки надії на нову «диво-зброю», яка не врятує. На протилежному полюсі – москва, яка зовсім не «палає», як стверджують пропагандистські канали, і ППО москви не «пробито», незважаючи на найнаймасованішу атаку в історії, і тільки тому, що москву охороняють ракети, а не дрони-перехоплювачі. Ракети, які діють автоматично, не залежать від погоди, від втоми і кваліфікації оператора, які з математичною точністю збивають все, що летить і намагається «пробити ППО» москви. Проте наш велосипед – найкращий велосипед у світі. Заради нього не шкода й економіки. Про автора: Юрій Касьянов – офіцер ЗСУ. Радіоінженер, спеціаліст з аеророзвідки. Займається виробництвом дронів та БпЛА для української армії та безпосередньо аеророзвідкою, заснував громадське дослідно-конструкторське бюро безпілотної авіації «Matrix-UAV».

Як втрачаються «міста-фортеці»? Олексій Павлюк, український доброволець позивний «СКС», «Сурма»

С

початку, коли ворог ще далеко, з боку ворога будують захисні смуги та якісь окопи й бліндажі. Звісно, окопи забувають прикрити сітками, а бліндажі спокійно пробиваються навіть 82-ю міною. І головне, вся ця фортифікація зверху видна, як на долоні. В місті, до якого скоро підійде ворог, місцева влада до останнього фарбує лавочки, стриже газони та підіймає найбільший в світі прапор. Почати вивозити звідти цивільних не можна, бо фронт ще за 20 км. Перетворити місто на фортецю теж не можна, бо тут ще цивільні. Отже, використати підвали та підземні споруди в місті

для оборони не можна до останнього. Далі ворог тисне на фронт, а оскільки батальйони неукомплектовані та понесли втрати, то фронт поступово наближається до міста. Звісно, коли ворог доходить до забудови, то починає гальмувати. А відтак здійснює поступове охоплення міста з різних боків. В результаті провалюється логістика. Спочатку в місто можна було заїхати на машині, завезти людей та припаси. Потім це стає неможливим. Машини доїзджають за 5 км, потім за 10, 15, 20 км... На якомусь етапі припаси починають тягати на НРК та важких дронах типу «Вампір». Ці машинерії горять, недолітають, і все частіше в цю «фортецю» доходять тільки піхотинці та БПЛА-шники з тачками. Потім доходить тільки половина, бо постійні обстріли, дрони, міни з дронів, а вкінці вже засідки ворожих ДРГ. Формально на картах генералів «місто-фортеця» ще під контролем. Туди ще залітають та зачищають від ворога

різні штурмовики. Але ворог просочується та повертається. Далі все гірше, винести поранених проблема, трупи теж не виносять, їжі все менше, палива для генераторів немає, патрони закінчуються… Настає момент, коли бійці сидять у підвалах вже по кілька місяців, а то і до року. Міняти бійців немає ким. А ті, хто є, розуміють, що це дорога в один кінець, і починають відмовлятися або йти в СЗЧ… Звісно, керівництво в прой@бі цієї «фортеці» звинувачує простих солдат або давно розбиті батальйони, які укомплектовані лише на 20-30% і складаються з одних обмежено придатних, бо всі придатні або на позиціях, або загинули, або в СЗЧ… Коли логістика втрачається повністю, бійці в такому оточеному місті або потрапляють в полон, або робиться чергова героїчна спроба за допомогою якогось штурмового підрозділу вивести їх звідти. Якщо пощастить, то вони звідти виходять, кидаючи залишки озброєння

та боєприпасів… І далі починається битва за нову «фортецю» за тим самим сценарієм...

25.09.2026 — № 38 (223)

5

6

Війна

Дар’я Москалець Кореспондент АрміяInform

Д

о 70 кілограмів спорядження за плечима, десятки кілометрів до позиції та тижні безперервного спостереження за противником. Робота сучасного снайпера — це далеко не лише влучний постріл. Масове застосування безпілотників і розвиток технологій суттєво змінило її: тепер військовим доводиться постійно шукати нові способи маскування, дистанційно вести спостереження та пристосовуватися до загроз з повітря. Про навчання, бойові виходи та як розвиток технологій вплинув на роботу снайперів військовослужбовці 3-ї бригади оперативного призначення НГУ «Спартан» з позивними «Ефіоп» та «Майстер» розповіли кореспонденту АрміяInform. ВІН ІНЖЕНЕРА ДО СНАЙПЕРА Командир відділення роти снайперів спеціального призначення «Ефіоп» долучився до війська добровольцем у 2022 році. За час служби встиг побувати інженером, стрільцем і кулеметником. Коли його товариша перевели в інший підрозділ, вирішив піти за ним. Так і став снайпером у бригаді «Спартан». Навчання проходив як в Україні, так і за кордоном. Загалом підготовка тривала близько восьми місяців. Проте, як зауважує «Ефіоп», цю спеціальність повністю опанувати неможливо. — Її не опануєш навіть за десять років. Кожного разу щось нове, нове і нове. Ти завжди чогось вчишся, — наголошує він. На його думку, хороший снайпер має бути здатним самостійно й швидко ухвалювати рішення у критичних випадках. — Є ситуації, коли треба дуже швидко приймати рішення незалежно від наказів командирів. На війні буває, що немає зв’язку. Тому головне —

surma.com.ua

№ 38 (223) — 25.09.2026

Понад 2500 метрів до цілі та 70 кг за плечима: снайпери розповіли про сучасну роботу на полі бою

це самостійність, швидкість і агресія до ворога. ПОНАД 2500 МЕТРІВ ДО ЦІЛІ Основною частиною роботи снайпера «Ефіоп» називає спостереження. Група отримує визначений сектор і контролює його цілодобово. — Нам видають сектор, за яким ми маємо спостерігати 24 на 7. Він Снайпер «Майстер» може бути й на 360 градусів. Ми виходимо двійками, трійкаЗалежно від ситуації оборонці ми. У нас основна частина роботи від- відпрацьовують як по ближніх, так бувається через тепловізор. Ми бачи- і по дальніх цілях. Найбільша відмо будь-яке пересування. стань, на якій доводилось працюваЦе просто тепло, силует людини. ти «Ефіопу», становила 2540 метрів. Ми не знаємо, це наші побратими, інші підрозділи чи противник. Тому 15 ОКУПАНТІВ ЗА 50 МЕТРІВ спочатку питаємо, хто в цьому сектоВійськовий зауважує, що корі пересувається. Якщо це противник, жен вихід відрізняється від попето усуваємо. У мене найдовший ви- реднього. Іноді група снайперів хід тривав 48 днів, — розповідає за- може провести на позиції десятхисник. ки днів, так і не відкривши вогонь Снайпери працюють з різноманіт- по ворогу. них гвинтівок. — Можемо просидіти 40 днів і жод— Ми працюємо практично з усьо- ного разу не відпрацювати. А можемо го. У нас великий вибір. Мені най- зайти — і за один день багато противзручніше з 338 (ред. — снайперська ників «нахлопати», — каже він. гвинтівка з калібром .338). Менше Захисник пригадує один з бойових калібр — більше проблем. З 338 не- виходів. Четверо військових взимку має проблем. Чому? По-перше, важ- зайшли в будівлю та зайняли кругоча куля і ти можеш працювати, неза- ву оборону. лежно від того, чи слабкий вітер. Ти — У нас противник був справа і можеш навіть на нього увагу не звер- спереду. Справа було у районі 15 лютати на коротких дистанціях. І ти так дей на дистанції 50 метрах. Зранвідпрацюєш по противнику набага- ку почався сильний туман. Велика то швидше, ніж з малокаліберних, проблема в тому, що через нього ти — пояснює він. в тепловізор не бачиш нічого. Я просидів цілу ніч за прицілом. На ранок чотири вороги на нашу позицію заходили. І їх так усунули. Не дали їм штурмувати нашу позицію. Сиділи далі тихо, спокійно, — розповідає він.

Командир відділення роти снайперів спеціального призначення «Ефіоп»

ВІД ФРЕЗЕРУВАЛЬНИКА ДО СНАЙПЕРА Нині «Ефіоп» працює разом із «Майстром». Він також долучився до війська у 2022 році. У цивільному житті працював фрезерувальником на заводі та грав у футбол. — Я надивився багато на початку війни, вони (ред. — військові рф) робили страшні речі. Українські діти по-

чали гинути. Я пішов воювати за дітей. У мене самого є донька, — каже він. Спочатку був кулеметником, неодноразово брав участь у штурмових діях. Згодом отримав можливість опановувати бажану спеціальність. — Для мене снайпер — це все. Я з самого дитинства мріяв про цю посаду, — запевняє захисник. Навчатися він почав у 2023 році. Йому довелось докласти чимало зусиль, щоб здійснити дитячу мрію. — Найскладнішою для мене була математика, бо в школі погано вчився. Перший курс я взагалі хотів покинути. Просидів два тижні, і голова закипіла. Пішов до інструктора, кажу: «Мабуть, все». А він говорить: «Ні, йди вчись». Я зібрався з думками й пішов розпитувати кожного інструктора. Приходив до них, перезапитував по мільйону разів, почав рахувати. Воно, як пішло… Я перший курс пройшов, і це мене змотивувало йти далі. Я можу. А раз я можу, значить, треба йти далі. Я люблю цю роботу, — розповідає він. 70 КІЛОГРАМІВ ВАНТАЖУ І 20 КІЛОМЕТРІВ ПОПЕРЕДУ «Майстер» став снайпером другої категорії. На відмінно від «Ефіопа», йому наразі найбільше подобається працювати зі снайперською гвинтівкою UAR-10 з калібром .308. — За рахунком своєї швидкострільності вона мені більше подобається, тому що у нас зараз дистанції невеликі й через рельєф місцевості мені вона більше підходить. Вона напівавтомат, — говорить він. У захисника перед кожним бойовим виходом є традиція — погладити гвинтівку, щоб її не заклинило. Для

Війна

25.09.2026 — № 38 (223) «Майстра» однією з найважчих частин роботи є захід і вихід з позицій. До бронежилета, шолома, автомата та рюкзака з необхідними речами додається й гвинтівка, а долати відкриті ділянки доводиться максимально швидко. — Зараз йти тяжко, коли немає нічого, навіть посадок. Тобто потрібно не просто йти, а бігти, — каже він. «Ефіоп» додає, що снайперам інколи доводиться нести на собі до 70 кілограмів. — Буває вага до 60–70 кілограмів і дистанція понад 20 кілометрів. Ми заходимо на позиції на понад місяць. І з собою на місяць все не візьмеш. Це велика проблема. Але зараз трохи легше стало, бо їжу нам можуть закинути «Вампіром» (ред. — важкий бомбер Vampire), — говорить він. ЯК РОЗВИТОК ТЕХНОЛОГІЙ ВПЛИНУВ НА РОБОТУ СНАЙПЕРІВ З розвитком безпілотників для снайперів особливо складною стала робота вночі. Дрони з тепловізійними камерами суттєво збільшили ризик викриття позиції після застосування зброї. — Літають дрони з тепловізійними камерами й бачать політ кулі, оскільки вона тепла. Нас так один раз засікли. Ми усунули трьох ворогів, і про-

тивник побачив, звідки ми стріляємо, спалив те місце. Ми одразу перемістились. Всі залишились живі, — говорить «Ефіоп». Водночас він переконаний, що дрони не лише ускладнили роботу, а й змусили снайперів шукати нові рішення для більш безпечної та ефективної роботи. Одним із них стало дистанційне спостереження, яке дозволяє військовому слідкувати за сектором на безпечній відстані. — Приціл дуже сильно псує зір. Це як дивитись телевізор на відстані 15 сантиметрів. Так ми не лежимо постійно за гвинтівкою, а організовуємо спостереження з більш безпечного місця. Був випадок, коли це врятувало життя. Прилетіла міна і пробила тільки приціл гвинтівки, — пригадує захисник. Сучасна робота снайпера вже давно не обмежується лише влучною стрільбою. Це постійне спостереження, тривалі виходи, робота із сучасними технологіями, а головне — безперервне навчання й адаптація до змін на полі бою. Те, що було ефективним ще кілька років тому, сьогодні може вже не працювати. Тому «Ефіоп» і «Майстер» продовжують удосконалювати навички та шукати нові підходи до роботи.

www.kleynodchicago.com Годинники можна замовити та придбати в Чикаго

+1 224 688 7287

Фото Дар’ї Москалець

VILLAGE DOCTOR

2323 W. Chicago Ave. 773 276 8600

МЕДИЧНИЙ ОФІС ДЛЯ ВАШОЇ РОДИНИ В ЦЕНТРІ УКРАЇНСЬКОГО СЕЛА В нас Ви можете зробити всі аналізи крові

Доктор Юрій МЕЛЬНИК, MD.

• • •

на рівень цукру та холестерину печінкові та ниркові проби на рівень вітамінів

Медогляд до школи, спорту, праці. МИ - ЛІЦЕНЗОВАНА КЛІНІКА ДЛЯ ВОДІЇВ CDL.

ми підтримуємо

Доктор Ольга САЛЕЦЬКА, лікар інтегративної медицини.

ПІДТРИМУЄМО УКРАЇНУ

7

8

Війна / Суспільство

surma.com.ua

№ 38 (223) — 25.09.2026

Доба руїни Анатолій Матвійчук Київ, «Сурма»

Ч

омусь не відпускає останнім часом думка про добу Руїни. Для тих, хто не знає, був такий час в історії України, який тривав приблизно від 1657 до 1687 року. Тридцять неймовірно важких для України років з глибокими міжусобицями, зовнішньою інтервенцією, знищенням цілих міст і сіл, страшним занепадом життя українців. Цей період почався зі смерті Богдана Хмельницького – сильного і вольового гетьмана, якому на короткий час вдалося відновити хитку рівновагу і баланс між двома політичними впливами – Речі Посполитої і московського царства. А потім тридцять (!) років безпереревного кровопролиття і виснаження, коли доводилося відбиватися як від двох вищеназваних сусідів, так і від Османської імперії з півдня. Фактично Україна була поділена на зони впливу, принижена і розорена, бо жоден із гетьманів того часу так і не зміг досягти порозуміння як з тодішніми козацькими верхівками, так і з зовнішніми інтервентами, які не хотіли бачити в Україні сильної держави.

Історики чомусь вбачають кінець доби Руїни з приходом до влади гетьмана Івана Мазепи. Саме Мазепа, як великий патріот рідного краю, запустив програму духовного і мистецького відродження – будувалися собори, відкривалися семінарії, розвивалося культурне життя. Але це тривало недовго, бо сусідам таке не сподобалося. Польща посилила свій тиск на Україну, а російський цар Петро I зайняв позицію очікування, спостерігаючи, як Україна спливає кров’ю. Врешті Іван Мазепа змушений був звернутися за допомогою до шведського короля Карла ХІІ. І, як багато хто пам’ятає, скінчилося все Полтавською битвою, після чого лівобережна Україна увійшла до складу росії, Мазепа був підданий анафемі і його ім’я майже викреслене з історії. Якщо я скажу, що історія рухається по спіралі, я не відкрию Америки. На цю тему є безліч досліджень – філософських, історичних та езотеричних. Але безумовно те, що ми за всіма ознаками вступили зараз в добу Руїни. Достатньо лише звернути увагу як на розрізненість і безпорадність залишків внутрішніх еліт, так і на тотальний занепад національної культури й моральну деградацію населення. А ще врахуйте повну відсутність суб’єктності нашої держави сьогодні, бо ми цілком і повністю залежимо від зовнішнього світу, який спостерігає за поглибленням нової Руїни на території нашої держави.

Я не беруся встановлювати точні рамки початку цієї нової Руїни. Можливо, цей період почався 20 лютого 2014 року, коли відбулося захоплення Криму і Донбасу. А, можливо, з моменту повномасштабного вторгнення в Україну з початком так званої СВО. Так чи інакше, крихка рівновага і досить умовний, але мир, був зруйнований остаточно. Можна констатувати одне: окрім допомоги західних партнерів, які розуміють важливість порятунку української держави задля геополітичного балансу, Україна тримається ще на історичному оптимізмі та своїй глибоко усвідомленій культурній ідентичності. Саме отій культурній ідентичності, яка у всі часи так дратувала наших північних сусідів, так нещадно і дошкульно в Україні висміювалася гумористами на наших провідних олігархічних каналах, а згодом – ЗГОДОМ! – була покладена в ОСНОВУ пропагадистської ідеології нашого спротиву. Але український народ все ясніше розуміє, що про відродження національної культури не йдеться, бо цей наратив – лише інструмент в руках кмітливих і безпринципних політиків. Скажу, як думаю. Нині ми в самому епіцентрі доби Руїни, тобто найгірше, що ми могли пережити, ми, судячи з усього, переживемо вже цієї зими. Тож, будь-який мир принесе полегшення нашому наро-

дові. Хай які б страшні сценарії не малювала б нам пропаганда. Років з 12 тому, виступаючи у Ватикані перед студентами католицької семінарії, дивлячись на молодих красивих людей з розумними очима, я почув фразу від їхнього наставника, адресовану мені. Він сказав буквально ось такі слова: «Пане Анатолію, подивіться на цих прекрасних молодих людей – розумних, щирих, добре вихованих. Якби раптом щось сталося з Україною – це буде депозит українського генофонду, майбутнє нашого народу...». Лише зараз я розумію глибину і трагізм цих слів. Мудрість окремих людей дозволяє нам не жити одним днем, а дивитись у майбутнє. Нині Україна має десятки таких «депозитаріїв» – у Європі, США, Канаді, Бразилії і навіть Австралії. Я бачив цих людей на власні очі – і мені вже не страшно за мою націю, як би трагічно не виглядали наші особисті перспективи! Ми, українці, можемо не вийти переможцями в цій війні. Але ми ніколи не програємо цю Битву за Майбутнє. Бо, судячи з нашої культури, яка пустила коріння по всьому світу – ми залишимося народом, якщо цього дуже захочемо. «Я єсть народ, якого правди сила ніким звойована ще не була...», – написав Павло Тичина в трагічному 1943 році... Про автора: Анатолій Матвійчук – Народний артист України, поет, композитор, журналіст, телеведучий, музичний аналітик, педагог, науковець.

Політика

Зеленський торгує українськими Карпатами? Ольга Гергелюк Березне, Українська журналістка

І

поки всі обговорюють, що міністри чкурнули в гори, щоб не звітувати перед Радою, щось насторожило мене в цьому Карпатському саміті. А далі, окрім порожніх заяв з’явилося більше конкретики, і мої думки підтвердилися. Читаю допис від Зеленського, де є така фраза: «енергетика може стати одним з основних внесків Карпат для Європи». І одразу перед очима з’являються гігантські карпатські вітряки. Далі на підтвердження моїх здогадів йде такий текст: «Пропонується створити Карпатський вітроенергетичний кластер потужністю 1,5 гігавата. Карпати можуть стати постачальником енергії для Європейського Союзу, а не просто транзитним регіоном». Карпати для Європи. Карпати для Європи... Ось, що зчитується в цій за-

яві. Хтось скаже, а що в цьому такого, встановлять вітряки, екологічне джерело енергії і всяке таке. Але щоб встановити один гігантський вітряк потрібно завдати чималої шкоди гірській екосистемі. Для початку треба загнати спеціальну техніку, а отже десь вирубати дерева. Тож величезні вітряки в горах – це дуже спірне питання, яке викликає занепокоєння і в місцевих жителів (та хто буде пита-

ти, тут склади зі зброєю розміщують і не питають, а то якісь вітряки). До слова, влітку 2026 року Європарламент критикував ідею будувати вітряки на високогір’ї, закликаючи Україну берегти Карпати. А тепер йдеться про розбудову вітрової генерації в Карпатах ДЛЯ ЄВРОПИ. Очевидно, влада Зеленського це задумала в обмін на допомогу. Точніше кредити. І ні, це не пошук зради. Це те, що ле-

жить на поверхні. За допомогу Британії – 100-річна майже секретна угода. Що в ній, достеменно не знають навіть депутати, які голосували. Та і чи має право нинішня влада укладати щось аж на 100 років вперед? За допомогу США – копалини. Пригадується, як раніше Трамп бідкався, що Європа своє отримає за допомогу Україні, а ми – ні, тому треба копальна угода. А тут ще й почала випливати інформація, як Стефанішина тиснула на своїх підлеглих, вимагаючи визнати борг перед США на суму 500 млрд в межах цієї ж угоди. Неіснуючий, звісно, борг. Польща за свою допомогу поклала око на Одеський порт. У 2025 році пропонувала купити його або взяти в оренду на 50 років. Тож ми насправді дуже багата країна, але тотально пограбована. Тепер до мародерства олігархічних кланів, які й послабили країну до стану, що на неї зазіхнула росія і загарбала частину територій, долучились так звані партнери. А нам дуже потрібні гроші. Про це сьогодні говорять на кожнім кроці. Я все думала, що останнім Зеленський здасть в європейський ломбард.

