Всесвітня історія 7 клас Ліхтей 2015

І. М . Л іх те й

ВСЕСВІТНЯ ІСТОРІЯ Підручник для 7 класу загальноосвітніх навчальних закладів Рекомендовано Міністерством освіти і науки України

Київ «Грамота» 2015

УДК 94( 100)”00/14”](075.3) ББК 63.3(0)я721 Л65 Рекомендовано Міністерством освіти і науки України (наказ МОРІ України від 20.07.2015 р. № 777) Видано за рахунок державних коштів. Продаж заборонено

Умовні позначення Запам’ятовуємо основні історичні імена та терміни.

р V --------

Тематичне оцінювання, Перевіряємо золотий запас знань. Працюємо разом.

Працюємо з історичними поняттями, термінами, датами й картами. Працюємо творчо.

Л65

Ліхтей І. М. Всесвітня історія : підруч. для 7 кл. загальноосвіт. навч. закл. / І. М. Ліхтей. —К .: Грамота, 2015. — 256 с .: іл. К8ВМ 978-966-349-559-0 Підручник подано згідно з чинною програмою Міністерства освіти і науки України із всесвітньої історії. Видання містить навчальний матеріал із всесвітньої історії починаючи від середини І тисячоліття й до кінця XV ст. У підручнику використано рубрики «Історична цікавннка», «Вивчаємо джерела», у яких наведено дані про середньовічні держави, міста, історичних осіб тощо. Глибше осягнути багатовікову історію світу допоможуть уривки з історичних документів, численні ілюстрації, карти,

схеми. Методичний апарат охоплює різнорівневі запитання та завдання, зорієнтовані на вікові особливості семикласників. Для учнів, учителів, методистів, батьків. УДК 94(100)”00/14”](075.3) Б Б К 63.3(0)4я721

ISBN 978-966-349-559-0

© Ліхтей І. М., 2015 © Видавництво «Грамота», 2015

ВІД АВТО РА

Епоха середніх віків для багатьох поколінь людей оповита серпан­ ком загадковості й таїни. Незвідане зачаровує й приваблює, спонукає до роздумів і пошуків. Відомо, що в цей період сформувалася сучасна європейська цивілізація, з’явилися деякі технічні винаходи та наукові відкриття. У середньовічні часи були започатковані основи західноєв­ ропейського демократичного й правового суспільства. Високохудожні зразки тогочасного мистецтва, філософської, політичної та історичної думки й нині живлять світову культуру, духовне життя суспільства. Саме в епоху Середньовіччя була заснована більшість європейських міст. Поглиблений інтерес учених до цієї епохи виник на початку XIX ст. У XX ст. історики почали вивчати насамперед повсякденне життя лю­ дини середньовіччя, її побут і знаряддя праці, одяг, озброєння, харчу­ вання тощо. Тож суперечки між науковцями щодо тих чи інших питань середньовічної історії не вщухають і нині. Цей підручник поведе вас дорогами середньовічних країн і міст. Вії дізнаєтеся про визначних особистостей тих часів, спосіб життя й куль­ туру різних народів. За допомогою підручника ви зможете перенести­ ся у світ середньовічних замків і фортець, рицарів і чарівних панянок, майстрів-ремісників і вчених, монахів і веселих школярів, зумієте від­ чути подих минулої епохи. Підручник складається з розділів, які поділено на параграфи, основ­ ний зміст яких доповнено історичними джерелами та цікавинками. У виданні подано практичні заняття, у яких використано уривки з історичних джерел. Поставлені запитання змусять вас замислитися над долею тієї чи іншої історичної постаті, поміркувати над подіями чи яви­ щами, порівняти їх, узагальнити й систематизувати. Книжку суттєво збагачують карти, таблиці, різноманітний ілю­ стративний матеріал, які використовуються як самостійне інформа­ ційне джерело історичних знань. Працювати з цими матеріалами вам допоможе пояснювальний текст, система запитань і завдань. Основні імена, терміни й дати в тексті підручника виділено іншим шрифтом. Завершують підручник хронологічна таблиця й словник найважливі­ ших термінів. Ш ановні семикласники, сподіваюся, що мандри загадковим світом епохи Середньовіччя стануть для вас не тільки пізнавальними, а й за­ хоплюючими.

СТУП. ПОВТОРЕННЯ 1 . М іс ц е іс т о р ії с т а р о д а в н ь о го с в іт у в іс т о р ії л ю д с т в а

Упродовж минулого року ви вивчали історію стародавнього сві­ ту. Де чи не найдовший період в історії людства від появи людини розумної до падіння Західної Римської імперії. Стародавній світ, як ви пам’ятаєте, охоплював Східну півкулю від Атлантичного до Тихо­ го океану, від Рейну до Нілу й Індокитаю. Саме в цей час розвинули­ ся землеробство, скотарство, ремесла, з ’явилася общинна й приватна власність, міста та перші світові цивілізації. Тоді ж формуються дер­ жава й право, такі форми правління, як демократія, тиранія, аристо­ кратія й олігархія тощо. Неповторною спадщиною стародавнього світу стали розвиток писемності й наукових знань, Веди і шумерський епос, «Іліада» й «Одіссея» Гомера, трагедії Есхіла та Софокла, філософське вчення Конфуція й Платона, а ще пам’ятки архітектури — єгипетські піраміди, Кносський палац, афінський Акрополь і римський Колізей... На зміну цьому періоду прийшла доба Середньовіччя. 2 . С е р е д н ь о в іч ч я як п е р іо д р о з в и т к у л ю д с т в а

Поняття «середньовіччя» з’явилося в ужитку ще в XV ст. в середо­ вищі італійських учених-гуманістів. Відомо, що 1469 р. термін «серед­ ній вік» уперше вжив відомий гуманіст і папський бібліотекар Джованні Андреа (1417-1475). Свою епоху гуманісти сприймали як «новий вік», бо античність вони розгля­ дали як «старий вік». Тому період між цими етапами в історії людства італій­ ські мислителі й назвали середнім віком. Для них середньовіччя було передусім епохою занепаду, духовною пусткою, коли панували суворе варварство й на­ силля, релігійна нетерпимість і похмуре неуцтво, страх і злиденність, криваві вій­ ни й катування, одним словом — «темні віки». Натомість XV ст., тобто «свій час», Манеський кодекс. італійські вчені називали не інакше, як Мініатюра, бл. 1340р. Відродження. В їхній уяві це було ніби 4

ВСТУП. ПОВТОРЕННЯ

Ватикан: площа і собор святого Петра. Сучасне фото

пробудження після тисячолітнього сну з прагненням відродити античну спадщину. Тож і не дивно, що така негативна оцінка доби Середньовіччя на­ довго залишилася у свідомості європейців. Зауважимо, що й у наші часи, коли згадують про якісь відсталі явища сучасного суспільства, іноді вживають поняття «середньовічний». Для цього ніби і є підстави: зміни в суспільному й духовному житті, техніці й науці колись відбу­ валися набагато повільніше, ніж у наші дні. Однак основною причи­ ною негативу є те, що Середньовіччя — це доба, коли панували суворі й жорстокі звичаї та традиції. До всього нового ставилися з підозрою; нові ідеї часто засуджувалися церквою, яка контролювала духовне життя й нерідко вбачала в новаторстві відхід від істинної віри. Вивчаючи цей етап історії людства, учені виокремлювали різні ознаки, притаманні середньовіччю. Одні сприймали його як добу стра­ ху, фанатизму й побожності, інші —як час розквіту європейської куль­ тури. Деякі історики вважали середньовіччя закономірним тисячоліт­ нім містком між античністю і Новим часом, а інші — тисячолітньою прірвою. То в чому ж полягає істина, якою була епоха Середньовіччя? Тут важко однозначно погодитися з думкою того чи того дослідника. У кож­ ного з них є зерно правди. Однак тисячолітня епоха — це не тільки біле або чорне. У ній має бути й кольорова гама. І така гама була. У ті часи справді існували людська честь і шляхетність, величні культурні та ду­ ховні цінності; проте водночас і людська дикість, ницість і жорстокість, релігійний фанатизм. Так, доба Середньовіччя захлиналася в кривавих війнах, міжусоби­ цях, селянських повстаннях, які призвели до виникнення пошестей і голоду; у полум’ї інквізиторських багать згорали інакодумці зі своїми високими помислами та мріями про майбутнє. Та в житті середньо5

ВСТУП. ПОВТОРЕННЯ

вічних людей були й щасливі події: перемоги на турнірах для рицарів, багатий урожай і звільнення від феодальної залежності для селян, здо­ буття городянами різних привілеїв, величезні карнавали, народні гу­ ляння. У підручнику подається цілісна картина історії середніх віків, відо­ бражено взаємозв’язок між окремими народами й державами, Сходом і Заходом. 3 . Х р о н о л о гіч н і м е ж і й п е р іо д и з а ц ія іс т о р ії с е р е д н іх в іків

Середньовіччя — епоха в історії Європи, що охоплює понад тисячу років. Початком середніх віків прийнято вважати 476 р., коли вождь германців Одоакр переміг останнього римського імператора Ромула Августула. Епоха Середньовіччя закінчилася в 1492 р. відкриттям Америки. В історії середніх віків, як правило, виокремлюють три основні періоди, що відрізняються рівнем економічного, політичного й куль­ турного розвитку. Перший період охоплює V — середину XI ст. й має назву раннє Середньовіччя. В економіці цього періоду панувало нату­ ральне господарство, у політичному житті простежувався процес фор­ мування держав, у духовному — тимчасовий занепад культури. Із середини XI ст. до початку XIV ст. тривав період розквіту Се­ редньовіччя. У цей час збільшилася кількість населення, пожвавилася господарська діяльність, виникали міста, формувалася міська культу­ ра. Перша половина XIV ст. характеризувалася ознаками занепаду гос­ подарства. Європейське суспільство охопила криза, яка розхитала його традиційні підвалини, змінила звичну картину світу, породила глибокі зміни в релігії, політиці й економіці. Цей період тривав до кінця XV ст. й дістав назву пізнє Середньовіччя , або «осінь Середньовіччя 1». Якщо антична історія зосереджувалася переважно в Середзем­ номор’ї, то терени середньовічної історії поширилися майже на весь Європейський континент. Тут жили різні народи зі своїми мовами та звичаями; більшість із них була об’єднана однією релігією, але належа­ ла до різних церков, одні на чолі з патріархом Константинопольським, а інші — з Папою Римським. Саме тоді формувалися дві провідні тра­ диції європейської культури —західна, що успадкувала римські тради­ ції і орієнтована на католицизм, і східна, що наслідувала традиції Ві­ зантії і орієнтована на православне християнство. 1Вислів голландського історика Йоганиа Гейзінги (1872-1945), який розгля­ дав цей час як епоху розкішного й чудового відцвітання середньовічної культури, її гармонійного завершення.

ВСТУП. ПОВТОРЕННЯ

Водночас епоху Середньовіччя переживали країни арабсько-му­ сульманського світу, Індія та Китай. Більшість із них країн перебувала в постійних контактах із Західною Європою. Щоправда, у Китаї, в Індії і країнах арабсько-мусульманського світу, на противагу Європі, епоха Середньовіччя тривала на два століття довше. 4 . С п а д щ и н а д о б и С е р е д н ь о в іч ч я

Середні віки давно минули, але не треба забувати, що саме в цей період закладено підмурок сучасного світу. Середні віки багато в чому змінили карту Європи, бо в ті часи виник­ ла більшість європейських і азійських держав. У цей період сформува­ лись європейські народи й утворилися ті мови, якими населення кон­ тиненту розмовляє й донині. У добу Середньовіччя виникли перші парламенти та суди присяж­ них. Нові міста ставали потужними центрами ремесла й торгівлі. Буду­ валися замки й храми, церкви та монастирі. У середні віки утвердили­ ся сучасні світові релігії: християнство в Європі, буддизм та іслам — на Сході. Прикладом релігійного сподвижництва та сили духу стали по­ статі відомих святих і проповідників. У середні віки зі Сходу на Захід повернулися праці багатьох антич­ них мислителів. Середньовічний Схід — великі халіфати, далека Індія чи таємничий Китай — дав світові філософа Конфуція, лікаря Авіценну, письменника Калідасу, збірку казок «Тисяча і одна ніч». У середньовічній Європі спостерігається пожвавлення освітнього й культурного життя: відкрито велику кількість шкіл та університетів. Як відомо, середньовіччя збагатило людство новими іменами видатних учених і мислителів, талановитих письменників і живописців, архітек­ торів і скульпторів, відважних мандрівників і героїв. У цей час люди стали використовувати десяткову систему лічби, механічний годин­ ник, компас, вогнепальну зброю, папір, друкарський верстат, віконне скло, ножиці, ґудзики, окуляри тощо. Середньовічна людина відкрила Америку й переконалася в тому, що Земля кулеподібна.

Оксфорд (1) і Кембридж (2) —англійські університети, відомі з XIII ст.

ВСТУП. ПОВТОРЕННЯ 5 . О с н о в н і д ж е р е л а з іс т о р ії с е р е д н іх в іків

Історію середніх віків вивчають, користуючись численними істо­ ричними джерелами: архітектурними пам’ятками, речовими пам’я т­ ками, писемними історичними й етнографічними джерелами. Так, пам’ятки архітектури ніби переносять нас у далеку минувши­ ну. Адже й нині в деяких містах можна побачити старовинні церкви та собори, замки й фортечні мури, а також цілі квартали будинків. Пам’ятки архітектури: 1. Руїни абатства. Шотландія. 1128 р. 2. Ротонда святого Геор­ гія. Болгарія. IVст. 3. Блакитна мечеть. м. Стамбул. 16091616 рр.

Збереглися також мовчазні свідки середньовіччя —речові пам’ятки'. різні знаряддя праці, різновиди зброї, монети й печатки, рицарські обладунки та ювелірні прикраси, картини й статуї тощо. Вони традиційно зберігаються в музеях. Сюди речі потрапляють, зазвичай, двома ш ля­ хами: їх або знаходять під час розкопок і приносять археологи, або ж передають спадкоємці з родинних колекцій. Речові пам’ятки: 1. Хрест св. Мартіна. Шотландія. VII - VIII ст. 2. Шотландська монета. X IV ст. 3. Висячий замок із ключем. Південна Німеччина. XVI ст.

Чи не найголовнішими є писемні історичні джерела. Чимало їх знищено під час війн, пожеж і стихійних лих. Ті, що вціліли, нині збе­ рігаються переважно в архівах, а також у церквах, монастирях, зрідка в приватних колекціях. Середньовічні документи ретельно вивчають історики. Вони опрацьовують давні тексти, нерідко публікують їх, ко­ ментують, популяризують. Серед писемних джерел винятково важли­ вими є документи, що містять записи законів і розпоряджень королів, князів, пап, єпископів, а також різні судові рішення, ремісничі й уні­ верситетські статути, описи маєтків, факти їхнього продажу, даруван­ ня чи передачі в спадок тощо.

8

ВСТУП. ПОВТОРЕННЯ

Писемні джерела: «Книга кельтів». Шотландія. 780-830 рр.

Важливу й цікаву інформацію про середні віки містить ще один різновид писемних джерел — хроніки, які в Київській державі нази­ вали літописами. Хроністи вели записи поточних подій день за днем, рік за роком. Це могли бути хроніки, що висвітлювали життя всієї країни, окремого міста чи монастиря. Деякі обдаровані хроністи не просто фіксували факти, а намагалися передати своє бачення тієї чи іншої події. Сучаснику багато про що розкажуть фольклорні записи — перекази, легенди, казки й оповіді, що спочатку побутували тільки в усній формі. Ці тексти прийнято називати епосом. Внутрішній світ людини епохи Середньовіччя найкраще відображено в художніх творах тогочасних письменників. До нас дійшли окремі поетичні збірки, повісті й романи, героями яких є як прості люди зі своїми радощами, болем, переживан­ нями, так і правителі, й легендарні постаті. Народну культуру й побут допомагають вивчати етнографічні дже­ рела. Адже відлуння середньовічної доби є і в народних святах, числен­ них обрядах, дитячих забавах, в одязі чи предметах хатнього вжитку. Різноманітні етнографічні матеріали містять також записи очевидців і мандрівників. Етнографічні джерела: 1. Керамічні фігури м. Нюрнберг. XIV ст. 2. Мініатюра. Франція. X IV ст. 3. Мініатюра. Франція. X V ст.

Отже, із часів середніх віків до нас дійшло чимало джерел. Однак під час їхнього опрацювання потрібні неабиякі точність і виваженість. Для глибшого пізнання тієї епохи необхідно брати до уваги відомості різ­ них джерел. Інформацію про добу Середньовіччя збирають, порівню­ ють, систематизують і узагальнюють учені-медієвісти (з латин, media aeva — середні віки).

ВСТУП. ПОВТОРЕННЯ

Марк Блок

Іван Крип’якевич

Одним із видатних медієвістів був французь­ кий історик М арк Блок (1886-1944). Він вивчав світ почуттів і думок середньовічної людини, її ре­ лігійні уявлення тощо. Можемо пишатися, що серед знаних медієвіс­ тів є і вихідці з України. Це — дослідник історії середньовічної Англії Дмитро Петруиіевський (1863-1942) і провідний іспаніст Володимир Піскорський (1867-1910). Значну увагу середнім вікам приділив у своїй «Всесвітній історії» відомий український учений Іван Крип’якевич (1886-1967). Ця праця готува­ лася як четвертий том «Історичної бібліотеки», що видавалася в 30-х роках XX ст. у Львові. «Всесвіт­ ня історія» І. Крип’якевича розвивала терміноло­ гічну традицію вітчизняної історичної науки, мала багато ілюстрацій. Окремі висловлювання видатних медієвістів використано в тексті підручника.

Історія середніх віків; раннє Середньовіччя, розквіт Середньовіччя, пізнє Середньовіччя; джерела з історії середніх віків — пам’ятки ар­ хітектури, речові пам’ятки, писемні й етнографічні джерела. 1. Назвіть хронологічні рамки епохи Середньовіччя. 2. На які періоди поділяється історія середніх віків? 3. Коли вперше з ’являється в ужитку поняття «середньовіччя»? 4. Пригадайте основні джерела вивчення історії стародавнього світу. 5. Якими джерелами послуговуються історики, вивчаючи епоху Се­ редньовіччя?

Ш

6. Поміркуйте, які матеріали підручника допомагають вам ство­ рити цілісну картину епохи Середньовіччя. 7. Чому XIV—XV ст. називають «осінню середньовіччя»? 8. Які образи й символи ви пов’язуєте з епохою Середньовіччя?

10

ЕРШІ ВІЧНІ ДЕРЖАВИ

Р О З Д ІЛ 1. П Е Р Ш І С Е Р Е Д Н Ь О В І Ч Н І Д Е Р Ж А В И

§ 1 . НАРОДЖЕННЯ

СЕРЕДНЬОВІЧНОЇ ЄВРОПИ

• Яким у Римській ім перії за Діоклетіана та Константина І Велико­ го був стан: а) економіки; б) релігійної політики; в) відносин із варварськими племенами?

1 . Р и м с ь к и й і в а р в а р с ь к и й с в іт и в с е р е д и н і І т и с я ч о л іт т я

Крах Римської імперії, на руїнах якої зародилася середньовічна Єв­ ропа, став наслідком тривалого занепаду економіки. Приходили в за­ пустіння землеробство й ремесла, землю не обробляли, влада імпера­ торів поступово послаблювалася. Криза поглиблювалась і в духовному житті Римської держави. Ра­ зом із знищенням громадянських свобод відбувся моральний занепад римського суспільства. На зміну язичництву прийшло християнство, що стало набувати характеру державної релігії. Занепала й колись нездоланна римська армія. Вона перетворилася на малорухливу військову масу, що поколіннями проживала в укріпле­ них таборах уздовж кордонів імперії. Армія втратила високі бойові на­ вички знаменитих римських легіонів і за своїм озброєнням і військо­ вою тактикою майже не відрізнялася від ополчень варварів. Співвідношення сил між Римською імперією й варварською пери­ ферією поступово змінювалося на користь варварів. Особливо велику роль у долі пізньої Римської імперії відіграли її північні сусіди — германські племена. Германці вперше потрапили в йоле зору римлян у І ст. до н. е. Римляни спочатку сприйняли їх за галлів (кельтів), однак наприкінці І ст. н. е. видат­ ний римський історик Корнелій Тацит досить чіт­ ко визначив германців як особливу групу племен. Германці тоді жили общиною на території між річками Рейном, Одером і Дунаєм. Основні засоби для життя отримували, займаючись скотарством. У них головним багатством була худоба, яка й ви­ користовувалась як мірило вартості. Крім того, Сім’я давніх вони займалися землеробством, яке з V ст. набу­ германців середини І ст. н.е. ває першорядного значення. Для обробітку землі Реконструкція, германці використовували легкий плуг або рало. м. Мюнхен. 1913 р. Вони сіяли льон, овес, просо, пшеницю, ячмінь, Варвари — назва, яку дали давні греки й римляни народам і племенам, котрі не належали до греко-римської цивілізації і стояли на нижчому рівні куль­ турного розвитку.

§1. На р о дже н ня середньовічної Європи

вирощували городні культури, зокрема капусту й салат. Представники германських племен вели торгівлю з римлянами. ІСТОРИЧНА ЦІКАВИНКА

Сина й наступника Константина Великого, імператора Констанція, який прибув у IV ст. до Риму з Константинополя, уразив зовнішній вигляд жителів вічного міста: тут майже не було людей, одягнених у традиційні тоги. Рим був наповнений вихідцями зі Сходу — єгиптянами, сирійцями, іудеями, найчастіше траплялися германці. Дивно, але навіть корінні рим­ ляни чомусь намагалися наслідувати одяг і поведінку тих, кого впродовж багатьох віків самі ж зневажливо називали варварами, тобто тими, хто не володів навіть «людською» мовою, а вимовляв лише незрозумілі фрази, на зразок «вар-вар».

Поступово під впливом внутріш ніх факторів і римського су­ спільного устрою в германців виникла майнова нерівність. Серед вільних членів общини вирізняю ться знатні люди. Суспільне роз­ ш арування було частково зумовлене появою рабів із полонених. Проте германці наділяли рабів ділянками землі й надавали м ож ли­ вість самостійно вести господарство. Це була патріархальна форма рабства, що з часом перетворилася на один із різновидів феодальної залежності. Важливі справи германці обговорювали на народних зборах, що на­ зивалися тинг. На них були присутні всі дорослі чоловіки, які носили зброю. Народні збори обирали раду старійшин, що вирішувала перед­ усім судові справи. У германців були також конунги (майбутні королі) та військові вожді. Головну бойову силу германців становили військові дружини. Дру­ жинники перебували в повній залежності від своїх військових вождів: клялися їм на вірність, отримували від них зброю, коней, частину здо­ бичі. У IV—V ст. в політичному устрої германців відбулися важливі змі­ ни. Вони об’єдналися у великі військовоплемінні союзи, що отримали свої найменування за назвами панівних племен. Так виникли герман­ ські народності алеманів, баварів, франків, саксів, тюрінгів та ін. З чис­ ла дружинників виокремилася так звана служива знать. Вона стала гуртуватися навколо конунга, витісняти з його оточення племінних старійшин і дедалі активніше впливати на його дії. Одночасно зміцню­ валася й влада конунгів. Важливу роль у становленні державності відіграло поширення серед германців християнства. У IV ст. єпископ Ульфіла навернув у христи­ янство готів. Для цього йому довелося перекласти Біблію готською 1 3 _

ВЕЛИКЕ ПЕРЕСЕЛЕННЯ НАРОДІВ. ЗАГИБЕЛЬ ЗАХІДНОЇ РИМСЬКОЇ ІМПЕРІЇ

о.х § р“<Ф |і ос £ азс “•

>• 35 2> ьз З оз;.=хг 25-їси аз’о . аз х

О.

=■ Ч

о

*

14

05

О .о

Ь

¥ Ф

фс

о-с то^ 2.1

35

їй :

.

§1. На р о дже н ня середньовічної Європи

мовою й створити для своєї нової пастви писемність на основі грець­ кого алфавіту. 2 . В е л и к е п е р е с е л е н н я н а р о д ів та у т в о р е н н я « в а р в а р с ь к и х к о р о л ів с т в »

Упродовж IV -V II ст. численні германські, слов’янські, фінноугорські й тюркські племена в пошуках кращих місць проживання й легкої наживи вирушали в далекі мандри. Цей особливий період в історії, який поклав початок формуванню національних спільнот у Європі, прийнято називати епохою Великого переселення народів. Такі масові переміщення (міграції) були спричинені багатьма ф акто­ рами. До них відносять значне похолодання клімату, зростання чи­ сельності населення, тиск кочівників із Сходу, войовничість варвар­ ських племен. Вагому роль в історії Великого переселення народів відіграли гуни. Ці племена проживали в Центральній Азії. У перші століття нашої ери вони стали переселятися на простори Східної Європи. У 70-і роки IV ст. гуни вторгнися в Північне Причорномор’я. На той час там іс­ нували два союзи готських племен — остготи (східні готи) і вестготи (західні готи). У 375 р. гуни підкорили остготів. Тоді вестготи, побоюючись такої ж долі, звернулися за допомогою до римлян. Імператор Валент дозволив їм осісти в Мезії (територія сучасної Болгарії) на правах союзників-федератів. Однак постійні утиски та при­ ниження з боку римських чиновників призвели до повстання вестготів. У 378 р. біля міста Адріанополя між вестготами й римською армією під проводом імператора Валента відбулася жорстока битва. Вест­ готи вщент розгромили римське військо. Згодом по­ встання вестготів придушив новий імператор Феодосій І, розселивши їх на Балканському півострові. Однак така ситуація влаштовувала вестготів не­ довго, і виступи проти римлян поновилися. Керував Воїн остготів. вестготським військом вождь одного з племен — Мініатюра. Аларіх. Римляни, з огидою відгукуючись про варXII ст. Велйке переселення народів — це переміщення територією Європи сло­ в’янських, германських, кельтських та інших племен і народностей у IV VII ст., що призвело до падіння римської імперської влади, яка збереглася тільки на сході імперії, у Константинополі. 15 ІА

Р О З Д ІЛ 1. П Е Р Ш І С Е Р Е Д Н Ь О В І Ч Н І Д Е Р Ж А В И ВИВЧАЄМО ДЖЕРЕЛА

ст. Готський історик Йордан про повстання вестготів оді готи, уже не як зайди й чужаки, а як римські громадяни й папи, управляти землевласниками й утримувати під своєю владою всі північні регіони аж до Дунаю. Довідавшись про це в Антіохії, імператор Валент негайно озброїв військо й вирушив до Фракії. Після того як відбулася плачевна битва, причому перемогли готи, римський імператор утік до якогось помістя біля Адріанополя; готи, не відаючи, що він переховується в жалюгідній хатинці, підклали, як це й притаманно озвірілому ворогу, під неї вогонь, й імператора було спалено... • Як відреагував імператор Валент на повстання вестготів? Поміркуйте, як повелися б готи, якби знали, що в хаті переховується імператор.

варів, однак, не на жарт їх боялися. І не без підстав. Адже Аларіх двічі брав в облогу Рим. Нарешті в 410 р. він заволодів вічним містом і піддав його спустошливому грабунку. Захоплення вестготами міста викликало справжній шок у сучасників. Язичники звинувачували в усьому християн, убачаючи причину трагедії у втраті традиційних громадянських цінностей і в зреченні від давніх богів-покровителів. На захист християнського віровчення став філософ-богослов Августин Лврелій. Він доводив, що імперія стала вразливою саме тому, що її жителі не були християнами. ІСТОРИЧНА ЦІКАВИНКА

Коли Аларіх у черговий раз узя в в облогу вічне місто, римляни спочатку переконували, що всі без винятку будуть його захищати. На таку заяву, як свідчить візантійський історик Зосима, Аларіх з іронією зауважив, що, мовляв, густу траву косити легше, натомість попросив чималий викуп. Налякана міська влада вирішила дати вестготському вождеві відступне. Заради цього сенатори розпрощалися зі своїми коштовностями, з храмів було вилучено прикраси, переплавлено золоті й срібні статуї богів тощо. Та приниження й викуп лише тимчасово віддалили падіння Рима.

Далі вестготи попрямували на південь. Не маючи можливості посе­ лити свій народ в Італії, Аларіх у відчаї вирішив податися до Північної Африки, житниці імперії. Однак в Італії він помер. Після смерті Аларіха вождем вестготів став його племінник —Атаульф. Під його про­ водом вестготи завоювали Південну Галлію і в 418 р. утворили Корор; Варварські королівства — державні утворення, що виникли на території Західної Римської імперії під час Великого переселення народів у ІУ -У ІІ ст. _ 16 *

§1. На р о дже н ня середньовічної Європи

лівство вестготів з центром у місті Толозі (сучасна Тулуза). Воно стало першим «варварським королівством» на території Західної Римської імперії. Невдовзі вестготи розселилися й на Піренейському півострові, куди на початку VI ст. перемістився центр їхнього королівства. У римську Галлію на початку V ст. ринули племена свевів, аланів, бургундів і вандалів. Бургунди, захопивши землі навколо Вормса, утво­ рили тут королівство. Вандали пройшли всю Галлію й Піренейський півострів, переправилися через Гібралтар і впродовж 429-435 рр. під проводом короля Гейзеріха завоювали Північну Африку, заснувавши державу зі столицею на місці давнього Карфагена. Германські племена англів, саксів, ютів і фризів, які населяли узбе­ режжя Північного й Балтійського морів, у середині V ст. стали за­ войовувати землі Британії, покинуті римськими легіонами. Місцеве кельтське населення було винищене або витіснене на захід Британії. Частина бриті в переселилася на континент. За германцями в межі Західної Римської імперії вторглися й гуни, які в V ст. захопили Паннонію (територія сучасної Угорщини). У 434 р. одноосібну владу над гунами й союзними з ними племенами утвердив лютий вождь Аттіла , який задля цього знищив своїх родичів і полі­ тичних супротивників. Відтак гунське військо зруйнувало королівство бургундів. Згодом цю подію було взято за основу сюжету «Пісні про Нібелунгів». Залишки бургундського племені були переселені римлянами поблизу Женевського озера, де 457 р. виникло так зване друге Бургунд­ ське королівство з центром у Ліоні. ІСТОРИЧНА ЦІКАВИНКА

^ 2

Ім’я Аттіли наводило жах на сусідів. Хроністи звали його «бичем Бо­ жим». Утім, жорстокий завойовник був не просто «лютим гуном». Багато знатних жінок Римської імперії вважали його вигідним женихом. До них належала навіть римська принцеса Гонорія, сестра імператора Валентиніана III. Аби помститися братові за накладену ним заборону зустрічатися зі своїм давнім коханим, Гонорія надіслала Аттілі свій перстень як сим ­ вол їхнього майбутнього шлюбу. Якби Гонорія та Аттіла все ж таки одру­ жилися, ще не відомо, як склалася б подальша доля Європи. Адже гун, отримавши за дружину принцесу й півімперії, став би найсильнішим во­ лодарем Заходу. Усвідомивши жах і наслідки такого шлюбу, Валентиніан поспішив видати Гонорію заміж за римлянина.

Аттіла здійснив кілька невдалих спроб напасти на Східну Римську імперію, але її правитель відкупився від гунів величезною даниною. Тоді Аттіла рушив на захід і вторгся в Галлію. Для відсічі гунам рим17

Р О З Д ІЛ 1. П Е Р Ш І С Е Р Е Д Н Ь О В І Ч Н І Д Е Р Ж А В И

ляни уклали союз із місцевими варварами — аланами, бургундами, вестготами та франками. Об’єднане військо очолив Флавій Аецій. Вирі­ шальна битва між військами Аттіли та Флавія Аеція відбулася в червні 451 р. на Каталаунських полях (біля міста Труа) і ввійшла в істо­ рію як «битва народів». Гуни зазнали поразки, але все ще зберігали свою могутність. Згодом військо Аттіли знову ввірвалося в Аттіла й Папа Лев І. Італію й вирушило на Рим. На цей раз вічне Мініатюра. місто врятував Пана Лев І, який переконав Ат1360 р. тілу відмовитися від наміру захопити й погра­ бувати Рим. У 453 р., на наступний день після свого весілля, Аттіла раптово помер. ІСТОРИЧНА ЦІКАВИНКА

Легенда повідомляє, що гуни поклали Аттілу в потрійну домовину — золоту, срібну та залізну. Після того відвели вбік русло повноводої річки й на її дні поховали тіло свого відважного ватажка. Це було зроблено з метою, аби ніхто не знайшов цю могилу й не відважився потурбувати спо­ кій Аттіли чи викрасти коштовні оздоби, залишені йому за звичаєм. Після такого церемоніалу річку направили в старе русло.

Смерть Аттіли, чвари його синів і заколоти підкорених народів при­ звели до розпаду гунського племінного союзу. Однак це не врятувало Західну Римську імперію, яку охопив політичний безлад. У 455 р. флот вандалів під проводом Гейзеріха здійснив морський напад на Італію й за­ хопив Рим. Упродовж 14 днів вандали грабували місто. Було знищено багато унікальних творів античного мистецтва. З того часу слово «ванда­ лізм» стало означати будь-яке безглузде нищення культурних цінностей. В Італії з другої половини V ст. реальна вла­ да перейшла до ватажків германських загонів, що на свій розсуд усували імператорів. Останні, до речі, перебували вже не в Римі, а в Равенні. У 476 р. один із таких воєначальників — Одоакр — позбавив трону 16-літнього римського імператора Ромула Августула, а символи вла­ ди — діадему й пурпурну мантію — відіслав до ' Г £ * А Константинополя. Одоакр не став приймати титул римського імператора, а був проголо­ Вандал. Римська шений конунгом — королем Італії, як практи­ мозаїка. І ст. н.е. кувалося в інших варварських державах. Саме _ 18

§1. На р о дже н ня середньовічної Європи

476 р. уважається формальною датою падіння Західної Римської ім­ перії. Однак на цьому Велике переселення народів не припинилося. Н е­ вдовзі проти Одоакра виступили колишні союзники гунів — остготи, які на той час перебували на службі в правителя Східної Римської ім­ перії. Під проводом свого короля Теодоріха остготи попрямували в Північну Італію й знищили державу Одоакра. У 493 р. вони заснували Остготське королівство зі столицею в Равенні. ТОРИЧНА ЦІКАВИНКА г

------------ --

1 " 'М І М Р ІИ І Король Теодоріх (бл. 454-526) був добре обі­ • 4 знаний із культурою та звичаями римлян, тому що виріс у Константинополі, а його дружиною була ві­ зантійська принцеса. У своєму королівстві він зберіг •V багато римських установ і правових норм. Теодоріх увійшов в історію як правитель, що всебічно підтри­ V __ ' і / * ^ ■ ч мував розвиток науки й мистецтва. Остготський ко­ роль сприяв обдарованим творчим особистостям, [• Й г К прислухався до порад найосвіченіших римських * к ___________ письменників і філософів — Боеція, Кассиодора. Ф і­ Король Теодоріх. лософ Боецій навіть очолював канцелярію при дворі Мініатюра. Теодоріха, однак через наклеп був страчений. Пе­ X II ст. ред смертю він написав трактат «Про розраду філо­ софією», де стверджував, що справжнім щастям є доброта, а зло — за­ вжди нещастя; зла людина рідко щаслива, хоча й може бути заможною й багатою. Теодоріху ж належить вислів: «Хто тремтів перед різкою вчителя, той ніколи не стане справжнім воїном». Культурне піднесення в остготській Італії за Теодоріха отримало назву О стготське відродження.

Після смерті Теодоріха Остготське королівство почало швидко за­ непадати. У 555 р. воно було підкорене армією візантійського імпера­ тора. Проте й панування візантійців на Апеннінському півострові ви­ явилося короткочасним. У 568 р. сюди вторглися германські племена, названі римлянами лажобардами («довгобородими»), У VI ст. тюркомовні племена з євразійських степів створили на Се­ редньому Дунаї могутнє державне об’єднання — Аварський каганат. Його першим правителем був каган Баян. Провідну роль у каганаті відігравали, безперечно, авари. У давньоруських літописах, зокрема в «Повісті минулих літ», авари названі обрами, тобто «велетнями». Отже, під час Великого переселення народів політичну мапу Євро­ пи було остаточно перекроєно. На руїнах Західної Римської імперії ви19

Р О З Д ІЛ 1. П Е Р Ш І С Е Р Е Д Н Ь О В І Ч Н І Д Е Р Ж А В И

никли нові державні утворення — «варварські королівства». Найбільш життєздатним серед них виявилося Франкське королівство. І С Т О Р И Ч Н А ІДІКАВИНКА

Унаслідок Великого переселення народів Британію почали називати за іменем германського племені англів — Англією, на честь вандалів в Іс­ панії з ’явилася Андалусія, від лангобардів отримала свою назву історична область в Італії — Ломбардія, завдяки франкам Галлія стала Ф ранцією.

3 . Х л о д в іг і у т в о р е н н я Ф р а н к с ь к о ї д е р ж а в и М е р о в ін гів

У III ст. германські племена франків проживали на правому березі Рейну. Розрізнялися племена рипуарських (прибережних) і салічних (приморських) франків. Як управні воїни, франки почали здійснювати регулярні напади на римську провінцію Галлію. У походах їх очолювали так звані королі, по суті — військові вожді, влада яких ще не передава­ лася в спадок. У середині V ст. на території сучасної Бельгії (на околиці міста Турне) виникло Королівство салічних франків. У 481 р. королем салічних франків став Хлодвіг (481-511), який походив із роду леген­ дарного короля Меровея. За його ім’ям династію франкських королів V — першої половини VIII ст. називали Меровінгами. Легенда розповідає, що ім’я Меровей означає «Морський воїн». Цей володар нібито мав двох батьків — одного земного, звичайного правителя, а другого — водяного — морське чудовисько. Можливо, це пов’язане з тим, що Меровей прибув морем. Меровінгів уважали відьмаками, чаклунами, навіть чудотворцями, називали патлатими королями. Оскільки вони носили довге волосся, подібне до бурхли­ вих морських хвиль, то припускати, що в ньому була захована чарівна сила; саме тому Меровінгам приписувався дар зна­ харства. Коли короля хотіли позбавити трону, його пишну шевелюру відстри­ гали й він нібито втрачав свою магічну силу. У 486 р. Хлодвіг повів військо про­ ти римського намісника Сиагрія, який управляв Галлією. Вирішальна битва від­ булася поблизу міста Суассона. Франки розбили римські війська й захопили всю Північну Галлію аж до річки Луари. Король Хлодвіг. Єпископ Григорій Турський (бл. 538Мініатюра. бл. 594), автор праці «Історія франків», XIV ст.

§1. На р о дже н ня середньовічної Європи

яка є найважливішою пам’яткою епохи Меровінгів, наводить цікавий епізод, пов’язаний із поділом трофеїв після перемоги над Сиагрієм. Цей епізод характеризує ставлення франків до королівської влади. Після взяття міста Суассона Хлодвіг забажав отримати, крім речей за жеребком, ще й коштовну церковну чашу, щоб із політичних міркувань повернути її місцевому єпископу. Однак вона дісталася простому вої­ ну, і той, не бажаючи віддавати її королеві, розрубав чашу сокирою. Це свідчить про те, що на той час короля вважали лише першим се­ ред рівних, його воля не була законом для франків. Однак наступного року під час військового огляду Хлодвіг помстився простому франкові. Він обурився станом його зброї і, розрубавши тому голову, мовив: «Ось так і ти вчинив із тією чашею із Суассона». Для зміцнення своєї влади Хлодвіг уклав союз із християнською церквою. Близько 498 р. він першим із франкських королів прийняв хрещення. За свідченням єпископа Григорія Турського, дружина Хлодвіга, королева Клотильда, була охрещеною, але сам король був язич­ ницької віри. Під час війни з алеманами він опинився на межі смерті й звернувся до Христа: мовляв, якщо Він дійсно існує, хай подарує йому життя, і тоді Хлодвіг повірить у Його могутність і прийме хрещення. І сталося диво: вороги франків кинулися тікати, а перемогу здобув Хлодвіг. Обіцянку було виконано: в один день із своїм королем були охрещені З тис. воїнів. Поступово шляхом підкупу, зради й насилля Хлодвіг знищив усіх своїх супротивників, серед них і багатьох родичів й укріпив своє ста­ новище. Про посилення його влади свідчить і проведений на початку VI ст. перший запис правових звичаїв франків. Він отримав назву «Са­ лічна правда». Цей судебник Хлодвіг дарував франкам уже від влас­ ного імені як королівський закон. «Салічна правда» містить матеріал про господарське життя та сус­ пільний лад франків. За більшість провин установлювався грошовий штраф — вергельд. Так, згідно із «Салічною правдою» за вбивство про­ стого франка сплачували вергельд 200 солідів (на ці гроші можна було купити близько ЗО коней або 200 голів великої рогатої худоби); за вбив­ ство королівського дружинника — 600 солідів. Водночас ще зберігався звичай кровної помсти. Для того щоб установити провину підозрюва­ ного, брали до уваги свідчення очевидців чи здійснювався Божий суд. Король Хлодвіг вів війни з бургундами, алеманами й Вестготським королівством, яке витіснив на Піренейський півострів. р

Божий суд — спосіб установлення вини чи невинуватості звинуваченого через випробування його хрестом, освяченим хлібом, розпеченим залізом, заМ. нурениям руки в окріп тощо. У Європі Божий суд існував до XVIII ст.

Р О З Д ІЛ 1. П Е Р Ш І С Е Р Е Д Н Ь О В І Ч Н І Д Е Р Ж А В И

За чверть століття Хлодвіг заволодів майже всією римською Галлією й залишив після себе велику об’єднану державу. Проте за правління спадкоємців Хлодвіга (його чотирьох синів) королівство почало втра­ чати цілісність. З 639 р. королі з династії Меровінгів позбулися реальної влади й зберігали лише титул, тому останніх Меровінгів зневажливо назива­ ли «ледачими королями». Утім, королі були не настільки ледачими, як позбавленими влади. Країною почали розпоряджатися майордоми («старші в домі»). Спочатку вони були лише управителями королів­ ських палаців, але поступово взяли до рук владу повністю. Оскільки Франкське королівство розділилося на кілька великих територіальних утворень, то в кожному з них був свій майордом. У 687 р. один із майордомів, Піпін Герістальський, розгромив своїх суперників і об’єднав Франкську державу. Велике переселення народів, варвари, «варварські королівства», Аттіла, Хлодвіг, «Салічна правда», майордом. 1. Які міграційні процеси відбувалися в Європі впродовж IV—VII ст.? Як вони називаються? 2. Поясніть значення понять і термінів «варвари», «варварські коро­ лівства», «Велике переселення народів». 3. Порівняйте життя та побут мешканців Римської імперії з життєви­ ми устоями варварських народів. 4. Щ о в тодішньому світі означали терміни «вандали» та «варвари» і як вони сприймаються нині? Наведіть приклади вандалізму чи варварства в нашому сучасному житті.

5. Покажіть на карті (с. 14) напрямки Великого переселення народів і «варварські королівства». 6. Установіть відповідність між подією і її датою. 1 поділ Римської імперії А 410 р. 2 захоплення Рима готами Б 476 р. 3 падіння Західної Римської імперії В 395 р. 4 битва на Каталаунських полях Г 451р.

7. Про яку історичну особу йдеться в поданих описах? • «Ця людина народилася на світ, щоб приголомшувати народи й наводити жах на людей» ( Матеріал істо р ії стародавнього світу). • «Першим із франкських королів прийняв хрещення. За допомо­ гою підкупу, зради, насилля, знищив усіх своїх супротивників, се­ ред них і багатьох родичів, й укріпив своє становище».

§2. Фр а нкс ь к а держава Каролінгів § 2 . Ф РАНКС ЬКА Д ЕРЖ АВА КАРОЛІНГІВ

Л . З д о б у т т я К а р о я ін га м и к о р о л ів с ь к о го т и т у л у Після смерті П ітн а Герістальського між його синами розпочалися чва­ ри, у яких переміг його позашлюбний син Карл, який у 715 р. став майордомом. Йому довелося зіткнутися із серйозною зовнішньою небезпекою. З півдня на територію Франкської держави вторглись араби (європейці називали їх сарацинами), які на той час підкорили майже весь Піреней­ ський півострів. У 732 р. в битві біля Пуатье війська Карла розгромили арабів і перешкодили їхньому подальшому просуванню в глиб Європи. На честь цієї перемоги Карл отримав прізвисько Мартелл (Молот). Однак загроза з півдня не минула, що змусило Карла Мартелла зміц­ нити військо й створити замість пішого ополчення загін добре озброє­ них кінних воїнів. Зробити це було досить нелегко. Адже утримувати бойового коня та мати необхідне спорядження й озброєння могла лише забезпечена людина. Нагородою ж воїнам були здебільшого земельні володіння, бо грошей для оплати їхніх ратних справ не вистачало. Зем­ ля передавалася разом із селянами, які на ній працювали. Така форма землеволодіння називалася бенефіцієм (з латин, благодійність). Спочатку бенефіцій надавався пожиттєво як нагорода за службу. З часом він набув ознак спадкового володіння, що отримало назву феод. Його власника називали феодалом. Той, хто надавав бенефіцій, чи феод, уважався сеньйором (старшим). Той, хто його одержував, ста­ вав васалом (слугою) сеньйора. Васал зобов’язувався вірно служити своєму сеньйору, за що той мав його підтримувати, а в разі потреби — і боронити. Усе це сприяло виникненню стосунків вірноиідданості й заступництва між васалом і сеньйором. Створення Карлом Мартеллом кінного війська стало поштовхом до формування особливого соціаль­ ного стану —рицарства. Зміцнивши своє становище в усіх областях Франкської держави, майордом був змушений рано чи пізно заявити про свої претензії на королівський трон. Саме так і вчинив син Карла Мартелла — Піпін II Короткий (741-768). Таке прізвисько він отримав через невисокий зріст. Щоб узаконити захоплення трону, Піпін відправив у Рим двох посланців, яким було доручено з’ясувати в Папи Захарія І, чи справед­ ливо, щоб правитель, який не має влади, продовжував мати титул коро­ ля. Папа в цей час вів жорстоку боротьбу з лангобардськими королями й потребував сильного союзника. Хроніст пише, що Захарій І звелів передати: «Краще іменувати королем того, хто має владу, ніж того, хто живе, не маючи королівської влади». І щоб не порушувати порядок, на­ казав Піпінові бути королем.

ФРАНКСЬКЕ КОРОЛІВСТВО. ІМПЕРІЯ КАРЛА ВЕЛИКОГО ПІ В НІ ЧНЕ МОР Е

нш

Ламбург

'ельн

пр°

ААХЕН

и Прага (у — ч__'

сорб

Франкфурт

Ч Б х \А

1Париж Страсбург

Орлеан

Зальцбург

'атьє

л іо н ська

К'АРИНТ]

Б Іс н а й с ь к а і зат о ка

^{.ська

Ж енева.

1 Ак Б' Г„

С аво

ПАВІЯ

ГАСХО^ь\^ Тулуза Флоренція Марсель о. Корсика >арселона

НЕАПОЛЬ

І

о. Сардинія

о. Сицилія

Територія франків у V ст Території, завойовані Карлом Великим Кордони Франкського королівства на 768 р.

Карп Великий

Напрямки та роки найважливіших походів Карла Великого (768-814) Місця та роки найважливіших битв Кордони Франкської імперії на 814 р.

§2. Фр а нкс ьк а держава Каролінгів

У 751 р. Піпін зібрав у Суассоні франкську знать, яка й проголосила його королем. Останній представник династії Меровінгів — «ледачий король» Хільдерік III і його син були пострижені в монахи. Щ об по­ дякувати Папі за підтримку, Піпін здійснив два походи до Італії, під час яких переміг короля лангобардів Айстульфа. Завойовані землі лангобардів Піпін передав у дарунок Папі. У 756 р. на подарованих зем­ лях було засновано самобутню світську Папську державу з центром у Римі. Вона проіснувала більш як тисячу років аж до об’єднання Італії в 1870 р. Нині це держава в державі, усесвітньо знаний Ватикан, роз­ ташований у кількох римських кварталах. 2 . З а в о ю в а н н я К а р ла В е л и к о го

Справжнього розквіту Франкська держава досягла в епоху правлін­ ня Карла Великого (768-814), сина ГІіпіна II Короткого. Саме за іме­ нем Карла королівську династію, засновником якої став Піпін II Ко­ роткий, називають Каролінгською. Прізвисько Великий Карл отримав у зв’язку зі своєю діяльністю, спрямованою на користь християнської церкви, а також через те, що був досить високим на зріст. Упродовж усього середньовіччя Карл Великий залишався ідеалом правителя, напівлегендарною постаттю. Його діяння були оспівані у фольклорі, епічних творах, рицарській літературі тощо. ВИВЧАЄМО ДЖЕРЕЛА *

IX ст. З праці монаха Ейнгарда «Життя Карла Великого» Карл був широкоплечий, кремезний, зросту в міру високого; відо­ мо, що зріст його в сім разів перевищував довжину власних ступень. У нього була округла голова, очі дуже великі й жваві, ніс трохи більший за середній, гарне волосся, веселе привабливе обличчя. Усе це надавало поважності й статечності його вигляду... Здоров’я його було міцним, за винятком того, що протя­ гом останніх чотирьох років він страждав від пропасниці, а під кінець життя ще й кульгав на одну ногу... Він постійно їздив верхи й полював... Йому подобалося паритися в природних гарячих джерелах і плавати. У плаванні він був настільки вправний, що його ніхто не міг обігнати... Він був невибагливий до їжі й питва, особливо до напоїв, Карл Великий. Статуетка. IX ст. тому що над усе ненавидів пияцтво... Він був красномовним і міг дуже добре висловити все, що хотів... • Які особисті якості й чесноти Карла Великого, на вашу думку, сприяли зміцненню королівської влади?

25 _

:

*

Р О З Д ІЛ 1. П Е Р Ш І С Е Р Е Д Н Ь О В І Ч Н І Д Е Р Ж А В И

Карл Великий був невтомним державним діячем. Він проводив ак­ тивну завойовницьку політику й зумів розширити кордони Франкської держави. За його правління франки здійснили 53 походи, 27 з яких очолював монарх. Першою успішною збройною акцією Карла Вели­ кого стало підкорення лангобардів. Упродовж 773-774 рр. він воював проти лангобардського короля Дезидерія, здобув над ним перемогу та змусив постригтися в монахи. Лангобардське королівство припинило своє існування. Його невелику частину було передано Папі Римсько­ му, а решту приєднано до Франкської держави. У 778 р. Карл розпочав тривалі воєнні дії проти арабів в Іспанії. Проте перший похід виявився невдалим. Лише через деякий час фран­ ки зуміли захопити Барселону й на прилеглій території утворили при­ кордонну область, що стала складовою держави Карла Великого. ІСТОРИЧНА ЦІКАВИНКА

Людська пам’ять зберегла один незначний епізод із невдалого походу Карла в Іспанію 778 р. На зворотній дорозі через Піренеї в Ронсевальській ущелині на тилову охорону франксько­ го війська напав загін місцевих жителів — басків. Франки зазнали поразки, а в бою загинув Хруотланд, граф Бретані. Через три століття цей май­ же не відомий, наближений до Карла вельможа уславився як знаменитий Роланд з французької епічної поеми «Пісня про Роланда». Дрібну су­ тичку було оспівано як велику битву між христия­ нами й мусульманами, а невдалий похід подано як завоювання всієї Іспанії.

в Ронсевальській ущелині. Роланд трубить в Оліфант. Мініатюра. XIII ст.

Найважче далося Карлові підкорення саксів. Війни з ними тривали впродовж 772-804 рр. На той час Саксонія була заселена язичниць­ кими племенами. Метою Карла була християнізація саксів. Уже після перших походів франки зайняли майже всю Саксонію. Налякані сакси обіцяли прийняти хрещення, але замість цього вони несподівано під­ няли повстання. Воно відзначалося небувалою жорстокістю. Сакси не­ щадно вбивали всіх франків, а також християнських священиків. Карл відповідав тим самим. Легенда розповідає, що Карл, захопивши укріплене поселення сак­ сів, устромив посеред площі свій меч і наказав підводити до нього по черзі всіх чоловіків. Тих, хто був вищим за цей меч, страчували на міс­ ці. Очевидно, ідеться про 782 р., коли Карл знищив майже 4,5 тис. сак-

§2. Фр а нкс ьк а держава Каролінгів

сонських заручників. Тоді вожді саксів здалися й прийняли хрещення, однак повстання тривало ще 20 років. Тим часом спробував позбутися франксько­ го панування й баварський герцог Тассілон. Для боротьби проти Карла він уклав союз з аварами (обрами). Однак баварці були розбиті франк­ ськими військами. У 788 р. Карл остаточно при­ єднав до своїх володінь Баварію, ліквідувавши там герцогську владу. Після цього розпочалися війни франків з Аварським каганатом. Перемо. Монограма га над жорстокими кочівниками аварами далася КаРла Великого. 790р. Карлу нелегко. Тільки завдяки підтримці слов’янських племен він зу­ мів розгромити й остаточно знищити Аварський каганат. Слід аварів назавжди розчинився в історії.

ВИВЧАЄМО ДЖЕРЕЛА

Ік

Давньоруський літопис «Повість минулих літ» про аварів (обрів) Були обри тілом великі, а умом горді, і забрав їх Бог, і померли вони всі. і не зостався ані один обрин. І єсть приказка в Русі й до сьогодні: «Загинули вони, як обри», — бо немає їхнього ні племені, ні потомства.

Завоювання великих територій суттєво розширило кордони Ф ранк­ ської держави. Тепер вона охоплювала значну частину колишньої З а­ хідної Римської імперії. Восени 800 р. Карл вирушив до Рима, щоб за­ хистити Папу Лева III в його протистоянні з місцевою знаттю. Під час урочистої різдвяної меси 25 грудня 800 р. Лев III увінчав Карла імпе­ раторською короною. Карл Великий став першим імператором серед­ ньовічної Європи. Відродження імперії на Заході викликало обурення Візантії. Лише у 812 р. Візантія визнала імператорський титул Карла Великого. За таку поступливість він подарував візантійському імпера­ торові Венецію та Далмацію. Карл розумів, що такою великою імперією досить важко управляти одноосібно, тому розділив її на графства. Уздовж кордонів своєї веле­ тенської держави Карл створював укріплені прикордонні області —мар­ ки. Постійної резиденції в нього не було. Зате в різних місцях держави Карл мав маєтки, у яких ненадовго затримувався, а потім із своїм оточен­ ням рухався далі. Його найулюбленішим місцем перебування був Лахен (територія сучасної Німеччини). Двічі на рік імператор збирав представ­ ників вищої знаті, з якими радився про справи й узгоджував свої укази й спеціальні постанови — капітулярії. 27

Р О З Д ІЛ 1. П Е Р Ш І С Е Р Е Д Н Ь О В І Ч Н І Д Е Р Ж А В И

Коронація Карла Великого. Мініатюра. XIII ст.

У своїй державі Карл також активно підтримував розвиток культу­ ри. Він потребував освічених людей, тому вимагав, аби в кожному мо­ настирі та єпископстві були засновані школи для навчання світських осіб. Підручники для них створив англосакс Алкуїн, відомий також як автор богословських творів і віршів. При дворі Карл зібрав учений гур­ ток, який називався академією. До нього входили найосвіченіші люди, запрошені Карлом Великим із різних куточків Європи. Академію очо­ лював Алкуїн. Один з учасників гуртка, молодий абат Ейнгард, написав твір «Життя Карла Великого». Імператор та його академіки вели наукові дис­ пути, розгадували інтелектуальні загадки, складали вірші латиною тощо. Зусиллями Карла здійснювалося будівництво палаців і храмів. Вони зводились у візантійському Монета Карла стилі. Яскравим зразком каролінгської архітектури Великого є капела (каплиця) в Аахені. Це єдиний витвір тогочасся, що зберігся донині. І С Т О Р И Ч Н А ЦІ К А В Н И К А

СЧ

Будівництво Карловоі каплиці в Аахені було завершено 805 р. Це ве­ лична восьмикутна кам’яна двоповерхова споруда, висота якої сягає 32 м. її перший поверх символізував земне життя й призначався для при­ дворних імператора. Другий поверх, дещо менший за розмірами, був утіленням життя небесного. Саме тут знаходився імператорський трон,

(/. Капела (каплиця) — невелика, окремо розташована будівля або приміщен1 ІІЯ в церкві для молитов однієї сім’ї.

§2. Фр а нкс ьк а держава Каролінгів витесаний із білого мармуру, а також зберіга­ лися зібрані Карлом Великим дорогоцінні християнські реліквії. У капелі було поховано й самого Карла. У XII ст. Карла Великого було віднесено до лику святих.

Скульптурна композиція, установлена в 1215 р. на надгробку Карла Великого (у центрі) в Аахені

Піднесення культури в період правління Карла Великого ввійшло в історію як Каролінгське відродження. Невдовзі після смерті Карла Великого двір монарха перестав бути культурним центром держави. 4 . З а ги б е л ь ім п е р ії К арла В е л и к о го , у т в о р е н н я д е р ж а в с е р е д н ь о в іч н о ї Є в р о п и

Карл Великий помер у 814 р., і трон перейшов до його сина —Людовіка Благочестивого. Однак невдовзі троє синів Людовіка Благочестиво­ го — Карл Лисий, Людовік Німецький і Лотар — почали домагатися від батька поділу імперії. Щоб утихомирити сімейні чвари, Людовік Благо­ честивий у 817 р. поділив імперію між синами. Однак миру він цим не досягнув. Розпочалася війна, у якій сини здобули перемогу над батьком. Після смерті Людовіка Благочестивого усобиці розгорілися з новою силою. Два молодших брати — Людовік Німецький і Карл Лисий — не хотіли визнати імператорського титулу за Лотарем і пішли на нього вій­ ною. У 842 р. Людовік Німецький і Карл Лисий зустрілися в Страсбурзі (сучасна Франція) й поклялися діяти спільно в боротьбі проти Лотаря. Страсбурзьку клятву виголосили на двох мовах — романській (давньофранцузькій) і тевтонській (німецькій). Це свідчило про формування в Каролінгській імперії нових народностей, зокрема французької й німецької. Лотар був змушений піти на поступки. У серпні 843 р. брати укла­ ли у Вердені договір, згідно з яким створена Карлом Великим імперія розподілялася на три частини. За умовами Верденського договору , мо­ лодшому з братів, Карлу Лисому, дісталися землі на захід від Рейну, що здебільшого становили територію майбутньої Франції. До серед­ нього брата, Людовіка Німецького, відійшли землі на схід від Рейну, що переважно становили територію майбутньої Німеччини. Старший із братів — Лотар — зберіг за собою титул імператора, а також отримав Італію й довгу смугу земель від гирла Рейну до гирла Рони. Згодом ця територія отримала назву Лотарингія. Унаслідок цього поділу утвори­ лися такі європейські держави, як Італія, Німеччина та Франція.

Р О З Д ІЛ 1. П Е Р Ш І С Е Р Е Д Н Ь О В І Ч Н І Д Е Р Ж А В И Карл Мартелл, битва під Пуатьє (732 р.), бенефіцій, сеньйор, васал, Карл Великий, Каролінгське відродження, Верденський договір (843 р.). 1. Покажіть на карті (с. 24) територію розселення германських племен. Які території ввійшли до імперії Карла Великого? Як була поділена ім­ перія Карла Великого між його синами? Чому це стало можливим? 2. Поясніть значення понять і термінів: «бенефіцій», «феод», «ва­ сал», «сеньйор», «Каролінгське відродження». 3. Установіть відповідність між подією та датою. 1 перемога Хлодвіга над Сиагрієм А 732 2 розгром арабів у битві біля Пуатьє Б 843 3 коронація Карла Великого В 486 4 Верденський договір Г 800

р. р. р. р.

4. Про яку історичну особу йдеться в поданих описах? • «Майордом Франкської держави розгромив арабів і перешкодив їхньому подальшому просуванню в глиб Європи, створив кінне військо». • «Чоловік, великий на зріст, син короля, маленького на зріст, дуже полюбляв місто Аахен, був увінчаний імператорською короною, після його смерті сини знищили те, що ним було створено». 5. «Війна трьох братів» завершилася підписанням Верденського дого­ вору. Чи могли події розвиватися якось інакше? Запропонуйте свій варіант. Якою б тоді, на вашу думку, була карта Європи сьогодні?

§ 3 . ВІЗАНТІЙСЬКА ІМПЕРІЯ • Пригадайте, яка подія відбулася в Римській ім перії в 395 р.

1 . В із а н т ій с ь к а ім п е р ія

Упродовж 324-330 рр. Константан І Великий збудував на Сході нову столицю Римської імперії. На високих пагорбах європейського берега Босфору, де колись була розташована давньогрецька колонія Візантій, із вражаючою швидкістю виросло велике місто, укріплене із суші та моря неприступними стінами. Спочатку воно мало горду назву Новий Рим, а пізніше на честь свого засновника стало Константинопо­ лем. Місто прикрашали розкішні палаци й храми, акведуки й широкі вулиці з багатими будинками знаті. Як відомо, 395 р. відбувся остаточний поділ Римської імперії на дві частини: Східну й Західну. До Східної Римської імперії відійшли Балканський півострів, Мала Азія, Сирія, Палестина, Єгипет, острови Крит ЗО

§3. Візантійська імперія

і Кіпр, частина Месопотамії й Вірменії, володіння в Причорномор’ї, зо­ крема в Криму (Херсонес), і на Кавказі. Населення Східної Римської імперії складалося переважно з греків і еллінізованих народів Сходу, тож саме грецька мова із VII ст. й утвердилася тут як державна. Давній Візантій дав назву Східній Римській імперії — Візантія , хоча самі візантійці називали себе римлянами , по-грецьки — ромеями, а свою імперію — Ромейською. Візантія вважалася прямим продовжен­ ням стародавньої Римської імперії. Однак насправді з надр Візантій­ ської імперії поступово утворився своєрідний цивілізаційний і куль­ турний ареал, у якому перемішались античні, східні та середньовічні традиції. На чолі Візантійської держави стояв імператор, який мав необме­ жену владу. Він міг страчувати підданих і конфісковувати їхнє майно, скасовувати старі й видавати нові закони, призначати та звільняти всіх вищих сановників. У руках імператора зосереджувалася верховна су­ дова влада, він керував зовнішньою політикою й командував армією. Спочатку його влада не передавалася в спадок, що робило трон хитким. Чимало візантійських імператорів правило недовго. їхнє перебування при владі могло завершитися трагічно: осліпленням чи отруєнням, постриженням у ченці або смертю від підісланих убивць. Проголошення нового імператора залежало від волі синкліту (з грецьк. сенат), вій­ ська, позиції вищого духовенства, а іноді й від симпатій простих константинопольців. Синкліт виконував функції дорадчого органу при імператорові. Надзвичайно громіздким був адміністративний апарат Візантій­ ської імперії. Велика влада зосереджувалася в руках чиновництва. Ві­ зантійський державний апарат страждав від корупції й хабарництва. У країні існував поділ вільного населення на стани. Чимала кіль­ кість селян була вільною. У сільському господарстві та ремісництві ви­ користовувалася праця рабів. У Візантійській імперії раннього періоду налічувалося понад тисяча міст. Тоді як у Західній Європі міста занепадали, у Візантійській імперії вони розвивалися й ставали центрами ремесел і торгівлі. Вироби візан­ тійських майстрів залишалися взірцем для ремісників багатьох країн. Наявність зручних гаваней і контроль над протоками сприяли роз­ витку мореплавства й торгівлі. Упродовж раннього Середньовіччя Ві­ зантійська імперія залишалася великою морською державою. 2 . П р а в л ін н я Ю с т и н іа н а І

Найвищого розквіту в ранній період своєї історії Візантія досягла за правління імператора Юстиніана І (527-565), який народився в сім’ї бідного македонського селянина. У житті Юстиніана велике значення 31

_ in ГГCD ЦП О™ СО

- X

Н VЭЯ о

V1 32

§3. Візантійська імперія

Імператор Юстиніан несе чашу для богослужіння. Мозаїка з церкви Сан-Вітале. м. Равенна. VI ст.

мав його дядько по матері Юстин, малоосвічений селянин, який про­ йшов ш лях від простого солдата до імператора. Завдяки дядькові Ю стиніан підлітком потрапив до Константинополя, здобув добру осві­ ту, а в 45-річному віці став імператором. Юстиніан був невисокого зросту, білолиций, приємної зовнішнос­ ті. У його характері поєднувалися найсуперечливіші риси: прямота й доброта межували з підступністю й обманом, щедрість — із жадібніс­ тю, рішучість — із боягузтвом. Юстиніан, наприклад, був байдужим до розкоші, але витрачав чималі кошти для розбудови й оздоблення Кон­ стантинополя. Та коли в середині VI ст. у Візантії стався землетрус, Юстиніан скасував святкові обіди при дворі, а заощаджені гроші віддав на допомогу постраждалим. Справжнім лихом для країни стала й жах­ лива епідемія чуми 541-542 рр., яку в народі прозвали юстиніановою. Вона забрала майже половину населення Візантії. З початку свого правління Ю стиніан плекав мрію відродити Рим­ ську імперію. Цьому він присвятив свою діяльність. За рідкісну пра­ цездатність Юстиніана прозвали Імператором, який ніколи не спить. Вірною помічницею йому була дружина Теодора. Вона походила з простої родини, у молодості працювала цирковою акторкою. Ця жінка непохитної волі фактично стала співправителькою чоловіка: приймала іноземних послів, вела дипломатичне листування. Юстиніан намагався збільшити багатство держави, тому активно підтримував ремесло й торгівлю. Так, за його правління візантійці на­ лагодили власне виробництво шовку, продаж якого приносив чима­ лі прибутки. Імператор також прагнув зміцнити систему управління. Будь-яка людина, навіть незнатного походження, проте справжній ф а­ хівець, могла отримати високу державну посаду. 33

Р О З Д ІЛ 1. П Е Р Ш І С Е Р Е Д Н Ь О В І Ч Н І Д Е Р Ж А В И

У 528 р. Юстиніан сформував комісію ви­ датних юристів, яку очолив Трібоніан, для пере­ гляду та систематизації всього римського пра­ ва. У результаті було систематизовано закони римських імператорів II — початку VI ст. (від Адріана до Юстиніана). Цей збірник отримав назву «Кодекс Юстиніана». Зусиллями комісії було також зібрано й зведено в єдину систему висловлювання найавторитетніших античних юристів, а також видано короткий підручник права. Ці три праці згодом було доповнено но­ вими законами самого Юстиніана. Так з’явився Теодора —дружина багатотомовий збірник, який у XII ст. отримав імператора Юстиніана. назву «Звід цивільного права» й набув поши­ Мозаїка з церкви рення в Західній Європі. Сан-Вітале. Для влади Юстиніана критичним був поча­ м. Равенна. VI ст. ток 532 р., коли в Константинополі спалахну­ ло велике повстання «Ніка» (з грецьк. перемагай). Саме з таким гас­ лом виступили повстанці. Вони спалили податкові списки, захопили в’язницю й випустили на свободу в’язнів. Юстиніан у відчаї готувався до втечі зі столиці. Тільки завдяки рішучості Теодори, яка змогла пе­ реконати чоловіка вжити необхідних заходів, удалося придушити по­ встання.

ВИВЧАЄМО ДЖЕРЕЛА

VI ст. З праці Прокопія Кессарійського «Війна з персами» про позицію Теодори під час повстання «Ніка» Імператор Юстиніан і присутні тут наближені до нього радилися, як краще вчинити: залишитися тут чи втекти на кораблях. Немало було мовлено на користь як першої, так і другої думки. Імператриця Теодора сказала таке: «Зараз, я гадаю, не на часі розмірковувати, чи гідно жінці проявляти стійкість перед чоловіками й виступати перед розгубленими з юначим запалом... Мені видається, що втеча ... є негідним учинком. Тому, хто з’явився на світ, не можна не померти, однак тому, хто колись володарював, бути втікачем ганебно. Я не хочу позбутися цієї багряниці1й дожити до того дня, коли піддані не назвуть мене своєю володар­ кою! Якщо ти бажаєш порятувати себе втечею, імператоре, то це не важко. У нас багато грошей, і море поруч, і кораблі є. Однак дивися, аби тобі, урятувавшись, 1Багряниця —довгий верхній одяг із дорогої тканини багряного кольору, що його колись носили монархи.

§3. Візантійська імперія не довелося потім вибрати смерть, аніж такий порятунок. Мені ж подобається давня приказка, що царська влада —чудовий саван». Її слова надихнули присутніх і ... вони знову почали міркувати над тим, як їм варто боронитися... • Які аргументи знайшла Теодора, щоб переконати імператора й придворних продовжувати боротьбу?

Позбувшись грізної внутрішньої небезпеки, Юстиніан приступив до реалізації своєї заповітної мрії — відновлення імперії на Заході. »J Йому вдалося відвоювати колишні римські володіння від вандалів, остготів, вестготів, і територія Візантії збільшилася майже вдвічі. Непосильні податки, які збиралися для ведення воєн, призвели ві­ зантійців до повного зубожіння, тож після смерті Юстиніана народ зітхнув із полегшенням. Могутність держави, досягнута за правління Юстиніана, була нетривкою, а відновлення кордонів Римської імперії виявилося штучним. 3 . В із а н т ія в VII — п е р ш ій п о л о в и н і VIII ст. Ік о н о б о р с т в о

На межі V I-V II ст. Візантія швидко втратила частину своїх воло­ дінь як на Заході, так і на Сході. Зменшилася кількість міст, у всіх сфе­ рах життєдіяльності країни спостерігався занепад. На середину VII ст. територія Візантії скоротилася вдвічі порівня­ но з епохою Юстиніана. Тепер вона дедалі більше набувала вигляду середньовічної держави. Замість римського титулу імператор почина­ ють уживати грецький — василевс. Певна стабілізація Візантійської держави відбулася за правління перших василевсів Ісаврійської династії. Її засновник Лев III Ісавр урятував імперію від натиску арабів, які в 717 р. взяли в облогу Кон­ стантинополь. Арабський флот з 1800 бойових кораблів увійшов у Бос­ фор. Завдяки невтомній енергії Лева III та мужності захисників міста напад арабів було відбито, а їхній флот спалено «грецьким вогнем1». Із V II ст. всю територію Візантійської імперії було поділено на вій­ ськові округи — феми. У них поселили воїнів, які отримали ділянки землі за службу у війську. У мирний час вони обробляли землю, а на випадок війни вирушали в похід зі своєю зброєю та кіньми. Фемами управляли воєначальники фемних військ — стратити, згодом цивільна влада у фемах була передана преторам (суддям). У VII ст. серед візантійського духовенства поширилося вчення, прихильники якого виступали проти шанування ікон і святих мощей. 1 Запалювальна суміш для метання на віддаль. 35

Р О З Д ІЛ 1. П Е Р Ш І С Е Р Е Д Н Ь О В І Ч Н І Д Е Р Ж А В И

Це вчення відкрито підтримав Лев III. У 726 р. він звелів повсюдно замінити розп’яття на зви­ чайний хрест, згодом наказав забілити образи всіх святих. Так у Візантії розгорівся тривалий конфлікт, відомий як іконоборство. Найвірогідніше, виступ імператора проти вшановування священних зображень був пов’я ­ заний із збагаченням монастирів. Адже, попри глибоку повагу візантійців до ченців і священ­ нослужителів, кричуща розкіш монастирів ви­ кликала невдоволення в суспільстві, а ікони Чудотворна ікона Божої символізували це багатство. Матері «Нікопея» — Протистояння між іконоборцями й іконопокровительки шанувальниками тривало понад 100 років і охо­ м. Константинополя. пило всі верстви населення. Воно супроводжу­ X ст. валося нищенням ікон, катуваннями, стратами, вигнаннями іконошанувальників, а головне — конфіскацією церков­ них і монастирських угідь. Нарешті у 843 р. іконошанувальники отри­ мали перемогу. Культ ікон було відновлено, а іконоборців відлучено від церкви. Однак ця внутрішня боротьба спричинила послаблення Ві­ зантії, занепад ремесла й торгівлі. ^

ІСТОРИЧНА ЦІКАВИНКА

На розвиток ремесел і торгівлі в імперії мали вплив також загальна зневага й негативне ставлення, що культивувалися в середовищі знаті стосовно цих видів діяльності. Імператор Теофіл (829-846) дуже розгні­ вався, коли довідався, що його дружина є власницею вантажного кораб­ ля, має прибутки від торгівлі й покриває ганьбою василевса як «жалюгід­ ного торгаша». У результаті корабель було спалено разом із товарами.

