Issuu

УКРАЇНСЬКА НЕЗАЛЕЖНА ГАЗЕТА

ВИХОДИТЬ ЩОТИЖНЯ

№ 36 (221) | 11 ВЕРЕСНЯ 2026 | USA, UKRAINE

Карфаген повинен бути зруйнований ▶ стор. 2

У теплих обіймах фестивалю “Родина”

У мене є мрія - прокинутись зранку і побачити в часописі на першій шпальті некролог, обрамлений вітаннями та синьоФестиваль вареникiв жовтими стягами. У тебе теж така мрія? Нелюд путін довго у Пейлос Парку ▶ стор. 24 не проживе. Тому підтримай українське видання та українське радіо, щоб наша мрія стала реальністю.

Якщо Вам не байдуже. Підтримайте радіо і газету. Фортеця Загорів. Переведіть кошти по ZELLO за номером телефону +17736973923 або за QRБій кодомУПА проти нацистських окупантів у веРахунок в Selfreliance - 177162 CHASE BANK - 695785532ресні 1943 року Ви можете оформити щомісячний автоматичний перевід для підтримка радіо ▶ стор. та газети. А ще Ви можете оформити автоматичну заявку, і ми будемо34 знімати вказану суму автоматично. Чеки можна висилати на нашу адресу. БУДЕМО ВДЯЧНІ 5050 N. Cumberland Ave., 18-S ЗА ПІДТРИМКУ Norridge, IL 60706. PAYBLE FOR: UKRAINIAN-AMERICAN MEDIA GROUP. РЕДАКЦІЇ ГАЗЕТИ

СТОР 18 Ваша реклама в газеті і на радіо, це велика підтримка для нас. «СУРМА» Будемо вдячні за будь-яку підтримку. SURMA, 5050 N. Cumberland Ave., Ste 18-S, Norridge, IL 60706, uausamedia@gmail.com

ISSN 2832-4676

Політика / Геополітика

Назар Мухачов Київ Головний редактор газети «Сурма»

имський державний діяч і оратор Катон Старший (Марк Порцій Катон) у II ст. до н. е. завершував кожну свою промову в сенаті цією фразою, незалежно від головної теми обговорення, переконуючи співгромадян у загрозі з боку супротивника. Наполегливість Катона призвела до Третьої Пунічної війни (149– 146 рр. до н. е.), під час якої римляни захопили та повністю зруйнували Карфаген. Карфаген був не просто геополітичним чи економічним конкурентом Риму. Між ними була світоглядна та ціннісна прірва. До прикладу, релігійні культи Баала, що панували в Карфагені, цілком достойні для порівняння із кремлівським сатанізмом леніна, троцького, сталіна та інших демонічних сутностей, що прийшли до влади в 1917 році. Грецькі та римські автори (зокрема Плутарх, Діодор Сицилійський та Філон Біблський) описували релігійні обряди пунійців (карфагенян) із жахом. За переказами, у Карфагені стояла величезна бронзова статуя бога Баал-Хаммона з простягнутими долонями нахилено до землі. Коли дитину клали на ці руки, вона скочувалася у відкрите вогнище під статуєю. Музичний супровід: під час спалення голосно грали флейти та барабани, щоб заглушити крики немовлят, а батькам заборонялося плакати, аби не зменшити «цінність» жертви для богів. Щоправда у пережавній більшості у жертву приносились діти завойованих карфагенцями народів. Тофети – спеціальні сакральні цвинтарі просто неба, де знайдено тисячі глиняних урн із прахом. Всередині знаходять обпалені, обвуглені фрагменти кісток немовлят (від новонароджених до дітей віком у кілька років), а також кістки жертовних тварин (ягнят та козенят). Над урнами встановлювали кам’яні плити (стели). Написи фінікійською мовою на багатьох із них містять формулу подяки богам – Баал-Хаммону та Таніт – за те, що вони «почули голос» і прийняли обітницю (molk). Часто на стелах зображено жерця, який тримає немовля. Римляни були дуже точними та педантичними в написанні своїх книг та літописів. Тому частина сатаністських обрядів Карфагену була описана досить детально. Слід зазначити, що ті ж римляни не звинувачували карфагенців у канібалізмі. Хоча про народи-канібали писали чимало. З огляду на те, що Карфаген був найлютішим ворогом Риму, то його можна було повністю очорнити. Проте рим-

surma.com.ua

№ 36 (221) — 11.09.2026

Карфаген повинен бути зруйнований ляни не йшли цим шляхом, а описували саме достовірні злочини «жерців культу Баала». Культи людських жертвопринесень, споріднені із карфагенськими, були досить популярні в Європі в часи пізнього середньовіччя, про що писало чимало філософів-містиків XVIII-XIX ст. Частина діяльності інквізиції, до речі, була спрямована на боротьбу саме з ними. Здавалося б, для чого зараз зупинятись на таких деталях? Поясню своє бачення. Світ навколо нас наповнений як людьми, так і нелюдями в людській подобі. Нелюдей неможливо аналізувати та зрозуміти, з погляду моральних цінностей та світогляду природовідповідних людей. Людей доброї Волі. Українці, як і інші народи світу, не можуть повноцінно та масово зрозуміти природу своїх ворогів. Паразитів-фарисеїв, як я їх називаю. Та паразитизм у цьому випадку не слід порівнювати із глистами-гельмінтами, адже він носить хижацький загарбницький руйнівний кривавий характер. Щоб розуміти природу свого ворога, його мотивацію, потрібно аналізувати його без прив’язки до своїх цінностей та моралі. Наведу вкрай болючий приклад: як з точки зору моралі та цінностей можна пояснити дії організаторів та виконавців Голодомору, під час якого було вбито голодом понад 10 мільйонів українців? У що повинен вірити фарисей-паразит, щоб віддавати відповідні накази? Які у нього погляди та “цінності”? Кому він служить? Які повинні бути погляди істот, які своїми діями зменшили кількість населення України з майже 54 млн у 1993-94 рр. до трохи більше 20 млн у 2026-му? Що може промотивувати людину красти і грабувати настільки, щоб десятки мільйонів українців опинились за межею бідності? Яка мотивація повинна бути, щоб організувати розстріл Небесної Сотні? Віддати накази, після яких українські добровольці опинились в котлах Іловайська, Дебальцевого? Яка мотивація може бути в тих, хто в лютому 2022 року залишив відкриті дороги для путінської армії? Не знали і не прогнозували? Якщо хтось і не прогнозував, то цілий штат аналітиків поруч із першими особами, дуже чітко все знав та усвідомлював масштаби української крові, що проллється. Ким треба бути, щоб віддавати накази про «м’ясні штурми»? Що взагалі відбувалось під час розрекламованого контрнаступу чи Курської операції? Я стверджую,

що частина політично-військового керівництва та їх «прислуга» (аналітики, експерти, журналісти, блогери) все добре знали та розуміли. Така їх фарисейська паразитична природа. Гроші і влада. І байдуже на все – після нас хоч потоп. В крайньому випадку втечемо – в Ізраїль, Австрію, на Кіпр, в Італію, росію (!!!) тощо. «Карфаген» як назва спецоперації НАБУ та САП по викриттю організованої злочинності у вищих ешелонах прокуратури і не тільки викликала у мене весь вищезазначений потік думок. Який я б ще міг доповнити та розширити дуже важливими деталями, проте тоді вже не залишилося б місця на політичний аналіз. Підозрюю, що детективи НАБУ обрали назву «Карфаген», опираючись саме на крилатий вислів. Карфагеном як ворогом, який має бути зруйнований, для детективів НАБУ та прокурорів САП є Генпрокуратура як інституція в її теперішньому вигляді. 22 липня 2025 року відбулася феєрична пресконференція тодішнього голови СБУ Василя Малюка та генпрокурора Руслана Кравченка. Присвячена вона була «наїзду» на НАБУ та САП – і через законопроект, який ліквідовував їх незалежність, і через надумані кримінальні переслідування детективів та тиск на прокурорів. Вживаю слово «феєрична», щоб не використовувати нецензурної лексики – адже як ще можна і потрібно реагувати на фрази типу «Потрібно було їх з проходняка зустрічати з пістолетом – і два магазина там і залишить» (у медіа та публічних обговореннях цю фразу також цитували як «випустити два рожка / магазини патронів»).

Через короткий проміжок часу журналісти та експерти, які бачили цю «виставу», виступили на захист Малюка від його звільнення з посади голови СБУ. Ясна річ, що ці «шановані експерти» захищали Малюка абсолютно щиро та традиційно безкоштовно, не переслідуючи жодних особистих вигод. Проте якщо повернутись до скандальної пресконференції, можна зробити чіткий висновок, що ідеологом наступу на НАБУ та САП виступав голова СБУ Василь Малюк, проте процесуальним керівником «наїзду» був саме генеральний прокурор Руслан Кравченко. «Спеціальна антикорупційна прокуратура, відповідно до Закону України про прокуратуру, як була, так і залишається у статусі департаменту ОГПУ. І ми будемо однією сім’єю. Вони будуть працювати по своїм кримінальним провадженням, ми по своїм. І разом будемо друг другу допомагати», – заявив Руслан Кравченко на спільному брифінгу із Малюком. 31 серпня 2026 року головний прокурор САП Олександр Клименко в інтерв’ю на каналі «Є Питання» Олені Трибушній заявив, що жодних висновків після минулорічних протестів політична влада не зробила, тиск на прокурорів та детективів продовжується, тиснуть також і на суддів, що розглядають відповідні кримінальні провадження. В тому ж інтерв’ю Клименко говорив про операції «Мідас», «Форрест Гамп», «Феміда», згадував відомі прізвища фігурантів, давав відповіді стосовно Зеленського та його близьких. Зокрема, очільник САП сказав, що Зеленський як президент (поки що – ред.) має повний імунітет від кримінального переслідування, не спростувавши його можливого фігурування.

11.09.2026 — № 36 (221)

DOLYNKA UKRAINIAN-AMERICAN CONSULTING

ВІДПРАВКА ПОСИЛОК В УКРАЇНУ ТА КРАЇНИ ЄВРОПИ, ЛІТАКОМ ТА МОРЕМ НАШІ ЛОКАЦІЇ: 5050 N Cumberland Ave., Office 21-v, Norridge, IL 60706. З понеділка по п’ятницю з 10.00 до 20.00, в суботу та неділю з 9.00 до 14.00 1590 N Rand Rd., Suite G, Palatine, IL 60074. В понеділок, віторок, четвер і п’ятницю з 14.00 до 19.00, в середу з 10.00 до 19.00 в суботу та неділю з 10.00 до 14.00

ТАКОЖ МИ НАДАЄМО ТАКІ ПОСЛУГИ: • Сертифіковані та нотаріально завірені переклади • Апостиль • Довіреності в Україну (супровід та перевіз дітей, продаж і купівля транспортних засобів, оформлення та отримання пенсії, купівля-продаж майна, банки, управління майном без права відчуження, представлення інтересів та інше) • Підготовка пакету документів для прийняття або відмови від спадкового майна в Україні • Підготовка пакету документів для отримання українського громадянства дітям народженим в США • Запрошення для отримання візи в США

773 600 2727 DOLYNKAFORMS@GMAIL.COM WWW.DOLYNKA.COM DOLYNKA – ОФІЦІЙНИЙ ПРЕДСТАВНИК

ПРОДАЖ КВИТКІВ ПОСЛУГИ ГРОШОВИХ ПЕРЕКАЗІВ ЗА ДОПОМОГОЮ СИСТЕМ

Політика / Геополітика

Ще більш цікавим було те, що на пряме запитання щодо участі Олени Зеленської та подальших процесуальних дій щодо неї Клименко уникнув відповіді. Хоча спокійно міг би спростувати «зрадницькі» чутки, які розпускають злі, але добре поінформовані язики. Відсутність такого спростування є дуже симптоматичним. Маю надію, що подальші дії НАБУ та САП підкріплять мої «світлі» здогадки на цю тему. Тиск і наїзди на НАБУ та САП неможливо було б здійснювати без Офісу Генпрокурора. Очільник САП фактично відкрито про це заявив, інформаційно займаючи позицію захисту. Проте в багатьох випадках кращий захист – це напад. І через кілька днів НАБУ та САП завдало упереджувального удару. Спецоперація «Карфаген» – це резонансне антикорупційне розслідування, яке 4 вересня 2026 року офіційно оголосили Національне антикорупційне бюро (НАБУ) та Спеціалізована антикорупційна прокуратура (САП) проти злочинної організації в лавах Офісу Генерального прокурора (ОГП). Не просто в лавах ОГП, а й на рівні керівництва ОГП – генпрокурора Кравченка та його першої заступниці Марії Вдовиченко. Ця операція спрямована на викриття масштабної схеми «кришування» мережі шахрайських колцентрів та легалізації (відмивання) незаконно здобутих коштів. Ключові фігури та кодові псевдоніми у справі: Сергій Кропива – заступник начальника департаменту міжнародно-правового співробітництва ОГП, який за версією слідства очолив злочинну організацію під псевдонімом «Канцлер». Взятий під варту з альтернативою застави в 120 млн грн. Єлизавета Івахненко – фігурантка на псевдо «Муза», яка допомагала легалізувати кошти від тіньового ринку колцентрів (застава 20 млн грн). Сергій Куций – водій Кропиви, на плівках НАБУ фігурував як «Камрад» (застава 3 млн грн). Олександр Дидич – адвокат та довірена особа «Канцлера» (застава 15 млн грн). На піку активності у 2026 році під цим «дахом» у країні могло працювати до 500 шахрайських колцентрів, які грабували, до речі, і громадян України, і навіть громадян Європейського Союзу. В ЄС відкрито більше 10 кримінальних справ з цього приводу, відповідна інформація передавалась політичному керівництву України, проте воно «чомусь» не реагувало. Відповідно до оприлюднених (поки що!) матеріалів, учасники організації могли отримувати до $3,5 млн щомісяця у вигляді хабарів за захист і прикриття від кримінального переслідування. Нелегальні прибутки вкладали в нерухомість (зокрема в елітні апар-

surma.com.ua

таменти поблизу Карпат) та дорогоцінності, оформлюючи активи на підставних третіх осіб. Нічні обшуки в рамках спецоперації «Карфаген» пройшли в ніч із 4 на 5 вересня 2026 року, зачепивши найвище керівництво Офісу Генерального прокурора (ОГП) та інші пов’язані відомства: Офіс Генерального прокурора: Детективи НАБУ прийшли з нічними обшуками до службових кабінетів та приміщень, якими користувалися генеральний прокурор Руслан Кравченко та його перша заступниця Марія Вдовиченко. Пов’язані посадовці: Слідчі дії також відбулися у голови Одеської ОВА Олега Кіпера (у минулому – очільника Київської міської прокуратури). Регіональні відомства: Згодом, 9 вересня 2026 року, обшуки НАБУ дісталися й регіонів – зокрема, до Головного управління Державної податкової служби у Тернопільській області через можливі зв’язки місцевого керівництва з фігурантами справи. Добре поінформовані українські фермери (інколи вживатиму таке формулювання щодо своїх джерел інформації) стверджували, що лобістом призначення Кравченка на посаду Генпрокурора був саме Олег Кіпер, в орбіту якого Кравченко перебіг від колишнього головного військового прокурора Матіоса. Команда Матіоса і є тими, хто в Україні розпочав масове переслідування українських добровольців ще в 2015 році. Іншим відомим членом цієї команди є Дмитро Борзих, друг Кравченка, фігурант кримінальної справи «адвокатів-хакерів», які несанкціоновано отримували доступ до судової бази даних та мали можливість попереджувати своїх клієнтів щодо проведення слідчих дій чи інших заходів щодо них. За даними джерел «Дзеркала Тижня» та інших медіа, після перших слідчих дій та затримань у межах справи «Карфаген» Кравченко заїхав до урядового кварталу, після чого певний час (не менше 12 годин!!!) залишався недоступним для зв’язку. Вдень 7 вересня 2026 року Руслан Кравченко справді публічно заявив журналістам, що не збирається самостійно подавати у відставку. Він наголосив, що не тримається за крісло, але піде лише за умови, якщо цьо-

№ 36 (221) — 11.09.2026

го вимагатиме його команда, або якщо відповідне рішення ухвалять Президент України чи Верховна Рада. Проте вже через кілька годин, після тривалої зустрічі із Володимиром Зеленським та Давидом Арахамією, о 23:07 Кравченко публікує в Telegram заяву про звільнення, назвавши це «свідомим політичним рішенням», щоб посаду ОГП не використовували як інструмент протистояння. Наступного дня Зеленський офіційно підтвердив, що особисто отримав від нього цю заяву. Перша заступниця Генпрокурора Марія Вдовиченко написала заяву

на звільнення наступного дня після шефа. В контексті Вдовиченко цікаво згадати, що її батько, два рідні та один зведений брат є громадянами росії, але це не стало на заваді надання їй допуску до найвищої державної таємниці у 2025 році! Але повернімось до генпрокурора Кравченка. Що саме та де саме він міг робити в урядовому кварталі впродовж 12 годин 5 вересня? Добре поінформовані українські фермери стверджують, що левову частку цього часу Руслан Кравченко провів в Офісі Зеленського, обдумуючи із найвеличнішим лідером всі часів подальшу тактику і стратегію дій. Повернувшись «до роботи», Кравченко зайняв жорстку позицію – нікуди я не піду, плювати мені на все. Ця позиція проіснувала від другої половини 5 вересня до вечора 7 вересня. І от після закритої зустрічі із Зеленським та Арахамією о 23.07 Кравченко робить допис про відставку. Не потрібно мати надзвичайні аналітичні здібності, щоб зрозуміти, що з’явилась якась нова інформація, нові вхідні дані, відповідно до яких стратегія і тактика напрацьовані 5 вересня в Офісі Зеленського вже не могли працювати. Що за цим стоїть? Невідомо. Підозрюю, що НАБУ та САП мають набагато більше матеріалів, ніж показують. Зрештою, вже у показаних плівках фі-

гурує «шеф», якого по-батькові «андрєєвіч», і який колись керував Податковою. За абсолютно випадковим збігом обставин Руслан Андрійович Кравченко є шефом Кропиви та очолював раніше Податкову. Через обмеження обсягу тексту не зупинятимусь на плівках, оприлюднених НАБУ. Проте зазначу, що 24-річна Єлизавета Івахненко – «муза», вона ж «каралєва», любителька модних брендів, для якої 3000 доларів зарплати на місяць «жалкіє капєйкі», обговорювала можливості роботи в Кабміні. Посада, яку придивилась для себе «каралєва» – ні багато ні мало – заступниця Міністра освіти України. До слова про освіту – в 2026 році 42% тих, хто здавав НМТ, не змогли порахувати дві п’ятих від 240… От тобі і рихворма НУШ – так званої нової української школи. Дурними, неосвіченими та хворими набагато легше керувати. Та заганяти їх в стійло. У випадку операції «Карфаген» ми маємо справу не просто з корупцією. Прокуратура як цілісна інституція повністю дискредитована та зруйнована. Верховна інституція в частині обвинувачення в кримінальних справах та нагляду. І дізнались ми про це через кілька днів після перестрілки СБУ та ГУР на вулиці Шумського в місті Києві. Система державного управління при Зеленському дійшла до свого крайнього виродження. Деградація носить тотальний характер. Корупція давно стала не явищем, з яким борються, і навіть не нормою життєдіяльності. Корупція стала явищем, яке породжується Прокуратурою! Карфаген має бути зруйнований. І у випадку українського народу «Карфагеном» є вся злочинна антиукраїнська паразитична фарисейська олігархічна система управління державою. Вороги українського народу обіймають вищі політичні посади. Наша національна катастрофа – прямий результат цілеспрямованої продуманої діяльності внутрішнього ворога. Внутрішній ворог має бути знищений. Повністю. Дотла випалений вогнем. Проклятий на 7 поколінь. Притягнений до справедливої жорсткої відповідальності за умовами воєнного часу. Карфаген має бути зруйнований.