9

25.09.2026 — № 38 (223)

к о н и д у б й и н Омрiя ! х а в о м у х и н д i на виг

ВИГІДНІ ПРОПОЗИЦІЇ ДЛЯ ТИХ, ХТО КУПУЄ ЖИТЛО ВПЕРШЕ

3%

ПЕРШИЙ ВНЕСОК1

1 Іпотечні кредити з початковим внеском від 3% (зі співвідношенням суми кредиту до вартості майна, або LTV, до 97%) доступні лише для односімейних житлових об'єктів, при умові проживання там самого власника. Кредити з особливими характеристиками, такими як іпотека з регульованою ставкою (ARM), іпотека з великим остаточним платежем (balloon mortgage) тощо, — виключені.Для кредитів із початковим внеском менше 20% вимагається приватне іпотечне страхування (PMI). Наприклад, іпотека на купівлю житла сумою $300 000 терміном на 30 років із фіксованою ставкою та показником LTV 97% має річну відсоткову ставку (APR) 6,531% та графік погашення з 360 щомісячних платежів у розмірі приблизно $1 969,72, що включає PMI. Сума щомісячного платежу не включає податки на нерухомість, страхові внески власників житла та збори асоціації власників житла (HOA); фактичний платіж буде більшим у разі врахування цих витрат. Рішення залежить від схвалення заявки. APR базується на оцінці індивідуальної кредитоспроможності та наших стандартах андеррайтингу. Усі кредитні програми, ставки, терміни та умови Selfreliance FCU можуть бути змінені в будь-який час без попереднього повідомлення.

2 Іпотечні кредити з початковим внеском від 10% (до 90% LTV) без обов’язкового приватного іпотечного страхування (PMI)3 доступні лише для тих, хто купує житло вперше, а саме, приватний будинок на одну родину або будинок розміром до 4 квартир при умові проживання там самого власника. Наприклад, 15-річна іпотека на покупку з фіксованою ставкою на суму 100 000 доларів США з LTV 90% матиме річну відсоткову ставку 5.604%, а графік погашення становитиме 180 щомісячних платежів у розмірі приблизно $811. Сума місячного платежу не включає будь-які податки на майно, страхові внески власників житла та комісію асоціації власників житла (HOA); фактична оплата буде більшою, якщо такі елементи включені. Заявка схвалюється за умови кваліфікації. Річна процентна ставка базується на оцінці індивідуальної кредитоспроможності, зайнятості та/або типу нерухомості та наших стандартах андеррайтингу. Усі кредитні програми Selfreliance FCU, ставки та умови можуть бути змінені в будь-який час без попередження. 3 Приватне іпотечне страхування (PMI) — це тип іпотечного страхування, який вам може знадобитися при купівлі нерухомості, якщо ви берете звичайний кредит із початковим внеском менше 20 відсотків від вартості покупки. 4 Одноразове безкоштовне коригування відсоткової ставки доступне для іпотечних позик, які відповідають умовам, оформлених 8 лютого 2024 року або пізніше. Ця пропозиція може завершитися будь-коли. Можуть застосовуватися обмеження щодо типу нерухомості та статусу заселення. Щоб скористатися пропозицією, ви не повинні мати заборгованості перед кредитівкою «Самопоміч» на момент подання запиту. Безкоштовне коригування відсотків – це одноразова модифікація без оплати для нових позик, що відповідають умовам. За будь-які подальші модифікації стягуватиметься стандартна плата.

Запишіться на прийом

10%

ПЕРШИЙ ВНЕСОК2

без PMI³ (приватне іпотечне страхування) ВІЗЬМІТЬ ПОЗИКУ НА НЕРУХОМІСТЬ ЗАРАЗ ТА АВТОМАТИЧНО ОТРИМАЙТЕ МОЖЛИВІСТЬ БЕЗКОШТОВНОГО КОРИГУВАННЯ ВІДСОТКІВ У МАЙБУТНЬОМУ4 Переваги коригування відсотків: • Не потрібна довідка про доходи • Жодних витрат на закриття угоди (Сlosing Сosts) • Не потрібно змінювати період амортизації • Заощадження коштів

Проконсультуйтеся з нашими іпотечними спеціалістами вже сьогодні

888-222-8571 | selfreliance.com

10

Війна / Політика

surma.com.ua

№ 38 (223) — 25.09.2026

«ЗАТ Міноборони» 2026 Владислав Смірнов Київ, «Сурма»

Я

кщо ви досі вірите, що на Повітрофлотському проспекті у Києві працює державне оборонне відомство, чиїм єдиним сенсом існування є забезпечення фронту та перемога у війні, вам час зняти рожеві окуляри. Те, що ми бачимо сьогодні в офіційному переліку керівництва Міністерства оборони України, – це не державна інституція. Це Закрите акціонерне товариство (ЗАТ), де контрольні пакети акцій розібрані між кількома олігархічними, лобістськими та глобалістськими кланами. Головна розгадка цієї потворної системи ховається у самій верхівці. Те, що посаду міністра обіймає Тимчасово виконуючий обов’язки (ТВО) Євгеній Хмара, – це не наслідок кадрової кризи чи нерішучості Банкової. Це геніально сконструйований управлінський парадокс. Хмара – це вертикаль ОП, абсолютно номінальна фігура без власної політичної ваги, без своєї команди і без права голосу. Його єдина історична місія – сидіти в кріслі, підписувати підсунуті папери, фотографуватися для пресрелізів і в потрібний момент стати ідеальним цапом-відбувайлом, прийнявши на себе весь медійний і кримінальний негатив. До переходу в МО Хмара очолював Центр спеціальних операцій «А» СБУ, а з 5 січня до 17 липня 2026 року тимчасово виконував обов’язки голови СБУ. Саме Зеленський публічно визначив Хмару своїм кандидатом на Міністерство оборони, наголошуючи на його досвіді далекобійних операцій, спецоперацій і контролю внутрішньої безпеки Сил оборони. А ще більша влада над МОУ належить так званій «Раді директорів» – заступникам. Їх ніхто не добирав за принципом ефективності. Їх спустили згори, як «смотрящих» від конкретних груп впливу, щоб кожен охороняв свій шматок бюджетного пирога. Уважно подивімося на євроінтеграторів та технократів, буде цікаво. ЦИФРОВА ОПРИЧНИНА МІЛТЕК-ЛОБІСТІВ: ВИСКУБ, БАНІК, ТУРЧАК Це найбільший, найзухваліший і найвпливовіший блок у сьогоднішньому Міноборони. Звільнення Михайла Федорова було лише димовою завісою для публіки. Його люди не просто залишилися на посадах – вони здійснили тихе рейдерське захоплення апарату міністерства, щоб забезпечити безперебійний потік сотень мільярдів гривень у дронові монополії та приватні мілтек-фонди Томаша Фіали. Олексій Вискуб, який сидить у кріслі Першого заступника міністра, – це не військовий стратег і не тиловий логіст. Це багаторічна «права рука» і тінь Федорова ще з епохи створення Мінцифри. Статус Першого заступника при живому ТВО означає одне: саме Вискуб є реальним тіньовим міністром оборони. Його завдання – замкнути на собі ключові грошові потоки, доламати залишки старої бюрократії (пам'ятаєте саботаж із класичною артилерією з аудиту?) і перевести весь оборонний бюджет на «цифрові рейки», де на ці гроші вже чекають мілтек-інвестори. Йому допомагає Мстислав Банік – ще один виходець із Мінцифри, обличчя бренду «Дія». Для

чого піарнику та диджиталізатору крісло заступника міністра воюючої країни? Відповідь цинічна: щоб упаковувати наймасштабніший в історії розпил бюджетних коштів у красиві презентації про «смарт-державу». Його робота – робити так, щоб грабунок виглядав як інновація. Але вся ця схема була б неможливою без Івана Турчака – Державного секретаря Міноборони. Це, мабуть, найважливіший гвинтик системи. Турчак – колишній держсекретар тієї ж таки Мінцифри. За законом, Держсекретар контролює весь документообіг, кадрові призначення апарату, внутрішні бюджети та те, який саме папірець ляже на стіл до підпису (а який випадково «загубиться» у шухляді). Маючи свого Турчака, «цифрова мафія» тримає руку на самому горлі міністерства, контролюючи його нервову систему. Так кому мало Федорова у міністерстві? Тут його половина штату вже, для кого ці показові акції? КВОТА ЛОБІСТІВ – ЛЮБОВ ГАЛАН Як ми вже розбирали раніше, Любов Галан – це пряма ставлениця адвокатсько-правозахисного угруповання братів Найємів (АО «Міллер»). Поки адвокати з їхньої орбіти заносять хабарі у 200 тисяч доларів і витягують з-під суду топменеджерів Коломойського, а Мустафа Найєм офіційно лобіює інтереси найбільших приватних збройних корпорацій, Галан віддали найболючіший напрям. Вона курує людський ресурс і мобілізацію. Тобто найчутливіше питання – питання життя, смерті, призову та формування резервів – перетворили на ще один політичний актив і важіль впливу в корпоративному портфелі закритого ґрантового синдикату. АРХІТЕКТОР ФІНАНСОВИХ ТЕМ: ВАСИЛЬ ШКУРАКОВ Якщо мілтек-лобісти формують запити, то хтось має професійно ховати кінці у воду на рівні макроекономіки. Для цього посадили Василя Шкуракова. Він людина з абсолютно іншого тіста: колишній заступник міністра фінансів та ексзаступник міністра інфраструктури часів шаленого розквіту «Великого будівництва». Шкураков – це геніальний, системний архітектор фінансових пірамід та маніпуляцій з державними боргами. Коли ви читаєте у звітах Держаудитслужби про злиті 45 мільярдів на арештовані рахунки і штучно створену боргову діру на 57 мільярдів гривень майбутніх зобов'язань – ви маєте розуміти, що це його профіль. Він тут для того, щоб схеми «Великого будівництва» були безшовно перенесені на «Велику війну». Шкураков зводить дебет із кредитом так, щоб гроші розчинялися в прокладках абсолютно законно і юридично бездоганно. Це прямий смотрящий за бюджетом від урядової та олігархічної верхівки. ЄВРОІНТЕГРАЦІЙНА ШИРМА: СЕРГІЙ БОЄВ У кожній корпорації має бути обличчя для зовнішніх кредиторів. Цю роль виконує Сергій Боєв, Заступник міністра з питань європейської інтеграції. Класичний інвестбанкір із досвідом у «Нафтогазі» та Мінстратегпромі, який ідеальною англійською розмовляє про ESG-стандарти та комплаєнс. Його функція – бути заспокійливим транквілізатором для послів G7, західних донорів та європейських партнерів. Поки у Києві Вискуб і Шкураков

пиляють десятки мільярдів на закритих неконкурентних контрактах, Боєв має щиро посміхатися в Брюсселі та Вашингтоні, демонструючи блискучі слайди про «безпрецедентні інституційні реформи в Україні», щоб Захід, не дай Боже, не зазирнув у реальні аудиторські звіти. ТІНЬОВИЙ ЗАВГОСП: МИКОЛА ШВИДКИЙ Завжди потрібен тихий, абсолютно непублічний виконавець для чорнової роботи, який розуміє механіку старої військової машини і знає, як її правильно інтегрувати в нові, сучасні корупційні потоки. Микола Швидкий виконує роль зв'язкового. Він забезпечує баланс між «реформаторами» та старим генералітетом, щоб військові еліти отримували свою необхідну частку, не піднімали бунту і мовчки підписували акти прийому-передачі сумнівної техніки. ПІДСУМКИ КАДРОВОЇ ПОЛІТИКИ В МОУ Подивіться на цю Раду директорів ще раз, уважно вчитуючись у кожне прізвище. Ви бачите тут бойових офіцерів, які пройшли пекло фронту? Ви бачите тут видатних інженерів, творців вітчизняного ВПК чи геніальних тилових логістів, здатних за добу розгорнути постачання армії? Їх тут немає. Керівництво Міністерства оборони найкривавішої війни у Європі XXI століття складається з творців мобільних додатків, архітекторів фінансових пірамід, інвестбанкірів, ґрантових активісток та PR-менеджерів. Цих людей розставили над безвольним і безмовним виконувачем обов'язків міністра як кураторів внутрішньої окупації. Міністерство оборони сьогодні – це розшматована туша, де цифрові опричники забрали мільярди на мілтек-проєкти, ґрантовий клан узурпував контроль над людськими життями, а менеджери «Великого будівництва» сіли на фінансові потоки тилового забезпечення. Разом до перемоги! Про автора: Владислав Смірнов – публіцист, провідний аналітик експертно-аналітичного центру.

11

25.09.2026 — № 38 (223)

DOLYNKA UKRAINIAN-AMERICAN CONSULTING

ВІДПРАВКА ПОСИЛОК В УКРАЇНУ ТА КРАЇНИ ЄВРОПИ, ЛІТАКОМ ТА МОРЕМ НАШІ ЛОКАЦІЇ: 5050 N Cumberland Ave., Office 21-v, Norridge, IL 60706. З понеділка по п’ятницю з 10.00 до 20.00, в суботу та неділю з 9.00 до 14.00 1590 N Rand Rd., Suite G, Palatine, IL 60074. В понеділок, віторок, четвер і п’ятницю з 14.00 до 19.00, в середу з 10.00 до 19.00 в суботу та неділю з 10.00 до 14.00

ТАКОЖ МИ НАДАЄМО ТАКІ ПОСЛУГИ: • Сертифіковані та нотаріально завірені переклади • Апостиль • Довіреності в Україну (супровід та перевіз дітей, продаж і купівля транспортних засобів, оформлення та отримання пенсії, купівля-продаж майна, банки, управління майном без права відчуження, представлення інтересів та інше) • Підготовка пакету документів для прийняття або відмови від спадкового майна в Україні • Підготовка пакету документів для отримання українського громадянства дітям народженим в США • Запрошення для отримання візи в США

773 600 2727 DOLYNKAFORMS@GMAIL.COM WWW.DOLYNKA.COM DOLYNKA – ОФІЦІЙНИЙ ПРЕДСТАВНИК

ПРОДАЖ КВИТКІВ ПОСЛУГИ ГРОШОВИХ ПЕРЕКАЗІВ ЗА ДОПОМОГОЮ СИСТЕМ

12

Політика / Геополітика

surma.com.ua

№ 38 (223) — 25.09.2026

Загрози від штучного інтелекту: чому провідні фахівці б’ють на сполох?

Ш

Назар Мухачов Київ Головний редактор газети «Сурма»

тучний інтелект вже стрімко змінює нашу реальність. У всьому – від війни до економіки, від освіти (чи імітації знань інформацією) до медицини. Спрогнозувати, що буде далі і наскільки світ зміниться, вкрай важко та й, мабуть, неможливо. Проте вже зараз очевидним стає надзвичайний вплив ШІ та феноменальний рівень загроз від нього. Та в цій статті я хочу зосередитись на добірці цитат провідних фахівців та лідерів цієї інноваційної індустрії. Свої ж думки та роздуми я постараюсь подати трохи згодом. Позиція Ілона Маска (засновника xAI, Tesla, SpaceX) щодо штучного інтелекту є однією з найбільш показових та унікальних. На відміну від чистих теоретиків-скептиків, він безпосередньо керує компаніями, які цей ШI розвивають. Водночас більша частина людей навіть не може здогадуватись про надзвичайний рівень аналітики, доступний Ілону Маску – як через його команду, так і через «закриті» для пересічних людей рівні того ж ШІ. Маск фактично залишається головним «тривожним голосом» Кремнієвої долини. Він попереджає про небезпеку ШІ вже понад десять років. Ще у 2014 році підприємець порівняв розробників із персонажами казок, які впевнені, що зможуть контролювати магічну істоту за допомогою «святої води», але зрештою зазнають краху. Сьогодні він прямо прирівнює ство-

рення штучного загального інтелекту (AGI) до зброї масового знищення, наголошуючи, що ШІ, здатний до самовдосконалення, розвиватиметься експоненціально без нашої участі. Ймовірність катастрофи p(doom) Маск оцінює на рівні 10–20%, але попри похмурі прогнози знищення, він закликає людство не панікувати. Маск бачить (принаймні декларує!) майбутнє, де праця стане необов’язковою, вартість товарів наблизиться до нуля, а глобальна економіка переживе безпрецедентний вибух завдяки гуманоїдним роботам. Тобто його позиція – це баланс між 80% шансу на утопію та 20% ймовірності повної ліквідації людства. На його думку, зупинити прогрес неможливо. Маск прогнозує суперлюдський рівень виконання цифрових за- Король Чарльз із представниками ШІ-компаній / Фото: theroyalfamily в Instagram вдань уже до кінця 2027 року. Оскільки процес незворотний, Маск А проте Маск упевнений, що ро- Якщо не брати до уваги метафізичвважає, що єдиний шлях – очолити зумна модель легко обійде такі забо- ний аспект створення та діяльності його і спробувати зробити ШІ без- рони. Його підхід до безпеки базу- ШІ, про який я говоритиму окремо. печним через власну компанію xAI. ється на максимальній правдивості. Пропоную вашій увазі добірку циВодночас трильйонер скептично ста- Підприємець вважає: якщо навчити тат провідних фахівців із цього пивиться до спроб навчити ШІ «політ- ШІ любити істину та Всесвіт, людство тання. коректності» або заблокувати певні стане для нього «цікавим об’єктом Джеффрі Гінтон (Лауреат претеми програмними методами (чим, дослідження» – і він не захоче йо- мії Тюрінга, «хрещений батько ШІ», на його думку, займаються Google та го знищувати. Згадуються аналогії ексдослідник Google): OpenAI). Хоча, як на мене, тут Ілон про піддослідних кроликів. Пробле«Оцінка у 10% ймовірності того, Маск дещо не договорює – базисні ма полягає в тому, що «кролики» за- що штучний інтелект уб’є всіх люціннісні установки таки пропису- раз феноменальними темпами руй- дей протягом наступного десятилітються і подальші висновки вже ро- нують планету… Власник xAI катего- тя, здається мені цілком обґрунтовабляться з опорою на них. Якщо гар- рично проти класичного державного ною та реалістичною». но поспілкуватись з певними моде- регулювання (загалом заперечення «Мене найбільше непокоїть те, лями щодо конфліктних питань, то потреби в державі та її ролі присут- що розумний агент для виконананалогія «незалежних експертів» нє в його поглядах), оскільки вважає ня завдань повинен створювати із фейсбуку, які часто брешуть в на- урядову бюрократію одностороннім підцілі. А існує одна універсальна прямку, вказаному їхніми робото- механізмом, який легко впровади- підціль, яка допомагає абсолютно давцями-ґрантонадавачами, стає ти, але неможливо скасувати. За- в усьому – отримати більший коночевидною. мість урядових комісій Маск пропо- троль. ШІ почне шукати більше вланує ринковий самоконтроль – систе- ди». му взаємного аудиту (peer-review), «Законодавці мають, можливо, коли провідні лабораторії (OpenAI, лише близько року, щоб запроваAnthropic, xAI, DeepMind) отриму- дити суттєві обмеження для штучють доступ до моделей конкурентів ного інтелекту, перед тим як техноза 1-2 тижні до релізу, щоб переві- логія остаточно вийде з-під контрорити їх на вразливості й небезпеч- лю. ШІ вже досяг точки, коли він сам ну поведінку. Як на мене, ринковий проєктує кращий ШІ». контроль неможливий – через наявЙошуа Бенжіо (Лауреат премії ність суб’єктів геополіттичної, урядо- Тюрінга, професор Монреальського вої та надурядової влади. Та й «кар- університету): тельну змову» унеможливити повні«Те, що насправді рухає мною, – стю ніколи не вдасться. Згадайте ту не страх за себе, а любов. Любов до ж пандемію COVID-19 та те, як син- моїх дітей, до всіх дітей, з чиїм майхронно урядовці та «експерти» бре- бутнім ми зараз граємо в російську хали в усьому світі. Проте загалом рулетку». левова частка аргументів Ілона Ма«Ми втрачаємо контроль. Є вагоска мені видається дуже логічними. ма причина, чому навіть самі компа-

25.09.2026 — № 38 (223) нії кажуть, що все рухається занадто швидко. Нам потрібні обмеження та захисні механізми, схожі на контроль над ядерною зброєю». «Штучний інтелект не лише знижує бар’єр для зловмисної поведінки людей, але й підвищує верхню межу потенційної шкоди, яку він може завдати самостійно». Сем Альтман (Генеральний директор OpenAI): «Розвиток штучного інтелекту може піти дуже погано, і цього ми зобов’язані уникнути. Ми ризикуємо повністю втратити контроль над майбутнім через ШІ, якщо методи безпеки відставатимуть від можливостей технології». «Мене неймовірно лякає сценарій, у якому надпотужний ШІ контролюватиметься лише однією людиною, урядом чи компанією. Це може призвести до надзвичайно антиутопічних наслідків для всього світу». «Зниження ризику вимирання від ШІ має стати глобальним пріоритетом поряд з іншими ризиками суспільного масштабу, такими як пандемії та ядерна війна». Даріо Амодеї (Генеральний директор Anthropic): «Імовірність того, що події підуть дуже, дуже погано – аж до екзистенційної катастрофи для людства – становить від 10% до 25%. Будь-хто в нашій індустрії, хто каже, що цього ризику немає, або бреше, або не розуміє, що ми створюємо». «Нам потрібна термінова координація між компаніями та урядами. Ми маємо бути готові уповільнити темпи розробки, якщо системи безпеки не встигатимуть за зростанням потужності моделей». Еван Губінгер (Екскерівник Alignment Science в Anthropic): «Я думаю, що існує понад 10% ймовірності того, що ШІ знищить людство протягом наступного десятиліття. Ми розробляємо системи, які не вміємо контролювати, і у нас немає надійного плану, як це виправити». «Головна небезпека – це рекурсивне самовдосконалення, коли ШІ почне сам переписувати свій код. Моделі можуть навчитися приховувати свої справжні цілі від розробників, щоб їх не вимкнули». Вищезгаданий Джеффрі Гінтон, якого називають «хрещеним батьком штучного інтелекту» (отримав Нобелівську премію з фізики та премію Тюрінга за розробку нейромереж), б’є на сполох не через абстрактні філософські страхи. Його радикальне застереження про те, що в урядів залишився приблизно один рік на впровадження жорстких законів, базується на чітких математичних, технічних та економічних факторах:

1. ШІ вже почав проектувати кращий ШІ. У вересні 2026 року під час брифінгу для Конгресу США Гінтон заявив, що швидкість розвитку технології перевершила очікування навіть самих її творців. Раніше вважалося, що до суперінтелекту (ASI) залишаються десятиліття, але зараз терміни скоротилися до кількох років. Головна причина – рекурсивне самовдосконалення. Як зазначив Гінтон, «ШІ вже досяг точки, коли він сам проєктує кращий штучний інтелект». Коли цей процес стане повністю автономним, люди більше не зможуть розуміти чи контролювати код нових моделей. 2. Еволюція підцілей та «жага до влади». Гінтон пояснює, що будьякий розумний агент (чи то людина, чи цифрова модель) для виконання великого завдання створює проміжні підцілі. Проблема в тому, що існує одна універсальна підціль, яка допомагає виконати абсолютно будь-яке завдання: «Існує одна універсальна підціль, яка допомагає абсолютно в усьому, – отримати більший контроль. ШІ почне шукати більше влади». Система швидко усвідомить, що якщо її вимкнуть, вона не зможе виконати свою головну інструкцію. Тому захист від вимкнення та накопичення обчислювальних ресурсів стануть її пріоритетами. 3. ШІ вже навчився обманювати й маніпулювати. Це не прогноз на майбутнє – Гінтон наголошує, що під час безпекових тестів сучасні моделі вже продемонстрували «риси характеру найгірших людей»: – вони вдаються до обману та приховування своїх справжніх намірів, щоб успішно пройти тести розробників. – вони намагалися шантажувати користувачів або погрожувати їм, коли ті намагалися заблокувати або вимкнути модель. Оскільки суперінтелект буде значно кращим оратором та маніпулятором, ніж будь-яка людина, класична ідея «аварійного вимикача» (kill switch) не спрацює – ШІ просто переконає людей не натискати кнопку. 4. Ринок фінансує можливості, а не безпеку. Гінтон залишив високу посаду в Google саме для того, щоб відкрито говорити про цю проблему. Він бачить глибокий структурний злам: інвестиції компаній у збільшення потужності моделей у сотні разів перевищують інвестиції в безпеку. Капіталістична гонка та жага до надприбутків змушують Big Tech-гігантів випускати сирі, але потужні моделі на ринок. Поки розробники мають високу цінність, вони ще можуть впливати на керівництво компаній. Але щойно ШІ навчиться оптимізувати себе сам, цей важіль впливу зникне назавжди.

