Issuu

УКРАЇНСЬКА НЕЗАЛЕЖНА ГАЗЕТА

ВИХОДИТЬ ЩОТИЖНЯ

№ 37 (222) | 18 ВЕРЕСНЯ 2026 | USA, UKRAINE

СЕНАТ І КОНГРЕС США –

ЗА МАСШТАБНІ САНКЦІЇ ПРОТИ РОСІЇ Кравченко проти Зеленського: конвульсії влади чи черговий «договорняк»? ▶ стор. 2

якуємо американським законодавцям за підтримку законопроєкту Ліндсі Грема, спрямованого на запровадження масштабних санкцій проти Росії.

«За» — 203 республіканці та 58 демократів. «Проти» — 152 демократи та 7 республіканців. Це важливий сигнал підтримки України та тиску на державу-агресора.

Пане Президенте США, сподіваємося та очікуємо на Ваш підпис!

День У мене є мрія - прокинутись зранкуукраїнського і побачити в часописі на першій шпальті некролог, обрамлений вітаннями та синьосоняшника. жовтими стягами. У тебе теж така мрія? Нелюд путін довго Чому б і ні? ▶ стор. 20 не проживе. Тому підтримай українське видання та українське радіо, щоб наша мрія стала реальністю.

Якщо Вам не байдуже. Підтримайте радіо і газету. Від за книжки пам’яті: Переведіть кошти по ZELLO номеромдо телефону війна +17736973923 або за QRросійська кодом проти українського Рахунок в Selfreliance - 177162 CHASE BANK - 695785532слова. 1919 / 2026 Ви можете оформити щомісячний автоматичний перевід для підтримка радіо ▶ стор. та газети. А ще Ви можете оформити автоматичну заявку, і ми будемо34 знімати вказану суму автоматично. Чеки можна висилати на нашу адресу. БУДЕМО ВДЯЧНІ 5050 N. Cumberland Ave., 18-S ЗА ПІДТРИМКУ Norridge, IL 60706. PAYBLE FOR: UKRAINIAN-AMERICAN MEDIA GROUP. РЕДАКЦІЇ ГАЗЕТИ

Ваша реклама в газеті і на радіо, це велика підтримка для нас. «СУРМА» Будемо вдячні за будь-яку підтримку. SURMA, 5050 N. Cumberland Ave., Ste 18-S, Norridge, IL 60706, uausamedia@gmail.com

ISSN 2832-4676

Політика / Геополітика

surma.com.ua

№ 37 (222) — 18.09.2026

Кравченко проти Зеленського: конвульсії влади чи черговий «договорняк»? Назар Мухачов Київ Головний редактор газети «Сурма»

«Я від баби втік, і від діда втік, і від зайця втік, і від тебе, Вовчику, втечу…», – весело наспівував Колобок. Казка знайома всім українцям з дитинства, щоправда, більшість українців не знають, що зміст цієї казки значно глибший і цікавіший, ніж просто втеча хлібобулочного виробу від тих, хто хотів його з’їсти. Насправді в такий алегоричний спосіб наші далекі предки пояснювали своїм дітям рух Місяця по Зоряному Небу. І під час того руху, Сузір’я-Тварини відкушували від Колобка-Місяця шматочки, аж доки не «з’їдали» його повністю. А згодом – народжувався новий Місяць… Взагалі у нас чомусь побутує хибна думка, що далекі і ближчі предки були менш розумними від нас, адже не мали комп’ютерів, ґаджетів та інтернету. Проте якщо ці питання досліджувати, то в мене особисто думка є цілком протилежною. Зрештою, наші предки свого часу створили і Арійську Цивілізацію, і Трипільську Культуру, і Русь – як передову культурну та цивілізаційну державу, конкурувати із якою могли тільки залишки Римської імперії з центром в Царгороді-Константинополі. А що створили ми, їхні нащадки? В середині вересня 2026 року казка «Колобок» заграла в Україні новими зеленими барвами. «Я від НАБУ втік, і від САПу втік, і від тебе, Вовчику, втечу», – весело наспівував зелений Генеральний прокурор Руслан Кравченко о 2.30 ночі 14 вересня, сидячи в службовому прокурорському автомобілі та перетинаючи кордон України з Польщею. Проте в контексті цієї пісеньки виникає відразу кілька важливих питань. Перше – менш важливе – чи мав на увазі зелений Генпрокурор все того ж «невідомого Вову» із «кооперативу Династія». Друге – більш важливе – чи взагалі Кравченко втікав від Зеленського, чи це розігрується досить складний багаторівневий спектакль з огляду на те, як «кляті» антикорупціонери із НАБУ та САП наступили на зелені хвости міндічам-«канлєрам»-«каралєвам» та іншим зеленим хламідіям-арахаміям. І це питання значно складні-

ше, ніж може здатись на перший погляд. Для кращого розуміння процесів, згадаймо всі ключові елементи. Масштабна спецоперація «Карфаген» НАБУ та САП щодо викриття корупційної схеми «кришування» шахрайських колцентрів посадовцями Офісу генпрокурора стала публічно відомою 4-5 вересня 2026 року. Обшуки були проведено також і в Генпрокурора Кравченка, його Першої заступниці Вдовиченко, голови Одеської ОВА Кіпера, до команди якого вважають належним того ж Кравченка і не тільки. 5 вересня на тлі інформаційного шуму від «Карфагену» Руслан Кравченко приходить в Урядовий квартал і «зникає» там принаймні на 10-12 годин. А згодом повертається, спростовує чутки про своє лікування, демонструє показову впевненість та стверджує, що у відставку не збирається. Викриття корупціонерів в межах спецоперації «Карфаген» стало черговим ударом по голові всій зеленій владі. Слідом за страшними мільярдними розкраданнями друзями Зеленського в Енергоатомі, на закупівлях зброї тощо, українці фактично за 1 добу остаточно дізнаються про те, що Прокуратура – як ключова інституція в системі правосуддя, яка ще й здійснює нагляд за усіма іншими органами, є наскрізь гни-

лою. І не просто корумпованою – саме в Офісі Генерального прокурора, який очолює всю прокурорську систему, було організовано системи заробляння мільйонів доларів щомісячно! Тотальний колапс системи управління на чолі із Зеленським. І коли президент та його вірна хламідія із Верховної Ради говорять про свою незламну потужність, то мені в голову приходить аналогія із зруйнованим будинком, в якому ми, українці, моментально побачили, що однієї із несучих стін нема. Не бачили, не бачили і випадково прозріли – завдяки НАБУ та САП. На жаль, під подальшими завалами «зеленого будинку» загинуть переважно не зелені істоти, а ми самі – якщо дозволимо їм подальше мародерство на крові і не покараємо за вже зроблені злочини. І от на тлі цього прокурорського колапсу Кравченко ввечері 5 вересня виходить і каже, що нікуди не піде. Звідки така впевненість? На мою думку, ключ її лежить у тих 10-12 годинах, проведених в Урядовому кварталі, без нагляду детективів НАБУ та прокурорів САП. Одна із будівель, в якій Кравченко провів принаймні частину із тих годин – Офіс Президента. Маю підозру, що в процесі довготривалого спілкування, зокрема, і з «невідомим Вовою», було напрацьова-

но певний план дій та протидії клятим антикорупціонерам. Саме тому, заручившись підтримкою вищого політичного керівництва, Руслан Кравченко потужно заявив, що у відставку не збирається. Потужність виявляється заразною та передається повітряно-крапельним шляхом, якщо ти перебуваєш на вулиці Банковій в Києві та потрапляєш в поле сонцесяйних незламних лідорів. Проте 6 та 7 вересня грозові хмари продовжували згущуватись над головою Генпрокурора, і навіть зелена сонцесяність не змогла розсіяти антикорупційну стихію. 7 вересня Руслан Кравченко пише заяву про відставку, якої не збирався робити. Пише він її після зустрічі із Володимиром Зеленським та Давидом Арахамією, який після відсторонення Андрія Єрмака став передовою фігурою серед зелених чоловічків у всій владі, а не тільки у ВР. Що змусило Кравченка та Зеленського змінити думку через 2 доби? Що за цим стоїть? Поки що достеменно ми не знаємо. Проте НАБУ і САП в своїх публікаціях матеріалів дотримуються певної театральності. Гарні п’єси мають не одну дію, а декілька. І якщо в першій дії хоч і не пролунало прізвища Кравченка, зате там була інформація про якогось «Шефа», якого по-батькові «Андрійович» і який

18.09.2026 — № 37 (222)

DOLYNKA UKRAINIAN-AMERICAN CONSULTING

ВІДПРАВКА ПОСИЛОК В УКРАЇНУ ТА КРАЇНИ ЄВРОПИ, ЛІТАКОМ ТА МОРЕМ НАШІ ЛОКАЦІЇ: 5050 N Cumberland Ave., Office 21-v, Norridge, IL 60706. З понеділка по п’ятницю з 10.00 до 20.00, в суботу та неділю з 9.00 до 14.00 1590 N Rand Rd., Suite G, Palatine, IL 60074. В понеділок, віторок, четвер і п’ятницю з 14.00 до 19.00, в середу з 10.00 до 19.00 в суботу та неділю з 10.00 до 14.00

ТАКОЖ МИ НАДАЄМО ТАКІ ПОСЛУГИ: • Сертифіковані та нотаріально завірені переклади • Апостиль • Довіреності в Україну (супровід та перевіз дітей, продаж і купівля транспортних засобів, оформлення та отримання пенсії, купівля-продаж майна, банки, управління майном без права відчуження, представлення інтересів та інше) • Підготовка пакету документів для прийняття або відмови від спадкового майна в Україні • Підготовка пакету документів для отримання українського громадянства дітям народженим в США • Запрошення для отримання візи в США

773 600 2727 DOLYNKAFORMS@GMAIL.COM WWW.DOLYNKA.COM DOLYNKA – ОФІЦІЙНИЙ ПРЕДСТАВНИК

ПРОДАЖ КВИТКІВ ПОСЛУГИ ГРОШОВИХ ПЕРЕКАЗІВ ЗА ДОПОМОГОЮ СИСТЕМ

Політика / Геополітика

колись очолював Податкову. За випадковим збігом обставин, генпрокурор Руслан Андрійович Кравченко колись був очільником Податкової. Можна припустити, що Володимир Зеленський отримав анонс щодо деяких подальших дій в межах операції «Карфаген», а, можливо, й інших – «Мідас», «Феміда», «Форрест Гамп» тощо. А в тих наступних діях проти Кравченка вже лунатимуть чіткі звинувачення та оголошуватиметься підозра. А ще, не доведи Господи, проллється світло на те, що ж це за «невідомий Вова із кооперативу Династія»? Тому Зеленський змушений був сказати Кравченку про звільнення. Проте виїхав Кравченко лише через тиждень. 7 днів – на підготовку, зачищення хвостів, потенційне стирання доказів тощо. Виїхавши за кордон, у відрядження, Руслан Кравченко оголошує підозру Семену Кривоносу – директору НАБУ. Йому інкримінують підроблення офіційних документів для отримання неправомірної вигоди в особливо великому розмірі та фіктивне усиновлення з метою штучного створення підстави для уникнення відповідальності в суді. Згодом Кравченко оприлюднив текст підозри і матеріали справи відносно Кривоноса. Через кілька годин Кривонос стверджує, що не отримував жодної підозри у вчиненні злочину. У свою чергу у НАБУ і САП заявили, що розцінюють підозру директору НАБУ Семену Кривоносу як продовження атаки на антикорупційні органи. Далі Володимир Зеленський каже, що для такого прокурора тільки один шлях – звільнення. Зеленський своїм указом № 905/2026 відсторонює Руслана Кравченка від посади Генерального прокурора. «Відповідно до частини другої статті 11 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановляю: відсторонити Кравченка Руслана Андрійовича від посади Генерального прокурора», – йдеться у документі. Проблема полягає в тому, що Зеленський як президент не має повноважень відсторонювати Генерального прокурора, адже всі повноваження президента виписані в статті 106 Конституції України. Пункт 11 106 статті Конституції каже, що президент призначає на посаду та звільняє з посади за згодою Верховної Ради України Генерального прокурора. Визначальною є позиція Верховної Ради, а не бажання президента. Цей указ Зеленського є черговим порушенням Конституції, адже йдеться фактично про узурпацію влади – присвоєння повноважень, що не передбачені Конституцією та прямо протилежать її

surma.com.ua

№ 37 (222) — 18.09.2026

положенням. Адже Україна є парламентсько-президентської республікою. Мала би бути з огляду на Основний Закон. 15 вересня 2026 року Верховна Рада України підтримала звільнення Руслана Кравченка, «за» проголосувало 317 депутатів. О 22.13 14 вересня Офіс Генпрокурора в своєму телеграмі написав: «У зв’язку з поширенням заяви про нібито повідомлення про підозру одному із керівників антикорупційних органів повідомляємо: така інформація не відповідає дійсності. У межах цього кримінального провадження жодній особі, зокрема керівнику антикорупційного органу, про підозру у передбаченому КПК України порядку не повідомлялося. Правові підстави для цього відсутні. Заяви про начебто підозру були позбавленими юридичного сенсу. Відтак, відповідні відмітки в ЄРДР про повідомлення про підозру були скасовані». Але тут також виникають питання.

бори та не втратити владу. Але і ця інформація не є повною щодо втечі «зеленого колобка»-генпрокурора. Після досягнення якихось домовленостей і планів в ОП 5 вересня, 7 вересня Кравченко таки пише заяву, а 14-го виїжджає з України. Дружина генпрокурора Олександра Кравченко перетнула державний кордон 12 вересня 2026 року о першій годині ночі. Тобто на дві доби раніше від чоловіка. Дівоче прізвище Олександри – Паровишник, а до шлюбу з Кравченком вона носила прізвище Шовкопляс. Олександра є кандидатом юридичних наук і працювала асистенткою кафедри адміністративного права Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого. Проте незрозуміло, чи вона досі там працює, адже окремо працевлаштована як ФОП. У 2025 році Олександра заробила майже 6,5 млн грн. А за 2024 – 5,8 млн грн. Загалом річні доходи дружини генпрокурора з 2021 року трималися на рівні 4,6–6,5 млн грн.

14 вересня, на момент повідомлення Кравченка про підозру директору НАБУ Кривоносу, Руслан Кравченко був генеральним прокурором. Генеральний прокурор є процесуальною особою в кримінальному процесі. І Генпрокурор, маючи відповідні повноваження, особисто підписав підозру Кривоносу. Це є юридичні факти. Скасування підозри не може відбуватись просто так – через бажання когось. Навіть якщо цей хтось – Семен Кривонос. Володимир Зеленський чи Папа Римський. З точки зору закону скасування підозри відбувається тільки через суд. Фактично ми маємо справу з тим, що хтось просто взяв і видалив відомості з ЄРДР – Єдиного реєстру досудових розслідувань. Але такі дії самі собою вже є злочином! Адже порядок внесення відомостей в ЄРДР чітко регламентовано законодавством! Цинічне брутальне різностороннє порушення Конституції та законів України з боку Зеленського і його команди. І водночас такі системні порушення не стають на заваді для Зеленського тоді, коли він використовує Конституцію як особистий щит, до прикладу, щоб не проводити ви-

Всі дані є у відкритому доступі, бо вказані у декларації її колишнього чоловіка – прокурора Максима Шовкопляса, який згодом працював у Спеціалізованій екологічній прокуратурі Харківської області. У липні 2025 року НАБУ і САП повідомили Максиму Шовкоплясу про підозру у пособництві заволодінню 1,56 тис. тонн зерна Держрезерву вартістю майже 12 млн грн. Благодать бізнесова сходить на дружин прокурорів (і не тільки прокурорів) і вони починають в Україні заробляти мільйони тоді, коли мільйони українців ледве виживають. Щоправда, «добре поінформовані фермери» чомусь стверджують, що насправді такі гроші в деклараціях є легалізацією корупційних грошей, отриманих внаслідок впливової посади чоловіків. Але то вони так говорять просто із заздрощів, щоб оббрехати хороших людей, в яких вдома валяються «какіє-то жалкіє четирє мєшка денег», як казала одна мудра істота з Офісу Президента на плівках спецоперації «Форрест Гамп». Як могли Кравченка випустити з України? Чому НАБУ та САП протягом тижня так і не оголосили йому підозри, адже

тоді виїзд був би неможливим? Чим займалась СБУ, зокрема її частина – ДЗНД, до обов’язків яких належить контроль за політичними та інформаційними процесами. Чим займався Офіс Президента, врешті-решт? Допитливий читач відразу запитає, а до чого тут ОП, у якого ніби й немає відповідних повноважень? По-перше, відсутність законних повноважень ніколи не стримувала ні Зеленського, ні його антиукраїнських слуг від вчинення певних дій, в тому числі і злочинних. Згадайте, до прикладу, виставлення української землі і надр на розпродаж всупереч 13-14 статтям Конституції. По-друге, Руслан Кравченко як генеральний прокурор має доступ до найвищої державної таємниці. Виїзд за кордон осіб із таким доступом, тим більше в умовах повномасштабної війни, здійснюється тільки з дозволу президента Зеленського. З огляду на це, не здається мені збігом те, що Кравченко виїжджав на службовій машині, маючи на руках документи про відрядження в Європу. Ці збіги носять невипадковий, а системний характер. Впродовж наступних кількох тижнів ми зможемо побачити, чи є між Зеленським та Кравченком справжній конфлікт, чи все ж таки – певний «договорнячок». Проте сам факт виїзду, у поєднанні із неоголошенням підозри впродовж тижня після обшуків, говорить більше на користь другого варіанту. Водночас агресивна поведінка Кравченка може вказувати на те, що він вважає, що Зеленський його «кинув», коли запахло смаленим, і почав рятувати себе. Інформаційно – через незаконне відсторонення, та політично – через якісь домовленості із НАБУ, САП та геополітичними центрами, що можуть мати вплив на останніх. Це все було досить цікавим, якби не було настільки трагічним і катастрофічним. Під час повномасштабної війни друзі президента крадуть мільярди і втікають з країни, генпрокурор утікає з країни, СБУ стріляється з ГУР, вітчизняне виробництво ППО майже відсутнє і не здатне зупинити руйнування навіть Києва. Зате ми щодня чуємо потужні пафосні войовничі промови. Тотальне виродження всієї олігархічної системи управління. Держава тримається на жертовності українців та на інерційності процесів. Український народ повинен вижити. Ми мусимо зберегти себе, навіть в існуючих умовах. Внутрішній ворог має бути знищений. Притягнений до справедливої жорсткої відповідальності за умовами воєнного часу. Карфаген має бути зруйновано.

18.09.2026 — № 37 (222)

КРЕДИТНА КАРТКА VISA® ДЛЯ СТУДЕНТІВ

Розпочніть ! ж о р о д фінансову по Студенти можуть отримати кредитну картку VISA® у віці від 18 років із поручителем або спільним заявником за умови дотримання певних вимог. 16-річні студенти можуть бути додані лише як авторизовані користувачі.

ПЕРЕВАГИ НАШИХ КРЕДИТНИХ КАРТОК VISA® Захищеність

Скануйте QR-код для детальної інформації

Розумне управління фінансами

Автоматичні сповіщення про шахрайство: отримуйте миттєві повідомлення про будь-яку підозрілу активність. Сповіщення про транзакції: SMS надходить щоразу, коли ви здійснюєте покупку кредитною карткою. Політика Visa Zero Liability: захищає вас від відповідальності за несанкціоновані транзакції з вашою кредитною карткою. Захист Visa 3D Secure від шахрайства: додатковий рівень безпеки для онлайн-платежів завдяки автентифікації власника картки, що допомагає запобігати шахрайству та несанкціонованим операціям.

Блокування/розблокування картки: миттєво блокуйте або розблоковуйте картку для безпеки та захисту від шахрайства. Блокування транзакцій: встановлюйте обмеження за місцем, типом торговця або видом транзакції. Ліміти витрат: контролюйте суму витрат на одну транзакцію для кращого планування бюджету. Відстеження транзакцій і торговців: категоризуйте та відстежуйте витрати залежно від того, де було здійснено покупку, щоб оптимізувати бюджет і винагороди.

Зручність безконтактних платежів і цифрових гаманців Цифрові гаманці: здійснюйте швидкі та безпечні платежі в магазині, додатку, чи онлайн за допомогою смартфона. Безконтактні платежі: просто прикладіть. Просто оплатіть.

Подайте заявку сьогодні у будь-якій з наших філій Угода про кредитну картку споживача та розгорнута інформація доступні на selfreliance.com/join-about-us/disclosures/

www.selfreliance.com ILLINOIS

Home Oﬃce: 2332 W. Chicago Ave., Chicago, IL 60622 5000 N. Cumberland Ave., Chicago, IL 60656 136 E. Illinois Ave. #100, Palatine, IL 60067 302 E. Army Trail Rd., Bloomingdale, IL 60108 50 W. Dundee Rd., Wheeling, IL 60090

MICHIGAN

26495 Ryan Rd., Warren, MI 48091 11756 Charest St., Hamtramck, MI 48212 7345 Orchard Lake Rd., West Bloomﬁeld, MI 48322

NEW JERSEY

CONNECTICUT

734 Sandford Ave., Newark, NJ 07106 558 Summit Ave., Jersey City, NJ 07306 60-C N. Jeﬀerson Rd., Whippany, NJ 07981

21 Silas Deane Highway, Wethersﬁeld, CT 06109 270 Broad Street, New Britain, CT 06053 5 Commerce Dr, Cromwell, CT 06416

MINNETONKA

MASSACHUSETTS

11064 Cedar Lake Rd., Minnetonka, MN 55305

103 North Elm Street, Westﬁeld, MA 01085

Війна

surma.com.ua

№ 37 (222) — 18.09.2026

«Били ворога трофейними гарматами й снарядами»: восени 2022 року дивізіон «Скутера» пройшов від Балаклії до Куп’янська за кілька днів

Антон Печерський

омандир дивізіону 40-ї артбригади Богдан на позивний «Скутер» долучився до Збройних Сил без військового досвіду і пройшов шлях від солдата до підполковника. До мобілізації він працював залізничником. Під час Харківського контрнаступу його дивізіон за кілька днів пройшов від Балаклії до Куп’янська та бив по росіянах затрофеєними у них же гарматами та снарядами. А 2023 року, після навчання в Польщі, артилеристи перейшли з причіпної гармати «Мста-Б» на польські САУ Krab. Про участь у війні за часів АТО й ООС, відбиття російського наступу на Харківщині після початку широкомасштабного вторгнення, Слобожанську наступальну операцію осені 2022 року та опанування іноземних артилерійських установок Богдан «Скутер» розповів АрміяInform. До війська львів’янин Богдан прийшов без жодного військового досвіду, однак з ґрунтовною освітою та досвідом роботи на залізниці. Це швидко далося взнаки – крок за кроком знання й уміння дозволили солдату опанувати фах артилериста й отримати первинне офіцерське звання. – У цивільному житті я був залізничником і з армією нічого спільного не мав, навіть не був на строковій службі. Але у 2015 році вирішив вступити до лав, мобілізувався й потрапив у 40-ву бригаду. Тоді просто прийшов у військкомат, сказав, що хочу мобілізуватися. Мені дали припис, мобілізували – і все. За розподілом потрапив у Немирів, до навчального центру, вчитися на топогеодезиста. За розподілом випадково потрапив до 40-ї окремої артилерійської бригади і з того часу незмінно тут. Починав, звісно, солдатом і пройшов усі посади по черзі. Спершу був топогеодезистом, потім навідником гармати 2А65 «Мста-Б», командиром гармати. У 2017 році три місяці навчався у Львівській академії, отримав первинне офіцерське звання молодшого лейтенанта і став командиром взводу 10-ї артилерійської батареї артилерійського дивізіону 40-ї артилерійської бригади, згодом призначили командиром 11-ї артилерійської батареї.