11.09.2026 — № 36 (221)

КРЕДИТНА КАРТКА VISA® ДЛЯ СТУДЕНТІВ

Розпочніть ! ж о р о д фінансову по Студенти можуть отримати кредитну картку VISA® у віці від 18 років із поручителем або спільним заявником за умови дотримання певних вимог. 16-річні студенти можуть бути додані лише як авторизовані користувачі.

ПЕРЕВАГИ НАШИХ КРЕДИТНИХ КАРТОК VISA® Захищеність

Скануйте QR-код для детальної інформації

Розумне управління фінансами

Автоматичні сповіщення про шахрайство: отримуйте миттєві повідомлення про будь-яку підозрілу активність. Сповіщення про транзакції: SMS надходить щоразу, коли ви здійснюєте покупку кредитною карткою. Політика Visa Zero Liability: захищає вас від відповідальності за несанкціоновані транзакції з вашою кредитною карткою. Захист Visa 3D Secure від шахрайства: додатковий рівень безпеки для онлайн-платежів завдяки автентифікації власника картки, що допомагає запобігати шахрайству та несанкціонованим операціям.

Блокування/розблокування картки: миттєво блокуйте або розблоковуйте картку для безпеки та захисту від шахрайства. Блокування транзакцій: встановлюйте обмеження за місцем, типом торговця або видом транзакції. Ліміти витрат: контролюйте суму витрат на одну транзакцію для кращого планування бюджету. Відстеження транзакцій і торговців: категоризуйте та відстежуйте витрати залежно від того, де було здійснено покупку, щоб оптимізувати бюджет і винагороди.

Зручність безконтактних платежів і цифрових гаманців Цифрові гаманці: здійснюйте швидкі та безпечні платежі в магазині, додатку, чи онлайн за допомогою смартфона. Безконтактні платежі: просто прикладіть. Просто оплатіть.

Подайте заявку сьогодні у будь-якій з наших філій Угода про кредитну картку споживача та розгорнута інформація доступні на selfreliance.com/join-about-us/disclosures/

www.selfreliance.com ILLINOIS

Home Oﬃce: 2332 W. Chicago Ave., Chicago, IL 60622 5000 N. Cumberland Ave., Chicago, IL 60656 136 E. Illinois Ave. #100, Palatine, IL 60067 302 E. Army Trail Rd., Bloomingdale, IL 60108 50 W. Dundee Rd., Wheeling, IL 60090

MICHIGAN

26495 Ryan Rd., Warren, MI 48091 11756 Charest St., Hamtramck, MI 48212 7345 Orchard Lake Rd., West Bloomﬁeld, MI 48322

NEW JERSEY

CONNECTICUT

734 Sandford Ave., Newark, NJ 07106 558 Summit Ave., Jersey City, NJ 07306 60-C N. Jeﬀerson Rd., Whippany, NJ 07981

21 Silas Deane Highway, Wethersﬁeld, CT 06109 270 Broad Street, New Britain, CT 06053 5 Commerce Dr, Cromwell, CT 06416

MINNETONKA

MASSACHUSETTS

11064 Cedar Lake Rd., Minnetonka, MN 55305

103 North Elm Street, Westﬁeld, MA 01085

Війна / Економіка

surma.com.ua

№ 36 (221) — 11.09.2026

Експорт зброї: скільки ракет, літаків і танків продала Україна за роки незалежності

кспорт зброї – одна з найважчих для України тем. У більшості країн світу великі продажі техніки за кордон свідчать про високий потенціал оборонної промисловості. Натомість Україна роками переважно експортувала радянські запаси, не вкладаючи отримані кошти у розвиток сучасного ВПК. Через це до війни з росією країна підійшла з меншою, ніж було потрібно, кількістю озброєння – а після повномасштабного вторгнення з’явилася настороженість до ідеї відкриття експорту зброї. Скільки ракет, літаків, танків та іншої техніки продала Україна за роки незалежності – на інфографіці «Слово і діло».

ли підозри у державній зраді. Також у 2012 році був створений державний концерн «Укроборонпром», який після трансформації існує й досі. СКОРОЧЕННЯ ЕКСПОРТУ ЗА ПРЕЗИДЕНТСТВ ПОРОШЕНКА І ЗЕЛЕНСЬКОГО Після анексії Криму та початку гібридної війни на Сході експорт української зброї почав стрімко скорочуватися. У 2014 році, закриваючи старі контракти, Україна передала озброєнь на 632 одиниці SIPRI. Після 2017 року експорт зброї не перевищував 300 SIPRI TIV. Через рік після початку повномасштабного вторгнення продажі озброєнь впали до мінімуму – і у 2023– 2024 роках склали по 29 одиниць SIPRI (0,2% від загальноєвропейського експорту). У 2025 році експорт оцінили у 120 одиниць – але SIPRI не пояснює, за рахунок чого відбулося це збільшення в умовах заборони експорту зброї. На початку 2026 року Україна видала перші дозволи на продаж озброєнь за кордон – тож надалі можна очікувати незначного збільшення експорту. За оцінкою урядовців, виробничі спроможності української оборонної індустрії можуть сягати близько 55 млрд доларів США, тоді як внутрішніх бюджетних ресурсів недостатньо для повного завантаження цього потенціалу.

ЧАСТКА УКРАЇНИ НА СВІТОВОМУ РИНКУ ОЗБРОЄНЬ Аналітики «Слово і діло» проаналізували дані Стокгольмського інституту дослідження проблем миру – SIPRI про експорт основних озброєнь Україною за 1991–2025 роки. Інститут використовує для оцінки торгівлі зброєю показник SIPRI TIV (Trend-Indicator Value). Це умовний індикатор вартості переданих видів озброєння на основі оцінки ресурсів, витрачених на їхнє виготовлення. Таким чином SIPRI оцінює не ціну, за яку передали зброю (інколи це може бути безкоштовний трансфер), а її виробничу цінність. ЕКСПОРТ ЗБРОЇ У ПЕРШІ РОКИ НЕЗАЛЕЖНОСТІ Відновлення незалежності Україною завершилося у грудні 1991 року – і вже з 1992-го почався експорт радянського озброєння. У роки президентства Леоніда Кравчука Україна займала від 0,9% до 2,5% від загального експорту озброєнь європейськими державами (84–240 SIPRI TIV). Разом з тим Державну службу експортного контролю України та «Укрспецекспорт» створили лише наприкінці 1996 року – тож продаж за кордон відбувався хаотично і часто за заниженими цінами. Зброя з України потрапляла до гарячих точок колишнього СРСР – Придністров’я, Нагірного Карабаху, Абхазії та Таджикистану, а також Африки. СКІЛЬКИ ЗБРОЇ ПРОДАЛИ ЗА ПРЕЗИДЕНТСТВА КУЧМИ Найбільше проданої зброї за президентства Леоніда Кучми припадає на два роки – 1999 і 2000. Тоді Україна експортувала зброї на 1107 та 1424 одиниці SIPRI – що склало 8,5% та 12% усього європейського експорту зброї відповідно. Великі продажі також пройшли у 1997–1998 роках та у 2001 році. Натомість початок першого і кінець друго-

Інфографіка: Слово і діло

го термінів Кучми – це періоди з меншим експортом зброї, що склали від 1,6% (2004) до 6,3% (1998) від загальноєвропейського ринку. Величезний експорт 1999 року пов’язаний з угодою про списання газових боргів перед росією в обмін на стратегічні бомбардувальники Ту-160, ракетоносці Ту-95МС та крилаті ракети Х-55. Як виявили журналісти «Радіо Свобода», серійні номери останніх відповідають ракетам, якими росія била по Україні під час великої війни. Саму ж угоду підписали прем’єр-міністри України та рф – Валерій Пустовойтенко та володимир путін. ЗМЕНШЕННЯ ЕКСПОРТУ ОЗБРОЄНЬ ЗА ПРЕЗИДЕНТА ЮЩЕНКА У 2005–2009 роках український експорт озброєнь тримався на рівні 2,3–3,9% від загальноєвропейського (299–640 одиниць SIPRI) – трохи менше від середнього рівня часів Кучми (якщо не рахувати пікового експорту 1999 і 2000 років). Також Україна почала продаж не лише радянської техніки, а й зброї власного виробництва.

Україна за президентства Ющенка вийшла на кілька нових ринків продажу зброї. Найприкметніший епізод збройового експорту – співпраця з Грузією напередодні її війни з росією у 2008 році. Як повідомив Саакашвілі у 2018 році, завдяки переданим Україною засобам ППО грузинські війська збили тоді 12 літаків рф. ПРЕЗИДЕНТСТВО ЯНУКОВИЧА – ВІДНОВЛЕННЯ АКТИВНОГО ЕКСПОРТУ ЗБРОЇ У 2010–2013 роках Україна збільшила експорт зброї. Найбільше техніки продали у 2012 році – на 1497 одиниць SIPRI, або ж 9,5% від загальноєвропейського експорту. Таким чином 2012 рік став рекордним за обсягами проданої зброї. В інші роки експорт української зброї не опускався нижче 500 одиниць SIPRI. За президентства Віктора Януковича продовжилося скорочення чисельності армії та озброєнь. Посаду міністра оборони за його каденції обіймали Дмитро Саламатін та Павло Лебедєв – обидва згодом отрима-

СКІЛЬКИ ОДИНИЦЬ ВІЙСЬКОВОЇ ТЕХНІКИ ЕКСПОРТУВАЛА УКРАЇНА Аналітики «Слово і діло» також проаналізували дані Реєстру конвенційних озброєнь ООН – United Nations Register of Conventional Arms. UNROCA фіксує експорт зброї саме за кількістю переданих одиниць, а тому дозволяє відстежити, скільки та якої техніки експортувала Україна у різні роки. СКІЛЬКИ ТАНКІВ ТА ІНШОЇ БРОНЕТЕХНІКИ ЕКСПОРТУВАЛА УКРАЇНА Експорт важкої військової техніки почався у 1993 році. Відтоді Україна продала за кордон 1496 танків та 1950 броньованих бойових машин (ББМ). Найбільші поставки мали місце у 2010 році – 246 танків та 90 ББМ. Інші помітні роки експорту – 2007 (151 танк і 188 ББМ), 2012 (109 танків і 209 ББМ), а також 1999 рік – 132 танки та 113 ББМ. Більшість експортованих танків – це масова модель Т-72, а також Т-62 і БМ «Оплот» – модернізована версія

Війна / Економіка

11.09.2026 — № 36 (221) Т-84, яку створили вже у незалежній Україні. «Оплоти» переважно купував Таїланд. З бойових машин Україна експортувала радянські БМП-1 і 2, БТР70 і 80, а також новіші БТР-3 і БТР-4. ЕКСПОРТ АРТИЛЕРІЇ, РАКЕТ І РАКЕТНИХ УСТАНОВОК За роки незалежності Україна продала за кордон 795 великокаліберних артилерійських систем, а також 5 тисяч 298 ракет і ракетних установок. Найбільші поставки артилерії відбулися у 2020 році (199 одиниць), 2010 (122 одиниці), 2019 (100 одиниць) та 2005 році (89 одиниць). Найбільше ж ракет і ракетних установок передали у 2006 році – 929 штук, а також у 1999 році – 790. Україна масово продавала реактивні системи залпового вогню БМ21 «Град», БМ-27 «Ураган» і БМ-30 «Смерч». Крім того, на продаж ішли самохідні артилерійські установки 2С1 «Гвоздика», 2С3 «Акація» та 2С7 «Піон». З ракетних комплексів можна згадати ТРК «Точка-У», системи ППО і вже згадані раніше крилаті ракети. ЕКСПОРТ БОЙОВИХ ЛІТАКІВ ТА УДАРНИХ ГЕЛІКОПТЕРІВ За даними UNROCA, Україна експортувала за роки незалежності 451 бойовий літак та 158 ударних гвинтокрилів. Найбільше літаків було продано у 2000 році – 71 штука, а також

у 2009 – 60 штук. У 2006 і 2007 роках продали 55 і 54 літаки відповідно. Натомість найбільше гвинтокрилів Україна продала у 2001 році – 40 одиниць, а у 1998 і 1999 роках – 25 і 19 відповідно. З літаків Україна продавала Су-27, Су-25 і Су-24, а також МіГ-29. З гелікоптерів – Мі-24, відомий як «Крокодил», а також Мі-8/17. Після 2014 року Україна припинила продаж літаків, які перебували у використанні ЗСУ – тож авіаекспорт обмежився двигунами та іншою продукцією «Мотор Січі» та «Антонова». ЯКІ ВІЙСЬКОВІ КОРАБЛІ ПРОДАЛА УКРАЇНА Згідно з базою даних UNROCA, Україна продала 3 великі військові кораблі. Два з них – це десантні кораблі на повітряній подушці 958 «Зубр», збудовані спеціально для поставки до Китаю. Перший передали КНР у 2013му, а другий – терміново евакуювали з Криму у 2014-му і зрештою передали Пекіну. Третій корабель – це ракетний катер «Конотоп», переданий Грузії у 1999 році. Під назвою «Тбілісі» він став флагманом ВМС Грузії – поки не був знищений росіянами у 2008 році. Джерело: Слово і діло (https://www.slovoidilo. ua/2026/08/04/infografika/ bezpeka/eksport-zbroyi-skilky-raketlitakiv-tankiv-prodala-ukrayinaroky-nezalezhnosti)

Інфографіка: Слово і діло

ПОЧИНАЮЧИ З 01 СІЧНЯ 2026 року !!! ПРИ НАДСИЛАННІ КОШТІВ ЗА МЕЖІ США ТА ОПЛАТІ ГОТІВКОЮ (CASH) ДО ВСІХ ПЕРЕКАЗІВ, ОКРІМ ОПЛАТИ КАРТКОЮ, ДОДАЄТЬСЯ ДОДАТКОВО 1% ФЕДЕРЕЛЬНОГО ЗБОРУ

Війна / Політика

surma.com.ua

№ 36 (221) — 11.09.2026

Це вже не просто корупція Юрій Касьянов Київ, «Сурма»

ам'ятаю, як молодий тоді ще президент Зеленський казав військовим на позиціях, що він «не лох» і знає, що робити. Тепер немолодий вже Зеленський мовчить, і ніяк не коментує кричущі факти корупції в своєму оточені, серед людей, які віддані йому особисто. Тут або «не лох», і все знав, або «лох», і нічого не знав. Обидві варіанти погані. Дуже погані. Погані не тільки для президента, а й для країни під час війни, бо ви ще не бачили масштабів розкрадання десятків мільярдів західної допомоги на виробництво зброї, переважно дронів, в Україні. Наслідки такого розкрадання – це не тільки космічні статки штілерманів, а й неспроможність «дронової ППО» збивати реактивні шахеди, величезні збитки для бізнесу і економіки, поранені і загиблі в глибокому тилу. Це й тисячі «фаєрпоінтів», які так і не досягли москви, і на які були витрачені сотні мільйонів, а може вже і мільярд євро. Це й химерні «фламінго», вдалі влучання яких мож-

на перерахувати на пальцях, і балістика штілермана, яка цього року вже нікуди не полетить, і антибалістика штілермана, яка ніяк цього року нам не допоможе пережити зиму. Це повний абзац і абсолютний триндець, який був створений суто для «заробляння» мільярдних статків, а не для перемоги у війні. Прицільне влучання шахеда в кабінет Поклада – це повне фіаско

нашої протиповітряної оборони і військово-технічної політики взагалі. Чергові спалені склади бізнесу, чергові знищені «Епіцентри» – це трагедія не тільки для власників і робітників, а й для споживачів. Країна поступово занурюється в прірву безкінечних повітряних тривог і тотального руйнування, що стало наслідком технічного невігластва, нестриманого популізму і безкомпромісного мародерства. Знову на москву летіли сотні дронів, і жоден не долетів. Там під москвою вже закопаний мільярд доларів. Проте їхні аеропорти працюють, а в Жулянах згорів літак… І тільки робота НАБУ і САП, викриття журналістів і позиція громадськості дають надію на обережний оптимізм. Бо всі ми чудово розуміємо, що ті, хто крадуть, не зацікавлені в нашій перемозі. Їм чим гірше – тим краще. А нам – ні. ***** Поважний Флеш назвав мене «політичним АнтиЗеБлогером», пише, що читати мене «жалко». Нагадаю, що саме я «привів Зеленського до влади», про це пишуть порохоботи на кожному паркані. Префікс «АнтиЗе» слід надати всім поважним радникам, міністрам, командувачам, «ефективним менеджерам» і просто любим друзям, які проґавили появу реактивних дронів, і вчасно не звернули увагу президента на цю небезпеку. Коротше, всі ці «погані бояри» і винні в повітряному терорі, який ми всі відчуваємо, бо у президента «абсолютний імунітет». Окремо про «Герань-4», «Герань-5», «Бандероль» та інші реактивні потвори – немає між ними жодної різниці для ППО! Все, що літає швидше за 350 км / годину, треба збивати ра-

кетами! Жодні реактивні дрони-перехоплювачі тут вже не впораються, бо людина-оператор не в змозі ефективно перехоплювати швидкісні цілі. А додавання на реактивні перехоплювачі штучного інтелекту, встановлення на них головок самонаведення або намагання наводити їх на ціль за допомогою радару або лазерного променя фактично перетворює дрон-перехоплювач на ракету, тільки з дорогим турбореактивним двигуном замість дешевого твердопаливного. Одноразові реактивні дрони-перехоплювачі – це технологічний тупик, і велика управлінська помилка, яка всім нам буде коштувати дуже дорого, тому що не закриє небо від реактивних шахедів і всяких там бандеролей. Прошу поважного ЗеБлогера і радника президента Флеша донести мою думку до президента. ***** Згідно із соцопитуваннями, українці вважають корупцію більшою небезпекою, ніж війну. Але українці помиляються – це не корупція. Ми маємо справу з організованим злочинним мафіозним спрутом, який не тільки годується корупційними схемами, але створює і очолює кримінальний бізнес, який пронизує весь державний апарат, державні підприємства, приватний бізнес, і генерує своїм власникам величезні незаконні статки. В «Нью-Йорк Таймс» вийшла чергова велика стаття про махінації в нашій оборонці, де стверджуються, що Україна втратила зброї на 1,2 млрд доларів тільки в 2024 році!.. Ці гроші були вкрадені мафією, і це тільки дані державного аудиту, і можна припустити, що реальні цифри мародерства на крові можуть бути в рази більшими. Це просто катастрофа державного управління, яке перетворилося в щупальці мафіозного спрута, який не зацікавлений ні в перемозі, ні в завершенні війни, ні в демократії, ні в свободі слова, ні у виборах. Спрут живиться ескалацією війни, збільшенням обсягів західної допомоги, яка безжально розкрадається. І без перемоги над цим мафіозним спрутом жодної іншої перемоги в нас не буде. Цей факт потрібно чітко розуміти. Про автора: Юрій Касьянов – офіцер ЗСУ. Радіоінженер, спеціаліст з аеророзвідки. Займається виробництвом дронів та БпЛА для української армії та безпосередньо аеророзвідкою, заснував громадське дослідно-конструкторське бюро безпілотної авіації Matrix-UAV.

