Всесвітня Історія Опорні конспекти 11 клас Середницька

Посередницька

ВСЕСВІТНЯ ІСТОРІЯ КЛАС Опорні конспекти

Київ "А.С.К." СПД ФО Сандуп 2009

ББК 63.3(0)5я72 С32 С32

Середвицька Г. В. Всесвітня історія: 11 кл.: Опорні конспекти. —К.: Видавицтво А.С.К., СПД ФО Сандул, 2009. — 432 с. КВК 978-966-539-522-5. У навчальному посібнику відповідно до чипної програми для загальноосвітньої середньої школи у своєрідній логікоструктурній формі систематизовано, конкретизовано і детально викладено матеріал із всесвітньої історії. Подано оцінку історичних діячів, зроблено узагальнення і висновки. Призначений для учнів загальноосвітніх середніх шкіл, гімназій, ліцеїв, абітурієнтів, а також учителів і методистів. ББК 63.3(0)5я72

Навчальне видання

СЕРЕДНИЦЬКА Ікнна Володимирівна

ВСБСВГГНЯ ІСТОРІЯ 11 КЛАС Опорні конспекти Відповідальна за випуск Г. Постнікова Художнє оформлення Я. Починка

, Підписано до друку 14.07.09. Формат 84x108 1/32. Папір друк. Друк високий. Пірнітура “Тітевї Умови.-друк. арк. 22,68. Тираж 3000. Зам. № 51-2

“Видавництво А.С.К.”, 03057, Київ-57, вул. Желябова, 2, оф. 229. Свідоцтво Держкомінформу України ДК Ке 1082 від 10.10.2002. Висновок державної санітарно-епідеміологічної експертизи Міністерства охорони здоров’я України № 5.03.02-04/15808 від 12.04.05.

ЮВРЇ 978-966-539-522-5

© Г. В. Середняцька, 2007 €> “Видавництво А.С.К.”, 2007' © СПД ФО Сандул, 2008, 2009.

Тема І. ДРУГА СВІТОВА ВІЙНА

(1939-1945 рр.) ПОЧАТОК ВІЙНИ. ПОДЙІ939 — ЧЕРВНЯ 1941 рр. Причини війни 1. Нерівномірність економічного й політичного розвитку країн, що призвело до різкого загострення суперечностей між провідними державами світу внаслідок світової еко­ номічної кризи 1929—1933 рр. 2. Загострення суперечностей між державами, що стали на іплях проведення економічних реформ при збереженні де­ мократичних принципів і громадянського суспільства, з одного боку, і тими державами, де були встановлені то­ талітарні режими, що проповідували расизм, мілітаризм, націоналізм, з другого боку. 3. Незадоволення Німеччини, Італії, Японії Версальською системою договорів, прихід у цих країнах до впади сил, які прагнули до нового переділу світу. 4. Політика фашистських держав на загарбання ринків збу­ ту та джерел сировини, розширення сфер впливу, захоп­ лення колоній, їх боротьба за черговий переділ світу. 5. Недалекоглядна політика “потурання” та поступок агре­ сорам, яку проводили Велика Британія та Франція. 6. Політика нейтралітету та невтручання у справи європей­ ських країн, яку проводили США. 7. Безпосередня підтримка агресорів з боку СРСР, що підпи­ сав із Німеччиною пакт про ненапад та таємний протокол до нього, які відкрили шлях Німеччині для нападу на Польщу. Характер війни Характер війни змінювався в її перебігу. На першому етапі (1939-1941 рр.) — загарбницький, неспра­ ведливий з боку Німеччини, Італії, Японії та їхніх союзни­ ків, а також з боку СРСР. Справедливий, національно-ви­ звольний з боку жертв агресії та їхніх союзників. Жертви агресії «г- Польща, Литва, Латвія, Естонія, Фінлян­ дія, Данія, Норвегія, Голландія, Бельгія, Люксембург, Франція, ІОгославія, Греція, частково Румунія. На другому етапі з нападом Німеччини на СРСР (22 червня 1941 р.) характер війни змінюється. Вона стала національ­ но-визвольною, справедливою з боку СРСР, з боку анти3

гітлерівської коаліції та тих країн, що вели боротьбу проти фашизму, і залишалася загарбницькою, несправед­ ливою з боку Німеччини, Італії, Японії та їхніх союзників. Привід до війни. Напад німців, переодягнених у польську форму, на німецьку радіостанцію Глейвіц. Це була провокація і привід до нападу на Польщу.__________________ Періодизація Другої світової війни Історики сучасності дають різну періодизацію Другої світо­ вої війни. Один із варіантів такий: Перший період — 1 вересня 1939 р. - 22 червня 1941 р. (від нападу гітлерівської Німеччини на Польщу і до початку агресії проти СРСР). Він характеризується наростанням агресії фашистських держав, їхніми військовими успіха­ ми. Гітлерівці окупували всю Західну Європу до Ла-Ман­ шу й увесь Балканський півострів. Другий період — 22 червня 1941 р. -1 9 листопада 1942 р. (від нападу гітлерівської Німеччини та її союзників на СРСР і до контрнаступу радянських військ під Сталінградом). Він характеризується поширенням фашистської агресії, крахом плану Німеччини “блискавичної війни”, розши­ ренням театру воєнних дій у Тихому океані, Африці. Третій період — 19 листопада 1942 р. - 6 червня 1944 р. (від контрнаступу радянських військ під Сталінградом до на­ ступу на центральній ділянці фронту та відкриття другого . фронту в Європі). Це корінний перелом у перебігу Другої світової війни, перехід стратегічної ініціативи до країн антигітлерівської коаліції, сут­ тєві перемоги цієї коаліції (пщ Сталінградом, Курськом, звіль­ нення України і вихід на державний кордон СРСР, успішні операції англо-американських військ у Північній Африці, за­ хоплення союзниками значної частини Італії). Четвертий період — б червня 1944 р. - 8 травня 1945 р. (від на­ ступу на центральній ділянці фронту й відкриття Другого фронту у Франції до капітуляції Німеччини). Характери­ зується вступом Радянської Армії у Західну Європу та її визвольними операціями, успішними операціями англоамериканськйх військ та остаточним розгромом фашизму в Європі. П’ятий період — 8 травня - 2 вересня 1945 р. (від капітуляції Німеччини до капітуляції Японії). Це було завершення Другої світової війни. 4

Фронти Другої світової війни: Західний, Східний, Балканський, Північноафриканський, Італійський, Тихоокеан­ ський, Далекосхідний. Союзники Німеччини в Європі: Італія, Угорщина, Болгарія, Румунія, Словаччина, Фінляндія, Хорватія. Напад Німеччини іиа Польщу -11квітня 1939 р. Було затверджено план “Вайс” загарбання Німеччиною Польщі. 31 серпня 1939 р. Гітлерівці вчинили провокацію своїм напа­ дом на німецьку радіостанцію у прикордонному містечку Глейвіц (німці були переодягнені у польську форму). Подібні провокації було здійснено, й на інших ділянках польсько-німецького кордону. Незабаром усі радіостанції Німеччини передали в ефір екстренне повідомлення, що Польща ніби-то не поважає німецьких кордонів, порушує їх, а тому проти неї потріб­ но застосувати силу. 1 вересня 1939 р. Німеччина без оголошення війни напала на Польщу. Німецька армія чисельністю близько 1,5 млн осіб вторглася в Польщу (62 дивізії, серед них 7 танкових, 200 літаків). Польська армія налічувала 1 млн 750 тис. осіб, але була погано озброєна, не мала достатньої кількості танків, літаків, гармат. На її озброєнні була техніка застарі­ лих конструкцій. Німецькі війська, маючи значну перевагу в найновішій техніці, прорвали польську оборону і стрімко просувалися вглиб Польщі. З вересня 1939 р. Велика Британія й Франція, як союзники Польщі, були змушені оголосити війну Німеччині, але ак­ тивних воєнних дій не вели. З вересня 1939 р. -10 травня 1940 р. — “Дивна війна” на Захо­ ді, бо там панувала тиша, ніяких воєнних дій не велося. Перший англійський солдат загинув. 9 грудня 1939 р., тобто більш як через три місяці після почат­ ку війни. НачальнтсНімецького штабу оперативного ке­ рівництва генерал Йодель на Нюрнберзькому процесі заявив: “Під час польської кампанії близько 110 англо-французьких дивізій на Заході не почали жодних дій проти 23 німецьких дивізій”. 6 вересня 1939 р. Уряд Польщі залишив столицю. 18вересня 1939 р. Уряд Польїці та головне командування армій переїхали до Румунії, віддавши накази відступати в бік ру­ мунського кордону й не вступати в бій з більшовиками. 5

До 28 вересня 1939 р. тривала героїчна оборона Варшави. Польські війська героїчно оборонялися, але сили були не­ рівними. Польську армію було розгромлено за три з лишнім тижні. Німці втратили 10 тис. убитими. 12 жовтня 1939 р. Декрет А. Гітлера про розподіл польських земель: • частину польської території — Велика Польща, Сілезія — було приєднано до Німеччини; • решта території перетворено в генерал-губернаторство, яке безпосередньо підпорядковувалося фюреру. Висновки 1. Війна проти Польщі тривала всього 36 днів. 2. Польщу було поділено між двома тоталітарними режима­ ми — націонал-соціалістичним (Німеччина) і комуністич­ ним (СРСР). 3. Внаслідок поділу Польщі до СРСР відійшло 51,4% її те­ риторії з 37,1% населення (12 млн душ). 4. Німеччина дістала повну свободу дій у Європі. Вступ Червоної Армії в Західну Україну та Західну Білорусь і приєднання їх до СРСР 17 вересня 1939 р. За умовами таємного протоколу Молото­ ва — Ріббентропа на територію Польщі (Західна Україна і Західна Білорусь) вступила Червона Армія. СРСР офіційно виправдовував свою агресію необхідністю “надати допомо­ гу українцям та білорусам перед навислою загрозою”. 22 вересня 1939 р. Червона Армія ввійшла до Львова. 28 вересня 1939 р. Між Німеччиною та СРСР було підписано договір “Про дружбу і кордони”. До договору додано карту та два додаткових секретних протоколів. Було оста­ точно визначено кордони між Німеччиною і СРСР. Польшу поділено між двома тоталітарними режимами. СРСР отримав 200 тис. кв. км території західноукраїнських і західнобілоруських земель з. 12-мільйонним населенням. Німеччина приєднала польські північні й північно-західні райони загальною площею 90 тис. кв. км з населенням 10 млн чоловік (з них лише 2% становили німці). Коментуючи договір, нарком закордонних справ СРСР В. Молотов наголошував на необхідності примирення з ідеологією фашизму. Згодом В. Молотов і міністр закордонних справ Німеччини Й. Ріббентроп підписали спільну заяву, в якій відповідальність за початок Другої 6

світової війни поклали на Велику Британію і Францію. До рук радянських властей потрапило багато полонених польських військовослужбовців, яких було відправлено в табори в Путивлі, Козельці та Старобільську на Україні, а також на територію Російської Федерації. У квітні — травні 1940 р. у Катинському лісі під Смолен­ ськом, а ще раніше в Старобільську під Харковом та в ін­ ших місцях було розстріляно 21 857 вояків. Тепер уста­ новлено, що 3897 офіцерів було вбито в Катинському лісі під Смоленськом, 6295 — в Калінінській (Тверській) об­ ласті, 4403 — у Старобільську під Харковом. Місце поховання ще 7262 розстріляних польських офіце­ рів не відомо. Населення Західної України і Західної Білорусі з надією зустрічало Червону Армію, сподіваючись на захист від окупації фашистської Німеччини й здійснення споконвіч­ них прагнень про возз’єднання зі Східною Україною. Наприкінці вересня 1939 р. у Бресті, Львові, Гродно, Ковелі і Пінську відбулися паради військ переможців — вермахту й Червоної Армії, що в світі було розцінено як посилення загрози миру в Європі з боку тоталітарних режимів. 22 жовтня 1939 р. проведено вибори до Народних зборів під ретельним контролем нових властей за безальтернативним списком кандидатів для узаконення радянського ре­ жиму в Західній Україні. Наприкінці жовтня 1939 р. Народні збори прийняли Декла­ рацію про возз’єднання Західної України з радянською Україною у складі СРСР; У листопаді 1939 р. відбулися сесії Верховної ради СРСР та Ук­ раїнської PCP, які ухвалили закони про долучення Західної України до складу СРСР і возз’єднання її з Українською PCP. На території Західної України було створено шість облас. тей — Львівську, Станіславську, Волинську, Тернопіль­ ську, Рівненську, Дрогобицьку. Висновок Об’єднання всіх українських та білоруських земель у скла­ ді УРСР і БРСР мало велике позитивне значення. Вперше за кілька століть своєї історії українці та білоруси опини­ лися в межах однієї держави, хоча це було здійснено в умовах протистояння двох систем (гітлерівської та ста­ лінської) і насильницькими методами зі зневажанням національної гідності, застосуванням масових репресій. 7

Входження до складу Радянського Союзу Північної Буковини, Бессарабії, Латвії, Литви та Естонії Червень 1940 р. Уряд СРСР зажадав від Румунії виведення ЇЇ військ із Бессарабії, а також із тієї частини Північної Бу­ ковини, де проживало українське населення. Не маючи підтримки з боку Німеччини, урад Румунії віддав на­ каз своїм військам залишиш зазначені в ультиматумі території. Законодавчо закріплення нових території у складі СРСР відбулося через створення нової союзної республіки — Молдавської PCP — та розподілу, території Бессарабії між Молдавською та Українською PCP. До складу Молдавської PCP увійшла також частина ук­ раїнських історичних земель Придністров’я, де ще 1924 р. у складі УРСР було створено Молдавську автономну радянську.республіку. У складі УРСР було створено дві нові області — Чернівецьку та Ізмаїльську. 1939 р. СРСР нав’язав урядам Естонії, Литви та Латвії пакти про взаємодопомогу, які були підписані: з Естонією — 28 вересня 1939 p., Латвією — 5 жовтня 1939 p., Литвою — 10 жовтня 1939 р. За цими договорами на території прибалтійських держав передбачалося розміщення радянських збройних сил та створення військово-морських баз. / Через деякий час уряди прибалтійських держав були зви­ нувачені в порушенні підписаних ними угод і на їхню те­ риторію було введено додаткові радянські війська. Радянське керівництво сприяло створенню в Прибалтиці маріонеткових народних фронтів і формуванню так зва­ них “народно-демократичних урядів”, які проголосили радянську владу в цих країнах. Серпень 1940 р. Сьома сесія Верховної Ради СРСР ухвалила постанову про входження Литви, Латвії та Естонії до складу СРСР. ________ ____________ __________ Висновок Приєднання Бессарабії, Північної Буковини, Литви, Латвії та Естонії до СРСР було здійснено примусовими засобами. Радянсько-фінська війна (ЗО листопада 1939 р. — 12 березня 1940 р.) Війна СРСР з Фінляндією була безпосереднім наслідком пакту Молотова— Ріббентропа та умов секретного протоко­ лу, за якими Фінляндія потрапила до сфери впливу СРСР. 8

Жовтень 1939 p. СРСР запропонував Фінляндії: • здати йому в оренду порт Ханко терміном на ЗОроків; • віддати півострів Рибачий, що контролює підходи до Мурманська; • відсунути радянсько-фінський кордон від Ленінграда на кілька десятків кілометрів на обмін території в Карелії. Фінляндія відкинула ці пропозиції. ЗО листопада 1939 р. У відповідь СРСР починає військові дії проти Фінляндії (так звана “зимова війна”). У бойових діях з боку СРСР взяло участь 960 тис. бійців, з боку Фін­ ляндії — 400 тис. 14 грудня 1939 р. СРСР як країну-агресора було виключено з Ліги Націй. Листопад 1939 р. — лютий 1940 р. Стратегічна ініціатива на­ лежала Фінляндії. Радянські війська зазнали поразки. Лютий 1940 р. Червона Армія ціною великих втрат, взявши штурмом “лінію Маннергейма”, примусила Фінляндію піти на підписання договору про мир. 12 березня1940р. Було підписано радянсько-фінську мирну угоду. Умови мирної угоди 1. СРСР отримав піврстрів Ханко в оренду для створення військово-морської бази. 2. Встановлювалася нова лінія радянсько-фінського кордо­ ну: його було відсунуто на 150 км від Ленінграда. 3. До складу СРСР увійшли: • Карельський перешийок з містом Виборгом, Виборзь­ кою затокою й островами північніше і південніше Ладо­ зького озера; • частина Рибачого і Середнього півостровів на узбережжі Балтійського моря. 4. Сторони зобов’язувалися: • утримуватися від нападу одна на одну; • не укладати союзів; • не вступати в коаліції проти однієї зі сторін. 1. 2. 3. 4.

Наслідки війни Війна тривала 105 днів. СРСР зазнав великих втрат: 70 Тис. осіб загинуло, 17 тис. осіб пропало безвісти, 176 тис. поранених і обморожених. Втрати були значно більшими від фінської сторони (Фін­ ляндія втратила 23 тис. солдатів убитими і 44 тис. поране­ ними): Фінляндія залишалася незалежною державою. 9

5. Війна підірвала міжнародний авторитет СРСР: • СРСР було виключено з Ліги Націй як країну-агресора (грудень 1939 р.); , • СРСР продемонстрував слабкість своїх військових сил, незадовільну їх технічну оснащеність (у військах вико­ ристовувалися фуфайки зразка Першої світової війни, гвинтівки — кінця XIX ст., ложки, казанки — часів Кримської війни). У Незадовільному стані були танки, літаки, артилерія тощо. Загарбання Німеччиною Данії, Норвегії, Бельгії, Голландії 9 квітня 1940 р. Німецькі війська без оголошення війни напа­ ли на Данію і Норвегію (операція “Везерюбунг”). Дат­ ський уряд відмовився від боротьби, звернувшись із закликом до народу не чинити опору німцям. 9 квітня — 10 червня 1940 р. Бої за Норвегію!. Норвезька ар­ мія чинила опір, але сили були нерівними. Короля та уряд з залишками норвезької армії було вивезено до Великої Британії. Німецькі війська окупували Норвегію. ґ 10 травня 1940 р. Німецькі війська почали вторгнення/ до Голландії, Бельгії, Люксембургу. V 15 травня 1940 р. Голландська армія капітулювала. 17 травня 1940 р. Гітлерівці вступили до столиці. Бельгії Брюсселя.________._______________________________ Висновки 1. Німецькі війська без особливих зусиль захопили Данію, Норвегію, Бельгію, Голландію, Люксембург. 2. Німецьке командування отримало можливість сконцен­ трувати свої збройні сили в боротьбі проти Франції. ( Розгром Франції 10 травня 1940 р. Початок наступу Німеччини на Францію через Голландію та Бельгію (операція “Гельб”). 23 травня 1940 р. Танковий корпус генерала Г. Гудеріана ви­ йшов до французького порту Дюнкерк (узбережжя Ла-Маншу) й оточив англо-франко-бельгійські війська, які були прикуті до моря (40 англійських, французьких і бельгійських дивізій). Однак несподівано німецька армія припинила наступ і це дало змогу забезпечити евакуацію союзних військ в Англію (338 тис. осіб). На узбережжі залишилося багато техніки: 8 тис. кулеметів, 82 тис. авто­ машин, 2,4 тис. гармат, 90 тис. гвинтівок. 10

5 червня 1940 р. Гітлерівські війська розгорнули наступ на Париж, а через 9 днів без бою ввійшли до столиці Франції. 22 червця 1940 р. Новий голова французького уряду маршал Петен підписав у Комп’єнському лісі, в тому самому ваго­ ні, де в листопаді 1918 р. маршал Фош запропонував умо­ ви перемир’я німецькій делегації, франко-німецьку угоду про перемир’я. Умови перемир’я 1. Французькі військово-морські сили повинні були скласти зброю і передати її Німеччині. 2. Франція втрачала 2/3 частини своєї території, яка перехо­ дила під контроль окупаційних властей. 3. На півдні Франції в місті Віші німці дозволили сформува­ ти пронімецький уряд на чолі з Петеном. 4. На Францію накладалася велика контрибуція. 5. 1,8 мли полонених французів повинні буЛи перебувати в Німеччині до укладення миру. 6. Економіку Франції контролював німецький уряд. Висновки 1. Франція зазнала поразки. 2. Втрати німців у боях за Францію: 27 тис. убитими, 100 тис. поранено, 18,4 тис. пропало безвісти. 3. Швидка поразка Франції значно зміцнила Німеччину і поставила Велику Британію у скрутне становище. 4. Тепер настала реальна загроза німецького вторгнення на Британські острови. 5. Капітуляція Франції дала змогу А. Гітлеру зосередити зу­ силля свого генерального штабу на розробці плану війни проти СРСР._____________________________ ' 16 липня 1940 р. А. Гітлер підписав план захоплення Великої Британії під назвою “Морський лев”. Осінь 1940 р. А. Гітлер почав масові бомбардування Великої Британії й активну “підводну війну” проти її флоту. Однак операцію “Морський лев” не було здійснено. Причини: • нестача морських транспортних засобів; • сильна англійська авіація; • труднощі зосередження великої морської армади у вузь­ кому Ла-Манші; • США надали Великій Британії фінансову допомогу згідно з законом від 11 березня 1941 р. про ленд-ліз, 11

тобто про надання матеріальної допомоги на умовах довгострокового кредиту країнам, оборона яких має для США першочергове значення. Висновки 1. Недалекоглядна політика Великої Британії і Франції в перші місяці війни призвела до окупації майже всієї Європи. 2. Дев’ять європейських держав було окуповано Німеччи­ ною: Австрію (1938 р.), Чехо-Словаччину (1938-1939 рр.) — до початку Другої світової війни; Польщу, Данію, Норве­ гію, Бельгію, Голландію, Люксембург, Францію — після початку Другої світової війни; 3. Сім держав були її союзниками: Італія, Угорщина, Руму­ нія, Болгарія, Словаччина, Хорватія, Фінляндія. 4. Лише три держави залишалися нейтральними: Швеція, Швейцарія, Ісландія.

АГРЕСІЯ НА БАЛКАНАХ ■/ " " Причини початку воєнних дій на Балканах ( У стратегічних планах Німеччини та Італії Балкани посі­ дали важливе місце: 1. Балкани були вигідним плацдармом для нападу на СРСР. 2. Захоплення Балкан дало б змогу встановити свій кон­ троль над протоками Босфор і Дарданелли. 3. Захоплення Босфору і Дарданелл сприяло б проникненню на Близький Схід і встановленню свого контролю над ним. 4. Тут були сильні позиції Великої Британії і захоплення Балкан значно ослабило б її позиції в цьому регіоні. Квітень 1940 р. Італія окупувала Албанію. 28 жовтня 1940 р. Італія направила 200-тисячну армію проти Греції, але наштовхнулася там на стійкий опір. Наступ здійснювався з території Албанії. На допомогу грекам прийшли британські війська й наступ було зупинено. 6 квітня 1941 р. Німеччина вторглася в Югославію (операція “Маріта”). 17 квітня 1941 р. Німеччина підкорила Югославію, яку було розчленовано між Німеччиною, Італією, Болгарією та Угорщиною: • утворено “незалежні” Сербію та Чорногорію; • Македонія відійшла до Болгарії; 12

, • Чорногорія приєдналася до Італії; • Воєводина — віддана Угорщині; • Словенію поділено між Німеччиною та Італією. Кінець травня 1941 р. Спільний наступ італійсько-німецьких військ, внаслідок якого Грецію окупували фашисти. Травень 1941 р. Німецькі повітряно-десантні частини захо­ пили о. Крит :— важливу базу, що з півдня прикривала Ватіканський півострів (операція “Меркурій”). Усі Балканські країни опинилися під контролем агресорів.

ВбЄННІ ДІЇ в 1941-1942 рр. План “Барбаросса” Грудень 1940! р. А. Гітлер затвердив секретний план “Барба­ росса” (директива А. Гітлера №21), розроблений ні­ мецьким генеральним штабом. Він передбачав: 1. “Блискавичну війну” — “бліцкриг”. 2. Три групи німецьких військ ■ — “Північ”, “Центр”, “Пів­ день”— за допомогою раптових комбінованих ударів тан­ кових, механізованих військ та авіації повинні були швидко просуватися вглиб СРСР до Ленінграда, Москви, Києва, вийти на лінію Архангельськ — Астрахань. 3. Розгромити Радянський Союз протягом двох місяців. План “Барбаросса” було виготовлено лише у дев’яти примір­ никах: • три вручили головнокомандувачам сухопутних військ, військово-повітряних та військово-морських сил; • шість було сховано в сейфах командування вермахту. Мета фашистської Німеччини 1. Усунення збройним шляхом СРСР я к найбільшої пере­ шкоди на шляху до світового панування. 2. Створення “Великої світової Німецької імперії”. Напад Німеччини на СРСР 22червня 1941 р. Гітлерівська Німеччина без оголошення війни напала на СРСР. На боці Німеччини виступили: Іта­ лія, Угорщина, Румунія, Фінляндія. 13

Допомогу Німеччині надала франкістська Іспанія, яка послала на радянсько-німецький фронт так звану “бла­ китну дивізію”. Як Німеччина була підготовлена до війни проти СРСР? 1. Німеччина вже підкорила багато країн Європи. 2. Фашистський блок (Німеччина, Італія, Японія) розширив­ ся за рахунок Румунії, Болгарії, Угорщини, Фінляндії. 3. Зросла воєнна економіка Німеччини. • У розпорядженні Німеччини перебували людські ресур­ си, сировина та промисловість майже всієї Європи. • Німеччина використовувала збройні й машинобудівні заводи Австрії, Бельгії, Чехо-Словаччини та інших країн для оснащення своєї армії. . • Важливу стратегічну сировину постачали Німеччині так звані “нейтральні країни” — Іспанія, Португалія, Туреччина. • Німецькій армії був характерний високий ступінь тех­ нічної оснащеності, бойовий досвід. / • Був створений плацдарм для нападу на СРСР. І 4. Генеральний штаб розробив план ведення війни протеї СРСР — план “Барбаросса”. 5. Фашистська Німеччина та її союзники розгорнули вій­ ська вздовж границі СРСР від Баренцового моря до Чор­ ного. Для нападу на СРСР виділялося 152 дивізії (в тому числі 19 танкових і 14 моторизованих), 2 бригади та 29 пі­ хотних дивізій і 16 бригад союзників Німеччини, у складі яких було 5,5 млн солдатів і офіцерів, 47,2 тис. гармат і мі­ нометів, 4,4 тис. танків, 4940 літаків. Німецькі війська наступали у трьох напрямках: Група армій “Північ” (командувач — генерал-фельдмаршал В. Леєб) наступала зі Східної Пруссії в напрямку на Ленін­ град. Основним завданням було захопити Прибалтику, важливі порти в Балтійському морі. Група армій “Центр” (командувач — генерал-фельдмаршал Ф. Бок) наступала в центральних районах СРСР у напрям­ ку на Мінськ і Москву. Група армій “Південь” (командувач генерал — фельдмар­ шал Г. Рундштедт) вела наступ у південному напрямку, щоб вийти до Дніпра й продовжити наступ на Харків, Донбас, Крим. Радянські війська, зосереджені на західних кордонах, ста­ новили 170 дивізій, 2,7 млн. солдатів і офіцерів. Першого дня війни понад тисячу німецьких літаків бом­ 14

били на радянській території важливі стратегічні об’єкти. На головних напрямках німці мали значну перевагу в жи­ вій силі й техніці. У перші місяці війни радянські війська змушені були від­ ступати під натиском переважаючих сил противника. Причини невдач Червоної Армії в початковий період війни 1. Воєнно-політичне керівництво країни, очолюване Й. Ста­ ліним, своєю антинародною внутрішньою та авантюрною зовнішньою політикою поставило СРСР на межу катаст­ рофи. 2. Кращі військові кадри було репресовано. Протягом 1937-1938 рр. було знищено близько 40 тис. командирів і цолітпрацівників, із них 1800 генералів. На 1941 р. лише в суходільних військах не вистачало за штатом 66,5 тис. командирів усіх рівнів, а в авіаційних підрозділах—третини. 3. Молоді командири не мали необхідних знань і досвіду ве­ дення війни. До початку війни лише 7% командирів Збройних сил СРСР мали вищу військову освіту, а 37% не пройшли повного курсу навчання навіть у середніх війсь­ кових навчальних закладах. Із 225 командирів полків жо­ ден не мав вищої спеціальної освіти. 4. У військах панувала система жорсткої централізації управління і суворого підпорядкування, що сковувало ініціативу командирів, породжувало схильність до шаб­ лонів, застарілих схем. 5. Червона Армія не мала достатнього досвіду ведення великих операцій в умовах сучасної війни. 6. Насильство, адміністрування не сприяли мобілізації внутрішніх духовних сил суспільства на відсіч ворогові. 7. Радянська військова техніка та озброєння поступалися німецьким. Переозброєння відбувалося вкрай повільно. З великим запізненням почали формуватися механізовані корпуси. 8. Більше половини запасів зброї, боєприпасів, техніки, пального було складовано поблизу кордонів, а тому за­ хоплено або знищено противником у перші дні війни. 9. Було здійснено демонтаж інженерних оборонних споруд на старому радянсько-польському кордоні, але не збудо­ вано нових. ' 10. Несподіваність, раптовість нападу і переваги першого удару. 15

11. Й. Сталін не вірив фактам, які свідчили про підготовку Німеччини до вторгнення. Під приводом небезпеки спро­ вокувати війну він заборонив привести прикордонні ок­ руги у стан бойової готовності. 12. Розпорошеність сил Червоної Армії на кордонах проти Німеччини, Туреччини та Японії. 40 дивізій СРСР був змушений тримати на східному кордоні, де стояла міль­ йонна Квантунська армія Японії. 13. Міжнародна ізоляція СРСР. Відсутність надійних союзників. 14. Неправильне твердження, що радянські війська вести­ муть воєнні дії “на ворожій території” та “малою кров’ю”. Висновки / 1. Нападом Німеччини на СРСР Друга світова війна вступи­ ла у новий етап. 2. Головним фронтом для фашистських агресорів став Схід­ ний. 3. На Східному фронті вирішувалася доля багатьох народів світу. 4. Масштаби війни зростали.

СТВОРЕННЯ АНТИГІТЛЕРІВСЬКОЇ КОАЛІЦІЇ Причини створення 1. Війна загрожувала інтересам США, Великої Британії та їхнім колоніям. 2. Небезпека всьому світові агресивних планів Німеччини та її союзників. N Коаліція (від лат. соаІШо — союз) — політичний та воєн­ ний союз держав для спільних дій. Умови для створення антигітлерівської коаліції створив закон про ленд-ліз, прийнятий у США 11 березня 1941 р., про передач}' в позику або в оренду зброї, боєприпасів, стра­ тегічної сировини, продовольства союзникам, який припи­ нив політику ізоляціонізму.

16

І

Етапи створення коаліііії Перший етап Червень-липень 1941 р. Після нападу Німеччини на СРСР ке­ рівники США та Великої Британії заявили ііро підтримку СРСР. 12 липня 1941 р. У Москві підписано Угоду про спільні дії у війні проти Німеччини між урядами СРСР і Великої Бри­ танії. Було досягнуто домовленості не укладати сепарат­ ного миру з Німеччиною. Серпень 1941 р. У Канаді відбулася зустріч В. Черчилля (Ве­ лика Британія) і Ф. Рузвельта (США), які узгодили план дій в умовах зміни розстановки сил у світі. Було підписано так звану “Атлантичну хартію”, згідно з якою: • США і Велика Британія підтверджували про відсут­ ність у них намірів до територіальних загарбань; • підкреслювалося про право народів на самовизначення; • обидві країни брали на себе зобов’язання відновити су­ веренні права підкорених народів; створити післявоєн­ ний світ на основі відмови від застосування сипи. Листопад І941 р. На СРСР поширювалася дія закону США про ленд-ліз. 19 вересня— 1 жовтня 1941 р. Московська конференція трьох держав — СРСР, США і Великої Британії. Прийнято рішенпя: • про англо-американське постачання зброї й стратегіч­ них матеріалів на найближчі дев’ять місяців; • СРСР узяв зобов’язання постачати своїм західним партнерам сировину для воєнного виробництва. Незабаром уряд CUIA надав СРСР кредит на суму 1 млрд доларів. Згідно з першим протоколом про поставки з жовтня по листопад 1941 р. вони повинні були поставити 1200 лі­ таків (із них 300 бомбардувальників), 1500 танків ( близько 50 зенітних установок, а поставили 501 танк, 8 зенітних установок і 750 літаків (із них лише 5 бомбар­ дувальників). —?-----:----------------------------------------------:---------------------- — ■ Висновок У 1941 р. було закладено основи створення антигітлерів­ ської коаліції. 17

Другий етап I січня 1942 р. У Вашингтоні 26 держав, у тому числі СРСР, США, Велика Британія, підписали Декларацію Об’єднаних Націй. Вони зобов’язувалися: 1. Використовувати свої ресурси для боротьби проти агресо­ рів. 2. Співпрацювати у війні. 3. Не укладати сепаратного миру. 26 травня 1942 р. В Лондоні було підписано договір між СРСР і Великою Британією “Про союз у війні проти гітле­ рівської Німеччини та її союзників у Європі та про співро­ бітництво після вііини”. / II червня 1942 р. Радянсько-американські переговори у Ва­ шингтоні, які завершилися підписанням угоди “Про прин­ ципи, застосовувані до взаємної допомоги у веденні війни проти агресії”. Обидві сторони-зобов’язувалися: • розвивати торгівлю; • розвивати економічне співробітництво; • постачати одна одній оборонні матеріали та інформацію. Так було завершено створення антигітлерівської коаліції. 1. 2. 3. 4.

Суперечності в коаліції З питання відкриття другого фронту в Європі. Різний політичний характер держав. Різні мета та наміри щодо повоєнного упорядкування світу. Різні ідеології держав коаліції.

Висновки 1. Створення й зміцнення антигітлерівської коаліції відігра­ ло важливу роль у розгромі фашистських держав. 2. Вона сприяла створенню бойової співдружності всіх наро­ дів світу, що боролися проти фашистського поневолення. 3. Сприяла консолідації всіх антифашистських сил у країнах Європи, Азії, Америки. 4. Вона закріплювала ізоляцію фашистських агресорів. 5. В умовах світової війни формувався досвід співробіт­ ництва країн з різним суспільним ладом та різними ідео­ логіями. 6. Утворення коаліції зірвало плани А. Гітлера внести роз___________________ кол у ряди його противників. 18

Перебіг подій на радянсько-німецькому фронті 22 червня 1941 р. Напад Німеччини на СРСР. Раптовість на­ паду забезпечила Німеччині значні успіхи в перші дні війни. Перші удари німецьких військ стримували радянські при­ кордонники, які виявляли масовий героїзм, хоча чисельна перевага була на боці німців. Усім відомі подвиги прикордонників застави лейтенанта Лопатіна, Володимир-Волинського загону, фортеці Брест. 25-29 червня 1941 р. Найбільша танкова битва початкового періоду війни в районі Луцьк — Броди — Рівне — Дубно. З обох боків брало участь 2 тис. танків. За три неповні тижні жорстоких боїв радянські війська змушені були здати Латвію, Литву, Білорусь, значну час­ тину України та Молдови. Німці розгорнули наступ на Київ. Внаслідок глибокого прориву німцям удалося ото­ чити значну кількість радянських військ під Києвом. Бага­ то загинуло. В полон потрапило близько 650 тис. Проте героїчна оборона Києва (17 липня — 19 вересня 1941 р.), Одеси (5 серпня — 16 жовтня 1941 р.), Севастополя (ЗО жовтня 1941 — 4 лнцня 1942 рр.), Смоленська (10 лип­ ня — 10 вересня 1941 р.), Ленінграда (10 липня 1941 — січень 1944 рр.) зірвала німецькі плани “блискавичної вій­ ни”. На жодному з трьох головних стратегічних напрям­ ків наступу німецько-фашистська армія не досягла поставлених завдань. Гітлерівське командування основні сили зосередило на головному, Московському напрямку. Німецька групаармій “Центр” вела бої проти радянських військ Західного фронту. Фашистські війська-захопили Смоленськ. Контрудари Червоної Армії під Оршею, Вітеб­ ськом, Великими Луками і Смоленськом змусили фаши­ стів уперше в перебігу Другої світової війни перейти до оборони. Групу армій “Центр” було зупинено на підходах до Москви. Висновки 1. Втрати радянських військ були величезні: • Червень— грудень 1941 р. Радянські збройні сили втра­ тили: 67% стрілецької зброї, 91% танків, 90% гармат і мінометів, 90% літаків; 3,8 млн радянських солдатів й офіцерів опинилися в полоні. • Тільки в першій половині жовтня 1941 р. у районі Вязь­ ми потрапили в оточення та трагічно загинули 5 армій і 12 дивізій народного ополчення. 19

2. Німеччина та її союзники за перші п’ять місяців війни оку­ пували Прибалтику, Білорусь, Молдову, велику частину території України, західні області Росії. 3. Незважаючи на тимчасові поразки СРСР, гітлерівський . план “блискавичної війни” провалився. Московська битва ЗОвересня 1941 р. Початок битви за Москву (операція “Тай­ фун”). Ситуація під Москвою була загрозливою для СРСР. Для наступу на Москву гітлерівське керівництво зосередило понад 1 мли солдатів та офіцерів. ' 19 жовтня 1941 р. У Москві було запроваджено стан облоги. Командувачем оборони Москви було призначено Г. Жукова. 15 листопада 1941 р. Новий наступ німщв на Москву, внаслі­ док якого ворог наблизився за 25-30 Км до міста. Викори­ ставши свіжі резерви, у ніч з 5 на б грудня 1941 р. радянські війська перейшли в контрнаступ, внаслідок якого ворога було відкинуто на 100— 250 км від Москви. Повністю ви­ зволено Московську та. Тульську області, а Смоленську, Калінінську, Орловську і Курську — частково. ч Значення розгрому німецьких військ під Москвою 1; Гітлерівський план “блискавичної” війни було зірвано. 2. Це була перша велика поразка німецької армії в Другій світовій війні. 3. Було розгромлено 38 дивізій противника., 4. Розвіяно міф про непереможність німецької армії. 5. Перемога Червоної Армії під Москвою мала велике стра­ тегічне значення. 6. Вона сприяла остаточному оформленню антигітлерів­ ської коаліції. Весна 1942 р. Радянське командування припустилося поми­ лок на Харківському напрямку, внаслідок яких німецькі війська захопили Північний Кавказ і вийшли до Сталінграда. 22 липня 1942 р. Уся територія України була окупована німе­ цькими військами.

20

Напад Японії на Перл-Гарбор (Гіірл-Харбор). Початок бойових дій на Тихому океані 27 вересня 1940 р. Японія підписала Троїстий пакт (Німеччи­ на, Японія, Італія), що дав їй змогу реалізувати свої інте­ реси в Східно-Азійському регіоні та на Тихому океані. Японія планувала спочатку загарбати економічні ресурси британських, американських і голландських володінь у Південно-Східній Азії й на Тихому океані. Квітень 1941 р. У Москві між Японією і СРСР було підписа­ но договір про нейтралітет. Літо 1941 р. Японія окупувала Індокитай (французьку коло­ нію), розгорнула підготовку до загарбання Індонезії (гол­ ландської колонії). 7 грудня 1941 р. Японська авіація (350 літаків, що базувалися на авіаносцях) завдала раптового масового удару по най­ більшій військово-морській базі США — Перл-Гарбор на Гавайських островах у Тихому океані. З 8 лінкорів, що стояли на рейді, 4 було потоплено та 4 пошкоджено. З ла­ ду вибуло 18 військових кораблів, знищено 272 літаки, загинуло 2345 американських вояків. Одночасно в Пів­ денно-Китайському морі японці потопили британський лінкор і крейсер. 8 грудня 1941 р. США, Велика Британія та її домініони ого­ лосили війну Японії. 11 грудня 1941 р. У відповідь Німеччина й Італія оголосили війну США. Висновки ' 1. До середини 1942 р. Японія мала значні успіхи. 2. Позиції США та Великої Британії в Тихому океані були ослаблені. 3. Японські агресори здійснили широкий наступ у Півден­ но-Східній Азії. 4. До травня 1942 р. Японія захопила Малайю, Бірму, Індо­ незію, Філіппіни. 5. Японські війська оволоділи найбільшими британськими військово-морськими базами— Сінгапуром і Гонконгом. 6. Вони окупували численні острови в Тихому океані, що на­ лежали Великій Британії та США, вторгайся в Півден­ но-Західний Китай і Східну Індію. 7. Тільки за перші п’ять місяців війни Японія загарбала вели­ чезну територію — 3,8 млн кв. км з населенням більш як 150 млн осіб, причому зазнавши мінімальних втрат.

8. СІЛА почали вживати термінових заходів щодо посилення тихоокеанського флоту, розгорнулося масове будів­ ництво кораблів різних типів. Прілини успіху Японії на першому етапі війни 1. Раптовість нападу. 2. Японія була добре підготовлена до війни, маючи значну __ авіацію й військово-морський флот. 3. Вміло використала перевагу в авіаносцях. 4. Вміло використовувала взаємодію сухопутних військ з флотом та авіацією. , ■ 5. Армія й флот Великої Британії брали участь у воєнних діях в Європі та Африці. 6. Привабливість для азійських народів гасла японців “Азія для азіатів”.

Другий період війни Травень 1942 р. Американські літаки, що базувалися на авіа­ носцях, завдали удару по японських кораблях у Коралово­ му морі. Яйонія втратила авіаносець, крейсер і понад 70 лггакіів. Це була перша перемога США у війні з Японією. 4 червня 1942 р. Спроба Японії захопити американську базу на острові Мідуей (на північний захід від Гавайських ост­ ровів) закінчилася невдачею. Японський флот втратив 4 авіаносці, близько 332 літаків, 2155 моряків та льотчиків. З літа 1942 р. Японія перейшла до оборони. Серпень 1942 р. Американські війська перейшли у наступ. Почалося визволення Алеутських островів. Жорстокі бої розгорнулися на морі, в повітрі, на суші. Вони продовжу­ валися до лютого 1943 р. і завершилися повною поразкою Японії.______________ ___________________ Висновки 1. Могутність військово-морських сил Японії була піді­ рвана. 2. Японія була змушена відмовитися від наступальних дій і перейти до стратегічної оборони. Зі Ініціативу в Тихоокеанському регіоні перехопили США.

22

Війна в Північній Африці (Вересень 1940 — травень 1943 рр. — північно-африканська кампанія між італо-німецькими та англо-американськимн військами) Вересень 1940 р. Італійські війська почали наступ у Північній Африці. Вони просувалися у східному напрямку, щоб захопити Єгипет і встановити контроль над Суецьким каналом. Захопили Британське Сомалі, частину території Кенії й Судану. Грудень 1940 р. Внаслідок наступу британських військ Італія втратила всі свої володіння в Східній Африці. На допомо­ гу італійській армії прибули німецькі війська на чолі з ге­ нералом Е. Роммелем. Весна 1941 р. Італо-німецькі війська почали наступ з Лівії на Єги­ пет. Проте їхнє просування в межі Єгипту було зупинено. Гітлерівці не мали резервів для наступальних операцій на Африканському континенті, бо зосереджували свої сили для війни проти СРСР. Листопад 1941 р. Британські війська на чолі з генералом Б. Монтгомері перейшли в наступ і визволили всю Кіренаїку (операція “Крусейдер”). Січень 1942 р. Фашисти знову почали наступ, у ході якого оволоділи Кіренаїкою. Італо-німецька авіація та флот контролювали шляхи сполучення в Середземному морі. Британські війська відступили в межі Єгипту. 23 жовтня 1942 р. Британські війська почали наступ у районі Ель-Аламейна (Єгипет). Італо-німецькі війська зазнали поразки й відступили в Лівію. 8 листопада 1942 р. Союзні війська (англо-американські) під командуванням Д. Ейзенхауера висадилися у Північ­ но-Західній Африці, в портах Алжиру і Марокко. Посту­ пово союзні війська розгромили німців і встановили свій контроль над цим регіоном. 12 травня 1943 р. Італо-німецькі війська капітулювали. Висновки : * ~~ 1. Північну Африку було звільнено від італо-німецьких військ. 2. Уся Північна Африка опинилася під контролем Великої Британії та США. Після завершення бойових дій у Північ­ ній Африці союзники змогли контролювати південну частину Середземного моря та розпочати підготовку до вторгнення в Італію. _______________ ._____ _____ 23

ПЕРЕБІГ ВІЙНИ у 1943 р. Сталінградська битва, її наслідки та значення 1942 р. Ставка А. Гітлера вирішила основний удар здійснити на південних напрямках. Травень 1942 р. Наступ фашистських військ у Криму. 4 липня 1942 р. Після тривалої героїчної оборони радянські війська залишили Севастополь. Німецькі війська зайняли Донбас, Ростов, почалися бої за Кавказ з метою виходу до бакинської нафти. Почався наступ гітлерівських військ на Сталінград. 17 липня — 18 листопада 1942 р. Оборонний період Сталінградської битви. 17 липня 1942 р. Шоста німецька армія почала наступ на Сталінград, маючи значну перевагу в людських ресурсах й озброєнні. Мужньо захищала місто 62-га армія під командуванням генерала В. Чуйкова та 64-та армія генерала М. Шумилова. 28 липня 1942 р. Й. Сталін видав наказ № 227 “Ні кроку на­ зад!”. Заборонялося відступати без розпорядження ко­ мандування. У тилу військ створювалися спеціальні загони, які розстрілювали тих, хто наважився відступати. 22 вересня 1942 р. Ворог захопив більшу частину міста. Бої велись у самому місті за кожну вулицю, квартал, за кож­ ний будинок. 19 листопада 1942 р. — 2 лютого 1943 р. — наступальний пе­ ріод радянських військ під Сталінградом. 19 листопада 1942 р. Згідно з операцією “Уран” Червона Ар­ мія почала контрнаступ під Сталінградом сйлами трьох фронтів— Південно-Західного (командувач М. Вагутін), Сталінградського (О. Єременко) і Донського (К. Рокосовський). 23 листопада 1943 р. Поблизу м. Калача війська ПівденнотЗахідного та Сталінградського фронтів, якими коман­ дували генерали М. Ватутін і О. Єременко, замкнули кільце оточення. У кільці оточення опинилися 22 німецькі дивізії чисель­ ністю 330 тис. осіб на чолі з фельдмаршалом фон Паулюсом та багато військової техніки. Грудень 1942 р. Було здійснено спробу прорвати оточення і допомогти армії Паулюса німецькою групою армій “Дон* (командуючий генерал-фельдмаршал Манштейн) у районі ти. Котельниково. Прорвати оточення не вдалося, вони були відкинуті ра­ дянськими військами. 24

10 січня 1943 р. Розпочався завершальний етап Сталінградської битви, після того як запропоновані радян­ ським командуванням умови капітуляції було відкинуто А. Гітлером. До 2 лютого 1943 р. Залишки оточеної в Сталінграді 6-ї армії Паулюса капітулювали. Генерал-фельдмаршал Паулюс із частиною свого штабу потрапив у полрн. Наслідки Сталінградської битви 1. У цій битві було розгромлено 5 армій — 2 німецькі, 2 ру­ мунські й 1 італійську. 2. Німеччина та її союзники втратили під Сталінградом 1.5 млн осібгЗ,5 тис. танків і штурмових гармат, 12 тис. гармат і мінометів, 3 тис. літаків. 3. ЧУ полон було взято понад 91 тис. вояків, у тому числі 2.5 тис. офіцерів і 24 генерали на чолі з фельдмаршалом Паулюсом. 4. Значно впав моральний дух німецької армії. 5. Вона вплинула на перебіг Другої світової війни. 6. Активізувався рух Опору в країнах Західної Європи. Значення Сталінградської битви 1. Перемога під Сталінградом стала початком корінного пе­ релому в перебігу Другої світової війті. 2. Сталінградська битва дала змогу Червоній Армії заволо­ діти стратегічною ініціативою й перейти в наступ по всьо­ му фронту від Ленінграда до Кавказу. 3. Вона зірвала стратегічні плани гітлерівської армії, спри­ яла зміцненню антигітлерівської коаліції та перешкодила вступу Японії й Туреччини у війну на боці Німеччини. 4. Розгром значних сил під Сталінградом створив сприятли­ ві умови для наступу англо-америкаиських військ у Пів­ нічній Африці. 5. Значно зріс міжнародний авторитет СРСР. Розгром німецьких військ на Курській дузі (5 липня — 23 серпня 1943 р.) Липень — серпень 1943 р. Розгорнулася одна з великих битв Другої світової війни — битва на Курській дузі. Гітлерів­ ське командування розробило операцію “Цитадель”, об­ рало місце для її проведення — між Орлом і Харковом, 25

так званий Курський виступ, який утворився внаслідок зимових боїв. Тут було зосереджено 900 тис. німецьких солдатів та офі­ церів, 10 тис. гармат, 2700 танків і самохідних гармат (у тому числі й нові зразки зброї— танки “Тигр”, “Панте­ ра”, самохідні гармати — “Фердинанд”). — Німцям протистояли три фронти — Воронезький, Цен­ тральний і в їхньому тилу — Резервний. Тільки на Воронезькому й Центральному фронтах було зосередже­ но 20 тис. гармат і мінометів, 2500 літаків, 3600 танків та самохідних артйлерій9ьких установок, було вирито 5 тис. км траншей та ходів з’єднання. § липня 1943 р. Почався наступ німецьких військ. Противник . намагався ударами танкових армій, підтриманими знач­ ними силами піхоти, прорвати оборону радянських військ. ' 12 липня 1943 р. Найбільша за всю історію війни танкова битва в районі села Прохорівка, у якій з обох боків брало участь 1200 танків. Німці зазнали тяжкої поразки. 23 липня 1943 р. Німецький наступ було зупинено по всьому фронту. Радянські війська перейшли в наступ. 5 серпня 1943 р. Радянські війська визволили міста Орел та Бєлгород. На честь перемоги в Москві було дано перший урочистий артилерійський салют. 23 серпня 1943 р. Звільнено Харків. Наслідки розгрому німецьких військ під Курськом 1. Операція “Цитадель” була останньою великомасштаб­ ною наступальною операцією німецьких військ на Схід­ ному фронті. 2. Було розгромлено кращі дивізії гітлерівців. 3. Німеччина зазнала величезних втрат: загинуло 500 тис, вояків, знищено 1,5 тис. танків, 1,7 тис. літаків, 3 тис. ■гармат. 4. Німецькі війська змушені були оборонятися. 5. Стратегічна ініціатива повністю перейшла до радянських військ. 6. Почався загальний наступ радянських військ від м. Великі Луки до Чорного моря на лінії фронту 2000 км, у якому брали участь вісім фронтів.

26

Значення Курської битви 1. Курська битва — одна з головних воєнних подій Другої світової війни. 2. Вона показала, що в перебігу війни відбувся корінний перелом. 3. Розгром німецьких військ під Курськом означав повний крах наступальних планів ворога. 4. Стратегічна ініціатива повністю перейшла до Червоної Армії, почався загальний наступ радянських військ по всьому фронту. 5. Були створені умови для широких наступальних операцій Червоної Армії та масового вигнання фашистів із терито­ рії СРСР. 6. Вона сприяла зміцненню антигітлерівської коаліції. 7. Ініціатива на всіх театрах воєнних дій перейшла до армій країн антигітлерівської коаліції. 8. Почалося бурхливе зростання військово-економічного потенціалу основних країн антигітлерівської коаліції. 9. У країнах Європи — могутнє піднесення руху Опору; 10. Розпочався розпад фашистського блЬку. Висадження англо-амернканських військ на Сицилії Сили союзників дедалі міцніли в басейні Середземного моря, особливо після розгрому італо-німецьких військ у Північній Африці. Велика Британія та США готувалися до вторгнення в Італію. Мета цього вторгнення: • вивести Італію з війни; • встановити повне панування англо-американського флоту на Середземному морі; • домогтися сприятливих умов для вторгнення у країни Центральної та Південно-Східної Європи. 10липня 1943 р. Початок наступу на Сицилію американ­ ських і британських військ, які одночасно висадилися на південному й східному узбережжях. 17 серпня 1943 р. Острів Сицилія було взято під повний кон­ троль американських та британських військ. Капітуляція Італії В Італії назрівала політйчна криза. 25 липня 1943 р. Б4.Муссоліні було заарештовано. Новий уряд сформував маршал П. Бадольйо. Повалення режиму Муссоліні стало сигналом для могутнього висту­ пу антигітлерівських сил країни. 27

27 липня 1943 р. Уряд П. Бадольйо розпустив нацистську партію й розпочав переговори з союзниками. З вересня 1943 р. Британські та американські війська висади- / лися на півдні Апениінського півострова, не зустрівши опору. Уряд Бадольйо підписав перемир’я з союзниками; за яким італійські збройні сили припинили військові дії (було опубліковано 8 вересня 1943 р.). 13 вересня 1943 р. Уряд Бадольйо оголосив війну Німеччині. Німецькі війська окупували Північну й Центральну Іта­ лію, де встановили маріонеткову державу “Італійська со­ ціальна республіка” (“Сало”) на чолі з визволеним з-під арешт}' Б. Муссоліні. (Б. Муссоліні було визволено заго­ ном есесівців під командуванням О. Скорцені за спеціаль­ ною вказівкою А. Гітлера.) Влада Б. Муссоліні тепер _____________ трималася на силі німецької армії. , Висновки 1. Італію було розділено на дві частини: Північна й Цен­ тральна — під контролем Німеччини, Південна — під контролем союзних військ. 2. Виник новий фронт Другої світової війни — Італійський. 3. У Південній Італії фашизм зазнав краху, а в Північній і Центральній — тримався за допомоги Німеччини. 4. Вихід Італії з війни започаткував розпад нацистського блоку._______________ ____________ _________ . ' -

Тегеранська конференція, її рішення та значення (28 листопада — 1 грудня 1943 р.) 28 листопада 1943 р. Розпочала роботу конференція глав уря­ дів трьох держав — СІНА,, Великої Британії, СРСР — у Тегерані (столиці Ірану). Вперше відбулася зустріч глав урядів трьох великих держав — Ф. Рузвельта, В. Черчилля, Й. Сталіна. Мета скликання конференції • Необхідність визначення загальної стратегії й політики держав антигітлерівської коаліції. • Координація спільних зусиль у боротьбі проти фа­ шизму. • Врегулювання складних питань взаємовідносин між СРСР та союзниками. 28

Питання та рішення конференції 1. Про відкриття другого фронт}' в Європі (основне питання). СРСР наполягав на якнайшвидшому відкритті другого фронту в Європі, щоб уникнути зайвих жертв і швидше за­ кінчити війну. США підтримали радянську пропозицію. В.Черчилль доводив необхідність розширення бойових операцій у районі Середземного моря. Після дискусій домовилися про вторгнення військ союз­ ників у Францію у травні 1944 р. СРСР зобов’язувався в цей час розпочати наступ, щоб перешкодити перекидан­ ню німецьких військ із Східного на Західний фронт. 2. Про майбутню долю Німеччини. В.Черчилль пропонував після закінчення війни відокре­ мити Пруссію від Німеччини, а південні райони приєдна­ ти до майбутньої Дунайської федерації. Ф. Рузвельт вважав, що необхідно розділити Німеччину на п’ять частин, кожна з яких повинна стати незалежною державою. Й. Сталін виступав проти цих пропозицій. Уз­ годжених позицій не було досягнуто, 3. Про можливість вступу СРСР у війну проти Японії після закінчення військових дій у Європі. 4. Прийняли Заяву про збереження повної незалежності, су­ веренітету, територіальної цілісності й недоторканності Ірану (Іран у вересні 1943 р. оголосив війну Німеччині). 5. Було досягнуто попередньої домовленості про віднов­ лення Польської держави у кордонах по лінії Керзона (ви­ знавалося приєднання до СРСР західноукраїнських та західнобілоруських земель). 6. Конференція завершилася підписанням Декларації про спільні дії у війні проти Німеччини та про післявоєнне співробітництво трьох держав. Значення конференції • Уперше за час війнибуло погоджено стратегіювеликихдержав. • Визначено масштаби та терміни операцій. • Конференція окреслила перспективи розвитку післяво­ єнного світу, вселила народам упевненість у перемозі над спільним ворогом. • Рішення конференції зміцнили антифашистську коалі­ цію та засвідчили наміри трьох великих держав до післявоєнного співробітництва. • Підтверджено рішучість союзників продовжити бо­ ротьбу з нацизмом. 29

ОКУПАЦІЙНИЙ РЕЖИМ У ПОНЕВОЛЕНИХ КРАЇНАХ. РУХ ОПОРУ Нацистський “новий порядок” у Європі „ “Новий порядок” — режим нещадного терору, насильства, економічного пограбування та використання природних ресурсів для своїх потреб на території захоплених країн. Травень 1940 р. Розроблено генеральний план “Ост” — план поневолення народів Східної Європи. Передбачалося: • знищити мільйони людей; • заселити німцями територію Литви, Латвії, Естонії, Украї­ ни, Білорусі, європейської часщни Російської Федерації; • приєднати ці території до “Великої Німеччини”. Західні країни нацисти хотіли перетворити на слухняні країни-сателіти, які повинні стати сйровиною та виробни­ чою базою Німеччини для здійснення планів світового па­ нування. Методи запровадження "нового порядку” 1. Проведення адміністративних реформ: • Польщу було перетворено в німецьке генерал-губернаторство. • Чехо-Словаччину розчленовано: — Судетські землі приєднано до Німеччини; — Чехію та Моравію перетворено на протекторат; Словакію проголошено “незалежною державою”. • Югославію розділено на окремі території: — Хорватія стала незалежною державою; — частийу Воєводини приєднали до Угорщини; — Македонію та прикордонні райони Сербії приєдна­ ли до Італії; — решту югославської території розділили на німецьку та італійську зони окупації. • Грецію поділили на 3 зони окупації — німецьку, італій­ ську та болгарську. • У Данії, Норвегії, Бельгії, Нідерландах поставили ма­ ріонеткові уряди. Люксембург будо долучено до скла­ ду Німеччини. • Францію розділили на частини: — Ельзас і частину Лотарингії було включено до скла­ ду Німеччини; • ' -і — 2/3 її території окупували німецькі війська; 30

— у південній частині Франції було створено уряд, який співпрацював з загарбниками. • Україну німецькі власті розділили на чотири частини: — Чернівецьку та Ізмаїльську області було передано Румунії; — Одещину, південні райони Вінницької, західні райо­ ни Миколаївської областей, лівобережні райони Молдови о б 'єд н ал и у губернаторство “Транснклрія” і та­ кож проголосили частиною Румунського королівства; — Західноукраїнські землі — Львівську, Дрогобицьку, Станіславську й Тернопільську області — на правах окремого дистрикту (округу) під назвою “Галичина” було долучено до складу генерал-губернаторства, яке охоплювало польські землі з центром у Кракові; — Чернігівщину, Сумщину, Харківщину й Донбас, як прифронтові області, підпорядкували військовому командуванню; — інші українські землі входили до складу рейхскомісаріату “Україна” з центром у Рівному. 2. На окупованих територіях було заборонено будь-яку по­ літичну діяльність і політичні партії. 3. Проводився масовий терор проти мирного населення, знищували всіх невдоволених “новим порядком”. Уся загарбана територія була вкрита розгалуженою мере­ жею концтаборів. . У Німеччині та окупованих країнах Західної Європи їх було 50— Бухенвальд, Освенцим, Дахау, Майданек та ін. Через німецькі концтабори пройшло 18 млн чоловік, з яких 11 млн загинуло. 180 концентраційних таборів, створених в Україні, стали страхітливими “фабриками смерті”. Ук­ раїнські в’язні утримувалися також у 26 таборах на тери­ торії Європи. 4. Здійснювалися депортації працездатного населення до Німеччини. Близько 5 млн жителів окупованих областей СРСР було вивезено до Німеччини, в тому числі з Украї­ ни — 2,4 млн. До Німеччини з окупованих країн вивозили сировину, ме­ тал, устаткування, продовольство, твори мистецтва та навіть родючі українські чорноземи. 5. Окупаційні власті прагнули налагодити роботу підпри­ ємств, електростанцій, залізниць. Запроваджувалася обов’язкова трудова повинність з 14 до 65 років. Робочий день тривав 12-14 годин, заробітна платня була мізерною. 31

6. На окупованих землях розгорнула роботу нацистська пропаганда: друкувалися газети, працювали радіостан­ ції, що пропагували “новий порядок”. 7. Насильство на окупованих землях здійснювалося Німеч­ чиною за допомогою спецслужб — гестапо, військ СС, Служби безпеки (СД). 8. Нацисти намагалися залучити місцеве населення до спів­ праці: створювали допоміжні адміністрації, міські упра­ ви з представників місцевого населення. Колабораціоністами (так називали тих, хто співробітничав з фашистами) була незначна частина населення. 9. Винищували психічно хворих людей та приводили ме­ дичні експерименти в концтаборах на людях— не арійцях. 10. У всіх окупованих країнах відбувалося пограбування культурних цінностей (у СРСР, Франції, Голландіїта ін.).

Голокост Голокост — расовий геноцид, планомірне й систематичне знищення єврейського народу напередодні та в роки Дру­ гої світової війни. На Нюрнберзькому процесі названо приблизну цифру загиблих євреїв — 5,85-6 млн осіб, у тому числі 3 млн євреїв Польщі, 2 млн євреїв СРСР (у тому числі 1,4 млн в Україні), блйзько 1 млн — інших країн Європи. Відразу ж після загарбання Польщі всіх євреїв переселили в гетто — спеціальні поселення, відокремлені від зовніш­ нього світу, з жалюгідними умовами життя — для подаль­ шого їх повного винищення. Всю власність євреїв конфісковували, а їх самих знищували у таборах смерті, об­ ладнаних газовими камерами (Майданек, Освенцим та ін.). Тільки в Бабиному Яру в Києві було розстріляно 150 тис. євреїв. В Україні відомо 248 місць їх масового знищення: Янівський табір у Львові, Жандармська балка у Дніпро­ петровську, Дробицький яр у Харкові та ін. , Єврейське населення чинило опір. Відбувалися численні збройні повстання у гетто у Вільнюсі, Мінську, Каунасі, Луцьку, Бродах, Львові. Найбільше повстання у Варшав­ ському гетто ( квітень — червень 1943 р.), внаслідок якого загинуло 76 тис. осіб.

32

Рух Опору, його політична орієнтація та форми боротьби Рух Опору — національно-визвольна боротьба проти фа­ шизму і запровадженого ним порядку, за відновлення не­ залежності держав. “Новий порядок”, який нав’язали народам Німеччина та Японія, спричинив національ­ но-визвольний рух, що об’єднав людей різних політичних і релігійних поглядів, різних рас і національностей. Мета руху Опору: . » • звільнення окупованих країн від фашистів; • відновлення національної незалежності; • ліквідація реакційних порядків; • демократичні перетворення в країні. Основні риси руху Опору 1. Широка участь у ньому різних верств населення— робітни­ ків, селян, інтелігенції, студентів та молоді, дрібної й серед ­ ньої буржуазії, заможних (буржуазних) кіл, духовенства. 2. Він об’єднував людей різних національностей, різного сві­ тогляду, різних релігій, соціального походження та полі­ тичної орієнтації. Характер руху Опору: патріотичний, демократичний, про­ гресивний, інтернаціональний. Політична орієнтація руху Опору Ведучи боротьбу проти нацизму, в русі Опору були такі дві основні політичні орієнтації: 1. Рух національний, демократичний — орієнтація на відро­ дження національних держав, здійснення глибоких демо­ кратичних перетворень. 2. Рух комуністичний—орієнтація на здійснення соціалістичних революцій і встановлення диктатури пролетаріату за біль­ шовицьким зразком. У Західній Європі ці два напрямки співпрацювали, спільно вели боротьбу проти фашизму. У Центральній і Південно-Східній Європі ворогували й боро­ лися між собою: , / • в Україні— радянські партизанські загони та бійці Чер­ воної Армії, з одного боку, і вояки Української повстан­ ської армії (УПА), з другого; • у Польщі — Армія Крайова за підтримки польського емі­ грантського уряду та Армія Людова за підтримки СРСР; • в Югославії— партизани і загони “четників”; • у Греції — визвольна армія й національно-визвольний фронт. 33

•Чі Форми боротьби . Активні форми боротьби: • розвідка (збирання та передача союзникам важливої^ військово-політичної інформації); • розповсюдження листівок; • терористичні акти проти поневолювачів та колабора­ ціоністів; • диверсії; • створення бойових груп і підпільних організацій, їхні активні дії; • створення партизанських загонів, їхня боротьба проти фашизму; • повстання: — 1943 р. — повстання у Варшавському гетто; — серпень 1944 р. — Варшавське повстання; — 1944 р. — збройне повстання в Парижі; — 1944 р. — Словацьке повстання; — весна 1945 р. — Празьке повстання. Пасивні форми боротьби: • слухали антифашистські передачі; • читали антифашистську літературу; • випускали неякісну і браковану цродукцію; • вели агітацію; • намагалися ухилятися від роботи та відправлення до Німеччини; • допомагали втікачам концтаборів; • переховували євреїв. Очолювали рух Опору партії різної орієнтації: соціалістичні, комуністичні, радикальні, націоналістичні. , ВЕЛИКОГО РОЗМАХУ НАБУВ РУХ ОПОРУ В БАГАТЬОХ КРАЇНАХ ЄВРОПИ Польща . На території Польщі були створені: Армія Крайова — воєнізована структура, яка підпорядкову­ валася емігрантському польському уряду в Лондоні. Армія Людова — створена польськими комуністами за сприяння СРСР. Рух Опору активізувався після Курської битви.

34

Квітень — червень 1943 р. Повстання у Варшавському гетто, яке було придушено. Загинуло й відправлено До таборів 76 тис. осіб. . 1944 р. Армія Крайова зорганізувала повстання у Варшаві, яке було жорстоко придушено німцями. Югославія З 1941 р. в Югославії ведуться активні бойові дії проти фа­ шистів. 1942 р. Було створено Народно-визвольну армію Югославії на чолі з Й. Броз Тйто, яка вела активні бойові дії проти фашизму. 1943 р. Створено уряд'нової Югославії — Антифашистське віче народного визволення Югославії на чолі з Й. Броз Тито. Протягом чотирьох років боротьби з окупантами югославські воїни й партизани знищили майже півмільйона фашистських солдатів та офіцерів. ■ Франція Спочатку в Лондоні, а потім і на окупованій території Франції активно діяла створена Шарлем де Голлем орга­ нізація “Вільна Франція. Червень 1943 р. В Алжирі утворено Французький комітет національного визволення на чолі з де Голлем, що був вищим керівним органом руху Опору. На місцях створю­ валися комітети визволення. Серпень 1944 р. У Парижі вибухнуло повстання, що приско­ рило звільнення французької столиці. Італія На території Італії діяли партизанські бригади до. Дж. Га. рібальді. В їхніх рядах боролося 5 тис. радянських грома­ дян, які втекли із таборів військовополонених. З фашистами боролися комітети національного визволен­ ня, що складалися із шести партій. Партизанські загони діяли в Албанії, Болгарії, Голландії, Данії, Норвегії, Чехо-Словаччині, Угорщині, Німеччині. З осені 1941 р. у Греції розпочала активно діяти Визвольна армія, створена Національно-визвольним фронтом. В Україні діяли радянське комуністичне підпілля та Пар­ тизанський рух, а також самостійницький підпільний і партизанський рух. СРСР був зацікавлений, щоб придушити національно-ви­ звольний рух в Україні й Польщі, підстуйно й вміло вико35

риставши для цього українсько-польський конфлікт. Рух Опору розгортався й у країнах, окупованих Японією. У Бірмі, Малайзії, Філіппінах діяли партизанські армії. Висновки 1. Рух Опору змінив характер Другої світової війни, яка ста­ ла національно-визвольною війною проти фашистських окупантів. 2. Він відволікав значні сили Німеччини та її союзників (до 10%).

3. Сприяв зміцненню антифашистської коаліції. 4. Допомагав зростанню свідомості народів, їхньому розу­ мінню необхідності боротьби з фашизмом. ВОЄННІ ДІЇ в 1944 р. Наступальні операції Червоної Армії, визволення території СРСР Ставка Верховного Головнокомандування розробила насту­ пальні операції Червоної Армії від Баренцового до Чор­ ного морів, щоб завдати значних ударів по гітлерівській Німеччині й визволити територію СРСР. .Основними наступальними операціями були: 1. Битва за Ленінград (14-27 січня 1944 р.). Наступ здійснювали: Ленінградський фронт (команду­ вач — генерал Л. Говоров), Волховський фронт (команду­ вач — генерал К. Марецков). Ворога було відкинуто на 220 -280 км. 2. Визволення Правобережної України: *Житомирсько-Бердичівська операція (24 грудня 1943 р. — 14 січня 1944 р.) Війська Першого Українського фронту генерала М. Ватутіна визволили Житомирщину, більшу частину Київ­ щини, частину Вінницької та Рівненської областей.. Німці втратили 72 тис. солдатів та офіцерів. • Корсунь-Шевченківська наступальна операція (24 січня— 17 лютого 1944 р.). Було оточено 10 німецьких дивізій. Противник втратив 55 тис. убитими й пораненими, по­ над 18 тис. потрапили в полон. Одночасно з Корсунь-Шевченківською операцією си-/ лами правого крила Першого Українського фронту було проведено Рівненсько-Луцьку операцію. Визволе36

но 200 населених пунктів, у полон захоплено 2 тис. сол­ датів та офіцерів противника. • Нікопольсько-Криворізька наступальна операція (ЗО січня — 29 лютого 1944 р.) Була здійснена військами Третього і Четвертого Укра­ їнських фронтів. Розгромлено 12 дивізій противника, в тому числі 3 тан­ кові. Ліквідація Нікопольського плацдарму позбавила німецьке командування, останньої надії на утримання Криму. • Наступальні операції* на півдні України (22 березня — І 6 квітня 1944 р.) привели до визволення Харкова (13 березня), Миколаєва (28 березня), Одеси (10 квітня). • Проскурівсько-Чериівецька наступальна операція (4 бе­ резня — 8 квітня 1944 р.). Було визволено Вінницю, Проскурів, Кам’янець-Подільський, Чернівці. Війська Другого Українського фронту форсували спер­ шу Південний Буг, а потім Дністер і вийшли на кордон СРСР з Румунією (26 березня 1944 р.). • У цей час війська Першого Українського фронту вийш. ли на кордон із Чехо-Словаччиною. 3. Визволення Криму (8 квітня — 12 травня 1944 р.). Крим­ ська наступальна операція була здійснена силами Четверто­ го Українського фронту й Окремої Приморської армії. 12 травня 1944 р. було повністю ліквідовано нацистське угруповання в Криму. Гітлерівці втратили 100 тис. солда­ тів та офіцерів. 4. Визволення Білорусі (операція “Багратіон”) (23 червня — 29 серпня 1944 р.) У розгромі ворожого угруповання брали участь війська трьох Білоруських фронтів (під командуванням генералів К. РокосовсЬкого, Г. Захарова, І. Черняхівського) і Пер­ шого Прибалтійського фронту (командувач — генерал І. Багрямян). У районі Вітебська і Бобруйська було оточе­ но і знищено 10 ворожих дивізій. З липня 1944 р. Визволено Мінськ. Усього при визволенні Білорусі було розгромлено 30 гітлерівських дивізій. Перемога радянських військ у Білорусі відкрила шлях до Польщі, Прибалтики та Східної Пруссії. 17серпня 1944 р. радянські війська вийшли на кордон з Ні­ меччиною. 5. Визволення Карелії (10 червня — 9 серпня 1944 р.). Війська Ленінградського фронту перейшли в наступ, на 37

Карельському перешийку. Знову радянським військам до­ велося штурмом брати “лінію Маннергейма». Після кро­ вопролитних боїв радянські війська оволоділи Виборгом. Війська Карельського фронту визволили Петрозаводськ і вийшли на державний кордон СРСР (9 серпня 1944 p.). 6. Визволення Західної України відбулося внаслідок таких наступальних операцій: • Львівсько-Саидомирської(13 липня— 29 серпня 1944 р.). Червона Армія зайняла західні області України (27 лип­ ня було визволено м. Львів) і ввійшла на територію Польщі. • Східно-Карпатської (8 вересня — 28 жовтня 1944 p.). Останній населений пункт УPCP (с. Лавочне Дрогоби­ цької області) ВИ390ЛШІИвід гітлерівців 8 жовтня 1944 р. 7. Визволення Закарпатської України (28 жовтня 1944 p.). Була визволена військами Четвертого Українського фронту. 8. Ясько-Кишннівська наступальна операція (20-29 серпня 1944р.). У районі Кишинева було оточено і знищено 22 дивізії гру­ пи фашистських армій “Південна Україна”. Було визволе­ но Ізмаїльську область України та Молдову. 9. Визволення Прибалтики (червень — жовтень 1944 p.). В ході Білоруської операції війська трьох Прибалтійських фронтів почали наступ на Ригу, а війська Ленінградського фронту— на Таллінн. Наприкінці вересня 1944 р. у взаємодії з Балтійським фло' том війська Ленінградського фронту визволили всю Есто­ нію. 10. Операції в Заполяр’ї (жбвтень' 1944 p.). У Заполяр’ї наступав Карельський фронт. Було вигнано ворога з Мурманської області, визволено незамерзаючі порти в Баренцовому морі, район Печенги, звідки гітле­ рівці вивозили нікель і мідь для своєї військової проми­ словості. У процесі цієї операції радянські війська визволили північно-східні райони Норвегії.. ' Висновки 1. Внаслідок наступальних операцій 1944 р. гітлерівські за­ гарбники були вигнані з радянської території. 2. У ході військових операцій 1944 р. було розгромлено го­ ловні угруповання ворога. 38

3. Великі перемоги військ 1944 р. сприяли успішним діям со­ юзників антигітлерівської коаліції. 4. Розпочалося визволення народів Європи. Відкриття другого фронту в Європі 6 червня 1944 р. Експедиційні сили союзників (20 американ­ ських дивізій, 14 англійських, 3 канадські, 1 французька, 1 польська) під командуванням американського генерала Дуайте Ейзенхауера висадились у Північно-Західній час­ тині Франції (операція “Оверлорд”). В операції брало участь 6483 кораблі, на борту яких було 156 тис. солдатів та офіцерів, 12 тис. літаків і планерів. Со­ юзникам протистояло 59 німецьких дивізій. Війська про­ рвали оборону діімців і почали просуватися на Схід. Так було відкрито другий фронт у Європі. Союзники мали значну військово-технічну перевагу. їх успішному просу­ ванню сприяла активізація руху Опору. 15 серпня 1944 р. Операція союзників “Енвіл” — висадка американських і французьких армій на півдні Франції. 19 серпня 1944 р. У Парижі почалося збройне повстання. 25 серпня 1944 р. Париж було звільнено від окупантів. До кінця 1944 р. Союзні війська очистили всю територію Франції. Союзники вигнали гітлерівців також за межі Бельгії та Центральної Італії. 16 грудня 1944 р. Німці вирішили перейти в контрнаступ у районі Арден, щоб завдати поразки військам союзни­ ків. Наступ німців провалився. Це був останній великий наступ гітлерівців у Другій світовій війні. Висновки 1. Відкриття другого фронту в Європі стало початком завер­ шальних битв Другої світової війни. 2. У результаті наступальних операцій союзників за ак­ тивної підтримки руху Опору наприкінці 1944 — на по­ чатку 1945 рр. були звільнені від окупації Франція, Бельгія, Данія, Нідерланди. 3. Другий фронт наблизив завершення Другої світової війни. 4. Відкриття другого фронту прискорило звільнення Європи. 5. Війна на два фронти поставила Німеччину в надзвичайно скрутне становище.

39

ЗВІЛЬНЕННЯ КРАЇН ЦЕНТРАЛЬНОЇ ТА СХІДНОЇ ЄВРОПИ У 1944 р. розпочалось звільнення Європи. Визволення Румуни Радянська Армія, успішно з д і й с н ю ю ч и Ясько-Кишинівську наступальну операцію, ввійшла в центральні райони Ру­ мунії. 23 серпня 1944 р. У Румунії розпочалось повстання, в ході якого було скинуто фашистську диктатуру Антонеску. 24 серпня 1944 р. Новий уряд країни оголосив війну фашист­ ській Німеччині. 12 вересня 1944 р. Румунія з союзниками підписала- пере­ мир’я. Визволення Болгарії \ 5 вересня 1944 р. Радянські війська вийшли на румуно-болгарський кордон. Профашистський уряд Болгарії продов­ жував допомогу гітлерівській Німеччині. 8 вересня 1944 р. Радянські війська вступили на територію Болгарії. 9 вересня 1944 р. У столиці Болгарії Софії перемогло анти­ гітлерівське повстання. До влади прийшов уряд Вітчизня­ ного фронту, який оголосив війну Німеччині. 15 вересня 1944 р. Радянські війська вступили в Софію. - Визволення Югославії 28 вересня І944 р. Війська Третього Українського фронту відповідно до досягнутої раніше домовленості між Радян­ ським урядом і Верховним Головнокомандувачем Народно-визвольної армії Й. Броз Тито вступили на територію Югославії. 20 жовтня 1944 р. Внаслідок спільних дій радянських і юго­ славських військ було звільнено столицю Югославії Бел­ град та північно-східні райони країни. Звільнення Угорщини Кінець вересня 1944 р. Єдиним союзником фашистської ) Німеччини в Європі залишалася Угорщина. Німецьке ко' мандування вирішило будь-якою ціною втримати Угор­ щину і зосередило для її оборони значні сили. Жовтень 1944 р. Дебреценська операція радянських військ, внаслідок якої було звільнено частину Угорщини. В Деб­ рецені був сформований Тимчасовий національний уряд, 40

який розірвав союз із гітлерівською Німеччиною й оголо­ сив їй війну (28 грудня 1944 р.). Три місяці тривала битва за столицю Угорщини — Буда­ пешт (визволена 13 лютого 1945 р.). Березень 1945 р. Намагаючись зупинити наступ Радянської Армії, гітлерівське командування силами танкових диві­ зій організувало контрнаступ у районі озера Балатон. 10 днів тривала кровопролитна битва. Радянська Армія розгромила противника. 4 квітня 1945р. Угорщина була повніспо звільнена від гітлерівців. Визволення Австрії 16 березня 1945 р. Радянські війська розпочали наступ на Ві­ день — столицю Австрії, . 13 квітня 1945 р. Відень було звільнено.__________________ Визволення Польщі Середина 1944 р. Початок визволення Польщі внаслідок Бі­ лоруської та Львів,сько-Сандомирської операцій. 21 липня 1944 р. На визволеній території, де проживало майже 5 млн чоловік, було створено Польський комітет національного визволення. 1 серпня 1944 р. Командування Армії Крайової організувало збройний виступ у Варшаві. До початку жовтня 1944 р. Гітлерівці жорстоко придушили повстання, зруйнувавши дощенту Варшаву. 12 січня 1945р. Початок Вісло-Одерської наступальної операції радянських військ, внаслідок якої було визволено Польщу. 17 січня 1945 р. Радянська Армія разом з частинами Війська Польського визволила Варшаву. Лютий 1945 р. Більшу частину Польщі було визволено. Визволення Чехо-Словаччини Вирішальне значення для визволення Чехо-Словаччини мав наступ Радянської Армії взимку і навесні 1945 р. 'Квітень 1945 р. Радянські війська визволили Моравію. 5 травня 1945 р. У Празі розпочалося повстання чеських патріотів. 6 травня 1945 р. На допомогу повсталим підійшли частини Російської визвольної Армії генерала Власова, які 7 трав­ ня вступили у місто. 9 травня 1945 р. Армія Власова залишила місто у зв’язку з підходом до Праги радянських військ. Частини Радян­ ської Армії ввійшли до Праги.________________ ______ 41

Висновки 1. Під час визволення Європи від фашистів загинуло майже 1 млн радянських солдатів та офіцерів. 2. Радянські війська визволили повністю або частково тери­ торії Румунії, Болгарії, Польщі, Югославії (східні райо­ ни), Чехо-Словаччини, Угорщини, Австрії, Німеччини (східні райони). 3. Радянська пропаганда про те, що СРСР надасть повну свободу у вирішенні питання про державний та соціаль­ но-політичний устрій визволених держав, виявилася облудною. 4. У визволених Радянською Армією країнах було встанов­ лено прорадянські тоталітарні режими. ЗАВЕРШЕННЯ ТА ПІДСУМКИ ВІЙНИ Кримська (Ялтинська) конференція (4 -II лютого 1945 р.) В Ялті відбулася зустріч глав урядів трьЬх союзних держав: СРСР (И. Сталін), США (Ф. Рузвельт), Великої Британії (В. Черчилль). Рішення конференції: 1. Погоджені плани остаточного розгрому фашистської Німеччини. 2. Узгоджені воєнні операції весни 1945 р. на Західному й Східному фронтах. 3. Досягнуто домовленості про те, що воєнні дії проти Ні­ меччини будуть припинені після її капітуляції. 4. Після розгрому Німеччини її збройні сили підлягали роз­ зброєнню та розпуску. 5. Німецький Генеральний штаб повинен був бути ліквідований. 6. Вирішено: • демрнтувати або взяти під контроль німецьку військову промисловість; • ліквідувати націонал-соціалістичну партію й усі фаши­ стські організації. 7. Затверджено договір про тимчасовий поділ Німеччини та Берліна на такі зони окупації: радянську, британську, американську та французьку. 8. У Декларації про визволену Європу союзні держави заявили про свою готовність допомогти народам Європи “створити демократичні установи за їхнім власним вибо42

9. Союзники обговорювали питання про відшкодування Німеччиною збитків, які були завдані СРСР та іншим єв­ ропейським країнам. Загальна сума репарацій визначена в 20 млрд доларів, 50% яких буде належати СРСР, .що ста­ новитиме 10 млрд доларів. З цього питання відбулися гос­ трі дискусії. 10. З метою укріплення післявоєнного миру було вирішено створити Організацію Об’єднаних Націй (ООН). 11. Було досягнуто домовленості про те, що СРСР вступить у війну проти Японії через 2-3 місяці після розгрому Німеч­ чини. 12. Обговорено польське питання. Досягнуто домовленості щодо східного кордону Польщі “лінією Керзона”* але склад коаліційного уряду та західні кордонй ще остаточ­ но не були визначені. і 13. Обговорено югославське питання. Югославії було реко­ мендовано зберегти монархію, створити об’єднаний коа­ ліційний уряд, який складатиметься з емігрантів і діячів руху Опору. Значення конференції 1. Досягнуто домовленості щодо: • остаточного розгрому Німеччини; •* умов повоєнного впорядкування Європи. 2. Союзники зобов’язувалися проводити погоджену полі­ тику в країнах, визволених від нацизму, сприяти віднов­ ленню їх незалежності і демократичному розвиткові, на­ давати цим країнам економічну допомогу. 3. Незважаючи на розбіжності, конференція продемонст­ рувала консолідацію країн — учасниць антигітлерів­ ської коаліції. Воєнна поразка та капітуляція Німеччини 12 січня 1945 р. Радянські війська розпочали раніше від за­ планованого терміну Вісло-Одерську наступальну опе­ рацію, щоб допомогти союзникам в Арденах. Було визво­ лено Польщу. Радянські війська ввійшли на територію Ні­ меччини й зупинилися за 60 км від Берліна. 16 квітня 1945 р. Початок наступу радянських військ на Бер­ лін військами 1-го Білоруського, 1-го Українського та 2-го Білоруського фронтів на чолі з воєначальника. ми-маршалами СРСР Г. Жуковим, І. Конєвим, К. Роко43

совським. У Берлінській Операції брали участь війська 1-ї та 2-ї армій Бійська Польського. В складі фронтів налі­ чувалося: 2,5 млн вояків, 42 тис. гармат і мінометів, 7.5 тис. літаків, 6 тис. танків і самохідних установок. Гітлерівське командування для оборони Берліна зосередило: 1 млн солдатів та офіцерів, 10 тис. гармат, 3,5 тис. літаків, 1.5 тис. танків. Після могутньої артилерійської й авіаційної ' підготовки в атаку пішла радянська піхота. Одночасно засві­ тили 150 прожекторів, які засліпили ворога. 17 квітня 1945 р. Наступ англо-американських військ, під час якого було оточено німецьке угруповання в Рурі. 25 квітня 1945 р. Радянські війська замкнули кільце оточення берлінського гарнізону в районі Потсдама. Німецьке ко­ мандування робило кілька спроб прорвати оточення Бер­ ліна. Цього самого дня відбулася зустріч радянських та американських військ на р. Ельбі біля м.Торгау. , 2 травня 1945 р. Берлінський гарнізон капітулював. У ніч з 8 на 9 травня 1945 р. У передмісті Берліна було підпи­ сано акт про беззастережну капітуляцію Німеччини. Його підписали фельдмаршал В. Кейтель від німецької сторони та Г. Жуков від радянської._________________ Висновки 1. Війна в Європі закінчилася повним розгромом Німеччини. 2. Остаточно було визволено поневолені народи Європи. 3. Врятовано людство, його культурні надбання й цивіліза­ цію від фашизму, від поневолення та геноциду. Берлінська (Потсдамська) конференція та її рішення (17 липня — 2 серпня 1945 р.) , Зустріч глав.урядів СРСР (Й. Сталіна), США ( Й. Трумена, який став президентом після смерті Ф. Рузвельта), Великої Британії (В. Черчилля, пізніше К. Еттлі, який після вибо­ рів став прем’єр-міністром). Рішення конференції 1. Про повне роззброєння Німеччини: • розпуск її збройних сил; . • ліквідацію її військової промисловості; • пропозицією радянської делегації німецький військо­ во-морський флот було порівну розділено МІЖ СРСР, США і Великою Британією; • пропозицією Великої Британії більшу частину підвод­ ного флоту було потоплено. .44

2. Щодо майбутнього Німеччини. Було вирішено залишити її як єдину державу, побудовану на демократичних принципах, провести в ній загальні ви­ бори, підписати мирний договір. До цього часу в Німеч­ чині повинна була діяти чотиристороння окупація США, СРСР, Великою Британією, Францією (було остаточно узгоджено систему чотиристоронньої окупації). Функцію влади мала здійснювати окупаційна адміністрація. 3. Обговорено заходи щодо викорінення фашизму: знищен­ ня націонал-фашистської партії та її органів; заборона всякої нацистської й військової діяльності та їх пропаганди. 4. Про відшкодування збитків народам, які постраждали від агресії Німеччини. Щодо репарацій було вирішено, що кожний з її учасників задовольнятиме їх за рахунок своїх зон окупації, при цьому СРСР задовольнить зі своєї частки репараційні претензії Польщі. 5. Конференція визначила новий польсько-німецький кордон по річках Одер і Нейсе. 6. Підтвердила передання СРСР Кенігсберга (з 1946 р. Калінінград) і району, який прилягав до нього. 7. Головних воєнних злочинців вирішено передати до суду Міжнародного військового трибуналу (відбувся у м. Нюрнберзі у 1945-1946 рр.). 8. Було створено спеціальний орган — Раду Міністрів ' закордонних справ у складі представників США, Великої Британії, СРСР, Франції і Китаю, який повинен був підго­ тувати мирний договір з Німеччиною та її колишніми со­ юзниками. 9. Дорягнуто домовленості щодо мирного післявоєнного устрою у Європі, переселення на територію Німеччини ет■ нічних Німців із земель, що відходили до Польщі, Чехо-Словаччини або залишилися в складі Угорщини. Висновки 1. Потсдамська конференція підбила підсумки війни в Європі. 2. Відкрито шлях для розвитку Німеччини як миролюбної демократичної держави. 3. Було встановлено основні принципи політики щодо Ні­ меччини: демілітаризація — роззброєння Німеччини; демократизація — запровадження принципів демократії, перебудова Німеччини на демократичних засадах, уста­ новлення демократичного ладу; 45

денацифікація— система заходів, спрямованих на ліквіда­ цію наслідків панування фашистського режиму в держав­ ному, громадсько-політичному й економічному житті німецького народу. 4. Конференція доказала можливість співробітництва дер­ жав з різними поглядами, різним соціально-політичним ладом. 5. Було прийнято рішення в інтересах миру й безпеки народів. 6. Змінилося співвідношення сші у світі між найбільшими державами. Наймогутнішою державою стали США. Значно посилились позиції та вплив СРСР. Розгром-Японн 1943-1944 рр. Англо-американські війська завдали поразки японським. 23жовтня 1944 р. Біля острова Лейте відбулася найбільша в історії Другої світової війни морська битва між япон­ ським та союзницьким флотами, у якій брали участь з обох боків 330 великих кораблів. Японський флот за­ знав поразки. Японія втратила: 4 авіаносці, 3 лінкори, 10 крейсерів, 9 есмінців. До літа 1945 р. Японські війська були вигнані з Філіппін, Ін­ донезії, частини Індокитаю. Однак японці продовжували чинити опір. Японська авіація застосовувала льотчиків-смертників — “камікадзе”, внаслідок польотів яких було потоплено 45 американських кораблів і, близько 300 пошкоджено. Японія успішно діяла в Китаї, захопив. ши всі приморські райони Центрального та Південного Китаю з населенням 100 млн чоловік. Літо 1945 р. Японія мала 270 дивізій чисельністю 5 млн осіб. 9 серпня 1945 р. СРСР вступив у війну проти Японії. З Заходу на Далекий Схід було перекинуто три загальновійськові й один танковий фронти загальною кількістю 1,5 млн осіб. Разом з радянськими військами виступили війська Народ­ но-революційної армії Монголії. Наступ розпочався проти Квантунської армії, яка знахо­ дилася в Маньчжурії, силами 1-го та 2-го Далекосхідних фронтів — зі сторони Примор’я й Приамур’я, а також За­ байкальського фронту — з території Монгольської На­ родної Республіки. 6 і 9 серпня 1545 р. Правлячі кола США скинули на японські міста Хіросіму та Нагасакі атомні бомби. Загинули сотні тисяч мирних людей. 46

14 серпня 1945 р. Японський уряд повідомив, що готовий припинити опір. Радянські війська продовжували наступ і звільнили Північно-Східний Китай, Північну Корею, пів­ денний Сахалін та Курильські острови. У Південній Кореї висадилися американські війська. 2 вересня 1945 р. На борту американського крейсера “Міссу­ рі”, що перебував у Токійській затоці, відбулося підписан­ ня акта про капітуляцію Японії. Підсумок Капітуляцією Японії завершилась Друга світова війна — найбільша в історії воєн. Підсумки Другої світової війни 1. Друга світова війна тривала 6 років і завершилася перемо­ гою країн антигітлерівської коаліції. 2. Народи світу були врятовані від фашистського понево­ лення та геноциду. 3. По закінченні війни змінилося співвідношення сил у світі й наймогутнішою державою стали США. СРСР значно посилив свої позиції. 4. У країнах Східної Європи утвердились прорадянські ре­ жими. Світ розколовся на дві протилежні суспільно-полі­ тичні системи, боротьба між якими продовжувалася понад 40 років. 5. Друга світова війна радикально змінила всю післявоєнну міжнародну обстановку, призвела до поступової Поляри­ зації міжнародних відносин, виникла “холодна війна”. Світ знову розколовся на ворожі блоки. 6. Розгорнувся могутній національно-визвольний рух при­ гноблених народів колоніальних і залежних країн. Криза колоніальної системи зумовила її розпад.__________' Уроки війни 1. Головний — недопущення нової війни. 2. Необхідність згуртованих, погоджених, активних дій усіх миролюбних сил світу проти загрози нової війни. 3. Необхідність підвищувати пильність народів світу, щоб, перешкодити силам, які несуть війну. 4. Переконаність багатьох людей світу в тому, що загально­ людські цінності, щастя, здоров’я, добробут, свобода кожної людини є головними в житті, яке дається один раз, атому мають зникнути агресивність, національна ворожнеча, насильство, нетерпимість, що спричинюють війни. 47

Наслідки війри 1. У Другій світовій війні була задіяна 61 держава світу (задани­ ми історика Нормана Дейвіса з книги “Європа” — 72 держа­ ви), на території яких проживало 80% населення Земної кулі. 2. У країнах, що воювали, було мобілізовано 110 млн осіб. 3. Бойові дії велись в Європі, Азії, Африці, Океанії на площі 22 млн кв. км. 4. Разом з Великою Британією у війну вступили її домініо­ ни: Канада, Австралія, Нова Зеландія,- Південно-Афри­ канський Союз, а це означало, що у стані війни опинилися народа п’яти континентів, вона стала світовою. 5. Величезні масштаби фашистських злочинів. З 18 млн громадян Європи, що опинилися в концентраційних та­ борах, гітлерівці знищили понад 11 млн осіб. 6. Величезні руйнування в роки війни: в руїнах лежали міста і села, промислові підприємства, транспортна мережа, розпалася торговельно-економічна європейська система. 7. Загинуло у роки війни 66-67 млн осіб, половина загиблих — мирне населення. 8. Втрати у війні були величезні: СРСР — 27 млн осіб; Польща — 6 млн осіб; Китай — 5 млн осіб; Індонезія — 2 млн осіб; Югославія — 1,7 млн осіб; Філіппіни — 1 млн осіб; Франція — 600 тис. осіб; Велика Британія — 375 тис. осіб; СІЛА — 300 тис. осіб. Загальні втрати Німеччини — 13,6 млн осіб; Японії — 2,6 млн осіб 9. Поранено або покалічено 90 млн осіб. 10. Матеріальні втрати становили 4 трлн доларів. 11. Величезний був тягар боргів західноєвропейських держав, насамперед Великої Британії. Більшість європейських дер­ жав могли існувати лише завдяки американським пози­ кам та продовольчій допомозі. 12. Хід і результати війни значно вплинули на дальший, сві­ товий розвиток. 13. Друга світова війна'дала могутній поштовх розвиткові науки й техніки (атомна бомба, ракети, радіолокація). 14. Відбувся розкол окремих народів і країн,- що на довгі роки затримало процес їх об’єднання (В’єтнам, Корея, Німеччина. КитайІ___________ ’__________ \_______ 48

Нюрнберзький процес (20 листопада 1945 р. — 1 жовтня 1946 р.) Це Міжнародний військовий трибунал, який був створе­ ний урядами СРСР, США, Великої Британії, Франції. Від­ булося 403 відкритих засідання. Сторони звинувачення (американська, британська, французька, радянська) дода­ ли: 4 тис. документів, 1809 письмових свідчень під прися­ гою, привели 33 живих свідків. Крім того, вони показали фільми й продемонстрували “експонати” (абажури з людей, сумки з людської шкіри, людські голови, прибиті до дерев’яних дощок тощо). Матеріали процесу були опубліковані в 1946 р. і займали 43 томи. Звинувачення складалися з чотирьох пунктів: злочинна змова, злочини проти миру, воєнні злочини, злочини проти людства. Він засудив 12 підсудних (Герінга, Ріббентропа, Кейтеля та ін.) до смертної кари. Трибунал визнав злочинними керівний склад нацистської партії, гестапо, СС, СД. Агресія Німеччини проти багатьох країн світу була визнана “тяжким міжнародним злочином”. ___________ _ Токійський міжнародний трибунал (травень 1946 р. — листопад 1948 р.) До складу трибуналу ввійшли представники СРСР, США, Великої Британії, Китаю, Франції, Австралії, Канади, Но­ вої Зеландії, Голландії, а згодом до них приєдналися пред­ ставники Індії та Філіппін. Трибунал розглядав справи японських військових злочинців. Судовий розгляд тривав близько двох з половиною років. Вирок зайняв 1214 сторінок машинописного тексту. На лаві підсудних було 25 військових злочинців, усі вони були визнані винними: 7 було страчено через повішення, 18 засуджено до різних строків ув’язнення: один був засуджений до 20 років ув’язнення, один;—до 7 років, 16 — до довічного ув’язнення. ________ _______ Висновки 1. Вироки Нюрнберзького та Токійського трибуналів світо­ ва громадськість сприйняла як необхідні, історично важ­ ливі та справедливі. 2. Вони продемонстрували незворотність покарання за важкі злочини перед людством._________________ ________ 49

СВГГ ПІСЛЯ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ Зміни у світі внаслідок Другої світової війни Після Другої світової війни відбулися значні зміни співвідно­ шення сил у світі: • Колись великі й сильні держави — Німеччина, Італія і Японія — були розгромлені, в економічному відношен­ ні дуже ослаблені, на якийсь час залишилися поза межа­ ми міжнародного співтовариства. • Держави-переможці опинилися в неоднаковому становищі: Велика Британія— зазнала значних матеріальних втрат у пе­ ребігу війни, мала великі борги, втратила багато зовніш­ ніх ринків та закордонних капіталовкладень. Франція — була дуже ослаблена, значна її територія була окупована та пограбована. СРСР — зазнав значних матеріальних втрат, але воєнний потенціал посилився. Взяв курс на встановлення контро­ лю над значною територією Східної й Південно-Східної Європи, Далекого Сходу, встановив у цих країнах тота­ літарні комуністичні режими, розпочалося будівництво соціалізму “радянського зразка”, утворилася соціаліс­ тична система. СРСР намагався розширити зону свого впливу. З цією метою: • щоб встановити контроль над протоками Босфор і Дар­ данелли, СРСР здійснює тиск на Туреччину, домагаючись від турецького уряду спільної охорони проток; • підтримував партизанські загони в Греції, які вели збройну боротьбу проти Великої Британії; • проводив актийну політику в Ірані, намагаючись витіс­ нити звідти Велику Британію, встановити свій кон­ троль над нафтовими родовищами; • намагався встановити свій контроль над країнами Близького та Далекого Сходу. Курс СРСР на поділ сфер впливу призвів до конфронтації з Заходом, яка згодом переросла в локальні війни в Кореї та В’єтнамі; • збройно підтримував національно-визвольні рухи, підтри­ мував комуністів різних країн у їхній боротьбі за владу; • став претендувати на роль світового лідера. Це підкріп­ лювалося величезною армією. США — за роки війни зросла фінансово-економічна та воєн­ на могутність США, які взяли на себе роль лідера вільного світу, захисника демократії й права, Почали об’єднувати навколо себе країни Західної Європи та інших регіонів. 50

12

Доктрина Трумена березня 1947 р. Послання американського президента кон­ гресу США про надання 400 млн доларів для підтримки урядів Треції та Туреччини. Г. Трумен визначив зміст суперництва між США і СРСР як конфлікт між демократією та тоталітаризмом.

“План Маршалла” 5 червня 1947 р. Держсекретар США Д. Маршалл виступив з промовою післявоєнного відновлення Європи (увійшла в історію як “план Маршалла”). “План Маршалла” передбачав надання фінансової допо­ моги понад 16 млрд доларів країнам Європи для віднов­ лення їхньої економіки та зміцнення європейської демо­ кратії й захисту країн, що опинилися під загрозою комуністичного наступу. 12-17 липня 1947 р. Конференція в Парижі. 16 західноєвро­ пейських держав приєдналися до “плану Маршалла”. Країни Східної Європи під тиском СРСР відмовилися з ідеологічних мотивів від цієї допомоги. Це фактично означало поділ Європи, ідеологічне протистояння між СРСР та країнами Заходу, яке згодом вилилось у конкрет-. ні дії на міжнародній арені, спричинило розв’язання “хо­ лодної війни”. Загострилися суперечності між СРСР і США за вплив у пово­ єнному світі. Взаємна недовіра поступово переросла у “холодну війну” та гонку озброєнь. Сутність "холодної війни” полягала в суперництві двох сис­ тем— соціалістичної, яка утворилася після Другої світо­ вої війни, і капіталістичної— в ідеологічній, економічній, дипломатичній, зовнішньополітичній сферах, боротьбі за країни “третього світу”, нарощуванні ядерної, хімічної, бактеріологічної зброї масового знищення, всіх видів звит чайного озброєння, збільшення чисельності армій, що вело до загрози нової світової війни. Таку конфронтацію назвали “холодною війною” Її основними складниками були: • утворення військово-політичних блоків; • розв’язання гонки озброєнь; • нарощування кількості зброї масового ураження (атом­ ної, хімічної, бактеріологічної); • виникнення воєнних конфліктів у різних частинах світу; • економічна війнам

• ідеологічна війна; • війна розвідувальних служб тощо. Причини “холодної війни” 1. Післявоєнні суперечності між союзниками у Другій світо­ вій війні. 2. Боротьба двох суспільно-політичних систем (соціалісти­ чної та капіталістичної) за зони впливу. 3. Претензії СРСР і СІЛА на роль світового лідера. У березні 1946 р. колишній прем’єр-міністр Великої Британії Вінстон Черчилль у виступі в американському м. Фултоні заявив, що “комуністичний тоталітаризм” заступив “фа­ шистського ворога” і планує підкорити світ. За його сло­ вами, через усю Європу — від Балтики до Адріатики — пролягла “залізна завіса”. Ця промова започаткувала по­ літику “холодної війни”. Подальшим ЇЇ розгортанням мож­ на вважати липень 1947 р., коли країни Європи під тиском СРСР відмовилися брати участь у “плані Маршалла”. На противагу більшовицькому експансіонізмові країни Заходу формували власний зовнішньополітичний курс, ( стримуючи комуністичний наступ і завойовуючи сферу впливу. Періоди “холодної війни” “Холодна війна” тривала з кінця 40-х - до початку 90-х рр. Перший період — кінець 40-х - перша половина 50-х рр. Від­ булася створення військово-політичних блоків, велася гонка озброєнь. Почалося ядерне протистояння, створен­ ня військових баз навколо кордонів СРСР, було роз­ в’язано війну в Кореї (1950-1953 рр.). Другий період — кінець 50-х - 60-ті рр. Загострилося проти­ стояння. Велася боротьба за вплив у країнах “третього світу”. Загострилися Берлінська (1961 р.), Карибська (1962 р.) кризи. Велася війна у В’єтнамі. Третій період — кінець 70-х - 80-ті рр. Відбувалося загост­ рення ракетно-ядерного протистояння, регіональних кон­ фліктів. СРСР розв’язав війну в Афганістані.

\

________________________І

52

Наслідки "холодної війни” 1. Утворення біполярної (двополюсної) системи міжнарод­ них відносин, тобто утворилися два могутніх світових центри сил, які групувалися навколо двох могутніх дер­ жав — США і СРСР. 2. Відбувся розподіл сфер впливу в Європі. 3. Було встановлено тоталітарні режими “радянського зразка” в країнах Східної Європи.____________ _________ Висновки 1. Ця система міжнародних відносин визначила напрямки розвитку більшості країн у повоєнний час. 2. До середини 50-х років розкол світу іна два протилежних табіори був остаточно сформований різними військово-політичними союзами. Ця ситуація загрожувала ви­ никненням нової світової війни. 3. Протистояння набуло форм взаємних погроз, диплома­ тичних маневрів, гонки озброєнь, боротьби спецслужб, ідеологічного протиборства, через що дістало назву „хо­ лодна війна". 4. СРСР і США перетворилися у наддержави й між ними ви­ никли значні незгоди з питань післявоєнного устрою світу. СТВОРЕННЯ ООН ООН (Організація Об’єднаних Націй) — найбільш впливова і масова світова організація« Налічує 191 державу світу. Мета створення ООН 1, Усунути загрози- виникнення війни в будь-якому регіоні світу. ' 2. Сприяти роззброєнню, мирному врегулюванню, терито­ ріальних претензій. 3.. Забезпечити мир на планеті. 4. Розвивати міжнародне співробітництво при розв’язуванні проблем економічного, соціального та гуманітарного ха­ рактеру, повагу до прав людини й основних свобод. 5. Сприяти соціальному, економічному, культурному та еко­ логічному розвиткові планети. 6. Розвивати дружні відносний між націями на основі поважан­ ня принципів рівноправності та самовизначення народів. 21 серпня 1944 р. Конференція представників СРСР, США, Великої Британії в Думбартон-Оксі (США). На конферен­ ції були сформульовані основні принципи діяльності ООН. 53

4-11 лютого 1945 р. Ялтинська (Кримська) конференція глав держав антигітлерівської коаліції (США, СРСР, Великої Британії), на якій було прийнято рішення про створення

оон.

