9 зарубіжна

Зарубіжна література

821(100).09(075.3)

Авторський колектив: О. Ніколенко, Л. Мацевко-Бекерська, Н. Рудніцька, Л. Ковальова, В. Туряниця, Н. Базильська, О. Гвоздікова, К. Ніколенко, Л. Таболіна

course-v1:Academia+9kl+14.08.2025/ course/

Зарубіжна література : підруч. для 9 кл. закл.

заг. серед. освіти / [Ольга Ніколенко, Лідія Мацевко-

Бекерська, Наталія Рудніцька та ін.] ; за ред. док. філол. н., проф. Ольги Ніколенко. — Київ : ВЦ «Академія», 2026.

Підручник створено відповідно до модельної навчальної

програми «Зарубіжна література. 5—9 класи» для закладів загальної середньої освіти (авт. Ніколенко О. М., Ісаєва О. О., Клименко Ж. В., Мацевко-Бекерська Л. В., Юлдашева Л. П., Рудніцька Н. П., Туряниця В. Г., Тіхоненко С. О., Вітко М. І., Джангобекова Т. А.), затвердженої Міністерством освіти і науки України (наказ № 1226 від 10 жовтня 2023 р.). © Ніколенко О., Мацевко-Бекерська Л., Рудніцька Н., Ковальова

УДК 821(100).09(075.3)

Книжки і свобода

демократію. Видатні діячі того періоду

людей, світу

Рубрика У глибинах тексту розкриє таємниці творчості письменників / письменниць, проблематику й деякі аспекти художніх текстів. У рубриці На крилах читання ви знайдете

твори (повністю, скорочено або уривки з них), які

ДОСЛІДЖЕННЯ І ПРОЄКТИ

(досліджуємо літературні, мовні явища і власне мовлення, розробляємо проєкти);

ЖИТТЄВІ СИТУАЦІЇ

(проєктуємо зміст твору на власний

життєвий досвід, обмірковуємо свою життєву траєкторію, стосунки з людьми, роль культури в наш час).

(https://lms.e-school.net.ua/courses/coursev1:Academia+9kl+14.08.2025/course/)

ВСТУП

творцями художньої літератури є автори та

авторки, а фольклор — витвір колективної

народної свідомості.

Сталість та змінність жанрів. Як ви думаєте, жанр — це постійна категорія

чи така, що може змінюватися? Згадаймо

жанр сонета. Ви читали сонет «В своїх очах

вона несе кохання…» Данте Аліґ’єрі, соне-

ти Франческо Петрарки й Вільяма Шекспіра. Це віршовані твори, подібні за бу-

довою, але між ними існують певні відмінності. Ми розпізнаємо форми італійського

та англійського сонетів, відчуваємо, який

сонет належить Ф. Петрарці, а який — В. Шекспірові. Або інший приклад — ро-

ман. Твори цього жанру мають великий обсяг і значну кількість персонажів. Однак на кожному етапі літературного процесу романи певних особливостей набувають, а деякі з них втрачають. Це зумовлено розвитком культури, національних літератур та індивідуальною творчістю митців / мисткинь. Очевидними є відмінності, наприклад, між романом «Дон Кіхот» Мігеля де Сервантеса

роду літератури відповідає певна

роди можуть взаємодіяти між собою, що зумовлює появу міжродових утворень — ліро-епосу, ліро-драми, епічної драми. Роди і жанри літератури

Епопея, роман, повість, оповідання, нарис, есе та ін.

Вірш, ода, панегірик, гімн, пісня, епіграма та ін.

Трагедія, комедія, власне драма, водевіль та ін. Ліро

ка («Давня казка» Лесі Українки та ін

-

(«

принц» А. де Сент-Екзюпері та ін.) тощо. Деякі жанри мають жанрові різновиди. Наприклад, за змістом виокремлюють історичний, філософський, соціально-психологічний, політичний, родинно-побутовий романи; поема може бути героїчною, фантастичною, сатиричною тощо, трагедія — міфологічною, історичною та ін. А такі жанри, як ода, гімн, епіграма, жанрових різновидів не мають. Теорія

1.

3.

exercises check yourself

чи прийоми, а також їхня взаємодія, взаємозумовленість, взаємозв’язок. Саме стиль надає творові чи сукупності творів художньої цілісності. Своєрідність стилю залежить від культурно-історичної ситуації, світогляду письменника чи письменниці та інших чинників.

Структура стилю

«Надмовні» елементиТематика, проблематика, мотиви,

тощо

Мовні елементиСпецифіка художньої мови, оповіді тощо

Стилі загальні та індивідуальні. Поняття «стиль» розглядають на двох рівнях: 1) на рівні історичної епохи, напрямів, течій, шкіл, угруповань; 2)

. Відповідно до цього стилі поділяють на загальні

,

прямів, течій, шкіл, угруповань), та індивідуальні — ті, що сприяють розкриттю самобутності митця / мисткині, секретів його / її творчості, індивідуальної майстерності. Наприклад, для класицистичного стилю в художній літературі («Міщанин-шляхтич» Мольєра та ін.) характерні

перевага раціоналістичного начала, схематичність та однозначність образів, точна мова, умотивоване розгортання оповіді тощо. Бароковому стилю (вірші Дж. Донна, Г. Сковороди та ін.) притаманні різноманітні контрасти, динамізм образів, рвучкість, емоційність мови, утаємничення змісту, схильність до алегорій, метафор тощо. Загальні стилі не відокремлені від індивідуальних, тому що нова якість стилю

Творче самовираження

4. Придумайте сюжет зі шкільного життя і викладіть його (усно або письмово) у стилі: а) гумористичного оповідання; б) трагедії; в) оди.

Цифрові навички

5. Для групової роботи. Створіть рекламу вашої

Дослідження і проєкти 6. Відшукайте 1—2 публікації про

7. Поняття «стиль» можна використовувати не

9. Які особливості притаманні молодіжному стилю моди в наш час? games exercises check yourself

всякденному житті. Який стиль одягу, поведінки, спілкування вам імпонує?

8. Кожне місто, село має свій неповторний стиль (архітектури, способу життя, традицій тощо). Охарактеризуйте стиль міста чи села, яке вам подобається.

кі теорії відображені на сторінках літературних творів. Які ж філософські ідеї були популярними

чення просвітителі та просвітительки надавали розуму. Трактат Джона Локка «Роздуми

Просвітництва. «Віра не має такого авторитету, як очевидні

вбачали основний критерій оцінювання

ство порушило природні закономірності, а суспільний устрій,

на брехні й насильстві, згубно впливає на особистість. Ж.-Ж. Руссо протиставляв «природну» людину «культурній» людині, наголошуючи на небезпеці відходу від природного, тобто гармонійного (такого, що відповідає законам розуму, справедливості й моралі), життя

ма людини та її внутрішньої сутності. Просвітителі / просвітительки вважали, що від народження всі люди рівні й добрі. Мудра природа наділила їх милосердям, прагненням до краси, справедливості, свободи. А суспільство, на їхню думку, спотворює людську природу, тому значну увагу вони приділяли дослідженню впливу соціального

вого стану. Представники і представниці

-

ництва діяли як «громадяни світу», щиро вірили в можливість об’єднання всього людства на основі розуму й природи. «Я пишу як громадянин світу, який не служить жодному господарю», — зазначав Ф. Шиллер.

У мистецтві Просвітництва вперше об’єктом зображення стало реальне життя людей, соціальні умови формування особистості. Його представники та представниці досліджували вплив середовища на життя і формування людини, вагомого значення надавали вихованню. Вони розуміли його в широкому значенні — це і освіта людини, і її моральний розвиток, і навчання норм поведінки в суспільстві, і життя у згоді з природою. Просвітителі повчали всіх — від представників народу до монархів

набули

, мужності, незалежності. Представники і представниці Просвітництва. Дух оновлення відображений у різних галузях: філософії (Джон Локк, Ентоні Шефтсбері, ЖанЖак Руссо та ін.); літературі (Вольтер, Дені Дідро, Шарль-Луї Монтеск’є, Джонатан Свіфт, Данієль Дефо, Генрі Філдінг, Йоганн-Вольфганг Ґете, Фрідріх Шиллер, Готфрід-Ефраїм Лессінг, Йоганн-Готфрід Гердер, Мері Волстонкрафт та ін.); живописі (Вільям Хоґарт, Томас Гейнсборо, Жан-Батист Грез, Жан-Батист Шарден, Елізабет Віже-Лебрен, Розальба Карр’єра та ін.); музиці (Йоганн-Себастьян Бах, Йозеф Гайдн, Крістоф Глюк, Маріанна фон Мартінес, Єлизавета Жак де ла Герр та ін.); скульптурі (Етьєн-Морріс Фальконе, Жан-Анту-

ан Гудон та ін.). Художні напрями Просвітництва. У XVIII ст. розвивалися три художні напрями — просвітницький класицизм, просвітницький реалізм і сентименталізм, а також стиль рококо. Наприкінці століття виник преромантизм, що був підґрунтям романтизму, який у першій

Ознаки просвітницького класицизму

1. Провідна ідея — необхідність служіння суспільству, свободі, справедливості.

2. Персонажі охоплені ідеєю зміни тодішнього порядку і встановлення замість нього більш розумного й гуманного; показують приклади відповідального ставлення до життя, доброчесності.

3. Актуальна, соціально значуща проблематика.

4. Основні жанри — філософська повість, філософський трактат, філософська поема та ін.

5. Художні особливості зумовлені традиціями класицизму XVII ст.: раціональна побудова, поділ персонажів на позитивних і негативних, конфлікт провідних героїв із суспільством, використання античних образів

тощо. Представники та представниці: у

— Вольтер, Йоганн-Вольфганг Ґете, Фрідріх Шиллер, Мадам де Сталь; живописі — Жак-Луї Давід, Джошуа Рейнолдс; графіці — Джованні Піранезі; музиці — Крістоф Глюк, Маріанна фон Мартінес, Анна-Амалія Брауншвейг-Вольфенбюттельська та ін. Ознаки просвітницького реалізму

1. Принцип наслідування природи.

2. Мистецтво має зображувати всі прояви

вабливі, а й потворні.

3. Справжня краса — це правда.

4. Зміст творів — різні галузі суспільного життя, стосунки між різними верствами, вплив середовища на людину, приватне життя особистості.

5. Критичний пафос творів (викриття несправедливих

і вад суспільства).

6.

1. Поетизація природи.

2. Оспівування краси людських почуттів.

3. Посилена увага до внутрішнього світу людини.

4. Персонажі — люди зі звичайного життя, наділені багатством почуттів і переживань.

5. Утвердження цінності людини незалежно від її соціального й майнового стану.

6. Протиставлення людини «природної» (яка живе на лоні природи, вчиться в неї, є вільною у своїх почуттях) і «цивілізованої» (на яку ганебно впливає суспільство, спотворює її мораль).

7. Емоційність, задушевність, психологізм творів.

Представники та представниці: у літературі — Лоренс Стерн, Семюель Річардсон, Жан-Жак Руссо, Жанна-Марі Лепренс де Бомон; у живописі — Томас Гейнсборо, Володимир Боровиковський та ін. Особливості стилю рококо

1. Відсутність суспільних проблем і конфліктів.

2. Оспівування природи, краси, кохання, насолоди життям.

3. Вишуканість і витонченість форм.

4. Пишність, декоративність, святковість, увага до деталей.

Представники та представниці: у літературі — П’єр-Огюстен Бомарше, Вольтер, Йоганн-Вольфганг Ґете (рання лірика); у живописі — Жан-Антуан Ватто, Франсуа Буше, Жан-Оноре Фрагонар, Розальба Карр’єра та ін. Цей стиль утілений також в архітектурі, скульптурі, музиці, предметах побуту, інтер’єрі тощо.

Палац Сан-Сусі, м. Потсдам (Німеччина). Середина XVIII ст.

має на меті глибокі й піднесені цілі: навчити нас, що ми повинні робити і чого не повинні; ознайомити нас з істинною сутністю добра і зла, пристойного і смішного; показати нам красу природи… І розкрити нам предмети в

Видатні українці XVIII ст.

АКТИВНОСТІ

Комунікація

1. Яку функцію виконувала філософія в добу Просвіт-

ництва? Назвіть видатних філософів того часу.

2. У чому просвітителі / просвітительки вбачали можливості для прогресу людства?

3. Охарактеризуйте ставлення просвітителів / просвітительок до природи, людини і суспільства.

4. Розкрийте мрії просвітителів та просвітительок. Чи здійснилися вони?

5. Підготуйте розповідь

у XVIII ст

games exercises check yourself

1.

2.

3.

повномасштабного вторгнення в Україну? Як країни — члени Євросоюзу — допомагають нашій країні чинити спротив окупантам?

4. У яких офіційних документах зафіксовано поступ України до Євросоюзу?

У м. Брюсселі (Бельгія) розташована штаб-квартира відомого економічного й політичного об’єднання європейських країн — Європейського Союзу (Євросоюзу, ЄС). Воно існує з 1992 р., і його діяльність спрямована на міжнародну інтеграцію та розв’язання спільних проблем у межах європейського континенту. Із цією метою працюють Європейський парламент, Європейська рада, Європейський суд, Європейський банк та інші інституції. У єврозоні діє єдина валюта — євро.

А чи знаєте ви, що ідея єдиної Європи виникла ще у XVIII ст.? Діячі та діячки Просвітництва мріяли про той час, коли всі європейські народи житимуть у злагоді, діятимуть на підставі принципів свободи і справедливості, підтримуючи одне одного. Видатний письменник

Просвітництва

Йоганн-Крістоф-Фрідріх Шиллер народився в м. Марбаху (Німеччина) у сім’ї військового фельдшера. Як підданий герцога Вюртемберзького, батько змушений був віддати Фрідріха до військової академії. Він став військовим лікарем, але справжнім

культуру. У літературній спадщині митця

,

борються за справедливість, честь, правду і свободу (драми «Розбійники» (1781), «Підступність і кохання» (1784), «Вільгельм Телль» (1804), балада «Рукавичка» (1797) та ін.).

Улітку 1787 р. Ф. Шиллер оселився в м. Веймарі. Тоді це невеличке місто було культурним центром Німеччини, де жили письменник Й.-В. Ґете, композитори Ф. Ліст, Й. Штраус, Р. Вагнер, Й.-С. Бах та ін. Там

presentation

у 1830-х роках став Йосип Левицький. У різні роки твори митця перекладали Борис Грінченко, Олена Пчілка, Борис Тен,

Лукаш та ін. Перші вистави українською мовою драми «Розбійники» відбулися у львівському театрі «Руська бесіда» (1881—1889).

У Києві драму «Розбійники» поставив у Народному театрі 1918 р. Петро Саксаганський. Ця п’єса й досі йде з великим успіхом на сценах України.

(1785)

1. У які моменти життя ви відчуваєте радість

любо нам

, царице гожа,

твій пресвітлий дивний

Кого любить лада мила, —

Йдіть до нас в веселий круг.

Йдіть усі, хто зве своєю

В світі душу хоч одну!

Хто ж весь вік черствів душею —

Йди у іншу сторону.

Хор

Хто живе в земній юдолі,

Всяк симпатії скорись!

Нас веде вона у вись,

Де всесильний на престолі.

Радість п’ють усі істоти

З груді матері-землі,

Ті солодкії щедроти

Мають всі — і добрі, й злі. (…)

Хор

Поклонітесь, міліони,

Перед мудрістю творця!

Сповніть милістю серця

І чиніть його закони.

Радість — всесвіту пружина, Радість — творчості душа, Дивна космосу машина

Нею живиться й руша.

Кадр із кінофільму про Ф. Шиллера

«Любі сестри» (режисер Д Граф, Німеччина, 2014) video

Радість квіти розвиває І розгін дає сонцям,

Їх в простори пориває,

Невідомі мудрецям.

Хор

Як у безмірі світила

Хором райдужним пливуть, Браття, йдіть у славну путь,

Що вам радість освятила.

Вчених з істини свічада

Радість успіхом віта,

До чеснот провадить радо,

Хоч тропа до них крута;

На ясній вершині віри

Піднімає хоругов, В день воскресний на Псалтирі Славить тих, хто смерть зборов.

Хор

Будьте мужні, міліони!

Вірте, страдні, в кращий світ! Тих, що справдять заповіт, Прийме Бог у вічне лоно. (…)

Будь твердим в лиху годину, Поміч скривдженим давай,

exercises

всі таємниці природи

розкрити відразу. Й.-В. Ґете був обізнаний у багатьох галузях — філософії, астрономії, математиці, біології, театральному мистецтві, живописі тощо. Він виконував важливі громадські доручення — був міністром шляхів і військовим міністром. Упорядковував бібліотеку герцогині Анни-Амалії, заснував разом із Ф. Шиллером Національний театр у м.

каміння, комах тощо. «ТРАВНЕВА ПІСНЯ» На початку

впливом кохання до

Й.-В. Ґете створив цикл «Зазенгеймські пісні». У вірші «Травнева пісня» він

возвеличив любов як переживання, що

освітлює життя людини й дарує щастя. У творі також

Любов моя, ти

1. Які емоції переживає ліричний герой?

2. Як він ставиться до коханої

3.

4. Знайдіть у вірші

games exercises check yourself video

Свіфт (1667—1745)

2.

шляхи їхніх експедицій.

3. Які види державних устроїв

є державний устрій України?

Англо-ірландський письменник Джонатан Свіфт відомий як громадський діяч, філософ, журналіст, проповідник. Він зробив вагомий внесок у розвиток сатиричного соціально-філософського роману. Твір «Мандри Лемюеля

творів

чав власну письменницьку діяльність. У 1692 р. Дж. Свіфт здобув звання магістра в Оксфордському університеті, Хертфорд-коледжі, а в 1694 р. прийняв сан священника. Найбільш плідний етап у творчості письменника — 1700—1720-ті роки. Він спілкувався з представниками різних партій, уважно стежив за діяльністю англійського уряду, виступав у тогочасній пресі з гострою критикою державної політики. У 1710-х роках видавав полі

ховний сан обіймати державні

бою прем

, сміливо висловлювався щодо стану суспільства та актуальних проблем у своїх сатиричних памфлетах. Саме памфлети принесли Дж. Свіфтові популярність у

,

водночас у нього з’явилося багато

уряд наполягав

ставники ірландської влади не наважувалися на це, бо побоювалися заворушень. 1726 р. вийшла друком книжка «Мандри Лемюеля Гуллівера», що стало ви-

значною подією не тільки для Ірландії та Англії, а й для всього світу. Згодом у м. Дубліні було надруковано перше зібрання творів митця. Дж. Свіфт помер у своєму рідному місті. На його могилі викарбували напис латиною, завчасно складений ним самим: «Тут упокоївся Джонатан Свіфт, декан цієї церкви, і жорстоке обурення вже більше не може краяти його серце. Іди, мандрівнику

Кохання Дж. Свіфта

У домі В. Темпля Дж. Свіфт по-

знайомився з Естер Джонсон, донькою служниці, і покохав її. Естер, яку Свіфт називав Стеллою, приваблювала його добротою, скромністю, розумом. Вона стала відданою супутницею, що супроводжувала митця протягом усього життя — і в злиднях, і в боротьбі, і в славі, і в поневіряннях. Стелла вирушила

.

Теорія літератури

Памфлет — невеликий художньо-публіцистичний

злободенну тему гостросатиричного характеру, у якому автор / авторка викриває негативні суспільні явища, політичні погляди, діяльність соціальних груп чи окремих людей.

Джон-Еверетт Мілле Стелла. 1868 р СентДжеймський палац, м. Лондон (Велика Британія). Сучасне фото presentation

є розповідь та створений нею уявний світ у просторі й часі, населений персонажами, наповнений подіями, що формують сюжет. За тематикою роман може бути пригодницьким, історичним, побутовим, соціальноісторичним, психологічним тощо. Нерідко різновиди роману взаємодіють.

» Історія створення роману. У XVIII ст. Англія здійснювала активну колоніальну політику, приєднувала території, брала участь у війнах за їхній перерозподіл. Вона прагнула розширити межі свого панування, тому морські експедиції в пошуках

Лемюель Гуллівер мандрує різними країнами, зустрічається з фантастичними істотами, з ним відбуваються дивовижні пригоди. Прийом мандрівки надав нового імпульсу розвитку жанру роману, який у XVIII ст. наблизився до реального життя. Подорожі Лемюеля Гуллівера відкривають перед читачами широку панораму світу. Твір містить чотири частини: «Подорож до Ліліпутії», «Подорож до Бробдінгнегу», «Подорож

дрібу, Лаггнеггу та Японії» і «Подорож до країни гуїгнгнмів». Однак Дж. Свіфт зображував у творі не конкретні географічні

, мешканці якої (велетні) добрі, великодушні й займаються мирною працею. Король Бробдінгнегу править мудро та

правління обмежує найтіснішими рамками

з вимогами здорового глузду, розумності, справедливості, лагідності, швидкого розв’язання карних і громадських справ».

но володар коней, вислухавши розповідь Гуллівера

, відзначає подібність між англійцями та єгу. Але порядок, який існує серед розумних коней, теж не досконалий. На перший погляд, гуїгнгнми дотримуються рівності й справедливості. Однак життя колективу повністю знівелювало індивідуальність. Тут немає палких пристрастей та емоцій, мистецтва, прагнення до змін. Гулліверові є над чим замислитися

, розуму,

справедливості й людяності.

Гуллівера покликаний пробудити в читача вільну думку, внутрішній спротив обставинам,

своє існування, знайти способи вдосконалення суспільного ладу. Кожна мандрівка відкриває Гулліверові

бачення природи, людства й самого себе

Дж. Свіфт утілив багатогранність проявів особистості, її

-годи батько присилав мені трохи грошей, і я витрачав

прийняти вигідну

судна

нас захопив страшний шторм і відніс на північний захід

туман

1j K!, › # S“2% " `… S_, !%ƒ2= %"=…,L "S % ,L …= " “ “"S2 3…S" !“,2 2, ƒ=“…%"=…,L 1231 !.

2k L … # S“2% " mS ! =… =., G "S % ,L 3…S" !“,2 2. 3b=…-dS …%"= ƒ # “2=!= …=ƒ"= %“2!%"= Š=“ =…S , ?% C%K ,ƒ3 `"“2!= S_. 4j=K 2%" # %!“ *= S!= %"›,…,, ?% %!S"… G 185,2 2!=.

менше дев’ять годин, бо коли прокинувся, був уже білий день. Я хотів

Навкруги

, неспроможний перевернутись, бачив саме небо. Незабаром на моїй лівій нозі заворушилося щось живе і, поволі посуваючись уперед, спинилося в мене на грудях, а потім підійшло під саме

підборіддя. Опустивши погляд, я по-

бачив чоловічка дюймів1 шести на

зріст, з луком та стрілою в руках і

з сагайдаком за плечима. Водночас

я відчував, що слідом за ним суне

принаймні ще з пів сотні таких са-

мих чоловічків. Украй вражений, я

так голосно скрикнув, що всі вони з

переляку кинулися врозтіч. Як до-

відавсь я потім, дехто з них навіть

прибився, сплигуючи з мене на зем-

лю. Але незабаром вони повернулися і один з них, наважившись стати

перед

а деякі влучили в обличчя, хоч я його зараз же затулив рукою. Коли ця злива стріл ущухла, я

мав, що найобачніше

лежати

, користаючись вільною лівою рукою, визволитися зовсім. (…) Знайшовши мене сонного на березі, тубільці зразу відрядили

,

до імператора, і державна рада ухвалила зв’язати мене описаним вище способом (зроблено це вночі, коли я спав), а також надіслати мені силу їжі та питва і приготувати екіпаж, щоб перевезти мене до столиці. Ці люди — чудові математики. Вони досягли великих

,

ли до мене на двоколісних візках їжу та напої і поставили їх так, щоб я міг дістати. Я взяв ті візки і швидко спорожнив їх. Двадцять із них були повні м’яса, десять — вина. Кожен візок

з м’ясом став мені на два-три добрі

ковтки, а вино, налите в десять че-

реп’яних посудин, я вилив просто у

візок, випив його одним духом і так

само зробив з рештою. Імператриця

й молоді принци та принцеси разом

з двірськими дамами спершу сиділи

в кріслах оддалік, а після пригоди з

конем повставали і підійшли ближ-

че

уже сяк-так розмовляти з імператором

ласкаво повернути

ти мене: в мене, мовляв, напевно, є зброя, що повинна бути небезпечною, коли вона відповідає розмірам такої величезної істоти. (…)

їх спершу в кишені мого камзола, а потім в усі кишені

хотів

, чорнило й папір, склали докладний список усього, що бачили, а закінчивши роботу, попросили спустити їх на землю для доповіді імператорові. Той список я згодом переклав англійською мовою. Ось цей переклад повністю: «Після найпильнішого обшуку в правій кишені Великого Чоловіка-Гори ми знайшли тільки шмат цупкого полотна, якого вистачило б, щоб застелити парадну залу вашої величності. В лівій знайдено величезну срібну скриню

Чоловіка

,

із них, здається

верхньому

звичайно голить собі бороду,

ріже м’ясо. Там-таки були ще дві кишені, які він називає годинниковими. Вони являють собою два великі розрізи в його середньому одязі, щільно закриті тиском його живота. З правої кишені звисає довгий срібний ланцюг з якоюсь чудною машиною, що лежить на дні кишені. Ми наказали йому ви-

тягти все, що було на кінці ланцюга; вийнята річ виявилась кулею — зісподу срібною, а зверху зробленою з

якогось прозорого металу. На прозо-

рому боці ми побачили чудні знаки, розміщені колом, але доторкнутися

до них пальцем заважала та прозора

речовина. Він приклав машину нам

до вух, і ми почули шум, як од во-

дяного млина. Вважаємо, що то або

якась невідома тварина, або ж його

бог. Схиляємося більше до останньої

гадки, бо він запевняв нас (скільки

ми могли зрозуміти його, бо вислов-

лює він свої думки дуже погано), що

рідко робить щось, не порадившись

ним. Він називає його своїм

подумав, що вони не мають ніякої цінності для імператора, і вважав, що маю право не показувати їх, бо боявся, що

я зважуся віддати їх.

