Issuu

Наталія Сорочинська

ВСЕСВІТНЯ ІСТОРІЯ ПІДРУЧНИК ДЛЯ 9 КЛАСУ закладiв загальної середньої освіти Схвалено для використання в освітньому процесі

ТЕРНОПІЛЬ НАВЧАЛЬНА КНИГА — БОГДАН 2022

УМОВНІ ПОЗНАЧЕННЯ

Завантажуйте безкоштовний інтерактивний додаток, використовуючи детальну інструкцію, за посиланням: bohdan-books.com/6745-4 Цікаво знати Додаткова інформація для тих, хто хоче знати більше цікавих історичних фактів.

Постать в історії Додаткова інформація про видатних людей.

Закріплення знань та умінь з історичними джерелами Робота Фрагменти різноманітних матеріалів  Питання для закріплення знань, умінь (уривки з історичних документів, спогадів очевидців подій тощо).

А тим часом в Україні... Події, які відбувалися у той час на українських землях.

� Запитання

Запитання, які наголошують на основній думці пункту параграфа.

і навичок учнів, а також завдання проблемного характеру.

Словничок Тлумачення термінів і понять, що виділені жирним шрифтом у тексті параграфа.

ЛЮБІ ДРУЗІ ТА ПОДРУГИ! Цього року ви продовжите вивчення курсу Всесвітньої історії, розпочатий у попередніх навчальних роках. Цього року ви вивчатимете період «довгого ХІХ ст.» У цей час відбулося багато вагомих змін у житті цілих суспільств і окремих людей. Вашою опорою у вивченні цього нового матеріалу буде цей підручник. Перш ніж розпочати вивчення нового періоду всесвітньої історії, необхідно ознайомитися зі змістом та структурою підручника, з яким ви працюватимете. Матеріал цього навчального видання об’єднано у п’ять розділів, кожен з яких містить кілька тем, що, своєю чергою, поділяються на пункти. Дати основних подій, історичні поняття і терміни, персоналії історичних діячів, на які необхідно звернути увагу і запам’ятати, виділені в тексті жирним шрифтом, інші дати представлені у тексті підручника для зручного орієнтування в історичному часі. Важливе значення для засвоєння матеріалу мають історичні документи, ілюстрації, карти й схеми. Працюючи з текстом, необхідно прочитати вміщений у ньому текст документа й відповісти на поставлені запитання. Розглядаючи ілюстрації, звертайте увагу на підписи, що пояснюють зміст зображеного. Робота з історичною картою сприятиме формуванню уявлень про те, де саме відбувалися події, про які йдеться у тексті, або які зміни вони спричинили. Наведені в підручнику схеми розкривають зв’язки між складниками історичних явищ, пояснюють їхні особливості тощо. Після кожної теми подано запитання й завдання. Звертайте увагу на умовні позначення поряд із ними — вони підкажуть, що і як необхідно виконувати. Завершивши вивчення теми, ви зможете підсумувати опрацьований матеріал за наведеними узагальнюючими запитаннями та завданнями.

Вступ

ВСТУП Сучасні науковці поділяють історію на стародавню, Середніх віків, ранньомодерну та модерну (від англ. modern — «сучасний»). Останній із названих періодів вони для зручності поділяють на менші, залежно від тих подій чи явищ, на яких вони зосереджують свою увагу. Так, цього навчального року курс Всесвітньої історії охопить період 1789–1914 рр.: від початку Французької революції кінця XVIII ст. до початку Першої світової війни. Сучасні західні науковці вважають, що основи сучасного, «модерного», світу було закладено в історичну епоху, з якою ви вже ознайомилися в курсі Всесвітньої історії для 8 класу. ЗАХІДНА ПЕРІОДИЗАЦІЯ СВІТОВОЇ ІСТОРІЇ Назва періоду Домодерний світ

Модерний світ

Хронологічні межі

Історія первісного суспільства

від появи людини на Землі — 3 тис. р. до н.е.

Історія Стародавнього світу

3 тис. р. до н.е. — 476 р.

Посткласична історія

476 — 1492 рр.

Ранньомодерний період

бл. 1492 — 1789 рр.

Пізньомодерний період

бл. 1789 — 1945 рр.

Сучасна історія

1945 р. — донині.

ТРАДИЦІЙНА ПЕРІОДИЗАЦІЯ СВІТОВОЇ ІСТОРІЇ Назва періоду

Хронологічні межі

Історія первісного суспільства

від появи людини на Землі — 3 тис. р. до н.е.

Історія Стародавнього світу

3 тис. р. до н.е. — 476 р.

Історія Середніх віків

476 — 1492 рр.

Історія Нового часу

І період: 1492 — 1789 рр.

Історія Новітнього часу

ІІ період: 1789 — 1945 рр.

Сучасна історія

1941 р. — сьогодення

У попередньому курсі історії ви вивчали історію ранньомодерного світу, дізнавалися, як Європа відкривала для себе світ і сама змінювалася під впливом цих відкриттів. У Середні віки людство ще можна представити у вигляді ізольованих спільнот, що мешкали у Європі, Азії, Америках тощо, а стежки простолюду та знаті у середньовічному світі майже не перетиналися. Впродовж ранньомодерної епохи окремі людські спільноти тісніше «познайомилися» між собою. Зокрема, європейці дізналися про існування Північної та Південної Америк, Австралії, інших земель, де мешкали зовсім не схожі на них люди. Було накопичено багато знань про природу, закладено підвалини сучасних наук. Наприкінці ранньомодерного періоду людство дійшло висновку, що світ є цілісним, а його частини — від найдрібніших, які люди не могли побачити, а лише припускали їхнє існу-

Вступ

вання — до найбільших, таких як материки та океани — тісно пов’язані між собою. При вивченні модерної епохи ви дізнаєтеся, як світ здобув ще більшу єдність, як вперше було проголошено ідею загальної людської рівності, як люди почали боротися за свої права та краще життя, як він все більше ставав таким, яким ми знаємо його зараз. Це був час, як здавалося, невпинного технічного прогресу, що пороКлод Моне «Вокзал Сендив небачену доти віру у краще майбутнє. Лазар, прибуття потяга», У країнах Заходу поступово затверджува1877. Винайдені у ХІХ ст. лися підвалини правової держави, яка ґрунпотяги назавжди змінили тувалася на принципах верховенства закону, життя людства, а також політичних свобод і свободи підприємництва. стали символом невпинного прогресу та об’єднання Сформувалися деякі сучасні держави, розквітсвіту ли національні рухи і серед тих народів, які не мали власних держав. Водночас у модерну епоху було закладено ті конфлікти та суперечності, які ще належало вирішити у ХХ ст. і наслідки деяких з них не зникли й у наш час. У ранньомодерний період українські землі перебували під владою різних держав: Великого князівства Литовського, Королівства Польського, потім — Речі Посполитої та Московії (пізніше — Російської імперії) та Османської імперії. Незважаючи на різні політичні та релігійні впливи, українське населення змогло усвідомити та розвинути розуміння своєї єдності, попри регіональні та культурні відмінності, долучитися до європейських тенденцій у розвитку науки, філософії, культури та релігії. У ранньомодерні часи український народ здійснив спробу відновити свою державність у формі української Козацької держави (1649–1764). У модерний час українські землі входили до складу Російської та Австрійської імперій, колоніальна політика яких мала руйнівні наслідки для їхнього економічного, політичного та культурного розвитку. Проте це не завадило розгорнутися українському національному відродженню, у ході якого значною мірою сформувалася українська нація.

 Закріплення знань, умінь та навичок 1. Пригадайте, як змінився світ за ранньомодерної доби. 2. Перелічіть події та явища, які ви вважаєте ключовими в історії ранньомодерного світу. 3. Якою була доля українських земель у ранньомодерну добу? 4. Про яку загальну характеристику модерної доби ви дізналися зі вступної частини? 5. Обговоріть у парах. Які риси сучасного світу, на вашу думку, могли виникнути у ХІХ ст.? Звірте свої відповіді з інформацією з додаткових джерел. Наскільки ваші припущення відповідають дійсності? Що нового ви дізналися?

РОЗДІЛ I

ЄВРОПА В ЧАСИ ФРАНЦУЗЬКОЇ РЕВОЛЮЦІЇ ТА НАПОЛЕОНІВСЬКИХ ВІЙН

Тема 1. Криза «старого порядку» у Франції Пригадайте:

1. Що таке Просвітництво? 2. Чим відзначилося правління Луї XIV?

1. Соціально-економічне становище Франції XVII ст. Французька держава формувалася сотнями років, як уважають історики, починаючи з XV–XVI ст. У XVII ст. королівська влада у цій країні стала абсолютною, тобто нічим не обмеженою. Вірили, що король даний народові Богом, і він уособлює державу, що яскраво виразила фраза Луї XIV (1638–1715) «Держава — це я». Проте насправді його володіння більше нагадували зшиту з клаптиків ковдру, де кожен регіон жив за власними законами, сплачував окремі податки, розмовляв окремим діалектом і навіть мав свої міри та ваги. Втілювати у життя розпорядження короля мали чиновники. Право займати чиновницьку посаду можна було придбати, при цьому разом з посадою покупець отримував право передавати її у спадок, а також довічне утримання від держави. Крім того, робота чиновників майже не контролювалася, що перетворювало корупцію та свавілля на звичне явище. Наступники Луї XIV — Луї XV (1710–1774) та Луї XVІ (1754–1793) мало або й зовсім не цікавилися державними справами. Крилатим став вислів Луї XV: «Після нас хоч Потоп» (він мав на увазі біблійний потоп, який знищив усе живе). f

Як, на вашу думку, описана ситуація впливала на роботу чиновників?

На початку 80-х рр. XVIII ст. у Франції зберігався становий поділ суспільства. Всього станів було три: перший — духівництво, другий — дворянство, і третій, до якого належали всі інші верстви населення: селяни, ремісники, наймані працівники, буржуа (підприємці і люди вільних професій). Належність до стану була спадковою, хоча за дуже великі гроші дворянський титул можна було й придбати. З 25 млн населення Франції 22 млн осіб становили селяни, 130 тис. — духівництво, 140 тис. — знать. f

Який стан був найчисленнішим у Франції другої пол. XVIII ст.?

Тема 1. Криза «старого порядку» у Франції

Стани французького суспільства Перший стан

Другий стан

Привілейовані Духівництво

Дворянство

Не сплачували податків.

Третій стан

Непривілейовані Селяни

Ремісники

Наймані робітники

Буржуа

Сплачували податки. f

Поміркуйте, чи відповідав становий поділ суспільства у Франції реальним потребам її населення. Свою відповідь обґрунтуйте.

Перші два стани не сплачували податків, могли володіти землею та брати участь в управлінні державою. Католицька церква була найбільшим землевласником у країні, а ще отримувала великі доходи за рахунок збору церковної десятини. Також вона займалася реєстрацією народжень, смертей і шлюбів, надавала початкову і середню освіту, а також утримувала госпіталі і, таким чином, мала величезний вплив на все населення Франції. Більшість державних посад могли займати лише дворяни, вони ж здебільшого входили до складу місцевого самоуправління — парламентів. Наприклад, у 1660–1789 рр. всі учасники парламенту провінції Бретань мали дворянський титул. f

До якого стану належало католицьке духівництво?