25 квітня - 26 червня 1945 р. В Сан-Франциско (США) було скликано конференцію Об’єднаних Націй для вироблення Статуту ООН. Взяло участь близько 300 делегатів від 46 країн світу; Співзасновниками ООН є теж Україна та Білорусь. 24 жовтня 1945 р. Офіційно набув чинності Статут ООН. Цю дату вважають днем народження ООН._______________ За Статутом ООН налічує шість головних органів Рада Безпеки, котра складається з 15 членів, п’ять з яких — постійні (США, Велика Британія, СРСР (тепер Росія), Франція, Китай), 10 — непостійні, обрані на два роки Генеральною Асамблеєю. Рішення Ради Безпеки є ви­ рішальними у міжнародних справах і можуть включа­ ти як економічні санкції, так і застосування сили проти країни-агресора. Кожний постійний член Ради Безпеки має право “вето” (заборони) на рішення, що не відповідають його інтере­ сам. При Раді Безпеки діють: Військово-штабний комітет; Міжнародні збройні сили з підтримання миру. Генеральна Асамблея — головний дорадчий орган ООН. Представлено всі держави —<члени ООН, кожен має один голос. Повноваження Генеральної Асамблеї ООН: • прийняття в ООН членів організації, а також їх виклю­ чення; • вибори тимчасових членів Ради Безпеки, Економічної й соціальної ради; • призначення Генерального Секретаря ООН. Міжнародний суд розглядає судові справи, що їх передають конфліктуючі сторони. Складається з і5 суддів, яких оби­ рає Генеральна Асамблея і Рада Безпеки: Економічна та соціальна рада, яка проводить дослідження і складає доповіді з міжнародних питань у соціаль­ но-економічній і культурній сферах і надає рекоменда­ ції Генеральній Асамблеї ООН, членам Організацій та зацікавленим спеціальним установам. 54

Складається 3 комісій: суспільного'розвитку, наркотичних засобів, становища жінок, із транснаціональних корпора­ цій, народонаселення, статистичної. Рада з опіки. Здійснювала нагляд за територіями, що були колишніми колоніями. Припинила своє існування після того, як 1994 р. Палаї (група островів у Мікронезії) дістала незалежність. Це була остання 11-та територія, над якою встановлено опіку. Секретаріат. Здійснює керівництво програмами ООН. Секретаріат очолює Генеральний Секретар ООН, якого обирають на засіданнях Генеральної Асамблеї ООН за ре­ комендацією Ради Безпеки. Генеральний секретар має право брати участь у роботі всіх структур ООН, крім Між­ народного суду. Він здійснює координаційні функції. Принципи діяльності ООН 1. Принцип суверенної рівності всіх її членів. 2. Усі її члени повинні добровільно виконувати взяті на себе за Статутом зобов’язання. 3. Повинні вирішувати свої міжнародні суперечки мирними способами і таким чином, щоб не піддавати загрозі мир, безпеку і справедливість. 4. Усі члени повинні в своїх міжнародних відносинах утриму­ ватися від загрози силою або застосування її проти інших держав.________________ ;_______^______'______ , Мирні договори з колишніми союзниками Німеччини у війні 10 лютого 1947 р. На Паризькій мирній конференції країни антигітлерівської коаліції підписали мирні договори з ко­ лишніми союзниками Німеччини — Італією, Фінляндією, Болгарією, Угорщиною, Румунією. У договорах зазначалося, що стан війни припиняється і кожна з країн, з якою уклали договір, отримує підтримку в разі вступу в ООН; 1. Переможені країни зобов’язувалися: • забезпечити всім громадянам своїх країн демократичні свободи; • не допускати відродження і діяльності фашистських організацій; / • знищити довгострокові військові укріплення; • видати військових злочинців. 55*

і*

2. Договори визначили деякі територіальні зміни. • Північна Трансільванія зі складу Угорщини відійшла до Румунії. • Деякі території Італії відійшли до Франції. • Італія втратила всі свої колонії й зобов’язувалася пова­ жати суверенітет і незалежність Албанії та Ефіопії. • Місто Трієст з прилеглою областю проголошувалося вільною територією, а пізніше у жовтні 1954 р. воно було поділено між Італією і Югославією. • Закарпатську Україну включено до складу СРСР. • До СРСР від Фінляндії відходили: — область Петсамо (Печенга); — військово-морська база Поркала-Удд у Фінській за­ тоці з правом оренди на 50 років. • Підтверджувалися повернення Радянському Союзу Бессарабії та передача Північної Буковини. 3. Був зафіксований основний принцип збереження стабіль­ ності в Європі — непорушність повоєнних кордонів. 4. Вводилося обмеження збройних сил переможених дер­ жав. Італія могла мати сухопутні війська 250 тис. солдатів та офіцерів і не більше як 25 тис. на флоті та в авіації. 5. Війська країн-переможниць виводилися з окупованих те­ риторій через 90 днів, але вони залишалися в Німеччині, Угорщині, Румунії, Австрії. 6. Були визначені розміри репарацій: • Італія повинна була виплачувати СРСР 100 млн доларів упродовж семи років, Югославії — 125 млн доларів, Греції — 105 млн доларів. • Фінляндія Та Румунія повинні були сплатити 300 млн доларів репарацій, Угорщина — 200 млн доларів. •Усі країни мали виплатити 1 млрд 250 млн доларів репа­ рацій. • Через рік СРСР значно скоротив репарації, а. згодом відмовився від них. Травень 1955 р. У Відні США, СРСР, Велика Британія та Франція уклали договір з Австрією, за яким вона стала нейтральною країною._______________ .________ ' Висновки 1. Мирні договори зберігали незалежність переможених країн, створювали умови для їхнього демократичного розвитку. \ 2. Сприяли зміцненню миру й добросусідства між народами, а також зміцненню принципу мирного співіснування держав. 56

Врегулювання відносин з Японією Вересень 1951 р. 48 держав, включаючи Японію, підписали у Сан-Франциско (США) мирний договір, який оголосив _ про припинення стану війни з Японією. Японія: • визнала незалежність Кореї; • передала свої території в Т ихому океані під опіку США; • відмовилася від Курильських островів, Південного Сахаліну, Тайваню. СРСР, Польща, Чехо-Словаччина відмовилися підписати договір, мотивуючи тим, що він: • не відповідає розвиткові Японії як миролюбної держави; • порушує права й інтереси СРСР та інших країн, які по­ страждали від японської агресії. Одночасно з мирним договором було підписано японо-американський “договір безпеки”, який надавав США право розміщувати свої збройні сили на японській території. Жовтень 1956 р. Було підписано радянсько-японську Декларацію про припинення стану війни і відновлення дипломатичних і консульських відносин. СРСР: • відмовився від репарацій; • погодився повернути Японії полонених; \* з територіальних питань домовленості не досягнуто; ^ мирний договір не було підписано. Висновок Переговори про укладення мирного договору між СРСР і Японією тривали протягом десятиріч, однак так і не за­ вершилися конкретним результатом і залишилися у спадщину сучасній російській дипломатії. ' Формування військово-політичних блоків Союзницькі відносини між СРСР і США, що виникли в роки війни, в післявоєнний час перейшли в конфронта­ цію та суперництво. 1. Розпочалася гонка озброєнь, яка поглинала колосальні матеріальні ресурси, відволікала від цивільних галузей народног о господарства найкращі науково-технічні кад­ ри, кваліфікованих працівників. 2. У вересні 1947 р., створивши Інформаційне бюро комуні­ стичних партій (Коміиформбюро), СРСР удався до коор­ динації діяльності правлячих комуністичних партій держав Східної Європи. Посилилося пропагандистське протистояння. 57

3. У воєнній сфері США та її союзники 1949 р. утворили Північно-Атлантичний союз (НАТО), до якого ввійшло 12держав — США, Канада, Італія, Данія, Норвегія, Ісландія, Португалія, Велика Британія, Франція, Бельгія, Нідерланди, Люксембург. У подальші роки НАТО розширювалося і продовжує роз­ ширюватися на сучасному етапі: • у 1952 р. до НАТО долучилися Греція і Туреччина; • 1955р. — ФРН; • 1982 р. — Іспанія; • 1995 р. — Польща, Чехія, Угорщина; • згодом — Румунія, Словенія, Литва, Латвія, Естонія. 4. На противагу НАТО комуністичні держави створили свій військово-політичний блок — Варшавський договір (тра­ вень 1955 р.), до якого ввійшли СРСР, Подыца, НДР, Чехо-Словаччина, Угорщина, Румунія, Болгарія, Алба­ нія. Москва ще більше зміцнила владу над комуністични­ ми-країнами Європи. Припинив своє існування у 1990 р. 5. Слідом за НАТО виникли інші союзи: • ДНЗЮС (1951 р.) — Австралія, Нова Зеландія, США; • СЕАТО (1954-1977 рр.) — Організація країн Південно-Східної Азії (СЩА, Англія, Франція, Пакистан, Таїланд, Філіппіни, Австралія, Нова Зеландія); • Багдадський пакт (1955 р.) — Велика Британія, Туреч­ чина, Ірак, Іран, Пакистан, — з 1959 р. став називатися СЕНТО (1959-1979 рр.)— Велика Британія, Туреччина, Іран, Пакистан; • АНЗЮК (1971 р.) — Австралія, Велика Британія, Малайзія, Нова Зеландія, Сінгапур.___________ • Висновки 1. Між союзниками у Другій світовій війні (СРСР і США) взаємна недовіра у післявоєнний час переросла у “холод­ ну війну” та гонку озброєнь. 2. До середини 50-х рр. розкол світу на два протилежних та­ бори був оформлений різними військово-політичними союзами. 3. Розпочалося протистояння військово- політичних блоків, яке поширювалося не тільки на Європу, а й на інші регіо­ ни світу. \ 4. Ця ситуація загрожувала виникненню нової світової війни.

58

Тема 2. США I КАНАДА США у 1945-1950 рр. Зміцнення міжнародного статусу США внаслідок Другої світової війни 1. Друга світова війна сприяла зростанню військової могут­ ності США. У США сформувався потужний військово-промисловий комплекс. Президент США Гаррі Трумен заявляв: “Ми ви­ йшли з війни як наймогутніша в світі держава, можливо наймогутніша в історії людства ”. 2. За роки Другої світової війни США побудували 434 війсь­ ково-морських бази. 3. їхні військово-морські та військово-повітряні сили були розташовані на всіх основних напрямках світових комуні­ кацій і у найважливіших стратегічних пунктах Західної Європи, Азії, Африки (близько 2300 військових баз). 4. 1945 р. Збройні сили США досягли чисельності 12 млн осіб. Щорічні витрати на армію й флот у перші післявоєн­ ні роки Сягали 11 млрд доларів. 5. США монопольно (до 1949 р.) володіли новою зброєю масового вйншцення — атомною зброєю і засобами її доставки — авіаносцями і бомбардувальною авіацією да­ лекої дії, які могли донести ядерні заряди в будь-яку точку планети. 6. Липень 1945 р. США провели вдале випробування атом­ ної бомби, а потім використали її на завершальному етапі війни з Японією (б і 9 серпня 1945 р. атомні бомби було скинуто на японські міста Хіросіму та Нагасакі): США прагнули ослабити СРСР, перешкодити поширенню ко­ мунізму в світі за допомогою військового, економічного та політичного тиску. 7. В основу зовнішньої політики США було покладено “доктрину стримування”, запропоновану в 1947 р. радни­ ком посольства США у Москві Джорджем Кеннаном, який заявив, що США “ повинна протиставити росіянам силу в будь-якій точщ земноїкулі, де вони проявляють спро­ бу порушити мир і стабільність”. 8. 1947 р. Для організації “національної безпеки» в США були створені спеціальні урядові установи — Рада націо­ нальної безпеки і Центральне розвідувальне управління та введено посаду міністра оборони. 59

9.1947 р. Президент Г. Трумен виступив з ініціативою проти-’ дії комуністичним силам у Туреччині та Греції, для чого були виділені відповідні кошти — 400 млн доларів (“док­ трина Трумена”). Зовнішньополітична програма Г. Трумена була спрямо­ вана на захист “вільного світу” та американських геополітичних інтересів, які полягали у посиленні ролі США на міжнародній арені й об’єднанні демократичних країн у боротьбі проти комунізму. Його доктрина для за­ безпечення американського лідерства у світі ґрунтувалася на концепції “стримування комунізму”. Геополітика — політична концепція про вплив географічно­ го фактора (положення країни, природних ресурсів, клі­ мату тощо) на глобальні інтереси та зовнішню політику розвинених індустріальних держав. Подальшим практ­ ичним втіленням ідеї “стримування комунізму” стали: • зміцнення воєнної могутності США; • гонка озброєнь; • створення військових блоків (НАТО, СЕАТО, СЕНТО); • створення мережі військових баз навколо кордонів СРСР; • надання допомоги вільним народам (“план Маршал­ ла” — в Європі, допомога Японії 2 млрд доларів); пря­ ме використання військової сили (війна 1950-1953 рр. у Кореї). 21 червня 1949 р. Конгрес США ратифікував договір про вступ до НАТО. 1954 р. Доктрину “стримування комунізму” заступила док­ трина “масової відплати”, а згодом доктрина “гнучкого реагування”, яка допускала можливість ведення “обмеже­ ної війни”. Однак створення ядерної зброї в СРСР привело до необхідності переговорів. 9 березня 1957 р. На спільному засіданні обох палат конгресу було проголошено “доктрину Ейзенхауера”. , Її суть: • прагнення зменшити вплив СРСР у районі Близького Сходу; • співробітництво з арабськими країнами; • здійснення “програми військової допомоги та співро­ бітництва” цим країнам; \ • використ ання збройних сил США “для забезпечення та захисту територіальної цілісності та політичної неза­ лежності” близькосхідних країн. 60

Доктрина (від лат. <1о<Ягша — вчення) — наукова або філо­ софська теорія, провідний теоретичний чи політичний принцип у діяльності держави. Висновок Після Другої світової війни США перетворилися на ліде­ ра Вільного світу в умовах зростаючого протистояння між Сходом і Заходом. Наростання консервативних тенденцій у внутрішньополітичному житті 40-50-ті pp. — президенство у США Г. Трумена (19451952 pp.) від демократів, Д. Ейзенхауера (1953-1960 pp.) від республіканців. 1. У післявоєнні роки у внутрішній політиці США посили­ лись консервативні тенденції: • серед підприємців ширилася думка про необхідність відмови від проведення деяких ліберальних реформ Ф. Рузвельта, що не потрібно втручання держави в еко­ номічну діяльність; • ділові кола США вимагали прийняття нового проф­ спілкового законодавства (реакція на страйкову бо­ ротьбу 1946 p.). . 2. Відбувалося деяке обмеження демократичних свобод: • 1947 р. Прийнято закон Тафта-Хартлі, який: — зменшив права профспілок; — ставив профспілки під контроль держави; — обмежував права робітників на страйки; —профспілки були зобов’язані подавати урядові відомості про свою чисельність і грошові витрати; — заборонив профспілкам фінансувати політичні компанії; — комуністам заборонялося обіймати виборні посади у профспілках. • 1950 р. Закон Маккарена-Вуда (“Закон про внутрішню безпеку”). Зобов’язував компартію та деякі інші організації зареє­ струватися в Міністерстві юстиції як “підривні” органі­ зації. За відмову від реєстрації—покарання: 5 років тюремного ув’язнення і штраф у розмірі 10 тис. доларів. Понад 2,5 млн державних службовців пройшли перевір­ ку на лояльність, з державних органів було звільнено 7 тис. службовців. • 1954 р. Парламент засудив діяльність Дж. Маккарті. 61

Маккартизм— реакційна політична течія, що переслідувала за вільнодумство. Дістала свою назву від прізвища сена­ тора Джозефа Маккарті. Діяльність сенатора Дж. Маккарті та його прихильників дістала назву “полювання на відьм”, бо: — були обмежені конституційні права громадян США; — почалося переслідування інакомислячих; — переслідування велись за політичними мотивами. 3.50-ті рр. У США расова дискримінація негритянського на­ селення, якого налічувалося 20 млн осіб. Середина 50-х рр. Масовий рух йегрів за свої громадянські права._______________ ’ __________. Дуайт Ейзенхауер (1890-1969) Герой Другої світової війни, головнокомандувач об’єд­ наних сил союзників у Західній Європі. Прийшов до влади внаслідок виборів 1952 року як представник республікан­ ців і став 34-м президентом США в 1953-1960 рр. Народився в штаті Техас, школу закінчив у штаті Канзас, куди переїхали його батьки. Працював на фермах. У 1910 р. вступив до армійської військової академії у Вест-Пойнті, після закінчення якої служив у піхотному полку в Техасі. Згодом знову навчався в танковій школі й військовому коледжі Вашингтона. Працював у відомствах начальника штабу армій генерала Д. Макартура. У 1940 р. Д. Ейзенхауера було призначено начальником штабу дивізії, а в 1941 р. — начальником штабу армійського корпусу. У 1942 р. Д. Ейзенхауера було призначено головнокоман­ дувачем Збройних сил США на європейському театрі во­ єнних дій. Одержав звання генерала армії. Командував воєнними операціями союзних військ у Північній Африці, на Сицйлії, військами союзників, які висадились у Нор­ мандії й вели воєнні дії в Європі. У 1945 р. командував окупаційними військами США в Ні­ меччині. 1945-1948 рр. очолював штаб американської армії. З 1950 р. командував Збройними силами НАТО. У. 1952 р. обраний президентом. N Він розгорнув боротьбу з корупцією у державному апараті, звільнив його від прокомуністичних елементів, зменшив по­ датки, всіляко заохочував приватну ініціативу. 62

Виконуючи одну з головних передвиборних обіцянок, Д. Ейзенхауер домігся припинення війни в Кореї та підпи­ сання перемир’я. Д. Ейзенхауер був незадоволений розпочатою кампанією Маккарті про відмову від торгівлі з країнами комуністич­ ного блоку, а також “пошуком ним підривної діяльності в армії США”. Сенат у 1954 р. ухвалив резолюцію, яка за­ суджувала поведінку Маккарті. Д. Ейзенхауер користувався великою популярністю серед народу і знову переміг на виборах вдруге у 1956 р. За його президентства посилився військово-промисловий комплекс. Правління Ейзенхауера збіглося з розгортанням науко­ во-технічної революції. Досягнення кібернеки й елект­ роніки створили основу для переходу до комплексної ав­ томатизації виробництва. Покращилося матеріальне становище багатьох людей. Д. Ейзенхауер залишився в пам’яті американців як людина сильної волі, яка зроби­ ла значний вклад у розгром фашизму й процвітання аме­ риканської нації. Особливості економічного! розвитку 1. Внаслідок Другої світової війни фінансово-економічна та .військова могутність США значно посилилась: Ч зросла виробнича потужність промисловості; •Іу 1946 р. США виробляли 62% усієї промислової про­ дукції капіталістичного світу (до війни було 40%); • США мали 73% золотого запасу капіталістичного світу; • на США припадало 1/3 експорту капіталістичного світу; • у 1946 р. США виробляли половину валового світово­ го національного продукту і національний продукт у роки війни зріс удвічі; • виробництво сільськогосподарської продукції зросло на 38%; • значно зросло виробництво промислової продукції: Рік Назва

1939

Вугілля Нафта Сталь Алюміній Електроенергія

446 млн т 1285 млн барелей 47 млн т 131 тис. т 181 308 млрд кВт-год

1945 632 млн т 1713 млн барелей_ 71 млн т 704 тис. т 271 255 млрд кВт.год

Причини економічного процвітання після війни • Ліквідовано військову й економічну могутність Німеч­ чини та Японії. • Послабилися Британська імперія та Франція. Терито­ рія СІЛА не постраждала від війни, збитки у війні були порівняно незначні. • До США переїхало багато видатних вчених і фахівців . з інших країн. • Широко впроваджувалися у виробництво досягнення науково-технічної революції— автоматизовані системи, роботи, лазерна техніка, радіоелектроніка тощо. 2. Було збережено основні принципи “нового курсу” Ф. Руз­ вельта про посилення ролі держави в економіці країни. 3. Здійснювалося стимулювання науково-технічного про­ гресу, створювалися нові та розширювалися діючі науко­ во-дослідні центри. 4. Вирішувалася проблема демобілізованих солдатів. Було прийнято “Солдатський білль про права”. Учасники війни забезпечувалися роботою, землею, житлом, безплатним навчанням і медичним обслуговуванням. 5.1946 р. Прийняли “Закон зайнятості”, яким держава регу­ лювала використання трудових ресурсів і межу безробіття. 6. Після війни було розпочато конверсію військового ви­ робництва, внаслідок чого знизилися прибутки більшості американців, зросло безробіття. 7. 1948 р. Було збільшено мінімальну заробітну плату та прийнято програму дешевого житла. 8. Д. Ейзенхауер в економічній політиці намагався обмежи­ ти державне регулювання і втручання держави у справи бізнесу. 9. У 50-х рр. для соціально-економічного розвитку США - були характерні повільні темпи розйитку виробництва й часті кризи (1953-1954 рр.,1957-1958 рр., 1960-1961 рр.), збільшувалась кількість робітників невиробничої сфери, відбувався інтенсивний розвиток військово-промислово­ го комплексу.

США у 1960-1970 рр. Внутрішня політика адміністрації Дж. Кеннеді 1960 р. На президентських виборах США обрано від Демократичної партії Джона Кеннеді, віце-президентом став Ліндон Джонсон. Дж. Кеннеді оголосив програму своєї ді­ яльності “Нові рубежі” як продовження лінії Ф. Рузвельта. Мета внутрішньої політики Кеннеді— відродження США як світового лідера, стимулювання економічного зростання. З цією метою планувалося: 1. Розширити функції держави в економіці. 2. Збільшити капіталовкладення в економіку. 3. Зменшити інфляцію. 4. Здійснювати підготовку кадрів за новими стандартами і потребами НТР. 5. Розумно поєднувати ціни і зарплату. 6. Удосконалювати загальну і спеціальну освіту. 7. Збільшити допомогу з переустрою міст. 8. Збільшити асигнування на соціальні програми. 9. Сприяти розвиткові відсталих районів країни. 10. Скоротити податки. 11. Надати допомогу фермерам. 12. Покращити становище негритянського населення. 13. Покращити становище жінок, молоді. Що ш о зроблено для реалізації програми "Нові рубежі” 1. Були надані пільги великому капіталу. 2. Зменшено податки з монополій, щоб вони збільшували ін­ вестиції у промисловість та створювали нові робочі місця. 3. Було збільшено допомогу безробітним. 4. Продовжено строк, протягом якого безробітні отримува­ ли допомогу — з 26 до 39 тижнів. 5. Розширено страхування від безробіття. 6. Започатковано громадські роботи для безробітних. 7. Збільшено масштаби житлового будівництва. 8. Значно покращились'взаемини з профспілками. Наслідки втілення в життя програми “Нові рубежі” Дж. Кеннеді 1. Почалося значне зростання американської економіки (до 5,6-7% на рік). 2. За 5 років валовий внутрішній продукт зріс на 35%. 65

3. Скоротилося безробіття на 4,6%. 4. Зарплата робітників зросла на 19%. 5. Відбулася повна автоматизація виробництва. Досягнуто значних успіхів у здійсненні науково-технічйої революції. 6. Динамічно розвивалося сільськогосподарське вироб­ ництво. 7. Було прийнято закон про допомогу сім’ям із низькими до­ ходами. Зовнішня політика адміністрації Дж. Кеннеді 1. Намагався зберегти й зміцнити позиції США на міжна­ родній арені як лідера “вільного світу”. 2. Змінив доктрину “масової відплати” на доктрину “гнучко­ го реагування” на збройні конфлікти. 3. Намагався не допустити експансії комунізму. 4. Звернув головну увагу на політичні процеси в Азії, Афри­ ці, Латинській Америці у зв’язку з появою нових незалеж­ них держав. 5. Хотів обмежити вплив СРСР на країни “третього світу”. 6. Реалістично підходив до розв’язування спірних питань, дотримувався позиції про необхідність конструктивного діалогу з СРСР. Це підтверджує “Карибська криза”. Січень 1962 р. За ініціативи СІЛА Організація Американ­ ських держав (ОАД) прийняла рішення про визнання ку­ бинського режиму злочинним і про виключення Куби з ОАД та про заборону торгівлі країн Латинської Амери­ ки з Кубою, 15 країн Латинської Америки розірвали з Ку­ бою відносини. У відповідь на таку політику США СРСР почав надавати Кубі різноманітну допомогу і вирішив розмістити на Кубі ракети середньої дальності, почавши їх таємну доставку. На Кубу СРСР почав завозити ракети СС-4, бомбарду­ вальники Іл-28 і тактичні ракети “Місяць”, які могли ви­ користовуватися як носії ядерних зарядів. У відповідь США оголосили морську блокаду. 22 жовтня 1962 р. СІІІА сконцентрували навкруги Куби великі з’єднання військово-морського флоту (всього 183 кораблі), воєнну авіацію, морських піхотинців. Було приведейо у повну бойову готовність війська США та вій­ ська союзників США по НАТО. Почалася небезпечна конфронтація, що загрожувала всьому світові термоядер­ ною війною. Велику роль у подоланні кризи відіграли лідери обох дер66

жав — Дж. Кеннеді та М. Хрущов, які пішли на перегово­ ри і прийняли компромісні рішення, щоб запобігти ядерній війні; СРСР погодився вивезти з Куби ракети, а США відмовилися від вторгнення своїх військ на Кубу. Висновки 1. СРСР і США зробили вибір на користь миру зі збережен­ ням кубинського комуністичного режиму, а не термоядер­ ної війни. 2. Карибська криза стала поворотним пунктом для переорієн­ тації зовнішньої політики СРСР, США та інших великих держав у бік скорочення гонки озброєнь, послаблення між­ народного напружений. 5 серпня 1963 р. У Москві США, СРСР та Велика Британія підписали Договір про заборону випробувань здерної зброї в атмосфері, космосі і під водою. 22 листопада 1963 р. Дж. Кеннеді був убитий в Далласі (штат ' '■ ______ ■ Техас)._______ ________ ________ І Внутрішня політика адміністрації Л. Джонсона 1963 р. Після вбивства Дж. Кеннеді посаду президента до но­ вих виборів посів віце-президент Ліндон Джонсон. 1964 р. Відбулися чергові президентські вибори. Президентом було обрано Ліндона Джонсона. Висунув план побудови “Великого суспільства” без злид­ нів, безробіття і злочинності. З цією метою: 1. Був підвищений рівень мінімальної зарплати. 2. Фермерам надано нові кредити й субсидії. 3. Виділялися кошти на охорону здоров’я, підтримку спе­ ціальних і середніх.шкіл. . • 4. Значні кошти було виділено на державне будівництво де­ шевого житла. 5. Прийнято закон про допомогу сім’ям з низькими доходами. 6. Введено безкоштовне медичне страхування для громадян похилого віку. 7. Прийнято низку законів про надання громадянських прав негритянському населенню Америки: • 1964 р. Закон про обмеження расової дискримінації при наймі на роботу. , • 1965 р. Закон про гарантування виборчих прав негрів: • 1968 р. Закон про громадянські права негрів (зрівняння в правах при здаванні житла, при обслуговуванні в громадських Місцях)._________ ________ ;_______• 67

Зовнішня політика адміністрації Л. Джонсона 1. Висунув доктрину “гнучкого реагування'” про надання збройної підтримки антикомуністичним режимам. 2. США розпочали війну у В’єтнамі у серпні 1964 р., спрово­ кувавши збройний інцидент у Токійській затоці, що пос­ лугувало приводом для бомбування Північного В’єтнаму. Л. Джонсон направив у В’єтнам 500-тисячну армію амери­ канських солдатів. США підтримали Південна Корея, Таїланд, Нова Зеландія, Австралія. 1968 р. США були змушені припинити бомбування і роз­ почали переговори з Демократичною Республікою В’єт­ нам. 1973 р. Була підписана Паризька угода про припинення війни і відновлення миру у В’єтнамі. США, не досягнувши мети, змушені були вивести війська з В’єтнаму. У війні за­ гинуло 60 тис. американських солдатів і офіцерів. 3. Пожвавилися контакти США з СРСР; У період з 1963 по 1969 рр. СРСР і США уклали різних угод більше, ніж за 30 років з моменту встановлення між ними дипломатич­ них відносин. 4.1968 р. Було підписано Договір про нерозповсюдження ядер­ ної зброї, який до кінця року підписали 83 країни світу. Активізувала свою діяльність внутрішня реакція 1968 р. Вбивство Мартіна-Лютера Кінга, відомого борця за громадянські права негритянського населення. Було вбито сенатора Р. Кеннеді, який висунув свою кан­ дидатуру на пост президента. Авторитет адміністрації Л. Джонсона впав, демократи зазнали поразки під час президентських виборів у листопаді 1968 р. До влади доступився республіканець Р. Ніксон. Мартін-Лютер Кінг (1929-1968) Національний герой США, один із керівників боротьби за громадянські права негрів. Його називали “моральним лідером нації”. Молодий негритянський священик був ініціатором тактики ненасильницьких дій. Заснував у, 1957 р. негри­ тянську організацію “Південна конференція християн­ ського керівництва”. Він виступав проти проявів расизму, дискримінації чорношкірих американців. Ви­ 68

магав забезпечення виборчих прав для чорношкірих, а також обмеження расової дискримінації при одержанні житла, при найманні на роботу, у школах та громадських місцях. Домігся прийняття у 1960 р. закону про громадянські пра­ ва, який гарантував неграм виборчі права, захист від на­ сильства. У 1964 р. був прийнятий новий закон про громадянські права, який заборонив расову дискримінацію в громадських місцях, а також при найманні й звільненні робочої сили. У 1964 р. одержав Нобелівську премію миру. У 1965 р. домігся прийняття нового закону про грома­ дянські Права, який скасував у деяких штатах цілу низку цензів, введених, щоб не допустити негрів до участі у го­ лосуванні. У 1968 р. расисти вбили борця за громадянські права не­ грів Мартіна-Лютера Кінга. 150 тис. негрів і білих зібралися провести в останню путь великого борця за пра­ ва людини. - 4

- ..............................- • ..........■.... Внутрішня політика Р. Ніксона 1969-1974 рр. Президентом СІЛА був республіканець Річард Ніксон. З метою оздоровлення економіки проголосив “нову економічну політику”. 1. Збільшено капіталовкладення в нові галузі економіки. 2. Великим компаніям, які інвестували виробництво, надано значні податкові пільги. 3. Скасовано акцизний податок на продаж легкових авто­ мобілів. 4. В економіку США залучено іноземний капітал. 5. Введено контроль над цінами. 6. Зросла кількість американців, які отримували державну допомогу. 7; Зріс мінімум погодинної оплати праці до 1,7 долара на го­ дину. 8. Оголошено про скорочення допомоги іншим державам. 9. Розпочато структурну Перебудову економіки, спрямовану на розвиток наукомісткого виробництва.

4 69

Зовнішня політика Р. Ніксона . 70-ті рр. — період становлення й розвитку розрядки міжна­ родної напруженості, послаблення “холодної війни”. 1. 18 лютого 1970 р. президент Р. Ніксон у своєму посланні конгресу “Нова стратегія в інтересах миру” наголосив на необхідності “спиратися не лише на силу”, а й на перего­ вори з протилежною стороною. . 2. Висунув концепцію “від ери конфронтації до ери перего­ ворів”. 3. Сприяв становленню взаємовідносин між СРСР і СІЛА на принципах мирного співіснування: • у 1971, 1973, 1974 рр. відбулися зустрічі між президен­ том і радянським керівництвом; • були укладені важливі радянсько-американські угоди: Договір про обмеження систем протиракетної оборони (ПРО), Договір про обмеження стратегічних наступаль­ них озброєнь (ОСО-1). • За період 1972-1974 рр. СРСР і СІЛА уклали 41 угоду, які створили необхідну правову базу для розвитку спів­ робітництва між країнами. 4. Адміністрація Р. Ніксона підписала угоду про припинення війни у В’єтнамі й відновлення миру. Загострення внутрішньополітичної боротьби у 70-х рр. “Уотергейтська справа” Під час виборчої кампанії 1972 р. було заарештовано кіль­ ка осіб, які проникли до штаб-квартири Демократичної партії в готелі “Уотергейт” у Вашингтоні, щоб встанови­ ти апаратуру для підслуховування. Р. Ніксон заперечував свою причетність до цієї справи і на виборах президента 1972 р. знову переміг. Утім, у процесі слідства стало відомо, що до “уотергейтської справи” причетний .Р, Ніксон, який 9 серпня 1974 р. під загрозою імпічменту змушений був подати у відстав­ ку. Президентом став віце-президент Джералд Форд. 1974-1976 рр. — президентство Д. Форда від республіканців, припало на гостру економічну кризу 1974 -1975 рр., ви­ кликану збільшенням світових цін на нафту. • Збільшено державне регулювання. • Зменшено соціальні програми. • Значно зросло безробіття (до 10 млн осіб). 70

У зовнішній політиці проводив лінію свого попередника на розрядку міжнародної напруженості, ослаблення “хо­ лодної війни”. 1975 р. Нарада з питань безпеки і співробітництва в Європі у Гельсинкі, в якій взяли участь керівники 33 європей­ ських країн, США і Канади. Було підписано Заключний акт, де зафіксовано 10 прин­ ципів взаємовідносин між країнами. 1. Суверенна рівність, поважання прав, характерних сувере­ нітету. 2. Незастосування сили або загрози силою. 3. Непорушність кордонів. 4. Територіальна цілісність держав. 5. Мирне врегулювання суперечок. 6. Невтручання у внутрішні справи. 7. Повага прав людини, основних свобод, включаючи сво­ боду думки, совісті, релігій і переконань 8. Сумлінне виконання зобов’язань з міжнародного права. 9. Рівноправність і право народу розпоряджатися своєю ;олею. 10. півробітництво між народами. 1976 р. Новим президентом став Д. Картер. Почався відхід від політики розрядки в американ­ сько-радянських відносинах. Джеймс Картер висунув доктрину “суперництва й співробітництва”. Зовнішньополітична доктрина Д. Картера виходила з не­ обхідності активного втручання США в будь-якій точці планети, де виникла загроза американським життєвим ін­ тересам. Для цього було створено “сили швидкого реагу­ вання”. Червень 1979 р. Договір ОСО-2, підписаний Дж. Картером і Л. Брежнєвим у Відні, внаслідок вторгнення радянських військ в Афганістан не був ратифікований жодною зі сторін.

Другий етап науково-технічної революції (НТР) Суть НТР — перехід від машинно-фабричного до комплексно-автоматизованого виробництва. Це якісно но­ вий етап продуктивних сил на основі перетворення науки на безпосередню продуктивну силу, на провідний чинник розвитку суспільства. 71

Етапи НТР Перший етап— 50-ті рр. Це початок НТР, коли стали до ладу перші атомні електростанції, почалося застосування в промисловості електронно-обчислювальної техніки. Три великих винаходи створили базу сучасного вироб­ ництва: ядерний реактор (1942 р.), транзистор (1948 р.), лазбр (1950 р.). Другий етап — 60-70-ті рр. Широко здійснюється автоматизація виробництва, робо­ тизація, повсюдно - запроваджувалися автоматизовані системи керування виробництвом. Це період масштабно­ го впровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво. Відбувається значна структурна перебу­ дова в економіці. Швидкими темпами розвиваються: хі­ мія та хімічні технології, атомна промисловість, космонавтика. Третій етап — початок 80-х рр. Основні напрямки НТР 1. Автоматизація виробництва. 2. Використання ЕОМ (електронно-обчислювальних ма­ шин) для обробки інформації. 3. Проникнення мікроелектроніки у всі сфери життя. 4. Зростання ролі хімії в народному господарстві. 5. Зміни в паливно-енергетичному балансі (основними енер­ гоносіями стали нафта і газ). 6. Значне вкладання коштів у наукові дослідження. 7. Скорочення термінів винаходів і наукових відкриттів до їхнього впровадження у виробництво. 8. Використання новітніх досягнень НТР для військових та мирних потреб. Ознаки НТР 1. Прискорення науково-технічних перетворень. ■ 2. Поєднання науки з виробництвом. 3. Розвиток процесу опанування новими видами енергії. 4. Здійснення виготовлення і масового застосування штуч­ них матеріалів з наперед заданими .властивостями. 5. Перебудова господарства в напрямку енерго- та ресурсо­ збереження. 6. Зростання темпів комп’ютеризації виробництва. 7. Застосування новгґніх технологій. 8. Розвиток біотехнології. 72

9. Розвиток наукомістких галузей — освоєння космосу (16 червня 1969 р. здійснена посадка людини на місяць), електроніки тощо. 10. Запровадження робототехніки. 11. Впровадження автоматизованих систем керування. 12. Широке застосування автоматизованих систем керуван­ ня технологічними процесами. 13. Масове оновлення побутової техніки (відеомагнітофонів, персональних комп’ютерів, мікрохвильових печей тощо) та засобів зв’язку. Наслідки НТР 1. Підвищилася ефективність усієї виробничої діяльності. 2. НТР сприяла збільшенню темпів і обсягів виробництва. 3. Швидкими темпами зростала продуктивність праці. 4. Змінилася структура продуктивних сил. 5. Зросла роль сфери обслуговування. В 1970 р. у невироб­ ничій сфері працювало 60% усіх працюючих, формувала­ ся економіка послуг. 6. Відбулися значні зміни в сільському господарстві. Здійснено індустріалізацію сільськогосподарської праці, що сприяло: • зменшенню кількості ферм (у 1950 р. було 5,6 млн ферм, а в 1970 р. — 2,9 млн); • скороченню кількості зайнятих у сільському господар­ стві (1950 р. — зайнято в сільському господарстві ' 9,9 млн осіб, у 1984 р. — 3,7 млн). 7. Змінилися умови, характер та якість праці: • зросла роль творчих управлінських та контролюючих функцій; • зросли вимоги до освіти людини. 8. Сталися зміни в аспектах життя суспільства й окремої людини. 9. Змінилося обличчя промислового робітника. 10. Відбувався перехід висококваліфікованих робітників до групи інтелігенції. 11. Швидкими темпами зростав середній клас та їхній доб­ робут (менеджерів, науковців, інженерно-технічних кад­ рів, працівників сфери послуг тощо)., 12. На зміну індустріальному суспільству прийшло постіндустріальне, головною рушійною силою якого є наука, ви­ робництво, розподіл, використання інформації. 73

13. Зросли і стали однією з основ господарської діяльності транснаціональні корпорації (ТНК). У 70-х рр. їх було 35 тис., які контролювали 170 тис. іноземних філій. 14. Змінилися взаємовідносини суспільства і природи, що призвело до величезних екологічних проблем.

США у 1980-2005 рр. “Рейганоміка” “Рейганоміка” — економічна політика президента Р. Рейга­ на (1981-1988 рр.). На початку президентства Р. Рейгана економічне стано­ вище в країні було важким: , • значний дефіцит державного бюджету; • зниження темпів розвитку порівняно з іншими країнами; • в економіці США — депресія, що розпочалася напри­ кінці 1972 р.; • значна інфляція; • зросла кількість безробітних; • падіння реальної зарплати робітників. Р. Рейган запропонував програму “Відродження Америки”, в якій вклав низку економічних заходів (“рейганоміка”). Суть “рейганоміки” 1. Державне регулювання економіки було обмежене. 2. Послаблено державну регламентацію підприємницької діяльності. 3. Відмінено урядовий контроль за цінами на внутрішньому ринку. 4. Зменшені соціальні програми, щоб пізніше компенсувати це за рахунок зростання економіки. 5. Скорочувалися податки на 30% для всіх груп населення. 6. Корпораціям було надано великі податкові пільги, що дало змогу скерувати вивільнені кошти на розширення виробництва. 7. Збільшувалися капіталовкладення в передові галузі ви­ робництва. 8. Зростала частка наукомістких галузей — радіоелектро­ ніки, приладобудування, космонавтики тощо. 9. Створено сприятливі умови для залучення іноземного капіталу в економіку США. 10. Скорочувалися малоефективні галузі виробництва. 74

11. Особлива увага приділялася розвиткові і стимулюванню приватного сектора. 12. Здійснювалося технічне переоснащення підприємств та підвищення їхнього технологічного рівня. 13. Скорочувалися витрати на державний апарат; значно зменшилися асигнування міністерств, крім Пентагону (мі­ ністерства оборони). 14. Кредитно-грошова політика була спрямована на подо­ лання інфляції.

Наслідки “рейганоміки” 1. Забезпечила нове зростання економіки СЩА: • зросло виробництво; • щорічний приріст виробництва становив 4%; • продуктивність праці зросла в 2 рази; • середньорічні темпи приросту валового національного продукту становили 3,5%. 2. Уможливила подолати економічну депресію. 3. Забезпечила США безкризовий розвиток протягом три­ валого часу. 4. Значно підвищився життєвий рівень населення: • зменшився рівень безробіття з 7 до 5,4%; • знизився рівень інфляції з 12,5 до 4,5%; • було створено 18 млн робочих місць; • сталися глибокі структурні зміни в економіці, зросла частка невиробничої сфери (торгівлі, фінансів, освіти, охорони здоров’я) до 64%.

Зовнішньополітична стратегія Р. Рейгана Два етапи у зовнішній політиці Р. Рейгана. Перший етап — до 1985 р. Домінують силові підходи до вирішення проблем міжна­ родного життя, взято курс на відновлення військово-про­ мислової могутності США. Особливо це виявилося: • після вступу радянських військ у Афганістан (1979 р.); • після введення військового стану в Польщі (1981 р.); • У зв’язку зірозміщенням радянських ракет СС-20 у Схід­ ній ЄвроЦ. „ 75

Приклади силових методів Р. Рейгана 1. Прийнято доктрину “неоглобалізму” Р. Рейгана, якою передбачалося: використання військ США проти радян­ ського впливу у. світі; глобальне протистояння СРСР. 2. 1982 р. Р. Рейган закликав до хрестового походу проти СРСР, який він назвав “імперією зла”. 3. 1983 р. Почалося розміщення американських ракет “Першинг-2” та “Томагавк” у Західній Європі. 4. 23 березня 1983 р. Р. Рейган обнародував плани “страте­ гічної оборонної ініціативи” (СОЇ), відомої під назвою “зоряні війни”, що погрожували перенесенню військово- . го протистояння в космос. 5. 1983 р. Американські війська вторгайся на Гренаду; в 1983^-1984 рр. — у Ліван. 6. Могутня економіка США включилася у гонку озброєнь. 7. Перед комуністичною небезпекою та ядерною загрозою з боку СРСР США вдалося згуртувати навколо себе краї­ ни НАТО. 8. Секретні служби (особливо ЦРУ) дістали повну свободу дій у сфері супротиву радянському впливові та у підтрим­ ці антикомуністичних сил у країнах “третього світу”. 9. США озброювали моджахедів Афганістану. ______ Другий етап — з 1985 р. З приходом до влади в СРСР М. С. Горбачова починає змінюватися зовнішня політика США. Радянсько-американські відносини значно потеп­ лішали. 1. Відбуваються зустрічі керівників держав і СЩА: 1985 р. — у Женеві, 1986 р. — у Рейкв’явіку, 1987 р. — у Вашингтоні, 1988 р. — у Москві; 2.8 грудня 1987 р. Між СРСР і США був підписаний Договір про ліквідацію ракет середньої і меншої дальності. Амери-, канська сторона'зобов’язувалася демонтувати 889 ракет, радянська— 1752. Рональд Рейган 40-й президент США, республіканець. Народився 6 ЛЮТОГОІ911 р. в м. Тампіко (штат Іллінойс) у родині дрібного торговця ірландського походження. Мати — англо-ціотландського походження. У 1932 р. за­ кінчив коледж. За освітою економіст та соціолог, але дуже 76

цікавився спортом і театром. В 1932- 1937 рр. працював спортивним коментатором радіо Ен-Бі-Сі в м. Даненпор г та Де-Мойн (штат Айовя). У І937 р. став кіноактором у Голлівуді, знімався у 54 ху­ дожніх фільмах; Акторський досвід допоміг йому навчи­ тися спілкуватися з будь-якою аудиторією. У політиці з 1964 р. Належав до правого крила Республіканської партії. В 1966 р. отримав перемогу на виборах штату Каліфорнія. З 1975 р. — радіо- та газетний коментатор. 4 листопада 1980 р. на виборах президента отримав пере­ могу від Республіканської партії над кандидатом демо­ кратів Дж. Картером. Мав добрі зв’язки з великим бізнесом. Р. Рейган був прихильником традиційних американських цінностей: релігії, сім’ї, власності, бережливості, старанності. Період його перебування в Білому домі ввійшов у історію як “епоха Рейгана” — людини, яка “повернула Америці віру в себе”. Після виходу на пенсію Р. Рейган продовжував'активну ді­ яльність. У 1994 р. захворів на хворобу Альцгеймера, яка викликає поступову втрату пам’яті та мови. Р. Рейган та його дружина Ненсі створили науко­ во-дослідний центр із вивчення цієї хвороби. Останні роки життя прожив у своєму маєтку Бель-Ер. Президентство Джорджа Буша (1989-1992 рр.) 1988 р. Президентом США був обраний Дж. Буш від Респуб^ ліканської партії. 1. Продовжив політику свого попередника Р. Рейгана. 2. Вдалося досягти згоди між демократами й республіканця­ ми з головних питань внутрішньої й зовнішньої політики. 3. Забезпечив виконання програми боротьби з наркоманією. 4. Сприяв розвиткові освіти, охорони здоров’я. У зовнішній політиці 1. Переважала тенденція розрядки, що виявлялася в перего- . ворному процесі з СРСР, а після його розпаду— з Росією. .2. 12 вересня 1990 р. У Москві було укладено Договір про врегулювання ‘^німецького питання”. Угода передбачала об’єднання НДР і ФРН в єдину державу. 77

3. США брали найактивнішу участь у припиненні іракської ь агресії проти Кувейту в 1991 р. (операція “Буря в пустелі”. Військові сили 28 країн, які діяли під американським ко­ мандуванням, звільнили Кувейт). 4. Адміністрація Дж. Буша прагнула знайти “золоіту Середи­ ну” у вирішенні конфліктних ситуацій.' 5. 1993 р. Між Росією і США було укладено договір СНО-2 про обмеження стратегічних наступальних озбро­ єнь, до якого приєдналися Україна і Казахстан. Політичний курс Б. Клінтона У 1992 р. президентом США обрали , а у 1996 р. переобрали на другий термін Б. Клінтона від Демократичної партії. У той час змінилася ситуація в світі: • Розпався Радянський Союз» • Республіки СРСР стали незалежними. • З-під опіки СРСР вийшли країни Східної Європи. • Завершилася “холодна війна”. • Ліквідовано стратегічне протистояння двох світів— ка­ піталістичного і соціалістичного. Завдання зовнішньої політики Б. Клінтона 1. Зміцнювати співтовариство країн зринковою економікою. 2. Підтримувати відносини з основними світовими дер­ жавами. 3. Формувати нову стратегію НАТО та його розширення на Схід. . 4. Боротися з агресією. 5. Брати активну участь у сучасних інтеграційних процесах. 6. Підтримувати і зміцнювати нові демократії, лібералізува­ ти світову торгівлю. 7.. Активізувати миротворчі зусилля США (Югославія, Со­ малі, Близький Схід та ін.). 8. Врегулювати югославську кризу та досягнути миру на Балканах. 24 березня 1999 р. з ініціативи США війська НАТО розпоча­ ли бомбардування Югославії, ведучи боротьбу проти сербського керівництва на чолі з С. Мілошовичем, якого звинуватили у геноциді проти албанців.

78

Проблеми, які існували за часів президентства Б. Клінтона • 1. Важко вирішувалася проблема ізраїльсько-палестинського врегулювання. 2. Складною залишалася ситуація в Перській затоці та на Корейському півострові. 3. Була здійснена невдала спроба миротворчої акції морської піхоти США у Сомалі, яка завершилася загибеллю бага­ тьох американських солдатів. У внутрішній політиці 1. Економіка за Б. Клінтона розвивалася стабільно. 2. Лищеза 1992-1996 рр. було створено 10 млн робочих місць. 3. Розміри валового внутрішнього продукту (ВВП) виросли до 7 трлн доларів. 4. Багато уваги приділялося:' • розширенню комп’ютеризації та інтернетизації суспіль­ ства; • захисту навколишнього середовища; • боротьбі зі злочинністю і наркоманією; • будівництву житла. 5. Збільшено термін навчання з 12 до 14 років, включаючи середню школу і дворічні коледжі. 6. Прийнято Закон про безоплатну медичну допомогу для літніх людей та непрацездатних._________ .______ ____ Висновки 1. За часів президентства Б. Клінтона США досягли полі­ тичного, військового та економічного домінування у світі. 2. Відбулося значне економічне відродження США та зро­ стання рівня добробуту американських громадян. 3. Значно зріс “середній клас” (дрібні й середні власники). Зростання ролі США у міжнародних відносинах після розпаду СРСР Розпад СРСР вніс істотні зміни у зовнішню політику США. 1. Грудень 1991 р. Після розпаду СРСР американський пре­ зидент привітав свій народ з перемогою у “холодній війні”. 2. США стали на шлях співробітництва з колишніми радян­ ськими республіками, тепер незалежними державами. 3. США—І один з найрозвиненіших центрів світового спів­ товариства. .79

4. Зникла глобальна ядерна загроза. 5. Залишилася загроза застосування сили в локальних кон­ фліктах. 6. Виникла необхідність боротьби з міжнародним терориз­ мом, іцо змушує міжнародне співтовариство об’єднувати свої зусилля. 7. США намагаються використовувати свій потужний по­ тенціал для становлення нового світового порядку. Осно­ вою цього є не тільки могутність США, а й провідна роль у “сімці”, у таких міжнародних організаціях, як Всесвітній Банк, МВФ тощо. 8. США взяли курс на збереження й закріплення лідерства у світі. На цьому шляху СІЛА чимало перешкод: • насамперед з боку Росії— ядерного гіганта, якому важ­ ко змиритися з втратою своєї ролі у світі. У 2000 р. Росія декларувала можливість використання сили за межами Росії для захисту своїх інтересів. • США відчувають економічну конкуренцію в Азії з боку Китаю (його економіка зростає на 8%у рік), Японії тощо. Джордж Буш молодший Листопад 2000 р. На чергових виборах президента США з не­ значною перевагою в результаті довготривалих перера­ хунків голосів виборців перемогу здобув Джордж Бущ від Республіканської партії над кандидатом від Демократич­ ної партії А. Гором, колишнім віце-президентом за Б. Клінтона. Джордж Буш став 43-м президентом США. Він продовжу­ вав політику попередника. Проголосив три принципи свого правління. • Толерантність у реалізації своїх поглядів. • Сміливість у захисті суспільних інтересів. • Справедливість. 1.11 вересня 2001 р. Терористичні акти в СПІА, внаслідок яких було знищено Всесвітній торговий центр у Нью-Йор­ ку, пошкоджено будівлю Пентагону у Вашингтоні—сим­ воли американської військової й фінансової могутності. Під руїнами нью-йоркських хмарочосів загинуло до 5 тис. осіб. 2. Конгрес СІНА відразу ж прийняв рішення виділити 40 млрд доларів на боротьбу з тероризмом, а згодом виді­ лив ще 320 млрд доларів на військові потреби. 80

3. Жовтень 2001 р. Воєнна операція антитсрористичної коа­ ліції під керівництвом США на території Афганістану. Ре­ жим талібів було повалено, владу передано перехідному уряду, в країну введено миротворчі сили. 4. 2002 р. У США створено Консультативну систему внут­ рішньої безпеки. Мета — координація дій усіх гілок влади стосовно визначення терористичних загроз та механізмів запобігання терористичним атакам. 5. У Виконавчій владі США було створено нову структуру — Управління національної безпеки США всередині країни. Завдання Управління — вироблення загальйої стратегії боротьби з тероризмом. 6. Березень 2003 р. Початок антитерористичної операції США та Великої Британії проти тоталітарного режиму Саддама Хусейна в Іраку, звинуваченого у підтримці між­ народного тероризму, наявності хімічної та бактеріоло­ гічної зброї. Франція, ФРН, а також Росія не підтримали цієї операції. В Іраку створено перехідний уряд, але теро­ ристичні акти проти американських військ та військ її со-, юзників у війні, проти миротворчих військ, проти цивільних громадян гуманітарної місії та тих, які беруть участь у відбудові Іраку, проти мирного населення тривають. 7. У США зростають витрати на військові потреби. Рік

Військовий бюджет, млрд дал.

2001 2003 2004 2007

329 355 379 470

15 грудня 2005 р. За сприяння СІНА проведено вибори до парламенту Іраку з чотирирічними повноваженнями, який має обрати постійного президента, затвердити уряд і Верховний суд Іраку. Результати виборів показали, що відійшовши до завершаль­ ної стадії складного політичного процесу на шляху до створення нового незалежного Іраку більша частина ірак­ ського суспільства, досі розділеного етноконфесійними. бар’єрами (курди, шиїти, суніти), здобула, нарешті, надію на бачення майбутнього. Це майбутнє має стати спільним 81

для курдів, шиїтів, сунітів і представників не мусульман­ ських релігійних меншин. Воно на десятиріччя визначить долю не лише Іраку, а й усього Близького Сходу. Висновок Події останніх років показали, що треба формувати нову систему світового порядку, яка будуватиметься не на про­ тистоянні, а на згуртуванні сил у боротьбі проти міжна­ родного тероризму. Економічне піднесення наприкінці XX — початку XXI ст. 1. На сучасному етапі США в економічному розвитку про­ довжують посідати перше місце у світі. 2. Для сучасної моделі американської економіки характер­ ним є її здатність пристосовуватися до потреб споживача. І у виробництві, і в сфері послуг це досягається викори­ станням сучасної техніки та новітніх технологій (промис­ лові роботи, верстати з числовим керуванням, гнучкі автоматизовані системи, ЕОМ усіх видів тощо). У США більше 20 млн персональних комп’ютерів. 3. Величезні кошти США витрачають на наукові досліджен­ ня (46% всіх витрат розвинених країн). 4. У США фонд заробітної плати становить 60% внутріш­ нього валового продукту (ВВП). На охорону здоров’я американці витрачають 14% ВВП, на освіту — 7,6%, на науку — 2,6%. 5. Продовжується зростання сфери послуг, де зайнято 75% усіх працюючих. Це наука й наукове обслуговування, освіта, охорона здоров’я тощо. 6. У сільському господарстві щорічно виробляється 310 — 350 млн т зернобобових культур, хоч у сільській місцевос­ ті проживає лише 2,2% населення. У США нараховується близько 125 млн голів великої ро­ гатої худоби, 60 млн свиней. Причини економічної могутності США 1. Цьому сприяли зовнішньополітичні умови: закінчилася “холодна війна”, протистояння Заходу і Сходу, хоча знач­ ні кошти забирають антитерористичні операції, зокрема війна в Іраку. 82

2. Наприкінці XX ст. США інтенсивно включилися у світо­ вий інтеграційний процес, планують до 2006 р. створити зону вільної торгівлі, яка об’єднає 34 країни американсь­ кого континенту. 3. Посилюється глобалізація американської економіки, її зв’язки з багатьма країнами світу. Діяльність транснаціо­ нальних американських компаній охоплюють увесь світ. Зростає експорт послуг і товарів зі США, за рахунок чого у США створено 1,5 млн робочих місць. . '4. Продовжується процес реформування системи управління й організації економіки. Відбувається процес освоєння новітніх інформаційних систем і технологій, на що кожно­ го року інвестується 100 млрд доларів. 5. Зростають приватні інвестиції в комп’ютеризацію та інші новітні галузі, що сприяє підвищенню конкурентоспро­ можності американської економіки та зростанню мате­ ріального добробуту США. Держава цей процес стиму­ лює різними пільгами. 6. США використовують сировинні ресурси всього світу. Маючи 4,6% населення планети, споживають 40% розроб­ лених світових сировинних ресурсів. 7. У США проводиться низка заходів зі стимулювання сіль­ ського господарства. • Держава надає підтримку фермерам, які орієнтуються на виробництво експортної продукції. Експорт продо­ вольства закріплює пріоритет США у світі. • Якщо фермер виконує державний контракт на вирощу­ вання певних культур, то від місцевого управління сіль­ ського господарства отримує субсидії на суму. 40 тис. доларів на одного виробника. • Великі кошти використовуються на природоохоронні заходи (за період 1996-2003 рр. — 1,3 млрд доларів). • На розвиток малого бізнесу у сільській місцевості за 1996- 2003 рр. було виділено 1,5 млрд доларів.

Українсько-американські відносини на початку XXI ст. 25 грудня 1991 руСША визнали незалежну Україну. З березня 1992 по березень 1996 р. згідно з офіційною аме­ риканською статистикою допомога США Україні стано­ вила 1 млрд 182 млн доларів. 83

1994 р. Україна відмовилася від ядерної зброї, приєдналася до програми “Партнерство заради миру”. СІЛА підтвер­ дили свої гарантії територіальної цілісності України. 1997 р. Відбувся політ американського космічного корабля за участі першого космонавта незалежної України Леоніда Каденюка. Початок XXI ст. Українсько-американські відносини погір­ шилися: • зменшився експорт українських товарів через економіч­ ні санкції проти українських експортерів; • США обвинувачували Україну в повільному русі в бік ліберальної демократії та ринкової економіки, в пере­ слідуваннях журналістів, у порушенні свободи слова та прав людини, в утйсках засобів масової інформації, в порушеннях під час президентських виборів 2004 р. Жовтень 2001 р. Україна приєдналася до антитерористичної операції в Афганістані, надавши свій повітряний простір для військово-транспортної авіації безпосереднім учасни­ кам антитерористичної акції. 2003 р. Верховна Рада України дала дозвіл на відправлення до Кувейту українського батальйону радіохімічного за­ хисту. Червень 2003 р. Верховна Рада прийняла рішення про на­ правлення українських миротворчих сил до Іраку. Ук­ раїнські миротворці приєдналися до польського військового контингенту в цій країні. 2004 р. В Україні визріває питання, щоб разом зі США узго­ диш терміни перебування українських миротворців в Іраку. 2005 р. Після “помаранчевої революції” і приходу до влади в Україні демократичних сил, коли президентом України став В. Ющенко, інтерес з боку США до України значно зріс. До 31 грудня 2005 Р* український миротворчий контингент було виведено із Іріаку. Там загинуло 18 миротворців, 42 одержали поранення. Уряд Іраку попросив на рік продовжити перебування ук­ раїнського контингенту (50 осіб військового персоналу), які працюватимуть у штабах та органах управління Іраку, забезпечуватимуть координацію підготовки сил безпеки республіки та допомагатимуть втілювати проекти від­ новлення країни.

84

Президенти США в післявоєнний період Прізвище Від якої партії Роки президента 1945-1952 Г. Трумен Демократичної 1953-1960 Д. Ейзенхауер Республіканської 1961-1963 Д. Кеннеді Демократичної 1963-1968 Л. Джонсон Демократичної 1969-1974 Р. Ніксон Республіканської Дж. Форд Республіканської 1974-1976 1977-1980 Дж. Картер Демократичної 1981-1988 Республіканської Р. Рейган 1989-1992 Дж. Буш (старший) Республіканської 1993-2000 Б. Клінтон Демократичної Дж. Буш 2001-2004 Республіканської (молодший) Перевибори Дж. Буш Республіканської президента 2004 (молодший) КАНАДА Становище країни після Другої світової війни 1. Канада в роки Другої світової війни була на (боці антигіт­ лерівської коаліції. Її війська брали участь у воєнних діях на фронтах Італії, Франції, Індії, Бірми. На території Ка­ нади ніяких військових дій не було. 2. За роки війни Канада поставила країнам антигітлерів­ ської коаліції: 50 тис. танків, бронемашин і бронетранс­ портерів, 16 тис. літаків, 816 тис. вантажних автомобілів, 43 тис. гармат, 1,7 млн одиниць стрілецької зброї, 4 тис. військових суден. 3. Військово-морський флот Канади вийшов на четверте місце у світі та з 1944 р. повністю взяв на себе охорону вій­ ськових перевезень зі СІІІА у Велику Британію. 4. Війна сприяла економічному розвиткові. Канада перетйОрилася на індустріальну державу і вийшла на третє місце в світі у промисловому виробництві. 5. За роки війни її національний дохід зріс у два рази. 6. У повоєнні роки економіка Канади розвивалася високими темпами. 85

Причини: / . • Активно освоювалися території на півночі та заході країни. • У Канаді багаті родовища корисних копалин — нафти, газу, урану, нікелю, алюмінію, лісу. • Було відкрито багато родовищ нафти у 1947 р. в Аль­ берті та Саскачевані. Зростала економічна та військова інтеграція зі СІЛА. • У країну надходили значні іноземні інвестиції, насампе­ ред зі СШ А та Великої Британії. 7. У 50-х рр. за основними показниками розвитку економіки Канада входила до “сімки” найрозвиненіших держав світу: • виробництво промислової продукції зросло на 56,6%; • успішно розвивалося літакобудування, електроніка, нафтохімія та інші галузі промисловості; • встановилися тісні економічні зв’язки зі США, на які припадало 70% експорту; • Канада стала другий після США експортером зерна на світовому ринку; • швидкими темпами розвивалася транспортна система Канади^ Рівень розвитку канадських провінцій неоднаковий: — процвітаючі західні провінції (Альберта,, Британська Ко­ лумбія); — бідні східні атлантичні провінції — Манітоба, Нова Шотландія, Нью-Бранеуїк). Внутрішньополітичне життя Канади У країні суперництво двох партій. 1. Ліберальна, створена у 18м р. Виступала за: * , • захист принципу “вільного підприємництва” в поєд­ нанні з використанням регулювальна функції держави в обмеженій мірі; • використання державних програм соціального забезпе­ чення. 2. Консервативна (з 1956 р. — Прогресивно-консервативна), що діє з 1854 р. 3. Початок 60-х рр. У політичну боротьбу включилися дві нові партії — Нова демократична і Партія соціального кредиту, але головні позиції посідають дві попередні партії.

86

Партія, І Уряд | що стояла 1очолював Заходи при владі 1945-1948 Ліберальна Макензі 1. Збільшені пенсії. Кінг 2. Взято курс на зміцнення канадської незалежності від Великої Британії: • 1947 р. Було запровадже­ но канадське громадянство; , '• Було визнано канадський Верховний суд вйщою апе­ ляційною інстанцією країни; і • 1949 р. Велика Британія втратила право впливати на зміну Конституції Канади. 3. 1947 р. СІЛА і Канада підписали угоду про війсь­ кове співробітництво. 1. Припинена проникнення 1948-1957 Ліберальна Луї Сен-Ло- іноземного капіталу в провід­ ран ні галузі економіки (політика “канадизаціГ економіки). 2. 3 1949 р. Канада — член НАТО. 3. 1950 р. підписана канадсько-американська угода про принципи економічно­ го співробітництва. 4. 1950-1953 рр. Під пра­ пором ООІІ канадські сол­ дати (8 тис., осіб) брали участь у війні в Кореї. Роки

1957-1963 Прогресивно-консервативна

Джон Дйфенбейкер

87

1. Проводилася політика тіс­ ного військово-політичного та торгово-економічного спів­ робітництва з США, вста­ новлено режим вільної тор­ гівлі. 2. 1958 р. Канада уклала з СІІ1А угоду про створення Об’єднаного командування протиповітряної оборони північно-американського континенту.

Партія, що стояла при владі 1957-1963 Прогресивно-консервативна Роки

Уряд очолював

Заходи

Дйсон Дифенбейкер

'3. 1960 р. Був прийнятий Білль про права громадян. 4. Знижено податки. 5. Поліпшилася система со­ ціального забезпечення. 6. Уряд надавав допомогу фермерам. 7. Щоб зменшити безробіт­ тя, уряд виділив 1 млрд доларів на розширення громадських робіт.

1963-1968 Ліберальна

Лестер Пірсон

1968-1979 Ліберальна

П’єрЕлліот Трюдо

1. 1965 р< Запровадив дер­ жавний прапор Канади з червоним кленовим лист­ ком на білому фоні. 2. Було укладено Автопакт, за яким об’єдналися авто­ мобільні промисловості США та Канади. 1; 1969 р. Уряд Трюдо через парламент провів закон про рівноправність англій­ ської та французької мов в усіх ланках держапарату. 2. 1974-1975 рр. — країну охопила економічна криза. Щоб вийти з економічної кризи: • було обмежено допомогу безробітним; • для зменшення безробіт­ тя обмежено імміграцію; • держава посилила регу­ лювання економіки; • уряд намагався обмежити експансію іноземного капі­ талу в Канаду. У зовнішній політиці Зміцнилися стосунки з кра­ їнами Західної Європи, країнами “третього світу”.

4

88

Партія, що стояла при владі 1968-1979 Ліберальна Роки

Уряд очолював П’єрЕлліот Трюдо

Заходи 1975 р. Канада брала участь у роботі Наради з питань безпеки та співробітництва в Європі у Гельсинкі.

1979-1980 Прогресивно-консервативна

Д; Кларк

1980-1984 Ліберальна

П’єрЕлліот Трюдо

1984-1993 Прогресивно-консервативна

М. Мал- 1. Зменшив видатки на со­ ціальні програми. руні 2. Сприятливі умови для іноземних інвестицій. 3. Створювалися умови для розширення вільної тор­ гівлі зі США, 4. 1992 р. підписано Дого­ вір про вільну торгівлю між Канадою, США і Мекси­ кою (НАФТА), що набрав чинності з 1 січня 1994 р, 5. Уряд проводив політику приватизації державної влас­ ності.

3 1993

Ж. Кре­ тьен (у 2000 р. утретє обрдний прем’єрмініст­ ром)

Ліберальна

89

1.1982 р. Провів конститу­ ційну реформу. 2. Посилив контроль за іно­ земними компаніями. 3. Взяв курс на “канадизацію” економіки.

1. Зменшено рівень безро­ біття з 11 до 9,6%. 2. Уряд проводить політику “сприяння економічному процвітанню і зайнятості”. .3. Звертає увагу на вдоско­ налення і поліпшення сфе­ ри соціальної політики. 4. Сприяє впровадженню в житгя таких програм:

Роки 31993

Партія, що стояла при владі Ліберальна

Уряд очолював

Заходи

Ж. Кретьєн

• вищої освіти і наукових досліджень; • вдосконалення і покра­ щення сфери соціальної по­ літики.

Висновки 1. На сьогодні Канада високорозвинена держава з високим рівнем життя населення. 2. У Канаді завершилася структурна перебудова економіки, створено наукомісткі галузі виробництва за рахунок ско­ рочення сировинних галузей (видобувної, лісової, сільсь­ кого господарства тощо). 3. Поглибилися інтеграційні процеси зі США, на які припа­ дає 80% експорту Канади. Проблема Квебеку Це одна з найскладніших проблем сучасної Канади. У Канаді проживає дві найбільші національні групи: англо-канадська (44% всього населення) та франко-канадська (27%). Основна маса франкомовного населення проживає в Квебеку (84% населення провінції). Англо-канадці — протестанти, а франко-канадці — католики. У суспільстві відбувається розкол за національною й релі­ гійною ознаками. Квебекська проблема — не тільки національна та релігій­ на, а й соціально-економічна: • у Канаді більш високий життєвий рівень англо-канадського населення; • значне переважання англо-канадців на престижних та високооплачуваних посадах; ' • Квебек залишається провінцією з найвищим рівнем без­ робіття в Канаді; • в економіці цієї провінції провідна роль належить англо-канадському та американському капіталові; • мовою діловодства в Квебеку є англійська. 60 -70-ті рр. Щоб зупинити наростання сепаратизму в Квебе­ ку, уряди Канади провели низку заходів для поліпшення становища Квебеку. і 90

1 .1968 р. Федеральна влада здійснила значні капіталовкла­ дення в Квебек. 2. 70-ті рр. Квебек з федеральної скарбниці отримав 1 млрд доларів за рік. 3. У провінції було створено мережу професійно-технічних закладів. 4. Робться спроба вирішити мовну проблему. У 1969 р. прийнято Закон про офіційні мови, у якому вит знано, що англійська і французька мови є офіційними мо- вами Канади. Але Квебекська проблемі» залишалася не вирішеною. 1968 р. Створено Квебекську партію, яка взяла курс на відо­ кремлення Квебеку від Канади. 1970 р. На терористичні акти з боку квёбекських сепарати­ стів, зокрема їх організації “Фронту звільнення Квебеку”, уряд увів війська в провінцію. ЗОжовтня 1995 р. Проведено референдум з питання незалеж­ ності Квебеку, на якому 50,6% жителів провінції вислови­ лися за перебування в складі Канади. Квебекські сепарати­ сти продовжують вести роботу за відокремлення Квебеку від Канади, вимагають надання більшої автономії в пи­ таннях мови і культури, імміграції, а також контролю над федеральними програмами розвитку і фінансування про­ фесійного навчання. 1997 р. Уряд був вимушений внести зміни до Конституції. країни про розширення автономії Квебеку, аж до надання йому права на відокремлення в разі волевиявлення біль­ шості населення провінції. Конституційна реформа 1982 р. Березень 1982 р. Англійський парламент схвалив рішення про припинення своїх повноважень щодо домініону Ка­ нади. 17 квітня 1982 р. Набрала чинності нова Конституція Кана­ ди, що замінила Акт про Британську Північну Америку 1867 р. Вона закріпила суверенний статус держави, хоча формально Канада залишається членом Британської спів­ дружності націй і англійська королева залишається глаjBoro держави. У Конституції значне місце посідають статті про демократичні права і свободи, про зв’язок федераль­ ного уряду з провінціями.

91

Проте є багато проблем 1. Частина населення висловила невдоволення деякими поло­ женнями Конституції. Це: • національні меншини; • корінні жителі Канади — індіанці, ескімоси. 2. У Конституції відсутні права на працю, на житло тощо. 3. Не знайшла відображення в Конституції проблема сувере­ нітету франко-канадців і статусу Квебеку. Українці в Канаді Українців у Канаді 1 млн осіб. 76% їх мешкає у містах. Українці посідають значне місце в господарському, полі­ тичному та культурному житті країни. Високий їх відсо­ ток серед інтелігенції та управлінських кадрів. 1980 р. канадець українського походження Роман Гнатишин був призначений генерал-губернатором. У Канаді діють численні українські банки, які функціону­ ють в Торонто, Монреалі, Оттаві, Квебеку та ін. Діють численні громадські організації українців: Конгрес україн­ ців Канади, Громада об’єднаних українців Канади, Об’єднання українських адвокатів тощо. Лікар з Торонто, українець за походженням, Тарас Мицик очолив громадський комітет із організації гастролей до Канади артистів Театру опери і балету імені Т. Шев­ ченка. Усі кошти від конвертів були передані фонду “Діти Чорнобиля”. Важливу роль у тому, що українці в Канаді мають можли­ вість зберігати свою мову, культуру, традиції, відіграє шкільне навчання. Тут діють: 1) недільні школи, де викладають курси української мови, української пісні та історії; 2) “рідні школи”, в яких викладають українську мову і літе­ ратуру, основи української культури; 3) парафіяльні школи при українських церквах; 4) дуже поширені курси українознавства, що охоплюють вивчення української мови, мистецтва, історії, культури; 5) у 12 університетах запроваджено українознавчі про­ грами.

92

У Канаді створено всі умови для національного самовираження українців 1. 1978 р. засновано Канадський інститут українських студій. 2. Українську літературну спадщину зберігають численні музеї, архіви. 3. Працюють танцювальні, музичні та хорові колективи, проводяться фестивалі, художні виставки, фольклорні свята. 4. Друкується чимало українських газет і журналів (“Укра­ їнський голос”, “Життя і слово”, “Батьківщина” “Гомін України” тощо). 5. Понад 200 місцевостей у Канаді мають українські назви. 6. У Канаді споруджено, пам’ятники: київському князю Во­ лодимиру, Тарасові Шевченку, Маркіянові Шашкевичу, Лесі Українці, Василю Огефанику, Іванові Франку. 7. Пам’ятник голодомору 1932-1933 рр. нагадує всьому сві­ тові про трагедію України 30-х рр. Українсько-канадські відносини 1.2 грудня 1991 р. Канада однією із перших країн світу визна­ ла незалежність України. Першим українським послом у Канаді був колишній політичний в’язень, дисидент Левко Лук’яненко. 2. З проголошенням незалежності України українська діас­ пора в Канаді надавала підтримку і допомогу становленню і розбудові України. 3.1994 р. У Києві міністри закордонних справ Канади та Ук­ раїни підписали Спільну декларацію про особливе парт­ нерство між Канадою і Україною. 4. Січень 1999 р. У Києві з офіційним візитом перебував глава уряду Канади Жан Кретьєн, було підписано сім канад­ сько-українських міжурядових документів. 5. Листопад 1999 р. Підписано угоду про співпрацю в галузі запуску комерційних супутників. 6. Налагоджуються зв’язки українських бізнесменів Канади з діловими колами України.

93

Тема 3. КРАЇНИ ЗАХІДНОЇ ЄВРОПИ Особливості суспільно-політичного та економічного розвитку країн Західної Європи в другій половині XX — на початку XXI ст. “План Маршалла” та відбудова економіки “План Маршалла” — це програма відбудови і розвитку гос­ подарства країн Західної Європи після Другої світової вій­ ни через надання їм економічної допомоги з боку СІЛА. 5 червня 1947 р. Ідею плану висунув державний секретар США Дж. Маршалл, виступаючи з програмою проблем пі­ слявоєнного відновлення Європи, який передбачав на­ дання фінансової допомоги в розмірі 16 млрд доларів країнам Європи для відновлення їхньої економіки, під­ тримки торгівлі й промисловості. З квітня 1948 р. План схвалив конгрес СІЛА. 1948 -1951 рр. Дія “плану Маршалла”. З умовами “плану Маршалла” погодились уряди таких країн: Бельгії, Нідерландів, Люксембургу, Австрії, Франції, Німеч­ чини, Італії, Швейцарії, Португалії, Греції, Туреччини, Великої Британії, Данії, Ісландії, Ірландії, Норвегії, Швеції. ' бО%коштів отримали: Велика Британія, Франція, Італія, ФРН. 1951 р. “План Маршалла” припинив свою діяльність, його було замінено законом “Про взаємне гарантування без­ пеки”. Причини введення в дію “плану Маршалла” . 1. Надзвичайно тяжке становище в Європі після Другої сві­ тової ційни: • значно знизився рівень промислового виробництва по­ рівняно з довоєнним; • гостро не вистачало вугілля, нафти, газу, електроенергії; • значно скоротилося виробництво харчових продуктів та товарів першої необхідності; • національні валюти знецінилися; • панувала інфляція; • було запроваджено карткову систему; • зросло безробіття. 2. Загроза комуністичної агресії. 94

Країни, які прийняли допомогу, повинні були падати відо­ мості про: • стан своєї економіки; • втрати в роки війни; • валютні резерви; • плани використання допомоги., Одночасно: • відмовитися від націоналізації промисловості; • надати свободу приватному підприємництву; • зі складу своїх урядів усунути комуністів; • знизити митні тарифи на імпорт американських товарів; • обмежити торгівлю з країнами Східної Європи; • надати можливість підприємницької діяльності в Захід­ ній Європі громадянам США. \ Джордж Маршалл (1880-1959) Дж. Маршалл — американський генерал. 1939 -1945 рр. — начальник Генштабу США. 1947 -1949 рр. — державний секретар США. 1950 -1951 рр. — міністр оборони. Вбачав комуністичну загрозу ц Європі й запропонував свій план протидії цьому—так званий “план Маршалла”. Позиція СРСР СРСР, а під його тиском і країни Східної Європи відмови­ лись брати участь у “плані Маршалла”, розглядаючи його як механізм втручання у внутрішні справи європейських держав. 1. Це призвело до ізоляції країн Східної та Західної Європи. 2. Було створено у Східній Європі “радянську модель” гос­ подарства. 3. Були порушені традиційні напрямки їх економічних зв’яз­ ків із країнами Заходу. Від “плану Маршалла” відмовилася і Фінляндія. Наслідки дії плану Маршалла Відбулося швидке відновлення економіки країн Західної Європи на новій науково-технічній основі: • значно зросло промислове і сільськогосподарське ви­ робництво порівняно з довоєнним рівнем; 95

• була приборкана інфляція; • відновлено стабільність національних валют; • значно зріс життєвий рівень населення. 2. У країнах Західної Європи стабілізувалося внутрішньопо­ літичне становище, було відвернено небезпеку соціальних потрясінь. 3. Поглибилися демократичні перетворення. 4. Посилились інтеграційні процеси в економіці. 5. США посилили своє лідерство в Західній Європі, зміцнили там свою присутність. 6. Посилився економічний, політичний, військовий вплив США в Західній Європі. 7. Одночасно американська присутність у Європі зберегла незалежність і самостійність держав Західної Європи. 8. Здійснення плану призвело до конфронтації і поляризації двох груп країн у світі— капіталістичних і соціалістичних.

Нові риси світового розвитку на сучасному етапі На сьогодні світова економіка складається як єдина система. Основний зміст сучасної епохи — створення світового співтовариства, здатного успішно і раціонально роз­ в’язувати нагальні проблеми. Це можливо лише за умов: демократії, ринкової економіки, ефективно регулюючої ролі правової держави, сильної со­ ціальної політики. Неоднаковий рівень розвитку країн світу 1. Постіндустріальні держави—США, Західна Європа, Японія. Посгіндустріальне суспільство — це таке, в якому перше місце посідають: сфера послуг, наука й освіта, розподіл, використання інформації, панує високий рівень соціаль­ ного захисту за соціальної нерівності. Основою постіндустріального суспільства е: • демократичні ідеї, вільна ринкова економіка; • політична свобода особи, розвиток новітніх техноло­ гій. 2. Нові індустріальні держави — Південна Корея, Тайвань, Гоііконг та ін. Це країни ринкової економіки, високого рівня розвитку НТР, освіти, наукомістких галузей вироб­ ництва. 3. Країни середнього рівня розвитку: • країни Південної Європи — Греція, Іспанія, Португалія; 96

• країни Латинської Америки — Бразилія, Аргентина, Чилі, Мексика; • Індія — в Азії; • Єгипет — в Африці. 4. Посткомуністичні країни. Відсутня соціально орієнтована економіка. Ці країни часто володіють громіздким, далеким від сучасного рівня розвитку промисловим потенціалом. 5. Комуністичні країни — Китай, Куба, Північна Корея. Ки­ тай став на шлях ринкових реформ і послаблення держав­ ного контролю в економіці. В Північній Кореї, на Кубі — значні економічні труднощі. 6. Країни, що розвиваються. Це більшість країн Азії, Афри­ ки, Латинської Америки. У розвитку економіки країн світу велику роль відіграють міжнародні організації. ГАТТ (Генеральна угода про тарифи та торгівлю), створена 1947 р. її діяльність спрямована на регулювання світової торгівлі, зниження митних бар’єрів. МВФ (Міжнародний валютний фонд), створений у 1944 р. Діяльність спрямована на підтримку валютних курсів. МБРР (Міжнародний банк реконструкції та розвитку), ство­ рений 1944 р. Вирішує питання щодо надання країнам по­ зик для економічного розвитку та виходу з економічної кризи. ЄБРР (Європейський банк реконструкції та розвитку), ство­ рений 1990 р. для обслуговування посткомуністичних країн Східної Європи.

Інтеграційні процеси в Європі наприкінці XX — на початку XXI ст. Інтеграція — зближення, зрощення, з’єднання. Види інтеграцій: 1. Економічна. 2. Політична. 3. Військова. Економічна інтеграція ІЬномічпа інтеграція — це процес зближення й об’єднання економіки кількох країн. 97

Економічна інтеграція країн Західної Європи “План Шумана” — перший крок до економічної інтеграції країн Західної Європи. Роберт Шуман (1886-1963) Прем’єр-міністр Франції в 1947-1948 рр., а, в 1948-1953 рр. — міністр закордонних справ. Прихильник західноєвро­ пейської інтеграції. Сприяв створенню європейського об’єднання вугілля й сталі1951 р. Створено Європейське об’єднання вугілля і сталі. Угоду підписали шість країн: Італія, Франція, ФРН, Бельгія, Голландія, Люксембург. 1957 р. Ці країни підписали Римський договір про створення Європейського економічного співтовариства (ЄЕС або . “Спільний ринок”). ЄЕС постійно розширювалося: 1973 р. — членами ЄЕС стали Велика Британія, Данія, Ірландія; 1981 р. — Греція; 1996 р. — Португалія та Іспанія. Мета створення ЄЕС 1. Поступово усунути всі обмеження між країнами-учасницями. 2. Створити єдоґний економічний простір. 3. Створити умови для вільного пересування осіб, капіталів, послуг. 7 лютого 1992 р. У м. Маастрихт (Нідерланди) 12 країн ЄЕС підписали Договір про Європейський союз (ЄС). Мета створення ЄС Створити єдиний внутрішній ринок Європи. Сприяти розвиткові науково-технічного прогресу. Об’єднати спільні зусилля країн — членів ЄС. Поглибити суспільний поділ праці. Розвивати міжнародну спеціалізацію та кооперацію. Сприяти конкурентоспроможній протидії щодо еконо­ мічної експансії США та Японії. 7. Забезпечити охорону навколишнього середовища й соці­ альний захист європейців.

1. 2. 3. 4. 5. 6.

98

Організації ЄС Рада Міністрів— вищий законодавчий орган, забезпечує ко­ ординацію спільної політики, ухвалює необхідні рішення, керує бюджетом ЄС разом з Європарламентом, укладає міжнародні угоди. , Європарламент — затверджує бюджет ЄС, ухвалює або вно­ сить до нього поправки. Євросуд — забезпечує єдине застосування і тлумачення прав ЄС на всій його території. Складається з 25 суддів і 9 юри­ дичних радників, які призначаються урядами країн термі­ ном на б років, незалежні у виконанні своїх обов’язків. 3 1 січня 1993 р. У межах ЄС почали вільно переміщатися то­ вари, послуги і капітали. 1995'р. Членами ЄС стали. Австрія, Швеція, Фінляндія. Для вступу в ЄС потрібні такі стандарти: • стабільність державних і громадських інститутів; • гарантії демократії; • верховенство закону; • дотримання прав людини; • нормальні» функціонуюча ринкова економіка; • здатність витримати конкуренцію всередині єдиного ринку; • відповідність усім критеріям членства. 1 січня 1999 р. 11 країн ЄС (Австрія, Франція, Німеччина, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Ірландія, Іспанія, Іта­ лія, Португалія, Фінляндія) запровадили єдину європей­ ську валюту — євро. 2003 р. У Польщі, Угорщині, Чехії, Словаччині, Словенії, Мальті, Литві, Латвії, Естонії були проведені референ­ думи щодо їх вступу до ЄС, які дали позитивні резуль­ тати. ’ . Травень 2004 р. Повноправними членами ЄС стали ще десять країн: Польща, Угорщина, Чехія, Словаччина, Словенія, Литва, Латвія, Естонія, Мальта, Кіпр. З 2005 року почалися переговори про вступ до ЄС Туреччини і Хорватії. У 2007 р. намічено прийняти в ЄС Румунію та Болгарію. 1949 р. Було здійснено спробу економічної інтеграції східно­ європейських країн з боку СРСР. "'Створено Раду економічної взаємодопомоги (РЕВ). До складу РЕВ увійшли: Болгарія, Польща, Румунія, СРСР, Угорщина, Чехо-Сло99

ваччина, Албанія (з 1961 р. перестала брати участь у робо­ ті Ради), з 1950 р. — НДР, з 1962 р. — МНР, з 1972 р. — Республіка Куба. На засіданнях деяких органів Ради як спостерігачі були при­ сутні представники Демократичної Республіки В’єтнам (ДРВ) та Корейської Народно-Демократичної Республіки (КНДР). Економічні контакти з РЕВ підгримували Ірак, Іран, Індія, Мексика та інші країни^ РЕВ — це спроба інтегрувати соціалістичні країни Схід­ ної Європи. Але вона не вдалася. Фактично була утворена надцержавна економічна структура. 1991 р. РЕВ припинила своє існування. Висновки 1. Європейська інтеграція у формі ЄС породжена об’єктив­ ними умовами економічного розвитку вільної ринкової економіки. 2. Вона сприяє розвиткові виробництва кожної країни — учасника економічного об’єднання. 3. На сьогодні ЄС об’єднує 25 країн Європи. 4. Нинішній ЄС — це 30% світового внутрішнього продукту та 20% світової торгівлі. . 5. Країни Західної Європи будують “держави процвітання”, які базуються на: ліберальній демократії, ринковій еконо­ міці, високому рівні соціального захисту, високому жит­ тєвому рівні громадян.

Нині у світі діють три потужних регіональних економічних інтеграційних угруповання 1.ЄС. 2. НАФТА — Північноамериканська угода про вільну тор­ гівлю. Об’єднує СЩА, Канаду і Мексику. Виникла у 1994 р. ‘ З утвореням цього об’єднання північноамериканський континент перетворився на єдиний господарсько-еконо­ мічний комплекс. 3. АТЕС — Організація Азійсько-Тихоокеанського економіч­ ного співтовариства. Започатковано АТЕС 1989 р. 100

До нього ввійшли і країни НАФТА. Сьогодні в АТЕС входить понад 20 країн азійсько-тихоокеанського ре­ гіону. У 1998 р. до АТЕС увійшла Росія; Політична інтеграція Рада Європи (створена 5 травня 1949 р.) — це міжнародна міжурядова організація, до якої спочатку увійшло 23 краї­ ни Європи. Нині членами Ради Європи є 44 країни Європи. Мета Ради Європи: • Захист прав людини. , • Демократизація суспільства. При Раді Європи діють: Європейська комісія із прав людини; Європейський суд з прав людини; Європейський центр молоді; Європейський молодіжний фонд; Інформаційний центр охорони природи. ОБСЄ (Організація з безпеки та співробітництва в Європі) — створена 1975 р. Виникла як підсумок Наради з питань безпеки і співробітництва в Європі, що відбулася в Гель. синкі 1975 р. 1990 р. Підписано паризьку Хартію для нової Європи, іцо пе­ редбачала зближення Східної й Західної Європи в межах ОБСЄ. Військова інтеграція Організація Північноатлантичного пакту (НАТО), створена в 1949 р. Нині виконує оборонну функцію. 1991 р. Була заснована Рада Північноатлантичного співро­ бітництва для взаємодії НАТО з колишніми соціаліс­ тичними країнами. 1994 р. На конференції НАТО в Брюсселі було схвалено про­ граму “Партнерство заради миру”, яка передбачала: • розширення зв’язків у військовій сфері; ..... участь у спільних маневрах; • обмін досвідом; • взаємні консультації; • розширення НАТО на Схід. 101

Негативну позицію щодо розширення НАТО на Схід за­ ймає Росія, але не зважаючи на це, розширення НАТО на Схід відбувається. У 1995 р. членами НАТО стали Польща, Чехія, Угорщина. Згодом — Румунія, Словенія, Литва, Латвія, Естонія. Висновки 1. Процес створення єдиної Європи є динамічним, але вод­ ночас суперечливим. 2. Формування системи колективної безпеки у Європі дає . змогу людству оптимістично дивитися у майбутнє. Участь України в інтеграційних процесах Європи Після проголошення незалежності Україна виявила ба­ жання й інтерес до рівноправного входження до загально­ європейського процесу. 1992 р. Україна стала членом Міжнародного валютного фон­ ду, одержує іноземні кредити для розвитку промисловості. 1992 р. Україна приєдналася до Європейського банку рекон­ струкції та розвитку. 1992 р. Україна стала одним із співзасновників Парламент­ ської Асамблеї Чорноморського економічного співтова­ риства, а 1998 р. підписала Декларацію Чорноморського економічного співтовариства. Ця організація набула ста­ тусу міжнародної економічної регіональної організації. 1994 р. Підписано угоду про партнерство і співробітництво між Україною та ЄС. Ця угода наібула чинності 1 березня 1998 р. після завершення процесу ратифікації, в якій взяли участь Верховна Рада України, Європейський парламент, парламент 15 держав — членів ЄС на той час. Ця угода свідчить про спільні наміри ЄС та України сприяти роз­ виткові взаємовигідних відносин. 11 грудня 1999 р. НаГельсінському саміті Європейської Ради прийнято “Спільну стратегію ЄС щодо України”, яка ви­ значила такі пріоритетні сфери: • Підтримка й забезпечення стабільності та безпеки в Україні. • Використання транзитних можливостей України в сфері транспорту та енергетики. • Підтримка в Україні економічної реформи, створен­ ня сприятливих умов для доступу ЄС до українського ринку. • Збільшення інвестицій ЄС в Україну. 1.02

• Безпека кордонів України, стримування нелегальної мі­ грації через Україну до ЄС. • Забезпечення закриття ЧАЕС, дотримання Україною стандартів ядерної безпеки та охорони навколишнього середовища. На сьогодні протяжність спільного кордону з ЄС стано­ вить 777 км, а в 2007р., коли до ЄС увійде Румунія, загаль­ ний кордон наиюї країни з ЄС матиме довжину майже 1,4 тис. кілометрів. Економічному співробітництву з ЄС заважає: • антидемпінгове розслідування у ставленні до України; • надто повільне проведення в Україні економічних реформ; • недостатній рівень розвитку демократизації країни. Втім ситуація змінюється з перемогою на президентських виборах В. Ющенка. Листопад 1995 р. Україна стала 37-м повноправним членом Ради Європи, що забезпечило їй допомогу у проведенні реформ. Вступ України до цієї організації означає: • визнання авторитету України; • право входження в усі європейські структури; • поглиблення демократичних перетворень; • участь у виробленні спільної політики. 1996 р. Україна стала членом Центральної Європейської іні­ ціативи, яка об’єднує 15 держав Центральної та Східної Європи. Ця організація сприяє розширенню співробіт­ ництва у сфері транспорту, зв’язку, енергетики, еконо­ мічної безпеки, культури. Липень 1997 р. Укладено угоду в Мадриді “Україна — НАТО”. З НАТО— військове співробітництво в рамках програми “Партнерство заради миру”. Згідно з цією про­ грамою: • проводилося спільне навчання “Щит миру -—2000”; • створено міжнароднийцентр підготовки миротворчих сил на базі Яворівського полігону. Україна співпрацює з ОБСЄ (Організацією з безпеки і співро­ бітництва в Європі). Делегація України брала участь у роботі 5-ї сесії парламент­ ерської асамблеї цієї організації, яка обговорювала модель 'загальноєвропейської безпеки на XXI ст. Україна висту­ пила з ініціативою створення без’ядерної зони у Східній і Центральній Європі. Україна бере активну участь у миротворчих акціях ООН. 103

Висновки 1. Здійснення зовнішньополітичного курсу України покли­ кане зробили все для того, щоб Україну сприймали на міжнародній арені як бажаного партнера, як демократич­ ну, правову державу з ринковою економікою. 2. Після перемоги на президентських виборах В. Ющенка Україна, як європейська держава, визначила свій страте­ гічний курс на інтеграцію і входження в європейські структури. ВЕЛИКА БРИТАНІЯ Наслідки Другої світової війни для Великої Британії 1. Велика Британія вийшла з війни в числі переможців, але зі значно послабленим економічним і політичним потенціа­ лами. 2. Під час війни Велика Британія втратила: • 25 % національного багатства; • 30% торгового флоту; • зовнішні ринки; *. 25% закордонних капіталовкладень; • зовнішній борг становив 3,4 млрд фунтів стерлінгів домініонам і 10 млрд фунтів стерлінгів США; • послабились зв’язки з колоніями. У 1947 р. експорт США в британські колонії перевищував британський на 70%. 3. Післявоєнна відбудова відбувалася дуже швидко: • зростання виробництва становило 6% за рік; • уже в 1947 р. Велика Британія досягла довоєнного рівня виробництва. Утім застаріле устаткування обновлювалося дуже повільно. _______________________________________ Висновки 1. Внаслідок швидкої відбудови господарства Велика Брита­ нія знову почала, посідати значні позиції у світі — за обся­ гом промислового виробництва друге місце після США. 2. Проте Велика Британія відставала у найважливіших галу­ зях промисловості, а тому почалося уповільнення темпів зростання. На початку 60-х рр, вона посідала вже третє місце, а наприкінці — четверте. 104

Внутрішня політика лейбористських та консервативних урядів у 40-70-х рр. Велику роль у політичному житті Великої Британії віді­ гравали дві партії — Лейбористська і Консервативна, які по черзі приходили до влади. Роки

Партія, що стояла при владі

Уряд очолював

1945- Лейбо­ Клемент 1951 ристська Еттлі

Заходи

1. Затвердив економічну програ­ му розвитку “обличчям до май­ бутнього”. 2. Здійснив націоналізацію бага­ тьох галузей економіки: • англійського банку; • газової, вугільної промисловості; • телеграфу і радіозв'язку; • низки електростанцій; • залізничого транспорту; • низки авіакомпаній. Усім власникам націоналізованих підприємств уряд виплатив ком­ пенсацію в розмірі 2,5 млрд фун­ тів стерлінгів. 3. Намагався посилити державне регулювання економіки. 4; У 1945 -1948 рр. було створено систему соціального забезпе­ чення: • підвищено зарплату понад 10 млн працівникам; • запроваджено безплатне медич­ не обслуговування; • розширено допомогу у зв’язку з безробіттям; • скасовано антипрофспілкові за­ кони; • розгорнув масштабну програ­ му житлового будівництва.

Висновки КЛаціоналізація базових галузей промисловості не сприяла еко­ номічному піднесенню країни. 2. Реформи спричинили значне зростання Державних витрат, що призвело до зростання дефіциту державного бюджету. 105

Партія, Роки іцо стояла при владі 1951— Консер­ 1964 вативна

Уряд очолював

Заходи

Всі уряди консерваторів проводи­ ли такі заходи: 1. Провели часткову денаціоналі­ Вінстон 1951зацію. Черчилль 2. Під тиском інфляції стримували 1955 зростання заробітної плати. Е. Іден 19553. Скоротили імпорт промислової Гарольд 1957 продукції* сировини і продук­ Макміл1957тів харчування. лан 1963 4. Зміцнили фінансово-кредитну систему. А. Дуглас 1963і 5. Скоротили асигнування на ос­ Х’юм 1964 віту, соціальне страхування. 6. Підвищили ціни на побутові послуга. Висновок ч У зв’язку з низькими темпами економічного розвитку Велика Бри­ танія наприкінці 50-х рр. перемістилася з другого місця на третє в світі з виробництва внутрішнього національного продукту. 1. Проводив політику “соціального Гарольд 1964— Лейбо­ контрактурі поворот до Європи. Вільсон 1970 ристська 2. Сприяв інвестиціям приватних капіталів, у тому числі й іно­ земних. 3. Обмежив зростання зарплати на 3,5% на рік. 4. Були збільшені податки. 5. У 1967 р. провів девальвацію фунта стерлінга, тобто знижен­ ня вартості фунта до долара, що спричинило зростання цін на тарифи. 6. У 1968 р. загострилася Оль­ стерська проблема—зіткнення католиків та протестантів у Північній Ірландії (Ольстері). Висновки 1. Піднесення економіки не відбулося. 2. Невдача спіткала лейбористів і в галузі національної політи­ ки, загострилася ольстерська проблема. 3. Наприкінці 60-х рр. популярність лейбористської партії знизи­ лася, стався розкол у самій партії. 106

Роки

Партія, що стояла при владі

1970- Консер­ 1974 вативна

Уряд

Заходи

очолював

Едвард Хіт

Країну охопила криза 1973-1975рр. 1. Уряд намагався прискорити тем­ пи економічного зростання. 2. Надавав субсидії приватному бізнесу. 3: Заморозив (залишив на незмін­ ному рівні) заробітну плату.