III Автор дуже оригінальним способом

дворних дам та

. Опис придворних розваг ліліпутів. Авторові на певних умовах дають волю.

Прослухайте авдіотекст. Як ставився

незважаючи на суворий наказ усім городянам

на вулиці,

стати віддалік, він попросив мене дати йому одногодинну аудієнцію, на що я погодився, зважаючи на

якості, а також і на його клопотання за мене перед двором. Щоб краще чути, я хотів був лягти на землю, але він волів перебувати

долоні; поздоровивши мене з визволенням і згадавши, що в цьому

трохи і його заслуги, він додав: — Якби не сталися деякі події, вас не звільнили б так швидко. Хоч чужоземцеві може здатися, ніби в нас усе гаразд, проте над нами тяжить

два лиха — партійні чвари і можли-

вий напад сильної ворожої держави.

Треба вам сказати, що протягом уже

сімдесятьох місяців у нашому коро-

лівстві існують дві ворожі партії —

тремексени й слемексени. Перші з

них — прихильники високих під-

борів, другі — низьких. Хоч старо-

давнім звичаям відповідають більше високі підбори,

з

закон так обурив населення, що

того часу історики занотували шість повстань, унаслідок яких один імператор позбувся

, а другий — корони. Монархи Блефуску завжди

наш народ на заколоти, а коли їх придушували

на страту. (…) РОЗДІЛ V Автор надзвичайно дотепним способом запобігає ворожому нападові. Йому дають високий титул. Приїздять посли імператора Блефуску і просять миру.

1. Який титул

Ліліпутії

1e

видно було Блефуску, ліг за горбком і, глянувши у свою маленьку підзорну трубу, побачив з пів сотні військових кораблів і велику силу транспортних суден, що стояли на якорі.

ятдесяти канатів, я знову подався на північно-східний берег. Там я скинув камзол, черевики та панчохи і в самій шкіряній куртці увійшов у воду за пів години перед припливом. Спочатку я брів, а посередині проплив ярдів з тридцять, доки опинився на мілині, а через пів години

,

я взяв свої знаряддя, позачіпав

про надійний захист. Між інших

— їх, як я вже казав, не помітили імператорські

приладнав на носі й сміливо став до роботи, не зважаючи

, не чинячи мені ніякої шкоди. Позачіплявши всі

на провінцію Ліліпутії з призначеним од нього віцекоролем. Він збирався стратити всіх емігрантів із секти тупоконечників і примусити всіх блефускуанців розбивати яйця з гострого кінця. Тоді він став би володарем цього світу. Я спробував відрадити його від такого наміру, вдаючись як до політичних доказів, так і до міркувань справедливості, і нарешті рішуче

відмовився бути знаряддям закріпачення вільного та відважного наро-

ду. Це питання обговорювали потім

у державній раді, і найрозумніші мі-

ністри всі були на моєму боці. Моя відверто й сміливо висловле-

на думка настільки суперечила політичним поглядам його величності, що він так і не зміг пробачити мені цього. Він дуже

послів з почтом у п’ятсот чоловік, і прибули вони з великою урочисті

стю, яка відповідала величі їхнього

та важливості дорученої їм справи. Договір був підписаний, у чому я завдяки тодішньому моєму впливові чимало допоміг їм.

Після цього посли, яких приватно повідомили

одважності

Авторові трапляється щаслива

VIII

долавши певні труднощі, він повертається цілий

батьківщину.

Гуллівер ставиться до своєї батьківщини?

відні цитати

. Я негайно вернувся до міста й попросив його величність довірити мені двадцять найбільших кораблів з числа тих, що лишилися після викрадення флоту, та три тисячі моряків з віцеадміралом на чолі. Флот поплив кругом, а я найкоротшим шляхом пішов назад і побачив, що приплив підігнав човна ще ближче. У моряків був канат

Не буду надокучати читачеві, розповідаючи про труднощі, які мені

довелося перемогти, щоб за допо-

могою весел (робив я їх десять днів)

приставити свій човен до столичного

порту, де мене чекала юрба народу, яку страшенно вразили велетенські розміри судна. Я сказав імператорові, що цей човен прислала мені моя

щаслива доля, аби дати мені змогу

допливти до якогось місця, звідки я зможу добутись до батьківщини, і

попросив його величність дати мені

потрібні для обладнання судна матеріали, а разом з тим і дозвіл виїхати. Його величність зразу почав переко-

нувати мене, щоб я залишився, та

врешті ласкаво задовольнив моє прохання. (…)

Приблизно о третій годині друго-

го дня, відпливши од Блефуску, за

моїми розрахунками, на двадцять чотири ліги, побачив вітрило, що рухалось на південний схід, тоді як я

плив просто на схід. Я почав гукати

твір, у якому

стиль, форму або зміст іншого твору, автора чи жанру з метою комічного, сатиричного або критичного ефекту. Наприклад, умови для звільнення Гуллівера (документ).

Гротеск — вид художньої образності, для якого характерні: 1) фантастична основа, тяжіння до особливих, незвичайних, спотворених форм; 2) поєднання в одному предметі або явищі несумісних, різко контрастних якостей (жахливого і смішного, комічного і трагічного тощо), що веде до абсурду; 3) заперечен

та суспільного ладу. «Мандри Лемюеля Гуллівера» в Україні

Творчість Дж. Свіфта заціка-

вила й українську письменницьку спільноту. У 1889 р. Леся Україн-

ка в листі до брата Михайла Ко-

сача згадувала про свій переклад

перших двох подорожей «Мандрів Лемюеля Гуллівера», але

його було втрачено. Олена Пчілка

переклала й адаптувала для юних читачів «Подорожі Гуллівера до

краю велетнів» (1906) та «Перебування в Ліліпутів» (1911). Їх було опубліковано

зйомки акторів і мультиплікаційних героїв пізніше використав у своїй екранізації режисер Пітер Хант (Велика Британія, Бельгія, 1977). Більшість екранізацій «Мандрів Лемюеля Гуллівера» має розважальний характер. Сучасними казками можна назвати мультфільми про пригоди Гуллівера, створені в США (1968), у Великій Британії та Бельгії (1977), Японії (1986), в Індії та Великій Британії (2006). Автори цих стрічок вільно інтерпретують сюжет твору, доповнюючи його новими епізодами й персонажами, роблячи з Гуллівера казкового супергероя. Так, у фільмі «Три світи Гуллівера»

із фільму «Мандри Гуллівера» (режисер Р Леттерман, США, 2010)

щодо сучасних

і суспільства. Серед усіх екранізацій роману вирізняється фільм «

лівера» (режисер Ч. Старрідж

Комунікація

1. Прочитайте список речей Гуллівера, який склали чиновники Ліліпутії. Визначте, про які речі йдеться у списку.

2. Доведіть, що Гуллівер, як зазначено в романі, «розумна істота».

3. У чому виявляється розум героя, його ініціативність і практичність? Наведіть приклади. Аналіз та інтерпретація

4. Які форми державного устрою відображено в романі? Визначте їхні особливості.

5. Які різновиди комічного представлено у творі? Наведіть приклади.

з подіями в Англії XVIII ст., які відображені у творі.

Дослідження і проєкти

10. Визначте і прокоментуйте просвітницькі ідеї роману «Мандри Гуллівера» Дж. Свіфта.

11. Дослідіть суспільні порядки в Ліліпутії. Чому тубільці підкорялися імператору?

Життєві

12. Спрогнозуйте подорож Гуллівера в сучасній Україні.

13. Для групової роботи. Запропонуйте власну

суспільства (5—6 тез

presentation

дорослих. Коли стала матір’ю, повністю присвятила себе вихованню дітей. Свою першу книжку «Рудоволоса Фредеріка» (1970), у якій порушено проблему булінгу, мисткиня проілюструвала сама. Головна героїня, рудоволоса дівчинка Фредеріка, наділена суперсилою: вона здатна протистояти насильству у всіх його формах. Книжку відразу полюбили дорослі та юні читачі й читачки. Згодом вийшли друком й інші твори Крістіне Нестлінґер: «Чоловік для мами» (1972), «Начхати нам на огіркового короля!» (1972), «Летіть, хрущі» (1973), «Конрад, або Дитина з бляшанки» (1975) та ін.

Творчість Крістіне Нестлінґер відзначена численними престижними нагородами, зокрема Премією імені Г.-К. Андерсена

в третій — сімнадцять. Система образів. Головна героїня твору — дівчина на ім’я МаргаритаМарія Закмаєр, у якої «сірі, як дунайська рінь, очі, волосся кольору спанієля» і «малесенький дитячий носик». Вона має тата, що працює на макаронній фабриці, маму-домогосподарку Елізабет, дванадцятирічного брата Гансика, сестричку Меді й цветльську бабусю (її так називали, бо вона мешкала в містечку Цветль). Усі члени родини Закмаєрів люблять поїсти, через що

соромиться власного тіла, її часто ображають у школі

змінити свою зовнішність сигналізує

зміни в характері жінки: вона не хоче

домогосподаркою, починає заробляти гроші власною працею, а згодом іде навчатися, щоб стати соціальною працівницею. Отже, мама дівчини

шукає новий сенс життя та можливості для самореалізації. Маргарита наділена здоровим глуздом та емпатією. Спостерігаючи за тим, як її рідні переживають житейські складнощі, Маргарита прагне зрозуміти їх, утішити й підтримати. Вона ставить запитання, які змушують дорослих замислитися, водночас намагається розібратися з особистими

проблемами — навчання, зайва вага, кохання без відповіді, пошук справжніх друзів. Але згодом її життя

стало настільки цікавим, активним і

насиченим, що Маргарита сама не по-

мітила, як припинила переїдати. Упродовж розвитку сюжету ро-

ману до Маргарити виявляють увагу

двоє хлопців — Флоріан Кальб і Гінцель Целляндер-Целлергаузен. Флоріан

Крістіне Нестлінґер

лінь: стосунки між дітьми й батьками, між чоловіком і дружиною, розлучення і його вплив на дітей, проблема професійної та особистісної самореалізації жінки, перше кохання, булінг, самопізнання, відповідальність за власне

світу, а намагаються адаптуватися в ньому, змінитися за допомогою гумору, творчості, емпатії, саморозвитку, позитивних людських стосунків.

МАРГАРИТКО, МОЯ КВІТКО (1988)

РОМАН (Уривки) МАРГАРИТА ЗАКМАЄР

РОЗДІЛ 3, у якому тато недостатньо серйозно сприймає мамині нові звички, Маргарита зустрічається із Флоріаном Кальбом не зовсім так, як їй би хотілось, а Меді

вимогу Габріелиної мами, бо

фабриці разом з Маргаритиним татом,

мама товаришувала з Маргаритиною мамою. Крім того,

ту надзвичайно милою

, худенький бліденький хлопчик, мав на правій щоці

змінюються Маргаритині уявлення по справжню

1. Чому цветльська бабуся була обурена поведінкою Марі-Луїзи?

2. Що кажуть про Елізабет

— Я ж не якийсь хатній тиран, — сказав тато. — А шкода, — докинула бабуся.

своєю невісткою, але й сином. — Не слід підтримувати стосунки з жінкою, котра

дітей у колишнього чоловіка, — скрикнула вона. — Ганьба!

Гансик, жуючи маківник, теж вигукнув: «Ганьба!». Тато почав збиратися додому набагато швидше, ніж звичайно, бо його рознервували бабусині нотації. А бабуся була така зла на тата, що й не намагалась його затримати. І вона не поцілувала його на прощання, як звичайно, в обидві щоки, а тільки буркнула: «Тобі не завадило б навчитися трохи більше наполягати на своєму».

У машині, підстрибуючи на вибоїнах, Маргарита промовила: — Бабуся якась дивна.

Тато не відповів, а Гансик заверещав:

— А от і ні, вона має рацію! Мама

не повинна зустрічатися з тією Марі-Луїзою!

— Та я не це маю на увазі, — ска-

зала Маргарита. — Я маю на увазі, що вона обурюється, коли після роз-

лучення діти залишаються з бать-

ком. Це звучить так, ніби батько — найстрашніше, що може бути.

Ні, вона не це хотіла сказати, — заперечив

— А в тебе є батьківський інстинкт? —

— Не знаю, — сказав тато.

— А якби ти розлучився з мамою…

Тато не дав Гансикові договорити:

— Я не збираюся розлучатись!

— А якщо мама з тобою розлучиться…

Тато знову перервав Гансика:

— Не розлучиться!

— Та я знаю, — кивнув Гансик, — але ж можна собі таке уявити.

— Ну, припустімо, — сказав тато.

— А що було б з нами? (…) Ти би взяв нас до себе? — наполягав Гансик.

— Усіх трьох? — голос тата звучав дещо розгублено.

— Так, усіх трьох, — підтвердив Гансик.

— Мама би вас не віддала, — ухилився від прямої відповіді тато.

— А якби віддала? — вперто правив своє Гансик.

А ви б хотіли до мене? — спитав тато.

Припустімо, хотіли б, — сказала Маргарита. — Ну, то я би спробував

!

так само могло бути в

повірили, оскільки щодня бачили пані Закмаєр у місті. Тому Гансика

.

заступилася за брата, але через те, що вона грубо відштовхнула нападників, її викликали до директора разом з усіма учасниками бійки. РОЗДІЛ 8, який хоч і є останнім, але це ще не кінець історії, оскільки для живих людей життя не зупиняється, а в цій книжці живими залишаються, звичайно ж,

1. Чи змінилися стосунки батьків Закмаєрів піс-

сцени в директора? 2. Чим був дуже задоволений Гансик

азму, коли й це було залагоджено, троє старших

, то па-па, — сказали тато

Гансикові та Маргариті й швиденько попрямували до виходу. Гансик і Маргарита пішли на третій поверх, до своїх класів.

— Вони що, помирилися? — спитав Гансик.

— Певно, що ні, — знизала плечима Маргарита.

— Але якщо бабуся піде додому…

— Сьогодні за сніданком мама сказала, що тепер треба якось домовитися... (…)

Гансик зітхнув, а тоді раптом усміхнувся й мовив:

— А вони були класні, правда? Як вони

супер! Погодься, що далеко не

батьків не заступається за своїх

ся

Гінцель. Маргарита

мною на Тенерифе? — спитав він Маргариту. (…) — Моя вельмишановна пані бабуся дещо розщедрилася. (…) Бабця сказала

щоці. — Вона вважає, що такі штуки мають лише матроси й пролетарі. Тоді я сказав, що для того, щоб видалити метелика, потрібна косметична операція. І вона почала наполягати

стати адвокатом чи

. І виписала чек. Щоб забезпечити

позбутися цієї ганьби для родини. Маргариті теж не дуже подобався

метелик, витатуйований у Гінцеля

на щоці. Вона ніколи не могла збаг-

нути, що може штовхнути людину

добровільно погодитися на болючі

тортури із практично незворотними

наслідками. А ще вона підозрюва-

ла, що Гінцеля ця прикраса теж уже

давно дратує, але він просто не хоче

цього визнавати.

Торік, коли Маргарита з ним по-

знайомилася, татуювання принайм-

ні пасувало до його стилю: тоді він

ходив запнутий у чорну шкіру від

шиї до носаків чобіт, із наїжаченою чорною щетиною на черепі, увінчаною жмутком волосся, кінчики

-перше, тобі щойно виповнилося вісімнадцять, і нікого

дорікнула йому, що в неформала він тільки бавиться. Упродовж одного сезону

ряних обладунках і з червоним пензликом на макітрі. Потім іще рік — із проділом посередині й у прадідусево-

му вбранні. Для того, хто виріс у вось-

ми кімнатах, до того ж із покоївкою

та служниками, пожити кілька років

в однокімнатній кавалерці з туалетом

на поверсі — просто таке собі дива-

цтво й урізноманітнення, щоб не було

нудно. Такий, як він, може собі доз-

волити бити байдики, вдавати із себе

тусовщика й плювати на гроші.

. Те, що Гінцелеві хотілось, аби вона

школи й піклується про

. (o ! * = n , q, %!)

РОЗДІЛ 4,

у якому Маргариті доводиться пережити важкий тиждень, бо серед мешканців квартири

Прослухайте авдіотекст.

1. З якими новими проблемами стикається Маргарита? Як вона їх вирішує?

2. Чому вчитель математики не покарав Маргариту?

5.

6.

7. Уявіть себе на місці Маргарити, Гансика, Елізабет або Гінцеля (за вибором). Опишіть події, що відбувалися в одному з розділів роману (

12. Яким ви бачите справедливий розподіл обов’язків

людина? games exercises check yourself

?

1.

2.

3. Яких людей — романтиків чи прагматиків, — на вашу думку, більше в сучасному суспільстві? Як вони впливають

на українському історичному процесі

зовнішніх обставин, а як вільну особистість, наділену духовною силою і здатну творити. Вони обстоювали ідеї звільнення народів від тиранії правителів, свободи в почуттях і вчинках

умови

. Активний розвиток романтизму в Європі зумовлений передовсім Великою французькою революцією (1789— 1799). Її гаслом були слова «Свобода, рівність, братерство». У липні 1789 р

. Вплив філософії на розвиток романтизму. Значний

виток романтизму справила філософія, зокрема

ідеалізм, яскравим представником якого

жав, що людина вільна у своїх почуттях і вчинках, вона є носієм усезагальної волі й розуму, а її поведінку визначають особистісна

моральні принципи

У 1796—1797 рр

об’єднали довкола себе мислителів і митців, які прагнули творити нову культуру. Це угруповання отримало назву «Німецький

та ін. Провідні ознаки романтизму як художнього напряму

1. Суб’єктивність (заглиблення у внутрішній світ особистості).

2. Об’єкт художнього зображення — не навколишня дійсність, а передусім світ почуттів і переживань людини.

3. Людина — найвища цінність, безмежний всесвіт, вона наділена потужною творчою силою.

4. Романтичні герої та героїні — незвичайні особистості, вирізняються з-поміж оточення, внутрішньо вільні, творчі.

5. Людина і світ сповнені таємниць, не пізнані до кінця, перебувають у постійному русі.

6. Возвеличення творчої уяви і свободи митця / мисткині, сили мистецтва в перетворенні дійсності.

7. Конфлікт мрії та дійсності

8.

такі його течії, як філософська (єнський гурток романтиків); народно-фольклорна (гайдельберзький гурток романтиків, Г. Гейне, А. Міцкевич, Т. Шевченко, М. Гоголь та ін.); байронічна (Дж.-Г. Байрон, А. де Віньї, А. Мюссе, Г. Гейне та ін.); гротескна (Е.-Т.-А. Гофман, М. Гоголь, Е. По та ін.); утопічна (П.-Б. Шеллі, В. Гюго, Жорж Санд, В. Годвін та ін.); історична (В. Гюго, М. Гоголь, П. Меріме та ін.); релігійно-містична (єнські романтики, С. Колрідж, Ф. Шатобріан, А. Міцкевич та ін.).

Взаємодія романтизму з іншими напрямами. Специфіка формування романтизму полягала в тому, що в 1820—1830-ті роки він активно взаємодіяв із реалізмом. Елементи романтичного стилю

творчості О. де Бальзака, М. Гоголя

особливо

, романтизм

осягнути

мисткині звернулися до минувшини, наголошуючи на своєрідності розвитку свого народу та його праві на свободу. Романтична література в Україні формувалася на межі 1820—1830-х років у Харкові (І. Срезневський, І. Розковшенко, Ф. і О. Євецькі, О. Шпигоцький та ін.). У Галичині під гаслом національного відродження виступила «Руська трійця» (М. Шашкевич, І. Вагилевич, Я. Головацький). Наприкінці 1830-х — на початку 1840-х років з’явилося нове покоління романтиків: А. Метлинський, Є. Гребінка. Провідна роль в утвердженні романтичного типу творчості належить Т. Шевченкові, М. Гоголеві, П. Кулішеві. Яскравими

романтичного

тецтва стали опери «Запорожець за Дунаєм» (1863) С. Гулака-Артемовського, «Тарас Бульба

над морем туману» (1818) зображено байронічного героя, який переймається питаннями світобуття. Пейзажі австрійського живописця Йозефа Коха передають гармонійне єднання людини і природи («Водоспад» (1796), «Пейзаж із веселкою» (1805) та ін.).

Романтична історія кохання на екрані

англійської письменниці

«Гордість та упередження» (1813) має декілька кіноверсій. Найвідоміші з них — фільми режисерів Саймона Ленгтона (Велика Британія, 1995) і Джо Райта (Франція, США, Велика Британія, 2005). Подивіться 1—2 кінофільми за романом Джейн Остін. Які ваші враження?

АКТИВНОСТІ

Комунікація

1. Які історичні події та філософські рухи вплинули на формування романтизму в Європі?

2. Які ідеї обстоювали письменники й письменниці в період романтизму?

3. Що нового

games exercises check yourself presentation

(1797—1856)

українських народних

утілено?

Генріх Гейне народився в м. Дюссельдорфі

сестрі Терезі. Дуже плідними в житті юнака були 1820-ті роки. Він навчався в різних університетах Німеччини (у Бонні, Геттінгені, Берліні), а його твори з’являлися в періодичних виданнях. У

жорстокість державного режиму, митець намагався пробудити німецький народ, привернути увагу громадськості до суспільних проблем. У тридцятисемирічному віці Г. Гейне одружився з дівчиною селянського походження Матильдою. Вони прожили разом понад двадцять років, і дружина була поруч у найтяжчий період його життя.

Кілька років він був прикутий до ліжка, свою кімнату називав «матрацною могилою», але й звідти

він створив збірку «Романсеро» (1851). Хоча лірика його

визначено такі

ознаки, як універсальність та історизм. На другому етапі німецького

но-історична ситуація в

суспіль

істотно змінилася. Німеччина, як й інші європейські країни, була охоплена вогнем наполеонівських війн. Більшу частину країни окупували французькі війська, що викликало спротив населення. У Німеччині посилився визвольний рух, а романтизм став своєрідним засобом утвердження свободи й незалежності. На хвилі національного піднесення розвивалася народно-фольклорна течія романтизму, що мала важливе значення для німецької культури. У цей час активно працював гейдельберзький гурток романтиків

народної творчості здійснили бібліотекарі з

Я.

.

. Вони видали збірку «Казки для дітей і родини», дослідження німецької граматики та ін. Третій етап німецького романтизму (1815—1830) зумовлений про

й у всій Європі. Посилення державної влади, формування буржуазних відносин, утрата ідеалів надзвичайно турбували митців, які відобразили у своїх творах загальне розчарування суспільства

до гармонійного буття. У цей період розвивався гротескно-фантастичний романтизм, представлений творчістю Е.-Т.-А. Гофмана. Розпочав свій літературний шлях і Г. Гейне, який працював

є перлиною світової лірики. Вона містить чотири цикли: «Страждання юності», «Ліричне інтермецо», «Знову на батьківщині», «Північне море». Вони розкривають еволюцію ліричного героя, етапи його внутрішньої біографії. У циклі «Страждання юності» змальовано силу першого почуття, мрію ліричного героя про кохання та неможливість досягнення ідеалу в реальній дійсності. Ліричний герой

полоні снів і марень. Провідними мотивами цього циклу є пошуки ідеалу, нерозділене кохання, страждання та розчарування. Кохання оспівано як велике й сильне почуття. Образ коханої жінки автор поетизує, ідеалізує. На його думку, любов і смерть, любов і страждання нерозривно пов’язані між собою. У «Ліричному інтермецо» теж звучить тема кохання, проте

з темою

народився

море

, що

лює всі сфери Всесвіту. У ньому образ ліричного героя органічно вписаний у пейзаж і є його невід’ємною частинкою.