Нічого складного не було, бо в мене професія залізничника, що пов’язана з математикою, з обрахунками. Так само в артилерії – все теж пов’язано з математикою та обрахунками. Тож довелось просто зрозуміти систему армії, як тут усе побудовано, зрозуміти принципи командування – і все. Потрібні були організаторські здібності, тому цивільні знання і досвід керівництва дуже стали в пригоді, – розповідає Богдан. Першою артилерійською системою, яку освоїв як артилерист, стала 152-мм причіпна гармата 2А65 «Мста-Б». На ній він навчався і розпочав виконувати бойові завдання. На озброєнні підрозділу ці гармати залишалися ще кілька років – до переходу у 2023 році на польські САУ Krab. «КОЖЕН ЗНАВ, ЩО ЙОМУ РОБИТИ» Досвід АТО та ООС став для Богдана точкою відліку, з якою він тепер може порівнювати сучасну бойову роботу артилерії. Відтоді, за його словами, змінилися не лише техніка та розвідка, а й саме розуміння того, як довго гармата може залишатися на позиції та наскільки швидко розрахунок повинен реагувати на ворожий вогонь. – До широкомасштабної війни артилерія працювала так: просто виїжджала, займала бойові порядки серед поля. Ставали цілою батареєю – чотири гармати, орієнтувалися в основному напрямку й працювали, можна сказати, без коригування. Коригування, якщо й було, то мінімальне за допомогою радянських засобів розвідки на спостережному пункті. В Переважно просто працювали по не спостережних цілях. Запам’яталася така історія: якось працювали по противнику і розмістилися серед поля. Але як тільки почали працювати, дали ціль, то майже відразу ж полетіла «отвєтка».

Особовий склад навіть без команди розумів, які його дії. Кожен знав, що йому робити: згорнулися, швидко покинули вогневу позицію. Нас продовжували накривати вогнем. Одну з гармат пошкодили, ми так і затягнули її без колеса в безпечне місце. Вийшли тоді без втрат, тільки трохи перелякані, на адреналіні. Це був перший такий масований обстріл, – пригадує військовий бойові дії перших етапів війни. До лютого 2022 року Богдан уже перейшов від командування вогневими підрозділами до штабної роботи. Широкомасштабне вторгнення застало дивізіон під Люботином – на той час «Скутер» був начальником штабу та виконував обов’язки командира дивізіону. «ТОДІ ЗРОЗУМІЛИ, ЩО ЦЕ СПРАВДІ ВЕЛИКА ВІЙНА» Прибути до району розосередження напередодні 24 лютого 2022 року встиг не весь особовий склад, тому з тих військовослужбовців, які вже були на місці, сформували три зведені розрахунки. Близько п’ятої ранку підрозділ 40-ї артилерійської бригади, який перебував тоді у підпорядкуванні 93-ї бригади, отримав першу ціль. – У перший день ще навіть до кінця не вірилося, що це можливо. Усі трохи не вірили. Але вже як почали літати ворожі літаки, почалися нальоти з повітря, тоді зрозуміли, що це вже не жарт, що це справді велика війна. Працювати доводилося найбільше по техніці, бо росіяни йшли колонами. По особовому складу – менше. На той час дронів – «очей в небі» не було. Начарт 93-ї бригади давав цілі напряму мені, я ж здійснював розподіл їх на батареї. З того часу поступово почалися зміни, бо під час таких інтенсивних

бойових дій, як зараз, артилерія почала більше розвиватися. Маскування удосконалювалося, вже не ставали просто в полях, ставали в посадках, вирізали просіки. Почала розвиватися розвідка – БПЛА, «крила», «мавіки». Вони більше працювали з коригуванням. Стало краще видно результати своєї роботи. Відеоспостереження та фіксація результатів надихали особовий склад, надихали тих, хто командує, тих, хто коригує. Була командна робота. Завдяки безпілотникам уже краще було видно, по чому ми працюємо, швидше коригувався вогонь. Коли приїхали в підпорядкування своєї бригади, стали під Барвінковим. Тут працювали в район Великої Комишувахи, Малої Комишувахи, Топольського, Довгенького. Там уже здійснювалась аеророзвідка і ми бачили, по чому працюємо. У цей період на нашому рахунку було багато знищених танків ворога, колісної техніки. Усі моменти знищення ворожої техніки зафіксовані на відео. Подібні відео постійно скидали особовому складу на позиції, і це дуже підбадьорювало бійців, вони більше вірили в себе, це давало значно більше мотивації. Було зафіксовано прямі попадання в САУ, танки, КАМАЗи з ворожим особовим складом – особовий склад просто валявся біля машин – і броньовану техніку, – пригадує артилерист перші тижні широкомасштабного вторгнення. Під час оборонних боїв навесні й улітку 2022 року артилерійський підрозділ міг працювати з обраного району, зосереджуючи вогонь на колонах, які намагалися просуватися вглиб Харківщини. Восени ж 2022 року ситуація змінилася – українські війська перейшли у стрімкий контрнаступ.

Війна

18.09.2026 — № 37 (222) «МИ ПРАЦЮВАЛИ ПО РОСІЯНАХ ЇХНІМИ Ж СНАРЯДАМИ» Під час Слобожанської наступальної операції артилеристам довелося підтримувати надзвичайно швидкий темп просування, встигаючи за силами, які наступали. Тоді звичний цикл розвідки та підготовки позицій скоротився до мінімуму. Від командирів батарей вимагалося вже під час руху знаходити нові місця для гармат, налагоджувати управління вогнем і забезпечувати підвезення боєприпасів. – Нам довелося брати в цьому наступі дуже активну участь. Нас саме перекинули на Балаклійський напрямок. Ворог почав відступати, не знав, що йому робити. Артилерія працювала максимум пів доби з однієї позиції, а потім доводилося швидко переміщатися вперед і вперед, щоб максимально знищувати ворога, що відступав. Був цікавий момент, коли за танком просто ганялися. Ми кидаємо снаряд туди, де він стояв, а він уже від’їхав. І так далі, крок за кроком… Так ми його зрештою все одно зловили й уразили. Він зупинився, бо, мабуть, соляра в нього закінчилася, просто став. І тоді було пряме влучання в російський танк. Робота командира батареї була феноменально швидкою, і в такі моменти дуже яскраво було видно його якості. Йому говорили, що треба переміститися в такий-то квадрат, і він

Приймаємо більшість страхівок РРО.

без рекогносцирування, з гарматами, з усіма бійцями одразу вже їде туди. Тоді офіцерів вистачало, як мінімум двоє було в батареї. Один залишався вести вогонь, а другий уже їхав уперед шукати вогневі позиції. Позиції потрібні були максимум на добу, тому що наші йшли вперед і вперед. Ми тоді за кілька днів пройшли від Балаклії до Куп’янська. Саме на той час боєприпасів вистачало. Плюс дуже багато боєприпасів було трофейних. Ми йшли вперед, захоплювали трофеї, і навіть не потрібно було організовувати підвезення зі складів. Трофейних боєприпасів було просто дуже багато, і ми працювали по росіянах їхніми ж снарядами. Також і ворожі гармати захоплювали. Ми затрофеїли орієнтовно п’ять ворожих гармат 2А65. Ворог просто все покидав на своїх позиціях. Деякі гармати були пошкоджені, а деякі практично «нульові», тільки зняті з консервації. І ми навіть працювали їхніми ж гарматами проти них самих. Були моменти, коли навіть особовий склад більше хотів працювати з трофейних: «Дайте мені трофейну, ми її зробимо. Ми самі все зробимо». Так під час наступу на Харківщині працювали їхніми ж затрофеєними снарядам і гарматами, – пригадує «Скутер» участь артилеристів у Слобожанській наступальній операції.

ми підтримуємо

«ДАЙТЕ ВІДЕО, ПОКАЖІТЬ ПО ЧОМУ МИ ПРАЦЮВАЛИ, ЯКІ РЕЗУЛЬТАТИ» Після наступу на Харківщині підрозділ продовжував працювати на «Мста-Б», а згодом, вже у 2023 році, артилеристи переозброїлися на польські САУ Krab. Перехід від причіпної 152-мм гармати до гусеничної самохідної артилерійської установки 155 мм вимагав опанувати не лише іншу бойову роботу, а й незнайомі особливості ремонту та обслуговування. Водночас нова система вже працювала в умовах, коли повітряна розвідка, коригування та відеофіксація результатів стали обов’язковою частиною бойової роботи артилерії. – Ми, так би мовити, кардинально все змінили: воювали з причіпною гарматою, а тут – самохідна, на гусеницях. Спочатку було страшно, важко, незрозуміло щодо ремонту, обслуговування, але особовий склад швидко вчився, люди згуртувалися. По суті, нічого складного немає, і гармата дуже хороша. Усі снаряди 155-го калібру натовської системи йому підходять, усі заряди. Будь-якими можна працювати. Далекобійність значна. Плюс справа не так у калібрі, як у тому, що це самохідка. Є маневреність, трохи захищеності від уламків. Мінімальна захищеність, але все ж вона є, уже не стоїш відкрито на місцевості.

Плюс високоточні снаряди – ми працювали «Екскалібурами». «Краби» працювали по всьому: по колонах, зупиняли ворожі штурми на місці. І дистанційне мінування місцевості вони можуть робити – протипіхотними та протитанковими мінами. Працювали також і на Лиманському напрямку. І «бехи» зупиняли, танки, «Гради» знищували. Багато чого спалили – паливозаправники, місця скупчення особового складу, місця зберігання снарядів, пального і так далі. Є дуже багато феєричних моментів. Словами навіть не можна передати. Тому тільки позитивні враження від цієї системи. Добре, що зараз технології пішли вперед, і можна показати особовому складу їхні результати. Мене після кожної стрільби просять: «Дайте відео, покажіть по чому ми працювали, як ми працювали, які результати», – усміхається підполковник Богдан «Скутер». Продовжуючи працювати на «Крабах», він упевнений як у надійності польської артилерійської системи, так і – ще більше – у бійцях артилерійських розрахунків, яких сприймає не лише як підлеглих, а насамперед як побратимів. armyinform.com.ua Фото автора та з особистого архіву героя

Політика / Війна

surma.com.ua

№ 37 (222) — 18.09.2026

Опитування показало реальні плани українських біженців у Польщі Більшість українських біженців у Польщі планують повернутися в Україну

Результати соціологічного опитування щодо планів українців повернутися в Україну. Джерело: Rating Group

айбільше готові повернутися після завершення війни українці віком від 51 року – 58% опитаних Більшість українських біженців у Польщі планують повернутися в Україну, однак значна частина розглядає можливість залишитися за кордоном. Водночас серед тих, хто хоче залишитися, найчастіше обирають Польщу. Про це повідомляє «Главком» із по-

силанням на результати опитування Rating Group. Опитування Rating Group провели 21–25 серпня 2026 року. У ньому взяли участь 1000 українців віком від 18 років, які через повномасштабну війну виїхали до країн ЄС та на момент опитування перебували у Польщі. Загалом 51% опитаних планують повернутися в Україну. 8% хочуть зробити це найближчим часом, а 43% –

РЕКЛАМА В ГАЗЕТІ ТА НА

773-818-7712

uausamedia@gmail.com

Результати опитування щодо бажання українців залишитися на постійне проживання за кордоном. Джерело: Rating Group

після закінчення війни. Водночас 26% не планують повертатися, ще 23% не визначилися з відповіддю. Найбільше готові повернутися після завершення війни українці віком від 51 року – 58% опитаних. Серед людей віком 36–50 років так відповіли 41%, а серед молоді від 18 до 35 років – 36%. Молодші респонденти водночас частіше не планують повертатися. Серед українців віком 18–35 років таких 34%, тоді як серед людей віком 36–50 років – 27%, а серед старших за 51 рік – лише 10%. Залежність від доходу також помітна. Після завершення війни планують повернутися 55% респондентів із низьким доходом, 47% людей із середнім рівнем доходу та 34% забезпечених. Не планують повертатися відповідно 13%, 22% та 35%. 44% опитаних хотіли б залишитися за кордоном. Із них 16% однозначно цього хочуть, а 28% – скоріше хочуть. Водночас 43% не планують залишатися: 23% відповіли «скоріше ні», а 20% – «однозначно ні». Ще 13% не визначилися. Молоді українці частіше хочуть залишитися за кордоном. Серед людей віком 18–35 років 21% однозначно хочуть залишитися, а 31% – скоріше хочуть. Серед опитаних віком 36–50 років таких відповідей було 15% і 29% відповідно. А серед людей віком від 51 року – лише 8% та 22%. Водночас старші респонденти частіше не хочуть залишатися за кордоном. Серед людей віком від 51 року 29%

однозначно не планують там залишатися, ще 27% – скоріше не планують. Залежно від доходу відповіді також відрізнялися. Серед забезпечених українців 53% хотіли б залишитися за кордоном. Серед людей із низьким доходом таких було 26%. Чоловіки частіше за жінок хотіли б залишитися за кордоном – 51% проти 41%. Водночас 15% жінок не визначилися з відповіддю. Серед чоловіків таких було 8%. Польщу як країну для постійного проживання обрали 40% опитаних. Ще 17% хотіли б жити в іншій країні Європи, а 6% – за межами Європи. Водночас 37% не визначилися з відповіддю. Польща є найпопулярнішим варіантом у всіх вікових групах. Її обрали 39% молодих людей віком 18–35 років, 43% респондентів віком 36–50 років та 40% людей віком від 51 року. Молодші українці частіше обирали інші країни Європи та держави за її межами. Серед людей віком 18–35 років 20% хотіли б жити в іншій країні Європи, а 10% – за межами Європи. Серед людей віком від 51 року таких було 11% і 3% відповідно. Вибір країни також залежав від рівня доходу. Серед забезпечених українців 46% обрали Польщу, тоді як серед людей із низьким доходом – 28%. Водночас іншу країну Європи обрали 21% респондентів із низьким доходом і 19% забезпечених. Автор: Яна Пінкас Джерело: Главком (https://glavcom. ua/world/observe/1143136.html)

18.09.2026 — № 37 (222)

TRUCK DOT SIGNS (ВИРІЗАНІ, ДРУКОВАНІ, МАГНІТНІ, ТЕКСТИЛЬНІ)

FLEET GRAPHICS (БРЕНДУВАННЯ ТРАКІВ, ТРЕЙЛЕРІВ, ВЕНІВ ТА ІНШИХ КОМЕРЦІЙНИХ АВТО)

CLOTHING BRANDING (МАЙКИ, ФУТБОЛКИ, ПОЛО, СВІТШОТИ, ТОЛСТОВКИ, ХУДІ, ЖИЛЕТКИ, КЕПКИ, КУРТКИ, СВІТЛОВІДБИВАЮЧИЙ СПЕЦОДЯГ)

WIDE FORMAT PRINTING (ДРУК НА ВІНІЛІ, ПЕРФОРАЦІЇ БАНЕРІ, КАНВІ, ФОТОШПАЛЕРИ)

DIGITAL PRINTING (ВІЗИТКИ, ФЛАЄРИ, БРОШУРИ, ВІНІЛОВІ СТІКЕРИ, )

@vectorgraphicstudio Vector Graphic Studio, Inc. vector_graphic_studio 1351 Industrial Dr. Unit G, Itasca, IL 60143 vectorgraphicstudio.us

224-676-2470

Політика / Війна

surma.com.ua

№ 37 (222) — 18.09.2026

Паливний фронт: Московія б’є не по бензину – вона б’є по швидкості української економіки Владислав Смірнов Київ, «Сурма»

а останні місяці удари Московії по українських автозаправних станціях перестали виглядати як випадковий побічний ефект повітряної війни. Перед нами вже цілком виразна окрема кампанія проти паливної інфраструктури, і державна мережа UKRNAFTA опинилася серед її найпомітніших цілей. Лише за перші сім місяців 2026 року ударами було зруйновано десятки АЗК мережі, причому частину об’єктів атакували повторно вже після ремонту й відновлення роботи. У серпні та вересні ця кампанія продовжилася, а 10–15 вересня прийшла безпосередньо до Києва: протягом кількох днів «Укрнафта» повідомила одразу про п’ять атак на свої столичні комплекси. І якщо дивитися на це лише як на історію про знищені бензоколонки, ми не побачимо головного. Московія атакує не бензин у резервуарі. Вона атакує інфраструктуру повсякденної економічної циркуляції – ті точки, де сходяться транспорт, логістика, торгівля, державні служби, малий бізнес, приватна мобільність, генерація, комунальна техніка та забезпечення критичної інфраструктури. Сучасна UKRNAFTA – це вже зовсім не та компанія, яку багато хто пам’ятає десятирічної давності. Сьогодні це майже 700 автозаправних комплексів, найбільша мережа країни і один із ключових каналів розподілу пального всередині української економіки. Її частка ринку за роки великої війни суттєво зросла, а сама мережа дедалі більше виконує не лише комерційну, а й системну функцію. Через неї отримує пальне приватний споживач, але одночасно через неї рухається бізнес, працюють генератори, їде комунальна техніка, доставляються товари, обслуговується критична інфраструктура. Саме тому економічна логіка вибору такої цілі достатньо проста: якщо ти не можеш одномоментно залишити країну без пального, ти можеш систематично підвищувати вартість функціонування самої паливної системи. І це, на мою думку, ключ до розуміння нинішньої кампанії. Вартість одного удару ніколи не дорівнює вартості одного зруйнованого АЗК. Фізичний об’єкт – лише верхівка збитків. Після атаки необхідно відновити електрику, автоматику, паливороздавальне обладнання, резер-

вуарне господарство, торговельні приміщення, навіси, системи пожежної та технологічної безпеки. Потрібні обстеження, демонтаж, закупівля обладнання, будівельні роботи, повторний запуск. Увесь цей час станція не генерує виручки. Потоки пального доводиться перенаправляти. Частина клієнтів переходить на інші точки. Зростає логістичне плече. Виникають простої персоналу, додаткові витрати на охорону, резервне живлення, аварійні процедури, фізичний захист. І все це починає жити вже не як разова аварійна витрата, а як нова постійна реальність бізнесу. Після столичних ударів UKRNAFTA почала посилювати фізичний захист об’єктів, зокрема встановлювати габіонні конструкції для зменшення розльоту уламків і захисту людей та автомобілів. Під час повітряних тривог частина комплексів вимушено припиняє роботу. З точки зору безпеки це правильно і безальтернативно. Але з точки зору економіки це означає появу ще одного компонента собівартості – вимушеного непродуктивного часу. А якщо таких годин, днів і об’єктів стає багато, вони перестають бути статистичною похибкою і починають впливати на саму модель функціонування ринку. Саме тут виникає те, що я назвав би прихованою воєнною інфляцією. Для послаблення економіки московії зовсім не обов’язково домогтися ситуації, коли на українських АЗС фізично зникає пальне. Достатньо зробити доставку того самого літра дизелю дорожчою для всієї системи. Більше резервних маршрутів, більше захисту, більше страхування, більше запасів, більше дублювання, дорожче фінансування, вищі капітальні витрати, регулярний ремонт пошкоджених об’єктів. Тоді той самий літр стає дорожчим для економіки ще до того, як водій побачить змінену цифру на табло заправки. Особливо небезпечний у цьому сенсі дизель, тому що він буквально пронизує матеріальну економіку. Вантажні перевезення, аграрний сектор, будівництво, комунальна техніка, аварійні служби, генератори, виробнича логістика – усе це прямо або опосередковано залежить від ціни та доступності пального. Тому прямий збиток від знищення конкретної АЗС може вимірюватися однією цифрою, а вторинний економічний ефект розходиться далі по всій системі у вигляді дорожчої доставки, дорожчого товару, дорожчої послуги, дорожчого будівництва, дорожчої генерації. І відбувається це в момент, коли сама паливна війна між Україною та московією вже вийшла далеко за межі окремих АЗС чи окремих НПЗ. Україна системно

вражає московську нафтопереробку – великі централізовані об’єкти, від яких залежать постачання пального, воєнна логістика та експортні доходи противника. У відповідь Московія дедалі активніше атакує українську розподілену систему – АЗС, склади, видобувні та енергетичні об’єкти. Це дві різні архітектури і дві різні логіки вразливості. Централізована система дуже ефективна в мирний час, але кілька великих виробничих вузлів стають критичними точками у війні. Розподілена система дорожча, складніша, менш елегантна, але її значно важче паралізувати. Саме тому українська паливна інфраструктура не вимикається одним ударом. Її доводиться виснажувати об’єкт за об’єктом. Історія UKRNAFTA має ще одну цікаву деталь. Частина атакованих у Києві станцій – колишні об’єкти Glusco, а ще раніше вони належали до мережі ТНК / «Роснефти». Виходить дуже показова корпоративна генеалогія. Спочатку це актив російського нафтового контуру. Потім – Glusco. Після початку великої війни активи арештовуються і передаються в управління державній «Укрнафті». Інфраструктура, яка колись була частиною російського корпоративного поля, починає працювати на українську державу, приносити їй доходи, податки і контролюватися вже українським оператором. А через кілька років частина цих самих об’єктів потрапляє під московські удари. Я окремо дивився й на версію, яка виникла після гучного повідомлення НАБУ про заволодіння 100 тисячами тонн нафтопродуктів «Укрнафти» на суму понад 2,88 млрд грн. Часова близькість подій справді привертає увагу, однак сама хронологія не дозволяє встановити причиново-наслідковий зв’язок. Кампанія ударів по UKRNAFTA почалася значно раніше, а дві столичні станції 15 вересня були атаковані ще до публічного повідомлення НАБУ. Тому пов’язувати удари саме з конкретним антикорупційним провадженням зараз було б слабкою конструкцією. Тут сам економічний масштаб «Укрнафти» робить компанію природною ціллю. За підсумками 2025 року вона мала 99,6 млрд грн доходу, сплатила 28,8 млрд грн податків, зборів та обов’язкових платежів і перерахувала державі 5 млрд грн дивідендів. За кілька років державного управління сукупний податковий і дивідендний ефект обчислюється десятками мільярдів. Тому удар по UKRNAFTA – це одночасно удар по державному активу, податковій базі, оборотному капіталу, інвестиційній програмі та можливості фінансувати подальший розвиток.

