Issuu

Підручник для 9 класу закладів загальної середньої освіти

Рекомендовано Міністерством освіти і науки України

Київ 2026

УДК 94(100)*кл9(075.3) В84

Рекомендовано Міністерством освіти і науки України (наказ Міністерства освіти і науки України від 27.01.2026 № 110)

видано за рахунок державних коштів. Продаж заборонено

Підручник розроблено за модельною навчальною програмою «ВСЕСВІТНЯ ІСТОРІЯ. 7–9 класи» для закладів загальної середньої освіти (автори програми: Щупак І. Я., Посунько А. С., Бакка Т. В., Бурлака О. В., Власова Н. С., Желіба О. В., Махонін О. О., Мелещенко Т. В., Павловська-Кравчук В. А., Піскарьова І. О., Худобець О. А.) Авторський колектив підручника:

Ігор Щупак (Дніпро) Олена Бурлака (Городище, Черкаська обл.) Наталія Власова (Дніпро) Єгор Врадій (Дніпро) Кирило Галушко (Київ) Віталій Дрібниця (Біла Церква, Київська обл.) Олександр Желіба (Ніжин, Чернігівська обл.) Ірина Піскарьова (Дніпро) Дмитро Секиринський (Запоріжжя) За науковою редакцією проф. Ігоря Гирича

Інтерактивний електронний додаток до підручника розміщено на освітній платформі FAINO Електронний додаток: реєстрація https://faino.school/

І Н Т Е РА К Т И В Н И Й Е Л Е К Т Р О Н Н И Й Д О Д АТ О К до підручника

9 Зареєструватися

Щупак І. Я., Бурлака О. В., Власова Н. С., Врадій Є. А., Галушко К. Ю., Дрібниця В.О., Желіба О. В., Піскарьова І. О., Секиринський Д. О.

Електронний додаток: пряме посилання https://qr.orioncentr.com.ua/1f37S

https://faino.school

Щупак І. Я., Бурлака О. В., Власова Н. С., Врадій Є. А., Галушко К. Ю., Дрібниця В. О., Желіба О. В., Піскарьова І. О., Секиринський Д. О. В84 Всесвітня історія : Підручник для 9 класу закладів загальної середньої освіти. Київ: УОВЦ «Оріон», 2026. 224 с. : іл. ISBN 978-966-991-508-5

ISBN 978-966-991-508-5

УДК 94(100)*кл9(075.3)

Шановні дев’ятикласники й дев’ятикласниці!

оки навчання у школі мають велике значення для здобуття та зміцнення ваших знань, формування основи подальшої освіти. Зараз у вас є можливість поглибити знання, здобуті в поперед ніх класах, і досягти нових успіхів у навчанні. Сподіваємося, що цьому, зокрема, сприятиме наш підручник. У підручнику ми прагнули показати зв’язок подій минулого із сьо годенням, адже історія впливає на нього. Багато подій та явищ кінця XVIII — початку ХХ ст. мають своє продовження у наші дні, інколи на віть визначають теперішнє життя суспільства. Крім того, описуючи історію інших країн, важливо простежити її взаємозв’язок із подіями в Україні. Історичні процеси у світі безпосе редньо впливали на населення України, на українські терени. З метою полегшення орієнтування в текстах ми пропонуємо певну систему виділення шрифтом і кольором головних думок, фактів, понять, дат тощо. Визначення основних понять ви знайдете в рубриці «Варто запам’ятати!». Найважливіші дати з теми виокремлено в рубрику «Ці дати допоможуть зрозуміти історію. Запам’ятайте їх», подану на прикінці параграфів. Рубрики «Діємо: практичні завдання», «Поміркуймо!», «Думки істориків», «Український Всесвіт», а також ілюстрації та історичні кар ти сприятимуть поєднанню тексту підручника з тим, що ви вже знаєте; допоможуть краще розібратися з новим навчальним матеріалом. Рубрика «Історичні подробиці» через цікаві історичні деталі й при клади дає можливість «оживити» події минулого та зробити їх яскраві шими для вашої уяви. Найважливіші історичні документи подано в рубриці «Свідчать документи». Запитання та завдання як репродуктивного, так і творчого характеру спрямовані на різні види систематизації навчального матеріалу, на са мостійну роботу та роботу в групі. Отже, перед вами — підручник, який стане вашим надійним помічни ком у вивченні історії, допоможе в самостійній роботі. Хоча це, звичай но, не може замінити живого слова вашого вчителя / вашої вчительки.

Бажаємо вам успіхів у навчанні, нових відкриттів в історії та в собі!

ЗМІСТ ВСТУП § 1. Модерний (Новий) час в історії світу та України........................ 6 Розділ 1. ЄВРОПА В ЧАС ФРАНЦУЗЬКОЇ РЕВОЛЮЦІЇ ТА НАПОЛЕОНІВСЬКИХ ВІЙН § 2. § 3. § 4. § 5. § 6.

Початок Французької революції............................................10 Революція у вирі змін: диктатура, Директорія та Консульство....17 Створення імперії та наполеонівські війни..............................24 Віденський конгрес і його наслідки........................................31 Узагальнення з розділу 1.....................................................35 Розділ 2. ЄВРОПА ТА АМЕРИКА в добу революцій і національного об’єднання (1815–1870 рр.)

§ 7. Індустріальна революція у країнах Західної Європи та її наслідки...................................................................... 38 § 8. Спроби осмислення нової дійсності (консерватизм, лібералізм, соціалізм). Національна ідея (націоналізм)............. 46 § 9. Велика Британія — «майстерня світу». Парламентські реформи у Великій Британії. Чартизм............... 52 § 10. Франція в період реставрації. Революція 1830 р. Липнева монархія. Австрійська імперія доби К. Меттерніха..... 61 § 11. «Весна народів». Революції 1848–1849 рр. у країнах Західної та Центральної Європи............................................ 67 § 12. Об’єднання Німеччини........................................................ 76 § 13. Об’єднання Італії................................................................ 83 § 14. Російська імперія в першій половині ХІХ ст........................... 89 § 15. Громадянська війна в США та Реконструкція Півдня. Утворення незалежних держав у Латинській Америці............. 97 § 16. Узагальнення з розділу 2...................................................107 Розділ 3. МОДЕРНІЗАЦІЯ КРАЇН ЄВРОПИ та АМЕРИКИ в останній третині ХІХ — на початку ХХ ст. ПРОБУДЖЕННЯ АЗІЇ § 17. Модернізація суспільства в розвинених країнах світу............ 108 § 18. Франко-прусська війна та її наслідки. Третя республіка у Франції ................................................116 § 19. Німецька імперія. Перехід Німеччини до «світової політики»....123

§ 20. Втрата Великою Британією промислової першості. Посилення колоніальної експансії.......................................129 § 21. Економічне піднесення США..............................................135 § 22. Російська імперія в другій половині ХІХ — на початку ХХ ст.... 142 § 23. Австро-Угорщина — дуалістична монархія. Утворення нових незалежних держав на Балканах.................150 § 24. «Доба Мейдзі» в Японській імперії.......................................156 § 25. Сіньхайська революція в Китаї............................................162 § 26. Спроби модернізації Османської імперії................................167 § 27. Узагальнення з розділу 3................................................... 172 Розділ 4. МІЖНАРОДНІ ВІДНОСИНИ (друга половина ХІХ — початок ХХ ст.) § 28. Міжнародні відносини наприкінці ХІХ — на початку ХХ ст...... 173 Розділ 5. РОЗВИТОК КУЛЬТУРИ ТА ПОВСЯКДЕННЕ ЖИТТЯ (кінець ХVІІІ — початок ХХ ст.) § 29. Освіта і наука....................................................................181 § 30. Література і мистецтво.......................................................190 § 31. Зародження масового виробництва та масової культури...........................................................196 § 32. Науково-технічна революція на зламі ХІХ–ХХ ст. та її вплив на людину й суспільство......................................200 § 33. Узагальнення з розділів 4 і 5..............................................208 Узагальнення до курсу § 34. Основні ідеї, здобутки, виклики «довгого» ХІХ століття......... 209 КАРТОГРАФІЧНИЙ ПУТІВНИК...............................................215 Словник термінів і понять..........................................................222 Загальний перелік інтернет-ресурсів до підручника

https://qr.orioncentr.com.ua/uJQun

Вступ

§1

МОДЕРНИЙ (НОВИЙ) ЧАС В ІСТОРІЇ СВІТУ ТА УКРАЇНИ 1. ПЕРІОДИЗАЦІЯ МОДЕРНОЇ (НОВОЇ) ІСТОРІЇ

У добу пізнього Середньовіччя зародився новий час в історії. Нова, або модерна історія охоплює епоху від кінця XV ст. до початку ХХ ст. Цю добу можна розділити на кілька періодів. Ранній Модерний (Новий) час (кінець XV — перша половина XVII ст.) Це час Великих географічних відкрит? тів і завоювання європейцями Нового Сві ту, Реформації і Контрреформації. За доби пізнього Середньовіччя та Ранньомодерної доби нового змісту набуло поняття «нація». Воно стало вважатися синонімом понять «країна», «народ». У першій половині XVI ст. в Європі завершилося формування централізованих держав — Англії, Франції, Іспанії. Це був період релі гійних війн у Франції; зародження і становлення республіки в Нідерлан дах; правління Єлизавети I та приходу до влади династії Стюартів в Ан глії; створення Речі Посполитої; правління Івана IV Грозного, «смутних часів» і утвердження династії Романових у Росії; Тридцятирічної війни й Вестфальського миру. Модерний (Новий) час. Перша частина (друга половина XVII — кінець XVIII ст.) Відлік цього періоду починається від ? Англійської революції середини XVII ст. У другій половині XVIII ст. у Великій Британії розпочалася індустріальна ре волюція — раніше за інші країни світу. У Франції за короля Луї XIV, що правив у 1643–1715 рр., досяг свого апогею абсолютизм. Освічений абсолютизм був характерний для Австрійської імперії Габсбургів під час правління Марії-Терезії та її сина Йосипа II. Після Вестфальського мирного договору 1648 р. в Німеччині була закріплена політична роздро бленість. Реформи Петра I й Катерини II зміцнили самодержавство в Російській імперії. Боротьба північноамериканських колоній проти Бри танії завершилася державотворенням Сполучених Штатів Америки. Модерний (Новий) час. Друга частина (кінець XVIII — початок ХХ ст.) Заключний період Нової історії починається Французькою революцією 1789–1799 рр., що знищила абсолютизм у Франції та встановила республіку. Але, здобувши владу, французька буржуазія розв’язала те рор проти своїх супротивників. Нетерпимість до внутрішніх опонентів,

загарбницькі війни проти сусідніх держав відкрили шлях до встанов лення диктатури Наполеона Бонапарта. Рішення Віденського конгре су 1815 р. істотно «перекроїли» карту Європи. Саме наприкінці XVIII — на початку ХІХ ст. сформувалося нове розуміння поняття «нація», яке переважно вживається у двох значеннях. Варто запам’ятати! Етнічна нація Політична (або громадянська) на

У ХІХ ст. в Європі та в Північній Америці стала поширюватися ідея про те, що головним змістом історії є становлення націй, створення на ціональних держав. 20–30-ті роки XIX ст. ознаменувалися піднесенням національного й революційного рухів у Європі. У 1860–1870-х роках відбулося політичне об’єднання Німеччини й Італії та створення націо нальних держав у цих країнах. У той же період відбулося перетворення Австрійської імперії на дуалістичну монархію. У США Громадянська війна між рабовласницьким Півднем і промисловою Північчю закінчи лася скасуванням рабства, масовим освоєнням західних земель, Рекон струкцією Півдня. Тоді ж завершилося формування колоніальних імперій, активізувалася національно-визвольна боротьба в Індії, Китаї та в інших країнах. Ідеї Просвітництва сприяли ослабленню ролі церкви у суспільному житті. Думки істориків

Друга половина XIX ст. пройшла під знаком модернізації (тобто оновлення) і утвердження індустріального суспільства в провідних краї нах світу. Саме з ХІХ ст. поняття «індустріальне суспільство» та «західноєвропейська цивілізація» стали подібними. Учені називають ХІХ століття «довгим». Варто запам’ятати! «Довге» ХІХ столі

Вступ

2. ФОРМУВАННЯ ГРОМАДЯНСЬКОГО РІВНОПРАВ’Я та ПАРЛАМЕНТСЬКОЇ ДЕМОКРАТІЇ Під впливом модернізаційних процесів у ХІХ ст. в країнах західно го світу утверджувалось демократичне управління, що здійснювалося в парламентській або президентській формах. Варто запам’ятати! Парламентська демокра

Парламентська демократія у формі республіки в різні періоди історії та в наш час характерна для Франції, Італії, а також для багатьох інших країн. У деяких країнах, зокрема у Великій Британії, парламент ська демократія існує за умови збе реження монарха як формального глави держави, який виконує пред ставницьку та церемоніальну роль. Таку форму правління називають парламентською монархією. У країнах, де існує президентська республіка (наприклад, у США), найбільші повноваження має демократично обраний президент. Але його влада не є абсолютною; президент очолює виконавчу владу. Зако нодавців представляє двопалатний Конгрес (Сенат і Палата представ ників). Особливу роль відіграє вища судова влада, тобто Верховний суд. До його складу входять 9 суддів: їхні кандидатури висуває Президент, а Сенат затверджує їх на довічний термін. Таким чином, складовими демократичної системи є незалежні законодавча, виконавча і судова влада. Водночас у XIX ст. в багатьох країнах продовжували панувати до модерні порядки — у Росії, Османській імперії, Китаї, в інших країнах Азії та Латинської Америки. Політичний розвиток країн у XIX ст. відбувався за двома різни ми напрямами: шляхом реформ (Велика Британія, США) або шляхом революцій (у різні періоди — Франція, Австро-Угорщина, німецькі, іта лійські держави). Незважаючи на всі труднощі й суперечності, у провідних країнах Єв ропи й США утверджувалася правова держава як невід’ємний елемент демократії, заснований на принципах верховенства права, дотримання основних свобод людини та громадянського рівноправ’я.

Варто запам’ятати! Громадянське рівноправ’я

У ХІХ ст. відбувалося подальше формування концепції прав люди ни. Її витоки можна знайти ще у стародавніх суспільствах, в усіх світо вих релігіях. Самого поняття «права людини» в давні часи не існувало. Проте побутувало уявлення про загальне братерство людства, співчуття до своїх ближніх, а також справедливі (у тогочасному розумінні) взаємо відносини між окремими людьми, між людьми та суспільством, держав ною владою. Філософи Давньої Греції та Риму визнавали ідею «природ них прав». Ви знаєте про значення Великої хартії вольностей, або Маґни Карти (1215 р.) та англійського Білля про права (1689 р.). Важливу роль в усвідомленні прав людини, зв’язку між правами та верховенством пра ва відіграли мислителі доби Просвітництва у XVIII ст. З розгортанням революційних і національних рухів у ХІХ ст. почало утверджуватися модерне розуміння прав людини. Воно формувалося, зо крема, на ґрунті ідей боротьби проти абсолютистських монархій і успад кованих привілеїв. Важливі ідеї знайшли відображення в Декларації не залежності США 1776 р. та в «Декларації прав людини і громадянина», прийнятій 1789 р. в революційній Франції. З кінця XVIII та особливо з ХІХ ст. дедалі більшого розмаху набував рух за встановлення рівноправ’я жінок і чоловіків у суспільному, трудовому та сімейному житті. Ці важливі історичні події та явища багато в чому визначають наше сьогодення. Про них ви дізнаєтеся в наступних параграфах нашого підручника.

ЗНАЮ МИНУЛЕ — ОСМИСЛЮЮ СЬОГОДЕННЯ — РОЗУМІЮ МАЙБУТНЄ: запитання та завдання Мислю творчо й самостійно 1. Поміркуйте, чому філософ Х. Ортега-і-Гассет стверджував, що демократія, експериментальна наука й індустріалізація створили в XIX ст. нове поле діяльності для людини, нову ситуацію у світі. 2. Деякі мислителі вважають, що західноєвропейські цивілізації прагнули змінити навколишній світ і підкорити його, а традиційні цивілізації намагалися гармонізувати життя людини з довкіллям і спонукали до самовдосконалення людини. Що ви думаєте з цього приводу? 3. Які, на вашу думку, є переваги в парламентської та президентської демократії? Яка із цих форм управління, на ваш погляд, більше підходить сучасній Україні? Відповідь обґрунтуйте.

Розділ 1

ЄВРОПА В ЧАС ФРАНЦУЗЬКОЇ РЕВОЛЮЦІЇ ТА НАПОЛЕОНІВСЬКИХ ВІЙН §2

ПОЧАТОК ФРАНЦУЗЬКОЇ РЕВОЛЮЦІЇ

1. КРИЗА «СТАРОГО ПОРЯДКУ» Наприкінці XVIII ст. Франція належала до наймогутніших держав Європи. За формою правління вона була абсолютною монархією. За загальним рівнем економічного розвитку Франція була фактично другою європейською країною після Англії. Хоча індустріальна револю ція в країні ще не розпочалася, протягом XVIII ст. промисловість Фран ції зросла в кілька разів. Активно розвивалася зовнішня торгівля. Однак поступово в країні накопичувалися численні проблеми, які призводили до загострення соціальної напруги. Розвиток сільського гос подарства гальмували феодальні пережитки. Селянство страждало від нестачі землі, величезних прямих і непрямих податків, зокрема нату ральних повинностей, церковної десятини, подушного податку. Розвиткові внутрішньої торгівлі перешкоджали погані дороги, мит ниці всередині країни, відсутність єдиної системи мір і ваги. До того ж зубожіння селян звужувало їхню купівельну спроможність, що також гальмувало виробництво товарів і розвиток торгівлі. ТРИ СТАНИ ФРАНЦУЗЬКОГО СУСПІЛЬСТВА Духовенство («Ті, що моляться»)

Дворянство («Ті, що воюють»)

Селяни, міщани, буржуазія («Ті, що працюють»)

Європа в час Французької революції та наполеонівських війн

У процесі зародження та розвитку ринкових відносин дедалі очевиднішою ставала застарілість середньовічного розподілу суспільства на три стани й обов’язків між ними. Духовенство та дворянство разом становили лише 4 % із 25 млн населення країни. У найчисленнішого третього стану поряд із селянством поступово виокре милася міська й сільська буржуазія. За традицією третій стан сплачував левову частку податків у державі, проте не мав привілеїв і політичних прав. Усе частіше звучали вимоги справедливого розподі лу податкового тягаря між усіма стана ми суспільства.

2. ПЕРЕДУМОВИ ТА ПОЧАТОК ФРАНЦУЗЬКОЇ РЕВОЛЮЦІЇ

Наприкінці 1780-х років у Франції наростала соціально-економічна криза. Неврожай 1788 р. спричинив загрозу голоду. Утримання пишного королівсь кого двору, нескінченні війни зумовили зростання державного боргу. Франція була на межі банкрутства. Вре шті, безсилля короля в подоланні кризи й соціальної напруги призвело до вибуху революції в країні. Основні передумови революції у Франції •• Панівний феодально-абсолютистський лад і підтримуваний ним «ста рий порядок» гальмували соціальний, економічний і політичний розвиток країни. •• Суперечності між третім станом (абсолютною більшістю населен ня країни) і пануючими привілейованими станами — дворянством і духовенством. •• Нездатність державної влади впливати на ситуацію за умов економіч ної, соціальної, політичної кризи в країні у 80-х роках XVIII ст. •• Банкрутство держави, нездатність влади сплатити величезні внутрішні й зовнішні борги, різке зростання соціальної напруги в суспільстві. •• Популярність ідей Просвітництва: рівності всіх людей перед зако ном, позбавлення церкви світської влади, недоторканність приватної власності тощо.

Розділ 1

Варто запам’ятати! Просвітництво

Від Генеральних штатів до Національних зборів В умовах загострення кризи в державі 5 травня 1789 р., після 175-річної перерви, були скликані Генеральні штати. Король і його при хильники сподівалися за їх допомогою заспокоїти громадську думку й отримати необхідні кошти для поповнення скарбниці. Уряд вимагав затвердження нових податків. Незгодні із цим представники третього стану, які виступили про ти встановлення нових податків, 17 червня 1789 р. проголосили себе Національними зборами. До них долучилася частина депута тів від дворян і духовенства, незадоволених королівською владою. Лідером бунтівних депутатів був граф Мірабо. 9 липня 1789 р. Національні збори оголосили себе Установчими зборами, підкресливши цим своє право на встановлення нового державного устрою на основі прийняття вищого закону держави — Конституції. Установчі збори проголосили скасування феодального ладу. Лікві дувалися станові привілеї, феодальні права, кріпосне право, оголошува лася рівність усіх перед законом. Взяття Бастилії 13 липня 1789 р. виборці на вимогу жителів міста утворили в ратуші Паризький комітет, що став вищим органом влади в столиці. Комітет сформував збройні загони, названі Національною гвардією. Парижани громили магазини зброї, в арсеналах захопили десятки тисяч рушниць і кілька гармат. Частина війська перейшла на бік повсталих. На шляху до центру Парижа стояла Бастилія — похмурий восьми баштовий замок, що виконував роль в’язниці. 14 липня 1789 р. натовп із рушни цями й ножами, загони Національної гвардії, а також солдати й офіцери, які долучилися до повстання, оточили та захопили Бастилію. День взяття Басти лії згодом став національним святом Французької Республіки.

Європа в час Французької революції та наполеонівських війн

«Декларація прав людини і громадянина» 26 серпня 1789 р. Установчі збори прийняли «Декларацію прав людини і громадянина». Декларація стверджувала, що люди народжу ються вільними й рівними в правах, а «свобода особи, її безпека й опір гнобленню є природними й невід’ємними правами людини». Проголошу валися свобода слова, думки, совісті, друку, вибору будь-яких занять, недоторканність приватної власності. Декларація стала маніфестом народів Європи в боротьбі проти гніту феодалізму й абсолютизму.

3. РЕВОЛЮЦІЙНІ РЕФОРМИ Установчі збори в 1789–1791 рр. На початку революції у Франції точилися гострі дискусії між захисни ками монархії та прибічниками республіки. Протягом 1789–1791 рр. Установчі збори ухвалили низку револю ційних законів. Містам надавалося самоврядування, яке мали здійсню вати комуни (міські органи управління). Виборчим правом володіли лише «активні» громадяни, які платили податок (менше 4,3 млн осіб із 25 млн населення Франції). Були істотно обмежені права короля. Ска совувалися цехи, дозволялася вільна торгівля хлібом. Церковні землі були оголошені «національним майном» і продані для погашення фінансового боргу. Заборонялися страйки. Був скасований поділ на стани. Французи відтоді мали лише імена і прізвища, почали називати одне одного «громадянин» і «громадянка». Ухвалені закони реформували систему управління, відкрили можливості для розвитку господарства, створили основу для демократизації суспільства. Установчі збори 3 вересня 1791 р. затвердили першу в історії Франції Конституцію, яку король змушений був підписати. Вступом до неї стала «Декларація прав людини і громадянина». Конституція закріплювала конституційну монархію. Законодавча влада в державі перейшла до Законодавчих зборів. Варто запам’ятати! Конституційна мона

4. ПОВАЛЕННЯ МОНАРХІЇ Революція у Франції стривожила європейські монархії. У лютому 1792 р. Австрія підписала з Пруссією угоду щодо відновлення влади Луї XVI, що започаткувала утворення першої антифранцузької коалі ції, до якої незабаром приєдналися й інші держави.

Розділ 1

Новий імператор Австрії Франц в ультимативній формі зажадав від Франції відмовитися від конституції й передати владу королівському двору. У відповідь Законодавчі збори у квітні 1792 р. оголосили Австрії війну. Незабаром у Францію вдерлися прусські війська. На дії інтервентів французький народ відповів вибухом патріотизму. До Парижа з усіх де партаментів стікалися загони національних гвардійців. Представники кожного департаменту співали патріотичні пісні. Одна з них — «Мар сельєза» (тобто «Гімн марсельців») — стала гімном патріотичних сил Франції. Сьогодні «Марсельєза» є державним гімном Французької Республіки.

«Марсельєза». Тривалість 01 хв 33 с https://qr.orioncentr.com.ua/ 3YuGD

Тим часом 20 вересня 1792 р. біля селища Вальмі французькі вій ська, сформовані переважно з добровольців, завдали поразки прусським інтервентам і змусили їх відступити. Це була перша перемога фран цузької армії, до того ж — над кращою європейською армією того часу. Французькі війська перейшли в контрнаступ і незабаром вигнали інтер вентів зі своєї території. Варто запам’ятати! Революційні ві

У день битви при Вальмі в Парижі відкрилося перше засідання ново го законодавчого органу — Національного Конвенту. Першим декретом (законом) Конвенту став декрет про скасування монархії (21 вересня),

Європа в час Французької революції та наполеонівських війн

а 22 вересня 1792 р. Франція була проголошена республікою. Перемога прибічників республіки була спричинена остаточним падінням автори тету короля після невдалої спроби втечі королівської родини за кордон влітку 1791 р. Одним з перших ухвалених документів Конвенту був декрет про недоторканність власності. Девізом республіки стало гасло «Свобода, рівність, братерство», продиктоване ідеями «Декларації прав людини і громадянина». Гостро постало питання долі короля, який скомпроментував себе спробою втечі з Франції та підтримкою антифранцузького блоку держав. У Конвенті депутати виходили на трибуну і привселюдно висловлювали свою думку. Ж.-П. Марат закликав: «Ви врятуєте батьківщину… і ви забезпечите благо народу, стявши голову тирана!». Після 40-годинних дебатів більшість депутатів проголосували за страту. 21 січня 1793 р. короля привселюдно стратили. Страта французького короля шокувала Європу. Велика Брита нія розірвала дипломатичні відносини з Францією. У лютому 1793 р. Конвент оголосив Великій Британії війну й направив свої війська на тери торію Голландії. До антифранцузької коаліції, крім Австрії та Пруссії, увійшли Велика Британія, Іспанія, Сардинське королівство, Неаполь і більшість малих німецьких держав. Не посилаючи свої війська на Захід, до коаліції офіційно приєдналася Росія. Поміркуймо!

На початку 1793 р. різко загострилася економічна ситуація. У міс тах відчутнішими ставали спекуляція, дорожнеча й безробіття. Добро вольці залишали армію, війська революційної Франції зменшувались. На заході Франції активізувалися прихильники відродження монар хії (роялісти). У березні 1793 р. в департаменті Вандея спалахнув роялістський заколот проти нової влади. Дворяни та священники підбурю вали селян до спротиву. Це було неважко — багато хто із селян вважали республіканську владу гіршою за монархічну. Зрештою, повстання у Вандеї було придушене. Свідчать документи

Розділ 1

Варто запам’ятати! Роялі

ЗНАЮ МИНУЛЕ — ОСМИСЛЮЮ СЬОГОДЕННЯ — РОЗУМІЮ МАЙБУТНЄ: запитання та завдання Знаю і систематизую нову інформацію

1. Які основні причини кризи «старого порядку» у Франції? 2. Що таке Генеральні штати і чому їх скликання стало важливим кроком до революції? 3. Які головні положення містила «Декларація прав людини і громадянина»?

II.

Обговоріть у групі

4. Вольтер говорив: «Я не розділяю Ваших переконань. Але я готовий віддати життя, щоб Ви могли їх сповідувати». Чи є, на вашу думку, це висловлювання великого мислителя актуальним сьогодні? 5. Проаналізуйте, як ідеї Просвітництва вплинули на вимоги третього стану та формування «Декларації прав людини і громадянина»? 6. Які зміни у повсякденному житті людей могли відбутися після скасування станових привілеїв і проголошення республіки? 7. Оцініть значення прийняття першої Конституції Франції 1791 р. Чи можна було уникнути подальшої ескалації революції після її прийняття? 8. В Електронному додатку до підручника перегляньте відео про Олімпію де Гуж із серії «Жіночий бік історії». Дізнайтеся, чиї права відстоювала ця жінка. Чи були погляди Олімпії де Гуж співзвучні ідеям Французької революції? У чому полягала трагедія життя й діяльності Олімпії, та у чому її значення в історії?

III. Мислю творчо й самостійно 9. Уявіть, що ви живете у Франції в 1789 р. Напишіть листа до друга в Київ, в якому поясніть, чому народ штурмує Бастилію. 10. У «Декларації прав людини і громадянина» сказано: «Коли уряд зневажає право народу, повстання є як для всього народу, так і для кожної з його частин, найбільш священним із прав і найважливішим з обов’язків». Наскільки актуальним є це право в наш час? 11. Створіть інфографіку, що візуалізує основні реформи, ухвалені Установчими зборами в 1789–1791 рр., та поясніть їхній вплив на життя звичайних французів.

ЦІ ДАТИ ДОПОМОЖУТЬ ЗРОЗУМІТИ ІСТОРІЮ. ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ ЇХ: 1789 р. початок революції у Франції, прийняття «Декларації прав людини і громадянина» 1792 р. проголошення Франції республікою

Європа в час Французької революції та наполеонівських війн

§3

РЕВОЛЮЦІЯ У ВИРІ ЗМІН: ДИКТАТУРА, ДИРЕКТОРІЯ ТА КОНСУЛЬСТВО

1. ЯКОБІНСЬКА ДИКТАТУРА З погіршенням економічної та зовнішньополітичної ситуації у Фран ції ініціативу перехопили якобінці — прибічники радикальних методів боротьби з ворогами революції. Якобінці домоглися створення в березні 1793 р. Революційного трибуналу — надзвичайного політичного суду. У квітні того ж року Конвент створив новий уряд — Комітет громад ського порятунку, який одержав диктаторські повноваження. У країні розпочався новий виток терору. 31 травня — 2 червня 1793 р. якобінці здійснили державний переворот і насильницьким шляхом прийшли до влади. 24 червня 1793 р., після всенародного референдуму, уже якобінський Конвент ухвалив нову конституцію, яка передбачала свободу слова та друку, загальну освіту, свободу здійснення релігійних культів, недо торканність приватної власності та свободу підприємництва. Франція проголошувалася республікою. Однак уже в жовтні 1793 р. вищий законодавчий орган «тимчасово» скасував конституцію до «повної перемоги над ворогами революції». Кон вент привласнив собі повноваження, яких не мав жодний абсолютний монарх. Фактично необмежену владу отримав лідер якобінців Макси міліан Робесп’єр. Він та його прибічники прагнули побудувати суспіль ство людей середнього статку без крайнощів убогості і багатства.

Розділ 1

Комісари Конвенту (спеціальні представники) мали необмежені повноваження. Їм доручалося проведення «чисток» місцевих органів, «відновлення революційного порядку», усунення та призначення армійських командирів. Якобінці почали докорінні зміни в економіці та суспільстві. Серед основних реформ були такі: •• продаж селянам землі; •• розподіл общинних земель; •• установлення граничних цін на товари першої необхідності; •• створення масової революційної армії; •• дехристиянізація — боротьба проти католицизму; •• упровадження нового «революційного календаря». 17 вересня 1793 р. оприлюднено декрет «Про підозрілих». «Підозрі лими» оголошували всіх, хто не одержав від народних товариств свід чень про громадянську благонадійність, емігрантів та осіб, які не могли вказати джерела свого існування. Усі «підозрілі» підлягали арешту. За час якобінського терору було ув’язнено близько 500 тис. осіб. З них якобінці стратили або зака тували близько 40 тис. осіб. Терор М. Робесп’єра був спрямований не тільки проти прихильників рес таврації монархії, а й проти тре тього стану, в ім’я рівноправ’я якого й відбувалася революція. «Помірковані» якобінці, яких очолював Ж. Дантон, вимагали по слаблення революційної диктату ри, повернення до конституційно ? го порядку, відмови від політики терору, утвердження принципів демократії та побудову правової держави.

Європа в час Французької революції та наполеонівських війн

Варто запам’ятати! Диктату

Повалення М. Робесп’єра. Поступово якобінський терор став всеохоп ним, і його жертвами були вже самі якобінці. Ж. Дантона й інших ліде рів «поміркованих» якобінців звинуватили у змові проти уряду, у зра ді революції, «особливих відносинах» з Великою Британією, і 5 квітня 1794 р. стратили на гільйотині. Революція почала сама себе знищувати. У цих умовах представники «нової буржуазії», депутати Конвенту ор ганізували змову, і 27 липня 1794 р. (за революційним календарем 9 термідора II року республіки) М. Робесп’єра, Л.-А. Сен-Жюста, Ж. Кутона та їхніх спільників заарештували. Увечері Конвент оголосив М. Робесп’єра та його прихильників поза законом. Наступного дня вождів якобінців стратили. Така ж доля спіткала й близько 100 членів Паризької комуни. Трагічний досвід якобінців засвідчив, що диктатура й насильство не можуть бути підґрунтям для побудови суспільного устрою на засадах справедливості. Найшляхетніша мета не може виправдати аморальні засоби її досягнення.

2. ТЕРМІДОРІАНСЬКА РЕАКЦІЯ ТА ДИРЕКТОРІЯ Термідоріанська реакція. За новим революційним календарем по валення якобінців відбулося 9 термідора, тож подальші події одержали назву термідоріанської реакції. З приходом до влади «термідоріанців» настав час «білого терору», коли жертви одержали можливість помсти тися своїм катам. У листопаді 1794 р. Якобінський клуб закрили. Вод ночас ставлення до роялістів пом’якшилося. 22 серпня 1795 р. термідоріанський Конвент ухвалив нову, третю Конституцію Франції. Законодавчу владу було передано Законодавчо му корпусу. Виконавчу владу здійснювала Директорія у складі п’яти членів віком не молодше 40 років, яких призначала Рада старійшин. Директорія формувала уряд. Водночас були узаконені всі акти продажу земель емігрантів, церкви, королівського двору. У Конституції 1795 р. поряд із цивільними права ми вперше були закріплені й обов’язки громадян. У цей час на політичному небосхилі Франції зійшла зірка Наполеона Бонапарта, якому в жовтні 1795 р. було доручено придушити черговий заколот роялістів. За його наказом на підступах до будинку Конвенту виставили гармати, і їхні залпи розсіяли повсталих. Це було перше застосування артилерійської зброї у вуличному бою. Розгром заколоту роялістів приніс Наполеону Бонапарту велику популярність, поклавши початок його стрімкій військовій і політичній кар’єрі. Після цих подій

Розділ 1

його призначили начальником гарнізону Парижа, а через пів року — головнокомандувачем французької армії в Італії. Війни Директорії. Після падіння якобінської диктатури характер революційних війн з боку Франції почав змінюватися. «Термідоріанці» прагнули територіальних захоплень. Відтоді війни з метою захисту сво єї батьківщини, які вів французький народ проти коаліції європейських держав, почали поступово перетворюватися на агресивні й загарбниць кі. Командувачем французької армії виступав Наполеон Бонапарт. Італійський похід. У квітні 1796 р. почався Італійський похід фран цузької армії, який очолив Наполеон. Майже вся Північна Італія тоді перебувала під владою Австрії. Протягом квітня–травня французька ар мія здобула важливі перемоги. У травні Франція і Сардинське королів ство підписали договір, за яким королівство перетворювалося на васала Франції. Перемоги французів змусили австрійців укласти з Францією мирний договір. Це означало закінчення існування першої коаліції. Єгипетський похід. Друга антифранцузька коаліція. У 1798 р. Напо леон Бонапарт, за наказом Директорії, вирушив в експедицію до Єгип ту, що входив до складу Османської імперії. Дорогою йому вдалося захо пити острів Мальта. У липні 1798 р. французька армія здобула перемогу в «битві біля пірамід». Однак морську битву біля Абукіра французи про грали англійцям. У ці роки відбувалося формування другої антифранцузької коаліції у складі Великої Британії, Австрії, Росії, Османської імперії та інших держав. Унаслідок воєнних дій російської армії О. Суворова й англій ської ескадри Г. Нельсона були втрачені раніше завойовані французами італійські землі й о. Мальта. Наполеон спішно повернувся до Франції.

3. КОНСУЛЬСТВО Бонапартистський переворот Воєнні невдачі призвели до послаблення режиму Директорії. Поси лилась роялістська небезпека. За цих обставин впливові буржуазні кола робили ставку на встановлення влади «твердої руки». Вибір припав на Наполеона Бонапарта. Зі свого боку Наполеон давно плекав честолюбні мрії про владу. 9 листопада 1799 р. (18 брюмера VIII року республіки), під приводом захисту республіки від вигаданої якобінської змови, у Парижі було вве дено воєнний стан, а Наполеона Бонапарта призначено командувачем військ Паризького військового округу. У країні відбувся державний переворот. Влада у Французькій Респу бліці перейшла до колегії з трьох консулів. Фактично влада в країні де далі більше зосереджувалася в руках Бонапарта, якого було призначено першим консулом з усією повнотою влади. Роялістів і ліворадикальних республіканців відсторонили від політичних справ. Режим Директорії було ліквідовано.

Європа в час Французької революції та наполеонівських війн

Ці події означали завершення Французької революції кінця XVIII ст. Значення Французької революції полягає, зокрема, у тому, що вона знаменувала перехід від доби абсолютизму до доби демократії та формування модерного розуміння прав людини. Події у Франції впли нули на революційний рух у Латинській Америці та в Європі, зокрема в Україні. Так, члени Кирило-Мефодіївського товариства захоплювалися ідеями Французької революції, засуджуючи при цьому якобінський те рор. Історичний досвід повалення абсолютизму, відстоювання прав лю дини надихали діячів українського визвольного руху ХІХ–ХХ ст. Діємо: практичні завдання

Відео «Одна історія. Із чого почалась Французька революція». Тривалість 05 хв 53 с https://qr.orioncentr. com.ua/ywviv

Установлення Консульства. Новий політичний режим — Консуль ство, установлений у Франції після перевороту 9 листопада 1799 р. (18 брюмера), був спрямований одночасно проти демократичних перетворень у країні та проти спроб роялістів відновити монархію. Уся влада перебувала в руках першого консула — Наполеона Бонапарта. Він зосередив у своїх руках командування армією, призначення на вищі військові й цивільні посади, керівництво внутрішньою і зов нішньою політикою. Конституція 1799 р. вже не містила «Декларації прав людини і громадянина», але гарантувала буржуазії та селянству збереження власності, отриманої в роки революції в результаті конфіс кації та розподілу дворянського майна.

Розділ 1

Система державної влади у Франції 9 листопада 1799 — 18 травня 1804 рр. ЗАКОНОДАВЧА ВЛАДА Державна рада (розроблення законопроєктів)

ТРИБУНАТ (обговорення законопроєктів)

Повне підпорядкування законодавчої

ЗАКОНОДАВЧИЙ СЕНАТ КОРПУС (схвалення / (схвалення / скасування закону відхилення з точки зору його законопроєктів) конституційності) влади виконавчій владі

ВИКОНАВЧА ВЛАДА — ТРИ КОНСУЛИ: Наполеон Бонапарт — перший консул (наділений реальною владою), Еммануель-Жозеф Сієс, П’єр-Роже Дюко — другий і третій консули (виконували тільки дорадчі функції)

ДЕПАРТАМЕНТИ на чолі із чиновниками, призначеними першим консулом

Європа в час Французької революції та наполеонівських війн

1. Поясніть значення понять: «ворог народу», «терор», «еміграція». 2. Які причини встановлення та повалення якобінської диктатури у Франції 1793 р.? 3. Які причини піднесення Наполеона Бонапарта?

II.

Обговоріть у групі

4. У чому полягає сучасне розуміння гасла: «Свобода — Рівність — Братерство»? Чи вдалося досягти цього ідеалу під час Французької революції? 5. Перед своєю стратою Ж. Дантон з гіркотою сказав: «Революція пожирає своїх дітей». Як Ви розумієте зміст цього висловлювання? 6. Чи закономірним було падіння якобінської диктатури? 7. Історики вважають, що Французька революція дала поштовх до модернізації в соціальній і культурній сферах життя Європи. Які революційні реформи були символом модернізації? 8. Який характер нових цінностей, що сформувалися внаслідок Французької революції, її історичне значення?

III. Мислю творчо й самостійно 9. Уявіть собі, що революційний французький календар продовжував би існувати. Як за цим календарем слід датувати час проголошення незалежності України, прийняття її Конституції та дні народження учнів та учениць класу? 10. На основі таблиці узагальнення «Конституції Франції часів Республіки та Консульства (1791–1799 рр.)» та додаткових матеріалів створіть ментальну карту або інфографіку до однієї з конституцій. 11. Чому, на ваш погляд, чимало людей у Франції XVIII ст., як і в інших країнах, і в наші дні, прагнули і прагнуть влади «твердої руки»? До яких наслідків призводила диктатура в історії французького й українського народів?

https://qr.orioncentr.com.ua/CBL9C

ЦІ ДАТИ ДОПОМОЖУТЬ ЗРОЗУМІТИ ІСТОРІЮ. ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ ЇХ: 1793–1794 рр. 1795–1799 рр. 1799–1804 рр.

якобінська диктатура Директорія Консульство

Розділ 1

§4

СТВОРЕННЯ ІМПЕРІЇ ТА НАПОЛЕОНІВСЬКІ ВІЙНИ

1. ПРОГОЛОШЕННЯ ІМПЕРІЇ Передумови та особливості проголошення. Наполеонівські реформи «Нові багатії» побоювалися реставрації монархії Бурбонів, що могла позбавити їх власності, набутої в роки революції. Тому вони вимагали проголосити Наполеона Бонапарта імператором. Цю пропозицію підтри мували й селяни, які купили землі емігрантів. 18 травня 1804 р. указом Сенату Наполеон був проголошений «ім ператором французів». Бонапарт не поїхав у Рим для коронації, а ви кликав Папу до себе в Париж. Під час коронації 2 грудня 1804 р. в Со борі Паризької Богоматері Наполеон вихопив з рук понтифіка корону й сам поклав її собі на голову, після чого одягнув корону й на голову своєї дружини Жозефіни Богарне. Бонапарт прагнув створити «нове дворянство» як опору своєї влади. У 1802 р. Наполеон заснував «Почесний легіон», до якого уві йшли найбагатші люди — по 600 осіб від кожного департаменту. Пред ставниками наполеонівського «нового дворянства» були генерали, сена тори, архієпископи й люди, які розбагатіли під час революції. Родичі Наполеона та його найближчі соратники одержували титули принців, князів, графів та ін. Наполеон підтримував підприємницьку діяльність й ініціативу промисловців, торговців і банкірів. У 1800 р. було засновано Фран цузький банк і вжито заходів щодо зміцнення нової грошової одиниці — франка. Уряд захищав внутрішній ринок від іноземної, насамперед бри танської, конкуренції. Були скорочені податки. В основі внутрішньої політики Бонапарта було створення центра лізованої системи влади. Департаменти очолили призначені першим консулом префекти, а міста — мери, яких затверджував уряд. Уряд переслідував прояви вільнодумства: заборонялися публічні збори й маніфестації, установлювалася цензура над пресою. З літера тури, театру, викладання в школах вилучалося все, що нагадувало про революцію та її діячів. Наполеон зміцнював поліцейську систему. Зокрема, було створено воєнізоване поліцейське з’єднання — корпус жандармів.

Європа в час Французької революції та наполеонівських війн

2. КОДЕКСИ НАПОЛЕОНА У період правління Бонапарта було розроблено нові норми права. Ухвалені закони становили «Кодекси Наполеона» (кодекс — звід законів). Історичні подробиці

Кодекси Наполеона

Цивільний кодекс 1804 р. охорона приватної власності; недоторканність особи; рівність громадян перед законом тощо

Торговельний кодекс 1807 р. розподіл майна; положення про комерсантів; права торговельних товариств тощо

Кримінальний кодекс 1810 р. рівність людей перед законом; визначені покарання і чіткі критерії злочину тощо

Поміркуймо!

3. ВІЙНИ НАПОЛЕОНА БОНАПАРТА Відео «Наполеон Війна з третьою коаліцією і Україна». У роки Консульства (1799–1804 рр.) та ІмТривалість 01 хв 53 с перії (1804–1814, 1815 рр.) війни наполеонівhttps://qr.orioncentr. com.ua/92ktE ської Франції (або наполеонівські війни) мали агресивний і загарбницький характер. На межі ХVIII–ХIХ ст. Франція мала першокласну армію, що форму валася на основі загальної військової повинності, та якісну стрілецьку зброю. На командні посади в армії висувалися талановиті офіцери. У 1803 р. Наполеон Бонапарт відновив війну з Великою Британією. Улітку 1805 р. була створена третя антифранцузька коаліція, до складу

Розділ 1

якої ввійшли Велика Британія, Росія, Австрія, Швеція, Неаполітанське королівство. Наполеон Бонапарт назвав третю коаліцію «черговим сою зом, витканим Англією із золота й ненависті», та заявив, що «третю коалі цію чекає доля перших двох», які впали «під чоботами солдатів Франції». Наполеон планував вторгнення на територію Великої Британії — свого головного суперника на шляху до світового панування. Імператор навіть розглядав ідеї використання десанту з повітряних куль або неве ликих морських суден, які віддалено нагадували сучасні підводні човни. Та перемогти Британію можна було тільки розгромивши її могут ній флот. Однак у жовтні 1805 р. у Трафальгарській битві поразки від британців зазнала саме французько-іспанська ескадра. Поразка у Трафальгарській битві порушила плани Наполеона щодо вторгнення у Велику Британію, яка зберегла свій статус володарки морів. Історичні подробиці

Значно успішнішими були дії Наполеона на суші. У жовтні 1805 р. по близу фортеці Ульм він переміг австрійців, а в листопаді захопив Відень. 2 грудня 1805 р. в «битві трьох імператорів» біля селища Аустерліц (у Моравії) Наполеон тріумфально розгромив потужніші сили австрій ського імператора Франца І та російського імператора Олександра І. Таким чином, війна з третьою коаліцією була виграна Наполеоном. Унаслідок цієї війни розпалася Священна Римська імперія. А Наполеон створив із 16 німецьких держав Рейнський союз під своїм протекторатом. Третя коаліція розпалася. Австрія виплатила Франції величезну контрибуцію.