цікавить тепер розмаїтість світу,

У символічних образах (буря, вітер, море, корабель та ін.) утілено бентежність людської душі й бурхливу атмосферу доби. Отже, ліричний герой збірки «Книга пісень» після життєвих випробувань і страждань став духовно зміцнілим, просвітленим, натхненним, відчув себе вільною

Fichtenbaum

півночі

ту

трапляло в полон ілюзій.

Яка картина постала у вашій уяві під час читання вірша? Опишіть її. Які кольори переважають?

Не знаю, що стало зо мною, Сумує серце моє, —

Мені ні сну, ні спокою

Казка стара не дає.

2.

3.

?

Аналіз та інтерпретація

4. Які жанри фольклору використовує Г. Гейне в ліриці? Продемонструйте їхні ознаки на прикладі творів митця.

5. Відшукайте у віршах поета символи

6. Чому автор використовує займенник «ми» у вірші «Коли розлучаються двоє

games exercises check yourself

Джордж-Ноел-Гордон Байрон (1788—1824)

Джордж-Ноел-Гордон Байрон народився в м. Лондоні (Англія). Його батько Джон Байрон належав до аристократичного, але збіднілого англійського роду.

Дитячі роки Джорджа минули в Шотландії, у м. Абердіні. З дитинства він почувався дуже самотнім. У нього були складні стосунки з матір’ю, він не мав друзів. Його внутрішній біль посилювало фізичне порушення — кульгавість, з якою Бай-

рон боровся впродовж усього життя, займаючись спортом (фехтуванням, плаванням, боксом). Коли Джордже-

ві було десять років, несподівано його життя змінилося: він успадкував титул лорда й родовий маєток — Ньюстедське абатство. Блукаючи околицями маєтку, захопився літературою, історією, дослідженням життя предків і старовини.

Матеріальне становище сім’ї Байронів значно поліпшилося. У 1801 р.

юнак вступив до школи закритого типу в Гарроу, де навчалися діти з багатих аристократичних сімей. Тут він почав писати вірші.

Після закінчення школи Дж. Байрон навчався в Кембриджському університеті (Триніті-коледж). У 1806—1808 рр. вийшли друком його дебютні збірки, у яких відображено щирість

почуттів і благородство душі. У 1809—1811 рр. Дж. Байрон побував у Португалії, Іспанії, Албанії, Туреччині, Греції. Вивчав історію, особливості культури й життя

(1816), «Паризина» (1816). Ці твори

передусім про виняткову особистість

і надзвичайні обставини, у які вона

потрапляє.

У січні 1815 р. Дж. Байрон одру-

жився з Аннабеллою Мілбенк, яка

походила з багатої аристократичної родини. Через рік після одруження

у них народилася донька Ада (у за-

міжжі — Лавлейс), яка згодом стала

відомою математикинею. Невдовзі

Дж. Байрон і Аннабелла розлучилися.

З 1816 до 1823 р. Дж. Байрон жив

в Італії. Там він завершив «Паломництво Чайльд Гарольда» (останню піс-

ню поеми створено 1818 р.), написав

поему «Мазепа» (1818) і драму «Каїн» (1821), розпочав роман у віршах «Дон

Жуан» та ін. В Італії Дж. Байрон по-

знайомився з юною Терезою Гвічіолі.

Вони покохали одне одного і, незва-

жаючи на несприятливі обставини й перешкоди, були щасливими разом. У 1822 р. Дж. Байрон узяв участь у визвольній боротьбі грецького народу проти Туреччини. Озброївши

власним коштом загін повстанців (для цього продав свій маєток Рочдейл

(універсальна, філософська

-бунтар, що бореться зі злом, тиранією, несправедливістю

внутрішні драми й конфлікт з недосконалою дійсністю. Ознаки байронізму є також

. Байронічний герой. Байронічний герой розчарований

існування,

полинути у світ чистих і світлих почуттів, краси природи, високих ідеалів, але світ надто жорстокий до нього.

самотній і відчужений песиміст, нерідко несе загибель тим, хто його любить, ніде не знаходить розради і сам страждає від цього. Провідні теми й мотиви лірики Дж. Байрона. Поетичні твори митця характеризуються виразною позицією ліричного героя, який не сприймає свого оточення і прагне полинути у світ природи, дитячих спогадів, мрій. Провідними темами лірики Дж. Байрона є боротьба за свободу, кохання, природа як вияв

, туга за нездійсненним ідеалом. Ліричний герой — виразник не тільки

переживань, а й усього покоління людей, що були розчаровані суспільною дійсністю початку XIX ст. і шукали шляхів оновлення світу. Ознаки байронічної течії романтизму

1. Сильний вплив творчості Дж. Байрона.

2. Неприйняття навколишньої дійсності, протест проти неї.

3. Змалювання внутрішніх станів особистості, зумовлених духовними стражданнями.

4. Провідні теми й мотиви — розчарування, нудьга, відчуження, світова скорбота, туга за нездійсненними ідеалами, заклик до свободи тощо.

5. Протиставлення мрії та дійсності.

6. Герой

від нього або вдається до бунту.

7. Яскрава, барвиста, емоційна мова; використання символіки, алегорій тощо.

8. Представники — Дж. Байрон (Англія), А. де Віньї, А. де Мюссе (Франція), Г. Гейне (Німеччина), А. Міцкевич (Польща), Т. Шевченко (Україна) та ін.

висміяно, відкинуто самим її творцем. У кожному творі геніального митця вмістився не лише трансформований уявою, “

” власний образ, а й цілий згорток художніх тенденцій

насильство

та

в ньому, нещастя всередині в ньому, а з вулиць його не виходять насилля й омана…» (Пс. 55; 2—12, переклад Івана Огієнка).

вірші розгорнуто тему протистояння духовного і бездуховного світів. Ліричний герой страждає

відчуження, не сприймає світу,

панують влада, багатство

Дитям безжурним, як колись,

Блукать між скель, в морях суворих

Між хвиль розбурханих нестись.

Моя ж душа, мов птах прип’ятий,

Що прагне скель і висоти,

Страждає в Англії пихатій,

В краю лукавства й німоти.

Дай утекти мені, талане,

На лоно урвищ і горбів,

Забудь всі титули й кайдани,

Лакуз вельможних і рабів.

Веди мене на хмурі скелі,

Де стогне грізний океан,

Верни в дитинства дні веселі,

Дай серцю відпочить од ран.

Я мало жив, та відчуваю:

Чужий я в цьому світі лжі.

Навіщо ж темрява ховає

Той знак останньої межі?

Я спав, я снив про щастя, доки Не заступив тих марень гніт, — То, Правдо, промінь

video

Надію втративши назавше, Вже й серце стало крижаним.

Хай інколи тамує келих

Скорботу й біль, нехай уста

Сміються між питців веселих, —

Я серцем завжди сирота.

Як слухать ляси разуразні

Не друзів і не ворогів,

Кого у тлум строкатий блазнів

Маєтність або сан привів!

Де ж друзів коло? Чом не склалась

Та приязнь вірна і свята?

Набрид мені вертепний галас I втіх нещирих марнота.

А ти, о Жінко, світоч вроди,

Й тобі розрада і любов,

Та в серці в мене стільки льоду,

Що я й до тебе охолов.

Цей світ лукавства і облуди

Я б промінять на край хотів,

В якому вільно дишуть груди

Між темних урвищ і хребтів.

Туди б, з незлобним серцем, в бурю,

На те безлюддя, до стихій!

Волію пустку дику й хмуру, Таку ж, як дух похмурий мій. О, як мені з душного світу,

Мов голуб до свого кубла,

У небо грозове злетіти,

В кочівлю сонця та орла! (o ! * = d ,2!= o= = =! 3*=)

Комунікація

1.

2.

АКТИВНОСТІ

Комунікація

1.

2.

3.

4.

5.

не судилося здійснитися, і Петро I жорстоко покарав Мазепу. На початку XIX ст. українська історія, природа й культура дуже зацікавили письменників і письменниць Західної

звернувся до української теми

користувався «

обставин

залишається сильною і вільною людиною, незважаючи на всі випробування, і саме завдяки цьому стає гетьманом України. Гетьман не може вплинути на перебіг історичних подій (поразку шведів), але зберігає честь і гідність. Показуючи

незалежність

винятковий характер. Бурхливі

риса. Образ України. Змальовуючи Україну, автор неодноразово акцентує, що це «дика» країна, тут «

А поруч, в лицарській юрбі, Де звісив дуб гілля дебеле,

Мазепа стомлений собі

З трави тверду постелю стеле.

Гетьман — похмурий і старий

І сам, як дуб той віковий.

Та спершу, хоч стомивсь за дня, Козацький князь обтер коня,

Розпутав, розгнуздав, обчистив,

Розгладив гриву, ноги й хвіст,

Послав йому трави та листу

І тішився, що карий їсть,

А то журився довгий час,

Що змучений скакун не пас

В нічній росі траву-отаву...

Цей кінь терплячий був на славу,

На їжу й ложе не зважав,

А все робив, як пан бажав.

Кудлатий і кремезний зріст,

Палкий, прудкий, неначе біс,

Він пана по-татарськи ніс.

На клич його бігцем приходив, Хоча б там тисячі, чи тьма,

Чи ніч беззоряна, німа,

Усюди пана він знаходив —

Цей кінь од смерку аж до дня

За паном біг, мов козеня. (…) IV

Із цим упоравшись, гетьман

На землю розіслав жупан,

Списа до дерева припер.

І взявсь оглянути тепер

Рушницю, чи вона як слід

Перенесла важкий похід.

Чи часом порох не промок.

Чи в кремінь потрапля курок.

Оглянув піхву, ще й ефес.

Чи вже не перетерся десь

Його міцний ремінний пас.

Аж потім славний ватажок

Добув торбину й боклажок, Увесь убогий свій припас,—

І з Карлом і всіма з почоту

Гостинно поділився він З такою ж гідністю достоту, Як на бенкеті дворянин.

Бо й скитську славу топчеш ти

На ріках і просторах степу».

«О, я прокляв,— сказав Мазепа,—

Ту школу, де я вчивсь їзди».

«Чому ж це так, старий гетьмане?

Чай добра школа то була?»

«На жаль, це повість немала…» (…)

«А я б усе-таки бажав, —

Одрік король, — щоб ти сказав

Свою історію, ачей

Під цю гутірку голосну

Я відпочину і засну,

Бо зараз сон не йме очей».

«Для цього я вернутись рад

Так років з п’ятдесят назад.

Мені двадцятий рік минав...

Ще Казимир королював,

Ян-Казимир... Шість років я

Як Мазепа змальовує

Красунь-юнак я був тоді...

Тепер, коли вже сімдесятий

Мені минув, не гріх сказати,

Що в дні юнацтва золоті,

Бувало, кожного вельможу

З мужів чи хлопців переможу

У всій привабній марноті.

Я ж був веселий і стрункий —

І вигляд мій не був такий

Поморщений, як ось тепер, —

То час війни й турботи стер

З обличчя душу, що не годні б

Був паж у того короля. (…)

Я знав там графа-воєводу

Славетного, старого роду;

Мов рудня, він багатий був,

А гордий, що й казать не треба,

І на своє шляхетство дув,

Немов зійшов на землю з неба.

Багатством, родом та ім’ям

Рівнявся тільки королям, Пишався, чванився, гордів, А врешті, наче в п’янім сні, Він славу та діла дідів Попросту видав за свої.

Інакше думала жона...

Молодша щось за тридцять літ,

Все важче зносила вона

Свою нудьгу і графів гніт. (…)

його почуття до неї.

В мені ні мужності, ні сили.

А то вночі з-під цих гілок,

Під чорним небом без зірок

Я б не розказував казок...

Та далі вже... Терези стан —

Він наче й тут передо мною,

Біжить до мене під каштан...

Я бачу скрізь її живою,

А все-таки я не знайду

Ні барв, ні образів, ні слів,

Щоб змалювати ним оту,

Яку так палко я любив.

В її очах був східний жар —

Сусідство турків та татар

Змішало польську кров...

Ті очі були чорніш цієї ночі,

Ще й з променем таким прекрасним,

Мов ніжний блиск молодика.

Глибокі й вогкі, як ріка, —

Вони втопали в сяйві власнім.

В них море туги і вогню —

Мов очі мучениці-жертви,

Що дивиться на блиск в раю

І бачить радощі і в смерті.

Погідне і ясне чоло

Мов літнє озеро було,

Що в ньому навіть сонце з неба

Милується само на себе.

А щічки й рот... та шкода й мови!..

Кохав колись — і зараз теж —

Вогонь подібної любови

В добрі і злі не знає меж.

Бо що для неї злість і гнів? А мрія серця, нам на зло, Не гасне й до старечих днів,

Як це з Мазепою було...

Чи справді

Ми й описати їх не можем

Рядками зрозумілих слів,

Хоч їх і чув, і бачив кожен —

Вони таємно з серця йдуть,

Хвилюють радощами грудь,

І з обопільного стремління

Росте німе порозуміння,

Що з іскор — проблисків думок —

Вогнистий зв’язує шнурок;

Це несвідоме поєднання —

І ми ніколи не збагнем, Як раптом іскорка кохання

Шаленим вибухне вогнем.

За нею стежив я здаля,

Зітхав, дививсь і плакав я,

Аж доки нас удвох звели, —

І відтоді здибались ми

Без підозріння...

Я мовчав,

Я тільки млів, не признавався,

Язик тремтливо завмирав,

І голос на вустах зривався,

Аж доки не прийшла пора. (…)

І в мене мова полилась

Якась нескладна й без прикрас.

А слухала вона мене...

Хіба ж те серце крижане?

Доволі й цього вже мені!

Хто слухав раз подібну мову.

Послуха знову... Перше “ні”

Ще не говорить про відмову.

Кохав я і коханим був...

Та ви ще слабість цю солодку

Не відчували — так я чув...

Ну що ж! То я й скінчу коротку

Свою поему мук і втіх.

Безглуздям ви назвали б їх!

На трон родитись — не для всіх.

Щоб стати вище від природи,

Перемогти себе й народи!

VII

Я князь... чи то я був такий...

Міг кидать тисячами в бій

На певну смерть... А над собою

Я завше тратив силу й волю.

Та доведу вже до кінця...

Кохав я і зазнав кохання.

Хоч і щаслива доля ця,

А все ж кінець її — страждання. (…)

, мов ті думки, були

У нього ноги... Дикий звір.

Не мав уздечки, ні стремен,

В неволі був один лиш день; Він їжив гриву, і хропів, І рвавсь, і сіпавсь, мов скажений.

Дарма! Годованця степів

Ведуть спітнілого до мене.

Мене десяток гайдуків

Йому до спини прикрутив

Тугим ремінням — і пустив...

Свисток, батіг... і кінь побіг.

Що так би й водопад не зміг.

Вперед, вперед! Скажений рух, —

Куди — не бачив я нічого...

Від бігу дикого, прудкого

У мене в грудях сперло дух... (…)

Чи то лиш вітер з-між листків

До мене шелестом донісся?

Ні, ні! То з тупотом з узлісся

Табун коней до нас летів

великим. Хотів я скрикнути — та ні!

Мовчать уста мої німі — Бо де ж пани цим коням диким? Їх ціла

гриви розвивались,

І розліталися хвости, Широкі храпи роздувались — Вони не знали ще вузди, Що намуляла б рот до крови, — А на могутніх копитах

Вони не чули ще підкови, Ані острогів на боках... Табун ще вільних, диких коней, Що, наче хвилі моря враз, Летіли в дикому розгоні З гудінням-тупотом до нас. Коли мій кінь побачив їх, То наче збувся він безсилля, Напружив жили кволих ніг І почвалав... Ще тільки хвиля —

Він хрипло, глухо заіржав,

Здригнувся... і на землю впав...

Він важко дихав і лежав,

Очима мов крізь скло дивився,

Увесь у милі — й не дрижав...

Отак і шлях його скінчився,

Що перший та й останній був!

Табун підбіг — він бачив, чув,

Як кінь заржав, спинивсь і впав.

Вони й мене спостерегли,

Як я лежав на кінській спині

В тугім скривавленім ремінні;

Дрижали, вітрили вони

І в різні боки розбігались,

То знов назад до мене йшли

І знову з жахом відвертались,

Аж доки враз одним плижком

Від мене кинулись гуртом

Після крутого повороту, За патріярхом свого роду —

Це вороний кошлатий кінь,

Мабуть, зі всіх найдужчий він —

Ні краплі сивого волосся

В блискучій шерсті б

не знайшлося...

Ті коні форкають, хроплять, Іржуть і крутяться круг мене, Нарешті кинулись шалено

І в ліс назад вони летять, Бо з жахом дике їх чуття

Людини очі зустрічає.

Тут сам зостався я в одчаї,

Прив’язаний тугим ременем

До цього трупа без життя; Його німі, холодні члени

Лежали щільно біля мене,

Вже без незвичної ваги,

Що то від неї я не зміг

Звільнити ні себе, ні їх, —

І встати не було снаги!

Отак лежали ми прикупі —

Вмираючий на мертвім трупі.

Як мало сподівався я,

Що бідна голова моя

Побачить блиск нового дня.

Від ранку до смерку лежав я,

Отак прикутий до коня,

Й очима сонце проводжав я

Та рахував години дня,

Що йшли повільною ходою...

В мені ще стільки сил було,

Щоб глянути, як надо мною

Востаннє сонце вже зайшло.

B душі відчай — такий глибокий,

Що мирить нас в останній час

Із тим, що в попередні роки

Найгіршим злом було для нас.

Це неминуче —

це не зло.

Ежен Делакруа Мазепа. 1824 р.

XVIII

Вже сонце сіло... Все ще я

Лежу прив’язаний до трупа

Вже задубілого коня, —

Я вже гадав, що в спільну купу

Змішається наш порох тут...

Туманні очі смерті ждуть —

Рятунку я не ждав для себе.

Востаннє глянув я по небі

Пригаслим зором вздовж і вшир

І бачу, як німим простором,

Уже побачивши свій жир,

Кружляє нетерплячий ворон;

Навряд чи схоче ждати він,

Поки настане жертві скін!

Спускався він все нижче й нижче,

Ще трохи покружляв, і сів,

І знову далі полетів,

І знов сідав — щоразу ближче.

Я бачив тріпотіння крил —

Так близько був він наді мною,

Що я б дістав його рукою,

Коли б на це мав більше сил.

Та досить і слабого руху,

Одного шурхоту піском

І кволого, хрипкого звуку,

Щоби прогнать його цілком.

А більш нічого вже не знаю,

Хіба одне — в останнім сні

Якась чарівна зірка з раю

У вічі сяяла мені

Із мерехтливого проміння...

А там — холодне отупіння, Важке, незглибне почуття,

Як я вертався до життя,

То знову наближавсь до смерті...

А потім знов дихання сперте, Легенька дрож... і забуття...

Що серце й жили похололи —

Вже іскор у мізку нема —

Людське схилялося лице Ласкаво, ніжно наді мною?

Невже ж це я лежу в покою?

На ліжку я лежу чи ні?

Чиї ж це очі неземні

На мене дивляться так мило?

Тут я свої примкнув на хвилю,

Бо сумнівався ще, чи я

Очуняв дійсно з забуття.

Дівчатко з довгою косою,

Струнке, вродливе і ставне,

Сиділо в хаті під стіною

І пасло поглядом мене.

Як тільки я прийшов до тями, То стрітився з її очами,

Бо час від часу ці дівочі

Великі й ясні дикі очі, Повніські співчуття і жалю, На постіль падали мою.

Дививсь я довго... Аж тепер Я зрозумів, що ще не вмер,

Що це й не сон, бо хтось не дав

Мене на жир шулік і ґав.

Побачила дочка козацька,

Що очі я відкрив на мить, І посміхнулась... Я зненацька Схопився, хтів заговорить, Але не зміг... Вона ж на рота Поклала пальчики мені, Щоб я не намагався доти, Аж сили вернуться мої. За руку узяла з любов’ю,

Щось там поправила в зголов’ю

І до порога навшпиньках —

Когось гукнула... (…) ХХ

Знайдіть рядки, у яких утілено мрію Мазепи. Прокоментуйте.

Вона вернулася з батьками, —

Що ще сказать?

Я б не хотів

Надокучати вам згадками,

Як гостював я в козаків.

Вони знайшли мене в долині, Внесли, мов трупа, в ближчий дім

І врятували... А потім

Я став гетьманом в їх країні. Безумний, що в гніві

АКТИВНОСТІ

Комунікація

1.

2. Чому Україна й образ гетьмана Мазепи привернули увагу митця?

3. Установіть хронологічну послідовність подій у творі (фабула) і простежте специфіку художнього

games exercises check yourself

7.

(1802—1885)

розлучилися і Віктор разом із матір’ю переїхав до Парижа. Талант В. Гюго виявився рано — він почав писати вже в п’ятнадцяти-

річному віці. Його перша збірка «Оди

й різні вірші», що була опублікована в 1822 р., сподобалася королю Людо-

вікові XVIII, і той нагородив митця

щорічною рентою в 1200 франків. Це

дало змогу В. Гюго не тільки творити

далі, а й одружитися з Адель Фуше.

Митець оспівував її образ у багатьох

віршах і поемах. У домі В. Гюго збиралися передові

люди того часу. Він згуртував романтиків в об’єднання «Сенакль», до яко-

го ввійшли письменники Альфред де

Віньї, Шарль-Огюстен де Сент-Бев, Еміль Дешан, Шарль Нодьє, Альфред де Мюссе, Александр Дюма, Проспер

Меріме, художники Ежен Делакруа, Давид д’

Деверіа, композитор

1.

дження абсолютної свободи митця.

2. Головними темами в літературі мають бути соціальні конфлікти, боротьба між різними силами

суспільстві, прагнення до волі.

3. Відображення життя в його контрастах, рухливості, складності.

4. Використання гротеску (що є одним із принципів середньовічного мистецтва) як засобу для багатогранного зображення дійсності.

5. Орієнтація на В. Шекспіра, у чиїй

зло, трагедія і гумор, прекрасне і потворне.

6. Фантазія — джерело творчості.

7. Зображення вчинків

8. Вираження бойового духу нового романтичного

зацікавленість В. Гюго мав до історії. У 1830-ті роки

створив низку п’єс на теми західноєвропейської історії

розвивав традиції історичного роману

«Собор Паризької Богоматері

масштабні

нувся до жанру історичного роману. Твір «Дев’яносто третій рік» (1874) містив численні символічні аналогії з тогочасною реальністю. У ньому

автор утверджує ідеї республіки та

. «Мазепа» В. Гюго

Поштовхом до створення поеми «Мазепа» стали однойменна поема Дж. Байрона і творчість французького художника Луї Буланже. Епіграфом до твору митець узяв перший рядок із твору Дж. Байрона: «Away! — Away!» («Геть! — Геть!»).

В образі Мазепи В. Гюго акцентував ідеї свободи, боротьби героя за свої

почуття та зв’язку з природою. Фі-

нал поеми — про велике майбутнє

гетьмана, його виняткову роль в історії України. В. Гюго вважають представником «живописного романтизму», тому що він майстерно створю-

вав вражаючі картини природи та

людських пристрастей. У його пое-

мі «Мазепа» значну увагу приділе-

но візуальним деталям, кольорам і

відтінкам, композиції описів, що

нерідко нагадують

П. Куліш та ін. Ознаки історичного роману

1. Поєднання історичних фактів із художньою вигадкою.

2. Широка панорама життя минулих епох.

3. Зображення історичних подій через долі окремих людей.

4. Поруч із реальними історичними особами діють вигадані персонажі.

5. Немає поділу на позитивних і негативних героїв та героїнь, персонажі багатозначні.

6. Відтворення атмосфери доби, духу історії у її

ливості тощо.

7. Використання

імена людей, які загинули під час боїв на вуличних

ки 504 жертв Липневої революції

храму є складною і химерною. У часи Середньовіччя

має не лише реальний, а й символічний смисл, а точніше — сукупність смислів. Це символ розмаїтого й багатогранного людського життя, символ самої Франції, її самобутньої культури, утілення духу історії, народного мистецтва, а також символ непередбачуваної долі, таємниць буття.