Тут, певно, лежить справжня економічна мета цієї кампанії. Московії не потрібно залишити Україну без пального. Достатньо зробити кожен літр пального дорожчим для всієї системи – ще до того, як ця дорожнеча проявиться на табло АЗС. Кожен зруйнований комплекс запускає довгий ланцюг непрямих витрат: ремонт, простій, перерозподіл потоків, додаткова логістика, резервні маршрути, охорона, пасивний захист, страхування, заморожений капітал, втрачена виручка. Частина цих грошей залишиться витратами компанії, частину зрештою заплатить споживач, частину – держава. Але платить у будь-якому разі українська економіка. Тому це не просто війна проти АЗС. Це атака на структуру українського капіталу. Ворог намагається змусити нас витрачати дедалі більшу частину ресурсів не на створення нового, а на повторне створення вже знищеного. Замість нових потужностей – ремонт старих. Замість модернізації – габіони. Замість підвищення продуктивності – резервування. Замість дешевшого капіталу – дедалі більша воєнна премія за ризик. У мирній економіці інвестиція створює нову вартість. У воєнній економіці значна частина інвестицій починає лише відновлювати ту вартість, яку противник щойно знищив. І якщо цей процес повторюється десятки й сотні разів у різних секторах, він стає окремим механізмом виснаження. Фактично формується своєрідний податок війни. Його ніхто не встановлює законом, він не має окремої ставки і не відображається одним рядком у бюджеті, але він розчиняється у вартості транспорту, продуктів, будівництва, аграрного виробництва, генерації, кредитування, страхування, запасів і логістики. І саме в цьому його небезпека: суспільство бачить окрему зруйновану АЗС, тоді як економіка платить за неї сотнями дрібних додаткових витрат у десятках інших секторів. Україні давно потрібна не просто програма відновлення пошкоджених станцій, а доктрина стійкості паливного ринку. Не спроба перетворити кожну заправку на фортецю – це було б занадто дорого і безглуздо, – а інша архітектура системи: розосередження запасів, дублюван-

ПРОДОВЖЕННЯ / С. 11

Війна

18.09.2026 — № 37 (222)

З чого варто починати боротьбу із корупцією? Сергій Медвідь, Вінниця, «Сурма»

олись мене запитали: з чого варто починати боротьбу із корупцією і чому, багато із нас, толерантні до корупції? На що я відповів, що боротьбу із корупцією варто розпочинати з дитячого садочка, де з перших днів усвідомлення дитини, що вона член суспільства, дітям варто пояснювати, що таке бюджет сім’ї, родини, села, міста, громади, області, держави і т. д. Потрібно пояснювати, як і за рахунок чого формується цей бюджет і як його варто використовувати. Подивіться, як дитина на ігровому майданчику бореться за свою іграшку… Ставши дорослою, ця ж колишня дитина, також бореться і захищає те, що її особисте. Але, як часто буває, і не більше. У нас свідомо десятиліттями забивали в голови, що все, що за межами твого будинку чи квартири, то загальне і уже не твоє. Тому що людей не навчили і вони не розуміють, та часто і не хочуть розуміти, що із перших днів своєї трудової діяльності, коли вони сплачують податки у місцеві та державні бюджети, то вони, частково, стають і власниками цих коштів, що є у бюджетах, і тому їм має бути не байдуже, як використовують їхні кошти чиновники, яких ці ж платники податків через виборчий процес і призначають розпорядниками цих коштів – бюджету. І лише розпорядниками, але аж ніяк не власниками. У нас же через ось таку економічну безграмотність громадян чиновник на посаді стає не розпорядником, а майже власником тих коштів, які йдуть з податків та інших надходжень. Ось нещодавно у ФБ виникла дискусія щодо високих пенсій певної категорій держслужбовців. І тут же пролунало, що «не варто рахувати чужі гроші», а потім і те, що

ПОЧАТОК / С. 10 ня маршрутів, швидко відновлювана модульна інфраструктура, взаємозамінність операторів для критичних служб, резервні договори постачання, воєнне страхування, типові рішення пасивного захисту, стандарти швидкого відновлення і заздалегідь підготовлені механізми фінансування після ударів. Знищення окремої станції не повинно означати втрату функції. Її функцію має автоматично перебирати інша точка, резервний маршрут, мобільний модуль або інший оператор. У війні неможливо створити економіку, яку противник фізично не здатен пошкодити. Але цілком можливо створити економі-

такі високі пенсії, тому що ці держслужбовці отримували високі зарплати і робили великі відрахування від зарплат ну і т. д. Але ж і ті високі зарплати також уже йшли із бюджету… То які ж відрахування у бюджет із бюджетної зарплати вони заплатили? У нас майже у кожному виші є кафедри економіки, у нас уже десь понад триста «Заслужених економістів України», є навіть окремі інститути економіки, а люди не розуміються на простих економічних основах. А як ми добре вміємо говорити про глобальну, міжнародну економіку… А ось про ті речі, які породжують корупцію у нас під носом, ми якось стараємося замовчувати або ж на них не розуміємось. Адже якось дивно звучить – Національний банк України і уряд постійно говорять про нестачу коштів у бюджеті і постійно випрошують кредити у МВФ, які ми та наступні покоління українців мають потім віддавати… І тут же керівництво банку, чиновники отримують постійні премії і доплати. Постає питання – за що і звідки? А все із того ж бюджету, якого не вистачає на лікарні, школи, армію і т. д. То що тоді у нас відбувається? Сьогодні це ще якось перекривається і ховається, десь щось виплачують, тому що приходять гроші від союзників на оборону країни… А що нас очікує завтра? *** Ось мені друзі із ФБ нагадали про мій допис від 24 липня 2024 року «За що здебільшого йдуть війни?». Здебільшого, про яку б там не говорили ідеологію, але війни ведуться за територію – землю, і за ресурси. Українці все це уже виставили на продаж, але все-таки війна нас не оминула. Тому що хтось просто хоче купити нашу Землю, а хтось просто «рейдернути» в результаті війни. І це варто зрозуміти. І коли постійно, навіть під час війни, українська влада, не припиняючи земельні торги, шукає якогось міфічного інвестора, то я хочу наголосити, що найбільшого українського інвестора – ця ж влада і виставила на торги. Давайте поставимо просте питан-

ня – УКРАЇНСЬКА ЗЕМЛЯ – ТОВАР ЧИ МОГУТНІЙ ІНВЕСТОР?!! Тож я тим невігласам і зрадникам, які потирають руки і ніяк не діждуться, коли Україна уже вся піде з молотка, хочу ще раз нагадати, що не потрібно так запопадливо шукати для української Землі інвестора, тому що Земля України є сама ефективним і могутнім ІНВЕСТОРОМ. Колись, виступаючи перед студентами, я розказував, як в далекому 1600 році такий собі бельгійський вчений Ян Ван Гельмонт поставив нескладний експеримент. Він посадив гілочку верби (попередньо записавши її початкову вагу) у мішок, в якому було 80 кг землі. А потім протягом п’яти років рослина поливалася виключно дощовою водою. Яким же було здивування вченого, коли по закінченні п’яти років вага рослини збільшилася на 65 кг, водночас маса землі зменшилася лише на 50 грам, звідки взявся настільки значний приріст у вазі? Але невдовзі після цього був відкритий процес фотосинтезу, який дав відповіді на ці та інші питання. Процес фотосинтезу є одним з найважливіших біологічних процесів у природі, адже саме завдяки йому відбувається утворення органічних речовин з вуглекислого газу і води під дією світла, саме це явище і називають фотосинтезом. І чим вища родючість землі і сприятливі кліматичні умови, тим кращі результати фотосинтезу і тим вищі урожаї с/г культур. Українські землі і кліматичні умови – це унікальне місце на земній поверхні, де зернина, яка потрапила у землю, може без людської присутності через дуже короткий час дати сотні подібних зернин чи плодів. І як говорить «фізична економія», це і є той чистий прибуток, яким ділиться Земля з людиною. І саме тому українці ніколи не голодували, окрім створеного штучно голоду у 30-х роках минулого століття. Можливо, саме ось ця щирість і багатство української Землі заколисує українців і вони не хочуть бачити трагедії у так

званому «ринку землі». Адже саме українська Земля усі ці роки була і є найсильнішим Інвестором для України, а її врожаї, надра, ліси і т.д., за усієї тієї навали зрадників, корупціонерів і грабіжників, не дають нам звалитися у прірву. І коли продажні «консультанти» і представники влади говорять, що українська Земля це такий же товар, як і автомобіль чи квартира, то ви порівняйте і покладіть десяток зернин у квартиру чи автомобіль і погляньте, що з ними буде через деякий час. А покладіть ці зерна у землю! Наша Земля і Всевишній створюють нам умови для життя у достатку. Послухайте Ісуса: «Я вас жати послав, де ви не працювали: працювали інші, ви ж до їхньої праці ввійшли». (Івана 4:38). То чому ж ми ті плоди, які наша Земля, завдяки фотосинтезу, створює для усіх поколінь українців, маємо віддати, щоб їх «жав» хтось інший? Чому з нас хочуть зробити дурнів? Чому влада виступає проти щасливого майбутнього України і українців? Тому я і не вірю, що ті, хто уночі, під час карантину, порушуючи всі моральні закони і Конституцію України, голосували за розпродаж сільгоспземель, а це більше ніж 60% території України, зараз хочуть нашої перемоги. Можливо, лише тому, що Путін завадив їм це продати і отримати комісійні?! І хто б там не фарбувався у якого «патріота», але та людина, яка ініціювала, голосувала і раділа голосуванню за розпродаж України, ніколи не викличе у мене довіри, що вона так полюбила те, що раніше уже вирішила продати. Єдина виникає думка, що десь просто не зійшлися у ціні, а ще заважають ЗСУ. Зупиніть продаж української с/г землі, тоді, можливо, українці повірять, що ви працюєте на нашу перемогу і хочете зберегти незалежну Україну. А якщо Україну розпродують і далі, то чому ми маємо вірити, що ви працюєте на Україну, а не на її ворогів?

ку, пошкодження якої дедалі менше змінює її поведінку. Виграє той, хто відновлюється швидше, ніж противник здатний руйнувати, і після кожного удару робить наступний удар менш економічно ефективним. Перед державою і великими паливними операторами тому стоїть цілком конкретне і навіть вимірюване завдання: зменшувати граничний економічний ефект кожної наступної московської атаки. Якщо знищення однієї АЗС уже через кілька годин компенсується сусідніми потужностями, якщо поставки автоматично переходять на резервний маршрут, якщо критичний споживач взагалі не помічає зміни, якщо обладнання уніфіковане, а відновлення займає дні, а не

місяці, – дрон або ракета дедалі менше змінюють поведінку системи. Саме тоді змінюється і сама економіка війни. Наша відповідь має бути протилежною: кожна гривня, вкладена у відновлення після удару, повинна одночасно робити систему менш вразливою до наступного удару. Тоді відновлення перестає бути ремонтом учорашньої країни і перетворюється на модернізацію країни воєнного часу. Паливо у війні – це не просто товар і не цифра на стелі АЗС. Паливо – це швидкість економіки. Швидкість вантажівки, яка везе товар. Комбайна, який збирає врожай. Екскаватора, який будує. Генератора, який тримає лікарню. Швидкої допомоги. Комунальної техніки. Вироб-

ничої логістики. Військового транспорту. Московія сьогодні намагається бити саме по цій швидкості. Справжній показник нашої стійкості – не кількість заправок, які вдалося фізично врятувати. Справжній показник – наскільки мало зміниться життя країни після того, як чергову заправку буде знищено. Коли відповідь буде: «майже ніяк», – тоді економічна математика цієї кампанії почне працювати вже проти Московії, а для цього владі і бізнесу треба дуже системно пропрацювати це питання.

Про автора: Сергій Медвідь – письменник, академік Академії інженерних наук, кандидат аграрних наук.

Про автора: Владислав Смірнов – публіцист, провідний аналітик експертно-аналітичного центру.

Політика / Інтерв’ю

surma.com.ua

№ 37 (222) — 18.09.2026

«Усі ці дії – зрада». Чому Україна досі видає кремлю російських опозиціонерів – правозахисник Захаров

оками українські силові й міграційні органи видавали росії через країни-посередники чеченців, інгушів, черкесів та етнічних росіян, які тікали зі своєї батьківщини через переслідування з боку кремля й формально звинувачувалися в рф у «тероризмі». Деякі з цих утікачів воювали на боці України. Але й це не стало перешкодою для примусової передачі їх у лапи путінського режиму. Чому так відбувається, хто стоїть за цим неподобством і чи є тут корупція, в інтерв’ю для Texty.org.ua розповідає правозахисник Борис Захаров.

ВИДАЛИ ДВОХ ЧЕЧЕНЦІВ – НАВІТЬ ІМЕН ЇХНІХ НЕ ЗНАЮ

– Тихо?

– Когось тихо. У 2015 році видали двох чеченців – навіть імен їхніх не знаю. Це робилося нишком, правозахисники дізналися про це постфактум. Тоді відбулося засідання Комітету Верховної Ради України з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин, де я виступав. Тему порушили народні депутати Рефат Чубаров і Георгій Логвинський, викликали представників СБУ, була омбудсманка Валерія Лутковська.

– У чому головна суперечність?

– У подвійному стандарті. З одного боку, росія судить наших українських громадян – кримських татар, бійців «Азову» – за «тероризм», «участь у терористичних організаціях», «екстремізм», «диверсії». І ми справедливо кажемо, що ці справи сфабриковані, що люди невинні, а російське законодавство брехливе. А у випадку з чеченцями, інгушами та іншими, хто бореться з путінським режимом, говоримо: так, це злочинці. Видаємо їх росії на смерть.

– Наведіть приклади.

ПОДВІЙНІ СТАНДАРТИ

– Почнімо з історії, яка зараз на слуху. Аслан Хакімов, громадянин росії, який у 2015 році втік від переслідувань ФСБ, а від початку великої війни власним коштом робив наземні роботизовані комплекси для ЗСУ. Попри це, з квітня 2026 року його утримують у пункті тимчасового перебування іноземців, а міграційна служба домагається видворення до росії, де його оголошено «терористом». Здавалося б, після 2014-го, а тим паче після 2022 року така видача країні-агресору неможлива? – Це давня, хронічна проблема. Від 2014 року все було так, наче нічого й не змінилося після початку російської агресії. Візьмімо Адама Осмаєва, відомого командира батальйону імені Джохара Дудаєва, чоловіка Аміни Окуєвої (мала чеченсько-польське коріння, лікарка, військова, вбита кілерами у 2017 році внаслідок замаху на неї та Адама Осмаєва. – Ред.). Осмаєва хотіли видати ще за Януковича, врятувало правило 39 Регламенту Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) про термінові заходи, яке подала Харківська правозахисна група (правило 39 дозволяє суду вживати невідкладних заходів, якщо є загроза життю, здоров’ю чи існує інше порушення прав, яке не можна відновити, зокрема видача осіб іншій країні, де є загроза смерті або катувань. – Ред.). Але після початку війни багато іноземців – росіян, які чинили опір кремлівському режиму, – опинилося під екстрадиційним арештом і їх усіма способами намагалися видати росії.

– Тимур Тумгоєв, інгуш, боєць батальйону імені Шейха Мансура (Чеченський миротворчий батальйон, створений 2014 року в Данії рухом «Вільний Кавказ»; спершу діяв поза державними структурами, після початку повномасштабного вторгнення воює у складі Сил оборони України; за даними профільних ресурсів, під командуванням Головного управління розвідки. – Ред.). У росії Тумгоєва звинуватили в тероризмі – нібито він був терористом у Сирії. Причому не в складі організації «Ісламська держава Іраку та Леванту» (ІДІЛ), а серед опозиційних сил, які зрештою перемогли пропутінський режим Асада. Ці формування в деяких країнах справді вважали терористичними, із цим був публічний скандал, і Комітет Організації Об’єднаних Націй (ООН) заборонив видачу їхніх учасників. Але на відміну від правила 39 ЄСПЛ рішення Комітету ООН має лише рекомендаційний характер. І Україна у 2018 році видала Тимура Тумгоєва росії. Плюс там могла бути корупційна складова. ГРОШІ АВТОРИТАРНИХ РЕЖИМІВ

– Як видали?

– Із Тумгоєвим за дві години до вивезення зустрічався наш адвокат. Тумгоєв зрозумів, що відбувається, відмовився від адвокатських послуг – вирішив, що нічого із цього не вийде, крім торгу з українськими силовиками. І торг почався: сума з п’ятьма нулями в доларах. Хабар за те, щоб «перебити» гроші, які росіяни платять нашим працівникам відповідного відділу СБУ за кожну видану голову. Це я знаю зі слів нашого адвоката, який встиг приїхати до Тумгоєва

перед видачею. Він був присутній на цій розмові, але коли почали обговорювати суми, то його сам Тумгоєв попросив вийти. РОСІЯ ПЛАТИТЬ ГРОШИМА Й ПОСЛУГАМИ ЗА РОЗПРАВУ Тоталітарні режими взагалі не шкодують коштів на переслідування своїх опозиціонерів – росія платить грошима й послугами за розправу над ворогами путінського режиму. Стовідсоткових доказів у мене немає, але непрямих свідчень стільки, що сумнівів не лишається.

му?

– Це стосується лише російського режи-

– Білоруського режиму також, і середньоазійських: Узбекистану, Таджикистану, Туркменістану, Казахстану. Те саме було з режимом Асада в Сирії. Хоча в сирійському випадку йшла громадянська війна – більшість опозиціонерів отримували додатковий захист в інших країнах. Один показовий кейс – Монтасір Альбольболь (сирійський лікар, лідер сирійської громади України, правозахисник. – Ред.), член опозиційного уряду, якого персонально переслідував Асад. У нього в Україні дружина, четверо дітей. За нього заступилися правозахисники, народні депутати, і Державна міграційна служба все ж таки надала йому статус біженця. КАБІНЕТНІ ПЕРЕГОНИ ЗІ СМЕРТЮ

– Повернімося до російського напрямку. Як видача відбувається технічно?

– Зараз в України немає міжнародно-правового співробітництва з росією – це наш ворог на полі бою. Але до 2022 року намагалися видавати всіх, кого росія зажадала. Показова справа 2016 року інгуша Зелімхана Бєлхароєва (відомий борець греко-римського стилю). Його теж рятувало правило 39, однак видати хотіли попри це. Бо там є вузьке «віконце»: доки ЄСПЛ протягом доби ухвалює рішення, людину ще можуть встигнути вивезти з країни. По Бєлхароєву правило 39 надійшло в четвер увечері до українського урядового уповноваженого у справах ЄСПЛ (тоді це був Іван Ліщина). Він передав документ у міжнародний відділ Генеральної прокуратури, де його мали завізувати й зупинити видачу Бєлхароєва. А в прокуратурі люди вже пішли з роботи додому, можливо, спеціально. І в п’ятницю зранку Бєлхароєва саджають у бус, щоб передати росіянам. ВРЯТУВАЛА ПЕРША ЗАСТУПНИЦЯ МІНІСТРА ЮСТИЦІЇ НАТАЛІЯ БЕРНАЦЬКА

– Як його врятували?

– Врятувала перша заступниця міністра юстиції Наталія Бернацька. Я ще в четвер здійняв у Фейсбуці страшний скандал, тегнув усіх, телефонував тодішньому генпрокуророві Юрію Луценку – він

слухавку не взяв. Пенітенціарна система підпорядкована Мін’юсту, а доки правило 39 не завізоване, вивозити затриманого з-під екстрадиційного арешту заборонено. Завдяки законному втручанню Бернацької його вдалося врятувати.

– А з Тимуром Тумгоєвим, якого видали росіянам, що далі сталося?

– Його не раз катували, дали 18 років. Зараз він у надважкому стані, погано пересувається – від здорової людини нічого не лишилося. А він був нашим бійцем – бійцем батальйону імені Шейха Мансура. Ще зробили підлість одну: перед видачею йому в кишеню запхали його ж посвідчення бійця батальйону імені Шейха Мансура, щоб росіяни додали ще й те, що він воював тут. Усі ці дії – зрада. І не лише людини, а Батьківщини, бо це боротьба з тими, хто боронить Україну. І тут треба сказати про суттєву помилку Володимира Зеленського – незаконні санкції проти наших бійців із того самого батальйону імені Шейха Мансура та кількох інших батальйонів, уведені в дію у 2021 році. ДО ПУТІНА ЧЕРЕЗ ТРЕТІ КРАЇНИ

– Після 2022 року щось змінилося?

– Коли почалося повномасштабне вторгнення, нарешті припинили правове співробітництво з росією і тема затихла. Але, вочевидь, дуже хотілося повернутися до видачі: у 2024 році стали видавати знову – через треті країни. Одного хлопця видали майже безпосередньо: Олексій Герасимов, студент із Чебоксар, який нелегально перейшов кордон, щоб вступити до Сибірського батальйону. Його схопили, помістили в пункт тимчасового перебування іноземців, внесли до обмінного списку «тисяча на тисячу» в травні 2025 року і видали росії. Тобто забрали нашого полоненого бійця, а натомість віддали їм російського опозиційного студента, який хотів захищати Україну й теж бути нашим бійцем. За повідомленнями російських засобів масової інформації, він отримав 25 років. ПЕРЕЙШОВ КОРДОН ІЗ БІЛОРУССЮ, ЩОБ ПРИЄДНАТИСЯ ДО СИЛ ОБОРОНИ Інша трагічна історія – Заур Шогенцуков. Він перейшов кордон із Білоруссю (а з цією країною співробітництво ми не припиняли), щоб приєднатися до Сил оборони України, – за нього клопотав комбат батальйону «Кавказ». Але нібито не пройшов поліграф у СБУ. Заура Шогенцукова віддали по реадмісії до Білорусі – фактично в руки Федеральної служби безпеки росії (ФСБ). І менш як за місяць його понівечене після тортур тіло віддали родині в Нальчику. Він кабардинець, з інтелігентної родини, еліта Кабардино-Балкарії. Його дід –

Політика / Інтерв’ю

18.09.2026 — № 37 (222) Алі Шогенцуков, класик кабардинської літератури. Усе це прямо суперечить політиці деколонізації Росії, у якій має бути зацікавлена Україна, і стає елементом державної політики. А в цей самий час Служба безпеки України, Державна міграційна служба і Державна прикордонна служба фактично ведуть антиукраїнську діяльність. Ба більше, за міжнародним правом це співучасть у злочині: якщо ми видали людину, а її там закатували, значить, ми не оцінили ризики і також відповідальні за це.

АЗОВЦІ, АЙДАРІВЦІ Й КРИМСЬКІ ТАТАРИ

Нещодавній указ президента почасти це залагоджує, але з’явився він тому, на – Під5формулювання «учасник незакон- 1 мій погляд, що в парламенті поліCard US off 23.qxp_Layout 2023-06-07 6:31 PMбракує Page 2 них збройних формувань, що суперечать ін- тичної волі ухвалити закон (йдеться про Card рф» 5 USпідпадають off 23.qxp_Layout 1 2023-06-07 6:31 PM України Page 2 № 110 від 11 лютересам і наші добровольчі указ президента того 2026 року, який оновив перелік докубатальйони у складі ЗСУ й Нацгвардії? ментів для набуття громадянства, зокре– Вільна армія Сирії – та, що перемогма для іноземців-військовослужбовців та ла режим Асада, – також. Під «терорисчленів їхніх родин, скоротив терміни, потичними» статтями ходять наші азовці, айдарівці, кримськотатарські активісти. слабив вимоги до документів, дозволив І треба ще нашій державі докладати зу- складати іспити пізніше; для громадян рф силь, щоб їх не видавали з третіх країн у та Білорусі збережено можливість викоразі оголошення Росією в міжнародний ристовувати навіть прострочені паспорти. – Ред.). розшук. Плюс є проблема правозастосування. – Що зробити, щоб доля людей не зале-

СТВОРЮЮТЬСЯ КОРУПЦІЙНІ МЕХАНІЗМИ, КОЛИ БАГАТО ПИТАНЬ МОЖНА «ВЛАДНАТИ»

– Що потрібно зробити, щоб практику правозастосування привести до ладу?

– Змінювати підходи. Державна міграційна служба мала б інтегрувати іноземців у суспільство, а вона переважно їх переслідує. Створюються корупційні механізми, коли багато питань можна «владнати».