4 . Р о з к в іт В із а н т ії за М а к е д о н с ь к о ї д и н а с т ії та д и н а с т ії К о м н ін ів

Вагомі зрушення в житті Візантійської імперії спостерігаються в пе­ ріод панування Македонської династії (середина IX — середина XI ст.), який часто називають золотим віком візантійської державності. У цей час формується розкішний етикет візантійського двору та строгий це­ ремоніал прийому іноземних послів. Найвидатнішим представником Македонської династії вважається імператор Василій IIБолгаробоець (976—1025). Він підкорив Болгарію й зміцнив міжнародне становище Візантійської імперії. Та невдовзі після його смерті держава значно ослабла. _ 36 4

§3. Візантійська імперія

Захоплення м. Константинополя хрестоносцями в 1204 р. Мініатюра. 1462 р.

Зовнішньополітичні невдачі посилили внутрішні смути у Візан­ тійській імперії. У ході боротьби за владу перемогла військова арис­ тократія, яка звела на трон Олексія І Комніна (1081-1118). Він став засновником династії Комнінів, яка правила державою до 1185 р. Де був блискучий період в історії Візантії. Олексій І Комнін зумів вивести імперію з тяжкої кризи, перемог­ ти бунтівних вельмож і небезпечних зовнішніх ворогів. Для боротьби з турками-сельджуками він звернувся до правителів європейських країн із листом но допомогу, що стало приводом для початку Першого хрестового походу. Василевс добився від ватажків хрестоносців васальної присяги за ті землі, які вони здобудуть, і навіть передання частини з них Візантії. На початку XIII ст. у Візантії посилилася династична боротьба. Це стало приводом до втручання в її внутрішні справи рицарів під час Чет­ вертого хрестового походу. 5 . К ул ьтура В із а н т ії

За багатовіковий період свого існування візантійці створили яскра­ ву й різноманітну культуру, яка стала своєрідним містком між антич­ ністю та середньовіччям. Цьому сприяла система освіти в країні. Діти починали вчитися в 6-9-літньому віці. У продовж двох-трьох ро­ ків вони навчалися читати за церковними книгами, передусім за Святим Письмом, а також ознайомлювалися з азами лічби та грецької грамати­ ки. Школи були як державними, так і приватними. Діти продовжували навчання в середніх школах, переважно в Константинополі. З вищих шкіл найвідомішою була Магнаврська, відкрита в IX ст. зусиллями ви­ датного вченого Лева Математика. Її так назвали, бо вона знаходилася в залі Магнавра в імператорському палаці. Однак Магнаврська школа проіснувала всього кілька років. Тож університету як такого у Візантії більше не було. 37

Р О З Д ІЛ 1. П Е Р Ш І С Е Р Е Д Н Ь О В І Ч Н І Д Е Р Ж А В И

До освіти, знання й науки візантій­ ці ставилися з надзвичайною повагою, хоча й сприймали науку дещо інакше, ніж сучасники. Усі науки об’єднувалися під загальною назвою філософія. Сюди зараховували: богослов’я, математику, природознавство, етику, політику, пра­ вознавство, граматику, риторику, логі­ ку, астрономію, музику. Розвиток природничих наук, а та­ кож математики й астрономії, був під­ У скригіторії м. Константинополя. порядкований потребам практичного Мініатюра. XII ст. життя: ремесла, мореплавства, торгівлі, військової справи, сільського господар­ ства. Значних успіхів досягли візантійці й у галузі медицини. Потре­ би медицини, а також ремісничого виробництва стимулювали розви­ ток хімії, про успіхи якої свідчило, зокрема, винайдення візантійцями «грецького вогню». У Візантії з усіх наук найбільшого розквіту досягла історія. Н ай­ визначнішим візантійським істориком уважають Прокопія Кессарійського, який жив у VI ст. й був учасником багатьох воєн і походів у період правління імператора Юстиніана. Він прославляв імператора, його перемоги у війнах і масштабне будівництво. Але у віднайденій піз­ ніше праці «Таємна історія» Прокопій викривав жахливі вчинки Юс­ тиніана, його дружини Теодори та найближчого оточення. В X I—XII ст. до видатних візантійських істориків належали Мгіхаїл Пселл, Анна Комніна, Нікіта Хоніят та ін. У візантійській літературі були поширені світські жанри, що про­ довжували традиції античної культурної спадщини, і церковні, що спи­ ралися на християнське вчення. Найпопулярнішим жанром церковної літератури були «Житія святих». Для цих творів характерний деталь­ ний опис різних фактів із життя святих і мучеників, а також побуту середньовічної Візантії. Найзначнішою архітектурною пам’яткою Візантії став храм святої Софії (Премудрості Божої) в Константинополі. Його споруджували протягом 532-537 рр. за наказом імператора Юстиніана. Будівельними роботами керували два видатні архітектори — Ісидбр із Мілета й Агіфймій із Трал. Храм увінчує величезний купол діаметром понад ЗО м. Сорок вікон, прорізаних в основі купола і в стінах, наповнюють храм святої Софії світлом. Усередині він уражає незвичайною пишністю й багатством. Храм оздоблений найкращими сортами мармуру, сріблом, золотом, слоновою кісткою, коштовним камінням. Сучасникам, ураже38 *

§3. Візантійська імперія

Храм святої Софії, м. Стамбул. Сучасне фото

ним красою храму святої Софії, здавалося, ніби цей «дивний витвір... збудований не на камінні, а спущений на золотому ланцюгові з висоти небес». Велике визнання здобув візантійський живопис, передусім фрес­ ками, мозаїками й іконами. Фрески (розписи на стінах) і мозаїки (зо­ браження, викладені з різнокольорових камінців чи скла) здебільшо­ го прикрашали церковні храми. Ікони — живописне зображення на дерев’яних дошках ликів Христа, Діви Марії та інших святих — можна було побачити не лише в церквах і монастирях, а й в оселях візантійців. Юстиніан, василевс, синкліт, «Кодекс Юстиніана», іконоборство, Македонська династія, Олексій І Комнін, династія Комнінів. 1. Покажіть на карті (с. 32), які території входили до складу Візантій­ ської імперії на момент її утворення. 2. З яким містом пов’язане виникнення Візантійської імперії? 3 . На прикладі Візантії назвіть та охарактеризуйте основні ознаки імператорської влади. 4. Коли Київська держава підтримувала активні дипломатичні від­ носини з Візантійською імперією? Хто тоді був князем? 5. Установіть відповідність між подією та особою. 1 ромеї А Юстиніан 2 «Кодекс законів» Б Прокопій Кессарійський 3 Ісидор та Анфимій В храм святої Софії 4 «Таємна історія» Г самоназва мешканців Візантії 6. Про яких історичних осіб йдеться в поданих описах? • «Походив із бідної селянської родини. Став імператором завдяки своєму дядькові. Імперія за його правління досягла найвищого розквіту. Автор “ Кодексу законів” . За його правління було спору­ джено храм святої Софії».

39 _

V - » ':

Р О З Д ІЛ 1. П Е Р Ш І С Е Р Е Д Н Ь О В І Ч Н І Д Е Р Ж А В И • «її батько доглядав за звірами в цирку. Вона була красунею, дуже розумною, енергійною, сміливою жінкою. Стала дружиною імпе­ ратора та його співправителькою». 7. Охарактеризуйте Юстиніана як імператора та людину. Які риси вам імпонують, а які — ні? Чому? 8. Знайдіть «зайве» слово в наведених рядках: • Юстиніан, «Ніка», храм святої Софії, іконоборці, «Кодекс зако­ нів», «Таємна історія»; • фреска, мозаїка, акварель, ікона. 9. Напишіть невеликий твір на тему (за вибором): «Посли на при­ йомі у візантійського імператора»; «Екскурсія по Константинопо­ лю»; «Вимоги учасників повстання “ Ніка” до Юстиніана».

§ 4 . АРАБСЬКИЙ

Х А Л ІФ А Т

• За картою (с. 42) визначте природні та кліматичні умови Аравій­ ського півострова. Які моря омивають півострів? • Як природні умови вплинули на заняття населення? • Знайдіть на карті міста Мекку та Медину.

1 . П р и р о д н о -ге о гр а ф іч н і у м о в и А р а в ії

Великий півострів Аравія, площа якого становить 3 мли кв. км, із давніх-давен був заселений арабами. Основна територія Аравії скла­ дається з пустель, напівпустель і сухих степів, тому тільки невеликі ділянки землі придатні для обробітку. Природні умови зумовили по­ діл Аравії на кілька областей, а її населення — на осілих землеробів і кочовиків-скотарів. Найбільш розвиненою була південно-західна область — Ємен («Щ аслива Аравія»), Тут ще в І тис. до н. е. обробляли землю, будували міста, вирощувати ячмінь, виноград, фруктові дерева, фінікові пальми. Ємен славився також виробництвом зброї, обробкою шкіри, видобуван­ ням золота. Він був посередником у торгівлі країн Середземномор’я з Індією та Ефіопією. Значну територію в центрі Аравійського півострова займало слабо зрошене плоскогір’я Неджд. Тут проживали кочовики-скотарі — беду­ їни (степовики). Вони випасали в степах стада верблюдів, отари овець і кіз. Уздовж Червоного моря простягалася довга смуга півострова Хіджаз (кордон). Землеробством тут можна було займатися лише в окре­ мих оазах. Через Хіджаз проходив караванний шлях з Ємена в Сирію. На цьому шляху виникло кілька міст; Мекка, Ясриб, Таїф. Найбіль­ шою була Мекка, населення якої займалося торгівлею. Багаті жителі 40

§4. Арабський халіфат

міста скуповували чужоземні товари й спо­ ряджали каравани, відправляючи їх двічі на рік у Сирію та Ємен. Торговий караван не­ рідко налічував до 300 верблюдів. Упродовж чотирьох місяців у Мецці від­ бувалися ярмарки, на яких бедуїни обміню­ вали продукти скотарства на вироби місь­ ких ремісників і продукти землеробства. Під час ярмарку в Мецці та її околицях проголошували мир, забороняли сварки та збройні сутички. У середині V ст. Мекку завоювало кочове плем’я курейшитів, яке стало прави­ Арабський караван ти в цьому місті. З курейшитів складалася у Мекку. Мініатюра. рада старійшин, а єдиного правителя Мекка XIII ст. не мала. Арабські племена тривалий час залишалися прихильниками поган­ ської віри й поклонялися багатьом богам. Для них священними були природні й витесані кам’яні брили та стовпи (бетілі), що вважалися місцем проживання богів або самими богами. У південній і південнозахідній частині півострова було чимало християн та іудеїв. Головною арабською святинею вважався храм Кааба (з араб, куб), що знаходився в центрі Мекки. Це була кам’яна будівля кубічної фор­ ми. У північну стіну храму був умурований великий чорний камінь. Походження каменя загадкове. Одні вважають, що це метеорит, а інші переконані, що його винесла з підземних надр вулканічна лава. З а пе­ реказом, чорний камінь був переданий ангелом або Адаму, або Авраа­ му, спільному праотцеві арабів і євреїв. Цьому каменеві поклонялося багато осілих і кочових племен. Щоб заохотити якомога більше людей відвідувати ярмарки в Мецці, навколо Кааби були розставлені ідоли всіх (гіонад 300) племінних божків. 2 . М у х а м м а д і в и н и к н е н н я іс л а м у

У У -У І ст. населення Аравії намагалося подолати племінну роздроб­ леність і створити єдину арабську державу. Це прагнення знайшло своє вираження в проповіді поклоніння одному Богу. У різних райо­ нах Аравії почали з’являтися проповідники однієї віри. У Мецці таким проповідником став М ухаммад , який тут народився в сім’ї курейши­ тів приблизно 570 р. Його батьки займалися торгівлею, але рано помер­ ли. Сироту взяли на виховання родичі. Проте вже підлітком Мухаммад сам заробляв як погонич верблюдів. Можливо, він ходив із караванами до Сирії та плавав на торгових кораблях Червоним морем. 41

X 5 з: X 3 О а. с; У* к =г о >5 н та з: І ю

та

та

АРАБСЬКІ ЗАВОЮВАННЯ в VII - IX ст. УТВОРЕННЯ ХАЛІФАТУ

ттаа та

X см <о іта та о о та

>з:

тсоа

:= ^ О .5 о та О-с

,та та Ь- х

тао_

о_ю < ^

п®

^о тха

та ■ю та а та та сі

о

§4. Арабський халіфат

Невдовзі юнак привертає увагу Хадіджі, удови багатого купця, яка доручає йому вести її торговельні справи. Через п’ять років, очевид­ но переконавшись у його надійності, Хадіджа пропонує Мухаммадові одружитися з нею. Ця пропозиція була надзвичайно вигідною для мо­ лодого чоловіка, який не мав на той час необхідних коштів для ведення справ. Ігноруючи суспільну думку, адже женихові було 25, а нарече­ ній — 40 років, вони одружуються. Відповідно до свого нового статусу, Мухаммад посідає належне місце в торговельних колах Мекки, веде спокійне й неквапливе життя. З молодих літ Мухаммад був схильний до релігійних роздумів. Він полюбляв усамітнюватися, молився й притримувався посту, розмірко­ вуючи над сенсом життя. В одну з таких наповнених роздумами ночей 610 р. перед Мухаммадом постав архангел Джебраїл (у християн — ар­ хангел Гавриїл) і повідомив, що Бог (Аллах) обрав його своїм Проро­ ком (посланцем). Сумніваючись в істинності свого призначення, Му­ хаммад вирішив усе розповісти Хадіджі. Мудра жінка розвіяла його сумніви, і разом із своїм двоюрідним братом Варакою вони першими увірували в божественну сутність Мухаммада. Уважається, що Варака прорік істину: «Немає Бога, крім Аллаха, і Мухаммад — Пророк його». Тоді Мухаммад отримав нові одкровення, які вразили його до гли­ бини душі. Він повірив у свою пророчу місію. Згодом навколо нього почали збиратися прихильники. Мухаммад закликав зректися поган­ ських богів і прийняти повну покору Аллахові. Звідси й походить на­ зва нової релігії —іслам, тобто «покірність». Назва мусульманство, що усталилася в Європі, походить від арабського слова «муслим» та озна­ чає «покірний Богові». Сміливі проповіді Мухаммада та його заклики прийняти нову віру викликали невдоволення знаті, яка отримувала чималі гроші від па­ ломництва в Каабі. Ситуація була настільки напруженою й небезпеч­ ною, що 622 р. Мухаммадові з родиною та одновірцями довелося тікати з Мекки в сусіднє торгове місто Ясриб. Ця подія вважається в ісламі початком нової ери, початком мусульманського літочислення. У Ясрибі Мухаммад проповідував дуже успішно. Жителі Ясриба вирішили дати своєму місту нову назву — Медина («місто Пророка»), Саме тут Мухам­ мад відкрив перший мусульманський храм — мечеть, запровадив порядок му­ сульманського богослужіння. Згодом він став правителем Медини й почав Мечеть у Медині. Сучасне фото

Р О З Д ІЛ 1. П Е Р Ш І С Е Р Е Д Н Ь О В І Ч Н І Д Е Р Ж А В И

війну з Меккою. У 630 р. Мухаммад пі­ дійшов із військом під стіни Мекки й, не зустрівши опору, вступив у місто пере­ можцем. Він сім разів обійшов Каабу, двічі поклонився й наказав викинути ідолів усіх племінних божків, які при­ крашали храм. З того часу Кааба стала святилищем мусульман. Іслам переміг. З підкоренням Мекки Мухаммад Мухаммад лагодить став утверджувати нову віру в усій Каабу. Мініатюра. XIVст. Аравії. Це поклало початок об’єднанню аравійських міст і кочових племен у єдину державу. Однак 632 р. Муи хаммад занедужав і пішов із життя. Його могила в Медині, поряд із Каабою, стала другою великою святинею мусульман і місцем палом­ ництва. ВИВЧАЄМО

ДЖЕРЕЛА

VIII ст. З «Житія посланця Божого» арабського письменника й богослова Ібн-Ісхака Зейд, вирушаючи в дорогу, отримав від Мухаммада такі настанови: «Вимагай від ворогів, щоб вони прийняли іслам і переселилися до Медини (у такому ви­ падку вони матимуть право й обов’язки переселенців) або залишилися у своїй країні й, подібно до арабів-мусульман, тоді будуть знаходитися під владою Аллаха, але не отримуватимуть частки в здобичі, за винятком випадків, якщо братимуть участь у поході. Якщо вони не схочуть прийняти іслам, то вимагай від них сплати поголовного податку. Якщо й на це не погодяться, уступай (з ними) у бій». 1. Чим відрізнялось економічне становище новонавернених до ісламу від арабів-мусульман? 2. Які способи навернення до ісламу радив застосову­ вати Мухаммад?

Сторінки священної книги мусульман —Корану. 1748р. 44

Невдовзі після смерті Мухаммада його учні й однодумці по пам’яті записа­ ли пророцтва й одкровення свого вчите­ ля. Ці записи стали основою священної книги мусульман — Корану (з араб, сіл­ куран — читання вголос напам’ять). Він поділяється на окремі частини — сури. Доповненням до Корану є Суна — збір­ ник висловлювань Мухаммада. Згідно з Кораном, Мухаммад є останнім Пророком серед цілої плеяди

§4. Арабський халіфат

Господніх посланців, про яких ідеться в Старому Заповіті та Біблії. До Мухаммада такими пророками були Адам, Ной, Авраам, Мойсей та Ісус Христос. Послання Мухаммада містять знання попередників і нові одкровення, а тому, на думку його послідовників, лише вони є іс­ тинними. Мухаммад не відкидав іудаїзм і християнство, однак ствер­ джував, що прихильники цих релігій так і не зрозуміли суті даного їм одкровення. Тому він уважав їх «невірними», а мусульман — «право­ вірними». Обов’язок мусульман — поширювати іслам, мужньо пропо­ відувати його засади й навіть брати участь у джихаді (газаваті) — свя­ щенній війні з «невірними». Нова релігія Мухаммада приписувала кожному мусульманинові до­ тримуватися п’яти правил: 1) вірити в єдиного Аллаха; 2) п’ять разів на день проказувати молитву (намаз), повернувшись обличчям до Мекки; 3) дотримуватися місяць посту (Рамадан), під час якого не можна їсти, поки не зайде сонце; 4) творити милостиню й сплачувати спеціальний податок на користь бідних; 5) хоч раз у житті здійснити паломництво в Мекку (хадж) на батьківщину Пророка. Згідно з Кораном, правовірним не дозволяється їсти свинину, грати в азартні ігри, жінки мають закривати обличчя. ІСТОРИЧНА ЦІКАВИНКА

Сучасна Кааба розташована в центрі мечеті апь-Харам (Священної) поруч із джерелом Земзем. Це кубічна кам’яна споруда без вікон, висо­ тою майже 10 м і шириною близько 8 м, з плоским дахом. Зовнішні сті­ ни Кааби покриті чорною парчею, на якій вишито пророцтва Мухаммада. Підлога Кааби викладена мармуром, жодних меблів тут немає. У східному кутку стіни вмуровано чорний камінь у срібній оправі. За переказами му­ сульман, цей камінь є «зіницею Аллаха». Паломники йшли до нього, аби довідатися про свою долю після смерті. Через цей чорний камінь гріш ни­ ки бачили пекельні тортури, а праведники — розкішне райське життя.

3 . А рабські завою вання

Зі смертю Мухаммада постало питання про його наступника. Оскільки, згідно з вченням ісламу, після Мухаммада не могло бути ін­ ших пророків, то новий керівник мусульманської общини й арабської держави отримав титул халіф, що означає «заступник Пророка». Перші халіфи обирались із соратників і родичів Мухаммада. Таких виборних правителів було чотири: Абу Бекр, Омар, Осман та Алі. Вони правили в період з 632 до 661 р. Серед них найпомітніший слід в історії арабів залишив другий халіф Омар (634-644). Він заклав основи адміністративно-правових структур 45

Р О З Д ІЛ 1. П Е Р Ш І С Е Р Е Д Н Ь О В І Ч Н І Д Е Р Ж А В И

й узявся проводити активну загарбницьку політику за межами Аравії. Араби відвоювали від Ірану значну частину його західних земель аж до Закавказзя, а від Візантії — Палестину, Сирію, Лівію та Єгипет. ІСТОРИЧНА ЦІКАВИНКА

Щ об навести лад у завойованих візантійських областях, Омар приїхав у Палестину, одягнутий у плащ з грубої тканини, на звичайному верблюді. До зношеного сідла було причеплено дерев’яне горнятко й мішечок із кількома черствими ячмінними коржиками й в’яленими фініками. Су­ ворий халіф наказав припинити гру на музичних інструментах, з якими вийшли зустрічати його місцеві жителі. На арабських воєначальників, які прибули до нього, він подивився суворо й з презирством: на них був д о ­ рогоцінний шовковий і парчевий одяг, яким вони обзавелися в завойо­ ваній країні. «Подумайте про те, що вас чекає після смерті!» — дорікнув Омар і жбурнув на розкішний одяг зніяковілих воєначальників жменю пилу.

~

Завоювавши Єгипет, халіф Омар наказав знищити славнозвісну Александрійську бібліотеку. Як свідчить переказ, він сказав: «Усе, що в стародавніх книгах відповідає Корану, у ньому є, а те, що не відпові­ дає, — мусульманам не потрібне». Отже, перші халіфи завершили об’єднання Аравії й заклали основи велетенської імперії —Арабського халіфату. 4 . Р о з к в іт і з а н е п а д п е р ш и х х а л іф а т ів

У другій половині VII ст. внаслідок чвар між прихильниками халіфа Алі, зятя Мухаммада, і представниками сильного мекканського роду Омейядів в ісламі відбувся розкол. У 661 р. халіф Алі був убитий. Пре­ стол захопив виходець із роду Омейядів, намісник Сирії —Муавія. Він став засновником нової династії Омейядів. Муа­ вія переніс столицю халіфату з Мекки в Дамаск, головне місто Сирії. Халіфат Омейядів проіс­ нував майже 90 років (661-750). За цей час він суттєво розширив свої володіння. На середину VIII ст. під його владою опинилися землі в Азії, Африці та Європі з населенням 70-80 млн чол. Омейяди стали набирати на державну службу переважно арабів. Усе діловодство тепер велося Арабська золота арабською мовою. Омейяди почали карбувати монета динар. власну монету. VII-VIII ст. 46 4

Г

*

§4. Арабський халіфат

Однак вони не зуміли припинити міжплемінні чвари. У 750 р. воєначальник Абул-Аббас позбавив Омейядів трону й заснував нову династію Лббасидів. Столицею халіфату стало славетне місто Багдад («Богом даний»). Воно засноване 762 р. за правління халіфа Мансура. Нині це столиця Іраку. Халіфат Аббасидів був особливо сильним у V III—IX ст. Деякі ха­ ліфи того періоду були настільки визначними особистостями, що їхні імена стали легендарними навіть у Західній Європі. Так, халіф Гарун аль Раиіид (786-809) здобув популярність як надзвичайно обдаро­ ваний правитель, дуже багата людина; він став одним із героїв казок збірки «Тисяча й одна ніч». За правління Аббасидів запроваджується давньосхідний палацовий ритуал. Раніше доступний для спілкування чи не з кожним мусульманином, тепер халіф відділив себе від підданих великим палацом та охороною. Поруч із халіфом знаходився візир — перший міністр і очільник судової системи. Аббасиди не проводили активної завойовницької політики. Тому мир і безпека, що на деякий час установилися в халіфаті, зумовили його економічний розквіт. Завдяки зрошувальній системі великих успіхів було досягнуто в землеробстві. Високими були врожаї рису, бавовни, цукрової тростини. Араби стали приділяти значну увагу садівництву й квітникарству. З тро­ яндових пелюсток виготовляли особливу речовину для виробництва парфумів. Крім того, вони розводили рідкісні породи коней та овець. У халіфаті існувало багато великих міст, у яких зосереджувалися тор­ гівля та ремесла. Повсюди славилися персидські килими, ювелірні при­ краси, зброя із знаменитої дамаської криці. У деяких містах халіфату про­ живали сотні тисяч жителів. Великим і розкішним містом був Багдад. Проте наприкінці IX ст. влада Аббасидів почала занепадати. Вони втрачають деякі території, що раніше входили до складу халіфату: Іспанію, Марокко, Закавказзя, Середню Азію, Вірменію, Єгипет. У 945 р. Багдадом заволоділо іранське військо. Із цього часу халіфи були позбавлені світської влади й зберегли за собою лише повноваження вищої духовної особи над усіма мусульманами як намісники Пророка. Так Аббасиди протрима­ лися ще понад три століття. У 1258 р. монголи захопили Багдад і вбили останнього халіфа з династії Аббасидів. Араб­ ська держава перестала існувати. Однак іслам зберігся та розвинувся на значній території ко­ Купець у пустелі. лишнього халіфату. З ’являється поняття «араб­ Мініатюра. XIII ст. ський світ».

Р О З Д ІЛ 1. П Е Р Ш І С Е Р Е Д Н Ь О В І Ч Н І Д Е Р Ж А В И 5 . Р о з в и т о к а р а б о -м у с у л ь м а н с ь к о їк у л ь т у р и

Культуру країн, які входили до складу халіфату, переважно нази­ вають арабською. Це не зовсім правильно, бо вона включала також культуру сирійців, єгиптян, іранців, народів Середньої Азії. Однак мовою цієї культури була арабська, а об’єднуючим елементом — іс­ лам. До того ж араби використовували культуру й практичні надбан­ ня підкорених народів, які часто знаходилися значно вище за них у господарському й культурному розвитку. На основі цього різнорід­ ного й оригінального сплаву араби створили своєрідну й багату куль­ туру. Найбільшого розквіту арабська культура досягла у V III—XII ст. У цей час було записано багато текстів доісламської арабської усної поезії. Нова арабська поезія продовжувала зберігати старі традиції: оспівувала військову звитягу, кохання, радість життя. Визначною пам’яткою ірано-арабського епосу є героїчна поема Фірдоусі «Шахнаме» («Книга царів»). Головні прозові жанри: повчальні та пригод­ ницькі оповідання, казки. Першою пам’яткою арабської писемності став Коран, написаний римованою прозою. У XIII ст. створено першу редакцію знаменитої збірки казок «Тисяча й одна ніч». Бурхливо розвивалася й система освіти. Її основу становили мед­ ресе (релігійні навчальні заклади), де можна було здобути середню та вищу освіту. Разом із Кораном і мусульманським богослов’ям тут та­ кож вивчалися точні й природничі науки. У великих містах початкову освіту давали приватні вчителі. У селах і дрібних містечках цю функ­ цію виконував місцевий мулла (з араб, маула — пан, володар) — в ісла­ мі нижчий сан служителя релігійного культу. Часто він виконував також функції судді. Араби зробили значний внесок у розвиток науки. Про їхнє ставлен­ ня до науки свідчать такі прислів’я: «Чорнило вченого повинно цінувати­ ся подібно до крові мученика», «Той не помирає, хто віддає життя науці». Місцями концентрації освіти, науки й культури були численні бібліотеки, наповнені різножанровою літерату­ рою: від фахової до художньої. У кра„ . їнах Арабського халіфату книжки буСиріиська бібліотека. . ' 1 •' ^ Мініатюра. XIII ст. ли відносно недорогими.

§4. Арабський халіфат

При бібліотеках активно працювали переписувачі. Особливо ціну­ валися ті, які мали хист писати вишукано. їх називали каліграфами. Тексти наносили на папірус, пергамент чи папір. Виробництво папе­ ру було запроваджено у V III ст. Мусульмани виробили систему різ­ них почерків, залежно від думки, яку мав донести текст. Символічні написи виводилися також на стінах мечетей, на посуді, зброї тощо. Рівень оволодіння красою письма вважався показником освіченості й духовної досконалості особи. Як святиня й коштовність у мусульман­ ському світі цінувалася рукописна книга, прикрашена орнаментом і оригінальними мініатюрами. Араби досягли найдивовижніших результатів у математиці, меди­ цині, астрономії, географії. Арабські вчені створили алгебру (з араб, аль джабр — «порядок, упорядкування») і вдосконалили індійську цифро­ ву систему, запровадивши використання нуля. І хоча сучасні цифри за­ родилися в Індії, у Європі вони стали відомі через посередництво арабів, тому й називаються арабськими. Уражають також успіхи арабів у галузі медицини й астрономії. Арабські підручники з медицини були досить популярними в країнах Західної Європи. Світилом середньовічної медицини вважають Ібн Сіну (бл. 980-1037), уродженця невеликого поселення поблизу Бу­ хари. Європейці називали його Авіценною. Основна праця Ібн-Сінн «Медичний канон» у латинському перекладі була настільною книж­ кою лікарів середньовічної Європи майже до XVI ст. ІСТОРИЧНА ЦІКАВИНКА

Побутує така легенда. Якось Ібн-Сіну покли­ кали до хворого юнака, який слабнув на очах, і ніхто не міг йому допомогти. Він уважно оглянув хворого, а далі попросив знайти людину, яка до­ сконало знає місто. Намацавши пульс у юнака, Ібн-Сіна попросив ту людину перераховувати одну за одною всі вулиці міста. Під час згадки про одну із них пульс юнака помітно змінився. Тоді лікар попросив називати всі будинки на цій вулиці, і при згадці про один із них пульс юнака прискорився. А коли попросив розказати про всіх мешканців цього будинку, то при згадці про одну з дівчат пульс юнака став просто шаленим і його щоки запалали. Отже, хворобою хлопця було кохання. Ібн-Сіна рекомендував одружити молодят. Так хлопця було зцілено.

Авіцеїша з учнями. Мініатюра. X IV ст.

49

Р О З Д ІЛ 1. П Е Р Ш І С Е Р Е Д Н Ь О В І Ч Н І Д Е Р Ж А В И

У багатьох містах халіфату існували обсерваторії. У IX ст. в Багдаді було створено «Дім мудрості», у якому розмістилися бібліотека та ко­ легія перекладачів. Тут перекладали арабською мовою наукові тексти з філософії, математики, медицини, астрономії давньогрецьких, іран­ ських та індійських учених. Цікаво, що у X II—XIII ст. твори античних учених Архімеда, Птоломея, Гіппократа, Платона, Арістотеля європей­ ці відтворювали не з оригіналів, а з арабських перекладів. Тогочасне арабське мистецтво було представлене насамперед архі­ тектурою. Араби зводили монументальні споруди: мечеті, палаци, лазні. Мечеть була головною спорудою міста. Вона складалася з двох частин: широкого двору з колодязем для ритуальних дійств і молитовної зали. Двір був оточений галереями на стовпах або колонах. Зі сторнни Мекки до двору прилягала простора молитовна зала, розділена кількома ряда­ ми колон. У спеціальній ніші в стіні зберігався Коран. Зовнішній вигляд мечеті доповнював мінарет — висока вежа, з якої мусульман закликали до молитви. Мистецьки довершеним витвором є мечеть у Кордові, що знаходиться на території сучасної Іспанії. В іспанському місті Гранаді зберігся розкішний середньовічний па­ лац Альгамбра1(з араб, червоний). Про походження його назви оповідає давня легенда, згідно з якою будівельники зводили палац безперервно, удень і вночі, розпалюючи величезні вогнища, полум’я від яких відби­ валося на його стінах. Він був збудований у Х ІІІ-Х ІУ ст. і є окрасою мусульманської архітектури. Правителі Гранади намагалися надати

Мечеть у Кордові.

VIII ст. 1Альгамбра —фортеця-палац.

Палац Альгамбра. Подвір’я Левів. Сучасне фото

§4. Арабський халіфат

Альгамбрі справжньої східної розкоші, засліпити її блиском увесь світ. Палац оточений зеленню садів, з-поміж яких виблискують струменями фонтани й грають сонячними променями прозорі басейни. На терито­ рії Альгамбри знаходиться чимало внутрішніх двориків для відпочин­ ку, а також для гостей і послів. Особливо вражає витонченістю Левиний двір. У його центрі розташований фонтан, оточений 12 мармуровими ле­ вами. Згідно з легендою, 12 левів тримали на собі трон царя Соломона. Розповідають, що коли до Гранади підійшла іспанська королівська ар­ мія, 16-літній правитель, глянувши на Альгамбру з віддаленого гірсько­ го перевалу, розплакався. Йому було боляче споглядати, як над палацом піднімається прапор християнського короля. Гіркоти додали й слова ма­ тері: «Ти оплакуєш, як жінка, те, що не зміг захистити, як воїн».

Кааба, Мухаммад, іслам (мусульманство), мечеть, Коран, халіф, Арабський халіфат, Омейяди, Аббасиди, мулла, медресе. 1. Покажіть на карті (с. 42) напрямки завойовницьких походів арабів і кордони Арабського халіфату. 2. Порівняйте мусульманські та християнські моральні чесноти. 3 . Чи можна назвати халіфа Омара вандалом? Чому? 4. Щ о спільного й відмінного в правлінні династій Омейядів і Аббасидів? 5. У Стародавній Греції проголошували мир на час проведення Олімпійських ігор, в арабів — на час проведення ярмарку у Мец­ ці. Про що це свідчить? 6 . Установіть відповідність між поняттями та поясненнями. 1 іслам А війна за віру Б мусульманський храм 2 Коран В одна з трьох світових релігій, в основі якої — 3 мечеть культ Аллаха 4 джихад 5 халіф Г титул арабського правителя, що об’єднував світську владу з духовною Д головна священна книга мусульман 7. У Корані сказано: «Жінка — це верблюд, який має перенести чо­ ловіка через пустелю його життя». Прокоментуйте цей вислів. 8 . Мухаммад стверджував: «Кожна людина народжується мус­ лимом, і тільки батьки роблять його іудеєм, християнином або язичником». Як ви розумієте цей вислів? 9. Опишіть одну з архітектурних пам’яток (на вибір) арабської культури.

51

Р О З Д ІЛ 1. П Е Р Ш І С Е Р Е Д Н Ь О В І Ч Н І Д Е Р Ж А В И ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ 1 У п л и в В із а н т ії, ім п е р ії К а р ла В е л и к о го , п е р ш и х х а л іф а т ів на с т а н о в л е н н я с е р е д н ь о в іч н о ї Є вропи • Прочитайте уривок із джерела. Дайте відповіді на запитання.

«Війна та була розпочата й велася протягом 33 літ із великою мужністю з того й іншого боку, однак із більшими втратами для саксів, аніж для франків. Вона могла закінчитися швидше, якби не віроломство саксів... Карл не дозволяв собі, щоб ті, хто чинить щось подібне, уникали покарання... Уважали, що війна, яка велася стільки літ, закінчилася за висунутої королем і прийнятої [саксами] умови: сакси, відкинувши поклоніння демонам і залишивши батьківські обряди, приймають таїнства християнської віри та релігії і, об’єднавшися з франками, становлять із ними єдиний народ» (Ейнгард «Життя Карла Великого»). 1 . У який період відбувалися події, описані біографом Карла Великого? 2. Покажіть на історичній карті територію, де відбувалося згадане проти­ стояння? 3. Щ о так ревно відстоювали сакси? 4. Чого прагнув Карл Великий та його оточення? 5. Як вплинула перемога Карла над саксами на їхню подальшу долю? • Прочитайте уривок із джерела. Дайте відповіді на запитання.

«Славу свого правління він примножив також завдяки дружбі з деякими ко­ ролями й народами. Альфонса, короля Галісії та Астурії (Іспанія), він зв’язав на­ стільки близьким союзом, що той, коли посилав до Карла листи або відряджав по­ слів, наказував називати себе не інакше, як “відданий королю”. Він завоював при­ хильність королів скоттів, які були зачаровані його щедрістю й називали його не інакше, як володарем, а себе —його підданими та рабами. Збереглися їхні листи до Карла, де висловлюються такі до нього почуття. З королем Аароном Персидським (багдадський халіф Гаруп-аль-Рашид), який, за винятком Індії, володів майже всім Сходом, Карл мав таку дружбу, що той віддавав перевагу його прихильності перед приязню королів і правителів усього світу» (Ейнгард «Життя Карла Великого»), 1. Симпатії володарів яких країн зумів завоювати Карл Великий? 2. Які засоби франкський володар використовував для цього? 3. Чи мав авторитет Карл Великий в арабському світі? Аргументуйте свою думку. • Прочитайте уривки з джерел. Дайте відповіді на запитання.

«Колись у Візантії міський натовп і суспільні низи повстали проти імперато­ ра Юстиніана й здійснили той заколот, який отримав назву “Ніка”. ... У власному беззаконні вони підняли руки й проти Бога, вони осмілилися спалити й церкву християнську [візантійці називають її храмом] ... І ось імператор (Юстиніан І)

Практичне заняття 1 з усією запопадливістю розпочав будівництво, ие шкодуючи жодних засобів; з усієї землі він зібрав яких тільки міг майстрів... Цей храм був чудесним видови­ щем... блиском своїх прикрас прославлений він і гармонією своїх розмірів: немає в ньому нічого зайвого... Чистим золотом викладена стеля, поєднуючи з красою пишноту, змагаючись у блиску: його сяйво перемагає блиск каміння (і марму­ ру)... І кожного разу як хтось входить до цього храму, щоб молитися, він одразу розуміє, що не людською могутністю й мистецтвом, а Божим бажанням доверше­ на така справа...» (Прокопій Кессарійський «Про споруди»). «...А печеніги почали йти на приступ, і зступилися вони на [тім] місці, де ото є нині... митрополія руська... І сталася січа люта, і ледве одолів під вечір Ярослав, і побігли печеніги в різні боки [...] Ярослав же сей, як ото ми сказали, любив кни­ ги і, многі списавши, положив [їх] у церкві... що її спорудив він сам. І прикрасив він її іконами мпогоціпиими, і золотом, і сріблом, і начинням церковним. У ній же належні співи воздають Богові в належні часи...» (Нестор Літописець «Повість минулих літ » ) . 1. Назвіть храми, про які йдеться в уривках. Поділіться своїми міркуван­ нями з приводу прочитаного. 2. У яких містах Візантії та України вони були зведені? 3. Які події спонукали взятися за їх активне будівництво? 4. Коли були зведені ці храми? Який із них постав раніше? • Доповніть схему.

Державне управління у Візантії ІМПЕРАТОР

сенат (синкліт)

центральний апарат управління І

імператорська канцелярія (секретарі)

відомства

фінансове

пошти та зовнішніх зв’язків

управління військом

УЗАГАЛЬНЕННЯ ДО РОЗДІЛУ 1 «ПЕРШІ С Е Р Е Д Н Ь О В І Ч НІ Д Е Р Ж А В И » Епоха Середньовіччя (476-1492) Періодизація

Назва раннє Середньовіччя

476 р. — середина XI ст.

розквіт Середньовіччя

середина XI — початок XIV ст.

пізнє Середньовіччя

початок XIV — кінець XV ст.

Франкська держава Подія

Дата 481-486 рр.

об ’єднання салічних франків Хлодвігом із династії Меровінгів

486 р.

битва при Суассоні

близько 498 р.

хрещення Хподвіга

(742) 768-814 рр.

правління Карла Великого

843 р.

підписання Верденського договору — розпад імперії Карла Великого

Країна (регіон) Візантійська імперія

Видатні особи Юстиніан і Теодора Лев III Ісавр Македонська династія Василь II Болгаробоєць

Арабський халіфат

— 54

Події «Кодекс Юстиніана», повстання «Ніка» храм св. Софії, іконоборство «Золота доба» імперії, розквіт куль­ тури перетворення імперії на наймогутнішу державу Європи

династія Комнінів

зміцнення державного ладу та між­ народного становища Візантії

Мухаммад

610 р. — зародження ісламу (Коран) 622 р. — «хіджра» — переселення Мухаммада

перші халіфи

утворення Арабського халіфату

династія Омейядів, Аббасидів

розквіт науки і культури: матема­ тики, астрономії, медицини (Авіценна), архітектури, каліграфії, літератури (збірка казок «Тисяча й одна ніч»)

РОЗДІЛ 2 )

ЕРЕДНЬОВІЧНИЙ СВІТ ЗАХІДНОЇ ЄВРОПИ

РОЗДІЛ 2. С Е Р Е Д Н Ь О В І Ч Н И Й С В І Т З А Х І Д Н О Ї Є В Р О П И

§ 5. ЛЮ ДИНА

В СЕРЕДНЬОВІЧЧІ

• Прочитайте уривок із ром ану В. Скотта «Айвенго». Як автор по­ казує ставлення середньовічної людини д о природи? «Сонце сідало за однією з порослих соковитою травою галявин у лісі... Сотні розлогих, широкочолих, з невисокими стовбурами дубів, які, може, бачили ще величну ходу римських легіонів, про­ с т я т и свої вузлуваті руки над щільним килимом пиш ного зелено­ го дерну; а подекуди між ними визирали буки, гостролист і кущі різних порід, такі густі, щ о вони не пропускали поземних променів призахідного сонця. А інде вони розступалися, залишаючи д овгі ш ирокі алеї, у мережі яких так приємно заблукати окові та в яких уява вбачає стежки до ще розкішніших картин лісової самоти».

1 . З в ’язок л ю д и ни й п ри ро д и

Людина середньовіччя була набагато ближчою, ніж ми, до приро­ ди. З іншого боку, природа була не такою приборканою, як у наш час. Було б помилкою вважати, що між людиною й природою панувала ціл­ ковита гармонія. Хоча людина й була творінням Божим, вона залиша­ лася незахищеною перед природними стихіями. Природа часто змушу­ вала людину відчувати свою слабкість. Запаси в коморі селянина чи феодала, від яких залежало їхнє життя, фактично визначалися волею природи. Дощі з градом, посухи чи повені, буревії чи заморозки були провісниками хвороб, страждань і призводили до загибелі. Тож за­ лежність середньовічної людини від природно-кліматичних умов була надзвичайно великою. У середні віки клімат на Європейському континенті то охолоджу­ вався, то теплішав. Уважають, що в XI ст. клімат континенту загалом нагадував сучасний. Щоправда, в окремі періоди температура підніма­ лася й вище. У Х ІІІ-Х ІУ ст. відзначалося значне охолодження кліма­ ту, через це на півночі Європи часто бували неврожаї. Тому кліматичні ритми суттєво впливали на життя людей. Спостерігаючи за різкими перепадами клімату, середньовічні літописці постійно висловлювали побоювання про настання кінця світу. У ранньому Середньовіччі велику роль у житті людини відігравав ліс та його багатства. За висловом французького історика Марка Блока, ліс супроводжував селянина «від колиски до домовини». Він був основ­ ним будівельним матеріалом, давав світло й тепло, з нього виготовляли знаряддя праці, предмети ремесла й побуту. Проте ліс і все, що в ньому водилося, перебували у власності сеньйора. Селяни мали право збирати лише хмиз, плоди та ягоди. Зрідка їм дозволяли полювати на дрібних тварин і випасати в лісі свиней. До того ж ліс був місцем духовних шукань, заглиблень у себе. Саме тому там оселялися ченці-самітники, аби моли_ 56 *

§5. Людина в середньовіччі

тися й вести боротьбу з темними силами. Ще ліси були місцями пригод мандрівних рицарів. Іноді в них переховувалися й розбійники, які на­ падали на подорожніх і грабували їх. Отже, для декого ліс був пристани­ щем, а на інших там чатувала смертельна небезпека. В епоху Середньовіччя людина також починає суттєво впливати на природу. І хоча цей вплив мав стихійний характер, його наслідки були дуже великими. 2 . В н у т р іш н я к о л о н із а ц ія

Упродовж X I—XIIІ ст., унаслідок зростання населення, у Європі відбувається освоєння нових територій. Селяни розчищали ліси, роз­ орювали пустки й торф’яники, відвойовували землю від моря. У доли­ нах великих річок почали осушувати болота й будувати укріплюючі дамби. Такі перетворення прийнято називати внутрішньою колоніза­ цією. Цей процес набув поширення в усіх країнах Західної Європи. Освоєння нових земель проходило в кількох напрямках. Один із них — відвойовування земель від боліт, лісу, заснування на цих масивах нових поселень. Найчастіше такий тип колонізації проводили силами поселенців -госпітів, запрошених часто здалеку на пільгових умовах. Інший по­ ширений варіант колонізації — за раху­ нок внутрішніх резервів кожного села: освоєння пусток, непридатних земель, прикордонних із сусідами територій то­ що. У результаті внутрішньої колоніза­ ції зросли посівні площі, річкова систе­ ма сполучень доповнилася каналами, змінилася флора та фауна. Різко збіль­ шилася й кількість населених пунктів. Та, попри всі спроби, у XIII ст. земель, придатних для обробітку без особливих зусиль, уже бракувати. Наділи селян ста­ П. де Кресценці. Трактат із вати дрібнішими, і зібраного врожаю не сільського господарства. вистачато, щоб прогодувати родину. Франція. 1459 р. І С Т О Р И Ч Н А ЦІІСАВИНКА

У XIII ст., унаслідок розпачливих намагань створити нові ниви й про­ годувати дедалі більшу кількість населення, було винищено багато лісів. По всій Європі спалахували конфлікти між селами або між феодалами та їхніми селянами за право використання тих решток, що ще збереглися від колишніх лісів. Деякі села знелюдніли, тому що жити в них, не маючи лісових припасів, стало майже неможливо.

РОЗДІЛ 2. С Е Р Е Д Н Ь О В І Ч Н И Й С В І Т З А Х І Д Н О Ї Є В Р О П И

Нерідко людина, приборкуючи природу, удавалася до хижацьких прийомів. Прикро, що Голландія, тобто «Лісова країна», в епоху Серед­ ньовіччя фактично втратила ліси. Також було вирубано й спалено ліси в Англії, Франції, Іспанії та Італії. На той час у західноєвропейських лісах проживало багато звірів (оленів, кабанів, турів, ведмедів, лосів, зубрів, лисиць, вовків та ін.). Полювання на них мало промисловий ха­ рактер: м’ясо диких тварин було одним з основних джерел харчування населення. Не менше значення мало й рибальство. Безжальне знищен­ ня звірів, а також вирубування лісів поступово призвело до зменшен­ ня видів тварин і падіння їх чисельності. Зменшилася кількість і пред­ ставників пернатих. 3 . В о є н н а к о л о н із а ц ія

У добу Середньовіччя відбуваються також процеси зовнішньої ко­ лонізації, яка здійснювалася німецькими можновладцями переважно воєнним шляхом. Вона значно активізувалася у XII ст., коли в ре­ зультаті тривалої й жорстокої боротьби німецькі феодали захопили території полабських слов’ян. Тут було утворено маркграфство Бран­ денбург, герцогства Мекленбург і Померанія. У зоні колонізації ви­ никли й розбудувалися міста Любек, Берлін, Ш тральзунд та ін. Від­ так важливим напрямком німецької колонізації стають придунайські регіони. У XII ст. німецькі поселення існували вже в Польщі, Чехії та Угорщині. У той же час німецька колонізація охопила й землі Східної Прибал­ тики, де проживали поганські племена лівів, летів, естів, нруссів. Спо­ чатку сюди прийшли бременські та любенькі купці, потім місіонери, а згодом і воїни. Першими німецькому наступу протистояли ліви, але вони зазнали поразки. У 1201 р. на місці давнього торгового поселення лівів завойовники заснували фортецю Ригу, яка незабаром стала цен­ тром новоутвореної німецької області — Лівонії. Набагато спокійніше процес німецької колонізації проходив у придунайських областях. Вони також були заселені здебільшого сло­ в’янами. Колись їхні землі вже завоював Карл Великий. Після розпаду імперії Каролінгів ці території ввійшли до складу Баварського герцог­ ства, а наприкінці X ст. виокремилися в Австрійську марку. У середи­ ні XII ст. вона отримала статус самостійного герцогства. Незважаючи на те, що німецький наступ на Схід здійснювався пере­ важно насильницьким шляхом, наслідки колонізації принесли чимало позитиву. Адже з’явилися нові села й міста, підвищився культурногосподарський рівень, небувалого розквіту досягла торгівля, особливо вздовж Балтійського узбережжя. _ 58 *

§5. Людина в середньовіччі 4 . Р ух н а с е л е н н я

На початку епохи Середньовіччя територію Європи населяли різ­ ні племена й народності. Серед них найбільше вплинули на подальшу долю Європи кельти. Значну роль у формуванні населення середньо­ вічної Європи відіграли романські народності, фракійці, германці, балти, угро-фіни, слов’яни, а також вихідці з Азії та Африки —араби, євреї, бербери та тюрки. Ця строката й різномовна суміш перебувала в постійному русі. Пе­ реселялися навіть цілі народи. Одним із найбільших міграційних рухів середньовіччя вважається вже згадуване Велике переселення народів IV—VII ст., яке суттєво змінило ману Європи. Для середньовічної людини мандри часто були життєвою необхідніс­ тю чи духовною потребою. Подорожували люди різних професій, серед яких було чимало талановитих майстрів, архітекторів, художників, му­ зик, мандрівних акторів. Прагнення до збагачення штовхало на незвідані шляхи купців і ремісників. З наміром здобути освіту вирушали в далеку дорогу школярі та студенти. Паломництва у святі місця здійснювали прочани й монахи. Не було дивиною, якщо подорожній зустрічав на сво­ єму шляху рицаря чи розбійника, жебрака чи волоцюгу. На чисельність населення середньовічної Європи впливали різні чинники, що, з одного боку, сприяли його зростанню, а з іншого — за­ вдавали шкоди. До перших передусім належить зміна харчування, адже вели­ ку роль починають відігравати м’ясомолочні продукти. Розвивається горо­ дництво, культивуються боби, які були більш поживними й менш примхливи­ ми, ніж злаки. На кількості середньовіч­ ної людності негативно відображалися чотири найбільші лиха тогочасності — війни, голод, хвороби й епідемії. Епоха Середньовіччя була просякнута війнами. їх дух міцно вселився у свідо­ мості середньовічної людини, незалежно від її статусу. Воювали феодали, королі, цілі народи й країни. Ворогуючі сеньйо­ Прочани. Вітраж із ри намагалися передусім підірвати фунсобору в Шартрі. XIII ст. ^

Паломництво — подорож віруючих (прочан) до святих місць із метою по­ клоніння, подячної молитви або відбування покути. Назва походить від зви­ чаю паломників привозити пальмові гілки з Палестини.

РОЗДІЛ 2. С Е Р Е Д Н Ь О В І Ч Н И Й С В І Т З А Х І Д Н О Ї Є В Р О П И

дамент могутності свого противни­ ка, спустошуючи селянські госпо­ дарства, спалюючи посіви, перега­ няючи худобу тощо. За загальними підрахунками, жертвами безконеч­ них воєн стала третина дорослого населення тогочасної Європи. Другою причиною бід і потрясінь, що випали на долю середньовічної Битва християн із мусульманами. людини, був голод. До цього призво­ Мініатюра дила передусім відсутність урожаю: у зв’язку з посухами, зливами, пове­ нями, шкідниками. Бувало, що люди, аби спекти хліб, крихти борошна змішували з лісовими травами, ягодами й навіть землею. Нерідко тра­ плялися й жахливі випадки людоїдства. ВИВЧАЄМО ДЖЕРЕЛА

'2\

IX ст. З «Ксантенських анналів» про голод 869 р. в Бургундії та Галлії

*

...У лютому... весь час гриміло, і 15 лютого... на північному заході з’явилася комета, після якої відразу ж знявся жахливий буревій і розпочався величезний паводок, який забрав багатьох людей. Після цього, улітку, у багатьох провінціях настав страшний голод. Найсильнішим він був у Бургундії та Галлії, де велика кількість людей померла страшною смертю, люди змушені були їсти трупи. Ка­ жуть, що дехто їв навіть собаче м’ясо. 1. Що спричинило голод у Бургундії та Галлії? 2. До яких наслідків призвів голод? 3. Що свідчить про нечуваний масштаб бідувань?

Починаючи з XII ст. великі сеньйори роблять спробу протистоя­ ти голоду, намагаючись особисто контролювати процес запасу їжі на майбутнє. Вони беруть під свій нагляд розподіл харчів між бідняками в голодні роки. Однак мислення середньовічної людини, яка звикла жити одним днем і не думати про майбутнє, не дозволяло надовго утримувати запаси продовольства на випадок голоду. У середньовіч­ ній Європі ще не вміли зберігати продукти харчування: зерно у во­ логих коморах часто згнивало, а м’ясо псувалося. До того ж припаси знищували щурі, що були справжнім лихом середньовічних міст. Голод підривав фізичні сили людей, робив їх чутливими до різних захворювань. Низький санітарний рівень і відсутність елементарного медичного обслуговування призводили до поширення небезпечних хвороб і високої, особливо дитячої, смертності. Постійними супутни­ ками європейців були віспа, малярія, проказа й сухоти (туберкульоз). _ 4

60

Г ^

§5. Людина в середньовіччі І С Т О Р И Ч Н А

Ц І К А В И Н К А

Уважається, що саме гуни завезли до Європи віспу. Напередодні по­ разки на Каталаунських полях (451 р.) чимало воїнів Аттіли вже були вра­ жені подібною до віспи хворобою. Якщо це так, то саме гуни додали ще одну вбивчу хворобу до європейських небезпечних пошестей.

Однак найбільших збитків населенню Європи завдавали періодич­ ні епідемії чуми й холери, які час від часу збирали свої смертельні по­ коси в країнах Європи. Чума, прозвана чорною мітлою людства, у се­ редні віки мала два основні спалахи — у VI і XIV ст. Особливо великою була епідемія чуми 1347-1350 рр., відома в історії як «чорна смерть». Припускають, що вона забрала майже 25 млн осіб. Причини хвороби не зовсім з’ясовані. Існує думка, що чума поширилася з Азії. Її завезли або прочани, або поширили щурі з генуезьких кораблів, що прибували в порт Мессіна на Сицилії. і.« І

> ** Е

• 9 *1 ..* _ _

'• ‘ О *

ВИВЧАЄМО

ДЖЕРЕЛА

XIV ст. Мікель де П’яцца про «чорну смерть» на Сицилії 1347 р. У жовтні літа 1347 р. (...) у порту міста Мессіна пришвартувалися генуезці, що рятувалися на дванадцяти галерах від гніву Господнього (...). Генуезці привезли хворобу, що пробирала їх до кісток. Вона була такою сильною, що всі, хто спілку­ вався з ними, були вражені цією смертельною недугою; і смерті цієї, що вражала миттєво, не можна було уникнути (...). Смерть наздоганяла не тільки тих, хто спілкувався з хворими, а й тих, хто купував у них речі, доторкався або наближався до них. Усвідомивши, що несподівана моровиця поширилася з генуезьких галер, жителі Мессіни вигнали їх із міського порту, однак смерть не залишила місто, і воно повністю вимерло (...). Тіла залишалися в будинках, і жодний священик, жодний родич —син, батько чи хтось із близьких — не наважувалися туди зайти. Гробарям обіцяли величезні гроші, аби вони винесли й поховали мертвих. Будинки померлих стояли відчиненими з усіма скарбами, грошима й коштовностями; якщо хтось бажав туди ввійти, ніхто його не зупиняв... Жителі Мессіни, уражені цим жахливим і иечуваним лихом, воліли краще залишити місто, ніж у ньому померти... 1. Про яку хворобу розповідає автор? 2. Як поширювалась епідемія? 3. Як описано наслідки епідемії? 4. Чи можна було зупинити поширення хвороби?

Епідемії вражали насамперед міста, бо в них скупчувалася велика кількість населення, яке проживало в жахливих антисанітарних умо­ вах. Саме тому чисельність міських жителів після «чорної смерті» зни­ зилася на 60 %. З міст природною міграцією населення епідемія по-

РОЗДІЛ 2. С Е Р Е Д Н Ь О В І Ч Н И Й С В І Т З А Х І Д Н О Ї Є В Р О П И

ширювалася й у села. Адже саме туди міські жителі ходили за продуктами. Зрештою, не \т тільки чуму, а й інші хвороби розносили во­ яки, які в пошуках їжі та питва постійно пе­ реміщалися в перервах між війнами. Страшну епідемію було зафіксовано та­ кож у 1361-1363 рр. Вона забрала життя майже 70 % дітей різного віку, а тому відома в історії як «дитяча моровиця». Розпач, лють, зневіра підсвідомо спо­ нукали до пошуків винних. Уважалося, що передвісниками епідемій були такі небесні Пам’ятник жертвам явища, як поява комет, сонячні затемнення епідемії чуми. тощо. Це був своєрідний прояв Божого гні­ м. Відень. 1693 р. ву, аби покарати людину, змусити її пока­ Сучасне фото ятися за свої гріхи. Часто в появі моровиці звинувачували євреїв. У 1348 р. в Іспанії розпочалися погроми євреїв за те, що вони нібито продавали отруєну тканину. По всій Європі було поширено думку, згідно з якою саме євреї, що колись розіп’яли Ісуса Христа, несли відповідальність за «чорну смерть». Особливо надовго таке твердження вкорінилося в жителів німецьких земель, де євреїв звинуватили в отруєнні колодязів. Ворожість у ставленні до них на­ гнітали також християнські проповідники. Тому єврейське населення було змушене проживати у відгороджених високими мурами міських районах, що мали назву гето'. Наслідки епідемії чуми були неоднозначними. Вони проявилися не лише в значному скороченні населення та масових гоніннях на євреїв, а й спричинили економічні зміни. Умови проживання тих селян і ре­ місників, яким пощастило врятуватися від смерті, покращилися. Хоро­ шої землі вистачало, а трудитися на ній не було кому. Потребували ро­ бочих рук і міста. Спадкоємці іноді неймовірно збагачувалися коштом своїх померлих родичів і ставали засновниками майбутніх могутніх купецьких і банкірських династій. Унаслідок постійних воєн, голоду, хвороб, епідемій та ряду інших причин тривалість життя європейця в середні віки була короткою. Навіть за порівняно сприятливих умов жінки помирали в 30-35-літньому віці, а чоловіки доживали до 40-4 5 років. Крім того, ж інки час­ то помирали під час пологів. Тільки короновані особи, представни- 1 1Гето —частина міста для примусового поселення євреїв. Назва походить від італійського слова, що означає «гарматний завод». Біля нього знаходився єврей­ ський квартал у Венеції. 62

§6. Сере дньовічне європейське суспільство

ки духовенства та вчені-богослови могли досягти 60-літнього віку й більше. Оскільки переписів чи інших підрахунків у ті часи не проводили, то встановити чисельність населення Європи в середні віки можна лише приблизно. Припускають, що за часів Карла Великого кількість ж и­ телів основної частини його імперії становила 4 -5 млн, а на початку XV ст. в Європі проживало приблизно 43 млн осіб.

Внутрішня колонізація, паломництво, гето. 1. Поясніть вислів М. Блока: «Ліс супроводжував селянина від ко­ лиски до домовини». 2 . Поясніть значення понять і термінів «внутрішня колонізація», «па­ ломництво». 3 . Назвіть чинники, що спричиняли повільне зростання та змен­ шення чисельності населення.

И ---------

4 . Установіть відповідність між поняттями та поясненнями. 1 міграція А переселення народів 2 внутрішня колонізація З «чорна смерть»

Б перетворення та освоєння території в межах однієї країни В чума 5 . Про яку історичну особу йдеться в поданому описі? • «Ця людина народилася на світ, щоб приголомшувати народи й наводити жах на людей» (М атеріал істо р ії стародавнього світу).

§ 6 . СЕРЕДНЬОВІЧНЕ ЄВРОПЕЙСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО • Яку роль відігравало християнство в пізній Римській ім перії? • Чим відрізнявся зм іст раннього християнського вчення від хрис­ тиянства як держ авної релігії?

1 . Х р и с т и я н с ь к а ц е р к в а на п о ч а т к у е п о х и С е р е д н ь о в іч ч я

На початку епохи Середньовіччя християнство вже майже два сто­ ліття було офіційною релігією Римської імперії. Підтримка, надана церкві з боку держави, сприяла її адміністративному й економічному зміцненню. Із середини IV ст. відбуваються певні зміни у відносинах церкви та держави на сході й на заході імперії, зумовлені особливостями по63 _

*

РОЗДІЛ 2. С Е Р Е Д Н Ь О В І Ч Н И М С В І Т З А Х І Д Н О Ї Є В Р О П И

літичного життя. На Сході зберігалася сильна імператорська влада, що призводила до підкореного статусу церкви. У той же час на Захо­ ді міжусобиці та постійні напади варварів послабили державну вла­ ду, унаслідок чого зріс вплив римських єпископів. Він зміцнювався кількома чинниками. По-перше, це авторитет Рима як давньої столиці великої імперії; по-друге, формувався переказ про Рим як про місце перебування, проповіді та мученицької смерті апостолів Петра і Пав­ ла, визнаних святими; по-третє, церква поширювала вчення про апос­ тола Петра як намісника Ісуса Христа на Землі. Саме апостол Петро був першим римським єпископом. Уже в V ст. римські єпископи при­ своїли собі титул глави церкви і їх почали називати папами (з грецьк.

батько). І С Т О Р И Ч Н А

Ц І К А В И Н К А

Ознакою папської влади стали два схрещені, золотий і срібний, ключі апостола Петра, колишнього простого рибалки. Вони відтворені на гер­ бі Ватикану. Уважається, що саме Петрові Ісус Христос довірив ключі від Царства Небесного. Символами папської влади є тіара — трійчаста ко­ рона з хрестом, що одягається під час урочистих подій, посох і перстень рибалки. Основою тіари є єпископська митра, на яку ніби покладено три корони, що засвідчують потрійну владу папи: суддя, законодавець, першосвященик.

Папи успадкували авторитет і апостольську благодать святого Петра. Це дозволило їм домагатися верховенства над світськими правителями. В утвердженні такої думки велике значення мало вчення єпископа Ав­ густина Аврелія (354-430). Це був видатний філософ-богослов, який у своїх працях заклав ідейні основи середньовічного західного християн­ ства. Найпопулярнішою працею Августина є «Сповідь», у якій він аналі­ зує свої вчинки й бажання з позицій совісті — нового морального хрис­ тиянського поняття, яке було невідоме людині античності. Своє бачення проблем держави, співвідношення церкви та світської влади Августин описав у трактаті1 «Про град Божий». У світобудові він розрізняв небесне й земне. Град Божий, заснований на любові до Бога, — це небесний світ; град земний — зло і пристрасті. Неминучим злом Августин уважав і державу, яка може стати частиною граду Бо­ жого, якщо підпорядкується церкві у всіх релігійних питаннях. Звідси

Совість — усвідомлення й почуття моральної відповідальності за свою по­

ё

ведінку та вчинки перед собою, людьми, суспільством. 1Трактат - наукова праця, де докладно розглянуто якусь проблему.

§6. Середньовічне європейське суспільство

випливав ЛОГІЧНИЙ ДЛЯ середніх ВІКІВ ВИСНОВОК про перевагу духовної влади над світською. Згодом Августина визнали святим і стали назива­ ти Августин Блаженний. На Заході християнську церкву очолив ІІапа Римський, а на Схо­ ді — Константинопольський патріарх, титулований як вселенський. Між ними не вщухали безконечні суперечки й дискусії стосовно пер­ шості й значимості в християнському світі, хоча обставини існування східної та західної церков відрізнялися. На Сході тривало фактичне одержавлення церкви, тобто вона цілковито залежала від волі імпера­ тора. А на Заході папа сам намагався підпорядкувати світських прави­ телів своїй владі. 2 . Х р и с т и я н із а ц ія Є в р о п и

У Європі на поширення християнства суттєво вплинуло Велике пе­ реселення народів. У ході частих сутичок із римлянами, обопільного захоплення полонених, а також у періоди мирного спілкування відбу­ валося навернення в християнську віру германських племен. Перши­ ми християнство прийняли вандали, вестготи й остготи. У V—VI ст. християнство поширилося серед лангобардів на півночі Італії та серед франків, які вторглися до Галлії. Упродовж цього пері­ оду були християнізовані кельтські племена: бритти в Британії, пикти й скоїти в Шотландії. Ірландія прийняла християнство в У ст. Її хрис­ тиянським просвітителем був єпископ ІІатрик (бл. 389-461), нині на­ ціональний святий ірландців. Протягом V I—У11 ст. християнізувалися вожді й королі англосаксонських племен. У IX ст. стараннями Константинопольського патріархату прийня­ ли християнство серби й болгари. Водночас чехи та поляки зазнавали німецького впливу. Християнізовані впродовж ІХ -Х ст., вони підпали під церковно-релігійну, культурну та політичну залежність від рим­ ських пап. Під духовну владу папи потрапили й угорці, які навернули­ ся в християнство наприкінці X ст. Майже на два століття затяглася християнізація народів Скандина­ вії. Вона охоплювала період з IX по XI ст. Упродовж Х 1І-Х ІУ ст. були насильно навернуті у християнство полабські слов’яни, балтійські пле­ мена, прусси та литовці. У середньовічній Європі християнство переважно насаджувалося державною владою. Спроби масового хрещення нерідко зустрічали більший чи менший спротив населення, яке продовжувало й надалі та­ ємно вірити своїм поганським богам. Протест міг набувати доволі го­ стрих, навіть трагічних форм. Таким, зокрема, було вбивство місіонера Боніфація, який поширював християнство серед германців. 65

РОЗДІЛ 2. С Е Р Е Д Н Ь О В І Ч Н И Й С В І Т З А Х І Д Н О Ї Є В Р О П И

^

к * . , -

■Ц*

ВИВЧАЄМО ДЖЕРЕЛА

XI ст. Монах Отлон про смерть 754 р. святого Боніфація Коли місіонери розійшлися просторими володіннями фризів для проповід­ ництва Євангелія та прийшли до річки Бортне... св. Боніфацій, ідучи в супроводі своїх учнів, наказав розбити шатра й очікувати на тому ж місці па прибуття тих, що недавно були похрещеними, для здійснення над ними таїнства причастя. Ви­ значений для цього день уже наближався. Та коли він настав і сонце піднялося високо над горизонтом, усі ті люди, на яких він чекав, як чекає батько на своїх дітей... зі страшним криком, озброєні, увірвалися в табір місіонерів... не як друзі, а як вороги, не як нові прихильники віри, а як нові палачі. Побачивши це, інші вірники, озброївшись, узялися захищати місіонерів від біснуватого натовпу. Але св. Боніфацій звернувся по захист до духовної сили, тобто взяв святі мощі, які зазвичай носив із собою, потім, зібравши біля себе клериків, вийшов із шатра, зупинив своїх прихильників, що готувалися його боронити, і сказав їм: «Прошу вас, діти мої, не вступати в сутичку з нашими противниками, бо Святе Письмо вчить нас не тільки не платити злом за зло, а, навпаки, за зло чинити добро». Не встиг св. Боніфацій закінчити проповідь, якою закликав сво­ їх учнів гідно прийняти мученицьку смерть, як божевільний натовп язичників, озброєний мечами й іншою смертельною зброєю, знову накинувся на них, і їхні тіла вкрилися багрянцем, і вони прийняли блаженну смерть... 1. Чи свідомо сповідували недавно похрещені германці християнську віру? 2. Яким положенням із Святого Письма керувався св. Боніфацій? 3. Чому смерть місіонерів названа блаженною?

Християнізація Європи була довгою й затяжною. Цей процес по­ єднував у собі місіонерську діяльність церкви з наверненням у нову віру як силою слова, тобто проповідництвом, так і силою зброї, тобто вогнем і мечем. 3 . П а п с тв о у V I— XI ст. Ц е р к о в н и й р о з к о л 1 0 5 4 р.

У VI ст. відчутно посилилися позиції папства, що стало наслідком по­ слаблення державної влади в Італії. Як відомо, спочатку в Італії утверди­ лися остготи, потім тут урядували візантійці, за ними —лангобарди. Тож папи змогли зосередити у своїх руках як духовну, так і світську владу. Особлива роль тут належить Папі Римському Григорієві І Велико­ му (бл. 540-604). Він походив із знатної родини, але всі свої статки використав на духовні потреби: заснував шість монастирів на Сицилії і один облаштував у власному палаці в Римі. Відмовившись від світської кар’єри, Григорій оселився в монастирі в Римі, де вів суворий спосіб життя, деякий час був представником Папи ГІелагія II при дворі візан66

4

' ^

§6. Середньовічне європейське суспільство

тійського імператора. Коли ГІелагій II у 590 р. помер від чуми, Григорія проти його волі обрали Папою Римським. Початок понтифікату1Григорія припав на період, коли Італія пере­ живала не найкращі часи. На неї звалилися всі можливі біди: стихійні лиха, голод, постійні набіги лангобардів. До того ж позиціям церкви загрожувала імператорська влада в Константинополі. Саме завдяки мудрій і послідовній політиці Григорія багато з цих проблем було вирі­ шено. Він, зокрема, домігся встановлення миру з лангобардами й, неза­ лежно від візантійського імператора, призначив префектів. Його влада поширювалася на всю Центральну Італію. Авторитетне слово Григорія було вагомим на Заході. За його понтифікату особливо активно розгор­ нулася місіонерська діяльність римської церкви. Він уважав, що саме папство здатне згуртувати християнський світ. Григорій підтримував дипломатичні відносини з багатьма європейськими правителями. Так виникла світська влада нап. Теза про верховенство пап у західному світі обґрунтовувалася грамо­ тою про так званий «Константанів дар». Стверджувалося, що її склав у IV ст. римський імператор Константин І. Хоча насправді це була якісна підробка У П І-ІХ ст. Згідно з нею, перебираючись у нову столицю Кон­ стантинополь, світську владу над Римом і Західною Римською імперією Константин передав папі. Цей документ викликав підозри вже в серед­ ньовічних учених, і тільки в XV ст. було доведено, що він є підробкою. У X ст. церква опиняється в руках світських правителів. Німецькі королі, а потім імператори фактично самі призначали римських нап. Єпископства й парафії давали тим, хто міг більше заплатити за них. Це явище згодом назвали симонією12, за ім’ям Симона Волхва, який про­ понував апостолові Петрові плату за те, щоб той поклав на нього руки, наділивши чудодійною силою. Дедалі більше спостерігалося й поглиблення конфлікту між захід­ ною та східною церквами, які ще з кінця IV ст. співіснували в стані очікування неминучого поділу. Цілком закономірно, що згодом між ними почали виникати дедалі більші розбіжності щодо церковно-адмі­ ністративного устрою, віровчення, обрядів. Так, на Заході хрестилися п’ятьма складеними разом пальцями, проводили богослужіння латин­ ською мовою, духовні особи голилися, вибривали тонзуру, на Сході — хрестилися трьома пальцями, службу проводили грецькою мовою, свя­ щеники носили бороду тощо. Приводом до остаточного розриву між Папою Римським і Константи­ нопольським патріархом стала суперечка через підпорядкування церкви 1Понтифікат — церковна влада, діяльність і роки правління папи. 2 Симонія —купівля та продаж церковних посад або духовного сану.

РОЗДІЛ 2. С Е Р Е Д Н Ь О В І Ч Н И Й С В І Т З А Х І Д Н О Ї Є В Р О П И

в Південній Італії. Ця область тривалий час належала Візантії, але Пана Римський вважав її своїм володінням. Тривалі переговори не прине­ сли успіху, і 1054 р. представники Рима й Константинополя розірвали відносини між своїми церквами й обмінялися церковними прокляття­ ми — анафемами. Головними дійовими особами розділення від Констан­ тинополя були патріарх Михаїл Керуларій, а від Рима — ГІапа Лев IX та його посол Гумберт. Це докорінно розмежувало християнську церкву й увесь християнський люд на два світи: православний і католицький. В історії християнства події 1054 р. були витлумачені як церковний роз­ кол (схизма). З того часу західну церкву почали називати католицькою (вселенською), а східну — православною (істинною). 4 . Ф е о д а л із м

Упродовж ІХ -Х І ст. у Західній Європі утвердився суспільний лад, який прийнято називати феодальним. Він походить від слова «феод» — земельний маєток із залежними селянами, який васал отримував від сеньйора за вірну службу. Спочатку феод був умовним володінням, а згодом став спадковим і передавався від батька до сина. Звідси також назви феодалізм, феодал тощо. Феодальний лад прийшов на зміну ра­ бовласництву та сформувався в результаті взаємодії пізньоримських світоглядних засад із суспільними відносинами, що утверджувалися в середовищі варварів. У його основі — власність феодала на землю та залежність (поземельна й особиста) селян від нього. 5 . Т ри с т а н и с е р е д н ь о в іч н о го с у с п іл ь с т в а

В XI ст. середньовічні богослови Герард Камбрезійський (він же Ж ерар Камбрійський) і Адальберон Ліонський створили теорію про три суспільні стани. До першого стану вони віднесли «тих, що мо­ ляться» (огаїогез), тобто священиків і ченців; до другого — «тих, що воюють» (Ьеііаїогез), тобто рицарів; третій стан — «ті, що працюють» (ІаЬогаїогеБ) — селяни. Усі стани були взаємопов’язаними. Тобто святі отці моляться за душі своїх вірників, рицарі всіх обороняють, а селяни годують. Між усіма трьома станами має бути взаємне розуміння, мир і спокій. Тільки так суспільство може повноцінно існувати. ВИВЧАЄМО ДЖЕРЕЛА

XII ст. Етьєн де Фужер про три стани мовою поезії Священика уділ - за всіх молитися. І славою в борні покритися. А рицаря - на полі бою битися Обов’язок селян - трудитися.

Г>

1. Які обов’язки передбачає належність до певного стану? 2. Які пільги й права мали представники всіх трьох станів?