Особливості сюжету та

віть до трагедії. Побачивши на Гревській площі циганку-танцівницю Есмеральду, поет Гренгуар захопився її красою, розумом,

силою і моральними якостями. Невдовзі він став свідком того, як священник Клод Фролло і дзвонар собору, глухий горбань Квазімодо, намагаються викрасти Есмеральду. Її врятував капітан лучників короля

Це надзвичайно вразило горбаня, адже він погано вчинив щодо неї, а Есмеральда пробачила йому і виявила милосердя. Клод Фролло охоплений ревнощами до Есмеральди через її кохання до Феба. Священник вирішив убити офіцера, але лише поранив його. Люди в усьому звинувачують Есмеральду і вважають, що вона — відьма. Унаслідок жорстоких катувань, до яких часто

часів

ньовіччя, дівчина погодилася з усіма звинуваченнями. Їй загрожувала смертна

якийсь час люди знайшли могилу, у якій Квазімодо спочивав

Есмеральдою

та

обставинах. Есмеральда — утілення молодості, краси, стихійних почуттів, природності. Вона вирізняється серед

змоги навіть наблизитися до неї. Однак згодом відбувається процес

, краса і потворність, прагнення

, реальне і фантастичне, містичне. Особливості стилю роману. Твір сповнений людських пристрастей, таємниць, складних колізій, яскравих символів, метафор, алегорій. Нерідко персонажі діють стихійно, спонтанно. Вони відчувають боротьбу почуттів — кохання, ненависті, ревнощів — і залежать від долі. У романтизмі немає логічного

майдан видавався

яти чи шести вулиць,

із гирл річок, щохвилини вливалися нові потоки людей. Невпинно зростаючи, хвилі цього натовпу розбивались

чали тут і там високими мисами у неправильної форми басейні майдану. Отож із самого ранку, замкнувши свої домівки та крамнички, юрби городян і городянок поспішали звідусіль до названих трьох місць. Кожен обрав собі видовище до смаку

, тремтяче від холоду

накидках, опанчах, камзолах. Отож насамперед гул і сліпуче світло. Над головами подвійне стрілчасте склепіння, прикрашене дерев’яними скульптурами

тими геральдичними ліліями по блакитному полю;

ногами —

мурова підлога з білих та чорних

величезна колона

, у високих стрілчастих

дня, заповнений строкатим і

натовпом, який пливе уздовж стін, кружляє навколо семи колон, і ви матимете перед собою більш-менш загальну картину, цікаві деталі якої ми постараємося змалювати точніше. (…) В одному кінці цього велетенського паралелограма була славнозвісна мармурова плита, така довга, широка й товста, що, як каже тогочасний опис у стилі, здатному збудити

скиби мармуру» ніколи й ніхто

статую,

його колінопреклоненним перед пречистою дівою. До цієї ж каплиці він, не журячись тим, що в шерензі королівських статуй, розміщених у залі, залишаються дві порожні ніші, наказав перенести скульптури Людовіка Святого та Карла Великого — двох святих, що їх як французьких королів він вважав за дуже впливових на небі. Ця каплиця, ще нова, побудована тільки шість років тому, була вся в тому чарівному стилі витонченої архітектури, з чудовою скульптурою, чітким і мистецьким карбуванням, яка характеризує у нас кінець готичної ери і продовжується майже до половини шістнадцятого століття у феєричних фантазіях Відродження. Особливо невелика ажурна розета над порталом була шедевром філігранності й

з мережива. (…) Вистава мала розпочатися тільки опівдні з останнім, дванадцятим ударом великого баштового годинника Палацу.

, безперечно, дуже пізній час для початку театрального видовища; але треба було обирати годину, зручну для послів. Отож увесь цей численний натовп чекав ще зранку. Чимало особливо завзятих любителів видовищ тремтіло від холоду перед головними сходами Палацу; дехто навіть запевняв, що перебув ніч, лежачи під брамою, аби мати певність, що ввійде першим. Натовп з хвилини на хвилину зростав, немов та вода у повінь, почав підніматися вздовж стін, випинатися

З тієї хвилини, як

всяких

, щоб урятувати свій пролог. Насамперед він наказав виконавцям, які раптом замовкли, продовжувати і говорити голосніше; потім, побачивши, що їх ніхто не слухає, він припинив виставу і протягом перерви, що тривала ось уже з чверть години, не переставав тупотіти ногами, шаленіти,

, намовляти своїх сусідів, щоб вони вимагали продовження прологу; та все було марно. Ніхто не зводив очей з кардинала, з послів і з помосту, де, наче в фокусі, схрещувалися погляди всього великого

нам і важко це визнавати, що пролог

, коли

урвав його. Бо, зрештою, на помості відбувався той

й крові, дивитися, як вони рухаються, дихають, діють

глядачів. З яким болем спостерігав він, як поступово розвалюється споруда його слави й поезії! І подумати

судових

, щоб знову повернути ту солодку мить! (…) Усі, хто мав прибути, прибули, і Гренгуар зітхнув з полегкістю. Комедіанти мужньо почали декламувати. Але що це? Раптом панчішник, метр Коппеноль, підводиться з місця, і Гренгуар чує, як серед загальної уваги він виголошує таку мерзенну промову: — Шановні городяни й дворяни Парижа! Я не розумію, істинний хрест, не знаю, що ми тут робимо.

кожним разом регіт і радісне тупотіння ніг дедалі дужчали. Це ви-

довище мало в собі щось запаморочливе, щось могутнє, п’янке й заворожуюче, силу, поняття якої важко відтворити в уяві сьогоднішніх читачів. (…) Пика, яка в ту

на зубчастий мур фортеці, потріскану

цього обличчя, якусь суміш злоби, здивування і смутку.

уявіть собі, якщо зможете, цей образ.

Визнання було одностайним. Усі кинулися до каплиці. Звідти, тріумфу

треба для того, щоб грітися, і що зібралися ці люди не тільки тому, що тут палала сотня в’язок хмизу.

На широкому, вільному просторі

ла молода дівчина.

Гренгуар, цей філософ-скептик, цей іронічний поет,

зачарований сліпучим видінням, що в

хто

її тонка постать. Вона була смуглява, та

було догадатися, що при денному світлі її шкіра повинна мати чудовий золотавий полиск, як у андалузок та римлянок. Маленька ніжка теж була як у андалузки: так легко ступала вона у своєму гарненькому черевичку. Дівчина танцювала, кружляла, пурхала на старому

, жвава, немов оса, у своєму золотистому корсажі, барвистій

кими ніжками,

одному напрямі, сама кружляючи в протилежному. Справді, це була звичайнісінька циганка. Та хоч яким великим було розчарування Гренгуара, картина не втратила для нього

святкового вогнища осявало дівчину, мерехтіло на обличчях

му ще більше, ніж на інших,

захоплення танцівницею. Це було суворе, замкнуте й похмуре обличчя якогось чоловіка. Невідомий, одяг якого не можна було розгледіти за натовпом, мав з вигляду не більше тридцяти п’яти років, а проте був уже лисий. Тільки на скронях у нього лишилося кілька пасм рідкого і вже сивіючого волосся; його високе й широке чоло почало вкриватися зморшками, але в запалих очах виблискували молодечий запал,

.

Джалі, — сказала танцівниця,

твоя черга. І, присівши, дівчина граціозно простягла до кізочки свій тамбурин. — Джалі, — спитала вона, — який тепер місяць року?

Кізка підняла передню ніжку й стукнула ратичкою один раз по тамбурину. Справді, був перший місяць — січень. Натовп зааплодував.

— Джалі, — знову спитала дівчина, перевернувши тамбурин другим боком, — яке у нас сьогодні число?

Джалі підняла свою позолочену ратичку і вдарила шість разів у тамбурин.

— Джалі, — провадила далі циганка, знову перевернувши тамбурин, — котра зараз година?

Джалі вдарила сім разів, і в ту ж мить баштовий годинник «Будинку з колонами» вибив сьому. Народ був у захваті.

— Це чаклунство! — промовив зловісний голос у натовпі.

То був голос лисого чоловіка, який не зводив із циганки очей.

Вона затремтіла і обернулась, але пролунали оплески й заглушили цей загрозливий вигук. Дівчина знову звернулася до кізки. — Джалі, як ходить метр Гішар

ців, під час процесії на стрітення?

медно й поважно, що всі

благочестя капітана стрільців. — Джалі, — знову спитала дівчина, підбадьорена дедалі більшим успіхом, — а як виголошує промову королівський прокурор духовного суду метр Жак Шармолю?

Кізочка сіла й замекала, так дивно підкидаючи передні ніжки, що все в ній — інтонація, поза, рухи —

нагадали Жака Шармолю, бракувало тільки поганої французької і латинської вимови. Натовп аплодував щосили.

Прослухайте авдіотекст.

1. Яке враження справила Есмеральда

2.

й руйнування, яких завдали і час,

пам’ятці старовини, не шануючи ні Карла Великого, який заклав перший її камінь, ні Філіппа-Августа, який

поклав останній. (…)

Спиняючись тільки на найістотні-

ших прикладах, зауважимо, що в історії архітектури мало залишилося сторінок, кращих за ту, якою є цей фасад, де послідовно і в сукупності постають

перед нами три стрілчасті портали, над ними — ажурний карниз із двадцяти восьми ніш із статуями королів; кращих за величезне центральне

сотні

фантазії робітника, керованої генієм художника; одне слово, рід могутнього й плідного творіння людського, подібного до творіння божественного, у якого воно перейняло його подвійний характер: різноманітність і вічність. (…) Те, що ми тут казали про фасад, слід сказати й про весь храм, а сказане про кафедральний собор Парижа стосується

мів середньовіччя. Усе в цьому мистецтві, яке з’явилося само

логічне

змінюються, відповідно

через річку. (…)

ком відмінних і відокремлених одне від одного, кожне із своїм власним обличчям, своїми особливостями, своїми нравами, своїми звичаями, своїми привілеями, своєю історією: Сіте, Університет і Місто. (…) Як ми вже сказали, кожна із цих трьох великих частин

цілком самостійним і обходитися

жий притулок, Університет

школярами

,

далися судом на острові, у Палаці правосуддя, а каралися на правому березі — на Монфоконі.

. (…) (o ! * = o 2!= Š !… *=)

Екранізації роману В. Гюго

Твір В. Гюго дуже популярний у кінематографі. Його почали екранізовувати з 1905 р. Один із найвідоміших фільмів — «Собор Паризької Богоматері» режисера Жана Деланнуа (Франція, 1956). Ця стрічка майже точно відтворює художній текст. Вражають живі характери персонажів і масові сцени. У 1982 р. режисери Майкл Тачнер та Алан

Комунікація

1. Як до Квазімодо ставляться люди? Чому?

2. Як собор вплинув на життя і свідомість Квазімодо?

3. За що судили Квазімодо?

4. Розкрийте ставлення Клода Фролло до Есмеральди. Чому Есмеральда навіть під загрозою смерті відмовила йому?

5. Чи заслуговує на кохання Есмеральди Феб де Шатопер?

6. Опишіть спосіб життя, мрії та сподівання Есмеральди. Аналіз та інтерпретація 7.

розкривають характери головних персонажів?

8. Поясніть причини трагедії, що спіткала Есмеральду. Чи могла вона уникнути смерті?

9. Що таке гротеск? Відшукайте приклади

10. Створіть власну

альні місця

12. Підготуйте

games exercises check yourself

називають класичним. Термін «реалізм» першими використали французькі письменники Шанфлері та Луї Дюранті, які обґрунтували принципи цього напряму в збірці «Реалізм» (1857) та журналі «Реалізм» (1856—1857). «Я ви-

знаю тільки щирість у мистецтві. Вели-

ка сила мистецтва полягає в його щирості», — писав Шанфлері, обстоюючи

принцип правдивості. Реалізм ґрунтується на принципі

мімезису (наслідування), який у мистецтві реалізується в достовірності описів явищ і обставин, що впливають на життя людей. Поняття «мімезис» запропонував у праці «Поетика» Арістотель. Відповідно до того, що, як і в який спосіб наслідує митець, він виокремив роди й жанри античної літератури. Од-

нак щодо ранніх епох — Античності та Середньовіччя — не варто використову-

вати термін «реалізм», бо його не існувало як цілісної системи. Можна стверджувати лише

presentation

життя й досвіду, співвідносили образи та ідеї з реальністю. Теоретично обґрунтували новий напрям французькі письменники Оноре де Бальзак та Стендаль. «Наше століття має зробити крок до більш простого й правдивого жанру», — зазначив Стендаль. О. де Бальзак у передмові до циклу романів

ською комедією» (1842), писав про свій художній задум — відобразити сучасну Францію, створити її

історією

-епічні жанри, то

реалізмі — епічні (прозові) жанри, передовсім роман, який О. де Бальзак, Стендаль, Г. Флобер та інші митці й мисткині розглядали як жанр «пізнавальний» і «науковий», покликаний виявляти сутність тогочасного життя. Ознаки реалізму. Змістом реалістичних творів є зображення соціально-історичної дійсності, особистісних стосунків

тогочасну дійсність. Порівняно з творами романтизму

ність та суб’єктивність зображення, реалістичним творам притаманна об’єктивована манера оповіді, яка справляє враження саморозвитку характерів і подій, «невтручання» авторів

«змусити» героїв і

Закінчення таблиці

12

Тісний зв’язок із фольклором, міфологією

Пріоритет емоцій та інтуїції над розумом і логікою

Увага до почуттів і переживань

людей

Герої та героїні — особистості, у яких акцентовано неповторну індивідуальність

Персонажі діють стихійно, під впливом емоцій, почуттів

Перенесення уваги на внутрішній світ людини, духовний стан особистості

Перевага ліричного начала

Використання фантастики,

екзотики, символів, метафор,

алегорій та інших емоційноекспресивних засобів

Жанри — переважно ліричні, ліро-епічні (вірш, балада, поема, дума тощо)

Тісний зв’язок із життям суспільства

Аналітизм (художнє дослідження життя людини й суспільства)

Увага до проблем взаємодії

людини й середовища

Зображення типових характерів у типових обставинах

Зумовленість подій і вчинків персонажів суспільними чи особистими обставинами

Перенесення уваги на соціальну сферу

Перевага епічного начала

Правдоподібність відображення

життя в конкретних формах (увага до деталей, побуту тощо)

Жанри — переважно епічні (роман, повість, оповідання та ін.), драматичні

Жан-Франсуа Мілле Збирачки колосків 1857 р.

реалістами / реалістками, помітні романтичні елементи. Ці письменники й письменниці не вважали доцільним дотримуватися норм і канонів, прагнули показати історичний розвиток суспільства, але конкретнішими засобами, тому за потреби спиралися на досвід романтичної літератури у відтворенні

світу

. Для реалістичних творів XIX ст. характерна заглибленість у психологію

становлення

системи жанрів. Провідну роль

роман, повість, оповідання, нарис. Жанри реалізму, як і романтизму, були відкритими, а їхній розвиток

свідомість. Реалізм 1850—1860-х років

відрізнявся від реалізму попереднього етапу. Наприклад, Г. Флобер вважав себе художником «переходу», а його роман «Пані Боварі» (1856) започаткував новий етап розвитку реалізму — критичний

і характерів, яскравих сюжетів, чогось незвичайного. Стабілізація буржуазного суспільства, моральний занепад у різних його сферах викликали в письменників

Позитивізм (франц. positivisme, лат. positivus — позитив-

ний) — напрям у філософії, що визначає єдиним джерелом знань

досвід, реальне життя, емпіричні науки (такі, що ґрунтуються

на досвіді).

Реалізм в Україні

Розвиток реалізму в другій по-

ловині XIX ст. в різних країнах

мав свої особливості, зумовлені

багатьма чинниками — соціальними, національними, культурно-історичними. Наприклад, в Україні в цей період можливості національно-культурного розвитку були обмежені дією Валуєвського циркуляра (1863), згідно з яким твори художньої літератури, написані українською мовою, жорстоко цензурували, та Емського указу (1876), що забороняв друкувати в Російській імперії книжки українською мовою. Проте, незважаючи на утиски й перешкоди, українська нація збагатила світову культуру художньою спадщиною таких письменників, як Тарас Шевченко, Пантелеймон Куліш, Панас Мирний, Іван Нечуй-Левицький та ін.

Костянтин Трутовський Одягають вінок. Прибл. 1893 р. expresslesson

Микола Пимоненко Ранок Великодня 1891 р.

Марія Башкирцева — видатна українська

Художники й художниці, які

прагнули достовірно відображати

життя, запропонували нові теми та

мотиви — важка праця, нестерпні

умови існування, людські стосун-

ки й емоції під впливом обставин

та ін. Українська художниця Ма-

рія Башкирцева, яка народилася

на Полтавщині, навчалася в Парижі, мешкала в різних країнах

Європи, створила яскраві карти-

ни про реальних людей та їхнє

життя. Вона прожила недовго, але залишила помітний слід у європейському мистецтві. Полотна

мисткині, як і «Щоденник

Комунікація

1. Розкажіть про специфіку формування і розвитку реалізму, його етапи.

2. Розкрийте вплив науки й філософії на реалізм.

3. Назвіть провідні ознаки реалізму. Аналіз та інтерпретація

4. Порівняйте

твори О. де Бальзака були не простим копіюванням життя. Його буйна фантазія перетворювала реальні ситуації на захопливі сюжети, що відображали соціально-історичні

загалом

Сучасники

наступних творів

», яка принесла йому світову славу. Письменник змалював у

похороні назвав О. де Бальзака «першим серед великих», «кращим серед обраних».

Творчість О. де Бальзака ще наприкінці XIX ст. — на початку XX ст. привернула увагу українських письменників та письменниць (І. Франко, Марко Вовчок, М. Коцюбинський та ін.). Його твори перекладали І. Сидоренко, Є

Протягом

інших

рр

здобутки й методи природничих і філософських наук. Задум епопеї автор весь час уточнював і доповнював. «Людська комедія» мала містити майже сто п’ятдесят творів

нією подобою. Але види тварин різняться між собою відповідно

значно складніша, оскільки вони наділені інтелектом

Важливим методом дослідження дійсності, на думку митця, є спостереження за різними подіями, характерами, обставинами. Але цього замало. Справжній романіст, за словами О. де Бальзака, має проникати в глибини явищ, виявляти їхні причини, пізнавати прихований сенс того, що відбувається у «величезному зібранні осіб» — суспільстві. Митець вважав, що цікавими для романіста можуть бути не тільки визначні події в історії народів, а й факти особистого життя людей, умови їхнього існування, думки й почуття, різні вчинки, навіть непривабливі, аморальні. Отже, письменник значно розширив зміст мистецтва, яке, на його

думку, мало зображувати все, що існує у світі

Він наголошував, що для романіста немає хороших і поганих сюжетів. Структура

частини. Цей цикл складається з трьох

частин:

звичаї», «Філософські етюди», «Аналітичні

». У своїх планах письменник уявляв їх у вигляді ярусів. «Етюди

звичаї»

на шість підрозділів: сцени приватного, паризького, провінційного, політичного, воєнного і селянського життя. До найвідоміших творів належать «Гобсек», «Батько Горіо», «Ежені Гранде», «Втрачені ілюзії», «Тридцятирічна жінка» та ін. «Філософські етюди» мали пояснювати, звідки й чому виникають почуття, що таке життя, де ті межі й умови, поза

ти ні люди, ні суспільство. Ця частина

суспільства. До них увійшли збірки нарисів «Фізіологія шлюбу», книжка «Дрібні негаразди подружнього життя» та ін.

«Грандіозність плану, що охоплює одночасно

і дослідження його законів, мені видається, дозволяє дати моєму твору назву “Людська комедія”», — писав О. де Бальзак.

Тематика і проблематика «Людської комедії

стійно перебували в центрі

стосунками, мораллю, повноцінним життям. Бальзаківські образи-типи

і Гранде — своєрідні «екстракти жадібності». У період після французької революції, на думку О. де Бальзака, гроші стали єдиним мірилом цінностей людського існування. Для одних вони — самоціль, для інших — спосіб отримання задоволення, а ще для

із найгостріших і найактуальніших у творчості

ілюзії». О. де Бальзак був одним із першовідкривачів

призму приватного

він прагнув розкрити загальні закономірності буття. У кохання в романах О. де Бальзака

владно втручаються гроші, тому любовні стосунки нерідко супроводжуються брехнею, лицемірством, марнославством, утратою совісті, честі, почуття обов’язку. У родинах, на думку письменника, руйнуються зв’язки між дітьми й батьками, дружинами й чоловіками. У романі

Горіо» змальовано трагедію надмірної батьківської любові й духовне виродження його дочок, котрим від

-типів, показати їх у різних середовищах. Письменник

героїв та героїнь на головних і другорядних, кожен або кожна з них є частиною величезного художнього полотна — реального життя, у якому важливі всі елементи

їх. О. де Бальзак також застосував «перехідні» теми й мотиви

складності й багатогранності

в собі суспільно типове. При цьому деякі з них

історія повісті. Повість «Гобсек» автор свідомо писав

розбещеності» в першому

друком у першому томі «Сцен паризького життя», де мала

до «Сцен приватного життя» першого видання «Людської комедії» під заголовком «Гобсек». Отже, протягом кількох років задум твору змінювався. У першому варіанті повість було поділено на частини: «Лихвар», «Адвокат», «Смерть чоловіка». Назви акцентують ключові моменти твору. А вже в повісті «Гобсек» з’явилися наскрізні герої, які діють і в інших творах: Гобсек — «Батько Горіо», «Шлюбний контракт» та ін.; Дервіль — «Батько Горіо», «Полковник Шабере», «Темна справа» та ін.; графиня де Ресто — «Батько Горіо». Повість має внутрішній зв’язок із романом

ник ускладнив структуру

чатку повісті він постає як людина розумна, скромна. Дервіль розповідає історію часів своєї молодості, коли тільки-но розпочинав

сусідом був Гобсек

Анастазі де Ресто вичікувала смерті чоловіка в надії

діти спадком. Однак їй це не вдалося. Після

успадкував те, що належало батькові

» у перекладі означає «глитай». О. де Бальзак створив образ жа-

дібної людини як породження самої

дійсності. В особі Гобсека поєднані

різні риси характеру. Відповідно до ситуації він постає то як «верховний суддя» (навіть «Бог»), то як «добра

сила», то як «володар світу», то як

жертва своєї ж професії.

Особливість образу Гобсека поля-

гає в тому, що він скнара-філософ.

Система його поглядів на життя фор-

мувалася поступово. Він здолав дов-

гий шлях і багато пережив, перш ніж

упевнився, що скрізь відбувається «боротьба між багатими й бідними». Спираючись на життєвий досвід, Гобсек виробив свою

елементів

і Фанні Мальво) протиставлені іншим персонажам. Специфіка жанру

ознаки соціально-побутової, соціально-психологічної та

завершені

Соціальнопсихологічна повість

Відтворення соціальних відносин і типів персонажів

Зумовленість

психології та вчинків

героїв суспільними

обставинами

Розкриття

актуальних соціальних проблем

життєвих долях і почуттях героїв

Соціально-побутова повість

Значна увага

до зображення

матеріального

середовища, побуту

Відображення

впливу середовища

на формування

характерів

персонажів

Конкретність і детальність описів

«Гобсек»

Філософська повість

Порушення

актуальних філософських проблем

Наявність героя«філософа», спектра різних ідей, неоднозначність їхнього трактування

Утілення світоглядної концепції автора

ГОБСЕК (1830, 1835)

ПОВІСТЬ (Скорочено)

Якось узимку 1829—1830 року у вітальні

із

,

, вийшов, тільки-но

у дворі застукотіли колеса його екіпажа. Віконтеса підійшла

на екрані, а насправді

, але, — з притиском додала

віконтеса, — поки його мати жива, у жодній порядній родині батьки

не зважаться довірити юному Ресто майбутнє і посаг своєї дочки. — Я несамохіть підслухав кіль-

ка слів із вашої розмови з панною де Гранльє, і в

рої дівки, котра

. Взимку головешки в його каміні завжди тільки жевріли,

купою попелу. Від тієї хвилини, коли він прокидався,

кашлю його вчинки

, яку щоранку накручували. Якщо торкнути мокрицю, яка повзе по папері, вона вмить замре; так і цей чоловік раптово замовкав під час розмови і чекав, поки проїде вулицею екіпаж, бо не хотів напружувати голос. Він заощаджував

всі людські почуття. І життя його текло так само безшелесно, як ото сиплеться пісок у старовинному пісковому годиннику. Іноді його жертви обурювалися, кричали в нестямі — а

тиша, наче в кухні, коли там ріжуть качку. Надвечір людина-вексель перетворювалася на звичайну людину, а зливок металу в його грудях ставав людським серцем. Коли він бував задоволений з того, як минув день, то потирав собі руки, а з глибоких зморщок, які

м’язів — вона, либонь, виражала ті самі почуття, що й безгучний сміх Шкіряної Панчохи. Навіть у хвилини

говорив він односкладово і

на третьому курсі. Біля того похмурого,

вікна виходять на

вання

виходять у довгий коридор, тьмяно освітлений малесень

було майже сімдесят шість років. Народився він десь року 1740-го в передмісті Антверпена; мати в нього

на ім’я Жан-Естер ван Гобсек.