Висновок Уряд Едварда Хіта не знайшов ефективних важелів, щоб вивести економіку з кризи. Виробництво скоротилося на третину, різко зросло безробіття. 1. Значна увага приділялася дер­ 1974- Лейбо­ жавному сектору господарства 1979 ристська і допомозі малозабезпеченим, 2. Збільшили податки на великі монополії, що призвело до ви­ Гарольд 1974везення капіталу за кордон. Вільсок 1976 3. Джеймс каллаген отримав знач­ Джеймс 1976ні кредити (2,3 млрд фунтів Каллаген 1979 стерлінгів) від Міжнародного валютного фонду та 2 млрд фун­ тів стерлінгів від Банку міжна­ родних розрахунків. Висновки, 1. Лейбористські уряди не зуміли подолати труднощів — інфля­ ції, безробіття, банкрутства, 2. Велика Британія була охоплена глибокою кризою 19741975 рр. і в той час її називали “хворою людиною Європи”. Ольстерсыса проблема 1968 р. Загострилася ситуація в Північній Ірландії (Ольстері). Почалися міжобщинні зіткнення католиків та протестан­ тів. Корінні ірландці сповідують католицизм і вони Ста­ новлять 1/3 населення Ольстера. Більшість населення Ольстера — це протестанти, нащадки англійських та шот~~ландських переселенців ще з часів Олівера Кромвеля. Проблема Ольстера — це не тільки національна, релігійна, а й соціальна проблема, бо політична й.економічна влада належить здебільшого англійцям-протестантам. І07

Жовтень 1968 р. Була організована мирна демонстрація католиків, яку розігнала поліція. Під час цієї акції постраж­ дало 77 осіб. Активізували терористичну діяльність збройні протестантські угруповання. В провінції почався терор. 1969 р. З метою припинення тероризму, під час якого загину­ ло кілька тисяч чоловік, було введено 30-тисячну бри­ танську армію. Ірландська республіканська армія (таємна екстремістська організація католиків) почала терор проти англійських солдатів. 1972 р. В Ольстері було запроваджено пряме правління з Лондону. Бажаних наслідків це не дало. Покінчити з екст­ ремізмом і тероризмом в Ольстері не вдавалося протягом ' тривалого часу. Великій Британії доводилося щорічно ви­ трачати 3 млрд доларів на утримання 17 тис. солдатів в Ольстері. З цриходом до влади лейбористської партії на чолі з Тоні Блером (1997 р.) почалися переговори за мирне . врегулювання конфлікту. Проте Ольстерську проблему так і не врегульовано до сьогоднішнього дня. Час від часу спалахують конфлікти. 11 лютого 2000 р. Лондон знову запровадив в Ольстері пряме правління. Зовнішня політика лейбористських та консервативних урядів у 40-70-х рр. Після Другої світової війни Великій Британії довелося ви­ знати головну роль США. 1947 р. Велика Британія прийняла “план Маршалла”. 1948 р. Стала членом Західноєвропейського союзу. 1949 р. Вона стала членом НАТО. Американці отримали право розмістити на англійській території ядерну зброю. 1953 р. Велика Британія стала володарем атомної зброї, взя­ ла активну участь у створенні воєнно-політичних блоків західних держав (СЕНТО, СЕАТО). Уряд Г. Вільсона (1964-1970 рр.) надавав підтримку США у В’єтнамі, Ізраї­ лю на Близькому Сході, добивався прийняття Великої Британії в “Спільний ринок” (вступила в 1973 р.). 1982 р. М. Тетчер здійснила військову акцію проти Аргенти­ ни, війська якої висадилися на Фольклендських островах, внаслідок чого там було відновлено британський сувере­ нітет. 108

На сьогодні Велика Британія: 1. Бере участь у провідних організаціях Заходу. 2. Має значний ядерний потенціал. 3. Підтримує тісні стосунки зі США. 4. Бере участь у миротворчих акціях: у Косово (35 літаків, 13 тис. військовослужбовців, загальні витрати 250 млн фунтів стерлінгів) та інших точках планети. 5. Підтримала своєю військовою силою вторгнення амери­ канських військ в Ірак (березень 2003 р.). Її війська про­ довжують перебувати в Іраку. Ліквідація Британської колоніальної імперії Після Другої світової війни почався розпад Британської ко­ лоніальної імперії під тиском національно-визвольних ру­ хів. 194’/ р. Індостан було поділено на домініони — Індійський. Союз та Пакистан. 1947 р. В офіційних документах назва “Британська імперія” замінюється назвою “Британська співдружність націй”. 1948 р. Права домініону отримав Цейлон (нині Шрі-Ланка). 1948 р. Бірма проголосила незалежність. 26січня 1950 р. Незалежність проголосила Індія. Колонії— країни або території, що перебували під владою іноземної держави (метрополії), позбавлені політичної та економічної незалежності, управлялися на основі спеці­ ального режиму. Метрополії— держави, що володіли колоніями. Домініони — самоврядна частина колишньої британської імперії. 14 грудня 1960 р. Генеральна Асамблея ООН прийняла декларацію “Про надання незалежності колоніальним країнам і народам”, яка відіграла важливу роль у звіль­ ненні колоній. Наприкінці 50-х — па початку 60-х рр. Відбулася деколоніза­ ція англійської Африки. Незалежність отримали: 1957 р. — Золотий Берег (Гана); 1960 р. — Нігерія; 1961 р. — Сьєра-Леоне, 1962 р.— Уганда; ^ 1963 р. — Кенія і Занзібар; 1964 р. — Замбія. .Деколонізація — звільнення від колоніальної залежності. Велика Британія втрачає свої колоніальні володіння в різ­ 109

них частинах світу: в Південно-Східній Азії — Малайзія (1963 р.), Бруней (1983 р.); на Близькому Сході — Транс­ іорданія (нині Йорданія) — 1946 р., Кувейт (1963 р.); в Ка­ рибському басейні та Океанії—Ямайка, Барбадос, Науру, ФіДжі та ін.; в Середземному морі — Мальта (І964 р.). До 1990 р. припинила існування Британська колоніальна ім­ перія. 1997 р. Колишня британська колонія Гонконг увійшла до складу Китаю. Більшість колишніх.британських колоній входить до Бри­ танської співдружності націй, яка була створена на основі Вестмінстерського статуту 1931 р., але сучасних форм на­ була після Другої світової війни. 1998 р. Британська співдружність націй об’єднувала 54 дер­ жави (Велику Британію та її колонії, які отримали неза­ лежність). Економічну вигоду Співдружності приносить: • сприятливий візовий клімат; • уніфікація діловодства; • надання економічної, технічної і технологічної допомоги. Велика Британія має від Співдружності теж значні вигоди. Значно зростає обсяг торгівлі між країнами Співдружно­ сті та Великою Британією, який перевищує обсяг торгівлі зЄС. З членів Співдружності вийшли такі країни: Бірма (1948 р.), Ірландія (.1949 р.), Судан (1956 р.), ПАР (Південно-Африканська Республіка) (1961 р:), Пакистан. (1972 р.). “Тетчеризм” 1979 р. До влади у Великій Британії прийшли консерватори на чолі з М. Тетчер, першою жінкою в історії країни, яка очолила британський уряд. . Тетчеризм— це соціально-економічна політика за Правління М. Тетчер. Заходи 1. Державне регулювання економіки обмежувалося. 2. Уряд сприяв відродженню приватного підприємництва, якому було надано повну свободу дій. , 3. Націоналізовані підприємства були продані приватному сектору (відбулася приватизація нафтової, авіакосмічної, ПО

суднобудівної та інших галузей промисловості, вантажно­ го транспорту та частини комунальної власності). 4. Збільшувалися асигнування монополіям. 5. Були знижені максимальні ставки податків з корпорацій з метою стимулювання капіталовкладень в економіку країни. 6. Був створений режим сприяння для нових перспективних наукомістких галузей. 7. Збиткові підприємства закривалися. 8. Були запроваджені високі банківські ставки, що стриму­ вало інфляцію і стимулювало іноземні інвестиції. 9. Обмежено зростання зарплати на 6% за рік. 10. Скорочувалися витрати на соціальні потреби. 11. Відбулося скорочення державного апарату та витрати на його утримання. 12. Були обмежені права на страйки та звужена сфера діяль­ ності профспілок. Наслідки 1. Великі кошти, вкладені в переснащення промисловості та зняття багатьох обмежень у сфері бізнесу, зумовили підне­ сення економіки. 2. Велика Британія зробила значний стрибок у розвитку ви­ робництва. 3.. Відбулася модернізація промисловості. 4. Значно зросла продуктивність праці. 5. Завдяки активізації прйватного сектора, ринкових меха­ нізмів та інвестиційній політиці було створено 2,5 млн ро­ бочих місць. 6. Після приватизації 21 державної компанії акціонерами фірм і підприємств стали 9 млн осіб, а власниками будин­ ків або квартир, які були розпродані за пільговими ціна­ ми, стали 2/3 сімей. 7. Реальний дохід на душу населення у 1981-1988 рр. зріс на 25%. Маргарет Тетчер (Маргарет Хільда Робертс — дівоче прізвище) Один із найвидатніших державних і політичних діячів не тільки Великої Британії, а й світу, чиїм ім’ям було названо її економічну політику. Народилася 1925 року в маленькому містечку Грантем у сім’ї середнього класу (бакалійника). Навчалася в Окс­ 111

фордському університеті. За освітою спочатку хімік, а згодом юрист. Під час навчання в Оксфордському університеті Марга­ рет стала членом Консервативної асоціації університету, а згодом — її президентом. Одержала ступінь бакалавра наук і майже три роки пра­ цювала хіміком-дослідником у галузі харчових технологій. 1945 р. вийшла заміж за багатого бізнесмена Деніса Тет­ чер. На деякий час припинила політичну діяльність і за­ ймалася вихованням своїх дітей — дочки Керол і сина Марка. Згодом знову акґивно включається в політичну діяльність, у 1957 р. перемогла на виборах до парламенту і ввійшла в палату общин. У 1967 р. ввійшла в тіньовий кабінет консервативної партії. 1970 р. стала міністром освіти і науки. 1975 р. Маргарет стала лідером Консервативної партії. Ще ніколи за всю історію Європи й англійського парла­ менту жінка не була на чолі партії. У 1979 р. на парламентських виборах перемогли консер­ ватори і Маргарет Тетчер стала прем’єр-міністром. Економічні реформи, проведені Маргарет Тетчер, пере­ творили Велику Британію на країну зі стабільною еконо­ мікою, дали змогу їй стати на міцні позиції в п’ятірці найрозвиненіших країн світу. Ділова, енергійна, працьовита, сильна особистість, дістала прізвисько “залізна леді” за твердість і послідовність у проведенні реформ у середині країни та у відстоюванні інтересів Великої Британії на міжнародній арені завдяки своїм блискучим дипломатичним здібностям і вірі у Вели­ ку Британію як провідну державу світу. У стосунках зі Сходом М. Тетчер відстоювала принцип ядерної рівноваги, підтримала “горбачовську перебудо­ ву”, у 1987 р. відвідала з офіційним візитом Москву. Ви­ ступала за тісні партнерські відносини зі США, проводила жорстку політику з країнами третього світу (приклад — Фольклендський конфлікт у 1982 р. з Аргенти­ ною), зміцнювала взаємовідносини з країнами Британської співдружності, брала активну участь у загальноєвропей­ ських процесах. Ставлячи велику мету, часто зневажала інтереси простої людини. За час її правління відбувся великий розрив між багатими і бідними, зросла кількість за межею бідності. Твердо стояла на своїх позиціях і не йшла ні на які по. 112

ступки під час страйку шахтарів у 70-х рр. Спроба М. Тет­ чер запровадити новий подушний податок, який повинен був бути однаковим для всіх британців, незалежно від їхніх прибутків, визвала створення великої опозиції. У листопаді 1990 р. М. Тетчер ттішла у відставку і її на посту прем’єр-міністра замінив Джон Мейджор. У 2001 р. їй було вручено одну, з найпрестижніших наго­ род “Золота медаль Честі” за заслуги у військовій справі. Кавалером цієї нагороди до неї серед прем’єр-міністрів Великої Британії був лише Вінстон Черчилль. Сучасне становище в країні З 1997 р. при владі у Великій Британії лейбористи. Уряд очо­ лив Тоні Блер. 1. Велика Британія залишається лідером у Співдружності, володіє однією з найбільш розвинених економік у світі. 2. Вона продовжує займати особливу позицію в системі Єв­ ропейського Союзу, не ввела євро, відстоює принцип обережного розширення наднаціональних функцій ЄС. 3. Одна з гострих проблем сучасної Великої Британії >— расова. У Великій Британії багато виходців з колишніх британських колоній (5% населення). 4. Велика Британія займає лише 1% земної кулі, але володіє значним національним багатством та потужним потен­ ціалом науково-технічних досліджень. ' 5. За інвестиціями за рубежем —‘ 15% усіх світових вкла­ день — випереджує Японію, ФРН та Францію. 6. 5,5 млрд доларів прибутків щороку дає туризм. 7. У 1994 р. Велика Британія з’єдналася з Францією туне­ лем, який прорито під Ла-Маншем. 8; У сільському господарстві 3% працездатного населення задовольняє 75% потреб у продуктах харчування. 9. У країні 243 тис. фермерів, 130 тис. з них є членами збуто­ вих та постачальницьких кооперативів. 10. Здійснюються реформи в галузі освіти, охорони здоров’я, соціального забезпечення. За останні три роки 20 млрд фунтів стерлінгів було, виділено на модернізацію націо­ нальної служби охорони здоров’я, в тому числі 8 млрд фунтів стерлінгів на будівництво лікарень, поліклінік. 11. Досягнуто значних компромісів у вирішенні проблеми шляхом переговорів. 12. Проводиться конституційна реформа: • надано більшої автономії Шотландії та Уельсу; (

113

• обговорюється питання про зміну статусу палати лор­ дів, щоб її обирали, а не призначали; • передбачається змінити систему виборів. 13. Значні пільги надано малому і середньому бізнесу. Висновок Незважаючи на те, що Велика Британія з повоєнного дру­ гого перемістилася на 7-ме місце у світі за обсягом ВВП (валового внутрішнього продукту), вона й надалі залишаеться однією з провідних країн світу.________ ______ Українсько-британські відносини 31 грудня 1991 р. Велика Британія визнала незалежність Ук­ раїни. 1992р. Велика Британія й Україна встановили дипломатичні відносини. 1995 р. Президент України Л. Кучма з офіційним візитом від­ відав Лондон. 1996 р. Прем’єр-міністр Великої Британії Дж. Мейджор від­ відав Київ. 1993-2000 рр. Український експорт у Велику Британію зріс на 200%. Велика Британія входила в цей час до трійки го­ ловних європейських партнерів України. Обсяг британ­ ських, інвестицій в Україну на 1 січня.2000 р. становив понад 150 млн доларів._______________ _____________ Висновки 1. Потенціал економічного, політичного і культурного бри­ тансько-українського співробітництва в значній мірі не реалізовано. 2. Після завершення політичної кризи осені 2004 р. в Україні є Надія на поліпшення українсько-британських відносин. ____________________ ФРАНЦІЯ__________________ Наслідки Другої світової війни для Франції 1. Франція зазнала найбільших втрат і збитків з усіх західних країн — учасників антигітлерівської коаліції. 2. Постраждало 80 департаментів, яким було завдано вели­ ких руйнувань. 3. Промислове виробництво скоротилося в 3 рази, сільсько­ господарське — у 2. 114

4. У країні масове безробіття (близько 600 тис.). 5. Відчувалася нестача продовольства, палива, предметів першої необхідності, діяла карткова сйстема. 6. У країні велика інфляція, дорожнеча, ціни зросли в 6 разів. 7. Послабилися економічні та політичні позиції Франції у світі. 8. Франція стала боржником США та Великої Британії. 9. Зростає . піднесення національно-визвольних рухів у французькій колоніальній імперії 10. Поразка у війні з Німеччиною і німецька окупація лікві­ дували режим Третьої республіки. 11. Праві партії, іцо були при владі до 1940 р., дискредитува­ ли себе співробітництвом із нацистами і зійшли з політич­ ної арени. 12. Провідну роль почали відігравати ті політичні сили, які брали активну участь у русі Опору (комуністи, соціалісти, прихильники Шарля де Голля). Після Другої світової війни було сформовано коаліційний Тимчасовий уряд, до якого увійшли.і комуністи (5 осіб). У 1944-1946 рр. уряд очолив ЦІарль де Голль. Заходи уряду: Відновлено демократичні свободи. Підвищено зарплату (на 80%) і пенсії (на 80-130%). Скасовано податки з малих зарплат. Було відновлено 40-годинний робочий тиждень і опла­ чувані відпустки. • Проведено націоналізацію вугільних шахт, авіаційних компаній, автомобільного заводу “Рено”, Французького банку, внаслідок чого було створено державний сектор в економіці, який виробляв 15 - 20% промислової про­ дукції та контролював 35 - 40% капіталовкладень. • Колабораціоністів (осіб, що співпрацювали з фашиста­ ми) звільняли з державного апарату і віддавали до суду. Січень 1946 р. Шарль де Голль, який прагнув до створення республіки з сильною президентською владою, пішов у відставку. • • • •

115

Четверта республіка (1946-1958 рр.) Конституція Четвертої республіки Перша республіка у Франції існувала упродовж 1792-1804 рр. Друга — упродовж 1848 — 1852 рр. Третя — упродовж 1870 — 1940 рр. 13 жовтня 1946 р. Було проведено референдум, на якому схвалено нову Конституцію Четвертої республіки. Вона.проголосила: 1. Республіканський лад. 2. Загальне виборче право з 21 року. 3. Двопалатний парламент, що складався з Національних зборів та Ради республіки. 4. Право громадян на працю; відпочинок, організацію страйків. 5. Безоплатну світську освіту. 6. Рівні права чоловіків і жінок. 7. Урівнювалися в правах громадяни Франції та колоній. Франція проголошувалася “неподільною, світською, де­ мократичною та соціальною Республікою”. Конституція надала великі права парламенту, який оби­ _____ рав президента з обмеженими повноваженнями. Висновки 1. Конституція 1946 р. була однією з найдемократичніших в історії Франції. 2. Вона розширила демократичні й соціальні права трудящих. 3. Це була Конституція парламентської республіки з прези­ дентом, позбавленим надзвичайних повноважень, і уря­ дом, підзвітним парламенту. :_____ Економічне становище в роки Четвертої республіки . 1. Економічне становище Франції нормалізувалося завдяки американській допомозі згідно з “планом Маршалла”. Франція одержала допомогу в розмірі 3,2 млрд доларів. 2. В обмін на фінансову допомогу США зажадали виведення комуністів з уряду, що і було зроблено у травні 1947 р. 3. У 1948 р. промисловість досягла довоєнного рівня, а у 1958 р .— у 2,5 раза перевищила його. 4. Проводилося державне фінансування провідних галузей промисловості (паливно-енергетичного господарства,

116

металургії, машинобудування, хімічної, атомної проми­ словості, радіоелектроніки) та сільського господарства. 5. Було націоналізовано електростанції, підприємства газо­ вої промисловості, п’ять найбільших банків. 6. У 1949 р. в країні було відмінено карткову систему. 7. Особлива увага приділялася новим галузям економіки — нафтодобувній, нафтопереробній, атомній, електронній промисловостям, впровадженню новітніх технологій. Зовнішня політика Четвертої республіки 1. Франція взяла активну участь у створенні НАТО і “Спіль­ ного ринку”. 2. Вона вела активні колоніальні війни, намагаючись збе­ регти свою колоніальну імперію: • 1946 - 1954 рр. Франція вела колоніальну війну у В’єт­ намі, але зазнала поразки. Франція визнала суверенітет Камбоджі, Лаосу та В’єтнаму. Війна коштувала фран­ цузькому народові 100 млрд франків на рік. • 1956 р. Разом з Великою Британією, та Ізраїлем Франція воювала проти Єгипту. . • 1954 -1962 рр. Невдала війна Франції в Алжирі. 3. Внаслідок активних національно-визвольних рухів Фран­ ція змушена була надати незалежність Лаосу та Камбоджі (1954 р.), Марокко і Тунісу (1956 р.). Висновки 1. Зовнішня політика Франції в 50-х рр. була агресивною. 2. Вона брала участь у колоніальних війнах, у яких зазнала поразки. 3. Почався занепад Французької колоніальної імперії.

1. 2. 3. 4.

Причини падіння Четвертої республіки У країні політична нестабільність, постійні урядові кризи, часта зміна урядів. За 12 років існування Четвертої рес­ публіки змінилося 25 урядових кабінетів. Було зруйновано коаліцію партій, що заснували Четверту республіку. Спроби зберегти колоніальну імперію та колоніальні війни,, які були затяжними і довгими, підірвали авторитет влади. Склалася сильна опозиція, очолювана де Голлем, яка ви­ ступала за конституційні реформи і проти режиму Четвер­ тої республіки., 117

5. Невдоволення різних верств населення внутрішньою по­ літикою Четвертої республіки: . • промисловці були незадоволені проведенням політики націоналізації; • все населення невдоволене зниженням життєвого рівня, зростанням інфляції.______ ________ '• ~ ,_____ _ Висновок Парламентська республіка у Франції виявилася нездат­ ною протидіяти кризовим процесам у країні. Становлення П’ятої республіки (1958 -1969рр.) Квітень 1958 р. У країні чергова урядова криза, що затягну­ лася на 5 тижнів. Травень 1958 р. В Алжирі спалахнув заколот реакційного офіцерства, яке вимагало встановлення влади “сильної руки”. Уряд погодився на це і влада знову була повернена Шарлю де Голлю. 1 липня 1958 р. Шарль де Голль отримав надзвичайні повно­ важення і відразу розпустив.парламент. Вересень 1958 р. Проведено референдум, на якому народ Франції (79%) схвалив Конституцію, розроблену де Голлем. Нова Конституція Франції означала кінець Четвертої і поча­ ток П’ятої республіки. Згідно з новою Конституцією: 1. Повноваження парламенту були звужені, а президента — розширені. Він був одночасно главою держави й уряду, головнокомандувачем збройних сил. 2. Повноваження президента: • міг одноосібно визначати внутрішню і зовнішню політику; • призначав прем’єр-міністра і міністрів без затверджен­ ня їх у парламенті; • мав право видавати закони; • мав право розпустити Національні збори і призначити нові вибори; • призначав осіб на всі вищі військові посади. Висновки 1. Конституція П’ятої республіки перетворила Францію на президентську республіку. 2. Режим де Голля отримав назву уряду “особистої влади”. 3. Значно розширила права населення колоній, яким надава­ лася автономія в усіх внутрішніх справах. П8

Економічна політика Шарля'де Голля 1. Здійснює активне втручання держави в управління проми­ словістю. 2. Сприяє державній підтримці передових галузей промисло­ вості. 10 потужних промислово-фінансових груп (із 25) от­ римали значні державні дотації. 3. Було здійснено докорінну перебудову металообробної, хі­ мічної, авіаційної промисловості на основі найновітніших досягнень науки і техніки. 4. Значна увага приділялася технічному оснащенню сільсь­ кого господарства. 5.3 метою досягнення стабільності в суспільстві запровадже­ но участь робітників в управлінні і розподілі прибутків. 6. Проведено девальвацію франка з метою стабілізації фінан­ сової системи. 7. Змінює структуру економіки. Збільшилося виробництво товарів широкого вжитку. 8. Державні замовлення та кредити надавалися атомній, ра­ кетній галузям, виробництву обчислювальної техніки* пластмас. . 9. Широко використовувалася праця іноземних робітників (7% працездатного населення країни). За цим показником Франція посідала перше місце у світі. 10. Було випущено акції внутрішньої позики, що дало змогу створити стабілізаційний фонд і викупити на міжнародних ринках 150 т золота._____________ Політика “дирижизму” — політика Шарля де Голля, спрямо­ вана на державну підтримку передових галузей економіки і забезпечення класового миру через участь робітників в управлінні і розподілі прибутків з метою зміцнення єдності нації.

Наслідки економічної політики Шарля де Голля 1. Протягом 1958-1968 рр. обсяг промисловогЬ виробництва зріс на 60%. 2. Щорічний приріст виробництва промислової продукції становив 5,7%. 3. Зросло виробництво товарів широкого вжитку (автомобі­ лів, ХОЛОДИЛЬНИКІВ, телевізорів). 119

4. Активізувалася науково-технічна революція, що сприяло широкому впровадженню конвеєрного й автоматизова­ ного виробництва, електронно-обчислювальних машин. 5. Франція перетворилася на сучасну індустріальну державу. 6. Проведено значну індустріалізацію в сільському господарст­ ві, що привело до скорочення кількості працюючих на 25%. 7. Франція стала найбільшим у Європі експортером зерна, молочної продукції, вин тощо. 8. Значна увага приділялася житловому будівництву. 9. Франція до середини 60-х рр. розрахувалася зі своїми бор­ гами і стала знову державою-кредитором. Зовнішня політика Шарля де Голля , 1. Франція стала ядерною державою, посилила свою війсь­ кову могутність. У 1960 р. випробувала власну атомну зброю. 2. У 1966 р. Франція вийшла з військової організації НАТО, щоб протистояти впливові США, але продовжувала бра­ ти участь у політичних структурах. 3. Значно поліпшилися відносини Франції з СЕСР. 4. Посилився розпад Французької колоніальної імперії. У 1960 р. 14 французьких колоній в Африці здобули не­ залежність. 5. Було вирішено Алжирську проблему. В 1962 р. Алжир став незалежним. , 6. З метою збереження позицій Франції у колишніх колоніях було створено Французьку співдружність. 7. Франція здійснює курс на зближення з ФРН. Недоліки правління Шарля де Голля 1. Піднесення економіки країни в 60-х рр. не завжди супро­ воджувалося підвищенням заробітної плати. 2. У зв’язку зі структурною перебудовою промисловості кількість безробітних зросла до 500 тис. 3. Щороку підвищувалися податки. 4. Зросли тарифи на газ, транспорт, електроенергію. 5. За роки П’ятої республіки продуктивність праці збільши­ лася в 1,5 раза, а реальна заробітна плата зростала дуже повільно. 6. У 1967 р. уряд прийняв закон, за яким внески трудящих на соціальне страхування підвищилися, а належна їм допо­ мога зменшилася. 120

Висновки 1. До 1968 р. практично всі верстви населення були незадоволені соціально-економічною політикою уряду: • підприємці були незадоволені значним втручанням держави в їхню діяльність; • профспілки невдоволені надмірним контролем держа­ ви за трудовими відносинами; • молодь була невдоволена застарілою системою освіти тощо. 2. Франція стояла на порозі глибокої соціально-політичної кризи.

Шарль де Голль (1890-1970) Видатний французький політичний, державний і військовий діяч, один з керівників руху Опору, був президентом з 1958 по 1969 pp. і багато зробив для піднесення економіч­ ного розвитку та міжнародного авторитету Франції. Народився 1890 р. в м. Ліллі в сім’ї педагога. Батько викла­ дав філософію та літературу в Паризькому коледжі єзуї­ тів. Змалку виховувався в дусі католицизму та патріотизму. Навчався в коледжі єзуїтів. Продовжив на­ вчання у військових закладах: спочатку закінчив військо­ ве училище, а згодом— Вищу військову школу в Парижі. Брав участь у Першій світовій війні. Після війни обіймав різ­ ні командні та штабні посади, займався військово-педагогічною діяльністю. Був прихильником створення професійної механізованої армії з використанням танків у взаємодії з авіацією і піхотою у сучасній війні. У 1937 р. отримав звання полковника і став командиром танкового полку в м. Мец. Під час Другої світової війни виросла авторитетна політич­ на фігура Шарля де Голля, який згодом очолив рух Опору у Франції. Коли Німеччина напала на Францію (1940 p.), де Голль командував 4-ю танковою дивізією, що брала участь у боях на р. Соммі. 5 червня 1940 р. де Голль отримав чин бригадного генерала і був призначений заступником військового міністра. Після капітуляції Франції де Голль виїхав до Лондона. 18 серпня 1940 р.деТолль звернувся з Лондона до всіх фран­ цузів із закликом продовжити боротьбу. У Лондоні він створив патріотичний рух “Вільна Франція” (з 1942 р. —

“Франція, що бореться”). Налагодив зв’язки з підпільни­ ми організаціями руху Опору на окупованій частині Франції, створив Національний фронт визволення, орга­ нізував військові формування, які в 1940 — 1942 рр. вою­ вали проти італійських та німецьких військ на Близькому Сході та в Африці. 6 червня 1944 р., коли було відкрито Другий фронт у Європі, його військові формування брали участь у визволенні Франції. Коли в Парижі у серпні І944 р; партизани й під­ пільники захопили цілі квартали міста, на допомогу їм зі своїми військами поспішив Шарль де Голль, а також час­ тини американської піхотної дивізії. Де Голль наказав на честь визволення міста влаштувати парад на Єлісейсьісих полях. Франція салютувала бійцям руху Опору, його визнаному керівникові де Голлю і військам генерала Леклерка. 9 вересня 1944 р. де Голль сформував перший післявоєнний коаліційний уряд Франції. 20 січня 1946 р. подав у відставку, бо був переконаний, що коаліційний урвд не здатний подолати економічну кризу в країні. Для цього потрібна сильна влада. З 1947 р. де Голль керував діяльністю створеної нйм партії “Об’єднання' французького народу”. У травні 1953 р. оголосив про розпуск цієї партії і відійшов від справ, жив у своєму маєтку. Коли у Франції почалася ■ політична й економічна криза, знову повернувся до влади. 1червня 1958 р. Національні збори обрали де Голля головою уряду, надавши йому “надзвичайні повноваження”. Свою діяльність де Голль почав з перегляду Конституції Фран­ ції, схваленої на референдумі. Політичний режим де Голля дістав назву “режим особистої влади”. Завдяки його політиці зміцнилося економічне і політичне становище Франції, зріс її міжнародний авто­ ритет. Відновлюючи авторитет держави, де Голль гаран­ тував і дотримувався демократичних свобод, поважав їх. Він вважав, що держава сильна великою довірою народу. Увійшов в історію Франції як велика неординарна особи­ стість, і деякі історики вважають його “найвидатнішим французом XX ст.”.

122

Травневі поди 1968 р. 1968 р. У Франції виникла гостра соціально-політична криза. Причини: 1) посилився авторитарний характер влади; 2) обмежувалися можливості легальної опозиції; 3) зростало безробіття. Привіддо соціального вибуху— події в університеті Пантера (передмісті Парижа), де студенти були позбавлені права брати участь у вирішенні університетських справ. їх під­ тримали студенти Сіарбоннй. Студенти вимагали: • поліпшити умови життя; • перебудувати систему освіти. Поліція застосувала до студентів силу. Це викликало обурення народу. 13 травня 1968 р. понад 100 тис. трудящих вийшди на Демон­ страцію з антиурядовими гаслами. Розпочався загальний страйк, у якому брало участь 10 млн осіб (2/3 робітників і службовців Франції всіх галузей народного господарст­ ва). Уряд пішов на поступки: • підвищив зарплату на 12-18%; • відпустку було збільшено до трьох тижнів; • визначалися права профспілок на підприємствах; • збільшено допомогу безробітним і багатодітним сім’ям; • студентам гарантували реформу освіти. 1969 р. Більшість населення на референдумі не підтримала проект де Голля про адміністративно-територіальну ре­ форму й реорганізацію* Сенату. Шарль де Годль змуше___________ ______ . ний був піти у відставку. Франція наприкінці XX — на початку XXI ст. Після Шарля де Голля президентами Франції були: Жорж Помпіду — 1969 -1974 рр.; Валері Жискар д’Есген — 1974 -1981 рр.; Франсуа Міттеран — 1981 -1995 рр.; Жак Ширак —; з 1995 р., переобраний на президентських виборах 2002 року. 1. У 1969 р. президентом Франції став Жорж Помпіду, який прагнув продовжувати політику де Голля й одночасно зважати на опозицію, співпрацюючи з нею. У 1973 р. Франція зняла вето на вступ Великої Британії до “Спіль­ ного ринку”, знову почалося зближення зі США. В соці­ 123

ально-економічній сфері відбулася переорієнтація на відновлення ефективних ринкових відносин. 1974 р. Жорж Помпіду раптово помер. 2. У 1974 р. президентом Франції було обрано В. Жискар д’Естена, який у 60-70-х рр. неодноразово обіймав посаду міністра економіки Франції. У роки кризи 1974— 1975 рр. уряд Франції посилив систему регулювання економіки, надавалися пільги Для приватних капіталовкладень та сти­ мулювався експорт. Разом з тим заморожувалися ціни і стримувалося зростання прибутків. Значні труднощі в економіці.Фракції були пов’язані з надмірним захоплен­ ням держави втручанням у приватне підприємництво та не завжди продуманою і доцільною приватизацією. 3. На президентських виборах 1981 р. перемогу здобув Ф. Міттеран завдяки підтримці лівих сил країни, які отри­ мали більшість і в Національних зборах. До новоствореного уряду П’єра Моруа, крім соціалістів, вперше після 1947 р. увійшли й комуністи. Уряд провів націоналізацію дев’яти Найбільших промислових корпорацій і майже всіх банків. Було значно розширено соціальні прбграми: • оплачувані відпустки зросли до п’яти тижнів; • на 19% була підвищена зарплата; • збільшено грошові виплати інвалідам і людям похило­ го віку; • зросли виплати одиноким матерям; • витрати на охорону материнства зросли в 10 разів. Ці витрати вимагали значних коштів, що й спричинило вели­ ку інфляцію. Уряд соціалістів був змушений припинити виконання соціальних програм, а комуністи у 1984 р. ви­ йшли зі складу уряду. Новий уріяд при президентові-соціалісту сформували праві. Він Призупинив проведення реформ, почав денаціоналіза­ цію, підвищувалася роль приватного сектора. Заходи уря­ ду привели до зростання виробництва у промисловості уже в 1986 р. Значні зміни сталися у зовнішній політиці Франції. Франція Міттерана, налякана радянськими ракетами СС-20, наці­ леними на Західну Європу, та вторгненням СРСР в Афга­ ністан, зблизилася з НАТО. 4.3 1995 р. президентом Франції став Жак Ширак, переобра­ ний на президентських виборах 2002 р. Наприкінці 90-х рр. у Франції було значне невдоволення та­ кими заходами уряду: 124

• замороженням програми боротьби з бідністю; • спробами позбавити державних службовців частини пільг пенсійного забезпечення; • зростанням безробіття. У 1997 р. президент розпустив парламент, але на нових пар­ ламентських виборах перемогла коаліція лівих сил (соціа­ лістів, комуністів, зелених та ін.). До 2002 р. президент від правих був змушений співпрацювати з парламентом від лівих сил. Новий уряд очолив JI. Жоспен: • були зменшені витрати на оборону; • зросли витрати на створення нових робочих місць; • зменшено податки; • значна увага приділялася поглибленню інтеграційних процесів у рамках ЄС. У 2002 р. на президентських виборах у Франції у другий тур вийшли Ж. Ширак та лідер'.французьких націоналістів (ультраправих) Ле П ен, за якого проголосувала третина виборців. На парламентських виборах 2002 р. перемогу здобула права коаліція “Союз за президентську біль­ шість” (одержали 355 місць із 577 можливих, а ультрапра­ ві та ультраліві не пройшли). 5. Сьогоднішня Франція — одна з найбільш економічно роз­ винених країн світу. Її авторитет у Європі та світі досить значний. Франція залишається в числі провідних держав світу, входить до сімки найрозвиненіших країн. Її частка у світовому промисловому виробництві становить 3%. 60% виробленої промислової продукції споживається всереди­ ні країни, а 40% іде на експорт. Добре розвинена атомна енергетика. На 40 АЕС виробляється понад 75% всієї енергії. 6. На сьогодні Франція має добре розвинене сільське госпо­ дарство, 20% якого теж експортується. 7. Франція — країна з великими демократичними тради­ ціями. Проводить політику, виходячи з реалій світового розвитку, виступає за розширення НАТО за рахунок схід­ ноєвропейських країн. 8. Нині Франція виступає за політичне врегулювання кон­ флікту на Близькому Сході, поліпшила відносини з Німеч*чиною та іншими країнами, відіграє значну роль у миротворчих операціях ООН, не підтримала вторгнення американських військ до Іраку.

125

Відносини України з Францією 27грудня 1991 р. Франція визнала незалежну Україну. 24січня 1992 р. Встановила дипломатичні відносини з Украї­ ною на рівні посольств. Франція й Україна зацікавилися у взаємній співпраці. Січень 1997 р. Офіційний візит президента України Л. Кучми до Франції. 1998 р. Товарообіг між Францією і Україною становив 450 млн доларів. Вересень 1998 р. Президент Франції Жак Ширак побував в Україні. Початок 2000 р. Діяло 60 українсько-французьких міжурядо­ вих і міжвідомчих угод. 2005 р. Візит урядової делегації України на чолі з Ю. Тимо­ шенко до Франції. Сприяв налагодженню взаємовигідно­ го партнерства між державами та зростанню авторитету України.

____________ *

НІМЕЧЧИНА

__________

Становище Німеччини після Другої світової війни . 1. Найбільші культурні та промислові центри Німеччини ле­ жали в руїнах. 2. Транспорт, з в ’ я з о к не працювали. 3. Промислове виробництво становило 1/3 довоєнного рівня. 4. Із 57 мостів над Рейном, Везером та Майном уцілів лише один. • 5. Значно знизився життєвий рівень населення. 6. Зросла інфляція, процвітав “чорний ринок”. 7. Зросла кількість безробітних. 8. Різко загострилася житлова та продовольча проблеми. 9. Німеччина перестала існувати як незалежна держава, вона була окупована._____________' ,________________ Розкол Німеччини на ФРН і НДР Основні положення післявоєнного устрою Німеччини були розроблені на Потсдамській конференції (липень— серпень 1945 р.). Після капітуляції Німеччина, була окупована союзними військами. Управління країною здійснювала окупаційна влада — Контрольна Рада з представників країн-переможців. СРСР окупував східну ' 126

зону Німеччини, США, Велика Британія та Франція — три західні зони. Грудень 1946 р. Окупаційні зони США і Великої Британії об’єдналися в так звану Бізонію. Французька зона приєд­ налася до них у 1948 р. (утворилася Тризонія). Друга половина 1946 р. Всупереч тегеранським планам чітко склалися два підходи до німецького питання — західний та східний: демократичний та тоталітарний. Берлін отримав особливий статус: місто знаходилося в радян­ ській зоні окупації, але було поділено на чотири сектори й окуповане військами чотирьох держав. Захід прагнув забезпечити демократичний розвиток німе­ цького суспільства, а Москва нав’язувала у східній Німеч­ чині радянську модель соціалізму. Тут утверджувалися командно-адміністративні методи управління, панування державної власності в усіх сферах економіки. Західні дер­ жави розробили власну програму політичних та еконо­ мічних заходів щодо відродження Німеччини, для оздоровлення фінансової системи. 24 червня 1948 р. у Західному Берліні, а 28 червня 1948 р. у За­ хідній Німеччині було проведено грошову реформу: знеці­ нену рейхсмарку замінили нрвою німецькою маркою. Кожен житель західної зони отримав 60 нових марок в об­ мін на 60 старих, а інші обмінювалися в пропорції 6,5:100. Зразу ж було проведено реформу цін. Відмінені адміністративний розподіл ресурсів і контроль над цінами. Реакцією Москви на введення нових грошей стала блока­ да Берліна, що тривала з 23 червня 1948 р. по 12 травня 1949 р. (Берлінська криза). 1 вересня 1948 р. У західній зоні були скликані Установчі збо­ ри і створено Парламентську Раду, що мала розробити Конституцію. 23 травня 1949 р. Після затвердження окупаційними вла­ стями Конституція набрала чинності. Вона проголоси­ ла Західну' Німеччину демократичною федеративною державою. 14 серпня 1949 р. Відбулися парламентські вибори, на яких перемогли Християнсько-демократичний союз, Соціал-демократична партія Німеччини та Вільна демократична партія. 7 вересня 1949 р. Було проголошено Федеративну Республі­ ку Німеччину (ФРН). На спільному засіданні двох палат 127

парламенту було обрано президента ФРН Теодора Хейса та канцлера — Конрада Аденауера. 20 вересня 1949. р. Канцлер Німеччини сформував коаліцій­ ний уряд. Цим завершився процес утворення і проголошення ФРН. 7 жовтня 1949 р. У східній зоні окупації було проголошено НДР (Німецьку Демократичну Республіку). Прем’єр-міні­ стром було призначено лідера комуністів Отто Гротеволя, який сформував перший уряд НДР.

Західнонімецьке “економічне диво” 50-ті рр.— період значних успіхів в економіці ФРН, її стрімке зростання, що дістало назву “німецьке економічне диво”. Причини швидкого економічного зростання ФРН 1. Значна промислова база Німеччини, сучасне устаткування. 2. Наполеглива праця німецького народу, їхні значні зусилля. 3. Німецька працьовитість, дисциплінованість, організова­ ність, цілеспрямованість, їхній .менталітет. 4. Експлуатація робочої сили. В Німеччині був найдовший робочий тиждень у Західній Європі (52 год), заробітна плата .становила 65% довоєнної. 5. Допомога США за “планом Марніалла”. ФРН одержала 3,9 млрд доларів допомоги, з них 0,5 млрд доларів як подарунок. Ці кошти використовувалися: • на заміну застарілого устаткування; • на оновлення виробництва; • на створення нових галузей економіки (нафтохімії, електроніки тощо). 6. Припинення стягнення репарацій. 7. Вдалі економічні реформи уряду. 8. Виробництво відроджувалося на новій технічній основі. 9. Відсутність військових витрат до 1956 р. 10. Було вдосталь дешевої робочої сили, особливо після ре­ патріації 9 млн німців із територій, які відійшли до Польщі й СРСР, а також із Чехо-Словаччини і Югославії. Репатріація— повернення на батьківщину військовополоне­ них і цивільних осіб, що опинилися за межами своєї краї­ ни внаслідок війни.

128

Успіхи розвитку економіки 1. Для економіки Німеччини 50-х pp. характерні високі і ста­ більні темпи зростання: • з 1950 по 1964 р. обсяг валового національного продук­ ту зріс утричі; • середньорічні темпи зростання промислового вироб­ ництва становили 8,5%; • частка ФРН у світовому виробництві 1955 р. становила 10%. 2. Країна створила великий золотий запас, що перевищив за­ паси Великої Британії, Франції та скандинавських країн разом узятих, а це сприяло зміцненню німецької марки і перетворенню її на одну із найстабільніших валют світу. 3. Швидкими темпами зростав експорт, що становив у 1948-1960 pp. 16,2% на рік. 4. На світовий ринок надходила майже половина всієї вироб­ леної продукції. 5. Було забезпечено повну зайнятість працездатного населення. 6. Значно підвищився життєвий рівень народу (зарплата в 50-х pp. подвоїлася). 7. Більше половини жителів ФРН стали Належати до серед­ нього класу. Ці успіхи давали підстави говорити про “німецьке еконо­ мічне диво”. Визначним економістом і творцем “німецького економіч­ ного дива” був Людвіг Ерхард — професор економіки, міністр економіки всіх кабінетів К. Аденауера. Він створив теорію “соціального ринкового господарства”, основними принципами якої є: 1. Держава встановлює норми і правила, за якими діє ринко­ ве господарство. 2. Держава підтримує вільну конкуренцію. 3. Не втручається безпосередньо в регулювання господар­ ських процесів, щоб не порушити ринкових законів. 4. Робиться ставка на дрібний і середній бізнес. 5. Поєднується особиста ініціатива підприємців з елементами державного регулювання: 6. Проводиться зниження податків, що стимулювало вироб­ ників. 7. Політика протекціонізму (захисту свого товаровиробника). 8. Спеціальна підтримка, пільги передовим і експортним галузям. 129

Висновок Німеччина, програвши війну і маючи зруйноване госпо­ дарство, змогла максимально використати внутрішні і зовнішні чинники на свою користь і вийти на передові рубежі світового розвитку.

1.

2. 3. 4.

У ФРН були при владі У 50-60-х рр. — коаліція партій: Християнських демокра­ тів, ХДС (Християнсько-демократичного союзу), ХСС (Християнсько-соціального союзу), Соціал-демократичної партії Німеччини, Вільної демократичної партії. У 1949-1963 рр. — канцлером Німеччини був К. Аденауер. У 1963-1966 рр. — Л. Ерхард. Соціал-демократи; 1969-1974 рр. — канцлер В. Брант, 1974-1982 рр. — канцлер Г. Шмідт. Християнські демократи: 1982-1998 рр. — канцлер Ґ. Коль. Коаліція соціал-демократів та зелених. 31998 р.— канцлер Г. Шредер.

Об’єднання Німеччини З 1953 по 1961 pp., скориставшись вільним переходом че­ рез кордон у Берліні, НДР покинули 2 млн 245 тис. осіб. Керівництво СРСР і НДР вирішили припинити цей перехід. У ніч з 12 на 13 серпня 1961 р. прохід до західного сектора Берліна було закрито і почалося будівництво “Берлінсь­ кого муру”. Це були два паралельні бетонні мури з колю­ чим дротом завдовжки 45 км, заввишки 4 м. Між ними пролягала прикордонна смуга завширшки 8-150 м. Проіс­ нував мур 28 років. За ці роки кілька тис. громадян НДР намагалися втекти на Захід через “Берлінський мур”. Зуміли втекти — 5075 осіб. Були вбиті — 79 осіб. Затримані й засуджені — 3245 осіб. 9 листопада 1989 р. У зв’язку з перебудовчими процесами в СРСР та численними виступами трудящих у Східному Берліні був відкритий кордон між Східним і Західним Бер­ ліном. Берлінський мур зруйновано. 18 березня 1990 р. Відбулися перші вільні вибори в НДР, на яких перемогли християнські демократи, які почали 130

втілювати в жиітя прагнення східних німців жити в об’єд­ наній Німеччині. Липень 1990 р. Між НДР і ФРН був укладений економічний та соціальний союз, згідно з яким було поширено.західну марку в сферу обіїу на Східну Німеччину. Цей договір став основою домовленостей про об'єднану Ні­ меччину. 23 серпня 1990 р. Народна палата НДР прийняла рішення про возз’єднання з ФРН. 12вересня 1990 р. У Москві СРСР, США, Велика Британія, Франція, ФРН і НДР підписали договір про остаточне врегулювання “німецької проблеми”. Було передбачено: 1. ФРН скоротить армію до 370 тис. 2. Відмовиться від виробництва, збереження й застосування атомної, біологічної та хімічної зброї. 3. Радянське керівництво погодилося на виведення своїх військ із Східної Німеччини до 31 серпня 1994 р. Одночас­ но був підписаний договір між СРСР і ФРН “Про добросусідство, партнерство та співробітництво”. З жовтня 1990 р. — об’єднання Німеччини, столицею якої став Берлін. 2 грудня 1990 р. Відбулися загальнонімецькі вибори, на яких перемогу здобули християнські та вільні демократи. Канцлером об’єднаної Німеччини залишився Гельмут Коль. Значення об’єднання Німеччини1. Об’єднання Німеччини стало великою історичною подією міжнародного значення, яка завершила важливий етап повоєнної історії Німеччини та Європи. 2. Об’єднана Німеччина: • значно зміцнила становище країни на міжнародній арені; • здобула цілковитий державний суверенітет у своїх внутрішніх і зовнішніх справах. Здобутки і проблеми Виникли значні труднощі, пов’язану з об’єднанням країни. 1. Підняти життєвий рівень населення східних земель за ко­ роткий час не вдалося. 2. У 1997 р. безробіття охопило 4,7 млн осіб. 131

3. Із трьох тисяч підприємств колишньої НДР 70% потре­ бували негайної модернізації та кредитування. 4; Відбувалася масова еміграція з країн колишнього СРСР, Югославії, Близького та Середнього Сходу, яка породжу­ вала соціальну напруженість у німецьких містах і викли­ кала незадоволення різних верств населення. 5. Для перебудови економіки східних земель уряд ФРН що. річно асигнував 150 млрд марок. 6. За 10 років на східнонімецькі землі витрачено 800 млрд марок, але відмінності у розвитку ще є: • зарплата менша на 20%; • безробі ття вище в 2 рази. 7. З 1994 р. у східних землях почалося значне економічне піднесення. 8. Жовтень 1998 р. На виборах до парламенту до влади при­ йшла коаліція соціал-демократів та партії зелених. Новим канцлером ФРН став соціал-демократ Шредер, а лідер партії зелених Й. Фішер став віце-канцлером та міністром закордонних справ ФРН. 9 .2002 р. Парламентські вибори. При владі залишилися со­ ціал-демократи, які докладають значних зусиль для даль­ шого економічного розвитку ФРН: • намагаються стимулювати економічний розвиток шля­ хом створення нових робочих місць; • до 2020 р. закрити АЕС; • поглиблювати процес європейської інтеграції відповід­ но до національних інтересів. 10. На сьогодні Німеччина — могутня індустріальна країна, яка впливає на економічний розвиток не тільки Європи, а й світу. Німецькі фірми виступають у світі як могутні ін­ вестори. 11. Нині Німеччина лідирує у виробництві транспортних за­ собів, електроприладів та машинобудування, є другою країною у світі за обсягом експорту. 12. Німеччина не тільки країна потужної промисловості, а й . розвинутого сільського господарства. В Німеччині є 0,7 млн ферм, на яких зайнято 3% всіх працівників. Основу сільського господарства становить тваринництво, частка якого у виробництві 60%. Один фермер забезпечує 100 споживачів. 13.18 вересня 2005 р. в Німеччині відбулися дострокові пар­ ламентські вибори. Християнські демократи, лідером яких є Ангела Меркель, одержали перемогу. Вперше 132

в історії Німеччини урад очолила 51-річна А. Меркель, стала канцлером ФНР. Ангела Меркель народилася у Гамбурзі, але росла в схід­ ній Німеччині. Будучи протестанткою, зуміла стати ліде­ ром християнських демократів, чиїм керівником тради­ ційно були чоловіки-католики. А. Меркель—доктор фізичних наук, працювала і викладала в Акадкмії наук в Берліні. В політику прийшла після Бер­ лінської стіни. Відрізняється твердим характером, за що її називають німецькою Маргарет Тетчер. Вважає, що Ні­ меччині необхідно поліпшити відносини з США і зайняти більш жорстку позицію в Євросоюзі.______________ Висновок Економічно сильна Німеччина намагається вирішувати проблеми свого розвитку стимулюванням економічного розвитку і поглибленням інтеграційних процесів, вста­ новленням тісного економічного співробітництва з євро­ пейськими країнами відповідно до своїх національних інтересів.

ЗОВНІШНЯ ПОЛІТИКА Періоди зовнішньої політики Перший період — 50-60-ті рр. Це період конфронтації з країнами соціалізму і орієнтація на США. 2 травня 1951 р. — ФРН було прийнято до Ради Європи, .1955 р. — ФРН стала членом НАТО, 1957 р.—ФРН вступила до ЄЕС. Другий період — 70 - 90-ті рр^ “Нова східна політика”, яка почала проводитись за уряду В. Бранта. Це політика зменшення міжнародної напруженості та мирного спів­ існування держав із різним суспільним ладом. Приклади такої політики: • Серпень 1970 р. Між ФРН і СРСР підписано договір. Обидві країни взяли на себе зобов’язання сприяти роз­ виткові мирних стосунків з усіма європейськими країт нами. ФРН визнала повоєнні кордони у Східній Європі. Це сприяло встановленню міждержавних відносин з НДР. Взаємне визнання відкрило німецьким держа­ вам шлях до ООН. • Вересень 1971 р. Підписано угоду чотирьох держав — СРСР, Великої Британії, США, Франції щодо Західно133

го Берліна, де зазначалося, що Західний Берлін не є складовою частиною ФРН. . • 1972 р. Укладено договір між ФРН і НДР про основи взаємовідносин. • 1973 р. ФРН і НДР стали членами ООН. • 1975 р. ФРН відіграла важливу роль у розробці За­ ключного акта Гельсинкської наради. Третій період — 90-ті рр. і сучасність. ФРН: 1. Виступає за поглиблення процесу європейської інтеграції. 2. Бере активну участь в ЕС і НАТО. 3. Є ініціатором і учасником економічної допомоги посгкомуністичним країнам Східної Європи. 4. Бере активну участь у миротворчих операціях. Бомбарду­ вання Югославії (1999 р.) стало першою акцією, в якій було задіяно німецькі збройні сили. 5. Активно підгримує ідею поширення НАТО на Схід. 6. Зміцнює позиції ФРН в Європі. 7. Зацікавлена в розширенні ЕС, бо має особливий інтерес до розширення ринків збуту, особливо вільних від митних . бар’єрів, яким є Євросоюз. 8. ФРН не підтримала воєнну акцію США і Великої Британії в Іраку (2003 р.).___________ _______ ________ ______ Українсько-німецькі відносини ФРН визнала незалежність України. 17січня 1992 р. ФРН встановила з Україною дипломатичні відносини. Червень 1993 р. У Києві була підписана спільна декларація про основи відносин двох держав. Лнпень 1995 р. Відбувся візит президента України Л. Кучми дофРН. Вересень 1996 р. Канцлер ФРН Г. Коль відвідав Україну. Нинішній канцлер Ґерхард Шрёдер також зацікавлений у розвиткові відносин з Україною. Про це свідчать дво­ сторонні візити Л. Кучми в Німеччину і Г. Шредера — в Україну. ФРН: 1. Бере участь у проекті ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. 2. Виплачує українцям, які в роки війни опинилися в полоні або були вивезені на примусові роботи в Німеччину. 3. Є одним з найважливіших торгових партнерів України. Україна входить до десятки головних торгових партнерів Німеччини у Центральній та Східній Німеччині. ,134

4. Вкладає інвестиції, в українську економіку. До 1998 р. ні­ мецькі фірми інвестували в українську економіку близько 2 млрд марок. 5. Договірно-правова база становить на сьогодні понад . 60 різних договорів та домовленостей. 6. В Україні працює понад 180 офісів німецьких фірм і 560 ук­ раїнсько-німецьких спільних підприємств. 7. В Україні діють спільні українсько-німецькі інвестиційні проекти: • виробництво тракторів на Харківському тракторному заводі, на які ставляться німецькі двигуни “Дойтц”; • спільна реконструкція залізниці Львів—Варшава— Берлін; • налагодження в Україні зернозбиральних комбайнів; • залучення німецьких фірм до перебудови енергетики та вуглевидобувної промисловості. Висновки 1. ФРН за обсягом капіталовкладень в економіку України посідає друге місце серед іноземних інвесторів. 2. Розвиток багатосторонніх відносин між ФРН і Україною сприяє економічному розвитку обох країн. 3. Після перемоги на президентських виборах 2004 р. В. Ющенка є надія На збільшення німецьких інвестицій в економіку України.

____________________ ІТАЛІЯ

____________

Становище Італії після Другої світової війни 1. Великі руйнування в народному господарстві: • зруйнована п’ята частина промислових підприємств і 60% шосейних доріг; • 40% залізниць; • у руїнах лежали міста. 2. Понад 3 млн осіб залишилося без житла. 3. За роки війни Італія втратила 1/3 свого національного багатства. 4. Обсяг промислового виробництва в 1945 р. становив лише 30% від довоєнного. 5. У містах не вистачало електроенергії, газу, води. 6. Не працювали транспорт і зв’язок. 7. Не вистачало продовольства. В 1945 р. на людину вида­ валося лише 200 г хліба на день. 135

8. Зростала інфляція, спекуляція, процвітав “чорний ринок”. 9. Зростало безробіття (в країні 2 млн безробітних). 10. Найбіднішим був Південь із його відсталим сільським господарством. 11. Мільйони селянських сімей були безземельними і малозе­ мельними, існували великі поміщицькі землеволодіння. Проголошення республіки Важливим питанням післявоєнного устрою Італії стало вирішення долі монархії. 2 червня 1946 р. Відбувся референдум з питань державного устрою країни. Більшість італійців (55%) висловилися за республіку проти монархії, адже король Віктор Еммануїл III ще на початку 20-х рр. передав владу Б. Муссоліні і підтримував фашистів. Король покинув кращу, а його на­ щадкам чоловічої статі було заборонено перебувати на території Італії. У 2002 р. італійський парламент зняв цю заборону. Цей день став в Італії національним святом — днем Республіки. 18 червня 1946 р. Італія була проголошена республікою. Одночасно відбулися вибори до Установчих зборів, які мали розробити нову конституцію. Найбільшу кількість голосів отримала християнсько-демократична партія, по 20% голосів отримали соціалісти й комуністи (ті Партії, які брали активну участь в русі Опору). Лідер християнт сько-демократичної партії Альчіде де Гаспері вперше сформував республіканський уряд, до складу якого ввійш­ ли комуністи й соціалісти, що були при владі до 1947 р. Травень 1947 р. Було сформовано уряд без комуністів під тиском американців, які відмовилися надавати допомогу Італії, якщо в уряді будуть комуністи. Січень 1948 р. Впроваджено Конституцію Італії, прийняту Установчими зборами у грудні 1947 р., згідно з якою гла­ вою держави став президент, якого обирають дві палати парламенту (Палата депутатів і Сенат). Вперше були вста­ новлені рівні виборчі права для чоловіків і жінок. 10 лютого 1948 р. Італія підписала мирний договір з країнами-переможцями в Другій світовій війні і відмовилася від завойованих територій, визнала суверенітет Албанії та Ефіопії. Значно скорочувалася чисельність італійських сухо­ путних, повітряних і морських сші. Італія повинна була виплатити репарації СРСР, Югославії, Греції та Албанії. 136

Квітень 1948 р. Відбулися вибори до першого республікансь­ кого парламенту. Лідер християнських демократів Альчіде де Гаспері сформував багатопартійний уряд, не ввів до його складу комуністів і соціалістів. Він перебував при владі в Італії до 1953 р. 28 червня 1948 р. Між СІЛА й Італією було підписано угоду про економічну допомогу згідно з “планом Маршалла” (Італія одержала 1,5 млрд доларів). 1949 р. Італія стала членом НАТО. 1957 р. Італія одна із співзасновниць ЄЕС: Висновки 1. В Італії склалася багатопартійна система, що пояснюється соціальною неоднорідністю суспільства, політичними причинами та ідеологічними традиціями. 2. Найбільш впливовими партіями залишалися -Християн­ сько-демократична партія, Ліберальна, Республіканська, Соціалістична, Комуністична та ін. 3. У парламенті країни створювалися коаліції партій для об­ рання урадів. Коаліції часто змінювалися і як наслідок — кризи і зміни урядів. 4. Тому велику роль почало відігравати чиновництво, що і породжувало в італійському суспільстві корупцію. Італійське “економічне диво” 50-60-ті рр. Економічне піднесення, яке ввійшло в історію як “економічне диво” Причини “економічного дива” 1. Приєднання Італії до “плану Маршалла”. Італія одержала від СІЛА 1,5 млрд доларів для відбудови і реконструкції економіки. / 2. В Італії сформувався могутній державний сектор й було розвинене державне регулювання економіки. 3. Держава надавала значні субсидії прибутковим галузям еко­ номіки, а також проводила їхнє пільгове оподаткування. 4. Італія скуповувала ліцензії та патенти в інших країнах, що сприяло впровадженню новітніх технологій і передової техніки. 5. Надавалася значна державна підтримка новим галузям промисловості — електроніці, автомобілебудуванню, нафтохімії, машинобудуванню тощо. 137

6. Відбулася глибока структурна перебудова економіки в бік створення прогресивних галузей: електроніки, наф­ тохімії, автомобільної промисловості. 7. В Італії була дешева робоча сила, яку поставляв еконо­ мічно відсталий Південь. 8. Значно зросла продуктивність праці. 9. Зросли іноземні капіталовкладення. 10. Вступ Італії до Європейського об’єднання вугілля і сталі у 1951 р. 11. Вступ Італії в ЄЕС у 1957 р., що забезпечило їй стабільний ринок, довезення дешевої сировини. 12. Низький рівень військових витрат, оскільки армія скоро­ тилася і в значній мірі утримувалася за рахунок коштів, що поступали зі СІЛА. 13. У 1945 -1946 рр. було проведено аграрну реформу. Селя­ ни одержали 1,5 млн га землі. Частину поміщицької землі селяни отримали за викуп, а решту — шляхом вільного продажу. Держава надала селянам кредит. 14. Аграрна реформа створила попит на машини, будівельні матеріали та інші товари для сільських фермерів, що зумо­ вило розвиток внутрішнього ринку. 15. Італія відкрила власні родовища нафти. 16. Значний розвиток туризму (30 млн туристів перебувало в Італії щорічно). 17. Держава сприяла розвиткові дрібного і середнього бізнесу. 18. Проведення широких соціальних реформ, що сприяло розвиткові внутрішнього ринку. Наслідки “економічного дива” 1. У 1948 р. Італії вдалося досягти довоєнного рівня вироб­ ництва в промисловості, а в 1950 р. — у сільському госпо­ дарстві. 2. Зростання виробництва з 1951 по 1974 pp. у середньому на рік становило 7,5%. 3. За темпами середньорічного приросту промислової про­ дукції Італія обігнала всі західноєвропейські країни, а в світі поступалася лише Японії. 4. Переробка нафти і газу за період з 1950 р. по 1965 р. зрос­ ла в 28 разів, виробництво пластмас — у 10 разів, обсяг промислового виробництва — в 3 рази. 5. Італія з аграрно-промислової країни перетворилася на високорозвинену індустріальну.

138

6. Частка Італії в загальному обсязі промислового вироб­ ництва розвинених країн у 1960 р. становила 5,4%. 7. Італійські компанії вийшли на міжнародний ринок. "Економічне диво” не ліквідувало всі проблеми італійського суспільства .1. Продовжували зберігатися значні диспропорції між Пів­ ніччю і Півднем. 2. В індустріальних районах Півночі був масовий приплив переселенців із Півдня, що призвело до розростання міст і породження гострої проблеми в житлі. 3. Продукція італійських державних підприємств була не­ конкурентоспроможною на західних ринках і збувалася здебільшого в соціалістичних країнах Східної Європи. 4. Італія залишалася країною гострих соціальних і політич­ них проблем. 5. Зарплата в Італії залишалася дещо нижчою, ніж в інших високорозвинених країнах Європи. _____________________ 6. Ще залишалося безробіття. Висновки 1. Економічне піднесення змінило соціальну структуру країни. Збільшилася кількість кваліфікованих робітників, науко­ во-технічної інтелігенції, працівників у сфері обслугову­ вання. 2. Значно поліпшилося матеріальне становище трудящих. Політичний розвиток країни в 70-ті рр. XX — на початку XXI ст. 1. З часу проголошення республіки (1946 р.) і до сьогодні. в Італії існує багатопартійна політична система. Христи­ янсько-демократична партія перебувала при владі протя­ гом усіх післявоєнних років у різних коаліціях. Її програма ґрунтується на ідеях християнської демократії й має велику підтримку серед населення. 2.70-ті рр. В країні нестабільна політична ситуація, відбуває­ ться гостра боротьба за владу. Зростає роль комуністіві неофашистів. Однак ні неофашистам, ні комуністам не вдалося перетягнути на Свій бік центристські партії. Щоб досягти поставленої мети і стати більш привабливими для • італійського виборця, комуністи вдалися до “єврокомунізму” — відмови від основншс положень марксизму (про 139

диктатуру пролетаріату, про єдину державну власність, від принципу демократичного централізму тощо), утвер­ дження плюралізму думок, свободи думки, змішаної влас­ ності в економіці, проведення демократичних реформ тощо. Шириться терор з боку крайніх правих (неофашистів) та крайніх лівих (“червоних бригад”). У 1980 р* у Болоньї на залізничному вокзалі було вчинено терористичний акт, внаслідок якого загинуло 84 особи, а 200 було важко поранено. В 70-х рр. в терактах загинуло 386 осіб. Найбільш резонансним вбивством було вбивст­ во лідера Християнсько-демократичної партії А. Моро, а також замах на папу Іоанна — Павла II у 1982 р. Тривали процеси проти мафії, які не дали бажаних резуль­ татів. Часто відбувалися страйки. 3. 80-ті рр. Продовжується політична нестабільність і часта зміна урядів. До влади приходять правоцентристські уря­ ди, які часто складалися з п’яти партій (коаліції Християн­ сько-демократичної партії з дрібними правими партіями). В країні процвітають мафія, корупція, які набирають ве­ ликих масштабів. 4. 90-ті рр. У країні вибухнула політична криза. Діячі бага­ тьох партій виявилися корумпованими, замішаними в численних зв’язках з мафіозними кланами. Мафіозні структури діяли в економіці багатьох районів країни, мали своїх людей в різних органах влади, впливали на життя цілих районів. 5. 1993 р. Проводиться операція “Чисті руки”. Було викрито у зв’язках з мафією та в хабарництві лідерів найбільш впливових партій — християнських демократів, соціалі­ стів тощо. До розслідування притягнуто до 2 тис. осіб, які були звинувачені в хабарництві, використанні службово­ го становища з корисливою метою, у зв’язках із мафією, в ухилянні від сплати податків. 6. 18 квітня 1993 р. В Італії відбувся референдум, який відмі­ нив пропорційну систему виборів і скасував мажоритарну систему, а також було відмінено державне фінансування партій. Референдум заклав новий механізм державної влади. Виборча реформа 1993 р. і розпуск парламенту 1994 р. — це кінець Першої республіки. Нині в Італії Друга республіка. 140

7. 1994 р. Перемогу на парламентських виборах здобула права коаліція. Уряд сформував Сільвіо Берлусконі —:ве­ ликий підприємець і телевізійний магнат (лідер нового блоку “Полюс свободи”: “Уперед, Італіє”). 8. Квітень 1996 р. На виборах перемогу здобула коаліція лі­ вих сил під назвою “Олива”, яку очолював лівий христи­ янський демократ, відомий економіст Романо Проді. 9. 2001 р. На парламентських виборах перемогла правоцентристська коаліція “Дім свободи” на чолі з С. Берлусконі. Новий уряд Італії здійснює курс на поглиблення європейської інтеграції.__________________________________ Висновки 1. В Італії часта зміна урядів. 2. Криза старих впливових партій призвела до розколу їх і появи нових партій, блоків і союзів. 3. Наприкінці XX — на початку XXI ст. до влади приходять політики “нової хвилі”.

1.

2. 3.

4.

Соціально-економічний розвиток Італії в 70-х рр. XX— на початку XXI ст. 70-ті рр. Після довгого економічного піднесення Італія пе­ реживає певні труднощі: • розвиток італійського суспільства уповільнився через підвищення світових цін на нафту; • недовантаженість виробничих потужностей становила 25%; • зовнішній борг сягнув 7 млрд доларів у 1973 р., а в 1975 р. уже становив 17 млрд доларів; • впав рівень життя населення; • посилилась міграція населення. 80-ті рр. Економічне пожвавлення. 90-ті рр. В Італії глибокі структурні перетворення. Ха­ рактерною ознакою є потужний кооперативний сектор. Зменшується державне регулювання і відбувається прива­ тизація. Італія посідала п’яте місце в світі за обсягом вало­ вого національного продукту, і третє місце— за доходом на душу населення. Сьогоднішня Італія — це демократична країна, одна з найрозвиненіших індустріальних держав, з передовою технологією, стабільною економікою, з досить високим рівнем життя. Вона посідає перше місце в Західній Європі 141

за кількістю людей, зайнятих в кооперативному русі (10 млн осіб). 5. У міжнародному плані — Італія член “сімки”, ООН, НАТО, ЄС, ОБСЄ та багатьох інших європейських і світо­ вих організацій, налагоджує зв’язки зі східноєвропейськи­ ми країнами, акпівно співпрацює зі США. На території Італії розміщені американські військові бази. 6. Проблемою Італії залишається промислова відсталість Півдня, де безробіття сягає 20%. Українсько-італійські відносини 28 грудня 1991 р. Італія визнала незалежну Україну. Січень 1992 р. Встановила з Україною дипломатичні від­ носини. 16 березня 1992 р. Було відкрито італійське посольство в Києві. Травень 1995 р. Відбувся офіційний візит Президента Ук­ раїни Л. Кучми до Риму. Між Італією та Україною було підписано Договір про дружбу і співробітництво. Літо 1995 р. Візит в Україну урядово-парламентської деле­ гації. На 1995 р. Італія вийшла на друге місце за обсягом товаро­ обігу України з країнами Західної Європи. В Україні було зареєстровано понад 150 спільних підприємств із італійсь­ кими партнерами. Наприклад, Кременчуцький автомо­ більний завод та італійська фірма “Івеко” спільно випускають мікроавтобуси. Активно співпрацюють обид­ ві країни в рамках Центральноєвропейської ініціативи. 2005 р. Зростає зацікавленість італійських бізнесових кіл у нарощуванні взаємовигідних партнерських відносин із Україною.

142

Тема 4. СРСР. ВІДНОВЛЕНІ ТА НОВІ НЕЗАЛЕЖНІ ДЕРЖАВИ СРСР у 1945 -1953 рр. Повоєнна розруха 1. Безпосередні матеріальні збитки СРСР внаслідок руйну­ вання та пограбування окупантами державного, коопе­ ративного та особистого майна громадян становили 679 млрд крб. (за довоєнними цінами). 2. З урахуванням військових витрат і витрат від припинення виробництва у промисловості й сільському господарстві в районах, окупованих німецькими загарбниками, збитки становили 2 трлн 563 млрд крб. \ 3. Було зруйновано 1710 міст, спалено 70 тис. сіл, знищено і підірвано 1135 шахт, зруйновано 65 тис. км залізничних колій, пошкоджено 10 тис. паровозів, 428 тис. залізничних вагонів, посівні площі зменшилися на 26,8 млн га. 4. За роки війни СРСР втратив 30% національного багатства. 5. Валова продукція промисловості становила 59% довоєн­ ного рівня, а сільського господарства — 60%. 6. Людські втрати становили близько 27 млн осіб (за підра­ хунками західних істориків — 40-50 млн осіб). 7. Найбільші втрати були серед чоловічого населення. Із чо­ ловіків 1923 р. народження, яким на початку війни було 18років, залишилося живими лише 3%, 8. Кількість робітників і службовців за роки війни скоро­ тилася на 5,3 млн осіб, у колгоспах працездатне населення скоротилося на третину. 9. 25 млн осіб залишилося без житла. Територіальні зміни 1’ На південному сході СРСР приєднав Туву, яка до 1944 р. була самостійною державою. 2. За рішенням Потсдамської конференції до СРСР відійшли частина Східної Пруссії і місто Кенігсберг з прилеглими територіями (з 1946 р. — м. Калінінград). 3. За мирним договором з Фінляндією до СРСР відійшла Печенга. 4. На Далекому Сході до СРСР після розгрому Японії віді­ йшли південна частина Сахаліну і Курильські острови. 143

5. За договором 1945 р. з Чехо-Словаччиною до СРСР віді­ йшла Карпатська Україна. 6. Території, які були приєднані до СРСР у 1939-1940 рр., за­ лишились у складі СРСР: Західна Україна, Західна Біло­ русь, Бессарабія,' Північна Буковина, Литва, Латвія, Естонія, частина Фінляндії. Відбудова господарства 1946-1950 рр.— Четвертий п’ятирічний план відбудови і роз­ витку народного господарства СРСР, в роки якого здій­ снювалася відбудова народного господарства. 1. Він передбачав збереження прискорення темпів розвитку галузей важкої промисловості, куди направлялися основ­ ні кошти, за рахунок скорочення виробництва товарів першої необхідності (капіталовкладення у легку проми­ словість становили лише 12%). 2. 88% усіх капіталовкладень у промисловість ішло на роз­ виток машинобудування. 3. Для стабілізації фінансової системи в грудні 1947 р. було проведено грошову реформу. 4. Капіталовкладення в сільське господарство становили лише 7% від загального обсягу асигнувань. 5. Основні кошти направлялися на розвиток військово-про­ мислового комплексу. 6. Незначні кошти направлялися на відбудову шкіл, навчаль-: них закладів, закладів культури, житла для населення.

1. 2. 3. 4. 5. . 6. 7.

Джерела надходження коштів на відбудову народного господарства Економилися кошти, матеріали, сировина. Економія на зарплаті робітникам, яка залишалася дуже низькою, а в сільському господарстві здебільшого була відсутня. Нагромадження фінансів та ресурсів за рахунок сільського господарства, легкої промисловості й соціальної сфери. Нееквівалентним був обмін між містом і селом (“ножиці цін”). Масові мобілізації робочої сили для розчищення зруйнованих міст, відбудови фабрик і заводів. Використання праці мільйонів в’язнів ГУЛАГу (тоді їх було 2,5 млн осіб). Використання праці спецпереселенців з “неблагонадійних народів” Сіх було 2,7 млн осіб). 144

8. Використання пращ військовополонених ворожих армій, що утримувалися в СРСР до 1955 р., а 9 тис. —до 1957 р. 9. Великі податки на індивідуальні присадибні господарства. 10. Проведення конфіскаційної грошової реформи 1947 р. 11. Репарації, отримані від Німеччини у вигляді заводів, об­ ладнання, верстатів'тощо. 12. Примусові позички у населення. Підсумки виконання четвертої п’ятирічки 1. Швидкими темпами зростало промислове виробництво. Продукція

Сталь Кам’яне вугілля Нафта Електроенергія

Рік

1540 18 млн т 165 млнт 31 млн т 48 млрд кВт»год

1952 34,4 млн т 300 млн т 47 млн т 119 млрд кВттод

2. Було відбудовано і збудовано 6200 промислових підпри­ ємств. 3. Побудовано 100 млн м2житлової площі. 4. Курс на форсовайу мілітаризацію економіки спричинив глибокі структурні зміни і диспропорції в економіці: • відставали ті галузі, які виробляли продукти харчуван­ ня й товари широкого вжитку; • існував залишковий принцип фінансування соціальної та культурної сфери; • майже не розвивалася транспортна галузь; • недостатня увага приділялася новітнім галузям проми­ словості, насамперед хімії. 5. Військово-промисловий комплекс наприкінці 4-ї п’ятиріч­ ки становив 60% валового суспільного продукту. 6. Незважаючи на значні капіталовкладення, важка проми­ словість розвивалася на основі застарілих рішень і схем, які не враховували технологічних досягнень та нововведень. 7. У сільському господарстві бракувало техніки,. добрив, урожайність була низькою, значно скоротилося вироб­ ництво м’яса (було нижчим, ніж у 1916 р. у Російській імперії). 8. Села не були електрифіковані. У 1953 р. лише 15% колгос­ пів отримували незначну кількість електроенергії. 9: Продовжував залишатися низьким життєвий рівень насе­ лення. 145

Висновки 1. Відбудова народного господарства СРСР після війни здійснювалася в умовах командно-адміністративної системи. 2. Роки післявоєнної відбудови були дуже важкими, виснаж­ ливими і не поліпшували життя народу. 3. Хоча було оголошено про успішне виконання плану 4-ї п’ятирічки, з багатьох показників він не був виконаний. Суспільно-політичне життя Морально-політична ситуація в СРСР в повоєнні роки ви­ значалася подальшим посиленням культу особи Й. Сталіна. 1. По закінченні війни всім, хто перебував на окупованій те­ риторії, проходив спеціальну перевірку на благонадій­ ність, робилася спеціальна позначка в особовій справі людини. 2. Значну частину колишніх військовополонених було від­ правлено до ГУЛАГу.'Туди було направлено і чимало тих, кого німці насильно вивезли на роботу до Німеччини, священиків і віруючих різних конфесій та інших невинно репресованих. 3. Продовжувалася репресивна національна політика. За вказівкою Й. Сталіна були переселені цілі народи: • грудень 1943 р. — калмики (140 тис.); • 1943-1944 рр. — карачаївці (80 тис.), чеченці (400 тис.), інгуші (100 тис.), балкарці ( 40 тис.); • травень — червень 1944 р. — з Криму переселено татар (191 тис.). • травень 1944 р. Було переселено також греків (14,7 тис.), болгар (12,4 тис.), вірмен (8,5 тис.) турків, іранців (42 тис.). • 1946 -1949 рр. Депортації (примусові виселення част­ ини населення Західної України, які чинили опір приму­ совій колективізації). • • 1949 - 1950 рр. Депортація народів Прибалтики: литов­ ців — 400 тис., латишів — 150 тис., естонців — 50 тис. Названі народи силою вивезені у малозаселені райони Сибіру і Середньої Азії. Українці були прзбавлені такої участі тільки тому, що їх було забагато і не було місця, куди їх вивезти. 4. Влітку 1946 р. Посилюється ідеологічний тиск на суспіль­ но-політичне та культурне життя, пов’язаний з іменем .146

секретаря ЦК ВКП(б) з ідеології А. Жданова (так звана “ждановщина”). “Ждановщина” — це післявоєнна ідеологічна політика пар­ тійного керівництва щодо посилення контролю над інте­ лектуальним жиТтям країни;-посиленні» кампанії репресій проти творчої інтелігенції, представників науки, літерату­ ри та мистецтва; це широкомасштабна кампанія наступу на демократичні сили та інакомислячих. • Викорінювався націоналізм. Відбувалося гоніння мов, культур, традицій українського, білоруського, молдав­ ського, прибалтійських народів. • Велася боротьба з космополітизмом. Критикувалася творча інтелігенція за те, що вона не зве­ личує свої народи, не пропагує їхньої історії та культур. ний досвід, а схиляється перед Заходом. 5. У науці переслідування генетиків. “Лисенківщина” пов’язана з антинауковою діяльністю Т. Лисенка та його прихильників, які вели боротьбу проти вчених, що працювали в галузі генетики. Більшість гене­ тиків звільняли з роботи, забороняли продовжувати нау­ кові дослідження, деяких репресували. У серпні 1948 р. на сесії Всесоюзної Академії сільськогосподарських наук генетику затаврували як ан­ тинаукову, ворожу робітничо-селянській біології. У науці переслідування такого наукового напрямку, як кібернети­ ка, що була проголошена “лженаукою” і фактично забо­ ронена в СРСР, а тому СРСР у цьому напрямку значно відстав від Заходу. 6. Почалися репресії проти партійних і державних діячів.. • “Ленінградська справа” (1949 р.). Було звинувачено видних ленінградських діячів у підривних діях проти партійної єдності, у сепаратизмі. Майже 2 тис. держав­ них і партійних діячів Ленінграда та членів їхніх сімей було репресовано. • 1950 р. Були розстріляні високопоставлені партійні і державні діячі: заступник Голови Ради Міністрів і Го­ лова Держплану СРСР М. Вознесенський, секретар ЦК ВКЩб) О. Кузнецов, Голова уряду Російської Федерації М. Радіонов. • “Грузинська справа” (листопад 1951 р.) — нова чистка партійних кадрів. У Грузії 427 партійних секретарів різ­ них рівнів заарештували як “буржуазних націона­ лістів”. .147

7. Січень 1953 р. “Справа лікарів”. Була розв’язана кампанія проти кремлівських лікарів, яких звинувачували у шкід­ ницькому лікуванні керівників партії і держави. Тільки зі смертю Й. Сталіна цю справу припинили. 8. Й. Сталін проводив політику обмеження впливу видних військових діячів на суспільно-політичне життя країни: • Рокосовського було відправлено на посаду Міністра оборони до Польщі; *. заарештовано маршала авіації Новикова; • Жукова призначено командувачем до одного з військо­ вих округів. 9. Державною політикою в СРСР став “антисемітизм” — пе­ реслідування діячів єврейської культури. Смерть Й. Сталіна і боротьба за владу всередині верхівки компартії 5 березня 1953 р. Після 30-річного перебування при владі по­ мер Й. Сталін. Після смерті Й. Сталіна у вищих ешелонах почалася боротьба за владу. Основна боротьба велася між: • Л. Берією, очолював Міністерство внутрішніх справ (МВС), до складу якого ввійшли й органи державної безпеки (МДБ); • Г. Маленковим — Головою Ради Міністрів СРСР; , • М. Хрущовим — секретарем ЦК КПРС (з вересня 1953 р. — Першим секретарем ЦК КПРС). Л. Берія готував державний переворот з метою захоплення Впади та встановлення власного диктаторського режиму. Липень 1953 р. Л. Берію було заарештовано, звинувачено у численних злочинах, зокрема у шпигунстві, й розстрі­ ляно. 1953 -1955 рр. Було зроблено спробу перейти від тоталітар­ ної до авторитарної форми правління. З ініціативи Г. Ма­ ленкова було поставлено . питання про необхідність^ перейти до колективного керівництва. Наприкінці січня 1955 р. На пленумі ЦК КПРС на адресу Г. Маленкова прозвучала гостра критика. Лютий 1955 р. Г. Маленков змушений був піти у відставку. Переможцем у боротьбі за владу став М; Хрущов, який і керував державою до 1964 р. Але позиція Першого сек■ретаря не була достатньо міцною, а його політика на­ штовхувалася на опір опозиції.

148

“ВІДЛИГА” (1953 -1964 рр.) Лібералізація суспільно-політичного життя Лібералізація — скасування або послаблення державного контролю над усіма сферами життя суспільства. Прояви лібералізації 1. Було проголошено курс на відновлення та розширення законності й демократії. 2. Пом’якшився політичний режим. 3. Припинилися репресії. 4. Було частково реабілітовано жертв репресій ЗО- 50-х рр. 5. Послабився ідеологічний контроль. 6. Помітно пом’якшився партійний контроль за діяльністю інтелігенції. 7. Послабилася жорстка регламентація духовного життя. 8. Послабилася політика самоізоляції. 9. СРСР ставав усе більш відкритим навколишньому світові. 10. Сталися значні зміни у сфері національних відносин. Представники корінних національностей почали відігра­ вати помітну роль у громадському і духовному житті своїх національних республік. 11. Сформувалося ціле покоління “шістдесятників”, широко представлене діячами науки, літератури, мистецтва, музи­ ки, кіно. Вони виступали за оновлення радянського сус­ пільства. , . Висновки 1. Спроба лібералізації суспільно-політичного життя стала значним явищем у розвитку СРСР. 2. Лібералізація суспільно-політичного життя була обмеже­ ною, суперечливою і непослідовною. 3. В умовах збереження основ командно-адміністративної системи лібералізації суспільно-політичного життя так і не сталося. “Відлига” — пом’якшення клімату суспільно-політичного . життя СРСР, потепління в політичному житті, спроба пе­ ремін і надій на кращі часи. Це період відходу від жорст. ких форм сталінської тоталітарної системи і спроби реформування всіх сфер життя в напрямку лібералізації, демократизації, гуманізації, десталінізації. Термін “відлига” з’явився у зв’язку з виходом у світ повісті І. Еренбурга “Відлига”. ___ • , ___ 149

Обмеження “відлига” 1. “Відлига” торкнулася лише окремих аспектів життя радян­ ського суспільства. 2. Влада не дозволяла будь-яких не погоджених з нею про­ явів громадської позиції. Десталінізація радянського суспільства 14-25 лютого 1956 р, — XX з’їзд КПР<С. На закритому засіданні М. Хрущов виступив з доповіддю ! “Про культ особи та його наслідки”. У цій доповіді: * викривався культ особи Й. Сталіна; * були наведені численні факти беззаконня, злочинів сталін­ ського режиму 30-х - початку 50-х рр.; • ішлося про масові репресії 30-х рр.; • про депортацію малих народів тощо. Основні положення доповіді у дещо пом’якшеному вигля­ ді послугували основою постанови ЦК КПРС від 30 черв­ ня 1956 р. “Про подолання культу особи і його наслідки”. Доповідь М. С. Хрущова була опублікована лише в роки перебудови. У країні почався процес десгалшізації. Десталінізація — одна з характерних рис відлиги, процес очищення радянського суспільства від характерних ознак . культу Й. Сталіна, що почався після його смерті, зникнен­ ня почуття страху і довголітнього мовчання, поворот у суспільній свідомості. Процес десталінізації в СРСР 1. Припинилися масові репресії проти власного народу. 2. Проводилася реабілітація невинно засуджених людей. 3. У 1957 р. почалася реабілітація репресованих народів — чеченців, інгушів, калмиків, балкарців, карачаївців. Не було реабілітовано. німців Поволжя, кримських татар, турків-месхетинців, болгар, греків. 4. Для прискорення процесу реабілітації було створено 90 комісій, повноваження яких прирівнювали до повнова­ жень Президії Верховної Ради. 5. Проведено низку заходів щодо реорганізації системи та­ борів, які були перейменовані у виправно-трудові колонії. Послабився тюремнб-табірний режим. 6. Сталася зміна керівництва органами безпеки. У 1954 р. НІСВС реформований у Комітет державної безпеки 150

(КДБ). На чолі КДБ став колишній секретар ЦК ВЛКСМ Шелепін. 7. Затверджено нові “Основи кримінального законодавст­ ва”, де вводився принцип презумпції невинності. 8. Істотно послабився притаманний сталінському режимові всеохоплюючий страх. 9. Закони СРСР та укази президії Верховної Ради СРСР, що стосувалися присвоєння імені Й. Сталіна, втратили свою силу. .__________ _____________ ’_______________ _ Незавершений характер десталінізацн 1. Не була проаналізована сутність сталінізму та командної системи. 2. Не вказано причин формування режиму особистої влади Й. Сталіна. 3. Все зводилося до критики “деформацій” соціалізму через негативні риси самого Й. Сталіна. 4. Дії М. Хрущова з викриття “культу особи” Й. Сталіна не були послідовними та завершеними. Його доповідь X X з’їздові ЮІРС не опублікували в СРСР аж до 1989 р., Хоча текст її відразу потрапив за кордон. Опір десталінізацік з боку сталінських сил Курс М. Хрущова на викриття “культу особи” Й. Сталіна не подобався багатьом соратникам Й. Сталіна, які все ще обіймали високі посади у вищому партійному керівництві й прагнули загальмувати процес десталінізації суспіль­ ства. Група осіб на чолі з Г. Маленковим, Л. Кагановичем, В. Молотовим, Д. Шепіловим вчинили спробу усунути М.С. Хрущова з поста першого секретаря на червневому пленумі ЦК КЇІРС у 1957 р. 7 із 11 членів Президії ЦК КПРС зажадали відставки М. Хрущова. М. Хрущов за­ пропонував вирішити конфлікт на засіданні Пленуму ЦК КПРС. Більшість членів ЦК КПРС підтримала М, Хрущова. Іні­ ціаторів його усунення — В. Молотова, Л. Кагановича, Г. Маленкова, Д. Шепілова — звинуватили у створенні “антипартійної групи” і позбавили високих керівних по­ сад. Перемога на пленумі зміцнила позиції М. Хрущова. Березень 1958 р. Уряд очолив сам М. Хрущов і водночас за­ лишився Першим секретарем ЦК КПРС. 151

Зосередження влади в одних руках призвело до нового “культу особи”. У М. С. Хрущова була необмежена влада. Спроби економічних реформ Мета хрущовських економічних реформ: 1. Вивести промисловість і сільське господарство з кризи. 2. Наздогнати і перегнати розвинені капіталістичні країни у виробництві продукції на душу населення. 3. Послабити негативні наслідки командно-адміністратив­ ної системи. 4. Розширити права трудових колективів і зацікавити їх у ре­ зультатах праці. 5. Прискорити науково-технічний прогрес і скоротити роз­ рив у відставанні від західних держав._________ Реформування промисловості 1. Відбулася заміна галузевого управління промисловістю територіальним. У 1957 р. було ліквідовано більшість галузевих міністерств і замість них утворено територі­ альні ради народного господарства (створено 105 раднаргоспів). 2. Було послаблено централізоване планування. 3. Розширено права республіканських та місцевих органів влади щодо управління галузями легкої та переробної промисловості. 4. Розширено компетенцію місцевих рад у питаннях планування. 5. Скорочено адміністративно-управлінський апарат. Тіль­ ки в Україні упродовж 1957-1959 рр. штати управлінсько­ го апарату скоротилися на 130 тис. осіб, що дало річну економію понад 1 млрд крб. Реформування сільського господарства, 1. Були підвищені ціни на сільськогосподарську продукцію. 2. Збільшено асигнування (виділення коштів) на розвиток сільського господарства. 3. Зміцнено матеріально-технічну базу сільського господарства. 4. Розроблено програму освоєння нових земель. М. Хрущов запропонував освоїти цілинні землі на Сході країни (1954 р.) з метою збільшення площі орних земель. За три роки було освоєно 37 млн га, що становило третину всіх земель, які оброблялися в СРСР. 152

5.1958 р. Прийнято рішення про продаж колгоспам техніки і реорганізацію МТС у РТС (ремонтно-тракторні станції). 6. Вжито заходів щодо укрупнення колгоспів. 7. Були знижені норми обов’язкових поставок державі. 8. Значно збільшено капіталовкладення у сільськогоспо­ дарське машинобудування. 9. Колгоспи і радгоспи одержали право самим визначати розміри своїх посівних площ, кількість худоби. 10. Присадибні ділянки були звільнені від податків. 11. Після візиту М. С. Хрущова до США колгоспники поча­ ли вирощувати кукурудзу за вказівкою зверху. У 1962 р. кукурудзу було посіяно на 37 млн га._____ ___________ У соціальній сфері 1. Збільшено капіталовкладення в житлове будівництво. 2 .1956 р. Проведено пенсійну реформу. Доходй пенсіонерів зросли в 2 рази, інвалідів — у 1,5 раза. 3. Робочий день скорочено до 7 год. 4. Підвищено заробітну плату робітникам і службовцям. 5. Відмінено плату за навчання в старших класах загально­ освітньої школи, технікумах та вищих закладах освіти. 6.1958 р. Здійснено реформу освіти. Зросла зарплата вчителів. 7. З 1964 р. колгоспники отримали право на щорічну відпу­ стку та пенсійне забезпечення. 8. Збільшено тривалість щорічної відпустки та відпустки для жіноК по догляду за дитиною. 9. Введено грошову оплату праці колгоспникам. 10.Сільському населенню видано паспорти. Позитивні наслідки реформ 1. Реформи дали поштовх виходу країни з кризи. 2. Сприяли поглибленню спеціалізації виробництва певних регіонів та територій. 3. Поліпшилися кооперація (співробітництво) та поділ пра­ ці в рамках економічного регіону. 4. Відбулася децентралізація управління народним госпо­ дарством, було надано обмежену господарську самостій­ ність регіонам. 5. Досягнуто значної економії за рахунок здешевлення апа­ рату управління. 6. Поліпшилися умови праці трудящих. 153

7. Валове виробництво продукції сільського господарства зросло на 35. 8. Поліпшився матеріальний рівень життя колгоспників. 9. Почалося значне житлове будівництво. 10. Підприємства почали працювати в інтересах тих терито­ рій, де були розташовані. Між ними налагоджувалися взаємовигідні зв’язки. Негативні наслідки реформ 1. Збережено монополію компартії на політичну владу. 2. Відбувся розрив економічних зв’язків між підприємства­ ми однієї галузі. 3. Реформування суспільства відбувалося непослідовно, хвилеподібно, а інколи навіть авантюрно. 4. Реформи мали командно-адміністративний характер і не змінювали тоталітарної системи. 5. Фактично зберігалося централізоване управління. 6. Підприємства, як і раніше, не мали господарської само­ стійності, не могли сіамі планувати виробництво й витра­ чати державні кошти. ' 7. Безліч маленьких сіл і хуторів бухта оголошені “неперспек­ тивними”, а тому скорочувалося фінансування їхнього економічного, соціального та культурного розвитку. 8. На багатьох керівних посадах перебували практики без відповідної освіти й кваліфікації. 9. Недостатній рівень підготовки кадрів для різних галузей народного господарства. 10. Не відбулося помітних зрушень у якості продукції. 11. Економічні реформи не підкріплювалися глибинними де­ мократичними перетвореннями. 12. Зростали структурні диспропорції. На першому місці залишалося виробництво засобів виробництва. _____ Висновки 1. Реформи зустріли протидію з боку адміністративно-ко­ мандної системи, бо вони ставили під заігрозу її інтереси. 2. Здійснювалися нескінченні реорганізації, були характерні особисті прорахунки в питаннях внутрішньої та зовнішньої політики М. С. Хрущова, його грубощі й нетактовність. 3. Помітної демократизації в країні не відбулося. 4. Реальні права залишалися у представників партійно-державного апарату, які сприймали лише ті зміни, що не загрожували їхній необмеженій владі._____________ ■ 154

Зовнішня політика Відбулися значні зміни у зовнішньополітичному курсі СРСР, пов’язані з реформаторськиим діями М. Хрущова. Ці зміни були як позитивні, так і негативні. Позитивні зміни 1. Взято курс на мирне співіснування двох систем. 2. Визнано різні шляхи побудови соціалізму. 3. Почали формуватися нові відносини між Сходом і Захо­ дом. ' 4. Добрим знаком у зближенні позицій Заходу і Сходу слід вважати укладення мирного договору з Австрією (15 травня 1955 р.). Представники СРСР, Великої Брита­ нії, Франції, СІНА та Австрії підписали договір про від­ новлення незалежної демократичної Австрії. СРСР . погодився вивести свої війська з Австрії до 31 грудня 1955 р. за умови, що Австрія залишиться нейтральною країною. 5.1955 р. СРСР установив дипломатичні відносини з ФРН. 6. Здійснювалися заходи щодо поліпшення відносин із Нор­ вегією, Данією, Швецією. 7. 1955 р. Візит радянської делегації до Югославії, під час якого було підписано радянсько-югославську декларацію, що започаткувала нормалізацію міжнародних відносин. 8.1956 р. Було підПисано декларацію з Японією, що перед­ бачала припинення війни та відновлення дипломатичних відносин. . 9. Значно поліпшились відносини з Індією, Єгиптом, Індо­ незією, Туреччиною, Іраном, Бірмою, яким СРСР нада­ вав значну економічну допомогу у спорудженні промислових об’єктів, кредити тощо. . 10. У 1955-1958 рр. в односторонньому порядку СРСР ско­ ротив свої збройні сили на 2 млн 140 тис. осіб (залишило­ ся 3,3 млн осіб). Було реформовано 36 дивізій з 175, повернуто з-за кордону 17 дивізій з 42, що розміщували­ ся там. 11. Вперше лідер СРСР побував з дружнім візитом у багатьох країнах світу, в тому числі і в США (1959 р., 1960 р.), брав участь у роботі Генеральної Асамблеї ООН. 12. Прикладом повороту від війни до-миру, що виявився в поліпшенні американо-радянських відносин, є Москов­ ський договір 1963 р., який заборонив випробування ядер­ ної зброї на землі, під водою та в атмосфері. 155

Негативні зміни 1. У 1953 р. СРСР придушив антисоціалістичні виступи в НДР, а в 1956 ці. — в Угорщину було введено радянські танки. 2. З другої половини 50-х рр. розгорнулася безкомпромісна боротьба з протилежними системами за “третій світ’*, за країни, що звільнилися від колоніальної залежності. 3. Створено військово-політичний блок — Організацію Варшавського Договору (ОВД) — до якого увійшли СРСР, Албанія, Болгарія, НДР, Польща, Румунія, Угор­ щина, Чехо-Словаччина (1955 р.). 4. У 1953 -1955 рр. вдалося поліпшити відносини з Китаєм, але уже в 1956 -1964 рр. вони знову погіршилися. Китай­ ське керівництво було незадоволеним розрядкою напру­ женості у радянсько-американських відносинах. У 1960 р. СРСР відкликав з Китаю тисячі спеціалістів, які там працювали. У 1963 р.'Китай передав СРСР ноту, спря­ мовану проти принципів радянської зовнішньої політики. У відповідь у 1964: р. СРСР вислав з Москви китайських дипломатів. 5. Не розв’язаною залишилася проблема Берліна. В серпні 1961 р., щоб зупинити масову еміграцію східних німців, було збудовано Берлінську стіну. 6. Спроби СРСР розмістити радянські ракети з ядерними боєголовками на Кубі спричинили Карибську кризу 1962 р. Світ було поставлено йа межу катастрофи. Ви­ тримка американського президента Д. Кеннеді та поступ­ ливість М. Хрущова дали можливість розв’язати цю кризу. США підтвердили свої мирні наміри щодо кубин­ ського режиму, а СРСР вивів із Куби свої війська та раке­ ти з ядерними боєголовками. 7. У 1963 -1964 рр. тривало протистояння між СРСР і Руму­ нією. Румунія виступила проти координації національних економік Східної Європи з боку СРСР. Висновки 1. За період правління М. С. Хрущова радянська зовнішня політика стала гнучкішою, активнішою, але часто була непослідовною. 2. Було порушено єдність соціалістичного табору через роз­ кол з Китаєм, Албанією, Румунією. 3. Погіршилися відносини між Сходом і Заходом через за­ гострення Карибської кризи. 156

4. Невирішеною залишилася “німецька проблема”. 5. Відсутні вагомі результати політики СРСР щодо країн “третього світу”. РОКИ “ЗАСТОЮ” (1965-1985 рр.) Усунення від влади М. Хрущова Ініціаторами й організаторами усунення від влади М. Хрущова виступили його висуванці: секретарі ЦК КПРС Леонід Брежнєв, Микола Підгорний, Олександр Шелепін, голова КДБ Володимир Семичастний, голова Президії Верховної Ради Російської Федерації Миколаїгнатов. Фактично було здійснено державний переворот (“тихий переворот”) під час відпочинку М. Хрущова. 12 жовтня 1964 р. Провели засідання президії ЦК КПРС, на якому проголосували за усунення М. Хрущова з усіх посад. 14 жовтня 1964 р. Пленум ЦК КПРС ухвалив рішення про звільнення М. Хрущова від обов’язків Першого секретаря ЦК КПРС, члена Президії ЦК КПРС, Голови Ради Міні­ стрів СРСР з формулюванням “у зв’язку з похилим віком та погіршенням стану здоров’я”. Це був перший випадок звільнення найвищої посадової особи в партії та державі з ініціативи близького оточення внаслідок безтурботності та неоглядності М. Хрущова. Після усунення М. Хрущова було проголошено принцип “колективного керівництва”. Першим секретарем ЦК. КПРС призначено Л. Брежнєва, Головою Президії Вер­ ховної Ради СРСР — М. Підгорного. Велику роль у суспільно-політичному житті країни віді­ гравав головний ідеолог партії М. Суслов — секретар ЦК КПРС з ідеологічної роботи. Причини падіння М. Хрущова 1. Наростало незадоволення партійної номенклатури правлін­ ням М. Хрущова: * реорганізацією крайових та обласних партапаратів, розподілом на промисловий та сільськогосподарський крайкоми та обкоми КПРС; * відміною низки привілеїв — персональних автомобілів, безкоштовних щотижневих пайків, безкоштовних сана­ торіїв тощо. 157

2. Наростало невдоволення представників військово-про­ мислового комплексу. 3. Байдужість суспільства та його інтелектуальної еліти. 4. Незмінність командно-адміністративної системи, яка уне­ можливлювала спроби реформувати країну. 5. Через невдачі у внутрішній і зовнішній політиці авторитет М. Хрущова похитнувся серед усіх верств населення. \

'

,

Л. Брежнєв Л. Брежнєв — лЮдина добродушна, поблажлива, без­ принципна. Любив полювання, іноземні автомобілі, чис­ ленні подарунки, гучні застілля тощо. На посту Генерального Секретаря ЦК КПРС Л. Брежнєв залишався до самої смерті у 1982 р. У 1977 р. він став ще і Головою Верховної Ради СРСР. З приходом до влади Л. Брежнєв негласно заборонив кри­ тикуй. Сталіна, сприяв створенню власного “культу осо­ би”. Любив нагороди: нагороджений орденом Перемоги, чотирма орденами Героя Радянського Союзу, званням Героя Соціалістичної Праці, одержав звання Маршала Радянського Союзу. Усього Л. Брежнєв мав 230 радянських і закордонних ор­ денів і медалей. Його період — це період безконтрольності, благодушно­ сті, самозаспокоєння, байдужості та аморальності влади. Процвітав формалізм, парадність. Л. Брежнєв турбувався лише кадровими проблемами, щоб на ключових посадах зберегти бірних, сліпих виконавців своєї волі. Процвітав кар’єризм. В ідеологічному житті неподільно панував вплив М. Суслова. Знову велась боротьба з інтелігенцією, що намагалася від­ стояти право на свободу творчості. Посилювався ідеоло­ гічний партійний контроль за всіма сферами життя радянського суспільства. Ширилося втручання в культур­ не життя з метою нав’язування старих ідеологічних штам­ пів часів “сталінізму”. Згорталися ліберальні починання хрущовської епохи.

158

Післяхрущовське двадцятиріччя (1965-1985 рр.) — це період “застою” в усіх сферах життя суспільства — економіці, по­ літиці, соціальних відносинах, ідеології, культурі. Причини “застою” 1. Посилення командно-адміністративного тиску в економі­ ці після десятиліття хрущовських реформ. 2. Нездатність керівництва держави реагувати на потреби часу (світ вступив у нову фазу НТР). 3. Прибутки від “нафтодоларів” лише на деякий час стабілі­ зували радянський бюджет. 4. Панували адміністративно-командні методи управління, заміна Рад партійними органами, їх диктат. 5. Здійснювався контроль партійних органів за всіма сфера­ ми життя суспільства. 6. Відбувалося значне зростання бюрократичного апарату: • кількість міністерств і відомств зросла з 135 у 1975 р. до 160 у 1985 р.; • у бюрократичному апараті працювало 1,7% всього пра­ цездатного населення країни. “Косигінська “ реформа та її результати Економічна реформа— зміни в системі господарського меха­ нізму, що їх проводить держава, спрямовані на розвиток і підвищення економічної ефективності виробництва, система заходів із відновлення управління виробництвом, які відповідали б потребам часу. Програму економічних реформ розробив Голова Ради Міністрів СРСР Олексій Косигіц. Суть реформи: 1. Відбувалося вдосконалення управління виробництвом, поліпшувалося планування. 2. Скорочувалися планові показники підприємств, що сти­ мулювало їх самостійність. 3. Замість показника виконання плану по загальному обсягу продукції, вводився показник реалізації. 4. Підприємства звільнялися від надмірної регламентації ді­ яльності, скорочувалася кількість планових показників. 5. Раднаргоспи були ліквідовані, замість них створено 40 мі­ ністерств і відомств. 6. Передбачалося: • розширення прав підприємств; • перехід їх на госпрозрахунок; 159

• посилення економічного стимулювання і матеріальної зацікавленості; • посилення прямих договірних зв’язків між підприємст­ вами іцодо постачання продукції. 7. Встановлювалися економічно обґрунтовані ціни. 8. Створювалися спеціальні фонди для матеріального за­ охочення робітників і службовців залежно від результатів їхньої праці. ' 1 9. У сільському господарстві: • підвищено закупівельні ціни на сільгосппродукцію з ура­ хуванням кліматичних умов та умов виробництва в ок­ ремих районах; • збільшено капіталовкладення в сільське господарство; • вводилася в колгоспах гарантована оплата трудоднів грошима; • знижувалися ціни на сільгосптехніку; • запроваджувалася надбавка за надпланову продукцію; • передбачалися заходи щодо зміцнення матеріаль­ но-технічної бази сільського господарства, що мали сприяти ліквідації відставання аграрного виробництва, створення в країні достатку продовольства і сировини для промисловості. ________________ _____' Позитивні наслідки реформ 1. Значно зросли виробництво промислової продукції та продуктивність праці. 2. Дві третини промислової продукції було отримано завдя­ ки підвищенню продуктивності праці. 3. Збільшилася зарплата робітників і службовців у всіх галу­ зях народного господарства. 4. Зростало житлове будівництво. 5. У сільському господарстві уряд списав борги колгоспів і радгоспів. 6. Виробництво м’яса збільшилося з 8,3 млн т у 1964 р. до 12, 3 млн ту 1970 р. ' \ 7. За роки восьмої п’ятирічки (1966 -1970 рр.) в промислово­ сті було введено в дію близько 2 тис. нових великих під­ приємств (Західносибірський, Карагандинський комбіна­ ти, почалося створення Тюменського нафтогазового ком­ плексу, автомобільного заводу в Тольятті та ін.). Ж ____________________________________ _

Негативні наслідки реформ 1. Промисловість продовжувала розвиватися інтенсивним шляхом надмірних витрат. 2. Значно зросла собівартість продукції, впала дисципліна постачання. 3. Низькою залишалася якість продукції. 4. Грошові прибутки громадян не знаходили товарного по­ криття, був постійний дефіцит товарів і послуг. 5. Повільно запроваджувались новітні технології, елек­ тронна техніка. 6. Провалом закінчилася державна програма освоєння ро­ сійського Нечорнозем’я. 7. Не вистачало технічних засобів, необхідних для впрова­ дження індустріальних технологій. 8. Не раціонально використовувалася земля. 9. Залишалися невирішеними питання про соціальний роз­ виток села, його газифікацію, теплофікацію, водопоста­ чання, медичне й торговельне обслуговування. 10. За рівнем технічного оснащення значно відставало сіль­ ське господарство. 11. Внаслідок процесів урбанізації значно зменшилися тру­ дові ресурси на селі. 12. Значною перепоною на шляху реформ став бюрократич­ ний апарат. 13. Не було виконано прийнятої у 1982 р. Продовольчої про­ грами, яка передбачала зміни в управлінні аграрним сек­ тором (створення структури агропрому), інтенсифікацію виробництва.. 14. Основою радянської економіки, як і раніше, були палив­ но-енергетичний і військово-промисловий комплекс: • частка ВВП в середині 70-х рр. у загальному обсязі про­ мислового виробництва становила 60%; • на військову промисловість працювало 70% машинобу­ дівних заводів. 15. Країна, яка мала найкращі чорноземи у світі, стала ліде­ ром закупівлі зерна за кордоном. 16. Гострою залишалася житлова проблема. Знижувалися темпи економічного зростання. Щорічний приріст продукції важкої промисловості 50 - 60-ті рр. 5-6%

1971-1975 рр. 3‘,7%

161

1976-1980 рр. 8,7%

Приріст валового національного продукту 1966-1970 рр. 41%

1980-1981 рр. 17%

Зростання закупівлі продуктів харчування за кордоном протягом 1970-1987 рр. Продукти

Зростання закупівлі, у скільки разів

5,2

М’ясо і м’ясопродукти Риба і рибопродукти

12,4

Рослинна олія

12,8

Зерно

13,8 185,2

Вершкове масло

Причини невдач економічних реформ 1. Економічні реформи не зачепили основ командно-адміні­ стративної системи. 2. Спроби застосувати економічні методи управління на­ штовхувалися на командно-адміністративні методи управління. 3. Економіка не використовувала досягнень науково-тех­ нічного прогресу. 4. Ринкові ідеї (рентабельність, прибуток, госпрозрахунок, кредит, матеріальне заохочення) не були сприйняті у ви­ щих ешелонах влади. 5. Реформа не зачепила сферу управління, в якій процвітали формалізм, бюрократизм. 6. Посилилося директивне планування і силове управління, що поступово вело до вихолощення реформ, а на початку 70-х рр. — до їх згортання. ' 7. Владні структури намагалися посилити централізм в е к о \ номіці, а паралельно впровадити ринкові економічні ре­ гулятори (рентабельність, госпрозрахунок, прибуток тощо). Це була спроба поєднати елементи економічного стимулювання з командною системою. 8. Економіка зберегла екстенсивний характер, що зумовило зростання затрат, вимагало залучення до виробництва . додаткових робочих рук. 162

9. Збереглася диспропорція (невідповідність) у розвитку га­ лузей народного господарства. 10. Запровадження повного господарського розрахунку на підприємствах здійснювалося повільно і непослідовно. Висновки 1. “Косигінська реформа” показала, що економічне рефор­ мування неможливе без політичного, без демократизації влади та управління, без реального державного суверені­ тету республік. 2. Збереження неефективної системи господарювання при­ рекло економіку на “застій”, економіка ставала все більш затратною. 3. Відсутність матеріальних стимулів до праці, занедбана со­ ціальна сфера, панівна комуністична ідеологія призвели до глибокрї кризи суспільства, до зневіри людей, падіння дисципліни, моралі, зростання зловживання, до “тіньової економіки”.__ _____________ ___ Дисидентський рух Дисидеитсгво — рух інакомислячих, які критикували політи­ ку уряду, відстоювали права громадян. Течії дисидентства 1. Національно-визвольна. Виступала за самовизначення народів СРСР, створення суверенних держав (Левон Тер-Петросян — у Вірменії, Левко Лук’яненко — в Украї­ ні, Звіад Гамсахурдіа,— у Грузії та ін.). 2. Ліберально-демократична. Виступали за створення віль­ ного, демократичного суспільства зі змішаною економі­ кою (Андрій Сахаров, Володимир Буковськйй, Сергій . Ковальов та ін.). 3. Правозахисна (її влада розглядала як політичну опози­ цію). Датою виникнення правозахисного руху вважається 5 грудня 1965 р., коли на Пушкінській площі в Москві від­ булася несанкціонована перша демонстрація під правозахисними лозунгами. Наприкініц 60-х рр. основні течії дисидентів об’єдналися в “Де­ мократ ичний рух”, представниками якого були О. Сблжейіцин, А. Сахаров, Ю. Даніель та ін. Вимагали дотримання в СРСР основних прав і свободлюдини. З квітня 1968 р. правозахисники видавали бюлетень “Хроні­ ка поточних подій”, в якому розповідали цро порушення 163

прав людини в СРСР та їх захист. Проіснував до 1983 р. і вийшло 64 випуски бюлетеня. 4. Релігійна. Вимагала дотримання свободи віросповідування,. відновлення заборонених релігійних конфесій, висту­ пала проти обмеження в релігійному житті. В СРСР діяла невелика група християнських дисидентів: Всеросійський соціально-християнський союз визволення на­ роду (майже ЗОчленів), релігійна течія об’єднувала бапти­ стів, греко-католиків (Йосип Тереля), з критикою верхівки православної церкви виступали Гліб Якунін, Ва­ силь Романюк та пг 5. Марксистська, орієнтована на “соціалізм з людським об­ личчям” (Рой Медведев, Петро Григоренко та ін.). Травень 1969 р. Було створено Ініціативну групу захисту прав людини в СРСР. До неї ввійшли: поетеса Наталя Горбаневська, біолог Сергій Ковальов із Москви, інженер Генріх Алтунян із Харкова, кібернетик Леонід Плющ із Києва, агроном Мустафа Джемілєв із Ташкента та ін. Група оприлюднила свій відкритий лист до ООН; у якому наводилися факти порушення прав людини в СРСР. Біль­ шість членів Ініціативної групи були заарештовані, деякі насильно поміщені в психіатричні лікарні. Листопад 1970 р. Андрій Сахаров, Валерій Чалідзе, Андрій Твердохлібов заснували Комітет прав людини в СРСР, . який вивчав і теоретично розробляв проблеми прав люди­ ни в радянському законодавстві. 1975 р. Після підписання СРСР Заключного акта Наради з питань безпеки і співробітництва в Європі про дотри­ мання прав і свобод людини почали виникати групи спри­ яння виконанню Гельсинкських угод: травень 1976 р. виникла Московська група; '■ листопад 1976 р. — Українська і Литовська групи; січень 1977 р. — Грузинська і Вірменська групи. Власті переслідували ці групи. Лютий 1977 р. Були заарештовані керівники Московської та Української груп — Юрій Орлов і Микола Руденко. Позбавлені радянського громадянства і вислані за межі СРСР: поет Йосиф Бродський, письменники Андрій Синявський та Юрій Даніель за пуб­ 164

лікацію своїх творів на Заході (1972 р.), Олександр Солжешцин за книгу “Архіпелаг ГУЛАГ” (1974 р.), Володимир Войнович, режисер Юрій Любимов, кінорежисер Андрій Тарковський, музикант Михайло Ростропович. Причини того, що дисидеиство не дістало масової підтримки серед населення. 1. Всяке інакомислення в СРСР жорстоко придушувалося. 2. Велась широкомасштабна ідеологічна обробка населення. 3. Соціальна апатія населення. Висновки 1. Піднесення дисидентського руху в СРСР відображало за­ гальну кризу радянської тоталітарної системи, 2. За умов радянської тоталітарної системи дисидентський рух не міг здобути масової підтримки і привести до полі­ тичних змін у суспільстві. 3. Утім значення їх діяльності полягало в тому, що вони роз­ хитували цю систему; критикували її, пропонували свої плани побудови громадянського суспільства. Андрій Дмитрович Сахаров (1921-1989) Народився 21 травня 1921 р. в Москві. Його батько був викладачем фізики, відомим автором науково-популяр­ них книг, підручників, збірників задач, за якими навчало­ ся не ' одне покоління радянських людей. Батько прекрасно грав на роялі твори Шопена, Бетховена, Скрябіна. В роки громадянської війни він заробляв на життя, гранічи в німому кіно. Андрій з золотою медаллю закінчив школу в 1938 р. і всту­ пив на фізйчний факультет Московського університету, який закінчив з відзнакою у 1942 р. Згодом був направле­ ний на великий військовий завод на Волзі, де працював інженером-винахідником до 1945 р. На заводі він став автором кількох винаходів. У 1944 р. написав кілька статей з теоретичної фізики і наді­ слав їх до Москви на рецензію. 1945 р. був зарахований ас­ пірантом Фізичного інституту АН СРСРім. Лебедева. У 1948 р. був включений до науково-дослідної групи 165

з розробки термоядерної зброї. Керівником групи був академік І. Тамм. Протягом 20 років А. Сахаров працював в умовах великої секретності спочатку в Москві, а згодом в спеціальному науково-дослідному секретному центрі.. У 1953 р. тридцятитрирічний А. Сахаров захистив докторську дисертацію. Цього ж року йому було при­ своєно звання Героя Соціалістичної Праці. Другу зірку Героя одержав у 1956 р., третю— в 1962 р. Був нагородже­ ний Державною премією в 1953-р. і Ленінською премі­ єю — у 1956 р. У 1953 р. на Семипалатинському полігоні було здійснено вибух першої водневої бомби. В цьому ж році А. Сахаров став дійсним членом АН СРСР. У 1968 р. А. Сахаров написав статтю “Роздуми про про­ грес, мирне співіснування й інтелектуальну свободу”, в якій показав шкідливий вплив для людства ядерної зброї та відстоював необхідність заборони її випробування. За цю статтю його було відсторонено від секретної роботи.. А. Сахаров повернувся до Фізичного інституту Академії наук старшим науковим співробітником відділу теоретич­ ної фізики. В 1969 р. передав усі свої заощадження на бу­ дівництво онкологічної лікарні та в Червоний хрест. Перші звернення на захист репресованих належать до 1966 -1967 рр. Він виступав за скасування смертної кари, за повну реабілітацію депортованих народів. За правозахисну діяльність у 1975 р. був нагороджений Нобелівською премією. Десятиліттями продовжувалось гоніння на Сахарова за правозахисну діяльність, за від­ стоювання загальнолюдських цінностей. У 1980 р. був по­ збавлений всіх урядових нагород. Після введення радянських військ в Афганістан (1979 р.) гнівно зазвучав голос протесту: А. Сахаров тричі висту­ пив із заявами, засудив цю акцію на трьох конференціях, і закликав радянських керівників повернути війська н а\ свою територію. ’ А. Сахаров був затриманий і без суду і слідства відправ­ лений разом з дружиною в м. Горький під постійний на­ гляд спеціальних органів: Біля його квартири знаходився. • цілодобовий міліцейський пост. А. Сахаров тричі оголошував голодування (в 1981, 1984 і 1985 рр.). Його поміщали в лікарню і насильно году­ вали. В м. Горькому А. Сахаров написав книгу “Небезпе166

ка термоядерної війни” (1983 р.). М. Горбачов дозволив А. Сахарову повернутися в Москву. У 19.89 р. був обраний народним депутатом СРСР. На Першому з’їзді народних депутатів СРСР був обраний до складу комісії з розроблення нової конституції. Помер у грудні 1989 р. Похований у Москві на Востряховському цвинтарі. Весь світ знає А. Сахарова як видатного громадського діяча, безстрашного борця за права людини, за утвер-' дження на землі загальнолюдських цінностей. ЗОВНІШНЯ ПОЛІТИКА Мета зовнішньої політики в роки “застою” 1. Відвернення загрози розпаду соціалістичного табору че­ рез розкол з Китаєм, Албанією, Румунією. 2. Нормалізація відносин між Сходомі Заходом пісгія Кариб­ ської кризи (1962 jp.). 3. Проведення політики підтримки “прогресивних” рухів країн “третього світу”. 4. Підтримка вигідних СРСР режимів у всьому світі (в Іраку, Лівії, Палестині тощо). Перша половина 70-х pp. Здійснюється нормалізація стосунків СРСР із Заходом, розрядка міжнародної напруженості. 1968 р. Підписано договір про нерозповсюдження ядерної зброї. 1970 р. Договір з ФРН, за яким заборонялося застосування сили або загрози її застосування. 1972 р. Підписано радянсько-американську угоду про обме­ ження стратегічних озброєнь QCO-1 та ОСО-2 (1979 p.). Набула чинності чотиристороння угода представників СРСР, США, Великої Британії та Франції, яка визначила особливий статус Західного Берліна і врегулювала поря­ док сполучення з ним, виходячи із міжнародної практики транзиту через територію суверенних держав. 1973 р. Підписано радянсько-американський документ про співробітництво в галузі сільського господарства, транс' порту, енергетики, науки, які мали велике практичне зна­ чення. 1975 р. Підписано в Гельсинкі 33 державами Європи, США і Канадою Заключний акт Наради з питань безпеки і спів­ робітництва в Європі.