_ 68

§6. Середньовічне європейське суспільство 6 . Д уховенство

Середньовічна людина була глибоко переконана, що головним у її житті є стосунки з Богом, а турбота про спасіння душ християн якраз і лягала на плечі духовенства. Тому винятково важливою, набагато ва­ гомішою, ніж виконання будь-яких інших функцій, була угодна Богу належність людини до духовного сану. Християнське духовенство поділялося на «біле» та «чорне». До «бі­ лого» духовенства належали єпископи й священики, які обслуговували релігійні потреби мирян: правили месу1, здійснювали церковні таїнства (хрещення, причастя, вінчання, сповідь тощо). Ядром повсякденного церковного життя в Західній Європі була парафія, яка об’єднувала меш­ канців кількох сіл чи міських кварталів. Парафією управляв священик (парох). Його помічниками могли бути духовні особи нижчого рангу (диякони, іподиякони). У свою чергу, парафія підпорядковувалася єпар­ хії, на чолі якої стояв єпйскоп. Кілька єпархій об’єднувалися в архієпископство. На підтримку життєдіяльності церкви та духовенства вірники сплачували десяту частину від власних прибутків, тобто десятину. Х ристиянська церква мала свою ієрархічну ст рукт уру . На вер­ шині церковної піраміди був Папа Римський. Другий щабель у цер­ ковній ієрархії посідали архієписко­ пи. За ними — єпископи, сходинкою , нижче — абати, а ще нижче — свящ е­ ники. До «чорного » духовенства належа­ ли ченці, або монахи (з грецьк. одина­ ки, самітники). Перші ченці з’явилися в III ст. в Єгипті, а ідейним натхненни­ ком чернечого життя вважається свя­ тий Антоній (бл. 250-355). Перші мо­ нахи жили в пустелях і печерах. Вони суворо обмежували себе в їжі, цура­ лися багатої одежі, оминали людське товариство. У такий спосіб самітники ніби зрікалися всього мирського, при­ Ієрархічна структура свячуючи своє життя служінню Богу. християнської церкви: Із часом життя монахів дещо змінило­ 1 — Папа Римський; ся. Почали з’являтися перші монасти­ рі, як чоловічі, так і жіночі. Слово «мо­ 2 — архієпископи; 3 — єпископи; 4 — абати; 5 —священики настир» у перекладі з грецької мови 1Меса —головна щоденна служба Божа в католицькій церкві. 69

РОЗДІЛ 2. С Е Р Е Д Н Ь О В І Ч Н И М С В І Т З А Х І Д Н О Ї Є В Р О П И

означає «відлюдне житло». Однак ченці жили вже не лише усамітнено, а й общинами. У першій половині VI ст. з’явилися правила чернечого життя, автором яких був святий Бенедикт Нурсійський. Він народився в Нурсії (Італія) у знатній родині. В юності став відлюдником і жив у печері, а відтак 529 р. заснував монастир на горі Монте-Касіно. Саме його вважають засновником західної гілки чернецтва. Згідно з правилами Бенедикта Нурсійського, у стінах монастиря ченці повинні були вес­ ти суворе життя, наповнене постами, молит­ вами й працею. Зрікаючись усього мирського, вони припиняли стосунки з рідними. Трьома необхідними умовами проживання в монастирі були безшлюбність, послух і бідність. Послух розглядався передусім як беззаперечна поко­ ра монахів своєму абатові, тобто настоятелеві монастиря. Крім того, монахи повинні були до­ Монахи за роботою. тримуватись обіцянки мовчати. Усе їхнє майно Мініатюра. було спільним. X II ст. £2*

- ■■

■* * £ ■ ' * * ;

ВИВЧАЄМО ДЖЕРЕЛА

VI ст. Зі статуту св. Бенедикта про життя монахів *

Особливо твердо треба з корінням вирвати з монастиря жагу до власності, щоб ніхто не мав права нічого ні дати, ні взяти... не мати нічого власного, жодної речі, ні книги, ні дошки, ні грифеля, зовсім нічого: позаяк ніхто з братів уже не має у своїй власності ні тіла свого, ні волі своєї... Уважаю, що достатньо буде пропонувати дві страви на всіх трапезах... якщо вдасться роздобути фрукти чи овочі, то подавати й що третю їжу... Від м’яса четвероногих категорично всі мають утримуватися, крім... хворих. Монастир треба організувати так, щоб усе необхідне, як, наприклад, вода, млин, сад, пекарня, різні майстерні, знаходилося на території монастирського двору, аби монахи не мали необхідності бродити за стінами монастиря, так як це не дуже корисно для їхніх душ. 1. Чи мав монастир землі й господарство? Для чого? 2. Як жили монахибенедиктинці? 3. Чого хотів позбутися св. Бенедикт?

Монастир був господарством із замкненим циклом, яке себе повніс­ тю забезпечувало. Монахи орали землю, плекали сади й виноградни­ ки, будували млини, виготовляли знаряддя праці тощо. Вони найкра­ ще вирощували різні культури, удосконалювали млини, плуги, упряж

§6. Середньовічне європейське суспільство

тощо. їхні досягнення використовували у СВОЇХ господарствах сеньйори та селяни. Монастир­ ські володіння швидко багатіли. Це відбувалося за рахунок щедрих дарів і пожертв від набожних людей. Тому протягом V III—X ст. чимало монас­ тирів перетворилося на своєрідні феодальні сеньйорії, які обслуговували залежні селяни. Однак життя в монастирі не було таким спо­ кійним і благочестивим, як може здатися на пер­ ший погляд. Тут приймали королів і знатних сеньйорів, улаштовували бенкети й полювання. У скрипторії. З іншого боку, у монастирях могли знайти тимча­ Мініатюра. 1025 р. совий захист і люди, переслідувані владою, і шу­ качі пригод, жебраки й каліки. Монастирі чимало зробили для розвитку середньовічної освіти та на­ уки. Багатьом здібним ченцям довелося замінити рало й мотику на сти­ лет і стилос. На межі V I-V IІ ст. при монастирях виникли скрипторії — спеціальні майстерні для переписування, оформлення та створення книг. Адже в середньовічному суспільстві книга вважалася неабиякою цінніс­ тю. Відкривалися також монастирські бібліотеки, де книги зберігалися як справжні коштовності. Подекуди при монастирях виникали школи. Часто середньовічні монастирі були своєрідною кузнею талановитих, мислячих людей, які у своїх помислах і діях випереджали звичний хід історії. 7 . С в ітс ь к і ф е о д а л и

Почесне місце в уже згадуваній серед­ ньовічній теорії про три стани займають «ті, що воюють», тобто світські феодали. У середовищі феодалів сформувалася система васалітету —ієрархічна феодальна драбина. На її вершині був король — найбагатший власник землі. Він уважався верхов­ ним сеньйором, або сюзереном усіх феодалів. Нижче розмістилися герцоги, маркізи, гра­ фи, яких наділяв землею сам король. Тому як васали вони формально підпорядкову­ валися королю. Відповідно вже їхні васали, що називалися баронами, посідали ще ниж­ чу сходинку феодальної драбини. Остання сходинка належала рицарям, які могли й не мати своїх васалів.

Ієрархічна феодальна драбина: 1 — король; 2 — герцоги; 3 —барони; 4 — рицарі 71

РОЗДІЛ 2. С Е Р Е Д Н Ь О В І Ч Н И Й С В І Т З А Х І Д Н О Ї Є В Р О П И

Треба зауважити, що кожна європейська країна, незважаючи на переважну більшість спільних ознак стосовно системи васалітету, мала й деякі відмінності. Наприклад, у Ф ран­ ції діяло правило «васал мого васала — не мій васал». Це, зокрема, означало, що служба й вірність васала призначалися лише тому, від кого він безпосередньо отримував феод. Нато­ мість в Англії таке правило не діяло. У цій кра­ їні було прийнято, щоб усі васали підкорялися безпосередньо королю. Обладунок короля Передача феоду відбувалася в урочистій Іспанії Карла І. Перша атмосфері. У замку сеньйора збиралися всі половина XVI ст. його васали. У їхній присутності сеньйор вру­ чав новому васалу прапорець, перстень, рукавичку, гілку дерева чи ви­ ноградну лозу, грудку землі тощо. Ці символи свідчили про те, що ва­ салові передаються права на володіння землями. Така процедура нази­ валася інвеститурою. їй передував обряд визнання себе васалом. Пре­ тендент опускався на одне коліно перед сеньйором і брав його за руки. Потім проголошував себе васалом і присягав сюзерену на вірність. Васал зобов’язувався охороняти честь, життя та майно сеньйора, во­ ювати на боці сеньйора, надавати йому грошову допомогу для викупу з полону, брати участь у засіданні сеньйоріальної ради, що була своєрід­ ним судово-адміністративним органом. До васальних обов’язків вхо­ дили дарунки сеньйору, його старшому синові на момент посвячення юнака в рицарі, а також доньці — у день її одруження. Зі свого боку сеньйор зобов’язувався захищати й підтримувати ва­ сала, піклуватися про його володіння та потомство на випадок полону або смерті. Сеньйор нерідко визначав долю спадкоємців свого васала — улаштовував їхні шлюби, був опікуном до періоду досягнення ними повноліття. Адже доля нащадків васала стосувалася безпосередньо ін­ тересів сеньйора. Спадкоємці, уступаючи у володіння феодом батька, сплачували сеньйору належну суму й клялися на вірність. Феодали вели тривалі міжусобні війни. Щоб приструнити феодаль­ ну вольницю, в XI—XII ст. церква прийняла кілька постанов про Божий мир, які забороняли феодалам воювати під час релігійних свят і щотиж­ ня — від середи до понеділка. У безконечних внутрішніх і зовнішніх війнах поступово формувала­ ся психологія та ідеологія середньовічного рицарства, яке згодом пере­ росло в особливий військово-аристократичний стан. Спочатку за термі­ ном «рицар» убачали просто воїна, який ніс васальну, зазвичай кінну, військову службу сеньйору. Згодом поняття набуло ширшого значен­ 72

§6. Середньовічне європейське суспільство

ня —стало синонімом знатності й благородства. У рицарів сформувалися свої ідеали, розуміння честі. Рицар повинен був боротися за христи­ янську віру, оберігати слабшого, дотримувати слова, бути вірним своєму сеньйору, уміти по­ стояти за себе. Із часом основою рицарської по­ ведінки стала куртуазність, тобто дотримання правил хорошого тону. Куртуазний кодекс пе­ редбачав не лише хоробрість, а й ґречність, уві­ чливість, галантність, щедрість, витонченість, тактовність, уміння складати вірші й грати на музичних інстументах, володіти мистецтвом легкої невимушеної розмови з іншими рицаряЗакоханий рицар, ми й чарівними дамами. Мініатюра. X II ст. Почесне звання рицаря потрібно було заслужити. Це могло відбу­ тися через посвячення, яке надавалося за особливі заслуги на полі бит­ ви або після спеціального військового виховання, яке могли отримати тільки повнолітні. Заради того щоб здобути таку підготовку, майбут­ нього рицаря в ранньому віці віддавали на службу до двору сеньйора. Хлопчик служив пажем, з 15 років ставав зброєносцем рицаря-покровителя й скрізь слідував за ним. У битві юнак стояв біля коня рицаря, тримав щит, подавав запасну зброю й бився. Якщо хлопчина добре ви­ конував службу, то його посвячували в рицарі. Перед посвяченням майбутній рицар усю ніч молився. Після спо­ віді, причастя та обов’язкового ритуалу купання на нього вдягали біле вбрання. Воно символізувало чистоту й щирість намірів. Юнак клявся: «Поклавши руки свої на Святе Євангеліє, у присутності мого Господа й мого володаря обіцяю й клянуся ретельно дотримуватися всіх зако­ нів і оберігати наше славне рицарство». Після цього один із найстар-

Посвята в рицарі. Мініатюра. X II ст. 73

РОЗДІЛ 2. С Е Р Е Д Н Ь О В І Ч Н И Й С В І Т З А Х І Д Н О Ї Є В Р О П И

ших рицарів (або батько) витягав свій меч і тричі торкався ним плеча новобранця. Далі, так само тричі, його цілував. Нарешті юнака підпе­ різували поясом із мечем, з яким він уже ніколи не смів розлучатися, надівали остроги, вручали щит і шолом. Той, хто посвячував майбутнього рицаря, бив його долонею або по потилиці, або по шиї, або по щоці, промовляючи: «Будь хоробрим!» Це був єдиний у житті рицаря стусан чи ляпас, на який він не мав права відповідати. Ритуал посвячення завершувався демонстрацією сприт­ ності нового рицаря. Він вискакував на коня й на льоту повинен був поцілити списом в опудало. У військовий час процедура посвячення в рицарі відбувалася скромніше. Обряд посвячення в рицарі повинен був пройти навіть король. Полювання та військові вправи забирали весь час рицаря. Згодом до них долучилися ще рицарські турніри. Це були військові змагання, на яких рицарі билися або в індивідуальних поєдинках, або групами перед шляхетною публікою. Почесні місця серед глядачів надавалися знатним дамам. Головним завданням рицаря було втриматися на коні й тупим кінцем списа вибити противника із сідла. Проте траплялося, що на турнірах доводилося вирішувати й питання рицарської честі. Тоді боротьба могла йти на смерть. Переможці отримували славу й визна­ ння, почесні призи, а також коней і зброю переможених. Залишитися рицареві без озброєння й коня вважалося ганьбою, тому переможець повертав їх своїм невезучим суперникам за викуп. Чимало бідних ри­ царів, простуючи від замку до замку, здобували собі багатство. Цих шу­ качів пригод стали називати мандрівними рицарями. На турніри рицарі виходили в шоломах, що повністю закривали об­ личчя. їх упізнавали й розрізняли за гербами, тобто за знаками й малюн­ ками на рицарському щиті або на прапорці (лев, дракон, орел, сокіл та ін.). Складну науку про розрізнення гербів, тлумачення гербової симво­ ліки добре знали розпорядники турнірів —герольди, тобто глашатаї. Ри­ цар, приїжджаючи на турнір, зупинявся біля бар’єра й, сповіщаючи про своє прибуття, трубив у ріг. Тоді виходив герольд і голосно розповідав присутнім про герб цього рицаря. Із герольдом пов’язується й станов­ лення спеціальної науки про складання та читання гербів — геральдики. Мати свій герб прагнув кожний феодал. Спочатку герби були тільки у великих феодалів. Звичайні рицарі носили щити з гербом свого сеньйора. Пізніше вони також отримали право мати власний герб. У середині XIII ст. герби з ’являються в духовних осіб, купців, городян. Доповненням до герба часто був девіз — короткий напис на гербі, щиті про моральні принципи рицаря, події в його житті тощо. Наприклад, «Іду своїм шляхом» — девіз графів Немур Савойських; «Іншим не стану» — девіз бургундського герцога Філіппа Доброго. Власні герби 74 *

§6. Середньовічне європейське суспільство

мали також середньовічні міста. Нині герб є одним із національних символів кожної держави. 8 . С елянство

На третьому місці в середньовічній теорії про три стани стоять «ті, що працюють», тобто селяни. На межі Х -Х І ст. землю обробляли вже переважно залежні селяни. Простежується кілька шляхів, якими селяни опинялися в залежності від феодала. Із розвитком феодального суспільства королі почали да­ рувати своїм васалам не лише землю, а й людей, які на ній проживали. Це поклало початок земельній залежності селянства. Іншою причиною втрати селянами особистої свободи стало їхнє розорення, яке викликали нескінченні внутрішні й зовнішні війни. Часто селяни самі шукали захисту в особі як світського, так і цер­ ковного феодала, щоб він уберіг їх від нападів чи грабунків войовничих сусідів або чужоземних загарбників. За це селяни були змушені від­ мовлятися від своїх наділів і, таким чином, опинялися в добровільній залежності від феодалів. За своїм становищем селяни поділялися на поземельно залежних та особисто залежних. До поземельно залежних селян у Франції, Західній Німеччині й Італії належали вілани, які хоч і були вільними, однак не мали права власності на землю. За користування землею такі селяни несли повинності: вони виконували різноманітні роботи в господар­ стві феодала (рента відробіткова, панщина), приносили йому продукти харчування й ремісничі вироби (натуральна рента або оброк), а також працювали на так званих громадських роботах (ремонтували мости, мури, будували замки тощо). Був ще ряд прав, що належали феодалу, зокрема право «мертвої руки», тобто вирішення умов успадкування після смерті селянина. її

•

ВИВЧАЄМО

ДЖЕРЕЛА

З грамоти 1060 р. про феодальні повинності французьких віланів буде відомо, що всі обкладені оброком двори повинні нести однаковий оброк; кожний двір повинен давати щорічно по 8 денаріїв (...), по 8 мірок пшениці й 24 мірки вівса... А також виноградник, що колись належав абатові, двічі на рік потрібно копати, підрізати й виконувати на ньому всі необхідні роботи, потім вичавлювати виноградний сік і доставляти його для зливання в панські бочки; якщо ж виноградник буде перетворений на поле, повинні трудитися, належно обробляючи поля, скільки буде потрібно, аж до доставки зібраного врожаю в панські комори.

РОЗДІЛ 2. С Е Р Е Д Н Ь О В І Ч Н И Й С В І Т З А Х І Д Н О Ї Є В Р О П И

Найбезправнішими були особисто залежні селяни —ременси в Іс­ панії, серви — у Франції. Приблизно в такому ж тяжкому становищі перебували вілани в Англії. Вони не могли покинути свого сеньйора, який був для них і господарем, і суддею. Про особисту несвободу селян свідчать додаткові платежі, які не стосувалися ренти. Через те, що сеньйор був власником млина, печі, виноградного преса, він змушував селян користуватися саме ними. Се­ ляни розраховувалися чи часткою своїх продуктів, чи грошима. За по­ рушення сеньйор вимагав сплатити штраф або відбирав продукти. У X II—X III ст. селяни отримали можливість, заплативши викуп, здобути волю. Земля при цьому залишалась у власності феодалів. Ж иття селянина минало в безконечній праці. Кожен займався своєю справою, хто — сезонними польовими роботами, а хто — і надзвичайно шанованими, украй потрібними ремеслами. У селі працювали ковалі, ткачі, гончарі, мірошники, чоботарі, шевці. Практично все необхідне для життя селян і феодалів вироблялося на місці. Такий тип господар­ ства називається натуральним. Важливі питання в житті селянства вирішувала община (громада). Вона об’єднувала селян одного або кількох сусідніх сіл. Ядром общини була група відносно заможних, а отже, і впливовіших сімей. Саме вони давали необхідні кошти на громадські потреби й керували життям об­ щини. З-поміж них, зазвичай, обирали старост. Нерідко об’єднання селян в общину відбувалося довкола парафії. Адже саме громада будувала церкву, утримувала священика. Громада займалася й розмежуванням спільних угідь, стежила за станом мостів і доріг. Община також опікувалася немічними, знедоленими, бідними, вдовами та сиротами. На зборах громади розбиралися дрібні судові справи. За необхідності община організовувала оборону від зовнішньої загрози. Вигнання з громади могло стати для будь-кого лютою карою.

Англійські вілани. Мініатюра. X IV ст.

§6. Середньовічне європейське суспільство Влада світська, влада духовна, християнізація, понтифікат, симонія, анафема, схизма, феод, феодалізм, суспільні стани, інвеститура, куртуазність, герб, герольд, геральдика, натуральне господарство, община. Визначте походження слів «ІаЬогаІогев», «огаїогев», «ЬеІІаІогеБ». Знайдіть слова, подібні до латинських назв станів, у мовах, які ви вивчаєте. Наприклад, українські слова «оратор», «лабораторія» та ін. 2 . Середньовічне суспільство поділялося на три стани. Чи стано­ вило духовенство окремий стан? Які він мав права, обов’язки та привілеї? 3. Які чинники посилювали роль церкви в Західній Європі? Назвіть основну ідею вчення про світобудову Августина Аврелія. 4. Як, на вашу думку, краще «нести слово Господнє» — силою осо­ бистої віри чи «вогнем і мечем»? Обґрунтуйте відповідь. 5. Григорій І уважав, що кожен гріх має бути «знищений жертвою» — милостинею, дарунком на користь церкви. Підтвердіть або спрос­ туйте думку про те, що церква потребувала великих грошей. Складіть детальний перелік обов’язків васала, починаючи слова­ ми: «Я хочу, щоб ти...» (Цю роботу можна виконати в групах: одна група — сеньйори, інша — васали). 7. Заповніть таблицю. 1054

Схизма

і ?

І ?

Знайдіть «зайве» слово в наведених рядках: васал, інвеститура, вілан, сеньйор; абат, монастир, ченці, серви. Уважно прочитайте уривки з тексту й визначте систему васальної залежності. «Жан де Масі зобов’язаний вирушати в похід на вимогу єпископа; Еренбурга, дружина Рено-рицаря, має від паризького єпископа в якості феоду землю й несе службу, надаючи йому коней». «Матвій, сеньйор Монморансі, має з ’являтися за першою вимо­ гою паризького єпископа з двома рицарями для відправлення їх у похід». 10. Уважно прочитайте уривок з епосу «Пісня про Роланда» і назвіть обов’язки васала. Васал повинен за свого сеньйора Терпіть нестатки, спеку і мороз, Віддати тіло й кров і все життя! (Переклад В. Щ урата).

77

РОЗДІЛ 2. С Е Р Е Д Н Ь О В І Ч Н И Й С В І Т З А Х І Д Н О Ї Є В Р О П И ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ 2 Р и ц а р с ь к і т р а д и ц ії. З а м к и . Ж и т т я с е л я н • Уважно прочитайте уривки з джерел. Відтворіть процес розвитку зам­ кової архітектури.

Облаштування пагорба в Ардрі в 1060 р. «Арно, сенешаль д’Есташ, граф Булонський, усвідомлюючи, що йому все вда­ ється, і все, що відповідає його бажанням, збувається, збудував шлюзи в болоті біля Ардра на відстані, яку подолає камінь, кинутий дужою рукою. Між двома шлюзами серед болота чималої глибини він наказав насипати пагорб і звес­ ти вежу неймовірної висоти, що називалася донжоном. Вона стала оборонною спорудою [...]. Арно оточив фортецю ровом, увівши в цей ансамбль млин [...]» (З повідомлень хроніста Ламбера д Ардра). Зведення будинку або вежі на пагорбі Гінеє у 1181 р. «Бодуен, граф Гінес, збудував у Гінесі па пагорбі круглий дім із тесаного ка­ меню. Він був таким високим, наче впирався в небо. Бодуен передбачив, що верх­ ня частина буде як плоска тераса з покрівлею на кроквах [...] У цьому будинку в нього були кімнати для врочистих прийомів, житлові кімнати, кімнати для уса­ мітнення, коридори, які робили будинок подібним до лабіринту Дедала. Далі за межами будинку він збудував каплицю з кам’яними стінами й дерев’яними крок­ вами, а також кам’яну стіну вздовж зовнішнього оборонного замкового поясу. Біля входу він спорудив вежі з метальними пристроями для відбиття нападу» (З повідомлень хроніста Ламбера д Ардра). Побудова замку Гайар англійським королем Річардом Левове Серце напри­ кінці XII ст. «Над містом Ле Анделі вивищувався дуже великий пагорб, оточений з одно­ го боку річкою Сеною, а з інших боків — невеликими пагорбами приблизно од­ накової висоти. На найвищому пагорбі Річард Левове Серце звів фортецю, яка була оточена високими стінами, глибокими ровами, видовбаними в природному камені. За ровами Річард зрівняв прилеглий пагорб, додавши таким чином стінам і вежам висоти. Третій пагорб також прорізали глибокі рови. Річард укріпив ан­ самбль кам’яною стіною чималої висоти й ще одними ровами. Він назвав форте­ цю Гайар (Шато-Гайар)» (3 «Хроніки» Гійома Ле Бретонна, XII ст.). • Прочитайте уривки з джерел. Дайте відповіді на запитання.

«Тоді, усвідомлюючи себе вождем найхоробріших мужів і очільником значної кількості васалів, він [Гевард], аби отримати законне опоясання за військовим звичаєм, вибрав кількох воїнів із своєї свити, аби і вони разом із ним пройшли посвячення, і прийшов до ... абата містечка Бранда... людини глибоковіруючої... Пройшовши таїнство сповіді й отримавши відпущення гріхів, він дуже наполег­ ливо вмовляв абата посвятити його в рицарі. В англосаксів водилося, аби посвя­ чений у військове звання напередодні з почуттям щирого покаяння висповідався в усіх гріхах перед єпископом, або абатом, або монахом, або яким-небудь свяще­ ником, і провів ніч у храмі з молитвою, з покаянням і благочестивими думками; у день посвячення він приносив меч до вівтаря й слухав божественну літургію. Після прочитання Євангелія священик із благословенням покладав на шию воїна

78

Практичне заняття 2 меч; далі посвячуваний прикладався до святих Христових тайн і ставав рицарем» (З праці абата Інгульфа «Історія абатства Кройланд, X I-X IІ ст.). «Під час перемир’я між цими королями (французьким королем Філіппом II Августом та англійським королем Річардом Левове Серце) в Англії стали про­ водитися військові заходи, а саме — вправи зі зброєю, що зазвичай називаються турнірами, і король, який їх проводив, вимагав певну суму грошей від кожно­ го, хто б мав бажання в них брати участь. Ця королівська вимога жодним чи­ ном не відбивала прагнення молодих рицарів, які горіли любов’ю до зброї, вона не применшувала їхнього запалу й не боронила їм збиратися на врочистості для проведення цих заходів. Однак добре відомо, що військові сутички такого характеру ніколи не проводилися в Англії, позаяк ніяк не можна було обійтися тільки змаганнями й проявом відваги без того, аби не виникали які-пебудь сварки... Тому славний король Річард, узявши до уваги, що в бою більш досвідчені ті, хто більше тренується й навчається, постановив, що рицарі його власного королівства мають тренуватися в межах своїх власних земель, позаяк у цих військових іграх вони зможуть навчитися справжньому військовому мисте­ цтву й набути військового досвіду, і що французи не зможуть атакувати англій­ ських рицарів як людей невправних і ненавчених...» (З «Історії Англії» Вільяма Ньюбурзького, XII ст.). «Рицар, який бере участь у турнірі, повинен бути споряджений в обладунки так: спочатку йому варто одягти стьобані панчохи, далі сабатони (латне взуття) і прив’язати їх шнурками. Далі одягається набедреник, кіраса (металеві лати), наручі, рукавиці й бацинет (різновид шолома). Також не варто забувати про гербо­ ву накидку, яка повинна надихати рицаря під час бою. Ноги варто обгорнути чер­ воною тканиною, аби в разі чого супротивник не помітив крові» (3 «Трактату про правила проведення турніру» Йогана Гілла, 1434 р.). 1 .Які складові стали першоосновою рицарських традицій? 2. Поміркуйте, чому інтерес до рицарських турнірів не зникає й у наш час. • У романі В. Скотта «Айвенго», який ви вивчатимете цього року в курсі зарубіжної літератури, знайдіть уривки про рицарський турнір, зовнішній ви­ гляд рицаря, феодальний замок та його інтер’єр. Напишіть невеликий твір на основі знайдених уривків за однією з тем (на ваш вибір): «Один день у замку Седріка Сакса»; «Чому я не хочу (хочу) жити в справжньому середньовічному замку»; «Якби в мене був замок, то я б ...»(П а м ’ятайте, що ви у XII ст.!). • Прочитайте уривок із праці сучасного італійського історика Франко Кардіні. Поміркуйте, чому автор називає середньовічних селян заручниками язичницьких вірувань.

«Робота селян мала сезонний характер, а отже, їхнє життя було не дуже при­ стосоване до святкування релігійних свят. Це призводило до того, що середньо­ вічний хлібороб ие міг бути прикладом побожності або благочестя. Священики звинувачували селян у тому, що вони рідко ходили до церкви й були заручника79

РОЗДІЛ 2. С Е Р Е Д Н Ь О В І Ч Н И М С В І Т З А Х І Д Н О Ї Є В Р О П И ми язичницьких вірувань, пов’язаних із життям полів і лісів. Придворна культу­ ра розглядала «селянське» як протилежність усьому тому, що було «палацовим», тобто вишуканим, елегантним, шляхетним» (Кардіні Франко. Середньовіччя / пер. з італ. —X . : Ранок, 2004). • Розгляньте малюнки. Охарактеризуйте селянське житло та з’ясуйте, що в них спільне, а що відмінне.

Реконструкція інтер’єру курної хати

Реконструкція інтер’єру хати заможного селянина

• Прочитайте уривок із джерела. Дайте відповіді на запитання.

«Він [селянин] був величезний, на диво потворний та огидний: велика при­ плюснута голова, чорніша за вугільну яму; відстань між очима —з долоню, важ­ кий плаский ніс, товсті губи, червоніші за шмат м’яса, довгі, жовті, страшні зуби. Він був узутий у гетри, обв’язані ликом, і черевики з бичачої шкіри, одягнутий у грубий балахон, що не мав ані правого, ані лівого боку, і спирався па довгу лома­ ку. Окасен наблизився до нього. Яким же був його жах, коли він розгледів його зблизька» («Поема про Окасена та Ніколет», близько 1200 р.). 1. Про що свідчить вигляд та одяг селянина? Як ви думаєте, чи було щас­ ливим його життя? 2. Знайдіть уривки з описом одягу селян і феодалів у романі В. Скотта «Айвенго». • Прочитайте уривок із джерела з описом бенкету при дворі французь­ кого короля Людовіка IX Святого. Чи міг дозволити собі простолюд таке час­ тування? А ви щось подібне смакували?

«Спочатку нам подали вишні, потім духмяний білий хліб; вина також було вдосталь, причому найкращого, як і належить королівській величі... Після того подали свіжі боби, відварені в молоці, рибу, крабів, пиріжки з вугрем, рис з миг­ дальним молочком і тертою корицею, смаженого вугря в смачному соусі, пиріж­ ки, сир і безліч різних фруктів. І все це було організовано з неабияким смаком і ґречністю» («Хроніка» Салімбене із Парми, XIII ст.).

§7. Середньовічні міста З а х і д н о ї Європи

§ 7 . СЕРЕДНЬОВІЧНІ

МІСТА З А Х ІД Н О Ї ЄВРОПИ

• Поясніть значення виразу: «Ремесло відокремлюється від сільського господарства».

1 . В и н и к н е н н я м іс т

У Х -Х І ст. спостерігається пожвавлення старих і поява нових місь­ ких центрів. Це було зумовлено вагомими економічними процесами, передусім розвитком сільського господарства. У цей період поширило­ ся двопілля, збільшилося виробництво зернових і технічних культур, розвивалося садівництво, виноградарство, городництво, тваринництво. Надлишок сільськогосподарської продукції селяни почали обмінюва­ ти на вироби ремісників. Так виникли передумови для відокремлення ремесла від сільського господарства. Водночас своє вміння вдосконалювали й сільські ремісники — гон­ чарі, ковалі, теслі, ткачі, бондарі, шевці. Як вправні майстри, вони деда­ лі менше часу займалися сільським господарством, виконували роботу на замовлення, обмінювали власну продукцію, намагалися віднайти шляхи її реалізації. Тому ремісники йшли в такі місця, де можна було й продати свої вироби, і придбати необхідну для роботи сировину. Саме із сільських ремісників склалося первісне населення середньовічних міст, де ремесло набуло самостійного розвитку. У містах також осідали купці та селяни-втікачі. Нові міста поступово виникали на руїнах античних поселень або на їхніх околицях, біля замків і фортець, монастирів і єпископських резиденцій, на перехрестях шляхів, біля перевалів, річкових переправ і мостів, на берегах, зручних для швартування суден. Міста розрос­ талися швидко, однак украй нерівномірно. Перші середньовічні міс­ та з’явилися в Італії (Венеція, Генуя, Неаполь, Флоренція), Франції (Арль, Марсель, Тулуза), Іспанії (Валенсія, Барселона). Далі міста ви­ никають на території Англії (Кембридж, Оксфорд), Німеччини (Вальдорф, Мюльгаузен, Тюбінген), Нідерландів (Аррас, Брюґґе, Гент).

М. Меріан. Галле. Гравюра. 1646 р.

РОЗДІЛ 2. С Е Р Е Д Н Ь О В І Ч Н И Й С В І Т З А Х І Д Н О Ї Є В Р О П И

А найпізніше, упродовж X II—XIII ст., вони постали в Скандинавських країнах, Ірландії, Угорщині, на території дунайських князівств. Найбільше міст було в Італії та Фландрії. Скажімо, в італійських містах проживала половина населення всієї країни, а у Фландрії дві третини її мешканців були городянами. Чимало міст розросталося вздовж берегів Рейну й Дунаю. Отже, наприкінці XV ст. всі західноєвропейські країни мали чис­ ленні міські поселення, які були місцями жвавого товарного обміну з довколишніми селами.

?-нсг'-'ч*' ’ #Ч

ВИВЧАЄМО

ДЖЕРЕЛА

IX ст. З «Фландрської хроніки» про походження міста Брюгге Граф Фландрії Бодуен Залізна Рука збудував укріплений замок із підйом­ ним мостом. Згодом для задоволення потреб його мешканців до мосту перед воротами замку почали приїжджати торговці або продавці більш цінних речей, потім —крамарі, за ними —власники заїжджих дворів із наміром нагодувати й надати притулок тим, хто вів торговельні справи в присутності володаря, який також часто там бував; почали зводити будинки й облаштовувати готелі, де розселяли тих, котрі не могли жити всередині замку. З ’явився звичай казати: «Ідемо до мосту». Це поселення настільки розрослося, що невдовзі стало великим містом, яке й досі в просторіччі називається мостом.

2 . Н а с е л е н н я та з о в н іш н ій в и гл я д м іс т Склад населення середньовічного міста був досить строкатим. Основна маса — це ремісники, які в ранній період середньовічного міста продавали власні вироби, поєднуючи в одній особі ремісника й торговця. У містах мешкали також феодали зі своїми васалами й прислугою, представники королівської адміністрації, «чорне» й «біле» духовенство, простолюд, професори, магістри й студенти, юристи, лікарі. Усі вони брали участь у формуванні колориту міста, хоча й жили за законами своїх станів. Верхівку більшості міст становили купці, які прибрали до рук усю торгівлю. Майже кожне середньовічне місто було наповнене жебраками. Спочатку до них ста­ вилися з розумінням і співчуттям. Знедолені завжди знали, що біля церков і монастирів їм Аптека. Мініатюра. можуть надати притулок, подати їжу, одяг чи Італія. XIVст. гроші. Так тривало до середини XV ст. Саме

§7. Середньовічні міста З а х і д н о ї Європи

тоді в усіх сферах міського життя набуває поширення наймана праця, у зв’язку з чим жебраків починають сприймати як дешеву робочу силу. Тепер випрошувати милостиню можна було тільки з дозволу міських властей. Нерідко це призводило до голодної смерті деяких жебраків, які перебували на дні міського життя. ВИВЧАЄМО ДЖЕРЕЛА

XV ст. Аугсбурзький регламент про жебраків . „„„ визнала за необхідне й постановила: насамперед далі забороняється всім, чи то одружені люди, жінки або чоловіки, вдови або неодружені, захожі або місцеві, бюргери або жителі міста, збирати милостиню як удень, так і вночі, не інакше як з дозволу й за постановою почесної ради, від якої вони [у цьому випадку] повинні одержати особливий значок, а саме —жерстяний жетон. Цей жетон треба носити й мати при собі кожному, хто збирає милостиню, а без нього збирати її забороняється. Виняток становлять чужоземні пілігрими й проїжджі жебраки, яким дозволяється тут просити милостиню протягом трьох днів і не більше. Тим особам жіночої і чоловічої статі, яким, як уже сказано, дозволяється збирати милостиню, належить вичікувати милостиню щоденно перед церквою, маючи коло себе своїх дітей, яких забороняється розсилати за милостинею... 1. Знайдіть у тексті підтвердження, що міська рада контролювала жебраків. 2. Як можна було розпізнати жебраків серед інших перехожих? 3. Де до­ зволялося збирати милостиню? 4. Для кого й чому встановлювалися пільги?

Я. Брейгель. Сліпі. 1568 р. 83

РОЗДІЛ 2. С Е Р Е Д Н Ь О В І Ч Н И М С В І Т З А Х І Д Н О Ї Є В Р О П И

Кількість населення середньовічних міст була порівняно незнач­ ною. Великими вважалися міста, у яких мешкало 20-30 тис. осіб, серед­ німи —3 -5 тис. осіб. Але були й містечка, у яких проживало 1—2 тис. го­ родян. У містах-велетах населення сягало 80-100 тис. жителів. Ідеться, передусім, про Париж, Мілан, Венецію, Флоренцію, Кордову, Севілью. Цікаво, що в Англії в XIV ст. тільки у двох містах населення переви­ щувало 10 тис. — це Лондон і Йорк. Столиця Візантії — Константи­ нополь — значно перевищувала західноєвропейські міста за кількістю мешканців. У періоди найвищого розквіту в Константинополі налічу­ валося від 300 до 400 тис. жителів. На перших порах городяни разом із ремеслом і торгівлею продовжу­ вали займатися й сільським господарством. Вони мали свої сади, горо­ ди, тримали худобу. Таке явище спостерігалося, як правило, у дрібних містах. Хоча в цілому зв’язок міського жителя із сільським господар­ ством зберігався ще тривалий час. Середньовічні міста зазвичай були оточені високими кам’яними або дерев’яними стінами з вежами й глибокими ровами, що наповнювали­ ся водою з метою оборони від можливих нападів. До того ж міські воро­ та замикалися на ніч. Стіни, що оточували місто, зазвичай обмежували його територію. З переміщенням населення із сільської місцевості ця територія ставала дедалі тіснішою. Її доводилося неодноразово роз­ ширювати, зводячи довкола попередньої стіни нові укріплення. Так виникали передмістя, у яких заселялися переважно ремісники, котрі разом із купцями несли сторожову варту й становили міське військове ополчення. Вони повинні були мати зброю й за потреби вміти її засто­ совувати. У центрі міста знаходилася ринкова площа. На ній завжди було ве­ лелюдно. Городяни приходили сюди не тільки щось купити чи продати, а й зустрітися із знайомими, почути новини. Тут оголошувалися нові укази короля, розпорядження міської влади, проводилися найрізнома­ нітніші святкування. Поруч із ринковою площею височіли дві споруди:

Середньовічне місто Базель. Нюрнберзька хроніка. 1493 р.

§7. Середньовічні міста З а х і д н о ї Європи

кафедральний собор як головний християнський храм міста й ратуша. Саме в ратуші збиралася й засідала міська рада —магістрат. Невід’ємним атрибутом кожного міста була кам’яна вежа зі дзвоном або дзвіницею, що виконувала сторожову та комунікативну функцію. Середньовічний городянин добре розумів, про що сповіщає дзвін: про вбивство, пожежу, повстання тощо. Ближче до центру розташовувалися будинки найзаможніших і найшанованіших городян. Але будинок у місті можна було придбати тільки з одержанням усіх міських прав. Таких повноправних городян у кожній країні називали по-своєму: у Німеччині — бюргерами, в Італії — пополанами, у Франції — буржуа. Решту населення становили звичай­ ні міські жителі. Через нестачу міської території вулиці були вузенькими. їх ширина зазвичай сягала довжини списа. Будинки буквально «наліплювались» один на одного й зводилися у 2 -3 поверхи. Основними будівельними матеріалами для них були камінь, дерево й солома. Фундаменти роби­ ли вузенькі, а верхні поверхи часто нависали над нижніми, нозаяк земля в місті була надзвичайно дорогою. На вулицях завжди панувала напів­ темрява, навіть у яскраві сонячні дні. Уночі вулиці також не освітлю­ валися. Якщо ж людина була змушена йти нічним містом, їй доводило­ ся брати каганець чи смолоскип. Міста з дерев’яними прибудовами та солом’яними дахами часто потерпали від спустошливих пожеж. Через це побутувало правило: із настанням ночі гасити в будинках вогні. ІСТОРИЧНА ЦІКАВИНКА

У XII ст. правила міської ради Парижа містили припис: ширина вулиць повинна бути такою, щоб осел, який бреде серединою, міг ухопити, мота­ ючи головою, жмут трави з низьких огорож по обидва боки.

Міські вулиці заселялися переважно ремісниками певної спеціаль­ ності, що засвідчували їх назви. Були вулиці гончарів, ткачів, чобо­ тарів, кожум’як, ковалів, зброярів тощо. Вхід у ремісничу майстерню прикрашала спеціальна емблема. Вона символізувала виріб, який виго­ товляв ремісник: калач, чобіт, меч, ключ тощо. Вікна кожної майстерні переважно виходили на вулицю. Удень віконниці відкривалися. Верх­ ню половинку використовували як навіс, а нижню — як прилавок, на якому виставляли крам. Через відчинене вікно можна було бачити, як виготовляються ті чи ті вироби. У середньовічних містах вулиці не покривали бруківкою, тому в літню спеку там стовпом стояла пилюка, а навесні та восени бруд сягав колін. Помиї виливали просто на вулицю, туди ж викидали й господарське сміття. Від цього з міських вулиць розносився сморід. 85

РОЗДІЛ 2. С Е Р Е Д Н Ь О В І Ч Н И Й С В І Т З А Х І Д Н О Ї Є В Р О П И ТОРИЧНАЦІКАВИНКА

Відомо, що наприкінці XII ст. французький король Філіпп II Август, від­ чинивши якось уранці вікно, раптом знепритомнів. Як з ’ясувалося, при­ чиною цього стали вкрай неприємні запахи, що доносилися з паризьких вулиць до його палацу. Після цього прикрого випадку король дав наказ викласти дорогу бруківкою. Либонь, це й була перша бруківка в серед­ ньовічному місті. Викладені бруком вулиці починають траплятися частіше тільки приблизно із середини XIII ст. Але так було не в усіх європейських містах. Відомо, що наприкінці XV ст. жителі міста Рейтлінгена вмовляли німецького імператора Фрідріха III не приїжджати до них через жахливий стан вулиць. Однак він не послухав поради й у результаті мало не загинув разом із конем у болоті на одній із міських вулиць.

Скупченість населення, відсутність гігієни, загальний антисанітар­ ний стан перетворювали місто на справжній розплідник збудників хвороб та епідемій. Від них деколи вимирала третина, а то й половина міського населення. Одвічною проблемою середньовічних міст була не­ стача питної води. Перші водогони з ’явилися приблизно у X II—XIII ст. в Італії. Прийшло усвідомлення, що саме бруд і нечистоти спричиня­ ють появу різних хвороб і пошестей. Тому навіть з ’являються відповід­ ні накази про дотримання чистоти в містах. Невід’ємною частиною різнобарвного життя середньовічного міста були корчми й шинки. Тут городяни та приїжджі могли добре відпочити й розважитися. Почина­ ючи з XII ст. в містах з’являються готелі та громадські лазні, де відвідувачам пропо­ нували також послуги перукарів. Цікаво, що звичайний перукар міг зробити й не­ складну хірургічну операцію чи за необ­ хідності пустити хворому кров. Середньо­ Візит лікаря. Мініатюра вічні лікарні, яких у містах було чимало, з трактату Авіценни називалися лазаретами — за іменем біб­ «Медичний канон». X I ст. лійного цілителя — святого Лазаря. 3 . М іс ь к і к о м у н и

Здебільшого середньовічні міста виникали на чиїйсь землі й фор­ мально належали її верховному власнику (герцогові, графові, баронові, єпископові тощо). Тому міста відразу ж стали об’єктом фінансових і юридичних претензій феодалів. А якщо приводу для цього й не було, усе одно знаходилися охочі мати над містом владу. Усе це викликало _ 86

§7. Середньовічні міста З а х і д н о ї Європи

невдоволення з боку городян, яке набуло форм справжньої боротьби між містами й сеньйорами. У Західній Європі таке протистояння три­ вало впродовж Х -Х ІІІ ст. й називалося комунальним рухом. У ньому простежуються два основні етапи. Перший символізує боротьбу го­ родян за звільнення від непосильних форм феодальної залежності, за зменшення поборів і за торгові привілеї. Другий засвідчує бажання здобути міське самоуправління й права. Часом городянам удавалося відкупитися від сеньйора чималими коштами. Такі міста отримували за гроші спеціальну грамоту, так звану хартію, у якій перераховувалися всі надані місту вольності й привілеї. •^ Г Ч *

імі к‘

ВИВЧАЄМО

ДЖЕРЕЛА

XII ст. З хартії міста Сен-Омера Я, Вільгельм, з Божої милості граф Фландрії, не бажаючи заперечувати проти клопотання городян Сент-Омера... даю їм на віки вічні й наказую, щоб запиша­ лися незмінними нижчеписані права та звичаї: 1. Щоб я забезпечив їм мир відносно будь-кого; щоб я підтримував їх і захищав як своїх людей, без усякої прихованої думки... 4. Я даю їм свободу, яку вони мали за моїх попередників. А саме, щоб сентомерці в жодному разі не виступали в похід за межі свого міста, за винятком того випадку, коли вороже військо вчинить напад на територію Фландрії; тоді вони повинні будуть боронити мене й мою землю... 8. Усіх, хто живе й потім житиме в стінах Сент-Омера, я звільняю від подуш­ ного оброку та від платежів фогтові [управителеві!... 10. Я наказую, щоб їхня комуна, яку вони створили, присягнувши, і надалі існу­ вала, і нікому не дозволю розпустити її, а також даю їм усякі права та правосуддя за кращими зразками того, як ця справа розглядається в моїй землі, тобто у Фландрії... 1. Як жителі міста добилися хартії? 2. Які пільги отримали городяни? 3. Які вони мали обов’язки?

Проте в більшості випадків міським мешканцям дово­ дилося здобувати свою свободу навіть у тривалій зброй­ ній боротьбі. Чимало міст у результаті такої боротьби ставали комунами. Це означало, що верховним органом управління була міська рада, тобто магістрат, членів яко­ го обирали. В Англії і Франції голову ради називали ме­ ром, а в Німеччині — бургомістром. Міста-комуни домагалися від феодала чи короля прав на вільну торгівлю, вільне заняття ремеслом. За згодою сторін ніхто не смів змушувати городян виконувати по­ винності й здійснювати виплати, за винятком тих, про які

Й. Шрейбер. Бургомістр. X IX ст. 87

РОЗДІЛ 2. С Е Р Е Д Н Ь О В І Ч Н И Й С В І Т З А Х І Д Н О Ї Є В Р О П И

домовлено із сеньйором. Зазвичай міста зобов’язувалися виставляти військове ополчення й платити загальний податок. Місто могло за­ боронити ввозити на свій ринок ті товари, які вже тут вироблялися, і мало право регулювати ціни. Місто набувало прав, згідно з якими се­ ляни з найближчої околиці не сміли варити пиво та виготовляти деякі вироби для продажу, аби не перешкоджати ремісникам збувати свою продукцію в передмісті. ІСТОРИЧНА ЦІКАВИНКА

Унікальним прикладом прагнення міста до незалежності є історія, описана в хроніці абата Гюїбера Ножанського. Ідеться про боротьбу за самоврядування жителів північнофранцузького міста Лаона. На початку XII ст. місто було власністю місцевого єпископа Ґодрі, що славився сво­ єю скупістю та безжальністю. У 1108 р. купці й ремісники, заплативши єпископу кілька сотень золотих монет (ліврів), отримали хартію на само­ врядування. Було обрано раду комуни, у яку ввійшло 36 городян. Єпис­ коп склав присягу й пообіцяв, що не порушуватиме міських прав. Король Людовік VI Товстий також визнав права Лаона на самоврядування. Од­ нак коли 1111 р. король прибув до міста, єпископ почав просити монарха скасувати хартію. Довідавшись про це, городяни запропонували коро­ леві 400 ліврів, але єпископ їх випередив і дав королеві 700 ліврів. Са­ моврядування було скасовано. Ображені городяни підняли повстання, пограбували єпископський палац, а самого Ґодрі, який сховався в по­ рожній діжці, безжально вбили. Однак король усе-таки відновив у Лаоні старі порядки. Події, описані в хроніці Гюїбера Ножанського, були лише одним епізо­ дом довготривалої боротьби лаонців за свої права. Перемога опинялася то в руках городян, то в руках короля. Так тривало понад 200 років. Лише 1331 р. король добився свого. Городяни зазнали поразки. Управляти міс­ том стали королівські судді й чиновники. Приклад Лаона засвідчує, що де­ коли боротьба городян із сеньйорами затягувалася на цілі століття.

Справжнім здобутком комунального руху стало те, що переважна більшість городян усе-таки позбулася особистої залежності від сень­ йора. Селянин, якому вдавалося втекти в місто й прожити там рік і один день, також ставав вільним. Навіть «міське повітря робить віль­ ним» — твердить середньовічна німецька приказка. У міському праві міста Бремена було записано: «Якщо хтось, чоловік або жінка, проживе впродовж року й дня в м. Бремені під владою... права... міської межі... і якщо після цього строку хтось захоче заперечувати його свободу, то... нехай буде дозволено йому [тобто звинуваченому] довести свою свобо­ ду з посиланням на вказаний термін». 88 4

§7. Середньовічні міста З а х і д н о ї Європи

Здобуття свободи, однак, не означало встановлення рівності в містах-комунах. Спочатку влада в містах, що звільнилися від залежності, належала лише кільком родинам з-поміж найбагатших. Це був так званий патриціат. Тільки патриціат мав спадкове право засідати в магістраті й обиратися на найвищі посади. У бага­ тьох містах влада так і збереглася в руках патриціату впродовж усього середньо­ Критий ринок. Мініатюра. віччя. В окремих містах політичні права Франція. XVст. здобували ремісники. Разом патриціат і ремісники утворювали стан повноправних городян —бюргерів. Нижчу сходинку посідали плебеї — найбідніші городяни, наймані робітники, слуги, жебраки. Однак навіть жебрак залишався в місті вільною люди­ ною. 4 . Р е м е с л о та ц е хи

Економічною основою західноєвропейського середньовічного міс­ та було ремесло. Ремісники однієї або кількох споріднених професій об’єднувалися в цехи. Цьому сприяло декілька факторів: по-перше, разом ремісникам було легше боронитися від свавілля феодалів; нодруге, цехи мали більше можливостей долати конкуренцію ремісників, які прибували з інших міст чи сіл. У більшості міст належність до цеху була обов’язковою умовою. Головна функція цехів — контроль над ви­ робництвом і продажем ремісничих виробів. Перші цехові організації виникли в Італії вже в X ст., у Франції, Англії і Німеччині — у X I—XII ст. Спочатку цехів було небагато. Од­ нак із часом їх кількість суттєво зросла. Цехи були найрізноманітнішими. Одні виготовляли продукти харчування (пекарі, м’ясники, пиво­ вари), інші виробляли тканини, одяг, взуття (ткачі, кравці, шевці, чоботарі). Особливо ша­ нувалися цехи, які займались обробкою заліза й деревини (ковалі, столяри, теслі). Із значним розвитком виробництва розпо­ чалося розшарування цехів. Так, цех ковалів міг розділитися на цехи зброярів, бляхарів, ножівників тощо. Цех зброярів розподілявся на ще Герби цехів пекарів (1), вужчі ремесла, кожне з яких займалося вироб­ малярів (2), перука­ ництвом шоломів, лат, мечів, списів тощо. Існу­ рів (3), рукавичників (4) Реконструкція. XIX ст. вали навіть ще дрібніші цехи, як, скажімо, цех

РОЗДІЛ 2. С Е Р Е Д Н Ь О В І Ч Н И Й С В І Т З А Х І Д Н О Ї Є В Р О П И

виробників гаманців для подачі милостині жеб­ ракам у Парижі або ж цех вишивальників гербів у Кельні. Наприкінці XIII ст. в Парижі працювало понад 130 цехів, які об’єднували майже 5 тис. ре­ місників. У Х ІУ -Х У ст. цехи поділяли на багатші («стар­ ші», або «великі») і бідніші («молодші», або «малі»). Цехи, які нещодавно утворилися, були на­ багато бідніші від цехів, закладених десятиліття чи століття тому. Водночас відчутною була й різниця Коваль. в предметі виробництва та продажу, бо гончар не Мініатюра. міг мати таких прибутків, як золотар, вироби якого XII ст. купували багатії. Тому іноді старші цехи підпоряд­ ковували собі молодші. Займатися ремеслом у власній майстерні могла тільки людина, яка мала звання майстра. Саме він був головною фігурою цеху. За власні гроші майстер купував необхідне обладнання, сировину й виготовляв виріб від початку аж до надання йому завершеної форми. У майстра були помічники: підмайстри й учні. Найважливіші питання забезпечення життєдіяльності цеху регулю­ валися статутом. Згідно зі статутом, кожному майстрові дозволялося мати строго визначену кількість інструментів і верстатів, підмайстрів і учнів. При цьому було заборонено виконувати роботу в нічний час та у святкові дні. Напередодні свят робочий день скорочувався. Статут також установлював, яку кількість сировини закуповувати та яку кіль­ кість продукції виробляти. Заборонялося мати занадто великі запаси сировини, щоб у випадку її надлишку заощадливий майстер не скорис­ тався непередбачуваними прибутками. Отже, обсяг виробництва про­ дукції ремісника залежав від можливостей її збуту. Головним органом управління цеху вважалися загальні збори май­ стрів. Існувало два типи таких цехових зібрань: звичайні й урочисті. На звичайних зборах обговорювалися поточні справи, і відбувалися вони досить часто. Урочисті ж збори були приурочені вшануванню святих — покровителів цеху, вони скликалися раз-двічі на рік і завершувалися бенкетом. Тут затверджувалися нові члени цеху, розглядалися позови між майстрами, проводилися вибори посадових осіб, напрацьовували­ ся цехові норми, каралися винні в недотриманні статуту. Велика увага на таких зборах приділялась обговоренню якості товарів. Адже якщо ремісник виготовив бракований виріб, то червонів за нього весь цех. Відомі також випадки жорстоких покарань за таку безвідповідальність. Крім того, неякісні товари могли виставляти біля ганебного стовпа, як це було, наприклад, у Парижі. 90

§7. Середньовічні міста З а х і д н о ї Європи !* * * '

•Ц* *

ВИВЧАЄМОДЖЕРЕЛА

XIII ст. Зі статуту паризьких виробників олов’яного посуду 1. Кожен, хто хоче бути в Парижі виробником олов’яного посуду, може вільно ним бути, аби тільки добре й чесно працював, і може мати стільки підмайстрів і учнів, скільки захоче. 2. Ніхто з виробників олов’яного посуду не може працювати вночі або у святкові дні, коли все місто святкує; а хто так учинить, зобов’язаний заплатити королю 5 су штрафу, оскільки нічне освітлення недостатнє для того, щоб він міг добре й чесно виконувати своє ремесло. 3. Виробник олов’яного посуду по праву повинен створювати всілякі вироби свого ремесла лише з якісного сплаву, як справа цього вимагає; якщо ж він робить інакше, утрачає виріб і сплачує королю 5 су штрафу. 4. Ніхто не може й не повинен продавати старі олов’яні вироби як нові; а коли хто так учинить, винен королю 5 су штрафу. 1. Чиїми проблемами переймались автори статуту? 2. Які покарання перед­ бачалися для несумлінних ремісників?

Кожен цех мав свою емблему із зображенням знарядь праці — сим­ волів ремесла, цехову печатку та касу. У разі потреби цех надавав допо­ могу сиротам чи вдовам майстрів. Цех також споруджував церкву або каплицю на честь святого — покровителя ремесла. У випадку війни цех виступав як окрема бойова одиниця й мав свій стяг. Після перемоги комунального руху всі важелі правління опинилися в руках патриціату. Цехи, які на той час зміцнили свої позиції, уступили з ним у боротьбу. Вони вимагали, щоб їхніх представників допускали в міську раду. Почалися так звані цехові революції за владу в місті. Там, де міське ремесло було розвинуте слабше, ніж торгівля, перемога зали­ шалася за патриціатом (Гамбург, Любек, Бремен та ін.). Натомість у міс­ тах, де ремесло сягнуло високого рівня розвитку, перемога була за цехами (Кельн, Базель, Флорен­ ція). Але й у цьому випадку доступ до влади мали не всі ремісники, а тільки найбагатші цехи. У кожного цехового майстра були учні й під­ майстри. На навчання віддавали зазвичай у се­ милітньому віці. Це відбувалось урочисто, деко­ ли — у ратуші. Батько вносив плату за хлопчика, а майстер зобов’язувався навчити його ремеслу, Висячий замок годувати й одягати. Учні прислуговували по гос­ із ключем. подарству, фактично були хлопчиками на побі­ Південна Німеччина. геньках. Поводилися з ними доволі строго, завдяки 1580 р. 91

РОЗДІЛ 2. С Е Р Е Д Н Ь О В І Ч Н И М С В І Т З А Х І Д Н О Ї Є В Р О П И

чому діти призвичаювалися до дисципліни, училися шанувати старших і працю. Після 5-8, а то й 12 років такого навчання учень ставав підмай­ стром —головним помічником майстра. Підмайстри отримували платню, могли вільно переходити від одного майстра до іншого. Уважалося корис­ ним, коли молоді люди мандрували різними містами, пізнавали світ. Щоб стати майстром, підмайстер мав зробити вступний внесок у скарбничку цеху, а також виготовити й подати на розсуд майстрів шедевр — вишуканий і дорогий виріб свого ремесла. Якщо іспит було складено, підмайстер за власні кошти частував усіх членів цеху й ста­ вав його повноправним членом. ВИВЧАЄМО ДЖЕРЕЛА X V ст. Зі статуту любецьких золотарів

А

...Хто хоче посісти становище самостійного майстра в цеху, повинен [крім виконання багатьох інших вимог] зробити такі речі: золотий перстень ажурної роботи, англійське зап’ястя, зап’ястя, що дарується при зарученні, гравійоване й почорнене, і кільце для рукоятки кинджала. Ці речі він повинен подати старшинам і найстарішим членам цеху... 1. Що мав виготовити підмайстер? 2. Хто оцінював вироби? 3. Для чого ви­ готовлялись ідеальні вироби?

Зрозуміло, що не всі підмайстри мали кошти для виготовлення ше­ девра та влаштування бенкету. Крім того, намагаючись захистити себе від конкуренції, майстри обмежували доступ підмайстрів у цех. Повно­ правними членами цеху могли стати хіба що син або зять майстра. Так утворювався прошарок «вічних підмайстрів». У Х ІУ -Х У ст. відбува­ лося поступове «замикання цехів». Для захисту своїх інтересів підмай­ стри створювали особливі спілки — братства. Цехи на ранній стадії свого існування відіграли надзвичайно важли­ ву роль у розвитку ремесла. Однак заборона на нововведення й технічні вдосконалення з часом призвела до гальмування процесу виробництва.

5. Торгівля й гільдії Торгівля разом із ремеслом становила економічну основу середньо­ вічних міст. Для значної частини їхнього населення вона була основ­ ним заняттям. Протягом Х1-ХУ ст. в Західній Європі значно розвинулася зовніш­ ня, а також транзитна торгівля, яка охоплювала передусім два основ­ ні європейські регіони. Одним із них був район Середземномор’я, де перехрещувалися торговельні шляхи, що з’єднували Іспанію, Півден­ ну й Центральну Францію та Італію, а також із Візантією та країнами

§7. Середньовічні міста З а х і д н о ї Європи

Сходу. Рівних тут не було купцям із Генуї та Венеції. Західна Європа доправляла в східні країни тканину, зброю, золото, срібло. Зі Сходу в Європу широким потоком надходили предмети розкоші, прикраси, а також вино, прянощі, зерно, цукор. Торгівля поширювалася також у країнах, розташованих у басейні Балтійського й Північного морів. Були активно задіяні Північно-За­ хідна Русь, Польща, Східна Прибалтика, Північна Німеччина, Скан­ динавські країни, Фландрія, Брабант, Північні Нідерланди, Північна Франція та Англія. Вони торгували найрізноманітнішими товарами. З Новгорода, важливого транзитного центру торгівлі Русі із Західною Європою, надходили хутро, льон, віск, сало. Скандинавські країни по­ стачали деревину, залізо, мідь, рибу. З Англії привозили вовну, із Пів­ нічної Ф ранції — вина, із Фландрії — різнокольорове сукно, із Північ­ ної Німеччини — сіль, зерно тощо. У торгівлі на Балтійському й Північному морях важливе значен­ ня мали міста, об’єднані в союз під назвою Ганза. Ще у XII ст. вздовж північнонімецького узбережжя в басейні річок Рейну й Ельби жваво розвивалася торгівля. Німецькі купці розширювали цей ареал уздовж Балтійського моря в напрямку до Польщі й відкривали там нові рин­ ки. У той час найбільш активними торговими центрами були Гамбург і Любек. У 1241 р. ці міста задля безпеки торгівлі й утворили союз — Ганзу. Спочатку провідну роль відігравав Любек, далі лідерство перейшло до Гамбурга. Згодом до них приєдналися й інші міста. У період най­ більшого розквіту (середина XV ст.) до Ганзи входило майже 150 міст, які забезпечували регулярні торговельні зв’язки між Руссю, Скандинавськими країнами, Нідерландами й Англією. Ганзейський союз був передусім тор­ говельною організацією, яка борони­ ла інтереси своїх членів. Ганза могла втручатися і в європейську політику, але лише в тому випадку, коли цього вимагала торгівля. У 1367 р. пересік­ лися торговельні інтереси Ганзи й данського короля Вальдемара IV. Д а­ нії було оголошено війну. Ганза здобу­ ла перемогу й навіть отримала право голосу під час обрання нового короля Данії. Торгівля в м. Гамбурзі. В епоху Середньовіччя існували та­ Мініатюра. XVст. кож союзи, що об’єднували переваж93_

РОЗДІЛ 2. С Е Р Е Д Н Ь О В І Ч Н И Й С В І Т З А Х І Д Н О Ї Є В Р О П И

но купців одного міста. Вони називалися гільдіями. Подібно до зако­ нів цеху при вступі в гільдію треба було зробити грошовий внесок і почастувати її членів. Гільдія мала статут, її очолював старшина. До об’єднання купців спонукало намагання утвердити монополію торгівлі у своєму місті тільки за членами гільдії, аби відсторонити конкурентів. Крім того, члени гільдії зобов’язувалися захищати одне одного під час торгових подорожей. Серйозною перепоною для торгівлі був поганий стан доріг. До того ж кожен феодал і кожна міська комуна збирали мито з купця, який проїжджав через їхню територію. Мито платили також при пере­ їзді через міст, перевантаженні товарів у гавані, продажу їх на ринку тощо. Товари з корабля, викинутого на берег під час шторму, ставали власністю феодала, якому ця земля належала. Інколи доходило до тра­ гічного: феодали навмисно виставляли фальшиві сигнали, аби кораблі розбивалися. Проте кількість купців невпинно зростала. У центрах міжнародного торгового обміну виникали ярмарки. У XIII ст. особливо славилися ярмарки Шампані (Східна Ф ранція), що діяли почергово в чотирьох містах цього графства. Сюди з’їжджалися купці з усіх країн. У Німеччині велике значення мали ярмарки у Франкфурті-на-М айні та Лейпцигу. У XV ст. центром ярмаркової тор­ гівлі в Європі стало місто Брюґґе у Фландрії. Зростання торгівлі гальмував слабкий розвиток грошового госпо­ дарства, велика кількість різних монетних систем і низька якість монет. У зв’язку з цим велику роль відігравали міняйли, які обмінювали при­ везені купцями гроші на ті, що були в обігу в конкретній країні. Якщо купець заплатив міняйлові свого рідного міста певну суму грошей, він отримував спеціальний документ, з яким спокійно міг вирушати в подорож. При­ бувши до місця призначення, купець по­ казував цей документ агентові міняйла й отримував потрібну суму місцевими гріш­ ми. Так з’явився вексель , тобто замінник готівкових грошей. Із часом у міняйл збиралися чималі су­ ми грошей. Вони починають давати їх у борг за умови повернення в півтора-два рази більше від позиченої суми. Таких мі­ Л. К. Массейс. няйл стали називати лихварями. Кредитні Лихвар із жінкою. 1539 р. та лихварські операції призвели до ствоі/.: Вексель — це документ, за яким одна особа доручає іншій виплатити певну 1'ф суму грошей у певному місті третій особі, що вказана в документі.

§7. Середньовічні міста З а х і д н о ї Європи

рення спеціальних банківських контор. Перші такі контори виникли в Ломбардії (Північна Італія). Звідси й походження слова ломбард. Для полегшення роботи купцям та їхнім торговим агентам усі банківські операції почали задокументовуватися. У Х ІУ -Х У ст. багаті купці стали скуповувати продукцію ремісни­ ків, відірвавши їх у такий спосіб від ринків збуту. Спочатку купець брав сировину оптом, а потім перепродував ремісникам. Малозабезпе­ чений ремісник опинявся в залежності від купця й був змушений на нього працювати. Подібний вид діяльності привів до створення пер­ ших підприємств капіталістичного типу, що отримали назву розсіяні

мануфактури.

6. Міська культура й повсякденне життя Середньовічні міста сприяли формуванню своєрідного культурно­ го середовища. Тут з ’явилися найбільш вишукані зразки архітектури й мистецтва. Удосконалюється система освіти: до міських шкіл перехо­ дить інтелектуальна ініціатива, що раніше належала монастирям. Саме в місті зародилася й сформувалася демократична культура світського характеру, тісно пов’язана з народною творчістю. Н айяскра­ віше вона проявилася в зразках міської літератури, створеної народ­ ною розмовною мовою, а не книжною латиною. Здавна в народі були популярними веселі, розважальні оповідки, по­ брехеньки, притчі, які в період розквіту міст зазнали літературної оброб­ ки. Так з’явився найнопулярніший жанр міської літератури — невелике оповідання комічного або сатиричного змісту, спочатку віршоване, а по­ тім прозове. У Франції воно називалося фабліо, у Німеччині — шванк. Головним героєм такого твору був веселий і мудрий чоловік, який, за­ вдяки своїй дотепності, умів виплутатися з будь-якої ситуації. У міській літературі розвивалися й інші жанри: сатиричний епос («Роман про Лиса»), алегоричний епос («Роман про Троянду», «Видін­ ня про Петра Орача», «Книга про звичаї») тощо. Носіями вільнодумства були ваганти. Радощі та прикрощі свого манд­ рівного життя вони відображали в піснях і віршах. Ваганти творили латинською мовою. Саме в їхньому середовищі зародилася своєрідна Ломбард — кредитна установа, що надає населенню позички за певний від­ соток під заставу цінних речей; приймає також за плату на зберігання деякі предмети домашнього вжитку. М ануфакт ура (з латин, рука і роблю) — виробництво, що характеризуєть­ ся розподілом праці найманих робітників на основі ручної та ремісничої техніки. 95 _

V - * ':

*

РОЗДІЛ 2. С Е Р Е Д Н Ь О В І Ч Н И Й С В І Т З А Х І Д Н О Ї Є В Р О П И

поезія, розквіт якої припав на X II—XIII ст. Тема­ тика творів була досить широкою. Вони писали хвалебні вірші на замовлення знатних осіб, кур­ туазну лірику, складали заклики до хрестових походів, оспівували веселі розваги, висміювали ниці вчинки тощо. Яскравою постаттю з-поміж вагантів був Франсуа Війон, який жив у XV ст. Іноді його називають останнім вагантом. Щ о­ правда, митець творив не латиною, а рідною французькою мовою. Поезія Війона насичена суперечностями, вона відображає кінець епохи Середньовіччя й початок Відродження. Ліричний герой його творів прагне зрозуміти себе — і не може, шукає шляхів — і не знаходить. Франсуа Війон — поет-бунтівник. Гравюра на дереві. 1497р.

Від спраги гину біля водограю, Зубами біля вогнища січу, Чужинцем в рідному краю блукаю, Німую криком, мовчки я кричу... (Із «Балади поетичного змагання в Блуа»)

Духом новизни пронизана творчість ще одного визначного мит­ ця — англійського письменника Джефрі Чосера (1340-1400). Він написав «Кентерберійські оповідання», у яких глибоко й правдиво відтворено життя тогочасної Англії. Ж ителі міст дуже любили різні театральні вистави. Міська площа стала місцем народження середньовічного карнавалу: грандіозні міс­ терії, які іноді тривали кілька днів; повчальні міраклі й мораліте, що виникли спочатку як доповнення до церковних богослужінь; веселі фарси, сповнені перевдягань, бійок, сварок. Велику роль у розвитку театрального мистецтва відігравали манд­ рівні актори — жонглери. Це були переважно бідні, бездомні люди, які і в спеку, і в холод мандрували пішки чи на возах ш ляхами се­ редньовічної Європи. Вони поєднували ремесло співця-музиканта й актора. Ж онглери виступали на перехрестях великих доріг, у містах і селах, були незмінними учасниками ярмарків, народних і релігій­ них свят.

Ж 96

Ратуша, магістрат, бюргери, пополани, патриціат, буржуа, гільдії, вексель, ломбард.

§7. С ередн ьовічн і міста З а х ід н о ї Є вропи 1. Знайдіть на карті Європи міста, походження яких можна поясни­ ти за їх назвою. 2. Опишіть життя в середньовічному місті. Щ о для людини було найважливішим? Як ви думаєте, чим займалися у вільний час містяни? Чи давало місто людині більше свободи, ніж село? 3 . У чому полягає відмінність між цехом і гільдією, міняйлами й лих­ варями? 4 . У XIII ст. в Парижі було майже 100 цехів, а наприкінці XIV ст. — май­ же 350; у Лондоні кількість цехів збільшилася з 50 до 100. Чому кількість цехів зростала? Про що це свідчить? 5. Оберіть зі списку характерні ознаки цехового ремесла: • машинна праця • ручна праця • використання праці підмайстрів і учнів • дрібне виробництво • орієнтоване на ринок • товари ви­ готовлялися для власного споживання • наявність поділу праці між робітниками • відсутність поділу праці між робітниками. 6 . Установіть відповідність між поняттями та поясненнями. 1 майстер А повноправний городянин, який належав 2 цех до середнього прошарку міського населення 3 бюргер Б союз купецтва німецьких міст із центром 4 Ганза уЛюбеку 5 міняйло В людина, яка за встановлену плату міняла на ярмарку гроші Г об ’єднання середньовічних ремісників Д ремісник, головний працівник, власник майстерні 7 . Цехи в разі потреби забезпечували пожежну охорону в місті, а подекуди й охорону міста в цілому, дбали про надійність місь­ ких мурів. Поміркуйте, з якою метою вони це робили. 8 . Селяни Гурт і Вамба 20 квітня 1234 р. були затримані в Йорку по­ сланцями свого господаря, Седріка Сакса, який вимагав їхнього повернення в маєток на підставі того, що вони втекли із селища 12 квітня 1234 р. Селяни ж привели свідків, які підтвердили під присягою на святому Хресті, що Гурт і Вамба вперше просили милостиню на минулорічну Пасху, яка, як усі знають, була 5 трав­ ня. Яке рішення має прийняти суд? 9 . Уявіть себе в оточенні Анни Ярославни, яка приїхала до Парижа. Напишіть листа додому. Щ о ви можете побачити в Парижі таке, чого не було в Києві? Порівняйте Київ Ярослава Мудрого й Париж Генріха І. 10. Витоки сучасних демократичних процесів у країнах Західної Єв­ ропи можна виявити в житті середньовічних міст, в організації управління, стосунках ремісників, купців та інших жителів міста. Подумайте й поясніть, які міські порядки можна розглядати як витоки майбутньої демократії.

97

УЗАГАЛЬНЕННЯ ДО РОЗДІЛУ 2 « С Е Р Е Д Н Ь О В І Ч Н И Й СВІТ З А Х І Д Н О Ї Є В Р О П И » Стани середньовічного суспільства духовенство огаіогев

рицарі ЬеІІаіоге б

селяни ІаЬогаіогев

Основні повинності селян: • панщина (відробіткова рента) — уся робота на феодала; • натуральний оброк (натуральна рента) — певна кількість продуктів свого господарства або продукти ремісничого виробництва, які селяни віддавали феодалові; • грошовий оброк (грошова рента); • громадські роботи (ремонтування мостів, мурів; будівництво замків тощо).

Середньовічні міста Причини виникнення: • • • •

відокремлення ремесла від сільського господарства; розвиток ремесла та сільського господарства; розвиток торгівлі; формування християнських центрів.

Ремесло: • цех — спілка ремісників однієї спеціальності; • майстерня ремісника — застосування ручної праці, виготовлення виробу від початку до завершення, працюють — майстер, підмайстер, учні. Торгівля: • ринки, ярмарки, міняйли, ломбард, банк, Ганза. М іське самоврядування: • міста-комуни; «Міське повітря робить людину вільною». Міська культура: • міська література — байки, фабліо, тваринний епос, алегоричний епос, драматичні жанри; жонглери.

Ч

з )

РОЗДІЛ

ВРОПЕИСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО и і ДЕРЖАВИ в X -X V

СТ.