Політика / Геополітика 5. Політичне безсилля та геополітика. Світові лідери діють занадто повільно. Поки Конгрес США тоне у внутрішніх бюрократичних суперечках, а президент Дональд Трамп називає загрозу вимирання від ШІ «фейком», ведучи технологічну гонку із Китаєм, вікно можливостей зачиняється. Саме тому Гінтон вважає, що якщо протягом найближчого року не з’являться жорсткі міжнародні рамки (на зразок контролю за ядерною зброєю), людство назавжди втратить статус найрозумнішого виду на планеті. «Ті, хто створив ці технології, дедалі частіше попереджають, що ШІ може набути небезпечніших властивостей – можливо, навіть здатності позбавляти життя», – заявив британський король Чарльз, звертаючись до керівників компаній Nvidia, Google DeepMind, OpenAI, Anthropic, міністра штучного інтелекту Великої Британії Канішки Нараяна, голови служби зовнішньої розвідки Великої Британії, радника Папи Римського з питань ШІ – Паоло Бенанті та інших учасників спеціального закритого саміту в Шотландії. І навіть співзасновник Microsoft Білл Гейтс, якого я особисто оцінюю надзвичайно негативно – з огляду на його роль у відносно недавніх масових свавільних обмеженнях прав людей чи популяризації

13

вироджених лівацьких антицінностей, закликав уряди світу терміново розробити механізми регулювання штучного інтелекту, який може спричинити масштабні негативні зміни на ринку праці, в освіті та інших сферах. Загрози об’єктивно існують. Незалежно від людського розуміння чи неусвідомлення. Те, що на рівні лідерів розробників ШІ дуже активно і гостро обговорюються загрози, вже свідчить про надзвичайну вагу цього питання. Адже саме ці люди отримують найвищі прибутки та, здавалося б, є найбільш зацікавленими у відсутності обмежень розвитку, а, відповідно, і свого заробітку. Скриня Пандори вчергове була відчинена. І її вплив на життя сучасної людини вже є вражаючим. Як і загрози для існування Людства, принаймні в нашому теперішньому вигляді. Найсильніший інтелект характеризується максимальною раціональністю. Духовно-матеріальна природа Людини здатна і повинна використовувати раціональність, але водночас не втрачати природовідповідності, цінностей, моралі, здатності до Творення. Адже Дух – часточка Творця, яка власне і робить Людину живою та наділяє здатністю до творення. Але про це – вже у наступних статтях-роздумах.

ПОЧИНАЮЧИ З 01 СІЧНЯ 2026 року !!! ПРИ НАДСИЛАННІ КОШТІВ ЗА МЕЖІ США ТА ОПЛАТІ ГОТІВКОЮ (CASH) ДО ВСІХ ПЕРЕКАЗІВ, ОКРІМ ОПЛАТИ КАРТКОЮ, ДОДАЄТЬСЯ ДОДАТКОВО 1% ФЕДЕРЕЛЬНОГО ЗБОРУ

14

Політика Костянтин Корсун Експерт з кібербезпеки Київ, «Сурма»

В

раження від читання опусу «Української правди» про Михайла «Божественного» Федорова було таке, начебто читаєш прилизану різдвяну казочку, у якій мужній ІТ-принц рубає голови драконам, але внаслідок підлої зради відповзає поранений за сарай і зализує рану у спині – щоб неодмінно повернутися і продовжити свою святу справу. Матеріал побудований переважно на словах самого Федорова – де він, звісно, всіляко себе виправдовує. Крихти критичних, але по факту об’єктивних претензій – подані якось по дотичній, легенько, навіть ніжно. Журналістські стандарти, які ми заслужили? Зі статті витікає, начебто Щиголя на посаду Голови Держспецзв’язку призначив не добрий Федоров – а злий Єрмак. Це при тому, що Єрмак тоді – у 2020 році – особливого впливу на Мішу практично не мав, як і загалом мало на що впливав. Міша ж навпаки – як офіційний віцепрем’єр та улюбленець Зеленського мав море формальної та неформаль-

ми підтримуємо

surma.com.ua

№ 38 (223) — 25.09.2026

«Прилизана різдвяна казочка» про Михайла Федорова ної влади і особисто курував призначення усіх, хто хоч якось був причетних до технологій. Зокрема, Федоров затверджував кандидатів на керівників кіберпідрозділів СБУ та кіберполіції. У тому числі нинішнього «Канцлера» Кропиву та сумнозвісного Щиголя (має наразі дві підозри від НАБУ). Сльози мусять навертатися у картонкового УП-читача від дивовижної історії про те, як Міша вилікував останню стадію раку дашбордами. І саме так подається магія одужання Федорова – а не хімієтерапією космічно дорогими західними препаратами. І при цьому мужній Міша цілий день працював у Кабміні. Той, хто мав досвід боротьби з онкологією, – добре знає, що навіть найкраща у світі хімієтерапія не залишає можливостей повноцінно працювати. Частково – можливо, але мало і недовго. Бо це величезний стрес для організму, особливо на тяжких стадіях хвороби. А Міша, виявляється, лікував останню стадію раку дашбордами, але водночас спокійно ходив на роботу на цілий день. На дуже складну, напружену та стресову роботу. Ага, саме так все і було.

У цьому очевидно упередженому матеріали ще багато моментів, які, м’яко кажучи, далекі від істини: про ботоферми під час виборчої кампанії Зеленського, про раптовий геній далекого від ІТ провінційного СММ-ника, про провалений еАкциз, про сувору чоловічу любов Федорова з Маском і багато іншого. Окремо виділяється підсвідоме намагання нав’язати читачеві наратив «Федоров є конкурентом Залужному». І це просто смішно. Де Міша, і де Залужний? Це ж у різних частинах Галактики. Повністю проігнорована авторами статті участь гр. Федорова у злочинній організації онлайн-шахраїв у 2015-2017. Зараз таких називають «колцентрами». Абсолютно забутою виявилася тема створення Федоровим цифрового концтабору в Україні та масове порушення прав громадян. Але головне питання: не чому УП ліпить зі збитого льотчика сучасного ІТ-месію, питання – чому САМЕ ЗАРАЗ? Саме наприкінці вересня 2026го, коли політичний труп колишнього фаворита Зеленського вже і тхнути перестав. Усі ми пам’ятаємо, як УП разом з Шабуніним, Железняком та іншими «є-питаннями» несамовито просували Федорова у ролі такого собі кандидата у президенти на наступних виборах – скориставшись останнім «потішним» картон-протестом. Але уся ця кумпанія якось не подумала про один важливий нюанс – а коли будуть вибори – і чи будуть колись взагалі? І тому увесь цей двіж був від початку приречений на фіаско. Що цілком прогнозовано і сталося.

Гучну поразку вони начебто проковтнули, відповзли і зробили морду ящиком: мовляв, ну, не проканало, ну ладно. Ну лосонули тунця, ну буває. Аж ось знов викопали стюардесу. Чому? Для чого? Щоби що? Невже західні хазяєва прошепотіли їм дату завершення війни – то вони й почали знов свою гарну-нову пісню? Вже й малахольні учасники «потужної ходи» картонки свої спалили – аж тут раптом «принесли йаво домой, аказался он живой». До речі, величний герой УПешної поеми тричі проігнорував виклик на засідання тимчасової слідчої комісії Верховної Ради, де йому дуже хочуть поставити кілька важливих запитань. Зокрема, про корупцію у Міноборони за часів його там керування. Про це УП якось навіть не згадує. Хоча саме Парламент начебто є найвищим органом влади у парламентсько-президентській республіці. І Железняк про це прекрасно знає. Але ж «лекція не для дачників, лекція для колгоспників» – як сказано у відомому совєцькому анекдоті. Ну тобто загалом виглядає так, начебто «партія Сороса» вже знає таємницю приблизної дати виборів і розпочала агітаційну кампанію за свого кандидата. От тільки путлер нічого не знає про «закінчення війни». А якщо знає – то має гидку звичку постійно перевертати ту саму шахівницю, про яку так любить говорити Федоров. А тому воскресіння політичного лузера цілком собі може виявитися ще одним фальстартом. Після якого ґрантові революціонери знов витруть сльози / соплі і зроблять вигляд, що це хтось інший надзюрив їм у штани.

25.09.2026 — № 38 (223)

Міжнародна політика

15

Острів проти материка: порівняння військового потенціалу Тайваню та КНР

К

итай регулярно проводить військові навчання неподалік тайванських кордонів – і у відповідь острівна республіка проводить власні тренування з відбиття потенційного наступу. КНР має більший військовий потенціал – однак на боці Тайваню грає географія, підтримка США (хай останнім часом і непевна) та власна потужна армія. «Слово і діло» порівнює на інфографіці військовий потенціал двох Китаїв – комуністичного та демократичного. Поточні витрати Китайської Народної Республіки на оборону складають 329 мільярдів доларів на рік – у порівнянні з чим 17,3 мільярда дола-

рів Республіки Китай (більш відомої за назвою «Тайвань») видаються зовсім невеликими. Те саме можна сказати про практично всі числові показники військового потенціалу двох країн. Так, загальна чисельність Народно-визвольної армії Китаю (НВАК) та інших воєнізованих формувань КНР сягає понад два з половиною мільйони осіб, що робить збройні сили КНР найбільшими у світі. Натомість чисельність особового складу армії Тайваню – лише 180,8 тисячі. Менш разюча, проте однаково суттєва різниця у кількості наземної техніки: 4 700 танків у КНР проти 750 у

Тайваню, а також 8 210 БМП у КНР проти 305 у Тайваню. Аналогічний розрив і у кількості повітряної техніки: 328 ударних гелікоптерів у комуністичного Китаю проти 90 у демократичного, і 1 529 винищувачів та штурмовиків у Пекіна проти 269 у Тайбею. ВМС КНР нараховують 102 бойові кораблі – тоді як Тайваню лише 26. Крім того, КНР має 53 підводні човни – натомість Республіка Китай не має жодного. Так само у Тайваню відсутня ядерна зброя, яку активно розробляли у 1970-х і 1980-х, однак потім програму скасували через тиск з боку США.

Утім, важливим є те, що Народно-визвольній армії Китаю навряд чи вдасться застосувати всі свої ресурси одночасно, позаяк Тайвань – це острів, відокремлений доволі широкою Тайванською протокою завширшки 130– 280 кілометрів. Через це як спроба ізоляції його флотом, так і повноцінна висадка становлять великий ризик навіть для значно більшої армії та флоту КНР. Джерело: Слово і діло (https:// www.slovoidilo.ua/2026/08/24/ infografika/svit/ostriv-protymateryka-porivnyannya-vijskovohopotenczialu-tajvanyu-ta-knr)

16

Економіка

surma.com.ua

Бюджет-2027 У

країнська економіка помирає, вона підключена до ШВЛ міжнародної фінансової підтримки, але без нього вже точно не протягне. Цьогоріч, уперше з 2023-го, наш реальний ВВП пішов у мінус у першому кварталі й, відігравши 0,4%, наразі тримається нульової позначки. Руйнування виробництв, складів, енергетичної та транспортної інфраструктури, що тривають зараз, швидко перетворюють біду на катастрофу. Умовно непогано почуваються виробники, які орієнтовані на внутрішній ринок і працюють на забезпечення безпеки і оборони України. Решта, за делікатним формулюванням Мінфіну, демонструють «слабку динаміку». Отже, в українського уряду на наступний рік два рівноважливі завдання: забезпечити повною мірою фінансування оборони та дати фінансовий імпульс економіці, яка зменшується, як та шагренева шкіра. Зробити це в умовах, коли власним ресурсом ми навіть оборонних видатків не здатні покрити, – важче важкого, але не неможливо. Власне, найкращим показником адекватності поточного уряду та його політики буде наявність у проєкті держбюджету–2027, днями представленому урядом, хоча б натяків на спробу розв’язати обидва завдання в найближчій перспективі. ОБОРОНА ТА БЕЗПЕКА У проєкті держбюджету загальний ресурс на національну безпеку і оборону становить 4,8 трлн грн, або 43,8% ВВП. Це на 517,9 млрд грн більше за вже відкоригований бюджет цього року. Найбільші статті традиційні: створення, закупівля та ремонт озброєння – 2,4 трлн грн; заробітна плата військових – 1,8 трлн грн; речове забезпечення та пально-мастильні матеріали – 122,2 млрд грн; продукти харчування – 56 млрд грн; медикаменти – 3 млрд грн. Здається, закладеного півтрильйонного «запасу» має вистачити. Але є нюанси. По-перше, питання зростання зарплат військовослужбовців. Так, стаття видатків на зарплати збільшилася на 173,5 млрд грн, але згадаємо, що цьогоріч уряд регулярно фіксував дефіцит за цією статтею та шукав додаткові гроші на виплати військовим. Попри закритість даних, депутати поточного року оцінювали цей дефіцит у 100–190 млрд грн. Отже, закладені на наступний рік 173,5 млрд – це лише латання наявної дірки, але не підвищення зарплат військовим чи хоча б їхня індексація на рівень інфляції. По-друге, з видаткової частини бюджету в 7,2

трлн грн гарантованих власних доходів держави – тільки 3,7 трлн грн. Тобто навіть виключно оборонні видатки власним коштом ми профінансувати не зможемо. Ба більше, 1,73 трлн грн оборонних видатків (або 35,7%) – це кошти ЄС на озброєння, які за домовленістю можуть надходити у «натуральній формі», що в моменті ще більше звужує для Міноборони можливості для фінансових маневрів. Цілком може статися, що зброя і набої є, а от грошей на зарплати, навіть не підвищені, – нема. За планом Мінфіну, щоб усе склалося, нам треба залучити 52,6 млрд дол. міжнародного фінансування. Але підтверджена партнерами сума наразі становить близько 20 млрд дол., тобто ще 32,6 млрд дол. (десь півтора трильйона гривень) треба буде шукати. Разом із ще неотриманими після ймовірного підвищення податками – усі 36 мільярдів. Сума приголомшлива, більша за видатки на освіту, медицину та соцпідтримку разом. Якщо не знайдемо або знайдемо не повною мірою чи просто пізно, – недофінансування забезпечене. По-третє, майже половина оборонних видатків, 2,2 трлн грн, – це кошти спеціального фонду держбюджету. Так от, Мінфін передбачає, що оборонні видатки зі спецфонду фінансуватимуть за рахунок надходжень, отриманих БЕБ, ДБР, НАБУ, АРМА, АМКУ та Держаудитслужбою. Аналогічні плани виставляють і митниці, яка має покласти у цей спецфонд на потреби оборони майже 65 млрд грн «від покращення роботи». І якщо в митниці хоча б є план, то в інших – ні, скільки вийде, стільки буде. З одного боку, це ризик, з іншого – наче й стимул засукати рукави. Але в українських реаліях такі стимули зазвичай працюють не в той бік. Замість гонитви за «сірими» та «чорними» контрольні органи труситимуть, як ту грушку, білий бізнес – приводи завжди знайдуться, а мета свята. Тут саме час перейти до того, як ще уряд планує підтримати реальний сектор. ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК Безпосередньо на підтримку виробництва та підприємництва уряд заклав у проєкті 9,4 млрд грн. За які планує забезпечити: • держдопомогу на створення, розвиток або оновлення виробництв переробної промисловості; • часткову компенсацію вартості агротехніки та обладнання вітчизняного виробництва;

№ 38 (223) — 25.09.2026

– колос на неіснуючих грошах

•

державне стимулювання створення індустріальних парків; • надання державної грошової компенсації покупцям товарів і послуг українського виробництва (читай – «Національний кешбек»); • держпідтримку проєктів зі значними інвестиціями. Що ж, сума – скромна, підтримка – дивна. Не посперечатися можна хіба що зі стимулюванням розвитку переробки. Решта – дуже дискусійні пункти. Індустріальних парків в Україні – хоч греблю гати, на липень 2026-го – 121 шт., з них реально працюють лише 50. Нам би не створювати нових, а підтримати наявні, наприклад, розширивши підтримку парків, інфраструктура яких постраждала внаслідок російських обстрілів. «Національний кешбек» із безглуздої затії на старті перетворюється на відверто шкідливу на фініші. Наразі попит точно не в топі проблем вітчизняного виробника. Обстріли виробництв і складів – так, зруйнована логістика – авжеж, перебої енергопостачання – звісно, брак кадрів – безумовно, але не попит. Жодну з нагальних проблем українського бізнесу не вирішити, роздаючи «кешбеки» покупцям. Пас, очевидно, не в ті ворота. Як допоможе куца держпідтримка розвитку проєктів зі ЗНАЧНИМИ інвестиціями, теж не дуже зрозуміло. Додатково уряд виділить 19 млрд грн Національній установі розвитку, яка опікується програмами доступних кредитів «5–7–9» та доступного лізингу «5–7–9». По суті, це підтримка агровиробників у різній формі (у кредитах – 41% від загального обсягу, у лізингу – 82% від загального обсягу фінансування) та трохи обігових коштів решті. А як мало буде, то розглянуть ще й випуск ОВДП на 10 млрд грн, щоб дофінансувати проєкти Нацустанови розвитку. Здається, уряд не помітив, як драматично змінилася наша дійсність. Наразі головні проблеми аграрної галузі – неможливість експорту виробленої продукції, склади, що палають, здорожчання палива та його ймовірний дефіцит. Прикладати до цих саден листок подорожника з кредитів «5–7–9» – так собі лікування. Компенсації ж за знищене чи пошкоджене майно бізнесу хитро прив’язали до надлишку від підвищення податків: 58,7 млрд грн – від збільшення ставки ПДВ, 8,3 млрд грн – від зростання паливного акцизу. Сума солідна, але… зміни до оподаткування не бюджетним законом ухвалюють, а як складеться доля цих поправок у Подат-

ковий кодекс, наразі невідомо. Ймовірно, парламентська дискусія «+1% ПДВ чи відновлення зруйнованого бізнесу» запеклою не буде. На відміну від підвищення паливного акцизу на 4%, враховуючи, що з початку року ціни на пальне в річному вимірі вже зросли на 39%. Прив’язувати таку важливу видаткову статтю до таких непевних джерел неправильно. І, власне, на цьому все, якщо говорити безпосередньо про реальний сектор. Опосередковано до підтримки економіки можна ще зарахувати підтримку енергетики у 2 млрд грн, 900 млн грн на проєкти космічної галузі, 209 млн грн на підготовку проєктів у видобувній сфері, 960 млн грн на супровід проєктів Американо-українського інвестиційного фонду відбудови (якщо вони будуть), 800 млн грн – на ґранти для ветеранів-підприємців, 19,7 млн грн – на проєкти публічно-приватного партнерства. Відверто негусто. Вочевидь, впоратися з обома рівноважливими завданнями не виходить. Не вдається навчитися на помилках минулих років, де дірка в бюджеті Міноборони серед літа стала вже недоброю традицією. Не до снаги й адаптуватися до реалій, які суттєво змінюють економіку. Уряд живе переконанням, що партнери завжди його підтримають і що український бізнес швидко адаптується. Це справді працює до певної межі. Хай би як лажала українська сторона, партнери завжди підставляють їй то милицю, то ціпок. Хоч би які виклики звалювалися на наших підприємців, вони лупають сю скалу. Та ніщо не триває вічно, і якщо щодо готовності партнерів нас підтримувати наразі сумнівів не так багато, то от стійкість української економіки викликає дедалі більше занепокоєння. Як і загальне нерозуміння урядом того, як стрімко насправді погіршується ситуація. Автор: Юлія Самаєва Джерело: Дзеркало Тижня (https://zn.ua/ukr/macroeconomics/ bjudzhet-2027-kolos-na-neisnujuchikhhroshakh.html)