Робота з історичними джерелами

Французька знать та просвітники захоплювалася ідеалістичними сценами сільського життя на лоні природи, королева Марія-Антуанетта (1755–1793) біля королівського палацу мала власну «ферму» з помитими і причесаними тваринами, де вона разом з придворними розігрувала сцени із сільського життя. У той же час селяни у багатьох регіонах потерпали від частих голодних років і тримали худобу у себе в будинку, щоб зігрітися.

Представники третього стану не мали політичних прав, хоча могли бути настільки заможними, що давали позики королю і знаті. Також третій стан сплачував податки, на які жила вся країна.

Франсуа Буше «Літня пастораль», 1745.

Розділ І. Європа в часи Французької революції та наполеонівських війн

Селяни у Франції були особисто вільними. Частина з них мала власні земельні наділи, але більшість орендувала свої наділи у знаті або Церкви. Крім орендної плати, селяни виконували численні грошові та натуральні повинності на користь землевласника, наприклад, обов’язково мали молоти борошно на його млині, віддавати йому частину свого врожаю, відробляти панщину тощо. Крім повинностей на користь землевласника (сеньйора), селяни мали сплачувати податки і державі. Земельні наділи селян та будинки міщан обкладалися податком, який називався талья. Деякі податки вводилися як тимчасові, але лишалися назавжди. Наприклад, уведений на початку Семилітньої війни (1756–1763) незвичайний податок так і не було скасовано після її завершення. Крім того, збирався податок на сіль (габель), вино, пиво та багато інших продуктів. Збір податків

Серед усіх чиновників найбільше народ скаржився королю на сваволю та жорстокість збирачів тальї (податку на землю) та їхніх підлеглих. Кожен такий чиновник мав за 6 років передати державі певну суму зібраних податків (бл. 80 млн ліврів), а все зібране понад неї залишалося самому чиновникові. При цьому державу не цікавило, якими методами він користується. Збирачі податків належали до найзаможніших людей свого часу. Вони купували великі будинки у центрі Парижа та дворянські титули.

Франція XVIII ст. була аграрною країною, а більшість товарів повсякденного вжитку виробляли не на мануфактурах, а у ремісничих майстернях, об’єднаних у цехи. Цехові статути строго визначали, якими мають бути їхні вироби, а також їхню кількість. Але в умовах швидкого зростання населення і розвитку товарно-грошових відносин цехової продукції було недостатньо, щоб задовольнити увесь існуючий попит. Торгівля ускладнювалась численними митними кордонами: перетинаючи межі володінь короля, сеньйорів, монастирів, на в’їзді до великих міст купці мали сплачувати мито за свій товар. Це ускладнювало обмін товарами між регіонами та стримувало економічний розвиток країни. f

У ті часи існувала приказка: «Дешевше привезти зерно до Франції з Китаю, ніж переправити його з півдня на північ Франції». Чому, на вашу думку, вона виникла?

2. Критика «старого порядку» Описаний у попередньому пункті державний, суспільний та економічний устрій Франції історики називають «старим порядком» (1714– 1789 рр.) (французькою — Ancien Régime), в основі якого було поєднання абсолютизму зі становим поділом суспільства та бюрократизмом. Чимало з освічених людей того часу — просвітників — критикували різні сторони життя Франції.

Тема 1. Криза «старого порядку» у Франції

Вольтер (1694–1778) засуджував абсолютизм, однак уважав владу освіченого монарха корисною для країни. Також він критикував Католицьку церкву, засуджував релігійні упередження та забобони. З іменем Вольтера стали пов’язувати політичне й релігійне вільнодумство, що дістало назву вольтер’янство. Шарль Монтеск’є (1689–1755) вважав найкращим державним устроєм конституційну монархію з розподілом на три гілки влади: законодавчу, виконавчу і судову. Конституційна монархія — форма державного правління, при якій владні повноваження глави держави — монарха — обмежені верховним законом країни, найчастіше — Конституцією.

Йоганн Гамза «Суперечка в бібліотеці», 1880-ті. Австрійський художник Йоган Гамза був популярним завдяки жанровим картинам на сюжети XVIII ст.

Жан-Жак Руссо (1712–1778) вважав, що свобода — це природний стан людини. Але люди мають пожертвувати частиною своїх свобод для успішного співжиття у державі. Руссо вважав, що закони мають встановлювати самі люди, а не віддавати це право одній особі (монарху) або групі осіб (знаті). Його уявлення про державу отримали назву теорія суспільного договору. Руссо не сприймав Католицьку церкву, але вважав, що людина все одно має вірити в Бога і дотримуватися його заповідей. Протягом XVIII ст. було здійснено чимало наукових відкриттів та теоретичних узагальнень, які докорінно змінили уявлення людей про світ. З’явилася Жан-Оноре віра в те, що якщо існують універсальні фізичні заФрагонар. «Молода кони, то і за законами науки та розуму можна вподівчина, що читає», рядкувати життя суспільства. Активно обговорюва1770-ті рр. лись питання розумного облаштування держави та суспільства. Війна за незалежність США викликала велике зацікавлення у французів, як приклад того, що народ сам для себе встановив натхненні Просвітництвом закони. На відміну від попередніх часів, ці ідеї були надбанням не лише вузького прошарку інтелектуалів: станом на другу половину XVIII ст. читати вміла майже половина французьких чоловіків та третина жінок. Читання

Розділ І. Європа в часи Французької революції та наполеонівських війн

газет, журналів, книг і подальше їх обговорення стало надзвичайно модним. Часто новини читали вголос у великій компанії слухачів, тому одна газета слугувала джерелом новин для значної кількості людей. У популярних книжок наклади могли сягати 20–30 тис. примірників. f

Який устрій держави Монтеск’є вважав найкращим? Кав’ярні

Місцем, які відвідували представники різних станів (що правда, майже виключно чоловіки), були кав’ярні. З французької колонії Гаїті привозилися відносно дешеві тростинний цукор та каву, тож цей напій був доступним для багатьох. Проте головним заняттям відвідувачів було не стільки пиття кави, як обговорення новин та прочитаного в численних газетах та журналах. Так різноманітні філософські, політичні, культурницькі ідеї циркулювали в суспільстві. Подібну до кав’ярень роль виконували читацькі клуби, салони та навіть масонські ложі. Поряд із серйозними темами, тут і пліткували. Улюб леною темою було життя королівського двору, особливо дружини Луї XVI королеви МаріїАнтуанетти (1755–1793). Її постійно критикували за надмірні витрати на розваги та нові вбрання у той час, як у державному бюджеті бракувало коштів, а населення країни нерідко голодувало. Таке ставлення до королеви дуже підірвало авторитет французької монархії.

 Закріплення знань, умінь та навичок

Елізабет ВіжеЛебрен. «Портрет Марії-Антуанетти», 1783 р.

Луї-Марі Босредон «Кафе «Прокоп» у 1743 р.». Гравюра

1. У якому столітті у Франції сформувався «старий порядок»? 2. Як було організоване державне управління Франції за часів «старого порядку»? 3. Якою була роль Католицької церкви у Франції часів «старого порядку»? 4. На які стани поділялося французьке суспільство XVIII ст.? Які з них були привілейованими, а які — ні? Який з них становив основну масу населення Франції? 5. Розподіліть ці характеристики між трьома станами французького суспільства: сплачували податки, були землевласниками, був найчисленнішим станом, належність до цього стану, можна було придбати у законний спосіб. 6. Назвіть характерні риси, притаманні французьким виробництву та торгівлі у другій половині XVIII ст.

Тема 1. Криза «старого порядку» у Франції

7. Поміркуйте, чи завжди у Франції другої половини XVIII ст. багатство було синонімом знатного походження. Свою відповідь аргументуйте. 8. Складіть ментальну мапу на тему «Старий порядок». 9. Які суспільнополітичні ідеї проголошували французькі просвітники? 10. Охарактеризуйте культуру читання та обміну інформацією у Франції другої половини XVIII ст. У парах або малих групах складіть перелік можливих наслідків популярності читання у цей період. 11. Скориставшись додатковими джерелами, складіть вичерпну характеристику концепції суспільного договору Руссо та/або поділу на гілки влади Монтеск’є, ідей Вольтера стосовно релігії та моралі. Визначте головне в них.

Тим часом в Україні

Довідка: Ментальні мапи — це техніка візуалізації мислення. Способи застосування ментальних карт бувають різноманітними — наприклад, їх можна використовувати для того, щоб зафіксувати, зрозуміти і запам’ятати зміст тексту, згенерувати і записати ідеї, розібратися в новій для себе темі тощо. Як створити ментальну мапу: 1. На аркуші паперу напишіть в центрі одним-двома словами головну тему, якій присвячена ваша мапа. Обведіть її у коло. 2. Від центральної теми відведіть гілки і розміщуйте на них ключові слова, які пов’язані з головною темою. Продовжуйте розширювати мапу, додаючи до вже намальованих гілок нові, з ключовими словами, поки тема не буде вичерпана.

1714 р. — остаточна ліквідація козацького устрою на Правобережжі. 1722–1727 рр. — перша Малоросійська колегія. 1764–1786 рр. — друга Малоросійська колегія. 1782–1786 рр. — скасування царським урядом всіх адміністративних і судових установ Гетьманщини. 1783 р. — Указ Катерини ІІ про закріпачення селян. 1785 р. — «Жалувана грамота» Катерини дворянству, згідно з якою козацька старшина урівнювалась в правах із російським дворянством.

Розділ І. Європа в часи Французької революції та наполеонівських війн

Тема 2. Початок Французької революції кінця XVIII ст. Пригадайте:

1. Що таке конституційна монархія? 2. Назвіть основні характерні риси «старого порядку».

1. Передумови Французької революції У другій половині XVIII ст. в Англії було зроблено винаходи, які дозволяли виготовляти багато дешевого сукна. Вироби французьких ткачів не могли конкурувати з англійськими. Тому французькі підприємства закривались. Багато робітників лишилося без роботи. Населення Парижа налічувало 600 тис., з них близько третини становили безробітні. У 1780-х рр. ціни на продукти харчування зросли в середньому на 65%, а платня — на 22 %. Особливої шкоди завдали неврожайні 1787–1788 роки, коли через природні катастрофи загинули посіви пшениці та виноградники. За ними послідувала надзвичайно сувора зима 1789 р., коли лід бачили навіть на середземноморському узбережжі. Як наслідок селянам не було чого продавати, а міській бідноті — за що купувати їжу. Історики підрахували, що витрати паризької сім’ї робітників 1789 р. лише на хліб становили 88% бюджету, а 17 липня 1789 р. було зафіксовано найвищі за все XVIII ст. ціни на зерно. Наприкінці XVIII ст. Франція була однією з найбагатших країн Європи, поступаючись у розвитку тільки Британії та Нідерландам. Але протягом XVIII ст. Франція брала участь у низці війн, що вимагало величезних коштів. Особливо витратними стали Семилітня війна (1756–1763) та підтримка Війни за Незалежність США (1778–1783). Крім того, Луї XVI розпочав будівництво сучасного флоту. Для того, щоб покрити ці витрати, Франція брала кредити під високі відсотки. Коли настав час їх повертати, виявилося, що у державній скарбниці бракує грошей, і у 1787 р. її видатки стали перевищувати доходи на 20%. Міністри фінансів пропонували при-

Луї Ерсан. «Луї XVI, який роздає милостиню бідним Версалю взимку 1788/1789», 1817 р. Це був символічний жест допомоги бідним, який насправді не вплинув на життя більшої частини населення Франції

Тема 2. Початок Французької революції кінця XVIII ст.

