9 трудове

ТРУДОВЕ НАВЧАННЯ

ТРУДОВЕ НАВЧАННЯ

УДК [687:37.016](075.3) Т78

ISBN

Друзі!

Ви тримаєте підручник, який створено спеціально для вас. З уроків трудового навчання

в 5–8 класах ви дізналися багато корисного

й цікавого про різні технології обробки матеріалів, про інструменти та матеріали, про світ

професій. Ваші вмілі й вправні руки вже на-

вчилися виробляти красиві речі. У 9 класі ви вдосконалите свої знання та навчитеся багато чого нового, а цей підручник

допоможе вам розкрити таємниці майстерності. Підручник виконаний у новому, сучасному дизайні. Сміливо мандруйте його сторінками, але спочатку ознайомтеся зі змістом підручника та зверніть увагу на його структуру.

Підручник складається з двох блоків: «Технологія виго товлення виробів, в’язаних спицями» та «Технологія виготовлення виробів у етнічному стилі». Ті з вас, хто буде навчатися за першим блоком, ознайомляться

на частини. Неве ликими порціями легше сприймати інформацію. Закріпити теоретичні знання вам допоможуть практичні роботи, розробки яких подано в підручнику. Приступаючи до тієї чи іншої роботи, уважно прочитайте послідовність її виконання. Перевірити засвоєння матеріалу та закріпити його допоможуть рубрики «Працюємо в парах» і «Працюємо творчо й самостійно» та контрольні запитання, що наведені в кінці кожного параграфа.

У параграфах також є додаткова цікава інформація, яка розширить ваш кругозір, підштовхне до пошуку нових знань в інших джерелах: журналах, енциклопедіях, Інтернеті. У кінці підручника розміщено додатки

корисну інформацію до кожного параграфа розміщено в електронному додатку до підручника. Для роботи з електронним додатком виконайте такі дії: 1. Зайдіть на сайт http://interactive.ranok.com.ua

2. Знайдіть розділ «Підручники».

3. Виберіть назву підручника «Трудове навчання. 9 клас».

4. У розділі «Матеріали

1.

2.

3.

4.

5.

отримують низькомолекулярні речовини: фенол, етилен, ацетилен, метан. Із цих речовин за допомогою реакції полімеризації синтезують високомолекулярні сполуки — синтетичні волокна.

Види синтетичних волокон та технологія їх виготовлення

Відомо понад 600 тисяч найменувань хімічних волокон, з яких 60 тисяч добувають у промислових масштабах.

У легкій промисловості найбільшої популярності набули

такі види синтетичних волокон та тканини, виготовлені з них:

• поліамідне волокно — нейлон, капрон, анід, енант;

• поліестерне волокно — лавсан;

• поліакрилонітрильне волокно — нітрон, акрил;

• полівінілхлоридне волокно — хлорин;

• поліуретанове волокно — спандекс.

Процес виробництва синтетичних волокон складається з трьох етапів: приготування прядильного розчину, формування волокна та обробки волокна (схема 2). Синтетичні волокна можна виготовляти з розчину, розплаву чи м’якого полімеру.

На першому етапі прядильну суміш

дини ретельно очищують, видаляють тверді частинки й бульбашки повітря.

На другому етапі, щоб сформувати волокно, розчин полімеру за допомогою дозувального пристрою та насосів спеціальним трубопроводом подають у прядильні машини до

фільєр.

Фільєра — невелика посудина циліндричної форми, виготовлена з міцного хімічно стійкого матеріалу, наприклад платини або сталі, покритої одним із благородних металів.

Вона має пласке дно з великою кількістю (інколи понад 100 тисяч) маленьких отворів діаметром від 0,04 до 1,0 мм різної форми. Під час формування волокна

речовину бензен* (фенол), який

полімеризації мономеру отримують полімер капрон, з якого виготовляють синтетичні волокна.

Властивості тканин, виготовлених

із синтетичних волокон Волокно капрону має високу

прання й швидке висихання. У капронових тканин є й недоліки.

Лавсан часто використовують для виготовлення трикотажу, декоративних тканин, штучного хутра. Волокно нітрон має високу міцність, еластичність, низьку теплопровідність, високу світлостійкість. Із нітронового волокна виготовляють костюмні тканини, штучне хутро з пухнастим ворсом, килимові покриття, пряжу для в’язання (акрил). Сучасна промисловість виготовляє синтетичні волокна для виробництва тканин спеціального призначення: термостійкі, жаростійкі, надміцні, бактерицидні, з напівпровідни-

ковими властивостями тощо. Наприклад, перлон — волокно, що міцніше за металевий дріт, воно витримує понад 30 тисяч згинів (дріт — лише 20–30 згинів). Хлорин — волокно, що не горить і стійке до дії лугу й кислоти. Його використовують для виготовлення спецодягу, лікувальної білизни та матеріалів технічного застосування, наприклад фільтрувальних тканин і прокладок у хімічних апаратах. Волокна

ну мають високу еластичність і після розтягування (навіть у три рази) швидко повертаються до початкового стану. Тому еластан додають до багатьох тканин

еластичності (мал. 1.4).

синтетичних волокон, у виробництві У техніці з капрону виготовляють

Дізнайтеся більше

Синтетичне волокно лола не горить за температури +1200 ºС, а лише розжарюється. Це волокно стійке до дії кислот і хімічно активних розчинників. Його використовують для виготовлення вогнетривкого одягу.

до структури

ввести антибіотики, то з отриманих бактерицидних волокон можна виготовляти марлю, серветки, білизну, протези трубчастих органів. Існують волокна, що випромінюють радіоактивні ізотопи, матеріали з яких використовують для лікування деяких шкірних захворювань. Гемоактивні волокна є сировиною для виготовлення тканин, що зупиняють кровотечі.

Розгляньмо найпоширеніші з них.

За призначенням пряжу поділяють на зимову, літню та всесезонну.

Зимова пряжа призначена для виготовлення виробів холодного сезону: светрів, шапок, шарфів, шкарпеток,

Термостійке волокно арамід витримує температуру +400 ºС, не горить, не плавиться, стійке до радіаційного й ультрафіолетового випромінювання. Мал. 1.5.

Мал. 1.6. Літня пряжа та вироби для теплої пори року

рукавиць, теплих суконь (мал. 1.5). Це пряжа з різних видів вовни, ангори, мохеру, кашеміру, альпаки та їхніх сумішей із синтетичними видами пряжі — акрилом і поліестером.

Літню пряжу використовують для виготовлення виробів літнього сезону: майок, топів, літніх суконь і сарафанів, капелюшків, легких пуловерів та джемперів, дитячих шкарпеток (мал. 1.6). Це пряжа з бавовни, шовку, віскози, бамбука, а також їх суміші між собою та синтетичними видами пряжі. Всесезонна пряжа — це універсальна пряжа, яку не можна віднести до певного сезону, вона різноманітна за призначенням і складом.

Це насамперед усі фасонні види пряжі: стрічка, «травичка», пряжа з лелітками тощо (мал. 1.7). До всесезонної відносять також пряжу, виготовлену із синтетичних видів волокон: поліестеру, акрилу, мікрофібри тощо. За складом, тобто за сировиною, з якої виготовляють волокна, пряжу поділяють на натуральну та синтетичну. Синтетична пряжа з’явилася відносно недавно й характеризується неоднозначним ставленням в’язальниць. Її цінують за легкість у

Але разом із цим синтетичні волокна за гігієнічними властивостями й комфортністю поступаються натуральним. Синтетичні види пряжі постійно вдосконалюють, створюють нові їхні види, а в поєднанні з натуральними підвищують споживчі властивості останніх (мал. 1.8).

Люрекс — штучне волокно з яскравим металевим блиском. Може бути різних кольорів. Його використовують тільки в змішаних типах пряжі. Нитка з чистого люрексу жорстка й неміцна.

Поліамід — синтетичне волокно. Різновиди: дедерон, капрон, нейлон, перлон, стилон. Переваги: міцне, зберігає форму. Недоліки: електризується, негігроскопічне, не можна

прати з пом’якшувальними кондиціонерами для білизни, чутливе до світла.

Поліестер — синтетичне волокно. М’яке, легке. Вироби з додаванням поліестеру добре тримають форму, не втрачають своїх

світла, швидко сохнуть,

копичують статичну електрику.

Тактель — синтетичне поліамідне волокно, розроблене компанією Du Pont.

з тактелю поєднують найкращі

штучних волокон: не накопичують статичної електрики, швидко сохнуть, міцні й довговічні, добре «дихають». Існує велика кількість різних

ральної

ням, якістю та ціною (мал. 1.9).

вовною. Вироби з ангори пухнасті, м’які й теплі. Їх необхідно берегти від води, а отже, не можна прати.

Бавовна — волокно з бавовнику. Міцне, м’яке, гігроскопічне, добре фарбується. Після прання може зсідатися. Бамбук — різновид віскози з деревини бамбука. За властивостями нагадує льон. Пряжа з бамбуковим волокном

м’яка, з невеликим блиском. Після прання виріб може трохи змінити форму й розтягнутися на кілька сантиметрів.

Верблюжа шерсть — волокно з верблюжого пуху.

Ця шерсть м’яка, легка, гігроскопічна, має цілющі власти-

вості. Така пряжа чутлива до сонця. На відміну від шерсті інших тварин, не спричиняє алергію (гіпоалергенна).

Віскоза — штучне волокно, вироблене з целюлози.

М’якість, еластичність, легкий блиск та яскраві кольори віскози дозволяють створювати цікаві моделі. Виріб з віскози

після прання може витягнутися.

Кашемір — волокно з пуху гірських кіз. Це надзвичайно якісна шерсть: м’яка, легка, із благородним блиском. Вироби з кашеміру дорогі та вимагають дбайливого догляду.

Льон — міцне, стійке до впливу вологи й високих температур волокно. Вироби з льону служать довго, зігрівають у холодну погоду й забезпечують прохолоду під час спеки.

Мериносова вовна — шерсть мериносових овець. Волокно з неї тонке, м’яке, міцне, не спричиняє алергію, добре тримає форму, стійке до зношування.

Мохер — вовна з ангорських кіз. Вироби з мохеру теплі, легкі, об’ємні й пухнасті. Під час прання треба використовувати м’які засоби та воду кімнатної температури.

Шовк — високоякісне волокно з ниток тутового шовкопряда. Має красивий блиск та високу міцність. Добре пропускає повітря. Вироби із шовку вимагають дбайливого догляду.

Волокна виробляють у вигляді довгих ниток (мононитки)

Дізнайтеся більше

Довжина мононитки може вимірюватися кілометрами, а штапельні волокна набагато коротші, їхня довжина вимірюється сантиметрами (зазвичай не більше 5 см). Шовк — єдиний матеріал, нитки якого мають природне походження. Зазвичай пряжа, виготовлена з монониток, гладенька й блискуча. Частіше для в’язання використовують кручену пряжу, що складається з кількох скручених монониток.

Пряжа, скручена зі штапельних волокон, складається з великої кількості коротких ниток. Чим довший штапель волокна, тим гладкішою та блискучішою

Лабораторно-практична

Розпізнавання

Інструменти

та зразки пасом пряжі для в’язання природного й хімічного походження (бавовни, вовни, віскози, акрилу, лавсану).

Правила безпечної праці: роботу виконувати з дотриманням правил безпечної праці в шкільних майстернях.

Послідовність виконання роботи:

1. Розглянути зразки етикеток та пряжі натурального й хімічного походження.

2. Виконати маркування зразків (позначити їхній номер).

3. Для кожного зразка визначити назву та належність до природних, штучних чи синтетичних волокон.

4. Під наглядом учителя з дотриманням правил пожежної безпеки дослідити характер горіння волокон. Для цього, утримуючи зразки пінцетом, необхідно послідовно вносити маленькі шматочки зразків у полум’я над металевим піддоном. Дослідити залишки горіння.

5. Визначити за характером горіння належність зразків до певного типу волокон.

6. З’ясувати сферу застосування розглянутих видів пряжі.

7. За результатами досліджень заповнити таблицю в зошиті.

Номер зразка

Назва пряжі Тип волокон (природні, штучні чи синтетичні)

Сфера застосування

Ключові слова: штучні волокна, синтетичні волокна, капрон,

еластан,

призначенням, зимова пряжа, літня пряжа, всесезонна пряжа, класифікація пряжі за складом, класифікація пряжі за текстурою та структурою, способи кручення нитки, s-кручення, z-кручення, варіанти маркування етикеток пряжі.

Контрольні запитання

1. У чому полягає різниця між штучними волокнами та синтетичними?

2. Поясніть необхідність виробництва синтетичних волокон.

3. Назвіть ознаки класифікації видів пряжі.

4. На які важливі показники слід звертати увагу на етикетці пряжі?

5. Чому на етикетки мотків пряжі наносять позначки

Працюємо в парах На запропонованих для лабораторно-практич-

— для літа. Обґрунтуйте свій вибір. Запишіть висновки

Які характеристики пряжі є важливими для вибору за призначенням, а які — другорядними? Працюємо творчо й самостійно За результатами роботи в парах виберіть

і характеристикам пряжі. Визначте, які маркування рекомендують правила догляду за готовим виробом та що вони означають?

Перевірте свої знання за розділом «Основи матеріалознавства», виконавши тестові завдання на сайті.

Матеріали, інструменти

спицями

1. Що таке декоративно-ужиткове мистецтво?

2. Які існують традиційні види рукоділля

3.

доповненням (мал. 2.1). У Шотландії в XVII–XVIII століттях в’язан-

стилем, статтю та віком (мал. 2.6, с. 18). Існують різні види

кухлів тощо (мал. 2.8). В’язані вироби зроблять

ваше житло затишним і комфортним. Важливо, щоб вони були виконані зі смаком і пасували

до меблів, посуду та інших речей у кімнаті. Цікавими й неповторними є дитячі іграшки, зв’язані з яскравої чи пухнастої пряжі (мал. 2.9).

Підкреслити ваш неповторний стиль допоможуть унікальні в’язані аксесуари — сумки, чохли та сумочки для ноутбука, мобільного телефону чи окулярів, прикраси для волосся тощо (мал. 2.10).

Матеріали

для

в’язання спицями

(мал. 2.11).

Нерідко можна почути думку, що процес в’язання складається з трьох компонентів: наявності пряжі, спиць та бажання й терпіння в’язальниці. У певному сенсі так і є, а оскільки бажання й терпіння нам не бракує, то розгляньмо перші дві складові процесу в’язання. Для в’язання спицями використовують таку саму пряжу, як і для в’язання гачком: — романтичне жіноче пальто;

матеріалу, з якого вони зроблені, мають бути добре відполірованими. Якщо на поверхні

спиць є навіть маленькі зазублини, це буде перешкоджати

ковзанню нитки й гальмувати процес в’язання. Кінці спиць мають бути гострими, але такими, щоб не поранити пальці. Спиці відрізняються за номерами. Номер відповідає

діаметру спиці, який вимірюють у міліметрах (мал. 2.13).

Найбільш популярними є спиці з номерами від № 2 до № 12, але для окремих виробів існують спиці з набагато більшими

номерами (мал. 2.13, в).

Товщина спиць має відповідати товщині нитки.

Перевірити, чи правильно дібрані спиці, можна простим способом: товщина складеної вдвічі нитки має дорівнювати товщині спиці (мал. 2.14).

Від правильного вибору спиць залежить якість і зовнішній вигляд в’язаного виробу. Можна в’язати візерунок тонкою ниткою

ми, об’ємними вставками, бісером і лелітками, типу «травичка», «оксамитова» або декоративний шнур, то краще обирати номер спиць, який рекомендовано на етикетці.

Кругові спиці з ліскою (мал. 2.12, г) використовують у циліндричному в’язанні: горловини светрів, безшовних спідниць, рукавів тощо (мал. 2.15, с. 20). Залежно від товщини пряжі ліска на спицях може бути тонкою або товстою.

Мал. 2.12. Види спиць: а — дерев’яні; б — пластмасові; в —

Мал. 2.15. В’язання на кругових спицях

Мал. 2.16.

користовують

трикотажні

виправлення помилок, допущених у ході в’язання. Допоміжні спиці використовують

кіс і кишень (мал. 2.17).

Для вив’язування кишень

альні шпильки.

тім включають їх у роботу (мал. 2.18).

За допомогою голки із загнутим

види швів, вона

зручна в роботі (мал. 2.19). Існує багато інших цікавих пристосувань,

розподілювачі, що допомагають розділити нитки різних кольорів

Мал. 2.18.

час створення жакардових візерунків (мал. 2.20, а); пристрої для розрахунку щільності в’язання (мал. 2.20, б ); пристосування для виготовлення помпонів (мал. 2.20, в); різноманітні утримувачі для клубочків (мал. 2.20, г); маркери для петель у вигляді маленьких шпильок, які використовують для позначення ділянок в’язання (мал. 2.20, д), та багато інших.

Використання пряжі зі старих речей.

Підготовка пряжі для в’язання У гардеробі кожної людини напевно є в’язані речі, які з певних причин не хочеться носити. Викидати їх, звісно ж, нерозумно. Найкращий вихід — розпустити ці речі, а з отриманих ниток зв’язати новий виріб. Зв’язати чудовий

дитячий виріб можна також і зі старих речей дорослих членів родини.

Перед тим як розпустити стару річ, необхідно уважно розглянути нитки. Якщо вони старі, вилинялі, оскільки пра-

лися багато разів, то, можливо, з ними не варто працювати. А якщо пряжа якісна та зберегла колір і гарний вигляд, то вона цілком придатна для в’язання нових виробів. Але для цього пряжу слід правильно підготувати

користання, тобто надати їй нового життя.

старих речей:

1. Стару річ треба випрати з використанням делікатного засобу для прання.

2. Обережно розпороти виріб по швах на окремі деталі за допомогою розпорювача. Якщо є дуже зношені місця, їх можна вирізати.

3. Деталі виробу злегка пропрасувати через зволожену тканину.

4. Знайти в деталях верх і почати розпускати.

5. Нитки змотувати в клубки. Якщо нитки рвуться, то їх необхідно зв’язувати невеликими вузликами.

6. Для подальшого вирівнювання пряжу потрібно перемотати в пасма масою близько 100 г.

7. Випрати пряжу руками

8.

під час в’язання, а робота була чіткою, легкою й безпечною, треба правильно організувати своє робоче місце, додержуватися правил

печної праці та санітарно-гігієнічних вимог, а саме: 1. Приступаючи до роботи, потрібно обирати стілець

крісло зі зручною спинкою. Під час в’язання слід сидіти прямо, без напруження й не сутулячись. Спина має

прямою й трохи відхиленою

2.

3. Необхідно забезпечити достатнє освітлення

4. Спицями

5.

6.

7. Не сидіти довго

8. Після

й рівномірні рухи. «Рваний»

1.

2.

5. Заповнити таблицю в зошиті.

Номер виробуНомер пряжіНомер спиць

6. Обґрунтувати доцільність добору пряжі та спиць.

Практична робота Підготовка пряжі для в’язання спицями Інструменти та матеріали: зображення виробів, в’язаних спицями, пряжа, етикетки пряжі, зошит.

Послідовність виконання роботи:

1. Роздивитися уважно етикетку пряжі. Визначити волокнистий склад, довжину нитки, рекомендований номер спиць.

2. Проаналізувати призначення пряжі: які вироби можна з неї виготовляти.

3. Відповідно до волокнистого складу визначити, чи потрібне для цього виду пряжі попереднє прання, щоб запобігти подальшому зсіданню або розтягуванню.

4. Зробити висновки та записати їх у зошит.

Ключові

Контрольні запитання

1.

2. Які види пряжі та матеріали використовують

цями?

3. Як визначають номер спиць для в’язання?

4.

1.

2.

3.

вказівного пальця лівої руки (мал. 3.3). Спицю з петлями, які потрібно пров’язати, тримають у лівій руці, крім того, ліва рука керує натягом нитки за допомогою вказівного пальця (мал. 3.4).

Якщо людина лівша, то спицю з петлями, які потрібно пров’язати, тримають у правій руці (мал. 3.5). Способи

В’язання спицями починають із набирання петель. Існує кілька способів

вільної нитки) = КП (кількість петель) × 2 см + 20 см.

Розраховуючи

4.

на чотири спиці. А під час в’язання спицями на

розтягують уздовж еластичної частини спиць і в’яжуть усі наступні ряди, пересуваючи петлі по колу.

Послідовність набирання петель із двох кінців ниток для лівшів подано в додатковому матеріалі до параграфа на сайті.

Практична робота

Вправи з набирання петель початкового ряду

Інструменти та матеріали: в’язальні спиці, пряжа для в’язання, ножиці.

Правила безпечної праці: роботу виконувати з дотриманням правил безпечної праці в шкільних майстернях.

Послідовність виконання роботи:

1. Набрати 30–40 петель початкового ряду способом набирання петель з

ки (використовуйте алгоритм, поданий

таблиці 1).

2. Розрахувати довжину

Контрольні запитання

1. Які основні види петель ви знаєте?

2.

3.

1.

Початок в’язання лицьових петель другим способом — за задню стінку — нічим не відрізняється від першого: нитка так само розташована за роботою.

Під час в’язання виворітних петель робоча нитка завжди розташована перед роботою (перед спицею).

Полотно, зв’язане «бабусиними» петлями, більш рівне, щільне, еластичне та менше розтягується (мал. 4.5).