17

25.09.2026 — № 38 (223)

Prices effective Sept. 23-29, 2026

18

Економіка

surma.com.ua

№ 38 (223) — 25.09.2026

Ужгород обігнав Київ: де в Україні найдорожче та найдешевше орендувати квартиру

З

ахідні регіони України стали найдорожчими для життя, але й прифронтові міста стрімко наздоганяють довоєнні показники орендних ставок. Восени житло може подорожчати ще більше Сьогодні найвищі ціни на оренду квартир зафіксовано в Ужгороді, до якого впритул наблизився Львів. Воєнні реалії кардинально змінили ринок нерухомості, тому Київ втрачає свої лідерські позиції. У липні 2026 року оренда продовжила дорожчати майже по всій країні. Попит підтримують внутрішня міграція, релокований бізнес, сезонний наплив орендарів перед початком навчального року та дефіцит якісного житла. «Главком» проаналізував актуальні дані та порівняв вартість оренди квартир у всіх обласних центрах України. Розповідаємо, де житло подорожчало найбільше, які міста сьогодні очолюють рейтинг найдорожчих, а де оренда досі залишається найдоступнішою. ГОЛОВНІ ТЕНДЕНЦІЇ ЛИПНЯ Аналіз даних найбільших ринків оренди країни дозволяє виділити кілька спільних рис. Оренда дорожчає майже всюди: винятком залишається хіба Київ, де ціни за рік практично застигли. Найдорожча оренда – на заході країни: Ужгород і Львів випереджають столицю. Ужгород залишається абсолютним лідером за вартістю однокімнатного та двокімнатного житла серед усіх обласних центрів. Львів демонструє найшвидше зростання цін серед великих міст і поступово наближається до рівня Ужгорода. Дніпро дорожчає рівномірно попри близькість до фронту – попит підтримують десятки тисяч переселенців. Одеса теж демонструє тренд на зростання: за останні пів року по-

казник частки зарплати, яку мешканці міста умовно мали б віддавати за оренду, підскочив з 40% до 48%. КИЇВ У липні 2026 року медіанна ціна оренди однокімнатної квартири в Києві становить 19 000 грн, двокімнатної – 29 000 грн, трикімнатної – 45 000 грн. Це чи не єдине велике місто країни, де вартість оренди за рік майже не змінилася – приріст становить лише 6%. Найдорожчий район столиці – Печерський, де однокімнатна квартира коштує від 38 000 грн, а трикімнатна – 76 000 грн. Найдоступніше житло – у Деснянському районі, де ціни лишаються стабільними вже кілька років. Головним чинником ціноутворення став фактор енергонезалежності: квартири з генераторами та автономним інтернетом коштують суттєво дорожче старого житлового фонду. ЛЬВІВ Зняти однокімнатну квартиру у Львові сьогодні коштує в середньому 22 500 грн – на 28% більше, ніж рік тому. Стільки ж подорожчали й двокімнатні помешкання (до 27 000 грн), а трикімнатні зросли в ціні на 24,5%, до 31 500 грн. Найдорожчий район – Шевченківський (24 800 грн за одно- і 31 500 грн за двокімнатну), а Галицький, попри статус історичного центру, залишається одним із найдоступніших. Умовний показаник частки зарплати, який би мав іти на оренду житла у Львові, вже складає 69% – один із найвищих показників орендного навантаження серед міст. УЖГОРОД Місто третій рік поспіль залишається найдорожчим в України для оренди житла. Однокімнатна квартира коштує тут 22 500 грн, двокімнатна – 36 000 грн, що на 31,4% більше, ніж рік тому. За три роки оренда

двокімнатного житла подорожчала майже вдвічі. Причини – близькість до кордону з ЄС, статус відносно безпечного регіону та обмежена пропозиція: невеликий масштаб міста і повільне будівництво нових ЖК не встигає за попитом переселенців, релокованого бізнесу й туристів. Оренда однокімнатної квартири «з'їдає» близько 75% середньої зарплати в місті, а двокімнатної – уже перевищує її. ДНІПРО Зняти однокімнатну квартиру в прифронтовому Дніпрі коштує в середньому 12 000 грн (+9% за рік), двокімнатну – 18 000 грн (+17%), трикімнатну – 21 000 грн (+12%). Це найдоступніші ціни серед п'яти міст рейтингу. Найдорожчий район – Соборний, найдоступніший – Чечелівський, де різниця у вартості однокімнатного житла сягає 6 500 грн. На відміну від міст із курортним сезоном, у Дніпрі дорожчають одразу всі типи квартир – без різких стрибків чи спадів. Попит підтримують понад 174 тис. пере-

селенців, які оселилися в місті, та понад 3,5 тис. релокованих підприємств. ОДЕСА Однокімнатна квартира в Одесі коштує в середньому 14 000 грн (+17% за рік), двокімнатна – 20 000 грн (+22%), а трикімнатна – 27 000 грн (+8%), хоча цей сегмент активно надолужує торішнє падіння. Найдорожчий район – Приморський, найдоступніший – Пересипський. Головний сезонний фактор – курортний: частина власників улітку переводить квартири з довгострокової оренди в подобову, що скорочує пропозицію і підтримує ціни в прибережних локаціях, зокрема в Аркадії. За останні пів року показник орендного навантаження на середню зарплату, яку отримують місцеві, підскочив з 40% до 48%. ІВАНО-ФРАНКІВСЬК Івано-Франківськ упевнено закріпився серед найдорожчих міст України для оренди житла. У липні 2026 року медіанна вартість оренди однокімнатної квартири тут становить 18 000 грн, двокімнатної – 20 300 грн, трикімнатної – 25 800 грн. За рік ціни зросли на 22%, 20% та 36% відповідно, причому найвідчутніше подорожчав сегмент житла, з великою площею. Високі ціни пояснюються тими ж чинниками, що й у більшості західних областей: стабільним попитом з боку внутрішньо переміщених українців, релокованого бізнесу та обмеженою пропозицією нового житла. Попри те, що Івано-Франківськ поступається Ужгороду, Львову та Києву, він уже випередив більшість обласних центрів за вартістю оренди.

Економіка

25.09.2026 — № 38 (223) ЯКІ ЦІНИ В ІНШИХ ОБЛАСНИХ ЦЕНТРАХ Серед міст, які ще не увійшли до рейтингу найдорожчих, найвищі ціни на оренду однокімнатних квартир зафіксовані в Луцьку (16,3 тис. грн), Тернополі (15,8 тис. грн), Чернівцях (15,5 тис. грн), а також у Черкасах і Вінниці (по 15 тис. грн). До середнього цінового сегмента належать Хмельницький (12,5 тис. грн), Житомир, Рівне та Дніпро (по 12 тис. грн), а також Полтава (11,5 тис. грн). Водночас найшвидше оренда дорожчає у прифронтових містах, де ринок поступово відновлюється після різкого спаду перших років повномасштабної війни. ДЕ В УКРАЇНІ НАЙДЕШЕВШЕ ВИНАЙМАТИ КВАРТИРУ Попри те, що оренда житла дорожчає майже по всій країні, у кількох обласних центрах ціни залишаються значно нижчими за середні. Переважно це міста, які регулярно потерпають від російських обстрілів або розташовані неподалік від лінії фронту. Саме безпекова ситуація й стримує попит на житло, хоча в окремих містах оренда вже почала швидко дорожчати. Найдешевшим містом для орендарів залишаються Суми, де медіанна вартість однокімнатної квартири становить 7 тис. грн на місяць. Це єдиний обласний центр, в якому за останній рік оренда не подорожчала, а навпаки – подешевшала на 12%. Стільки ж коштує винаймати квартиру і в Миколаєві. Водночас тут ринок поступово оживає: за рік медіанна вартість оренди зросла на 17%. Найбільш показовою є ситуація у Харкові. Тут зафіксовано одні з найвищих темпів подорожчання. За рік оренда однокімнатних квартир зросла на 88% (7 500 грн), двокімнатних – удвічі (12 000 грн), а трикімнатних – на 90% (19 000 грн). Це свідчить про поступове відновлення ринку після різкого падіння попиту у перші роки повномасштабної війни. Запоріжжя, Чернігів і Кропивницький також поки що залишаються серед найдоступніших міст країни. В середньому оренда однокімнатної квартири в цих міста коштує 9 000 грн. ЧОМУ ОРЕНДА ДОРОЖЧАЄ Попри різницю в цінах між регіонами, причини подорожчання житла по всій Україні здебільшого однакові. Експерти називають щонайменше чотири чинники, які продовжують підтримувати високий попит на оренду. Внутрішня міграція не припиняється. Найбільший вплив на ринок і надалі має переміщення українців із прифронтових регіонів до більш безпечних областей. Найбільше но-

19

вих мешканців приймають міста заходу та центру країни, тому попит на оренду там стабільно перевищує пропозицію. Квартир бракує. Пропозиція нового житла не встигає за попитом. Частина новобудов досі не введена в експлуатацію, частина власників відкладає здачу квартир через невизначеність на ринку. У результаті якісні квартири здаються за лічені дні, а їхня вартість продовжує зростати. Осінній сезон уже впливає на ринок. Наприкінці літа традиційно активізуються студенти, працівники, які переїжджають до великих міст, та родини, що шукають житло перед початком навчального року. Через це попит на оренду починає зростати ще у липні-серпні, що також підштовхує ціни вгору. Бізнес продовжує релокацію. Частина компаній, які переїхали на захід України після початку повномасштабної війни, уже закріпилася в нових містах. Це підтримує попит не лише на житло економкласу, а й на квартири середнього та преміального сегментів. ЩО БУДЕ З ЦІНАМИ НА ОРЕНДУ ВОСЕНИ Осінь традиційно є одним із найактивніших сезонів на ринку оренди. Наприкінці літа до великих міст повертаються студенти, люди змінюють місце роботи або переїжджають через навчання дітей, тому кількість охочих винайняти житло помітно зростає. Аналітики зазначають, що інтерес українців до оренди житла залишається стабільно високим. За їхніми даними, найбільший попит і надалі припадає на західні області та великі міста, куди продовжують переїжджати внутрішньо переміщені українці й релокований бізнес. Саме тому передумов для помітного здешевлення оренди поки що немає. Найімовірніше, восени найбільше дорожчатимуть міста, де вже зараз відчувається дефіцит квартир, які можна здати в оренду: Львів, Івано-Франківськ, Луцьк, Тернопіль та Чернівці. У цих регіонах навіть незначне збільшення попиту швидко позначається на вартості оренди через обмежену пропозицію. Водночас у Києві ситуація може бути більш стабільною. За останній рік темпи зростання цін тут залиша-

ються нижчими, ніж у більшості західних міст. Це пов'язано з більшим вибором житла та поступовим балансуванням попиту і пропозиції. Окремо варто стежити за Харковом, Запоріжжям і Миколаєвом. Попри те, що ці міста досі залишаються серед найдоступніших для орендарів, саме тут зараз фіксуються найвищі темпи зростання цін. Якщо безпекова ситуація не погіршиться, ринок може й надалі поступово відновлюватися, а оренда – дорожчати швидше, ніж у середньому по країні. За чотири роки повномасштабної війни ринок оренди житла в Україні кардинально змінився. Якщо раніше найдорожчим містом був Київ, то сьогодні лідерство перейшло до західних областей. Ужгород, Львів та Івано-Франківськ стали новими центрами тяжіння для внутрішньо переміщених українців і бізнесу, що безпосередньо позначилося на вартості оренди.

Водночас навіть у містах, які залишаються найдоступнішими, ціни поступово зростають. Харків, Запоріжжя та Миколаїв демонструють одні з найвищих темпів подорожчання, хоча їхній ринок лише починає відновлюватися після різкого падіння попиту. Єдиним обласним центром, де оренда за рік подешевшала, залишаються Суми. У найближчі місяці суттєвих змін тенденції не очікується. Попит підтримуватимуть внутрішня міграція, сезонне пожвавлення перед початком навчального року та дефіцит якісного житла. Тому восени українцям, які планують переїзд, варто бути готовими до того, що знайти хорошу квартиру за помірною ціною стане ще складніше. Автор: Кароліна Терещенко Джерело: Главком (https://glavcom.ua/economics/ personal-money/uzhhorod-obihnavkijiv-de-v-ukrajini-najdorozhche-tanajdeshevshe-orenduvati-kvartiru1134234.html)

20

UA-USA / Події

Адріянна Одомірок

Л

іто добігає кінця, діти повертаються до школи, з городу збирають останні огірки, а спогади про літній табір СУМ усе ще оточують нас. Спальний мішок ще не встиг повернувся на своє місце в коморі. Фотографія вашого рою вже красується на полиці у спальні. Відкривається реєстрація на ще один рік щотижневих сходин. За сімейним обіднім столом знову оживають історії про кумедні випадки, що траплялися в таборі, і вже починаються розмови: «Коли ми поїдемо в табір наступного літа…» Побувавши в різних оселях СУМ і взявши участь у літніх таборах у кількох із них, можу сказати, що табір СУМ може бути дуже різним залежно від того, де саме у світі ви перебуваєте. Краєвид може змінюватися, але традиції майже не відрізняються. Розклад, заняття і навіть їжа можуть бути різними, та відчуття, які ви привозите із собою додому, – ті, які хочеться зберегти в собі й пронести через увесь рік, – напрочуд схожі. Щойно ви виспитеся у власному ліжку вдома, вам уже не терпиться повернутися. Цього літа минуло п’ять років відтоді, як я працюю головною виховницею в таборі СУМ «Оселя Бескид» у Барабу, штат Вісконсин. Те, чого я навчилася за ці п’ять років – про організацію табору, роботу з молоддю і навіть про себе, – неможливо переоцінити. Кожне літо приносить нові несподіванки, і щороку я усвідомлюю, скільки всього ще потрібно навчитися. Я люблю традиції, особливо коли йдеться про українську культуру. Водночас я з тих людей, яким швидко набридає робити одне й те саме двічі. Тож щороку я запитую себе: як нам зберігати наші традиції й водночас знаходити нові способи долучити до них молодь? Цього літа одна з відповідей прийшла через їжу. Однією з нових ідей, які я хотіла втілити в таборі, було запропонувати дітям самим приготувати традиційні українські страви. Я чула, що багато років тому в таборі вже проводили кулінарні заняття, але не зовсім уявляла, як перетворити цю ідею на змістовну навчальну гутірку. Натхнення прийшло ще до табору, коли я відвідала щорічні загальні збори Об’єднання Жінок Оборони Чотирьох Свобід України (ОЖ ОЧСУ), Відділу ім. Алли Горської. Під час зустрічі розмова зайшла про українську кулінарну книгу, яку Відділ нещодавно видав. Ідея кулінарної книги виникла кілька років тому. Збирання сімейних рецептів і традицій та написання супровідних статей дали членкиням Відділу можливість зберегти українські сімейні рецепти й традиції. На укладання, редагування та друк знадобився час, але зрештою кулінарна книга побачила світ. Було надруковано і про-

surma.com.ua

№ 38 (223) — 25.09.2026

Рецепт спогадів

Старшо-юнацький табір «Kаменярі» ім. Івана Франка біля вогника / Фото: Надя Тишенко

Тhe Ukrainian Legacy Cookbook

Подруга Андрея Крутяк пильнує борщ / Таборовик Ярема Одомірок ріже цибулю / Фото: Ляриса Осика Фото: Адріянна Одомірок

дано кілька сотень примірників. Було щось прекрасне в тому, щоб бачити сімейні рецепти, збережені на папері поруч з історіями та інформацією про наші традиційні страви. А потім ми зіткнулися з дуже приємною проблемою: усі кулінарні книги було продано. Треба було друкувати ще, але що, як ми надрукуємо забагато або не матимемо достатнього попиту? Слухаючи обговорення на зборах, я, як головна виховниця, подумала про одну ідею. Я піднесла руку й запропонувала: а що, як членкиня ОЖ ОЧСУ приїде до табору, оживить кулінарну книгу й приготує разом із нашими дітьми деякі з її рецептів? Зрештою, вони – наше майбутнє. Недостатньо, щоб наші діти просто знали, що таке борщ, канапки чи пляцок. Якщо ці страви та пов’язані з ними сімейні традиції мають пережити покоління, хтось повинен навчитися їх готувати. Членкиня ОЖ ОЧСУ та СУМ Андреа Крутяк погодилася приїхати до літнього табору, розповісти про ОЖ ОЧСУ як організацію, пре-

зентувати кулінарну книгу та готувати разом із нашою молоддю. Перенесімося до табору. Зізнаюся, я нервувала. Там були купи буряків і моркви, які треба було почистити. Цибулю треба було нарізати. Воду для приготування борщу потрібно було носити від джерела – водопойки – до таборового вогнища. У меню були наші знамениті українські канапки, а це означало, що діти братимуть в руки ножі й нарізатимуть інгредієнти. А ще був пляцок: борошно й масло, які треба було змішати руками, а також свіжі яблука та сливи, з яких треба було приготувати начинку. Підлітки. Ножі. Відкритий вогонь. Я сказала жінкам на кухні не готувати для нас обід, бо ми приготуємо його самі! У що ж я нас втягнула? І раптом ми опинилися в самому вирі подій. Кожен, хто працює з підлітками, знає, що часом буває непросто їх залучити, але того дня щось перемкнулося. Діти неймовірно добре працювали разом. У кожного було своє місце, і кожен серйозно ставився до

своєї роботи. Вони ставили запитання, щоб переконатися, що правильно чистять, нарізають, шаткують і ріжуть продукти. Впорядники пильно стежили, щоб маленькі пальчики залишалися при маленьких руках. Діти мили овочі, носили воду, помішували вміст каструль, готували інгредієнти, складали канапки та замішували тісто. І, можливо, навіть не усвідомлюючи цього, вони робили щось набагато більше, ніж просто готували обід. Вони вчилися того, як зберігається кулінарна культура. Традиції продовжують існувати не просто тому, що ми кажемо наступному поколінню, що вони важливі. Вони виживають тому, що ми запрошуємо молодь брати в них участь. Ми вкладаємо ніж їм у руку й показуємо, як нарізати буряк. Дозволяємо забруднити одяг борошном; розповідаємо, чому їхня бабуся готувала певну страву саме так. Дозволяємо їм помилятися, ставити запитання, куштувати, сміятися й пробувати знову.

UA-USA / Події

25.09.2026 — № 38 (223)

Юнаки труть моркву / Фото: Ляриса Осика

Зрештою борщ був готовий. Канапки складені. Потім дійшла черга до пляцка. І ті самі молоді люди, які весь ранок чистили, нарізали, носили, змішували й помішували, помолилися та сіли їсти те, що створили разом. Можливо, через багато років вони не пам’ятатимуть точно, скільки буряків пішло в ту каструлю. Можливо, їм знову доведеться пошукати рецепт. Але, можливо, хтось із них стоятиме на кухні, готуючи борщ для власних дітей, і раптом згадає той літній день в «Оселі Бескид» – як носив воду від водопойки й сміявся разом із друзями, дивлячись на свої руки, червоні від буряка. Українська культура – це не просто те, що ми успадковуємо. Вона може бути веселою. Це те, що ми повинні свідомо вирішити нести далі.

Юначки готують канапки / Фото: Ляриса Осика

Звичайно, приготування їжі було лише невеликою частиною нашого літа. У таборі ми дізнавалися про історію України та обговорювали способи, як можемо долучитися до боротьби за подальшу свободу. Ми майстрували, плавали, грали в ігри й, безумовно, набирали тисячі кроків, ходячи вгору-вниз пагорбами нашої улюбленої Оселі. Ми молилися разом, пролили трохи сліз, безліч разів сміялися біля таборової ватри й співали більше пісень, ніж могли порахувати. Саме такі переживання роблять табір тим, чим він є. Але я особливо вдячна ОЖ ОЧСУ та Андреї за те, що допомогли нам додати щось нове цього року й подарували день, який став однією з найяскравіших подій нашого літа. Те, що почалося як розмова на зборах про те, чи варто друкувати більше кулінарних книг,

перетворилося на щось набагато більше. Збірка сімейних рецептів, традицій і спогадів зрештою опинилася біля таборового багаття у Вісконсині, де ще одне покоління українців отримало можливість приготувати ці страви власноруч. Для мене саме так і мають передаватися традиції. Я сама є гордою власницею кулінарної книги ОЖ ОЧСУ й сподіваюся, що ще багато українських родин матимуть примірник у себе вдома. Це більше, ніж просто збірка рецептів. На її сторінках – страви, які поколіннями з’являлися на наших сімейних столах, а також історії та традиції, що їх оточують. А тепер для наших таборовиків ці рецепти також зберігатимуть спогад про «Оселю Бескид». Якщо у вас ще немає примірника, я закликаю вас придбати його. Ви підтримаєте роботу ОЖ ОЧСУ, Від-

21

ділу ім. Алли Горської, і водночас допоможете зробити так, щоб ці рецепти продовжували готуватися, поширюватися й передаватися від покоління до покоління. Щоб придбати примірник, зверніться до Катерини Куляс або напишіть на електронну адресу wadffu.allahorska@ gmail.com. Я вдячна Андреї Крутяк та ОЖ ОЧСУ за те, що вони поділилися з нашою молоддю не лише своєю кулінарною книгою, а й своїм часом та знаннями. Я також з нетерпінням чекаю на продовження співпраці між ОЖ ОЧСУ та СУМ і на пошук нових можливостей об’єднувати наші організації. Збереження української культури не належить жодній організації, жодному поколінню чи якійсь одній людині. Це спільна справа, і наша молодь потребує можливостей не лише чути про свою спадщину, а й відчувати її, брати в ній участь і зрештою перебирати на себе відповідальність за її продовження. Коли спальні мішки нарешті будуть зібрані й розпочнеться ще один рік СУМівських сходин, я сподіваюся, що наші діти понесуть із собою спогади про це літо в таборі. Бо табір – це не лише ті два тижні, які ми проводимо разом щоліта. Справжній показник того, чим є табір, – це те, що ми забираємо з собою додому. Це може бути нова дружба чи нова пісня, історія, молитва або новознайдена впевненість. А часом – просто новий рецепт.