Отримайте знижку $5 US з промо-кодом 5DOL23 на посилку в Україну до кінц – Тут фанати «органів безпеки» можуть Отримайте знижку $5 US з промо-кодом 5DOL23 на посилку всказати, Україну до кінця 2023 року!і такі що правозахисники «ліваки» самі журналісти – заважають із тероризмом боротися…

– Навпаки, себе назвав би людиною Код япоширюється на правих поглядів. Але є окрема категорія – Код поширюється на авіа та морські посилки РЕПРЕСИВНА ПРАКТИКА біженці, люди, яких переслідують і яким в Ук морські посилки в Україну – Як узагалі заборонити видачу – і пряму, – Поясніть. загрожує біда. Ось цю категорію не можна Витуди, можете надіслати п – Тут головна біда. Наші органи мають повертати де на них чекає банальна і через Білорусь? ЗНИЖКА – Через Білорусь – це фактично одра– Є хороший законопроект № 14160 репресивний ухил і майже ніколи розправа. Це очевидніпосилку речі, і саме цю поВине оціможете надіслати офісах зу в росію, без жодних процедур. Але ви- про іноземців-військовослужбовців і чле- нюють ризиків. Є фундаментальний прин- літикув треба змінювати.агента Meest: ЗНИЖКА в офісах агента дати можуть і через Молдову чи Туреч- нів їхніх сімей: заборона видачі й, голов- цип non-refoulement – неповернення люДовідкаMeest: ВИДАТИ МОЖУТЬ І ЧЕРЕЗ МОЛДОВУ ЧИ ТУРЕЧЧИНУ

чину – вони зберігають співробітництво з рф. А в росії проти кавказців, мусульман і наших кримських татар «терористичні» статті: участь у терористичній організації, фінансування тероризму (як зараз у справі Хакімова) або участь у незаконних збройних формуваннях, що суперечать інтересам рф (стаття 208 Кримінального кодексу рф).

жала від випадку: грошей, хабарів, від того, чи знайдуться правозахисники, захист від видачі піде через ЄСПЛ чи ООН, якихось інших випадковостей?

$5 $5 на посилку в Україну

не, право проживати в Україні, оформити громадянство. Передбачено квоту для тих, хто сприяє обороноздатності. Але це недопрацьовано. Фактично там ідеться лише про службу, а треба включити всіх, хто допомагає обороні: і волонтерів, і тих, хто її фінансує. Проблема ж типова: у людини закінчується термін дії російського паспорта, нового отримати не може, посвідку на проживання не продовжують, після чого вона потрапляє в пункт тимчасового перебування іноземців, а далі примусове видворення.

DOLYNKA UKRAINIAN-AM DOLYNKA UKRAINIAN-AMERICAN CONSULTING CONSULTING 050 N Cumberland Ave., O 050 N Cumberland Ave., Ofﬁce 21-v, Norridge, IL 60706 Norridge, IL 60706 Teл. 773-600-2727 Teл. 773-600-2727 DOLYNKA UA-US PALATIN DOLYNKAАвтор: UA-USОлександр PALATINE Куриленко 1590 N Rand Rd., Palatine, Джерело: Texty.orgIL (https://texty.org. 1590 N Rand Rd., Palatine, 60074 ua/articles/118054/) Teл. 773-600-2727 Teл. 773-600-2727

дини туди, де їй загрожують смерть, переслідування, катування. У нас належної оцінки ризиків не проводять, тому Україну й не можна вважати безпечною країною для іноземців. Із законодавством і конвенціями в нас загалом усе більш-менш гаразд, а от практика репресивна. Наприклад, повторні свавільні арешти: апеляційний суд відпускає людину, а її на виході із зали знову хапають за новим рішенням слідчого судді. І так по п’ять разів поспіль. Щодо цього вже є рішення ЄСПЛ «Карпенко проти України», цю практику треба припиняти.

на посилку в Україну

Промо код Промо код 5DOL23 – Чи були випадки видачі через Молдову 5DOL23 ЗАБИРАЄМО ПОСИЛКИ З ВАШОГО ДОМУ, та Туреччину?

ЗАБИРАЄМО ПОСИЛКИ З ВАШОГО ДОМУ, БЕЗ ДОДАТКОВОЇ БЕЗ ДОДАТКОВОЇОПЛАТИ ОПЛАТИ – Так, і не раз. Осіб із «терористичними» статтями часто видають із різних країн, навіть із країн ЄС.

Борис Захаров – правозахисник, директор Благодійного фонду «Людина і право». Автор програми «Людина і право» на телеканалі «Еспресо». Багаторічний працівник Харківської правозахисної групи, автор книжки «Нарис історії дисидентського руху в Україні (1956–1987)». Спеціалізується, зокрема, на захисті прав шукачів притулку та жертв переслідувань авторитарними режимами.

Є питання? Ми радо відповімо! Є питання? Ми радо відповімо!

Онлайн-чат на нашому веб-сайті: ca.me Онлайн-чат на нашому веб-сайті: ca.meest.com Електронна пошта: info.canada@meest. Електронна пошта: info.canada@meest.com Безкоштовний телефон: 1-800-361-7345 Безкоштовний телефон: 1-800-361-7345

Telegram чат: @Meest_Canada_Bot Telegram чат: @Meest_Canada_Bot Виклик кур’єра Виклик кур’єра Більше акцій - в Facebook Прямі повідомлення нашій сторінці Більше акцій - в Facebook Прямі повідомлення на нашій сторінцінау Facebook: facebook.com/MeestCanada facebook.com/MeestCanada facebook.com/MeestCanada а номером телефону за номером телефону facebook.com/MeestCanada

312-404-1923 312-404-1923

звінки дзві та смс нки та смс

ми підтримуємо

Політика / Війна

surma.com.ua

№ 37 (222) — 18.09.2026

Держава як годівниця

Хто і скільки ще буде розкрадати ресурси українців? Валерій Карпунцов Київ, «Сурма»

е не оговталася українська спільнота від чергового шоку – від того, що роками правоохоронні органи не бачили або не хотіли бачити масштабних кримінальних схем, – як НАБУ та САП знову підкидають суспільству черговий «шок-контент»! Цього разу – на чергове заволодіння ресурсами українців. Сто тисяч тонн нафтопродуктів «Укрнафти». Понад 2,88 мільярда гривень. 15 вересня НАБУ і САП заявили про викриття масштабної схеми, за якою, за версією слідства, у 2017–2020 роках було незаконно заволодіто близько 100 тисячами тонн нафтопродуктів «Укрнафти», а кошти від їх реалізації легалізовувалися через підконтрольні структури. Одним із фігурантів називають бізнесмена Михайла Кіпермана. За даними слідства, він є організатором вищого рівня. Підозри отримали також колишні керівники та посадовці компаній нафтового сектору. Ще одному фігуранту – колишньому віцепрезиденту «Укрнафти» – підозру направили за кордон. Ну як же без тих, кому дали втекти і дуже часто – із грошима! І тут хочеться поставити дуже просте питання: як взагалі стало можливим, щоб зі стратегічної державної компанії роками виводили ресурс на мільярди гривень? СТО ТИСЯЧ ТОНН – ЦЕ НЕ «ПОМИЛКА В ОБЛІКУ» Йдеться не про загублену партію товару. Не про один невдалий контракт. Не про службову недбалість якогось рядового чиновника. Сто тисяч тонн нафтопродуктів. За даними слідства, керівники бізнес-групи передавали продукцію підконтрольним компаніям за договорами комісії. Далі пальне переходило до інших пов’язаних структур і реалізовувалося через мережу АЗС, а гроші осідали на рахунках підконтрольних компаній, зокрема іноземних. Тобто це, якщо підтвердиться в суді, не історія про одного хитрого Кіпермана. Це історія про систему. Про керівників. Про компанії. Про договори. Про документи. Про фінансові потоки. Про людей, які роками мали можливість розпоряджатися державним ресурсом. І тому постає питання не тільки: «Хто вкрав?». Головне питання: «Хто дав можливість?».

«УКРНАФТА» – ЦЕ Ж ВЖЕ БУЛО! І ось тут стає ще цікавіше. Бо це не перша багатомільярдна історія навколо «Укрнафти». Ще у 2022 році НАБУ та САП повідомляли про підозри у справі щодо заволодіння майном і коштами «Укрнафти» на понад 13,3 млрд грн. А у 2025 році матеріали провадження щодо заволодіння понад 13,8 млрд грн були скеровані до суду. Держава володіє 50%+1 акцією «Укрнафти» через «Нафтогаз України». Тобто коли з «Укрнафти» виводяться мільярди, це не «кидок» між приватними бізнесменами. Це питання державних грошей і державного ресурсу. І коли сьогодні НАБУ повідомляє ще про 100 тисяч тонн нафтопродуктів вартістю майже 3 млрд грн, мимоволі виникає питання: скільки ще ми не знаємо? МІНДІЧ. ЦУКЕРМАН. КАУФМАН. КІПЕРМАН… Останні роки українське суспільство регулярно чує одні й ті самі прізвища. Міндіч. Цукерман. Кауфман. Тепер Кіперман. Інші люди, інші компанії, інші справи. Я навмисно не роблю з цього висновків за національною ознакою. Національність не є доказом злочину. І було б неправильно переносити відповідальність конкретних людей на цілу етнічну спільноту. Але є інше питання, яке замовчувати не можна. Якщо конкретні люди роками отримують доступ до державних ресурсів, політичних рішень, державних підприємств, контрактів та фінансових потоків, суспільство має право знати: за яким принципом формується це коло? Хто приводить цих людей до влади? Хто відкриває їм двері державних підприємств? Хто створює умови для роботи з мільярдними ресурсами? Хто їх захищає? І чому держава дуже часто згадує про свої ресурси лише тоді, коли ними вже зацікавилися НАБУ та САП, а деякі фігуранти тих справ опиняються то в Ізраїлі, то у Австрії із награбованим в українців? МАФІЯ – ЦЕ НЕ НАЦІОНАЛЬНІСТЬ Мафія не має національності. Мафія – це принцип організації. Свої приводять своїх. Свої отримують доступ. Свої отримують посади. Свої отримують контракти. Свої отримують державні ресурси. А коли виникають проблеми – свої намагаються захистити своїх. Останні десятиліття «свої» - це коло осіб не української національності. За часів Януковича - половина у владі були з московитськими паспортами. Нині - велика частина з ізраїльськими. Розмова має бути про те, хто з ким пов’язаний, хто які рішення

ухвалював, хто отримував гроші, хто контролював підприємства і хто забезпечував доступ до державного ресурсу. Це вже не питання емоцій. Це питання доказів. А ДЕ БУЛА ДЕРЖАВА З ЇЇ МЕХАНІЗМАМИ КОНТРОЛЮ? Ось це питання мені здається сьогодні головним. Якщо схема діяла роками – де були контролюючі органи? Якщо через державну компанію проходили сотні тисяч тонн продукції – де був внутрішній контроль? Якщо мільярди гривень рухалися через пов’язані компанії – де був фінансовий моніторинг? Якщо все це відбувалося за участю керівників підприємств – де були правоохоронні органи? І якщо сьогодні НАБУ та САП здатні це розслідувати, то чому це стало можливим лише тепер? Бо найстрашніше у таких історіях – навіть не сума. Найстрашніше – тривалість. Мільярди не зникають за одну ніч. Для цього потрібен час. Потрібні люди. Потрібні документи. Потрібна інфраструктура. Потрібна впевненість у безкарності. І ЦЕ СТОСУЄТЬСЯ НЕ ТІЛЬКИ КІПЕРМАНА! Кіперман має право на презумпцію невинуватості. Підозра – це не вирок, а остаточну юридичну оцінку можуть дати лише суди. Але суспільство має право на політичну та державницьку оцінку самого явища. Бо якщо держава роками втрачає ресурси, проблема не може зводитись до кількох прізвищ. Проблема – у системі, яка дозволяє таким схемам виникати. І тому після чергової справи не можна просто сказати: «Знайшли ще одного корупціонера». Ні. Треба запитати: Чому державна система його допустила? НЕ МОЖНА ВКРАСТИ ТРИ МІЛЬЯРДИ, А ПОТІМ «ДОМОВИТИСЬ» НА ПІВТОРА Є ще одна практика, яку Україна повинна нарешті припинити. Коли у держави, тобто фактично в українського народу, вкрали або, за версією слідства, заволоділи ресурсами на три мільярди гривень, а потім усе закінчується угодою з прокурором: – визнав провину; – погодився щось повернути; – отримав узгоджене покарання; – і в результаті виходить на волю. А де решта? Де гроші? Де майно? Де всі активи, придбані за ці кошти? Де компенсація державі повного розміру завданої шкоди? Бо не може бути такої математики: українців пограбували на 3 мільярди – державі повернули 1 або 1,5 мільярда – а реш-

та залишилася у того, хто роками користувався результатом злочину. Це вже не відновлення справедливості. Це може перетворитися на бізнес-модель. Вкрав мільярд – домовився повернути частину. Вкрав три – домовився про іншу частину. А решта стає своєрідною «винагородою за ризик». Ні. Так не повинна працювати держава. Якщо судом встановлено, що особа незаконно заволоділа державним чи комунальним майном або коштами, держава повинна максимально повно повернути те, що було викрадено, а також забезпечити відшкодування завданої шкоди. І особливо це принципово під час війни. Бо коли країна збирає гроші на дрони, боєприпаси, лікування поранених, коли військові ризикують життям на фронті, кожна гривня, виведена з держави, має ціну. Тому правоохоронна система повинна відповідати не тільки на питання: «Кого покарали чи посадили?». А передусім: «Скільки повернули українцям?». Якщо після багатомільярдного розкрадання людина виходить у комфортне життя, зберігши значну частину незаконно отриманого, – це не покарання, яке стримує злочинність. Це сигнал усім іншим: ризикуй – домовишся. Саме тому нам потрібна інша філософія кримінальної юстиції: злочин не може бути економічно вигідним. Неможливо залишати злочинцю активи, набуті внаслідок злочину, і одночасно розповідати суспільству про боротьбу з корупцією. Необхідно шукати не тільки гроші, які безпосередньо пройшли через рахунки. Необхідно встановлювати весь ланцюг активів, майна, компаній, бенефіціарів та пов’язаних осіб, через які могли бути приховані результати злочину. І якщо для цього потрібні нові законодавчі механізми – парламент має їх створити. Бо український народ не повинен фінансувати комфортне життя тих, хто нажився на державі. Вкрав у держави – не повинен залишитися з награбованим. Ось це має стати одним із базових принципів нової кримінальної політики України. Сьогодні НАБУ і САП показують нам чергові 100 тисяч тонн нафтопродуктів і майже 3 мільярди гривень. Але суспільство вже не хоче просто чергових гучних підозр. Українці хочуть по-

18.09.2026 — № 37 (222) вернення свого. Не символічної частини. Не суми, про яку домовилися. Не «компромісу» за рахунок держави. Усього, що можливо повернути. Бо держава повинна бути такою, де злочин проти державного ресурсу не може бути вигідною інвестицією. Де вкрасти мільярд, а потім повернути частину – не означає виграти. Де державний ресурс – не годівниця. Де правоохоронна система не торгується з тим, хто пограбував українців, а забезпечує невідворотність відповідальності та максимальне відшкодування шкоди. Бо Україна сьогодні платить за все. За зброю. За армію. За відновлення. За життя. І вона більше не може дозволяти, щоб хтось заробляв на державі, а потім залишав собі половину награбованого. Держава має повернути українцям не тільки справедливість. Вона має повернути їм їхні ресурси. ДЕРЖАВА – НЕ ГОДІВНИЦЯ ДЛЯ ЗЛОЧИНЦІВ І ЧУЖИНЦІВ Україна володіє величезними ресурсами. Земля. Надра. Газ. Нафта. Лі-

си. Вода. Енергетика. Державні підприємства. Порти. Інфраструктура. Але всі ці ресурси мають сенс лише тоді, коли вони працюють на Українську державу та громадян, а не на вузьке коло людей, які отримали до них доступ. Конституція України прямо говорить: природні ресурси є об’єктами права власності Українського народу. Тобто українці – не сторонні спостерігачі. Це їхня власність. І коли хтось привласнює державний ресурс, він фактично забирає його у кожного українця. У військового. У пенсіонера. У вчителя. У лікаря. У підприємця. У дитини. У всіх нас. НАМ ПОТРІБНА НЕ ЧЕРГОВА «РЕФОРМА» Ми вже бачили безліч реформ. Перейменовували органи. Створювали нові органи. Ліквідовували старі. Змінювали керівників. Писали нові закони. Призначали нових «незалежних» менеджерів. Але якщо після всіх реформ державний ресурс продовжують ділити між собою

Політика / Війна

наближені до влади групи, то питання не в назві органу. Питання в принципі функціонування держави. Держава повинна повернути собі головне – контроль над власними ресурсами. А правоохоронна система повинна працювати не вибірково. Не тоді, коли політична кон’юнктура змінилася. Не тоді, коли хтось втратив вплив. А завжди.

державний ресурс не є приватною здобиччю. Систему, у якій посадовець розуміє: державне – це не «нічийне». Державне – це українське. І коли НАБУ сьогодні показує нам чергові 100 тисяч тонн нафтопродуктів і майже 3 мільярди гривень, це має бути не просто ще одна кримінальна новина. Це має бути черговий дзвінок усій державі.

БО СЬОГОДНІ – 100 ТИСЯЧ ТОНН НАФТИ Завтра це може бути газ. Післязавтра – земля. Потім – надра. Державне підприємство. Стратегічна інфраструктура. Черговий багатомільярдний контракт. І щоразу суспільству будуть показувати нове прізвище. Нову схему. Нову суму. Нову пресконференцію. А потім – новий скандал. Нам потрібно припинити цю нескінченну зміну прізвищ. Потрібно змінити систему. Систему, у якій доступ до держави не можна купити, отримати через знайомства або успадкувати через закриті бізнесово-політичні чи етнічні зв’язки. Систему, у якій український

СКІЛЬКИ ЩЕ УКРАЇНСЬКИХ РЕСУРСІВ МИ ДОЗВОЛИМО ПЕРЕТВОРЮВАТИ НА ЧУЖУ ГОДІВНИЦЮ? І хто нарешті поставить крапку? Не в черговій кримінальній справі. А в самій системі, яка робить такі справи можливими: «Та не однаково мені, / Як Україну злії люди / Присплять, лукаві, і в огні / Її, окраденую, збудять…». Мені – не однаково. Про автора: Валерій Карпунцов – український правник, доктор юридичних наук, заслужений юрист України, Народний депутат України VII скликання.

Економіка / Політика

surma.com.ua

№ 37 (222) — 18.09.2026

Скільки треба працювати на мінімалку українцям та жителям інших країн для купівлі iPhone 18Pro та iPhone Duo

омпанія Apple традиційно у вересні презентувала оновлену лінійку смартфонів, головною зіркою якої став перший розкладний смартфон бренду – iPhone Duo. Разом із ним дебютували преміальні моделі iPhone 18 Pro та iPhone 18 Pro Max. Вартість флагманів є дещо вищою, порівняно з його попередниками. Ціна iPhone 18 Pro на 256 GB становить 1479 євро (близько 76 тисяч грн). Щоб придбати такий смартфон українцю з мінімальною зарплатою доведеться пропрацювати понад 1465 годин (рівнозначно 61 добі), тоді як з мінімалкою у Польщі – 225 годин, а у Люксембурзі – близько 95. Ще більше доведеться працювати на мінімалку, щоб стати власником iPhone Duo. Детальніше про те, скільки годин потрібно працювати на мінімальну зарплату жителям різних країн, щоб придбати нові iPhone 18 Pro Max або Phone Duo – на інфографіці «Слово і діло». Під час розрахунку ми взяли курс НБУ станом на 15 вересня 2026 року, що становить 51,5231 грн за 1 євро. Розмір мінімальної зарплати – згідно з даними Eurostat. Для таких країн, як Данія, Італія, Австрія, Фінляндія, Швеція, Ісландія, Норвегія та Швейцарія Eurostat публікує єдину національну мінімальну зарплату. Мінімальні ставки визначаються переважно галузевими колективними угодами.

Купівля iPhone Duo на мінімалку в Україні та світі

iPhone Duo / Слово і діло

малку найменше годин (Люксембург – 149,9 години), то різниця – у 15,4 раза. Щодо деяких інших країн, результати такі: Німеччина – 173 години, Франція – 224,4 години, Іспанія – 293,6 години, Польща – 355,9 години, Чехія – 438,8 години, Туреччина – 552,9 години, Молдова – 1295,3 години. Джерело: Слово і Діло (https://www.slovoidilo.ua/2026/09/15/infografika/ ekonomika/skilky-treba-pracyuvaty-minimalku-ukrayincyam-ta-zhytelyaminshyx-krayin-kupivli-iphone-18pro-ta-iphone-duo)

Купівля iPhone 18 Pro Max на мінімалку в Україні та світі

iPhone 18 Pro / Слово і діло

Вартість нового iPhone 18 Pro Max з об’ємом пам’яті 256 ГБ через тиждень після презентації в офіційних дистриб’юторів становить 1479 євро, що, за курсом НБУ, рівнозначне 76 203 грн. За даними Держстату, мінімальна заробітна плата в Україні наразі становить 8 647 грн. Відповідно, середньостатистичному українцю з мінімальною зарплатою для купівлі iPhone 18 Pro Max треба пропрацювати 1465,4 години. Це – найбільше серед інших країн світу, які ми досліджували. Друга з кінця списку – Молдова з 819 годинами. У таких країнах, як Північна Македонія, Туреччина, Болгарія, Албанія громадянину з мінімальною зарплатою доведеться працювати від 410 до 495 годин. Угорщина, Румунія, Латвія, Сербія, Чорногорія – від 305 до 382 робочих годин. Найбільше країн у списку, де з мінімальною зарплатою для купівлі iPhone 18 Pro Max на 256 ГБ доведеться провести на роботі від 200 до 289 годин: Словенія, Литва, Польща, Кіпр, Португалія, Хорватія, Греція, Мальта, Чехія, Словаччина та Естонія. Найменше працювати на мінімалку для купівлі нового смартфона від Apple можуть жителі Люксембургу – 94,8 години. У діапазоні від 107 до 185 годин проведуть на роботі працівники з мінімальною зарплатою у Ірландії, Німеччині, Нідерландах, Бельгії, Франції та Іспанії. Станом на середину вересня вартість нового iPhone Duo з об’ємом пам’яті 256 ГБ становить 2339 євро або, згідно з курсом НБУ, 120 513 грн. Щоб придбати цей смартфон, українцю з мінімальною зарплатою доведеться працювати 2317,5 години. Якщо порівняти з країною, де треба працювати на міні-

ПОЧИНАЮЧИ З 01 СІЧНЯ 2026 року !!! ПРИ НАДСИЛАННІ КОШТІВ ЗА МЕЖІ США ТА ОПЛАТІ ГОТІВКОЮ (CASH) ДО ВСІХ ПЕРЕКАЗІВ, ОКРІМ ОПЛАТИ КАРТКОЮ, ДОДАЄТЬСЯ ДОДАТКОВО 1% ФЕДЕРЕЛЬНОГО ЗБОРУ

18.09.2026 — № 37 (222)

Політика / Міжнародна політика

Гроші на кожну дитину від народження до повноліття:

як європейські країни фінансують сім’ї із дітьми

країнах Європи родини з дітьми отримують регулярну фінансову підтримку від держави для всіх своїх дітей, аж до настання повноліття кожної дитини. У частині держав такі виплати є універсальними – їх надають за кожну дитину незалежно від доходу сім’ї, тоді як в інших країнах розмір допомоги залежить від кількості дітей, їхнього віку або доходів батьків. Аналізуємо зокрема досвід Польщі, Німеччини, Нідерландів, Австрії, Ірландії, Данії, Фінляндії, Франції, Греції, Великої Британії та Фландрії в Бельгії. У Польщі діє програма Rodzina 800+. Держава виплачує 800 злотих на місяць (близько 9,7 тис. грн) за кожну дитину. Програма передбачає виплату до досягнення дитиною 18 років, а розмір допомоги не залежить від доходу сім’ї. Польське Міністерство у справах сім’ї, праці та соціальної політики зазначає, що з 1 січня 2024 року розмір допомоги було підвищено з 500 до 800 злотих на місяць на дитину. Про це зазначається на сайті Міністерства у справах сім’ї, праці та соціальної політики Польщі. У Нідерландах діє система Kinderbijslag – державна допомога на дітей. Виплата здійснюється за кожну дитину та зростає в залежності від дорослішання дитини. Розмір допомоги становить 298,40 євро на квартал (близько 15,3 тис. грн) для дітей від 0 до 5 років, 362,35 євро (близько 18,6 тис. грн) для дітей від 6 до 11 років та 426,29 євро (близько 21,9 тис. грн) для дітей від 12 до 17 років. Отже, виплата передбачена протягом усього періоду дитинства до 18 років, а її розмір зростає залежно від віку дитини. Допомога виплачується щоквартально. Про це зазначається на сайті Соціального страхування Нідерландів. У Німеччині діє Kindergeld – державна виплата на дітей, закріплена, зокрема, у Законі про прибутковий податок (Einkommensteuergesetz). Допомога становить 259 євро на місяць (близько 13,3 тис. грн) на кожну дитину. Закон встановлює розмір виплати за кожну дитину, а право на Kindergeld у звичайному випадку існує до 18 років. За певних умов виплата може продовжуватися і після досягнення повноліття – зокрема, коли молода людина навчається. Отже, німецька модель передбачає регулярну фінансову підтримку сімей, а не одноразову допомогу при народженні. Про