У разі в’язання полотна класичним способом воно швидше деформується, стає пухким через нерівномірний натяг робочої нитки під час в’язання. Вибір способу в’язання залежить від власних уподобань, але треба пам’ятати, що в’язати лицьові та виворітні петлі в одному виробі потрібно

Основні етапи в’язання полотна прямокутної форми

Багато в’язаних виробів мають прямокутну форму

складаються з деталей прямокутної форми (мал. 4.7).

Для виготовлення в’язаного полотна прямокутної форми потрібно набрати на спиці

Утворення

Комбінуючи

але різноманітні: пласкі та рельєфні, однобічні та двобічні, різні види резинки

лише пласких виробів або їхніх деталей, а також для в’язання на п’яти спицях чи кільцевих спицях. Коли в’яжуть цим способом, роботу не перевертають, а виконують по колу. У таких випадках в’язати треба тільки лицьовими петлями. Таке в’язання найчастіше використовується для виготовлення шкарпеток, шапок, снудів, безшовних светрів, в’язаних по колу (мал. 4.11).

Часто початок багатьох в’язаних виробів оформлюють резинкою. Таку назву цей візерунок отримав через свою еластичність і здатність повертатися до початкового стану після розтягування (мал. 4.12).

Резинку створюють чергуванням

і виворітних петель. Під час в’язання першого ряду чергують одну або кілька лицьових і виворітних петель, а під час в’язання зворотного ряду в’яжуть так: там, де в попередньому ряді були лицьові петлі, в’яжуть виворітні, а там, де були виворітні, в’яжуть лицьові (мал. 4.13).

Ще одним візерунком для плаского в’язання з використанням лицьових і виворітних петель є «плутанка», або «рис». Цей візерунок утворюють чергуванням однієї лицьової та однієї виворітної петель у першому ряду, а у зворотному та

наступних там, де була лицьова петля, в’яжуть виворітну, а там, де була виворітна,— лицьову (мал. 4.14).

Дізнайтеся більше

Останнім часом модними є в’язані об’ємні шарфи, пончо, пледи з теплої вовняної пряжі або зі з’єднаних в одну товсту нитку кількох ниток. Ці вироби виготовлені

виконання роботи:

1. Набрати початковий ряд із 20–25 петель бажаним способом.

2. Пров’язати 5 рядів лицьовими петлями. (Скористайтеся алгоритмом, поданим у таблицях 3 або 4.)

3. Пров’язати наступні 5 рядів виворітними петлями. (Скористайтеся алгоритмом, поданим у таблицях 5 або 6.)

Практична робота В’язання прямокутного полотна Інструменти

1. Набрати початковий ряд із 20–25 петель бажаним способом.

2. Пров’язати 5–6 рядів полотна за порядком: ряд лицьових петель, ряд виворітних, оформлюючи петлі країв ланцюжком. (Скористайтеся алгоритмом, поданим у таблиці 7.)

3. Наступні 5–6 рядів полотна в’язати таким самим способом, але крайові петлі виконати вузликами. (Скористайтеся алгоритмом, поданим у таблиці 8.)

4. Петлі останнього ряду закрити. (Скористайтеся алгоритмом, поданим у таблиці 9.)

Практична робота В’язання візерунків, утворених лицьовими та

1.

2.

Ключові

Контрольні запитання

знаєте?

2. Які способи в’язання лицьової та виворітної петель вам відомі?

3. Як можна закінчити в’язання прямого полотна?

4. Чим відрізняються вироби, в’язані класичним способом

«бабусиними» петлями?

5. Як оформлюють краї прямокутного полотна?

6. Які види крайових петель ви знаєте?

7. Які види візерунків утворюються чергуванням лицьових і виворітних петель?

Працюємо в парах Роздивіться малюнки зі зразками візерунків (мал. 4.15). Обго-

Працюємо

1. Навіщо використовують накиди та зняті петлі?

2. Як можна збільшити або зменшити кількість петель під час в’язання?

3. Чи відомо вам, як утворюються ажурні візерунки?

В’язання накидів

Для в’язання ажурних візерунків,

час пров’язування наступної петлі потрібно притримувати вказівним пальцем правої руки, щоб не утворився дуже великий отвір (мал. 5.2). У наступному ряду накид можна пров’язати або лицьовою,

потрібно в’язати тільки за передню стінку лицьовою або виворітною петлею залежно від візерунка.

Збільшення та зменшення кількості петель

Під час виготовлення виробів, в’язаних спицями, іноді

треба збільшити або зменшити ширину ряду, тобто змінити

кількість петель на спицях.

Збільшувати (зменшувати) кількість петель можна як із

країв виробу, так і всередині полотна. Якщо додати велику

кількість петель із країв виробу, це може призвести до

його форми. Готовий виріб може деформуватися,

виворітного

отримуючи схрещену петлю, що

2. Із використанням протяжки (див. мал. 4.1 на с. 27).

Перший спосіб: підхопити протяжку на ліву спицю ру-

хом за годинниковою стрілкою (коротка частина протяжки

має бути за спицею) та пров’язати утворену на лівій спиці

петлю за передню стінку (мал. 5.8).

Другий спосіб: підвести праву спицю під протяжку,

робочу нитку, протягнути

спиці (мал. 5.9).

що розміщена на лівій спиці (мал. 5.10, с. 37). Зверніть

2.

(мал. 5.12) або

можна зв’язати гарний теплий светр, кардиган або жилет.

Під час виконання ажурних візерунків на спицях слід пам’ятати основний принцип — кожному отвору, отриманому за допомогою накиду (додавання петлі), має відповідати зменшення петель.

Правильне розташування, додавання та зменшення петель є основою створення візерунка. Вироби, зв’язані ажурними візерунками, мають вигляд справжніх витворів мистецтва (мал. 5.15).

Практична робота Вправи на збільшення

2.

3. Пров’язати наступний ряд лицьовими петлями, зробивши через кожні п’ять петель по одному накиду. (Скористайтеся інформацією та малюнками з матеріалу параграфа.)

4. У наступних 3–5 рядах пров’язувати накинуті петлі (накиди).

5. У наступних 5 рядах зробити зменшення кількості петель у рядах способом, який обрати самостійно.

6. Петлі останнього ряду закрити.

Контрольні запитання

1. Які існують способи виконання

2.

1.

Щільність в’язання

особливостей майстра); • візерунка, обраного для в’язання.

Для того щоб не перев’язувати декілька

на спиці 25–35 петель (залежно від товщини нитки), пров’язати близько 20 рядів та закрити петлі. Отриманий зразок, не розтягуючи, приколоти за допомогою шпильок до рівної

30 петель — 10 см

x петель — 45 см

Далі слід розв’язати рівняння: петель.

Отже, для в’язання полотна завширшки 45 см необхідно набрати 135 петель + 2 крайові.

Для визначення щільності в’язання зазвичай використовують сантиметрову стрічку або лінійку (мал. 6.5).

Для якісного розрахунку петель також використовують рамку, виготовлену з міліметрового паперу. Її накладають на підготовлений зразок в’язання. Бічні краї внутрішнього квадрата рамки суміщають із початком рядів справа та зліва, а нижні та верхні краї — із серединами петель рядів. Для

зручності рамку закріплюють шпильками (мал. 6.6).

Також існує спеціальний пристрій — лічильник щільності, який накладають на зв’язаний зразок, а потім рахують петлі, що з’являються у віконці приладу (мал. 6.7).

В описах, наданих для виготовлення в’язаних виробів, зазначають щільність для «панчішного» в’язання або для конкретного візерунка. Наприклад: 18 петель і 28 рядів = 10 × 10 см лицьовою гладдю з використанням спиць 5 мм. Якщо ж у виробі будуть траплятися різні

циліндр із двома віконцями для цифр, який надівають на спицю. Після закінчення кожного ряду колесо пристрою повертають, і змінюється цифра кількості рядів. Це дає змогу не записувати й не запам’ятовувати кількість зв’язаних рядів. Складніший пристрій має вигляд годинника, який надівають на руку майстра; після кожного пров’язаного ряду потрібно натиснути кнопку, що рахує ряди в’язання.

зразків 10 × 10 см слід порівняти із зазначеною в описі. Якщо щільність зразка відрізняється, необхідно змінити спиці.

За меншої кількості петель і рядів зразка потрібно взяти тонші спиці або в’язати щільніше, а за більшої кількості — товстіші спиці.

Якщо після волого-теплової обробки щільність зразка відрізняється від рекомендацій

до цього виду пряжі, треба змінити спиці.

За отриманої меншої кількості петель і рядів

на зразку слід узяти тонші спиці, а за більшої — товстіші спиці.

Зверніть увагу! Важливо знати, які зміни можуть відбутися з пряжею

товленими з неї виробами під час прання та прасування. Виріб, виготовлений з бавовняної

1.

2. Пров’язати 20 рядів «панчішним» в’язанням (чергуючи ряди лицьових

петель).

3. Петлі останнього ряду закрити.

4. Розрахувати щільність в’язання одним із запропонованих способів

10 × 10 см.

Ключові слова: щільність

2.

3. Що означає поняття «щільність в’язання»?

4.

5. Як розрахувати щільність в’язання?

6. За допомогою яких пристосувань розраховують щільність в’язання?

7. Що потрібно зробити, коли щільність в описі певного виробу не збігається зі щільністю виконаного зразка?

Працюємо в парах Виконайте зразок щільності полотна (20–25 петель, 20 рядів), використовуючи однаковий візерунок («хусткове» в’язання, «панчішне» в’язання, резинка 1 × 1, 2 × 2, «плутанка»).

1. Які умовні позначення використовують у в’язанні спицями?

2. Чи можна в’язати спицями за схемою?

3. Яка особливість рапорту у виробах, в’язаних спицями?

4. Як створюється орнамент у в’язаних виробах?

В’язання за схемою

Ви вже знаєте, що перед початком в’язання спицями потрібно дібрати матеріали (спиці за розміром, нитки бажаного кольору та якості, візерунок, яким буде виконуватися виріб)

і розрахувати кількість петель, що необхідно

набрати на спиці. Пригадайте, що ви дізналися в 7 класі про в’язання візерунків гачком. Так само, як і в разі в’язання гачком, візерунки для в’язання спицями можуть бути подані двома способами: текстовим (у вигляді словесного опису) та графічним (за допомогою схем з умовними позначеннями). Графічні позначення більш зручні, оскільки займають

менше місця. Але для того щоб ними легко

було користуватися, необхідно знати умовні

позначення.

Якщо умовні позначення, що використо-

вуються у в’язанні гачком, завжди однакові, то у в’язанні спицями різні інформаційні

джерела наводять різні умовні позначення.

Тому перш ніж приступити до в’язання, слід

ознайомитися з умовними позначеннями та

поясненнями до них. У нашому підручнику

ми будемо використовувати такі умовні по-

значення:

— лицьова петля; — виворітна петля; — накид; —

дві петлі, пров’язані разом виворітною;

— дві петлі, пров’язані разом лицьовою з нахилом управо за передні стінки; — дві петлі, пров’язані разом лицьовою

з нахилом уліво (зняти петлю, як під час лицьового в’язання, а наступну пров’язати лицьовою та протягнути утворену петлю через зняту); — зняти петлю, як під час лицьового в’язання, дві наступні пров’язати разом лицьовою та протягнути утворену петлю через зняту

Розгляньмо, як читати схему на прикладі візерунка, зображеного на малюнку 7.1. Схема має вигляд прямокутника, розділеного на клітинки (мал. 7.2). Клітинки по горизонталі означають петлі, які необхідно набрати, а клітинки

Мал. 7.5.

прямокутника, у клітинках, розміщують умов-

ні позначення, що означають способи пров’я-

зування петель. На малюнку 7.2 хрестик ( )

означає лицьову петлю, а порожній кружечок ( ) — виворітну петлю. Нумерація внизу

схеми означає ряд петель на спиці, які рахують

справа наліво. Таким чином, чергування кліти-

нок у схемі відповідає чергуванню петель під

час в’язання, а цифри з боків схеми вказують

номери рядів знизу вгору, тобто послідовність, у якій потрібно в’язати. Із правого боку стоять цифри для лицьових рядів, а з лівого — для виворітних. У таких випадках у виворітних рядах (парних) петлі в’яжуть за малюнком: лицьові — лицьовими, виворітні — виворітними. На деяких схемах зображують тільки лицьовий бік візерунка із зазначенням того, що у виворітних рядах в’яжуть так, як «лежать»

прямокутником (мал. 7.4) або скобою (мал. 7.5), що наочно виділяє частину візерунка, яка повторюється. Під час в’язання крайові петлі не рахують для утворення візерунка. Іноді на схемах їх позначають знаком «+», а іноді не позначають. Існують візерунки, в яких рапорт складається з великої кількості петель і рядів. Це складні фантазійні й ажурні візерунки, що утворені комбінацією джгутів, знятих петель, пров’язування двох або трьох петель разом, накидів

викрійки необхідних виробів і розмірів. Добре засвоївши техніку зменшення й збільшення кількості петель та маючи потрібну викрійку, можна приступати до в’язання виробу. У ході роботи слід прикладати виріб до викрійки для контролю форми полотна (мал. 7.7).

В’язання орнаментів

Для прикрашання багатьох в’язаних речей — шапок, рукавиць, шкарпеток, светрів — використовують орнамент. Орнамент — це вид кольорового в’язання з ритмічним повторенням елементів малюнка (мал. 7.8).

Орнамент частіше виконують у «панчішному» в’язанні. Для цього можна використовувати схеми, зображені на папері в клітинку. Кожна клітинка відповідає одній петлі полотна. Можна використовувати вже готові схеми орнаментів для в’язання й вишивання хрестиком або створювати їх самостійно (мал. 7.9). Для в’язання

рові нитки такої самої товщини та якості, як і основна пряжа. Під час в’язання орнаменту на виворітному боці виробу утворюються протяжки, тому потрібно стежити,

стягували полотно,

Дізнайтеся більше

Орнамент можна не тільки в’язати, а й вишивати на готовому полотні. Це зручно тоді, коли малюнок дрібний, багатобарвний або складається з вигнутих ліній. Вишивання орнаменту виконують нитками такого самого типу, як і основний виріб.

Послідовність виконання роботи:

1. Обрати виріб для в’язання. Можна скористатися поданими зразками (мал. 7.11).

2. Дібрати матеріали та інструменти для роботи.

3. Дібрати візерунок для в’язання.

4. Визначити розміри майбутнього виробу.

5. Розрахувати щільність в’язання та кількість петель, що потрібно набрати на спиці для обраного виробу.

6. Зв’язати виріб або його заготовки.

Кожний стібок вишивки має повторювати форму петлі в’язаного полотна. Це зручно у виконанні й не стягує полотно. Існує кілька способів вишивання: стібками, що повторюють форму кожної петлі, стібками по двох петлях і тамбурним швом. Зразок

Вишивання тамбурним швом

Контрольні запитання

2.

3. Що таке рапорт?

4. Що таке орнамент?

5. Які

Працюємо в парах Перший учень складає схему візерунка,

Працюємо творчо й самостійно Самостійно оберіть

рукавички). Розробіть схему орнаменту, яку можна використати для в’язання цього виробу.

1.

2.

3.

4.

5. Як сховати кінчики ниток, що залишилися на початку та в кінці роботи? Способи

Остаточний вигляд виробу

акуратно виконана обробка й з’єднання цих деталей у єдине ціле — готовий

ках або виконуючи зигзагоподібний шов (мал. 8.2).

Якщо виріб складається з кількох деталей, то з’єднувальний шов має гармоніювати із загальним виглядом виробу. Він може виконувати як декоративну, так і практичну функцію або й те, й інше разом.

Деталі в’язаного виробу можна з’єднати між собою так:

• зшити вручну;

• з’єднати за допомогою гачка;

• зшити на швейній машині прямою строчкою.

Спосіб з’єднання обирають на етапі планування виготовлення виробу для того, щоб залишити відповідні припуски. Для зшивання краще використовувати ту саму

Залежно від бажаного результату з’єднання в’язаних деталей вручну можна виконувати:

• одинарною або подвійною ниткою того самого кольору

або контрастною (для виробів у спортивному стилі);

• металізованою ниткою;

• іншими матеріалами, наприклад атласною тасьмою, стрічкою, тонким шкіряним шнуром або шнуром з бавовни чи вовни.

З’єднати в’язані деталі можна також

ка, виконуючи повітряні петлі (мал. 8.10, а), півстовпчики або стовпчики без накиду (мал. 8.10, б ).

З’єднання гачком можна виконувати як

лицьового боку, так і з виворітного.

Спочатку гачок

то захоплюють

способи з’єднання гачком, у результаті яких можна отримати ажурну смугу замість шва, можна

ковому матеріалі до параграфа на сайті.

Якщо трикотажне полотно не надто об’ємне, то деталі виробів можна зшити на швейній

шви (мал. 8.12). Дві деталі

з’єднати горизонтальним швом,

ще називають «петля в

оскільки він імітує в’язаний ряд (мал. 8.12, а). Цей шов майже непомітний, добре підходить для виробів з об’ємної пряжі, зберігає еластичність в’язаного полотна. Потрібно пам’ятати, що

1

2

Мал.

Горизонтальним

1.

3.

Трикотажним горизонтальним

4.

5. Нитку підтягувати приблизно через

2 см так, щоб стінки деталей з’єдналися та утворилося суцільне полотно. Для

1

2

Мал.

вертикальним

Іноді необхідно з’єднати два полотна, з яких одне має горизонтальний напрям петельних рядів, а друге — вертикальний (мал. 8.18).

Деталь з вертикальним напрямом петельних рядів по краю має ряд крайових петель (мал. 8.19, а), і в процесі зшивання будуть задіяні протяжки між петельними рядами (мал. 8.19, б ).

Деталь з горизонтальним напрямом петельних рядів має закритий ряд петель (мал. 8.20, а), і в зшиванні будуть задіяні петлі (мал. 8.20, б ).

Шов прокладають з лицьового боку. За технікою зшивання він схожий на шов «петля в петлю» (мал. 8.15, б ). Петлі готового шва в кінцевому результаті можуть мати два варіанти. У першому варіанті вони мають вигляд продовження полотна з вертикальними рядами (мал. 8.21, а). Якщо нитку зшивання сильніше підтягнути, то отримують другий варіант — шов стає непомітним (мал. 8.21, б ).

Кетельний шов використовують для зшивання деталей, одна з яких — із закритими петлями, а друга — з відкритими. З відкритими петлями може бути дрібна деталь, а із закритими — основна велика деталь, наприклад манжет і рукав (мал. 8.22, а), стійка горловини (мал. 8.22, б ) або планка застібки та джемпер. Технологію

1 Підготовка до зшивання: припрасувати деталі; дібрати нитку для зшивання; перед зшиванням необхідно приметати або закріпити шпильками

2

Практична робота

З’єднання деталей виробу

Інструменти та матеріали: праска, гачок, ножиці, голки для шиття, сантиметрова стрічка, шпильки, нитки для в’язання та нитки для зшивання. Правила безпечної праці: роботу виконувати з дотриманням правил безпечної праці

3.

4.

6.

Мал. 8.23. Вироби, в’язані спицями

Ключові слова: способи з’єднання деталей, шов «назад голкою», «ткацький» шов, шов «через край», потайний шов, декоративні шви, шов «ланцюжок», з’єднання гачком «ланцюжком», з’єднання гачком стовпчиком без накиду, ажурне з’єднання гачком, горизонтальний трикотажний шов «петля в петлю», вертикальний трикотажний шов «матрацний»,

3.

5.

2.

Працюємо в парах

1.

8.23

2.

3. Обґрунтуйте доцільність запропонованих

3.

деталей, визначте спосіб їх з’єднання.

4. Висновки запишіть у зошит.

1. Як можна оздоблювати виріб, в’язаний спицями?

2. Чи є

3. Як доглядати за в’язаними виробами?

Завдяки в’язанню можна отримати багато красивих і оригінальних речей. Виріб, зв’язаний звичайними нитками й простою в’язкою, може стати вишуканим і ефектним завдяки оздобленню. Під час створення речей власноруч дуже важливим є творчий підхід. Можна

витратити багато часу, а потім поглянути на

готовий виріб і розчаруватися. Результат не буде вартий витрачених зусиль, якщо виготовлений виріб вийшов невиразним і нецікавим.

Чому так сталося? Начебто і зв’язано акуратно, і схема була оригінальною, але все одно чогось не вистачає. А не вистачає маленьких деталей, які надають речам особливого шарму й індивідуальності.

Ви вже знаєте, що надати оригінальності виробу можна завдяки оздобленню. Причому у в’язаних виробах оздоблення можна виконувати як під час виготовлення, так і на готовому виробі.

У будь-якому

всі види швів, що застосовують під час вишивання на

вишивати прямо по паперу. Переводити малюнок на в’язане

полотно незручно, а часом і неможливо.

Під час вишивання потрібно стежити, щоб нитки в місцях переходу від однієї частини малюнка до іншої не затягувалися, а прокладалися вільно.

Запам’ятайте! Дуже товста пряжа для вишивання може розтягнути виріб.

Будь-який в’язаний виріб можна прикрасити, якщо оздобити його різними видами в’язаних шнурів (мал. 9.5, а). Їх можна використовувати для оформлення візерунків, що накладають у вигляді аплікації на гладке в’язане полотно, а також як витончені пояси, що підкреслять не тільки виріб, а й вашу фігуру. Існує ще багато прикладів того, як можна використовувати в’язані шнури. Можна зробити

шнурами основного виробу й додати такі самі шнури для оздоблення аксесуарів, наприклад сумочки. Або можна створити з такого шнура самостійні аксесуари, наприклад в’язаний браслет, пояс, краватку (мал. 9.5, б ). Подібні дрібниці можуть

підкреслити ваш стиль і додати чарівності буденному образу. Шнур можна виготовити різними способами: скрутити, сплести технікою «макраме», зв’язати гачком, спицями тощо.