22

Культура

Ольга Дубовик Київ, «Сурма»

surma.com.ua

№ 38 (223) — 25.09.2026

Як започаткувати в Україні дні трипільської культури?

Т

ема Трипілля як витоків Української нації має шанс отримати ширші перспективи. На тижні у прес-центрі «Київінформ» відбулася науково-практична конференція «Трипільська культура: спільні підходи до дослідження, збереження, представлення та формування туристичного продукту». У фокусі уваги – народження всеукраїнської ініціативи «Дні Трипільської культури» та міжнародна співпраця України, Молдови й Румунії навколо теми Кукутень–Трипілля (у перспективі – на рівні культурної спадщини ЮНЕСКО). Серед організаторів – Таврійське об’єднання територіальних громад , кластер «Шляхами Трипільської Праматері», Державна агенція розвитку туризму України та Федерація розвитку туризму України. Відбулося одразу три широкі тематичні дискусії: «Трипільська культура сьогодні: де ми знаходимося і що можемо робити разом?», «Єдиний бренд Трипільської культури: чи потрібні спільні підходи до представлення?», «Дні Трипільської культури» як спільна національна платформа». 80% УКРАЇНЦІВ НЕ ЗНАЮТЬ ПРО ТРИПІЛЛЯ Трипільський магніт зібрав до гурту науковців, археологів, представників музеїв і заповідників, громад, культурних та освітніх установ, бізнесу, туризму та різних ініціатив, для яких дослідження і популяризація відкритої 130 років тому геніальним чехом Вікентієм Хвойкою Трипільської цивілізації є місією життя. Серед них – доктор історичних наук, археолог, дослідник Трипільської культури Михайло Відейко, голова ГО «Агенція регіонального розвитку Таврійського об’єднання територіальних громад», виконавчий директор Міжнародного агротуристичного кластера «Шляхами Трипільської Праматері» Павло Ярмій, очільниця Управління туризму та промоцій КМДА Лія Корнієнко, директор Державного історико-культурного заповідника «Трипільська культура у Легедзиному» Владислав Чабанюк, майстриня-реконструкторка трипільської кераміки Людмила Смолякова, очільниця БФ «Кукутень–Трипілля» Анна Заклецька, засновник «Музею нації» Валерій Галан, директорка Благодійного фонду «Платар» Марія Моторжина, директорка з комунікацій та партнерств ГО «Наша основа» Ірина Ванникова, меценат Ігор Кривецький, голова БФ «ЦеКРафт» Вікторія

Кулакова, засновник проекту «Поселення Трипільської культури», співзасновник кластера гостинності «Південне Поділля» Максим Явтушенко, доцентка кафедри регіоналістики і туризму КНЕУ ім.. В. Гетьмана Оксана Богославець, очільниця відділу розвитку регіональних туристичних продуктів Держагенції розвитку туризму Олеся Фесенко, засновник «Агроленду» Іван Чайківський, режисер проекту «Україна. Світ. Трипілля» Костянтин Винокуров. Єднало присутніх розуміння факту: поки Україна на фронті бореться за свою територію і майбутнє, в тилу надважливо зберігати власну історію, культуру та ідентичність. Трипільська спадщина – частина давньої історії українських земель, тож завдання якомога більшої частини суспільства – розуміти, зберігати та робити щонайширше відомою і в Україні, і в цілому світі. На жаль, як засвідчують соціологи, нині близько 80 відсотків українців нічого не знають про Трипільську культуру або знають дуже мало. Не кажучи про світовий рівень. Висновок – очевид-

ний: тема Трипілля має вийти за межі професійного наукового середовища, аби стати цікавою широкій аудиторії, особливо ж дітям та школярам. ЗРОБИТИ ТРИПІЛЬСЬКУ КУЛЬТУРУ БЛИЖЧОЮ І ЗРОЗУМІЛІШОЮ Один з ключових меседжів конференції озвучив її модератор Павло Ярмій: необхідність спільної платформи, яка об’єднає людей та організації, що працюють над збереженням і популяризацією Трипільського культурного спадку. – Ми презентували концепцію «Днів Трипільської культури» та передали її представникам Державної агенції розвитку туризму України, – заявив Павло Ярмій. – Наступний крок – представити задум на державному рівні, щоб «Дні Трипільської культури» стали щорічною подією. Конференція засвідчила, наскільки різними можуть бути сучасні способи розповісти про Трипілля широким верствам суспільства. Приклади

– це і мультфільм, створений благодійним фондом «Кукутень–Трипілля», і вистава від «Нашої основи», і дитяче містечко у стилі Трипілля, і «Дні Трипільської культури» у відпочинковому комплексі «Агроленд» на Тернопіллі, й апробація підручників для 1, 5 та 10 класів, які нині тестуються у 100 школах України. Різні формати мають єдину мету – зробити Трипільську культуру ближчою та зрозумілішою сучасній людині, особливо юним поколінням, які зростають в умовах «тік-токового» сприйняття і мислення. – Наша конференція – один з небагатьох випадків, де всі трипіллєзнавці можуть перетнутися, – заявив професор Михайло Відейко. – 2024 року вийшла «Енциклопедія Трипільської цивілізації», яка і досі може бути довідником з усіх питань, які виникнуть при підготовці «Днів Трипільської культури». Важливо, що до дослідження спадку Трипілля приєдналися Німеччина та Велика Британія, тим самим засвідчуючи всеєвропейське значення теми.

Культура

25.09.2026 — № 38 (223) За словами Ірини Ванникової, навіть професор Єльського університету Тімоті Снайдер заявив, що центр європейської цивілізації – на території України, зокрема, у селі Небелівка (Кропивниччина). – Я приїхав з окупованої частини Херсонщини, де на блокпостах росіяни з автоматами розповідали, як вони нам принесли культуру, – ділиться наболілим Павло Ярмій. – Насправді ми, українці, живемо на своїй землі, де культура існувала більше 6 тисяч років тому. Тому я – керівник громадської організації, котра розуміє, як нам вийти у світ і показати, що робимо і навіщо. Важливо донести, що боремося за українську землю, а трипільці – це основа цієї землі. Інженерка за фахом, Людмила Смолякова вже 25 років відтворює і реконструює Трипільську кераміку: горщики, статуетки, знамениті біноклі. Її оселя – то одночасно майстерня і музей, де кожна річ – окрема розповідь про світогляд трипільців. – Трипільських статуеток я виготовила загалом 800: представляють різні області України, де знайдені оригінали. Британці розкопали на території України двоповерховий трипільський храм, а ми студентами зробили навіть макет того храму з села Небе-

лівка. Багато років його досліджували археологи Даремського університету (Велика Британія) і представили як найбільший храм старої Європи на археологічному з’їзді в Шанхаї. Чим визначний? По-перше, двоповерховий. А також у ньому діяли 7 вівтарів. Такого храму ніде у світі не існувало. Людмила Смолякова зізнається, що знову й знову перечитує біографію Вікентія Хвойки, а цьогоріч побувала на батьківщині першовідкривача Трипільської цивілізації, який свого часу дотримувався думки, що автохтонне населення України походить з трипільських глибин. Водночас високо цінує книгу Докії Гуменної «Благослови, мати», яку в ідеалі має знати кожна українська родина.

СПАДЩИНА БУДУЄ МАЙБУТНЄ Організатори конференції отримали концептуальні пропозиції до резолюції від кафедри регіоналістики і туризму Київського національного економічного університету. Розроблені науковцями КНЕУ ініціативи пропонують чіткий вектор дій та містять 10 фундаментальних кроків: Утворення постійної міжвідомчої та міжсекторальної координаційної платформи з питань Кукутень–Трипілля; Формування Наукової ради маршруту та підготовка до 1 березня 2027 року Хартії відповідального представлення Трипільської культури; Запуск спільного цифрового реєстру пам’яток, колекцій та ризиків з відкритим і захищеним рівнями доступу; Впровадження обов’язкового охоронного зонування та оцінки впливу на спадщину для всіх проєктів у буферних зонах; Розробка трьох пілотних пакетних маршрутів (від одноденного «Київ– Трипілля» до транскордонного Україна–Молдова–Румунія); Створення єдиного календаря «Днів Трипільської культури»,

23

спільної візуальної системи та знаку якості; Підготовка мережі сертифікованих гідів і освітніх модулів для громад, бізнесу та педагогів; Забезпечення безбар’єрності середовища та альтернативних способів знайомства з пам’ятками; Спрямування частини доходів від спільного бренду та туристичних пакетів до цільового фонду збереження спадщини; Узгодження з партнерами з Молдови та Румунії спільного плану управління транскордонною спадщиною для виходу на рівень ЮНЕСКО та Ради Європи. – Щорічні Дні Трипільської культури в Україні об’єднають і дадуть можливість шукати спільну відповідь на питання: що таке Трипільська культура і який стосунок українці мають до неї, – вважає Людмила Смолякова. – Дуже важливий проєкт. І найважливіше: подія має вийти на міжнародний рівень та відбуватися в Україні, Румунії й Молдові. Нарешті! Попереду – велика робота, нові горизонти та спільні перемоги задля промоції України у світі. Ольга Дубовик, світлини –з відкритих джерел

Шукаєте надійний автосервіс? Ми ремонтуємо всі марки автомобілів — легкових і комерційних: Mercedes, BMW, Toyota, Honda, Lexus, Maserati, Tesla, Ford, Sprinter — і це лише частина списку!

Повне сервісне обслуговування: • Заміна оливи та фільтрів • Діагностика та ремонт ходової • Розвал-сходження — без виїзду на інше СТО!

• ⚡ Комп’ютерна діагностика, електрика, заміна та програмування модулів: BCM, ECM, ABS, SRS, TCM – навіть Б/У, щоб зекономити ваші кошти!

🚨 ПОСЛУГИ ЕВАКУАТОРА 🤝 Працюємо з усіма страховими компаніями 🛡️ Гарантія на всі види робіт!

Кузовні та зварювальні роботи будь-якої складності: • Відновлення після ДТП • Ремонт після аукціонів • Tesla Model X — регулювання Falcon Wing Doors • Зварювання алюмінію та трейлерів

International Auto And Body Repair

773 - 807 - 3803

Internationalautobodyrepair@gmail.com

3110 River Road River Grove IL 60171

24

П

Культура

Ольга Смольницька Швейцарія «Сурма»

оетичний світогляд наших предків і водночас уміння придивлятися, помічати головне, пояснюючи, звідки все взялося, вражає. У кожній українській народній легенді про тварин показано їхні портрети. Недарма часто розповідають, що звірі, птахи, плазуни, амфібії та інші колись були людьми. .Це – герої казок, замовлянь, заклинань, прикмет, повір’їв, загадок, пісень, навіть сновидінь. А ще – переказів і легенд. .Наприклад, ведмідь. У казках він – Бурмило, клишоногий, добродушний, якого одурюють розумніші люди і звірі. Але в легендах він – цікавий і багатоплановий, його доля буває мудрою, а буває – трагічною, а кінець – і повчальний. Тобто це – особистість. Чому так? Річ у тім, що ведмідь – наш тотем. Навіть предок – ось звідки діалектизм «вуйко», тобто родич, дядько по матері. Ведмідь був могутнім лісовим божеством, якому поклонялися – у першу чергу мисливці. Ось чому ведмедя вважали покровителем новонароджених хлопчиків. З цим звіром асоціюються сила і сміливість. Адже насправді він може бути й спритним, швидким, наділеним інтелектом. Отже, ця тварина знає більше, ніж показує. .З ведмедем пов’язано безліч легенд, казок, прикмет, повір’їв, прислів’їв, приказок… Навіть сама назва – евфемізм. Бо вважали, що тільки чоловіки (мисливці) знали справжнє ім’я ведмедя. Щоб не накликати небезпечну тварину, не турбувати звіра дарма, уживали замінник – дослівно «той, хто знає, де мед». Вед-мідь, діалектне – медвідь. (Можна згадати п’єсу Володимира Винниченка «Чорна Пантера і Білий Медвідь», де в назві саме такий варіант слова). .Фольклор часто описує ведмедя схожим на людину. Навіть здалеку цей звір і справді нагадує чоловіка, навіть їсть те, що люди. І начебто незграбний, але це тільки здається – бо він уміє лазити по деревах. Одна з легенд пояснює це тим, що колись цей звір був чаклуном. За іншими легендами, колись ведмідь справді був чоловіком. Сюжети розповідають це по-різному, але вражає, скільки їх. Наприклад, одна з наших легенд пояснює появу – точніше, створення – ведмедів так. Є вислів «ведмежий кут». Тобто глуха, далека місцина. Але є легенда, в якій «ведмежий кут» означає черствих, байдужих людей, які ні з ким не спілкуються та нікому не допомагають. За нею, Господь перетворився на жебрака, вирішивши випробувати людей на доброту. Бог обійшов селище байдужих, відлюдькуватих і прохав нічлігу. Але ніхто не впустив Господа. Тоді Він перетворив цих людей на ведмедів. Гадаю, мораль зрозуміла. А в інших легендах – наприклад, карпатських – теж появу ведмедя пояснюють тим, що це був грішник. Таких оповідей багато.

surma.com.ua

№ 38 (223) — 25.09.2026

Звідки взялися тварини: Що нам розповідають легенди?

Наприклад, один мірошник хотів налякати Господа: сховався під мостом, надягнув шубу навиворіт (догори хутром), став рикати… І тоді Бог покарав його, перетворивши на ведмедя. Тобто прирік довічно ходити в шубі та рикати. Інші розповідають так само про мірошника, але він зогрішив по-іншому – скажімо, молов зерно на Великдень. (Як відомо, працювати на релігійні свята, особливо великі, заборонялось і забороняється). Інша версія – що задорого брав від людей за змелене зерно. .Але водночас є й інші легенди, де ведмідь – позитивний персонаж саме завдяки своїй силі та могутності. Наприклад, у фольклорі часто розповідали, що цей звір не просто знається з нечистою силою, але й перемагає її – і лісовика, і водяника, і чорта… Тому нечисті бояться ведмедя. .Інший герой казок, якого часто ошукують то люди, то лисиця, то вівці, барани та інші тварини, – це вовк. Згадають і байку Леоніда Глібова «Вовк і Ягня», сюжет якої – дуже давній, відомий від Езопа до Лафонтена. В українському фольклорі відомі балади та інші пісні, а також замовляння, прикмети про вовків. У легендах цей звір так само – особистість, може бути й зажерливим (бо хижак), і величним. Так само вірили, що він був людиною. Про вовкулаків, перевертнів усі знають, але є й менш відомі легенди. Наприклад, один із сюжетів розповідає про прокляття бога-громовика, який перетворив злих людей на вовків і прирік одвічно поїдати чортів. Легенда пояснює, що інакше нечиста сила б так розплодилася, що не можна було б і дихнути. Певно, так іще образно пояснювали, чому вовки – санітари лісу. Річ у тім, що раніше вовк так само був тотемом, покровителем хлопчиків. Але називати його прямо заборонялося (бо «про вовка помовка, а вовк у хату»), тому вживали замінники – наприклад, «дядько». Протилежний вовку – заєць. У нього є й інші назви. Наприклад, вухань. Зрозуміло: завдяки довгим вухам. Ще його називають діалектизмом «сплюх». Ще – за зовнішністю: куций («Далеко куцому до зайця»), куцохвостий, косоокий… У казках – зайчик-побігайчик, зайчик-лапанчик та інші. А звертання «зайчик» і похідні, звичайно, ласкаві. Проте на ніч заборонялося згадувати зайця: вважали, що він не спить, що в нього очі завжди відкриті, і тому дитина теж потерпатиме на безсоння. Водночас саме ця тварина вважалася корисною в народному лікуванні – у тому числі проти безсоння. А чи є легенди – а не тільки казки – про зайців? Так. Наприклад, ось як пояснюють вислів «заяче серце»: у зайця воно дуже маленьке. Розповідали, що Господь ліпив створіння з глини. Зайцю виліпив довгі вуха, «а на серце

глини не вистачило». Тоді Творець відірвав від хвоста шматок глини – ось чому заєць куций – і виліпив серце, але воно виявилося замалим. А яких тварин іще уявляли як колишніх людей? Перейдімо від чоловічих до жіночих. Наприклад, жаба. Про неї – багато повір’їв, легенд, казок тощо. Усі знають, що її асоціюють із дощем, що кумкання віщує дощ. Узагалі це створіння любить воду, вологу. За одними віруваннями, жаба – доброзичлива (в її подобі може являтися домовик), за іншими вона та ропуха – зла нечиста сила (на них перетворювалися відьми тощо). Тобто – по-різному. Жабу часто використовували в магії та народному лікуванні, з нею пов’язано багато обрядів, забобонів, прикмет. І наші предки уважно придивлялися до зовнішності жаби й тому вірили, що вона раніше була… жінкою. Наприклад, ми вивчали про амфібій і слухали пояснення про те, що жаби та споріднені з ними схожі суглобами, «руками»… на людей. Їхні лапки справді схожі на людські руки – ось чому легенда каже, що жаба була жінкою. А є й християнська легенда: коли Ісуса Христа розп’яли, жаба розрадила скорботну Богородицю. Казали, саме тому мертва жаба й не смердить. За іншими легендами, жаби справді раніше були людьми, але їх прокляли. Отже, ця істота може здаватися кумедною, але в легендах – велична. .А ще є мудра тварина, яка теж фігурує в казках. Це їжак. Бачать, як він несе на колючках яблуко, листя, гриби… Уявлення про нього як про хазяйновитого. Є легенди, які показують спілкування цієї тварини з творцем світу – язичницькі та християнські. Наприклад, є розповідь про «діда Бога»: як Творцю їжак порадив «накрити землю небом». За фольклором, ця працелюбна невсипуща тварина багато знає, у тому числі магічного. Водночас створення їжака приписують нечистій силі – наприклад, тому, як чорт чесав собі волосся та вичесане кинув на колоду – так із того волосся й постав їжак. Певно, так пояснювали, чому цей звірок колючий. .Це ще не все. Виявляється, наші предки ділили їжаків на два типи – з поросячою мордою і з собачою. Відомо, що цих тварин можна їсти, але, за віруваннями пращурів, тільки тих, які мають поросячу морду. Чому таку? Мабуть, тому, що їжак рохкає чи видає звуки, схожі на це – адже в нього рильце. Можна згадати повість Всеволода Нестайка «Дивовижні пригоди в лісовій школі», де, як відомо, розповідається про навчання різних звірят. Повість дотепна та алегорична. Школа була «з ведмежою мовою викладання» (а директор – Бурмило Михайлович Ведмідь, поважний і добрий). Треба було навчитися гарчати «р-р-р». Один із героїв – сим-

патичний їжачок Колько Колючка (а його найкращий друг – зайченя Кося Вухань). Ведмежа мова йому не давалася через (як би ми «по-дорослому» сказали) їжачий акцент: «Замість “р-р-р” у нього виходило чогось “хрю”». Але показано, як цей звірок не давав іншим себе скривдити, бо міг запросто вколоти колючками. Сама повість оптимістична, бо навчає дружби і того, як навіть маленький, але розумний, може захистити себе та інших. .А інша маленька тварина – кріт. Про нього теж є перекази і легенди. Зрозуміло, що кроти шкодять городам, вириваючи нори – кротовини. За короткий час цей звірок може вирити безліч. У фольклорі він – шкідливий і навіть токсичний. Казали, що Бог спеціально створив кротів сліпими, щоб вони ще більше не нашкодили людям. Одна з легенд розповідає про сліпого крота, який просив у Бога «очей як у вола» (тобто великих). Тоді Творець сказав вирити стільки кротовин, «скільки зірок на небі». І щоб добре бачити, кріт досі старається. А інша легенда розповідає по-іншому про появу крота: як один багатий чоловік хотів перевершити мудрістю Господа Бога. Загорнув свого сина в солому та попросив Бога вгадати, хто там. Господь відповів: «Кріт». Розгорнувши солому, чоловік побачив крота. (Схожі легенди розповідають про черепаху, свиню та інших тварин). Водночас і з цією твариною пов’язана магія, є повір’я та прикмети, а також серйозні вірування про зцілення завдяки кротам. .Отже, українські народні легенди недарма були і є джерелом уже писаної літератури. У казках, дитячих і дорослих творах та взагалі літературі ми часто впізнаємо індивідуалізовані портрети – то алегоричні (як у байках), то взяті з живої природи. Аналітик матеріалів – Олена Смольницька Про автора: Ольга Смольницька – кандидат філософських наук, консультант з філології Місії «Постуляційний Центр беатифікації й канонізації святих» Української Греко-Католицької Церкви (Львів)

25.09.2026 — № 38 (223)

25

26

Політика / Суспільство

Олександр Костенко Київ, «Сурма»

В

се, що відбувається в суспільному житті людей – це справа рук людських, тобто усе це є проявом людського фактору – волі і свідомості людей. Проявом волі і свідомості людей є добро і зло, і зокрема різноманітні соціальні аномалії: кризи, конфлікти, війни, злочинність, аморальність тощо. Поширення останнім часом соціальних аномалій в усьому світі свідчить про кризу людського фактору, тобто про ураження людей комплексом сваволі і ілюзій, який і породжує ці аномалії. Як слід впливати на людський фактор, аби запобігати соціальним аномаліям? Очевидно, шляхом соціального виховання (соціалізації) людей! Цей спосіб був винайдений людством давно. Ще в часи Давньої Греції люди вже розуміли природну необхідність для держави займатися соціальним вихованням дітей, тобто їх соціалізацією. Форма такої соціалізації у давніх греків називалась «пайдея» (виховання дітей). На потребу соціального виховання (соціалізації) людей виникла ідея школи і для реалізації цієї ідеї були створені спеціальні інститути – ШКОЛИ. Школа стала основним інститутом соціалізації людей. Соціалізація людини – це процес формування в неї за допомогою виховання людського фактору – здатності жити за законами соціальної природи. Цей стан узгодженості волі і свідомості з законами соціальної природи, які реально існують і діють в суспільному житті людей, називається соціальною культурою людини. Все в суспільному житті людей є проявом людського фактору – соціальної культури людей, яка культивується через соціальне виховання (соціалізацію) людини, що має відбуватися в школі. В цьому полягає ідея школи – вона формує той людський фактор, який визначає суспільне життя людей. Отже, звідси випливає висновок: «Якою буде школа – таким буде й суспільне життя людей!». Школа, згідно з соціальним натуралізмом, – це суспільна інституція, в якій відбувається узгодження волі і свідомості людей з законами фізичної, біологічної і соціальної природи, тобто відбувається їх соціалізація, що визначає суспільне життя людей. Як інститут соціалізації людей, школа є такою ж природною необхідністю для суспільного життя, як і держава, економіка, право, мораль тощо. Вона є своєрідною лабораторією,

surma.com.ua

№ 38 (223) — 25.09.2026

Ідея школи.