І“ twt *

і

І

II

ia v V»

V

ЇГ \

їв s i l k пару» - V

*

=41

\fZ d t

ЄВРОПА в 1Х-ХІ ст. ПОХОДИ НОРМАНІВ о. Ісландія

Ф а р е р сь к і

Ф

о с т р о в и

Н ІД А РОС (ТРрНГЕЙМ) УПСА'ЛА Новгород

Л С т а ва н ге р ї

] П/Вн/чна Дублін

г Мор£ у Йорк / 1кого Г],ЛЛ^ ДЛНПЦЗД,

^росктлЕ.

КОРОЛ.Л А Н ГЛ ІЯ *-

т^Лондої

О Гамбург /£НЄЗНОл Бремен) Ч О кї

В ікін г

'Кёльн ААХЕН ПАРИЖ _

/З

г

\

4(

У-Л а

Лісабон

и .

о

І

в

Л

Л

а р с е п о н Л V,------- - ^ З Г А

Н П ^

(

-х

О КОРДОВА

Севілья

Аугсбург

0 Ш

л

—

Р

г-"

Ь

,

Д у ро л

Уг о р щ

Г і г *

.

Д

ина

Л

воло** Г ® 7

^

V)

у

\

А о Д

^

ри м х Н еаполі}*!

с.

Д

---------------- Ч У Й Г

С ицилія

Походи норманів у ІХ-ХІ ст.

Ібхяад

і ю

)г . и у \ С ^ Xі4 - , V *-»ч^ Р о . С а р д и н і я \ Л

Махідія

_ ю о

(І

] [

клуза у

Толедо

О ГД О В С ЬК И ^>

ЕСТЕРГОМ

Мілан Венеція

0

' і 1

ПРАГА ^

ко ро п . Б у р г у н д ія

^

КОРОЛІВ. ЛИОН 7

%

А*

к о р о л ь

«о н с та Ьш н о ^

Ич

опь

/№,я

* | с < ,1и Смірна

Атталія

§8. П оходи вікінгів та їхні завою вання § 8 . ПО ХО Д И ВІКІНГІВ ТА ЇХ Н І ЗАВО Ю ВАННЯ • Визначте за картою (с. 100) природні й кліматичні умови Скан­ динавського півострова. • Які моря омивають півострів? • Як природні умови впливають на зайнятість населення?

1. Н орм ани

Скандинавський півострів —завдовжки майже 2000 км —найбільший у Європі. Здавна його заселяли північні германські племена, яких у За­ хідній Європі називали норманами, тобто «людьми Півночі». Серед них виокремилися данці, шведи та норвеги, які згодом утворили свої держави. Головні заняття населення Скандинавського півострова — море­ плавство, рибальство, скотарство й мисливство. Це було зумовлено пе­ реважанням тут лісів і гір. Земля була малопридатною для землероб­ ства, тому в житті скандинавів велике значення мало море. Мореплавство відоме жителям Скандинавського півострова з дав­ ніх-давен. Вони добре вивчили морські шляхи та вправно пересувалися фіордами — довгими й вузькими затоками з високими, стрімкими, ске­ лястими берегами. Нормани були чудовими майстрами-корабелами, а їхні судна на той час уважалися найкращими. Вони були скріплені з гнучких дерев’яних планок і легко витримували удари морських хвиль. Ніс корабля прикрашали вирізьбленою з дерева головою дракона або змія. За тогочасними віруваннями, це надавало кораблю магічної сили, боронило його від злих духів і відлякувало ворогів. Коли нормани приставали до берега й витягували корабель на сушу, то голову звіра знімали, щоб не розгнівати місцевих богів. Із VIII ст., крім невеликих човнів, нормани будували вже й вітрильні багатовесельні військові ко­ раблі, довжина яких сягала 30-40 м, а ширина — від 4 до 5 м. Такі судна вміщували до 150 осіб, а за потреби їх можна було перенести в потріб­ не місце. Корма й ніс корабля мали загострену форму, тому для зміни курсу досить було тільки переставити весла. На великому кораблі було 42 пари весел, одним веслом гребли двоє воїнів. Корабель мав вітрило чотирикутної форми, яке часто фарбували в червоний колір. Самі нормани з гордістю називали свої кораблі «кіньми моря». Ж и ­ телі Півночі давали кораблям імена («Дракон», «Великий змій»), до­ рожили ними й берегли їх. Оскільки морських карт не було, то норма­ ни знаходили дорогу за сонцем і зірками чи за обрисами землі. На світанку епохи Середньовіччя нормани жили племенами, кожне з яких очолював ярл, або конунг. Це був військовий вождь, який мав добре озброєну дружину. Жителі Скандинавії були передусім воїнами. Вони шанували богів війни — верховного бога й носія магічної сили 101

РОЗДІЛ 3. ЄВРОПЕЙСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО і ДЕРЖАВИ в Х - Х У ст.

Є. Войтвілло. Судно вікінгів XI ст. 1991 р.

Одина та його сина Тора, бога грому й блискавки. Кожний воїн давав своєму вождеві клятву вірності. Наприкінці VIII ст. в Скандинавії налічувалося не більше 2 млн жителів. Однак на початку IX ст. населення починає зростати. Це спо­ нукало скандинавів здійснювати набіги на сусідні землі. Із насліджених місць їх гнала також жадоба пізнання і пригод. Такі походи організо­ вували й очолювали вихідці зі знатних родин. Так, у VIII ст. з ’явилося чимало «берегових вождів», які були безземельними, але мали хоробрі серця. Навесні вони лаштували кораблі та зброю, набирали загін від­ важних воїнів і вирушали в далеке плавання. Часто перед відплиттям догори підкидали спис і за напрямком його падіння визначали шлях майбутнього походу.

2. Походи вікінгів Починаючи з кінця VIII до другої половини XI ст. напади скандина­ вів тривали з перервами. У Франції їх називали норманами, в Англії — данцями, у Візантії — варантами, на Русі — варягами. У самій Сканди­ навії воїнів, які здійснювали походи в інші країни, іменували вікінгами (із скандинавськ. вік, затока, бухта). Перші походи вікінгів були спрямовані на Британські острови на­ прикінці VIII ст. На той час значна частина Британії перебувала під владою германських племен — саксів, англів і ютів. Вони утворили тут сім королівств: Кент, Всссекс, Ессекс і Сассекс, Нортумбрію, Східну Англію та Мереію. Між цими англосаксонськими королівствами три­ вало постійне суперництво за лідерство, чим і скористалися вікінги. У 793 р. вікінги на своїх кораблях пристали до східного узбережжя Англії, пограбували й спалили тамтешній монастир. Так почався май­ же трьохсотрічний період походів норманів, який увійшов в історію Північної Європи під назвою епоха вікінгів. Як правило, вікінги здій_ 102

* ^

§8. П оходи вікінгів та їхні завою вання

снювали свої набіги влітку. Уночі або вранці вони запливали в гирла річок, а потім проникали в глиб країни. Серед вікінгів найбільшою жорстокістю в бою відзначалися воїнизвірі, так звані берсерки («подібні до ведмедя»). Крім воїнів-ведмедів, були також воїни-вовки. Можливо, це різні назви тих самих воїнів — багато берсерків мали прізвисько Вовк або Ведмідь. ІІід час атаки вони ніби перевтілювалися в хижаків. Берсерки відмовлялися від захисно­ го спорядження й оборонної зброї. З а стародавніми переказами, вої­ ни йшли в бій без кольчуг, охоплені божевіллям, неначе скажені пси й вовки. Уважають, що берсерки жували отруйні гриби мухомори і це викликало в них якусь гіпнотичну одержимість. Багато хто вірив, що берсерки володіли чаклунською силою й тому невразливі. Різноманіт­ ні джерела стверджують, що воїна-звіра не могли вбити в бою. Спроби чинити опір вікінгам спочатку були безуспішними. Приго­ ломшені жителі країн, на які постійно нападали вікінги, тривалий час залишалися беззахисними перед цією загрозою й убачали в ній Божу кару за гріхи. Підтвердженням страху європейців перед «людьми з Півночі» стала молитва, що вперше пролунала 888 р. й була введена в усі церковні та монастирські богослужіння: «...і від лютості норманів убережи нас, Господи!»

ВИВЧАЄМО ДЖЕРЕЛА

IX ст. «Ведастинські аннали» про вторгнення норманів на територію Франції (Західнофранкського королівства) Року Божого 876... данці, або ж нормани, що займалися піратством, увійшли в Сену й, грабуючи та вбиваючи, жорстоко спустошили Королівство франків. Карл (Карл Лисий) відрядив проти них військо, однак це не дало жодних результатів. Тоді він став думати про звільнення королівства за допомогою викупу й 877 року відрядив послів, які поговорили б з норманами [про те], аби вони, наділені дарами, покинули королівство. Після укладення такого договору церкви були пограбовані й усе королівство сплачувало податки для того, аби звільнитися від цієї біди. 1. Чим займалися вікінги на чужих землях? 2. Чи було готове Західнофранкське королівство дати відсіч ворогу? 3. Чим обернулося норманське вторгнення для простих людей?

Європейські правителі були змушені збирати зі своїх підданих і ви­ плачувати норманам чималі суми грошей. Цей вид податку став нази­ ватися дамські гроші. Інколи при сплаті данини з ватажками вікінгів укладалась угода, згідно з якою вони нібито зобов’язувалися надавати

РОЗДІЛ 3. ЄВРОПЕЙСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО і ДЕРЖАВИ в Х - Х У ст.

населенню допомогу при обороні від інших скандинавських нападни­ ків. Однак усі ці заходи були марними й набіги тривали. З другої половини IX ст. набіги норманів набувають нових форм. Вони стають дедалі більш незалежними від своїх поселень у Сканди­ навії і не повертаються туди на зимівлю. Натомість починають спо­ руджувати укріплення в прибережних районах Англії та Франції і ви­ користовувати їх як бази для довготривалих грабіжницьких походів і захоплення земель. Своїми набігами скандинави тероризували також населення Німеччини, Іспанії та Італії. Один з опорних пунктів норманів знаходився в гирлі річки Сени. Саме звідти данські вікінги періодично нападали й плюндрували безборонні міста Північної Франції і навіть чотири рази брали в облогу Париж. На початку X ст. вікінги захопили частину території Північної Ф ран­ ції. Верховодив ними ярл Роллон. У 911 р. західнофранкський король Карл III Простакуватий в обмін на мир віддав йому ці землі в ленне во­ лодіння. Так виникло фактично незалежне герцогство Нормандія. Військові набіги й походи вікінгів відбувались одночасно з освоєн­ ням ними нових земель. Так, 867 р. кораблі з норвезькими переселен­ цями відпливли в Ісландію. До речі, назва Ісландія, тобто «Країна льо­ ду», належить саме їм. Згодом норвеги відкрили Гренландію («Зелена земля»). Приблизно 1000 р. Лейф Щасливий приплив до узбережжя Північної Америки. Оскільки тут ріс дикий виноград, то нову землю він назвав Вінланд («Країна винограду»). Однак там норманам не вдалося закріпитися, тому шлях в Америку було надовго забуто. Тільки через 500 років для європейців Америку ще раз відкрив Христофор Колумб. Вікінги здійснювали також походи в Східну Європу. У цьому на­ прямку переважно діяли шведи, відомі на Русі як варяги. Вони брали участь у торгово-грабіжницьких походах до Білого моря та Північної Балтики, доходили до Волги й спускалися до берегів Каспійського моря. Тут шведи торгували з арабськими купцями. Дніпром запливали в Чорне море й добиралися до Константинополя. Це був шлях «із варяг у греки», який згадується в давньоруських літописах. В XI ст. вихідці з Нормандії відвоювали у візан­ тійців Південну Італію, а потім виступили проти арабів і захопили острів Сицилію. На правах ленних володінь нормандські завойовники отримали від Пани Римського Апулію, Калабрію, Беневент, Капую, Салерно та Сицилію. На початку XII ст. нормандський вождь Рожер II отримав титул гер­ А. Шииікін. Вікінг. цога, а в ИЗО р. став королем. Так виникло Сици2004 р. лійське королівство. Пізніше воно перетворилося 104 *

§8. П оходи вікінгів та їхні завою вання

на могутню державу — Королівство Д вох Сицилій (південь Італії вважавея другою Сицилією). На батьківщині норманів, у Скандинавії, самостійну державу ще наприкінці V III ст. стали формувати данці. На межі ІХ -Х ст. король Гаральд Пишноволосий підпорядкував собі значну частину Н орве­ гії. Першим визначним данським королем був Горм Старий (помер 936 р.). Найбільшої могутності Данія досягла за правління Кнута (Канута) Могутнього ( 1016-1035), який об’єднав під своєю владою Данію, Англію та Норвегію. Він створив найбільшу на той час дер­ жаву — Імперію Північного моря, яка після його смерті розпалася. Остаточне оформлення Ш веції в єдину державу припало на період правління короля Улава Скотконунга (995-1022). Неповторність духовного світу людей доби вікінгів знайшла своє вираження в мистецтві. Особливу славу мали міфи й епічні твори про богів і героїв. Яскравим зразком є міфологічний скандинавський епос «Едда». Відомі також поети-співці — скальди («піднесені»). Основним мотивом орнаменту, яким прикрашали зброю, предмети культу й по­ буту, було зображення фантастичних звірів, боротьби людини з ними.

3. Англія та вікінги Наприкінці VIII ст. у зв’язку з появою норманів (вікінгів) серед ан­ глосаксонських королівств посилюється прагнення до державної єд­ ності. Оскільки Вессекс був розташований досить далеко від районів набігів норманів, то це давало йому переваги в боротьбі за першість. У 829 р. вессекський король Егберт об’єднав під своєю владою всі ан­ глосаксонські королівства. В об’єднаній державі помітну політичну роль почав відігравати но­ вий орган — Рада мудрих, яка складалася з найвпливовіших представ­ ників знаті й разом із королем вирішувала всі життєво важливі справи країни. Говірку англів, найуживанішу в країні, з часом було взято за основу англійської літературної мови. Поступово англи, сакси та юти змішали­ ся з місцевим кельтським населенням. Так виник єдиний народ, за яким закріпилася назва англосакси. Англосаксонське суспільство складалося переважно з вільних селян і родової знаті. Крім них, були ще напівза­ лежні селяни та раби. Згодом з’явилися великі землевласники — лорди, у залежність до яких потрапила значна кількість вільних селян. Із вторгненням германських племен християнізована ще за рим­ ських часів Британія знову повертається до поганської віри. Незалеж­ на від Риму християнська церква збереглася тільки в Ірландії. Тож ір­ ландським ченцям-місіонерам довелося докласти чимало зусиль для навернення англосаксів у християнство. Паралельно з ірландцями за 105

РОЗДІЛ 3. ЄВРОПЕЙСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО і ДЕРЖАВИ

В

Х -Х У

СТ.

цю благочестиву справу активно взялася також - , т„ . римсько-католицька церква. Спочатку між двоШга, ма християнськими церквами тривало гостре суперництво. Та зрештою перемогла підтрима­ на королівською владою римська церква. Про­ цес християнізації Британії завершився напри­ (Г кінці VII ст. У 60-х роках IX ст. вікінги, переважно данці, перейшли від піратських набігів до завою­ Монета із зображенням вання Британії. Вони захопили значну тери­ Атьфреда Великого. торію на північному сході країни й витіснили 2004 р. англосаксів на південь. Подальше просування норманів у цьому напрямку було призупинено за правління короля Альфреда Великого (871-900). Король переміг данців і уклав із ними мирний договір, згідно з яким Британію було поділено на дві частини. За Альфредом зберіга­ лася південно-західна територія країни з центром у Вессексі, а данцям залиш алася північно-східна частина Британії, яку назвали Дёнло, тобто Область донського права.

Й 4“

'

ВИВЧАЄМО ДЖЕРЕЛА

IX ст. З «Хроніки про діяння Альфреда Великого» єпископа Ассерія На суді він (король Альфред) був невтомним шукачем істини, особливо, якщо йшлося про бідних людей... Він звертав таку увагу на суд заради добробуту знатних і незнатних осіб, які дуже часто під час зборів графів і начальників безжально сварилися між со­ бою... Доведені своєю впертістю до протистояння, усі бажали шукати правди в короля (...), позаяк кожен знав, що не буде найменшої можливості приховати від нього свої недобрі наміри. Король був найчеснішим слідчим під час оголо­ шення вироків, як, зрештою, і в інших життєвих обставинах. Майже всі процеси, що проводилися в державі за його відсутності, він детально вивчав, які б виро­ ки не були оголошені — справедливі чи несправедливі. Якщо йому вдавалося розгледіти в деяких вироках хоч найменшу неправду, він, прикликавши самих суддів до себе або через інших довірених осіб, уважно допитувався, чому вони вершили суд несправедливо... 1. Яка сфера діяльності короля висвітлена в наведеному тексті? 2. Як оцінює автор королівське судочинство в цілому і роль короля зокрема?

_ 106 *

§8. П оходи вікінгів та їхні завою вання

Попри підписану мирну угоду, Альфред посилено готувався до но­ вої боротьби: збудував флот, спорудив потужні укріплення, створив професійне військо. Король намагався різними способами посилити систему державного управління. Країну було поділено на графства. Альфред дав наказ зібрати всі давні англосаксонські закони, опрацюва­ ти їх і звести разом з його королівськими постановами. Так приблизно у 890 р. виник звід законів «Правда короля Альфреда». Король Альфред докладав чимало зусиль для розвитку освіти. Він невтомно вчився сам і змушував учитися інших. За його дорученням при монастирях відкривалися школи, де викладали найкращі вчителі. До здійснення просвітницької місії долучалися також учені монахи з континенту. Саме король Альфред наказав писати «Англосаксонську хроніку». Успіхи в боротьбі з данцями, досягнуті за правління Альфреда, були закріплені його наступниками. Упродовж першої половини X ст. англосаксонські королі поступово відвоювали Область данського пра­ ва, приєднання якої до своїх володінь завершив король Едгар (9 5 9 975). Тоді ж стару назву Британія було замінено на England («Земля англів»), тобто Англія. Наприкінці X ст. нова хвиля нашестя зі Скандинавського півостро­ ва знову змінила співвідношення сил в Англії на користь данців. У цей період країна була послаблена безконечними міжусобицями та чвара­ ми. Тож 1016 р. володарем Англії став данський король Кнут Могутній, правління якого не змінило життя країни. У 1042 р. данське панування припинилося й на англійський трон зійшов представник англосаксон­ ської династії Едвард Сповідник (1042-1066). Король Едвард Сповідник виявився слабким правителем. Це вико­ ристала у власних інтересах англосаксонська знать, передусім Годвін, котрий зумів підкорити його своєму впливу. Король Едвард був бездіт­ ним, а тому заповів англійський трон Годвіновому старшому синові Гарольдові, який відзначався неабиякою сміливістю й розсудливістю, мав повагу серед народу. Після Едвардової смерті 1066 р. англосаксонська знать одразу ж об­ рала Гарольда своїм королем. Цього ж року норвезький конунг Гаральд Суворий, дружиною якого, до речі, була донька великого князя київ­ ського Ярослава Мудрого, спорядив великий флот і підплив до берегів Англії з наміром завоювати трон. Однак англосаксонський правитель Гарольд переміг норвезького Гаральда. Той загинув, й Англія назавжди позбулася загрози з боку вікінгів. А невдовзі експансія вікінгів припи­ нилася зовсім.

107 _

Ч и /

108 Четвертого хрестового походу

§ 9 . Х рестові походи Нормани, вікінги, фіорди, ярл, англосакси, Альфред Великий, Об­ ласть данського права. 1. Як називали мешканців Скандинавії в різних країнах? 2. Покажіть на карті (с. 100) напрямки походів вікінгів, нововідкриті землі. 3 . Князь Олег прибув до Києва річковим шляхом. Як називався цей шлях? Щ о він з ’єднував? 4 . Як вплинула Скандинавія на розвиток Англії, Київської держави? 5 . Чому частина території Північної Ф ранції називається Норм ан­ дією ? 6 . Назвіть наслідки норманського завоювання Англії.

7 . Установіть відповідність. 1 Канут Могутній 2 Улав Гаральдсон (Святий) 3 Горм Старий 4 Улав Скотконунг

А Б В Г

данський король володар Імперії Північного моря шведський король норвезький король

8 . Уявіть себе вікінгом, який повертається з походу. Ви захопили багато полонених і ділитимете здобич. Кого б із військовополо­ нених ви хотіли залишити в себе на службі? Про що доцільно за­ питати в полоненого?

§ 9- ХРЕСТОВІ

ПО ХО Д И

1 . П е р е д у м о в и х р е с т о в и х п о х о д ів

Хрестові походи — масовий військово-колонізаційний рух на Схід, у якому взяли участь західноєвропейські правителі, феодальні сеньйо­ ри, рицарство, частина городян і селянства. Своєю метою хрестоносці проголошували звільнення християнських святинь, передусім Гробу Господнього в Єрусалимі, з-під влади «невірних» — мусульман. Наприкінці XI ст. політична ситуація на Сході була дуже важкою. Араби здійснили великі завоювання в Азії, Африці, на Піренейському півострові. Серйозну небезпеку становили турки-сельджуки, які спо­ відували іслам. На той час вони захопили майже всю Малу Азію, Си­ рію, Палестину, а також заволоділи Єрусалимом. Християнські па­ ломники втратили можливість вільно відвідувати Гріб Господній, що знаходився саме в Єрусалимі. У цій ситуації візантійський імператор Олексій І Кдмнін звернувся до Папи Римського з проханням надати допомогу в боротьбі проти нових ворогів християн. 109 *1 %

РОЗДІЛ 3. ЄВРОПЕЙСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО і ДЕРЖАВИ в Х - Х У ст.

У листопаді 1095 р. Папа Римський Урбан //(1 0 8 8 -1 0 9 9 ) скликав у французькому місті Клермбні церковний собор. Після його закін­ чення він виступив із промовою, у якій закликав християн узятися за зброю відвоювати Гріб Господній у «невірних». Усім учасникам похо­ ду було обіцяно відпущення гріхів, а душам тих, котрі загинуть, — рай. Відозва Папи Римського знайшла щирий відгук серед присутніх. Із ви­ гуками: «Цього хоче Бог!» вони стали дерти тканину й нашивати на свій одяг хрести. Звідси й пішла назва хрестоносці. Усього відбулося вісім хрестових походів. Вони охоплювали період з 1096 по 1270 р. 2 . П е р ш и й х р е с т о в и й п о х ід . Д е р ж а в и х р е с т о н о с ц ів на С х о д і

Першими весною 1096 р. вирушили в похід загони французьких і німецьких селян. Вони часто брали із собою сім’ї і дітей. Хаотичні, май­ же беззбройні юрби й численні вози заполонили дороги. Це був голод­ ний і неорганізований натовп, до того ж цілком небоєздатний. Дорогою до селян приєднувалися жебраки й розбійники. Щоб якось вижити, учасники цього походу намагалися здобути їжу й одяг грабунками та погромами, під час яких загинуло багато євреїв. Пройшовши довгий шлях, вони нарешті прибули до Константинополя. Візантійці перепра­ вили цих злиденних вояків через Босфор у Малу Азію, де в першому ж бою їх перебили турки. ■

ту *

ВИВЧАЄМО ДЖЕРЕЛА

XII ст. Абат Гюїбер Ножанський про хрестовий похід селян ...Ніхто з бідняків не думав про недостатність своїх засобів і про труднощі такого шляху. Кожний полишав свій дім, виноградник, свій спадок, продавав їх за мізерну ціну й з радістю йшов у похід... Неймовірно зворушливим видовищем були ці бідні хрестоносці: вони під­ ковували биків, як коней, запрягали їх у двоколісні візки та лаштували па них своє небагате майно й маленьких дітей. На шляху, угледівши будь-який замок, будь-яке місто, діти простягали руки й запитували: «Чи не той це Єрусалим, до якого ми прямуємо?» • Як ви вважаєте, чому наголошувалося, що селяни йшли в похід «з радістю»?

Восени 1096 р. до Константинополя почали прибувати рицарські загони. Усього в Першому хрестовому поході, що тривав упродовж 1096-1099 рр., узяло участь майже 100 тис. добре озброєних воїнів. Церковні собдри — збори вищого духовенства в рамках держави (помісний собор) або всієї церкви (вселенський собор).

_ п о 4

§ 9 . Х рестові походи \

^

ІСТОРИЧНА ЦІКАВИНКА

На відміну від правителів Західної Європи, піддані візантійського імператора вбачали в ньому володаря з необмеженою владою, священну особу. Ці уявлення підтримувалися досить складним церемоніалом. Пе­ ред появою василевса треба було впасти долілиць, у його присутності не дозволялося сидіти. Ватажки хрестоносців не тільки відмовилися викону­ вати ці принизливі процедури, а й один із них, граф Роберт Паризький, на очах у всіх усівся на трон Олексія Комніна. Коли його попросили встати, пояснивши, що піддані не можуть сидіти поруч із василевсом, а тим біль­ ше на його троні, Роберт відповів: «Що за дикунство! Один сидить, коли довкола нього стільки славних воїнів».

Переправившись з допомогою візантійців у Малу Азію, рицаріхрестоносці завдали туркам кілька ударів, захопили Едессу й Антіохію. Улітку 1099 р., після и’ятитижневого виснажливого штурму, захопили Єрусалим. Переможці жорстоко пограбували місто й по-звірячому пе­ ребили більшу частину його жителів. Було винищено десятки тисяч мусульман та євреїв. Як розповідає очевидець, хрестоносці лютували в Єрусалимі так, що їхні коні йшли по коліна в крові. У результаті завоювань хрестоносці заволоділи значною части­ ною Східного Середземномор’я. На цих землях вони утворили чоти­ ри держави — Єрусалимське королівство, два графства — Едесське й Триполі та Антіохійське князівство. Головну роль серед них відігра­ вало Єрусалимське королівство. Завойовники встановили тут фе­ одальні порядки, що побутували в Західній Європі. Місцеві селяни потрапляли в залежність від хрестоносців і були змушені віддавати їм частину врожаю. 3 . Р и ц а р с ь к о -ч е р н е ч і о р д е н и

Хрестоносцям з великими труднощами вдавалось утримувати вла­ ду над підкореним населенням. Слабкість позицій хрестоносців на Сході спонукала папство створити там рицарсько-чернечі ордени. Ри­ царі, які вступали до них, давали три чернечі обітниці: бідності, послу­ ху й безшлюбності. їхнім головним завданням була боротьба з ворога­ ми християнства. Для захисту християнських володінь ордени збуду­ вали мережу могутніх замків. Частина з них збереглася й до сьогодні. На чолі орденів стояли великі магістри, які підпорядковувалися тільки Папі Римському. На Сході було засновано кілька рицарсько-чернечих орденів. Н ай­ давнішим серед них уважається орден госпітальєрів, або іоаннітів. Незадовго до Першого хрестового походу купцями з Амальфи в Єру111

*

РОЗДІЛ 3. ЄВРОПЕЙСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО і ДЕРЖАВИ в X —X V ст.

салимі було збудовано притулок (госпіталь) для прочан, який отримав ім’я св. Іоанна М и­ лостивого. ІІід час і після Першого хрестового походу там приймали й лікували поранених і хворих рицарів. Згодом ченці, що доглядали за пораненими, також стали брати участь у бойо­ вих діях, і в 1113 р. Папа Римський затвердив статут ордену, згідно з яким госпітальєрам, або іоаннітам, належало боронити прочан і христиО Печатка тамплієрів янські володіння від невірних. Його офіційна назва — Орден вершників св. Іоанна Єрусалимського. Поверх рицар­ ського спорядження іоанніти одягали червоний плащ із білим хрестом. На початку XIV ст. госпітальєри переселилися на острів Родос. Відтак 1530 р. вони отримали у володіння острів Мальту. З того часу орден став називатися Мальтійським. Нині цей орден існує як релігійно-по­ літична й благодійна організація. У 1118-1119 рр. дев’ять французьких рицарів заснували в Єрусали­ мі орден тамплієрів, або храмовників. Резиденція ордену знаходилася на місці, де, як припускають, стояв легендарний храм, збудований із­ раїльським царем Соломоном. Звідси й походить назва ордену (з фр. temple — храм). Офіційно орден називався Таємне рицарство Христове й храму Соломона. Метою його діяльності проголошували захист християн-наломників і боротьба з мусульманами. Символом тамплієрів став білий плащ із червоним хрестом. На офіційній печатці ордену тамплієрів було зображення двох ри­ царів із списами в руках, які скачуть на одному коні. Це символізува­ ло не лише їхнє братання, а й бідність. Утім, тамплієри досить швидко накопичили великі скарби. Набожна знать дарувала їм землі, замки, золото. Чималі прибутки давали військова здобич і перевезення з Єв­ ропи до Палестини прочан і хрестоносців. Збагаченню ордену сприя­ ли торгівля й лихварські операції. Тамплієри дедалі активніше стали втручатися в державні справи. В європейських правителів багатство ордену викликало заздрість і стало головною причиною його знищен­ ня на початку XIV ст. У 1190-1191 рр. виник Тевтонський, або Німецький, орден. Його повна назва — Орден дому св. Марії в Єрусалимі. Він об’єднував переважно німецьких рицарів. Ного члени вважали головним своїм завданням боротьбу з язичництвом і поширення ідей християнства. Тевтонські рицарі вдягали білий плащ із чорним хрестом. Згодом Тев­ тонський орден було переведено в Східну Прибалтику з метою навер­ нення в християнство місцевих язичницьких племен пруссів. _ 112

* ^

§ 9 . Х рестові походи 4 . Д р у ги й і Т р е т ій х р е с т о в і п о х о д и

У XII ст. мусульманські держави стали об’єд­ нувати свої сили для опору хрестоносцям і на­ віть захопили Едессу. Звістка про це викликала нове духовне піднесення в Західній Європі й призвела до організації Другого хрестового по­ ходу (1147-1149). Папа Римський Євгеній III видав спеціальну буллу із закликом до хрестои вого походу. Його головним подвижником став абат Бернар Клервоський. Похід очолили фран­ цузький король Людовік VII і німецький імпе­ ратор Конрад III. Однак обидві їхні армії були Фрідріх Барбаросса. розбиті й похід виявився невдалим. Едесса була Мініатюра. 1188р. назавжди втрачена хрестоносцями. У другій половині XII ст. лідерство в мусульманському світі пере­ йшло до султана Єгипту, талановитого полководця Салах ад Діна. Він відібрав у хрестоносців значні території та захопив Єрусалим. Це стало приводом до Третього хрестового походу , що відбувся в 1189-1192 рр. У ньому взяли участь німецький імператор Ф рідріх І Барбарбсса, французький король Філігіп II Август і англійський ко­ роль Річард Левове Серце. Незважаючи на таку кількість коронова­ них осіб, цей похід також виявився невдалим. Під час переправи че­ рез гірську річку в Сирії втопився Ф рідріх Барбаросса, а Ф ілінн II Август і Річард Левове Серце посварилися, і французи повернулися додому. Англійський король намагався взяти Єрусалим, але марно. На зворотному шляху в Європу Річард Левове Серце був захоплений у полон своїм давнім недругом — герцогом австрійським. Отже, Третій хрестовий похід не привів до бажаної мети — визво­ лення Єрусалима. Натомість він загострив відносини між європей­ ськими державами. 5 . Ч е т в е р т и й х р е с т о в и й п о х ід і у т в о р е н н я Л а т и н с ь к о ї ім п е р ії

Найбільш загарбницьким виявився Четвертий хрестовий похід , що тривав у 1202-1204 рр. Його натхненником був Папа Римський Інокентій III. Спочатку похід планували проти Єгипту, який розглядався як ключ до завоювання Єрусалима. Учасники походу зосередились у Венеції. Звідти венеційські кораблі мали переправити їх через Серед­ земне море. Оскільки хрестоносці не мали грошей, аби заплатити за переправу, очільник Венеції дож Енріке Дандоло змусив їх передусім напасти на християнське місто Задар. Це місто було торговим супер-

РОЗДІЛ 3. ЄВРОПЕЙСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО і ДЕРЖАВИ в Х - Х У ст.

ником Венеції. Після цього хрестоносців було втягнуто в династичну боротьбу у Візантії. Вони взяли в облогу Константинополь і у квітні 1204 р. захопили столицю Візантійської імперії. Частина населення за­ гинула, було пограбовано православні храми та знищено чимало пам’я ­ ток античного мистецтва. ВИВЧАЄМО ДЖЕРЕЛА

XIII ст. З хроніки Ж оффруа де Віллардуена «Завоювання Константинополя» У цю н іч ... хтось підпалив квартал, що відділяв нас від греків. І місто почало страшно горіти й було охоплене полум’ям... Це була третя пожежа в Константи­ нополі з часів прибуття франків, і при цьому згоріло будинків більше, ніж їх було па той час у трьох найбільших містах Королівства Франція. ...Інші (крім тих, що були зайняті захопленням палаців) розбрелися містом і збирали здобич; цієї здобичі було так багато, що ніхто не був у змозі визначити кількість золота, срібла, глеків, коштовностей, оксамиту, шовкової тканини, хутра й інших речей... Кожен обирав для себе будинок, який тільки бажав, і таких будинків виста­ чало всім. 1. Чим займалися хрестоносці в захопленому Константинополі? 2. Чи відпо­ відали їхні дії меті хрестових походів і християнським ідеалам?

Після захоплення Константинополя виникла ще одна держава хрес­ тоносців — Латинська імперія. Частина захоплених земель відійшла до Венеції. Візантійці зберегли свої володіння в Малій Азії (Нікейська й Трапезундська імперії) та на заході Балканського півострова (Епірський деспотат). Вони поступово відвойовували від Латинської імперії захоплені хрестоносцями території і в 1261 р. знову заволоділи Кон­ стантинополем. 6 . З а не па д х р е с то н о с н о го руху

Невдачі хрестоносців у боротьбі з невірними викликали своєрідну реакцію в народі. У цих умовах з’явилась ідея дитячого хрестового похо­ ду. Поширилися чутки, що Єрусалим можуть звільнити тільки невинні діти. Улітку 1212 р. в Марселі зібралося 10 тис. дітей із різних областей Франції. їх очолював 12-літній пастушок Етьєн. Юні хрестоносці повин­ ні були відправитися на Схід морем. Однак частина дітей загинула під час шторму, а решту судновласники продали в Єгипті в рабство. Інша армія хрестоносців-підлітків, в основному з Німеччини, під проводом 10-літнього хлопчика Ніколаса зібралася на півдні Італії. Тут вони хоті­ ли сісти на кораблі, але були затримані місцевим єпископом. Більшість 114

§ 9 . Х рестові походи

із них загинула на зворотному шляху від голоду й хвороб. У XIII ст. було організовано ще чотири хрестові походи, однак за масштабами вони не могли зрівняти­ ся з попередніми. За кожним із них стояв хтось з європейських правите­ лів. У 1217-1221 рр. відбувся П ’ятий хрестовий похід, у якому брав участь угорський король Андраш II. Замість Король Людовік IX зі своєю сім’єю здобуття Єгипту вдалося захопити вирушає в хрестовий похід. Мініатюра. XIV ст. лише фортецю Дам’єту. Своєрідний характер мав Шос­ тий хрестовий похід (1228-1229), під час якого німецький імператор Фрідріх II Штауфен завдяки успішним перемовинам із мусульманами отримав частину колишніх територій Єрусалимського королівства з містами Єрусалимом, Віфлеємом і Назаретом. Два останні, Сьомий і Восьмий, походи були організовані французьким королем Людовіком IX проти Єгипту. Під час Сьомого хрестового по­ ходу (1248-1254) король опинився в турецькому полоні. У результа­ ті похід завершився цілковитою невдачею. Невтішним був результат і Восьмого хрестового походу 1270 р. під проводом того ж Людовіка IX. У таборі хрестоносців спалахнула епідемія чуми, від якої номер і сам король. Цей похід став останнім в історії хрестоносного руху. Після цього європейці тільки втрачали позиції, завойовані раніше. У 1291 р. турки захопили Акру — останню фортецю хрестоносців на Сході. Єру­ салимське королівство припинило своє існування. 7 . В ід н о с и н и є в р о п е й с ь к о г о т а с х ід н о г о с в іт ів

Головну мету хрестових походів — здобути й утримати Святу зем­ лю — реалізовано не було. Однак хрестові походи мали велике значен­ ня для подальшого розвитку Європи, передусім у галузі господарства, культури, науки, способі життя. Наприклад, підготовка великої кіль­ кості хрестоносців була пов’язана з фінансовою сферою, що активі­ зувало розвиток грошових відносин у Європі. Завдяки хрестовим по­ ходам європейські купці освоїли нові торговельні шляхи, на яких до цього часу неподільно господарювали араби й візантійці. Східний вплив викликав стремління європейських феодалів до роз­ коші, комфорту та вишуканості, що загострювало потребу в грошах і сприяло переходу до грошової ренти. Араби краще за європейців були обізнані зі сферою філософських і природничих знань, зберегли в перекладах частину античної філософ­ 115

РОЗДІЛ 3. ЄВРОПЕЙСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО і ДЕРЖАВИ в X —X V ст.

ської спадщини, утраченої в Західній Європі. У X II—XIII ст. західні мо­ нахи активно перекладали з арабської мови трактати з філософії, мате­ матики, астрономії, медицини, вони отримали доступ до праць Арістотеля, що викликала нечуване захоплення його вченням у європейських університетах. Через арабський світ у Європу потрапила витончена індійська гра — шахи. З одного боку, хрестові походи принесли нечувані лиха, призвели до загибелі людей, знищення пам’яток культури й надовго закріпили вороже ставлення Заходу до мусульманського Сходу. З іншого боку, контакти зі Сходом розширили горизонти європейців. Відбулися зру­ шення у сфері харчування: європейці стали споживати більше пряно­ щів, цукру, культивувати запозичені зі Сходу лимони, абрикоси й греч­ ку. В європейський побут увійшли нові елементи гігієни: лазні, звичка митися милом і гарячою водою, змінювати білизну. Щоправда, цього культурного поступу можна було досягти й ціною меншої крові. Вій­ на — не найкращий засіб переймати позитивний досвід. Хрестові походи, хрестоносці, рицарсько-чернечі ордени, іоанніти (госпітапьєри), тамплієри (храмовники), тевтонські рицарі, Єруса­ лимське королівство, Латинська імперія. 1. Поясніть походження термінів «хрестові походи», «хрестоносці». 2 . З наведеного переліку визначте пункти, що характеризують ор­ ден тамплієрів. • Був заснований у Єрусалимі дев’ятьма рицарями. • Назва ордену походить від французького слова «temple» (тампль), що в перекладі означає «храм». • Його повна назва — Орден дом у св. М арії в Єрусалимі. • Печаткою ордену тамплієрів було зображення двох рицарів із списами в руках, які скачуть на одному коні. • Згодом резиденцію ордену тамплієрів було перенесено на ост­ рів Мальту. 3. Які верстви європейського суспільства брали найактивнішу участь у хрестових походах і чому? 4. У чому був позитив, а в чому — негатив хрестових походів? 5. Папа Римський Урбан II, благословляючи хрестовий похід, ска­ зав: «Хто тут знедолений і бідний, там буде радісний і багатий». Чи назвав він справжню мету походів? 6. Як узгоджувалися заклики до відвоювання в «невірних» Святої землі з християнською заповіддю «Не вбий»? 7. Поміркуйте, чому кінцеву мету хрестових походів не було реалі­ зовано. 8. Щ о запозичили європейці унаслідок хрестових походів?

116

П рактичне заняття З ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ З Н а с л ід к и х р е с т о в и х п о х о д ів • Прочитайте уривок із джерела з описом подій 1098 р. Дайте відповіді на запитання.

«Голодні, ми жували цілісінький день нашими зубами медові тростини, подіб­ ні до комишів, що росли на оброблених полях, повз які ми проходили; простолюд називає ці рослини тростинним медом» ( Фульхерій Шартрський. Єрусалимська історія, перша чверть XII ст.). 1. З якою господарською культурою тут уперше познайомилися хресто­ носці? 2. Які ще господарські культури стали поширюватися в Європі внаслідок хрестових походів? • Прочитайте уривок із джерела. Дайте відповіді на запитання.

«У тому ж [11181 році декілька шляхетних мужів з рицарського стану, від­ дані Богу, набожні й богобійні, віддаючи себе на службу Христу, дали владиці патріархові... обітницю завжди жити в цнотливості, послуху й не мати власності... Позаяк у них не було ані церкви, апі відповідного приміщення, то король надав їм тимчасове житло в тій частині свого палацу, яка па півдні прилягає до храму Господнього... Головним заняттям, яке покладалося на них патріархом та іншими єпископами за відпущення гріхів, полягало в тому, аби вони, у міру своїх сил, оберігали шляхи й дороги, передусім задля безпеки паломників, від підступних розбійників і нападників. Перші десять років після заснування ордену вони хо­ дили в світському одязі, використовуючи те вбрання, яке їм жертвував заради спасіння душі народ. Нарешті на дев’ятому році, на соборі, що проходив у Труа у Франції, за дорученням Папи Гонорія та пана Стефана, Єрусалимського патріар­ ха, для них було встановлено правила й затверджено одяг, причому білого кольо­ ру. Упродовж цих перших дев’яти років їх [рицарів] було не більше дев’яти. Од­ нак згодом, під час правління Папи Євгенія, вони стали пришивати на свої плащі хрести з червоної тканини... їх орден збільшився настільки, що нині їх конвент нараховує майже триста рицарів, одягнених у білі плащі, не враховуючи простих братів, число яких майже безмірне» (Вільгельм Трірський. Історія священної вій­ ни, XII ст.). 1. Про який духовно-рицарський орден тут ідеться? Після якого хресто­ вого походу він сформувався і з якою метою? 2. Які ще духовно-рицарські ордени було створено на Сході під час хрес­ тових походів? 3. Складіть більш докладну розповідь про духовно-рицарські ордени то­ гочасності, залучивши додаткову літературу. • Уважно прочитайте уривок із джерела. Дайте відповіді на запитання.

«Чимало франків оселилося в наших землях і приятелювало з мусульманами. Ці франки куди кращі за тих, які відносно недавно прибули з франкських країн... 117

РОЗДІЛ 3. ЄВРОПЕЙСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО і ДЕРЖАВИ в X —X V ст. Одного разу я відіслав свого товариша в справах до Антіохії. Начальником там був Теодор ібн ас Сафі, з яким я приятелював. Якось він розказав таке: “Один із моїх франкських друзів запросив мене на гостину... Я пішов з ним, і ми увійшли в будинок рицаря. Це був дім одного із старожилів, які прибули сюди ще під час перших походів франків... У нього були в Антіохії володіння, прибутками з яких він жив. Нас запросили до багато накритого столу, на якому були смачно при­ готовлені страви. Рицар, побачивши, що я утримуюся від їжі, сказав мені: “їж, удовольни свою душу. Я сам не їм нічого з франкських страв і тримаю єгипет­ ських куховарок. Я їм тільки те, що вони мені приготують. У моєму домі не буває свинячого м’яса”» (Усама ібн Мункиз. Книга повчання, XII ст.). 1. Поміркуйте, чому франки поступово переймали спосіб життя й побут іновірців. 2. Чи можна на основі наведеного джерела охарактеризувати стосунки християн і мусульман? Чи завжди вони були ворожими? • Прочитайте уривок із джерела про захоплення хрестоносцями Кон­ стантинополя в 1204 р. Чи демонструє цей уривок справжню мету хрестових походів?

«...Вороги проводили час у розпусті й забавах, причому в забавах здебільшо­ го безчесних, чинили наругу над римськими (візантійськими) звичаями. Так, одні походжали вулицями, загорнувшись у дорогий, з широкими обшивками, одяг, — не задля потреби, а заради сміху... Інші носили тростинки для писання й чорнильниці, тримаючи в руці книжки, так висміюючи пас як занадто освічених. Кожного дня вони пиячили й об’їдалися: одні, перенасичуючися витонченими стравами, інші, уживаючи їжу батьків своїх — розварені в казанах бичачі хреб­ ти, горохову кашу зі свинячим салом, приправлену часником, і соус, що був при­ готовлений з найрізноманітніших гострих приправ. Поділивши здобич, вони не бачили жодної різниці між начинням і посудом звичайним і священним — усе однаково вживали для тілесних потреб, не зважаючи ні на Бога, ні на закон. Так само образи Христа Спасителя та святих Його використовувалися для сидіння і як ослінчики під ноги» (Нікіта Хоніат. Історія з часів царювання Іоанна Комніна, початок XIII ст.).

§ 10 . ДЕРЖ АВА

В СЕРЕДНЬОВІЧНІЙ ЄВРОПІ

• Назвіть причини виникнення держави в епоху стародавнього світу (Єгипет, Межиріччя та ін.).

1 . С е р е д н ь о в іч н е к о р о л ів с т в о

Процес зародження й становлення середньовічних держав був три­ валим і непростим. Його коріння сягає періоду розкладу родового ладу _ 118 4

§10. Де рж ава в середн ьовічній Є вропі

в германських племенах. У ті часи атрибутів влади — корони й скіпет­ ра — ще не було, а тому вибрані особи серед інших воїнів виокремлю­ вались унікальним списом. їхня влада була тимчасовою, рідко — пожиттєвою. У міру того як основна частина германських племен осідала на відвойованих територіях Західної Римської імперії, влада конунга посилювалася та набувала нових ознак. З часом вона стала спадковою, а сам конунг став королем. Найкраще процес становлення держави в період раннього Серед­ ньовіччя можна простежити на прикладі історії франків. Державі франків був притаманний германський колорит, але водночас вона зазнала впливу римських звичаїв. Королівська влада у франків за­ кріпилася за родом Меровінгів, які стали засновниками спадкової династії. Влада короля поступово посилювалася. Допомагала цьому й церква, яка була носієм ідеї про божественне походження королів­ ської влади. Система управління у Франкській державі була недосконалою. По­ садові особи не мали чітко визначених функцій і виконували будь-які доручення правителя. Франкське королівство за Меровінгів не мало столиці, а відтак і офіційної резиденції. Такого поняття, як «постійний податок», тоді ще не було. Король існував за рахунок прибутків із влас­ ного володіння —домену1. Для підтримання зв’язків із підданими, збирання з них необхідних платежів король із свитою постійно роз’їжджав своїми неосяжними володіннями. Під час бенкетів із місцевою знаттю він і вирішував най­ важливіші державні справи. У короля були й грошові надходження, бо романське населення традиційно продовжувало сплачувати податки. Крім того, на користь короля надходила більша частина прибутків від штрафів різних видів. Усі ці кошти роками лежали в королівській скарбниці й не залучалися в обіг, разом із королем мандрували й скрині з грошима та коштовнос­ тями. Середньовічні королівства зазнавали значних збитків через неврегульованість кордонів. Адже король дивився на свою державу як на приватне володіння, що підлягає звичним законам успадкування: ді­ литься на стільки частин, скількох прямих спадкоємців чоловічої статі залишив правитель після смерті. Ця практика заходила так далеко, що іноді королівство Меровінгів складалося з наділів, розкиданих по всій Галлії.

1Домен (від латин, володіння) —сукупність спадкових земельних володінь фео­ дала в країнах Західної Європи, на яких безпосередньо здійснюється його влада.

РОЗДІЛ 3. ЄВРОПЕЙСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО і ДЕРЖАВИ в Х - Х У ст. - ІСТОРИЧНА ЦІКАВИНКА

Часто франкські королі вдавалися до свавільних учинків. Єдине, що могло їх стримати від таких дій, був страх перед Божою карою. У 579 р. король Хільперік наказав увести в усьому своєму королівстві нові обтяжливі податки. Це викликало хвилю невдоволення. У Ліможі на­ товп спалив нові податкові списки. Король розправився з бунтівниками дуже жорстоко. Якраз у цей час захворіли діти короля й один з його синів помер. Королеву Фредегонду дуже вразило таке непоправне горе, вона побачила в цьому перст Божий — покарання за королівську ненаситність. «От ми вже втрачаємо синів! От їх уже вбивають сльози бідних, скарги вдів, стогони сиріт. І невідомо, для кого ми накопичуємо багатства... — сказала вона королеві. — Ми спалимо всі несправедливі податкові спис­ ки...» І королева наказала принести списки податків, якими обкладали її міста, і кинула їх у вогонь. «Чому ти зволікаєш? Бачиш, що я роблю? Роби й ти те ж саме, — говорила вона Хільперікові. — Якщо вже судилося дітей утратити, то хоч самі пекельних мук уникнемо».

2 . Ф е о д а л ь н а р о з д р о б л е н іс т ь

За правління Каролінгів державна система стала більш складною й розгалуженою, проте залишалася недосконалою. Карл Великий на­ магався запобігти надмірній самостійності своїх посадових осіб. Він ліквідував посаду герцогів, які очолювали підкорені ним великі пле­ мена. Усю територію держави було поділено майже на 200 графств. їх очолювали графи, яких призначав сам король. Графи й були головни­ ми представниками центральної влади на місцях і виконували судові, адміністративні та військові функції. Прикордонні області (марки) пе­ ребували у віданні маркграфів. До речі, від цієї назви походить слово «маркіз». За Карла Великого з’явились особливі королівські послан­ ці, які виконували його найрізноманітніші доручення. Вони, зокрема, були покликані боротися зі зловживаннями місцевої влади. Нерідко посланцями призначалися духовні особи, навіть єпископи. Велика територія країни змушувала Карла Великого перебувати в постійному русі. Тому в його державі не було столиці. Натомість Карл любив подовгу перебувати в Аахені, багатому на природні гаря­ чі джерела. Труднощі в управлінні віддаленими територіями призводили до того, що іноді королі передавали свої владні функції наближеним осо­ бам. Це спричинило посилення влади феодалів на місцях і неконтрольованість їхніх дій. Деякі феодали закріпили за собою посади й при­ вілеї як спадкові. Таке самоуправство зумовило відокремлення певних _ 120

§10. Де рж ава в середн ьовічній Є вропі

областей і послаблення королівської влади. Тому вже наступники Кар­ ла Великого не могли домогтися від своїх васалів покірності. Наприкінці IX — на початку X ст. було відроджено титул герцога, який на цей період уже став великим землевласником і за значущіс­ тю посів другу сходинку після короля. Графи не бажали коритися й намагалися перетворити графства на свої сеньйорії. До того ж звичай дозволяв вступати у васальну залежність до кількох сеньйорів, навіть у різних країнах. Це призводило до постійних конфліктів і військових зіткнень. Король не мав ні сил, ні засобів впливу на ці процеси. Його становище характеризувалося формулою «перший серед рівних». Н а­ став період феодальної роздробленості. 3 . С та н о в а м о н а р х ія

В умовах феодальної роздробленості в суспільстві поступово визрі­ вала необхідність у зміцненні королівської влади. Особливо цей про­ цес став очевидним у XII ст. Передусім потребу в сильній королівській владі відчували дрібні й середні феодали, які шукали захисту від мож­ новладних сеньйорів. Неабияку роль при цьому відіграли економічні інтереси феодалів, їхнє прагнення збільшити прибутки. Однак прямий тиск на селян міг призвести до повстань. Тому якраз сильна держава й була покликана гарантувати безпеку землевласникам. Королівську владу зміцнювали й міста. Проте їхній торгово-економічній діяльності перешкоджали митні пости на кордонах численних феодальних воло­ дінь, відсутність єдиної грошової одиниці тощо. Водночас міста й коро­ лі були надійними союзниками в боротьбі проти великих сеньйорів. За підтримку городяни щедро збагачували скарбницю короля грошима. Об’єднання населення міст навколо трону прискорила також загроза зовнішніх війн. Водночас із зміцненням королівської влади йшов процес станов­ лення нових форм державної влади. Довкола короля формується ко­ ролівська рада. До її складу, зокрема, входять канцлер (перший міністр королівства), скарбник (людина, яка відповідала за фінанси), маршал (головнокомандуючий королівським військом). Одночасно створю­ ється чітка система судочинства, що постійно вдосконалювалася, та­ кож упорядковувалися королівські податки, зростала кількість чинов­ ників на місцях. Стани стають усе активнішими у відстоюванні власних інтересів, що сприяє якісно новим взаєминам між королем і підданими. У X III—XV ст. виникають органи станового представництва. Членство в них на­ лежало представникам дворянства, духовенства та городян. У кожній країні вони мали різні назви: кортесы в Іспанії, парламент в Англії, Ге­ неральні штати у Франції, рейхстаги й ландтаги в Німеччині, сейм у 121

РОЗДІЛ 3. ЄВРОПЕЙСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО і ДЕРЖАВИ в Х - Х У ст.

Польщі, Чехії та Литві, державні збори в Угорщині тощо. Як результат, у середньовічній Європі утвердилися станові монархії — форма фео­ дальної держави, у якій разом із королівською владою існує станове представництво. Відомі випадки, коли дії органів станового представництва були спрямовані на обмеження королівської влади. Однак здебільшого їхні інтереси збігалися. Так утверджувався принцип: що стосується всіх, має бути схвалено всіма. Політику королів тепер підтримували пред­ ставники провідних станів суспільства. Оподаткування, що проводи­ лося з їхньої згоди, відкривало перед королівством нові фінансові мож­ ливості. Отже, для свого часу станова монархія була досить ефектив­ ною системою управління. Домен, маркграф, станова монархія, органи станового представни­ цтва, кортеси, парламент, Генеральні штати, рейхстаг. 1. Щ о таке станова монархія? 2. Які представницькі органи в різних країнах мали стани? 3. Назвіть причини феодальної роздробленості. 4. Чому становище франкського короля наприкінці раннього Серед­ ньовіччя характеризувалося формулою «перший серед рівних»? 5. Щ о зумовлює тенденцію до зміцнення королівської влади? 6. Чому середньовічні міста були зацікавлені в сильній королівській владі? 7. Чи впливало зміцнення королівської влади на появу нових органів управління та вдосконалення системи державного апарату? 8. Як ви розумієте вислів: «Що стосується всіх, має бути схвалене всіма»? 9. Поміркуйте, чи могла діяльність станово-представницьких орга­ нів впливати на обмеження королівської влади.

§11 .

Ф РАНЦІЯ

• Поясніть походження назви д инастії Каролінгів. • Пригадайте, що називається доменом. • На які стани поділялося середньовічне суспільство?

1 . П о с и л е н н я к о р о л ів с ь к о ї в л а д и

У 987 р., після смерті короля Людовіка V Ледачого, припинилося правління династії Каролінгів. Правителі герцогств і графств обрали нового короля. Ним став представник роду Робертинів — граф Гуго 122

АНГЛІЯ та ФРАНЦІЯ у XII ст.

Середньовічний герб А нглії

О Кембридж

ЛОНДОН Антверпен

АНГЛІЯ та ФРАНЦІЯ в XIII — на п о чатку XIV ст. пазго

ПАРИЖ

1*ъпанъ ^

Брест.

Орлеан/^

Анжс

А н г л ія

Пуатье О

Ла-Рошелії. '

О Кембридж

^ф. Пуа^ Ангулем

ч

граф .

О

ЛОНДОН

repu. Аквітанія О в е р н ь

Антверпен

О»Бордо

ока Па ПАРИЖ

Тулуза

*Раф.

&*чапь

'Е Р Е Д З Е М Н Е

ПАМПЛОНА

М О РЕ

граф. Анжс

□

Французьке королівство в середині XII ст. Англійські володіння у Франції в середині XII ст.

^

Володіння великих феодалів-васалів французького короля

Пуатье Р*ф. Ла-Рошель

Пулту

/ Ангулем

Біскайська

Бордо гр а ф .

затона

Т улуза

ПАМПЛОНА

Середньовічний герб Франції

Кордони Франції на початку XIV ст. і----------1 Англійські | володіння у Франції

І

і---------- 1 Володіння французького короля

г

Г" І

СЕРЕДЗЕМНЕ МОРЕ

Володіння великих феодаліввасалів короля Території, приєднані до королівського домену за правління: ] Філіппа II Августа (1180-1222) 1 Філіппа III Сміливого (1270-1285) \ та Філіппа IV Красивого (1285— 1314)

123

_

І*

РОЗДІЛ 3. ЄВРОПЕЙСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО і ДЕРЖАВИ в X —X V ст.

Капет. Прізвисько він отримав від на­

Ж. Алокс. Проголошення Гуго Капета королем. X IX ст.

І С Т О Р И Ч Н А

зви чернечого капету, який носив як світський абат монастиря св. Мартина. Гуго став родоначальником нової ко­ ролівської династії Капетінгів (9 8 7 1328). Проте в ті часи наявність королів­ ського титулу не свідчила про справ­ жню силу та владу. Гуго Капет волода­ рював тільки у своєму спадковому до­ мені, що простягався вузькою смугою з півночі на південь і включав міста Париж та Орлеан. Наприкінці X ст. ці землі дедалі частіше починають нази­ вати Францією.

Ц І К А В И Н К А

Одна подія з правління третього представника династії Капетінгів ко­ роля Генріха І (1031-1060) становить для нас особливий інтерес. Напри­ кінці 40-х років XI ст. Генріх І відправив до великого київського князя Яро­ слава Мудрого посольство з проханням видати за нього заміж доньку Анну. Генріх І одружився з Анною Ярославною, і вона стала королевою Фран­ ції. У шлюбі з Генріхом Анна народила трьох синів. Проте стати французь­ ким королем судилося тільки старшому — Філіппові. У 1059 р., ледве Філіппові минуло 7 літ, як Генріх його коронував і проголосив співправите­ лем. Приблизно через рік після коронації сина Генріх І помер, залишивши опіку над Філіппом його матері, Анні Ярославні. До нас дійшли її власно­ ручні підписи на французьких документах.

За правління Філіппа І (1060-1108) поступово починає посилю­ ватися королівська влада. Король вів уперту боротьбу з феодалами, замки яких межували з його володіннями. Син і наступник Ф іліппа 1, онук Анни Ярославни — король Людбвік VI Товстий — поклав край свавіллю феодалів на землях свого домену, зруйнувавши їхні замки. Значний крок в об’єднанні Франції був зроблений за правління Людовіка VII. Завдяки шлюбу з Альєнорою, єдиною спадкоємицею герцогства Аквітанія, Людовік VII приєднав цю велику й багату об­ іч^ Аквітанія — територія на південному заході Франції, розташована між Пі­ ренеями й річкою Луарою. У XIII ст. називалася Гієнь. Південна її частина, що становила окреме герцогство, називалася Васконія. Звідси її пізніша на­ зва —Гасконь. _ 124

*

^

§11. Ф р ан ц ія

ласть до своїх володінь. Шлюб, однак, виявився нетривалим. Після розлучення Альєнора вийшла заміж за Генріха ГІлантагенста, який у 1154 р. став англійським королем. Усі його французькі володіння, що простягалися від Ла-М аншу до Піренеїв, перейшли до Англії. Капетінги втратили вихід до моря, який удалося відвоювати Філіппу I I А в­ густу (1180-1223). Важливим кроком цього короля стало також заво­ ювання південних областей країни. У результаті королівський домен збільшився майже в чотири рази. Однак Аквітанія залишилася в руках Плантагенетів. Крім того, Філіпи II Август почав упорядковувати ко­ ролівську адміністративну систему. Неабияку роль в управлінні стали відігравати Королівська рада, до якої входили великі світські й духо­ вні феодали, Верховний суд (паризький парламент) і фінансове відом­ ство — Рахункова палата. У сфері внутрішнього управління найважливіші реформи були проведені зусиллями короля Людовіка IX Святого (1226-1270), який зміцнив королівське судочинство. За його правління з’явилися перші законотворці, які впроваджували принцип «воля володаря має силу за­ кону». Так утверджувалася віра у священне походження королівської влади. Як подвижник християнських ідеалів, Людовік IX Святий забо­ ронив міжусобні війни у своєму домені, став видавати загальнодержав­ ні закони, запровадив єдину монетну систему. Часто король особисто вислуховував скаржників, які шукали справедливості. ЧІП» уЧ &

ВИВЧАЄМО ДЖЕРЕЛА

XIV ст. З «Історії Людовіка Святого» хроніста Жана де Жуанвіля Не раз улітку після меси король, обіпершись об дуб, сідав у Венсенському лісі (поблизу Парижа) і наказу­ вав присісти біля нього всім, хто бажав поговорити з ним віч-на-віч. І тоді він питав: «Чи є тут хто-небудь із скаргою?» І ті, у кого вона була, піднімалися. І тоді він кликав монсеньйора П’єра де Фонтена й монсеньйора Жоффруа де Вілетта (радники короля) і казав одному з них: «Викладіть мені суть справи». І коли він бачив, що можна щось виправити..., то втручався в справу сам. Людовік IX Святий Я бачив якось улітку, як він сам ішов до паризького саду, приймає скарги. одягнений у сорочку, камзол без рукавів, шарф довкола Мініатюра. XIVст. шиї, акуратно причесаний, у шапочці з білим павиним пером на голові, для того, аби вершити суд. Він наказав розстелити килим, аби розсадити нас довкола себе; і всі люди, які мали до нього справу, стояли перед ним. 1. Які риси короля найбільше приваблювали Жана де Жуанвіля? 2. Які добрі справи, на думку хроніста, вершив король?

125

РОЗДІЛ 3. ЄВРОПЕЙСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО і ДЕРЖАВИ в Х - Х У ст.

Людовік IX виступив організатором Сьомого й Восьмого хрестових походів. Під час Восьмого походу він номер від епідемії чуми й здобув славу Святою короля-хрестоносця. Упродовж його тривалого правлін­ ня Франція перетворилася на велику європейську країну. 2 . П р а в л ін н я Ф іл іп п а IV К р а с и в о го

Після Людовіка IX Святого особливо важливих успіхів королів­ ська влада досягла за правління його внука Філіппа IV Красивого (1285-1314). Він прагнув розширити свої володіння й перший шлюб узяв із Жанною, королевою Наварри й графинею де Шампань, у такий спосіб приєднавши ці території до Франції. Головною ж метою Ф іліп­ па було захопити Гієнь і Гасконь, які все ще належали Англії, а також підпорядкувати своїй владі велике графство Фландрію. Війська Ф іліппа IV вторглись у Фландрію, але 1302 р. ополчення фландрських ремісників і селян розгромило рицарське військо фран­ цузького короля в битві під Куртре. За свідченням сучасників, уцілілі французькі рицарі не могли навіть їсти від пережитого страху. Півтисячі позолочених острогів, знятих із взуття вбитих рицарів, на знак перемоги розвісили в місцевому соборі, а тому ця сутичка отримала назву «битва острогів». Ф ранцузи були змушені покинути Фландрію. Проте згодом Ф іліпп IV зумів установити владу над Ф ландрією за­ вдяки другому шлюбу з Марією Брабантською й приєднати до свого домену кілька її міст. У результаті він заволодів територією, що ста­ новила 3 /4 частини сучасної Ф ранції, і претендував на вищу судову, законодавчу й адміністративну владу в державі. За його правління феодальне ополчення було замінене найманим військом задля ство­ рення відданої армії із суворою дисципліною. Король постійно шукав нові способи отримання грошей, проявляючи при цьому неабияку винахідливість. Спритний і хи­ трий, Ф іліпп IV збільшував податки, прода­ вав посади, удавався до «псування» монети, яке через зменшення в ній умісту коштовно­ го металу призводило до знецінення грошей. За це Ф іліпп IV отримав у народі прізвись­ ко «Король-фальшивомонетник». Він також позичав гроші в італійських банкірів, брав податок із священиків, конфісковував май­ но євреїв-лихварів. Король неодноразово Базар. Філіпп IV оголошував про намір здійснити хрестовий Красивий. XIXст. похід, для чого піддані збирали пожертви, _ 126 *

§11. Ф р ан ц ія

однак потім змінював своє рішення й використовував ці кошти на вну­ трішні потреби. Ф ілінп IV заборонив вивозити з королівства до Рима кошти, зі­ брані як церковна десятина. Це викликало протест у Пани Римського Боніфація VIII. Між Філіппом IV і Папою Римським розгорівся від­ критий конфлікт. Щоб заручитися широкою підтримкою своїх підда­ них у протистоянні з Боніфацієм V III, Філінн IV у 1302 р. скликав збори представників трьох станів — духовенства, дворянства та жите­ лів міст. Так у Франції виник орган станового представництва — Гене­

ральні штати. У французьких Генеральних штатах усі три стани розподілялися на палати й засідали окремо. Палата першого стану — духовенства — складалася з архієпископів, єпископів і абатів. Палату другого ста­ ну — дворянства — презентували середні та дрібні феодали. Герцо­ ги й графи не входили до жодної з палат: на засіданнях штатів вони з ’являлися з королем. У третій палаті засідали представники міст. Кожна палата мала лише один голос. Генеральні штати не стали по­ стійно діючим органом. їх скликали лише за ініціативи короля. Вони не обмежували влади короля, а тільки надавали його рішенням усе­ народного характеру. Генеральні штати схвалили рішення, згідно з яким церковна деся­ тина мала залишатись у Франції, і зобов’язали Філіппа IV всіляко від­ стоювати інтереси країни в суперечках із Папою Римським. Тому Філіпн IV вийшов із конфлікту з Папою Римським переможцем. У 1307 р. Філіпп IV отримав від Пани Римського Климента V згоду на знищення ордену тамплієрів. Як відомо, у XIII ст. тамплієри з дозво­ лу Людовіка IX оселились у Франції. Володіючи незліченними багат­ ствами, орден часто позичав гроші правителям. Тамплієри вважалися скарбниками церкви, а тому їхній вплив на політику був величезним. Філінп IV, який на той час немало заборгував ордену, не хотів мати в країні таку могутню силу. З іншого боку, він плекав думку про при­ власнення скарбів тамплієрів. За наказом Філіппа IV більшість членів ордену, які перебували у Франції, було заарештовано. їх звинуватили в єресі, чаклунстві та корисливості. Слідство тривало сім років. По­ ставлені в безвихідне становище, після тривалих і жорстоких катувань тамплієри «визнали» свої провини. Орден було ліквідовано, а більша частина його майна перейшла в королівську казну. Процес над тамплієрами заверш ився в березні 1314 р. спаленням великого магістра ордену Ж ака де Молле. За легендою, огорнутий полум’ям Ж ак де М олле прокляв короля та Папу Римського. Він ні­ бито сказав, що смерть забере Климента V через 40 днів, а короля — через рік. «Пророцтво» справдилося швидше: Папа Римський помер

СТОЛІТНЯ ВІЙНА (1 3 3 7 -1 4 5 3 ) СГ\

У '

ПІВНІЧНЕ МОРЕ

І ^

М иас

ЛОНДОН

Н Г Л ІЯ Портсмут

7---------------------------

Кентербері ААХЄН

Шербур Р ейм с

Брест

ПАРИЖ

^

^ герцогств

Бретань

ірлеа'н

Бургу П уа т ье

О

V Ла-Рошет

герц. Бурбон

граф .

Пуату

с?| Д о ф і н е о/

> Байонна.

Жанна д ’Арк на чолі ф ранцузьких військ вступає в Орлеан

Тулуза

КОР.

КАСТИЛІЯ

К О Р О Л ІВ С Т В О А РАГОН

Володіння англійського короля на 1337 р Район повстання на Тайлером чолі з Уотом Тс □ Дигпії 1381 р п в Англії

_ 128

< & *„

ісця та роки найваж ливіш их X,1356 Мбитв М іста, що кп п б п зал иш ил ися Р Під владою Англії

СЕРЕДЗЕМНЕ МОРЕ Д ії а н гл ій ськи х військ Д ії ф р а н ц узьки х військ О блога а нгл ій ц я м и О рлеана (кінець 1428—середина 1429 р

§11. Ф р ан ц ія

через 33 дні, а король — через неповних дев’ять місяців. Сучасники порівнювали Ф іліппа IV Красивого з величною статуєю, однак душа його була огидною.

3. Початок Столітньої війни Після смерті Філіпна IV Красивого французький трон протягом 15 років належав трьом його синам. Однак жоден із них не залишив спадкоємців, і 1328 р. правління династії Капетінгів припинилося. На трон зійшов представник її молодшої гілки Філіпн VI Валуа. Свої пре­ тензії на французьку корону висунув також англійський король Едвард III. Він був сином доньки Ф іліппа IV Красивого, принцеси Ізабел­ ли, яка вийшла заміж за англійського короля Едварда II. Династичні претензії Едварда III стали офіційною причиною по­ чатку війни між Англією та Францією, яку історики пізніше назва­ ли Столітньою. Вона тривала з перервами впродовж 1337-1453 рр. Справжні причини цього нескінченного воєнного протистояння були значно глибшими й випливали з давніх англо-французьких суперечок: французькі королі прагнули ліквідувати англійське панування в Гієні, обидві держави бажали володіти Фландрією. У 1337 р. Філіпп VI сповістив про приєднання Гієні до свого до­ мену, звинувативши Едварда III в невиконанні васальних зобов’язань. Натомість Едвард III оголосив війну Франції. Однак рішучі дії англій­ ці розпочали в 1340 р., майже знищивши французький флот біля мису Слейс. У цій битві французи втратили 200 суден і двох адміралів. Анг­ лійці, за свідченням хроніста, тоді досить зневажливо підняли францу­ зів на кпини: «Якщо б Господь дав рибі дар говорити, то вона заговори­ ла б саме французькою, бо з’їла багатенько французів». Після цієї перемоги англійський король переніс бойові дії на сушу. Його військо захопило Нормандію й вирушило у Фландрію, розра­ ховуючи за її підтримки розпочати наступ на Париж. Основу англій­ ської армії становила добре вишколена наймана піхота, гордістю якої були вправні стрільці-лучники. їхні стріли пробивали рицарський обладунок на відстані майже 200 м. Ф ранцузьке військо вирушило на північний схід, щоб зустріти англійців біля кордонів Фландрії. М ай­ же все французьке військо складалося з розрізнених рицарських за­ гонів, якими командували сеньйори. Ф ранцузькі найманці-піхотинці були озброєні арбалетами, що випускали за хвилину не більше чоти­ рьох стріл. У 1346 р. англійська та французька армії зустрілись у великій битві під містечком Кресі. Французькі рицарі загрузли в болоті й стали лег­ кою мішенню для англійських лучників. У битві загинуло 1500 фран1 2 9 _

РОЗДІЛ 3. ЄВРОПЕЙСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО і ДЕРЖАВИ в Х - Х У ст.

цузьких рицарів і лише три англійських. Після перемоги під Кресі ан­ глійський король новів свою армію на місто Кале — важливий порт на північному узбережжі Франції. Його мешканці чинили запеклий опір численному війську ворога. І тільки після 12-місячної облоги англійці заволоділи містом. ІС Т О Р И Ч Н А ІДІКАВИНКА

Жителі Кале дуже розлютили англійського короля. Він став вимагати привселюдної страти шести найшанованіших городян. Тільки за цієї умови Едвард III погоджувався не вчиняти в місті розбою та різанини. І шестеро сміливців погодилися прийняти смерть заради спасіння рідно­ го міста. Дружина Едварда III королева Філіппа на колінах вимолила для них пощаду. Та попри це розправа над городянами була жорстокою. їм було наказано швидко покинути місто, яке відразу ж заселялось англійця­ ми. Порт Кале став надійною опорою Англії на континенті.

Становище Франції було критичним. Ситуацію ускладнила ще й епідемія чуми наприкінці 40-х років XIV ст., що забрала життя біль­ шої кількості воїнів, ніж їх загинуло в боях. Восени 1356 р. наступник Ф іліппа VI король Іоанн II Добрий (1350-1364) розпочав битву біля міста Пуатье із сином англійського короля Едварда III, якого за ко­ лір обладунку прозвали «Чорним Принцом». Маючи шанс перемог­ ти, французи знову зазнали поразки й утратили майже 6 тис. воїнів. Ф ранцузький король Іоанн II Добрий і його молодший син Ф іліни по­ трапили в полон до англійців. 4 . Н а р о д н і п о в с та н н я

Управління Францією тимчасово перейшло до старшого сина Іоанна II Доброго — дофіна Карла. Він вирішив запровадити нові податки для озброєння армії та викупу короля Іоанна II Доброго з полону. Про­ те Генеральні штати не схвалили це рішення, і 1358 р. Париж охопило полум’я повстання. Невдоволених очолив купецький старшина, нревб Парижа Етьєн Марсель. Тим часом на півночі Франції повстали селяни. Серед основних при­ чин повстання — господарська розруха, збільшення феодальних рент і податків, епідемія чуми, що забрала від третини до половини жителів країни. Дошкуляли селянам також постійні напади й грабунки як з боку Дофін — із середини XIV ст. офіційний титул спадкоємця тропу у Франції, що, як правило, надавався старшому синові короля. Назва походить від про­ вінції Дофіне, яку отримував у володіння принц-спадкоємець. _ 130 •

і

'

§11. Ф р ан ц ія

англійців, так і з боку найманої французької ар­ мії. Селянське повстання розпочалося наприкін­ ці травня 1358 р. і ввійшло в історію під назвою Жакерія (бо селян зневажливо прозивали «Жакпростак»). Селяни нищили замки, спалювали податкові списки, убивали феодалів та їхні родини. Рух се­ лян очолив Гійом Каль, який мав намір об’єднати 100-тисячне селянське військо з повсталими в Парижі городянами. Однак у червні 1358 р. його було підступно схоплено й страчено феодалами. Після цього рицарі та найманці раптово напали на селян і знищили їх. Відтак було погашено най­ більші вогнища Жакерії та приборкано Париж.