Європа в час Французької революції та наполеонівських війн

Війна із четвертою коаліцією У липні 1806 р. Росія і Пруссія уклали союзний договір, що поклав початок формуванню четвертої коаліції. До союзників долучилися Велика Британія, Швеція та Саксонія. Але в жовтні 1806 р. одночасно під Єною та Ауерштадтом головні сили прусської армії були розбиті. У підкореному Берліні Наполеон підписав декрет про континен тальну блокаду Великої Британії. Цей декрет забороняв усім залеж ним від Франції державам торгувати із цією країною. Усі британські товари, виявлені на території Франції та її союзників, підлягали конфіс кації. Усунення британської конкуренції дало імпульс розвитку торгів лі й промисловості в Європі. Однак процвітала й контрабандна торгівля. Зі свого боку Британія оголосила блокаду портам Франції та її васалам (контрблокаду). Історичні подробиці

Спроба Росії прийти на допомогу Пруссії завершилася поразкою російської армії під Фрідландом 14 червня 1807 р. Невдовзі було під писано франко-російський Тільзитський мир. Згідно з умовами договору Франція з польських володінь Пруссії створила залежне Герцогство Варшавське. У поляків це викликало па тріотичне піднесення, проте до очікуваного відновлення Речі Посполи тої було далеко. За межами герцогства залишилися Данциг (Гданськ), який оголосили «вільним містом», Литва й території, загарбані Росією. На Пруссію було накладено контрибуцію. Усі її володіння на захід від р. Ельби ввійшли до складу новоствореного Королівства Вестфальського. Франція значно зміцнила свій вплив у Європі. Росія зобов’язалася вийти з антифранцузької коаліції, визнала від окремлення від Пруссії частини земель, хоча домоглася збереження її державної самостійності. Олександр I визнав зміни, започатковані Наполеоном I у Європі. Росія зобов’язалася припинити війну з Туреч чиною, вивести війська з Молдови та Валахії. Наполеон й Олександр I також уклали таємну угоду про приєднання Росії до континентальної блокади Британії, яку вже невдовзі Росія порушила. Війни Наполеона з п’ятою та шостою коаліціями У 1808 р. французькі війська вторглися в Іспанію та увійшли в Ма дрид. Наполеон Бонапарт позбавив іспанських Бурбонів престолу та призначив королем свого брата Жозефа. Однак в Іспанії розпочалася визвольна війна, яку підтримала Велика Британія.

Розділ 1

У 1809 р. Австрія та Велика Британія уклали союз і створили п’яту антифранцузьку коаліцію. Однак у липні 1809 р. австрійці зазнали поразки біля селища Ваграм неподалік Відня. Могутність наполео

нівської імперії досягла кульмінації. Особливу загрозу в цьому вбачав російський імператор. Він плекав надію помститися за принизливі поразки Росії у війнах із Францією. Крім того, у 1809 р. Наполеон повернув Герцогству Варшавському поль ські землі, захоплені раніше австрійцями. Олександр I сприймав відродження польської держави як безпосередню небезпеку для своєї влади в Білорусі, адже місцева шляхта сподівалася, що французька армія принесе на ці землі волю. Російський монарх боявся також поширення антикріпосницьких, демократичних ідей на все російське суспільство. Особливо важливим був економічний чинник. Росія продовжува ла торгувати з Англією попри морську блокаду Наполеона. Натомість у 1810 р. Олександр І наклав високі мита на товари, що надходили до Росії суходолом (переважно французькі). Після цього війна стала неми нучою. Росія значно збільшила витрати на армію і готувалася до війни. 24 (12) червня 1812 р. Наполеон сам розпочав воєнні дії та вторгся в Росію. У складі його «Великої армії» були не лише французи, але й австрійці, італійці, іспанці, німці, поляки, швейцарці та інші; в австрійських і польських підрозділах були й українці. Наступу Наполеона протистояли дві розрізнені російські армії, які згодом зазнали поразки під Смоленськом.

Європа в час Французької революції та наполеонівських війн

Вирішальна Бородінська (або Московська) битва між російськими та французькими військами відбулася 7 вересня (26 серпня) 1812 р. в ра йоні села Бородіно, за 110 км на захід від Москви. Російська армія під командуванням Михайла Кутузова зазнала по разки. Під час відступу, за наказом московського генерал-губернатора Федора Ростопчіна, була підпалена Москва. У полум’ї величезної поже жі загинули тисячі росіян. Наполеон вступив у спустошену столицю та перебував у ній із 14 вересня до 19 жовтня 1812 р. Після нового розгрому Кутузова під Малоярославцем у Росії Напо леон розпочав рух на захід. Французи відходили тією ж дорогою, якою наступали, і де стояли їхні гарнізони. Основні втрати наполеонівська армія зазнала в Росії внаслідок небойових причин (хвороби, перевтом лення, голод, а також холод, до якого французи не були готові). Але й великі втрати російських військ 1812 р. теж були небойовими. Зрештою, у листопаді 1812 р. французька армія з боєм перейшла річку Березина (притока Дніпра) та остаточно покинула територію Ро сійської імперії. Наполеон залишив командування військами на свого маршала Мюрата, а сам поїхав у Париж, де розпочалося антинаполео нівське повстання. Поразка Наполеона у війні проти Росії обросла міфами в росій ській суспільній свідомості. Їх формуванню сприяв роман російського письменника Льва Толстого «Війна і мир». Думки дослідниці

Російська армія перейшла в наступ, який отримав назву Закордон них походів 1813–1815 рр. У цих походах взяла участь частина україн ських козачих полків. Зрозумівши слабкість Наполеона, у 1813 р. всі європейські противни ки об’єдналися в шосту антифранцузьку коаліцію (Росія, Велика Бри танія, Пруссія, Австрія, Швеція, Іспанія, Португалія, Австрія).

Розділ 1

16–19 жовтня 1813 р. під Лейпцигом відбулася вирішальна битва, в якій брали участь з обох сторін понад пів мільйона солдатів. Французькій армії протистояли об’єднані війська Росії, Пруссії, Швеції та Австрії. Запеклий бій увійшов в історію як «Битва народів». За різними оцінками, від 80 до 110 тис. солдатів полягли в бою. Армія Наполеона зазнала нищівної поразки й почала відступати. Наприкінці березня 1814 р. Наполеон остаточно був розгромлений у битві за Париж.

1. Коли і як Наполеон Бонапарт був проголошений імператором французів, і які події передували цьому? 2. Назвіть основні принципи, закладені в Цивільному кодексі Наполеона (1804 р.), і поясніть їхнє значення для формування нового правопорядку. 3. Назвіть причини та цілі наполеонівських війн. 4. Поясніть, чому Наполеон у підсумку зазнав поразки.

II.

Обговоріть у групі

5. Як політика Наполеона щодо формування нової еліти поєднувалася із централізацією влади? У чому полягали наслідки такої політики для суспільства? 6. Що спільного між Цивільним кодексом Наполеона та Конституцією України? 7. Чи можна вважати плани Наполеона щодо об’єднання Європи провісниками сучасної європейської інтеграції? У чому полягає головна відмінність? 8. Що приносила французька армія в країни Європи: поневолення чи свободу?

III. Мислю творчо й самостійно 9. Уявіть, що ви журналіст / журналістка і висвітлюєте події 1804 р. у Франції. Напишіть короткий репортаж про церемонію коронації Наполеона, звертаючи особливу увагу на те, що він сам поклав корону собі на голову. Яке значення цей жест мав для тогочасного суспільства та для самого Наполеона? 10. Уявіть, що ви політичний радник / політична радниця Наполеона. Розробіть для нього коротку презентацію (інфографіку, карту або памфлет), якою він міг би переконувати народи Європи підтримати його «новий європейський порядок». 11. Використовуючи додаткові джерела, дізнайтеся більше про одну з битв, вказаних у підручнику. Підготуйте короткий опис її перебігу та значення. 12. Уявіть себе радником / радницею Наполеона з українських питань. Підготуйте поради, які мали б сприяти його перемозі над Росією.

ЦІ ДАТИ ДОПОМОЖУТЬ ЗРОЗУМІТИ ІСТОРІЮ. ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ ЇХ: 1804 р. прийнято Цивільний кодекс Наполеона

Європа в час Французької революції та наполеонівських війн

§5

ВІДЕНСЬКИЙ КОНГРЕС І ЙОГО НАСЛІДКИ

1. РЕСТАВРАЦІЯ БУРБОНІВ. «СТО ДНІВ» НАПОЛЕОНА 6 квітня 1814 р. союзники змусили Наполеона зректися вла ди, і того ж дня Сенат звів на трон Луї XVIII (брата страченого в 1793 р. короля Луї XVI). Наполеона ж заслали на острів Ельба в Середземному морі. У травні 1814 р. країни-переможці уклали Па ризьку мирну угоду з новим французьким королем. Франція позбавля лась усіх своїх завоювань XVIII — початку XIX ст. Реставрація Бурбонів відбулася за допомогою військ європейських монархів. У Франції був установлений режим конституційної монар хії. Утім, демократичні свободи були формально збережені. Відновлення влади династії Бурбонів могло спричинити відродження дореволюційних порядків абсолютизму. У колах колишніх емігрантів обговорювалося питання повернення попереднім власникам конфіско ваних земель. Селянству загрожувало відновлення феодальних повин ностей і церковної десятини. Варто запам’ятати! Реставрація

Перебуваючи на о. Ельба, Наполеон відчув, яку ненависть виклика ли дії аристократів. Йому було відомо також про гострі суперечності між країнами — членами антифранцузької коаліції. З огляду на все це Бона парт вирішив відновити боротьбу. У березні 1815 р. Наполеон Бонапарт висадився на південному березі Франції з тисячним загоном і шістьма гарматами. Свідчать документи

Розділ 1

Наполеон виступив у ролі захисника досягнень революції від Бурбо нів, які повернулися. Він декларував прагнення виправити свої помил ки, дати Франції мир і свободу, вигнати аристократів, ухвалити лібе ральну конституцію, обмеживши свої повноваження. Однак втриматися при владі йому вдалося лише сто днів. Європейські держави прагнули завадити відновленню наполеонів ської імперії. Утворилася нова, сьома коаліція у складі Великої Брита нії, Росії, Пруссії, Австрії, Швеції, Іспанії та інших держав. Варто запам’ятати!

У вирішальній битві 18 червня 1815 р. поблизу селища Ватерлоо вій ська Наполеона були розгромлені, майже вся імператорська гвардія знищена. Незабаром війська союзників знову вступили в Париж. 22 червня 1815 р. Бонапарт удруге відрікся від престолу. У Франції знову утвер дилися Бурбони. Колишнього імператора заслали на острів Святої Єлени в південній частині Атлантичного океану, що належав Великій Британії. Там 5 травня 1821 р. Наполеон помер.

2. ВІДЕНСЬКИЙ КОНГРЕС У вересні 1814 р. представники всіх європейських держав (за винят ком Туреччини) зібралися у Відні для вирішення питань, пов’язаних з відновленням в Європі династій, що були скинуті під час наполеонів ських війн.

Європа в час Французької революції та наполеонівських війн

Однак проєкт нового територіального устрою в Європі викликав го стрі суперечки. У березні 1815 р. робота конгресу була перервана звіст кою про нову спробу Наполеона повернути владу. Однак напередодні його останньої поразки біля Ватерлоо, 9 червня 1815 р., представники Австрії, Великої Брита нії, Росії, Пруссії, а також Швеції та Португалії підписали головний документ Віденського кон гресу — «Заключний генеральний акт». Друга Паризька мирна угода, підписана Основні положення 20 листопада 1815 р. представниками Великої «Заключного Британії, Росії, Австрії, Пруссії із Францією, генерального акта» відновила французькі кордони до стану 1790 р. https://qr.orioncentr. Франція зобов’язалася повернути низку при com.ua/uEC9r кордонних територій Нідерландам, Пруссії, Ав стрії, Швейцарії та Сардинії. Крім того, вона мала виплатити репарації розміром 700 млн золотих франків, а її територію на п’ять років оку пували армії союзників. Підлягали поверненню всі художні й історичні цінності, вивезені з країн Європи Наполеоном під час його походів.

3. СВЯЩЕННИЙ СОЮЗ 26 вересня 1815 р. в Парижі імператор Росії Олександр I, австрійський імператор Франц I і прусський король Фрідріх-Вільгельм III підписали договір про утворення Священного союзу. 19 листопада 1815 р. до цього союзу приєдналася Франція, а згодом і більшість монархій Європи.

Варто запам’ятати! Священний союз

Розділ 1

Революційні виступи, які відбулися в Іспанії, Неаполі й П’ємонті, змусили монархів у 1820 р. знову зібратися на конгрес Священного союзу. Російський імператор наполягав на збройному втручанні в події іспанської та італійської революцій. Він уперше проголосив принцип політичного нагляду не тільки за Францією, а й за будь-якою країною, де розпочинався революційний рух. Коли надійшло повідомлення про революції в П’ємонті та повстання в Греції проти турецького панування, Олександр I відмовив православним одновірцям грекам у допомозі, а австрійські війська з благословення Священного союзу розправилися з революційним рухом в Італії. Веронський конгрес (1822 р.) та французьке збройне втручання в Іс панії (1823 р.) були останніми спільними актами Священного союзу. Визнання Великою Британією наприкінці грудня 1824 р. незалежності латиноамериканських держав, що були іспанськими колоніями, оста точно підірвало єдність Священного союзу.

1. Перелічіть головні рішення Віденського конгресу? 2. Дайте визначення поняття «принцип легітимізму». Яка його роль у Віденській міжнародній системі. 3. Яке значення Священного союзу?

II.

Обговоріть у групі

4. Чи можна вважати Віденський конгрес справедливим? 5. Уявіть, що українські землі представлені окремою делегацією на Віденському конгресі. Які питання, на вашу думку, вона могла б порушити? 6. Поясніть явище плинності систем міжнародних відносин в історії людства.

III. Мислю творчо й самостійно 7. Уявіть, що ви берете інтерв’ю в учасника Віденського конгресу, який представляє одну з країн. Складіть 3–5 запитань до нього щодо змін, які торкнулися його держави, і підготуйте можливі відповіді. 8. Розробіть колективний мініпроєкт: створіть «альтернативну карту Європи після 1815 р.», у якій враховано права на самовизначення народів. Поясніть логіку змін і їх можливі наслідки.

ЦІ ДАТИ ДОПОМОЖУТЬ ЗРОЗУМІТИ ІСТОРІЮ. ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ ЇХ: 20 березня — 22 червня 1815 р. «Сто днів» Наполеона

Європа в час Французької революції та наполеонівських війн

§6

Узагальнення з розділу 1

ПРАВА ЛЮДИНИ та Демократія В ІСТОРІЇ Варто запам’ятати! Демокра

Ідеї про права людини беруть свій початок від найдавніших часів людської історії. Ще в стародавніх міфах і віруваннях, а також у Книзі Книг — Біблії — містяться положення про цінність і недоторканність людського життя, рівність людей перед Богом. Ці погляди утверджува лися в історії поступово й особливо поширилися в період Античності. Тоді почало формуватися усвідомлення важливості людини, її здатнос ті та можливості визначати спосіб життя у своїй державі, закладалися принципи демократії. У процесі історичного розвитку розуміння демократії поглиб лювалось, поширювалися громадянські права людини, які проголошу валися та закріплювалися певними законами.

Декларація прав людини і громадянина 1. Люди народжуються вільними й рівними в правах. Суспільні від мінності можуть ґрунтуватися тільки на загальній користі. 2. Метою всякого політичного союзу є збереження природних і невід’ємних прав людини. Суть цих прав: свобода, власність, безпека й опір гнобленню. 3. Джерело всієї верховної влади завжди є в нації. Жодна установа, жодна особа не може здійснювати владу, яка не походить прямо від нації. 4. Свобода полягає в праві робити все, що не шкодить іншому; таким чином здійснення кожною людиною її природних прав не має інших меж, крім тих, які забезпечують іншим членам суспільства користуван ня тими ж правами. Ці межі можуть бути визначені тільки законом.

Розділ 1

5. Закон може забороняти лише дії, що шкодять суспільству. Усе, що не заборонено законом, дозволено, і ніхто не може бути примушений робити те, чого закон не приписує. 6. Закон є виразником загальної волі. Усі громадяни мають право осо бисто або через представників брати участь у виданні законів. Закон му сить бути рівний для всіх, незалежно від того, чи дає він заступництво, чи карає. 7. Ніхто не може бути обвинува чений, затриманий або арештований інакше, як у випадках, визначених законом і за приписаними ним фор мами. Ті, які випрошують, віддають, виконують або змушують викону вати свавільні накази, підлягають карі; але кожен громадянин, ви кликаний або взятий у силу закону, повинен негайно коритись; чинячи опір, він стає винним. 8. Закон повинен установлювати тільки строго й очевидно необхідні кари; ніхто не може бути покараний інакше, як у силу закону, встанов леного й обнародуваного до вчинення злочину й законно застосованого. 9. Через те, що кожна людина приймається за невинну до того часу, поки її не оголосять винною, — то в разі необхідності її арешту всяка суворість, яка не є необхідною для забезпечення (за судом) її особи, повинна бути суворо карана законом. 10. Ніхто не повинен бути переслідуваний за свої переконання, навіть релігійні, якщо їх прояви не порушують громадського ладу, встановле ного законом. 11. Вільний обмін думками і переконаннями є одним з найцінніших прав людини, кожен громадянин може, отже, вільно говорити, писати, друкувати за умови відповідальності за зловживання цією свободою у випадках, визначених законом. 12. Для гарантії прав людини і громадянина потрібна публічна сила; таким чином ця сила встановлена для загальної користі, а не для при ватної вигоди тих, кому вона доручена. 13. Для утримання громадської сили і для витрат на управління необ хідне загальне оподаткування; податки повинні бути розподілені рівно мірно між громадянами відповідно до їхніх статків. 14. Усі громадяни мають право особисто або через своїх представни ків визначати необхідність громадських податків, добровільно пого

Європа в час Французької революції та наполеонівських війн

джуватися на їх стягнення, стежити за їх використанням, установлю вати їхній розмір, спосіб оподаткування, порядок і термін, на який вони встановлюються. 15. Суспільство має право вимагати в будь-якого посадовця звіт про його діяльність. 16. Суспільство, в якому не забезпечена гарантія прав і не встановле но розподілу влади, не має конституції. 17. Оскільки власність є право недоторканне і священне, ніхто не може бути позбавлений її інакше, як у разі встановленої законом яв ної суспільної необхідності й за умови справедливого і попереднього відшкодування. Запитання та завдання до документа

1. Які права Декларації належать до природних і невід’ємних прав людини? 2. Чим, за Декларацією, може бути обмежена свобода людини? 3. Назвіть статті Декларації, які визначають: •• порядок і норми кримінального провадження; •• свободу слова й переконань; •• мету, порядок стягнення та використання податків; •• недоторканність приватної власності. 4. Які статті Декларації та її ідеї можуть бути використані, на вашу думку, для укладання Статуту вашої школи, вашого класу? 5. Зіставте положення Декларації з положеннями розділу 2 Консти туції України. Які ідеї документів співзвучні? Які статті Декларації, на ваш погляд, є найбільш актуальними для України сьогодні? 6. Чому ідеї «Декларації прав людини і громадянина» стали осно воположними не тільки для французького конституційного права, а й для конституцій багатьох країн світу? 7. Пригадайте з історії Французької революції, чи вдалося втілити в життя ідеї «Декларації прав людини і громадянина»? Чому? Історичні подробиці

Бажаємо успіху!

Розділ 2

ЄВРОПА ТА АМЕРИКА в добу революцій і національного об’єднання (1815–1870 рр.) §7

Індустріальна революція у країнах Західної Європи та її наслідки

Діємо: практичні завдання

1. УТВЕРДЖЕННЯ ІНДУСТРІАЛЬНОГО СУСПІЛЬСТВА Індустріальна революція Новий час став найважливішим етапом у процесі становлення сучасної світової цивілізації. На зламі XVII–XVIII ст. розпочався аграр ний переворот. Варто запам’ятати! Аграрний переворо

В економіці провідне місце посідає промисловість, що поступово витісняє сільське господарство (остаточно цей процес завершився в ХІХ ст.). У цей час відбувся перехід від традиційного аграрно-ремісничого суспільства до індустріального. Могутній поштовх розвитку індустріальної цивілізації дала індуст ріальна революція, що розпочалася у Великій Британії із 60-х років XVIII ст.

Європа та Америка в добу революцій і національного об’єднання (1815–1870 рр.)

Історичні подробиці

Варто запам’ятати! Індустріальна революція (або промисловий переворот) — технологічний та економічний ривок і соціально-політичні зміни, що забезпечили п е р е х і д від ручної праці від мануфактурного від панування та використання виробництва землевласників робочої сили тварин

до механізованої праці, використання машин

до фабричнозаводського та масового виробництва товарів

до провідної ролі підприємців, що супроводжувалося створенням міського робітничого класу

Перший етап індустріальної революції. Спочатку промисловий переворот відбувся в текстильній промисловості в результаті вина ходу прядильної машини, механічного ткацького верстата й інших машин. Це дало змогу різко підвищити продуктивність праці, знизити вартість пряжі та тканин. Ремісничі вироби не могли конкурувати з ін дустріальним виробництвом, і ремісники тисячами розорювалися. Запропоновані Дж. Ваттом у 1784 р. удосконалення парової ма шини перетворили її на універсальний паровий двигун з економні шим використанням палива. Це відкрило простір для освоєння нових методів виробництва чавуну та сталі, збільшення обсягів видобування кам’яного вугілля, появи залізничного транспорту й судноплавства (з винаходом паровоза та пароплава). Другий етап індустріальної революції розпочався тоді, коли у Великій Британії машини стали створювати за допомогою машин. Стрімко розви валися машинобудування, із середини XIX ст. — металургійна й хімічна промисловість, виробництво паровозів, пароплавів, будувалися залізниці й судноплавні канали. У другій половині ХІХ ст. в Європі й США почали споруджувати перші електростанції. Наприкінці ХІХ ст. відбувалася швидка елект рифікація промисловості, транспорту, побуту.

Розділ 2 ?

До кінця XIX ст. різко зросло значення нафтової промисловості. Тоді ж був винайдений двигун внутрішнього згоряння, що дало змо гу здійснити переворот у транспорті, сільському господарстві й воєнній техніці. У результаті освоєння видобування та переробки на фти, отримання гами рідких на фтопродуктів і використання їх у двигунах внутрішнього згоряння значно зменшилася вартість пе ревезення вантажів і пасажирів, виникли нові революційні види транспорту (автомобіль, літак). У промисловості почали ви користовувати нові матеріали. Уже із 70-х років XIX ст. виплав ка сталі стає найважливішим по казником промислового потен ціалу країни. З розвитком хімії виникла хімічна промисловість, що дозволило створити нові барвники, штучні добрива, синтетичні матеріа ли, вибухові речовини тощо. Технологічний переворот відбувся в сільському господарстві. В останній третині XIX ст. почалося застосування мінеральних добрив, нових агротехнічних прийомів, активно використовували сільськогос подарські машини і трактори. Це дозволило збільшити врожайність сільськогосподарських культур, продуктивність худоби, підвищити продуктивність праці в аграрному секторі економіки, визволивши робо чі руки для індустрії. Міграція робітників у пошуках роботи в промис ловості сприяла зростанню чисельності міського населення порівняно із сільським. Індустріальна революція, що розпочалася у Великій Британії в 60-х роках XVIII ст., згодом поширилася на інші країни Європи — Францію, Німеччину, Італію, Австро-Угорщину, Росію, а також США та Японію. У цих країнах формувалось індустріальне суспільство.

Європа та Америка в добу революцій і національного об’єднання (1815–1870 рр.)

Варто запам’ятати! Індустріальне суспільство

Відео «Як промислова революція вплинула на життя людей». Тривалість 03 хв 26 с https://qr.orioncentr.com.ua/bwtFd ?

2. НАСЛІДКИ ІНДУСТРІАЛЬНОЇ РЕВОЛЮЦІЇ З індустріальної революції бере початок уся сучасна цивілізація. Її цінності поширюються з Великої Британії спочатку на Європу та Північну Америку, а потім поступово завойовують і весь світ. Відбувається модернізація — перехід від аграрної цивілізації до про мислової, в основі якої лежить виробництво товарів і послуг. Урбаніза ція супроводжується посиленням міграції населення із сільської місце вості та малих міст до великих міст, де є вищий культурно-побутовий рівень, більше можливостей працевлаштування. Варто запам’ятати! Урбаніза

Унаслідок індустріальної революції змінюється структура су спільства. Зростає чисельність і значення інтелігенції, буржуазії та робітництва. Натомість зменшується роль аристократії, селянства й ремісників. Урбанізація зумовила зростання кількості міського населення. Індустріальна революція породила «середній клас», який станови ли власники невеликих підприємств, управлінці, висококваліфіковані працівники, інженери. Змінюється і політична сфера — до державного життя тепер залуча ється не тільки нечисленна еліта, а й широкі верстви платників подат ків, які поступово стають виборцями. Формуються модерні нації.

Розділ 2

Думки істориків

3. Повсякденне життя людей індустріальної доби Вплив індустріальної цивілізації на родинне життя та повсякденність Традиції передавалися новим поколінням як модель поведінки в ро дині й суспільстві, але нові умови життя змінювали родинні взаємини. Жінки з родин буржуазії та «середнього класу», як правило, не за знавали матеріальних труднощів. Але вважалося, що жінки із цього соціального середовища мають обов’язково вийти заміж і підкорятися в усьому своєму чоловіку. Вони не могли працювати в організаціях й установах. Жінки з родин робітників поєднували свої численні й важкі домаш ні обов’язки з роботою на фабриках і заводах. При цьому за однакового виробничого навантаження їхня заробітна платня становила від 30 до 50 % зарплатні чоловіків. З роз витком підприємництва й техні ки в жінок з’явилися нові про фесії: телефоністки, друкарки, секретарки та ін. Сільські родини в більшості європейських країн були багато дітні. Заміжні жінки вели все до машнє господарство, поєднували турботу про побут, виховання ді тей, роботу на присадибній ділян ці та найману працю (або разом із чоловіком відбували встановлені повинності в землевласника).

Європа та Америка в добу революцій і національного об’єднання (1815–1870 рр.)

Характер торгівлі в містах змінили великі універсальні магазини, де можна було купити все, що потрібно. У різних районах діяли єдині ціни. Європейці й жителі великих міст США пересувалися на трамваях і метро, користувалися телефонним зв’язком. У Франції, Англії, Італії та Швеції в 70-х роках XIX ст. розпочався перехід до загальної початкової освіти за державний кошт. Загалом рівень грамотності в Західній Європі сягав 80–90 %. Дозвілля Театральне мистецтво ставало доступнішим для відвідування небагатим людям. Наприкінці XIX ст. в Нью-Йорку, Парижі, Лондоні, Відні, Берліні, в інших великих містах стрімко зростала кількість розважальних закладів. У численних кафе й ресторанах до ранку виступали артисти, а відвідувачі мали можливість веселитися. У Франції брати Луї та Огюст Люм’єри створили синематограф. Перший у світі кінотеатр було відкрито в 1895 р. в Парижі. Український Всесвіт

Великої популярності набули різні виставки, особливо Всесвітні промислові виставки (перша відбулася в Гайд-парку в Лондоні в 1851 р.). На них можна було побачити новітні винаходи, дива, на які була щедра індустріальна епоха. Вільний час люди дедалі більше присвячували спорту. Наприкінці XIX ст. були створені перші сучасні спортивні об’єднання, почали влаштовувати змагання за участю спортсменів різних країн. Іні ціатором відродження античних Олім пійських ігор виступив французький громадський діяч барон П. де Кубертен. Перша Олімпіада сучасності була від крита 6 квітня 1896 р.

Розділ 2

Діємо: практичні завдання

Ми можемо дізнатися, як жили люди в ХІХ ст. в околицях Норфолка (Велика Британія), завдяки фотографіям Пітера Емерсона. «Фотографуйте людей такими, як вони є — не одягайте на них маскарадні костюми», — писав він.

4. Мода та пародія на неї Мода протягом ХІХ ст. зазнавала кардинальних змін, що відобража ло зміну стилів і напрямів у мистецтві та культурі. Так, коли на почат ку століття «пишний» стиль рококо змінився простішим стилем ампір, то і в моді на зміну складним нарядам прийшли сукні простого крою.

Європа та Америка в добу революцій і національного об’єднання (1815–1870 рр.)

У 1820-ті роки популярними були корсет і спідниця з металевим каркасом. З 1837 р. законодавицею мод стала англійська королева Вікторія, яка зійшла на престол. У моду ввійшли романтизм, а разом з ним — піднесені, натхненні та мрійливі образи в одязі. Нові тенденції спостерігалися протягом 1860-х–1880-х років. Наприкінці ХІХ ст. набу ло розвитку виробництво одягу, з’явилися широкий асортимент тканин і перші Будинки мод.

Карикатури на жіночу моду другої половини XIX ст. ?

ЗНАЮ МИНУЛЕ — ОСМИСЛЮЮ СЬОГОДЕННЯ — РОЗУМІЮ МАЙБУТНЄ: запитання та завдання I.

Знаю і систематизую нову інформацію

1. Визначте наслідки індустріальної революції для розвитку господарства. 2. Схарактеризуйте структуру індустріального суспільства. 3. Назвіть види дозвілля, які стали доступними людям у ХІХ ст.

II.

Обговоріть у групі

4. Схарактеризуйте зміну становища жінок за індустріальної доби. 5. Визначте позитивні і негативні аспекти урбанізації. Як, на вашу думку, цей процес впливав на традиційні цінності суспільства? 6. Поясніть, як демократизація політичної системи в європейських країнах була пов’язана зі становленням індустріального суспільства. 7. Окресліть перепони на шляху модернізації суспільства.

III. Мислю творчо й самостійно 8. На основі власних спостережень назвіть, які ознаки індустріальної цивілізації ХІХ ст. спостерігаються і в наш час у світі та в Україні, а які — ні.

Розділ 2

Спроби осмислення нової дійсності (консерватизм, лібералізм, соціалізм). Національна ідея (націоналізм)

§8

1. ЧАС НАРОДЖЕННЯ НОВИХ ІДЕОЛОГІЙ Люди по-різному сприймають навколишній світ, суспільство, себе та свою роль, місію у світі й суспільстві. Такі відмінності у світогляді людей зумовлені зокрема тим, що вони мають різне походження, різне виховання, відіграють різну роль у соціальній системі. Люди по-різному розуміють і пояснюють дійсність, виражають свої життєві й суспільні ідеали. Таку систему уявлень, поглядів та ідей називають ідеологією. Варто запам’ятати! Ідеоло

За часів Французької революції ідеологію розглядали як реальну силу, що відіграє важливу роль у житті людини й суспільства. На початку та в середині ХІХ ст. нові тенденції в ідеології, соціаль но-політичній думці Європи визначалися новими поглядами на світ і глибокими суспільними зрушеннями. У процесі економічного та су спільно-політичного розвитку, з одного боку, людина отримувала нові можливості для пізнання світу, користування національними та євро пейськими культурними надбаннями, підвищення якості життя. З ін шого боку, складні соціально-економічні проблеми ставили питання про способи їх подолання та про шляхи суспільного розвитку.

2. Консерватизм Варто запам’ятати! Консерватизм

Прихильники консерватизму, родоначальниками якого були аристо кратія та феодальна знать, виступали проти різких суспільних змін, за збереження традицій політичного й культурного життя. Ідеї соціальної рівності консерватори вважають ілюзією, «щастя для всіх» недосяжним,

Європа та Америка в добу революцій і національного об’єднання (1815–1870 рр.)

а віру в благотворність прогресу хибною, тому що «людська природа є незмінною». Консерватори є прихильниками стабільності суспільства. Важливою умовою цього є, на їхнє переконання, сильна централізована держава. Революції, масові рухи консерватори, як правило, вважають руйнівни ми явищами, свобода має бути в рамках закону, а реформи — здійсню ватися поступово. Більшість консерваторів підтримує суверенітет своїх держав, патріотично ідентифікуючись зі своїми народами.

3. Лібералізм Прихильники лібералізму, який виражав інтереси промисловців, виступали за обмеження прав монархів конституціями, за парламент ський лад, за свободу підприємництва, право людини на вільне вислов лювання своїх думок.

Варто запам’ятати! Лібералі

Розділ 2

Основні принципи лібералізму Рівноправ’я

Індивідуальні права

Здійснення реформ

Вільна ринкова економіка

Справедливий розподіл податків

Загальне виборче право

Самостійність місцевого самоврядування

Ідеалом лібералізму є суспільство зі свободою дій для кожного, об меженням влади держави та церкви. Згідно з поглядами лібералів, дер жавна влада існує для блага людей, а політичне управління країною має здійснюватися на основі згоди більшості.

4. СОЦІАЛІЗМ Утопічний соціалізм Прибічники соціалізму виступали проти приватної власності взага лі, вважаючи, що вона породжує експлуатацію, а гідне життя знедоле ним і пригнобленим буде забезпечене тільки тоді, коли ресурси будуть об’єднані, багатства справедливо поділені, а права індивіда — підпоряд ковані загальним інтересам суспільства. Пошуки справедливого суспільного устрою знайшли втілення, зо крема, в ідеях соціалістів-утопістів. Поняття «утопія» походить від тво ру англійського гуманіста, правознавця, письменника Томаса Мора «Утопія» (1516 р.), де описується уявний острів, на якому життя людей ідеальне — усі жителі працюють лише шість годин на день й отримують все необхідне для задоволення своїх потреб; приватної власності й май нового розшарування не існує, а влада в утопійців виборна. Французькі соціалісти-утопісти К.-А. Сен-Сімон, Ш. Фур’є, валлієць Р. Оуен та інші критикували суспільний лад початку XIX ст. і висловлю вали ідеї побудови нового суспільства, заснованого на принципах спра ведливості й загальної гармонії. Мислителі вважали, що соціалістичні ідеї можуть бути втілені в життя шляхом поступового вдосконалення суспільства. Варто запам’ятати! Соціалі

Європа та Америка в добу революцій і національного об’єднання (1815–1870 рр.)

Марксизм Варто запам’ятати! Марксизм

Засновниками теорії марксизму вважаються Карл Маркс і Фрідріх Енгельс. Провідною силою суспільних змін вони визначали найманих працівників — пролетаріат. Шлях до нового — комуністичного — суспільства вони вбачали в соціалістичній революції та завоюван ні пролетаріатом політичної влади на засадах «диктатури пролетаріату». Представники інших політичних течій критикували такі положення марксизму, як перебільшення ролі соціальних суперечностей, запере чення можливості еволюційного шляху розвитку суспільства, романти зацію та перебільшення історичної ролі пролетаріату.

5. НАЦІЯ ТА НАЦІОНАЛЬНА ІДЕЯ (НАЦІОНАЛІЗМ) Поняття «нація» було поширене ще за часів Середньовіччя. У Па ризькому університеті вже в 1220 р. використовували поняття «нація Франції», «нація Нормандії». Наприкінці ХVIII ст. слово «нація» у французькій мові стало еквівалентом слова «народ». У XIX ст. поняття «нація» в країнах Європи почали ототожнювати з поняттям «держава». У вступі до нашого підручника (с. 7) вже йшлося про значення понять «етнічна нація» і «політична нація». Додамо, що за індустріальної доби націю стали сприймати як джерело державної влади та носія дер жавного суверенітету. Поміркуймо!

Інакше уявлення про націю формувалося в народів, які не мали влас ної держави. Тут під нацією розуміли сперше культурно-мовну спільно ту, а згодом — спільну ідентичність і цінності. Поняття «нація» нерозривно пов’язано з поняттями «національна ідея», «націоналізм».

Розділ 2

Варто запам’ятати! Націоналі

Нації та націоналізм cформувалися за часів індустріальної доби. Тоді ж виникали національні ідеї, без яких не могла бути створена жодна на ціональна держава. Усвідомлення інтересів своєї нації та відстоювання їх були підґрунтям національно-визвольної боротьби. Прикладами такої боротьби був національно-визвольний рух 20-х років XIX ст. в Західній Європі й на Балканах. Діємо: практичні завдання

Європа та Америка в добу революцій і національного об’єднання (1815–1870 рр.)

1. Утворіть логічні пари з назв ідеологій і пояснення їхніх головних ідей. 1 Консерватизм

2 Лібералізм

А Ідеологія, що базується на ідеї пріоритету інтересів нації в державотворчому процесі Б Ідеологія, що ґрунтується на ідеї революційної боротьби трудящих проти експлуататорів В Ідейна течія, що базується на ідеї традицій і спадкоємності в соціальному й культурному житті

3 Соціалізм

4 Марксизм

Г Учення, спрямоване на заперечення приватної власності, за соціальну рівність, диктатуру пролетаріату Д Учення, що пропагує ідею побудови суспільства на засадах рівності та справедливості

2. Як змінювалося значення поняття «нація» протягом історії? 3. Виконайте онлайн-вправу https://qr.orioncentr.com. ua/CUHTl.

II.

Обговоріть у групі

4. Існує думка, що любов до свого народу, бажання добра своїй нації без завдання шкоди іншим — це патріотизм. Натомість бажання добра своїй нації за рахунок інших — це руйнівний націоналізм. Чи згодні ви із цим? Обґрунтуйте відповідь. 5. У провідних країнах Європи XIX ст. минуло під знаком втрати позицій аристократії та переходу економічного й політичного лідерства в суспільстві до рук буржуазії. Чим можна пояснити цей процес?

III. Мислю творчо й самостійно 6. Український історик Ярослав Грицак у своїй книжці «Страсті за націоналізмом: стара історія на новий лад» пише: «Нацiональне питання є одним з багатьох питань, якi визначають долю України. Але воно не є головним питанням. В Українi його не так уживають, як ним зловживають багато полiтикiв… Ставлячи нацiоналiзм у центр громадських дискусiй… вони насправдi вiдвертають увагу від важливiших питань або ж використовують його, як димову завiсу, для прикриття своєї полiтичної гри». Чи згодні ви з думкою історика? Наскільки національне питання є важливим сьогодні для України, Європи, світу?

Розділ 2

§9

Велика Британія — «майстерня світу». Парламентські реформи у Великій Британії. Чартизм

1. ВЕЛИКА БРИТАНІЯ — «МАЙСТЕРНЯ СВІТУ» Діємо: практичні завдання

На межі XVIII–ХІХ ст. Велика Британія зміцнила лідерські позиції у світі. Значною мірою цьому сприяло послаблення головного конкурен та — Франції — унаслідок революції та поразки Наполеона. Протягом 1793–1815 рр. Велика Британія здобула 20 нових колоній в Америці й Індії, і тепер під владою Лондона перебували 200 млн осіб, що на той час становило чверть населення земної кулі. Британці витіснили французь кі товари із заокеанських ринків. Одразу після завершення війн з Наполеоном британська економіка вступила в смугу кризи. Розорена війнами Європа поки що не могла стати великим ринком збуту британських текстильних товарів. Тому майже всі текстильні фабрики працювали неповний тиждень. Зростали лави безробітних, що поповнилися демобілізованими після закінчення війни. В інтересах великих землевласників британський парламент у 1815 р. ухвалив протекціоністські «хлібні закони», які, впроваджу ючи значні ввізні мита, штучно підтримували високі ціни на зерно. Варто запам’ятати! Протекціоні

Ці закони фактично припинили імпорт зерна, і землевласники мо гли диктувати свої ціни на сільськогосподарську продукцію. Але «хліб ні закони» зачіпали інтереси буржуазії, бо підвищилися ціни на віт чизняну сировину для підприємств. У 1817 р. дію «хлібних законів» призупинили.

Європа та Америка в добу революцій і національного об’єднання (1815–1870 рр.)

На початку ХІХ ст. Велика Британія вийшла на лідерські позиції у світі. У 30-ті роки вона посіла перше місце у світі за рівнем розви тку промисловості: у країні вироблялося 45 % промислової продук ції всього світу. Швидко збільшувався британський експорт. Країна ви возила переважно фабричні товари, а ввозила промислову сировину для фабрик, а також продовольство. Цей період став «золотим століттям» британської економіки. Бурх ливий розвиток машинобудування, прокладання залізниць, викорис тання сили пари на суші та в морі зробили Велику Британію не лише «майстернею світу», а й «світовим перевізником» та «світовим банкіром». Країна стала найбільшим у світі експортером машин, обладнання, транспортних засобів і капіталів. Позначилося світове лідерство Британії і на промисловому виробництві. Переваги, пов’язані зі швидшим завершенням промислового пере вороту, а також використанням ресурсів колоній, забезпечили британ ським підприємцям монопольне становище на світовому ринку. Най більші банки країни надавали позики іншим країнам, вкладали гроші в будівництво фабрик і залізниць за кордоном. Грошова одиниця Великої Британії — фунт стерлінгів — стала головним засобом розрахунків між країнами світу. Лондонська біржа та Англійський банк набули статусу світових центрів торговельних і фінансових операцій. Важливу роль у прискоренні промислового розвитку Великої Бри танії відіграли скасування протекціонізму й перехід до вільної, без митної торгівлі. У 1846 р. уряд під тиском промислової буржуазії скасував «хлібні закони». Ввізні тарифні ставки на продовольчі товари й сировину були знижені. Згодом уряд забезпечив зниження цін на британ ські фабричні товари та стимулював британський експорт. Ця політика сприяла полегшенню завоювання інших ринків британськими товарами й перетворенню Великої Британії на центр світової торгівлі. Новітнє обладнання дозволяло британським підприємцям виробляти дешевші товари, конкурувати з якими не могла жодна країна. Британії належала половина торговельного флоту світу. Контролюючи величезні заморські володіння (Індія, Канада, Ав стралія, Нова Зеландія та ін.), куди з Британських островів прямували десятки тисяч незадоволених життям переселенців, уряд зумів забез печити соціальний мир і спокій у Британії, яка залишилась осторонь революцій, що вирували в континентальній Європі. Поміркуймо!

Розділ 2

2. ОСОБЛИВОСТІ ПОЛІТИЧНОЇ СИСТЕМИ Діємо: практичні завдання

Із середини XVII ст. в країні утвердилася парламентська монархія. Вищу виконавчу владу здійснювали монарх і уряд (Кабінет Міністрів). Влада монарха була обмежена вищим законодавчим органом — дво палатним парламентом. Нижню палату парламенту — Палату гро мад — обирали на основі високого майнового цензу. Верхня — Палата лордів — затверджувала проєкти законів, ухвалених Палатою громад. Членство в Палаті лордів було спадковим. У країні склалася двопартійна система. Партія, що перемагала на виборах, формувала уряд, її лідер ставав прем’єр-міністром. Партія, що програвала, переходила в опози цію щодо правлячої партії. ДВОПАРТІЙНА СИСТЕМА У ВЕЛИКІЙ БРИТАНІЇ Партія торі виражала інтереси земельної аристократії та вищого духовенства

Партія вігів виражала інтереси збуржуазненої аристократії та великої буржуазії

Консервативна партія сформувалася на основі партії торі; поступово почала виражати інтереси великої буржуазії; захищала традиційні інститути держави: монархію, англіканську церкву, аристократію Ліберальна партія сформувалася на основі партії вігів; виражала інтереси торговельно-промислової буржуазії і частини землевласників; виступала за реформи в інтересах буржуазії

З 1837 до 1901 р. королевою Великої Брита нії була Вікторія. Час її правління називають «Вікторіанською епохою». Варто запам’ятати! Вікторіанська епо 1837–1901 рр.

Європа та Америка в добу революцій і національного об’єднання (1815–1870 рр.)