167

Про крах політики розрядки свідчать такі факти. 1968 р. Радянські війська, а також війська Польщі, НДР, Бол­ гарії та Угорщини були введені на територію Чехо-Словаччини, щоб задушити спроби демократизації країни. Друга половина 60-х: рр. Загострилися відносини між СРСР і Китаєм: • у 1965-1966 рр. із Китаю виїхали всі радянські спеціалі­ сти через територіальні претензії КНР, на радян­ сько-китайському кордоні виникли конфлікти; • у березні 1969 р. збройна сутичка на о. Даманський (Да­ лекий Схід); • СРСР був змушений витратити значні кошти на укріп­ лення кордону з Китаєм. Радянське керівництво продовжувало курс на розширення сфер впливу в Азії, Африці, Латинській Америці: • СРСР постачав країнам, які оголосили про “соціаліс­ тичну орієнтацію”, літаки, танки, ракети, міни, стріле­ цьку зброю тощо; • радянські воїни, переодягнені у форму місцевих солда­ тів, брали участь у громадянських війнах: в Ефіопії — 1977-1979 рр., Анголі — 1975-1979 рр., Мозамбіку — 1957-1969 рр., 1975 р., Сирії — 1973 р. Грудень 1979 р. Радянська інтервенція в Афганістані, яка зав­ дала значного удару по розрядці. Загинуло понад 13 тис. і було поранено 37 тис. радянських військовослужбовців. Початок 80-х рр. СРСР розмістив у Східній Європі нові раке­ ти середньої дальності СС-20, а СІНА в Західній Європі — крилаті ракети “Круїз” і ракети “Першин”. 1 вересня 1983 р. У повітряному просторі СРСР було знище­ но південнокорейський лайнер з 269 пасажирами на борт)'. Висновки 1. Перша половина 70-х рр. — це період покращення від­ носин з провідними державами світу (СІЛА, ФРН, х Францією та іншими). 2. Друга половина 70-х — перша половина 80-х рр. — це пе­ ріод негативних явищ в економіці СРСР і в його зовнішній політиці.

168

“ПЕРЕБУДОВА” ТА РОЗПАД СРСР (1985-1991 рр.) Прихід до влади М. Горбачова 1982 р. Помирає Л. Брежнєв. 1982 — лютий 1984 рр. Генеральним секретарем ЦК КПРС став Ю. Андропов, який довгий час працював у КДБ. Він намагався провести в країні реформи і домогтися значних змін. Після смерті Ю. Андропова в країні припинилися пе­ ретворення. Лютий 1984 —• березень 1985 рр. Перебування при владі К. Черненка, який хворів, питаннями управління не за­ ймався. В країні криза радянської системи. Березень 1985 р. Генеральним секретарем ЦК КПРС став ,________ 54^річний М. Горбачов.______________ Михайло Горбачов Лауреат Нобелівської премії миру 1990 р. Михайло Сергі­ йович Горбачов належить до тих політиків, які зуміли змі­ нити світ. М. Горбачов вирішив оновити суспільство, наблизити його до західних демократичних зразків. Ф. Міттеран про М. Горбачова висловився так: “Я вітаю його як найвидатнішу людину в історії ниніш­ нього XX століття, який добився появи демократії в своїй країні, завершення “холодної війни” і роззброєння”. Його називають “політиком, який здійснив неможливе і відчинив двері в майбутнє, без страху і крові”. Народився 2 березня 1931 р. у с. Привольному Ставро­ польського краю в селянській сім’ї. Батько був механіза­ тором у колгоспі, а сам Михайло вже в 13 років брав участь у сезонних сільськогосподарських роботах, а в 15 років працював помічником комбайнера. У 1950 р. закінчив школу зі срібною медаллю, навчався у Московському університеті на юридичному факультеті. Влітку 1955 р. М. Горбачов приїхав за призначенням у Ставропольський край Російської Федерації. Перебував на комсомольській і партійній роботі. У 1978-1985 рр. — секретар ЦК КПРС. 31980 р. — член політбюро ЦК КПРС. З 1985 р. — Генеральний секретар ЦК КПРС. У 1990 -1991 рр. був першим і останнім президентом СРСР. -169

М. Горбачов одержав у спадщину країну з відсталою еко­ номікою, з повним занепадом політичного, соціаль­ но-економічного життя і з потужним військово-промисло­ вим комплексом. У 1978-1985 рр. СРСР, у багато разів поступаючись краї­ нам НАТО за розмірами валового внутрішнього про­ дукту, випустив зброї більше, ніж усі країни НАТО разом узЯті: у 3,5 раза — танків, у 4 рази — бомбардувальників, у 2 рази — винищувачів, гелікоптерів та підводних човнів. Невиправдані військові затрати важким тягарем лягли на плечі народу. Економічна відсталість, недосконалість політичної сис­ теми, криза культури й духовного життя, соціальна не­ захищеність населення і зниження його життєвого рівня змусили М. Горбачова взяти курс на оновлення життя країни, здійснювати в країні перебудовні процеси. Обіймаючи високі посади в партії та державі, намагався реформувати сталінську модель соціалізму і повернутися до “ленінських норм і принципів”, побудувати соціалізм “з людським обличчям”, здійснити лібералізацію і демо­ кратизацію суспільного життя в країні, дозволити плюра­ лізм думок і переконань, розширити гласність. Було припинено глушіння закордонних радіостанцій. Радянські війська залишили Афганістан, почалося їх виведення з країн Європи, що привело до падіння кому­ ністичних режимів, припинення діяльності Варшавсь­ кого договору, падіння Берлінської стіни та Об’єднання Німеччини. Захід високо оцінював особистість М. Горбачова, вка­ зуючи на його високий рівень культури, інтелігентність, відкритість. Реформування здійснювалося невдало, що спричинило погіршення життєвого рівня народу. Зросло невдоволен­ ня значних верств населення. У народу зникло почуття страху, розвинулося почуття національної гідності. Всі ці процеси привели до розпаду СРСР і утворення незалеж­ них національних держав. З грудня 1991 р. М. Горбачов — президент Міжнародного фонду соціальних, економічних і політичних досліджень. Після відставки М. Горбачов. читав лекції в багатьох зару­ біжних університетах, писав статті в зарубіжні газети 170

і журнали, виступав на симпозіумах і конференціях. У 1993 р. заснував організацію “Міжнародний зелений хрест”, яка складається з національних організацій 16 кршн світу. Мета — вирішення конфліктів шляхом пе­ реговорів, без використання сили і пошук нових шляхів міжнародного співробітництва. У липні 1996 р. М. Горбачов висунув свою кандидатуру на виборах Президента Російської Федерації, але здобув лише 0,51% голосів. Перебудова Критичний стан в економіці СРСР вимагав радикальних змін, які ввійшли в лексику як “перебудова”. Перебудова — це курс М. Горбачова на реформування ра­ дянського суспільства, на оновлення життя країни, спро­ ба “зверху” реформувати економічну і політичну системи радянського суспільства в умовах його кризи. “Перебудова — це рішуче подолання застійних процесів і злам механізму гальмування, створення надійного та ефективного механізму прискорення соціально-економіч­ ного розвитку суспільства, надання йому більшого дина­ мізму” (М. Горбачов). ' Причини перебудови 1. Низькі темпи економічного розвитку. 2. Відставання СРСР від провідних держав світу. 3. “Застій” у соціально-політичній та духовній сферах радян­ ського суспільства. Мета перебудови 1. Зберёгти радянську систему через її вдосконалення та оновлення. 2. Розкрити потенціал соціалізму, оновити його, встановити повне народовладдя формуванням громадянського сус­ пільства і правової держави. . 3. Побудувати суспільство, яке спирається на ефективну економіку, високі досягнення науки і техніки, культури, на демократизацію всіх аспектів суспільного життя. 4. Створити умови для активного творчого життя і діяльно­ сті людей. Квітень 1985 р; Пленум ЦК КПРС, на якому М. Горбачов вперше заявив про необхідність корінних змін в економі­ ці, політиці, соціальній і духовній сферах. Це фактично

171

початок перебудовних процесів в СРСР, хоча термін “пе­ ребудова” з’явився пізніше._________ ______________ _ Висновки 1. Перебудова відкрила можливість виявлення суспільнополітичної енергії народу, зростання його самосвідомості й духовності. 1. Реальної економічної програми розроблено не було, а горбачовське керівництво вирішило обмежитись лише “оновленням” радянської тоталітарної системи. 2. Консервативні сили в країні та в оточенні самого М. Гор­ бачова гальмували всякі нововведення і зміни, проведен­ ня реформ. Виявилася нерішучість і непослідовність М. Горбачова і його команди у реформуванні суспільства. “Прискорення” На пленумі ЦК КПРС у квітні 1985 р. було взято курс на “прискорення” соціально-економічного розвитку країни. “Прискорення” — це підвищення темпів економічного І СОЦІ'- . ального розвитку, якісне зростання виробництва на основі широкого впровадження досягнень науково-технічного прогресу, оновлення матеріально-технічної бази радянсь­ кого суспільства.___________ ____________________ _ Висновки 1 1. Гасло “прискорення” не підкріплювалося реальною обґрунтованою програмою. 2. Започаткована “стратегія прискорення” на практиці не здійснювалася, а стала лише пропагандистським закли­ ком. Політика “прискоретія” не була нічим обґрун­ тована, передбачала без істотних змін у системі виробничих відносин, без змін форм власності й політич­ ного устрою до 2000 р. здійснити значне, економічне зро­ стання і розв’язати всі соціальні проблеми радянського суспільства: продовольчу,, житлову, забезпечення насе­ лення товарами повсякденного попиту, ліквідацію черг \ і дефіциту. \ . 3. “Прискорення” не моглр дати відчутних результатів без глибоких якісних перетворень у системі виробничих від­ носин, без “розкріпачення” особистої ініціативи виробни- 1 ка, без перебудови економіки на ринкових засадах. 4. Економічний “застій” середини 80-х рр. у другій половині цих років так і не змінився “прискоренням”. Безсистемна, >

1,72

без чітких планів перебудова вела до розвалу народного господарства, до руйнування економічних зв’язків між республіками. Народне господарство стало розбалансованим, що спричинило хаос у відносинах між підприємст­ вами, галузями, республіками. Економічна реформа Початок радикальної економічної реформи поклав Червне­ вий пленум ЦК КПРС 1987 р .. 1. Вказувалося, що головне в радикальній економічній ре­ формі — перехід від адміністративних методів господа­ рювання до нового господарського механізму, який враховував би економічні інтереси виробника. 2. Було наголошено, що необхідно широко використовува­ ти економічні методи управління ринкового типу і демо­ кратичні засади. 3. Підприємствам надавалася деяка самостійність у визна­ ченні цін на продукцію, виборі виробничих і торгових партнерів, оплаті праці тощо. 4. Передбачалося співіснування державного і недержавного секторів економіки (орендних, кооперативних, акціонер­ них, приватних, змішаних, а також підприємств із участю іноземного капіталу). 5. Пропонувалося значну увагу звертати не на кількісні по­ казники, а на якість та ефективність. 6.. Передбачалося інтенсивне впровадження у виробництво найновіших досягнень вітчизняних і закордонних учених, поліпшення економічного рівня промислової продукції. Висновки 1. Гальмувався процес переходу до ринку, продовжували діяти командно-адміністративні методи управління. 2. Затримувалося запровадження різних форм власності. 3. Продовжувала діяти система директивного планування та централізованого фінансування. 4. Повільно впроваджувалися у виробництво найновіші до­ сягнення науки і техніки. 5. Тривав випуск продукції низької якості. 6. Нічого не було зроблено для структурної перебудови про­ мисловості. Як і раніше підприємства важкої індустрії по­ глинали основні капіталовкладення. 7. Зростав дефіцит товарів народного споживання. 173

“Гласність” “Гласність” — відкритість, пом’якшення цензури, можли­ вість критики, можливість отримання більш Правдивої ін­ формації про діяльність державних та партійних органів, можливість говорити Правду, не боячись наслідків, мож­ ливість узнати правду про минуле свого народу, відкрите обговорення історичного минулого і актуальних проблем сучасності у засобах масової інформації. “Гласність” —це перехідний етап у напрямі до свободи слова. 28 червня— 1 липня 1988 р. XIX партконференщя КПРС при­ йняла спеціальну постанову “Про гласність”. Відбуваєть­ ся поширення “гласності” швидкими темпами. ' Значення “гласності” 1., Завдяки “гласності” люди почали мислити по-новому, без старих догм і стереотипів, ' 2. Дістали змогу одержувати об’єктивну інформацію3. Могли реально оцінювати ситуацію. 4. Мали доступ до об’єктивної інформації, що давало їм змогу мати власну думку і самим робити висновки. 5. Суспільство політизувалося. 6. Активізувалася діяльність творчої інтелігенції. Виникла нова морально-політична атмосфера в суспільстві. Демократизація Січень 1987 рі Пленум ЦК КПРС “Про перебудову і кадрову політику”. Висунуто завдання демократизації суспільно­ го життя. Демократизація — це здійснення самоврядування народу на основі активної та ділової участі трудящих у розв’язанні питань державного і суспільного життя, вдосконалення радянської виборчої системи, посилення контролю за ді­ яльністю кадрів, поширення гласності, розвиток критики і самокритики. * Демократизація — це процес подолання авторитарного \ управління Суспільним життям через законодавче забез­ печення демократичних прав і свобод, самоврядування народу. Демократизація — це перший крок до демократії (справж­ нього народовладдя). Червень 1987 р. Пленум ЦК КПРС “Про докорінну перебу­ дову економіки”. Було намічено перехід від командно-адміністоативних методів господарювання до економічних

174

методів управління ринкового типу. Намітив шляхи дальшого поглиблення демократизації радянського суспільства. “Нове мислення” “Нове політичне мислення” у внутрішньополітичному житті означає: — перебудову свідомості, психології мас, керівних кадрів; — об’єктивність, самокритичність, сміливість у виборі но­ вих шляхів розвитку; — наполегливість, рішучість у практичних діях; — дотримання “єдності слова і діла”; — непримиренну принципову боротьбу з бюрократизмом; — боротьбу з безвідповідальністю, окозамилюванням, кон­ сервативністю; — широку гласність; — широку політичну культуру мас. “Нове мислення” — це значні зміни у міжнародних відноси­ нах, це новий курс у міжнародній політиці М. Горбачова, перехід від конфронтації до співробітництва: • визнання світу єдиним і взаємозалежним; • визнання різноманітності світу; • відмова від принципу інтернаціоналізму і визнання пріоритету загальнолюдських цінностей; • реалістичний підхід радянського керівництва до вирі­ шення міжнародних проблем; • визнання неможливості у сучасних умовах вирішувати міжнародні проблеми збройним шляхом; • визнання того, іцр ядерна війна не може бути засобом досягнення будь-якої мети; • розуміння того, що кожний народ має право вибору свого власного шляху розвитку. Висновок. Шалений опір “новому мисленню” чинив стрий партійно-державний апарат.

Лібералізація суспільно-політичного життя Лібералізація — пом’якшення політичної системи, спроба розвитку політичного лібералізму, ліквідація або пом’якшення різних форм державного і суспільного при­ мусу щодо особи, мирний реформаторський розвиток і здійснення соціальних перетворень. 175

Політичний лібералізм обстоює: • панування закону; • індивідуальні свободи і права; • відсутність великого бюрократичного управлінського апарату; • реформаторський курс розвитку; • місцеве самоврядування, а не централізацію влади. По­ дальший розвиток “перебудови” був неможливим без політичних реформ. Політична реформа— це поступовий перехід влади від партадарату до державних органів, які мали обиратися парла­ ментським шляхом. 28 червня— 1 липня 1988 р. Від XIX партконференції у СРСР здійснювалася реформа політичної системи: • Проголошено завдання створення правової держави, парламентаризму, поділу влади, забезпечення гарантій громадянських прав особи. • Запроваджувався новий найвищий орган законодавчої влади — з’їзд народних депутатів СРСР, а також по­ стійно діючий законодавчий орган — Верховна Рада СРСР, яка обиралася з депутатів з’їзду. • Вирішено провести перші в історії СРСР альтернативні вибори народних депутатів СРСР. • З’їзд народних депутатів СРСР складався з 2250 депута­ тів, 1500 із них обиралися в округах країни і 750 — пар­ тією, профспілками та громадськими організаціями. Березень 1989 р. Відбулися перші вільні вибори народних де­ путатів, які: • виявили чимало нових політичних лідерів; ■ • сприяли прискоренню політизації радянських людей. 1989 р. Почала складатися багатопартійна система. Березень 19.90 р. Радянське керівництво погодилося на скасу­ вання 6-ї статті Конституції СРСР про керівну роль КПРС. Березень 1990 р. Третій з’їзд народних депутатів СРСР об президентом М. Горбачова. 1991 р. Почалася офіційна реєстрація різних партій. Пос*^пово зменшувався політичний вплив КІІТРС і пов’язаних з нею політичних організацій — ВЛКСМ та профспілок.

176

Лібералізація культурного життя Внаслідок політики гласності відбувається лібералізація культурного життя: 1. У засобах масової інформації були викриті страшні зло­ чини епохи сталінізму. 2. Друкувалися раніше заборонені твори. 3. Вперше були надруковані раніше заборонені твори О. Солженіцина, В. Войновича, В. Аксьонова та інших. 4. Митці стали незалежними від влади. 5. Розгорнулася широка дискусія про досвід минулого і шля­ хи можливого розвитку радянського суспільства. 6. Були відновлені у громадянстві Г. Вишневська, М. Ростропович, В. Войнович, які в цей час перебували за кор­ доном. 7. У центральних журналах “Огоньок”, “Дружба народів”, “Новий мир” були опубліковані твори, в яких критично оцінено історію радянської держави: • А. Рибака “Діти Арбату”; • В. Гроссмана “Життя і доля”; • Д. Граніна “Зубр”; • А. Приставкіна “Ночувала золота хмаринка”. 8. Значно зросли тиражі газет, суспільно-політичних та літе­ ратурно-художніх журналів. 9. Піонером гласності став кінофільм грузинського режисе­ ра Т. Абаладзе “Покаяння”, в якому зазвучали заклики “шукати втрачену дорогу, іцо веде до храму”. Зрушення у зовнішній політиці У період перебудови нове радянське керівництво відмови­ лося від традиційних пріоритетів СРСР у зовнішній полі­ тиці, що привело до значних змін у міжнародних відносинах. 1990 р. М. Горбачову присуджено Нобелівську премію миру за новий зовнішньополітичний курс, що дістав назву “нове політичне мислення”. Характерні риси нового етапу радянської дипломатії 1. Відбулося пом’якшення у відносинах між Сходом і Захо­ дом. 2. Почався активний переговорний процес. Листопад 1985 р. Переговори між М. Горбачовим і Р. Рейганом у Женеві. 177

Жовтень 1986 р. — Переговори у Рейк’явіку. Ці переговори були успішними і продемонстрували мож­ ливість глибоких змін у радянсько-американських відно­ синах. 3. Відмовились від твердження про поділ світу на дві сус­ пільно-політичні системи. 4. Визнали світ єдиним і взаємозалежним. 5. Почався процес роззброєння. 8 грудня 1987 р. У Вашингтоні підписано безстроковий Дого­ вір про ліквідацію ракет середньої і меншої дальності між СРСР і СПІА. Американська сторона зобов’язувалася де­ монтувати і знищити 869 ракет, радянська — 1752. Липень 1991 р. Між СРСР і США було укладено угоду про обмеження стратегічних озброєнь. 6. Закінчилася “холодна війна”. Причини завершення “холодної війни”: • Радянське керівництво усвідомило про згубність про­ довження “холодної війни” . • Економічні труднощі в СРСР. • Величезні запаси зброї масового знищення, їх небезпека для всього людства. 7. Припинено підтримку прорадянських режимів в Азії, Аф­ риці, Латинській Америці. 8. Лютий 1989 р. Припинено інтервенцію в Афганістані. Ви­ ведення радянських військ із Афганістану почалося 15 травня 1988 р. і завершилося 15 лютого 1989 р. • 9. Припинилося втручання СРСР у справи інших країн, що створило умови для вибору ними власного шляху роз­ витку. 10. У країнах Східної Європи відбулися революції, що приве­ ло до розпаду комуністичного блоку у Східній Європі. В країнах Східної Європи посилилися масові народні рухи, які виступили за ліквідацію соціалізму, а радянське керівництво не намагалося силою придушити ці рухи, ви­ знавши право народів на вибір власного шляху розвитку. Відсутність загрози радянської інтервенції сприяла від­ новленню і зміцненню демократії в Польщі,-Угорщині^ Чехо-Словаччині, Болгарії, Румунії. 11. Радянські війська було виведено зі Східної Європи. 12. Було врегульовано німецьку проблему. Відбулося об’єд­ нання ФРН і НДР. Виникла єдина держава — Федератив­ на Республіка Німеччина. і

178

13. Листопад 1990 р. У Парижі відбулася зустріч країн — учасниць Наради з питань безпеки і співробітництва в Єв­ ропі (НБСЄ). СРСР підписав Паризьку хартію, в якій під­ тверджувалася необхідність дотримання країнами — учасницями НБСЄ гельсінських принципів. 14. Розширилися економічні зв’язки з усіма державами. Висновки 1. Внаслідок “нового політичного мислення” у зовнішній політи­ ці зникла радянська загроза і завершилася “холодна війна”. 2. Конкретні позитивні результати “нового політичного мислення” були свідченням реалістичного й цивілізовано­ го підходу СРСР до вирішення міжнародних проблем. Загострення політичної боротьби в країні У вищих ешелонах влади посилилась боротьба консерва­ тивних та реформаторських сил. 1. Жовтень 1987 р. Перший секретар Московського міськко­ му КПРС Б. Єльцин на партійному пленумі піддав крити­ ці нерішучість команди М. Горбачова у проведенні реформ, за що був відправлений у відставку. 2. Березень 1988 р. Газета “Радянська Росія” опублікувала статтю Н. Андреєвої “Не хочу поступатися принципами”, в якій відстоювалося “славне” минуле і необхідність по­ вернення до попереднього життя. 3. Проти поглиблення перебудови виступали консервативні сили на чолі з секретарем ЦК КПРС Є. Лігачовим. 4. Демократична опозиція на чолі з Б. Єльциним вимагала скасування в Конституції СРСР статті про керівну і спря­ мовуючу роль КПРС. 5. У самій КПРС сформувалися різні течії: • “Демократична платформа в КПРС’. • “Марксистська платформа КПРС”, яка закликала по­ вернутися до марксизму-леніщзму. 6. “Демократична платформа в КПРС” запропонувала: • змінити назву партії; • відмовитися від ідей комунізму; • спиратися на загальнолюдські цінності; • будувати загальносоюзну партію як федеративну спіл­ ку незалежних партій. 7. Відбувся розкол у рядах КПРС, коли з партії вийшли ліде­ ри створеної “Демократичної платформи в КПРС”. 8. Почався масовий вихід із КПРС рядових членів._________ 179

Посилення національних рухів. 1.23 серпня 1987 р. У Вільнюсі, Ризі й Талліні пройшли масо­ ві маніфестації на знак протесту проти підписання радян­ сько-німецького пакту про ненапад 1939 р. та Секретного протоколу до нього. 2. У Прибалтиці посилилося прагнення до відновлення неза­ лежності, ліквідованої пактом Молотова — Ріббентропа, укладеним 1939 р. 3. Влітку 1989 р. сталися міжнаціональні сутички, в Узбеки­ стані, на кордоні Таджикистану й Киргизії, в Абхазії. 4. Розгорався карабаський конфлікт між Азербайджаном і Вірменією. 5.11 березня 1990 р. Верховна Рада Литовської PCP прийняла акт “Про відновлення незалежності Литовської держави”. 6. У подібному напряшсу розвивалися події в Латвії та Естонії. 7. Рухи за незалежність у республіках Прибалтики стимулю­ вали прагнення до суверенітету в інших республіках. 8.12 червня 1990 р. Декларацію про державний суверенітет Росії прийняв Перший з’їзд народних депутатів республіки. Головою Верховної Ради Росії було обрано Б. Єльцина. Боротьба радянського режиму проти національних рухів У багатьох містах проти мітингувальників і демонстран­ тів застосовували фізичну силу. Грудень 1986 р. В м. Алмати вперше відбулося масове побит­ тя людей під час мітингу-протесту проти призначення першим секретарем ЦК Компартії Казахстану росіянина. 1988 р. Під час мітингів і демонстрацій гумовими кийками розправлялися: у Єреванському, аеропорту (липень), у Вільнюсі (вересень),- у Мінську (жовтень). 9 квітня 1989 р. Жорстоко була придушена мирна демонст­ рація у Тбілісі — столиці Грузії, де військові побили де­ монстрантів саперними лопатками і були жертви. Січень 1990 р. Запроваджено надзвичайний стан у Баку. Були вбиті і поранені. . \ 13січня 1991 р. Під час військової операції у Вільнюсі від рук десантників загинуло 14 осіб, понад 300 були важко пора­ нені; Через декілька днів — збройне протистояння в Ризі. Внаслі­ док насильницьких дій підрозділу спеціального призна­ чення 4 чоловіки загинуло, десятки були поранені.

180

1 лютого 1991 р. Під приводом посилення боротьби зі зло­ чинністю на вулицях столиці союзних і автономних рес­ публік, обласних центрів і великих міст з’явилися військово-міліцейські патрулі. Становище в країні стало напруженим.________________ Суспільно-політичні процеси в першій половині 1991 р. Консервативні сили опиралися процесу демократизації країни. 1.17 березня 1991 р. Було проведено загальносоюзний рефе­ рендум, щоб якнайшвидше підписати союзний договір і зберегти СРСР. До бюлетеня референдуму вносилося одне питання: “Чи вважаєте ви необхідним збереження Союзу Радян­ ських Соціалістичних Республік як оновленої федерації рівноправних суверенних республік, в якій повного мірою гарантуються права і свободи будь-якої національності”. Шість союзних республік відмовилися від його проведен­ ня — Литва, Латвія, Естонія, Молдова, Грузія, Вірменія. 2. Розпочався “Новоогарьовський процес” — переговори керівників 9 республік із президентом СРСР про новий СО­ ЮЗНИЙ договір (Росія, Україна, Білорусія, Узбекистан, Туркменія, Киргизія, Таджикистан, Азербайджан + Центр). 3. 23 квітня 1991 р. Вони підписали документ “Заяву 9+1”, у якому вИзначалися принципи нового союзного догово­ ру і необхідність термінового його підписання. 4. Травень — липень 1991 р. Відбувалися зустрічі в Ново-Огарьово, які виявили значні розходження, і протиріччя. 5.14 серпня 1991 р. Розповсюджено остаточний текст союз­ ного договору, в якому було безліч протиріч. 6. Україна висунула план перетворення.Союзу у конфедера­ цію. Підписання нового союзного договору було назначе­ но на 20 серпня 1991 р. Референдум — спосіб прийняття законів та інших, рішень із найважливіших питань життя суспільства прямим воле­ виявленням громадян через всенародне голосування. Серпневий заколот 1991 р. Намагаючись запобігти розпадові СРСР, консервативні сили в КПРС, високопоставлені керівники СРСР з ото­ чення М. Горбачова хотіли взяти владу до своїх рук, щоб 181

врятувати старий Союз та повернутися до попередніх по­ рядків. 19 серпня 1991 р., коли М. Горбачов відпочивав у Криму (мис Форос), заколотники вирішили діяти негайно. Із Кремля було повідомлено про “хворобу” М. Горбачова, про його неможливість подальшого виконання своїх обов’язків і про перехід повноважень глави держави до віце-президента Ґ. Янаєва. Було заявлено про створення Державного комітету з над­ звичайного становища в СРСР (ДКНС), російською мовою — ГКЧП. До його складу увійшли: Г: Янаєв — віце-президент СРСР, В. Павлов — прем’єр-міністр, В. Крючков — голова КДБ, Д. Язов — міністр оборони, О.Бакланов — перший заступник голови ради оборони СРСР, Б. Пуго — міністр внутрішніх справ, В. Стародубцев — голова селянської спілки СРСР, О.Тизяков— президент асоціації державних підприємств та об’єктів промисловості, будівництва, транспорту і зв’язку. Вони заявили про: • призупинення діяльності політичних партій, громад­ ських організацій і масових рухів; • заборону мітингів, страйків, демонстрацій; • встановлення контролю над засобами масової інформації; • запровадження в окремих районах СРСР надзвичайно­ го стану тощо. Основні події, пов’язані з путчем, розгорнулися в Москві з 19 по 21 серпня 1991 р. Президент Російської Федерації Б. Єльцин оголосив путч заколотбм, а його організаторів — державними злочин­ цями. Десятки тисяч москвичів виступили на захист “Бі­ лого дому” (будинку російського парламенту). Після невдалої спроби в ніч проти 21 серпня 1991 р. захопити “білий дім”, де перебував Б. Єльцин та його прибічники, коли група “Альфа” (спецпідрозділ КДБ) відмовилася штурмувати “Білий дім”, стало зрозуміло, що заколот провалився. З делегацією парламенту РРФСР М. Горба­ чов повернувся в Москву. 22 серпня 1991 р. М. Горбачов скасував антиконституційні акти організаторів державного перевороту^ усунув чле­ нів ДКНС із посад, які вони обіймали. Керівників заколо182

ту було заарештовано, а Б. Пуго (за офіційною версією) застрелився. Події 19 -21 серпня 1991 р.— закінчення процесу перебудо­ ви в СРСР. Розпад СРСР Невдала спроба державного перевороту прискорила розпад СРСР. Зразу ж 8 республік проголосили свій державний суверенітет. 9 вересня 1991 р. СРСР офіційно визнав незалежність Литви, Латвії та Естонії. 7- 8 грудня 1991 р. У Біловезькій Пущі поблизу Бреста відбу­ лася зустріч лідерів України, Білорусії і Російської Феде­ рації. Було підписано угоду про створення Співдружності Незалежних Держав, відкриту для всіх колишніх союзних республік. 21 грудня 1991 р. На зустрічі в м. Алмати керівники Азербай­ джану, Білорусі, України, Вірменії, Казахстану, Киргиз­ стану, Молдови, Російської Федерації, Таджикистану, Туркменістану, Узбекистану підписали Декларацію про Співдружність Незалежних Держав (СНД). 1993 р. До СНД увійшла Грузія. СРСР припинив своє існу­ вання. М. Горбачов автоматично втратив посаду Прези­ дента СРСР і заявив про свою відставку (25 грудня 1991 р.).___________________________ _____________ Причини розпаду СРСР 1. СРСР був по суті спадкоємцем Російської імперії, являв собою Комуністичну імперію, в якій не було справжньої рівноправності народів, проводилася політика русифіка­ ції, не було створено умов для національно-культурного розвитку. 2. Союзні республіки були колоніальними окраїнами Кому­ ністичної імперії. 3. Комуністична імперія створена насильницькими метода­ ми, а не як добровільне об’єднання народів, як твердила ко­ муністична пропаганда. Висновки 1. СРСР як суб’єкт міжнародного права припинив своє існу­ вання. 2. Міжнародне співтовариство визнало незалежність ко­ лишніх союзних республік. І83

3. З розвалом комунізму зникла двополюсність світу та кон­ фронтація “Схід — Захід”. 4. Позитивних змін зазнала європейська рівновага сил, яка почала будуватися на принципах Заключного акта в Гельсінкі. Борис Єльцин (1931-2007) Видний державний і партійний діяч, Перший Президент Ро­ сійської Федерації 1991-1999 рр., Голова Верховної Ради РРФСР.у 1990-1991 рр., Лауреат Міжнародної літератур­ ної премії “Капрі-90”, кавалер кількох зарубіжних орденів і медалей, сильна особистість. . Народився в с. Бутка Галицького району Свердловської області в .селянській сім’ї. У 1935 р. батьки переїхали в Пермську область на будівництво Березниківського ка­ лійного комбінату. Школу закінчив на “відмінно” і всту­ пив на будівельний факультет Уральського політехніч­ ного інституту, в якому успішно навчався. Займався спортом, став майстром спорту СРСР із волейболу, грав у вищій лізі країни. Після закінчення інституту працював майстром у тресті “Уралтруббуд” міста Свердловська. У 1963 р. був призна­ чений начальником будівельного управління тресту, а згодом — начальником домобудівельного комбінату. З 1968 р. — на партійній роботі. У 1976-1985 рр. очолював Свердловський обком партії. З квітня 1985 р. очолив відділ будівництва ЦК КПРС. З червня 1985 р. став секретарем ЦК КПРС з питань будів­ ництва, а з грудня 1985 р. очолив Московську партійну організацію. — На жовтневому пленумі ЦК КПРС (1987 р.) виступив з критикою темпів перебудови, за що був усунений від ро­ боти. Б. Єльцин перейшов в опозицію до М. Горбачова. У 1989 р. за підтримки демократичного руху в країні був обраний депутатом з’їзду народних депутатів СРСР, а в 1990 р. — Головою Верховної Ради РРФСР, вийшов з КПРС. Разом з керівниками Білорусії та України у Біловезькій Пущі підписав договір про припинення існування СРСР і створення Співдружності Незалежних Держав (СНД). З 1992 р. Б. Єльцин почав здійснювати керівництво еконо­ мічними і політичними реформами в країні. 184

У жовтні 1993 р. в країні загострилася політична криза, зу­ мовлена протистоянням президента і Верховної Ради, яка закінчилася розстрілом “Білого дому”, де засідав парламент. У 1996 р. повторно був обраний президентом країни. На­ прикінці 1999 р. добровільно пішов у відставку. Б. Єльцин відіграв значну роль у демократизації суспіль­ ства в роки “перебудови”, в утвердженні плюралізму та ринкових відносин в Росії. Разом з тим, за час президент­ ства Б. Єльцина відбувся розстріл Верховної Ради Росії та дві чеченські війни, які принесли численні жертви. РОСІЯ в 1991-2005 рр. Перехід до ринкової економіки Стартові умови для проведення реформ у Росії були непогані. У 1990 р. на долю Росії припадало 67% ВВП країн СНД, 4,6% світової промислової продукції. Соціально-економічні перетворення Перший етап — 1992-1994 рр. Проводиться політика “шоко­ вої терапії”. “Шокова терапія” — різкий перехід від планової до ринкової економіки. 1. Початок 1992 р. Проведена лібералізація цін (вільне ціно­ утворення). 2. Запроваджена вільна конкуренція. 3. Була ліквідована система централізованого розподілу ре­ сурсів. 4. Жовтень 1992 р. Розпочато ваучерну (чекову) приватиза­ цію. Був зроблений розподіл безплатних чеків на 10 тис. рублів. 5. Наприкінці 1993 р. малою приватизацією було охоплено 70% підприємств торгівлі, громадського харчування й по­ бутового обслуговування. 6. Запроваджуються приватна і змішана форми власності на державних підприємствах. . Восенй 1993 р. у приватній і змішаній формах, власності перебувало понад 1/3 великих і середніх підприємств, пе­ реважно легкої, харчової промисловості та, промисло­ вості будівельних матеріалів. Вони випускали близько 40% продукції. 7. 1993 р. Були створені інвестиційні фонди й корпорації, ' почав розвиватися фондовий ринок. 185

8. Проведено грошову реформу, яка мала конфіскаційний характер. 9. Початок 1994 р. У недержавному секторі економіки було зайнято 40% працівників. Наслідки політики “шокової терапії” У країні почали формуватися ринкові відносини. Почалася структурна перебудова в економіці. Значно зросли ціни (у 12 разів). Відбулося падіння життєвого рівня народу. Значно погіршилося становище в бюджетній сфері (в нау­ ці, освіті, культурі, медицині). 6. Відбувся поділ суспільства на багатих і бідних. 7. Зросло соціальне напруження в суспільстві.

1. 2. 3. 4. 5.

1. 2. 3. 4.

Недоліки “шокової терапії” Засилля старої компартійної номенклатури в органах вла­ ди перетворили приватизацію на “кримінальну”. Нищівного удару внаслідок реформ зазнала бюджетна сфера (наука, культура, освіта, медицина). Суспільство відчуло різке майнове розшарування. Відбувся розрив економічних зв’язків з колишніми радян­ ськими республіками.

, Другий етап економічних реформ 4 (друга половина 90-х рр.) 1. Велася боротьба з падінням промислового виробництва й зростанням цін: • здійснювалася підтримка прожиткового мінімуму; • велась робота щодо вирівнювання доходів різних соці­ альних груп. 2. З 1997 р. почала здійснюватися житлово-комунальна ре­ форма. 3. Для стимулювання вітчизняного виробника здійснюва­ лося обмеження імпорту шляхом встановлення високих митних тарифів та акцизів. 4. До 1999 р. у країні вже діяло 2,5 тис. комерційних банків.

Наслідки другого етапу реформ 1. Непослідовність і половинчатість реформ урядів Росії, які часто намагалися поєднувати зміцнення ролі держави з розвитком ринкових відносин, не змогли вивести росій­ ську економіку з кризи. 2. Фінансова катастрофа 11 жовтня 1994 р. (“чорний вівто­ рок”), коли різко впав курс рубля, призвела до фінансової нестабільності. 3. Значно зросла інфляція: 4. Були характерні невиплата зарплат, пенсій, посилення соціального напруження в країні. 5. Тривав- процес падіння виробництва. 6. Хронічним було безробіття (10 млн осіб). 7 .3 1997 р. вдалося зупинити інфляцію. 8. У серпні 1998 р. в Росії фінансова криза, причинами якої були: • зростання державного боргу, корупція; • концентрація капіталу в “тіньовій” економіці; • вивезення великих капіталів за кордон; • значні витрати на чеченську Війну. Ця криза значно вплинула на економіку Росії. , 9. З березня 1999 р. припинилося падіння промислового виробництва. Найбільший приріст був у хімічній про­ мисловості, електроенергетиці, легкій промисловості й у переробці сільськогосподарської продукції. 10. У Росії створено три потужні фінансово-промислові ком­ плекси: оборонна промисловість, паливно-енергетичний комплекс, металургія. 11. Загострилися екологічна й демографічна проблеми. 12. Разом з ринковими структурами в Росії збережено вели­ чезний бюрократичний державний апарат, багатоміль­ йонна корумпована армія чиновників. Висновки 1. Економічні реформи другого етапу не принесли підвищен­ ня життєвого рівня населення. 2. Утворився величезний розрив між прибутками незначного прошарку “нових росіян” та рештою населення. 3. Значно зросла відмінність у соціально-економічному роз­ витку міст і сіл, які занепали. 4. Посилилася відмінність у соціально-економічному розви­ тку між регіонами Росії: помирають північні міста й села, бідує Далекий Схід: 187

Політична криза 1993 р. 12 червня 1991 р. Перші президентські вибори в Росії, пере­ могу на яких здобув Б. Єльцин. 1993 р. У країні гостра політична криза. Причини: • відсутність конституції; • безладдя в центральних органах державного управління; . • нестабільні відносини між суб’єктами федерації; • нестабільні відносини між Центром і регіонами. Почалося гостре протистояння між виконавчою владою в особі Президента та його апарату і законодавчою— в особі керівництва Верховної Ради Росії, яке виступало за посту­ повий перехід до ринку, проти політики “шокової терапії”. 25 квітня 1993 р. У країні було проведено референдум про до­ віру Президенту, про проект нової Конституції й вибори нового парламенту. 62% громадян Росії, які брали участь у референдумі, висловилися за підтримку позиції Б. Єль­ цина. Гостра політична боротьба не припинялася. 21 вересня 1993 р. У телезверненні Президент оголосив про припинення повноважень Верховної Ради і про запрова­ дження президентського правління країною до подолання кризи. Рішення Президента викликало опір парламента­ рів, які на скликаному з’їзді народних депутатів ухвалили рішення про відставку президента та передачу його Пов­ новажень віце-президенту О. Руцькому. У відповідь “Білий дім”, де розміщувалася Верховна Рада, був блокований внутрішніми військами. 3 - 4 жовтня 1993 р. Натовп прихильників Верховної Ради, очолюваний генералом Макаровим, захопив будинок -московської мерії та спробував оволодіти Останківським телецентром. 4 жовтня 1993 р. “Білий дім” був оточенгій частинами Мос­ ковського військового округу й підданий обстрілу з тан­ ків, а вдень єпецпідрозділи штурмом оволоділи ним. Учасників протистояння було заарештовано. Шляхом си­ лової боротьби було ліквідовано протистояння глави дер­ жави й парламенту. Є твердження окремих істориків, що під час цього протистояння загинуло близько 500 осіб. 12 грудня 1993 р. Відбулися парламентські вибори й референ­ дум, учасники якого схвалили проект Конституції. Росія стала президентською республікою з великими повнова­ женнями Президента. Парламент став-двопалатним: Рада Федерації (верхня палата) і Державна Дума (нижня палата). 188

З липня 1996 р. Б. Єльцин був обраний президентом на другий термін. 31 грудня 1999 р. За власним бажанням за станом здоров’я Б. Єльцин пішов у відставку. Виконувачем обов’язків пре­ зидента став прем’єр-міністр В. Путін. . Березень 2000 р. В. Путін одержав перемогу на президент­ ських виборах. Взаємини Центру та регіонів 31 березня 1992 р. Після тривалих переговорів більшість членів Російської Федерації підписали Федеративний договір про розмежування повноважень Центру і регіо­ нальних органів влади. Договір не підписали Татарстан і Чечня. 1994 р. Розроблялися й заключались двосторонні договори між Центром і суб’єктами Федерації. 15 лютого 1994 р. Була укладена перша угода з Татарстаном. Взаємини не складалися з Чечнею, де б вересня 1991 р. було проголошено незалежність Чеченської республі­ ки — Ічкерії. Її очолив колишній генерал Радянської ар­ мії Джохар Дудаев, який 27 жовтня 1991 р. був обраний президентом Ічкерії. Росія обвинувачує Чечню у сепара­ тизмі. Сепаратизм — прагнення до відокремлення, відособлення, рух за створення частини держави і нової держави, за на­ дання частині держави автономії. Війна в Чечні 10 грудня 1994 р. Відповідно до секретного наказу Б. Єльци­ на у Чечню були введені федеральні війська. Метою такої дії Росії, за твердженням офіційних кіл, було: • покінчити з нелегітимним режимом Дудаева; • відновити на території Чечні конституційний порядок; • захистити інтереси некорінного населення; • зберегти Чечню у складі Російської Федерації. Керів­ ництво Чечні змогло організувати ефективну оборону і завдати значних втрат федеральним військам, що насту­ пали. Наприкінці лютого 1995 р. Під час вуличних боїв Грозний, перетворений на купу руїн російською авіацією і танка­ ми, був зайнятий федеральними військами. Бої перетво189

рилися на затяжну кровопролитну громадянську війну. Дудаєвські загони вдалися до партизанських методів боротьби. _______________ ;______ _________ 4 Наслідки війни 1. Відбувся розкол у політичних колах Росії щодо війни в Чечні. Проти дії Б. Єльцина виступили: • уповноважений з прав людини при президентові Росії та Держдумі С. Ковальов; • лідер партії “Демократичний вибір Росії” Є. Гайдар; • інші прогресивні сили Росії. 2. Політику Кремля щодо Чечні різко засудило більшість за­ собів масової інформації. 3. Чеченську республіку відкрито підтримали ісламські дер.жави. 4. Війна завдала величезних матеріальнйх втрат (наприкінці 1994 р. майже 1% ВВП). 5. Обернулася для Росії значними людськими жертвами. За офіційними даними, в ході бойових дій до літа 1995 р. за-, гинуло близько 10 тис. російських військовослужбовців і чеченців та понад 6 тис. мирних жителів. Червень 1995 р. Події в Будьоновську на Ставрополлі, який захопили чеченські бойовики ЦІ. Басаева. Загинуло понад 100 мирних жителів. Російське керівництво почало полі­ тичний діалог із режимом Дудаева. б серпня 1996 р. Чеченські, загони почали штурм Грозного у відповідь на “зачистки” та “спецоперації” федеральних військ. Після двох тижнів запеклих боїв російські війська були розбиті й чеченські формування повернули собі кон­ троль над столицею. Наприкінці серпня 1996 р. За ініціативою секретаря Ради Без­ пеки О, Лебедя між „Росією і Чечнею було укладено угоду . про припинення війни. Січень 1997 р. Президентом Чечні було обрано Аслана Масхадова (Д. Дудаев загинув 22 квітня 1996 р. внаслідок ракетного удару федеральних сил). 12 травня 1997 р. У Кремлі підписано договір про мир і прин­ ципи взаємовідносин між Російською Федерацією та Ічкерією. З Чечні були виведені всі федеральні війська. Висновок Перша чеченська війна (1994 - 1996 рр.) закінчилася по­ разкою російської армії. 190

Друга чеченська війна Середина серпня 1999 р. Після нападу чеченських бойови­ ків на Дагестан і вибухів у російських містах Росія розпо­ чала другу чеченську війну. Росія назвала Чечню джерелом тероризму, а війну початком нової “антитерористичної” операції в Чечні. Вона використовувала такі варварські методи ведення війни: • масові бомбардування, ракетні удари; • артилерійські обстріли населених пунктів Чечні; • “зачистки” окремих населених пунктів тощо. Світове співтовариство закликало Росію до демократич­ ного вирішення проблеми Чечні. Чеченські терористи не припиняють боротьби. Свідченням цього є: • захоплення театрального центру на Дубровці в Москві у жовтні 2002 р. Загинуло понад 120 чоловік. • 1 вересня 2004 р. Чеченські терористи захопили школя­ рів у Дагестані в заручники. Були численні жертви серед школярів, учителів, жителів міста. Володимир Путін (народився 1952 р.) 31 грудня 1999 р. Б. Єльцин виступив із офіційним звернен­ ням до громадян Росії, в якому зазначив, що “Росія повин­ на ввійти в нове тисячоліття з новим обличчям, з новими, розумними, сильними, енергійними людьми”. В. Путін як прем’єр-міністр Росії почав виконувати обов’язки президента Росії, а згодом був обраний і президентом. Народився 1952 р. у Ленінграді. Закінчив юридичний факультет Ленінградського університету. Працював в управ­ лінні зовнішньої розвідки КДБ СРСР. Як президент Росії В. Путін намагається посилити цен­ тральну владу, провести адміністративну реформу, відмінити виборність глав держадміністрацій, що і було зроблено. (В. Путін ліквідував виборність 89 губернаторів і почав призначати їх з Центру.) Виявляється авторитар­ ний стиль управління, наступ на свободу слова, встанов­ лення контролю над засобами масової інформації, усу­ нення з політичної арени опозиції. Путінське управління демократією означає сильну президентську владу. Пропутінська партія “Єдина Росія” має 2/3 місць у парламенті. 191

У 2000 і 2004 рр. В. Путін обирався на пост президента Росії, здобувши переконливу перемогу на виборах. На міжнародній арені В. Путін намагається підвищити роль Росії і повернути їй втрачені позиції. РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКІ ВІДНОСИНИ Проблеми російсько-українських відносин після розпаду СРСР 1. Питання правонаступництва. 2. Проблеми ядерного роззброєння. 3. Територіальні претензії. 4. Економічна співпраця. 5. Інформаційний простір. 6. Військовий фактор тощо. 1992 р. Відбувається загострення російсько-українських сто­ сунків у зв’язку з розподілом Чорноморського флоту і 3'питаннями про статус Криму та Севастополя. 15 квітня 1994 р. Між Росією та Україною підписано угоди про розподіл Чорноморського флоту. Українська частка Чорноморського флоту — 20%. 1995 р. Президент Криму Ю. Мешков взяв курс на відокрем­ лення Криму від України і приєднання його до Росії. Пре­ зидент України скасував посаду президента і Конститу­ цію Криму, яка не відповідала Конституції України. Травень 1997 р. Л.-Кучма і Б. Єльцин підписали широкомас­ штабний Договір про дружбу, співробітництво і партнер­ ство між Україною і Росією. Тоді ж було розв’язано проблему Чорноморського флоту. Росія отримала в оренду на 20 років низку морських бухт у Криму з компенсуванням 3 млрд доларів США. Ця сума погасила більшу частину українського боргу за енергоносії. Але Росія порушує умови базування свого флоту в Україні. Сьогодні мщ Україною і Росією підписано більше 180 угод, переважно економічного характеру. Росія була і залишається основним торгово-економічним партнером України. В російському експорті в Україну пе­ реважає сировина (понад 60 % енергоносії), а експорт Ук­ раїни в Росію становить продовольству (20%) і продукція машинобудування. 2002 р. був проголошений роком України в Росії. 2003 р. — роком Росії в Україні. 1.92

2005 р. Роайськогукраїська відносини стають більш прагма­ тичними. Вони ґрунтуються на необхідності подальшої гармонізації національних інтересів, розвитку дружби і співробітництва між двома народами. Ще необхідно також остаточно вирішити питання вільної торгівлі. Наприкінці 2005 р. відбувається загострення російсько-укра­ їнських відносин у зв’язку з вимогою Росії встановити значно вищі ціни на газ, ніж це було передбачено попе­ реднім договором, підписаним між обома країнами до 2009 р.__________________________________________ Зовнішня політика Росія на міжнародній арені стала правонаступницею СРСР, посіла місце члена Ради Безпеки ООН та місце СРСР у переговорному процесі щодо скорочення ядерних озброєнь, затвердила за собою статус великої ядерної дер­ жави. ' До вересня 1994 р. російські війська були виведені зі східноєв­ ропейських країн, Німеччини і Прибалтики. Проте вони залишалися у Придністров’ї, Грузії, Україні, Таджикистані. 1994 р. Росія приєдналася до мирної ініціативи “Партнерст­ во заради миру”, зайнявши негативну позицію щодо роз­ ширення НАТО на Схід. Травень 1997 р. Росія підписала з НАТО Договір, у якому погодилася на прийняття в організацію нових членів і за­ фіксувала за собою право на участь у прийнятті натівських рішень, а НАТО зобов’язувалося це розміщувати на Сході ядерної зброї. Перша половина 90-х рр. У зв’язку з внутрішньополітичною нестабільністю Росія обмежується збереженням свого впливу на близьке зарубіжжя, зокрема й на Україну, моти­ вуючи свої дії захистом інтересів російськомовного насе­ лення. Друга половина 90-х рр. Росія намагається відновити втра­ чені позиції у світі: • формулює свої геополітичні інтереси; • бере активну участь у нарадах “великої сімки”; • взяла участь у миротворчій місії в 1999 р. у Косові; ? восени 2001 р. підтримала антитерористичну операцію США в Афганістані; 193

• проте не підтримала американське вторгнення до Іраіку навесні 2003 р. ’ З 2000 р.— “доктрина Путіна”. Основні принципи доктрини 1. Верховенство внутрішніх завдань. 2. Співробітництво, побудоване на політиці, реалізмі й ба­ лансі інтересів. 3. Суверенна рівність держав. 4. Невикористання сили. 5. Невтручання у внутрішні справи. 6. Боротьба з тероризмом. Головні зовнішньополітичні пріоритети Росії 1. Країни СНД. 2. Росія ініціювала створення у жовтні 2000 р. Євразійського, економічного співробітництва, до якого ввійшли Росія, Білорусь, Казахстан, Киргизстан, Таджикистан. 3. З 2001 р. почалося політичне зближення Росії зі США та іншими провідними західними державами.. 4. Спостерігається формування російсько-китайського стратегічного партнерства. У червні 2001 р. підписано До­ говір про дружбу, добросусідство та співробітництво між Росією і Китаєм. 5. Розширює свій вплив у Азійсько-Тихоокеанському регіо­ ні, бере участь в Організації Азійсько-Тихоокеанського співробітництва — АПЕК. 6. Росія декларувала можливість використання сили за ме­ жами Росії та СНД заради захисту своїх інтересів та інте­ ресів союзників. Геополітика — концепція, згідно з якою зовнішня політика держав визначається географічними факторами (поло­ женням країни, природними ресурсами, кліматом тощо). Висновки \ 1. Зовнішня політика Росії залишається імперською. 2._Зростає загроза з боку Росії безпеці сусідніх країн. 3. Росія не відмовилася від претензій на статус світової над­ держави.

194

ПОЛІТИЧНИЙ РОЗВИТОК ПРИБАЛТІЙСЬКИХ КРАЇН, БІЛОРУСІ, МОЛДОВИ, ДЕРЖАВ ЗАКАВКАЗЗЯ ТА СЕРЕДНЬОЇ А З І Ї _____________ Із здобуттям незалежності новостворені держави на тере­ нах колишнього СРСР вирішують низку проблем: • розбудова власної державності; • формування політичної, економічної й соціальної сфер; • необхідність входження в світове співтовариство. У кожній незалежній державі здійснювалися політичні реформи. 1. Відбувався демонтаж колишніх державних і партійних структур. 2. Формувалися нові органи влади. 3. Відбувався розподіл влади на законодавчу, виконавчу і судову. 4. Утверджувалися демократичні принципи. 5. Формувалася багатопартійність. . 6. У всіх колишніх республіках СРСР намагалися створити відповідну правову базу, яка відповідала б загальноєвропейським цінностям. ___________________ _______ Назва держави Литва

Політичний розвиток

У роки горбачовської перебудови виразником на­ ціональної ідеї в боротьбі за свободу і незалежність стала інтелігенція та створений нею у 1988 р. “Ли­ товський рух на підтримку перебудови” — “Саюдіс”. Керівництво республіканської парторганізації, очолюване А. Бразаускасом, включилося у демо­ кратизацію країни: • була відмінена шоста стаття республіканської конституції про керівну роль компартії; • прийнято закони про політичні партії та засо­ би масової інформації; • ухвалено рішення про реорганізацію Литов­ ської республіканської організації КПРС у са­ мостійну Комуністичну партію Литви. У березні !990 р. перемогу на виборах до Верховної Ради Литви здобув “Саюдіс”, а його лідер В. Ландсбергіс став спікером Литовського парламенту. 11 березня 1990 р. Верховна Рада Литви прийняла Декларацію незалежності. 31 жовтня 1990 р. почала діяти литовська митниця. На ці кроки Литви 195

Назва держави

Політичний розвиток

Литва

Москва відповіла економічною блокадою. У Литву були введені додаткові підрозділи десантних військ. Уранці 11 січня 1991 р. на вулицях Вільнюса з’явилися танки, які стріляли холостими залпами. Десантні підрозділи зайняли будівлю Департаменту охорони краю, Будинок преси. 3 промосковських політичних сил створено Комітет національного по­ рятунку, метою якого було відновлення чинності радянської конституції в Литві. Десантники і спецпідрозділи союзного МВС оточили головний пош­ тами, телецентр і телебашню, в місті було запроваджено комендантську годину. В ніч на 13 січня 1991 р. , застосувавши сльозоточивий газ проти мирних жителів, російські війська розпочали штурм телецентру. Було вбито 13 осіб, 163 отримали поранення. Але спроба військового перевороту в Литві провалилася. 25 жовтня 1992 р. на всенародному референдумі при­ йнято Конституцію Литви, яка закріпила незалеж­ ний і демократичний характер республіки. Право законодавчої ініціативи отримали громадяни: 50 тис. із тих, хто має виборче право, могли подати свій проект закону, який повинен бути розглянутий. Запроваджувалася посада президента.

Латвія

Перебудовчі процеси в СРСР прискорили консолі­ дацію патіріотично налаштованих верств Латвії у Народний фронт Латвії, який розпочав боротьбу за повернення країни до незалежності. Навесні 1990 .р. відбулися парламентські вибори, 2/3 місць на яких отримали політики, котрі обіцяли своїм виборцям домогтися створення самостійної й незалежної Латвії. 4 жовтня 1990 р. 138 депутатів Верховної Ради Латвії проголосували за декларацію. “Про відновлення не­ залежності латвійської республіки”. 14 січня^.991 р. загін міліції особливого призначення зробив невдалу спробу захопити Будинок радір в Ризі, іцо призвело до загибелілрьох осіб. 21 серпня 1991 р. Верховна Рада Латвії прийняла за­ кон, за яким Латвія проголошувалася незалежною демократичною республікою. Основним законом >196

Назва держави

Політичний розвиток

Латвія

Латвії стала Конституція Латвійської республіки, прийнята 15 лютого 1922 р. і доповнена кількома поправками у 1993 і 1994 рр. До 31 травня 1994 р. з Латвії були виведені російські війська.

Естонія

У 1988 р. створено Народний фронт Естонії, що по­ вів боротьбу за суверенітет республіки і здобув пере­ могу на парламентських виборах 1990 р. ЗОберезня 1990 р. Верховна Рада Естонії більшістю голосів прийняла постанову “Про державний статус Естонії”, в якому влада СРСР у республіці проголо­ шувалася незаконною. 3 березня 1991 р. Всеестонський референдум щодо відновлення державної самостійності й незалежності Естонської республіки підтвердив, що більшість жителів Естонії підтриму­ ють незалежність. 28 червня 1992 р. на референдумі прийнято консти­ туцію Естонської республіки. В Естонії політична стабільність.

Висновки 1. Найпослідовніше конституційний процес і політичні рефор­ ми відбулися в країнах Прибалтики, які рішуче позбулися ра­ дянської спадщини. 2. їхня правова система наближена до загальноєвропейських стандартів. 3. У своїй зовнішній політиці орієнтуються на країни Західної Європи та Скандинавії. 4. Литва, Латвія та Естонія відмовилися від участі в СНД і від розподілу майна СРСР. 5. Усі країни Балтії домоглися виведення зі своїх територій російських військ. 6. У всіх країнах Балтії були обмежені політичні права російсь­ комовного населення і вони не мають громадянства, бо їхній процент був досить високий: у Латвії — 48%, в Естонії — 39%, латвійці становили меншість у всіх семи містах респуб­ ліки. 7. Країни Прибалтики прагнуть стати повноправними членами . європейського співтовариства. 3 1999 р. -— вони у НАТО, а з травня 2004 р. — уЄС. 197

Назва держави Білорусь

Політичний розвиток Липень 1994 р. Президентом обрано О. Лукашенка. 1.1996 р. О. Лукашенко розігнав Верховну Раду, на­ садив зверху нову редакцію Конституції. 2. Глави регіонів призначає президент замість об­ рання їх. 3. О. Лукашенко став шукати зовнішніх “ворогів”, щоб пояснити негаразди в Білорусі: • було вислано з республіки фонд Сороса; • влітку 1998 р. вислано з дипломатичного селища “Дрозди” західних послів, які орендували тут дачі. У відповідь Європа згорнула всі кредитні лінії і відмовилася визнати нову законодавчу владу. 4. Напруженість у відносинах із Заходом режим О. Лукашенка намагається компенсувати поглиб^ ленням взаємовідносин з Росією: • Квітень 1996 р. Президенти обох країн підписали Договір про утворення Співдружності Білорусі й Росії. • 2 квітня 1997 р. Було підписано Договір про ство­ рення російсько-білоруського союзу. • 8 грудня 1999 р. Підписано Договір про створення Союзу держав Білорусі й Росії. 5. На сьогодні телефони всіх, хто викликає будь-яку підозру, прослуховуються. 6. Ті, хто не замовкає, просто зникають. Так, пропав безвісти екс-міністр внутрішніх справ Ю. Захаренко, фінансист В. Гончар та ін. 7. За твердженням президента, у Білорусі немає опо­ зиції, а є “вороги народу”. 8. Значна частина “непокірних” опинилася у в’язниці: • у в’язниці перебував колишній міністр сільського господарства В. Леонов; • засуджений колишній прем’єр М. Чигир. 9. Закриваються опозиційні газети. 10. У жовтні 2004 р. О. Лукашенко провів референ­ дум п^о продовження свого президенства ще на один строк.

Висновок Президент О. Лукашенко встановив у країкі країйі авторитарний ре­ жим особистої влади, веде жорстоку боротьбу проти опозиції. 198

Назва держави

Політичний розвиток

Молдова

Утворення Молдови одразу було ускладнено зброй­ ним конфліктом між Придністровською самопроголошеною республікою і офіційним Кишиневом (1993 р.). У Придністров’ї базувалася 14-та російська армія. 3 1994 р. почйвся переговорний процес, який тривав до 1997 р. і припинив збройне протистояння. У 1997 р. в Москві за посередництвом президента Росії Б. Єльцина та президента України Л. Кучми була підписана угода. Придністров'ю надавалася широка автономія з правом самостійності, якщо в майбутньому Молдова об’єднається з Румунією. Територіальна цілісність Молдови була збережена. У квітні 2001 р. президентом Молдови було обрано комуніста М. Вороніна.

Закавказзя Держави Закавказзя — це регіон політичної неста­ більності, політичних конфліктів та конфронтації, які посилились від часів горбачовської перебудови. Вірмено-азербайджанський конфлікт 3 1988 р. спалахнув вірмено-азербайджанський кон­ флікт щодо статусу Нагірного Карабаху, який зго­ дом переріс у справжню війну. Листопад 1991 р. Верховна Рада Азербайджану ух­ валила рішення про ліквідацію статусу Нагірно-Карабаської автономної області. У відповідь 10 грудня 1991 р. у Нагірному Карабасі було проведено рефе­ рендум про державну незалежність і було проголо­ шено Нагірно-Карабаську Республіку, сформовано уряд, парламент, встановлено тісні зв’язки з Вірме­ нією (Нагірний Карабах заселений переважно вір­ менами). Це призвело до збройного конфлікту з Азербайджаном. Збройні сили Нагірного Карабаху і Вірменії завдали значних поразок азербайджанським військам і захо­ пили частину території Азербайджану, на якій вста­ новили “коридор” з Вірменією. Збройний конфлікт тривав до 1994 р. Значну увагу цьому регіону приді­ лила ООН, було досягнуто перемир’я, але проблеми статусу Нагірного Карабаху залишилися невирішеними. 199

Назва держави

Політичний4 розвиток

Закавказзя

Грузино-абхазька війна Цілісності Грузії загрожували події в Абхазії. 25 серпня 1990 р. Верховна Рада Абхазької АРСР прийняла Декларацію про суверенітет Абхазії. 23 липня 1992 р. Було прийнято постанову про дер­ жавну незалежність Абхазії. Серпень 1992 р. У відповідь Грузія ввела свої війська на територію Абхазії. Почалася грузино-абхазька війна, яка тривала з ве­ ресня 1992 р. по жовтень 1993 р. Росія надала Абхазії допомогу і та зуміла відстояти свої позиції, проголосивши Республіку Абхазію су­ веренною демократичною державою і суб’єктом міжнародного права. Але її ніхто не визнав. Щоб позбавити Абхазії підтримки Росії, Е, Шевард­ надзе дав згоду на розміщення чотирьох російських баз на території Грузії. Грудень 1995 р. Країни СНД запровадили економіч­ ні санкції проти Абхазії. Росія сприяла тепер мир­ ним переговорам Абхазії з Грузією, яка погодилася на перебуванні у складі Грузії на правах автономії.

Південна .Осетія

31989 р. у Південній Осетії почалася боротьба за пе­ ретворення автономної області Грузії на незалежну державу. Грузія вдалася до силових методів. Згодом миротворчі війська у складі російського, північноосетинського і грузинського батальйонів домоглися стабілізації обстановки. Січень 1992 р. У Південній Осетії було проведено ре­ ферендум і за його результатами проголошено Пів­ денну Осетію незалежною республікою. Між Грузією і Південною Осетією довгі роки тривав переговорний процес, який не дав позитивних ре­ зультатів. Напруженість триває і сьогодні.

Вірменія

Післяї здобуття незалежності Вірменія стала на шлях проведення ринкових реформ. Першим президен­ том країни став Леон Тер-Петросян, який був при владі до 1998 р. В країні важке Ькономічне і політич­ не становище, повільно просувалиск реформи, зрос­ тав “тіньовий капітал” і корупція*

200

Назва держави

Політичний розвиток

Вірменія

У 1998 р. на президентських виборах переміг Роберт Кочарян, якого вдруге було переобрано у 2003 р. У Вірменії низький рівень життя населення, безро­ біття, повільно здійснюється структурна перебудо­ ва народного господарства. Набирає сили опозиція, влаштовуючи масові акції протесту проти існуючої влади (навесні 2004 р.).

Грузія

В період горбачовської перебудови в Грузії форму­ валися опозиційні рухи. Травень 1990 р. Президентом країни було обрано ві­ домого письменника, правозахисника і дисидента 3. Гамсахурдіц. Січень 1992 р. У Грузії було сформовано Військову Раду, яка використала протиборство внутришньополітичних сил, невдоволення економічними труд­ нощами значної частини населення й усунула від влади 3. Гамсахурдія. Березень 1992 р. Військова Рада оголосила про са­ морозпуск і створення Державної Ради на чолі з ко­ лишнім Першим секретарем ЦК КП Грузії, міністром закордонних справ СРСР Е. Шеварднадзе. Жовтень 1992 р* На загальних зборах було обрано новий парламент, головою якого став Е. Шеварднадзе. Листопад 1995 р. Е. Шеварднадзе обрано президен­ том країни. Грудень 2003 р. Внаслідок численних демонстрацій протесту народних мас, незадоволених фальсифіка­ цією владою результатів парламентських виборів^ на яких перемогла опозиція і щоб уникнути зброй­ ного протистояння, Е. Шеварднадзе добровільно пішов у відставку. Січень 2004 р. На позачергових парламентських ви­ борах перемогу здобув лідер опозиції Михайло Саакашвілі, який орієнтується на західноєвропейські цінності і допомогу західноєвропейських структур та США на шляху демократичного розвитку й ус­ пішного проведення ринкових реформ.

Висновки , Грузія дотримується прозахідної зовнішньополітичної орієн­ тації: 201

Назва держави

Політичний розвиток

• 23 грудня 1994 р. Грузія підписала угоду про приєднання до програми НАТО “Партнерство заради миру”; • квітень 1996 р. Грузія підписала договір про співробітництво і партнерство з Євросоюзом у галузі економіки і торгівлі; • Грузія домагається реалізації програми Євроазійського транс­ портного коридору “Європа — Кавказ -— Азія”, який має з’єднати держави Закавказзя й Центральної Азії з Європою в обхід Росії. Азербай­ джан

Демократичні процеси в СРСР мали значний вплив на Азербайджан. Після розпаду СРСР в Азербай­ джані відбувалася гостра боротьба за владу, була здійснена серія переворотів. До влади повернувся Г. Алієв, колишній Перший секретар ЦК КП Азер­ байджану. Прийшовши до влади, Г. Алієв здійснив цілу низку важливих кроків, що забезпечили йому значну підтримку населення. 1. Азербайджан вступив до СНД, налагодив з ко­ лишніми радянськими республіками, а тепер неза­ лежними державами, тісне економічне і політичне співробітництво. 2. Було досягнуто перемир’я в азербайджано-вірменському конфлікті, вирішення проблеми статусу Нагірного Карабаху було переведено в рамки пере­ говорного процесу. 3. Продовжувалися економічні реформи. 4. Велика увага приділяється видобутку нафти, ос­ нащенню нафтових промислів технікою, розроб­ ляються проекти транспортування каспійської нафти. 5. Підписано контракти про розробку покладів наф­ ти на шельфі Каспійського моря із західними нафтозими_компаніями. Жовтень 2003 р. Відбулися вибори президента Азербайджану, на яких президентом країни був об­ раний син Г. Алієва Ільгам^Алієв.

202

Назва держави

Політичний

розвиток

Держави У Казахстані, Киргизстані, Узбекистані, Таджики­ Централь- стані, Туркменісгані авторитарні моделі державності. 1. У цих країнах президенти продовжили свої повно­ ноїАзії важення після закінчення їхнього строку перебуван­ ня при владі. 2. Березневі події 2005 р. в Киргизстані називають “тюльпановою революцією”. Аскар Акаев був зму­ шений піти у відставку, відбулися вибори нового президента країни (липень 2005 р.), на яких перемо­ гу здобув Курманбек Бакієв. У грудні 2005 р. відбулися президентські вибори а Казахстані. Нурсултан Назарбаев у найближчі 7 років утретє виконуватиме обов’язки президента Казах­ стану (уперше став президентом 24 квітня 1990 р.). 3. Революційні події в Узбекистані (2005 р.) були розгромлені та потоплені в крові. 4. В усіх середньоазійськйх республіках сформува­ лася кланова система влади, яка опирається на на­ ціональні та релігійні традиції. 5. Зростає вплив мусульманського духовенства. 6. Демократизація цих країн є декоративною. * 7. У більшості держав Центральної Азії забезпечено мир, за винятком Таджикистану, в якій з 1992 р. три­ ває збройний громадянський конфлікт між колиш­ ньою державно-партійною елітою та ісламськими фундаменталистами. Уряд заборонив діяльність партій та організацій, що підтримували під час кон­ флікту опозицію. (Ісламську партію відродження; Демократичну партію. Рух “Растохез” та ін.) У вересні 1993 р. на зустрічі керівників держав СНД було прийнято рішення про формування на терито­ рії Таджикистану колективних миротворчих сил за участю військ Росії, Казахстану, Киргизстану, Узбекистану і Таджикістану для підтримання миру в Таджикістані й надання допомоги російським при­ кордонникам в охороні афгано-таджицького кордо­ ну, через який відбувається контрабанда наркотиків. 8. У багатьох центральноазійських країнах склався “культ особи”. Активно “культ особи” туркмен-баші (батька туркменів) С. Ніязова насаджується, в Туркменистані. 9. У 90-х рр. спостерігається прагнення центральнбазійських країн до тісної координації, своєї діяль­ ності: 203

Назва держави

Політичний розвиток

Держави У 1994 р. підписано Ташкентський пакт (Росія, Ка­ Централь­ захстан, Узбекистан, Киргизстан, Таджикистан), ної Азії який передбачає співпрацю в галузі оборони. У 1999 р. Узбекистан заявив про припинення своєї участі у цьому союзі.

Економічний розвиток країн Прибалтійських республік У країнах Балтії (Литві, Латвії, Естонії) вже з 1991 р. розпо­ чалася справжня економічна реформа, перехід до ринко­ вої економіки. 1. Здійснено лібералізацію цін. 2. Почалася приватизація державної власності. Власність (нерухомість) поверталася колишнім власникам або їхнім нащадкам. 3. Проводилася структурна перебудова економіки. 4. Литовським громадянам було компенсовано за втрачене ними майно за роки радянської влади та’за отримані від них за чотири десятиліття доходи. 5. Значні зусилля були спрямовані на фінансову стабілізацію. 6. Вводяться національні валюти та система валютного правління: у Литві (1993 р.) — лит; у Латвії (1993 р.) — лат; в Естонії (1992 р.) — крона. 7. Земля передавалася сільським господарям згідно з Законом про передачу землі у приватну власність. 8. Ринкові перетворення були підтримані Заходом. Євросоюз виділив позики, розраховані на 7 років. Значна фінан­ сова підтримка Європейського банку реконструкції та розвитку. 9.1У другій половині 90-х рр. значний приплив у економіку країн Балтії іноземних інвестицій. Найбільшими інвестоі рами є Данія, Фінляндія, Швеція, Велика Британія, США. 10. Після приїзду президента США Б.Юїінтона у 1994 р. до Риги було оголошено про створення Балтійсько-Амери­ канського фонду підприємництва для сприяння розвитко­ ві приватного сектора.

'

Наслідки 1. Протягом 90-х рр. помітно зросла частка сфери послуг в еко­ номіці (транспортні перевезення, транзит товарів в Європу через балтійські порти, фінансові послуги, туризм тощо). 2. У другій половині 90-х рр. уряди Балтії домоглися знач­ них успіхів у зростанні життєвого рівня населення. На­ приклад, середня Зарплата в Естонії в цей час становила 280 доларів. 3. Країни Балтії вийшли з економічної кризи (найшвидше Естонія та Латвія, дещо пізніше Литва). 4. 31994р. в країнах Балтії почалося стійке зростання економіки. 5. Замість машинобудування, металообробки провідну роль в економіці почади відігравати переробка сільгосппродукції, лісова, деревообробна промисловість, вироб­ ництво предметів народного споживання. 6. Зростає експортна орієнтація промисловості й сільського господарства, поступово збільшується сфера послуг. Висновок Фактором економічного зростання Балтії стала політич­ на стабільність, утворені суспільно-правові інституції, характерні для західноєвропейських країн. ____________ Економічний розвиток Білорусі З проголошенням незалежності в Білорусі із запізненням розпочалися економічні реформи, які здійснювалися, по­ вільно. До середини 90-х рр. в економіці країни відбувся глибокий спад: • зменшився обсяг виробництва; • знизився валовий внутрішній продукт (ВВП); • зменшився рівень внутрішніх інвестицій; • збільшувалася кількість збиткових підприємств у всіх сферах народного господарства; • зростало безробіття; • підвищувалися ціни на сировину й енергоносії; • зростала інфляція. . У 1993- 1994рр. проводилася приватизація державної власності. З обранням у липні 2004 р. президентом республіки О. Лука­ шенка реалізацію ринкових реформ було згорнуто. О. Лу­ кашенко значно обмежив самостійні функції уряду в проведенні економічної політики. Держава почала кон­ тролювати фінансові установи і проводити політику об­ меження зростання курсу долара США. 205

З 1996 р. разом з розпуском Верховної Ради, відставкою прем’єра М. Чигиря ринкові реформи було зупинено. Встановлено жорсткий державний контроль за економіч­ ною діяльністю. З полиць продуктових магазинів зникли хліб, цукор, молоко, м’ясо й інші продукти та товари пер­ шої необхідності. В країні запроваджено картки і норми продажу в одні руки. Висновки 1. Волюнтаризм, силові методи керівництва народним гос­ подарством, штучне стримування цін і курсу іноземної ва= люти зумовили обвал національної економіки. 2. Це Призвело до зближення економіки Білорусі з економі­ кою Росії, поглиблення.процесу російсько-білоруської економічної інтеграції. 3. Тісні економічні зв’язки з Росією, розрахунки з Росією за енергоносії бартером (продовольством) стали базою для . корупції в державному апараті. 4. Фактично в Білорусі реанімовано “радянську систему” з дещо національним забарвленням. Економічний розвиток Молдови Формування національної економіки відбувалося у над­ звичайно складних умовах. Лібералізація цін, гіперінфля­ ція на початку 90-х рр. швидко “вимили” матеріальні і фінансові ресурси підприємств, значно знизили купівель­ ну спроможність населення. Далася взнаки непідготов­ леність господарських кадрів до роботи в нових умовах. Відбувся різкий спад виробництва, масове безробіття, зу­ божіння населення. Поки що не дала очікуваного результату и приватизація, повільно формується середній клас, який є основою ста­ більності в суспільстві. Відбулася “тінізація” та криміналізація економіки. Додаткових труднощів додав збройний конфлікт із невизнаними самогіроголошеними республі­ ками — Придністровською та Гагаузькою. На сьогодні Молдова— переважно сільськогосподарська країна з невисоким рівнем життя населення. Повільно Молдова розпочала економічне відрядження, намагаючись налагодити господарські зв’язки з сусідами і на Заході, і на Сході.

206.

Економічний розвиток країн Закавказзя Збройні конфлікти значно ускладнили перехід країн Закавказзя до мирного життя. Економічні перетворення здійснювалися повільно, відбулася “тінізація” та криміналізація економіки, сформувалася кланова економіка. Подолати скрутну економічну ситуацію, низький рівень життя держави Закавказзя намагаються за допомогою іноземних інвестицій та грошових кредитів МВФ і Все­ світнього банку реконструкції та розвитку. Азербайджан, який володіє багатими покладами нафти, про­ водить експансіоністську економічну політику щодо своїх - сусідів, а також сподівається на значні зарубіжні інвестиції. Грузія має важливе значення для забезпечення стратегічних інтересів Росії й Туреччини. Вона проводить прозахідну зовнішньополітичну орієнтацію. У квітні 1996 р. Грузія підписала договір про співробіт­ ництво і партнерство в галузі економіки й торгівлі. Висновок Відсутність розвиненого ринку, його механізмів спричи­ нили важке соціально-економічне становище в цьому ре­ гіоні, низький життєвий рівень населення. Економічний розвиток Центральної Азії Туркменістан, Таджикистан, Узбекистан ще не розпочали реформування своєї економіки на ринкових засадах. Вони прагнуть під оболонкою незалежності зберегти старі фео­ дально-комуністичні порядки, залучаючи на допомогу іс­ лам та мусульманське духовенство. Побоюючись наступу ісламу, а також керуючись власними інтересами, Казахстан та Киргизстан зробили кроки на зближення з Росією, на побудову демократичних правових світських держав, на проведення ринкових реформ. Казахстан домігся значних успіхів у проведенні економіч­ них реформ, 90% казахської економіки перебуває в при­ ватних руках. Економічна й політична стабільність країни приваблює іноземного інвестора. Іноземні інвестиції за роки незалеж­ ності становлять 40 млрд доларів. Казахстан першим на пострадянському просторі отримав від США і Європей­ ського Союзу статус країни з ринковою економікою. Упродовж останніх кількох років економічне зростання дорівнює 9-10%. Поступово розв’язується проблема без­ 207

робіття. За даними Всесвітнього економічного форуму Казахстан у світовому рейтингу конкурентоспромож­ ності посідає 61-ще місце, випереджаючи всі країни Спів­ дружності Незалежних держав (СНД). У 1993-1995 рр. країни Центральної Азії отримали 8,7 млрд доларів довгострокових іноземних інвестицій. Значна частина цих коштів призначена для розробки місцевих енергетичних і мінеральних ресурсів, для розви­ тку транспортної мережі. Іран споруджує залізницю до туркменського кордону, що з’єднає іранську мережу за­ лізниць із центральноазійською. Посилюються інтегра­ ційні процеси, формується євразійський ринок. Рівень життя в Центральній Азії — один з найнижчих у світі. Незважаючи на те що в Казахстані, Туркменістані та Узбекистані багаті запаси нафти і газу, це не вплинуло істотно на рівень життя населення. Реформи в цих країнах просуваються повільно. Казахстан, Туркменістан та Узбекистан разом із сусідніми країнами розробляють проекти видобутку й транспорту­ вання нафти й газу до Європи, що в майбутньому виведе ці держави на вищий ступінь економічного розвитку. Висновки 1. В Центральноазійському регіоні не вирішено проблем бідності, зайнятості, прав людини, розвитку демократії. 2. Формування національних економік відбувається в складних умовах становлення авторитарних режимів. 3. Значних успіхів у реформуванні економіки домігся Казах­ стан, який першим із пострадянських держав одержав ста­ тус країни з ринковою економікою. Відносини відновлених та нових незалежних держав із Україною 1. Прибалтійські країни активно співпрацюють із Україною: . • • у квітні 2000 р. до Києва було здійснено візит Голови Сейму Литовської Республіки В. Ландсберга, відбулися його зустрічі з президентом України Л. Кучмою; • між Україною й Естонією підписано низку міжнарод­ них угод, що значно покращують розвиток економіч­ них відносин між обома країнами; • нормально розвиваються відносини з Латвією; • , країни Балтії й Україна активно співпрацюють у міжна­ родних організаціях. 208

2. Українсько-білоруські відносини розвиваються стабіль­ но. Діє українсько-білоруська міжурядова комісія з еконо­ мічного співробітництва. Традиційними стали зустрічі президентів і прем’єр-міністрів обох країн. 3. Жовтень 1997 р. Грузія, Україна, Узбекистан, Азербай­ джан та Молдова створили спільний союз — ГУУАМ (за першими літерами назв держав-учасниць) з метою ство­ рення режиму вільної торгівлі. Значні надії Грузія, Азер­ байджан покладали на плани прокладання через їхню територію транскавказького нафтопроводу для транс­ портування в Європу каспійської та центральноазійської нафти. Ці плани підтримувала й Україна, бажаючи її транспортування через свою територію (нафтопровід Одеса — Броди). 4. Особливий інтерес для України становлять взаємини з Азербайджаном, Грузією, Туркменістаном та Узбекиста­ ном щодо розв’язання проблеми енергоносіїв. Каспій­ ський регіон важливий у цьому плані, бо його запаси сягають 25,7 млрдт нафти. 5. 19 квітня 1999 р. Три президенти — Л. Кучма, Г. Алієв, Е. Шеварднадзе — у Поті урочисто проголосили про від­ новлення “шовкового шляху” із Центральної Азії у Євро­ пу через Україну й Кавказ. 6. Чимало спільних економічних і політичних інтересів України із Казахстаном, Киргизією, Вірменією. 7. Надзвичайно дружні відносини України й Грузії складаю­ ться на сучасному етапі з обранням на пост президентів В. Ющенка в Україні та М. Саакашвілі в Грузії.

Тема 5. КРАЇНИ ЦЕНТРАЛЬНОЇ ТА СХІДНОЇ ЄВРОПИ ВСТАНОВЛЕННЯ РАДЯНСЬКОГО ДОМІНУВАННЯ В СХІДНОЄВРОПЕЙСЬКИХ КРАЇНАХ ВСТАНОВЛЕННЯ КОМУНІСТИЧНИХ РЕЖИМІВ Передумови встановлення комуністичних режимів у східноєвропейських країнах 1. Країни Східної Європи внаслідок розгрому'фашистської Німеччини були визволені військами Радянської Армії. З того часу сім країн регіону — Румунія, Угорщина, Бол­ гарія, Польща, Чехо-Словаччина, Югославія, Албанія, 209

а також радянська зона окупації Німеччини — потрапили в повну залежність від СРСР. 2. Популярність серед широких верств населення східноєв­ ропейських країн Радянської армії, яка визволила Європу від фашизму. 3. Комуністичні партії цих країн брали участь у русі Опору і сподівалися після розгрому фашизму при допомозі СРСР захопити владу. 4. Місцева буржуазія була ослаблена. ВСТАНОВЛЕННЯ В СХІДНОЄВРОПЕЙСЬКИХ КРАЇНАХ “РАДЯНСЬКОЇ МОДЕЛІ” СОЦІАЛІЗМУ Етапи встановлення комуністичних режимів Перший етап 1. До влади в цих країнах прийшли Народні фронти, які складалися з кількох партій та організацій, орієнтовані на боротьбу з окупантами і пронімецькими режимами, за відновлення національної незалежності, демократичних свобод. Сформовані коаліційні уряди, за винятком Алба­ нії й Югославії, де уряди були однопартійними, складали­ ся з комуністів, які почали значні соціальні перетворення. 2. Коаліційні уряди протрималися недовго: у Болгарії — до січня 1945 р., у Румунії—долютого 1945 р., в Угорщині — до весни 1947 р., у Чехо-Словаччині— до лютого 1948 р. 3. були ліквідовані фашистські партії та організації. 4. Поновлювалася дія демократичних конституцій. 5. У багатьох країнах поновлювали свою роботу парламенти. 6. Створювалися нові органи місцевого управління — націо­ нальні комітети. 7. У деяких країнах ще зберігалася монархічна форма прав­ ління (Болгарія, Румунія, Югославія). Другий етап 1. Підтримка з боку СРСР комуністів в урядах східноєвро- „ пейських країн створювала сприятливі умови для посту­ пового витіснення комуністами своїх союзників по На­ родних фронтах. 2. Ліквідовується поміщицьке землеволодіння (крім Болга­ рії, де не було поміщицького землеволодіння). 3. Були націоналізовані промислові підприємства й банки, які належали фашистам та їхнім поплічникам. 2Ю

4. Здійснювалися соціальні реформи, створювалися умови для здобуття освіти й користування культурними цінно­ стями. 5. На цьому етапі ще не йшлося про ліквідацію приватної . власності. 6. Ще зберігалася багатопартійність, плюралізм думок, різ­ номанітність форм власності. 7. Велику роль почало відігравати створене у 1947 р. Комуністич­ не інформаційне бюро (Комінформбюро). До нього увійшли представники дев’яти Комуністичних партій Європи: СРСР, Болгарії, Польщі, Румунії, Чехо-Словаччини, Угорщини, Югославії, Італії, Франції. Формально Комінформбюро ставило своєю метою коор­ динацію діяльності компартій, обмін досвідом роботи. Фактично мало стати інструментом радянського керів­ ництва компартіями, контролю за їхньою діяльністю і за­ собом поширення комуністичної експансії. Третій етап Встановлення комуністичних режимів "радянського зразка”: у Болгарії та Румунії— восени 1947 р.; у Чехо-Словаччині — в лютому 1948 р.; в Угорщині — в березні 1948 р. 1. Зникла представницька демократія з її вільними виборами. 2. Встановлюються однопартійні комуністичні диктатури. 3. Права та свободи громадян формально декларувалися, а в реальному житті не визнавалися. 4. Керівна роль належить Комуністичним партіям. 5. Встановлюється партійний контроль над усіма державни­ ми органами та суспільним життям. 6. Складаються режими одноособової влади. 7. “Культи” місцевих вождів: Б. Берута — у Польщі; Й. Броз Тито — в Югославії; . К. Готвальда — у Чехо-Словаччині; Г. Георгіу-Деж — у Румунії; , М. Ракоші — в Угорщині; Е. Ходжа — в Албанії. 9. Головною опорою влади стають силові структури, насам­ перед репресивні органи. 10. Проводяться репресії, проте вони не були такими масови­ ми, як у СРСР. 11. Знищується ринкова економіка та економічні свободи. 12. Згортається дрібнотоварне виробництво.

13. Здійснювалася індустріалізація, яка мала прискорений характер. 14. Проводиться примусова колективізація, руйнування міц­ них селянських господарств, які давали вагому частку то­ варної продукції. Виробниче кооперування було завершено: У Болгарії — в І958 р.; НДР, Чехо-Словаччині — в 1960 р.; Угорщині — в 1961 р.; Румунії — в 1962 р. Тільки в Польщі та Югославії соціалістичний сектор у сільському господарстві не перевищував 20%. 15. Було запроваджено централізоване управління. 16. Запанувала командно-адміністративна розподільча система. 17. Утверджується марксистсько-ленінська ідеологія. 18. Здійснюється ідеологізація культури, науки, бсвіти. 19. Була запроваджена політична цензура засобів масової ін_____ формації,_____________________________ • , ■ Висновки 1. У східноєвропейських країнах утвердилася тоталітарна, модель державного ладу радянського зразка. 2. У 1949 — 1952 рр. у країнах Східної Європи в ході полі­ тичних процесів і репресій було ліквідовано так зване на­ ціональне крило комуністичних партій, що виступили за збереження національного суверенітету своїх країн. 3. Уже в першій половині 50-х рр. виникли диспропорції в економічному розвитку: при швидкому зростанні важ­ кої індустрії значно відставало сільське господарство й виробництво товарів широкого вжитку, знизився життєвий рівень населення. _______ ________________ • “Народна демократія” Коли Червона Армія окупувала Центральну і Південно-Східну Європу, то зразу зк сприяла встановленню політичних режимів, які називалися “народними демо­ кратіями”. Формувалися Тимчасові коаліційні уряди, що . створювали ілюзію демократичного розвитку. Влада фактично в таких урядах належала комуністам. За під. тримки СРСР швидко були сформовані комуністичні уря­ ди без блоку коаліційних партій: у Болгарії та Румунії — у 1947 р.;. у Чехо-Словаччині — в лютому 1948 р.; в Угорщині — в березні 1948 р. '212

Доступившись до влади, комуністичні уряди почали вті­ лювати в життя сталінську модель побудови соціалізму. У східноєвропейських країнах було проголошено вста­ новлення диктатури пролетаріату у формі народної демократії за керівної ролі Комуністичних партій. “Народна демократія” — це форма політичної організації суспільства, що утвердилася в країнах Східної Європи. Це насильницьке знищення народно-демократичних режи­ мів і коаліційних урядів та заміна їх тоталітарними режи­ мами “радянського зразка”. Мета “народної демократи” 1. Викорінення господаря. 2. Знищення ринку та приватної власності. 3. Заборона економічних та політичних свобод. 4; Побудова міфічного “світлого майбутнього”. Здійсню­ вався жорсткий контроль з боку СРСР над країнами Схід­ ної Європи, лише Югославія на чолі з И. Броз Тито проводила самостійну політику. Наростання внутрішньої нестабільності в 5(М70-х рр. Наприкінці 40-х рр. Югославія перша спробувала вийти за межі радянської моделі соціалізму. Це був перший вияів невдоволення політикою радянської імперії. Цей конфлікт врегульовано, коли у 60-х рр. СРСР визнав право Югославії будувати соціалізм за власною моделлю. 1953 р. Незадоволення робітників НДР підвищенням тариф­ них норм та організацією за зразком СРСР соціалістично­ го змагання. Робітники у Східному Берліні організували демонстрацію, яка загрожувала перетворитися на відкритий бунт. У 300 містах і селищах НДР страйкувало понад 400 тис. осіб. За допомогою радянських військ виступи було при­ душено: загинуло 200 робітників, тисячі було ув’язнено. 28червня 1956 р. У Познані (Польща) тисячі робітників ви, йшли на вулиці, вимагаючи “хліба і свободи”, проведення вільних виборів, виведення з країни радянських військ. Виступи були жорстоко придушені військами. Були жертви: 100 осіб загинуло, кілька сотень поранено, понад 300 заарештовано. 23 жовтня 1956 р. Початок повстання народних мас в Угор­ щині. В Будапешті тисячі людей вийшли на демонстрацію. Вони вимагали встановлення демократичного ладу і виве­ 213

дення радянських військ. . До влади прийшло нове керівництво на чолі з Імре Надєм, бо старе попереднє керівництво (М. Ракоші, Е. Гере) при­ пустилося грубих помилок у своїй політиці: порушувала­ ся законність, погіршився життєвий рівень народу, зменшилася зарплата, зросли ціни. Імре Надь заявив про відновлення політичного плюраліз­ му, про вихід Угорщини з Варшавського договору і звер­ нувся за допомогою до військ НАТО. Прорадянські сили на чолі з Я. Кадаром звернулися за допомогою до СРСР. Радянські війська ввійшли до Будапешту і придушили повстання. Загинуло 3 тис. угорців, до в’язниці було кинуто 28 тис. осіб, близько 500 (у тому числі й Імре Надя) було страчено. Десятки тисяч угорців залишили свою батьків­ щину. 1968 -1970 рр. Відбувалися виступи народних мас Польщі, які протестували проти погіршення рівня життя. 1968 р. Поди в Чехо-Словаччині. Січень 1968 р. Відбулася зміна керівництва Чехо-Словаччйни, яке очолив О. Дубчек. Він розробив програму полі­ тичних та економічних реформ: • намагався побудувати “соціалізм з людським облич­ чям”; • скасовувалася цензура; • намагався демократизувати суспільство; • втілити в життя свободу слова; • надати свободу засобам масової інформації. У Чехо-Словаччині почався процес демократизації, що отримав назву „празька весна”. Всі ці заходи О. Дубчека стурбували СРСР. Ніч на 21 серпня 1968 р. У Чехо-Словаччину були введені вій­ ська п’яти держав — членів Варшавського договору — СРСР, НДР, Польщі, Болгарії, Угорщини, Чехословацькі патріоти, переважно молоді чинили опір. О. Дубчека було усунено від влади і відправлено у заслання. На чолі Чехо-Словаччини поставили Г. Гусака — вірного СРСР. Листопад 1971 р. Заворушення в Хорватії, учасники яких ви­ ступили з вимогами відокремлення від Соціалістичної Фе­ деративної Республіки Югославії. 1980-1981 рр. Криза в Польщі. Великого авторитету набула нова профспілкова організація “Солідарність” на чолі з електриком Гданської корабельні Лехом Валенсою. На

214

початку 80-х рр. прихильників “Солідарності” налічува­ лося до 10 млн осіб. Наприкінці 1981 р. У країні було запроваджено військовий стан. Причини наростання внутрішньої нестабільності 1. Панування диктатур партійно-державного апарату, які базувалися на репресіях, примусі й повністю виключали демократію. 2. У цих країнах не проводилася власна внутрішня і зов­ нішня політика, а насаджувалася з боку СРСР. 3. Східноєвропейські країни були ізольовані від західноєв­ ропейських країн. 4. Ігнорувалися національні, соціально-економічні особли­ вості кожної з країн, відбувалося насильницьке руйнуван­ ня національних традицій. 5. Трудящі були позбавлені власності, відірвані від засобів виробництва'. 6. Екстенсивні методи виробництва та командно-адмініст­ ративна система управління економікою, відсутність кон­ куренції та економічних стимулів до праці погіршували якість продукції, яка була неконкурентоспроможною на світовому ринку, що викликало загальне незадоволення населення. 7. Відсутність ринкових механізмів саморегулювання еконо­ міки, слабкість розвитку сільського господарства поро­ джували імпорт продовольства, що викликало незадово­ лення населення. 8. Загальна технологічна відсталість, за винятком військо­ во-промислового комплексу. 9. Сприяли наростанню внутрішньої нестабільності: • успіхи країн Західної Європи у відновленні економіки у післявоєнний період; • високиігрівень життя населення країн Західної Європи; • смерть И. Сталіна і початок “відлиги” в СРСР; • критика “культу особи” Й. Сталіна на XX з’їзді КГІРС. Революції наприкінці 80-х — на початку 90-х рр., їхній характер, спільні риси та особливості Події 1989-1990 рр. ми називаємо революціями, бо вони якіс­ но змінили соціально-економічні й суспільно-політичні відносини. 21Г"

Демократичні революції відбулися у країнах Східної Єв­ ропи — Польщі, Угорщині, Чехо-Словаччині, Румунії, Болгарії, Східній Німеччині, Албанії, Югославії. Передумови революцій: 1. Перебудовчі процеси в СРСР. 2. “Нове політичне мислення” у зовнішній політиці СРСР, визнання права народів Східної Європи самостійно оби­ рати шлях свого розвитку. 3. Посилення реформаторських елементів у комуністичних партіях і дискредитація консервативного неосталінськоґо керівництва в роки перебудови. Причини революцій: 1. Криза тоталітарних режимів, насамперед у СРСР. 2. Політичне банкрутство керівництва правлячих партійі східноєвропейських країн. 3. Небажання більшості населення жити в умовах тоталітар­ ного режиму. 4. Неспроможність адміністративно-командних методів управ­ ління вивести країну з економічної й політичної кризи. 5. Банкрутство соціалістичної системи господарювання, що породжувала злидні, несвободу та беззаконня. 6. Масове невдоволення існуючими порядками. Характер революцій: демократичні, національно-визвольні, антитоталітарні. Рушійні сили революцій: інтелігенція, студенти, молодь, ро­ бітничий клас. Спільні риси: 1. Вони розгорталися майже одночасно в усіх країнах (1989-1990 рр.). 2. У всіх країнах спочатку відбувалася зміна влади, а потім політичні, соціально-економічні перетворення. 3. Народ прагнув ліквідувати монопольну владу правлячої партії, встановити демократичні форми правління і на ос­ нові широкої демократі'йабновити соціально-економічне й політичне життя суспільства, 4. У всіх країнах широка участь у революційних подіях на­ родних мас. 5. Революції сприяли зростанню політичної активності на­ родів, їх прагненню побудови цивілізованих держав. Особливості революцій: У різних країнах революції здійснювалися різними шляхами: 1. Мирні, безкровні:

2,16

•' у Чехо-Словаччині (“оксамитова революція”), Болгарії, НДР— мирні революції, коли було усунено від влади пар­ тійно-державну номенклатуру; • у Польщі внаслідок проведення виборів і перемоги багато­ мільйонної “Солідарності”; • в Угорщині демократичні революційні перетворення розпо­ чалися зверху реформаторським крилом УСРП (Угор­ ської Соціалістичної Робітничої партії). На всіх етапах зламу тоталітаризму не було масових виступів трудящих; • в Албанії — останньої й найвідсталішої серед комуністич­ них держав Європи із запізненням відбувся злам тоталі­ тарної системи мирно. 2. Кровопролитні: • у Румунії внаслідок всенародного повстання; • у Югославії поєднувався процес розвалу тоталітаризму з міжусобною війною і розвалом держави. Розгорілася громадянська війна, що набула характеру міжетнічного і міжконфесійного (міжрелігійного) конфлікту. Наслідки революцій: 1. Крах комунізму як теорії й практики. 2. Крах тих партій, що стояли на платформі марксизмуленінізму. 3. Формується багатоукладна економіка, яка базується на ринкових засадах. 4. Виникла й діє багатопартійна система з її свободами та правами людини. 5. Закінчилася конфронтація між Сходом і Заходом, покла­ дено кінець “холодній війні". 6. Швидкими темпами почало здійснюватися реформуван­ ня суспільства. 7. Утвердився конституційно-парламентський механізм змі­ ни влади. 8. Відбувається перехід від тоталітаризму до демократії та сучасного цивілізованого суспільства. Значення революцій: 1. Вивели з-під комуністичного впливу на шлях свободи і де­ мократії всю Східну Європу з населенням 140 млн осіб. 2. Вони були кроком до ліквідації штучного розколу Європи і всього світу. 3. Відбувся розпад соціалістичного табору. 4. На політичній карті Центральної та Південно-Східної Європи відбулися значні зміни:

217

• 1990 р. припинила свое існування Німецька Демокра­ тична Республіка (НДР); • з 26 червня 1991 р. припинила існування Рада Економіч­ ної Взаємодопомога (РЕВ); • з 1липня 1991 р. перестала діяти Організація Варшавсь­ кого Договору. 5. У всіх країнах Східної Європи повернулися до утверджен­ ня цінностей демократії, правової держави, ринкової еко­ номіки, громадянського суспільства. 6. Розпочався процес європейської інтеграції. Висновки 1. Демократичні революції у Центральній та Східній Євро­ пі — це важлива подія другої половини XX ст. 2. Привели до кардинальних змін всередині країни. 3. Показали, що сталінська модель нового суспільства за­ знала краху. 4. Стали кроком до становлення цілісного світу. 5. Викликали нове співвідношення сил в Європі. Революції наприкінці 80-х — на початку 90-х рр. у країнах Східної Європи З приходом М. Горбачова до влади в СРСР, внаслідок полі­ тики “нового політичного мислення” тиск СРСР на краї­ ни Східної Європи перестав діяти і соціалістичні режими почали розвалюватися. 1989 р. — це переломний рік у відході країн Східної Європи від соціалізму “радянського зразка”до європейської циві­ лізації. . , Польща Червень 1989 р. На парламентських виборах правляча Поль­ ська Об’єднана Робітнича партїя^ПОРП) зазнала пораз­ ки. Профспілкова організація “Солідарність” здобула більшість. Один з її керівників Тадеуш Мазовецький став головою уряду. Лідер “Солідарності” Лех Валенса . у 1990 р. був обраний президентом Польщі. У 1996 р. пре­ зидентом Польщі став А. Кваснєвський. У країні розпоча­ лися економічні реформи. Угорщина 1988 р. Початок осмислення необхідності перетворень на Конференції Угорської Соціалістичної Робітничої партії 218

(УСРП), де було визнано необхідність проведення полі­ тичних та економічних реформ. 1989 р. Розпочалося створення багатопартійної системи. 23 жовтня 1989 р. Проголошена Угорська Республіка і прийня­ то поправки до конституції, які свідчили про демократи­ зацію країни. Навесні 1990 р. Відбулися вибори до, парламенту, на яких пе­ ремогла опозиція. 1991 р. З Угорщини виведено радянські війська. Розпочався процес формування ринкових і правових основ угорсько­ го суспільства. Чехо-Словаччина Листопад 1989 р. У Чехо-Словаччині розпочалися багатоти­ сячні демонстрації. Комуністична партія Чехо-Словаччини зазнала краху. Грудень 1989 р. Президентом Чехо-Словаччині був обраний відомий дисидент і письменник Вацлав Гавел. 1991 р. З Чехо-Словаччини були виведені радянські війська. Ці події дістали назву "оксамитової революції”, бо вони відбувалися мирно. 1992 р. На виборах у Чехії й Словаччині перемогу здобули партії, що виступали за розз’єднання Чехо-Словаччини на дві держави — Чехію і Словаччину. 31 січня 1993 р. Чехо-Словаччина як єдина держава переста­ ла існувати. Німецька Демократична Республіка 9 листопада 1989 р, Було відкрито кордон між Східним і За­ хідним Берліном і зруйновано Берлінську стіну. 1 липня 1990 р. НДР і ФРН об’єдналися в економічний, со. ціальний і валютний союз. 12 вересня 1990 р. У Москві міністри закордонних справ СРСР, США, Великої Британії, Франції, ФРН і НДР укла­ ли договір про остаточне врегулювання німецького пи­ тання. 1 жовтня 1990 р. НДР увійшла до складу ФРН. Болгарія Генеральний секретар болгарської комуністичної партії Тодор Живков був знятий з усіх керівних посад.

Листопад 1989 р. До влади в Болгарії прийшли реформатори. Лідерство серед опозиційних сил належало Союзу демо­ кратичних сил. Грудень 1990 р. Було сформовано коаліційний уряд, до скла­ ду якого ввійшли колишні комуністи й опозиціонери. У країні розпочалися ринкові перетворення, на шляху яких були великі труднощі. Румунія У Румунії з 1965 р. існувала диктатура Чаушеску. 17 грудня 1989 р. В м. Тимішаарі була розстріляна мирна де­ монстрація. Ці події— початок революції. Чаушеску оголосив про введення надзвичайного стану та віддав наказ стріляти в демонстрантів. Це вже не могло зу­ пинити народного виступу, до якого приєдналася армія. Чаушеску разом з дружиною втекли, але були затримані й 25 грудня 1989 р. розстріляні. Влада перейшла до Фронту національного порятунку на чолі з Іоном Ілієску, якого 1992 р. обрали президентом. Створювалися політичні партії, впроваджувалися ринко­ ві відносини. Югославія Тут відбувалися дуже складні зміни, які супроводжували­ ся війнами і конфліктами. Югославія складалася з шести республік. 1991 р. Зі складу Югославії вийшли Боснія і Герцеговина, зго­ дом — Словенія, Хорватія і Македонія. Залишилися у складі єдиної держави Союзної Республіки Югославії Сербія і Чорногорія. Політику нової держави— Союзної Республіки Югославії — цілковито визначало сербське керівництво на чолі з-лідером Союзу комуністів Сербії, перейменованого на Соціалістичну партію Сербії, Слободаном Милошевйчем^У Югославії виявилося пере­ плетення національних, соціальних і релігійних проблем. Почалася громадянська війна, яка забрала життя сотень тисяч осіб, мільйони людей були переселені або стали бі­ женцями. Для врегулювання конфлікту використовують­ ся сили ООН і НАТО.