Розгляньмо кілька способів. В’язання шнура спицями. Красиві шнури різної довжини й товщини можна зв’язати спицями на різній кількості петель. Для цього потрібні

(табл. 13, с. 60).

так: крайова петля, 4 виворітні петлі, 1 петлю скинути, 8 виворітних петель, 1 петлю скинути, 8 виворітних петель, 1 петлю скинути, 8 виворітних петель, 1 петлю скинути, 8 виворітних петель, 1 петлю скинути, 8 виворітних петель, 1 петлю скинути, 4 виворітні петлі, крайова петля. Скинуті петлі розпустити до передостанньої петлі початку в’язання 1

тільки в цьому випадку поверхня виробу залишиться рельєфною. Якщо деталь опуклої форми, наприклад джгути, рельєфні смуги, шишечки, то її прасувати не потрібно. Для цього деталь наколюють

на викрійку, накривають зверху вологою тка-

ниною (два шари марлі або махровий рушник).

Через півгодини тканину знімають, а деталь

залишають просихати на підстилці. Для того щоб зв’язана резинка залишилася пружною після прасування або вологої

обробки, зробіть таке: розтягніть резинку у висоту, щоб вона стиснулася, і в такому положенні пропрасуйте її праскою через вологу тканину.

Догляд за в’язаним виробом (прання, сушіння). Особливості волого-теплової обробки (ВТО)

в’язаних виробів

Останнім часом речі, зроблені своїми руками, набувають дедалі більшої популярності. Тож рукодільниці беруться за інструменти, дістають записи з бабусиними секретами, додають креативу та створюють унікальні вироби. Але постає питання: як правильно зберігати

й доглядати за в’язаними виробами, щоб довго

милуватися їхньою красою?

На відміну від виробів із тканини, в’язані речі не рекомендують розвішувати на вішалки в гардеробі. Щоб уникнути розтягування, їх слід зберігати акуратно складеними на полицях у шафі.

Прати в’язані речі потрібно в теплій або прохолодній воді, тому що гаряча спричиняє усад-

ку й зміну структури пряжі. Для ефективного

прання застосовують спеціальні делікатні засоби (для мохеру

Практична робота

Остаточна обробка виробу

Інструменти та матеріали: гачок, голка з тупим кінцем, ножиці, нитки, пряжа, матеріали й фурнітура, необхідні для оздоблення.

Правила безпечної праці: роботу виконувати з дотриманням правил безпечної праці в шкільних майстернях. Послідовність виконання роботи:

1. Заховати й обрізати кінчики ниток у виробі.

2. Виконати волого-теплову

3. Дібрати вид оздоблення

4. Виконати оздоблення виробу.

5.

6.

№ з/п

Критерій оцінювання

1 Відповідність виробу обраній моделі (2 бали)

2 Правильність виконання в’язання (6 балів)

3 Якість виконання оздоблення виробу (2 бали)

4 Якість остаточної обробки виробу (2 бали)

Усього балів

Кількість балів Взаємооцінювання

Ключові слова: остаточна обробка, волого-теплова обробка, прання, прасування, сушіння, зберігання в’язаних виробів, плетення шнурів, в’язання квітів, вишивання в’язаних виробів.

Контрольні запитання

1. Для чого виконують остаточну обробку виробу?

2. Яку роль відіграє

3.

4.

5.

Працюємо в парах Оцініть якість виготовленого

таблиці

Працюємо творчо й самостійно

1.

2.

старою і 1 ряд

новою ниткою. Через декілька рядів в’язання

довжте вже новою пряжею. Так можна замаскувати можливі відмінності відтінків пряжі.

Перед початком в’язання слід уважно прочитати інструкцію, щоб зрозуміти

Не рекомендують в’язати «бабусиними» петлями рельєфні візерунки. Через щільність петель їхня поверхня стає пласкою, невиразною.

Щоб зняті петлі не стягували в’язання, використовують такий прийом: перед лицьовою петлею роблять накид і тільки потім пров’язують лицьову петлю. З виворотного боку її знімають, а накид знімають з петлі.

Якщо під час в’язання була спущена петля, або було захоплено разом з петлею нитку попереднього ряду, або замість лицьової петлі пров’язана виворітна (чи навпаки), ці помилки можна виправити, не розпускаючи всю річ. Необхідно розпустити петельний стовпчик до місця помилки та пров’язати петлю гачком (підняти

візерунок можна отримати, схрещуючи виворітні петлі. Для цього слід спочатку пров’язати другу петлю з лівої спиці перед першою, потім, не зводячи петлю зі спиці, пров’язати першу петлю, а вже тоді спустити

Розділ

1. Яку галузь промисловості називають легкою?

2. Від чого залежить добробут людей?

3. Що забезпечує розвиток та конкурентоспроможність виробництва?

4. У чому полягає суть механізації технологічного процесу?

5. Завдяки чому підвищують якість промислової продукції?

Автоматизація та роботизація технологічних процесів

Рівень розвитку держави та, відповідно, життя кожної людини залежить від того, наскільки ефективно впроваджується у виробництво нова техніка й технології. Сьогодні перспектива розвитку виробництва нерозривно пов’язана з інноваційними процесами, новими знаннями, пошуком нових ідей, запровадженням прогресивних технологій, механізацією й автоматизацією технологічних процесів.

соціально-економічного життя суспільства. Саме нові технології визначають ефективність підприємства та дозволяють скорочувати витрати й отримувати максимальний прибуток. Сьогодні завдяки впровадженню автоматизації виробничих процесів здійснюється оптимізація всіх

машинами керують комп’ютери, а виконання трудомістких, монотонних або небезпечних

операцій здійснюють спеціальні автоматизовані машини — роботи.

Робот — це машина, що створена людиною та контролюється нею. Залежно від видів

виконуваних завдань роботів умовно поділяють на промислових, військових, медичних, космічних тощо (мал. 10.3). Наприклад, на текстильних підприємствах роботи розкроюють тканину, складають її та транспортують до виробничих дільниць. Військові використовують

роботів-саперів для дистанційного розмінування території та для знешкодження снарядів. Медичні міні-роботи допомагають під час хірургічних операцій. Морські роботи виконують різноманітні дії на великій глибині, а космічні — на орбітальних станціях у безкисневому просторі.

Промисловий робот — це автономно функціонуюча машина-автомат, що призначена для відтворення певних рухових функцій людини під час виконання основних і допоміж-

них виробничих операцій без безпосереднього

втручання людини.

За принципом керування промислові роботи поділяють на чотири види (чотири покоління): жорстко вбудовані, програмовані, адаптивні, інтелектуальні.

Автомат (від грец. automatos — самодіючий) — пристрій, що виконує всі операції за заданою програмою, яка не потребує безпосередньої участі людини в процесі отримання, передачі, розподілу (використання) енергії, матеріалів або інформації. Програму дій автомата можна задавати його конструкцією, як, наприклад, у механічних годинниках, торгових та ігрових

тах тощо.

Упровадження автоматичних пристроїв у виробництво для звільнення людини від оперативного управління виробничим процесом, тобто операцій контролю, керування або регулювання, називають автоматизацією виробничих процесів. Автоматизація, на відміну від механізації, полегшує не тільки фізичну, але й розумову працю людини. Залежно від ступеня заміни розумової праці машинами й пристроями розрізняють часткову, повну та комплексну автоматизацію.

За часткової автоматизації автомати виконують тільки частину операцій, наприклад операції керування, інші операції виконують працівники.

За повної автоматизації всі операції (контроль, керування, регулювання) автоматизовані, тобто виконуються автоматичними пристроями.

Комплексною називають автоматизацію, що поширюється не на одну, а на комплекс операцій, наприклад на обробку деталі, вузла або виробу. Вона може бути здійснена в масштабі всього виробництва, одного або окремих

цехів, певних ділянок виробництва. Кожний автомат складається з окремих

елементів, у яких відбуваються перетворення

кількісних і якісних фізичних величин або

процесів, наприклад розмикання або замикання електричного кола, відкривання або закривання крана у водопроводі, газопроводі тощо. Машину або механізм, яким керує елемент

автоматики, називають керованим об’єктом. Керуючий пристрій і об’єкт керування утворюють автоматичну систему керування (скорочено АСК).

Керування автоматичною лінією, а також контроль усіх технологічних операцій здійснюють з пульта керування або за допомогою робота відповідно до заданої програми. Проте будь-яка неполадка вимагатиме припинення технологічного

тощо. Тобто сприймаючий

неполадку, автоматично прийме рішення, надасть відповідну команду до керуючого блока, який виконає це рішення щодо усунення несправності. Такі автомати називають автоматами з числовим програмним керуванням. Більш досконалими автоматами, що забезпечують ритмічність, високий темп випуску продукції, універсальність та можливість швидкого переналагодження для виконання інших технологічних операцій, є гнучкі виробничі системи.

Гнучка виробнича система (ГВС) — це комплекс технологічного й допоміжного устаткування, сполученого єдиною системою автоматичного керування на основі електронної обчислювальної машини (комп’ютера) для виконання різних технологічних операцій. Гнучкі технології є сьогодні основою автоматизованого виробництва. Можливість зміни

В інших випадках навколо робота встановлюють різні верстати, за допомогою яких відбувається обробка заготовки. Робот передає заготовку з одного верстата на інший доти, доки не будуть виконані всі технологічні операції. Програма дій робота задається пультом.

Складовою автоматизованої системи керування технологічними процесами є візуальні апаратно-програмні засоби (мал. 10.5), що здійснюють контроль і керування виробничими

й технологічними процесами. Вони підтримують зворотний зв’язок і впливають на перебіг процесу в разі відхилення його від заданих параметрів.

Автоматизацію широко застосовують не тільки на виробництві, а й у побуті. Чи помічали ви, що під час роботи праскою достатньо виставити температурний режим і праска сама автоматично буде вмикатися й нагріватися, а в разі

досягнення певної температури — вимикатися. Своєрідним датчиком тут є біметалічна пластина (мал. 10.6), яка складається з двох шарів з різних металів, що мають різні коефіцієнти

Автоматизація,

Комп’ютер є неодмінним атрибутом робочого місця працівників багатьох професій.

Підвищується рівень застосування комп’ютерних технологій у медицині: з’являються нові медичні програми, сучасні дослідження неможливі без відповідної техніки, наприклад комп’ютерна томографія, яку проводять із використанням явища ядерно-магнітного резонансу.

Завдяки комп’ютерним технологіям ми можемо отримувати дистанційну освіту, об’єднуватися в групи за професійними, соціальними або культурними інтересами.

Однак у побутовий кондиціонер не можна вмонтувати системний блок звичайного персонального комп’ютера. І у складі так званого смарт-телевізора ми не знайдемо окремого персонального комп’ютера в його звичайному вигляді. Автоматизація такої техніки стала можливою завдяки винаходу мікропроцесора і створенню мікропроцесорних систем. Мікропроцесори (мікроелектронні програмовані пристрої ) і мікроконтролери широко використовують у побутовій техніці, медичних приладах, автомобільній електроніці, системах керування ліфтами, телефонах, аерокосмічній і військовій промисловості та, звичайно, у промисловому виробництві (мал. 10.8).

Ще один тип мікропроцесорних пристроїв, який в останні 30–40 років дістав широке застосування,— це так звані програмовані логічні контролери. Їх використовують у промисловому виробництві для керування складними

технологічними процесами. Програмований логічний контролер (ПЛК) — це спеціалізована мікропроцесорна система, яку використовують для автоматизації технологічних процесів та загальнопромислових установок і комплексів (конвеєрів, рольгангів, підйомних кранів, подрібнювачів, млинів, змішувачів, пакувальників, робототехнічних та гнучких виробничих комплексів тощо).

Фактично ПЛК — це міні-комп’ютер у спеціальному конструктивному виконанні (мал. 10.9). Для створення програм для ПЛК використовують спеціальні

Мал. 10.9.

Практична робота

Ознайомлення з автоматичними пристроями

Обладнання: верстатне обладнання навчальних майстерень.

Правила безпечної праці: роботу виконують з дотриманням правил безпечної праці в шкільних майстернях.

Послідовність виконання роботи:

1. Ознайомитися з конструктивними особливостями автоматичних пристроїв, якими оснащена шкільна майстерня.

2. З’ясувати принцип дії ручної та автоматичної системи виконання технологічних операцій.

3. Накреслити блок-схему пристрою для автоматичної подачі робочого інструмента.

4. Оглянути та з’ясувати можливість блокування роботи механізму автоматичного виконання технологічних операцій (за наявності їх у навчальних майстернях).

Ключові слова: автомат, автоматизація, механізація, промисловий робот, маніпулятор, автоматика, автоматична система керування,

2. Який пристрій можна вважати роботом?

3.

4.

види роботів

1.

2. Що спільного між звичайною застібкою-липучкою

моделюванням? макетуванням?

4. У чому полягає зміст художнього конструювання?

Основи біоніки в проектуванні

Огляньте речі, що вас оточують. Зверніть увагу, що деякі

тот або на частини їхнього тіла. Для того щоб піднімати й утримувати предмети,

природного

лі молюска (мал. 11.2). Одним з методів конструювання виробів є метод функціональних аналогій, або зіставлення принципів і засобів формоутворення промислових виробів та живої природи. Цей метод називають біодизайном. Вироби, що нагадують предмети живої природи, сконструйовані на основі біоніки. Біоніка — це наука, що вивчає представників тваринного й рослинного світу з метою використання природних форм для створення нових технічних об’єктів. Назва біоніки як науки походить від давньогрецького слова bion — «осередок життя». Інакше кажучи, біоніка до-

створювати оригінальні технічні системи й технологічні процеси на основі ідей, запозичених у природи. При цьому не слід прагнути прямого копіювання всіх характеристик біологічних об’єктів, а критично добирати тільки корисні для техніки властивості. Біоніка, ґрунтуючись на біологічному прототипі, розробляє моделі, що мають конкретне практичне застосування. Фахівці вважають, що моделювати слід лише ті функції, які підвищують гнучкість, надійність та економічність системи або процесу. Сьогодні навряд чи можна знайти таку сферу людської діяльності, яка не спиралася

сучасних будівель (мал. 11.5). Наприклад, багатоповерхівка у вигляді спіралі ДНК, балкони якої

у вигляді вітрил тощо. Наукою доведено, що представників

нери. Тваринний і рослинний світи підказують ідеї для художнього й технічного конструювання. Використання природних принципів формотворення дає можливість урізноманітнювати форми, впроваджувати нові конструктивні рішення, підвищувати їхню раціональність і економічність, що зрештою підвищує якість і збільшує асортимент виробів. Дизайнер повинен бачити й розуміти логіку природних форм, аналізувати їх, виділяти найсуттєвіше й потім моделювати на цій основі нові

перед дизайнером

завдань.

Щоб створити нову річ, насамперед потрібно виготовити її макет або модель. Їх виготовляють з недорогих матеріалів, які легко піддаються обробці (папір, картон, пластилін, глина, пінопласт, текстильні матеріали, деревина тощо). З пластиліну, наприклад, можна легко відтворити будь-яку природну форму. Але такі витвори нестійкі й легко деформуються. Тому в художньому конструюванні використовують багато інших матеріалів: з

з паперу та текстильних

сувенірів, з пінопласту

вину

для моделювання суден, літальних апаратів, транспортних засобів.

Послідовність виконання роботи:

1. Розглянути зображені на малюнку 11.9

аналізувати їх щодо використання біоформ.

2. Обрати один із напрямків або запропонувати свій

зміни формоутворення.

3. Визначити видозміну

біоформ.

4. Визначити, які матеріали доцільно використовувати

5.

слова: біоніка, біодизайн,

Контрольні запитання

1. Що таке біоніка?

2. Чому людина почала

3.

конструкціях?

4. Наведіть приклади використання

Мал. 12.1.

«Сто доріг — одна твоя»,— говорить народна мудрість. Непросто вибрати серед них свою. Кожна професія, як і кожна людина, має свої

особливості й певні вимоги до професійної діяльності. Так, наприклад, щоб стати дизайнером, треба мати розвинену фантазію, добре розрізняти кольори, уміти малювати. Столяр має бути

вправним у роботі з інструментами для обробки

деревини, мати добрий окомір. Контролер має бути спостережливим, уважним, принциповим. Сьогодні люди рідко обирають одну професію на все життя, оскільки в сучасному

суспільстві зміни відбуваються дуже швидко, але важливість правильного вибору професії складно переоцінити.

Вибір професії — один із найважливіших і найвідповідальніших кроків у житті людини.

Якщо професію обрано відповідно до власних інтересів і здібностей та було враховано стан особистого здоров’я, професійну придатність і можливість працевлаштування (потреби у спеціалістах), то професійна діяльність приноситиме очікувані результати й допоможе здійснити найзаповітніші мрії.

Професія це рід занять, який об’єднує групу споріднених спеціальностей. Наприклад: професія — учитель, а спеціальності — учитель трудового навчання, учитель фізики, учитель інформатики тощо. Такі спеціальності, як слюсар механоскладальних робіт, слюсар контрольно-вимірювальних приладів і автоматів, слюсар-ремонтник об’єднують у професію «слюсар», а професія «столяр» об’єднує такі спеціальності, як столяр-червонодеревник, столяр-меблевик, столяр-будівельник тощо. Поняття «професія» ширше, ніж поняття «спеціальність», тому їх не можна ототожнювати. Спеціальність — це сфера діяльності, що вимагає певної підготовки і є основним засобом для існування й розвитку людини, її життєзабезпечення. Висококваліфікований працівник, який досконало оволодів професією, може очолювати на

Класифікатор професій це довідник, що містить систематизований перелік професій (виробничих стандартів) (мал. 12.2).

Класифікація професій це розподіл професій відповідно до галузевої структури народного господарства (виробничої й невиробничої сфер). Із класифікатором професій ви можете озна-

йомитися в Інтернеті й отримати уявлення про різноманітність професійної діяльності людини. Окремі інформаційні джерела (мал. 12.3) поглиблюють інформацію про світ професій.

Наприклад, журнал «Довідник кадровика» призначений для менеджерів з персоналу та професіоналів у сфері управління людськими ресурсами. Оскільки в одній галузі працюють різні

спеціалісти, необхідно знати особливості їхньої праці. Наприклад, у виробничій сфері працюють оператори ліній автоматичного монтажу, дизайнери, інженери, конструктори, будівельники та інші працівники, характер праці яких

значно відрізняється. Уявлення про характер праці спеціаліста дає кваліфікація професій.

Мотиви вибору професії

Як же правильно обрати професію? Для цього вчені-психологи розробили науково обґрунтовану теорію трьох

Це

талант, які допомагають досягненню успіху в певній справі. Наприклад, якщо людина вміє добре запам’ятовувати формули, визначення, цифри та оперувати ними, робити логічні висновки, абстрактно мислити, ці здібності допоможуть оволодіти професіями математика, програміста, конструктора тощо. Отже, задатки й здібності людини є мотивом вибору професії: можу діяти! Останньою складовою формули вибору професії є компонент потрібно. Це означає, що для вибору сфери

Типи професій

на сайті.

Об’єкти, на які спрямована професійна діяльність людини, називають предметом праці. З урахуванням предмета праці професії поділяють на п’ять типів: «людина — людина», «людина — природа», «людина — техніка», «людина — знакові системи», «людина — художні о брази» (мал. 12.4).

Тип професій людина — природа об’єднує професії, предметом праці яких є жива природа: рослинні й тваринні організми. До цього типу належать такі професії, як агроном, тракторист, кінолог, виноградар, геолог, птахівник, біолог, зоотехнік тощо.

До типу професій людина — людина належать професії, предметом праці яких є люди. Це такі професії, як учитель, лікар, продавець, адвокат, стиліст, офіціант, дипломат, спортивний тренер, поліцейський тощо.

Предметом праці професій людина — техніка є технічні об’єкти (машини, механізми). Найпоширенішими професіями цього типу є токар, слюсар, механік, електромонтажник, інженер-технолог, водій, бортінженер тощо.

Тип професій людина — знакова система об’єднує професії, де людина має справу з креслениками, схемами, картами, текстами, символами. До цього типу належать такі професії, як коректор, редактор, бухгалтер, економіст, програміст, логіст, оператор зв’язку, телеграфіст, кресляр, топограф, технік-геодезист тощо. Професії, пов’язані з образотворчою, музичною, акторсько-сценічною діяльністю, об’єднуються в групу людина — художній образ. Це — художник, артист ансамблю, актор, композитор, скульптор, конструктор-модельєр одягу. Класифікація професій за предметом праці допомагає визначити, які загальні

ни. Так, тип професій людина — людина, крім професійних

професію слюсаря механоскладальних робіт, повинен відповідати таким вимогам: високий рівень технічного мислення, здатність до швидких, чітких дій, зосередженість, увага, добрий зір і рухова активність тощо. Коли людина не відповідає професії, то має

місце професійна непридатність. Наслідком професійної непридатності є різні захворювання робітника, втрата працездатності. Крім того, профнепридатність завдає економічних збитків через випуск продукції низької якості, повторний вибір професії та навчання. Причини професійної непридатності можуть бути різними, наприклад фізіологічними. Якщо людина не розрізняє кольорів, вона

не може бути водієм, художником, дизайнером, маляром. У разі наявності алергічних захворювань не можна освоювати фармацевтичні й медичні професії. Оператор комп’ютерного

набору повинен швидко й точно виконувати операції пальцями рук, йому мають бути притаманні зосередженість, уважність, знання мов тощо.