Війна

11.09.2026 — № 36 (221)

Олексій Павлюк, український доброволець позивний «СКС», «Сурма»

о чого зараз йде війна в Україні? До того, що піхота поступово стає одноразовою, як і штурмовики… З обох боків фронту. На початку війни на позицію закидали якимось транспортом, швидко вивантажували, забирали попередню зміну та їхали... Так, була ймовірність, що розіб’ють машину по дорозі, але ж ротації були… Зараз це неможливо. В повітрі сотні дронів, розвідка і вдень, і вночі. Все, що намагається під’їхати, буде одразу спалено. Тепер ротації дуже ризиковані, і тільки пішки. Причому дистанція логістики стає все довше і довше… Щоб дійти до позиції, треба йти щонайменше 20 км! В броніку з боєзапасом, з автоматом + рюкзак з їжею та водою, з паливом для генератора. Це все важить 30+ кг. Це молодий Шварценеггер не донесе… А якщо вб’ють, то як тіло винести? Це ж треба ноші і 4 людини, та ще щоб цю юрбу не грохнули по дорозі... Труп то ладно, простіше написати «зник безвісти», а от якщо поранений? Отут стає зовсім «весело». Якщо є сили самому

До чого йде війна? дійти до точки евакуації, то молодець. А якщо ні? Ну, не повезло хлопцю… Куди це все йде? В напрямку одноразового солдата. Зайшов (половина не дійде), відсидів пару місяців в якійсь норі, здох там... Все, посилайте наступного. Колись дивився радянське кіно про війну, де якийсь підрозділ вдень штурмує по чистому полю окопи німців, несе значні втрати, а вночі його поповнюють до штатної потреби! А зранку знову атакує ті самі окопи, і так день за днем, ніч за ніччю... Але поповнюють завжди. Бо в нормативних документах написано, що втрата 30% особового складу робить підрозділ не боєздатним. Тому його треба або відводити на переформування, або поповнювати. І якщо якийсь вищий начальник не зробить цього, то сам швидко опиниться у штрафбаті… Як це відрізнялося від сучасної української армії. Де батальйони воюють роками (!) на фронті укомплектовані аж на 20-30%. А потім, йо-майо, фронт сиплеться, ворог малими групами просочується крізь позиції, бо там залишилося півтора інваліда… Ви вже понаприймали купу законів, де солдатам світять нереальні

тюремні строки за все що можна. Але за те, що підрозділи на фронті неукомплектовані, ніхто відповідальності не несе. Якщо не помиляюся, в радянській армії також був норматив з ротацій. Фронтові підрозділи через 3 місяці на першій лінії відводили в тил на відпочинок та поповнення. Я знаю батальйони, які в зоні бойових дій безвилазно по 2 роки, по 3... Як ви думаєте, бійці втомилися? Чому за стільки років війни немає якоїсь системи ротацій та поповнення? *** Те, що зараз вилазить назовні в цій дИржаві, це не виняток із правил. Це вилазить СИСТЕМА. Оце і є та сама їхня дИржава. Де мафія править. Де один закон для лохів-кріпаків, а інший (по понятіях) для цієї самозванної Иліти. І як все красиво зроблено – прокурори (всі інваліди, всі) та мусора кришують колцентри, борделі, наркотрафік. СБУ – одні роздягають бізнесюків та пресують людей, які заважають правлячій мафії (гестапо,мля), інші – ловлять ворогів та бомблять московію. І Армія та сама мафія. Якщо копнути, там з закупівлями таке вилізе... Одне «Фаєрпоінт» чого вар-

VILLAGE DOCTOR

те… Дивує не те, що вилазить, а те, що вилазить тільки зараз... От саме це і насторожує, що зараз. Чому зараз? Може, зовнішні сили зацікавлені в тому, щоб саме зараз? Якщо врахувати, що ВСІ дИржавні установи давно розклалися в цьому корупційному болоті, то де буде відбуватися наступний шкандаль? МВС, СБУ, митниця, податкова, суд ...? Робимо ставки панове. *** Я не хочу в Йевропу, я не хочу, щоб ми доганяли той паровоз, що давно пішов. При чому цей паровоз давно звернув не на тій стрілці та несеться в тупик... Я ще в НОРМАЛЬНІЙ Україні не жив. Отак, як ми збудували армію, яка б’є в хвіст та гриву скажену Орду, отак ми маємо збудувати справжню українську Україну. Це не значить, що ми не можемо запозичити найкраще, що є на Заході, але намагатися скопіювати і все погане, що там є, не треба...

2323 W. Chicago Ave. 773 276 8600

МЕДИЧНИЙ ОФІС ДЛЯ ВАШОЇ РОДИНИ В ЦЕНТРІ УКРАЇНСЬКОГО СЕЛА В нас Ви можете зробити всі аналізи крові

Доктор Юрій МЕЛЬНИК, MD.

• • •

на рівень цукру та холестерину печінкові та ниркові проби на рівень вітамінів

Медогляд до школи, спорту, праці. МИ - ЛІЦЕНЗОВАНА КЛІНІКА ДЛЯ ВОДІЇВ CDL.

ми підтримуємо

Доктор Ольга САЛЕЦЬКА, лікар інтегративної медицини.

ПІДТРИМУЄМО УКРАЇНУ

Війна / Політика

Олександр Ширшин Колишній командир батальйону 47 бригади

имоги, які всім були зрозумілі, але робилось навпаки: говорити правду, скорочувати бюрократію, припиняти мікроменеджмент, делегувати рішення вниз, боротися з організаційною конкуренцією та перестати приховувати помилки. 1. Усунення викривлення реальності. Одна з перших вимог до військових лідерів – «говорити правду». Командири мають давати чесні оцінки та не дозволяти страху чи особистим амбіціям спотворювати реальність. Ігнорування проблем та замовчування лише поглиблює кризу. Армія, в якій погані новини дорого коштують тому, хто їх доповідає, здатна дуже швидко почати виробляти хороші новини. Правда, тільки на папері. А командир буде ухвалювати рішення не на основі обстановки, а на основі уникнення наслідків. 2. Надмірна централізація знижує швидкість та ефективність рішень. У документі повторюється думка: рішення мають ухвалюватися максимально близько до місця, де є найкраще розуміння обстановки. Головнокомандувач прямо пише: «Я не маю керувати кожним окремим боєм чи операцією». Штабам треба уникати спокуси централізувати те, що може бути вирішене на нижчому рівні. Тобто пункт Mission Command передбачає, що старший начальник (особливо, який карту бачив останній раз на уроках географії) не має вказувати, що конкретно робити, і контролювати кожен крок, а командир на місці отримує свободу дій і разом із нею – повну відповідальність за рішення. 3. Чергова війна штабній бюрократії (сподіваюсь, остання...). Штаб-обслуга солдата існує, щоб допомагати бійцям воювати, а не створювати їм додаткову роботу. Ефективність штабу повинна вимірюватися не обсягом виконаної роботи, а ефективністю військових формувань, які він має підтримувати. «Кожен звіт, доповідь, нарада і процес повинні мати мету» – розуміння цього простого підходу не вистачає у військах. Вигляд зайнятості штабу і робота заради роботи часто знижує бойову ефективність. До кожного папірця треба ставити питання: що станеться на полі бою, якщо ми перестанемо робити цей звіт? Раніше відповідь виглядала би так: приїде ГШ з перевіркою і виї.. – роздасть догани і вимотає купу нервів, відповідно управлінський процес в цей період, м'яко кажучи, погіршиться.

surma.com.ua

№ 36 (221) — 11.09.2026

«Принципи лідерства Головнокомандувача ЗСУ та розвитку війська в умовах війни» – формулювання простою людською мовою, що треба зробити, змінити або створити для досягнення успіху 4. Організаційна конкуренція та боротьба за ресурси. «Інтерес окремого виду, роду, органу, угруповання чи іншої структури не може бути важливішим за результат операції та результат Сил оборони в цілому». Структури з часом починають захищати не тільки державу, а й власні повноваження, ресурси, вплив та автономність. З наслідками цього пункту ми ще стикнемося в майбутньому... певні прояви присутні вже сьогодні. 5. Ставлення до помилки. Одна з важливих тез: «Війна не буває без помилок». Помилка при добросовісному рішенні в умовах невизначеності визнається нормальною частиною війни. Але неприпустимими є недбалість і приховування правди. На мою думку, недбалість – це єдине, що не можна пробачити на війні. Помилка має бути визнана, розібрана та врахована, щоб вона не повторилася. Це база. Покарання за будь-яку невдачу не призведе до армії без помилок. Лише до армії, яка буде їх вміло та ретельно приховувати. Наша ефективність і її відсутність вимірюється людьми. Точніше їхніми життями. А це дуже дорого і варто того, щоб переглянути наші підходи. Цей документ не просто про чергове «лідерство», це більше про спробу змінити операційну культуру Збройних Сил. Як зазначено, документ не є планом реалізації, тому оцінювати ці принципи варто буде не за текстом, а за наслідками. З часом. Раніше структуру «змінювали» за наказом: гєнєрал сказал! Навіть доктрини писали, типу це якось допомагало. А насправді змінити культуру організації, яка воює – це складно і займає тривалий період. І за умови, що цього прагнуть і докладають достатньо зусиль. Сподіваюсь, це не залишиться просто гарними реченнями на папері. *** Чим далі, тим більш очевидною стає кадрова криза і в політиці, і у військовому управлінні. Проблема не лише в якості поточного складу. Складається враження, що порожніє навіть лава запасних. І це значно небезпеч-

ніше, ніж здається. Одна з причин – відсутність стратегії майбутнього. Коли система не має на меті підготовку наступного покоління управлінців, а зосереджена на утриманні власного крісла, потенційний наступник автоматично сприймається як конкурент. Сильних не піднімають – їх відсувають. Самостійних не розвивають – їх нейтралізують. У результаті система роками «вбиває» власний кадровий резерв. Може, хтось з вас бачить, хто може очолити країну в разі, якщо владу знесуть або представники будуть не в стані продовжувати виконувати свої обов’язки? Чи хтось з військово-політичного керівництва має собі заміну в разі чого? Так формується замкнене коло: боротьба за владу породжує страх перед конкуренцією, знищення конкуренції послаблює інституції, а ослаблені інституції дедалі більше залежать від особистої волі та сили окремого лідера. Держава поступово відкочується від правил і процедур до моделі правління сильного – коли все тримається не на інституціях, а на одній фігурі та її оточенні. Під час війни така політика особливо небезпечна. Війна природно послаблює частину цивільних інституцій і водночас концентрує ресурси, авторитет, організаційні можливості та суспільну довіру

навколо людей і структур, пов’язаних із силовим блоком. Якщо після цього виникає політичний вакуум, його заповнюють не обов’язково найбільш компетентні чи відповідальні. Часто перевагу отримують найкраще організовані й ті, хто має силу. А сьогодні це так чи інакше особи або групи, пов’язані з військом. І тут проходить дуже тонка межа. Найімовірніше, ми дедалі частіше стикатимемося з маніпуляціями на кшталт: «і що ти? Ваєвал?» або «Ми військові, нам можна». Цим можуть прикривати неправомірні та злочинні дії. Певні приклади вже можна побачити у публічних зверненнях людей, щодо яких ведуться розслідування. Військовий або ветеранський статус сам собою не є ані гарантією державницького мислення, ані індульгенцією. Фрази «ми військові» чи «ми ветерани» не можуть бути універсальним виправданням політичних амбіцій, насильства, беззаконня або злочинних дій. Повага до служби має поєднуватися з однаковою відповідальністю перед законом. Бо найгірший сценарій кадрового вакууму – це не просто прихід слабких управлінців. Це ситуація, коли слабкість інституцій може зустрітися з організованою силою, яка починає вважати себе вищою за інституції. А далі заходимо на повторний цикл історії. Також важливо розрізняти дві речі. Сильний, рішучий і безкомпромісний лідер може бути необхідним, особливо коли йдеться про захист суверенітету, територіальної цілісності та здатність держави вистояти у війні. Але якщо створюється кадрова пустка, знищуються конкуренти й не формується наступне покоління відповідальних управлінців, наслідки можуть бути протилежними. На вершину можуть прийти ті, хто не збереже здобуте, а спустить усе до нуля. Саме тому кадрова політика сьогодні – це питання того, якою буде українська держава після війни і чи залишатиметься сила підконтрольною державі, а не держава – силі. Навіяно нещодавніми розмовами і подіями… чи дійсно ми «готові до будь-якого сценарію»?

11.09.2026 — № 36 (221)

Політика / Війна

surma.com.ua

№ 36 (221) — 11.09.2026

Прокуратура, яку ми втратили Валерій Карпунцов Київ, «Сурма»

«Карфаген». Ще одне слово, яке зовсім недавно було у наших асоціаціях назвою стародавнього міста, а сьогодні стало назвою спецоперації НАБУ і САП. За версією слідства, посадовець Офісу Генерального прокурора організував злочинну групу, яка забезпечувала прикриття діяльності шахрайських колцентрів, отримувала за це гроші, а незаконно отримані кошти та майно легалізовувалися. НАБУ заявило також про залучення до схеми чинних працівників прокуратури. Це поки що версія слідства, яка має отримати належну правову оцінку в суді та суспільстві. Саме так і повинно бути в правовій державі. Але є речі, про які суспільство має право говорити вже сьогодні. Бо «Карфаген» – це далеко не про злочинну групу чи навіть про гроші. Це історія про те, що сталося з українською прокуратурою. І для мене ця історія особливо болюча. Я знаю прокуратуру не з телевізора і не з Facebook. Я працював у прокуратурі. Знаю її зсередини. Знаю її людей, знаю її позитивні правозахисні традиції, знаю її можливості й знаю, якою потужною державною інституцією вона колись була. І саме тому мені особливо важко дивитися, на що її перетворили. ПРОКУРАТУРА ЯК ЗАХИСТ ЛЮДИНИ Для мене прокуратура ніколи не була просто ще одним силовим органом. Ще Декларація про державний суверенітет України 16 липня 1990 року визначала Генерального прокурора як суб’єкта «найвищого нагляду за точним і однаковим виконанням законів». Це була не випадкова конструкція. Це принцип рівності усіх перед законом і судом, це основа суспільної справедливості! Українська держава тільки народжувалася і закладала систему, в якій

закон мав бути вищим за чиновника, партію, гроші та будь-яку політичну доцільність. Саме тому прокуратура мала бути одним із головних інструментів захисту людини і держави від беззаконня. Колись звичайна людина, яку незаконно звільнили, якій не виплатили зарплату, у якої забрали майно, яку скривдили чиновники чи правоохоронці, мала куди прийти. До прокуратури. І в прокуратурі людина мала хоча б надію, що держава її почує. Так, прокуратура не була ідеальною. Так, з її повноваженнями траплялися зловживання. Так, система потребувала реформування. Але між «реформувати» і «знищити дієвий механізм захисту громадянина» є величезна різниця. Я САМ БРАВ УЧАСТЬ У РОЗРОБЦІ РЕФОРМИ І тут я хочу сказати річ, яку сьогодні часто забувають. Я не був противником реформування прокуратури. Навпаки. У 2013 році я був серед авторів альтернативного опозиційного законопроєкту №3541-1 «Про прокуратуру». Разом із представниками трьох опозиційних фракцій ми запропонували власне бачення нової прокуратури. Цей законопроєкт офіційно зареєстрований у Верховній Раді. Серед його авторів – Віталій Кличко, Арсеній Яценюк, Олег Тягнибок, Валерій Карпунцов та інші народні депутати. Картка законопроєкту №3541-1 на сайті Верховної Ради. Тобто я не з тих, хто сьогодні ностальгує за кожним елементом старої системи. Я хотів реформованої прокуратури. Але хотів сильної, професійної, незалежної прокуратури, яка стоїть на сторожі закону і захищає людину. Саме такою мала бути мета реформи.

АЛЕ ЩОСЬ ПІШЛО НЕ ТАК І Я ПОЧАВ ГОВОРИТИ ПРО ТЕ, ЩО ВІДБУВАЄТЬСЯ У 2019 році я написав: «Під виглядом реформ продовжується курс на знищення прокуратури». І пояснив, що бачу в цих процесах не створення ефективної нової інституції, а знищення прокуратури «як дієвого захисного механізму прав громадян, інтересів держави» та викорінення чесних і проКОМП’ЮТЕРНИЙ СЕРВІС фесійних фахівців. Мій текст від 14 жовтня 2019 ПРОФЕСІЙНЕ ОБСЛУГОВУВАННЯ року – «Під виглядом реКОМП’ЮТЕРІВ та НОУТБУКІВ форм продовжується курс на знищення прокуратуДіагностика • Ремонт • Апгрейд ри». Я говорив це не піс347-975-1307 ля «Карфагена». Не пісNaperville • Chicago та передмістя ля чергових обшуків. Не тому, що треба було напи-

FIXTECH365

сати гострий Facebook-пост. Я говорив це тоді, коли ще можна було змінити напрямок. У 2020-МУ Я ВЖЕ СКАЗАВ ЦЕ ЩЕ ЖОРСТКІШЕ У березні 2020 року в інтерв’ю я сформулював свою оцінку так: «Прокуратура імпотентна, безвідмовно діє лише в політичних переслідуваннях і рейдерстві». Можна сперечатися з формою. Але подивімося на зміст. Я говорив про те, що після вилучення у прокуратури реальних механізмів нагляду вона втратила можливість втручатися у величезну кількість ситуацій, де порушувався закон. Незаконно звільнили людину? Не виплатили зарплату? Порушили закон щодо бюджетних коштів? Забрали комунальне майно? Раніше прокуратура мала механізми реагування. Після реформи ці можливості були суттєво звужені. І я тоді сказав фразу, яка, на жаль, не втратила актуальності: «Прокуратура перестала бути масовим органом забезпечення конституційних прав громадян» (Інтерв’ю для Gazeta.ua, 4 березня 2020 року). А У 2025-МУ Я НАПИСАВ ПРО ЦЕ ВЖЕ СИСТЕМНО У статті «Держава без правосуддя» я сформулював проблему ще точніше: «Правоохоронне беззаконня, прокурорська безпорадність, суддівська безкарність – громадянин без захисту». І знову повернувся до головного. Прокуратуру, яка раніше здійснювала найвищий нагляд за законністю, позбавили ключових повноважень. Прокурор дедалі більше перетворився на процесуального керівника, який не має достатніх механізмів для реального припинення свавілля. А громадянин втратив фактично безкоштовного державного захисника своїх прав («Держава без правосуддя», LIGA.Блоги, 6 вересня 2025 року). Там же я написав те, що сьогодні звучить

особливо гірко: «Сильна прокуратура означала б сильний захист громадянина. А влада такого захисту не потребує». І ОСЬ МИ ПРИЙШЛИ ДО «КАРФАГЕНА» Мали реформувати прокуратуру. Мали зробити її професійнішою. Мали очистити її від корупції. Мали поставити людину і закон у центр системи. А тепер НАБУ і САП проводять спецоперацію, в межах якої, за версією слідства, виявляють організовану схему прикриття шахрайських колцентрів, пов’язану з посадовцем Офісу Генерального прокурора. І це вже питання відповідальності не тільки конкретних людей, що обіймають посади у прокуратурі України. Це питання до самої системи. Бо якщо правоохоронний орган, який повинен боротися зі злочинністю, за версією слідства, стає джерелом захисту для злочинного бізнесу – це вже не просто корупція. Це інституційна катастрофа. І ТУТ МИ ПІДХОДИМО ДО НАЙСТРАШНІШОГО Шахрайські колцентри – це не просто приміщення, телефони, скрипти і гроші. Це індустрія. І якщо вона роками існує в масштабах, про які сьогодні говорять державні органи та слідство, вона неминуче формує соціальне середовище навколо себе. Молода людина приходить туди заробити. Її навчають брехати. Маніпулювати. Тиснути на слабкі місця. Виманювати гроші. Обманювати старих людей. Обманювати іноземців. Переконувати жертву віддати останні гроші. І головне – переконувати саму себе, що жертва не людина, а просто «лох». Ось що відбувається, коли злочин стає професією. А тепер подумаймо про наслідки. Молода людина попрацювала там три місяці, пів року, рік. Пішла. А навички залишилися. Залишилося ставлення до праці. До

Політика / Війна

11.09.2026 — № 36 (221) грошей. До закону. До чужої власності. До людської слабкості. Тому проблема шахрайських колцентрів – це не тільки питання викрадених грошей. Це питання того, яке суспільство ми вирощуємо. І якщо держава роками не зупиняє таку індустрію, вона фактично дозволяє їй відтворюватися. Саме тому я називаю це вирощуванням злочинного покоління. Не в юридичному сенсі. Не кожен працівник такого колцентру є членом злочинної організації. А в соціальному сенсі. Бо система, яка роками навчає молодих людей заробляти на обмані, формує людей, для яких обман поступово стає нормою. А ТЕПЕР ПОДИВІМОСЯ НА ПАРАДОКС Прокуратуру реформували, щоб вона стала сучаснішою. У результаті ми втратили значну частину її можливостей захищати громадянина від беззаконня. Громадянин залишився сам на сам із державним апаратом. А злочинний бізнес, за версією слідства, отримав можливість шукати собі «дах» уже всередині того самого державного апарату. Це і є головний провал. Не те, що хтось узяв хабар. Хабарі брали і раніше. Найстрашніше – якщо система дійшла до стану, коли злочинність навчилася використовувати саму державу як інструмент свого існування.