3. ПАРЛАМЕНТСЬКІ РЕФОРМИ. ЧАРТИЗМ Перша парламентська реформа Загальне виборче право у Великій Британії було відсутнє. Понад по ловина виборчих округів належала графствам Південної та Південно- Східної Англії, де були великі маєтки лендлордів. Промислові міста, що виросли на початку ХІХ ст., практично не мали свого представництва в парламенті (або мали одного-двох депутатів від міста). Водночас у країні було чимало «гнилих містечок», де виборчі округи припадали на поселення, що вже не існували, тож власник землі міг сам себе висунути до парламенту й сам за себе проголосувати. Були навіть виборчі округи, земля яких стала дном річки або каналу, але власник її, як і раніше, мав право відрядити депутата до Палати громад. Протягом тривалого часу представники інтелігенції, дрібних власни ків, кваліфікованих робітників боролися за розширення виборчого права. Під тиском громадськості в 1832 р. уряд Ч. Грея провів виборчу реформу. У результаті парламентської реформи кількість виборців була збіль шена з 220 тис. до 670 тис. (із 14 млн осіб населення). Виборче право в містах тепер поширювалося на всіх власників будинків, а в графствах — на всіх орендарів; хоча ті й інші повинні були мати певний мінімум що річного прибутку. Робітники не мали права голосу. Реформа ліквідувала 56 «гнилих» містечок, які втрачали право відряджати депутатів у парла мент. У промислових містах утворили 42 нові виборчі округи. У парламенті змінилося співвідношення сил. Землевласницька арис тократія була позбавлена можливості впливати на склад і діяльність Палати громад. Велика й середня буржуазія значно посилили свій політичний вплив. Чартизм. Друга парламентська реформа Невдовзі після першої парламентської реформи в Англії розгорнувся масштабний чартистський рух. Учасники руху домагалися від правля чих кіл здійснення реформ на основі проєкту «Народної хартії», опу блікованої у травні 1838 р. В. Ловеттом від імені Лондонської асоціації робітників. Основні вимоги «Народної хартії» Право голосу (усі чоловіки з 21 року) Скасування майнового цензу

Поділ країни на 200 виборчих округів

Щорічні вибори всіх депутатів

Кожен округ давав одного депутата

Таємні вибори

Діяльність депутатів оплачувалася з державної скарбниці

Розділ 2

Протягом десяти років учасники руху організовували мітинги, збори, страйки з вимогою до парламенту прийняти «Народну хартію». Однак влада не йшла на поступки: парламент під різними приводами відхиляв багатомільйонні петиції, активісти руху зазнавали переслідувань. Після невдалих спроб збройних виступів навесні й улітку 1848 р. чар тистський рух на тлі поліпшення становища робітників занепав і неза баром припинив своє існування. Під тиском громадськості та з метою зняття соціальної напруги бри танська влада змушена була піти на проведення демократичних ре форм. Скасування «хлібних законів» у 1846 р. та, найголовніше, ухва лення фабричного закону 1847 р., що встановив 10-годинний робочий день для жінок і дітей, певною мірою були ухвалені після виступів чар тистів. Згодом були прийняті закони про охорону праці, остаточно лега лізовані тред-юніони, підприємці підвищили заробітну плату кваліфі кованим робітникам. Отже, попри поразку, боротьба чартистів сприяла формуванню основ громадянського суспільства у Британії. Поміркуймо!

Важливим досягненням реформаторів було закріплення з 1852 р. принципу «відповідального уряду», за яким уряд залишався при владі доти, доки мав підтримку більшості в Палаті громад. Рух за Другу парламентську реформу розгорнувся на початку 1860-х років з боку тред-юніонів і представників частини буржуазії. Його метою було надання виборчих прав усім повнолітнім чоловікам. 15 серпня 1867 р. цей проєкт ухвалив парламент. Історичні подробиці

Таким чином, Друга парламентська реформа сприяла подальшій демократизації політичного устрою країни, поширила виборче право для понад 50 % дорослого чоловічого населення.

Європа та Америка в добу революцій і національного об’єднання (1815–1870 рр.)

Варто запам’ятати! Чартизм

Тред-юніо

4. «Ірландське питання» Сусідня з Англією Ірландія була об’єктом колонізації ще з ХІ ст. У 1801 р. були ліквідовані залишки автономії Ірландії. Ірландія стала частиною Сполученого Королівства Великої Британії та Ірландії. Англійська мова почала витісняти ірландську. Національно-політичне протистояння ускладнювалося релігійним. Ірландські католики відчу вали тиск з боку протестантів. На початку XIX ст. близько 86 % населення Ірландії було за йняте в сільському господарстві. Із середини 40-х років XIX ст. в Ірландії розпочався аграрний переворот. Падіння цін на хліб спону кало землевласників переходити від системи дрібної селянської орен ди до великого пасовищного господарства. Посилився процес вигнання дрібних орендарів із землі. Скасування «хлібних законів» і хвороби картоплі призвели до страшного голоду 1845–1849 рр. Історичні подробиці

Розділ 2

5. ЗОВНІШНЯ та колОніальна ПОЛІТИКА АНГЛІЇ Діємо: практичні завдання

Принципи британської зовнішньої політики сформулював лорд Г. Пальмерстон: «У Брита нії немає вічних ворогів, у Британії немає ві чних друзів. У Британії є лише вічні інтереси». У 1854–1856 рр. Британія спільно із Францією взяла участь у Східній (Кримській) війні проти Росії. Згодом, уже протидіючи Франції, британ ська влада підтримала ліберальні сили в Італії. У роки громадянської війни 1861–1865 рр. у США уряд не визнав Конфедерацію рабовласниць ких штатів, хоча зброю дозволяв закуповувати у Британії. У результаті опіумних війн (1839–1842, 1856– 1860 рр.), які велися з метою посилення британ ського впливу в Китаї, Велика Британія отрима ла право розширити торгівлю своїми товарами через китайські порти. З 1842 р. британською колонією став порт Гонконг. Він швидко перетво рився у великий торговельний і фінансовий центр. У 50–60-ті роки ХІХ ст. Велика Британія також вела загарбницькі війни в Ірані, Бірмі, нав’язуючи урядам цих країн нерівноправні тор гові угоди. Крім того, почалися колоніальні війни Британії на території Африки. Найважливішою часткою британської колоніальної імперії була Індія, населення якої на середину XIX ст. налічувало майже 300 млн осіб. Після придушення повстання сипаїв (1857 р.) Ост-Індську торго вельну компанію усунули від управління колонією. Уся повнота влади перейшла до британського уряду. У 1876 р. королева Вікторія була про голошена імператрицею Індії.

Європа та Америка в добу революцій і національного об’єднання (1815–1870 рр.)

В Австралії, Новій Зеландії, на острові Тасманія місцеве населення колонізатори витісняли в малопридатні для життя райони. Звільнені землі заселяли переселенці з Великої Британії, і незабаром у Канаді, Австралії та Новій Зеландії почало переважати «біле» населення. Переселенці освоювали нові території, були покупцями британських фа бричних товарів. З іншого боку, колоніальні володіння слугували для Великої Британії джерелами сировини та продовольства. Над величез ними просторами британської колоніальної імперії, як любили говорити в Лондоні, «ніколи не заходило сонце». У заморських володіннях, де переважав вплив вихідців з Європи, бри танський уряд проводив політику розширення прав самоуправління. У 1840 р. британський уряд ухвалив закон, який проголошував об’єднання двох колоній у провінцію Канада. А в 1867 р. Канада, до складу якої увійшли ще дві провінції, отримала статус домініону. Саме з утворення Канади почали використовувати поняття «домініон». Домініон Канада, 1 липня 1867 р.

Атлантичний океан

Земля Руперта (Рупертсленд), Брит.

КВЕБЕК

Д А Ньюфаундленд

Сент-Джонс Острів Принца О Едварда (Р.Е.І) І Квебек Н І Д О М Шарлоттаун Фредеріктон

Оттава ОНТАРІО Торонто Сполучені Штати Америки

НЬЮ-БРАНСВІК

Галіфакс НОВА ШОТЛАНДІЯ

ОНТАРІО – учасники Федерації колоній у Британській Північній Америці, які об’єднались і стали Домініоном Канади 1 липня 1867 р. Оттава – національна столиця Домініону Канада

У 50–60-ті роки ХIХ ст. право створити органи представницької вла ди (парламенти) отримали й інші «білі колонії» Великої Британії — Капська земля, Наталь, австралійські колонії, Нова Зеландія. Вони також отримали статус домініонів. Їхній економічний і політичний роз виток був тісно пов’язаний з Великою Британією. Варто запам’ятати! Домініон

Розділ 2

1. Чому Велику Британію в 50–60-ті роки ХIX ст. називали «майстернею світу», «світовим перевізником», «світовим банкіром»? 2. Якими були особливості політичної системи Великої Британії? 3. Назвіть основні передумови парламентських реформ і чартистського руху у Великій Британії. У чому полягала їх суть? Якими були їх основні наслідки? 4. Поясніть значення основних понять параграфа підручника: «парламентська реформа», «чартистський рух», «тред-юніони», «домініон». 5. Виконайте онлайн-вправу https://qr.orioncentr.com.ua/ mLqjq.

II.

Обговоріть у групі

6. З 1850 до 1870 р., збільшивши вп’ятеро експорт машин, Велика Британія у відносинах з іншими країнами добивалася взаємного скорочення мит на товари, що ввозилися. Що спричинило таку політику? 7. Систему двох партій у Великій Британії сучасники називали «системою гойдалок»; характерно, що партія, яка не була на той момент при владі, називала себе «опозицією Її Величності». Як ви розумієте вислови «система гойдалок» та «опозиція Її Величності»? 8. У середині XIX ст. Велика Британія була економічно найрозвиненішою країною світу, її громадяни мали найширші демократичні свободи. Як ви думаєте, який взаємозв’язок існував між рівнем економічного розвитку й політичними порядками Британії?

III. Мислю творчо й самостійно 9. На основі аналізу внутрішньої політики урядів Великої Британії поясніть, чому британцям вдалося уникнути революцій. 10. Пригадайте / дізнайтеся визначення поняття «громадянське суспільство». Доберіть з тексту параграфа історичні факти, які підтверджують, що у Британії в першій половині ХІХ ст. формувалося громадянське суспільство. 11. Лорд Г. Пальмерстон говорив: «У Британії немає вічних ворогів, у Британії немає вічних друзів. У Британії є лише вічні інтереси». Як ви думаєте, що криється в цьому твердженні? Чи діє воно в сучасній системі міжнародних відносин?

ЦІ ДАТИ ДОПОМОЖУТЬ ЗРОЗУМІТИ ІСТОРІЮ. ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ ЇХ: 1832 р. 1838–1848 рр. 1837–1901 рр. 1867 р.

перша парламентська реформа у Великій Британії чартистський рух Вікторіанська епоха друга парламентська реформа у Великій Британії

Європа та Америка в добу революцій і національного об’єднання (1815–1870 рр.)

§ 10

Франція в період реставрації. Революція 1830 р. Липнева монархія. Австрійська імперія доби К. Меттерніха

1. ПЕРІОД РЕСТАВРАЦІЇ У ФРАНЦІЇ 22 червня 1815 р. Наполеон Бонапарт вдруге зрікся престолу. У Франції знову до влади прийшов король Луї XVIII з династії Бурбонів. Стара аристократія, що повернулася на батьківщину після поразки Напо леона Бонапарта, плекала надію відновити дореволюційні порядки. Своє повернення до влади роялісти ознаменували широкомасштабною «чист кою» державного апарату й армії. Після закінчення «Ста днів» роялісти спробували розгорнути в країні «білий терор» (за кольором прапора Бурбонів — білого із золотими ліліями): на півдні країни було вбито кілька сотень людей, у Парижі страчено найбільш послідовних прихильників Наполеона. Утім, Луї XVIII і його найближче оточення розуміли, що керувати по-старому неможливо. Ще 4 червня 1814 р., за рішенням Віденського конгресу, Луї XVIII «дарував» французькому народу конституцію, що ввійшла в історію під назвою «Хартія 1814 р.». Формою правління проголошувалася кон ституційна монархія. Уся повнота виконавчої влади зосереджувалася в руках короля, якого призначав підконтрольний йому уряд. Йому ж на лежала й законодавча ініціатива. Оформляти її у вигляді закону мав За конодавчий корпус, що складався з двох палат: Палати перів і Палати депутатів. У країні зберігалися із часів Наполеона Бонапарта централізована система управління та кодекси законів. Узаконювалася недоторканність приватної власності, зокрема набутої під час революції, уста новлювалася рівність усіх власників на володіння майном. «Хартія 1814 р.» декларувала громадянську рівність, недоторканність особи, свободу друку й совісті. Кожний мав право вільно сповідувати свою ре лігію, але державною релігією проголошувалося католицтво. Старому дворянству поверталися його титули, а нове дворянство зберігало набуті. Після смерті бездітного Луї XVIII в 1824 р. престол під ім’ям Карла Х успадкував його молодший брат К. д’Артуа. Він відрізнявся надмірною побожністю і мріяв про відновлення порядків «старого режиму».

Розділ 2

2. ЛИПНЕВА РЕВОЛЮЦІЯ 1830 р. Невдоволення реакційною політикою уряду загострила перша в істо рії Франції економічна криза 1826 р. Подальше загострення протисто яння призвело до нового революційного вибуху. Варто запам’ятати! Ордона

Приводом до революції виступила спроба Карла Х здійснити держав ний переворот. У березні 1830 р. король розпустив Палату депутатів, а 26 липня прем’єр-міністр без розгляду в парламенті оприлюднив чотири ордонанси, якими по суті скасовувалася «Хартія 1814 р.»: •• відновлювалася цензура, а для видання газет і журналів був потріб ний попередній дозвіл влади, що надавався раз на три місяці; •• розпускалася Палата депутатів; •• змінювалося виборче право (основою для майнового цензу визнавали ся земельні податки); •• призначався час для нових виборів до Палати депутатів. Якби ці ордонанси були виконані, вони б позбавили буржуазію будьякого впливу на законодавство й відновили земельну аристократію як єдину правлячу соціальну групу Франції. Але вже наступного дня в редакції опозиційної газети «Національ» зібралися прогресивні жур налісти Парижа й закликали населення чинити опір уряду. Протягом 28–30 липня 1830 р. в Парижі вирували маніфестації, бої з урядовими військами. Карл Х змушений був зректися престолу. Революція, що увійшла в історію як «три славетні дні», перемогла. 31 липня 1830 р. тимчасовий уряд передав владу Луї-Філіппу з династії герцогів Орлеанських. Ліберали бачили в ньому людину, здатну втілювати полі тику компромісу. 9 серпня 1830 р. ЛуїФіліпп Орлеанський був проголошений королем французів. Отже, Липнева революція призвела до краху політичного курсу ультрароя лістів і повалення монархії Бурбонів. До влади прийшла ліберальна опозиція. У країні була відновлена конституційна монархія, орієнтована на інтереси бур жуазії. Луї-Філіппа Орлеанського зму шені були визнати всі європейські дер жави. Ця революція завдала відчутного удару по Священному союзу.

Європа та Америка в добу революцій і національного об’єднання (1815–1870 рр.)

Поміркуймо!

3. ЛИПНЕВА МОНАРХІЯ Діємо: практичні завдання

У серпні 1830 р. із проголошенням королем Луї-Філіппа Орлеансько го розпочався 18-річний період Липневої монархії (1830–1848 рр.). 7 серпня 1830 р. Законодавчий корпус ухвалив нову Конституцію Франції, що одержала назву «Хартія 1830 р.». Скасовувалося «боже ственне право монархів» на правління. Новою конституцією був зни жений майновий і віковий цензи для виборців, що дозволило удвічі збільшити їхню кількість. Католицизм утратив статус державної релі гії. Заборонялася цензура, проголошувалася свобода друку. Відновлю валася Національна гвардія. Державний апарат і командний склад армії були очищені від крайніх реакціонерів. Влада остаточно перейшла з рук феодальної аристократії до рук буржуазії. У роки Липневої монархії набирала обертів індустріальна рево люція. Обсяг промислового виробництва в 1815–1847 рр. збільшився на 60 %. Попит на машини дав поштовх розвитку металургії та машино будування. Інтенсивно будували залізниці. Зростали текстильна, мета лургійна промисловість.

Розділ 2

Однак індустріальну революцію сповільнювало й відставання сіль ського господарства. Дешевизна робочої сили селян робила невигідним впровадження машин. За Липневої монархії точилася політична боротьба між прихильника ми Луї-Філіппа Орлеанського (орлеаністи), прихильниками повернення до влади Бурбонів (легітимісти), нащадками Наполеона (бонапартисти) і прихильниками встановлення республіканського ладу. Історичні подробиці

4. Австрійська імперія доби КЛЕМЕНТА Меттерніха ?

Європа та Америка в добу революцій і національного об’єднання (1815–1870 рр.)

Історичні подробиці

Попри повільну індустріалізацію, у житті країни відбулися прогре сивні зміни. Серед них — прокладення залізниці («Північної дороги»), телеграфної лінії «Відень — Брно — Прага»; створення судноплавної компанії «Австрійський Ллойд», що забезпечувала сполучення з краї нами Середземномор’я, Далекого Сходу та Південної Америки. У 1847 р. засновано Академію наук. Після смерті Франца І протягом 1835–1848 рр. імператорський трон посідав Фердинанд І, який у державні справи майже не втручався. Нато мість величезний вплив мав Клемент Меттерніх, який протягом 1821– 1848 рр. обіймав посаду канцлера (голови уряду) імперії.

К. Меттерніх виступав за абсолютну монархію, що спиралася на силь ну армію, бюрократію і церкву. Суттєво впливав на розвиток міжнарод них відносин в Європі. Усе своє життя присвятив протидії поширенню ідеалів Французької революції в Європі. «Система Меттерніха» була спрямована на боротьбу з революційним, ліберальним і національно-ви звольним рухами в усіх країнах. У внутрішній політиці канцлер підігрі вав суперечності між підлеглими народами, наприклад, між українця ми та поляками в Галичині.

Розділ 2

I. 1. 2. 3. 4.

У чому полягали особливості індустріальної революції у Франції? Назвіть причини й рушійні сили Липневої революції. Чим була викликана поява опозиції до Липневої монархії? Чим Липнева революція 1830 р. відрізнялася від Французької революції кінця XVIII ст.? 5. Визначте особливості економічного та політичного розвитку Австрії в першій половині ХІХ ст. 6. Виконайте онлайн-вправу https://qr.orioncentr.com.ua/ cMyps.

II.

Обговоріть у групі

7. Чому Липнева монархія виявилася нежиттєздатною та була повалена під час революції 1848 р.? 8. Чому Австрію називали багатонаціональною імперією? 9. К. Меттерніх писав: «Представницьке правління — це інструмент, на якому можуть грати лише чудові музиканти, настільки він є важким і капризним». Чи погоджуєтеся ви із цією думкою? Чи вважаєте ви, що сам К. Меттерніх був «чудовим музикантом», який використовував «інструмент» представницького правління?

III. Мислю творчо й самостійно 10. Коли в липні 1830 р. було здобуто перемогу над Карлом Х, на стінах будинків Парижа розклеїли текст маніфесту: «Карл Х не зможе повернутися до Парижа: він пролив народну кров. Встановлення республіки збудило б серед нас згубні розбрати й посварило б нас із Європою. Герцог Орлеанський — король-громадянин… Він чекає виявлення нашої волі. Оголосимо ж її… Йому вручить корону французький народ». Хто міг бути автором цього маніфесту? Кому вдалося здобути перемогу в липні 1830 р., а кому — скористатися цією перемогою? 11. Дайте оцінку постаті К. Меттерніха. Чимало істориків вважають, що без його допомоги Австрія не змогла би проіснувати до 1918 р. Чи погоджуєтеся ви із цією думкою? 12. Політично активні поляки в Австрії мали значно ширші права, ніж українці. Чому такий хід подій був на руку Австрійській державі, яка всіляко експериментувала такою політикою і з іншими народами?

ЦІ ДАТИ ДОПОМОЖУТЬ ЗРОЗУМІТИ ІСТОРІЮ. ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ ЇХ: червень 1815 р. 1824–1830 рр. 27–29 липня 1830 р. 1830–1848 рр.

друга реставрація Людовика XVIII правління Карла Х Липнева революція у Франції Липнева монархія у Франції

Європа та Америка в добу революцій і національного об’єднання (1815–1870 рр.)

§ 11

«Весна народів». Революції 1848–1849 рр. у країнах Західної та Центральної Європи

Революції 1848–1849 рр. охопили Францію, Австрійську імперію, Німеччину, Італію. У них були різні передумови, по-різному розвивали ся події. Проте революції 1848–1849 рр. мали спільні ознаки: •• спрямованість проти «старого порядку» або його залишків; •• боротьба за демократизацію політичного устрою та суспільних відно син; •• розвиток національно-визвольних рухів. Діємо: практичні завдання

1. РЕВОЛЮЦІЯ У ФРАНЦІЇ Революція 1848 р. і встановлення Другої республіки ?

В опозиції до режиму Липневої монархії опинилися різні верстви на селення — робітники, селяни, частка інтелігенції, «промислова» буржу азія. Навіть частина орлеаністів наполягала на необхідності проведення ліберальних реформ. Улітку 1847 р. у Франції розпочалася широка кампанія публічних політичних бенкетів — нелегальних зборів, замаскованих під урочис ті вечері. Заборона владою одного з них 22 лютого 1848 р. стала остан ньою краплею, що переповнила чашу невдоволення. Унаслідок народного повстання в Парижі Липневу монархію було по валено. 25 лютого 1848 р. постала Друга республіка на чолі з Тимчасовим урядом. У листопаді 1848 р. республіку було узаконено конституцією. ?

Розділ 2

Новий уряд прийняв декрет про загальне виборче право для чоловіків. Були скасовані дворянські титули, видані декрети про свободу політич них зборів і друку. У французьких колоніях скасовано рабство. Робочий день скорочувався до 10 годин у Парижі та до 11 годин у провінції. Для боротьби з масовим безробіттям у Парижі почали створювати так звані національні майстерні. За символічну працю в майстернях щодня видавали по два франки, що було достатньо для фізичного виживання. Але вже у квітні 1848 р., коли в майстерні вступило понад 100 тис. осіб, роботи в місті не вистачало на всіх. Ускладнилося фінансове стано вище країни. Прагнучи вийти з кризи, Тимчасовий уряд збільшив прямі податки для власників на 45 %, що викликало незадоволення селян. Рішення закрити національні майстерні призвело до нового повстан ня в Парижі в червні 1848 р. Його придушення увійшло в історію як «червнева різанина», у результаті якої 1500 осіб було вбито, 12 тис. заарештовано й заслано в Алжир (колонія Франції в Північній Африці). На хвилі невдоволення селян республіканським урядом на прези дентських виборах перемогу здобув Луї-Наполеон Бонапарт. Його пере мозі сприяли також родинні зв’язки з Наполеоном І, який у народних легендах виступав захисником простих французів. Луї-Наполеон Бона парт не приховував своїх намірів відновити імперію, яку він проголосив «державою рівності всіх французів».

Встановлення Другої імперії Невдовзі після перемоги на виборах 1 грудня 1851 р. президент здій снив державний переворот. Парламент — Законодавчі збори — було роз пущено. Режим одноосібного правління Луї-Наполеона Бонапарта було підтверджено плебісцитом (всенародним опитуванням), що проходив в умовах загравання з народом і тиску на опозицію. 14 січня 1852 р. була ухвалена нова Конституція Франції, що фактич но відновила монархічну форму правління.

Європа та Америка в добу революцій і національного об’єднання (1815–1870 рр.)

Варто запам’ятати! Бонапарти

Діємо: практичні завдання

Поміркуймо!

2. РЕВОЛЮЦІЇ 1848–1849 рр. у ЄВРОПЕЙСЬКИХ КРАЇНАХ Німеччина Головною перешкодою на шляху подальшого розвитку німецьких держав залишалася політична роздробленість. Боротьба за об’єднання німецьких держав в єдину національну державу, в якій були зацікав лені німецька буржуазія та інтелектуали, стала основним завданням революції. Наприкінці лютого — на початку березня 1848 р. в багатьох державах Західної та Південно-Західної Німеччини розпочалися мітинги й демон страції. До місцевих парламентів направляли петиції, в яких висували ся демократичні вимоги. Всюди налякані монархи змушені були йти на певні поступки й допускати до влади діячів опозиції. Починаючи із 6 березня 1848 р., зібрання та демонстрації відбували ся в столиці Пруссії — Берліні. 18 березня того ж року вони вилилися в народне повстання. Озброєні робітники й ремісники оточили королів ський палац і вимагали ухвалення конституції. Прусський король Фрі дріх-Вільгельм IV дав обіцянку ввести конституцію, оголосив скасуван ня цензури, амністію всіх політичних в’язнів і скликання парламенту. У травні 1848 р. в Берліні були скликані Установчі збори, що проголо сили створення Національних зборів Пруссії, в яких більшість належа ла ліберальній буржуазії. У цей самий час у Франкфурті-на-Майні розпочав роботу загальноні мецький парламент — Національні збори.

Розділ 2

28 березня 1849 р. Франкфуртський парламент ухвалив загальнонімецьку конституцію. Вона передбачала встановлення в Німеччині спадкової імператорської влади та створення двопалатного парламенту. Імператорський престол запропонували прусському королю, але Фрідріх-Вільгельм IV відмовився, заявивши, що не хоче «піднімати корону з бруду». Значна частина Основного Закону була присвячена основним правам німецького народу. Конституція встановлювала рівність усіх перед законом, ліквідовувала привілеї та титули дворянства. Уперше в історії німцям гарантували основні громадянські права та свободи — недотор канність особи та приватної власності, свободу совісті, слова та зборів. Скасовувалися всі «кріпосні відносини», хоча земельні повинності селяни мали викупляти. Налякані розгортанням народного руху, німецькі монархи силою зброї придушили революційні виступи та розігнали Національні збори. Услід за цими подіями прусський монарх видав наказ про «дарування» народові Пруссії конституції. Проведені прусськими Національними зборами аграрні реформи лише частково вирішували селянське питання. Здійснені перетворення прискорили промисловий розвиток країни. Особливості революції в Італії Основні завдання та початок революції. Завданнями революції в Іта лії були: ліквідація абсолютистських феодальних порядків, знищення державної роздробленості й австрійського гніту, створення єдиної національної італійської держави. У результаті повстань у лютому–березні 1848 р. майже в усіх італійських державах були впроваджені конституції та сформо вані уряди з поміркованих лібералів. Звістка про революцію у Відні в березні 1848 р. викликала потужні антиавстрій ські виступи в Ломбардії та Венеційській області, які належали Австрії згідно з рі шеннями Віденського конгресу. На хвилі патріотичного піднесення ко роль П’ємонту Карл-Альберт під гаслом національного об’єднання країни в берез ні 1848 р. оголосив війну Австрії. Проте перша війна за незалежність італійських держав закінчилася невдачею. Австрій ській армії вдалося завдати поразки рево люційним державам в Італії. Демократич ні реформи були анульовані.

Європа та Америка в добу революцій і національного об’єднання (1815–1870 рр.)

Римська республіка. Поразка у війні з Австрією зумовила нове піднесення революційного руху в країні. У Римі в листопаді 1848 р. спалахну ло народне повстання. Папа Пій IX утік з міста. Італійські демократи, зокрема лідер патріотичної організації «Молода Італія» Джузеппе Мадзіні та герой визвольної боротьби Джузеппе Гарібальді, закли кали римлян проголосити в місті республіку. Під тиском демокра тів у Римі були проведені вибори до Установчих зборів. У лютому 1849 р. на першому ж засіданні депутати ухвалили закон про позбавлен ня Папи Римського світської влади й проголосили Римську республіку. Згодом було проведено низку демократичних реформ. 3 липня 1849 р. Установчі збори затвердили Конституцію Римської республіки — найдемократичнішу на італійській землі. Проте цього ж дня на французьких багнетах у Римі була відновлена влада Папи. Ще у травні на його прохання проти Римської республіки виступи ли війська Франції, Австрії, Іспанії та Неаполітанського королівства. У серпні 1849 р. капітулювала оточена австрійськими військами Венеція. Австрія Основні завдання революції. Австрійська імперія, в якій прави ла династія Габсбургів, була багатонаціональною державою. Із 37 млн населення імперії в 1847 р. 18 млн становили слов’янські народи (чехи, поляки, словаки, українці, хорвати, словенці), 5 млн — угорці, були та кож німці, італійці, румуни та ін. Тому основним завданням революції, що назрівала в країні, було позбавлення залежності цих народів від Австрійської імперії, повалення монархії Габсбургів й утворення феде рації рівноправних народів або незалежних національних держав. Початок революції. На початку березня 1848 р. депутати ландтагу (місцевого представницького органу) Нижньої Австрії та союз промис ловців вимагали прийняття конституції, скликання загальноавстрій ського парламенту, відставки канцлера К. Меттерніха, здійснення демократичних реформ. Революція в Австрії розпочалася 13 березня з демонстрацій і стихій них мітингів віденської бідноти, студентів і бюргерів. На вулицях сто лиці відбулися зіткнення демонстрантів з військами. Фердинанд I був змушений відправити у відставку канцлера К. Меттерніха. 25 квітня 1848 р. імператор Фердинанд I «дарував» своїм підданим Конституцію Австрійської імперії, що проголосила демократичні свобо ди, але зберегла владу в руках імператора та призначеної ним верхньої палати Райхстагу (парламенту). Австрійський Райхстаг ухвалив закон про скасування низки повин ностей селян, за значну частину яких вони мали сплатити викупні платежі. Повстання у Відні. На початку жовтня 1848 р. влада вирішила кину ти частину віденського гарнізону на придушення угорської революції.

Розділ 2

У відповідь 6 жовтня спалахнуло народне повстання. Проте повстанцям протистояла величезна армія, яка взяла столицю в обло гу та влаштувала артилерійський обстріл. Через три тижні керівники повстання капітулювали. Після поразки жовтневого повстання в Австрії було створено новий уряд із пред ставників монархічної знаті та великої буржуазії. Імператор Франц-Йосип, який вступив на престол у грудні 1848 р., після зречення Фердинанда I, проголосив у березні 1849 р. впровадження нової конституції. Райхстаг був розпущений. Революція в Австрії зазнала поразки, але повне повернення до дореволюційних порядків було вже неможливе. Повстання в Угорщині В Угорщині, що входила до складу Австрійської імперії, 15 берез ня 1848 р. в Пешті розпочалися демонстрації інтелігенції, студентів, робітників і ремісників. Демонстранти висували вимоги демократичних свобод, виведення з країни імператорських військ і створення самостійного угорського уряду. Навесні 1848 р. угорський сейм (парламент) ухвалив низку законів, спрямованих на реформування країни: про фінансову й військову само стійність королівства, про ліквідацію податкових привілеїв дворянства, скасування без викупу всіх феодальних повинностей тощо. Проте землі селяни не отримали. Не знайшли рівноправ’я слов’яни й румуни, які проживали на території Угорщини. У серпні 1849 р. Австрії, за підтримки російської армії під команду ванням І. Паскевича, вдалося придушити революцію в Угорщині.

3. НАціональні рухи слов’янських НАРОДІВ ПІД ВЛАДОЮ АВСТРІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ На розвиток революційного руху Австрії впливали події, що від бувалися на всіх землях багатонаціональної імперії, насамперед — на слов’янських землях, де посилювався соціальний і національний рух. Період національного відродження слов’янських народів Австрійської імперії прийнято називати «будительством», тобто «пробудженням» національної свідомості народу. «Будительство» було пов’язане з діяль ністю освічених інтелектуалів, які досліджували й популяризували слов’янську культуру.

Європа та Америка в добу революцій і національного об’єднання (1815–1870 рр.)

Повстання в Чехії У Чехії, найбільш розвиненій у промисловому плані території імпе рії, ще в березні 1848 р. розгорнувся масовий рух проти австрійського панування. Через місяць у Празі був створений Національний комітет, який фактично став урядом Чехії. Селяни домоглися скасування пан щини, безробітні — виплат невеликих допомог. Наймасштабнішим проявом визвольного руху в Чехії став Слов’янський конгрес (з’їзд представників усіх слов’янських народів Австрійської імперії) на початку червня 1848 р. Українці Австрійської імперії не мали на з’їзді власної делегації: галичани об’єдналися з поляками, а закарпатці — зі словаками. Повстання у Словаччині У Словаччині гаряче вітали угорську революцію 15 березня 1848 р., яка принесла скасування кріпацтва та звільнила словаків від австрій ської колоніальної залежності. Наприкінці квітня 1848 р. було засновано Словацький національ ний комітет, який 10 травня скликав у центрі Північної Словач чини Національні збори. Ці збори прийняли маніфест із вимогами «територіальної автономії Словаччини, визнання рідної мови населення офіційною, створення словацьких шкіл і словацького університету». 16 вересня 1848 р. було засновано Словацьку національну раду, яка виступила з вимогою про надання автономії Словаччині в межах Угор ського королівства. Після придушення за допомогою російської армії революції в Угор ському королівстві зазнав поразки й словацький національний рух. Революційні події в Хорватії 23 березня 1848 р. баном Хорватії було проголошено Йосифа Єлачича. Він зібрав у Загребі Собор, що ухвалив, зокрема, вимогу об’єднання під єдиною владою всіх хорватських земель. Відень, який саме в цей час боровся з угорськими повстанцями, пішов на поступки хорватам з по літичних, економічних питань, а також проблеми національного само збереження. У вересні 1848 р. Й. Єлачич зі своїми загонами розпочав бойові дії проти угорських повстанців, які обстоювали ідеї угорського націоналізму, прагнучи створення «Великої Угорщини» від Карпат до Адріатики. Й. Єлачич погодився на компроміс із Габсбургами, сподіваючись на здобуття політичних і національних прав хорватами за умови збережен ня цілісності імперії. Діємо: практичні завдання

Розділ 2

Український Всесвіт

4. ПРИЧИНИ ПОРАЗКИ та НАСЛІДКИ РЕВОЛЮЦІЙ Причини поразки революцій 1848–1849 рр. Серед причин поразки революцій 1848–1849 рр. виокремлюють такі: •• роз’єднаність цілей, завдань і дій під час революцій представників різних політичних і соціальних груп (поміркованих лібералів, республіканців, ремісників, робітників, студентів, селян тощо); •• державна роздробленість у Німеччині та Італії стояла на шляху вирі шення політичних, економічних і соціальних питань під час революцій; •• міжнаціональні суперечності, наприклад, в Австрійській імперії, які стояли на шляху об’єднання революційних сил; •• залучення іноземних військ для придушення революцій (зокрема, інтервенція російських військ в Угорщині; інтервенція французьких військ та їхніх союзників для ліквідації завоювань Римської респуб ліки тощо). Наслідки революцій 1848–1849 рр. Революції стали прискорювачами суспільного прогресу: •• в європейських країнах зникли залишки кріпацтва, завершилася індустріальна революція; •• знищення феодальних пережитків в економіці сприяло розвитку капіталістичного господарства; •• влада багатьох монархів була обмежена конституціями та парла ментами; •• боротьба за введення конституцій і поява демократичних республік була спробою створення громадянського суспільства і правової держави; •• революції прискорили процес формування націй; у Німеччині й Іта лії завершилося подолання роздробленості та створення національ них держав; Угорщина добилася права на самоврядування.

Європа та Америка в добу революцій і національного об’єднання (1815–1870 рр.)

1. Упорядкуйте хронологічну послідовність. Користуючись підручником історії України, додайте події «Весни народів» до цієї послідовності.

Початок революції в Німеччині

Конституція Австрійської імперії

Установлення Другої республіки у Франції

Установлення Другої імперії у Франції

Проголошення Римської республіки

Слов’янський конгрес

2. В яких країнах Європи в 1848–1849 рр. відбулися революції? 3. Назвіть спільні передумови революцій у Франції, Німеччині, Італії, Австрійській імперії. 4. Схарактеризуйте наслідки революцій 1848–1849 рр. 5. Покажіть на карті території, що в першій половині XIX ст. належали до італійських; кордони держав, де відбувалися революційні події 1848–1849 рр. 6. Поясніть значення термінів і понять: «Весна народів», «контрреволюція», «бонапартизм». 7. Виконайте онлайн-вправу https://qr.orioncentr.com.ua/HxzqC.

II.

Обговоріть у групі

8. Чому революції 1848–1849 рр. отримали назву «Весна народів»? 9. Яку роль у революціях 1848–1849 рр. відіграли ліберальна буржуазія та інтелігенція? 10. Після закінчення революцій одні стверджували, що «кров була пролита дарма, жертви марні», а інші відзначали, що, попри поразку, події 1848– 1849 рр. стали прискорювачами суспільного прогресу. Що ви думаєте з приводу цих тверджень?

III. Мислю творчо й самостійно 11. 10 грудня 1848 р. у Франції відбулися президентські вибори. За їхніми підсумками беззастережну перемогу отримав Луї-Наполеон Бонапарт, який набрав 74,4 % голосів виборців. Використовуючи текст підручника, інші матеріали та джерела, складіть основні тези передвиборчої програми майбутнього президента країни.

ЦІ ДАТИ ДОПОМОЖУТЬ ЗРОЗУМІТИ ІСТОРІЮ. ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ ЇХ: 1848–1849 рр.

«Весна народів» — революції в Європі

Розділ 2

§ 12

Об’єднання Німеччини

1. Передумови об’єднання Німеччини На початок ХІХ ст. в німецьких землях сформувалися передумови для об’єднання розрізнених територій в єдиній державі. Рішенням Ві денського конгресу 8 червня 1815 р. було створено Німецький союз, до якого входили 35 незалежних німецьких монархій і чотири вільні міс та (Гамбург, Бремен, Любек і Франкфурт-на-Майні), а також частково землі Австрії та Пруссії. Вимоги створення об’єднаної Німеччини дедалі частіше висували представники різних політичних сил і верств німецького суспільства. Піднесенню ідей національного об’єднання сприяв також економіч ний розвиток німецьких земель. У сільське господарство поступово проникали ринкові відносини, розвивалося юнкерське господарство із залученням праці вільнонайманих сільськогосподарських робітників. Ширше використовувалися машини, нові технології, зростало будівни цтво залізниць. Велике значення для економічного об’єднання німець ких держав мав створений у 1834 р. з ініціативи Пруссії Митний союз. Поміркуймо!

2. Посилення Пруссії та загострення її суперництва з Австрією Два шляхи об’єднання Німеччини Об’єднання Німеччини зачіпало інтереси європейських держав. З одного боку, провідні європейські країни були зацікавлені зберегти роздроблену Німеччину, використовуючи німецькі держави для реалі зації своїх зовнішньополітичних цілей. З іншого боку, зростання могутності Пруссії, яке розпочалося в середині ХVІІІ ст., та претензії Пруссії на роль лідера серед німецьких держав спричинили загострення її суперечностей з Австрією навколо проблеми німецького об’єднання. Доля німецьких земель залежала, насамперед, від результатів пруссько-австрійського суперництва.

Європа та Америка в добу революцій і національного об’єднання (1815–1870 рр.)

Шляхи об’єднання Німеччини «Малонімецький»

«Великонімецький»

Без участі Австрії та під верховенством Пруссії

Під верховенством і за участю Австрійської імперії

Суперництво за лідерство у процесі об’єднання німецьких земель штовхало дві найбільші німецькі держави на збройний конфлікт. При цьому інші члени Німецького союзу розділилися у своїх симпатіях. Підготовка до об’єднання Німеччини Восени 1859 р. впливові кола буржуазії північнонімецьких держав утворили власну політичну організацію — Національний союз. Про грама союзу передбачала «малонімецький» шлях об’єднання країни, за якого Австрія не мала увійти до складу майбутньої Німецької держави. У січні 1861 р. новим прусським монархом став Вільгельм І. 23 верес ня 1862 р. король призначив на пост прем’єр-міністра (голови уряду) і міністра закордонних справ Пруссії О. фон Бісмарка — «сильну людину з репутацією».

Свідчать документи

Розділ 2

Бісмарк поставив перед собою мету — об’єднати Німеччину «зверху», не допустивши розгортання широкого демократичного руху. Незважаю чи на опір парламенту, прем’єр-міністр у 1863–1866 рр. провів військо ву реформу, реорганізувавши й переозброївши армію. Саме вона була потрібна канцлеру для здійснення задуму з об’єднання Німеччини.

3. БОРОТЬБА ПРУССІЇ ЗА ГЕГЕМОНІЮ НА НІМЕЦЬКИХ ЗЕМЛЯХ Після створення сильної армії О. фон Бісмарк провів низку успішних для Пруссії воєн, метою яких було усунення конкурентів у боротьбі за панування в Німеччині. Війни Пруссії за лідерство в Німеччині 1864 р.

До Пруссії перейшло управління Шлезвігом

Розгром спільно з Австрією Данії

До Австрії перейшло управління Гольштейном

1866 р.

● Розпуск Німецького союзу; ● Відмова Австрії від претензій на гегемонію в Німеччині

Розгром Австрії (за підтримки італійських військ)

Приєднання до Пруссії Шлезвігу, Гольштейну, Ганноверу, Нассау та Франкфурта-на-Майні

Заплутаний порядок управління — привід до війни Пруссії з Австрією

Утворення Північнонімецького союзу під егідою Пруссії

Приєднання до Італії Венеційської області ?

4. УТВОРЕННЯ ПІВНІЧНОНІМЕЦЬКОГО СОЮЗУ Утворений у результаті перемоги над Австрією Північнонімецький союз об’єднав 21 німецьку державу, що розташовувалися на північ від Майна. Католицькі землі Південної Німеччини: Баварія, Баден, Вюртемберг і Гессен-Дармштадт — тимчасово зберегли свою незалеж ність, але незабаром змушені були укласти з Пруссією союзні договори. Конституція Північнонімецького союзу, прийнята в 1867 р., надала всю повноту виконавчої влади спадковому президентові Союзу — королю Пруссії.

Європа та Америка в добу революцій і національного об’єднання (1815–1870 рр.)

Члени Північнонімецького союзу зберігали політичну автономію, мали своїх монархів, конституції та власне судочинство. Також у Пів нічнонімецькому союзі було введено єдину валюту, єдине комерційне та промислове законодавство. Але члени Союзу повинні були визнати гегемонію Пруссії і як спільний національний прапор — чорно-білий прапор Гогенцоллернів з доданою до нього знизу червоною смугою. Утворення великого національного об’єднання відкрило можливості для ефективного розвитку господарства Німеччини. Проте об’єднання країни було здійснене зовсім не так, як уявляли собі ліберали. Це за вдання правлячі кола Пруссії вирішували «залізом і кров’ю», а «хреще ним батьком» нової держави став О. фон Бісмарк. З утворенням Північнонімецького союзу в центрі Європи виникла нова сильна монархія.

5. ВІЙНА З ФРАНЦІЄЮ. УТВОРЕННЯ НІМЕЦЬКОЇ ІМПЕРІЇ. КОНСТИТУЦІЯ 1871 р. Після австро-прусської війни 1866 р. і створення Північнонімець кого союзу на шляху об’єднання Німеччини під егідою Пруссії стояла лише Франція. Наполеон III вирішив зміцнити позиції Франції при єднанням Великого Герцогства Люксембург. Пруссія не погодилася з його намірами, що призвело до різкого погіршення франко-прусських відносин. Голова прусського уряду О. фон Бісмарк був переконаний, що війна з Францією неминуча й необхідна для завершення об’єднання Німеччини «залізом і кров’ю». Для забезпечення нейтралітету про відних держав Європи О. фон Бісмарк хотів спровокувати Францію на оголошення війни, чого добився за допомогою дипломатичної про вокації. Приводом для війни стало прагнення Пруссії посадити на іс панський престол родича прусського короля Вільгельма I — Леопольда Гогенцоллерна-Зігмарінгена.

Розділ 2

Дипломатичні провокації О. фон Бісмарка привели до бажаного ре зультату: 19 липня 1870 р. імператор Франції Наполеон III оголосив ві йну Пруссії. Франція була погано підготовлена до війни, а війська Прус сії та її союзників чисельно майже удвічі переважали противника. На початку серпня 1870 р. війська німецьких держав переправилися через р. Рейн і в перших боях завдали поразки французькій армії, яка відсту пила вглиб країни. Незабаром великі угруповання французьких військ були оточені й розбиті поблизу фортеці Мец і м. Седан. Повідомлення про Седанську катастрофу й взяття в полон імператора Наполеона III викликало в Парижі народне повстання. Францію проголосили респуб лікою, до влади прийшов уряд національної оборони, проте і йому не вда лося організувати ефективний опір супротивнику. З 19 вересня 1870 р. Париж опинився в облозі прусських військ. Небезпека голоду й епідемії змусили французів укласти перемир’я, а згодом і мирний договір (попе редній 26 лютого у Версалі й остаточний 10 травня 1871 р. у Франкфурті). Франко-прусська війна закінчилася повною поразкою Франції. Проголошення Німецької імперії

18 січня 1871 р., коли прусська артилерія обстрілювала Париж, у Дзеркальному залі Версальського палацу (на окупованій під час франко-

Європа та Америка в добу революцій і національного об’єднання (1815–1870 рр.)

прусської війни території Франції) зібралися німецькі князі. Саме тут було проголошено створення Німецької імперії. Її імператором (кайзером) став король Пруссії Вільгельм I, зберігаючи за собою титул короля Пруссії. Завершився процес об’єднання країни, і на політичній карті Європи виникла нова держава із 40-мільйонним населенням. До складу імперії, якою управляли монарх і двопалатний парламент, увійшли всі німецькі держави, окрім Австрії (22 монархії, три вільні міста — Гамбург, Бремен, Любек, область Ельзас-Лотарингія). За формою державного устрою Німеччина ставала федерацією. У кожній з монархій була своя династія, свій парламент (ландтаг). Провідне місце в імперії посіла Пруссія. Згідно з Конституцією 1871 р. за формою державного правління Німеччина стала конституційною монархією. На чолі нової держави стояв кайзер (імператор), яким міг бути лише король Пруссії. Імператор був головою виконавчої влади і мав величезні повноваження. Виконавча влада була повністю незалежною від законодавчої. Імпер ського канцлера призначав і зміщував особисто кайзер. Саме перед ім ператором (кайзером), а не парламентом, був відповідальний канцлер. Але були в Конституції 1871 р. і прогресивні елементи. Хоча формаль но станові привілеї дворянства не були скасовані, конституція гаранту вала всім німцям, незалежно від походження, рівне право на обіймання державних посад, володіння власністю та підприємницьку діяльність. Об’єднання німецьких земель, утворення та конституційне оформлення Німецької імперії мало велике історичне значення. Німеччина стала новим центром сил в Європі, однією з найбільш потужних і впли вових держав. Діємо: практичні завдання

Розділ 2

1. Назвіть головні етапи процесу об’єднання Німеччини. 2. Назвіть держави, які виступали проти об’єднання Німеччини. Поясніть їхні мотиви. 3. Коли й за яких обставин було проголошено створення Німецької імперії? 4. Дайте оцінку устрою Німецької імперії за Конституцією 1871 р. Назвіть прогресивні і консервативні положення конституції. 5. Покажіть на карті німецькі землі, що увійшли до складу Німецької імперії. 6. Які соціальні верстви населення німецьких держав були найбільше зацікавлені в об’єднанні Німеччини? 7. Виконайте онлайн-вправу https://qr.orioncentr.com. ua/3Nv8b.