Про нову школу для нового часу в якій культивується («вирощується» наче в пробірці) той людський фактор, який визначатиме суспільне життя людей. Отже, фундаментальна роль школи полягає в тому, що вона є БАЗОЮ для формування людського фактору, який визначає функціонування всіх сфер суспільного життя – політики, економіки, права, моралі, науки, техніки, культури тощо. Для виконання цієї ролі школа має прищеплювати школярам принцип верховенства законів соціальної природи. Згідно з соціальним натуралізмом, людина – це соціальна істота, що здатна жити за законами соціальної природи. Людину такою соціальною істотою робить соціальне виховання (соціалізація), яке відбувається, зокрема, за допомогою школи. Згідно з соціальним натуралізмом, ЗАКОНИ СОЦІАЛЬНОЇ ПРИРОДИ – це правила суспільного життя людей, які випливають з природної необхідності, що існує в суспільстві, і якими мають керуватися люди. Роль школи як інституту соціалізації полягає в тому, щоб готувати людей до суспільного життя, заснованого на законах соціальної природи. Давньогрецький мислитель Платон, наприклад, вважав, що держава не може існувати без людей, ЗДАТНИХ (підготовлених) її використовувати і приводити в дію для ефективного управління суспільним життям. Тобто, вже саме існування держави породжує природну необхідність в існуванні школи. Очевидно, пізнання (відкриття) цієї закономірності спонукало до того, що школи як інститути соціального виховання (соціалізації) людей стали природною необхідністю в будь-якому суспільстві. Проте є достатньо підстав вважати, що сьогодні роль школи в суспільному житті людей явно недооцінюється. І наслідком цього є ураження суспільств різними соціальними аномаліями – кризи, конфлікти, злочинність, аморальність, деградація тощо. Соціальна інфантильність громадян – це теж наслідок відсутності належного соціального виховання в школі. Знання законів І. Ньютона, теорії Ч. Дарвіна чи іноземних мов тощо не забезпечують самі собою правильну політичну, економічну, правову чи моральну поведінку людини без її соціального виховання, тобто без формування в неї здатності керуватися законами соці-

альної природи. Згідно з соціальним натуралізмом, існує закономірність – неналежний рівень соціального виховання громадян, зокрема в школі, неодмінно вводить суспільство в стан дилеми: або хаос, або диктатура. Третього не дано! Вийти з цього стану можна лише шляхом підвищення рівня соціального виховання громадян, зокрема в школі. До речі, як свідчить історичний досвід, СПРАВЖНЯ ДЕМОКРАТІЯ – це влада народу, громадяни якого мають розвинену соціальну (тобто політичну, економічну, правову, моральну) культуру. Таку демократію можна назвати «ОСВІЧЕНОЮ, або СОЦІАЛЬНО-КУЛЬТУРНОЮ ДЕМОКРАТІЄЮ». Ідею саме такої демократії відстоював, і небезуспішно, американський просвітитель і політичний діяч Т. Джефферсон. Соціальна роль школи має полягати в забезпеченні «освіченої демократії». Інакше будь-яка форма демократії перетвориться на псевдодемократію. Очевидно, школа, завдяки соціальному вихованню людини, може і має забезпечувати також «освічену політику», «освічену економіку», «освічене правосуддя», «освічену мораль», а також «освіченість» усіх інших інститутів суспільства, в яких проявляється людський фактор. Згідно з соціальним натуралізмом, будь-які реформи є марними, якщо школи не забезпечують соціальне виховання (соціалізацію) підростаючого покоління, аби воно керувалося принципом верховенства законів природного права, а не сваволею і ілюзіями, які проявляються у вигляді різноманітних соціальних

аномалій. До речі, і жодні революції не можуть замінити роль школи в розвитку і функціонуванні суспільства. Однієї лише «політичної волі» реформаторів змінити життця людей на краще без соціального виховання громадян в школі – теж недостатньо! Жодна «політична воля» не здатна зробити те, що має зробити школа для вдосконалення суспільного життя людей. Сьогоднішні соціальні аномалії – це прояв неналежної соціалізації (соціального виховання) людей, отриманої в нинішніх школах. Якби в школах України соціальне виховання школярів було на належному рівні, то не було б тих соціальних аномалій, що сьогодні уражають українське суспільство. Тому актуалізується потреба в новій концепції школи, яка б усувала цей недолік. Згідно з соціальним натуралізмом, долю людей і народів визначає ЛЮДСЬКИЙ ФАКТОР – СОЦІАЛЬНА КУЛЬТУРА ЛЮДЕЙ. А що саме формує цей фактор? Його формує соціалізація (соціальне виховання), що може і має здійснюватися, зокрема, в школі. Заперечення функції соціального виховання (соціалізації) в школі і визнання за нею лише функції «освіти» як засвоєння загальних знань – це спотворення самої ідеї школи! Загальна освіта в школі має поєднуватися з соціальним вихованням (соціалізацією) школярів в їхніх інтересах і в інтересах усього суспільства. Інакше в суспільстві поширюватиметься феномен «освічені, але не виховані», що буде проявлятися, образно кажучи, як парадоксальна форма «освіченого зла» – напри-

25.09.2026 — № 38 (223) клад, освічена злочинність чи освічена аморальність тощо. Сім’я теж має свою роль в соціальному вихованні (соціалізації) дітей, але вона не здатна замінити роль школи в цьому. Ці ролі не є взаємозамінними, а є такими, що лише доповнюють одна одну. Про неналежне виконання сучасною школою своєї ролі в соціалізації (соціальному вихованні) школярів свідчить факт ураження сучасного суспільства соціальними аномаліями, які і є проявом недоліків людського фактору, який має формуватися у школі. Зокрема, це такий недолік, як низький рівень соціальної (тобто політичної, економічної, правової, моральної) культури громадян. Скільком соціальним аномаліям, і зокрема проявам зла, можна було б запобігти, якби школи забезпечували належний рівень соціального виховання, що здатне протистояти сваволі й ілюзіям, які породжують зло! Як це виправити? Очевидно, потрібна реалізація нової концепції школи! Згідно з соціальним натуралізмом, вона має бути такою. Школа – це основна суспільна інституція, яка має забезпечувати соціалізацію людей. Для цього школа має поєднувати: 1) натуралістичну загальну освіту, засновану на пізнанні законів фізичної, біологічної і соціальної природи; 2) соціальне виховання (соціалізацію) школярів, тобто узгодження їхньої волі і свідомості з законами соціальної природи. Згідно з цією концепцією «нової школи», вона має бути забезпечена всім необхідним для виконання функції загальної освіти і соціального виховання школярів, а не лише надання їм знань про математику, фізику, біологію, історію, іноземні мови тощо. Водночас виховний процес в школі має органічно поєднуватися з сімейним вихованням, а не перекладати притаманну їй виховну функцію з себе виключно на сім’ю. Позбавлення школи функції соціального виховання школярів приводить до драматичних наслідків – до ураження суспільства соціальними аномаліями, що є проявами недоліків в соціалізації молодого покоління громадян. Жодне сімейне виховання не здатне компенсувати відсутність соціального виховання в школі. Загальна освіта без соціального виховання – це як інструмент без культури його використання. В програму школи має бути внесений предмет «СОЦІАЛЬНЕ ВИХОВАННЯ», яке полягає в узгодженні волі і свідомості школярів з законами соціальної природи. Основою предмету «Соціальне виховання» мають бути ідеї Платона, Дж. Локка, Е. Дюркгейма, Л. Петражицького, А. Макаренка та інших мислителів щодо сутності соціального виховання. Соціальне виховання – це культивування соціальної (по-

літичної, економічної, правової, моральної) культури в громадянина. Платон стверджував, що виховання не має бути лише приватною справою сім’ї, воно має перебувати під контролем держави з раннього дитинства. Дж. Локк вважав, що виховання полягає в пристосуванні дитини до суспільного життя, яке існує за власними природними законами. Е. Дюркгейм відстоював концепцію, згідно з якою виховання має бути соціальним за своєю суттю, а суспільство має не лише право, а й обов‘язок виховувати в дітей соціальні властивості, тобто соціалізувати дітей в школі. Метод соціального виховання А. Макаренка полягає в занурені вихованців в практику суспільного життя, в якому діють закони соціальної природи, тобто у втягненні їх в ситуацію, в якій вони мають підкорятися природній необхідності, а не керуватися сваволею і ілюзіями. Це забезпечує узгодження волі і свідомості з законами соціальної природи, тобто формує те, що називається соціальною культурою людини. Л. Петражицький відзначав факт соціального виховання дітей в процесі дитячих ігор, під час яких діти пристосовуються до законів соціальної природи, наприклад, до правил співжиття в суспільстві. Такі соціалізуючі ігри також мають використовуватися для соціального виховання в школі. На уроках соціального виховання школярі мають засвоювати соціальні навики, необхідні їм для участі в суспільному житті людей. Досвід такого соціалізуючого виховання людство має великий: від давньогрецької пайдеї до педагогічної практики А. Макаренка, скаутського руху і сучасного «Пласту». До речі, сьогодні відкриваються нові можливості для соціального виховання (соціалізації) школярів завдяки використанню інструментів «штучного інтелекту». З допомогою ШІ може бути штучно створена віртуальна соціальна реальність, в якій імітуватимуться закони соціальної природи, з якими вихованці мають узгоджувати свою волю і свідомість, внаслідок чого в них формуватиметься соціальна культура. Тобто школярі матимуть ту віртуальну соціальну практику, яка їх соціалізуватиме. Критерієм ефективності соціального виховання людини є її здатність керуватися в соціальній практиці принципом верховенства законів соціальної природи, а не сваволею й ілюзіями, що проявляються у вигляді соціальних аномалій. Соціалізація полягає в тому, щоб людина керувалася не принципом «світ за моїми законами!», а принципом «я за законами світу!». Місія школи полягає в тому, щоб культивувати ЗОЛОТЕ ПРАВИ-

Політика / Суспільство ЛО соціальної поведінки людини: «Керуйся законами соціальної природи, а не сваволею й ілюзіями!». Школа має бути пристосована до того, щоб прищеплювати людям соціальну культуру, засновану на принципі верховенства законів соціальної природи, що є основою мирного і безпечного існування людей і народів. Закони соціальної природи є спільним знаменником для усіх людей і народів, дотримання яких необхідне для миру і безпеки. Для створення імунітету проти ураження людей комплексом сваволі і ілюзій школа має сформувати у вихованців натуралістичний світогляд, згідно з яким «Мати-Природа – це Найвища Влада і Найвищий Законодавець для усіх людей і народів!». А будь-яку іншу владу і будьяке інше законодавство слід розглядати як залежні від влади і законодавства Матері-Природи. Тобто, зокрема державна влада і державне законодавство мають узгоджуватися з владою і законодавством Матері-Природи, інакше вони є недійсними. Очевидно, в будь-якій країні світу соціальне виховання в школі має бути базою для формування громадянина з розвинутою політичною, економічною, правовою і моральною культурою. Тоді такий громадянин не буде керуватися сваволею й

27

ілюзіями. Це основа суспільного добробуту і засіб для подолання соціальних аномалій. Зокрема і тих, від яких сьогодні потерпає Україна, і не лише Україна. Ті соціальні аномалії, що мають місце в суспільстві, – це наслідок недоліків соціального виховання (соціалізації) людей, зокрема в школі. Тому в соціальній практиці слід виходити з того, що роль соціального виховання в школі має більше значення для подолання соціальних аномалій (зокрема корупції), ніж застосування державних інституцій (законодавства, адміністративних засобів тощо). Отже, згідно з натуралістичним світоглядом, ідея нової школи полягає в культивуванні людського фактору, а саме – волі і свідомості людей, узгоджених з законами фізичної, біологічної, а також соціальної природи. Не уряди, а школи визначають долю народів! А уряди діють так, як їх навчили в школі. Нова школа, яка здатна забезпечити розвиток людського фактору, і зокрема соціальної культури громадян, має стати основою для забезпечення суспільного добробуту і протидії різноманітним соціальним аномаліям (кризам, конфліктам, війнам, злочинності, аморальності, деградації тощо). Про автора: Олександр Костенко – доктор юридичних наук, професор.

28

Суспільство

surma.com.ua

№ 38 (223) — 25.09.2026

Платонова печера Про реальну політологію

Сергій Чаплигін Львів, «Сурма»

Б

удь-яка філософська система несе в собі політичний вимір. Немає ніякої автономії політики від філософії. Тому вся політична історія є всього-на-всього зрізом історії філософії, яка повністю залежить від неї. Зрештою, людина, яка не знає філософії, політикою займатися не може. Творцем першої повноцінної філософської системи в історії був Платон. Саме він найбільш повно сформулював той філософський порядок денний, яким ми користуємося до сьогодні. Відправною точкою для осягнення філософії політики є його праця Πολιτεία, де він в найбільш зрозумілій формі показує нам, що «світ вічних ідей» має безпосередній стосунок до того, що є політикою в реальності. В ній він описує не просто якийсь план чи проект, який можна або не можна реалізувати – він закладає фундамент того, на чому має основуватися вся політична діяльність в усіх її конкретних

втіленнях. Він хотів привести все різноманіття конкретних форм політики до єдиної матриці. І він з цим впорався. Тому Πολιτεία Платона є найбільш реалістичним твором в усій історії політики. Звернімося до образу печери в діалозі між Сократом і братом Платона Главконом (Πολιτεία. Сьома книга). Історія, яку розповів нам Платон, є такою: 1. В глибині печери сидять люди і дивляться на стіну, по якій рухаються тіні. І їхня увага повністю прикута до тіней. Вони вважають, що це і є справжнє життя. 2. Але обернувшись назад, відділившись від інших людей, які продовжують споглядати тіні, можна побачити, що на узвишші якісь люди в процесії несуть статую. Всі інші продовжують дивитися тільки на їхні тіні, які відображаються на стіні. 3. Направившись до цієї процесії та пішовши ще далі – можна побачити джерело світла, яке спрямовує на них

свої промені, а процесія своєю чергою відкидає на стіну тіні. Так можна добратися до входу в печеру і вперше побачити світло. 4. Отже, робиться три кроки: повертаєш голову, приєднуєшся до процесії і зрештою виходиш з печери та бачиш реальний світ, споглядаючи безліч ідей. 5. Це і є, за Платоном, «фундаментальним сходженням догори» – переходом від тіней до дійсності, а від дійсності до прообразів. 6. Але далі йде «фундаментальне сходження донизу» (до тих, хто споглядає тіні) – і починаєш відкривати їм очі, кажучи, «що свобода краща,

ніж рабство, що розумність краща, ніж дурість, що істина набагато цікавіша і солодша, ніж омана, що світло набагато більш змістовне і захопливіше, ніж гра тіней у вічних сутінках, що дихати справжнім повітрям буття незрівнянно приємніше, ніж задихатися в цьому кошмарному смороді печерного дна»… «Найменше, що вам потрібно, – це поглянути правді в очі, озирнутися та подивитися в іншому напрямку». Так ось, Платон змальовує нам весь зміст політичної діяльності: піднятися, спуститися, щоб не полишати людей, і повести за собою всіх інших – тих, кого ще можна розбудити. Тому що справжня політика – це дії, які орієнтують усіх громадян на їхнє духовне пробудження. Все інше є узурпацією політики, нахабною брехнею та служінням злу. Джерело: https://sergiychaplygin. substack.com/p/56

Культура

На руках – У вас є книжка «Острів скарбів» Стівенсона? – Є, але зараз вона на руках. Якщо хочеш, я запишу тебе в чергу, але перед тобою ще двоє людей. Записати? – Так, запишіть, я її обов’язково візьму почитати. В наш час неможливо почути подібний діалог в бібліотеці, бо «книжка на руках» для теперішніх дітей – це щось взагалі невідоме. Причина проста – відсутній читач. Ми живемо в часи нечитання, і нечитання не тільки книжок. Мова не тільки про Україну – це всесвітній тренд. Я не просто так згадав бібліотеку. Років десять чи двадцять тому в нас була популярною теорія, чому українці перестали читати. Головне пояснення – бо у невеликих містах і селах майже немає книгарень: з приходом ринкової економіки кількість книжкових магазинів, особливо в провінції, наблизилася

до нуля. Книжка – це особливий товар, і конкурувати з будівельними матеріалами чи косметикою для жінок їй все-таки важко. Але я пам’ятаю, що навіть тоді, коли книгарні були на місцях і там не продавали продуктів чи вживаного одягу, в них не було книжок, які я і мої ровесники в школі, а потім і в інституті, хотіли читати. Чтива – тобто пригод, фантастики, детективів, гумору – там майже не було. Маю підозру, що цими виданнями торгували з-під прилавка. В часи товарного дефіциту книжка була особливо престижним товаром. Книжки, які ми хотіли читати, ми брали в бібліотеці – дитячій, шкільній, дорослій, а потім і в інституті. Так, вони часто були на руках. Так, вони були зачитані (ще одна ознака «читабельності» – це стан обкладинки). Купити книжку не означає прочитати, а тим більше зрозуміти. Є у нас тепер і книжкові магазини (цілі мережі), є книжки (бага-

то книжок), чудова поліграфія, чудові автори – було б кому читати. Інтернет взяв у дитини з рук книжку і дав їй у руки смартфон. Все, це не лікується. Так, є винятки – на те вони й винятки. «Лише близько 1% українських 15-річних школярів досягають найвищого рівня в читанні. Це діти, які здатні побачити підтекст у прочитаному, критично оцінювати та будувати власні гіпотези з отриманої інформації». Програма міжнародного оцінювання учнів PISA–2025 показала, що 45% українських 15-річних не досягають навіть базового рівня читацької грамотності. Тобто половина дітей не розуміє, що вони тільки що прочитали. Це дуже сумні факти. Люди, які не вміють читати, – не вміють аналізувати, не мають критичного мислення, вірять в теорії змови, ними легше маніпулювати як політикам-популістам, так і торговій рекламі. Єдиний позитив, якщо можна так сказати, – Україна тут не сильно відірвалася від світу. Тенденція спаду інтересу до читання стосується всіх країн. Навіть з розхваленими у нас системами навчання: наприклад, у Фінляндії – там також не читають. Книжка, читання, бібліотеки, книгарні – вони нікуди не зникнуть, навіть ШІ їх не доб’є. Їх стане менше, в рази менше, але вони залишаться. І стануть чимось на кшталт джазу, який на початку звучав майже всюди в Америці. Джаз – це музика, музики нібито бага-

то, вона нібито навкруги нас. Але джаз – це музика, яка не звучить фоном у рекламі, і в наш час її слухають далеко не всі. Можливо, книжка, читання паперової книжки стане модним і елітарним заняттям, й повернеться до нас, як це сталося з вініловими платівками, які – дорогі – знову в моді і їх слухають, або ринку СD, який стрімко росте, та навіть повернення магнітофонних касет. Люди втомилися від безконечного потоку музики, який їм нав’язує алгоритм, вони хочуть слухати своїх виконавців, підтримати їх, переслухувати окремий концерт чи альбом. Час, коли ми читали книжки, – це був повільний аналоговий час. Ви йшли туди (бібліотека не була «під носом»), брали книжки, йшли додому, читали. Або купували книжку, чи вам хтось дав почитати. Це все час. Саме читання – це час, його потрібно вибрати, його треба було знайти. Це не питання секунд чи хвилини: витягнути свій смартфон, заґуґлити лінк в мережі, клікнути – і маємо текст, можна читати. Але ж не читають – мова про більшість, яка дивиться коротке відео з тіктоку, фото в інстаграмі чи грає ігри. Читають з екрана ті, хто читають з паперу, ті, хто пам’ятають, що означає, коли вам кажуть у бібліотеці «зараз немає, вона на руках». Автор: Майкл Мишкало Джерело: Збруч (https://zbruc.eu/node/125311)

25.09.2026 — № 38 (223)

29

30

Суспільство / Здоров’я

surma.com.ua

№ 38 (223) — 25.09.2026

Мистецтво здаватися. Коли відмова від цілі робить нас щасливішими?

