1 by Орко

О. Г. Ярошенко

ХІМІЯ Підручник для 7 класу Рекомендовано М ініст ерством освіти і науки України

П З Київ «С Т А Н ІЦ А » 2007

УДК 54(075.3) Б Б К 24я721 Я77

Рекомендовано Міністерством освіти і науки України

(лист МОН України № 1/11-5792 від 30.07.2007 р.)

Я77

Ярошенко О. Г. Хімія: Підруч. для 7-го кл. — К.: Станіца-Київ, 2007. — 112 с.: іл. І5ВК 978-966-7039-15-8 Цим підручником розпочинається систематичне вивчення хімії в основній школі з дванадцятирічним терміном навчанням на базі пропедевтичних знань про тіла, речовини, фізичні та хімічні явища, що вже одержали учні, вивчаючи приро дознавство. Об’єм і зміст матеріалу ретельно продумані й логічно розкриті, текст перемежований цікавими прикладами, різноманітними та доступними для вико нання семикласниками дослідами. Б Б К 24я721

ISBN 978-966-7039-15-8

ЗМІСТ

Від автора ......................................................................

§ 1. Хімія — природнича наука. Короткі відомості з історії хімії ..............................

§ 2. Правила поведінки учнів у хімічному кабінеті. Ознайомлення з обладнанням кабінету хімії та лабораторним посудом ..............................

§ 3. Прийоми поводження з лабораторним посудом, штативом і нагрівними приладами; будова полум’я Практична робота 1 .................................................

ВСТУП

ТЕМА і § 4. Речовини, їх фізичні властивості.

Початкові хімічні поняття

Чисті речовини і суміші ............................................. 24 § 5. Атоми. Хімічні елементи, їхні назви і символи ......................................................................

§ 6. Атомна одиниця маси. Відносна атомна маса хімічних елементів ...................................................... 32 § 7. Молекули та йони

...................................................... 35

§ 8. Якісний та кількісний склад речовин. Хімічна формула і відносна молекулярна маса речовини ............................................................. 38 § 9. Прості речовини. Метали та неметали

................. 42

§ 10. Різноманітність речовин. Складні речовини

....

§ 11. Валентність, визначення валентності

за формулами бінарних сполук

............................... 49 З

§ 12. Складання формул бінарних сполук за валентністю. Обчислення за хімічною формулою ...................................................................... § 13. Фізичні та хімічні явища

.......................................... 58

§ 14. Дослідження фізичних і хімічних явищ Практична робота 2 ................................................. 61 § 15. Закон як форма наукових знань. Закон збереження маси речовин

............................ 63

§ 16. Хімічні рівняння ..........................................................

. Іір О С Т І

§ 17. Оксиген. Кисень. Фізичні властивості та поширеність в природі ..........................................

речовини . м етали і

§ 18. Добування кисню в лабораторії. Реакція розкладу. Поняття про каталізатор

ТЕМА 2

Н ем етаЛ И

....

§ 19. Хімічні властивості кисню. Реакція сполучення .................................................... 79 § 20. Окиснення, горіння. Умови виникнення і припинення горіння .................................................

§ 21. Добування кисню з калій перманганату К М п04 Практична робота 3 ................................................. 86 § 22. Найважливіші оксиди ................................................. 89 § 23. Застосування кисню, його біологічна роль. Колообіг Оксигену ...................................................... 92 § 24. Ферум та залізо. Властивості, поширення та застосування заліза ............................................... 96 Узагальнення

............................................................... 102

Періодична система хімічних елементів Д. І. Менделєєва ...........................................................104 Основоположники хімічно! науки Покажчик термінів і понять 4

..........................106

................................... 110

ВІД АВТОРА

Д орогі семикласники! З а в д як и вивченню природознавства, ви здобули початкові зн ан н я про речовини та хімічні яви щ а і вж е м аєте уявл ен н я про існування «хі м ічної азбуки». Але щоб зрости високоосвіченою особистістю з науковим світоглядом, цього не достатньо. О сь чому у ваш ом у розкладі зан ять з ’яви в ся новий навчальний предмет — хімія. Н а уроках хімії ви станете вивчати цю дуж е цікаву й важ ливу природничу науку, без надбань якої сьогодні нем ож ливо уяви ти ж и ття та побут лю дини. Які буваю ть речовини, що м іж ним и спільного та відмінного, чим во ни корисні, а чим небезпечні, як и м и мож уть бути наслідки недбалого по водж ення з речовинам и — про все це та багато інш ого ви д ізнаєтеся на уроках хімії. А відтак, завд яки хімічним знанням , навчитеся безпечно по водитися з речовинам и, з користю д л я себе використовувати їх та не д о пускати негативного впливу хімічних яви щ на біосф еру. У 7-му класі цей підручник стане ваш ою основною навчальною к н и гою з хімії. У роботі з ним вам допом ож уть зн ан н я про природу, набуті на уроках природознавства. Том у в багатьох параграф ах підручника присутня рубрика «Пригадайте з природознавства». Відразу після кож ного параграф а ви знайдете рубрику «П ідведем о підсумки», у якій кільком а реченням и чітко та стисло відображ ено го ловн и й зм іст параграф а, наведено визн ачення понять і ф орм улю вання законів. П ерш ніж хімічні зн ан н я потрапили на сторінки книг і зокрем а ц ьо го підручника, учені провели безліч дослідів. Ви також м атимете зм огу проводити досліди сам остійно та зм ож ете переконатися, що пізнавати хімію не тільки дуж е цікаво, а й посильно для кожного. В казівки до в и конання дослідів ш укайте у відомій вам з природознавства рубриці «Сторінка природодослідника». З н а н н я про природу, як і сама природа, безмежні. Т ож аби ви мали змогу глибш е проникнути у світ хімічних яви щ та по-справж ньом у захо питися вивченням хімії, підручник м істить рубрику «Сторінка ерудита». Ч итайте її, і вже незабаром ви приєднаєтесь до тих, кого вваж аю ть еру дитам и за їхні глибокі та різнобічні знання з предмета. У спіх кож ного з вас у засвоєнні хім ічних знань значною мірою залеж атим е від сам остійного ви кон ан н я завдань та вправ рубрики 5

«П ереконайтеся у засвоєнні знань»-. Вона містить запитання, які д озво ляю ть здійсню вати перевірку знань в усній ф ормі, а також завдання, в и конання яких потребує практичного застосування теоретичних знань. С еред них є завдання, позначені зірочкою . Це творчі завдання, що вим агаю ть ум іння аналізувати властивості речовин, передбачати наслід ки різних впливів на речовини та розум іти хімічні явищ а, висловлю вати власні судж ення та нестандартно підходити до р о зв’язу ван н я задач. П ерш ніж приступити до виконання завдань цієї рубрики, слід вдум ли во прочитати текст параграф а та рубрику «П ідведем о підсумки», у разі потреби пригадати матеріал попередніх уроків хімії, а також вивчене на уроках з інш их предметів. Н а ф орзацах підручника розміщ ені портрети видатних учених, а в розділі «О сновоположники хімічної науки» м іститься інф орм ація про їхній внесок у розвиток хімії. Я к бачите, науку хімію творять реальні лю ди, і перед кож ним із вас також відкриті дороги до її подальш ого р о з витку. М алю нки, таблиці та схеми, яки х чим ало в цьому підручнику, зр о б л ять наочним вивчення матеріалу. З аверш ується підручник «П окажчиком термінів і понять». Б аж аю вам не лиш е долучитись до пізнання храму науки хімії, а й до подальш ого його творення!

Автор

ВСТУП

§ 1.

Хімія — природнича наука. Короткі відомості з історії хімії

® Ус* часи свого існування людина вивчала прироДУ- Спочатку це було спостереження за явищ ами та тілами. З часом вона вдалася до такого методу дослід ж ення природи, як порівняння, а з винайденням при строїв, машин та механізмів навчилася глибоко прони• Що називають кати в найпотаємніші її куточки. Сьогодні вивченням речовиною природи займається багато наук, а серед них такі як • Які явища біологія, географія, ф ізика й, безперечно, хімія. природи Звідки походить її назва? З цього питання в учеви знаєте них і досі немає спільної думки. Одні схильні вважа• Які природничі ти, що вона походить від старогрецького слова хюма — науки вам відомі «виплавляння, лиття» металу. Інші — від слова хемі або кемі, що на мові, якою розмовляло населення Древнього Єгипту, означало «чорний, таємний». Хеме — це також назва Єгипту доарабських часів. До речі, у нашій державі тривалий час (до 30-х років XX ст.) вживався термін «хемія». В англомовних країнах і дотепер ви мова цього слова звучить як «кбмістрі» (англ. chem istry). Але справа не в назві науки чи в її вимові, а в тому, що ця наука до сліджує. Хімія — наука про речовини, їх властивості та перетворення. П еретворення одних речовин на інші ні на мить не припиняю ться в організмі людини, тварини чи рослини. І їх також досліджую ть учені-хіміки. Постає питання: коли з ’явилася ця наука? Як і будь-яка наука, хімія мала досить тривалий період накопичення фактів, розрізнених відомостей, поодиноких відкриттів. Серед них без пере більшення слід назвати винайдення способів отримувати вогонь, запобігати псуванню продуктів харчування, а згодом — виготовляти зброю та посуд. Уже за часів Київської Русі наші пращури виплавляли та обробляли мета ли, виготовляли скло, фарби, тканини. Археологічні розкопки довели, що в IV—III тисячолітті до н. е. люди за стосовували сім металів — золото, срібло, мідь, залізо, олово, свинець і ртуть. Відомо, що окремі періоди розвитку людства дістали назви «кам’яний», «зо лотий», «бронзовий» (таку назву має сплавлена суміш міді й олова), «заліз ний» віки за відповідною назвою основних матеріалів, які застосовувалися для виготовлення зброї та знарядь праці. Щ е в давнину люди займалися хі мічним виробництвом (звичайно, не в сучасному розумінні цього слова). їх цікавило тільки практичне використання речовин чи хімічних явищ, але вони не ставили за мету вивчення будови та властивостей речовин. Хімічне виробництво також існувало на території Давньої Греції, М есо потамії, Індії та Китаю. З приборканням вогню в людей з ’явилася можливість не лише готувати їжу, а й виготовляти скляний, керамічний, порцеляновий посуд та інші речі Пригадайте з природознавства

домашнього вжитку, парфуми та зброю, фарбувати тканини, бальзамувати тіла померлих тощо. А це призвело до активного вивчення речовин та їх властивостей. Першими, хто почали записувати спостереження за речовинами, їх влас тивостями, були древні греки. Протягом тисячоліть відбувалося накопичен ня хімічних знань людини. Помітним у їх формуванні був період пануван ня алхімії. Досі не встановлене точне походження цього терміну. Проте, починаючи з III ст. н. е., він на кілька віків міцно увійшов у життя. Алхімі ками називали людей, які шукали способи перетворення звичайних металів, наприклад, олова в золото. Головна ж мета алхімії полягала в тому, щоб знайти філософський камінь, чудодійний «еліксир життя», за допомогою якого можна було б лікувати хворих, надовго зберігати молодість і красу, дарувати людині безсмертя і силу. Уже в ІІІ -У І ст. н. е. в Єгипті жреці, яких можна назвати представни ками перших учених-хіміків, володіли секретами бальзамування тіл, виго товлення фарб, які лиш илися для нас загадкою, займалися пошуком спосо бів перетворення неблагородних металів у золото. Відомо, що в бібліотеці єгипетського міста Александрії, одному із семи чудес світу, зберігалися ма нускрипти з описом процесів прожарювання, перегонки, ф ільтрування тощо. Були там і рукописи, які велися на «алхімічній» мові, оскільки алхіміки прагнули зберегти свої таємниці. Приблизно в VII ст. н. е. араби перейняли надбання й прийоми роботи єги петських жреців та збагатили алхімію новими знаннями. Центр алхімії пере містився до арабів. Саме араби додали до слова хемі префікс ал. Таким чином, алхімія — це середньовічна назва хімії. Вона означала мистецтво видобування і переробки різних речовин для практичних потреб. У Західній Європі алхімія дістала розвиток лише в X III ст. У містах та при монастирях почали з ’являтися численні лабораторії. Слід зазначити, що на Русі це явищ е поширення не мало, хоча праці ал хіміків були відомі й навіть перекладалися на церковнослов’янську мову. На відміну від давньогрецьких філософів, котрі лише спостерігали світ, а пояснення будували на припущеннях та розмірковуваннях, алхіміки д ія ли, експериментували. Вони зробили чимало від криттів, винайшли способи очищення речовин, ство рили різні прилади та лабораторний посуд, придатний для проведення хімічних дослідів. Незаперечним є той факт, що своїм виникненням хімія як наука, за вдячує саме алхімікам. Вони також дали поштовх розвитку виробництва ліків. Парацельс, засновник медицини, прямо вказував, що мета хімії полягає не у виготовленні золота і срібла, а у виготовленні ліків. Обидва головні бажання алхіміків — утворення золота з недорогоцінних металів та пошук ф ілософ ського каменю — виявилися нездійсненними. Серед дослідників були, звичайно, і ті, що переслідували не наукові цілі, а просто прагнули багатства чи ставили за мету залякати людей незрозумілими Лабораторія'алхіміка 9

хімічними явищ ами та їх наслідками. Однак слід віддати належне алхімікам за те, що вони зберегли надбання греків, виготовили чимало лабораторних приладів, принципи дії яких використовуються й зараз. Остаточно знання про речовини набули достовірного, наукового харак теру у X V III ст. Пов’язано це з діяльністю таких всесвітньо відомих учених, як Дж. Дальтон, Р. Бойль, А. Лавуазьє, М. Ломоносов та інших. Як відомо, спочатку людина використовувала натуральні матеріали (ка мінь, дерево), а із часом сама почала створювати потрібні їй речовини та матеріали. Нині вражаючою є кількість речовин, що виготовляються штуч но. Тож наука хімія не лише вивчає речовини, що існують у природі, а й займається створенням нових, які називають штучними та синтетичними. У повсякденному житті нас оточують різні матеріали, що є речовинами чи сумішами речовин, багато з яких створені людиною завдяки хімічним знанням задля практичного використання. Н а малюнку 2 зображено добре відомі речі повсякденного вжитку, виготовлені з матеріалів, яких не існує в природі. Якщо припинити їх виробництво, ми позбудемося багатьох предме тів, без яких уже не уявляємо свого побуту.

Підведемо підсумки

•

Хімія — одна з природничих наук, що вивчає склад, будову, властивості речовин та їх перетворення.

• •

Термін «алхімія» закріпився за відповідним етапом розвитку хімії. Усі тіла живої й неживої природи складаються з речовин. Речо вин, створених людиною, значно більше, ніж природних.

С Т О Р ІН К А П Р И Р О Д О Д О С Л ІД Н И К А Спробуємо й ми на уроці здійснити дослідження влас тивостей деяких речовин. Д ослід 1. Властивість натрій гідрогенкарбонату (питної со ди) та розчину оцтової кислоти (оцту) взаємо діяти між собою з утворенням нових речовин. Проведемо дослід із содою та оцтом, але по-іншому, ніж у 5 класі, виявимо утворення вуглекислого газу, ско риставшись для цього вапняною водою. Пригадайте з природо знавства

Що називають явищами, які бувають явища Яке явище ви спостерігали при додаванні оцту до питної соди Підтримує чи не підтримує горіння вуглекислий газ Як за допомогою сірників можна виявити наявність вуглекислого газу

Для його проведення знадобляться: речовини — питна сода (натрій гідрогенкарбонат), розчин оцтової кис лоти (оцет), вапняна вода (водний розчин кальцій гідроксиду); прилади та матеріали — пробірка, гу мова пробка з газовідводною труб кою, хімічний стакан, сірники. У хімічний стакан наллємо прозору вапняну воду. Питну соду помістимо на денце пробірки, додамо оцту й відразу отвір пробірки закриєм о пробкою з газовідводною трубкою, кінець якої спрямуємо в стакан з вапняною водою. Будемо спостеріга ти за змінами, що відбуваються в пробірці та хімічному стакані. Про що вони свідчать?

Д ослід 2. Утворення амоній хлориду (■«дим б ез вогню »). Уважно поспостерігайте, що станеться після того, як ваш учитель з ’єднає отвори двох на вигляд нічим не запов нених, але злегка зволожених пробірок. Ви здивовані поба ченим?

Але тут немає нічого дивного. Просто, знаючи власти вість амоніаку та хлоридної кислоти взаємодіяти між со бою з утворенням речовини амоній хлориду, ваш учитель скористався цим, щоб одержати нову речовину, тверді частинки якої імітували появу «диму». Яке явищ е — фізичне чи хімічне — відбулося?

Домашній експеримент. Над каструлею, у якій варять суп, чи над чайником, у якому кип’ятять воду, теж з ’явл я ється «димок». Запропонуйте спосіб, як дізнатися, що це за речовина. Перевірте своє передбачення і зробіть висно вок, яке явищ е відбулося. Одержані результати занотуйте в робочому зошиті.

Д ослід 3. Зміна забарвлення індикаторів у різному середовищі. В одному хімічному стакані приготуємо розчин питної соди у воді, а в іншому — лимонної кислоти у воді (його можна приготувати з води і свіжовичавленого соку лим о на). В обидва стакани додамо по кілька крапель речовин лакмусу чи метилового оранжевого. їх ще називають індикаторами, тобто покажчиками наявності в розчинах певних речовин. Спостерігайте за змінами, що відбуваються в кожному із стаканів. Зробіть висновки, однакові чи різні власти вості проявили питна сода і лимонна кислота у цьому досліді. Домашній експеримент. (Аналогічно до проведених дослідів) проведіть дослідження здатності: а) кухонної солі (натрій хлориду) взаємодіяти з оцтом; б) крейди (кальцій карбонату) взаємодіяти з оцтом.

Увага! Досліди виконуйте в прозорому посуді. Твердих речовин слід брати по півчайної ложки, а оцту — столову ложку. У разі утворення газо подібної речовини перевірте, що це за речови кисень чи вуглекислий газ. З ’ясовані влас на тивості речовин опишіть у робочому зошиті. —

С Т О Р ІН К А Е Р У Д И Т А П ам'ятки культури (С оф ійський собор, Києво-Печерська лавра), археологічні знахідки (монети, посуд, жіночі прикраси з дорогоцінних металів, скла, емалі), набальзамовані мощі, що зберігаються в Києво-Печерській лаврі, староруські літера турні твори часів Київської Русі — усе це є свідченням того, що вже в ті часи на нашій території успішно розвивалось ремесло, використовувалися за призначенням руди, мінерали та різні матеріали. Щ об їх обробляти, а також виготовляти з них різноманіт ні предмети, ремісникам необхідно було володіти певними ф і зичними та хімічними знаннями практичного значення, конс труювати горни, тиглі, виливниці тощо. І дійсно, на території Київської Русі при розкопках знайдено цьому підтвердження. На особливу увагу заслуговує висока техніка написання ікон у часи Київської Русі. Те, що фарби не зруйнувалися упродовж століть, доводить: іконописці зналися на виготов ленні фарб, фарбуванні тканин. Закономірно сказати, що в Київській Русі хімічні знання, пов’язані з добуванням та використанням речовин, набули по мітного розвитку. Прикро, але практичний досвід наших пред ків дотепер майже не зберігся (за винятком рецептурних опи сів використання лікарських трав та мистецтва написання ікон).

Переконайтеся в засвоєнні знань

1. Що вивчає хімія? 2. Коротко схарактеризуйте виникнення та етапи становлення нау ки хімії. 3. Наведіть приклади природних і штучних речовин, а також тіл, виготовлених з них. 4. Чому хімію, як і фізику та біологію, називають природничою наукою? 5*. На яких властивостях речовин базується їхнє використання в на ведених прикладах: а) додавання в тісто питної соди; б) побілка приміщень сумішшю крейди та води; в) усунення накипу зі стінок чайника розчином лимонної кислоти? г) шліфування до блиску металевого виробу? Які явища — фізичні чи хімічні — відбуваються в кожному з наве дених прикладів?

§ 2.

Правила поведінки учнів у хімічному кабінеті. Ознайомлення з обладнанням кабінету хімії та лабораторним посудом Пригадайте з природо знавства

Органи чуття людини Методи дослідження природи Агрегатні стани речовини Яким посудом та якими приладами ви користувалися на уроках природознавства, вивчаючи речовини

Мал. 3.

Правильне нагрівання речовини в пробірці

Мал. 4.

Правильне виявлення запаху речовини 14

Ви цілком усвідомлюєте, наскільки важливо до тримуватися певних правил безпеки в повсякденному житті. Узяти хоча б для прикладу правила дорожньо го руху, правила поведінки на воді, правила пово дження з газом, гарячою праскою тощо. Існують свої правила поведінки і в хімічному кабінеті з речовина ми, нагрівними приладами тощо. З ’ясуємо, що це за правила та чим вони зумовлені. 1. Ретельно виконуй рекомендації і поради, за значені в підручнику та усно повідомлені вчителем. У разі виникнення непередбачених ситуацій чи нещас ного випадку, звернися за допомогою до вчителя або лаборанта. 2. Не наражай на небезпеку себе і тих, хто перебу ває з тобою поруч. Мається на увазі суворе дотриман ня правил безпеки при нагріванні, випаровуванні речо вин, перенесенні речовин з однієї посудини в іншу тощо. 3. Обережно поводься з вогнем. Пам’ятай, що гаря ча пробірка на вигляд абсолютно однакова з холодною! При нагріванні користуйся тримачем. Спочатку пробірку профій по всій довжині. Як правильно проводити по дальше нагрівання, показано на малюнку 3. Для припи нення горіння спиртівку чи сухий спирт накрий щільним ковпачком і не знімай його до повного охолодження. 4. Дотримуйся чистоти й порядку на робочому місці. Стеж за тим, щоб речовини не потрапляли на ру ки, одяг, стіл, підлогу. Якщо попадання речовин все ж таки сталося, спокійно, але негайно змий чи збери їх. Пробки й кришки від банок з речовинами клади на стіл догори дном. На час виконання дослідів зошит, підручник та щоденник краще покласти в портфель. 5. Працюй з мінімальними кількостями речовин. Це зробить безпечним виконання тобою дослідів, захистить зовнішнє середовище від забруднення. Якою має бути мі німальна кількість речовин, дізнавайся з опису досліду в підручнику чи з усної рекомендації вчителя. Якщо ріди ни чи твердої речовини взято більше ніж треба, ні в яко му разі не відливай та не відсипай її назад у посудину. 6. Виявляючи запах речовин, не нахиляйся над пробіркою, а легким порухом руки спрямуй потік повітря до себе (мал. 4).

7. Ні в якому разі не пробуй речонини на смак. 8. Після проведення дослідів приведи своє робо че місце в належний стан. Помий хімічний посуд, яким користувався. Здай обладнання та речовини л а боранту. Обов’язково вимий руки. Дістань робочий зошит і зроби в ньому необхідні записи про резуль тати спостереження та отримані висновки. 9. Зважай на попереджувальні знаки. У хімічній лабораторії — навіть шкільній, не кажучи вже про на укові, — зібрано багато небезпечних речовин. Серед них є легкозаймисті, вибухонебезпечні, такі, що мо жуть спричинити опіки, зіпсувати одяг, викликати отруєння при вдиханні парів чи попаданні в органи травлення. Посудини з цими речовинами промарковують попереджувальними знаками: «Небезпечно», «Вогненебезпечно», «Отруйна речовина», «Отруйний газ» тощо (мал. 5). З такими речовинами слід бути особливо обережними як у лабораторіях, так і на виробництві. Обладнання шкільного кабінету хімії. Ш кільний кабінет хімії має допоміжне приміщен ня — лаборантську кімнату. У ній зберігають наоч ність, прилади та речовини, необхідні для проведен ня хімічних дослідів, різноманітний посуд тощо. Лабораторний посуд та правила роботи з ним. Як ви вже знаєте з природознавства, для виконан ня дослідів виготовляють спеціальний лабораторний посуд. На уроках хімії найчастіше користуються посу дом, виготовленим зі скла, що витримує нагрівання. Пробірки мають форму вузького циліндра з округлим дном. Тому вставляють їх у спеціальні штативи (мал. 6). Пробірки зазвичай виготовляють місткістю 20 мл.

Мал. 5. Попереджувальні знаки: а — небезпечно; б — вогненебезпечно; в — отруйна речовина; г — отруйний газ

Мал. 6. Штативи з пробірками: а — прямокутної форми; б — округлої форми. 15

О сновні правила роботи з пробірками

А*

2 см

Мал. 7. Рівень рідини в пробірці не повинен перевищувати 2 см

Мал. 8. Правильно тримати пробірку слід у верхній гТ частині

Мал. 9. Змішування рідини в пробірці

Правило перше. Н аливати рідину в пробірку тре ба по її стінці, тримаючи пробірку під невеликим ку том. Від дна пробірки рідина не повинна підніматися вище за 2 см .(мал. 7). Правило друге. Тримати пробірку слід у верхній її частині, аби бачити все, що в ній відбувається (мал. 8). Правило трете. Зміш увати рідини в пробірці не обхідно, злегка постукуючи по ній пальцем (мал. 9) або легко струшуючи її під кутом близько 60 граду сів. Ні в якому разі не можна струшувати пробірку, закриваючи її пальцем. Правило четверте. Зміш увати в пробірці рідку речовину з твердою треба за допомогою скляної палички, тримаючи пробірку при цьому вертикально. Коли проводять хімічну реакцію між твердою і рід кою речовиною, першою в пробірку поміщають твер ду речовину (мал. 10). Правило п ’яте. Спостерігати за змінами, що від буваються в пробірці, у будь-якому випадку треба збоку, не заглядаючи в неї ні в якому разі (мал. 11). Правило шосте. Д ля проведення нагрівання речо вин у пробірці її слід закріплювати в тримачі для про бірок. Отвір пробірки завжди необхідно спрямовува ти вбік від себе та від інших учнів, щоб нікому не зашкодити в разі викидання речовин. Закріплення пробірок у тримачі показано на малюнку 12. Спочатку треба рівномірно та по всій довжині прогріти пробірку, щоб вона не луснула під час нагрівання, і тільки після цього нагрівати її дно. Правило сьоме (стосується також роботи з іншим хімічним посудом). Після кожного попередньо прове деного досліду, щоб не зашкодити виконанню наступ них, необхідно ретельно вимити пробірку.

о ¥

Мал. 10. Змішування в пробірці рідкої речовини з твердою скляною паличкою

Мал. 11. Спостерігати за змінами в пробірці треба збоку

Мал. 12. Закріплення пробірки у тримачі

Мал. 13. Хімічні колби: а — плоскодонна; б — конічна; в — круглодонна

Мал. 14. Мірний посуд: а — мірний стакан; б — мензурка; в — мірний циліндр

Хімічні колби (мал. 13) за формою бувають плоскодонні, круглодонні та конічні. Верхня їх частина звужена й закривається гумовою пробкою. Колби мають різний об’єм — від кількох де сятків мл до 1 л і більше. Вони призначені для зберігання розчинів речовин, проведення дослі дів, у тому числі нагрівання. На колби нанесені позначки їх об’єму та рівня граничного напов нення. Мірний посуд — це мірні циліндри, мірні стакани, мензурки. Мірний посуд (мал. 14) ви готовляють зі скла чи прозорих пластмас з нанесенням поділок. Використовується мірний по суд для вимірювання об’єму речовини чи суміші речовин, зокрема розчинів. Д ля правильного ви значення об’єму необхідно, щоб позначка верхньо го рівня рідини в мірному посуді перебувала на одному рівні з очима, як показано на малюнку 15. Хімічні стакани (мал. 16) — це скляні цилін дричні посудини з пласким дном. Зазвичай вони бувають об’ємом від 50 мл до 500 мл. Використо вуються, як правило, для приготування розчинів, Демонстрації дослідів тощо. Лійки, піпетки, палички для перемішування ре човин у розчині також виготовляються зі скла (мал. 17). Чашки і тиглі виготовляють з вогнетривкої порцеляни. Порівняно із скляним посудом, пор целяновий витримує більш високі температури. Тиглі нагрівають на відкритому вогні. П орцеля нові ж чашки варто ставити на азбестову сітку.

Мал. 15. Д ля правильного визначення об’єму позначка верхнього рівня рідини перебуває на одному рівні з очима

Мал. 16. Хімічні стакани

Мал. 17. Лійки, піпетки

Мал. 18. Порцеляновий посуд: а — чашка і тигель; б — ступка з товкачем; в — чашка для випарювання

Порцелянові ступки з товкачами викорис товують для подрібнення твердих речовин до порошкоподібного стану. Порцеляновий посуд зображено на малюнку 18. Це далеко не повний перелік лабораторно го посуду. У процесі навчання ви й далі буде те знайомитися з різним хімічним посудом та його використанням.

Підведемо підсумки

• • •

У своєму житті та діяльності людина дотримується певних пра вил і норм поведінки. Існують також правила поведінки в хімічному кабінеті, які необ хідно знати та бездоганно виконувати. Для проведення дослідів користуються різноманітним лабора торним посудом: пробірками, колбами, мензурками, мірними стаканами, ступками тощо.