це зазначається на сайті Офіційної база законодавства Німеччини. В Австрії родини отримують Familienbeihilfe – сімейну допомогу, розмір якої залежить від віку дитини. Базова сума становить 138,40 євро на місяць (близько 7,1 тис. грн) від народження, 148 євро (близько 7,6 тис. грн) після досягнення трьох років та 171,80 євро (близько 8,8 тис. грн) після десяти років. Для дітей віком від 19 років передбачена базова сума 200,40 євро, але право на допомогу після повноліття залежить від встановлених законодавством умов. Система також передбачає надбавки залежно від кількості дітей у сім’ї. Окремо разом із Familienbeihilfe виплачується Kinderabsetzbetrag – 70,90 євро на місяць (близько 3,6 тис. грн). Про це зазначається на сайті Федеральної канцелярії Австрії. В Ірландії діє Child Benefit – щомісячна виплата батькам або опікунам. Її розмір становить 140 євро на місяць (близько 7,2 тис. грн) на кожну дитину. За даними уряду Ірландії, виплата призначається за кожну дитину, яка проживає з батьками або опікуном та перебуває на їхньому повному утриманні. Базове право діє до 16 років, однак виплата продовжується до 19 років, якщо дитина навчається за денною формою, проходить денне професійне навчання або має інвалідність і не може самостійно себе утримувати. Про це зазначається на сайті Уряду Ірландії. У бельгійській Фландрії діє система Vlaams Groeipakket – комплексна фінансова підтримка сімей із дітьми. Її базовий елемент передбачає 184,62 євро на місяць (близько 9,5 тис. грн) на кожну дитину, народжену з 2019 року. Офіційний сайт регіону зазначає, що кожна дитина автоматично отримує щомісячну базову суму, а сім’я за певних умов може до-

датково отримувати інші надбавки. Система також включає щорічну шкільну премію, розмір якої залежить від віку дитини. Про це зазначається на сайті Офіційному порталі Фландрії. У Данії діє Child and Youth Benefit (Børne- og ungeydelse) – державна допомога, яку виплачують за дітей до 18 років. Її розмір залежить від віку дитини, а для окремих сімей також може залежати від доходу. У 2026 році повна виплата становить 5370 данських крон на квартал (близько 36,8 тис. грн) для дітей віком 0-2 роки, 4248 крон (близько 29,2 тис. грн) для дітей 3-6 років, 3342 крони (близько 22,9 тис. грн) для дітей 7-14 років та 1114 крон на місяць (близько 7,6 тис. грн) для дітей 15-17 років. Офіційний портал Данії підтверджує, що виплата може здійснюватися до дня, що передує досягненню дитиною 18 років. Про це зазначається на сайті Офіційного порталу Данії. У Фінляндії державна система Child Benefit передбачає виплати за кожну дитину, яка постійно проживає в країні. Допомога виплачується до кінця місяця, у якому дитині виповнюється 17 років. Розмір залежить від кількості дітей у сім’ї: 94,88 євро на місяць (близько 4,9 тис. грн) за першу дитину, 104,84 євро (близько 5,4 тис. грн) за другу, 133,79 євро (близько 6,9 тис. грн) за третю, 173,24 євро (близько 8,9 тис. грн) за четверту та 192,69 євро (близько 9,9 тис. грн) за п’яту і кожну наступну дитину. Для дітей віком до трьох років передбачена додаткова надбавка 26 євро на місяць. Ця допомога є неоподатковуваним доходом, а доходи та майно сім’ї не впливають на її розмір. Про це зазначається на сайті Kela. У Франції основна виплата Allocations familiales призначається сім’ям, які мають щонайменше двох дітей віком до 20 років на утриманні. Тобто у Франції регулярна допомога не починається з першої дитини за загальним правилом. Її розмір залежить від доходу сім’ї та кількості дітей. Французька держава таким чином поєднує загальну систему сімейних виплат із диференціацією залежно від матеріального становища домо-

господарства. Про це зазначається на сайті Офіційного порталу французької державної служби. У Греції діє допомога A21 Child Benefit, яка призначається залежно від доходу сім’ї та кількості дітей. Для першої та другої дитини розмір становить 70, 42 або 28 євро на місяць (приблизно 3,6 тис., 2,2 тис. або 1,4 тис. грн) залежно від рівня доходу. Для третьої та кожної наступної дитини сума є вищою — 140, 84 або 56 євро на місяць (приблизно 7,2 тис., 4,3 тис. або 2,9 тис. грн). Про це зазначається на сайті OPEKA. У Великій Британії діє Child Benefit – регулярна державна виплата за дітей. Вона становить 27,05 фунта на тиждень (близько 1,6 тис. грн) за старшу або єдину дитину та 17,90 фунта (близько 1,1 тис. грн) на тиждень за кожну наступну дитину. Уряд зазначає, що кількість дітей, на яких можна отримувати виплату, необмежена. Базове право пов’язане з віком до 16 років, однак його можна продовжити, якщо дитина продовжує затверджене навчання або професійну підготовку. Про це зазначається на сайті GOV.UK. Отже, європейські держави використовують різні моделі фінансової підтримки сімей із дітьми. Європейська практика не є єдиною – країни використовують різні конструкції, але спільним для багатьох із них є довгострокова фінансова підтримка родин аж до досягнення дитиною повноліття. Отже, уряди країн констатують: сім’ї з дітьми – пріоритетний інтерес держави, а тому держава платить кошти таким родинам і підтримує їх. Нагадаємо, що демографічна ситуація в Україні залишається критичною. За перше півріччя 2026 року в країні народилися 73 292 дитини, тоді як зареєстрували 259 853 смерті. Тобто смертність майже вчетверо перевищила народжуваність. Водночас кількість новонароджених за рік скоротилася ще на 16%, а порівняно з довоєнним періодом – приблизно вдвічі. На цьому тлі в Україні тривають дискусії щодо необхідності довгострокової державної політики підтримки сімей із дітьми та стимулювання народжуваності. Джерело: Всі Разом (https://vsirazom.ua/news/groshina-kozhnu-dytynu-vidnarodzhennya-do-povnolittya-yakyevropejski-krayiny-finansuyutsimyi-iz-ditmy)

Суспільство

surma.com.ua

№ 37 (222) — 18.09.2026

Маятник хитнувся в інший бік… Анатолій Матвійчук Київ, «Сурма»

оговорімо не про Настю і Потапа, а значно ширше. Хіба, ви, люди, ще не зрозуміли однієї залізної закономірності? Усе, що з’явилося на українській попсцені і в українському шоу-бізі з 2000х років – це вже не українське мистецтво. І це не українські артисти! Це гібридне покоління, що виростало в інфопросторі, повністю контрольованому олігархами, імена яких ви знаєте і без мене. Усі їхні канали – а це «топові» канали України – Інтер, 1+1, ICTV, Новий, СТБ, М1, М2, ТЕТ – довго і терпляче займалися селекцією саме такого виконавця – лояльного до влади грошей, слухняного і всеядного, орієнтованого на російський ринок, зверхньо і вороже налаштованого до всього традиційно українського. Я не буду перераховувати всі ті мегарейтингові проекти, ті хіт-фабрики, х-фактори та голоси країни, де зовсім юних і здебільшого обдарованих українців, буквально «ламали через коліно» всі оті гібридні «вокальні тренери», які самі пройшли через горнило цього пекла, де з них випалювалося все те, українське, що ще могло зберегтися в їхніх душах. Бо якщо в цих проектах і з’являлися якісь чисті душі, як, приміром, та ж Іларія чи Юркеш, то їх зрізали ще задовго до фіналу. Бо за кулісами і на всіх знімальних майданчиках панувала російська мова, російська естетика, проросійська ментальність. Можливо, сьогодні це вже не так помітно під товстим шаром синьо-жовтої фарби і тотальним переформатуванням виконавців, яким дозволено бути «зірками» для цього народу. Але я не вірю майже нікому з нинішнього «першого ешелону» цього покоління. Не вірю, бо знаю багатьох з них зблизька, пам’ятаю їх з довоєнних часів, коли вони пишалися концертами чи проданими піснями «за поребриком». А потім різко стали мегапатріотами – і вся вітчизняна система шоу-бізнесу почала працювати на їхні грандіозні патріотичні шоу. Пам’ятаю, як я був здивований, коли перед самим вторгненням агресора, був запрошений на канал «Україна», де знімалося грандіозне шоу «Співають всі». Проект зібрав СТО найпомітніших поп-зірок тодішньої України, розбавивши їх фріками і трансвестита-

ми та ще кількома народними артистами, як то Іво Бобул, Павло Зібров, Оксана Пекун, Марія Бурмака, Світлана Білоножко.І ваш покірний слуга. І досі в моїй пам’яті оте відчуття косих поглядів з боку багатьох молодих: «А чьо тут делают еті діназаври?». Будь-які слова делікатної критики з нашого боку сприймалися ними якщо не з іронією, то зі сміхом і улюлюканням. Особливо тоді діставалося Бобулу, який не відрізнявся зайвою тактовністю і називав речі і людей своїми іменами. І вже тоді мене невідступно переслідувала думка – про яку естафету поколінь, про яку передачу досвіду і збереження традиції може йти мова, коли так безцеремонно і жорстко насаджується зневажливе ставлення до всього українського… Зрозуміло, що війна стала точкою відліку нових часів. Але для шоу-бізнесу це стало всього лише часом нових правил, коли перед усіма «зірками», які до того співали виключно російською, була поставлена умова, – позбутися свого російськомовного репертуару або зробити терміновий переклад своїх російськомовних хітів. І треба сказати, що більшості з тієї «зіркової обойми» це практично вдалося. Про якість говорити тут не будемо, але формальна сторона тієї українізації була дотримана. Щоправда, не всіма. У деяких одіозних шоу-дів були серйозні проблеми з дорогими рекламними роликами, які активно ротувалися на телеканалах. Один із текстів пам’ятаю й досі: «Лед тронулся, когда ты до меня дотронулся...». Хіба можна забути колись той «суржиковий» варіант, який зазвучав незабаром з телеекранів, він виглядав так: «Лід тронувся, коли до мене ти дотронувся...». Зрозуміло, що ця «тотальна українізація» не мала нічого спільного із справжнім зануренням у всесвіт української культури чи поезії. Це було вульгарне і аморально жахливе зовнішнє перефарбування без зміни внутрішньої суті. Скажу парадоксальну річ: мене абсолютно не тригерять і навіть викликають певне розуміння люди, які не втратили остаточно свою суть – і почали говорити правду про себе, про те, як складно їм переживати цей процес трансформації. Щоб зрозуміти їх почуття, я й вдався до опису тих недавніх часів. А тепер просто уявіть, що їм з дня на день, з року в рік вкладалися в голову думки, що треба співати російською, бо це комерційно вигідно, це слава, гроші, рейтинги і визнання. А потім їх викликали на килим їхні високі куратори – ті ж самі дяді й тьоті з телебачення і сказали: треба терміново розвернути-

ся у протилежний бік, кардинально поміняти свою творчу орієнтацію. І скажу вам абсолютно відверто: я не хочу їх тут таврувати, насміхатися чи закликати до хейту. Я знаю, як їм зараз непросто – з їхнім набором для спілкування українською у 200 слів, з їхніми особливими щелепами, які не дозволяють їм вивчити українську фонетику – і це чутно одразу. Я уявляю цю міру напруження, відчуття несправжності і нерозуміння всього, що відбувається довкола. Як це декого дратує і бісить. Аж до того, що хвороби з ментального рівня переходять на фізичний. Я не тримаю зла ні на кого і не зловтішаюся, але у мене дуже добра пам’ять. І я пам’ятаю, як на початку 2000-х років з появою комерціних радіо і телеканалів відбулася оця «культурна революція», а чи «культурна зачистка». Просто вже на наступний день ти раптом став чужим у своїй країні – «неформатом», «нафталіном» і «примітивом». Ціла когорта чудових українських артистів, що прийняла творчу естафету від своїх попередників, просто обнулилась, пішла в інформаційне небуття через свою українськість. Хтось спився, хтось помер, але хтось таки вижив! Вижив, щоб усе розказати і пояснити людям, котрі не знають, як це відбувається насправді. І я тепер навіть співчуваю тим, недавнім «зіркам», які дивилися зневажливо в наш бік, а сьогодні втратили майже все – авторитет публіки, стадіони, шалені гонорари. А вони ж думали, що спіймали бога за бороду! Але маятник хитнувся в інший бік… ПРО АМПЛІТУДУ МАЯТНИКА (ПІСЛЯМОВА) Тема української масової музичної культури зачепила багатьох. Одних, тому що вони бачили все в рожевих окулярах, інших тому що вони давно вже відчувають, що ми деградуємо. Треті використали цей допис,

щоб іще раз пройтися по персоналіях. Я не сподівався на такий резонанс – просто я знаю цю сферу дуже добре: я в ній існував довгий час, вивчав її, досліджував деякі процеси, узагальнював досвід. Тож дозволю собі певні підсумки. Які проблеми бачення? Більшість людей, які написали свою думку, схоже, переконані, що в футболі і в культурі розбираються абсолютно всі, але це, на жаль, не так. Тому що є творці і є споживачі культурного продукту, а в них завжди будуть різні погляди. Багато міркувань стосувалося наслідків того, що ми переживаємо зараз, я ж намагався аналізувати причини, а також механізми впливу на суспільство. Але про що б ми сьогодні не говорили: про культуру, освіту, державне будівництво, силові структури – проблема всюди одна й та сама. Останні 20 років наша інформаційна сфера постійно трансформувалася і прибиралася до рук великим капіталом, який бачив ЗМІ лише як інструмент свого збагачення. Сьогодні вже всім зрозуміло: хто контролює інформаційний простір, той контролює наші смаки, наші захоплення, наші політичні погляди, нашу свідомість, а отже він контролює майбутнє. Звідси висновок – якими б ми не були оптимістами, як би не перемагали на фронтах, які б гострі дискусії не вели в соцмережах, – доки ми не контролюємо інформаційні процеси в нашій країні, доти вони будуть контролювати нас. І дописи більшості людей, їхні світогляд і знання про сферу культури дуже поверхові і далекі від реальності. Я радий, якщо цей допис допоміг вам у чомусь розібратися. Наразі, дякую всім за активність і толерантність. Рухаємось далі! Про автора: Анатолій Матвійчук – Народний артист України, поет, композитор, журналіст, телеведучий, музичний аналітик, педагог, науковець.

18.09.2026 — № 37 (222)

Prices effective Sept. 16 -22, 2026

UA-USA / Події

surma.com.ua

№ 37 (222) — 18.09.2026

День українського соняшника. Катерина Ткаченко Чикаго, «Сурма»

Чому б і ні?

вересня соціальні мережі замайоріли зображеннями найяскравішої української квітки – соняшника. Саме цього дня організація «Помаранчева Хвиля» провела перший онлайн-флешмоб «День Українського Соняшника». Погодьтеся: повернутий до сонця, жовтогарячий, він ніби випромінює незгасиму надію на світло. І взагалі, важко уявити собі українське літо без соняшників. А для українців, розсіяних по світу, ця квітка стала щемким нагадуванням про рідну землю, яскраву красу її теплих днів. Соняшник давно став одним із найбільш упізнаваних символів України: образ цієї життєдайної квітки супроводжує українців у святах, народному мистецтві, живописі, фотографії. Нещодавно в Чикаго відбувся парад, присвячений Дню Незалежності України, де прекрасні жінки в автентичному українському вбранні дарували соняшники випадковим перехожим та дітям. У цій простій акції було стільки тепла, радості й надії, що образ соняшника ще довго не виходив із пам'яті. А за кілька днів після параду, побачивши на вулиці сонях, я не змогла пройти повз, не запросивши цього «яскравого пана» до селфі. Тоді й за-

мислилася: а чи існує окремий День українського соняшника? Виявилося, що насправді існує Міжнародний день соняшника – 1 травня. Однак це не офіційне міжнародне свято, а неформальна дата, яка пов’язується насамперед із соняшником як сільськогосподарською культурою. Але для України ця дата не зовсім відповідає тому, на чому хотілось би наголосити. Тому що у нашому випадку хотілося б говорити про соняшник, як про національний символ, а не про-

сто як про олійну культуру (хоча і в цьому сенсі Україна має що сказати, бо майже 30 відсотків світового виробництва соняшника припадає саме на українські землі). І для більшості українців соняшник – це згадка про дитинство, це образ українського літа, поля, сонця і світла. Я поділилася думками про можливе проведення Дня українського соняшника з УГО «Помаранчева Хвиля» і була щаслива отрима-

ти підтримку. Виявилося, що просту ідею можна перетворити на запальну спільну акцію, якщо робити її ра-

18.09.2026 — № 37 (222)

зом. Згодом до ініціативи долучився й Український національний музей у Чикаго, додавши соняшник до своєї профільної світлини у Facebook. У музеї також повідомили, що наступного року планують підготувати матеріали зі свого архіву, пов’язані із соняшниками. Переглянувши дати в календарі, ми знайшли ще одну, пов'язану з соняшниками уже в українському кон-

тексті. 29 серпня в Україні відзначають День пам’яті захисників України, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність держави. Ця дата пов’язана з Іловайською трагедією 2014 року. Саме соняшник став одним із символів цього дня, оскільки бойові дії та вихід українських військових з оточення під Іловайськом відбувалися серед соняшникових полів. Цей зв’язок соняшника з пам’яттю про загиблих українських захисників є надзвичайно важливим. Його неможливо і не потрібно забувати. Та чи означає це, що соняшник має залишитися для українців лише символом трагедії? Мабуть, ні. Пам'ять необхідна безсумнівно, але… Соняшник історично має в українській культурі набагато ширше значення. Це яскрава, осяйна, життєрадісна квітка, що

тягнеться до світла, повертаючись за сонцем, асоціюється з перемогою світла над мороком, з пізнім літом, з теплом, з українською землею, красою і життям. Так, соняшникове поле стало свідком однієї із найстрашніших трагедій російсько-української війни, але сама квітка не перестала бути символом життя, і, можливо, саме в цьому й полягає її особлива сила. Соняшник може нагадувати світові про українських захисників. Але він також може нагадувати світові про саму Україну – яскраву, красиву, життєрадісну і незламну. Українські соняшники абсолютно унікальні та дивовижно різні, як і долі українців, розкиданих сьогодні по всьому світу. Це ще раз засвідчив проведений онлайн-флешмоб, про який я згадала на початку цієї публікації і на який відгукнулися надзвичайно цікаві люди. Розкажу тільки про деяких із них, чиї світлини ви бачите на ілюстраціях до нашої статті. Харків’янин Ростислав Сірик поділився світлиною незламного соняха, що виріс із добре трамбованого асфальту Слобожанщини. Савва Світлинський додав фотографію роботи Галини Рідної із серії «Соняшники», а Валерія Носик, художниця з Полтавщини, виклала роботу «Сонячна симфонія». Наталя Завізоступ поділилася світлинами з букетами яскравих соняшників. А мене особливо торкнув коментар Оксани Берези під цими фотографіями – «Соняхи української душі». Здається, що образ цих квітів пов'язаний з найглибшим самоусвідомленням українців. Харківська художниця Катерина Зуб долучилася до флешмобу зі своєю роботою «Клунки». Олена Дяденко виклала свою роботу Sunny Girl («Сонячна Дівчинка»).

UA-USA / Події

Художниця Оксана Сулима поділилася підбіркою робіт українських художників із соняшниками. Серед них були класичні твори Катерини Білокур та Марії Примаченко, а також роботи сучасних українських митців. Зокрема, вона згадала Віру Устянську, яка працює над серією «Project 1000 Sunflowers» («Тисяча соняшників»). Символічним стало те, що саме напередодні онлайн-флешмобу, який ми назвали «День Українського Соняшника», Віра Устянська отримала третє місце на 27-й щорічній Національній виставці American Impressionist Society за картину In the Flow with Shadow – роботу №197 із її проєкту 1000 Sunflowers. У виставці взяли участь 1 547 робіт художників зі Сполучених Штатів Америки. Цікаво й те, що ця нагорода припала саме на дні, коли українці говорили про соняшник як про символ світла, життя та незламності. Не маю можливості згадати та поділитися барвистими світлинами всіх, хто долучився до флешмобу в цьому році. Але хочу наголосити, що на запропонованих світлинах та картинах ми бачимо різні соняшники, різні історії та різні долі українців, які разом створюють образ світлої, яскравої, життєствердної та незламної України. Отож, 5 вересня 2026 року таку акцію ми провели вперше.

Так, це лише просто флешмоб, а, може, – маленький початок чогось більшого. Інколи прекрасні традиції починаються саме з маленьких кроків. І, якщо трохи помріяти, то, можливо, колись на початку вересня українці відкриватимуть соціальні мережі й бачитимуть тисячі соняшників, а до цієї традиції – всіма способами популяризувати і вшановувати цю квітку – долучатимуться українські школи, культурні центри, музеї, художники, громадські організації і просто люди, які люблять Україну. Зображення соняшника не потребує перекладу. Соняшникова Дипломатія зрозуміла без слів і є світлим нагадування світові про Україну, яка, попри все, продовжує зростати й тягнутися до світла. І наостанок. Якщо раптом, прочитавши про День українського соняшника, ви відчули нестримне бажання поділитися своєю світлиною з соняшниками, але шкодуєте, що пропустили нагоду флешмобу, думаю, цілком доречним буде до кінця вересня викласти свою світлину з хештегами: #УкраїнськийСоняшник #UkrainianSunflower #СоняшниковаДипломатія #SunflowerDiplomacy. Про автора: Катерина Ткаченко, мисткиня, член управи УГО «Помаранчева Хвиля».

Культура

surma.com.ua

№ 37 (222) — 18.09.2026

Валентина Матюшенко: Ольга Дубовик Київ, «Сурма»

оли звучить сопрано Валентини Матюшенко – соловейки завмирають. Або підспівують. Тим часом Заслужена артистка України поєднує в собі дві іпостасі – оперної співачки та педагогині: є солісткою Національної філармонії України і водночас доценткою кафедри «Мистецтво співу» Академії мистецтв імені Павла Чубинського та кафедри камерного співу Національної музичної академії України. Про те, чим живе в сьогоденні класичне мистецтво та наскільки вдається передати любов до високої музики юним українцям – наша розмова. «НА МОЇХ ОЧАХ УЧИЛИЩЕ СТАВАЛО АКАДЕМІЄЮ»

– Пані Валентино,таланти проростають з дитинства. Коли Ви вперше відчули потяг до співу?