мусити перший та другий стани теж сплачувати податки, але цю пропозицію відхилили. f

Яким було фінансовоекономічне становище Франції у 1780х рр? Як це вплинуло на життя її населення?

Щоб поповнити державний бюджет, Луї XVI вирішив ще більше підвищити податки, але сам він не мав такого права. Спочатку він звернувся до місцевих парламентів, але ті йому відмовили. Тоді король наказав скликати Генеральні штати — головний парламент Франції, який не збирався з 1614 р. f

З якою метою Луї XVI наказав скликати Генеральні штати?

Робота з джерелами

З усіх міст, містечок, сіл та навіть окремих монастирів Франції до Генеральних штатів почали збиратися депутати. Більшість з них мали із собою «накази» — вимоги і побажання, які мали втілитися в управлінні державою. «Накази ... міста Росайма», 1789 р. … Росайм потребує скасування виплати утримання особам, які нічим не прислужилися місту і які живуть за його рахунок, а також скасування інших необґрунтованих пільг… Вони також вимагають скасування податків на м’ясо, сіль і хліб… а також скасування податку у розмірі 12 су (су — дрібна монета) за кожен мішок фруктів; [Також вимагають] Свободи друку; Дозволу Його Величності на випас худоби в його лісах… Скасування податку на сіль… Всім добре відомий руйнівний вплив цього податку… на тваринництво та сільське господарство. 1. Виходячи з тексту цих «наказів», які питання перш за все турбували мешканців Росайма? 2. Представниками якого з трьох станів, на вашу думку, були складені ці «накази»?

2. Початок Французької революції 5 травня 1789 р. депутати Генеральних штатів зібралися на перше засідання в Пале-Рояль біля Версалю. Вони ухвалили рішення про те, що король має поділитися своїми повноваженнями з Генеральними штатами. Депутати Генеральних штатів були поділені за трьома станами. Кожен стан мав один голос. Майже одразу виявилося, що перші два стани голосують разом, тому у третього немає шансів ухвалити потрібні йому рішення. Тому депутати третього стану виступили проти застарілої, як вони вважали, традиції голосувати за станами і почали наполягати на тому, щоб голос кожного депутата враховувався окремо. f

Якою була структура Генеральних штатів? За яким принципом збиралися депутати?

Розділ І. Європа в часи Французької революції та наполеонівських війн Сучасний вигляд зали для гри в м’яч, де депутати Національних зборів 20 червня 1789 р. дали клятву створити конституцію. Зараз це приміщення належить музею. На передньому плані — макет Бастилії, на задньому — репродукція картини Жака-Луї Давіда «Клятва у залі для гри у мяч», 1791-1792 рр. Також тут розміщено погруддя діячів Французької революції, а над вхідними дверима прикріплено дошку з текстом згаданої клятви

Ô Спробуйте пояснити, чому саме ці предмети було включено до експозиції. f

Пригадайте, який стан був найчисленнішим у тогочасній Франції. Поміркуйте, чи можна вважати справедливим принцип голосування Генеральних штатів «один стан — один голос».

17 червня 1789 р. депутати третього стану, до яких приєдналися окремі представники першого та другого, проголосили себе Національними зборами, що представляють інтереси всіх французів. Луї XVI наказав зачинити залу, де мали зібратися Національні збори, тому 20 червня 1789 р. їхні депутати розмістилися в залі для гри в м’яч. Тут вони заприсяглися, що не розійдуться, поки не підготують текст конституції країни. 9 липня 1789 р. Національні збори проголосили себе Установчими, підкресливши цим свій намір закласти підвалини нового державного ладу у Франції. Але виявилось, що депутати мають часом протилежні уявлення про майбутню конституцію, а представники другого стану взагалі виступили проти будь-яких змін. Тим часом король використовував різні методи, щоб не допустити зібрання Установчих зборів. Одного ранку взагалі виявилось, що зал їхніх зібрань зачинено на ремонт. f

Чому Національні збори змінили свою назву на Установчі збори?

Тим часом налякані безробіттям та загрозою голоду парижани збиралися на вулицях Парижа. 14 липня 1789 р. величезний натовп заволодів зброєю, до якої не мав боєприпасів. Тому він вирушив до державної тюрми-фортеці Бастилії, сподіваючись там знайти

Невідомий художник. «Взяття Бастилії», близько 1789–1791 рр.

Тема 2. Початок Французької революції кінця XVIII ст.

порох. Крім того, її вважали символом абсолютизму. Натовп людей захопив Бастилію, при цьому звільнивши нечисленних ув’язнених. Наляканий Луї XVI вирішив піти на поступки повсталим: наказав відвести війська з-під Парижа та визнав Установчі збори. 14 липня у Франції стало символом пробудження народу, піднесення патріотизму. День взяття Бастилії є національним святом Франції і досі. f

Яке свято Франція відзначає 14 липня? З якими історичними подіями пов’язане його виникнення? Цікаво знати

Під час відвідання Парижа 17 липня Луї XVI прийняв триколірну кокарду в нових національних кольорах — червоний і синій кольори герба Парижа поєднувалися з білими кольором Бурбонів. Від цієї кокарди веде свою історію сучасний прапор Франції. Цікаво знати

У 1789 р. під час революційних подій Установчі збори для охорони порядку на вулицях Парижа створили загони народної міліції. Вони мали назву Національна гвардія. Її організатором і першим командиром став маркіз Лафаєт. Гвардія мала девіз «Свобода — рівність — братерство», який згодом став уважатися гаслом всієї Французької революції.

Кокарда часів Французької революції, 1789 р. Німецький історичний музей, Берлін

Пото́му у Франції Національну гвардію неодноразово скликали, востаннє це було зроблено у 2016 році, у рамках боротьби з тероризмом. За прикладом Франції, загони Національної гвардії існують у різних країнах, у тому числі і в Україні.

Упродовж наступних двох–трьох тижнів революційна хвиля з Парижа швидко поширилася на провінції. Багато аристократів втікало за кордон, а селяни вривалися до їхніх помешкань, щоб знищити переліки повинностей та документи на привілеї своїх сеньйорів. У ніч на 4 серпня 1789 р., у «ніч чудес», Установчі збори ухвалили рішення про ліквідацію станових привілеїв першого та другого станів. Серед іншого було скасовано панщину, повинності, які мали виконувати селяни, десятину, а також привілеї міст та цехів. При ухваленні цих рішень багато з присутніх депутатів не стримували сліз розчулення. Фактично у «ніч чудес» було ліквідовано становий устрій Франції. Тим часом тривала розробка документа, який мав визначати права французьких громадян. Його проєкт запропонував герой Війни за Незалежність США маркіз де Лафаєт (1757–1834), а в подальшому його Жозеф-Дезіре Корт. допрацьовували багато інших депутатів Національних «Портрет Жильбера Лафаєта», 1834 р.

Розділ І. Європа в часи Французької революції та наполеонівських війн

зборів. У результаті вони підготували текст документа, який став відомий як Декларація прав людини і громадянина. Установчі збори ухвалили Декларацію 26 серпня 1789 р. Вона проголошувала рівність всіх громадян перед законом, недоторканність особи, свободу слова, друку і віросповідання, право на приватну власність тощо. «Люди народжуються і залишаються вільними й рівними у своїх правах», — стверджувалось у Декларації. Особливого значення ця декларація набувала для французьких жінок, які віднині мали право успадковувати майно, вести власний бізнес. Цікаво знати

Попри всі революційні зміни, продуктів у Парижі все ще бракувало. Вранці 5 жовтня 1789 р. паризькі жінки, намарне простоявши ніч у чергах за хлібом, вирушили до Версалю, вважаючи, що король може дати їм хліб. До них доєдналося майже 20 тис. національних гвардійців. У Версалі багатотисячний натовп змусив короля із сім’єю переїхати до Парижа — ближче до народу.

За допомогою додаткових джерел дізнайтеся про Олімпію де Гуж та її «Декларацію прав жінки та громадянки». Чим було зумовлене виникнення цього документа? Якою була його доля?

Поміркуйте та висловіть власні припущення, чому «ніч чудес» отримала таку назву.

3. Революція 1791–1793 рр. Період із жовтня 1789 по весну 1791-го у Франції було проведено низку суттєвих перетворень. Було введено, як уважали його творці, «раціональний» адміністративний поділ на 83 департаменти, влада в яких належала виборним радам. На відміну від часів «старого порядку», нові департаменти не мали окремих привілеїв, пов’язаних з податками чи судочинством. Створена у 1789 р. карта, що відображає «раціональний» принцип поділу на департаменти. Кожен квадрат позначає окремий департамент. У центрі кожного квадрата мав міститися адміністративний центр так, щоб за день людина могла до нього дістатися і вирішити свої справи. У дещо зміненому вигляді ця ідея була втілена у життя

Ô Чи є, на вашу думку, зображений адміністративний поділ зручним та раціональним?

Тема 2. Початок Французької революції кінця XVIII ст.

Було розпущено всі церковні ордени та монастирі, а ченці та черниці мусили повернутись до світського життя. Церковні землі були націоналізовані та перепродані приватним власникам. Держава намагалася перевести священників на державну службу, аби вони більше не підкорялися Папі Римському, але це рішення наразилося на опір як духівництва, так і самого населення. Близько половини священників відмовилося присягати державі. У ніч із 20 на 21 червня 1791 р. король Луї XVI разом з дружиною здійснив невдалу спробу втекти за кордон, але був затриманий біля міста Варен і повернений до Парижа. Ці події отримали назву Варенська криза, налаштувавши населення Франції проти короля. Париж охопили антимонархічні виступи. 17 липня 1791 р. війська Національної гвардії, очолювані Лафаєтом, розстріляли демонстрацію на Марсовому полі у Парижі, яка виступала за республіку без короля. Це стало передвісником майбутніх суперечностей між самими революціонерами. 3 вересня 1791 р. Установчі збори ухвалили першу в історії Франції Конституцію, відповідно до якої країна ставала конституційною монархією. Вища законодавча влада надавалася однопалатним Законодавчим зборам, які замінили собою Установчі збори. Виконавча влада належала коІсідор Пільс. «Руже де Ліль вперше ролю та міністрам, яких він признавиконує «Марсельєзу» вдома чав, судова — виборним суддям. Прау Дітріха, мера Страсбурга», во обирати владу та бути обраними до 1849 р. державних органів надавалося лише «активним громадянам»: старшим 25 Цікаво знати років чоловікам, які сплачували виКожен із добровольчих базначену суму податків і не працюватальйонів мав свій прапор, гімн та уніформу. Особливу ли слугами, «тому що таке становище популярність серед паринесумісне з можливістю представляти жан (а згодом — і серед усіх інтереси вільних людей». «Активних французів) здобув гімн загогромадян» у 26-мільйонній Франції ну з Марселя — «Марсельєналічувалося 4,3 млн. Отже, всі жінки за», слова й музику до якого та іноземці, а також чоловіки з невенаписав військовий інженер ликим заробітком, згідно з КонституРуже де Ліль. «Уперед, сини цією, не мали права брати участь в Вітчизни милої, мить слаполітиці. ви настає!» — співали вони. Згодом «Марсельєза» стала національним гімном Франції.