С Т О Р ІН К А Е Р У Д И Т А Виробництво скла належить до дуже давніх виробництв. Відомо, що ще в IV ст. до н. е. в деяких країнах Сходу уміли виплавляти скло. Ім ’я першовідкривача способу виготовлення скла невідоме, однак до наших днів дійшла легенда про те, як це сталося. Щ об вітер не загасив розведене на піщаному бере зі багаття, мореплавці обклали його шматками соди, а на ра нок на його місці знайш ли тверді блискучі краплі. У правдо подібність цієї історії можна вірити. Адже й понині скло виготовляють сплавлянням піску, вапняку й соди. Додаючи при сплавлянні домішки інших речовин, отримують різноко льорове, термостійке, оптичне скло тощо. Зовні скло однорідне, тверде, доволі крихке і при нагріван ні, перш ніж розплавитися, поступово розм’якш ується. Ця ос тання його властивість використовується у виробництві скля ного лабораторного посуду та інших виробів. Переконайтеся в засвоєнні знань

1. Яке основне обладнання хімічного кабінету ви знаєте? 2. Назвіть види лабораторного посуду. Наведіть приклади застосу вання конкретного лабораторного посуду. 3. Сформулюйте правила поведінки в хімічному кабінеті. 4. Чому ступки і товкачі не виготовляють зі скла, а колби та пробірки — з порцеляни?

§ 3.

Прийоми поводження з лабораторним посудом, штативом і нагрівними приладами; будова полум’я П ракт ична робот а 1

Мета роботи полягає в тому, щоб кожний з вас вивчив складові частини лабораторного штатива та спиртівки, познайомився з будовою полум’я, навчився правильно й безпечно поводитися з ними. Набуті уміння не раз знадобляться на уроках хімії, а знання про будову полум’я — у повсякденному житті. 1. Призначення та будова лабораторного штати ва. Ш татив призначений для закріплення хімічного посуду — колб, пробірок, порцелянових чашок тощо (мал. 19). Найчастіше його використовують, коли не обхідно проводити тривале нагрівання речовин. Л аборат орний ш т ат ив складається з масивної чавунної підставки з отвором (1), у який під прямим кутом укручується чавунний стержень (2). Завдяки своїй масивності, підставка надає штативу стійкості. На стержень за допомогою муфт (3 ) прикріплюють лапки (4 ) або кільця (5). Перш ніж закріплю вати лапку або кільце, роз гляньте муфту й навчіться нею користуватися! Звер ніть увагу на наявність двох гвинтів: одним з них муфта прикріплюється до штатива, другим затиску ється лапка чи кільце. Ніколи не плутайте ці гвинти! Якщо ж ви ненароком їх переплутаєте, то при піднят ті чи опусканні на певну висоту закріпленого у ш та тиві посуду він випаде і розіб’ється! На малюнку 20 і 21 показано проведення дослідів з використанням лаборативного штатива. 2. Збирання лабораторного штатива та робота з ним. • Укрутіть стержень (2 ) у підставку (1 ) до упоРУ- Він повинен бути з підставкою єдиним цілим. • Надіньте муфту на стержень так, щоб лапку чи кільце підтримував не лише гвинт, а й муфта. • Закріпіть у муфту лапку і потренуйтеся пра вильно здійснювати горизонтальне закріплення в ній пробірки. Пробірка закріплена правильно, якщ о її можна без особливих зусиль повертати в лапці. Міцно

Мал. 19. Лабораторний штатив

Мал. 20. Використання штативу для збирання нескладних приладів

Мал. 21. Пробірка в лапці штативу

----Мал. 22. Закріплення пробірки у лапці штативу

затиснута пробірка може луснути при закріпленні чи нагріванні. Правильним є закріплення пробірок, якщо лапка розташована неподалік від отвору (мал. 22). • Закріплену в лапці пробірку потренуйтеся під няти вище та нижче місця її попереднього розташу вання. • У другу муфту закріпіть кільце і потренуйтеся підняти його вище та нижче від місця попереднього розташування. • Поставте на кільце фарфорову чашку або хіміч ний стакан. Перш ніж поставити стакан, покладіть на кільце азбестову сітку. Простежте, щоб кільце розташо вувалося горизонтально до площини підставки лабора торного штатива. Тоді чашка чи стакан стоятимуть рівно. 3. Спиртівка та прийоми роботи з нею. Спиртівка (мал. 23) складається зі скляного ре зервуару (1), дві третини об’єму якого заповнюють спиртом, ґнота (2), закріпленого в металевій трубці з диском (3), ковпачка (4).

Мал. 23. Будова спиртівки

Увага! Д иск 3 повинен щільно прилягати до р е зер вуа р у. У протилеж ному випадку мож е спалахнут и спирт у р езер вуа р і. • Потренуйтеся запалити спиртівку. Для цього піднесіть збоку до ґнота запалений сірник. • Погасіть спиртівку, накривши полум’я ковпачком.

Мал. 24. Будова полум’я

4. Будова полум’я. • Щ е раз запаліть спиртівку і придивіться до по лум ’я (мал. 24). Якщ о ви будете уважні, то помітите, що воно має три зони. Нижня частина полум ’я (1 ) найтемніш а, середня (2 ) — найяскравіш а, вер хня (3 ) — дещо тьмяніша. Але зони різняться не л и ше за кольором, а й за температурою. Знизу вверх температура підвищується, тобто, найбільша темпера тура в зоні 3, найменша — у зоні 1. Ці знання допо магатимуть вам досягати швидшого нагрівання речо вин при виконанні дослідів. • Переконайтеся в тому, що в різних зонах полу м’я спиртівки температура різна. Д ля цього дерев’яну скіпку на певний час внесіть у полум’я спиртівки під кутом так, щоб вона перебувала у всіх його зонах.

Спостерігайте за її обвуглюванням. Чи отримали ви підтвердження, що в різних зонах полум’я має різну температуру? • Проведіть нагрівання води в пробірці, дотримуючись раніше розгля нутих правил та використовуючи тримач для пробірок. Примітка. Замість спиртівки можна скористатись твердим пальним — сухим спиртом.

Підведемо підсумки

•

• • • •

Лабораторний штатив та спиртівка належать до обов’язкового обладнання шкільного кабінету хімії. Складові частини лабораторного штативу — це підставка, стержень, муфти, лапки та кільця. Спиртівка складається з резервуару, ґноту, пристосування для закріплення ґноту, ковпачка. Полум’я спиртівки в різних його частинах має різну температуру. Безпечне користування лабораторним штативом і спиртівкою вимагає знання та бездоганного виконання правил поводження з ними.

С Т О Р ІН К А П Р И Р О Д О Д О С Л ІД Н И К А Завд ання. Проведіть вдома спостереження за горінням свічки. Д ля його виконання вам знадобляться: дві парафінові чи стеаринові свічки, сірники, півлітрова та літрова скляні банки. Д ія 1. Запаліть свічку та розгляньте її полум’я. Чи вдалося вам побачити в ньому, як і в полум’ї спиртівки, три зони? Д ія 2. Внесіть одночасно в нижню та верхню частину полум’я свічки по сірнику. Простежте, чи вони загорілися з інтервалом у часі. Зробіть висновок про температуру по лум ’я свічки в різних його частинах. Д і я З . Запаліть дві приблизно однакового розміру свіч ки. Одну накрийте півлітровою банкою, другу — літровою. З ’ясуйте, через скільки хвилин погасне кожна зі свічок. Котра з них горіла довше? Чим це пояснюється?

С Т О Р ІН К А Е Р У Д И Т А 'І л т ії ------------

Сьогодні ми навіть не можемо уявити собі, як люди обходилися без нагрівальних приладів і процесу нагрівання. Виш укування способів добування вогню здійсню вали ще первісні люди. Д ля цього вони використовували бруски де ревини чи кістки тварин, енергійним тертям яких викликали полум’я, або ж викреш ували іскру ударами каменю об ка мінь. Проте самозаймання наставало не відразу. Зокрема, для самозаймання деревини потрібна температура не нижче 300 °С. Д оводилося витрачати чимало зусиль і часу на добу вання вогню. Потрібне було і вміння, щоб добутий вогонь довго не згасав. Нині, коли потрібно запалити спиртівку чи свічку, газову плиту чи багаття, ми просто беремо в руки запальничку чи сірники. Чирк — і вогонь спалахнув! Його поява також є наслідком тертя, проте не потребує зусиль. Винайдення та на лагодження на рубежі Х У ІІІ-Х ІХ ст. виробництва сірників було без перебільшення важливою подією і вагомим науковим досягненням. У виробництві сірників використовується не менше 10 речовин, які є різними у головці сірника та в намазці коробка. Речовини підібрані таким чином, що при наймен шому терті сірник спалахує.

Переконайтеся в засвоєнні знань

1. Як правильно закріпити пробірку та кільце в лапці штатива? 2. Якими мають бути ваші дії при роботі з лабораторним штати вом, аби уникнути випадання кільця чи лапки, пробірки чи пор целянової чашки? 3. Чому необхідно стежити, щоб диск щільно прилягав до резер вуару спиртівки? 4. Які знання про будову полум’я допоможуть вам правильно та швидко здійснювати нагрівання речовин? 5*. Поясни, які перетворення енергії відбуваються при добуванні вогню тертям.

ТЕМА 1

ПОЧАТКОВІ ХІМІЧНІ ПОНЯТТЯ

§ 4.

Речовини, їх фізичні властивості. Чисті речовини і суміші

П рироднича наука хімія вивчає речовини та їх перетворення. Тіла, що нас оточують, складаються з речовин та їх сумішей. Вони реально існують незалежно від того, може людина їх виявити своїми органами чуттів чи ні. • Агрегатні стани Спочатку людина використовувала лише існуючі в речовини природі речовини. З розвитком хімічної науки з ’яви лася можливість створювати речовини, які в природі • Які одиниці вимірювання маси, не зустрічаються. Речовини, що використовуються у довжини, виготовленні чого-небудь (механізмів, машин, буді температури вель, предметів домашнього вжитку тощо), дістали вам відомі назву матеріали. Гума є матеріалом для виготовлення • На які сім коліс велосипедів, автомобілів, тракторів, літаків, зву кольорів кової та теплової ізоляції й багато чого іншого. До розкладається складу цього матеріалу ввійшли органічна речовина сонячне світло, каучук та неорганічні речовини сажа й сірка. Добира чому ми бачимо ючи певні кількості зазначених речовин, використову предмети ючи різні види каучуку та дотримуючись необхідної різнокольоровими температури, створюють сотні видів гуми. М атеріала • Що називають ми є також скло, чавун, сталь, бетон. густиною Повсякденне життя людини неможливо уявити без • Які явища таких речовин, як вода, кисень, цукор, кухонна сіль, називають олія. Проте переважним чином ми користуємося не електричними, а які — тепловими речовинами як такими, а предметами, тілами, виготовле ними з них. Різні предмети оточують нас у класі, на ву лиці, удома, у громадських місцях. Коли мова заходить про тіла, то часто називають і речовину чи матері ал, з яких вони виготовлені. Наприклад, графітовий стержень, мідний дріт, чавунні ворота, скляна лійка. Вам відомо, що з однієї речовини можуть бути утворені декілька тіл. Отже, тіл існує більше, ніж речовин. Айсберг, крига, сніжинка — це різні тіла, що утворені з однієї речовини — води. Цукор — це речовина, а пресована грудочка цукру — тіло. Тілами є цукерки, для виготовлення яких, крім цукру, використовують різні речовини, що надають цим солодощам колір, запах, смак. Розрізняють чисті речовини і суміші. Чистою називають речовину, яка не містить домішок інших речовин. Суміш складається з двох і більше чис тих речовин. Слід зазначити, що абсолютно чистих речовин не буває. Але вчені намагаються виділяти речовини в чистому вигляді, щоб вивчати їх властивості. Під властивостями речовин розуміють ознаки, за якими одну речовину можна відрізнити від іншої чи встановити між ними подібність. Кожній речовині притаманна певна сукупність властивостей. З багать ма властивостями речовин ви знайомі з повсякденного ж иття та уроків Пригадайте з природо знавства

природознавства. Це агрегатний стан, колір, запах, смак, прозорість, роз чинність у воді. Виявити їх допомагають органи чуттів людини, зокрема нюх і зір, при безпосередньому спостереженні. Проте є такі властивості речовин, які виявляю ть тільки шляхом вимірювання за допомогою відпо відних приладів. Розрізняю ть фізичні та хімічні властивості речовин. До фізичних влас тивостей речовин належать агрегатний стан, колір, запах, твердість, міцність, густина, прозорість, електропровідність, теплопровідність, температури плавлення, кипіння, замерзання. Агрегатний стан. Речовинам властиве перебування в трьох агрегатних ста нах: твердому, рідкому, газоподібному. Змінюючи температуру речовини, дося гають зміни її агрегатного стану. Усім вам це добре відомо на прикладі води. Температура плавлення. Кожна чиста речовина має певну температуру плавлення, тобто температуру переходу з твердого стану в рідкий. Ця тем пература залиш ається сталою, доки вся речовина не розплавиться. Температура кипіння. Кожна чиста речовина має певну температуру переходу з рідкого стану в газоподібний, яка залиш ається сталою, доки вся речовина не випарується. Колір, запах, смак. Речовини відрізняються за кольором. Так, цукор — білий, мідний купорос — голубий, графіт — сірий, золото — жовте, залізо — сріблясто-сіре, а вода, кисень та вуглекислий газ — безбарвні. Говорячи про запах, зауважимо, що одні речовини його мають, інші — ні. Наприклад, запах речовин, що з ’являється в результаті псування харчових продуктів чи є складовою парфумів, досить насичений, і тому відчувається навіть у нез начних кількостях. Переважна ж більшість речовин запаху не має. Наведіть приклади таких речовин. Орган смаку — язик — дозволяє виявляти таку властивість речовин як смак. Виявлення смаку в такий спосіб можливе лише на кухні. Але в жодному разі не можна вдаватися до цього при робо ті в хімічній лабораторії! Прозорість. Існують речовини та матеріали, що пропускають крізь себе всі кольорові промені білого світла. Це надає їм та деяким їх сумішам прозо рості. Вода, скло, повітря чи тонкий лід прозорі, і крізь них можна бачити тіла та предмети. А от алюміній непрозорий. І виготовлені з нього тіла — фольга, дріт, посуд — теж непрозорі. Густина. Речовини однакового об’єму мають різну масу. У цьому ви переконалися ще в 5-му класі на досліді з дерев’яною та залізною кульками однакових розмірів. Така їх відмінність зумовлена різною густиною заліза та Деревини. Густина позначається грецькою літерою «р» — (читається «ро»), а її основні одиниці вимірювання — к г/м 3, г/см 3. Розглянемо це на прикладах. Вода об’ємом 1 літр має масу 1000 г, тоді як маса заліза такого ж об’єму — 7900 г, а кисню — лише 1,43 г. У наведе них прикладах густина води дорівнює 1 г/см 3, заліза — 7,9 г/см 3, кисню — 0,00143 г/см 3. Отже, густина показує масу одиниці об’єму речовини. Твердість. Ця властивість характеризує опір речовини різанню та по дряпуванню. Так, сталевим ножем легко розрізати парафін, дещо важче грудку цукру. А от скло різанню не піддасться, якщ о тільки не скористати ся алмазним склорізом. 25

Але тверді речовини не завжди бувають міцними. Наприклад, папір твер дий, але паперовий аркуш легко зігнути, зруйнувати, пошматувати. Л ист же фанери при таких діях виявиться значно міцнішим. Електропровідність — це здатність речовин проводити електричний струм. Таку властивість мають зокрема залізо, мідь, алюміній, графіт, а також однорідні суміші деяких речовин, наприклад, кухонної солі і води. Речовини, які добре проводять електричний струм, одночасно наділені такою властивістю як теплопровідність. Узимку за однакової температури за лізні предмети на дотик видаються значно холоднішими, ніж дерев’яні. Пояс нюється це тим, що залізо має високу теплопровідність. А відтак тепло швид ко передається від руки в навколишній простір, створюючи відчуття холоду. Усі відомі речовини добре вивчені та описані, а їхні характеристики внесені в довідники, довідникові таблиці, енциклопедії тощо. З окремими довідниковими таблицями ви будете працювати, виконуючи лабораторний дослід 2, наведений на сторінці природодослідника. Більшість речовин перебуває в природі, а також використовується лю ди ною у вигляді сумішей. Ви знаєте, що природним и сумішами є повітря, мо локо, мінеральна вода, мед, граніт. Спеціально приготовлені суміші — це чай, кава, маринад, парфуми, пігулки, фарби, будівельна суміш піску, цементу та води. Речовини в складі суміші називають компонентами. Компоненти сумі ші зберігають свої властивості, і це дозволяє здійснювати розділення сумі шей. З відстоюванням, фільтруванням, випарюванням ви вже мали справу на уроках природознавства. Окрім цих способів, існують ще й інші, наприклад, дист иляція, що означає «стікання краплями». Цим способом найчастіше розділяють суміші рідин, якщ о тільки вони відрізняються температурою кипіння. Речовина, що має нижчу температуру кипіння, при нагріванні першою переходить у газоподібний стан і залиш ає посудину. Її пару тут же піддають конденсації (перетворюють охолодженням на рідину). Щ е одна особливість сумішей — це їх довільній склад, а саме кількість компонентів та їх маса. Скільки б ми не брали та не перемішували грамів цукру і піску, у кожному випадку утвориться суміш цих речовин. Якщо до суміші цукру та піску додати залізні ошурки, це також буде суміш, але вже трьохкомпонентна. Як вам відомо, однорідні суміші, у яких частинки компонентів розподі лені рівномірно, називають розчинами. Найбільшого поширення набули розчини, де розчинником є вода. Здатність речовин розчинятися у воді — одна з їх властивостей, яка вивчається та використовується. Н а уроках хімії ви будете знайомитися та працювати з таблицею розчинност і р ізн и х речовин у воді.

Хімічні властивості речовин характеризуються їх здатністю взаємодіяти з іншими речовинами, внаслідок чого змінюються склад і властивості речовин. Прикладом є досліди, котрі вчитель демонстрував вам на першому уроці хі мії. Попереду на вас чекає вивчення хімічних властивостей багатьох речовин. Виникає запитання: навіщо потрібно знати властивості речовин? Відпо відь очевидна: щоб безпечно користуватися ними, запобігати небажаним змі нам, з максимальною користю та віддачею використовувати речовини і ма теріали, не завдаючи шкоди екосистемам. 26

Підведемо підсумки

•

• •

Властивості речовин — це ознаки, за якими одну речовину відрізняють від іншої або встановлюють подібність між речовинами. Розрізняють фізичні та хімічні властивості речовин. До фізичних властивостей речовин належать агрегатний стан, колір, запах, смак, твердість, міцність, густина, електропро відність, теплопровідність, температури плавлення, кипіння, замерзання. Знання властивостей речовин допомагає в їх видобуванні та застосуванні. Розрізняють чисті речовини і суміші. Склад сумішей довільний, речовини зберігають у них свої властивості і, за необхідності, можуть бути виділені в чистому вигляді.

С Т О РІН К А П Р И Р О Д О Д О С Л ІД Н И К А Лабораторний дослід. властивостями речовин.

Ознайомлення з

фізичними

Д ія 1. Розгляньте речовини, видані вам для виконання досліду. Д ія 2. З а планом характеристики, наведеним у таблиці, опишіть властивості речовин. ВЛАСТИВОСТІ

РЕЧОВИНИ

Агрегатний стан Колір

Си

Запах Прозорість Інші властивості (температура плав лення, температура кипіння, густина тощо)

Д ія 3. Наведіть приклад суміші, компонентами якої виступають деякі з цих речовин, та запропонуйте спосіб її розділення. Зробіть висновок, які з фізичних властивостей речовин та їхніх сумішей описують словами, а які виражають кількісно із застосуванням певних одиниць вимірювання. 27

Переконайтеся у засвоєнні знань

1. З наведеного переліку випишіть окремо речовини, тіла та матеріали: ложка, чашка, залізо, скло, гума, сірка, мідь, мідний дріт. 2. За якими властивостями ви безпомилково розпізнаєте: а) цукор і сіль; б) порошкоподібний графіт і залізо; в) воду й оцет; г) золото й алюміній? 3. Установіть відповідність між чистими речовинами та сумішами: а) чисті речовини 1. Вуглекислий газ 2. Водяна пара 3. Морська вода б) суміші 4. Кисень 5. Розчин кухонної солі 6. Алюміній 4. Що важче — 4 см3 заліза чи 10 см3 алюмінію, якщо густина алюмінію дорівнює 2,7 г/см 3, а густина заліза — 7,9 см3? 5. Наведіть якомога більше прикладів розділення сумішей конкретних речовин, що мають місце в повсякденному житті людини і зокрема в кулінарії. 6*. Чому дощова вода не солона, хоча її найбільше утворюється внаслідок випаровування води морів та океанів?

§ 5.

Атоми. Хімічні елементи, їхні назви і символи Пригадайте з природо знавства

• Що називають атомом і хімічним елементом • Символи яких хімічних елементів ви вивчали • Які існують види електричних зарядів, у чому полягає явище електризації тіл • Які явища називають хімічними

Атом у перекладі на українську мову означає «не подільний». До кінця XIX ст. вчені вважали, що ре човину можна багаторазово подрібнювати або підда вати взаємодії з іншими речовинами, але атоми при цьому залишатимуться без змін. Іншими словами, які б фізичні чи хімічні явищ а не відбувалися, вони не призводять до поділу атомів на ще менші часточки. Чи це так насправді? П ригадайте електризацію та електричні явищ а, з яким и ви познайом илися в 5-му класі на уроках природознавства. В и явл яєть ся, що атоми не такі вже й неподільні! Н а рубежі Х ІХ -Х Х ст. ученим удалося з ’ясувати, що атом має складну будову. Це відкриття здійснило революцію в природознавстві: атом стали розглядати як систе му, що складається з яд р а та електронів. Д о скла ду ядра входять позитивно зарядж ені часточки — протони й незарядж ені часточки — нейтрони. Отже, за рахунок протонів ядро атома є позитивно зарядж еним.

Негативно зарядженою складовою атома є про стір навколо ядра, у якому перебувають електрони. До того ж електрони в ньому перебувають на різній відстані від ядра й безупинно рухаються. Учені встановили, що кількість протонів у ядрі атома завж ди дорівню є кількості електронів навколо нього. Тому позитивні та негативні заряди врівноважені й атом є електрично нейтральним. Щоб краще зрозуміти будову атомів, розглянемо модель атома Карбону, що показана на малюнку 25. Слід зазначити, що моделювання як метод наукових Мал. 25. досліджень використовують тоді, коли досліджувані Модель атома Карбону: об’єкти недоступні для безпосереднього сприймання. а — електрони, Н а моделі зображено ядро атома Карбону, що б — ядро атома містить 6 позитивно заряджених протонів та 6 незаряджених нейтронів (позначено різнокольоровими кульками в центрі мо делі). У навколоядерному просторі на моделі намальовано дві сфери — тем нішу й світлішу, на яких у вигляді невеликих кульок зображено 6 електронів. Це означає, що в атомі Карбону на різних відстанях від ядра рухаються 6 електронів. Спробуємо розглянуту модель будови атома Карбону зобразити схематично (мал. 26), усвідом люючи її умовний характер. Вид атомів з однаковим зарядом ядра в науці дістав назву хімічного елемента. З окремими з них — Гідрогеном, Оксигеном, Нітрогеном, Карбоном, Силіцієм, Ф осфором, Калі єм, Алюмінієм, Ф ерумом — ви знайомі з природо знавства. У таблиці 1 указані назви, символи та ви мова тих хімічних елементів, з якими ви найчастіше будете мати справу на уроках хімії. їх потрібно не Мал. 26. лише вміти читати та вимовляти, але й знати назви Схема атома Карбону та самостійно записувати. Це дозволить вам вільно володіти хімічною мовою. Про останні дві колонки таблиці 1 ви дізнаєтесь з § 6 та § 7. У дійсності ж хімічних елементів набагато більше. Усі вони внесені до таблиці, що має назву «Періодична система хімічних елементів Д. І. М енде лєєва» (див. с. 104-105). У назві таблиці зазначено прізвище видатного ро сійського хіміка, якому належать вагомі наукові відкриття, у тому числі й створення періодичної системи. На сьогодні в ній заповнено 115 клітинок, з них 83 — хімічними елементами, що зустрічаються в природі, решта — до бутими штучно. П означення — символи хімічних елементів, яким и користую ться нині, з ’явилися на початку XIX ст. Ш ведський учений Й. Берцеліус запропону вав позначати хімічні елементи першою буквою їх латинської назви. Якщо назви двох чи більше елементів починаю ться з однакової букви, нею позначається той елемент, який було відкрито першим. С им воли інш их 29

Таблиця 1. Назва хімічного елемента Гідроген Карбон Нітроген Оксиген Флуор Натрій Магній Алюміній Силіцій Фосфор Сульфур Хлор Калій Кальцій Ферум Купрум Цинк Бром Аргентум Барій Меркурій

Хімічний символ Н С N О F Na Mg Al Si P S Cl К Ca Fe Cu Zn Br Ag Ba Hg

Вимова хімічного символа аш це єн 0 фтор натрій магній алюміній силіцій ре ес хлор калій кальцій ферум купрум цинк бром аргентум барій гідраргірум

Протонне число (порядковий номер) 1 6 7 8 9 11 12 13 14 15 16 17 19 20 26 29 ЗО 35 47 56 80

Відносна атомна маса (округлено) 1 12 14 16 19 23 24 27 28 31 32 35,5 39 40 56 64 65 80 108 137 201

елементів складаються з перших двох букв їх назви. Наприклад, Карбон був першим з відкритих хімічних елементів, назва якого починалася з латин ської «с». Тож він і отримав цю літеру як свій символ — Carbon (С). Зго дом стали відомі елементи Купрум і Кальцій — Cuprum (C u) і Calcium (С а) відповідно. Якщо символ складається з двох літер, то читається повна назва хімічного елемента: Cu — «купрум». Якщо ж символ позначається однією буквою, то здебільшого вимовляється її латинська назва: С — символ «це». Символи, як і власні назви, пишуть з великої протонне літери. Користуючись символами, позначають склад число речовин, відображають хімічні явищ а у письмовій формі. Завдяки цьому передається інформація про речовини та хімічні явища. Для всіх, хто займається хімією, періодична систе ма хімічних елементів Д. І. Менделєєва має важливе значення. Користуючись нею, можна безпомилково описувати склад і будову атомів хімічних елементів, прогнозувати та порівнювати властивості їх сполук. Звернімося до періодичної системи хімічних елементів. Подібно до малюнку 27, кожна комірка Мал. 27. Комірка містить символ хімічного елемента, його назву і періодичної системи ЗО

порядковий номер хімічного елемента в періодичній системі або його протонне число, що вказує на кількість протонів та електронів в атомі. У комірці також вказана відносна атомна маса хімічного елемента, про яку ви дізнаєтесь у наступному параграфі. Що ж до кількості нейтронів, то вона не завжди співпадає з порядковим номером. Користуючись періодичною системою хімічних елементів, потренуємося визначати кількість протонів та електронів в атомі. Знайдемо хімічний еле мент Нітроген і з ’ясуємо, що його порядковий номер — 7. Це означає, що атом Нітрогену містить 7 протонів і 7 електронів. Під порядковим номером 20 у періодичній системі розташований Кальцій. Це значить, що у складі яд ра його атома 20 протонів, а в навколоядерному просторі міститься 20 електронів. Підведемо підсумки

•

Атоми — це електронейтральні частинки, що складаються з по зитивно зарядженого ядра й негативно заряджених електронів. Хімічний елемент — це вид атомів з однаковим зарядом ядра. Атоми одного виду є атомами одного хімічного елемента. На письмі хімічний елемент має позначення у вигляді символа. Про склад і будову атомів можна довідатись з періодичної сис теми хімічних елементів Д. І. Менделєєва.

• • •

С Т О РІН К А Е Р У Д И Т А У давнину цифра 7 вважалася магічною. Її співвідносили з кількістю відомих людині на той час великих небесних тіл: Сонця, М ісяця, Меркурія, Венери, Марса, Юпітера, Сатурна. Кожне з них мало свій особливий знак. Алхіміки вважали, що під впливом цих небесних тіл у надрах Землі зароджувалися метали, а саме: золото — під впливом Сон ця, срібло — під впливом Місяця, ртуть — Меркурія, мідь — Ве нери, олово — Юпітера, залізо — Марса, свинець — Сатурна. Тому знаки небесних тіл були застосовані для позначення відповідних їм металів. Ось ці символи: (•)

Сонце (золото)

(Г

М іся«ь <сРібло>

Меркурій (ртуть)

*|2

Сатурн (свинець)

Венера (мідь) Я

Ю пітер (олово) Марс (залізо)

Позначення золота і срібла співпадають з формою Сонця і М ісяця, а решти металів — з атрибутами богів античної м іф о логії: жезлом Меркурія, дзеркальцем Венери, троном Сатурна, щитом і пікою Марса, косою Юпітера. 31

Переконайтеся в засвоєнні знань

1. Що називають атомом, з чого складаються атоми? 2. Чому атоми є незарядженими частинками? 3. Потренуйтеся в написанні та вимові символів хімічних елементів з таблиці № 1. Постарайтеся якомога повніше їх вивчити. 4. Визначте кількість протонів та електронів у атомах таких хімічних елементів: Гідроген, Алюміній, Нітроген, Аурум. 5. Знайдіть у періодичній системі символи хімічних елементів, назви яких починаються з однієї й тієї ж букви. Запишіть декіль ка прикладів у зошит. 6*. Користуючись додатковою літературою, підготуйте повідомлен ня про історію відкриття одного з хімічних елементів.