– Напевне, від народження. Мама Катерина Григорівна і тато світлої пам’яті Володимир Андрійович розповідали, що я ледве навчилась говорити, а вже співала «Над полтавським краєм білі голуби», бо почула на радіо. Скільки себе пам’ятаю – завжди з піснею: ще в дитячому садочку полюбляла наспівувати «Лисичка-сестричка». Завжди знала, що мій подальший шлях – до музики. Спершу була музична школа при будинку культури Полтавської ткацької фабрики, потім – Полтавське музичне училище імені М.Лисенка (вокальний факультет під орудою Євгена Миколайовича Нагорного). Після того одразу вступила до тоді ще Київської консерваторії (нині Національна музична академія Укра-

«Талант кожного українця потрібно піднімати щонайвище»

їни ) та потрапила до класу Євгенії Семенівни Мірошниченко. Згодом на тій же кафедрі сольного співу стала ученицею Галини Станіславівни Сухорукової – професорки, Заслуженої артистки України, котрій я надзвичайно вдячна: навчила всього того, що нині передаю студентам. Завдяки їй я зрозуміла, що таке правильний спів, стала почуватися впевнено, почала брати участь у європейських конкурсах. Ще упродовж трьох років була асистенткою Галини Сухорукової, яка мене навчила також викладати. Потому стала солісткою Національної філармонії України. Від 2018 року працюю в Академії мистецтв імені Павла Чубинського. Пишаюся, що на моїх очах колишнє Київське обласне культосвітнє училище стало Академією. Бачила, наскільки наполегливо ректор Василь Григорович Романчишин та завідувачка кафедри «Мистецтво співу» Ірина Миколаївна Бойко розвивають навчальний заклад, який є нині абсолютно конкурентоспроможним на теренах всієї України. Вдячна, що розгледіли в мені педагога: Ірина Бойко зателефонувала та запропонувала долучитися до педагогічної команди чубинців. Власне, системно викладати я почала саме тут. Дуже люблю Академію мистецтв імені Павла Чубинського, і радію, що працюю в колективі, де однією з найбільших цінностей є людяність. І набуття нових навичок.

– За вісім років педагогічної практики, напевне, маєте гідних учнів та потенційно нові мистецькі імена?

– Авжеж. У Білоцерківській музичній школі викладає моя учениця Ярослава Дорошенко. Розкішно співає дуже талановита Карина Шишковська. Випускниця Академії Чеслава Личак викладає в Німеччині. Двоє моїх випускниць вступили до НМАУ на магістратуру: минулоріч – Дарія Хворостяна, а цьогоріч – Дар’я Гончаренко. Якщо серед нас, українців, є таланти, то їх потрібно піднімати щонайвище. Наразі починаю вести курс концертно-виконавської практики. Бо хто, як не ми, навчить молодь концертно-виконавській діяльності? «ВСІ МОЇ СТУДЕНТИ СПІЛКУЮТЬСЯ УКРАЇНСЬКОЮ МОВОЮ»

– Будь-який культурно-освітній заклад нині – це ще й поле мовної «битви» через вплив соцмереж на зросійщення юного покоління українців. Чи вдається «пробитися» до свідомості студентів?

– Скажу відверто: не маю негативного досвіду. Абсолютно всі мої студенти спілкуються української мовою. Дівчата, які раніше розмовляли російською, після повномасштабного вторгнення категорично відмовилися від ворожої мови. Мені, напевне, в цьому сенсі щастить. І в НМАУ, і в Академії над Дніпром у мене нема жодного російськомовного студента чи студентки. Навіть у коридорах не чула москвомовності. У нас зростає українська музична еліта. Впевнена: наші студенти отримують і фах, і відчуття національної гідності. Вірю, що все більше молодих людей обирають українську мову.

– Ви народилися у колоритному українському місті Полтаві. Там зростав Ваш талант. Чи чує нині Полтавщина спів Валентини Матюшенко?

–Регулярно відвідую Полтавську філармонію з концертами. Окрім того, запрошую чудовий тамтешній камерний оркестр до виступів у колонній залі Національної філармонії, тобто на головній академічній сцені України. У Полтаві живуть мої родичі. На жаль, так часто, як хотілося б, приїздити не можу. Дай Боже, щоб зберігалось все найкраще хоча б на нинішньому рівні.

«ТРОХИ БІЛЬШЕ МОЛОДИХ ЛЮДЕЙ ОБРАЛИ КЛАСИКУ»

– Маєте помітний доробок в оперній музиці: Марфа («Царева наречена» М. Римського-Корсакова), Віолетта, Джільда («Травіата», «Ріґолетто» Дж. Верді), Мюзетта («Богема» Дж. Пуччіні), Барбаріна («Весілля Фіґаро» В.-А. Моцарта), сценічна кантата («Карміна Бурана» К. Орффа) тощо. Поділіться експертною думкою: наскільки успішно розвивається саме класичний мистецький напрям в Україні?

– Насправді класична академічна музика не лише в Україні переживає надскладні часи на тлі «кліпового» сприйняття та технологізації. Проте істина в тім, що справжній голос та живе спілкування неможливо замінити технологіями. Тож намагаємося проводити майстер-класи в музичних школах, долучати дітей до високої музики. Робимо наголос на профорієнтаційній роботі. Водночас радію, що у нас є молодь, яка знає і розуміє класичну музику та відвідує концерти у філармонії. Цьогоріч і в Академії, і в НМАУ трішки більше молодих людей обрали для себе класичний мистецький напрямок навчання. Хочеться сподіватися, що це тенденція. Не таємниця, що діти виїжджають за кордон через безпекові ризики. А втім, мій син Богдан, якому 19 років, не захотів їхати з України та вступив до Національного університету імені Тара-

Культура

18.09.2026 — № 37 (222)

са Шевченка, де й навчається. Є стійка молодь, хвалити Бога.

– В який спосіб готуєтеся до надважкої зими, яку нам прогнозують?

– Ми гідно пережили минулу складну зиму у Національній філармонії України, яку очолює відомий композитор, директор Михайло Швед. Наразі відбулися спеціальні підготовчі збори щодо наступних викликів. Філармонія готується й до концертної діяльності: потужніші генератори, облаштування місця для виступів (під час «жовтого рівня» загроз маємо дозвіл працювати). Є музичний са-

лон-укриття, де відбуваються камерні концерти, що вже розплановані аж до грудня. Сподіваємося, що слухачі приходитимуть. В Академії над Дніпром радше використаємо вже набутий досвід онлайн-занять, адже добре вміємо формувати гарних фахівців, нічого не гублячи в процесі навчання. Сподіваємося, що зуміємо подолати труднощі. Коли почалась повномасштабна війна і чимало киян роз’їхались, ми з чоловіком Борисом Матвійчуком, який працює флейтистом у тій же Національній філармонії, рушили на Київщину. Через два тижні зателефонував адміністратор філармонії Леонід Сіраш і по-

відомив про намір утворити фронтову бригаду та виступати в госпіталях і метро. Так і сталося. Це був особливий досвід. Ми і в Ірпінь їздили, коли його вже розбомбили, і на станціях метро давали камерні концерти з музикантами, які залишились. У госпіталі був випадок, коли ми відкрили двері в усі палати, де лежали поранені воїни, які не мали фізичної змоги вийти, і просто в коридорі грали та співали, аби кожен наш захисник міг почути українську пісню. Влаштовували концерт для мобілізованих хлопців: філармонія стала прихистком для військових. Ті події я запам’ятала на все життя. Концерту-

VILLAGE DOCTOR

вали аж до кінця травня 2022 року, коли Київщину звільнили від окупантів. Після того Національна філармонія запрацювала у звичному режимі. Отримали подяки від Міноборони. Нині артисти хочуть масштабувати діяльність філармонії та знову їздити з концертами до воїнів… Життя триває. Україна – наша твердиня!

– Вдячність за розмову! Ольга Дубовик, світлини з особистого архіву Валентини Матюшенко

2323 W. Chicago Ave. 773 276 8600

МЕДИЧНИЙ ОФІС ДЛЯ ВАШОЇ РОДИНИ В ЦЕНТРІ УКРАЇНСЬКОГО СЕЛА В нас Ви можете зробити всі аналізи крові

Доктор Юрій МЕЛЬНИК, MD.

• • •

на рівень цукру та холестерину печінкові та ниркові проби на рівень вітамінів

Медогляд до школи, спорту, праці. МИ - ЛІЦЕНЗОВАНА КЛІНІКА ДЛЯ ВОДІЇВ CDL.

ми підтримуємо

Доктор Ольга САЛЕЦЬКА, лікар інтегративної медицини.

ПІДТРИМУЄМО УКРАЇНУ

Культура

Ольга Смольницька Швейцарія «Сурма»

к наші предки уявляли Світове Дерево? Яке ще значення мало слово «планета»? Які орнаменти знаходили археологи? І чому про Сонце і Зорю такі поетичні казки? А як боролися змія з куркою? І де острів Перун? Про це нам дадуть відповідь наші легенди. Звичайно, не всі ми знаємо, але маємо відкривати – адже так наші предки пояснювали багато речей, у тому числі природу. Словом «планета» або «планида» наші пращури називали також долю, талан. Також ми знаємо, хто такий планетник – чарівник, чаклун, який впливав на атмосферні явища (але цим його можливості не вичерпувалися). Можна згадати відому повість-легенду Бориса Харчука «Планетник». Цікаво, що автор написав цей незвичний твір (який вивчається у шкільній програмі) ще в 1958 році, коли факти з української міфології ще не були загальновідомі, та й, м’яко кажучи, не схвалювалося просувати рідне. Планетник, планета… А на Гуцульщині є озеро, пов’язане з цим словом. Колись наші предки поклонялися зміям – і відгомони цього культу збереглися в легендах, замовляннях, казках, різних піснях (у тому числі щедрівках), назвах, знахарстві, зображеннях… Це були й реальні змії, і фантастичні. Змії-дракони, змії-ящери та просто змії. Прикраси-обереги, змійовики, жертовні камені, барельєфи та багато всього на нашій землі. Змій боялися, описували як чудовиськ – але одночасно це були божества, які могли зцілювати. Наприклад, є Змієве озеро. Виявляється, воно справжнє. Гуцули розповідали, що там живе «планета», тобто нечистий дух, який тримає грішні душі під землею та «наказує їм із льодяної криги град на зиму товкти на шкоду людям». Тобто так пояснювали появу граду. Дослідники пов’язують це озеро зі згаданим у гуцульських замовляннях на Святвечір. Саме на це свято господар обходив своє обійстя, примовляючи: «На Святвечір родився, на Святвечір хрестився! Пречиста Діва на золотім крижмі мя держала, у Змієвім озері мя купала!» (Крижма, як відомо, означає хрестильний рушник або іншу тканину, в яку загортають охрещену дитину). Ці слова та згадане там Змієве озеро віщували багатство, здоров’я, щастя. А ще в легендах є Змієва нора – можливо, на Дніпрі. Народ пояснював, що на змія перетворився язичницький бог після християнства і скинення ідолів до річки (пояснювали, що так виник Змій-Перун). Сама легенда схожа на сюжет про Микиту-Кожум’яку. Факт, що є гранітний острів Перун – біля колишніх Дніпровських порогів, біля Запоріжжя. Нині цей острів затоплений.

surma.com.ua

№ 37 (222) — 18.09.2026

Українські народні легенди: ЗОРЯ, ЯЩІР І СВІТОВЕ ДЕРЕВО А ще наші предки вірили, що у змії були ноги. Може, це відгомін роздумів над прокляттям, яке Бог дав змію-спокуснику за те, що той спокусив Адама і Єву: «На своїм череві будеш плазувати, і порох ти їстимеш у всі дні свойого життя» (Буття, 3:14, переклад Івана Огієнка). У фольклорі є осмислення і цього епізоду. Наші предки пояснювали, що змія до гріхопадіння перших людей «ходила рівно, як дівчина», але за її спокусу Господь покарав цю тварину. Раніше змія не була отруйною – але Бог зробив їй такою та наказав повзти. Повзати рівно не виходить. «Звиватися як змія», «вислизати як змія» – не треба пояснювати значення цих висловів. Також розповідають легенду, як ішла Божа Мати, а змія (в якої тоді ще були ноги) налякала Пречисту. Тоді Богородиця прокляла плазуна і змусила навічно повзати, «як нитка». Так народне християнство пояснює природу. Звичайно, може, пращури бачили різних сьогодні вимерлих плазунів – у тому числі з ніжками. Наприклад, на Покутті розповідали, що ноги виростають у тієї змії, яка з’їла курча. А також є легенда про те, як, уперше зустрівшись, боролися… змія з куркою! В обох були ноги! І, можливо, у змії теж були ноги з кігтями. Але курка перемогла змію. Може, це здасться комічним? Але в цій повчальній оповіді героїні… справді героїчні! Можливо, тут відгомін вірувань – або справді про ендеміків, вимерлих сьогодні. А легенда пояснює, чому змія безнога. Вірили, що насправді вона їх ховає, щоб удати, нібито курка сильніша, «бо має ноги», ще й із кігтями. Мабуть, у такому дотепному поясненні ховається спостереження за цими плазунами, яких уявляють підступними. Одночасно, як ми знаємо, змія – символ мудрості. Також ця легенда, схожа й на казку, і на притчу, вселяє оптимізм: можна перемогти суперника і ворога. Але від гумористичних оповідей перейдімо до серйозних. Наприклад, у наших предків за язичництва був справжній культ змія-ящера. Ящір пов’язувався з підземним світом. Народні дитячі ігри «в ящера» та схожі на них, як і пісні, постали із обрядів. У цих діях і текстах можна чітко розрізнити солярний культ (тобто сонце, сонячне сяйво) і хтонічний – підземний. Адже змії та споріднені з ними асоціюються саме з підземеллям, «гадючим вирієм». На Наддніпрянщині збереглися зображення, де видно саме ящера. Цей змій на бронзових фібулах показаний як такий, що тримає на собі землю. Може, це уявлення про початок світу, його створення? І на плазуна падає сонячне світло. У

Києві теж знаходили археологічні вироби із зображенням цього ящера. Отже, насправді він був не таким дитячим персонажем ігор і пісень, де хлопчик обирає собі пару, а насправді – грізним і могутнім божеством. Узагалі певна, що про нього буде ще багато досліджень. Але вражає, скільки уявлень, вірувань і взагалі всього в Україні пов’язано зі зміїним культом. Якщо ж далі вивчати наші легенди і взагалі фольклор, то виходить, що змій і зміїв, а також і драконів, ящерів та інших плазунів там показують у парі з небом, водою (і дощем, і підземною), і вогнем – від сонця до блискавки та хатньої печі. Від нижнього світу перейдімо до верхнього. Якщо мова зайшла про вогонь, то… як наші предки уявляли світила? Адже у казках це красуні-царівни. Легенди – не виняток. Є такі, які походять від язичницьких міфів. Наприклад, про Денницю – вранішню зорю. У замовляннях сказано, що наші предки молилися «денниці». А який зв’язок цієї зорі зі світилами? За різними версіями, це «мати, дочка або сестра Сонця»; є версія, що й кохана Місяця. А ще в Денниці – стільки синонімічних імен. Зоря, Зоряниця, Зірниця… Я не перелічила й половини імен. Також Зоря буває Рання, а буває й Вечірня або Вечорова. Є й Світова Зоря. Чому в неї стільки назв? Бо наші предки спостерігали явища, у тому числі зміну дня і ночі. Але ще міфи, легенди, пісні (у тому числі колядки та щедрівки), замовляння і взагалі фольклор свідчать, що Зоря була улюбленим і прекрасним божеством. Цій богині поклонялися різні народи, і наш не виняток. Як уявляли Зорю? Вона – царівна, королівна. Вважали, що з нею пов’язані мед, роса і бджоли, і те, що ця божественна дівчина перетворюється на криницю. А ще вірили, що ця «гарна панна» буває рання і вечірня. Коли Сонце прокидається, Зоря вмиває і втирає йому обличчя – саме тому воно кращає. Появу Сонця пояснювали тим, що Зоря запалює йому вогонь. А чому світило згасає? Бо ввечері та сама панна гасить йому вогонь. Рання Зорю пов’язували із Сонцем і Місяцем, це була й родина.

Поетичний, гарний образ. Уявляється золоте сяйво. Та й справді: золотокоса царівна, уся в золоті, сидить у себе «на золотому ослінчику», у жовтих чобітках. А із золотим кольором пов’язували червоний. Наприклад, те, що українська Зоря носить червоне намисто. Так пояснювали присмерк – тобто чому небо червоніє. Появу роси пояснювали тим, що ця богиня сіє перлини. Також видно, що вона не сидить без роботи, бо «садить виноградні сади», «мостить мости» тощо. Так пояснювали, чому завдяки промінню природа живе і пробуджується. Перейдімо до образу чи символу, який поєднує вишину, середину і низ. Небеса, воду і землю. Це Світове Дерево або Древо. Зі Світовим Деревом в українському фольклорі пов’язано багато дерев, тварин і предметів. Наприклад, яблуня. Це один із наших символів. Багато хто писав про неї. Про яблуню та яблука сказано і в казках, і в замовляннях, і в піснях, можна побачити зображення на найдавніших орнаментах… Чому? Це дерево родюче, родить багато яблук. Тому воно стало символом кохання. А ще це – ознака перемоги життя над смертю. Наприклад, ось одне з трактувань. В одній повчальній легенді сказано, як дівчина носила воду. Але їй набридла тяжка праця. Дівчина кинула відра – тобто вчинила гріх, бо наші предки просто так не проливали воду (якщо не треба було її використовувати – як поливати дерева в саду тощо). І вона на покару перетворилася на яблуню. Проте тут не кінець історії, бо поряд проїжджав парубок і зробив із цього дерева гусла. Отже, зі зрубаного дерева постав інструмент, і у грі та пісні дівочий голос зазвучав. Ми знаємо казку про калинову сопілку, але ось варіант, який і схожий, і оригінальний водночас. Неможливо переповісти все, у що вірили наші предки. Але в легендах – і поетичних, і гумористичних, і героїчних – помітний світогляд давніх українців. Помітно й систему, завдяки якій дотепно і гарно пояснювали природні явища. Також у легендах відображено минуле, над яким варто замислитися. І наші пошуки привели нас від збирання сюжетів про змій – до Світового Дерева, його крони і коріння, і до світил. Аналітик матеріалів – Олена Смольницька Про автора: Ольга Смольницька – кандидат філософських наук, консультант з філології Місії «Постуляційний Центр беатифікації й канонізації святих» Української Греко-Католицької Церкви (Львів)

18.09.2026 — № 37 (222)

Духовність

рганізація української нації «Держава», Українське національне середовище та відділ україніки ЛОУНБ провели релігійний семінар «“Слово о законі і благодаті”» митрополита Іларіона в українському релігійному світогляді». У вступному слові завідувач відділу україніки, поет Євген Салевич висловив світоглядні думки про первісні основи нашої віри, про наші священні тексти, ідеї та ідеологію нашого християнського світогляду, про українську християнську традицію в національній історії. Маємо назвати стовпові постаті української християнської традиції, осмислити українську національну релігійну спадщину та ієрархію святих українського народу. Маємо наголосити на першоосновах нашої віри – Новому Заповіті та українській релігійній традиції, закоріненій у давнині. І почати розмову від «Слова о законі і благодаті» першого українського митрополита Іларіона Київського і до митрополита Іларіона (І.˚Огієнка) – автора перекладу Біблії українською мовою і автора праці «Дохристиянські вірування українського народу». Наша священна традиція – молитва за націю до нашого Бога, слава нашим святим і проповідь про нашу святу віру, про наше Сонце і наше Світло світу. «Слово о законі і благодаті» митрополита Іларіона складається із трьох частин – проповіді, слави і молитви. Образний храм слова митрополита Іларіона відчинила його молитвою до нашого світлого, людинолюбного Бога іконописець та акторка Наталя Білоус.

Славу митрополита Іларіона князеві Володимиру та його княжому родові – дідові Ігорю, батькові Святославу й синові Ярославу Мудрому – представив поет Святослав Салевич. Промову «Митрополит Ларион Київський і «Слово о Законі і Благодаті»» на релігійному семінарі ви-

surma.com.ua

№ 37 (222) — 18.09.2026

Релігійний семінар «“Слово о законі і благодаті” митрополита Іларіона Київського в українському релігійному світогляді» голосив відомий дослідник давньої української літератури, поет Павло Салевич. Насамперед він коротко розповів про свою книгу «Іларіон Київський. Слово о Законі і Благодаті, 2010», що містить монографічне дослідження життя, творчости й світогляду Лариона, мови, поетики та ідейного змісту «Слова», його рукописної, видавничої й перекладацької історії, а також ритмічний переклад сього твору. Переклад Павла Салевича – єдиний серед відомих українських перекладів, виконаний ритмічно організованою урочистою прозою. Далі доповідач розповів про самого Лариона, про якого маємо обмаль відомостей. «Ларион був найбільшим письменником ранньосередньовічного періоду української літератури, зачинателем української історіософської традиції, визначним релігійним реформатором XI ст., сподвижником князя Ярослава Мудрого і одним із чільних представників національно-патріотичних сил в Руси-Україні. Невипадково Франко, простежуючи тяглість української національної думки, писав, що «ідея національної самостійности більше чи менше ясно присвічувала нашим чільним письменникам, починаючи від митрополита Іларіона… аж до Шевченка». Се надзвичайно точне Франкове визначення місця Лариона в нашій духовній історії. До обрання митрополитом Ларион був ієромонахом церкви Святих Апостолів у княжій резиденції Ярослава Мудрого у селі Берестові. У літописі його названо «мужем благим, ученим і постником». Саме з його іменем пов’язане зародження Києво-Печерського монастиря. Особливе значення мало те, що 1051 року руські єпископи обрали Лариона митрополитом Київським без схвалення Константинополя. Се було перше після прийняття християнства на Руси-Україні обрання русина-українця на київську митрополичу кафедру. Воно утверджувало право держави Руси-України на самостійне духовне й церковне життя. Та незабаром після смерти Ярослава Мудрого

сей напрям знову змінився на провізантійський. Є різні версії про подальшу долю Лариона (Павло Салевич навів дві з них). За першою, Лариона усунули від справ провізантійські сили, і надалі він перебував у Києво-Печерському монастирі разом із прихильними до нього національними церковними силами. За другою, більш імовірною, Лариона постригли там під монашим ім’ям Никона Великого, який став ігуменом монастиря і помер 1088 року. Йому приписують Київський літописний звід 1073 року. За сею версією, саме Ларион першим в українській історіографії створив систематичний виклад української історії. Найповніше світогляд Лариона розкрився в його програмному «Слові о Законі і Благодаті». У тлумаченнях «Слово» майже однозначно подають як визначну християнську проповідь XI століття. Проте природа сього твору дещо інша. У ньому нова християнська культура Руси-України ще виразно зберігає зв’язок із традиційною духовною традицією, родовою пам’яттю і княжою славою. «Слово» було написане між 1037 і 1050 рр., коли християнство на Руси вже стало державною релігією, але традиційний світогляд іще жив у суспільній свідомости. Ларион добре знав ранньохристиянську, святоотцівську і візантійську традиції, спирався на кирило-мефодіївську спадщину, використовував бі-

блійні образи і прийоми християнської проповіді. Але його «Слово» не є звичайним наслідуванням візантійського зразка. У запозиченій церковній формі він осмислює власний історичний досвід Руси-України. «Слово» складається з трьох частин – «Проповіді», «Слави» і «Молитви». Вони різні за характером, але творять одну цілість. «Проповідь» розкриває протиставлення юдейського Закону і християнської Благодаті, «Слава» переносить сю думку в історію Руси, а «Молитва» завершує її зверненням до Бога від імені Руської землі й народу. Уже сама композиція промовиста: між двома християнськими жанрами – проповіддю і молитвою – стоїть княжа Слава, пов’язана з давнішою традицією родового й героїчного прославлення. Для Лариона Закон і Благодать – не просто два історичні етапи, а два відмінні духовні стани: Закон він порівнює із нічною студінню, Благодать – із сонячним теплом і світлом. Саме тут загальна історія спасіння переходить в історію своєї землі. Ларион зараховує Русь-Україну до «нових народів», які раніше не знали Бога, але прийняли християнське вчення. Найвиразніше ся думка сформульована у зверненні до Володимира: ті, хто знали Закон і пророків, Христа розіп’яли, тоді як Володимир, «ні Закону, ні пророків не знавши», Розп’ятому поклонився. У «Славі» Ларион розглядає місце Руси-України у всесвітній історії та християнському світі. Він наголошує, що Русь і до Володимира не була «малою і незнаною землею», а була знаною і славною. Отже, прийняття християнства не створює нової історії Руси, а вводить у новий духовний стан уже сформований народ із власною державністю, власним княжим родом і власною славою. Особливо важливо, як Ларион говорить про князя Володимира. Він прославляє його як апостола Руси і вчителя християнської віри, але водночас наголошує, що Володимир є онуком Старого Ігоря і сином Славного Святослава. Ігор і Святослав бу-

Духовність

18.09.2026 — № 37 (222) ли язичницькими князями, але Ларион не відкидає їх. Навпаки, згадує їх із пошаною – як князів, що «мужністю і хоробрістю» прославилися серед інших держав. Отже, для Лариона велич Руси-України не починається з прийняттям християнства. Вона вже до християнства мала свою державну силу, історичне буття і славу. Християнство не перекреслює сього минулого, а входить у живу родову тяглість – від Ігоря й Святослава через Володимира до Ярослава. Саме тут відкривається одна з найважливіших рис світогляду Лариона. Володимир не зрікається своїх язичницьких предків – він продовжує їхню славу вже в новому духовному стані. Новий християнський ідеал правителя не знищує язичницького, а постає як його продовження й духовне переосмислення. Особливо виразно родове світовідчуття виявляється у зверненні Лариона до вже померлого Володимира: «Встань, о чесний муже, з гробу свого! Встань, отруси сон!» Ларион закликає його поглянути на Ярослава, на внуків і правнуків, на Київ і його церкви. Пам’ять з’єднує покоління; минуле залишається присутнім у сучасному. Старий Ігор, Святослав, Володимир і Ярослав становлять не просто послідовність історичних постатей.