єврейка, а батько —

кохання, нажитого, втраченого

, коли життя його

знайти

знаменитий скарб — золото, яке

дикуни закопали десь начебто поблизу Буенос-Айреса. Він брав

участь чи не в усіх подіях війни за

незалежність Сполучених Штатів Америки. Проте згадував він про

своє життя в Ост-Індії чи в Америці тільки в розмовах зі мною, і

то дуже рідко, причому щоразу в

таких випадках, здавалося, кар-

боргові розписки та векселі. «Добрий вечір, татусю Гобсек», — привітався я. Він обернув голову, і його густі чорні брови ледь зсунулися — цей характерний для нього порух був рівнозначний веселій усмішці південця. Потім своїм тоненьким голоском, схожим на звук флейти, коли в неї забувають вставити мундштук, пропищав:

«Я сьогодні розважаюся».

«То ви іноді й розважаєтесь?»

«А кому життя може принести стільки радості, як мені? — сказав він, і очі його заблищали

Для того, хто мусив пристосовуватися до різних суспільних

.

, ніж дозволяти, щоб визискували тебе. Скрізь

ють, а люди хирляві мучаться. Та

й утіхи всюди однакові, і всюди вони виснажують сили. Найтривкіша з усіх насолод — марнославство. Марнославство — це наше “я”. А задовольнити його можна тільки золотом. Потоком золота! (…) Так-от, усі людські пристрасті, розпалені зіткненнями інтересів у вашому нинішньому суспільстві, проходять переді мною, і я влаштовую їм огляд, а сам живу спокійно. Тобто вашу наукову допитливість

я

Прослухайте авдіотекст.

1. З якою метою Гобсек відвідав помешкання двох жінок?

2. Що він зауважив там?

3. Які почуття та емоції викликали в нього обидві героїні?

Прослухайте авдіотекст.

1. Що викликало радість Гобсека?

2. Чи можна було довіряти Максиму де Траю?

Чому граф де Ресто відвідав Гобсека? Чи отримав він те, що хотів?

цю

років тридцяти п’яти, що, мабуть, здався

сумирним, незважаючи на свій гнівний стук. Це був чоловік графині.

«Добродію, — сказав він Гобсекові

Я не вважаю себе зобов’язаним втаємничувати вас у подробиці

ділових угод, але скажу вам, пане графе, що, коли дружина взяла у вас без дозволу діаманти, вам слід попередити в письмовій формі всіх ювелірів, щоб їх не купували, — вона могла продати їх частинами».

«Прощайте, добродію! — вигукнув граф, блідий від гніву. — Існує суд!» «Авжеж, існує».

«Оцей пан, — додав він, показуючи на мене, — був свідком продажу». (…)

«У вас багато дітей, графе?» — серйозним тоном спитав Гобсек. На ці слова

відомостями, цей Гобсек — філософ із школи циніків. Якої

його порядність?» «Гобсек зробив для мене добре

завжди

вує свої лихварські звички, то я глибоко переконаний, що, поза цими справами, він найчесніша людина в усьому Парижі. У ньому співіснують двоє людей: скнара і філософ, створіння нице і створіння шляхетне. Якби мені довелося вмерти, залишивши малих дітей, він став би їхнім опікуном. Ось, добродію, яким я уявляю собі Гобсека, виходячи з власного досвіду…» «Моє рішення безповоротне, —

сказав мені граф. — Підготуйте

необхідні документи, за якими я

передам Гобсекові право на воло-

діння моєю власністю. І тільки

вам, добродію, довірю я скласти зустрічну розписку, в якій він підтвердить, що продаж є фіктивним, візьме на себе зобов’язання управляти моєю маєтністю за власним

розсудом і передати її моєму старшому синові, коли той досягне повноліття. Але тепер я повинен признатися вам: зберігати цей дорогоцінний

писка пропаде, я все-таки вирішив

мене

крісло біля каміна.

«Мені дуже треба поговорити з графом, пані...»

«Якщо вам це вдасться, ви будете щасливіші, ніж я, — урвала мене графиня. — Граф нікого не хоче бачити, він насилу терпить візити лікаря й відкидає всі турботи, навіть мої».

«Зрозумійте мене, пані, — знову заговорив я. — Ідеться про надзвичайно важливі інтереси...» «Я звелю, щоб йому переказали про ваше бажання побачитися з ним».

Ввічливий тон і люб’язний вигляд, з яким вона це сказала, не обманули мене. Я зрозумів, що вона ніколи не допустить мене до свого чоловіка. Я попрощався з нею й пішов. (...) А зараз я розповім, як закінчилася ця драма. Відколи граф де Ресто про людське око поринув у вир світських розваг і заходився розтринькувати свій

стелили постіль, але вона майже не склеплювала очей

найвишуканішою люб’язністю та вдаваною щирістю

вам нашу розмову в той день, зазначу тільки, що то була одна з найнебезпечніших битв, які мені довелося вести в своєму житті. Коли я зібрався йти, її очі палахкотіли такою лютою ненавистю, що я здригнувся. Ми розлучилися ворогами. Я дав

яких послуг, навіть не дозволяв стелити собі постіль.

вітальні. — Що ж тепер робити?»

«А ти вдай, ніби їдеш до стряпчого, а потім вернешся і скажеш графові, що його повірений виїхав

за сорок льє звідси на важливий

процес. Скажеш, що його чекають

у кінці тижня».

Напередодні лікар їй сказав, що граф навряд чи протягне добу. Коли через дві години камердинер повідомив хазяїнові невтішну

звістку, вмирущий страшенно розхвилювався.

Він довго дивився на сина й нарешті сказав йому слабким голосом: «Ернесте, хлопчику мій, ти ще зовсім

вийшов до вітальні й побачив, що там стоїть мати.

«Ернесте, — прошепотіла вона, — підійди сюди, — вона сіла, міцно пригорнула хлопця до своїх грудей і поцілувала його. — Ернесте, твій батько щойно говорив із тобою?»

«Я не можу розповісти тобі цього, мамо!»

«Бідолашний мій синочку, — провадила графиня, заливаючись слізьми, — це злі люди в усьому винні, вони обмовили мене перед твоїм батьком. Вони хочуть забрати

. Якби твій батько

би свою помилку. Але його розум скаламутився від хвороби. У нього тепер бувають химерні забаганки. (…) Любов до тебе могла навіяти

думку дати тобі якийсь дивний наказ. Скажи мені, що він тобі доручив?..» «A-a!» — закричав граф, розчахнувши двері. Він стояв на порозі майже голий, висхлий, худий, мов скелет. Його здушений крик приголомшив графиню, і вона заціпеніла від жаху

ви хочете занапастити душу мого

ту!»

кричав він слабким, хрипким голосом.

Графиня кинулася до ніг умирущого

так спотворило обличчя графа останнє

хвилювання; вона заливалася слізьми.

Змилуйтеся

А ви мене милували?

розтринькати весь ваш статок, а тепер ви хочете розтринькати й мій, розорити мого сина!»

«Ну, гаразд, не жалійте мене, губіть

захотіла побути сама в кімнаті графа.

Коли хлопець побачив, що ми все-таки прямуємо до дверей, він підбіг

до них, притиснувся до шпарки і закричав: «Мамо, до тебе прийшли

відкинув малого

постало

шухляди, порозбивала всі скриньки, порізала портфелі

ло неї був усіяний клаптями паперу та уламками дерева, її

руки обнишпорили геть усе. Мабуть, спочатку її пошуки були марними, та її схвильована

поза наштовхнула мене на думку, що, зрештою, їй пощастило виявити таємничі документи. Я глянув на

ліжко, і чуття, яке розвинулося в

мене завдяки моїй практиці, підка-

зало мені, що тут сталося. Труп гра-

фа лежав ницьма, майже втиснутий

між ліжком і стіною, зневажливо

відкинутий, як один із тих конвер-

тів, що валялися на підлозі, бо й він

тепер був лише порожньою, нікому не потрібною оболонкою. Очевидно, вмирущий ховав зустрічну розпис-

під подушкою. Графиня

своїх дітей, — сказав я,

клапоть паперу, який ще не встиг згоріти.

документи забезпечували їм спадщину».

Рот у графині перекосився

Після короткої

«Чи не хочете ви навіяти графині думку, що я не законний володар майна, яке продав мені граф? Від цієї хвилини його дім належить мені». Мене наче обухом по голові вдарили — такий я

. «Ви хочете скористатися із злочину графині?» «А чому б і ні?» Я рушив до виходу, а графиня

на стілець біля

покійника й залилася гіркими слізьми. Гобсек вийшов за мною. Коли ми опинились на вулиці, я звернув у протилежний бік, але він наздогнав мене, подивився на мене, як тільки він умів дивитись, поглядом, що проникав у душу, і сердито викрикнув своїм тоненьким голоском: «Ти що, судити мене збираєшся?»

Від того дня ми бачилися рідко. Гобсек здав будинок графа в найми. Літо він проводив у його маєтках, жив там великим паном, по-хазяйському будував ферми, лагодив

могти Ернестові?» «Допомогти Ернестові?

найкращий учитель. У біді

чоловікам, і жінкам. Хай він поплаває по хвилях паризького моря

мешкав

приймав відвідувачів. (…) Та ось минулого понеділка Гобсек прислав по мене. Увійшовши до кімнати вмирущого, я побачив, що він стоїть навколішки біля каміна, в якому, проте, не горів вогонь, а тільки лежала величезна купа попелу. Гобсек сповз із ліжка й дорачкував до каміна, але повзти назад у

вже не було сили й не було голосу

. «Мій старий друже, — сказав я, допомігши йому підвестись і дійти

ліжка, — вам холодно, чому ви не звеліли затопити камін?»

«Мені не холодно, — відповів він. — Не треба топити камін, не треба! Я йду звідси, голубе, — вів він далі, кинувши на мене вже згаслий, холодний погляд. — Мені привиділося, ніби на

котяться золоті монети, і я підвівся зібрати їх. Кому ж дістанеться моє добро? Я тебе призначив виконавцем своєї духівниці. Бери тут усе, що хочеш, їж.

Візьми для своєї дружини сервіз роботи Одіо. А кому ж діаманти?

Усе в мене є, і з усім треба розлучи-

тися. Ну, татусю Гобсек, кріпися,

будь собою...»

Він випростався і майже сів на

ліжку; його обличчя, мов брон-

зове, чітко вирізнилося на тлі по-

душки. Він простяг перед собою

висхлі руки і вчепився кощавими

пальцями в ковдру, наче хотів за

неї утриматись, подивився на камін, такий самий холодний, як

його металевий погляд, і помер при повній свідомості. Побачивши, куди спрямований

застиглий погляд, я мимоволі

на сліпий, позбавлений усякої логіки інстинкт,

в провінційних скнар. У кімнаті, суміжній із спальнею

бавовни, ящики цукру, барила рому,

зар колоніальних товарів. Кімната була захаращена меблями, срібними виробами, лампами, картинами, вазами, книгами, чудовими гравюрами без рам, згорнутими в трубку, і найрізноманітнішими рідкісними речами. Розгорнувши книжку, яку, здавалося, недавно брали з полиці, я знайшов у ній кілька тисячофранкових білетів. Коли я повернувся в спальню небіжчика, я знайшов на його письмовому столі розгадку того, яким чином у його кімнатах

поступово накопичилося стільки

багатств. Під прес-пап’є лежало

листування Гобсека з торговця-

ми, яким він продавав подарунки своїх клієнтів. Чи тому, що купці не раз ставали жертвами хитрувань Гобсека, чи тому, що він

надто дорого правив за свої їстівні припаси та колоніальні товари, але жодна оборудка не відбулася. Продаж кожного товару давав йому привід для нескінченних суперечок — очевидний

(

прагне здобути гроші будь-якою ціною); б) Гобсека (коли він невблаганний щодо клієнтів);

) Дервіля (коли він розповідає історію

де Гранльє); г) віконтеси де Гранльє (коли вона попереджає Каміллу про небезпечність стосунків із юним графом де Ресто).

8. Критично оцініть професійну діяльність персонажів: а) Гобсека як лихваря; б) Дервіля як адвоката.

9. Визначте чесноти, завдяки яким: а) Дервіля шанували «у найаристократичніших домах»; б) Фанні Мальво зуміла досягти успіху й

games exercises check yourself

Шарлотта Бронте (1816—1855)

готичного роману: таємничі

вночі, образ божевільної жінки. Роман насичений атмосферою напруженості, психологічної тривоги й романтичної небезпеки. Твір розкриває поступове становлення

сті. Читачі й читачки спостерігають за розвитком характеру

— від пригнобленої дівчинки до незалежної жінки, яка вміє робити

». У 1825 р. там вибухнула епі-

демія тифу, що забрала життя ба-

гатьох учениць. Серед жертв була й старша сестра Шарлотти — Ма-

рія. І хоча батько забрав дівчаток

додому, незабаром померла ще

одна з них — Елізабет, яка захворіла в школі на сухоти (туберку-

льоз). Саме вона стала прототипом образу творчої, глибокої, натхнен-

ної дівчини Елен Бернс — справж-

ньої подруги Джейн. Сюжет і композиція. Роман «Джейн Ейр» — це емоційна історія

Джейн Ейр, яка не має ні багатства

, але завдяки силі духу, розуму, гідності, внутрішній свободі та моральній стійкості здобуває своє місце у світі. Джейн — жінка нового типу: незалежна, здатна мислити критично, чинити опір несправедливості й не поступатися власними принципами навіть заради кохання. Її особистісна цілісність розкривається в усіх ключових

тіткою, у стосунках з

шлюбу із Сент-Джоном Ріверсом. Образ Едварда Рочестера складний

сильний, розумний, пристрасний,

ральними компромісами

дружина, що мешкає

з ним, допоки він не визнає своїх

помилок і не звільниться від ілюзії

власної всемогутності. Саме через

страждання і втрату Рочестер на-

буває здатності до справжнього по-

чуття та сприйняття жінки як са-

модостатньої особистості. У фіналі

авторка утверджує ідею про те, що істинна любов можлива лише між

двома вільними й духовно зрілими людьми.

Допоміжні персонажі теж ма-

ють глибоке символічне значення. Елен Бернс уособлює християнсь-

ке смирення, прощення і моральну витримку. Її коротке життя,

1. Які риси характерів

РОМАН (Уривки)

і

ділі? 2. Чи можна вдаватися до покарання дітей? (…) З вітальні був хід у невеличку їдаленьку

цьому роз

… Джон, либонь, прочитав цю думку на моєму обличчі, бо раптом, не сказавши ні слова, дав мені сильного стусана

відступила один-два кроки назад.

Це тобі за те, що ти нагрубіянила мамі, — сказав він,

за завісою, і за те, що так

звикла до Джонових образ, і мені й на думку не спадало, що я

-

ли мені повсякденні завдання та обов’язки. Досі я була

не звикла вчити напам’ять, уроки

ши підрубити серпанок. У цю годину більшість школярок шили, тільки один клас і далі читав, стоячи навколо

натомість вчителька раптом закричала: — Гидке неохайне дівчисько!

нігтів не почистила! Бернс, на мій подив, нічого не відповіла. «Чому, — думала я, — вона не пояснить, що

нігтів, ані вмитися, бо вода замерзла?» Але тут мою увагу відвернула міс Сміт, яка попросила мене потримати моток ниток; розмотуючи

уранці

,

ливість

свободи. (…)

Перестрибуючи через парти

лася до одного з камінів і

перед високими ґратками і мовчки, не

навколо, уважно читала якусь книжку при тьмяному світлі жаринок. — Все той же «Расселас»?

.

— Так, — відповіла вона. — Я вже кінчаю його читати.

Хвилин через п’ять вона згорнула книжку. Я зраділа цьому.

«Може, зараз удасться завести з нею розмову», — подумала я і сіла долі поруч неї.

— Як тебе звуть?

— Елен.

— Ти приїхала

; я недбала, порушую правила, читаю, коли треба готува

ти завдання, роблю, що мені заманеться,

,

ти, кажу, що не терплю ніякого суворого порядку. Усе це дуже дратує міс Скетчерд, яка завжди охайна, ретельна й вимоглива. — А ще зла й жорстока, — докинула я, та Елен Бернс не підтвердила моїх слів, вона мовчала. — А міс Темпл така ж сувора, як і міс Скетчерд? Коли я вимовила ім’я міс Темпл, лагідна усмішка промайнула на поважному обличчі Елен. — Міс Темпл дуже добра, їй важко бути суворою навіть з найгіршими ученицями. Вона бачить мої вади й лагідно на них указує, а коли я зроблю щось гарне, вона ніколи не

похвалити мене. Ось тобі доказ, що я справді погана дівчина: навіть догани міс Темпл, такі лагідні, такі розумні, не можуть виправити моїх вад, навіть її похвала, яку я дуже високо ціную,

Дивно! — зауважила я. — Адже бути старанною так легко. — Тобі

сі і бачила, яка ти уважна: ти, здається, не

мені здається, що я в Нортумберленді

, а оскільки я не чула нічого з того, що читалося, бо

ти, і часто вона розповідає саме про те, що я хотіла б знати.

, а просто роблю те, що мені хочеться робити. То не моя заслуга.

— Ні, то велика заслуга. Ти шануєш того, хто добрий до

,

і то вдарити щосили, щоб нікому більше не кортіло

, лиш неуважно кивнувши або холодно глянувши, а іншим разом чемно вклонявся з приємною усмішкою. Я не ображалася за несталість його настрою, бо бачила, що не маю нічого спільного з цими перемінами. На це були зовсім інші, не пов’язані зі мною причини. Якось у нього зібралося на обід товариство, і він прислав по

напу із своїм неоціненним скарбом і заходилась розв’язувати шнурочок, що тримав покришку. (…) Ми сиділи, як я вже казала, в їдальні. Люстра, що її засвічено ще перед обідом, по-святковому ясно освітлювала кімнату; великий камін палахкотів червоним полум’ям, пишні й багаті

затуляли високі вікна та ще вищу арку

стукіт зимового дощу об шибки, що чувся в перервах між

мені іншим, ніж доти, — не таким суворим

погляд, скерований на його обличчя. — Ви, бачу, розглядаєте мене, міс

на вашу думку, гарний?

Якби я трошки подумала, то відповіла

гальноприйнятою чемною фразою, та

язика. — Ні, сер! — О! Слово честі, ви якась своєрідна особа, — мовив він. — Як подивитись, то ви ніби маленька черничка, чудна, спокійна, сувора й проста, коли ви отак сидите, згорнувши рученята на колінах і опустивши очі на килим (не рахуючи тих випадків, коли вони гостро дивляться мені в лице, як оце, скажімо, зараз), та коли хто поставить

зробить зауваження, на яке треба щось

доволі несподівану.

Я була аж надто відверта, сер, і

зовнішність, що смаки різняться, що краса не

ваду? Здається, в мене є руки й ноги, а лице звичайне, як

чоловіка.

Дозвольте

ралась пускати шпильку, а

.

Отож воно й є, і вам доведеться заплатити за неї. А тепер ганьте мене: вам що — не подобається мій лоб? Він підняв зачесане набік

, можна мені ще на щось сподіватися? — Сподіватись на що, сер?

Та з гумового м’яча знов обернутися на людину? (…) РОЗДІЛ XV

Прослухайте авдіотекст.

1. Що зацікавило Джейн у характері Рочестера?

Як ви вважаєте, чи сподобався їй Рочестер? Доведіть.

2. Чи об’єктивно дівчина оцінювала господаря маєтку? РОЗДІЛ

XVI

Як Джейн

вдалося їй угамувати їх?

(…) Тільки знову опинившись на самоті

все те, що довідалась, ще раз зазирнула собі

зусиль, щоб вивести розум і

, а відучора ще й голубила химерні надії, бажання й прагнення. Потім виступив розум, який спокійно, ясно

вади, жодної

”. Потім знайди у своїй скриньці з фарбами пластинку

очі містера Рочестера? Стривай! Годі вагатися! Годі зітхати

гармонійні риси, античну

, не пропусти золотого

сили й стійкості

представлять дамам, цілий

, вона, усвідомивши

іронії. Вираз іронії лежав і на її повних гордовитих

», може, було й дотепне, та аж ніяк не добродушне.

по-французькому

: — А це що за лялька?

Леді Лін зауважила: — Мабуть, це вихованка

француженка, про яку він говорив.

,

Місіс Дент лагідно взяла її за руку й поцілувала. Емі й Луїза Ештон

вигукнули разом:

— Яке любе дівчатко!

Вони покликали її на канапу. Сівши між

тінку, якщо він міг бути в цій

ховала віконна штора. (…) Він входить останній. Я не дивлюся на арку

зосередити свою увагу на

і вічках гаманця, який я плету, хочу думати тільки про цю роботу й бачити тільки срібний бісер та шовкові

, відійшовши від Ештонів, стоїть коло каміна. Він, як і Бланш, без пари. Вона

, що вигідніше! Послухали б ви, що каже про гувернанток мама. Мері і я, щоб не збрехати, мали їх свого часу

гидкі, інші — смішні, а всі разом — жахливі. Хіба не так, мамо?

— Що ти сказала, моє золото?

Вдовине «золото» пояснило їй, про що йдеться. — О серденько, не нагадуй мені про гувернанток, саме слово мене

дратує. Скільки я зазнала мук від їхнього недоумства і примх!

уже все минулося! Місіс Дент нахилилася до побожної леді і щось шепнула їй на вухо. Мабуть, нагадала, що одна з цих проклятих осіб — тут, бо та відповіла: — (…) Гадаю, це піде їй на користь! — і, стишивши голос так, щоб я все-таки могла її чути

— Я скажу це тільки вам на вухо, — відповіла та й тричі

нула тюрбаном. — Ви розпалили мою цікавість

.

потім підкидаємо книжки аж

стелю або влаштовуємо котячий концерт, вибиваємо лінійками об столи чи щипцями об камінні ґрати. Теодоре, ти пам’ятаєш ті веселі дні? — Ну звичайно, пам’ятаю, — спроквола відповів лорд Інгрем. — Стара, бувало, як закричить: «Бридкі,

ті персонажів сталося чимало випробувань, але доля все ж таки звела їх разом. Вони стали іншими, більш

у своїх серцях кохання, яке поєднало їх назавжди. Джейн іде назустріч своєму щастю…

XXXVII

Прослухайте авдіотекст. Чи злякалася Джейн Ейр нового випробування? Поясніть мотиви

той іще був молодшим сином у родині, тож він частенько

,

щасливою — настільки, що

знаю слів, аби розказати про своє щастя, бо ми живемо одне одним. Жодна жінка не належала більше своєму чоловікові, ніж я йому: ми — одна душа й одне тіло. Мене ніколи не стомлює Едвардове товариство, а його — моє, так само, як нас не стомлює стук серця, що б’ється в його й моїх грудях, — отже, ми завжди вкупі. А бути разом означає для нас почуватися так само невимушено, як і на самоті, і так само весело, як у товаристві. Ми розмовляємо цілісінький день: наші розмови — це швидше жваві роздуми вголос. Я вірю йому всім своїм серцем, він так само звіряється на мене: наші вдачі якнайкраще пасують одна одній, тим-то в нас панують мир і злагода. Протягом перших двох років нашого подружнього життя містер Рочестер був сліпий. Можливо, саме ця обставина й звела нас так близько, зв’язала нас так тісно докупи: адже я була тоді його очима, як і досі лишаюсь його правою рукою.

часто називав) зіницею його ока. Він бачив природу, він читав книжки через мене, і я ніколи не стомлювалась дивитись за нього й описувати словами поля, дерева, міста, річки, хмари, сонячні промені — весь довколишній краєвид, погоду круг

хотілось іти, робити для нього все, що він прохав. І я мала від своїх послуг

то

й сумні послуги. Він так мене любив, що, не вагаючись, користався моєю допомогою: він відчував, як я його ніжно кохаю, і знав, що здаватись на мій догляд було однаково, що потурати моїм найбільшим бажанням. Одного ранку, наприкінці другого року, коли я саме писала листа з його голосу, він підступив до мене й, нахилившись

3.

4. З якими моральними й життєвими викликами зіткнулася Джейн Ейр? Які з них вона змогла подолати самостійно, а в яких випадках їй допомогли інші?

5. Визначте конфлікти роману (зовнішні та внутрішні). Які з них переживала Джейн Ейр, а які — містер Рочестер? Як персонажі

6. Напишіть внутрішній

games exercises check yourself

9.

10. Які ознаки гідності для дівчат / жінок і хлопців / чоловіків?

11. Чи траплялися у вашому житті ситуації,

доводилося

щати власну гідність? Як ви діяли?