§ 6.

Атомна одиниця маси. Відносна атомна маса хімічних елементів

Діаметр і маса атомів вражаюче малі. Наприклад, атом Карбону має діаметр 0,000 000022 1 см і важить всього лише 0,000000000000 000 00000001993 г. Якщо 10 мільйонів таких атомів розташувати в один ряд, то він матиме дов жину близько 1 мм. Через надто малі масу та діаметр атомів украй незручно проводити ма тематичні обчислення, без яких не обійтися при вивченні речовин. Крім цього, навіть для найчутливіших терезів лиш ається недоступним безпосе реднє вимірювання маси одного атома. Щоб позбутися цих незручностей, англійський учений Джон Дальтон ще на початку XIX ст. запропонував обрати еталон порівняння маси атомів і застосувати його для порівняння мас атомів відомих на той час хімічних елементів. За такий еталон було прийнято масу найлегшого атома — атома Гідрогену. Слід зазначити, що в природі існує здебільшого по декілька різнови дностей атомів одного й того ж хімічного елемента. Щ о ж вони собою яв ляють, яка між ними відмінність і чому їх не виокремлюють як нові хіміч ні елементи? Уперше про існування різновидностей атомів одного й того ж хімічного елемента стало відомо в 30-і роки XX ст., коли вчені виявили в ядрі атомів незаряджені частинки — нейтрони. У Карбону таких різновидностей атомів дві. Одна — це атоми, ядро яких складається з 6 протонів і 6 нейтронів, дру га — це атоми, ядро яких містить таку ж саму кількість протонів, тобто 6, але нейтронів у ній 7. Різниця в один нейтрон зумовлює більшу масу цієї різновидності атома Карбону. Проте заряд ядра атомів обох різновиднос тей +6, тобто однаковий. Отже, це — атоми одного хімічного елемента. Зараз еталоном порівняння маси атомів служить 1/12 частина маси легшої різновидності атома Карбону, тобто, 0,000 000 000 000 000 000000001660 57 г. 32

Маса будь-якого атома, визначена на основі порівняння з цим еталоном, ви ражається вже не в грамах, а в умовних одиницях, що дістали назву атомні одиниці маси (скорочено — а. о. м.). М аса атома, виражена в атомних одиницях маси, називається відносною атомною масою. Її позначають Аг — читається «а-ер». Буква А означає сло во «атомна», буква г — перша буква латинського слова геїаіїуш , що в пе рекладі означає «відносний». Відносна атомна маса елемента є безрозмірною величиною, оскільки во на встановлюється діленням маси даного атома (та) на 1/12 маси атома Карбону:

наприклад, Л Г( Ь )

0,000 000 000 000 000 000 000 031 548 1 0 ,0 0 0 0 0 0 0 0 0 0 0 0 0 0 0 0 0 0 0 0 0 0 0 1 6 6 0 5 7

(а ‘ о )

Виміряна з використанням атомної одиниці маси маса атома Гідрогену дорівнює 1 а. о. м., Карбону — 12 а. о. м., Оксигену — 16 а. о. м. Я к ви зрозуміли, на відміну від абсолютних мас атомів, що вимірюють ся у грамах і дорівнюють числам у 100 0 00000000 000000 000 000 разів мен шим за одиницю, маси атомів, що виражені в а. о. м., є цілими числами і з ними легко проводити обчислення. Відтепер вам відомо, що масу атома можна виражати в одиницях маси — грамах (міліграмах, кілограмах) та в атомних одиницях маси. Тому ви можете зробити висновок, що маса атома в грамах — це його абсолютна ма са, а маса атома в атомних одиницях маси — відносна, бо її співвідносять (порівнюють) з 1/12 частиною маси атома Карбону. Продовжимо знайомство з періодичною системою хімічних елементів Д. І. М енделєєва. Зверніть увагу, що в ній для кожного хімічного елемента крім порядкового номера зазначено ще одне число. Це не що інше, як від носна атомна маса елемента, проте вона має не ціле, а дробове значення. Справа в тому, що різновидності атомів одного й того ж хімічного елемен та поширені в природі неоднаково. Зазвичай, одних більше, інших — менше. У періодичній системі вказують Аг не кожної різновидності атомів окремо, а середньоарифметичне значення їх природної суміші. Наприклад, у періо дичній системі хімічних елементів Д. І. М енделєєва для хімічного елемента з порядковим номером 17 — Хлору — вказана відносна атомна маса 35,45. Вона відповідає природному вмісту двох різновидностей атомів Хлору — з відносною атомною масою 35 та 37. Судячи з її значення, у природі перева жає легша різновидність атомів цього хімічного елемента з відносною атомною масою 35. При проведенні математичних обчислень відносну атомну масу хімічних елементів, що зазначена в періодичній системі, округлюють до цілого числа. І лише для Хлору залиш ено значення 35,5. Зваж аю чи на те, що масу атомів вимірюють переважно в атомних оди ницях маси, а не в грамах, доволі часто в текстах слово «відносна» не вико ристовується. З Хімія 7 клас

Підведемо підсумки

•

• • •

•

Еталоном, тобто одиницею порівняння мас атомів всіх елемен тів, служить маса 1/12 частини атома Карбону. Маса атома, виражена в атомних одиницях маси, називається відносною атомною масою та позначається Аг. Аг є величиною безрозмірною. Відносна атомна маса елемента — число, що показує, у скільки разів маса одного атома даного хімічного елемента більша за атомну одиницю маси. Абсолютна і відносна маси атома відрізняються величиною, про те пропорційні між собою: чим більша абсолютна маса атома, тим більша й відносна атомна маса.

С Т О Р ІН К А Е Р У Д И Т А 7__Л Ц Л

3 часів упровадження атомної одиниці маси еталон її визначення двічі зазнавав змін. Спершу за пропозицією швед ського хіміка Якоба Берцеліуса, за одиницю атомної маси замість маси атома Гідрогену було обрано 1/16 маси атома Оксигену. Це мотивувалося тим, що сполук Оксигену значно більше, ніж Гідрогену. У 1961 р. ф ізики та хіміки прийшли до спільного рішення — за одиницю атомної маси обрати 1/12 частину маси легшої різновидності атома Карбону. З розвитком науки стало відомо, що майже кожен з поши рених у природі хімічних елементів має по декілька різно видностей атомів, які ще прийнято називати ізотопами. Так, в Оксигену 3 ізотопи, у Карбону — 2. З ’ясувалося, що 98,89% поширених у природі атомів Карбону містять у своєму ядрі по 6 нейтронів і лише 1,11% — по 7 нейтронів. Тому вибір було зроблено на користь більш поширеної різновидності. Нині атомна одиниця маси включена до переліку фундаментальних фізико-хімічних сталих.

Переконайтеся в засвоєнні знань

1. Поясніть, що спільного та чим відрізняються поняття «абсолют на маса атома» та «відносна атомна маса». 2. Обчисліть абсолютну масу атома Гідрогену та атома Оксигену. 3. У таблиці 1 знайдіть по три елементи з найменшими та найбіль шими відносними атомними масами. 4 Поясніть, чому в періодичній системі хімічних елементів віднос ні атомні маси елементів виражені дробовими числами. 5*. Чи правильним буде твердження, що маса атома Силіцію вдвічі менша за масу атома Феруму? Відповідь мотивуйте.

§ 7.

Молекули та йони

Атоми для речовин є своєрідним будівельним ма теріалом. Наприклад, графіт чи алмаз утворені атома ми Карбону. У наведеному прикладі речовин атоми не сполучаються в молекули. Але переважна більшість речовин складається не з атомів, а з молекул чи йонів. Що називають Молекули. М олекула — це найменша частинка ре молекулою човини, що має її хімічні властивості. М олекули ре Приклади речовин, ально існують і перебувають у безперервному русі, які складаються про що свідчить хоча б явищ е дифузії. з молекул М олекули можуть складатися з різного числа Що собою являє атомів. Так, двохатомними є молекули водню Нг, дифузія кисню Ог, азоту N2. М олекули води НгО, вуглекис лого газу СОг — трьохатомні. А молекула органічної речовини глюкози СбНігОб містить у своєму складі 24 атоми. Абсолютні маси молекул, як і атомів, надто малі. Підраховано, що в 1 г води міститься 34 400000 000 000 000 000 000 молекул! Я к утворю ю ться м олекули? Учені дають цьому таке пояснення. Два електрони (по одному від кожного атом а) можуть утворю вати спільну електронну пару. Її назва вказує на те, що електрони належ ать обом ато мам. У місці виникнення спільної електронної пари з ’явл яється д ілянка з більш им негативним зарядом, ніж заряд одного електрона. До неї п р и тя гуються позитивно зарядж ені ядра обох атомів. З а рахунок такого п р и тя гування зближ ення двох атомів відбувається настільки, що утворю ється молекула. Розглянемо приклади. У молекулі водню два атоми Гідрогену сполучені один з одним однією спільною електронною парою (мал. 28). Пригадайте з природо знавства

н,

+ Мал. 28. Схема утворення молекули водню

©н +

в н Мал. 29. Схема утворення молекули води

Аналогічно відбувається утворення молекули води НгО, в якій дві спіль ні електронні пари об’єднують два атоми Гідрогену та один атом Оксигену в одну молекулу (мал. 29). Розглянуті приклади показують, що спільні електронні пари можуть утворюватися в молекулах як між атомами одного хімічного елемента, так і між атомами різних хімічних елементів. Йони. По-іншому відбувається утворення кухонної солі №іСІ. Електронейтральний атом Натрію віддає 1 електрон і стає позитивно зарядженою частин кою, що має позначення на письмі Н а', а електронейтральний атом Хлору при єднує 1 електрон і перетворюється на негативно заряджену частинку СГ. Заряджені частинки, на які перетворюються атоми, віддаючи або приєд нуючи електрони, називаються йони. {Пригадайте будову атома і поміркуй те, чи можуть у йонів не виникати заряди). Як вам відомо, різнойменним зарядам властиве притягування, тому пози тивно заряджені йони Натрію та негативно заряджені йони Хлору притягують ся між собою. Так утворюється кухонна сіль. Тож ця речовина складається з йонів, порядок розташування яких не довільний, а чітко визначений (мал. ЗО). Йони позначають тими ж символами, що й атоми, з яких вони утворилися, але завжди вказують знак та величину заряду йона, що дорівнює кількості відда них чи приєднаних електронів, наприклад, Са2+, АІ3+. Якщо величина заряду дорівнює одиниці, то цифру 1 не пишуть, а лише вказують заряд: № +, СГ, Н + тощо. Мал. ЗО. Йони можуть утворюватися не з одного атома, а з Модель кристалу групи атомів, як наприклад, Н С О з', 5 0 4 2 . У таких ви кухонної солі падках заряд стосується йона, а не останнього атома. У речовині, структурними частинками якої є йони, сума зарядів пози тивних йонів дорівнює сумі зарядів негативних йонів. Тобто, в цілому речо вина заряду не має. Отже, речовини можуть складатися з атомів, молекул чи йонів. Залежно від того, якими структурними частинками утворені речовини, існує класифікація, за якою їх поділяють на речовини молекулярної та немолекулярної будови. Речовини, що складаються з йонів чи атомів, відно сяться до речовин немолекулярної будови. 36

Підведемо підсумки

• • •

Молекула — це найменша частинка речовини, наділена її хіміч ними властивостями Йони — заряджені частинки, на які перетворюються атоми, від даючи або приєднуючи електрони. Однією з класифікацій речовин є їх поділ на речовини молеку лярної та немолекулярної будови.

С Т О Р ІН К А П Р И Р О Д О Д О С Л ІД Н И К А Завдання. Ознайомтеся, які йони присутні в мінераль ній воді різних джерел, що надають кожній з них неповтор ного смаку та цілющих властивостей. Для цього скористайтеся зазначеними на етикетках ві домостями про склад води. На них виробники мінераль них вод зазвичай указують, які йони та в якій кількості присутні в певному її об'ємі. Зверніть увагу, що в міне ральній воді можуть бути як одноатомні, так і багатоатом ні йони. Д ія перш а. Прочитайте на етикетках мінеральної води інформацію про її склад. Д ія друга. Випишіть у робочий зош ит назви кожної мінеральної води та йони, що присутні в ній. З яких хіміч них елементів вони утворилися? Д ія т рет я. З'ясуйте, чим корисні досліджені вами мі неральні води.

С Т О Р ІН К А Е Р У Д И Т А Напевно, вам доводилося чути рекомендації на зразок: їж те яблука, бо в них багато заліза; споживайте банани, адже во ни багаті на калій; вживайте салати з морської капусти, що ба гата на йод; пийте молоко для поповнення організму кальцієм. Це безперечно, слушні рекомендації. Але з хімічної точки зору тут мова йде не про речовини залізо, калій, йод і кальцій, а про йони Ф еруму (Р е2+, Ре3+), Калію ( К +), Йоду (1“) та Каль цію (С а2+), які є в складі зазначених продуктів харчування. Нестача йонів кальцію Са2+ у дитячому організмі може призвести до захворю вання рахітом. Дефіцит кальцію в орга нізмі дорослої людини робить кістки крихкими, що збільшує ризик їх переломів навіть при незначних ушкодженнях.

Переконайтеся у засвоєнні знань

1. Дайте визначення молекули, йонів. 2. Заповніть таблицю прикладами речовин різної будови Речовина

Будова речовини Молекулярна

Йонна

3. Яку роль в утворенні молекул відіграють електрони? 4. У чому полягає схожість та відмінність: а) між атомом та його позитивно зарядженим йоном; б) між атомом та його негативно зарядженим йоном? 5*. З природознавства ви знаєте, що для фотосинтезу наявність хлорофілу обов'язкова. До складу хлорофілу входять йони Магнію. Який заряд вони мають, якщо при їх утворенні атом Магнію віддає 2 електрони?

§ 8.

Якісний та кількісний склад речовин. Хімічна формула і відносна молекулярна маса речовини

Відкриваючи в природі чи створюючи в лабораторних умовах нові речо вини, учені визначають та описують їх якісний і кількісний склад. Д ля то го щоб описати якісний склад речовини, необхідно встановити, з атомів яких хімічних елементів відбулося її утворення. Д ля характеристики кількіс ного складу речовини потрібно знати, скільки атомів міститься в одній структурній частинці речовини. Усе це дозволяє передавати склад речовини письмово за допомогою хімічної формули. Хімічна формула — це умовний запис складу речовини за допомогою хімічних символів та індексів. Наприклад, склад води позначається формулою Н 20 (читається аш-два-о), азоту — N2 (читається ен-два), вуглекислого газу — С 0 2 (це-о-два), кухонної солі — №С1 (натрій-хлор), питної соди — № Н С О ;і (натрій-аш-це-о-три), сульфатної кислоти — Н 28 0 4 (аш-два-ес-о-чотири). На малюнку 31 бачимо, що в хімічних формулах присутні символи хі мічних елементів і цифри. Ц ифри мають назву індексів і вказують на кіль кість атомів хімічного елемента, після символа якого вони записані. Індекс записують арабською цифрою відразу за символом, розміщуючи його дещо нижче лінії рядка. Індекс 1 у хімічних формулах не пишеться. 38

Скористаємося наведеними вище прикладами ре човин та їх формул і з ’ясуємо, що означають хімічні символи хімічних формули для речовин різної будови, а також які існу елементів ють правила вимови хімічних формул. Склад простих речовин, атомам яких не властиве сполучення в молекули, передають записом символа хімічного елемента без індексів і вимовляю ть так само, як вимовляється символ хімічного елемента. Наприклад, хімічна формула графіту — С, читається «це», заліза — Ие, читається «ферум», алюмінію — АІ, індекси читається «алюміній». Склад речовин молекулярної будови записують за Мал. 31. допомогою символів хімічних елементів, атоми яких вхо Хімічна формула сульфатної кислоти дять до складу однієї молекули, та індексів. Поверніться ще раз до вимови наведених у параграфі хімічних фор мул азоту, води, вуглекислого газу і зверніть увагу на те, що всюди першим вимовляють символ хімічного елемента, а після нього — індекс. Якщо елементів декілька, то у вимові дотримуються такої послідовності, як у запису формули. За формулою легко визначити якісний та кількісний склад речовини. Так, хімічна формула азоту N2 свідчить, що кожна молекула цієї простої ре човини складається з двох атомів Нітрогену. Із запису хімічної формули во ди Н 20 бачимо, що до складу її молекули входять два атоми Гідрогену та один атом Оксигену. Отже, хімічні формули речовин молекулярної будови передають склад однієї молекули. Ви вже знаєте, що речовини йонної будови складаються не з молекул, а з йонів. Щ о ж тоді показують їхні хімічні формули? Адже на початку па раграфа було зроблено записи № С 1 та № Н С 0 3. Хімічні формули речовин йонної будови відображають співвідношення в речовині атомів, з яких утворилися йони, і також передають якісний та кіль кісний склад речовини. Наприклад, хімічна формула кухонної солі №С1 свідчить про те, що утворені з атомів Натрію та Хлору катіони № + та аніони СІ” перебувають у цій речовині у співвідношенні 1:1. А от у йонної сполу ки N328, що складається з катіонів Натрію № + та аніонів Сульфуру Б2-, співвідношення атомів 2:1. Питна сода № Н С 0 3 складається з катіонів № + та аніонів Н С 0 3~. Зазначені йони утворилися з атомів Натрію, Гідрогену, Карбону, Оксигену, які перебувають у співвідношенні 1:1:1:3. Я к і в розглянутих прикладах № С І, № 28, № Н С 0 3, у хімічній формулі будь-якої речовини йонної будови заряди йонів не пишуться. З наведених прикладів речовин молекулярної будови стає зрозуміло, що їх хімічна формула передає склад однієї молекули, тоді як хімічна формула речовини йоннної будови — співвідношення структурних частинок (йонів) у її складі. Відносна молекулярна маса — Мг це ще одна важлива характеристика речовини. Ви вже знайомі з поняттям відносної атомної маси і знаєте, що це безрозмірна величина, яка показує, у скільки разів маса одного атома 39

даного хімічного елемента більша за атомну одиницю маси. Відносна моле кулярна маса також є безрозмірною величиною і показує, у скільки разів ма са молекули більша за атомну одиницю маси. Щ об обчислити відносну молекулярну масу речовини, треба знайти суму відносних атомних мас усіх атомів, що входять до складу її хімічної формули. Наприклад, для обчислення Мг вуглекислого газу, хімічна ф ор мула якого С 0 2, треба до відносної атомної маси одного атома Карбону до дати відносні атомні маси двох атомів Оксигену. Проведені обчислення ві дображає такий запис: Мг ( С 0 2) = Аг (С ) + 2 - Аг (О ) - 12 + 2*16 - 44 М іж відносною атомною масою та відносною молекулярною масою існує прямий зв’язок. Не знаючи відносної атомної маси (Аг) атомів хімічних елементів, з яких утворилася речовина, не можна обчислити відносну моле кулярну масу (М г) речовини. Чим більша Аг атомів та їх кількість, тим біль ша Мг речовини. Якщо речовина складається не з молекул, а з йонів, вона теж характери зується значенням відносної молекулярної маси, обчислення якої проводять за хімічною формулою речовини. Прочитайте ще раз, що відображає хімічна формула стосовно речовин йонної будови, і ви переконаєтесь, що відносна молекулярна маса для речовин немолекулярної будови є умовним поняттям. Проведемо обчислення відносної молекулярної маси питної соди: Мг (И аН СО з) - Аг (N3) + АГ(Н ) + АГ(С ) + 3-А Г( 0 ) = 23+1+12+3-16 = 84 Узагальнюючи вивчене, робимо висновок, що хімічна формула надає таку інформацію про речовину: • атоми яких елементів беруть участь в утворенні речовини; • скільки атомів кожного елемента входить до складу однієї молекули речовини молекулярної будови; • яким є співвідношення атомів та йонів у складі речовини йонної будови; • дозволяє проводити обчислення відносної молекулярної маси речовин. Підведемо підсумки Л Л /

•

• • •

•

Хімічна формула — це умовний запис якісного та кількісного складу речовини за допомогою символів хімічних елементів та індексів. У вимові хімічної формули в порядку запису спочатку називають символ хімічного елемента, а потім індекс. Мірою маси молекул виступає відносна молекулярна ма са — Мг. Відносна молекулярна маса — це число, що показує, у скільки разів абсолютна маса однієї молекули даної речовини більша атомної одиниці маси. Відносну молекулярну масу речовини обчислюють як суму від носних атомних мас усіх атомів згідно їх кількості у хімічній фор мулі.

С Т О Р ІН К А Е Р У Д И Т А Хімічні формули речовин йонної будови, крім співвідно шення атомів, відображають ще й співвідношення йонів. У на ведених у параграфі прикладах з № С І та № Н С 0 3 співвідно шення йонів було 1: 1, тобто на один катіон припадало по одному аніону, незважаючи на те, що аніон СІ~ — простий, а аніон Н С О з” — складний. Та існує чимало речовин зі складними йонами, кількісне співвідношення яких відмінне від одиниці. Наприклад, речо вина алюміній сульфат утворена катіонами Алюмінію АІ3+ та складним и сульф ат-аніонам и 8 0 42~ у співвіднош енні йонів 2:3. Позначення трьох складних йонів 8 0 42_ здійснюють теж за допомогою індексів, назвемо їх вторинними. За наявності вторинних індексів обов’язковим правилом запису є запис складного йона у круглих дужках. Отже, щоб написати хіміч ну ф ормулу алюміній сульфату, після хімічного символу Алю мінію поставимо індекс 2, групу атомів Б0 4 (без заряду йону!) візьмемо в круглі дужки і після правої дужки запишемо вто ринний індекс 3. Одержимо формулу АІ2 ( 8 0 4)3 (читається алюміній-два-ес-о-чотири тричі). Слід зазначити, що вторинні індекси стосую ться усіх хімічних елементів, записаних у круглих дужках. Тому за писом ( 8 0 4) з позначено 3 атоми С ульф уру та 12 атомів Оксигену. Співвіднош ення атомів А І:5 :0 в цій речовині буде 2:3:12.

Переконайтеся в засвоєнні знань

1. Потренуйтеся в читанні хімічних формул: 3 0 2, Н25 0 3, РН3, М20 5, РеР04. 2. Схарактеризуйте якісний та кількісний склад речовин, форму ли яких ви щойно прочитали. 3. Установіть відповідність між формулами речовин та їх вимовою: Формули речовин

Вимова формул

1) 5 і Н4 а) аргентум-ен-о-три 2) СаСІ2 б) силіціум-аш-чотири 3) АдІЧ03 в) магній-ес-о-чотири 4) М д304 г) кальцій-хлор-два 4. Обчисліть відносну молекулярну масу речовин за формулами: АІ20 3, СиО, N 8 ^ , Ма23 0 4, НІЧ03. 5*. Яке співвідношення атомів та йонів у хімічній формулі Ва3(Р04)2?

§ 9.

Прості речовини. Метали та неметали

З природознавства вам відомо,що існують прості й складні речовини. Головною ознакою такого поділу є кількість хімічних елементів, що беруть участь в ут воренні речовини. Прості речовини — це речовини, утворені атома ми одного виду, тобто одним хімічним елементом. Які речовини Складні речовини — це речовини, утворені атома називають ми різних хімічних елементів. простими, а які — складними Н емає потреби запам ’ятовувати, простою чи складною є речовина, а достатньо лише за хімічною Приклади простих речовин формулою з ’ясувати її якісний склад. Д ля прикладу розглянемо назви та хімічні формули деяких речо Яке значення вин: залізо Ре, алюміній АІ, кисень О 2 , озон Оз, гра мають кисень та озон у природі фіт С, азот N 2. Як бачимо, кожна з цих формул вка зує на присутність у речовині атомів тільки одного хімічного елемента. Без сумніву, за якісним складом вони належать до простих речовин. Слід також звернути увагу на те, що в одних формулах є індекси, тоді як в інших вони відсутні. Присутність чи відсутність індексу в хімічній формулі простої речовини залежить від її будови. Д ля одних простих речовин, таких як залізо, алюміній, графіт, сполучення атомів одного й того ж хімічного елемента в молекули не характерне. Тому це ре човини немолекулярної будови. Д ля інших, таких як кисень, озон, азот, навпаки, характерне сполучення двох і більше атомів в одну молекулу. Серед розглянутих прикладів відсутні речовини, утворені з позитивних і негативних йонів (катіонів та аніонів), тому що простих речовин з такою будовою немає. Слід також мати на увазі, що деякі хімічні елементи можуть утворюва ти дві, а то й більше простих речовин. Так, у кисні два атоми Оксигену спо лучаються між собою й утворюють молекулу О 2. Існує ще одна проста ре човина, утворена, як і кисень, хімічним елементом Оксигеном — озон Оз. На відміну від кисню, молекули озону утворюються з трьох атомів Оксигену. Кисень і озон — різні прості газоподібні речовини. І прозорий твердий алмаз, і сірувато-чорний м ’який графіт — прості ре човини, бо кожна з них складається лише з атомів Карбону. Постає запитання: «Чому прості речовини, утворені атомами одного ви ду, проявляють різні властивості?» Різниця у властивостях кисню та озону спричинена різною кількістю атомів Оксигену в молекулах цих речовин. У випадку з алмазом і графітом має місце різне розташування в цих речовинах вільних атомів Карбону один відносно одного. У графіту вони розташовані шарами, причому відстані між атомами в межах шару значно менші, ніж між сусідніми шарами. Тому на віть при незначному зусиллі (достатньо злегка натиснути на олівець) ціліс Пригадайте з природо знавства

ність між шарами графіту, з якого виготовлений стержень, порушується. В алмазі сусідні атоми рівновіддалені один від одного, що й надає речовині такої високої міцності. Твердіших від алмазу природних речовин не існує. Наведені приклади свідчать про те, що простих речовин більше, ніж хі мічних елементів. Однак їх значно менше порівняно зі складними речови нами. За фізичними властивостями прості речовини (мал. 32) поділяють на метали та неметали, а хімічні елементи, з атомів яких вони утворені, нази вають металічними та неметалічними хімічними елементами. З відомих на сьогодні хімічних елементів 22 — неметалічні, решта — металічні. До простих речовин неметалів належать во Алмаз Діамант день, кисень, азот, вуглець (таку спільну назву застосовують до всіх простих речовин Карбону), сірка, фосфор, хлор, йод та інші. До металів на лежать цинк, калій, кальцій, магній, олово, сви Сірка нець, мідь, відомі вам залізо, алюміній, срібло, Фосфор І " золото та інші. \ А1 Сиі Аи «и Спільними властивостями всіх металів є ви _^ ± сока теплопровідність, електропровідність, сі ІПмМіІП * Алю н іІП й М ід ь рий, сріблясто-сірий колір (виняток становлять золото та мідь); відсутність запаху; твердий, Золото крім ртуті, агрегатний стан; пластичність, тобто Мал. 32. вони легко куються, витягуються в дріт, листи. Прості речовини Золото, наприклад, прокатують у тоненьку плів та вироби з них ку товщиною 0,003 мм, якою позолотчують ку поли храмів. При нагріванні метали сплавляються з іншими металами і не металами, утворюючи сплави. Нині виплавляю ть понад 60 металів та 5000 сплавів. Н ем етали — це прості речовини, у яких відсутні металічні властивості. Так, вони не проводять чи погано проводять тепло й електричний струм, крихкі, непластичні, мають різний агрегатний стан та колір. З а кімнатної температури багато неметалів перебувають у газоподібному агрегатному стані, як, наприклад, водень, кисень, азот, фтор, хлор та інші. Серед неметалів є рідина — бром, а також тверді речовини — фосфор, вуг лець, сірка, йод тощо. Існують легкоплавкі (сірка) та тугоплавкі (кремній) неметали. У неметалів більше, ніж у металів, відмінностей за кольором. Так, кисень та водень — безбарвні газоподібні речовини, сірка — жовта тверда ре човина, хлор — жовто-зелений газ, бром — темно-бура рідина. Варто зазначити, що поділ простих речовин за фізичними властивостя ми на метали та неметали дещо умовний. Адже серед неметалів існують такі речовини, які за своїми властивостями схожі з металами. Наприклад, йод — темно-сіра речовина з металічним блиском. Графіту властива електропровід ність. Вивчаючи хімію у наступних класах, ви розширите знання про поділ простих речовин на метали й неметали за такими ознаками, як будова ато ма та хімічні властивості. Крім символів хімічних елементів та хімічних формул, складовими хімічної мови є назви речовин. У багатьох простих речовин назва речовини 43

і назва хімічного елемента, з атомів якого вона утворена, співпадають. Це стосується, наприклад, металів натрію, калію, кальцію, цинку, а також не металів фосфору, бору, неону, аргону та деяких інших. Однак існує чимало простих речовин, у яких ці назви відрізняються. Про це ви дізнаєтесь, опра цювавши таблицю 2. Таблиця 2. Неметали

Метали Проста речовина

Металічний елемент

Назва

формула

Неметалічний елемент

Проста речовина Назва

формула

Аргентум

срібло

Гідроген

водень

Н2

Аурум

золото

Аи

Карбон

графіт алмаз

Купрум

мідь

Си

Нітроген

азот

Меркурій

ртуть

Н8

кисень

о2

озон

Оз

Оксиген

Плюмбум

свинець

РЬ

Станум

олово

Бп

Сульфур

сірка

Ферум

залізо

Ре

Флуор

фтор

Р2

Увага! На відм іну від назв хімічних елемент ів, назви простих речовин пишуться з м а л о ї букви. Підведемо підсумки

• • • •

Прості речовини — це речовини, утворені атомами одного хіміч ного елемента. Прості речовини поділяються на метали і неметали, а елементи, з яких вони утворюються, — на металічні і неметалічні. Металічних елементів та простих речовин, утворених ними, біль ше, ніж неметалічних елементів та простих речовин неметалів. Метали відзначаються спільністю фізичних властивостей, неме тали — їх відмінністю.