Приймаємо більшість страхівок РРО.

І ТУТ Я НЕ ХОЧУ РАДІТИ Дехто сьогодні радіє: НАБУ прийшло в прокуратуру. Добре. Якщо є злочин – його треба розслідувати. Якщо є докази – винні повинні відповідати. Незалежно від посад. Але особисто мені від цього не радісно. Мені – боляче. Бо прокуратура для мене не чужа інституція. Я там працював. Я її знаю. Я знаю, скільки професійних, чесних і відданих державі людей там працювало і працює. І я не хочу її знищення. Я хочу повернення прокуратури. Повернення її державі. Повернення її закону. І головне – повернення її громадянину.

Я НЕ КАЖУ, ЩО ВСІ ПРОКУРОРИ – ЗЛОЧИНЦІ Навпаки. Саме тому я так жорстко реагую. Тому що знаю: серед прокурорів є багато професійних і порядних людей.Проблема не в тому, що «всі там такі». Проблема в системі, яка може дозволити злочинцеві зайняти місце там, де він має боротися зі злочинністю. І якщо ця система не здатна сама себе очистити – вона має бути очищена державою. Не політичними кампаніями. Не красивими конкурсами для галочки. Не черговою зміною вивіски. А реальною відповідальністю.

ПРОКУРАТУРА МАЄ БУТИ НЕ «КРИШЕЮ», А ЩИТОМ Прокуратура не повинна обслуговувати владу. Не повинна обслуговувати бізнес. Не повинна обслуговувати політичні групи. Не повинна бути інструментом помсти. Не повинна бути інструментом рейдерства. І тим більше – не повинна, якщо підтвердиться версія слідства, ставати частиною механізму захисту злочинного бізнесу. Прокуратура існує не для влади. Вона існує для народу – як щит від беззаконня. Цю тезу я сформулював ще минулого року, коли писав про необхідність повернення прокуратурі ролі незалежного наглядового органу (Мій текст «Непотрібний президент», LIGA.Блоги, 3 квітня 2025 року). І сьогодні я повторюю це ще раз.

Я ПОПЕРЕДЖАВ У 2013 році я брав участь у розробці альтернативної концепції закону про прокуратуру. У 2019-му попереджав про знищення прокуратури як механізму захисту громадянина. У 2020-му говорив про її безпорадність перед звичайним беззаконням. У 2025-му написав: «громадянин без захисту». А сьогодні ми бачимо «Карфаген». Можна скільки завгодно сперечатися зі мною. Можна сперечатися щодо старої моделі прокуратури. Можна сперечатися щодо загального нагляду. Можна сперечатися щодо конкретних повноважень. Але є питання, на яке треба відповісти чесно: чи стала українська прокуратура після всіх цих реформ сильнішим захис-

ми підтримуємо

ником громадянина і закону? Подивіться навколо. І дайте відповідь самі. Бо я свою відповідь дав ще кілька років тому. І сьогодні, на жаль, маю ще більше підстав її повторити. Ми не просто втратили прокуратуру. Ми втратили інституцію, яка мала стояти між людиною і беззаконням. А коли держава забирає у людини останню надію на захист – місце захисника дуже швидко займає той, хто сильніший, багатший і нахабніший. Саме так народжується не правова держава. Саме так народжується мафіозна держава. І якщо «Карфаген» підтвердить хоча б частину того, про що сьогодні заявляють НАБУ і САП, то це буде не просто кримінальна справа. Це буде вирок цілій системі, яка роками називала руйнування правоохоронних інституцій «реформами». А отже, нам потрібна не чергова реформа прокуратури. Нам потрібно повернути Україні прокуратуру. Сильну. Професійну. Незалежну. Підзвітну народу. І таку, перед якою злочинець має боятися не тому, що його можна «домовитися» не чіпати, а тому, що закон неминучий. Бо саме для цього прокуратура і повинна існувати. Про автора: Валерій Карпунцов – український правник, доктор юридичних наук, заслужений юрист України, Народний депутат України VII скликання.

Політика

surma.com.ua

№ 36 (221) — 11.09.2026

Школа українства. Вступний урок: Право на власні ікла і власний словник Владислав Смірнов Київ, «Сурма»

и починаємо «Школу українства» не для того, щоб просто вчити вас любити Україну чи пишатися її піснями. Любов без політичної грамотності – це лише сентиментальна слабкість, якою століттями користувалися наші вороги. Ми починаємо цей цикл, щоб повернути українцям найстрашнішу для будь-якої імперії та будь-якого корумпованого внутрішнього апарату зброю – національну суб'єктність. Припиніть скиглити про несправедливість світу. Змиріться з базовим правилом XXI століття: параноя і пошук змов – це хвороба рабів і колонізованих. Це скиглення отари, яка виявила, що паркан будували не для її захисту! Нам недостатньо просто говорити українською чи називати себе українцями. Давно назрів час відновити

ми підтримуємо

українство як залізну систему власних смислів, понять, інтересів і дії. Суб'єктність – це не коли ти маєш паспорт, гімн чи навіть армію. Суб'єктність – це коли ти сам, як господар, визначаєш, хто ти є, що тобі вигідно, і як ти називаєш свою реальність. Без озирання на те, що скажуть у москві, Брюсселі, Варшаві чи у вітчизняних владних кабінетах. Українці мають таке саме невід'ємне право формулювати власний національний інтерес, як і будь-який інший народ світу. Це право не потребує дозволу і не потребує виправдань. ВІЙНА ЗА СЛОВНИК Влада над народом починається не лише з військового контролю над його територією. Вона починається з контролю над словами, якими цей народ здатний описати самого себе. Перше, що робить зовнішній окупант або внутрішній рейдер – він відбирає у власника право називати речі своїми іменами. Тому наш перший акт спротиву – це повернення власного понятійного апарату. Якщо для явища немає назви – його неможливо розпізнати. Якщо

власний інтерес дозволено називати лише чужими словами – його легко оголосити «неправильним». Ми зобов'язані вирвати з чужих рук монополію на наш словник. Коли нас змушують розчинитися у безликому «територіальному гуртожитку» під виглядом прогресу – ми будемо називати це асиміляцією та десуб’єктивацією. Коли українця юридично викреслюють із числа власників його ж країни – ми будемо називати це націоцидом. Коли захист наших етнічних, культурних та економічних прав таврують як «радикалізм», «ксенофобію» чи «екстремізм» – ми прямо скажемо, що це інструмент українофобії, антиукраїнізму та україноненависництва, мета якого – змусити нас виправдовуватися за сам факт нашого існування. Ми не повинні мислити Україну категоріями, створеними для нас іншими. Ми повертаємо в щоденний обіг і робимо зброєю такі терміни, як державотворча нація, національна солідарність, культурний суверенітет та український національний інтерес. ДЕРЖАВА – ЦЕ ІНСТРУМЕНТ, А НЕ ІДОЛ Ми маємо зруйнувати небезпечну ілюзію, ніби будь-яка влада на цій території апріорі працює на нас. Держава – це не ікона, на яку треба молитися. Держава – це холодний, сталевий механізм. Сьогодні цей механізм намагаються перетворити на закриту корпорацію, де українська нація зведена до ролі безправного лінійного персоналу, чий єдиний обов'язок – платити кров'ю на фронті і податками в тилу. «Школа українства» стверджує інше: Українська держава існує не для розчинення українців у територіальному гуртожитку. Вона має єдину мету – бути бронею для збереження, розвитку і відтворення української нації,

її культури, мови, історичної пам'яті та майбутнього. Будь-яка адміністрація чи закон, які ставлять інтереси зовнішніх центрів впливу, ситуативну міжнародну кон'юнктуру або апетити внутрішніх монополій вище за український національний інтерес – є ворожими за своєю суттю. ХОЛОДНА ДОКТРИНА Протягом цього курсу ми будемо холодно і безжально препарувати реальність. Ми будемо говорити про економіку і власність, право і державу, історичну пам'ять і культуру, освіту і національну еліту, інформаційний простір і безпеку через єдиний можливий фільтр: ЩО відповідає довгостроковому інтересу української нації? Ми будемо вчитися мислити категоріями сили. Народ, який не визначає власних інтересів, неминуче починає обслуговувати чужі і згодом буде знищений. Народ, який не має власного словника, приречений бачити себе очима тих, хто написав для нього історію. А історія, написана чужинцями, ніколи не буде правдивою. Я запрошую до роботи істориків, мовознавців, правників, філософів, соціологів, освітян та дослідників. Усіх, хто готовий не повторювати завчені чужі формули, а кувати сучасну українську доктрину – визначати, що означає українство у жорсткому XXI столітті. «Школа українства» – це кінець епохи наївності. Ми об'єднуємо просвітництво і жорстке політичне виховання, щоб виростити покоління дорослих, цинічних державників. Покоління, яке не просто називає себе українцями, а вміє проєктувати свою волю. Ми повертаємо собі право на власне ім'я. Урок починається. Про автора: Владислав Смірнов – публіцист, провідний аналітик експертно-аналітичного центру.

11.09.2026 — № 36 (221)

Prices effective Sept. 09 -15, 2026

Суспільство / Політика

Анатолій Матвійчук Київ, «Сурма»

олись класик детективного жанру, британець Артур Конан Дойл в своєму творі «Етюд у багряних тонах», розмірковуючи про природу свого дедуктивного методу, сказав приблизно таке: «Людина, яка озброєна певною кількістю знань, навіть вмочивши пальця у воду може сказати, чи це вода з Атлантичного океану, чи вона з Ніагарського водоспаду». Тобто в краплині води є чимало таких якостей і параметрів, за якими можна зробити певні висновки про природу цієї води. Ще один важливий прийом, який використовує розумне людство в уявленні про світ – екстраполяція. Це коли ви переносите знання про частину структури чи властивостей предмета на весь предмет. Якщо простіше, то це так – якщо ви дістали з холодильника каструлю з борщем і насипали собі борщу в тарілку, а потім відправили до рота першу ложку і зрозуміли, що борщ скис, то не треба їсти всю тарілку, щоб переконатися у тому, що борщ став помиями. Оце і є екстраполяція в чистому побутовому вигляді.

surma.com.ua

№ 36 (221) — 11.09.2026

Деграданс, або Шекспір, на якого ми заслужили?

Card 5 US off 23.qxp_Layout 1 2023-06-07 6:31 PM Page 2 Card 5 US off 23.qxp_Layout 1 2023-06-07 6:31 PM Page 2 А ще в народі кажуть так – риба гниє з голови. І це вже значне уточнення цієї екстраполяції, що несе в собі політико-філософський акцент. Тобто морально-етичний розпад починається з того, що верхи відкрито демонструють свої культурні уподобання – звичайно ж, через свої телеканали та радіостанції, а народ радо підхоплює ці смаки, як розуміння того, куди і в якому напрямку треба рухатись, щоб потрапити в тренди і стати максимально востребуваним у своєму суспільстві. Тренди в різні часи і в різних країнах були різними. Так, ще Конфуцій вивів пряму формулу: «Якщо хочеш дізнатися, чи добре керується держава і чи добрі її звичаї – послухай її музику». Коли правитель збирав найкращих музикантів, які виконували вишукану, спокійну музику, це свідчило про внутрішній спокій, високу мораль влади та стабільність у країні. Навпаки, якщо при дворі панували легковажні, пристрасні або хаотичні мелодії, Конфуцій вважав це ознакою занепаду держави та розпусти правителя. Гайдн, Бах, Сальєрі і

навіть Моцарт – теж були до певної міри «придворними» музикантами тодішньої європейської верхівки. Але що характерно! При дворі багатьох англійських, французьких і навіть російських монархів існували також і блазні. І, зважте, імена їх в історії збереглися не гірше, аніж імена видатних особистостей. Генріх II тримав при дворі музиканта і блазня Роланда Пердуна, який мав здатність оглушливо випускати гази так, що це вганяло присутніх у загальний екстаз. При Генріху ІІІ у Франції був такий Шико, якому дозволялося офіційно носити шпагу і бути присутнім на військових королівських нарадах. Свої блазні (клоуни) були і при дворі Івана Грозного чи Петра І – просто погугліть і ви побачите, наскільки цікавою є ця тема. Я це згадую для того, щоб нагадати – існує певна і чітка кореляція між духовним та розумовим рівнем правителя та його прив’язаністю до високого або низького мистецтва... Цю тему можна провадити до нескінченності, але висновок тут лише один: щоб зрозуміти, який рівень культурного розвитку в тій чи іншій державі – достатньо звернути увагу на її культурні тренди. Щоправда, інколи судять про рівень культури того чи іншого народу чи країни за певними суб’єктами шоу-бізнесу. Але це оманливий критерій, І скажімо, ті ж Дана Інтернешнл чи Кончіта Вурст абсолютно нічого вам не скажуть про культуру Ізраїлю чи Австрії. Радше це «експортний продукт», який розрахований на споживання іншими народами з метою зовнішнього впливу на них. От, скажімо, кількість вироблених у Голлівуді (США) фільмів на інфернальну тематику нічого не говорить про США, бо насправді це країна повальної християнізації з огляду на кількість церков. Так само кількість коміків, сатириків, команд КВН і сучасних стендаперів зовсім не говорить про росію про як країну, де люблять добрий гумор і сміх як ознаку інтелекту. Насправді, гумор в цій країні відігравав і відіграє зовсім іншу роль – він знімає високу соціальну напругу і відволікає від численних проблем всередині країни. А згодом, в контексті мовної проблеми, гумор став використовуватися ще й як ідеологічний інструмент тихої війни. Варто розуміти завжди

Отримайте знижку $5 US з промо-кодом 5DOL23 на посилку в Україну до кінц Отримайте знижку $5 US з промо-кодом 5DOL23 на посилку в Україну до кінця 2023 року!

ЗНИЖКА ЗНИЖКА

$5 $5 на посилку в Україну

на посилку в Україну

Промо код Промо код 5DOL23 5DOL23 ДОМУ, ЗАБИРАЄМО ПОСИЛКИ З ВАШОГО

ЗАБИРАЄМО ПОСИЛКИ З ВАШОГО ДОМУ, БЕЗ ДОДАТКОВОЇ БЕЗ ДОДАТКОВОЇОПЛАТИ ОПЛАТИ

Код поширюється на Код поширюється на авіа та морські посилки в Ук морські посилки в Україну Ви можете надіслати п Ви можете надіслати в офісахпосилку агента Meest: в офісах–агента Meest: рівень і якість мистецтва в тій чи ін-

DOLYNKA UKRAINIAN-AM DOLYNKA UKRAINIAN-AMERICAN CONSULTING CONSULTING 050 N Cumberland Ave., O 050 N Cumberland Ave., Ofﬁce 21-v, Norridge, IL 60706 Norridge, IL 60706 Teл. 773-600-2727 Teл. 773-600-2727 DOLYNKA UA-US PALATIN DOLYNKA UA-US PALATINE 1590 N Rand Rd., Palatine, 1590 N Rand Rd., Palatine, IL 60074 Teл. 773-600-2727 Teл. 773-600-2727 шій країні – показник як культурного рівня країни, так і ознака зовнішнього культурного впливу на народ з боку інших народів чи держав. Тож, для того щоб зрозуміти, на якому рівні деградації Україна, варто було б просто порівняти культурно-освітній рівень телепрограм в Україні зразка 2000 і 2020 років. І помітити, як змінилася тематична і культурна парадигми нашого телебачення. Але люди навіть не уявляють, наскільки їхні світогляд, побутове мислення, оціночні судження про тих чи інших людей або події залежать від інформаційного поля, в якому вони постійно перебувають. Це поле надзвичайно токсичне для звичайних людей. Але воно стає просто отруйним для творчих особистостей. У них лишається два шляхи: або заради успішності повністю прийняти існуючі в державі тренди і стати маніпулятивним інструментом в руках держави, або залишатися собою, ризикуючи стати інформаційно ізольованим у своїй державі, і тихо скніти десь на маргінесах суспільної уваги… А тим часом щоденна культурна деградація і рідний інформаційний простір тихо роблять свою справу. І країна жваво і смачно обговорює не геніальну творчість самого Вільяма Шекспіра, не вічні образи Гамлета, нещасного короля Ліра, ревнивого Отелло чи підступного Яго або корисливого Шейлока. Україна обговорює недолугий бюст легендарного англійського драматурга, виконаного в стилістиці нинішнього деграданства і несмаку. Але – якщо чесно – то добре, що обговорює, а не радо ковтає цей «культурний продукт», як тупі жарти недавніх коміків і блазнів шоу-бізу. Бо це зовсім не той Шекспір, на якого ми заслуговуємо! І слава Богу, що ми здатні поки що це усвідомлювати!

Є питання? Ми радо відповімо! Є питання? Ми радо відповімо!

Онлайн-чат на нашому веб-сайті: ca.me Онлайн-чат на нашому веб-сайті: ca.meest.com Електронна пошта: info.canada@meest. Електронна пошта: info.canada@meest.com Безкоштовний телефон: 1-800-361-7345 Безкоштовний телефон: 1-800-361-7345

Telegram чат: @Meest_Canada_Bot Telegram чат: @Meest_Canada_Bot Виклик кур’єра Виклик кур’єра Більше акцій - в Facebook Прямі повідомлення нашій сторінці Більше акцій - в Facebook Прямі повідомлення на нашій сторінцінау Facebook: facebook.com/MeestCanada facebook.com/MeestCanada facebook.com/MeestCanada а номером телефону за номером телефону facebook.com/MeestCanada

312-404-1923 312-404-1923

звінки дзві та смс нки та смс

Про автора: Анатолій Матвійчук – Народний артист України, поет, композитор, журналіст, телеведучий, музичний аналітик, педагог, науковець.