12. Як ви вважаєте, чи легко нині бути послідовною / послідовним і чесною / чесним, як Джейн Ейр? Чи потребує наш час таких людей? Поясніть.

ЛІТЕРАТУРНИЙ

дентської газети й писала

вільний час

повернули в бібліотеки. Після виходу свого першого роману мисткиня перестала

інтерв’ю, жила переважно

, але не друкувала творів. У листопаді 2007 р. Президент США

ницю президентською медаллю «За свободу».

Невдовзі Гарпер Лі дала згоду видавництву

«Вбити пересмішника».

Письменниця померла за декілька

надзвичайно

магав Атикус Фінч, трагічна: його звинувачують у злочині проти білої жінки, засуджують до ув’язнення, і згодом він помирає. Особливості композиції і тематика роману. Твір «Вбити пересмішника» має складну жанрову будову. Це біографічний роман з елементами пригодницького та соціально-побутового. Він містить дві частини. Перша присвячена подіям довкола чоловіка на прізвисько Примара Редлі, який ізолювався від

злочині. Однак цей твір не лише

громадянських прав у 1930-ті роки в США, а

стереотипи мислення, нетерпимість до тих, хто вирізняється

шкіри, віросповіданням, особливостями культури, поведінкою. Провідними в романі «Вбити пересмішника» є теми самотності, співчуття, здатності (або нездатності) людини до співпереживання. Письменниця розкриває чимало прикладів відчуження в сучасному їй суспільстві: хтось залишається самотнім у

роблять, постійно наставляючи їх і передбачаючи їхню реакцію на події. А ще він читав їм багато різних книжок. Оповідь у романі ведеться від імені Скаут, яка розповідає

, читач ознайомлюється із життям різних верств населення, отримуючи уявлення про події з різних точок зору. Образ Джин-Луїзи є динамічним: спершу вона

, проте згодом усвідомлює, що можна поступатися в незначному й водночас дотримуватися

, їсти все найсмачніше, споглядати тисячі відтінків

, що початок треба шукати раніше. А саме того

задумка виманити з дому Примару

Редлі. (…)

Ми — південці, отож деякі наші родичі й соромляться, що жоден з ві-

домих нам пращурів не брав участі в битві при Гастингсі — ні з боку

леним старим містом. У дощові

перетворювалися на руду багнюку; тротуари поросли травою, будівля суду стояла на площі перехняблена. Чомусь здавалося, що тоді було спекотніше: чорний пес знемагав улітку; сухоребрі мули, запряжені у двоколки, відмахувалися від мух у

.

комірці чоловіків розкисали вже

бісквіти, глазуровані потом і

тальком. Люди в ті часи рухалися повільно. Вони дріботіли через площу, зазирали з однієї крамниці до іншої і нікуди

кус, Джемі і я

чудово

ночами, коли не видно місяця, і зазирає у чужі вікна

усміхалася

смій

мені «привіт», паскудне дівчисько! Мусиш говорити «Доброго дня, місіс Дюбоз!». Вона була лиха. Якось вона почула, що я називаю нашого тата просто Атикус, так її мало родимець не вхопив. Мало того, що ми найзухваліші, найбезпардонніші йолопи, які їй траплялися у житті,

рветься навпіл, коли

дітям такої пані рости

бачить, як

й некерованими.

пам’ятала мами, а Джемі пам’ятав — іноді він мені про неї розказував, то він аж пополотнів, коли місіс Дюбоз нам оце все видала. (…) Джемі настільки образився на злі слова місіс Дюбоз, що

квіти у її садку. Покаранням

тільки

чила його маківку, коли він наближався до дверей. Він не підвів голови. Хтось стусонув мене, але я не могла відірвати очей від людей унизу, від проходу, яким самотньо ішов Атикус. — Міс Джин-Луїзо? Я озирнулася. Всі вже стояли. Всі люди навколо

і

ному балконі, всі негри підвелися на ноги.

Сайкса лунав так само здалеку, як і голос судді Тейлора: — Міс Джин-Луїзо, підведіться. Ваш батько іде. Прийшла черга Джемі плакати. Злі сльози заливали

обличчя, коли ми пробиралися крізь пожвавлену юрму. — Це несправедливо, — бурмотів він весь час, поки ми не дійшли до рогу, де на нас чекав Атикус.

Батько стояв під ліхтарем і мав такий вигляд, ніби нічого не сталося: жилетка його була застібнута на всі ґудзики, комірець і краватка в повному порядку, кишеньковий годинник на ланцюжку поблискував, і сам він був незворушний, як завжди.

— Це несправедливо, Атикусе, — повторив Джемі.

— Так, сину, несправедливо.

Ми пішли додому. (…)

Невдовзі після суду Боб Юел зупинив Атикуса на розі біля пошти, плюнув йому в обличчя і пригрозив, що поквитається з ним, навіть якщо на це піде ціле його життя. Атикус навідріз відмовився носити зброю, оскільки вважав, що це породжує нову хвилю насилля. Одного разу Атикус

Що налякало Скаут?

(…) — Джемі, тобі страшно? — Ні. Ми вже майже підійшли до дерева.

квапно, безбарвно, невиразно. (…) — Може, нам варто заспівати, Джемі?

— Ні. А тепер анічичирк, Скаут.

Ми не прискорили кроку. Джемі знав, так само, як і я, що дуже

ко іти швидко, не поранивши пальців, не

собі

працює

мовкло.

Замовкло, якщо не рахувати того важкого чоловічого дихання, натужного й переривчастого. Мені здалося, що хтось підійшов до дерева і притулився до стовбура. Він кашляв надривно, зі схлипуваннями, від такого кашлю ламаються ребра.

— Джемі?

Ніякої відповіді, тільки отой чоловік

— Джемі?

Джемі не відповідає.

Чоловік почав рухатися; здавалося, він щось шукає.

застогнав і потяг по землі щось важке. Потроху я усвідомлювала, що нас під деревом четверо.

— Атикусе?

Чоловік непевними важкими кроками рухався до дороги.

Я пішла туди, де, на мою думку, він перебував, і почала босими ногами несамовито обмацувати землю. Невдовзі я когось торкнулася.

— Джемі?

Ногою я намацала штани, пряжку ременя, ґудзики, щось незрозуміле, комірець і обличчя. Колюча щетина підказала мені, що то не Джемі. (…) Я просувалася у напрямку, як мені здавалося

з кімнати Джемі. (…)

схопила слухавку і крикнула: — Юло Мей, з’єднайте мене з лікарем Рейнольдсом

до мене, сказав: — Принаймні ти

страждала я, то Джемі тим паче. Минуло десять вічностей, поки лікар Рейнольдс повернувся. — Джемі помер? — спитала я. — Зовсім ні

З тобою все гаразд,

? — Так, сер, я збираюся провідати Джемі. Атикус і всі

лі-гойдалці біля коминка. Той чоловік, що приніс Джемі, стояв у кутку, притулившись до

одязі. — Зайдіть до кімнати, Геку,

Атикус. — Знайшли що-небудь? Уявити не можу, щоб

здатна на таку підлоту, але сподіваюся, ви його знайшли. Містер Тейт чмихнув. Він пильно подивився на чоловіка у кутку, кивнув йому, потім озирнув кімнату — поглянув на Джемі, на тітку Александру, на Атикуса. (…)

— Містере Фінч, — сказав

. А знайшов я

, а світло вимкнули. Джемі сказав, їх можна забрати

,

міркує, — він завжди мене зацитькує, коли хоче

каже: щось він чує. Ми вирішили, то Сесил.

— Сесил?

— Сесил Джейкобс. Він уже нас налякав один раз сьогодні увечері, й ми подумали, то знову він. Закутався у простирадло. За найкращий

костюм давали четвертак у нагороду. Не знаю, хто його виграв...

— Де ви були, коли вирішили, що то Сесил?

— Недалеко від шкільного двору. Я йому щось крикнула...

— Ти кричала? Що саме? — «Сесил Джейкобс — мокра курка», здається. Але ми нічого не почули, тоді Джемі загорлав «привіт» абощо, дуже голосно, так що і мертвий прокинувся б... (…) Так-от, коли Джемі закричав, ми пішли далі. Містере Тейт, я була затиснута у своєму костюмі, але тоді вже і мені стало чути. Оті кроки. Він ішов, коли ми ішли, і зупинявся, коли ми зупи

А я ніяк зрозуміти не міг, що це

усі в маленьких дірочках. І на руках

сер. Атикус приніс рештки

тягти до дороги. Хтось

у кутку, але похапцем опустила руку, щоб Атикус не

і далі тулився до стінки. Коли я увійшла до кімнати

,

уже знає. Якщо Атикус може спокійно представляти мене Примарі Редлі в таку хвилин... що ж, Атикус є Атикус. Примара побачив, як я мимоволі сіпнулася до ліжка, де спав Джемі, тому що та сама

до містера Тейта. — Геку, ви цього не висловили, але я знаю

вам за це. Джин-Луїзо, — звернувся він до мене, — ти говорила, що Джемі відірвав містера Юела від тебе?

— Так, сер, принаймні я так подумала

Фінч

у куток веранди.

них, подумала я, упертий по-своєму.

так само затятий, як Каннінгеми.

я намагався виростити Джемі

батько,

я — все, що вони мають. Перш ніж дивитися на когось, Джемі

зможу дивитися йому в очі чесно, і в той

Сталося от що... Тримаючи ніж у руці, він удав, що перечепився

виставив перед собою ліву руку. — Тепер бачите? Заколовся сам, ніж устромився

нього всім тілом.

Містер Тейт згорнув ножа і

Скаут всього вісім

видно. Тільки людина, добре призвичаєна до темряви, могла б дати надійні свідчення...

Я на це не піду,

Ти про що?

Ну

не поклали у дупло на місце того, що забирали:

мав рацію. Колись він сказав, що не можна зрозуміти людину, поки не влізеш у її шкуру. Мені вистачило постояти

валася дуже старою

нила дивитися скоса. Ідучи додому, я

, скільки мені доведеться розказати завтра Джемі. Він буде казитися, що все проґавив, і довго не розмовлятиме зі мною. Ідучи додому, я думала, що ми з Джемі виростемо, але нам уже мало що залишилося вивчити, хіба що алгебру. Я піднялася сходами до нашого

піш-

ла спати, й у кімнаті Атикуса було темно. Піду подивлюся, може, Дже-

мі вже отямився. Атикус був у кімнаті Джемі, сидів біля ліжка. Читав якусь книжку. (…)

— Може, я побуду тут трохи з то-

бою?

— Якщо хочеш, — дозволив Атикус.

Було вже, напевне, по опівночі, й мене приємно здивувала його

поступливість. Проте він виявився мудріший за мене: щойно я всілася, мене потягло у сон.

— Ти що читаєш? — спитала я.

Атикус подивився на обкладинку.

— Якусь із книжок Джемі. Нази-

вається «Сірий привид». (…) — Почитай уголос, Атикусе, будь ласка. Там дуже страшно.

. Не минуло, здається, і хвилини, як він злегка підштовхнув мене ногою. Потім підняв мене на ноги і відвів до моєї кімнати. — Я чула кожне твоє слово, — бурмотіла

себе і стягнув комбінезон. Однією рукою він тримав мене, другою діста

хлопець робить

діяш у них у клубі, розливає

Творче самовираження

5. Напишіть есе на тему «Як досягти порозуміння з людьми?». Розкажіть у ньому про власний досвід спілкування з однолітками і дорослими.

Цифрові навички

6. Знайдіть в інтернеті фільм «Вбити пересмішника» (режисер Роберт Малліген, США, 1962) за однойменним романом Гарпер Лі й подивіться його. З’ясуйте, чим різниться світобачення героїв та героїнь у книжці й у фільмі.

Дослідження і проєкти

7. Знайдіть і покажіть на сучасній мапі США штат Алабама. За допомогою інтернету дізнайтеся про роль цього штату в боротьбі за расову рівність.

8. Підготуйте

9.

10. Чи доводилося вам обстоювати

games exercises check yourself

1.

2. Які п’єси вам найбільше подобаються? Чому?

Стара» і «нова» драми. З кінця XIX ст.

шукали нових форм мистецтва, що сприяло народженню та активному розвитку «нової драми», яка, за словами

усього XX ст. «Нова драма» кардинально відрізнялася від «старої драми», тобто від драматичних творів попередніх епох. Якщо в центрі «старої драми» була подія чи випадок, то в «новій драмі» — особистість із неповторним внутрішнім світом, її думками, почуттями, прагненнями, емоціями. Духовний стан героїв «нової драми» відображав загальну атмосферу епохи.

У «новій драмі» особистість перестає бути типовим представником суспільства, як у реалізмі.

рішні переживання, сумніви й почуття допомагають глибше зрозуміти реальність. У духовних внутрішніх колізіях автори вбачали втілення моральних, соціальних і філософських проблем буття. Отже, драматургів і драматургинь кінця XIX — початку XX ст. більше цікавили не зовнішні події, а те, що відбувалося в душі людини. Якщо в

зображували дійсність, то в «новій» — відтворювали

чатку XX ст.

впізнавати в них самих себе

(

чає різноманіття тлумачень. Якщо «старій драмі» властиві пафос активної дії та боротьби, зовнішнє виявлення конфліктів, то «новій» — атмосфера роздумів, дискусій, пошуку істини. Тому важливе значення в «новій драмі» мають підтекст, символіка, психологічні деталі тощо.

Жанрові новації. «Нова драма»

оновила засоби традиційної естетики.

Прагнучи розкрити ідейні та мораль-

ні проблеми доби, митці й мисткині

спиралися на принципи реалізму та

натуралізму (напрям, представники / представниці якого намагалися яко-

мога точніше відобразити дійсність, а особливо — біологічні, соціальні та

психологічні причини людської поведінки). Водночас вони використовували й можливості модернізму (напрям, представники / представниці якого, відчувши кризу традиційних цінностей, переосмислювали роль людини

та ін.). Межі між класичними драматичними жанрами стали доволі умовними. Наприклад, у деяких творах Г. Ібсена та Лесі Українки можна знайти ознаки драми й трагедії, у Б. Шоу — комедії і трагедії тощо.

Твори драматургів кінця XIX — початку XX ст. належать до золотого фонду світового мистецтва. Вони розповідають про складні духовні пошуки людства у тривожні часи та водночас утверджують гуманістичні ідеї і прагнення відновити втрачені моральні цінності.

, модернізму). Модернізм — сукупність літературно-мистецьких течій кінця XIX — початку XX ст. нереалістичного спрямування, що виникли як заперечення традиційних форм та естетики минулого. До ранніх течій модернізму належать символізм, імпресіонізм,

мантизм; до пізніх — сюрреалізм, експресіонізм, футуризм та ін. Принципи

Леся Українка активно використовувала засоби неоромантизму та символізму

Комунікація

1. Які зміни відбулися в театрі наприкінці ХІХ — на початку ХХ ст.?

2. Хто був засновником

3. Як змінилося сприйняття художнього тексту глядачами / глядачками (читачами / читачками) в «новій драмі»?

4. Що найбільше цікавило публіку в «

5. У чому полягає

Цифрові навички

9. Підготуйте повідомлення і презентацію про діяльність письменника чи письменниці, режисера чи режисерки кінця XIX — початку XX ст.: Г. Ібсен, К. Гамсун, А. Стріндберг, Г. Гауптман, М. Метерлінк, Б. Шоу, Леся Українка, В.

і проєкти

10. Підготуйте проєкт на одну з тем: 1) «

розвиток

Життєві ситуації 11.

Ібсен (1828—1906)

Генрік Ібсен — норвезький пись-

менник, творець «нової драми», який

приділяв особливу увагу духовності

людини, умів розпізнавати тривожні симптоми неблагополуччя в суспільному житті. Театр Г. Ібсена з його

прагненням до очищення та ушляхетнення людського духу відкрив дорогу новій драматургії XX ст.

Народився Генрік Ібсен у м. Шіє-

ні (Норвегія) в родині судновласника. У 1836 р. його батько збанкрутував і

майновий стан родини погіршився. У школі Генрік вражав учителів своїми здібностями, особливо з літератури та малювання, але про вступ до уні-

верситету годі було й мріяти. Уже в п’ятнадцятирічному віці Генрік працював аптекарем у м. Грімстаді, а вільний час присвячував улюбленій справі — літературі. У двадцять років Г. Ібсен написав першу драму «Катиліна» (1848— 1849), у якій звучить тема бунту

сильної, самотньої особистості про-

ти оточення. Майже одночасно ство-

рив п’єсу про норвезьких вікінгів

«Богатирський курган», яку впер-

ше було поставлено на сцені театру

м. Християнії (нині Осло). Так по-

чався шлях Г. Ібсена в драматургію. У 1851 р. Г. Ібсен став художнім керівником, режисером і драматургом Національного норвезького театру в

ла пруссько-данська війна, ворожі

війська окупували Данію. Обуре-

ний письменник відгукнувся на цю

подію поезією «Брат у біді», у якій

закликав Норвегію і Швецію допо-

могти Данії дати відсіч ворогові. Але

уряди цих країн обмежилися відмов-

ками й обіцянками, залишивши Да-

нію напризволяще. Другою причи-

ною було жорстоке цькування його з

боку влади за п’єсу «Комедія кохання» (1862), у якій прозвучала різка

критика норвезького суспільства.

Майже тридцять років Г. Ібсен

прожив за кордоном. Він здалеку стежив за суспільними й культурними подіями в Норвегії, листувався з

друзями. В еміграції написав твори, які увійшли до золотого фонду світової драматургії. Помер він 23 травня 1906 р. у м. Християнії. Г. Ібсен завершив той період європейської літератури, який прийнято вважати класичним, і водночас проклав шлях для «нової

Його творчість започаткувала нову

ного, інтелектуального та дискусійного

в драматургії

мантичний. Головні теми творчості

та уславлення її героїчного минулого. Письменника приваблювали виняткові характери, сильні пристрасті, незвичайні колізії. Твори першого періоду, у яких виявляються ознаки романтизму, мають історичний характер або засновані на скандинавських легендах: «Катиліна» (1848— 1849), «Богатирський курган» (1849), «Іванова ніч» (1853), «Фру Інґер з Естрота» (1854), «Бенкет в Сульхаузі» (1855), «Вояки в Хельгеланді» (1857) та ін.

Другий період творчості (1864— 1884) Г. Ібсена — реалістичний. Це

етап нещадного викриття бездухов-

ної дійсності. У ті роки митець на-

писав драми «Бранд» (1865), «Пер

Гюнт» (1867), «Спілка молоді» (1869), «Кесар і галілеянин» (1873), «Ляльковий дім» (1879), «Привиди» (1881), «Ворог народу» (1882).

П’єси «Бранд» і «Пер Гюнт» за-

вершують перший період творчості Г. Ібсена і відкривають другий. В

обох п’єсах простежується етична позиція Г. Ібсена — людина має бути собою, залишатися вірною своєму

покликанню і досягати щастя у

письменник показав моральну деградацію в різних сферах

(1888), «Гедда Габлер» (1890). У цих творах на

складна моральна проблематика, внутрішні суперечності людини, пізнання етичних закономірностей. В останній період життя Г. Ібсен створив низку п’єс, головні теми яких — покликання людини та шляхи його реалізації, моральна відповідальність людини перед іншими: «Будівник Сольнес» (1892), «Маленький Ейольф» (1894), «Йун Габріель Боркман» (1896), «Коли ми, мертві, пробуджуємося» (1899). Аналітична композиція п’єс Г. Ібсена. Аналітизм «нової драми» Г. Ібсена полягає в тому, що в ній на початку твору змальовано доволі благополучну картину певної сфери життя, а потім поступово розкриваються приховані в ній загрозливі, навіть згубні явища. У реалістичних п’єсах, зокрема в

що спричиняє катастрофи. Г.

-

вити, зсередини, подає передісторію всього, що відбувається, поступово розкриває справжню сутність персонажів та подій і веде до драматичного фіналу. А глядач / глядачка (читач / читачка) має долучитися до пошуку причин, що призвели до негативних наслідків, тобто взяти участь в інтелектуальному сюжеті драми. Інтелектуально-аналітична композиція яскраво виявилася в «Ляльковому домі». Г.

да Хельмера

печивом, дзвенить веселий сміх. Дім обставлений не дорогими, але добротними речами, у шафі — книжки, на стінах — гравюри. На перший погляд видається, що в будинку

благополуччя. Але, як виявляється, це тільки зовні. Інтелектуально-аналітична композиція

го в минуле, виявляє приховані

Нільса, аморальні за своєю суттю, зумовлені тим, що на його утриманні були діти, які залишилися без матері. Окрім

скажуть люди?». Отже, за зовнішнім благополуччям

крилися фальш, непорозуміння і відчуження. З розвитком сюжету змінюється

Кроґстад.

із Христиною Лінне, надія на можливе сімейне щастя разом з нею пробудили в ньому великодушність і співчуття. Він зустрічається з Торвальдом, аби засвідчити, що ніхто й ніщо більше не загрожуватиме його сімейству.

Торвальд під впливом стрімких подій знову змінюється. Він радіє, обіймає свою дружину, щасливий

. Але Нора вже

?

до соціально-психологічної

у ній багатошаровий. Соціальний конфлікт розгортається між: 1) бідними й багатими представниками суспільства (Хельмери — Нільс Кроґстад, Христина Лінне); 2) суспільними законами (які порушила Нора) та людськими прагненнями (героїня намагалася врятувати чоловіка, але не знайшла для цього законного способу); 3) тогочасними сімейними нормами й бажанням жінки зберегти гідність і здобути незалежність. Однак усі соціальні проблеми Г. Ібсен перевів у психологічну площину, показавши вплив суспільства

сонажів не однозначні

світоглядних позицій, життєвих принципів

психологічний підтекст. У драмі

.

є

,

, навіть неусвідомлених. Автор спонукає глядачів / глядачок (читачів / читачок) задуматися над тим, що ж насправді найважливіше в житті, як зробити його осмисленим і наповненим справжніми цінностями. Теорія літератури Підтекст — прихований

й пакунками, які вона складає на стіл праворуч. Двері в передпокій залишаються відчиненими, і там видно посильного; він приніс ялинку та кошика і віддає їх служниці, яка відчинила двері.

Прослухайте авдіотекст.

1. Як Нора ставиться до сім’ї, Торвальда?

2. Чи можна назвати їхні стосунки справжнім коханням?

3. Які настанови Торвальд дає дружині?

Хельмер виходить до кабінету... Служниця

демо ж веселитись! Ти ж роздягнись. Тобі не холодно? (Допомагає їй.) Ось так. Тепер сядемо зручніше,

о р а. Здається, трішки, ледь-ледь, зовсім трішки. (Раптом зупиняється і починає серйозним тоном.) Але яка ж я пустоголова — сиджу тут базікаю! Люба, дорога Христино, вибач мені!

Ф р у Л і н н е. У чому справа, Норо? Н о р а (тихо). Бідна Христино, ти ж стала вдовою. Ф р у Л і н н е. Три роки тому. Н о р а. Так, я

р

і н н е. Жодних.

Н о р а. Ні дітей?

Ф р у Л і н н е. Ні дітей. Н о р а. Значить, нічого?

Ф р у Л і н н е. Нічого. Навіть горя й

пам’ять.

Н о р а

, хороші справи. А Торвальд, звичайно, за інші ніколи не

. Ах, ти розумієш, які ми раді. Він обійме посаду з Нового року і одержуватиме велику платню і добрі проценти. Тоді ми зможемо жити зовсім по-іншому, ніж досі жили, — так, як нам подобається. Ах, Христино, мені так легко стало на серці, я така щаслива! Адже це чудесно — мати багато-багато грошей

о р а. А-а, це лікар

боку — я говорю лише про себе. (

р у

, це просто ганебно з

нього?

і н н е. Мати моя була ще жива, але така слабка, безпорадна, не зводилася з ліжка. І ще в мене були на руках два менших брати. Я й не вважала за можливе відмовити йому.

,

ленькою школою і взагалі — чим доведеться

тисячі вісімсот крон. Що ти скажеш? (…) Ф р у Л і н н е. Так звідки ж ти взяла їх? (…) Не могла ж ти позичити?

Н о р а. Так? Чому?

Ф р у Л і н н е. Дружина не може заборгувати без згоди чоловіка. (…) Послухай, люба Норо, чи

? Н о р а. Хіба нерозважливо врятувати життя своєму чоловікові? Ф р у Л і н н е. По-моєму, нерозважливо, якщо ти без його відома... Н о р а. Так йому ж не можна було ні про що знати! Господи, як ти цього не розумієш? Він не повинен був підозрювати, в якій він небезпеці. Це мені лікарі сказали

у мене просто руки опускалися. (…) Христино! (Схоплюється.)

ні турбот, ні клопоту! Жити собі та поживати, вовтузитися

красиво, витончено, як любить Торвальд.