С Т О Р ІН К А П Р И Р О Д О Д О С Л ІД Н И К А Завдання. З ’я суйте і запишіть у зошиті, які з простих речовини та як саме використовуються вашою родиною й вами особисто. У висновках зазначте, до металів чи неметалів нале жать досліджувані вами речовини й на яких властивостях базується їхнє використання. 44

С Т О Р ІН К А Е Р У Д И Т А Мідь використовується людиною з давніх-давен (прига дайте, що з її використанням пов’язана назва бронзового віку). Сучасне застосування цього металу зумовлене його ф ізични ми властивостями, а саме: високою тепло- й електропровідніс тю; пластичністю, яка полегшує ковальську обробку; відносно невисокою, порівняно з іншими металами, температурою плавлення (1083 °С), завдяки чому мідь сплавляю ть з іншими металами й одержують різні сплави. Сплав латунь, наприклад, отримують з міді та цинку. Л атунь використовується у вироб ництві хімічних апаратів. До речі, монети номіналом 10, 25, 50 копійок і 1 гривня теж чеканять з латуні. Сплав мельхіор отримують з міді та нікелю й використовують у техніці, а та кож у виготовленні столового посуду. Бронза — це сплав міді та олова. Вона широко використовується у спорудженні пам’ятників, статуй і барельєфів. Наприклад, у Києві бронзо ві пам’ятники встановлено Володимиру Хрестителю, Богдану Хмельницькому, Тарасу Ш евченку та багатьом іншим видат ним діячам історії та культури нашої держави. З усіх металів лише срібло проводить електричний струм краще за мідь. Тому мідь використовується для виготовлення електропроводів, у електричних приладах і машинах. М еталічний елемент Купрум потрібний організмам рос лин, тварин, людини. Рослини отримують його з ґрунту, лю дина — з продуктів харчування.

Переконайтеся в засвоєнні знань

1. Дайте визначення простої речовини, наведіть приклади. 2. Поясніть, чому кількість простих речовин перевищує кількість хі мічних елементів. 3. У чому полягає відмінність фізичних властивостей металів і не металів? 4. З наведеного переліку хімічних формул випишіть окремо форму ли простих і складних речовин: СІ2, НСІ, С3Н8, Н2, РеСІ3, Мд, Са, Са304. Потренуйтесь у їх вимові. 5*. Опрацювавши довідникову літературу чи інтернет-джерела, дізнайтеся, які продукти харчування багаті на катіони Купруму та яку роль ці йони виконують у нашому організмі.

§ 10. Різноманітність речовин. Складні речовини Пригадайте з природо знавства

Які речовини називають неорганічними, а які — органічними Приклади органічних та неорганічних речовин

Особливість будь-якої науки полягає в тому, що досліджувані нею об’єкти класифікують — поділя ють за певними ознаками. Хімічна наука в цьому відношенні не є винятком, адже неможливо без на лежної класиф ікації вивчати понад 10 млн речовин. Вам уже відомий поділ речовин на прості і складні, на метали і неметали, на речовини м олеку лярної та немолекулярної будови. Н иж че наведена схема надасть вам змогу повніше уявити класиф іка цію речовин і познайомить з їх групами, які ви бу дете вивчати в школі.

Схема. Класифікація речовин

Я к видно зі схеми, найбільш загальним є поділ речовин на прості й складні. П рості речовини розглядалися в попередньому параграф і, тому тут мова піде про складні речовини. С кладні речовини прийнято ще на зивати хімічними сполуками чи просто сполуками. Н азва говорить сама за себе. Хімічні сполуки — це речовини, які утворю ю ться ( складаються) з атомів не одного, а кількох хімічних елементів. Н априклад, м олекула газу метану, що є основним у складі природного газу, утворена атомами двох хімічних елементів — Карбону та Гідрогену — у співвіднош енні 1:4. Тобто до складу однієї молекули входить 1 атом Карбону і 4 атоми Гідрогену С Ш (мал. 33). Карбон утворює з Оксигеном дві неорганічні речовини: вуглекислий газ С 0 2 і чадний газ СО. Маючи однаковий якісний склад, вони відрізняються 46

кількістю атомів Оксигену в молекулі. Різниця в кількісному складі істотно позначається на фізичних та хімічних властивостях цих речовин, а також на їхній дії на організм людини. Чадний газ у сотні ра зів небезпечніший за вуглекислий. З власного досвіду ви знаєте, наскільки різними речовинами є цукор, олія та оцтова кислота (з неї виготовляють оцет). Водночас їх молекули утворені атомами одних і тих самих хімічних елементів — Карбону, Гідрогену та Оксигену. Мал. 33. Ви також з легкістю можете відрізнити складні Модель молекули речовини крохмаль та целюлозу, з якої на 98% скла складної речовини метану дається вата (мал. 34). І крохмаль, і целюлоза міс тять у своєму складі атоми Карбону, Оксигену та Гідрогену. Відмінність цих речовин зумовлена різ ною кількістю атомів кожного з хімічних елементів та різною послідовністю сполучення і розташ ування атомів Карбону в молекулах органічних речовин. Через зазначені особливості органічних речовин існує не сотні тисяч, як неорганічних, а понад 10 мільйонів. Отже, складні речовини прийнято поділяти на речовини неорганічні та органічні. Прикладами складних неорганічних речовин є вода, вуглекислий газ, сода, кухонна сіль; органічних — цукор, метан, крохмаль. І хоча органіч ні речовини дістали свою назву через те, що спочатку були виявлені в орга нізмах рослин і тварин, більш точним буде таке їх визначення: Органічні речовини — це складні речовини, обов’язковим хімічним еле ментом яких є Карбон, сполучений зазвичай з Гідрогеном, а також досить часто ще й з Оксигеном, Нітрогеном та деякими іншими хімічними елемен тами. Тож серед органічних речовин прості речовини відсутні. Неорганічні речовини — це метали й неметали, а також речовини, утво рені двома чи більше хімічними елементами, які не містять (за невеликим винятком) атомів Карбону. Виняток становлять окремі складні речовини, що містять Карбон, як от: вуглекислий газ С 0 2, чадний газ СО, питна сода М аН С 03 та деякі інші. Вони на лежать до неорганічних речовин, бо, незважаючи на наявність атомів Карбону, мають з неорганічними речовинами спільні властивості. Складні речовини за звичайних умов перебу вають у різних агрегатних станах. Так, за звичайних умов амоніак И Н 3 — газ, вода Н 20 — рідина, кухон на сіль № С І — тверда речовина. Відмінності між складними речовинами ви явля ються також і в їх різній твердості, теплопровіднос ті, електропровідності, різному кольорі та розчинМал. 34. ності у воді. Складні речовини 47

Щ ойно ви з ’ясували, у чому полягає відмінність простих і складних ре човин за їх складом. Щ е одна суттєва відмінність між складними і прости ми речовинами полягає в тому, що складні речовини під час хімічних явищ можуть розкладатися з утворенням інших речовин, тоді як прості речовини не розкладаються з утворенням нових речовин. Розглянемо приклади. Приклад 1. При температурі 1000 °С кальцій карбонат С а С 0 3, який ра зом з незначною кількістю домішок інших речовин утворює крейду, розкла дається на дві речовини простішого складу — кальцій оксид СаО (поширена назва — негашене вапно) та вуглекислий газ С 0 2. Порівняння якісного та кількісного складу цих трьох речовин свідчить, що негашене вапно та вугле кислий газ — простіші речовини, ніж кальцій карбонат. Приклад 2. Воду Н 20 електричним струмом розкладають на дві прості речовини — водень Н 2 та кисень 0 2. Добуті водень та кисень подальшому роз кладанню не піддаються. Ознайомтеся з речовинами, виданими вам для проведення лабораторно го досліду 1, що описаний у рубриці «Сторінка природодослідника», та здій сніть їх класифікацію.

Підведемо підсумки

• •

Усі речовини поділяють на прості та складні. Складні речовини — це речовини, утворені з ато м ів д в о х чи б іл ьш е хімічних елементів. Складних речовин значно більше, ніж простих. Серед складних речовин розрізняють орган ічн і та неорганічні. Багатоманітність складних речовин зумовлена здатністю атомів хімічних елементів сполучатись між собою в різній кількості та різній послідовності

С Т О Р ІН К А П Р И Р О Д О Д О С Л ІД Н И К А Лабораторний дослід 1. простих і складних речовин.

Ознайомлення із зразками

Д ія 1. Уважно розгляньте видані вам для ознайомлення речовини, прочитайте надписи на етикетках, де зазначені назви та формули речовин. Д ія 2. Розподіліть речовини на прості й складні. Д ія 3. Знайдіть серед виданих речовин такі, до складу яких входить один і той же хімічний елемент. Д ія 4. Серед складних речовин укажіть органічні та не органічні.

С Т О Р ІН К А Е Р У Д И Т А О ш ш ІЇ ------ ------

У повсякденному житті людини та в промисловому вироб ництві широке застосування знаходять різні прості і складні речовини. Наприклад, у соляних шахтах поблизу міста Артемівська видобувають кухонну сіль. Ця речовина є життєво не обхідною для людей і тварин. З неї також одержують прості речовини натрій і хлор та деякі складні речовини. Азот, вміст якого в складі повітря становить близько чотирьох п’ятих частин, використовується для виробництва азотних добрив, а в рідкому стані — у сучасній медицині. У наше ж иття давно вже ввійшли, крім створених приро дою, такі речовини, як пластмаси і синтетичні волокна. Але без знання властивостей цих речовин їх використання може принести не користь, а шкоду. Недаремно одяг, виготовлений із синтетичних волокон, має етикетки з позначкою температу ри прасування, недотримання якої призводить до псування виробів.

Переконайтеся в засвоєнні знань

1. Чим зумовлений поділ речовин на прості та складні? 2. У якому випадку мова йде про просту речовину, а в якому — про складну: а) молекула водню складається з двох атомів Гідроге ну; б) молекула амоніаку складається з одного атома Нітрогену та трьох атомів Гідрогену? 3. Чому складних речовин набагато більше, ніж простих? Наведіть приклади відомих вам складних речовин. 4. Запишіть формули відомих вам складних речовин, зазначте їх якісний та кількісний склад. 5*. Як дослідним шляхом можна дізнатися, що до складу молекул цукру входять атоми Карбону, Гідрогену, Оксигену?

§ 11. Валентність, визначення валентності за формулами бінарних сполук До цього часу ви мали справу з готовими ф ормулами речовин і деякі з них, наприклад, Н 20 , С 0 2, СО, 0 2, С а С 0 3, N2, уже запам’ятали. Але ж ре човин надто багато, щоб запам’ятати всі формули та правильно їх запису вати. З введенням у науковий обіг поняття валентності потреби в цьому немає. 4 Хімія 7 клас

Латинською мовою «valentia» означає «сила». Під валентністю розуміють здатність атома сполучатися з певним чис лом інших атомів. А оскільки атоми неподільні хімічним способом, то ва лентність виражається цілим числом. З а одиницю валентності взято валентність Гідрогену, тобто він однова лентний. Валентність позначають римською цифрою над символом хімічного еле мента. Вона показує, скільки атомів одновалентного елемента може сполу читися з одним атомом даного елемента чи заміщувати його в сполуках. Розглянемо це на прикладах бінарних сполук («бі» означає два) Гідрогену з такими неметалічними елементами, як Хлор, Оксиген, Нітроген, Карбон: HC1,

Н20 ,

N H 3,

С Н 4.

У першій формулі один атом Гідрогену сполучився з одним атомом Хло ру, отже Хлор у цій сполуці одновалентний. У другій формулі два атоми Гід рогену сполучаються з одним атомом Оксигену. Отже, Оксиген у цій сполу ці двовалентний. Аналогічно визначаємо, що в наведених бінарних сполуках Нітроген тривалентний, а Карбон — чотиривалентний. Знайдені значення ва лентності запишемо над символами хімічних елементів: II HC1,

І II Н 20 ,

IIIІ N H 3,

I VІ СЩ .

При утворенні сполук вільних валентностей не залишається, тому сума одиниць валентності Гідрогену в кожній із цих сполук дорівнює валентнос ті іншого елемента. Це правило є загальним для бінарних сполук. Отже, зна ючи валентність одного елемента, можна визначати валентність другого. І тут у нагоді стануть відомості про те, що, окрім Гідрогену, є й інші еле менти з незмінною за звичайних умов, тобто постійною валентністю: I I I I II II II II II III Н, Na, К, Ag, Mg, Са, Ва, Zn, О, At. Атоми інших хімічних елементів (їх більшість) у різних сполуках прояв ляють різну, тобто змінну валентність. Наприклад, Сульфур у сполуках буває дво-, чотири- та шестивалентний. У таких випадках усно та на пись мі у назві сполуки після символу елемента, що має змінну валентність, вка зують величину його валентності, наприклад, S 0 3 — сульф ур(У І) оксид, Р 2О5 — ф осф ор(У ) оксид (оксидами називають бінарні сполуки Оксигену). Величину валентності записують римськими цифрами в круглих дужках, не роблячи відступу після символа. Розглянемо, як можна визначити валентність елемента за формулою бі нарної сполуки. Приклад. Визначити валентність Карбону за формулами таких бінарних сполук: а) СО, б) С 0 2, в) АЦС3 г) С Н 4. Це завдання, як і всі йому подібні, виконується, якщо відома валентність другого елемента. 50

Р о з в ’я з а н н я 1. Запишемо відому постійну валентність елементів над їх символами у формулах: II II III І а) СО, б) С 0 2, в) АЦСз г) С Н 4. 2. Знайдемо суму відомих одиниць валентності в кожній формулі (вона записана арабськими цифрами знизу ф ормули) у квадраті жирним: II II III І а) СО, б) С 0 2, в) АііСз г) С Н 4

3. Одержану суму поділимо на індекс елемента, валентність якого визна чаємо: а) 2 : 1 = 2 б) 4 : 1 = 4 в) 12 : 3 - 4 г) 4 : 1 = 4 Знайдені частки й будуть шуканою величиною валентності Карбону в сполуках а, б, в, г: II IV IV IV а) СО, б) С 0 2, в) АЦС3 г) С Н 4 Відтепер ви знаєте, що Карбон належить до елементів зі змінною вален тністю. Поняття валентності поширюється й на двохатомні молекули простих речовин, утворені атомами одного хімічного елемента. У них елемент про являє ту ж валентність, що і в сполуці з Гідрогеном. Запиш емо формули бінарних сполук Гідрогену з Хлором, Оксигеном та Нітрогеном і визначимо величину валентності атомів: II І II III І

неї,

н 2о,

ІМНз

Відтепер знаємо, що в молекулі простої речовини хлору СІ2 Хлор одновалетний, у молекулі простої речовини кисню Ог Оксиген двовалентний, а Нітроген в азоті N2 — тривалентний: І II III СІ2, 02, N2. Поміркуйте, чому дорівнює валентність Гідрогену в молекулі водню II2 . Д. І. М енделєєв виявив зв’язок між валентністю елемента та положен ням його в періодичній системі, а також увів поняття змінна валентність. Виявляється, що для багатьох елементів максимальне значення валентності визначає його положення в періодичній системі, і звідси, за положенням елемента у періодичній системі, можна встановити максимальну валентність його атомів. Як саме? Зверніть увагу на те, що періодична система має 8 вертикальних стов пчиків хімічних елементів (їх називають групами), позначеними, як і ва лентність, римськими цифрами від І до VIII. Номер групи співпадає зі зн а ченням постійної валентності хімічних елементів, а для елементів зі змінною валентністю (у більшості випадків) — з найвищ им її значенням. До винятків належить Оксиген (постійна валентність II, хоча він знахо диться в VI групі періодичної системи), Ф луор (постійна валентність І, а не V II, як номер групи) та деякі інші. 51

Знайдіть, у яких групах періодичної системи розташовані елементи зі сталою валентністю, а також Сульфур та Карбон, і переконайтеся в тому, що розглянутий зв’язок існує. Підведемо підсумки

• • •

•

Валентність — це здатність одного атома сполучатися з певним числом інших атомів. У формулах бінарних сполук сума одиниць валентності одного елемента дорівнює сумі одиниць валентності іншого. Щоб визначити в бінарній сполуці валентність одного елемента за відомою валентністю іншого, необхідно знайти суму одиниць валентності відомого елемента й поділити її на індекс другого елемента. За положенням елемента в періодичній системі хімічних елемен тів можна дізнатись про його валентність.

С Т О Р ІН К А П Р И Р О Д О Д О С Л ІД Н И К А Виконайте вдома завдання. Виготовіть моделі речовин, ф ормули я к и х розглядались у параграфі, враховую чи при цьому валент ніст ь атомів. Щ об виконати завдання, вам знадобляться кольоровий пластилін та сірники. Пластилінові кульки імітуватимуть ато ми, а сірники — одиниці валентності.

С Т О РІН К А Е Р У Д И Т А

------------

У нижній частині періодичної системи є горизонтальний рядок з назвою «Вищі оксиди». У ньому для кожної групи написано загальні формули оксидів, тобто бінарних сполук еле мента з Оксигеном (літерою Е позначено хімічний елемент). Придивіться уважніше, і ви побачите, що максимальна вален тність атомів більшості елементів співпадає з номером групи. На прикладі формул, які були розглянуті в тексті параграфа, перевірте, наскільки це відповідає дійсності і чи існують ви нятки. Рядком нижче розташовані загальні формули летких вод невих сполук, тобто газоподібних бінарних сполук Гідрогену з неметалічними елементами. їх загальні формули з’являю ться з IV групи і валентність елементів у них послідовно зменшуєть ся від IV до І. За номером групи, у якій розташований неметалічний елемент, можна безпомилково визначити його ва лентність у сполуці з Гідрогеном, віднявши від числа 8 число,

що означає номер групи. Наприклад, необхідно написати ф ор мулу леткої водневої сполуки неметалу Арсену Ав. Знаходимо його розташування в періодичній системі. Це клітинка під но мером 33, а номер групи — V. Користуючись наведеним пра вилом, від 8 віднімемо 5 і одержимо різницю 3. Це й буде шу кана валентність Арсену в сполуці з Гідрогеном. Тож формула сполуки — АвНз. П оняття валентності було введено в хімію в 1853 році, тоб то раніше ніж з ’ясовано складну будову атома. Відтоді, як стала відома будова атома, й дотепер валентність пов’язують з кількістю електронів та їх розміщенням в атомах. Це допомог ло розвинути вчення про валентність за рахунок таких понять, як електронегативність та ступінь окиснення. їх ви будете вивчати у 8 - 9 класах.

Переконайтеся в засвоєнні знань

1. Визначте валентність елементів у сполуках за їх формулами: 2. У якій з наведених формул речовин Хлор проявляє найвищу ва лентність: СІ20, СІ02, СЮ3, СІ20 7, НСІ, АІСІ3? 3. Знайдіть і виправте помилки, допущені під час складання фор мул сполук: M g02, АІ20 3, KBr, NaCI2, Zn20 2. 4 * Укажіть, за якою ознакою укладено кожний рядок хімічних формул: а) N20, NO, N 02, N20 3; б) N20, Na20 , Cu20 , H20; в) N2, Al20 3, B20 3, NH3.

§ 12. Складання формул бінарних сполук за валентністю. Обчислення за хімічною формулою При відкритті чи створенні нових речовин завжди постає потреба в скла данні їх формул. Складання формул хімічних сполук за своєю сутністю є дією, оберненою до визначення валентності елементів за хімічною форму лою речовини. У таких обчисленнях, як і при визначенні валентності за формулами бінарних сполук, керуються правилом: сума одиниць валент ності атомів одного елемента дорівнює сумі одиниць валентності другого. Складання формул бінарних сполук можна здійснювати двома способа ми. Опис першого способу відображено в таблиці 3 на прикладі складання формул ф осф ор(У ) оксиду та сульф ур(У І) оксиду. 53

Таблиця 3.

Складання формул бінарних сполук за валентністю Приклади речовин №

Послідовність дій фосфор(У) оксид

сульфур(УІ) оксид

Записуємо символи хімічних елементів

Р О

Б О

Позначаємо валентність елементів

V II Р О

VI II Б О

Знаходимо найменше спільне кратне для одиниць валентності обох атомів

V II Р о

Знаходимо індекси шляхом ділення спільного кратного на валентність кожного елемента

Записуємо знайдені індекси у формулу, пам’ятаючи, що індекс 1 не пишеться

Здійснюємо перевірку: множимо знайдені індекси на валентність атомів, робимо висновок про правильність проведених обчислень

6 VI II БО

(для Р) 1 0 : 5 = 2 (для О) 10: 2 = 5

(для Б) 6 : 6 = 1 (для О) 6 : 2 = 3

Р 2О5

503

(Р ) 5*2 = 10 ( 0 ) 2*5 = 10 10 = 10

(Б) 1*6 = 6 (О ) 3*2 = 6 6 = 6

Зверніть увагу, що у формулі ф осф ор(У ) оксиду індекс одного елемен та співпадає з валентністю другого. Виходячи з цього, можна скористатися іншим способом складання формул за валентністю. Назвемо його діаго нальним. Після послідовного виконання перших двох дій, зазначених у таблиці, валентність одного елемента записуємо індексом для другого, але вже не римськими, а арабськими цифрами:

Щ о ж до формули сульф ур(У І) оксиду, то в ній індекси вдвічі менші, ніж мали б бути. Це тому, що у формулах бінарних неорганічних речовин, за невеликим винятком, прикладом якого є гідроген пероксид Н 20 2 (його розчин ви знаєте як перекис водню), індекси не бувають парними числами. Тож застосувавши діагональний спосіб, записуємо формулу 8 20 6, а далі проводимо скорочення на 2 й отримуємо остаточну формулу 8 0 3. 54

Я к ви вже знаєте, за хімічною формулою речовини можна обчислю ва ти її відносну м олекулярну масу. Проведемо обчислення відносної м оле кулярної маси речовин за щ ойно виведеним и ф ормулами Р 2О 5, 8 0 з та за формулою Н 3РО 4: М г( Р 20 5) = 2-А г(Р ) + 5АГ( 0 ) М г(Р20 5) = 2-31 + 5-16 = 62 + 80 = 142 МКБОз) = А г(5) + ЗАг(О) М г(5 0 3) = 32 + 3-16 = 32 + 48 = 80 М г( Н з Р 0 4) = ЗАг(Н) + АГ(Р ) + 4АГ( 0 ) М г( Н з Р 0 4) = 3*1 + 1*31 + 4*16 = 98 З а хімічною формулою здійснюють також обчислення відносного вмісту елемента в сполуці, що дістав назву масової частки елемента в сполуці. Масова частка елемента в сполуці позначається малою грецькою буквою 0) (омега) і виражається в частках одиниці або ж у відсотках. З математики вам відомо, що для знаходження частки одного числа від іншого треба числа поділити одне на друге. Цю ж саму дію ділення одного числа на друге виконують і при обчисленні масової частки елемента в споЛуці: ^

пАг(Е) М г(сполуки)

Приклад 1. Обчислити масові частки Алюмінію та Оксигену в алюміній оксиді А120 3. Р о з в ’я з а н н я Обчислюємо відносну молекулярну масу сполуки М г (А120 3) = 2*Аг (АІ) + З*Аг (О ) = 2-27 + 3-16 - 102 54

102

Відтепер для обчислення масової частки Алюмінію в сполуці А120 3 необхідно число 54 поділити на 102:

со (А1) -

- 0,53, або 53%

“ ( 0 ) = І0 2

= ° ’47’ аб° 47%’

Зважаю чи на те, що сума масових часток усіх елементів у сполуці до рівнює 1, або 100%, здійснимо перевірку правильності проведених обчис лень:

Приклад 2. Обчислити масову частку Карбону в оцтовій кислоті С 2Н 40 2. Р о з в ’я з а н н я Мг (С 2Н 40 2) = 2-Аг (С) + 4*Аг (Н ) + 2-А г (О ) = 2-12+4-1+2-16= 60 ^24

'бО

® (С ) “ - і г = 0,4, або 40%. ьи Обчислення масової частки елемента в сполуці знаходить своє практич не застосування на хімічних заводах та в металургійному виробництві для розрахунку виходу готової продукції.

Підведемо підсумки

•

Для складання хімічної формули бінарної сполуки за валентніс тю необхідно найменше спільне кратне одиниць валентності поділити на валентність кожного атома, а частки від ділення записати як індекси.

•

Знайти масову частку елемента в сполуці означає обчислити, яку частку складає його маса від загальної маси сполуки.

•

Сума масових часток всіх елементів у сполуці дорівнює 1, або

100% . •

Складання формул за валентністю знаходить застосування в науці, а обчислення масової частки елемента — на виробництві.

СТОРІНКА ЕРУДИТА За відомими масовими частками елементів можна визначи ти хімічну формулу речовини. Розглянемо приклади завдань. Завдання 1. Визначити хімічну формулу кальцій карбона ту, масові частки елементів у якому становлять: а) (Са) = 40%,

а) (С ) = 12%,

со (О ) = 48%.

Р о з в ’я з а н н я : 1. Запишемо формулу речовини як СахСуОг. Співвідно шення атомів у ній буде х:у:г. Для подальших обчислень знадобляться відносні атомні ма си кожного з елементів: Аг (Са) = 40, Аг (С ) = 12, Аг (О ) = 16. 2. Виведемо залежність, що пов’язує Аг та со атомів хіміч них елементів у сполуці: а) (Са~) = __-У*Аг (Са)__ = — Мі Лт. (Є)___ ( } Мг(СахСуОг) ( ' Мг(СахСу0 2) 0) ( О ) =

Ш^ 56

— г *Аг — Мг (С ахСу 0 2)

Звідси: х =

У=

оо (Са)*М г (СахСуОг) Аг (Са) со (С)*М Г (СахСу0 2) аГ (С ) со ( 0 ) ‘ МГ(СахСуОг) аГ(0)

Після скорочення Мг (СахСуОг), присутньої в усіх трьох виразах, одержимо співвідношення: о) (Са) со (С ) со (О ) х : У :2 Аг (Са) : Аг (С ) : Аг (О ) Поділивши масові частки елементів у сполуці на їх віднос ні атомні маси, знайдемо, яким є співвідношення атомів: х . у . г

м4 0

••

Ж 12

.• М 1-1-3 іб - 1Л* Л

Таким чином, кальцій карбонат має формулу С аС 0 3. Для багатьох речовин знайдене в такий спосіб співвідношен ня може бути виражене не цілими числами, а дробовими. Але ж атоми — це цілі частинки! У такому випадку виконується додат кова дія: найменше число приймається за одиницю, і на нього ділять усі числа співвідношення, як, наприклад, у завданні 2 . Завдання 2. Визначити хімічну формулу сполуки Карбону з Оксигеном, у якій масова частка Карбону дорівнює 27,3%, а масова частка Оксигену — 72,7%. Р о з в ’я з а н н я : Запишемо формулу речовини як СхОу. Аналогічно до попереднього завдання знайдемо співвідно шення атомів хімічних елементів: х . у = ю (Є ) Х 'У АГ(С)

. ю (О ) * Аг (О )

= 27,3 . 7^7 = 12 ' 1 6

2 2 7 5 •4 5 5

Знайдене співвідношення переведемо в невеликі цілі числа: 2,275 - 2,275 Формула цієї сполуки С 0 2, тобто це формула вуглекисло го газу. Примітка: існують речовини, що мають однакові масові частки елементів, але різні формули, наприклад, етен С 2 Н 4 та бутен С 4 Н 8 . У таких випадках для визначення формули знадоб ляться додаткові дані про речовину. у

Переконайтеся в засвоєнні знань

1. Щ о спільного та чим відрізняється склад речовин, формули яких Н20 ,

H2 S, СІ2, Н2, СО, С 0 2, H2 S 0 3?