Отже, щоб обрати професію, необхідно з’ясувати її вимоги до людини.

Тестування

Для визначення інтересів і схильності до певного типу професій ученими-психологами розроблено спеціальні тести, завдання, питальники, комп’ютерні програми. Для надання допомоги з вибору професії створюють центри зайнятості, у яких працюють психологи, педагоги тощо. У них можна визначити

індивідуальні

Практична робота Визначення інтересів

Послідовність виконання роботи:

1. Ознайомитися з інструкцією до питальника та запропонованими завданнями.

2. Заповнити бланк відповідей.

3. Обробити результати тестування.

4. За результатами роботи зробити висновки щодо своїх інтересів

вид заняття не подобається. Бланк відповідей побудований так, щоб можна було підрахувати кількість знаків «+» у кожному з п’яти рядків. Рядки відповідають певному типу

8

19

1. Чи є у вас власний стиль в одязі?

2. Які існують стилі в одязі?

3. В яких випадках

4.

Стилі в одязі

Уміння красиво одягатися — це мистецтво.

Цей талант може бути прищеплений з дитинства, а може розвиватися протягом усього життя. Виглядати стильно — не означає на-

дягати лише речі зі сторінок модних журналів. Важливим є те, як ви їх носите й поєднуєте.

Легендарна Коко Шанель говорила: «Мода

виходить з моди, стиль — ніколи». Саме їй уда-

лося зробити справжню революцію в моді два-

дцятих років і створити власний неповторний стиль.

Верховенство стилю над модою — явище

одним з основних елементів загального іміджу людини. Акцентами в одязі можуть

будь-які деталі одягу, тканина, з якої він виготовлений, аксесуари, взуття, фурнітура тощо. Основними стилями в одязі є класичний, романтичний і спортивний. Усі інші стилі є їхніми похідними. Класичний (консервативний) стиль характеризується стриманістю й простотою ліній, лаконічним покроєм. Речі цього стилю зазвичай високої

Технологія

довгих суконь з легких тканин. Для чоловіків у романтичному стилі характерні жилети, шийні хустки, сорочки з широкими рукавами й романтичні фасони капелюхів. Романтичному стилю властиві квіткові принти та ніжна пастельна гама (мал. 13.2).

Спортивний стиль характеризується вільним одягом, що не заважає рухам, який призначений для занять спортом і активного відпочинку. Також це може бути повсякденний одяг, стилізований під спортивний, з відповідною атрибутикою. Досить яскравий і динамічний за своїм характером одяг спортивного стилю відрізняється практичністю і зручністю (мал. 13.3).

Урахування

Пошук, створення і зміну індивідуального стилю в одязі здійснюють під впливом двох головних чинників: індивідуальних характеристик людини й навколишнього середовища.

Під час вибору стильових рішень в одязі важливо враховувати свої природні дані. Кожна людина має неповторний, тільки їй властивий зовнішній вигляд — габітус*. До ознак габітусу належать:

• розміри, пропорції і форма тіла людини;

• розміри, пропорції і форма частин тіла;

• колірний тип особистості;

• емоційно-психологічні ознаки особистості.

Особливості зовнішнього вигляду визначають вимоги людини до одягу й правила вибору основних рішень під час формування гардеробу. Правильний вибір колірної гами, корекція форми тіла формою одягу — важливі аспекти створення стилю.

Частину індивідуальних ознак людина набуває від природи: зріст, статура, риси обличчя. Але навіть ці біологічні

Дізнайтеся більше Як визначити свій стиль

1. Не копіюйте образи зірок, моделей або інших людей.

2. Не комбінуйте в костюмі речі лише однієї марки.

3. Завжди по-своєму добирайте й поєднуйте речі.

4. Не дотримуйтеся тільки одного стилю: експериментуйте з новими образами. Пам’ятайте, що з роками стиль має змінюватися.

5. Якщо вам личить річ, носіть її, незважаючи на модні тенденції.

6. Не перевантажуйте образ — дотримуйтеся міри.

7. Не забувайте про аксесуари — сумки, взуття, прикраси, пояси й шарфи.

8. Експериментуйте з кожною річчю свого гардероба і пробуйте

Одяг — це сукупність швейних виробів (із тканини, в’язаного полотна, шкіри та хутра), що надягає людина з метою захистити своє тіло від негативного впливу навколишнього середовища (погодних умов, комах, токсичних речо-

вин тощо). Окрім цього одяг виконує й естетичні функції — створює образ (імідж) людини, що дозволяє судити про її соціальний статус. Примітивний одяг людина використовувала

вже в епоху пізнього палеоліту, про що свідчать знайдені кам’яні скребки та кістяні голки для

яким він відповідає. Наприклад, ніхто не надіне на роботу домашній халат, а на пляж — вечірній костюм. Умовно весь одяг можна поділити на такі види: побутовий, спортивний, робочий, формений, святковий.

Побутовий одяг — це те, що ми носимо в повсякденному житті; розрізняють верхній одяг (куртки, плащі, пальто тощо) та нижній одяг (сукні, сорочки, блузки, спідниці тощо) (мал. 13.4).

Спортивний одяг — зручний неформальний одяг для

13.5).

Шкільна форма може бути різною для учнів молодших і старших класів.

гардеробі кожної людини є хоча б один

святкового одягу. Ці речі призначені для урочистих подій. Зазвичай це костюми й сукні (мал. 13.9). Святковий одяг відрізняється від повсякденного яскравістю, вишуканістю.

Дрес-код

Дрес-код (англ. dress code — кодекс одягу) — це регламент в одязі, якого необхідно дотримуватися під час відвідування певних заходів, організацій, закладів.

Дрес-код — це також перелік правил і рекомендацій щодо того, як співробітникам певних професій слід виглядати в конкретних ситуаціях ділового спілкування: в офісі, на

переговорах, прийомах, рекламних акціях, у відрядженні тощо. Наприклад, на корпоративну вечірку, що влаштована тільки для співробітників, можна прийти у светрі-водолазці та спортивному піджаку, але якщо на цей захід запрошені гості,

Дізнайтеся

більше

Термін «дрес-код» виник у Велико британії, але швидко поширився світом. Дрес-код компанії є відображенням корпоративної культури фірми й важливою частиною її бренду. Уважають, що належний зовнішній вигляд співробітника є важливим для довіри клієнта до фірми в цілому, демонструє стан справ у компанії, показує повагу до ділових партнерів і клієнтів. Вимоги

журналу в екстравагантному, епатажному вбранні, а художника — у строкатому піджаку й шийній яскравій хустці. У людей представницьких професій, тих, хто безпосередньо спілкується з партнерами,

тримала форму,

також щоб надати їй потрібної товщини (мал. 13.11).

Шов на зворотному

уручну,

(мал. 13.12).

Краватки виготовляють здебільшого із шовку різного переплетіння. Шовкова краватка є традиційною й універсальною, але бувають краватки з вовни, твіду, льону та бавовни.

Усі краватки можна поділити на чотири групи:

• класичні краватки;

• краватки для урочистих подій: «аскот», «пластрон» і «шарпей»;

• краватка-метелик (бантик);

• краватки «боло».

До класичних краваток належать звичайна краватка, краватка «віндзор» і краватка «регата».

Краватку «віндзор» виготовляють спеціально під однойменний вузол, тому вона відрізняється від звичайної краватки трохи більшою довжиною й шириною. «Віндзор» буває переважно чорного кольору (мал. 13.13, а).

Краватка «регата» відрізняється

неодмінним атрибутом чоловічого весільного костюма в США і деяких країнах

(мал. 13.13, в, с. 89).

Краватку «пластрон» часто плутають з «аскотом». Це майже її близнюк, тільки родом із Франції. «Пластрон» зазвичай носять під жилет (дуже часто з такої самої тканини) та, як і «аскот», скріплюють шпилькою з перловою головкою. Можна впевнено сказати, що ці два види — найдавніші й дійшли до нас майже

в незмінному вигляді.

Краватка «шарпей» (рюш) — це надзвичайно ефектна й популярна останнім часом

краватка. Привертає увагу своїм незвичайним способом зав’язування. У Шотландії «шарпей» часто носять разом із кілтом* як частину національного костюма (мал. 13.13, г).

Краватка-метелик походить від шийної хустки, кінці якої в XIX столітті зав’язували у вигляді метелика (французькою — la papillon). Свого сучасного вигляду краватка-метелик набула 1904 року під час постановки опери Дж. Пуччіні «Чіо-Чіо-сан», або «Мадам Батерфляй», коли на всіх музикантах оркестру була краватка, зав’язана

кою з коштовної деревини, металу чи каменя (мал. 13.13, е, с. 89).

Краватка надає елегантності й солідності, часто є елементом дрес-коду, тому вміння правильно зав’язувати краватку

Мал. 13.16. Вузол «віндзор» та схема його зав’язування

Мал. 13.17. Краватка-метелик та схема зав’язування вузла

Сучасна молодь надає перевагу зав’язуванню краватки вишуканим вузлом «віндзор», хоча послідовність створення цього вузла доволі складна (мал. 13.16). До урочистих подій доречною буде елегантна краватка-метелик. Навчитися зав’язувати таку краватку можна за схемою, зображеною на малюнку 13.17.

Практична робота Розробка графічного зображення власного стилю. Презентація спроектованого власного стилю в одязі Обладнання, інструменти та матеріали: комп’ютер, журнали мод, папір формату А4, кольорові олівці, простий олівець. Послідовність виконання роботи:

1. Ознайомитися з малюнком 13.18 та визначити, до якого типу належить

2.

Прямокутник

Звузити

Ключові слова: стиль, мода, зовнішність, фігура, дрес-код, одяг, види одягу, особливості фігури, краватка, види краваток, вузол, способи зав’язування вузлів.

Контрольні запитання

1. Назвіть основні стилі в одязі.

2. Як потрібно враховувати особливості фігури під час вибору власного стилю?

3. Які існують види одягу?

4. Назвіть види повсякденного одягу.

5. Що таке дрес-код? В яких випадках його використовують?

6. Яке призначення краваток?

7. Чим відрізняються чоловічі й жіночі краватки?

8. Якими способами можна зав’язати краватку?

Працюємо в парах

1. Уважно розгляньте фігуру один

2.

1.

4.

Мал. 14.1. Єгипетські фараони вибирали собі в дружини не тільки знатних, але й красивих цариць, які обожнювали грим

образи давньоєгипетських красунь у парадному макіяжі (мал. 14.1).

У Стародавньому Єгипті красою опікувалися перукарі, масажистки та торговці гримом, флакончики від якого, а також і коробочки від рум’ян зберігають у багатьох музеях світу. Для набуття м’якої, гладкої шкіри без зморшок єгиптянки користувалися кремом на основі тертої крейди. Великого значення надавали особистій гігієні. Наприклад, Клеопатра застосовувала ванни з молока ослиці для пом’якшення шкіри. Косметичні засоби мали лікувальне й декоративне призначення, а процес нанесення косметики нагадував ритуал. Єгиптяни знали секрети виготовлення яскравих фарб із мушель морських молюсків. Рецепти порошків, які надавали шкірі матовості й приховували природні дефекти й недоліки, зберігали в таємниці. Щоб підкреслити верхню повіку, чоловіки й жінки користувалися сумішшю зеленої міді із сірчистим свинцем, рудою. Така фарба для повік не тільки надавала очам красивої мигдалеподібної форми, а й застосовувалася як засіб від комах. Для надання обличчю блідості єгиптянки користувалися білилами, для щік застосовували помаранчево-червоні рум’яна, виготовлені з рослинної сировини,

14.2. Давньогрецькі красуні

косметики. Лише в Італії жінки наносили на брови сурму, а на обличчя — свинцеві білила. Через використання такого небезпечного макіяжу шкіра висихала й зморщувалася,

у газетах. У моді, як і раніше, популярним був контрастний макіяж: білосніжна шкіра, пурпурні губи, чорні вії й брови, скроні з ніжними блакитними прожилками (мал. 14.4).

З’явилися накладні брови — їх робили зі шматочків мишачих шкурок. Із часом макіяж ставав безпечнішим і стриманішим. У XX столітті увійшов у моду матовий колір обличчя. Такого

Макіяж використовують у різних випадках і з різною метою. Найпоширенішими видами макіяжу є:

• діловий макіяж — це повсякденний

макіяж яскравий і виразний,

Види макіяжу

Макіяж (від фр. maquillage — грим, перефарбування, підробка) — нанесення на шкіру обличчя різних видів декоративної косметики з метою прикраси та корекції існуючих вад. Макіяж є різновидом гриму. Спеціаліста з ма-

кіяжу називають візажистом.

пропорції обличчя, наприклад: зменшити ніс, збільшити очі, звузити обличчя, надати об’єму губам. Існують іще багато видів макіяжу. Утім, будь-який вид макіяжу має враховувати особливості зовнішності людини. Наприклад, блондинкам добре підходять рожеві рум’яна, а брюнеткам рекомендують журавлинний колір. Кароокі дівчата користуються золотистими тінями, сіроокі — сріблястими.

Більше про види макіяжу ви можете прочитати в додатковому матеріалі до параграфа на сайті.

Макіяж як корекція форми та рис обличчя

Багато дівчат хочуть зробити своє обличчя візуально більш пропорційним. З 8 класу ви вже знаєте, як визначити форму обличчя.

Найефективніший спосіб корекції форми та рис обличчя — використання світлотіньової техніки. Для цього потрібні три відтінки пудри або тональної основи різного ступеня глибини: основа, блик і контур. Світлотіньова техніка — це нанесення темних і світлих засобів декоративної косметики на певні ділянки (для кожної форми обличчя вони свої) з метою щось візуально збільшити, а щось, навпаки, зменшити. Темні фарби

візуально зменшують поверхню, ніби ведуть у глибину, а світлі — збільшують, висуваючи

вперед. Така світлотіньова корекція дозволяє візуально змінити овал обличчя, форму носа,

очей і губ. І пластичний хірург не потрібен!

Для того щоб виконати коригуючий макіяж, насамперед слід дібрати косметичні засоби. Основа — це тональний крем, який ідеально підходить до кольору шкіри. Блик — це може бути пудра, розсипчасті

не має

різкої різниці, а всі переходи мають бути максимально м’якими. Виконуючи макіяж, слід добре розтушовувати засоби, змішуючи відтінки, адже саме змішування є основою цього методу корекції обличчя (мал. 14.7). Етапи корекції обличчя: 1. Нанести тональний крем, який буде основою. Приховати маскуючими засобами всі почервоніння й темні кола під очима. Подумки намалювати на своєму обличчі овал. Потім він буде висвітлюватися, а все інше — затемнюватись.

2. Другий колір, колір блику, наносити на найвищі точки обличчя, усередині окресленого овалу — це лоб, ділянки під очима вище вилиць і кінчик підборіддя. Зони, що висвітлюються, найпершими привертають погляд.

3. Створити «штучну тінь»,

Візьміть

не видно за штучного освітлення.

• Щоб уникнути ефекту бруду на обличчі, наносити косметику слід невеликими порціями.

• Слідкуйте, щоб переходи між кольорами були максимально плавними й акуратними.

• Дівчатам із проблемною шкірою слід бути обережними з перламутровими відтінками, оскільки вони можуть зробити недоліки шкіри ще помітнішими. Також не слід наносити перламутр під очі.

Щоб самостійно зробити макіяж, необхідні такі засоби: препарати для очищення шкіри, зволожуючий крем, коректор, ґрунтовка (основа), тональний крем, тіні й олівець для повік, підводка і туш для вій, олівець для брів, губна

помада, олівець для губ, пудра, рум’яна, кілька паперових серветок і звичайна медична вата. До вибору декоративної косметики, як і до

вибору одягу, слід ставитися серйозно. Не варто користуватися першим, що трапилося під руку в магазині. Спробуйте визначити, що потрібно саме вам, що підходить до вашого обличчя та типу шкіри.

Коректори

Це препарати для маскування дрібних дефектів шкіри, як, наприклад, почервоніння, тріснуті кровоносні судини, темні кола під

очима. Коректори можуть бути у формі крему

або олівця в тюбику, причому останні більш зручні. Для ретушування почервоніння

абсолютно природно. Більш того, пудра ніби закріплює макіяж, надаючи йому вишуканості та стійкості.

Компактна пудра практичніша у використанні: її можна носити із собою в сумочці та, за необхідності, підправити макіяж.

Тіні для повік

Тіні для повік використовують для того, щоб підкреслити форму очей і відтінити їх натуральний колір. У сучасному макіяжі застосовують такі види тіней: компактні (сухі, спресовані) та жирні (на жаль, вони часто скупчуються у вигинах повік) (мал. 14.9).

Основними компонентами тіней є тальк, віск, олії, шовкові протеїни, вода, фарбуючі

пігменти й консерванти.

Тіні бувають матовими й перламутровими.

Перламутрові використовують переважно для вечірнього, святкового макіяжу й майже не застосовують для макіяжу зрілої шкіри, оскіль-

ки вони роблять зморшки більш помітними.

Відтінки тіней добирають за колірним ти-

пом обличчя, а їх інтенсивність — залежно від

виду макіяжу: денний чи вечірній.

Олівці для повік

Вони виглядають як звичайні кольорові

олівці для малювання, але їхній стрижень товстіший і являє собою маслянисту пасту. Їх ви-

чорні, коричневі й сірі. Зазвичай вони більш тверді, ніж контурні

для

Усе різноманіття сучасних видів туші можна умовно розділити на безбарвні й тональні (кольорові).

Безбарвна туш, або бальзам,— це косметичний засіб для догляду за віями, який містить рослинні олії, вітаміни й протеїн, що додають віям еластичності, блиску й зміцнюють їх.

Кольорова туш не шкодить віям, оскільки містить поживні компоненти: кератин, олію жожоба, пшеничні паростки тощо.

Туш робить вії довшими й густішими. Туш випускають у вигляді крему, емульсії та компактних брикетиків (таку туш наносять вологою щіточкою).

Найбільш практичною є туш у тубі з довгою щіточкою, її часто називають «маскара». Багато фірм випускають водостійку туш, що не змивається водою, а отже, може використовуватися під час занять спортом. Для її видалення застосовують спеціальні засоби.

Візьміть до уваги! Правильно

Помада не тільки прикрашає губи, роблячи їх виразними, але завдяки поживним домішкам захищає й живить тонку шкіру губ. Помада має накладатися рівним шаром, бути стійкою до стирання, приємно пахнути, відповідати кольору шкіри, волосся й очей.

Блиск для губ Він додає губам красивого блиску, а суху шкіру

ложує й надає їй еластичності. Блиск

або злегка

фірма Cristian Dior.

Вас, напевно, здивує, що 80 %

операцій під час виробництва помади в Dior виконують уручну, що

забезпечує високу якість продукції.

Кольори губної помади Dior розробляють

з випередженням моди на 18 місяців. У каталогах фірми понад 60 кольорів помади, отже, кожна жінка може дібрати свій відтінок.

чити форму обличчя: кругла, овальна,

зачіску, що приховає недоліки, якщо такі є. Під час нанесення макіяжу необхідно дотримуватися правил гігієни. Потрібно вимити руки, прибрати під стрічку волосся. На обличчя макіяж наносять сидячи перед дзеркалом, за хорошого освітлення. Виконаний

пензликом,

Перший наносять

личчя рівним тонким шаром, а другий накладають зонально, залежно від типу обличчя (мал. 14.12).

Для нанесення макіяжу на очі (мал. 14.13) насамперед необхідно врахувати тип макіяжу, що планується зробити. Для денного варто використовувати пару відтінків тіней і олівець темно-коричневого або чорного кольору.

край верхнього ока. Візуально вії здаватимуться густими,

разної красивої форми. Тіні слід наносити за

кисті. Якщо ви не знаєте, який тон

ристовувати універсальні відтінки — сірі та коричневі. Щоб візуально збільшити очі, світлі тіні наносять із внутрішнього боку повіки, темні — із зовнішнього. Природно виглядають

обличчя, а контрастувати з нею. Є кілька рекомендацій,

чудовим варіантом.

Якщо у вас вузьке, видовжене обличчя, потрібно вибрати прямокутну оправу з масивними дужками. Останнім часом модними є оправи «метелики», що візуально розширюють обличчя завдяки піднятим зовнішнім кутам. Для такого типу обличчя протипоказані квадратні оправи.

Не варто забувати про те, що з кожного правила є свої винятки, тому під час вибору оправи ви маєте довіряти трьом порадникам: дзеркалу, близькій людині та продавцю-кон-

Практична робота Вправи з коригування обличчя за

могою макіяжу й окулярів

Інструменти та матеріали: дзеркало, простий олівець, кольорові олівці.

Послідовність виконання роботи:

1. Визначити свою форму обличчя та його колірний тип.

2. Намалювати простим олівцем у зошиті свою форму обличчя. Скопіювати малюнок кілька разів.

3. Із використанням кольорових олівців намалювати повсякденний макіяж, який, на вашу думку, найбільш підходить до вашого типу обличчя.

4. Придумати ще один вид повсякденного макіяжу та намалювати його на другому малюнку.

5. Порівняти малюнки та обрати макіяж, що найбільше підійде до вашого типу обличчя.

6. На кожному з малюнків намалювати окуляри, що, на вашу думку, найбільше підходять до типу обличчя.

7. Порівняти малюнки й обрати ті окуляри, що найбільше підходять до вашого типу обличчя.

8. Заповнити таблицю в зошиті.