*

Напад жаків на рицаря. Мініатюра. X V ст.

5 . П о д в и г Ж а н н и Д ’А р к

Скориставшись смутою, Едвард III у 1359 р. висадився в Кале й повів свої війська на Париж. По дорозі англійці взяли в облогу місто Реймс, де Едвард III мав намір коронуватися на французький трон. Проте сильний опір жителів Реймса змусив його відступити. ІСТОРИЧНА ЦІКАВИНКА

Для французів місто Реймс мало винят­ кове значення. Адже, за легендами, саме на місці, де згодом збудували Реймський кафе­ дральний собор, було охрещено й коронова­ но Хлодвіга. Переказують, ніби під час обря­ ду його коронації білий голуб приніс із небес амфору зі священним єлеєм, яким згодом помазували при сходженні на престол коро­ лів Франції. Уважалося, що тільки після цере­ монії миропомазання влада короля ставала законною в уяві васалів і підданих. Миропомазаний король отримував від ієрархів церк­ ви обручку, що символізувала його заручини з Богом, і верховну владу над духовенством, Собор у Реймсі. а від світських феодалів — меч і остроги — X IІ-X III ст. ознаки верховного командувача й зверхника рицарства. Для українців Реймс цікавий ще й тим, що в ньому зберігаєть­ ся Євангеліє, можливо, привезене донькою Ярослава Мудрого — Анною.

131

РОЗДІЛ 3. ЄВРОПЕЙСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО і ДЕРЖАВИ в Х - Х У ст.

У 1360 р. в селі Бретиньї дофін Карл підписав з англійським королем мирний договір. За Англією було визнано право на Гасконь, Гієнь, Пуату та Кале. Французи також гарантувати англійцям видачу викупу за Іоанна II Доброго. Водночас Едвард III зрікся претензій на французький трон. Після укладення миру Іоанна II Доброго під чесне слово короля було відпущено з полону додому. Проте 1364 р., коли у Франції виник­ ли труднощі зі сплатою викупу, король Іоанн II як справжній рицар по­ вернувся до Англії, де й помер. Новим королем Франції став його син, дофін Карл, відомий як Карл V Мудрий (1364-1380). Він виявився здібним державцем. Розпочав своє правління з реформ: упорядкував систему збирання податків, запустив в обіг стабільну монету — золо­ тий франк, наповнив державну скарбницю, зміцнив дисципліну в армії. Після смерті Карла V трон перейшов до його 12-річного сина Кар­ ла VI (1380-1422). Однак досить швидко в нього стали проявлятись ознаки серйозної психічної хвороби. Часті спалахи люті короля зміню­ валися періодами повної бездіяльності та байдужості до всього. Народ сприймав хворобу Карла як вияв Божої волі й заклик до терпіння, тому покірно зносив усі біди, зумовлені слабкістю центральної влади. Безлад у французькій державі спонукав до рішучих дій англійського короля Генріха V Ланкастера, який висадив 30-тисячне військо в гир­ лі річки Сени. Англійці вирушили в глиб Нормандії, грабуючи міста й села. Восени 1415 р. в битві під Азенкуром французьке військо було вщент розгромлене. Цікаво, що союзником англійців став також герцог Бургундський, за сприяння якого вони здобули Париж. Тяжкохворий Карл VI у 1420 р. підписав принизливий мир у Труа, за яким Франція мала співіснувати в персональній унії з Англією. Проте 1422 р. Ген­ ріх V і Карл VI померли. Французький дофін Карл, який проголосив себе королем Карлом VII (1422-1461), продовжив боротьбу. У 1428 р. англійці взяли в облогу Орлеан. Французів охопив жах, повсюдно панував хаос. У цей непростий час у військо прибула Жанна Д ’Арк із села Домремі. Дотепер походження Жанни оповите таєм­ ницею. Можливо, вона належала до знатної, але збіднілої рицарської родини, яка за способом життя нагадувала селянську. За іншою версією, Жанна була зведеною сестрою короля Карла VII. Поширеною є думка про те, що дівчина народи­ лася в простій селянській сім’ї. Відомо, що Ж ан­ на зростала дуже набожною, виховувалася в дусі Ж. Фуке. Портрет Карла VII. християнської моралі. Саме тоді серед зневіре­ X V ст. ного люду побутували різні легенди та пророц132

§11. Ф р ан ц ія

тва, що нещастя Франції може спокутувати чис­ та, юна й щира душею діва. Вона, мовляв, прийде з дубового гаю. А поселення на кордоні Шампані й Лотарингії, де проживала родина Жанни, дуже нагадувало місцевість, про яку переповідав люд. Після того як на рідне село Ж анни напали бургундці й жителі змушені були ховатися в довколишніх лісах, у дівчинки почалися виді­ ння. їй вчувалися голоси святих, які заклика­ ли її зняти облогу Орлеана, добитися коронації Карла V II в Реймсі, звільнити Париж. Видіння не припинялися, і Ж анна поїхала до Карла VII. Король повірив 17-річній дівчині й дозволив ра­ зом із військом вирушити на допомогу Орлеану. На десятий день після прибуття Ж анни до міста облогу було знято й англійців розбито. Так здій­ снилося перше пророцтво. Ж анна Д ’Арк стала народною героїнею.

Ж. Етр. Жанна Д ’Арк на коронації Карла VII в Реймському соборі. 1854 р.

«ч

! 4,\f

ВИВЧАЄМОДЖЕРЕЛА

XV ст. З «Щоденника облоги Орлеана» про в’їзд у місто французького війська під проводом Жанни Д ’Арк їх зустрічали воїни гарнізону та городяни, чоловіки й жінки з факелами в руках. Вони раділи так, наче до них із небес спустився сам Господь, — і не без­ підставно: їм довелося пережити такі незгоди й такі страждання, що вони вже майже втратили надію на допомогу та порятунок... Ось чому всі вони —і чоловіки, і жінки, і діти — дивилися з великою любов’ю на цю просту дівчину, у яку, як їм сказали, уселилася Божа благодать. Була така страшна тиснява через те, що кожен хотів доторкнутися до неї або до її коня, що навіть один із факелоносців випадково підпалив її штандарт. І тоді вона пришпорила коня й так спритно за­ гасила полум’я, ніби була досвідченим воїном. Солдати сприйняли це як велике диво, і городяни погодилися з ними. 1. Чому жителі Орлеана так раділи Жанні Д’Арк? 2. Як вони виявляли цю радість? 3. Чи сприймали орлеанці Жанну Д’Арк як послану їм Господом визволительку?

Згодом французи здобули ряд перемог, які завершилися розгромом англійців у долині Луари. Тоді Ж анна запропонувала Карлові VII ви­ ступити в похід на Реймс. Увесь шлях, а це 300 км, французька армія пройшла за два тижні. Карл був урочисто коронований у Реймсі. Так здійснилося й друге пророцтво. 133

РОЗДІЛ 3. ЄВРОПЕЙСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО і ДЕРЖАВИ в Х - Х У ст.

Потім навколо Ж анни стали відбуватися дивні речі. Заздрісники намагалися посіяти в душі Карла VII недовіру до неї. Дівчина кілька разів пропонувала королю прискорити воєнні дії й піти на Париж, але марно. Тоді Ж анна на свій страх і ризик із невеликим загоном відданих людей вирушила на Париж і намагалася взяти місто штурмом, однак зазнала поразки. Її третє пророцтво чомусь не збулося. Під час однієї із сутичок Ж анну було поранено, і вона потрапила в полон до бургундців. А ті за величезні гроші продали дівчину англійцям. Жанну перевезли до Руана, центру англійських володінь у Франції, і віддали на суд інк­ візиторів як чаклунку та єретичку. Після року слідства, допитів і тор­ тур ЗО травня 1431 р. її привселюдно спалили на площі в Руані. При­ кро, але Карл VII навіть не подумав визволити свою рятівницю. Тільки у XX ст. католицька церква визнала Жанну Д ’Арк святою.

6. Завершення Столітньої війни й об’єднання Франції Смерть Жанни Д ’Арк, як на те сподівались англійці, не змінила хід війни. Французькі війська продовжували успішно наступати. Бургунд­ ський герцог, усвідомивши безнадійність становища англійців, по­ спішив примиритися з французьким королем. Уже навесні 1436 р. Карл VII зайняв Париж. Він став проводити реформи, розпочаті колись Карлом V Мудрим. За підтримки Генеральних штатів Карл VII добився запровадження постійного податку. У реформуванні фінансів королівства значну роль відіграв талановитий банкір Ж ак Кер. Завдяки стабілізації фінансо­ вого становища країни Карл VII провів військову реформу. Вона пе­ редбачала створення постійної армії, яка перебувала б на державному утриманні. Королівським васалам заборонялося мати озброєні загони. Відтепер війну можна було провадити незалежно від політичних упо­ добань рицарства. У 1453 р. французи повністю звільнили від англійців територію сво­ єї країни. Англія зберегла на материку лише порт Кале, який утриму_ 134

*

^

§11. Ф р ан ц ія

вала ще понад 100 років. Столітня ві­ йна завершилася, хоча мирний договір між Англією та Францією підписаний не був. Франція відстояла свою неза­ лежність. Із війни французи вийшли палкими патріотами своєї держави. Перемога Франції в Столітній ві­ йні створила передумови для завер­ шення її політичного об’єднання. Із цим завданням успішно впорався син і спадкоємець Карла VII король Людовік X I (1461-1483). Це був до­ Д. Обер. Карл Сміливий свідчений політик і неперевершений із васалами й придворними. дипломат, хоча за натурою — підступ­ 1459 р . ний інтриган. За вміння загнати своїх противників у глухий кут за допомогою хитрощів і обману Людовіка XI прозвали «світовим павуком». Навіть власного сина Людовік XI по­ вчав: «Хто не вміє хитрувати, той не вміє панувати». Найсильнішим і найнебезпечнішим супротивником Людовіка XI на шляху до об’єднання Франції був його васал (герцог бургундський) Карл Сміливий. До володінь останнього належало не тільки герцогство Бургундія, а й Нідерланди та землі вздовж Рейну. За своєю військовою силою та політичним впливом Карл Сміливий нічим не поступався королю, а багатством його навіть перевершував. Герцог міг дозволити собі утримувати такий величний двір, який своєю розкішшю не посту­ пався найвишуканішим королівським дворам Європи. Тому цілком за­ кономірно, що він прагнув створити незалежну Бургундську державу. Про свої наміри герцог висловлювався досить відверто: «Я так люблю Францію, що волів би бачити в ній шістьох правителів замість одного». Тож зрозуміло, що боротьба Людовіка XI з Карлом Сміливим була не­ минучою. Потрібно визнати, що Карл Сміливий був гідним супротивником і спочатку успіх був на його боці. Однак Людовік XI збунтував про­ ти Карла Сміливого його ворогів, і, заохочені грошима, лотарингці та швейцарці оголосили війну герцогові. В одній із битв 1477 р. бургунд­ ська армія була розбита, а Карл Сміливий загинув. Одразу після цього Людовік XI приєднав до своїх володінь графство Пікардію та основ­ ну частину Бургундського герцогства, а згодом — графство Прованс. За правління Людовікового сина, короля Карла VIII (1483-1498), до Франції відійшло й герцогство Бретань. Отже, наприкінці XV ст. об’єднання Франції було практично завер­ шено й вона стала однією з найбільших держав Західної Європи. 135

W

РОЗДІЛ 3. ЄВРОПЕЙСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО і ДЕРЖАВИ в X —X V ст. Філіпп IV Красивий, Столітня війна (1337-1453), Жакерія, дофін, Жанна Д’Арк. 1. Покажіть на карті (с. 123), які французькі землі належали Англії до 1337 р. 2. Чому в битвах у 1346 р. та 1356 р. перемагали англійці? 3. Згадайте 1453 р. Які дві події збігаються в часі? 4. Назвіть причини Ж а ке р ії. Чому повстання отримало таку назву? 5. Щ о стало приводом для початку Столітньої війни? 6. Наведіть приклади централізації та децентралізації влади у Франції. 7. Як розлучення Людовіка VII з Альєнорою Аквітанською позначи­ лося на подальшій історії країни? 8 . Які верстви населення підтримували королівську владу в бороть­ бі за об’єднання Франції? Обґрунтуйте відповідь. 9. Визначте наслідки Столітньої війни для Англії та Франції. 10. Жан де Жуанвіль пише: «Чи є тут хто-небудь із скаргою?» Скла­ діть скаргу від імені селянина, феодала, майстра, підмайстра чи студента університету тощо. 11. Життя Жанни Д ’Арк — подвиг чи диво? Чому населення її підтри­ мало, а король — ні?

§ 1 2 . АНГЛІЯ • Покажіть на карті (с. 137) Британські острови. Я кі н а р о д и їх н а ­ селяли?

• Пригадайте, як н и н і називают ься с к л а д о в і частини В е л и к о ї Б р и ­ танії. • Пригадайте, я ки й а н гл о са ксо н ськи й корол ь в ід б и в останній н а ­ пад вікінгів на Англію.

1 . В іл ь ге л ь м З а в о й о в н и к

Як відомо, після смерті 1066 р. Едварда Сповідника англосаксон­ ська знать обрала своїм королем Гарольда. Проте претензії на англій­ ську корону висунув нормандський герцог Вільгельм, далекий родич Едварда Сповідника, який восени 1066 р. переправився через ЛаМанш і висадився на південному узбережжі Англії. Відбивши напад норвежців, Гарольд виступив назустріч завойовникам і став очікувати герцога Вільгельма біля міста Гасшінгса. Тут 14 жовтня 1066 р. й від­ булася кровопролитна битва, у якій англосаксонське військо було роз­ бите, а король Гарольд загинув.

БРИТАНСЬКІ ОСТРОВИ у V II-X I ст.

у,

Единбург

'гем

'■ q Кем бридж

EcCt^jy

Оксфорд

ЛО НДОН

Гастінас

Байо Н О Р М А Н Д ІЯ

К О Р О Л ІВ « с Г С Е К с к°Р°лівства

англів, саксів та ютів у VII ст.

Похід нормандського герцога Вільгельма проти Англії 1066 р.

137

РОЗДІЛ 3. ЄВРОПЕЙСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО і ДЕРЖАВИ в Х - Х У ст. І С Т О Р И Ч Н А

С4,

Ц І К А В И Н К А

Донька останнього англосаксонського короля Гарольда — Гіда (Гіта) (7-1107) — була першою дружиною князя Володимира Мономаха. Після загибелі батька родичі вивезли її до Швеції, а звідти вона прибула до Ки­ єва. Померла Гіда 1107 р. У шлюбі з нею князь Володимир Мономах мав кількох дітей. Серед них і Мстислав, князь новгородський, білгородський, у 1125-1132 рр. — великий князь київський. Він став останнім великим князем київським, влада якого поширювалася на всі руські князівства, на всю Русь.

Ж ителі Лондона, побоюючись погромів, самі відчинили Вільгельмові міську браму. Герцог Нормандії став королем Англії й увійшов у історію як Вільгельм Завойовник (1066-1087). Однак пройшло кілька років, перш ніж король і його рицарі підкорили англосаксів. Вільгельм зберіг поділ країни на графства, на чолі яких стояли шерифи. Щоб утримувати в покорі місцеве населення, король наказав спорудити в кожному графстві добре укріплений замок. І С Т О Р И Ч Н А

Ц І К А В И Н К А

Найбільш знаним замком цієї епохи є лондонський Тауер, розташова­ ний на березі р. Темзи. Він був збудований Вільгельмом Завойовником, хоча, за переказом, його мури нібито зведено ще зусиллями Юлія Цеза­ ря. У давнину Тауер був королівським палацом, державною в’язницею, місцем катувань і страт. Оточений могутніми фортечними стінами, давній Тауер, здається, ще переховує у своїх численних закутках тіні колишніх в’язнів. Нині там зберігаються королівські коштовності й діє музей старо­ винної зброї. На галявині перед замком завжди можна побачити зграю чорних круків. Держава щорічно виділяє додаткові кошти гарнізону Тауера для годування цих птахів. Адже, згідно з давнім пророцтвом, Британ­ ська монархія процвітатиме до тих пір, поки круки не відлетять з Тауера.

Англосаксонська знать, яка чинила опір нормандцям, була повніс­ тю позбавлена своїх володінь. Відібрані землі Вільгельм роздав своїм рицарям, з яких згодом виокремилися найбагатші — барони. Розподі­ ляючи землі між новими власниками, Вільгельм проводив досить ви­ важену політику: володіння великих феодалів зосереджувалися не в одному, а в різних районах країни. Нові феодали завдячували своїми земельними багатствами королю, а отже, ставали залежними від нього більше, ніж на континенті. Безпосередніми васалами короля були барони. Проте Вільгельм вима­ гав васальної служби не тільки від баронів, а й від їхніх васалів. Усі рицарі, _ 138 *

§12. А нглія

чиїми б васалами вони не були, давали клятву вірності королю й на його вимогу зобов’язувалися служити в королівському війську. На відміну від Франції, правило «васал мого васала не мій васал» в Англії не діяло. У 1086 р. за наказом Вільгельма було проведено перепис усіх земель для виявлення прибутків феодалів, визначення їхньої васальної служ­ би й податків. Спеціальні королівські посланці на місцях з’ясовували, скільки землі в кожному поселенні, хто його власник, яка кількість се­ лян тут проживає, яким майном володіє кожна сім’я тощо. Такі свідчен­ ня збиралися надзвичайно ретельно. Ж ителі говорили: «Як ніщо не при­ ховається в день Страшного суду від Божого ока, так нічого не вдасть­ ся втаїти від людей короля». Саме тому цей перепис назвати «Книгою Страшного суду». Чимало вільних селян, які не розуміли французької, було записано залежними. Чисельність населення Англії, за даними «Книги Страшного суду», становила приблизно 1,5-2 млн осіб. 2 . П р а в л ін н я п е р ш и х П л а н т а ге н е т ів

Спадкоємці Вільгельма Завойовника продовжувати його традиції в справі зміцнення королівської влади. Уже за правління Вільгельмового молодшого сина Генріха І (1100-1135) було зроблено вдалу спробу впорядкувати адміністрацію, суд і фінанси королівства. Значну роль стала відігравати постійна королівська рада. До її складу входили канц­ лер, скарбник, а також найбільш віддані королю великі феодали. Було створено й фінансове відомство — Палату шахової дошки. Вона назива­ лася так тому, що поверхні столів тут за формою нагадували шахівниці. На них ставилися й пересувалися, відповідно до потреби, мішечки з гро­ шима чи викладені стовпчиками монети. Оскільки бухгалтерських обліків тоді ще не знали, необхідні розрахунки проводи­ лися в такий спосіб. Палата шахової до­ шки відала збором податків і перевіряла фінансові звіти шерифів. Після смерті Генріха І в Англії упро­ довж 19 років тривала виснажлива між­ усобна війна. Вона закінчилася в 1154 р. Королем Англії став правнук Вільгель­ ма Завойовника граф Анжу — Генріх II Плантагенет (1154-1189). Він став за­ сновником династії Плантагенетів (1154— Французький король 1399). Генріх II володів значними терито­ Філіпп II та англійський ріями у Франції (Анжу, Нормандія, Акві- король Генріх II Плантагенет. Мініатюра. XIII ст. танія та ін.), які з його сходженням на трон були приєднані до Англії. 139

РОЗДІЛ 3. ЄВРОПЕЙСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО і ДЕРЖАВИ в Х - Х У ст.

Зрозуміло, що такою велетенською державою управляти було не­ легко. Незважаючи на молодий вік, Генріх II зумів приборкати непо­ кірних баронів. Він наказав зруйнувати їхні замки, а на посади шери­ фів призначив своїх довірених осіб. Одним із найважливіших заходів Генріха II стало проведення судової реформи. Він запровадив суд присяжних: залучення до розгляду спра­ ви 12 осіб від дрібного рицарства або вільного селянства. Під присягою (звідси — присяжні) вони повинні були назвати шерифу та суддям імена підозрюваних у скоєнні злочину. Верховним у державі став королівський суд. Будь-яка вільна людина за відповідну плату могла перенести розгляд своєї справи із сеньйоріального суду до королівського. Крім судової, Генріх II провів і військову реформу. Після норманд­ ського завоювання військові сили англійських королів складалися з народного ополчення та феодального війська, у якому по 40 днів на рік несли службу всі васали. Генріх II дозволив феодалам відмовлятися від несення служби, сплачуючи за це своєрідний військовий податок — щитові гроші. Так король отримав можливість наймати постійне вій­ сько, яке воювало стільки, скільки він вимагав, і став менше залежати від збройних сил феодалів. Генріх II намагався підпорядкувати своєму впливові й англійську церкву. Він вимагав, щоб вибори єпископів та абатів відбувалися за його участі, а також прагнув контролювати церковні суди. Цей задум гнівно засудив архієпископ Томас Бекет. Критика настільки обурила короля, що він спересердя сказав: «Невже з-поміж усіх боягузів, яких я годую, не знайдеться нікого, хто врятував би мене від цього жалюгід­ ного святенника?» Група придворних кинулася в собор, де Томас Бе­ кет саме правив месу, і вбила його біля вівтаря. Цей ганебний учинок викликав шквал обурень. Не залишився осторонь і Пана Римський, який змусив англійського короля привселюдно покаятися на могилі архієпископа й припинити втручання в церковні справи. Зміцнення королівської влади гнітило но­ ровливу англійську знать, яка неодноразово організовувала заколоти й піднімала повстання проти Генріха II. У 1189 р. було розкрито вели­ ку змову проти короля, у якій брали участь його дружина Альєнора Аквітанська та їхні сини — Річард та Іоанн. Очевидно, Генріхові було важ­ ко це пережити, і того ж року він помер. Англій­ ський трон посів його син Річард (1189-1199), Пам’ятник королю який ще за життя отримав прізвисько Левове Річарду. м. Лондон

140

Серце.

§12. А нглія

Річард народився в Англії, молоді роки провів у Аквітанії, на бать­ ківщині своєї матері, де здобув добру освіту. З дитинства він захоплю­ вався поезією, навіть пробував писати вірші. Річард майстерно володів зброєю та часто перемагав на рицарських турнірах, пристрасно любив полювання й небезпечні пригоди. Англійці сприймали його як «рицар­ ського» короля, життя якого минало в безконечних мандрах. Загалом за весь час свого правління Річард не провів в Англії й повного року, навіть не вивчив англійської мови. Він розглядав Англію як невичерп­ не фінансове джерело для утримання армії, що приносила йому славу й задоволення. Невдовзі після коронації Річард вирушив у Третій хрестовий похід, під час якого захопив острів Кіпр і фортецю Акру. Коли король таємно повертався з походу до Англії, то потрапив у полон до свого давньо­ го недруга — герцога австрійського. Після полону Річард, пробувши в Англії всього кілька тижнів, подався до Нормандії, де розпочав під­ готовку до війни з французьким королем Філіпиом II Августом. Ж и ­ вим до Англії йому повернутися не судилося. У 1199 р. Річард зазнав смертельного поранення отруйною стрілою. Це сталося в рідній йому Аквітанії під час облоги замку, у якому начебто було сховано скарби його батька Генріха II. Незадовго до смерті Річард визнав спадкоємцем англійського трону свого молодшого брата Іоанна.

3. «Велика хартія вольностей» і виникнення англійського парламенту Король Іоанн (1199-1216) у результаті невдалої для Англії війни з Філіпиом II Августом утратив у Франції більшу частину родових ма­ етностей ІГлантагенетів. За це сучасники нарекли його зневажливим прізвиськом Безземельний. Військові поразки, постійне вимагання щитових грошей викликало в підданих справжню ненависть до короля. Ситуацію загострив і конфлікт із Папою Римським Інокентієм III. Іоанн Безземельний відмовився підтримати кандидата Папи Римсько­ го на посаду архієпископа Кентерберійського (главу католицької церк­ ви в Англії). Інокентій III відлучив Іоанна Безземельного від церкви, тому над королем нависла небезпека втрати трону. Папу Римського підтримало майже все населення Англії. Наляканий король визнав себе васалом Папи Римського й зобов’язався щорічно виплачувати йому велику суму грошей. Усе це викликало обурення народу, який підтримав у 1215 р. зако­ лот баронів — вони ввійшли в Лондон без бою. Іоаннові нічого не за­ лишалося, як капітулювати. Підкоряючись силі, 15 червня 1215 р. він підписав підготовлений баронами документ під назвою «Велика ха р ­

тія вольностей». 141

РОЗДІЛ 3. ЄВРОПЕЙСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО і ДЕРЖАВИ в Х - Х У ст.

Статті хартії гарантували недоторканність володінь баронів і церк­ ви. Король зобов’язувався не стягувати зі своїх васалів поборів більше, ніж установлено звичаєм, не накладати непомірних штрафів, опікува­ тися торгівлею, обіцяв захист від свавілля королівських чиновників, підтверджував недоторканність міських привілеїв тощо. «Велика хартія вольностей» стала першим документом у світі, що проголошував принцип недоторканності особи — основу прав людини й

громадянина. ВИВЧАЄМО

ДЖЕРЕЛА

Статті з «Великої хартії вольностей»

щитові гроші, ні [будь-яка] інша грошова допомога не повинні збиратися в королівстві нашому інакше, як за згодою загальної ради королівства нашого... 14. Щоб мати загальну раду королівства при оподаткуванні грошовою до­ помогою... або для оподаткування щитовими грошима, ми накажемо покликати архієпископів, єпископів, абатів, графів і старших баронів нашими листами кожного окремо... 39. Жодна вільна людина не буде заарештована й ув’язнена, або позбавлена майна, або оголошена поза законом, або вигнана, або яким-небудь [іншим] способом знедолена... інакше, як на підставі законного вироку рівних їй... і за законом країни. 61. Ми | король] створюємо і даємо ... гарантію, а саме: щоб барони обрали двадцять п’ять баронів із королівства... які повинні всіма силами дотримуватися й охороняти та примушувати дотримуватися миру й вольностей... І коли ми або хто-небудь зі слуг наших... яку-небудь зі статей ... порушимо..., ті двадцять п’ять баронів ... будуть... утискати нас... шляхом захоплення замків, земель, володінь і всіма іншими способами, якими можуть, поки не буде виправлено | порушення] згідно з їхнім рішенням... 1. Які події спричинили підписання хартії? 2. Інтереси яких верств населен­ ня захищала хартія? 3. Який принцип проголошувався в пункті 39? 4. Який орган влади мав право контролювати виконання хартії? Чи мав король необмежену владу?

Проте Іоанн Безземельний не збирався виконувати нав’язану йому «Велику хартію вольностей». Він звернувся за допомогою до Папи Римського. Той став на бік короля, і війна з баронами відновилася. Важко прогнозувати, чим би вона закінчилася, якби не раптова смерть Іоанна Безземельного. Королем було проголошено його малолітнього сина Генріха III (1216-1272), і вся влада опинилася в руках баронів. Коли ж Генріх III досяг повноліття й почав правити самостійно, він став на шлях продовження політики свого батька. Це викликало озлоблення серед англійських баронів, і 1258 р. вони підняли зако142

§12. А нглія

лот, унаслідок якого Генріха III було усунуто від влади. Протисто­ яння між баронами й королем вилилося в громадянську війну. Серед баронів виокремився лідер — граф Симон де Монфор. Очолюване ним військо розгромило королівські загони. Генріх III і спадкоємець тро­ ну принц Едвард потрапили в полон. Правителем Англії став Симон де Монфор. У січні 1265 р. він скликав збори королівства. Сюди, крім баронів і єпископів, було запрошено також представників від рицар­ ства та городян. Так з’явився англійський парламент (з фр. parler — говорити). Невдовзі принц Едвард зумів утекти з полону, очолив королівську армію й розгромив військо Симона де Монфора. Самого Монфора було вбито. Повернувши собі владу, Генріх III, а відтак і його спадкоємець Ед­ вард І не знищили парламент, він продовжував діяти. Спочатку основ­ на функція парламенту полягала в затвердженні податків. Згодом він отримав ще й право видавати закони. У середині XIV ст. англійський парламент розділився на дві палати — палату лордів і палату громад. У палаті лордів засідало вище духовенство та світська знать. А в пала­ ті громад — рицарі графств і представники міст. Тут одразу намітив­ ся союз рицарства й міської верхівки. В англійському парламенті, на відміну від Генеральних штатів Франції, представники цих двох станів діяли спільно. Тому палата громад мала неабиякий вплив на політич­ не життя Англії. З виникненням парламенту в Англії зародилася нова форма феодальної держави — станова монархія.

4. Англія в XIV-XV ст. Війна Червоної та Білої троянд У 1348 р. англійський народ пережив жахливе лихо. Це була епі­ демія чуми — «чорна смерть», що забрала майже третину населення країни. Феодали, багаті купці й цехові майстри зіткнулися з пробле­ мою, де взяти необхідну кількість робітників та як зберегти стару оплату праці. Щоб задовольнити їхні інтереси, королівська влада в другій половині XIV ст. видала низку законів, які відомі як «робіт­ ниче законодавство». Усі здорові чоловіки та жінки віком від 12 до 60 років без власної землі й інших засобів до життя були змушені на­ йматися на роботу за таку ж платню, яка існувала до епідемії чуми. За відмову працювати на таких умовах загрожував штраф, ув’язнення й таврування розпеченим залізом. Запровадження «робітничого законодавства» та воєнного податку для продовження Столітньої війни призвело до селянського повстання, яке очолив покрівельник Уот Тайлер. Повстання спалахнуло 1381 р. й охопило значну частину Англії. 1 4 3 _

РОЗДІЛ 3. ЄВРОПЕЙСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО і ДЕРЖАВИ в Х - Х У ст. ІСТОРИЧНА ЦІКАВИНКА

Разом з Уотом Тайлером повстання 1381 р. очолив Джон Болл — священик із Йорка. З початку 60-х років XIV ст. він мандрував країною, закли­ каючи до церковної реформи й утвердження соціальної рівності. Серед простолюду особливо славилася його проповідь: «Коли Адам орав, а Єва пряла, хто ж тоді був дворянином?». Цей вираз у народі став крилатим.

Загони повсталих громили монастирі й маєтки феодалів, відбирати зерно, худобу та інше майно, спалювали документи з переліком селян­ ських повинностей. Особливо жорстоко селяни розправлялися зі збира­ чами податків і королівськими суддями. Підтримані міською біднотою, повсталі ввійшли в Лондон. Вони вірили в справедливого короля, який прагне добра для свого знедоленого народу. Король Річард II був зму­ шений погодитися на перемовини з повстанцями. Під час зустрічі з ко­ ролем У ота Тайлера було віроломно вбито. Розправа чекала й на інших. Повстання Уота Тайлера вплинуло на подальшу долю англійсько­ го суспільства. Королівська влада пішла на поступки: було дещо змен­ шено податки й пом’якшено «робітниче законодавство». Прискорився процес звільнення селян від поземельної залежності й переведення їх на грошову ренту. У 1399 р. до влади в Англії прийшла династія Ланкастерів. За правління Генріха VI, який був психічно хворим, свої претензії на трон висунув герцог Річард Йорк, далекий родич короля. Герб Ланкасте­ рів прикрашала червона троянда, а герб Йорків — біла, тому криваве тридцятилітнє протистояння між ними ввійшло в історію під назвою війна Червоної та Білої троянд (1455-1485). Події розгорталися то на користь одного, то на користь іншого роду. У кривавих сутичках ги­ нули і Йорки, і Ланкастери. В одній із таких битв Річард Йоркський загинув. На чолі тюркської партії став його син Едвард. Він здобув кілька перемог над ланкастерцями, захопив Лондон і був проголошений королем під іменем Едварда IV. Проте з його приходом до влади кровопролиття тривало. Незабаром боротьба розпочалася й серед самих Йорків. У 1483 р. Едвард IV раптово номер. Королем мав стати його 12-річний син Ед­ вард. Проте владу захопив Річард Глостер, рідний брат покійного ко­ роля Едварда IV. Він почав правити під іменем Річарда III. Натомість Едварда та його молодшого брата було ув’язнено в Тауері. Там хлопчи­ ків і вбили. Проти Річарда III об’єдналися ланкастерці та частина баронів йоркців. Вони звинуватили його в узурпації влади, підняли проти нього по­ встання й висунули на трон Генріха Тюдбра, який доводився Ланкас_ 144

§12. А нглія

терам далеким родичем. Новий претендент на трон зібрав у Франції армію й висадився в Англії. У 1485 р. поблизу містечка Босворт між військами Генріха Тюдора й короля Річарда 111 відбулася вирішальна битва. Військо Річарда III зазнало поразки, а сам він загинув. Генріха Тюдора тут же було проголошено королем. Він посів трон під іменем

Генріха VII. Війна Червоної та Білої троянд закінчилася. Генріх VII узяв шлюб із представницею династії Йорків і започаткував нову королівську ди­ настію — Тюдорів. їхнє одруження припинило довгорічне протистоян­ ня двох знатних родів, чиї символи — червона й біла троянди — почали прикрашати один герб. Вільгельм Завойовник, «Книга Страшного суду», Генріх ІІ Плантагенет (1154-1189), «Велика хартія вольностей» (1215), парламент, станова монархія, війна Червоної та Білої троянд (1455-1485), се­ лянське повстання Уота Тайлера (1381). 1. Визначте, які події пов’язані з наведеними датами. 1066 р.; 1215 р.; 1265 р.; 1445-1485 рр. 2. З якою метою англійський король Вільгельм Завойовник наказав провести перепис усіх земель і населення країни? Чому перепис земель було названо «Книгою Страшного суду»? 3. • • • • 4.

5. 6. 7.

Визначте, яка подія відбулася раніше. Повстання під проводом Уота Тайлера в Англії чи Жакерія у Франції; скликання Генеральних штатів чи англійського парламенту; підписання Верденського договору чи «Великої хартії вольностей»; нормандське завоювання Британських островів чи захоплення хрестоносцями Константинополя. Поясніть значення понять і термінів «лорд», «парламент», «палата лордів», «палата громад», «барони», «щитові гроші», «робітниче законодавство». Чому короля Вільгельма називали Завойовником, а короля Іоанна Безземельним? Поясніть, чому в Англії централізована держава виникла раніше, ніж у Франції. Чи вплинула реформаторська діяльність Генріха II Плантагенета на зміцнення королівської влади в Англії?

8 . Визначте з поданого переліку основні ознаки англійського пар­ ламенту: • постійно діючий орган; • складався з двох палат; • король скликав парламент за необхідності; • згодом став органом законодавчої влади;

145 _

W

- :

РОЗДІЛ 3. ЄВРОПЕЙСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО і ДЕРЖАВИ в Х - Х У ст. • парламент — це збори духовенства й дворянства; • уперше був скликаний у 1302 р.; • членами верхньої палати були вище духовенство й знать, нижньої — рицарі й городяни. 9. Порівняйте англійський парламент і Генеральні штати у Франції: мета скликання, періодичність роботи, склад, функції. Визначте, про яку історичну особу йдеться в поданих уривках. «Король-рицар, король-поет. Полюбляв турніри, полювання, не­ безпечні пригоди. Брав участь у хрестових походах, уклав дого­ вір із Салах ад Діном. Помер, поранений отруйною стрілою»; •

Тепер же Річмонд і Єлизавета, Домів двох королівських спадкоємці, Хай з волі Божої з ’єднають руки, А їх нащадки з Божого призволу Мир лагідний дадуть вікам майбутнім... (В. Ш експір «Річард III»).

§13 .

НІМ ЕЧЧИНА

1 . О тто н І та у т в о р е н н я С в я щ е н н о ї Р и м с ь к о ї ім п е р ії • У 843 р. був підписаний Верденський договір. Назвіть, хто його підписав ід о яких наслідків це призвело. • Покажіть на історичній карті держави, що були утворені за Верденським договором.

Східна частина імперії Карла Великого перейшла до Людовіка Н і­ мецького як окреме королівство, що об’єднувало землі чотирьох, фак­ тично самостійних, герцогств: Швабії, Баварії, Франконії та Саксонії. Вони й становили ядро середньовічної Німеччини. Процеси активного державотворення в німецьких землях відбували­ ся за правління Оттона /(9 3 6 -9 7 3 ), який після перемоги над угорця­ ми в 955 р. поблизу Аугсбурга став наймогутнішим правителем Євро­ пи. Він прагнув установити контроль над папством і виношував плани завоювання Італії з метою відродження імперії на зразок велетенської держави Карла Великого. Ситуація, що склалася в Італії, полегшувала Оттонові І здійснен­ ня його планів. Папство переживало глибокий занепад: знатні римські родини добивались усунення Папи Римського Іоанна XII з престолу й відкрито йому погрожували. Наляканий Іоанн XII попросив допомоги в Оттона І. Це стало приводом для воєнного походу німецького коро­ ля в Італію. Не зустрічаючи опору, Оттон І зайняв Рим і приборкав

§13. Н ім еччина

місцевих феодалів. На знак вдячності в лютому 962 р. Папа Римський коронував Оттона і ім­ ператорською короною. Так була створена се­ редньовічна Німецька імперія. З X III ст. вона стала називатися Священною Римською ім­ перією. Крім Німеччини, до її складу входили Північна й частково Центральна Італія, деякі слов’янські землі, частина Південної Франції. У першій половині XI ст. до імперії було при­ єднано ще й Бургундію. У Священній Римській імперії були два най­ вищі авторитети — імператор і ГІапа Римський. Вони постійно змагалися за вищість. Сильні ім­ ператори, як Оттон І, виходили з цього проти­ стояння переможцями. Оттон І боронив церкву, однак при цьому підпорядкував її своїй волі й змусив служити інтересам імперії. Самовладно розпоряджаючись церковними справами, він на свій розсуд призначав і звільняв єпископів і аба­ тів. І навіть самого Папу Римського не могли ви­ брати без його згоди. Відтоді німецькі правителі вважалися захисниками церкви й паломництво до Рима на імператорську коронацію стало не­ змінним атрибутом їхнього правління.

Коронування Оттона І. Мініатюра. X ст.

Імператорська печатка Оттона І

2 . Ім п е р ія й п а п с т в о

У середині XI ст. на німецькому троні опинився малолітній король Генріх IV (1050-1106). Зрозумівши, що владна рука ослабла, світські й духовні феодали вийшли з підпорядкування. У цей самий час у като­ лицькій церкві визрівали сили, які виступали за проведення церковної реформи. Її прибічники прагнули посилити незалежність церкви від світської влади. Ці перетворення проводилися під керівництвом Папи Римського Григорія VII. Через деякий час, уже ставши імператором, Генріх IV наважився на відкритий конфлікт із Папою Римським Григорієм VII, який заборо­ нив світській владі втручатися в призначення єпископів. Так почалася боротьба за інвеституру. Протистояння між Генріхом IV і Григорієм VII переросло у відкриту війну. Невдачі в ній змусили Генріха IV ско­ ритися долі й три дні на колінах вимолювати в Каноссі прощення в Папи. Однак на цьому боротьба не припинилася. Вона закінчилася в 1122 р., коли в місті Вормсі син Генріха IV — Генріх V — і Папа Рим147_

^

*

РОЗДІЛ 3. ЄВРОПЕЙСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО і ДЕРЖАВИ в Х - Х У ст.

ський Калікст II підписали компромісну угоду. Було встановлено, що єпископи обираються духовенством. У Німеччині імператор або його представник мав право бути присутнім на цих виборах і втручатися в їх перебіг. Після цього здійснювався обряд інвеститури. Імператор пере­ давав новообраному єпископові скіпетр, тобто наділяв його світською владою над землями єпископства, а Папа Римський — перстень і по­ сох — символи духовної влади та пастирського служіння. Тож імпера­ тор утрачав колишній вплив на церкву й потрапляв у залежність від знаті, яка стала на шлях створення територіальних князівств. Унаслідок зміцнення позицій світських і церковних князів спадкова монархія в середньовічній Німеччині не утвердилася. Імператор міг про­ явити наполегливість і змусити князів ще за його життя обрати королем свого сина, проте призначати спадкоємця з власної волі він не мав права. 3 . Іт а л ій с ь к а п о л іт и к а н ім е ц ь к и х ім п е р а т о р ів

Після смерті 1126 р. Генріха V в Німеччині розпочалася боротьба за трон. Німецькі князі готові були віддати голоси тому, хто надасть їм більше самостійності. Міцніли позиції й римських пап, від яких зале­ жала коронація німецького короля імператорською короною. Спробу повернути імперії колишню могутність здійснили німецькі правителі з династії Штауфенів (1138-1254). Яскравою постаттю серед них був імператор Ф р і д р і х І (1152-1190). Італійці дали йому прізвисько Б а р б а р о с с а — «Рудобородий». Він мав неабиякий талант полководця та дипломата, був обдарованим, відважним, жвавим у спілкуванні, однак схильним до жорстокості. ;Ч > '

ВИВЧАЄМО ДЖЕРЕЛА

XII ст. Італійський хроніст Ачербо Морена про Фрідріха І Барбароссу Імператор походив із вельми знатного роду. Був середнього зросту, мав гарну поставу й стрункі ноги. Його ясне обличчя мало блідо-рожевий колір. Волосся було рудувате, кучеряве, вираз обличчя веселий — здавалося, що він постійно усміхається. Мав білі зуби, вельми гарні руки й привабливі вуста. Був завжди досить войовничий... До рис його характеру належали сміливість, безстрашність, спритність, красномовство. Був щедрим, але не марнотратним, обережним і да­ лекоглядним у судженнях, кмітливим і розумним. До друзів і добрих людей був привітний, до злих —лютий і непримиренний. Любив справедливість і шанував закони, був богобоязливий і завжди готовий подати милостиню нужденним... 1. Як ставиться автор до імператора? Обґрунтуйте свою думку. 2. На що хроніст звертає увагу, описуючи зовнішність Барбаросси? 3. На які чесноти монарха вказує автор?

_ 148

4

' ^

§13. Н ім еччина

Ціною значних поступок Фрідріх І Барбаросса добився примирен­ ня з наймогутнішими німецькими князями й спрямував усі сили на підкорення Північної Італії. Хоча ця територія формально входила до складу Священної Римської імперії, вона, по суті, залишалася само­ стійною й підпорядковувалася німецьким королям лише тоді, коли там знаходилися їхні війська. Упродовж свого правління Ф рідріх І Барбаросса здійснив шість походів в Італію. Його приваблювали розвинені італійські міста, особ­ ливо Мілан. У 1158 р., під час другого походу Фрідріха І Барбаросси в Італію, було переглянуто права ломбардських міст: імператор набув право призначати чиновників, управителів, карбувати монету, збирати по­ датки, торгове мито тощо. Мешканці Мілана не бажали коритися. Фрідріх І узяв місто в облогу, яка тривала понад два роки. І тільки в березні 1162 р. виснажені голодом міланці були змушені здатися. Усе населення вийшло з міста: люди були босі, із мотузками на шиях, із посиланими попелом головами, зі свічками в руках. Мілан було зруй­ новано, його територію переорано, а свіжі борозни посипано сіллю на знак того, що це місце прокляте. Страшна звістка про розправу з міланцями облетіла всю Італію. Для відсічі імператорові 22 міста об’єдналися в Ломбардську лігу, яку підтримав ІІапа Римський. У 1176 р. ополчення Ломбардської ліги біля Леньяно , що неподалік від Мілана, розгромило імператорське військо. У руках переможців опинилася навіть зброя Фрідріха І Бар­ баросси. Він примирився з Папою Римським й визнав самоврядуван­ ня північноіталійеьких міст. ^

К\ %

ІСТОРИЧНА ЦІКАВИНКА

Досягти порозуміння з Папою Римським Фрідріх І Барбаросса зумів ціною великого приниження. У 1177 р. на паперті собору св. Марка у Венеції відбулася процедура примирення імператора з Папою Римським. Вона нагадувала зустріч столітньої давності в Каноссі, коли Генріх IV три дні на колінах вимолював прощення. Тільки тепер гордий Барбаросса повинен був поцілувати папський черевик і тримати за вуздечку коня, який перевозив Папу Римського під час урочистостей.

Н евдовзі Ф рідріх І Барбаросса зумів частково затамувати гірко­ ту своєї поразки в Італії, улаш тувавш и шлюб свого сина Генріха зі спадкоємицею Сицилійського королівства, що дало змогу приєдна­ ти до Н імеччини Південну Італію. Це означало серйозне погірш ен­ ня позицій Папської держави, яка тепер була оточеною володіннями Ш тауфенів як з півночі, так і з півдня. Однак подальша доля ви149

_

РОЗДІЛ 3. ЄВРОПЕЙСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО і ДЕРЖАВИ в Х - Х У ст.

явилася неприхильною до Ф рідріха І Барбаросси: 1190 р., під час Третього хрестового походу, він безславно загинув — утопився в гір­ ській річці. 4 . Ф р ід р іх II Ш т а у ф е н

Спроби підпорядкувати Італію робили наступники Барбаросси — син Генріх VI (1190-1197) і внук Фрідріх II (1212-1250). Фрідріх II народився в Сицилійському королівстві. Ще в трирічному віці він був проголошений спадкоємцем сицилійського трону. Після смерті Ген­ ріха VI малолітнього Фрідріха взяв під опіку Папа Римський Інокентій III. Саме він 1212 р. й допоміг юнакові стати німецьким королем. Через деякий час князі обрали Фрідріха II імператором Священної Римської імперії. Проте в Німеччині він почувався чужинцем і відвідав країну лише тричі, проживши там загалом майже 9 років. Ставши імператором, Фрідріх II починає зміцнювати владу, насам­ перед у Сицилійському королівстві —перлині своїх володінь. Тут він за­ провадив зразкову систему управління, коли вся влада зосереджувалася в руках монарха. Королівський двір у столиці Сицилії — Палермо — від­ значався особливою розкішшю й вишуканістю. Фрідріх II оточив себе візантійськими, арабськими та єврейськими вченими, цікавився питан­ нями математики, фізики, медицини, астрономії й філософії. Він навіть написав трактат про соколине полювання, став одним із фундаторів іта­ лійської поезії. У Неаполі імператор заснував університет. Запровадження різноманітних податків дало змогу Фрідріхові II сут­ тєво поповнити державну скарбницю. Завдяки цьому імператор збуду­ вав міцний флот і першим у Європі створив постійне військо, основою якого були сицилійці-мусульмани. Він мав також винятковий дипло­ матичний хист і під час Шостого хрестового походу зумів домовитися з єгипетським султаном про мирне повернення християнам Єрусалима. У цьому святому місті Фрідріх II сам поклав на свою голову корону й прийняв титул короля єрусалимського.

А. фон Ромберг. Імператор Священної Римської імперії Фрідріх II у Палермо. 1865 р.

§13. Н ім еччина

^

ВИВЧАЄМО ДЖЕРЕЛА

XIII ст. «Хроніка Фра Саламбене де Адамо» про Фрідріха II Він був хитрим, лукавим, злим, агресивним, любив розкіш та інтриги... Разом із тим інколи демонстрував і позитивні якості, якщо бажав виявити свою доброту й прихильність; він любив розваги, був привітним, лагідним, діяльним; він умів читати, писати, співати, складати кантилени1й канцони2; він був вродливим, мав гарну поставу, хоча зросту був середнього... Він знав також безліч різних мов... Якби він був справжнім католиком і любив Бога, церкву й власну душу, то йому в цьому світі знайшлося б дуже мало рівних з-поміж правителів... Але ... він перекреслив усі свої позитивні риси, бо пере­ слідував церкву Божу. 1. На які риси характеру автор звертає увагу в першу чергу? Як ви вважаєте, чому? 2. Як автор доводить, що імператор був освіченою людиною? 3. Як ви розумієте останнє твердження документа? 4. Чи можна сказати, що Ф рід­ ріха II звинувачено в єресі?

Єдиним невирішеним питанням залишалося підкорення Північ­ ної Італії. Тут імператор наштовхнувся на протидію незалежних іта­ лійських міст і папства. Тривала війна не принесла бажаної перемоги. У розпалі воєнних дій Фрідріх II несподівано номер. Спадкоємець імператора Конрад IV безуспішно продовжував бо­ ротьбу з папством і північноіталійськими містами. На заклик Папи Римського в Сицилії висадився з військом брат французького короля Карл Анжуйський. У війні з Папою та анжуйцями загинули всі пред­ ставники династії Штауфенів. Останнього з них було страчено 1268 р. в Неаполі. Від імперії відокремились Італія, Бургундія та Нідерланди. У цей час у Німеччині тривало «міжкоролів’я». Сильна колись країна розпалася на самостійні володіння — територіальні князівства. До рук князів перейшли головні функції державної влади. 5 . З м іц н е н н я т е р и т о р іа л ь н и х к н я з ів с т в . У т в о р е н н я Ш в е й ц а р с ь к о го со ю зу

Унаслідок падіння династії Штауфенів Священна Римська імперія втратила свою колишню силу. Німецькі духовні й світські князі стали ' Кантилена (із фр. cantilena — спів) — у середньовічній французькій поезії ліро-епічний вірш, покладений па музику. 2 Канцона (іт. canzone — пісня) — жанр середньовічної лірики трубадурів Провансу: пісня про рицарську любов, пов’язана з культом Прекрасної дами. 151

w

* : І *

РОЗДІЛ 3. ЄВРОПЕЙСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО і ДЕРЖАВИ в Х - Х У ст.

майже незалежними правителями. Головне місце серед них посідали курфюрсти — князі, які володіли правом обирати короля. У 1273 р. вони обрали на трон графа Рудольфа Габсбурга (1273-1291), який по­ ходив із небагатого швабського роду. Наприкінці XIII ст. Священна Римська імперія все ще залишалася найбільшою країною Західної Європи, хоча й роздробленою на окремі територіальні володіння, яких налічувалося більше ста. Водночас про­ довжували з’являтися нові державні утворення, наприклад Ш вейцар­ ський союз, що виник у гірських долинах Альп. Селяни альпійських областей не знали особистої залежності й звик­ ли до волі. Найбільшою загрозою для них були Габсбурги, які .мали тут маєтки. У 1291 р. для боротьби з Габсбургами три кантони (області) — Ш віц (звідси — Ш вейцарія), Урі й Унтервальден — підписали Вічний союз самооборони. Так було покладено початок Ш вейцарському со­ юзу. Представники кантонів заприсягнулися спільно боронитися про­ ти зовнішніх нападників. Намагання Габсбургів підпорядкувати собі вільні місцеві общини викликало в них активний протест. У 1315 р. швейцарське селянське військо розгромило кінних рица­ рів Габсбургів. Новоутворений союз підтвердив свою спроможність відстоювати власну свободу. Він став центром гуртування інших кан­ тонів. Формально Швейцарський союз залишався в складі Священ­ ної Римської імперії, хоча насправді був суверенною державою. Про­ те лише наприкінці XV ст., після тривалої та виснажливої боротьби, швейцарці добилися незалежності. Вони виявилися найкращими вої­ нами в Європі й мали попит як найманці (до речі, швейцарська гвардія й донині охороняє Ватикан і Папу Римського). --у

ІСТОРИЧНА ЦІКАВИНКА

У у

За л е ге н д о ю , повстання ш ве й ц а р ц ів підняв селянин Вільгельм Телль. Він від м овився п р ин и зл и в о кланятися капелю хові га б с б у р з ь к о го нам іс-

/у

ника Геслера, якого той п о віси в на стовпі біля с в о го будинку. Вільгельм а Телля було схоплено. Грізний н а м існ и к наказав, щ об Телль як управний а р б а л е тн и к стр іл о ю зб ив яб луко з голови с в о го си на. В ільгельм Телль виконав цю бож евільну прим ху. Х л опец ь при цьом у не постр а ж д а в. Але коли Геслер спитав, для ч ого Телль сховав ще од н у стр іл у за пазухою , то й відповів, щ о якби ненароком влучив у дитину, то ця стріла полетіла б у Геслера. Тоді нам існ и к наказав у в ’ язнити Телля. О днак він зум ів утекти, п ід с т е р іг і вбив Геслера, щ о й ста л о с и гн ал о м д о повстання п р о ти Габ­ сб ур гів .

_ 152

4

' -

§13. Н ім еччина 6 . Н ім е ч ч и н а в Х ІУ -Х У ст.

Для Німеччини Х ІУ -Х У ст. характерним було підвищення рівня міського життя, подальший розвиток ремесел (гірничої справи, тка­ цтва, книгодрукування) і торгівлі. Цьому сприяло вигідне розташуван­ ня країни — на перехресті міжнародних торговельних шляхів. На по­ чатку XIV ст. в Німеччині було майже 3500 міст. Проте економічний розвиток значно гальмувався політичною роз­ дробленістю країни, що проявлялося у відсутності єдиної грошової системи, одиниць міри й ваги, у запровадженні численних митних збо­ рів тощо. На дорогах банди грабували збіднілих рицарів, повсюдно па­ нували неспокій, невпевненість у завтрашньому дні, страх за життя. Не було також постійної столиці як центру управління та торгівлі, куль­ тури й освіти, що свідчило про відставання імперії від інших держав Західної Європи. Слабкість центральної влади, недосконалість адміні­ стративних структур пояснювалися передовсім залежністю німецько­ го монарха від найвпливовіших князів (курфюрстів). Від князівської вседозволеності найбільше страждали міста, які для захисту власних інтересів об’єднувалися в союзи. Як відомо, ще у XII ст. утворився Ганзейський союз, а в другій половині XIV ст. виник­ ли Рейнський і Швабський союзи. Тим часом князі всіляко намагалися не допустити посилення ім­ ператорської влади, обираючи на трон представників небагатих родів. У 1347 р. німецьким королем Карлом IVЛюксембурзьким (1347-1378), а згодом імператором, було проголошено чесь­ кого короля Карла І. Щоб узаконити систему й порядок обрання короля (імператора) ко­ легією із семи курфюрстів, він у 1356 р. видав

«Золоту буллу». Булла зберігала імператорський титул, але наділяла курфюрстів великими правами (карбувати власну монету, стягувати мито, вершити суд, вести феодальні війни), що урівшовало їх з імператором. Це сприяло збе­ реженню феодальної роздробленості. У 1438 р. імператорська корона знову опинилася в Габсбургів. Цього разу надовго. Представники династії Габсбургів правили Священною Римською імперією до 1806 р. Уся сила Габсбургів була в їхніх власних спадкових землях. Вони, зокрема, володіли Австрією, Штирією, Каринтією, Крайною,

Пам’ятник Карлу IV. м. Прага (Чехія). 1848р.

РОЗДІЛ 3. ЄВРОПЕЙСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО і ДЕРЖАВИ в Х - Х У ст.

Тіролем і частиною Швабії. Ці території Габсбурги намагалися всіляко розширити. Велику роль у цьому відіграла гак звана шлюбна диплома­ тія, завдяки якій до своїх земель вони приєднали Нідерланди й отри­ мали право на успадкування іспанської корони. Уплив Габсбургів на решту території Німеччини був незначний. За словами одного хроніста, під час тривалого правління Фрідріха I I I Габсбурга (1440-1493) у Німеччині навіть почали забувати, що в країні вза­ галі є імператор. Натомість посилилися князівські міжусобиці. Припи­ нити їх Фрідріх I I I був неспроможний. Він не мав ні загальноімперських військ і податків, ні центрального судового й адміністративного апарату. Становище імператорської й князівської влади в Німеччині накла­ ло відбиток і на розвиток органів станового представництва. Однією з таких установ стало зібрання «імперських чинів», яке наприкінці XV ст. отримало назву рейхстаг (дослівно — «імперські дні»). Рейхста­ ги збиралися ледь не щороку, а іноді й частіше, і на них були присутні монарх із радниками або його представники. Тут зазвичай обговорю­ вали політичну ситуацію та приймали імперські закони й лише зрідка розглядали проблеми економіки та фінансів. Рейхстаг мав три колегії (курії), які окремо одна від одної радилися й голосували: Рада курфюр­ стів, Рада князів і колегія міст. У деяких князівствах існували ландтаги — збори представників світської знаті, духовенства й городян. Тут обговорювали найважли­ віші питання місцевого значення: ухвалення нових законів і призна­ чення податків. Усередині країни визрівало невдоволення існуючими порядками, особливо феодальною роздробленістю. Бюргерство було зацікавлене в політичній єдності й прагнуло реформ. Представники бюргерства вима­ гали припинити внутрішні війни, установити контроль міст над свавіл­ лям князів, ліквідувати феодальні привілеї, запровадити єдині судочин­ ство, грошову й митну системи, скасувати залежність селянства тощо. У цій програмі було закладено ідею перетворення Німеччини на центра­ лізовану державу. Однак утілювати її в життя князі не поспішали. Оттон І (936-973), Священна Римська імперія, Фрідріх І Барбаросса (1152-1190), курфюрсти, Вільгельм Телль, «Золота булла» (1356), рейхстаг, ландтаги. 1. Назвіть події, які відбулися в 911,962 і 1356 рр. 2. Хто з названих осіб був сучасником Оттона І: княгиня Ольга, Мєшко І, Гуго Капет, Святослав Ігорович, Вільгельм Завойовник? 3. Поясніть значення понять і термінів «курфюрсти», «булла», «рейх­ стаг».

§14. К р аїн и басейну С ер ед зем н о м о р ’я 4 . У чому полягала особливість монархічної влади в Німеччині? 5. Чому німецькі імператори хотіли завоювати Італію? 6 . Поміркуйте, які суспільні стани населення в Німеччині були при­ хильниками, а які — противниками об’єднання країни. 7 . Яким документом було закріплено феодальну роздробленість Німеччини? 8. Щ о пов’язує дати 1097 р. (Київська держава) і 1356 р. (Священна Римська імперія)? 9 . Як позначилася німецька феодальна роздробленість на формі державного устрою сучасної Німеччини? 10. З курсу історії стародавнього світу згадайте, яке велике місто на півночі Африки спіткала така ж лиха доля, як Мілан.

§ 1 4 . КРАЇН И

БАСЕЙНУ СЕРЕДЗЕМНОМОР'Я

1 . Р о з в и т о к іт а л ій с ь к и х м іс т • • • •

Покажіть на історичній карті Апеннінський півострів. Яка держава знаходилася на Апеннінському півострові до 476 р.? Які варварські королівства було засновано на її території? Яке італійське місто-держава відіграло вирішальну роль у Чет­ вертому хрестовому поході?

Після падіння Західної Римської імперії на багаті землі Італії зазі­ хали лангобарди й візантійці, франки й араби, нормани й німці. Краї­ на складалася з численних незалежних герцогств, графств, маркізатів і єпископств. Починаючи з IX ст. переважно в Північній і Середній Італії інтен­ сивно розвиваються міста. Вони досить швидко багатіли завдяки посе­ редницькій торгівлі між Сходом і Заходом, ремісничому виробництву, кредитно-грошовим операціям. Так, Венеція, Генуя, Піза мали силь­ ний флот і вели жваву торгівлю з країнами Середземномор’я. Деякі міста славилися окремими ремеслами. Мілан, наприклад, став центром зброярства, у Павії були найкращі кушніри, Лукка була відома виго­ товленням якісного сукна, Венеція — виробами зі скла. Спочатку італійські міста перебували під владою сеньйорів, пере­ важно єпископів. Уже в XI ст. міста Північної та Середньої Італії роз­ почали боротьбу за незалежність від місцевих сеньйорів. У результаті багато міст перетворилося на незалежні комуни, які очолювала колегія консулів (радників). Вона обиралася, зазвичай, на рік. Поступово міста-комуни підпорядкували собі сільську округу, пе­ ретворивши селянські громади на колективного васала. Наймогутніші 155 _

ч-г-"

:

*

РОЗДІЛ 3. ЄВРОПЕЙСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО і ДЕРЖАВИ в Х - Х У ст.

з них стали міськими республіками зі своїм законодавством та адміні­ страцією, власним військом, нравом карбувати монету, збирати мито тощо. У містах-республіках чітко розрізнялися такі групи населення: феодальна знать (гранди), середні та дрібні феодали (капітани, вальвассбри), торгівці й ремісники (пополани), підмайстри та наймані ро­ бітники (плебс). Деякі міста-республіки перетворилися на справжні середньовічні держави європейського зразка. Ідеться передусім про Венецію, Геную та Флоренцію. 2 . Іт а л ій с ь к і т о р го в е л ь н і р е с п у б л ік и (Генуя, В е н е ц ія )

Розквіту Генуї сприяла морська торгівля. Участь у Першому хресто­ вому поході перетворила Геную на могутню морську державу. У Сирії та Палестині генуезці засновували численні торгові колонії — центри посередницької торгівлі між Заходом і Сходом. На цей час остаточно сформувалася комуна Генуї, що виникла на основі об’єднання всіх містян, які здатні тримати зброю. Влада в комуні належала знатним землевласникам, які почали за­ йматися торгівлею, і багатим купцям. Унаслідок боротьби між знат­ ними родами колегію консулів замінила посадова особа — подеста, яка обиралася з числа іноземців і контролювалася радою з восьми знатних осіб. Постійні чвари між знатними родами Генуї й піднесення иополанів унаслідок розвитку торгівлі й ремесел, передусім суднобудівництва, стали причиною народного повстання в середині XIII ст. Посадовою особою стає капітан народу. У другій половині XIII ст. генуезці зводять торгові опорні пункти в Малій Азії, на берегах проток Босфора й Дар­ данеллів і в Криму, стаючи повновладними господарями на узбережжі Егейського й Чорного морів. У Криму важливим оплотом генуезців стало місто Кафа (Феодосія). Поступово мережа генуезьких торгових колоній охопила узбережжя Чорного й Азовського морів. Найбільше значення серед них мали Босноро (на місці сучасної Керчі), Сугдея (Сурож, нині Судак), Калітра (нині Коктебель), Чембало (Балаклава), а також Тана (Азов) у гирлі Дону. У 1339 р. в результаті народного повстання очільником Генуї стає пожиттєво обраний дож. Однак невдовзі Генуя втрачає зв’язок зі сво­ їми колоніями, що призвело до занепаду торгівлі. У зв’язку з цим ге­ нуезькі купці переорієнтувалися на банківську справу. Уже 1407 р. в Генуї з ’явився банк Сан Джорджо, названий на честь небесного покро­ вителя міста — св. Георгія. Досить швидко клієнтами банку стали не тільки багаті генуезці, а й майже всі європейські монархи.

§14. К р аїн и басейну С ер ед зем н о м о р ’я

Хрестові походи утвердили торгову й політичну роль Венеції, не­ бесним покровителем якої став св. Марко. Позиції венеційців особливо посилилися після Четвертого хрестового походу. З падінням у 1204 р. Константинополя до них перейшла вся візантійська торгівля. Венеційці подорожували до Палестини й привозили звідти цінний східний крам для паломників. Венеція здобула економічне верховенство в Се­ редземному морі й досягла найбільшого розквіту. Так було покладено початок Венеційській морській державі. Прагнення до верховенства в Чорному морі та в середземноморській торгівлі спричинило жорстоку боротьбу Венеції з Генуєю. Після відро­ дження в 1261 р. Візантійської імперії Венеція поступилася лідерством Генуї, однак не здавалася й чотири рази воювала з Генуєю на морі. Н а­ решті 1381 р. в Турині було підписано мирний договір, який розмежу­ вав сфери впливу між конкурентками. Венеція поступилася позиціями в Чорному морі, натомість потіснила генуезців у Сирії та Єгипті. Війни зіграли злий жарт саме з Генуєю, виснаживши її остаточно. Розквіт Венеції забезпечувала могутність її торгового й військово­ го флоту. На початку XIV ст. Венеція першою з італійських морських республік організувала регулярні рейси добре споряджених суден на Схід — у Константинополь, Чорне море, Кіпр, Сирію, Єгипет і на З а­ хід — у Прованс, Фландрію, Англію. З Криму венеційці вивозили хут­ ро, величезну кількість рабів і східний крам. Вони вели торгівлю навіть з Києвом. У XV ст. населення Венеції сягнуло 200 тис. осіб. Розвивалося ви­ робництво шовкової тканини, зброї, скляних виробів. Венеційський флот налічував 300 великих і 3000 малих суден з екіпажем майже 25 тис. моряків. Безпеку мореплавства охороняли численні екіпажі із 45 військовими галерами. ВИВЧАЄМО ДЖЕРЕЛА

Перша чверть X V ст. Із «Заповіту» венеційського дожа Томазо Моченіго про торгівлю й прибутки Венеції Державні доходи Венеції, які становили майже мільйон дукатів, дорівнювали доходам Франції. Воші перевищували доходи таких держав, як Іспанія, Англія, Бургундія (900 тис. дукатів), і залишали далеко позаду такі італійські міста, як Мілан, Флоренція, і навіть папську курію. Чи засвідчує обсяг торгівлі багатство й могутність Венеції? /я

'"і Дукат, або цехін (від цекка — монетний двір) — золота монета, яку почали карбувати у Венеції з 1284 р. Містила майже 3,56 г чистого золота. 157

РОЗДІЛ 3. ЄВРОПЕЙСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО і ДЕРЖАВИ в X —X V ст.

Законодавчим органом у Венеції була Велика рада, до якої входи­ ли представники знатних родин, а всю повноту адміністративної й вій­ ськової влади зосередив у своїх руках дож, який обирався пожиттєво. Еліта Венеції складалася з 3 0-4 0 багатих і знатних родин. Упродовж X IV -X V ст. Венеція захопила Віченцу, Верону, Надую, Равенну та деякі інші італійські міста, ставши не тільки сильною мор­ ською, а й великою континентальною державою. 3 . М у с у л ь м а н с ь к а Іс п а н ія • Пригадайте, д е розташ овувалося Вестготське королівство, ко­ ли й унаслідок чого воно було утворене. Покажіть королівство вестготів на історичній карті.

Наприкінці VII ст. араби відвоювали у візантійців Північну Афри­ ку й вийшли до Атлантичного океану. Вони зуміли навернути в іслам місцеві берберські племена. У 710 р. загін арабів здійснив набіг на Іс­ панію через протоку, яку в давнину називали Геракловшш стовпами. Командував цим загоном Тарік ібн Зіяд, який першим переправився через протоку. На його честь прибережна скеля, до якої причалювали кораблі завойовників, отримала назву Джебель аль Тарік, тобто «Гора Таріка». Згодом і протока, що відокремлює Європу від Північної Аф­ рики, за його ж іменем отримала дещо змінену назву — Гібралтар. Під час цього набігу араби обмежилися плюндруванням прибе­ режної території, а вже 711 р. значно сильніше військо арабів і бер­ берів під командуванням Таріка ібн Зіяда переправилося через протоку й вторглося в Іспанію. У першій же великій бит­ ві вестготське військо було розбите. За кілька років араби й бербери (християни називали їх маврами) захопили більшу частину Іспанії та просунулися в глиб Ф ранкського королівства, однак були зу­ пинені Карлом Мартеллом. На перших порах мусульманська Іс­ панія, яку називали Аль-Андалус, входи­ ла до складу Арабського халіфату. Коли в халіфаті владу захопили Аббасиди, Абдаррахман із династії Омейядів 756 р. заснував в Іспанії емірат зі столицею в Центральна міхрабна ніша Кордові. Формально він визнавав владу Соборної мечеті халіфату Аббасидів у Багдаді, але згодом в Кордові. 965-968рр. Аль-Андалус став незалежною арабською 158

§14. К р аїн и басейну С ер ед зем н о м о р ’я

державою, яка в X ст. досягла верши­ ни політичної могутності. Тут було створено дієву адміністрацію, подат­ ки дозволяли утримувати армію най­ манців і військовий флот. Правителі використовували східні церемоніал і моду на одяг і страви, запрошували арабських поетів і співців. Араби збагатили різні сфери жит­ тя іспанців. У мусульманській Іспа­ Скринька з Тортоси. нії почали вирощувати рис, цукрову XII ст. тростину, гранатові дерева, бавовну тощо. Було розширено систему зрошувальних каналів, що покращува­ ло землеробство. Особливого розмаху досягло виноградарство. Розви­ валося й скотарство, передусім вівчарство. Розросталися міста, у яких процвітали різні ремесла: виготовлення тканини, виробництво зброї, скла, предметів розкоші, обробка шкіри. У місті Толедо вже в X ст. ста­ ли виробляти папір. Економічні успіхи супроводжувалися культурним піднесенням: розвивалася наука, відкривалися бібліотеки та навчальні заклади, що вважалися чи не найкращими в тогочасній Європі. 4 . Р е к о н к іс т а

На півночі Піренейського півострова маври так і не змогли під­ корити гірські райони Астурії, де існували невеличкі християнські держави. Звідси й розпочалося повернення захоплених арабами зе­ мель, яке отримало назву Реконкіста (з ісп. відвоювати). Початком Реконкісти, що розтяглася майже на вісім століть, уважається битва 718 р. біля поселення Ковадонга, у якій ісианці-християни під прово­ дом Пелайо розбили арабський загін. На початку XI ст. в мусульманській Іспанії розгорілися міжусобні чвари. Вони призвели до розпаду Аль-Андалусу на кілька десятків са­ мостійних князівств. Занепад мусульманської державності суттєво по­ легшив процес Реконкісти. У ході Реконкісти на Піренейському півострові утворилося кілька християнських держав, серед яких вирізнялися могутністю Леон, Кас­ тилія, Арагон і Португалія. Правителі цих держав стали планомірно й активно наступати на арабів і витісняти їх усе далі на південь Піреней­ ського півострова. У 1085 р. було відвойовано місто Толедо, яке стало столицею Кастилії.

159 v - » ' :

*

РОЗДІЛ 3. ЄВРОПЕЙСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО і ДЕРЖАВИ в Х - Х У ст. ВИВЧАЄМО ДЖЕРЕЛА

XI ст. «Загальна хроніка Іспанії» про взяття міста Толедо королем Альфонсо VI Цього (1085) року король Альфонсо зібрав велике військо... і пішов на Толедо, як це бувало раніше, і почав облогу міста. Маври добре укріпили Толедо, і було обне­ сене місто мурами, і надійно захищала його річка Тахо. Агіе скупчилося в Толедо безліч люду, і вичерпалися припаси, і змушені були маври здати його королю Атьфонсо... І звернулися маври до короля з проханням, щоб до­ зволив їм залишитися в місті, і щоб зберегли вони свої будинки, і майно, і все те, чим вони володіють. І король дон Альфонсо дозволив їм жити... і наказав він, щоб сплачували маври ті ж самі податки, які стягували з них мавританські королі, і, крім того, оголосив, що головна мечеть має довічно належати маврам... Крім цього, оселилися в Толедо люди, які сповідува­ ли християнську віру, й осіли вони тут надійно, і було їх стільки, що чисельністю перевищували вони колишнє населення міста.

Король Альфонсо VI. Мініатюра. X I ст.

1. Про яку подію йдеться в тексті? 2. Що змусило мешканців Толедо від­ крити королю Альфонсо VI міську браму? 3. Що свідчить про те, що король толерантно поставився до маврів?

Процеси Реконкісти особливо активізувались у X II—XIII ст. У дру­ гій половині XII ст. арагонці заволоділи Сарагосою. У 1147 р. було взя­ то Лісабон, що згодом став столицею Португалії. В єдине королівство остаточно об’єдналися Кастилія та Леон. Кастильське королівство ста­ ло наймогутнішою державою на Піренейському півострові. У продовж першої половини XIII ст. кастильці завоювали найбільші мавританські князівства — Кордову та Севілью. 5 . Е к с п а н с ія А р а го н у в С е р е д з е м н о м о р ’ї

Після того як Кастилія заволоділа містом і регіоном Мурсією на узбережжі Середземного моря, вона відрізала Арагону шлях для Ре­ конкісти на південь. Тоді арагонські королі утверджуються у Валенсії, на Балеарських островах, а відтак і на Сицилії. Як відомо, невдовзі після смерті Фрідріха 11 Штауфена його спад­ коємців на сицилійському троні було розбито братом французького короля, Карлом Анжуйським. У 1268 р. він проголосив себе володарем _ 160

§14. К раїни басейну С е ред зе м н ом ор’я

Сицилійського королівства. Безчинства й уседозволеність французів, перенесення столиці королівства із Палермо в Неаполь, а також зрос­ тання податків призвели 1282 р. до всенародного повстання під назвою

«Сицилійська вечірня». ІСТОРИЧНА ЦІКАВИНКА

(-V;

Легенда оповідає, що під час великого весняного свята неподалік від Палермо відбувалися народні гуляння. Крім місцевого населення, тут були й французькі вояки. Один із них причепився до палермської дівчини, обличчя якої прикривала вуаль (сицилійки носили вуаль під впливом схід­ них традицій). Він брутально заявив, що, мовляв, палермські жінки хова­ ють у своїх широких сукнях зброю і зірвав із дівчини вуаль. Присутні обу­ рилися такому нахабству француза. Це й стало приводом до збройного виступу проти ненависних чужоземців. Умовним сигналом до повстання став церковний дзвін, що скликав до вечірньої молитви. Тому воно й отри­ мало назву «Сицилійська вечірня».