і весна, синє небо, простір.

ється,

підходить до грубки подивитись, чи добре в ній горить.) Ф р у Л і н н е. Норо... Хто це був?

Н о р а. Приватний повірений Кроґстад. Ф р у Л і н н е. Отже, це справді він.

Н о р а. Ти знаєш цю людину?

Ф р у Л і н н е. Знала... Кілька років тому

в наших краях.

Н о р а. Так-так, правда.

Ф р у Л і н н е. Як він змінився!

Н о р а. Він, здається, був дуже нещасливо одружений.

Ф р у Л і н н е. То він тепер удівець?

Н о р а. З купою дітей... (…)

Ф р у Л і н н е. Він, кажуть, займається найрізноманітнішими справами?

Н о р а. Так. Дуже можливо. Я

зовсім не знаю. (…)

З кабінету Хельмера виходить

лікар Ранк.

Н о р а (представляє їх одне одному). Лікар Ранк — фру Лінне.

Р а н к. Ось як. Я частенько чув це

ім’я в цьому домі. Здається, я обігнав

вас на сходах, коли йшов сюди. (…)

Ф р у Л і н н е. Я приїхала сюди

шукати роботи.

а н к. Що ж. Це особливо слуш-

засіб

має відношення до банку. Р а н к. Так, він посідає там якусь посаду. (До фру Лінне.) Не знаю, чи водяться у ваших краях такого сорту люди, які наче

цю

доводиться смиренно залишатися за порогом.

р у Л і н н е. Але ж хворі більше, ніж усі інші, потребують догляду. Р а н к (знизуючи плечима). Отож саме через такі погляди суспільство перетворюється на лікарню. (…)

Н о р а (…) (Виймає з кишені торбинку.)

Ранк, чи не хочете ви мигдалевого печива?

Р а н к. Те-те-те, мигдалеве печиво!

. Н о р а. Так, але це Христина мені принесла трішки.

Ф р у Л і н

. (Ходить знову.) Так, я справді безмежно щаслива. Одного

дуже хотілося ще...

а н к. Ну? Чого ж іще?

Н о р а. Дуже б хотілося сказати при Торвальду одну річ.

а н к. Чого ж ви не скажете?

Н о р а. Не смію. Це гидко.

Ф р у Л і н н е. Гидко?

Р а н к. Тоді не раджу. Але

хотілося

тобою.

Х е л ь м е р. Тобто як це? (…)

о р

? Га?

Х е л ь м е р. Так, можливо. Ви, мабуть, удова?

Ф р у Л і н н е. Так.

Х е л ь м е р. І маєте досвід у конторській справі?

Ф р у Л і н н е. Так. Чималий.

Х е л ь м е р. То дуже можливо, що я зможу надати вам місце...

Н о р а (плескаючи в долоні). Бачиш, бачиш!

Х е л ь м е р. Ви з’явились саме у щасливу хвилину, пані.

р у Л і н н е. О, як мені вам дякувати?

Х е л ь м е р. Нема за що. (Одягає пальто.) Але сьогодні ви вже вибачте мені...

Р а

свою

і гріє її перед грубкою.)

Н о р а. Тільки не затримуйся, любий Торвальде.

Х е л ь м е р. Годину, не більше

р а. І ти йдеш, Христино?

р у Л і н н е (одягаючи

р а. Прощавай

ви, лікарю. (…)

вона відмовляє Кроґстаду?

К р о ґ с т а д. Вибачте, фру

зі мною? К р о ґ с т а д. Так

з вашого боку. (Зі сльозами в голосі.) (…)

Якщо мій чоловік дізнається, він, звичайно, відразу заплатить весь за-

лишок, і нам з вами ні для чого буде бачитись.

К р о ґ с т а д (ступивши крок до неї). Слухайте, фру Хельмер: чи у вас

пам’ять коротка, чи ви не розумієтесь на справах? Мабуть, доведеться мені розтлумачити вам докладніше.

пам’ятаєте це, пані?

Н о р а. Здається... (…) К р о ґ с т

вам вручено. (…) Батько ваш, здається,

о р а. При смерті.

р о ґ с т а д. І незабаром помер?

Н о р а. Так. К р о ґ с т а д. Скажіть мені, фру

дня смерті вашого батька? Тобто

Н о р а. Тато помер двадцять

дев’ятого вересня. (…)

К р о ґ с т а д. (…) Фру Хельмер,

ваш підписав цей вексель че-

рез три дні після своєї смерті.

Н о р а. Як це так? Я не розумію.

К р о ґ с т а д. Батько ваш помер

двадцять дев’ятого вересня. А погляньте — ось тут він помітив свій підпис числом: друге жовтня. Хіба це не диво?

Нора мовчить. Чи можете ви пояснити це?

Нора все мовчить. Примітне

не мала права врятувати життя своєму чоловікові!.. Я не

на, що десь у них повинно бути це дозволено. (…) К р о ґ с т а д. (…) Якщо мене викинуть

із любові. (…) (Іде до столу ліворуч, відмикає

, щоб ти замовила за нього.

о р а. Так. (…)

е л ь м е р. Ти хіба не сказала, що ніхто не заходив? (Погрожуючи пальцем.) Щоб цього більше не було, співуча пташко. У співучої пташки горлечко повинно бути завжди чисте, жодного фальшивого звука! (Обнімає її за стан.) Чи не так? Звичайно, я так і знав. (

,

у нас тепло, затишно!

цьому різдвяний тиждень. Хочу, щоб

Торвальде. (…) Мені б так хотілося бути гарненькою на (…) костюмованому

.

вальде, чи не можеш ти зайнятися

.

Н о р а. (…) (Знову відходить до ялинки, пауза.) (…) Та скажи мені, в чому провина цього Кроґстада, — щось справді дуже погано?

л ь м е р. Він завинив у підробці документів. Ти маєш уявлення, що це таке?

Н о р а. Чи не від злиднів він це зробив?

Х е л ь м е р. Так, або, як багато хто

своєї адвокатської діяльності. Майже

, хто рано схибив у житті, мали брехливих матерів.

Н о р а. Чому саме матерів?

задушливо! А у мене стільки клопоту...

е л ь м е р (встає і збирає папери). Так, мені також треба трішки попрацювати до обіду ось над цим. І костюмом твоїм займусь. І повісити на ялинку в золотих папірцях у мене,

1. Що саме стало причиною відмови Хельмера Кроґстадові

— ні?

2. Які риси характерів персонажів розкриваються

дані. (…) Н о р а. (...) Як діти?

н н а-М а р і я. Бавляться новими іграшками, бідолашечки. Але...

Н о р а. Часто про мене питають?

А н н а-М а р і я. Адже звикли бути біля матусі. (…)

Н о р а. Слухай, Анно-Маріє... я часто думаю... Як це ти зважилася віддати свою дитину на чужі руки?

н н а-М а р і я. На таке-от хороше місце? Бідній дівчині у такій біді радіти треба було. Адже той поганець так-таки нічим і не допоміг мені.

Н о р а. Але твоя дочка, мабуть, забула тебе?

А н н а-М а р і я. Ну, чому ж? Писала мені, коли заміж виходила.

Н о р а (обвиваючи її шию руками). Старенька моя, ти була мені, маленькій, за матір.

А н н а-М а р і я. Адже у бідолашечки Нори не було іншої, окрім мене.

Н о р а. І якби не було у моїх малих іншої, я знаю, ти б... Дурниця, дурниця, дурниця! (Відкриває картонку.)

ба... завтра побачиш, яка я буду красуня. (…)

З передпокою входить фру Лінне. Уже без верхнього одягу. Ах, це ти, Христино! І більше там

е. Мені сказали, ти заходила, питала про мене.

о р а. Так, я саме проходила мимо. Мені так потрібна твоя допомога. Сядемо сюди, на диван. Бачиш, завтра ввечері в мешканців нагорі, у консула Стенборга, костюмований вечір, і Торвальд хоче, щоб я була в неаполітанському вбранні й протанцювала тарантелу. (…) Та ось костюм. Торвальд замовив

о р а (йде йому назустріч). Ах, я жду тебе

вальде.

Х е л ь м е р. Це швачка чи хто?

Н о р а. Ні, це Христина. Вона допомагає мені полагодити костюм. Побачиш, яке я справлю враження. (…) Торвальде... (…) А якщо твоя

лочка попросить тебе гарненько про щось?..

Х е л ь м е р. Про що?

Н о р а. Ти зробив би для неї?

Х е л ь м е р. Спочатку, природно, треба знати, що саме.

Н о р а. Білочка так бігала б, так пустувала б... якби ти був такий хороший, послухався!

Х е л ь м е р. То говори ж. (…)

Н о р а. (…) Ти повинен послухатися мене, повинен залишити за

Кроґстадом його посаду в банку!

Х е л ь м е р. Але ж, люба Норо,

я вирішив узяти на його місце фру

Лінне.

Н о р а. Це дуже мило з твого боку,

але ти можеш відмовити комусь іншому з конторників замість Кроґста-

да. (…) Заради тебе самого. Адже ця

людина пише

через яку зовсім неможливо залишити

.

Н о р а. Яка обставина? X е л ь м ер. На

ку, подивитися крізь пальці...

Н о р а. Правда ж, Торвальде?

Х е л ь м е р. І, кажуть, він досить тямущий працівник

, він вважає, що це дає йому право бути фамільярним

моє становище в банку просто нестерпним.

Н о р а. Торвальде, ти все це говориш несерйозно?

Х е л ь м е р. Цебто?

Н о р а. Це ж такі дріб’язкові міркування!

Х е л ь м е р. Що ти говориш? Дріб’язкові? По-твоєму, я дріб’язкова людина?

Н о р а. Ні, навпаки, любий Торвальде. І ось саме тому...

Х е л ь м е р. Все одно. Ти називаєш мої наміри дріб’язковими, то, певно, і я такий. Дріб’язковий! Ось як!.. Ну, треба покласти цьому край. (Йде до дверей в передпокій

завжди знайдеться вільна хвилинка.

Р а н к. Дякую. Скористаюся з цього, доки можна.

Н о р а. Що ви хочете цим сказати? «Доки можна»?..

Р а н к. Саме так. Це вас лякає?

Н о р а. Ви так якось це сказали...

ж такого може статися?

Р а н к. Те, на що я давно чекав. Щоправда, я не сподівався, що це буде так швидко.

Н о р а (хапає його за руку). Про

що таке ви дізналися? Докторе, ска-

жіть же мені.

Р а н к (сідаючи біля грубки). По-

гана справа. Три тижні до смерті. Ні-

чого не поробиш.

Н о р а (переводячи подих). Це ви

про себе?..

Р а н к. А то про кого ж? Нічого

брехати собі самому. Я найнікчемніший з усіх моїх пацієнтів, фру Хельмер. Цими днями я вчинив генеральну ревізію

з Торвальдом. Р а н к. Ну, з цією втратою ви легко примиритесь. Тільки з очей, то й забудете. (…) Навіщо здалася вам учора ввечері оця фру Лінне? (…) Вона заступить мене у вашому домі. (…) (Тихше, дивлячись у простір.) І хочеш не хочеш, а доведеться все це покинути... (…) Піти, не залишивши навіть найменшого вдячного спогаду, навіть хвилинного співчуття... нічого, крім порожнього

випадку мені не дочекатись. Так, Норо, тепер ви знаєте. І знаєте також, що ви

довіритися швидше

а н к (встаючи). Що я покохав вас так само щиро, як інший? Це

негарно?

Н о р а. Ні, але те, що ви сказали мені про це. Цього зовсім не треба було робити... (…)

Р а н к. В кожному разі, ви тепер можете бути впевнені, що я весь у вашому розпорядженні і душею, і тілом. Тож говоріть...

Н о р а (дивиться на нього). Після цього? (…) Нічого ви тепер не дізнаєтесь.

Р а н к. (…) Але, мабуть, мені відразу треба піти... Назавжди?

Н о р а. Ні, не потрібно. Звичайно, ви будете приходити, як і раніше. Ви ж знаєте, Торвальд не може обійтися без вас

Прослухайте авдіотекст.

1. Поясніть мотиви поведінки Кроґстада. Чому він не хоче пожаліти Нору?

2. Зазначте моменти подібності вчинків персонажів.

Який вихід для Нори запропонувала Христина? На що розраховувала фру Лінне? Чи вдався цей план?

Ф р у Л і н н е (виходить з костюмом у руках з кімнати ліворуч). Ну, я вже не знаю, що тут лагодити. Поміряти б?

Н о р а (тихо і хрипко). Христино, іди сюди.

ру Л і н н е (кидаючи плаття на диван). Що з тобою? Ти сама не своя. Н о р а. Іди сюди, бачиш лист? Там. (…) Від Кроґстада...

Ф р у Л і н н е. Норо... ти позичила ті гроші у Кроґстада? Н о р а. Так. І тепер Торвальд про все дізнається. Ф р у Л і н н е. Повір мені, Норо, так буде найкраще

. Годі, кажу я.

Ранк перестає грати, і Нора відразу зупиняється. (…) Н о р а. Бачиш тепер, як треба. Ти будеш учити

лини. Обіцяєш, Торвальде?

е л ь м е р. Будь спокійна.

Н о р а. Ні сьогодні, ні завтра, щоб у тебе і думки іншої не було — тільки про мене. І

о р а.

ь м е р (обнімаючи її). Ну,

свого. Але завтра вночі, після твого танцю... Н о р а. Тоді ти вільний. (…) (До фру Лінне.) Ну?

,

Ф р у Л і н н е. Поїхав за місто. (…) Повернеться додому завтра ввечері. Я залишила йому записку. Фру Лінне йде праворуч. Нора якусь хвилинку стоїть, ніби намагаючись отямитися, потім дивиться на годинник. (…)

Х е л ь м е р (на дверях праворуч). Ну, де

1.

Ф р у Л і н н е. І я теж як жінка, що потерпіла аварію

уламку. Нема за чим шкодувати, нема про кого піклуватись! (…)

стаде, а що коли б ми, двоє потерпілих

матися нарізно, кожному окремо. (…) Страшенно порожньо, самотньо... Працювати для себе самої

радості.

, дайте мені мету — для чого і для кого працювати. (…) К р о ґ с т

б стати іншою людиною. (…) Мені треба когось любити, про когось піклуватися, замінити комусь матір, а вашим дітям потрібна мати. Ми з вами потрібні одне одному. Кроґстаде, я вірю, — і з вами разом я на все готова. К р о ґ с т а д (схопивши її за руки). Дякую, дякую, Христино! Те-

пер я зможу знов піднести своє добре ім’я... А, я й забув... (…) Я діждусь

Хельмера і скажу йому, щоб він повернув мені мого листа, що він стосується лише мене, моєї відставки — що його нема чого читати. (…) Ф р у Л і

, їй-право, варто подивитись.

же не красуня, фру Лінне? (…) Хіба не

страх яка вперта, ця мила крихітка. Що вдієш? Уявіть собі, мені мало не силоміць довелося вивести її звідти. (…) Фу, яка тут духота! (Скидає доміно і відчиняє двері до кабінету.) (Йде до себе й засвічує там свічі.) Н о р а (швидко, пошепки, задихаючись). Ну, ну?

Ф р у Л і н н е (тихо). Я говорила з ним. (…) Норо... ти повинна все сказати чоловікові. (…) Тобі нема чого боятися Кроґстада. Але ти повинна все сказати.

Н о р а. Не скажу. (…)

Х е л ь м е р (входить). Ну, фру Лінне, намилувалися нею?

Ф р у Л і н н е. Так-так, і тепер попрощаюсь. (…)

Х е л ь м е р. (…) Однак як чудесно знову

ти, чарівна, юна красуне!

Н о р а. Не дивися на мене так, Торвальде.

Х е л ь м е р. Що? Мені не можна дивитися на моє неоціненне багатство? На всю цю чарівну красу, яка належить мені,

у

двері. (…)

а н к (за дверима). Це я. Можна на хвилинку? (…) М-так, ці милі, знайомі місця. Гарно у вас тут, затишно, у вас обох. (…)

Н о р а. Докторе Ранку, ви, мабуть, охочий до маскарадів?

Р а н к. Так, якщо багато забавних масок...

Н о р а. Слухайте ж, як нам з вами вбратися наступного разу? (…)

Р а н к. Нам з вами? Зараз скажу. Вам — пестункою щастя... (…) Хай твоя дружина з’явиться такою, якою завжди і в усьому буває... (…) На наступному маскараді я з’явлюся невидимкою... (…) Н о р а. Спокійного сну, докторе Ранку. (…) (Хельмер виймає з кишені ключі і йде до передпокою.) Торвальде... Навіщо ти?

Х е л ь м е р. Треба спорожнити скриньку. Вона вже повна. Місця не вистачить для вранішніх газет. (…) Дві візитні картки від Ранка. (…) Над ім’ям угорі чорний хрест. (…) Ніби повідомляє про власну смерть. (…) Ми так зжилися з ним. Я не можу уявити собі, що його не буде. Він, його страждання, його самотність створювали якесь легке туманне тло для нашого яскравого, мов сонце, щастя... (…) Тепер ми з тобою будемо самі — цілком одне для одного. (Обіймаючи її.) Моя кохана.

здається, що я не досить міцно тримаю тебе.

хотілося, щоб тобі загрожувало

на карту своє життя і кров — і все, все заради тебе. Н о р а (звільняючись, твердо, рішуче). Прочитай-но твої листи, Хельмере. (…) (З блукаючим поглядом, хитаючись, ходить по кімнаті, хапає доміно Хельмера, накидає на себе і шепоче швидко, хрипко, уривчасто.) Ніколи більше його не побачу. Ніколи. Ніколи. Ніколи. (Накидає на голову шаль.) І дітей також ніколи не побачу. І їх також. Ніколи. Ніколи. Ніколи... О-о! Прямо в темну, крижану воду...

глибину... О-о! Скоріше б уже кінець, скоріше б... Ось тепер він узяв листа... читає... Ні-ні, ще не читає... Торвальде

АКТИВНОСТІ

Комунікація

1. Розкажіть про таємниці героїв та героїнь.

2. Визначте ключові моменти психологічних змін персонажів. Поясніть причини цих змін.

3. У чому мала рацію Нора, а в чому помилялася?

4. Чи було справжнє кохання в родині Хельмерів?

5. Чому, на вашу думку, Христина Лінне, попри готовність Кроґстада не відправляти листа, вирішила не забирати його з поштової скриньки?

6. Торвальд дорікає Норі, що вона не розуміє суспільства. Чи це насправді так?

7. Поясніть назву твору «Ляльковий дім». Аналіз та інтерпретація

8. Розкрийте значення символів у творі (Різдво, вогонь, ялинка, тарантела

9. Охарактеризуйте

games exercises check yourself

родинні традиції. ЛІТЕРАТУРНИЙ

(1920—2012)

Фантастика довкола нас. Автомобілі, літаки

космосу, зокрема Марса. Зображуючи стосунки

і

,

майстерно поєднав наукові гіпотези з гостросюжетною розповіддю. У наступних творах («Усе літо за один день», «Калейдоскоп», «Канікули», «Кульбабове вино», «451о за Фаренгейтом» та ін.) Р. Бредбері порушив проблеми майбутнього людства: цивілізація і

,

і культура, особистість

тоталітарною державою, протест людини проти влади, прагнення повернути втрачені почуття, свободу, культуру. Людина, яка була «

» державного механізму, у певний момент усвідомлює

сліпим знаряддям влади, що здатна мислити, бути вільною, зберегти щирі й добрі почуття. Особливості соціальної фантастики

1. Розкриття гострих конфліктів (зовнішніх і внутрішніх).

2. Створення фантастичних ситуацій і образів, які виявляють проблеми сучасного світу, життя людства у глобальному масштабі.

3. Увага до духовного стану особистості, суспільного устрою, засад людської цивілізації.

4. Перенесення часу в інший вимір (майбутній або минулий; створення особливих часових вимірів).

5. Фантастичний простір, але він має прикмети реальності (у ньому можна впізнати

,

альні відносини).

6. Складні характери персонажів, їхні моральні випробування, внутрішні зміни.

7. Незавершеність сюжету й характерів персонажів, відкритий фінал.

8. Поєднання різних засобів художньої оповіді (від імені автора / авторки й персонажів, описи, діалоги, монологи тощо).

9. Переосмислення минулого й теперішнього, прогнозування майбутнього.

У романі письменник зобразив суспільство, яке не потребує людського спілкування, споглядання природи, роздумів людини.

в ньому вважають небезпечними

стіни (ідеально, якщо в кімнаті їх чотири),

ми, тобто глядач може розмовляти і

з телевізійними персонажами. Для дружини головного героя (пожежника Ґая Монтеґа) найважливішими в житті стали телевізійні гості, а навушники-«черепашки» замінили спілкування з рідними й сусідами. Люди у творі Р. Бредбері перетворилися на бездумні додатки до технічних забавок, перестали відчувати. Віртуальна (телевізійна) реальність видається їм більш справжньою, аніж та, що за межами їхнього будинку або автомобіля.

Життя Ґая Монтеґа змінила дівчина

щастя вона спонукала пожежника по-іншому глянути на своє

. Поступово в душі героя виникає протест проти усталеного порядку,

бажання відшукати відповіді

власним життям

книжки для становлення

жити за законами, які людство записало в книгах, є головним дороговказом-попередженням антиутопії Р. Бредбері. Натовп і особистість. «Наукова фантастика, — стверджував Р. Бредбері, — це мистецтво можливого, а фентезі — мистецтво неможливого». Можливим письменник уважав появу суспільства

культурні та моральні цінності

ньою людиною, яка протистоїть безособовій масі — натовпу. Ознаки жанру антиутопії

1. Негативний прогноз майбутнього суспільства — результат осмислення письменником стану сучасної цивілізації.

2. Основна проблема — чи залишиться людина людиною за умов тоталітаризму.

3. Зображення сфер життя суспільства, на яких позначилися процеси знедуховлення і знецінення культури.

4. Зіткнення героя / героїні із владою, натовпом — зовнішній конфлікт антиутопії.

5. Повернення людини до втрачених цінностей, почуттів, свободи, культури.

6. Ідеї попередження людства про небезпеки та особисту відповідальність за долю світу. Кульмінація твору

«Метелик Бредбері»

В

оповіданні «І вдарив грім» (1952) Р. Бредбері описав історію

далекого майбутнього, коли люди

навчилися підкоряти час і здійс-

нювати подорожі на машині часу.

Письменник прогнозує, що люди майбутнього (як зазвичай це буває і

в сучасному житті) використовують технічні досягнення для розваг. Гру-

па молодиків вирушає в минуле —

полювати на динозаврів, які жили на

планеті шість мільйонів років тому. Умова подорожі — не торкатися нічого («ані стеблинки, ані травинки»), що перебуває

стежкою. Один турист порушив інструкцію

метелика, і машина

«метелик

, філософії і науці

на систему, що здатен створити непередбачувані наслідки в

, а руки, що перетворюють

ються руками дивовижного музики, який диригує симфонію

від думки, що буде далі. Він натискає на запальник — і будинок ніби підстрибує в жадібному полум’ї, що забарвлює вечірнє небо в червоне, жовте й чорне. Він сягнисто ступає крізь рій вогненно-червоних світляків. Йому

хочеться, як колись, у дитинстві, встромити у вогонь паличку з льодяником саме тоді, коли книжки, змахуючи, наче голуби, крилами-сторінками, вмирають на ґанку й на галявині перед будинком, злітають іскристими вихорами, і чорний від кіптяви вітер відносить їх геть.

На обличчі Ґая Монтеґа застигла посмішка-гримаса, яка з’являється на губах людини, коли її раптом обпалить вогнем, і вона рвучко відсахнеться від його пекучого доторку.

Він знав, що, повернувшись у пожежне депо, він, менестрель вогню, глянувши в дзеркало, дружньо підморгне своєму обпаленому, вимазаному сажею обличчю.

, за яким тротуар вів до його дому, Монтеґ почувався дивно

перетво

рювався на тінь і пропускав Монтеґа крізь себе. Може, він уловлював якийсь слабкий запах, а може, шкірою

вловиме відлуння — світлий трепет її обличчя, коли, підвівши голову, вона побачила чоловіка, який стояв за кілька кроків посеред тротуару. З дерев над ними з шурхотом падав сухий листяний дощ. Дівчина зупинилась і, здавалося, хотіла позадкувати

на всі боки, легенько стрясає, вивертає кишені,

й не зрушила з місця.

— Гас, — проказав він, уриваючи задовгу мовчанку, — мені пахне, як парфуми. — Справді? — Атож. Чом би й ні?

Дівчина трохи подумала.

— Не знаю, — сказала вона, тоді

їхніх будинків. — Можна, я піду з

? Мене звуть Кларіс Маклелен.