Розділ І. Європа в часи Французької революції та наполеонівських війн

Жан Дюплессі-Берто. «Штурм Тюїльрі, 10 серпня 1792», 1793 р.

Наприкінці серпня 1791 р. занепокоєні революцією у Франції, котра загрожувала монархії, імператор Священної Римської імперії та король Пруссії створили воєнний союз, який називають Першою антифранцузькою коаліцією. Законодавчі збори, бажаючи випередити можливий напад, 20 квітня 1792 р. першими оголосили війну Священній Римській імперії. Початок воєнних дій був для французів невдалим. Більшість офіцерів перейшли на бік ворога, чиї війська вторглися на територію Франції. До армії вступили тисячі добровольців, яких називали федератами. У складній ситуації, коли французи зазнавали поразок, ширилися чутки, що королева Марія-Антуанетта, яка була родом із Відня, таємно передала австрійцям воєнні плани. Це обурило народ, і в Парижі спалахнуло повстання, яке очолив орган місцевого самоуправління — Паризька комуна. 10 серпня 1792 р. Національна гвардія разом із федератами пішли на штурм королівського палацу в Тюїльрі. Це було криваве протистояння між захисниками короля та повстанцями. У ході штурму з обох сторін загинуло майже півтори тисячі осіб. Луї XVI разом із сім’єю заарештували й ув’язнили. Того ж дня, 10 серпня 1792 р., Законодавчі збори ухвалили рішення про ліквідацію монархії та скликання нового вищого органу влади — Національного конвенту, який мав створити конституцію Франції. До його складу входило 749 депутатів. Журналістика

Останню третину XVIII ст. називають часом зародження професійної журналістики. Цьому сприяла велика цікавість населення до новин, особливо політичних. Завдяки високому попиту автори та видавці газет і журналів

Вбрання санкюлота, близько 1790 р., Музей мистецтв округу Лос-Анджелес, США

Тема 2. Початок Французької революції кінця XVIII ст.

могли жити зі своєї праці. Преса дуже впливала на настрої населення. Наприклад, публіцист ЖанПоль Марат у серпні 1792 р. активно закликав читачів до розправи над ув’язненими противниками нинішньої влади, яких називали «підозрілими» та «ворогами». Так і трапилося. У вересні 1792 р., в умовах наступу на Париж військ антифранцузької коаліції, найбільш радикально налаштовані прихильники революції — Орас Верне «Битва при Вальмі», санкюлоти — почали масово вбивати 1826 р. Ця перемога показала, що ув’язнених: аристократів, ченців та свянабрана з громадян-добровольців щенників, які відмовилися присягати армія може бути боєздатною державі, а також — засуджених за кримінальні злочини. Всього жертвами таких розправ стало близько 1,5 тис. людей. Ці події увійшли в історію під назвою Вересневі вбивства.

Боротьба з силами антифранцузької коаліції спершу супроводжувалась низкою поразок, доки 20 вересня 1792 р. поблизу селища Вальмі війська французів-добровольців здобули першу перемогу над прусською армією і змусили її відступити. Цього ж дня в Парижі зібрався Національний конвент, який проголосив, що з 21 вересня 1792 р. Франція є республікою. Це започаткувало період Першої республіки в історії країни. f

Назвіть відмінності між республіканською та монархічною формами правління.

 Закріплення знань, умінь та навичок 1. Назвіть причини Французької революції кінця XVIII ст. Розподіліть їх за категоріями: політичні, соціальні, економічні, інтелектуальні. 2. Що можна вважати приводом до початку Французької революції кінця XVIII ст.? 3. Яке значення для революціонерів мало захоплення Бастилії — практичне чи символічне? Свою відповідь аргументуйте. 4. Які зміни у церковному житті Франції відбулися у ході революції кінця XVIII ст.? 5. Як було організоване державне управління відповідно до Конституції 3 вересня? 6. Кого називали «активними громадянами»? Хто належав до цієї категорії населення?

Розділ І. Європа в часи Французької революції та наполеонівських війн

7. Висловіть власні припущення, якими були причини формування Першої антифранцузької коаліції. 8. Внаслідок яких подій Франція була перетворена на конституційну монархію? Коли і за яких умов її було ліквідовано? 9. Обговоріть у малих групах або парах, як ви розумієте положення з Декларації прав людини та громадянина «Люди народжуються і залишаються вільними й рівними у своїх правах» та «Для утримання державних установ необхідні податки. Вони повинні бути розподілені рівномірно між громадянами, відповідно до їхніх доходів…». Як це змінювало соціальний устрій Франції порівняно з часами «старого порядку»? 10. Заповніть таблицю. Французька революція, 1789–1792 рр. Дата

Подія

Наслідки / значення

17 червня 1789 р. Проголошення Установчих зборів 14 липня 1789 р. «Ніч чудес» Проголошення Декларації прав людини та громадянина 3 вересня 1791 р. Ліквідація монархії; скликання Національного Конвенту Формування Першої антифранцузької коаліції У Франції започатковано період Першої республіки Проголошення Франції республікою

Тим часом в Україні 1791 р. — таємна місія Василя Капніста до прусського короля з метою організації визволення України зпід влади Російської імперії.

Тема 3. Завершення Французької революції кінця XVIII ст.

Тема 3. Завершення Французької революції кінця XVIII ст. Пригадайте:

1. Шо таке Паризька комуна? 2. З якої події ведеться відлік подій Французької революції?

1. Встановлення якобінської диктатури У суспільно-політичному житті Франції кінця XVIII ст. важливу роль відігравали «політичні клуби». Від 1789 р. в бібліотеці монастиря Святого Якова збирався «Клуб друзів конституції», тому його членів називали якобінцями. Станом на 1790 р. їх було більш ніж 150 осіб. У Законодавчих зборах якобінці розділилися на поміркованих, яких називали жирондистами (за назвою департаменту Жиронда, звідки походила більшість із них), і монтаньярів (буквально «горців», оскільки вони сиділи у верхній частині зали засідань) — радикальних республіканців, прихильників негайних і рішучих змін. Лідерами останніх були Жорж-Жак Дантон (1759–1794) і Максиміліан Робесп’єр (1758–1794). За наполяганням депутатів-монтаньярів Конвент звинуватив Луї, колишнього короля, а зараз — звичайного громадянина Франції, у державній зраді та засудив до страти. 21 січня 1793 р. йому відрубали голову, а в жовтні було страчено його дружину Марію-Антуанетту. Ці події стали причиною для зростання кількості країн-учасниць антифранцузької коаліції. Навесні 1793 р. під їхнім тиском французькі війська були змушені відступати.

Невідомий художник. «Комітет громадського порятунку», 1793–1794. В глибині зали відбувається засідання комітету, відгороджене триколірною стрічкою. Глядачі мають змогу спостерігати за ним

Розділ І. Європа в часи Французької революції та наполеонівських війн

Поразки на фронтах поєднувалися з ускладненням внутрішнього становища у Франції. Порушення господарських зв’язків викликало нестачу продуктів. Монтаньяри, яких почали називати «справжніми якобінцями», закликали розправитися з винними в погіршенні ситуації «зрадниками», тобто жирондистами, і вимагали створення сильної виконавчої влади в центрі. 31 травня — 2 червня 1793 р. в Парижі відбулося повстання, унаслідок якого монтаньяри-якобінці захопили владу та вигнали з Конвенту жирондистів. Незабаром лідерів останніх стратили. У країні встановилася якобінська диктатура. f

Поясніть, чому диктатуру депутатівмонтаньярів називають якобінською.

Диктатура (від лат. dictatura — необмежена влада) — нічим не обмежена влада особи, групи, що спирається на силу й певну державну структуру.

Функції уряду Франції став виконувати Комітет громадського порятунку з 11 осіб, очолюваний Робесп’єром. Своєю метою він уважав порятунок революції за будь-яку ціну. 24 червня 1793 р. Конвент ухвалив нову конституцію. Вона закріпила республіканську форму правління та встановила загальне виборче право. Відтепер брати участь в політиці могли всі чоловіки віком від 21 року. Однак в умовах війни якобінці вважали недоцільним запроваджувати ці зміни, тому відклали її впровадження до завершення революції. Організація влади у Франції за часів Якобінської диктатури (24 червня 1793 р. — 27 липня 1794 р.) Національний конвент вищий законодавчий і виконавчий орган влади Комітет громадського порятунку — фактичний уряд

Комітет загальної безпеки — каральний орган

Комісари — представники Конвенту в департаментах та армії

Революційний трибунал — вищий судовий орган

Революційний календар

Якобінці вважали проголошення Франції республікою початком нової ери й запровадили нове літочислення за роками республіки. Роки позначалися римськими цифрами: 1789—1791 рр. — І, ІІ, ІІІ роки Свободи, 1792 р. — І рік Республіки, 1793 р. — ІІ рік Республіки і т. д. Якщо потрібно було назвати дату події, яка відбулася до цього, то казали «такато дата за арабським стилем». Нова ера починалася 22 вересня 1792 р. і поділялася на 12 місяців із 30 днів, назви яких відповідали явищам природи та сільськогосподарським роботам. Осінні місяці — вандем’єр («виноградний»), брюмер («туманний»), фрімер («морозний»); зимові — нівоз («сніговий»), плювіоз («дощовий»), вантоз («віт ряний»); весняні — жерміналь («проростаючий»), флореаль («квітучий»),

Тема 3. Завершення Французької революції кінця XVIII ст.

преріаль («лучний»); літні — мессідор («жнивний»), термідор («спекотний»), фрюктідор («родючий»). Днем відпочинку був кожний десятий день. Існувало п’ять святкових днів — Генія, Праці, Подвигів, Нагород та Суспільної думки, а релігійні свята скасовувалися. Революційний календар діяв у Франції до 1 січня 1806 р.