Повсталі за одну ніч вирізали весь французький гарнізон у Палер­ мо. Далі повстання перекинулося на інші міста Сицилії. Завдяки цьому потужному виступу Сицилію було звільнено з-під влади Карла Анжуйського. Згодом вона ввійшла до складу Арагонського королівства. На території ж Південної Італії виникла нова держава — Неаполітанське королівство , яке зберегла за собою Анжуйська династія. У 1442 р. Н е­ аполітанське королівство також перейшло до Арагону. Тож Сицилія й Неаполітанське королівство знову опинилися разом, проте на цей раз під владою іспанських правителів. 6 . О р га н и с т а н о в о го п р е д с т а в н и ц т в а

Реконкіста сприяла політичній організації іспанських держав. У хо­ ді визвольної боротьби виникли місцеві закони, зросла політична роль дворянства та городян, здобула привілеї знать, що стало основою для формування станово-представницьких установ. Ще в X ст. в королівствах Леона й Кастилії з’явилися збори-курії, які вирішували питання релігійного, політичного й адміністративного ха­ рактеру, хоча й не могли самостійно приймати закони. У 1188 р. в Леоні такі збори вперше отримали назву кортеси. На це засідання кортесів було запрошено не лише феодалів і духовенство, а й депутатів від міст. У роботі кортесів Кастилії брало участь також вільне селянство, тоді як в Арагонї ця категорія населення не мала свого представництва. Кортеси, як і королівські курії, збиралися нерегулярно, а термін їх засідань не був чітко встановлений. Спочатку вони були консультатив­ ним органом і могли тільки давати поради королю. 161

РОЗДІЛ 3. ЄВРОПЕЙСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО і ДЕРЖАВИ в Х - Х У ст.

Починаючи з XIII ст. роль кортесів у політичному й соціальному житті християнських королівств Піренейського півострова значно зросла. Вони стали прагнути обмеження королівської влади, чіткого розмежування норм діючого права. На середину X III ст. кортеси при­ ймали присягу короля, давали дозвіл на збирання податків, вирішували питання успадкування трону, брали участь у підготовці законів тощо. 7 . З а в е р ш е н н я Р е к о н к іс т и й у т в о р е н н я К о р о л ів с т в а Іс п а н ія

У другій половині XIII ст. в руках маврів на Піренейському півост­ рові залишилася тільки Гранада, що вже не становило серйозної загрози для християнських держав. Реконкіста призупинилася до кінця XV ст. У 1469 р. спадкоємиця Кастилії інфанта Ізабелла вийшла заміж за спадкоємця Арагону принца Фердинанда. Цей династичний шлюб 1479 р. спричинив об’єднання Кастилії та Арагону в єдине Королів­

ство Іспанія. Насправді цей процес затягнувся надовго, позаяк різні частини но­ вої держави чинили опір централізації і зберегли свої закони та кортеси. Правління Фердинанда й Ізабелли як символ владної рівноправ­ ності проходило під девізом «Один важливий так само, як інший». Цей історичний напис було висічено над дво­ ма тронними кріслами, що знаходилися в замку Алькасар у Сеговії. Щоправда, Фердинандові судилося пережити свою дружину. Особлива роль у новій державі на­ лежала церкві, що надавала велику під­ тримку католицьким королям. Цей ти ­ тул подарував Ізабеллі та Фердинандові Папа Римський. Він був винятково сим­ волічним для країни, де все ще тривала Реконкіста, що здійснювалася під гас­ лом боротьби християнства з ісламом. Усе духовне життя Іспанії опинилося під контролем інквізиції. Як знаряддя бо­ ротьби з єретиками інквізиція існувала в Європі ще з XIII ст. Однак Фердинанд та Ізабелла створили особливу королівську інквізицію, яка підпорядковувалася їм, а не Папі Римському. Почалося насильне з донькою. навернення іновірців у християнство, а Мініатюра. 1482 р. також переслідування й відселення непо_ 162

*

§14. К раїни басейну С е ред зе м н ом ор’я

кірних. Чимало працьовитих і здібних арабів та євреїв спішно покида­ ли країну. У цілому це мало негативні наслідки для економіки Іспанії. У 1492 р., після тривалої облоги, військо католицьких королів заво­ ювало Гранаду. Південь Піренейського півострова було приєднано до Іспанського королівства. Португалія продовжувала залишатися само­ стійною. Отже, наприкінці XV ст. завершилось і відвоювання, і об’єднання території Іспанії в єдину державу. Торговельні республіки, консули, подеста, капітан народу, дож, ара­ би, бербери, маври, Аль-Андалус, Реконкіста, кортеси, Фердинанд, Ізабелла.

И

1 . Визначте, які події пов’язані з наведеними датами. 718 р.; 756 р.; 1282 р.; 1479 р.; 1492 р. 2. Поясніть, чому на території Північної та Середньої Італії держави створювалися переважно у формі міст-республік. 3 . Поясніть значення понять і термінів «торговельні республіки», «Реконкіста», «кортеси». 4 . Установіть відповідність. 1 Альфонсо VI А завоювання Гранади 2 Фердинанд та Ізабелла Б відвоювання у маврів Толедо З Абдаррахман В битва біля поселення Ковадонга 4 Пелайо Г заснування Кордовського емірату 5. У ході Реконкісти в християнських державах Піренейського півост­ рова виникли кортеси. Якими були права цих органів станового представництва? Чи існували подібні установи в Англії та Франції? 6. Чим була зумовлена участь у роботі кортесів Кастилії вільного се­ лянства? 7 . Покажіть на історичній карті нові незалежні держави, які утвори­ лися внаслідок Реконкісти. 8. Поясніть причини й наслідки Реконкісти. 9 . У чому проявлявся вплив церкви на розвиток Іспанії? 10. Уявіть, що ви — гід групи туристів у Венеції. Про що б ви обо­ в’язково розповіли екскурсантам?

*

е

лл Опишіть одну з пам’яток арабської культури в Іспанії.

163 _

УЗАГАЛЬНЕННЯ ДО РОЗДІЛУ З «ЄВРОПЕЙСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО І ДЕРЖАВИ В Х - Х У ст.» Країна (регіон) Франція

Англія

Видатні особи Капетінги

хрестові походи

Людовік IX Святий

судова, грошова, військова реформи

Філіпп IV Красивий

1302 р. — скликання Генеральних штатів; знищення ордену тамплієрів

Жанна Д ’Арк

початок звільнення Франції від англійців

Людовік XI

завершення об’єднання країни

Вільгельм Завойовник

1066 — завоювання Англії, «Книга Страшного суду»

Генріх II Плантагенет

судова та військова реформи, убивство Томаса Бекета

Річард Левове Серце

участь у Третьому хрестовому поході

Іоанн II Безземельний

1215 р. — «Велика хартія вольностей»

Симон де Монфор

1265 р. — утворення англійського парла­ менту

Ланкастери і Йорки

1455-1485 рр. — війна Червоної та Білої троянд

Німеччина Оттон І Великий

Іспанія

П одії

962 р. — утворення Священної Римської імперії

Генріх IV

боротьба з папством

Фрідріх І Барбаросса

намагання підпорядкувати своїй владі Італію, боротьба з Ломбардською лігою, участь у Третьому хрестовому поході

Фрідріх II Штауфен

будівництво флота, створення постійного війська, участь у Шостому хрестовому похо­ ді, здобуття титулу короля Єрусалимського

Карл IV Люксембурзький

1356 р. — «Золота булла»

Фердинанд та Ізабелла

«католицькі королі» 1479 р. — утворення єдиного Іспанського королівства 1492 р. — завершення Реконкісти

_ 164 *

РОЗДІЛ 4 )

АТЕРІАЛЬНИИ і ДУХОВНИЙ СВІТ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ

РОЗДІЛ 4. МАТЕРІАЛЬНИЙ і ДУХОВНИЙ СВІТ § 1 5 . ОСВІТА, Н А У К О В І Й ТЕХНІЧНІ ДОСЯГНЕННЯ 1 . Ш к о л и й у н ів е р с и т е т и

Першими навчальними закладами Середньовіччя були монастирські, парафіяльні та кафедральні (при міських соборах) школи. Однак такі школи мали зазвичай тільки одного вчителя, або магістра, як називали його сучасники. Він проходив із кожним школярем увесь курс освіти. У школах учні вивчали «сім вільних мистецтв». Це була систе­ ма предметів, що складалася з двох рівнів. Перший, початковий, рі­ вень — тривіум — передбачав засвоєння трьох предметів: граматики, риторики та діалектики. На заняттях із граматики учні отримували знання з латини. Вони вивчали алфавіт, визначення, правила, а також байки, приказки тощо. Після цього читали твори латинських авторів. Граматика була нелегким предметом і вважалася «матір’ю всіх наук». Можливо, тому її змальовували у вигляді грізної королеви з ножем для підчищування помилок у правій руці й з батогом у лівій. Опановуючи діалектику, учні вчилися мислити, будувати докази й вести диспути. Діалектика також розвивала логіку, без знання якої не могла обійти­ ся жодна освічена людина. На заняттях із риторики привчалися чітко й виразно говорити, а також вести діловодство, писати твори, листи тощо. Другий рівень — квадривіум — передбачав вивчення чотирьох пред­ метів: арифметики, геометрії, астрономії й музики. На заняттях з ариф­ метики навчали додавати та віднімати. Множенням і діленням займа­ лися менше, бо римські цифри утруднювали ці дії. На уроках геометрії розглядалися поняття про фігури (що таке трикутник, прямокутник тощо), а також окремі елементи географії. Астрономія вивчала рух не­ бесних світил. На заняттях із музики засвоювалася нотна грамота, роз­ вивалося вміння складати та співати церковні пісні. У Х ІІ-Х ІІІ ст. Західна Європа переживала економічне й культур­ не піднесення. Розвиток міст, розширення світогляду європейців, зна­ йомство з культурою Сходу стало стимулами до вдосконалення серед­ ньовічної освіти. Швидке поширення знань і розвиток науки залиш и­ ли позаду кафедральні школи. Освіта зосереджується в найбільших містах, де були створені світські школи. Вони давали знання з основ торгівлі й ремесла. Тривалий час навчання в таких школах проводили латинською мовою. Лише в XIV ст. з ’явилися школи, де викладали на­ ціональними мовами. У тих містах, де існувало кілька хороших шкіл, які могли похва­ литися чудовими вчителями, поступово виникали університети. Пер­ шим європейським вишем уважається університет у Болоньї (Італія), 166

ч -у

§15. О світа, наукові й технічні досягнення

заснований 1088 р. У XII ст. виникли університети в Парижі (Ф ран ­ ція) та Оксфорді (Англія), а згодом — у Кембриджі (Англія), Саламанці (Іспанія), Празі (Чехія), Кракові (Польщ а) та ін. Наприкінці XV ст. в Європі налічувалося 79 університетів. Університет мав юридичну, адміністративну та фінансову самостій­ ність, які надавалися йому спеціальними грамотами монарха або Папи Римського. Учні середньовічних університетів називалися студента­ ми (з латин, studeo — старанно займатися). Університет поділявся на факультети (латин .facultas —здатність викладати той чи інший пред­ мет). Початковим уважався артистичний факультет (з латин, artis — мистецтво). Його були зобов’язані закінчити всі студенти. Тут вивча­ ли «сім вільних мистецтв». Випускник артистичного факультету мав право викладати в школі або продовжувати навчання на одному з так званих вищих факультетів — юридичному, медичному, богословсько­ му. Треба зауважити, що богословські факультети існували не в усіх університетах. Та й навчатися на них потрібно було найдовше. Н апри­ клад, підготовка юриста або лікаря тривала 5 -6 років, а богослова — 15. Заняття в університеті називалися лекціями (з латин, lectio — читан­ ня). їх читали професори, а студенти слухали й записували. Лекції допов­ нювалися диспутами — суперечками на тему, що визначалася наперед. Нерідко диспути проходили так бурхливо, що завершу вдійся бійкою. Лекції окремих професорів були настільки цікавими й глибокими, що послухати їх приходили студенти з усіх усюд. Існували так звані зем­ ляцтва — об’єднання вихідців з однієї країни. Спочатку прибулі студен­ ти винаймали собі помешкання, згодом з’явилися студентські гуртожит­ ки —колегії. Поступово колегії перетворилися на центри для проведення занять, лекцій і диспутів. Відтак на їх основі розвинулися коледжі. ІСТОРИЧНА ЦІКАВИНКА

У 1257-1258 рр. духівник французького коро­ ля Робер де Сорбонна відкрив колегію, яка на­ дала притулок 16 найбіднішим студентам бого­ словського факультету Паризького університету. Невдовзі, завдяки пожертвам, колегію було роз­ ширено, до неї почали приймати студентів із за­ можних сімей за відповідну плату. Колегія не тільки надавала можливість проживання та харчування, але й стала місцем проведення занять. У XVII ст. на честь засновника цієї колегії Паризький універси­ тет почали називати Сорбонною.

Студенти середньо­ вічного Болонського університету. Рельєф. XIV ст.

167 _

РОЗДІЛ 4. МАТЕРІАЛЬНИЙ і ДУХОВНИЙ СВІТ

Зрозуміло, що побут студентів бажав кращого, особливо якщо вони походили з бідних родин. Однак хлопці вміли веселитися, святкувати найрізноманітніші події свого життя з молодечим завзяттям. Найак­ тивнішими серед них були ваганти — мандрівні школярі, що просту­ вали від міста до міста з метою відвідати лекції іменитих професорів або ж заробити на прожиття. Саме з їхнього середовища вийшло багато обдарованих поетів. Ваганти вважаються авторами студентського гім­ ну, що виконується в усьому світі. Університети мали великий вплив на культурне життя суспільства, їх випускники мали змогу влаштуватися на вигідні церковні або дер­ жавні посади. Найкращі шанси для кар’єрного зростання давала юри­ дична освіта, але й магістри богослов’я, медицини й учителі не мали підстав нарікати на долю. 2 . С х о л а с ти к а

Середньовічна шкільна наука називалася схоластикою (з латин. 8скоІа — школа). Спочатку схоластиками (схоластами) називали лю­ дей, причетних до школи: тих, що вчаться, або тих, що навчають. З ча­ сів Карла Великого слово «схоласт» означало «вчитель». З XI ст. ця назва поширилася на тих, хто займається наукою, особливо філосо­ фією. Основою схоластики була логіка. Схоласти намагалися системати­ зувати й узгодити віру в Бога (релігію) з розумом (наукою). Цю проб­ лему було вирішено так: позаяк і віра, і розум однаково освячені Богом, значить вони із самого початку перебувають у гармонії. При цьому на­ голошувалося, що наука може помилятися, а християнська віра - ніко­ ли. До ранніх схоластів належав філософ П ’єр Абеляр (1079-1142). Він народився в родині рицаря. Батько мріяв, що син продовжить його справу, однак уже з дитинства в хлопчика проявився потяг до наук. Здобувши добру освіту, Абеляр переїжджає до Парижа й відкриває власну школу, де викладає логіку й богослов’я. Слава про неї швидко поширилася по всій Європі, і кожен, хто бажав збагатитися знаннями, приїжджав послухати лекції вченого. Абеляр добре знав античну філософію, славився як неперевершений майстер диспуту й талановитий учитель. Головним інструментом у пошуку істини Абеляр уважав розум. Опираючись на мудрість Святого Письма, він був переконаний: будь-яке знання треба розвивати за до­ помогою власного розуму. Його правило було просте: «Можна вірити тільки в те, що ми вже збагнули розумом». Такі вільнолюбні судження викликали гнівний осуд з боку церкви, яка ставила віру вище за розум. Абелярові забороняли викладати, його постійно переслідували. _ 168

§15. О світа, наукові й технічні досягнення І С Т О Р И Ч Н А

Ц І К А В И Н К А

Про Абеляра переповідали багато цікавих і повчальних історій. В одній із них ідеться про те, як ф ранцузький король заб орони в йом у викладати на те р и т о р ії с в о їх володінь. О днак н а ступ н о го дня слуги д оповіл и во л о д а ­ реві, ніб ито м удрий Абеляр читає л екції, знаходячись на човні, щ о плаває по С ені. Й ого ж учні, сидячи на б ерезі, уваж но слухаю ть учителя. О б у р е н ­ ню короля не було меж, і він за б о р о н и в Абелярові викладати не тільки на суш і, а й на воді. Проте наступ н о го дня слуги повідом или правителю , що м удрий Абеляр знову читає лекції, си д ячи цього разу на д ереві. Королю нічого не залиш алося, як викликати н е п о кір н о го ф ілософ а д о се б е й з а ­ ж адати пояснень. М удрий А беляр здивувався гніву м онарха й сказав, що ж о д н о го й ого наказу не поруш ив. А дж е король щ е не заб ороняв йом у викладати в повітрі. Ця гідна відповідь розчулила монарха, і він скасував с в о ї накази щ одо заб орони А белярові викладати.

Зрештою, ІГєр Абеляр був змушений зректися своїх поглядів і доживати вік у монастирі Клюні. Свої поневіряння він описав у автобіографічному творі «Історія моїх поневірянь». У XII ст. зростає зацікавлення творами антич­ них філософів. У наукових колах Італії, Франції, Англії та Іспанії швидко здобуло визнання вчення Арістотеля. Перед церквою постала необхідність поєднати католицьке богослов’я з поглядами й ідеями Арістотеля. До виконання цього завдання були залучені ченці-домініканці — спочатку ні­ Д. Гірландайо. мецький схоласт Альберт Великий , а згодом його Тома Аквінський. Вітраж. X V ст. учень Тома Аквінський (Томмазо Аквінат ). Саме Тома Аквінський по праву вважається найвідомішим схолас­ том Середньовіччя. Він походив із знатної родини італійських графів Аквіно. Усупереч волі батьків, вступив до ордену домініканців. Н а­ вчався в Неаполі, Парижі та Кельні. Після завершення навчання Тома Аквінський став магістром Паризь­ кого університету. Викладав богослов’я в різних школах Італії та Паризь­ кому університеті. Його вчення - томізм - поєднує християнську віру з природою та розумом, воно визнано офіційною філософією католицької церкви й разом із логікою є головним досягненням схоластики.

3. Роджер Бекон і поява дослідних знань Схоластичний підхід до пізнання навколишнього світу підтримува­ ли не всі середньовічні вчені. Адже схоластика закликала вірити авто169

А—

РОЗДІЛ 4. МАТЕРІАЛЬНИЙ і ДУХОВНИЙ СВІТ

ритетам і пізнавати світ через книгу. Починаючи з XIII ст. спостерігається поглиблений інтерес до до­ слідження природи та її явищ. Одним із перших на необхідності дослідного вивчення природи наполягав професор О ксф орд­ ського університету францисканський монах Ро­ джер Бекон (бл. 1214 —бл. 1292). Для сучасників він був загадковою особистістю, а дехто навіть ува­ жав його чарівником. Учений цілодобово знаходився у своїй келії, що розміщувалася в монастирській Роджер Бекон вежі, обкладений книжками й приладами. Не один рік він проводив хімічні досліди, намагався сконструювати мікроскоп і телескоп. Професор перший пояснив явище появи веселки після дощу, обґрунтував необхідність отримання знань шляхом дослідів і матема­ тики. Дивує прозірливість Р. Бекона: він переконував, що можна ство­ рити самохідні судна й вози, літальні та підводні апарати тощо. На думку вченого, існувало три джерела знань: авторитет, розум і дослід. Авторитету замало, якщо він не підкріплений розумними до­ казами, але й розум потребує підтвердження його висновків дослідом. Учення англійського мислителя сприяло розвитку та поширенню наукових знань. Численні заздрісники звинуватили Бекона у зв’язках з нечистою силою. Тож за свої сміливі досліди та передові ідеї, згідно з вироком церковного суду, він був кинутий до монастирської в’язниці, де провів майже 14 років свого життя. Уже старим його випустили на волю помирати. ВИВЧАЄМО ДЖЕРЕЛА

XIII ст. З творів Роджера Бекона .г ч науки пов’язані між собою й взаємно одна одну підтримують: успіх однієї допомагає всім іншим, як око, наприклад, керує рухом усього тіла... Математику помилково вважають наукою складною, а іноді навіть підозрілою тільки тому, що вона мала нещастя бути непізнаною отцями церкви. Між тим, якою вона є важливою, якою корисною! ...Можна побудувати пристрої для плавання без веслярів так, щоб найбільші кораблі, морські та річкові, приводилися в рух силою однієї людини, рухаючись притому зі значно більшою швидкістю, ніж якби на них було повно веслярів. Так само можна зробити вози без будь-якої упряжі, які зможуть котитися з неймо­ вірною швидкістю; літальні апарати, сидячи в яких, людина зможе приводити в дію крила, які розтинатимуть повітря, подібно до пташиних. 1. Які сучасні винаходи передбачав Бекон? 2. Яка наука, на думку вченого, найважливіша для винахідника?

170Л

§15. О світа, наукові й технічні досягнення

Потяг до пізнання заволодів думками найрізноманітніших верств суспільства. Так, у Сицилійському королівстві, де з особливою шано­ бою ставилися до науки й мистецтва, розгорнулася діяльність перекла­ дачів. Вони трудилися над філософськими та природничими творами грецьких і арабських авторів. У медичній школі в Салерно вивчали, описували й випробовували лікувальні властивості рослин, досліджу­ вали отруту різних видів і засоби, що могли б їй протидіяти. Велику роботу щодо пізнання природних властивостей речовин проводили середньовічні алхіміки. Головним їхнім завданням було віднайдення «філософського каменя», здатного перетворити звичайні метали на золото. Під час пошуків цього каменя паралельно вдалося вивчити особливості окремих сполук і сплавів, способи дії на них різ­ них речовин. Було створено й удосконалено прилади для проведення дослідів. Суттєво розширилися географічні уявлення європейців. Ще в XIII ст. брати Вівальді з Генуї спробували обігнути західне узбережжя Афри­ ки. А венеціанець Марко Поло в 1271-1275 рр. супроводжував батька й дядька в подорожі Центральною Азією та Китаєм, про що детально та яскраво написав у книжці «Про різноманітність світу» (інша на­ зва — «Книга чудес»), У Х ІУ -Х У ст. з'являються описи різних земель, зроблені мандрівниками. Суттєво вдосконалюються карти, складають­ ся географічні атласи. Усе це мало величезне значення для підготовки великих географічних відкриттів.

4. Розвиток техніки В епоху Середньовіччя розвиток техніки відбувався повільно, ш ля­ хом накопичення й передачі практичного досвіду. У сільському гос­ подарстві вдосконалювалися засоби рільництва. В Х І-Х П ст. набули ширшого застосування важкий залізний колісний плуг з відвалом і зубчаста борона. Однак у цілому ручна сільськогосподарська техніка мало чим відрізнялася від сучасної (коса, серп, вила, граблі тощо). Спостерігався вагомий поступ у сфері видобутку й обробки металів. Горно, яким користувалися до XII ст., з початку XIV ст. замінює дом­ на — ніч п’ятиметрової висоти, призначена для плавки руди. За добу в ній виплавляли майже півтори тонни заліза, з якого ковалі виготовля­ ли все необхідне: зброю, знаряддя праці, прикраси тощо. Ковалів в епо­ ху Середньовіччя дуже шанували, а їхнє ремесло прирівнювалося до мистецтва чаклунства. Так тривало до Х И -Х ІІІ ст., поки залізну руду не стали безперебійно видобувати в копальнях. Інша важлива середньовічна галузь металообробки — ювелірне ре­ месло й карбування монет. У Європі перші монетні двори з’явилися в IX ст. Через нестачу золота основним монетним металом залиш ало­ 171

РОЗДІЛ 4. МАТЕРІАЛЬНИЙ і ДУХОВНИЙ СВІТ

ся срібло. Тривалий час провідним районом видобутку срібла, з якого карбувалися монети, були гори Гарцу в Центральній Німеччині. Багаті поклади срібла тут відкрили ще в 970 р. У У-УТ ст. на теренах Європи поширюється водяний млин, відомий ще з часів Римської імперії. Його структура постійно вдоскона­ люється, і згодом водяні механізми стали використовувати не лише для помолу зерна, а також як пристрої, що приводять у рух молоти для подрібнення руди, під час обробки конопляного волокна, шкір тощо. Там, де не було швидкоплинних річок, в XI чи XII ст. з ’являються віт­ ряки — один із найбільш яскравих символів середньовіччя (як і серед­ ньовічний замок). и У середні віки справжній розквіт переживало ткацтво. Його розви­ ток був пов’язаний із винайденням у IX ст. вертикального ткацького верстата. Від іспанських арабів європейці отримували бавовну, що під­ штовхнуло до зародження плетіння, вишивки, мережива, різнобарвних килимів. Через Візантію країни Західної Європи запозичили техноло­ гію виготовлення шовку. Деякі технічні нововведення, що з’явилися в епоху Середньовіччя, різко змінювали життя людей. Так, у ІХ -Х ст. замість ярма з’явився хомут. Це дозволило запрягати в плуг замість биків коней, а також пе­ ревозити великі вантажі. Ярмо заважало дихати, сповільнювало швид­ кість руху, а хомут, змістивши центр ваги на спину, вивільняв сили тварин для роботи. Технічне піднесення спостерігається й у сфері будівництва. З Х І-Х ІІ ст. для будівництва використовували обпалену цеглу, цемент, вапняну штукатурку, облицювальні кахлі, черепицю. У XII ст. в Європі спору­ дили перший водопровід з елементами каналізації. При зведенні храмів і навіть будинків знаті дедалі частіше викорис­ товують кольорове скло й вітражі. Скло в Європі виробляли ще з ча­ сів античності. Проте грецьке й римське скло було тьмяне та грубе за формою. На початку X III ст. міцне й прозоре скло створили венеціан­ ські гутники. Завдяки цьому винаходу з ’явилася така вкрай необхід­ на наука, як оптика. Уважається, що першу пару окулярів приблизно в 1260 р. виготовив англійський філософ Роджер Бекон. Цікаво, що на одному з вітражів Стразбурзького собору німецького імператора Генріха VII Люксембурзький (1308-1313) зображено в окулярах. Із виготовленням венеціанцями посріблених дзеркал європейці стали більше дбати про свій зовнішній вигляд. /Є Вітраж (з латин, віконне скло) — складене зі шматочків кольорового скла ' ' орнаментальне чи сюжетне зображення, яке розміщували у віконних рамах. ТЙГ Особливо часто вітражами прикрашали храми. 172

§15. О світа, наукові й технічні досягнення

Приблизно в XII ст., очевидно, з Китаю через посередництво ара­ бів, у Європі з ’являється компас. Спочатку він мав досить примітив­ ний вигляд: магнітна голка, що плавала на шматочку дерева в чашці з водою, на вінця якої було нанесено чотири сторони світу. Сучасної форми компас набув тільки на початку XIV ст. Удосконалюється й виготовлення виробів з кераміки, зокрема по­ суду. Пальму першості тут отримали італійські майстри міста Фаенца, що прославилися виготовленням блюд і чаш. Звідси й назва — фаянсо­

вий посуд.

5. Книгодрукування Поява університетів вплинула на розвиток книжкової справи. У IV ст. замість папірусу починають використовувати пергамент — майстерно оброблену шкіру тварин (кози, вівці, теляти). Він був міцним, довго­ вічним, згинався, не ламаючись, і міг використовуватися з обох боків. У VI ст. з ’являється основна форма середньовічної рукописної книги (спочатку з пергаменту, а пізніше з паперу), що отримала назву кодекс. Певний період кодекси писалися стилем (металевою паличкою) і калимом (паличкою з дерева або тростини). У У ІІ-У Ш ст. починають послуговуватися гусячими, лебединими та павичевими перами. Букви писали рівними рядками за наведеними лінійками. Чорнило виготов­ ляли із соку дубових горішків. Воно було дуже стійке й майже не сти­ ралося. Д ля перепису того чи іншого тексту використовували й кольо­ рові чорнила. Книги з пергаменту вважалися дуже цінними, тому що матеріал був дорогим. Наприклад, аби переписати одну Біблію, треба було обробити майже 300 телячих шкір. Тому деколи старий текст зішкрябували, щоб на очищену поверхню нанести новий. Дерев’яні палі­ турки книг обтягували шкірою або тканиною, іноді оковували сріблом,

Часослов герцога Берійського. 1411-1416 рр. 173 _

РОЗДІЛ 4. МАТЕРІАЛЬНИЙ і ДУХОВНИЙ СВІТ

оздоблювали коштовним камінням. Формат книг міг бути найнесподіванішим: від маленького до дуже великого. Подібно до того як пергамент витіснив папі­ рус, з часом він сам був змушений поступити­ ся місцем паперу. Секрет виготовлення паперу європейці отримали від іспанських арабів. Си­ ровиною для нього стало лляне ганчір’я. Перша рукописна книга з такого паперу з ’явилась у XII ст. Згодом книги стали друкувати. На дош­ ці вирізували текст книжкової сторінки й ілю­ страції до нього, а вже потім із неї робили від­ битки. Такі книги вимагали менших затрат, ніж рукописні. Однак спосіб цей був досить при­ мітивний. Тільки в середині XV ст. німецький Пам’ятник ремісник Йоганн Гутенберг (бл. 1398-1468) Й. Гутенбергу винайшов новий спосіб книгодрукування. Він в м. Страсбурзі. 1468 р. був управним ювелірним майстром. У 1430— 1434 рр. жив у Франції, потім повернувся до рідного Майнца, де при­ близно 1443 р. видрукував перші тексти. Він здогадався відлити з олова й міді окремі букви й розмістити та закріпити їх так, аби вони сторінку за сторінкою утворювали слова й вирази. У 1450 р. від купця Йоганна Фуста отримав грошову позику, на яку видав свою знамениту Біблію. Пізніше Фуст став переслідувати книгодрукаря за борги: він привласнив не тільки обладнання талановитого майстра, а і його ви­ нахід. У судових суперечках Гутенберг утратив навіть власне житло й помер у бідності. Епоха Середньовіччя славилася й винайденням різних механічних пристроїв і перших машин. Гідним подиву є виготовлення у X II ст. за­ лізного протеза руки з рухомими пальцями для німецького імператора Фрідріха І Барбаросси. Упродовж Х ІУ -Х У ст. з ’являю ться землерийна машина, підйом­ ний кран, домкрат, різноманітні верстати. Було винайдено й механіч­ ний годинник, який постійно вдосконалювався. Спочатку годинники стали встановлювати на замкових вежах чи міських ратушах, а в XV ст. німецький майстер ГІетер Генлайн створив кишеньковий годинник. Тривіум, квадривіум , університет, факультет, лекц ія,кол егії, ваганти, схоластика, том ізм , вітраж, кодекс, стиль, книгод рукування. 1. П оясніть значення понять і терм інів «схоластика», «томізм», «три ­ віум», «квадривіум», «скрипторій».

_ 174

* ^

§16. Х ристиянська церква в X I —X V ст. 2. Чим уславилися П ’ єр А беляр, Родж ер Бекон, М арко Поло, Йоганн Гутенберг? 3 . Які типи шкіл існували в р анньом у С ередньовіччі?

4. Чим, на ваш у думку, сучасні ш коли відрізняю ться від с е р е д н ь о ­ вічних? 5. М овою освіти тривалий час залиш алася латина. Як цей факт впли­ вав на розвиток і пош ирення освіти? 6 . Уявіть себ е студентом с е р е д н ь о в іч н о го у н іве р си те ту й виріш іть, які лекції вам потрібно слухати о б о в ’язково. Чому? 7. Чому католицька церква засудж увала погляди П. А беляра? Чи доцільно, на ваш розсуд, за б о р о ня ти погляди й ідеї, щ о вваж а­ ю ться ш кідливим и? 8. Яку м ету ста ви л и п е р е д с о б о ю алхім іки? Д оведіть, щ о їх н і д о ­ слід и спонукал и д о набуття к о р и с н и х знань. 9. П ростеж те етапи творення кни ги в д о б у С ередньовіччя.

§16 .ХРИСТИЯНСЬКА

ЦЕРКВА в Х І-Х У с т .

• Я ку рол ь відігравало християнство в р а н н ь о м у С ер е д н ьо віччі? • К оли в ід б ув ся р о з к о л христ иянської ц е р кв и ?

1. Піднесення папства в другій половині XI—XIII ст. Залежність від світської влади знижувала моральний рівень духо­ венства та церковну дисципліну. Вироджувалося чернецтво, не до­ тримувалися монастирських статутів, знижувався престиж ченців. На них дивилися як на невігласів і нероб. Це підштовхнуло чернецтво до руху за реформу монастирів, підвищення ролі духовенства та звіль­ нення церкви від світської залежності. Цей рух зародився в середині X ст. в абатстві Клюні в Бургундії й отримав назву клюнійський. Одним із керівників клюнійського руху був монах Гільдебранд, за участі якого в 1059 р. було прийнято важливе рішення, що Папу Рим­ ського повинні обирати кардинали без будь-якого втручання світської Кардинал (з латин, головний, основний) — найвища після Папи Римського духовна особа в католицькій церкві. Посада існує з VI ст., коли папи почали розділяти тягар своїх непосильних обов’язків з єпископами сімох невелич­ ких міст, розташованих довкола Рима. Згодом кардинали стали чи не най­ більш наближеними до папи особами та першими радниками й помічниками в церковних справах. 175 _

*

РОЗДІЛ 4. МАТЕРІАЛЬНИЙ і ДУХОВНИЙ СВІТ

влади. Позаяк кардиналів міг призначати тіль­ ки діючий Папа Римський, то імператори втра­ чали можливість упливати на їхні рішення. У 1073 р. Гільдебранд став Папою Рим­ ським й прийняв ім’я Григорія VII. Він почав здійснювати клюнійську програму на прак­ тиці: заборонив «білому» духовенству брати шлюб, а єпископам приймати світську інвес­ титуру. Григорій VII висунув також ідею про те, що духовенство на чолі з Папою Римським Імператор Генріх IV стоїть вище за королів світської влади. у замку Каносса. Через це виник конфлікт між Григорієм VII Мініатюра. X I ст. і німецьким імператором Генріхом IV. У 1076 р. імператор оголосив Григорія VII недостойним папського сану. Нато­ мість Григорій VII відлучив Генріха IV від церкви, звільнивши його під­ даних від присяги на вірність. Так почалася боротьба за інвеституру. Ім­ ператор був змушений піти на поступки, адже відлучений від церкви мо­ нарх не міг правити державою. У січні 1077 р. Генріх IV прибув до Італії і з’явився перед замком Каносса, де в той час знаходився Пана Римський. Імператор три дні стояв під стінами замку босоніж на снігу, одягнений у лахміття, і благав простити його. На четвертий день Генріха IV допусти­ ли до Папи Римського, й він припав йому до ніг із криком: «Святий отче, помилуй мене!» Григорій VII дарував імператорові відпущення гріхів. Проте невдовзі Генріх IV знову повернувся до своєї звички призна­ чати єпископів. У тривалій боротьбі з імператором Генріхом IV за ін­ веституру єпископів Григорій VII виявився фактично переможеним. Йому довелося покинути Рим і шукати захисту в Салерно. Там Григо­ рій V II й помер у 1085 р. Але він добився одного —зміцнення авторите­ ту папства. Зрештою ворогуючі сторони дійшли згоди й 1122 р. уклали у Вормсі договір. Згідно з його положеннями, імператор відмовлявся від права призначати єпископів, їх вільно обирали. Але за імператором і за Папою Римським зберігалося право затверджувати їх на посаді. В Італії спочатку Папа Римський передавав новообраному єпископові перстень і посох і в такий спосіб робив його духовним владикою в єпар­ хії, а імператор - скіпетр, тобто наділяв його світською владою. Найвищої могутності папство досягло за понтифікату Інокентія III (1198-1216). Це був один із найбільш впливових римських пап епохи Середньовіччя. Він намагався зміцнити церкву, урегулю­ вати відносини з імператорською владою та встановити зверхність над нею. Усі світські правителі в його очах мали стати васалами ГІапи Римського. Інокентій III відновив усі папські володіння в Італії. Якщо його попередники називали себе намісниками св. Петра, то Іно176

§16. Х ристиянська церква в X I —X V ст.

кентій III проголосив себе намісником

Бога на землі. У 1274 р. за понтифікату Григорія X було прийнято новий порядок обрання пап конклавом кардиналів. Слово «кон­ клав» у перекладі з латини означає «замк­ нена кімната». Тепер кардиналам нале­ жало проводити засідання в цілковитій ізоляції від зовнішнього світу. Якщо впродовж трьох днів кардинали не змог­ ли обрати Папу Римського, то їм подава­ ли на обід і вечерю лише одну страву, а Папа Римський Інокентій III. через п’ять днів —тільки хліб і воду. Такі Фреска. X III-X IV ст. умови повинні були сприяти прискорен­ ню обрання Папи Римського. Наприкінці XIII ст. папство, здавалося б, одержало рішучу пере­ могу. Але конфлікт світської і духовної влади вплинув на політичну й моральну свідомість європейців. Обидві влади, нещадно звинувачую­ чи одна одну, уносили в думки людей сум’яття, що затьмарювало ореол непогрішності як над папами, так і над імператорами. 2 . Ч ернечі ордени

Важливу роль у зміцненні католицької церковної організації в епо­ ху Середньовіччя відігравало чернецтво. Ви пам’ятаєте, що батьком західного чернецтва в VI ст. став Бенедикт Нурсійський. Поступово утворилося чимало монастирів, що керувалися статутом св. Бенедикта Нурсійського. Статут включав три обітниці: постійне проживання в монастирі, послух і стриманість. Для об’єднання цих монастирів у 530 р. було створено орден бенедиктинців. Наприкінці XI ст. виник орден цистерціанців. Його заснував у 1098 р. абат Робер у бургундському містеч­ ку Сіто. Звідси й походження слова «цистерціанці». Мета створення ор­ дену —навернення до суворих правил чернечого життя, запроваджених Бенедиктом Нурсійським. Цистерціанці Джотто. Святий Франциск заробляли на прожиття власного пра­ Ассизький проповідує птахам. цею й харчувалися тільки рослинною Фрагмент фрески їжею. Своїм розвитком орден цистерцеркви Сан-Франческо. ціанців дуже завдячує абатові БернаКінець XIII - початок X IV ст. J J

177

РОЗДІЛ 4. МАТЕРІАЛЬНИЙ і ДУХОВНИЙ СВІТ

рові Клервбському (1090-1153). Завдяки його діяльності малочисельний орден став одним із найбільших. На початку XIII ст. виник новий тип чер­ нечої організації — жебрущі ордени. Класич­ ним зразком жебрущого чернецтва вважаються францисканський і домініканський ордени. Засновником ордену ф ранцисканців був Франциск Ассизький (1 1 8 2 -1 2 2 6 ). Він наро­ дився в місті Ассизі в багатій купецькій родині. Спочатку юнак зайнявся торгівлею. Але після полону, у якому він опинився під час прикор­ донного конфлікту між містами Ассизі та ГІеруФ. Анжеліко. Святий джею, і тяжкої хвороби цілковито присвятив себе Домінік. X V ст. релігії. Роздавши своє майно бідним, Франциск Ассизький деякий час залишався мирянином і проповідував серед зне­ долених і хворих. Він учив любити не тільки людей, а й тварин, дерева, квіти, сонячне світло, вогонь і воду. Поступово навколо нього зібралася громада послідовників, які називали себе міноратами, тобто «меншими братами». За підтримки папства громада міноритів перетворилася на чернечий орден францисканців. Його правила передбачали дотримання ідеалів бідності, аскетизму, смирення та послуху. Орден домініканців виник у 1216 р. Його засновником був іспан­ ський монах Домінік де Гусман (1170-1221). Однак його назва є перегрою з латини: domini canes — «пси Господні». Цікаво, що емблемою домініканського ордену був собака, що тримав у зубах смолоскип. Ор­ ден очолював генерал-магістр, а монахи вдягали чорні плащі із капю­ шоном. Особливу увагу домініканці приділяли просвітницькій діяль­ ності, а також активно вивчали Святе Письмо. Вони стали надійною опорою пап у боротьбі з їхніми політичними противниками. 3 . Є р е с і та ін к в із и ц ія

У Х ІІ-Х ІП ст. в середньовічній Європі виникають єретичні рухи, які були пов’язані з розквітом міст. Саме в містах збільшувалася кіль­ кість освічених людей, здатних читати релігійні книги й розмірковува­ ти над їх змістом. Вони бачили, що служителі церкви нічим не нагаду­ вали Христа та його учнів-апостолів, які не мали ані влади, ані грошей.

Єресі (з грецьк. гересіс — особливе віровчення, секта) — релігійні течії, що виникали в Європі на знак протесту стосовно офіційного вчення католицької церкви та її надмірної войовничості. 178

§16. Х ристиянська церква в X I —X V ст.

Найбільшого поширення єретичні рухи набули в Південній Ф ран­ ції. Тут зародилися єретичні вчення катарів («чистих») і вальденсів, що проникли й у інші європейські країни. Катари стверджували, що у світі проходить вічна боротьба добра зі злом. У цьому двобої має пере­ могти саме добро. Цікаво, що до зла вони відносили й існуючу церкву на чолі з Папою Римським. Тому вони створили свою церкву, яка не мала ієрархії духовних чинів. Вони відмовилися від таїнства причастя, заперечували вшанування ікон, хреста й мощей, виступали проти цер­ ковного землеволодіння та десятини. Особливого успіху церква катарів досягла в районі міста Альбі, що на півдні Франції. За назвою цього міста катарів ще називають альбі­ гойцями. Пана Римський Інокентій III організував проти них хресто­ вий похід. У ході альбігойських воєн було знищено чимало мирного населення. Розправа з альбігойцями була нечувано жорстокою. Так, захопивши останню твердиню альбігойців — замок-собор Монсегюр, переможці спалили живцем до 200 людей, які відмовилися зректися своєї віри. Квітучий південь Франції перетворився на пустелю. Одночасно з рухом катарів на півдні Франції поширювалося єре­ тичне вчення вальденсів. Його фундатором став багатий купець з Л і­ она П’єр Вальдб. Наслідуючи апостолів, він роздав бідним усе своє добро й став проповідувати Святе Письмо. Вальденси відкидали біль­ шість християнських таїнств, молитви, ікони, культ святих і не визна­ вали церковну ієрархію. Вони відмовлялися сплачувати податки й де­ сятину, нести військову службу, виступали проти смертних вироків. Гоніння на вальденсів у Франції призвели до того, що вони роз’їхалися по інших країнах. У Швейцарії та Італії донині існують невеликі угру­ повання послідовників цього вчення. Церковній владі єретики здавалися набагато небезпечнішими, ніж люди іншої віри. Єретики вважалися ворогами всередині самої церк­ ви, а з внутрішнім ворогом упоратися куди складніше. Тому передусім церква заборонила мирянам читати й тлумачити Біблію. Це дозволя­ лося лише церковнослужителям. У X III ст. для суду й розправи над єретиками з ’явилась інквізиція (з латин, розшук, розслідування). Проведення інквізиції було доручено ченцям-домініканцям. Особи інквізиторів уважалися недоторканними й підпорядковувалися безпосередньо Папі Римському. Була створена ціла система шпіонажу, заохочувалися доноси. Судочинство велося та­ ємно, із застосуванням тортур. Ш ляхом жорстоких катувань із звину­ ваченого витягували зізнання в єресі, чаклунстві й інших смертних грі­ хах. Якщо він погоджувався покаятися, його зазвичай засуджували до пожиттєвого ув’язнення, якщо відмовлявся —до спалення на вогнищі. При цьому нерідко влаштовувались урочисті церемонії проголошення 179

РОЗДІЛ 4. МАТЕРІАЛЬНИЙ і ДУХОВНИЙ СВІТ

та виконання вироку інквізиції над групою єретиків — аутодафе (з ісп. акт віри). Воно влаштовувалося на головній площі міста при великому скупченні люду, у присутності духовної та світської знаті, іноді й само­ го короля з родиною. Найбільшого розмаху діяльність інквізиції досягла в Іспанії. Тут ініціатором та організатором цього жахливого дійства був великий інквізитор Томас Торквемада (1420-1498). За його вироками в Іспанії було спалено від 4 до 10 тис. осіб за єретичні погляди. 4 . Ц е р ква в У Л М - У М ст.

На початку XIV ст. політична ситуація в Західній Європі докорінно змінилася. Далеко просунувся процес державної централізації. Почати формуватися національні держави. Королівська влада підпорядковува­ ла собі феодальну знать — світську й церковну. Але папство все одно намагалося відстояти й навіть зміцнити свою владу над світськими пра­ вителями. На цьому ґрунті розгорнулася жорстока боротьба між Папою Рим­ ським Боніфацієм V III і французьким королем Філіппом IV Краси­ вим. Король заборонив вивозити з королівства до Рима кошти, зібрані як церковна десятина. З цього приводу Папа Римський й король об­ мінялися гнівними посланнями. Боніфацій VIII готувався відлучити Ф іліппа IV від церкви. Але король направив в Італію загін на чолі зі своїм радником Гійомом де Ногаре, який захопив резиденцію Папи Римського в місті Ананьї, де Боніфацій V III якраз перебував. Ногаре взяв Боніфація V III під варту й поводився з ним дуже грубо. Як за­ значено в окремих хроніках, один із французів важкою рицарською рукавицею навіть боляче вдарив Боніфація VIII просто по обличчю. Невдоволені городяни звільнили Папу Римського, але той не витримав такого приниження й незабаром помер. У 1305 р. Папою Римським було об­ рано ставленика французького короля, який прийняв ім’я Климент V. Він по­ кинув Рим і переніс свою резиденцію в Авіньйон. Це місто не було підвладне Філігаюві IV, але знаходилось у сфері його впливу. Так почався занепад пап­ ства, так званий авіньйонський полон, що тривав із 1309 по 1377 р. Дж. Біплані. Арешт Папи За ці майже 70 років Рим занепав. Римського Боніфація VIII Більшість колишніх папських будівель в Ананьї. Хроніка X IV ст. і храмів були у вкрай занедбаному стані. _ 180

§16. Х ристиянська церква в X I —X V ст.

У місті вирувала боротьба за владу. Саме в такий нелегкий час ІІапа Рим­ ський Григорій XI вирішив повернути папський престол у Рим. Однак його рантова смерть 1378 р. призвела до неочікуваних наслідків. Коле­ гія кардиналів, у складі якої були італійці та французи, не дійшла згоди: кожна зі сторін обрала свого папу. На чолі християнського світу постало відразу два папи, й кожен із них уважав себе законним. Це призвело до Великої схизми західної церкви, що тривала впродовж 1378-1417 рр. Схизма викликала неспокій як у церковних, так і у світських колах. Щоб припинити протистояння, у Пізі зібрався церковний собор. Він змістив обох пап та обрав нового. Але жоден із пап-суперників не ви­ знав законності свого скинення. У результаті християнський світ ран­ том отримав трьох пап. Край розколові поклав собор, що зібрався в м. Констанці. На ньому 1417 р. був обраний Паною Римським Мартин V. Так із Великою схизмою нарешті було покінчено. Загалом у XV ст. політична та духовна роль папства різко змен­ шилася. Це було обумовлено передусім появою самостійних держав і зростанням національної свідомості європейських народів.

_____ -\_лвН А V*

Клюнійський рух, кардинал, Вормський договір, жебрущі ордени, францисканці, домініканці, єресі, єретики, альбігойські війни, інквізиція, авіньйонський полон пап, Велика схизма. 1. Середньовічне суспільство поділялося на три стани. Чи становило духовенство окремий стан? Які він мав права, обов’язки й привілеї? 2. Які риси були спільними для всіх чернечих орденів? 3. Підтвердіть або спростуйте думку про те, що церква потребувала великих грошей. Чи можна важкий гріх відмолити за великі гроші? 4 . Куди на початку XIV ст. було перенесено резиденцію римських пап? Щ о стало причиною такого рішення й чи зміцнило це пап­ ську владу? 5. Про яку подію розповідається в уривку: «І тут три дні біля воріт... жалюгідний, просвітлений, у лахмітті, обливаючись безупинними сльозами, благав він про допомогу й розраду апостольського на­ шого милосердя»? 6. Уявіть, що ви член конклаву кардиналів і обираєте нового Папу Римського. Якими чеснотами він має володіти (риси характеру, моральні якості або здатність вести господарську діяльність)? 7 . Що, на вашу думку, спонукало людину стати ченцем (черницею)? Як би ви організували життя монастиря? Чим, крім молитов, були зайняті ченці? 8. Щ о стало причиною появи та поширення єретичних рухів у като­ лицькій церкві? 9 . Як ви вважаєте, чи гальмувала інквізиція розвиток суспільного поступу в добу Середньовіччя?

181

_

РОЗДІЛ 4. МАТЕРІАЛЬНИЙ і ДУХОВНИЙ СВІТ ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ 4 С е р е д н ь о в іч н і ш к о л и та у н ів е р с и т е т и . Ж и т т я с т у д е н т ів З а с н у в а н н я м о н а с т и р с ь к и х ш к іл «Він [абат Гільом] заснував школи, у яких зерно освіти міг безкоштовно здо­ бути кожен, хто звертався в підпорядковані йому монастирі. Нікому й ніколи тут не відмовляли. Навпаки, серви чи вільні, багаті чи бідні — усі без винятку були огорнуті цим виявом братерської любові. Чимало їх також, через свою убогість, отримувало в монастирі харчі» (X ст. З «Життєпису абата Гільома»), 1. Уважно прочитайте уривок із джерела. 2. Хто міг навчатися в монас­ тирській школі? 3. Чи була монастирська школа зразком християнського милосердя?

С ім в іл ь н и х м и с т е ц т в «Один учень питав учителя: “Оскільки є сім мистецтв, і сім випробувань, і сім занять, я хотів би, аби ви мені їх перерахували й пояснили, що лежить в їх основі?” Учитель: “Рахую. Це такі мистецтва: діалектика, арифметика, геометрія, фізика, музика, астрономія. А до того, що лежить в основі сьомого, то тут існує безліч різних поглядів. Філософи, які не вірять у пророцтва, кажуть, що сьоме мистецтво —це некромантія [викликання душ померлих]. Інші філософи, які до­ віряють пророцтву й філософії, хочуть, аби це була наука, яка досліджує приро­ ду та елементи світобудови. Деякі, які не визнають філософію, стверджують, що це граматика”» (3 джерела початку X II ст.). 1. Уважно прочитайте уривок із джерела. 2. Які із «семи вільних мис­ тецтв» належали до тривіуму, а які — до квадривіуму? 3. У яких середньовіч­ них освітніх закладах викладалося «сім вільних мистецтв»? 4. Які зі згаданих дисциплін вивчаються в сучасній школі?

«...У давнину було відомо сім наук. Це — граматика, діалектика, риторика, му­ зика, арифметика, геометрія й астрономія. їх же всі називають вільними, і тому їх засвоювали діти вільних і шляхетних людей... Однак існує багато інших, більш благородних наук... Ще вельми корисні й необхідні дітям деякі моральні науки, наприклад: етика — наука про управління собою, економіка — наука про управ­ ління сім’єю та політика — наука про управління суспільством і державою... Діти шляхетних людей та особливо діти володарів і правителів, якщо вони хочуть ста­ ти політиками, управляти й керувати іншими, повинні ці науки опановувати дуже старанно...» ( 1285р. Егідій Римський «Про правління володарів»). 1. Уважно ознайомтеся з текстом. Чому сім наук освоювали передусім діти вільних і шляхетних людей? Як розуміли в середньовіччі значення термі­ нів «етика», «економіка», «політика»? Як ці науки тлумачаться сьогодні?

_ 182

Практичне заняття 4 П о ява м іс ь к и х ш кіл «...Щойно дізнавшись про розквіт де-небудь мистецтва діалектики ... я пере­ їжджав для участі в диспутах з однієї провінції до іншої... Нарешті я прибув до Парижа, де ця галузь пізнання вже давно й усебічно процвітала, і прийшов до Гільома з Шампо, справді видатного на той час магістра в цій галузі, який мав від­ повідну славу. Вій і став моїм наставником... Від самого початку моєї викладаць­ кої діяльності в школі поголос про моє мистецтво в галузі діалектики так поши­ рився, що стала потроху тьмяніти слава не тільки моїх шкільних товаришів, але й самого вчителя... Моє вчення здобуло таку славу й авторитет, що особи, які най­ більш запопадливо підтримували раніше мого вищеназваного вчителя й особли­ во сильно нападали на моє вчення, тепер перейшли в мою школу...» (Бл. 1136 р. П ’ер Абеляр «Історія моїх поневірянь»). 1. Уважно прочитайте уривок із джерела. 2. Як у добу Середньовіччя формувалися міські школи? 3. Чи впливав на цей процес авторитет учителя? 4. Які дисципліни були в пошані?

С е р е д н ь о в іч н і у н ів е р с и т е т и «...Опікуючись учнями, котрі мандрують за знаннями, й особливо турбую­ чись про долю професорів божественного та священного права, ми, у своїй шля­ хетності, даруємо їм милість... Оскільки ми вважаємо, що добрі діяння заслуговують нашого схвалення й покровительства, ми з особливою любов’ю будемо захищати тих, ученістю яких удосконалюється світ, чиїми зусиллями життя наших підданих спрямовується до шанування Бога й нас, його слуг... Отож ми ухвалили цим законом, який повинен мати силу на вічні часи, щоб ніхто не осмілювався затримувати школярів з метою їх образити, щоб ніхто не завдавав їм збитків через борги іншої особи з тієї ж провінції... Ті люди, які зна­ тимуть про порушників цього священного закону й не заявлять про це своєчасно місцевій владі, повинні бути засудженні спеціальним рішенням до сплати чоти­ рикратного штрафу...» (1158 р. З грамоти Фрідріха І Барбаросси учням і вчите­ лям болонських шкіл). 1. Уважно ознайомтесь із текстом грамоти, яку Фрідірх І Барбаросса надав Болонському університету в процесі його становлення. 2. Яку сферу знань розвивав цей університет? 3. Чому імператор переймався долею його викладачів і студентів? 4. З ’ясуйте, яким Болонський університет є нині.

«...Ми визнаємо за вами право видавати постанови або розпорядження, що стосуються способів і часу читання лекцій і проведення диспутів, зовнішнього вигляду [членів університету], похоронів, а також розпорядження стосовно часу й предмета лекцій бакалаврів [студентів] і орендної плати за житло. Ми також визнаємо за вами й право справедливого покарання виключених із вашого то­ вариства [університету] усіх тих осіб, які виступають проти згаданих постанов і розпоряджень. 183

РОЗДІЛ 4. МАТЕРІАЛЬНИЙ і ДУХОВНИЙ СВІТ І коли трапиться, що з вас [незаконно] стягуватиметься орендна плата за жит­ ло, або... вам чи кому-небудь із вас завдадуть образи або непоправних збитків, ...то якщо протягом п’ятнадцяти днів після подання відповідної скарги не буде відшкодування, вам дозволяється призупинити всі заняття в університеті до того часу, поки ви не отримаєте відшкодування... ...Ми надалі забороняємо від цього часу заарештовувати школяра [студента | за борги...» (1231 р. З булли Папи Римського Григорія IX Паризькому університету). 1. Уважно прочитайте уривок із джерела. 2. Які привілеї надав Папа Рим­ ський Григорій IX Паризькому університету? 3. Визначте побутові й матеріа­ льні проблеми.

Ж и т т я с т у д е н т ів «Своїм дорогим і шановним батькам, рицарю де Вільє та його дружині, по­ силаємо привіт і засвідчуємо синівський послух. Цим повідомляємо Вас, що ми проживаємо в доброму здоров’ї й старанно навчаємося. Ми винаймаємо добру кімнату неподалік від школи, так що можемо кожного дня ходити на заняття, майже не замочивши ніг. У нас є добрі товариші, які мешкають разом з нами, а також у Сорбонні. Вони старанні у вивченні науки й відзначаються належною поведінкою. Позаяк успіхи в науках залежать від матеріального добробуту, ми просимо прислати нам грошей стільки, скільки потрібно для купівлі пергаменту, чорнила, дошок та інших речей, у яких ми маємо потребу, щоб не потерпати від недостатньої допомоги, а з успіхом завершити заняття й зі славою повернутися додому. Ваші сини П’єр і Жан» (3 листа студентів батькам). 1. Ознайомтеся з листом студентів до батьків. 2. Як ви думаєте, у якому європейському університеті вони навчаються? 3. Чим, крім навчання, пере­ ймалися середньовічні студенти? 4. Чи забезпечував університет студентів усіма необхідними для навчання засобами?

«Остерігайтеся багато й дуже часто їсти, особливо вночі. Уникайте вживати в їжу під час вечірніх трапез сирі цибулини, тому що вони дуже притупляють розум і почуття. Уникайте молочних продуктів — молока й свіжого сиру. Остерігайтеся спо­ живати молоко й рибу разом, так само, як молоко й вино, тому що від цього буває проказа. Не можна дуже часто їсти свіжу свинину, але солена свинина корисна. Не слід уживати багато горіхів. Краще їсти їх зрідка та заїдати рибою. Я кажу те саме про будь-яке поєднання м’яса й фруктів, бо вони шкідливі й важкі для травлення... Пам’ятайте в Тулузі про добру воду. Тому кип’ятіть її так само, як і воду з Гарони, бо сира вода погана...» (1315 р. З листа лікаря з Валенсії Педро Фагароли синам, студентам Тулузького університету). 1. Уважно прочитайте уривок з листа батька до синів-студентів. 2. Чим він як лікар за фахом переймається передусім, думаючи про дітей? 3. Які цінні поради їм дає? 4. А чи знаєте ви про застереження щодо харчування, наведені в листі?

§17. Архітектура та мистецтво

§17 .

АРХІТЕКТУРА ТА МИСТЕЦТВО

1 . В и н и к н е н н я р о м а н с ь к о го с т и л ю

Середні віки залишили майбутнім поколінням чимало величних пам’яток архітектурного мистецтва. У перші сто­ ліття епохи Середньовіччя (приблизно до часів Карла Великого) будівельна техніка була недосконалою. Однак уже згодом простежується справжнє підне­ сення будівельного мистецтва. Недо­ сконалий рівень розвитку будівельної справи спонукав тогочасних майстрів Собор святого Петра у Вормсі. до вивчення архітектурних здобутків Х І-Х ІІ ст. давніх римлян. Як наслідок, у X ст. в Західній Європі починає формуватися романський (римський) архі­ тектурний стиль. Це був перший загальноєвропейський стиль. Свого поширення він набув в Х І-Х ІІ ст. Процес переосмислення культурної спадщини античності прохо­ див у результаті глибоких змін, що відбулись у свідомості людей після подолання межі 1000 року. Саме тоді начебто мав настати кінець світу. Страх, який опанував людські душі в очікуванні Страшного суду, по­ волі відступав. Натомість удячні християни почали засвідчувати свою любов до Господа, виявом якої стало будівництво розкішних храмів, їх зводили вже не абияк, а на віки, використовуючи витесаний білий і рожевий камінь. Храми були настільки великими й міцними, що за необхідності могли витримати ворожі набіги й дати прихисток парафі­ янам і прочанам. Формування єдиного романського стилю пов’язане передусім із численними монастирями. Великі монастирі володіли значними багат­ ствами та владою. Саме тут розвивалася духовність і розквітало мис­ тецтво. Своєї вершини романське мистецтво досягло близько 1100 р., коли в абатстві Клюні в Бургундії була зведена найбільша в Європі ро­ манська церква. Крім монастирських комплексів і храмів, у романсько­ му стилі споруджували численні замки, забудовували міста. 2 . Р ом анські храм и

Романські храми зводили за зразком базилік. Так давні римляни на­ зивали великі громадські будівлі, які поділялися на кілька частин, де засідали суди й велася торгівля. Храми, збудовані в романському стилі, 185

_

*1 %

РОЗДІЛ 4. МАТЕРІАЛЬНИЙ і ДУХОВНИЙ СВІТ

мали, як правило, такий вигляд: продовгуваті приміщення, переділе­ ні колонами опорних стовпів на три або п’ять частин. Зверху колони прикрашали капітелі (різьблений скульптурний орнамент). У західній частині храму знаходився портал (головний вхід), а в східній — вів­ тар (місце богослужіння). Романські храми мали товсті стіни, масивні кутові вежі й невеликі вузькі вікна. Тому романські храми нагадували фортецю. Усередині приміщення стіни прикрашали особливою техні­ кою розпису — фресками (з іт. свіжий, вологий). Назва пов’язана з тим, що фарби наносилися на свіжу, ще вологу штукатурку. Саме романська архітектура спричинила появу в Західній Європі рельєфів (монументальної скульптури). Найбільш поширеними були величезні рельєфні композиції над порталами храмів. Бувало, що їх розфарбовували. Це надавало зображенням чіткості й виразності. Через малі вікна, а також порівняно невисокі стіни романські храми виглядали похмурими, наче сповитими мороком. Вівтарні лампади та свічки не могли забезпечити належне освітлення, яке б показало всю їх внутрішню красу. 3 . Готичн ий с т и л ь

Та будівельна справа не стояла на місці: на зміну романському сти­ лю прийшов готичний. Він виник у Франції в другій половині XII ст. Це був період розквіту літератури, паризької схоластичної школи, роз­ витку церковної музики, різних видів ремесел тощо. На хвилі цього піднесення духовних і творчих сил і народилася готика. Термін «готичний стиль» є не менш умовним, ніж «романський». Його ввели в ужиток італійські гуманісти для позначення всього, що не належить до античності. На відміну від романського, він уважався вар­ варським (від іт. gotico — готський, за назвою германського племені готів). Готичний стиль розвинувся в Х ІН -Х ІУ ст. Розквіт готичного стилю припа­ дає на період перемог міських ко­ мун. У містах, що здобули право на самоуправління, артілі ремісників зводили ратуші. Тут знаходилися органи міського самоврядування. Ратуша була великою кам’яною споМіланський собор. РУдою> над якою здіймалося вістря Основна частина собору збудована вежі своєрідний символ незалежв X IV -X V ст. ності міста. _ 186

§17. Архітектура та мистецтво ІСТОРИЧНА ЦІКАВИНКА

Класичним зразком готичної архітекту­ ри є міська ратуша в Брюсселі. Цю три­ поверхову будівлю було зведено в першій половині XV от. Над нею підноситься вежа, висота якої сягає 90 м. На вершині вежі розміщується п’ятиметровий флюгер із зо­ браженням святого Михайла, що вбиває дракона. В основі вежі знаходяться широ­ кі овальні ворота. їх виступи прикрашають скульптури, що символізують Правосуддя, Обережність, Мир, Закон, Стриманість і Силу.

Міська ратуша, м. Брюссель. XVст.

Але найвеличнішою будівлею готичної архітектури є собор — сим­ вол багатства й могутності міста. Чимало готичних соборів могли вміс­ тити все міське населення. На площі перед собором доносили до мирян Боже слово проповідники. Тут проводилися запальні диспути між про­ фесорами й студентами, відбувалися театральні вистави (містерії), які ставили переважно мандрівні актори. Позаяк церковне будівництво, яким раніше відали монастирі, пе­ реходило до рук городян, то новий архітектурний стиль відображав зміни, які відбулися в їхній свідомості. Готичні собори були велич­ ними, прозорими, зверненими до висоти небес. Якщо в романсько­ му храмі склепіння спиралося на товсті стіни, то в готичному соборі — на арки, що трималися на стовпах. Це дозволяло зро­ бити споруду просторішою й світлішою. Сприяли цьому й велетенські вікна. Для підсилення гри світла вживали кольорове скло. З нього укладали розмаїті вітражі із зображенням людей і рослин. Окрасою го­ тичних соборів були портали, арки, статуї, кам’яне різьблення, орнаменти й химери (фантастичні фігури звірів), живописні полотна. У сценах Розп’яття та Воскресін­ ня Ісуса Христа, зображеннях Діви Марії, ангелів, інш их біблій н и х п ер со н аж ів готи чн і м итц і передавали ри си своїх сучасників.

д іва Марія з дитиною, Вітраж у Шартрському соборі. X II-X III ст. 187

РОЗДІЛ 4. МАТЕРІАЛЬНИЙ і ДУХОВНИЙ СВІТ 4 . Н а ц іо н а л ь н і о с о б л и в о с т і го т и ч н и х х р а м ів

До раннього готичного стилю відноситься собор Паризької Бого­ матері, будівництво якого розпочалося 1163 р. У його архітектурі ще зберігаються ознаки романського стилю. Його вежі масивні, скульп­ турний декор стриманий, що викликає враження строгості, величі й непоруш ності храму. Однією з чудових архітектурних готичних пам’яток Франції є кафе­ дральний собор у Реймсі, де коронувалися французькі королі. Він бу­ дувався з 1212 по 1311 р. Собор зведено на місці паломництва, де ще в поганські часи знаходилося священне джерело. Нижній ярус головно­ го фасаду (зовнішнього боку) складається з трьох порталів. Усередині другого ярусу розміщено величезне кругле вікно, кам’яне сплетіння якого за формою нагадує квітку. Це — знаменита готична «троянда», через яку в собор вливається потужний потік світла. По обидва боки «троянди» знаходяться два високих вузьких вікна. Увесь другий ярус прикрашають статуї біблійних царів, які вважалися предками Ісуса Христа та його матері Діви Марії. Собор увінчують дві вежі-дзвіниці. В архітектурі інших країн Європи готичний стиль розвивається з X III ст., набуваючи яскраво виражених національних рис. Близькими до французьких є німецькі готичні храми, однак вежі в них є високими й гостроверхими. Яскравим прикладом є собор у Кельні. В Англії готичні храми сильно витягуються і в довжину, і в ширину. І Іосередині випинається масивна вежа, яка часто є вищою за вежі на фасадах. Тут майже немає знаменитої готичної «троянди». Прикладом англійської готики є собор в Солсбері (1220-1258) і собор в Лінкольні (1192-1280). 1. Поясніть значення понять і термінів «вітраж», «фреска», «ре­ льєф», «скульптура», «романський стиль», «готичний стиль». 2. Опишіть споруду романського й готичного стилів. Назвіть скла­ дові частини будови. 3. У чому полягають основні відмінності архітектурних споруд ро­ манського й готичного стилю: за технікою виконання, зовнішнім виглядом і внутрішнім оздобленням? 4. Намалюйте в зошиті споруду романського й готичного стилів (схематично). 5. У романських соборах були поширені настінні розписи (фрески), а в готичних — вітражі, які прикрашали великі вікна. Чим можна пояснити широке застосування вітражів у готичних соборах? 6. Якому з двох стилів (романському чи готичному) ви віддали б пе­ ревагу? Аргументуйте свою думку. 7. З ’ясуйте, чи є зразки романського й готичного архітектурного мистецтва в Україні.

188

§18. Ранній гуманізм і Відродження в Італії

§ 1 8 . РАН НІЙ

ГУМ АН ІЗМ І ВІДРОДЖЕННЯ В ІТ А Л ІЇ

1 . Ф о р м у в а н н я г у м а н іс т и ч н о го м и с л е н н я

У XIV ст. в культурному й духовному житті багатих італійських міст почали простежуватися тенденції, які засвідчили прихід но­ вої епохи, названої пізніше Відродженням. За основу цього терміна (у французькому варіанті — Ренесанс) узято навернення до античної спадщини. Адже впродовж усього середньовіччя античне письменство було важливим джерелом пізнання світу й людини, однак черпали з його надр тільки одиниці. Творці Ренесансу розглядали середні віки як тисячолітню перерву в розвитку культури, що настала після загибелі античної цивілізації. Вони вважали, що саме їхня доба покликана від­ родити мистецтво й гуманітарні науки. Підґрунтям культури Відродження стала нова течія — гуманізм (з латин, людяний). Він зародився в XIV ст. в Італії, а впродовж X V XVI ст. поширився і в інших країнах Європи. Характерною ознакою гуманізму було висунення на перший план усебічно розвиненої люди­ ни. Важлива роль у її вихованні відводилася культурі, яка після «тися­ чолітнього занепаду» зараз цілковито переосмислювалася. Зразок для наслідування гуманісти бачили в культурі античних Греції та Риму. Досягнення античних учених, філософів, поетів, архітекторів, скульп­ торів стали орієнтиром для творців культури Відродження. Великий інтерес діячі гуманізму починають проявляти до історії, яку вважали «вчителькою життя», адже в ній активною силою є саме людина. Перед педагогікою ставилися завдання виховати вільну, гар­ монійно розвинену особистість. Основою навчання мали стати повага до учня та прагнення спонукати його до самостійного мислення. Чима­ лі здобутки мала математика, астрономія й медицина. Попри те, що гуманісти в цілому негативно ставилися до «варвар­ ського середньовіччя», вони все-таки не відкидали найбільших його досягнень. Отже, Ренесанс розквітнув із найкращих зразків античної та середньовічної культур. Визначна роль у розвитку культури Відро­ дження належить церкві, світським правителям і міському патриціату. Гуманісти були щирими християнами. Але центральне місце в їх­ ніх поглядах на життя посідала людина, яка відзначалася не тільки християнськими чеснотами. Вони вважали, що людина є вільною, не/

Гуманізм — рух епохи Відродження, спрямований на утвердження мораль­ них прав людини на земне щастя, визволення науки й людської особистості від церковних обмежень. 189

4 -у

РОЗДІЛ 4. МАТЕРІАЛЬНИЙ і ДУХОВНИЙ СВІТ

залежною, сама творить свою долю и може досягти всього власними зусиллями, використовуючи знання. Саме тому вперше в європейській історії еліта, тобто сукупність кращих, найбільш шанованих і освіче­ них людей, формувалася не за походженням, а за своїми здібностями. Сподвижники гуманізму були різнобічно обдарованими людьми. Серед них — письменники й філософи, мовознавці й історики, живо­ писці та скульптори, архітектори й математики, світські правителі й діячі церкви. Нерідко одна особистість поєднувала кілька талантів. 2 . Р о з к в іт л іт е р а т у р и

Провісником культури італійського Відродження став визначний європейський поет Данте А ліг’єрі (1265-1321). Він народився у Ф ло­ ренції, брав участь у політичній боротьбі, здійснив низку дипломатич­ них місій, але невдовзі був змушений покинути рідне місто й опинився у вигнанні. У період поневірянь Данте відвідав знамениті наукові центри — Болонью, Париж, жив у таких містах-комунах, як Равенна, Лукка, Верона. Він відомий як поет-лірик, який писав вір­ ші на любовну тематику. Героїнею й музою по­ ета була флорентійка Беатріче. Крім віршів, писав наукові трактати. Однак в історію сві­ тової літератури ввійшов передусім як автор поеми «Божественна комедія». У творі автор досяг мистецької довершеності й глибоких ф і­ лософських узагальнень. Портрет Данте Аліг’єрі. Структура «Божественної комедії» — це три Фрагмент фрески основні частини: «Пекло», «Чистилище» і «Рай». «Рай». Флоренція. Написана вона терцинами —трирядковими стро­ X IV ст. фами. Цифра 3 тут символічно пов’язана з хрис­ тиянським ученням про Святу Трійцю. Коло гуманістичних ідей окреслив першопроходець доби Ренесансу, поет Франческо Петрарка (1304-1374). Він виступив проти середньовічної схоластики й став творцем но­ вої системи культурних цінностей, ядром якої була Людина. Крім того, Петрарка є основопо­ ложником нової європейської лірики, визнаним Невідомий художник майстром найскладнішої поетичної форми — Франческо сонета , автором знаменитої «Книги пісень» і Петрарка. XVII ст. низки праць гуманістичного характеру. . 190

§18. Ранній гуманізм і Відродження в Італії Ч Т

Г 'і'?

и і

ВИВЧАЄМО ДЖЕРЕЛА

Ш Г** Ъ

X IV ст. З праці Франческа Петрарки

«Про засоби від мінливостей долі»

1. Про благородне походження. Кров завжди одного кольору. Але якщо вона світліша від крові іншої людини, це свідчить не про благородство, а про фізичне здоров’я. Істинно шляхетна людина не народжується з великою душею, але сама себе робить такою чудовими своїми справами. 2. Про багатство. У багатого більше заздрісних почуттів, ніж радості. Великі багатства набуваються важко, зберігаються з клопотом, витрачаються з прикрістю. Якщо ти скупий — перетворюєшся на сторожа, і багатство володіє тобою, а не ти багатством. • Що, згідно із судженнями Ф. Петрарки, робить людину по-справжньому шляхетною?

Визначним гуманістом, талановитим письмен­ ником і вченим був сучасник ГІетрарки —Джованні Боккаччо (1313-1375). Він увійшов у лі­ тературу як талановитий майстер оповіді, оспі­ вувач краси людини та критик суспільних вад: скупості, зажерливості, нещирості й тупості. Митець яскраво відтворив тогочасне італійське суспільство — життя купців, лікарів, школярів, дворян, ремісників, суддів, ченців і священиків. Боккаччо був першим біографом Дайте, саме він назвав знамениту Комедію флорентійського по­ ета божественною й написав коментарі до пер­ шої частини твору.