II.

Обговоріть у групі

8. Прусський король Фрідріх-Вільгельм IV якось зізнався: «У 1848 році нас зовсім поклали на лопатки». Як Ви думаєте, що мав на увазі монарх Пруссії? Які висновки із цієї тези були зроблені його найближчим оточенням? 9. О. фон Бісмарк говорив: «Хто хоче управляти Німеччиною, повинен її завоювати». Який сенс, на Вашу думку, вкладав голова уряду Пруссії в ці слова? 10. О. фон Бісмарк любив повторювати: «Я завжди радів, якщо мені вдавалося хоча б на три кроки наблизитися до єдності Німеччини». Яка роль О. фон Бісмарка в об’єднанні Німеччини? 11. Спрогнозуйте наслідки франко-прусської війни для Німецької імперії та Франції.

III. Мислю творчо й самостійно 12. Використовуючи текст підручника, інші матеріали та джерела, складіть політичний портрет О. фон Бісмарка. 13. У 962 р. німецький король Оттон I створив Священну Римську імперію, де провідна роль належала німецьким землям. Складіть таблицю «Німеччина на шляху створення централізованої держави», де мають бути відображені основні етапи об’єднання Німеччини аж до 1871 р.

ЦІ ДАТИ ДОПОМОЖУТЬ ЗРОЗУМІТИ ІСТОРІЮ. ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ ЇХ: 8 червня 1815 р. 1870–1871 рр. 18 січня 1871 р.

створення Німецького союзу франко-прусська війна проголошення Німецької імперії

Європа та Америка в добу революцій і національного об’єднання (1815–1870 рр.)

§ 13

Об’єднання Італії

Діємо: практичні завдання

1. ПЕРЕДУМОВИ РІСОРДЖИМЕНТО За рішенням Віденського конгресу в Італії існувало вісім держав: Королівство обох Сицилій (Неаполітанське королівство), Папська об ласть, герцогства Модена, Парма, Лукка й Тоскана, Сардинське коро лівство, П’ємонт, Ломбардо-Венеційське королівство, що увійшло до складу Австрійської імперії. Майже всі ці держави потрапили під вплив Австрії. Відповіддю на це стала епоха «Рісорджименто» — рух за звільнення з-під австрійського панування та об’єднання Італії. Передумовами до активізації об’єднавчого руху в Італії виступили: •• пробудження національної самосвідомості італійців, які усвідом лювали себе єдиною нацією та прагнули до національного визволення; •• усвідомлення, що роздробленість Італії перешкоджає її соціальноекономічному розвитку. У національно-визвольному русі в Італії, що активізувався наприкін ці 50-х років ХIХ ст., визначилися два напрями. Напрями національно-визвольного руху в Італії Помірковано-ліберальний

Революційний

Ліберальне дворянство, буржуазія

Інтелігенція, робітники, ремісники, селяни

Об’єднання країни під керівництвом Сардинського королівства

Об’єднання Італії в єдину демократичну республіку

Лідер — К. Кавур

Лідери — Дж. Мадзіні та Дж. Гарібальді

Розділ 2

2. ПІДНЕСЕННЯ П’ЄМОНТУ Лише в Сардинському королівстві після придушення революції 1848– 1849 рр. збереглися конституційний устрій і деякі громадянські свободи. Представник Савойської династії король Віктор-Еммануїл II, побоюючись повторення революційних потрясінь, продовжував спів працю з лібералами. Виходу Сардинського королівства на лідерські позиції в русі за об’єднання Італії сприяла економічна політика прем’єр-міністра П’ємонту Камілло Кавура.

3. НА ШЛЯХУ ДО ОБ’ЄДНАННЯ ІТАЛІЇ Діємо: практичні завдання

Європа та Америка в добу революцій і національного об’єднання (1815–1870 рр.)

Одним з головних завдань, що постали перед італійцями на шля ху об’єднання країни, було звільнення від австрійського панування. Імператор Франції Наполеон III з метою зміцнення свого внутрішнього становища запропонував К. Кавуру свою допомогу в боротьбі з Австрі єю. Прем’єр-міністр Сардинського королівства скористався нагодою. У 1858 р. К. Кавур уклав з Наполеоном III таємну угоду, згідно з якою, зокрема, французька армія разом з п’ємонтською повинна була взяти участь у вигнанні австрійців з Ломбардо-Венеції. За задумом Наполео на III, австрійський вплив в італійських державах мав бути замінений французьким. К. Кавуру за допомогою дипломатичних маневрів вдалося спровокувати Францію на війну з Австрією в ім’я інтересів Італії. У квітні 1859 р. Австрія в ультимативній формі зажадала роззброєн ня армії Сардинського королівства й цим дала йому привід для початку воєнних дій. Франція та Сардинське королівство оголосили Австрії війну. В Італії це викликало вибух патріотизму. З усіх кінців півострова прибували добровольці до очоленого Дж. Гарібальді батальйону альпій ських стрільців; усюди відбувалися народні мітинги. У Тоскані, Модені, Пармі вони переросли в революції. Народ у цих регіонах вимагав оголо шення війни Австрії та приєднання до Сардинського королівства. Пере лякані герцоги й папський намісник втекли, влада перейшла до тимча сових урядів, утворених з ліберальних буржуа та дворян. Незабаром війська Сардинського королівства і Франції захопили всю Ломбардію, розбили австрійську армію в битвах біля Мадженти й Сольферіно. Але за цих обставин Наполеон III, побоюючись створення поряд із Францією сильного об’єднаного Італійського королівства, пору шив попередні домовленості з К. Кавуром та уклав з Австрією сепаратне перемир’я. У відповідь на це в березні 1860 р. національні збори Тоска ни, Парми, Модени ухвалили рішення про приєднання до Сардинського королівства.

4. СТВОРЕННЯ ІТАЛІЙСЬКОГО КОРОЛІВСТВА Приєднання південної Італії до Сардинського королівства Об’єднанню Італії суттєво перешкоджало існування Неаполітансько го королівства на півдні. Скориставшися селянським повстанням на о. Сицилія, патріотичні організації на півночі Італії взялися за підготов ку військової експедиції для надання допомоги повстанцям. На початку травня 1860 р., зібравши невеликий загін добровольців з 1200 осіб (вони були одягнені в червоні сорочки — звідси назва «червоносорочники»), Дж. Гарібальді таємно на двох пароплавах відплив з Генуї на Сицилію. Висадившись на острові, він був сприйнятий населенням як визво литель від тиранії Бурбонів. Звідусіль до «Тисячі» Дж. Гарібаль ді сходилися добровольці. Гарібальдійцям вдалося виграти важливу

Розділ 2

битву під Калатафімі. Після цьо го вони захопили центральне місто Сицилії — Палермо, і незабаром весь острів був очищений від королів ських військ. Прибувши до Палермо, від іме ні сардинського короля ВіктораЕммануїла II Дж. Гарібальді оголо сив себе правителем (диктатором) Сицилії. Скориставшися своїми по вноваженнями, він скасував багато привілеїв дворянства та духовенства, конфіскував майно монастирів, зни щив ненависний селянам податок на перемелювання зерна, визволив по літичних в’язнів, взявся за організацію шкіл і притулків, роздав части ну державних земель селянам. Незабаром Дж. Гарібальді урочисто вступив до столиці Королівства обох Сицилій. Свідчать документи

Зростання популярності народного генерала турбувало правлячі кола Сардинського королівства. Регулярні війська під командуванням коро ля Віктора-Еммануїла II в жовтні 1860 р. увійшли до Неаполітансько го королівства з півночі, перегородивши повстанським загонам шлях до Папської області. Король і голова уряду К. Кавур вважали, що похід Дж. Гарібальді до Папської області може ускладнити міжнародне стано вище Італії, накликати на неї гнів французів. Поміркуймо!

У листопаді 1860 р. Дж. Гарібальді оголосив про передачу влади у ви зволеній ним Південній Італії королю Віктору-Еммануїлу II. Прохання Дж. Гарібальді залишити його в Південній Італії намісником короля було відхилено. Тоді Дж. Гарібальді розпустив свій загін і повернувся до

Європа та Америка в добу революцій і національного об’єднання (1815–1870 рр.)

власного маєтку на о. Капрера. Таким чином, блок лібералів і монархістів зумів перемогти революціонерів-демократів. Проголошення Італійського королівства У лютому 1861 р. в Турині на своє перше засі дання зібрався загальноіталійський парламент, на якому були присутні представники від усіх територій, які виступили за союз із Сардинським королівством. 14 березня 1861 р. парламент оголо сив Сардинське королівство разом з усіма приєд наними до нього землями Італійським королів ством, а короля Віктора-Еммануїла II — королем Італії. Столицею королівства стала Флоренція. Майже вся Італія (за винятком Риму та Венеції) була об’єднана під владою Савойської династії. Формою державного правління в новій італійській державі стала конституційна монархія.

5. Завершення об’єднання Італії Похід на Рим У серпні 1862 р. Дж. Гарібальді на чолі загону з двох тисяч доброволь ців вирушив у похід для звільнення Риму. «Рим або смерть» — таким було гасло гарібальдійців. Проте й цього разу Віктор-Еммануїл II не під тримав Дж. Гарібальді, оголосивши його бунтівником і спрямувавши проти нього італійські королівські війська. Біля гори Аспромонте відбу лася битва. У цьому бою Дж. Гарібальді був важко поранений, його взя ли під варту й кинули до в’язниці, де він перебував до жовтня 1862 р., після чого був амністований королівським указом. Війна Італії з Австрією У 1866 р. Італія, за попередньою угодою з Прус сією, взяла участь у війні проти Австрії. Італійські війська зазнали кількох поразок на суші та морі. Але розгром головних австрійських сил прусською армією в битві під Садовою визначив результат ві йни: Австрія змушена була скласти зброю. Згідно з Празькою мирною угодою Венеційську область спочатку було передано Наполеону III, а потім — до складу Італійського королівства. Із цієї миті поза італійською державою залишалися лише Рим і прилеглі до нього інші папські володіння. ?

Розділ 2

Взяття Риму королівськими військами Створення єдиної італійської держави остаточно завершилося лише в 1870 р., під час франко-прусської війни. Після перших поразок Франції Наполеон III був змушений відкликати з Папської області фран цузький легіон. На початку вересня 1870 р. італійські королівські вій ська вступили на територію Папської області й 20 вересня зайняли Рим. У січні 1871 р. столицю Італійського королівства перенесено з Флорен ції до «вічного міста». Папську державу ліквідовано. Позбавлений світ ської влади Папа Пій IX зберіг її лише у Ватикані.

1. Які були основні передумови та чинники об’єднання Італії? 2. Які реформи провів Дж. Гарібальді як правитель (диктатор) о. Сицилія? 3. Зіставте об’єднувальний процес в Італії та Німеччині. У чому ви вбачаєте схожість? У чому відмінність? 4. Покажіть на карті території, що належали до італійських держав.

II.

Обговоріть у групі

5. Коли в 1861 р. утворилось єдине Італійське королівство, Дж. Гарібальді сказав: «Це зовсім не та Італія, за яку я боровся все своє життя». Як ви думаєте, який сенс він вкладав у ці слова? 6. Обговоріть у групах позицію щодо об’єднання Італії: а) Наполеона ІІІ, б) Папи Римського. Чим пояснюється їхнє ставлення до об’єднавчих подій в Італії? Пригадайте, які події у Франції змусили Наполеона ІІІ відкликати військо з Папської області.

III. Мислю творчо й самостійно 7. Прочитайте висловлювання: «Причини успішного завершення об’єднання Італії криються в дуже простому факті — кожен італієць цього щиро хотів. Простий народ й аристократія, згадуючи часи Римської імперії, марили про новий початок. Італійці змогли створити свою державу й перемогти Австрію лише тому, що в кожного в голові вже було це саме Королівство Італія». Чи погоджуєтесь ви із цією думкою? Напишіть есе «Воля народу та доля країни: з історичного досвіду Італії та України».

ЦІ ДАТИ ДОПОМОЖУТЬ ЗРОЗУМІТИ ІСТОРІЮ. ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ ЇХ: 1859 р. франко-італо-австрійська війна 1860 р. висадка загону під командуванням Дж. Гарібальді на о. Сицилія 1861 р. проголошення Італійського королівства 1870 р. приєднання Риму до Італійського королівства

Європа та Америка в добу революцій і національного об’єднання (1815–1870 рр.)

§ 14

Російська імперія в першій половині ХІХ ст. 1. РОСІЙСЬКА ІМПЕРІЯ на початку ХІХ ст.

Після нетривалого (1796–1801 рр.) правління сина Катерини ІІ імпе ратора Павла І стався останній в історії Росії палацовий переворот, і на престол зійшов його син Олександр І (1801–1825 рр.). Він відновив скасовані батьком привілеї дворянства, але імператор не міг не зважати на «дух часу» — зміни, спричинені впливом Французької революції. Тому він намагався, не змінюючи основного напряму само державницької політики та збереження кріпацтва, шукати гнучкіших засобів вирішення проблем держави. Історичні подробиці

У 1815 р. була підписана Конституція утвореного у складі Російської імперії (на землях колишнього Герцогства Варшавського) Королівства Польського. Олександр І одночасно ставав Королем Польським, у його руках зосереджувалася виконавча і частково законодавча влада. Коро лівський намісник у Варшаві призначався із членів монаршої родини, ним був брат імператора Великий князь Костянтин. Королівство Польське мало ознаки конституційної монархії. У ньому були власні уряд, судова система, виборний сейм і навіть військові під розділи. Зберігалися кодекси Наполеона, свобода друку, принцип релі гійної толерантності, особиста свобода і право селян на придбання землі. Польська мова мала бути мовою урядування. Серед освічених верств Росії виникли сподівання на запровадження в усій імперії конституції за польським зразком і скасування кріпацтва. Але нічого цього влада робити не збиралась. Навпаки, після 1818 р. рефор ми поступово згортаються, поглиблювати їх Олександр І не наважився. Це породило опозиційні до самодержавства настрої в середовищі росій ського дворянства.

Розділ 2

2. ПОВСТАННЯ ДЕКАБРИСТІВ Формування ідеології руху декабристів Варто запам’ятати! Декабри

Великий вплив на формування ідей декабристів мало загальне підне сення патріотизму під час війни 1812 р. Під час закордонних походів ро сійської армії в 1813–1815 рр. більшість офіцерів, не кажучи вже про сол датів, уперше познайомилися із життям народів Європи. Контраст між тим, що спостерігали майбутні декабристи на Заході, й російською дій сністю справив на них гнітюче враження. Там вони побачили економічний прогрес, відчули громадянські свободи; у більшості європейських країн уже було скасовано кріпосне право. А в Росії в цей час панували рутина в господарстві, жорстокі форми експлуатації та кріпосницької залежності. На погляди майбутніх декабристів вплинули революції в Європі. Їхні думки розбурхували публіцистичні й літературні твори, в яких кри тично описувалася навколишня дійсність. На формування ідейних пере конань дворянської опозиції вплинуло також масонство. Поміркуймо!

Союз порятунку (1816–1818 рр.) Союз благоденства (1818–1821 рр.) Цілі декабристів ● повалення самодержавства; ● прийняття Конституції; ● ліквідація кріпацтва

Північне товариство (1821–1825 рр.) Місце — Петербург Лідер — М. Муравйов Програма — «Конституція» Південне товариство (1821–1825 рр.) Місце — Україна Лідер — П. Пестель Програма — «Руська правда»

Таємні організації декабристів

Повстання декабристів та їх доля Як засіб повалення самодержавства в Російській імперії декабрис ти обрали організацію збройного повстання. Сприятливі обставини виникли у зв’язку зі смертю імператора Олександра І і сходженням на престол Миколи І.

Європа та Америка в добу революцій і національного об’єднання (1815–1870 рр.)

Свідчать документи

14 грудня 1825 р. в Петербурзі на Сенатській площі члени Північного товариства спробували підняти повстання силами підконтрольних вій ськових частин. Однак воно було придушене. Вранці 29 грудня 1825 р. почалося повстання Чернігівського полку, розташованого неподалік українського міста Василькова. Його очолили М. Муравйов-Апостол і М. Бестужев-Рюмін. Декабристи сподівалися,

Розділ 2

що до них приєднаються інші частини царської армії, але цього не ста лося. 3 січня 1826 р. повстанців розгромили урядові війська. Розправа над декабристами. Значення повстання Після розгрому повстання розпочалися масові арешти. Був створений спеціальний Слідчий комітет зі справ декабристів. До слідства притяг нуто 579 осіб, причетними до змови визнано 269, з них 131 — винними. Верховний суд у Петербурзі засудив до страти п’ятьох найактивніших діячів декабристського руху: П. Пестеля, К. Рилєєва, С. МуравйоваАпостола, М. Бестужева-Рюміна, П. Каховського. 126 декабристів засудили до каторги, заслання та поселення в Сибіру. Усіх їх позбави ли військових чинів і дворянського звання. Особливі комісії розглядали «справи» солдатів, що брали участь у повстанні. Багатьох із них прогна ли крізь стрій і покарали різками. На Кавказ у діючу армію був відправ лений весь Чернігівський полк. Перше в історії Росії повстання дворянської опозиції, спрямоване проти самодержавства та кріпацтва, зазнало поразки. Суспільство ви явило неготовність до рішучих перетворень. Але значення повстання декабристів полягає в тому, що вони першими виступили проти само державства та кріпосного права й дали поштовх подальшому розвитку реформаторського руху в країні. На відміну від країн Європи, виступ проти абсолютизму здійснили представники не буржуазії, а дворян ства. Політична несамостійність та слабкість російської буржуазії вплинула на подальший суспільний розвиток країни. Поміркуймо!

3. РОСІЯ ЗА МИКОЛАЇВСЬКОЇ РЕАКЦІЇ Уряд нового царя Миколи І (1825–1855 рр.) ужив заходів щодо зміцнення режиму. У 1826 р. засновано Третє відділення Власної його імператорської величності канцелярії, що стало головним органом політичного розшуку. Супротивників миколаївського режиму очікували в’язниці, арештантські роти, заслання на Кавказ. У 1826 р. був опублі кований устав про цензуру, за допомогою якого миколаївські міністри мали намір упоратися з небезпечними західноєвропейськими лібераль ними ідеями. Були поставлені під жорсткий контроль університети й посилено тиск на неправославні групи населення. Польське листопадове повстання 1830–1831 рр. Зміна курсу торкнулася і Королівства Польського. Наляканий дека бристським повстанням, новий імператор не приховував своєї зневаги

Європа та Америка в добу революцій і національного об’єднання (1815–1870 рр.)

до «конституційного врядування». Поляки взя лися до зброї. У листопаді 1830 р. польські каде ти спробували вбити великого князя Костянтина, розпочавши повстання. Скликаний повстанцями польський сейм проголосив відокремлення Ко ролівства Польського від Російської імперії та заявив претензії на землі Литви, Білорусі й Украї ни. До жовтня 1831 р. силами російської армії повстання було придушене. Російська помста страшним тягарем впала на польські землі. Усіх польських офіцерів — учас ників повстання — позбавили військових звань і заслали на примусові роботи вглиб Росії. Пораз ка повстання поклала кінець конституції Королів ства Польського. Усі громадянські права скасува ли. Армія, сейм, університети були ліквідовані. Польщею тепер правили за допомогою військових указів. 1837 р. польські воєводства замінили десятьма російськими губерніями. Королівство Польське було знищено, хоча його назва буде ще зберігатися тридцять років. Український Всесвіт

Суспільний рух другої чверті XIX ст. Діємо: практичні завдання

Розділ 2

Ідейні напрями суспільного руху другої чверті ХІХ ст. Радикалізм

Консерватизм

Теорія офіційної Критика народності існуючого ладу (С. Уваров) (О. Герцен, М. Огарьов, М. Станкевич, В. Бєлінський) самодержавство; православ’я; ідея побудови народність соціалізму

Лібералізм

Західники Слов’янофіли (цінності свободи та вільної особистості) свій шлях Росії, окремо від Заходу; ліквідація кріпацтва

спільність історичних шляхів Європи і Росії; відстоювали ліберальні ідеї

Суперечки

Варто запам’ятати! Слов’янофі

Західники

4. СХІДНА (КРИМСЬКА) ВІЙНА У середині ХIХ ст. Російська імперія посилила боротьбу за досягнен ня своїх імперських цілей. Росія прагнула отримати контроль над про токами Босфор і Дарданелли, посилити свій вплив серед слов’янського населення балканських володінь Османської імперії та захопити Стамбул (стародавній Константинополь), центр світового православ’я. Натомість Велика Британія і Франція намагалися витіснити Росію з берегів Чорного моря та запобігти посиленню російського впливу на Османську імперію. Підставою до розв’язання війни став конфлікт між православною та католицькою церквами за право контролю над святими для христи ян місцями в Палестині. У жовтні 1853 р. османський султан оголосив Росії війну. У листопаді 1853 р. російська ескадра під командуванням адмірала П. Нахімова розгромила османську ескадру в Синопській битві. Ця пе ремога стала приводом до втручання в російсько-османський конфлікт Великої Британії і Франції, які в березні 1854 р. оголосили війну Росії.

Європа та Америка в добу революцій і національного об’єднання (1815–1870 рр.)

Військово-морські сили Брита нії та Франції атакували чорноморські портові міста, заблокували Балтійський флот у Кронш тадті, обстріляли Соловецький монастир на Білому морі. Оборона Севастополя (вересень 1854 — серпень 1855 р.) закінчилася його здачею і поразкою Росії. 18 березня 1856 р. протиборчі сторони підписали Паризький мирний договір. Росія віддавала османам фортецю Карс на Закав каззі, а союзники повертали Ро сії Севастополь та інші захоплені ними російські міста. Дунайські князівства — Молдова та Валахія — залишалися під правлінням сул тана, але над ними фактично був установлений колективний протекто рат великих держав. Чорне море оголошувалося нейтральним. Росії та Османській імперії заборонялося мати на ньому військовий флот і вій ськово-морські бази. Конвенція про режим чорноморських проток забо роняла прохід через Босфор і Дарданелли в мирний час військових кора блів усіх країн, окрім Османської імперії. Східна війна продемонструвала економічну й військово-технічну відсталість Росії від провідних країн Європи, нездатність вищих чиновників і військових керувати країною в складних умовах воєнного часу. Думки істориків

Діємо: практичні завдання

Розділ 2

1. Які явища в політичному й соціально-економічному житті Росії спричиняли формування опозиційних до влади організацій та ідейних течій? 2. Назвіть спільні і відмінні риси в поглядах декабристів, західників і сло в’янофілів на шляхи розвитку Росії. 3. Яка із суспільних течій Росії була опорою самодержавства? 4. Схарактеризуйте історичне значення Східної (Кримської) війни. 5. Виконайте онлайн-вправу https://qr.orioncentr.com.ua/ WX4t1.

II.

Обговоріть у групі

6. Чому підвалини самодержавства й кріпацтва у 20–40-ві роки XIX ст. залишалися непорушними? 7. На основі даних про розвиток Росії складіть перелік викликів, що стоятимуть перед імперією у другій половині ХІХ ст.

III. Мислю творчо й самостійно 8. Знайдіть відомості про походження головного убору «балаклава» та його зв’язок із Східною війною. 9. Поясніть, який зміст вклав автор у карикатуру.

ЦІ ДАТИ ДОПОМОЖУТЬ ЗРОЗУМІТИ ІСТОРІЮ. ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ ЇХ: 14 грудня 1825 р. 29 грудня 1825 р. — 3 січня 1826 р. 1830–1831 рр. 1853–1856 рр.

повстання декабристів на Сенатській площі в Петербурзі повстання Чернігівського полку польське Листопадове повстання Східна (Кримська) війна

Європа та Америка в добу революцій і національного об’єднання (1815–1870 рр.)

§ 15

Громадянська війна в США та Реконструкція Півдня. Утворення незалежних держав у Латинській Америці

1. ОСОБЛИВОСТІ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ ТА ПОЛІТИЧНОЇ СИСТЕМИ США Особливості політичної системи США Від початку створення держави гострі дискусії в суспільстві та по літичних колах США точилися довкола проблеми рабства. Характер ною ознакою політичного життя США в першій половині ХІХ ст. був тимчасовий політичний компроміс між підприємцями Півночі та плантаторами Півдня. Такого компромісу вдалося досягти на деякий час президентові США Е. Джексону. Його однодумці, а серед них були плантатори Півдня, підприємці Півночі, частина робітників і ремісни ків, почали іменувати себе Демокра тичною партією, датою заснування якої вважається 1828 р. Ця партія пе Чисельність рабів ред Громадянською війною перебува у США (млн осіб) ла при владі з невеликими перервами 4 майже 30 років. У 1854 р. утворено Республікан ську партію США, основу якої стано вили ворожі рабству і прихильні до єд ності держави фермери та буржуазія. Помірковане крило республіканців складалося з представників великої буржуазії Півночі, які вимагали об 0,76 меження поширення рабства на тери торію новоутворених західних штатів. Суперництво демократів і респу1790 р. 1860 р. бліканців стало головним стрижнем політичного життя США. Зростання могутності США У першій половині ХІХ ст. США динамічно розвивалися. До кінця

Розділ 2

1840-х років їх територія простяглася через весь континент від Атлан тичного до Тихого океану. Вони перетворилися на найбільшу й наймо гутнішу державу регіону. У результаті індустріальної революції, що від булася на межі XVIII–ХІХ ст., США посідали четверте місце у світі за рівнем промислового розвитку. Країна торувала свій особливий шлях, але саме в цих особливостях закладались основи для гострих конфліктів між різними політичними силами, що в підсумку призвело до Громадян ської війни 1861–1865 рр. ТЕРИТОРІАЛЬНЕ ЗРОСТАННЯ 1803–1819 рр. — купівля Луїзіани, Східної та Західної Флориди; 1845 р. — анексія Техасу; 1846 р. — приєднання Орегона; 1846–1848 р. — захоплення Нової Мексики й Каліфорнії

ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ США в першій половині XIX ст.

ЗРОСТАННЯ ІММІГРАЦІЇ (в'їзду) ДО США США називали «країною мігрантів». За період 1820–1850 рр. кількість мігрантів з Європи, Азії, Латинської Америки перевищила 2,5 млн осіб

ОСВОЄННЯ ЗАХОДУ Рушійні сили освоєння Заходу: ● піонери (перші переселенці); ● скватери (фермери, які займали вільні землі); ● плантатори Півдня, які в куплені маєтки завозили рабів; ● переселенці-золотошукачі в роки «золотої лихоманки» в Каліфорнії. Винищення та ізоляція у резерваціях корінного населення — індіанців

ВІДМІННІ ШЛЯХИ РОЗВИТКУ ПІВНОЧІ ТА ПІВДНЯ ПІВНІЧНІ ШТАТИ Ринкова економіка ● індустріальна революція; ● фермерство; ● дешева праця мігрантів; ● технічний прогрес. Заборона рабства в конституціях Північних штатів заперечувала поширення рабства на землі Заходу

ПІВДЕННІ ШТАТИ Аграрна економіка ● вирощування бавовни, цукрової тростини й тютюну; ● плантації (маєтки) землевласників — основа господарства; ● використання праці рабів афроамериканців. Прагнення узаконити рабство й поширити на нові землі Заходу

Європа та Америка в добу революцій і національного об’єднання (1815–1870 рр.)

2. ГРОМАДЯНСЬКА ВІЙНА 1861–1865 рр. Діємо: практичні завдання

Загострення суперечностей між Північчю і Півднем Наявність рабовласництва підривала єдність економічної системи країни. Плантаційне господарство Півдня, зайняте обробітком бавовни, працювало переважно на експорт, а свої потреби у промислових това рах задовольняло здебільшого за рахунок імпорту британських виробів. Орієнтація Півдня на експортну торгівлю гальмувала торгівлю між північними і південними штатами США. Високі темпи економічного розвитку Півночі потребували сировини, яка вироблялася на Півдні, та створення нових резервів найманої робочої сили за рахунок звільнення рабів. До того ж експортна торгівля Півдня забезпечувала 80 % надхо джень до державного бюджету. У 1850-ті роки різко посилився антагонізм між рабовласниками й фермерами через земельне питання. Багато збіднілих фермерів і батраки вимагали земельні ділянки, або гомстеди, на Заході й домагалися заборони рабства на західних землях. Натомість великі землевласники Півночі та плантатори Півдня виступали проти безко штовної роздачі землі. Посилювалося політичне протистояння Півночі і Півдня. На Пів ночі формувалися основи демократії, а на Півдні — основи олігархії — влади небагатьох (найбагатших і найвпливовіших плантаторів). Варто запам’ятати! Го

Громадськість Півночі співчувала рабам, проте мало хто виступав за їхнє звільнення, бо вони вважалися приватною власністю плантаторів. Інколи раби піднімали повстання. Прихильники ліквідації рабства —

Розділ 2

аболіціоністи — допомагали рабам втікати від плантаторів. Були створені спеціальні таємні маршрути для втікачів, яких переправляли до Півночі США та Канади. Варто запам’ятати! Аболіціоні

Поміркуймо!

Приводом для Громадянської війни стало обрання в листопаді 1860 р. президентом США лідера Республіканської партії А. Лінкольна. Він проголосив головними напрямами своєї майбутньої політики боротьбу за збереження єдності США і за непоширення рабства в інших регіонах країни.

Відео. «Одна історія. Суперечлива особистість борця за права рабів Авраама Лінкольна». Тривалість 06 хв 50 с https://qr.orioncentr.com.ua/h9QCY ?

100

Європа та Америка в добу революцій і національного об’єднання (1815–1870 рр.)

На президентських виборах А. Лінкольн переміг лише голосами Півночі, тому рабовласники Півдня вважали його перемогу порушенням політичного балансу між двома частинами держави. Це стало сигналом до відокремлення південних штатів. Південні штати: Міссісіпі, Флори да, Алабама, Джорджія, Луїзіана, Техас, Теннесі, Арканзас, Північна і Південна Кароліна й Віргінія — відокремилися від США й утворили «Конфедерацію штатів Америки». Столицею Конфедерації стало місто Річмонд, а президентом — багатий плантатор Д. Девіс. Варто запам’ятати! Конфедера

У конституції, прийнятій на з’їзді, головною метою Конфедерації проголошувався захист свобод окремих штатів. Конституція, зокрема, проголошувала рабство «оплотом цивілізації». Президент А. Лінкольн заявив про невизнання Конфедерації. 12 квітня 1861 р. війська Конфедерації бомбардували зайнятий феде ральними військами форт Самтер у Південній Кароліні, а згодом захо пили його. Ця подія стала початком Громадянської війни між Північ чю та Півднем. Варто запам’ятати! Громадянська війн

Перевага сил у війні, яка розпо чалася, була на боці Півночі, що давала 75 % промислової продук ції країни. Але північні штати не були готові у військовому відно шенні. Крім того, частина команд них кадрів армії Півночі опинила ся на боці конфедератів, у лавах яких панувало велике патріотич не піднесення. По суті, обом про тиборчим сторонам доводилося під час війни створювати армію заново, вербувати її кадри й готу вати надійний командний склад. Крім того, бунтівники розра ховували на допомогу Британії,

101

Розділ 2

Франції, Іспанії. Розпад США на дві держави при збереженні за Конфе дерацією ролі постачальника бавовни й іншої сільськогосподарської сировини був вигідний для західноєвропейської буржуазії. Війська Півночі на першому етапі війни — у 1861–1862 рр. — зазнавали невдач. З метою привертання на бік армії Півночі нових добровольців уряд А. Лінкольна вдався до рішучих кроків. У травні 1862 р. Конгрес прийняв закон про гомстеди, якого домагалися американські фермери й робітни ки. Цей закон надавав кожному американцю або іммігрантові, які бажали працювати на землі, можливість отримати майже безкоштовно ділянку з державного фонду розміром 160 акрів (акр — близько 0,4 га). Після закінчення п’ятирічного терміну проживання і праці на цій ділянці користувач ставав її повноправним власником. Водночас найбільшу вигоду із цього закону отримали земельні спекулянти, тому що він дозволяв додатково придбати необмежену кількість землі по одному долару за акр. З 1 січня 1863 р. набув чинності закон про скасування рабства. Колишні раби отримали право вступити до війська. До армії Півночі добровільно вступили майже 400 тис. афроамериканців. У тилу армії Конфедерації (Півдня) почалися повстання рабів. Уряд А. Лінкольна запровадив нові податки на великих власників й ухвалив закон про конфіскацію майна бунтівників. Успішно відбулася «чистка» армії та призначення в командування здібних офіцерів. Рішу чі заходи щодо розв’язання нагальних проблем держави сприяли обран ню А. Лінкольна президентом США на другий термін. На початку липня 1863 р. армія Конфедерації зазнала жорстокої поразки під Геттісбергом (Пенсильванія). Військова ініціатива, моральна та психологічна переваги були вже на боці Півночі. 19 лис топада 1863 р. президент А. Лінкольн виголосив із приводу відкриття великого солдатського кладовища відому «Геттісберзьку промову». Свідчать документи

Восени 1864 р. війська Півночі під командуванням генерала В. Гран та розгорнули широкий наступ на столицю Конфедерації — місто

102

Європа та Америка в добу революцій і національного об’єднання (1815–1870 рр.)

Ричмонд. Розбиті війська Конфедерації відступили на південь. Улітку 1864 р. генерал жителів Півночі В. Шерман розпочав свій відомий «марш до моря». Його 100-тисячна армія пройшла по тилах конфедера тів на Півдні, 2 вересня 1864 р. взяла Атланту — центр військової про мисловості Півдня — й наприкінці року вийшла на берег Атлантичного океану. Історичні подробиці

Війська Конфедерації були деморалізовані. У 1865 р. Конгрес США затвердив 13-ту поправку до Конституції, що забороняла рабство на всій території США. 3 квітня 1865 р. війська Півночі захопили Ричмонд, а 9 квітня капітулювали основні сили бунтівників у Віргінії. Кількома тижнями потому залишки військ Півдня припинили боротьбу. Однак 14 квітня 1865 р. під час святкування перемоги Півночі в Гро мадянській війні у Вашингтоні в ложі театру Форда президент А. Лін кольн був смертельно поранений. Цієї ж ночі президент помер від ран. Громадянська війна 1861–1865 рр. стала найкровопролитнішою війною на території США за всю їхню історію. Основними результатами перемоги Півночі в Громадянській війні були: збереження єдності країни; ліквідація рабства; надання афро американцям права голосу; затвердження демократії; надання ферме рам, робітникам, іммігрантам безкоштовних земель на Заході; підрив основ плантаційного господарства та великого землеволодіння, остаточ не затвердження фермерського шляху розвитку американського сіль ського господарства; створення єдиного внутрішнього ринку; прихід до політичної та економічної влади в США буржуазії Півночі. Перемога Півночі відкрила можливості для розвитку економіки, сприяла виходу країни на передові позиції у світі.

3. РЕКОНСТРУКЦІЯ ПІВДНЯ 1865–1877 рр. Мета Реконструкції полягала у проведенні демократичних пере творень на Півдні та обмеженні влади колишніх рабовласників. Уся влада на Півдні була передана федеральній армії. Активні учасники заколоту були позбавлені політичних прав, зокрема й права обіймати

103

Розділ 2

державні посади. Понад 1 млн афроамериканців отримали право голосу. Водночас за рахунок багатих ресурсів Півдня створювалися величезні капітали північних олігархів. Плантатори намагалися звести до мінімуму результати своєї поразки, обмежившись визнанням скасування рабства без надання афроамери канцям землі. У південних штатах виходили друком «чорні кодекси», що обмежували громадянські права колишніх рабів. Плантатори органі зовували озброєні банди, що переслідували афроамериканців. Але Реконструкція приносила більше позитивних результатів. Варто запам’ятати! Реконструкція

4. УТВОРЕННЯ НЕЗАЛЕЖНИХ ДЕРЖАВ У ЛАТИНСЬКІЙ АМЕРИЦІ На початку ХІХ ст. внаслідок ослаблення колоніальних імперій Іспанії та Португалії, а також під впливом ідей Французької революції активізувалася боротьба народів Латинської Америки за незалежність. У результаті національно-визвольного руху народів Латинської Амери ки в цьому регіоні були створені незалежні держави: Гаїті (1804 р.), Па рагвай (1811 р.), Аргентина (1816 р.), Чилі (1818 р.), Велика Колумбія (1819 р.), Перу (1821 р.), Мексика (1821 р.), Федерація республік Цен тральної Америки (1821 р.), Болівія (1825 р.), Уругвай (1830 р.). Куба й Пуерто-Рико залишалися колоніями Іспанії до кінця XIX ст. Після розпаду Федерації республік Центральної Америки утворили ся такі держави: Коста-Рико (1838 р.), Нікарагуа (1838 р.), Гондурас (1838 р.), Гватемала (1839 р.), Сальвадор (1841 р.). У 1814 р. від Гаїті відокремилася Домініканська Республіка.

Війни за незалежність розчистили шлях для розвитку капіталістичних відносин, але в цілому вони негативно вплинули на стан

104

Європа та Америка в добу революцій і національного об’єднання (1815–1870 рр.)

економіки нових держав. Для прискорення економічного розвитку молоді незалежні держави почали активно використовувати іноземні кредити. Це дало можливість США, Британії, Франції взяти їх економі ку під свій контроль. Селяни латиноамериканських держав не отрима ли землі, зберігалася їх напівфеодальна експлуатація, а власники лати фундій, як і раніше, мали величезні маєтки та політичну владу. У нових державах утверджувалася республіканська форма правлін ня, були ухвалені перші конституції. Політичне життя в них характери зувалося боротьбою двох політичних таборів — лібералів і консервато рів. У боротьбі за владу вони часто використовували армію, нелегальні збройні формування, встановлювали диктаторські режими.

5. ДОКТРИНА МОНРО У 1822 р. США визнали нові держави Латин ської Америки. 2 грудня 1823 р. президент краї ни Дж. Монро направив чергове щорічне послан ня президента до Конгресу Сполучених Штатів. До його тексту був включений документ про принципи зовнішньої політики США, що отримав назву «Доктрина Монро» (доктрина — керівний політичний принцип). Доктрина містила попередження на адресу єв ропейських держав і Росії, що захоплення ко лоній у Латинській Америці Сполучені Штати надалі розглядатимуть як загрозу своїй власній безпеці. Проте президент Дж. Монро заявив, що США триматимуться осторонь від європейських справ. У документі також наголошувалося на не сумісності державного устрою монархічної Європи й республіканських Сполучених Штатів Америки. Варто запам’ятати! Експансіоні

Фактично «Доктрина Монро» не лише застерігала європейські держа ви від втручання у справи держав західної півкулі, а й обґрунтовувала експансіоністські прагнення Сполучених Штатів щодо цих держав, що ставали сферою впливу США. Це було доволі зухвало, адже доктрина не була погоджена й визнана іншими державами, а була однобічною декларацією. Проголошена в 1823 р. «Доктрина Монро» на тривалий час визначила зовнішню політику США та сприяла посиленню їх впливу в регіоні Латинської Америки.

105

Розділ 2

1. Визначте особливості соціально-економічного розвитку Півночі і Півдня США в першій половині XIX ст. 2. Які чинники сприяли, а які стояли на заваді розвитку промисловості в США? 3. Назвіть політичні партії, утворені в США в 1828 і 1854 рр. 4. Яке питання було ключовим в дискусіях щодо шляхів розвитку США в першій половині ХІХ ст.? 5. Чому США були зацікавлені в прибутті іммігрантів? 6. Назвіть основні причини Громадянської війни в США. 7. Як закони про гомстеди та скасування рабства вплинули на хід Громадянської війни та розвиток США? 8. Які основні результати Громадянської війни в США? 9. Визначте ціль, основні напрями й суперечності політики Реконструкції Півдня. 10. Чому «Доктрина Монро» вважається проявом американського експансіонізму?

II.

Обговоріть у групі

11. З промови сенатора Хаммонда, штат Південна Кароліна: «Бавовна, рис, тютюн і морські запаси правлять світом, і ми маємо досить здоровий глузд, щоб зрозуміти це. Північ без нас перетвориться на беззахисне ягня і загине від парші та голоду». Які ідеї відобразив сенатор у своєму виступі? 12. Виконайте в групі дослідницький проєкт «Етапи боротьби за права афро американців: від часів Громадянської війни до сьогодення».

III. Мислю творчо й самостійно 13. Як події в США періоду 1776–1870 рр. вплинули на розвиток країни й утвердження її як світового лідера? 14. У чому, на ваш погляд, полягали (полягають) уроки історії США в цей період для інших країн світу? 15. Виконайте творчий проєкт: сторінка діяча в соціальних мережах, історичний портрет «Авраам Лінкольн». 16. Уявіть собі, що в Громадянській війні переміг Південь. Як, на вашу думку, це вплинуло б на подальший розвиток країн світу?

ЦІ ДАТИ ДОПОМОЖУТЬ ЗРОЗУМІТИ ІСТОРІЮ. ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ ЇХ: 1861–1865 рр. 20 травня 1862 р. 1 січня 1863 р. 1865–1877 рр.

106

Громадянська війна в США ухвалення закону про гомстеди набув чинності закон про ліквідацію рабства в США Реконструкція Півдня США

Європа та Америка в добу революцій і національного об’єднання (1815–1870 рр.)

§ 16

Узагальнення з розділу 2

1. Пригадайте значення термінів і понять іс торичної хмаринки. З якими країнами вони у вас асоціюються? 2. Укладіть власну історичну хмаринку до ви вчених розділів «Визначні особистості». Обґрун туйте свій вибір історичних персонажів. 3. Складіть розгорнутий план «Головні під сумки та значення Французької революції кінця XVIII ст.». 4. Складіть таблицю «Індустріальна революція та особливості со ціально-економічного розвитку європейських країн». Країна

Особливості соціально-економічного розвитку

Велика Британія Франція Німецькі держави Австрія Росія

5. «Дискусійний клуб». Об’єднайтеся в пари. Уявіть, що ви є ліде рами провідних держав світу першої половини ХІХ ст. в таких парах: Росія — Велика Британія, Велика Британія — Франція, Німеччина — Велика Британія, представник Півночі США — представник Півдня США. Подискутуйте щодо перспективності саме вашого шляху істо ричного розвитку. 6. Перевірте, як ви засвоїли матеріал розділів 1 і 2 за допомогою онлайн-тестів. Для виконання завдань перейдіть за покликаннями або скористайтеся смартфоном — зчитайте QR-коди.

Бажаємо успіху!

107

Розділ 3

МОДЕРНІЗАЦІЯ КРАЇН ЄВРОПИ та АМЕРИКИ в останній третині ХІХ — на початку ХХ ст. ПРОБУДЖЕННЯ АЗІЇ § 17

МОДЕРНІЗАЦІЯ СУСПІЛЬСТВА В РОЗВИНЕНИХ КРАЇНАХ СВІТУ

1. нові явища соціально-економічного розвитку В останній третині ХІХ — на початку ХХ ст. продовжилися процеси модернізації всіх сфер життя суспільства розвинених країн. Розвиток економіки визначали зміни в енергетичній сфері, перехід на рідке паливо та електрику. Важливі технологічні зміни в останній третині XIX ст. відбулися в сільському гос подарстві. У цей період почали широко застосовувати мінеральні добрива та нові агротехнічні прийоми, використовувати сільськогосподарські машини. Нові тенденції формувались у військо во-стратегічній сфері. З’явилися нові види стрілецького озброєння та артилерії; створювалися потужні військово-морські флоти; були винайдені нові види вибухо вих речовин та отруйних газів; у військових цілях використовували радіозв’язок. На початку ХХ ст. почала розвиватись авіація. Історичні подробиці

108

Модернізація країн Європи та Америки в останній третині ХІХ — на початку ХХ ст. Пробудження Азії

2. МОНОПОЛІЗАЦІЯ ЕКОНОМІКИ В останні десятиліття XIX ст., одночасно зі збереженням вільної конкуренції, багато дрібних і середніх підприємств поглиналися вели кими компаніями, які контролювали значну частину різних галузей промисловості. Концентрація виробництва (тобто його зосередження в руках великих власників) привела до появи монополій. Варто запам’ятати! Монопо

В останній третині XIX ст. зароджуються нові форми монополістичних об’єднань — концерни, картелі, синдикати, трести. Концерн (англ. concern — фірма, підприємство) — найпоширеніша форма корпорації у сфері промисловості, особливістю якої є багатогалузевий характер діяльності (у галузі торгівлі, транспорту, банківської справи); при цьому учасники зберігають формальну самостійність, але підпорядковуються єдиному фінансо вому керівництву та контролю. Картель (фр. cartel від лат. carta — папір, документ) — угода між під приємцями щодо регулювання вироб ництва, умов збуту продукції та най му робочої сили, встановлення цін на відповідні види товарів, обміну вироб ничою та комерційною інформацією тощо. Синдикат (лат. syndicatus від грец. syndicos — повірений, представник) — одна з форм монополістично го об’єднання підприємців, яке бере на себе зобов’язання здійснювати всю комерційну діяльність при збереженні виробничої та юридичної само стійності підприємств, що до нього ? входять. Трест (англ. trust — довіра) — одна з форм монополістичних об’єднань, за

109

Розділ 3

якої підприємства, що входять до тресту, втрачають свою комерційну, виробничу, нерідко і юридичну самостійність. Процес концентрації також був характерним і для банківської спра ви, де відбувалася концентрація капіталів. Укрупнення банків, що ста ли могутніми фінансовими центрами, вкладення банківських коштів у розвиток промисловості, злиття банківського капіталу з промисловим, участь власників найбільших банків у діяльності акціонерних компаній привели до появи фінансового капіталу. Монополії, великі корпорації намагалися залучити якомога більше коштів, капіталу для свого розвитку. Із цією метою створювалися акці онерні компанії. Варто запам’ятати! Акціонерна компанія (акціонерне товари А

Економічна потужність власників промисло вих і фінансових монополій значно збільшувала їхній вплив на політичне життя, ухвалення дер жавних рішень. Так з’явилися могутні фінансовопромислові групи, або фінансова олігархія. Однією з найбільших і найвпливовіших фінан сово-промислових груп США та всього світу стали Рокфеллери. Основою їхньої могутності був на фтовий бізнес. У 1870 р. Дж. Рокфеллер-старший створив компанію «Стандард ойл», яка наприкін ці XIX ст. монополізувала перегонку, переробку та продаж нафти й нафтопродуктів у США. В останній третині XIX ст. сформувалася най багатша фінансово-промислова група в США — Моргани. Величезний статок вони нажили під час Громадянської війни 1861–1865 рр., коли займалися військовими постачаннями. У період економічного буму Моргани разом з американським залучали й британський капітал для фінансування промислових підприємств і залізничного будівництва. У 1902 р. вони заволоділи великою мережею залізниць загальною протяжністю 90 тис. км.