Кларіс. А я — Ґай Монтеґ. Ходімо. А чому ви так пізно

отут? Скільки вам років? Теплої, але свіжої ночі

, і Монтеґові здавалося, ніби

повівало тонким

, що це неможливо о такій порі року. Була тільки дівчина, яка йшла поруч,

світлі її

сяяло, мов сніг. Монтеґ знав — вона зараз обмірковує,

та. Вночі добре гуляти, правда

точками лілового бурштину з вкрапленим

лим кристалом, що світився зсередини м’яким, немеркнучим світлом. То було не різке електричне світло, а дивно заспокійливий чудовий, приємний пломінець свічки. Одного разу

оточив їх, і вони обоє, мати й син, сиділи, ніби

чи одного — щоб електрики не було якомога довше...

Раптом Кларіс Маклелен сказала:

— Можна щось запитати? Чи давно ви працюєте пожежником?

— Відтоді, як мені виповнилось двадцять, тобто вже десять років.

— А ви коли-небудь читаєте книжки, які палите?

Він засміявся.

— Це протизаконно!

— Авжеж, авжеж...

— Це непогана робота. В понеділок палити книжки Едни Міллей, в середу — Уїтмена, в п’ятницю — Фолкнера, перетворювати їх на попіл, а потім спалювати навіть попіл. Отакий наш професійний

вали їх?

—

Ні. Будинки завжди були вогнетривкі, запевняю вас.

— Дивно. Я чула, ніби колись горіли будинки

ли для того, щоб гасити вогонь.

Він засміявся.

Чого ви смієтесь

,

сказала дівчина. — Покажіть їм зелену пляму, й вони скажуть: ага, це трава. Рожева пляма? Розарій! Білі плями —

на годину. То його на два дні посадили до в’язниці. Смішно, правда ж? І

водночас сумно. — Ви надто багато думаєте, — мовив Ґай

, що реклами довелося подовжити, а то їх ніхто не зміг би прочитати.

Ні, я цього не знав! — Монтеґ коротко засміявся. — А я знаю ще щось, чого ви, мабуть, не знаєте.

жить роса. Він намагався пригадати, чи чув колись про це, і раптом розсердився. — А коли подивитися туди,

маленького чоловічка на місяці. Але він не знати вже коли дивився на

ніяковість, докірливо поглядав

в ньому світилися. — Що тут таке? — Монтеґові нечасто доводилося бачити стільки світла в житловому приміщенні. — Нічого, просто мама, тато й дядько сидять разом і розмовляють. Зараз таке рідко зустрінеш, так само, як і пішохода. Не пригадую, чи я

казала, що мого дядька арештували ще раз — ішов пішки

,

дуже дивні люди.

Прослухайте авдіотекст.

1. Яке питання дівчини збентежило Монтеґа?

2. Як він усвідомлював своє існування? Які емоції переживав?

3. Які почуття втратив Монтеґ? Чи вдалося дівчині повернути їх?

1. Що розповіла дівчина про систему освіти? Які аспекти навчання їй не подобалися?

2. Як Кларіс сприймає загальний стан суспільства

дається дивним?

Механічний пес ніби

побачив, як

, знову вистромилася, знову щезла.

,

закипаючи, стало голосніше, пес утупився в Монтеґа.

Монтеґ позадкував. Пес ступнув з буди. Монтеґ ухопився за жердину

судомно вдихнув повітря. — Його

-кристали згасли. (…) Монтеґ

єстровані в загальній картотеці там, унизу. Хіба не міг хто-небудь настроїти «пам’ять» механічного пса, нехай частково, на якусь сполуку, ну, хоча б на амінокислоти? Цього

щойно,

він реагував на мене. (…) Але Монтеґ не рушав з місця — він думав про вентиляційну решітку в передпокої свого дому й про те

поторохтіла каштанами, які знайшла

розмовляти про те, який дивний світ. Спілкуватися з людьми приємно. А хіба це спілкування, коли зібрати

автомобільних

ж лупцюють одне одного. Ви

(…) Десь бурмотіло радіо, «...будь-якої хвилини може бути оголоше-

на війна. Країна готова захищати свою...». Монтеґ глянув на цих людей, обличчя яких були обпалені вогнем тисяч справжніх і десятків тисяч уявних пожеж, що забарвили багрянцем їхні щоки, запалили їхні очі. Вони спокійно дивилися на вогники своїх запальничок, розкурюючи чорні люльки, які майже безперестанку диміли. Вугляно-чорне волосся, чорні, мов сажа, брови, чисто виголені, синюваті й водночас сіруваті, ніби притрушені попелом, щоки — знак їхнього спадкового ремесла. Монтеґ здригнувся, вуста його розтулилися. Чи він бачив коли-небудь пожежника, який би не мав чорного волосся, чорних брів, вогняного лиця, чисто виголених і водночас ніби зовсім неголених щік? Ці люди — достоту його віддзеркалення! Невже в пожежники брали не лише за нахилом, а й за зовнішністю? Попелясті обличчя, стійкий сморід

, що

диміли. Ось підвівся брандмейстер Бітті, оповитий хмарою тютюнового диму. (…) Монтеґ поглянув на карти, що тримав у руці:

— Я... я задумався. Згадав пожежу на минулому тижні й того чоловіка, чию бібліотеку ми спалили. Що з ним сталося?

— Він волав як несамовитий, і його відвезли до божевільні.

— Але ж він не божевільний!

— Кожен, хто вважає, що можна обдурити уряд і нас, божевільний.

— Я намагався уявити, — вів далі Монтеґ, — що відчуває людина в такій ситуації. От коли б, приміром, спалювали наші будинки й наші книжки?

— У нас немає книжок. (…) — Ні, — Монтеґ глянув поверх

тільки розтуляв вуста, говорила ж за нього

жежники не гасили пожеж, замість того щоб розпалювати їх? — Оце здорово! — Стоунмен і Блек разом вихопили з кишень пожежні статути й поклали перед Монтеґом. Окрім правил, у них була вміщена

Америки. І Монтеґ прочитав добре знайомі рядки:

«Правила

1. За сигналом тривоги виїжджати негайно.

2. Швидко розпалювати вогонь.

3. Усе спалювати дотла.

4. Негайно повертатися до пожежної станції.

5. Бути напоготові до нових сигналів тривоги».

Всі дивилися на Монтеґа. Він не ворухнувся.

Раптом пролунав сигнал тривоги. (…)

Вони розтрощили вхідні двері й схопили жінку,

магалася тікати чи ховатися. Вона стояла, похитуючись, втупившись у порожню стіну перед собою,

ві. Її вуста безгучно ворушились,

щось

знову: — «Будьте мужнім, Рідлі. Божою

в Англії таку свічку, якої, я певен, їм ніколи

Досить

питання. Стара перевела

, аби якось заглушити її страшний мовчазний докір. Вона примушувала порожній будинок волати від обурення, струшувати на пожежників тонку пилюгу провини, що набивалась їм у ніздрі, коли вони нишпорили в кімнатах. Це непорядок! Неправильно! Зненацька Монтеґ страшенно розлютився. Цієї жінки не повинно було бути тут, ні в якому разі! Книжки гупали по руках і плечах Монтеґа, падали на його зведене догори обличчя. Якась книжка, наче

цій гарячці Монтеґові вдалося прочитати лише рядок, але той палав у мозку, наче викарбуваний розпеченою сталлю

денним сонцем». Він випустив книжку. Відразу ж упала йому до рук друга.

, Монтеґ

сюди

міцніше вхопив книжку і пристрасно, з божевільною нерозважливістю притис її

внизу стояла, ніби маленька дівчинка, серед

давати собі спокою.

, щоб ми непокоїлися, хоч іноді. Коли тебе останній раз щось турбувало? Щось важливе, справжнє? Раптом він замовк, бо пригадав події минулого тижня, й два білі камені, що втупилися у стелю, і змію-помпу

оком, і двох байдужих чоловіків, що розмовляли, тримаючи в зубах сигарети

місцях. Отже, й книжки могли бути різними. Світ був простий. Але потім у світі стало тісно від ліктів, очей, ротів, кількість населення збільшилася вдвоє, втроє, вчетверо. Зміст фільмів, радіопередач, журналів, книжок зменшився до певного стандарту, розумієте? Уявіть собі людину дев’ятнадцятого століття — коні, собаки, карети, повільний темп життя. Потім двадцяте століття — темп прискорюється. Обсяг книжок зменшується. Стисле видання. Переказ. Екстракт. Усе стискається, згущається — залишається тільки моментальний знімок. Твори класиків скорочуються до п’ятнадцятихвилинної радіопередачі. Далі ще більше: один стовпчик тексту, який можна прочитати за дві хвилини. І нарешті — десять-п’ятнадцять рядків для енциклопедичного словника. Я, звісно, трохи перебільшую — словники існували для довідок. Але чимало людей ознайомилися з «Гамлетом» (ви, Монтеґ, звичайно, добре знаєте цю назву, а ви, пані Монтеґ, мабуть, тільки чули її) — так-от, чимало людей ознайомилися з «Гамлетом», прочитавши одну сторінку

прочитати всіх класиків! Не відставайте

дитячої

телектуальний стандарт, що

. (…) — Термін навчання в школах скорочується, дисципліна знижується, філософія, історія, мови скасовуються, англійській мові й правопису приділяється дедалі менше уваги, зрештою, про них майже зовсім забувають. Життя коротке, отож треба перш за все працювати, а після роботи — розважатися досхочу. І навіщо навчатися чогось іншого, крім уміння натискувати на кнопки, вмикати перемикачі

ви, а напередодні — я. (…) — Гаразд, але до чого тут пожежники? — запитав Монтеґ. — А, — Бітті нахилився вперед, оповитий легким серпанком тютюнового диму. — Ну, це дуже просто. Коли школи почали випускати дедалі більше бігунів, стрибунів, плавців, автогонщиків, льотчиків, механіків, ремісників замість дослідників, критиків, учених і людей мистецтва, слово «інтелектуал», звісно, стало лайкою,

притаманна неприязнь

конституції, а просто однакові. Кожен схожий на кожного,

лі води, і тоді всі будуть щасливі, бо не буде велетів, перед якими треба схилятися в шанобі, на яких треба рівнятися. Отак! А книжки — це заряджена рушниця в помешканні сусіда. Спалити її! Розрядити рушницю! Зруйнувати людський розум! Хто може ручитися, яку мішень собі вибере начитана людина? Мене? Я тих

. Так-от, коли будинки в усьому

, щоб нічого не бентежило нашого розуму;

ся наш зрозумілий і законний страх бути нижчим за інших; вони стали

нашими офіційними цензорами, суддями й судовими виконавцями. Це ми, Монтеґ, — ви і я. (…)

— Тут, у сусідньому будинку, жила дівчина, — повільно промовив він. — Її вже немає, здається, померла. — Часом трапляється, то тут, то там. Кларіс Маклелен? Ця родина у нас на прикметі. Ми тримаємо її під наглядом

, нам, можливо, пощастить передати її іншим. Мілдред уже не пручалась, і він випустив її. Вона осіла, прихилилася до стіни й повільно сповзла на підлогу. Сидячи біля купи книжок, вона мовчки дивилася на них. Помітивши, що нога торкнулась однієї книжки, Мілдред похапцем відсмикнула її. (…) Монтеґ і Мілдред прочитали кілька рядків із

з того не зрозуміли. Монтеґ

, щоб вони почали читати

падовий дощ

з неба на принишклий дім. Вони читали в передпокої; вітальня здавалася порожньою й сірою без різнокольорового конфеті на стінах, без феєрверків, без жінок у

». (…) Не треба здаватися. Він заплющив очі.

, звичайно. Він знову спіймав себе на тому, що думає про міський парк, куди він забрів торік. Протягом останнього часу він дедалі частіше згадував про це, і тепер у пам’яті постало все, що відбулося в парку того дня: в зеленому куточку парку, на лавці сидів якийсь старий у чорному

ґа,

швидко сховав щось у кишеню пальта. Вони трохи посиділи мовчки в лагідних

, тоді Монтеґ повів мову про погоду, і старий відповідав

кволим голосом. То була якась дивна, тиха розмова.

зізнався, що він колишній викладач англійської мови, став безробітним сорок років тому,

за браком студентів і матеріальних дотацій закрився останній гуманітарний коледж. Старого

пожежник. (…) Монтеґ рушив до спальні, відчинив стінну

Потім перевів нерішучий погляд на Монтеґа,

Ви смілива людина

винахід слугує захисту України. Українські науковці та військові створили роботопса,

який нині виконує важливі завдан-

ня: порятунок наших захисників

і захисниць, збирання інформації

у важкодоступних місцях, попере-

дження про ворожі удари та ін. За-

хист держави неможливий без досягнень технічного прогресу в армії

5.

6. Поясніть

слова?

?

Аналіз та інтерпретація

7. Яке значення у творі

games exercises check yourself

Маркус-Френк Зузак (нар. 1975)

. Маркус-Френк Зузак народився в Сіднеї. Його батьки переїхали

ком, і ніщо не могло мене зупинити», — так митець пояснює свій вибір. Відомими стали його романи «Коли пси забрешуть» (2001), «Я — посланець» (2002), «Глиняний міст» (2018) та ін. Найпопулярнішим є роман «Крадійка книжок» (2005), перекладений десятками мов. М.-Ф. Зузак — лауреат міжнародних літературних

нагород: 2014 р. — премія імені Маргарет А. Едвардс, заснована Американською бібліотечною асоціацією, яка щорічно вшановує сучасних авторів та авторок за їхній внесок у молодіжну літературу; 2006 р. — премія для романістів та романісток Австралії, які

і

, про те, що багато німців переховували своїх друзів-євреїв у підвалах. Що більше я дізнавався, то більшою ставала книжка, і замість коротенької новели сторінок на 100 в мене вийшов роман на 580. Усі мої книжки важливі для мене, але ця — особлива саме через історію її написання», — зазначив автор. Отже, унікальність роману «Крадійка

— і основних, і другорядних, і тих, хто навіть не каже жодного слова. Але історії кожного / кожної з них важливі

рішню міць. Смерть панує там, де війна. Як

смертельний жах, що

, що можна протиставити смерті? Письменник спонукає читачів

житті німецького міста, де прості

Маляр Ганс Губерманн навчив Лізель читати. У підвалі свого будинку він намалював для неї алфавіт, і в цьому чарівному світі букв Лізель

на житті та стосунках Лізель і Руді, котрий з першого погляду закохався в незвичайну дівчинку. Кумиром хлопця був чорношкірий олімпійський чемпіон Джессі Оуенс. Руді навіть вимастив тіло сажею, щоб бути схожим на нього. Йому важко збагнути, чому не варто наслідувати талановитого спортсмена, чому деякі його співвітчизники вважають

з євреями. Зворушлива й віддана дружба

ками численних факельних маршів і спалення

відчули на собі вплив ідеологічного

нацизму. Війна руйнувала душі багатьох молодих людей, але Лізель і Руді вистояли, залишилися вільними у світі своєї уяви і своїх почуттів. Один із найдраматичніших моментів твору, коли нацисти женуть євреїв на смерть, показано

тала все підряд, і книжки давали їй ту свободу, якої в неї

не було в житті. А коли бургомістр викрив дружбу своєї

дружини з бідною дівчинкою, Лізель стала потайки красти

книжки з бібліотеки, бо вже не могла жити без них. Читання книг урятувало не тільки Лізель. За допомогою

книжок вона зберегла життя Максові, вселила віру, надію й духовну силу тим, хто змушений був переховуватися. Слово, на думку М.-Ф. Зузака, може врятувати світ. Мистецтво

expresslesson

людяності

Крадійка книжок» у кіно За мотивами роману «Крадійка книжок» створено однойменний фільм (режисер Браян Персіваль, США, Німеччина, 2013), який став яскравою подією в кіномистецтві. М.-Ф. Зузак подарував

нам надзвичайно розумний і добрий твір про важливу роль книжок у житті людини. Книжок, які здатні рятувати душі. Подивіться цей фільм. Які моменти фільму викликали у

?

1.

2.

, щось пішло не так. Томмі Мюллер. Усі вже зупинилися

це

чимось солодким. Книжки, газети

і знову кидали на купу. Здалеку вона нагадувала щось вулканічне. Або щось вигадливе і позаземне, що,

дивом,

Вилитий згори запах

на юрбу, яку тримали на чималій відстані від багаття. Кількість

побачити, як підпалять ту купу

Гадаю, люди полюбляють споглядати

. Чоловік на трибуні вимагав тиші. Його бура форма аж вилискувала. Здавалося, що від неї ще не відірвали праску. Усе стихло.

Його перші слова: — Heil Hitler! Його перша дія: салютування фюреру. — Сьогодні чудовий день, — продовжив він.

не

родження нашого великого вождя, а й день, коли ми зупинили наших ворогів, знову. Ми не дозволили їм проникнути в

свідомість… Лізель, як і раніше, намагалася вибратися з натовпу. — Ми покінчили із напастю, що ширилася Німеччиною останні двадцять років, якщо не більше! — тепер він вдався до прийому, що називався Schreierei, — віртуозної демонстрації запальних

усі підступні інтриги

— Heil Hitler!

ло комусь око, не поранило руку чи

близько біля іншої людини. Хтозна, може, когось це й поранило.

Від себе можу запевнити, що від цього ніхто не помер, ну, принаймні фізично. Окрім сорока мільйонів душ, які я зібрав, доки уся ця колотнеча скінчилася, але це уже метафори.

пропоную повернутися до багаття. Жовтогаряче полум’я махало юрбі, поки у ньому розчинялися

і літери.

вогнем літери виривало з речень.

По інший бік, поміж розмитого жару, можна було розгледіти брунатні сорочки і свастики, що взялися за руки. Не було видно людей. Лише однострої і емблеми.

Птахи кружляли над головами.

Вони облітали площу, їх притягувала заграва — доки не підлітали надто близько до вогню. А

чи бодай щось

себе і вказати на свою щиколотку. Її розтовкли в загальному сум’ятті, і тепер рана лиховісно плямувала темною кров’ю шкарпетку. На його обличчі, під плутаним білявим волоссям, застиг безпорадний вираз. Тварина. Не олень, засліплений фарами. Нічого типового чи характерного. Він нагадував звичайну тварину, що поранилася в загальній колотнечі

.

Kommunisten.

Вона, проте, повернулась до Людвіґа Шмайкля. — І ти мене.

обоє зосередились на диханні,

більше не знали, що сказати. Їхні справи закінчилися.

Кров розтеклася по щиколотці хлопця.

На дівчинку навалювалося одне-єдине слово. А ліворуч від них юрба вітала багаття і палаючі книжки,

їв. (…)

1. Які почуття дівчинки були приховані за «додаванням»? Яких нових значень набуло слово «фюрер» у свідомості Лізель?

2. Чому Ганс Губерманн не зміг збрехати Лізель? За що він дав їй ляпаса?

3. Чого Ганс Губерманн навчав Лізель? Навіщо?

Лізель залишилася на сходах в очікуванні тата і дивилася на ширяння попелу і трупи нагромаджених книжок. Видовище було невтішне. Жовтогарячі й багряні жарини скидалися на викинуті льодяники. Більшість людей уже розійшлися. Вона бачила, як ішли пані Діллер (вельми задоволена) і Пфіффікус (біле волосся, нацистська форма, ті самі розлізлі черевики і тріумфальний свист). Залишилося тільки прибрати, і незабаром нікому й на думку не спаде, що тут щось відбувалося.

Деякий час вона мовчала. Вона підраховувала, хоча й

відповідь. Про одинадцятирічну дівчинку можна сказати багато, але дурною вона аж ніяк не була. НЕВЕЛИЧКЕ ДОДАВАННЯ Слово комуніст + велике багаття + колекція мертвих листів + страждання її мами + смерть її братика = фюрер. (…) ФЮРЕР

Це він — ті вони, про яких говорили Ганс із Розою того

Лізель написала першого листа до мами. Вона знала,

,

мусила запитати. (…) — Її забрав фюрер?

Запитання спантеличило обох, а тато навіть

буросорочкових чоловіків,

його.

А що Ганс Губерманн?

Що він зробив?

Що він відповів?

Схилився

Не зовсім.

Він зажмурився

Тату?

хотіла

що

могла стерпіти, але татова прочуханка нестерпно їй

— одинадцятирічна дівчинка на східцях церкви, з усіх сил намагаючись не заплакати, салютує фюреру, а голоси в тата за плечима кришать і шматують темну купу на задньому плані. — Ми все ще друзі? Десь за чверть години тато, на знак примирення, простягнув дівчинці руку

1.

книжки?

2. Чому її вабив курган попелу? 3. Чи був ризик у діях Лізель? Чому вона це робила?

Темрява опустилася шматками, і, щойно догоріла цигарка, Лізель і Ганс Губерманн підвелися, щоб іти додому. Аби покинути площу, їм слід було оминути згарище

«Heil Hitler». — Молодчинка, Лізель. Перших декілька хвилин Лізель була в радіусі

мови. Повз неї пролітали якісь уривки,

ної уваги.

багато роботи?

Та де там, нині скрутні

туди-сюди, від купи до вантажівки, і після трьох таких мандрівок, коли

споді поменшало попелу, звідти висунулося щось вціліле. ВЦІЛІЛЕ (…) Можливо, вони були

було, вони збилися

. Вцілілі. — Три книжки, — тихесенько промовила Лізель і глянула на спини чоловіків.

Ну ж бо, — сказав один з них. — Рухайтесь там. Я помираю з голоду. Вони підійшли до вантажівки.

Трійко книжок вистромили з попелу свої носи.

Лізель наблизилась.

Жар досі парував і грів дівчинку, яка стояла біля підніжжя попільної купи. Простягнула руку — і її вжалило, та

спресованих ниток

диміла, поки Лізель, перекидаючи її в руках, квапилася геть. Вона опустила голову, а хвороблива привабливість

вилась її натхненниця. Їй відлягло від серця.

Захват від того, що її не помітили!

Книжка трохи охолола

кроків, книжка почала знову

Лізель дійшла до тата і

чоловіків глянули на дівчинку.

Вона усміхнулась.

Тієї миті, коли усмішка сповзла

, Лізель відчула ще щось. Вірніше — когось. Вона не могла помилитися —

1. Власник

2.

.

Можемо, — відповів тато.

Вони почали віддалятися від місця злочину, а книжка вже по-справжньому, добряче обпікала її. «Знизування

ребер. Вони минали лиховісні тіні біля ратуші, і крадійка книжок стрепенулася

не так. З-під коміра Лізель просочувався дим. Крапельки поту намистом проступили

шиї. Під сорочкою книжка пожирала її. (…)

1. Які емоції переживала Лізель, коли побачила бібліотеку в домі мера?

2. Чому, на вашу думку, мерова дружина запросила Лізель до бібліотеки? Що ще зробила вона для дівчинки, щоб та

(…) На Небесну вулицю, 33, без сумніву, насувалося щось надзвичайне…

Вона поцупила книжку. Хтось це бачив.

, її заманили книжки, — дівчинка

Книжки були скрізь! Кожна стіна озброїлася вщерть забитими, проте акуратними стелажами книжок. Важко було розгледіти колір стін.

Написи розмаїтих форм і розмірів вкривали корінці чорних, червоних, сірих та інших різнобарвних книжок. Одне з найпрекрасніших місць, яке Лізель коли-небудь бачила.

Зачудована, вона усміхнулась.

Невже така кімната справді існує? (…)

Можна?

Жінка кивнула. Так, можна.

Поступово кімната зменшилась, і крадійці книжок вистачило декілька кроків, щоб дотягнутися до полиць. Тильною стороною долоні Лізель провела по першій полиці… Вона провела двома руками. Вона пробігала полиці. Одну за

знаю.

Ви знаєте.

з чотирьох основних елементів, або ознак.

вона дивуватиметься, яка з них була найсильнішою

Щонічне просування сторінками «Знизування плечима».

Читання на підлозі мерової бібліотеки. Футбол на Небесній вулиці.

Використання різноманітних можливостей для крадійства. «Знизування плечима» Лізель вважала чудовою книжкою. Щоночі, заспокоївшись після чергового кошмару, вона раділа від того, що прокинулась і може взятися за читання. «Кілька сторінок?» — запитував тато, а Лізель кивала. Іноді вони дочитували розділ уже наступного дня

Комунікація

1. Які реальні події покладено в основу твору «Крадійка книжок»?

2. Відшукайте в тексті побутові та історичні деталі, що характеризують той час.

3. У чому полягає незвичайність розповідача у творі?

4. Які випробування випали на долю Лізель?

5. Чого навчав Ганс Губерманн дівчинку? Чи засвоїла вона його уроки?

6. Які «злочини», з погляду тодішньої нацистської

games exercises check yourself