Вони утворюють один родовий ряд, у якому слава предків переходить до нащадків. Минуле не відходить назавжди, а продовжує діяти в сучасному. Так виявляється традиційне родове світовідчуття, засноване на живій тяглості поколінь. Ставлення Лариона до Візантії не виявляє духовної меншовартости Руси-України: Володимира він ставить поруч із Константином Великим, називаючи його «з ним однакої чести і слави». Отже, давність християнської традиції не дає одному народові права на духовну першість над іншим. Русь-Україна приймає Благодать, залишаючись собою – не зрікаючись своєї дохристиянської історії, своїх предків і своєї слави. Не менш промовистою є третя частина – «Молитва». У ній постає образ людинолюбного доброго Бога. Ларион просить Бога «мало покарати, а щедро помилувати», не вчинити з Руссю так, як з Єрусалимом, не розсіяти її по світу; просить не залишити новонавернених русинів-українців, що «іще блудять», аби не відпали нетверді вірою. У такому образі Бога можна бачити певний зв’язок із традиційним українським світосприйняттям. Християнський Бог постає як добра, світла, життєдайна сила. Сам образ Благодаті у «Слові» послідовно пов’язаний зі

світлом, теплом і Сонцем. Се зближує його з традиційною солярною образністю, зокрема зі сприйняттям Дажбога як божества, що обдаровує людину благами. Отже, «Слово о Законі і Благодаті» – твір про входження Руси-України у християнський світ без утрати власної історичної й духовної самобутности. Ларион не зрікається Руси-України задля християнства – він утверджує її самобутнє місце в новому духовному світі. Саме в сьому поєднанні християнської Благодаті з давньою родовою

традицією, княжою славою та історичною самосвідомістю Руси-України я бачу одну з найважливіших особливостей «Слова о Законі і Благодаті» Лариона Київського. З промовами на релігійному семінарі виступили: доктор історичних наук Ігор Гаврилів – «”Слово о законі і благодаті” митрополита Іларіона і “Дух нашої давнини” Дмитра Донцова: образ “вогненних душ”»; кандидат філософських наук Віктор Маринюк – «Національна ідеологія “Слова о законі і благодаті” митрополита Іларіона»; відомий культурний діяч Юрій Антоняк – «Ідеологи націоналізму про “Слово о законі і благодаті” митрополита Іларіона». Участь в обговоренні теми заходу, окрім уже згаданих учасників, брали доктор технічних наук Роман Базилевич, доктор мистецтвознавства Роман Одрехівський, доктори економічних наук Ірина Ревак, Олег Підхомний, діяч освіти Ярослав Даць, відомий художник Ігор Колісник, журналістка Зірка Андрусь, юрист Нестор Гнатів, громадські діячі Іван Вівчарівський, Марта Продан, Зеновій Бермес, Михайло Соловій та інші. Світлини Ігоря Колісника і Наталі Білоус Захід проведено за сприяння Зіновія Урсула

Суспільство

surma.com.ua

№ 37 (222) — 18.09.2026

Чим страшна демократія без запобіжників? Сергій Чаплигін Львів, «Сурма»

своїй «Загальній історії» Полібій зазначає, що всі політичні системи проходять своєрідний цикл або анациклоз. Монархія (влада однієї справедливої людини) вироджується в... Тиранію (жорстоку владу диктатора), яку скидають найкращі люди, встановлюючи... Аристократію (владу найкращих і наймудріших), яка згодом деградує в... Олігархію (владу вузького та корисливого кола багатіїв), проти якої повстає народ, створюючи... Демократію (народовладдя, засноване на свободі та рівності), яка через анархію та безвідповідальність перетворюється на... Охлократію (владу натовпу, маніпуляцій та хаосу). Охлократія породжує повний безлад і безнадію. У результаті цього хаосу з'являється новий сильний лідер, який знову встановлює монархію, і цикл починається наново. Щоб зупинити цей руйнівний циклічний рух, Полібій пропонував ідею «змішаної форми правління» (як у Римській республіці), яка поєднує елементи монархії, аристократії та демократії задля взаємного стримування та врівноваження дегенеративних тенденцій всередині кожного елемента. Натомість сьогодні ми відмовилися від усіх запобіжних заходів, які стародавні вважали необхідними для збереження поліса. Насамперед це стосується сучасного визначення громадянства. Що ж вони там таке придумали кілька тисяч років тому? 1. ГРОМАДЯНСТВО ПІСЛЯ ТРЬОХ ПОКОЛІНЬ У багатьох античних полісах повноцінний громадянський статус не надавався одразу переселенцю чи навіть його дітям. Він визрівав поколіннями, доки родина не доводила стійку відданість спільноті, а не тимчасовий інтерес до неї. Ідея була простою: право вирішувати долю держави мають ті, чиї нащадки нестимуть наслідки цих рішень. 2. ВИКЛЮЧЕННЯ ГРОМАДЯН ІЗ СУДИМОСТЯМИ Стародавні вважали, що людина, яка порушила закон проти власної спільноти, тимчасово чи назавжди втрачає моральне право визначати закони для інших. Це була логіка довіри: державні рішення довіряють тим, хто довів повагу до державного порядку. 3. ЗАБОРОНА ПОДВІЙНОГО ГРОМАДЯНСТВА Для античного розуму лояльність не ділиться. Людина, яка присягає двом державам одночасно, неминуче матиме конфлікт інтересів у момент, коли інтереси цих держав розходяться (а такий момент рано чи пізно настає). 4. МАЙНОВІ ВИМОГИ ДЛЯ ГОЛОСУВАННЯ ТА ОБІЙМАННЯ ПОСАДИ Майновий ценз мав на меті не захист багатих, а перевірку зацікавленості: людина, яка володіє часткою держави (землею, майстернею, справою), має і практичний стимул піклуватися про її довгостро-

кове благополуччя. Той, хто нічим не ризикує, легко голосує за рішення, наслідки яких понесуть інші. 5. ПОЛІТИЧНІ ПРАВА, ПОВ'ЯЗАНІ З ВІЙСЬКОВОЮ СЛУЖБОЮ У Римі й Афінах право голосувати про війну чи мир належало передусім тим, хто був готовий воювати особисто. Це був найпростіший запобіжник проти легковажних рішень: хто наражає на ризик власне життя, той обережніший у риториці. 6. ВИКЛЮЧЕННЯ ІНОЗЕМЦІВ-РЕЗИДЕНТІВ ТА ІММІГРАНТІВ Метек в Афінах міг жити, торгувати й процвітати десятиліттями, але не голосувати. Причина не в ксенофобії, а в елементарній логіці: право визначати правила спільноти належить тим, хто пов'язав із нею свою долю остаточно, а не тим, хто перебуває в ній тимчасово чи умовно. 7. ВІКОВІ ОБМЕЖЕННЯ ДЛЯ УЧАСТІ В ПОЛІТИЧНОМУ ЖИТТІ Стародавні розрізняли право голосувати за посадовця і право самому обіймати посаду і для другого встановлювали значно вищий віковий поріг. Ідея була в тому, що державна мудрість – це не природний дар, а продукт прожитого досвіду. 8. ВТРАТА ПРАВ ЗА АМОРАЛЬНІСТЬ ТА БЕЗБОЖНІСТЬ Ценз моралі у Римі давав повноваження виключати зі списків громадян тих, чия приватна поведінка (марнотратство, розпуста, зневага до традиції) робила їх, на думку спільноти, непридатними бути прикладом чи вершити суд над іншими. Йшлося не про особисту мораль як таку, а про публічну довіру: людина, яка не керує власним життям, навряд чи гідна керувати чужим. 9. ЕКЗАМЕНАЦІЙНІ ВИПРОБУВАННЯ МОРАЛЬНИХ ЯКОСТЕЙ ДЛЯ ПОСАДИ Докімасія в Афінах (перевірка кандидата на посаду не лише щодо формальної кваліфікації, а й щодо його ставлення до батьків, виконання військового обов'язку, сплати податків) була буденною процедурою, а не винятком. Характер мав значення і це перевірялося системно, а не залишалося на розсуд виборця, якого легко ввести в оману передвиборчою риторикою. 10. ВИМОГИ ДО ОСВІТИ ДЛЯ ПОСАДИ Йшлося про доведену здатність мислити про закон, історію та спільне благо (те, чого не купиш і не імітуєш промовою).

11. ВИКЛЮЧЕННЯ ГРОМАДЯН, ЯКІ МАЮТЬ БОРГИ Боржник полісу, за античною логікою, перебуває у конфлікті інтересів: він зацікавлений голосувати за списання боргів, амністії чи послаблення фіскальної дисципліни, не через переконання, а через особисту вигоду. 12. ПОЗБАВЛЕННЯ ВИБОРЧИХ ПРАВ ГРОМАДЯН, ПОВ'ЯЗАНИХ З ТИРАНІЄЮ АБО ПІДБУРЮВАННЯМ ДО ЗАКОЛОТУ Афінська атімія передбачала довічне або тривале позбавлення політичних прав тих, хто намагався силою захопити владу чи підтримував тирана. Логіка проста: хто одного разу зрадив конституційний лад, не заслуговує на довіру визначати його надалі. 13. ВТРАТА ПРАВ ЗА ТРИВАЛУ ВІДСУТНІСТЬ У МІСТІ Громадянин, який роками живе поза межами держави, поступово втрачає безпосередній зв'язок з її реальними проблемами і, відповідно, здатність голосувати відповідально за них. Стародавні це розуміли й обмежували політичну участь відсутніх. 14. ВИКЛЮЧЕННЯ ГРОМАДЯН, ЯКІ ЗАЛЕЖАТЬ ВІД ДЕРЖАВНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ Це найбільш дискусійний і водночас найпослідовніший принцип: той, чиє існування повністю залежить від державних виплат, має структурний стимул голосувати за розширення цих виплат незалежно від довгострокової стійкості системи. Стародавні бачили в цьому не провину людини, а конфлікт інтересів, який підриває саму раціональність колективного рішення. 15. ПРЕДСТАВНИЦТВО ДОМОГОСПОДАРСТВ У ГОЛОСУВАННІ У багатьох традиційних правових системах голос належав не окремому індивіду, а домогосподарству як єдиній економічній та відповідальній одиниці з главою, який ніс формальну відповідальність за наслідки цього голосу для всієї родини. Атомізація виборця до окремої одиниці, відірваної від сімейних та міжпоколіннєвих зобов'язань, зробила голосування актом миттєвого особистого інтересу, а не довгострокової відповідальності за рід. Полібій не боявся демократії – він боявся демократії без запобіжників. Питання, яке лишається відкритим сьогодні: чи можемо ми відновити бодай частину цих принципів, не втративши того, заради чого демократія взагалі варта збереження чи ми приречені пройти анациклоз до кінця.

18.09.2026 — № 37 (222)

www.kleynodchicago.com Годинники можна замовити та придбати в Чикаго

+1 224 688 7287

Шукаєте надійний автосервіс? Ми ремонтуємо всі марки автомобілів — легкових і комерційних: Mercedes, BMW, Toyota, Honda, Lexus, Maserati, Tesla, Ford, Sprinter — і це лише частина списку!

Повне сервісне обслуговування: • Заміна оливи та фільтрів • Діагностика та ремонт ходової • Розвал-сходження — без виїзду на інше СТО!

• ⚡ Комп’ютерна діагностика, електрика, заміна та програмування модулів: BCM, ECM, ABS, SRS, TCM – навіть Б/У, щоб зекономити ваші кошти!

🚨 ПОСЛУГИ ЕВАКУАТОРА 🤝 Працюємо з усіма страховими компаніями 🛡️ Гарантія на всі види робіт!

Кузовні та зварювальні роботи будь-якої складності: • Відновлення після ДТП • Ремонт після аукціонів • Tesla Model X — регулювання Falcon Wing Doors • Зварювання алюмінію та трейлерів

International Auto And Body Repair

773 - 807 - 3803

Internationalautobodyrepair@gmail.com

3110 River Road River Grove IL 60171

Суспільство

surma.com.ua

№ 37 (222) — 18.09.2026

Парадокс вибору: чому велика кількість варіантів – це пастка під час пошуку роботи чи кандидатів Забагато вакансій на ринку праці так само шкодять рішучості кандидатів, як забагато серіалів на Netflix – бажанню щось із них подивитись. Пояснюємо парадокс вибору мовою науки й розбираємось, як він працює для шукачів і роботодавців.

явіть: увечері ви відкрили Netflix, щоб подивитися щось перед сном. Двадцять хвилин по тому ви все ще гортаєте стрічку: комедія чи трилер, серіал чи фільм, щось нове чи перевірене, а може, те, що радили друзі ще місяць тому? Рейтинги, описи, прев’ю – і ось ви застрягли в нескінченній стрічці. Замість відпочинку довелося зробити маленьке дослідницьке завдання та з відчуттям незадоволеності лягти спати. Знайоме відчуття? У психології це описують як парадокс вибору – ефект, за якого забагато варіантів не полегшує рішення, а ускладнює його: змушує довше сумніватись, відкладати вибір або шкодувати про нього навіть тоді, коли результат об’єктивно хороший. У цій статті Work.ua розбирає, звідки взявся цей ефект, що насправді показують дослідження, а головне – як парадокс вибору проявляється на ринку праці та що допоможе легше робити вибір. ЩО КАЖЕ НАУКА У 2000 році психологиня Шина Айенгар з Колумбійського університету та Марк Леппер зі Стенфорда провели польовий експеримент у продуктовому магазині Draeger’s у Каліфорнії. Одного дня покупцям на дегустаційному столику пропонували спробувати 6 сортів варення, іншого дня – 24 сорти. І порівнювали, скільки людей після дегустації справді купували варення. Коли варіантів було 24, зупинялося й куштувало 60% покупців, але купувало лише 3%. Коли варіантів було 6, зупинялося менше людей – 40%, але купувало вдесятеро більше, аж 30%. Дослідження було опубліковане в психологічному журналі – Journal of Personality and Social Psychology (Iyengar & Lepper, 2000), і насправді складалося з трьох окремих експериментів. Другий експеримент про справжній параліч дії. Студентам коледжу запропонували написати необов’язкове есе за додаткові бали – тобто завдання, яке було в їхніх власних інтересах виконати. Одній групі дали на вибір 6 тем для есе, іншій – 30 тем. Здавалося б, більше тем – більше шансів знайти цікаву й написати краще. Але сталося навпаки: есе здали 74% студентів з обмеженим вибором тем і лише 60% студентів з розширеним вибором. Причому ті, хто таки писав в умовах обмеженого вибору, писали якісніші роботи. Тобто коли варіантів забагато, це не просто ускладнює рішення, а може зупинити навіть вигідну для людини дію.

Третій експеримент повторював логіку першого, тільки замість варення учасникам пропонували вибрати одну цукерку із 6 або з 30 варіантів – і результати підтвердили ту саму закономірність. Усі три експерименти – і польові, і лабораторні, показали одну і ту саму картину: люди частіше доводили вибір до завершення і були задоволеніші результатом, коли початковий набір варіантів був звужений. Психолог Баррі Шварц узяв це дослідження за основу своєї книги «Парадокс вибору: чому більше означає менше» (2004) і зробив тезу популярною далеко за межами академічної психології. У 2010 році в тому ж Journal of Consumer Research вийшов великий метааналіз трьох дослідників – Бенджаміна Шайбехенне, Райнера Грайфенедера та Пітера Тодда, які зібрали докупи результати вже існуючих 50 наукових робіт на цю тему. Результати виявилися дуже різнорідними: в одних дослідженнях парадокс вибору проявлявся яскраво – так само, як у випадку з варенням. В інших дослідженнях ефекту не було взагалі. А в деяких навіть виходило навпаки – більший вибір анітрохи не заважав, а іноді й допомагав. Коли всі ці результати усереднили математично, вони практично «погасили» одне одного. У середньому вийшло щось близьке до нуля. Цей «нуль» не означає, що парадоксу вибору не існує, а що результати сильно суперечать одне одному, і жодної єдиної універсальної закономірності зі всіх даних не вимальовується. Дослідники визнали: їм вдалося помітити кілька факторів, які, можливо, впливають на те, проявиться ефект чи ні. Але вивести чітке правило, за яких умов ефект точно спрацює, їм не вдалося. Що це означає на практиці? Ефект реальний і в окремих ситуаціях проявляється дуже сильно, просто наука поки не може точно передбачити, коли саме це станеться. Пошук роботи чи найм персоналу окремо в цьому метааналізі не досліджували, але сам механізм, який науковці описують щодо паралічу рішення – це загальна психологічна закономірність, яка цілком може проявлятись і в інших сферах життя. ЧОМУ ЗАБАГАТО ВАРІАНТІВ – ЦЕ НЕ ПОДАРУНОК, А НАВАНТАЖЕННЯ Коли варіантів мало, ми майже не думаємо про те, що втрачаємо, вибираючи один із них. Коли варіантів багато, кожен невибраний варіант – це маленька втрата, про яку доводиться подумати окремо. Баррі Шварц пояснює цей ефект через економічне поняття «альтернативних витрат»: чим більше варіантів ми відкидаємо, тим більше додаткових «а

що, якби» накопичується довкола фінального рішення – і тим важче відчути впевненість, що вибір був правильним. Наскільки сильно людина відчуває цей тягар, залежить від стилю ухвалення рішень. Психологи виділяють два типи поведінки під час вибору: • Одні люди зупиняються, щойно знаходять варіант, який відповідає їхнім критеріям, і не витрачають час на подальші порівняння. • Інші продовжують перебирати всі можливі варіанти в пошуках ідеального, навіть коли знайдений варіант уже цілком непоганий. Перших психологи назвали «задоволеними» (satisficers), других – «максималістами» (maximizers). Максималісти частіше об’єктивно отримують кращий результат вибору, бо довше й ретельніше порівнюють варіанти, але суб’єктивно почуваються гірше – більше сумніваються, шкодують і рідше відчувають задоволення від зробленого вибору. Це все пояснює, чому забагато вибору обертається проти нас. Сама наявність великої кількості варіантів змушує враховувати ціну кожного невибраного варіанту – а що більше людина схильна до максималізму, то сильніше цей тягар на неї тисне: вона довше вагається, важче зупиняється на рішенні й навіть після вибору залишається з відчуттям, що десь могла бути краща альтернатива. ПАРАДОКС ВИБОРУ ОЧИМА ШУКАЧА Ще років п’ятнадцять тому пошук роботи мав інший вигляд: кілька оголошень у газеті, кілька знайомих, до кого можна звернутись. Зараз же ми стикаємося з сотнею вакансій на одній лише платформі, і це ще без урахування соцмереж та груп у телеграмі. Спираючись на механізми, описані вище, можна припустити, що саме такий вигляд має парадокс вибору під час пошуку роботи: • Параліч рішення. Замість того щоб відгукнутися на прийнятну вакансію, людина продовжує гортати стрічку вакансій: а раптом далі є щось краще? Рішення відкладається днями чи тижнями, поки сама вакансія не закриється. • Тривога за відхилені варіанти. Навіть після того, як людина отримала офер, частина уваги може лишатися прикутою до інших попередньо переглянутих вакансій. Це та сама «ціна невибраного». • Схильність до жалю після рішення. Що більше варіантів людина розглядала перед прийняттям офера, то більше «а що, якби» накопичується. У перші важкі робочі тижні легше піддатися спокусі подумати «може, треба було вибрати іншу компанію», навіть без об’єктивних підстав для цього.