Ключові слова: макіяж, косметика, макіяж вечірній, весільний, діловий, коригуючий, світлотіньова техніка, основа, блик, контур, етапи корекції обличчя, засоби для макіяжу, ґрунтовка (основа), тональні креми, пудри, тіні для повік, олівці для повік, олівці для очей (кайали), олівці для брів, туш для вій, блиск для губ, контурні олівці для губ, рум’яна, окуляри.

Контрольні запитання

1. Що таке макіяж?

2. Які існують види макіяжу?

3. Які засоби використовують

ня макіяжу?

4. Як правильно дібрати окуляри

личчя?

Працюємо в парах Намалюйте різні типи обличчя. На кожному з типів

фактурою. Шарф може бути зв’язаний спицями, гачком, виготовлений із тканини, мережива, тасьми тощо. Модний шарф — не тільки незамінний аксесуар, але й цілком функціональна частина гардеробу як

для жінок, так і для чоловіків у будьяку пору року. Улітку найкраще використовувати вироби з шифону, бавовни, шовку, поліестеру, а взимку — з кашеміру, вовни, ангори.

Розміри й форма шарфів також різ-

номанітні: можна знайти шарфи квадратної, прямокутної і навіть трикутної форми. Колір шарфа слід вибирати

з урахуванням особливостей одягу. Якщо ваше вбрання стриманого кольору, то шарф краще обирати яскравий. Якщо ж одяг насичених кольорів, то шарф має бути нейтральних тонів. До сукні, ділового

• Найдавніші шарфи виявле но в Китаї. У

гробниці імпе

ратора Цинь Ши Хуан-Ді було

знайдено понад сім тисяч фі

гурок воїнів, і у кожного ви

сів на шиї шарф. Стародавні

воїни використовували їх

для того, щоб уберегтися

від холоду й вітру, але із ча

сом шарфи почали викону

вати інші функції. Близько

230 року до н. е. в Китаї різні шарфи служили для позначення військових звань.

• Цікавим фактом є те, що українську хустку використовували для «підтяжки» обличчя. Вдало пов’язаною хусткою можна було скоригувати форму обличчя, заховати друге підборіддя, а туго замотана хустка навіть розгладжувала зморшки!

1.

2.

3.

4.

Твіда (мал. 15.5) та роботи

трикотажних виробів та полотна можна в професійно-технічних навчальних закладах, де навчають робочих прийомів

зразками. У маленьких художніх майстернях, цехах, ательє також виготовляють вироби за індивідуальними замовленнями населення, а також виконують ремонт трикотажних виробів.

Вимоги до майстрів з в’язання спицями: врівноваженість, охайність, терплячість, посидючість, розвинуте наочно-образне мислення, пам’ять, гострота зору, рухливість кистей і пальців рук.

Майстер з в’язання спицями повинен знати: номери спиць, гачків; види переплетень і способи їх виконання; лінійну щільність пряжі, щільність в’язання, способи

вив’язування петель різних видів переплетень, способи зменшення та збільшення кількості петель. Майстер з в’язання спицями повинен уміти: готувати

пряжу, перемотувати її в клубки в декілька складань відповідно до виду переплетення й щільності в’язання; добирати спиці чи гачки до пряжі; дотримуватися заданого розміру

виробу під час в’язання; в’язати однокольорові вироби: шкарпетки, хустки, шапки, шарфи, рукавиці гладдю чи виворітним переплетенням уручну спицями, гачком чи на спеціальному пристрої.

Стиліст

Стиліст — спеціаліст зі створення стилю (іміджу) людини. У сучасному суспільстві професія стиліста дуже престижна, особливо в індустрії моди (мал. 15.7). Фахівці-стилісти

працюють у салонах краси, фотостудіях, імідж-агентствах, SPA-клубах. Робота стиліста потрібна в арт-проектах, шоу, модних показах.

Стиліст може створювати імідж за допомогою різноманітних засобів. Залежно від цього розрізняють роботу стилістів за видами:

• перукар-стиліст (за допомогою зачіски);

• стиліст-візажист (за допомогою макіяжу);

• стиліст-іміджмейкер (за допомогою одягу);

• фотограф-стиліст (за допомогою фотообразу).

Для того щоб бути успішним у цій професії,

такі особистісні якості: гарний смак, комунікабельність, креативність, гнучкість мислення,

і властивості парфумерно-косметичних засобів, їхній вплив на шкіру й волосся; основи анатомії та фізіології, стилістики та колористики, іміджелогії та шопінг-супроводу, основи психології.

Головною специфікою професії стиліста є робота над новим образом людини. Майстер працює не лише із зачіскою та одягом клієнта, а створює загальний імідж: культурний, психологічний, соціальний. З одного боку, це ремесло, в якому важливі напрацьовані навички, з іншого — мистецтво, що вимагає фантазії, відчуття гармонії та краси. Під час роботи стиліст бере до уваги багато чинників: індивідуальні особливості зовнішності клієнта (колір очей, форма обличчя, будова тіла), рід його діяльності, характер. Він займається формуванням базового гардероба клієнта, визначає колір і форму зачіски, опрацьовує деталі макіяжу.

Також за необхідності стиліст може допомогти клієнту визначити й інші недоліки, над якими потрібно працювати, наприклад, необхідність виправити ходу, міміку, рухи. Зазвичай стиліст починає роботу зі з’ясування

мети зміни іміджу та визначення відповідного напряму роботи.

Модельєр-конструктор одягу

У попередніх класах ви ознайомилися з професіями модельєра та конструктора. Специфіка роботи модельєра, спеціалізацією якого є створення художнього образу костюма, споріднена з роботою художника. А конструктор, отримуючи ескіз нового виробу, засобами

їхніх ескізів різноманітними художніми засобами, розробка конструкції моделі та втілення її в кресленику виробу. Модельєри-конструктори працюють як у невеликих ательє мод, так і на великих швейних підприємствах. Отримавши замовлення, фахівець створює для клієнта модель одягу, а потім добирає тканини, нитки та фурнітуру. Іноді

редають кравцям для пошиття. Досвідчених модельєрів-конструкторів цінують за вміння бачити

статури клієнта, можливість підкреслити переваги або приховати вади конструкторськими засобами. Гарний спеціаліст — це знахідка для людини, яка прагне мати свій неповторний стиль в одязі.

Успішні модельєри-конструктори часто мають дві освіти: художню та конструкторськотехнологічну.

Модельєр-конструктор повинен знати технологію пошиття одягу, властивості тканин

і

матеріалів та правильно комбінувати їх; він

має бути творчою особистістю, мати досконалий смак та стежити за новітніми напрямками в моді, щоб задовольняти бажання найви-

багливіших клієнтів. Модельєру-конструктору доводиться спілкуватися з клієнтами і кравцями, а для цього необхідні комунікативні здібності та знання психології людини.

Косметолог

Люди завжди дбали про свою красу, тому професія косметолога виникла давно й завжди високо цінувалася. Косметологи допомагали людям упоратися з різними проблемами шкіри, волосся, нігтів, фігури, позбутися недоліків і набути впевненості в собі (мал. 15.9).

Сучасні косметологи працюють у салонах краси, комерційних клініках, лікарнях, санаторіях, лабораторіях науково-дослідних інститутів. Фахівців-косметологів цінують за вміння розпізнавати симптоми дерматологічних захворювань, виготовляти та накладати лікувальні маски, тобто поєднувати лікування з косметологічними процедурами. Специфіка цієї професії полягає в постійній готовності виправдовувати очікування клієнта

реальними причинами.

Вимоги професії до працівника: професіоналізм, комунікабельність, доброзичливість, терпіння, уважність, акуратність. Також для косметолога важливим є власний зовнішній вигляд.

Професія косметолога вимагає толерантності до проблем клієнтів: не можна висловлювати особисте ставлення до певних косметичних недоліків. Від роботи фахівця людина має завжди отримувати задоволення.

Візажист

Із давніх часів люди приділяли багато уваги зовнішності. Під час археологічних розкопок у Єгипті було знайдено цілу лабораторію

Для успішної роботи візажист повинен

знати: властивості косметичних засобів, терміни та норми їх використання, склад і компоненти декоративної косметики; будову та

властивості шкіри, правила санітарії та гігієни; техніку виконання різних видів макіяжу; світові тенденції розвитку мистецтва візажу. Візажист повинен уміти виконувати демакіяж та підготовку обличчя клієнта до роботи, різні види корекції обличчя та очей, виконувати макіяж (повсякденний, діловий, вечірній, святковий, авангардний тощо), користуватися різноманітними засобами декоративної косметики, косметикою з догляду за обличчям.

Ключові слова: в’язальниця спицями, стиліст, модельєр-конструктор, косметолог, візажит.

Контрольні запитання

1. Чи обмежується робота в’язальниці спицями виготовленням лише в’язаного одягу? Наведіть приклади інших виробів, що

2.

зв’язати спицями.

3. Яким

4.

5.

1.

2.

3.

4.

яскраво вираженою самобутністю, оригінальністю,

Етнічний стиль предметного середовища створюється у співпраці етнографів, архітекторів, будівельників, художниківконструкторів, дизайнерів і кваліфікованих майстрів, які володіють традиційними технологіями обробки конструкційних матеріалів і

Мал. 1.2.

Мал. 1.3.

культуру різних історико-етнографічних регіонів України.

Традиційними для української хати є солом’яний, очеретяний або тесаний дах, дерев’яні або плетені з лози стіни, які потім обмазували глиною, білили крейдою та розписували, використовуючи природні барвники (мал. 1.2).

Особливістю природних матеріалів, які використовували в усіх етнографічних регіонах України, є привабливість фактури й текстури, пластичність, колірна виразність, екологічність.

Вислів «усе нове — це давно забуте старе» підтверджується збільшенням популярності

стіни яких

токсичних речовин, утримують тепло та «дихають» (мал. 1.3, а, б). Такі будинки почали зводити і в Україні. Очеретяні дахи добре зберігають тепло, вологостійкі, екологічні та добре поглинають шум (мал. 1.3, в). Набувають популярності будинки із саману — будівельної «цеглини», яку формують із суміші глини й соломи (мал. 1.4, а). Із саману будують справжні архітектурні шедеври (мал. 1.4, б, в).

Для виготовлення виробів у етнічному стилі найчастіше використовують такі матеріали: м’яку жерсть, деревину, текстильні матеріали, лозу, солому, рогозу, папір, глину, гіпс тощо. Розгляньмо їхні властивості. Головною властивістю металу є його пластичність, яка дає можливість створювати різноманітні вироби (мал. 1.5). Для металопластики метал використовують у вигляді тонких листів. Зазвичай це такі метали, як латунь, алюміній,

перламутром, каменем тощо (мал. 1.6). Гармонійне

(мал. 1.7).

Дизайнери інтер’єрів, майстри декоративно-прикладного

мистецтва добре знають декоративні й технологічні властивості рослинних матеріалів: лози, рогози, соломи. Ці конструкційні матеріали використовують для плетіння різнома-

нітних виробів в етнічному стилі.

Плетіння з лози — одне з найдавніших ремесел, а сучасні скриньки, хлібниці, вази, світильники, меблі, кашпо з лози — бажані предмети в дизайні багатьох інтер’єрів (мал. 1.9).

Рогоза — багаторічна трав’яниста рослина з видовженими листками (мал. 1.10, а). Волокно, одержане з листків і стебел рогози шляхом вимочування й варіння, після спеціальної обробки (мал. 1.10, б ) придатне для виготовлення мотузків, мішковини, килимків, доріжок (мал. 1.10, в).

В Україні рогозу здавна використовували для плетіння ужиткових виробів: господарських кошиків, жіночих сумок, туфель, брилів, килимків та як утеплювач зовнішніх стін

житла (мал. 1.10, г–ж).

Солома — це стебла хлібних злаків:

жита, вівса. Вона є

традиційними Традиційними конструкційними матеріалами є також гіпс, папір і картон. У німецькій фірмі Knauf винайшли спо-

є його екологічність.

Фурнітура

деталі, необхідні для виробництва виробу або для його функціонування. Фурнітура буває меблевою

ручки, навісні петлі, гачки (мал. 1.14), взуттєвою — пряжки, шнурки, блискавки (мал. 1.15), будівельною — замки, коннектори (мал. 1.16) тощо. Фурнітуру зазвичай виготовляють окремо від основного виробу, оскільки в більшості випадків вона вимагає іншого технологічного процесу.

Економне використання

Залишки конструкційних матеріалів

жерсті (наприклад, із використаних

баночок з-під кави або чаю), зразок фольги, пучок соломи, грудочка глини; для роботи з жерстю — підкладка з дерева для карбування, повсть, товста гумова пластина, молоток, карбівки, олівець для нанесення

контурів;

для роботи із соломою — ножиці, праска, електрочайник, миска для замочування соломи; для роботи з глиною — клейонка, відерце (посудина) з водою, дерев’яна лопатка для розмішування глини.

Правила безпечної праці: роботу виконують з дотриманням правил безпечної праці в шкільних майстернях.

Послідовність виконання роботи:

1. Розглянути зразки матеріалів.

2. Дослідити властивості жерсті й фольги.

2.1. З’ясувати технологічні й декоративні властивості жерсті й фольги (таблиця 1, с. 114).

2.2. Олівцем нанести контури ліній для карбування на жерсть і фольгу.

2.3. Виконати карбування.

2.4. Визначити, з якого матеріалу краще підходить підкладка для карбування на фользі та м’якій жерсті.

3. Дослідити властивості соломи.

3.1. З’ясувати технологічні й декоративні властивості соломи (таблиця 1, с. 114).

3.2. Роздивитися колір соломи.

3.3. Зволожити стебла, пропрасувати їх та звернути увагу на зміну відтінку кольору соломи.

3.4. Частину соломи залити окропом на 10–15 хвилини, порівняти пластичність сухої та зволоженої соломи.

3.5. Порівняти, як змінюється пластичність стебел, якщо зволожувати їх довше.

4. Дослідити властивості глини.

4.1. З’ясувати технологічні й декоративні властивості глини (таблиця 1, с. 114).

4.2. Для приготування глиняної маси підсушену й роздроблену глину залити великою кількістю води, розмішати до рідкого стану, процідити через сито в чисту посудину.

4.3. Дочекатися, поки глина осяде на дно, та злити надлишок води.

4.4. Перевірити пластичність глини шляхом ліплення форм за власним задумом.

4.5. Визначити, яких

5.

Працюємо в парах

1. Розгляньте малюнок 1.18.

2. Намалюйте зразок спорудженої

3. Обговоріть, які матеріали можна додати до саману та яких додаткових технологічних властивостей набуде саман від цих добавок. Що замінює

4.

Мал. 1.20.

1 2 3

Контрольні запитання

1. Які особливості етнічного стилю?

з лози та рогозу.

1. Розгляньте зразки кошиків тарілок, горщиків, сплетених із лози та рогозу (мал. 1.19).

2. Створіть графічні ескізи майбутнього виробу з паперових трубок. Визначте функціональне призначення свого виробу.

3. Доберіть для майбутнього виробу колірне оздоблення.

4.

2. Назвіть природні матеріали, що традиційно використовували в Україні.

3. Якими художніми техніками обробки матеріалів ви вже володієте, а які хотіли б освоїти?

4. Які традиційні матеріали використовують у сучасному екологічному будівництві?

5. Які матеріали переважають у сучасному будівництві: конструкційні матеріали (композити) чи традиційні природні матеріали?

6. Доведіть необхідність економного використання матеріалів.

1. Яке, на вашу думку, призначення одягу?

2.

3.

4.

Із історії стилів інтер’єру приміщень (історичний, сучасний)

Протягом усієї історії розвитку культури людина прагнула прикрасити своє життя: одяг, житло, побутові речі тощо. Перші відомості про оформлення інтер’єру дійшли до нас зі Стародавнього Єгипту — колиски сучасної цивілізації. Монументальні споруди Розділ

пілони, колони були розписані ієрогліфами і сценами

єгипетському стилі. Колірні рішення визначалися червоною, зеленою, жовтою, синьою, чорною й білою палітрою. Сучасна інтерпретація давньоєгипетського стилю передбачає певну філософську складову і створює атмосферу таємничості (мал. 2.1).

Але початком історії дизайну інтер’єру вва-

жають період античності (800 р. до н. е. — 600 р. н. е.). Давньогрецька архітектура була

настільки гармонійною й цілісною, що стала

певним еталоном для наслідування.

Саме в цей час було досягнуто гармонійне

поєднання функціональності предметів з їх-

ньою естетичною зовнішньою формою (мал. 2.2).

Романський стиль (X–XI ст.) — один із найстаріших європейських стилів. Його сувора й водночас гармонійна краса була своєрідним переходом від давньоримської архітектури до західноєвропейської. Романському стилю притаманні монументальність і геометричність, статичні, чіткі, важкі, «закриті» форми. Для нього характерні двері-портали, обрамлені колонами, стрілчасті вікна, монументальні барельєфи. Архітектуру романського стилю називають «духовністю, втіленою в камені». Романський стиль

оздоблення інтер’єру в романському стилі є мозаїки, вітражі, фрески, масивні меблі з темного дерева, гобеленові й оксамитові штори. До відомих історичних стилів, що значно вплинули на розвиток матеріально-художньої культури, належать також візантійський, готика, ренесанс, маньєризм, бароко, рококо, класицизм, ампір, еклектика. Про них можна дізнатися, зробивши відповідний запит в Інтернеті.

До сучасних стилів формотворення предметного довкілля належать: модерн (ар нуво), ар деко, кітч (кіч), конструктивізм, функціоналізм, постмодернізм, деконструктивізм, мінімалізм, техно, хай-тек, лофт, ф’южн, поп-арт, авангард (мал. 2.4).

Становлення сучасних

Одна з найважливіших ознак модерну — це колорит. Необхідно відтворити особливу колірну гамму епохи «тління й цвітіння»: кольори немов присипані попелом. Улюблені поєднання модерністів — сіро-блакитні, перлинно-сірі, стримані бузкові тони, колір зав’ялої троянди.

Шовковисті шпалери, віконні драпірування з

екзотичними птахами, павичевим пером, химерними квітами — це ознаки стилю модерн в інтер’єрі.

Стиль ар деко (від фр. art deco — декоративне мистецтво) розкішний і пафосний. В інтер’єрі переважають коштовні матеріали: рідкісні породи деревини, емаль, перламутр, слонова кістка, кришталь, шкіра. Головною рисою ар деко є акцент на геометрії. Чіткі лінії, ступінчасті форми, зигзаг — тут немає місця природним мотивам і романтичним орнаментам. Вінтажні меблі й вишуканий декор підкреслюють статус власника житла, виконаного в стилі ар деко. Лофт — новий урбаністичний стиль. Інтер’єри в цьому стилі втілюють концептуальний підхід до простору, що виник у поєднанні

злиднів і розкоші. Незатишні, непристосовані

для житла промислові об’єкти перетворюють на розкішні й епатажні

на сайті.

Поняття

раження культурних та історичних особливостей

Нас оточує багато різних витворів матеріально-художньої культури: рукотворні ландшафти, архітектурні споруди, предмети інтер’єру, одяг, знакові системи орнаментів тощо. Національні, історичні й культурні особливості народу відображені в етнічному стилі. У ньому втілені традиційні та самобут-

землях Війська Запорозького, тому українське бароко нерідко називають «козацьким». У цьому стилі поєдналися українські архітектурні традиції та європейське бароко. Він утілений в архітектурі житлових, громадських, культових споруд і характеризується органічним

Мал. 2.6. Клановість одягу

Історичні особливості одягу. З найдавніших часів представників різних соціальних верств суспільства легко було відрізнити за одягом. Клановість* одягу визначалася якістю тканини, коштовністю оздоблення та покроєм. Чим знатнішого роду був римлянин, тим більший був розмір його тоги, а раби й чужоземці взагалі не мали права її носити. У середні віки довгий шлейф сукні дами свідчив про її знатність (чим довший шлейф, тим вище становище в суспільстві). Так само й довжина загнутих носків туфель у чоловіків визначала знатність і заможність (мал. 2.6).

Представникам нижчих класів забороняли носити одяг яскравих кольорів, а лише сірого, чорного, коричневого. На Таїті племінна знать підкреслювала свій високий ранг тим, що носила безліч одягу (це, до речі, часто було дуже незручно).

Із часом ці відмінності зникали й трансформувалися у відмінні риси різних груп людей, не стільки соціальних, скільки професійних,

світоглядних. Варто згадати лахміття хіпі, картатий

фолк або просто етніка. Цей стиль передбачає максимальне

американський, прованс, колоніальний, індійський, східний, африканський, японський, китайський, єгипетський. Стиль кантрі визначає інтер’єр у стилі сільського житла. У цьому стилістичному напрямку дуже широкий вибір для дизайнера, оскільки можна вибрати будь-яку країну з відповідним колоритом. Це може бути стиль англійського котеджу, швейцарського шале, американського

добре виглядатимуть у такому стилі кухня, їдальня або вітальня (мал. 2.7).

Інтер’єри будинків в англійському стилі

надзвичайно комфортні й елегантні. Тут переважають глибокі відтінки бордового й коричневого кольорів, що поєднують зі світлими тонами — кави з молоком і оливковим. Особливими деталями інтер’єру в англійському стилі є добротні меблі з натуральної деревини, люстри з кришталю, гобелени, старовинна зброя, антикварні настінні годинники, масивний письмовий стіл, велика кількість сімейних фото, великий камін (мал. 2.8).