А. дель Кастаньо. Джованні Боккаччо. Фреска. Фрагмент. X V ст.

В. М и с т е ц т в о р а н н ь о го В ід р о д ж е н н я

Особливу роль гуманісти відводили також мистецтву живопису, скульптури й архітектури. Уперше в історії в художниках, скульпто­ рах та архітекторах побачили не просто ремісників, а носіїв духо­ вності, авторів чудових зразків, покликаних формувати людину нової доби. Мистецтво підноситься над наукою та поезією, воно високо ціну­ ється. Представники родини Медічі, які в XV ст. на довгі роки стали господарями Флоренції, виявилися щедрими меценатами. Зокрема, Козимо Медічі та його внук Лоренцо Пишний запрошували до свого двору художників, змагаючись за це право з Папою Римським, герцо­ гами та володарями інших держав. 191

РОЗДІЛ 4. МАТЕРІАЛЬНИЙ і ДУХОВНИЙ СВІТ

Джотто. Поцілунок Іуди. Фреска. XIV ст.

Мазаччо. Апостол Андрій. 1426 р.

Першими видатними майстрами живопису італійського Відро­ дження були Джотто (1266-1337) і Мазаччо (1401-1428). Вони писали на церковно-релігійні сюжети, але їх роботам притаманне правдиве відтворення людських рис: радості, скорботи, гніву, надії, покори тощо. Вершиною раннього Відродження є живопис Сандро Боттічелл і (1455-1510). Він залишив великий мистецький спадок, його стиль наділений неповторністю та індивідуальністю. Перші яскраві образи художник створив за мотивами античної міфології. Згодом з ’явилися полотна, які прославили митця, — «Весна», «Народження Венери», твори на біблійну тематику. Вони є глибокоодухотвореними. У геро­ їнь митця особлива краса. У тендітній ніжності Богоматері або Ве­ нери дивовижно переплетені людська душа та фізична досконалість. М итець зумів побачити й оспівати красу життя як велику радість і глибинний трагізм. Поряд із живописом в Італії швидкими темпами розвивається також скульптура. Талановитим скульптором був Донателло (бл. 1386-1466). Він поклав початок скульптурному портрету. Знаменитий твір Донател­ ло — статуя юного героя Давида, який переміг велетня Голіафа. Відомими архітекторами були Філіппо Брунеллескі (1377-1446) і Лебн Батиста Альберті (1404-1472). Брунеллескі збудував чимало храмів і палаців, які вражали сучасників своєю витонченістю. Він пер­ шим вирішив проблему великої купольної будівлі. Альберті створив наукову теорію «нової архітектури». _ 192 9

§

§18. Р анній гуманізм і В ідродж ення в Італії

В епоху Ренесансу відбувається також розвиток науки. Діячі гума­ нізму починають проявляти великий інтерес до історії, яку вважали «вчителькою життя». Вони, зокрема, розглядали історію як таку, у якій активною силою є саме людина. Перед педагогікою ставилися завдан­ ня виховати вільну й гармонійно розвинену особистість. В основу на­ вчання мало бути закладено повагу до учня та прагнення спонукати його до самостійного мислення. Чималі здобутки мали математика, астрономія й медицина. Гуманістичне вільнодумство епохи Ренесансу створило чудові пе­ редумови для подальшого поступу європейської культури. Відродження, гуманізм, Данте Апіг’єрі, Франческо Петрарка, Джованні Боккаччо, Джотто, Сандро Боттічеллі, Донателло. 1. Установіть відповідність. 1 Данте Аліг’єрі 2 Франческо Петрарка 3 Сандро Боттічеллі 4 Донателло

А Б В Г

статуя Давида поема «Божественна комедія» «Книга пісень» «Народження Венери»

2 . Поясніть, чому для вчених і митців епохи Відродження центром Всесвіту стає людина. 3 . Поміркуйте, чому чимало філософських і суспільних питань Дай­ те Аліг’єрі намагається порушити за допомогою використання принципу сну та видінь. 4 . Які причини спонукали італійських володарів, інших заможних і знатних людей заохочувати розвиток літератури, мистецтва та філософії? 5. Чи можна пояснити нові явища в духовному житті Італії й усієї Європи винятково як відродження античних традицій? 6 . Хто з представників італійського Відродження прославився як автор неперевершеного й найскладнішого поетичного жанру — сонета? 7 . Як ви думаєте, чому в образі Богоматері Сандро Боттічеллі втілив як велику радість, так і глибокий трагізм?

1 9 3 _

УЗАГАЛЬНЕННЯ ДО РОЗДІЛУ 4 «МАТЕРІАЛЬНИЙ І ДУХОВНИЙ СВІТ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ» Чернечі ордени Перші ордени

Ж ебрущі ордени

Рицарсько-чернечі ордени

530 р. — бенедиктинці

1208 р . — францисканці

1113р. — госпітальєри (іоаніти), «Ор­ ден вершників шпиталю св. Іоанна Єрусалимського»

1098 р . цистеріанці

1216 р.— домініканці

1118-1119 рр. — тамплієри, «Таємне рицарство Христове і храму Соломо­ на»

з XI ст. в іслам­ ських країнах — дервіші

1190 р. — Тевтонський (Німецький) орден, Орден дому св. Марії в Єруса­ лимі

Середньовічна культура Західної Європи Галузь культури

Досягнення

Освіта

Школи при церквах і монастирях, університети (Бо­ лонський, Сорбонна, Оксфорд, Кембридж); «сім віль­ них мистецтв» — тривіум, квадривіум; факультети юридичні, медичні, богословські; схоластика; ваган­ ти — мандрівні студенти

Наука

Поява дослідного знання; Роджер Бекон; алхімія; географія;подорож Марка Поло

Література

Хроніки, героїчний епос — «Пісня про Роланда», «Пісня про Нібелунгів», «Пісня про мого Сіда», «По­ ема про Беовульфа», Франсуа Війон, Джефрі Чосер

Рицарська культура

Рицарські романи — «Трістан та Ізольда», романи про короля Артура та ін.; трубадури, трувери, мінезингери — поети-рицарі

Архітектура

Романський стиль — X—XII ст.: базиліки — товсті сті­ ни, приземкуваті споруди, маленькі вікна, напівкруг­ ла арка; готичний стиль — XI 1-Х Уст. «Біблія в каме­ ні» — стрільчаста арка, високі ажурні вежі, вітражі

Мистецтво

Книжкова мініатюра; фрески; рельєфи; скульптури; вітражі

Ранній гуманізм і Відродження

_ 194

Італія: Данте Аліг’єрі, Франческо Петрарка, Джованні Боккаччо

РОЗДІЛ 5

V

АІНИ ЦЕНТРАЛЬНОЇ ТА СХІДНОЇ ЄВРОПИ

РОЗДІЛ 5. КРАЇНИ ЦЕНТРАЛЬНОЇ ТА СХІДНОЇ ЄВРОПИ в Х - Х У ст.

§ 19 . ЦЕНТРАЛЬНА ТА СХІДНА ЄВРОПА В СЕРЕДНІ ВІКИ 1 . П е р ш і д е р ж а в и з а х ід н и х с л о в ’ ян. В иникнення с л о в ’я н сько ї писем ності

Західні слов’яни — чехи, поляки, словаки — походять від слов’ян­ ських племен, які розселилися на північ від Дунаю аж до Прибалтики й Ельби. Слов’янська спільнота Балканського півострова стала ядром формування південних слов’ян: болгар, сербів, хорватів, словенців тощо. Перша держава західних слов’ян утворилася в ході боротьби з тюркськими племенами — аварами. Свою назву — князівство Само — вона отримала від імені засновника, напівлегендарного правителя Само. У 623 р. він об’єднав окремі чеські племена й переміг аварів, після чого був обраний князем і правив 35 років. Князівство Само успішно відбивало також напади франків, які намагалися підкорити слов’янські землі. Після смерті в 658 р. Само його держава розпалася. У першій половині IX ст. на частині території сучасних Словаччи­ ни та Чехії утворилася Великоморавська держава, засновником якої став князь Моймир (822-846). У 846 р. східнофранкський король Людовік Німецький скинув Моймира й посадив на княжий трон його пле­ мінника Ростислава, який вирішив звільнитися від німецької опіки. У пошуках союзників він звернувся до візантійського імператора й по­ просив відрядити місіонерів для християнізації місцевого населення, бо це й було нібито причиною нападів німецьких феодалів. У 863 р. в країну прибули проповідники — брати Кирило та Мефодій. Вони створили перші зразки слов’янської писемності, пропо­ відували християнство, переклали старо­ слов’янською мовою богослужебні книги. Почалося створення церкви, незалежної від німецького єпископа. Такий хід подій зовсім не влаштовував східнофранкського правителя Карломана. Він учинив у Великоморавській державі переворот і віддав її в управління двом ні­ мецьким маркграфам. Проти німців спа­ лахнуло повстання, яке відновило неза­ лежність країни. Однак великоморавський князь Святополк визнав себе васалом ні3. Зограф. Святі Кирило мецького короля. Щоб зменшити натиск та Мефодій. Фреска. німців, Святополк став шукати підтримки в Болгарія. 1848р. особі Папи Римського. Він погодився при-

§19. Ц ен тральна та С хідна Є вроп а в середні віки

йняти місіонерів Папи Римського, а учнів Кирила та Мефодія вигнав із країни. Богослужіння слов’янською мовою майже припинилося. Наприкінці IX ст. Великоморавську державу охопили міжусобиці, а в 906 р. сюди вторглись угорці й спопелили квітучі слов’янські землі. Великоморавська держава розпалася. Центр політичного розвитку пе­ ремістився в чеські землі. 2 . Ч е с ь к е к о р о л ів с т в о

Із занепадом Великоморавської держави відбувається процес ста­ новлення Чеського князівства. На межі ІХ -Х ст. помітно підноситься князівський рід Пріиемисловичів, який очолював племінний союз че­ хів. Саме ІІршемисловичі заклали основи самостійної Чеської держави з центром у Празі. їхня влада особливо зміцніла за роки князювання Вацлава (921-935). Він запроваджував у своїх землях християнство, збирав податки, приборкував непокірну знать. Головною зовнішньою небезпекою для молодої держави Пршемисловичів стали загарбницькі устремління німецького короля Генріха І Птахолова, який напав на Че­ хію. Князь Вацлав визнав себе його васалом і зобов’язався сплачувати данину. Це викликало невдоволення чеських вельмож, і Вацлава під­ ступно вбили змовники, яких найняв його рідний брат Болеслав. Німецьким феодалам не вдалося повністю підпорядкувати Чесь­ ку державу, але в 1041 р. князь Бржетислав І усе-таки був змушений як васал принести клятву вірності імператору Генріху III. Чехія ста­ ла частиною імперії. Проте васальна присяга була лише особистим зобов’язанням, яке аж ніяк не обмежувало самостійність чеського пра­ вителя у своїй країні. Пршемисловичі ревно боронили свої права й для зміцнення влади вміло використовували чвари в німецькій імперії. Так, князь Вратислав II (1061-1092) підтримав імператора Генріха IV в його проти­ стоянні з ГІапою Римським під час боротьби за інвеституру. У 1085 р. він отримав від нього титул короля. Проте спадкову королівську владу в Чеській державі було встановлено аж наприкінці XII ст. Зростання могутності Пршемисловичів наштовхнулося на опір із боку ІІапи Рим­ ського та німецьких правителів із династії Габсбургів. Після підступ­ ного вбивства в 1306 р. чеського короля Вацлава III династія Прше­ мисловичів припинила своє існування. У 1310 р. чеський трон опинився в руках німецьких князів Люксембургів, які в політичному й культурному плані перебували під впливом Франції. За правління чеського короля Яна з Люксембурзь­ кої династії королівська влада суттєво послабилася. Він майже весь час перебував за кордоном і навідувався в Чехію лише за грошима. Це посилило значення чеського сейму — зібрання вищої шляхти. Ян

ЧЕХІЯ в гуситські

Х ІУ -Х Ч

ст.

в ій н и (1419-1434)

Берлін

Познань

^Брауншвейг

Вроцлав{

Д резден

І М п Е тЛітомержеце Жатець А

М іХ

КРАКІВ

14207*т>

1422'/

^

Лі пан и М і Градець

ОПльзень)

Домажлицеф

Кутна-Гора

Табор Ьрно

Клатові

О

Відень

О Мюнхен

Чеське королівство на початку XIV ст. Кордони чеського королівства в 1378-1437 рр.

Похід таборитів на чолі з Яном Жижкою в 1420 р.

Х А07

Місця йроки найважливіших перемог гуситів

Пожонь (Братислава)

X

Місце поразки таборитів ЗО травня 1434 р. (Л іпани)

Табор Головні центри • діяльності гуситів

Ватажок т а б о р и т і в -

Ян Жижка

§19. Ц ен тральна та С хідна Є вроп а в середні віки

Люксембурзький загинув 1346 р. у відомій битві при Кресі, де воював на боці французів. На відміну від Яна Люксембурзького, його син К а р л І ( 1347-1378) зміцнив королівську владу й перетворив Чеську державу на могутню монархію. Він дбав про розвиток ремесла й торгівлі, зростання міст. Найбільше уваги Карл І приділяв Празі: тут було відкрито 1348 р. уні­ верситет, зведено розкішні палаци, собори тощо. Це був перший чеський правитель, який став німецьким королем, а згодом — імператором Карлом IV Люксембурзьким. Через деякий час він підтвердив незалежність Чеського королівства «Золотою буллою». Хоча Чехія фактично здобула політичну незалежність, вона про­ довж увала перебувати під німецьким впливом, який наприкінці XII ст. посилився внаслідок німецької колонізації. Німців вабили міста, бо чеські правителі надавали іноземцям різні привілеї. Невдов­ зі в руках німецьких колоністів опинилися гірнича справа, торгівля, ремесло, а також міське самоврядування. Така ситуація не могла не ви­ кликати обурення з боку чехів. Особливо чехи були невдоволені діями католицького духовенства. До папського Рима надходила велика частина церковної десятини, що збиралася в Чехії. Чи не на кожному кроці продавались індульгенції та місця в церковному правлінні. Усе це давало чехам підстави для жор­ стокої критики католицької церкви. 3 . Я н Гус і гу с и т с ь к і в ій н и

На початку XV ст. рух чеського народу проти німецького засилля та католицької церкви очолив Ян Гус (1371-1415). Він наро­ дився в селянській родині в містечку Гусинці на півдні Чехії. Після закінчення Празького університету Ян Гус отримав ступінь магі­ стра й почав викладати тут богослов’я. Зго­ дом він став деканом факультету, двічі ви­ конував обов’язки ректора університету. Це був перший ректор чеського походження. Водночас Ян Гус розпочав проповідниць­ ку діяльність. Свої проповіді він виголошу­ вав чеською мовою й мав великий успіх. Ян Гус критикував ненаситність і зажерливість вищого духовенства, закликав позбавити

Прага. Сучасне фото

і/. Індульгенція — папська грамота про «відпущення гріхів», що надавалася за ц* відповідну плату.

РОЗДІЛ 5. КРАЇНИ ЦЕНТРАЛЬНОЇ ТА СХІДНОЇ ЄВРОПИ в X —X V ст.

церкву майна й підпорядкувати її світській владі, засуджував симонію та продаж індульгенцій. На його думку, єдиним авторитетом у справах віри та християнських обрядів має бути Святе Письмо, а не накази нап і постанови церковних соборів. Крім того, проповідник вимагав, щоб богослужіння та навчання здійснювалися чеською мовою. Задля цього Ян Гус уклав граматику й орфографію чеської мови. Папа Римський звинуватив Яна Гуса в єресі й став вимагати його покарання. Чеського проповідника викликали на церковний собор у місто Констанц. Тут йому було запропоновано зректися своїх погля­ дів або вмерти. Однак глибока віра у свою правоту й велика людська гідність не дозволяли Яну Гусові відступити від власних переконань. Тоді собор засудив його до страти, і б липня 1415 р. проповідника було спалено як єретика. і :у

V'VL'p t л

■І

Ч*

ВИВЧАЄМО ДЖЕРЕЛА

X V ст. Італійський учений, секретар папської курії Поджо Браччоліні

про засудження Яна Гуса на церковному соборі в місті Констанц

Голова собору запропонував Гусові зректися цього всьо­ го; але той чех [Гус], звівшись, вигукнув: «Я не збираюся відступати від свого вчення і віри...» Так само й Сигізмунд [імператор] настійливо й суворо запропонував чеху зректися свого вчення... Тоді Гус сказав таке: «Я не можу зректися жодного положення, написаного або проголошеного мною...» Усі були настільки збуджені, що ламали столи й кида­ лися їх уламками. Під цей гамір володар пішов. Міг би піти й Гус, якби схотів. Він, проте, повернувся у свою в’язницю. Коли в храмі вже ие було нікого, противники Гуса спохватилися за ним. Вони розпорядилися бити на сполох і стерегти Страта Яна Гуса. міські брами, аби він не зміг утекти з міста. Однак, увій- Мініатюра. XVст. шовши у в’язницю, знайшли Гуса, що стояв на колінах і щиро молився. Сторожа навіть не зачинила двері в’язниці, захоплюючись благородством Гусової душі. 1. У чому проявилася глибока віра Яна Гуса? 2. Як ви вважаєте, чому він обрав смерть, а не зречення? 3. У чому виявилася підступність імператора?

Страта Яна Гуса спричинила спалахи невдоволення та обурення в чеських землях. Вона стала поштовхом до розгортання широкого руху його прибічників — гуситів. У липні 1419 р. в Празі вибухнуло повстання міщан, у ході якого владу короля, по суті, було ліквідова­ но. У результаті розгорнулися гуситські війни , що тривали впродовж 1419-1434 рр. _ 200 *

§19. Ц ен тральна та С хідна Є вроп а в середні віки

У гуситському русі сформувалися дві течії: чашники й таборити. Чашники — переважно заможні міщани та знать — хотіли встановити єдиний для духовенства та мирян обряд причастя хлібом і вином. Такий обряд католицькою церквою передбачався для священиків, миряни ж причащалися лише хлібом. Символом чашників стала чаша — посудина для церковного вина. Крім того, вони вимагали проведення богослужін­ ня чеською мовою. Таборити (назва походить від місця розташування їхнього укріпле­ ного поселення — на горі Табор) були налаштовані більш рішуче. Вони не заперечували вимоги чашників, але хотіли радикальних політичних і церковних змін. Таборити виступали за державу без короля, за загальну рівність у суспільстві та скасування селянських иовинностей. До табо­ ритів належали збіднілі рицарі та священики, селяни й городяни. У декількох битвах гусити вщент розбили військо феодалів-католиків. Основною силою гуситів була армія таборитів, яку очолював рицар Ян Жижка. Він уміло керував піхотинцями під час наступу й оборони. Таборити винахідливо будували укріплення з возів. До подібного спо­ собу згодом удавалися й запорозькі козаки. На зупинках чехи скріп­ лювали вози ланцюгами, а між ними робили загороди з дощок. Такі укріплення та використання легких гармат сприяли воєнним успіхам. Папа Римський й імператор також пішли на хитрість: вони задо­ вольнили вимоги чашників, які після цього припинили боротьбу, що спричинило ослаблення гуситського руху. У 1434 р. чашники разом із німецьким військом виступили проти таборитів і розбили їх у битві під Ліпанами. Гуситські війни загалом припинилися, хоча окремі вцілілі загони таборитів продовжували боротися, а їхнє укріплення —Табор — трималося до 1452 р. Наприкінці XV ст. Чеська держава стала зразком віротерпимості серед християнських держав Європи: тут існували католицька та не­ залежна від Рима гуситська церква. Унаслідок гуситських воєн також було покінчено з німецьким засиллям і створено можливості для роз­ витку чеської мови та культури. 4 . У го р с ь к е к о р о л ів с т в о

На землі Середнього Ііодунав’я — територію сучасної Угорщини — угорські племена прийшли у 896 р. На чолі угорських племен стояв вождь Арпад. Саме від нього бере початок князівська, а згодом і перша королівська династія Угорщини — Арпадовичів (правили до 1301 р.). Першу половину X ст. загони угорських кіннотників спустошували й грабували землі Італії, Франції, Німеччини й навіть доходили до Ю т­ ландії. «О Боже, порятуй нас від угорських стріл!» — молилися чен­ ці в монастирях. У 955 р. німецький король Оттон 1 ущент розгромив 201

РОЗДІЛ 5. КРАЇНИ ЦЕНТРАЛЬНОЇ ТА СХІДНОЇ ЄВРОПИ в Х - Х У ст.

угорське військо. Як наслідок, набіги припинилися, а самі угорці оста­ точно осіли в Паннонії, завдяки чому збереглися як народ. Засновником Угорської держави традиційно вважають Іштвана І Святого (бл. 974-1038), прямого нащадка Арнада. Здолавши в бороть­ бі родичів і приборкавши знать, він об’єднав зайняті угорськими пле­ менами землі. По всій країні Іштван наказав будувати замки, які стали адміністративними центрами. У розбудові держави він використову­ вав досвід іноземців, передусім німців. Після його одруження з бавар­ ською принцесою країну наводнили рицарі та місіонери з німецьких земель для навернення населення в християнську віру. Визнаючи за­ слуги Іштвана, Папа Римський надіслав йому королівську корону, яка увінчала голову мудрого правителя в перший день 1001 р. Так Угор­ щина стала королівством. У країні швидко поширювалося католицтво. ТОРИЧНА ЦІКАВИНКА Л егенда розповідає, як напередодні Різдва 1000 р. Папа Римський С ильвестр II побачив сон. Ніби з ’явився д о нього від Господа ангел і прорік: «Знай, завтра рано-вранці до теб е прибудуть посли від невідом ого народу й будуть просити в тебе для с в о го князя разом з апостольським б л агосл овінням і королівську корону. Так ось, корону, яку вже раніш е виготовили за твоїм наказом, без вагань віддай том у князеві, як тебе про це попросять. І знай: корона має належати йом у разом із почесним титулом короля за й о го ж иттєві заслуги». І так сталося. Н евідомим народом були угорці, і п р о ­ сили вони корону, яку насправді виготовили для польського князя Мєшка. Та виконую чи волю Небес, Папа Рим ський віддав корону Іштванові.

В XI ст. угорські правителі тривалий час вели запеклу боротьбу з німецькими імператорами, які прагнули перетворити їх на своїх васа­ лів. Водночас королі Угорщини намагалися підтримувати дружні від­ носини з Київською державою. Так, донька великого князя київсько­ го Ярослава Мудрого, Анастасія, була одружена з угорським королем Андрашем І (1045-1051). Разом з тим Угорське королівство починає завойовувати чужі терени. Ще в XI ст. в складі Угорщини опинилися землі сучасного Закарпаття. Згодом угорські володарі приєднали до своїх володінь Славонію, Хорватію, Далмацію та інші території. Вони виступали також із претензіями на Галицько-Волинську Русь, але, врешті-решт, були змушені відмовитися від намірів підпорядкувати ці землі. Незважаючи на військові успіхи угорських королів, їхня влада послаблювалася через міжусобиці, які зміцнювали становище верхівки знаті — баронів або магнатів. Середні та дрібні землевласники змусили короля Андраша II в 1222 р. видати «Золоту буллу», яка містила гаран­ тії дотримання свобод і вольностей усіх знатних людей, обмежувала _ 202 *

§19. Ц ен тральна та С хідна Є вроп а в середні віки

вплив іноземців, а також надавала право чинити опір королю, якщо він не виконуватиме своїх обіцянок. У середині XIII ст. країна була розгромлена монгольськими вій­ ськами на чолі з ханом Батиєм. Після відходу загарбників Угорська держава тривалий час піднімалася з руїн. У 1301 р. номер останній представник династії Арпадовичів. За підтримки Папи Римського на угорському троні утвердився Карл Роберт, представник династії Анжу, яка правила в Неаполітанському королівстві. У середині XV ст. в Угорському королівстві формується вищий ор­ ган станового представництва — державні збори. Як правило, вони зби­ рались один раз на рік і виконували законодавчі функції, давали дозвіл на збирання податків, обирали королів тощо. У державних зборах засі­ дали магнати, дворяни, представники духовенства й міст. Але через не­ достатню організацію міст роль городян у державному управлінні була мізерною. У розбудові У горської держави значних успіхів досяг король Матяш Корвін (1458-1490). Це був розумний правитель, мужній полководець, високоосвічена людина, яка розумілася на мистецтві й підтримувала розвиток науки. Він зумів зосередити всю повноту влади у своїх руках, використовуючи королівську канцелярію, у якій працювали фахівці з університет­ ською освітою. Головних службовців Матяш Корвін вибирав із середнього дворянства, бюргерів і навіть селян. Щоб позбутися впливу магнатів, король на­ ймав військо, залежне тільки від нього. Правління Матяша Корвіна стало для Угорщини золотим пе­ ріодом, якому, однак, не судилося тривати довго. До кордонів країни невпинно насувалися турецькі за­ Матяш Корвін. войовники. Після поразки угорської армії під МогаГравюра на дереві. чем (1526) країна розпалася на три частини. 1575 р. 5. Середньовічна Польща. Велике князівство Литовське

Слов’янські племінні союзи, з яких постала Польська держава, за­ ймали простір між ріками Одером, Віелою та Вартою. У X ст. серед них підноситься князівська династія П’ястів, яка й об’єднала під сво­ єю владою майже всі польські землі. Головною резиденцією перших ІГястів було Гнєзно. Легенда пов’язує виникнення Гнєзна з міфічним прародичем поляків — Лєхом. На цьому місці Лєх нібито побачив орлині гнізда, а високо в небі над ними — білого орла в променях сон­ ця, що заходило за обрій. Зображення білого орла на червоному щиті поширилося саме за правління П ’ястів, а з кінця XIII ст. воно стає офі­ ційним символом Польської держави.

П О Л Ь Щ А та В Е Л И К Е К Н Я З ІВ С Т В О Л И Т О В С Ь К Е у X II-X V ст. іаланга Іемель

О Шяуляй Полоцьк

К Е Н ІГ С Б Е Р Г *

Гданськ' (Данциг)

X

Г тевтонський ОРДЕНІ

В ІЛ Ь Н О іД-хС"'

ПрУСсіЯ %

М АРІЄН БУРЇ7

(МАЛЬБОРО)

КІІ'А

ОМінськ

<^Трю нвальд

>Сі410*о / Познань.

Гнєзно

аРта

Варш ава

іреслау) е? Люблін

КРАКІВ

я

Кременець

Львів

,КЛРПд7с Унгвар (Ужгород)

г * ла V г,пи". Мункач (Мукачеве)

ом иро

***Д Н£: ° Дї л л я Кам'янець

/ -

СУЧАВ, П ол ьське ко о о л ів ств о

на початку

20 ст

а у

Велике князівство Литовське в 1462 р

_ 204 н

Г

■'

\

/

Д е р ж а в и , у я ки х п равил и п р е д с та в н и ки д и н а с т ії Я ге л л о н ів н а п р и кін ц і XV ст.

^ ^ 1 4 1

0 Б и тв а п ід Г р ю нва л ьд ом

/1385 К ре в ська ун ія угода про со ю з П ольщ і та Л итви

П ол ьськи й гу с а р

§19. Ц ен тральна та С хідна Є вроп а в середні віки

Першим достовірно відомим польським князем із цієї династії був Мегико І (963-992), який відкинув поганство й разом із своїм народом прийняв християнство католицького зразка. Наприкінці свого прав­ ління Мєшко І об’єднав усі польські терени між Одером і Віслою, за винятком Краківської землі. Польське князівство зміцніло за правління Мєшкового сина Болеслава І Хороброго. Йому вдалося приєднати до своїх володінь Краків­ ську землю. Так було завершено процес об’єднання польських територій в єдину державу. Болеславові довелося побувати й у Київській державі: він допомагав своєму зятеві Святополку в боротьбі з Ярославом Мудрим за великокняжий стіл. Війська Болеслава зайняли Київ — і князем став Святополк. Повертаючись додому, Болеслав захопив Червенські міста й приєднав їх до Польщі. Проте невдовзі Ярослав Мудрий вигнав Святополка з Києва, а згодом повернув і Червенські міста. У 1025 р. Болеслав І Хоробрий коронувався в Гнєзні королівською короною. Це місто ще деякий час залишалося столицею Польської дер­ жави, а в середині XI ст. нею став Краків, який був столицею Польщі до XVI ст. Після смерті Болеслава І Хороброго Польське королівство втрачає могутність і розпадається на окремі князівства. Країна стає легкою здо­ биччю для сусідніх держав. У 1157 р. німецький імператор Фрідріх І Барбаросса змусив польських князів визнати його зверхність і спла­ чувати данину. Через півстоліття більшість із них зуміла звільнити­ ся від цієї опіки, але водночас зросла залежність польських князів від папства. У середині XIII ст. Тевтонський (німецький) орден захопив Пруссію, а 1308 р. — Східне Помор’я, закривши Польщі вихід до Бал­ тійського моря. Великим лихом для країни була також монгольська навала. Завойов­ ники спустошили й пограбували значну територію Польщі, спалили ба­ гато міст, серед яких —Люблін, Сандомир, Краків. Навесні 1241 р. в бит­ ві під Легніцею польське ополчення зазнало поразки від монголів. І хоча польські землі не потрапили в монгольське ярмо, країна неодноразово відчувала на собі лихе сусідство. Про ті далекі часи в старому Кракові нагадує передзвін, що доноситься з храму святої Марії. Дзвін лунає що­ години, і вдень і вночі, узимку й улітку, і завжди повторюється чотири рази: для півночі, півдня, сходу й заходу. Передзвін відтворює просту мелодію й завжди рантово обривається. Він нагадує про сурмача, якому поцілила в горло монгольська стріла, коли той подавав сигнал тривоги мешканцям міста. Цей перерваний сигнал дав змогу городянам утекти. Ті, хто вижив, у такий спосіб увічнили пам’ять про героя. Наприкінці XIII ст. визріли передумови для відродження Польської держави. З метою централізації країни король Казимир III ( 1333-1370), 2 0 5 _

РОЗДІЛ 5. КРАЇНИ ЦЕНТРАЛЬНОЇ ТА СХІДНОЇ ЄВРОПИ в Х - Х У ст.

прозваний Великим , провів ряд реформ. Він видав кодекс законів, поділив Польщу на ад­ міністративні одиниці — воєводства, створив центральні органи влади: королівську раду, канцелярію, скарбницю, суд тощо. Було про­ ведено грошову реформу й запроваджено єди­ ну монету — краківський гріш. У 1364 р. було засновано Краківський університет. У XV ст. Польська держава перетвори­ лася на станову монархію. Дії королівської М. Бачіареллі. влади обмежував орган станового представ­ Казимир III Великий. ництва — сейм. 1768-1771 рр. З другої половини XIV ст. історія Польщі надовго поєдналася з Великим князівством Литовським, яке виникло в середині XIII ст. Безпосередньою причиною зближення була загроза з боку тевтонських рицарів, чиї напа­ ди завдавали чималої шкоди як Польщі, так і Литві. Проте були й інші причини. Польща, відродившись після монгольської навали, по­ жадливо оглядала відкриті простори на Схо­ ді. Натомість литовська знать із тривогою придивлялася до піднесення сусідньої Мос­ ковської держави й у разі протистояння з нею Владислав II Ягайло. сподівалася на підтримку Польщі. Фрагмент триптиха в У серпні 1385 р. в замку Крево було укла­ соборі м. Вавель. дено польсько-литовську унію — Кревську X V ст. унію. Згідно з її положеннями, литовський князь Ягайло зобов’язався разом із своїми підданими прийняти хрис­ тиянство за католицьким зразком, узяти шлюб з Ядвигою, польською королевою, та об’єднати Велике князівство Литовське з Польським королівством. Наступного року Ягайло охрестився, був обраний поль­ ським королем і одружився з Ядвигою. Він зійшов на польський трон під іменем Владислава II (1386-1434). Так було започатковано прав­ ління Ягеллонської династії (від польського варіанта імені Ягайла — Ягелло). Кревська унія значно зміцнила позиції Польщі й Литви в бороть­ бі з Тевтонським орденом. У 1410 р. біля села Грюнвальд об’єднане польсько-литовське військо вщент розгромило тевтонських рицарів. Військову могутність Тевтонського ордену було зламано, і він при­ пинив наступ на Схід. Це сприяло посиленню авторитету Польщі й Литви.

§ 2 0 . П івнічно - С хідна Русь Князівство Само, Великоморавська держава, Ян Гус (1371-1415), гуситські війни (1419-1434), Матяш Корвін (1458-1490), Казимир III Великий (1333-1370), Кревська унія (1385), Владислав II (13861434), Грюнвальдська битва (1410).

И ---------

1 . Поясніть значення понять «сейм», «шляхта», «магнати», «унія». 2 . Визначте, які події пов’язані з наведеними датами. 863 р.; 1356 р.; 1419-1434 рр.; 1410 р. 3 . Покажіть на карті територію Чехії, Польщі, Угорщини, Великого князівства Литовського. 4 . Поясніть, що було причиною утворення держав у слов’янських народів Центральної та Східної Європи. 5. З ’ясуйте причини й наслідки гуситських війн. Чи можна вважати їх визвольними? Чому? 6 . Порівняйте спільні та відмінні ознаки у двох течіях гуситського руху. 7 . У чому полягає значення Грюнвальдської битви? Уявіть, щоГрюнвальдську битву виграли тевтонці. Як це вплинуло б на розвиток країн регіону?

§ 2 0 . П ІВ Н ІЧ Н О -С Х ІД Н А РУСЬ. УТВОРЕННЯ М ОСКО ВСЬКО Ї ДЕРЖ АВИ • Згадайте, у чому полягає значення /Ію бецького з ’їзду князів. Назвіть причини ф еодальної роздробленості. • Охарактеризуйте географ ічне положення території між Окою та Волгою. Які вигоди забезпечувало таке положення населенню порівняно з Подніпров’ям?

1 . В л а д и м и р о -С у з д а л ь с ь к е к н я з ів с т в о

Далекою околицею могутньої Київської держави Рюриковичів була територія між Окою та Волгою. Вона називалася землею за великим лі­ сом — Заліським краєм. Найдавнішими містами цього краю були Рос­ тов і Суздаль. За цими назвами стали іменувати весь край. Володимир Мономах, якому ця територія дісталася за рішенням з’їзду князів у Любечі, відправив князювати в ній свого малолітнього сина Ю рія , прозваного згодом Довгоруким. Князь Володимир Мономах неодноразово бував у Заліському краї. У 1008 р. на річці Клязьмі він за­ снував місто, яке на свою честь назвав Володимиром (Владимиром). 207 _ І *

Р У С Ь К І К Н Я З ІВ С Т В А у Х ІІ-Х ІІІ ст. МОНГОЛЬСЬКА НАВАЛА Л адозьке

*\озеро_

Галич

*** ^НОВГОРОД Ільмень 123в З г^Ростов _

€У

а"і

^ ^ ^ 1 ^ -В О Л О Д И М И Р

ПОЛОЦЬК

мїотгМоскеа

С*'

,оїї,::ьк,'\ ^

°РУСCИ^f

ІД Ч [Нижній Новгород

/1

М у Г оМО/

СМОЛЕНСЬК

— Ч

РЯЗАНЬ

(Козельськ

"1238-а

; ТурОВСЬКО 'Чернігів к „ я 3 Всшодимир]

Луцьк

Київські КИЇВ

іїАЛИЧІ

/Ь Ц ес**

Ер//гя5"

М ежа р уських земель у перш ій по ло вині X III ст. П охід р уських кн язів 1223 р.

X

208

О Путивль

^ПЕРЕЯСЛАВ

П ор а зка руських князів у битві на р ічці Калці

П охід п о лково дц ів Ч ингісха на (С уб е д е я і Д ж е б е) у 1223 р. П охо д и хана Батия в 1 2 3 7 -1 2 4 2 рр. К о р д о ни З о л о то ї О рди

БІЛЯР

§ 2 0 . П ів н іч н о -С х ід н а Русь ІСТОРИЧНА ЦІКАВИНКА

З іменем Володимира Мономаха пов’язують по­ яву переказів про царський вінець, відомий як шапка Мономаха. За легендою, київський князь Володимир Мономах отримав її від свого діда по матері — візан­ ы тійського імператора Константина Мономаха. На­ справді шапку Мономаха було зроблено приблизно в XIV ст. Вона нагадує покритий золотими пластинами Шапка Мономаха. гострокутний головний убір, оторочений соболиним XIII - початок пухом, прикрашений коштовним камінням і увінчаний XIV ст. хрестом. Як відомо, саме цією шапкою вінчалися на царство московські князі й царі. У XVIII ст. Петро І замінив шапку Мономаха імператорською короною. Нині шапка Мономаха зберігається в Оружейній палаті московського Кремля.

У 1147 р. відбулася зустріч Юрія Довгорукого з другом і союзни­ ком — новгород-сіверським князем Святославом Ольговичем. Цим роком датується перша літописна згадка про Москву. Уважається, що раніше Москва й прилеглі землі належали боярину Степанові Кучці, у якого їх відібрав Юрій Довгорукий. Крім Новгорода, князь Юрій вів уперту боротьбу за Київ. Він двічі займав Київ, але утвердитися тут не зміг. Нарешті 1155 р. князь оста­ точно здобув цей стольний град і став великим князем київським. Од­ нак князювання його тривало недовго й закінчилося трагічно. У 1157 р. невдоволені київські бояри отруїли Юрія. Коли Юрій став правити в Києві, він віддав своєму синові Андріє­ ві резиденцію у Вишгороді (під Києвом). Проте Андрій утік звідти до Владимира на Клязьмі. Сюди ж, ставши після батькової смерті росто­ во-суздальським князем, Андрій переніс княжий престол. Неподалік від Владимира, у селі Боголюбові, він збудував княжий палац, у якому полюбляв відпочивати. Саме тому його нарекли Боголюбським. Князь Андрій Боголюбський зводив у Владимирі пишні храми й інші спору­ ди, тобто всіляко намагався зробити свою нову столицю такою ж роз­ кішною, як Київ. г ІСТОРИЧНА ЦІКАВИНКА

З-поміж храмів, збудованих за князювання Андрія Боголюбського, ди­ вовижною красою вирізнявся Успенський собор у Владимирі. Він став головною святинею всієї Владимиро-Суздапьської Русі, особливо з того часу, як Андрій помістив у ньому чудотворну ікону Божої Матері, написану,

209 _ -

'

*

РОЗДІЛ 5. КРАЇНИ ЦЕНТРАЛЬНОЇ ТА СХІДНОЇ ЄВРОПИ в Х - Х У ст. за переказами, євангелістом Лукою. Князь Андрій вивіз цю ікону з Вишгорода, коли переселявся у Владимир. Пізніше ікону було перевезено до Московського Успен­ ського собору.

Ікона Володимирської Божої Матері

Намагання Андрія Боголюбського зосередити всю владу у своїх руках викликало сильну протидію з боку бояр Владимиро-Суздальського князівства. У 1174 р. нащадки Степана Кучки — бояри Кучковичі, змовившись, зарубали князя Андрія просто в його палаці в Боголюбові. Після тривалої міжусобиці владимиро-суздальським князем став Всеволод Юрійович (1176-1212), брат Андрія Боголюбського. Його прозвали Всеволод Велике Гніздо, бо мав дванадцятеро дітей, серед яких було восьмеро хлопців. Удумливий правитель і спритний дипломат, він першим офіційно прийняв титул великого князя владимирського. За період його князювання Владимиро-Суздальська земля переживала часи економічного й культурного піднесення, її терени значно роз­ ширилися. Упродовж останніх років Всеволодового правління руські князі визнавали його верховну владу. Смерть Всеволода спричинила жорстоку братовбивчу війну, уна­ слідок чого Владимиро-Суздальське князівство розпалося на окремі удільні князівства. 2 . В е л и к и й Н о в го р о д

Новгород постав серед лісів, на берегах річки Волхов. З утворенням Київської держави Новгородська земля ввійшла до її складу. Напри­ кінці X ст. Новгород став другим за величиною містом на Русі, після Києва. Через нього проходив відомий торговельний шлях «із варяг у греки», тобто з Балтійського моря до Чорного. Уже на початку XI ст. новгородці хотіли самостійності, але їхній князь Ярослав Мудрий посів київський трон, і залежність Новгорода від Києва збереглася. Київський князь зазвичай відряджав для управ­ ління містом свого сина або призначав намісника —посадника й голову ополчення — тисяцького. У 1136 р. Новгород звільнився з-під опіки Києва й у місті було вста­ новлено Новгородську боярську республіку. Новгородці самі почали запрошувати князя, укладаючи з ним договір, згідно з положеннями якого князь повинен був боронити місто від ворогів, не розпочинати 210

§ 2 0 . П ів н іч н о -С х ід н а Русь

війну без дозволу віча та не мати на території республіки власних земель­ них володінь. Було обмежено також і судові функції князя. У разі порушен­ ня прийнятих зобов’язань новгородці вказували князеві на дорогу, тобто виганяли його з міста. Отже, князь, по суті, був найманим воєначальником, який служив республіці. Собор святої Софії в Новгороді. Адміністративно Новгород поді­ 1045-1052 рр. лявся на дві частини. На західному березі Волхова височів собор св. Софії, тому цю територію назвали Со­ фійською. Вона складалася з трьох кінців (округів) і дитинця (кремля). На східному березі річки знаходилася Торгова сторона, що складалася з двох кінців. П ’ятьом кінцям міста підпорядковувалися п’ять волостей (районів), на які було поділено Новгородську землю. Новгород керу­ вав і деякими містами. Вони називалися пригородами новгородськими, найважливішими серед яких були Псков, Ізборськ, Стара Руса, Ладога. Верховну владу здійснювало загальноміське віче. Зазвичай, у ньому брало участь 300 представників від найшанованіших і найзаможніших боярських родин. З часом їхня кількість зросла до 500 осіб. Віче збира­ лося на Торговій стороні за покликом «вічевого» дзвона й вирішувало питання війни і миру, укладання договорів із князями, затвердження законів, обирання вищих посадових осіб Новгородської республіки: єпископа (згодом — архієпископа), посадника й тисяцького. Найбіль­ ше повноважень мав єпископ (архієпископ), у руках якого зосереджу­ валася духовна й світська влада: міська скарбниця, вищий церковний суд, зовнішня політика. Посадник очолював уряд. Він скликав віче й виконував його рішення. Найближчим помічником посадника був ти­ сяцький, який командував міським ополченням. У Новгородській республіці було розвинено землеробство, але через несприятливі ґрунтові й кліматичні умови воно не могло за­ довольнити потреб її жителів. Це спонукало населення займатися різними промислами: полюванням на хутрового та морського звіра, риболовством, добуванням солі, а також торгівлею. Новгородці за­ куповували зерно в жителів південно-східних областей Русі. Купці продавали хутро, віск, мед, рибу, сало, льон, хміль в інші міста Русі та за кордон. Особливо активну торгівлю вони вели з країнами Західної Європи, передусім з Ганзою. Завдяки торгівлі та промислам Н овго­ род швидко багатів. Для новгородців їхнє рідне місто було предметом гордості. Вони на­ зивали його Пан Великий Новгород. 211

_

^ *

РОЗДІЛ 5. КРАЇНИ ЦЕНТРАЛЬНОЇ ТА СХІДНОЇ ЄВРОПИ в X —X V ст. 3. М о н го л ь с ь к а н а в а л а . З о л о т о о р д и н с ь к е іго

Роздробленість і князівські міжусобиці підірвали могутність Русі. Такою ситуацією в XIII ст. скористалися монгольські завойовники. Монголи проживали в степах Центральної Азії. Це були племена, які розводили коней, волів та овець і весь час кочували. У 1206 р. на курултаї (з’їзді) монгольської знаті вождь одного з племен Темучин був проголошений Чингісханом, тобто великим ханом. Так утворилася могутня Монгольська держава. У наступні роки монголи підкорили Північний Китай, Південний Сибір, Середню Азію та Закавказзя. У 1223 р. військові дружини кіль­ кох руських князів уперше зійшлися з монголами в битві на річці Калці. Русичі зазнали нищівної поразки. У 1237 р. монгольські війська, очолювані грізним ханом Бату (Батиєм), уторглися в Рязанське кня­ зівство. Вони взяли в облогу Рязань. Місто трималося п’ять діб, а на шостий день його захопили, пограбували й спалили, усіх мешканців ви­ нищили. Монголи захопили Москву, Суздаль, Ростов. У лютому 1238 р. вони сплюндрували місто Владимир. У битві біля річки Сить військо князя Юрія Всеволодовича було вщент розгромлене, а сам він загинув. Монголи хотіли захопити й Новгородську землю, проте виснажи­ лися, тож Батий наказав військам повертати назад. Дорогою монголи вирішили взяти містечко Козельськ, але його жителі сім тижнів запек­ ло оборонялися. Утрати завойовників були настільки великими, що вони назвали Козельськ зліш містом, і, захопивши його, зруйнували. Від Козельська Батий вирушив на південь, у половецькі степи, де розташовувалися його основні кочів’я. Тут, між Волгою і Доном, мон­ гольський хан збирав сили для подальшого наступу. У 1239 р. Батий зруйнував Переяслав і Чернігів, а восени наступного року монгольські коні вже гарцювали під мурами Києва. Після тривалої облоги Київ було взято й спалено дощенту. Навесні 1241 р. монголи вийшли на західні рубежі Русі й вторглися на територію Угорщини та Польщі. Знесилене військо Батия зазнало великих утрат. У 1242 р. він вивів свої поріділі війська в пониззя Вол­ ги, де кочовики й заснували свою державу — Золоту Орду — зі столи­ цею Сараєм (поблизу сучасної Астрахані). У Русі розпочався тривалий період золотоординського ira. Руські князі були змушені коритися хану. Претенденти на князівство повинні були отримати ханський ярлик — грамоту, яка надавала право управляти князівством. Гонитва за ярликами руйнувала гідність князів, нерідко спонукала їх до підлих учинків. Стольне місто Владимир майже втратило ознаки першості. Отримуючи від хана ярлик на велике князю­ вання, князі не зобов’язані були перебувати у Владимирі. Вони могли _ 212

* ^

§ 2 0 . П ів н іч н о -С х ід н а Русь

бути великими князями й жити у своїх уділах. Однак за титул великого князя боротьба все-таки велася. У містах на Русі всім розпоряджалися ханські намісники — баска­ ки. Вони наглядали за князями й стежили за збиранням данини, якою було обкладено населення Русі. З метою контролю за сплатою дани­ ни ординці проводили переписи населення. На території ПівнічноСхідної Русі перший такий перепис було зроблено в 1257 р. Проте із середини XIV ст. Золота Орда починає занепадати, тому її правителі послабили контроль за життям підкорених народів. 4 . С та н о в л е н н я М о с к о в с ь к о ї д е р ж а в и

У 70-х роках XIII ст. в Москві, що була віддаленою землею ВладимироСуздальського князівства, з’явився свій князь —Данило (1276-1303). Він намагався збільшити це, хоча й маленьке, але самостійне князівство, яке на той час не охоплювало навіть землі басейну Москви-ріки. Князь Дани­ ло зумів відібрати від Рязанського князівства фортецю Коломну. Згодом до Московського князівства вдалося приєднати Можайськ. Так було по­ кладено початок підкоренню земель Північно-Східної Русі Москвою. Москва була розташована в районі, придатному для землеробства, скотарства та промислів, на важливих річкових торговельних шляхах. Вона була віддалена від околиць, які зазнавали спустошення з боку мон­ гольських завойовників. Тисячі селян і ремісників покидали спустошені ординцями території й знаходили прихисток у Московському князів­ стві. Вони освоювали нові землі, засновували численні поселення. Ще однією причиною піднесення Москви була енергійність і спритність московських князів, які зуміли скористатися вигодами свого становища. Особливо активно взявся розбудовувати Москву й укріплювати її рубежі князь Іван Калита (1325-1340). Це був правитель, який не гре­ бував користуватися різними засобами для зміцнення своєї влади. Він допоміг монголам придушити повстання у Твері, за що 1328 р. одержав ярлик на велике княжіння Владимирське. Іван Калита та його наступ­ ники здобули право збирати для хана данину з інших князів ПівнічноСхідної Русі й відповідали за її своєчасну доставку в Золоту Орду. Калита також переконав митрополита перенести свою резиденцію з Владимира до Москви. Так Москва почала набувати ознак основного духовного центру Русі. У 1359 р. московським князем став Дмитрій Іванович (1359-1389), який виявився здібним і вправним правителем. Саме завдяки його не­ втомній енергії в Москві було збудовано єдиний у всій Північно-Схід­ ній Русі кам’яний Кремль. Це свідчило про зростання політичної мо­ гутності Московського князівства.

РОЗДІЛ 5. КРАЇНИ ЦЕНТРАЛЬНОЇ ТА СХІДНОЇ ЄВРОПИ в X —X V ст.

За князювання Дмитрія Івановича Москва настільки зміцніла, що змогла кинути відкритий виклик Золотій Орді, правителем якої на той час був темник (воєначальник) Мамай. Князь Дмитрій Іванович пере­ став сплачувати данину Орді та в одній із битв навіть розгромив ордин­ ців. З цим Мамай не зміг змиритися, тож улітку 1380 р. з численним військом вирушив на Русь. Назустріч йому виступив князь Дмитрій Іванович, який зумів зі­ брати ополчення із Суздаля, Ростова, Мурома та інших князівств. Вій­ сько рушило вздовж Оки й зайняло позиції на Куликовому полі. Тут 8 вересня 1380 р. й відбулася кривава битва, у якій військо Мамая було розгромлено. Перемога далася нелегко. Князя Дмитрія було тяжко по­ ранено. З того часу його стали називати Дмитріем Донським. Битва на Куликовому полі наблизила кінець золотоординського ярма. 5 . П о с и л е н н я М о с к о в с ь к о ї д е р ж а в и за п р а в л ін н я Ів а н а III

У другій половині XV ст. Московське князівство зуміло підкори­ ти ті землі Північно-Східної Русі, які досі не бажали виконувати його волю, й остаточно звільнитися від панування Золотої Орди. Ці досяг­ нення вдалося втілити Іванові III (1462-1505). У 1463 р. своїми земля­ ми поступилися ярославські князі. У січні 1478 р. новгородці принесли присягу про повне визнання влади Івана III. Іван III брав шлюб, керуючись політичними інтересами. Його дру­ жиною в 1472 р. стала племінниця останнього візантійського імперато­ ра Зоя (С офія) Палеолог. Престижне одруження дало змогу Іванові III проголосити себе наступником візантійських імператорів, а Москву — столицею всього православного світу. У той час як Москва міцніла, Золота Орда слабшала й занепадала, тому Іван III припинив виплачувати данину її правителям. У 1480 р. хан Ахмат вирішив відновити свою владу над Руссю. Він уклав союз із польським королем Казимиром IV і напав на Івана III. Проте вели­ кий князь домовився з кримським ханом Менглі-Гіреєм. Коли ординці вирушили на Москву, кримські татари напали на землі Великого кня­ зівства Литовського й позбавили Ахмата підтримки. Ординці все-таки прийшли на берег Угри, де їх зустріли сильні полки Івана III. Уступити з ними в бій хан так і не наважився. Іван III продовжив справу об’єднання земель: підкорив Т вер, В’ятку. Свою самостійність зберігали тільки частина Рязанського князівства та Псков. Проте вони не становили серйозної загрози для Москви. Одночасно тривав процес завоювання південних і західних земель на кордоні з Литвою. Під владу Москви то тут, то там переходили дріб­ ні православні князі зі своїми маєтками. Це неабияк дратувало литов­ ських правителів. У 1492 р. між Литвою та Московською державою _ 214

*

§ 2 0 . П ів н іч н о -С х ід н а Русь

розпочалися воєнні дії. Успіх був на боці Москви. Воєводи Івана III відвоювали ряд міст — В’язьму, Брянськ, Мещовськ, Путивль. За правління Івана III було вирішено два найголовніші питання. По-перше, покладено край залежності від Орди; по-друге, завершено процес підкорення Москвою земель Північно-Східної Русі. Н апри­ кінці XV ст. Іван III прийняв титул великого князя всієї Русі. Гербом Московської держави став двоголовий орел. Князь Іван III установив постійні дипломатичні відносини з Папою Римським, з німецьким ім­ ператором, угорським королем, турецьким султаном, перським шахом та ін. Отже, молода Московська держава почала утверджуватися на міжнародній арені. 6 . Д е р ж а в н е у п р а в л ін н я та с у с п іл ь с т в о

Найважливішим інститутом державного правління на Русі в домонгольський період була князівська влада. Князь виступав не тільки верховним правителем країни чи землі, а й законодавчим розпорядни­ ком усього місцевого життя. У державному управлінні важливе значення мали бояри. Це були знатні, багаті люди, які належали до верхівки суспільства. Бояри поді­ лялися на «великих» і «малих». Перші, як правило, ставали воєводами, тисяцькими, князівськими канцлерами. «Малі» бояри посідали нижчі урядові посади — соцьких, десяцьких, дворецьких тощо. Привілейова­ не становище в суспільстві належало військовій дружині князя. Вона брала участь не лише у військових походах, а й в управлінні державою чи землею. Упродовж Х 1-Х ІІІ ст. майже в усіх містах Північно-Східної Русі виникло віче — збори вільних городян. У Владимиро-Суздальській Русі в XIII ст. князь Всеволод Велике Гніздо почав скликати великі ради, у яких брали участь духовенство, дворяни й багаті городяни. Ці зібрання були подібні до органів стано­ вого представництва в країнах Західної Європи. У зв’язку з монгольською навалою становище руських князівств змінилося. Верховним сюзереном руських князів став хан Золотої Орди. Віче втратило колишню силу. На початку XIV ст. вся повнота законодавчої влади зосередилася в руках великого князя. Вищим урядовим органом стала державна рада — Боярська дума, яка постійно діяла при великому князеві. Членів цього органу він призначав із князівських і боярських родин. Рішення, вине­ сені Боярською думою чи великим князем, доручали виконувати дякам (державним секретарям), які переважно походили з дрібної знаті. Серед них було багато обдарованих людей. Наприкінці XV ст. стали виникати органи центрального управління, що згодом отримали назву прикази. 2 1 5 _

РОЗДІЛ 5. КРАЇНИ ЦЕНТРАЛЬНОЇ ТА СХІДНОЇ ЄВРОПИ в X —X V ст.

За правління Івана III було запроваджено помісну систему земле­ володіння. Вона полягала в наданні дворянам (поміщикам) землі (номістя) за виконання ними військової та державної служби й мала мате­ ріально забезпечувати дворянство, яке підтримувало великого князя. Перша така роздача помість була здійснена в Новгородській землі. Міста були заселені переважно ремісниками та купцями. Однак тут проживали й слуги, чорнороби та жебраки. Селян, які становили основну масу населення держави, розрізняли за належністю до тих, чиї землі вони обробляли: княжі, вотчинні, помісні, монастирські тощо. Утворення великої держави вимагало чітких законів, єдиних для всієї країни. Тому в 1497 р. було видано «Судебник». Він захищав життя та майно бояр, поміщиків і духовних осіб. Водночас «Судебник» поклав початок правовому оформленню залежності селян. У ньому було визначено чіткий термін, коли раз на рік селянин міг перейти від одного феодала до іншого: за тиждень до Юрієвого дня (26 листопада) і протягом тижня після нього за умови обов’язкового внесення феода­ лові пожилого — плати за проживання в його дворі. 7 . Р о з в и т о к кул ьтур и

Монгольська навала та встановлення золотоординського ira за­ вдали культурі Русі непоправних утрат. Було знищено та захоплено в полон сотні талановитих ремісників, що призвело до занепаду реміс­ ничої діяльності, а ремесла окремих видів зникли. Багато архітектур­ них пам’яток було зруйновано. Через відсутність коштів і майстрів на деякий час припинилося кам’яне будівництво. Була втрачена велика кількість писемних шедеврів, занепало літописання, живопис. Та завойовникам не вдалося все знищити. У другій половині XIV ст. на Русі розпочинається культурне піднесення. Найважливіші й найтрагічніші події свого життя русичі увічнюва­ ли в усній народній творчості. Невідомі автори оповідали в сказаннях про битву на Калці, розорення Рязані ханом Батиєм, битву на Куликовому полі тощо. Народні співці, виконавці билин, звеличували мудре й справедливе правління київського князя Володимира Красне Сонечко, подвиги богатирів — Іллі Муромця, Добріші Микитича й Альоші По­ повича. У XIV ст. на Новгородській землі склали билини про Василія Буслаева та Садка, зобразивши в них багатство й могутність Великого Новгорода. У ті часи створювали також багато пісень, які згодом назвали істо­ ричними. У багатьох із них зображено простих людей, які намагалися зупинити полчища Батия. Так, героїня «Пісні про Євдокію Рязаночку» здійснює подвиг: вона виводить із полону мешканців Рязані й за_ 216

* ^

§ 2 0 . П ів н іч н о -С х ід н а Русь

ново відроджує місто. Унікальною пам’яткою епосу є незакінчена поема XIII ст. «Слово про загибель Руської землі». Вона оспівує силу й могутність християнської Русі, звеличує її правителів напередодні монгольської навали. Поступово відроджувалися писемність і книжкова справа. Про рівень освіченості й за­ няття населення свідчать знайдені в Новгоро­ ді берестяні грамоти. На бересті писали при­ ватні листи й боргові розписки, вели госпо­ дарські записи тощо. Наприклад, управитель заміського маєтку пише до свого господаря: «М ихайло з поклоном до свого пана Тимофія. Землю зорано й уже треба сіяти. Пане, при­ їздіть, бо все готово, а без вашого наказу ми не можемо взяти жито». Піднесення культури супроводжувалося розвитком книжкової спра­ ви. Найбільшими книжковими центрами були монастирі, при яких іс­ нували скринторії та бібліотеки, які налічували сотні книг. Найзначнішими були книжкові зібрання Троїце-Сергієвого, Кирило-Білозерського та Соловецького монастирів. Книгописні майстерні існували в містах, при князівських дворах. Книги виготовлялися, як правило, на замовлення, іноді — на продаж. їх писали на пергаменті, а з XIV ст. — на папері, який привозили з інших країн. На початку XV ст. в Москві створено Троїцький літопис. Це був пер­ ший літописний звід подій, що відбувалися в усіх куточках ПівнічноСхідної Русі. У середині XV ст. в Москві було зроблено короткий ви­ клад всесвітньої історії в книзі «Хронограф». Оригінальним жанром писемної літератури Північно-Східної Русі стали ходіння, наприклад «Ходіння за три моря», написане тверським купцем Афанасієм Нікітіним, або «Ходіння» новгородця Стефана й смоленчанина Ігнатія до Константинополя тощо. В архітектурі наприкінці XIII ст. відроджується кам’яне будівни­ цтво. Перші кам’яні споруди були збудовані у Твері. Прекрасні церкви й храми зводились у Новгороді, Москві, інших містах Північно-Схід­ ної Русі. Князь Дмитрій Донський збудував у Москві Кремль із білого каменю. Найдавнішими пам’ятками московського зодчества є Успен­ ський і Благовіщенський собори. Новгород прославився величним храмом святої Софії, церквою Спаса Преображенія, храмом Спаса на Нередиці тощо. Другу половину XIV — початок XV ст. називають золотою добою на­ стінного живопису Північно-Східної Русі. Особливі успіхи виявив та­ лановитий митець Теофан Грек у Новгороді. Він приїхав із Візантії на 217

РОЗДІЛ 5. КРАЇНИ ЦЕНТРАЛЬНОЇ ТА СХІДНОЇ ЄВРОПИ в Х - Х У ст.

Русь у другій половині XIV ст. вже зрілим живо­ писцем і прославив нову батьківщину. Спочатку Теофан працював у Новгороді, а згодом — у Мо­ скві. На жаль, розписи Теофана в московських храмах не збереглися, але новгородські роботи й донині вражають духовністю, прагненням до гармонії. Продовжувачем справи Теофана Грека вва­ жають видатного художника Андрія Рубльова (бл. 1360-1430). У 1405 р. Андрій Рубльов ра­ зом із Теофаном Греком розписував стіни Бла­ А. Рубльов. Трійця. говіщенського собору в московському Кремлі. Ікона. 1420-і роки Найвідомішою роботою Андрія Рубльова є іко­ на «Трійця», написана «в похвалу Сергію» для іконостаса Троїцького собору Троїце-Сергієвого монастиря. У ній митець виразив гуманіс­ тичну ідею миру та злагоди між людьми. Посадник, віче, тисяцький, «вічевий» дзвін, дитинець, ярлик, баска­ ки, бояри, дворяни, вотчина, Боярська дума, «Судебник». 1. Покажіть на карті територію Владимиро-Суздальського князів­ ства, Московського князівства, території, які було приєднано до Московського князівства у XII—XIV ст. 2. Визначте, які події пов’язані з наведеними датами. 1147 р.; 1223 р.; 1240 р.; 1242 р.; 1380 р.; 1480 і 1497 рр. 3. Чому князя Івана називали Калита, а князя Дмитрія — Д онським? 4. Поясніть, чому Куликовська битва в літописах названа Мамаєвим побоїщ ем. 5. Як здійснювалося управління Новгородом? 6. Про яку історичну особу йдеться в поданих описах? • «Його ім’я пов’язане з однією з найважливіших битв в історії М ос­ ковського князівства, він хрестив синів князя Дмитрія Донського, заснував монастир на честь святої Трійці, у монастирі сам вико­ нував усі роботи, працював більше за простих монахів». • «Художник, іконописець, його найулюбленіші фарби — блакит­ на, рожева, вишнева; один монах сказав, що ці фарби співають. Його головний шедевр — “Трійця” ». 7. Поясніть, чому хани Золотої Орди намагалися зберегти своє па­ нування на землях Північно-Східної Русі. Опираючись на знання з історії України, простежте, яким було становище українських зе­ мель у період Золотої Орди. 8. Уважно роздивіться ілюстрації. Порівняйте храм святої Софії в Константинополі, у Новгороді та Києві.

П рактичне зан яття 5 ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ 5 В и н и к н е н н я с л о в ’ я н с ь к о ї п и с е м н о с т і. К и р и л о та М е ф о д ій 1. «У царство ж Никифора, царя грецького [візантійського], який настав після Ірини, Коистантинової матері, прийшов день пам’яті святого [Климента] — і не відступило море, як у всі проминулі літа, і було так до п’ятдесяти років і більше. Коли ж став у Херсонесі єпископом блаженний Георгій, той вельми печалився про те, що море не відступає, і мощі такого угодника Божого, ніби під спудом, водами покриті. Прийшли ж у дні його до Херсонеса від Коистантинограда два вчителі Мефодій і Константин Філософ, згодом названий Кирилом, котрі пряму­ вали в Хозари на проповідь. Вони про мощі святого Климента запитували й, дові­ давшись, що в морі вони, надихнули єпископа Георгія, аби шукав, —нехай подбає знайти того духовного скарба, священиомученикові мощі. Єпископ же Георгій, на те від тих учителів надихнутий, пішов спершу в Константинополь звістити про це цареві Михаїлу, за ім’ям тим Третьому, [...] також і святішому Ігнатію-патріархові [...]. Цар же і патріарх послали з ним вибраних мужів і весь клір святої Софії, і прийшли до Херсонеса, зібрали разом із Мефодієм і Константином весь благовірний люд, і рушили з псалмами та піснями на край моря, бажаючи дістати бажане, — але не розступилася вода. Коли зайшло сонце, сіли в корабель, й опів­ ночі світло засяяло з моря, і явилася спершу голова, потім же й усі мощі святого Климента з води вийшли. І взяли їх святителі, поклали до корабля, і в місто ви­ несли чесно, поставивши в апостольській церкві» (3 твору «Житіє і страждання святого священномученика Климента, Папи Римського»). 2. «[...] Ростислав, князь моравський, з Божої волі радився з князями своїми та мораванами, а [потім] послав до цесаря Михаїла, говорячи: “Хоч люди наші язичництво відкинули й тримаються закону християнського, немає в нас тако­ го вчителя, щоб нам мовою нашою виклав праву християнську віру, щоб і наші землі, дивлячись на це, уподібнилися до нас. Так пошли нам, владико, єпископа й учителя такого. Адже від вас іде в усі землі закон добрий”. І цесар, зібравши собор, призвав Константина Філософа, сповістив йому про цю справу й сказав: “Філософе, знаю, що ти стомлений, але треба тобі туди йти, тому що справи цієї ніхто зробити не може, крім тебе”. Відповідав Філософ: “Тіло моє стомлене, і я хворий, але піду туди з радістю, якщо є в них літери для їхньої мови”. І сказав цесар йому: “Дід мій, і батько мій, і багато інших шукали їх і не знайшли, як же я можу їх знайти”. | ... ] Відповідав же йому знову цесар [...]: “Якщо захочеш, то може тобі дати Бог, що дає всім, хто просить без сумніву, і відкриває тому, хто стукає”. Пішов же Філософ і за старим звичаєм став на молитву з іншими помічни­ ками. І незабаром відкрив йому Бог, що слухає молитви рабів своїх, і тоді склав письмена, і почав писати слова Євангелія: “Спочатку було Слово, і Слово було в Бога” та інше. Зрадів же цесар, і прославив Бога зі своїми радниками, і послав його [Філософа] з великими дарунками |до Ростислава]... І коли дійшов до Моравії, прийняв Ростислав його з великою честю і, учнів зібравши, віддав їх [йому] на вчення. І незабаром переклав увесь церковний чин і

РОЗДІЛ 5. КРАЇНИ ЦЕНТРАЛЬНОЇ ТА СХІДНОЇ ЄВРОПИ в Х - Х У ст. навчив їх і ранньої, і годинної, й обідньої, і вечірньої, і повечірньої, і таємної молит­ ви. І відчинилися за пророчим словом вуха глухих, щоб почути слова книжні [...]. І так 40 місяців провів у Моравії й пішов рукопокласти учнів своїх [...]. Коли довідався про нього Папа Римський, послав за ним. А коли дійшов він до Рима, вийшов сам апостолік [Папа] Адріан назустріч йому з усіма городянами, несучи свічки, тому що довідалися, що несе мощі святого Климента, мученика й Папи Римського [...]. Папа ж, прийнявши слов’янські книги, освятив і поклав їх у церкві святої Марії [...]. Спіткали ж його муки, і почав хворіти. І коли вже багато днів терпів свою тяжку недугу [...] убрався у святий чернечий образ і [...) дав собі ім’я Кирило. І в цьому образі пробув п’ятдесят днів» (3 «Житія Константина Філософа», 869р.). 3. Трапилось у ті дні, що Ростислав, князь слов’янський, зі Святополком пі­ шли з Моравії до цесаря Михаїла, говорячи так: “Ми Божою милістю здорові, і прийшли до нас багато вчителів від італійців, і від греків [візантійців], і від нім­ ців, і вчать нас по-різному, а ми, слов’яни, люди прості, і немає в нас [нікого], хто б нас навчив істини й дав нам знання. Так, добрий владико, пошли такого мужа, який нас навчить усякої правди”. Тоді цесар Михаїл сказав Філософові Константанові: “Чуєш, Філософе, що кажуть? Ніхто це зробити не зможе, крім тебе. Ось даю тобі дари великі, іди, узявши [із собою] брата свого ігумена Мето­ дів. Адже ви солуняни, а солуняни всі чисто говорять слов’янською”. Тоді не сміли відмовитися ні перед Богом, ні перед цесарем [...]. Але, вислу­ хавши про цю велику справу, почали молитися й з іншими, хто були тої ж думки, що й вони. І тут дав Бог Філософові слов’янське письмо. І той, швидко створив­ ши письмена й склавши [з них] бесіду [євангельську], відправився до Моравії разом із Мефодієм. І почав він з покірністю служити Філософові й учити [разом з ним] слова Божого. Через три роки вони повернулися з Моравії, залишивши там своїх учнів [...]. Трапилося тоді, що моравани, переконавшись, що німецькі священики, які жили поміж них, не хотіли їм добра, а кували лихо проти них, вигнали [їх] усіх, а апостоліка |Папу] сповістили: “Як раніше батьки паші прийняли хрещення від святого Петра, так [і] нам дай Мефодія, архієпископа та вчителя”. І відразу відправив його апостолік. І коли прийняв його князь Святополк з усіма моравапами, доручив йому всі церкви й духівництво в різних містах. [...] посадивши з учнів своїх двох священиків, добрих скорописців, і протягом короткого часу, починаючи з місяця березня по двадцять шостий день жовтня, тобто вісім місяців, повністю переклав з грецької мови на старослов’янську всі книги [біблійні]... Адже тільки Псалтир і Євангеліє з Апостолом і вибраними службами церковними переклав спочатку з Філософом» (3 «Житія Мефодія», 886 р.). 4. Бо коли слов’яни [вже] жили охрещеними, то князі їхні —Ростислав, і Свя­ тополк, і Коцел — послали [послів] до цесаря Михайла III, кажучи: “Земля наша охрещена, а нема в пас учителя, який би пас учив, і повчав, і витолкував свя­ тії книги. Не розумієм-бо ми ні грецької мови, ні латинської. Ті ж нас учать так, а інші —інак, тому-то не розуміємо ми написання букв ані значення їх. Пришлітьпо нам учителів, які можуть нам розказати [про] книжні слова і їх суть”. _ 220

*

П рактичне зан яття 5 Це почувши, Михайло-цесар скликав філософів усіх і переказав їм усі речі слов’янських князів. І мовили філософи: “Єсть муж у Солуні на ім’я Лев, і є в ньо­ го сипи, що розуміють мову слов’янську, — і вчені два сипи в нього, і філософи”. Це почувши, цесар послав [посланця| по них у Солунь до Льва, кажучи: “Пошли до нас негайно обох синів своїх, Мефодія і Костянтина”. Це почувши, Лев негайно послав їх. І прийшли вони оба до цесаря, і сказав їм цесар: “Осе прислала до мене Слов’янська земля, просячи вчителя собі, який би міг витолкувати їм святії книги, бо сього вони хочуть”. І вмовлені вони були цесарем, і послали їх у Слов’янську землю до Ростислава, і Святополка, і Коцела. Коли ж ці оба прийшли, [то] почали вони створювати Письмена азбуковні слов’янські й переклали Апостол і Євангеліє. І раді були слов’яни, що почули [слова] про велич Божу своєю мовою [...]» (З «Повісті минулих літ», XII ст.). Уважно прочитайте джерела й на їх основі відтворіть процес запрова­ дження слов’янської писемності. При цьому зверніть увагу на такі події. • Мощі якого святого було віднайдено Константином (Кирилом) і Мефодієм? Коли жив і в якому місті творив дива цей святий? Чи причетне це місто до поширення християнства в Київській державі? • За яких обставин і з якою метою Кирило й Мефодій прибули у Великоморавську державу? • Які богослужбові книги ними було перекладено з грецької старо­ слов’янською мовою? • Чи побутує тепер старослов’янська мова? • Чому брати-просвітники Кирило й Мефодій визнані церквою святими?

Н. Клімова. Святі Кирило та Мефодій. 2009 р.

УЗАГАЛЬНЕННЯ ДО РОЗДІЛУ 5 «КРАЇНИ ЦЕНТРАЛЬНОЇ ТА СХІДНОЇ ЄВРОПИ В X —XV ст.» Чеське королівство

Угорщ ина

Польське королівство

1085 р. — князь Вратислав II отримує титул короля Чехії; економічно розвинена країна в складі Священної Римської ім­ перії

бл. 1000 р. — утво­ рення Угорської держави; Іштван І Святий — засновник Угорської держави

X ст. — утворення Поль­ ської держави; Мєшко І (прийняття християн­ ства)

1356 р. — «Золота бул­ ла» Карла IV — незалеж­ ність Чехії; католицька церква

1222 р. — «Золота булла» Андраша II

1385 р. — Кревська унія

1371-1415 рр. — Ян Гус

1310-1382 рр. Анжуйська династія

1387 р. — Польща підкорила Галичину

1419-1434 рр. — гуситські війни; течії гуситського руху (чашники та таборити); 1434 р. — битва при Ліпанах

Матяш Корвін (1458-1490)

1410 р. — Грюнвальдська битва

орган станового представництва — державні збори

орган станового пред­ ставництва — сейм

Князі Московсько ї держави: Юрій Довгорукий (1096-1149); Андрій Боголюбський (1155-1174); Іван Калита (1325-1340);

Дмитрій Донський (1359-1389); Іван III Васильович (1462-1505)

Боротьба проти монгольського панування: 1380 р. — битва на Куликовому полі; розгром золотоординського війська — Мамаєве побоїще; 1480 р. — остаточна ліквідація монгольського панування.

_ *

222 '

г

РОЗДІЛ 6. СЕРЕДНЬОВІЧНИЙ СХІД § 2 1 . ТУРЕЧЧИНА • Покажіть на карті (с. 225) територію М алої Азії, пригадайте, які держави в епоху стародавнього світу були на цій території. • Покажіть на карті (с. 225) напрямки походів монголів. Чи завою ­ вали вони територію Середньої А зії?