11.09.2026 — № 36 (221)

Міжнародна політика

Гроші на кожну дитину від народження до повноліття:

як європейські країни фінансують сім’ї із дітьми

країнах Європи родини з дітьми отримують регулярну фінансову підтримку від держави для всіх своїх дітей, аж до настання повноліття кожної дитини. У частині держав такі виплати є універсальними – їх надають за кожну дитину незалежно від доходу сім’ї, тоді як в інших країнах розмір допомоги залежить від кількості дітей, їхнього віку або доходів батьків. Аналізуємо зокрема досвід Польщі, Німеччини, Нідерландів, Австрії, Ірландії, Данії, Фінляндії, Франції, Греції, Великої Британії та Фландрії в Бельгії. У Польщі діє програма Rodzina 800+. Держава виплачує 800 злотих на місяць (близько 9,7 тис. грн) за кожну дитину. Програма передбачає виплату до досягнення дитиною 18 років, а розмір допомоги не залежить від доходу сім’ї. Польське Міністерство у справах сім’ї, праці та соціальної політики зазначає, що з 1 січня 2024 року розмір допомоги було підвищено з 500 до 800 злотих на місяць на дитину. Про це зазначається на сайті Міністерства у справах сім’ї, праці та соціальної політики Польщі. У Нідерландах діє система Kinderbijslag – державна допомога на дітей. Виплата здійснюється за кожну дитину та зростає в залежності від дорослішання дитини. Розмір допомоги становить 298,40 євро на квартал (близько 15,3 тис. грн) для дітей від 0 до 5 років, 362,35 євро (близько 18,6 тис. грн) для дітей від 6 до 11 років та 426,29 євро (близько 21,9 тис. грн) для дітей від 12 до 17 років. Отже, виплата передбачена протягом усього періоду дитинства до 18 років, а її розмір зростає залежно від віку дитини. Допомога виплачується щоквартально. Про це зазначається на сайті Соціального страхування Нідерландів. У Німеччині діє Kindergeld – державна виплата на дітей, закріплена, зокрема, у Законі про прибутковий податок (Einkommensteuergesetz). Допомога становить 259 євро на місяць (близько 13,3 тис. грн) на кожну дитину. Закон встановлює розмір виплати за кожну дитину, а право на Kindergeld у звичайному випадку існує до 18 років. За певних умов виплата може продовжуватися і після досягнення повноліття – зокрема, коли молода людина навчається. Отже, німецька модель передбачає регулярну фінансову підтримку сімей, а не одноразову допомогу при народженні. Про

це зазначається на сайті Офіційної база законодавства Німеччини. В Австрії родини отримують Familienbeihilfe – сімейну допомогу, розмір якої залежить від віку дитини. Базова сума становить 138,40 євро на місяць (близько 7,1 тис. грн) від народження, 148 євро (близько 7,6 тис. грн) після досягнення трьох років та 171,80 євро (близько 8,8 тис. грн) після десяти років. Для дітей віком від 19 років передбачена базова сума 200,40 євро, але право на допомогу після повноліття залежить від встановлених законодавством умов. Система також передбачає надбавки залежно від кількості дітей у сім’ї. Окремо разом із Familienbeihilfe виплачується Kinderabsetzbetrag – 70,90 євро на місяць (близько 3,6 тис. грн). Про це зазначається на сайті Федеральної канцелярії Австрії. В Ірландії діє Child Benefit – щомісячна виплата батькам або опікунам. Її розмір становить 140 євро на місяць (близько 7,2 тис. грн) на кожну дитину. За даними уряду Ірландії, виплата призначається за кожну дитину, яка проживає з батьками або опікуном та перебуває на їхньому повному утриманні. Базове право діє до 16 років, однак виплата продовжується до 19 років, якщо дитина навчається за денною формою, проходить денне професійне навчання або має інвалідність і не може самостійно себе утримувати. Про це зазначається на сайті Уряду Ірландії. У бельгійській Фландрії діє система Vlaams Groeipakket – комплексна фінансова підтримка сімей із дітьми. Її базовий елемент передбачає 184,62 євро на місяць (близько 9,5 тис. грн) на кожну дитину, народжену з 2019 року. Офіційний сайт регіону зазначає, що кожна дитина автоматично отримує щомісячну базову суму, а сім’я за певних умов може до-

датково отримувати інші надбавки. Система також включає щорічну шкільну премію, розмір якої залежить від віку дитини. Про це зазначається на сайті Офіційному порталі Фландрії. У Данії діє Child and Youth Benefit (Børne- og ungeydelse) – державна допомога, яку виплачують за дітей до 18 років. Її розмір залежить від віку дитини, а для окремих сімей також може залежати від доходу. У 2026 році повна виплата становить 5370 данських крон на квартал (близько 36,8 тис. грн) для дітей віком 0-2 роки, 4248 крон (близько 29,2 тис. грн) для дітей 3-6 років, 3342 крони (близько 22,9 тис. грн) для дітей 7-14 років та 1114 крон на місяць (близько 7,6 тис. грн) для дітей 15-17 років. Офіційний портал Данії підтверджує, що виплата може здійснюватися до дня, що передує досягненню дитиною 18 років. Про це зазначається на сайті Офіційного порталу Данії. У Фінляндії державна система Child Benefit передбачає виплати за кожну дитину, яка постійно проживає в країні. Допомога виплачується до кінця місяця, у якому дитині виповнюється 17 років. Розмір залежить від кількості дітей у сім’ї: 94,88 євро на місяць (близько 4,9 тис. грн) за першу дитину, 104,84 євро (близько 5,4 тис. грн) за другу, 133,79 євро (близько 6,9 тис. грн) за третю, 173,24 євро (близько 8,9 тис. грн) за четверту та 192,69 євро (близько 9,9 тис. грн) за п’яту і кожну наступну дитину. Для дітей віком до трьох років передбачена додаткова надбавка 26 євро на місяць. Ця допомога є неоподатковуваним доходом, а доходи та майно сім’ї не впливають на її розмір. Про це зазначається на сайті Kela. У Франції основна виплата Allocations familiales призначається сім’ям, які мають щонайменше двох дітей віком до 20 років на утриманні. Тобто у Франції регулярна допомога не починається з першої дитини за загальним правилом. Її розмір залежить від доходу сім’ї та кількості дітей. Французька держава таким чином поєднує загальну систему сімейних виплат із диференціацією залежно від матеріального становища домо-

господарства. Про це зазначається на сайті Офіційного порталу французької державної служби. У Греції діє допомога A21 Child Benefit, яка призначається залежно від доходу сім’ї та кількості дітей. Для першої та другої дитини розмір становить 70, 42 або 28 євро на місяць (приблизно 3,6 тис., 2,2 тис. або 1,4 тис. грн) залежно від рівня доходу. Для третьої та кожної наступної дитини сума є вищою — 140, 84 або 56 євро на місяць (приблизно 7,2 тис., 4,3 тис. або 2,9 тис. грн). Про це зазначається на сайті OPEKA. У Великій Британії діє Child Benefit – регулярна державна виплата за дітей. Вона становить 27,05 фунта на тиждень (близько 1,6 тис. грн) за старшу або єдину дитину та 17,90 фунта (близько 1,1 тис. грн) на тиждень за кожну наступну дитину. Уряд зазначає, що кількість дітей, на яких можна отримувати виплату, необмежена. Базове право пов’язане з віком до 16 років, однак його можна продовжити, якщо дитина продовжує затверджене навчання або професійну підготовку. Про це зазначається на сайті GOV.UK. Отже, європейські держави використовують різні моделі фінансової підтримки сімей із дітьми. Європейська практика не є єдиною – країни використовують різні конструкції, але спільним для багатьох із них є довгострокова фінансова підтримка родин аж до досягнення дитиною повноліття. Отже, уряди країн констатують: сім’ї з дітьми – пріоритетний інтерес держави, а тому держава платить кошти таким родинам і підтримує їх. Нагадаємо, що демографічна ситуація в Україні залишається критичною. За перше півріччя 2026 року в країні народилися 73 292 дитини, тоді як зареєстрували 259 853 смерті. Тобто смертність майже вчетверо перевищила народжуваність. Водночас кількість новонароджених за рік скоротилася ще на 16%, а порівняно з довоєнним періодом – приблизно вдвічі. На цьому тлі в Україні тривають дискусії щодо необхідності довгострокової державної політики підтримки сімей із дітьми та стимулювання народжуваності. Джерело: Всі Разом (https://vsirazom.ua/news/groshina-kozhnu-dytynu-vidnarodzhennya-do-povnolittya-yakyevropejski-krayiny-finansuyutsimyi-iz-ditmy)

UA-USA / Події

У теплих обіймах фестивалю Руслана Романюк Чикаго, «Сурма»

ожливо, хтось із вас, шановні читачі, взявши до рук черговий випуск газети, поспішить сказати: «Знову стаття про фестиваль! Скільки можна?!». І я тут же відповім: писали і будемо (сподіваюсь) писати, бо українські фестивалі в парафіяльних громадах Чикаго і навколишніх містечок – це завжди особливе дійство. З особливими зустрічами, з особливими молитвами, з особливим настроєм, з особливими роздумами про час, в якому живемо, про події, які єднають нас у відчутті своєї місії на цій землі й у значенні у своїй долі праотчого краю – українського, а отже рідного, батьківського, єдиного у світі. А ще – у відчутті родини, отого святого оберегу, який є таким важливим для кожного, з яким не зрівняються жодні багатства. Бо родина – це значить захист. Плече, до якого можна схилитися. Руки, які приголублять. Очі, які зрозуміють без слів. Вуста, які прошепочуть молитву. Поріг отчого дому, який завжди чекає твого повернення з далеких доріг. Ікони, заквітчані вишиваними рушниками. Мальви біля хати – наче сторожа, аби ніхто лихий не посмів сюди ступити… Саме такою була духовна канва фестивалю, про який ми розповідаємо сьогодні. Він навіть назву мав таку – «Родина Fest». І проходив минулої суботи при парафії святого Миколая, завершивши цьогорічний фестивальний сезон, який тривав упродовж усього літа. А фінальна крапка була поставле-

surma.com.ua

№ 36 (221) — 11.09.2026

“Родина”

на тут, в Українській околиці, де більше ста років тому селилися перші емігранти з України. Потребуючи Божої опіки, вони збудували собор святого Миколая, який, без перебільшення, називають материнською церквою, який є головним храмом Чиказької єпархії УГКЦ і місцем осідку єпископа Венедикта Алексійчука. А ще – рідною домівкою для кожного, хто вдалечі від дому шукає відчуття родини, або ж хто народжений вже на американській землі, однак групу крові має українську. Для проведення фестивалю «Родина Fest», через відсутність прицерковної території, традиційно облаштовують частину вулиці Rice. І хоч гостей на фестиваль приходить багато, однак тут не буває тісно. А те, що фестиваль триває всього один день, спонукає кожного прийти завчасно і перебувати до заключної хвилини, аби не пропустити, не втратити щось особливо важливе. Аби встигнути надихнутися спільною молитвою і відчуттям рідного дому. Саме їх обіцяла реклама фестивалю. Саме про такий головний посил фестивального дійства говорив напередодні в етері Radio UA Chicago адміністратор катедри святого Миколая отець Павло Дроздяк, й разом з отцями парафії, з організаційним комітетом, з усіма волонтерами, з усіма небайдужими парафіянами (і, звичайно ж, зі спонсорами фестивалю) вони подарували своїм гостям щире, душевне і духовне родинне свято.

Не знаю, що відчували інші, але до мене на кожному кроці і справді ніби озивалася родина. Відразу, як лиш переступила поріг фестивального по-

двір’я, – пахучим зіллям і розмаїттям квіток: тут проводився майстер-клас, на якому навчали плести віночки. А хтось уперше спробував себе у ролі гончара і на пам’ять про фестиваль матиме власноруч виготовлене глиняне горнятко. Ще далі професійні майстри навчали бажаючих складати букети, аби мовою квітів передавати свої почуття. Або ж навчали просто малювати, щоб переносити фарбами на папір чи на скло палітру своїх думок та емоцій. Родина озивалася до мене розмаїттям вишиванок і сувенірної продукції: їх на наших українських фестивалях завжди буває багато і завжди вони знаходять свого покупця, бо з’являються нові фасони, нові візерунки, нові сюжети і ти просто не можеш байдуже обминути таку красу, аби не придбати щось для себе. Йдемо далі. Туди, де кличуть аромати наїдків, якими також озивалася до мене родина, бо українська кухня – це завжди щось незрівнянне. Ох уже й постаралися парафіяльні ґазди і ґазди-

11.09.2026 — № 36 (221) ні! Це ж треба знати (і вони знають!) особливий секрет, щоб звичайні деруни чи вареники перетворити на фантастично смачну страву. Про шашлик вже й не кажу. А про бограч – тим паче. Словом, настанова була така: бери, куштуй і насолоджуйся. Що й робив фестивальний люд: гості свята сиділи за щедрими столами, вели неквапні бесіди, згадували минуле, говорили про день нинішній. А поруч безтурботно бігали і бавилися діти – для них був облаштований чудовий ігровий майданчик. Напевно, так і виглядає щастя: коли всі живі-здорові, коли біля тебе – найдорожчі люди, коли серце наповнене вдячністю Богу за мир і любов у родині, за спокій на душі і за вікном твоєї домівки. Чому ж твій мир і спокій, моя далека, але така близька на відстані серця українська родино, моя Україно, став кісткою в горлі для ворога лихого, який пішов на тебе з війною?! Й озиваєшся ти сьогодні до нас тривогою й болем, і бажанням допомогти, щоби прийшла мирна днина на рідну землю. Щоб повернулися додому наші захисники. Щоб земля наша благословенна не була поорана смертоносним металом, а щоб українці сіяли і жнивували хліб, добро і любов. Бо в цьому – Правда. А ще ця родинна Правда озивалася до мене на фестивалі присутністю тут поранених українських воїнів, які перебувають в Америці на лікуванні і протезуванні. Допомогти їм повернутися до максимально дієздатного стану – це не просто обов’язок, це мірило нашої з вами людськості і совісті, коли ми бачимо скриньки для фінансової допомоги благодійним фондам, які опікуються долею постраждалих від війни. Чи не відводимо від них погляд? Нехай кожний із вас сам собі відповість на це запитання. А тим, хто без роздумів складає пожертви, хто підходить до хлопців, щоб поговорити, щоб обійняти, щоб подякувати, – уклін за сердечність. Бо сказав Господь: «...усе, що ви зробили одному з моїх братів найменших, – ви Мені зробили».

Тому робіть. Як ось цей чоловік, про якого хочу сказати окремим штрихом. Він придбав колекційну поштову марку на честь Героїв 67-ї окремої механізованої бригади, яку надала для аукціону мама загиблого Героя України Михайла Яворського (його фото також є на марці) – жінка збирає кошти для допомоги бойовим побратимам Михайла, відправляючи їм донати, отримані і від продажу книги «Променем сонця», де увіковічнена у слові історія її сина. Так от, про того чоловіка. Я не знаю, чи є він філателістом. Але він просто придбав марку за 600 доларів. Коли ж пані Марія підійшла до нього, щоб зробити фото на пам’ять, і запитала: «Хто Ви є?», він відповів: «Та я просто українець». Ні, Ви не просто українець. Ви – УКРАЇНЕЦЬ!!! Бо Ви розумієте, на яку справу віддаєте гроші, тому кожна літера у цьому слові – велика. І так я готова писати про кожного, хто не відмежовує своє благополучне життя під мирним небом в Америці від скривавленої долі України. І вкотре приємно зазначити, що Чикаго (церковні парафії, громадські організації і просто небайдужі люди) може слугувати прикладом допомоги Україні та її захисникам у боротьбі з ненависними московитами.

UA-USA / Події

І наші фестивалі, як і ось цей, нинішній, – то також не просто свято для розваги. То передусім зустріч для молитви, для прояву милосердя, для усвідомлення своєї місії на цій землі – бути Людиною, бути Дитиною Божою,

surma.com.ua

пам’ятати про любов, якою обдаровує нас Господь, бо «хто перебуває в любові, той перебуває в Бозі». А ще любов’ю треба ділитися. Як ділилися нею із фестивальної сцени наші талановиті виконавці – від зовсім

№ 36 (221) — 11.09.2026

маленьких, від тих, хто тільки починає опановувати сценічне мистецтво, і до вже досвідчених, майстерних, умілих, з мистецькими титулами і званнями. Отак і озивалася до мене родина піснями і танцями, демонстрацією пре-

11.09.2026 — № 36 (221)

UA-USA / Події

surma.com.ua

№ 36 (221) — 11.09.2026

11.09.2026 — № 36 (221) чудового народного одягу, чарівними звуками скрипки, особливим звучанням духового оркестру, пісенними переливами троїстих музик, запальними піснями «Свашок», мегаенергійним виступом гурту ProstoBand, які гуртували до співу і до танцю навіть найлінивіших. Озивалася до мене родина щирими словами ведучих фестивалю, які для кожної ситуації, для кожного, хто виходив на сцену, знаходили найдоречніші слова і коментарі. А спіч Івана Сабата, акцентований на важливості нашої допомоги пораненим українським військовим, просто таки порвав серця присутніх. Як і лагідна, але переконлива, манера спілкування із залом Лілії Семко, яка щоразу зачитувала рядки Святого Письма, що передають нам велику Божу Науку. Озивалася до мене родина присутністю священників із багатьох парафій, які прийшли на свято і з якими можна було поділитися своїми думками, сумнівами та переживаннями. І, звісно ж, присутність владики Венедикта, який не проминає жодної нагоди для проповіді на згуртування громади, для християнської науки і просто для щирої, але насправді такої глибокої у своєму сенсі поради: прокинулися вранці – думайте, що зробити доброго, бо інакше вам придумає якусь справу диявол, але вона не буде доброю. А прикладів зла у житті довкола нас багато. Ми ж бо, створені на образ і подобу Божу, маємо піклуватися про світ і прославлення Бога, засилаючи до Отця небесного свої подяки за даровані Ним ласки, свої прохання про Божу милість і допомогу, свої молитви за мир на рідній землі. А вона, рідна земля, озивалася на фестивалі ще й неймовірним виступом хедлайнерів – гурту YAGODY («ЯгОди»), який працює у напрямі етнодрами і популяризує українські пісні з використанням у своїй творчості екзотичних мотивів. Своєрідно? Так. Але це зовсім не завадило глядачам підспівувати оригінальним виконавцям і віддячувати їм гарячими оваціями за пісні, які струменіли срібними витоками із незамулених джерел землі української. А на завершення фестивалю мене, як і всіх, хто чекав фінальної частини свята, зігріла своїм теплом родинна ватра. Це був той момент, коли люди згуртувалися у тісне коло, коли співали разом про червону руту, коли відчували плече одне одного, а дехто взагалі стояв обійнявшись. Як же це важливо в житті – щоб було кого обійняти. І щоб хтось обійняв тебе. Щиро, тепло, по-родинному. Так і народжується сила, з якою ми можемо протистояти найскладнішим випробуванням долі. Спасибі тобі, «Родина FEST», що ти дозволив нам ще раз це відчути і зрозуміти. . Фото Петра Ковтуна та редакції газети.