Основою стилю прованс є відображення непомітної й чарівної французької старовини. Це злегка потерті й потріскані поверхні, старі меблі, нерівно обштукатурені стіни. Розпис, нанесений на світлий фон, створює

квітковий орнамент, що відтворює яскраві фарби середземноморських квіткових ланів. Шафи, комоди, фасади кухонь покривають воском або фарбують у теракотові, зелені або бузкові кольори, створюючи яскраві плями на тлі світлих стін. Для стилю прованс характерні прямокутні присадкуваті шафи, буфети, широкі лавки, дерев’яні столи, стільці з плетеними спинками й сидіннями, численні горщики з квітами (мал. 2.9).

Сьогодні набуває популярності японський етностиль. Це мінімалістський декоративний стиль, у якому ніщо не повинно перевантажувати увагу, простір має бути структурований спокійно й виразно. Для японських інтер’єрів характерне прагнення до гармонії та лаконічність. Тут є місце лише для найпростіших і необхідних речей, простір наповнюють світло й повітря. Поєднання світлих

відтінків з темними, можливість перетворення внутрішнього простору за допомогою різноманітних ширм, меблі тільки з природних матеріалів — це ознаки традиційного японського інтер’єру. Піали, ширми, циновки допоможуть створити колорит японського етнічного стилю (мал. 2.10).

Характерною ознакою індійського стилю

є кольори: бірюзові, малинові, помаранчеві в поєднанні з позолотою. Індійський шовк — також обов’язковий атрибут інтер’єру. Скрізь, особливо в текстилі, використовують індійські

орнаменти — різноманітні геометричні фігури, переважно кола, оскільки в Індії коло — символ життя (мал. 2.11).

Меблі в індійських будинках низькі, виготовлені з міцної деревини. Їхня характерна

особливість — легка трансформація: стільці й столи, ширми, віконниці

ються ролями». Ажурна різьба

чи на

континенті

ка кількість деталей в інтер’єрі,

повна відсутність декоративних орнаментів. Колірна гама американського стилю надзвичайно широка, бо раніше вважали: чим яскравіші й різноманітніші кольори, тим багатший господар. Але найчастіше в інтер’єрі використовують кольори, наближені до кольору ґрунту: від світло-бежевого до темно-коричневого

(мал. 2.12).

Стиль одягу визначається багатьма ознаками: віком, статтю, професією, соціальним статусом, належністю до певної субкультури, особистим естетичним смаком людини, епохою, національністю, релігійною належністю, функціональністю, способом життя й індивідуальними особливостями. Акценти розставляють зазвичай за допомогою аксесуарів, взуття, кольорів, оздоблення тощо. Цікаву інформацію про еволюційний розвиток одягу різних етносів можна почерпнути з Інтернету. Наприклад, штани є яскравим прикладом відображення культурних особливостей різних народів та епох — це шкіряні штани скіфів, германців і галлів, іспанські кальсези, баварські ледерхозен, французькі шоси, ренграви, кюлоти, українські шаровари, американські джинси тощо (мал. 2.13). А в деяких країнах (Греція, Шотландія) чоловіки замість штанів носили спідниці.

Із глибини тисячоліть до нас дійшли зображення того, що пізніше стало сорочкою: калазирис — одяг давніх єгиптян на довгих бретельках, давньогрецький хітон, римська туніка тощо (мал. 2.14).

Взуття також зазнало еволюційних змін. У різні часи його виготовляли з матеріалів, що були в наявності: з кори, волокон пальми, списаних сувоїв папірусу, шкіри, деревини. Культурні особливості визначали форму взуття: чоботи з халявами, шкіряні панчохи, дерев’яні сабо, підошви на ремінцях, шнуровані сандалі тощо (мал. 2.15). Взуття відображало також професійні й національні особливості певної групи: наприклад, актори, щоб здаватися вище, виходили до публіки на високих підошвах-котурнах, а манірна іспанська знать запровадила дамські туфлі на високих підборах. Сьогодні ми живемо в епоху стрімкого розвитку інформаційних технологій, швидкісних транспортних сполучень, що зумовлюють явище глобалізації, коли культури окремих

підпорядковуються світовій культурі. Мал. 2.13. Чоловічий одяг в історії різних

ренням «дітям квітів» — хіпі. Покоління хіпі кидало виклик загальноприйнятим нормам і правилам, зокрема в моді. У їхньому одязі явно виражені мотиви національного вбрання східних, африканських і центральноамериканських народів (мал. 2.16).

кольорів, накладні кишені зі складкою

й погони (мал. 2.18). Стиль

Мал.

Стиль одягу кантрі

Батьківщиною стилю кантрі («сільський»)

є так званий «дикий Захід» з ковбоями та їхніми подругами. Для цього стилю характерні

джинси або шкіряні штани та жилети, прикрашені з боків бахромою. Стиль кантрі передбачає також аксесуари — солом’яні капелюшки з широкими стрічками, шкіряні ремені та сумки на довгих ремінцях, босоніжки, виготовлені з натуральної шкіри, декоровані шнурівкою (мал. 2.19).

Підлітки відчувають особливу потребу в самовираженні. Стиль американських підлітків (тинейджерів) — це принципово новий напрям суспільного життя, якому наслідує молодь багатьох країн світу. Існує навіть стиль одягу «американський підліток», що

найяскравіше втілює прагнення молоді бути особливим. Головними критеріями вибору одягу в цьому стилі є зручність і відчуття повної свободи. Відсутні чіткі правила, можна носити

Мал. 2.20. Молодіжний стиль

все що завгодно, комбінуючи речі. Головне — виразити свою індивідуальність, покладаючись на свій смак,

на модні тенденції. Цей стиль полюбляють не тільки підлітки, а й студенти та ті, хто цінує зручність й індивідуальність. Основою гардеробу є різноманітні варіанти джинсового одягу, джемпери, сорочки та футболки (мал. 2.20). Популярними головними уборами є капелюшки, бейсболки, кепі, беретки. Іноді саме за допомогою таких уборів створюється бажаний образ. Цікавим також є ставлення до взуття. На вулицях можна зустріти дівчину в діловому костюмі, але в балетках або кросівках. Нікого це не дивує. Усі знають — у сумці вона несе дорогу красиву пару офісного взуття.

Про підлітковий стиль «треш» ви можете прочитати в додатковому матеріалі до параграфа на сайті.

форми. Основні

бірюзовий, золотий, темно-синій, червоний, зелений. Основні орнаменти — квітки лотоса, пір’я (символ богині Ісіди). Елементами одягу в єгипетському стилі є калазирис (вузький сарафан, що облягає тіло і тримається на широких бретелях), плащ із відкритим плечем, затягнутий вузлом на грудях. Прикраси — це фаянсові й скляні намиста, бахрома, золоті лелітки, елементи, що символізують жука-скарабея і різних божеств, пояси, численні браслети (мал. 2.21, а). Одяг у грецькому стилі — це класика, що

вжди виглядати витончено й благородно. Численні драпірування, складки та хвилясті напівпрозорі тканини роблять грецькі наряди дуже елегантними. Для

сережки, кулони з іклів диких тварин, багатошарові буси (мал. 2.23, а). Етніка індійського одягу — це витончені жіночі сарі, зроблені з найтоншої бавовни чи блискучого шовку, розшиті золотими нитками. Крім сарі Індія подарувала нам туніки, штани-аладіни, шальвар-каміз, багатоярусні

Для індійського стилю характерні закритість і багатошаровість. Одяг шиють переважно з натуральних тканин: льону, бавовни, тонкої шерсті. Колірна гама надзвичайно різноманітна — від простого білого до глибокого коричневого з безліччю відтінків. Прикрасами одягу є набивний малюнок, в’язані елементи, вишивка бісером, золотими й срібними нитками, кашмірські шалі, браслети на зап’ястях, щиколотках і передпліччях, намиста, великі сережки (мал. 2.23, б ).

Одяг у східному етнічному стилі — це штани-шаровари, закриті туніки, шовкові хустки на голову, палантини з прозорих тканин. Улюбленими східними тканинами є парча, шифон, атлас, шовк, прикрашені візерунками

й вишивкою (мал. 2.24, а).

До східних етнічних аксесуарів належать яскраві шифонові хустки з візерунками, які

закручують на голові подібно тюрбану, розшиті бісером сумки, численні браслети. Усе це створює колорит східного вбрання.

Японський стиль одягу відрізняється унікальними елементами: кімоно, хакамі (спідниця, зшита із широких штанин), блузи із широкими рукавами (мал. 2.24, б ). Колірна гама контрастна — переважно білий, червоний, чорний. Традиційними прикрасами є шпильки, обручі, браслети, сережки. Обов’язковий

(мал. 2.25).

Поєднання мотивів різних етнічних стилів

Поєднання етнічних мотивів характерне для сучасної моди. Можна одягати речі, стилізовані під певну етніку, або поєднувати різні етнічні стилі. Але слід пам’ятати, що поєднувати мотиви різних етнічних стилів необхідно з дотриманням міри: можна використати 1–2 елементи близьких стилів, а не змішувати стилі повністю. Так, до японського етностилю в одязі доречним буде додавання східних

тайських аксесуарів.

різних стилів характерне для самобутніх особистісних

Мал. 2.26. Використання мотивів етнічних

«повсякденний, неофіційний»). Але навіть та-

кий одяг можна прикрасити етнічними елементами, що підкреслять вашу індивідуальність.

Головне — вибрати один-два аксесуари, що доповнять образ (мал. 2.26, б ).

До буденного одягу можна додати яскравий шарф, виготовлений за народними мотивами, шкіряний жилет з бахромою, рюкзак з орнаментом. Як аксесуари добре підійдуть «африканські» браслети, «індіанські» сумки-торби, кантрі-пояси з орнаментом. Сьогодні популярні чоловічі шкіряні браслети, вишиті метелики, етнічні кулони тощо (мал. 2.26, в).

Запам’ятайте головне правило: під час поєднання мотивів різних етнічних стилів важливо дотримуватися міри, не використовувати занадто багато аксесуарів або поєднувати багато стилів.

2.27).

Лабораторно-практична робота Ознайомлення з етнічними стилями оформлення інтер’єрів

Обладнання та матеріали: комп’ютери, мобільні телефони, матеріали про етнічні стилі кантрі, англійський, американський, прованс, індійський, японський тощо, словники та інша довідкова література.

Послідовність виконання роботи: 1. Ознайомитися із зображеними на малюнках у підручнику прикладами різних етнічних стилів в інтер’єрі.

2.

3.

4.

інтер’єри.

Етнічний стиль

Композиційний центр

2.

повсякденному одязі?

3. Із яким сучасним стилем схожий

4. Створіть

1.

етнічного стилю

Історія становлення українського етнічного стилю налічує багато століть. Він формувався під впливом соціальних і культурних змін упродовж усієї історії нашої держави.

Джерелом української етніки були традиційні цінності народу, до яких поступово додавалися культурні надбання різних часів. На початку та впродовж XIX століття в результаті просвітницької та громадської

діяльності видатних українців І. Котля ревського, І. Фран ка, М. Зань ко вець кої, родини Косач-Драгоманових, до якої належала Л. Українка, формувався інтерес до

побуту, звичаїв українського народу (мал. 3.1). Предмети народного мистецтва або речі, виконані в етнічному стилі, знаходили своє місце в побуті української інтелігенції. Поступово традиційний народний стиль потрапляв

Мал. 3.2.

Караванська (мал. 3.2, а), вінничанка Людмила

(мал. 3.2, б ). Також у цьому стилі

льє-бутік «Отаман» (мал. 3.2, в), київські майстерні-студії «Шляхетний одяг», «Треті півні» (мал. 3.2, г), «Ладосвіт» та багато інших.

Український народний стиль сьогодні є важливою складовою проектної роботи архітектурних майстерень, дизайну автомобілів, телефонів, рекламних повідомлень і ще великої кількості інших речей (мал. 3.3). Національний костюм

чальним

і від одягу жителів лісостепових Поділля, Наддністрянщини,

та Бессарабії.

Також вбрання було святковим (повний стрій) і буденним.

Основою національного вбрання вважають повний святковий стрій.

Регіональні ознаки українського етнічного стилю одягу

Важливим в українському костюмі є його комплексність. Основними компонентами є натільний, поясний, нагрудний і верхній одяг. До комплексу також належали головні убори, пояс, прикраси, взуття. Кожний з компонентів виконував

певне функціональне призначення, відрізнявся матеріалом, конструкцією, орнаментально-колористичним рішенням, оздобленням, а також способом носіння.

Народні традиції вимагали поділу одягу для дорослого

населення за статевою ознакою.

Типи крою одягу та матеріали давали можливість конструювати фасони,

його припасованості до фігури. Для підкреслення пропорції фігури використовували пояс на талії (мал. 3.5, а, б ) або крій елементів нагрудного одягу. Наприклад, у керсетці завищували талію (мал. 3.5, в), робили розширення

ючи клини, які

Мал. 3.6. Особливості декорування керсетки

керсетку аплікацією та нашивками зі шнурів (мал. 3.6, а). Великий виріз горловини давав можливість демонструвати декоративні прикраси, які носили поверх натільної сорочки (мал. 3.6, б, в).

Елементи чоловічого костюма підкреслювали значно менше й не прагнули зміни зорового сприйняття пропорцій та об’єму тіла чоловіків.

Спеціального дитячого одягу в українців не було. Одяг дітей відрізнявся від дорослого лише розмірами та майже не

лише сорочку як натільний і нагрудний одяг. У ході дорослішання відбувалося збільшення елементів одягу.

Український національний костюм має свої

особливості та відмінності залежно від регіону. Одяг мешканців Полісся, Слобожанщини, Наддніпрянщини або Карпат має характерні відмінності в силуеті, крої, колірних рішеннях і способах носіння.

українських жіночих сорочках рукава широкі й довгі: зазвичай ширина рукава дорівнює двом третинам від довжини (мал. 3.8). На Правобережжі рукава шили з манжетами та з оборкою біля зап’ястка (мал. 3.9). Довжина українських жіночих сорочок повинна була сягати по «кісточки». З-під плахти чи запаски могло бути видно долішній вишитий край сорочки — поділ. Сорочки, що носили зі спідницями, шили трохи коротшими.

робили глибокий розріз — пазушку (мал. 3.10, а). У жіночому одязі переважала сорочка з плечовими вставками, які на Полтавщині називали уставками, на Київщині — пичками, на Поліссі — поликами тощо (мал. 3.10, б). Це прямокутні або трапецієподібні вставки з полотна, які вшивали між передньою та задньою половинами сорочки. Вони розширювали плечову частину сорочки й давали можливість зробити об’ємну горловину, яку часто призбирували. Рукав до вставки пришивали двома способами: не призбируючи або закладали в дрібні вишукані зборки — пухлики (мал. 3.11).

На Поділлі рукав пришивали до вставки не призбираним, що робило

(мал. 3.13, б

створювали складні

вання (мал. 3.13, г),

(мал. 3.14,

поблизу Львова).

чним вкрапленням чорного кольору (мал. 3.14, б ). У

і лемків були сорочки, які шили

док — бриж. Вишивка по брижах закріплювала дрібні збори і прикрашала одяг (мал. 3.14, в). Розташування орнаменту мало естетичну й оберегову функцію, тому його розміщували на елементах одягу, які відкривали доступ до тіла: горловині,

чок визначалася

Для геометричних орнаментів Галичини та Буковини характерні сині, червоні, зелені, жовті й оранжеві кольори.

Наприкінці XIX століття Україною поширилася вишивка хрестиком, яка витіснила автентичні вишивальні техніки, оскільки була набагато простішою у виконанні та не потребувала високої майстерності. Орнаменти, виконані хрестиком, спочатку повторювали традиційні геометричні узори, але швидко перетворилися на натуралістичні або стилізовані рослинні мотиви. Тому сьогодні до українського етнічного стилю помилково відносять усю яскраву вишивку

Запаска

Запаска — це чотирикутний шматок вовняної тканини

зав’язками на верхніх кутах (мал. 3.16). Запаски

(мал. 3.17).

На Волині запаски

дніпрянщині — чорні, темно-сині й червоні.

Плахта

Плахтову тканину ткали

яскраві

тканини.

На півночі Київщини й Чернігівщини була поширена спідниця до нагрудника з тканини вишневих, фіолетових, жовто-коричневих кольорів. На нинішній Кіровоградщині цей тип одягу називали шарафаном.

Чоловічий поясний одяг Чоловічі широкі шаровари близькі за формою до турецьких (мал. 3.20, а). Вони були поширені у Східній та

Центральній Україні до кінця XIX століття, поки на зміну їм не прийшли штани міського крою. Шили штани з грубого саморобного полотна білого кольору, іноді з вибійчастим малюнком у вигляді вузьких поздовжніх синіх або чорних смуг. Зимові штани робили з неваляної білої вовняної тканини. Вузькі штани, що обтягували ногу, побутували переважно в Закарпатті та інших західних регіонах (мал. 3.20, б ).

Нагрудний одяг

Українській нагрудний одяг був дуже різноманітний: із хутра або тканини, короткий або дуже довгий, легкий або утеплений, прямоспинний або під стан. Його вдягали на сорочку.

Найпоширенішим видом безрукавного нагрудного одягу Середньої Наддніпрянщини була видовжена, розширена

донизу керсетка. Особливістю цього виду одягу є два-три клини трапецієвидної форми, які вставляли в бокові шви та в розріз центральної лінії спинки у вигляді бантових склад (усів). Із часом кількість клинів і швів

ся аж до 17 (мал. 3.5, г).

Нагрудний одяг з рукавами представлений куртками, вбранням піджачного типу та різноманітними кофтами із ситцю або сатину з вибійчастим малюнком чи без нього.

На Тернопільщині поверх сорочки вдягали кептарі, кожушки — вкорочені хутряні безрукавки, декоровані вишивкою та аплікацією (мал. 3.21, а). Чоловічий

це каптан, або жупан, юпка, черкеска. Його перевагою

те, що рукава не

(мал. 3.21, б ). Матеріали, з яких виготовляли

Матеріали, якими вишивали: лляні, конопляні, вовняні нитки, шовк-гарус, шнури зі шкіри. Іноді використовували металеві, золоті та срібні нитки. Вишивку оздоблювали коралами, перлами, коштовним камінням, бісером, металевими лелітками, ґудзиками, шовковими

стрічками тощо. Із часом матеріали для вишивання ручного виготовлення були замінені фабричними нитками.

Аксесуари та прикраси в українському

етнічному стилі

Аксесуари та прикраси були неодмінним атрибутом національного костюма, оскільки

відображали особливості художньо-естетичних смаків народу.

Аксесуари

Пояс був і необхідним елементом одягу,

і своєрідним талісманом, і прикрасою. За допомогою пояса закріплювали поясний та охоплювали розпашний верхній одяг для утеплення. Пояс захищав та стягував м’язи живота під час тяжкої фізичної праці. На поясі часто зберігали різні дрібні предмети повсякденного вжитку.

Пояси виготовляли з вовняної, лляної, конопляної тканини, шкіри. Вони були вузькими

або широкими (мал. 3.22). Вузькі пояси називали крайками (окрайками, попружками). Їхня ширина дорівнювала 3–15 см, а довжина — до 3 м. Широкі пояси були завширшки до 30 см.

Пояси істотно впливали на силует усього костюма. Різні способи пов’язування,

високих, складних

конструкцією

Вінки-шнури були тоненькими яскравими стрічками (мал. 3.23), які пов’язували навколо голови й закріплювали ззаду. За таку стрічку, наприклад на Чернігівщині, з обох боків голови затикали штучні або живі квіти. За допомогою різнокольорових стрічок (бинд) прикрашали весь убір, прикріплюючи їх у великій кількості до стрічки або до вінка на потилиці (мал. 3.24).

Площинне

(мал. 3.25).

(іноді картонній) основі.

заміжня. Цей вид рушникових уборів виготовляли з тонкого

полотна, а довжина деяких наміток сягала 4 метрів (мал. 3.26). Зображення жінок у таких головних уборах є на фресках собору Софії Київської.

До головних уборів належали хустки, серед яких особливо цінували шовкові та вовняні. Вони були невід’ємним атрибутом народного весільного обряду.

Серед чоловічих головних уборів в Україні були поширені шапки,

відображенням життя господарів. Ознаками українського етнічного стилю інтер’єру є

дерев’яні меблі, натуральні тканини ручної роботи та декорування розписом або різьбленням. Центром житла української хати була піч, форма й оздоблення якої відповідали певному

етнографічному регіону (мал. 3.29).

Особливістю української хати був сволок — центральна балка, на яку спиралася стеля. Хатній сволок — символ міцності будівлі, міцної сім’ї, міцного здоров’я всіх мешканців

житла. На сволоку часто робили орнаменти, написи, позначки, хрести, що були своєрідними оберегами: сонце, місяць, голуби, дерева тощо. На свята його прикрашали: наприклад, на Трійцю декорували гілочками із зеленим

листям липи, дуба, в’яза. Справжньою окрасою хати були вікна, які зсередини завішували занавісками або фіранками. Подекуди вікна прикрашали вишитими рушниками, які були також і оберегами. Віконні рами впоряджали різьбленням, особливо в Карпатах і на Закарпатті, де ці традиції

збереглися донині.

Священне місце в хаті — покуть. За віруваннями українців, це місце, у якому перебувають хатні боги. На покуть усаджували почесного гостя, наречених, а на Різдво ставили ритуальний сніп жита — дідух. На покуті облаштовували божники з іконами, які прикрашали вишитими рушниками.