220

ПОЛЬЩА Встановлення комуністичного режиму Взимку 1944-1945 рр. Польщу було визволено від німецькофашистських окупантів Червоною Армією. Обстановка в Польщі була складною, бо в боротьбі за владу проти­ стояли дві політичні сили — Польський комітет націо­ нального визволення, підтримуваний СРСР, та Крайова рада народова, підтримувана польським емігрантським урядом. 28 червня 1945 р. Був створений коаліційний Тимчасовий уряд національної єдності, до якого ввійшли і представ­ ники емігрантського уряду С. Миколайчика (одержали 4 міністерських портфелі з 23). Основу уряду становили комуністи — члени Польської Робітничої партії (ПРП). Комуністи контролювали: армію, силові міністерства, в то­ му числі й Міністерство громадської безпеки. Коаліція — угода кількох політичних партій про утворення уряду з представників цих партій (коаліційний уряд). Заходи Тимчасового ураду національної єдності 1. Проведена аграрна реформа. Конфісковано володіння громадян Третього рейху та зрадників, а також землі по­ міщиків. Земля передавалася у трудову власність сільсь­ когосподарських робітників і малоземельних селян. Польські селяни отримали 6 млн 70 тис. га землі. Це забез­ печило підтримку народно-демократичного режиму з бо­ ку значної частини селян. Однак вона привела до зниження продуктивності праці та товарності сільського господарства. 2. Усі великі та середні підприємства стали державною влас­ ністю згідно з декретом про націоналізацію від 3 січня 1946 р. Наприкінці 1946 р. під контролем держави вже пе­ ребувало 11,4 тис. промислових підприємств, або 94%. 3. Під час грошової реформи і створення Національного банку приватні банки не змогли обміняти гроші й припи­ нили своє існування. Патріотичні сили Польщі продовжу­ вали боротьбу проти прорадянського режиму. У лавах національного підпілля боролося до 150 тис. осіб. Січень 1947 р. Відбулися вибори до першого післявоєнного польського парламенту — Законодавчого Сейму. Вважа­ ють, що вибори були сфальсифіковані. В результаті 80% голосів отримала ПРП (Польська Робітнича партія) прорадянської орієнтації. 221

Сейм прийняв “Малу Конституцію”. Було відновлено ін­ ститут президентства. Першим президентом Польської Республіки став Болеслав Берут. Розпочалися репресії проти опозиції. З уряду було витіснено опозиційних діячів. Жовтень 1947 р. С. Миколайчик мусив емігрувати за кордон, а створена ним Польська Селянська партія була роз­ громлена. Отже, у Польщі утворився політичний режим тоталітарного типу з монопольною владою ПОРП (Поль­ ської Об’єднаної Робітничої партії). 1948 р, ПОРП була утворена внаслідок злиття Польської Ро­ бітничої партії (ПРП) і Польської Соціалістичної партії (ПСП). Заходи комуністичного режиму .1. Формально Польща була багатопартійною, але головна роль у політичному житті належала ПОРП. 2. Насамперед було проведено чистку самої партії. До 1954 р. з ПОРП було виключено 155 тис. її членів. 3. У 1952 р. була ухвалена Конституція Польської Народної Республіки (ПНР), ліквідовано посаду президента, створе­ но колективний орган керівництва — Державну Раду. 4. Насаджувався культ “вірного соратника Й, Сталіна” Б. Берута. 5. Розпочалася ідеологізація науки і культури. 6. Щоб розправитися з католицькою церквою, яка мала ве­ ликий вплив у Польщі, був виданий декрет 9 лютого 1953 р., який підпорядкував внутрішнє життя Польщі світській владі. 7. Відбудова економіки здійснювалася на “планових” заса­ дах радянського зразка. б. Розпочалася індустріалізація країни. Шестирічним планом соціально-економічного розвитку країни на 1950-1955, рр. передбачалося будівництво 1425 вели­ ких підприємств. 9.. Значна увага приділялася розвиткові чорної металургії, енергетики, суднобудування, хімічної та вугільної про­ мисловості. 10. Проводилося кооперування села. Але сільське господар­ ство залишалося і далі дрібновласницьким. До 1955 р. було створено лише 10 тис. кооперативів, яким належало 9,2% загальної площі сільськогосподарських угідь. 11. Були повністю зруйновані підвалини ринкової економіки й остаточно формувалася адміністративно-командна система управління економікою. 222

Операція “Вісла” (квітень— липень 1947 р.) Березень 1947' р. Заступник міністра національної оборони Польщі генерал К. Сверчевський потрапив у засідку заго­ нів УПА і був убитий. Загибель генерала було використа­ но для боротьби з українським підпіллям. На засіданні Політбюро ЦК ПРП було ухвалено рішення про акцію “Вісла” — масове виселення українців з Посяння, Лемківщини, Холмщини, Підляшшя у західні та пів­ нічні райони Польщі. Ця акція здійснювалася силами спеціально створеної групи “Вісла” чисельністю 20 тис. осіб, якою командував генерал С. Моссор. Підрозділи Війська Польського оточували українські села і силою відправляли українців на нові місця прожи­ вання (було відправлено понад 140 тис. осіб). Тих, кого підозрювали у зв’язках з УПА, відправляли спо­ чатку до табору Явожно. У період з травня 1947 р. по січень 1949 р. через Явожно пройшло 3936 осіб, до 200 осіб загинуло від тортур і ви­ снаження. Акція “Вісла” мала на меті не тільки розгром УПА (було вбито 655, взято в полон 1466 вояків), а й ліквідацію ук­ раїнської національної меншини. У серпні 1990 р. сенат Республіки Польща виступив із спеціальною заявою, в якій засудив операцію “Вісла” в політичному і моральному плані.__________________________________ '• Кризи 50 - 80-х рр. 1956 р. — перша криза тоталітарної системи в Польщі. Урад пішов на перегляд трудових норм, розцінок, внаслідок чого прибутки робітників знизилися. Це стало приводом для виступу робітників на машинобудівному заводі у м. Познані. Робітники застрайкували. Страйк підтрима­ ли інші підприємства міста. Масова маніфестація пере­ росла у повстання. Повсталі штурмом узяли тюрму, звільнили в’язнів і захопили зброю охорони. Були атаковані будинки суду, прокуратури, місцевого комітету ПОРП, радіостанції та ін. Для придушення виступу були використані війська. За­ гинуло 74 особи, поранено понад 575 осіб, заарештовано 300.

223

У Польщі було розроблено план реформ “польського шляху до соціалізму”: 1. Дещо децентралізовано управління економікою. 2. Обмежено повноваження служб безпеки. 3. Пом’якшена цензура преси. 4. Взято курс на співіснування державної, кооперативної та приватної власності в сільському господарстві. 5. Розпочалося співробітництво з католицькою церквою. 6. Розпочався розвиток дрібного виробництва і приватної роздрібної торгівлі. Але наприкінці 50-х рр. реформи були згорнуті, поступово відбувалася реставрація попередньо­ го режиму. 1968 р. Протест студентів на заборону в столичному театрі інсценувати поеми “Дзяди”, в яких був нібито натяк на то­ дішні порядки в Польщі. Почався мітинг студентської мо­ лоді, який був розігнаний міліцією. 35 осіб було заарештова­ но. Студентів Варшави підтримали сгуДенти Любліна, По­ знані, Гданська. Влада силою придушила ці виступи: 2730 осіб було затримано; 688 осіб потрапили під слідство; 360 було заарештовано; багатьох викладачів вищих закладів освіти було звільнено з роботи. 14 грудня 1970 р. Розпочався страйк робітників судновер­ фей Гданська й Гдині у відповідь на підвищення цін. До протестів приєдналися робітники інших міст; Сили пра­ вопорядку застосували вогнепальну зброю проти демонст­ рантів у Гданську. Було вбито 44 особи, 1164 поранено. 1976 р. Масові виступи трудящих проти урядового рішення про підвищення цін на основні продукти харчування. До учасників виступів були застосовані репресії. 1980 р. У Польщі знову відбулися страйки проти рішення уряду підвищити ціни на/м’ясо. У страйках, що охопили всю країну, брали участь-робітники, селяни, студенти, службовці. На бік народу стала католицька церква. Створення “Солідарності” Масові виступи трудящих 1976 р. послугували поштов­ хом до створення комітету захисту робітників, який у 1977 р. був перетворений на Комітет громадського самоза­ хисту. У Краківському університеті створено студентський Ко­ мітет солідарності. Згодом такі комітети були створені

у навчальних закладах Варшави, Познані, Врацлава, Гданська та ін. Вересень 1979 р. Була заснована опозиційна організація Конфедерація незалежної Польщі. Серед робітників ство­ рювалися незалежні профспілки, які своєю метою прого­ лосили захист економічних, правових інтересів трудящих. Моральну підтримку незалежним профспілкам надавала католицька церква. 1980 р. Під час страйку проти підвищення цін на м’ясо у Гданську представники міжзаводських страйкових комі­ тетів ухвалили рішення про створення незалежної проф­ спілки “Солідарність”, на чолі якої став електрик гданської судноверфі Лех Валенса. 10 листопада 1980 р. Була офіційно зареєстрована нова неза­ лежна профспілка “Солідарність”, що перетворилася на громадсько-політичне об’єднання антикомуністичного спрямування, яке прагнуло повалити в Польщі соціаліс­ тичний лад. Осередки “Солідарності” створювалися по всій країні, че­ рез рік її лави зросли до 9,5 млн осіб. 1981 р. У Польщі був запроваджений військовий стан, забо­ ронено діяльність усіх опозиційних організацій, введено армійське патрулювання міст і сіл, встановлено військо­ вий контроль за роботою підприємств, усіх лідерів “Солі­ дарності” було заарештовано. 1982 р. Власті прийняли рішення про заборону “Солідар­ ності”, яка перейшла на нелегальний стан. Підпільні структури “Солідарності” отримали значну фінансову до­ помогу через закордонні представництва “Солідарності”. Військовий режим не зміг вирішити назрілих проблем. Невдоволення в країні наростало. Лех Валенса (народився 1943 р.) Один із лідерів незалежної профспілки “Солідарність” у 1980-1991 рр. Президент Польщі з грудня 1990 по 1995 рр. Лауреат Нобелівської премії миру 1983 р. Видний громадський і політичний діяч Польщі, один із східноєвропейських політиків, який з успіхом виступив проти комуністичної диктатури. Народився 29 вересня 1943 р. у селянській родині у с. По225.

пово. У 1961 р. закінчив профтехучилище. Працював електриком на судноверфі у Гданську: Вперше Л. Валенса активно брав участь у страйку 1970 р. Був обраний членом страйкового комітету. У нього було велике бажання стати лідером, мав прекрасні ораторські здібності,, прагнув вирішити конфлікти без кровопролиття. У 1976 р. Л. Валенса виступив на зборах робітників із кри­ тикою діяльності профспілок, які співпрацюють із уря­ дом. За це був звільнений з роботи за скороченням штатів. У 1980 р. Л. Валенса увійшов до групи, яка створила незалежні профспілки “Солідарність”. Його арештовува­ ли у 1981 р. Став відомий на весь світ. У Гданськ до Валенси при­ їжджали М. Тетчер і Дж. Буш старший. Його промову слухали конгресмени у Конгресі США, йому аплодувала Франція під час його візиту в цю країну. В 1983 р, одержав Нобелівську премію миру. У січні 1989 р. появився на телеекрані в дебатах із головою офіційних профспілок. Свого опонента Лех Валенса розгро­ мив повністю і став найпопулярнішим політиком. У грудні 1990 р. Лех Валенса був обраний президентом. На посаді президента популярність упала. Його звинува­ чувала у згортанні демократії, критикували за переоцінку своїх здібностей, за порушення Конституції. На президентських виборах 1995 р. одержав поразку. Новим президентом Польської Республіки став Олек­ сандр Кваснєвський. Л. Валенса зі своєю сім’єю проживає у Гданську, де побу­ дував новий дім на кошти, одержані від видання книг і читання лекцій на Заході. На ці самі кошти утримується Інститут ім. Валенси в Варшаві. На гонорар від Нобелів­ ської премії побудував поліклініку для суднобудівників у Гданську. Лех Валенса— глибоко релігійна людина, прекрасний сім’янин, у нього семеро дітей. У народі за малий зріст його називають “маленький капрал”, “маленький лицар”. Він “найзнаменитіший поляк кінця XX століття”. Під час “померанчевої революціі” приїзджав в Україну, на майдані Незалежності виступив із підтримкою спра­ ведливих вимог українського народу провести чесні пре­ зидентські вибори.

226

“Круглий стіл” 1989 р. і встановлення демократичного ладу 1988 р. Масові страйки в Польщі як відповідь на підвищення цін на продукти харчування і комунальні послуги. Керівництво ПОРП, її союзники Об’єднана Селянська партія та Демократична партія вирішили сісти за “Круг­ лий стіл” переговорів з участю “Солідарності”. 5 лютого— 6 квітня 1989 р. —■“круглий стіл.”. Були досягнуті домовленості: • щодо принципів майбутньої політичної та економічної системи; • щодо легалізації всіх політичних об’єднань у країні, в тому числі й “Солідарності”; • -* • що зміни в суспільстві відбуватимуться мирно; • про відновлення влади президента; • про відродження двопалатного парламенту; • щоб провести вільні демократичні вибори. На виборах 1989 р. ПОРП зазнала поразки. Перемогу здо­ була “Солідарність”, яка в Сенаті завоювала 99 місць із 100. Уряд сформував Тадеуш Мазовецький від “Солідарності”. 3 19 липня 1989 р. по 9 грудня 1990 р. президентом Польщі був Войцех Ярузельський. Грудень 1989 р.. Було прийнято нову Конституцію, яка відно­ вила попередню назву держави — Республіка Польща. Листопад — грудень 1990 р. На президентських виборах пе­ ремогу здобув Л. Ваденса. Висновок “Солідарність” взяла курс на будівництво парламентської демократії та перехід до ринкової економіки.________ Економічні реформи Уряд Т. Мазовецького вдався до “шокової терапії” —' швидких, радикальних методів оздоровлення економіки. Реформи були розроблені міністром фінансів. Л. Бальцеровичем. 1. Повністю скасовано контроль над цінами. 2. Введено вільну торгівлю. 3. Заморожено заробітну плату бюджетнйкам. 4. Значна увага приділялася розвиткові дрібного та серед­ нього бізнесу. 5. Проводиться приватизація державного сектора. 6. Держава припинила надавати дотації збитковим підпри­ ємствам. 227

7. На державних мідних шахтах, суднобудівних верф’ях запроваджувалися новітні технології. 8. Національний банк країни став незалежним від уряду. 9. Відбулася комерціалізація банків. 10. З 1992 р. у Польщі було призупинено падіння вироб­ ництва ірозпочалося його зростання. 11. Західні країни надали Польщі кредити. Наслідки 1. Значно зросли ціни. 2. Обсяг промислового виробництва знизився на 23%. 3. 40% промислових підприємств опинилися на межі бан­ крутства. 4. Наприкінці. 1990 р. безробіття зросло до 1,2 млн осіб. 5. Відбулося скорочення споживання та падіння життєвого рівня населення. 6. Майже 2 млн осіб започаткували власний бізнес. 7. Активізувалася інвестиційна діяльність. 8. Зросла зовнішня торгівля. Висновки 1. “Шокова терапія” спочатку призвела до значного погір­ шення життя населення. Однак поступово країна виходи­ ла з кризи. Ринок поповнювався товарами, ціни на них зменшувалися, а доходи населення зростали. Поступово підвищувався життєвий рівень населення. 2. Внаслідок незадоволення населення на парламентських виборах 1993 р. перемогу здобули діві сили. 3. На виборах 1995 р. більшість виборців (51,7% ) надали пе­ ревагу кандидату лівих сил А. Кваснєвському. Після президентських виборів 1995 р. реформи в Польщі продовжуються, але посилюється соціальний захист насе­ лення. 1. Триває ііроцес приватизації і закриття нерентабельних фірм. 2. У країні з’явився середній клас (15% населення) з місячним доходом від 800 до 1500 доларів на сім’ю з чотирьох осіб. 3. На середину 1996 р; середня зарплата дорівнювала 335 до­ ларів. Приріст валового внутрішнього продукту в Польщі становив: 1992 р.,— 2,6%, 1993 р. — 3,8%, 1994 р. — 6%, 1995 р. — 5,5%. 228

• • • • •

Сьогодні зусилля польського ураду спрямовані на: завершення приватизації та демонополізації енергети­ ки і телекомунікацій; реконструктуризацію важкої промисловості; всебічну підтримку дрібного і середнього бізнесу; активізацію інвестиційної діяльності; на дальше зростання життєвого рівня життя населення.

Висновки 1. Сьогодні Польща подолала економічну кризу і розвива­ ється успішно. 2. Західні держави списали 2/3 боргів Польщі за її внесок у розвиток демократичних процесів у Східній Європі. 3. У 1999 р. Польща вступила до НАТО. 4. 8 жовтня 2000 р. президент О. Кваснєвський, за якого де­ мократична Польща досягла значних успіхів у зовнішній і внутрішній політиці, був переобраний на другий термін. 5. 1 травня 2004 р. Польща стала повноправним членом Європейського Союзу. Жовтень 2005 р. Перемогу на президентських виборах одер­ жав мер Варшави Лех Качинський— один із лідерів кон­ сервативної партії “Право і справедливість”. Народився 1949 р., разом з братом-блйзнюком займався політикою в роки становлення “Солідарності”. Виступає за мораль­ не відродження польської нації, за повернення до старих католицьких цінностей. Відносини України й Польщі 2 грудня 1991 р. Польща стала першою країною у світі, яка визнала незалежність України. Травень 1992 р. Підписано договори між Україною і Респуб­ лікою Польща “Про добросусідство, дружні відносини і співробітництво”. Згодом підписано польсько-українську угоду про співро­ бітництво у військовій галузі, цілу низку угод в економіч­ ній і культурній сферах. Червень 1996р. Візит президента України Л. Кучми до Польщі. Травень 1997 р. Візит президента Польщі О. Кваснсвоького в Україну. Після цих візитів українсько-польські стосунки вийшли на новий рівень стратегічного партнерства.

229

1997 р. Президенти Польщі й.України підписали спільну зая­ ву “До порозуміння та єднання”. Українська сторона офіційно вибачилася: • за сталінські репресії проти поляків; • за антипольські дії УПА; • за повоєнну депортацію поляків. Польська сторона вибачилася: • з а операцію “Вісла”; • за депортацію українців. , Цольща й Україна активно співпрацюють у загальноєв­ ропейських структурах. ііольща — важливий торговий партнер України. Зростає товарообіг між двома країнами. Президент Л. Кучма був нагороджений вищою польською нагородою орденом Білого Орла, а президент Польщі О. Кваснєвський — ви­ щою українською нагородою орденом князя Ярослава Мудрого. Співпраця Польщі й України: З липня 2000 р. миротворчу місію у Косово (Югославія) ак. тивно здійснював українсько-польський батальйон. З 2003 р. в Іраку українські миротворці приєдналися до.польського військового контингенту в цій країні. Щороку майже 200 тис. громадян України влаштовуються у Польщі на тимчасову роботу. Листопад— грудень 2004р. О. Кваснєвський тричі приїзджав з миротворчою місією в Україну під час “помаранчевої революції”,______________________ _______________ Керівники Польщі у післявоєнний час Час перебування при владі

—Прізвища керівників держави

1948-1952 рр.

Першим післявоєнним президентом був генсек ЦК ПОРП Болеслав Берут — прихильник ста­ лінської моделі розвитку суспільства.

1952 р.

Ліквідовано інститут президентства. Б. Берут зберіг за собою владу, будучи Головою ЦК ПОРП, а з березня 1954 р. по 1956 р. — перший секретар ЦК ПОРП.

4

Жовтень Першим секретарем ЦК ПОРП і лідером дер­ 1956 р. — жави був Владислав Гомілка. грудень 1970 р. 230

Час перебування Прізвища керівників держави при владі Першим секретарем ЦК ПОРП 20 грудня 1970 р. — 6 ве­ був Едвард Герек. ресня 1980 р. Жовтень Першим секретарем ЦК ПОРП був Войцех Ярузельський. 1981 р. — 29 липня 1989 р. Войцех Ярузельський — президент Польщі. 19 липня 1989 р.— 9 ірудня 1990 р. Президентом Польщі був Лех Валенса. Грудень 1990 р. — лис­ топад 1995 р. Президентом Польщі був Олександр Грудень Кваснєвський. 1995 р. — жовтень 2005 р. 3 грудня 2005 р. Президентом Польщі став Лех Качинський — один із лідерів консервативнбї партії “Право і справедливість”. ЧЕХО-СЛОВАЧЧИНА, ЧЕСЬКА ТА СЛОВАЦЬКА РЕСПУБЛІКИ Встановлення комуністичного режиму після Другої світової війни 1945 р. Була звільнена від нацистських окупантів територія Чехо-Словаччщш, Березень 1945 р. Був створений Національний фронт чехів і словаків, до якого входили 4 чеські і 2 словацькі партії та . різноманітні громадські організації. Програма Національного фронту передбачала: 1. Остаточне визволення країни від гітлерівців. 2. Запровадження національного управління. 3. Передачу землі селянам. 4. Забезпечення широких демократичних прав і свобод. 5. Рішуче викорінення фашизму. Був створений коаліційний уряд, який існував у 1946 -1948 рр. Президентом країни обрано Е. Бенеша. 231

Заходи коаліційного уряду: 1. Було націоналізовано 10 тис. промислових підприємств, які належали німецьким та тим власникам, що співробіт­ ничали з фашистами. 2. Націоналізовано банки та страхові компанії. 3. Розпочалася аграрна реформа: • були конфісковані землі німецьких власників і тих, хто співробітничав з фашистами; • було ліквідовано велике поміщицьке землеволодіння; • ділянки землі розміром 8-13 га передавалися малозе­ мельним і безземельним селянам. 4. Було проведено грошову реформу. 5. Було запроваджено прогресивне оподаткування. Травень 1946 р. Було проведено вибори до Установчих збо­ рів, внаслідок яких комуністи отримали 38% годосів. Уряд очолив К. Готвальд, а з 26 міністерських крісел 9 посіли комуністи; Почалася боротьба між політичними партіями за вибір подальших шляхів розвитку країни. Політичні партії, підтримувані президентом Е. Бенешем, орієнтувалися на Захід і виступали за прийняття “плану Маршалла”. Кому­ ністи та їхні союзники орієнтувалися на СРСР. 20 лютого 1948 р. Міністри від партій ліберального табору вийшли зі складу уряду. В країні виникла урядова криза. Не бажаючи розв’язання в країні громадянської війни, президент Е. Бенеш погодився на новий склад уряду, в якому більшість становили комуністи. Е. Бенеш подав у відставку. Президентом Чехо-Словаччйни став лідер ко­ муністів Клемент Готвальд. Новий уряд очолив комуніст А.Запотоцький. Після лютневих подій 1948 р. Комуністична партія Чехо-Словаччини взяла курс на побудову соціалізму. 1. Здійснено націоналізацію середніх підприємств. 2. У країні почалися репресії, чистки. 3. Ринкова система господарювання була зруйнована. 4. Приватна власність була знищена. 5. Економіка стала планово-розподільчою. "6, Запроваджувалася практика виконання п’ятирічних планів. 7. Значна увага приділялася розвитку важкої індустрії. 8. У сільському господарстві проводилося виробниче коопе­ рування. 9. У країні залишилась багатопартійна система при збереженні керівної ролі Комуністичної партії Чехо-Словаччини. 232

Події 1968 р. Причини подій 1968 р.: • значні економічні труднощі; , • зменшення обсягу національного доходу; • різке відставання в економічному розвитку вщ країн Заходу; • невдоволення тоталітарним режимом; • відсутність громадянських прав і свобод. Становище в країні напередодні подій 1968 р. Від середини 60-х рр. у країні почала здійснюватися еконо­ мічна реформа, що передбачала: • часткове введення ринкових відносин при збереженні центральних органів управління; • розширення прав підприємств; • стимулювання ініціативи підприємств. Було розуміння необхідності політичного реформування суспільства реформаторами, яких очолив перший секретар ЦК Комуністичної партії Чехо-Словаччини О. Дубчек. Ідеї реформаторів були викладені в “Програмі дій”, прийня­ тій на Квітневому пленумі ЦК КПЧ 1968 р.: » Вирішено йти до ринку та демократії. • Намічено відмовитися від командно-адміністративних методів керівництва країною. • Було відмінено ідеологічні обмеження на радіо, в пресі, на телебаченні. • Почалася загальнонаціональна дискусія про шляхи розвитку країни. • Створювалися неформальні суспільно-політичні орга­ нізації. Ці події ввійшли в історію як "Празька весна”. “Празька вес­ на” — це спроба реформування суспільства, “побудова демо­ кратичного соціалізму з людським обличчям”. Розгортання подій 1968 р. СРСР вбачав реальну загроЗу соціалізму і вирішив силою за­ душити опозицію в Чехо-Словаччині. У ніч на 21 серпня 1968 р. до Чехо-Словаччини вторглисй вій­ ська п’яти держав Організації Варшавського договору — СРСР, Польщі, Угорщини, Болгарії та НДР. СРСР від­ правив до Чехо-Словаччини 124 тис. солдатів і офіцерів, на озброєнні яких було до 500 танків. О. Дубчека та інших членів Комуністичної партії Чехо-Словаччини було заарештовано і відправлено до Москви. 233

0 . Дубчека на посту першого секретаря ЦК КПЧ замінив Г. Гусак, який був при владі до 1989 р. Він згорнув розпо­ чаті реформи, вів боротьбу з опозицією, проводив чистку в партії._________________________________________ Окупація Чехо-Словаччини мала негативний резонанс у світі: 1. Чехословацьке питання обговорювала Рада Безпеки ООН, але рішення не було прийнято через право “вето” СРСР. 2. Засудила вторгнення в Чехо-Словаччину генеральна Рада Соціалістичного Інтернаціоналу “як чисто агресивний акт”. 3: Проти окупації Чехо-Словаччини висловилися і соціаліс­ тичні країни — Албанія, Румунія, Югославія. 4. Навіть у СРСР 6 дисидентів 25 серпня 1968 р. провели де­ монстрацію протесту на Красній Площі в Москві. Висновок “Празька весна” залишилася в історії як символ онов­ лення в післявоєнній історії Східної Європи. “ОКСАМИТОВА РЕВОЛЮЦІЯ” 1989 р. І ВІДНОВЛЕННЯ ДЕМОКРАТИЧНОГО ЛАДУ Передумови революції: 1. Перебудова в СРСР. 2. Відсутність авторитету правлячої КПЧ, яка постійно опи­ ралася на репресивні органи. 3. Загострення кризових явищ у другій половині 80-х рр. 4. Розгортання дисидентського руху. Причини "оксамитової революції” 1989 р.: . 1. Застійні явища в економіці^ 2. Прискорення процесу відставання від розвинених країн Заходу. 3. Прірва між народом та керівною партійно-державною номенклатурою. 4. Відсутність свобод і прав людини. 5. Ідеологічний тиск КПК. 6. Політичні репресії. , ' 7. Придушення будь-якого інакомислення. Серпень 1988 р. У зв’язку з 20-річчям вторгнення союз­ них військ у Чехо-Словаччині проходили мітинги, де­ монстрації. До весни 1989 р. Мітинги і демонстрації не припинялися. 234

17 листопада 1989 р. Жорстокі розправа органів правопо• рядку з демонстрацією молоді в міжнародний день сту­ дентів. Молодь вимагала радикальних реформ у країні та закликала до страйку. 19 листопада 1989 р. Був створений “Громадський форум” — патріотичний, демократичний фронт на чолі з В. Гавелом, що заснований “Хартією 77” (правозахисною організа­ цією, створеною у 1977 р.), який підтримав вимоги студен­ тів і зажадав відставки партійного керівництва. Почалися мирні демонстрації робітників, інтелігенції,.молоді; 25 листопада 1989 р. Під тиском громадської думКи партійна . верхівка на чолі з Г. Гусаком пішла у відставку. ЗОлистопада 1989 р. Федеральні збори Чехо-Словаччини від­ мінили статтю 4 Конституції про керівну і спрямовуючу роль КПЧ. Грудень 1989 р. Було сформовано уряд національної згоди. Наприкінці грудня 1989 р. На виборах до Федеральних зборів перемогу здобули “Громадський форум” — патріотичний, демократичний фронт, який об’єднав противників кому­ ністичного режиму, та “Громадськість проти насильст­ ва” — демократична організація Словаччини. Головою Федеральних зборів обрали О. Дубчека, лідера “Празької весни”. Президентом Чехо-Словаччини було обрано колишнього дисидента, драматурга Вацлава Гавела. Чехо-Словаччина рішуче стала на цілях демократичних пе­ ретворень, 1991 р. Був прийнятий закон про протизаконність комуні­ стичного режиму. Він вимагав очищення державних орга­ нів влади, армії, поліції від колишніх співробітників держбезпеки, а також від їхніх інформаторів та партійних функціонерів, починаючи від секретаря райкому і вище. Висновок АнтитоталітарНа, демократична революція завершилася мирно, без кровопролиття, за що й отримала назву “окса. митова”. У Чехо-Словйччині розпочалися ринкові перетворення: 1. Розпочато поетапну приватизацію. 2. Запроваджено конвертованість грошової одиниці— крони. 3. Громадянам поверталося майно, відібране чи конфіско­ ване за комуністичного режиму. 235

4. Реформування економіки, відбувалося зі збереженням На­ дійних соціальних гарантій. 5. Проводились рішучі дії, щоб зуішнити інфляцію та стабілі­ зувати крону. Висновки 1. Реформи відбувалися швидко й ефективно. 2. Не допущено зниження життєвого рівня населення.' 3. Уже з 1992 р. почалося пожвавлення промислового вироб­ ництва. 4. Значно зріс товарообіг1та експорт товіару до розвинених країн._________. ____ ______, '• . _______ .. ВІДНОВЛЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ ЧЕСЬКОЇ ТА СЛОВАЦЬКОЇ РЕСПУБЛІК Причини розпаду Чехо-Словаччини: • різний рівень економічного розвитку; • різні історичні долі народів; • утиски Словаччини в тоталітарній системі; • розбіжності в поглядах словацьких і чеських політич­ них сил щодо шляхів розвитку; • прагнення Словаччини до повної незалежності; • економічні суперечності між двома республіками. Червень 1992 р. Керівництво Чеської та Словацької респуб­ лік прийняли узгоджене рішення про поділ Чехо-Словач­ чини на дві суверенні держави.’ Восени 1992 р. Федеральні збори прийняли засади поділу країни: ./ • Все федеральне майно^розділялося в пропорції 2 до 1. • Дві частини відходили до Чехії, а одна — до Словаччини'відповідно до чисельності населення. 31 січня 1993 р. на карті Європи з’явилися дві нові самостійні суверенні держави — Чеська і Словацька республіки. В обох державах були проведені президентські вибори. Президентом Чеської республіки став В. Гавел, переобра­ ний на другий, термін у 1998 р., у 2003 р. його замінив В. Клаус. Президентом Словацької республіки став М. Ковач, якого на виборах у 1999 р. замінив Р. Шустер. Висновки 1. Поділ Чехо-Словаччини на дві держави відбувся цивілізо­ вано, безболісно, що гарантувало сприятливий розвиток у майбутньому кожної держави. 236

2. Обидві республіки взяли курс на “повернення” до Євро­ пи, стали членами Ради Європи, прийняті в ООН. 3. У 1999 р. Чехія прийнята в НАТО. 4. З 1 травня 2004 р. обидві республіки стали повноправними членами ЄС.________ __________ 5_______________ Вацлав Гавел (народився 1936 р.) Дисидент, один із лідерів правозахисного руху в ЧехоСловаччині, чеський 'драматург, у 1989 - 1992 рр. — президент Чехо-Словаччини, а в 1993-2003 рр. — прези­ дент Чехії. Народився 5 жовтня 1936 р. в сім’ї підприємця-мільйонера. Все своє майно батько втратив після 1948 р. внаслідок соціалістичних перетворень. В. Гавел влаштувався працівником сцени в одному з пра­ зьких театрів, а в 1966 р. йому вдалося заочно закінчити Академію мистецтв. На політичну арену В. Гавел вийшов у період “Празької весни”. 4 квітня 1968 р. в одній із газет надрукував статтю, в якій закликав до створення політичної опозиції, без якої не­ можливі ніякі реформи. Він став одним із організаторів опозиційного клубу, активних безпартійних. Після придушення “Празької весни” Гавел неодноразово арештовувався, просидів у тюрмах до 5 років. Останні 9 місяців відсидів у 1989 р. напередодні обрання прези­ дентом. У 1976 р. брав активну участь у написанні відомого звер­ нення діячів культури і науки до чехословацького уряду “Хартщ-77”. Офіційні власті називали Вацлава Гавела агентом імперіа­ лізму. Він продовжував боротьбу, брав участь у демонст­ раціях протесту, писав статті в збірниках “самвидаву”, друкував свої твори за кордоном, давав свої матеріали ра­ діостанціям “Бі-бі-сі”, “Голос Америки”, “Вільна Європа”. Працював вантажником на заводі, іншої роботи знайти не міг. Багато писав літературних творів, які друкувалися' за кордоном, і світ визнав великий талант Вацлава. Він був нагороджений багатьма міжнародними преміями за внесок в європейську літературу: 1968 р. — одержав Державну премію Австрії; 1986 р — премію Еразма Роттердамського; 237

1989 р. — премію миру західнонімецьких книготорговців; 1989 р. — В. Гавел очолив “Громадський'форум”. 29 грудня 1989 р. Федеральні збори одноголосно обрали Гавела президентом країни. Він відмінив цензуру, деполі­ тизував армію і правоохоронні органи, зняв обмеження на створення політичних партій, клубів. Громадяни діст­ али можливість вільно виїжджати з країни. Багато зробив для демократизації країни, для успішного проведення ринкових реформ, для розвитку міжнародних відносин, сприяв цивілізованому поділу Чехо-Словаччинй на Чеську і Словацьку республіки. Відносини з Україною Україна однією з перших визнала Словацьку республіку. 1993 р. Словацька республіка й Україна підписано Договір про добросусідство, дружні відносини і співробітництво. Укладено понад 100 різних міждержавних, міжурядових та міжвідомчій угод. До України, зі Словацької республіки експортується про­ дукція машинобудування, товари широкого вжитку. Україна експортує до Словацької республіки сировину, електроенергію, мінеральні добрива, напівфабрикати. Успішне співробітництво в галузі туризму. Чесько-українські стосунки розвиваються на основі Дого­ вору про дружні відносини і співробітництво від 26 квітня 1995 р. Відносини України з Чеською та Словацькою республіка­ ми дружні та стабільні. Розвиваються економічні та культурні зв’язки. Розвитко­ ві співпраці України з обома.республіками в економічній і.гуманітарній сферах сприяють регулярні зустрічі .прези­ дентів і прем’ер-міністрів країн. Близько 200 тис. громадян України працюють тимчасово в Чеській республіці, у (Словацькій;—майже 35 тис. Згідно з переписом населення у 2001 р. у Чехії проживає близько 8,5 тис. українців, у Словаччині близько 159 тис. (24 тис. визнали себе русинами). Більшість словацьких українців є прихильниками греко-католицької церкви. Активно діють різноманітні українські організації, куль­ турні центри, підтримуються тісні зв’язки із Закарпат­ ською областю. 238

Чеська республіка Після поділу Чехо-Словаччини на дві суверенні держави (з 1 січня 1993 р.) Чеська республіка домоглася міжнарод­ ного визнання, стала членом ООН, Ради Європи, першою з посткомуністичних країн стала членом Організації еко­ номічного Співробітництва й Розвитку (ОЕСР), є членом НАТО (з 1 березня 1999 р.), членом ЄС (з 2004 р.). У країні успішно проводяться реформи, відбувається еко­ номічне зростання, існують високі соціальні стандарти. В Чеській республіці — політична стабільність, що сприяє припливу іноземних інвестицій в різні галузі економіки, транспорт і зв’язок. Найбільшими інвесторами є ФРН, Ні­ дерланди, Швейцарія, Франція, Австрія, СІНА. Словацька республіка Словацька республіка з’явилася на карті Європи з 1 січня 1993 р. і була визнана більшістю країн світу. Становлення республіки відбувалося за умов економічних перетворень, що розпочалися ще в Чехо-Словаччині. В республіці були проведені приватизація, структурна перебудова проми­ словості. Досить гострою залишалася проблема угорської менши­ ни (близько 600 тис. осіб), що мешкає в південних районах Словаччини. У країні ведеться боротьба з організованою злочинністю, корупцією в державному апараті, значна увага приділя­ ється соціальним гарантіям громадян. Гарантом політич­ ної стабільності Словацької республіки, зорієнтованої на інтеграцію в європейські структури, є президент Рудольф Шусгер, лідер Партії громадянської згоди, обраний у 1999 р. УГОРЩИНА Встановлення комуністичного режиму. Грудень 1944 р. У зайнятому радянськими військами м. Дебрецені було створено коаліційний Угорський національний фронт ' незалежності. До нього ввійшли різні партії (Партія Дріб­ них .сільських господарів, угорська Комуністична партія, Соціал-демократична партія Угорщини, Національна се­ лянська партія, партії буржуазно-демократичного спряму­ вання) та профспілки. 239

На виборах до тимчасового парламенту партії Націо­ нального фронту одержали більшість мандатів. 22 грудня 1944 р. Новий парламент створив національний уряд, який очолив Бела Міклош. 28 грудня 1944 р. Уряд Міклоша оголосив війну Німеччині. Листопад 1945 р. Були проведені парламентські вибори. На виборах блок буржуазно-демократичних партій одержав 57% голосів, комуністи — 17 %, соціал-демократи — 17,4%. Був сформований новий коаліційний уряд, у якому буржуазно-демократичні партії отримали 9 міністерських порт­ фелів, комуністи — 4, соціал-демократи —;4, національна селянська партія — 1; Комуністи контролювали головні міністерські посади: внутрішніх справ, транспорту, промисловості, правосуддя. Розпочалися соціально-демократичні перетворення. 1 лютого 1946 р. було скасовано монархію і проголошено республіку, засновано посаду президента. Заходи уряду 1. Було розпущено військові організації та поліцію угор­ ських фашистів, їх майно підлягало конфіскації. 2. Була проведена аграрна реформа, внаслідок якої землі фашистських керівників та військових злочинців конфі•сковувалися, а великі та середні маєтки викуповували. 3. 58% землі було розділено серед 642 тис. безземельних і ма­ лоземельних селян, які отримали наділи до 3 га. Понад 1,3 мдн га цих земель залишилося в руках держави. На них створювалися державні підприємства. 4. У грудні 1946 р. уряд прийняв декрет про перехід у держав­ не управління 14 найбільших підприємств важкої проми­ словості. 5. На початку 1947 р. були розгромлені буржуазно-демократичні партії внаслідрк сфабрикованої справи про антиреспубліканський заколот проти угорського суспільства. 6. У серпні 1947 р. на парламентських виборах більшість здобули комуністи, внаслідок обіцянок народу поліпшити життя.

240

Початок будівпицтва соціалізму за радянським зразком 1. У 1948 р. було створено єдину правлячу партію — Угор­ ську партію трудящих (УПТ) на чолі з М. Ракоші — шляхом об’єднання комуністичної партії з сощал-демократичною. 2. Прийнято закон про націоналізацію банків і великих під­ приємств. До 1949 р. було націоналізовано 90% промисло­ вості, вугільні шахти та електростанції, фінанси, значна частина торгівлі. 3. У 1949 р. прийнято Конституцію Угорщини, за якою було ліквідовано посаду президента і запроваджено колегіаль­ ний орган — Верховну Раду. 4. Формувався культ особи М. Ракоші. 5. У країні посилилися репресії. За період 1949-1956 рр. в кріаїні зазнали репресій понад 100 тис. осіб. 6. Ліквідовано місцеве самоврядування і запроваджено систему Рад. 7. Розпочалася насильницька колективізація селянства. До початку 1955 р. 20% всієї орної землі оброблялося сільсь­ когосподарськими кооперативами, а ще 12% — державни­ ми сільськими господарствами. 8. Розпочалася індустріалізація країни. Будувалися металур­ гійні та алюмінієві комбінати, машинобудівні заводи, електростанції. 9. Посилилися адміністративно-командні методи управ­ ління економікою і всім життям суспільства, які запрова­ джувалися під безпосереднім впливом сталінського керівництва СРСР. У Революція 1956 р. Передумови революції: 1. Без глибокого аналізу та врахування господарських мож­ ливостей, внутрішньої ситуації в країні були встановлені . надмірно завищені планові завдання, які не виконувалися і становили серйозну помилку у керівництві країною. 2. Внаслідок проведення індустріалізації в народному гос­ подарстві з’явилися глибокі диспропорції, що призвело до відставання інших галузей промисловості, особливо' лег­ кої та харчової. 3. Під час проведення насильницької колективізації всіляко форсувалися темпи колективізації, порушувався принцип добровільності.

241

4. Усе це несприятливо позначалося на загальному економіч­ ному становищі, матеріальному забезпеченні трудящих. Відбувалося зниження життєвого рівня населення, знизи­ лася реальна заробітна плата робітників та службовців. 5. Проводилися необгрунтовані репресії в країні та й всере­ дині самої УПТ, різноманітні судово-адміністративні пе­ реслідування. Причини революції: 1. Криза командно-адміністративної моделі розвитку за ра­ дянським зразком, її невідповідність угорським реаліям. 2. Невдоволення народних мас встановленням у країні тота­ літарної системи радянського зразка. 3. Прагнення національної незалежності та демократизації країни. 4. Невдоволення народних мас соціалістичними перетво­ реннями в країні, проведенням форсованої індустріаліза­ ції та насильницької колективізації, знищенням приватної власності. 5. Незадоволення зниженням життєвого рівня населення. 6. Вплив антитоталітарних виступів у Польщі в 1956 р. Характер революції: народно-демократична. Рушійні сили революції: творча інтелігенція, студенти, робіт­ ники. Завдання революції: 1. Ліквідувати тоталітарну систему радянського зразка. 2. Ліквідувати командно-адміністративну систему. 3. Побудувати демократичний, національний соціалізм.. Події, які відбувалися напередодні революції: Липень 1953 р. Прем’єр-міністром Угорщини став Імре Надь, який розпочав реформи і деяку лібералізацію режиму: • розпочато реабілітацію незаконно засуджених; • ліквідовуються концтабори; • знижено темпи колективізації селян і дозволено вихід селян з колгоспів; • скорочено капіталовкладення у важку промисловість; • розпочалося прискорення розвитку тих галузей проми­ словості, які виробляли товари масового споживання; • було знижено податки і норми обов’язкових поставок сільськогосподарської продукції. У квітні 1955 р. І. Надь був звільнений з поста прем’єра. Листопад 1955 р. І. Надя виключили з рядів УПТ. 1956 р. Після XX з’зду КПРС до Угорщини прибув А. Мікоян. М. Ракопгі був усунений з поста першого 242

секретаря Угорської партії трудящих. На його місце був обраний Е. Гере. Привід до революції: припинення в Угорищні демонтажу то­ талітарного режиму після усунення І. Надя; наростання кризи і невдоволення народних мас. Початок та перебіг революції: 23 жовтня 1956 р. Студенти вийшли на масову демонстрацію з вимогами: • повернення І. Надя на посаду глави держави і продов­ ження реформ; • вільні вибори до парламенту на багатопартійній основі; • свобода слова і друку. Мирна демонстрація студентів переросла у повстання, бо за­ гони органів безпеки відкрили вогонь по демонстрантах. Керівництво країни було налякане подіями і І. Надь був по­ вернутий на посаду прем’єр-міністра. За допомогою ра­ дянських військових частин, розташованих в Угорщині, повстання частково було припинено. 29 жовтня 1956 р. На площі перед парламентом зібрався 10-тисячний, натовп мирних людей, вимагаючи усунення Е. Гере. По демонстрантах був відкритий вогонь. Вбито 820 осіб. У країні розпочалася революційна боротьба. На місцях виникали революційні органи влади. . .Радянське керівництво усунуло Е. Герека від влади. Угор­ ську партію трудящих очолив Янош Кадар. Усунення Е. Гере було сприйнято в Угорщині як велику перемогу реформаторських сил. Уряд І. Надя почав здійснення реформ. 1. Уряд реорганізовується на багатопартійній коаліційній основі. 2. Оголосив про припинення вогню. 3. Розпочалося визнання революційних органів влади на місцях. 4. Прийнято рішення про. виведення радянських військ із Бу­ дапешта. 5. Оголошено про вихід Угорщини з ОВД (Організації Вар­ шавського Договору) і прийняття нею статусу нейтраль­ ної держави. Радянське, керівництво вирішило силою задушити рево­ люцію в Угорщині. Для здійснення цього задуму було розроблено операцію “Вихор” і створено 60-тисячне угру­ повання радянських військ.

243

9

Створено паралельний Тимчасовий революційний робітни­ чо-селянський уряд Угорщини на чолі з Я. Кадаром, який “запросив” до країни радянські війська для придушення революції та повалення уряду І. Надя. 4 листопада 1956 р. Радянські війська розпочали наступ на . Угорщину. Уряд І. Надя був заарештований. На захист революції піднялися народні маси. Збройна боротьба три­ вала до 11 листопада 1956 р. Сили були нерівні: загинуло 2,5 тис. повстанців, поранено 19 тис. Втрати радянських військ: 1,6 тис. убито, 2 тис. поранено. Наслідки революції 1. Революція зазнала поразки. 2. До кінця 1956 р. країну залишило понад 170 тисі осіб. 3. Велася розправа з учасниками революційних подій: • понад 300 осіб засуджено до смертної кари; • 16 тис. осіб засуджено до різних термінів ув’язнення; • був страчений І. Надь. 4. На десятки років запанував режим Я. Кадара, який очо­ лив комуністичну партію, що дістала назву Угорська со­ ціалістична робітнича партія (УСРП). Улітку 1989 р. Верховний суд Угорщини повністю виправдав І. Надя та його сподвижників і відбулося урочисте перёзаховання їхніх, останків на площі Героїв у центрі Будапешта. Відгуки на угорську революцію у світі 1. Повстанців підтримала міжнародна громадськість. 2. Генеральна Асамблея ООН у листопаді 1956 р. вимагала від СРСР припинити аїресію. Режим Я; Кадара (1956-1988 рр!) Я. Кадар був змушений піти на деякі ліберальні реформи.. 1. У політичній сфері: • переглянуто методи будівництва соціалізму; • розпочато реабілітацію політичних діячів, які були ре­ пресовані в період “культу особи” М. Ракоші; • у виборчій системі запроваджено принцип висування не одного, а кількох кандидатів, відкликання їх за вимо­ гою виборців. 244

2. Економічні реформи: • змінилися методи планування та управління; • розширилася самостійність підприємств; • запроваджено госйрозрахунок; • процвітав дрібнотоварний приватний сектор (місцеві промисли, переробка сільськогосподарської продукції); • процес розширення приватного сектору, який виробляв 50%ВВП; • у промисловості розвивалися ті галузі, які використову­ вали новітню технологію (оптику, електроніку, точну механіку); • дотримання принципу добровільності при створенні сільськогосподарських кооперативів; • стимулювання експорту сільськогосподарської продукції. 3. У соціальній сфері: • вжито заходів для поліпшення життєвих умов трудящих; • запроваджено пенсії для членів кооперативів; • запроваджена матеріальна зацікавленість від результатів праці робітників. Режим Я. Кадара — це режим “ліберального комунізму”. З другої половини 80-х рр. розпочалося поглиблення кризо­ вих явищ у суспільстві. Революційні перетворення 1988 -1990 рр. Причини революційних перетворень 1. Криза економіки і всього суспільно-політичного життя Угорщини. 2. Банкрутство соціалістичної системи господарювання. 3. Спад життєвого рівня населення (неодноразово підвищу­ валися ціни, скорочувалася зарплата тощо). 4. Масове невдоволення існуючими порядками. 5. Велика зовнішня заборгованість (у 1989 р. 20 млрд дола­ рів). Демократичні перетворення розпочалися в Угорщині у 1988 р. 1988р. Конференція Угорської соціалістичної робітничої партії критично оцінила свою діяльність і визнала необ­ хідність проведення реформ. Я. Кадар, який три десятиліття очолював партію, добро. вільно пішов у відставку. На арену виходили опозиційні сили. Наприкінці 1988 р. В країні діяло понад 40 політичних партій і рухів. Відбувся “круглий стіл”, на якому УСРП відмови­ лася від монополії на владу. 245

1989 р. Державні збори після проміжних парламентських ви­ борів поповнилися'опозицією. Парламент прийняв низку демократичних законів: • про свободу мітингів та зборів; • про пресу; • про право на страйки; • про заснування конституційного суду і посади прези­ дента. 1989 р. УСРП саморозпустилася і проголосила створення но­ вої Угорської соціалістичної партії, яка заявила про свій перехід на соціал-демократичні засади. Це означало кінець комунізму в Угорщині. 29 березня 1990 р. Відбулися вибори до парламенту на багатопартійній основі. Ліві сили потерпіли поразку. Переміг союз демократичних сил Угорщини — Угорський демо­ кратичний форум, лідер якого Й. Анталл очолив новий коаліційний уряд, а вільний демократ А. Генц став прези­ дентом. У країні розпочалися мирні реформи.______ Висновки ‘ 1. Події 1988-1989 рр. в Угорщині відбувалися мирним шля­ хом, без значних потрясінь. 2. Відновлення парламентської демократії відкрило перед Угорщиною шлях до демократичної правової держави єв­ ропейського типу. . * Сучасне становище Угорщини Угорщина сьогодні — парламентська республіка, високорозвцнена індустріально-аграрна держава, економіка якої інтегрована в загальноєвропейський ригіок. -Парла­ мент обирає президента на 5 років — не більше ніж на два терміни. Президент призначає пріем’єр-міністра — лідера партії, що перемогла на парламентських виборах. Протягом 90-х рр. в країні відбувалися значні перетворення, спрямовані на побудову ринкової економіки і станов­ лення громадянського суспільства: • За останні 10 років в економіку Угорщини було вкладе­ но 20 млрд доларів інвестицій. • 3 1996 р. стабільний приріст ВНП становив 5%. • 70% експорту Угорщини йде в країни Євросоюзу. • 2/3 ВНП створює приватний сектор. 246

? Намагається подолати.економічні відмінності східних і західних регіонів. • Входить до Ради Європи. • У 1999 р. Угорщина вступила до НАТО. • 3 1 травня 2004 р. стала повноправним членом ЄЄ. Угорщина сьогодні — одна з країн пострадянської Єв­ ропи, що успішно і динамічно розвивається. Українсько-угорські відносини Грудень 1991 р. Угорська республіка одна із перших визнала незалежність України і встановила з нею дипломатичні відносини. 1992 р. Підписано Договір про основи добросусідства і спів­ робітництва між Україною і Угорською республікою, який створив сприятливі умови для розвитку угор­ сько-українського співробітництва. Налагоджено нор­ мальні дипломатичні, політичні й економічні зв’язки з Україною. Договірно-правову базу співробітництва становлять понад 80 двосторонніх угод у політичній, торговельно-економічній, військовій та культурній сферах. 1999 р. Візит до Закарпаття, де проживає велика угорська меншина, президента Угорщини А. Генца. Лютий 2000 р. Відбувся офіційний візит до Києва прем’єр-мі­ ністра Угорської республіки Віктора Орбана.

РУМУНІЯ

________

Ліквідація монархи та встановлення комуністичного режиму після війни Румунія була союзницею Німеччини під час Другої світової війни. 20 серпня 1944 р. Розпочався широкий наступ радянських військ у Румунії внаслідок Яссько-Кишинівської насту­ пальної операції. 23 серпня 1944 р. Просування радянських військ углиб країни забезпечило успіх збройного народного повстання. В ході антифашистського повстання диктатура Й. Антонеску була повалена, до влади в Румунії прийшов Національ­ но-демократичний блок. 25 серпня 1944 р. Румунія оголосила війну Німеччині. 247.

12 вересня 1944 р. Підписала перемир’я з СРСР та країнами антигітлерівської коаліції. 12 жовтня 1944 р. Оформився Національно-демократичний фронт (НДФ), куди ввійшли комуністи, соціал-демокра­ ти, єдині профспілки, націонал-ліберали, “Фронт земле­ робів” та ін. Було сформовано коаліційний уряд, який на третину скла­ дався з представників НДФ. Розгортається боротьба за владу в умовах політичної та економічної нестабільності, інфляції, великих нестатків. 24 лютого 1945 р. Комуністи ініціювали багатотисячну де­ монстрацію протесту в Бухаресті. 6 березня 1945 р. Король Мігай І доручив лідерові “Фронту землеробів” Петру Гроза сформувати уряд. Комуністи в ньому очолили провідні міністерства— внутрішніх справ, юстиції, транспорту, зв’язку та пропаганди. У країні почалися демократичні перетворення: 1. Від фашистських елементів очищено державний апарат. 2. Дозволено діяльність політичних партій та організацій, заборонених у роки фашизму. 3. Скасовано законодавство часів фашистської диктатури. 4. Введено загальне виборче право. 5. Конфісковано велику земельну власність (понад 50 га) , і передано на правах приватної власності безземельним і малоземельним селянам. Землю отримали 913 тис. осіб. 6. Почалася націоналізація майна колишніх фашистів та тих, хто їх підтримував. 7. Встановлено державний контроль над промисловістю, банками, транспортом, зовнішньою і внутрішньою тор­ гівлею. іЦперетворення викликали опір в країні. 1946 р. Парламентські вибори, на яких Блок демократичних партій отримав 80% голосів. Уряд знову очолив П. Гроза. Насадження тоталітаризму 1. 1947 р. Групу діячів демократичних сил звинувачено у змові проти держави, усунено з уряду, значну частину їх було за­ суджено, а самі демократичні партії припинили існування. 2. 30 грудня 1947 р. Король Мігай І був змушений підписати акт про своє зречення. Парламент проголосив Румунію Народною Республікою. 3. У лютому 1948 р. було створено Румунську робітничу партію (РРП) на основі об’єднання комуністичної та срціал-демократичної робітничої партій. Генеральним секре­ 248

тарем РРП булр обрано лідера румунських комуністів Г. Георгіу-Деж. 4.3 червня 1948 р. почалася націоналізація промислових під­ приємств, шахт, банків тощо. 5. Було організовано планове ведення народного господар­ ства країни. 6. Розпочалося кооперування села. 7. Стосовно селян здійснювалася репресивна політика. 8. Відбувалася форсована індустріалізація країни. 9. У квітні 1948 р. було прийнято конституцію країни, після . чого швидкими темпами йшло будівництво соціалізму ра­ дянського зразка. Висновок У Румунії встановлюються авторитарні методи керів­ ництва, монополія однієї партії на владу — РРП, всі інші ліквідовуються або саморозпускаються, ведеться переслі­ дування інакомислячих, політичні репресії стають звичай­ ним явищем у житті суспільства.

Правління Н. Чаушеску . 1965 р. Першим секретарем ЦК правлячої Румунської робіт­ ничої партії (РРП) булр обрано Ніколає Чаушеску, ко-' лишнього лідера румунського комсомолу, який з 1969 р. став Генеральним секретарем партії, з 1967 р. — головою Держради, а з 1974 р..— Президентом Соціалістичної Рес­ публіки Румунії. 1. Булр взято курс на будівництво “національного комунізму”. 2. РРП перейменовано на Румунську комуністичну партію. 3. У країні почалося зміцнення тоталітарної системи, згор­ тання демократичних прав і свобод громадян. 4. Запроваджено особисту владу Н. Чаушеску, фактично встановилася його диктатура. 4. Створено розгалужену систему служби безпеки “Секурітате”, яка вела репресії проти інакомислячих. Її чисель­ ність у кілька разів перевищувала чисельність армії. 5. Намагався проводити незалежний від СРСР курс розвитку. 6. У 1968 р. Чаушеску засудив радянську інтервенцію в ЧехоСловаччині. 7. Проводилася насильницька асиміляція національних меншин, особливо угорського населення, що проживало в Трансільванії. 249

8. Західні держави надали Румунії значні кредити і допусти­ ли її товари (насамперед продукти нафтопереробки) на світові ринки. 9. У 70 - 80-х рр. Румунія зазнала значної економічної кризи: • на 30 - 49% були недовантажені виробничі потужності в промисловості; • не вистачало електроенергії (дозволялося вмикати теле­ візор у будні дні лише на 2-3 год, взимку заборонялося користуватися холодильником тощо); • нестача продуктів харчування (щорічно від голоду, не­ доїдання вмирало майже 15 тис. осіб, а в цей час продо­ вольство вивозилось за кордон); • запроваджено карткову систему розподілу продуктів харчування; • жорсткий режим економії (температура в приміщеннях взимку не повинна була перевищувати 14 °С); • зростав зовнішній борг, який наприкінці 80-х рр. стано­ вив 14 млрд доларів; • уряд проводив політику “затягування поясів”; • щоб народ не дізнався правди про життя в Західній Європі, повністю було заборонено туризм, припинено ділові виїзди громадян за кордон. Висновок 25-річне правління Н. Чаушеску — це період постійного страху, бідності, відсутності прав і свобод громадян. Іііколає Чаушеску (1918-1989) НхЧаушеску — це останній диктатор Європи, який встано­ вив жорстку диктатуру і впродовж 25 років управляв краї­ ною та був зразком абсолютного монарха. Це людина невеликого зросту, непримітна, завжди похмура, небагатослівна, бо заїкався, малоосвічена, а фактично безграмотна, з негативними рисами харак­ теру — підозрілістю, злопам’ятством, жорстокістю, зло­ радством, запальністю,, мстивістю, нетерпимістю до будь-яких зауважень чи пропозицій. Народився 1918 р. в родині селянина, в сім’ї було 10 дітей і жили дуже бідно. Був учнем у шевській майстерні в Буха­ ресті. Примкнув до Комуністичного союзу молоді, у 1933 р. вступив до лав Комуністичної партії. Згодом був заарештований і два роки провів у тюрмі. Наприкінці 30-х рр. став секретарем Бухарестського комі250

тету комсомолу. У 1940 р. був знову заарештований. У тюрмі познайомився з лідером комуністів Георге Георгіу-Деж. Підтримка Г. Георгіу-Деж забезпечила Чаушеску схо­ дження на вершину влади. Після війни працював в уряді, був членом гіолітбюро ЦК партії. . У 1965 р. після смерті Г. Георгіу-Деж очолив Румунську комуністичну партію. • Згодом обійняв і пост Голови Державної Ради республіки, а з 1974 р. став Президентом країни. Його режим був найрепресивнішим у Європі. Особистих охоронців диктатора було до. 40 тис. осіб. У країні панува­ ла тотальна підозрілість. Посади в країні обіймали за принципом особистої відда- . ності. Фактично країною правив “клан Чаушеску”, який складався з 40 осіб. Це його родичі та близькі друзі. Вели. ку владу мала дружина, яка з чотирирічною освітою обіймала пост прем’єр-міністра, була почесним членом Академії наук і головним радником чоловіка в державних 1партійних справах. У той час, коли народ Румунії голодував, Чаушеску кори­ стувався великими благами. Він мав: 21 розкішний ііалац, 41 резиденцію у провінціях, 20 мисливських будинків, 2 кораблі загальною вартістю до 5 млрд доларів, власні медичні корпуси на курортах, у швейцарських банках кілька сотень мільйонів доларів, загалом на особистих ра­ хунках було до 1 млрд доларів. За рішенням військового трибуналу його розстріляно ра­ зом з дружиною 25 грудня 1989 р. Революція 1989 р., крах тоталітарного режиму Причини революції: 1. Тоталітарна система влади. 2. Панування репресивного режиму, що тримався на терорі, доносах, численному апараті насильства. 3. Відсутність прав і свобод громадян. 4. Гостра криза, що охопила економіку, політику, культуру і духовну сферу. 5. Невирішеність національного цитання, проблема угорців у Трансільванії. 6. Низький рівень життя населення. 7. Зовнішній борг сягав 14 млрд доларів. 251

Привід до масових виступів — події 16 грудня 1989 р., коли відбулися сутички між. силами правопорядку й демонст­ рантами. Вони організували живий ланцюг навколо бу­ динку протестантського священика, якому загрожувала депортацій. Виступ на захист священика переріс у протест людей проти режиму Чаушеску. Влада розстріляла демон­ страцію. Було вбито 100 і поранено 200 осіб. 21 грудня 1989 р. За наказом Чаушеску в Бухаресті було про­ ведено мітинг на підтримку існуючого режиму. Зупинити революцію вже було неможливо. 22 грудня 1989 р. У Бухаресті розпочалося повстання, яке ре­ жим намагався задушитц силою. Було запроваджено над­ звичайний стан і віддано наказ стріляти в маніфестантів. У вуличних боях загинуло 1104 особи, серед них 58 дітей шкільного віку. Поранено 3 тис. повстанців. 23 грудня1989 р. Оголошено про падіння влади “клану” Чау­ шеску і створено Фронт національного порятунку, який очолив Йон Ілієску, колишній партійний діяч, пересліду­ ваний за правління Чаушеску. 25 грудня 1989 р. Заарештовані Ніколає і Єлена Чаушеску були розстріляні. 1990 р. Й. Ілієску було обрано на посаду президента Румунії й переобрано на позачергових виборах 1992 р. У країні почався економічний хаос, точилися суперечки щодо май­ бутнього державного устрою. Румунія тупцювала на місці, проводилися безсистемні та непослідовні економіч­ ні й політичні реформи. Було проведено “номенклатурну” приватизацію, почався розквіт корупції. Складною зали­ шалася ситуація на селі.____________________________ Висновки еріод 1989-1996 рр. — це семирічний період правління )стКомуністів, які не здійснювали реальних економічних і політичних реформ. 2.. У країні загострилася політична боротьба. 3. Країна вступила в глибоку економічну кризу. Нове співвідношення суспільно-політичних сил 1996 р. У Румунії відбулася справжня заміна режиму. На ви­ борах до палати депутатів і сенату перемогла опозиція. На виборах глави держави перемогу здобув Еміль Константинеску, професор і колишній ректор Бухарестського університету, лідер демократичної опозиції. 252

1. Почалося прискорення і поглиблення економічних ре­ форм. 2. Залишалася нестабільною соціально-політична ситуація. 3. Реформи не принесли очікуваних результатів. 4. У 2000 р. президентом Румунії знову було обрано Й. Ілієску, якого у 2004 р. замінив Траян Басеску. 5. Залишалися не врегульованими деякі територіальні пи­ тання із сусідами — Україною, Болгарією, Югославією. 6. Поки що в Румунії залишилося багато невирішених про- блем: . • низький рівень демократії; • високий рівень корупції державного апарату; • важке економічне становище, що загострює соціальні проблеми. 7. Румунія прагне інтегруватися до західноєвропейських' структур: • активно бере участь у новому об’єднанні держав — Центральноєвропейської ініціативи; • приєдналася до програми „Партнерство заради миру”; • стала членом Світової організації торгівлі (СОТ); • стала асоційованим членом ЄС, що відкрило їй доступ . на ринки країн ЄС; • встановила тісні економічні зв’язки з Італією, Фран­ цією, Молдовою. 8. 2005р. підписано двосторонній договір між США і Руму­ нією про створення американських військових баз на побережжі Чорного моря. ______________________ Україно-румунські відносини 1991 р. Між Україною і Румунією встановлено дипломатичні відносини. В Румунії стосовно України існували територі­ альні претензії. Вона не хотіла визнавати входження до складу України в 1940 р. Північної Буковини. Березень 1996 р. Укладено договір між Україною та Руму-. нією про співробітництво в сфері науки і технологій. Червень 1997 р. Після тривалих і складних переговорів було укладено Договір ііро відносини добросусідства і співро­ бітництва між Україною та Румунією. Підтверджувалася непорушність українсько-румунського державного кор­ дону. Травень 1999 р. Візит Президента Румунії Е. Константинеску, під час якого обговорювалося широке коло пи­ тань двостороннього та міжнародного співробітництва. 253

Складними у вирішенні були питання демілітації кордо­ нів і спільного використання шельфів Чорного моря, вирі­ шення проблеми навколо о. Зміїний у Чорному морі. Ці питання розв’язуються шляхом переговорів. 2001 р. Відновилися україно-румунські переговори, які буди перервані. Червень 2003 р. Було підписано Договір про державний Кор­ дон, згідно з яким о. Зміїний було визнано за Україною. 2004 р. Загострилися відносини між обома державами у зв’яз­ ку з будівництвом Україною Дунайського судноплавного Каналу. Румунія звернулася до міжнародних організацій, протестуючи проти введення в експлуатацію цього каналу. В Україні проживає 300 тис. румунів, а в Румунії— близько 250 тис. українців. У 1990 р. в Румунії було створено Союз українців, а в 1996 р —. Демократичний союз. Поступово відроджує­ ться культурно-освітня Діяльність серед українців Румунії. Відкрилися українські школи, але вони мають великі про­ блеми з українськими підручниками, яких дуже мало. Видається українська газета “Вільне слово”, літературний щомісячник “Наш голос”. _ _ _ ___________

БОЛГАРІЯ

________

Прихід комуністів до влади після війни 1941 р. Болгарія приєдналася до німецького блоку держав. У країну були введені німецькі війська. У роки Другої світової війни Болгарія була союзницею Німеччини, але у війні проти Радянського Союзу участі не брала. 9 вересня 1944 р. Коли радянські війська підійшли до кордо­ нів Болгарії, в Софії відбулося повстання, в ході якого по­ літична влада перейшла до представників партій, об’єднаних у Вітчизняний фронт. Було сформовано уряд Вітчизняного фронту, до якого увійшли представники різних партій: 4 комуністи, 4 члени Болгарської Землеробської народної спілки, 4 представни­ ки Народного союзу, 2 соціал-демократи, 2 безпартійних громадських діячі. Уряд очолив К. Георгієв. , Наприкінці жовтня 1944 р. уряд підписав перемир’я з держа­ вами антигітлерівської коаліції й оголосив війну Німеччи­ ні. Болгарська армія взяла участь у воєнних діях на . території Югославії й Угорщини. 254

Уряд Вітчизняного фронту виступав за: 1. Відновлення конституції та всіх прав і свобод болгарсь­ кого народу. 2. Чистку державного апарату від антинародних елементів. 3. Розпуск всіх фашистських організацій і конфіскацію їхнього майна. 4. Боротьбу з великою торговельно-спекулятивною буржуа­ зією, яка скомпрометувала себе співробітництвом з реак­ ційними режимами у міжвоєнний період і в роки Другої світової війни. 5. Проведення аграрної реформи. Було обмежено розміри земле­ володіння (великого поміщицького землеволодіння не було). 6. Ліквідацію безробіття. 7. Організацію системи соціального страхування. 8. Монархічний лад у Болгарії зберігся до 1946 р. 9. 8 вересня 1946 р. було проведено референдум з питання про форму державного управління. 95% голосуючих ви­ словилися за республіку. Цар Симеон II покинув країну. 10.15 вересня 1946 р. Болгарія була проголошена Народною Республікою. Запровадження сталінської моделі соціалізму Радянська військова присутність сприяла посиленню' пози­ цій комуністів. 27 жовтня 1946 р. відбулися вибори до Великих народних зборів. Комуністи одержали 53,1% голосів. Новий уряд очолив провідник Компартії Георгій Димитров, який восе­ ни 1945 р. повернувся до Болгарії з московської еміграції. 4 грудня 1947 р. Великі Народні збори затвердили конститу­ цію Народної Республіки Болгарії (НРБ), яка закріпила соціалістичну перебудову країни. 1. Проведено націоналізацію приватної промисловості, морського та автомобільного транспорту, банків. 2. Здійснено націоналізацію зовнішньої й внутрішньої торгівлі. 3. Болгарський уряд перейшов до планування економічного розвитку. 4. Проводяться репресії проти опозиційний партій. Були створені концентраційні табори. 5. Ліквідовано залишки багатопартійної системи. 6. До 1948 р. у Болгарії встановилася монополія комуністич­ ної партії. 7.18 березня 1948 р. підписано Договір про дружбу, співро­ бітництво і взаємодопомогу між СРСР і НРБ. 255

8. Проводиться масове кооперування села. Порушувався принцип добровільності, використовувалися методи тиску, примусу й залякування. Внаслідок такої політики на середину 1958 р. кооперативні господарства володіли 92% оброблюваної землі й виробляли більшу частину продукції. 9. Здійснювалася індустріалізація країни. 10. Запроваджувалася командно-адміністративна система управління народним господарством. 11. Після смерті в 1949 р. Г. Димйтрова лідером Болгарської Комуністичної партії став В. Червенков, який незабаром очолив і уряд. Він був прихильником жорсткої лінії. 12. У країні здійснювалися широкомасштабні репресії. Правління Тодора Живкова (1954 -1989 рр.) Січень 1954 р. На пленумі ЦК БКП першим секретарем було . обрано Т. Живкова, який у 1962 р. обійняв і посаду Голо­ ви Ради Міністрів Болгарії. За його правління було дещо пом’якшено попередній курс. 60 - 70-ті рр. Болгарія перетворилася в індустріально-аграр­ ну країну. Найважливішими галузями промисловості ста­ ли енергетика, машинобудування, хімія, металургія. Болгарія експортувала і продукцію сільського господар­ ства — тютюн, перець, горошок тощо. 1971 р. Було прийнято нову програму БКП та нову Консти­ туцію Болгарії, що проголосила плани побудови розвине­ ного соціалістичного суспільства. Початок 80-х рр. Уповільнення темпів розвитку та назріван­ ня соціально-економічної кризи: • Виробництво почало відставати від потреб суспільства. ■ ®Відбувалося падіння темпів економічного зростання. • Гострі проблеми виникли в сільському господарстві. • У країні відчувалася нестача продовольства. • 3 середини 80-х рр. Болгарія була змушена імпортувати зерно та іншу сільськогосподарську продукцію. • Зростала зовнішня заборгованість, яка становила 11 млрд доларів. • Невдоволення викликала національна політика керів­ ництва країни, яке вирішило 1984 р. асимілювати етніч­ них турків, що проживали на півдні країни. їм заборонялося використовувати турецьку мову в гро­ мадських місцях, носити традиційний турецький одяг, відправляти релігійні обряди, 'штати турецькі газети, 256

примусово нав’язувалися болгарські прізвища. Прово­ дилася так звана “болгаризація" етнічних турків. Це ви­ кликало невдоволення 1 млн турецького населення, яке проживало в Болгарії. Почався виїзд їх до Туреччини, США та Австралії. Всього виїхало майже 300 тис. турків. • Знижувався життєвий рівень населення. 1985 р. Т. Живков оголосив програму “докорінної перебудо­ ви болгарського суспільства”. Однак ці “перетворення” мали косметичний характер, а радикальних змін у соці’ ально-економічному й політичному житті країни не відбу­ лося. Тодор Живков (1911-1998) Народився 1911 р. в селянській родині. В 1929-1941 рр. пра­ цював у Софійській державній друкарні. У БКП з 1932 р. У роки війни — один із організаторів руху Опору в Болгарії. З 1950 р. — секретар ЦК БКП, кандидат, а з 1951 р. — член ' політбюро ЦК БКП. З 1954 р. — перший секретар ЦК БКП. Тодор Живков— людина з феноменальною пам’яттю, вели­ кою хитрістю, значними організаторськими здібностями, але відповідної освіта і необхідних знань у нього не було. Значну увагу приділяв добору кадрів, висуваючи на високі пости відданих собі людей, не звертаючи уваги на професійні здібності Поступово почав складатися “культ особи” Т. Живкова. Офіційна пропаганда звеличувала його за послі­ довне дотримання закономірностей побудови соціалізму, за відданість ідеям марксизму-ленінізму, за творче проведення ленінської національної політики тощо. У листопаді 1989 р. Тодора Живкова, який керував країною протягом 35 років, усунули від влади. У 1990 р. Т. Живкова було заарештовано. Почалося слідство, яке тривало досить довго. У 1992 р. було засуджено на сім ро­ ків позбавлення волі за зловживання владою і заподіяння збитків державі на суму 21 млн левів. Мірою покарання була підписка про невиїзд. ^ _______ ___________ ' Революція 1989 р. Причини революції: 1. Криза тоталітарного режиму в Болгарії. 2. Відсутність свободи слова, демократичних прав і свобод громадян. 257

3. Кампанія 1984 р. насильницької асиміляції турецького і туркомовного населення, їх “болгаризація”. 4. Технологічна відсталість країни, стрімке падіння приросту промислової продукції. 5. Скорочення обсягу виробництва в сільському господарстві. 6. Зовнішній борг, який сягав 11 млрд доларів. 7. Зубожіння населення. 8. Соціальне напруження. 9 листопада 1989 р. Т. Живков “добровільно” пішов у від­ ставку. Його прихильників виключили з партії. Новим ге­ неральним секретарем ЦК ВКП став П. Младенов. Ці події —- початок революційно-демократичних перетворень у країні: 1. Створюються опозиційні партії і рухи (виникло близько 80). 2. Створено Союз демократичних сил, що став центром згур­ тування опозиції. Його очолив видатний громадський діяч Желю Желев. 3. Наприкінці 1989р. опозиція організовує масові демонстрації. 4. Комуністична партія Болгарії змушена була піти на пере­ говори з опозицією. 5. У січні 1990 р. з Конституції Болгарії виключено статтю про керівну роль комуністичної партії. 6. Комуністична партія Болгарії була перейменована в Бол­ гарську соціалістичну партію. 7. У січні 1990 р. був організований національний “круглий стіл” основних партій і організацій. Підписано угоду: • про розпуск партійних організацій за місцем роботи; • про запровадження багатопартійної системи; •, про доступ опозиції до засобів масової інформації; • про проведення виборів. Квітень 1990 р. На посаду Президента країни був обраний П. Младенов. 19 ірудня 1990 р. Був створений коаліційний уряд, який по­ чав здійснення економічних реформ. Липень 1991 р. Депутати парламенту ухвалили нову консти­ туцію Болгарії, на основі якої почалася розбудова демо­ кратичного суспільства і правової держави. Економічні реформи просувалися повільно. Відбувалася часта зміна урядів.' У країні поглиблювалася економічна криза: відбувався спад виробництва, зросла інфляція і безробіття, скороти­ лася реальна заробітна плата, гостра нестача промисло­ вих товарів і продовольства. 258

Сучасне становище Болгарії 31993р. Болгарія— асоційований член ЄС. Вона входить до Ради Європи. Є учасником програми “Партнерство зара­ ди миру”. 1994 р. Ж. Желев розпустив парламент. Нові вибори приве­ ли до перемоги Болгарську соціалістичну партію. Рефор­ ми загальмувалися. Становище трудящих продовжувало погіршуватися, посилилась інфляція. 1996 р. На президентських виборах перемогу здобув лідер де­ мократичних сил П. Стрянов, який продовжив економіч­ не реформування країни. 1997 р. Парламентські вибори, на яких перемогу здобули де­ мократи. < Наприкінці 90-х рр. В економіці Болгарії виявилися перші позитивні наслідки. 25% землі уже перебувало в приватній власності. 1999 р. У період косовської кризи Болгарія надала свій по­ вітряний простір для літаків СІЛА і не дозволила переліт російським миротворцям. Листопад 1999 р. Болгарію відвідав американський прези­ дент Б. Клінтон, який обговорював з болгарським керів­ ництвом питання про створення на території країни американських військових баз. 2000р. Президентом Болгари був обранийсоціалісг Г. Парванов. Болгарію запросили до переговорів про вступ до ЄС. Червень 2001 р. На парламентських виборах у Болгарії пере- . могла коаліціяиартій “За Сімеона II”. Колишній цар Бол­ гарії Сімеон II, який повернувся з еміграції, став першим монархом, що очолив уряд Болгарії. Болгарія успішно по­ чала виходити з кризи, значно поліпшилася економічна ситуація в країні, зріс життєвий рівень народу. Середня за­ робітна плата зросла до 160 доларів на місяць. Українсько-болгарські відносини Грудень 1991 р. Між Болгарією та Україною встановлено ди­ пломатичні відносини. 1992 р. Укладено Договір про дружбу і співробітництво між обома країнами: Створено солідну правову базу співро­ бітництва. Березень 1996 р. Підписано Декларацію про стратегічне партнерство між президентами України Л. Кучмою та Болгарії П. Стояновим. '259

Червень 1999 р. Болгарський президент відвідав із дружнім візитом Київ, а в липні цього ж року український прем’єр-міністр відвідав Софію. Болгарсько-українські сто­ сунки розвиваються досить плідно. В Україні болгарська діаспора налічує 234 тис. осіб. У 1999 р. в Одесі відкрито Центр болгарської культури.

___________________ Ю г о с л а в ія _____________; Комуністи прн владі Квітень 1941 р. Німеччина та її союзники окупували Югосла­ вію. Частину території поділено між державами фашист­ ського блоку, а в іншій частині проголошено Сербію та Хорватію, які були повністю залежні від Німеччини. На території Югославії розгорнувся збройний опір двох сил: 1. Четницький рух (від сербського слова “чета” — загін), який очолив полковник Дража Михайлович. Вони праг­ нули звільнення країни від окупації та відновлення Юго­ славської держави. Підпорядковувалися емігрантському. королівському уряду Югославії, який перебував у Лондоні. 2. Комуністичний партизанський рух, який організувала Ко­ муністична партія Югославії на чолі з Йосипом Броз Тито. Цей рух підтримував Радянський Союз. У 1942 р. було сформовано Народно-визвольну армію Юго­ славії (НВАЮ), а також Антифашистське віче народного визволення Югославії— законодавчий орган майбутньої влади. Створено комуністичний уряд — Національний комітет ви­ зволення Югославії на чолі з Й. Броз Тито. На місцях ство­ рювалися нові органи влади —•народно-визвольні комітети. Відносини між обома рухами Опору (четницьким і комуністичним) були ворожими. Вересень 1944 р. Радянські війська ввійшли на югославську територію і з’єдналися з НВАЮ. 29 жовтня 1944 р. Спільними зусиллями НВАЮ і радянських військ було визволено Белград. Березень 1945 р. У Белграді було сформовано Тимчасовий народний уряд Югославії, який очолив Й. Броз Тито. До літа 1945 р. Комуністи посідали всі керівні посади в дер­ жавному і господарському апаратах. Комуністична пар­ тія Югославії встановила повний контроль над усіма сферами суспільного життя. 260

1. Був ліквідований рух четників та інші антикомуністичні збройні формування. 2. У листопаді 1945 р. комуністи здобули перемогу на вибо­ рах до Установчої скупщини. Було ухвалено декларацію про ліквідацію монархії й проголошення Федеративної Народної Республіки Югославії (ФНРЮ) в складі шести республік: Босий та Герцеговини, Македонії, Сербії, Словенії, Хорва­ тії, Чорногорії та двох автономних областей у межах Сер­ бії — Воєводини й Косова. 3.22 грудня 1945 р. Уряди Великої Британії та США визнали ФНРЮ, 4. 31 січня 1946 р. Було затверджено конституцію ФНРЮ, яка закріпила однопартійний режим комуністичної дик­ татури. Так була сформована політична система комуністичного режиму. ______ .______ __________________ __ У країні розпочалися економічні перетворення 1. Було проведено націоналізацію великої промисловості, банків, оптової торгівлі. У 1946 р. державний сектор ста­ новив 90%. 2. Встановлено державний контроль над зовнішньою тор­ гівлею (1945 р.). 3. Проведено грошову реформу, під час якої, обмінюючи гро­ ші, можна було одержати не більше 5 тис. нових динарів. 4. Ліквідовано велике землеволодіння і встановлено розмір земельних наділів 25-30 га оброблюваної землі або 45 га всіх сільськогосподарських угідь. Землі поміщиків і като­ лицької церкви відчужувалися за компенсацію від держави. 5. Здійснено перехід до планового ведення господарства. 6. Сформовано централізовану систему управління економі­ кою. 7. Встановлено суворий контроль Комуністичної партії над усіма сферами суспільного життя. 8. Запроваджено кооперацію в сільському господарстві. 9. Розпочато проведення індустріалізації. Висновок Наприкінці 1946 р. у країні склалася політична монополія Комуністичної партії Югославії, що вело країну до тота­ літарного режиму, який остаточно утвердився у 19461947 рр.____________________ 261

Причнниутвердження тоталітаризму 1. Відсутність демократичних традицій. 2. Збільшення за роки війни впливу КПЮ, яка відіграла важливу роль в організації руху Опору. 3. Зростання авторитету СРСР, який надавав значну допо­ могу югославському народові у боротьбі проти фашизму. . 4. Економічна відсталість, країни. ' 5. Воєнна розруха. 6. Зубожіння народних мас.____________________ Конфлікт з СРСР (1948 -1953 рр.). Причини радянсько-югославського конфлікту 1. Прагнення Й. Броз Тито до проведення самостійної внутрішньої й зовнішньої політики, незалежної від Москви. 2. Запровадження в Югославії наприкінці 40-х — на початку 50-х рр. дещо іншої, ніж в СРСР, моделі суспільного роз­ витку— “самоврядного соціалізму”. 3. Югославія самостійно, без погодження з Москво#», розпо­ чала проводити зовнішньополітичну діяльність: • підтримувала грецьких комуністів, які підняли повстан­ ня проти існуючого в Греції режиму; • виступала за створення Балканської федерації; • робила конкретні кроки щодо укладення економічних союзів із Албанією і Болгарією. . Лютий 1948 р. Й. Броз Тито було запрошеного Москви. Сам Тито не поїхав, а відправив делегацію. Й. Сталін сприй­ няв, це як вияв непокори. Березень — травень 1948 р. Відбувся обмін листами між ра­ дянським і югославським керівництвом. Червень 1948 р. Було опубліковано резолюцію Комінформбюро, в якій югославське керівництво обвинувачувалося в тому, що воно відійшло від марксизму-ленінізму. В СРСР і країнах народної демократії було розгорнуто широку антиюгославську кампанію. 1949 р. СРСР в односторонньому порядку розірвав Договір про дружбу і співробітництво, який було укладено з Юго­ славією у квітні 1945 р. Погіршення відносин з СРСР і країнами народної демокра­ тії змусило югославське керівництво шукати підтримки капіталістичних держав. Югославія розширила торго­ вельно-економічні зв’язки із західними країнами.

-262

Югославське керівництво шукало власні методи соціалістичного будівництва 1. У проведенні кооперації запроваджувався принцип доб­ ровільності. 2. Селяни одержали право залишати кооперативи і створю­ вати приватні господарства. Запроваджувалася приватна власність на землю. 3. Дозволялися кредити й оренда землі, використанні най­ маної праці. 4. Підприємства передавалися трудовим колективам для управління виробництвом й отримували господарську са­ мостійність. 5. Було припинено прискорену індустріалізацію. 6. Розвивалися товарно-грошові'ринкові відносини “під контролем держави”. 7. Встановилися тісні економічні зв’язки з країнами Заходу. 8. Зазнала змін і політична система: • КП Югославії було перейменовано в Союз комуністів Югославії (1952 р.); • розширювалися повноваження парламенту; • встановлено пост президента країни (з 1953 р.), ним став Й. Броз Тито; • було закріплено принцип громадського самоврядуван­ ня, побудова так званого “самоврядного соціалізму”; • з 1952 р. було запроваджено самоврядування в грома­ дах, районах і містах — введено двопалатні народні ко­ мітети; • з 1963 р. країна .стала називатися Соціалістична Федеративна Республіка Югославія.________________ ■

Висновки 1. Відновлення дипломатичних відносин з СРСР відбулося після смерті Й. Сталіна і приходу до влади М. Хрущова. 2. Проте Югославія продовжувала проводити незалежну зовнішню політику і відмовилася ввійди до Організації Варшавського договору та до Ради Економічної Взаємо­ допомоги. 3. Югославія залишалася типовою тоталітарною державою, існувала однопартійна система з абсолютною владою Й. Броз Тито. 4. Вона продовжувала побудову альтернативного сталін­ ській системі “самоврядного соціалізму!’, в якому допус­ калося існування дрібної приватної власності. 263

5. Югославія стала ініціатором створення Руху неприєднан­ ня. 6. Завдяки лібералізації виїзду та в’їзду в країну понад 1 млн югославських громадян працювало за кордоном, насамперед у ФРН.__________________. _______ '____ Йосип БрозТито (1892-1980) Видатний державний і політичний діяч Югославії, органі­ затор руху Опору в роки Другої світової війни, маршал. Народився в с. Кушроваць недалеко від Загреба. БатьКо Франц Броз був хорватом, а мати словенкою. Закінчив початкову школу, навчався в гімназії. Пізніше поступив учнем у слюсарно-механічну майстерню і пра­ цював на машинобудівних заводах. У 1913 р. був призваний до армії Австро-Угорщини, до складу якої в той час входила Хорватія. У 1915 р. на тери­ торії Галичини був важко поранений і потрапив у полон. Побував! у таборах військовополонених у Сибірській, Пермській губерніях, де вступив у контакт з більшовика­ ми і познайомився з працями В. І. Леніна. У травні 1917 р. дізнався про революцію в Петрограді, втік із табору і при­ був до Петрограда, де поступив на роботу на Путиловський завод. Після більшовицького перевороту в жовтні 1917 р. Тито вступив до інтернаціонального загону Червоної гвардії, прийняв радянське громадянство і став членом більшови­ цької партії. У 1920 р. повернувся в Югославію, де став членом Комуні­ стичної партії Югославії. Неодноразово арештовувався. У 1937 р. очолив Комуністичну партію Югославії. Після нападу фашистських військ на Югославію у квітні 19.41 р. очолив народно-визвольну партизанську боротьбу, яка велась під лозунгом “Братство і єдність”. На завершаль­ ному етапі війни партизанська армія нараховувала до 600 тис. чоловік. Фашисти намагалися знищити лідера Опору і за його го­ лову давали 100 тис. рейхсмарок золотом. Було розроб­ лено спеціальну операцію “Хід конем” зі знищення Й. Броз Тито, використано загін парашутистів, але йому вдалося втекти. Й. Сталін був стурбований долею Тито і, коли небезпека • минула, він від імені Веоховної Ради СРСР подарував 264

Й. Броз Тито золоту шаблю. А згодом відбулася зустріч югославського і радянського лідерів (вересень 1944 р.), ре­ зультатом переговорів яких стало виділення югославам танкової бригади, двох авіаційних дивізій та іншого оз­ броєння. Однак в післявоєнний період відносини обох країн погіршилися. Й. Тито став проводити не залежну від Кремля політику. В СРСР його називали “імперіалі­ стичним шпіоном”, засуджували його “антикомуністичну діяльність”. Югославія залишалася країною соціалістичного типу з національним забарвленням. Проте методи керівництва Й. Тито інод^копіював у Й. Сталіна, проводив репресії про­ ти опозиції. Йому було характерне зловживання владою. У період М. Хрущова відносини між країнами дещо нор­ малізувалися. Однак 1956 р. Й. Броз Тито виступив на захист Угорщини і її лідера Імре Надя. Й. Броз Тито — високоосвічена, людина, знав російську, англійську, французьку мови, вивчив есперанто, прекрас­ но грав на фортепіано, глибоко ерудований у мистецтві. Він охоче танцював, грав у більярд, шахмати, доміно, в молодості займався фехтуванням. Був нагороджений орденами і медалями 59 країн світу. Він кавалер Орденів Перемоги, Леніна, Жовтневої рево­ люції (СРСР), мав 16 югославських нагород і 98 нагород багатьох країн світу. Помер 4 травня 1980 р. На похорони прибуло 208 делегацій із 126 країн світу, що свідчило про його велику популярність і шану у світі. Загострення міжнаціональних відносин та політичної ситуації в країні 1980 р. Помер Й. Броз Тито. Було запроваджено інститут ко­ лективного керівництва в особі Президії СФРЮ, головою якої по черзі на один рік ставав кожний із восьми суб’єктів федерації— представників шести республік та двох авто­ номних країв. З 1981 р. почалася криза югославської державності, ' зумовлена помилками в національній політиці: 1. За умов комуністичного режиму Югославія як багатона­ ціональна держава не була добровільним федеративним об’єднанням. 2. Тут була панівна (сербська) і підпорядковані нації. 265

3. Кордони між республіками встановлено без врахування думки народу. 4. Порушувався принцип рівності національних меншин. 5. Ігнорувалися права турків, албанців, угорців. 6. Керівні посади в уряді і партії здебільшого посідали сер­ би, а найбільші прибутки до федерального бюджету при­ носили Хорватія і Словенія. 7. Відбувався несправедливий розподіл коштів. 8. Був відсутній загальнонаціональний ринок. 9. Прагнення підпорядкованих націй до свободи і самостій­ ності жорстоко придушувалися. 1981 р..Розпочалися заворушення в автономному краї Косо­ во, 90% населення якого становили албанці. Вони вимага­ ли надання, автономному краю статусу республіки. Власті придушували демонстрації. Напруженість не спадала і в наступні роки.____________ _______________________ Висновки 1. Косовські події 1981 р. започаткували кризу югославської державності. 2. В Югославії загострювалася ситуація і наростали перед­ умови її розпаду. 3. Національні проблеми в країні тісно перепліталися з по­ гіршенням соціально-економічного становища республік, наростанням глибокої фінансової кризи. Проголошення незалежності югославських республік. Причини розпаду Югославії Цьому процесові сприяли такі фактори: • перебудова в СРСР; • революції в Європі; • загострення національних проблем і протиріч у Юго­ славії; • глибока економічна і фінансова криза, погіршення соціально-економічного становища; • перебудовні процеси в Югославії, що привели до ство­ рення опозиційних партій на національній основі; • розпад Союзу комуністів Югославії; • смерть Й. Броз Тито, що зумовило до послаблення юго­ славського керівництва і розвиток відцентрових тен­ денцій. Початок 1990 р. Єдиний Союз комуністів Югославії розпав­ ся на республіканські організації. В республіках виникали 266

нові цолітичні партії й організації. Зросла політична ак­ тивність населення, яке почало боротьбу за утворення ок­ ремих національних держав. 1990 р. На виборах до республіканських та місцевих органів влади Словенії, Хорватії, Боснії та Герцеговини, Македо­ нії перемогу здобули опозиційні сипи. У Сербії та Чорно­ горії верх взяли комуністи, що стояли на позиціях збереження Югославської федерації. Очолив цей напрям лідер сербських комуністів Слободан Мілошевич, який був обраний президентом Сербії. 25червня 1991 р. Словенія і Хорватія заявили про свою неза­ лежність. Федеральні власті це визнали цю незалежність і на­ правили війська, щоб силою не допустити їх відокремлення. У Словенії частини югославської армії дістали рішучий опір і були змушені відступити. Словенія відстояла свою незалежність. Події в Хорватії переросли у справжню вій­ ну, яка тривала до 1995 р. 17 липня 1991 р. Проголосила свою незалежність Македонія. Тут воєнних дій не було, а було проведено референдум. Це єдина республіка колишньої Югославської федерації, яка здобула незалежність без застосування військової сили. 14 жовтня 1991 р. Декларувала свою незалежність Боснія та Герцеговина. Квітень 1992 р. У Белграді вирішили створити нову федера­ цію, бо СФРЮ фактично вже не існувало. Було створено Союзну Республіку Югославію (СРЮ) у складі Сербії і Чорногорії зі столицею у Белграді, територія якої становила 102 тис. кв. км із населенням 20,5 млн осіб. Сепаратизм — прагнення до. відособлення, відокремлення, рух за надання частині країни автономії, рух за створення _______ ^__________ нової держави._______. Висновки 1. У 1992 р. відбувся остаточний розпад Югославії. 2. На її теренах утворилися нові держави: Хорватія, Слове­ нія, Македонія, Боснія та Герцеговина, Союзна Республі­ ка Югославія (СРЮ) — об’єднання Сербії та Чорногорії. Наслідки розпаду Югославії 1. У багатьох колишніх республіках Югославії демократич­ ні вибори вивели на передній план войовничих націоналі­ стів, що й було однією з передумов численних конфліктів та громадянської війни. 267

2. Посилилося насильство у відносинах етнічних громад. 3. Величезні жертви численних конфліктів, відбулися значні переселення і мільйони людей покинули межі Югославії. 4. Конфлікти в Югославії стали загрозою для безпеки всієї - Європи, незалежно від їх етнічного чи релігійного хіа________________ ____________________ рактеру. Громадянська війна. Особливості громадянської війни в Югославії 1. В Югославії кризу створило переплетення національних, соціальних і релігійних проблем. . 2. Вона набрала міжетнічного та міжрелігійного конфлікту, бо була велика строкатість етнічного й Конфесійного складу населення.. 3. Посилились відцентрові тенденції, спричинені економіч­ ним і політичним становищем “самоврядного соціаліз­ му”. 4. Белградське Керівництво прагнуло зберегти єдину держа­ ву, використовувало югославську армію, що призвело до громадянської війни. 5. Кожна етнічна громада бажала мати власну територію, а її еліта—владу, що призводило до гострих суперечностей. . 1991 р. На території Югославії розгорілася громадянська війна. Події в Хорватії Сербські громади в Хорватії після проголошення нею неза­ лежності проголосили про створення Сербської автоном. ної області — Сербської Крайни, яка займала 28% хорватської території. Там мешкало 880 тис. осіб, але лише 316 тис. становили серби. Сербія підтримала право на самовизначення сербського населення в Хорватії. Югославська Народна армія розпочала воєнні дії в Хор­ ватії, які супроводжувалися терором і етнічними чистка­ ми. Бої точилися з серпня 1991 р. по січень 1992 р. Загинуло 6 тис. чоловік, а матеріальні збитки становили 30 млрд доларів._____ ______ '______ • ____________ Трагічні події в Боснії та Герцеговині Союзна Республіка Югославія підтримала і самопроголошену Сербську Республіку Боснію і Герцеговину, яка була проголошена зразу після проголошення незалежності .268

Боснії та Герцеговини. Розпочалася кровопролитна вій­ на. На території Боснії та Герцеговини проживало: 2 млн (50%) боснійських мусульман, 1,4 млн (30%) православних сербів, 760 тис. (17%) хорватів. Військові частини Юго­ славської Народної армії (100 тис. чоловік) розпочали воєнні дії на боці сербів. Воєнні “етнічні” чистки, парти­ занські рейди, концтабори для військовополонених, бо­ йові дії тривали більше трьох років. У трирічній війні загинуло 250 тис. осіб, близько 2 млн осіб стали біжен­ цями. У листопаді 1995 р. за ініціативи англо-американської дипло­ матії у США підписано Дейтонську угоду, що погасила вогнище громадянської війни. Згідно з мирною угодою Боснія і Герцеговина залишилася єдиною державою, яка складається з двох частин — Боснійської мусульман­ сько-хорватської Федерації та Республіки Сербської. Події в Косові 1998 -1999 рр. — конфлікт у сербській провінції Косово, де проживає багато албанців, призвів до громадянської вій­ ни. Албанці проголосили Республіку Косово, яка не ви-, знавала, владу Белграда. Президент Югославії Слободан Милошевич анулював автономію албанської громади і розпочав етнічні чистки проти албанського населення. Серби обстрілювали албансьхі населені пункти. У Косові розпочалася справжня громадянська війна. Події в Македонії 2001 р. У Македонії спалахнув збройний конфлікт. Албан­ ські екстремісти від імені третини албанського населення Македонії вимагали автономії та надання албанській мові статусу другої державної. Розпочалися воєнні дії проти македонської армії. Завдяки зусиллям світової громадсь­ кості конфлікт вдалося зупинити, а сторони сіли за стіл переговорів.______ •- '_____________.______________ Висновки 1. Конфлікти на території колишньої Югославії були най­ тривалішими, найкривавішими після Другої світової війни. 2. Проблема Балкан і надалі залишається “пороховою боч­ кою Європи”. 3. Внутрішні конфлікти в Югославії стали турботою всіх єв­ ропейських держав. 269

4. Конфлікти на території колишньої Югославії були трагіч­ ними для мирного населення. Лише війна в Боснії і Герце­ говині забрала життя 380 тис. осіб, 1 млн 350 тис. були переселені, а 2 млн 250 тис. стали біженцями. Участь міжнародних організацій у врегулюванні конфлікту на Балканах Жовтень 1991 р. В Гаазі було скликано міжнародну конфе. ренцію щодо Югославії, на якій прийнято Декларацію, про визнання світовим співтовариством факту розпаду СФРЮ. На конференції пролунали звинувачення на адресу Сербії та Чорногорії, що вони прагнуть силою перешкодити ві­ докремленню республік від Югославії. Грудень 1991 р. Рада Міністрів Євросоюзу схвалила рішення про запровадження економічних санкцій щодо Сербії та Чорногорії. Весна 1992 р. Народна армія Югославії розпочала воєнні дії в Хорватії. Світове співтовариство (ООН, НАТО, Євро• пейський Союз) звинуватило Югославію в агресії. Вони робили неодноразові спроби загасити вогнище війни на Балканах. ' , За рішенням Ради Безпеки ООН до Хорватії було на. правлено миротворчі сили. 1992 -1995 рр. — війна у Боснії та Герцеговині. ЗОтравня 1992 р. Рада Безпеки ООН запровадила економічні санкції проти СРЮ. Лютий 1994 р. З метою контролю ситуації в районі Сараєва до міста було введено міжнародні сили ООН, серед яких і , два українських миротворчих *батальйони. 1995 р. Для виконання Дейтонських угод про поділ території єдиної Боснії та Герцеговини на Мусульмансько-хорват­ ську федерацію й Сербську Республіку миротворчі сили ООН було замінено спеціальним військовим 60-тисячним контингентом НАТО, до якого приєдналися військові під­ розділи Росії та України. 1999р. Загострилася проблема албанців у Косові (Югославія). Країни НАТО звинуватили югославське керівництво на чолі з президентом С. Милошевичем у геноциді щодо ал­ банців і з 24 березня по 24 червня 1999 р. бомбардували Югославію. Було завдано ракетних і бомбових ударів по стратегічних і військових об’єктах Югославії. Союзницькі сили за участі 1,1 тис. літаків здійснили 270

35 тис. бойових вильотів і скинули на територію СРЮ 20 тис. бомб і ракет. За час військової операції НАТО втрати Югославської Народної армії становили близько 5 тис. чоловік,, а ци­ вільного населення — 1,2 млн. Збитки внаслідок руйну­ вань становили 30 млрд доларів. Наприкінці травня ,1999 р. С. Милошевич погодився на вве­ дення військових миротворчих сил до Косова. Події в Ко­ сові призвели до міжнародної ізоляції С. Милошевича і підірвали його авторитет усередині країни. Жовтень 2000 р. На президентських виборах перемогу здо­ був лідер демократичних сил В: Коштуниця. Квітень 2001 р. С. Милошевич заарештований за геноцид стосовно албанців Косова і в червні 2001 р. був переданий до Гаазького міжнародного трибуналу. Судовий процес над ним триває. 2001 р. Під час албано-македонського протистояння завдяки зусиллям світової громадськості конфлікт вдалося зупи­ нити, а сторони сіли за стіл переговорів. Було досягнуто компроміс і розпочалося роззброєння албанських війсь­ кових формувань. Однак небезпека нового протистояння існує. 14 березня 2002 р. СРЮ перетворена на конфедерацію Сербії і Чорногорії. У 2005 р. має відбутися референдум про дальшу долю конфе­ дерації Сербії та Чорногорії. Відносини з Україною 1. Нові держави, що виникли на території колишньої Юго­ славії, визнали Україну і встановили з нею дшшоматичні відносини. 2. Договори про дружбу і співробітництво з Україною укла­ ли Хорватія у вересні 1996 р. і Македонія у грудні 1998 р. Низку міжурядових угод про торгово-економічне співро­ бітництво укладено між Україною і Словенією, яка у трав­ ні 2004 р. стала членом ЄС. 3. Україна брала участь у миротворчій операції в 1994 -1999 рр. на території Боснії та Герцеговини. Сьогодні Україна бере участь у врегулюванні ситуації в регіоні: • з осені 1999 р. діє український вертолітний загін і меха­ нізована рота в Косові у Югославії; • з 2001 р. українські миротворці перебувають у Маке­ донії. 271

4. Югославська війна зачепила інтереси України. Україна втратила 220 млн доларів від припинення судноплавства по Дунаю. 5. Березень 1999 р. Відбувся візит президента України Л. Куч­ ми до Словенії, який мав переговори з президентом краї­ ни Міланом Кучаном. Було підписано угоди про взаємне сприяння та захист інвестицій, повітряне сполучення та співпрацю в галузі поштового й електронного зв’язку. 6. Наприкінці липня 1999 р. у Сараєві побував президент України Л. Кучма, який взяв участь у саміті Пакту ста­ більності в Південно-Східній Європі й мав зустрічі з ліде­ рами ватіканських країн. 7. На території колишньої Югославії проживає близько 50 тис. українців, більшість — у Сербії (автономний край Воєводина)._____________________________________ НОВІ ПІВДЕННОСЛОВ’ЯНСЬКІ ДЕРЖАВИ Республіка Хорватія 29 червня 1991 р. Проголошено самостійність і незалежність Республіки Хорватія. Грудень 1991 р. Прийнято закон про право національних та етнічних меншин, згідно з яким дві автономні території з центрами в містах Кнін і Гліна, де компактно проживали серби, набули особливого правового статусу. Однак ке­ рівництво сербського національного руху в Хорватії не прийняло автономії, а 24 грудня 1991 р. сербські території в Хорватії об’єдналися в Республіку Сербська Крайна і проголосили себе самостійною державою. До середини січня 1992 р. у Хорватії тривали воєнні дії між хорватськими військами і збройними формуваннями сербів. У Хорватію були введені миротворчі сили ООН. Війна і розрив економічних зв’язків завдали великої шкоди рес­ публіці. Різко погіршилося соціально-економічне стано­ вище в країні. З січня 1992 р. до серпня 1995 р. територія Хорватії фактично була поділена на дві частини — Республіку Хорватію і самопроголошену Республіку Сербська Крайпа, які перебу­ вали в стані відкритого протистояння одна одній. 1 травня 1995 р. Хорватські війська розгорнули наступ проти Сербської Крайни, близько 200 тис. сербів стали біженця­ ми. Сербська Крайна перестала існувати і була відновлена 272.

територіальна цілісність Хорватської держави. В Хорватії розпочали проводити економічні реформи. Республіка Хорватія є повноправним членом ООН, ОБСЄ, Ради Єв­ ропи. Вона підтримала операцію НАТО проти Югославії в 1999 р., надала свій повітряний простір для авіації НАТО. Республіка Хорватія прагне інтегруватися до єв­ ропейських структур.__________ ______ _____________ Республіка Словенія 25 червня 1991 р, Словенія проголосила про свій вихід із Югославії, затвердивши Основні конституційні принципи про самостійність і незалежність. ‘ Це рішення викликало протидію Белграда. Розпочалася війна між Югославською Народною армією (ЮНА) і сло­ венськими територіальними формуваннями. ЮНА одер­ жала поразку. За посередництва Євросоюзу сторони домовилися про припинення вогню і виведення військ ЮНА з території Словенії. 26 грудня 1991 р. Було ухвалено Конституцію країни, яка проголосила Словенію демократичною республікою, її визнало більшість країн світу. У країні почалися економічні реформи: приватизація, структурна перебудова, реформа банківської системи, широко розвивається сфера послуг, туризм. Республіка Словенія — член ООН і ОБСЄ (з весни 1992 р.), член Ради Європи (з травня 1993 р.), член НАТО і ЄС (з 2004 р.). Словенія — одна з найрозвиненіших південнослов’ян­ ських республік, політично стабільна, з економікою дина­ мічного зростання.______________________________ _ Республіка Македонія Осінь 1991 р. Македонія здобула незалежність. 8 вересня 1991 р. Відбувся референдум, 95% учасників якого проголосували за вихід з югославської федерації. 17 листопада 1991 р. Було прийнято Конституцію, яка визна­ ла Македонію суверенною, незалежною, демократичною й соціальною державою. Македонія:— єдина з республік ' СФРЮ, відокремлення якої відбулося мирним шляхом. Вересень 1992 р. Для уникнення провокацій і поширення збройного конфлікту на території Македонії була розгор­ нута місія ОБСЄ. 273

Липень 1993 р. На кордонах із Союзною Республікою Юго­ славією розташувалися миротворчі сили ООН (1 тис. осіб). Участь у миротворчих операціях на території. Маке­ донії брала й Україна. 1999 р. Македонія підтримала операцію військ НАТО проти Югославії. Македонію відвідав президент США Б. Клін­ тон. На території Македонії є кілька добре обладнаних баз НАТО. Республіка Македонія — одна з найбідніших колишніх югославських республік, такою залишається вона і на сьогодні. Республіка Боснія та Герцеговина 14 жовтня 1991 р. проголосила свою незалежність. 1992-1995 рр. — війна в Боснії та Герцеговині. 1995р. Новий етап мирного врегулювання збройного кон­ флікту в Боснії та Герцеговині. З весни 1996 р. На території Боснії та Герцеговини існує єди­ на суверенна держава — Республіка Боснія та Герцегови­ на у складі мусульмансько-хорватської Федерації Боснія та Герцеговина і боснійської Сербської республіки. Рес­ публіка отримала фінансову допомогу на відновлення зруйнованого господарства від західноєвропейських дер­ жав і США. Етнічне протистояння між мусульманською, сербською і хорватською общинами перешкоджає соціально-еконо­ мічному розвитку країни та її політичній стабільності. Ук­ раїна бере участь у миротворчих військах ООН у Боснії (український батальйон — 400 осіб).