2. Складіть формули бінарних сполук за валентністю: I H xF y,

III

MgxNy,

III

V II

NxOy,

PxHy

C l xO y

3. Укажіть формули речовин, відносна молекулярна маса яких д о рівнює 80: a) NH4 N 0 3, б) CuS, в) CuO, г) H2 S 0 4. 4. Напишіть формулу ортофосфатної кислоти, молекула якої скла дається з трьох атомів Гідрогену, одного атома Ф осфору і чоти рьох атомів Оксигену. Обчисліть масові частки елементів у цій сполуці. 5*. Масові частки елементів у сполуці дорівнюють: 27,38% Na, 1,19% Н, 14,29% С і 57,14% О. Установіть хімічну формулу цієї сполуки.

§ 1 3 . Фізичні та хімічні явища Пригадайте з природо знавст ва

Що називають явищами Які бувають явища Приклади різних явищ

1 ^531 шЮ

Мал. 35. Дослід з трубкою: а — нагрівання; б — згинання

Хіміків завжди цікавить, яких змін зазнають речо вини під час тих чи інших явищ та які причини і на слідки цих змін. Вам відомо, що усі явища поділяють на фізичні та хімічні залежно від тих змін, які відбуваються з тілами чи речовинами. У 5 класі для зручності вивчення ви розглядали різні явища окремо. Н а справді ж, явища взаємопов’язані. Переконаймося в цьому. У полум’я спиртівки внесемо тоненьку скляну трубку і, тримаючи її за кінці руками та рівномірно обертаючи, станемо нагрівати (мал. 35, а). Після то го, як скло пом’якшиться, зігнемо трубку (мал. 35, б). У цьому досліді зміни сталися під час перебігу двох явищ — теплового (нагрівання) та механічного (зги нання). Це причини, унаслідок яких форма скляної трубки змінилася. Очевидно, ви пам’ятаєте з природознавства й дос ліди по перетворенню льоду на воду, а води на пару завдяки нагріванню. Наслідком цих явищ була зміна агрегатного стану води. Завдяки електричному явищу, ввімкнена в розет ку електром’ясорубка зазнає змін: під дією електрич ного струму приводяться в рух її деталі — і м’ясо пе ретворюється на фарш. Тут електричне явище

пов’язане з механічним. Проте ні речовини, з яких виготовлені деталі м’ясо рубки, ні речовини у складі харчового продукту змін не зазнали. Візьмемо дротину рожево-червоного кольору завдовжки близько ЗО см, виготовлену з металу міді. Скористаємося тим, що мідь має високу пластичність, і зробимо з дроту квітку на гілці (мал. 36, а). Сталися зміни, тобто відбулося певне явище: замість мідного дроту з’явилася декоратив на квітка. Це наслідок механічного явища. Та до складу квітки, як і до складу дроту, входить одна й та ж речовина — мідь. Отже, під час механічно го явища змінилася форма тіла, але речовина як така залишилася незмінною. Як бачимо, усі ці різні за причинами та наслід ком зміни мають дещо спільне — у жодному випад ку речовини не руйнувалися і нові не утворювалися. Змінювалися лише форма, агрегатний стан, поло ження тіл одне відносно іншого. Тож усе це були приклади фізичних явищ. Проте в природі самочинно, а на заводах, у лабораторіях з ініціативи та під керуванням лю дини відбувається багато змін, що призводять до ут ворення одних речовин з інших. Ці зміни діста ли назву хімічних явищ або хімічних реакцій. В одних випадках вони відбуваються дуже повіль но, наприклад, руйнування гірських порід та мі нералів, в інших — надто швидко, наприклад, го ріння багаття. Для спостереження за кількома хімічними яви щами скористаємося виготовленою з міді декора тивною квіткою. Затиснемо її в тримачі й потрима ємо над полум’ям спиртівки, доки рожево-червоне забарвлення квітки не зміниться на чорне (мал. 36, а, б). Після цього припинимо нагрівання і з охоло дженої квітки спробуємо стерти серветкою чорний наліт. Спроба не вдасться, бо це не кіптява від спиртівки, а нова речовина купрум(ІІ) оксид СиО, яка в цьому досліді утворилася при нагріванні з мі Мал. 36. ді та кисню. Дослід з мідною Нагріємо квітку ще раз й обережно, не торка дротиною: ючись стінок стакана, зануримо її в розчин суль а — квітка рожевофатної кислоти (мал. 36, в). Квітка знову стане червоного кольору; рожево-червоного кольору, а прозорий розчин у б — зміна кольору стакані набуде блакитного забарвлення (мал. 36, г). квітки під впливом нагрівання; У цьому досліді із сульфатної кислоти й купз — розчин сульфатної рум(ІІ) оксиду утворилися нові речовини, (надає кислоти; розчину блакитного кольору) — мідний купорос г —утворення нових і вода. речовин 59

Продовжимо дослідження. До блакитного розчину доллємо безбарвний розчин натрій гідроксиду (мал. 37). Відразу відбудуться зміни — на дно стака на випаде блакитний осад, а рідина над ним стане прозорою. Випадання осаду свідчить про утворення нової речовини, яка, на відміну від попередніх, у воді нерозчинна. У розглянутих хімічних явищах нові речовини утворювалися з тих самих атомів, які входили до складу вихідних речовин. Оскільки всі досліди проведено з металом міддю, то годі було сподіватися Мал. 37. на те, що утворяться сполуки іншого металу, наприкУтворення осаду лаДі срібла чи золота. блакитного кольору Проведені досліди підтвердили: одні явища супроводжують інші. І, що характерно, хімічні явища завжди супроводжуються фізичними: горіння — появою світла і тепла, взаємодія міді з киснем чи купрум(ІІ) оксиду з сульфатною кислотою — зміною кольору, а взаємодія речовин в останньому досліді — випаданням осаду. Деякі хімічні явища супроводжуються виділенням газу. Це добре відома вам взаємодія питної соди з оцтом. Утворення газу відбувається і під час взаємодії сульфатної кислоти з цинком чи залізом. Поява в обох дослідах нових газоподібних речовин — безпомилкове свідчення того, що відбулося хімічне явище. Про псування продуктів харчування ми дізнаємося через появу непри ємного запаху. Його надають нові неїстівні, а почасти й дуже шкідливі ре човини, що утворилися з білків, жирів та вуглеводів їжі. Отже, зміна кольору, поява світла і тепла, випадання осаду, виділення га зу — це фізичні явища, які супроводжували хімічні явища і свідчили про їх перебіг. Таким чином, ми одержали відповідь на поставлене на початку параг рафа запитання: під час фізичних явищ речовини не змінюються, під час хімічних явищ або хімічних реакцій одні речовини перетворюються на інші.

Підведемо підсумки

•

Фізичні явища відбуваються без утворення нових речовин, їх супроводжує зміна форми тіла, агрегатного стану речовини, переміщення речовин і тіл у просторі.

•

Хімічні явища (хімічні реакції) — це перетворення одних речовин в інші.

•

Хімічні явища, або хімічні реакції, супроводжуються різними фі зичними явищами.

С Т О Р ІН К А П Р И Р О Д О Д О С Л ІД Н И К А Виконайте вдома завдання. Проведіть досліди з питною содою, у яких будут ь відбуват ися фізичні і хімічні явища. Опи шіть результ ат и спостереження. Вам знадобляться: питна сода, вода, оцет, скляний посуд. Примітка: питну соду брати не більше однієї чайної лож

ки, оцет — не більше ніж столову ложку. Поясніть, на підставі чого ви розрізнили фізичні і хімічні явища. Переконайтеся в засвоєнні знань

1. У чому полягає відмінність між фізичними та хімічними явищами? 2. Наведіть приклади фізичних і хімічних явищ у природі й повсяк денному житті людини. 3. Якими фізичними явищами супроводжуються хімічні явища? 4. Визначте, у яких нижче наведених твердженнях мова йде про фізичні явища, а в яких — про хімічні: а) кисень зріджується при дуже низьких температурах; б) рослини, як і тварини, вдихають кисень, а видихають вугле кислий газ; в) кисень погано розчиняється у воді; г) під дією електричного струму вода розкладається на водень і кисень; д) без кисню обмін речовин в організмах був би неможливим; ж) від полірування металеве тіло стає гладеньким. 5*. Чому намагання алхіміків знайти спосіб перетворення різних ме талів у золото виявилося нездійсненним, адже вони провели ба гато хімічних реакцій з різними речовинами?

§ 1 4 . Дослідження фізичних і хімічних явищ Пригадайте з природо знавст ва

• Які основні способи вивчення природи використовує людина • Що називають експериментом або дослідом

Експеримент та спостереження є основними способами вивчення явищ, що відбуваються з речови нами. Тому хіміки у спеціально обладнаних примі щеннях — хімічних лабораторіях — з використанням цих та деяких інших способів проводять вивчення ре човин і явищ, роблять відкриття, які сприяють роз витку науки і знаходять практичне застосування в різних галузях виробництва, медицині, сільському господарстві, побуті тощо. Виконавши досліди, запропоновані на сторінці природодослідника, ви побуваєте в ролі хіміків-експериментаторів, проведете дослідження фізичних та хімічних явищ відомих вам речовин. 61

С Т О Р ІН К А П Р И Р О Д О Д О С Л ІД Н И К А Практична робота 2. Дослідження фізичних і хімічних явищ.

Мета роботи — закріпити уміння розрізняти фізичні та хімічні явища, формувати уміння правильного поводження з лабораторним посудом і речовинами. Обладнання: спиртівка, сірники, порцелянова чашка, фарфорова ступка з товкачем, пробіркотримач, хімічні ста кани, пробірки, залізні скріпки, магніт, свічка. Речовини: вода, кухонна сіль, питна сода, вапняна вода, мідний купорос, цукор, крейда, хлоридна кислота. Завдання 1. В одну пробірку насип 1 те питної соди стільки, щоб речовина за повнювала 1 см3 її об’єму. У другу на лийте 1 см3 вапняної води і поставте її в штатив для пробірок. Закрийте першу пробірку гумовою пробкою з газовідвід ною трубкою і закріпіть у лапці лабора торного штатива так, щоб кінець не тор кався вапняної води в другій пробірці Мал. 38. (мал. 38). Проведіть нагрівання, під час Одержання та якого спостерігайте за питною содою та виявлення вапняною водою. вуглекислого газу Завдання 2. Проведіть дослідження (1 — питна сода, з кухонною сіллю, аналогічне завданню 2 — вапняна вода) 1. Однакові чи різні результати одержа ні в обох дослідах? Про що вони свідчать? Яка з речовин, сіль чи сода, робить тісто пухким при додаванні їх до бо рошна? Завдання 3. Одну пробірку на третину наповніть розчи ном мідного купоросу, другу — водою. Помістіть у кожну по залізній скріпці. У якій із пробірок спостерігаються зміни? До яких явищ, фізичних чи хімічних, вони належать? Завдання 4. Проведіть дослідження, аналогічне завдан ню 3, але з пластмасовою скріпкою, й опишіть результати спостереження. Про що вони свідчать? Порадьте садівни кам, у якому посуді слід готувати та тримати розчин мід ного купоросу, що застосовується для знищення шкідників саду. Завдання 5. Приготуйте суміш, що наполовину склада ється з ошурків заліза, а наполовину — з кухонної солі. Як змінився колір суміші, порівняно з кольором кожного її компонента? Дослідним шляхом доведіть, що в цьому ви падку зміна кольору не є свідченням хімічного явища.

Завдання 6. Доведіть експериментальним шляхом, до яких явищ, хімічних чи фізичних, належить розчинення цукру у воді. Завдання 7. Візьміть дві грудочки крейди приблизно однакового розміру (розмір має бути таким, щоб грудоч ка проходила в отвір пробірки). Одну грудочку подрібніть у порцеляновій ступці за допомогою товкача, помістіть у пробірку і долийте 2 мл води. Другу помістіть у пробірку і долийте 2 мл хлоридної кислоти. Що спостерігається? До яких явищ належать явища, за якими ви спостерігали в кожному з дослідів? Відповідь мотивуйте. Завдання 8. Проведіть досліди, у яких будуть відбува тися: а) фізичне явище з парафіном свічки; б) хімічне явище з парафіном свічки. Опишіть результати спостере ження. На підставі проведених досліджень зробіть висновки про різноманітність явищ, відмінність між ними, взаємо зв’язок явищ, значення здобутих відомостей про явища для використання речовин.

§ 15. Закон як форма наукових знань. Закон збереження маси речовин

Існують різні форми наукових знань. Пригадайте Факти та поняття. До цього часу, вивчаючи хімію, з природо ви мали справу з науковими фактами та поняттями. знавства

Так, науковим фактом є перехід води при температу рі 100 °С й нормальному тиску з рідкого агрегатного стану в газоподібний. Проте це твердження стосуєть ся лише води і то чистої, без домішок. Водні ж розчи • Склад повітря ни речовин мають інші температури кипіння. На відміну від факту, поняття — це узагальнена • Властивості думка про тіла, речовини, явища, що виникає на під повітря ставі не одного, а багатьох відомих фактів. Зверніть • Правила увагу на те, що тема, яку ви зараз вивчаєте, має назву зважування «Початкові хімічні поняття». Вона базується на таких поняттях, як атом, молекула, йон, хімічний елемент, проста і складна речовина, валентність. Особливість понять полягає в тому, що з розвитком науки вони розви ваються і їх тлумачення змінюються. Пригадайте , як стародавні філософи трактували поняття атом, що вкладали в це поняття хіміки, перш ніж фізики з ’я сували складну будову атома, і що означає воно зараз.

Поняття відрізняються одне від одного за певною сукупністю ознак. Так, ознака, на підставі якої сформульовані поняття чиста речовина і суміш — це наявна кількість речовин у їх складі. Вам відомі поняття простої і складної речовини. Відмінною ознакою для них стала кількість ви дів атомів, що беруть участь в утворенні речовини. Закони. На відміну від понять, закони носять універсальний характер. Універсальний означає всебічний, що охоплює всю сукупність властивостей чи явищ незалежно від того, де і коли вони досліджувалися. У законі одним лаконічно сформульованим реченням характеризується загальне явище. Можна сказати, що закон — це твердження, яке за певних умов повністю справджується стосовно всієї сукупності досліджуваних влас тивостей чи явищ. У закону винятків немає. Закон з’являється після пояснення та узагальнення великої кількості фактів. Та у вас не повинно скластися враження, що вчений, котрий форму лює закон, лише звичайний обліковць наукових фактів. У дійсності відкрит тю закону передують далекоглядні судження вченого, формулювання при пущень (гіпотез), проведення експериментів. Це настільки складна діяльність, що законів не так уже й багато, а їх відкриття стає справжньою подією в науці. Щоб підкреслити, наскільки вагому справу зробив учений, завжди зазначають, хто відкрив закон, і досить часто у назві закону звучить прізвище ученого. Для прикладу зазначимо, що у фізиці є закони Ньютона і закон Ома, у біології — закони Менделя, у хімії — періодичний закон Д. І. Менделєєва, на підставі якого й була створена періодична система хі мічних елементів. Закон збереж ення маси речовини. Вивчення законів хімії ми розпоч немо із закон у збереж ення маси речовин, відкритого видатним російським ученим М. В. Ломоносовим у 1748 р. Ще давні філософи розмірковували над явищем неподільності атомів та неможливістю безслідного зникнення речовин. Але в той час нічого не було зроблено для експериментальної пе ревірки цього припущення. На початку XVII століття вчені зіткнулися з таким фактом як збільшення маси багатьох речовин після їх прожарюван ня на відкритому повітрі. Тоді ще не був відомий склад повітря, тож не знали й про існування кисню. Щоб пояснити цей факт, було введено по няття флогістону — невидимої газоподібної речовини, яка нібито приєд нується до речовин, збільшуючи їх масу. Були серед результатів і такі, ко ли при прожарюванні маса речовини зменшувалася. Вважалося, що в таких випадках флогістон залишив речовину. М. В. Ломоносов проаналізував результати подібних експериментів і змінив умови досліду. Він здійснював прожарювання речовин у запая ній скляній посудині, реторті (мал. 39), яку піс ля закінчення реакції зважував невідкритою. Щ о разу вчений виявляв, що маса запаяної реторти разом з її вмістом залишалася незмінною. Це свідчило про відсутність флогістону і доводило, що до збільшення маси речовини після її прожаРеторта рювання у відкритій посудині причетне повітря, 64

яке вільно в неї надходило. Коли ж реторта була за паяна, нові порції повітря не надходили, тому маса реторти з її вмістом залишалася незмінною. Так М. В. Ломоносов відкрив закон збереження маси речовин: маса речовин, що вст упають у хімічну р е акцію, дорівню є м асі речовин, внаслідок реакції.

що ут ворю ют ься

А' Мал. 40.

Прилад для демонстрування закону збереження маси речовин ( 1 , 2 — патрубки)

Через 37 років французький вчений Антуан Лоран Лавуазьє виявив кисень у складі повітря і підтвердив тим самим геніальність відкриття М. В. Ломоносова, адже воно було зроблено вченим до того, як став відомий склад повітря і те, що при прожарюванні речовин на повітрі вони взаємодіють з киснем. За наявності простого скляного приладу, зобра женого на малюнку 40, можна легко й досить наоч но здійснити експериментальну перевірку закону збереження маси речовини. Даний прилад виготов лений зі скляної трубки, один кінець якої закрива ється гумовою пробкою, а інший закінчується дво ма розгалуженнями різної довжини — патрубками. Мал. 41. Спочатку в довший патрубок наллємо розчин нат Підготовка приладу рій гідроксиду, щоб він заповнив його наполовину, до виконання досліду й капнемо індикатора фенолфталеїну. Розчин від (1 — натрій гідроксид, разу зафарбується в малиновий колір. Далі обе 2 — фенолфталеїн , 3 — режно наповнимо коротший патрубок (також до сульфатна кислота) половини) сульфатною кислотою, після чого закриємо прилад пробкою та прикріпимо до плеча терезів, як показано на малюнку 41. Терези зрівно важимо. Не знімаючи прилад з терезів, обережно піднімемо вгору коротший патрубок для того, щоб розчини змішалися. Відразу, як тільки це станеть ся, малинове забарвлення зникає (мал. 42), що є свідченням хімічної реакції. Але й після цього терези продовжуватимуть перебувати в рівновазі. Це означає, що загальна маса утворених речовин Мал. 42. залишилася без змін, тобто вона дорівнює масі Прилад після виконання досліду речовин до реакції.

ч Т т гл

І [Ы

Підведемо підсумки

• •

•

5 Хімія 7 клас

Факти, поняття і закони — це форми наукових знань. Закон — це безсумнівне твердження, істинність якого не має винятків. У науковому законі стисло, одним реченням відображено те, що існує в природі незалежно від людини.

•

Закон збереження маси речовин відкрив М. В. Ломоносов, довівши, що речовини в хімічних явищах не зникають безслідно і не утворюються з нічого. У хімічних реакціях змінюється склад речовин, але загальна маса речовин до і після реакції лишається незмінною.

СТОРІНКА ЕРУДИТА ■■ ■ Ш

Понад 100 років минуло з часу відкриття Дмитром Івановичем Менделєєвим періодичного закону, який стосується властивостей усіх хімічних елементів та їх сполук. Періодич ний означає той, що повторюється час від часу або через пев ний проміжок часу. Так, періодичними в природі є зміни дня і ночі, пір року. У назві періодичного закону відображається його сутність. Вона полягає в тому, що властивості хімічних елементів, а та кож властивості їх сполук періодично повторюються. На під ставі цього ученим було створено періодичну систему хіміч них елементів. Побутує розповідь, що періодична система Менделєєву наснилася. Можливо й так, але віщому сну передувала трива ла копітка робота вченого з вивчення хімічних елементів та їх сполук, уточнення відносних атомних мас, передбачення існу вання невідкритих ще хімічних елементів. Д. І. Менделєєв сформулював періодичний закон, коли бу ло відомо 63 хімічних елементи. Сьогодні ж їх відкрито та створено штучно 115. І те, що періодична залежність існує для всіх хімічних елементів, підтверджує універсальність періо дичного закону.

Переконайтеся в засвоєнні знань

1. Сформулюйте закон збереження маси речовин. 1. Щ о було хибним у висновках попередників М. В. Ломоносова щодо прожарювання речовин? 2. Які відмінності в постановці дослідів з прожарювання речовин дозволили М. В. Ломоносову відкрити закон збереження маси ре човин? 3. Після догорання багаття залишається купка попелу набагато меншої маси, ніж була маса дров. Чи не суперечить це закону збереження маси речовин? 4*. Який дослід можна виконати із запаленою свічкою, щоб довес ти, що в хімічних реакціях маса речовин не змінюється? 5*. З природознавства вам відомо, що держава, дбаючи про збере ження природи, видає відповідні закони. Яку відмінність ви вба чаєте між науковими і державними законами?

§ 16. Хімічні рівняння

Чи доводилося вам коли-небудь описувати слова ми природні явища, у тому числі із зазначенням якіс ного і кількісного складу речовин? Давайте спробуємо зробити це зараз на прикладі фотосинтезу — явища, що відбувається в зеленому листку за участю світла з неорганічними речовинами водою і вуглекислим газом. • Яке явище Із шести молекул вуглекислого газу, кожна моле називається фотосинтезом кула якого складається з одного атома Карбону й двох атомів Оксигену, та шести молекул води, кожна з яких • Завдяки чому утворена двома атомами Гідрогену й одним атомом підтримується постійний вміст Оксигену, утворюється одна молекула складної речо кисню у повітрі вини глюкози СбНігОб та шість молекул простої речо вини кисню Ог. Молекула глюкози містить шість ато мів Карбону, дванадцять атомів Гідрогену, шість атомів Оксигену. Кожна з шести молекул простої речовини кисню складається з двох атомів Оксигену. Тепер порівняємо цей опис фотосинтезу, що зайняв 9 рядків, з його зоб раженням у вигляді хімічного рівняння — так називають умовний запис хімічного явища за допомогою формул та цифр перед ними, що дістали назву коефіцієнтів. Пригадайте з природо знавст ва

6 СО 2

6 Н 2О

= СбНі2Об + 6 О 2 Т

Лише один рядок, записаний хімічною мовою, передає зміст декількох речень! Хімічні рівняння, як і математичні, складаються з двох частин — лівої та правої, між якими ставлять знак «=». У лівій частині хімічного рівняння записують формули всіх вихідних ре човин — реагентів. Формули реагентів відокремлюють одна від одної зна ком «+». У правій частині хімічного рівняння записують формули продук тів реакції. Якщо продуктом реакції є газ, то відразу після його формули роблять позначення Т, якщо осад — і . Формули продуктів реакції також розмежовують знаком «+». Вам відомо, що в математичному рівнянні від перестановки його частин вираз не змінюється. На відміну від математично го, у хімічному рівнянні перестановка його частин позначає зовсім інше хі мічне явище. Тобто, від перестановки його частин вираз змінюється. Згідно закону збереження маси речовин, кількість атомів кожного з еле ментів у хімічній реакції залишається незмінною. Тому в хімічному рівнян ні кількість атомів кожного хімічного елемента до реакції та після реакції повинна бути однаковою. Для того, щоб привести хімічне рівняння у відпо відність до закону збереження маси речовин, його треба урівняти. У рівня ти — означає зробити так, щоб у хімічному рівнянні кількість атомів кож ного елемента до та після реакції була однаковою. Для цього застосовують коефіцієнти, які «врівноважують» кількість атомів до та після реакції. Коефіцієнти записують перед хімічною формулою речовини (ні в якому разі 67

не в середині!) арабськими цифрами того ж розміру, що і символи хімічних елементів. Різниця в розм ірах цифр, якими позначені коефіцієнти та індекси, дозволяє не плутати їх між собою.

Коефіцієнт стосується усіх хімічних елементів, що входять до складу хімічної формули речовини. Наприклад, запис ЗНгО означає: наявність у складі трьох молекул води 6 атомів Гідрогену та 3 атомів Оксигену. Коефіцієнт «1» письмово не відображається. Повернімося до розглянутого прикладу хімічного рівняння фотосинтезу і перевіримо, чи правильно розставлені коефіцієнти: 6СО2 + 6Н2О = С ен 120« + 6 0 2 Т

реагенти

продукти реакції

Як бачимо, до реакції записом 6 СО 2 позначено 6 молекул вуглекисло го газу, що містять 6 атомів Карбону, і стільки ж їх після реакції в утво реній молекулі глюкози СбНігОб. Із запису 6 Н 2 О видно, що в реакцію всту пає 12 атомів Гідрогену, і стільки ж їх входить до складу СбНігОб після реакції. Тепер обчислимо кількість атомів Оксигену до та після реакції і побачимо, що в складі реагентів та в складі продуктів реакції їх порівну — по 18. Отже, коефіцієнти підібрано правильно. Слід зазначити, що при урівнюванні йдеться про підрахунок атомів, незалежно від того, яку будову — молекулярну чи немолекулярну — має ре човина. Рівняння, у яких записані формули реагентів і продуктів реакції, але не розставлені коефіцієнти, називаються схемами реакцій. Розглянемо на прикладах, як правильно підбирати та розставляти коефі цієнти в рівняннях реакцій. Приклад 1. З а наведеною схемою Н2 + 0 2 —» Н20 написати хімічне рівняння.

У лівій частині рівняння налічується 2 атоми Оксигену, тоді як у пра вій тільки 1. Для урівнювання кількості атомів Оксигену перед формулою Н 2 О пишемо коефіцієнт 2 : Н2 + 0

—» 2Н 20

Але коефіцієнт 2 стосується також і Гідрогену, тому у правій частині рів няння відтепер його налічується 4 атоми. Відповідно у ліву частину рівнян ня перед формулою Н 2 слід поставити коефіцієнт 2 : 2Н 2 + 0

-> 2Н20

Перевіряємо правильність розстановки коефіцієнтів, після чого стрілку замінюємо на знак «=»: 2Н 2 + 0

= 2Н20

Написане рівняння читається так: «два-аш-два плюс о-два дорівнює два аш-два-о». Як бачите, послідовно називаються коефіцієнти, символи хіміч них елементів, індекси та математичні знаки «+» і «=». 68

Приклад 2. З а наведеною схемою АІ + О 2 —> АІ2 О 3 написати хімічне р ів няння.

У лівій частині хімічного рівняння налічується 2 атоми Оксигену, у пра вій — 3. Кількість атомів різна, тому знайдемо для них найменше спільне кратне (це число 6) і почергово поділимо його на кількість атомів Оксиге ну в кожній формулі. Знайдені частки від ділення будуть коефіцієнтами, які потрібно написати перед О 2 та АІ2 О 3 : АІ + ЗО 2 -» 2АІ2 0 з Відтепер коефіцієнт 2 перед формулою АІ2 О 3 стосується й Алюмінію, тому його атомів стає 4. Тож у лівій частині рівняння перед АІ пишемо кое фіцієнт 4: 4АІ + ЗО 2 -> 2АІ2Оз Перевіряємо правильність розстановки коефіцієнтів, після чого стрілку замінюємо на знак «=»: 4АІ + 3 0 2 = 2АІ2 0 з Прочитаємо рівняння реакції: «чотири-алюміній плюс три-о-два дорів нює два-алюміній-два-о-три». Зверніть увагу на те, що правильно підібрані коефіцієнти не піддаються скороченню. Із введенням у науковий обіг хімічних рівнянь було подолано мовний бар’єр між хіміками різних країн, бо хімічні формули речовин та хімічні рівняння всюди записують однаково. ~ т^г

Підведемо підсумки

•

Хімічне рівняння — це умовний запис хімічного явища (хімічної реакції) за допомогою хімічних формул і коефіцієнтів.

•

Хімічні рівняння пишуть з дотриманням закону збереження маси речовин.

•

У лівій частині хімічного рівняння записують формули реагентів

(речовин, що існували до реакції), у правій — продуктів реакції (речовин, що утворилися в результаті реакції). •

Ліву частину хімічного рівняння відокремлюють від правої зна ком «=», а в кожній частині між формулами речовин ставлять знаки «+».

•

Хімічні рівняння є міжнародною формою опису хімічних явищ, зрозумілою людям, які розмовляють різними мовами.

П ер екон айте ся в за с в о є н н і знань 1.

Щ о означають записи: СН4, 4СН4, Н2, Н, 3 0 2, 3 3 0 2?

2. Скільки молекул речовини сульфатної кислоти Н23 0 4 та скіль ки атомів кож ного хім ічного елемента відображає запис

зн2зо4?

З*. Напишіть рівняння реакцій за наведеними схемами та прочитай те їх уголос: Ре + СІ2 —> РеСІ3 СиО + НСІ -> СиСІ2 + Н20 Мд + Н23 0 4 —> МдБОд + Н2 КСЮ 3 -> КСІ +

о2

СаО + Н20 -> Са(ОН ) 2 4*. Пропуски в схемах, позначені «?», заповніть формулами простих речовин, відновіть індекси, позначені «х» та «у», і напишіть хіміч ні рівняння: СиЭ0 4 + Zn —> Z nS 0 4 + ? Мд + НСІ -> МдхСІу + ?