Максиміліан Робесп’єр (1758–1794) та Жорж Дантон (1759–1794) Робесп’єр — член клубу якобінців — прийшов до влади у віці 35 років як очільник Комітету громадського порятунку, який фактично керував країною. Фанатичний прихильник ідей ЖанаЖака Руссо, він вірив, що революція завершиться лише тоді, коли буде збудовано цілковито нове суспільство. Робесп’єра називали непідкупним, його не цікавили ані почесті, ані влада як така — лише досягнення вищої її мети. Він був фанатично переконаний, що лише терор може врятувати революцію і захистити Францію від зовнішнього вторгнення. Його суттю були не страти як такі, а щоб у такий спосіб залякати «ворогів революції». З часом запроваджений ним терор проти «ворогів революції» перетворився на терор проти колишніх поплічників та політичних суперників. Він стратив і Дантона — чи не найголовнішого свого соратника. До початку революції ЖоржЖак Дантон був адвокатом, а завдяки своєму ораторському таланту став поНевідомий художник. пулярним серед революціонерів. Про своє спотворене «Портрет Жоржа віспою обличчя казав, що воно «суворе, як сама реДантона, оратора волюція». У 1793 р. він прийшов до влади разом з інта політика», шими якобінцями, зокрема Робесп’єром. Дантон був близько 1790 р. одним із творців революційних трибуналів — органів, які засуджували до страти тисячі людей, і за допомогою яких якобінці здійснювали свій терор. Дантона і його прихильників, які виступали за обмежений терор, вважали «поблажливими» та попереджали про те, що його можуть стратити і пропонували покинути країну. Дантон відповів, що «не можна забрати батьківщину на своїх підошвах». Проте офіційним приводом для його страти стала його участь у фінансових махінаціях та корупції, чого не міг стерпіти «непідкупний» Робесп’єр. Перед стратою Дантон вигукнув «Максиміліане, я чекаю на тебе, ти підеш за мною!». Так і сталося — Робесп’єр потрапив на гільйотину Невідомий художник. «Максиміліан в тому ж таки 1794 р. Робесп’єр», близько • Які методи обрав Робесп’єр для побудови нового 1790 р. суспільства?

Розділ І. Європа в часи Французької революції та наполеонівських війн

Жак-Луї Давід. «Смерть Марата», 1793 р. Це полотно не відображає точних обставин смерті Жана-Поля Марата, але є однією з найвідоміших картин, присвячених Французькій революції

Ô Хто такий ЖанПоль Марат? Ô Які історичні наслідки мала зображена подія?

Невідомий художник. «Страта Марії-Антуанетти», близько 1793 р. Марію-Антуанетту, як і Луї XVI, Дантона, Робесп’єра та тисячі інших жертв, було страчено за допомогою гільйотини — пристрою з падаючим лезом, який, як тоді вважали, забезпечував «гуманну страту». Цей вид страти у Франції проіснував до ХХ ст.

Якобінці запровадили загальну військову повинність для всіх неодружених молодих чоловіків. Це дозволило збільшити кількість солдатів до 750 тис. осіб. Армія стала мотивованою і дисциплінованою. Завдяки реорганізації вона перейшла в наступ і вже восени 1793 р. звільнила всю захоплену територію Франції та стала воювати за її межами. У липні 1793 р. Шарлотта Корде, яка теж виступала проти «старого порядку», але вважала, що нинішні правителі зрадили ідеалам революції, вбила одного з лідерів якобінців Марата. Це стало приводом для активізації терору проти «ворогів революції». 17 вересня 1793 р. було схвалено Декрет про «підозрілих», за яким можна було заарештовувати всіх, кого вважали прихильниками тиранії. Згідно з Декретом «підозрілим» можна було вважати кожного, хто підтримував повстання проти революції, мав зв’язки за кордоном та серед колишньої аристократії. Громадяни були зобов’язані носити триколірну кокарду та особливий головний убір — фригійський ковпак, інакше їх могли звинуватити як «підозрілих». Комісари, що роз’їхалися всією країною, мали право проводити обшуки та арешти «підозрілих». Водночас комісари ревно слідкували, щоб по всій країні вистачало хліба. f Кого якобінці вважали «підозрілим»? У чому «підозрювали» таких осіб?

У цей період було заарештовано до 500 тис. осіб (2% населення тогочасної Франції), а страчено — до 40 тис. Ворогами революції було оголошено

Тема 3. Завершення Французької революції кінця XVIII ст.

і страчено не лише аристократів, зокрема колишню королеву Марію-Антуанетту, прибічників монархії, а й жирондистів. Серед інших жертв терору став і видатний учений Антуан Лавуазьє. Згодом було скарано й одного з організаторів терору і близького друга Робесп’єра — Жоржа-Жака Дантона. За переказами, перед стратою він сказав: «Революція... пожирає власних дітей». f

Як ви розумієте останню фразу Дантона?

Терор — політика залякування, придушення політичних противників насильницькими методами. Використовується як засіб досягнення будь якої мети.

Для того щоб зменшити невдоволення населення й заодно зміцнити свою владу, Конвент ухвалив Декрет про «загальний максимум», яким обмежив ціни на зерно, борошно, сіль, мило — всього 39 найменувань товарів й одночасно підвищив заробітну плату робітникам. Було запроваджено пенсії для скалічених на виробництві робітників, вдів та сиріт. Якобінці спробували створити нову релігію — культ Розуму і Вищої істоти, які мали замінити християнство та сприяти розвиткові патріотичних почуттів. Однак ці наміри повністю провалилися. Цікаво знати

Не вся Франція сприйняла страту короля і перетворення її на республіку як належне. Численні, проте відносно невеликі виступи селян відбувалися, починаючи ще з 1789 р. У 1793 р. мешканці міста Ліон скинули якобінську адміністрацію, за що Конвент негайно оголосив їх «ворогами революції» і видав декрет, згідно з яким Ліон має бути зруйновано. Два місяці тривала облога міста, а коли війська увірвалися до нього, тисячі людей було вбито та страчено. Наймасовішим стало повстання у регіоні Вандея, що спалахнуло 1793 р. і було настільки масштабним, що для його придушення використали армію, вна слідок чого деякі регіони Вандеї втратили від 25 до 35% населення. Страти повсталих у Вандеї були дуже жорстокими. Вандейське повстання завершилося у 1796 р. завдяки домовленостям з Директорією.

Поль-Еміль Бутін’ї. «Рояліст Анрі де Ларошжаклен в битві при Шолі», ХІХ ст. Битва при Шолі — одна з битв Вандейського повстання, у ході якої повсталі зазнали поразки

Розділ І. Європа в часи Французької революції та наполеонівських війн

2. Термідор 27 липня 1794 р. (9 термідора ІІІ року Республіки) у Конвенті проти влади Робесп’єра об’єдналися його противники, які виступали проти терору. Робесп’єра та його прибічників заарештували в Конвенті, а наступного дня стратили. Внаслідок термідоріанського перевороту, як називають цю подію, режим якобінської диктатури у Франції було ліквідовано. Організація влади у Франції за часів термідоріанського режиму (26 жовтня 1795 р. — 9 листопада 1799 р.) Директорія Виконавча влада (виконавча колегія з п’яти осіб віком понад 40 років) Законодавчий корпус Обирався громадянами, які мали майно (750 депутатів, обраних на три роки до двох палат) Рада старійшин Ухвалювала або відхиляла закони, які пропонувала Рада п’ятисот; обирала Директорію з кандидатів Ради п’ятисот (верхня палата — 250 депутатів віком понад 40 років)

Рада п’ятисот Пропонувала закони, складала списки кандидатів у Директорію (нижня палата — 500 депутатів віком понад 30 років)

Пригадайте, де вже при вивченні курсу історії вам траплялися подібні назви державних органів.

У своїй політиці термідоріанці не намагалися відновити дореволюційний «старий порядок». Вони відмовлялися від якобінських ідей перебудови суспільства та прагнули захистити інтереси поміркованих верств нової знаті, яка сформувалася у Франції за роки революції. Внаслідок Революції багато буржуа змогли розбагатіти, скупивши землі, конфісковані у аристократів та Церкви, а завдяки ліквідації цехового устрою зуміли без зайвих перешкод відкрити мануфактурне виробництво. Саме ці люди тепер прийшли до влади. Термідоріанці виступали за республіканську форму правління, недоторканність приватної власності та свободу підприємництва. Термідоріанці, прагнучи здобути популярність серед народу, скасували Декрет про «підозрілих», почали віддавати під суд якобінців, винних у розгортанні терору, засудженим ними було оголошено масову амністію. Також було ліквідовано Паризьку комуну (орган самоуправління Парижа), що підтримувала Робесп’єра, а її членів — страчено.

Тема 3. Завершення Французької революції кінця XVIII ст.

У грудні 1794 р. термідоріанський Конвент скасував систему загального максимуму, що спричинило зростання цін на продукти в кілька разів. Навесні 1795 р. в Парижі відбулися два повстання санкюлотів, що проходили під гаслом «Хліба і Конституції 1793 р.!», але цього разу населення їх не підтримало, тож ці виступи були швидко придушені, а більш ніж 700 їхніх учасників стратили. 22 серпня 1795 р. Конвент ухвалив Авраам Жирарде. «Урядові війська під керівництвом Наполеона нову Конституцію ІІІ року Республіки. стріляють у повстанців біля Вона зберігала республіканський устрій, церкви Святого Роха, але скасовувала загальне виборче право, 5 жовтня 1795», 1795 р. відновлюючи систему виборів, як у 1791 р. 5 жовтня 1795 р., скориставшись тим, що після проведення виборів ще не було оголошено офіційну владу, прихильники монархії підняли повстання в Парижі, яке придушив артилерією генерал Наполеон Бонапарт, убивши таким чином близько 400 осіб. Це було останнє повстання у Парижі протягом Французької революції. Вибори за Конституцією 1795 р. оголосили проведеними, тож Конвент припинив свою діяльність і передав владу новим органам влади: Законодавчому корпусу та Директорії — комітету з п’яти директорів. Головну роль у Директорії відігравав Поль Баррас (1755–1829). П’єр-Мішель Алікс. «Поль Баррас у За правління Директорії розпочато створення мепарадному вбранні режі закладів загальної освіти, а також політехнічних директора», шкіл. Також було проголошено свободу віросповіданкін. XVIII ст. ня та відділення Церкви від держави. 3. Війни Директорії У період Директорії Франція здобула вирішальну перемогу над І-ю антифранцузькою коаліцією. Війна з її боку в цей період набула загарбницького характеру. На захоплених землях французи проголошували так звані «сестринські республіки», де влада і суспільство мали бути організовані так само, як і у Франції. Першою з них стала Батавська республіка, створена у 1794 р. на території Нідерландів. Насправді ці республіки перебували під сильним впливом Франції, крім того, з них вивозилися до Парижа історичні та мистецькі цінності. f

На території якої держави було створено Батавську республіку?

Розділ І. Європа в часи Французької революції та наполеонівських війн Цікаво знати

Французька армія, якою мав командувати Наполеон в Італії, не мала належного спорядження та постачання, щоб прогодуватися, солдати нерідко вдавалися і до грабіжництва. Новий командувач зумів навести відносний порядок, а також пообіцяв солдатам рушити до багатих італійських земель. Для мобільності війська Наполеона не мали обозу, а харчувалися зібраним у місцевого населення.