для України вид меблів, де зберігали одяг, коштовні речі, прикраси, полотно тощо. Скрині були різьблені, ковані, мальовані. Заглядати до чужої скрині вважали великим нахабством і невихованістю. Народною етикою це засуджувалося. Для спання в Україні здавна використовували дерев’яні ліжка, лави, полики. Піл, або полик,— це дерев’яний настил, який встановлювали від печі до протилежної

й замкнене коло — оберігання родини від злих духів і напастей. Розмальовані квітами вікна повідомляли, що в хаті є дівчина на виданні. Цікавий звичай зберігся на Лемківщині, де на вхідних дверях малювали своєрідне дерево роду (квіт): гілочки з листками барвінку

означали жінок і дівчат у родині, а гілочки із зірками — чоловіків і парубків. Коли народжувалася дитина, домальовували нову гілочку, а коли хтось помирав — на його гілочці ставили хрестик.

Види українських етнічних виробів

Багато предметів, що характеризують український етнічний стиль, зберігаються в музеях України. Їх вивчають, реставрують, копіюють, описують у науковій і популярній літературі.

Класифікацію етнічних виробів можна продовжити ще за багатьма ознаками. Наприклад, сорочки можна ще поділяти на повсякденні та до свят. Існують

«буденочка», «трійця», «паска». У різних регіонах України сорочки

пазусі (ІваноФранківщина) та багато інших. Так само і вишиті рушники мали обрядове значення й практичне застосування. Відповідно до функцій, вони мали свої назви: для втирання обличчя й рук — утирач, посуду й стола — стирок, для прикрашення образів — покутник, для шлюбних церемоній — весільний, для похорон — поховальний, для пов’язування сватів — плечовий тощо. Відповідно до регіональних особливостей розрізняють подільські, поліські, полтавські, чернігівські, київські, гуцульські,

Вишиті •

Підготовка до Великодня може принести не меншу радість, ніж саме свято. Частиною цієї підготовки в Україні здавна було фарбування та декорування великодніх яєць — писанок.

Писанка є зразком найдавнішої форми українського народного розпису, своєрідною мистецькою мініатюрою. Писанки — явище суто національне, вони є відображенням поетичного світогляду українців, їхньої духовності. Невмируще прагнення виготовляти писанки підтверджує правдивість старої легенди, яка стверджує, що Україна доти буде процвітати, допоки українці писатимуть писанки.

Сьогодні давня українська традиція писання активно відроджується, приваблює нових

прихильників, стає частиною як загальнодержавних етнопроектів, так і вияву особистої творчості.

Писанки дарують родичам, друзям, знайомим. Їх пишуть лише в доброму настрої та з добрими побажаннями, щоб подарувати іншим на щастя та на здоров’я.

Види писанок Крашанки. Це найпростіший спосіб фарбування

барвниками. Поширеним природним фарбником є лушпиння цибулі, відвар

відтінків. Іноді до яєць прив’язують листки петрушки або інших рослин, які залишають на шкаралупі світлі відбитки. Сьогодні часто використовують готові анілінові барвники різноманітних кольорів, оскільки вони простіші в застосуванні. Дряпанки. Спочатку яйце зафарбовують темним барвником. Потім олівцем наносять орнамент. Після цього гострим предметом (голкою) продряпують

Розм’якшений віск обережно витирають м’якою тканиною.

Мальованки. Вид українських великодніх яєць, розфарбованих пензлем. Малюнок наносять олійними або акриловими фарбами, можна використовувати гуаш з додаванням клею

ПВА. Мальованки мають вільні, переважно квіткові, сюжети.

Писанки. Це найвідоміший і найскладніший варіант пасхальних яєць. Писанки відрізняються тим, що їх ніколи не розписують на вареному яйці, лише на сирому, щоб зберегти в них животворну силу, тоді як крашанки варили для споживання. Писанки декорують винятково традиційними орнаментами і символами. Треба мати певні навички, щоб розписати яйце в техніці писанки. Спочатку олівцем малюють лінії, які розділяють яйце на площини. Візерунок наносять гарячим воском за допомогою спеціального пристосування — писачка: набирають розтоплений віск, підігріваючи

його час від часу над полум’ям свічки. Потім яйце занурюють у фарбу. За потреби наносять

новий візерунок і знов фарбують. Після цього яйце кладуть у нагріту духовку або гарячу во-

ду і витирають віск.

Символіка писанок

Українська писанка має понад 100 символічних малюнків. Орнаментика писанок утверджує нескінченність буття, гармонійну єдність людини та природи.

Символічні малюнки на писанках мають своє, чітко визначене значення. Їх можна поділити на групи: християнські (а), символи сонця й землі (б ), тваринні (в) й рослинні символи (г).

Символіка

Жовтий, золотавий, рудий — кольори тепла, надії, небесних світил.

Червоний — добро, радість, а для молодого подружжя — надія на щасливе сімейне життя.

Зелений — весняне прокидання природи, надія на добрий урожай.

Блакитний — небо, повітря та здоров’я.

Коричневий — земля та її життєва сила. Чорний — колір ночі, потойбічного, таємничого. У писанках часто створює тло, підкреслюючи інші кольори, як і в житті тьма дає можливість зрозуміти, що таке світло. Багатоколірна писанка є символом сімейного щастя, миру, добробуту.

Цікаві факти

Мал. 3.32. Варіанти народних костюмів: а — Волинь; б — Полтавщина; в — Київщина; г — Львівщина;

— Поділля; е — Чернігівщина

Практична робота

регіонів України Обладнання та матеріали: комп’ютер, плакати, фотографії із зображеннями видів українських народних костюмів, зошит, олівець, лінійка.

Послідовність виконання роботи: 1. Уважно розглянути зображення видів українських народних костюмів двох різних регіонів, запропонованих учителем або зображених на малюнку 3.32.

2. Проаналізувати складові цих костюмів, назвати окремі частини ансамблю.

3. Визначити спільні ознаки костюмів двох регіонів.

4. Визначити особливості, притаманні кожному з двох регіонів.

5. Для кожного регіону заповнити в зошиті таблицю.

6. Зробити висновок щодо спільних рис і відмінних ознак українського етнічного стилю одягу різних регіонів.

Працюємо в парах

1. Розгляньте уважно світлину (мал. 3.33). Доберіть тканину, колірну гаму до представлених виробів відповідно до регіону Київщини. Перший учень добирає це до сорочок і головних уборів, а другий — до поясного й нагрудного одягу.

2. Визначте, які деталі одягу належать до аксесуарів.

3. Обґрунтуйте, чому керсетки мали таку конструкцію.

Працюємо творчо й самостійно

1. Знайдіть удома та роздивіться вироби, виконані в українському етнічному стилі.

2. З’ясуйте їхнє призначення.

3. Спробуйте розробити сучасний виріб-реплікант за мотивами етнічного виробу.

4. Зробіть ескіз запропонованого виробу в зошиті, запишіть, які техніки виконання та кольори можна застосувати до нього.

Ключові слова: український етнічний стиль, типи крою сорочок, поясний одяг, запаска, плахта, спідниця-літник, мальованка, шорц, кабат, шарафан, шаровари, керсетка, уси, кептар, кожушок, каптан, жупан, юпка, кісники,

вінки-шнури, стрічки-бинди, намітка, площинні вінкоподібні головні убори, хустка, бриль, крисаня, намисто, нашийні стрічкові ґердани,

2.

3.

6.

7.

8.

2.

3.

4.

Мал. 4.1.

африканського (мал. 4.2, а) й індонезійського (мал. 4.2,

) походження та

венеціанського карнавалу (мал. 4.2, в). Бувають маски-обереги, маски-божества, маски, що зображують будь-яких тварин, птахів, фантастичних створінь тощо. Дехто з обережністю ставиться до масок, але, виготовлені власноруч, вони є звичайним елементом декору й не мають іншого змісту, окрім прикрашання інтер’єру. Індіанський оберіг «ловець снів» (мал. 4.3) походить з північноамериканського регіону. Цей талісман призначений захищати людину, яка відпочиває, від злих духів. За легендами індіанців, погані сни заплутуються в павутинні, а добрі, щирі й радісні сни, минаючи перешкоди, пролітають крізь отвір у середині оберега. Бонсай — давньояпонське мистецтво вирощування карликових дерев, які залишаються маленькими завдяки постійним підрізанням. Корені рослини вміщені в маленьку посудину, а сама рослина відповідає пропорціям дорослого дерева в природі (мал. 4.4). Це мистецтво розвивали буддисти, які вважали, що, вирощуючи бонсай, людина стає творцем, тому що вони уявляли світ як сад Будди, а людина в ньому — садівник. Сьогодні популярним є мистецтво виготовлення штучних дерев-бонсай з маленьких перлинок та бісеру.

(мал. 4.5, б ). Він був не тільки прикрасою, а

гармонії простору. «Павуків» підвішували

руху повітря від вхідних дверей і від палаючої печі «павук» повертався в різні боки. Уважали, що, постоявши під «павуком», можна позбутися негативної й набути позитивної енергії. Дідух — це солом’яний оберіг, що втілював дух предків, дідів, був символом доброго врожаю, злагоди в родині, достатку в домі. Він привносив у родину святковий різдвяний настрій і затишок. Дідух — це сніп із добірних колосків жита, пшениці або вівса, перев’язаний таким чином, що має «голову», три або п’ять «ніг» (мал. 4.5, в). Його прикрашали стрічками, маківками, сухоцвітами.

Здавна новорічні свята українці святкували з щедрівками, піснями з елементами театрального дійства, а традиційним персонажем такої вистави була маска кози (мал. 4.5, г) — своєрідний символ родючості й добробуту.

Одним із найдавніших і поширених в Україні видів декоративно-ужиткового мистецтва було геометричне різьблення по дереву, що вирізняється різноманітністю прийомів художнього оздоблення дерев’яної поверхні. Різьблення виконують одним інструментом — ножем-косяком, яким створюють різноманітні за формою й ритмом візерунки для прикраси предметів домашнього вжитку й інтер’єру (мал. 4.5, д). Обрядові свята на Великдень не бувають без кошика з писанками — яйцями, розписаними традиційними символами за допомогою воску й барвників (мал. 4.5, е). Українська писанка має понад 100 символічних малюнків: сонце, хрест, дерево життя, трикутник, зірка, безконечник, дубове листя, квітка, зозуля тощо. Важливе значення мають кольори на писанках.

Більше прикладів виробів в українському етнічному стилі наведено в додатковому

Мал. 4.6. Ескізи виробів

Ескіз виробу — це графічне зображення виробу, виконане від руки, без застосування креслярського інструменту, яке відображає загальну форму виробу, колір, вид оздоблення, художні особливості матеріалів, що планується використати (мал. 4.6). Такий ескіз можна виконувати олівцями, фарбами, тушшю, фломастерами. На робочому ескізі можна передавати не тільки художні особливості виробу, а й технічні: зображують вигляд спереду і ззаду, показують окремі дрібні деталі.

Добір конструкційних

для виготовлення виробу

в етнічному стилі

Вироби в етнічному стилі найчастіше виготовляють із природних матеріалів: деревини, кістки, металу, натуральних тканин (льону, бавовни), висушених рослин (лікарських трав, сухоцвіту, висушених плодів і насіння, лози та рогози), шкіри.

Інструменти й обладнання та правила безпечної праці під час роботи з ними Для

3.

4. Не класти інструменти з гострими кінцями на край стола.

5. Не розкладати інструменти

верхні стола. Інструменти слід зберігати в спеціальних коробках, пакетах, підставках, пристосуваннях.

6. Після використання інструментів їх необхідно повернути до місця зберігання.

7. Для

Практична

1. Обрати виріб

ному стилі.

2. Виготовити

3. Дібрати необхідні матеріали.

4. Дібрати й підготувати необхідні

5.

6.

1.

4.

стало окремим напрямком в архітектурній творчості,

ужитковому

відомого архітектора, дослідника української культури художника Василя Кричевського були та залишаються талановитим прикладом застосування народного стилю в архітектурі й образотворчому мистецтві (мал. 5.1). Народні традиції знайшли відображення в будівництві й оздобленні української хати та предметів інтер’єру. Білі стіни української хати прикрашали розписом, оберегами, килимами, гобеленами, які наповнювали домашній простір затишком, красою й теплом.

Вікові традиції не зникають безслідно, вони набувають інших форм. Так, традиційне килимарство на Полтавщині

перетворилося на ткання гобеленів, а згодом стало технікою оздоблення предметів широкого вжитку:

Мал. 5.4.

ручного

ткацтва, які зачаровують красою, українською

самобутністю, відтворюють родинні традиції, приносять затишок в оселю, чарують душу та

милують серце.

Гобелен «Дерево життя», створений заслуженим майстром народної творчості, лауреатом Державної премії ім. Т. Г. Шевченка Надією

Бабенко прикрашає блакитну залу штабквартири ООН у Нью-Йорку.

Народе мистецтво гармонійно увійшло в наше сьогодення, воно наповнює сучасні речі автентичним колоритом (мал. 5.4). Традиційні техніки народного мистецтва зумовили різноманітність видів оздоблення в українському етнічному стилі: вишивка традиційними техніками етнографічних регіонів, вишивка бісером, плетіння голкою, в’язання гачком, різьблення по дереву, розпис, декорування композиціями з живих та висушених рослин, декупаж, інкрустація по дереву та шкірі, формотворення із соломи, валяння

Вироби

Техніка

оздоблення

Одяг, руш-

ники, скатертини,

серветки,

подушки,

панно тощо

Вишивання

Новорічні

іграшки

й прикраси

Валяння, вишивки

Матеріали Інструменти

Бавовняні, шерстяні, віскозні, лляні нитки

Голки для вишивання, наперсток, п’яльця, ножиці

Вигляд оздоб-

Головні убори, аксесуари, взуття Валяння

Повсть, вовняні ретрохустки з квітковим малюнком Голка для валяння, ножиці, подушечка

Вироби Техніка оздоблення

Декор стін

Імітація вибійки

Матеріали Інструменти

Фарба

Декор стін Розпис за

пе-

Вигляд оздоб-

Практична робота

Оздоблення виробу в українському етнічному стилі

Обладнання та матеріали: комп’ютер, фотографії із зображеннями видів виробів і предметів домашнього вжитку, виконаних в українському

народному стилі, зошит, олівець, лінійка.

Правила безпечної праці: роботу виконують з дотриманням правил безпечної праці в шкільних майстернях.

Послідовність виконання роботи:

1. Обрати виріб або предмет домашнього вжитку для оздоблення.

2. Проаналізувати, які техніки оздоблення можна використати для обраного виробу.

Критерій

1. Можливі матеріальні витрати

2. Естетична доцільність

3. Досвід виконання попередніх робіт у цій техніці

4. Практичне використання виробу та його функціональність

5. Зручність догляду за виробом із цим видом оздоблення

3. Обрати декілька видів оздоблення. Для аналізу можливих варіантів оздоблення

дослідження зробити остаточний вибір техніки оздоблення.

4. Дібрати матеріали й інструменти для виконання оздоблення обраною технікою.

5. Розробити послідовність виконання та скласти план роботи в зошиті.

6. Ознайомитися з правилами безпечної праці відповідно до виду запланованих робіт.

7. Організувати робоче місце відповідно до запланованих робіт.

8. Виконати оздоблення виробу обраною технікою. Працюємо в парах

1. Ознайомтеся зі

що були використані в кожному виробі, а дру-

Мал. 5.6. Сережки

3.

Ключові слова: український етнічний стиль, оздоблення в українському етнічному стилі.

Контрольні запитання

1. Назвіть ознаки українського етнічного стилю.

2. Яких вимог слід дотримуватися, якщо для облаштування приміщення обрано український етнічний стиль?

3. Які існують види українських етнічних виробів?

4. Які техніки можна використовувати для оздоблення

стилі?

1.

2.

4.

Для з’єднання деталей виробів у етностилі використовують клеї «Момент», «Кристал» (мал. 6.2, а), що не залишають слідів після склеювання. Вони мають густу гелеву структуру, тому придатні для склеювання вертикальних поверхонь.

Полімерний клей (мал. 6.2, б ) — універсальний клейовий матеріал для з’єднання деталей. Його перевагами є морозо-, водо- та термостійкість, а з’єднання залишається еластичним за будь-яких умов. Цей клей використовують для з’єднання поверхонь з будь-яких матеріалів, навіть скла й металу. Крім того, він є дуже економічним у використанні, оскільки його можна наносити не на всю поверхню

з’єднуваних деталей, а пунктирно.

Термосиліконовий клей (мал. 6.2, в) є новітнім з’єднувальним засобом. Його дійсно можна назвати суперклеєм за його здатність швидко застигати (за декілька секунд) та високу міцність. Він має довгий термін використання. Ні час, ні природні умови — світло, температура й вологість — не можуть його пошкодити. До того ж він має кольорові стрижні, які дозволяють склеювати поверхні будь-якого кольору, а місце склеювання залишається непомітним.

Клей ПВА (мал. 6.2, г) залишається популярним завдяки простоті його використан-

обробки деталей, чистоту виробу, відсутність на ньому дефектів, якості з’єднання деталей, витрати матеріалу, відповідність оздоблення задуму та якості його виконання, загальний естетичний вигляд і функціональність виробу.

Час, упродовж якого будуть служити вироби, виготовлені в етностилі, насамперед залежить від догляду за ними та заходів, щоб зберегти їх у відмінному, незіпсованому стані.

Вироби не повинні контактувати в приміщенні із сирими або мокрими поверхнями та з іншим шкідливим середовищем. Сонячне світло також

Дізнайтеся більше

знайти на Полтавщині. Його зберігають майстри, які навчають учнів

фесійному

Захоплює подих від надзвичайно витончених вишиванок Полтавщини в традиційних пастельних кольорах, білим по білому. У багатьох країнах світу відомі роботи майстрів Леоніда Товстухи, Ніни Іпатій, Олени Коршунової, родин Бабенко, Вакуленко, Кісь, Шевчуків, Пілюгіних. Сьогодні культуру решетилівської вишивки презентують як нематеріальний культурний спадок ЮНЕСКО за її унікальність та автентичність.

Практична

майстернях.

Послідовність виконання роботи:

1. Ознайомитися з матеріалами для з’єднання деталей.

2. Обрати матеріали, які найбільше підходять для з’єднання деталей виробу, який виготовляють.

3. Виконати з’єднання деталей виробу.

4. Визначити якість виробу.

5. Оцінити якість виготовленого виробу (за 12-бальною шкалою) за такими критеріями:

1) відповідність ескізному малюнку;

2) добір конструкційних матеріалів для виробу;

3) якість виготовлених деталей виробу; 4) спосіб з’єднання деталей; 5) якість оздоблення виробу;

6) загальний естетичний вигляд; 7) функціональність виробу.

Ключові слова: з’єднання деталей, полімерний клей, термосиліконовий клей.

Контрольні запитання

1. Які способи з’єднання деталей характерні для виробів, виготовлених в етностилі?

2. Які існують види новітніх

3. За якими критеріями визначають

4.

Додаток 1

Виготовлення в’язаного

на чашку

Сьогодні дуже популярні невеличкі побутові дрібнички, зроблені власноруч, наприклад чохли на чашки. Вони не тільки дозволяють довго утримувати напій гарячим, а й створюють добрий настрій і додають затишку на кухні.

Послідовність виконання чохла-грілки на чашку Інструменти та матеріали: пряжа, нитки, спиці, гачок, голка, ножиці.

Послідовність

виконання

1 Пров’язати обраними нитками та спицями пробний зразок, щоб розрахувати

кількість петель відповідно до обхвату вашої

чашки. Виріб буде скла-

датися з двох основних

деталей. Тому під час розрахунку слід обхват

поділити на 2

2 Набрати розраховану кількість пе -

тель + 2 крайові. Надалі

крайові петлі не будуть указуватися, і в’язати їх потрібно відповідно до правил. Останню петлю

3 В’язати: 4 ряди резинкою 2 × 2

Зображення

1 см

Послідовність виконання

5 Останні чотири ряди в’язати резинкою 2 × 2

Зображення

6 Закрити петлі останнього ряду

4 Наступні ряди в’язати

7 Зв’язати ще таку саму деталь виробу

8 Для в’язання «рукавів» набрати 10 петель. В’язати лицьовою гладдю 12 рядків

9

10

11

12

З’єднати деталі виробу. Вставити один рукав у боковий шов та зшити його, а другий приєднати до задньої половинки

Додаток 2

Виготовлення в’язаного чохла для мобільного телефону

В’язання спицями — чудове й корисне хобі, воно дозволяє створювати дивовижні за красою речі: одяг, сувеніри, прикраси інтер’єру, іграшки та багато іншого. Навіть початківці з легкістю виконають маленькі в’язані дріб-

нички, що нескладні у виконанні й не потребують багато часу. Наприклад, в’язаний чохол для мобільного телефону, який не тільки захищає його від ударів, вологи, а й підкреслить вашу індивідуальність. Послідовність виготовлення в’язаного чохла для телефону Інструменти та матеріали: пряжа, спиці, гачок, ножиці.

Послідовність виконання

1 Пров’язати обраними нитками та

спицями пробний зразок, щоб розрахувати

кількість петель відпо -

відно до ширини вашого телефону

2 Набрати розраховану кількість петель + 2 крайові. Надалі

крайові петлі не будуть указуватись, і в’язати їх

потрібно відповідно до

правил. Останню петлю

пров’язувати виворітною

3 В’язати 4 ряди резинкою 2 × 2 (2 — лицьові петлі, 2 — виворітні)

Зображення

Послідовність виконання

4 Наступні ряди в’язати так: з лицьового боку перші та

останні 2 петлі — лицьовими, між цими петлями в’язати візерунком «плутанка» (1 лицьова, 1 виворітна за передню стінку, 2 лицьові).