3. Суспільні зміни в Європі та Америці в останній третині ХІХ — на початку ХХ ст. Індустріальна епоха ознаменувала появу нового типу «ділових лю дей», для яких інтерес до збагачення збігався з інтересом до справи.

110

Модернізація країн Європи та Америки в останній третині ХІХ — на початку ХХ ст. Пробудження Азії

Сучасники, аналізуючи основні риси характеру представників цієї най впливовішої соціальної групи, відзначали, що їм особливо притаманні працьовитість, наполегливість, системність у роботі, уміння домагати ся поставлених цілей, сміливість і рішучість. Про таких людей казали, що вони «зробили самі себе». Показовим щодо цього є життєвий шлях і кар’єра Дж. Рокфеллера (1839–1937 рр.) — американського підпри ємця, першого мільярдера в історії людства. Він не походив з багатої ро дини, не мав великої спадщини, а всього в житті домігся своїм розумом, працьовитістю та діловою спритністю. Бізнесмени, які володіли величезними багатствами, віддавали всі сили й час своїй справі. Багато хто з них був досить скромним у повсяк денному житті, не прагнув демонструвати свої статки. У другій поло вині XIX ст. дедалі більше людей з-поміж великих підприємців почали займатися доброчинністю. В останній третині XIX ст. в індустріально розвинених західних кра їнах буржуазія чимраз рідше брала безпосередню участь у політиці. У суспільстві формувалася особлива соціальна група професійних політи ків, яка фінансувалася буржуазією та відстоювала її політичні інтереси. Помітним явищем в останній третині XIX ст. було збільшення чи сельності та зростання впливу в державі й суспільстві «середнього класу». Збільшення частки «середнього класу» стабілізувало суспільство. Маючи певну власність, високооплачувану роботу, ця верства населен ня не була зацікавлена в радикальному зламі наявного правопорядку

111

Розділ 3

Варто запам’ятати! «Середній клас»

й державного ладу. Маючи свої інтереси й намагаючись зміцнити статус і поліпшити репутацію, ідеологи «середнього класу» прагнули добива тися реформування суспільства з метою усунення найгостріших полі тичних і соціально-економічних суперечностей у суспільстві. «Середній клас» поступово ставав найбільш зацікавленим у зміцненні громадян ського суспільства, що формувалося. Поміркуймо!

4. ЗРОСТАННЯ РОЛІ ДЕРЖАВИ В останній третині XIX ст. зростало значення держави в соціально- економічному і політичному житті. Посилилася її роль у захисті суспільного устрою, запобіганні небезпечним соціальним конфліктам і розв’язанні їх, здійсненні спільної для всієї країни внутрішньої політики (економічної, соціальної, культурної тощо). У цей період формуються основні сучасні типи держав. КЛАСИФІКАЦІЯ ДЕРЖАВ

ЗА ФОРМОЮ ПРАВЛІННЯ Монархія

Республіка

Конституційна/ парламентська

Президентська

Абсолютна (самодержавство) ?

112

ЗА ФОРМОЮ ДЕРЖАВНОГО УСТРОЮ

Парламентська

Унітарна

Федеративна

Імперія — багатонаціональні утворення, що складалися з держави-метрополії та кількох країн — приєднаних чи завойованих — або народів, які не встигли створити свою державу чи втратили її.

Модернізація країн Європи та Америки в останній третині ХІХ — на початку ХХ ст. Пробудження Азії

5. УТВЕРДЖЕННЯ ДЕМОКРАТІЇ ТА СТАНОВЛЕННЯ ОСНОВ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА У багатьох європейських країнах та в США основні принципи державного устрою дедалі більше наближалися до доктрини народного суверенітету — тобто визнання народу джерелом політичної влади. Це право народ здійснював через виборчу систему: народні обранці — депутати — від імені народу управляли державою, визначали її внутріш ню та зовнішню політику. У Великій Британії, США, Франції, Німеччи ні було значно розширене коло виборців і тих, хто міг стати депутатом парламенту або органів місцевого самоврядування. Спільним для всіх найбільш розвинених країн Заходу було становлення основ громадян ського суспільства. Варто запам’ятати! Громадянське суспі

Темпи цього процесу були в різних країнах не однаковими. Серед основ громадянського суспільства в США й Великій Британії — пар тійна система, механізм виборчої системи, розгалужена мережа громад ських організацій тощо. Але й у цих країнах існували свої проблеми. Так, у США особливо гострим було «південне питання». Попри знищен ня в результаті Громадянської війни 1861–1865 рр. рабства, у південних штатах після її закінчення вдалося узаконити систему расової сегре гації (дискримінації). У Великій Британії надскладним було питання про надання самоврядування Ірландії. У Франції лише на початку 1890-х років був зроблений остаточний вибір республіканської форми державного устрою. Тільки після цього можна було говорити про утвердження в країні основ громадянського суспільства. Ще складніше становлення громадянського суспільства відбувалося в Німеччині, де особливо впадали в очі суперечності між рівнем розви тку економіки (за базовими показниками Німеччина перебувала на пе редових позиціях у світі) та численними пережитками попередніх часів. Поміркуймо!

113

Розділ 3

6. МІГРАЦІЙНІ РУХИ Варто запам’ятати! Міграція

В епоху формування індустріального суспільства активізувалися міграційні процеси. Найпотужніший потік переселенців виник у другій половині XIX ст., а основна маса мігрантів прямувала до США та Канади. Ядро міграційних потоків у XIX ст. становили селяни й робітники, мен ше — службовці, фахівці. У першій половині ХІХ ст. виникла ма сова еміграція з Великої Британії: у 1820 р. із цієї країни виїхали 25 тис. осіб, у 1830 р. — 56 тис., у 1840 р. — 90 тис. Англійці здебіль шого вирушали до Канади, частково до Австралії, Нової Зеландії, Південної Африки. До Великої Британії почали надходити дешеві ка надські ліс і хліб, австралійська вовна. У 1840-х роках унаслідок «кар топляного голоду» й масового безземелля селян стався вибух еміграції з Ірландії до США (1,5 млн осіб тільки з 1846 до 1851 р.). Широкомасштабна міграція на початку 80-х років XIX ст. з Італії, країн Східної Європи до США й низки країн Латинської Америки була пов’язана з падінням цін на європейську пшеницю, безземеллям селян і масовим безробіттям. Український Всесвіт

Відео «Українські відкривачі Канади». Тривалість 08 хв 23 с https://qr.orioncentr. com.ua/BMtUP

114

Модернізація країн Європи та Америки в останній третині ХІХ — на початку ХХ ст. Пробудження Азії

ЗНАЮ МИНУЛЕ — ОСМИСЛЮЮ СЬОГОДЕННЯ — РОЗУМІЮ МАЙБУТНЄ: запитання та завдання I.

Знаю і систематизую нову інформацію

1. Увідповідніть назви форм монополій і пояснення їхнього змісту. 1 Концерн

2 Картель

А Угода між підприємцями, що передбачає регулювання умов виробництва і збуту продукції, найму робочої сили, обміну виробничою і комерційною інформацією Б Форма монополії, якій притаманна втрата учасниками комерційної, виробничої і, часто, юридичної самостійності В Багатогалузева корпорація, учасники якої зберігають формальну самостійність, але підпорядковуються єдиному фінансовому керівництву

3 Синдикат

4 Трест

Г Підприємство, створене шляхом об’єднання капіталів, власники яких мають право на частку прибутку Д Форма монополії, за якої учасники зберігають юридичну й виробничу самостійність, а комерційну діяльність провадять спільно

2. Поясніть значення термінів і понять: «середній клас», «громадянське суспільство», «міграція». 3. Проаналізуйте оголошення в газеті 1890-х років як історичне джерело.

II.

Обговоріть у групі

4. Наприкінці ХІХ — на початку ХХ ст. в США було започатковано державну політику боротьби з монополіями. Поясніть, чому уряди США вдавалися до таких заходів.

III. Мислю творчо й самостійно 5. Складіть словесний портрет одного з представників суспільної групи «ділових людей» індустріальної епохи.

115

Розділ 3

§ 18

Франко-прусська війна та її наслідки. Третя Республіка у Франції

1. ФРАНКО-ПРУССЬКА ВІЙНА 1870–1871 рр. ТА ЇЇ НАСЛІДКИ Основними причинами франко-прусської війни були: •• прагнення правлячих кіл Франції не допустити об’єднання Німеч чини навколо Пруссії та зберегти свою гегемонію в континентальній Європі; •• Наполеон III за допомогою війни сподівався здолати глибоку кризу Другої імперії; •• керівництво Пруссії прагнуло захопити економічно багаті та страте гічно важливі прикордонні провінції Франції — Ельзас і Лотарин гію — території, заселені німцями й захоплені французами в XVII ст.; •• О. фон Бісмарк прагнув подолати сепаратизм Баварії та Вюртем берга, які в 1869 р. не захотіли приєднатися до Північнонімецького союзу і вступили в таємні переговори з Францією про надання їм під тримки в разі війни з Пруссією. Приводом для війни стало питання про заміщення іспанського пре столу. І Франція, і Пруссія намагалися посадити на престол контрольо вану ними людину. Дипломатичні переговори продовжилися публіч ними образами в пресі, що стало зручним приводом до війни. 19 липня 1870 р. Франція оголосила війну Пруссії. Найважливіші події франко-прусської війни 19 липня 1870 р. оголошення Францією війни Пруссії

19 вересня 1870 р. початок облоги Парижа прусськими військами

2 вересня 1870 р. капітуляція угруповання французької армії під м. Седан

116

28 січня 1871 р. франко-прусське перемир'я

10 травня 1871 р. франко-прусський мирний договір у Франкфурті-на-Майні

26 лютого 1871 р. попередній мирний договір

Модернізація країн Європи та Америки в останній третині ХІХ — на початку ХХ ст. Пробудження Азії

Пруссія була набагато краще підготовленою до війни. Маючи най сучаснішу наземну армію, прусське командування вже на початку серпня 1870 р. віддало наказ про вторгнення своїх військ у Францію. Поразки у війні з Пруссією вкотре загострили політичну боротьбу у французькому суспільстві. Режим Другої імперії Наполеона ІІІ був приречений, осо бливо після того, як сам імператор потрапив у полон. Під тиском народного невдоволення 4 вересня 1870 р. парламент про голосив у Франції Третю республіку. У країні було визнано демократич ні права та свободи. Становлення Третьої республіки відбувалося у складних умовах: значна частина Франції була окупована прусською армією, війна призвела до за гострення соціально-економічної ситуації. Новий уряд на чолі з А. Тьєром погодився на підписання принизливого миру, за яким Франція втрачала Ельзас і північно-західну частину Лотарингії та мусила сплатити Німеччині 5 млрд франків кон трибуції. Париж був тимчасово окупованим. Осо бливо принижував факт проголошення Німецької імперії в серці Франції — Дзеркальній залі Вер сальського палацу. За підсумками війни Франція втратила лідерські позиції на континенті.

2. ГРОМАДЯНСЬКА ВІЙНА У ФРАНЦІЇ. ПАРИЗЬКА КОМУНА Національне приниження французів і зумовлена війною криза ви кликали загострення політичної боротьби. Обурення народу вилилося в антиурядові виступи та створення комун (органів самоврядування) у Парижі, Марселі, Ліоні, Тулузі. Реформи Паризької комуни Судова

Освітня

виборність суддів; гласність; захист обвинувачених

Релігійна

упровадження обов’язкової, безкоштовної освіти Соціальні

надано громадянські права жінкам

відокремлення церкви від держави

скорочення робочого часу до 10 годин на день

117

Розділ 3

У результаті повстання наприкінці березня 1871 р. у столиці Франції встановилася влада Паризької комуни. Її члени за фахом були чинов никами, лікарями, журналістами, робітниками. Переважно вони пред ставляли послідовників різних соціалістичних і радикальних учень. Цим уявленням відповідали реформи, проведені Паризькою комуною. Паризька комуна встигла створити боєздатну армію чисельністю до 90 тис. осіб. Однак за сприяння німців уряду А. Тьєра вдалося приду шити Паризьку комуну.

3. СТАНОВЛЕННЯ ТРЕТЬОЇ РЕСПУБЛІКИ За часів Третьої республіки у тривалих суспільних дискусіях між прихильниками монархії і республіки перемогли республіканці. Кон ституція 1875 р. встановлювала республіканську форму державного правління у формі парламентської республіки. Однак конституція Третьої республіки не містила переліку основних політичних прав особи (свободи слова, друку, мітингів, зборів, пересування тощо). Згодом Національні збори ухвалили закон, який забороняв навіть ставити в парламенті на порядок денний питання про перегляд респу бліканської форми правління. Нащадкам династій, що колись прави ли у Франції, було заборонено балотуватися на посади президента й сенаторів.

4. ОСОБЛИВОСТІ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ КРАЇНИ Величезних збитків економіці завдала невдала війна з Пруссією. Франція втратила дві найбільш промислово розвинені провінції (Ельзас і значну частину Лотарингії), виплачувала велику контрибуцію. Гро ші — 5 млрд франків — збирали по всій країні за «позикою визволен ня». Це дозволило виплатити контрибуцію достроково, і вже у вересні 1873 р. останній німецький солдат залишив французьку територію. Машини й устаткування на французьких підприємствах були застарілими — виготовленими переважно в першій половині XIX ст. Промисловість країни відчувала брак сировини та палива. Французька буржуазія вважала за краще вкладати гроші в економі ку інших країн — це приносило їй більший прибуток. Франція поступо во перетворювалася на державу-лихваря. Низький рівень сільського господарства зумовив обмеженість внутрішнього ринку. Дрібні власники, які переважали у французько му селі, дедалі менше могли купувати готову промислову продукцію. Низьку купівельну спроможність мали робітники дрібних підприємств, ремісники. Водночас відбувались і прогресивні зміни. У 1871–1913 рр. обсяг промислового виробництва у Франції збільшився втричі. Приріст забезпечили металургія, вугільна промисловість, машинобудування, автомобілебудування та суднобудування. Нестача вугілля стимулювала будівництво гідроелектростанцій.

118

Модернізація країн Європи та Америки в останній третині ХІХ — на початку ХХ ст. Пробудження Азії

У Франції відбувалася концентрація виробництва й капіталів. В автомобільній промисловості країни лідирували підприємства «Рено», а основні воєнні, металургійні, машинобудівні заводи, вугільні шахти опинилися під контролем могутніх концернів Шнейдера й де Ванделей. На початок XX ст. у Франції, як і раніше, переважала легка промис ловість із великою кількістю дрібних підприємств і ручної праці.

5. ОСОБЛИВОСТІ ПОЛІТИЧНОГО ЖИТТЯ КРАЇНИ. ПОЛІТИЧНІ КРИЗИ 80–90-х років XIX ст. Уряди Третьої республіки проводили політику демократичних реформ. Уже перший уряд республіканців переніс свою резиденцію з Версаля до Парижа, гімном республіки стала відома «Марсельєза», а 14 липня — День взяття Бастилії — оголошено національним святом. У 1880 р. ухвалено закон про свободу зборів і друку, дозволялася вільна політична пропаганда. Тоді ж власті амністували комунарів, завдяки чому тисячі прихильників Паризької комуни змогли поверну тися на батьківщину. Обмежувався вплив католицького духовенства на громадське життя: була заборонена діяльність єзуїтських організа цій, священників усували з армії та державних установ. Реформи торк нулися і сфери освіти. Було запроваджено безкоштовне навчання дітей із 6 до 13 років, створена система середньої жіночої освіти. Зазнавала змін політична палітра Франції. На виборах 1881 р. від блоку республіканських партій відмежувалася група радикалів, які створили свою партію. Радикали критикували правих республіканців за поміркованість реформ. Визнаним лідером радикалів став Ж. Клемансо.

119

Розділ 3

Варто запам’ятати! Радика

Водночас в останній третині ХІХ ст. Франція пережила кілька по літичних криз, які були серйозним випробуванням для республіки. Невдоволення різних груп населення владою прагнули використати реакціонери, які розпалювали націоналістичні настрої, пропагували реваншистську війну проти Німеччини. Проявами поширення реваншистських настроїв стала «змова Бу ланже» — рух, заснований військовим міністром Ж. Буланже. Ме тою буланжистів було повалення конституційного республіканського ладу, реванш за поразку у франко-прусській війні й повернення ко лишньої величі Франції. Після невдалої спроби державного перевороту буланжистів було розгромлено. Іншим проявом антинімецьких реваншистських настроїв стала «справа Дрейфуса». У 1894 р. капітана генерального штабу, єврея за на ціональністю, А. Дрейфуса звинуватили в передачі секретної військової інформації Німеччині. Незважаючи на відсутність доказів його прови ни, А. Дрейфус був розжалуваний і засуджений військовим трибуналом на довічне ув’язнення. Серед французьких офіцерів, переважно вихід ців із дворянських сімей, побутували антисемітські настрої, і «справу Дрейфуса» військове командування використовувало для розпалювання реваншизму, шовінізму та антисемітизму в країні. Варто запам’ятати! Антисеміти

Два роки потому новий начальник французької контррозвідки Ж. Пікар встановив факт невинності А. Дрейфуса. Він прагнув випра вити помилку, але був усунутий з посади. Проти судового фарсу висту пили відомі французькі письменники (зокрема, Е. Золя, А. Франс), уче ні, прогресивні політичні діячі. «Справа Дрейфуса» набувала політичного звучання. Уже йшлося не просто про реабілітацію безневинно засудженого, а про захист демокра тичних свобод у країні. Франція розкололася на два табори — прихиль ників та противників А. Дрейфуса. Під час обговорення його справи в парламенті спалахували бійки, а в багатьох містах демонстрації дрей фусарів та антидрейфусарів переростали в озброєні зіткнення. Франція була на межі громадянської війни. Згодом Дрейфуса виправдали, його

120

Модернізація країн Європи та Америки в останній третині ХІХ — на початку ХХ ст. Пробудження Азії

відновили на службі й нагородили орде ном Почесного легіону. «Справа Дрей фуса» спричинила появу політичного сіонізму — руху євреїв за створення на ціональної держави на Близькому Сході. Політичні кризи 1880–1890-х років закінчилися поразкою реакціонерів, після чого вони вже не наважувалися на відкриті напади проти демократії та республіканського устрою у Франції. Про значний розмах корупції в дер жаві засвідчила «панамська афера». Ще в 1880 р. була створена компанія для бу дівництва каналу через Панамський пе решийок. Акції були куплені багатьма французами, які сподівалися отримати надприбутки. Але будівництво каналу за тягнулося, і в 1888 р. компанія оголосила про своє банкрутство. Численні утриму вачі акцій втратили вкладені гроші. Незабаром з’ясувалося, що із зібраних 1,4 млрд франків на будівництво каналу витрачено лише 700 млн. Решта грошей була витрачена керівництвом компанії на підкуп офіційних осіб. В отриманні хабарів від компанії було викрито понад сто депутатів, сенаторів і навіть міністрів. Країна була приголомшена масштабами скандалу. Ділки, що керували компані єю, опинилися у в’язниці.

Відео «Як будували Панамський канал». Тривалість 9 хв 1 с https://qr.orioncentr.com.ua/ O60zY ?

6. ФОРМУВАННЯ ФРАНЦУЗЬКОЇ КОЛОНІАЛЬНОЇ ІМПЕРІЇ В останній третині XIX ст. Франція вела майже безперервні колоні альні війни. У 1883 р. французькою колонією став Туніс. Після жорсто ких війн були захоплені В’єтнам, Західна Африка, низка територій Центральної Африки. З 1860 до 1899 р. володіння Франції збільшили ся в 19 разів, а населення її колоніальної імперії зросло до 56 млн осіб. Франція стала другою колоніальною державою світу. Водночас подальші її загарбання в Африці призвели до загострення відносин із Британією. Тому Франція, для якої головним ворогом залиша лася Німеччина, відступила й визнала за Великою Британією першість у колоніальній політиці. Ця угода дозволила їй згодом захопити Марокко (1911 р.), розширити володіння в Індокитаї та на островах Тихого океану.

121

Розділ 3

1. Упорядкуйте хронологічну послідовність. Назвіть дати історичних подій. Початок франкопрусської війни

Проголошення Німецької імперії

Проголошення Третьої республіки

Конституція Третьої республіки

Реформи Паризької комуни

2. Назвіть основні реформи, здійснені Паризькою комуною. 3. Визначте основні досягнення Третьої республіки на шляху розвитку демократії. 4. Про які явища в розвитку Франції свідчили політичні кризи у 80–90-х роках XIX ст.? 5. Покажіть на карті території, що стали колоніями Франції в останній третині XIX ст. 6. Поясніть значення термінів і понять: «Паризька комуна», «радикал», «антисемітизм». 7. Виконайте онлайн-вправу https://qr.orioncentr.com.ua/U1yA5.

II.

Обговоріть у групі

8. Як ви вважаєте, чи могли умови мирного договору між Францією та Пруссією забезпечити міцний мир в Європі?

III. Мислю творчо й самостійно 9. Чому «Справа Дрейфуса» набула великого політичного та суспільного значення? Як пов’язані проблема антисемітизму й питання демократії? 10. Проаналізуйте карикатуру і підпис до неї та визначте, який зміст вклав автор карикатури в зображення. Доберіть факти з історії Третьої республіки у Франції, які підтверджують вашу думку.

ЦІ ДАТИ ДОПОМОЖУТЬ ЗРОЗУМІТИ ІСТОРІЮ. ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ ЇХ: 1870–1871 рр. франко-прусська війна 1875 р. ухвалення Конституції Третьої республіки

122

Модернізація країн Європи та Америки в останній третині ХІХ — на початку ХХ ст. Пробудження Азії

§ 19

Німецька імперія. Перехід Німеччини до «світової політики»

1. ОСОБЛИВОСТІ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ КРАЇНИ Після об’єднання протягом останньої третини ХІХ ст. в розвитку Німеччина вийшла на перше місце в Європі та стала другою (після США) індустріальною державою світу. Об’єднання держави — утворення єдиного внутрішнього ринку

Використання передових технологій

5 млрд франків контрибуції з Франції

Захоплення Ельзасу й Лотарингії — основа для розвитку паливно-металургійного комплексу

ЧИННИКИ ЕКОНОМІЧНОГО ЗРОСТАННЯ НІМЕЧЧИНИ

Великі державні замовлення на виробництво озброєння, будівництво

Працьовитість, дисциплінованість, ощадливість німців

Зростання внутрішнього ринку у зв'язку зі зростанням чисельності населення (із 40 млн у 1871 р. до 67 млн у 1913 р.)

Нові ознаки економічного розвитку країни Приголомшливі успіхи Німеччини в гірничодобувній промисловості, виробництві сталі (друге місце у світі), машинобудуванні та прокладан ні залізниць свідчили про завершення у 80-х роках XIX ст. індуст ріальної революції. З кінця XIX ст. випереджального розвитку в Німеччині набули но вітні галузі — машинобудування, електроенергетика, хімічна та елек тротехнічна промисловість. Відбувалася концентрація виробництва та капіталів. Монопо лія у вугільній промисловості країни належала Рейн-Вестфальському вугільному синдикату. В електротехнічній промисловості панували гігантські корпорації ЗЕК (Загальна електрична компанія), «Сіменс і Гальське», «Сіменс-Шуккерт». Найбільшими фінансово-промисловими магнатами були Круппи, Тіссени, Сіменси, Ганземани та ін.

123

Розділ 3

У 90-ті роки XIX ст. німецький експорт подвоївся, левову частку в його структурі становили машини й готові вироби. Розвиток сільського господарства через збереження напівфеодаль ної системи поміщицьких (юнкерських) господарств і малоземелля се лян відбувався значно повільніше. Прусське юнкерство зосередило у своїх руках майже третину оброблюваної в країні землі. Натомість лише 40 % селян Німеччини були власниками землі. Збіднілі селяни вируша ли в міста. Особливістю економіки країни було поєднання передової потужної індустрії з поміщицьким землеволодінням та відсталими формами організації сільськогосподарського виробництва. Діємо: практичні завдання

36,1

60 Міське населення Сільське населення

63,9 40 1971 р.

1910 р.

2. ВНУТРІШНЯ ПОЛІТИКА БІСМАРКА Після створення єдиної німецької держави її «хрещений бать ко», перший канцлер імперії О. фон Бісмарк, спрямував свої зу силля на централізацію влади в імперії, зміцнення економічної та військово-політичної могутності країни, забезпечення першості Ні меччини в Європі. Важливою запорукою ди намічного зростання держави канцлер вважав соціальну стабільність. Зокрема, Німеччина стала першою країною у світі, де було ухвалено розгорнуте соціальне законодавство.

124

Модернізація країн Європи та Америки в останній третині ХІХ — на початку ХХ ст. Пробудження Азії

Виведення армії з-під контролю парламенту Збільшення армії і військового бюджету Посилення військової могутності

Внутрішня політика Отто фон Бісмарка

Упровадження протекційних мит Державна монополія на тютюн і спиртні вироби Націоналізація залізниць Уніфікація мір ваги, мит, валюти Забезпечення сталого економічного зростання

Забезпечення політичної стабільності Політика соціального реформізму — «ера робітничого законодавства» Упровадження системи соціального страхування на випадок хвороби, каліцтва, для пенсійного забезпечення із 70 років

Уніфікація законодавства «Культуркампф» «Винятковий закон проти соціалістів» з метою ослаблення робітничого руху

Варто запам’ятати! «Культурка

3. Зовнішня політика Бісмарка Створення Союзу трьох імператорів Використовуючи ідею монархічної солідарності для збереження «порядку» в Європі, у 1873 р. О. фон Бісмарку вдалося створити Союз трьох імператорів — імператорів Німеччини, Австро-Угорщини та Ро сії. Угода мала консультативний характер, але роль Німеччини в сис темі міжнародних відносин відразу зросла. Утім, Союз не міг бути стій ким через суттєві суперечності між країнами. І хоча в 1881 р. угода була відновлена (вже у формі договору про нейтралітет), до середини 1880-х років Союз вичерпав свої можливості. Погіршення відносин з Росією та Великою Британією Ще на Берлінському конгресі (1878 р.) Німеччина не підтримала дії Росії на Балканах. Зі свого боку, Росія відмовилась дотримуватися нейтралітету в разі війни Німеччини та Франції. Це тричі утримувало О. фон Бісмарка від нового нападу на Францію. До того ж після взаємно го підвищення мит на імпортні товари наприкінці 1870-х років між Німеччиною та Росією розпочалася справжня митна війна. О. фон Бісмарк

125

Розділ 3

відчував сильний тиск австрійців і власних військових, які штовхали його на війну з Росією. Проте канцлер подолав ці настрої. Після відставки О. фон Бісмарка загострилися відносини Німеччи ни з Великою Британією, яка побоювалася зростання впливу німецької держави в Європі. Поміркуймо!

Утворення Троїстого союзу Погіршення відносин з Росією та Великою Британією зумовило вій ськово-політичне зближення Німеччини й Австро-Угорщини. У 1879 р. уряди двох країн уклали таємний союзний договір. У 1882 р., викорис товуючи італо-французьке колоніальне суперництво, О. фон Бісмарку вдалося залучити до коаліції й Італію. Так виник Троїстий союз Німеч чини, Австро-Угорщини та Італії, що поклав початок розколу Європи на протиборчі військово-політичні угруповання.

Початок колоніальної політики Німеччина вступила на шлях коло ніальних захоплень пізніше від інших країн, але одразу виявила надзвичайну активність й агресивність. Це було зу мовлено тим, що динамічне зростання економіки Німеччини потребувало ре сурсів і ринків збуту для товарів. Крім того, німецькі колонії були удванадцяте ро меншими від британських, ще й біднішими на ресурси. Тому фактич но Німеччина із середини 1880-х років вела боротьбу за переділ колоніального світу. Лише за два роки (1884–1885 рр.) вона захопила територію загальною площею 3 млн кв. км. Так, у 1884 р. засновано першу німецьку колонію в Південно-Західній Африці. Услід за нею німецькі колонізатори захо пили Того, Камерун, північну частину Нової Гвінеї. Незабаром устано вили контроль над Маршалловими островами в Тихому океані.

126

Модернізація країн Європи та Америки в останній третині ХІХ — на початку ХХ ст. Пробудження Азії

4. ВІЛЬГЕЛЬМ II. ПЕРЕХІД НІМЕЧЧИНИ ДО «СВІТОВОЇ ПОЛІТИКИ» Після смерті Вільгельма I й нетривало го правління його сина, тяжкохворого Фрі дріха III (лише 99 днів), імператорський трон перейшов до його внука Вільгельма II. Погляди Вільгельма II сформувалися під впливом військово-аристократичного середовища й були вкрай консервативними. Між молодим імператором й О. фон Бісмарком існували гострі суперечності щодо головних засад внутрішньої і зовнішньої політики. Вільгельм ІІ не бажав правити в тіні славет ного канцлера. «Залізний канцлер» змуше ний був піти у відставку. Започаткований імператором Віль гельмом ІІ перехід Німеччини до «світової політики» означав намір переділу вже по діленого європейськими країнами світу, а саме: •• претензії на панування в Європі; •• укріплення своїх позицій на Близькому, Середньому та Далекому Сході; •• прагнення до переділу сфер впливу в Африці, Азії, Океанії. Активізація експансії на Сході отримала назву «Дранг нах Остен» — «Натиск на Схід». Головним напрямом німецької експансії став Близький Схід. У 1899 р. кайзер добився від турецького султана згоди на будівництво трансконтинентальної залізниці «Берлін — Багдад», після чого розпочалось активне проникнення німецького капіталу на Балкани, в азійську частину Туреччини та Месопотамію. Це викликало стурбованість як Британії, так і Росії. Крім того, розгорнувши в 1898 р. будівництво потужного військовоморського флоту, Німеччина кинула виклик Великій Британії, загро жуючи її посередницькій торгівлі та зв’язкам з колоніями. Німецька імперія також активно брала участь у розділі Китаю між великими державами. Поміркуймо!

127

Розділ 3

ЗНАЮ МИНУЛЕ — ОСМИСЛЮЮ СЬОГОДЕННЯ — РОЗУМІЮ МАЙБУТНЄ: запитання та завдання I.

Знаю і систематизую нову інформацію

1. Упорядкуйте хронологічну послідовність. Укажіть дати історичних подій. Доберіть три події з історії України, які відбулися в межах наведеної хронологічної послідовності.

Перехід Німеччини до «світової політики»

Проголошення Німецької імперії

Призначення канцлером Пруссії О. фон Бісмарка

Створення 05 Союзу трьох імператорів

Утворення Троїстого союзу

Відставка 04 О. фон Бісмарка

2. Порівняйте внутрішню і зовнішню політику О. фон Бісмарка й урядів Вільгельма ІІ. Що між ними спільного, а що — відмінного? 3. Виконайте онлайн-вправу https://qr.orioncentr.com. ua/OsQNj.

II.

Обговоріть у групі

4. Німеччина належала до «другого покоління» капіталістичних країн. Як це позначилося на внутрішній і зовнішній політиці Німецької імперії? 5. Як ви думаєте, чому за певної реакційності внутрішньополітичного курсу Німеччина стала першою країною у світі, в якій ухвалили соціальне законодавство?

III. Мислю творчо й самостійно 6. «Бісмарк — щастя для Німеччини, хоч він і не добродійник людства, — писав історик Брандес. — Для німців він те саме, що для короткозорого — пара чудових, незвичайно сильних окулярів: щастя для хворого, але ве- Відео «Отто фон Бісмарк». Тривалість 04 хв 25 с лике нещастя, що вони йому потрібні». https://qr.orioncentr.com. Який сенс криється в словах відомого істоua/gFm0n рика? Чи поділяєте ви його думку? 7. Складіть політичний портрет «Бісмарк — “залізний канцлер” Німецької імперії». Під час роботи використайте матеріал відео.

ЦІ ДАТИ ДОПОМОЖУТЬ ЗРОЗУМІТИ ІСТОРІЮ. ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ ЇХ: 1873 р. створення Союзу трьох імператорів 1882 р. створення Троїстого союзу

128

Модернізація країн Європи та Америки в останній третині ХІХ — на початку ХХ ст. Пробудження Азії

§ 20

Втрата Великою Британією промислової першості. Посилення колоніальної експансії

1. ВТРАТА АНГЛІЄЮ ПРОМИСЛОВОГО ЛІДЕРСТВА Втрата промислового лідерства Діємо: практичні завдання

Остання третина XIX ст. — період швидкого економічного підне сення США й Німеччини — для Великої Британії ознаменувала втра ту передових позицій у світовій промисловості й торгівлі. Головною причиною втрати лідерства Великою Британією була застаріла тех нічна база її промисловості, яка сформувалася ще наприкінці XVIII — у першій половині XIX ст. і не могла конкурувати з передовими підпри ємствами США та Німеччини. Для заміни обладнання були потрібні чи малі кошти. Але не кожен підприємець був готовий здійснювати дорогі технічні нововведення. Наявність у Великій Британії колоніальних во лодінь з неосяжними й гарантованими ринками збуту, дешевою робочою силою та сировиною дозволяла знижувати собівартість виробленої на за старілій техніці продукції та отримувати високі прибутки. Із 70-х років XIX ст. британський капітал у дедалі більших розмірах почали вивозити до США, країн Латинської Америки й особливо в коло нії. А зменшення капіталовкладень у вітчизняну економіку уповільню вало темпи економічного розвитку Великої Британії. Велика Британія почала істотно відставати від США та Німеччини й у сфері технологій. Навіть винаходи, зроблені британцями, спочатку запроваджували в США та Німеччині. Британські товари на світовому ринку втрачали свою конкурентоспроможність. Становище ускладнювалося тим, що британський уряд продовжував дотримуватися фритредерської політики.

129

Розділ 3

Варто запам’ятати! Фритре

Безмитне надходження до країни з-за кордону продукції створювало для британських підприємців невигідні умови. Свобода торгівлі призве ла до того, що в 70–80-ті роки XIX ст. ринки Великої Британії були пере повнені товарами країн-конкурентів, а ввезення продукції британської промисловості в інші країни обкладали високим митом. Складним було становище в сільському господарстві. Падіння цін на сільськогосподарські товари, зумовлене появою на ринку дешевої замор ської пшениці, призвело до зниження доходів землевласників і масового розорення фермерів-орендарів. Відбувалася масова міграція сільського населення в міста. Економічний розвиток Британії в останній третині XIX ст. ?

Складна ситуація, в якій опинилася країна, спонукала частину про мисловців уже у 1880‑ті роки розпочати рух за протекціонізм. Але підприємницькі кола зробили ставку на розширення колоні альної експансії. Використання ресурсів колоній дозволяло їм ком пенсувати втрати, завдані іноземною конкуренцією, і, не вдаючись до реформування економіки, зберігати високі прибутки. Зв’язок з коло ніальними окраїнами імперії здійснювався за допомогою фінансових установ. У 1904 р. 50 британських банків мали близько 2 300 колоні альних відділень, тоді як банки Франції — 136, а Німеччини — 70. Деякі галузі британської індустрії продовжували займати панівні по зиції у світі. Так, судна, побудовані на верфях країни, не мали рівних. Британські верстати охоче купували за кордоном, зокрема й у США. Велика Британія зберігала провідну роль у світовій торгівлі, а Лон дон, як і раніше, вважався міжнародним фінансовим центром. Британ ський фунт стерлінгів залишався світовою розрахунковою валютою. У 90-х роках ХIХ ст. у Великій Британії з’явилися перші монопо лістичні об’єднання, які досить швидко встановили контроль над колоніальною торгівлею, суднобудівельною та військовою промисловіс тю. Проте процес створення монополій у Великій Британії відбувався повільніше, ніж у США, Німеччині. У традиційних галузях британської індустрії (вугільній, текстильній та ін.) монополізувати виробництво було складніше. Значну роль тут відігравали традиційні сімейні фірми, часто дрібні. У цих галузях технічне переоснащення виробництва відбувалося ще повільніше.

130

Модернізація країн Європи та Америки в останній третині ХІХ — на початку ХХ ст. Пробудження Азії

2. ВНУТРІШНЬОПОЛІТИЧНЕ СТАНОВИЩЕ країни У Великій Британії стабільно діяла двопартійна система. Політичне життя країни визначалося суперництвом двох найвпливовіших пар тій — Ліберальної та Консервативної. Вони чергувалися при владі, а їхні лідери, відповідно, очолювали уряди. При цьому традиційною залишалася політика реформізму, спроби удосконалення різних сфер життя суспільства. Історичні подробиці

У 1872 р. уряд В. Гладстона ввів закон про таємне голосування на ви борах. А в 1884 р. у Британії проведено нову парламентську реформу (третю з початку століття). У результаті зниження майнового цензу чи сельність виборців збільшилась до 4,5 млн осіб, що становило близько 60 % усього дорослого чоловічого населення країни. Право голосу було на дане батракам і шахтарям, а також дрібним орендарям Британії та Ірлан дії, сільськогосподарським робітникам, робітникам-квартиронаймачам. Поміркуймо!

У політичному житті держави дедалі активніше проявлялася полі тична активність робітників. Після великих страйків наприкінці 80-х років XIX ст. настав час для створення тред-юніонів докерів, робітниць сірникових фабрик та інших некваліфікованих робітників країни. Ці нові тред-юніони об’єднували також робітників, які працювали на одному підприємстві, але мали різні професії. Варто запам’ятати! Нові тред-юніо

131

Розділ 3

Чисельність профспілок Великої Британії безперервно зростала. Нові профспілки були головними іні ціаторами незалежного робітничого представництва в парламенті. У 1900 р. Лондонський конгрес тредюніонів утворив Комітет робітни чого представництва з метою пря мого обрання робочих депутатів до парламенту. Обрані депутати мали створити в Палаті громад окрему фракцію, хоча їм дозволялося спів працювати з лібералами. Комітет створювався на основі колективного членства профспілок і вже в 1904 р. об’єднував понад 1 млн осіб. У 1906 р. Комітет робітничого представництва був перетво рений у Лейбористську партію, яка на перших виборах до парламенту завоювала 29 мандатів. Варто запам’ятати! Лейбористська партія (Партія праці)

Таким чином, у Великій Британії з’явилася нова впливова політична організація, яка згодом зайняла місце лібералів у двопартійній системі країни. З моменту свого створення Лейбористська партія відстоювала позиції реформізму.

3. «ІРЛАНДСЬКЕ ПИТАННЯ» У 70-ті роки XIX ст. в Ірландії активізувався національний рух, який очолила ліберальна буржуазія. Створена нею в 1870 р. «Ліга гомруля» визначила свої вимоги самоврядування для Ірландії в рамках Британ ської імперії (гомруль). Ірландці, обрані до британського парламенту, співпрацювали з лібе ралами, сподіваючись на їхню підтримку у введенні гомруля в Ірлан дії. Коли їхні надії не виправдалися, ірландські депутати застосували тактику парламентської обструкції: виступаючи з кожного питання, вони гальмували роботу найвищого представницького органу.

132

Модернізація країн Європи та Америки в останній третині ХІХ — на початку ХХ ст. Пробудження Азії

Варто запам’ятати! Го

На початку 1886 р. кабінет В. Глад стона розробив поміркований проєкт гомруля: відновлений ірландський парламент отримував право управлін ня внутрішніми справами, хоча зо внішня політика, торгівля, поліція, армія та всі важливі питання внутріш ньої політики залишилися в руках британського уряду. Проте цей законо проєкт не лише викликав лютий опір консерваторів, а й призвів до розколу Ліберальної партії. Вирішення «ір ландського питання» відкладалося. ?

Історичні подробиці

Діємо: практичні завдання

133

Розділ 3

1. У чому полягали особливості економічного розвитку Великої Британії в останній третині XIX ст.? 2. Які зміни в двопартійній системі Великої Британії відбулися на межі ХІХ– ХХ ст.? 3. Які були основні причини відставання в 70–80-х роках XIX ст. Великої Британії від США й Німеччини? 4. Що свідчило про загострення «ірландського питання» в 60–80-х роках XIX ст.? 5. Покажіть на карті в шкільному атласі Ірландію, а також адміністративно-територіальні одиниці, що входили до Сполученого Королівства Великої Британії і Північної Ірландії. 6. Виконайте онлайн-вправу https://qr.orioncentr.com.ua/qlJRQ.

II.

Обговоріть у групі

7. У 1875 р. Б. Дізраелі заявив, що Велика Британія «втомилася від реформ» і «їй треба відпочити». Як ви вважаєте, що мав на увазі британський політик? 8. Чому, на ваш погляд, британські уряди в ХІХ ст. провадили політику реформізму? Яке це мало значення для стабілізації політичної системи Великої Британії? 9. Чому британці називають «Вікторіанську епоху» (1837–1901 рр.) «золотим століттям» історії своєї країни? 10. Співставте розвиток Великої Британії та Німеччини в останній третині ХІХ — на початку ХХ ст. Зробіть висновки про можливі перспективи розвитку відносин двох держав. Критерії порівняння Особливості політичної системи Економічний розвиток Напрями зовнішньої політики

Велика Британія

Німеччина

III. Мислю творчо й самостійно 11. Виконайте дослідницький проєкт «Королева Вікторія: історія життя на тлі епохи». Доберіть інформацію, яка свідчить про вплив Вікторії на суспільну свідомість і політику.

ЦІ ДАТИ ДОПОМОЖУТЬ ЗРОЗУМІТИ ІСТОРІЮ. ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ ЇХ: 1884–1885 рр. 1906 р.

134

третя виборча реформа у Великій Британії створення Лейбористської партії

Модернізація країн Європи та Америки в останній третині ХІХ — на початку ХХ ст. Пробудження Азії

§ 21

Економічне піднесення США

1. АМЕРИКАНСЬКЕ «ЕКОНОМІЧНЕ ДИВО» Особливості економічного розвитку США Протягом другої половини ХІХ — початку ХХ ст. в економіці країни відбулися глибокі структурні зміни, з’явилися нові галузі промисло вості: нафтодобувна та нафтопереробна, хімічна, автомобільна, елек тротехнічна, електроенергетична. Індустріалізація Сполучених Штатів поєднувалася не тільки з тех нічним прогресом у промисловості, а й з удосконалюванням організації виробництва та праці. Галузі легкої промисловості вперше у світі пе рейшли до масового випуску стандартизованого взуття, одягу, продук тів харчування, ліків. На заводах впроваджували потокові методи ви робництва з конвеєрним збиранням вузлів, агрегатів і готової продукції. Розвиток промисловості супроводжувався підвищенням рівня життя населення, зокрема й робітників. Їхнє матеріальне становище ставало кращим, ніж у робітників європейських країн. Швидко здійснювалося залізничне будівництво. США стали зако нодавцем мод в автомобілебудуванні. Праця вільних фермерів на своїй землі приносила відмінні резуль тати в сільському господарстві. У США швидко зростали великі корпорації. У банківській сис темі США переважали два найбільші банки — Дж. Рокфеллера та Дж. Моргана. Поміркуймо!

США наприкінці ХІХ — на початку ХХ ст. здійснили нечуваний еко номічний ривок, справжнє економічне диво. Якщо в 70-х роках ХІХ ст. в США виплавлялося сталі в 7 разів менше, ніж у Великій Британії, то до 1910 р. США випереджали Англію за цим показником уже в 4,5 раза. Символом американського «економічного дива» можна вважати хмарочоси. Один з перших з них — Нью-Йорк-ворлд-білдінг — було споруджено ще в 1890 р. (знесено в 1955 р.). Його висота сягала понад

135

Розділ 3

100 метрів. У будинку було близько 950 офісних приміщень, в яких роз міщувалося до 4000 працівників. США, випередивши Велику Британію, вийшли на перше місце у світі за обсягом промислового виробництва та не поступаються цією позицією донині.