Навесні 1796 р. Директорія, плануючи воєнні дії проти Австрійської імперії, зосередила основний удар у німецьких землях, а для того, щоб відволікти противника, до австрійських володінь у Північній Італії направила невеликі сили на чолі з Наполеоном Бонапартом (1769–1821). Проте французька армія на півночі не змогла досягти успіху, тоді як війська під командуванням Наполеона здобули цілу низку вражаючих перемог — при Лоді, Акролі, Ріволі тощо. Вони дали змогу у 1797 р. укласти вигідний для Франції мир у Кампо-Форміо, за яким Австрійська імперія віддавала їй території сучасної Бельгії, лівий берег Рейну та Іонійські острови, а також визнавала існування Цизальпійської республіки — держави, створеної Наполеоном на завойованих ним землях Північної Італії. Внаслідок укладення цього миру Перша антифранцузька коаліція розпалася, і головним противником революційної Франції стала Велика Британія. Щоб перемогти Велику Британію, Бонапарт обрав спосіб завдання непрямих ударів, тому він допомагав Ірландії та висадився в 1799 р. у Єгипті, щоб відрізати англійцям шлях до їхньої колонії Індії, а можливо, згодом завоювати і її. Директорія, побоюючись його популярності серед народу, яку принесли йому попередні перемоги, була рада відправити Наполеона подалі з Парижа. Так розпочалася Єгипетська кампанія (1798–1801 рр.), Орас Верне. «Генерал Бонапарт та його війська переходять Аркольський міст», 1826 р. Наполеон, підхопивши прапор, сам повів армію на міст. У ході цієї битви французька армія здобула перемогу над австрійськими військами. Сама битва відбулася біля селища Арколь поблизу Верони у ході Італійської кампанії (1796–1797 рр.)

f Про що свідчить той факт, що французькі війська воювали за межами своєї країни?

Тема 3. Завершення Французької революції кінця XVIII ст.

Луї-Франсуа Лежен «Битва біля пірамід», 1808 р. Лежен був не лише художником, а й військовим, який брав участь у практично всіх військових кампаніях Бонапарта

f Спираючись на назву картини та на зображене на ній, визначте, у ході якої з кампаній Наполеона відбулася ця битва. ЄВРОПА В ПЕРІОД НАПОЛЕОНІВСЬКИХ ВІЙН. 1794–1815 рр.

Розділ І. Європа в часи Французької революції та наполеонівських війн

у ході якої французьке військо захопило Єгипет та Сирію. В експедицію, крім 38 тис. солдатів, Бонапарт взяв із собою вчених, художників та інженерів, які мали досліджувати спадок Стародавнього Єгипту. Тим часом ескадра англійського адмірала Гораціо Нельсона знищила французький флот в Абукірській бухті (1–2 серпня 1798 р.) поблизу Александрії, чим відрізала військо Наполеона від Франції. Французьке військо протрималося у Єгипті до 1801 р., поки їх не витіснили англійці. В цей час у Парижі готувалася змова проти Директорії, яку її учасники розраховували використати для захоплення влади. Дізнавшись про ситуацію на батьківщині, Наполеон залишив армію в Єгипті, а сам повернувся до Франції. 9 листопада 1799 р. (18 брюмера за революційним календарем) у столиці відбувся державний переворот. Оточивши залу засідань військами, Бонапарт примусив Законодавчий корпус затвердити рішення про розпуск Директорії та передачу влади трьом консулам — Сійєсу, РожеДюко та Бонапарту. f

До кого перейшла влада у Франції внаслідок перевороту 18 брюмера?

 Закріплення знань, умінь та навичок 1. Внаслідок яких подій якобінці прийшли до влади? Хто вважається їхнім лідером? 2. Охарактеризуйте правління Якобінської диктатури. Як ви вважаєте, чому цей етап Французької революції отримав таку назву? 3. Чим якобінці виправдовували розгорнутий ними терор? 4. Коли було прийнято Декрет про «загальний максимум»? З якою метою? Коли його було скасовано? Які це мало наслідки? 5. Кому за Конституцією 1795 р. належала вища виконавча влада у Франції? 6. Вкажіть напрямки війн, які вела Директорія. Якою була доля завойованих нею земель? Хто здійснював ці завоювання? 7. Об’єднайтеся у малі групи. Складіть перелік ключових понять та термінів, які допоможуть охарактеризувати Французьку революцію кінця XVIII ст. Свій вибір обґрунтуйте. 8. До початку революції мешканці Франції вважалися підданими її короля, у її ході вони стали називатися громадянами. Як ви розумієте різницю між цими поняттями? На якому етапі революції, на вашу думку, відбулася ця зміна? 9. Підготуйте есе на тему «Права людини і громадянина в якобінській Франції». 10. Завершіть подану таблицю.

Тема 3. Завершення Французької революції кінця XVIII ст.

Періодизація Французької революції кінця XVIII ст. Етап

І Етап

ІІ Етап

ІІІ Етап

ІV Етап

Дата 20 червня 1789 р. — 10 серпня 1792 р.

10 серпня 1792 р. — 2 червня 1793 р.

2 червня 1793 р. — 27 липня 1794 р.

27 липня 1794 р. — 9 листопада 1799 р.

Період

Основні події

Характеристика

Початок революції

14 липня 1789 р. — штурм Бастилії, що знаменує початок революції

Головний орган влади — Установчі збори. Введено загальне виборче право. Створено добровольчу армію

Повалення монархії та встановлення республіки

10 серпня 1792 р. — Законодавчі збори ухвалюють рішення про ліквідацію монархії Головний орган влади — Конвент. Створено Конституцію 1793 р., введення якої відкладено до завершення Революції. Впровадження загальної військової повинності

Якобінська диктатура

Термідоріанський режим

9 листопада 1799 р. — переворот 18 брюмера

Тим часом в Україні 1798 р. — видання у Петербурзі трьох частин «Енеїди» Івана Котляревського.

Розділ І. Європа в часи Французької революції та наполеонівських війн

Тема 4. Консульство та імперія Наполеона Бонапарта Пригадайте:

1. Кого називали федератами? 2. За яких умов Наполеон Бонапарт прийшов до влади у Франції?

1. Встановлення влади Наполеона Постать в історії Наполеон Бонапарт (1769–1821) походив з острова Корсика. Він був сином бідного корсиканського дворянина — таких людей у Франції називали «селяни з гербом». Проте його дворянське походження дозволило йому навчатися у престижній артилерійській школі. Здобувши військову освіту, він розпочав службу у французькій армії підпоручиком (молодший офіцерський чин), не маючи перспектив для успішної кар’єри. Можливість піднятися вгору йому дали революційні війни й допомога брата Максиміліана Робесп’єра. Жак-Луї Давід. Після приходу до влади термідоріанців його усунули «Наполеон, що від служби за зв’язки з якобінцями. Однак кар’єра перетинає перевал Сен-Бернар, Бонапарта відновилася, коли серед загальної розгуб 20 травня 1800», леності він допоміг термідоріанцям придушити бунт 1802 р. роялістів 1795 р. в Парижі. Вдячна Директорія призначила його командувачем гарнізону Парижа, а згодом — італійської армії. Тоді йому було 28 років. Блискучий злет Наполеона Бонапарта від підпоручика до імператора перетворив його на кумира та взірець для наслідування. Те, що Наполеон звертав увагу не на походження, а на здібності, привабило до нього чимало талановитих людей. Такі генерали Наполеона, як Мішель Ней (1769– 1815) та Йоахім Мюрат (1767–1815) відіграли важливу роль у його успішних завоюваннях. Тактика ведення війни Наполеона дуже відрізнялася від методів, якими генерали послуговувалися раніше, що значною мірою забезпечувало йому перемоги. Він надавав перевагу швидким непрямим ударам, а свою армію розділив на автономні корпуси, командувачі яких мали повну свободу дій. Бонапарт докорінно змінив застосування артилерії на полі бою: він розміщував її не перед військами, як було раніше, а позаду них, стріляючи над головами своїх солдатів. У такий спосіб артилерія могла безкарно наносити втрати живій силі противника та прикривати відхід своїх військ.

Тема 4. Консульство та імперія Наполеона Бонапарта

Після перевороту 18 брюмера вся влада у Франції фактично опинилася в руках однієї людини — першого консула Наполеона Бонапарта. 25 грудня 1799 р. вводилася в дію нова Конституція, за якою Наполеон на 10 років проголошувався першим консулом та отримував всю повноту виконавчої влади в країні. Законодавча влада поділялася між Державною радою, Трибунатом, Законодавчими зборами і Сенатом. Вводилася складна багатоступенева система виборів. Систему місцевого управління було реорганізовано — департаменти очолили префекти, а міста — мери, які призначалися з Парижа. Таким чином, регіони Франції втратили самоуправління, яке мали раніше. Прийшовши до влади, Наполеон Бонапарт взявся до перетворення країни. Завдяки рішучим діям він добився фінансової стабільності. Це зумовило економічне піднесення. Усі суперечки між підприємцями та робітниками мала розв’язувати поліція, підприємцям заборонили знижувати заробітну плату робітникам. Наполеон спочатку дозволив повернутися більшості емігрантів. Соціальній злагоді сприяла також укладена 15 липня 1801 р. угода — конкордат — із Папою Римським, згідно з яким католицтво проголошувалося релігією більшості французів, а перший консул здобував право призначати єпископів, яких потім затверджував Папа Римський. У серпні 1804 р. було ухвалено «Цивільний кодекс», який часто називають «Кодексом Наполеона». У ньому закріплювався принцип рівності всіх громадян перед законом, недоторканності приватної власності, свободи приватного підприємництва. Питання шлюбу та сім’ї були виведені з відання Церкви, було дозволено розлучення, проте цей кодекс передбачав владу чоловіка над жінкою та дітьми. «Кодекс Наполеона» став першою збіркою законів, яка поширювалась на всю територію Франції. f

Що таке конкордат? З ким і для чого Наполеон уклав конкордат?

У лютому–березні 1804 р. було викрито велику змову прибічників відновлення монархії Бурбонів у Франції. Скориставшись цим, у країні розгорнули кампанію за проголошення Наполеона імператором, оскільки вважали, що лише він зможе зберегти здобутки революції. 2 грудня 1804 р. Бонапарт коронувався як імператор французів Наполеон І. Від цієї події в історії Франції ведеться відлік періоду Першої імперії. f

Чому, на вашу думку, Наполеон не самовільно проголосив себе спочатку довічним консулом, а потім — імператором, а проводив всенародне голосування?

Розділ І. Європа в часи Французької революції та наполеонівських війн Жак-Луї Давід. «Коронація Наполеона», 1805–1808. Фрагмент. Наполеон запросив на церемонію Папу Римського, проте, всупереч звичаю, імператорську корону надягнув на себе сам, що мало символізувати незалежність його влади від позиції Церкви. Потім він коронував свою дружину Жозефіну Богарне

Ô Яка подія зображена на картині? Де перебуває Наполеон? Що він тримає в руках і з якою метою? Аргументуйте свою відповідь.