Тема 6. КРАЇНИ АЗІЇ, АФРИКИ І ЛАТИНСЬКОЇ АМЕРИКИ ЛІКВІДАЦІЯ КОЛОНІАЛІЗМУ, СТВОРЕННЯ І РОЗВИТОК НЕЗАЛЕЖНИХ ДЕРЖАВ Етапи деколонізації Деколонізація — це ліквідація колоніального володарюван­ ня, звільнення від колоніальної залежності й надання по­ літичної незалежності народам. Перший етап деколонізації — з середини 40-х — до середини 50-х рр. Падіння колоніальних режимів у країнах Азії (Індія, Індонезія, Бірма). В Азії з’явилося 15 нових неза274

лежних держав з населенням 1,2 млрд осіб і одна в Афри* ці — Лівія. , <'■ Другий етап — із середини 50-х— до кінця 60-х рр. Поява не­ залежних держав у Північній і Центральній ’ Африці (37 держав), 7 держав одержали незалежність в Азії. Третій етап;—із 70-х -д о 90-х рр. • Завершилася деколонізація Південної Африки. • 1990 р. незалежність здобула Намібія — остання коло­ нія в Африці. • 1997 р. здобула незалежність колишня англійська коло­ нія Гонконг. • 1999 р. колишня португальська колонія Макао ввійшла до складу Китаю. • Ліквідовано останні колоніальні віолодіння Великої Британії в Латинській Америці: Багамські Острови — 1973 р.; Гайана— 1975р.; , Беліз— 1981р. Деколонізація островів Тихоокеанського регіону: Фіджі — 1970 р.(колонія Великої Британії); Соломонові Острови— 1978 р. (колонія Великої Британії); Маршаллові Острови — 1991 р.; Палау — 1994 р. (колонії США). Нові незалежні держави, що виникли внаслідок розпаду ко­ лишніх колоніальних імперій, разом з іншими малорозвйненими країнами Азії, Африки, Латинської Америки утворили “третій світ”. Відбувалося перетворення країн “третього світу” на важ­ ливий чинник економічного і соціального розвитку. Висновки 1. Виникнення близько сотні держав на території колишніх колоній має велике міжнародне значення. 2. Ці держави стали важливим чинником світової політики. 3. Вони становлять 2/3 держав— членів Організації Об’єдна­ них Націй. 4. Народи незалежних держав здобули можливість самостій­ ного розвитку. 5. Йони здобули можливість вибору шляху розвитку з ураху­ ванням національних традицій і культурно-цивілізатор-. ських особливостей.

275

Розпад колоніальної системи Передумови деколонізації: 1. Поразка в Другій світовій війні Німеччини, Італії, Японії та їх капітуляція. 2. Ослаблення позицій “старих колоніальних держав” після Другої світової війни (Великої Британії, Франції, Голлан­ дії, Бельгії). 3. Зміцнення національної буржуазії, виникнення патріо­ тичних організацій, політичних партій у колоніальних країнах після Другої світової війни. 4. Послаблення контролю метрополій над своїми колоніями (особливо Франції та Голландії). Причини деколонізації: 1. У добу науково-технічної революції сама колоніальна система втратила сенс, економічну ефективність, переста­ ла бути рентабельною для країн, що мали колонії, 2. Розгортання національно-визвольного руху народів'ко­ лоніальних країн. 3. Підвищення національної свідомісті народів, прагнення їх до самостійності та незалежності. 4. Здобуття деякими колоніями, безпосередньо втягнутими в Другу світові війну, досвіду збройної боротьби. 5. Демократизація метрополій, які зрозуміли необхідність надання незалежності своїм колоніям. Наприклад: • Португальська колоніальна імперія зберігалася до квіт­ невої революції 1974 р. Після усунення режиму Кастана у 1975 р. дістали незалежність Ангола, Мозамбік, Гвінея-Бісау. • Демократизація в ПАР створила умови для незалежно­ сті останньої колонії в Африці — Намібії. 6. Активна підтримка СРСР і США країн, що боролися за не-. залежність, маючи свої інтереси. Особливості деколонізації: 1. Піднесення національно-визвольного руху в різних части­ нах світу було неоднаковим: зумовлювалося рівнем роз­ витку народів, що їх населяли, та їхньою політичною свідомістю.. 2. Першими здобули незалежність країни Близького Сходу і Південно-Східної Азії. 3. Велика Британія надала незалежність колишнім колоніям мирним шляхом. 276

У 1947-1948 рр. незалежними стали британські колонії Бірма, Цейлон, Індія, Пакистан. 4. Франція та Нідерланди хотіли силою утримати колоніаль­ ні володіння, вели численні війни: • 1945 -1954 рр. — війна в Індокитаї. Франція визнала незалежність В’єтнаму, Лаосу, Камбоджі; • 1954 -1962 рр. — війна в Алжирі, яку вела Франція; • 1946-1950 рр. — війна Нідерландів в Індонезії. 5. Процес деколонізації був під міжнародним контролем. 14 грудня 1960 р. була прийнята Декларація Генеральної Асамблеї ООН “Про надання незалежності колоніальним країнам і народам”. 1960 р. визнано роком Африки (17 країн континенту стали, незалежними). _____________

1. 2.

3. 4. 5.

Проблеми, що загострилися у визволених країнах Продовольча. Демографічна. У країнах тропічної Африки виробництво сільськогосподарської продукції зростає щорічно на 1,5%, а населення — на 3%. Тропічна Африка не може себе прогодувати. Політична нестабільність, встановлення авторитарних режимів. Міжплемінна ворожнеча. Геноцид проти власного народу (Судан, Уганда, Руанда, Ліберія, Сомалі та ін.). ______•

Шляхи звільнення колоній 1. Мирний. Цим шляхом звільнилися англійські колонії Індія, Паки­ стан, Бірма, Цейлон та ін. 2. Шлях колоніальних воєн. Франція та Нідерланди силоміць утримували свої колонії, що призвело до воєн в Індокитаї, Алжирі, Індонезії. Наслідки деколонізації 1. З політичної карти світу зникли британська, французька, бельгійська, португальська колоніальні імперії. 2. В Азії, Африці виникло понад 80 нових суверенних держав. 3. їх стали називати “країнами, що розвиваються”, “країна­ ми третього світу”. 277

4. Нові держави здебільшого залишилися економічно слаб­ кими, залежними від допомоги й підтримки розвинених країн. 5. Вони дедалі більше відстають від передових держав світу. 6. У більшості країн, що визволилися, панують авторитарні режими, військово-поліцейські диктатури. 7. Деякі з цих країн останнім часом стали “гарячими точка­ ми”— осередками внутрішніх та міждержавних конфлік­ тів ( внутрішні сутички в Сомалі, геноцид в Руанді тощо). 8. Світове співтовариство під егідою ООН намагається полі- . тичними, а в разі потреби й військовими силами загасити локальні конфлікти. 9. Для багатьох країн, що розвиваються, характерна полі­ тична нестабільність: • боротьба за владу; • корупція; • прикордонні конфлікти;. • кровопролитні локальні війни; • геноцид проти власного народу (Судан, Уганда, Сомалі та ін.). 10. Спадщина колоніалізму виявилася: - • низьким рівнем розвитку продуктивних сил; • низьким культурним рівнем; • поглибленням соціальної нерівності; • швидким приростом населення, яке не Знаходить засто­ сування своїм робочим рукам; • недостатнім обсягом капіталів. 11 .Із розпадом СРСР з’явилися умови для врегулювання ре­ гіональних конфліктів у “третьому світі”, бо СРСР уже не втручався у вирішення їх: • близькосхідний; • афганський; • сіли за стіл переговорів сторони в Анголі та Мозамбіку, ' закінчилася війна в Ефіопії.

Шляхи розвитку незалежних держав 1. Шлях розвитку ринкової економіки (єврокапіталістичний шлях — Марокко, Нігерія, Кенія, Індія, Пакистан, Туніс та ін.). У цих країнах поступово, але помітно нарощувався еко­ номічний потенціал, відбувалася деяка демократизація суспільних відносин, введення багатопартійної системи. 278

В Азії з’являються нові індустріальні країни (Тайвань, Гонконг, Південна Корея, Філіппіни, Сінгапур, Малай­ зія), які демонструють високу ефективність у галузі еко­ номіки. Це країни високого розвитку НТР, освіти, наукомістких галузей виробництва. 2. Соціалістичний шлях розвитку (Китай, Північний В’єтнам, Північна Корея, Куба). В’єтнам уже встиг об’єднатися. До початку 90-х рр. про­ блема побудови соціалізму за марксистською моделлю у В’єтнамі була знята. В країні розвивається ринкова еко­ номіка. Китай. Вже до середини 70-х рр. стало зрозуміло, що цей шлях привів Китай до важкої економічної хризи. Китай став на шлях ринкових реформ і послаблення державного контролю в економіці. Північна Корея і Куба на сьогодні — оплоти соціалізму. Ці країни переживають значні економічні труднощі. 3. Країни “соціалістичної орієнтації” до розпаду СРСР. (Ангола, Алжир, Гвінея-Бісау, Ефіопія, Мозамбік та ін.). Для них характерний: • надмірний розвиток державної власності; • нехтування приватним підприємництвом; • сформувалися культи авторитарної влади; • репресії інакомислячих; • збройні заколоти; • військові перевороти; • значний вплив армій; • міжплемінні конфлікти (Камбоджа, Афганістан, Анго­ ла, Ефіопія та ін.); • розруха в народному господарстві; • бюрократизація; • корупція. Країни “соціалістичної орієнтації” в економічному ас­ пекті залишилися відсталими, незважаючи на щедрі суб­ сидії з СРСР. Наприкінці 80-х рр. опозиційні сили країн “соціалістичної орієнтації” домоглися повалення марксистських режимів у Ємені, Алжирі, Ефіопії, Анголі та ін. Багато країн “соціалістичної орієнтації” почали перехід до ринкових відносин за умов наявності великого не­ ефективного державного сектора в економіці й тоталітар­ них політичних режимів.

279'

4. Традиціоналістська модель розвитку (Іран, Афганістан): У цих країнах значний вплив релігії на ідеологічні уста­ новки як влади, так і суспільства. 5. Країни з низьким рівнем розвитку внаслідок соціально-економічної та культурної відсталості, їх невизначеність. ЗОафриканських країн — останні в списку з виробництва валового продукту на душу населення. Міжнародні обсднання країн Азії та Африки 1955 р. Бандунзька конференція 29 країн Азії та Африки ■ — перша спроба виступити на світовій арені єдиною силою. Порушено проблеми економічного та культурного спів­ робітництва, прав людини та національного самовизна­ чення народів. Було запропоновано створити спеціальний фонд ООН для економічного розвитку. У підсумкових документах конференції її учасники закли­ кали народи світу до загального миру і співробітництва. 1961 р. Рух неприєднання, який виник за ініціативи п’яти ви­ датних лідерів світу: Дж.Неру — Індія; И. Б. Тито — Югославія; Г. Насер — Єгипет; Сукарно — Індонезія; К. Нкруми — Гана. Перша конференція 25 країн відбулася 1 - 6 вересня 1961 р. у Белграді, вона висунула ідею проведення політи­ ки неприєднання до будь-яких військових союзів, під- тримки миру та національно-визвольних рухів. Головою Руху неприєднання став на три роки керівник країни, у якій проводиться конференція Руху неприєднання. На сьогодні учасниками цього об’єднання є 113 країн сві­ ту. Ці країни дотримуються політики неприєднання до військових союзів і блоків, прагнуть проводити неза4 лежну політику, не допускати диктату і насильства у між­ народних відносинах. Рух підтримує будь-які кроки з роззброєння. 1964 р, 77 країн Азії, Африки та Латинської Америки утвори­ ли міжнародне об’єднання “Група — 77”. На початку 90-х рр. до цього об’єднання входило 129 країн, в яких видобувається 2/3 нафти, що використо­ вують країни Заходу, 50% інших сировинних товарів. Країни цього об’єднання заявили про свій намір спільно шукати шляхи вирішення найважливіших для них еконо­ 280

мічних проблем. Вони прагнуть домогтися стабілізації цін на експорт сировини, пільг для збуту товарів на ринках розвинених держав та інвестицій у свої економіки. Діють такі регіональні об’еднанпя: • Ліга арабських держав — 1945 р.; • Організація африканської єдності — 1963 р,; • Організація країн — експортерів нафти (ОПЕК) — 1966 р.; • Асоціація держав Південно-Східної Азії — 1967 р.; • Ісламська конфедерація — 1969 р. Ці організації прагнуть реалізовувати спільні програми економічного та культурного розвитку, здійснювати координацію зовнішньої політики._____ ______________ Відносини України з державами Азії та Африки Країни Азії мають важливе значення для забезпечення альтернативними джерелами постачання енергоносіїв України та для власних ринкій збуту товарів у іірьомурегіоні. Зацікавленість в активізації економічної взаємодії з Ук­ раїною виявляють усі країни Азійсько-Тихоокеанського регіону. 1. Японія, Південна Корея, Таїланд вбачають в Україні ринок збуту своєї високотехнологічної продукції, яка тут користується великим попитом, а також зацікавлені в екс­ порті української сировини. 2. Китай, Індія, В’єтнам зацікавлені у військовій продукції, металургії, машинобудуванні та в експорті в Україну своїх товарів широкого вжитку. З вересня 1986 р. Україна є спостерігачем Руху неприєднання. У 1996,1998 рр. Україна брала участь у роботі Одинадцятої та Дванадцятої конференцій цієї організації. Намагається потрапити на багаті сировинні ринки цього регіону, екс­ портувати сюди свою наукомістку продукцію та вироби важкої промисловості. Укладено торговельні угоди з Китаєм, Пакистаном, Інді­ єю та іншими країнами цього регіону. Політичні та економічні відносини України з країнами Африки розвиваються менш інтенсивно через політичну нестабільність цього регіону.

281

ЯПОНІЯ Становище країни після Другої світової війни 1. Японія дістала поразку у Другій світовій війні й була оку­ пована військами СІЛА. Верховна влада в Японії нале­ жала американській окупаційній адміністрації на чолі з генералом Макартуром. Окупаційний період тривав до початку 1952 р. 2. На окупованій території СІЛА проводили політику трьох “Д” — демократизації, демілітаризації, декартелізації. 3. Японія втратила всі свої колоніальні володіння і завойо­ вані території. 4. Промисловість країни була зруйнована. Виробництво становило лише 14% довоєнного рівня. 5. Було розорене сільське господарство, в країні післявоєн­ на економічна криза. 6. Значна частина населення не мала засобів до існування, реальна зарплата становила лише 13%довоєнної, було ве­ лика кількість безробітних (10 млн осіб). 7. У 1946-1947 рр. була проведена аграрна реформа, внаслі­ док якої ліквідовано поміщицьке землеволодіння. Більшу частину поміщицьких земель держава передала селянам за викуп (до 80% усіх сільськогосподарських угідь), 8. Були розпущені найбільші промислові корпорації, що сприяло ліквідації надмірної концентрації, відновленню конкуренції розвитку вільного ринку. 9. Проводилися демократичні реформи: • заборонялися реакційні організації; • заборонялася пропаганда насильства і війни; • дозволялася діяльність політичних партій; • прийнято закон про працю* за яким робітники дістали право на укладення колективних договорів, на створен­ ня профспілок, на проведення страйків; 10. Здійснено низку заходів у соціальній сфері: • введено 8-годинний робочий день; • щорічна оплачувана тижнева відпуска для робітників та службовців; • охорона праці жінок та підлітків; • проведено реформу системи шкільного навчання, яка збільшила період обов’язкового та безкоштовного нав­ чання з 6 до 9 років та передала контроль над освітою грЬмадськості.

282

11. Здійснено демілітаризацію країни. Збройні сили були демобілізовані, а військові установи та таємна поліція — ліквідовані. 12. У 1947 р. було прийнято Конституцію, яка проголосила: • демократичні права і свободи; • рівноправність жінок і чоловіків; • загальне виборче право з 20 років; • відмову від війни як суверенного права нації; • відмову від погрози або застосування збройної сили як засобу розв’язання міжнародних спорів. 13. Було розширено права парламенту. Вища законодавча влада належить двопалатному парламенту (палаті пред­ ставників і палаті ріадників), виконавча — призначеному імператором уряду, який мав заручитися підтримкою чле­ нів парламенту. 14.3 3 травня 1946 р. по 12 листопада 1948 р. відбувся Міжна­ родний трибунал над головними японськими злочинцями в Токіо. До суду було віддано 28 осіб. 7 осіб було засудже­ но до страти через повішення, а. 16 — до різних строків ув’язнення.________ ._________ ____________________ Висновки г ' 1. До початку 50-х рр. завершилася відбудова народного господарства Японії. 2. Японія стала конституційною монархією. Реальну полі­ тичну владу імператор втратив і перетворився на “символ єдності нації”. 3. Після Другої світової війни Японія з тоталітарно-міліта­ ристської держави з феодальними пережитками, якою була до цього, перетворилася на сучасну високорозвинену державу демократичного типу, _____ ________ Сан-Франциський мирний договір . Вересень 1951 р. Відбулася Міжнародна конференція з врегу­ лювання відносин з Японією. Були присутні делегати з 51 країни, підписано Сан-Франциський мирний договір, його підписало 48 країн, а СРСР, Польща і Чехо-Словаччина цей договір не підписали. Згідно з договором: 1. Було оголошено про припинення стану війни з Японією. 2. Визнано повний суверенітет.японського народу над Япо­ нією та її територіальними водами. 3. Японія визнала незалежність Кореї. ,283

4. Відмовилася від усіх претензій на Тайвань, острови Пенхуледао та інші острови в Тихому океані; 5. Втрачала частину Курильських островів та Південний Сахалін. 6. За Японією було визнано право на індивідуальну та ко­ лективну оборону і домовленості про можливість розмі­ щення або збереження іноземних збройних сил на її території. 7. Обсяги репарацій не визначалися і питання щодо них стосувалося двосторонніх стосунків держав з Японією. 1952 р. Між Японією і США було підписано “Договір безпе­ ки”. На японській території створювалися американські військові об’єкти (їх стало 116), йа яких було розміщено понад 47 тис, військовослужбовців СШ А.______ ____ _ Висновки 1. З набранням чинності Сан-Франциського договору закін­ чилася американська окупація Японії. 2. Договір поклав початок і став юридичною основою японо-американського військово-політичного союзу. 3. Договір сприяв стабільному розвиткові та значному еко­ номічному піднесенню в наступний період (“японське економічне диво”). 4. Японія донині не погоджується з передачею СРСР чоти­ рьох Курильських островів — Шикотан, Хабомаї, Кунашир, Ітуруп._______ _________ ____________ _______ Японське “економічне диво” “Економічне диво” — це багаторічне стійке та стрімке зро­ стання японської економіки. Стратегію повоєнного розвитку розробив Нігеру Йосіда. Причини “економічного дива” 1. Політична стабілізація в країні. ^ 2.. Окупаційна адміністрація США провела в Японії цілу низку, радикальних реформ (про них ішлося раніше): 3. У Японії була порівняно низька заробітна плата за ви­ сокої кваліфікації робочої сили. 4. Відсутність значних воєнних затрат (1% ВВП). 5. Японія одержала великі американські кредити та воєнні замовлення в роки війни в Кореї та В’єтнамі. 6. Впровадження у виробництво новітніх досягнень НТР, технологій, світового науково-технічного досвіду. 284

7. Використання патентів та результатів промислового шпигунства за умов швидкого налагодження технологіч­ них процесів. 8. Значні інвестиції у розвиток нових галузей — нафтохімії, виробництва синтетичних тканин, радіоелектроніки, ав­ томобілебудування. 9. Широка автоматизація праці, розвиток новітніх засобів зв’язку. 10. Орієнтація японської економіки на експорт при забезпе­ ченні високої якості й за порівняно низьких цін. 11. Створення гігантських галузевих і міжгалузевих ком­ плексів, що давало можливість маневрувати капіталом, сировиною, робочою силою залежно від кон’юнктури зо­ внішнього ринку. 12. Переважання наукомістких галузей виробництва. 13. Сприяння розвиткові дрібного виробництва, яке забезпе­ чує велике виробництво деталями і напівфабрикатами, випускає різноманітну продукцію. 14. Довіра японців до банківської системи, зростання їхніх вкладів у. банках, які перетворюються на виробничі інве­ стиції. 15. Особлива організація виробничих відносин, так звана система патерналізму. Патерналізм — це система довічного найму в Японії, згідно з якою робітник працює на одному місці роботи до виходу на пенсію. Плата працівника зростає відповідно до1віку і трудового стажу. Робітник відчуває себе частиною фірми, усвідомлює фірму як родину, від успіхів якої залежить і його особисте , благополуччя. 16. Працьовитість, ретельність, сумлінність, слухняність, дисциплінованість японського народу, їх повсякденна праця і високий патріотизм. 17. Сприятлива податкова, бюджетна політика держави. 18. Був забезпечений найвищий у капіталістичному світі ос­ вітній рівень робітників. 19. Дешева сировина з держав, що розвиваються-________ Наслідки “економічного дива” 1. У 1961-1970 рр. темпи зростання японської економіки становили 11% за рік. У 1983 р. обсяг промислового ви­ робництва Японії перевищував рівень 1950 р. у 24 разі». 285

2. Частка Японії у світовому промисловому виробництві зросла з 6,9% в 1960 р. до 14% в 1970 р. 3. Японські товари активно завойовували світовий ринок. 4. Японія вийшла на перше місце у світі з суднобудування, виробництва побутової радіотехніки, фотоапаратів та' друге місце — з електроніки, виробництва автомобілів. Її частка у світовому виробництві автомобілів становила 30%, кольорових телевізорів — 60%, відеомагнітофонів — 90 %, магнітофонів — 30% тощо. . 5. У другій половині 80-х рр. Японія вийшла на перше місце у світі за промисловим експортом та експортом капіталу, стала найбільшим кредитором у світі. 6. Зросли валюти резерви Японії (за 20 років у 116 разів). 7. Значно зріс життєвий рівень населення. 8. Японські товари активно завойовували світовий ринок. Експортні можливості Японії за 20 років зросли в 90 разів. 9. Японія стала однією з найрозвиненіших держав світу. Економічне зростання було деіщ> призупинено внаслідок енергетичної кризи 1974 -1975 рр., зумовленої різким підвищенням світових цін на енергоносії. 10. Бурхливий післявоєнний економічний розвиток Японії перетворив її на один із трьох центрів сучасної світової економіки поряд зі США та Західною Європою. Внутрішнє становище 1. 1955 - 1993 рр. При владі безперервно протягом 38 років перебувала Ліберально-демократична партія (ЛДП), ство­ рена у 1955 р. злиттям утворених після війни двох консер­ вативних партій — Ліберальної та Демократичної. Основними партіями опозиції були: Соціалістична партія Японії (СПЯ), створена у 1945 р., Комуністична партія Японії (КПЯ),'що вийшла з підпілля у 1945 р. 2. Ліберально-демократична партія у своїй програмі прого­ лосила про побудову “держави добробуту і благоденст­ ва”, про спокій і злагоду в суспільстві. 3. Успішний розвиток економіки і піднесення на цій основі рівня життя населення стали головними причинами збере­ ження позицій у політичному житті країни. 4. У 60-х рр. послабилися позиції лівих сил у зв’язку з появою партій центристського спрямування — Партії демокра­ тичного соціалізму (ПДС), Партії чистої політики — Комейто та ін. ^286

5. Важливе значення для розвитку Японії мала діяльність та­ ких урядів: • уряду К. Танаки (1972-1974 рр.), коли в Японії розпо­ чався будівельний бум і успішно здійснювався благо­ устрій островів. Однак країну потрясали гучні сканда­ ли, пов’язані з корупцією, і прем’єр-міністр Японії К. Танака змушений був піти у відставку, в зв’язку з ви­ криттям в отриманні хабаря від американського кон­ церну “Локхід” в сумі 500 млн ієн за просування їх товарів на японський ринок; ' * уряду Я. Накасоне (1982-1987 рр.), який розпочав при­ ватизацію державного сектору відповідно до програм регулювання економіки, проведення адміністративно-фінансової реформи та зняття обмеження 1% ВВП на військові асигнування. Був звинувачений у причет­ ності до фінансових махінацій; • у 1993 -1996 рр.— при владі коаліційні уряди (коаліція ліберальних демократів і соціалістів). Коаліційні уряди були нестійкими. Лише у 1994 р. змінилося три пре­ м’єр-міністри; • з 1996 р. при владі знову Ліберально-демократична пар­ тія. Уряд очолив Р. Хасімото; • у червні 2001 р. прем’єр-міністром Японії став лідер Лі­ берально-демократичної партії Ю. Коідзумі, який роз­ почав структурну реформу японської економіки. 6. Японія ввійшла в ЮСІ ст. з постіндусгріальною системою виробничих сил, іцо базується на розширенні використан­ ня досягнень НТР. Висновки 1. Економічне піднесення і процвітання Японії було забез­ печене: • стабільністю політичного ладу; • втручанням держави в розвиток виробництва; • чіткою політикою Ліберально-демократичної партії. 2. За історично короткий термін японському народові вда­ лося перетворити свою країну на економічно розвинену, демократичну державу, яка відіграє значну роль у роз­ витку світових процесів.

287

Зовнішня політика У статті 9 конституції Японії проголошено ікро відмову Япо­ нії на завжди від застосування збройної сили як засобу ви­ рішення збройних конфліктів. 1952 р. Японія уклала “Договір безпеки”, за яким США фактично брали на себе захист Японії. США розглядали Японію як головного військово-політичного союзника в азійсько-тихоокеанському регіоні. 3 1954 р. Японія ство­ рила “Сили самооборони”. Наприкінці 60-х рр. “Сили самооборони” Японії становили 274 тис. осіб, але витрати на їх утримання не перевищу­ вали 1% бюджету. Жовтень 1956 р. Відновлено відносини між СРСР і Японією. Обидві країни підписали спільну декларацію про припи­ нення між собою стану війни. Однак мирний договір не був підписаний, 1956 р. Японію прийняли в ООН. 1960 р. Укладено новий японо-американський Договір про взаємне співробітництво і гарантію безпеки. Він закріпив за США право тримати сухопутні, військово-повітряні та військово-морські сили на території Японії, а також мати там військові бази. Січень 1968 р. Уряд Е. Сато проголосив доктрину “трьох без’ядерних принципів”: • не виробляти; • не ввозити; • не зберігати ядерної зброї. США — основний стратегічний партнер Японії впродовж усіх повоєнних років. З початку 60-х рр. Швидкими темпами розвиваються відно­ сини з країнами Східної та Південно-Східної Азії (Півден­ ною Кореєю, Індонезією, Малайзією, Таїландом, Філіппінами тощо). 1978 р. Японія уклала з Китаєм Договір про мир і дружбу. 1989 р. Продовжено угоду про право США розміщати в Япо­ нії війська і утримувати військові бази. Червень 1990 р. Було створено японо-американську міжуря­ дову комісію з питань безпеки для координації дій у війсь­ ково-політичній сфері. Основною зовнішньополітичною проблемою Японі,ї залишається врегулювання-територіальної суперечки з Росією, з якЬю немає й досі мирного дого­ вору через проблему чотирьох Курильських островів. Середина 90-х рр. Пожвавилися відносини з Україною. 288

Березень 1995 р. Відбувся офіційний візит президента України Л; Кучми до Японії, який сприяв пожвавленню японо-україйського співробітництва. Активізувалися відносини ділових кіл Японії та України у розвитку зв’язку, харчової промисловості, фармакології. Липень 2000 р. Україна стала 37-ю країною, для зв’язків з якою японські промислові кола створили спеціальну комісію.___ Висновки 1. Японія успішно веде торгівлю з Китаєм, СІЛА, ФРН, Ве­ ликою Британією, Францією. 2. Із загостренням воєнної ситуації в Іраку японський уряд ухвалив спеціальну резолюцію про участь “сил самообо­ рони” у воєнних діях поза межами країни для захисту інте­ ресів Японії та світового співтовариства._____________

КИТАЙ Проголошення КНР Незважаючи на сильний комуністичний рух у Китаї, який очолив боротьбу проти японських мілітаристів у роки Другої світової війни, комуністи прийшли до влади завдя­ ки допомозі СРСР. Величезна територія Північно-Східного Китаю-Маньчжурія — стала зоною тимчасової окупації Радянської Армії після розгрому мілітаристської Японії. Народно-визвольна армія (НВА), створена Комуністич­ ною партією Китаю, була озброєна радянськими тан­ ками, літаками, гарматами, які передавав їй СРСР, виводячи свої війська з Маньчжурії у 1946 р. Чисельність НВА становила 1,5 млн осіб, їхніх загонів на­ родного ополчення було понад 3 млн осіб, загонів само­ оборони — 10 млн осіб. Уряд президента Чан Кайші, що був лідером партії Гоміньдан (Національна партія), мав збройні сили, які налі­ чували 4,3 млн осіб, і спирався на підтримку СІЛА. Протиборство Комуністичної партії Китаю на чолі з Мао Цзедуном та Гоміньдану на чолі з Чан Кайші, президен­ том Китайської республіки, продовжувалося і після Дру­ гої світової війни.

289

1946 ~ 1949 рр. — період громадянської війни в Китаї. Після 2,5 років громадянської війни перемогли комуністи на чолі з Мао Цзедуном. Залишки військ Гоміньдану і прези­ дент Китайської республіки Чан Кайші евакуювалися на о. Тайвань, створивши там незалежну державу — Китай­ ську республіку. 1 жовтня 1949 р. У Пекіні було проголошень Китайську На­ родну Республіку. Весна 1950 р. У результаті переговорів із урядом Тібету КНР підписала угоду про мирне врегулювання Тібету, який дістав право національної автономії. Лютий 1950 р. СРСР підписав з урядом КНР Договір про дружбу, союз і взаємодопомогу і надав Китаю кредит у розмірі 300 млн доларів. 1954 р. Конституція КНР закріпила політичний устрій краї­ ни як унітарної держави з обмеженими національними ав­ тономіями. Захід не визнав нової держави. До 1971 р. Місце Китаю в ООН посідали представники Гоміньдану. Китай був розколотим на дві держави— Китай і Тайвань, які пішли різними шляхами розвитку.________________ Причини перемоги Народно-визвольної армії Китаю 1. Масова підтримка селян, які дістали землю внаслідок аг­ рарної реформи комуністів. 2. Допомога СРСР озброєнням, продовольством, військо­ вими спеціалістами, радниками тощо. 3. Висока дисципліна Народно-визвольної армії, яка пози­ тивно відрізнялася від армії Гоміньдану. 4. Відсутність єдності в рядах Гоміньдану, нездатність об’єд-нати навколо себе всі антикомуністичні сили. Встановлення соціалістичного режиму 1. До початку 1953 р. було майже повністю завершено аг­ рарну реформу, розпочату ще під час громадянської війни у визволених районах. 47 млн га поміщицької землі було передано селянам. 2. Відразу після завершення розподілу землі почалося кооперування сільського господарства. До 1956 р. 98% се­ лян перебували у 740 тис. виробішчих кооперативах. 3. Проводилася націоналізація великих промислових підпри­ ємств, власності іноземного капіталу, банків, залізниць тощо. 290

4. 3 1956 р. шляхом викупу весь приватний сектор економі­ ки перетворювався на державний. 5. Було встановлено монополію зовнішньої торгівлі. 6. Встановлено контроль над імпортом закордонні« товарів. 7. З 1953 р. розвиток економіки КНР відбувається згідно з п’ятирічними планами. 8. У 50-х рр. взято курс на індустріалізацію. 9. В ході виконання першого п’ятирічного плану (1953 — 1957 рр.) за сприяння СРСР в Китаї побудували близько 300 великих промислових підприємств та інших об’єктів. 10. Тисячі радянських спеціалістів допомагали в розвитку китайської економіки, 38 тис. китайських громадян здо­ були освіту і підвищили свою кваліфікацію в СРСР. СРСР безоплатно передав Китаєві науково-технічну документа­ цію, надав значну фінансову підтримку. 11. Проводилася докорінна перебудова в галузі культури та освіти. 12. Будівництво соціалізму супроводжувалося масовими ре­ пресіями. Кількість жертв масових репресій за ідеологічні та політичні злочини у першій половині 50-х рр. сягала 100 тис. чоловік. Репресій зазнавала інтелігенція; самі ко­ муністи, проводилися масові чистки КПК. Висновок У перші роки будівництва нового Китаю керівництво КПК впроваджувало сталінську модель будівництва со­ ціалізму з усіма її протиріччями. Культ особи Мао Цзедуна (1893-1976) Мао Цзедун— китайський політичний і державний діяч. У період 1943 - 1976 рр. був головою ЦК Комуністичної партії Китаю, у 1949 - 1954 рр. — голова Центральної уря­ дової ради КНР, у 1954 - 1959 рр. — голова КНР. Після проголошення Китайської Народної Республіки проводив у країні сталінську модель будівництва соціаліз­ му, був ініціатором встановлення в Китаї жорсткого мар­ ксистсько-соціалістичного режиму, жорсткої владної диктатури. В Китаї встановилося всевладдя КПК та її лі­ дера Мао Цзедуна. Поступово став формуватися культ його особи. Побудова соціалізму, як і в СРСР, супроводжувалася ма­ совими репресіями. 291

Був ініціатором прийняття Політбюро ЦК КПК у травні 1951 р. “Положення про покарання за контрреволюційну діяльність”. Найбільшим злочином вважалася критика КГЇК та її вождя Мао Цзедуна. Масові чистки і репресії проводились і серед членів КПК. Режим особистої влади Мао тримався на базі партійних, військових та господарських функціонерів усіх рівнів, яких налічувалося до ЗОмлн осіб. Вони призначалися тіль­ ки, “зверху”, враховуючи відданість ідеям комунізму та Мао. Мали певні пільги (розподіл житла, продовольства, побутової техніки тощо) і міцно за них трималися. Жорстка дисципліна у поєднанні з традиційною культу­ рою праці й обожненням верховної влади; допомога СРСР дали змогу досягти певних економічних успіхів у роки першої п’ятирічки (1953- 1957 рр.). Промислове виробництво зросло на 141%, а щорічні темпи приросту становили 20%. У другій половині 50-х рр. Мао Цзедун почав проводити авантюристичну політику. Після смерті Й. Сталіна почав претендувати на керівну роль у комуністичному русі, на­ магався прискорити світову революцію і бути її світовим лідером. У 1957 р. він заявив, що заради знищення капіта­ лізму готовий у ракетно-ядерній війні пожертвувати міль­ йонами людей. Після XX з’їзду КПРС (1956 р.) намагався протиставити новому курсу М. Хрущова власну політичну лінію, щоб випередити СРСР у побудові комуністичного суспільства. Головним засобом побудови “світлого комуністичного суспільства” повинна була стати комуністична, тобто без­ оплатна, праця людей, а тому було висунуто гасло” Три роки наполегливої праці — десять тисяч років щастя”.Мао Цзедун — ініціатор “великого стрибка”, створення “народних комун”, проведення “культурної революції”. Всі ці експерименти завершились цілковитим крахом, призвели Китай до катастрофічних наслідків, до економіч­ ної кризи, спричинили голод, який забрав мільйони життів. Мао Цзедун проводив відкриту боротьбу зі своїми про­ тивниками під час “великої пролетарської культурної ре­ волюції”, надав великі повноваження армії, яка взяла владу в країні під свій контроль. Встановлений у Китаї режим особистої влади Мао Цзеду­ на протримався до його смерті. Помер 9 вересня 1976 р. на 83-му році життя. 292

Соціально-економічні експерименти комуністів Китаю Травень 1958 р. КПК проголосила так званий курс “трьох ве­ ликих знамен”. 1. “Генеральна лінія” — курс на форсовану побудову кому­ нізму. 2. “Великий стрибок” (1958-1960 рр.) передбачав: • за кілька років досягти рівня розвинених індустріаль­ них держав, “зробити стрибок у комунізм”; • щорічне збільшення промислової продукції в другій п’ятирічці (1958-1962 рр.) на 45%; • загальний обсяг промислового виробництва збільшити в 6,5 раза; • обсяг сільськогосподарського виробництва- збільшити в 2,5 раза; • виплавку сталі довести до 80-100 млн т (за старим пла­ ном було 10-12 млн т); • виробництво електроенергії підняти з 19 млрд. кВт.год до 240 млрд кВт.год. Для здійснення цього плану по всій країні будувалися сотні тисяч кустарних доменних і мартенівських печей. Ця сталь була низької якості та непридатною для промисловості. 3. “Народні комуни” ( з серпня 1958 р.). Усе сільське населення Китаю загнали у 26 тис. “народних комун”, у яких було тотальне одержавлення власності — „ від присадибних ділянок, худоби і до речей особистого вжитку. Праця була воєнізована. Селяни об’єднані в роти, батальйони, полки і на світанку солдатським маршем ви­ рушали на роботу, а поверталися з роботи таким само чи­ ном після заходу сонця. За роботу впродовж дня давали йиску рису. Селяни повинні були працювати без вихід­ них. Виснажлива робота, відсутність матеріальних стиму­ лів до праці викликали загальне незадоволення в країні. У січні 1961 р. пленум ЦК КПК проголосив новий курс на “врегулювання” економіки. “Комуни” було реорганізова­ но, селянам повернули присадибні ділянки, худобу, хатнє майно.

Наслідки курсу “трьох великих знамен” 1. Відбулося значне падіння промислового і сільськогоспо­ дарського виробництва. 2. Знизилася продуктивність праці. 293

3. Мільйони тонн виплавленої стаді були низької якості. 4. Розпочалася глибока економічна криза. 5. Існував великий дефіцит товарів першої необхідності, продовольства. 6. Ліквідація матеріальних стимулів до праці, зрівнялівка, казарменні порядки вели до того, що селяни працювали неохоче, зростало незадоволення, в країні почався голод. 7. Виникла опозиція, яка критикувала курс Мао Цзедуна. 8. ПрЬвину за поразку курсу було покладено на інтеліген­ цію і партійних працівників. * 9. Проти опозиції Мао Цзедун розгорнув репресії. 10. Почалося ідеологічне протистояння між Китаєм і СРСР, яке згодом призвело до розриву між ними.

“КУЛЬТУРНА РЕВОЛЮЦІЯ” (1966-1976 рр.) Мета “культурної революції” 1: Знищення старої “буржуазної культури” та поширення ідеї Мао. 2. Формування нової революційної свідомості, щоб швидше сприяти побудові комуністичного суспільства. 3. Розправа з опозицією і дії в ім’я великого Мао. 4. Знищення інакомислячих у партії, органах влади, інтелі­ генції. 5. Посилення позиції Мао Цзедуна, встановлення його абсо­ лютної влади. Прихильники Мао Цзедуна створили молодіжну органі­ зацію хунвейбінів (“червоних охоронців” — зі шкільної та студентської молоді) і цзяофанів (“бунтівників” — загони робітників та службовців), які громили партійні комітети, державні установи, захоплювали державні підприємства і заклади освіти. У такий спосіб вони розправлялися з опозицією. Розпоча­ лися репресії. Закривалися школи, вищі заклади освіти, переслідувалися діячі культури і наукові працівники. Замість колишніх органів управління створювалися нові -— “ревкоми”, які складалися з представників армії, хунвейбінів та дзяофанів. Над країною було встановлено військовий контроль. Популярним був лозунг “Вся країна навчається в армії, весь народ — солдати” . *294

Висновки 1. “Культурна революція” зміцнила владу Мао Цзедуна, сприяла встановленню його абсолютної влади, послабила , внаслідок репресій позиції поміркованих. 2. Репресій та переслідувань зазнали понад 100 млн осіб. 3. Скасовано профспілки, громадські організації, закрито школи, вищі заклади освіти, музеї, театри тощо. 4. Вона завдала величезної шкоди економіці КНР, культурі та науці, негативно позначилася на всьому суспільно-по­ літичному житті країни.

Реформи Ден Сяопіна У вересні 1976 р. помер Мао Цзедун. Після смерті Мао Цзе­ дуна постало питання подальшого розвитку Китаю. Від влади було усунено “лівацьке” угруповання, що дістало назву “банди чотирьох” (дружина Мао Цзедуна Цзянь Цінь та близькі до Мао діячі, що висунулися на керівні по­ сади в період “культурної революції”). Нове керівництво на чолі з Ден Сяопіном (репресованим у період “культурної революції”) намагалося вивести країну з кризи. Ден Сяопін обіймав лише посаду голови Військової ради, а згодом відмовився і від неї, але був цен­ тральною фігурою у керівних верхах комуністичного Китаю. Грудень 1978 р. Відбувся пленум ЦК КПК, на якому було проголошено новий курс “чотирьох модернізацій”: • промислової; • сільськогосподарської; «• • науково-технічної; • оборонної. Ден Сяопін розробив “чотири політичних принципи мо­ дернізації” здійснення економічних реформ: • тверде відстоювання соціалістичного курсу розвитку; • демократична диктатура народу; • диктатура керівництва КПК; • вірність принципам марксизму-ленінізму та ідеям Мао Цзедуна. Ці принципи покладено в основу Конституції 1982 р. У країні проголошено “побудову соціалізму з китайською специфікою”.

295

ЕТАПИ ПРОВЕДЕННЯ РЕФОРМ Перший етап — з грудня 1978 р. 1. 2. 3. 4. 5. 6. 7. 8. 9.

Реформи в сільському господарстві Розпущено комуни. Земля передавалася селянам на основі довготривалої оренди. Запроваджувався сімейний підряд. Пожвавлювалася приватна торгівля продукцією сільсь­ кого господарства. Селянам дозволялося реалізувати більшу частину вро­ жаю за вільними цінами і лише певну кількість вони здава­ ли на держзамовлення. Держава підвищила закупівельні ціни на 18 видів сільсь­ когосподарської продукції. Створювалися малі сільськогосподарські підприємства з переробки продукції та підсобні промисли. Дозволено найману працю і купівлю сільськогосподар­ ської техніки. Військова промисловість почала випускати техніку для сільського господарства.___________________ ,_______

Другий етап — з жовтня 1984 р. Реформи у промисловості • 1. Промислові підприємства переводилися на госпрозраху­ нок при стимулюванні ринкових відносин. 2. Розширяється господарська самостійність підприємств. 3. На підприємствах запроваджувався принцип матеріаль­ ної зацікавленості. 4. Запроваджувалася оренда* 5. Зростає кількість приватних, колективних і орендних під­ приємств. 6. Підприємства отримали право мобілізувати кошти насе­ лення шляхом випуску акщй. 7. Заохочується іноземний капітал у межах “особливих еко­ номічних районів” та “вільних економічних зон”, які створювалися в Китаї з пільговими умовами для інозем­ них підприємців. 8. Підприємства отримали право виходу на зовнішній ринок. 9. Мали право використовувати сучасну зарубіжну техніку та новітні технології. 10. Заохочувалася приватна ініціатива та індивідуальна тру­ дова діяльність. 296

Третій етап — з березня 1985 р. 1. 2. 3. 4.

Реформування управління, науки та техніки, освіти Усувається централізація управління. Скорочується перспективне планування. Здійснюється реформування науки, освіти з метою роз­ гортання та впровадження НТР. Адміністративно-командні методи управління було замі­ нено методамґи економічного регулювання, ринковими механізмами.

Четвертий етап — 1985 р. Реформа фінансової системи 1. Посилено позиції національної валюти. 2. Проведено реформу банківської системи. Здійснюється ре­ формування податкової системи. Особливості китайських реформ 1. Вони стосувалися лише соціально-економічної сфери. 2. Зовсім не торкнулися політичної та ідеологічної сфери. 3. Партійний контроль і надалі пронизує всі сфери суспільства. 4. У Китаї зберігся тоталітарний політичний лад. 5. Демократичний рух молоді за права людини був жорстоко придушений. 1989 р. Спроба демократичних сил поставити питання про політичні реформи завершилася введенням військового стану та кривавою розправою над студентами та молод­ дю за допомогою танків і бронемашин у Пекіні на,площі Тяньаньмень. За офіційними даними, загинуло понад 200 осіб, 3 тис. по­ ранено. За оцінками західних засобів масової інформації, кількість жертв сягає 35 тис. осіб. Наслідки реформ у Китаї 1. Реформи значно прискориш темпи розвитку Китаю. 2. Наприкінці 80-х рр. за обсягом валового національного продукту Китай поступався лише США, але в розрахунку на душу населення (500 доларів на рік) значно відставав від багатьох розвинених країн. 3. У 90-х рр. у Китаї створено: • п’ять спеціальних економічних зон; 297

• 15 районів техніко-економічного розвитку; • 27 зон розвитку високих технологій; • 14 зон вільної торгівлі. Через ці економічні зони до Китаю надходять зарубіжні інвестиції, сучасна технологія, досвід організації сучасно­ го виробництва. 4. Залучено значні іноземні інвестиції. З 1979 р. по 1995 р. надійшло іноземних інвестицій 181 млрд доларів, цих ін­ вестицій — від китайської діаспори. 5. Успішно розвивається дрібний і середній бізнес. 6. Китай вийшов на перше місце в світі за видобутком вугілля, виробництвом телевізорів, бавовняних тканин, цементу. 7. Вдалося не тільки нагодувати народ, а й перетворити Ки­ тай з імпортера продовольства в його експортера. 8. У середині 90-х рр. у Китаї вироблялося 450 млн т зерна. 9. Удвічі підвищився життєвий рівень населення. 10. Темпи приросту виробництва в КНР у 80-х рр. становили 12-18% щорічно, в 90-х рр. — 10,2%, на сучасному етапі— 8%.

Висновки 1. Реформи в Китаї привели до розквіту економіки країни. 2. Проводилися під керівництвом Комуністичної партії Ки­ таю і зовсім не торкнулися політичних основ суспільства. КНР на міжнародній арені 50-ті рр.: 1. Існували союзницькі відносини з СРСР. 2. 1950-1953 рр. 1 млн китайських солдатів воювали в ко. рейській війні, що призвело до міжнародної ізоляції Китаю. 3.1955 р. Китай брав участь у Бандунзькій конференції, на­ давав допомогу національно-визвольним рухам. 60-ті рр.: 1. Погіршилися відносини з СРСР, Китай висунув претензії на 1,5 млн км2території СРСР. 2.1964 р. Випробував власну атомну бомбу. 3. 1966 р. Китай випробував власні ракети середньої даль­ ності. 4.1969 р. Виник збройний прикордонний конфлікт на о. Да­ маському в Приморському краї на р. Уссурі. Збройне зіткнення відбулося теж у Семипалатинській області (Ка­ захстан). 298

70-90-ті рр.: 1. Китай проводить курс на відкритість країни. 2. Нормалізує відносини та економічні зв’язки з різними дер­ жавами, зокрема і зі своїм сусідом Японією. 3.1979 р. Між Китаєм і США було відновлено дипломатичні відносини і встановлено торговельні зв’язки. 4 .3 1985 р. поліпшились відносини з СРСР. 5. Після розпаду СРСР встановилисядружні російсько-ки­ тайські стосунки. 6. Ден Сяопін виступив із концепцією мирного об’єднання Китаю і Тайваню при збереженні Тайванем своєї незалеж­ ності та поступової інтеграції. Тайванське питання так і залишилося невирішеним. У 1996 р. Китай проведенням військово-морських манев­ рів біля берегів Тайваню спробував вплинути на хід пре­ зидентських виборів на острові, але успіхів не досяг. * 7. З І липня 1997 р. колишня британська колонія Гонконг з майже 6-мільйонним населенням увійшла до складу Ки­ таю згідно з укладеною китайсько-британською угодою 1984 р. Китай пропагував принцип “Одна країна — дві системи”. 8.1999 р. За цим самим принципом колишня португальська колонія Макао ввійшла до складу Китаю. Початок XXI ст.: 1. На сьогодні склались добрі відносини Китаю з країнами Західної Європи, США та країнами “третього світу”. 2. Неоднозначну реакцію у світі викликала заява Китаю про можливість використання сили Для встановлення єдності країни (початок 2005 р.), що дуже стурбувало населення Тайваню, який Китай вважає своєю територію. Цю пози­ цію Китаюпідтримала Росія. 3. Китай розвиває тісне співробітництво з країнами Східної та Південно-Східної Азії, прагнучи стати лідером у цьому регіоні. 4. Китай є постійним членом Ради Безпеки ООН і “ядерного клубу”, вступив до Всесвітньої торговельної організації (ВТО)._____________ ___________________________ Українсько-китайські відносини 1992 р. Дипломатичне визнання незалежності України і вста­ новлення дипломатичних відносин між Україною і Китаєм. Восени 1992 р. Візит президента України Л. Кравчука до КНР. Закладено основи двостороннього взаємовигідного

співробітництва. Добрі відносини між двома країнами розвиваються у сферах економіки, торгівлі, науки, освіти, туризму; спорту, охорони навколишнього середовища. Розширилися експортні можливості України у металур­ гійній, хімічній, машинобудівній промисловостях. Міцніють дружні відносини між містами-побратимами: Києвом і Пекіном; Харковом і Таньдзином; Дніпропетровською областю і провінцією Цзинсу. Розширюються культурно-наукові зв’язки: відбуваються наукові конференції, обмін делегаціями культурних то­ вариств, виступ творчих колективів. Китай розвиває співробітництво у ракетно-космічній галузі, авіа- та суд­ нобудуванні. 1995 р. Візит президента України Л. Кучми до КНР. Грудень 1997 р. Китай відвідав прем’єр-міністр України. 2001 р. Голова КНР Цзян Цземінь відвідав Київ, що сприяло зміцненню українсько-китайських відносин. Китай — другий після Росії торговий партнер України.

ІНДІЯ Перемога народів Індії в боротьбі за незалежність У роки Другої світової війни Індія працювала на військові потреби метрополії, понад 2 млн індійців буліи у британ­ ській армії. Індія — це багатонаціональна країна, в якій протистоять дві основні релігійні громади— індуси (близько 70% насе­ лення) і мусульмани (близько 25 % населення). Після Дру­ гої світової війни в Індії наростає національно-визвольна боротьба. " Причини: 1. Неврожаї в деяких провінціях. 2. Масове безробіття внаслідок скорочення виробництва і демобілізації індійських солдатів. 3. Вплив національно-визвольної боротьби народів Індоки­ таю та Індонезії. Національно-визвольною боротьбою ке­ рували дві політичні партії — Індійський національний конгрес, який виступав за створення незалежної держави, і Мусульманська ліга, яка виступала за створення незалеж­ ної держави мусульман. 300

Листопад 1945 р. Заворушення в Індії, які супроводжувалися сутичками з військами і поліцією. Багато людей загинуло, сотні було поранено. Початок 1946 р. У боротьбу включилися індійські моряки і військовослужбовці. Страйк розпочали моряки на війсь­ ковій базі вБомбеї. Вони вимагали: 1) урівняння в правах англійських та індійських військово­ службовців; 2) поліпшення матеріального становища їх та їхніх сімей; 3) звільнення політв’язнів. До моряків приєдналося населення міста. Війська жорстоко придушували страйк. Тільки в Бомбеї загинуло 270 осіб, і 1700 було поранено. 1947 р. Уряд Великої Британії заявив про готовність вивести свої війська з Індії. 15 серпня 1947 р. Набув чинності ухвалений парламентом за­ кон про незалежність Індії. Колишня колонія Індія поділя­ лася на два домініони — Індійський Союз і Пакистан (“Країна мусульман”). Розчленування Індії було зроблено за релігійною ознакою: в Індійському Союзі більшість індусів; у Пакистані — мусульман. До складу Пакистану ввійшли західні та східні провінції Ін­ дії, які становили два окремих регіони, віддалені один від одного на тисячі кілометрів. 1971 р. Східний Пакистан проголосив незалежність, утво­ ривши Республіку Бангладеш. Не було врегульовано чимало територіальних питань, не враховано історичних і національних особливостей, що призвело до численних збройних сутичок. У практику багатьох політичних організацій увійшла полі­ тика комуналпму. Комуналізм — політика, основана на інтересах релігійних общин та їх протистоянні. Між індусами і мусульманами була спровокована різанина. Тільки в Пенджабі вбито 500 тис. осіб, 2 млн осіб позбулися майна і житла. Кількість утікачів з Індії та Пакистану на 1951 р. досяігла 16 млн осіб. 26 січня 1950 р. Набрала чинності конституція, за якою Індія було проголошено “суверенною”, демократичною рес­ публікою. Цей день вважається Днем незалежності Індії; 301

Конституція Індійської Республіки проголосила: • демократичні свободи; • ліквідацію поділу суспільства на касти; • рівноправність жінок; • заборону національної, расової, релігійної дискримінації; • заходи щодо розвитку освіти тощо. Індійська Республіка— федеративна держава, що складаєть­ ся з 22 штатів і 9 союзних територій. Входить до Британ­ ської співдружності. Джавахарлал Неру (1889-1964) Видатний політичний і державний діяч Індії, соратник М. Ганді в боротьбі за національне визволення, пре­ м’єр-міністр' і міністр закордонних справ Республіки Індії в 1947-1964 рр. Увійшов в історію як “творець нової Ін­ дії”, як “яскравий і прогресивний діяч Азії”, який зумів пе­ ретворити країну, що не мала досвіду будівтщтва державності, на одну із видних держав того часу, яка віді­ грала значну роль у світовій політиці. Народився 14 листопада 1889 р. в Аллахабаді в заможній сім’ї адвоката. Батько дав синові добру європейську юридичну освіту. Працював спочатку в адвокатській конторі батька. Став прихильником М. Ганді в його боротьбі за незалеж­ ність. Розгорнув діяльність в Індійському національному конгресі й неодноразово був заарештований. 7 вересня 1946 р. виступив по радіо з оголошенням про ство­ рення тимчасового уряду. Він заявив, що це перший крок до здобуття справжньої незалежності, яку і було здобуто у 1950 р. 26 січня 1950 р. була прийнята Конституція Індії. З часу завоювання незалежності правлячою партією Індії став Індійський національний конгрес. Першим пре­ м’єр-міністром Індії став Дж. Неру, який перебував на цьому посту протягом 17 років. Дуже добросовісно ставився до своїх обов’язків, відчуваючи відповідальність за народ Індії, який був розділений на багато соціальних, кастових і.релігійних груп. Він обрав поміркований курс соціально-економічних та демократичних реформ. Дж. Неру ніколи не був прихильником європейського ка­ піталізму, який засуджував. Його ідеалом був демокра­ тичний соціалізм. Помер від сердечного нападу 27 травня 1964 р. 302

Курс Дж. Неру у внутрішній політиці Назва реформи Заходи • Прискорення розвитку держсектора в про­ Соціально-екомисловості за рахунок будівництва держав­ номічна модер­ них підприємств; нізація держави • індустріалізація країни; Модернізація • розвиток металургії, хімії, машинобудуван­ промисловості ня, авіабудування, автомобільного і морсь­ кого транспорту, електроенергетики (в тому *шслі й атомної); • залучення іноземних держав (СРСР, Вели­ кої Британії, ФРН) у будівництво підпри­ ємств важкої індустрії; • активна підтримка приватного дрібного і середнього бізнесу; • контроль за діяльністю монополій; • контроль за цінами, валютно-імпортними опе­ раціями та діяльністю акціонерних компаній; • створення сприятливих умов для розвитку національної економіки, обмежуючи доступ в країну іноземного капіталу; • орієнтація на вільний ринок; • розвиток змішаної економіки. • Поміщиків позбавлиА функцій збирання Проведення податків; аграрної • обмежено розміри поміщицького землево­ реформи лодіння; • у поміщиків за викуп забиралася частина землі; • орендатори дістали право викупити ділянки землі, яку вони обробляли; • більшість індійських селян стали господаря­ ми землі; • . “ • заохочувалося створення кооперативів; • у сільське господарство впроваджуються передові агротехнічні методи — так звана “зелена революція”. Висновки 1. За 10 років реформи частка орендарів зменшилася з 70% до 12-18%. 2. Значна частина селян не змогла скористатися правом викупу землі через великі розміри платежів. 3! Завдяки аграрній реформі, незважаючи на швидкі темпи приросту населення, була розв’язана проблема забезпечення його продуктами харчування. 303

Назва реформи Реорганізаііія адміністратив­ ного управління відповідно до національномовних принци­ пів (1956 р.)

• • • •

Заходи Ліквідовано князівства; штати розмежовувалися за національною і мовною ознаками; держава складалася з 25 штатів і 6 союзних територій; мову хінді запроваджено як державну.

Висновки 1. Виникли численні протести проти запровадження мови хінді як державної. 2. Національне питання залишилося гострою проблемою і поро­ джувало сепаратистські національні рухи деяких народів за са­ мовизначення. 3. Виник і набув широкого розвитку рух релігійної общини сик­ хів у штаті Пенджаб за відокремлення штату і створення суве­ ренної держави Халістан (“країни сикхів”).

1. 2. 3. 4. 5. 6. 7.

Невирішені проблеми і негативні явища у внутрішній політиці Дж. Неру Недостатня ефеі%івність роботи державних підприємств. Невиконання п’ятирічних планів. Зростання бюрократії. , Не вирішено проблеми малоземелля і безземелля. Рівень споживання окремих груп населення залишався низьким.Не повністю було подолано кастовий поділ і найнища каста — “недоторканні” — через старі традиції не могла отримати землю. Конституція (ст. 46) встановила гарантії для забезпечення прав “недоторканних”, але більшість з них стосувалися лише індусів і не поширювалися на “недоторканних” ін­ шої віри. Зроблено перший крок до фактичної рівноправності індійців. .'________________________________

Курс Дж. Неру в зовнішній політиці 1. Дж. Неру дотримувався концепції ненасильства, прово­ див миролюбну зовнішню політику. 2. Дотримувався принципу “позитивного нейтралітету”, не­ приєднання до військово-політичних блоків. 304

3. У стосунках з іншими країнами використовував п’ять принципів мирного співіснування (“панча шіла”), які були сформульовані в договорі Індії й Китаю 1954 р. про торгівлю та зв’язки між тибетськими районами двох держав: • ненапад; • взаємне признання територіальної цілісності та сувере­ нітету; • невтручання у внутрішні справи один одного; • рівність і взаємна вигода; • мирне співіснування. 4. Початок 60-х рр. Погіршилися індійсько-китайські відно­ сини через перебування на території Індії буддистів да­ лай-лами Тибету і 20 тис. їх прихильників, які втекли від репресій Китаю. Китайські війська окупували частину те­ риторії Індії в гірських областях, яку утримують і тепер. 5. Дж. Неру виступив одним із ініціаторів Бандунзької конференції (1955 р.) і створення Руху неприєднання, _____ 1964 р. Після смерті Дж. Неру прем’єр-міністром Індії став Лал Бахадур Шастрі, відомий діяч ІНК, яхий продовжив політику Дж. Неру. 1965 р. Новий уряд спіткала нова індійсько-пакистанська війна, яка завершилася підписанням за допомоги міжна­ родних політичних сил Декларації, яка містила умови полі­ тичного врегулювання, відкривала шлях до нормалізації індійсько-пакистанських відносин. Очень 1966 р. Шастрі раптово помер. Правляча партія ІНК висунула на посаду прем’єр-міністра дочку Дж. Неру — Індіру Гарді, яка в уряді Шастрі була міністром інформа­ ції та радіомовлення. ІидіраГанді (1917-1984) Один із лідерів Індійського національного конгресу, пре­ м’єр-міністр Індії в 1966 - 1977 рр., 1980 - 19.84 рр., дочка Джавахарлала Неру. Народилася в сім’ї адвокатів із аристократичної касти брахманів. Батько і дід були лідерами партії Індійський Національний Конгрес, неодноразово заарештовувалися. В 1925 році важко захворіла мати і для її лікування вся сім’я їде в Швейцарію. Індіра навчається в Женевській інтернаціональній школі. У 1937 р. вступила до коледжу Оксфордського університету. 305

Упродовж цих років вона багато подорожувала. Побувала в Португалії, Південній Африці, Франції. Разом з батьком їздила в Бірму, Малайзію, Сінгапур, Чехо-Словаччину, Угорщину, Єгипет. У, 1942 р. вийшла заміж, народила двох синів — Раджіва (1944 р.) і Санджая (1946 р.), займалася вихованням своїх дітей. Наприкінці 50-х рр. створила й очолила молодіжну орга­ нізацію і жіночий відділ в Індійському Національному Конгресі, брала участь у виборчій кампанії до парламенту країни. У 1959 р. була обрана головою Індійського Націо­ нального Конгресу. У 1960 р. помер чоловік, а в 1964 р. — батько. Індіра Ганді продовжує займатися політикою, в уряді Бахадура Піаст­ рі стала міністром інформації й радіомовлення. Після смерті Б. Піастрі Індіра Ганді стала прем’єр-мініст­ ром Індії. Зразу ж оголосила, що буде продовжувати курс свого батька — Джавахарлала Неру. Намагалася створити в країні стабільну національну еко­ номіку, вивести країну в число розвинених країн світу, проводити зважену зовнішню політику. 31 жовтня 1984 р. в результаті злочинного замаху від рук своїх охоронців — сикхів — загинула Індіра Ганді — ви­ датний державний діяч, стійкий борець за національну єдність країни проти етнічних, релігійно-общинних та кастових конфліктів. її прах був розвіяний над Гімалаями і в священному місці, де бере початок велика індійська ріка Ганг. У 1985 р. посмертно одержала премію “За зміцнення миру між народами”. Почесний доктор університетів багатьох країн, в тому числі Московського ім. М. Ломоносова та Київського ім. Т. Г. Шевченка. Уряд Індії у 1985 р. створив Фонд Індіри Ганді, мета яко­ го — продовжити справу І. Ганді, підтримувати і пропагу- вати ті ідеали миру і прогресу, які були їй дорогі, поліпшити життєвий рівень індійців, використати досяг­ нення науки і техніки, розвивати культуру, народні тради­ ції. Щорічно фондом присуджуються премії імені Індіри Ганді. У 1987 р. лауреатом цієї премії став М. Горбачов.

306

Внутрішня політика Іидіри Ганді 1. Націоналізація 14 великих комерційних банків. 2. Проведено заходи щодо зміцнення державного сектора в економіці. 3. Встановлено державний контроль над системою страху­ вання, над іноземними й індійськими страховими компа­ ніями. 4. Скасовано пенсії та привілеї князів. 5. Проведено націоналізацію і взято під контроль держави виробництво міді, багато підприємств вугільної й тек­ стильної промисловості. 6. Обмежувалася діяльність монополій. 7. Створено низку фінансових установ для інвестицій у сіль­ ське господарство та промисловість. 8. Встановлено контроль держави над експортною і внутрішньою торгівлею. 9. Організовано кооперативну торгівлю товарами широко­ го вжитку в містах і в сільській місцевості. 10. Продовжувалися реформи в сільському господарстві (“зелена революція” — перехід до самозабезпечення сіль­ госппродукцією): • заохочувалося аграрне підприємництво; • впроваджувалися прогресивні методи обробітку землі; • поліпшувався насіннєвий фонд; • зменшеНо податки на невеликі ділянки землі. 1969 р. ВІНК стався розкол після націоналізації великих бан­ ків і зміцнення державного сектора в економіці. Індіра Ганді розпустила парламент і провела дострокові вибори. Березень 1971 р. На виборах до парламенту ІНК на чолі з І. Ганді одержав більшість місць у парламенті (350 осіб із 542). Середина 70-х рр. В Індії соціально-економічна криза. При­ чини: 1. Непослідовність урядової політики у багатьох питаннях соціально-економічного розвитку. 2. Підвищення світових цін на нафту. 3. Посилились .релігійні, етнічні зіткнення, які супроводжу­ валися погромами, загибеллю людей. 4. Необхідність виділити значні кошти на потреби біженців (З млн доларів щоденно). Усе це викликало в країні економічні труднощі та призве­ ло до підвищення цін, інфляції, безробіття, антиурядових виступів і демонстрацій. ЗО7

1975 р. В таких умовах уряд запровадив надзвичайний стан. 1977 р. Опозиційні партії .утворили блок “Джаната парті” (“Народна партія”), завоювали більшість у парламенті і більше двох років були при владі. 1978 р. Поразка на парламентських виборах призвела до ос­ таточного розколу ІНК. Індіра Ганді оголосила про ство­ рення партії своїх прихильників — IHK (І), проголосила себе спадкоємцем основних ідей М. Ганді та Дж. Неру. 1980 р. На чергрвих парламентських виборах IHK (І) одер­ жав перемогу й Індіра Ганді знову повернулася до влади. 31 жовтня 1984 р. У результаті злочинного замаху від рук своїх охоронців-сикхів загинула Індіра Ганді — видатний державний діяч, стійкий борець за національну єдність країни проти етнічних, релігійно-общинних та кастових конфліктів. 1985 р. Посмертно одержала премію “За зміцнення миру між народами”. Почесний доктор університетів багатьох країн, в тому числі Московського ім. М. Ломоносова та ібгївського ім. Т. Шевченка. Уряд Індії у 1985 р. створив фонд І. Ганді, мета якого — продовжити справу І. Ганді, підтримувати і пропагувати ті ідеали миру і прогресу, які були їй дорогі, поліпшити життєвий рівень індійців, використати досягнення науки і техніки, розвивати культуру, народні традиції.________ Сикхи — послідовники релігійно-реформаторського руху, який виник в Індії на території Пенджабу ще наприкінці XVI ст. Сикхи проголошували рівність усіх людей перед єдиним богом, незалежно від касти і соціального станови­ ща. Збройні загони сикхів ведуть боротьбу з індійською армією і тепер. Сикхські екстремісти вдаються до жорсто­ кого терору проти індусів, виступаючи за створення неза­ лежної країни — Сикхистану. Зовнішня політика Індіри Ганді Індіра Ганді проводила успішну зовнішню політику: 1. Продовжила політику Дж. Неру на нейтралітет і неприєд­ нання до військово-політичних блоків. 2. Дотримувалася п’яти принципів мирного співіснування. 3. Індія підтримувала національно-визвольні рухи. 4. Активізувалося співробітництво з СРСР, особливо у вій­ ськовій сфері, що відіграло важливу роль у нормалізації відносин із Пакистаном та Китаєм. 308

5. У грудні 1971 р. чергова війна з Пакистаном була успішно завершена. 6. У 1983 р. як глава уряду Індії Індіра Ганді стала головою руху неприєднання. 7. Зріс авторитет Індії на міжнародній арені._____________ Індія в 90-х рр. 1984 р. Після смерті Індіри Ганді прем’єр-міністром Індії став її син Раджів Ганді, який був при владі у 1984 - 1989 рр. Прийшовши до влади, він закликав індійський народ до збереження миру, злагоди та єдності._________________ Уряд проводив низку заходів Сфера впливу Економічна

Політична Соціальна

Заходи уряду 1. Модернізовано національну економіку. 2. Надано значні пільги великому капіталу. 3. Скорочено прямі податки. 4. Послаблено державний контроль за діяльні­ стю 800 великих монополій. 5. Скасовано податок на спадщину. 6. Проведено політику приватизації. 7. Організовано державну підтримку середніх і дрібних цідприємств 1. Продовжував боротьбу з національними та релігійними екстремістами. 2. Сприяв дальшому зміцненню єдності країни 1. Надавав допомогу найбіднішим верствам на­ селення. 2. Допомагав регіонам, де відбувалися конфлікти. 3. Намагався підвищити життєвий рівень насе­ лення. 4. Проводив політику щодо зменшення майнової нерівності. 5. Ліквідовував безробіття. 6. Сприяв ліквідації неписьменності

Висновки 1. Програму економічних перетворень Р. Ганді довелося згорнути вже в 1986 р. внаслідок опору великого капіталу, появи "тіньової економіки”. 309

2. Економічне становшце в країні погіршилося, зростало безробіття, корупція і зловживання владою. 3. Авторитет Р. Ганді впав і IHK (І) у 1989 р. не зміг одержа­ ти більшість місць у парламенті. Партія IHK (І) відмови­ лася від спроби створити коаліцію і перейшла в опозицію. 1991 р. Під час виборчої кампанії терористи вбили Раджива Ганді. Уряди очолювали 1989-1990 рр. — Пратар Сінгх— лідер Джаната дал. 1991-1996 рр. — Нарасімха Рао —лідер ІНК (І). 3 1996 р. Атал Біхарі Ваджпаї— лідер Бхаратія джаната пар­ ті (ультраправої організації, яка домагається надання ін­ дусам центрального місця в суспільстві, всіляко підтримує індуїстські традиції та кастову систему як основу стабіль­ ності держави). , 2000 - 2001 рр. — В Індії розгорілася нова політична криза, пов’язана з корупцією у владних структурах, в якій були замішані лідери Джаната парті (правої парти). У сучасній Індії на зміну “однопартійній політичній системі” прийшла багатопартійність, що ускладнило політичне життя країни, поділене в релігійному, етнічному, кастовому аспекті.____________________________________

Розвиток Індії наприкінці XX — на початку XXI ст. Сучасна Індія— це індустріально-аграрна країна з багатоук­ ладною економікою, яка запускає у космос власні супутни­ ки, має атомні електростанції, високррозвинені електрон­ ну, автомобільну та інші сучасні галузі промисловості, , яка посідає провідне місце у світі за виробництвом і екс­ портом чаю, джуту, бавовняних тканин, за збором рису, арахісу і цукрової тростини. Індія посідає 9-те місце в світі за обсягом ВВП, має велику кількість наукових працівників^ Це дає можливість їй ус­ пішно розвиватися.

310

Проблеми сучасної Індії Проблема Соціальноекономічна

Її суть 1. Значна частина населення живе у злиднях. 2. Майже половина населення неписьменна. 3. Існує значне безробіття і великі соціальні кон­ трасти 1. Відбувалися часто і не врегульовані на сьогодні Національно* протиріччя на національній, релігійній основі. релігійна 2. Ведеться боротьба окремих народів Індії та ре­ лігійних общин за політичну автономію і на­ віть за власні незалежні держави. 3. Сепаратизм етнічних меншин підриває ціліс­ ність країни Демографічна 1. Швидке зростання населення (з часів деколоніза­ ції майже в 2 рази) загрожує країні катастрофою. 2. Населення Індії щорічно зростає на 14 мли осіб. 3. На сьогодні в Індії проживає до 1млрд чоловік. 4. Програма регулювання темпів приросту насе­ лення провалилася (впроваджувалася приму­ сова стерилізація) 1. Хоча закони Індії формально проголошують Проблема рівність людей, касти продовжують відіграва­ каст ти в Індії важливу роль. 2. Вони породжують політичну пасивність біль­ шості населення. 3. В Індії процвітають традиції, забобони Проблема кордонів Проблема ядерної зброї

Проблема зовнішнього, боргу

1. Неодноразово велась війна з Пакистаном за князівство Кашмір (у 1947 р., 1965 р., 1971 р.). 2. Не вирішено проблеми кордонів з Пакистаном та Китаєм 1. У 1998 р. в Індії було здійснено випробування ядерної зброї. 2. Індія володіє ракетною зброєю. 3. Перед міжнародним співтовариством виникла проблема зростання небезпеки гонки ядерних озброєнь В Індії великий зовнішній борг, що сягає понад 40 млрд доларів

311

Індо-українські відносини Із проголошенням незалежності України Індія встановила з нею дипломатичні відносини. Березень 1992 р. Офіційний візит до Індії Президента Украї­ ни Л. Кравчука. Липень 1993 р. В Україні побував із державним візитом Президент Індії III. Шарма. Українські підприємства співпрацюють із індійськими компаніями, розвивається взаємовигідна торгівля. 1995 р. Засновано Товариство індійсько-української дружби, в Індії. Таке саме товариство діє й в Україні. 1996 р. Досягнута домовленість України з Пакистаном про продаж Пакистану великої партії українських танків, що стало значною перешкодою для розвитку українсько-індійських відносин.________ ' ___________ КРАЇНИ БЛИЗЬКОГО ТА СЕРЕДНЬОГО СХОДУ Утворення держави Ізраїль Наприкінці XIX ст. Ідея утворення єврейської держави заро­ дилася в голові австрійського журналіста Т. Герцля. 1897 р. Сіоністський конгрес у Базелі (Швейцарія) ухвалив рішення про утворення держави євреїв на території Пале­ стини. Сіоністи запропонували турецькому султанові продати що територію, але він відмовився. Листопад 1917 р. Палестину окупували британські війська. З 1922 р. На основі мандата Ліги Націй Велика Британія управляла Палестиною. Після Другої світової війни пи­ тання про долю Палестини було передано на обговорення в ООН. 29 листопада 1947 р. Генеральна Асамблея ООН схвалила ре­ золюцію про скасування британського мандата й утво­ рення на території Палестини двох держав — єврейської (57% території) та арабської (43% території). Місто Єруса­ лим виділялося в самостійну адміністративну одиницю з особливим міжнародним режимом. Велика Британія зо­ бов’язувалась вивести свої війська з території Палестини. 14 травня 1948 р. На підставі цієї резолюції було проголоше­ но створення єврейської держави Ізраїль. Першим її пре-. м’ер-міністром став Давид Бенг-гуріон. Арабську самостійну державу не було створено. СРСР підтримав Ізраїль, розраховуючи зміцнити свої позиції в цьому регіоні та сприяти розпаду Британської імперії. 312

Сіонізм — ідейно-політкчна течія, яка проповідувала особ­ ливий шлях суспільного розвитку євреїв та їхню “винят­ ковість”, необхідність відродження єврейської національної самосвідомості через сприяння імміграції євреїв до Пале­ стини та створення там єврейської держави. ВИНИКНЕННЯ І ЗАГОСТРЕННЯ БЛИЗЬКОСХІДНОЇ ПРОБЛЕМИ Причини близькосхідної проблеми 1. Палестинська проблема, яка виникла після рішення ООН створити на території Палестини єврейську державу. 2. Правлячі кола Ізраїлю перешкоджали наданню палестинцям права створити власну державу, повернутись до своїх земель, як це передбачалося рішенням ООН. 3. Взаємна неприязнь євреїв і арабів та їх небажання враху­ вати інтереси обох народів. 4. Виступ сусідніх арабських країн проти створення держави Ізраїль. Арабо-ізраїльські війни Роки Травень 19481949 рр.

Війни Перша арабськоізраїльська

Воюючі сторони Сусідні араб­ ські держави не визнали Із­ раїлю і почали воєнні дії. Об’єднані сили арабських країн — Єгип­ ту, Йорданії, Лівану, Сирії, Саудівської Аравії, Йємену, Іраку — складалися з: 10 тис. єгип­ тян, 4 тис. йор­ данців, 4,5 тис. сирійців, 3 тис. іракців, 2 тис. ліванців 313

Хід війни та результати Війська арабських дер­ жав зазнали поразки. Між сторонами було підписано договір про перемир’я: 1. Сусідні арабські дер­ жави визнали Ізраїль, 2. Ізраїль захопив 60% території, яка за рі­ шенням (ЗОН мала ві­ дійти до палестинської арабської держави. 3. Решта території так і не створеної палестин­ ської арабської держа­ ви відійшла до Єгипту (невелика смуга землі в районі сектора Газа вздовж узбережжя Середземного моря)

Роки

Війни

Воюючі сторони

Хід війни та результати

та Йорданії (Західний берег р. Йордан). 4. Близько 950 тис. ара­ бів втекло в сусідні арабські країни Висновки • Ця війна була початком близькосхідного конфлікту. • Справжній мир так і не встановився на Близькому Сході. • Перша арабсько-ізраїльська війна породила проблему пале­ стинських біженців і загострила їх трагічну долю. • Палестинські араби були змушені залишатися на становищі вигнанців, а значній частині їх жити в умовах окупації. 1. Англія і Франція ви­ Англо-франрішили застосувати ко-ізраїльська зброю у відповідь на коаліція проти націоналізацію Єгип­ Єгипту том Суецькош каналу. 2. До них приєднався Ізраїль, бо єгиптяни блокували Арабську затоку і позбавили ізраїльські кораблі виходу в Червоне море. 3. Британські та фран­ цузькі літаки бомбар­ дували єгипетські мі­ ста, а ізраїльські війська наступали в Сінаї. 4. За рішенням Генераль­ ної Асамблеї ООН сто­ рони були змушені припинити воєнні дії і відвести війська

1956 р.

Друга арабськоізраїль­ ська

5 -1 0 червня 19671970 рр.

Третя Ізраїль проти 1. Використовуючи фактор несподіваності, арабсько- Сирії, Єгипту Ізраїль зумів загарбати ізраїль- та Йорданії значні території араб­ ська ських країн: Синайський півострів, сектор Газа, землі на Західно­ му березі р. Йордан, 314

Роки

‘

Жовтень 1973 р. \

Війни

Воюючі сторони

Хід війни та результати арабську частину Єру­ салима, Голанські ви­ соти. 2. З’явилися нові сотні тисяч біженців. 3. СРСР розірвав ди­ пломатичні стосунки з Ізраїлем і приступив до надання допомоги Єгипту, Сирії в пере­ озброєнні їхньої армії. 4. Активні воєнні дії ве­ лись протягом шести днів, а пізніше війна велась на виснаження. 5. Було підписано уго­ ду про припинення вогню між воюючи­ ми сторонами Четверта Єгипет, Сирія 1. Відмова Ізраїлю по­ вернути арабським кра­ арабсько- проти Ізраїлю їнам окуповані землі, ізраїль­ відновити законні на­ ська ціональні права араб­ (війна ського народу Палес­ Судного тини спричинили нову дня) війну. 2. Єгипетська армія фор­ сувала Суецький ка­ нал, а сирійці захопи­ ли значну частину Голанських висот. 3. Ізраїльська армія пере­ йшла в контрнаступ, оточила арабські вій­ ська і почала швидко просуватися до столи­ ці Єгипту — Каїра. 4.22 жовтня 1973 р. Рада безпеки ООН ухвали­ ла рішення про негай­ и не припинення війсь­ кових дій 315

Роки Війни Воюючі сторони Хід війни та результати 1. Ізраїль завдав зброй­ б червня Військові Ізраїль проти ного удару Лівану з 1982дії Ізраї­ військових метою знешкодження 1983 рр. лю в Лі­ формувань палестинських бойо­ Організації вані вих угруповань. Об'єднання (п’ята) Палестини та 2. Стотисячна армія Із­ Сирії на тери­ раїлю дійшла до Бей­ торії Лівану рута і захопила його. 3. Ізраїльські війська змусили бійців Органі­ зації Визволення Па­ лестини залишити те­ риторію Лівану

Висновки 1. На початку 50-х рр. СРСР став на шлях відкритої підтрим­ ки арабських країн в їхньому конфлікті з Ізраїлем. 2. Конфлікт на Близькому Сході став складовою частиною глобального протистояння двох військових блоків — НАТО та Варшавського договору. 3. Війна в жовтні 1973 р. ледве не привела до ядерного кон­ флікту між СРСР і СІЛА.

Близькосхідне врегулювання Воєнне протистояння виснажувало арабські країни та Ізраїль. Вони почали шукати мирних шляхів урегулюван­ ня близькосхідної проблеми. Роки

Мирні шляхи врегулювання проблеми

1951 р.

Перша, спроба мирним шляхом урегулювати арабсько-ізраїльський конфлікт була здійснена королем Йорданії, який згодом був убитий

1978 р.

За участі США в Кемп-Девіді (США) були під­ писані угоди між Єгиптом та Ізраїлем, за якими між ними припинявся стан війни

316

Роки

Мирні шляхи врегулювання проблеми

Березень 1979 р.

На основі кемп-девідських угод між Єгиптом та Ізраїлем було укладено мирний договір

Вересень 1993 р.

Прем'єр-міністр Ізраїлю І. Рабин та лідер Оргат нізації Визволення Палестини Ясир Арафат вперше зустрілися і домовилися про створення палестинської автономії у межах Ізраїлю

Жовтень 1994 р.

Підписано мирний договір між Ізраїлем (пре­ м’єр-міністром І. Рабином) і Йорданією (коро­ лем Б. Хусейном). Згідно з договором автономія палестинців поширювалася на райони Західно­ го берега р. Йордан

4 листопада 1995 р.

Від рук фанатика-єврея загинув прем’єр-міністр Ізраїлю І. Рабин

Травень 1996 р.

Після парламентських виборів новим пре­ м’єр-міністром Ізраїлю став Б. Йетаньяху, який категорично відмовився від територіальних поступок арабам, а також заперечував можли­ вості створення Палестинської держави. Він зая­ вив про початок будівництва єврейської Держави в Єрусалимі

2001 р.

Прем’єр-міністром Ізраїлю був обраний Аріель Шарон. Ізраїль увів блокаду палестинської ав­ тономії, почали громити поселення палестинців

2003 р.

США запропонували ворогуючим сторонам план мирного врегулювання “Дорожня карта”. Він передбачав: на першому етапі — припинен­ ня насилля з обох сторін, на другому — розме­ жування палестинської та ізраїльської територій (за винятком Єрусалима), на заключному — проголошення незалежності Палестинської держави. ,

Серпень 2005 р.

Відбулася ліквідація 21 єврейського поселення в секторі Газа

317

Екстремізм (від лат. ехігетш — крайній) — схильність до крайніх поглядів, методів, дій. Радикалізм — суспільно-політична течія, яка обстоює необ­ хідність рішучих дій і глибоких змін у політичному та со­ ціально-економічному ладі. Тероризм— ведення політичної боротьби методами систе­ матичного терору, залякування, насильства, політичних вбивств, провокацій. Сепаратизм — прагнення до відокремлення, відособлення, рух за надання частині країни автономії, рух за створення нової держави.___________________________________ Висновки 1. Незважаючи на мирний процес на Близькому Сході щодо врегулювання “палестинської"” проблеми, остаточне вирі­ шення цього складного питання залишається відкритим. 2. До подолання близькосхідного конфлікту вороже став­ ляться екстремісти в арабському світі та в самому Ізраїлі. 3. Арабсько-ізраїльське протистояння породило тероризм у всьому світі. 4. Після зміни палестинського керівництва радикальні опо­ зиційні рухи дещо призупинили акти насильства на Близькому Сході. 5. Не розв’язано питання про повернення до Палестини 3,5млн біженців. 6. Мирний процес на Близькому Сході став незворотним і можливо вдасться вирішити близькосхідну проблему, особливо після прийняття рішення про ліквідацію єврейськйх поселень у секторі Газа.______________________ _ Ясир Арафат (1929-2004) Видатний державний, політичний і військовий діяч сучас­ ності, “батько” й символ Палестинської Автономії. З 1969 р. Голова Виконкому Організації визволення Пале­ стини. З 1970 р. — Верховний головнокомандувач збройних сші Палестинського руху. 3 1996 р. — Голова Ради Палестинської автономії, лауреат Нобелівської премії миру. Його називали “батьком Пале­ стини”, “учителем” за ту послідовну боротьбу, яку він вів усе життя за інтереси палестинців. Він пройшов шлях від рішучої збройної боротьби до організації процесу мирних переговорів. 318

Народився 4 серпня 1929 р. у багатій палестинській сім’ї. Ясир— це його прізвище, що означає “легко находить до­ рогу”. Коли йому було 4 роки, померла мати і батько від­ дав сина на виховання своїм родичам у Єрусалим. Освіту здобув у Єгипті, закінчив коледж та інженерний факультет Каїрського університету. В студентські роки став членом Мусульманського братства, Союзу єгипет­ ських студентів, Ліги єгипетських студентів. Працював інженером у Кувейті, де провів велику роботу з організації Руху за національне визволення Палестини, метою якого було відновлення права палестинського народу на створення власної незалежної палестинської держави. У 1988 р. було оголошено про створення незалежної пале­ стинської держави у вигнанні, головою уряду якої став Ясир Арафат. Неодноразово його хотіли вбити, на нього було зроблено понад 10 замахів. Усі важливі події записував у щоденни­ ки, яких збереглося понад 4 тис. У листопаді 1996 р. під час візиту президента України Л. Кучми в Ізраїль і підписання низки договорів про стра­ тегічне партнерство відбулася зустріч Л. Кучми з главою палестинської держави Ясиром Арафатом. У Києві ство­ рено постійне представництво Палестини. Помер у 2004 р. Народ Палестини глибоко шанує свого лідера, який все життя віддав боротьбі пал естонців за створення власної держави. ТУРЕЧЧИНА Найважливіші події повоєнного розвитку 1. Після Другої світової війни за правління президента Баяра (1950-1958 рр.) було дозволено багатопартійність. 2. За “планом Маршалла” Туреччина одержала 200 млн до­ ларів, але ця допомога не була ефективною через зростайня військових витрат. Країна весь час переживала дефіцит державного бюджету. У 1952 р. Туреччина вступила в НАТО. Все це викликало незадоволення населення, яке придушу­ валося із застосуванням сили. У 1960 р. було розстріляно демонстрацію студентів Стамбульського університету. Ця подія стала поштовхом до виступу військових, які здійснили переворот у 1960 р. (Військові перевороти відбувалися 319

'

y 1960,1971,1980 pp., метою яких було створення сильно­ го уряду, який би протистояв ісламістам і вивів Туреччину до числа розвинених держав світу). До влади прийшов Комітет національної єдності. Були організовані вибори до Установчих зборів, які ухвалили нову Конституцію (січень 1961 p.). Так завершила своє існування Перша республіка 1924 I960 pp. 3. Почався період Другої республіки (1961-1980 pp.). У 1965 р. на виборах перемогла Партія справедливості, був сформований уряд на чолі з Сулейманом Демірелем, який звертав увагу на розвиток приватної власності, на заохочення іноземних інвестицій. У країні зростає безробіття, багато турків почали шукати роботу на Заході, велика кількість їх працює у ФРН. 4. У вересні 1980 р. у Туреччині стався військовий переворот, Уряд С. Деміреля було повалено, розпущено парламент, призупинена діяльність партій і профсяілок. Влада в краї­ ні перейшла до Ради національної безпеки. Уряд сформу­ вали військові на чолі з начальником генерального штабу К. Євреном. 5. Наприкінці 1982 р. було прийнято нову конституцію. 3 198? р. у Туреччині Третя республіка. Розпочалася реорганізація і модернізація виробничої бази, перехід до ринкової економіки. Значних успіхів було досягнуто у розвитку промисловості. Зростає виробництво текстильної, харчової, шкіряної галузей, виробництво електротоварів, засобів транспорту, металовиробів, елект­ ронної продукції. Наприкінці 80-х pp. Туреччина повні­ стю задовольнила попит населення на продовольчі товари і почала частину їх експортувати. 6. На початку 90-х pp. Туреччина перетворилася на сучасну індустріальну країну. Вона, досягла значних успіхів у за­ провадженні ринкової економіки і демократизації сус­ пільства. У 1989-1991 pp. зростання валового національ­ ного продукту становило 8% щорічно. 7. На сьогодні Туреччина ще не досягла європейських стан­ дартів: не вирішено курдської проблеми, проводилася політика насильницької асиміляції, порушуються права курдів. 8. З 2002 р. при владі в країні уряд Н. Ербакана, який запо­ чаткував економічну реформу за сприяння МВФ, пого­ дився на надання культурної автономії курдам. 320

, 9 .3 2004 р. розпочалися попередні переговори щодо повно­ правного членства Туреччини в ЄЕС. Заплановано поча­ ти з нею переговори з цього питання у 2007 р. . Важливою проблемою для Туреччини є грецько-турецький конфлікт на Кіпрі. 10.3 2005 р. уряд розпочав проведення заходів щодо зміцнен­ ня грошової одиниці ліри — після 30-річної інфляції в країні. До 2006 р. зникне єдина в світі 20-мільйонна купюра, бо такого типу паперових . грошей немає в жодній країні світу. ІРАН Найважливіші події повоєнного Ірану 1941 р. До влади в Ірані прийшов шах Мохаммед Реза Пехлеві. ґїід час Другої світової війни СРСР та Велика Британія ввели свої війська в Іран, щоб не допустити фашистську Німеччину в Іран. Північну частину Ірану окупував СРСР, Велика Брита­ нія — південну. СРСР вчасно не вивів свої війська з північ­ ної частини країни,- як це зробила Велика Британія, а почав створювати в азербайджанських та курдських ра­ йонах прорадянські режими. Це викликало відповідну ре­ акцію урядів Великої Британії та СІЛА. Навесні 1946 р. СРСР був змушений вивести свої війська з Ірану. У післявоєнний період Іран перебував у стані політич­ ної нестабільності. Важливою силою в Ірані було духо­ венство, яке мало привілейоване становище. Усього в країні налічувалося: • 200 тис. служителів культу; • 80 мечетей; • 300 духовних навчальних закладів, у яких навчалося 60 тис. чоловік. Шахський режим узяв курс на проведення реформ та на зближення зі США. Реформи (1962 р. 1. Земельна, яка обмежила розміри земельної власності й передбачала створення селянських кооперативів. 2. Націоналізовано ліси, водні ресурси (націоналізацію наф­ тової промисловості було проведено у 1951 p.). 321

3. Передано у приватну власність значну частину державних фабрик і заводів. 4. Прийнято низку законів: • про участь робітників у прибутках підприємств; • про надання жінкам виборчих прав; • про створення “корпусів” освіти з ліквідації неписьмен­ ності; • про світські суди. Реформи називалися “біла революція”, оскільки запрова­ джувалися згори і мали на Меті перетворити Іран на міцну, модернізовану державу Сходу. Наслідки реформ 1. За короткий час у країні виникли високотехнологічні галу­ зі промисловості — машинобудування, металургія, авто­ мобілебудування. 2. Почалася урбанізація країни. 3. У традиційно ісламське суспільство почала проникати за­ хідна культура.____________ _________ ____________ Революція в Ірані У країні зростала релігійна опозиція, яку очолив Хбмейні, наростало протистояння між шахом і духовенством. 1978 р. Численні антиурядові виступи в Ірані. їх учасниками були студенти релігійних шкіл, середні міські верстви на­ селення. 1979 р. Ісламська революція в Ірані. Монархію було повалено. Шах Мохаммед Реза Пехлеві покинув країну. В Іран повернувся з еміграції Хомейні. Був утворений Тимчасовий комітет ісламської революції. Іран був проголошений Ісламською Республікою. Було прийнято нову конституцію, за якою найвища влада в країні належала духовенству. Нове іранське керівництво оголосило: • про припинення контактів зі СІЛА та іншими західни­ ми державами; • про закриття іноземних фірм і банків; • про ісламізацію всього життя суспільства. Набув поши­ рення ісламський фундаменталізм. Ісламський фундаменталізм — це ідеологічна та політична течія, що різко активізувалася у 80-ті рр. і домагалася по­ вернення до витоків ісламу й Корану, суворого виконання 322

всіх традиційних (фундаментальних) настанов і. перебу­ дови на їх основі суспільного життя. І980 -1988 рр. Ірано-іракська війна, яка набрала затяжного характеру. Воюючі сторони обстрілювали мирні міста ра­ кетами, Ірак застосовував зіаборонену хімічну зброю. Вій­ на забрала понад 1 млн людських життів. Літо 1988р. За посередництва ООН розпочалися переговори, між Багдадом і Тегераном, які завершилися підписанням, угоди про припинення війни. 4 1989 р. Смерть Хомейні дещо послабила владу релігійного духовенства, зросла роль президента республіки. Рухолла Мусаві Хомейні (1903 -1989) Керівник Ісламської Республіки Іран з 1979 р., Антолла (вище духовне звання шиїтів). Народився 24 вересня 1903 р. у м. Хомейні. Його дід був родом із Кашміру, женився на дочці іранського поміщика і переїхав жити в Іран. Батько здобув релігійну Освіту і був провідним релігійним діячем міста. Рухолла — молодший син. Здобув релігійну освіту. Працював викладачем у медресе, писав книги з шаріату. За роки своєї діяльності написав 21 книгу з ісламської теології. У 1962. р. Хомейні був признаний керівником шиїтської общини в Ірані. Намагався відродити могутність ісламу,, виступав проти економічного і політичного впливу Заходу. Очолив боротьбу проти шахського режиму, виступав про­ ти залежності Ірану від СІНА. 1963 р. був заарештований. Вище духовенство оголосило його Антоллою, що означа­ ло повну його свободу від переслідування шахського режиму. У 1964р. знову був заарештований і висланий до Туреччини. У 1965 .р. одержав ^дозвіл на переїзд в Ірак, але в 1978 р. іракський уряд під тиском іранського шаха вислав Хомей­ ні з країни. З 1978 по 1979 р. він жив у Франції, де продовжував свою діяльність, спрямовану проти шахського режиму. 1 лютого 1979 р. повернувся в Іран після скинення влади шаха. В Ірані була проголошена Ісламська Республіка і Хомейні став довічним правителем Ірану. Країну охопи­ ла хвиля репресій проти прихильників ліберальних сил, проти всіх, хто порушував традиції ісламу. Було створено 323

атмосферу взаємної підозрілості. З країни було вислано 85 тис. американців, у тому числі й дипломатів. За неофі­ ційними даними за часів правління Хомейні було страче­ но 50 тис. іранців, 140 тис. перебували в тюрмах.. Помер 1989 р. Йому збудовано гробницю, над якою височить мечеть, освітлена прожекторами, що символізує повагу влади і народу до свого духовного лідера. Сучасне становище Ірану На сьогодні Іран— індустріально-аграрна країна з розвине­ ною нафтопереробною промисловістю. Розвинені нафто­ добувна, металургійна, машинобудівна, електронна, шкіряна промисловості. Переважають дрібні і напівкус­ тарні підприємства, розвинені кустарні промисли, особ­ ливо килимарство. В країні розвинуті державна, кооперативна і приватна власності. 1989 р. Смерть Хомейні послабила владу релігійного духо­ венства, виросла роль президента республіки. Після роз­ паду СРСР Іран претендує на роль духовного лідера мусульманських країн СНД. 3 1995 р. Проти Ірану почали діяти санкції СІЛА, які звину­ ватили Тегеран у підтримці міжнародного тероризму й розробці ядерної зброї. 1997 р. До влади прийшли помірковані ісламісти, які голов­ ним завданням Ірану вважають розв’язання економічних проблем та .розвиток міжнародного співробітництва. 2003 р. Загострився конфлікт між Іраном і МАГАТЕ та між­ народним співтовариством з організації контролю над іранськими АЕС і розробки Іраном програми створення ядерної зброї. З Іраном Україна має економічні контакти. Іран готовий купувати в Україні металопрокатні верста­ ти, машини, літаки, зброю тощо. У 90-х рр. Україна брала участь у будівництві транзитних залізниць та нафтопроводів, які прокладаються через країни Середньої Азії.

324

АФГАНІСТАН Найважливіші події повоєнного розвитку До середини 70-х рр. Афганістан залишався однією з най­ відсталіших держав світу. В країні панував монархічний напівфеодальний режим, існували пережитки родопле­ мінного й общинно-патріархального устрою життя. Май­ же 90 % населення проживало в селі і перебувало під владою феодалів, близько 3 млн чоловік вело кочовий спосіб життя. Влада в країні належала королю Мухамма,ду Захір-шаху. В країні не було ні сучасної промисловості, ні залізниць. Більшість населення було неписьменним. За доходом на душу населення Афганістан перебував на од­ ному з останніх місць у світі. 1973 р. В Афганістані було вчинено державний переворот на чолі з двоюрідним братом короля Мухаммад Даудом. Монархію було повалено. Афганістан проголошено рес­ публікою. Дауд зміцнював особисту владу. 27 квітня 1978 р. Повстання в Кабулі (так звана “квітнева ре­ волюція”). Група радикально налаштованих офіцерів здійснила військовий переворот і влада перейшла до Рево­ люційної Ради, очолюваної лідерами Народно-демократичної партії Афганістану ' Мухаммедом Таракі і Бабраком Кармалем. Почалися радикальні перетворення, які не враховували національно-культурних традицій і су­ проводжувалися боротьбою за владу. Початок 1979 р. Становище в Афганістані погіршилося внаслідок помилок у державній розбудові, репресій та внутрішньофракційної боротьби в Народно-демократичній піартії Афганістану. Новий режим розпочав репресії проти духівництва, його не визнали племінні та етнічні вожді, яким в Афганістані на­ лежала реальна влада на місцях. Виник Рух “моджахедів” (борців за віру)— збройної опозиції, яка діяла під релігійни­ ми гаслами. В країні спалахнула іромадянська війна. Грудень 1979 р. Радянський уряд втрутився у внутрішні спра­ ви Афганістану і ввів обмежений контингент своїх військ, який постійно зростав і досягнув 100 тис. вояків. Радян­ ські війська поставили при владі Б. Кармаля. Введення радянських військ не принесло миру на афганську землю, а призвело до міжнародної ізоляції СРСР. Уже через два тижні після вторгнення радянських військ Генеральна Асамблея ООН засудила цю агресію. Оснащена передовою військовою технікою, Радянська 325

Армія так і не змогла взяти під свій контроль становище в Афганістані. Радянських солдатів вважали окупантами, в Афганістані розгорнулася громадянська війна. Афган­ ським партизанам — “душманам” — постачали зброю США; Китай, Пакистан. Тривала війна призвела до вели­ ких руйнувань, мільйони афганців загинули або стали бі­ женцями в сусідні Іран і Пакистан. За роки війни загинуло близько 35 тис. радянських солдатів та офіцерів, із них 2378 українців, понад 37 тис. було поранено. Лютий 1988 р. М. Горбачов заявив про остаточне рішення щодо виведення радянських військ із Афганістану, яке по­ чалося 15 травня 1988 р. і завершилося 15 лютого 1989 р. 1992 р. Уряд Афганістану , який залишився без підтримки СРСР, капітулював і сили озброєної опозиції (моджахеди) захопили столицю Афганістану — Кабул. 4 У країні продовжувалося безладдя, зумовлене жорстокою боротьбою між різними групами моджахедів. 1994 р. З’являється нова сила — рух “Талібан”. Таліби —;ісламські фундаменталісти в Афганістані, учні ре­ лігійних шкіл. Таліби були об’єднані ісламськими гасла. ми, добре озброєні. 1996 р. Таліби ввійшли в Кабул. Вони почали контролювіати 90% усієї території країни. Воєнну допомогу ісламському рухові'надавав Пакистан, а фінансову—Саудівська Аравія; Таліби дали притулок головному терористу Усамі Бен Ладену, якого США звинуватили в організації терористич­ них актів 14 вересня 2001 р. 7 жовтня 2001 р. Американські війська та війська їхніх союз­ ників розпочали воєнні дії проти талібів, були нанесені бомбові удари по Афганістану. Листопад 2001 р. Режим талібів упгів. У країну введено миро­ творчі сили. Сформовано коаліційний уряд X. Карзая. Висновки 1. Ситуація в Афганістані залишається складною: • країна виснажена 20-річною війною; • часті посухи; • проблеми, пов’язані з поверненням’2 млн біженців; , • зруйновано народне господарство країни. 2. Тривають збройні зіткнення між прибічниками талібів і миротворцями, а також міжетнічні протистояння озбро­ єних бойовиків місцевих правителів. 326

КРАЇНИ АФРИКИ Здобуття незалежності країнами континенту Більшість територій Африки були колоніями Великої Брита­ нії, Франції, Бельгії, Португалії. Нині на африканському континенті 56 незалежних держав. До Другої світової вій­ ни формально незалежними державами були: Єгипет, Лі­ берія, Ефіопія, Південно-Африканський Союз (домініон Великої Британії). Етапи здобуття незалежності країнами Африки 1. 50-ті рр. Внаслідок національно-визвольної боротьби не­ залежність отримали арабські країни Північної Африки (крім Алжиру, в якому національно-визвольна боротьба тривала до 1962 р., поки Франція не дала їй незалеж­ ності). 2. 60-ті рр. Незалежність отримали країни Тропічної Афри­ ки, здебільшого мирним шляхом, крім Кенії та Камеруну, де відбулися збройні повстання. 3. 70-80-ті рр. Тривав процес звільнення колоній на півдні Африки. У Південно-Африканській Республіці (ПАР) було ліквідовано систему апартеїду. 1993 р. На політичній карті Африки з’явилася остання неза­ лежна держава на континенті— Еритрея— колишня про­ вінція Ефіопії. Північна Африка Група держав Північної Африки є складовою частиною арабського світу. Країни Магрібу (“Заходу”) — Туніс, Марокко, Алжир. До Великого Магрібу, крім цих трьох країн, належать також Лівія, Мавританія, Західна Сахара. Країни Магрібу географічно близькі до країн Західної Європи. Сюди проникали елементи європейської (фран­ цузької) політичної та економічної культури. 1989 р. Країни Алжир, Лівія, Мавританія, Марокко, Туніс під­ писали договір про створення Союзу Арабського Магрібу. Туніс та Марокко Обидві країни були протекторами (під покровительством) Франції, а деякі території Марокко були під протектора­ том Іспанії.. Внаслідок національно-визвольної боротьби вони стали незалежними у 1956 р. У цих країнах розпочалася модер­ нізація на основі розвитку ринкової економіки. ,3,27

Алжир Алжир понад 100 років був колонією Франції. В Алжирі прожи­ вало близько 2 млн французьких колоністів (переселенців). Національно-визвольну боротьбу очолив Фронт націо­ нального визволення, який виник у 1954 р. і створив армію. Бойові дії за національне визволення тривали з 1954 по 1962 р. За роки війни загинуло до 1 млн алжир­ ців, майже 2 млн осіб пройшли через в’язниці та концтабо­ ри. Французький уряд був змушений піти на переговори. 1 липня 1962р. проголошено незалежну Алжирську Республіку. Алжир пішов шляхом розвитку соціалістичної орієнта­ ції”, орієнтуючись на СРСР. У 80-х рр. в умовах загальної кризи соціалістичної системи та розпаду СРСР Алжир був змушений перейти до полі­ тичних та економічних реформ, став на шлях розвитку1 ринкових відносин. У суспільстві ще недостатньо сформовані демократичні засади. Появилася загроза войовничого ісламізму. У 1991 р. на виборах в парламент ісламісти отримали 2/3 місць, необхідних для зміни Конституції та проголо­ шення Ісламської Держави. В події втрутилася армія, яка вчинила державний переворот. Ісламісти опинилися в опозиції. Політична ситуація в країні залишається на­ пруженою. Єгипет Єгипет — це велика держава Північної Африки. 3 1922 р. Єгипет формально вважався самостійною держа­ вою, а фактично залежав від Великої Британії, яка вико­ ристовувала Суецький канал і розташовані в його зоні військові бази'для панування над Єгиптом. Після Другої світової війни Єгипет формально був монархією на чолі з королем. 1952 р. Таємна організація “вільні офіцери” на чолі з Гамаль Абдель Насером вчинила переворот і захопила владу в країні. 1953 р. Було ліквідовано монархію і проголошено республіку. 1956 р. Прийнята нова конституція країни, президентом об­ рано' Гамаль Абдель Насера. Цього ж року було націона­ лізовано Суецький канал. 29 жовтня 1956 р. Велика Британія, Франція, Ізраїль розпо­ чали війну проти Єгипту. Генеральна Асамблея ООН за­ судила війну. Сторони були змушені припинити воєнні дії і вивести війська. 328

1958 р. Єгипет і Сирія об’єдналися в одну державу — Об’єднану Арабську Республіку, як перший крок до на­ ступного об’єднання всіх арабських держав. Вона проіс­ нувала до 1961 р. 3 1961 р. взято курс на побудову соціалізму. 1961-1964 рр. Була націоналізована вся велика і середня про­ мисловість, фінанси, зовнішня торгівля. У 1965 р. держав­ ний сектор давав 25% промислової продукції. Селяни одержали землю, яку держава викупила у поміщиків. СРСР надавав Єгипту значну допомогу. Після смерті Г.А. Насера Анвар Садат із 1974 р. взяв курс на реприватизацію економіки і підтримку приватної влас­ ності, заохочення іноземних інвестицій. Почали налаго­ ___________ джуватися відносини з США.______ ■ Лівія До Другої світової війни Лівія була окупована Італією. Ста­ ла незалежною у 1951 р., коли нова конституція проголо­ сила її Об’єднаним Королівством. До 1969 р. була монархією. 1 вересня 1969 р. група офіцерів на чолі з 27-річним нікому невідомим капітаном М. Каддафі захопила владу в свої руки. Монархічний режим було повалено. Лівія стала рес­ публікою, а влада перейшла до рук Ради революційного командування під керівництвом Каддафі. Одночасно він зайняв пост головнокомандувача збройних сил республі­ ки й одержав звання полковника. М. Каддафі є автором теорії „арабського соціалізму”. У 1977 р. була проголошена Соціалістична Народна Лі­ війська Арабська Джамахірія (влада народу). На чолі дер­ жави став сам М. Каддафі і його чотири соратники з перевороту. Теорію “арабського соціалізму” М. Каддафі виклав у “зе­ леній книзі” (назва книги від кольору ісламського пра­ пора), в якій запропонував “третій шлях” розвитку після капіталізму і соціалізму. Суть цього шляху розвитку: 1. Влада належить народним масам, які повинні управляти країною через народні збори, народні комітети, громад­ ські організації. 2. Власність'суспільна, а розподіл— рівний, який відповідає “розумним" нормам споживання. 329

3. Життя суспільства має регулюватися мусульманськими релігійними нормами та звичаями. Величезні прибутки від контрольованого державою експорту нафти дали можливість режиму М. Каддафі за­ безпечувати достатньо високий рівень життя лівійців, хоча Лівія задовольняє свої потреби в сільськогосподарських продуктах на 30% та імпортує значну кількість продо­ вольства. М. Каддафі підтримує ліві повстанські рухи в мусульмансь­ кому світі та міжнародні терористичні групи, що призвело у 80-х рр. до гострої конфронтації Лівії зі СІЛА. У 1986 р. США завдали ракетного удару з літаків по військових об’єктах у різних містах та по палацу М. Каддафі у Тріполі. У 1992 р. ООН ввеЛа проти Лівії економічні санкції. Муамар Каддафі (народився 1942 р.) Народився в Лівійській пустині в бідній бедуїнській сім’ї. З дитинства виховувався в мусульманських традиціях. Закінчив мусульманську початкову та середню школи. Навчався на історичному факультеті в м. Бенгази. Потому закінчив військовий коледж м. Бенгази, а зго­ дом — військову школу в Англії. Був найдисциплінованішим курсантом військових закла­ дів: дотримувався мусульманських звичаїв, не вживав спиртних напоїв, не грав у азартні ігри і ніколи не відвіду­ вав розважальні заклади. Його кумиром був президент Єгипту Гамаль Абдель Насер. У 1965 р. створив підпільну організацію “Вільні офіцериуніоністи”, яка прагнули домогтися об’єднання арабів у єдину державу під прапором “арабського соціалізму”. Прийшовши до влади, провів націоналізацію енергетики, транспорту, зв’язку, банків, страхових компаній, нафтової промисловості, власності італійських та єврейських общин. Були закриті всі нічні бари, ресторани, казино, заборонено вживання спиртних напоїв. З самого початку проводив антизахідний курс. Були лікві­ довані всі іноземні військові бази на території Лівії. Ви­ ступає оборонцем усього арабського світу, не визнає існування Ізраїлю, надає велику допомогу палестонцям. Величезні кошти Лівія витрачає на утримання потужної армії, будівництво військових об’єктів, закупівлю сучас­ ної зброї. 330

, М. Каддафі — непередбачуваний політик. Усі його рхоронці— добре навчені дівчата 16-20 років. Часто дозволяє собі непередбачені вчинки. Наприклад, на міжнародну нараду в Белграді привіз з собою шість верблюдів, щоб пити свіже молоко, і пару скакунів, щоб похизуватися пе-4 ред колегами. Намагається різнимй методами підгримувати свою попу­ лярність серед народу. Відпустку проводить у пустіші, в палатці, як простий бедуїн. Займається літературною діяльністю. У США вийшло його 12 розповідей, але найвідомішою є його “Зелена, книга”, яку сам Каддафі називає “Біблією сучасної епохи” . У 199.4 р. М. Каддафі запропонував розділити частину прибутків від експорту нафти серед населення. Кожній сім’ї з 10 і більше осіб виділяється 5 тис. доларів. У та­ кий спосіб щорічно розподіляється серед лівійців 500 млн нафтОдоларів, а всі прибутки становлять 8 млрд доларів._____/ ' • ______________ ' ', КРАЇНИ ТРОПІЧНОЇ ТА ПІВДЕННОЇ АФРИКИ Тропічна Африка Посилення антиколоніальної боротьби народів Азії й Пів­ нічної Африки сприяли “пробудженню” народів Тропіч­ ної Африки (з другої половини 50-х рр.). Тропічна Африка була найвідсталішим в економічному аспекти регіоном світу. 6 березня 1957 р. Першою здобула незалежність британська колонія в Західній Африці — Золотий Берег, який отри­ мав назву Гана. Жовтень 1958 р. Визволилася перша з французьких коло­ ній— Гвінея. 1960 р. “Рік Африки”. Політичну самостійність отримало 17 країн континенту — колишніх колоній Великої Брита. нії, Франції, Бельгії. Це такі країни: Камерун, Малазійська Республіка (тепер Демократична, Республіка Мадагаскар), Народна Республіка Конго (те­ пер Заїр), Сомалі, Дагомея (тепер Бенін), Верхня Вольта (сучасна Буркуна-Фасо), Берег Слонової Кості (сучасний Кот д’Івуар), Габон, Мавританія, Нігер, Сенегал, Малі, Нігерія, Чад, Того, Центральна Африканська Республіка, Демократична Республіка Конго.