гп + ? -> гпхоу

ТЕМА 2

ПРОСТІ РЕЧОВИНИ МЕТАЛИ І НЕМЕТАЛИ

Вивчені в першій темі основні хімічні поняття ви будете викорис товувати в цій темі, конкретизуючи та розширюючи набуті знання прикладами фізичних і хімічних властивостей простих речовин кисню і заліза, їх знаходження в природі, добування та застосування. Цей вибір зроблено невипадково. Оксиген — найпоширеніший елемент на нашій планеті, а кисень і вода, д о складу яких він входить, дві життє во необхідні речовини для існування організмів на Землі. Ферум теж досить поширений у природі металічний елемент (друге місце після Алюмінію). А видобуток заліза із руд приблизно у 20 разів перевищує видобуток усіх інших металів разом узятих, оскільки це основний м е тал машинобудування.

§ 17. Оксиген. Кисень. Фізичні властивості та поширення в природі Пригадайте з природо знавст ва

• Нормальний атмосферний тиск • Значення кисню та вуглекислого газу в живій природі • Роль рослин у збагаченні атмосфери киснем • Що називають корисними копалинами та рудами • Що таке літосфера, гідросфера, атмосфера

Хімічний елемент Оксиген. Знайдемо в періодич ній системі хімічних елементів Д. І. Менделєєва клі тинку під номером 8 . У ній розташований неметалічний хімічний елемент Оксиген. Порядковий номер 8 указує на те, що в ядрі атома Оксигену міститься 8 позитивно заряджених протонів, а навколо нього обертається 8 негативно заряджених електронів. Від носна атомна маса Оксигену округлено дорівнює 16. Ним розпочинається шоста група періодичної систе ми хімічних елементів.

Поширення Оксигену в природі. Оксиген — абсо лютний чемпіон серед хімічних елементів за поши ренням у природі. Літосфера на 47% (за масою) скла дається з Оксигену, атмосфера — на 23% за масою або на 21% за об’ємом, гідросфера — на 89% (за масою). Тіла живих організмів містять до 65% (за ма сою) Оксигену, що входить до складу молекул води, білків, жирів та вуглеводів. Відомі дві прості речовини, утворені з атомів Оксигену — кисень та озон. Переважна ж біль шість Оксигену існує в природі у вигляді складних речовин. Серед них багато оксидів, тобто бінарних сполук: гідроген оксид або вода Ш О , силіцій(ІУ ) оксид Бі0 2 — основна складова частина піску та граніту, алюміній оксид АІ2О3 — основна складова частина глини, ф ерум (ІІІ) оксид РегОз входить до складу залізних руд. (мал. 43). 72

З наведених формул робимо висновок, АІ2 О 3 що до складу оксидів можуть входити як металічні, так і неметалічні елементи. У повітрі Оксиген існує у вигляді кис ню О 2. Завдяки зеленим рослинам, підтри мується постійний вміст цієї речовини у повітрі, незважаючи на великі витрати кис ню під час дихання та гниття, згорання па лива у двигунах різних машин тощо. Мал. 43. Проста речовина кисень та її фізичні Поширені у природі сполуки властивості. Атоми Оксигену сполучаються Оксигену у двохатомні молекули кисню О 2, який за нормальних умов (н.у.) має газоподібний агрегатний стан. Нормальними умовами називають т емперат уру 0 °С і тиск 101,3 кПа.

З хімічної формули кисню видно, що це проста речовина. Обчислимо відносну молекулярну масу цієї речовини: Мг( 0 2) - 2*16 - 32 Валентність Оксигену в молекулі кисню, як і в усіх інших сполуках, до рівнює 2. На сьогодні добре досліджені як фізичні, так і хімічні властивості кис ню. За своїми фізичними властивостями кисень — це газ без кольору, сма ку та запаху, трохи важчий за повітря. Для порівняння зазначимо, що 1 л повітря важить 1,3 г, тоді як 1 л кисню — 1,43 г. Кисень відносять до пога но розчинних у воді речовин. Так, в 1 л води розчиняється лише 0,04 г (або ЗО мл) кисню, але для дихання тварин водойм цього цілком достатньо. У рідкому стані кисень має світло-голубий колір. Для того, щоб перевести його в такий стан, необхідне охолодження до -183 °С. ІІри подальшому охолодженні до -218 °С кисень стає твердим, його ледь голубі кристали нагадують лід. Здатність кисню переходити із газоподібного стану в рідкий знаходить застосування в добуванні його промисловим способом з повітря. Як вам відомо, повітря — це природна газоподібна суміш, 78% об’єму якої припадає на азот, 21% — на кисень, 0,03% — вуглекислий газ. При нормальному тиску і температурі -192 °С повітря перетворюється з газоподібної суміші на рідку, у якій кожний компонент зберігає свою індивідуальну температуру кипіння. Якщо ж температуру підвищувати, то рідке повітря починає випаровуватися — переходити в газоподіб ний стан. Першим це робить азот, а після випарову вання азоту — кисень. Поміркуйте, на якому явищі, фізичному чи хімічному, грунт уєт ься промисловий спосіб добування кисню.

Рідкий кисень зберігають у спеціально виготов лених посудинах Дьюара (мал. 44), що мають дві стінки, між якими відсутнє повітря. У них принцип зберігання рідкого кисню такий же, як і принцип

Посудина Дьюара

Мал. 45. Балон для збереження та транспортування газоподібного кисню

зберігання рідини гарячою чи холодною у звичайному термосі. Газоподібний кисень зберігають і транспорту ють у пофарбованих у синій колір сталевих балонах (мал. 45) під тиском, що майже у 100 разів більший за атмосферний. Ви вже знаєте, що, окрім кисню, Оксиген утворює ще одну просту речовину — озон. Про те, що це різні з киснем речовини, свідчать відмінності в їх властивос тях. Озон — це газ світло-синього кольору з характер ним запахом. Він у 1,5 разів важчий за повітря і є отруйним для людини в тому разі, коли його вміст у повітрі перевищує 1 мг в 1 м3. Поширення озону у природі незначне. Найбільша його кількість перебуває в атмосфері на висоті 2 0 25 км, де він утворює так званий озоновий шар. Цей шар забезпечує надійний захист усього живого на Зем лі від шкідливого випромінювання Сонця.

П ід в е д е м о п ід с у м ки •

Оксиген — найпоширеніший елемент на Землі.

•

Кисень та озон — прості речовини, утворені атомами Оксигену.

•

Повітря на 23% за масою або на 21% за об ’ємом складається з кисню.

•

Для добування кисню та азоту промисловим способом повітря переводять у рідкий стан, а потім випаровують.

•

У природі переважна більшість Оксигену перебуває у складі сполук, серед яких найпоширенішими є оксиди — бінарні сполу ки будь-якого елемента з Оксигеном.

СТОРІНКА ЕРУДИТА ( У )

У той час, коли багато складних речовин були вже відомі, кисень залишався невідкритим. Чому? На заваді стояли такі його спільні з повітрям фізичні властивості, як відсутність ко льору, запаху та погана розчинність у воді. «Очищене повітря», «вогняне повітря», «дефлогістоване повітря», «життєвий газ», «райський газ» — такими були назви кисню до того, як Антуан Лоран Лавуазье назвав його оксигеном — тим, що породжує кислоти. Відкриття кисню є нетиповим для науки, бо він — тричі відкритий елемент.

У 1772 році його відкрив шведський учений Карл-Вільгем Шеєле, здійснивши реакції за такими рівняннями: М п 0 2 + 2Н 25 0 4 = 2М п504+ 2Н20 + 02 ?

2КаЫОз - 2КаШ2 + 0 2 Т У 1774 році кисень відкрив французький хімік Антуан Ло ран Лавуазье, проводячи досліди з нагрівання гідраргірум(И) оксиду: 2 1 ^0 = 2 1 ^ + Ог Т

Учений зробив висновок, що газ, який виділявся при цьому, міститься в повітрі і теж підтримує горіння. Перш ніж назвати одержаний газ оксигеном, він назвав його «над звичайно чистим повітрям». Та А. Лавуазье обмежився л и ше записом у щоденнику, не зробивши ніяких повідомлень про своє відкриття. У тому ж 1774 році англійський хімік і філософ Джозеф Прістлі, нічого не знаючи про відкриття попередників, зно ву відкрив кисень з тієї ж речовини, що й А. Лавуазье. Тому з приводу першості в цьому відкритті між ученими навіть виникла дискусія. У сучасній науці вважають, що першість відкриття кисню належить Ш еєле і Прістлі, а назва — Лавуазье.

П е р еко н а й те ся в за с в о є н н і зн а нь 1. Дайте характеристику хімічного елемента Оксигену та його по ширення в природі. 2. Опишіть фізичні властивості кисню. 3. На яких властивостях повітря базується добування з нього кис ню та азоту? 4. У якій з речовин — алюміній оксиді чи силіцій(ІУ) оксиді — масо ва частка Оксигену більша? 5. Яка з оксигеновмісних речовин, що були вперше використані ученими для добування кисню, — манган(ІУ) оксид М п 0 2 натрій нітрат № N 0 3 чи гідраргірум(ІІ) оксид НдО має найбільшу масо ву частку Оксигену? 6

*. Визначте о б ’єм своєї квартири та обчисліть, який об ’єм кисню міститься в ній. Зважаючи, що в середньому за добу людина споживає 0,49 м 3 кисню, з ’ясуйте, на скільки діб вистачило б цього кисню вашій сім ’ї у разі повної герметизації квартири. Те пер ви розумієте, яке важливе значення має провітрювання при міщень?

§ 1 8 . Добування кисню в лабораторії. Реакція розкладу. Поняття про каталізатор У попередньому параграфі було розглянуто основний промисловий спо сіб добування кисню. Проте для проведення хімічного експерименту нерід ко потрібно небагато тієї чи іншої газоподібної речовини, і тоді ЇЇ добувають іншим способом — лабораторним. Лабораторні способи добування кисню базуються на такій властивості деяких оксигеновмісних речовин, як нестійкість до нагрівання: при підви щенні температури вони розкладаються з виділенням кисню. Деякі з цих реакцій відбуваються значно швидше, якщо застосувати кат алізат ор. Каталізаторами називають речовини, які прискорюють хімічні реакції інших речовин, але при цьому кількісно не втрачаються і не входять до скла ду ут ворених продуктів реакції.

Отже каталізатори — це речовини багаторазової дії. їх використовують на хімічних заводах з виробництва різних речовин. Вони також присутні в організмі людини і мають назву ферментів. Без ферментів не відбувається обмін речовин та енергії. Існують також речовини, що діють навпаки, а саме сповільнюють р еа к цію інших речовин, але, подібно до каталізаторів, не входять до складу продуктів реакції. їх прийнято називати інгібіторами.

Різні хімічні реакції прискорюються різними каталізаторами. Аби добу ти кисень з гідроген пероксиду Н 2 О 2 (більш відомого вам як перекис вод ню), у якості каталізатора використовують манган(ІУ) оксид М п 0 2. Перш ніж розпочинати добування газоподібної речовини, необхідно вирі шити, який із способів збирання газів варто застосувати. Існують два спосо би збирання газоподібних речовин: витісненням води та витісненням повітря. Витісненням води можна збирати гази, які погано в ній розчиняються, а тому витісняють її з пробірки чи іншого посуду, призначеного для збиран ня газу. Для цього збирають прилад, як показано на малюнку 46, і в широ ку, наповнену до половини водою, скляну посудину, що зветься кристаліза тор, ставлять догори дном пробірку, ущерть наповнену водою. Кінець газовідвідної трубки, по якій з приладу буде виходити газ, підводять під пробірку. При цьому способі збирання газів добре видно, як газ збирається над водою та який об’єм посудини він наповнив. Якщо ж газ добре розчиняється у воді, то зібрати його витісненням води не вдасться, бо він розчиниться у воді, утворивши з нею розчин. Та кі газоподібні речовини збирають витісненням по вітря. При використанні цього способу слід вра ховувати, що одні гази легші за повітря, а інші важчі. Уявіть собі, що ви надумали заповнити пробірку водою, тримаючи її догори дном. Звичай но ж ваша дія буде безрезультатною. Те ж саме від Мал. 46. будеться при спробі заповнити газом, що важчий Збирання газу витісненням за повітря, посудину, розташовану догори дном. води 76

Наповнювати пробірку чи іншу посудину газами, важчими за повітря, треба так, щоб газовідвідна трубка була опущеною вниз (мал. 47). Якщо ж газ легший за повітря, пробірку чи іншу посудину на повнюють ним, тримаючи газовідвідну трубку підня тою угору (мал. 48). Оскільки кисень трохи важчий за повітря й погано розчиняється у воді, його можна збирати як витісненням води, так і витісненням повітря. Помір куйте, як м ає бути розташована збиранні кисню витісненням повітря.

посудина

при

Розглянемо добування кисню з гідроген перокси ду Н 2 О 2. Ця речовина сама по собі нестійка й при тривалому зберіганні під дією світла розкладається на воду та кисень. Тому, щоб запобігти розкладанню, гідроген пероксид зберігають у посуді з темного скла з додаванням інгібітора. Проведемо добування кисню з гідроген перок сиду Н 2 О 2 і зберемо його витісненням повітря. Для цього наллємо в пробірку 3 -4 мл гідроген пе роксиду Н 2 О 2 та закріпимо її в лапці штатива, як показано на малюнку 49. Додамо трішки, на кінчи ку шпателя, порошку чорного кольору манган(ІУ) оксиду Мп 0 2 , швидко закриємо пробірку гумовою пробкою з газовідвідною трубкою, кінець якої опустимо в посудину, підготовлену для збирання кисню. Про те, що посудина наповнилася киснем, свід читиме спалах тліючої дерев’яної скіпки при підне сенні її до отвору посудини. Запишемо рівняння реакції та урівняємо його: 2Н 2 0

= 2Н20 + 0 2 Т

—Є 5 Й Р

Мал. 47. Наповнення посудини газоподібними речовинами, важчими за повітря

С Мал. 48. Наповнення посудини газоподібними речовинами, легшими за повітря

А Мал. 49. Добування кисню з гідроген пероксиду

З рівняння бачимо, що до реакції існувала одна складна речовина, а після реакції утворилося дві речовини — нова складна і нова проста. Реакцію, унаслідок якої з однієї складної речовини ут ворюют ься дві чи біль ше нових речовин, називають реакцією розкладу.

За невеликим винятком, продукти реакції мають простіший склад, ніж реагент. Повторимо дослід, але цього разу зберемо кисень витісненням води. Простежимо, як бульбашки газу наповнюють пробірку, усе більше й більше витісняючи з неї воду. Після повного витіснення води виймемо кінець газо відвідної трубки з пробірки та з посудини. Останнє слід робити обов’язко во, інакше після припинення виділення кисню в газовідвідній трубці та пробірці з гідроген пероксидом виникне безповітряний простір, у який з кристалізатора втягуватиметься вода. 77

Наповнену киснем пробірку закриємо під водою скляною пластинкою чи пробкою й перенесемо в штатив для пробірок. Тліючою скіпкою перевіримо наявність у ній кисню. Окрім гідроген пероксиду (Н 2О 2 ) кисень у лабораторії добувають з нат рієвої (№ N 0 3 ) чи калієвої (К>Юз) селітри, бертолетової солі (КСІОз), меркурій(ІІ) оксиду (НйО), калій перманганату (КМПО 4 ) та деяких інших ре човин. Виконуючи практичну роботу 3 (с. 87-89), ви матимете змогу добути ки сень з калій перманганату, зібрати газ витісненням повітря та дослідити йо го властивості. т^т

П ід в е д е м о п ід с у м ки •

Реакція розкладу — це реакція, унаслідок якої з однієї складної речовини утворюється дві чи більше нових речовин.

•

У лабораторії кисень добувають з оксигеновмісних сполук, які легко вступають у реакцію розкладу з утворенням кисню.

•

Каталізатор — це речовина, що прискорює хімічну реакцію, але не входить до складу продуктів реакції.

•

Газ можна зібрати витісненням води, якщо він погано розчиня ється в ній, або ж витісненням повітря, якщо газ добре розчин ний у воді.

С Т О Р ІН К А П Р И Р О Д О Д О С Л ІД Н И К А Виконайте вдома уявний експеримент: 1) поміркуйте, як довести, що під час добування кисню з гідроген пероксиду Н 2 О 2 каталізатор не витратився і залишився без змін; 2) запропонуйте спосіб виділення каталізатора манган(ІУ) оксиду із суміші по закінченні реакції для подаль шого його використання.

С Т О Р ІН К А ЕРУ Д И Т А

« 78

Найбільше кисню добувають з повітря. Проте до промис лових способів одержання кисню належить також розкладан ня води під дією постійного електричного струму: 2Н20 = 2Н2 + 0 2 Як видно з наведеного хімічного рівняння, ця реакція на лежить до реакцій розкладу. Завдяки використанню постійно го струму, газоподібні водень та кисень не змішуються, а тому їх легко зібрати. Цим способом удається одержати кисень ви сокої чистоти.

П ер екон а йтеся в за с в о є н н і зн а нь 1. Щ о називають каталізаторами та яке значення вони мають? 2. Як виявити наявність кисню дослідним шляхом? 3. Як добувають кисень у лабораторії та які речовини використову ють з цією метою? 4.

У чому полягає сутність реакції розкладу?

5. Якими способами можна збирати гази та що необхідно знати про газоподібну речовину, щоб правильно її зібрати?

6 *. За наведеними схемами напишіть рівняння реакцій добування кисню: Ад20 -> Ад + 0 2;

К!Ч03 -> КМ 02 + 0 2;

КС І03 -» КСІ + 0 2

§ 19. Хімічні властивості кисню. Реакція сполучення Ви вже знаєте, що хімічні властивості речовин — це їх здатність взаємодія ти з іншими речовинами. Характеристику хімічних властивостей тієї чи іншої речовини часто починають словами: активна, малоактивна, неактивна або інер тна речовина. Активний означає «діяльний, енергійний». Проста речовина ки сень належить до активних речовин. Це проявляється в тому, що кисень взає модіє з більшістю простих речовин, а також з багатьма складними речовинами. Переконаймося в активності кисню на дослідах. Дослід 1. Спалювання вуглинки в кисні. Розжаримо на полум’ї спиртівки вуглинку і внесемо її в наповнену киснем колбу. Вуглинка швидко згорає, не утворюючи кіптяви та диму (мал. 50). Якщо в колбу налити вапня ної води, то вода помутніє. А це, як вам відомо, дово дить, що в колбі, де раніше знаходився кисень, з’явився вуглекислий газ. Поява нової речовини свідчить, що відбулося хіміч не явище, яке на письмі передається наступним хіміч Мал. 50. Горіння ним рівнянням: С + 02 = СО 2 — карбонат(ІУ) оксид (вуглекислий газ) (1) Дослід 2. Спалювання сірки в кисні. Сірка — проста речовина жовтого кольору, нерозчинна у воді. Ложечку для спалювання речовин, наполовину наповнену сіркою, внесемо в полум’я спиртівки й потримаємо її там, доки сірка розплавиться і загориться. Після цього опустимо ложечку в колбу з киснем. Сірка відразу спалахне яскра вим синім полум’ям (мал. 51). Відчується специфічний запах продукту цієї реакції — сірчистого газу: 5 + Ог = 502 — сульфур(ІУ) оксид (сірчистий газ) (2)

вуглинки в кисні

Мал. 51. Горіння сірки в кисні

Дослід 3. Спалювання червоного фосфору в кисні. Червоний фосфор — проста речовина темно-червоного кольору, нерозчинна у воді. Так само, як і сірку, спа лимо в кисні червоний фосфор. При внесенні в колбу з киснем запаленого червоного фосфору він займається яскравим полум’ям (мал. 52): 4Р + 502 =

2 Р 2О 5

— фосфор(У) оксид

(3)

Мал. 52. Горіння червоного фосфору в кисні

Фосфор(У) оксид у вигляді пилоподібних частинок білого кольору швидко наповнює колбу, створюючи ефект диму. Поволі «дим» розсіюється, бо частинки осідають на стінках колби. Усе це були приклади взаємодії кисню з простими речовинами немета лами і, як ви могли пересвідчитися, кожного разу з двох простих речовин утворювалася одна складна — оксид. Реакції, у результ ат і яких з двох чи більше речовин утворюється одна речовина, називаються реакціями сполучення.

Продовжимо вивчати хімічні властивості кисню й проведемо реакцію з металом залізом. Ви добре знаєте, що в повітрі не горить навіть найтонша сталева голка, скільки її не тримай у полум’ї. А що як спалити голку в кисні? Дослід 4. Спалювання заліза в кисні. Для проведення досліду здійсни мо такі приготування. Дно колби, у якій будемо спалювати голку, до за повнення ЇЇ киснем покриємо шаром піску. Це потрібно для того, щоб при спалюванні заліза розжарені тверді частинки продукту реакції не пошкодили скло. Тоненьку гол ку затиснемо у плакатне перо або встромимо у де рев’яну паличку тією її частиною, де розташоване вушко. На вістря голки настромимо сірник, під палимо його й відразу почнемо повільно вносити голку в посудину з киснем. Залізо загорається! Го ріння відбувається дуже швидко й супроводжується потріскуванням та яскравими іскрами, що нагадують горіння бенгальських вогнів (мал. 53). Від голки в Мал. 53. місці її закріплення залишається маленька оплавле Горіння на кулька. заліза в кисні Як і в попередніх дослідах, відбулася реакція спо лучення: ЗБе + 202 = Рез04 — залізна окалина

(4)

Для проведення досліду замість голки можна взяти тонкий залізний дріт з прикріпленою на його кінці вуглинкою. Вуглинку розжарити в полум’ї спиртівки й опустити в посудину з киснем. Як і в досліді з голкою, дротин ка згорає, наче бенгальський вогонь. Взаємодія кисню з складними речовинами. Щоразу, запалюючи газову плиту, ми здійснюємо хімічну реакцію між метаном СШ — основною скла довою частиною природного газу — та киснем: СН4 + 202 = С 0 2 + 2Н20

(5)

Як бачимо, при взаємодії кисню зі складною речовиною метаном утво рилися оксиди тих хімічних елементів, які входили до складу сполуки. Це хімічне явище супроводжується двома фізичними явищами — світло вим і тепловим. Під час його перебігу вміст кисню в квартирі зменшується, а вуглекислого газу, навпаки, збільшується. Ось чому провітрювати кухню конче необхідно. Кожна з розглянутих реакцій супроводжувалася тим чи іншим фізичним явищем — світловим, тепловим, появою запаху чи утворенням речовин з іншим, ніж у реагентів, агрегатним станом. Звідси робимо висновок, що супроводження реакції певними фізичними явищами свідчить про те, що хімічне явище відбулося.

До типових ознак хімічних реакцій відносяться: виділення світла і теп ла; утворення твердої речовини (випадання осаду); утворення газоподібної речовини (виділення газу). П ід в е д е м о п ід с у м ки

Й 6 Хімія 7 клас

•

Кисень належить до активних речовин, тому що легко вступає у взаємодію майже з усіма неметалами, металами та багатьма складними речовинами.

•

Унаслідок взаємодії кисню з речовинами утворюються оксиди тих хімічних елементів, які входять до складу речовини.

•

Реакція сполучення — це реакція, під час якої з двох чи більше речовин утворюється одна.

•

Хімічні явища супроводжуються явищами фізичними, зокрема, світловими, тепловими, появою речовин з агрегатним станом, відмінним від агрегатного стану реагентів.

С Т О Р ІН К А Е РУ Д И Т А Незважаючи на високу активність кисню, існують речови ни «байдужі» до нього, тобто хімічні реакції кисню з такими речовинами не відбуваються. Зокрема, це інертні, або благо родні гази. Знайдіть у періодичній системі хімічних елементів

VIII групу. Вона починається хімічним елементом з порядко вим номером 2 — Гелієм — Не. В один стовпчик з ним запи сані символи наступних п’яти хімічних елементів: Неону — Аргону — Аг, Криптону — Кг, Ксенону — Хе, Радону — Ип. Усі вони існують у природі у вигляді простих речовин неме талів, котрі мають газоподібний агрегатний стан. Інертні гази присутні в складі повітря в невеликій кіль кості (в їм 3 повітря близько 9,4 л). Але через їхню неактивність ці речовини тривалий час не могли відкрити. І тільки в кінці XIX — на початку XX століття ученим удалося це зробити. Відтепер відомо, що до складу повітря, окрім азоту, кисню і вуглекислого газу, ще входять шість газоподібних ре човин: гелій, неон, аргон, криптон, ксенон та радон. Мала активність інертних газів знайшла застосування в на уці та промисловості. Так, щоб запобігти взаємодії металічних деталей електричних лампочок з киснем повітря, скляні бало ни наповнюють сумішшю азоту з інертними газами. Вечірнє місто сяє різнокольоровими вогнями завдяки інертним газам, якими заповнені скляні трубки реклам. У 1962 році вперше була проведена реакція сполучення за участю інертного газу й одержано складну речовину. Н и ні таких сполук відомо понад двісті, у тому числі й з Оксигеном.

П ер еко н а йтеся в за с в о є н н і знань 1. Схарактеризуйте хімічні властивості кисню. 2. Наведіть приклади реакцій розкладу та сполучення. У чому по лягає відмінність між цими типами хімічних реакцій? 3. За наведеними схемами напишіть рівняння реакцій: Ca + 0 2 —> СаО ZnS + 0 2 —> ZnO + S 0 2 Ва + 0 2 —> ВаО Fe(OH)3 -> Fe20 3 + Н20 4. Напишіть рівняння реакцій кисню з такими складними речови нами: а) сірководнем H2S (в утвореному оксиді Сульфур чотирива лентний); б) фосфіном РН3 (в утвореному оксиді Ф осфор п ’ятивалентний); в) пентаном С5Н 12 (в утвореному оксиді Карбон чотиривален тний).

§ 20. Окиснення, горіння. Умови виникнення і припинення горіння Пригадайте з природо знавст ва

• Які явища дістали назву теплових • Як дослідним шляхом довести, що повітря погано проводить тепло • Який газ необхідний для дихання рослин, тварин і людини • Яке значення для життєдіяльності живих організмів має дихання

У попередньому параграфі було розглянуто взає модію неметалів, металів та складних речовин з кис нем. І хоча це різні за своїм складом і властивостями речовини, для їх взаємодії з киснем існує спільна назва — окиснення. Придивіться до цієї назви, і ви зрозумієте її походження від назви простої речовини кисню. Реакції окиснення, які супроводжуються виділен ням тепла і світла, дістали назву реакцій горіння.

Горіння, як вам відомо, відбувається досить швид ко. Щоразу, коли ми проводили спалювання речовин у колбі з киснем, стінки колби нагрівалися. Це дово дить, що при горінні хімічна енергія перетворюється не лише на світлову, але й на теплову. Та окиснення не завжди супроводжується виді ленням світла. Пригадайте хоча б дослід з прожарю ванням мідного дроту (мідної квітки). Там відбувало ся не горіння, а повільне окиснення. Для початку горіння речовину попередньо нагрі вають. У відомих вам дослідах із сіркою та фосфором, перш ніж речовини починали горіти, їх теж деякий час нагрівали в полум’ї спиртівки. Причому в повітрі горіння речовини відбувалося набагато повільніше, ніж у кисні. Поміркуйте, у чому тут причина.