КАРТА «ЄВРОПА У 1811 р.»

Тема 4. Консульство та імперія Наполеона Бонапарта

2. Війни Наполеона Одним із головних суперників Франції Наполеона стала Велика Британія. Вона мала недостатньо сухопутних військ, щоб прямо воювати з ним, проте володіла могутнім флотом. У 1805 р. у Трафальгарській битві британці перемогли французько-іспанський флот, який мав забезпечити висадку французьких військ в Англії. Тому у 1806 р. Наполеон спробував вдатися до блокади: Франція та підконтрольні їй європейські країни мали розірвати з Великою Британією економічні зв’язки. Цю політику було названо континентальна блокада. Вона не дозволяла англійцям купувати сировину та продавати свої товари на європейському континенті, що завдало шкоди її економіці. У 1805 р. армія Наполеона здобула перемогу над австрійцями у битві під Ульмом. Це відкрило їй шлях до столиці Австрії — Відня. 2 грудня 1805 р. відбулася битва під Аустерліцом, де зустрілися сили Наполеона І, російського імператора Олександра І та австрійського імператора Франца ІІ. Тому цю битву називають «битвою трьох імператорів». У ній французи здобули перемогу над набагато більш численними військами ворога. У її результаті було укладено Пресбурзький мир, за яким Австрія втрачала на користь Франції володіння в Італії, на узбережжі Адріатичного моря, в німецьких землях та мала сплатити контрибуцію в розмірі 85 млн франків. Також у 1806 р. було скасовано Священну Римську імперію, а замість неї утворено Рейнський союз. Австрійська імперія, Нік Гіндро. «Втрати після битви яка була проголошена у 1804 р. у відпопід Аустерліцом», 2016 р. відь на створення Французької імперії, Ця картина символічно зображає у 1806 р. стала окремою державою. втрати Австрії внаслідок У війну проти Франції також вступи- програної битви. Схилений чоловік тримає стяг у кольорах династії ла Пруссія, чий правитель сподівався самостійно перемогти французів, проте її Габсбургів, яка на той час правила Австрією сили також були розгромлені у битві під

Лемюель Френсіс Еббот. «Портрет Гораціо, лорда Нельсона», 1799 р. Лорд Нельсон, видатний стратег та полководець, командував британським флотом у Трафальгарській битві, у ній і був вбитий французьким снайпером. У численних баталіях він утратив праву руку та мало не позбувся ока

Розділ І. Європа в часи Французької революції та наполеонівських війн

Єною 14 жовтня 1806 р. Наполеон з тріумфом в’їхав до Берліна — столиці Пруссії. 14 червня 1807 р. російське військо зазнало поразки у битві під Фрідландом — у результаті між Францією та Російською імперією було укладено Тільзитський мир, за яким Російська імперія мала визнавати всі французькі завоювання та приєднатися до континентальної блокади. Також створювалося Варшавське герцогство — залежна від Франції держава на тих землях, які відійшли до Пруссії за ІІ та ІІІ поділами Речі Посполитої. f

У результаті яких подій Священна Римська імперія припинила існування? Яка держава постала на її територіях?

3. Криза та падіння Першої імперії У перші роки правління Наполеона підтримувала більшість французів. Пожвавлення в економіці сприяло зростанню заробітної плати. Наполеона вважали рятівником вітчизни, воєнні перемоги викликали національне піднесення та почуття гордості. Проте поступово французи втомилися від тривалих війн. Нові мобілізації чоловіків віком від 18 до 25 років все частіше викликали невдоволення. На територіях, що увійшли до складу імперії Наполеона або залежних від неї «сестринських республіках» скасовувалися феодальні повинності та станові привілеї, затверджувалася рівність громадян перед законом, запроваджувався «Кодекс Наполеона», церковні землі передавалися у власність держави тощо. Шлях Великої армії Наполеона супроводжувався пограбуваннями та реквізиціями. Щоб армія рухалася швидше, він відмовився від обозу та організованих польових кухонь — солдати самі шукали собі харчування. Важким тягарем ставали контрибуції та необхідність постачати десятки тисяч солдатів до його армії. Поступово почали ускладнюватися відносини імперії із завойованими країнами. Наполеон проголосив себе «імператором французів», в його імперії французька нація ставилася на перше Франсиско Гоя. «Третє травня 1808 місце, що закономірно викликало нев Мадриді», 1814 р. 2 травня 1808 р. вдоволення і стало причиною зростану Мадриді було придушено виступ ня патріотичних почуттів і зародженпроти французької окупації. Страти ня національно-визвольних рухів, повсталих тривали всю ніч. Для спрямованих проти французького іспанців страчені повстанці стали панування. Так, в Італії в 1807 р. символом героїзму та патріотизму

Тема 4. Консульство та імперія Наполеона Бонапарта

виникло таємне товариство карбонаріїв, метою якого була підготовка повстання для звільнення країни. У Пруссії з’явилося таємне товариство «Тугенбунд», що виступало за об’єднання країни та ліквідацію залежності від Наполеона. В Іспанії після вторгнення туди наполеонівської армії спалахнула герілья — партизанська війна проти французької влади. Наполеон направив до Іспанії Альбрехт Адам. 300-тисячну армію, але так і не зміг «Наполеон в палаючій Москві», 1841 р. придушити герілью. Однак Наполеон, імовірно, не помічав цього. Прагнучи силою примусити Російську імперію до виконання Тільзитського миру та дотримання континентальної блокади, умови якої вона демонстративно порушувала, у 1812 р. він повів свою армію на схід. 14 вересня того ж року французькі війська увійшли у Москву. Проте ця війна виявилась надто виснажливою, французи були змушені відступити, а французька армія виявилась не готовою до війни на таких великих територіях, солдати страждали від голоду, холоду та хвороб. Усвідомлюючи безперспективність подальшої кампанії, Наполеон був змушений відступити, втративши свою Велику армію. Повернувшись до Парижа, імператор став збирати нову армію. Цього разу його противниками були Російська та Австрійська імперії, Іспанія, Англія та інші європейські держави. Восени 1813 р. вони зібрали майже мільйонне військо, якому Наполеон міг протиставити лише 500-тисячну армію, більшість якої складали щойно мобілізовані юнаки. 16–19 жовтня 1813 р. під Лейпцигом відбулася «битва народів», як її назвали сучасники. Теперішні історики вважають її найбільшою європейською битвою до початку Першої світової війни (1914–1918 рр.). Наполеон зазнав поразки та відступив на територію Франції. Він відхилив пропозицію укласти мир і відмовитиЗведений до 100-ліття ся від завоювань Франції після 1792 р. У відпо- «битви народів» монумент. Лейпциг, Німеччина. відь на це Велика Британія, Російська імперія, Вважається найбільшим Австрія та Пруссія домовилися продовжувати пам’ятником Європи війну з Наполеоном.

Розділ І. Європа в часи Французької революції та наполеонівських війн

Узимку 1814 р. російсько-австрійсько-прусські війська вийшли до кордонів Франції. 30–31 березня 1814 р. відбулася битва за Париж, захисники якого були змушені капітулювати. До французької столиці вступили війська союзників. 6 квітня 1814 р. Наполеон за себе та всіх своїх нащадків зрікся престолу. Його було заслано на невеликий острів Ельба поблизу берегів Італії. Кордони Франції мали повернутися до стану 1792 р. Реставрація (політична) — відновлення попереднього суспільнополітичного устрою.

Переможці разом зі старою французькою аристократією провели у Франції політичну реставрацію монархії Бурбонів. Королем Франції було проголошено Луї XVIII (1814–1824 рр.) — 59-річного брата Луї XVI. Державним прапором замість синьо-біло-червоного триколора, що виник у роки революції, знову став білий прапор із лілеями Бурбонів. Союзники підтримували відновлення в країні дореволюційних порядків, але зобов’язали Луї XVIII дати народу конституцію. Усі посади в державі отримали прихильники Бурбонів. З армії було звільнено 20 тис. офіцерів, які служили за Наполеона. Поліпшення відносин із Великою Британією призвело до повернення на ринки Франції англійських товарів, що негативно вплинуло на місцевих виробників. Це викликало невдоволення у французів, у країні почала зростати прихильність до колишнього імператора Наполеона. f

Як змінилося життя у Франції після того, як у 1814 р. Наполеон зрікся престолу?

Орас Верне. «Захисники укріплень Кліші», 1820 р. Фрагмент. Полотно присвячене обороні Парижа 30 березня 1814 р.

Ô Кого можна побачити на поданому фрагменті картини? Яку сторону війни висвітлює це зображення?

Тема 4. Консульство та імперія Наполеона Бонапарта

4. Початок роботи Віденського конгресу. «Сто днів» Наполеона. 1 листопада 1814 р. у Відні розпочався конгрес, на якому мали бути визначені принципи подальшого облаштування Європи. На нього були запрошені представники багатьох європейських держав, але ухвалювали рішення лише чотири з них: Велика Британія, Австрія, Росія та Пруссія. Франція, як переможена сторона, такого права не мала. Віденський конгрес

Віденський конгрес тривав з 1 листопада 1814 р. по 9 червня 1815 р. До австрійської столиці з’їхалися більш ніж двісті дипломатів майже з усіх країн континенту, імператори, королі та принци у супроводі придворних, радників та шпигунів — за традиціями часів «старого порядку». Протягом цих місяців приймаюча сторона організувала для гостей численні розваги: бали, прийоми, огляди військ, прогулянки та катання на санях, концерти, на яких диригував сам Бетховен. Тому це зібрання сучасники назвали «танцюючий конгрес».

У цей час Наполеон уважно стежив за подіями у Франції. Упевнившись, що французи не підтримують Бурбонів, він вирішив спробувати повернути владу. 1 березня 1815 р. Наполеон із 1600 солдатами висадився на узбережжі Жуанвільської затоки й рушив на Париж, закликаючи приєднуватися до армії всіх, хто його підтримує. Французи вітали Наполеона як визволителя. На його бік переходили війська, які спрямовував проти нього Луї XVIII. Надвечір 21 березня 1815 р. парижани внесли імператора на руках до палацу Тюїльрі. Так розпочалися «сто днів» — період повернення до влади Наполеона (20 березня — 22 червня 1815 р.). Перед небезпекою відновлення імперії Наполеона його противники у Відні забули про розбіжності в поглядах і знову об’єдналися. Для боротьби з імператором вони створили чергову коаліцію, найчисленнішу за кількістю країн-учасниць. У той час коли Наполеон зібрав 120-тисячну армію, сили його противників налічували 850 тис. солдатів. 18 червня 1815 р. поблизу

Фелікс Еммануель Анрі Філіпото. «Битва при Ватерлоо: британці стримують натиск французьких кірасирів», 1874 р.

Розділ І. Європа в часи Французької революції та наполеонівських війн

селища Ватерлоо в Бельгії англо-прусська армія завдала поразки армії Наполеона. Після цього 22 червня 1815 р. він удруге зрікся престолу. Наполеон здався в полон англійцям і був засланий ними на невеликий острів Святої Єлени в Атлантичному океані. Перебуваючи під постійною охороною 3 тис. солдатів, 5 травня 1821 р. там він і помер. f

З якою метою було скликано Віденський конгрес?