UA-USA / Події

surma.com.ua

№ 36 (221) — 11.09.2026

Фестиваль вареникiв у Пейлос Парку Вiталiй Кулик

Чи я ж не українець, не козак? І до смачної страви не мастак? Бо розляглися в ній на всі смаки Вареники! Вареники! Варенички мої в сметані!

серпня парафія св. Апостолів Петра і Павла в Пейлос Парку гостинно запрошувала всіх до себе на щорічний фестиваль вареників. Фестиваль – це місце зустрічі родини, друзів, представників української діаспори, однодумців, представників різних поколінь. Perogie Festival – Фестиваль вареників – це місце, де кожен зміг поласувати улюбленою стравою як традиційної, так і сучасної української кухні: смачними варениками та голубцями, соковитим шашликом, улюбленими чебуреками чи хот-догами, поласувати смачним морозивом, скуштувати домашню випічку. Різноплановою та цікавою була розважальна програма для найменших гостей. На фестивалі діти мали змогу весело та змістовно провести час, стрибаючи на батуті, покататися на поні чи погодувати тварин, взяти участь у різноманітних конкурсах. Фестиваль вже традиційно став місцем, де всі присутні мали можливість прилучитися до допомоги ЗСУ, придбавши сувеніри чи зробивши пожертву. За традицією, фестиваль розпочався з благословення настоятеля церкви св. Апостолів Петра і Павла отця Василя Сендеги й гімнів України та США у виконанні співачки Ольги Цвинтарної. До присутніх з вітальним словом звернулись Оксана Малинка – директор відділу маркетингу кредитівки «Самопоміч», Оленка Левко-Сендега – виконавчий директор асоціації «Самопоміч», директор школи українознавства «Барві-

нок» при парафії св. Апостолів Петра і Павла. Присутні щиро вітали Володимира Долинку – представника волонтерської організації «Протез Фаундейшин» та воїнів ЗСУ, присутніх на святі. На знак пам’яті та вдячності за кожен новий ранок хвилиною мовчання всі присутні вшанували пам’ять

загиблих внаслідок збройної агресії рф проти України, наших воїнів і всіх мирних громадян, які віддали свої життя за свободу і незалежність держави. Надзвичайно яскравою була концертна програма фестивалю. Своїм голосом та майстерністю виконання зачаровувала присутніх Ольга Цвинтарна – різнопланова співачка,

автор та виконавиця власних пісень, лауреат конкурсу «Київський гаудеамус» (як композитор-виконавець), дипломант Всеукраїнського фестивалю сучасної пісні та популярної музики «Червона рута-99». Оксамитовий баритон Дмитра Цвинтарного, випускника Київської муніципальної академії музики ім. Глієра не залишив нікого байдужим. Щиро вдячні за чудовий виступ юним артистам вокальної студії «Елегія» у Чикаго під керівництвом Світлани Поляк – Ксенії Левкович та Вікторії Книжник. Кожна нота у виконанні юних вокалісток звучала з душею та любов’ю до української пісні. Чудовий голос та майстерне володіння баяном Станіслава Кушніра, учасника вокального гурту «Збручани», додали концертній програмі особливої атмосфери та творчої енергії. Кожен присутній мав змогу виконати улюблену пісню. Пісня «Люди» у виконанні Діани Дутчак – учениці новоствореної S.M.MUSIC STUDIO y Bloomingdale торкнулась серця кожного. Юні артисти мистецької студії Creative Kids під керівництвом Наталії Сахнєвич та Ольги Черевко вокальним номером «Нагадай» та піс-

11.09.2026 — № 36 (221)

нею «Гай, зелений гай» (виконавець Матвій Судомир) підняли настрій усім присутнім. Юна артистка Сніжана Пуціль, переможниця талант-шоу, на думку Radio UA Chicago, зачаровувала глядачів виконанням своїх пісень. На сцені фестивалю виступав молодий танцювальний колектив KB Dream Crew (засновник та тренер колективу – Каміла). Колектив працює у стилях Hip-Hop та Jazz Funk, поєднуючи енергію, характер та свободу самовираження. Танцювальний колектив «Гайдамаки» при парафії св. Андрія в Блумінгдейл (художній керівник Таїсія Ампульська) зачарував всіх присутніх виконанням художніх номерів «Київський Вальс» та «Волинський танець», у яких відтворив усю красу та велич української

культури. Гість фестивалю Василь Марущак – засновник українського етно-фолк-рок-гурту «Цвіт Кульбаби» з Івано-Франківська своєю яскравою енергетикою підкорив усіх глядачів. На сцені звучали як відомі пісні гурту, так і українські пісні, що вже стали народними. Хвилю емоцій викликала пісня «Повернутись живим», присвячена українським захисникам. За традицією, на фестивалі розігрувалися подарункові кошики та призи, а також лотерея, де кожен бажаючий мав шанс виграти 5000$, 1000$ та 500$. Щиро радіємо за тих, хто виграв цього року!Щира вдячність та доземний уклін всім, хто долучився до організації фестивалю та його проведення: парафіянам, волонтерам, а також усім гостям за їх присутність. До зустрічі наступного року!

UA-USA / Події

Культура

surma.com.ua

№ 36 (221) — 11.09.2026

Українські народні легенди про рослини: від колосся до чарівних трав на свята

Ольга Смольницька Швейцарія «Сурма»

и бачимо звичні нам рослини, минаємо їх. А наші предки бачили в них легенди та інші оповіді. Наш народ наділяв історією та душею буквально все, що бачив. У цьому була своя система. Що зберегла народна пам’ять? Що ми можемо згадати? Що ми читали? Чому в нашій класиці рослини – це часто перетворені люди або, принаймні, мислячі? Чому вони спілкуються як люди? Спробуймо пригадати. Наприклад, пшениця та жито, без яких неможливо уявити українську культуру. Або наші предки вірили, що дуже давно колосся було надзвичайно великим – таким, що стебло під ним гнулося. На стеблі росло по сім колосків – або взагалі дуже багато, був навіть «стоколос»! Земля родила так рясно, що навіть не треба було збирати врожай. Усе йшло до рук. Пращури розлінувалися. І – у різних легендах розповідають різне – люди осквернили хліб. Боги хотіли покарати нечестивців, але собака (в іншому варіанті – кіт або кішка) вблагала залишити стільки, скільки ці тварини заберуть у пащі. Ось чому на стеблі росте один колосок, а в народі нашу частку (або долю) називали «собачою» або «котячою». І мораль була, звісно, така, що треба бути вдячними, а також і цінувати братів наших менших. А ще – оскільки, вигнавши перших людей за гріхопадіння з раю, – Господь наказав Адаму в поті чола сіяти й обробляти землю, то наші предки пояснювали появу пшениці так: вона народилася зі сліз Адама, а конопля – з Євиних сліз. Розповідають і те, як Богородиця прийшла в подобі жебрачки до господині, щоб випробувати її милосердя. Та якраз пекла млинці. Але жінка прогнала Матір Божу (не знаючи, хто це) і крикнула, що краще дасть млинця собаці. Тоді Пречиста розгнівалася на грішницю, пішла в поле в жита й обірвала стільки колосків зі стеблини, скільки змогла. Залишила обмаль, але залишила – бо пам’ятала про жертву Свого Сина, Спасителя Ісуса Христа. До речі, виявляється, що саме млинець (недарма він від слів «млин», «молоти») був – після каші – першою зерновою стравою. Пекти хліб навчи-

лися вже потім. А ще недарма в легенді згадується саме млинець. Адже завдяки круглій формі, золотавому кольору й тому, що він гарячий, його ототожнювали із сонцем. Тобто – сакральна страва. Млинці їли й на поминках, як ми знаємо. Це була страва не лише для смаку, для апетиту, але й ритуальна. А що сказати про кропиву? Багато хто згадає синонім «жалива». І те, як ця рослина кусає, жалить… Але ж саме вона дуже міцна і корисна. З неї навіть варили суп. А у відомій всім казці Андерсена «Дикі лебеді» Еліза плете братам сорочки саме з кропиви. Виявляється, раніше з цієї рослини справді робили одяг! В українському фольклорі є багато оповідей і приповідок про кропиву. Ще наші предки практикували з цією рослиною обряди і звичаї – у тому числі очищувальні. Наприклад, саме кропивою виганяли відьом і всю нечисть. У купальське багаття кидали кропиву. Можна переповісти багато іншого. А якщо ж згадати наші легенди, то теж можна виявити багато цікавого. Скажімо, карпатська легенда про те, як діти вбили… батька-вужа. (Можливо, тут ритуальний відгомін – бо ж наш народ шанував вужів і напував молоком, були хатні вужі, які їли гризунів, заміняючи котів). Тоді мати закляла вбивць: син став соловейком, а дочка – кропивою. Чому саме ними? Наші предки пояснювали: соловейко гарно співає, але не має спочинку. А кропиви люди остерігаються. Отже, і так, і так – лиха доля. Від себе додам, що у кропиві ніхто не витиме кубла, бо ж вона – така жалюча. До того ж соловей – ближчий до неба, а ця кусюча рослина – земна. Тобто брату і сестрі ніколи не зустрітися. Мудра легенда – особливо якщо в неї вдуматися. Візьмімо більш поетичні рослини – квіти. Наприклад, лілею. Ще її називають лілія, латаття – біле і жовте. А ще є купальниці, ненюфари… Ще є діалектизми купава, купавка. А також – дуже поетична, але застаріла назва – крин. Це, наприклад, трапляється в Біблії. Можна згадати й Лесю Українку – її твір «Лелія». Адже це один

із варіантів назви лілеї, теж поетичний! Чому ж так люблять цю квітку? Безперечно, вона прекрасна і ніжна. А оскільки лілея росте у воді, то наші предки легко пов’язали її з русалками. Тобто це й русалки перетворюються на лілії, і стережуть їх. Ось чому заборонялося рвати саме ці рослини – бо інакше русалка схопить за руку і потягне на дно. Узагалі про лілею-лілію-лелію можна розповісти дуже багато, але важливо сказати, що вона була оберегом у подорожах. Її вшивали в ладанку. Треба сказати, що наші предки дуже шанували рослини за їхні лікарські властивості. Ось чому багато трав, квітів, навіть овочів тощо набували функцій навіть оберегів. А ще є інша гарна рослина – одолян. У народі її називали й одолян-трава, й інакше. Ботанічна назва – валеріана. Ця рослина квітне частими, дрібними білими або блідо-бузковими квіточками. Вірили, що завдяки їй можна подолати всі недуги та інші біди. Ось чому одолян носили з собою, вшивали як амулет. Відомі замовляння, адресовані саме цій траві. А якщо поміркувати раціонально, то валеріана – звичайно, медично дуже корисна. А ще є рослина чорнобиль, або чорнобильник, або полин звичайний. Чому така назва? Бо стебло – билина – чорнувата. Інша його назва – нехворощ або нехвороща. Йому припису-

вали магічні властивості – адже ця рослина й лікарська (недарма «нехворощ», тобто «не хворіти»). Ще чорнобиль називали «Боже деревце» і навіть вирощували біля хати. Ось що розповідали про нього. У записі Георгія Булашева це пов’язано зі зміїним святом – Здвигненням Хреста Господнього, у вересні. Вірили, що цього дня не можна ходити до лісу, бо всі змії збираються разом, їх веде цариця в короні або із золотими ріжками, і далі плазуни ховаються на сплячку під землю: «Поблизу одного села був великий ліс. У цьому лісі якось “на Здвиги” (на Здвиження) пішла дівчинка по гриби. Довго ходила вона лісом і все не знаходила грибів. Та ось дівчинка помітила, що в один бік рухається сила-силенна гадюк, що позвивалися між собою. Повертаючись додому, дівчинка раптом упала до глибокої темної ями. Невдовзі вона побачила в ямі камінь, який світився, і страхітливе скупчення всіляких змій; між ними була змія-цариця – більша за інших і з золотими ріжками; їй корилася решта змій. Змії ці нічого не їли; коли ж їх починав морити голод, вони підповзали одна за одною до каменя, який світився, і лизали його – спочатку цариця, а тоді й решта. Схотілося їсти дівчинці – вона також лизнула камінь і голод одразу ж пройшов. Так дівчинка просиділа в ямі аж до весни, коли наспів час зміям розповзатися. Змії, за наказом цариці, переплелися у вигляді драбини, якою і вийшли на світ – спочатку дівчинка, а за нею цариця. Коли дівчинка виходила нагору, то цариця мовила до неї: “Ну, тепер ти розумітимеш мову всіх трав, – кожна з них промовлятиме одна до одної, які хвороби вони виліковують, і взагалі яку користь може кожна з них приносити людині; тільки не кажи чорнобиль, а коли скажеш це слово, то все забудеш”. Дівчинка дуже зраділа, коли нарешті вибралася з ями. Повертаючись додому, вона чула всі розмови дерев і трав. Раптом дівчинка почула, що хтось біжить за нею і питає, яка трава на межах росте з чорним биллям? Дівчинка, не довго думаючи, каже: “Чорнобиль!”. Тільки-но

Культура

11.09.2026 — № 36 (221) вимовила вона це слово, відразу ж забула все, що чула від трав і дерев, а чорнобиль через це зветься ще забудкою». Поетично і повчально. У нас є й інші легенди про те, як людина порушує заборону й забуває всю мудрість, яку їй передала природа. І з цією мудрістю пов’язані квіти і рослини. Загубивши магічну квітку або прохопившись словом, людина втрачає дар. До речі, про полин або чорнобиль розповідають й іншу легенду: про те, як чумак їв гадючу кашу. За віруваннями наших предків, якщо їсти зміїну кашу (зварену зі змій), то можна буде розуміти мову кожної травинки і кожного звіра, кожного птаха. Герой заборонив наймиту куштувати цю кашу. Звичайно, за законом жанру той ослухався та став розуміти все – але не сховав свого знання. Тоді чумак дав йому з’їсти билинку чорнобилю – і наймит усе забув. Так легенда пояснює, чому цю рослину також називають забудьком. Гадаю, ви чули, як кажуть про необов’язкову або забудькувату людину: «От забудько!», «Такий забудько!». Або такий відомий нам очерет. Зокрема, з нього робили сопілки. Про нього писали, що він, «хоч і насаджений Богом, проте ним заволоділи чорти, і очерет є їхньою господою. Якось чорт, зустрівши Спасителя, – розповідає легенда, записана в Літинсько-

му повіті, – став просити Господа віддати в його розпорядження гречку й овес – на тій підставі, що він допомагав Богу творити світ, а нічого власного не має. Спаситель каже: “Хай буде так, хай віднині овес і гречка належать тобі”. Чорт так зрадів, що забув навіть подякувати Спасителю, і побіг від нього підстрибом. На шляху трапився йому вовк, який, уздрівши надзвичайно радісного чорта, загорлав: “А ти чого так скачеш?”. Чорт страшенно злякався несподіваної появи вовка, зовсім забув з переляку, як звуться подаровані йому Богом злаки, і замість того, аби відповісти: “Бог подарував мені гречку й овес”, похапки пробелькотав: “Тому що Бог подарував мені очерет і осот!”. Кажуть, ніби чорт і по сей час ніяк не може згадати, що саме подарував йому тоді Спаситель, отож чорти й володіють лише очеретом та осотом». Ці легенди не просто цікаві, а й пояснюють таємниці природи. Також сюди вплітається християнський контекст. Про авторку: Ольга Смольницька – кандидат філософських наук, консультант з філології Місії «Постуляційний Центр беатифікації й канонізації святих» Української Греко-Католицької Церкви (Львів)

www.kleynodchicago.com Годинники можна замовити та придбати в Чикаго

+1 224 688 7287

Суспільство / Інтерв’ю

surma.com.ua

№ 36 (221) — 11.09.2026

Феномен «Баби Єльки»: 135 експедицій у 145 селах та півтори тисячі пісень

Ольга Дубовик Київ, «Сурма»

береження родового коріння української нації в усіх його виявах – національний чин. Як це робити? Про один з можливих шляхів розповідає Світлана Буланова – керівниця пісенного напряму «Тисяча пісень Баби Єльки», етновиконавиця, дослідниця пісенної традиції Кропивниччини, лідерка гурту Yelka band, співзасновниця громадської організації «Баба Єлька». СПАДОК: СОРОЧКА, ЯКУ БАБУСЯ ВИШИЛА У 95 РОКІВ

– Пані Світлано, відомо, що баба Єлька – це скорочене ім’я Вашої бабусі – за паспортом Олени Микитівни Рибалкіної 1915 року народження, яка жила у селі Розсохуватка Маловисківського району (Кропивниччина). Пієтет до всього глибинно українського передався Вам від родини?

– Справді, фольклор у моє життя прийшов з молоком матері. Баба Єлька знала сотні народних пісень, а ще пекла хліб, паски, калачі, короваї, лікувала людей травами, виховала десятеро дітей, пережила Голодомори та Другу світову… Попри все, кожен свій день починала з пісні і піснею проводжала захід сонця. Казала: «Свєта, вчи мої пісні». 2009 року бабуся померла. Я теж співала, але спершу не усвідомлювала, що пісні мають величезну цінність. Згодом жалкувала, що не записувала на відео, фото й аудіо. 2012 року я, медик за фахом, косметологиня, пішла співати в гурт «Ексампея» – народний фольклорний колектив при обласному центрі народної творчості в Кропивницькому. За 7 років об’їздили всю Україну з концертами і фестивалями. З часом я створила й власний сольний гурт Yelka з авторського прочитання традиційних пісень ( рок-обробки): можна побачити і почути на ютуб-каналі Yelka. Я, співаючи багато років у фольклорних ансамблях, зрозуміла: бракує саме локального матеріалу. Тому записуємо та викладаємо цінне одразу в соцмережі до уваги молоді. До слова: колега Світлана Листюк з командою дизайнерів видали альбом зі схемами вишивки сорочок Кропивниччини, які ми побачили в експедиціях: кожен, хто захоче власноруч вишити за зразком, – може це зробити. Там є

навіть сорочка моєї баби Єльки, яку вона вишила у 95 років і залишила мені у спадок… НАША СИЛА І ЗБРОЯ: ДОСЛІДИТИ СВІЙ РІД

–З чого починався просвітницький рух «Баба Єлька»? – У місті Кропивницькому 2018 року зійшлися до гурту доти незна-

йомі люди з різних сфер діяльності: Світлана Буланова, Інна Тільнова, Вікторія Семененко, Світлана Листюк. Поділилися споминами про своїх бабусь та дідусів: яких співали пісень, як танцювали, готували страви, вишивали. Ми дітьми нічого від старших не записували, а просто жили і купалися у справжній традиції. Коли ж виросли, поїхали в місто, здобули професії та створили сім’ї, то наші бабусі-дідусі в цей час «полетіли і стали

пташками». І коли ми захотіли своїй дитині заспівати колискову чи бабусину пісню, наварити вареників за бабиним рецептом, вишити гладдю подушку – не знали, як це робиться, бо не вчилися. Спільно з однодумцями вирішили їздити селами Кропивниччини у фольклорно-етнографічні експедиції і записувати від старожилів те, що кожна з нас свого часу не зафіксувала від своїх бабусь-дідусів. Рушили у першу експедицію 13 лип-

Суспільство / Інтерв’ю

11.09.2026 — № 36 (221)

ня 2018 року та їздимо досі. Здійснили 135 експедиції у 144 селах. Наш проєкт зародився на волонтерських засадах. Ніхто не ставив за мету заробляти гроші. Насамперед – шукали культурний спадок. Отримуємо дуже багато різної інформації: які рушники у хатах, як одягалися. Питаємо у цих неймовірно прекрасних людей, як вони пережили страшні роки Голодоморів та Другу світову війну. Здебільшого нашими респондентами є народжені у 30-40-х роках ХХ століття або й у 1920-х. Навіть випало брати інтерв’ю у бабусі 1918 року народження: розповіла багато болючих фактів про колективізацію та розкуркулення. А ще вони нас пригощають, тож фіксуємо кулінарні рецепти та локальні діалекти. Дивимося старовинні світлини селян. За 8 років назвозили до Кропивницького багато цінних експонатів. Кілька років тому у нас народився волонтерський музей у центрі Кропивницького «Етнолабораторія “Баба Єлька”». Запрошуємо. Проводимо багато майстер-класів. У 143 селах записали понад 1500 українських пісень. Перша тисяча пісень опублікована 2024 року у фоліанті «Тисяча пісень Баби Єльки». Працюємо над другою тисячею. Всі пісні опрацьовані науковцями Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М. Рильського Академії наук України. Є величезна кількість традиційних танців, які фіксуємо в експедиціях.