2. СТАНОВЛЕННЯ АНТИтрестівськОГО ЗАКОНОДАВСТВА З моменту появи перших великих корпорацій федеральний уряд й ад міністрація окремих штатів прагнули забезпечити максимально сприят ливі умови для їхньої діяльності. Однак могутність трестів розорювала підприємців і фермерів. Уряд був змушений зважати на думку виборців. У 1890 р. Конгрес США прийняв антитрестівський закон, спря мований на боротьбу з монополіями й необґрунтованими обмеженнями вільної конкуренції. Автором законопроєкту був американський сена тор Дж. Шерман. Цей закон забороняв угоди, об’єднання та таємні змови з обмежен ня торгівлі. Водночас закон використовувався владою і проти страйко вого руху. Страйкарів обвинувачували в обмеженні «свободи торгівлі» робочою силою, а профспілка, що організувала страйк, прирівнювалася до тресту. Діємо: практичні завдання

Монополізація економіки

Конкуренція

Ціни на товари

Дрібний і середній бізнес

3. режим СЕГРЕГАЦІЇ в південних штатах Характерною рисою соціальної політики адміністрацій США було збереження расової дискримінації. Хоча законодавство США надавало афроамериканцям цивільні права, повної рівноправності вони так і не домоглися. Хоча на загальнодержавному рівні права афроамериканців гаран тувалися, у 1881 р. в штаті Теннесі, а згодом і в інших, був прийнятий закон про сегрегацію афроамериканців під час користування міським і залізничним транспортом. Поступово в багатьох південних штатах було

136

Модернізація країн Європи та Америки в останній третині ХІХ — на початку ХХ ст. Пробудження Азії

узаконено расову сегрегацію в питаннях проживання, у місцях суспіль ного користування, на виробництві, у транспорті. У південних штатах також панував жорстокий терор Ку-клукс-клану (ККК) — таємної ультрареакційної расистської організації, жертвами якої були як афроамериканці, так і «білі» громадяни. У 1871 р. Конгрес США прийняв закон, згідно з яким президент У. Грант одержав право направляти проти ККК регулярні війська. Ці дії влади мали успіх, привівши до зникнення збройних банд Ку-клуксклану — але тільки на певний час. У 1915 р. вона була знову органі зована в штаті Джорджія під ви глядом протестантського релігій ного товариства. Для залякування афроамери канців широко застосовувався са мосуд чорношкірого населення — суд Лінча. Скрутним було становище й корінного населення — індіанців. За законом США (що діяв аж до 1924 р.), індіанці не були гро мадянами цієї країни й не мали жодних прав. Під час колоніза ції багато племен індіанців були переселені з традиційних місць перебування до резервацій США та Канади. Масове освоєння Заходу в останній третині XIX ст. викликало нові конфлікти з індіанцями, оскільки раніше уряд США обіцяв залишити ці землі за ними. Лише в 1887 р. Конгрес прийняв новий закон, за яким індіанці, які бажали зайнятися фермерством, могли одержати від уряду ділянки землі й громадянство США. Варто запам’ятати! Расова дискриміна

Сегрегація

137

Розділ 3

4. експансіонізм США в МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИНАХ Спираючись на величезний економічний і військовий потенціал, на прикінці XIX ст. США значно активізували зовнішню політику, спря мовану на зміцнення свого впливу в сусідніх та інших державах. Основні тенденції в зовнішній політиці США наприкінці ХІХ ст. Ізоляціоністи Розширення сфер впливу США в Латинській Америці та Карибському басейні, блокування доступу туди європейців; невтручання США в європейські конфлікти

Експансіоністи Створення потужного військовоморського флоту, побудова морських баз на островах Атлантичного й Тихого океанів, розширення сфер впливу в Східній Азії, участь США у «великій світовій політиці»

Для «обґрунтування» експансії США в країнах Латинської Америки використовувалася теорія панамериканізму. Варто запам’ятати! Панамерикані

У 1898 р., скориставшися слабкістю іспанської колоніальної імперії та початком визвольного руху на Кубі й Філіппінах (іспанських володінь), США виграли американо-іспанську війну. Куба формально залишалася незалежною, але в 1903 р. кубинці були вимушені підписати договір, за яким острів фактично перетворювався на протекторат США. Сполученим Штатам були передані й Філіппіни, за які Іспанія отримала 20 млн доларів так званої компенсації. Історичні подробиці

138

Модернізація країн Європи та Америки в останній третині ХІХ — на початку ХХ ст. Пробудження Азії

Інтереси американської економіки вимагали проникнення до Китаю, де панували європейські великі держави. У 1899 р. державний секретар Дж. Хей оголосив політику «відкритих дверей» у Китаї. Це означало, за формального збереження територіальної цілісності Китаю, забезпе чення рівних можливостей на китайському ринку для всіх держав. Варто запам’ятати! Експа

5. «Чесний курс» Т. Рузвельта Президентство Теодора Рузвельта (очолював США в 1901–1909 рр.) проходило в умовах суспільного руху, спрямованого проти трестів. У лавах цього руху виступали робітники, фермери, а також дрібна й середня буржуазія, тисячі представників якої розорилися через конкуренцію з монополістами. Президент не прагнув знищити корпо рації, прекрасно розуміючи їхнє значення для економіки країни. Його ідея полягала в державному регулюванні великих компа ній, обмеженні їхніх спроб монополізувати ринок. Для реалізації цих ідей Т. Рузвельт запровадив програму «чесного курсу». Т. Рузвельт заявляв про необхідність спра ведливого ставлення не тільки до підприєм ців, а й до робітників, готовність проводити в робітничому питанні «чесний курс». Уряд неодноразово втручався в трудові конфлік ти, виступаючи арбітром на переговорах між профспілками та підприємцями. Іноді адміністрація навіть ставала на бік страйкарів. Уряд Т. Рузвельта почав судові процеси проти низки монополій («Стандарт Ойл», м’ясного тресту та ін.), звинувативши їх у порушенні антитрестівських законів. Викриття в пресі антисанітарних умов на підприємствах тресту в Чикаго привели до прийняття закону про контроль уряду над якістю та санітарними умовами виробництва і продажу харчових продуктів й аптечних товарів. Було ухвалено закон про охорону природних ресурсів з метою при пинення їх розкрадання.

139

Розділ 3

У 1903 р. створено Міністерство торгівлі та праці. Історичні подробиці

hh hh hh hh ?

6. «Нова демократія» В. Вільсона На президентських виборах 1912 р. переміг де мократ Вудро Вільсон (був президентом у 1913– 1921 рр.). Ним розроблена програма «нової де мократії». За ініціативи Вільсона було ухвалено низку законів: •• закріплювалося право на організацію робітни чих спілок, страйків і пікетування; •• скасовувалося судове переслідування за участь у страйках, крім випадків, коли було завдано шкоди підприємству; •• заборонялося використання праці дітей у промисловості; •• скасовувався параграф антитрестівського закону Дж. Шермана 1890 р., за яким страйки профспілок вважалися змовою, а самі профспілки — монополіями, що мали на меті обмеження розвитку виробництва; •• встановлювалися компенсації за нещасні випадки на виробництві. Конгрес прийняв закон, який установив 8-годинний робочий день; фермерам надавалася можливість брати в держави кредити. Закон про товарні склади передбачав видачу позик фермерам під майбутній уро жай сільськогосподарських продуктів. Частиною програми «нової демо кратії» Вільсона стало створення федеральної Резервної системи банків. Історичні подробиці

140

Модернізація країн Європи та Америки в останній третині ХІХ — на початку ХХ ст. Пробудження Азії

1. Назвіть основні причини економічного піднесення США після Громадянської війни. 2. Визначте особливості економічного розвитку США наприкінці XIX ст. 3. Яку роль відіграло антимонопольне законодавство в розвитку економіки країни? 4. Розкрийте зміст расових конфліктів в американському суспільстві. 5. У чому полягала відмінність позицій між прихильниками експансіонізму й ізоляціонізму в зовнішній політиці США? 6. Покажіть на карті країни, на які поширювалася зовнішньополітична експансія США. 7. Укладіть тематичні речення з історії США з термінами й поняттями хмаринки слів.

II.

Обговоріть у групі

8. Проблема нестачі робочої сили в США існувала з моменту становлення держави. Як вона вирішувалася в останній третині XIX ст.? До яких наслідків це приводило? 9. Які особливості соціально-економічного й політичного розвитку США наприкінці ХІХ ст. визначили подальше зростання могутності цієї країни протягом усього ХХ ст.?

III. Мислю творчо й самостійно 10. Деякі історики вважають, що Реконструкція Півдня США зазнала невдачі, бо й через 100 років після перемоги Півночі на Півдні існували расова дискримінація й сегрегація, а в суспільній свідомості населення Півдня залишалось негативне ставлення до перемоги Півночі. Особлива історична пам’ять про події Громадянської війни в США, її героїв та наслідки залишається на Півдні США й донині. Як ви вважаєте, чи існує загроза розколу країни сьогодні через різну історичну пам’ять значної частини населення Півночі та Півдня США? Що об’єднує громадян Сполучених Штатів, які мають різну історичну пам’ять про події минулого? Які уроки із цього можуть бути прийнятними для сучасної України?

ЦІ ДАТИ ДОПОМОЖУТЬ ЗРОЗУМІТИ ІСТОРІЮ. ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ ЇХ: 1898 р. 1901–1909 рр. 1913–1921 рр.

американо-іспанська війна президентство Т. Рузвельта в США президентство В. Вільсона в США

141

Розділ 3

§ 22

Російська імперія в другій половині ХІХ — на початку ХХ ст.

1. «ВЕЛИКІ РЕФОРМИ» В РОСІЇ ТА ЇХНІ НАСЛІДКИ У першій половині XIX ст. економіка Росії розвивалася досить швид кими темпами. Але за багатьма показниками Росія відставала від про відних держав, передусім через наявність кріпосницької системи. Варто запам’ятати! Кріпосне право (кріпосництво, кріпа

Нерозв’язаним у Російській імперії залиша лося національне питання. На заваді модерні зації суспільства стояло й саме самодержавство — відсутність демократичних свобод, переслідування опозиції унеможливлювало суспільний діалог щодо шляхів розвитку держави. Після смерті Миколи І на престол зійшов його син Олександр ІІ. Поразка в Східній (Кримській) війні, що засвідчила відсталість Російської імперії, спонукала царя до проведення реформ. Реформаторський курс було започаткова но аграрною (селянською) реформою. Ще 30 бе резня 1856 р. Олександр II привселюдно заявив про необхідність скасування кріпосного права, зазначивши: «Набагато краще, щоб це відбулося зверху, ніж знизу». Поміркуймо!

19 лютого 1861 р. Олександр II підписав Маніфест «Про… дарування кріпосним людям прав стану сільських обивателів» і «Положення про селян, які вийшли з кріпосної залежності».

142

Модернізація країн Європи та Америки в останній третині ХІХ — на початку ХХ ст. Пробудження Азії

Основні положення селянської (аграрної) реформи

● Скасування особистої залежності селян ● Надання селянам громадянських прав і свобод ● Можливість вільної господарської діяльності ● Наділення селян землею ● Право вступу на службу, здобувати освіту, змінювати суспільний стан

● Збереження нерівності (подушний податок, покарання різками, рекрутчина) ● Збереження селянської общини (кругова порука, обмеження права виїзду) ● Викуп польового наділу лише з дозволу поміщика, плата за користування або панщина ● Зловживання поміщиків при виділенні наділів, обмеження доступу до інших сільськогосподарських угідь

Державні селяни: менші викупні платежі й більші наділи

Після реформи селяни мали у своєму розпорядженні менше землі, ніж до 1861 р. На Півночі Росії вони втратили близько 10 % своїх ко лишніх наділів. На Лівобережжі та Південній Україні їхні землі змен шилися майже на 30 %. Селянська реформа, незважаючи на її грабіжницький стосовно селян характер, мала надзвичайно велике значення для подальшої економічної та соціально-політичної модернізації країни. Скасування кріпосного права, реформи 60–70-х років XIX ст. створили сприятливі умови для подальшого розвитку країни, хоча зберігалися і традиційні суперечності в розвитку. У 80-х роках ХIХ ст. в Росії завершився промисловий переворот. У 1893 р. почало ся піднесення промисловості, що тривало до початку ХХ ст. Через слаб кість вітчизняної буржуазії головну роль відігравали державні інвести ції та іноземний капітал. Відмітна риса розвитку сільського господарства полягала в його екс тенсивному характері. Збільшення валових зборів зерна досягалося за рахунок оранки нових земель. І хоча землеволодіння перестало бути при вілеєм дворянства, селянство страждало від малоземелля і безземелля. Загалом протягом 1860–1870-х років царський уряд провів низку ре форм, що були викликані як потребами модернізації країни, так і самим ходом модернізації. Та, попри свою прогресивність, ці реформи мали

143

Розділ 3

суперечливий характер. Вони не розв’язували однієї з головних проблем Росії — проблеми самодержавства, яке вже не відповідало вимогам часу. Основні реформи в Росії в 1860–1870-х роках

Фінансова реформа (1860 р.)

Створення Державного банку Централізація управління державними фінансами

Аграрна (селянська) реформа (1861 р.)

Ліквідація кріпацтва та наділення селян землею Надання селянам громадянських прав

Земська реформа (1864 р.)

Створення виборних органів влади в губерніях — земств, на які покладалася відповідальність за сільські лікарні, школи, дороги, заклади торгівлі Виборні органи самоврядування

Судова реформа (1864 р.)

Упровадження незалежного суду Конкуренція суду (прокурори проти адвокатів) Суд присяжних (виборні з громадськості засідателі)

Освітня реформа (1864 р.)

Єдина система освіти Широка автономія університетів Відкриття закладів для освіти жінок

Цензурна реформа (1865 р.)

Попередня цензура для столичних періодичних видань змінювалася на каральну, а в регіонах суттєво не змінилася Ліквідація цензури щодо урядових і наукових видань

Міська реформа (1870 р.)

Упровадження міських дум — органів місцевого самоврядування, які відали питанням розвитку і благоустрою міст

Військова реформа (1874 р.)

Заміна рекрутчини загальною військовою повинністю для чоловіків від 21 року Створення закладів для підготовки офіцерів

Діємо: практичні завдання

Поміркуймо!

144

Модернізація країн Європи та Америки в останній третині ХІХ — на початку ХХ ст. Пробудження Азії

2. СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНЕ ЖИТТЯ В УМОВАХ САМОДЕРЖАВСТВА Пореформенна економічна модернізація Російської імперії не під кріплювалась політичною модернізацією. Невирішеність земельного питання разом з небажанням самодержавства поступитися політичною владою загострювало напругу в суспільстві. Протягом другої половини ХІХ — на початку ХХ ст. в Росії наростав конфлікт між самодержавством і опозиційними силами. Причинами було збереження консервативних традицій суспільно-політичного укла ду держави: необмежене самодержавство; захист державою інтересів по міщиків і великої буржуазії; станова нерівність; національне гноблення неросійських народів. Ситуація загострилася за правління наступника загиблого від замаху терористів Олександра ІІ — його сина Олександра ІІІ (1881–1894 рр.). Новий імператор відмовився від продовження реформ батька, його ме тою було збереження і зміцнення самодержавства. Таку політику нама гався продовжувати й останній російський імператор Микола ІІ (1894– 1917 рр.). ВНУТРІШНЬОПОЛІТИЧНЕ ЖИТТЯ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ Заборона на діяльність легальної опозиції

Великодержавна політика національного гноблення

Поява революційних організацій

Розвиток національно-визвольних рухів

Народництво Цілі: повалення самодержавства; встановлення соціалізму з опорою на селянство Методи боротьби: «ходіння в народ»; політичний терор

Соціал-демократія Російська соціал-демократична робітнича партія (РСДРП) Меншовики Цілі: повалення самодержавства; еволюційний поступ до соціал-демократії

Більшовики Цілі: соціалістична революція світового масштабу

145

Розділ 3

3. ЗОВНІШНЯ ТА КОЛОНІАЛЬНА ПОЛІТИКА РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ У другій половині ХІХ ст. Російська імперія продовжила політику територіальної експансії. Скориставшися слабкістю Китаю, вона віді брала в нього Амурську область і Уссурійський край. Протягом 1860– 1870-х років імперія підпорядкувала собі держави Середньої Азії: Ко кандське та Хівинське ханства, а також Бухарський емірат. Далекосяжні наслідки для Росії мала її поразка у війні з Японією 1904–1905 рр. Уряд Миколи ІІ мріяв про маленьку переможну війну, яка згуртує невдоволене числен ними консервативними пережит ками суспільство довкола царя. Однак воєнні дії 1904–1905 рр. завершилися для «могутньої» ім перії принизливими поразками: росіяни втратили Порт-Артур, за знали поразок під Мукденом і біля острова Цусіма. За мирною угодою, підписа ною в Портсмуті (США) 23 серпня 1905 р., Росія визнала Корею сфе рою впливу Японії, передала Японії право на оренду частини Ляодун ського півострова з Порт-Артуром та південну частину Сахаліну. Поразка царської Росії у вій ні з Японією вкотре засвідчила відсталість імперії, загострила й без того сильні опозиційні на? строї щодо самодержавства. Російське суспільство відповіло на гіркоту поразки першою російською революцією 1905–1907 рр. Поміркуймо!

4. революція 1905–1907 рр. Прологом революції 1905–1907 рр. став страйк робітників Пути лівського заводу в Петербурзі, що розпочався 3 січня 1905 р. А вже 8 січня страйк охопив усі заводи столиці.

146

Модернізація країн Європи та Америки в останній третині ХІХ — на початку ХХ ст. Пробудження Азії

Уранці 9 січня 1905 р. народний похід з петицією до царя на чолі з Га поном закінчився розстрілом беззбройних робітників. Ця подія ввійшла в історію під назвою «кривава неділя». Події «кривавої неділі» приголомшили російську громадськість і ви кликали бурю протестів по всій країні. У Росії розпочалася революція: розгорталися потужний страйковий рух, селянські повстання, по встання в армії та на флоті. Вона була викликана глибокими пробле мами, які потребували розв’язання. Цілі революції 1905–1907 рр. у Росії Вирішення

Встановлення

Ліквідація

Розв’язання

Вирішення

Встановлення

Реалізація

Намагаючись спинити революцію поступ ками, 17 жовтня 1905 р. цар видав Маніфест, в якому обіцяв скликати Державну Думу, на дати громадянські права і свободи. Для підко рених народів, зокрема й українців, це означа ло зняття заборон на вживання національних Партія октябристів мов. Значна частина російського суспільства і партія кадетів не хотіла подальшого розхитування держави, https://qr.orioncentr. вважаючи достатніми здобуті поступки з боку com.ua/R1j6W самодержавства. Більшість політичних партій Росії (крім більшовиків, анархістів та есерів-радикалів) позитивно оцінювали результати революції: •• скликання царським урядом Державної Думи — виборного законо давчого органу, першого паростку парламентаризму в імперії; •• проголошення демократичних свобод; •• видання законів, що надавали робітникам гарантії соціального захисту; •• початок підготовки урядом аграрної реформи.

147

Розділ 3

До 1907 р. революція пішла на спад. Після видання Маніфесту 17 жовтня 1905 р. ліберально налаштовані політичні сили вважали революцію завершеною. Вони взялися до роботи в Державній Думі — розбудовувати громадські установи, сподіваючись у межах наявної системи реформувати імперію. Радикально налаштовані сили продовжили боротьбу, однак царський уряд вдався до жорстких заходів з їх придушення.

5. ДІЯЛЬНІСТЬ П. СТОЛИПІНА Стабілізація внутрішнього становища після революційних подій 1905 р. пов’язана з ім’ям Петра Столипіна, який у 1906 р. очолив ро сійський уряд. Запобігання новим революційним вибухам П. Столипін убачав у проведенні прогресивної аграрної реформи та жорсткому при душенні будь-яких опозиційних настроїв. З метою пришвидшення розвитку аграрного виробництва, розв’я зання проблеми селянського малоземелля і створення міцної опори самодержавству в особі заможного селянства П. Столипін провів аграрну реформу. Ліквідація

Розвиток приватної селянської

викупних платежів за реформою 1861 р., обов’язкової селянської общини

власності на землю: право отримати землю — відруб (у межах села), хутір (за межами села) меж

ЗМІСТ СТОЛИПІНСЬКОЇ РЕФОРМИ Сприяння купівлі-продажу і землі селянами:

Розв’язання Р ’ проблеми малоземелля:

дешеві кредити через Селянський земельний банк

заохочення переселення селян до Сибіру, Казахстану й Середньої Азії

Унаслідок столипінських реформ у Росії формувалося високорозви нуте землеробство. Залишки хліба незабаром після початку реформ становили сотні мільйонів пудів, тому різко зросли валютні надходжен ня, пов’язані з експортом зерна. Розвиток сільського господарства сприяв і розвиткові російської промисловості. Але столипінська реформа не усунула основних суперечностей на селі. Збереглося поміщицьке земле володіння. Соціальну напругу підсилювало малоземелля селянства. Зростанню опозиційних настроїв сприяла активізація в національних регіонах російських шовіністичних організацій, які підтримував уряд, а також поступовий наступ царизму на демократичні свободи, проголо шені Маніфестом 17 жовтня 1905 р.

148

Модернізація країн Європи та Америки в останній третині ХІХ — на початку ХХ ст. Пробудження Азії

Ілюзорна могутність Російської імперії наближалася до випробуван ня Першою світовою війною.

1. Упорядкуйте хронологічну послідовність подій історії Російської імперії. Поясніть причинно-наслідкові зв’язки між подіями.

Столипінська аграрна реформа

Східна (Кримська) війна

«Кривава неділя»

Російськояпонська війна

Перша російська революція

Ліквідація кріпацтва

2. Які соціально-політичні й економічні проблеми мала розв’язати революція 1905–1907 рр.? 3. Визначте, що спільного в наслідках Східної (Кримської) та російсько-японської (1904–1905 рр.) воєн для розвитку Росії. 4. Поясніть значення термінів і понять: «земство», «міська дума».

II.

Обговоріть у групі

5. Історики стверджують, що скасування кріпосного права стало історичним рубежем у багатовіковій історії Росії. Чи згодні ви з такою точкою зору? 6. Чи можна вважати, що столипінські реформи були «продовженням» реформ 1860–1870 рр.? У чому полягає їхня спільність і відмінність?

III. Мислю творчо й самостійно 7. П. Столипін у «Промові про влаштування побуту селян та про право власності», яку виголосив 10 травня 1907 р., зазначив: «…Супротивникам державності хотілося б обрати шлях радикалізму, шлях звільнення від історичного минулого Росії, звільнення від культурних традицій. Їм потрібні великі потрясіння, нам потрібна Велика Росія!». Як ви розумієте ці слова? Кому вони були адресовані? Чи могла Російська імперія на початку ХХ ст. уникнути революційних потрясінь?

ЦІ ДАТИ ДОПОМОЖУТЬ ЗРОЗУМІТИ ІСТОРІЮ. ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ ЇХ: 19 лютого 1861 р. 1904–1905 рр. 1905–1907 рр. 1906 р.

скасування кріпосного права в Росії російсько-японська війна революція в Російській імперії початок столипінських реформ

149

Розділ 3

§ 23

Австро-Угорщина — дуалістична монархія. Утворення нових незалежних держав на Балканах 1. ПЕРЕТВОРЕННЯ АВСТРІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ НА ДУАЛІСТИЧНУ МОНАРХІЮ

Початок реакції та спроби реформ Після придушення революції 1848–1849 рр. в Австрійській імперії розпочався період реакції. Імперія, що зберігала до 1848 р. федеративний характер, була перетворена на унітарну державу з абсолютною необ меженою центральною владою. Варто запам’ятати! Унітарна держа

Наприкінці 50-х років XIX ст. Австрія опинилася в повній ізоля ції в Європі: австрійська інтервенція до Дунайських князівств у період Східної війни (1853–1856 рр.) зруйнувала союз із Росією, відмова від активної участі в цій війні відштовхнула від неї Францію. Відносини з Пруссією також погіршилися через австро-прусське протистояння в процесі об’єднання німецьких держав. У 1859 р. вибухнула австро- італо-французька війна, що обернулася поразкою австрійських військ та утворенням Італійського королівства. Поразка у війні викликала внутрішню кризу в імперії. Почалися масові антиурядові виступи, осо бливо потужні — в Угорщині. Усе це змусило імператора піти на поступки національним рухам країни. 20 жовтня 1860 р. був виданий «Жовтневий диплом» — нова конституція імперії, що відновила автономію регіонів і розширила права регіональних ландтагів, перш за все угорських Державних зборів, які отримали навіть право законодавчої ініціативи. Угорська мова була оголошена офіційною на території Угорщини. «Жовтневий диплом» не заспокоїв угорське суспільство: заворушення з вимогами відновлення Конституції 1848 р. тривали. У той же час нова конституція викликала незадоволення слов’янських регіонів імперії, які протестували проти надання особливих прав угорцям, а також австрійських лібералів, які побоювалися того, що в новому імперському парламенті німці опинять ся в меншості.

150

Модернізація країн Європи та Америки в останній третині ХІХ — на початку ХХ ст. Пробудження Азії

У результаті 26 лютого 1861 р. був опубліко ваний «Лютневий патент», що змінював жов тневу конституцію в дусі централізації: права регіональних ландтагів були істотно урізані, а по вноваження імперського парламенту, що форму вався тепер не за національно-територіальним, а за становим принципом, значно розширені. Державні збори Угорщини відмовилися затвер дити «Лютневий патент». Була також прийнята петиція до імператора з проханням відновлення Конституції 1848 р. Але імператор відкинув пети цію і 22 серпня 1861 р. розпустив Державні збори та місцеві збори. В Угорщині був упроваджений над звичайний стан, який незабаром був поширений на інші регіони імперії. У 1863 р. імперський парламент покинули чеські й польські депутати, чим повністю паралізували його роботу. Таким чином, спроби реформ провалилися, що в 1865 р. визнав і сам імператор, скасувавши Конституцію 1860 р. Підписання австро-угорського договору Незважаючи на провал спроб конституційних реформ 1860–1861 рр., імператор Франц-Йосип I сподівався на компроміс із угорським націо нальним рухом, що дозволив би зміцнити монархію. У 1865 р. почалися секретні переговори через посередників між імператором і представни ками угорських лібералів. Австро-угорське зближення пришвидшило різке послаблення пози цій Австрійської імперії. Усе це призвело до того, що угорські ліберали вирішили відмовитися від національної ідеології часів революції та знизили обсяг своїх вимог на переговорах з австрійським урядом. Австрійські ліберали також зрозуміли необхідність укладення союзу з угорцями для забезпечення збереження переваги німців у західній частині імперії та посилення національних рухів підлеглих народів. 15 березня 1867 р. між австрійським імператором ФранцемЙосипом I і представниками угорського національного руху на чолі з Ф. Деаком був підписаний договір, відповідно до якого Австрійська ім перія перетворювалася на дуалістичну монархію Австро-Угорщину. Варто запам’ятати! Дуалістична мона

151

Розділ 3

Відтепер австрійська й угорська частини імперії отримали повний суверенітет щодо внутрішніх справ. Обидві частини імперії повинні були мати власний парламент, незалежний уряд, власну сис тему державної адміністрації, суду та юстиції. Загальноімперському уряду передавалися повноваження щодо зовнішньої, військово-морської та фінансової політики. Для обговорення спільних для обох частин мо нархії справ також скликалися Коронна рада й рада спільних міністрів, включаючи, окрім спільних міністрів, глав урядів Австрії та Угорщини й запрошених імператором осіб. За угодою 1867 р. Австрія брала на себе 70 % загальноімперських витрат, Угорщина — 30 %, надалі ця частка мала коригуватися кожні 10 років, зважаючи на рівень економічного розвитку. В обох частинах держави були проголошені демократичні свободи, рівність усіх громадян перед законом, недоторканність приватної влас ності тощо. Уряди Австрії та Угорщини брали на себе відповідальність кожен перед своїм парламентом. Монарх зберігав за собою право попе реднього схвалення законопроєктів, особисто призначав голів урядів і спільних міністрів, а також залишався верховним головнокомандува чем єдиної австро-угорської армії. Незабаром після підписання угоди її умови були затверджені угор ськими Державними зборами, а 8 червня 1867 р. Франц-Йосип I корону вався в Будапешті королем Угорщини. Сучасні історики вважають, що австро-угорська угода була єдиним можливим способом збереження для монархії Габсбургів статусу великої держави. Завдяки угоді до початку Першої світової війни розви ток Австро-Угорщини був відносно спокійним. Імперія увійшла в період бурхливого економічного розвитку й модернізації всіх аспектів суспільно го життя. Демократизації політичної системи сприяло надання загального виборчого права дорослому чоловічо му населенню в 1907 р. Проте новий державний устрій мав недоліки, зокрема, збереження сильної влади імператора і нехтування інтересами інших націй імперії. ?

152

Модернізація країн Європи та Америки в останній третині ХІХ — на початку ХХ ст. Пробудження Азії

Думки істориків

2. Російсько-турецька війна 1877–1878 рр. Й УТВОРЕННЯ НОВИХ НЕЗАЛЕЖНИХ ДЕРЖАВ НА БАЛКАНАХ В останній третині ХІХ ст. загострилися суперечності Австро-Угор щини з Росією за вплив на Балканському півострові й контроль над важливими Чорноморськими протоками Босфор і Дарданелли. Діяла Російська імперія під приводом допомоги в боротьбі за незалежність слов’янських народів Балкан проти османського панування. У 1875 р. розпочалося повстан ня слов’ян проти турецького па нування в Боснії та Герцеговині. У 1876 р. Сербія, Болгарія та Чор ногорія, що перебували під владою Туреччини, оголосили їй війну. Про відні європейські країни не лише не підтримали визвольну боротьбу бал канських народів, а й підбурювали турків на активні воєнні дії. Підтримуючи Сербію, що зазна ла невдач у війні з Туреччиною, 24 квітня 1877 р. Росія оголосила війну Туреччині. Під час воєнних дій російській армії вдалося звільнити всю терито рію Болгарії від турецьких військ. Перемагала Росія також у боях ? на Кавказі. Після захоплення російськими військами невеликого містечка СанСтефано (12 км від Константинополя)

153

Розділ 3

турецький уряд, побоюючись втрати столиці, погодився на мир. 19 лютого 1878 р. Росія та Туреччина підписали Сан-Стефанський мирний договір. Згідно з умовами договору створювалася нова держава — автономне князівство Болгарія, що включало територію з болгарським населенням від Дунаю до Егейського моря. Болгарське князівство мало виплачувати податки турецькому султанові, але було незалеж ним у внутрішніх справах. Воно оголошувалося васалом Османської імперії. Боснії та Герцеговині надавалась автономія у складі Османської імперії. Сербія, Чорногорія та Румунія стали повністю не залежними державами й розширили свої території. До Росії відійшли Південна Бессарабія (втрачена Витяг із після поразки в Східній (Кримській) війні), Батум, Сан-Стефанського фортеці Ардаган, Карс і Баязет. Сан-Стефанський договору мирний договір значно посилював вплив Росії на https:// qr.orioncentr.com. Балканах і Кавказі. ua/GGCPR

3. Берлінський конгрес

Велика Британія та Австро-Угорщина не бажали посилення Росії на Балканах і заявили протест проти умов Сан-Стефанського договору. Росія, побоюючись нової війни, змушена була погодитися на скликання міжнародного конгресу, що відкрився 13 червня 1878 р. в Берліні. Мета конгресу для Османської імперії та західних країн зводилася до лікві дації наслідків перемоги Росії в російсько-турецькій війні й посилення впливу країн Західної Європи на Близькому Сході. Відповідно до рішень Берлінського конгресу Чорногорія, Сербія та Румунія зберігали незалежність, однак територія Чорногорії була суттєво скорочена, були також зменшені території Сербії та Румунії. Австро-Угорщина одержала право окупувати територію Боснії та Герцеговини на невизначений час. Болгарія по Балканському хребту ділилася на Південну й Північну. Автономним князівством залишалася Північна Болгарія. Південна Бол гарія поверталася до складу Османської імперії як автономна провінція Східна Румелія. Македонія також поверталася до складу Османської імперії. Росія передавала Туреччині фортецю Баязет. Таким чином, результати військових перемог Росії у війні 1877– 1878 рр. та дипломатичні успіхи Сан-Стефанського договору були значно погіршені. Натомість на Балканах утворилися нові незалежні держави, що кардинально змінило міжнародні відносини на півдні Європи. Водночас Балканський півострів залишався регіоном гострих суперечностей між державами, за що його охрестили «пороховою діжкою» Європи.

154

Модернізація країн Європи та Америки в останній третині ХІХ — на початку ХХ ст. Пробудження Азії

ЗНАЮ МИНУЛЕ — ОСМИСЛЮЮ СЬОГОДЕННЯ — РОЗУМІЮ МАЙБУТНЄ: запитання та завдання I.

Знаю і систематизую нову інформацію

1. 2. 3. 4. 5.

Зазначте передумови перетворень в Австрійській імперії в середині ХІХ ст. Схарактеризуйте угорський національний рух у 1849–1863 рр. Що зумовило австро-угорське зближення в 1860-х роках? Назвіть основні причини російсько-турецької війни 1877–1878 рр. Користуючись картою, схарактеризуйте основні події російсько-турецької війни 1877–1878 рр. Порівняйте основні положення Сан-Стефанського мирного договору та рішення Берлінського конгресу. Які рішення Берлінського конгресу свідчили про ослаблення позицій Росії на міжнародній арені? Які з держав за Сан-Стефанським мирним договором стали незалежними? Поясніть значення термінів і понять: «унітарна держава», «дуалістична монархія». Виконайте онлайн-вправу https://qr.orioncentr.com. ua/GTYCJ.

6. 7. 8. 9.

II.

Обговоріть у групі

10. Схарактеризуйте особливості Австро-Угорської дуалістичної монархії за угодою 1867 р. У чому полягали її політичні переваги і недоліки? 11. Берлінський конгрес 1878 р. переглянув кордони на Балканах: він урізав територіальні надбання Сербії, Чорногорії та Румунії, але дозволив АвстроУгорщині окупувати Боснію та Герцеговину. Як ви думаєте, чому провідні європейські країни (насамперед Велика Британія, Австро-Угорщина, Німеччина, Франція) стали ініціаторами таких рішень?

III. Мислю творчо й самостійно 12. У чому полягає значення історичного досвіду утворення Австро-Угорської дуалістичної монархії? Використовуючи додатковий матеріал, підготуйте повідомлення про вплив австро-угорської культури на українські землі. 13. Історія і сьогодення свідчать про особливий інтерес Росії до балканських країн. Як ви вважаєте, які воєнно-стратегічні, політичні та економічні чинники визначають цей інтерес?

ЦІ ДАТИ ДОПОМОЖУТЬ ЗРОЗУМІТИ ІСТОРІЮ. ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ ЇХ: 1867 р. 1877–1878 рр. 19 лютого 1878 р. 13 березня 1878 р.

створення Австро-Угорської імперії російсько-турецька війна підписання Сан-Стефанського мирного договору початок роботи Берлінського конгресу

155

Розділ 3

§ 24

«Доба Мейдзі» в Японській імперії

Історичні подробиці

1. КРАХ ПОЛІТИКИ САМОІЗОЛЯЦІЇ Особливості розвитку Японії до середини XIX ст. Сьогунат До середини XIX ст. Японія все ще залишалася вірною своїм прин ципам самоізоляції і була «зачиненою» для іноземців. Світську владу в державі здійснював сьогун (великий феодал, «полководець-правитель») з династії Токугава. Ця остання династія сьогунів перебувала при владі з 1603 до 1867 р. Варто запам’ятати! Сьогуна

Імператор, який вважався «священною особою», жив ізольовано у своєму палаці й мав лише релігійну владу. Вважалося, що імператор доручив сьогуну всю владу у сферах державного управління, військової справи та дипломатії, а сам був зайнятий справами більш піднесеними. Так склалася система сьогунату. Занепад режиму сьогунату Режим сьогунату, що спирався на великих землевласників-князів — даймьо, руйнувався зсередини. Князі, які раніше повністю перебували під контролем сьогунів, поступово почали проявляти самостійність. Дрібне дворянство — самураї — володіли порівняно невеликими земельними ділянками. Вони існували за рахунок панщини й оброку із селян, і їхні прибутки постійно зменшувалися. До середини XIX ст. самураї значно збідніли, багато з них по вністю розорилися і блукали країною в пошуку служби. Часто вони

156

Модернізація країн Європи та Америки в останній третині ХІХ — на початку ХХ ст. Пробудження Азії

займалися розбоєм, а іноді створю вали невеликі загони для боротьби з тими, хто не визнавав їх велики ми землевласниками. У середині XIX ст. тривав процес обезземелення селян. У країні товарно-грошові відно сини охоплювали не лише міста, а й села. Поступово розвивалося мануфактурне й ремісниче вироб ництво, формувався внутрішній ринок. Проте на шляху розвитку капіталістичних відносин ставала феодальна регламентація, обме женість внутрішнього ринку. Варто запам’ятати! Самура

У середині XIX ст. Японія перебувала в стані глибокої соціально-по літичної кризи. Цим вирішили скористатися провідні держави, щоб поширити на Японію свій вплив. «Відкриття Японії» Історичні подробиці

Самоізоляції Японії було покладено край. Тому цей процес отримав назву «насильницьке відкриття Японії» для морської торгівлі й комер ційної діяльності іноземців. У 60-х роках XIX ст., після надання американцям і європейцям права на вільну торгівлю, з Японії почався масовий експорт міді, чаю, бавов ни, рису, порцеляни, шовку-сирцю та виробів з нього. У країну хлинув потік дешевих товарів із США і країн Європи, що призвело до подальшо го розорення японських купців і ремісників.

157

Розділ 3

2. Громадянська війна та революція. ліквідація режиму СЬОГУНАТУ Розграбування країни викликало спочатку антиіноземний, а потім анти сьогунський рух, який очолила група князів південно-західних князівств Япо нії. Боротьба проти сьогунату відповідала інтересам прозахідної частини суспіль ства, яка прагнула перетворень за євро пейським зразком. У 1866 р. князі південно-західних князівств уклали між собою військовий союз, спрямований проти сьогуна. У жов тні 1867 р. вони зажадали від нього не гайної передачі верховної влади імпера торові й оголосили збір військових сил, що підтримували імператора. 9 листопада 1867 р. 15-й сьогун з роду Токугава Йосі нобу передав свої повноваження імпера тору й через 10 днів подав у відставку. 3 січня 1868 р. 15-річний імператор Мейдзі (прижиттєве ім’я Муцухіто) переніс свою резиденцію з Кіото в місто Едо, яке перейменували в Токіо («східна столиця»), видав мані фест про відновлення влади імператора. В урочистій обстановці він при йняв послів іноземних держав, і відтоді країна стала «відкритою» для всього світу. Розпочав свою діяльність новий уряд держави. Незабаром у країні розпочалася ще одна громадянська війна. Вій ська, вірні імператорові, завдали поразок військам сьогуна. Воєнні дії закінчилися в травні 1869 р. повною ліквідацією сьогунату. В японській історії події 1867–1868 рр. називають «реставрацією Мейдзі» (або «революцією Мейдзі»), тому що кожен імператор, сходячи на престол, приймав для свого правління певний девіз. Муцухіто обрав девіз «Мейдзі», що означало «освічене правління». Саме тому період правління імператора Муцухіто офіційно назвали «добою Мейдзі». Варто запам’ятати! Доба Мейдзі

Унаслідок революції Мейдзі в Японії встановилася абсолютна монар хія і відкрилися перспективи для завершення централізації країни.

158

Модернізація країн Європи та Америки в останній третині ХІХ — на початку ХХ ст. Пробудження Азії

Пізніше, у 1889 р., уряд під тиском опозиції опублікував від імені ім ператора Конституцію Японії, яка була укладена за німецьким зразком. Японія проголошувалася монархією на чолі з імператором, чия «особа вважалася священною та недоторканною». Конституція гарантувала демократичні свободи і громадянські права.

3. РЕФОРМУВАННЯ ЕКОНОМІЧНОГО та СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНОГО ЖИТТЯ Імператор Мейдзі започаткував політику перетворення Японії на силь ну централізовану державу, що не поступалася б європейським держа вам і США. Імператорський уряд почав інтенсивно проводити реформи. Реформи Мейдзі

Адміністративна реформа

Ліквідація князівств Новий адміністративно-територіальний поділ Префекти (керівники) — підлеглі імператора

Станова реформа

Нові стани суспільства: вища знать, рядове дворянство, простий народ Упровадження громадянської рівності, прізвищ

Військова реформа

Загальна військова повинність Модернізація армії за європейським зразком Самурайський кодекс честі — основа дисципліни

Аграрна реформа

Ліквідація феодальної власності князів на землю Вільні купівля і продаж землі Наділення селян землею

Виробничофінансові реформи

Уніфікація грошової системи (єдина одиниця — єна) Створення Державного банку, грошова система оподаткування Ліквідація регламентації професій, цехів і гільдій

Релігійна реформа

Синтоїзм — державна релігія Культ імператора як втілення вищих небесних сил Повна віротерпимість

Судова реформа

Судова система європейського зразка Заборона тортур і кровної помсти Реформування карного, цивільного права та судочинства

Культурноосвітні реформи

Загальна початкова освіта європейського зразка Друкування газет і книжок європейських авторів

Унаслідок реформ і завдяки державній підтримці економічний розвиток Японії істотно пришвидшився. У 1880-х роках у країні

159

Розділ 3

розпочалась індустріальна революція. З’явилися великі торговельні ком панії та банки. Інтенсивно будувалися залізниці, флот, телеграфні лінії. Розмах модернізації, а також брак землі й накопичення величезних капіталів змусили японських підприємців звернути увагу на ринки інших країн. Вони вкладали великі кошти у приватні китайські фірми, будували залізниці в Кореї.

Темпи розвитку японської економіки були одними з найвищих у світі. За обсягом виробництва наприкінці XIX ст. Японія випередила Італію, Австро-Угорщину, низку інших європейських країн і наблизи лася до Франції та Великої Британії.

4. ЗОВНІШНЯ І КОЛОНІАЛЬНА ПОЛІТИКА ЯПОНІЇ Значні успіхи в економіці й військовому будівництві позначилися на зміні зовнішньої політики Японії. Відчувши силу, країна Вранішнього Сонця звернула свою увагу на Азію. Багаті природними й людськими ресурсами сусідні країни японці розглядали як бажану здобич. У 1874 р. японські війська вперше висадилися на Тайвані, але не вдало. У 1875 р. Японія домоглася безумовного володіння Курильськи ми островами, вимінявши його в Росії на свою частку права управління островом Сахалін (до того перебував під сумісним японсько-російським управлінням) і почала поширювати свій вплив на сусідню Корею. На ступного року був підписаний договір, що надав японцям низку приві леїв і прав у цій країні. Після перемоги над Китаєм у війні 1894–1895 рр. за Сімоносекським мирним договором Японія отримала свої перші колонії — Тайвань і ост рови Пенхуледао, а також велику контрибуцію. Сімоносекський дого вір відкривав широкі можливості для входження японського капіталу в китайську економіку та Корею. Таке посилення цієї країни занепокоїло європейські держави, що мали інтереси в Азії і зокрема в Китаї. У 1902 р. Японія створила військовий союз із Великою Британією, викликавши негативну реакцію з боку Німеччини, Франції та Росії.

160

Модернізація країн Європи та Америки в останній третині ХІХ — на початку ХХ ст. Пробудження Азії

На початку ХХ ст. Російська імперія стала головним супротив ником Японії на міжнародній арені. Японія виявилася сильнішою, вигравши російсько-японську війну 1904–1905 рр.

1. Запропонуйте варіанти заповнення схеми, які відображатимуть логіку історичного розвитку Японії в ХІХ — на початку ХХ ст. Режим самоізоляції Японії

Модернізація Японії

2. 3. 4. 5. 6.

Що зумовило занепад режиму сьогунату? Назвіть основні події революції Мейдзі та громадянської війни в Японії. Схарактеризуйте реформи в Японії 70–80-х років XIX ст. Які головні проблеми постали перед Японією на початку ХХ ст.? Чим можна пояснити зростання агресивності зовнішньої політики Японії в останній третині XIX ст.? 7. Які були наслідки японсько-китайської війни? 8. Покажіть на карті країни, на які поширювалася зовнішня експансія Японії. 9. Поясніть значення термінів і понять: «сьогунат», «самурай», «доба Мейдзі».

II.

Обговоріть у групі

10. Яка з країн Європи (Франція, Велика Британія чи Німеччина) була найближчою до Японії за формою державного правління, політичною системою в цілому? 11. Як ви думаєте, чому самураї протидіяли здійсненню реформ 1870– 1880-х років? 12. Сьогодні Японія — одна з високорозвинених країн світу. Як ви вважаєте, яку роль відіграли в цьому події останньої третини ХIX ст.? 13. Попрацюйте в дискусійних групах: визначте позитивні наслідки і ризики «відкриття Японії» провідними державами.

III. Мислю творчо й самостійно 14. Підготуйте короткі історичні есе: а) Модернізація Японії в останній третині ХIX ст.: досягнення і проблеми. б) Роль самураїв у житті японського суспільства до революції Мейдзі та після неї.

ЦІ ДАТИ ДОПОМОЖУТЬ ЗРОЗУМІТИ ІСТОРІЮ. ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ ЇХ: 1867–1868 рр. 1894–1895 рр.