1 . К о н ій с ь к и й с у л т а н а т с е л ь д ж у к ів

Близько 900 р. почався розпад Тюркського каганату, що знаходився на теренах Центральної Азії. Групи тюрків-мусульман почали рухати­ ся на Захід. Однією з них була група досвідчених воїнів, які, за іменем свого начальника, називалися сельджуками. На своєму шляху на Захід вони досить швидко заволоділи Персією, після чого почали наступ на Візантію. У 1071 р. в битві під Манцикертом сельджуки вщент розбили візантійську армію й навіть захопили в полон імператора. Невдовзі після цієї катастрофи під контролем войовничих тюрківсельджуків опинилася майже вся Мала Азія (Анатолія). На завойова­ них землях вони утворили Сельджуцький султанат. На початку XII ст. столицею султанату стало місто Конья. Звідси походить ще одна його назва — Конійський султанат. Тривалий час він залишався могутньою державою Малої Азії. На початку XIII ст. на землях Кенійського султанату поселилося туркменське плем’я кайи. Воно перебралося сюди із Середньої Азії, ря­ туючись від монгольських орд. Та невдовзі могутні монголи вторглись і в Малу Азію й, по суті, поклали край Кенійському султанату. Він роз­ пався на кілька дрібних бейліків (князівств). Титул бея (князя) отримав і вождь племені кайи — Осман (бл. 1281-1326). Конійський султан збе­ рігав свою владу над бейліками лише формально як сюзерен. 1 він, і беї визнавали зверхність монголів, хоча й жили за своїми законами. 2 . У творення О см а н сь ко ї д е р ж а в и

Серед бейліків, на які розпався Конійський султанат, було й кілька досить обширних за площею. Але зародком нової могутньої держави став невеликий Османський бейлік. Коли в 1299 р. невдоволені підда­ ні вигнали з Коньї останнього сельджуцького султана, Осман позбув­ ся влади свого сюзерена. З того часу офіційно фіксується утворення Османської держави. Свою назву вона отримала від імені Османа. Від нього ж походить і найменування нового тюркського народу — турків османів. Поступово шляхом завоювань Осман розширив свої володіння, од­ нак був змушений сплачувати невелику данину монголам. Тільки його _ 224

*г ^

225 _

' ї»

(X IV - п о ч а т о к XVI ст.)

ТУРЕЦЬКІ ЗАВОЮВАННЯ та УТВОРЕННЯ ОСМАНСЬКОЇ ІМПЕРІЇ

РОЗДІЛ 6. СЕРЕДНЬОВІЧНИЙ СХІД

син і спадкоємець Орхан (1326-1362) проголо­ сив цілковиту незалежність від монголів. Він відвоював у візантійців значну частину Малої Азії. Захоплене візантійське місто Брусу но­ вий правитель зробив столицею своєї держави. Орхан удався до проведення ряду реформ: дав наказ карбувати власну срібну монету акче, за­ вершив формування централізованого держав­ ного апарату на чолі з великим візиром (пер­ шим міністром). Себе Орхан почав титулувати султаном. Велику увагу було приділено військовим ре­ Осман І. формам, складовою частиною яких стало ство­ Мініатюра. XVI ст. рення особистої султанської гвардії — яничарів. Це було піше військо, яке знаходилося на державному утриманні. Яни­ чари вербувалися з християнських хлопчаків, яких зазвичай силоміць відбирали в батьків і давали їм турецьке військове виховання. Діти ви­ вчали турецьку мову й приймали іслам. Яничарам заборонялося брати шлюб. У їхньому житті панувала залізна дисципліна. Зброєю яничарів були списи, шаблі, кинджали, а згодом —і мушкети. Командира яничари обирали самі. Його називали ага. Це була людина виняткової мужності; яка перебувала на всіх посадах, починаючи з найнижчої. Саме аґа мав честь роззувати султана, коли той заходив у мечеть. 3 . З а в о ю в а н н я о с м а н с ь к и х с у л т а н ів у Є в р о п і та А з ії

У середині XIV ст. війська Орхана захопили володіння Візантії в Малій Азії й перейшли до активних дій на Балканах. За правління султана Мурада І (1362-1389) завоювання Балканського півостро­ ва ввійшло у вирішальну фазу. У 1362 р. Мурад здобув Адріанополь і переніс сюди столицю своєї держави. Відтак він спрямував головний удар проти південнослов’янських країн, які, як і Візантія, виявилися безпорадними перед набагато більшими силами ворога. Успіхам Мурада І на Балканах сприяло кілька факторів. По-перше, небажання місцевих християнських правителів об’єднати свої сили перед османською загрозою. По-друге, гнучка фінансова політика за­ войовників, які обкладали населення підкорених територій меншими податками й повинностями. Тому більшість простого люду зустрічала турків із надією на краще. По-третє, турецькі султани на перших порах проводили досить терпиму релігійну політику щодо православного та єврейського населення. Утисків зазнавали лише католики. Перший удар Мурад спрямував проти Болгарії. Щоб уникнути османської навали, болгарський цар визнав себе васалом султана. Піс_ 226

*

§21. Type ччина

ля цього Мурад І пішов походом на Сербію. Її правитель князь Лазар на чолі сербських і боснійських військ перегородив султанові шлях на Косовому полі («Поле чорних дроздів»), У червні 1389 р. тут відбулася кровопролитна битва, яка закінчилася перемогою османів і вирішила долю Балканського півострова. Урятувати країну намагався сербський воєвода Милош Обілич. Він задумав убити султана. З цією метою Милош перейшов до турків і сказав, що нібито прийняв іслам і прагне приєднатися до їхнього не­ переможного війська. Коли ж перебіжчика було допущено поцілувати султанову ногу, серб вихопив отруєний кинджал і смертельно поранив Мурада І. Яничари відразу ж зарубали Милоша Обілича. У тяжких му­ ках султан сконав. Однак це не врятувало сербів: їхнє військо було зни­ щене. Князеві Лазареві, який опинився в полоні, відтяли голову. Після смерті Мурада султаном став його син Баязид І (1389-1402), якого за військову спритність прозвали «Блискавкою». Він продовжив завоювання й остаточно підкорив Сербію та Болгарію. Султан став го­ туватися до завоювання Константинополя. У 1400 р. він узяв столицю Візантії в облогу, але здобути місто штурмом турки не змогли, бо не мали необхідної техніки та могутнього флоту. Баязид сподівався довес­ ти його жителів до знемоги. Проте його наміри не здійснилися. У Малу Азію вторглися війська самаркандського еміра Тимура (1370-1405). Новий завойовник Тимур, знаний в історії як Тамерлан (у перекладі «Залізний кульгавець»), народився поблизу Самарканда в сім’ї досить впливового тюркського князька. Представники роду но материнській лінії вважалися нащадками Чингісхана. З юнацьких років він любив коней, був управним вершником, добре стріляв із лука. Був людиною стрункою, високою й кремезною, мав сильні руки, однак, чи то внаслідок важкого поранення, чи від перенесеної хвороби, налягав на праву ногу. Був метикуватим і мав добру пам’ять. Відомо, що він знав до дрібниць життєписи визначних полководців світу й умів із запалом розповідати своїм воїнам про їхні звитяги. Досить швидко Тимур став відомим ватажком військової дружини, підкорив місто Самарканд і проголосив себе еміром. З цього часу він розпочав завойовницькі походи, під час яких підкорив Середню Азію, Сибір, Персію, Єгипет, Індію, розгромив могутню Золоту Орду. Заво­ йовницький шлях Тимура супроводжувався нечуваною жорстокістю й жахливими спустошеннями. Він любив повторювати: «Світ не вартий того, аби мати двох володарів!» Незважаючи на завоювання багатих міст і держав, довго в них Та­ мерлан не затримувався. Його завжди вабив рідний Самарканд. Своє місто він розбудовував, не шкодуючи коштів. Тут було споруджено величний палац, зведено мавзолей, мечеті тощо. Саме в цей час у Са227

_

І*

РОЗДІЛ 6. СЕРЕДНЬОВІЧНИЙ СХІД

марканді жив і творив відомий народний мудрець Ходжа Насреддин, з яким усесильний емір полюбляв вести бесіди про життя. Приводом до походу Тимура в Малу Азію став образливий лист султана Баязида. У 1402 р. в битві поблизу міста Анкара Тамерлан розгромив турецьке військо й захопив у полон Баязида. Спопеливши дощенту країну, грізний завойовник повернувся в Середню Азію. Не­ завидною виявилася доля Баязида: Тимур посадив султана в клітку й возив за собою, як хижого звіра. Той, не маючи сили зносити такі при­ ниження, отруївся. Утручання Тимура підірвало могутність османів і продовжило існу­ вання Візантійської імперії ще на півстоліття. 4 . У т в о р е н н я О с м а н с ь к о ї і м п е р ії

Тимур поділив Османську державу між синами Баязида. На де­ який час у країні запанували міжусобиці. Відродити державну єдність зумів султан Мурад II (1421-1451). Зміцнивши свою владу, він роз­ почав нові завойовницькі походи й зробив спробу захопити Констан­ тинополь. Але міцні мури, героїзм його жителів, а також нестача в турків необхідної для облоги міста техніки вкотре врятували Кон­ стантинополь. Візантійці усвідомили, що турки-османи не відступлять, і почали шукати союзників. Частина знаті прагнула союзу й допомоги на Захо­ ді. За це вона була готова розплатитися втратою церковного суверені­ тету чи навіть прийняттям католицтва. Інша частина була переконана в релігійній віротерпимості й уважала, що ліпше вже терпіти тюрбан султана, аніж шапку кардинала. Остання година для Візантії пробила тоді, коли Мурад помер і до влади прийшов його син Мехмед I I ( 1451-1481), прозваний «Завойов­ ником». Захоплення Константинополя було його заповітною мрією. У квітні 1453 р. Мехмед II з величезним військом, яке налічувало кілька десятків тисяч чоловік, оточив Константинополь. Йому про­ тистояло майже 7 тис. захисників міста. Колись могутня візантійська столиця була приречена. Та імператор Константан XI Палеолог від­ мовився здати місто, й упродовж 53 днів відважні захисники відбивали штурм за штурмом. Проте в Константинополі вичерпалися запаси хар­ чів. Сили покидали захисників. Воїни не мали можливості відпочити ні вдень ні вночі. Усередині травня турки вирішили штурмувати мури відразу в багатьох місцях. Тюрбан (з турецьк. тканина з кропиви) — головний убір у вигляді полотни­ ща, яким обгортають голову, інколи з прикрасами. 228

§21. Туреч чина

На світанку 29 травня 1453 р. турки роз­ почали штурм, який виявився останнім. Дві­ чі вони відступали назад, залишаючи багато вбитих. Але Мехмед відправляв до прола­ мів свіжі сили. У найважчий для константинопольців момент битви генуезькі найманці стали покидати свої позиції. Якраз тоді сул­ тан кинув у бій свою гвардію — яничарів. Бойовий дух оборонців похитнувся, і вони відступили, а турки проникли в Константи­ нополь і піддали його нищівному погрому, який, однак, тривав недовго. Уже ввечері Д.ж. Белліні. 29 травня місто затихло, тільки в підвалах Султан Мехмед II. 1480р. і будинках де-не-де ще човгали турки, шу­ каючи сховані скарби. Мехмед поспішив повернути Константинополю спокій і того ж дня проголосив його своєю столицею, перейменувавши на Істанбул (Стамбул). Християнську святиню — храм святої Софії — за наказом султана було перетворено на мусульманську мечеть. Над Босфором здійнявся зелений прапор пророка Мухаммада. Унаслідок розгрому Візантії постала могутня Османська імперія з центром у Стамбулі. У ній об’єдналися європейська й азійська Туреч­ чина — Румелія та Анатолія. Мехмед II отримав титул султана двох континентів і хана двох морів. Незважаючи на падіння Константинополя, окремі народи продов­ жували вести боротьбу з турками. Протягом кількох років упертий опір османам чинили серби. Вони кілька разів здобували перемоги, та не уникали й гірких поразок. Перевага турків ставала дедалі відчутні­ шою, і вони знову завоювали Сербію. Згодом впала Трапезундська ім­ перія, а за нею — Боснія та Албанія. У 1475 р. турки підкорили Крим. Султан перетворив кримського хана на свого васала й став повновладним господарем Чорного моря. Основні торгові суперники турків — венеціанці та генуезці — звід­ си були витіснені. Найголовніша генуезька колонія в Криму — Кафа (Ф еодосія) —стала васалом турецького султана. На місці іншої колонії генуезців, що розміщувалася в гирлі Дону, турки збудували фортецю Азов. Три століття поспіль вона виконувала роль опорної бази турків для їхнього наступу на Росію й Кавказ. За правління Мехмеда II було створено дієву адміністративну сис­ тему й започатковано центральний уряд — Осяйну Порту. Було також видано звід основних законів — «Канун». Султан володів необмеженою державною й духовною владою над підданими. Другою особою в дер­ жаві був великий візир, що виконував функції глави уряду. Значний 229

_

*

РОЗДІЛ 6. СЕРЕДНЬОВІЧНИЙ СХІД

політичний вплив у країні мав головний муфтій, що очолював мусуль­ манське духовенство. Завдяки сильній армії Османська імперія утвердилася як впливо­ ва мусульманська держава не тільки на Сході. Країни Європи опи­ нилися перед серйозною загрозою турецьких уторгнень. Однак євро­ пейським правителям бракувало єдності й одностайності. Деякі з них навіть намагалися використати Осяйну Порту як союзника проти своїх суперників — інших держав у Європі. Так, Османська імперія стала відігравати неабияку роль у міжнародному житті європейських держав упродовж кількох наступних століть. 5 . К ул ьтура О с м а н с ь к о ї ім п е р ії

Вагомі політичні й економічні надбання відкрили туркам-османам широкі можливості для наповнення скарбниці власної науки й куль­ тури. Джерела османського мистецтва сягають доби турків-сельджуків, хоча на його подальший розвиток впливали візантійська, перська, сирійська та багато інших культур. До архітектурної спадщини османів належить мечеть Улу Джамі («Велика мечеть»), яка була зведена 1399 р. у центрі їхньої першої столиці Брусі. Через кілька років було збудовано ще одну мечеть Улу Джамі в другій столиці османів —Адріа­ нополі. Але вона вже не була такою монументальною й згодом отрима­ ла назву ЕскіДжамі («Стара мечеть»). До визначних наукових і культурних здобутків тогочасності нале­ жить доробок першого османського вченого-енциклонедиста Люфті Такадг (друга половина XV ст.), який цікавився теологією, астрономією та математикою. Наприкінці XV ст. зусиллями астронома й матема­ тика Алі Куіичі в Стамбулі було відкрито першу математичну школу. Яскравим представником турецької літератури був автор славнозвіс­ ної поеми «Лейлі та Меджнун» Хамді Челебі. Досить популярною в Османській державі була історична літера­ тура, де особливого розвитку набув жанр хроніки. Одним із ранніх османських істориків був Ашик-паиіа, який 1476 р. розпочав роботу над своєю відомою «Хронікою дому Османів». Для того щоб приваби­ ти читача чи слухача, він використовує в суто історичному матеріалі кумедні історії та анекдоти. Інший автор — Турсунбей — 1488 р. напи­ сав «Історію завойовників», у якій найбільш докладно висвітлив пері­ од правління Мехмеда II. Значна увага приділялися вихованню молоді в дусі ісламу. Та й за­ галом Мехмед, який сам був освіченою людиною, володів шістьома мовами, знався на філософії та літературі, усіляко сприяв поширенню в країні знань. Саме тому за його наказом у Стамбулі було відкрито _ 230

*

§22.

ІНДІЯ

8 шкіл (медресе). Тут учні опановували різні предмети, передусім гра­ матику, право, логіку, астрономію, ісламське віровчення.

_____

Утворення Османської імперії (1299 р.), танат, султан, яничари, бит­ ва на Косовому полі (1389 р.), завоювання Константинополя (1453 р.), підкорення Криму (1475 р.), імперія, муфтій, візир, медресе. 1. Кого називали З а л ізн и й кульгавець, Кульгавий тигр, а кого — Блискавка'? Поясніть походження прізвиськ. 2 . Назвіть причини створення Османської імперії. 3 . Назвіть реформи, які були проведені Мехмедом Іі. 4 . Як формувалося військо яничарів? Чому саме так? 5. Чому турки наполегливо намагалися завоювати Константино­ поль? 6 . Яка подія в історії Західної Європи сталася в рік падіння Констан­ тинополя? 7 . Чому туркам удалося досить легко підкорити країни Балканського півострова? 8. У чому полягає основна причина підкорення Криму? 9 . Як вплинуло турецьке завоювання Константинополя й підкорен­ ня Криму на стан зовнішньої торгівлі італійських міст?

§ 2 2 . ін д ія • • • • •

Покажіть на історичній карті Індію. Я к впливають географ ічні у м о в и на заняття н асе л е н н я ? Назвіть н а й д а в н іш і міста на р іч ц і Інд. Я кі р е л іг ії були п о ш и р е н і в Ін д ії? Я к і ко ли в и н и к б у д д и зм ? Назвіть о с н о в н і п ол о ж е н н я буд ди зм у.

1 . Ім п е р ія Гуптів

На світанку середньовіччя Індія складалася з багатьох невеликих країн найрізноманітніших типів. Кордони між ними змінювалися ще швидше, аніж династії і раджі (князі), які там правили. У Північній Індії сформу­ валося велике державне об’єднання — Магадха. Воно займало територію навколо середньої течії річки Гангу. Піднесення Магадхи почалося напри­ кінці III ст., коли при владі утвердився Гупта, який прийняв титул махараджі (великого царя). Саме він започаткував династію Гуптів. Значне по­ силення Магадхи відбулося за правління його внука Чандрагупти (320335), який об’єднав Північну Індію. Держава Гуптів перетворилася на одну з найбільших імперій раннього Середньовіччя на Сході. 231

_

*

232

КРАЇНИ АЗІЇ в ХІІІ-ХУІ ст. МОНГОЛЬСЬКІ ЗАВОЮВАННЯ

§22.

ІНДІЯ

У VI ст. імперія Гуптів, що проіснувала майже два століття, занепа­ ла. Остаточного удару їй завдало нашестя ефталітів («білих гунів»), які прийшли з Центральної Азії. Після тривалих воєн у 528 р. гунти розби­ ли армію ефталітів і поклали край вторгненням. Але це протистояння послабило імперію Гуптів, і вона невдовзі зникла. На її уламках поста­ ло безліч невеликих країн, які стали легкою здобиччю для загарбників. На індійські території неодноразово нападали араби. Починаючи з XI ст. ці землі хотіли завоювати тюркські мусульмани. У 1001 р. султан Махмуд Газневі, правитель міцної і войовничої тюрко-іранської держави Газневідів, здійснив свій перший похід в Індію. Легка перемога й багата військова здобич спонукали його продовжувати напади. У наступні роки він спустошував Індію ще 16 разів. Махмуд повертався додому в супроводі десятків тисяч полонених і переповнених золотом, сріблом і коштовностя­ ми караванів. Його столиця —місто Газні —розрослася розкішними будів­ лями, більшість яких спорудили індійські ремісники-бранці. 2 . К а с ти й о б щ и н и

Ще в давнину в Індії відбувся поділ суспільства на чотири варті (стани). Це брахмани (жерці), кшатрії (воїни, правителі), вайиі’ї (зем­ лероби, скотарі, торговці) і іиудри (ремісники, слуги, раби). На початку нашої ери в організації варн відбуваються значні зміни. Кожна варна стала поділятися на вищі й нижчі касти. Найбезправнішою нижчою кастою були так звані недоторканні, до яких ставилися з презирством. Вони виконували найважчу й найбруднішу роботу: були слугами, прибирали сміття, забивали худобу тощо. Належність до певної касти визначалася походженням людини, умінням поводитися, а також одягом, зачіскою, символічною познач­ кою на чолі, культурою харчування. Особи певної касти мали харак­ терний тип житла, що відрізнявся зовнішнім виглядом і внутрішнім убранством. Люди, які належали до тієї чи іншої касти, були несхожі на осіб, належних до інших каст. Ніхто не мав права самовільно перейти з однієї касти в іншу. Шлюби між представниками різних каст, як пра­ вило, заборонялися. Однак у суспільстві не викликали осуду випадки, коли чоловік із вищої касти брав дружину з нижчої. Специфікою індійського суспільства з давніх-давен була наявність у ньому сільської общини. Її основу становили декілька десятків або со­ тень родин землеробів-общинників, які володіли наділами й мали на них спадкове право. Поступово серед членів общини почали виокремлюва­ тися ремісники: ковалі, теслярі, гончарі, каменярі, ткачі, мідники та ін. Общину очолював староста, у якого було кілька помічників. Велике суспільне значення мала рада. Отже, індійська сільська община існува233

_

*

РОЗДІЛ 6. СЕРЕДНЬОВІЧНИЙ СХІД

ла як самоврядна одиниця, що забезпечувала себе всім необхідним. Це спричинило майже цілковиту відсутність у середньовічній Індії будьякої внутрішньої торгівлі між містом і селом, що гальмувало розвиток суспільства в масштабах усієї країни. 3 . Д е л ій с ь к и й с у л т а н а т

Наприкінці XII ст. держава Газневідів була завойована Мухаммедом Гурі, який почав підкорювати індійські території. Але на цей раз мусульмани після грабунку індійських територій не повернулися на­ зад, а почали утверджувати своє панування в долині Гангу й просува­ тися в глиб Індії. У 1206 р., після загибелі Мухаммеда Гурі, один з його воєначальників проголосив себе султаном і заснував на півночі Індії окрему державу зі столицею в Делі. Тому вона й отримала назву Д елій­ ський султанат (1206-1526). Державною релігією в Делійському султанаті було проголошено іслам, який насаджувався в основному силою. Переважна більшість індійського населення вважалася «невірними». Ці люди стали майже безправними й сплачували непосильні податки. Особливо обтяжливим був подушний податок — джизья, що стягувався з усіх немусульман. Вершини своєї могутності Делійський султанат досяг за правлін­ ня талановитого воєначальника й адміністратора Ала аддін Мухамме­ да (1296-1316). Він дав відсіч монголам, які наприкінці X III ст. здій­ снювали постійні напади на Північну Індію. Коли зовнішня небезпека минула, Ала аддін розпочав докорінні перетворення: призначив воїнам платню з державної скарбниці, підвищив податки, установив сталі ціни на пшеницю, ячмінь, рис, цукор, олію, а також на тканини, коней і рабів. Наприкінці винятково жорстокого прав­ ління Ала аддіна Мухаммеда володіння Де­ лійського султанату охопили весь Індостан. Проте ця держава виявилася дуже нестабіль­ ною й невдовзі після смерті свого творця почала занепадати. Наприкінці XIV ст. сул­ танат розпочав міжусобну боротьбу. За цих умов у Північну Індію вторгся Тимур (Тамерлан). У 1398 р. він захопив Делі, погра­ бував це велике місто, стратив його жителів і повернувся назад у Середню Азію. Шлях, яким пройшли війська цього лютого заво­ йовника, став пустелею. Після тривалого періоду смут часткове Шива, який танцює. відродження держави відбулося за правлін­ Індія. X I-X II ст. ня султана Бахула Лоді (1451-1489). Це був 234

§22.

ІНДІЯ

честолюбний, здібний і хоробрий володар. Він вів безперервні війни з метою розширення території султанату. Але на початку XVI ст. Індія опинилася перед загрозою нових іноземних нападів. У 1526 р. на її те­ рени вторгся нащадок Тимура, кабульський правитель Бабур. Він захо­ пив Делі й проголосив себе падишахом («великим царем»). Делійський султанат занепав, а на його руїнах виникла імперія Великих Моголів , засновником якої став Бабур. 4 . Р е л ігій н е ж и т т я та з в и ч а ї

У перші століття нашої ери в Індії занепадає буддизм. Упродовж V III—XII ст. його замінює індуїзм, що утвердився як основна релігія країни. Серед розмаїття богів в індуїзмі найбільш поширені й шановані Брахма, Вішну й Шива. Вони утворюють «тримурті» — тріаду голов­ них богів. У центрі індуїстської релігії — Брахма — творець усього живого. Згідно з основними положеннями індуїзму, природа й усе довкілля вважаються священними. Особливо шанують воду як велику очисну силу. Тому одним із головних обрядів цієї релігії є ритуал щоденного омивання. Справжньою святістю наділяються води річки Ганг. Головним положенням індуїзму є вчення про сансару: у своїх наступ­ них життях людина може прийти на землю в будь-якому образі: рослин, людей, тварин. Індуїсти вшановують корів і змій як священних тварин. Індуїсти по-своєму сприймають смерть. Покійників спалюють. З попелом осідає все негідне й нице, а з вогнем у рай відлітає очищена душа. Однак далеко не всі померлі заслуговували на рай. Тут усе ви­ рішувала дхарма, тобто виконання людиною впродовж земного жит­ тя своїх обов’язків, дотримання правил поведінки тощо. Якщо людина вела чесне, добропорядне життя, то в наступному народженні її касто­ вий статус підвищиться, а якщо нечесне, то вона може народитися не­ доторканною чи якоюсь гидкою істотою. Коли помирала дружина, чоловік мав право одружитися ще раз. Од­ нак у випадку смерті чоловіка в жінки залишався небагатий вибір: або соті (самоспалення разом із тілом померлого), або невтішна й приниз­ лива доля вдови. Більшість індуїстів прагнула поклонитися святим місцям. Числен­ ні паломники омивалися водами священного Гангу, підносили своїм божествам розкішні гірлянди квітів, обкурювали їхні зображення чи статуї пахощами, вершили перед ними святкові дійства. Індуїсти поклонялися богам у храмах і монастирях. Серцем храму було святилище — помешкання головного божества. Тут вершилися молитви. 235

_

*

РОЗДІЛ 6. СЕРЕДНЬОВІЧНИЙ СХІД

Хоча буддизм як релігія почав поступово занепадати, він про­ довжував мати своїх прихильників. Де-не-де навіть з’являлися нові буддистські храми. Переваги буддизму полягали в тому, що він надавав можливість одночасно дотримуватися нової і старої віри. Основним було те, що буддизм не визнавав поділу людей на варни й касти. Тому найшанованішим він був у колі недоторканних. Буддизм переконував, що доля людини залежить від неї самої. Оригінальними є звичаї індійців. Особливо це виявляється в їхній манері вдягатися та способі харчування. За одяг індійцям правив дов­ гий відріз тканини. Ним вони обвивали своє тіло й ноги, а вільний кі­ нець перекидали через плече. У жінок такий одяг називався сарі. До появи ісламу індійці не носили взуття та головні убори. Тільки коли сонце припікало немилосердно, жінки прикривали голову кінцем сарі. Чоловіки носили напівдовге, а жінки — довге волосся. Ж інки зазвичай одягали різноманітні прикраси, мали розписи на руках, долонях і ступ­ нях, символічну цятку на чолі. Мусульмани поширили в Індії традицію носити головні убори (тюрбани), туфлі та черевики. З їхнім приходом почали також шити одяг, передусім шальвари (шаровари) і штани, сорочки та сюртуки для чоловіків і спідниці для жінок. Середньовічні індійці харчувалися переважно рослинними страва­ ми й молочними продуктами. Вони майже не споживали м’ясо й ал­ когольні напої. Природні умови давали можливість індійцям збирати врожай двічі-тричі на рік. Тут вирощували пшеницю, горох, цукрову тростину та понад 20 сортів рису. Індія була також багатою на різні овочі та фрукти. Цікаво, що чай середньовічні індійці не вживали. В Ін­ дію його пізніше завезли англійці. 5 . Н аука і кул ьтур а

В епоху Середньовіччя в Індії були сприятливі умови для розвитку освіти та науки, зокрема математики, астрономії, медицини. Індійські _ 236

§22.

ІНДІЯ

математики застосовували оригінальну десяткову систему лічби, яка посередництвом арабів згодом потрапила до Європи. Звідси й назва — арабські числа. Високого рівня досягла астрономічна наука. Учені на­ вчилися точніше визначати місце розміщення планет, вимірювати час. Вагомі знання було накопичено й у галузі медицини. Під час лікування хвороб велике значення надавалося водним процедурам, застосуванню трав, здоровому способу харчування. У буддійських монастирях вивчали стародавні рукописи та ство­ рювали нові. За знаннями сюди сходилися прихильники буддизму з усіх куточків Азії. Так монастирі перетворювалися на своєрідні уні­ верситети. Найбільшої популярності з-поміж таких шкіл здобула Наланда. Вона мала неабияку підтримку з боку багатьох азійських пра­ вителів, які надавали кошти для її розвитку. Тому навчання тут було безкоштовним. Учні та вчителі також отримували все необхідне для прожиття, зокрема житло, медичну допомогу тощо. Гордістю Наланди була унікальна бібліотека, у якій працювало багато переписувачів. На жаль, Наланда не збереглася до наших днів. Її безжально знищили му­ сульмани ще наприкінці XII ст. Здобула визнання також індійська література. Епічні, ліричні та дра­ матичні твори писали санскритом — літературно опрацьованою давньо­ індійською мовою. Проте для більшості народу вона була незрозумілою. В епоху Гуптів жив і творив талановитий поет і драматург Калідаса. В основі його творів —людина, її світогляд, прикрощі та радощі, які вона переживає. Усесвітньо відома п’єса Калідаси «Шакунтала» перекладена багатьма мовами світу. Особлива роль в Індії відводилася театру. Він був двох тинів. Знать мала свій придворний театр. Народний театр масок і ляльок працював просто неба. Актори здійснювали свої вистави під музичний супровід і танці. Саме танцям в ін­ дійському суспільстві належить особливе місце. Кожен рух і жест мав певне значення. На оволо­ діння секретами цього витонченого мистецтва витрачались іноді роки. Ще в період правління Гуптів значного роз­ квіту досягла архітектура та скульптура. Особли­ во дивують печерні храми. Найвідомішим серед них є печерний буддійський храм в Аджанті. Це комплекс із прорубаних у скелі 29 печер. Він є зразком краси й гармонії, де органічно перепле­ Бодхісаттва. Фрагмент лися мистецтво архітектури, скульптури й живо­ розпису в Аджанті. пису. Надзвичайно складною є техніка виконан­ VI ст. ня розпису стін. До шедеврів аджантських печер 237

_

*

РОЗДІЛ 6. СЕРЕДНЬОВІЧНИЙ СХІД

належить і галерея жіночих портретів. Щ е велич­ нішим є архітектурний комплекс в Елурі, який виник у V -V III ет. Він має 34 зали й галереї. Насадження ісламу змінило розвиток куль­ тури Індії. Найбільше це вплинуло на скульпту­ ру та живопис, адже мусульмани забороняли зо­ бражати людей і тварин. Натомість поширилися рослинний орнамент, мозаїка, а монументальна архітектура досягла справжніх висот. З ’явилися величезні арки, куполи, склепіння. Серед них — збудований у X III ст. унікальний мінарет КутбМінарет Кутб-Мінар. Мінар у Делі. Це найбільша у світі колона доби Делі. XIII ст. Середньовіччя висотою понад 70 метрів. Шедеври індійської культури є гідним внеском у скарбницю світо­ вих надбань людства. Варни, касти, дж изья, радж а, падиш ах, ім перія Великих М онголів, саті, індуїзм , брахм анізм , б уд д и зм , сільська общ ина, санскрит. 1. Які п о д ії відбулися в Індії в 1206 р.; 1398 р.; 1526 р.?

2. Визначте о сновні полож ення індуїзму. Щ о пр и ва б л ю є або в ід ­ ш товхує в цій релігії? 3 . Чим суттєво від різнялися касти й варни? 4. П оясніть, чом у наявність сіл ьсько ї общ и ни сп р и ч и н и л а майже цілковиту відсутність у сере д н ьо вічн ій Індії в н утр іш н ьо ї торгівлі між м істом і селом . 5. П орівняйте, які м оральні чесноти цінувалися в індуїзм і, буддизм і, конф уціанстві. 6 . Назвіть д о ся гн е нн я ін д ій сь ко ї культури в науці, л ітературі, а р х і­ тектурі й театрал ьном у м и стецтві. 7. Як п о значилося на р о з в и тко в і ін д ій с ь к о ї культури, зо к р е м а о б ­ р а зо тв о р ч о м у м и сте ц тв і, заво ю ва н н я країни м о н го л а м и ?

§ 2 3 . КИТАЙ • Покажіть на карті територію Китаю. • Яку споруду на території Китаю можна побачити з навколозем­ н о ї орбіти? • Чому гробницю імператора Цинь Ш ихуанді називають гробни­ цею тисячі воїнів?

4

_ 238

§23. К итай • Які селянські повстання відбулися в Китаї в /-/// ст. н. е. ? Як вони вплинули на хід істо р ії Китаю? • Які винаходи й відкриття подарували китайці людству? • Щ о возили в Європу Великим шовковим шляхом?

1 . К и та й с ь к а ім п е р ія в III— XII с т.

Наприкінці II ст. повстання «жовтих пов’язок» завдало Ханській імперії непоправного удару, і 220 р. вона розпалася на три держави. У 280 р. правитель однієї з них Сима Янь об’єднав під своєю владою весь Китай і заснував імперію Цзинь. Однак від самого початку вона була нестійкою. Родичі імператора, яким він роздав в удільні володін­ ня чимало областей, посварилися між собою в гонитві за владою. Уже на початку IV ст. країна перебувала в тяжкому стані, і саме тоді племена кочівників розпочали війну проти імперії Цзинь. Населення втікало на південь, за річку Янцзи. Там у 317 р. нащадки Сими Яня заснували династію Східна Цзинь (317-420). Китай виявився розділе­ ним на дві частини. Так тривало майже три століття. У 581 р. владу в Північному Китаї захопив войовничий полково­ дець Ян Цзянь. Він був проголошений імператором і став засновником династії Суй (581-618). У 589 р. Ян Цзянь силою зброї підкорив також увесь Південний Китай і відновив єдність країни. Нова держава отри­ мала назву імперія Суй. Син і спадкоємець Ян Цзяня імператор Ян Гуан розширив ірига­ ційну систему. За його наказом було прорито Великий канал, що спо­ лучив річки Хуанхе та Янцзи. Цей водний шлях довжиною 2,5 тис. км мав важливе значення для розвитку торгівлі. На його будівництві пра­ цювало 5 млн осіб. Після цього Ян Гуан узявся за відбудову Великого Китайського муру, що посилило оборонні можливості держави. Імператор розпорядився перенести столицю в старовинне місто Л о я і і . Тут розгорнулися масштабні будівельні роботи, які виконували 2 млн китайців. За короткий час у Лояні було зведено розкішні палаци й розбито квітучі парки. Ян Гуан прагнув створити величезну імперію, але в результаті при­ рік династію Суй на загибель. Безуспішні війни з Кореєю призвели до загального невдоволення в країні. Серед тих, хто збунтувався проти імператора, був і воєначальник Лі Юань. Наляканий Ян Гуан утік із столиці, але 617 р. його було схоплено й страчено. Династія Суй при­ пинила своє існування. Невдовзі імператором став Лі Ю ань , який за­ початкував династію Тан (618-907). Коли Лі Юань прийшов до влади, країна була голодною й розореною. Чисельність населення різко скоротилася, поля пустували. Але про­ йшло небагато часу й ниви почали обробляти. Землю наділили для ко239

_

: *

РОЗДІЛ 6. СЕРЕДНЬОВІЧНИЙ СХІД

ристування бідноті. Відродилося сільське господарство й ремесло, роз­ вивалася внутрішня та зовнішня торгівля. Китайські товари продавали в Індії, Арабській державі, Південно-Східній Азії. Важливим заходом Танів було впорядкування грошової системи. У країні карбували й по­ ширювали круглі мідні монети з отвором посередині, щоб їх можна було нанизувати на шовкову нитку. За короткий час значно поповнилася дер­ жавна скарбниця. Столицею країни стало місто Чанянь. У зовнішній політиці правителі династії Тан головну увагу приді­ ляли забезпеченню контролю за Великим шовковим шляхом. Тут їх­ німи головними суперниками були кочівники-тюрки, яких у середині VII ст. китайці зуміли розгромити. У ході переможних війн із Кореєю, Тибетом, Індією, Японією, В’єтнамом було розширено кордони 'Ган­ ської держави. Вони простягалися від Аральського моря до Тихого океану, від пустелі Гобі до берегів Гангу. Китай став світовою імперією й контролював половину Великого шовкового шляху. Остаточно сфор­ мувалася китайська дипломатія. Вона представляла Китай як панівну державу тогочасного світу, якій в особі імператора мають підкорятися всі зарубіжні країни. Найвищий розквіт імперії Тан припав на період правління Сюаньцзуна (712-756). Однак це піднесення було тимчасовим. Уже в другій половині VIII ст. Китай почав утрачати завойовані території, перестав контролювати Великий шовковий шлях, йому постійно загрожували во­ йовничі сусіди. У таких умовах селяни знемагали від податків, поборів і різних державних повинностей, вони жили в злиднях. Тому 874 р. в Ки­ таї вибухнула всеохоплююча селянська війна. Повсталі висунули своїх вождів, серед яких найпопулярнішим став колишній дрібний торговець сіллю Хуан Чао. Очолюване ним селянське військо захопило столицю імперії Чанянь. Наляканий імператор і придворні втекли.

Великий Китайський мур. Сучасні фото

240

§23. К итай

Проте влада, установлена повстанцями, виявилася вкрай слабкою. Поведінка Хуан Чао та його найближчого оточення була настільки брутальною, що викликала в народі розчарування й обурення. По­ встанська армія швидко втратила боєздатність. Провідний воєначаль­ ник Чжу Вень поспішив перейти на бік законного імператора й став го­ ловнокомандувачем його військ. Доля відвернулася від Хуан Чао. Він, усвідомлюючи всю безвихідь ситуації, покінчив життя самогубством. У 884 р. повстання було остаточно придушено. Селянська війна завдала династії Тан непоправного удару. Її пред­ ставники ще деякий час залишалися при владі, але вона слабшала з кожним днем. У 907 р. Чжу Вень зайняв Чанянь і скинув останнього імператора. Єдина держава розділилася на численні дрібні володіння. Розпочалася так звана епоха п ’яти династій і десяти царств (907—960), яка нічого доброго китайському народові не принесла. У середині X ст. в Китаї намітилося певне економічне піднесення, в умовах якого 960 р. відбулося нове об’єднання країни під владою ди­ настії Сун (960-1279). За своєю внутрішньою організацією імперія Сун мала ряд особливостей, які відрізняли її від "Ганської. Щоб уникнути над­ мірної самостійності військових, сунські правителі збільшили столичну гвардію. Зросла також кількість чиновників різного рівня. Уся фінансо­ ва, адміністративна, військова та судова влада зосередилася в столиці. Отже, місцева влада знаходилася під постійним контролем. Спочатку фінансове становище імперії було стабільним, але вже в середині XI ст. величезні видатки на утримання чиновників, армії, розкішного життя імператорського палацу спустошили державну скарбницю. На початку XII ст. в імперії Сун з’явився небезпечний ворог — кочо­ вики чжурджени. Захопивши північ Китаю, вони утворили там держа­ ву Цзінь, тобто «Золоту» (1115-1234). Китайський імператор утік на південь країни. Тут виникла держава Південна Сун (1117-1279). 2 . М о н го л ь с ь к е я р м о

На початку XIII ст. через внутрішні чвари держава чжурдженів по­ мітно ослабла. Імперія Південна Сун готувалася відвоювати свої пів­ нічні землі. Однак цим планам здійснитися не судилося, бо в цей час з’явилася нова грізна сила — монголи на чолі з Чингісханом. Південна Сун відправила до Чингісхана послів і військових радни­ ків. Вони навчили монголів китайській військовій науці, у тому числі й мистецтву штурму укріплених міст за допомогою облогових меха­ нізмів. У 1234 р. монгольська кіннота знищила державу Цзінь. Проте всупереч очікуванням, монголи не стали союзниками Південної Сун. Вони відразу почали завоювання Південного Китаю. Невдовзі хан Хубілай, онук Чингісхана, переніс свою столицю в Яньцзинь (сучасний 241

_

* :

РОЗДІЛ 6. СЕРЕДНЬОВІЧНИЙ СХІД

Пекін) і напав на імперію Південна Сун. Підкоривши її більшу части­ ну, Хубілай оголосив про заснування нової китайської династії Юань (1271-1368). Під його владою опинилися великі землі. Імперія вклю­ чала Китай, Монголію та Тибет. У планах першого юаньського імпера­ тора було завоювання Японії. Однак спроби загарбати цю країну ви­ явилися безуспішними. Наслідки монгольського завоювання негативно позначилися на внутрішньому житті Китаю. Країну було безжально спустошено. Мон­ голи знищили сотні тисяч китайців, а декілька мільйонів обернули на рабів. Оброблені землі перетворилися на пасовиська та мисливські угіддя монгольської знаті. Державною мовою стала монгольська. Ки­ тайців нещадно визискували та всіляко принижували. Монголи нама­ галися усунути від управління китайських чиновників. Однак невдовзі почали залучати китайців до державної служби на найнижчі посади. Національне гноблення сприймалося китайцями дуже болісно. Се­ ред населення створювалися таємні організації, що ставили за мету звільнення країни від іноземного панування. У 1351 р. в Китаї поча­ лось антимонгольське повстання. На півночі загони повстанців було розгромлено. Натомість південь опинився під контролем одного з ке­ рівників повсталих Чжу Юаньчжана. Йому випало довести боротьбу з монголами до переможного кінця. У 1368 р. Чжу Юаньчжан зайняв Пекін, проголосив себе імператором і заснував династію Мін — «Блис­ кучу» (1368-1644). Столицею держави стало місто Інтянь (сучасний Нанкін). Монгольське панування закінчилося. 3 . К и та й п іс л я з в іл ь н е н н я з - п ід м о н го л ь с ь к о го я р м а

Незважаючи на звільнення з-під монгольського ярма, боротьба з колишніми завойовниками тривала ще 20 років. Об’єднання країни за­ вершилося тільки в 1387 р., після підкорення Ляодуна. З приходом до влади Чжу Юаньчжан (1368-1398) провів ряд ре­ форм. Володіння монголів були конфісковані. Усі землі, які селяни за­ хопили під час визвольної війни, були законодавчо закріплені за ними. Проте орної землі все одно не вистачало. Селяни, які погоджувалися обробляти пустища, звільнялися на три роки від податків. За наказом імператора відновили зрошувальну систему. Було скасовано рабство, а також проведено перепис населення й складено опис усіх земель. Зміцнюючи владу, Чжу Юаньчжан направляв у різні провінції дер­ жави намісниками своїх синів і онуків. Імператор уважав, що тільки вони можуть стати опорою молодої династії. На початку XV ст. це при­ звело до збройної боротьби між нащадками Чжу Юаньчжана за трон. Владу захопив його син ЧжуДі. В історії країни він залишився одним із наймудріших і найдієвіших правителів. Завдяки його рішенню 1421 р. _ 242 *

§23. К итай

столицю Китаю було перенесено з Нанкіна в Пекін. З того часу й до­ нині Пекін є головним містом держави. Імператори династії Мін вели завойовницькі війни. Однією з пер­ ших підкорених ними країн ненадовго став В’єтнам. У залежність від Китаю потрапив також Тибет. Правління Чжу Ді було позначено нечуваною військово-дипломатичною та торговельною активністю Китаю на морях. За наказом імператора великий флот неодноразово вирушав у далекі плавання. Китайські кораблі швартувалися біля берегів Індії, Індонезії, Індокитаю, Аравії і навіть Східної Африки. 4 . С у с п іл ь с т в о й д е р ж а в н е у п р а в л ін н я

Китайське суспільство складалося із: 1) спадкової аристократії; 2) чиновників; 3) вільних селян і ремісників, тобто «добрих людей»] 4) найманих робітників, напіврабів і рабів, тобто «дешевих людей». Усі вони вважалися підданими імператора. До вищої групи суспільства належала спадкова аристократія, якій присвоювали певні титули та ранги. Кожний титул забезпечувався зе­ мельним наділом певного розміру. Титулована знать мала великі права й привілеї. Почесні титули надавалися також окремим особам неаристократичного походження за особливі заслуги перед державою. Значний прошарок суспільної верхівки становили чиновники. Вони поділялися на дев’ять рангів. Кожному раніу відповідала грошова чи на­ туральна оплата у вигляді земельного володіння. Чиновники не могли передати в спадок ні свій ранг, ні посаду, ні отриману землю. Щоб стати чиновником, потрібно було скласти державний іспит. Існували три ступе­ ні іспитів. Найвищий ступінь доводімося складати при імператорському дворі. Крім загальноосвітнього рівня, знань літератури та праць Конфуція, перевіряли й благонадійність майбутнього чиновника. Не було дивиною, якщо людину, яка не відповідала своєму призначенню, понижували в посаді. На нижчій сходинці суспільної драбини знаходи­ лися вільні селяни, ремісники й купці, тобто «доб­ рі люди». В обов’язки селянина входили: обробіток землі, своєчасна сплата податків і виконання повинностей усіх видів. Від селянина, як і від чиновника, вимагалося суворе дотримання правил щодо одягу, поведінки й навіть ведення господарства. Селянин не мав права покинути місце свого проживання. На останній сходинці перебували особисто за­ Китайський лежні люди — наймані робітники, напівраби й раби, чиновник. Настінний тобто «дешеві люди». Вони не платили податків і живопис. X V ст. вважалися безправними. 243

_

ч = ? ':

*

РОЗДІЛ 6. СЕРЕДНЬОВІЧНИЙ СХІД

Верховна влада знаходилася в руках імператора, «Сина Неба». Він мав необмежені права й правив країною, спираючись на численних чи­ новників. При імператорові існувала державна рада, до якої входили його родичі та найголовніші сановники. Управління країною здійснювалося через три палати. Головна з них відала органами виконавчої влади. їй підпорядковувалося кілька ві­ домств: фінансове, військове, обрядів, чинів, громадських робіт тощо. Дві інші палати готували й обнародували укази імператора, улаштовували на його честь прийоми й урочисті церемонії. Окремо від відомств існува­ ли палацові управління, які обслуговували імператора, відали охороною скарбниці, займались організацією прийому іноземних послів. Імперія поділялася на провінції, а вони — на округи, повіти, волості, села. 5 . З в и ч а ї та т р а д и ц ії

Основою економіки середньовічного Китаю було сільське госпо­ дарство, переважно орне землеробство. Спочатку китайці вирощували пшеницю й просо, але згодом віддали перевагу рису. На заливних ри­ сових полях китайці розводили рибу, яка цінувалася більше за м’ясо. У Китаї культивували також коноплю, чайні кущі, бавовник. Розви­ валося садівництво й городництво. Китайці вирощували яблука, абри­ коси, сливи, цитрусові, гранати, банани, огірки, цибулю, часник, боби тощо. Велику славу країні принесло розведення тутового шовкопряда, з коконів якого отримували шовкові нитки. Крім традиційних рису та риби, китайці споживали також багато овочів і м’ясо биків, кіз, баранів, свиней і птиці. Бідніші люди харчува­ лися м’ясом собак і віслюків. Основною їжею китайців були випічка та зварена на пару крупа. Полюбляли вони також лагішу й знамениті ки­ тайські пельмені, яких налічувалося понад 200 різновидів. До кулінар­ них шедеврів належали жаб’ячі лапки та зміїне м’ясо. їли паличками, виготовленими з бамбука, слонової кістки, а люди з більшим достат­ ком — зі срібла або рогу носорога, які, за повір’ям, мали врятувати від отрути. Китайці майже не вживали молока та сиру, підкреслюючи цим свою відмінність від кочових племен. Серед напоїв найбільшу попу­ лярність мав чай, який вони варили як суп. Пили також просяне вино й міцну рисову горілку. Одяг китайців був простим і зручним. Чоловіки носили штани з курт­ кою, підперезаною поясом, яка запиналася тільки направо. Це робилося спеціально, щоб не уподібнюватися кочівникам, які запинали куртку на­ ліво. Під час дощу або для захисту від пекучого сонця прості люди но­ сили плетені бамбукові чи солом’яні брилі. Заможніші носили шовкові капелюхи. На ноги взували полотняні черевики з підшитою підошвою або сандалі. У холодну погоду вдягали плащі досить простого крою. _ 244

§23. К итай

Ж іноче вбрання мало чим відрізнялося від чоловічого. Суттєва від­ мінність полягала в зачісці. Чоловіки мали довге волосся, з якого роби­ ли на голові зачіску, так звану «ковбасу», яку обмотували спеціальною пов’язкою. Китайські монахи голили голову. Дівчата збирали волос­ ся в пучок (хвостик), а жінки робили найрізноманітніші зачіски та, як правило, ходили з непокритою головою. Най вродливі шими в аристократичних родинах було прийнято вва­ жати жінок, які мали маленькі ніжки. Щоб цього досягти, дівчаткам ще з дитячого віку туго бинтували ступні й вони припиняли ріст. Зви ­ чайно, що на таких ніжках важко було навіть пересуватися, однак без цього годі було сподіватися на хорошого жениха. Аристократичне по­ ходження китаянок підкреслювали також довгі нігті на пальцях рук. Це означало, що людина не виконує чорнової роботи. Будинки в китайців були переважно дерев’яними або глиняними. Стеля в них була відсутня, та й саме помешкання мало небагато меб­ лів. їли та спали китайці здебільшого на циновках — цупких плетених килимках із соломи. У період правління династії Сун у китайському побуті з ’явилися високі столи й стільці. Найбільшим китайським святом був Новий рік. У передноворічну ніч китайці варили особливу кашу, ворожили, улаштовували «свято ліхтарів», випрошували подарунки, били в барабани й гонги, органі­ зовували карнавали з перевдяганнями, співами й танцями. Ще одним святом були так звані весняні дні «холодної їжі та чистого світла»: люди гасили всі вогні, їли тільки холодні страви, а потім запалювали нові вогні. До улюблених належало й осіннє свято врожаю. 6 . Р е л ігій н е ж и т т я і кул ьтур а • Пригадайте, де і як виник буддизм. Які його основні положення?

На початку середньовіччя в Китаї набуває поширення буддизм. У VI ст. він стає державною релігією. Саме раннє Середньовіччя стало періодом утвердження буддизму, який справив величезний вплив на розвиток китайської філософії, літератури та мистецтва. Буддизм мав найбільше прихильників серед знаті, тоді як серед простолюду був поширений даосизм. Це вчення зберегло гасла рівнос­ ті й засуджувало багатство. Між даосизмом і буддизмом велася боротьба за вплив на китай­ ське суспільство. Однак обидві релігії не могли змагатися з конфуці­ анством, яке продовжувало зберігатися як основа моралі, освіти, дер­ жавного устрою, законодавства. Конфуціанство вчило поклонятися імператорові, бути справедливим і чесним, любити батьків, із пова­ гою ставитися до людей, особливо шанувати старших і піклуватися 245

_

*

РОЗДІЛ 6. СЕРЕДНЬОВІЧНИЙ СХІД

про молодших. Саме в дусі конфуціанства було розроблено систему обов’язкових іспитів, які складали чиновники для отримання посади. Співіснування кількох релігій — характерна риса китайського су­ спільства в ранньому Середньовіччі. В X I—XII ст. в конфуціанство почали вводити елементи даосизму й буддизму. Саме це видозмінене конфуціанство стало новою потужною політичною та культурною си­ лою в Китаї й наприкінці XIV ст. посіло панівне становище в країні. Китайська культура епохи Середньовіччя досягла неабияких ви­ сот. З давніх-давен китайці володіли ієрогліфічним письмом. Корис­ туючись ієрогліфами в повсякденному житті, вони довели цей спосіб письма до високого рівня досконалості. Це відродило особливий вид мистецтва — каліграфію. Держава сприяла розвиткові освіти, адже їй потрібні були освічені чиновники. Завдяки збільшенню кількості початкових і вищих шкіл у Китаї з ’явилося багато грамотних людей. Великі зрушення відбулися в науці. У VIII ст. в Китаї відкрилася Генеральна академія наук (Палата вчених). Особливо розвивалися ма­ тематика, астрономія, природознавство. З ’явилися також праці з різ­ них галузей медицини. Китайська медицина славилася дослідженням лікувальних властивостей рослин. Інженерні й математичні знання ви­ користовували для будівництва міст, фортечних мурів, складних зро­ шувальних систем. Саме китайці винайшли папір, порцеляну, компас і порох. Значення цих відкриттів важко переоцінити у світовому вимірі. У XV ст. китайські вчені створили багатотомні енциклопедії з різ­ них галузей: історії, географії, медицини, мистецтва тощо. Поширення наукових знань прискорилося з винайденням книгодрукування. Се­ редньовічний Китай славився також великими бібліотеками. На по­ чатку VIII ст. в країні почали видавати офіційну урядову газету «Столичний вісник», яка проіс­ нувала до XX ст. За правління династії Сун було вперше випущено паперові гроші — асигнації. Високого розвитку досягла китайська поезія. Її золота доба припадає на V III-X П I ст. У цей період творили такі видатні майстри поетичного слова, як Лі Бо, Ду Фу, Юань Чжень, Су Ши, та­ лановита поетеса Цін-Чжао та ін. їхні твори були ліричними, оспівували красу природи. Поступ спостерігається і в китайській архітек­ турі та мистецтві, на які вплинув буддизм. Про це свідчать багатоповерхові кам’яні споруди — паго­ Пагода Шицзята ди, скульптури й розписи буддійських печерних храму Фогунси храмів. в Інсяні. 1056 р.

к* 246

§23. К итай

Загалом китайські будівлі — палаци, храми, помешкання заможних городян або знаті, міські брами, вежі, мости —мали легкі витончені фор­ ми. їх зводили як із каменю чи мармуру, так і з дерева чи навіть металу. Дахи будівель мали загнуті догори кути. Зверху імператорські палаци або будинки знаті часто покривали спеціальними золотими листами. У X ст. було засновано Академію мистецтв, у якій художники вчи­ лися й виставляли свої картини. Китайські митці малювали тушшю на шовковій тканині або на тонкому папері. Улюблена тема — пейзаж, який називали гори і води. Картини зберігалися віками завдяки тому, що їх не вивішували на стіни. Полотно скручували, акуратно загортали в шовк і складали в спеціальні шкатулки. Картини виймали й розгорта­ ли тільки для того, щоб гості могли оцінити їх красу, чи тоді, коли самі господарі хотіли помилуватися ними. Отже, китайські винаходи, багата й унікальна культура — гідне на­ дбання світової цивілізації. «Син Неба», династія, «добрі люди», «дешеві люди», чиновники, чжурчжени, даосизм, конфуціанство, каліграфія, порцеляна. 1. Які події відбулися в 589 р.; 618-907 рр.; 1368 р.; 1421 р.? 2. Які події відбувалися в Англії, Франції, Московській державі, Ві­ зантії тоді, коли в Китаї: а) утвердилася династія Мін; б) монголи захопили всю території Китаю; в) закінчилося правління династії Тан? 3 . Як уплинуло монгольське іго на розвиток Китаю? 4 . Порівняйте наслідки монгольського завоювання Китаю та Північ­ но-Східної Русі. 5. Порівняйте моральні принципи конфуціанства з етичними нор­ мами християнства й мусульманства (ставлення до людей, ви­ значення добра і зла, сенс життя тощо). 6. Охарактеризуйте специфічні особливості китайської архітектури. 7 . У чому своєрідність китайського живопису? 8. Якими винаходами, удосконаленнями та відкриттями китайців користується людство? 9 . Доповніть схему суспільної структури в Китаї. імператор

І

??? І

чиновники 999

«дешеві ЛЮДИ»

10. Попрацюйте в парах: уявіть себе на іспиті, який складають чинов­ ники. Визначте категорію, підготуйте запитання та відповіді.

247 _

:

*

УЗАГАЛЬНЕННЯ ДО РОЗДІЛУ 6 «СЕРЕДНЬОВІЧНИЙ СХІД» Країна (регіон) Індія

Китай

Туреччина

_ 248

Дати

Державні утворення (династії), події

320 р. - середина VI ст.

імперія Гуптів

середина VI—X ст.

політична роздробленість Індії

Початок XI ст.

держава Махмуда Газневі

1206-1526 рр.

Делійський султанат

3 1526 р.

імперія Великих Моголів

581-618 рр.

династія Суй, спроба об’єднання Ки­ таю, прокладання Великого каналу

618-907 рр.

династія Тан, адміністративна реформа, повстання селян

907-960 рр.

епоха «п’яти династій і десяти царств»

960-1279 рр.

династія Сун, об’єднання Китаю, підко­ рення країни монголами

1271-1368 рр.

династія Юань, приєднання Тибету, екс­ педиція Марко Поло, повстання проти монгольського панування

1368-1644 рр.

династія Мін, завойовницькі походи

1299 р.

захоплення Османом візантійських володінь у Малій Азії та заснування Османської держави

1362 р.

захоплення Мурадом І Адріанополя і початок завоювання південнослов’ян­ ських країн

1389 р.

битва на Косовому полі й захоплення більшої частини Сербії

1453 р.

завоювання Константинополя, падіння Візантійської імперії

Після 1453 р.

Османська імперія зі столицею в Стам­ булі, підкорення турками Криму

Основні дати 395 476 486 610 622 732 756 768-814 800 843 962 1054 1066 1096-1099 1204 1206 1215 1223 1265 1302 1309-1377 1337-1453 1356 1358 1380 1381 1389 1410 1415 1419-1434 1421 середина 40-х років XV ст. 1453 1492

поділ Римської імперії на Східну й Західну загибель Римської імперії заснування Франкського королівства початок проповідей Мухаммада переселення Мухаммада з Мекки в Медину битва при Пуатьє —перемога Карла Мартелла над арабами заснування Папської держави в Італії правління Карла Великого коронація Карла Великого Верденський договір, поділ імперії Карла Великого коронація Оттона І; створення Священної Римської імперії схизма — розкол церкви на католицьку й православну норманське завоювання Англії Перший хрестовий похід узяття хрестоносцями Константинополя утворення Делійського султанат}' «Велика хартія вольностей» битва на річці Калці скликання англійського парламенту скликання Генеральних штатів у Франції Авіньйонський полон пап Столітня війна Англії та Франції «Золота булла» Карла IV «Жакерія» у Франції Куликовська битва повстання під проводом Уота Тайлера в Англії битва на Косовому полі Грюнвальдська битва страта Яна Гуса гуситські війни в Чехії перенесення столиці Китайської імперії в Пекін винайдення книгодрукування Йогаппом Гутенбергом

завоювання турками Константинополя завершення Реконкісти 249

КО РОТКИЙ С Л О В Н И К ПОНЯТЬ І Т Е Р М ІН ІВ А

Абат/абатйса —настоятель (настоятелька) монастиря. Авари —тюркські племена, які в VI ст. завоювали придунайські райони, за­ снували свою державу й жили там до початку IX ст. Альбігойці —послідовники єретичного вчення, поширеного на півдні Фран­ ції у XI 1-Х 111 ст. Анафема (з грецьк. анафема —прокляття, відлучення) —у християнстві від­ лучення від церкви. Арбалет (фр. arbalète, від латин, arcus —лук і ballista —метальне знаряддя) механічний пристрій, з якого можна було пускати стріли з масивними, ром­ бічної форми вістрями. Аріанство (від імені священика Арія) —єретичне вчення. Арка — склепіння у формі дуги, яким перекривають відстань між стінами, колонами, стовпами тощо. Астрологія (від грецьк. астрон —зірка і логос —знання) —учення про зв’язок між розміщенням зірок і планет і подіями в житті людей та народів. Аси —боги в давніх скандинавів. Аутодафе (порт, auto da fe — акт віри) — оголошення й виконання вироків інквізиції, зокрема спалення на вогнищі. Б

Багрянгіця —довгий верхній одяг із дорогої тканини багряного кольору, який носили візантійські імператори. Г Базиліка - прямокутна споруда, поділена рядами колон на кілька нефів. Барон (із старонім. bare — вільний воїн) —дворянський титул у Західній Єв­ ропі; у середньовіччі —неспадковий васал короля. Баскак (тюрк.) —монгольський воєначальник. Бей (з тур. bey — пан) —у східних країнах титул феодальної знаті. Бояри —верхівка знаті в Московській державі до XVII ст. Булла —указ Папи, рідше —імператорський указ. Бюргер (нім. Burger —городянин) —вільний житель середньовічних міст Єв­ ропи. В

Ваганти (латин, vagantes —бродячі люди) —у середні віки так називали манд­ рівних школярів, священиків без парафії або збіглих монахів, які заробляли на прожиття складанням віршів і пісень. Вальденси — прихильники єресі, що виникла в 1175 р. в Ліоні. Васал (латин, vassus —слуга) —особа шляхетного походження (феодал), яка отримала від сеньйора (могутнішого феодала) земельне володіння (феод) на умовах військового й особистого служіння. Вергельд (нім. Wergeld — ціна людини) — грошове відшкодування за вбив­ ство вільної людини. _ 250

*

Вітраж (фр. vitrage, від vitre — віконне скло) — орнаментальне або сюжетне зображення з кольорового чи безбарвного скла у вікнах, дверях, ширмах. Г

Герцог (нім. Herzog) — 1) у давніх германців виборний військовий вождь пле­ мені; 2) великий феодал; 3) один із найвищих дворянських титулів у Захід­ ній Європі, що й досі зберігся в деяких країнах. Гільдія (нім. Gilde — корпорація, об’єднання) — економічне, політичне чи ре­ лігійне об’єднання населення. Готика (з італ. gotico — готський) — художній стиль середньовічного мисте­ цтва в країнах Західної і Центральної Європи X II-X V ст. Граф (нім. Graf) — у ранньому Середньовіччі вищий королівський урядо­ вець; у період феодальної роздробленості — великий феодал, згодом спад­ ковий титул вищого дворянства. Графство — 1) князівство на чолі з графом; 2) в Англії — адміністративний округ. Гуманізм (з латин, humanus — людяний, людський) —рух епохи Відродження, спрямований на утвердження моральних прав людини на земне щастя, ви­ зволення науки й людської особистості від церковних обмежень.

д Денло — область данського права. Десятина — податок, який платили християни на користь церкви. Джихад (араб, старанність) — одна з настанов ісламу, за якою всі мусульма­ ни повинні вести «священну війну» проти «невірних». Догма (грецьк. догма — думка, учення) — положення, яке приймається на віру як незаперечна істина. Дож (з латин, dux — вождь, воєначальник) — глава держави у Венеціанській (V II-X V III ст.) і Генуезькій (X IV -X V III ст.) республіках. Домен (з латин, dominium — володіння) — 1) спадкове земельне володіння короля в країнах Європи в середньовіччі; 2) сукупність земельних воло­ дінь феодала; 3) частина маєтку, на якій феодал вів самостійне господар­ ство. Домініканці (латин, dominicani) — жебрущий чернечий орден у католицькій церкві, заснований іспанським ченцем Домініком. Донжбн (фр. donjon — вежа) — головна сторожова вежа в середньовічному замку, де часто розміщували й житлові приміщення. Є Єпархія —територіальна одиниця, яка перебуває під церковним управлінням єпископа. Єпгіскоп (з грецьк. наглядач) — християнський церковнослужитель найви­ щого священного чину, як правило, глава єпархії (діоцези). Єресь (з грецьк. гересіс — особливе віровчення, секта) — релігійне вчення, що заперечує основи (догми) та організаційні форми панівної церкви. 251

І Іконоборство — релігійний рух у Візантії у VIII — першій половині IX ст., спрямований проти шанування ікон. Індульгенція (з латин, indulgehtia — милість, прощення) — у католицькій церкві —грамота про повне або часткове відпущення гріхів. Інквізиція (латин, inquisitio — розшук) — особливий церковний суд для бо­ ротьби з єресями, що існував у ХІІІ-ХІХ ст. Іслам (з араб, покірність) — одна з трьох світових релігій. Виник в Аравії на поч. VII ст. К Капітулярії (латин, capitulana) —закони й розпорядження франкських коро­ лів, особливо з династії Каролінгів. Кардинал (з латин, cardinalis — головний) —вищий після Пани Римського чин у католицькій церкві. Каста —замкнена суспільна група, члени якої пов’язані походженням, заняттям і правовим статусом. Клір (з грецьк. клірос — жереб) — сукупність священно- та церковнослужи­ телів. Кондотьєр (італ. condottiere) — 1) начальник найманого військового загону в містах Італії в XIV-XVI ст.; 2) найманий воїн, який служив за платню. Контрфорс - вертикальний виступ стіни, що надає їй міцності та стійкості. Кбнунг (старосканд. konungr—ватажок) —у скандинавських народів у серед­ ньовіччі військовий вождь племені. Коран (араб, читання) —священна книга мусульман. Курія папська —сукупність установ для управління католицькою церквою. Куртуазія (фр. придворний) — правила рицарської поведінки. Курфюрст —один із семи князів Священної Римської імперії, яким належа­ ло право виборів імператора. Я Ландтаг —орган станового представництва в середньовічних німецьких кня­ зівствах, які входили до Священної Римської імперії. Лорд — у середньовіччі в Англії великий феодал. Пізніше спадковий титул представників англійського дворянства. М Магнат (з латин, magnatus —багата людина) —великий землевласник, аристократ. Майордбм (латин, старший у домі) — 1) вища службова особа у Франкській державі (кін. V —середина VIII ст.); 2) управитель. Майстер —повноправний ремісник, член цеху, власник майстерні. Марка — 1) у Франкській державі прикордонний округ, яким управляв марк­ граф; 2) вагова й грошова одиниця (марка золота, марка срібла) —489,5 г. Меса —головна щоденна служба Божа в католицькій церкві. Мінезйнгери —німецькі середньовічні поети (XII-XV ст.).

Мініатюра (з латин, minium — червона фарба) —невелике живописне зобра­ ження в рукописній книзі. Мулла (з араб, пап, володар) — в ісламі нижчий сан служителя релігійного культу. Н

Неф —витягнуте приміщення, відокремлене рядом колон або стовпів. о Орда (з тюрк, орду — палатка хана, стоянка) —у середньовіччі ставка хана, столиця; назва тюрксько-монгольських феодальних держав (наприклад, Золота Орда). Орден (з латин, ordo — ряд, порядок) —чернеча або рицарсько-чернеча като­ лицька громада з певним статусом. Ордонанс —королівський указ. П

Паломництво —подорож віруючих до святих місць із метою поклоніння, по­ дячної молитви або відбування покути. Парламент (англ. parliament, фр. parlement, з фр. parler — говорити) — ви­ борний (повністю або частково) законодавчий орган в Англії. Підмайстер — ремісник, який пройшов строк учнівства й працює в майстра за плату. Р

Рейхстаг —станово-представницький орган влади у Священній Римській ім­ перії. Реконкіста (ісп. відвойовувати) — відвоювання християнами Іспанії та Пор­ тугалії земель, захоплених мусульманами (718 р. —кін. XV ст.). Романський стиль —художній стиль X—XII ст. Типова споруда —приземку­ вата, з маленькими вікнами, напівкруглою аркою. Руни — давньогерманські, а потім давньоскандинавські й англоскандинавські знаки писемності. С

Сага (давньосканд. оповідь) —епічний прозовий твір з віршованими вставками. Сансара —учення про переселення душ. Сеньйор (латин, ьепїог—старий) —великий землевласник, який мав усю пов­ ноту влади на території, що йому належала; вищий феодал щодо нижчого. Симонія — купівля й продаж церковних посад або духовного сану. Скальд —давньоскандинавський поет. Скрипторій (латин. зсгірктш — писальний) —майстерня (УІ-ХІІ ст.), у якій переписувалися книги. Собор — 1) великий християнський храм; 2) собор церковний. Схизма (грецьк. розкол) —церковний розкол. 253

Схоластика (з грецьк. вчу, навчаю ) — середньовічна філософія, що досяг­ ла розквіту в XIII ст. й поєднала теологію з формальною логікою. Т

Теологія —богослов’я, наука про божественне. Тинг (давньосканд. збори ) —збори вільних дорослих чоловіків у германців і скандинавів. Тиран —одноосібний правитель міста-комуни в Італії. Трубадур (з фр. віршувати ) — провансальський мандрівний поет-співець XII—XIII ст. Трувери (з фр. знаходити, придумувати ) —північно-французькі поети-снівціХ І-Х ІУ ст. Ф Феод — спадкове володіння, яке сеньйор передає васалу на умовах несення служби. Францисканці — католицький жебрущий чернечий орден, який заснував Франциск Ассизький. X

Халіф (араб, спадкоємець) —титул правителя, який поєднував світську владу з духовною, був главою мусульман своєї країни. Хартія (з грецьк. Ііаіііз —лист папірусу) —у середні віки документ, що засвід­ чував якісь права або привілеї.

ц Цех — об’єднання міських ремісників однієї чи кількох подібних спеціаль­ ностей. Ш

Шедевр (фр. головна робота) —виріб, який виготовляв підмайстер для скла­ дання іспиту на право бути майстром. Я

Яничари (турецьк. нове військо) —особливе військо в Туреччині з XIV ст.

254

З м іс т Від автора....................................................................................................................... З Втуп. Повторення ......................................................................................................... 4 Розділ 1. Перші середньовічні держави § 1. Народження середньовічної Європи................................................................... 12 § 2. Франкська держава Каролінгів............................................................................23 § 3. Візантійська імперія............................................................................................. ЗО § 4. Арабський халіфат................................................................................................40 Практичне заняття 1. Уплив Візантії, імперії Карла Великого, перших халіфатів на становлення середньовічної Європи..................................... 52 Узагальнення до розділу 1 ............................................................................................ 54 Розділ 2. Середньовічний світ Західної Європи § 5. Людина в середньовіччі........................................................................................ 56 § 6. Середньовічне європейське суспільство............................................................. 63 Практичне заняття 2. Рицарські традиції. Замки. Життя селян............................78 § 7. Середньовічні міста Західної Європи................................................................. 81 Узагальнення до розділу 2 ............................................................................................ 98 Розділ 3. Європейське суспільство і держави в X-XV ст. § 8. Походи вікінгів та їхні завоювання.................................................................... 101 § 9. Хрестові походи...................................................................................................109 Практичне заняття 3. Наслідки хрестових походів .............................................117 § 10. Держави в середньовічній Європі.................................................................... 118 §11. Франція.............................................................................................................. 122 §12. Англія..................................................................................................................136 § 13. Німеччина.......................................................................................................... 146 § 14. Країни басейну Середземномор’я .................................................................... 155 Узагальнення до розділу 3 .......................................................................................... 164 Розділ 4. Матеріальний і духовний світ європейського середньовіччя §15. Освіта, наукові й технічні досягнення............................................................. 166 § 16. Християнська церква в XI-XV ст....................................................................175 Практичне заняття 4. Середньовічні школи та університети. Життя студентів .... 182 § 17. Архітектура та мистецтво .................................................................................185 § 18. Ранній гуманізм і Відродження в Італії.......................................................... 189 Узагальнення до розділу 4 .......................................................................................... 194 Розділ 5. Країни Центральної та Східної Європи в Х-ХУ ст. 196 § 19. Центральна та Східна Європа в середні віки....................................... § 20. Північно-Східна Русь. Утворення Московської держави................... 207 Практичне заняття 5. Виникнення слов’янської писемності. 219 Кирило та Мефодій......................................................................................... 222 Узагальнення до розділу 5 .............................................................................. Розділ 6. Середньовічний Схід 224 § 21. Туреччина.............................................................................................. § 22. Індія......................................................................................................... 231 § 23. Китай....................................................................................................... 238 .248 Узагальнення до розділу 6 .............................................................................. Короткий словник понять і термінів.............................................................. 250 255

Навчальне видання

Ліхтей Ігор Михайлович

В С Е С В ІТ Н Я ІС Т О Р ІЯ Підручник для 7 класу загальноосвітніх навчальних закладів Рекомендовано Міністерством освіти і науки України Видано за рахунок державних коштів. Продаж заборонено

Редактор II. Батуринська Обкладинка, художнє оформлення, макет 10. Ясінської Технічний редактор Л. Ткаченко Комп’ютерна верстка О. Руденко Коректори С. Бабич, І. Барвінок Підписано до друку 14.09.2015 р. Формат 70x100/16. Папір офс. № 1. Гарнітура Петерсбург. Друк офс. Ум. др. арк. 20,736 . Обл. вид. арк. 19,83 Умови, фарбовідб. 82,944 Наклад 7147 прим. Зам. № Видавництво «Грамота». 01033, м. Київ, вул. Паньківська, 25, оф. 15. Тел./факс: (044) 253-98-04. Електронна адреса: gramotanevv@bigmir.net

www.gramota.kiev.ua Свідоцтво про внесення до Державного реєстру України суб’єктів видавничої справи ДК № 341 від 21.02.2001 р. Віддруковано з готових діапозитивів видавництва «Грамота» на ПП «Юнісофт», 61036, м. Харків, вул. Морозова, 13 Б Свідоцтво ДК № 3461 від 14.04.2009 р.