Протягом 1961-1970 рр. утворилося ще 14 держав: 1961 рі — Танганьїка, Сьєра-Леоне. 1962 р. — Уганда, Бурунді, Руанда. 1963 р. ■ — Кенія, Лесото, Свазіленд, Екваторіальна Гвінея. 1964 р.— Занзібар, Малаві, Замбія. Танганьїка і Занзібар утво­ рили нову державу — Об’єднану Республіку Танзанію. 1965 р. — Гамбія. Висновки 1. До середини 60-х рр. для більшості країн Тропічної Афри­ ки закінчився колоніальний період історії. 2. Розпад колоніалізму у цьому регіоні відбувався мирним шляхом, крім Кенії й Камеруну, де відбулися збройні пов­ стання. Південна Африка Складно проходило становлення Південної Родезії як неза­ лежної держави. 1965 р. Біла меншість проголосила незалежність Республіки Родезії (колонія Великої Британії). Тут вони зберегли ра­ систський режим, не врахували інтереси африканського чорного континенту. Африканці піднялися на збройну бо­ ротьбу. Грудень 1979 р. Між представниками африканського Патріо­ тичного фронту, урядами Родезії та Великої Британії було досягнуто домовленості про припинення вогню і проведен­ ня вільних виборів. На виборах перемогли представники африканської більшості, представництво білих у парла­ менті було гарантовано. 18 квітня 1980 р. Була проголошена незалежна Республіка Зімбабве (нова назва Родезії). Сьогодні — це одна із най­ розвиненіших і стабільних країн Африки. Останньою колоніальною імперією в Африці була порту­ гальська. Португалія володіла на півдні континенту Анголою, Мозамбіком,, Гвінеєю-Бісау, Кабо Верде (Островами Зе­ леного Мису) Сан-Томе і Прінсіпі. Процес деколонізації тут тривав з 1975 по 1990 рр. Падіння в квітні 1974 р. У Португалії тоталітарного режиму після смерті дикта­ тора Самоси і “Революції гвоздик” відкрило шлях неза­ лежності для народів поргугальських колоній. Новий уряд Португалії визнав право колоніальних народів на са­ мовизначення. 332

У 1973 р. було визнано незалежність Гвінеї-Бісау. Червень 1975 р. Проголошено незалежність Мозамбіку; Липень 1975 р. Проголосили незалежність Кабо-Верде, Сан-Томе, Прінсіпі. 11 листопада 1975 р. Проголошено незалежність Анголи. Ситуація в Анголі і Мозамбіку ускладнювалася бороть­ бою різних течій у національно-визвольному русі, які орі­ єнтувалися на різні зовнішні сили. Збройну боротьбу в Анголі очолювали: Народний фронт за визволення Анголи (МПЛА)— підтримував­ ся СРСР, Кубою, дотримувався марксистської орієнтації. Фронт Національного визволення Анголи (ФНЛА)— підтри­ мувався Китаєм. Національний Союз за повну незалежність Анголи (УНГТА)— підтримувався США, західними країнами і ПАР. У Мозамбіку національно-визвольну боротьбу очолював Фронт національного визволення Мозамбіку (лівої орієнтації). Після одержання незалежності (1975 р.) у цих країнах розпочалася громадянська війна, в яку активно втручали­ ся СРСР, Китай, Куба, ПАР, Родезія. 50 тис. кубинських во­ яків підтримувало марксистів Анголи і Мозамбіку, а також 20 тис. радянських військових спеціалістів, а формування УНІТА — південноафриканські війська. Громадянська вій­ на була довготривалою і кровопролитною. “Перебудова” в СРСР вплинула на перебіг подій у регіоні. 1986 р. З території Анголи і Мозамбіку були виведені радян­ ські війська. 1991 р. Виведено кубинські війська. 1992 р. Президенти колишніх португальських колоній в Аф­ риці офіційно зреклися своєї попередньої орієнтації на марксизм-ленінізм. У 1992 р. В Анголі відбулися вільні вибори. Однак УНІТА не визнав перемоги на них МПЛА і конфлікт триває. З лютого 1996 р. в Анголі українські миротворці були залуче­ ні до спроб ООН покласти край громадянській війні. 2002 р. Підписано мирну угоду між воюючими сторонами. Намібія З 1920 р. передана під управління Південно-Африканського Союзу (з 1961 р. — ПАР) як підмандатна територія Лігй Націй, але фактично була приєднана до ПАР у 1949 р. 3 1966 р. у Намібії велась збройна боротьба за незалежність країни. ,333

1988 р,;За наполяганням ООН була досягнута домовленість про; виведення з Намібії військ ПАР і проведення там за­ гальних виборів до Установчих зборів. 21 березня 1!}90р. Проголошена незалежна Республіка Намібія. Крах апартеїду на півдні Африки Південно-Африканська Республіка (ПАР) до 1961 р. була англійським домініоном і називалася Південно-Африкан­ ським Союзом. Це була єдина індустріально розвинена держава в Африці. Домініон — самоврядна частина Британської колоніальної імперії. Після Другої світової війни домініони стали суве­ ренними державами, які входять до складу Британської співдружності. 21 березня 1960 р. Власті ПАР розстріляли демонстрацію чорних африканців. Було вбито 69 і поранено 180 осіб. ПАР виключили зі Співдружності, міжнародне Співтова­ риство ввело проти нього санкції. ООН проголосило 21 березня Міжнародним днем боротьби проти расизму. Травень 1961 р. Було проголошено Південно-Африканську Республіку (ПАР). Протягом тривалого часу існувала система апартеїду. Апартеїд — політика расової дискримінації, сегрегації та гноблення, яку проводили правлячі кола ПАР проти чор­ ношкірого африканського населення, а також переселен­ ців із Азії протягом 1948-1991 рр. Початок політики апартеїду поклав прихід до влади в ЮАР у 1948 р. Націоналістичної партії. Сегрегація охопила всі сторони життя країни: користу­ вання житлом, транспортом, лікарнями, місцем відпочин­ ку, спорт, культуру, освіту, релігійні служби.: Проводилася політика окремого проживання. Чорнощкіре населення було виселено в спеціальні зони — “банту стани”. Воно могло пересуватися по країні, маючи спеціальні пропуски. У ПАР було прийнято цілу низку расових законів: “Про заборону змішаних шлюбів”, “Про реєстрацію населення”, “Про освіту”, “Про окреме проживання” тощо. Режим апартеїду дискредитував уряд ПАР перед світовою громадськістю. V

334

Сегрегація — одна із крайніх форм расової дискримінації, що полягає в примусовому відокремленні “кольорового” населення від “білого”. 1973 р. Генеральна Асамблея ООН прийняла Міжнародну конвенцію про припинення злочину апартеїду і покаран­ ня за нього. Дуже суттєві зМіни відбулися в ПАР наприкінці 80-х — на початку 90-х рр. 1. На зміну расистським урядам прийшов ліберальний уряд Ф. де Клерка (1989 р.), який провів низку реформ, скасу­ вав расистські закони, надав виборчих прав “кольорово­ му” населенню країни. 2. У 1994 р. на загальних виборах першим негритянським президентом ПАР став Нельсон Мандела, який до цього 27 років перебував у в’язниці. На сьогодні ПАР — розви­ нена індустріально-аграрна країна, багата на корисні ко­ палини: марганцеву та залізну руди, вугілля, мідь, нікель, срібло, уран тощо. За видобутком золота (662 т), алмазів (19,1 мли каратів) є світовим лідером. Нельсон Мандела (народився 1918 р.) Видатний державний та політичний діяч Південної Афри­ ки, активний борець проти апартеїду, лауреат Нобелів­ ської премії миру, кавалер ордена Ярослава Мудрого України за заслуги в боротьбі за ідеали свободи, один із засновників молодіжної ліги Африканського національ­ ного конгресу, з 1991 р. — Президент Африканського на­ ціонального конгресу, з 1994 р. — президент ПАР.. Народився 18 травня 1918 р. в містечку Куну в Південно-Африканській республіці у сім’ї верховного вождя пле­ мені тембу. З дитинства виявляв свій протест проти архаїчних племін­ них звичаїв, які забороняли йому виконання “чорної ро­ боти”, але хлопчик з задоволенням орав землю, пас худобу, ходив на полювання. Батько відправив хлопчика у британську місіонерську школу, після закінчення якої він вступив до університету Фор'т-Хейр, але на другому курсі залишив його на знак протесту проти недемократичних виборів до студентської ради. , Працював на різних роботах: різноробочим, шахтарем, 7 нічним сторожем. Вступив у групу молоді, яка підтриму­ .335

вала Африканський національний конгрес. У 60-х рр. Нельсон Мандела— перший головнокомандувач воєнно­ го крила Африканського національного конгресу (“Спи­ си нації”). Ім’я Мандели стадо символом боротьби за свободу і пра­ ва людини не тільки в Африці, а й в усьому світі. У 1963 р. був заарештований і засуджений на 5 років каторжних ро­ біт в каменоломнях, а після повторного суду у 1964 р. — до довічного ув’язнення. Його знав увесь світ, про нього складали вірші, пісні, пи­ сали книги. Він став символом незламного борця за сво­ боду. 27 років провів у тюрмах, але не корився. В тюрмі вивчав економіку, географію, мови, багато читав худож­ ньої літератури. Вийшов із тюрми тільки у 1990 р., звільнений новим пре­ зидентом де Клерком. У 1994 р. на перших вільних вибо­ рах Н. Мандела прийшов до влади. Роки його правління істотно не змінили життя населення в країні. Проте голов­ ну мету свого життя він здійснив, бо в ПАР ідуть процеси створення демократичної держави, в якій білі і чорні мають рівні права.____________ Політичний розвиток країн Африки наприкінці XX — на початку XXI ст. Після здобуття незалежності перед країнами Африки по­ стали завдання: • ліквідувати політичну залежність; • обрати цілях розвитку; • демократизувати суспільство. Для політичного розвитку країн Африки характерно: 1. Існування військово-диктаторських режимів і домінуван. ня військових у суспільно-політичному житті. 2. Встановлення в багатьох країнах авторитарних режимів. У 80-90-х рр. серед 47 країн “чорної Африки”: • в семи панували особисті диктатури; • в 16 — військові режими; • в 15 — однопартійні системи, лише в п’яти (Батвана, Гамбія, Маврикій, Сенегал, Зімбабве) — порівняно де­ мократичні багатопартійні системи. 3. У багатьох країнах обмеження політичних свобод. 4. Відсутність демократичних традицій, демократичного досвіду. 336

5. Братовбивчі громадянські війни (в Руанді, Сомалі, Лібе­ рії, Уганді, Заїрі, Бурунді) та криваві конфлікти. 6. Відсутність консолідуючих націй, у багатьох країнах вони ще не сформовані. 7. Корупція родоплемінної верхівки. 8. Часті військові перевороти, які супроводжуються полі­ тичним безладдям. 9. Племінний або етнічний сепаратизм у суспільстві. 10. Міжплемінна ворожнеча і боротьба (незатухаюча війна між племенами хуту і хутеї в Руанді). 11. Знищення інакомислячих. 12. Пожвавлення трибалізму (від лат. tribus — плем’я), що зумовлює схильність до культурно-побутової та суспіль­ но-політичної відокремленості племен. 13. Залишилася політична залежність від розвинених країн. 14. Низька політична культура населення. Висновки 1. Виявилася культурно-цивілізаційна неспроможність афри­ канських суспільств до демократії в політичному житті. 2. Незалежність стала в багатьох випадках формальною, ос­ кільки в політичному, економічному, військовому та ідео­ логічному аспектах вона залежать від розвинених країн. 3. На сьогодні Африка— одна з найнестабільніших регіонів світу. 4. Проблеми континенту стають глобальними, їх неспро­ можні вирішити самостійно африканські країни. 5. Найскладнішою проблемою, що дуже утруднює їхній еко­ номічний та соціальний прогрес, є проблема міждержав­ них і міжплемінних відносин, бо кордони африканських держав встановлювалися колонізаторами без будь-якого врахування географічних, етнічних та історичних факторів. Майже половина африканських державних кордонів про­ ходить по паралелях та меридіанах, близько 30% — по прямих і дугоподібних лініях. Тільки четверта частина кордонів має природні географічні межі. 6. Велика роль Організації Африканської Єдності, створе­ ної у 1963 р., яка останнім часом активізувала свою діяль­ ність з Припинення міжетнічних воєн, у вирішеннірасових проблем. 7. Активно діють миротворчі місії військових контингентів ООН. Вони несуть втрати, а замирити ворогуючі сторони не вдається. 337

Економічний розвиток країн Африки наприкінці XX — на початку XXI ст. Для економічного розвитку країн Африки на сучасному ета­ пі характерно: 1. Економічна відсталість. Зростає значне відставання не лише від країн Європи і Північної Америки, а й від країн Південної Америки та Азії. 2. Наявність значних природних ресурсів. 3. Багатоукладність економіки. 4. Низький рівень розвитку продуктивних сил. 5. Розвиток видобувної промисловості. 6. Експорт сировини. 7. Низькі ціни на африканську сировину і високі ціни на го­ тову продукцію, яку імпортують в Африку. 8. Імпорт техніки, технологій. 9. Недостатній обсяг капіталів, гостра нестача матеріаль­ но-фінансових ресурсів. 10. Недостатня кількість кваліфікованих спеціалістів й тех­ нічного досвіду. 11. Низька продуктивність праці. 12.. Зростання зовнішньої заборгованості (у 1980 р. зовніш­ ній борг становив 400 млрд доларів, а в 1988 р. — 1120 млрд доларів США). 13. Зростає залежність країн від іноземного капіталу. 14. Багато африканських країн не мають надійних транс­ портних зв’язків зі світом. 15. Більшість країн Африки — це аграрні країни. 16. 28 країн Тропічної Африки ввійшли до числа 42 най­ більш відсталих країн світу за класифікацією ООН. 17. Для більшості країн характерна нерозвиненість комуні­ кацій і засобів зв’язку. 18. Відбувається вирубування лісів, виснаження джерел пріс­ ної води. Висновок На сьогодні Африка — це найменш розвинений відсталий регіон світу. Соціальний розвиток країн Африки Для соціального розвитку країн Африки характерно: 1. Низька тривалість життя, найкоротша в світі — вона ста­ новить 40 років. 338

2. Висока дитяча смертність, яка в 1,5-2 рази вища, ніж в розвинених країнах світу. За дитячою смертністю Аф­ рика посідає перше місце у світі. 3. Лише 1/3 населення письменна, що не дає можливості за­ проваджувати високоефективні технології. Африка посі­ дає перше місце в світі за неписьменністю. 4. Поглиблюється соціальна нерівність. 5. Відбувається швидкий приріст населення. 6. Виробництво продовольства відстає від збільшення насе­ лення. 7. Низький рівень життя населення, значна частина якого живе за межею бідності. , 8. На африканському континенті характерні голод, епідемії, злидні (Ефіопія, Судан, Чад, Нігер* Малі). У 90-х рр. 150 млн населення вижили лише завдяки гуманітарній до­ помозі ООН. США надає Африці допомогу в розмірі 600 млн доларів щорічно. 9. Зростає соціальна напруженість у регіоні. 10. 80% населення Африки не мають доступу до медичного обслуговування. 11. У багатьох країнах слабка соціально-класова диферен­ ціація суспільства. Висновок Проблеми розвитку Африки на початку XXI ст. перетво­ рилися на одну з найболючіших проблем людства, яку можна вирішити лише спільними зусиллями усієї світової спільноти. Українсько-африканські відносини Зв’язки України з Африкою незначні. Вересень 1993 р. У столиці Гвінеї Конакрі відкрилося перше в Африці посольство України, бо з Гвінеї надходить сиро­ вина на Миколаївський глиноземний завод. Українські миротворці є у Ліберії, Сьєра-Леоне. КРАЇНИ ПІВДЕННО-СХІДНОЇ АЗІЇ Країни Південно-Східної Азії — Бірма, В’єтнам, Лаос, Камбоджа, Малайзія, Філіппіни, Індонезія, Сінгапур.

339

Національно-визвольний рух у країнах регіону в повоєнний час Після розгрому Японії у Другій світовій війні в регіоні роз­ горнувся національно-визвольний рух. Умови, які склалися в цьому регіоні д ія завоювання незалежності: 1. Розгром Японії створив сприятливі можливості для. пере­ моги патріотичних сил, бо Японія була неспроможна ут­ римувати захоплені території. 2. Позиції попередніх колонізаторів — англійців, голланд­ ців, французів — були ослаблені і вони не встигли відно­ вити свої адміністрації. \ 3. Зміцнилися позиції національної буржуазії. 4. Виникають патріотичні організації, нові політичні партії, які очолили національно-визвольну боротьбу. 1945 р. У Південно-Східній Азії була лише одна незалежна держава —-Таїланд. Індонезія Індонезія протягом 350 років була колонією Голландії. 1942 р. Індонезію окупували японські війська. 17 серпня 1945 р. Проголошено незалежність Індонезії. Пре­ зидентом став лідер Національної партії А. Сукарно. Ні­ дерланди не погодилися з незалежністю Індонезії та ввели свої війська. Колоніальна війна тривала чотири роки. 27 грудня 1949 р. Нідерланди змушені були визнати незалеж­ ність Індонезії. Вони зберегли свою владу лише над Захід­ ним Іріаном (західна частина Нової Гвінеї) до 1963 р. До 1957 р. Сукарно здійснював курс “ліберальної демокра­ тії”, але політична нестабільність, часта зміна урядів призвели до здійснення “керованої демократії”, яка вста­ новила авторитарний режим особистої влади, було призу­ пинено дію конституції, обмежено діяльність політичних партій і парламенту. Націоналізовано іноземну власність, створюється дер­ жавна економіка, яка спричинила падіння промислового ви­ робництва, зростання бюрократичного апарату і корупцію. 1965 р. Спроба комуністів захопити владу була придушена військами на чолі з генералом Сухарто, який у 1968 р. став президентом. ' 70-80-ті рр. Була проголошена політика “відкритих дверей”, яка забезпечила широкий притік іноземного капіталу. Почали проводитись ринкові реформи. В Індонезії вини340

кають промислові підприємства з переробки сільськогос­ подарської продукції (кави, чаю, какао), будуються залізниці, на промисловій основі видобуваються нафта, вугілля, олово, створюються банки. Висновки 1. Індонезія пройшла шлях від проголошення незалежності у 1945 р та соціалістичного експерименту (в період правління Сукарно в 1945-1967 рр;) через трагічні події спроби комуністичного перевороту в 1965 р. до військової диктатури Сухарто (1968-1998 рр.) і від диктатури до де­ мократизації суспільства в наш час* 2. Великі руйнування і численні людські жертви принесла природна стихія — землетрус і цунамі наприкінці 2004 р. Міжнародна спільнота надає необхідну допомогу з ліквідації наслідків цієї трагедії для багатьох жителів країни. Французький Індокитай Складно відбувався процес деколонізації у французькому Індокитаї — В’єтнамі, Камбоджі, Лаосі. 2 вересня 1945 р. Була проголошена Демократична Республі­ ка В’єтнам. 1945 рр. Проголошено незалежність Лаосу і Камбоджі. 1946 р, Французькі колонізатори розв’язали війну в Індокитаї. 1951 р. Утворився Єдиний національно-визвольний фронт В’єтнаму, Лаосу та Камбоджі. У ході бойових дій францу­ зькі війська відступили, а у 1954 р. капітулювали. Франція зазнала поразки і В’єтнам, Лаос і Камбоджа отримали повну незалежність згідно з Женевськими угодами 1954 р. 1954 р. Женевська конференція міністрів закордонних справ КНР, СІЛА, Великої Британії, Франції, СРСР, делегації ДРВ, королівських урядів Камбоджі, Лаосу, Південного В’єтнаму. Прийнято рішення поважати суверенітет, незалежність держав Індокитаю, не допускати втручання у внутрішні справи. Делегації ДРВ і Південного В’єтнаму Женевські угоди 1954 р. не підписали. За Женевськими угодами В’єтнам було поділено на дві частини. Територія на північ від 17-ї паралелі залишалася за Демо­ кратичною Республікою В’єтнам на чолі з комуністом 341

Хо Ші Міном. Столиця— Ханой. На південь 17-ї парале­ лі — за Республікою В’єтнам, який підтримували СІЛА. Столиця — Сайгон. Американо-в’єтнамська війна Після підписання Женевських угод дві в’єтнамські держави не зробили ніяких кроків до возз’єднання. ДРВ хотіла збройним шляхом приєднати Південний. В’єтнам. 1960 р. На Півдні В’єтнаму була створена прокомуністична опозиція, яку підтримували з Північного В’єтнаму. Опо­ зиція розв’язала партизанську боротьбу проти сайгонського режиму, створила Національний фронт визволення Південного В’єтнаму. Серпень 1964 р. У Тонкінській затоці кораблі Демократичної Республіки В’єтнам атакували два американських есмінці. *Цей інцидент США використали для початку війни проти ДРВ З лютого 1965 р. авіація США почала систематичне бомбар-. дування північнов’єтнамських міст. Березень 1965 р. На Півдні висадилися перші підрозділи аме­ риканської армії. 4 Квітень 1965 р. СРСР направив ракетні підрозділи для за­ хисту територіїДРВ від американської авіації. Згодом вій­ ськові частини були виведені, а прислані військові радники. СРСР надавав ДРВ допомогу озброєнням на 1,5 млн крб. щоденно. На Півдні В’єтнаму діяла мільйон­ на американська армія, 500-тисячний експедиційний кор­ пус США. Індокитай перетворився на полігон із випробування сучасної зброї, в тому числі напалм,'шарикові бомби, хі­ мічну зброю, які застосовували США. Вони скинули на територію ДРВ 7,8 млн т бомб. З 1968 р. США відмовилися від бомбардувань ДРВ. З 1969 р. США розпочали вивід своїх військ із Південного В’єтнаму, почалися переговори. Січень 1973 р. У Парижі було підписано угоду про припинен­ ня війни і відновлення миру у В’єтнамі. 2 липня 1976 р. Національні збори проголосили утворення єдиної держави — Соціалістичної Республіки В’єтнам. 1979 р. Війна з Китаєм і перемога В’єтнаму у цій війні. 31986 р. країні почалися економічні реформи, перехід до рин­ кової економіки. Припинено -примусове кооперування, се­ ляни отримали право вільного продажу сільгосппродукції. 342

Нормалізовані відносини з Китаєм, виведено війська з Камбоджі та Лаосу, відновлено дипломатичні відносини зі США (1995 р.).________________________ ________ Висновки 1. Американо-в’єтнамська війна, яка тривала понад 10 ро­ ків, закінчилася перемогою в’єтнамців. 2. Це була також перемога СРСР, його великий успіх у “хо­ лодній війні”. “Червоні кхмери” та їхня модель “комунізму” У 50-60-х рр. XX ст. Камбоджею правив король Н. Сіанук. 1970 р. Король був скинутий проамерикански налаштова­ ним Лон Нолом. 1975 р. Режим Лон Нола впав під ударами “червоних кхме­ рів” — фанатиків-комуністів на чолі з Пол Потом. У Камбоджі встановилася модель тоталітарного соціаліз­ му, її сталінський варіант — одна із найжорсгокіших і найкривавіших диктатур XX ст. Прикриваючись марксистськими лозунгами, полгіотовці проводили таку політику: 1. Ліквідовували міста і переселяли їх жителів у сільську місцевість, де насильно створювалися “сільськогоспо­ дарські комуни”. Людям дозволялося брати лише міні­ мум речей. 2. Комуни створювалися за віком і статтю, що руйнувало сім’ї. 3. На новому місці харчування було нормовано. В практику були введені “громадські столові”, де людей годували впроголодь несвіжими продуктами. 4. Одночасно з переселенням проводилися масові чистки. 5. Незадоволених новою владою знищували. 6. Введено єдину систему розподілу. 7. Були відмінені гроші. 8. Значну частину людей загнали в концтабори. Фактично країна була перетворена на суцільний концентраційний табір. 9. Запровадили жорстоке покарання за найменше відхилен­ ня від встановлених норм поведінки. 10. Знищенню підлягали: державні службовці, вчителі, сту­ денти, важкопоранені, важкохворі, жебраки, проститут­ ки. Із 643 лікарів у живих залишилося лише 69. Було знищено 4/5 всіх учителів.

11. Загони “червоних кхмерів” жорстоко знущалися над людьми. їхня жорстокість не мала меж. Страти відбували­ ся публічно на очах у рідних. Щоб не витрачати боєприпасів, людей вбивали залізними прутами, палками, мотиками, ножами, листям цукрової пальми, яке має дуже гострі краї, душили. Жертвам пере­ різали горло, розрізали животи. Людську печінку вбитих з’їдали. Людей кидали на з’їдання крокодилам, давили . бульдозерами, спалювали, хоронили живими, закопували по шию в землю, а після смерті голови відрізали і насаджу' вали на високі жердини для залякування інших. Дітей підкидали в повітряна потім наколювали на штики, розбивали їм голови об дерева, відривали в них кінцівки. За чотири роки перебування при владі полгіотовці знищи­ ли 3 млн чоловік із 8-мільйонного населення Камбоджі. 12. Система освіта перестала існувати. Школи були Перетво­ рені на тюрми, місця тортур та склади зброї. Спалювалися книги та документи. 13. Знищувалася техніка, верстати, устаткування. 14. Повністю була зруйнована економіка країни. 15. Здійснювався курс на будівництво суспільства без міст,, без власності, без ринків та грошей, без сім’ї. У грудні 1978 р. виникає опозиція “червоним кхмерам” — Єдиний фронт національного порятунку. 1979 р. В’єтнам за підтримки СРСР ввів свої війська в Камбо­ джу. Збройні сили фронту і в’єтнамські війська скинули полпотівський режим, який не підтримували навіть со­ ціалістичні країни, крім Китаю. У країні почалася громадянська війна, розв’язана полпотовцями, які ховалися в джунглях на кордоні з Таїландом. 1991 р. За посередництва ООН вдалося підписати Договір про політичне врегулювання камбоджійського конфлікту. 1993 р. Камбоджа проголошена королівством. Главою дер­ жави знову став Н. Сіанук. Але громадянська війна про­ довжувалася до смерті Пол Пота у 1998 р. Пол Пот (1928-1998) Жорстокий диктатор. Голова лівоекстремістського режи­ му “червоних кхмерів” у Камбоджі в 1975—1979 рр. Народився в багатодітній сім’ї землевласника китайсько­ го походження. Закінчив провінційну школу, вступив до технічного 344

коледжу. Навчався в Парижі, де почав захоплюватися ко­ муністичними ідеями, вступив до французької компартії І зблизився з камбоджійськими студентами, які були при­ хильниками марксизму сталінського типу. У 1950 р. Пол Пот (справжнє прізвище Салот Сар) ство­ рив марксистський гурток. У 1954 р. після закінчення навчання в Парижі, повернувся в Камбоджу і став викладачем у приватному ліцеї. Згодом примкнув до Камбоджійської комуністичної партії. Після загадкової смерті секретаря компартії Камбоджі Пол Пот очолив її. Зустрічався з Мао Цзедуном, перейняв багато його ідей. Своїх прихильників він називав "червоними кхмерами”. В партії запровадив жорстокі порядки, своїх ідейних про­ тивників знищував. Його жорстокість не піддається описові. Він убив своїх чотирьох братів і сестру. Здобувши владу у 1975 р. внаслідок досягнутого компро­ місу між кількома політичними фракціями в уряді, він запровадив жорстокий, злочинний режим. За правління ГІол Пота Камбоджа стала країною, відірва­ ною від зовніщнього світу. Відносини він підтримував лише з диктаторами Китаю, Північного В’єтнаму, Північ­ ної Кореї, Румунії. Народ повстав і при допомозі військ В’єтнаму полпотівський режим упав. Народно-революційний трибунал засудив Пол Пота до смертної кари заочно, бо він і його прибічники втекли і переховувалися в джунглях. Помер від серцевого нападу у 1998 р. Пол Пот використав найстрашніші сторони фашистських і комуністичних ре­ жимів і намагався втілити їх у життя. ‘ Нові індустріальні держави Новими індустріальними державами називають Південну Корею, Т айвань, Гонконг, Сінгапур, їх ще називають “азійськими тиграми” — через їхній швид­ кий “стрибок” зі стану економічної відсталості до значно­ го процвітання за останні 25 років. Причини економічного піднесення цих країн: 1. Активне втручання держави в економіку. 2. Урядова підтримка розвитку експорту. 3. Значні іноземні інвестиції.

345

4. Наявність кваліфікованої дешевої робочої сили та їхня ви­ сока культура праці, високорозвинене почуття обов’язку та моральної відповідальності. 5. Попит на їх експортну продукцію у промислово розвинені країни світу. 6. Гонконг і Сінгапур процвітають завдяки своєму геополітичному становищу, вони розташовані на важливих мор­ ських шляхах, а Південна Корея і Тайвань — завдяки цілеспрямованій політиці уряду і наполегливій праці насе­ лення. 7. Військово-фінансова підтримка з боку СІНА Південної Кореї й Тайваню, а Гонконгу і Сінгапуру — з боку Вели­ кої Британії. Спільне для цих країн 1. Орієнтуються на японську модель розвитку. 2. Надзвичайно високі темпи зростання їх економік. 3. В економічному розвитку досягли значних успіхів, що дало підстави говорити про, повторення японського “еко­ номічного дива”. 4. Властиве широке впровадження приватно-ринкових від­ носин. ‘ 5. Населенню цих країн характерна традиційна культура праці, повага до представників влади, що грунтується на релігійних традиціях конфуціанства. 6.. Залучали іноземний капітал, новітні технології й створи­ ли необхідний потенціал для прискорення економічного розвитку. 7. Промисловість їх орієнтована на експорт. Почали поста­ чати на світовий ринок відеомагнітофони, телевізори, радіоприймачі, комп’ютери, електронні мікросхеми, ро­ боти, автомобілі, судна тощо. 8. Зміни в соціально-економічному статусі цих країн приве­ ли до певної їх демократизації. “АЗІЙСЬКІ ТИГРИ” Південна Корея 1. Через систему податків та субсидій, контроль за цінами та зовнішньою торгівлею держава вміло спрямовувала роз­ виток промисловості та експоргу., 2. Обсяг національного продукту за останні 25 років зріс у 65 разів. 346

3. У сфері послуг працює 52% населення. 4. Щорічне економічне! зростання за останні 50 років становить 4,5-13%. 5. Дохід на душу населення становить 11 тис. доларів. 6; Південна Корея— світовий лідер із виробництва побуто­ вої техніки, кораблів, автомобілів, взуття. 7. Розвинені текстильна, хімічна, нафтопереробна, елект­ ронна, електротехнічна галузі промисловості. 8. Промисловість розвивається здебільшого на базі вико­ ристання імпортної сировини. 9. Південна Корея — держава з високим рівнем освіти. В країні найбільший у світі процент студентів. . 10. Значно зріс рівень життя населення. 11.3 1987 р. діє демократична конституція. Тайвань 1. Острів Тайвань у ХПІ ст. було включено до складу Ки­ таю. 1895 р. Японія захопила Тайвань і перетворила його на свою колонію. 1945 р. о. Тайвань було повернуто Китаю. 1949 р. після проголошення Китайської Народної Респуб­ ліки на о. Тайвань втекли залишки гоміньданівського ре­ жиму на чолі з Чан Кайші і було проголошено Китайську республіку. 2. Чан Кайші встановив в країні тоталітарний режим, вся влада була зосереджена в його руках (1949-1975 pp.), а піз­ ніше у його сина Цзян Цзинго (1975-1986 pp.), були забо­ ронені політичні партії, крім Гоміньдану, воєнний стан, оголошений від початку висадки на острів^ тривав до кін­ ця 80-х років,- діяла жорстка цензура. 3. Було розв’язане насамперед аграрне питання: землю по­ міщиків, яким за неї компенсацію видавали акціями про­ мислових підприємств, передавали селянам. 4. Запроваджувалися іноземні технології, які в поєднанні з дешевою робочою силою і традиційним ставленням до праці, вивела Тайвань у світові експортери продукції. 5. Успішно працюють текстильні, металообробні, хімічні підприємства, наукомісткі галузі. 6. На сьогодні Тайвань — високорозвинена процвітаюча країна з сучасною архітектурою і засобами комуніка­ цій — автострадами, залізницями, аеропортами, яка посі­ дає провідне місце за обсягом зовнішньої торгівлі. 347

7. 53% населення зайняті у промисловості та торгівлі. 8. Велику роль у розвитку тайванської економіки відіграла допомога США. 9. Успіхи у розвитку економіки сприяли початку процесів демократизації, які прискорилися після смерті Цзян Цзинго. 10.КНР вважає Тайвань своєю 22-ю провінцією, а тому від­ носини між обома країнами (КНР і Тайванем) весь час залишаються напруженими. ________________ ■ Гонконг (острів Сянган) 1 липня 1997 р. перейшов до Китаю від Великої Британії, який був її колонією з кінця XIX ст. За час британського правління ця територія перетворилася на процвітаючу крашу. На острові збудований другий за розмірами і найкращий за оснащенням порт— Гонконг. Гонконгу на­ дано адміністративну і політичну автономію, залишився статус, вільного порту і міжнародного валютно-фінансо­ вого центру. ' 1. Місто експортує 90% виробленої продукції — одяг, іграш* ки, годинники, тканини і пряжу, електронне устаткуван­ ня, металовироби, взуття. 2. На виробництві зайнято 28,5% населення, 1/3 населення зайнята в торгівлі, ресторанному і готельному бізнесі. 3. Розвинені суднобудівна, судноремонтна, текстильна, швейна, електронна, хімічна галузі промисловості та сфе­ ра послуг. 4. Найприбутковіша галузь економіки — туризм. 5. У Гонконгу найвищий серед “тигрів” рівень життя насе­ лення — 24,5 тис. доларів на рік. 6. Гонконг — вузол міжнародних морських і повітряних шляхів, місце значних експертно-імпортних операцій, центр міжнародного туризму. У валютно-фінансових опе­ раціях посідає одне з провідних місць у світі. Сінгапур 1. Республіка Сінгапур розташована на о. Сінгапур. У 1942-1945 рр. окупований японськими військами. 1959 р, отримав самоврядування в рамках Британської ім­ перії. У 1963 -1965 рр. входив до Федерації Малайзії. 31965 р. — незалежна республіка.

2. Цю країну протягом усіх років її існування характеризу­ ють політична стабільність і економічний поступ. 3. Сьогодні — це найбільший у світі нафтопереробний центр, сучасні технології та електроніка. Це найбільший регіональний посередницький центр, що надає фінансо­ во-банківські, комерційні, транспортні, складські, інфор­ маційні та інші послуги. 4. 1/3 населення зайнято у фінансовій галузі та сфері послуг. 5. Експортує електроніку, комп’ютерну техніку, продукти нафтохімії, легкої промисловості. 6. За рівнем економічного розвитку та рівнем життя зрівнявся із західноєвропейськими країнами.__________________ Другий ешелон нових індустріальних держав Південно-Схід­ ної Азії становлять: Індонезія, Таїланд, Малайзія, Філіппіни. ■• 1. Вони, як і “Азійські тигри” орієнтуються на японську мо­ дель розвитку. 2. Ці країни також створювали орієнтовану на експорт еко­ номіку, в якій велику роль відігравало вивезення продуктів видобувної промисловості, сільського господарства, а піз­ ніше і сучасних галузей обробної промисловості. 3. У цих країнах велику роль у розвитку економіки відігра­ вали місцеві китайці, які надзвичайно практичні. 4. В економіці цих країн значні іноземні інвестиції. 5. Свої зусилля країни об’єднали, створивши в 1967 р. АСЕАН. До цього об’єднання увійшли: Індонезія, Таїланд; Малайзія, Філіппіни; Бруней, Сінгапур. У 1995 р. членом АСЕАН став В’єтнам, у 1997 р. — Лаос. Статус спостерігачів на конференціях АСЕАН мають СІЛА, Росія, західноєвропейські країни. Мета створення АСЕАН: • прискорення економічного, соціального і культурного розвитку; г • взаємна допомога в освіті, науково-технічному співро­ бітництві і професійному навчанні; • сприяння встановленню миру, свободи й стабільності в Південно-Східній Азії; • підтримка зв’язків із міжнародними і регіональними ор­ ганізаціями; • безмитна торгівля в рамках Асоціації. 349

6. Україна налагоджує взаємовигідні відносини з країнами Південно-Східної Азії — Індонезією, Малайзією, Таїландом, Південною Кореєю, В’єтнамом та ін. _______ Висновки 1. Отже, Південно-Східна Азія виходить сьогодні на провідні ролі у світі та є прикладом для слабкорозвинених країн, як потрібно долати економічну відсталість і досягати знач­ ного економічного зростання. 2. Ці країни розвиваються за євроринковим стандартом, проте кожна країна розвивається з урахуванням власних традицій. 3. Велику роль у їх розвитку відіграють іноземні інвестиції, сучасні технології» електррніка, зовнішня торгівля, сфера . послуг, що дало змогу створити потенціал для прискоре-. ного економічного розвитку. 4. Економічне об’єднання АСЕАН, безмитна торгівля в рам­ ках об’єднання уможливили підняти рівень виробництва в цьому регіоні, а зростання її членів значно зміцнили їх позиції як в Азійсько-Тихоокеанському регіоні, так і в усьому світі. _____ ______________ ________ КРАЇНИ ЛАТИНСЬКОЇ АМЕРИКИ . (27 КРАЇН ІЗ НАСЕЛЕННЯМ ПОНАД 500 МЛН ОСІБ) ОСОБЛИВОСТІ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ КРАЇН РЕГІОНУ В ПОВОЄННИЙ ПЕРІОД Спільні риси Для економічного розвитку країн Латинської Америки після Другої світової війни характерні такі спільні риси: 1: Відсталість соціально-економічної структури, багатоук­ ладність економік. 2. Монокультура економіки багатьох країн, через що за дея­ кими країнами збереглася репутація “бананових”, “каво­ вих”, “скотарських” республік. , 3. Латифундизм — панування великих поміщицьких госпо­ дарств. 4. Відсталість відносин у сільському господарстві. 5. Технологічна відсталість, недостатній розвиток науки і техніки, низька продуктивність праці! 6. Велика роль видобувної, легкої та харчової промисло­ вості. 350

7. Економічна залежність від розвинених індустріальних країн. 8. Соціальні контрасти між багатими і бідними, низький рі­ вень життя більшості населення та низький їхній освітній рівень. Відмінності Країни Латинської Америки відрізняються за ступенем сво­ го розвитку. їх можна поділити на три групи: 1. Передові країни — країни з найбільш розвиненою оброб­ ною промисловістю (Аргентина, Бразилія, Мексика, Чилі). 2. Середньорозвинені — держави з розвиненою гірничою промисловістю (Колумбія, Венесуела, Перу. До них долу­ чаються Коста-Ріка, Сальвадор, Уругвай). 3. Відсталі— аграрні країни Центральної Америки. Для них характерні такі ознаки: • монокультурний розвиток; • панування латифундій; • дрібнотоварний устрій. Роки Характеристика економічного становища 1. Відбувається процес одержавлення значної час­ Повоєнний тини власності через викуп або пряму націоналі­ період зацію. Інтенсивний перебіг цього процесу прохо­ див в Аргентині, Мексиці, Бразилії, Чилі. 2. Військові авторитарні режими намагалися обме­ жити присутність у своїх країнах іноземних моно/ полій. 3. Було взято курс на звільнення від імпорту через налагодження власного виробництва промисло­ вих товарів, що раніше імпортувалися, так звана імнортзамінна індустріалізація. ' 4. Виробництво промислової продукції наприкінці 50-х рр. зросло в 2,5 раза порівняно з довоєнним періодом. 5. Деякі країни перетворилися з переважно аграр­ них на аграрно-індустріальні. 6. Найвищі темпи зростання економіки спостері­ галися в Бразилії, Аргентині, Мексиці, Чилі, Ко­ лумбії, Венесуелі. 1. Характерний низький рівень життя населення.

351

Роки 6070-ті

80-ті

Характеристика економічного становища 1. Друга половина 50 - початок 60-х рр. — це період кризових явищ у соціальній та економічній сферах. Причини: • зниження прибутків від експорту природних ресурсів внаслідок появи численних синтетич­ них замінників, сировини; * слабкий приплив іноземних капіталів внаслі­ док політики одержавлення, яку проводили ла­ тиноамериканські уряди. 2.1961 р. Події на Кубі та кризові явища в країнах Латинської Америки змусили США змінити свою політику в цьому регіоні. Президент США Дж. Кеннеді запропонував програму “Союз зара­ ди проіресу”, розраховану на 10 років, яка перед­ бачала проведення соціальних реформ, насампе­ ред аграрної, підвищення темпів економічного розвитку. США надавав країнам довготривалу допомогу на суму 20 млрд доларів. 3. Посилився наступ на латифундизм. До 1964 р. в 16 країнах були ухвалені закони про аграрні ре­ форми. 4. Посилилася економічна, політична та військова присутність США у регіоні. 5. Заходи за програмою “Союз заради прогресу” сприяли прискоренню темпів економічного роз­ витку. Валовий національний продукт з 1950 р. по 1975 р. зріс у 4 рази. 1. У країнах Латинської Америки економічна криза. 2. Темпи економічного розвитку уповільнилися. 3. У країнах регіону спостерігався великий рівень інфляції, швидко зростали ціни на товари, од, ночасно відбувався спад виробництва, безро­ біття. 4: У 1989 р. зовнішня заборгованість становила 430 млрд доларів, щорічно країнам регіону по­ трібно було сплачувати 223 млрд доларів лише на оплату боргу. . 5. Дохід на кожну людину був значно нижчим, ніж 10 років тому. 6. 80-ті роки стали називати втраченим десяти­ літтям.

352

Роки 90-ті

Початок XXI ст.

Характеристика економічного становища 1> Ситуація, яка склалася у 80-х рр., спонукала до проведення реформ. 2. Визначився поворот до роздержавлення і прива­ тизації, до відкритості економіки, демократії та ринку. 3. Повсюдно відбувся відхід від політики протек­ ціонізму, латиноамериканці активно включилися в світове господарство. 4. Активно залучалися американські, японські, ні­ мецькі, французькі, британські інвестиції. 5. Іноземний капітал пр<*никав у найновіші галузі: електротехніку, машинобудування тощо. 1. Створено сприятливі умови для інвестування іно­ земного капіталу, розпочався масовий приплив іноземних інвестицій. 2. Не у всіх країнах однаково проходять реформи. У деяких країнах цей процес лише розпочався (Еквадор), а в інших — ще чітко не визначилися, тому є значні труднощі. 3. Звичайним явйщем латиноамериканського жит­ тя є корупція, наркобізнес. 4. Гострою залишається проблема зовнішнього боргу та зайнятості населення. 5. Рівень життя в багатьох країнах ще залишається низьким. 80 млн осіб перебувають за межею бід­ ності. 6. Потребує змін сільське господарство, низька ефективність якого спричиняє недоїдання серед бідних прошарків населення. 7. Складною залишається проблема створення но­ вих робочих місць для десятків мільйонів безро­ бітних. 8. Посилюються інтеграційні процеси в сфері еко­ номіки.

Латиноамериканська економічна інтеграція Процеси економічної інтеграції в Латинській Америці роз­ почалися в 50-х рр. 1960 р. Створено Латиноамериканську асоціацію вільної торгівлі (ЛАВТ), яку в 1980 р. реорганізовано в Латино­ американську асоціацію інтеграції (ДАІ). Її членами є 11 найбільш економічно розвинених держав регіону. 353

Мета ЛАГ— розвиток регіонального співробітництва в галузі торгівлі, створення латиноамериканського ринку на зразок європейського. 1961 р. Створено Центральноамериканський спільний ринок (ЦАСР) за,участю п’яти країн. 1968 р. Створено Карибську асоціацію вільної торгівлі (КАВТ), до якої ввійшло 12 країн. 1975 р. Створено Латиноамериканську економічну систему (ЛАЕС), членами якої є 26 держав, що об’єднують свої зусилля в галузі економіки. 1991 р. Підписано угоду про створення Спільного ринку країн півдня Америки (МЕРКОСУР), який об’єднує Аргентину, Бразилію, Царагвай, Уругвай. Досягнуто до­ мовленості про скасування митних бар’єрів, вільне пере­ міщення капіталів і робочої сили, координацію політики в промисловості, транспорті, сільському господарстві, зв’язку. 1994 р. Набув чинності підписаний у 1992 р. договір про Північноамериканську зону вільної торгівлі (НАФТА), у якому беруть участь Мексика, США і Канада. Це один із наймогутніших економічних союзів світу. 1994 р. 34 держави Північної, Центральної, Південної Аме­ рики та Карибського басейну прийняли рішення про створення в 2005 р. зони вільної торгівлі (АЛКА). 1995 р. Підписано договір про лібералізацію торгівлі між МЕРКОСУР і країнами ЄС. На частку Західної Європи припадає 30% експорту МЕРКОСУР. Висновки . 1. Зміцнений господарських зв’язків, інтеграційні процеси свідчать про прагнення латиноамериканських країн до об’єднання зусиль у розвитку стабільних економічних структур. 2. На початку XXI ст. Латинська Америка — це регіон міцно інтегрований у систему світових господарських зв’язків. 3. США висувають плани об’єднання всіх держав Західної півкулі в єдине економічне співтовариство.

354

Особливості політичного розвитку країн регіону в повоєнний період Роки

Характеристика політичного розвитку

Післявоєнний 1. У більшості країн при владі перебували авто­ ритарні реакційні режими. період 2. Велика роль військових у політичному житті, їх значний вплив: 1944 - 1945 рр. — воєнні диктатури встанов­ лені у 18 країнах регіону: Перу, Венесуелі, Парагваї, Колумбії, Гондурасі, Гватемалі, Ні­ карагуа та ін. 3. Найчастіше відбувалися військові перевороти з репресіями і кровопролиттям. За 25 повоєн­ них років сталося 70 путчів. 4. Влада в різних країнах у відповідь на страйки і незадоволення народних мас нерідко запрова­ джувала військовий стан (1950 р. — й Аргенти­ ні, 1954 р. — в Бразилії). * 5. Посилюється вплив СІЛА в регіоні. 6. США намагаються перешкодити проникнен­ ню СРСР у Латинську Америку, а тому поси­ люють свій військовий потенціал і військо­ во-політичне співробітництво з країнами регіону. 3 цією метою: • було укладено угоду про колективну безпеку (1947 р.), яка передбачала взаємну оборону За­ хідної півкулі; • створено Організацію, американських держав (ОАД, 1948 р.), мета якої—підтримання миру й безпеки на континенті, сприяння соціально­ му, економічному та культурному розвиткові країн-учасниць; • американці сприяли переозброєнню місцевих армій і проводили навчання військових офіце­ рів у США; / • у 1952-1955 рр. США підписали з 13 країнами Латинської Америки двосторонні військові договори. 7. Характерна слабкість реформізму і лібера­ лізму.

355

Характеристика політичного розвитку Післявоєнний 8. Розвинений радикалізм як лівий, так і правий. період 9. Діють партизанські, екстремістські угру­ повання. 10. Найчастіше в політичному житті панує насильство. Роки

60 - 70-ті

1. Політична нестабільність на континенті не зменшувалася. 2. Джерелом нестабільності на початку 60-х рр. стала Куба. СРСР прагнув використати со­ ціалістичну Кубу як плацдарм для просування комунізму в Латинській Америці. Прикладом слугує “Карибська криза”(1962 р.), коли СРСР розмістив на Кубі ракети та бомбардувальни­ ки. 3. Компартії Аргентини, Перу, Уругваю, Еква­ дору, Венесуели, Болівії отримували щедру грошову підтримку від КПРС. 4. У багатьох країнах створювалися партизан­ ські загони, розпалювалися внутрішні чвари, розвивався тероризм. 5. У 1970 р. до влади в Чилі шляхом президент­ ських виборів прийшов уряд С. Альенде, який розпочав соціалістичні перетворення. У 1973 р. внаслідок військового перевороту уряд С. Альенде було скинуто, а самого С Альенде вбито. Влада перейшла дЬ генера­ ла А. Піночета, який здійснював терор і репре­ сії, однак йому вдалося підняти економіку та рівень життя населення. 6. У 1979 р. в Нікарагуа було повалено реакцій­ ну диктатуру Самосй і влада перейшла до Сандіністського фронту національного ви­ зволення. 7. Більшість країн регіону на середину 70-х рр. перебувала під владою військових диктатур. 8. СІЛА вміло використовували антикомуністич­ ні настрої в Латинській Америці й нерідко втручалися в її справи (Домініканська Респуб­ ліка,1965 р., Панама, 1964 р. та ін.).

Роки 80 - 90-ті

Початок XXI ст.

Характеристика політичного розвитку 1. Військові диктатури поступилися демокра­ тично обраним урядам. 2. У країнах Латинської Америки відбулися про­ цеси повної демократизації суспільства. 3. Ліквідовано військово-диктаторські режими і відновлено конституційний лад у деяких країнах регіону. 4. У багатьох країнах регіону формується багатопартійна система. Позиції кубинського комуністичного режиму опинилися під загрозою внаслідок розпаду СРСР. 5. Розширюються контакти України з головни­ ми країнами Латинської Америки, які офіцій­ но визнали незалежність України і встановили з нею дипломатичні відносини. 6. Величезним злом для країн Латинської Аме­ рики були терористичні акти. Так, лише в Пе­ ру в 1980-1996 рр. загинуло до 30 тис. осіб. 1. У більшості країн продовжується повернення до демократії. 2. Куба залишилася єдиною країною з марксист­ ським режимом Фіделя Кастро, який прийшов до влади після революції 1959 р. За даними правозахисної організації “Міжнародна ам­ ністія”, на Кубі нараховується від 500 до 600 політичних в’язнів. 3. Нинішні латиноамериканські політики катего­ рично виступають проти втручання військо­ вих у їхні справи. 4. Розвивається співробітництво країн регіону із Західною Європою, Японією та іншими сві­ товими центрами. 5. Особливістю багатьох латиноамериканських країн є наявність у них потужних і впливових мафіозних структур.

357

Кубинська революція 1959 р. Березень 1952 р. Військовий заколот на Кубі, внаслідок якого владу захопив полковник Фульхенсіо Батіста. Були зни­ щені всі демократичні свободи. 26 липня 1953 р. Група молодих революціонерів на чолі з ад­ вокатом Фіделем Касгро кількістю 150 осіб здійснила на­ пад на військові казарми Монкада в м. Сантьяго. Спроба штурму не увінчалася успіхом. Більшість революціонерів загинула, захоплені в полон стали перед військовим три­ буналом. / Події 26 липня поклали початок збройній боротьбі проти диктатури. 1954 р. З нагоди обрання Батісти президентом країни оголо­ шено амністію учасникам штурму, однак вони були зму-. шені покинути острів і на території Мексики розпочали готувати виступ проти диктатури. 2 грудня 1956 р. Загін Фіделя Кастро, що складався з 82 осіб, висадився на південно-західному узбережжі Куби, але був розбитий військами Батисги. Невелика частина загону (всього 22 чол.) сховалися в горах Сьєра-Маесгра. Вони стали ядром Повстанської армії. Незабаром загони повстанців перейшли в наступ. 1 січня 1959 р. повстанці увійшли в Сант-Яго, а наступного дня— в Гавану. Батіста втік у Домініканську Республіку. Лютий 1959 р. Головою Революційного уряду став Фідель Кастро. Боротьба проти диктатури Батісти відкрила широкі пер­ спективи для демократичних перетворень, але закінчила­ ся лівою диктатурою. Ф. Кастро внаслідок хиткості своїх позицій,у країні звернувся по допомогу до радянського керівництва. Зго­ дом ліві радикали дістали підтримку СРСР і розпочали будувати комунізм за радянським зразком.

Висновок Замість правої диктатури генерала Батісти на Кубі вста­ новилася ліва комуністична диктатура Ф. Кастро, а Куба стала одним із вогнищ напруженої конфронтації між Схо­ дом і Заходом.

Августо Пїночег (народився 1915 р.) Видатний державний і військовий діяч Чилі, генерал. У 1973-1974 рр.— головнокомандувач сухопутних військ. У 1974 р. встановив у країні військову диктатуру, фак­ тично. режим кривавого терору. Президент Чилі в 1974-1989 рр. Народився 25 листопада 1915 р. у багатодітній сім’ї мит­ ного чиновника. Навчався у військовій школі в Сантьяго, після закінчення якої у званні молодшого лейтенанта роз­ почав службу в сухопутних військах. Швидко просувався по службі. З 1949 р. по 1951 р. навчався у Військовій академії, після закінчення якої здобув спеціальність офіцера генерально­ го штабу. Працював військовим аташе при посольстві Чилі в СІЛА, а згодом — викладачем у Військовій акаде­ мії в Еквадорі. У 1959 р. А. Піночет у чині генерала повернувся в Чилі і служив заступником начальника Чилійської військової академії. У 1968 р. став начальником штабу 2-ї армійської дивізії, згодом командувачем 6-ї армійської дивізії, дослужився до звання бригадного генерала. Деякий час був офіцером зв’язку з арміями країн — членів НАТО, а в 1970 р. був призначений командувачем сухопутними військами. У 1973 р. здійснив військовий переворот, скинув лівий уряд Народної єдності, що очолював Альєнде, і захопив владу. Зразу ж ввів у країні військовий стан, який тривав 10 років, почав переслідування тих, хто дотримувався лі­ вих поглядів, заборонив усі ліві партії та профспілки. У 1974 р. А. Піночет був проголошений президентом і за­ лишався на цьому посту аж до 1990 р. В країні розпочалися масові репресії та терор, внаслідок чого І млн чилійців покинуло країну, 100 тис. громадян пройшли че­ рез тюрми. Своїх противників А. Піночет знищував без суду і слідст­ ва. В країні були відсутні демократичні свободи, постійно порушувалися права людини, насильницькими методами знищувалася опозиція. За офіційною статистикою жертвами його режиму стало 3197 чилійців та іноземних громадян, 1185 осіб пропало безвісти, десятки тисяч потрапили в табори, яких було відкрито десятки і в яких над людьми знущалися. За дани­ 359

ми національного секретаря Чилі з прав людини, кіль­ кість вбитих сягає 15,5 тис. осіб, а тих, іцо пропали безвісти, — до 2,2 тис., через тюрми і концтабори про­ йшло до 100 тис. осіб. Водночас Чилі досягли значних вер­ шин в економічному розвитку: проведено модернізацію економіки, побудовано багато фабрик і заводів, значно зріс експорт чилійських товарів, рівень інфляції був най­ нижчим серед країн Латинської Америки. У Чилі високі темпи економічного зростання і ріст ВВП, які у 1989 р. становили 8,5%. Під тиском опозиційних сил військовий режим змушений був піти на проведення плебісциту (жовтень 1989 р.), під час якого А. Піночета підтримало лише 40% виборців. Не підтримали А. Піночета і на виборах президента країни у . грудні 1989 р. У 1990 р. А. Піночет передав владу цивільному уряду, залишивши за собою згідно з чинною конституцією пост головнокомандувача сухопутними військами. Восени 1998 р. А. Піночет був заарештований у Великій Британії, куди прибув на Лікування. Міжнародний ордер на арешт видав іспанський слідчий, який звинуватив А. Піночета в геноциді до власного народу і до іноземних громадян у Чилі та наполягав на його видачі іспанському суду. До цих вимог приєдналися Швеція, Італія, Франція, Бельгія, Швейцарія. На початку 2000 р. А. Піночет був звільнений з-під арешту в зв’язку з погіршенням стану здоров’я, а Національний конгрес прийняв конституційну поправку, яка гарантує довічну юридичну недоторканність колишнім президентам.

Ліквідація військово-диктаторських режимів і відновлення конституційного ладу в деяких країнах регіону 80 - 90-ті рр. Поглибився перехід від авторитаризму до демо­ кратії. Про ці процеси свідчать такі факти: 1. Авторитарні режими було повалено в таких країнах регіону: • 1982 р. — у Болівії; « • 1983 р. — в Аргентині; • 1984 р. — в Уругваї; • 1985 р. — у Бразилії, Гватемалі, Гондурасі; • 1985-1987 рр. — у Сурінамі; • 1989 р. — у Парагваї, Сальвадорі; • 1990 р. — у Чилі; 360

• 1994 р.— у Гаїті з допомогою американських військ і за підтримки ООН була відновлена демократія. До влади повернувся законно обраний, але усунений під час збройного заколоту 1991 р. Ж. Арісгід. 2. Різні шляхи переходу від диктатури до демократії: • в більшості країн мирним шляхом; • внаслідок воєнного втручання США (Гренада — 1983 р., Панама — 1989 р.); • шляхом громадянських воєн (Нікарагуа); • в результаті переговорів і компромісу правих і лівих сил, що протягом тривалого часу вели між собою за­ пеклу збройну боротьбу (Нікарагуа, Сальвадор). В Ні­ карагуа громадянська війна тривала з 1979 р., коли до влади внаслідок партизанської боротьби прийшов Фронт національного визволення імені Сандіно,. який скинув диктатуру Самоси і розпочав соціалістичні ек­ сперименти. В країні почалася громадянська війна, яка завершилася в 1990 р, проведенням вільних виборів. Президентом Нікарагуа було обрано Віолету Чаморро. 3. Набули чинності нові конституції: у Бразилії — 1988 р., Колумбії — 1991 р., Парагваї — 1992 р., Перу— 1993 р. 4. Внесено істотні поправки до Конституцій таких країн: Болівії — 1994 р., Нікарагуа — 1995 р. 5. Всюди збережено посади президентів, але їхні повнова­ ження значно урізані, щоб не відновлювалися авторитар­ ні правління. 6. У багатьох країнах спрощено механізм імпічменту прези­ денту. 7. Обмежено термін перебування особи на президентській посаді. 8. Утверджуються традиції парламентаризму і демократії. 9. Особлива увага приділяється дотриманню прав люДини. 10. У багатьох країнах активніше використовуються елемен­ ти прямої демократії — плебісцити і референдуми. 11. Політичні реформи в багатьох країнах запровадили принцип прямих виборів губернаторів і мерів.' 12. Відбувається істотна децентралізація місцевих органів влади. 13. Змінився характер взаємовідносин цивільної влади та армії.

361

Українці в країнах регіону Початок масової еміграції українців до Латинської Америки припадає на кінець XIX ст. Серед країн, до яких прибува­ ли українці, були Аргентина і Бразилія. На сьогодні загальна чисельність аргентинців українсько­ го походження становить 220-250 тис. осіб. Здебільшого вони зайняті в сільському господарстві, але є й промислові робітники Буенос-Айресу, Кордови та ін­ ших міст. Багато зайнято в сфері обслуговування, є дріб­ ними і середніми підприємцями. У Бразилії проживає від 200 до 300-400 тис. українців. Значна частина українців зайнята в сільському господарстві, промисловості, в сфері обслуговування. Є також вчені, лікарі, вчителі, інженери, викладачі університетів. Перебуваючи за межами рідної землі, українці зуміли зберегти національну самобутність, мову, традиції. Створюються об’єднання за фаховою при­ належністю: Спілка українських інженерів в Аргентині, Українські кооперативи (“Відродження”, “Фортуна”, “Тризуб” тощо) в Аргентині, “Хліборобсько -просвітни­ цька спілка” в Бразилії, Українсько-бразильський центр українознавства, Союзи українських купців, промислов­ ців, підприємців та дипломованих спеціалістів. Україн­ ські громади в Бразилії та Аргентині докладають чимало зусиль, щоб продовжити традиції вивчення української мови, а через неї зберегти свою самобутність. Створюють­ ся суботні та недільні школи при українських церковних парафіях, дитсадки. Українська мова вводиться у публіч­ них та приватних школах. Діють українські клуби, хори, танцювальні та драматичні гуртки, видається українська художня та наукова література, виходять газети та журна­ ли — “Українське слово”, “Наш клич” та ін. Найбільш впливовою організацією українців є товариства “Просві­ та” та “Відродження”. Країни Латинської Америки офі­ ційно визнали Українську державу після здобуття нею незалежності, встановили з нею дипломатичні відносини. Для сприяння розвитку торгово-економічних та культур­ них зв’язків між Аргентиною, Бразилією та Україною створена Аргентино-українська торговельна палата, Ук­ раїнсько-бразильська центральна репрезентація тощо. висновок

Латинська Америка — це великий ринок для українських товарів і тому слід домогтися найтіснішої співпраці України з цим регіоном світу. 362

Тема 7. МІЖНАРОДНІ ВІДНОСИНИ НАПРИКІНЦІ XX — НА ПОЧАТКУ XXI ст. ВИНИКНЕННЯ ТА РОЗГОРТАННЯ “ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ” (друга половина 40-х г 60-ті рр.) ........

........ ..... ...... .■,

.

...

і-,......

■І(—

“Холодна війна” — назва періоду в історії міжнародних від­ носин у XX ст., що характеризується загостренням ідеоло­ гічного й військово-політичного протистояння СРСР і США та їхніх союзників після Другої світової війни, нагнітанням міжнародної напруженості, створенням за­ грози виникнення нової світової війни, проведенням полі­ тики з “позиції сили”. Тривала до розпаду СРСР у грудні 1994 р. Складники політики “холодної війни” 1. Мілітаризація економіки. 2. Нарощування всіх видів звичайних озброєнь та зброї ма­ сового знищення — ядерної, хімічної, бактеріологічної, збільшення чисельності армій. 3. Стратегія взаємного ядерного залякування. 4. Глобальне воєнне протистояння. 5. Змагання в галузі оборонної науки. 6. Розширення військових баз. 7. Створення військово-політичних блоків (НАТО, СЕНТО, СЕАТО, АНЗЮС, Варшавського Договору). 8. Економічна війна, відмова від співробітництва. 9. Технічна блокада. 10. Пропагандистська війна. 11. Шпигунство, підривна розвідувальна діяльність. 12. Ідеологічна війна та ідеологічні диверсії. 13. Психологічна війна. , 14. Локальні конфлікти. 15. Інтереси в “третьому світі”, боротьба за вплив на них. 16. Стратегія взаємного залякування. 17. Гонка в галузі космічних досліджень._________________ Початок “холодної війни” пов’язують із виступом колиш­ нього прем’єр-міністра Великої Британії В. Черчилля 5 бе­ резня 1946 р. в американському місті Фултоні (штат Міссурі). Він закликав демократичні країни об’єднатися проти СРСР, створити “залізну завісу”, що покликана “врятувати Європу і весь світ від радянської експансії”. 363

Причини “холодної війни” 1. Суперечності після Другої світової війни між країнами-переможцями, насамперед США і СРСР, перетворен­ ня їх на “наддержави”, взаємовідносини між якими були визначальним фактором у міжнародній обстановці другої половини XX ст. 2. Належність протидіючих держав до антагоністичних систем суспільного устрою — капіталістичної та соціаліс­ тичної, що зумовило надзвичайну гостроту і непримирен­ ність цієї боротьби, психологічну нетерпимість. 3. Глибока ідеологічна прірва, ідеологічні розбіжності, ідео­ логічне протиборство, взаємні звинувачення. 4. Прагнення СРСР на практиці здійснити ідею “світової ре­ волюції”. 5. Намагання СРСР активно просувати ідею соціалізму в Центральній та Південно-Східній Європі, встановити ра­ дянську модель тоталітарного суспільства, радянський експансіонізм. 6. Суперечності з питань повоєнного устрою світу, небажан­ ня США погодитись на радянський диктат. 7. Боротьба за сфери впливу між СРСР і США. 8. Прагнення переваги над суперником у військовій, техніч­ ній, політичній, ідеологічній та інших галузях суспільного життя. 9. Відсутність у керівництва СРСР та США доброї волі на практиці втілювати в життя мирне співіснування двох систем. Невідповідність ідеї мирного співіснування їх економічним і політичним інтересам.____________________ Прояви "холодної війни” 1. Фінансові, трудові та матеріальні ресурси СРСР зосере­ джувалися на посиленні військово-промислового ком­ плексу за рахунок розвитку сільського господарства і виробництва предметів народного споживання. Все це спричинило перетворення СРСР по закінченні війни на потужну військово-промислову державу, яка прагнула встановити свій вплив у світі. 2. Проводиться шалена гонка озброєнь, створюються нові види озброєнь, збільшується кількість військових баз, від­ бувається воєнне протистояння. Гонка озброєнь поглину­ ла величезні матеріальні ресурси й відволікала інтелектуальний потенціал розвинених країн світу на 364

створення засобів масового знищення людей (атомна, воднева бомби). 3. Радянські війська після визволення країн Східної Європи почали грубо втручатися в їхні внутрішні справи, запро­ ваджувати тоталітарні режими “радянського зразка”, проти чого виступали СІІІА. 4. Виникають конфліктні ситуації в деяких країнах, що свідчи­ ло про зростання напруженості міжнародної обстановки: • Кінець 1945 — початок 1946 рр. Конфліктна ситуація навколо Ірану. В 1941 р. для запобігання використанню території Ірану фашистською Німеччиною в Іран були введені війська Великої Британії та СРСР. По закінчен­ ні війни британські війська були виведені з Ірану, а ра­ дянські залишилися. СРСР створив на півночі Ірану Курдську та Азербайджанську автономії. Іранське питання розглядалося на Московській нараді міністрів закордонних справ (грудень 1945 р.) і в ООН. СРСР був змушений вивести свої війська. • СРСР вимагав режиму опіки над колишньою італій­ ською колонією в Північній Африці Тріполітанією (Лівією) з метою забезпечення бази для розміщення свого флоту в Середземному морі. 5. На Заході була сформульована доктрина “стримування комунізму”. Доктрина — провідний теоретичний або по­ літичний принцип у діяльності держави, партії. 12 березня 1947 р. — “Доктрина Трумена” про “стримування комунізму” і надання допомоги Туреччині та Греції в роз­ мірі 400 мли доларів. Причини надання цим країнам допомоги: В Туреччині був низький рівень життя населення, назрівала небезпека соціального вибуху. СРСР прагнув розмістити радянські війська в зоні приток Босфор і Дарданелли. У Греції комуністи рвалися до влади, йшла громадянська війна, яку підтримувало радянське керівництво з баз Бол­ гарії та Югославії. Економічна допомога сприяла виходу з кризи обох країн. 6. У 1947 р. з уряду .Франції були виведені комуністи, а в 1948 р. — з уряду Італії. 7. 5 червня 1947 р. — “план Маршалла” — план оздоров­ лення Європи, обнародуваний державним секретарем Дж. Маршаллом у Гарвардському університеті; 365

“План Маршалла” передбачав використання економічних методів (надання економічної допомоги країнам Європи) для досягнення політичних цілей. Він сприяв консолідації країн Західної Європи під лідерством США, посилив еко­ номічний, політичний і військовий вплив США, які стали гарантом незалежності та недоторканості Західної Європи. 8. 1947 р. Створено Комінформбюро для координації дій комуністів Європи, що викликало занепокоєння США та Великої Британії. 9. Навесні 1948 р. завершився процес формування системи міждержавних договорів про дружбу, співробітництво і взаємодопомогу між СРСР і країнами Схщної Європи, щб свідчило про повний контроль СРСР над країнами Схщної Європи. 10. Запровадження тоталітарно-комуністичних порядків у східній радянській зоні окупації Німеччини зірвало про­ цес створення єдиної демократичної Німецької держави. У вересні 1949 р. в окупаційних зонах США, Великої Бри- танії і Франції виникла Федеративна Республіка Німеччина (ФРН), а в жовтні 1949 р. радянська зона оку­ пації перетворилася на Німецьку Демократичну Республі­ ку (НДР). 11. Січень 1949 р. Утворилася Рада Економічної Взаємодо­ помоги — економічний і політичний блок комуністичних держав. 12. Втручання СРСР у внутрішні справи країн відбувалося і в Східній Азії. Під час війни з Японією радянські війська захопили Маньчжурію, перетворивши її на важливу базу збройної .боротьби китайських комуністів за владу. Завдяки зброй­ ній допомозі з боку СРСР компартія Китаю дістала пере­ могу в громадянській війт 1945-1949 рр. і була проголошена Китайська Народна Республіка. Урядові війська Китаю за допомогою США утримали частину китайської території— о. Тайвань. Тут було збе­ режено владу китайського уряду на чолі з Чан Кайші. Так відбувся політичний розкол Китаю. Після закінчення Другої світової війни Корею було поді­ лено на дві зони окупації — радянську (у північній Кореї) й американську (на півдні Кореї). Передбачалося прове­ дення у 1948 р. загальнодемократичних виборів на всій те­ риторії Кореї й утворення єдиної корейської держави. Проте цього не сталося, бо у травні 1948 р. вибори відбу366

лися лише на півдні Кореї, а на півночі-було встановлено тоталітарно-комуністичний режим. На Корейському півострові виникло дві держави: • на півдні — Республіка Корея, • на півночі — Корейська Народно-Демократична Рес­ публіка (КНДР). 25 червня 1950 р. збройні сили КНДР здійснили напад на пів­ денну Корею. Рада Безпеки ООН засудила агрес ію КНДР. Трумен віддав наказ авіації та флоту США вступити у вій­ ну й американські війська отримали статус “миротворчих сил ООН”. КНДР допомагав Китай (1 млн китайських добровольців при підтримці танків і авіації). Війна в Кореї тривала з 1950 р. ио 1953 р. 27 липня 1953 р. було підписано перемир’я, яке зафіксувало існування двох держав по 38-й паралелі — КНДР.і Респуб­ ліки Корея. Вогнище війни вдалося погасити, але корей­ ське питання залишилося невирішешш. Країна на сьогодні розділена на дві частини — комуністичну КНДР і демократичну Південну Корею. Поразка Японії у Другій світовій війні створила сприят­ ливі умови для національного визволення окупованих японськими військами країн південно-східної Азії. Кровопролитною була війна в Індокитаї. 1945 р. у північному В’єтнамі владу захопили комуністи, а уряд Франції хотів відновити колоніальний статус В’єтнаму. Французько-ві’єтнамська війна тривала упро­ довж 1946 -1954 рр. Відповідно до рішення Женевської наради (1954 р.) щодо Індокитаю військові дії припинилися, розмежування у В’єтнамі відбулося по 17-й паралелі, і Франція зо­ бов’язалася вивести свої війська з Індокитаю. Стався політичний розкол В’єтнаму: • на півночі — комуністична ДРВ; • на півдні — Республіка В’єтнам, яка йшла капіталістич­ ним шляхом розвитку. У середині 1976 р. відбулося об’єднання цієї країни. Висновки 1. “Холодна війна” стала наслідком стратегії великих дер­ жав — СРСР і США, яка виявилася у двох курсах, у двох різних баченнях світового суспільного розвитку. 2. Таке протистояння поділило світ на два ворожі табори й зро­ било людство заложником загрози нової світової війни. 367

3. Протидіючі держави належали до антагоністичних систем суспільного устрою— капіталістичного і соціаліс­ тичного, що зумовило надзвичайну гостроту і неприми­ ренність цієї боротьби. 4. Захід сприймав СРСР як небезпечну державу, яка прагне воєнним шляхом ліквідувати демократію та свободу і встановити комуністичний лад у всьому світі. 5. Більшість країн світу опинилася в сферах впливу однієї з цих двох “наддержав” і була залучена до боротьби між ними. 6. Відбувся розкол Німеччини, Європи, Китаю, Кореї, В’єт­ наму і всього світу. 7. До середини 50-х рр. розкол світу на два протилежних табори був остаточно оформлений різними військово-по­ літичними союзами. 8. Зі створенням військово-політичних блоків протистояння між СРСР і СЦІА та їхніми союзниками набуло великої гостроти. , 9. Відбувалося гостре протистояння, взаємні звинувачення і психологічна нетерпимість.______ ’ ________ _____ Середина 50 - початок 60-х рр. Політика “холодної війни” дещо пом’якшилася. Є нама­ гання врегулювати міжнародні проблеми мирним шля­ хом. Спостерігається тенденція переходу обох блоків до співробітництва. 1. Відбулося мирне врегулювання війни в Індокитаї. У 1954 р. в Женеві було підписано угоди про припинення війни. 2. 1955 р. Представники СРСР, США, Великої Британії, Франції підписали мирний договір з Австрією, за яким Австрія проголошувалася незалежною і нейтральною! з її території виводилися окупаційні війська. 3. Квітень 1955 р. Бандунгська (Індонезія) конференція 29 країн Азії та Африки. Вона схвалила принципи мирного співіснування і співробітництва держав з різним суспіль­ ним ладом: • висловила рішучість народів Ази і Африки покінчити з ко­ лоніалізмом, підтримувати національно-визвольні рухи; • засудила агресивні блоки; • країни — учасниці конференції оголосили про свою позаблоковість; • вимагала заборони ядерної зброї; • висловилася за незалежну від “наддержав” політику; 368

• заборонила використання своїх територій для інозем­ них військових баз 4. 1959 р. Відбувся перший візит глави радянського уряду до США. 5. Починається процес роззброєння: • 1960 р. Генеральна Асамблея ООН прийняла резолю­ цію про роззброєння. • 1963 р. Підписано Договір про заборону випробування ядерної зброї в атмосфері, під водою, у космосі. • 1967 р. Було укладено Договір про заборону розміщен­ ня ядерної зброї в космічному просторі. 6.1961 р. Виник Рух неприєднання до військово-політичних блоків. Рух неприєднання сприяв: • розвитку мирного співіснування; • ліквідації економічної нерівності в світі; • згуртуванню країн Азії і Африки, що не приєдналися до жодних з воєнних блоків та вели боротьбу за мир і роз­ зброєння; • боротьбі народів проти колоніалізму, за незалежність.

60-ті рр. Відновлення конфронтації. Загострення міжнародної напруженості 1. У СРСР появилася ракетна зброя, що загрожувало безпе­ ці США. 2. 1961 р. Відносини між СРСР і США загострилися у зв’язку з проблемою Західного Берліна і будівництва Берлінсько­ го муру. 3. СРСР підписав цілу низку угод про співробітництво з мо­ лодими державами Азії та Африки, що визволилися від колоніальної залежності. Ці дії були розцінені на Заході як втручання СРСР. Ведеться боротьба за вплив на країни “третього світу”. ' 4.1962 р. Карибська криза, яка була врегульована лідерами СРСР і США. Згідно з домовленостями СРСР вивіз із те­ риторії Куби свої ракети і бомбардувальники Іл-28, а США зняли блокаду Куби і дали гарантії невтручання у внутрішні справи Куби. 5. 1964 -1973 рр. Америкаио-в’єтнамська війна. ДРВ актив­ но підтримувала та організовувала партизанський рух на території Південного В’єтнаму. США втрутилися у пере369

біг подій на півострові, прагнучи стримати поширення комунізму у світі. На Півдні В’єтнаму діяв півмільйонний американський експедиційний корпус, оснащений новітньою бойовою технікою. Північ В’єтнаму піддавалась інтенсивним бом­ бардуванням з повітря і моря з боку США. На територію В’єтнаму США скинули 7 млн 850 тис. т бомб, витратили на ведення війни 352 млрд доларів. У Південно-Східній Азії виникло небезпечне вогнище на­ пруженості, яке тривало до початку 70-х pp., до укладення Угоди про припинення1війни й відновлення миру у В’єт­ намі, яка була підписана в Парижі 27 січня 1973 р. пред­ ставниками ДРВ, Республіки Південний В’єтнам, США та Тимчасового революційного уряду, який контролював значну частину території країни. 6. Інтервенція СРСР і його союзників у Чехо-Словаччину у 1968 р. ускладнила міжнародну ситуацію в Європі, пока­ зала всьому світовові кризу комуністичної системи. 7. Африканський континент після деколонізації охопила безліч прикордонних війн і конфліктів, в які втручалися і великі держави. Висновки 1. Народи світу перетворилися на заложників політики “хо­ лодної війни”. 2. Існувала загроза нової світової війни.

КУРС НА РОЗРЯДКУ МІЖНАРОДНОЇ НАПРУЖЕНОСТІ ____________________ (70-ті рр.)____________________ Розрядка — період у міжнародних відносинах, для якого ха­ рактерне зменшення напруженості й ослаблення проти­ борства між наддержавами — США та СРСР, між країнами капіталістичної та соціалістичної орієнтації і нормалізація відносин між ними, переговорний процес, взаємні поступки і компроміси. Причини розрядки міжнародної напруженості: • Збройне протистояння та гонка озброєнь виснажували сили наддержав, між якими було встановлено військо­ во-стратегічний паритет (рівновага). 370

• Перегляд “наддержавами” старих позицій на конфрон­ тацію і перехід до курсу на домовленості, на визнання існуючих кордонів та повоєнних реалій. • Усвідомлення світовою спільнотою небезпеки продов­ ження політики гонки озброєнь, погроз застосування 'зброї масового знищення. • Активний переговорний процес. У міжнародній палгітищ у 70-х рр. відбулися важливі зміни: 1. Міжнародні та міждержавні спірні проблеми стали вирі­ шуватися мирним шляхом, за допомогою переговорних процесів. 2. У першій половині 70-х рр. між СРСР і США було підпи­ сано низку важливих документів: "Основи взаємовідносин між СРСР і США” (1972 р.); “Договір про обмеження систем протиракетної оборони” (26 травня 1972 р.); "Тимчасова угода про деякі обмежепня в царині стратегічних наступальних озброєнь (ОСО-1)” (1972 р.); “Угода про відвернення ядерної війни” (1973 р.); "Договір про заборону атомних випробувань під землею” (1974 р.). 3. У 1975 р. відбувся спільний політ радянських і американ­ ських космонавтів “Союз — Аполлон”, що продемонст­ рував світові прогрес у розвитку дружніх стосунків між державами. 4. ЗО липня - 1 серпня 1975 р. Завершальний етап Наради з питань безпеки і співробітництва в Європі. Керівники 35 держав підписали Заключний акт, у якому зафіксовано узгоджені принципи взаємовідносин країн — учасниць Наради: • суверенність; • незастосування сили або загрози силою; • непорушність кордонів; • територіальна цілісність держави; • мирне врегулювання суперечок; • повага прав людини та основних свобод; • невтручання у внутрішні справи; • рівноправність і право народурозпоряджатися своєю долею; • співробітництво між державами; • сумлінне виконання зобов’язань з міжнародного права. Країни — учасниці з питань безпеки і співробітництва в Єв­ ропі прийняли рішення про створення постійної Наради з питань безпеки і співробітництва в Європі (НБСЄ). 371

5. Між Сходом і Заходом укладено низку договорів і угод: • Договір про принципи співробітництва між СРСР і Францією (1971 р.). • Чотиристороння угода СРСР, США, Великої Британії і Франції щодо Західного Берліну (1971 р.). 6. Нормалізовані відносини ФРН із країнами Східної Європи: 12 серпня 1970 р. Укладено Договір у Москві між СРСР та ФРН, в якому були зафіксовані відмова від застосуван­ ня сили у взаєминах та визнання непорушності існую­ чих у Європі кордонів; Аналогічні договори підписано ФРН із такими країнами: • 1970 р. — з НДР; • 7 грудня 1970 р. — з Польщею; • 14 грудня 1975 р. — з Чехо-Словаччиною; • 1974 р. — встановлено дипломатичні стосунки з Угор­ щиною та Болгарією. 7. У 1977 р. припинив своє існування блок СЕАТО, а в 1979 р — СЕНТО._____________________________ Висновки 1. Американсько-радянські домовленості та угоди, підписа­ ні в 1972-1976 рр., означали значне просування у напрям­ ку зміцнення міжнародної безпеки. 2. Нормалізація відносин ФРН із країнами Східної Європи в першій половині 70-х рр. сприяла розрядці міжнародної х напруженості та допомогла скликати постійну Нараду з питань безпеки і співробітництва в Європі. 3. Політичним лідерам вдалося знайти шляхи усунення кон­ фронтації, що відкрило нові перспективи для подальшого • розвитку світового співтовариства, відбулося загальне оз­ доровлення міжнародних відносин. 4. Розрядка не була позбавлена труднощів і непорозумінь, які ускладнювали стосунки, поглиблювали недовір’я. По­ літика з позиції сили не згорнулася, а лише відсунулася на задній план.____________________________________ _ Зрив курсу на розрядку міжнародної напруженості (друга половина 70 - початок 80>х рр.) Повернення до конфронтації між СРСР і США спричинила низка факторів: 1. СРСР почав втручатися у розвиток країн “третього світу”, надавав їм військову допомогу. СРСР підтримав: • революцію в Ефіопії у 1974 р.; ЗІ2

• утворення революційно-демократичних урядів у Анго­ лі та Мозамбіку в 1975 р.; • повалення самосівської диктатури в Нікарагуа в 1979 р. та встановлення сандіністського режиму. 2. СРСР увів свої війська в Афганістан у 1979 р. 3. У 1980 р. відбувся бойкот Олімпійських ігор у Москві з бо­ ку США після введення радянських військ у Афганістан. 4. СРСР почав розміщати в країнах Варшавського договору ракети середньої дальності СС-20. 5. Відбувається модернізація і посилення ядерного потенціалу. 6. У 1981 р. уведено військовий стан у Польщі, що дало під­ ставу звинуватити СРСР у порушенні умов Заключного акта Наради з питань безпеки і співробітництва в Європі. 7. Після розміщення радянських ракет середньої дальності СС-20 у країнах — членах Варшавського договору США у 1983 р. розмістили аналогічну зброю (“Першинг-2”) у Західній Європі. 8. З початку 80-х рр. розпочалася нова фаза в гонці озбро­ єнь. До жовтня 1985 р. в СРСР налічувалося 10 тис. ядер­ них зарядів на стратегічних носіях, а в США — 14,8 тис. У 1979-1985 рр. СРСР, набагато поступаючись країнам НАТО за розмірами ВНП (внутрішнього національного продукту), виготовив зброї більше, ніж усі країни НАТО разом узяті. За цей період СРСР випустив більше, ніж США: • танків — у 3,5 іраза; • бомбардувальників — у 4 рази; • винищувачів — у 2 рази; • підводних човнів та гелікоптерів — у 2 рази. 9. США розпочали розгортання систем “Трайдент” (атомні підводні човни) та розробку системи СОІ (Стратегічна оборонна ініціатива) — системи ПРО з елементами кос­ мічного базування, що дістала назву програми “зоряних воєн”. 10. 1 вересня 1983 р. радянським винищувачем було збито південнокорейський пасажирський літак “Боїнг-747” над акваторією Японського моря, внаслідок чого загинуло 296 пасажирів.________________________________ ■ Висновки 1. Наприкінці 70 - на початку 80-х рр. перекреслювалися всі здобутки політики розрядки, несучи негативні наслідки для всього людства. 373

2. Загострення міжнародної напруженості відбувалося за умов, коли ядерний потенціал країн значно збільшився та відчутно зросла кількість звичайних озброєнь, а трму не­ безпека воєнних конфліктів була дуже великою. 3. У цій складній ситуації наприкінці 70 - на початку 80-х рр. ООН прийняла низку резолюцій, які засуджували кон­ фронтацію. У грудні 1983 р. Генеральна Асамблея прийняла деклара­ цію, в якій засуджувалася ядерна війна і звучав заклик до заморожувань ядерних озброєнь та ядерних випробувань. 4. Поступово у свідомості світової спільноти сформувалося різко негативне ставлення до ідеї насильницького роз­ в’язання протистояння між Сходом і Заходом.

КІНЕЦЬ “ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ” (друга половина 80-х - 90-ті рр.) Середина 80-х рр. Відносини між двома державами — СРСР та СІЛА — почали набувати нового характеру* який від­ повідав сучасним цивілізованим нормам. Причини встановлення нового характеру ' відносин між США та СРСР 1. Усвідомлення світовою спільнотою згубності ідеї насиль­ ницького розв’язання протистояння між Сходом і Захо­ дом, розуміння фатальності воєнного конфлікту. 2. Економічна неспроможність СРСР та його союзників, економіка яких значно відставала від економіки розви­ нених демократичних країн. 3. Неоправдані військові затрати важким тягарем лягали на плечі народів. 4. Прихід до влади нового радянського керівництва на чолі з М. Горбачовим, яке прагнуло припинення “холодної війни”. 5. Політика “нового політичного мислення” у міжнародних відносинах радянського керівництва на чолі з М. Горба­ човим, згідно з якою: • надавалися пріоритети загальнолюдським цінностям; • світ визнавався єдиним і взаємозалежним; • СРСР залучався до Гельсінського процесу захисту прав людини; 374

• обмежувалося виробництво ядерної зброї та її випробу­ вання; • скорочувалися звичайні види озброєнь; • визнавався за народом кожної країни його власний со­ ціально-економічний і політичний вибір; • відбувалася деідеологізація та демократизація міжна­ родних стосунків; • не допускалося вирішення міжнародних конфліктів за допомогою сили; • розпочався процес пошуку компромісів у вирішенні сві­ тових проблем; • у міжнародній політиці визнавався принцип взаємної безпеки._______________________________________ Висновки 1. Вперше за післявоєнну історію вдалося домовитися про початок роззброєння, що було наслідком нового співвід­ ношення сил у світі. 2. Перемога нового політичного мислення у зовнішній полі­ тиці СРСР, реальні кроки щодо втілення його в життя привели до завершення на початку 90-х рр. періоду “холодної війни” між Сходом і Заходом._________________ Значення припинення “холодної війни” 1. Зменшилася загроза виникнення третьої світової війни. 2. Знизилися витрати на гонку озброєнь. 3. Покращилися відносини між державами у різних галузях. 4. Велика увага приділяється гуманітарним аспектам міжна­ родних відносин і становленню нового загальноєвропей­ ського процесу, єдності світу. 5. СРСР дістав поразку у “холодній війні”, відбувся розпад СРСР і соціалістичної системи. 6. Відбувається становлення єдиного світового ринку, засно­ ваного на ринковій економіці, приватній власності та конкуренції. Нова геополітична ситуація в світі після завершення "холодної війни” і краху комуністичного блоку Кінець 80 - початок 90-х рр. — крах комунізму у Східній Єв­ ропі, розпад СРСР й утворення на його руїнах 15 нових незалежних держав. Рухнула система, яка трималася на на­ сильстві, примусі, зневажанні прав і свобод громадян. 375

З розпадом комунізму зникли: • “холодна війна”; • конфронтація “Схід — Захід”; • двополюсність світу. Різко посилився міжнародний вплив США, який став єдиним військово-політичним лідером світу; • піднялася хвиля національно-визвольного руху на тере­ нах колишнього СРСР, Югославії. У кривавих кон­ фліктах та війнах розпалася Югославія, цивілізовано розійшлися чехи і словаки, утворивши 1 січня 1993 р. свої національні держави. 1990 р. Створено Європейський банк реконструкції та розви­ тку, щоб фінансово сприяти розвиткові ринкової економі­ ки країн Східної Європи. Західні країни підтримали нові посткомуністичні уряди кредитами та гуманітарною до­ помогою. Травень 1988 — березень 1989 рр. СРСР вивів свої війська з Афганістану. Квітень — травень 1989 р. Припинила свою діяльність Рада Економічної Взаємодопомоги (РЕВ). 5 - 6 липня 1990 р. Лондонська конференція глав держав НАТО прийняла декларацію про радикальні зміни у своїй військовійдоктрині. Країни НАТО зобов’язувалися не на­ падати на інші держави, а ядерне, озброєння оголошува­ лося “зброєю екстремальної ситуації”. З жовтня 1990 р. Відбулося об’єднання Німеччини, що стало великою міжнародною подією, яка змінила політичну карту світу. 19 листопада 1990 р. Підписання учасниками Наради з пи­ тань безпеки та співробітництва в Європі (НБСЄ — з грудня 1994 р. ОБСЄ) Договору про звичайні збройні сили в Європі, що визначав колективні рівні НАТО та

овд.

19-21 листопада 1990 р. Відбулася загальноєвропейська зуст­ річ представників країн — учасниць Європейського еко­ номічного співтовариства (ЄЕС), на якій було прийнято “Харітію для нової Європи”. Цей документ проголосив закінчення ери конфронтації і розколу Європи та початок епохи демократії, миру і єд­ ності на континенті. 1990 р. Розпочалося виведення радянських військ із Східної Європи.

376

1991 р. Проголошено нову стратегію НАТО, розпочався процес розширення НАТО на Схід. Посилився вплив СІНА і НАТО на вирішення міжнародних проблем. 1 липня 1991 р. Розпався військово-політичний блок со­ ціалістичних країн — Організація Варшавського ДоговоРУ(ОВД).___________ ;____________________________ Висновки 1. Народні антитоталітарні демократичні революції в краї­ нах Центральної та Південно-Східної Європи, об’єднання Німеччини, розпад СРСР, зникнення “соціалістичного та­ бору”, припинення “холодної війни” — все це визначило нову розстановку політичних сил в Європі та в світі. 2. Припинення фінансування і підтримки Москвою проко­ муністичних режимі?-ліквідувало напруженість у бага­ тьох районах світу. Місце країн Центральної та Східної Європи в загальноєвропейському процесі інтеграції Нову європейську безпеку будують за допомогою таких ор­ ганізацій, як ЄС, НАТО, ООН, ОБСЄ. Членами багатьох з цих організацій є країни Центральної та Східної Європи. 1. Найбільш масовою і впливовою світовою організацією є Організація Об’єднаних Націй (ООН), яка покликана за­ безпечувати міжнародний мир і безпеку, врегульовувати міжнародні конфлікти. Вона здійснює: • миротворчі функції, гуманітарну допомогу; • ліквідацію локальних конфліктів; • боротьбу зі світовим тероризмом; • сприяє розвиткові міжнародного співробітництва; • розв’язує глобальні проблеми сучасності. 2. Лютий 1992 р.12 країн —;учасниць “Спільного ринку” під­ писали в Маастрихт! (Нідерланди) договір про Європей­ ський Союз (ЄС). Нині членами ЄС є 25 країн Європи. Умови вступу до ЄС: • стабільність державних і громадських інститутів; • гарантії демократії, верховенство закону, дотримання прав людини; • нормально функціонуюча ринкова економіка; • здатність витримати конкуренцію всередині єдиного ринку.

377

Сьогодні ЄС — це 30% світового ВВП і 20% світової торгівлі. Різниця доходів на душу населення між найбільш і най­ менш розвиненими країнами у ЄС становить 5:1. 3. Організація Північноатлантичного пакту (НАТО). При­ пинення “холодної війни” привело до трансформації НАТО, яка слугує військовою силою системи колективної безпеки, відіграє важливу роль у підтримці миру і безпеки в Європі та світі. 4.1994 р. НБСЄ перетворилася на постійно діючу Організа­ цію з питань безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ, штаб-квартира у Відні), яка виступає гарантом суверені­ тету та цілісності кордонів європейських держав. 5. Країни Південно-Східної Європи прагнуть створити свої регіональні організації. Вони об’єднані в такі організації: • Вишеградський блок (1991 р. — Польща, Чехія, Угор­ щина, Словаччина); • Центральноєвропейська ініціатива (1989 р. — членами цієї організації є всі країни регіону, за винятком Юго­ славії. Україна є членом цієї регіональної організації з 1996 р.); • Організація Чорноморського економічного співробіт­ ництва (1992 р.); • Центральноєвропейська зона вільної торгівлі (Польща, Чехія, Угорщина, Словаччина, Словенія, Хорватія). Висновки 1. На сьогодні йде перебудова відносин у світі, зміна структур міжнародних організацій, подальший перебіг Гельсінського процесу. 2. Центральна та Східна Європа поступово посіла своє місце в новому балансі сил, що визначає сучасний світовий по­ рядок. 3. Відбувається суперечливий, але динамічний процес ство­ рення єдиної Європи через зближення її західної і східної частин.