Як ви думаєте, навіщо було нагрівати речовини? Річ у тім, що кожна ре човина має певну температуру займання. Таку назву одержала температу ра, до якої слід нагріти речовину, щоб розпочалося її горіння. У реакціях окиснення завжди виділяється тепло. Як вам уже відомо з при родознавства та фізики, тепло передається від більш нагрітого тіла до менш нагрітого. У реакціях окиснення воно передається повітрю, реагентам та про дуктам реакції, тобто розсіюється. При цьому можливі три варіанти: • тепло виділяється швидше, ніж розсіюється; • тепло виділяється повільніше, ніж розсіюється; • швидкість виділення тепла дорівнює швидкості його розсіювання. У першому варінті для того, щоб окиснення відбувалося, достатньо ли ше попереднього нагрівання. Через нагрівання реагентів горіння прискорю ється, температура підвищується (пригадайте, як багаття невдовзі після за палювання палає все сильніше) і віддача тепла збільшується. Зверніть увагу, що тут горючі речовини не перемішані з киснем повітря, а лише мають з ним поверхню зіткнення. Непоодинокими під час горіння бувають вибухи горючих речовин, якщо вони змішані з киснем. Відомі випадки вибухів з руйнівними наслідками і 83

навіть людськими втратами, наприклад, у вугільних шахтах трапляються ви бухи суміші повітря з метаном. Вибухонебезпечними є суміші з киснем цукрової пудри, борошна чи парів бензину. У другом у варіанті окиснення, що розпочалося під впливом нагрівання, буде продовжуватися, якщо нагрівання не припиняти. Причина проста — з припиненням нагрівання температура стає нижчою температури займання. Ви вже мали змогу спостерігати за таким окисненням, коли прожарювали в полум’ї спиртівки мідну квітку. У третьому варіанті окиснення не припиняється, але виділення тепла також не спостерігається. Досліджуючи горіння, учені винайшли способи ним керувати. Про це свідчать приклади безпечного згоряння суміші пального з повітрям у двигу нах автомобілів. Якщо б реакція окиснення у двигуні внутрішнього згоран ня лишалася некерованою, стався б вибух. У газових плитах для того, щоб окиснення відбувалося без вибуху, кількість подачі газу регулюється кра ном. Якщо ж кран забули закрити, а полум’я згасло, утворюється надзвичай но вибухонебезпечна суміш. У цьому випадку для вибуху достатньо лише ввімкнути світло, не кажучи вже про запалення сірника. Можна навести безліч прикладів повільного окиснення речовин у приро ді. Це окиснення органічних речовин, що з їжею потрапляють в організми людей і тварин, гниття решток тваринних і рослинних організмів, іржавін ня заліза тощо. Реакції горіння та повільного окиснення можуть бути як корисними, так і шкідливими. Спочатку розглянемо корисні. На теплових електростанціях горіння па лива (вугілля, продуктів переробки нафти) використовують з метою перет ворення теплової енергії на електричну. У двигунах автомобілів бензин спа люють, щоб перетворити хімічну енергію на механічну. На металургійних заводах (таку назву мають підприємства по виробництву металів з руд) ба гато реакцій відбувається завдяки горінню. Так, у виробництві заліза з руд присутнє спалювання коксу — високосортного вугілля. Корисним є горіння для проведення багаточисельних хімічних дослідів. На уроках хімії вам не одноразово доведеться нагрівати речовини в полум’ї спиртівки. Зрештою, ми розпалюємо піч чи багаття під час відпочинку на природі для того, щоб приготувати їжу або зігрітися. Із часу відкриття кисню й до нині горіння скіпки — це зручний, простий та доступний спосіб виявлення кисню. У парниках, що їх закладають господарі присадибних ділянок, відбу вається повільне окиснення перегною. Повільне окиснення присутнє в ди ханні рослин, тварин і людини. Завдяки йому організми одержують необхід ну для їх життєдіяльності енергію і речовини для побудови тіла. Та не завжди горіння й повільне окиснення виявляються корисними. Багато лиха й збитків завдають пожежі. Через повільне окиснення заліза псуються машини та механізми. Особливо небезпечним є повільне окиснен ня в зерносховищах. Насіння, як вам відомо, також дихає. Коли насіння сухе, то його дихання відбувається повільно. Якщо ж вологість насіння перевищує норму, то повільне окиснення прискорюється, і з часом під впливом тепла, що виділяється, може статися самозаймання. Тобто речови 84

ни не треба спеціально нагрівати чи підпалювати — вони самі починають горіти. Щойно було розглянуто корисні та шкідливі приклади горіння речовин та його наслідки. Постає питання: що треба зробити, щоб реакція горіння відбувалася, та як необхідно діяти, аби горіння припинилося? Для виникнення горіння потрібно: 1) забезпечити доступ повітря; 2) на гріти речовину до температури займання. Для припинення горіння необхідно вилучити один із цих чинників, а саме: 1) припинити доступ повітря; 2) знизити температуру до рівня нижче температури займання речовини. Для припинення доступу повітря використовують: а) пісок; б) вуглекис лий газ, який з піною виділяється з вогнегасника, приведеного в робочий стан. Та найчастіше для припинення горіння використовують воду, яка дозволяє вилучити відразу обидва чинники: вона знижує температуру, а утворена водяна пара ускладнює доступ повітря. Усі ці засоби припинення горіння придатні для використання в шкіль ному кабінеті хімії в разі непередбачуваного займання речовин чи пред метів.

■г^т

П ід в ед е м о п ід с у м ки •

Реакції за участю кисню належать до реакцій окиснення. Вони властиві простим і складним речовинам.

•

Горіння — це реакції окиснення, що супроводжуються виділенням світла і тепла.

* •

Для того, щоб почалося горіння, речовини нагрівають до темпе ратури займання.

•

Хімічні реакції використовуються не тільки як спосіб добування речовин, але і як джерело тепла й світла.

•

У дбайливих руках горіння — надійний помічник, у недбалих — злий ворог.

С Т О Р ІН К А П Р И Р О Д О Д О С Л ІД Н И К А Завдання. Якщо ви проживаєте в сільській місцевості або маєт е дачну ділянку, спробуйте, заручившись під тримкою дорослих, закласти парничок. Час від часу, вимірюючи температуру ґрунту, ви мати мете змогу спостерігати за повільним окисненням пере гною, а також зможете виростити ранню розсаду.

С Т О Р ІН К А ЕРУ Д И Т А Для проведення цікавого досліду під назвою «хустинка, що не горить у полум’ї», хустинку, перш ніж підпалити, змочують у холодній воді, потім — в ацетоні. Ацетон має низьку темпе ратуру займання, тому запаленого сірника достатньо, щоб по лум’я вмить охопило всю хустинку. Але після закінчення го ріння хустинка лишається неушкодженою. Якщо не знати попередніх приготувань, то можна подумати, що вона незви чайна. У дійсності ж все набагато простіше. Тут одночасно присутні дві протилежні за наслідком умови горіння — умова виникнення горіння ацетону та умова перешкоджання горінню хустинки. Справді, від самого початку реакції горіння хустин ка була надійно захищена від займання, бо ж вода поглинає тепло, яке розсіюється під час горіння ацетону, і займання хус тинки не відбувається.

П ер еко н а йтеся в за с в о є н н і знань 1. Щ о спільного та чим відрізняються горіння й повільне окиснення? 2. Наведіть приклади використання людиною горіння та повільного окиснення. 3. Які умови виникнення та припинення горіння ви знаєте? 4. Поясніть, чому в повітрі речовини горять повільніше, ніж у кисні? 5*. Користуючись додатковою літературою чи мережею «Інтернет», підготуйте розповідь про професію пожежника і сучасні засоби гасіння пожеж.

§ 21. Добування кисню з калій перманганату КМп04 Тверда буро-фіолетового кольору речовина калій перманганат К М п04, яка, розчиняючись у воді, надає розчину фіолетового забарвлення, вам уже відома під назвою марганцівка. Калій перманганат К М п04 в природі не іс нує, тому його добувають штучно. Ця речовина широко використовується як дезинфікуючий засіб та як протиотрута для багатьох отруйних речовин, що можуть потрапити в організм тварин і людини. У хімічних лабораторіях з калій перманганату добувають кисень. Двох грамів перманганату калію вистачає для того, щоб наповнити киснем п’ять пробірок. Уже при темпера турі 250 °С він розкладається з виділенням кисню: 2К М п04 = К гМ п04 + МпОг + 02 Т 86

Добуваючи газоподібні речовини лабораторним способом, завжди прагнуть якомога повніше їх зібрати, а втрати звести до мінімуму. Із цією метою прилад, складений для добування газу, перевіряють на герметичність. Роблять це дуже просто. Прилад тримають у долоні в тій його частині, де немає калій перманганату, а кінець газовідвідної трубки занурю ють у посудину з водою. Повітря, що знаходиться в приладі над калій перманганатом, від тепла долоні Мал. 54. Перевірка приладу розширюється і починає виділятися через газовід для добування кисню відну трубку. Унаслідок цього в посудині з водою на герметичність з’являються бульбашки повітря (мал. 54). Якщо во ни відсутні, то це свідчить, що прилад зібраний негерметично і що втрати га зу неминучі, а тому роботу з цим приладом починати недоцільно. Дослід добування кисню з калій перманганату доволі зручний і доступ ний для проведення. Проте, як і будь-яка робота з речовинами та лабора торним посудом, він вимагає знання правил безпеки та бездоганного їх дотримання. Цей дослід ви проведете самостійно, виконавши практичну ро боту 3, що описана в рубриці «Сторінка природодослідника».

С Т О Р ІН К А П Р И Р О Д О Д О С Л ІД Н И К А Практична робота 3. Д обування кисню в лаборат орії та вивчення його властивостей. М ет а: самостійно одержати кисень лабораторним способом та дослідити його властивості. Д л я проведення робот и вам знадоблят ься: калій пер манганат, вапняна вода, штатив, термостійка пробірка, спир тівка, пробка з вигнутою газовідвідною трубкою, циліндр або хімічний стакан, спиртівка, аркуш цупкого паперу чи скляна пластинка, скіпка, вуглинка, металева ложечка, сірники. Д о с л ід 1. Добування та збирання кисню Д ія 1. Підготуйте прилад для добування та збирання кисню витісненням повітря (мал. 55). Д ія 2 . Перевірте прилад на герме тичність. Д ія 3. У суху пробірку насипте приблизно на 1/5 її об’єму калій пер манганату. Тримаючи пробірку гори зонтально, покладіть біля її отвору пухкий жмут вати (це для того, щоб кристалики марганцівки, підхоплені Мал. 55. киснем, що виділятиметься, не видаляДобування кисню з лися з пробірки). Будьте уважні! Вата калій перманганату має бути досить пухкою, інакше вона та збирання його витісненням повітря

не лише затримуватиме калій перманганат, а й заважатиме вільному виходу кисню. Щільно закрийте пробірку пробкою з газовідвідною трубкою. Д ія 4. Закріпіть пробірку у лапці штатива так, щоб кінець газовідвідної трубки майже торкався дна посудини (хімічного стакана або циліндра) для збирання кисню. Д ія 5 . Запаліть спиртівку й починайте нагрівати пробір ку, дотримуючись таких правил: спочатку прогрійте пробірку по всій її довжині, потім — ту її частину, де знаходиться ка лій перманганат. Спостерігайте, які зміни відбуваються з марганцівкою. Д ія 6. Наповнення посудини киснем перевірте тліючою скіпкою, піднесеною до краю посудини. Якщо скіпка яскра во спалахує, припиніть нагрівання. Д ія 7. Щойно посудина заповниться киснем, накрийте її аркушем цупкого паперу чи скляною пластинкою, просте живши, щоб вони щільно прилягали до її отвору. Зібраний кисень використайте для проведення досліду 2. Д о с л ід 2 . Вивчення властивості кисню підтримувати

горіння Д ія 1. У залізну ложечку покладіть шматочок деревного вугілля і розжарте його в полум’ї спиртівки. Д ія 2 . Внесіть ложечку з розжареною вуглинкою у посудину з киснем. Спостерігайте за горінням. Порівняйте, як горіла вуглинка на повітрі з тим, як вона горить у кисні. Де, за вашими спостереженнями, горіння відбувається інтенсивніше — у повітрі чи в кисні? Спробуйте пояснити

^ Ш

В Ш ^

чому. Д ІЯ 3 . Після закінчення горіння вийміть ложечку, а в посудину налийте 2-3 мл вапняної води й збовтайте її, на чебто ви споліскуєте посудину. Спостерігайте за змінами, що відбуваються з рідиною. Про що вони свідчать? Д ія 4 . Оформіть звіт про виконану роботу, у якому: а) опишіть та поясніть результати спостережень по кож ному з проведених дослідів; б) напишіть рівняння реакцій розкладу калій перманга нату та горіння деревного вугілля в кисні; в) укажіть, які фізичні і хімічні властивості кисню були ви явлені та використані під час проведення практичної роботи; г) зазначте фізичні та хімічні явища, що відбувалися під час виконання практичної роботи. Д ія 5 . Зробіть висновок про те: а) які знання про добування кисню та його властивості, умови виникнення та припинення горіння треба мати, щоб виконати цю практичну роботу;

б) наскільки активною речовиною є кисень та в чому це виявляється; в) формуванню яких експериментальних умінь сприяло виконання практичної роботи.

§ 22. Найважливіші оксиди Вивчаючи окиснення, ви переконалися в тому, яку важливу роль воно відіграє в природі та промис ловості, дізнались, що внаслідок взаємодії кисню з речовинами утворюються оксиди. Існують також при родні оксиди, що утворилися на нашій планеті дужедуже давно. Ознайомимося з найважливішими з них. • Для чого Вода, або гідроген оксид НгО, — це найпошире потрібна вода ніший оксид на Землі, що зустрічається в природі в рослинам твердому, рідкому та газоподібному агрегатних ста • Роль води нах. Властивість води розчиняти речовини робить її у неживій життєво необхідною для організмів та обов’язковим природі, колообіг учасником багатьох реакцій, що здійснюються в хі води мічному, фармацевтичному виробництвах, харчовій промисловості, побуті тощо. Без води в рослину не • 3 чого складається надходили б поживні речовини з ґрунту. Вона бере грунт участь майже в усіх реакціях, що відбуваються в жи • Що називають вих клітинах рослин, тварин і людини. корисними З одного боку, запаси води на нашій планеті копалинами невичерпні. З іншого боку, уже зараз відчувається її дефіцит (нестача). Сказане стосується прісної води, тобто несолоної, бо лише така вода придатна для вживання в їжу, поливу полів і садів, напування худоби. Людська діяль ність потребує здійснення природоохоронних заходів для збереження вод них ресурсів планети. За хімічними властивостями вода належить до активних речовин. Так, вона реагує (взаємодіє) з металами, багатьма оксидами металів та неметалів, утворюючи різні неорганічні речовини. Силіцій(ІУ) оксид, або кремнезем 5іОг, — це тверда кристалічна речо вина. БіОг найбільш поширений у вигляді мінералу кварцу, який є основ ною складовою частиною піску та граніту. Очевидно, вам доводилось бачи ти пісок білого й жовтуватого кольору. Жовтуватий колір йому надають оксиди Феруму. Домішки деяких речовин зумовлюють різне забарвлення кристалів кварцу. Так з’явилися мінерали, які використовуються для Пригадайте з природо знавст ва

виготовлення ювелірних прикрас — гірський кришталь, аметист, цитрин, агат, яшма тощо. З географії вам відомо, що вода є складовою гідросфери, а силіцій(ІУ) оксид — це речовина, на яку припадає основна маса літосфери. З чистого кварцевого піску виготовляють прозоре кварцеве скло, яке в порівнянні із звичайним віконним склом термічно і хімічно стій кіше. Завдяки цим властивостям кварцеве скло знаходить застосування у виготовленні спеціального хімічного посуду та лабораторних прила дів, у тому числі ультрафіолетових ламп. З річкового піску різного сту пеня чистоти виготовляють звичайне скло, порцеляну, будівельні сумі ші. Без кристалів кварцу не обійтися при виготовленні кварцевих годинників. Алюміній оксид, або глинозем АІ2 О 3 , — тверда тугоплавка речовина, яка входить до складу глини та бокситів — основних руд Алюмінію. Це най більш поширена в природі сполука Алюмінію, з якої його добувають у промисловості. Вміст хімічного елемента Алюмінію в земній корі становить 8,8%, тобто він найпоширеніший у природі металічний елемент. Основне використання АІ2О 3 знаходить у виробництві алюмінію — «крилатого металу», що дістав таку назву завдяки тому, що він незамінний у літакобудуванні та виробництві ракет. Ф ерум (ІІ) оксид РеО, Ф ерум (ІІІ) оксид Ре2Оз та залізна окалина Рез 0 4 входять до складу залізних руд (бурого залізняку, червоного залізня ку, магнітного залізняку відповідно), з яких добувають залізо, а точніше його сплави — чавун та сталь, що містять невеликі кількості домішок інших речовин. Ре2Оз також використовується для виробництва фарб і кольорово го скла. Ці оксиди забезпечили Феруму друге місце серед металічних хіміч них елементів за поширенням у земній корі. Поблизу Кривого Рогу знаходяться величезні поклади червоного заліз няку. На заводі Криворіжсталь з нього виплавляють чавун та сталь. Магніт ний залізняк дістав таку назву за його магнітні властивості. К арбон(ІУ ) оксид, або вуглекислий газ С 0 2, — газоподібна речовина без запаху та кольору, майже в 1,5 рази важча за повітря. При кімнатній температурі в і л води розчиняється 1 л або близько 2 г вуглекислого газу. Його розчинність, як і всіх газоподібних речовин, зростає зі зниженням тем ператури та з підвищенням тиску. Останнім користуються у виробництві шипучих напоїв, оскільки насичення вуглекислим газом консервує воду, по довжує термін зберігання її якості. Після води це найпоширеніший оксид неметалу в природі. Вуглекислого газу найбільше в атмосфері — повітряній оболонці Землі. Надходження вуглекислого газу в повітря відбувається в результаті дихання живих організмів, горіння різноманітного палива, гнит тя відмерлих решток рослин і тварин. Завдяки фотосинтезу вуглекислий газ постійно поглинається рослинами, що сприяє підтриманню його постійного вмісту на рівні не вище =0,03% від об’єму повітря. Відомо також, що атмосфера Венери на 95% складається з вуглекислого газу. З роками зелених насаджень стає менше, тоді як викиди вуглекислого газу в атмосферу автомобілями, теплоелектростанціями, заводами, фабри 90

ками збільшуються. І це не може не турбувати нас, жителів планети Земля, оскільки збільшення вмісту вуглекислого газу в повітрі погіршує здоров’я людини та змінює, на думку вчених, клімат на планеті. Вуглекислий газ не горить, тобто не окиснюється і не підтримує горіння. Ці його властивості широко використовуються для гасіння пожеж. Окрім оксидів, розглянутих у цьому параграфі, у природі зустрічаються й інші. Серед них переважають тверді речовини, хоча також існують газопо дібні й рідкі. На сьогодні їхні властивості добре вивчені. Оксиди широко застосовуються в різних галузях виробництва. П ід вед е м о п ід с у м ки

•

До найпоширеніших природних оксидів належать Н20 , 5Ю 2, АІ20 3, Ре20 3, С 0 2.

•

Основні оксиди літосфери — 5 і0 2, АІ20 3, Ре20 3, гідросфери — Н20 , атмосфери — С 0 2.

•

Природні оксиди становлять цінність для хімічних виробництв і знаходять безпосереднє застосування в житті людини.

С Т О Р ІН К А ЕРУ Д И Т А У промисловості із гірських порід вапняку та крейди, ос новною складовою частиною яких є кальцій карбонат СаСОз, добувають кальцій оксид СаО, або негашене вапно. Серед штучно добутих оксидів він має найбільше застосування. Для видобутку негашеного вапна в спеціальних печах при темпера турі близько 1000 °С вапняк чи крейду піддають реакції роз кладу: СаСОз = СаО + С 0 2 Негашене вапно СаО використовують для одержання но вих речовин, а також у будівництві як основу в’яжучих мате ріалів. Для цього його спочатку «гасять» (додають воду) й пе ретворюють у гашене вапно Са(ОН)г: СаО + Н20 - Са(О Н )2 Вам ця речовина теж відома, бо її прозорий водний роз чин — вапняну воду — ми використовували для виявлення вуг лекислого газу. З гашеного вапна, піску та води готують суміш під назвою вапняний розчин, застосування якого в будівництві засновано на властивості вапняної води (гашеного вапна) взаємодіяти з вуглекислим газом й утворювати нерозчинний та міцний каль цій карбонат СаСОз.

П е ре ко н айте ся в за с в о є н н і знань 1. За наведеними схемами напишіть рівняння реакцій, зазначте серед них реакції розкладу та реакції сполучення: Иа20 + Н20 -> №ОН В а 0 0 3 —^ ВаО + С 0 2 Си(ОН)2 -> СиО + Н20 Н20 + Р20 5 -> НР03 Прочитайте рівняння реакцій після того, як ви їх урівняли. 2. Обчисліть масові частки Оксигену в Н20 , 3 і0 2, АІ20 3. 3. Поміркуйте, чи однаковий вміст вуглекислого газу в атмосфері великих міст та сільських населених пунктів. 4. На основі знань з географії підготуйте розповідь про пош ирен ня води на Землі та перебування цієї речовини в природі в різ них агрегатних станах. 5*. До фізичних чи хімічних явищ належать зміни, яких зазнає гаше не вапно Са(ОН)2, що в складі вапняного розчину використову ється на будівництві. Відповідь обґрунтуйте.

§ 23. Застосування кисню, його біологічна роль. Колообіг Оксигену Пригадайте з природо знавст ва

• Які органи дихан ня тварин ви знаєте • Що відбувається в клітинах організмів унаслідок дихання • Гумус та його значення • Що таке ланцюги живлення • Планети Сонячної системи • Склад і межі біосфери

Застосування кисню засновано на його хімічних властивостях та обумовлено високою хімічною актив ністю цієї речовини. Обидва види окиснення — горіння та повільне окиснення — знаходять широке застосування в госпо дарській діяльності людини (мал. 56). Так, кисень у складі повітря у великих кількостях використовуєть ся в металургії для виробництва металів і їх сплавів, а також у різних галузях хімічної промисловості для прискорення хімічних реакцій. Пригадайте, наскільки швидше й інтенсивніше відбувалося горіння речовин у кисні порівняно з їх горінням у повітрі. Тому збагачу

ючи киснем повітря, що подається у піч, де проводять окиснення речовин, досягають підвищення темпера тури і тим самим забезпечують швидке проведення реакцій. Двигуни автомобілів доречно названо «двигунами внутрішнього згорання». Одержуване з нафти паль не — бензин, гас, дизельне паливо, пропан-бутанова суміш, а також екологічно чистий вид пального — газ

водень піддаються у двигуні регульованому окисненню. На теплових електростанціях горіння вугілля чи природного газу в кисні повітря дозволяє перетворювати теплову енергію на електричну. Для опалення більшості приватних будинків використовують різні види палива — природний газ, вугілля, торф або дрова, горіння яких відбувається за участю повітря. Кисень застосовують у виробництві сульфатної, нітратної, оцтової кислот, ніт ратних і фосфатних добрив, а також бага тьох інших органічних і неорганічних речо вин. Мал. 56. Вам, очевидно, доводилося бачити ацеЗастосування кисню тиленово-кисневе різання чи зварювання металів та чути застереження не затримувати погляд на його сліпучому бі ло-синьому полум’ї. (Застереження слушне, бо це яскраве світло вкрай шкідливе для зору. Тому зварювальники під час роботи завжди прикрива ють очі захисною маскою). Різання та зварювання металів названо ацетилено во-кисневим через те, що в апараті здійснюють горіння газоподібної речови ни ацетилену С 2 Н 2 не в повітрі, а в кисні. Від цього температура полум’я досягає 3000 °С. А оскільки температура плавлення заліза майже вдвічі мен ша, то це дозволяє різати листи сталі, сталеві або чавунні труби чи рейки, зварювати окремі частини виробів. Рідкий кисень теж знаходить своє застосування. Наприклад, без нього не можна обійтися при прокладанні доріг у горах, тунелів у скелях і видобу ванні руд у відкритих кар’єрах. У цьому випадку використання рідкого кис ню полягає в тому, що пористі легкозаймисті матеріали просочують ним й одержують таким чином вибухівку. Ракети, як відомо, літають на такій висоті, де повітря зовсім мало. Тому для спалювання в їхніх двигунах ракетного палива використовується рідкий кисень. Земля — єдина в Сонячній системі планета, що має повітряну оболонку. Життя на Землі існує завдяки тому, що кисень становить приблизно п’яту частину складу повітря і бере участь у перетворенні речовин та енергії в природі. Якщо при деяких захворюваннях утруднюється надходження кисню в організм людини, то для насичення його киснем використовують кисневі маски чи кисневі подушки. У санаторіях відпочиваючим для оздоровлення організму призначають кисневу пінку або кисневі коктейлі. Кисневі маски обов’язкові у спорядженні альпіністів, аквалангістів і космонавтів (при ви ході останніх у відкритий космос). У великій кількості кисень витрачається на гниття решток відмерлих рослинних і тваринних організмів. Унаслідок цього ґрунт збагачується гу мусом, а навколишнє середовище уникає забруднення. 93

Розглянуті приклади доводять, що в природі весь час витрачаються ве личезні об’єми кисню. І якби кисень не поповнювався, то досить швидко склад атмосфери Землі змінився б настільки, що став би непридатним для життя. Це не трапилося і не трапиться доти, доки існуватимуть «природні заводи» по виробництву кисню — зелені рослини та зелені водорості. Завдя ки їх фотосинтезуючій діяльності кисень, використаний на реакції окиснення, що мають місце в природі та господарській діяльності людини, знову по вертається в атмосферу. Об’єднавши всі ці процеси в єдине ціле, маємо колообіг Оксигену в природі (мал. 57). Пригадайте з математики, я ку ф і гур у називають колом.

Колообіг речовин — це послідовне переміщення в біосфері хімічних елементів, з яких вони утворилися, за участю тіл живої та неживої природи. Розпочнемо розгляд колообігу Оксигену з того моменту, коли повітря під час вдиху надходить у живі організми. В органах дихання (легенях, зябрах, трахеях) відбувається проникнення кисню в кров, яка доносить його до всіх клітин. У клітинах кисень бере участь у повільному окисненні органічних речовин. Цей процес завершується виділенням енергії, утворен ням вуглекислого газу та води, а також нових молекул оксигеновмісних ор ганічних речовин, властивих даному організму. Воду та вуглекислий газ, що утворилися під час дихання, кров транспортує до органів дихання, де вони видихаються в повітря. До речі, як що в повітрі, яке людина вдихає, вміст вуглекислого газу дорівнює 0,03%, то в повітрі, що видихається, його вже майже 5%, тобто у 160 разів більше. Після відмирання організму його рештки зазнають повільного окислення, одним з продуктів якого є СО 2. У його складі Оксиген знову повертається в атмосферу. Щойно ми розглянули одну частину колообігу Оксигену. Друга полягає в тому, що Оксиген, який у складі молекул вуглекислого газу виділився організ мами в атмосферу, утворився внаслідок горіння різних видів палива, а також 94

Оксиген, що надійшов до рослинного організму в складі води, яку поглинає корінь рослини, стає учасником фотосинтезу. Він витрачається на утворення відразу двох нових речовин, до складу яких входять атоми Оксигену — глюко зи та кисню. Глюкоза надасть соковитим плодам солодкого смаку, частина її перетвориться на крохмаль та целюлозу, частина візьме участь в утворенні білків і жирів. А кисень виділиться в атмосферу. Коло замкнеться. Та на цьому переміщення атомів Оксигену в живій природі не закінчуєть ся. При споживанні рослинної їжі травоїдними та всеїдними тваринами атоми Оксигену в складі органічних речовин потраплять до їх організмів, і в дію зно ву вступить перша частина колообігу — окиснення органічних речовин. Ланцюгами живлення атоми Оксигену переходять від рослин до тварин. Молекули кисню весь час надходять в організми завдяки газообміну, що відбувається в органах дихання. Проте хвилювання щодо вичерпності кис ню в атмосфері безпідставні. Доки відбуватиметься фотосинтез, колообіг Оксигену не припиниться, бо весь час рослини та зелені водорості будуть продукувати кисень та оксигеновмісні органічні речовини. Таким чином, колообіг хімічного елемента Оксигену в природі полягає в його надходженні із зовнішнього середовища (ґрунту, атмосфери, продук тів живлення) в організми для участі в окисненні органічних сполук з утворенням неорганічних речовин СО 2 та Н 2 О, що знову повертаються в зовнішнє середовище. П ід вед е м о п ід с у м ки

•

Реакції окиснення визначають застосування кисню в багатьох галузях виробництва та медицині.

•

У природі одні хімічні реакції спрямовані на зв ’язування атомів Оксигену і перетворення його в сполуки, інші — на вивільнення Оксигену у вигляді простої речовини кисню. Так відбувається колообіг Оксигену в природі.

•

Оксиген — це хімічний елемент, що входить до складу всіх орга нізмів і необхідний для їх життєдіяльності.

•

Завдяки фотосинтезу підтримується постійний вміст кисню в ат мосфері.

•

Оксиген переходить з одних організмів в інші по ланцюгах жив лення та в процесі дихання.

С Т О Р ІН К А Е РУ Д И Т А Як було зазначено в тексті цього параграфа, ацетилен має формулу С 2 Н 2 . За відомими вам правилами визначення вален тності можна було б сказати, що Карбон тут одновалентний. У дійсності це не так. В усіх органічних речовинах Карбон чотиривалентний. Це тому, що його атоми здатні сполучатися між собою. 95

Покажемо, як сполучені атоми в молекулі ацетилену та що він чотиривалентний, скориставшись умовним позначенням валентності рисками (кожна риска означає одну одиницю ва лентності): Н - С = С - Н При спалюванні ацетилену відбувається така реакція: 2С2Н2 + 5 0 2 -> 4СОг + 2НгО

П е р е ко н а йтеся в за с в о є н н і знань 1. Назвіть галузі застосування кисню. 2. Яку участь у колообігу Оксигену беруть рослини та зелені водо рості? 3. Наведіть приклад ланцюга живлення та опишіть, як у ньому від бувається переміщення Оксигену. 4. Поясніть, як відбувається колообіг Оксигену в природі. 5. Поміркуйте, чому дихання іноді називають повільним горінням без полум’я. Які продукти утворюються в процесі дихання?

6*. Пропан-бутанова суміш, що складається з газоподібних орга нічних речовин пропану С3Н8 і бутану С4Н 10, є одним з видів пального. Напишіть рівняння реакції горіння кожної з цих речо вин.