Зворотні ряди: 2 виворітні петлі на початку та в кінці, решта петель між ними відповідно до візерунка.

Там, де була лицьова петля, в’язати виворітну, а де була виворітна — лицьову

5

Далі в’язати резинкою: 2 × 2 до потрібної довжини відповідно до розміру телефону

Зображення

Додаток 3

Виготовлення браслета з бісеру в етнічному стилі

Плетіння з бісеру — захоплююче й цікаве заняття, яке дає можливість реалізувати свій творчий потенціал. Браслети з бісеру неймовірно яскраві й не поступаються красою ювелірним виробам. Виконаний власними руками браслет буде унікальним аксесуаром до вашого вбрання або чудовим подарунком для близької людини.

Браслет із бісеру можна виготовити двома способами: вишити по тканині або сплести.

Послідовність виготовлення браслета, вишитого бісером в етнічному стилі

Інструменти та матеріали: узор, тканина для вишивання, нитки та голки для вишивання бісером, бісер різних кольорів відповідно до узору; додатково знадобляться застібка та клейова стрічка для проклеювання швів.

1

2

3

Виворітний бік

7

тонку

Послідовність виготовлення плетеного браслета з бісеру

Послідовність виконання

1

Вибрати узор (схему) плетіння. Підготували еластичну ліску (якщо браслет буде без застібки).

Бісер для зручності розкласти окремо за колоьрами

2 Набрати на ліску

перші три бісерини відповідного кольору

Зображення

3 Провести два

Послідовність виконання Зображення

4

Підтягнути її щільно до трьох, що вже нанизані на ліску. Утворився «хрестик»

5

6

7

8

9

10 Нанизати на один кінець ліски дві бісерини відпо -

відного кольору, а інший кінець ліски

протягнути через останню бісерину.

Підтягнути бісерини до готового плетіння

Послідовність виконання

11

Нанизати на один кінець ліски три бісерини відповідного кольору, а інший кінець ліски протягнути через останню бісерину

12 Пропустити один кінець ліски через бісерину першого ряду

13

Продовжувати плетіння браслета до кінця

14 Протягнути кінець ліски через дві останні бісерини та через перші дві бісерини на початку браслета

15 Закріпити кінці еластичної ліски термоклеєм. Якщо ліска звичайна, слід дібрати та пришити застібку

Виготовлення дідуха

З кожним роком дедалі більшої популярності набуває традиція прикрашання на Різдвяні свята домівок не ялинками, а стародавнім українським символом — дідухом. Наші предки вірили, що зі снопом до оселі приходять затишок, святковий настрій, добробут, мир і злагода. Цю національну традицію відроджують відомі майстри, серед яких Ірина Світ, Леся Колосенко, Марія Кравчук та багато інших. Дідух може бути як невеликого розміру, так і великим до 3 метрів заввишки. Він може бути плетеним спіраллю або зв’язаним з окремих снопиків. Найчастіше його виконують з необмолочених колосків злакових культур (жита, пшениці, вівса), додають льон, але існують і декоративні варіанти, сплетені з лугових трав.

Послідовність виконання традиційного дідуха техніками плетіння та обмотування Інструменти та матеріали: достиглі стебла злакових культур (пшениці, жита, вівса тощо), ножиці, скалка, посудина для вимочування необхідного розміру (щоб можна було розмістити стебла для обдавання кип’ятком).

3

1

2

Різноманіття дідухів: а —

Послідовність виконання

Зв’язати перший снопик колосків шпагатом або використовуючи залишки стебел. Це перша гілка «дідуха».

Так само зв’язати до дванадцяти снопиків

Зображення

4 Запарити зв’язані снопики кип’ятком, щоб вони стали пластичними

5 Зв’язати шпагатом між собою перші три снопики, як показано на фотографії Додаток 4

6

7

8

9

Додаток 5

Виготовлення краватки-метелика, вишитої в українському стилі

Вишиті краватки буквально увірвалися в моду кілька років тому. Раніше їх надягали лише на традиційні свята, а сьогодні вишиті краватки є популярним аксесуаром. Вони зручні у використанні, їх можуть надягати

і чоловіки, і жінки. Найчастіше їх виготовляють з льону, сатину, атласу або бавовни.

Класична краватка-метелик — це скроєна і зшита смужка тканини, сформована у вузолбант. Витрачати час і сили на зав’язування такої краватки не потрібно, слід обгорнути навколо коміра спеціальну еластичну тасьму, на якій закріплена краватка, і застебнути її на гачок. Вишита краватка-метелик, виготовлена власноруч в українському етнічному стилі, буде неймовірно ефектним аксесуаром, що підкреслить вашу індивідуальність.

Послідовність виготовлення вишитої краватки-метелика Інструменти та матеріали:

• відріз тканини (два відрізи, якщо планується шити двоколірну краватку);

• нитки: швейні та для вишивання;

• голки, кравецькі ножиці;

• застібка для краватки або еластична тасьма завширшки 1,5–2,0 см підходящого до краватки кольору.

Послідовність виконання

1

Виготовити викрійки деталей метелика.

Основна деталь: довжина прямокутника — 13–14 см; ширина — 6 см (у готовому

вигляді) × 2 = 12 см.

Перемичка:

довжина — 6 см; шири-

на — 4 см.

Поясок:

довжина — 45–50 см; ширина — 5 см.

До всіх зрізів додати

припуск на шов — 1 см

Види оздоблення краватки-метелика: а — візерунок

2

Послідовність виконання

Вибрати візерунок. Візерунок

може бути розміщений

по всій поверхні основної деталі метелика або бути смужками

вздовж коротких країв

3

Зображення

Визначити на тканині місце для

майбутньої вишивки.

від центра Лінія згину

Розмічання виконують

одній половині

деталі: слід приколоти та обвести

малюнка на тканині. Якщо візерунок ви-

уздовж корот-

країв, то розмічати

слід на однаковій

4 Дібрати нитки потрібного ко -

5

6

зрізах, а по -

тім — по довгому.

Під час зшивання по

середині довгого зрізу залишити не зашитим 3 см. Зрізати припуски в кутах так, щоб не пошкодити строчку

7 Через незашитий отвір вивер -

нути деталь, виправити

кути та припрасувати.

Щілину акуратно зашити потайними стібками

Згин

8

Послідовність виконання

Скласти перемичку та поясок навпіл лицьовими бо -

ками всередину та зшити вздовж довгого зрізу. Вивернути та припрасувати

9

Перемичку накласти на основну деталь посередині, обгорнути її та зшити потайними стібками з виворітного боку

Зображення

Перемичка

Згин

Поясок

Згин

10 До пояска пришити гачки та протягнути його зі зворотного боку через перемичку

Приклади схем для вишивання

Словник термінів

Автомат — машина (апарат, прилад), що виконує роботу за допомогою особливого механізму без участі людини.

Автоматизація — виконання виробничих процесів за допомогою автоматичних приладів і машин.

Адаптація — настроювання системи на певні умови застосування.

Адаптивний — здатний пристосовуватися.

Асортимент одягу — це одяг, об’єднаний у самостійну групу за певними ознаками.

Бажання — прагнення до здійснення чого-небудь; хотіння.

Бензен — органічна сполука, ароматичний вуглеводень, молекулярна формула C6H6; безбарвна речовина з характерним запахом.

Біоніка — наука, що вивчає представників тваринного й рослинного світу з метою використання їхніх природних форм для створення нових технічних об’єктів.

Біонічний метод — формоутворення на основі образів живої природи.

Біоформа — одна з форм, яку можуть мати предмети та яка відображає зовнішні обриси біологічних об’єктів.

Букле (від фр. bouclette — кільце) — фасонна пряжа, що має великі вузлики на волокнах, які розташовані на деякій відстані один від одного.

Висока мода — певні напрямки в одязі (матеріали, фасон) і аксесуарах на прийдешній сезон провідними будинками моди. Продукцію будинків моди

випускають малими партіями: вона призначена для привілейованих верств суспільства; колекції високої моди представляють на Тижнях моди.

Габітус (від латин. habi — на, tus — зовнішність) — зовнішній

Клановість одягу — відмінності в одязі, за якими можна визначити належність людини

соціальної групи. Класифікатор професій — довідник, що містить систематизований перелік професій (виробничих стандартів).

Класифікація професій — розподіл професій відповідно до галузевої структури народного господарства (виробничої й невиробничої сфер).

Колекція — серія моделей одягу, представлена кількома фасонами з різним декоративним рішенням у рамках однієї концепції.

Консилер (коректор) — дозволяє за лічені секунди позбутися недоліків шкіри обличчя. Ним можна швидко приховати прищі або синці під очима, а також пігментні плями.

Макіяж (від фр. maquillage — грим, перефарбування, підробка) — нанесення на шкіру

різних видів декоративної косметики з метою прикраси та корекції існуючих вад.

Маніпулятор — пристрій, що копіює рух пальців, заміняє руки людини й управляється на відстані в разі неможливості безпосереднього контакту людини з об’єктом (заготовкою, речовиною, деталлю тощо).

Меланж — пряжа, волокна якої мають різний колір.

Механізація — оснащення виробництва машинами та механізмами, які повністю або частково замінюють ручну працю машинною.

Мікроконтролер це спеціалізований мікроелектронний

лів) для створення образу «людини, що йде в ногу із часом». Віяння моди задаються ЗМІ, на них спираються виробники одягу під час створення колекцій і споживачі.

Модель одягу — термін масового виробництва одягу; є еталоном для серійного пошиття одягу.

Нахил природні здібності; хист до чого-небудь.

Одяг за індивідуальними замовленнями — одяг, виготовлений з вимірювання фігури людини або передбачуваної моделі.

Одяг масового виробництва — одяг на типові фігури, виготовлений серіями в умовах поточного виробництва.

Організація об’єднання людей для здійснення певних заходів, розробки технологій тощо.

Полімеризація — процес сполучення великої кількості молекул низькомолекулярної речовини (мономеру) в молекулу полімеру.

Прагнення — сильне бажання; потяг до здійснення чогось.

Професіонал — той, хто зробив яке-небудь заняття предметом своєї постійної діяльності, своєю професією.

Професія — рід занять, трудової діяльності людини, що вимагає певних знань і навичок і є джерелом існування.

Пряжа — безперервна тонка нитка зі скручених між собою коротких натуральних або хімічних волокон; продукт прядіння. Із пряжі виготовляють тканини, трикотажне полотно, килими, швейні нитки, канати тощо.

Робот — автономно функціонуючий пристрій, призначений для заміни людини під час виконання монотонних або небезпечних робіт.

Робот-маніпулятор — різновид робота, що заміняє людину під час виконання певних технологічних операцій у виробничому процесі.

Сезон — визначає змінюваність колекцій у виробників одягу. Найчастіше їх два — осінь-зима

вони виготовлені, розрізняють алюмінієві, сталеві, дерев’яні, кістяні, пластмасові спиці тощо, а за формою спиці бувають прямі (довгі однокінцеві або короткі двокінцеві панчішні) та кругові на лісці.

Стабілізувальна система — та, що забезпечує незмінність певних процесів.

Стежуча система — та, що стежить за перебігом певної технологічної операції.

Стиль — поєднання предметів одягу, прикрас, аксесуарів для створення певного

відповідно до ситуації (святковий захід), обстановки (робоча обстановка) і соціального статусу. У більш широкому сенсі — ідейна й художня спільність образотворчих прийомів у мистецтві певного періоду. Традиційно в історії костюма (так само як і в історії мистецтва) виділяють такі стилі: готика, ренесанс, бароко, класицизм, рококо, неокласицизм, ампір, романтизм.

Стрит-арт (від англ. street art — вуличне мистецтво) — урбаністичне образотворче мистецтво, що поєднує графіті (спрей-арт), постери (некомерційні), трафарети тощо.

Фахівець — той, хто досконало володіє якимось фахом, має високу кваліфікацію, глибокі знання з певної галузі техніки, науки, мистецтва тощо; той, хто зробив якесь заняття своєю професією.

Фенол (гідроксибензен) — оксигеновмісна органічна сполука, молекулярна формула C6H5OH, найпростіший представник класу фенолів. Безбарвна кристалічна речовина з різким характерним запахом, отруйна, традиційна назва — карболова кислота, хоча це дуже слабка кислота.

• Поради з в’язання спицями http://podskazok.net/ua/viazannia/porady-z-viazannia-spytsiamy.html

• Схеми в’язання спицями для початківців: основні візерунки та схеми http://rukodill.com.ua/shemi-vyazannya-spitsyami-dlya-pochatkivtsiv-osnovnivizerunki-ta-shemi.html

• В’язання як вид декоративно-ужиткового мистецтва http://marinkamarganetz.blogspot.com/2012/02/blog-post.html

• В’язання спицями http://knittingblog.com.ua/category/video/vyazannya-spicyami-video/

• Уроки в’язання спицями для початківців http://fitopark.eu/kak-pravilno-derzhat-spitsy

• В’язання основних петель http://www.rukodelie.net/stati-o-vyazanii-spicami/osnovnye-petli.html

• В’язання витягнутих петель http://tisyachasovetov.ru/kromochnye-petli-i-petli-poslednego-ryada.html

• Зразки візерунків для в’язання спицями https://www.pinterest.com/bernadetteferna/knitting-stitches/

• Поради з рукоділля http://u-babushki.ru/index.php?menuop=view&menuid=4

• В’язання з любов’ю http://vyazannya.org.ua/category/vyazanie-dlya-zhenshhin/page/2

• Хрестоподібне набирання петель http://knitplanet.ru/technica/vyazanie-spitsami/krestoobrzniy-nabor-bolgarskiy-zachin

• Закриття петель останнього ряду http://knitplanet.ru/technica/vyazanie-spitsami/zakritie-poslednego-ryada-petel http://www.club-rukodelie.com/needls/zakr.html

• В’язання шкарпеток http://womanadvice.ru/vyazanye-spicami-noski-s-uzorom

• В’язання простої шапочки http://www.stranamam.ru/post/7478493/

• Підняття петель http://www.myknitting.narod.ru/techniques/podniatie_petel.htm

• Вільна енциклопедія Вікіпедія https://uk.wikipedia.org/wiki

Перелік рекомендованої

• Головня О. Становлення художнього в’язання як виду декоративно-ужиткового мистецтва // Вісник ЛАМ. — Львів. — 1992. — № 3. — С. 85–87.

• Стельмащук Г. В’язання. Мереживо // Народні художні

1986

• Редклифф М. В’язання спицями від А до Я в запитаннях та відповідях. — Харків: Книжковий клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2007.

• Антонович Є., Захарчук-Чугай Р., Станкевич М. Декоративно-прикладне мистецтво. — Львів: Світ, 1992.

• Білан М., Стельмащук Г. Український стрій. — Львів: Фенікс, 2000.

• Стельмащук Г. Українське мереживо як вид декоративно-ужиткового мистецтва // Вісник ЛАМ. — Львів, — 1997. — № 8. — С. 66–72.

• Васіна З. Український літопис вбрання. 11 000 років до н. е. — ХІІІ ст. н. е. Т.1. — К.: Мистецтво, 2003. — C. 30, 31.

• Вовк Ф. Студії з української етнографії та антропології. — К.: Мистецтво, 1995. — С. 71, 125.

• Даниленко В. Кам’яна могила. — К.: Наукова думка, 1986. — С. 22–26, 37.

• Головня О. Становлення художнього в’язання як виду декоративно-ужиткового мистецтва // ВЛАМ. — Львів. — 1992. — № 3. — С. 85–87.

• Нариси з історії українського декоративно-прикладного мистецтва / Під ред. Запаска Я. — Львів: В-во Львівського Уні-ту, 1961. — С. 8.

• Стельмащук Г. Традиційні головні убори українців. — К.: Наукова думка, 1993. — С. 55.

• Стельмащук Г. Українське національне вбрання // Конспект лекцій. — Львів: ЛДІПДМ, 1994. — С. 9.

• Максимова М. В. Азбука вязания / М. В. Максимова, М. А. Кузьмина. — Харьков: Книжный клуб «Клуб семейного досуга», 2004. — 320 с.

• Полная книга по вязанию: спицы, крючок / [пер. с англ.]. — М.: Ниола-Пресс, 2007. — 320 с.

Перелік використаної

літератури

• Кара-Васильєва Т., Чорноморець А. Українська вишивка. — К.: Либідь, 2002. — 159 с.

• Гасюк О. О., Степан М. Г. Художнє вишивання. — К.: Вища школа, 1986. — 247 с.

• Кулинич-Стахурська О. Мистецтво української вишивки. — Львів: Техніка і технологія, 2007. — 264 с.

• Наумко В. І. Культура і побут населення України. — К.: Либідь, 1991. — 230 с.

• Топоров В. Н. Миф. Ритуал. Символ. Образ: Исследования в области мифопоэтического. М.: Прогресс — Культура, 1995. — 624 с.

• Селівачов М. Р. Лексикон української орнаментики. — К.: Редакція вісника «Ант», 2005. — 399 с.

• Селівачов М. Р. Народний костюм як виразник національної ідентичності. Збірник наукових праць. — К.: Товариство ХІК, 2008. — 302 с.

• Мельничук Ю. Семантика українських вишитих рушників // Народне мистецтво. — 2004. — № 3–4.; 2005. — № 1–2.

• Мельничук Ю. Магічність української вишивки // Артанія. — 1999 — № 5.

• Косміна О. Традиційне вбрання українців. Том 1. Лісостеп. — К.: Балтія — Друк, 2008. — 160 с.

•

Передмова

ТЕХНОЛОГІЯ ВИГОТОВЛЕННЯ ВИРОБІВ,

В’ЯЗАНИХ СПИЦЯМИ

Розділ 1. Основи матеріалознавства

§ 1

Матеріали синтетичного походження, їхні властивості.................................... 6

Лабораторно-практична робота.

Розпізнавання видів пряжі ...................15

Розділ 2. Технологія виготовлення виробів,

в’язаних спицями

§ 2

В’язання спицями як вид декоративно-

ужиткового мистецтва. Матеріали, інструменти та пристосування

для в’язання спицями ..........................16

Практична робота. Добір спиць і пряжі для в’язання ...........................22

Практична робота. Підготовка пряжі

для в’язання спицями ..........................23

§ 3 Елементи в’язання спицями ...................24 Практична робота. Вправи з набирання

початкового ряду .......................27

3. Основи техніки, технологій

§ 10 Автоматизація, комп’ютеризація та роботизація сучасних технологічних процесів ..............................................68 Практична робота. Ознайомлення з автоматичними пристроями ...............74

§ 11 Основи проектної діяльності .................74 Практична робота. Створення моделі виробу з використанням біоформ ..........78

§12

Проектування майбутньої професійної діяльності .........................78 Практична робота. Визначення інтересів і нахилів до певного типу професій .......82

Розділ 4. Технологія побутової діяльності

§ 13

Технологія проектування власного стилю ....................................84

§ 3

ТЕХНОЛОГІЯ ВИГОТОВЛЕННЯ ВИРОБІВ

У ЕТНІЧНОМУ СТИЛІ

Розділ 1. Основи матеріалознавства

§ 1

Конструкційні матеріали та їхні властивості .............................110

Лабораторно-практична робота.

Дослідження властивостей матеріалів

для виготовлення предметів інтер’єру

в етнічному стилі ..............................116

Розділ 2.. Технологія виготовлення виробів в етнічному стилі

§ 2 Стилі інтер’єру та одягу. Етнічний стиль ..................................118 Лабораторно-практична робота. Ознайомлення з етнічними стилями оформлення інтер’єрів ........................130

§ 4

§ 5

Український етнічний стиль .................131 Практична робота. Визначення

характерних спільних рис та ознак

українського етнічного стилю одягу різних регіонів України .....................146

Виготовлення виробів в етнічному стилі 147

Практична робота. Виготовлення

виробу в етнічному стилі ..................150

Оздоблення виробу ...............................151 Практична робота. Оздоблення виробу в українському етнічному стилі ..........155

§ 6

Послідовність виготовлення виробу. Виготовлення виробу. Контроль

якості виробу. Догляд за виробами .....156

Практична робота. Остаточна

обробка виробу ..................................158

Додаток 1. Виготовлення в’язаного чохла-грілки на чашку .......................159

Додаток 2. Виготовлення в’язаного чохла для мобільного телефону ...........161

Додаток 3. Виготовлення браслета з бісеру

освіти і науки України Видано за рахунок державних

Г. Шахова.

редактор А.

Пліско Комп’ютерна верстка А. О. Цибань. Коректор Н. В. Красна Художник О. С. Юхтман. Художнє оформлення В. І. Труфен. В оформленні підручника використані зображення, розміщені в мережі Інтернет для вільного використання Підписано до друку 20.06.2017. Формат 84×108/16. Папір офсетний. Гарнітура Шкільна. Друк офсетний. Ум. друк. арк. 18,48. Обл.-вид. арк. 24,02. Тираж 97661 прим. Зам. № 265-06. ТОВ Видавництво «Ранок», вул. Кібальчича, 27, к. 135, Харків, 61071. Свідоцтво суб’єкта видавничої справи ДК № 5215 від 22.09.2016. Адреса редакції: вул. Космічна, 21а, Харків, 61145. E-mail: office@ranok.com.ua. Тел. (057) 701-11-22, тел./факс (057) 719-58-67.

«ТРІАДА-ПАК», пров. Сімферопольський, 6, Харків, 61052. Свідоцтво суб’єкта видавничої справи ДК № № 5340 від 15.05.2017. Тел. +38 (057) 703-12-21. Е-mail: sale@triada.kharkov.ua