– У чім полягає мета «Баби Єльки»?

– Найголовніша мета – просвітницька: хочемо все, що зафіксували, віддати наступним поколінням. Дуже важливо, щоб юні українці знали пісні, танці, різновиди ужиткового мистецтв, що побутували у нас на Кропивниччині. Бо Україна неймовірно прекрасна і кожна область багатюща традиціями. Але нам важливо насамперед популяризувати нашу локальну культуру. Повернення до українського коріння – основний меседж нашої роботи. Потрібно прийти самим до себе: знати, хто ми є. Насамперед дослідити свій рід і коріння, бо це наша сила і потужна зброя. Маємо вагому міжнародну співпра-

цю. Світлана Листюк презентувала діяльність «Баби Єльки» у Німеччині, Польщі, Великій Британії, Чехії тощо. Видаємо книги: є збірки колискових та дитячих пісень. А ще створили патріотичну «Скриньку Баби Єльки», до якої увійшли освітні продукти, якими зараз користується молодша школа і дитсадочки Кропивницької громади для посиленого вивчення народознавства. Зараз наша команда працює над потужною книгою «Сто експедицій Баби Єльки. Етнографічне обличчя Кропивниччини», що міститиме зразки пісень, описи танців, зразки вишивок, традиційного вбрання, кулінарних рецептів, розшифровану пряму мову респондентів про історичні події, які вони проживали. Кілька років тому відкрився інтернет-магазин «Баба Єлька.Шоп», де можна придбати репліки чи елементи традиційного українського вбрання та книги. Є й «Баба Єлька.Мода». ПОРОДІЛЛЯ ОТРИМУЄ ЗБІРКУ З КОЛИСКОВИМИ

– Що вдається найуспішніше?

– Наша діяльність розрослася на кілька напрямків. Перший – «Тисяча пісень Баби Єльки», яким я опікуюсь: фіксація, опрацювання, розшифровка, паспортизація пісень. Спільно з науковцями Інституту мистецтвознавства фольклористики та етнології НАНУ здійснюємо науковий аналіз

творів, а далі я влаштовую в Кропивницькому та різних містах України і Європи майстер-класи, співочі зустрічі, лекції, пов’язані з пісенним фольклором. Ще є проєкт «Танці з Бабою Єлькою», який очолює Наталка Ковальчук – дослідниця традиційної хореографії. Фіксує танці, відтворює їх та навчає молодь танцювати польку, карапет, краков’як тощо. Діє й проєкт «Смачна Кропивниччина», яким опікується голова ГО «Баба Єлька» Інна Тельнова, що пов’язаний з фіксацією традиційних страв, співпрацею із закладами харчування в Кропивницькому. Найперша книга, яку видала команда ГО «Баба Єлька» – це «Смачна Кропивниччина»: більше ніж 200 традиційних рецептів. Нині в меню кількох ресторацій у Кропивницькому готують страви, привезені «Бабою Єлькою» з експедицій. Проєкт «Етнолабораторія “Баба Єлька”» очолила історик Світлана Листюк: веде облік експедиційних артефактів, працює з колекцією, курує майстер-класи, екскурсії,співпрацю з науковцями. Також є упорядницею книги методичних рекомендацій «Стань агентом Баби Єльки», якою можуть користуватися студенти, науковці і не тільки. Ми звозимо до Кропивницького багато цінних експонатів, а 2021 року відкрили в обласному центрі наш волонтерський музей «Етнолабораторія “Баба Єлька”», де зараз зберігається понад дві тисячі експонатів. Це вели-

чезна колекція рушників, традиційного вбрання, текстильні вироби, скрині , мисники, шафи, старовинні дивани, лавки, побутовий реманент, вишиті картини, кераміка. Тривають екскурсії, майстер-класи з танців, співів, вибійки, воскування, писанкарства, створення дідухів, воскових віночків та бутоньєрок, вишивок. Все пов’язано з ремеслами, що побутували на Кропивниччині. Видали книги. Найперш – великий том «Тисяча пісень Баби Єльки»: пісні, тексти, паспорт респондента і час експедиції. Є ноти і к’юар-посилання на оригінальні відеозаписи на нашому ютуб-каналі. Є й збірка дитячих пісень Кропивниччини: забавлянки, ігрові, хороводні, обрядові (веснянки, купальські, дитячі зимового циклу). Також маємо збірку «Бабині рибулі»: 13 колискових, записаних в експедиціях. Вирішили завезти цілий тираж у пологовий будинок Кропивницького, де тепер кожна породілля отримує збірку з колисковими, і може або сама співати, або вмикати к’юар-сканування і слухати. Найголовніше: віддали до друку суперкнигу – етнографічну енциклопедію «Сто експедицій “Баби Єльки”. Етнографічне обличчя Кропивниччини». Вже скоро презентуємо її на загал. Працюємо і далі, аби надихати людей досліджувати рідну українську культуру. Світлини з відкритих джерел

Суспільство

surma.com.ua

№ 36 (221) — 11.09.2026

Раб на троні: забута ієрархія душі Сергій Чаплигін Львів, «Сурма»

дея цієї статті виникла з простого спостереження, якого важко позбутися, щодо того, що ми живемо в час, коли посада й дійсна здатність керувати розійшлися остаточно. Дедалі частіше бачиш людей при владі, чия внутрішня безпорадність очевидна кожному. І водночас мільйони людей залишаються осторонь будь-якого політичного впливу. Хоча, чесно кажучи, це протиріччя не нове. Воно супроводжує людську думку від самого її початку, і саме тому хотілося повернутися до джерел, хоча б до Арістотеля, який спробував пояснити, чим пан відрізняється від раба. Спокуса згадати тут Геґеля майже неминуча, адже його діалектика пана і раба з «Феноменології духу» стала, мабуть, найвпливовішим переосмисленням цієї теми в новочасній філософії. Там, де Геґель бачить драму визнання в тому, що раб через працю й страх смерті зрештою здобуває вищу свідомість, ніж пан, то Маркс перетворює цю ж діалектику на економічну категорію: рабство в нього вже не стан душі, а щабель історичного розвитку, форма експлуатації праці, вбудована в саму логіку способу виробництва. Мені подобається Арістотель, який ставить питання простіше і, як на мене, чесніше за них обох: чи здатна людина сама собою керувати чи вона назавжди приречена бути лише знаряддям чужої волі? Саме ця відмінність між геґелівським, марксистським та арістотелівським прочитанням дилеми пан/раб й стала приводом написати це есе. Тож що відрізняє того, хто здатен наказувати, від того, хто приречений коритися? Арістотель у «Політиці» ставить його без огляду на закон чи статус. Він говорить не про юридичну владу, а про те, у кого вона закорінена в природі. У нього панування тримається на ἀρχή – принципі правління, тобто на тому, хто насправді має право наказувати. Питання лише одне: де цей принцип перебуває? Антична філософія говорить – у δεσπότης (деспотес – пана, господара, володара він усередині. Λόγος – розум, здатність осмислювати й керувати собою, – належить йому самому і відповідно породжує наказ. Природний раб причетний до розуму лише тією мірою, якою здатен його визнати й підкоритися. Самого принципу наказу він не має, тому ним завжди керує зовнішнє – інша людина.

Це – δοῦλος (дулос) – чия воля та вчинки повністю залежать від волі іншої особи чи зовнішньої сили. Звідси й образ раба як живого знаряддя: він не створює мети, а лише виконує задум пана. Опозиція панування/підкорення старша за самого Арістотеля. Геракліт дає їй своє формулювання: війна, πόλεμος (полемос – війна, боротьба, сила), – «батько всього і цар усього», що одних робить вільними, а інших рабами. У нього πόλεμος лише оприявнює порядок, який уже прихований у речах, створюючи таким чином гармонію, яка тримає все у світі в порядку. Платон переносить цю драму всередину людини. Щоб пояснити, чому боротьба точиться в кожному з нас постійно, він створює тричастинну модель душі і в діалозі «Федр» дає їй образ, який варто запам'ятати: душа - це колісниця, запряжена двома кіньми, якою керує візничий. Візничий – це λογιστικόν (логістикон), розум. Його завдання не тягнути колісницю, а спрямовувати її: бачити повну картину, знаходити істину, вести весь запряг до блага цілого. Його чеснота – мудрість. Перший кінь – дикий і чорний. Це ἐπιθυμητικόν (епітюметікон), апетит: сила базових інстинктів і бажань, яка не знає міри, не думає про наслідки й хоче всього негайно. Приборкати його є завданням поміркованості. Другий кінь – благородний, білий, і прагне летіти вгору. Це θυμοειδές (тюмоейдес), дух: почуття гідності, гнів проти несправедливості, хоробрість, прагнення до перемоги. За належного виховання саме він стає союзником візничого – стримує чорного коня, коли той рветься з упряжі. Його чеснота – мужність. Справедливість, за Платоном, настає тоді, коли кожен виконує свою роль: розум керує, дух захищає рішення розуму, апетит знає своє місце і не заважає. Справедлива людина – та, чия внутрішня колісниця йде рівно. Несправедлива ж, хоч би якою потужною була ззовні, лишається запряжем, що рве сам себе на частини. Арістотель бере цю психологічну ієрархію Платона й надає їй жорсткішої антропологічної форми. Те, що в Платона було відмінністю між силами всередині однієї душі, стає в Арістотеля відмінністю між типами людей. У своїй праці «Політика» Арістотель наголошує на важливості розрізнення двох типів влади. Влада господаря (δεσποτικὴ ἀρχή) над οἶκος (ойкос – дім, домогосподарство) є приватною сферою панування, на відміну від політичного простору поліса де δεσπότης (деспотес) це господар дому, який панує за правом природного розпорядження.

Натомість політична влада (πολιτική ἀρχή) є принципово іншою: це взаємодія між рівними та вільними громадянами, які по черзі панують і підкоряються. Громадянин визнає владу не через власну меншовартість, а через причетність до спільного політичного порядку. Тиранія ж виникає саме там, де деспотичні методи управління приватним домогосподарством переносяться на публічну сферу, і з вільними людьми поводяться так, ніби вони раби. Арістотель знає давню суперечку про те, що первинніше: φύσις (фюсис – природа) чи νόμος (номос –- закон, звичай)? Дехто вважав, що будь-яке панування суперечить природі, бо саму нерівність вигадали люди (угодою чи силою), а не природа. Але він не погоджується вважати юридичний статус доказом того, хто справді народжений керувати, а хто – коритися. Як приклад. Перемога у війні дає переможцю владу над переможеним. Але сам факт перемоги ще не доводить, що переможець здатний правити, а переможений народжений коритися. Бо несправедлива війна може закувати в кайдани і вільну душу. Тому головне питання полягає в тому чи відповідає зовнішнє становище людини її внутрішній природі? Якщо ні – тоді рабство це не природний порядок, а звичайна сила, яку лише прикрили звичаєм і законом. І тут Арістотель визнає найважливішу річ у всьому цьому міркуванні: зовнішній вигляд не завжди показує внутрішню суть. Це гарне чи потворне тіло видно одразу. А от що насправді являє собою душа людини – розпізнати набагато складніше. Тому видимий порядок речей може приховувати справжню ієрархію людей: підносити тих, хто вміє лише коритися, над тими, хто народжений керувати. Це питання, яке турбувало античних філософів, не зникає на протягом історії – воно лише змінює мову. Для прикладу. У Гете («Фауст») угода з Мефістофелем стає образом внутрішнього рабства того, хто пробудив сили, якими не годен керувати. Ніцше йде далі: «я» – це ієрархія конкуруючих прагнень, а воля до влади проявляється насамперед як здатність встановити закон своїй власній природі. Тому у нього статус людини визначає те, яка сила панує в ній самій. Це про те, що вільна людина керується зсередини. Її розум не торгується з пристрастю – він визначає всю людину. Раб є повною протилежністю, його розум досягається ззовні, через накази, яких він не створював, і стандарти, яких сам собі не встановлював.

Навіть здобувши владу, він залишається внутрішньо залежним та орієнтованим на чужі судження. Його рабство починається в душі задовго до будь-якої юридичної форми. Звідси й найгостріший висновок усієї традиції: природний раб може піднятися до найвищої посади, не перестаючи бути рабом. Вульгарна помилка сучасності – плутати посаду зі статусом, припускаючи, що видимий порядок відображає природну ієрархію і хто володарює, той і має якості правителя. Не має. Сьогоднішній світ дедалі виразніше набуває форми арістотелівської тиранії: вільними правлять як рабами люди, які самі є рабами душею. Апетит відкинув міру, хитрість заступила мудрість, а до влади підносяться ті, хто лише імітує жест володарювання, залишаючись поневоленим усередині. І які посади він не займав би, він залишається тим, ким є – рабом. Тут арістотелівський раб зближується з ніцшеанською людиною ресентименту – тим, хто, не спроможний відповісти силі дією і перетворює образу на мірило чесноти та засуджує в іншому те, чого сам не годен досягти. А там, де ця помста перемагає остаточно, приходить der letzte Mensch («остання людина») – байдужа та втомлена від життя серед уже приниженого світу, в якому шукає лише спокій, комфорт та безпеку. Те, що владу сьогодні часто мають люди, які всередині є рабами, не спростовує думку Арістотеля. Навпаки це є найгіршим, найспотворенішим прикладом того, про що він говорив. Бо коли влада не пов'язана з реальною здатністю керувати, вона дозволяє цьому становищу видавати себе за справжній, природний порядок, який це насправді є лише хаосом, який панує в душі тих, хто це суспільство очолює. А кульмінацією всього цього є раб на троні. Нездатний розірвати кайдани в собі, він приковує ними інших, підносячи власне внутрішнє рабство до принципу правління. Немов зловісний Пігмаліон, він ліпить це за образом власної несвободи, доки стан раба не стає порядком цілої епохи...

Наука

11.09.2026 — № 36 (221)

Люди вподобали згенеровані штучним інтелектом історії більше, коли їх авторство приписали людині

оли автором згенерованої штучним інтелектом історії називали людину, учасники дослідження вище оцінювали якість тексту та власну зануреність у нього. При цьому у двох послідовних експериментах люди в середньому відрізняли людський і згенерований текст не краще за випадкове вгадування. На думку авторів дослідження, це свідчить про здатність штучного інтелекту генерувати подібний на людський художній текст –здатність, яку люди недооцінюють, що може робити їх вразливими до впливу через такі тексти. Дослідження опублікували в журналі Judgment and Decision Making. Що можна з цим зробити? У дослідженні було три експерименти: в першому понад 1600 учасникам віком 18-81 років давали прочитати історію, у половині випадків кажучи, що її написала людина, а в іншій половині – що її згенерував штучний інтелект. Для цього використовували тексти, опубліковані в літературних збірках або журналах і згенеровані ChatGPT, причому у половині випадків авторство називали правильно, а в половині – заміняли

людину-автора на ChatGPT або навпаки. У цьому експерименті згенеровані штучним інтелектом історії люди оцінили вище за якістю та зануренням у текст, особливо, коли авторство приписували людині. У другому та третьому експериментах науковці перевіряли, чи зможуть люди відрізнити згенерований текст від написаного людиною. При цьому оцінювали ознайомленість учасників з художньою літературою, а також обізнаність у сфері штучного інтелекту: у другому експерименті учасники самі її оцінювали, а в третьому для цього використовували спеціальну шкалу для об’єктивної оцінки. Як виявилося, у другому експерименті здатність розрізнити згенерований і написаний текст була нижчою за імовірність випадкового вгадування – до 40 відсотків, а в третьому на рівні випадкового вгадування – майже 52 відсотки. Але в другому експерименті кожен додатковий бал в самостійно оціненій обізнаності щодо штучного інтелекту додавав 14 відсотків до шансу правильно визначити походження тексту. У третьому експерименті кожен додатковий бал за шкалою обі-

Порівняння оцінок якості (лівий графік) та занурення читача в текст (правий) у згенерованого тексту (gpt story) і написаного людиною (human story). Синім замальовані результати, коли авторство тексту приписали штучному інтелекту, а помаранчевим – людині. Sears & Weisberg / Judgment and Decision Making, 2026

знаності додавав аж 33 відсотки до шансу правильно розрізнити два тексти. Водночас вища літературна обізнаність ніяк не впливала на вміння розрізнити людський і згенерований текст. Тому дослідники зробили висновок, що саме освіта у сфері штуч-

ного інтелекту є ключовою для розпізнавання згенерованого тексту. Автор: Інна Радевич Джерело: Nauka.ua (https://nauka. ua/news/lyudi-vpodobali-zgenerovanishtuchnim-intelektom-istoriyi-bilshekoli-yih-avtorstvo-pripisali-lyudini)

Шукаєте надійний автосервіс? Ми ремонтуємо всі марки автомобілів — легкових і комерційних: Mercedes, BMW, Toyota, Honda, Lexus, Maserati, Tesla, Ford, Sprinter — і це лише частина списку!

Повне сервісне обслуговування: • Заміна оливи та фільтрів • Діагностика та ремонт ходової • Розвал-сходження — без виїзду на інше СТО!

• ⚡ Комп’ютерна діагностика, електрика, заміна та програмування модулів: BCM, ECM, ABS, SRS, TCM – навіть Б/У, щоб зекономити ваші кошти!

🚨 ПОСЛУГИ ЕВАКУАТОРА 🤝 Працюємо з усіма страховими компаніями 🛡️ Гарантія на всі види робіт!