§ 24. Ферум та залізо. Властивості, поширення та застосування заліза Пригадайте з природо знавства

Що таке магніти Які явища називають магнітними Приклади малих небесних тіл

У періодичній системі хімічний елемент Ферум розташований під номером 26, тож ядро його атома містить 26 протонів і має заряд +26. Порядковий но мер також указує на те, що в атомі Феруму містить ся 26 електронів, а їх сумарний негативний заряд становить -26. Відносна атомна маса Феруму округ лено дорівнює 56. Крім протонів, у ядрі містяться незаряджені частинки — нейтрони. У різновидності атомів Феруму з відносною атомною масою 56 їх ЗО (від відносної атомної маси 56 віднімаємо порядко вий номер 26 і одержуємо ЗО). Ферум належить до металічних хімічних елементів і розташований у восьмій групі періодичної системи.

Поширення Ф еруму в природі. За поширенням у природі Ферум посі дає друге місце серед металічних елементів. Якщо ж брати до уваги всі хімічні елементи, то Ферум буде на четвертому місці, хоча вміст його у зем ній корі у відсотковому відношенні (5,1%) може видатись невеликим порів няно з вмістом у ній Оксигену чи Силіцію. Але мова йде лише про зовніш ню оболонку Землі. Ядро ж нашої планети, на думку вчених, складається переважно із заліза. Крім залізних руд, з якими ви познайомилися у § 22, у природі існують ще й інші руди, що містять Ферум. Ферум належить до життєво необхідних хімічних елементів. Без його участі як каталізатора не утворювався б хлорофіл, а кров риб, птахів та ссав ців не могла б транспортувати кисень до клітин. Червоного кольору крові надає речовина гемоглобін, що містить у своєму складі йони Феруму та має виключно важливу для життєдіяльності організмів властивість: в органах дихання з’єднуватися з киснем, а в клітинах віддавати його. Проста речовина залізо та її фізичні властивості. На відміну від Оксигену, атоми Феруму не сполучаються в молекули. Отже, залізо, це проста речовина немолекулярної будови. Особливістю атомів металів є те, що частина їх електронів втрачає зв’язок з ядром свого атома й вільно переміщується в металі, зумовлюючи цим його теплопровідність, електропровідність і пластичність. У заліза є ще одна, лише йому притаманна, властивість — притягуватися магнітом. Про такі властивості заліза, як агрегатний стан, колір, пластичність та теплопровідність ви дізнаєтеся, розглядаючи зразки заліза та вироби з ньо го під час виконання лаборат орного досліду 4. Його опис ви знайдете в кінці параграфа в рубриці «Сторінка природодослідника». Для з ’ясування густини, температури плавлення та температури кипіння заліза скориста ємося даними довідкової літератури. У ній зазначено, що густина заліза дорівнює 7,87 г/см 3, ТПл = 1559 °С, ТКИп = 2750 °С. Цікавим є той факт, що при нагріванні до температури близько 800 °С залізо втрачає свої магнітні властивості. Залізо добре проводить тепло та електричний струм, хоча за цією влас тивістю й поступається таким металам, як срібло, мідь та алюміній. Хімічні властивості заліза. Властивість заліза горіти в кисні з утворен ням залізної окалини Без 0 4 вам вже відома. Окрім кисню, воно вступає в реакцію сполучення з іншими неметалами, наприклад, сіркою (мал. 58). Між залізом і сіркою відбувається реакція: 7г + 4г = 11г Ре + Б = Ре8 — ферум(ІІ) сульфід Для проведення хімічних реакцій важливо знати, яку масу реагентів не обхідно брати, щоб вони повністю прореагували. Це важливо тому, що х і мічний склад речовини залиш аєт ься постійним, незалеж но від способу її одержання. На початку XIX ст. першим 7 Хімія 7 клас

Ре

РеБ

Мал. 58. Ілюстрація до реакції сполучення заліза з сіркою

цю закономірність помітив французький хімік Жозеф Луї Пруст. Сьогодні вона відома як закон сталості складу речовин. Склад ф ерум (ІІ) сульфіду позначається формулою РеБ, отже у цій речовині на 1 атом Феруму припадає 1 атом Сульфуру. Виходячи з то го, що Аг (Р е) = 56, Аг (Б) = 32, запишемо співвідношення їхніх мас: 56 : 32, а скоротивши ці числа на спільне кратне 8, отримаємо співвідношен ня мас 7 :4. Таким чином, якщо залізо і сірку брати для реакції в тако му відношенні мас, то в 7 г заліза буде стільки атомів Феруму, скільки їх потрібно, щоб без залишку прореагувати з сіркою масою 4 г. Виходячи з цього, для проведення хімічної реакції між залізом і сіркою зважимо 7 г заліза та 4 г сірки, попередньо перевіривши, чи притягується сірка магнітом. Ретельно перемішаємо речовини, отриману суміш помістимо в пробірку та проведемо нагрівання. Через деякий час суміш розігрівається настільки, що реакція продовжується без додаткового нагрівання. Співвідношення мас вказує на те, що маса нової речовини ферум(ІІ) сульфіду дорівнює 1 1 г : 7 г + 4 г = 1 1 г . Щоб дістати продукт реакції, пробірку доведеться розбити. Колір утвореного ферум (ІІ) сульфіду відрізняється від жовтого кольору сірки та сірого кольору порошкоподібного заліза. Доторкнувшись до ф ерум(ІІ) сульфіду магнітом, ми не виявимо в нього магнітних властивостей. Зміна кольору і втрата властивості притягуватись магнітом свідчать про утво рення нової речовини. Для проведення наступного досліду візьмемо розчин мідного купоросу та опустимо в нього сталеві скріпки. Через кілька хвилин скріпки набудуть рожево-червоного кольору, а розчин посвітлішає. Зміна кольору вказує на те, що відбулося хімічне явище. Запишемо його хімічним рівнянням: Ре + С и 3 0 4 = Р е 5 0 4 + Си З хімічного рівняння ви, очевидно, здогадалися, звідки в сріблясто-білих скріпок з ’явився рожево-червоний колір. Дійсно, серед продуктів реакції є проста речовина мідь, яка осіла на поверхні скріпок. Розглянута реакція не схожа на реакцію сполучення чи розкладу. Це дійсно так, бо кількість речовин до та після реакції лишилася незмінною. Проте утво рення нових речовин свідчить, що відбулося хімічне явище. У даному випадку маємо справу з новим типом хімічних реакцій — реакцією заміщення. Реакція заміщення — це реакція між простою та складною речовиною, унаслідок якої утворюються нова проста й нова складна речовини.

Застосування заліза. Залізо належить до здавна відомих металів. Спочат ку людина використовувала уламки заліза, яке потрапляло на Землю в скла ді метеоритів, а пізніше винайшла способи видобування його з залізних руд, на поклади яких багата наша планета. Сталося це на початку першого тися чоліття до нашої ери. Нині не існує такого металу, на який би був більший попит, ніж на залізо. За цим металом міцно закріпилася першість з виробниц тва та використання. Найбільше заліза використовують у вигляді чавуну і сталі. Таку назву мають сплави заліза, що містять домішки вуглецю, а також сірки, фосфо 98

ру та деяких інших речовин. У чавуні частка домішок становить приблизно 4%, у сталі їх мен ше — до 2%. На малюнку 59 ви бачите вироби із чавуну та сталі. Подумайте і наведіть свої приклади, де і як використовується залізо.

Залізо у вигляді чавуну та сталі (якщо тільки до сталі не додають спеціальні добавки) на повітрі за наявності вологи досить швидко окислюється. Таке окиснення заліза називається іржавінням, а продукт цієї реакції — іржею. 4 Бе + 6Н2О + ЗО2 = 4 Ре(ОН)з

Мал. 59. Вироби із чавуну та сталі

З рівняння реакції бачимо, що іржа — це про дукт взаємодії заліза з водою і киснем. Унаслідок цієї взаємодії залізні вироби псуються і можуть зовсім зруйнуватися. Щоб захистити залізо від руйнівної дії іржавіння, на вироби наносять металеві покриття з цинку та нікелю, які активніші, ніж залізо. Використовують також неметалеві покриття емалями, лаками, фарбами, смолами тощо. Спостерігати за іржавінням заліза можна під час такого досліду. Вимиті в теплій воді з мийним засобом залізні цвяхи загортають у вологу ганчірку і кладуть на дно банки, яку закривають кришкою. Через кілька днів діста ють і бачать, що цвяхи втратили свій сріблясто-сірий колір, бо на них з’яви лася темно-коричнева іржа.

П ід ве д ем о п ід с у м к и •

За поширенням у земній корі Ферум займає 4 місце серед усіх хімічних елементів і 2 місце серед металічних.

•

Залізо проявляє типові фізичні властивості металів та має влас тивість притягуватися магнітом.

•

Залізо — досить активний метал, який може сполучатися з киснем та іншими неметалами, а також вступати в реакції зам і щення зі складними речовинами.

•

Іржавіння — це псування заліза внаслідок його повільного окис нення в присутності вологи.

•

Ш ироке використання заліза в різних галузях промисловості та повсякденному житті людини ґрунтується на його фізичних влас тивостях.

•

Одним із способів захисту заліза від іржавіння це покриття його різними речовинами.

С Т О Р ІН К А П Р И Р О Д О Д О С Л ІД Н И К А Лабораторний дослід 4. Вивчення фізичних властивос тей заліза.

Для проведення досліду вам знадобляться: залізний порошок, залізна пластинка, залізні ошурки, магніт, пісок, стакан з холодною та стакан з гарячою водою, вироби із заліза та його сплавів, наприклад, чайна ложка, цвяхи, шу рупи, скріпки або кнопки. Д ія 1. Розгляньте зразки виданих вам залізного по рошку, залізних ошурків та залізної пластинки. Якого вони кольору? Перевірте, як діє на них магніт. Д ія 2 . Обережно опустіть сталеві скріпки в стакан з водою. Потонули вони чи ні? Який висновок щодо густи ни заліза та його сплавів можна зробити на підставі ре зультату спостереження? Д ія 3 . У стакані з гарячою водою потримайте дві чай ні ложки — одну залізну, другу — пластмасову. Яка з них швидше передала тепло гарячої води вашій руці? Який висновок можна зробити щодо теплопровідності заліза та його сплавів? Д ія 4. Візьміть сталеву скріпку й спробуйте її розігну ти. Чи багато зусиль знадобилося вам для цього? Про яку фізичну властивість заліза свідчить цей дослід? Д ія 5 . Приготуйте суміш піску та залізних ошурків, а потім піднесіть до неї магніт. Чи зберігає залізо свої фі зичні властивості, перебуваючи в суміші з піском? За результатами проведеного дослідження зробіть висновки про фізичні властивості заліза.

«І г> Си

С Т О Р ІН К А Е РУ Д И ТА Слід зазначити, що залізо високого ступеня чистоти хіміч но малоактивне. Так, поблизу столиці Індії міста Делі висо чить залізна колона заввишки 7 м і масою 6,5 т без наймен ших ознак іржавіння, хоча вона встановлена майже 2800 років тому, а в повітрі достатньо кисню та вологи. Виявляється, що колона виготовлена з дуже чистого заліза (передбачають, що воно має метеоритне походження). Вміст домішок у ньому ста новить лише 0,28%. Це доводить, що чим менше в залізі домі шок, тим воно хімічно стійкіше.

100

П е ре ко н айте ся в за с в о є н н і зн ань 1. Дайте характеристику фізичних властивостей заліза, опишіть поширення Ф еруму в природі. 2. До яких наслідків призводить іржавіння заліза та як їх уникнути? 3. Обчисліть масову частку Феруму в складі таких його сполук з Оксигеном: РеО, Ре20 3, Ре30 4. 4. Серед зазначених явищ укажіть фізичні та хімічні: а) витягування заліза в дріт; б) поява іржі на залізному предметі; в) прокатування сталі в листи; г) набуття рожево-червоного кольору зануреної в розчин мідного купоросу залізної пластинки; д) покриття заліза захисним шаром цинку. 5*. Для добування ферум(ІІ) сульфіду РеЄ приготували суміш із 35 г заліза та 25 г сірки. Чи буде вміст пробірки притягуватися маг нітом після реакції? Відповідь мотивуйте.

6 *. На основі знань з природознавства і фізики запропонуйте спосіб визначення густини залізного сплаву, з якого виготовлено чайну ложку.

101

У ЗА ГА Л Ь Н Е Н Н Я

Завершується перший рік вивчення хімії. Отже, початок є, а подальші кроки в цікавий світ цієї науки ви зробите вже в наступному році. Тож ви никає потреба узагальнити набуті протягом багатьох уроків знання, тобто підвести підсумки, зробити висновки у вигляді загальних положень. Положення перше. Хімія — це наука про речовини, їхні властивості та взаємне перетворення. Залежно від якісного та кількісного складу речовин, їх поділяють на прості й складні. Відмінність між ними полягає в тому, що прості речовини утворюються атомами одного хімічного елемента, а складні — атомами різ них елементів. Беручи за основу фізичні властивості простих речовин, їх класифікують як метали й неметали. Складні речовини об’єднують у дві великі групи — неорганічні та органічні речовини. У живій природі перева жають органічні речовини, у неживій — неорганічні. Положення друге. Без проведення хімічного експерименту та спостере ження вивчати речовини неможливо, інакше хімія залишиться описовою наукою, якою вона була в складі стародавньої філософії. Тому вчені прово дять численні досліди, для яких розробляють різноманітні прилади. Отже, хімія — це експериментальна наука. Положення трете. Оскільки частинки, з яких складаються речовини (атоми, молекули, йони), надзвичайно малі за розмірами й абсолютною масою, здійснювати з ними математичні обчислення вкрай незручно, тому користуються відносною атомною (Аг) та відносною молекулярною (М г) ма сою. Вони є цілими числами і вказують на співвідношення абсолютних мас атомів, молекул та йонів. Це дозволяє порівнювати маси як окремих атомів, так і речовин, а також виконувати математичні обчислення, що стосуються кількісного складу речовин. Положення четверте. Хімічні знання алхіміків залишилися таємницею не лише тому, що їх усіляко приховували, але й через те, що алхіміки роби ли позначення речовин кожен по-своєму. Введення символів хімічних еле ментів, вираження складу речовин хімічними формулами, а перебігу хіміч них явищ хімічними рівняннями зробило хімічні знання зрозумілими й доступними для передачі їх в усній та писемній формі. Положення п ’яте. Хімічна формула надає інформацію про: • якісний склад речовини (з атомів яких хімічних елементів вона утво рилася); • кількісний склад речовини (чому дорівнює кількість атомів кожного хі мічного елемента в молекулі чи іншій структурній частинці речовини); • відносну молекулярну масу речовини; • масові частки кожного елемента в сполуці; • співвідношення, у якому перебувають у речовині її структурні час тинки; 102

•

належність речовини до речовин простих чи складних та дозволяє визначити, до якої групи речовин належить складна речовина. П олож ен н я ш ост е. У природі, на виробництві та в побуті постійно відбуваються зміни — явища. Явища бувають фізичні та хімічні. Між ни ми існує чітке розмежування: якщо під час того чи іншого явища якіс ний і кількісний склад речовин залиш ається незмінним, то це фізичне явище. Якщо ж під час явища одні речовини руйнуються, а з їхніх ато мів утворюються інші, таке явище належить до хімічних. Умовний запис хімічного явища (хімічної реакції) здійснюють за до помогою хімічних рівнянь. За кількістю та складом хімічних формул ре агентів і продуктів реакції визначають тип хімічних реакцій, наприклад, реакції розкладу, сполучення, заміщення та інші. П олож ення сьом е. Життєва компетентність кожної освіченої людини включає знання про речовини та хімічні явища. Це дає їй можливість безпечно поводитися з речовинами, широко застосовувати їх, не завдаючи шкоди оточуючому середовищу та власному здоров’ю. Окрім цього, хімічні знання дозволяють створювати нові речовини з наперед визначеними влас тивостями. Нині штучно створених речовин набагато більше, ніж існуючих у природі. Хімічні знання пов’язані із знаннями таких природничих наук, як фізи ка, біологія, географія, а також із знаннями інших наук, зокрема, математи ки та історії. Отже, вивчаючи хімію, людина розвивається інтелектуально, у неї формується цілісність знань про природу і суспільство.

О С Н О В О П О Л О Ж Н И К И Х ІМ ІЧ Н О Ї Н А У К И

Роберт Бойль (1 6 2 7 -1 6 9 1 )

Англійський хімік і фізик. Був переконаний, що достовірні лише ті ре зультати, які пройшли дослідну перевірку. Значно удосконалив лаборатор не обладнання. Уперше застосував спосіб збирання газів, які легші за повіт ря, витісненням останнього з посудини. Незалежно від російського вченого М. В. Ломоносова й раніше за нього довів, що елементи — це частинки, які не розкладаються на ще менші складові. Бойль виступив проти вчення Аристотеля про чотири «елементи» (во гонь, повітря, вода, земля) і трьох початків Парацельса (сірка, ртуть, солі). Його справедливо вважають засновником наукової хімії. Він відстоював думку, що хімія повинна бути самостійною наукою, відокремленою від ал хімії та медицини. Проте вчений не зміг повністю відійти від поглядів алхіміків і філософ ських помилок свого часу. Тому й продовжував шукати спосіб виготовлен ня золота з недорогоцінних металів. Головною працею Р. Бойля, де він висвітлив свої погляди, і яка пере бувала в центрі уваги наступних поколінь хіміків, була книга «Хімікскептик». Антуан Лоран Лавуазьє (1 7 4 3 -1 7 9 4 )

Французький хімік. Окрім хімії, його цікавили питання фізики, метео рології, сільського господарства. Усю свою діяльність присвятив розвитку хімічної науки, головне завдання якої вбачав у визначенні складу тіл. На власні кошти обладнав необхідними приладами хімічну лабораторію, якої не було навіть у Паризькій академії наук. Згодом ця лабораторія переросла в науковий центр Парижа. Лавуазьє був ініціатором запровадження в хімії кількісних методів дослідження речовин і нової хімічної мови, що дійшла до наших днів. Сво їми експериментальними роботами він довів склад атмосферного повітря, безпідставність теорії флогістона, яка протрималася в науці майже 100 ро ків, і дав правильне пояснення процесам горіння та окиснення. Також він виявив, що процеси дихання і горіння подібні, висловивши думку, що для живих організмів дихання є головним джерелом енергії. Лавуазьє встановив якісний склад води, завдяки чому було доведено, що вода та інші оксиди на лежать до складних, а не до простих, як вважалося на той час, речовин. Він також взяв участь у розробці хімічної номенклатури і класифікації речовин на прості та складні. У 1789 р. опублікував книгу «Початковий підручник хімії». Письменник Дюма назвав праці Лавуазьє «євангелієм хіміків». 106

Під час буржуазної революції Лавуазье був страчений на гільйотині за свої політичні погляди. Із цього приводу математик Лагранж сказав, що зна добилася лише одна мить, щоб ученого не стало, проте і століття буде зама ло, аби з'явилася голова, якою природа наділила Лавуазье. Карл Вільгем Ш еєле (1 7 4 2 -1 7 8 6 )

Шведський хімік. Батьки вченого не мали змоги дати синові вищу осві ту, і він був змушений рано піти працювати помічником аптекаря. Працю ючи здебільшого в аптеках, самотужки настільки глибоко вивчив хімію, що своїми знаннями не поступався академікам. Понад усе захоплювався хіміч ними дослідженнями, був прекрасним експериментатором, з яким мало хто міг зрівнятися. Сам створював прилади і виконував склодувні роботи. Від крив багато речовин, досліджував мінерали. Він є одним з трьох учених, котрі незалежно один від одного відкрили кисень у складі повітря. Шеєле виділив та описав більше половини відомих у XVIII столітті органічних ре човин. За свідченнями сучасників, він був напрочуд скромним, не любив да ремно витрачати час, завжди був зайнятий справами. У 1777 році вийшла велика праця ученого «Хімічні статті про повітря і вогонь», з якої стає цілком зрозуміло, що Шеєле незалежно від Прістлі та Лавуазье відкрив кисень і детально описав його властивості. Шеєле також належить відкриття невідомих на той час чадного, вуглекислого та сірчис того газів, а також хлору, хлороводню і амоніаку. У книзі «Хімічний трактат про повітря і вогонь» учений навів результа ти тривалих досліджень газів і процесів горіння та детально розкрив експе риментальну роботу, здійснювану ним протягом 1768-1773 рр. У 1775 р. за видатні досягнення в галузі хімії Карл Вільгельм Шеєле був обраний дійсним членом Шведської королівської академії наук. Ні до ньо го, ні після жоден учений без вищої освіти не удостоювався такого високо го звання. Дж озеф Прістлі (1 7 3 3 -1 8 0 4 )

Англійський філософ і хімік-експериментатор. Надавав перевагу до слідженням газоподібних речовин. Хімією почав займатись досить пізно — у віці 34 років, але встиг багато зробити для розвитку цієї природничої на уки. Створив прилади для дослідження газів. Займався вивченням вуглекис лого газу, добув гідроген хлорид НСІ, амоніак ЫНз. Результати досліджень опублікував у книзі «Досліди і спостереження за різними видами повітря». Детально вивчив властивості водню та азоту, що були відкриті до нього. Як і багато вчених того часу, більшу частину своїх приладів винайшов і виготовив сам. Прістлі поділяє з Шеєле та Лавуазье звання першовідкривача кисню. І тільки віра в існування насправді неіснуючого флогістону завадила вче ному визнати істинну роль кисню в хімії та колообізі речовин у природі. У 1771 році Прістлі показав, що «зіпсоване» горінням чи диханням по вітря під дією зелених рослин знову стає придатним для дихання. Дослід 107

ученого із живими мишами під ковпаком, де повітря не втрачає свіжості, якщо там є зелена рослина, привів до розгадки таємниці фотосинтезу й увійшов до всіх підручників природознавства. Ще за свого життя ГІрістлі удостоєний великої шани, зокрема у 1780 році його обрано академіком Петербурзької, Паризької та інших академій наук. Йенс Якоб Берцеліус ( 1 7 7 9 -1 8 4 8 )

Шведський хімік. Експериментально перевірив і довів достовірність за кону сталості складу, визначив атомні маси 45 хімічних елементів. У 1813 р. вперше запропонував сучасні символи хімічних елементів, а в 1818 р. де тально розробив хімічну символіку. Завдяки Берцеліусу хімічна наука зба гатилася простою і зрозумілою хімічною мовою — позначенням хімічних елементів, складу речовин, написанням хімічних реакцій. За символ він запропонував брати першу букву латинської чи грецької назви елемента, а в разі їх співпадання - додавати наступну букву назви. Для зазначення кіль кості атомів у сполуці Берцеліус увів індекси. Учений також запропонував називати хімічні сполуки з використанням латинської мови, застосовуючи при цьому відповідні суфікси, префікси та закінчення. Запропоновані ним назви речовин були перекладені на різні мо ви й дотепер складають основу сучасної хімічної номенклатури. Він увів по няття про каталізатори, розкрив їх роль у живій природі. Берцеліус мав ус піхи в дослідженні електролізу — розкладу речовин під дією електричного струму. Він винайшов прилади та способи визначення складу речовин. Талановитий хімік провів дослідження складу багатьох мінералів, близь ко 2000 органічних та неорганічних речовин, особисто чи у співпраці з ін шими вченими відкрив чимало хімічних елементів і серед них кремній, ти тан і ванадій. Успішними були його дослідження і в галузі органічної хімії. Термін «органічна хімія» зобов’язаний своєю появою саме Берцеліусу, який увів його у 1806 р. Берцеліус підтримував контакти з багатьма природодослідниками Євро пи, а тому володів найновішою науковою інформацією та швидко поширював свої праці. У 1841 році опублікував книгу «Підручник хімії» в трьох томах. Був обраний почесним членом Петербурзької академії наук. Михайло Васильович Ломоносов (1 7 1 1 -1 7 6 5 )

Російський учений. Геніально обдарована людина. За яку б науку він не брався, усюди досягав успіхів. Олександр Сергійович Пушкін так писав про нього: «Історик, ритор, механік, мінералог, художник і віршотворець — він усе випробував і в усе проник. Він створив перший російський університет, він, краще сказати, був першим нашим університетом». Батько вченого вважав, що сину достатньо вміти читати та писати. Але Михайла це не влаштовувало, і він 19-річним юнаком разом з рибним обо зом пройшов далекий та нелегкий шлях з узбережжя Білого моря до Мос кви, щоб стати студентом Слов’яно-греко-латинської академії. У 1736 році як один з кращих студентів академії Ломоносов був направлений в універ 108

ситет Петербурзької академії. А ще через кілька місяців — до Німеччини, щоб навчатися гірничій та металургійній справі, де провів близько 5-ти років. За чверть століття Ломоносов прославив Росію видатними відкриттями, винаходами і науковими повідомленнями. З природничих наук найбільш ва гомий його внесок у фізику та хімію, якою він особливо плідно займався в 1748-1757 рр. Він уперше висловив думку про те, що тіла складаються з «корпускул» (у сучасному розумінні — молекул), а ті, в свою чергу, з «еле ментів», тобто атомів. Тільки через 100 років цьому геніальному передбачен ню судилося одержати підтвердження. Ломоносов довів основоположне значення закону збереження маси речо вин у хімічних реакціях, обґрунтував необхідність залучення фізики до по яснення хімічних явищ та запропонував назву нової наукової галузі — ф і зична хімія. Ломоносов стояв біля витоків багатьох хімічних виробництв, зокрема ко льорового скла різних відтінків і порцеляни. Набагато раніше, ніж це було зроблено в інших європейських державах, домігся побудови навчальної хі мічної лабораторії — одноповерхової кам'яної будівлі зі спеціалізованими приміщеннями, печами складної конструкції й найкращим на той час облад нанням. Йому належить заслуга заснування в 1775 р. першого в Росії універси тету — Московського, проект і навчальна програма якого були складені осо бисто Михайлом Васильовичем. З 1940 року університет носить ім'я свого засновника. М. В. Ломоносов — автор підручників з хімії та металургії: «Курс фізич ної хімії» (1754 р.), «Перші основи металургії або рудних справ» (1763 р.) та багатьох наукових праць. Академік Петербурзької (з 1745 р.) і зарубіжних академій наук. Дмитро Іванович М енделєєв (1 8 3 4 -1 9 0 7 )

Російський учений. Один з найбільш відомих в усьому світі природодо слідників. Крім праць з хімії, Дмитру Івановичу належать також праці з фі зики, метеорології, географії, металургії і сільського господарства. «Наука і промисловість — ось мої мрії», — любив повторювати він. Повне зібрання праць ученого налічує 25 великих томів. Вершинами його досліджень стали: відкриття періодичного закону і створення періодичної системи хімічних еле ментів, дослідження пружності газів, хімічна теорія розчинів, підручник «Основи хімії», який перевидавався не лише за його життя, а й набагато пізніше. А ще Д. І. Менделєєв був видатним педагогом і ЗО років пропрацював у Петербурзькому університеті. Послухати лекції професора Менделєєва при ходило багато студентів з інших факультетів. Він поділяв революційні погляди молоді, за що в 1890 році був звільне ний з викладацької посади й надалі працював у Головній палаті мір та вагів. Дмитро Іванович Менделєєв за свого життя був членом багатьох зару біжних академій наук. 109

П О К А Ж Ч И К Т Е Р М ІН ІВ І П О Н Я Т Ь

А Агрегатний стан — 24 Алхімія — 9 Аніон — 35 Атом — 27 Атомна одиниця маси — 31 В Валентність — 48 Відносна атомна маса — 32 Відносна молекулярна маса — 38 Г Горіння — 79 Густина — 24 Е Електрон — 28 Електропровідність — 25 Електронна оболонка — 27 Й

Йон — 35 З Закон — 62 Закон збереження маси речовини — 63 Залізо — 93

Кількісний склад речовини — 37 Кисень — 70 Коефіцієнт — 66 Колообіг Оксигену — 90 Л Лабораторний штатив — 19 М Масова частка елемента — 54 Металічні елементи — 42 Мірний посуд — 17 Молекула — 34 Н Нейтрон — 31 Неметалічні елементи — 42 Неорганічні речовини — 46 О Озон — 41 Оксиген — 69 Оксид — 70, 76, 85 Окиснення — 79 Органічні речовини — 46

І Іржавіння — 95 Інгібітор — 73 Індекс — 37 Індикатор — 12

П Періодичність — 64 Періодична система хімічних елементів — 28 Повільне окиснення — 79 Порцеляновий посуд — 18 Продукти реакції — 66 Прозорість — 24 Прості речовини — 42 Протони — 27

К Каталізатор — 73 Катіон — 35

Р Реагенти — 65 Реакція заміщення — 94

110

Реакція розкладу — 74 Реакція сполучення — 76 Речовина — 23 С Складні речовини — 45 Спиртівка — 20 Суміш — 23 Т Температура займання — 79 Температура кипіння — 24 Температура плавлення — 24 Теплопровідність — 25 У Універсальний — 62 Ф Фізичне явище — 57 Фізичні властивості — 24 Ферум — 92

Хімічна реакція — 58 Хімічна формула — 37 Хімічне рівняння — 65 Хімічне явище — 58 Хімічні властивості — 24 Хімічний елемент — 28 Хімія — 8 Ч Чисті речовини — 23 Ш Штучний — 10 Я Ядро — 27 Якісний склад речовини — 37