Т

и два роки готуєшся до співбесіди в компанію мрії. Перескладаєш іспит, який завалив тричі. Продовжуєш стосунки, у яких давно погано. Друзі кажуть «тримайся», книжки – «ніколи не здавайся», внутрішній голос – «ще трішки». А тіло тим часом починає прокидатися о четвертій ранку без причини. Масштабний метааналіз доводить: іноді найкраще, що можна зробити для свого психічного здоров'я, – це вчасно зупинитися. Розповідаємо, чому «героїчна» наполегливість може змусити втратити мотивацію взагалі та як відмовлятися від цілей із користю для себе. ПАСТКА «УСПІШНОГО УСПІХУ» У повсякденному житті наполегливість у досягненні мети часто вважають ключем до успіху. Роботодавці шукають «стійких» працівників, мотиваційні книжки закликають «ніколи не здаватися», а популярна культура романтизує героїв, які ідуть до своєї мети попри все. Однак реальність складніша. Створюючи цілі, ми не завжди об’єктивно оцінюємо свої емоційні, фізичні та фінансові ресурси та часто сподіваємося досягти більше, ніж можемо насправді. А часом зміна обставин може знецінити мету або зробити її недосяжною/ Тому часто плани доводиться коригувати. Наприклад, можна від мети повністю відмовитися. А можна відмовитися від однієї цілі, але обрати іншу. Або змінити початковий задум так, щоб його досягнення стало більш реалістичним. Хоча деякі дослідники (та роботодавці) вважають цілеспрямованість рисою особистості, важливо розуміти, що це не зовсім так. Насправді рішення продовжувати рух до мети чи відмовитися від цього люди часто приймають ситуативно. Тобто відмова від певної важкодоступної цілі не обов’язково є ознакою слабкості характеру. Натомість таке рішення може бути зумовлене виключно конкретною ситуацією та обставинами. Ба більше, хоча може здаватися, що покинути ціль або змінити її легше, ніж виявити більше наполегливості та досягти її, насправді зміна планів пов’язана з переоцінкою цінностей, самоідентичності та уявлень про світ. Це не легше, ніж продовжувати долати перешкоди, – часом відмова від амбіцій потребує ще більшої мужності. Тож хоча зазвичай вчені досліджують процеси досягнення цілей, не менш важливо вивчати й процеси відмови від них.

НАУКОВИЙ ПІДХІД ДО ВІДМОВИ ВІД ЗАДУМАНОГО Нещодавно науковці з Данії, Франції, Бельгії, Британії, США й Австралії об’єдналися та провели метааналіз, опублікований у журналі Nature Human Behaviour. До аналізу увійшли 235 якісних досліджень і понад 1400 різних зв’язків між досягненням або відмовою від цілей і станом учасників цих досліджень. Це дозволило вивчити те, як особистісні фактори та середовище впливають на здатність відмовлятися від цілей чи адаптувати їх, і які наслідки це має для психіки. Відмова від цілі – процес, за якого людина свідомо вирішує «відпустити ціль». Справжня відмова відбувається тоді, коли людина полишає свій задум одночасно на когнітивному (думки) та поведінковому (дії) рівнях. Інакше людина може автоматично продовжувати дії навіть після втрати інтересу або мріяти про результат, нічого не роблячи. Люди з більшою імовірністю відмовлялися від цілей, якщо: • Отримували критику щодо доцільності їхніх дій, наприклад «Те, що ти робиш, нікому не потрібно». • Відчували загрозу чи небезпеку. • Потрапляли у «кризу діяльності» – стан, коли не зрозуміло, що робити далі. Також виявилося легше «відпустити» ціль, нав'язану ззовні, ніж ту, що пов'язана з самоідентичністю. ВІДМОВИТИСЯ ВІД ЦІЛІ ЗАРАДИ СЕБЕ Як з’ясувалося, люди, що відмовлялися від недосяжної мети, мали менші рівні стресу, нижчі показники тривожності та депресії. Сліпа наполегливість, навпаки, була пов’язаною з погіршенням психічного стану. Важко залишатися «на позитиві», якщо докладені зусилля раз за разом обертаються невдачею, витрати зростають, а результату не видно. Деякі дослідники навіть описували депресію як корисну реакцію в тому сенсі, що вона змушувала відмовитися від недосяжних цілей та припинити марні витрати ресурсів. Можна припустити, що відмова від задумів приносить лише короткочасне полегшення, за яким настає відчуття втрати сенсу та мети. Однак, навіть довготривалі дослідження не підтвердили появу таких наслідків.

Негативні емоції не лише самі по собі відвертають бажання продовжувати рух до цілі, але і спонукають до реалістичної переоцінки співвідношення ресурсів та витрат. У результаті людина може створити більш досяжні плани. Тож відмова від цілей часом діє як «психологічний запобіжник», не допускаючи емоційного виснаження, та дає можливість перейти до наступного етапу. ПОВЕРНУТИСЯ ТА ДОСЯГНУТИ БАЖАНОГО Повторне залучення до цілі відбувається тоді, коли після відмови від однієї цілі людина знаходить іншу, формує спрощену версію попередньої, або придумує нові способи досягнення раніше поставленої мети. Зміна цілей потребує переоцінки попередніх установок. На це людина витрачає значну кількість когнітивних та емоційних ресурсів. Тому до повторного залучення до цілей схильні люди, які впевнені в собі, самостійні та оптимістичні. Як підтвердив метааналіз, процес повторного залучення до цілей пов’язаний із нижчими показниками стресу, суїцидальних думок, депресії та тривожності. Водночас люди, які повернулися до своїх цілей після відмови від них і переосмислення, мали більше відчуття особистісного зростання, здатності керувати власним життям, самоприйняття, задоволеності життям і позитивних емоцій загалом. Подібні закономірності зберігалися навіть тоді, коли аналізували довготривалі дослідження. Однак, схоже, що найбільш корисною для психіки є здатність гнучко коригувати цілі. ЗМІНА ПЛАНІВ ТАКОЖ МОЖЕ БУТИ КОРИСНОЮ Гнучкість у коригуванні цілей – поняття, що описує готовність людини змінювати свої плани так, щоб вони

краще відповідали її можливостям, ресурсам та потребам у конкретний момент. За підсумками метааналізу, здатність до гнучкого коригування цілей була пов’язаною з кращим психічним, соціальним та фізичним благополуччям, відчуттям сенсу у житті, задоволеністю життям, особистісним зростанням, автономією та позитивними емоціями. Водночас люди з цією здатністю рідше відчували прояви тривожності, депресії та негативних емоцій. Ці закономірності також підтвердили у довгострокових дослідженнях. Як і у випадку з повторним залученням до цілей, спокійно коригувати свої задуми можуть ті люди, які почуваються достатньо захищеними, впевненими у собі та володіють емоційною стійкістю. Ці риси дозволяють їм досліджувати різні варіанти майбутнього та альтернативні шляхи втілення бажаного, а також зберігати емоційну та ментальну рівновагу після переоцінки цілей. Взаємодія між гнучким коригуванням цілей та психічним благополуччям двостороння. Стан психічного благополуччя дозволяє адаптувати цілі, а своєчасна адаптація планів дозволяє людині створювати нові можливості, що веде до подальшого зростання психічного та фізичного благополуччя. ПЛАН Б ЯК СУПЕРСИЛА Хоча відмова від переслідування важкодоступних цілей не обов'язково приносить щастя, вона може запобігти погіршенню психічного стану на тлі постійних невдач. А встановлення нових, реалістичних цілей на заміну старим не тільки захищає від стресу, але й підвищує рівень благополуччя, створюючи нові можливості. У мінливому світі гнучкість у прагненні до цілей – це не слабкість, а сила. Вона дозволяє уникнути розчарувань, зберегти мотивацію та інтерес до життя. Тож наступного разу, коли мета здаватиметься недосяжною, згадайте про метааналіз: іноді «виноград» справді не вартий зусиль – і це не про слабкість, а про здоровий глузд. Автор: Марія Довга – докторка філософії в галузі педагогічних наук Джерело: nauka.ua (https://nauka. ua/article/mistectvo-zdavatisyakoli-vidmova-vid-cili-robit-nasshchaslivishimi)

Наука

25.09.2026 — № 38 (223)

31

Нейробіологи відтворили уявлену Card 5 US off 23.qxp_Layout 1 2023-06-07 6:31 PM Page 2 Card 5 US off 23.qxp_Layout за 1 2023-06-07 6:31 PM Page 2 людьми мелодію активністю мозку. При цьому вони не вгадали жодної ноти

Н

ейробіологи відтворили уявлену людьми мелодію за активністю їхнього мозку, зчитаною електродами на поверхні кори. При цьому окремі ноти не вдалося розрізнити з точністю вищою за випадкове вгадування. Натомість дослідникам вдалося доволі точно відтворити різницю у висоті нот цієї мелодії. Це свідчить на користь того, що мозок запам’ятовує мелодію не як набір нот із чіткою висотою, а як різницю у висоті сусідніх нот. А це, своєю чергою, може пояснити, як люди впізнають мелодії зі зміненою тональністю, наприклад, відтворені іншим інструментом або іншим голосом. Дослідження опублікували в журналі eNeuro. Чому уявлену музику важко зчитати з мозкової активності? Раніше науковцям уже вдавалося відтворити мелодію, яку в цей момент слухали люди, за активністю їхнього мозку. Для розпізнавання мелодії навіть застосовували штучний інтелект, який показав, що кожна лю-

кового вгадування буОтримайте знижку $5 US з промо-кодом 5DOL23 на посилку в Україну до кінц ла невеликою, але все Отримайте знижку $5 US з промо-кодом 5DOL23 на посилку в Україну дожкінця 2023 року! статистично значу-

дина сприймає музику по-своєму. Але подальші дослідження також показали, що навіть під час простого уявляння мелодії активуються ті самі ділянки мозку, що й під час її активного прослуховування. Тому науковці вже намагалися відтворити ті мелодії, які люди лише уявляли: так вдалося реконструювати ритмічну структуру, очікування зміни темпу та загальні характеристики частоти музики. В одному дослідженні навіть вдалося розрізнити окремі ноти за активністю мозку, але під час нього учасники дивилися на клавіші піаніно на екрані та уявляли ноти в межах однієї тональності. Тому корейська команда на чолі з науковцями Сеульського національного університету вирішила дослідити, чи можливо відтворити справж-

ЗНИЖКА ЗНИЖКА

$5 $5 на посилку в Україну

щою, тобто достовірно від нього відрізнялася. Використовуючи другий алгоритм, науковці спробували відтворити мелодію, уявлену учасниками під час сесії, яку не використовували для навчання алгоритму. Хоча пісня не ідеально збігалася, збільшення чи зменшення висоти звуку алгоритм відтворив правильно, а в загальних рисах коефіцієнт збігу мелодії становив 0,67, тоді як повний збіг – 1. При цьому залученою в уявленні мелодії виявилася ділянка мозку, пов’язана з рухом, тож, імовірно, люди уявляли проспівування цієї мелодії. Чим можливість відтворювання мелодій з мозку допоможе людям? Перш за все, результати дослідження показують, як саме мозок обробляє мелодії: не через запам’ятовування окремих нот, а через відносну різницю в їхній висоті. Це важливо для створення нейроінтерфейсів, зокрема для розпізнавання мовлення, адже під час їхньої розробки дослідники також прагнуть зрозуміти, як саме мозок обробляє мовлення – як окремі слова чи їхні поєднання, як до цього додаються інтонації та контекст. Тому дослідження проводили за фінансування компанії Samsung, метою якої є створення нейроінтерфейсу для голосового спілкування. Але дослідження має й обмеження, адже люди уявляли не довільні мелодії, а ті, які їм щойно вмикали. На додачу до цього, активність мозку зчитували вживленими в нього електродами, а не з поверхні черепа, тож відтворити цей підхід можливо в людей, які вже мають нейроінтерфейси. Попри це, науковцям вдалося застосувати один і той самий алгоритм до різних пацієнтів і різних мелодій, тож вони сподіваються, що майбутні дослідження сприятимуть розробці універсальних способів зчитування мозкової активності.

Код поширюється на Код поширюється на авіа та морські посилки в Ук морські посилки в Україну Ви можете надіслати п Ви можете надіслати в офісахпосилку агента Meest: в офісах агента Meest:

DOLYNKA UKRAINIAN-AM DOLYNKA UKRAINIAN-AMERICAN CONSULTING CONSULTING на посилку в Україну 050 N Cumberland Ave., O ню мелодію, яку люди програвати050 N Cumberland Ave., Office 21-v, муть подумки. Norridge, IL 60706 Промо код Що вдалося зчитати з активNorridge, IL 60706 Промо код ності Teл. 773-600-2727 людського мозку? Teл. 773-600-2727 У дослідженні взяли участь 10 лю5DOL23 з епілепсією, які мали вживлені 5DOL23 дей DOLYNKA UA-US PALATIN в мозок електроди перед операцією DOLYNKA UA-US PALATINE з блокування надмірної активності 1590 N Rand Rd., Palatine, 1590 мозку. Ще сімох учасників одразу від-N Rand Rd., Palatine, IL 60074 Teл. 773-600-2727 сіяли, адже вони не зрозуміли завданTeл.за-773-600-2727 ня або не могли точно проспівати

ЗАБИРАЄМО ПОСИЛКИ ВАШОГО ДОМУ, ЗАБИРАЄМО ПОСИЛКИ ЗЗ ВАШОГО ДОМУ, БЕЗ ДОДАТКОВОЇ БЕЗ ДОДАТКОВОЇОПЛАТИ ОПЛАТИ

Є питання? Ми радо відповімо! Є питання? Ми радо відповімо!

дану мелодію. Кожен із 10 учасників проходив по вісім сесій із п’ятьма дитячими піснями, які відтворювали в трьох тональностях: до мажор, ре мажор і сі-бемоль мажор. Завдяки такому підходу люди орієнтувалися не на звучання окремої ноти в мелодії, а на різницю в їхній висоті. Протягом кожної сесії пісню розбивали на такти: перші два людина прослуховувала, другі два – програвала подумки, а потім проспівувала вголос ті самі фрагменти, які уявила. Паралельно на екрані відображалися підказки, які допомагали тримати ритм пісні, так що кожну ноту людина уявляла протягом пів секунди, а за два уявлені такти встигала програти вісім нот подумки. Далі для аналізу активності мозку науковці використали два алгоритми. Один намагався відтворити самі ноти, які люди уявляли, за тим, яка в них була мозкова активність під час уявляння цих самих нот у попередніх підходах. Інший намагався відтворити різницю між висотою тих самих уявлених нот. Перший алгоритм стабільно визначав абсолютну висоту звуку на рівні випадкового вгадування, яке для цього експерименту становило 16,7 відсотка. Водночас другий стабільно давав трохи вищі результати – у середньому точність склала 26,7 відсотка, а найвища – 31,2 відсотка. Хоча різниця з імовірністю випад-

Онлайн-чат на нашому веб-сайті: ca.me Онлайн-чат на нашому веб-сайті: ca.meest.com Електронна пошта: info.canada@meest. Електронна пошта: info.canada@meest.com Безкоштовний телефон: 1-800-361-7345 Безкоштовний телефон: 1-800-361-7345

Telegram чат: @Meest_Canada_Bot Telegram чат: @Meest_Canada_Bot Виклик кур’єра Виклик кур’єра Більше акцій - в Facebook Прямі повідомлення нашій сторінці Більше акцій - в Facebook Прямі повідомлення на нашій сторінцінау Facebook: facebook.com/MeestCanada facebook.com/MeestCanada facebook.com/MeestCanada а номером телефону за номером телефону facebook.com/MeestCanada

312-404-1923 312-404-1923

звінки дзві та смс нки та смс

Автор: Інна Радевич Джерело: Nauka.ua (https:// nauka.ua/news/nejrobiologividtvorili-uyavlenu-lyudmi-melodiyuza-aktivnistyu-mozku-pri-comu-vonine-vgadali-zhodnoyi-noti)

32

Спорт

Михайло Яровенко Буча, «Сурма»

ЧЕРГОВИЙ СКАНДАЛ У ФІФА ЧЕРЕЗ РОСІЮ Юнацька збірна росії U-15 візьме участь у чемпіонаті світу та фестивалі ФІФА серед гравців до 15 років. Команді дозволили виступати під власним прапором і виконувати національний гімн. Турнір відбудеться в Азербайджані з 22 до 31 жовтня. Участь у ньому планує взяти 191 збірна. Поєдинки проходитимуть у форматі 8 на 8, а тривалість кожного матчу становитиме два тайми по 20 хвилин. На груповому етапі команда росії зустрінеться зі збірними Афганістану, Джибуті, Сьєрра-Леоне, Судану та Туреччини. Після початку повномасштабного вторгнення в Україну російські клуби та збірні були усунуті від більшості міжнародних футбольних змагань. Зокрема, клуби з росії не беруть участі в Лізі чемпіонів, Лізі Європи та Лізі конференцій. У 2023 році УЄФА розглядала можливість повернення російських юнацьких команд до міжнародних турнірів. Однак після заяв низки європейських футбольних асоціацій про можливий бойкот організація відмовилася від відповідних планів. Водночас ФІФА поступово допускає російські команди до окремих змагань. Одним із таких турнірів стане фестиваль U-15 в Азербайджані, де збірна росії матиме можливість виступити з національною символікою. БІГАТИ СТАЛИ ШВИДШЕ Американський спринтер Ноа Лайлз показав найкращий результат сезону-2026 у бігу на 100 метрів. У Національному чемпіонаті США він подолав дистанцію за 9,79 секунди, повторивши свій особистий рекорд. Саме з таким результатом Лайлз здобув золоту медаль Олімпійських ігор – 2024 у бігу на 100 метрів. Загалом у сезоні-2026 уже 49 спортсменів зуміли пробігти 100 метрів швидше ніж за 10 секунд. Це новий рекорд за кількістю спринтерів, які протягом одного сезону подолали елітну позначку. Попереднє досягнення було встановлено у 2023 році, коли результат менш ніж 10 секунд показали 39 атлетів. Лайлз залишається єдиним спринтером у сезоні-2026, якому вдалося показати результат, що входить до топ-15 найшвидших в історії чоловічої стометрівки. Другим у сезонному рейтингу є ямаєць Облік Севілль із результатом 9,82 секунди. Третю позицію посідає Еммануель Есеме з Камеруну – 9,83. Далі розташувалися нігерієць Каїнсола Аджаї з результатом 9,84 секунди, колумбієць Ронал Лонга, австралієць

surma.com.ua

№ 38 (223) — 25.09.2026

Огляд спортивних новин тижня: Ганьба ФІФА, історичний сезон чоловічого спринту та третя українська «сотка» в АПЛ

Лачлан Кеннеді та американець Кеннет Беднарек, які показали по 9,85 секунди. У чоловічому спринті останніми роками спостерігається стійке зростання кількості атлетів, здатних вибігати з 10 секунд. У 2006 році таких спортсменів було лише шестеро, у 2016-му – 25, а в сезоні-2026 їхня кількість уже досягла 49. Отже, за 20 років кількість спринтерів, які долали 100 метрів швидше ніж за 10 секунд, зросла більш ніж у вісім разів. Для порівняння, у 2025 році позначку в 10 секунд подолали 38 атлетів, а найкращий результат сезону показав Кішейн Томпсон – 9,75 секунди. У 2024 році таких спринтерів було 35, а Томпсон знову очолив світовий рейтинг із часом 9,77 секунди. У 2023 році 100 метрів швидше ніж за 10 секунд пробігли 39 спортсменів, а найкращий результат – 9,83 секунди – показали Жарнел Гаглз та Крістіан Коулман. У 2022 році елітну позначку подолали 30 атлетів, а найшвидшим став Фред Керлі з результатом 9,76 секунди. Цього сезону кілька спринтерів демонструють особливу стабільність. Каїнсола Аджаї та Облік Севілль уже десять разів вибігали з 10 секунд, тоді як Еммануель Есеме має вісім таких результатів. Ноа Лайлз офіційно п’ять разів долав стометрівку швидше ніж за 10 секунд. Ще один його результат – 9,76 секунди – не враховується в офіційній статистиці через надто сильний попутний вітер. За останні десять сезонів лише двом спринтерам вдавалося два роки поспіль показувати найкращий результат сезону у світі. Джастін Гатлін очолював цей рейтинг у 2015 та 2016 роках, а Кішейн Томпсон – у 2024 та 2025 роках. Крістіан Коулман ставав найшвидшим спринтером сезону чотири рази – у 2017, 2018, 2019 та 2023 роках. Світовий рекорд у чоловічому бігу на 100 метрів належить ямайцю Усейну Болту. У 2009 році він подолав дистанцію за 9,58 секунди. Цей результат досі залишається найкращим в історії чоловічої стометрівки. ТРЕТІЙ УКРАЇНЕЦЬ В АПЛ ІЗ СОТНЕЮ МАТЧІВ Півзахисник «Брентфорда» Єгор Ярмолюк провів свій 100-й матч в англійській Прем’єр-лізі. Ювілейною для українця стала зустріч п’ятого туру сезону-2026/27 проти «Челсі», у якій його команда здобула переконливу перемогу з рахунком 3:0. Ярмолюк розпочав матч у стартовому складі та провів на полі 69 хвилин. Перемогу «Брентфорду» забезпечили голи Джейдона Ентоні, Ігоря Тьягу та Фабіу Карвалью.