Кузовні та зварювальні роботи будь-якої складності: • Відновлення після ДТП • Ремонт після аукціонів • Tesla Model X — регулювання Falcon Wing Doors • Зварювання алюмінію та трейлерів

International Auto And Body Repair

773 - 807 - 3803

Internationalautobodyrepair@gmail.com

3110 River Road River Grove IL 60171

Спорт

surma.com.ua

№ 36 (221) — 11.09.2026

Огляд спортивних новин тижня:

Повернення «Шахтаря» до Ліги чемпіонів, продовження Михайло Яровенко невдач Мудрика та претенденти на «Золотий м’яч» Буча, «Сурма» «ШАХТАР» ПОВЕРТАЄТЬСЯ ДО ЛІГИ ЧЕМПІОНІВ Донецький «Шахтар» розпочне свій шлях в основному етапі Ліги чемпіонів матчем проти нідерландського ПСВ. Для української команди це буде вже друга зустріч із суперником у найпрестижнішому клубному турнірі Європи. Востаннє колективи грали між собою у п’ятому турі Ліги чемпіонів сезону 2024/25. Тоді «гірники» мали перевагу у два м’ячі, однак не змогли її втримати. ПСВ у підсумку здійснив камбек і переміг з рахунком 3:2. До поєдинку в Ейндговені команда Арда Турана підходить після непростої перемоги над «Карпатами» в чемпіонаті України. ПСВ, своєю чергою, демонструє хороші результати в Ередивізі та перебуває серед лідерів турнірної таблиці. В останньому матчі нідерландці здолали «Аякс» – 3:1. Напередодні зустрічі головний тренер «Шахтаря» Арда Туран розповів, наскільки важливим для клубу та всієї України є повернення до матчів Ліги чемпіонів. За словами наставника, команда хоче не просто боротися за результат, а й показувати футбол, який відповідає її власним принципам. Туран підкреслив, що участь у єврокубках має особливе значення для українських футболістів і вболівальників. «Це дуже важлива гра для наших футболістів і для українського народу. Я щасливий бути тут. Минулого сезону ми зіграли 20 єврокубкових матчів, попри складну логістику та постійні переїзди. Тому ми заслужили можливість знову виступати на такому рівні. Насамперед хочемо продемонструвати свій футбол, а вже потім думати про результат. Через гру ми прагнемо передати людям в Україні надію», – зазначив тренер. Туран також високо оцінив футбольні традиції Нідерландів та самого ПСВ. Він відзначив досвід суперника в Лізі чемпіонів і якість його тренерського штабу. Наставник закликав своїх футболістів отримувати задоволення від атмосфери великого єврокубкового матчу. За його словами, можливість виступати перед десятками тисяч глядачів на одному з найвідоміших стадіонів Європи є особливою для кожного представника «Шахтаря». Окремо Туран розповів про труднощі, з якими команда стикається під час підготовки в Україні через війну. Через безпекові обмеження «гірники» не завжди можуть проводити повноцінні тренування на футбольному полі. Водночас тренер не хоче використовувати ці обставини як виправдання. За його словами, якщо немає можливості відпрацьовувати певні тактичні моменти безпосередньо на полі, команда компенсує це відеорозбором та іншою спільною роботою. Туран наголосив, що український народ продовжує працювати та жити навіть після обстрілів,

тому футболісти також повинні виконувати свою роботу. Говорячи про склад команди, тренер звернув увагу на відсутність великого досвіду Ліги чемпіонів у багатьох футболістів. Очікується, що одразу шестеро або семеро гравців можуть уперше вийти у стартовому складі «Шахтаря» саме на матч цього турніру. Туран визнав, що команда поки не є повністю готовою до такого рівня змагань. На його думку, за короткий період неможливо кардинально змінити ігрові компоненти, адже для цього необхідні час та досвід. Водночас тренер упевнений у психологічній готовності своїх підопічних. «Мої футболісти ще не повністю готові до Ліги чемпіонів. У футболі неможливо за два тижні кардинально змінити багато речей. Для цього потрібен досвід, і лише час покаже, наскільки ми готові. Але мої гравці готові перемагати», – заявив Туран. Своїми очікуваннями від майбутньої гри поділився і капітан «Шахтаря» Микола Матвієнко. Захисник згадав попередню зустріч із ПСВ та прикру поразку після переваги в рахунку. Матвієнко зазначив, що подібні матчі вже траплялися в його кар’єрі, коли команда втрачала вигідний результат після того, як виходила вперед. Тому цього разу «гірники» хочуть зіграти більш упевнено та нав’язати супернику власний стиль. «Нам дуже бракувало матчів Ліги чемпіонів, і ми хочемо порадувати наших уболівальників. ПСВ – сильна команда з дуже атакувальним стилем. Ми розуміємо, що на нас чекає складний поєдинок. Було б приємно взяти реванш за попередню поразку. Нам потрібно дотримуватися власної гри та змусити суперника підлаштовуватися під наш футбол», – сказав капітан «Шахтаря». Перед стартом у Лізі чемпіонів «Шахтар» має одразу кілька важливих завдань: показати свій футбол, отримати цінний досвід на найвищому європейському рівні та подарувати позитивні емоції українським уболівальникам. КОРОТКЕ ПОВЕРНЕННЯ МУДРИКА Український футболіст «Тоттенгема» Михайло Мудрик отримав ушкодження гомілкостопа на одному з тренувань лондонської команди. Через травму він, імовірно, не допоможе збірній України у найближчих матчах Ліги націй. Як повідомляє Football.London із посиланням на журналіста Аласдера Голда, Мудрик пошкодив гомілкостоп під час тренувального заняття. Очікується, що він не зіграє у поєдинку четвертого туру АПЛ проти «Евертона», запланованому на 12 вересня. За попередньою інформацією, після міжнародної паузи футболіст має повернутися до тренувального процесу. Водночас Фабріціо Романо зазначає, що відновлення українця

може зайняти від шести до восьми тижнів. Раніше в соцмережах з’явилося фото Мудрика в спеціальному ортопедичному взутті, яке опублікував акаунт Hotspur Lane. Тож участь Мудрика у найближчих матчах національної збірної України опинилася під питанням. Остаточний склад команди Андреа Мальдери на вересневі матчі Ліги націй мають оголосити 16 вересня під час пресконференції. До цього асистент головного тренера збірної України Тарас Степаненко розповідав, що Мудрик може потрапити до розширеного списку кандидатів. Водночас рішення про його виклик тренерський штаб мав ухвалити з огляду на стан здоров’я та фізичну готовність гравця. У розіграші Ліги націй сезону 2026/27 Україна виступатиме в дивізіоні B. Суперниками української команди у групі стануть Угорщина, Грузія та Північна Ірландія. Перший матч підопічні Мальдери проведуть 25 вересня – українці зіграють проти Угорщини, початок зустрічі запланований на 21:45 за київським часом. Мудрик став гравцем «Тоттенгема» 1 вересня, перейшовши з «Челсі» на правах оренди до кінця сезону. У лондонській команді він знову працює з Роберто Де Дзербі, під керівництвом якого свого часу грав у «Шахтарі». Перший офіційний матч за «Тоттенгем» українець провів у третьому турі англійської Прем’єр-ліги проти «Ноттінгем Форест». Мудрик вийшов на заміну на 74й хвилині, а сама зустріч завершилася без забитих м’ячів – 0:0. Для футболіста цей матч став першим офіційним поєдинком із листопада 2024 року. ВИЗНАЧИЛИСЯ ГОЛОВНІ ПРЕТЕНДЕНТИ НА «ЗОЛОТИЙ М’ЯЧ» 2026 РОКУ Журнал France Football представив список претендентів на «Золотий м’яч» за підсумками сезону 2025/26. Ювілейна, 70-та церемонія вручення однієї з найпрестижніших індивідуальних нагород у футболі відбудеться 26 жовтня. Цього разу захід уперше проведуть не в Парижі, а в Лондоні. До чоловічої номінації потрапили чинний володар нагороди Усман Дембеле, восьмиразовий переможець Ліонель Мессі, а також інші зірки світового футболу. Серед головних претендентів на трофей називають Гаррі Кейна, Кіліана Мбаппе, Родрі та Хвічу Кварацхелію. Кейн провів надзвичайно результативний сезон у складі «Баварії». На рахунку англійського форварда 61 забитий м’яч у 51 матчі. У разі перемоги 32-річний нападник може стати першим англійцем із часів Майкла Оуена, який здобуде «Золотий м’яч». Серед фаворитів також опинився Кіліан Мбаппе. Французький нападник продемонстрував високу результативність протягом сезону, а на чемпіонаті світу – 2026

встановив історичне досягнення, ставши найкращим бомбардиром в історії мундіалів. Важливим претендентом вважається і Родрі. Іспанський півзахисник виводив на поле свою національну команду як капітан на ЧС-2026 та за підсумками турніру був визнаний його найкращим футболістом. Якщо Родрі знову виграє голосування, це стане його другою перемогою в боротьбі за престижну нагороду після тріумфу у 2024 році. Свої позиції серед претендентів зміцнив і Хвіча Кварацхелія. Грузинський вінгер відіграв помітну роль у виступах «ПСЖ» у Лізі чемпіонів, відзначившись десятьма голами у 16 матчах турніру. До числа номінантів також увійшли представники «Реала», «Арсенала», «Барселони», «Манчестер Сіті», «Інтера» та інших провідних клубів Європи й світу. Зокрема, від «ПСЖ» на нагороду претендують Усман Дембеле, Хвіча Кварацхелія, Ашраф Хакімі, Маркіньйос, Нуну Мендеш, Жоау Невеш, Вільян Пачо, Фабіан Руїс, Ферран Торрес і Вітінья. «Реал» представлений Джудом Беллінгемом, Марком Кукурельєю, Кіліаном Мбаппе та Вінісіусом Жуніором. У складі «Баварії» до номінантів увійшли Луїс Діас, Гаррі Кейн, Майкл Олісе та Дайо Упамекано. Також серед претендентів опинилися футболісти «Арсенала» Габріел, Деклан Райс і Вільям Саліба, гравці «Барселони» Пау Кубарсі, Ламін Ямаль і Родрі, нападник «Манчестер Сіті» Ерлінг Голанд, форвард «Інтера» Лаутаро Мартінес, Ліонель Мессі з «Інтер Маямі», Бруну Фернандеш із «Манчестер Юнайтед», Садіо Мане з «Аль-Насра» та Хуліан Кіньйонес із «Аль-Кадісії». Нагороду «Золотий м’яч» France Football вручає з 1956 року. За сім десятиліть її здобували найвідоміші футболісти світу, а абсолютним рекордсменом за кількістю перемог залишається Ліонель Мессі, який вигравав трофей вісім разів. Чинним володарем нагороди є Усман Дембеле, який переміг у голосуванні 2025 року. Ювілейну церемонію 26 жовтня вирішили провести в Лондоні на честь Стена Метьюза – легендарного англійського футболіста, який у 1956 році став першим в історії володарем «Золотого м’яча». Фото: Instagram/ballondorofficial

11.09.2026 — № 36 (221)

Історія

Віктор Іщенко Київ, «Сурма»

ід весни 1943 року на Волині швидко зростав український повстанський рух. Відділи УПА нападали на гарнізони, поліційні пости та господарські об’єкти окупаційної адміністрації, перехоплювали зброю, порушували комунікації. За даними, які наводить Український інститут національної пам’яті (УІНП), лише протягом липня повстанці здійснили 295 нападів на німецькі опорні пункти, а в серпні – 391. У червні в кількох районах Волині – зокрема в Турійську, Мацеєві, Голобах, Селищі та Шацьку – німецька адміністрація була витіснена, а її місце зайняли структури українського повстанського руху. Це, звісно, не означало, що Волинь перетворилася на звільнену територію. Міста, великі вузли комунікацій і головні дороги залишалися під контролем окупаційної влади. Але між ними розширювався простір, у якому німецька присутність уже не була беззаперечною. Саме тому Волинь стала ареною великих антипартизанських операцій. Проти УПА та інших сил опору німецьке командування залучало поліційні формування, частини СС, жандармерію, бронетехніку й авіацію. У серпні– вересні 1943 року вищий керівник СС і поліції в Україні Ганс-Адольф Прюцманн організував новий наступ проти повстанського руху на Південній Волині. Але війна тут мала власну, складнішу геометрію. Німецький фронт ще стояв далеко на сході, але нависала ще одна перспектива: за відступаючим вермахтом ішла червона армія, а отже, для українського визвольного руху боротьба проти німецької окупації відбувалася не в очікуванні миру, а перед новим зіткненням з москвою. У той вузол обставин і потрапила невелика чота особливого призначення УПА під командуванням бунчужного Антона Марценюка на псевдо Береза. Напередодні бійці повернулися з рейду на Закерзоння і отримали нове завдання. 44 бійці, більшість з яких уже мала бойовий досвід і вміла поводитися зі зброєю. Озброєння чоти складалося зі стрілецької зброї, трьох ручних кулеметів, станкового «Максима», легкого міномета та ручних гранат. І якщо для маневреного повстанського підрозділу цього було достатньо, то для фронтального бою з регулярними силами противника – ні. Тому, коли ситуація почала розвиватися несприятливо, вирішальним чинником стала не кількість багнетів, а місцевість. Загорівський монастир Різдва Пресвятої Богородиці стояв на підвищенні поблизу села Новий Загорів. Його історія

surma.com.ua

№ 36 (221) — 11.09.2026

Фортеця Загорів.

Бій УПА проти нацистських окупантів у вересні 1943 року сягала XVI століття, а старі муровані споруди, дзвіниця та глибокі підземелля, хоча й не створювалися для війни, у воєнних умовах могли виконати роль імпровізованої фортеці. Для невеликого загону повстанців це означало можливість скоротити фронт оборони, використати кулеметні позиції й пережити обстріл, від якого у відкритому полі не було б порятунку. За однією з реконструкцій, чота увійшла до Нового Загорова 8 вересня; інша датує її прибуття вечором 10 вересня. Ця розбіжність не змінює головного: повстанський підрозділ був виявлений, і німецьке командування почало концентрувати проти нього сили. На першому етапі проти 44 повстанців виступив загін чисельністю приблизно 400 осіб – рота німецької жандармерії, рота донських козаків на німецькій службі та поліцейська рота, сформована з фольксдойчів (етнічних німців без німецького громадянства). Перша атака виявилася невдалою. Атакувальники підійшли до повстанських позицій надто близько й потрапили під концентрований кулеметний вогонь. За повстанськими та пізнішими українськими реконструкціями, противник міг втратити близько 40 осіб убитими вже під час цього штурму. Ніч не принесла затишшя. Навпаки, вона стала перервою, яку противник використав для підтягування підкріплень. На світанку наступного дня ситуація змінилася принципово. Почали прибувати додаткові сили, зокрема з напрямків Володимира-Волинського, Горохова та Луцька. Повстанці, які до того займали польові позиції та шанці поблизу монастиря, опинилися під загрозою охоплення. За реконструкцією бою, монастир був сполучений з передовими позиціями ровом, і саме ним оборонці відходили до мурів. Так короткий бій перетворився на облогу. Проти монастиря було зосереджено вже понад 700 бійців, які мали міномети та легкі гармати. Обстріл тривав годинами. Увечері до атакувальників, за поширеною реконструкцією, прибули десять легких броньованих машин або танкеток. До бою німецьке командування залучило й авіацію: три літаки бомбардували монастир, намагаючись зруйнувати позиції оборонців і придушити їхній опір. Після бомбардування будівлі монастиря зазнали значних руйнувань, однак повстанці, використовуючи підземелля та товсті кам’яні мури, продовжили оборону. Віковічний монастир почав руйнуватися під вогнем, однак його підземелля виявилися тим укрит-

тям, який дозволив упівцям продовжувати оборону. Коли починалося бомбардування або артилерійський обстріл, повстанці ховалися під землею; коли противник ішов на штурм – знову займали вогневі позиції. Бій поступово набував затяжного характеру: оборона втрачає людей і боєздатність, нападник нарощує сили та вогневий вплив, але остаточного результату не може досягти, бо кожна нова атака вимагала знову входити в простір, який прострілювався з монастирських позицій. Особливо небезпечним для штурмових груп був кулеметний вогонь. Один із кулеметників, Коцюба, зайняв позицію на дзвіниці й тримав під обстрілом підступи до монастиря. Протягом 10 вересня атаки тривали майже безперервно. На той час із 44 повстанців живими залишалося уже лише 18. Тому для тих, хто продовжував оборону, відлік ішов уже не на дні, а на години. У ніч із 10 на 11 вересня та наступного дня монастир знову обстрілювали з мінометів, гармат і бронетехніки. Надвечір противник перейшов до чергового штурму. Саме у фінальній фазі бою був смертельно поранений командир чоти Береза. Командир загинув разом із більшістю своїх бійців, але сама чота ще не була знищена. Відступати вже не було куди, а залишатися означало чекати останнього штурму. Тоді ті, хто ще міг рухатися, ухвалили рішення прориватися. Дванадцять повстанців розділилися на дві групи по шість бійців. Поранених сховали в монастирських підвалах, розуміючи, що винести їх крізь оточення неможливо. Близько п’ятої години ранку, скориставшись густим туманом, обидві групи одночасно вдари-

ли в різних напрямках. Гранати, раптовий вогонь, кілька хвилин хаосу – і залишки чоти вирвалися з оточення. Коли німецькі підрозділи остаточно зайняли монастир, там залишилися загиблі й поранені. Одного з поранених виявили та стратили. Ще двох місцевим жителям згодом вдалося врятувати. Тіла 29 загиблих оборонців зібрали й поховали місцеві селяни. Отже, із 44 повстанців 29 загинули в бою, один був убитий після захоплення, дванадцять прорвалися з оточення, а двоє поранених вижили завдяки допомозі місцевого населення. Саме тут закінчується достовірно реконструйована арифметика Загорівського бою і починається його легенда. У різних публікаціях чисельність противника зростає від кількох сотень до півтори тисячі осіб, а оцінки його втрат коливаються від приблизно ста загиблих до кількох сотень. Але навіть якщо відкласти найбільш ефектні числа, сама подія не потребує перебільшень. Недаремно в повстанському гімні звучать слова: «Зродились ми великої години». Для покоління УПА це не було літературною метафорою. Велика година означала, що Україна опинилася у вирі війни, де право на власну політичну волю потрібно було виборювати. Тому оборонний бій 44 повстанців біля Нового Загорова важливий як документ епохи, у якій старий монастир на волинському пагорбі на кілька вересневих днів став не просто укриттям для озброєного підрозділу українців, а вузлом великої української історії. За його мурами сходилися відступаюча німецька окупаційна система, повстанський рух, що набирав сили, і фронт, який уже котився із москви на Захід.

11.09.2026 — № 36 (221)

UNIVERSE CARRIER

ми підтримуємо

це логістична компанія, яка за 15 років свого існування, зарекомендувала себе як конкурентоспроможний лідер у сфері перевезень, створений задовольняти запити клієнтів.

Ми використовуємо новітні, високоякісні технології та інноваційне обладнання. Наш відданий персонал та професійні водії надають широкий спектр транспортних і логістичних послуг. Universe Carrier має найбільш розгалужену транспортну мережу, що забезпечує надійну своєчасну доставку товарів (перевозимо через 48 континентальних штатів, Аляску та Канаду).

WWW.UNIVERSECARRIER.COM 14351 WEBER DR, HUNTLEY, IL 60142

Наша формула успіху полягає у спілкуванні, якісному плануванні та сильному бажанні розвивати наш бізнес і відносини з клієнтами через партнерство, покращуючи транспортні рішення та послуги. Ми на 100% підтримуємо своїх водіїв і маємо найновіші та найбезпечніші вантажівки. Використовуючи запатентовану технологію, ми можемо оптимізувати режим обслуговування, який найкраще відповідатиме вашим потребам, і забезпечити активне відстеження кожного відправлення. Ми завжди раді бачити у своїй команді водіїв з досвідом, а також без досвіду, адже у нас є програма тренування, де ви можете швидко навчитись і стати невід’ємною частиною нашої компанії.

Працювати з нами - це зростати щодня!

surma.com.ua

№ 36 (221) — 11.09.2026