• Перевантаження інформацією про компанію. Кожна вакансія сьогодні обростає шаром «домашнього завдання»: почитати відгуки, погортати сторінку компанії в соцмережах, знайти дописи колишніх співробітників, порівняти зарплатні вилки. Усе це корисно робити, але коли компаній для такої перевірки п’ятнадцять, а не три, ресурс на ухвалення рішення закінчується раніше. Що з цим можна зробити: • Звузити пошук до 3-4 чітких критеріїв ще до того, як відкривати список вакансій (наприклад: зарплатна вилка, формат роботи, сфера, локація) – і фільтрувати за ними одразу, а не переглядати все підряд «про всяк випадок». • Встановити собі ліміт компаній для глибокого порівняння (умовно, 5-7), а не намагатись дослідити весь ринок. • Усвідомлено визначити: ви зараз зупиняєтесь на прийнятному варіанті чи шукаєте ідеальний? Якщо ловите себе на нескінченному порівнянні заради пошуку найкращого – це сигнал поставити собі дедлайн для рішення. • Пам’ятати, що жаль після вибору – це нормальна психологічна реакція на обсяг інформації, яку довелося опрацювати, а не обов’язково ознака того, що вибір був неправильний. ПАРАДОКС ВИБОРУ ОЧИМА РОБОТОДАВЦЯ Тут ситуація дзеркальна, тільки в ролі того, хто вибирає, тепер виступає рекрутер. Перевантаження вибором під час відбору. Коли на вакансію приходить 200+ резюме, інтуїтивно здається, що це добре – більше вибору, вища ймовірність знайти ідеального кандидата. Але за тією ж логікою, яку ми розглянули вище: забагато схожих резюме може розмивати критерії відбору, і рекрутер починає порівнювати кандидатів між собою за дедалі дрібнішими деталями замість того, щоб перевіряти відповідність реальним вимогам вакансії. Втома від великої кількості послідовних рішень. Дослідження 2011 року (Danziger, Levav & Avnaim-Pesso, PNAS) показало: ймовірність, що ізраїльські судді нададуть умовно-дострокове звільнення, різко падала протягом дня – з 60-70% на початку сесії до майже нуля наприкінці – і знову зростала після перерви на їжу. Дослідження часто наводять як доказ «втоми від рішень»: що більше рішень по-

ПРОДОВЖЕННЯ / С. 31

Наука

18.09.2026 — № 37 (222)

ум автомобілів значно знизив користь від прослуховування звуків природи, зокрема співу птахів, для покращення ментального здоров’я учасників дослідження. При цьому чим швидше машини рухалися, тим більшим був негативний ефект на психіку. Такі результати свідчать про необхідність створювати у містах зелені зони, не забруднені шумом авто, для покращення ментального здоров’я їх мешканців. Дослідження опублікували в журналі PLOS ONE. НАСКІЛЬКИ ЗВУКИ ПРИРОДИ ПОКРАЩИЛИ СТАН УЧАСНИКІВ? До дослідження залучили 68 студентів, яким спочатку вмикали відео, які мали викликати стрес: складне математичне рівняння, частини якого закривали кольорові елементи чи спалахи світла в поєднанні з дратівливими звуками. Після цього середній рівень стресу в учасників становив 4,825,87 і задоволеності життям – 5,16-5,62 за шкалою UWIST MACL, а тривожності – 14,63-15,66 за шкалою STAI-T. Після прослуховування звуків природи рівень стресу та тривожності знизився щонайменше на 1,75 та 5 пунктів відповідно, а задоволеність життям зросла на 0,64 пункту – хоча це покращення здається незначним, воно все ж вказує на статистично значуще

ПОЧАТОК / С. 30 спіль, то нижча їхня якість. Хоча пізніші аналізи ставлять під сумнів причину цього ефекту, сама закономірність – що варто робити паузи між серіями важливих рішень – залишається розумною порадою і для співбесід чи розгляду резюме. Розмиті вимоги = забагато «підходящих». Коли вакансія описана розмито («шукаємо активного, комунікабельного, з бажанням розвиватись»), під неї підходить майже будь-хто – і рекрутер сам створює собі перевантаження вибором на етапі відбору, хоча міг би уникнути цього ще під час формулювання вакансії. Що з цим можна зробити: • Формулювати вакансію з 3-4 обов’язковими, конкретними критеріями замість розмитого портрета ідеального кандидата. Це звужує вибір ще на етапі публікації, а не після отримання сотень відгуків. Якщо ж відгуків і так мало, ці критерії краще використовувати не для відсіювання, а для чіткого розуміння, з чим саме можна працювати і як розвивати кандидата на місці. • Використовувати первинний скринінг за формальними ознаками (досвід, локація, зарплатні очікування) до того, як переходити до змістовного порівняння – це штучно зменшує кількість варіантів, з якими треба працювати одночасно, коли їх справді багато. • Розбивати відбір на етапи з паузами, а не переглядати десятки резюме чи про-

Шум автомобілів позбавив людей користі від звуків природи

покращення настрою. А от коли звуки природи були поєднані зі звуками шуму авто, покращення було не таким відчутним. При цьому прослуховування трафіку, що рухався зі швидкістю близько 65 кілометрів на годину мало більший негативний вплив, ніж того, що рухався зі швидкістю 32 кілометри на годину. Такі результати свідчать про наявність методів, які можуть знизити негативний вплив шумового забруднення на психіку: зменшення швидкості водити багато співбесід поспіль в один день. Навіть якщо механізм «втоми від рішень» остаточно не доведений, розумна пауза між рішеннями навряд чи зашкодить якості відбору. Пам’ятати: мета – не знайти теоретично ідеального кандидата серед сотні, а знайти того, хто відповідає реальним вимогам ролі. Коли кандидатів мало, ця порада працює і у зворотньому напрямі: не відкидати прийнятного кандидата в гонитві за неіснуючим ідеальним. Ці поради найбільш доречні там, де на вакансію справді відгукується багато кандидатів. У ситуації кадрового дефіциту, яка зараз існує для частини українських галузей і професій, проблема часто протилежна: не забагато вибору, а страх взяти не найкращого кандидата, коли кращого може просто не з’явитися. У такому разі парадокс вибору варто тримати в голові радше як застереження проти надмірної вибагливості, а не як інструкцію звужувати лійку. Тож якщо вам під час пошуку роботи чи кандидатів вам важко зупинити «скрол», пам’ятайте одну річ: мета – не переглянути якнайбільше, а мати сміливість вчасно зупинитися на достатньо прийнятному варіанті. Автор: Яна Кривобок Джерело: Work.ua (https://www. work.ua/articles/career/4287/)

руху авто у населених пунктах, перехід на менш шумні гібридні та електромобілі, а також – розбудова зелених зон у містах. КОМУ ЩЕ ЗАВАЖАЄ ШУМ Шум кораблів поблизу західного узбережжя США та Канади погіршив здібності косаток до полювання, у Бразилії – змінив кооперацію дельфінів з місцевими рибалками. Шум автомобілів погіршив розвиток пташенят і знизив їхні шанси на

вилуплення з яєць, а у поєднанні зі світловим забрудненням вночі ще й завадив гніздуванню птахів, особливо лісових. Шум машин пов’язали з підвищеним рівнем стресу та погіршенням фертильності у жінок, а от забруднення повітря – з цими проблемами у чоловіків. Джерело: nauka.ua (https://nauka. ua/news/zvuki-prirodi-znizili-stres-itrivozhnist-ale-shum-avto-znovu-yihpidvishchiv).

Спорт

Михайло Яровенко Буча, «Сурма»

ХТО ГРАТИМЕ ЗА ЗБІРНУ УКРАЇНИ ВОСЕНИ? Тренерський штаб збірної України на чолі з Андреа Мальдерою оголосив список футболістів, які готуватимуться до перших матчів нового розіграшу Ліги націй. У сезоні 2026/27 українська команда виступатиме в дивізіоні B, а вже на старті турніру проведе чотири поєдинки за короткий проміжок часу. У вересні та на початку жовтня національну команду очікує насичена програма. Україна двічі зіграє з Угорщиною, а також зустрінеться з Грузією та Північною Ірландією. Ще два матчі групового етапу відбудуться в листопаді. Через щільний календар тренерський штаб сформував розширену заявку. До основного списку увійшли 30 футболістів, ще десять гравців потрапили до резерву. Мальдера заздалегідь наголосив, що планує використовувати ротацію, адже команди доведеться грати фактично кожні три дні. За словами італійського фахівця, під час такого графіка важливо не лише оцінювати фізичну готовність футболістів, а й контролювати їхнє психофізичне відновлення. Саме тому тренерський штаб стежитиме за станом кожного гравця та ухвалюватиме рішення щодо його участі в конкретному матчі. До складу воротарів увійшли Анатолій Трубін із «Бенфіки», Дмитро Різник із «Шахтаря» та Георгій Єрмаков із «Харкова». У захисній лінії представлені Ілля Забарний, який виступає за французький ПСЖ, а також представники українських клубів Микола Матвієнко та Валерій Бондар із «Шахтаря», Едуард Сарапій і Богдан Михайліченко з «Полісся», Тарас Михавко з «Динамо», Ілля Крупський та Олександр Драмбаєв із «Харкова» та ЛНЗ відповідно. Також до заявки потрапили Віталій Миколенко з англійського «Евертона». Серед півзахисників тренерський штаб розраховує на Олега Очеретька та Єгора Назарину з «Шахтаря», динамівців Володимира Бражка, Миколу Шапаренка та Андрія Ярмоленка, а також Олександра Андрієвського й Олександра Назаренка з «Полісся». До списку увійшли Іван Варфоломєєв із «Лінкольна», Георгій Судаков із «Бенфіки», Максим Хлань із польського «Гурника», Олександр Зубков з грецького АЕКа та Віктор Циганков, який представляє нідерландський «Аякс». Атакувальна група збірної включатиме Данила Сікана з «Андерлехта», Артема Степанова з «Утрехта», Матвія Пономаренка з «Динамо», Владислава Ваната з «Жи-

surma.com.ua

№ 37 (222) — 18.09.2026

Огляд спортивних новин тижня: Осінні матчі збірної, неперевершена Магучіх та рекорд Ярмоленка

рони», Романа Яремчука з «Олімпіакоса» та Артема Довбика з італійської «Болоньї». Окрему групу становлять футболісти резервного списку. У разі потреби тренерський штаб може залучити захисників Олександра Романчука, Романа Вантуха, Олександра Караваєва та Артема Шабанова. Серед півзахисників резерву перебувають Олександр Піхальонок, Дмитро Криськів, Артем Бондаренко, Владислав Велетень і Геннадій Синчук. Ще одним резервістом є нападник Ігор Краснопір. Для чотирьох футболістів нинішній виклик став першим до головної команди країни. Йдеться про захисників Іллю Крупського та Олександра Драмбаєва, півзахисника Івана Варфоломєєва та нападника Артема Степанова. Усі дебютанти ще не досягли 25-річного віку та мають досвід виступів за юнацькі й молодіжні збірні України. Зокрема, Крупський і Хлань брали участь в Олімпійських іграх 2024 року у складі української команди U23. Варфоломєєв і Степанов наразі продовжують виступати за збірну України U21. Ще одним новачком основної заявки можна вважати Максима Хланя. Він уже викликався до національної команди, однак раніше перебував лише в резервному списку. Однією з причин запрошення молодих футболістів стала їхня стабільна практика на клубному рівні. Хлань, Крупський та Драмбаєв на старті сезону регулярно виходили на поле та не пропустили жодного матчу своїх команд. Варфоломєєв і Степанов також отримували значний ігровий час – кожен із них пропустив лише одну гру. Мальдера окремо відзначив Степанова, який регулярно грає за свій клубний колектив. Наставник збірної наголосив на важливості постійної практики та висловив сподівання, що молодий нападник зможе бути корисним команді вже на міжнародному рівні. Перший офіційний матч під керівництвом Мальдери збірна України проведе 25 вересня. У цей день українці на виїзді зіграють проти Угорщини. Початок зустрічі запланований на 21:45 за київським часом. Вже 28 вересня Україна вирушить до Грузії, де матч розпочнеться о 19:00. Наступна гра відбудеться 2 жовтня – українська команда вдома прийматиме Північну Ірландію. Початок о 21:45. Завершить перше осіннє вікно матч проти Угорщини. Україна знову зіграє на своєму полі 5 жовтня, а стартовий свисток пролунає о 21:45.

МАГУЧІХ ON FIRE Українська зірка стрибків у висоту Ярослава Магучіх здобула золоту медаль абсолютного чемпіонату світу. Переможний результат спортсменки становив 1,99 метра. Світовий сезон у жіночих стрибках у висоту завершився абсолютним чемпіонатом світу, участь у якому взяли одразу три представниці України. Окрім Магучіх, за нагороди боролися Юлія Левченко та Ірина Геращенко. Змагання розпочалися зі стартової висоти 1,86 метра. Левченко без проблем подолала цю планку з першої спроби, тоді як Геращенко знадобився другий стрибок. Магучіх вирішила не починати виступ із цієї висоти та пропустила її. Наступною стала планка на позначці 1,91 метра. Саме з цієї висоти до боротьби долучилася Магучіх. Українка одразу продемонструвала впевненість, успішно виконавши першу спробу. Геращенко також продовжила виступ, але їй для подолання висоти знадобився другий стрибок. Для Левченко висота 1,91 метра стала останньою на турнірі. Українська спортсменка тричі не змогла взяти планку та завершила боротьбу за медалі. На позначці 1,95 метра Магучіх знову не залишила суперницям права на помилку – українка подолала висоту з першої спроби. Геращенко розпочала цю висоту з невдалого стрибка, а згодом не змогла виправити ситуацію. Після трьох поспіль помилок Ірина завершила виступ, посівши п’яте місце. Після цього в секторі залишилися лише дві спортсменки – Магучіх та представниця Австралії Оліслагерс. На наступній висоті українці знадобилася друга спроба, щоб підкорити планку. Оліслагерс тричі не впоралася з висотою, через що завершила змагання зі срібною нагородою. Отже, саме Ярослава Магучіх стала чемпіонкою абсолютної світової першості та поставила переможну крапку у своєму сезоні. Успішний виступ українки також позначився на її міжнародному визнанні. Згодом стало відомо, що Магучіх увійшла до переліку претенденток на звання найкращої легкоатлетки Європи за підсумками 2026 року за версією European Athletics. Імена трьох фіналісток оголосять 1 жовтня. Остаточну переможницю визначать під час церемонії нагородження, яка відбудеться 24 жовтня. Результат голосування формуватиметься одразу з чотирьох складових. Однакову вагу матимуть голоси вболівальників, національних федерацій – членів European Athletics, представників

засобів масової інформації та спеціальної експертної комісії організації. Кожна з цих категорій забезпечить 25% підсумкового результату. Для Магучіх нинішній сезон став черговим етапом у міжнародній кар’єрі, а перемога на абсолютному чемпіонаті світу дозволила українській спортсменці завершити рік із черговим престижним титулом. УКРАЇНСЬКИЙ ФУТБОЛ МАЄ НОВОГО РЕКОРДСМЕНА

Андрій Ярмоленко відзначився голом у поєдинку 6-го туру УПЛ проти «Епіцентру» та зрівнявся з Максимом Шацьких за кількістю забитих м’ячів у чемпіонатах України. Тепер в активі 36-річного футболіста 124 голи. Капітан «Динамо» забив наприкінці першої половини зустрічі, вивівши киян уперед. Для Ярмоленка цей результативний удар став першим у чемпіонаті України сезону 2026/27. Завдяки голу нападник наздогнав Максима Шацьких, який тривалий час одноосібно утримував звання найкращого бомбардира в історії українських чемпіонатів. Тепер Ярмоленку достатньо ще одного точного удару, щоб встановити новий абсолютний рекорд – 125 голів. Третю сходинку в історичному списку посідає Сергій Ребров із 123 забитими м’ячами. До старту поточного сезону Ярмоленко мав стільки ж, однак завдяки голу у ворота «Епіцентру» випередив легендарного форварда. Сам матч завершився впевненою перемогою київського клубу з рахунком 3:0. У другому таймі перевагу «Динамо» збільшили Джастін Лонвейк, який забив на 50-й хвилині, та Матвій Пономаренко – його гол на 85-й хвилині встановив остаточний рахунок. Ця перемога стала для «Динамо» третьою в чемпіонаті та дозволила команді піднятися з шостої позиції на четверту. «Епіцентр», своєю чергою, опустився на шосте місце в турнірній таблиці.

18.09.2026 — № 37 (222)

Історія / Супільство

surma.com.ua

№ 37 (222) — 18.09.2026

Від книжки до пам’яті:

Віктор Іщенко Київ, «Сурма»

вересня 1919 року в Києві російська влада прийшла по українську книжку. Місто тоді контролювала Добровольча армія генерала Антона Денікіна, яка проголошувала боротьбу з більшовизмом і відновлення «єдиної та неділимої росії». Разом із білогвардійцями повернулася й стара імперська логіка: Україна могла існувати лише доти, доки не претендувала на власний голос, власну історію і власне слово. Одним із таких голосів була книгарня на Безаківській вулиці, неподалік залізничного вокзалу, історія якої починалася ще 1899 року. Її створили люди, пов’язані з журналом «Київська старовина», а згодом вона стала одним із важливих осередків українського книжкового життя столиці. Сергій Єфремов, один із її співвласників, писав, що керівникові Василю Степаненку вдалося перетворити звичайний «Книжний склад журналу “Киевская старина”» на легальний осередок української культурної роботи, який виховав «не одну, може, тисячу свідомих українців». Саме тому книжка становила небезпеку як можливість для людини прочитати історію свого народу, назвати себе його частиною – і передати це знання далі. У 1918 році приміщення книгарні зайняла Книгоспілка – кооперативне об’єднання, покликане розвивати українське видавництво й поширення книжок. Там зберігалися значні запаси українських видань. Тож, коли у вересні 1919-го до книгарні прийшли представники денікінської влади, вони добре знали, куди прийшли. Спочатку все відбувалося майже буденно: чиновник зажадав зачинити книгарню, пославшись на доручення Бориса Будиловича, погрожував викликати денікінську «Государственную стражу», а згодом у розмові з книгарями стало зрозуміло, що за акцією стоїть спеціальна комісія при владі Денікіна. Формальним приводом було збирання матеріалів про боротьбу з більшовиками. До категорії «шкідливих» матеріалів, однак, потрапили українські історичні видання, книжки про козацтво та інша україномовна література. З книгарні відібрали книжки для знищення. Різні джерела називають 96 або 118 назв, проте цифра примірників збігається: 40 543 книжки. Серед них були навіть видання, які свого часу легально пройшли цензуру російської імперії. Їхнім «злочином» стало те, що вони були українськими. Коли книгарі спробували врятувати хоча

російська війна проти українського слова. 1919 / 2026

б найрідкісніші видання, Будилович відповів фразою, яка перетворилася на моторошну формулу всієї цієї історії: «Моя місія — знищити книгу повністю». Частину фонду працівникам Книгоспілки вдалося сховати, переконавши конфіскаторів, що ці книжки вони вже перевірили. Але принцип був проголошений недвозначно: книжку треба було не просто заборонити, а зробити так, щоб нею більше ніхто не міг користуватися. *** Сьогодні, через 107 років, ця історія звучить не як архівний курйоз, а як дивовижно точний пролог до того, що відбувається в Україні просто зараз. У 2026 році російські ракети й безпілотники вже не потребують чиновника зі списком «шкідливої» літератури. Вони б’ють по самій інфраструктурі, завдяки якій українська книжка народжується, зберігається і доходить до читача. 2 липня російський удар знищив центральний склад логістичного партнера BookChef у Києві – разом із приблизно 800 тисячами книжок. 19 липня було знищено склад «Книголаву» із близько 250 тисячами примірників, а друкарня «Конві» втратила близько 5000 квадратних метрів виробничих площ і близько 600 тисяч книжок різних видавництв. 1 серпня удар по логістичному центру RNK-Ranok у Харкові знищив близько 8 мільйонів примірників, серед них – приблизно 600 тисяч шкільних підручників. 5 серпня російська атака знищила ще понад 100 тисяч книжок BookChef. Уже на початку серпня документований мінімум втрат сягав близько 9,75 млн примірників. На цьому удари не припинилися. У ніч на 16 серпня постраждали офіси й склади кількох видавництв, а книжковий ринок біля станції метро «Почайна» зазнав масштабної пожежі: вогонь охопив понад 2000 квадратних метрів торговельної території. 28 серпня російський безпілотник влучив у склад, де зберігалися книжки Readeat, Book.ua, «Основ» та інших видавців; згорів також склад Vivat. У масштабі всієї війни йдеться вже про мільйони втрачених примірників. За оцінками представників книжкової галузі, від початку повномасштабного вторгнення російські атаки знищили близько 15 мільйонів книжок. За даними Міністерства культури, станом на кінець серпня 2026 року в Україні зафіксовано пошкодження або руйнування 2138 об’єктів культурної спадщини; 47 із них повністю

знищено. Постраждали також 2640 закладів культури, причому 569 знищено повністю. Серед них – 913 бібліотек, 139 музеїв і галерей, 195 закладів мистецької освіти, 56 театрів, кінотеатрів і філармоній. Цифри тут важливі не для того, щоб вразити масштабом руйнування. Хоча ці масштаби таки вражають! Вони показують також інше: удар припадає не на окремі випадкові предмети, а на систему відтворення культури. Бо книжка – це лише остання ланка довгого ланцюга. Спочатку історик знаходить матеріал, автор пише текст, редактор його опрацьовує, перекладач переносить його іншою мовою, дизайнер створює форму, видавець фінансує видання, друкарня відтворює його на папері, склад зберігає наклад, логістика доставляє його до книгарні, а звідти книжка потрапляє до рук читача. Знищити склад – означає обірвати одну ланку. Знищити друкарню – іншу. Знищити бібліотеку – вже сам механізм передачі пам’яті. Німецький історик релігій та культури Ян Ассман, розвиваючи концепцію колективної пам’яті французького соціолога та філософа Моріса Альбвакса, показував, що пам’ять суспільства існує не лише в людській свідомості: вона потребує матеріальних носіїв – текстів, архівів, пам’ятників, ритуалів, інституцій. Тобто пам’ять має інфраструктуру. І саме тому знищення книжки є значно більшим актом, ніж знищення паперу. Коли спалюють книжку, зникає не тільки її наклад. Зникає один зі способів, яким суспільство може засвідчити власне існування перед майбутнім. Книжка – це повідомлення, адресоване людині, якої ще немає; свідчення, здатне пережити автора, редактора, видавця і навіть ціле покоління. Тут політика пам’я-

ті перетинається з політикою війни. Кожне суспільство вирішує, що саме воно передасть далі: які імена залишить, які історії розповість дітям, які тексти збереже для тих, хто житиме через сто років. Той, хто контролює цю передачу, отримує владу не тільки над минулим, а й над майбутнім. Тому російська війна проти української культури – це не лише спроба змусити українців замовкнути. Це спроба зробити так, щоб після українського голосу залишилося якомога менше слідів. У 1919 році для цього складали списки книжок і наказували їх знищувати. У 2026-му достатньо ракети, яка за кілька секунд перетворює склад на попіл. Форма насильства змінилася; його логіка залишилася тією самою. І в цьому є щось більше, ніж варварство у звичайному історичному значенні. Це заперечення самої людської здатності залишати по собі слово, пам’ять, свідчення – тобто те, що дозволяє людині бути присутньою у світі навіть після власної смерті. Саме тому знищення української книжки – це спроба позбавити Україну не тільки минулого. Це спроба позбавити її майбутнього. Адже право мати власну пам’ять – це, зрештою, право мати власну ідентичність. А право передати цю пам’ять наступному поколінню – одна з найглибших форм свободи. У 1919 році російська влада хотіла, щоб українську книжку не можна було прочитати. Сьогодні вона намагається зробити так, щоб самої книжки не залишилося. Відмовити українцям у праві на існування. Щоб не залишилося сліду. Але саме тому кожна врятована книжка, кожен відновлений наклад, кожна нова друкарня і кожен текст, який продовжує жити, є не просто культурною роботою. Це продовження присутності.

18.09.2026 — № 37 (222)

UNIVERSE CARRIER

ми підтримуємо

це логістична компанія, яка за 15 років свого існування, зарекомендувала себе як конкурентоспроможний лідер у сфері перевезень, створений задовольняти запити клієнтів.

Ми використовуємо новітні, високоякісні технології та інноваційне обладнання. Наш відданий персонал та професійні водії надають широкий спектр транспортних і логістичних послуг. Universe Carrier має найбільш розгалужену транспортну мережу, що забезпечує надійну своєчасну доставку товарів (перевозимо через 48 континентальних штатів, Аляску та Канаду).

WWW.UNIVERSECARRIER.COM 14351 WEBER DR, HUNTLEY, IL 60142

Наша формула успіху полягає у спілкуванні, якісному плануванні та сильному бажанні розвивати наш бізнес і відносини з клієнтами через партнерство, покращуючи транспортні рішення та послуги. Ми на 100% підтримуємо своїх водіїв і маємо найновіші та найбезпечніші вантажівки. Використовуючи запатентовану технологію, ми можемо оптимізувати режим обслуговування, який найкраще відповідатиме вашим потребам, і забезпечити активне відстеження кожного відправлення. Ми завжди раді бачити у своїй команді водіїв з досвідом, а також без досвіду, адже у нас є програма тренування, де ви можете швидко навчитись і стати невід’ємною частиною нашої компанії.

Працювати з нами - це зростати щодня!

surma.com.ua

№ 37 (222) — 18.09.2026