революція Мейдзі японсько-китайська війна

161

Розділ 3

§ 25

Сіньхайська революція в Китаї

Історичні подробиці

1. ПЕРША ОПІУМНА ВІЙНА ТА «ВІДКРИТТЯ» КИТАЮ Китайський шовк, порцеляна, чай мали великий попит в Європі, але китайці відмовлялися будь-що купувати в європейців, тому їм доводи лося платити за китайські товари сріблом. Тоді британці почали вво зити до Китаю опіум — з Індії, де його вирощувала Ост-Індська ком панія. Доходи британців від торгівлі опіумом (його продавали в Європі легально) перевищували прибутки від операцій із чаєм і шовком. До кінця 30-х років XIX ст. ситуація зі споживанням опіуму, який призводив до фізичного й морального виснаження імператорських підданих, викликала серйозне занепокоєння центральної влади. 18 березня 1839 р. вийшов наказ віддати чиновникам увесь опіум, що зберігався на складах. Факторії були оточені китайськими військами, і понад 20 тис. ящиків опіуму було видано китайському комісарові, за наказом якого їх скинули до ровів з вапном і солоною водою. Британський представник в Індії вирішив взяти реванш. Без оголошення війни до китайсько го узбережжя була спрямована військово-морська ескадра. Так у 1840 р. розпочалася так звана Перша опіумна війна (тривала до 1842 р.). Економічна й військова від сталість країни, а також політика капітуляції цинського уряду при звели до поразки Китаю. 29 серпня 1842 р. підписано Нанкінський мирний договір, за

162

Модернізація країн Європи та Америки в останній третині ХІХ — на початку ХХ ст. Пробудження Азії

яким Китай відкривав для британської торгівлі п’ять портів, сплачував контрибуцію, віддавав у «вічне володіння» британцям порт Гонконг. Поміркуймо!

2. БОРОТЬБА КИТАЙЦІВ ПРОТИ ІНОЗЕМНОГО ПАНУВАННЯ. СІНЬХАЙСЬКА РЕВОЛЮЦІЯ Тайпіни та іхетуані Діємо: практичні завдання

Панування чужинської маньчжурської династії, загроза колоніаль ного поневолення країни європейськими державами та США, складне соціально-економічне становище селянства спричинили розгортання повстанських рухів у Китаї в другій половині ХІХ ст. 1850–1864 рр. Тайпінське повстання

1899–1901 рр. Іхетуанське повстання

1911–1912 рр. Сіньхайська революція

Прикметно, що китайська офіційна влада — династія Цін — не підтримала визвольних прагнень свого народу. Повстання тайпінів було придушене цінською владою за допомо гою Великої Британії і Франції. Такою ж була доля і повстання іхетуанів. Історичні подробиці

163

Розділ 3

Політика поступок призвела до того, що до кінця XIX ст. Китай змушений був здати європейцям «для оренди» майже всі морські порти, японці отримали в країні великі концесії, а США вимагали від Китаю запровадження режиму «відкритих дверей» для всіх іноземних держав. Сіньхайська революція Подальший національний рух у Китаї пов’язаний з ім’ям Сунь Ятсена.

У 1905 р. Сунь Ятсен створив товариство Тунменхой (Об’єднаний союз, або Союзна ліга Китаю), метою якого було повалення в Китаї правлячої Маньчжурської династії та проголошення буржуазно-демо кратичної республіки. Вплив Об’єднаного союзу швидко зростав. Сунь Ятсен сформулював три народні принципи, які визначали мету перетворень у Китаї: •• націоналізм, тобто повалення Маньчжурської династії та відновлен ня китайського правління; •• народовладдя, тобто ліквідація монархії та встановлення республіки; •• народний добробут — проведення поступової націоналізації землі та встановлення прогресивного земельного податку. 24 вересня 1911 р. розпочався стихійний бунт в артилерійському ди візіоні під Учаном (провінція Хубей). 10 жовтня його підтримали інші військові частини. Так почалася Сіньхайська революція (назва похо дить від китайської назви року — сіньхай). До повсталих солдатів долучилися студенти, робітники, і невдовзі революція охопила всі провінції Південного та Центрального Китаю. На півночі країни, менш розвиненій у промисловому сенсі, влада зали шилася в руках цінського уряду. Дізнавшись про початок революції, Сунь Ятсен повернувся з емі грації та прибув до Шанхая. Це ще більше надихнуло революціонерів.

164

Модернізація країн Європи та Америки в останній третині ХІХ — на початку ХХ ст. Пробудження Азії

29 грудня 1912 р. конференція делега тів революційних провінцій, які зібра лися в Нанкіні, проголосила утворен ня Китайської Республіки. Сунь Ятсен був обраний її тимчасовим президентом і 1 січня 1912 р. прийняв присягу. У лютому 1912 р. монархія була повалена. Подальший перебіг політичних по дій змусив Сунь Ятсена, який бояв ся розколу країни, відмовитись від посади президента на користь Юань Шикая. Однак згодом, переконав шись у прагненні генерала встанови ти режим особистої влади, Сунь Ятсен перейшов до боротьби проти Юань Ши кая. Це протистояння переросло в гро мадянську війну між прибічниками Гоміньдану (партії на чолі із Сунь Ятсе ном) і пекінським урядом Юань Шикая.

Результати революції Китай, як і раніше, залишався напівколоніальною, напівфеодальною державою. Слабкість Китаю перед загрозою іноземної експансії багато в чому зумовлювалася його роздробле ністю і внутрішньополітичними про блемами. Революція 1911–1913 рр. повалила монархію, але не вирішила завдання об’єднання країни. Влада центрального уряду Китаю була слаб кою. Країну роздирали суперечності протиборчих політичних сил. Сіньхайська революція не розв’я зала основних проблем Китаю, але вона усунула одну з головних перешкод на шляху до модернізації — Маньчжурську династію.

165

Розділ 3

1. З якою метою європейці прагнули проникнути до Китаю? Як здійснювалися перші їхні спроби потрапити в цю країну? 2. У чому полягала сутність політики ізоляції цінської династії? 3. Розкажіть про хід Першої та Другої опіумних війн. 4. Які були передумови повстання тайпінів? 5. Назвіть цілі іхетуанів перед початком повстання. За яких обставин воно розпочалося? 6. У чому полягали сутність програми тайпінів та основні принципи побудови їхньої держави? 7. Розкрийте зміст трьох народних принципів Сунь Ятсена. 8. Якими були підсумки Сіньхайської революції 1911–1913 рр.? 9. Поясніть значення термінів і понять: «тайпіни», «опіумні війни», «іхетуани», «Гоміньдан». 10. Виконайте онлайн-вправу https://qr.orioncentr.com. ua/UDpb9.

II.

Обговоріть у групі

11. Які були наслідки поразки Китаю в опіумних війнах? 12. Як ви вважаєте, чому спроби здійснення реформ у Китаї в 1898 р. зазнали невдачі? Чому в Китаї не була здійснена модернізація в дусі революції Мейдзі? 13. Як ви думаєте, чому імператорський двір спочатку надавав заступництво іхетуаням, а потім змінив свою позицію? 14. Поясніть, чому Китай викликав особливе зацікавлення у великих колоніальних держав. Що заважало китайцям успішно протистояти іноземним зазіханням на країну?

III. Мислю творчо й самостійно 15. Порівняйте Сіньхайську революцію в Китаї з європейськими революціями «Весни народів» 1848–1849 рр. Що в них спільного і відмінного? 16. Підготуйте повідомлення на тему «Основні принципи й особливості державного управління та повсякденного життя китайців у XIX ст.». Зауважте, у чому полягала відмінність китайської цивілізації в XIX ст. від європейської.

ЦІ ДАТИ ДОПОМОЖУТЬ ЗРОЗУМІТИ ІСТОРІЮ. ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ ЇХ: 1840–1842 рр. Перша опіумна війна 1850–1864 рр. Тайпінське повстання 1856–1860 рр. Друга опіумна війна 1899–1901 рр. Іхетуанське повстання 1911–1913 рр. Сіньхайська революція

166

Модернізація країн Європи та Америки в останній третині ХІХ — на початку ХХ ст. Пробудження Азії

§ 26

Спроби модернізації Османської імперії

1. Реформи в Османській імперії в середині ХІХ ст. У 1839–1870 рр. в Османській імперії здійснювалися реформи, які дістали назву Танзімат («перетворення», «реформи»). Як і в азійських сусідів імперії — Китаї, Ірані — ці перетворення були покликані подо лати відсталість країни порівняно з Європою. В Османській імперії мало бути вирішене питання рівності прав немусульманського на селення з мусульманською більшістю. Тому з 1856 р. декларували допуск немусульман до державної та військової служби, рівне оподат кування. Також було проголошено про зміни податкової системи, покращення шляхів спо лучення. Реформи згори посилили контроль уря ду на місцях. Це збільшило потребу в урядових службовцях, і їхня кількість зросла в десятки разів, перевищивши 100 тис. осіб. Держава за провадила світську освіту для мусульман і нему сульман. Ухвалений у 1868 р. закон про народ ну освіту постановляв, що початкова освіта мусила стати загальною, обов’язковою та безплатною. Оновлене військо, що комплектувалося ре крутськими наборами, налічувало 210 тис. солдатів й офіцерів, а також 490 тис. резервістів. Реформи надали іноземцям право набувати землю та нерухомість. Уряд почав роздавати концесії на будівництво залізниць, експлуатацію надр, транспортні перевезення. У 1855 р. було відкрито Османський банк — перший іноземний банк з англо-французьким капіталом. Суспільство відгукнулося на реформи піднесенням патріотизму під впливом ознайомлення з європейським інтелектуальним і політич ним життям. У 1851 р. в Стамбулі було утворене «Товариство знань» (Енджумені-і даниш), яке взялося поширювати знання шляхом друку вання книжок з різних наук турецькою мовою. Були засновані друкарні й товариства просвіти. У середовищі нової османської інтелігенції виникали різні політич ні гуртки. Один з них на чолі з письменниками Намиком Кемалем, Ібрагімом Шинасі, Алі Суаві та Зія-беєм утворив рух «нових османів».

167

Розділ 3

Він сформулював ідею патріотизму у формі османізму — лояльності всіх підданих Османської імперії.

2. Режим Абдул-Гаміда II Однак національні рухи нетурецьких народів посилювались. Нові османи, сподіваючись стримати ці рухи запровадженням конституцій ного ладу, 30 травня 1876 р. організували заколот і повалення султана Абдул-Азіза. Згодом новим султаном став АбдулГамід II. Упроваджена ним конституція проголо шувала громадянські свободи, запроваджувала двопалатний парламент, хоча й гарантувала необ межені права султана. Діємо: практичні завдання

У березні 1877 р. було відкрито першу сесію парламенту (меджлісу). Критика, що зазвучала з Перша Конституція його трибуни, а в лютому 1878 р. висловлення не Османської імперії, довіри великому візиру та його кабінету за пораз 1876 р. ки у війні з Російською імперією, дали султанові підстави побоюватися повстання. Він розпустив парламент, не давши йому навіть ухвалити бюджет. Абдул-Гамід II обрав традиційну для султанату політику тиранії. Ліберальну опозицію всередині країни було придушено, були заборонені публічні зібрання. Султан запровадив контроль над пресою та поліцей ський нагляд за підданими. Він сприяв розвиткові сучасних засобів тран спорту і зв’язку: було організовано імперський те леграф і пошту, споруджувалися залізниці. Мало подорожуючи країною, він широко користував ся фотографіями для оцінки ситуації на місцях. В ідеології він зробив ставку на панісламізм і під носив власну роль халіфа як голови всіх мусуль ман. За його правління значно зросла кількість світських шкіл, розвивалося книгодрукування. На правління Абдул-Гаміда II припали тери торіальні втрати Османської імперії. Франція окупувала Туніс (1881 р.), Греція приєднала Фесса Абдул-Гамід II. лію (1881 р.), Велика Британія окупувала Єгипет, Фото 1890-х років отримала Кіпр (1878 р.), Болгарія анексувала Схід

168

Модернізація країн Європи та Америки в останній третині ХІХ — на початку ХХ ст. Пробудження Азії

ну Румелію (1885 р.). У 1897 р., унаслідок грецького повстання, Осман ська імперія втратила Крит. Значний вплив на султана мала Німеччина. Починаючи з 1880-х ро ків, в імперії постійно перебували німецькі військові місії для навчан ня османського війська. Німеччина прагнула здобути власний вихід на Близький Схід і домоглася від султана дозволу на будівництво стратегіч но важливої залізниці «Берлін — Стамбул — Багдад». Цензура й поліцейський контроль виявилися не в змозі зупинити ані поширення ліберальних ідей, ані національні рухи. Болгарські, грецькі, вірменські активісти та навіть мусульмани з албанців, арабів і курдів підтримували сепаратизм. Щоб утриматися при владі, султан нацько вував одних націоналістів на інших: болгар на греків у Македонії, курдів — на вірмен. У 1894 р. вірмени підняли збройне повстання, яке було придушене переважно силами курдів.

3. МОЛОДОТУРЕЦЬКА РЕВОЛЮЦІЯ Деспотичний режим, воєнні поразки, національні повстання викли кали появу опозиційних рухів у середовищі османської інтелігенції. Найавторитетнішим з них було таємне товариство «Єднання і прогрес» (початкова назва — «Товариство османського єднання»), засноване 2 червня 1889 р. курсантами військових училищ за ініціативою Ібрагіма Темо. Згодом до нього долучилися державні чиновники та представ ники духовенства. В еміграції виникла інша організація на чолі з Ахмедом Резою. Обидва угруповання об’єднували в основному молоду турецьку інтелігенцію (звідси й похо дить назва — «молодотурки»). Перед собою вони поставили мету — відновити Конституцію 1876 р. і провести деякі реформи, модернізувавши суспільство за європейським зразком. Загальне невдоволення по літикою Абдул-Гаміда ІІ полег шило молодотуркам боротьбу проти султана. Листівка молодотурків з гаслом «Нехай живе батьківщина, 1908 р. в Османській імперії нехай живе нація, нехай живе перемогла молодотурецька рево свобода» французькою люція. Молодотурки посіли важ та турецькою мовами ливі посади в уряді, армії, місце ? вих адміністраціях. Однак невдовзі завоювання революції були перекреслені ними самими.

169

Розділ 3

У 1912 р. група офіцерів на чолі з Енвер-беєм силою зброї змусила уряд піти у відставку. Новий уряд молодотурків встановив у країні диктаторський режим. Османська імперія за правління молодотурків У зовнішній політиці

У внутрішній політиці

стимулювання економічного виробництва; обмеження для грецьких і вірменських підприємців

війна з Італією, 1911 р.; Балканські війни, 1912–1913 рр.

ідеологія пантюркізму

занепад економіки в багатьох районах імперії

втрата володінь у Північній Африці та на Балканах

хвиля антитурецьких настроїв у поневоленних народів

В економічній сфері

створення і панування єдиної турецької нації

Наприкінці 1913 р. фактичну владу в країні зосередив молодотурець кий тріумвірат військового міністра Енвера-паші (раніше — Енвер-бей), міністра внутрішніх справ і лідера партії «Єднання і прогрес» Талаа та-паші, морського міністра і губернатора Стамбула Джемаля-паші. Тріумвіри розраховували покінчити з фінансовою залежністю Осман ської імперії та приборкати національні рухи війною на боці Німеччини проти країн Антанти. Султан Мехмед V, виконуючи вимоги тріумвірів, проголосив вступ у Першу світову війну 29 жовтня 1914 р. й оголосив джихад («священну війну») проти Антанти. Проте участь у Першій світовій війні 1914–1918 рр. призвела до краху Османської імперії. Молодотурки залишалися при владі до 1918 р. Але їм так і не вдалося провести модернізацію країни та звільнити її від політичної залежності. Утім, значення Молодотурецької революції, як і Сіньхайської револю ції в Китаї, полягає в тому, що вони започаткували пробудження Азії. Варто запам’ятати! Пробудження А

170

Модернізація країн Європи та Америки в останній третині ХІХ — на початку ХХ ст. Пробудження Азії

1. Чому протягом ХІХ ст. здійснювалися спроби проведення реформ в Османській імперії? 2. Які реформи відбувались в Османській імперії в 1839–1870 рр.? 3. У чому полягала антидемократичність режиму Абдул-Гаміда II? 4. Які верстви населення долучились до руху молодотурків? 5. Поясніть значення термінів і понять: «Танзімат», «панісламізм», «пантюркізм», «молодотурки», «пробудження Азії».

II.

Обговоріть у групі

6. Зіставте реформи періоду Танзімату, режиму Абдул-Гаміда ІІ, молодотурків. Назвіть, які цілі й методи їх досягнення в них спільні, а які — відмінні. 7. Схарактеризуйте економічні, внутрішньополітичні та зовнішньополітичні дії молодотурків під час перебування при владі. 8. Чому революція в Османській імперії не вирішила свої завдання і в чому полягає її історичне значення?

III. Мислю творчо й самостійно 9. Спрогнозуйте наслідки пробудження Азії. 10. Чому, на вашу думку, Османська імперія була зацікавлена в участі в Першій світовій війні? 11. Проаналізуйте листівку як джерело історичної інформації. Поміркуйте, чи справдилися сподівання суспільства щодо політики уряду молодотурків. Доберіть з тексту параграфа приклади, що підтверджують / спростовують вашу думку.

ЦІ ДАТИ ДОПОМОЖУТЬ ЗРОЗУМІТИ ІСТОРІЮ. ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ ЇХ: 1839–1870 рр. період Танзімату 1876 р. утвердження влади султана Абдул-Гаміда ІІ 1908 р. Молодотурецька революція

171

Розділ 3

§ 27

Узагальнення з розділу 3

1. «Галерея історичної карикатури». Запрошуємо до галереї історич ної карикатури. Впізнайте героїв ілюстрацій чи історичні події. Пояс ніть, які особливості діяльності діячів чи епізоди історії проілюстрували автори карикатур. Розтлумачте сенс карикатур.

2. Уявіть себе одним з лідерів національно-визвольного руху країн Сходу. Підготуйте промову перед однодумцями «Чому я пропонуватиму модель розвитку західної цивілізації для реформування держави». 3. Перевірте, як ви засвоїли матеріал розділу 3 за до помогою онлайн-тесту. Для виконання завдання пере йдіть за покликанням: https://qr.orioncentr.com.ua/dZZ3m або скористайтеся смартфоном — зчитайте QR-код. Бажаємо успіху!

172

Розділ 4

МІЖНАРОДНІ ВІДНОСИНИ (друга половина ХІХ — початок ХХ ст.) § 28

Міжнародні відносини наприкінці ХІХ — на початку ХХ ст. 1. ЗАГОСТРЕННЯ БРИТАНСЬКО-НІМЕЦЬКОГО КОЛОНІАЛЬНОГО СУПЕРНИЦТВА

90-ті роки ХIХ ст. характеризувалися різкою активізацією зовніш ньої політики Німеччини. Бурхливий розвиток промисловості змушу вав правлячі кола цієї країни підтримувати німецьку торговельну екс пансію в Європі, шукати «нові незалежні території» для збуту товарів. Колоніальні володіння найбільших капіталістичних держав перед 1914 р. 2,9 10,6

33,5

Колонії Німеччини

12,3

Колонії Франції

55,5

0,3 Володіння та колонії США

393,5

Колонії Франції

9,7 Володіння та колонії США

Колонії Великої Британії

Площа колоній (млн кв км)

Кількість населення в колоніях (млн осіб)

У 1899 р. Вільгельм II домігся від турецького султана згоди на будів ництво трансконтинентальної Багдадської залізниці, яка повинна була пройти через всю Малу Азію, до Багдада й далі — до Перської затоки. Залізниця мала стати плацдармом для просування Німеччини на Близь кий і Середній Схід.

173

Розділ 4

Просування Німеччини на схід та її неприховані територіальні пре тензії призвели до різкого загострення відносин з найвпливовішою метрополією світу — Великою Британією. На початок XX ст. британсько-німецькі суперечності стають голо вними в системі міжнародних відносин. Економічне, політичне й коло ніальне протистояння двох країн доповнилося гонкою військово-мор ських озброєнь. Британські політики почали замислюватися над

відмовою від принципу «блискучої ізоляції» і пошуком союзників на противагу Німеччині.

2. УТВОРЕННЯ ТРОЇСТОГО СОЮЗУ Погіршення відносин з Росією зумовило військово-політичне зближення Німеччини та Австро-Угорщини. У 1879 р. уряди двох країн уклали секретний союзний договір, який передбачав взаємодопомогу в разі нападу Росії на будь-яку із цих держав і «позитивний нейтралітет» під час війни з будь-якою іншою європейською країною, якщо лише до неї не приєднається Росія. Договір мав агресивний характер, оскільки в разі воєнного конфлікту Німеччини та Фран ції, надання допомоги останній з боку Росії, Німеччина отримувала б австрійську підтрим ку, а війна набула б загальноєвропейського масштабу. Із часом, використовуючи італофранцузьке колоніальне суперництво, О. фон Бісмарк зміг залучити до коаліції Італію. Таємний договір між Німеччиною, АвстроУгорщиною та Італією був підписаний 20 трав ня 1882 р. й отримав назву «Троїстий союз». Німеччина й Австро-Угорщина зобов’язалися надати Італії допомогу, якщо вона зазнає на паду з боку Франції, а Італія повинна була зробити те саме в разі напа ду Франції на Німеччину. Щодо Австро-Угорщини, то вона звільнялася від надання допомоги Німеччині проти Франції, оскільки їй відводилася роль резерву на випадок вступу до війни Росії. Троїстий союз Німеччини, Австро-Угорщини й Італії поклав початок розколу Європи на протиборчі військові угруповання.

3. ОФОРМЛЕННЯ БРИТАНСЬКО-ФРАНКО-РОСІЙСЬКОГО АЛЬЯНСУ Зміцнення союзу Німеччини з Австро-Угорщиною, яка була голо вним супротивником Росії на Балканах, прискорило військово-полі тичне зближення Франції та Росії. Сторони зобов’язалися надавати

174

Міжнародні відносини (друга половина ХІХ — початок ХХ ст.)

взаємну допомогу в разі нападу Німеччини чи Ав стро-Угорщини на Росію або Італії та Німеччини на Францію. У 1904 р., після врегулювання взаємних коло ніальних претензій в Африці, Велика Британія уклала військово-політичну угоду з Францією, яка отримала назву «Антанта» («сердечна згода» або «сердечна угода»). У 1907 р. Антанта стала потрійною. Підписав ши з Великою Британією конвенцію про розподіл сфер впливу в Ірані, Афганістані й Тибеті, до неї приєдналась і Росія. Таким чином, у результаті угод 1904–1907 рр. остаточно оформився військово-політичний блок трьох держав — Антанта, що протистояв країнам Троїстого союзу. Створення Троїстого союзу й Антанти означало крах колишньої системи міжнародних відносин, коли безпека в Європі забезпечува лась угодами між окремими провідними державами. Тепер украй не стійку рівновагу підтримували два потужні військово-політичні блоки.

175

Розділ 4

Свідчать документи

4. МІЖНАРОДНІ КРИЗИ ТА КОНФЛІКТИ наприкінці ХІХ — на початку ХХ ст. Про загострення суперечностей між провідними державами світу свідчили локальні конфлікти, що виникали між вороже налаштовани ми державами то в одній, то в іншій точці світу. Франко-німецькі суперечності в Марокко (Південна Африка)

Італійськотурецьке протистояння

1905–1906 рр. — 1-ша марокканська криза; 1911 р. — 2-га марокканська криза

1911–1912 рр. — італійськотурецька війна

В обмін на визнання домінування Франції в Марокко Німеччина отримала територію в Середньому Конго ?

176

Захоплення Італією Лівії та островів Додеканес і Родос

Протистояння Росії та АвстроУгорщини на Балканах

Протистояння Балканського союзу (Болгарія, Греція, Сербія, Чорногорія) й Османської імперії

1908–1909 рр. — Боснійська криза

1912–1913 рр. — 1-ша Балканська війна; 1913 р. — 2-га Балканська війна

Росія визнала анексію Боснії та Герцеговини АвстроУгорщиною

Втрата османами частини територій на Балканах Зближення Румунії з Антантою, а Болгарії — з Троїстим союзом

Міжнародні відносини (друга половина ХІХ — початок ХХ ст.)

5. ГОНКА ОЗБРОЄНЬ, ПОСИЛЕННЯ МІЛІТАРИЗМУ, ШОВІНІСТИЧНА ПРОПАГАНДА Гонка озброєнь і посилення мілітаризму Наростання міжнародної напруги та конфлікти свідчили, що збройне зіткнення між протиборчими військово-політичними блоками є лише питанням часу. В Європі набирала обертів гонка озброєнь та підготовка до війни. Найшвидшими темпами міліта ризація відбувалась у Німеччині. У 1912 р. Райхстаг (німецький парламент) ухвалив орієнтовні по казники щодо кількості німецької армії: 800 тис. солдатів у мирний час та 5 млн на час війни. Історія людства ще не знала таких армій. У країні також було розгорнуто будівництво могутнього військово- морського флоту. Велика Британія, яка не хотіла позбуватися колишнього статусу «володарки морів», сприйняла це як виклик і загрозу своєму становищу. Німеччина й Росія, Франція та Австро-Угорщина, Англія та інші менш впливові держави світу готува лися до війни, не тільки нарощуючи виробництво зброї, а й підвищуючи мобілізаційну готовність. Варто запам’ятати! Гонка озброєнь

Шовіністична пропаганда Варто запам’ятати! Шовіні

177

Розділ 4

Підготовка до війни в європейських країнах потребувала не тільки виробництва зброї, а й мілітаристської обробки свідомості людей. У сус пільстві провідних європейських держав посилювалися шовіністичні настрої, політичні лідери намагалися здобути популярність агресивни ми закликами до «переможної війни» проти сусідніх країн і народів. Загострення міжнародних суперечностей, підготовка до світової війни досягала своїх цілей — війна стала неминучою. Історичні подробиці

178

Міжнародні відносини (друга половина ХІХ — початок ХХ ст.)

6. «Українське питання» в геополітиці Територія України на початку ХХ ст. входила до складу Російської та Австро-Угорської імперій. Можливість прогодувати своїх солдатів та призвати нових робила Україну ласим шматком для протиборчих сторін. Україна мала також значний людський і ресурсний потенціал, який можна було використати у воєнних цілях. Україна в планах великих держав

Свідчать документи

179

Розділ 4

1. Чим можна пояснити посилення британсько-німецьких і франко-німецьких суперечностей? 2. Чому в 90-ті роки XIX ст. почалося зближення Франції та Росії? 3. Які міжнародні наслідки мало створення військово-політичних блоків? 4. Назвіть країни, які увійшли до Троїстого союзу та Антанти. 5. Визначте за картою, країни якого з військово-політичних блоків мали більшу територію. Чи могло це бути визначальним у війні? 6. Назвіть основні міжнародні конфлікти, що відбувалися на початку ХХ ст. 7. Схарактеризуйте геополітичні плани щодо України Російської, Німецької, Австро-Угорської імперій. 8. Поясніть значення термінів і понять: «гонка озброєнь», «шовінізм». 9. Виконайте онлайн-вправу https://qr.orioncentr.com. ua/3MUBR.

II.

Обговоріть у групі

10. Виступаючи в Райхстазі 11 грудня 1899 р., канцлер Німеччини Б. Бюлов сказав: «Ми не потерпимо, щоб будь-яка іноземна держава, або будь-який чужоземний Юпітер сказав нам: “Що робити? Світ вже поділений!”. Ми не хочемо нікому заважати, але ми і не дозволимо нікому стати на нашому шляху. Ми пасивно не стоятимемо осторонь, тоді як інші ділять світ». Які тенденції в зовнішній політиці його країни відобразила промова канцлера Німеччини? 11. Відомий німецький військовий історик Карл фон Клаузевіц вважав, що війна є продовженням внутрішньої політики держави. Чи згодні ви з такою думкою? Які факти з історії провідних європейських держав в останній третині XIX ст. підтверджують (або спростовують) цю думку? 12. Як ви вважаєте, які події та процеси, що відбувалися на міжнародній арені в останній третині XIX ст., вказували на наближення Першої світової війни?

III. Мислю творчо й самостійно 13. Уявіть, що вам як депутатам парламентів Німеччини й Великої Британії, що повністю підтримують зовнішньополітичний курс своїх держав, у 1900 р. довелося б виступити в парламентах цих країн з питань зовнішньої політики. Складіть тексти таких промов.

ЦІ ДАТИ ДОПОМОЖУТЬ ЗРОЗУМІТИ ІСТОРІЮ. ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ ЇХ: 1882 р. створення Троїстого союзу 1904–1907 рр. створення Антанти

180

Розділ 5

РОЗВИТОК КУЛЬТУРИ ТА ПОВСЯКДЕННЕ ЖИТТЯ (кінець ХVІІІ — початок ХХ ст.) § 29

Освіта і наука

1. РОЗВИТОК ШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ Саме в XIX ст. сформувалася педагогіка як самостійна наука. Її про блеми обговорювалися і теоретиками-філософами, і практиками. На розвиток освіти впливали події світового й загальноєвропейського масш табу, а також соціальні процеси в кожній країні. Школа розвивалася в умовах поступального економічного та промислового зростання, і тому створення нової системи освіти стало історично неминучим. Освітня політика, яку проводили уряди провідних держав світу, була спрямована на підготовку грамотних і кваліфікованих працівни ків для розвитку економіки й усіх галузей суспільного життя. З кінця XVIII ст. формувалося законодавство про шкільну освіту, розширюва лася мережа державних шкіл, створювалися державні органи управлін ня освітою. Початкову школу зобов’язані були відвідувати всі діти. По ступово впроваджували як обов’язкову й загальну освіту. Так, у 1881 р. у Франції був прийнятий закон про безкоштовну шкільну освіту, а в 1882 р. було введено обов’язкове шкільне навчання дітей від 6 до 16 ро ків. У 1891 р. вже британський парламент ухвалив закон про безкоштов ну шкільну освіту. Чимало дітей з бідніших верств суспільства не відвідували школу через неспроможність родин оплатити навчання. Було поширеним за лучення дітей до праці. Проте з першої половини ХІХ ст. в окремих державах започаткували державне фінансування шкіл. Остаточно система безкоштовної освіти сформувалася наприкінці ХІХ ст. Так, у 1891 р. у Великій Британії було ухвалено закон про безкоштовну шкільну освіту.

181

Розділ 5

Рівень контролю держав за шкільною освітою був різним. У Німеччині та Франції здійснювалася політика централізації управління освітою. Школи перебували під наглядом державних органів і громадськості. У Великій Британії і США школи існували в умовах децентралізації. В усіх шкільних системах Заходу існували приватні навчальні заклади, контрольовані державою. Особливо багато їх було у Великій Британії та США. Переважна частина приватних навчальних закладів перебувала в руках представників різних конфесій і церков. Важливою особливістю розвитку шкільної освіти стало ослаблення впливу церкви на школу. Історичні подробиці

Діємо: практичні завдання

182

Розвиток культури та повсякденне життя (кінець ХVІІІ — початок ХХ ст.)

2. Університети Варто запам’ятати! Університе

Вищу освіту в Європі та США можна було здобути в класичних уні верситетах, які були засновані ще за доби Середньовіччя або Раннього Нового часу. Водночас економічна модернізація, розвиток науки й тех ніки, ускладнення виробничих процесів потребували підготовки високо кваліфікованих спеціалістів. Тому для індустріальної доби характерна поява вищих навчальних закладів технічного профілю. Європейські університети розвивалися за трьома історично складени ми моделями. МОДЕЛІ ЄВРОПЕЙСЬКИХ УНІВЕРСИТЕТІВ Британська Головна мета — поширення знань і виховання людини Деяке відокремлення навчання від наукових досліджень Університет має академічну свободу

Німецька Головна мета — навчити мислити Єдність освіти й наукових досліджень Університет має академічну свободу

Французька Головна мета — підготовка спеціалістів певного фаху Відокремленість освіти й науки Державний контроль й уніфікація програм

В українських землях, що входили до складу Російської імперії, університети організовувалися здебільшого за французькою моделлю. Російське самодержавство, сутність якого заперечувала демократичні принципи, тримало університетське середовище під контролем. Поміркуймо!

183

Розділ 5

3. РОЗВИТОК НАУКИ Й ТЕХНІКИ наприкінці XVIII — у першій половині XIX ст. Основні досягнення в розвитку науки Індустріальна революція створила передумови для швидкого роз витку науки й техніки. Видатний російський математик М. Лобачев ський зробив справжню революцію в математичній науці, висунувши теорію неевклідової геометрії. Приголомшливими були досягнення вчених-фізиків. Учення про тепло як про рушійну силу молекул розробляв англійський учений В. Томсон. Установлення механічного еквівалента теплоти є заслугою Дж. Джоуля (Велика Британія), Г. Гельмгольца (Німеччина) та ін. Французькі хіміки розробили нову хімічну номенклатуру, уперше ввели такі терміни, як «кисень», «водень». Французький зоолог Ж.-Б. Ламарк створив вчення про еволю цію («ламаркізм»), першим увів термін «біологія». Англійський лікар Е. Дженнер розробив першу вакцину проти віспи. Основні досягнення технічного прогресу Кінець XVIII — початок XIX ст. ознаменувався подальшим удоскона ленням машин для текстильної промисловості, які були розрахова ні на застосування парового двигуна. Так, механічний ткацький верстат Е. Картрайта приводився в рух паровою машиною. З’явилися нові типи металообробних верстатів. Англійський ме ханік Г. Модслі винайшов повністю механізований токарський верстат. У 1818 р. американський винахідник Е. Вітні сконструював фрезерний верстат з багаторізальним інструментом (фрезою). Не відставала хімічна промисловість. Наприкінці XVIII ст. француз Н. Леблан започаткував заводське виробництво соди з глауберової солі. У 1839 р. американський винахідник Ч. Гуд’їр відкрив процес вулканіза ції каучуку. У першій половині XIX ст. у Великій Британії, Німеччині, Франції розгорнулося будівництво залізниць, почали застосовувати колісні річкові пароплави з паровим двигуном. Зростало значення засобів зв’язку. У 1837 р. американський художник С. Морзе винайшов апарат, що переда вав короткі й довгі електричні імпуль си, які прийомний пристрій зображу вав у вигляді крапок і тире.

184

Розвиток культури та повсякденне життя (кінець ХVІІІ — початок ХХ ст.)

Історичні подробиці

Технічний прогрес не залишив осторонь побут і повсякденне жит тя людей. У 1814 р. в Лондоні було встановлено газове освітлення ву лиць, що з’єднувалося з головним газопроводом. Шотландський хімік Ч. Макінтош винайшов водонепроникну тканину, з якої почали шити верхній одяг. У 1834 р. сліпий французький тифлопедагог Л. Брайль розробив рельєфно-крапковий шрифт для письма й читання сліпих.

4. РОЗВИТОК НАУКИ Й ТЕХНІКИ В КРАЇНАХ ЄВРОПИ та АМЕРИКИ у другій половині XIX ст. Розвиток науки Французький фізик Ж. Фуко в 1851 р. здійснив дослідження з маятником (маятник Фуко), які підтвердили добовий оберт Зем лі. У 1897 р. англійський фізик Дж. Томсон відкрив першу еле ментарну частку — електрон, що входив до складу атома. Фран цуз П. Кюрі та польська й фран цузька дослідниця М. Склодов ська-Кюрі вперше впровадили термін «радіоактивність». М. Склодовська-Кюрі стала першою жінкою — лауреаткою Нобелівської премії, а також першою лауреат кою двох Нобелівських премій — з фізики (у 1903 р.) та з хімії (у 1911 р.), і єдиною людиною у світі, двічі відзначеною Нобелів ською премією із цих наук. У 1869 р. російський учений Д. Менделєєв відкрив періодичну систему хімічних елементів. Наприкінці XIX ст. виникла ве лика хімічна індустрія.

Історичні подробиці

185

Розділ 5

Друга половина XIX ст. ознаменувалася масштабними досягненнями в галузі біології та медицини. У 1859 р. англійський учений Ч. Дарвін у своїй роботі «Походження видів» висунув теорію еволюції живих організмів шляхом природного відбору. Класичні дослідження щодо фізіології серцево-судинної системи, органів травлення здійснив ро сійський учений І. Павлов. Основоположником сучасної мікробіології та імунології був видатний французький учений Л. Пастер. У 1851 р. німецький учений Г. Гельмгольц винайшов офтальмоскоп — при лад для дослідження анатомії ока. У 1866 р. австрійський учений Г. Мендель сформулював закономірності спадковості. Австрійський невропатолог і психіатр З. Фрейд у 1896 р. вперше визначив основи методу психоаналізу та ін. Досягнення технічного прогресу Ядром технічного прогресу стали енергетика, перехід від пари й кам’яного вугілля до електрики та рідкого палива, освоєння засобів ма сового виробництва й передачі на далекі відстані електроенергії, вико ристання її для приведення в дію машин, засобів зв’язку й освітлення, бурхливий розвиток електротехніки. Приголомшливими були досягнення в автомобілебудуван ні. Німецький інженер Р. Дізель розробив поршневий двигун вну трішнього згоряння із запален ням від стиску. У 1885 р. К. Бенц (Німеччина) сконструював перший автомобіль, що працював на бензині. Стрімко розвивалися засоби зв’язку. У 1876 р. американський учитель шот ландського походження А. Белл ви найшов телефон. Через два роки в Пітсбурзі (США) була відкрита пер ша громадська телефонна станція. А в 1889 р. в США почали використовувати таксофон — телефон-автомат. У 1882 р. під керівництвом амери канського винахідника й підприємця Т. Едісона була введена в дію перша електростанція, що обслуговувала споживачів. Йому ж належить винахід першого звукозаписного пристрою — фонографа. Т. Едісон створив промисловий зразок лампи накалювання, сконструював кілька потужних електрич них генераторів. Відео «Томас Едісон». Тривалість 06 хв 01 с https://qr.orioncentr.com.ua/QpWKK

186

Розвиток культури та повсякденне життя (кінець ХVІІІ — початок ХХ ст.)

Історичні подробиці

У 1896 р. італійський радіотехнік Г. Марконі винайшов радіоприймач. 1895 р. вважається роком народження кінематографа. Французькі винахідни ки, брати Люм’єри, створили «Синема тограф» — перший кіноапарат для зйом ки та проєкції на екран «фотографій, що рухаються». У другій половині XIX ст. в найбіль ших містах світу почали активно будувати підземні залізниці, а перша «підзем ка» — Лондонське метро — відкрилося в 1863 р. У 1873 р. в Сан-Франциско (США) пустили перший у світі трам вай. Перший регулярний рух електричного трамвая у Східній Європі за пустили у Києві у 1892 р. Багато винаходів у цей період були зроблені у сфері побуту й для повсякденного життя. У 1880 р. в США була винайдена кулькова руч ка. У 1888 р. американський винахідник Дж. Істмен випустив у про даж дешевий і простий у користуванні фотоапарат «Кодак». Наступного року в магазинах з’явилися перші швейні машинки з електричним при водом американської компанії «Зінґер». У 1856 р. англійський винахідник Г. Бессемер створив конвертор, що використовував продувку повітрям рідкого чавуну для переробки його на сталь. У 1864 р. французький інженер П. Мартен винайшов ме тод виплавки литої сталі в печі, що одержала назву «мартен».

187

Розділ 5

У 1866 р. шведський вчений А. Нобель винайшов динаміт — вибухову речовину, що знайшла застосування в гірничодобувній та інших галу зях промисловості, а згодом — і у військових цілях. Історичні подробиці

Наукові й технічні винаходи широко впроваджувалися в повсякден не життя, містобудування, виробництво. Історичні подробиці

188

Розвиток культури та повсякденне життя (кінець ХVІІІ — початок ХХ ст.)

ЗНАЮ МИНУЛЕ — ОСМИСЛЮЮ СЬОГОДЕННЯ — РОЗУМІЮ МАЙБУТНЄ: запитання та завдання I.

Знаю і систематизую нову інформацію

1. Розкажіть, як формувалося шкільне законодавство й управління освітою в різних країнах світу. 2. Як змінювалася роль релігії в шкільній освіті? 3. Схарактеризуйте становлення системи середньої освіти в Західній Європі та США. 4. Коли й де було засновано найдавніший університет в Європі? 5. Як розвивалася система вищої освіти у Великій Британії, Франції, на німецьких та українських землях? 6. Дайте визначення поняття «університет». 7. Які були основні досягнення в розвитку техніки й технологій у другій половині XIX ст.? 8. Назвіть найважливіші винаходи Т. Едісона й визначте їхнє значення для подальшого розвитку технічного прогресу.

II.

Обговоріть у групі

9. Зіставте шкільне законодавство й управління освітою в різних країнах. Де воно було прогресивнішим? 10. Назвіть відомі вам провідні сучасні університети в Європі, Америці й Україні. Користуючись текстом підручника й додатковими матеріалами, спробуйте визначити, що є спільного і відмінного в їхній діяльності. 11. Як проявлявся взаємозв’язок у розвитку науки й техніки в XIX ст.? 12. В електронному додатку до підручника перегляньте відео про Софію Окуневську із серії «Жіночий бік історії». Дізнайтеся, як в житті та діяльності цієї жінки перепліталися медицина, література, музика, громадська діяльність. З іменами яких діячів культури була пов’язана доля Софії Окуневської? Подумайте, у чому полягає велич і трагізм історії цієї жінки.

III. Мислю творчо й самостійно 13. Порівняйте значення університетів у суспільному житті в ХІХ ст. й сьогодні. 14. Виконайте творчий проєкт (презентація, відеоролик, допис у вікіпедію тощо) про історію одного з технічних винаходів ХІХ — початку ХХ ст. 15. Дізнайтеся, як з розвитком науки пов’язана зображена медаль. Підготуйте повідомлення про одного з учених, удостоєних цієї нагороди. Дізнайтеся з додаткових джерел інформації імена нобелівських лавреатів, які народилися на території України.

189

Розділ 5

§ 30 Література і мистецтво На розвиток національних літератур впливав характер соціальнополітичних умов і суспільних відносин в історії кожного народу. «Довге» ХІХ століття залишило по собі багату культурну спадщину.

1. ЛІТЕРАТУРА Напрям розвитку літератури

Неокласицизм (друга половина XVIII — початок XIX ст.)

Основні риси Неокласицизм звертався до античної спадщини як до норми й ідеального зразка, був тісно пов’язаний із Просвітництвом, прагнучи відобразити високі героїчні й моральні ідеали. Представники: Вольтер, Шарль Монтеск’є, Фрідріх Шиллер, Йоганн Вольфґанґ фон Ґете. Йоганн Вольфґанґ фон Ґете

Романтизм (кінець XVIII — перша половина XIX ст.)

Реалізм (з початку 30-х років XIX ст.)

190

Звернення до минулого або абстрактних мрій, роздумів про добро і зло, розкриття таємниць особистості та її духовного світу. Представники: Вільгельм і Якоб Ґрімм, Ернст Гофман, Генріх Гейне, Волт Віт мен, Джордж Байрон, Вальтер Скотт, Адам Міцкевич, Едгар По, Шарлотта Бронте, Григорій КвіткаОснов’яненко, Тарас Шевченко. Об’єктивне відображення всіх сторін життя в гармонії з авторським ідеалом; відтворення типових характерів, увага до проблем «людини й суспільства», життя «маленької людини». Представники: Оноре де Бальзак, Стендаль, Чарльз Дікенс, Ґюстав Флобер, Марк Твен, Марія Еджворт, Лев Толстой, Федір Достоєвський, Микола Гоголь, Шолом-Алейхем, Іван Нечуй-Левицький, Панас Мирний, Іван Франко, Марко Вовчок.

Вальтер Скотт

Оноре де Бальзак

Розвиток культури та повсякденне життя (кінець ХVІІІ — початок ХХ ст.)

Напрям розвитку літератури

Натуралізм (остання третина XIX ст.)

Основні риси Прагнення до «об’єктивного», безстороннього відтворення реальності, уподібнюючи художнє пізнання науковому. Переконання в тому, що доля, воля, духовний світ людини зумовлені соціальним середовищем, побутом, спадковістю, фізіологією. Представники: Еміль Золя, Ґергарт Гауптман, Едмон і Жюль де Гонкур, Арно Гольц, Стівен Крейн, Френк Норріс. Еміль Золя

Символізм (1870–1910 рр.)

Зосередження переважно на художньому вираженні своїх почуттів й інтуїтивному розумінні сутності речей за допомогою символів. Головними ознаками символізму були багатозначність образів, гра метафор й асоціацій. Представники: Шарль Бодлер, Поль Верлен, Поль Валері, Стефан Малларме, Артюр Рембо, Моріс Метерлінк, Олександр Блок, Андрій Бєлий. Головною речницею «неоромантизму» як модерністської течії була Леся Українка. Яскравим модерністом був Михайло Коцюбинський.

Поль Верлен

2. ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕЦТВО Образотворче мистецтво Франції, Великої Британії, Росії Французький художник Е. Делакруа (1798–1863 рр.) вважається творцем історичного живопису нового часу. Краща з його історичних картин — «Вступ хрестоносців у Константинополь». Реалістичний напрям у французькому образотворчому мистецтві за початкував пейзажний живопис художників «Барбізонської школи» (які працювали в селі Барбізон біля Парижа). Лідером реалістичного напряму у французькому живописі сере дини ХIХ ст. був Г. Курбе (1819–1877 рр.). За кращі свої картини «Ка менярі», «Похорони в Орлеані» художник здобув світову славу. Англійський художник В. Тернер (1775–1851 рр.) прославився серед сучасників як «історичний» живописець, тому що його пейзажі зазви чай доповнювалися міфологічною або історичною сценою («П’ята страта єгипетська», «Загибель армії Ганнібала в Альпах» і багато інших).