378

Тема 8. КУЛЬТУРА КРАЇН ЗАРУБІЖНОГО СВІТУ В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XX — НА ПОЧАТКУ XXI ст. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА НАПРЯМКІВ РОЗВИТКУ КУЛЬТУРИ В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XX — НА ПОЧАТКУ XXI ст. Посгіндустріальне суспільство Посгіндустріальне суспільство — це нова стадія суспільного розвитку, що приходить на зміну традиційному індуст­ ріальному суспільству, це найрозвиненіша людська ци­ вілізація, що виникає внаслідок інформацій­ но-комп’ютерної революції, в центрі якої стоїть людина з її талантом, професійно-кваліфікаційними навичками, сукупністю знань, і базується на інформаційних техноло­ гіях, комп’ютеризації, автоматизації, роботизації всіх сфер життя суспільства, організації управління на новіт­ ній системі зв’язку. Індустріальне суспільство було зорієнтоване на збільшення матеріального продукту за рахунок додаткової енергії, сировийи, праці. Посгіндустріальне суспільство передбачає посилення знань, інформації, використання відновлених видів енергії, захист довкілля. Основна маса населення зайнята у сфері послуг. Причини перетворення індустріального суспільства в постіндустріальне: • НТР; • демократичний розвиток провідних держав світу, полі­ тична свобода особи; • ринкова економіка, економічна свобода особи і соці­ альної групи; • синтетичний розвиток новітніх технологій; • зростання ролі та значущості інтелекту у вирішенні всіх суспільних проблем; • мирне вирішення взаємних конфліктів. Основні ознаки постіндустріального суспільства: • визначальна роль теоретичних знань; • підвищення вимог до загальноосвітньої та спеціальної підготовки людей, їх культурно-технічного рівня; • утвердження концепції безперервної освіти; • провідна роль розвитку науки; • створення й використання новітніх технологій. 379

• доступ громадян до будь-якої інформації (крім держав­ них секретів, визначених законом); • науково-технічна та інша інформація — головний чин­ ник суспільного розвитку, найдорожчий продукт люд­ ської діяльності; • створення економіки послуг; • існування високого рівня соціального захисту при со­ ціальній нерівності; • переважання в управлінні держави науково-технічних спеціалістів; • розвиток інформаційних технологій. У 70-80-х рр. прихильники концепції формування “постіндустріального суспільства” під впливом нового етапу НТР заговорили про його еволюцію в “інформаційне сус­ пільство”. Теорію створення “інформаційного суспільства” ще в 1945 р. висунув японський соціолог Л. Масуда, який вважав, що в майбутньому класи заміняться “інформаційним співтова­ риством”, які співпрацюватимуть між собою через обмін знаннями та інформацією. Теорії “постіндустріального суспільства” розробляли і попу­ ляризували американські соціологи Даніель Белл, Уільм Ростоу, Зігмунд Бжезінський, французький соціолог Жан Фурастьє та ін. Основні центри постіндустріалізму — США, Західна Євро­ па, Японія. Культура— це сукупність практичних, матеріальних і духов- ' них надбань суспільства, які виражають рівень його істо­ ричного розвитку, втілюються в повсякденній діяльності людини, відображаються в її соціальних, моральних, есте­ тичних та інших характеристиках. Умови розвитку культури 1. Друга світова війна привела до значних суспільно-полі­ тичних змін, що відбувалися в світі в післявоєнні роки. 2. У 50 - 80-х рр. XX ст. відбувалося подальше поглиблення політичного, військового, ідеологічного протистояння двох соціально-економічних систем — капіталістичної і соціалістичної, тривала “холодна війна”. 3. Національно-визвольна боротьба поневолених народів за скинення чужоземного панування, ліквідацію націо­ 380

нального і колоніального гноблення, завоювання націо­ нальної незалежності. Деколонізація Азії, Африки, вихід нових держав на самостійний шлях розвитку сприяли як національному відродженню, так і взаємовпливам культур різних народів. 4. Економічна взаємозалежність, прискорення процесу ут­ ворення міждержавних організацій світового і регіональ­ ного масштабів, зокрема, і міжнародних культурних організацій, що сприяло не лише економічному, а й куль­ турному співробітництву. 5. Досягнення науково-технічного розвитку, яке мало знач­ ний вплив не лише на науку, техніку, виробництво, а й на всі аспекти суспільства, на матеріальну і духовну діяль­ ність людини. 6. Урбанізація, що призвела до масового переселення лю­ дей у міста і відірвала їх від традиційної культури. 7. Бурхливий розвиток засобів масової інформації (газети, журнали, радіо, телебачення). Культурні процеси стали більш досконалими і доступними народним масам. 8. Бурхливий розвиток відеоіндустрії, зумовлений зростан­ ням НТР. Втручаючись у сферу культури, побуту й до­ звілля, НТР стимулює духовний розвиток, виступає могутнім прискорювачем прогресу. 9. Поява нових форм передачі культурної інформації (система “Інтернет”). Зростає кількість користувачів “Інтернет”. Тільки в США вона становить 40 млн осіб. 10. Національні, релігійні, соціальні особливості різних ре­ гіонів та народів. Взаємопроникнення культур народів і регіонів. Регіон — територія, яка характеризується комплексом притаманних їй ознак. 11. Проникнення на територію посткомуністичних країн за­ хідноєвропейської та північноамериканської культурних традицій._________ ______________________________ Загальні риси розвитку культури 1. Індустріалізація культури. Культура стала галуззю великого серійного виробництва, що базується на ринкових засадах та промислових техно­ логіях, споживачем якого стає все суспільство. Індустріа­ лізація дала людству досконалі технічні засоби, новітні технології й створила нові умови для тиражування й пе­ редачі культурної інформації про концерти, конкурси, 381

фестивалі, експозиції. Випуск навчальної та художньої лі­ тератури, аудіо- та відеокасети, організація кіноконцертної діяльності стали продуктами сучасної індустрії. 2. Технізація культури. Залежність культури від рівня та характеру машинних технічних засобів, які прискореними темпами розвива­ ються, при виробництві та передачі культурної спадщини. Тепер комп’ютери можуть створювати витвори мистец­ тва. Особисті якості митця відіграють другорядну роль. 3. Інформатизація культури. Надання духовному виробництву інформативного ха­ рактеру, прогрес у поширенні інформації, використання, інформаційних технологій (“Інтернет”, цифрові записи тощо). 4. Урбанізація культури. Споживачем культурної продукції здебільшого є міста, де зосереджені великі маси людей. У більшості сіл не створе­ ні необхідні умови для поширення культурної продукції. У 90-х рр. міське населення становило до 40%, а в розвине­ них країнах — 70-80%. 5. Космізація культури. Полягає в усвідомленні нею загальної (космічної) єдності людини та навколишньої природи, єдності Землі із кос­ мосом, появі нових, пов’язаних із освоєнням космосу, наук. 6. Екологізація культури. Культура повинна бути спрямована на охорону навко­ лишнього середовища, подолання негативного впливу на природу сучасної промисловості. Значні наукові сили сві­ ту переключилися на проблеми захисту навколишнього середовища. 7. Глобалізація культури. Нині у суспільстві поширюється усвідомлення глобаліза­ ції соціальних і культурних процесів у сучасному світі, коли певні досягнення західноєвропейської, північноаме­ риканської, східної, латиноамериканської, африканської культур стають загальноприйнятими для всього людст, ва. Це сприяє активному діалогу культур Заходу і Сходу. Йде пошук точок дотику, взаємодії та трансформації. Ідеї космічної єдності всієї природи (живої й неживої) при­ сутні у східних релігіях, у східній філософії Індії, Япоції, Китаю. Ці ідеї східної культури сприймаються на Заході. На Заході поширюються елементи латиноамериканської та африканської культур, їх динамічність, ритми тощо. 382

Кращі характерні риси західної культури — існування де­ мократії та громадянського суспільства, орієнтація на но­ визну, повага до людської особистості, ідеали свободи, рівності, справедливості, дотримання прав людини, толерант­ ність тощо — запозичують країни Азії, Африки, Латинської Америки, посткомуністичні країни. Отже, розвиваються на­ ціональні культури, здійснюється взаємопроникнення культур різних регіонів світу, синтез культур. Толерантність — терпимість до чужих думок і вірувань. 8. Гуманізація культури. Це процес посилення уваги до життя окремої людини, вивчення великих можливостей людини, розуміння самоцінності людини. 9. Взаємозв’язок і співвідношення “масової” та “елітарно’і” культур. “Масова культура” — загальна характеристика типу культу­ ри, яку перетворено в індустріально-комерційну форму ви­ робництва, у потужну індустрію розваг для поширення стандартних духовних благ, щоб підкорити свідомість мас і пропагувати певні цінності та певний спосіб життя. Вона культивує видовищність, розважальність, для більшості населення доступна, дешева, дає можливість із мистецтва робити шоу, а тому викликає захоплення найбідніших і се­ редніх верств населення. “Масова культура” розрахована на широкого глядача без спеціальної підготовки. ? “Елітарна” культура — це культура “високого духу” групи людей з певною підготовкою для сприйняття. Вона вима­ гає високого рівня інтелекту для глядача і слухача, його широкої ерудиції та глибоких знань. 10. Пошук нових форм естетичного вираження. Виникають різноманітні школи, течії, стилі і напрямки розвитку куль­ тури. Висновки 1. Друга світова війна, глибокі зміни в суспільній свідомості, внутрішня і зовнішня політика країн післявоєнного періо­ ду мали значний вплив на світову культуру. 2. В останні десятиріччя культурні досягнення різних країн зробили вагомий внесок до скарбниці світової культури. 3. Зі змінами в суспільстві відбуваються значні зміни в куль­ турі, перевага надається загальнолюдським цінностям, широко розвивається культурне співробітництво. 383

4. Значний внесок у світовий розвиток культури міжурядо­ вої організації — Організації Об’єднаних Націй з питань ' освіти, науки та культури — ЮНЕСКО, яка чимало зро­ била для розвитку освіти, науки, для збереження культур­ ної спадщини, сприяння розвитку національних культур, особливо країн Сходу, Африки і Латинської Америки. ЮНЕСКО приділяє велику увагу питанням розвитку між­ народного наукового й культурного співробітництва, здійснює переклад та розповсюдження кращих, художніх творів світу. ________________ РОЗВИТОК освгти_____________ Освіта — засвоєння і накопичення теоретичного практично необхідного знання, навичок і досвіду, накопичених попе­ редніми поколіннями людей. Розвиток системи освіти — одна із найважливіших сфер ді­ яльності держави, яка повинна забезпечувати державні пріоритети у галузі освіти, дбати про своє майбутнє. Проблеми розвитку освіти в зарубіжних країнах 1. Освіта на сучасному етапі стає визначним фактором куль­ турно-історичного прогресу. Рівень культурного розви­ тку сучасних країн визначається рівнем освіти. 2. Інформаційно-комп’ютерна революція значно поштовх' нула розвиток системи освіти, яка дає необхідні знання, інформацію, готує людей до життя і діяльності. 3. Обов’язкове навчання дітей шкільного віку закріплено . в законодавствах багатьох країн світу. 4. Усвідомлення вирішальної ролі освіти у розвитку сус­ пільства зумовило проведення реформ в освітній системі, щоб встановити відповідність між освітою і суспільними потребами, зближення її з наукою і виробництвом. Від­ бувалася модернізація змісту та методів навчання, ство­ рювалися якісно нові навчальні заклади. Зверталася увага, щоб процес навчання не зводився лише до передачі суми знань, а розвивалися такі якості, як ініціативність, мобільність, самостійність мислення. 5. У передових країнах світу значно зросли витрати на осві­ ту, що дає змогу створювати нові навчальні заклади всіх рівнів та оснащувати їх необхідним обладнанням. Комп’ютери, аудіо-, відеотехніка, різноманітні прилади стали невід’ємною частиною навчання дітей в передових країнах, особливо в престижних, елітних школах. ЗМ

У СІНА за останні ЗО років вйтрати на освіту зросли в 20 разів. 6. З’явилися нові, доступні для всіх бажаючих навчальні заклади: коледжі, спеціальні школи тощо. 7. Вища школа у розвинених країнах пріоритет надає не вузькоспеціальній, а загальнонауковій і загальногуманітарній підготовці фахівців, здатних не тільки до виконав- чих функцій, а й насамперед до організації та управління, вміння охопити весь процес виробництва, вивчити всі його аспекти. 8. Інтенсивний обмін досвідом зблизив системи вищої осві­ ти і виробив світовий стандарт якості підготовки спеціа­ лістів. 9. У провідних державах світу розроблено концепцію безпе­ рервної освіти, що дає можливість змінювати професію і фах упродовж усього життя. Створюються різні центри, курси підготовки і перепідготовки. У СІЛА фірми, беручи на роботу, враховують такі якості: • високі знання; • бажання і вміння перевчатися; • творче мислення; • уміння приймати рішення; • комунікабельність; • уміння працювати в групі. 10. Високим рівнем освіти відзначаються посткомуністичні країни, хоч у них є багато проблем. 11. Відбуваються інтеграційні процеси в освіті: • у системі управління ЄС створено Центр досліджень у галузі освіти, який розробляє стратегію нововведень у навчальний процес, засновує експериментальні між­ народні школи; • створюються різноманітні фонди для освіти; • при ЄС працює Комітет з освіти, діє кілька програм зосвіти: “ЗРАЗМУС” — розширення обміну студентами; “ЛУНГВА” — стимулювання вивчення іноземних мов, які є державними в країнах ЄС. Проблеми розвитку освіти 1. Масова неграмотність у країнах, що розвиваються: • в деяких країнах (Непал, Іран, Індія) частка грамотного населення становить лише 20%: 385

• в Афганістані, Судані, Чаді — лише 10%; • на Азію, Африку, Латинську Америку припадає 95% не­ грамотного дорослого населення. 2. У 30 країнах, що розвиваються, відсутнє законодавство про обов’язкову освпу, а в 48 — рівень обов’язкової осві­ ти обмежується 5-6 роками. 3. У слаборозвинених країнах існує невідповідність освіти потребам суспільства. 4. У розвинених країнах: • потреби систематизації знань суперечать програмному перевантаженню навчальних курсів; • з’являються нові науки, а освіта не завжди встигає за швидким її розвитком. 5. Для колишніх республіках СРСР, а тепер незалежних дер­ жав, характерний залишковий принцип фінансування освіти. 6. Ще в багатьох країнах, особливо пострадянських, кількіс­ ний розвиток шкільництва не супроводжується належним підвищенням якості знань. 7. Комп’ютеризація, яка є одним з основних чинників мо­ дернізації навчання, не стала загальною, особливо у сла­ борозвинених країнах. 8. Розрив у рівнях освіти населення індустріальних держав і країн, що розвиваються, на сучасному етапі не тільки не скоротився, а , навпаки, збільшився за рахунок великої народжуваності в цих країнах. А ЗАГАЛЬНІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ НАУКИ Наука — це система знань про світ, суспільство, людину. Наукові відкриття першої половини XX ст. підготували міцну основу для розвитку науки і техніки у провідних країнах світу у післявоєнні роки. Особливості розвитку науки в другій половині XX ст. 1. Наука другої половини XX ст. розвивалася в умовах роз­ гортання науково-технічної революції. 2. Відбувається ріст наукових знань, що охопив мікро- і макрорівень. На мікрорівні розвивались: • молекулярна біологія; • ендокринологія; • нейрофізіологія; • вивчення механізму генетичної спадковості й мінливості. 386

На макрорівні найбільш важливе відкриття було зробле­ но в Кембриджському університеті в 1953 р. Джеме Уотсон і Франсіс Крік зуміли розшифрувати ДНК. 3. -Різко скоротився період від наукового винаходу до впро­ вадження його у виробництво. 4. Успіхи були досягнуті в усіх галузях науки: • математика забезпечила прогрес електронно-обчислювальної техніки; • ядерна фізика — атомної енергетики; • хімія — появу нових (штучних) матеріалів із запрогра­ мованими властивостями, які значно перевищують своїми якісними характеристиками природні, тощо. 5. Особлива увага приділялася ядерній фізиці, результати досліджень якої використовувалися переважно для війсь­ кових потреб. Наприкінці 1942 р. в Колумбійському університеті (Чика­ го, США) Е. Фермі запустив у дію перший у світі ядерний реактор. У 1943 р. у США було розпочато промислове виробництво збагаченого урану-235 і плутонію. 16 липня 1945 р. американці вперше випробували атомну бом­ бу в пустелі штату Нью-Мексико, а б і 9 серпня 1945 р. вони скинули атомні бомби на японські міста Хіросіму і Нагасакі. У цьому ж напрямку працювали і вчені СРСР, де випробу­ вання атомної бомби було здійснено у 1949 р. 6. Починаючи з 50-х рр., вчені розпочали використання тех­ нологій, розроблених у процесі створення атомної бомби, для будівництва атомних електростанцій. У 1954 р. в СРСР дала струм перша атомна електростанція. 7. Значні успіхи досягнуті у дослідженні космосу: • 4 жовтня 1957 р. в СРСР запущено перший у світі штуч­ ний супутник землі, який започаткував освоєння люди­ ною космічного простору; • 1959 р. Радянські супутники досягли поверхні Місяця, третій із них сфотографував зворотний бік Місяця і пе­ редав фотографії на Землю; • 12 квітня 1961 р. Перший радянський космонавт Ю. Гагарін облетів Землю на космічному кораблі “Восток-1”; • в наступні роки здійснюються індивідуальні та групові польоти радянських і американських космонавтів; • здійснюються запуски космічних станцій до Місяця, Марса й Венери; 387

• 20 липня 1969 р. американські космонавти Н. Армстрбнг, М. Коллінз, Б. Олдрін на космічному кораблі “Аполлон-11” досягли місяця, а 21 Липня Н. Армстронг і Е. Олдрін успішно здійснили заплановану посадку на Місяць, де пробули дві з половиною години та провели необхідні спостереження і взяли зразки ґрунту; • у листопаді 1969р. американські космонавти Е. Конрад, Р. Гордон, А. Бін на кораблі “Аполлон-12” здійснили новий політ на Місяць і висадилися на його поверхню; • у 80-90-х pp. здійснюються пілотовані космічні польо­ ти, використовуються орбітальні станції для розв’язан­ ня наукових завдань, впускаються автоматичні космічні апарати для дослідження планет Сонячної системи. 8. Могутні радіотелескопи забезпечили прорив людського розуму в далекі галактики і допомогли відкрити такі яви­ ща еволюції зоряної матерії у Всесвіті, як пульсари, кваза­ ри, “чорні діри” тощо. 9. Надзвичайні перспективи відкрилися перед людством з розвитком кібернетики, основи якої заклав американ­ ський учений Н. Вінер. У СРСР значний внесок у кіберне­ тику зробив київський математик В. Глушков. ЕОМ сприяли швидкому отриманню, обробці й передачі інформації.'Після 1949 р. вже змінилося п’ять поколінь ЕОМ. 10. Лідером у науці є США, на які припадає 70% кількості вчених — лауреатів Нобелівської премії. 11. Природознавство вперше стало надійною основою тех­ нічного прогресу. Значна частина відкриттів у біології була результатом інтеграції цієї науки з фізикою, хімією. Виникли нові напрямки: біофізика, біохімія, радіаційна біологія, космічна біологія, біотехнологія. , 12. Значного прогресу досягнуто в медицині. Здійснюються успішні операції, з пересадки серця, вдалося покінчити з інфекційними хворобами: чумою, холерою, віспою і т. д. 13. Розвиток електроніки та радіотехніки викликав револю­ цію в засобах зв’язку. У повсякденне життя увійшли нові засоби зв’язку — радіотелефони, сотові, мобільні, супут­ никові телефони, телетайп, телефакси тощо. 14. З’явилася нова та ефективна система передачі інформа­ ції— “ІнтерНет”. 15. Значна увага приділяється розвитку філософії та її ролі у сучасному світі, яка здатна допомогти людині, в розвитку 388

творчого мислення, в розумінні смислу існування, у само­ вдосконаленні. Основною тенденцією розвитку філософії на сучасному етапі є намагання домогтися цілісного вивчення людини, проблем людської свідомості, логічного знання тощо. Всесгороннє розуміння людського досвіду можливе лише на шляху взаємозбагачення світової філософської думки, постійне вивчення культур кожного регіону, кожного народу. Проблеми розвитку науки 1. Розкол світу в післявоєнні роки на два табори, що проти­ стояли один одному, спричинили значні витрати на гонку озброєнь. Мілітаризація науки, викликана гонкою озбро­ єнь, перешкодила розв’язанню глобальних проблем су­ часності: боротьбі з бідністю, голодом, неписьменністю, невиліковними хворобами. 2. Незважаючи на успіхи в медицині, окремі хвороби і досі залишаються невиліковними. У 1982 р. зареєстровано перший випадок захворювання на СНІД, який назвали “чумою XX століття”. Хвороба швидкими темпами по­ ширюється По планеті, створюючи велику загрозу людству. 3. До небажаних наслідків можуть призвести досягнення ме­ дицини і генної інженерії в руках аморальних людей (біо­ логічна зброя, клонування тощо). Є неодноразові спроби окремих диктаторів або терористів одержати зброю масо­ вого знищення людей. 4. Революція засобів комунікації та інформації створює тех­ нічну можливість маніпулювати масовою свідомістю. 5. Науково-технічна революція висунула на перший план проблему виживання людини, бо забруднюється навко­ лишнє середовище, порушується екологічна рівновага, дедалі більше виявляються шкідливі наслідки гонки озб­ роєнь, розвитку ядерної енергетики тощо. 6. Спостерігається нерозумне використання наукових вина­ ходів. Дедалі більше молоді потрапляє в залежність від Інтернету, що становить серйозну соціально-психологічну проблему. 7. На розвиткові гуманітарних наук негативно позначилося' ідеологічне протистояння демократії та тоталітаризму. В тоталітарних державах насаджувалася єдина ідеологія, а тому гуманітарні науки були приречені на пристосов­ ництво для виживання. 389

Лише наприкінці 80 - на початку 90-х рр. минулого сто­ ліття з перемогою народно-демократичних революцій у Центральній і Південно-Східній Європі, з розпадом СРСР виникли передумови для їх розвитку, яким нале­ жить вирішальна роль у будівництві демократичних сус­ пільств. Однак і нині в комуністичних країнах (Китай, Північна Корея, Куба) та в тоталітарних державах (Лівія, Сирія, Судан та ін.) не створено нормальних умов для розвитку гуманітарних наук.__________________________ Роль науки у розв’язанні глобальних проблем сучасності Наука сприяє: ( * піднесенню продуктивності праці, а отже, вирішенню проблем продовольства, голоду; * збільшенню випуску товарів масового споживання; • зміні характеру праці, яка набуває дедалі більшої інте­ лектуальності; * розробці нових методів лікування хвороб; • дослідженню освоєння Світового океану, космосу, а це вирішення проблем сировини, необхідних ресурсів, продовольства; • розробці технології зміни властивостей організму шля­ хом трансформаційного генного коду, що дуже важли­ во для лікування невиліковних раніше хвороб.

ЛІТЕРАТУРА Події, що вплинули на розвиток літератури 1. Трагічні наслідки Другої світової війни. 2. Розкол світу на два табори, з ідейним та ядерним проти­ стоянням. 3. Глибокі екологічні та соціально-політичні проблеми, по­ роджені науково-технічною революцією. 4. Глибокі зміни в суспільній свідомості. 5. Багато народів стали на шлях самостійного розвитку, що сприяло розвиткові національних літератур. 6. Антагонізми сучасної цивілізації. 7. Взаємопроникнення культур різних регіонів.

390

Основні напрямки в розвитку літератури зарубіжних країн у повоєнні роки ' Друга половина XX ст. відзначилася взаємодією і протибор­ ством двох тенденцій — реалістичної і модерністської. Реалізм — відображає реальність, відгукується своїми тво­ рами на найболючіші проблеми людства і залишається одним з найпоширеніших напрямків у літературі в після­ воєнні роки. Модернізм (від фр. modernisme — новітній, сучасний) — загальне позначення напрямків і течій літератури й мистецтва в післявоєнний час. Модернізм конструював особливу художню реальність. Для модернізму в літературі характерно: • міфологізація; • радикальний розлом сюжету в часі й просторі; • хаотичність; • суб’єктивне зображення реальності. РЕАЛІЗМ Письменники, у творчості яких переважала антифашистська тематика Вольфганс Берхерт. Західнонімецький письменник, який у своїх творах показує страждання від національного і со­ ціального приниження, голоду, безпритульності (романи “Ввечері ворони відлітають додому”, “Кава без смаку”, драма “За дверима”). Він писав романи від імені покоління, яке перенесло жахи війни і повернулося до розореної й окупованої країни. За­ суджує трагічні наслідки війни, її злочинний характер для мільйонів людей. Антивоєнною і гуманістичною направл­ еністю відзначається його ліричний збірник “Одуванчик”. Своєю творчістю він поклав початок західній антифашистській літературі. Робер Мерль. Французький письменник, який змальовує жахливі роки фашистської окупації Франції, героїчний рух Опору французького народу. У романі “Смерть — моє ремесло” змальовує історію Німеччини першої поло­ вини XX ст. через долю Рудольфа Ланга, що став комен­ дантом концтабору, професійним убивцею. З величезною силою ненависті в романі зображено Освенцім. Намагався проаналізувати причини національної ката­ строфи.

Бернхард Келлерман. Німецький письменник-реаліст. Після розгрому фашизму був надрукований у Західній Німеччи­ ні його антифашистський роман “Танець смерті”. Хане Фаллада. Німецький письменник. Написав антифаши­ стський роман “Кожний помирає на самоті” про опір фа­ шизму простих людей Німеччини. Жан Лаффіт. Французький письменник, який пройшов шлях в’язня гітлерівських концтаборів. У книзі „Живі борють­ ся” з документальною точністю розказав про людей, які в тяжких умовах концтаборів продовжували боротьбу. Соціально-психологічні романи Ельза Тріоле. Французька письменниця. Народилася в Росії. Перші твори написані російською мовою (“На Таїті”). Написала цикл -соціально-психологічних романів (“Ней­ лоновий зек”). Здійснювала переклади як французької, так і російської поезії. Альберто Моравіа. Італійський письменник. Написав соціаль­ но-психологічні романи “Байдужі”, “Римлянка”, “Нудь­ га”. Випустив збірник оповідань “Рай”. Моріс Дрюон. Французький письменник, створив трилогію соціальних романів “Кінець людей”. Через долю кількох сімей показав долю всього суспільства, його моральний розклад, де люди зневажають один одного і перемагає той, хто більш безжалісний і цинічний. ________ Морально-етичні романи Чарльз Сноу. Англійський письменник, вчений-фізик і гро­ мадський діяч. Написав цикл реалістичних романів “Чужі та брати”, “Повернення додому”, “Коридори влади”, , “Пора надій”, “У всій їх мудрості” та інші, в яких піднімає морально-етичну проблематику. В цих романах показано життя англійського суспільства протягом півстоліття. Пе­ реконаний противник модернізму. Джон Апдайк. Американський письменник. Пише прозу, оповідання, романи, повісті. Змальовує побут та психоло­ гічні нюанси вічних проблем і сучасний моральний клімат у суспільстві. У романі “Кентавр” змальовує безсмертя добра і його трагедійність. Курт Воннегут. Американський письменник. Написав рома­ ни “Утопія 14”, “Люлька для кішки”, “Бойня номер п’ять”. Розкриває суперечності науково-технічної рево392

люції, критикує західну філософію “технічного оптиміз­ му”, реалізація якої може призвести до соціальних катаклізмів, морального виродження або фізичної загибе' лі суспільства. Джон Селіяджер. Американський письменник, який змалю­ вав конфлікт молодого покоління з практицизмом і спо­ живацькою ідеологією старшого покоління у повісті “Над прірвою у житі”. Грем Грін. Англійський письменник, один із визначних письменників другої половинй XX ст., твори якого від­ значаються психологізмом (“Подорож із моєю тіткою”), ч політичною актуальністю (“Тихий американець”, “Ко­ медіанти”), складною етичною проблематикою (“Влада і слава”), соціальною гостротою психологічних характе­ ристик, яка поєднується з цікавістю до загальнолюдських проблем щастя, обов’язку, честі, совісті. У своїх творах розглвдає питання про мету людських вчинків, про сенс життя, про право людини брати на себе відповідальність за долю інших людей {“Суть справи”). Автор досліджує глибини людської психології. Ерве Базен. Французький письменник. Написав романи “Гадюка в кулащ”, “Смерть коня”, “Родина Резо” в жанрі ро­ динної хроніки. Конфлікти, що виникають у сім’ї між . поколіннями, які сповідують різні моральні принципи, показують тісну взаємодію людини з суспільством, із тими протиріччями, якими наповнене суспільство. . Роберт Уоррен. Американський письменник-публіцист, на­ писав роман “Вся королівська рать”, в основу якого по­ кладено історію кар’єри аморального політика-демагога, для якого не існує ніяких суспільних і етичних норм, пере­ конаного, що для завоювання влади підходять усі засоби. Цей роман актуальний для багатьох нечесних політиків і нині. Неореалізм Неореалізм — напрямок в літературі й мистецтві другої поло­ вини XX ст. Відстоювали ідеї соціальної справедливості, зображували просту людину буржуазного суспільства. Васко Протоліні. Італійський письменник. Автор'“Повісті про кохання” і роману “Метеляло”. Альберто Моравіа. Італійський письменник. Відомий своїми “Римськими, оповіданнями”. 393

Луї Арагон. Французький письменник і громадський діяч. Написав романи “Загибель серйозно”, “Реальний світ”, у яких змальовує факти, події різних років, справжніх і лі­ тературних. Правдиво, з переконливим психологізмом передає стан розгубленості, безпорадності, самотності. Соціалістичний реалізм У країнах соціалістичного табору примусово нав’язував­ ся метод соціалістичного реалізму, головним змістом яко­ го було утвердження державної винятковості СРСР, що приводило до схематизму, пропаганди комуністичних ідей, повної підтримки правлячої партії. Для радянської літератури другої половини XX ст. ха­ рактерні такі напрямки творчості. 1. Твори на “виробничу” тематику, в яких показано героя — новатора, борця за технічний прогрес, що одержує перемо­ гу над консерваторами з допомогою партійних органів. 2. У творах про війну показано героїзм і мужність радян­ ських людей та керівну і спрямовуючу роль Комуністич­ ної партії. Письменники, які зверталися до проблем села, описували про життя людей у російській глибинці (С. Залигін). 3. Письменники “екологічної прози”, стурбовані збереженням навколишнього середовища в умовах НТР (В. Астаф’єв “Цар-риба”, В. Распутін “Прощання з Матьорою”, Б. Ва­ сильєв “Не стріляйте у білих лебедів”). 4. Тих письменників, які намагалися відійти від ідеологічних штампів, переслідували, засуджували, висилали за кордон (Ю. Даніель, А. Синявський, В. Некрасов, О. Солженіцин). 5. Особливо переслідувалася в СРСР література національ­ них республік, яким приписувався “націоналізм”. Інако­ мислення, пропаганда любові до рідного краю і рідного народу тріактувалися як злочини проти “пролетарського інтернаціоналізму”. Реалістична література в країнах Азії, Африки й Латинської Америки Національно-визвольний рух народів Азії та Африки, ви­ никнення нових держав прискорили розвиток національ­ них культур колишніх колоніальних народів. Для цієї літератури характерний показ політичного, релігійного, 394

національного життя, народних традицій, патріархаль­ них відносин. У своїх творах письменники показують на­ ціональне і соціальне прозріння особистості, становлення активного борця за гуманізм і прогрес. На особливу увагу заслуговує розвиток літератури наро­ дів Африки. Африка являє собою строкату картину само-. , бутніх національних культур. Африканські народи мають багаті традиції усної народної творчості, але в розвитку писемної творчості спостерігається величезна нерівномір­ ність, бо на різному етапі розвитку перебувають африкан­ ські країни. В Африці налічується понад 6000 мов і діалектів. У Гані, Ліберії, Сенегалі, Камеруні та інших країнах створено письменницькі організації. Латинська Америка являє собою велику різноманітність і багатство національних культур. Яшпал. Індійський письменник. Писав на мові хінді. Напи­ сав романи “Товариш Дада”, “Товариш по партії”, дило­ гію “Брехлива правда”. Темою більшості його творів є національно-визвольна боротьба індійського народу. Нгуен Дінь Тхі. В’єтнамський письменник. Написав повість “Вперед, в атаку”, збірку віршів “Солдат”, дилогію “Рушатські береги”. Абе Кобо. Японський письменник, у творчості якого звучать мотиви трагічної самотності творчої особистості в сучас­ ному світі. Написав морально-філософські твори “Чуже обличчя”, “Спалена карта”, “Людина — ящик”. Катеб Ясін. Алжирський письменник, пише свої твори фран­ цузькою мовою. Змальовує жіночий образ як символ революційного народу і батьківщини у поемі “Неджма” і в однойменному романі. Обидва твори мають фольклор­ ну основу. У тетралогії “Кільце репресій” висловлює дум­ ку про необхідність народного повстання. Габріель Гарсіа Маркес. Всесвітньо відомий колумбійський письменник. Написав романи “Осінь патріарха”, “Хроні­ ка оголошеної смерті”, “Любов під час чуми”, в яких ви­ ступає проти будь-якої тиранії. Світову славу приніс йому роман “Сто років самотності”, у якому автор використо-. вуючи фольклорно-міфологічні мотиви, створив фанта­ стичний світ, де осмислює розвиток людства взагалі. Письменник сатирично показує диктатора і його владу: в офіційній пропаганді, в народному поголосі і в реаль­ ності. Романи порушують питання про особисті якості правителя. 395

“Антиколоніальний роман” Поширений у 50-60-х рр. З початку 70-х рр. втратив свою актуальність внаслідок розпаду колоніальної імперії. Джеймс Олдрідж. Англійський письменник, який доказав за­ гальний протест демократичних мас проти колоніалізму. Написав такі твори на цю тематику: “Дипломат”, “Не хочу, щоб він помирав”, “Останній вигнанець”. Змальо­ вував період визвольної війни в Єгипті. Десмонд Стюарт. Англійський письменник, написав антико­ лоніальні романи “Леопард у траві”, “Жінка в облозі”. В трилогії “Зміна ролей” (“Кругла мозаїка”, “Єгипетський рахунок”, “Мамелюки”) змалював розпад Британської імперії. МОДЕРНІСТСЬКІ ТЕЧІЇ Авангардизм — напрямок у художній культурі, який виник у першій половині XX ст. і був поширений і в післявоєн­ ний час. Авангардисти заперечували існуючі норми і традиції, критикували традиційні форми і стилі. Аван­ гардизм тісно пов’язаний з модернізмом. Посилюється вплив модернізму та авангардизму. А. Адамов—французький драматург, який писав п’єси в дусі авангардизму (“Пародія”, “Вторгнення”, “Весна 71-го року”). Екзистенціалізм— модерністська течія, якій властиве трагіч­ не відчуття безглуздості навколишнього світу, показ не­ обхідності робити вибір перед долею§ зображення абсурдності життя. Радикально заперечується реалізм. Дійсність сприймається як фарс, протест, як царство від­ носності, заперечується безумовні істини. Ця течія філософськи обґрунтовує можливість створення для людини світу абсолютної свободи від соціального буття. Альбер Камю. Французький письменник, філософ, близький до екзистенціалізму. В повісті “Посторонній” — тема аб­ сурдності життя. В антифашистському романі-притчі “Чума” розкриває проблему виконання обов’язку в умо­ вах страшного суспільного лиха. Вища мужність людини бачиться йому в боротьбі з беззмістовним буттям. У творі 396

боротьба людини з безглуздістю життя постає як бороть­ ба з тим, що несе з собою смерть. У філософських книгах “Міф про Сазіра”, “Людина, яка збунтувалася” показує марні спроби подолати відчуже­ ність від світу. У п’єсі “Облога” проповідує, що життя — це круговорот і рухається від поганого до ще гіршого, а потім знову повертається до поганого. Творчість , Камю— суперечливий сплав гуманістичних та індивідуалі­ стських тенденцій. У 1957 р. одержав Нобелівську премію. Жан-Поль Сартр. Французький письменник, філософ і пуб­ ліцист. Глава французьких екзистенціалістів. У своїх тво­ рах “Мертві без поховання”, “Мухи”, “Дороги свободи”, “Мур”, “Побут і ніщо” протиставляє об’єктивне і суб’єктивне, свободу і необхідність. Основні теми худож­ ніх творів — це. самотність, пошук абсолютної свободи, абсурдність буття. ' Через його творчість проходить думка, що типові обста­ вини XX ст. обмежують свободу вибору, часто перетво­ рюють людину в співучасника злочину або злочинця. Теннессі Уильямс. Американський драматург. Його твори - “Трамвай бажання”, “Драконова країна” про страждання одиноких поетичних натур у черствому, прагматичному, нестерпному оточенні. Сюрреалізм (від фр. зиггеаНэше — надреалізм) — модерніст­ ська течія XX ст., я^а проголосила джерелом літератури і мистецтва сферу підсвідомості (інстинкти, сни, галюци­ нації), а його методом — розрив логічних зв’язків, заміна їх суб’єктивними асоціаціями. Прихильники цієї течії вва­ жають, що справжня або “найвища реальність” не збігаєть­ ся з реальним світом, який оточує нас. Не розум, а “підсві­ домість” може проникнути в приховану від нас “найви­ щу” реальність. А тому письменник повинен поринути у безодню підсвідомого, дати волю інстинктам, снам і за­ фіксувати на папері ті слова, асоціації, які в нього виника­ ють. Айріс Мердок — англійська письменниця, яка зображує лю­ дину загубленою та самотньою у світі хаосу, показує, що все у світі вирішує “сліпа сила долі” (“Замок на піску”, “Дика троянда”, “Єдинорог”).

397

Антироман або неороман ("новий роман”). Цей напрямок у літературі виник у середині 50-х рр. в індустріальних країнах, в яких відбувається відхід від “традиційного ро­ ману”. Це різновидність модерністської прози. Основа “антироману” — відмова від логічної та психологічної послідовності у розвитку сюжету, пояснення, що людині дано пізнати тільки окремі фрагменти, але не дано зрозу­ міти ціле, головне. Для їхньої творчості характерним є відмова від ідейності та соціальної відповідальності. Франсуаза Сатан — французька письменниця. Написала ро­ мани “Здрастуй смуток”, “Чудові хмари”, “Чи любили ви Брамса”, “Небагато сонця в холодній воді”, які користують­ ся великою популярністю серед молоді. Головні герої цих творів — молоді люди, самотні, які знемагають від нудьги, вільні від “елементарної моралі”, існують у бездіяльності. Основна тема незавершеної трилогії “Дорога свободи” . п’єси “Диявол і господь Бог” — самотність, пошук абсо­ лютної свободи. N Наталі Саррот — французька письменниця, яка очолила психологічну галузь “нового роману”. Написала “Порт­ рет невідомого”, “Планетарій”, “Золоті плоди”, “Між життям і смертю”, в яких відтворює несвідомі психологіч­ ні дії, відчуття, що дають змогу показати справжній, внутрішній світ людини. В її творах послаблені сюжетні зв’язки, слабко визначені характери. Клод Маріак — французький літературознавець, письмен­ ник, належав до модерністської школи “нового роману”. Написав романи “Кожна жінка — рокова”, “Збільшення”. Надрукував книжку “Сучасна література”, в якій розкриває особливості модернізму другої половини XX ст._____ Абсурдисти — назва походить від драми абсурду. Для їхньої творчості характерне відчуження людини від суспільства, самотність, песимізм, передчуття загибелі, безглуздість слів та вчинків персонажів. Семюел Беккет— ірландський драматург. Пише на францу­ зькій і англійській мовах. Один із засновників абсурду драми. Герої драми “У чеканні Годо” дві жалюгідні осо­ би, які марно очікують якогось Годо, що повинен їх вря­ тувати. Безглуздість цієї ситуації, як вважає автор, повинна була символізувати абсурдність і безглуздість людського існування. В романах “Міпон вмирає”, “Непо­ караний” розвиває традиції літератури “потоку свідомо­ сті”. У 1969 р. одержав Нобелівську премію. 398

“Потік свідомості” — творчий принцип, для якого харак­ терне пряме відображення процесів духовного життя з ме­ тою повноти в зображенні людини. Стає творчим принципом модерністської літератури. Література “пото­ ку свідомості” абсолютизує внутрішній світ особистості, відриває її від реальності. Твори цього напрямку не мають сюжетної чи композиційної завершеності, є лише внутрішні переживання і відчуття._______ • ____________ Постмодернізм — виник у 70-х рр. Цей термін означає сучас- ну стадію розвитку модернізму. Твори письменників цього напрямку часто фрагментарні, принципово не систе­ матизовані, різностильні, у них відсутній зміст. Характерне одночасне співіснування й визначення різних світоглядів, культурних стилів, Методів пізнання реальності. Це синтез домодерністського і модерністського способу вираження. Джон Барт — американський письменник, один із засновни­ ків постмодернізму. Написав авантюрно-пародійний ро­ ман “Козлохлопець Джайло”, епопею “Химера”. Пише прозу “чорного гумору”, в якій передає світобачення все' ленського абсурду і соціального нігілізму. Дегуманізацію і відчуження вважає законами буття.___________ ______ Висновки 1. Кращі твори письменників допомагають вихованню кра­ щих ідеалів демократії, прищеплюють почуття обов’язку та відповідальності, наділяють особу здатністю співпере­ живання за долю людства і всієї цивілізації. 2. Особливістю сучасної світової літератури є її комерціалі­ зація, що привело до поширення творів “масової літерату­ ри”, яка. покликана розважати читача, у спрощеній і найдоступнішій формі подавати проблеми сьогодення. Тому основними темами є пригоди, опис страхіть, на­ сильств, злочинів, сексу. Типовий герой “масової літера­ тури” — супермен, мужній, фізично сильний. Ці твори пропагують культ сили, жорстокості, морального цинізму. 3. З ліквідацією тоталітарних режимів у країнах Централь­ ної та Південно-Східної Азії, .з розпадом СРСР і створен­ ням суверенних держав розпочався новий етап у розвитку національних культур, в яких переважає тематика викрит­ тя злочинів тоталітарних режимів, критика лицемірної ко­ муністичної моралі, показ проблем посгтоталітарних країн, критика їхніх вад розвитку. 399

о б ра Ш гворче м и с т е ц т в о

Особливості сучасного мистецтва 1. Відбувається відхід від традиційних художніх цінностей в бік пошуку нових, від реалістичного відображення в бік вираження внутрішнього, духовного світу людини. 2. Завдяки досягненням НТР, новим засобам відображення й вираження, які впливають на характер образного спри­ йняття світу, народжуються нові види і жанри мистецтва, з’являються різноманітні течії та напрямки. 3. Здійснюється відхід від суто площинного чи просторово­ го мистецтва до мистецтва синтетичного, єднального. 4. Характерне тяжіння митця до самовираження. 5. Поява “безпредметного”, “безобразного” мистецтва. Течії в образотворчому мистецтві. Реалізм Неореалізм— напрямок в літературі й мистецтві. Відстоюва­ ли ідеї соціальної справедливості. Намагалися критично оцінити події, що відбувалися, зображували простих лю­ дей. Характерний для демократичних країн світу. Ренато Гуттузо. Італійський митець, глава неореалістичного напрямку в образотворчому мистецтві. У його карти­ нах — прагнення символічного образу, мистецьке уза­ гальнення. Особливу увагу приділяє кольору, який несе значне смислове й емоційне навантаження. Широко відо­ мі його картини: “Захоплення пусток батраками в Сицилії” (соціальна картина), “Битва біля мосту Амміральйо” (присвячена гарібальдійцям). Р. Гуттузо малює чіткі форми фігур, предметів, пейзажів. Маруки Іри. Японські майстри, які створили картину “Жахи Хіросіми”. Маруки Тосіко. Майстерно, правдиво змальовано трагічну . картину загибелі жителів міста від атомного вибуху. Гіперреалізм — фотографічне відтворення життя в усіх його подробицях, зображення абсолютної безглуздості й без­ духовності предметного світу. Найбільшого поширення набув у СІЛА. “Сердитий реалізм”. Характеризується суворим та критич­ ним поглядом на життя. Реалізм “соціалістичного табору”. Мистецтво в цих країнах вважалося частиною офіційної ідеології і тому запро­ ваджувалося и підтримувалося згори. Митцям на/ 400

в’язувалися теми, манера виконання, які обмежували творчу фантазію. Провідною темою соціалістичного мистецтва було утвердження нового соціалістичного ладу. У мистецтві країн соціалістичного табору домінува­ ли теми Другої світової війни, класової боротьби, револю­ ції, пафосу перетворень. Для їх творчості характерна парадність, гігантоманія. На противагу офіційному мистецтву розвивалося неле­ гальне мистецтво “андеграунд”, незалежне від державних і партійних структур, яке прагнуло творчої свободи. / Модернізм Абстракціонізм (від лат. аЬвІїгасІіо ■ — відволікання). На­ прямок абстрактного мистецтва, представники якого від­ мовлялися від зображень реальних предметів і явищ, намагалися виразити стихійність творчості в динаміці ко­ льорових плям або об’ємів, максимально абстрагувалися від дійсності. В основі абстракціонізму лежить переконан­ ня, що мистецтво покликане відображати не реальну дійс­ ність, а духовний світ митця, стан його душі. Види абстракціонізму Абстрактний експресіонізм, засновником якого є американ­ ський художник Джексон Поллок. Характеризується максимальним абстрагуванням від дійсності, хаотичним накладанням на полотно фарб, причому не тільки пенз­ лем, а й іншими предметами— палицями, ложками тощо, щоб досягти гармонізації кольору і форми. їхні досягнен­ ня використовуються в дизайні, театрі, на телебаченні. Абстрактно-геометричне мистецтво. Митці створюють точно геометричні декоративні композиції. Сюрреалізм (від фр. зиггеаіізше — надреалізм). Один із на­ прямків модерністського мистецтва, у творах яких реаль­ ний світ замінюється містичним, підсвідомим. Єдиним джерелом натхнення вважають мрії, підсвідомі почуттю їх авторів, сновидіння, галюцинації, божевілля. Сальвадор Далі — іспанський художник, видатний митець цієї течії. Більшість його образів — це химери з людськи­ ми рисами. Реальні люди на його картинах зображувалися в якомусь вигаданому середовищі. Створив свої знамени­ ті картини “Атомний Нерон”, “Атомна Леда”, “Атомний хрест”. Його картини збуджували думку, змушували за­ мислитися над філософськими проблемами людства. 40,1

“Поп-арт” — народне, популярне мистецтво (виникло в США). Культивує випадкове, іноді навіть парадоксальне поєднання побутових предметів, решток масових друко­ ваних видань тощо. Картини створюються з маси різних геометричних фігур — кіл, точок, трикутників, різних предметів, з використанням оптичного ефекту, особливо­ стей зорового сприйняття. Зачинателями “поп-арту” є американці Роберт Раушенберг та Джеспер Джонс. “Оп-арт” — оптичне мистецтво (виникло в середині 60-х рр.), яке базується на ефектах кольору і світла, коли за допомо­ гою складних оптичних приладів, спрямованих на площи­ ну або на різні геометричні конструкції, його засновники досягали різноманітних світлових ефектів, створюючи ілюзію нереального світу. Кінетичне мистецтво. Головний принцип — рух твору. Це своєрідні винаходи з різного роду механізмами, що обер­ таються, гудуть тощо, створюється естетичний ефект за допомогою художніх конструкцій. Концептуальне мистецтво ( від лат. сопсерШв —: поняття, ідея, задум), яке заперечує необхідність створення худож­ ніх образів, замінюючи їх довільними символами. Ви­ никло у 70-х рр. Для цього мистецтва ідея важливіша за сам твір, а як засіб демонстрації понять використовують різні матеріали: промислові вироби (тканини, листи), природні об’єкти, відеозаписи, шматки газет тощо.________ АРХІТЕКТУРА Особливості розвитку архітектури на сучасному етапі 1. Бруталізм (необруталізм) — один із напрямків сучасної архітектури, який виник у 50-х рр. у Великій Британії (архітектори О. і П. Смітсони). Поширився в Західній Європі, США, Японії. Споруди бруталістів мають важкі 7 форми, оголені конструкції та системи інженерного об­ ладнання. 2. У 50-х рр. розвивається органічна архітектура, суть якої полягає в тому, що будівля розглядається як орга­ нізм з єдиним простором, органічно пов’язаний з природ­ ним середовищем. Яскравим прикладом органічної архітектури був побудований архітектором Ф. Л. Райтом у 1956-1969 рр. в Нью-Йорку Музей Гуггенхейма. 402

З..У 60-х рр. поширений стиль “постмодернізм”. Упорядко­ ваності, прямим кутам і прямим лініям постмодернізм протиставляє ускладнені форми, вільне поєднання еле­ ментів, прямі й гнуті лінії, незвичайні форми конструкцій. З’являються будівлі у вигляді трапецій, кулеподібні, у ви­ гляді кубиків, зібраних так, що вони виступають із фасаду будинку. 4. В архітектурі 70-80-х рр. характерне звернення до істо­ ричного матеріалу й запозичення архітектурних елемен­ тів різноманітних епох і стилів. 5. Французькі архітектори у своїй роботі поєднують спору­ ди минулих часів із сучасними архітектурними можливо­ стями. 6. У другій половині XX ст. утверджується інтернаціональ­ ний стиль, який характеризується раціональністю, чіткі­ стю і простотою форм і ліній, широким застосуванням нових технічних конструкцій, прозорого і непрозорого скла, бетону, металу, готових блоків. Інтернаціональний стиль переважає в розбудові великих міст. 7. Особливості архітектурного будівництва визначилися ін­ тенсивною урбанізацією і зростанням кількості міст, мас­ штабним промисловим будівництвом, нестачею землі під забудову. 8. При забудові ■нових міст використовується принцип функціоналізму, коли архітектурну форму повинна ви­ значити функція, практичне призначення будови. Плану­ вання здійснюють із урахуванням доцільності для забезпечення побутових умов і оргакізації високопро­ дуктивного виробництва. Функціоналізм дав світові нові типи будинків — галерейні, коридорного типу, з двопо­ верховими квартирами тощо. Теоретиками організації функціоналізму були В. Грогііус (Німеччина), Ле Корбюзьє (Франція), X. Майєр (Велика Британія). 9. Для сучасного містобудування характерне створення міст і містечок з індивідуальним обличчям, подолання монотон­ ності, типової забудови, вирішення міських екологічних проблем, збереження й наукове обірунтування реконструк­ ції старих міських центрів, збереження та реставрація пам’яток культури, їхнє поєднання з сучасними будівлями. 10. Відбувається поєднання Світових архітектурних надбань і національних особливостей. Видатний бразильський ар­ хітектор Оскар Німейєр у цьому стилі побудував нову бразильську столицю — місто Бразилія. Він намагався на­ -403

дати залізобетонним конструкціям більшої естетичної ви­ разності, пластичного багатства форм. 11. Архітектори використовують нові можливості, що надає їм індустрія. У спорудах поєднуються прямі й гнуті лінії, надзвичайні форми конструкцій, з’являються споруди у вигляді півкругів, трапецій, кубиків тощо. 12. Споруджуються будинки, де розміщені зразу житло і необхідні комунальні послуги, магазини, невеликі майстерні тощо. 13. Після Другої світової війни в СРСР та й у країнах соціаліс­ тичного табору будуються помпезні тріумфальні висотні будинки, фасади яких перенасичені прикрасами (Москов­ ський університет). Подібні парадні будівлі споруджені й в інших соціалістичних країнах (ансамбль адміністратив­ них будинків у центрі Софії, магістраль Карл-Маркс-Алеї в Берліні тощо).______________________________ ■ ТЕАТР 1. Основною тенденцією розвитку світового театру стала орієнтація на кращі зразки світової драматургії, звернен­ ня до літературної класики. 2. У багатьох зарубіжних країнах театри не фінансуються державою, значна залежність театрів від смаків відвідува­ чів, а тому театри часто вдаються До кон’юнктурної тема­ тики, намагаються театр перетворити на жанр “масової культури” — розважальне шоу заради фінансових вигод і виживання. 3. Багато театрів світу продовжували традиції реалізму. Ви­ датними драматургами є Альберто Моравіа, Едуардо Де Філіппо (Італія), Едвард Олбі (США) та ін. 4. Загальною особливістю розвитку театру у післявоєнний період є захоплення соціальною і політичною проблема­ тикою, яка виражалася в різних сценічних і драматургіч­ них формах, залежно від національних традицій і від конкретної ситуації в тій або іншій країні. Розвиваються нові жанри: “документальна драма”, “політична драма”, “ін­ телектуальна Драма”, “епічний театр”, трагікомедія тощо. 5. У Великій Британії виник театр “роздратованих молодих людей”, який відзначався непримиренністю до суспільно­ го лицемірства, подвійної моралі, крайнього індивідуаліз­ му. На сцені ставилися п’єси Джона Осборна, Арнольда Уескера, Джона Ардена та ін. 6. Критичний напрямок у театральному світі Франції про­ пагував “театр абсурду”, який проголошував ідеї непізна­ 404

ності та хаотичності світу, що породжує хаос, страх, нерозумні вчинки людей. Вони виражали трагічне відчут­ тя загибелі, катастрофи, людської беззахисності. Найвидатнішими представниками цього напрямку були Жан Жене, Ежен Йонеско та ін. 7. Для американського театру характерне захоплення пси­ хологічним аналізом суспільних явищ та внутрішнім сві­ том людини. Талановитими майстрами цього жанру є Т. Вільямс і А. Міллер. 8. Значного поширення набув “театр авангарду” — один із жанрів молодіжної “контркультури”, для якого харак­ терне заперечення існуючих норм і традицій. Контркультура — це форма духовного протесту проти су­ часної індустріальної культури, відмова від соціальних цінностей, моральних норм та ідеалів. Прикладом контр­ культури є французький молодіжний “театр вулиць”, анг­ лійський “фріндч”, учасники яких влаштовують спектаклі в різних місцях, найчастіше просто неба і шокують гладачів натуральними сценами, зокрема еротичного змісту. У дусі авангардистського театру працював французький драматург А.Адамов, відомий своїми п’єсами “Паро­ дія”,“Вторгнення”, “Весна 71-го року”. 9. Модернізм у театрі представлено “хеппінінгом” — перене­ сенням на сцену того, що є в житті, відмова від драматургії. 10.У соціалістичних країнах театр виконував соціальне за­ мовлення комуністичних режимів. Драматурги, актори повинні були діяти в дусі комуністичної ідеології, були обмежені у пошуках нових форм вираження. З крахом ко­ муністичних тоталітарних режимів театральні діячі позбавились цензури, здобули свободу дій і думки._______

кшо 1. У повоєнний період кіно стало найдоступнішим і наймасовішим видом мистецтва, національні кінематографи сформувалися в більшості країн світу. 2. Великий вплив на європейський кінематограф мав нео­ реалізм, що виник в Італії. Першою неореалістичною кар­ тиною став фільм режисера Р. Росселіні “Рим — відкрите місто”, в якому правдиво відображено героїчну боротьбу учасників італійського руху Опору, їхню мужність, відда­ ність справі і страждання. Представниками неореалізму в кіно були сценарист Ч. Дзаваттіні, режисери А. Віконті (“Земля тремтить”), Вікторіо де Сіка (“Викрадачі велоси405

педів”), Ц. Джермі (“Дорога надії”) та ін. Італійські філь­ ми вирізняються гострими драматичними конфліктами, утверджують душевну доброту, людське взаєморозуміння. Фільми італійських режисерів здобули світове визнання за правдиве відображення дійсності. Великим майстром наприкінці XX ст. був італійський кі­ норежисер Федеріко Фелліні, признаний представником європейського кіно у світовій кіноіндустрії. Він завоював чотири “Оскари”, а в 1993 р. був удостоєний Спеціальної премії Американської академії кіномистецтв за вклад у ми­ стецтво кіно, завоював багато міжнародних нагород. 3. Наймогутніша кінопродукція зосередилась у СІЛА. Що­ річно у США створюють сотні фільмів. Світове визнання здобули американські режисери Стенлі Крамер, Сідні Люмет, Роберт Уайз та ін. Випускається велика кількість роз­ важальних фільмів. На сучасному етапі закінчилася монополія Голлівуду, виникло багато незалежних кінокомпаній, частина з яких продовжує голлівудські традиції. Вони мають величезні фі­ нансові спроможності, високий технічний рівень дають їм можливість використовувати найфантастичніші технічні прийоми. Широко використовується комп’ютерна графіка. Сучасна продукція Голлівуду та інших кінокомпаній про­ пагує індивідуалізм, необхідність наполегливої праці, особистої ініціативи і наполегливості, щоб багато чого досягти в житгі. На сучасному етапі відбувається експан­ сія американського кіно в країни Європи і всього світу. 4. У французькому кінематографі поширений напрямок “нова хвиля” (виник наприкінці 50 - початку 60-х рр.). Видним представником цього напрямку був Жан Люк Годар, Франсуа Трюффо та ін. “Нова хвиля” — напрямок у кіномистецтві, що характ­ еризується спрощеними декораціями, інтересом до життя простих людей. Пізніше у французькому кінематографі Почали значну увагу приділяти соціальним і політичним проблемам, психології людських відносин, внутрішньому світові людських почуттів. Для французького кінематографа характерні розважаль­ ні фільми, сатиричні стрічки, комедії. 5.Головною тенденцією в розвитку англійського кіно є вір­ ність національним традиціям і класика. Великий успіх мали фільми за творами В. Шекспіра “Гамлет”, “Ген, ріх V”, “Річард III”, які зняв видатний режисер та актор Лоуренс Олів’є. <406

6. Оригінальністю і самобутністю характеризуються япон­ ські та індійські художні фільми, для яких визначальним є збереження національних традицій. Японські фільми в ба­ гатьох випадках про подвиги самураїв. За людську гід­ ність, за чистоту відносин між людьми, за честь жінки веде боротьбу індійська кінематографія. Індія посідає третє місце в світі за кількістю фільмів, що випускаються. 7. Останніми роками значну популярність здобули багато­ серійні фільми латиноамериканських країн, які відтворю­ ють сюжети національних літературних творів. 8. З середини 70-х рр. зросла кількість телевізійних худож­ ніх фільмів, які часто є багатосерійними. З поширенням телебачення кіно увійшло в кожну сім’ю. 9. Масова комерційна кінопродукція дедалі більше завойо­ вує позиції в зарубіжному кіно. Часто пропагуються на­ сильство, вбивство, жорстокість. , 10. Значного поширення набули фільми про космічні приго■ ди та інопланетян, про різні катастрофи, щоб задуматися про недосконалість окремих аспектів суспільства (“Поже­ жа”, “Щелепи”, “Землетрус”, “Кінг-Конг”, “Зоряні війни”, “Аеропорт” тощо). 11. У країнах з тоталітарним режимом ідеологічний тиск тривалий час сковував творчість митців. Кінематографіс­ ти повинні були дотримуватися принципів соціалістично­ го реалізму. Однак і в СРСР появилося багато справжніх майстрів кіно: С. Параджанов (“Тіні забутих предків”), А. Тарновський (“Іванове дитинство”,” Андрій Рубльов”), А. Герман (“Перевірка на дорогах”), Т. Абуладзе (“Покаяння”). Фільми цих митців здобули найвищі наго­ роди на кінофестивалях світового рівня. МУЗИКА 1. Розвиток музичної культури в післявоєнний період най­ тісніше пов’язаний з технічними вдосконаленнями в звукозаписуванні й відтворенні музичних творів. Серед пристроїв, що дають змогу точно відтворювати записа­ ний звук, компакт-диски і цифрові аудіокасети. 2. У музичній культурі післявоєнних років поряд із розвит­ ком традицій класичної музики завоювало популярність багато нових напрямків і стилів: • * музичний експресіонізм, засновником якого є австрій­ ський композитор і теоретик А. Шенберг. Його музика засновувалася не на восьми-, а на дванадцятитоновій 407

системі. Ідеї А. Шенберга відобразилися, на творчості багатьох композиторів другої половини XX ст. (Лучіано Беріо, Луїджі Ноно та ін.); • рок-И-рол — утворився на основі поєднання негритян­ ської побутової танцювальної музики (ритм-енд-блюз), музики білих поселенців (кантрі-мюзик), а також джа­ зової музики. У 1954 р. вийшла перша платівка майбут­ нього короля рок-н-ролу Елвіса Преслі. . 3. З 50-х рр. широкої популярності у світі набула рок-музика, яка розвинулася із стилю рок-н-рол і народилася у СІЛА піснею Білла Хейлі та стала формою протесту молоді. Рок (з англійської) — хитатися, труситися — характерна динамізація ритму. У 80 - 90-х рр. рок представлений ве­ ликою кількістю стильових форм, регіональних і націо­ нальних різновидів: • панк-рок — музика, пов’язана з рухом хіпі 60-х років; • брейк-рок — походить від манери танцювати; • джаз-рок — поєднання джазу і року; • фольк-рок — використовують фольклор, народні тра­ диції; • арт-рок — намагаються пристосуватися до класичного мистецтва, зблизитися з ним; • рок-опера — поєднання класичного й сучасного стилів. Знаменитою є рок-опера Е. Уейбера і Т. Райса “Ісус Христос — суперзірка”; » мейнстрім-рок— зберігають традиції класичного року; • поп-рок— належить до сфери поп-культури; • важкий рок;— концерти перетворюються на рухливі й галасливі вистави чудернацько одягнених виконавців, супроводжуються голосною музикою, ритми якої ста­ ють дедалі гучнішими. Миготіння десятків різнобарв­ них прожекторів. • “металісти” — агресивна, приголомшлива своєю си­ лою музика. 4. Поп-музика — популярна музика. Під цією назвою об’єднуються всі напрямки комерційного музичного мистецтва. Ця музика, проста і доступна, використовує мотиви міського фольклору, а також елементи джазу і блюзу. Знамениті групи “Бітлз”, “Пінк Флойд”, “Ролінг Стоунз” та ін. Своїм зовнішнім виглядом, манерою пове­ дінки, стилем одягу, вільним зверненням до слухачів вони підкреслювали зв’язки з низами суспільства, а тому здобу-, ли велику популярність серед молоді. Поп-музика пере408

творилася на гігантську індустрію, яка приносить величезні прибутки виконавцям музичних творів і тщ, хто їх тиражує. Джаз— вид музичного мистецтва, що склався у США йа ос­ нові синтезу європейської й африканської музичних куль­ тур. Основні риси — поліритмія, темброва своєрідність. Блюз (від англ. blues — меланхолія) — лірична пісня амери­ канських негрів сумного змісту. Стала одним із жанрів джазової музики у XX ст. 5. Значного поширення набула електронна музика, де компо­ зитор перетворюється на своєрідного інженера-оператора, який керує електронними машинами, а не оркестром. Батьківщиною електронної музики стала ФРН. 6. У соціалістичних країнах переважав класичний напрямок, композитори і музиканти були обмежені у формах для власного самовираження. Але розвивається і рок-музика, поширена в 60-х pp. Вона критикувалася офіційною ідео­ логією як прояв реакційної буржуазної культури. З почат­ ком політики гласності і перебудови рок-музика стала неодмінним компонентом культури всіх соціалістичних країн та всіх республік, що входили до складу СРСР. Висновки Художня культура, кіномистецтво, театр, музика: • сприяють формуванню творчої свідомості людини; • розвивають естетичні смаки, ціннісні орієнтації; • всебічно впливають на людину—її почуття, розум, волю; • постають потужним стимулом творчого самовдоскона­ лення й самореалізації особистості; • сприяють зростанню рівня вихованості, освіченості особистості, її духовності. ______________ _ РОЗВИТОК ФІЗКУЛЬТУРИ І СПОРТУ 1. НТР. зумовила зменшення ролі й частки фізичної праці. .Транспортні засоби, побутова техніка, комунальне об­ слуговування призвели до зменшення загальної рухливо­ сті людей, їхнього фізичного навантаження,, а тому зростає роль і значення фізичної культури та спорту. 2. Географічно розширюються межі фізичної культури і спорту. Предмет фізичного виховання введено в програ­ ми навчальних закладів у всіх країнах світу. Фізкультура і спорт стали важливим складником внутрішньої політи, ки урядів багатьох країн світу, створено спеціальні міні­ стерства і відділи у міністерствах культури та внутрішніх ' 409

3.

4. 5. 6.

справ, які займаються проблемою фізичного виховання. Вони намагаються створити умови, щоб заняття фізич­ ною культурою і спортом стало звичкою, улюбленою справою кожної людини, бо фізично досконала люди­ ни — це насамперед здорова людина. В індустріальних державах фізичне виховання фінансує держава, а також окремі підприємства, корпорації, спор­ тивні клуби тощо. Велика увага приділяється будів­ ництву стадіонів, туристичних баз, басейнів, створенню спеціалізованих науково-дослідних і педагогічних цен­ трів фізичного виховання та спорту. НТР сприяла новітнім технічним удосконаленням спор­ тивного спорядження. Найавторитетнішими і найбільш представницькими се­ ред міжнародних змагань стали Олімпійські ігри. Олім­ пійський рух став демократичнішим і масовішим. У розумному поєднанні з іншими заняттями спорт є важ­ ливим джерелом як фізичного, так і духовного розвитку людини. СВГГ НА МЕЖІ ДВОХ ТИСЯЧОЛІТЬ

Загальна характеристика глобальних проблем сучасності Глобальні проблеми — це проблеми, які мають планетарний характер, зачіпають інтереси світу і всієї земної цивіліза­ ції, кожної країни, кожного народу, кожної людини^ по­ роджені загальними законами існування і розвитку людства, дуже важливі для сьогодення й майбутнього людського роду, всього людства. Ці проблеми можуть бути вирішені лише об’єднаними зусиллями всіх людей Землі, всіх держав і народів. Несвоєчасність їх розв’язання загрожує існуванню людства.__________________ ■ Групи глобальних проблем 1. Пов’язані з міжнародними відносинами: • проблеми війни і миру; • запобігання ядерній війні; • загроза неконтрольованого розповзання ядерної зброї по всьому світові; • послаблення тоталітаризму; • проблеми мирного освоєння космосу; • конфлікти на цивілізаторсько-релігійній основі; • розвиток міжнародного співробітництва; 410

• будівництво світу без насилля, на основі загальної дові­ ри між народами; • зміцнення системи загальної безпеки на основі рівно­ правності, економічної доцільності, подолання відста­ вання країн, що розвиваються; • дотримання прав людини; • екстремізм. 2. Соціально-економічні: • подолання економічної та культурної відсталості бага­ тьох країн і народів (лише 20% становлять розвинені країни, а 80% — відсталі); • продовольча; • демографічна; • відносини розвиненої Півночі й відсталого Півдня; • епідемії та хвороби; • урбанізації. 3. Пов’язані з взаємовідносинами людини і природи: • освоєння океану; • вичерпання природних ресурсів; • сировинна; • енергетична; • екологічна. Умови розв’язання глобальних проблем 1. Об’єднання зусиль світової громадськості. 2. Співробітництво у загальносвітовому масштабі. 3. Тісна конструктивна взаємодія всіх країн світу. Сучасна цивілізація техногенна. Цивілізація (від лат. civilis — громадянський, суспільний) — це сукупність матеріальних і духовних досягнень суспіль­ ства на певному етапі його історичного розвитку. ' Техногенна цивілізація — здатність до примноження знань і винайдення Нових, бурхливий розвиток наукових знань, техніки, технологій, що ведуть до значного економічного зростання, нагромадження суспільного багатства. '

к

ПРОБЛЕМИ, ПОВ’ЯЗАНІ З МІЖНАРОДНИМИ ВІДНОСИНАМИ Проблема збереження миру Найважливішою глобальною проблемою є відвернення війни, припинення гонки озброєнь, роззброєння. За останні 6 тис. років без воєн були лише 292 роки. Зростає кількість локальних конфліктів.

Лише з 1990 по 1996 р. на планеті відмічено понад . 45 збройних конфліктів. Усі народи світу повинні мати право на життя, вільне від страху. Відбувається розповсюдження ядерної зброї і виникають нові ядерні держави — Індія, Пакистан, Іран та ін. Шляхи розв’язання проблеми збереження миру: 1. Скорочення виробництва звичайних озброєнь. 2. Політика розумної достатності озброєнь. 3. Скорочення торгівлі зброєю. 4. Діяльність Ради Безпеки ООН і миротворчих сшґ ООН (в Афганістані, Анголі, Камбоджі та інших — всього у 17 країнах). 5. Підписання договорів про нерозповсюдження ядерної зброї. 6. Відмова України, Білорусі, Казахстану від ядерної зброї на своїй території. 7. Заборона виробництва хімічної зброї. 8. Здійснення програми “Партнерство заради миру”. Дотримання прав людини 1. Дотримання соціальних, економічних, політичних, осо­ бистих прав і свобод. 2. Духовний розвиток особистості. 3. Виховання високих гуманістичних ідеалів. Екстремізм 1. Тероризм — ведення політичної боротьби методами заля­ кування, аж до фізичної розправи, дестабілізація суспіль­ ства, державно-політичного ладу шляхом систематичного насильства, політичних вбивств, провокацій. Види тероризму: • індивідуальний тероризм; • груповий тероризм; • міжнародний тероризм. Внаслідок відкритості сучасного світу, потужної інформа­ ційної і транспортної інфраструктури тероризм став ін­ тернаціональним, загрозою життю окремих людей і навіть цілих країн, проблемою світовою, розв’язати яку можна лише об’єднаними зусиллями всіх. Для боротьби з міжнародним тероризмом світове співто­ вариство використовує Міжнародну комісію карної полі­ ції (Інтерпол), яка з 1949 р. має статус неурядової міжнародної організації. 412

2. Релігійний фанатизм. Значні прояви ісламського фанатиз­ му (в Ірані, Афганістані, Туреччині, Алжирі, Середній Азії, Північному Кавказі). 3. Наркобізнес, щорічні доходи від якого оцінюються в 500 млрд доларів. За даними ООН, 50 млн людей у світі вживають наркотики. Помирає 100 тис. осіб щороку. 4. Електронні злочини. СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІ ПРОБЛЕМИ Економічна відсталість багатьох країн та народів Слаборозвинені країни мають у 3 рази більше населення, ніж розвинені країни, а виробляють промислової продук­ ції у 6 разів менше. Загальний борг слаборозвинених країн виріс до 900 млрд доларів і далі збільшується. Причини економічної відсталості багатьох країн та народів: 1. Колоніальне минуле цих країн. 2. Економічна залежність від розвинених країн. 3. Монокультурне господарство. 4. “Демографічний вибух”. Шляхи розв’язання проблеми: 1. Соціально-економічні реформи. 2. Ліквідація монокультурного господарства. 3. Списання зовнішнього боргу слаборозвиненим країнам. 4. Відмова від дискримінації товарів країн, що розвиваються. 5. Сприяння доступу цих країн до новітніх технологій. 6. Збільшення допомоги МВФ, МБРР. 7. Реформування світової фінансової системи. 8. Збільшення матеріальної допомоги розвинених країн. 9. Демографічна політика, спрямована на зменшення наро­ джуваності. Проблема голоду На сьогодні 1 млрд населення живе за межею бідності. Постійно 450 млн людей на планеті голодують. За даними ООН, у світі понад 1 млрд населення не забезпечено про­ довольством. Щорічно від недоїдання потерпає 30% насе­ лення Африки. В Африці щороку помирає 11 млн дітей віком до 5 років. 413

Причини проблеми голоду: 1. Гостра нестача фінансових коштів., 2'. “Демографічний вибух” у країнах, що розвиваються, при низькому рівні виробництва. 3. Переважання в багатьох регіонах світу примітивної сіль­ ськогосподарської техніки і технологій. 4. Відсталі економічні відносини. 5. Архаїчні форми виробництва у слаборозвинених країнах. Шляхи розв'язання проблеми голоду: 1. Підвищення врожайності ґрунтів. 2. Впровадження досягнень селекції. 3. Аграрні реформи. 4. Широке використання біологічної продуктивності Світо­ вого океану. _______________ 5. “Створення” штучних продуктів. Демографічна проблема Щоденно людство збільшується на 290-300 тис. осіб, причому в країнах Африки, Азії, Латинської Америки з кожних 11 дітей, що народжується в світі, у них народжу­ ється 10. ■ Якщо населення розвиненої Європи щороку зменшується на 1,2 мли осіб, то населення Африки збільшується на 15 млн. За підрахунками Національного інституту демографічних досліджень Франції до 2025 р. населення зросте: Китаю— до 1 млрд 475 тис. осіб; Індії — до 1 млрд 229 млн; Нігерії — до 338 млн; Бразилії — до 246 млн. Число французів за цей час зросте лише з 57 до 58 млн осіб. Шляхи розв’язання демографічної проблеми: 1. Демографічна політика, спрямована на зниження наро­ джуваності. 2. Пропаганда серед віруючих протизаплідних засобів. 3. Підвищення рівня освіченості населення країн, що розви­ ваються.

414

ПРОБЛЕМИ, ПОВ’ЯЗАНІ З ВЗАЄМОВІДНОСИНАМИ ЛЮДИНИ І ПРИРОДИ Вичерпання природних ресурсів Ресурсна проблема пов’язана з недостатньою забезпеченістю сировинними ресурсами процесу виробництва й життєді­ яльності людей. Нині у різних країнах світу гостро відчувається нестача ресурсів: 1. Відновних — води, повітря, рослинного покриву, тварин­ ного світу. Під загрозою зникнення перебувають 10% рос­ лин і 30% усіх тварин планети. На Землі 900 млн га пустинь. 20 млн га лісів зникає кожної хвилини. > Площа продуктивних угідь, що припадає на людину, щорічно скорочується на 6-7%. 2. Невідновних — корисних копалин, мінеральної сирови­ ни. Вчені підрахували, що за нинішніх темпів використан­ ня природних ресурсів їх вистачить: • нафти — на 50 - 60 років; • газу — на 30 років; • вугілля — на 100 років. За деякими підрахунками, людство до 2020 р. витратить запаси таких металів, як свинець, цинк, олово, золото, платина, срібло, молібден, кобальт, алюміній. Необхідно шукати альтернативні джерела енергії. Шляхи розв’язання проблеми ресурсів: 1. Здійснення природоохоронних і природовідтворювальних заходів. 2. Створення безвідходного виробництва. 3. Ресурсоекономічні технології. 4. Зниження матеріаломісткості продукції. 5. Комплексне використання сировини, її відходів, пошук матеріалів-замінників. 6. Освоєння ресурсів Світового океану й космічного простору. 7. Перехід до альтернативних джерел енергії та енергоекономічних технологій. ' . Проблема хвороб У світі нині 12-18 млн людей — носії вірусу СНІДу, 5-6 млн людей хворих. Ефективна боротьба зі СНІДом можлива лише на основі об’єднання міжнародних зусиль. За дани­ 415

ми Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), кож­ ний п’ятий житель Землі хворий або страждає від недоїдання. Значно зросли захворювання; • онкологічні; • психічні; • променевої хвороби; • серцево-судинні; • шкіряні; • шлункові тощо. Наприкінці XX ст. на кожних 100 немовлят 11 мали різні вро­ джені дефекти. Як небажані наслідки забруднення при­ родного середовища відбуваються і будуть відбуватися . кліматичні та геологічні катаклізми, небезпечні для здо­ ров’я людей і-живих організмів планети. Для поліпшення ситуації зі здоров’ям людей у світі потрібно: 1. Розвивати медицину, покращити її якість. 2. Зробити доступною медицину для всіх верств населення. 3. Поліпшення соціально-економічного становища кожної людини. 4. Поліпшення загального природного фону життя людства. Проблема урбанізації (процесу розширення міст і міського населення) У 1800 р. — у містах мешкало 2,4 % населення планети; у 2000 р. — 50%. У сучасних умовах великі міста стали зо­ нами найбільшого забруднення. Екологічна проблема Причини екологічних проблем: 1. Бурхливі темпи розвитку виробництва. 2. Недосконалі технології, що ведуть до викидання відходів без очищення в навколишнє середовище. 3. Протиріччя між продуктивною діяльністю людства і ста­ більністю природного середовища його проживання. 4. Катастрофічне забруднення навколишнього середовища, повітря та океанів, пов’язане з негативними наслідками людської діяльності. 5. Спустошення і скорочення орних земель. 6. Скорочення площ вологих екваторіальних лісів. 7. Значно посилився негативний вплив людини на атмосфе­ ру, гідросферу, рослинний та тваринний світ. В атмосферу Землі щорічно викидається: 416

• 250 млнт пилу; • 1 млн т вуглекислого газу; • 1 млн т сполук свинцю; • 200 млн т окисів сірки й азоту. У рік на кожного жителя Землі припадає понад 20 т про­ мислових та інших відходів. 8. Велика частина населення світу використовує забруднені джерела питної води. Екологічні потрясіння наприкінці XX - на початку XXI ст. 1. Аварія на ЧАЕС. 2. Засухи в Африці. 3. Виснаження озонового шару атмосфери через масове по­ ширення аерозолів, що посилює вплив ультрафіолетового випромінювання. 4. Трагедії Аральського і Чорного морів. 5. Кислотні дощі. Від “кислотних дощів” у Швеції та Норвегії постраждало понад 2,5 тис. озер, які використовувалися у рибному гос­ подарстві. У ФРН постраждала третина лісів. 6. “Парниковий ефект”, який виник внаслідок вмісту вугле­ кислого газу в повітрі, що веде до потепління. 7. Проблеми промислових відходів. 8. Зменшення родючого шару ґрунту. Кожні 10 років родючий шар ґрунту зменшується на 7%. За останні 500 років на планеті знищено 2/3 лісів, площа пустель зросла на 15%, міліють річки та озера. В атмосферу Землі внаслідок виробничої діяльності людини потрапило до 10 млрд т вуглекислого 1'азу, сотні тисяч тонн отруйних речовин. Порушення рівноваги в природі призводить, до природ­ них катастроф. їх кількість зростає. За останні 10 років кількість тих, що постраждали, становила: • від засухи — 244 млн осіб; ' • від повені — 154 млн осіб; • від ураганів — 28 млн осіб; • від землетрусів — 12 млн осіб. Шляхи розв’язання екологічних проблем: 1. Переорієнтація економіки та гармонізація економіки й природи. 2. Перехід до безвідходного і мал овідходного виробництва. 3. Раціональне використання води, вдосконалення очисних споруд. 417

4. Державна екологічна політика, спрямована на: • широке впровадження і дотримання екологічних стан­ дартів (нормативів) повітря, води, раціонального спо­ живання електроенергії тощо; • повне інформування людей про екологічний стан тери­ торії, на якій вони проживають. 5. Переорієнтація свідомості людей і практичних дій сус­ пільства до природа. 6. Вироблення сучасної екологічної свідомості людини, яка повинна виконувати роль регулятора у відносинах між суспільством, людиною і природою. 7. Припинення знищення тропічних лісів — “легень” нашої планети. 8. Розумне використання в сільському господарстві хімічних добрив. ____________________________________ Висновки 1. На сучасному етапі історія людства стає глобальною, зро­ стають тенденції до взаємозалежності й цілісності людсь­ кого суспільства. 2. Цілісність світу виявляється в тому, що певні досягнення цивілізованого розвитку утверджуються в житті всього сучасного суспільства: • в соціально-політичній сфері — утвердження свобод людини, парламентська демократія, розвиток грома­ дянського суспільства; • в економічній — фінансування ринкових відносин; •. у духовно-моральній— становлення таких норм, які за­ хищають честь, гідність кожної людини, утверджують повагу до життя як вищої цінності. Одночасно породжуються глобальні проблеми. 3. Для вирішення глобальних проблем необхідні зусилля людства, міжнароднйх організацій, насамперед ООН та . ЮНЕСКО, а також урядів багатьох країн, потрібне об’єднання зусиль усього світового співтовариства. 4. В основі сучасного екологічного мислення лежить раціональ­ не використання, збереження та відновлення природних ре­ сурсів, бережливе ставлення до навколишнього середовища. 5. Липень 2005 р. Світовий банк і Міжнародний валютний фонд прийняли рішення про списання боргів'18 найбіднішим країнам світу, якими визнано: Бенін, Болівія, Гана, Гондурас, Замбія, Мавританія, Мадагаскар, Малі, Мо­ замбік, Нігер, Нікарагуа, Руанда, Сенегал, Танзанія, Уганда, Ефіопія. 418

ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ ЗГІДНО З ПРОГРАМОЮ Абстракціонізм (“безпредметність”) — модерністська течія в образотворчому мистецтві XX ст., для якої характерне заперечення зображення реальних предметів і явищ, ре­ альної дійсності, а показ власного духовного сбіту митця, стану його душі при відході від традиційної манери зобра­ ження. Антигітлерівська коаліція — військово-політичний союз держав і народів різних країн проти відкритої терористич­ ної диктатури — фашизму, які в роки Другої світової вій­ ни боролися проти блоку Німеччини, Італії, Японії та їхніх сателітів. Антисемітизм — одна із фбрм расового шовінізму, націо­ нальної й релігійної нетерпимості, яка проявляється у во­ рожому ставленні до євреїв. Біполярний світ — система міжнародних відносин, світовий порядок, що до 1989 р. тримався на жорсткому дуалізмі, системному протистоянні та специфічній ядерній рівнова­ зі, двополюсність світу, що базувалася на конфронтації “Схід — Захід”, дві лінії, два курси, два альтернативних бачення світового суспільного розвитку, посилення ролі у світі двох наддержав— США і СРСР, що становлять два потужних світові центри, .до яких тяжіли їхні прихильни­ ки, суперництво між ними, нагнітання напруженості між країнами капіталістичної та соціалістичної орієнтацій. Військово-промисловий комплекс — об’єднання військових підприємств, керівництва збройних сил, урядової бюро­ кратії, мілітаризованих наукових установ, які розробля­ ють і виробляють військову продукцію. Вільна економічна зона— певна територія, де діють особливі пільгові економічні умови для іноземних і національних підприємств. Волюнтаризм— соціальногполітична діяльність, для якої го­ ловними факторіами досягнення поставленої мети є воля, особисті ,устремління, політичні наміри, суб’єктивні ба­ жання й рішення окремих осіб (чи груп осіб), які їх здій­ снюють та ігнорують об’єктивні закони історичного розвитку. Наслідком волюнтаризму в політиці є вста­ новлення авторитаризму або тоталітаризму. Гегемоном — політика, заснована на прагненні панувати над іншими народами і країнами світу.

419

Голокост — загибель значної частини єврейського населення Європи в ході систематичного переслідування і знищення його нацистами та їхніми пособниками в Німеччині й на захоплених територіях у 1939-1945 рр. Деідеологізація— концепція, яка передбачає: знищення ідео­ логічної цензури; зречення традицій єдиного підходу в оці­ нюванні дійсності; свободу вибору кожною людиною ідеології. Це основні принципи функціонування духовно-культур­ ного життя демократичних держав світу. Деполітизація — політика держави, яка забезпечує діяль­ ність державних органів, розвиток духовно-культурного життя, незалежно від діяльності політичних партій. Депортація — примусове виселення осіб, груп людей, наро­ дів з місця постійного проживання як засіб карного чи ад­ міністративного покарання. Десталіиізація— процес відходу від сталінських норм життя суспільства, ліквідація наслідків сталінізації, що розпо­ чалася після смерті Й. Сталіна, особливо після XX з’їзду КПРС (1956 р.), Дисидентський рух — морально-політична опозиція до іс­ нуючої тоталітарної системи, що виникла в період хрущовської “відлиги” в СРСР та в країнах Східної Європи, які будували комунізм радянського зразка. Відкрито про­ тиставляла свої погляди пануючій у цих країнах ідеології і була не згодна з існуючими формами авторитарної влади, відстоюючи права громадян. Діалог культур— одна з найважливіших тенденцій розвитку цивілізації, зближення і взаємодія традиційних форм культури і побуту різних народів світу. Екзистенціалізм— модерністська течія, якій властиве трагіч­ не відчуття безглуздості навколишнього світу, абсурдно­ сті життя, філософське обґрунтування свободи вибору для людини. "Економічне диво” — період бурхливого економічного під­ несення і процвітання у 50-70-х рр. XX сг. в Японії, ФРН, Італії. Економічні проблеми — проблеми, пов’язані з погіршенням економічної ситуації в країні, що виявляються у спаді ви­ робництва промислової і сільськогосподарської продук­ ції, зниженні їх якості, погіршенні всіх виробничих показників, у наростанні темпів інфляції, поглибленні де­ фіциту державного бюджету. 420

Елітарна культура— культура “високого духу” групи людей з йевною підготовкою для сприйняття. Вона вимагає ви­ сокого рівня інтелекту для глядача і слухача, його широ­ кої ерудиції та глибоких знань. Європейська інтеграція — рух європейських народів до еко­ номічного, політичного і військового об’єднання, зміц­ нення міжнародного співробітництва, поглиблення міжнародного поділу праці, якісно новий рівень міждер­ жавного економічного співробітництва, формування єди­ ного господарського комплексу, процес створення єдиної Європи через зближення її східної і західної частин, курс на формування єдиної зовнішньої політики з питань, що становлять спільний інтерес, узгодження політики в галузі оборони, формування системи колективної безпеки в ме­ жах загальноєвропейських структур (Ради Європи, ЄЄ, НАТО). Інфляція — процес знецінення паперових грошей унаслідок надмірного їх випуску. Виявляється в зростанні цін на предмети першої необхідності, падінні купівельної спро­ можності та зниженні курсу національної валюти, падінні реальної заробітної плати. Інформаційне суспільство — найбільш розвинена людська цивілізація, яка настає внаслідок інформаційно-ком­ п’ютерної революції й базується на інформаційній техно­ логії, “інтелектуальних” комп’ютерах, автоматизації й роботозації всіх сфер і галузей економіки та управління, єдиній новітній інтегрованій системі зв’язку, забезпе­ чуючи найбільший прогрес і свободу людини, можливості її реалізації. Корупція— злочинна діяльність, яка полягає у використанні посадовими особами, політичними, державними і гро­ мадськими діячами їхніх прав і службових можливостей для особистого збагачення; підкупність і продажність державних, політичних, громадських діячів, службовців, урядовців. Космополітизм — ідеологія, яка надає пріоритетне значення загальнолюдським цінностям і другорядне — національ­ ним проблемам, національній культурі, проповідує бай­ дуже ставлення до історії своєї Батьківщини. Мажоритарна виборча система — виборча система, за якою обраними вважаються кандидати, які отримали більшість голосів виборців по виборчому округу, де вони балотува­ лися. 421

"Масова культура” — загальна характеристика типу культу­ ри, яку перетворено на індустріально-комерційну форму виробництва для поширення стандартних духовних благ, для якої характерні видовищність, розважальність, весе­ лість, натуралізм, культ успіху, культ насолодження* щоб підкорити свідомість мас і пропагувати певні цінності та певний спосіб життя. Науково-технічна революція — процес докорінних якісних змін у техніці й технології виробництва, організації праці внаслідок застосування наукових досягнень, перетворен­ ня науки на безпосередню продуктивну силу. Неореалізм — напрямок у літературі і мистецтві, для якого характерне критичне осмислення подій, відслоювання ідей соціальної справедливості, створення символічного образу— узагальнення. Номенклатура — вищі посадові особи уряду і ЦК Компартії СРСР та союзних республік, керівники відомств урядово­ го апарату, міністри, вищі чини Верховної Ради СРСР і со­ юзних республік, керівники різних рівнів, у яких була зосереджена вся влада і значні привілеї, була характерна безконтрольність їхньої діяльності. Популізм — політика деяких політичних діячів, партій або рухів, що апелюють до широких мас. Щоб завоювати по­ пулярність та їхню прихильність, обіцяють швидке і легке вирішення гострих соціальних проблем, заграють з народом. Постіндустріальне суспільство — стадія суспільного роз­ витку, яка настає після індустріального суспільства у 60-70-х рр. XX сг. Основна маса населення зайнята у сфері послуг. Характеризується посиленням знань, нау­ ки, інформації, використанням відновлюваних видів енер­ гії, захистом довкілля. Панує високий рівень соціального захисту за соціальної нерівності. Посткомуністичні країни — новоутворені держави, які виникли внаслідок розпаду СРСР, та країни Східної і Південно-Східної Європи, які внаслідок національ­ но-демократичних революцій 1989-1990 рр. скинули прорадянські тоталітарні комуністичні режими. Вони відновлюють та зміцнюють демократію в своїх країнах і стали на шлях проведення економічних реформ. Розрядка — період у міжнародних відносинах (70-ті рр. XX ст.), для якого характерне послаблення протиборства між наддержавами, зменшення напруженості й нормалі­ зація відносин між ними, переговорний процес, взаємні 422

поступки, пошук взаємовигідних рішень, <компромісів. Відносини конфронтації поступаються відносинам спів­ робітництва і партнерства. Рок-музика — “масова” музика. Рух Опору — антигітлерівський, національно-визвольний рух у роки Другої світової війни проти нІмецьхих, італій­ ських, японських окупантів і їхніх союзників та тих лю­ дей, які співробітничали з ними. Суб’єктивізм — оцінка і прийняття рішень залежно від осо­ бистих симпатій і антипатій. Сюрреалізм — модерністська течія в літературі й мистецтві XX ст., яка характеризується зображенням не реального світу, а містично-підсвідомого (снів, галюцинацій, ін­ стинктів) методом розриву логічних зв’язків, яхсі замінюю­ ться суб’єктивними асоціаціями. Урбанізація — процес зростання міст і підвищення їхньої ролі в економічному й культурному житті суспільства. “Холодна війна” — назва періоду в історії міжнародних від­ носин у XX ст., що характеризується військово-політич­ ним протистоянням СРСР і США та їхніх союзників після Другої світової війни, нагнітанням міжнародної напруже­ ності, створенням загрози виникнення нової світової вій­ ни, проведенням політики з позиції сили. Шовінізм (від імені наполеонівського солдата Н. Шовена) — ідеологія й політика крайнього войовничого націоналіз­ му народів, які в процесі історичного розвитку стали па­ нівними у багатонаціональних країнах. В основі лежить проповідь національної винятковості, протиставлення ін­ тересів однієї нації інтересам інших націй, розпалювання ворожнечі, ненависті на національному ґрунті. Ядерний клуб — п’ять офіційних легальних ядерних дер­ жав — США, Росія, Велика Британія, Франція* Китай. Неофіційні члени — Індія, Пакистан (11 травня 1998 р. на ■ полігоні Покхаран три ядерних вибухи здійснила Індія, 28 травня 1998 р. ядерний заряд випробував і Пакистан). Про розробку ядерних програм заявили Іран, КНДР. Еко­ номічний та науково-технічний потенціал ще понад 10 країн дає змогу створити ядерну зброю протягом кіль­ кох років.

ХРОНОЛОГІЧНА ТАБЛИЦЯ Тема 1; Друга світова війна (1939-1945 рр.) 1939 р., 23 серпня. 1939 р., 1 вересня. 1939 р., З вересня. 1939 р., З вересня1940 р., 10 іравня. 1939 р .,17 вересня.

Підписання “пакту Молотова — Ріббентропа”. Напад Німеччини на Польщу. Початок Другої світової війни. Оголошення Великою Британією і Францією вій­ ни Німеччині. “Дивна війна” на Заході. Вступ Червоної Армії на територію Західної України і Західної Білорусі. Радянсько-фінська війна.

1939 р., ЗО листопа­ да-1940р., 12 березня. 1940 р., 9 квітня. Напад Німеччини на Данію та Норвегію. Початок німецького наступу на Францію, Бель­ 1940 р., 10 травим, гію, Голландію, Люксембург. Капітуляція Франції. 1940 р., 22 червня. 1940 р., Приєднання Бессарабії та Північної Буковини до 28-30 червня. СРСР. Приєднання Литви, Латвії та Естонії до СРСР. 1940 р., серпень» Підписання воєнної угоди між Німеччиною, Іта­ 1940 р., 27 вересня. лією, Японією (Троїстий пакт). Приєднання Угорщини, Румунії та Словаччини 1940 р,, листопад. до Троїстого пакту. Загарбання німецькими та італійськими війська­ 1941 р., 6-17 квітня. ми Югославії. 1941 р., 6-29 квітня. Загарбання Г реції. 1941 р., 22 червня. Напад Німеччини на СРСР. 1941 р., 29 червня. Директива РНК та ЦК ВКП(б) про перебудову життя СРСР на військовий лад. 1941 р., 10 липня - Битва за Ленінград. 1944 р., 9 серпня. 1941 р., 10 липня Смоленська битва. 10 вересня. 1941 р.» 29 вересня - Московська конференція представників СРСР, Великої Британії та США. 1 жовтня. 1941 р., листопад - Оборона Москви. грудень. Напад Японії на Пірл-Харбор. Початок війни 1941 р., 7 грудня. в Тихому океані. 1942 р., 1 січня. Підписання Вашингтонської декларації (26 держав) про спільну боротьбу проти агресорів. Створення Центрального штабу партизанського 1942 р., травень. руху. Розгортання партизанської боротьби на тим­ часово окупованій території СРСР. Початок наступу англійських військ під Ель-Аль1942 р., 23 жовтня. мейном. 1942 р., ^листо­ Початок контрнаступу під Сталі нградом. пада.

>

Битва на Курській дузі.

1943 р., 5 липня 23 серпня. 1943 р., З вересня. 1943 р., 28 листо­ пада - 1 грудня. 1944 р., 6 червня. 1944 р., 2324 серпня. 1944 р., 29 серпня 28 жовтня. 1944 р., 9 вересня. 1944 р., 2 жовтня. 1944 р., 16 грудня. 1945 р., 4-12 лютого. 1945 р., 16 квітня2 травня. 1945 р., 8 травня. 1945 р.) 17 липня 20 серпня. 1945 р., 6 і 9 серпня. 1945 р., 9 серпня. 1945 р., 2 вересня.

Підписання Італією акту про беззастережну капі­ туляцію. Тегеранська конференція глай урядів СРСР, США та Великої Британії. Висадження англо-американських військ у Пів­ нічній Франції. Відкриття другого фронту в Європі. Повстання в Румунії. Ліквідація фашистської диктатури і проголошення війни Німеччині. Словацьке національне повстання. Перемога народного повстання в Софії. Повстання в Варшаві. Наступ німецьких військ в Арденах. Кримська конференція глав урядів СРСР, США та Великої Британії. Берлінська операція радянських військ. Капітуляція фашистської Німеччини. Потсдамська конференція глав урядів США, СРСР, Великої Британії та Франції. США скинули атомні бомби на Хіросіму і Нагасакі. Оголошення урядом СРСР війни Японії. Капітуляція Японії. Закінчення Другої світової війни.

Світ після Другої світової війни 1945 р., квітень червень. 1945 р., 20 листо­ пада -1946 р., 1 жовтня. 1946 р., травень1948 р., листопад. 1946 р., 29 листо­ пада, 15 жовтня. 1947 р., 10 лютого. 1947 р., вересень. 1948 р., 10 грудня. 1949 р., 5-8 січня. 1949 р., 4 квітня. 1951 р:, 8 вересня. 1954 р., 8 вересня. 1955 р., 14 травня.

Конференція в Сан-Франциско. Прийняття Ста­ туту ООН. Нюрнберзький процес над військовими злочин­ цями. Токійський процес над військовими злочинцями. Паризька мирна конференція. Підписання мирних договорів з Італією, Фінлян­ дією, Болгарією, Угорщиною. Створення Комінформу. Прийняття ООН Загальної декларації прав лю­ дини. Створення Ради економічної взаємодопомоги. Створення Північноатлантичного пакту (НАТО), Підписання мирного договору з Японією. Створення СЕАТО. Створення військово-політичної організації “Вар­ шавський договір*’.

425

Тема 2. США і Канада Прийняття закону Тафта — Хартлі. Ухвалення закону про канадське громадянство. Виступ американського президента Г. Трумена в конгресі США. “Доктрина Трумена”. Промова держсекретаря США Д. Маршалла. 1947 р., 5 червня. “План Маршалла”. Створення Організації американських держав. 1948 р., квітень. Прийняття закону Маккарена — Вуда про 1950 р. внутрішню безпеку. Президент США Д. Ейзенхауер. 1952-1960 рр. 1963 р., 22 листопада. Вбивство в м. Далласі (штат Техас) президента США Джона Кеннеді. Висадка перших американських астронавтів на 1969 р., линень. Місяць. “Уотергейська справа”; відставка Р. Ніксона з поста 1974 р., 9 серпня. президента США. Обрання президентом США Р. Рейгана. 1980 р., листопад. Конституційна реформа в Канаді. 1982 р. Початок розробки в США програми СОІ. 1983 р., 23 березня. Встановлення дипломатичних відносин між США 1992 р., 23 січня. і Україною. Напад терористів на Світовий торговельний 2001 р., 11 вересня. центр і Пентагон. Воєнна операція ашитерористичної коаліції під ке­ 2001 рм жовтень. рівництвом СІІІА на території Афганістану. 2003 р., березень. Початок антитерористичної операції США,та Великої Британії проти тоталітарного режиму Саддама Хусейна в Іраку. 1947 р. 1947 р. 1947 р., 12 березня.

Тема 3. Країни Західної Європи 1946 р., червень. 1946 р., 13 жовтня. 1948 р. 1949 р., 15 вересня. 1949 р., 7 жовтня. 1951 р., квітень. 1958 р., 1 червня. 1958 р., 28 вересня. 1961 р., 13 серпня. 1969 р., 28 квітня. 1971 р., З вересня. 1973 р., 27 січня.

Проголошення Італії республікою. Прийняття конституції Четвертої республіки у Франції. “Берлінська криза”. Утворення Федеративної Республіки Німеччини (ФРН). Утворення Німецької Демократичної Республіки

(НДР).

Підписання договору про створення Європейсь­ кого об’єднання вугілля і сталі. Прихід до влади у Франції Ш. де Голля. Прийняття у Франції конституції П’ятої республіки. Спорудження “Берлінської стіни”. Відставка Ш. де Голля. . Підписання чотиристоронньої угоди щодо Берліна. Підписання в Парижі угоди про припинення війни і відновлення миру у В’єтнамі.

1975-1990 рр. 1989 р., 9 листопада. 1990 р., З жовтня. 2005 р,, 18 вересня.

Перебування М. Тетчер на посаді прем’єр-міністра Великої Британії. Злам “Берлінської стіни”. Об’єднання Німеччини. В Німеччині відбулися дострокові парламентські вибори. Перемогу одержали християнські демо­ крати, лідером яких є Ангела Меркель, яка очоли­ ла уряд Німеччини, стала канцлером ФРН.

Тема 4. СРСР , Відновлені та нові незалежні держави Четвертий п’ятирічний план розвитку народного господарства СРСР. 1949 р. Випробування атомної бомби в СРСР. Д953 р., 5 березня. Смерть Й. Сталіна. 1953 р., вересень. Обрання М. Хрущова Першим секретарем ЦК КПРС. 1954 р. Початок освоєння цілинних земель. 1956 р., лютий. Викриття культу особи Й. Сталіна на XX з’їзді КПРС. 1957 р., 4 жовтня. Запуск першого штучного супутника Землі. 1961 рм 12 квітня. Політ Ю. Гагаріна в космос. 1964 р., 14 жовтня. Відставка М. Хрущова з усіх посад, обрання Пер­ шим секретарем ЦК КПРС Л. Брежнєва. 1977 р., 7 жовтня. Прийняття нової конституції СРСР. 1979 р., грудень. Вторгнення радянських військ в Афганістан. 1985 р., березень. Обрання Генеральним секретарем >ЦК КПРС М. Горбачова. 1985 р., квітень. Пленум ЦК КПРС, що поклав початок перебудові. Аварія на Чорнобильській атомній станції. 1986 рм 26 квітня. 1988 р., 15 іравня - Виведення радянських військ із Афганістану. 1989 р., 15 лютого. 1988 рм червень. XIX партійна конференція КПРС, яка поклала по­ чаток політичній реформі в СРСР. 1990 р., березень. Обрання М. Горбачова президентом СРСР. Початок вірмено-азербайджанського конфлікту 1990 р. за Нагірний Карабах. 1990-1993 рр. Грузино-абхазька війна. Створення не визнаної світовим співтовариством Республіки Абхазія. 1991 р., 13 січня. Розстріл радянськими військами демонстрації у Вільнюсі. 1991 р., 12 червня. Обрання Б. Єльцина президентом Росії. 1991 р.,19-21 серпня. Антидержавний путч у Москві. 1991 р.» 8 грудня. Припинення існування СРСР як держави. Ство­ рення Співдружності Незалежних держав (СНД). 1991 р., 25 грудня. Припинення існування СРСР. 2004 р., січень. На позачергових президентських виборах перемо­ гу здобув лідер опозиції Михайло Саакашвілі, який орієнтується на західноєвропейські цінності. 2005 р., березень. “Тюльпанова революція” в Киргизстані. Аскар Акаєв був змушений піти у відставку. 1946-1950 рр.

427

2005 р. 2005 р., грудень.

, .

Революційні події в Узбекистані були розгромлені і потоплені в крові. Президентські вибори в Казахстані. Утрете прези­ дентом Казахстану було обрано Нурсултана Назарбаєва.

Тема 5. Країни Центральної та Східної Європи

1944 р., 9 вересня. Створення уряду Вітчизняного фронту в Болгарії. 1945 р., 4 квітня. Визволення Угорщини від нацистської окупації. 1945 р., 29 листопада. Проголошення Федеративної Народної Республі­ ки Югославії. 1946 р., 15 вересня. Болгарію проголошено Народною Республікою. 1948 р., 25 лютого. Комуністичний переворот у Празі. 1956 р., 23 жовтня. Початок народної революції в Угорщині проти тоталітаризму. 1968 р. “Празька весна”. 1968 р., 21 серпня. Інтервенція військ Варшавського договору до Чехо-Словаччини. 1980 р. Масові робітничі страйки в Польщі і створення організації “Солідарність”. 1989 р., лютий Засідання “круглого столу” у Польщі, квітень. 1989 р., червень. Парламентські вибори в Польщі, що принесли по­ разку ПОРП. 1989 р., 23 жовтня. Проголошення Угорської республіки та прийнят­ тя поправок до Конституції. 1989 р., листопад - “Оксамитова революція” в Чехо-Словаччині. грудень. 1989 р. Створення Союзу демократичній: сил в Болгарії. 1989 р., 22 грудня. Збройне повстання в Румунії проти диктатури М. Чаушеску. 1991 р., квітень. Початок бойових дій у столиці Боснії та Герцего­ вини м. Сараєво. 1991 рм червень. Проголошення незалежності Словенії та Хорватії. 1991 р., вересень. Проголошення незалежності Македонії. 1991 р., жовтень. Проголошення незалежності Боснії та Герцеговини. 1992 р., 27 квітня. Проголошення Союзної Ресїіубліки Югославії. 1993 р., 1 січня. Створення двох суверенних держав — Чеської і Словацької Республік. 1995 р., грудень. Дейтонські угоди. Новий етап мирного врегулю­ вання збройних конфліктів у Хорватії, Боснії і Герцеговині. 1995 р., 2000 р. Обрання О. Кваснєвського президентом Польщі. 2004 р., травень. Польща стала повноправним членом ЄС. 2005 р., жовтень. Перемогу на президентських виборах одержав Лех Качинський — один із лідерів консервативної партії “Право і справедливість”. 2007 р., березень. У Польщі вступив в силу закон, за яким працівни­ ки ЗМІ зобов’язані розкрити свої контакти з служ­ бою держбезпеки, яка діяла в Польській Народній Республіці.

428

Тема 6. Країни Азії, Африки і Латинської Америки 1945 р., 17 серпня. 1945 р., 2 вересня. 1946 р., грудень. 1947 р., З травня. 1947 р., 15 серпня. 1948 р., 14 травня. 1948-1949 рр. 1949 р., 1 жовтня. 1950 р., 26 січня. 1950-1953 рр. 1951 р., 7 вересня. 1953 р., 18 червня. 1954 р., 21 липня. 1955 р. 1956 р., жовтень. 1959 р .,1 січня. 1960 р. 1963 р., 25 травня. 1965-1973 рр. 1965-1976 рр. 1967 р., 5 червня. 1970 р. 1973 р. 27 січня. 1973 р., вересень. 1973-1990 рр. 1975-1979 рр. 1976 р., 2 липня. 1978 р., грудень. 1979 р., квітень. 1982 р.} червень серпень. 1993 р., 22 вересня. 1994 р., квітень. 1994 р., вересень.

Проголошення незалежності Індонезії. Проголршення Демократичної Республіки В’єт­ нам СДРВ). Початок війни французьких колрнізаторів проти народів Індокитаю. Набрання чинності конституції Японії. Колишня колонія Великої Британії Індія розділи­ лася на два британські домініони — Індійський Союз і Пакистан. Створення держави Ізраїль. Перша арабсько-ізраїльська війна. Проголошення Китайської Народної Республіки. Набула чинності конституція Індії. Корейська війна. Підписання Сан-Франциської мирної угоди. Проголошення Єгипту республікою. Підписання в Женеві угод про припинення воєн­ них дій в Індокитаї. Бандунзька конференція країн Азії та Африки. Анліо-франко-ізраїльська агресія проти Єгипту. Перемога революції на Кубі. “Рік Африки”. Утворення в Африці 17 незалежних держав. Створеная Організації Африканської Єдності (ОАЄ). Інтервенція СІПА у В’єтнамі. “Велика культурну революція” в Китаї. Напад Ізраїлю на Єгипет, Сирію та Йорданію. Обрання президентом Чилі Сальвадора Альєнде. Початок соціалістичних перетворень. Підписання в Парижі угоди про припинення війни і відновлення миру у В’єтнамі. Державний переворот. в Чилі. Встановлення диктаторського режиму А. Піночета. Військова диктатура Авгусго Піночета в Чилі. Диктаторський режим Пол Пота в Камбоджі. Об’єднання В’єтнаму, створення СРВ. Початок реформ у ІОїтаї. Проголошення Ісламської Республіки Іран. “Ліванська криза”. Напад Ізраїлю на Ліван. Підписання угоди між Ізраїлем і Палестиною про надання статусу автономії сектору Газа і району Ієриконя. Перші демократичні вибори в Південно-Африканській Республіці. Обраіння Н. Мандели прези­ дентом ПАР. Укладення мирного договору між Ізраїлем і Йор­ данією.

429

1995 р., вересень.

Підписання договору між Ізраїлем та Організа­ цією Визволення Палестини про надання статусу автономії Західному берегу р. Йордан.

Тема 7. Міжнародні відносини наприкінці XX - на початку XXI ст. Промова В. Черчилля у Фултоні, яка ознаменува­ ла початок “холодної війни’’. 1961 р., вересень. Виникнення Руху неприєднання. 1962 р^22-28 жовпня. Карибська криза. 1963 р., 5 серпня. Підписання Московського договору про заборо­ ну випробувань ядерної зброї у трьох сферах — в атмосфері, в космосі та під водою. Підписання договору про нерозповсюдження 1968 р., травень липень. ядерної зброї. Підписання радянсько-американської угоди про 1972 р. обмеження стратегічних озброєнь (ОСО-1) і догово­ ру ПРО. Гельсинкська нарада глав урядів 35 країн і підпи­ 1975 р., ЗОчервня сання Заключного акта з питань безпеки і співро­ 1 серпня. бітництва в Європі. Радянсько-американська угода про обмеження 1979 р. стратегічних озброєнь (ОСО-2). Підписання М. Горбачовим і Р. Ганді Делійської 1986 р., листопад. декларації. Початок “нового мислення” у зовніш­ ній політиці СРСР. Підписання у Вашингтоні безстрокового догово­ 1987 р., 8 грудня. ру про ліквідацію ракет меншої та середньої даль­ ності. Агресія Іраку проти Кувейту. 1990 р. Операція міжнародних сил “Буря в пустелі”. 1991 р. Приєднання України до договору про нерозпо1994 р., 5-6 грудня. всюдження ядерної зброї. Вступ України до Ради Європи. 1995 р., вересень. Антитерористична операція СІНА та Великої 2003 р. Британії в Іраку. Почалися попередні переговори щодо повноіїрав2004 р. ного членства Туреччини в ЄС. Підписано двосторонній договір між США і Ру­ 2005 р. мунією про створення американських військових баз на побережжі Чорного моря. Відбулася ліквідація 21 єврейського поселення 2005 р„ серпень. в секторі Газа. При сприянні СІЛА проведено вибори до парла­ 2005 р., 15 ірудня. менту Іраку з чотирирічними повноваженнями. 2005 р., до 31 грудня. Український миротворчий контингент було виве­ дено з Іраку. Рада Безпеки ООН почала обговорення косівської 2007 р., квітень. проблеми. 1946 р., 5 березня.

ЩО

ЗМІСТ Тема 1. Друга світова війна (1939-1945 рр.)................. З Початок війни. Події 1939 — червня 1941 рр. ...................З Воєнні дії в 1941-1942 рр....................................................13 Перебіг війни у 1943 р.................................. ..................... 24 Окупаційний режим у поневолених країнах. Рух Опору........................................................................... ЗО Воєнні дії в 1944 р...............................................................36 Завершення та підсумки війни.......................................... 42 - Світ після Другої світової війни.......... .............................50 Тема 2. США і Канада...................................................... 59 США у 1945-1950 рр..........................................................59 США у 1960-1970 рр............. ............................................ 65 США у 1980-2005 рр..........................................................74 Канада.............................................................................. 85 Тема 3. Країни Західної Європи................. ......................... 94 Особливості суспільно-політичного та економічного розвитку країн Західної Європи в другій половині XX - на початку XXI ст.................................................... 94 Велика Британія.............................................................104 Франція............. .,.................................... ......................114 Німеччина............................................... ......................126 Італія....................... ....................................................... 135 Тема 4. СРСР. Відновлені та нові незалежні держави. . 143 СРСР у 1945-1953 рр...................................... 143 “Відлига” (1953-1964 рр.)..............................................149 Роки “застою” (1965-1985 рр.)...................................... 157 “Перебудова” та розпад СРСР (1985-1991 рр.)............. 169 Росія в 1991-2005 рр....................................................... 185 Політичний розвиток Прибалтійських країн, Білорусі, Молдови, держав Закавказзя та Середньої Азії.............195 Тема 5. Країни Центральної та Східної Європи............209 Встановлення радянського домінування у східно­ європейських країнах............................................ . 209 Польщ а........................................................................... 221 Чехо-Словаччина, Чеська та Словацька республіки .......................................................................231 Угорщина...................................................................... 239 Румунія............................................................................ 247 431-

Болгарія........................ ...................................... . 254 Югославія................. ............................ . .................. .. 260 Нові південнослов’янські держави................................ 272 Тема 6. Країни Азії, Африки і Латинської Америки. . . 274 Ліквідація колоніалізму, створення і розвиток незалежних держав...........................................................274 Японія................... . ....... ........................... ................. 282 Китай................................ ................................................289 Індія............................................ . •.................. ............... 300 Країни Близького та Середнього Сходу........................312 Країни Африки.................................................................327 Країни Південно-Східної Азії......................... ............... 339 Країни Латинської Америки...................................... . 350 Тема 7. Міжнародні відносини наприкінці XX на початку XXI ст.............................................. .. . . 363 Виникнення та розгортання “холодної війни” (друга половина 40-х-60-ті рр.)................... ............... 363 Курс на розрядку міжнародної напруженості (70-ті р р . ) . . , .............................................. ...................370 Кінець “холодної війни” (друга половина 80-х-90-ті рр.)........... .........................374 Тема 8. Культура країн зарубіжного світу в другій половині XX - на початку XXI ст.......... ......................... 379 Загальна характеристика напрямків розвитку культури в другій йоловині XX— на початку XXI ст... 379 Розвиток освіти..............................................................384 Загальні тенденції розвитку науки....................... . 386 Література .....................................................................390 Образотворче мистецтво............................................... 400 402 Архітектура............................................................. Т еатр.............................................................................. 404 К ін о ........................................... ; ...............................405 Музика........................ ........................................... 407 Розвиток фізкультури і спорту.......................................409 Світ на межі двох тисячоліть ......................................... 410 Основні поняття згідно з програмою...........

............419

Хронологічна таблиця....................................... ..............424 432