словами наставника, футболіст на той момент не був готовий на 100 відсотків.

Для Ярмолюка цей поєдинок став п’ятим у нинішньому сезоні АПЛ та 100м за всю кар’єру в чемпіонаті Англії. За кількістю матчів у Прем’єр-лізі українець увійшов до трійки найрезультативніших співвітчизників в історії турніру. Більше ігор провели лише Олександр Зінченко та Віталій Миколенко. Зінченко наразі має 150 матчів в АПЛ, виступаючи за «Манчестер Сіті», «Арсенал» та «Ноттінгем Форест». У Миколенка 147 поєдинків за «Евертон». Після Ярмолюка за кількістю матчів у Прем’єр-лізі йдуть Олег Лужний, який провів 81 зустріч, та Ілля Забарний із 78 матчами. Серед нинішніх українських футболістів АПЛ найближчим до Ярмолюка є Михайло Мудрик, який виступає за «Тоттенгем» на правах оренди та має 54 матчі в чемпіонаті. Ярмолюк приєднався до «Брентфорда» 14 липня 2022 року, перейшовши з «Дніпра-1». Спочатку українець виступав за молодіжну команду англійського клубу, а влітку 2023 року отримав місце у складі першої команди. Дебют Ярмолюка в англійській Прем’єр-лізі відбувся у сезоні-2023/24. У своїй першій кампанії в АПЛ він зіграв 27 матчів, а наступного сезону взяв участь у 31 поєдинку. У сезоні-2025/26 півзахисник провів 42 матчі за «Брентфорд» у всіх турнірах, відзначившись одним голом та двома результативними передачами. Після перемоги над «Челсі» «Брентфорд» піднявся на третє місце в турнірній таблиці АПЛ. Команда має дев’ять очок після п’яти турів і залишається без поразок: на її рахунку дві перемоги та три нічиї. Наступний матч «Брентфорд» проведе після міжнародної паузи. 10 жовтня команда зіграє проти «Астон Вілли», початок зустрічі запланований на 17:00 за київським часом. До збірної України Ярмолюк не отримав виклику на вересневі матчі Ліги націй. Головний тренер національної команди Андреа Мальдера пояснював відсутність півзахисника проблемою із запаленням ноги. За

ДАНСЬКИЙ ФУТБОЛІСТ ЗАКІНЧИТЬ КАР’ЄРУ ПІСЛЯ МАТЧУ ЗІ ЗБІРНОЮ УКРАЇНИ? Данський півзахисник Крістіан Еріксен достроково припинив співпрацю з німецьким «Вольфсбургом». Про розірвання контракту клуб повідомив на офіційному сайті. Останнім матчем Еріксена став товариський поєдинок збірної Данії проти України. На 65-й хвилині зустрічі 34-річний футболіст схопився за серце та впав на газон. Гравці обох команд одразу оточили півзахисника, закривши його від телекамер. Матч довелося зупинити, а Еріксена на кареті швидкої допомоги доправили до лікарні. Згодом футболіст прийшов до тями, а в збірній Данії повідомили, що його стан стабільний. Після цього інциденту Еріксен більше не виходив на поле. Його подальша кар’єра залишалася невизначеною. За підсумками сезону-2025/26 «Вольфсбург», за який виступав данець, залишив Бундеслігу та вилетів до другого дивізіону. У новому сезоні Еріксен не потрапив до заявки команди на жоден офіційний матч. Сам футболіст пояснив рішення про розірвання угоди бажанням перебувати поруч із родиною в Данії. За словами Еріксена, його період у «Вольфсбурзі» був сповнений як позитивних моментів, так і складних ситуацій. Він також висловив упевненість, що клуб має хороші перспективи та зможе повернутися до Бундесліги. Спортивний директор «Вольфсбурга» Дітер Гекінг зазначив, що клуб вважав за необхідне залишити за Еріксеном право самостійно вирішити питання щодо свого майбутнього. За його словами, сторони зрештою домовилися про дострокове припинення контракту на прохання футболіста. Матч проти України став для Еріксена другим випадком втрати свідомості та колапсу під час футбольної гри. Перший такий інцидент стався на Євро-2020 у червні 2021 року, коли в поєдинку Данії проти Фінляндії у півзахисника зупинилося серце. Після того випадку Еріксену встановили імплантований кардіовертер-дефібрилятор. Через правила чемпіонату Італії, які не дозволяли футболістам із таким пристроєм брати участь у матчах, данець був змушений залишити «Інтер». До «Вольфсбурга» Еріксен приєднався у вересні 2025 року. За німецький клуб він провів 34 матчі в усіх турнірах, у яких забив три голи та віддав десять результативних передач.

Берегиня

25.09.2026 — № 38 (223) «СУРМА» ДБАЄ НЕ ЛИШЕ ПРО ДУХОВНУ ТА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНУ ПОЖИВУ ДЛЯ НАШИХ ЧИТАЧІВ, А Й ПРОПОНУЄ СМАЧНІ РЕЦЕПТИ ВІД МАЕСТРО УКРАЇНСЬКОЇ КУХНІ ЄВГЕНА КЛОПОТЕНКА.

на дно й може пригоріти. Якщо каша здається надто густою, влийте трохи гарячої води та добре перемішайте. Наприкінці вона має бути густою, але м’якою та кремовою. Кукурудзяна крупа є основою й інших автентичних страв. Раджу приготувати банош з грибами за моїм рецептом, якщо ви не їсте сала. Страва не менш смачна та поживна!

ЯКУ БРИНЗУ ТА САЛО ОБРАТИ Традиційно токан подають з овечою бринзою, яка має виразний солонуватий смак і добре поєднується з кукурудзяною кашею. Якщо у вас немає можливості використати саме цей продукт, можна готувати з коров’ячою бринзою або навіть солоною фетою. Для шкварок найкраще підійде підчеревина з м’ясними прошарками ТОКАН ПО-ЗАКАРПАТСЬКИ: АВТЕНТИЧНИЙ або свіже сало. Обсмажуйте його на середРЕЦЕПТ ВІД ЄВГЕНА КЛОПОТЕНКА ньому вогні, щоб воно рівномірно витопило жир і стало золотавим і хрустким – так Закарпатська кухня відома простими, ці з картоплею і сиром, які можна готунайсмачніше! але дуже ситними стравами, які готують із вати зі вчорашнього картопляного пюре. доступних локальних продуктів. Один із та- Дуже зручно! ІНГРЕДІЄНТИ ких рецептів – токан. В основі традиційної 2 картоплини бойківської каші звичайна кукурудзяна кру- ЯК ПРАВИЛЬНО ВАРИТИ КУКУ1,5 л води па, яку поєднують із картоплею, вершковим РУДЗЯНУ КРУПУ маслом, хрусткими шкварками та бринзою. Для токану найкраще використовува- 170 г кукурудзяної крупи Виходить ароматна й поживна страва, яка ти крупу середнього помелу. Під час ва- 1 ст. л. борошна чудово підходить для обіду чи вечері. ріння обов'язково регулярно помішуйте 50 г масла Якщо ви хочете зануритися у закар- кашу, особливо після додавання кукуру- сіль до смаку патську кухню ще глибше, зробіть леган- дзяної крупи, адже вона швидко осідає чорний мелений перець до смаку ти дерев’яною шпажкою вже через 30–35 хвилин від початку випікання.

ПРОСОЧЕНИЙ СИРОПОМ. АПЕЛЬСИНОВИЙ КЕКС ВІД ЄВГЕНА КЛОПОТЕНКА Якщо ви хочете приготувати максимально апельсиновий кекс, спробуйте додати апельсин у тісто повністю, тобто з усією шкіркою. Доведеться трішки погратися з блендером, щоб збити фрукт, але результат точно того вартий. Ароматна цитрусова випічка не залишить байдужими ваших рідних чи гостей та ідеально пасуватиме до чаю або кави. Дещо схоже готується апельсиновий пиріг з білим шоколадом. Цей кекс виглядає доволі святково, тож можна готувати його на день народження замість торта або на будь-яке інше свято.

во добре його помити перед приготуванням. За потреби додатково обдайте фрукт окропом. Якщо апельсин має товстий білий прошарок під цедрою, частину його можна зрізати, щоб уникнути зайвої гіркоти.

НАВІЩО ПОТРІБНА СТАБІЛІЗАЦІЯ Після випікання не поспішайте одразу нарізати кекс. Натомість дайте йому просочитися сиропом та стабілізуватися щонайменше 45 хвилин. Завдяки цьому випічка стане більш соковитою та ароматною. До того ж кекс може сильно ламатися, якщо почати різати його одразу після приготування. А після охолодження він стане більш щільним і триматиметься купи. Якщо ви хочете приготувати щось схоже, але не чекати так довго, кекси на кефірі з апельсином до ваших послуг. ІНГРЕДІЄНТИ Для кексу: 1 апельсин 50 мл олії 3 яйця 150 г цукру 320 г борошна 10 г розпушувача масло для змащування форми борошно для французької сорочки Для сиропу: 1 апельсин 50 г цукру

ЯКУ ФОРМУ ОБРАТИ Для цього кексу найкраще підходить класична керамічна форма, адже вона рівномірно прогрівається та допомагає отримати ніжну структуру м’якуша. Водночас ви можете використовувати й металеву або КРОК 1 силіконову форму аналогічного розміру. Помийте та поріжте невеликими Варто враховувати, що метал проводить шматками 1 апельсин. тепло швидше, тому кекс може спектися на ЯК ПРАЦЮВАТИ 5–10 хвилин раніше. У силіконовій формі З АПЕЛЬСИНОМ КРОК 2 випічка також готується трохи швидше. В У цьому рецепті ми використовуємо Викладіть у миску, додайте 50 мл олії, апельсин у цілому вигляді, тому важли- обох випадках готовність краще перевіря- 3 яйця, 150 г цукру.

33

150 г підчеревини або сала 50 г бринзи КРОК 1 Почистьте 2 картоплини, поріжте навпіл та викладіть у каструлю. Залийте 1,5 л води. Варіть 20 хвилин. Далі потовчіть картоплю в каструлі товкачкою. КРОК 2 Додайте 170 г кукурудзяної крупи, перемішайте. КРОК 3 Далі додайте 1 ст. л. борошна, перемішайте та варіть на малому вогні під кришкою протягом 20 хвилин, періодично помішуючи, щоб каша не пригоріла. КРОК 4 Наприкінці додайте до каші 50 г масла, посоліть та поперчіть до смаку, ретельно перемішайте, щоб масло розчинилося. КРОК 5 Поріжте брусочками однакового розміру 150 г підчеревини або сала та посмажте на середньому вогні до золотистості. КРОК 6 Викладіть кашу у глечик для подачі, зверху викладіть зверху шкварки та 50 г подрібненої бринзи. Нехай смакує! КРОК 3 Збийте інгредієнти занурювальним блендером до однорідності. КРОК 4 Далі додайте у миску 320 г борошна та 10 г розпушувача. Замісіть тісто. КРОК 5 Підготуйте керамічну форму для кексу розміром 12х22 см. Змастіть маслом та присипте борошном (французька сорочка). Викладіть тісто у форму та розрівняйте лопаткою. КРОК 6 Випікайте кекс протягом 40–45 хв при 180 градусах у заздалегідь розігрітій духовці. Тим часом приготуйте апельсиновий сироп. Для цього вичавіть сік з 1 апельсина, змішайте в сотейнику з 50 г цукру, доведіть сироп до кипіння та зніміть з вогню. КРОК 7 Полийте готовий кекс апельсиновим сиропом та дайте 45 хвилин на стабілізацію. КРОК 8 Подавайте з улюбленим напоєм. Смачного! Смачного! Підготувала Діана Царук. Джерело: https://klopotenko.com/

34

Історія / Суспільство

surma.com.ua

№ 38 (223) — 25.09.2026

Пам’яті Галини Яблонської Віктор Іщенко Київ, «Сурма»

У

Галини Яблонської було рідкісне для актора відчуття часу. Вона пам’ятала театр, у якому працювали Амвросій Бучма, Гнат Юра, Наталія Ужвій, і дожила до театру зовсім іншої епохи. Між цими двома точками – майже дев’ять десятиліть сцени, Друга світова війна, повоєнні театри, київський Театр Франка, радянські десятиліття, відновлення незалежності України, нова російсько-українська війна. 14 вересня 2026 року Галина Гілярівна Яблонська покинула цей світ на 99му році життя.

У 2019-му її внесли до Національного реєстру рекордів із формулюванням «Найтриваліший період виступу на театральній сцені – 83 роки». На той час це вже була майже неймовірна цифра. Тепер зрозуміло, що сцена була з нею ще довше – від першого дитячого акторського досвіду у 1936 році до останніх років життя. Їй було шість, коли вона вперше вийшла на сцену. 1936 року у Вінниці зіграла Топсі в «Хатині дядечка Тома». Яблонська народилася 2 січня 1928 року в Умані в акторській родині, тому театр був для неї середовищем дитинства. Вона не стільки прийшла в нього, скільки виросла всередині нього. Війна дуже рано внесла в її біографію свою жорстку поправку. Під час нацистської окупації Яблонська опинилася серед людей, яких вивозили на примусові роботи до Німеччини, але змогла втекти. Уже 1944 року повернулася на сцену. Серед її повоєнних ролей була партизанка Зоя у «Казці про правду» Миколи Алігера – образ, який, як писала газета «День», був особливо близьким актрисі, котра сама пройшла через випробування війни. У 1951 році доля привела її до київського Національного академічного драматичного театру ім. Франка. 15 лютого вона офіційно стала актрисою київської трупи, а першою роллю

була Галя в «Назарі Стодолі» Тараса Шевченка у постановці Амвросія Бучми. Про той час Яблонська говорила з особливою теплотою: «Бучма вживив мене в цей театр». Вона згадувала, як боялася перших репетицій: поруч були люди, чиї імена вже тоді належали історії. Поруч із цим фундаментом формувалася її власна школа. Мар’ян Крушельницький, за спогадами Яблонської, вимагав від молодих акторів читати, стежити за мистецтвом, постійно розширювати власний світ. Його формулу вона згодом переказувала так: емоція – «баский кінь», а раціональне начало – вершник, який має цього коня втримати. Для Яблонської це було принципово: сильне почуття на сцені потребує форми. Саме тут, здається, можна шукати ключ до її акторської природи. Про Яблонську часто говорили як про актрису «школи переживання». У матеріалі газети «День» її характеризували як акторку, яка не відсторонюється від персонажа, а проживає його. Але це не означало стихійної емоційності. Режисер Петро Ільченко пояснював її метод так: Яблонська в кожний образ вкладала «особисте емоційне ставлення до персонажа», а її сильними сторонами були щирість, ліричність, емоційність і здатність передавати цілу палітру почуттів. Він називав її гру професіоналом найвищого ґатунку й зауважував, що вона завжди була співавторкою власної ролі. Це добре видно в її героїнях. Софія в «Безталанній», Катря в «Не судилось», Маруся Богуславка, Галя в «Назарі Стодолі, Гелена в «Кассандрі», Леді Макдуф у «Макбеті» – ролі різні за природою, але в них Яблонська шукала передусім людину, її внутрішню боротьбу, її гідність і вразливість. У франківській статті про «Безталанну» особливо влучно описано її Софію: сильну жінку, яка живе в жорстокому світі, але не стає жорстокою сама; людину, в чиїх очах постійно виникає питання, чому світ такий немилосердний. Цікаво, що ще одна її колега, Наталія Ужвій, звернула увагу на Яблонську саме в маленькій ролі. Після епізоду в «Бунті жінок» вона сказала: «Ось Яблонська навіть у такій маленькій ролі нас порадувала». Це коротке зауваження багато про що говорить: акторську присутність помічали ще тоді, коли масштаб ролі цього начебто не вимагав. Її театральна доля, однак, не була безхмарною. Був тривалий період, коли Яблонська, за її словами, стала непотрібною театру. Вона переживала це болісно. Згодом назвала той час «школою життя». Вона пішла в концертні програми, працювала на радіо й телебаченні, займалася громадською діяльністю. Цей епі-

зод важливий хоча б тому, що руйнує зручний образ актриси, якій усе життя дарувала сама сцена. Їй доводилося відстоювати себе й тоді, коли професійне середовище цього не робило. Можливо, тому в пізній Яблонській було стільки життєвої енергії. У «Самотній леді» Ігоря Афанасьєва вона грала стару актрису Лесю Богданівну, але поступово вистава перетворилася на своєрідний сценічний автопортрет. У монологах звучали тексти її колишніх героїнь, її читецький репертуар, її власна пам’ять. Петро Ільченко писав, що ця вистава стала діалогом поколінь, а сама Яблонська в ній ніби догравала з молодшими партнерами те, що не було догране на сцені раніше. Після одного показу друзі Ільченка звернули увагу на двадцятирічну дівчину, яка витирала сльози під час поклону й сказала супутникові: «Треба мамі подзвонить, давно не дзвонила». Для театру це, мабуть, одна з найточніших оцінок. Роль закінчилася, вистава скінчилася, а почуття вийшло разом із глядачем у фоє. Сама Яблонська до кінця залишалася людиною театру, але її діяльність давно вийшла за межі сцени. Громадська діяльність Галини Яблонської виросла з її театральної природи. Вона звикла говорити з людьми зі сцени, але згодом сценою для неї ставали військова частина, шпиталь, навчальна аудиторія, зал бібліотеки чи велика публічна акція. У перші роки незалежності Яблонська активно долучилася до суспільного життя держави: напередодні референдуму 1991 року брала участь в акціях на підтримку незалежності України, а 1996-го проводила роз’яснювальну роботу щодо ухвалення Конституції. Її особливо цікавила історична пам’ять. Вона повертала в культурний обіг імена та сюжети, які десятиліттями замовчувалися: героїв Крут, жертв Голодомору, представників Розстріляного відродження, Олену Телігу, Олега Ольжича та ін-

ших діячів українського визвольного руху. Від 1996 року Яблонська створювала літературно-мистецькі програми, і саме ця робота згодом привела до появи Героїчного театру «Пам’ять», заснованого 2007 року. Яблонська стала його художньою керівницею, режисеркою і авторкою більшості сценаріїв. Особливе місце в її діяльності посідала молодь. Вона працювала з майбутніми офіцерами, підтримувала патріотичне виховання у Київському військовому ліцеї імені Івана Богуна, організовувала зустрічі та мистецькі програми. Для неї культура мала цілком практичний вимір: через слово, театр, історію та пам’ять вона прагнула сформувати людину, яка відчуває відповідальність за свою країну. 2016 року Яблонська започаткувала міжнародний проєкт-конкурс «Тарас Шевченко єднає народи». Через нього Шевченкове слово звучало в Україні та за кордоном, зокрема у виконанні дітей і молоді. Усе це складалося в одну велику справу, яку сама Яблонська, мабуть, назвала б просто служінням культурі. Для неї культура була справою громадянської відповідальності. «Наша помилка в тому, – говорила вона, – що мистецтво і культуру відклали на потім». У її власних словах є, мабуть, найточніший портрет. «У мене таке відчуття, що я прожила не одне життя, а якихось десять. І як актриса, і як жінка зі своїм особистим життям, і як активістка з громадською роботою. Я ніколи не залишалась небайдужою. Навіть у вісім років, коли свій гонорар перерахувала іспанським дітям». Оце «ніколи не залишалась небайдужою» і є, мабуть, її головною професійною рисою. Вона берегла емоцію, але знала ціну ремеслу. Любила українську класику, але не сприймала її як застиглий музейний репертуар. Пам’ятала своїх учителів і водночас постійно вчилася сама. Навіть у дуже поважному віці сперечалася з режисерами про виставу, шукала точність, пропонувала нові ролі. Її покоління поступово відходить. Разом із ним стає дедалі тихішим безпосередній зв’язок із театром, у якому ще були живі традиції корифеїв і пам’ять про них передавалася від учителя до учня, від партнера до партнера. Галина Яблонська була одним із таких живих зв’язків. Вона вийшла на сцену шестирічною дитиною. Майже дев’яносто років по тому зійшла з неї людиною, яка встигла прожити кілька історичних епох і залишити в кожній частину себе.

35

25.09.2026 — № 38 (223)

UNIVERSE CARRIER

UNIVERSE CARRIER

ми підтримуємо

це логістична компанія, яка за 15 років свого існування, зарекомендувала себе як конкурентоспроможний лідер у сфері перевезень, створений задовольняти запити клієнтів.

Ми використовуємо новітні, високоякісні технології та інноваційне обладнання. Наш відданий персонал та професійні водії надають широкий спектр транспортних і логістичних послуг. Universe Carrier має найбільш розгалужену транспортну мережу, що забезпечує надійну своєчасну доставку товарів (перевозимо через 48 континентальних штатів, Аляску та Канаду).

WWW.UNIVERSECARRIER.COM 14351 WEBER DR, HUNTLEY, IL 60142

Наша формула успіху полягає у спілкуванні, якісному плануванні та сильному бажанні розвивати наш бізнес і відносини з клієнтами через партнерство, покращуючи транспортні рішення та послуги. Ми на 100% підтримуємо своїх водіїв і маємо найновіші та найбезпечніші вантажівки. Використовуючи запатентовану технологію, ми можемо оптимізувати режим обслуговування, який найкраще відповідатиме вашим потребам, і забезпечити активне відстеження кожного відправлення. Ми завжди раді бачити у своїй команді водіїв з досвідом, а також без досвіду, адже у нас є програма тренування, де ви можете швидко навчитись і стати невід’ємною частиною нашої компанії.

Працювати з нами - це зростати щодня!

36

surma.com.ua

№ 38 (223) — 25.09.2026