191

Розділ 5

Творчість англійського художника Дж. Констебля (1776– 1837 рр.) пов’язана як з реалістичним мистецтвом, так і з романтизмом. Явищем світової культури стала картина К. Брюллова (1799– 1852 рр.) «Останній день Помпеї». О. Іванов (1806–1858 рр.) понад 20 років працював над своїм монументальним полотном «Явлення Хрис та народу», основною темою якого є духовне переродження людей. Головною подією російського живопису другої половини XIX ст. ста ла організація в 1870 р. «Товариства пересувних художніх виставок», яке об’єднало художників-реалістів. Були серед них і майстри історич ного живопису (В. Суриков), пейзажу (О. Саврасов, І. Шишкін), портре тисти (І. Крамськой, В. Сєров та ін.). Ідеї видатного художника-реаліста І. Рєпіна (1844–1930 рр.) базува лися на психологізмі, інтересі до історії («Не чекали», «Іван Грозний і син його Іван 16 листопада 1581 року»), а також на осмисленні харак теру українського народу («Запорожці пишуть листа турецькому султа нові»). Творчість І. Рєпіна тісно пов’язана з Україною; він сам походив з козацького роду (одним з його предків був український козак Ріпа). І. Рєпін знав українську мову й історію українського народу. Модернізм в європейському образотворчому мистецтві Навколо Е. Мане (1832–1883 рр.) об’єдналася група молодих худож ників, які шукали нові шляхи в мистецтві. За художниками закріпи лася назва, жартома вигадана спритним журналістом, — імпресіо ністи. Приводом послужила назва картини К. Моне (1840–1926 рр.) «Враження. Схід сонця». Варто запам’ятати! Модернізм Імпресіоні

Увесь шлях розвитку імпресіо нізму пов’язаний із творчістю пей зажиста К. Моне. Він нерідко писав той самий краєвид у різний час доби. Відомі такі його серії, як «Скирти сіна» та «Руанський собор». Життєрадісне сприйняття світу,

192

Розвиток культури та повсякденне життя (кінець ХVІІІ — початок ХХ ст.)

властиве імпресіонізму, виявило ся у творчості О. Ренуара (1841– 1919 рр.). В одному з кращих своїх творів «Бал у саду Мулен де ла Га лет» він зобразив широку панора му рухливої маси людей, осяяної Відео «Чому Клод Моне знищив нерівними відблисками світла. дві сотні своїх полотен?». Образ людини привертав увагу Тривалість 03 хв 29 с художника-імпресіоніста Е. Дега https://qr.orioncentr.com.ua/kebAT (1834–1917 рр.). Головним засо ? бом характеристик своїх персона жів Е. Дега вибирав рух («Блакит ні танцівниці», «Перед стартом» й інші картини). Художників В. ван Гога, П. Гогена, П. Сезанна, А. де ТулузЛотрека іноді називають пост імпресіоністами. Вони не поділя ли інтерес імпресіоністів до випад кового та швидкоплинного. Для них були характерні філософські аспекти зображення. В. ван Гог (1853–1890 рр.) у своїх картинах виразив той гли бокий трагізм, з яким він сприй мав життя. П. Гоген (1848–1903 рр.) залишив Європу й багато ро ків провів на Полінезійських островах. Природа й життя тубільців, які здавались йому сповненими первозданної чистоти, стали джерелом його творчого натхнення. Відомі також художниці, творчість яких належить до школи імпресіоністів: Марі Бракмон, Єва Гонзалес, Мері Кассат, Берта Морізо.

3. АРХІТЕКТУРА За доби Наполеона французька архітектура утверджувала пом пезну велич Римської імперії. Одне з відомих творінь цього періоду — Тріумфальна арка на площі Каррузель у Парижі (1806 р.) архітекторів Ш. Перс’є та П. Фонтена. Варто запам’ятати! Класици

193

Розділ 5

У Німеччині архітектори і скульптори дотримувалися тра диційних форм класицизму, що існували ще з XVIII ст. Архітектура «Вікторіанської епохи» у Великій Британії від різнялася співіснуванням кла сицизму й готичного стилю. У 40–50-х роках XIX ст. в готично му стилі побудовано будинок пар ламенту в Лондоні (Ч. і Е. Беррі). Нові технології у 50-х роках ХІХ ст. втілилися, зокрема, в «Кришталевому палаці», спору дженому із заліза та скла. Чудові зразки класицизму в українській архітектурі — ратуші у Львові і в Чернівцях, Університет Св. Володимира у Києві; романтиз му — Воронцовський палац в Алупці; неоренесансу – міські театри в Одесі, Києві, Львові; необароко – палац І. Харитоненка в Кияниці. Інженери й архітектори другої половини XIX ст. творили нову, модерністську архітектуру. У США сталеві конструкції найбільше застосовували в мостобудівни цтві (міст над Ніагарою, Бруклінський міст, 1869 р.). У Чикаго в 1885 р. побудовано перший надвисотний будинок — хмарочос. В архітектурі, як і в декоративному мистецтві другої половини XIX ст., популярною стала еклектика. Варто запам’ятати! Екле

4. МУЗИКА Творчість австрійського композитора Й. Гайдна (1732–1809 рр.) відзначається стрункістю і пропорційністю. Й. Гайдна називали «бать ком» симфонії та струнного квартету. Геніальний В. Моцарт (1756– 1791 рр.) — автор популярних і сьогодні опер «Весілля Фігаро», «Дон Жуан», «Чарівна флейта», «Реквієм» та інших творів, зокрема симфо ній, смичкових квартетів, клавірних концертів. Національним генієм німецького народу є Л. ван Бетховен (1770– 1827 рр.), класик симфонічного жанру. Він створив відомі сонати «Па тетична», «Місячна», «Аврора» й ін. Найвидатніший представник французької музики XIX ст. Г. Берліоз (1803–1869 рр.) відомий як творець цілої низки симфоній.

194

Розвиток культури та повсякденне життя (кінець ХVІІІ — початок ХХ ст.)

Опера Ж. Бізе (1838–1875 рр.) «Кармен» не сходить зі сцени вже понад 100 років. Ж. Оффенбах (1819–1880 рр.) став одним з осново положників французької класичної оперети («Прекрасна Єлена», «Перикола» й ін.). Вершиною італійської оперної школи є творчість Дж. Верді (1813– 1901 рр.). Деякі його оперні хори стали гімнами національного руху. Видатний композитор і скрипаль Н. Паґаніні (1782–1840 рр.) до магався різноманіття звучання скрипки й підсилював вплив на слу хачів віртуозними технічними прийомами — грою на одній струні, імпровізаціями. Польська музика набула світового значення завдяки творчості свого національного генія Ф. Шопена (1810–1849 рр.). Всесвітню популяр ність здобули його мазурки, полонези, балади, сонати, ноктюрни. Творчість М. Глінки (1804–1857 рр.) започаткувала класичний період російської музики. Відомі його опери «Іван Сусанін», «Руслан і Людмила», романси й пісні. Всесвітнє значення мала творчість П. Чай ковського (1840–1893 рр.), російського композитора, прапрадід якого походив із українського козацького роду. Серед творів П. Чайковсько го — опери «Пікова дама», «Євгеній Онєгін», балети «Лебедине озеро», «Лускунчик». На жаль, у наш час повномасштабної війни Росії проти України «російський балет» зокрема, і «російська культура» взагалі ви користовуються як інструмент пропаганди агресивної імперської полі тики російського режиму.

ЗНАЮ МИНУЛЕ — ОСМИСЛЮЮ СЬОГОДЕННЯ — РОЗУМІЮ МАЙБУТНЄ: запитання та завдання I.

Знаю і систематизую нову інформацію

1. Назвіть основні напрями розвитку літератури наприкінці XVIII — у XIX ст. та їх представників. 2. Зазначте основні особливості розвитку мистецтва країн Європи в XIX ст. 3. У чому полягала відмінність постімпресіонізму від імпресіонізму? 4. Назвіть основні витвори архітектури XIX ст. 5. Поясніть значення термінів і понять: «класицизм», «модернізм», «імпресіонізм», «еклектика».

II.

Обговоріть у групі

6. Чому багато митців XIX ст. зверталися до історичної тематики?

III. Мислю творчо й самостійно 7. Уявіть себе митцем / мисткинею, і, переглянувши відео майстер-класу, створіть власний художній шедевр (https://qr.orioncentr.com.ua/6vBTs).

195

Розділ 5

§ 31

ЗАРОДЖЕННЯ МАСОВОГО ВИРОБНИЦТВА та МАСОВОЇ КУЛЬТУРИ

Діємо: практичні завдання

1. Масове виробництво Конкуренція між виробниками і зростання попиту на товари стало поштовхом до якісних змін в організації виробництва. Аме риканський інженер Ф. Тейлор організував роботу на конвеєрі — системі безперервного й потокового виготовлення стандартизованих виробів, що забезпечувало гігантське зростання продуктивності праці. Конвеєр із другої половини XIX ст. став панівною системою організації масового виробництва на фабриках і заводах. Наприкінці XIX ст. підприємець Г. Форд сконструював свій автомо біль і незабаром запустив його у масове виробництво. У 1915 р. з конвеє рів його заводів сходило вже до 250 тис. машин на рік. Вартість фордівських автомобілів постійно зменшувалась, і їх могли придбати представники різних верств населення. Ціна автомобіля в 1910 р. становила 20 середньомісячних окладів кваліфікованого робітника, а в 1922 р. робітник міг купити авто, заощадивши три місячні зарплати. Наприкінці ХІХ — на початку ХХ ст. було налагоджено масове виробництво не тіль ки техніки, а й одягу, предметів побуту. З’явилися великі магазини. Символом масо вого виробництва товарів стало гасло одного з нью-йоркських супермаркетів: «Якщо ви не знаєте, чого хочете, — заходьте до нас, воно в Відео «На заводі нас є!». Г. Форда». Тривалість 04 хв 58 с https://qr.orioncentr. com.ua/p84Fs

196

Розвиток культури та повсякденне життя (кінець ХVІІІ — початок ХХ ст.)

Історичні подробиці

2. Масова культура Варто запам’ятати! Масова культу

Витоки масової культури пов’язані з появою в європейській літера турі XVII–XVIII ст. пригодницького, детективного, авантюрного рома ну. Саме він значно розширив аудиторію читачів за рахунок величезних тиражів. Прикладом є творчість англійського письменника Д. Дефо — автора відомого роману «Життя і незвичайні пригоди Робінзона Крузо». Великий вплив на розвиток масової культури мав прийнятий у 1870 р. у Великій Британії закон про загальну грамотність. Він зро бив роман найпопулярнішим видом художньої творчості ХІХ ст. Важливою передумовою масової культури стала поява можливостей її поширення завдяки розвитку засобів масової комунікації. Не тільки газети, а й радіо, кіно тиражували та швидко переносили зразки масової культури з міста до міста, з країни до країни, з континенту на конти нент. І ось уже італійська пісня стає популярною в Сполучених Штатах, а американський джаз швидко захоплює європейців; мюзикл, поставле ний у Парижі, вітають глядачі на Бродвеї в Нью-Йорку.

197

Розділ 5

Масова культура виникла у ХХ ст. не так завдяки розвиткові техніки, зручних засобів передачі інформації, як завдяки демократії. Бо най більш розвиненою та поширеною масова культура є в розвиненому демо кратичному суспільстві, наприклад, у Сполучених Штатах з їх Голліву дом — справжнім символом масової культури. Типові риси масової культури — стандартизація, засилля легко доступних форм, ринкове ставлення до мистецтва, науки, політи ки, релігії як до виробників товарів споживчої вартості. На відміну від високої, елітарної культури, орієнтованої на інтелектуальну публіку, масова культура свідомо орієнтується на усереднений рівень масового споживача. Рисою масової культури є те, що її продукти мають бути цікавими, нехай простими, але «гарно зробленими» — із чітким сюжетом, захо пливими перипетіями, відповідного жанру. Серед таких жанрів у кіно, яке бурхливо розвивалось у 1920-х роках, — комедія, мелодрама. Пізні ше з’явилися фільми жахів, фантастика тощо. Масова культура є комерційною, її зразки мають добре продавати ся. Не має значення, що це: книжки чи фільми, театральні вистави чи мюзикли. Тому, з одного боку, творці масової культури орієнтуються на смаки пересічної людини, особливо не переймаючись її культурним чи інте лектуальним розвитком. З іншого — твори масової культури мають бути якісними, інакше вони не матимуть попиту. Масова культура не є синонімом поганого смаку, а користування її плодами не є ознакою низького культурного рівня. Віртуальна дискусія Американський політолог і державний діяч польського походження Збіґнєв Бжезінський любив повторювати фразу, що стала крилатою: «Якщо Рим дав світу право, Британія — парламентську систему, Франція — культуру й республіканський устрій, то сучасні США дали світу науково-технічну революцію та масову культуру». Як ви розумієте ці слова? hh Чи згодні ви з особливою роллю США як «законодавця моди» у сфері масової hh культури? Проілюструйте відповіді на ці запитання прикладами з історії початку ХХ ст. та сьогодення.

Американському кіносценаристу Ричарду Молтбі належить думка щодо того, що масова культура «…дозволяє нам утекти, але не звідкись і не кудись, а від власного утопічного “я”… Якщо злочин масової культури полягає в тому, що вона взяла наші мрії, упакувала їх, а потім знову продала нам, то існує також її позитивний аспект: вона забезпечує нас мріями, настільки різноманітними, що самі ми нізащо б їх не вигадали».

198

Розвиток культури та повсякденне життя (кінець ХVІІІ — початок ХХ ст.)

Чи згодні ви з тим, що масова культура «забезпечує нас мріями»? Наведіть приhh клади з відомих вам кінофільмів.

На думку української філософині й культурологині Галини Лозко, необхідною є нейтралізація негативного впливу масової культури на формування національної самосвідомості, «уміння дати відсіч чужому, зокрема відмовитися від чужих цінностей...». Чи погоджуєтеся ви з думкою Галини Лозко? hh Чи вважаєте ви, що масова культура загрожує втратою духовності, перешкоджає hh збереженню культурної самобутності?

Робота з ілюстраціями

Діємо: практичні завдання

199

Розділ 5

§ 32

Науково-технічна революція на зламі ХІХ–ХХ ст. та її вплив на людину й суспільство

1. Науково-технічна революція на зламі ХІХ–ХХ ст.: загальна характеристика В останній третині XIX ст. в передових країнах Європи та США завер шилася друга науково-технічна революція (деякі вчені вважають ін дустріальну революцію, що розпочалась у Великій Британії в 60-ті роки XVIII ст., першою науково-технічною революцією). Варто запам’ятати! Науково-технічна револю

В основу другої науково-технічної революції були покладені зміни в енергетичній базі, у переході на рідке паливо й електрику. Важливі зміни в останній третині XIX ст. відбулися в сільському гос подарстві. У цей період почали широко застосовувати мінеральні до брива та нові аграрні технології, використовувати сільськогосподарські машини (зокрема, трактори). Це дозволило підвищити продуктивність праці в сільському господарстві, збільшити забезпечення сировиною промислового виробництва, розширити постачання продовольства для міського населення. На основі досягнень науково-технічної революції в цей період від бувалася революція й у військово-стратегічній сфері. На зламі XIX– XX ст. для неї було характерно: •• поява нових видів стрілецького озброєння та артилерії; •• поява військової авіації та танків; •• будування потужних військово-морських флотів; •• створення нових видів вибухових речовин та отруйних газів; •• використання у військових цілях засобів радіозв’язку. Революція у військово-стратегічній сфері була викликана прагнен ням провідних держав забезпечити собі переваги в гонці озброєнь і стала підґрунтям для підготовки до світової війни. Науково-технічна революція багато в чому зумовила зміни в со ціальній структурі більшості країн світу. Зростала кількість найманих

200

Розвиток культури та повсякденне життя (кінець ХVІІІ — початок ХХ ст.)

робітників, зайнятих як у промисловому виробництві, так і в сільському господарстві. Відтік у міста великої кількості колишніх селян сприяв зростанню чисельності робітничого класу. Унаслідок впровадження соціального законодавства у провідних державах світу, усвідомленого піклування підприємців про збереження кадрових працівників поступо во підвищився рівень життя кваліфікованих робітників, зріс ступінь їх соціального забезпечення. Проте в Росії та інших державах, де існував надлишок робочих рук, більшість найманих робітників були абсолютно соціально незахищеними. Формувався «середній клас», до якого входили службовці, інтеліген ція, професійні військові. Одночасно скорочувалася частка спадкової аристократії.

2. ЗОВНІШНІЙ ВИГЛЯД МІСТ І СІЛ. ПОБУТ ТА ОДЯГ ЛЮДЕЙ За індустріальної доби внаслідок урбанізації суттєво змінювався вигляд великих міст: будинки ставали вищими, вулиці прямішими й ширшими. Багаті буржуа почали будувати в центрі міст великі житлові будин ки. У них було багато кімнат різного призначення: вітальні, спальні, їдальні. Збільшилися розміри вікон, у кімнатах стало значно тепліше та світліше. Бідняки жили в нетрях, де не було каналізації, лютували голод та інфекційні хвороби. Найчастіше родини тулилися в одній кімнаті. Ме блями для бідняків були скриня, дерев’яне ліжко з матрацом і стіл.

НТР та суспільні зміни вплинули на повсякденне життя людини, зокрема й на одяг. Мода в одязі, що раніше диктувалася королівським двором, поступилася місцем моді індустріальної доби. Протягом ХІХ ст. гардероб європейців зазнав істотних змін. Головними ознаками но вої моди стали практичність костюма як чоловіків, так і жінок, чітке

201

Розділ 5

розмежування за функціональним призначенням (буденний і святко вий). Звісно, що гардероб представників заможних і бідніших верств суспільства відрізнявся. На жіночу моду впливала також боротьба за рівноправність статей. Поступово з обігу витіснявся народний костюм, хоча багато деталей зберігалися і використовувалися для оздоблення но вих моделей (орнаменти, прикраси тощо).

Діємо: практичні завдання

3. Емансипація За доби становлення індустріального суспільства відбувались істотні зміни в становищі жінок. Загальноєвропейський рух за установлення демократичних прав і свобод, більша зайнятість жінок у суспільному виробництві, усвідомлення жінками значущості своєї ролі в суспільстві сприяли зародженню фемінізму — руху за встановлення рівноправ’я в суспільному, трудовому та сімейному житті. Рух жінок за емансипацію зародився наприкінці XVIII ст. Ще в роки війни за незалежність США в 1776 р. одна з перших феміністок А. Адамс заявляла: «Ми не станемо підкорятися законам, у прийнятті яких не брали участь, і владі, що не представляє наших інтересів». Значним поштовхом для жіночого руху стала Французька революція кінця XVIII ст., однак перші борчині за права жінок не одразу знайшли розуміння в суспільстві, де домінува ли чоловіки.

202

Розвиток культури та повсякденне життя (кінець ХVІІІ — початок ХХ ст.)

Історичні подробиці

Загалом, боротьба жінок за рівноправність відбувалася у трьох напрямах: •• у сфері освіти жінки домагалися рівного доступу до навчальних закладів, рівного із чоловіками права на освоєння різних спеціаль ностей; •• у сфері права — добивалися можливості розпоряджатися своєю власністю; •• у політиці — висували вимогу щодо права голосу. Суфражизм Рух за надання жінкам рівного із чоловіками виборчого права дістав назву суфражизм (від англ. suffrage — право голосу). У 1848 р. у штаті Нью-Йорк дві відомі американські реформістки Л. Мотт й Е.-К. Стен тон провели перший публічний мітинг, вимагаючи право голосу для жінок. Учасниці цього руху отримали назву «суфражистки». Цього ж року Е.-К. Стентон створила «Конвенцію з боротьби за права жінок». Суфражистки проводили галасливі акції та вирізнялися зухвалою поведінкою (носили чоловічий одяг, курили сигари), що викликало в багатьох неприязнь до них. Вони організовували мітинги й демонстрації

203

Розділ 5

протесту, приковували себе до огорож палаців, били скло в державних установах. Їх заарештовували й кидали до в’язниць. Проте суфражистки привертали дедалі більше уваги до себе відстою ванням рівноправності жінок. Боротьба жінок за свої права дала певні результати. Уперше у світі право голосувати на виборах завою вали в 1893 р. жінки Нової Зеландії. У 1906 р. перші жінки-депутати були обрані до парламенту Фінляндії. У Великій Британії право голосу жінки здобули в 1918 р.

Варто запам’ятати! Емансипа

Суфражи Фемінізм

Відео «Жінки, що змінили чоловічий світ». Тривалість 04 хв 10 с https://qr.orioncentr.com.ua/0yCNP ?

4. Традиційні та індустріальні суспільства Традиційні цивілізації (або суспільства) — китайська, індійська, іс ламська та інші — багато в чому не були схожими на західноєвропейську цивілізацію, що формувалася ще за часів Відродження. У традиційно му суспільстві над людиною панували вікові традиції та звичаї (обряди,

204

Розвиток культури та повсякденне життя (кінець ХVІІІ — початок ХХ ст.)

заборони тощо). Таке суспільство не було схильне до сприйняття будь-яких нововведень. У системі цінностей західної, індустріальної цивілізації на перший план висувалась активна, творча, перетворювальна діяльність людини. Наукове пізнання розширювало сили й винахідницькі здатності люди ни, її можливості перетворити навколишній світ. У західноєвропейській цивілізації поступово вищою цінністю ставала особистість, що привело до усвідомлення важливості прав людини та прагнення формувати гро мадянське суспільство, засноване на пріоритеті законів, обов’язкових для всіх громадян. Індустріальна цивілізація вплинула на розвиток усіх країн. Сприяла швидкому перетворенню навколишнього світу. Це вже в наш час при вело як до загального покращення якості життя в розвинених країнах, так і до екологічної кризи й інших глобальних проблем.

ЗНАЮ МИНУЛЕ — ОСМИСЛЮЮ СЬОГОДЕННЯ — РОЗУМІЮ МАЙБУТНЄ: запитання та завдання I.

Знаю і систематизую нову інформацію

1. Якими явищами в економіці супроводжувалася науково-технічна рево люція? 2. Як науково-технічна революція вплинула на соціальну структуру країн Європи та Північної Америки? 3. Опишіть наслідки процесу урбанізації в XIX ст. 4. Чим були зумовлені зміни в одязі людей на початку ХХ ст.? 5. Назвіть сучасні країни, де главою держави чи уряду є жінка. 6. Поясніть значення основних понять параграфа підручника: «науково-технічна революція», «емансипація», «суфражизм», «фемінізм». 7. Виконайте онлайн-вправу https://qr.orioncentr.com.ua/Zqgsm.

II.

Обговоріть у групі

8. Зазначте основні напрями впливу науково-технічної революції на людське суспільство та повсякденне життя. 9. Знайдіть у мережі «Інтернет» фото міст Європи та Північної Америки зламу ХІХ — ХХ ст. і визначте їхні спільні та відмінні риси.

III. Мислю творчо й самостійно 10. Як змінилося становище жінки в наш час порівняно з ХІХ ст.? Чи актуальні сьогодні ідеї фемінізму й суфражизму? 11. Підготуйте есе на тему «Основні суперечності технічного прогресу в XIX ст. та його вплив на розвиток суспільства». 12. Виконайте творчий проєкт «Історичний портрет видатної феміністки ХІХ — початку ХХ ст.».

205

ВСЕСВІТНЯ ІСТОРІЯ «ДОВГОГО» XIX СТОЛІТТЯ Період між Французькою революцією (1789 р.) та Першою світовою війною (1914 р.) — це епоха глибокого аграрно-соціального зламу та модернізації. Основні зрушення відбулися завдяки «подвійній революції»: політичним змінам у Франції та економічному прориву у Великій Британії, що змінили обличчя планети.

ФУНДАМЕНТ ЕПОХИ: «ПОДВІЙНА РЕВОЛЮЦІЯ»

Політичний злам: Французька революція

Економічний прорив: індустріальна революція

Утвердження Декларації прав людини і громадянина, принципів свободи, рівності та братерства як основи демократичного суспільства.

Перехід від ручної праці до машинної, виникнення фабрично-заводського виробництва та формування індустріального суспільства.

Індустріальне суспільство — тип суспільства, де промислове виробництво домінує над аграрним, а міське населення зростає швидше за сільське.

КАЛЕЙДОСКОП ІДЕОЛОГІЙ Консерватизм Захист традицій, стабільності та сильної держави; неприйняття радикальних реформ і революцій.

206

Лібералізм Пріоритет прав людини, теорія особистості, вільна економіка та правова держава.

Соціалізм і марксизм Боротьба проти приватної власності, за соціальну рівність, державу диктатури пролетаріату (робітників).

Націоналізм Ідеологія і політика на основі принципу цінності нації та її головної ролі у створенні держави.

(1789–1914 рр.): ЕПОХА ВЕЛИКИХ ТРАНСФОРМАЦІЙ СУСПІЛЬСТВО ТА ПОВСЯКДЕННЕ ЖИТТЯ Урбанізація Зосередження населення й економічного життя у великих містах, зростання їхньої ролі у розвитку суспільства.

Фемінізм і суфражизм Боротьба жінок за рівноправ'я (фемінізм), за надання жінкам рівного із чоловіками виборчого права (суфражизм).

США: ВІД ГРОМАДЯНСЬКОЇ ВІЙНИ ДО ЛІДЕРСТВА Перемога Півночі (1861–1865 рр.), скасування рабства та реформи Авраама Лінкольна сприяли подальшому бурхливому економічному розвитку країни.

ПРОБУДЖЕННЯ АЗІЇ Модернізація Японії (реформи Мейдзі) та Сіньхайська революція в Китаї (1911 р.) під проводом Сунь Ятсена.

МІЖНАРОДНІ ВІДНОСИНИ Антанта

Формування військово-політичних блоків Протистояння Антанти та Троїстого союзу. Троїстий союз

КРИЗА «СТАРОГО ПОРЯДКУ» В ІМПЕРІЯХ Модернізаційні виклики та реформи в Австро-Угорській , а також у Російській імперії (скасування кріпацтва 1861 р.).

Науковий і технічний прогрес Відкриття Чарльза Дарвіна,Томаса Едісона, Дмитра Менделєєва, Марії Кюрі та інших учених; поширення загальної початкової освіти.

ОБ’ЄДНАННЯ НІМЕЧЧИНИ ТА ІТАЛІЇ Поява нових потужних держав у центрі Європи; політика «заліза і крові» Отто фон Бісмарка та Рісорджименто в Італії.

СПАДЩИНА ЕПОХИ (ПІДСУМОК) Фінал «довгого» століття Початок Першої світової війни у 1914 р. та перехід до «короткого» XX століття.

1914 р.

Основи сучасної демократії Утвердження принципів правової держави та громадянського суспільства.

207

§ 33

узагальнення з розділів 4 і 5

1. Розгляньте хмаринку слів. Відповід но до набору слів дайте їй назву. Складіть тематичні речення із запропонованими словами. Визначте, яке слово є зайвим. Свою думку обґрунтуйте. 2. Запропонуйте доповнення до інфографіки — вставте необхідні назви, істо ричні дати замість знаків питання. По ясніть, яку сторінку історії кінця ХІХ — початку ХХ ст. ілюструє інфографіка. Утворення Зближення Німеччини й Австро-Угорщини

Військово-політичне зближення Франції та Росії

Росія Угода 1891 р.

1904 р.

1907 р.

? Не брала на себе військових зобов’язань

3. Перевірте, як ви засвоїли матеріал розділів 4 і 5 за допомогою онлайн-тесту. Для виконання завдання пере йдіть за покликанням: https://qr.orioncentr.com.ua/jOzce або скористайтеся смартфоном — зчитайте QR-код. Бажаємо успіху!

208

Узагальнення до курсу § 34

Основні ідеї, здобутки, виклики «довгого» ХІХ століття

1. «Довге» ХІХ століття: основні ідеї та виклики «Довге» хіх століття: ідеї та зміст ХІХ століття виявилося над ? звичайно багатим на важливі іс торичні події та явища, вплинуло на подальший хід історії, аж до сьогодення. Історик Е. Гобсбаум назвав його «довгим століттям». Учений вважав, що перебіг подій ХІХ ст. визначила Французька революція 1789 р. та індустріальна революція в Британії. За кон цепцією історика, це була «подвійна революція», яка заклала основи нової, індустріальної цивілізації. Історичні подробиці

Ідеї Е. Гобсбаума розвинув американський історик В. Мак-Ніл. У своїй книзі «Сходження Заходу» він зробив висновок про важливий поворот, що відбувся під час «довгого» ХІХ століття. Унаслідок цього повороту історія Заходу злилася зі світовою історією, що поглинула історію всіх інших цивілізацій.

209

Узагальнення до курсу

Соціальні зміни в Європі та утвердження демократії, технічний про грес і поява нових технологій тощо стали «мірилом розвитку» всього світу. Саме поняття «цивілізований» стало для багатьох означати «євро пейський», «такий, як у Європі». Таким чином, «довге» ХІХ століття увібрало в себе, зокрема: •• Французьку революцію 1789 р. та революції в інших країнах; •• індустріальну революцію, що після Великої Британії поширилася на всю Європу; •• становлення імперій і зростання їхньої могутності; •• формування громадянського рівноправ’я та парламентської демо кратії. Поступальний розвиток людства був перерваний початком Першої світової війни в 1914 р. Зазнали краху могутні імперії (Австро-Угор ська, Німецька, Османська, Російська). В Європі наростала глибока політична й економічна криза, формува лися передумови революцій; світ зазнав величезних змін. Отже, 1914 р. поклав кінець «довгому» ХІХ століттю. Здобутки й виклики «довгого» хіх століття «Довге» ХІХ століття було добою важливих звершень і нових викли ків для людства. Система міжнародних відносин, створена після краху наполеонів ської імперії, залишила ґрунт для нових конфліктів між різними краї нами та групами країн. Головною особливістю ХІХ ст. було домінування у світі імперій, зокрема — Англійської, Французької, Російської, Австро-Угорської. Важливі зміни були пов’язані зі створенням національних держав — об’єднанням Італії та Німеччини. Значної могутності досягли на межі ХІХ–ХХ ст. США й Німеччина, які стали претендувати на економічний і політичний перерозподіл сфер впливу в тогочасному світі, зокрема на перегляд колоніальних володінь і ринків. Особливе місце в міжнародній політиці «довгого» ХІХ століття зайня ло так зване Східне питання, що виникло у зв’язку з розпадом Осман ської імперії. Важливим чинником міжнародної картини світу ХІХ ст. стало при мусове «відкриття» країн Сходу для світової торгівлі, що повністю змі нило їхню подальшу історію. Країни Сходу та інших частин світу посту пово залучалися до єдиної світової системи господарства й міжнародних відносин, створених європейцями. У період «довгого» ХІХ століття зародилися нові напрями суспільної думки. Наполеонівські війни 1792–1815 рр., породжені Французькою революцією, спричинили поширення революційних ідей, а також поси лення націоналізму. Революції 1848–1849 рр. стали своєрідними відпо відями на виклики, що постали перед суспільством унаслідок «подвійної

210

Узагальнення до курсу

революції» кінця XVIII — початку ХІХ ст. Ці революції відображали кон флікт природного права громадян з «божественним правом монархів», обстоювали претензії «середнього класу» на представництво в державній владі, виявляли протест соціальних низів супроти зубожіння, пробуджу вали свідомість національних меншин у Центральній та Східній Європі. Протягом ХІХ ст. набирав силу робітничий рух, поширювалися соціалістичні ідеї, які невдовзі визначили долю Росії та низки інших країн. Революційний і національно-визвольний рухи поширилися в Азії та Африці. Унаслідок індустріальної революції, що охопила провідні держа ви, відбувалася модернізація всіх сфер життя суспільства, посилилася міграція населення. Водночас монополізація ринкової економіки призводила до згасання конкуренції, створюючи загрозу посилення соціальної напруженос ті. Це спонукало уряди провідних держав, зокрема США, посилити державний вплив на економіку. Потреба у створенні умов для індуст ріальної революції змушувала також проводити реформи, під час яких знищувалися найбільш ганебні прояви поневолення людини — кріпосне право в Росії та рабство в США. Зростання ролі жінки в соціально-еконо мічному житті суспільства викликало появу рухів за набуття жінками всієї повноти громадянських прав. При цьому вирішення проблем дис кримінації певних категорій населення залишилося викликом для на ступних часів. «Довге» ХІХ століття було небаченим доти проміжком часу за інтенсивністю розвитку науки й кількістю відкриттів. Темпи науково-технічного прогресу вели до поширення освіти та зростання до статку, що, у свою чергу, сформувало запит на підвищення рівня потреб у комфорті та просторі. Докорінно змінилося повсякденне життя лю дини. Але в різних країнах залишалися свої особливості способу життя. Наприклад, соціальні пенсії були запроваджені в Данії ще в 1828 р. «Довге» ХІХ століття залишило багату культурну спадщину. На зміну класицизму прийшов романтизм, а потім — реалізм. Наприкінці ХІХ ст. постав модерн — як прояв бунту молоді, мистецтво оновлення та експресії. В Україні «довге» ХІХ століття позначилося індустріальною револю цією, національним відродженням і появою українського політичного руху. За словами історика Ярослава Грицака, це був період, коли модер на держава «одружувалася» з народною культурою, і дитиною їхнього шлюбу ставала нація. Завершилося «довге» ХІХ століття з початком Першої світової війни в 1914 р. Унаслідок цієї війни з мапи світу щезли колись могутні імперії — Австро-Угорська, Німецька, Османська та Російська. Розпа лася система міжнародних відносин, що існувала до того, глибокі зміни відбулись у розвитку всіх країн світу. «Довге» ХІХ століття змінилося «коротким» ХХ століттям. Вивчення його історії ви розпочнете в наступному класі.

211

Узагальнення до курсу

Діємо: практичні завдання

2. Особливості української історії ХІХ ст. Внесок українського суспільства в загальноєвропейську культурну спадщину ХІХ ст. Думки істориків

212

Узагальнення до курсу

Величезні зміни, започатковані ? в Європі Французькою револю цією XVIII ст. та індустріальною революцією, зачепили весь кон тинент, зокрема й українські землі. На території України розвивалися міста, з’являлися нові види транспорту. Чисельність українців збільши лася протягом століття з 10 до 26 мільйонів. Але процеси модернізації, що відбувалися на Заході, доходили до України із запізненням і не на бирали тут такої інтенсивності. Історичні подробиці

Великою проблемою була відсутність державності українського народу та його розділення між іншими країнами, які контролювали в той час українські землі. Надзвичайно важливою особливістю української історії було те, що саме в ХІХ ст. за відносно короткий історичний час за взірцем інших слов’янських народів сформувалась українська національна свідо мість, ідея соборності етнічних українських земель. Історію України ХІХ ст. описують як період національного відродження. Чимало українських громадських лідерів і діячів культури були провідниками європейських суспільних і культурницьких ідей і водночас — посланцями української культури в Європі, частиною якої завжди була і є Україна. Діємо: практичні завдання

213

Узагальнення до курсу

ЗНАЮ МИНУЛЕ — ОСМИСЛЮЮ СЬОГОДЕННЯ — РОЗУМІЮ МАЙБУТНЄ: запитання та завдання I.

Знаю і систематизую нову інформацію

1. Які події включала в себе «подвійна революція», що заклала основи нової, індустріальної цивілізації? 2. У чому полягали особливості розвитку системи міжнародних відносин у ХІХ ст.? 3. Якими були головні риси соціально-економічних і політичних процесів у ХІХ ст.? 4. Назвіть основні тенденції розвитку науки й мистецтва в ХІХ ст. 5. Схарактеризуйте основні зміни в повсякденному житті людей протягом ХІХ ст. 6. Покажіть на карті (форзац 2) імперії, які домінували у світі в ХІХ ст. 7. Схарактеризуйте основні особливості української історії ХІХ ст. 8. Поясніть значення термінів і понять: «індустріальна цивілізація», «“довге” ХІХ століття».

II.

Обговоріть у групі

9. Чи можуть подолання проблем і відповіді на виклики, які постають перед суспільством, сприяти формуванню нових суспільних здобутків? Спробуйте визначити, які здобутки отримала сучасна Україна через суспільну відповідь на виклики останніх часів. 10. Якщо вважати, що під час «довгого» ХІХ століття історія Заходу злилася зі світовою історією, то чи означало це «другорядність» історії Нового світу? Чи можна вважати події в США та Канаді у ХІХ ст. та пізніше частиною історії Заходу — поряд з історією європейських країн? Чи можна так само говорити про країни Латинської Америки? 11. Визначте спільне і відмінне в соціально-економічному та суспільнополітичному розвитку українських земель і країн Західної Європи.

III. Мислю творчо й самостійно 12. Британський історик Е. Гобсбаум метафорично назвав Французьку революцію 1789 р. та індустріальну революцію в Британії — тобто промислову й політичну революції — «подвійним кратером великого діючого вулкану», і водночас означив період 1789–1848 рр. як «століття революцій». Як ви розумієте ці слова? 13. На думку американського історика І. Мак-Ніла, з ХІХ ст. історія Заходу злилася зі світовою історією та поглинула історію всіх інших цивілізацій. Що, на вашу думку, означають слова вченого? 14. Назвіть події та процеси «довгого» ХІХ століття, які, на вашу думку, найбільше вплинули на розвиток людства у ХХ ст. Свою думку обґрунтуйте. 15. На основі власних спостережень за сьогоденням визначте, які події свідчать про те, що розвиток західної цивілізації суттєво впливає на історію інших частин світу. Які країни, що не належать до західної цивілізації, відіграватимуть, на ваш погляд, дедалі більшу роль у світі?

214

КАРТОГРАФІЧНИЙ ПУТІВНИК

215

КАРТОГРАФІЧНИЙ ПУТІВНИК

216

КАРТОГРАФІЧНИЙ ПУТІВНИК

217

КАРТОГРАФІЧНИЙ ПУТІВНИК

218

КАРТОГРАФІЧНИЙ ПУТІВНИК

219

КАРТОГРАФІЧНИЙ ПУТІВНИК

220

КАРТОГРАФІЧНИЙ ПУТІВНИК

221

СЛОВНИК ТЕРМІНІВ І ПОНЯТЬ Аболіціонізм — 1) суспільний рух, спрямований на скасування певного закону; 2) наприкінці XVIII — у ХІХ ст. — рух у США за скасування рабства афроамериканців, у Франції та інших країнах — рух за скасування рабства в колоніях. Антисемітизм — форма національних, релігійних забобонів і нетерпимості, вороже ставлення до євреїв. Домініон — фактично незалежна держава у складі Британської імперії, що визнавала головою держави британського монарха. Дуалістична монархія — один із двох видів конституційної монархії, є перехідною формою від абсолютної монархії до парламентської. За дуалістичної монархії влада монарха обмежена конституцією, але монарх зберігає широкі владні повноваження, що ставить його в центр усієї політичної системи держави. Експансіонізм — агресивна політика з метою захоплення чужих територій і ринків збуту. Емансипація — 1) звільнення від залежності, підлеглості, пригнічення, забобонів; 2) емансипація жінок — надання жінкам рівноправ’я в суспільному, трудовому та сімейному житті; прагнення до рівних прав чоловіків і жінок. Західники — представники ліберальної течії громадського руху другої чверті ХІХ ст., які виступали за здійснення соціально-економічних реформ у Росії за західним зразком. Індустріальне суспільство — суспільство, у якому внаслідок індустріальної революції промислове виробництво домінує над аграрним, міське населення кількісно зростає швидше, ніж сільське, зростає масове виробництво та споживання. Консерватизм — сукупність різноманітних ідейно-політичних і культурних течій, які спиралися на ідею традицій і спадкоємності в соціальному й культурному житті. Для консерватизму характерні прихильність до наявних і сталих соціальних систем, норм і порядків, неприйняття революцій і радикальних реформ, відстоювання еволюційного розвитку суспільства. Лібералізм — ідейна й суспільно-політична течія, яка проголошує метою реалізацію принципу громадянських, політичних та економічних свобод, побудову громадянського суспільства, правової держави, забезпечення свободи приватного підприємництва та торгівлі. Масова культура — культура, що є популярною й переважає серед широких верств населення в суспільстві. Модернізм — загальний термін для різних нових напрямів в образотворчому й інших видах мистецтва, які намагалися порвати з художніми традиціями ХІХ ст. Монополії — великі капіталістичні підприємства, що зосередили у своїх руках значну частку виробництва або ринку певної продукції. Науково-технічна революція — докорінне якісне перетворення продуктивних сил на основі прискореного розвитку науки й техніки (науково-технічного прогресу) та перетворення науки на безпосередню продуктивну силу. Націоналізм — ідеологія та політика на основі принципу цінності нації як найвищої форми суспільної єдності тата її головної ролі у створенні держави. Нація етнічна – спільнота людей, яка сформувалася на основі певних етносів, об’єднується спільністю культури, мови, історичної пам’яті тощо. Нація політична (або громадянська) — спільнота громадян певної держави, незалежно від етнічного походження, релігійної чи етнічної приналежності.

222

Панамериканізм — 1) політичний рух з метою зближення та співпраці американських держав, започаткований у Південній Америці С. Боліваром; 2) політична доктрина, в основу якої покладено ідею про спільність історії, економіки й культури США та інших країн американського континенту; пропагує створення військово-політичного блоку всіх країн Америки під егідою США. Пробудження Азії — значна активізація національно-визвольних, антиколоніальних, антимонархічних рухів і революцій на початку ХХ ст., що стало передумовою руйнування колоніальної системи в Азії в другій половині ХХ ст. Протекціонізм — економічна політика держави, спрямована на захист національної економіки від іноземної конкуренції. Радикал — 1) прибічник докорінних, рішучих заходів або крайніх поглядів, дій; 2) член радикальної політичної партії, який виступає за проведення докорінних реформ. Расова дискримінація — систематичне порушення прав людини та будь-яке їхнє обмеження за ознаками раси, кольору шкіри або етнічного походження. Реконструкція — система заходів, що здійснював уряд США після закінчення громадянської війни для зміцнення єдності країни, з метою реорганізації управління південними штатами та ліквідації наслідків рабовласництва. Самураї — представники стану воїнів (рицарів) у Японії, а також військово- феодальна верства дрібних японських дворян. Сегрегація — особливий вид дискримінації, політика примусового відокремлення або ізоляції представників певної раси чи етнічної групи шляхом поселення на обмеженій території з метою позбавлення прав та умов для спілкування, спільної трудової діяльності, здійснення роздільного виховання й навчання з представниками іншої частини населення. Слов’янофіли — представники ліберальної течії громадського руху другої чверті ХІХ ст., які виступали за особливий шлях розвитку Росії, заснований на принципах патріархальності, консерватизму, православ’я. Суфражизм — жіночий рух за надання жінка рівного із чоловіками виборчого права. Тред-юніони — професійні спілки у Великій Британії та ряді інших англо мовних країн. Урбанізація — процес зосередження населення й економічного життя у великих містах і зростання ролі міст у розвитку суспільства. Фемінізм — у широкому сенсі — прагнення до рівноправності жінок із чоловіками в усіх сферах життєдіяльності суспільства; у вузькому сенсі — жіночий рух, метою якого є усунення дискримінації жінок і зрівняння їхніх прав із чоловічими. Фритредерство — рух промислової буржуазії за вільну безмитну торгівлю, невтручання держави в приватну, підприємницьку діяльність. Виник у Великій Британії наприкінці XVIII ст. Чартизм — перший масовий робітничий рух у Великій Британії, який протягом 1830–1840-х років виступав з вимогами введення загального виборчого права, реформи парламенту, соціальних реформ. Шовінізм — реакційна політика і практика, спрямована на розпалювання ворожнечі й ненависті між народами, підкорення та поневолення інших народів. Для шовінізму характерні войовнича проповідь національної винятковості, поширення національного егоїзму, протиставлення інтересів однієї нації інтересам усіх інших націй, приниження інших націй, національний екстремізм.

223

Навчальне видання

Щупак Ігор Якович Бурлака Олена Вікторівна ВЛАСОВА Наталія Сергіївна Врадій Єгор Андрійович Галушко Кирило Юрійович Дрібниця Віталій Олександрович Желіба Олександр Володимирович Піскарьова Ірина Олександрівна СЕКИРИНСЬКИЙ Дмитро Олександрович

ВСЕСВІТНЯ ІСТОРІЯ Підручник для 9 класу закладів загальної середньої освіти Рекомендовано Міністерством освіти і науки України Підручник відповідає Державним санітарним нормам і правилам «Гігієнічні вимоги до друкованої продукції для дітей»

Головна редакторка І. В. Красуцька Редакторка Л. П. Марченко Головна художниця І. П. Медведовська Фахові редакторки З. В. Бондар, Н. В. Островська Художня редакторка Н. А. Андрійченко Технічний редактор Е. А. Авраменко Коректорка Ю. А. Полулященко Комп’ютерна обробка відео Д. С. Коновалов Карти в підручнику розроблені картографічною редакцією УОВЦ «Оріон» під керівництвом І. С. Руденко В оформленні підручника використано фотографії з вільних джерел Інтернету та фотобанку Shutterstock. Усі візуальні матеріали в підручнику використовуються виключно з освітньою метою.

Формат 70×100 1/16. Ум.-друк. арк. 18,2 + 0,324 форзац. Обл.-вид. арк. 16,38 + 0,55 форзац. Зам. № Тираж 193 915 пр. ТОВ «Український освітянський видавничий центр “Оріон”» Свідоцтво «Про внесення суб’єкта видавничої справи до державного реєстру видавців, виготівників і розповсюджувачів видавничої продукції» Серія ДК № 4918 від 17.06.2015 р. Адреса видавництва: 03061, м. Київ, вул. Миколи Шепелєва, 2 Віддруковано АТ «Харківська книжкова фабрика “Глобус”» 61011, м. Харків, вул. Різдвяна, 11. Свідоцтво ДК № 7032 від 27.12.2019 р. www.globus-book.com