4. Підсумки Віденського конгресу. Утворення Священного союзу 9 червня 1815 р. відбулося підписання заключного акта Віденського конгресу, у якому були викладені його основні рішення. Франція поверталася до кордонів 1792 р. без втрати власних територій і сплачувала переможцям 700 млн франків контрибуції. У Франції, Іспанії та Неаполітанському королівстві відновлювалася влада династії Бурбонів. Велика Британія закріпила за собою частину колишніх французьких і голландських колоній. За її ж наполягання союзникам було передано весь французький військовий флот. Російська імперія отримала території Варшавського герцогства та зберегла приєднані раніше Фінляндію та Бессарабію. Вона повертала Австрії Тернопільщину, подаровану їй Наполеоном у 1809 р., а від австрійського імператора отримувала інші українські землі — Холмщину та Підляшшя. Зберігалася політична роздробленість Італії, Томас Лоуренс. «Портрет Клемента фон Меттерніха», 1815 р. Меттерніх головував на Віденському конгресі, а також представляв Австрію. Крім того, він виступив як організатор «Священного союзу» Джордж Доу. «Портрет Олександра І», 1826 р. Російський імператор Олександр І, який брав активну участь у антинаполеонівських коаліціях, уважав себе гарантом європейської безпеки П’єр-Поль Прюдон. «Портрет Шарля Моріса де Талейран-Перігора», 1807 р. Талейран був вправним французьким дипломатом, який зумів на Віденському конгресі відстояти французькі інтереси, зокрема, Франція зберігала кордони 1792 р. та не мала сплачувати репарацій

Тема 4. Консульство та імперія Наполеона Бонапарта

Європа після Віденського конгресу

Ô Які держави збільшили свої володіння за наслідками Віденського конгресу? Ô Чиїм коштом відбулося це територіальне збільшення?

Пруссія отримувала нові території. До Голландії приєднувалися Бельгія та Люксембург, до Швеції — Норвегія, до Данії — Шлезвіг і Гольштейн. Великі зміни чекали на німецькі землі. Священну Римську імперію було ліквідовано, замість неї сформували Німецький союз, що був конфедерацією із 38 німецьких держав, у тому числі Прусського королівства та Австрійської імперії. Очолював його австрійський імператор, а основним органом влади був Союзний сейм. Створювалася Швейцарська конфедерація з 19 кантонів, яка отримувала стратегічно важливі для війн в Європі альпійські перевали та проголосила вічний нейтралітет: її територією не могли пересуватися іноземні війська, а сама Швейцарія не мала права вступати до військово-політичних союзів. Творці цієї ідеї намагались убезпечити Європу від внутрішніх війн. Також Віденський конгрес засудив работоргівлю. Європейський концерт

З Віденським конгресом пов’язане поняття «європейського концерту» — політичної організації Європи, заснованій на провідній ролі п’яти великих держав: Великої Британії, Пруссії, Австрії, Росії та Франції, які регулярно збираються на конгреси для спільного вирішення політичних питань.

Налякані революційними подіями у Франції, тим, що тут було скасовано саму монархію як таку та докорінно змінено суспільно-політичний устрій (народ є джерелом влади, загальна рівність громадян перед законом), а також непересічними здібностями та успіхами Наполеона Бонапарта, монархи Австрії, Пруссії за пропозицією російського імператора Олександра І у 1815 р. в Парижі підписали акт про створення «Священного союзу». Пізніше до нього приєдналися Франція та більшість європейських держав.

Розділ І. Європа в часи Французької революції та наполеонівських війн

Цей Союз мав на меті не допустити повторення подій, подібних до Французької революції, у своїх країнах. У 1820 р. у місті Троппау представники Священного союзу домовились про право воєнного втручання у внутрішні справи інших держав, якщо там розпочнуться події, що можуть загрожувати існуючому порядку. f

Які держави є засновницями Священного союзу? Коли його було створено?

Робота з джерелами Із листа секретаря Віденського конгресу Фрідріха Генца (26 червня 1815 р.) Увага суспільства, мабуть, не була настільки ж збудженою, як перед відкриттям цього урочистого зібрання. Від нього чекали реформи політичної системи Європи, гарантій вічного миру і, нарешті, повернення Золотого віку. Воно принесло лише реставрації, заздалегідь визначені силою армій, — угоди між великими державами, що мало сприяли встановленню рівноваги і підтриманню миру в Європі, досить довільні зміни у володіннях менш вагомих держав… 1. Що громадськість очікувала від Віденського конгресу? 2. Яким, на думку автора, був результат Віденського конгресу? Чи збігся він з очікуваннями? 3. Обговоріть у парах. Чи можна назвати рішення Віденського конгресу справедливими?

 Закріплення знань, умінь та навичок Як називалася посада, яку обіймав Наполеон Бонапарт у 1799–1804 рр.? Як відбулося встановлення Першої імперії у Франції? Якими були причини кризи в імперії Наполеона? У чому це проявилось? З якою метою Наполеон оголосив континентальну блокаду? Яким було ставлення підкорених народів до Наполеона? Чи змінювалось воно з часом? Чому? 6. Зіставте битви Наполеонівських війн та їхні характеристики. Розташуйте утворені пари у хронологічному порядку. 1. 2. 3. 4. 5.

1 Битва при Ватерлоо 2 Битва під Лейпцигом 3 Битва під Аустерліцом 4 Трафальгарська битва

А остання битва Наполеона Б битва, у якій британський флот завдав поразки французькоіспанському В також називають «битвою трьох імператорів» Г інша назва — «Битва народів»

7. Поміркуйте, якими були причини падіння імперії Наполеона І. 8. Чому стало можливим повернення Наполеона до влади у Франції у період «ста днів»? Чим він закінчився? 9. Яке об’єднання отримало назву «Священний союз»? 10. Попрацюйте у парах. Сформулюйте принцип, за яким ухвалювалися рішення на Віденському конгресі.

Тема 4. Консульство та імперія Наполеона Бонапарта

11. Творче завдання. Розділіться на невеликі групи. Кожна з них представлятиме редакцію певного публіцистичного видання початку ХІХ ст. на вибір: французького, яке підтримувало реставрацію Бурбонів, та іншого, яке було на стороні Наполеона І, австрійського, британського, іспанського, прусського та російського. За потреби перелік можна розширити. Завданням кожної з редакторських команд підготувати повідомлення про поразку Наполеона при Ватерлоо. Крім цього, у поданому матеріалі має міститися вичерпна інформація про життєвий шлях Наполеона; він має бути оформлений відповідно до вимог публіцистичного стилю, за бажання його можна доповнити ілюстраціями.

Тим часом в Україні 1805 р. — відкриття Харківського університету. 1812 р. — російськофранцузька війна, у ході якої для підготовки оборони на українських землях було тимчасово відновлено кінні козацькі полки. Деякі з них брали участь у бойових діях у Західній Європі проти сил Наполеона.

Практичне заняття №1. «Утвердження принципів громадянського рівноправ’я: від Декларації прав людини і громадянина до Цивільного кодексу Наполеона» Пригадайте:

1. Яким був суспільний устрій у Франції «старого порядку»? Які стани володіли землею, а які — сплачували податки? Чи були вони рівними у правах? 2. Коли і за яких умов було прийнято «Декларацію прав людини і громадянина» та «Цивільний кодекс»?

Мета: визначити прояви утвердження принципів громадянського рівноправ’я у Франції: від Декларації прав людини і громадянина до Цивільного кодексу Наполеона; переконатися у важливості дотримання принципу громадянського рівноправ’я для розвитку суспільного життя. Підготовка до практичного заняття: 1. Поміркуйте та за потреби підготуйте матеріали для відповіді на питання: «Як я розумію поняття “громадянське рівноправ’я?”». 2. Підготуйте матеріали для есе / напишіть есе на тему: «Чому принцип громадянського рівноправ’я важливий для розвитку суспільства?».

44 1. 2. 3. 4. 5.

Розділ І. Європа в часи Французької революції та наполеонівських війн

Хід роботи Об’єднайтеся у малі групи, розподіліть обов’язки. Обговоріть результати підготовки до практичного заняття. Опрацюйте подані документи та завдання до них. Зробіть узагальнювальні висновки та представте їх класу. Спираючись на власні висновки з роботи з документами, напишіть есе на тему: «Утвердження принципів громадянського рівноправ’я: від Декларації прав людини і громадянина до Цивільного кодексу Наполеона».

Документ №1 З Декларації прав людини і громадянина, 1789 р.

Люди народжуються вільними і рівними в правах. Суспільні відмінності можуть бути засновані тільки на загальній користі. 2. Метою всякого політичного союзу є збереження природних і невід’ємних прав людини. Права ці такі: свобода, власність, безпека та опір гнобленню. 3. Джерело всієї верховної влади завжди знаходиться в нації. Ніяка установа, ніяка особа не може здійснювати влади, що не походить безпосередньо від нації. 4. Свобода полягає в праві робити все, що не шкодить іншому... 5. Закон може забороняти лише дії, шкідливі для суспільства. Все, що не заборонено законом, дозволено, і ніхто не може бути змушений робити те, чого закон не дозволяє. 6. Закон є виразом загальної волі. Всі громадяни мають право особисто або через представників брати участь у виданні законів. Закон повинен бути рівний для всіх... 7. Ніхто не може бути звинувачений, затриманий або арештований інакше, як у випадках, визначених законом, і за правилами, передбаченими ним... 10. Ніхто не повинен боятися за свої переконання, навіть релігійні, якщо їх прояви не порушують громадського порядку, встановленого законом... 13. Для утримання державних установ необхідні податки. Вони повинні бути розподілені рівномірно між громадянами, відповідно до їхніх доходів... 17. Оскільки власність є непорушним і священним правом, то ніхто не може бути її позбавлений, окрім тих випадків, коли того явно вимагає суспільна необхідність, законно засвідчена, і за умови справедливої та попередньої винагороди.

Запитання до документа

1. Які основні права і свободи було проголошено в Декларації? Які з наведених у Декларації положень, на вашу думку, були натхненні ідеями Просвітництва? 2. Поясніть, як ви розумієте фразу «Джерело всієї верховної влади завжди знаходиться в нації…». 3. Які стосунки між народом та владою описує цей документ? Які права та обов’язки має кожна зі сторін? 4. Як «Декларація прав людини та громадянина» втілювала у своїх положеннях принципи громадянського рівноправ’я?

Практичне заняття №1.

5. Чим, на вашу думку, була зумовлена поява таких правил стосовно прав і обов’язків, особистих, суспільних, правових та майнових взаємин чоловіка і дружини?

Документ №2

З «Кодексу Наполеона» 1804 р.

Стаття 7. Здійснення цивільних прав не залежить від особистих якостей громадянина; ця якість набувається та зберігається лише за конституційним законом… Стаття 8. Кожен француз користується цивільними правами. Стаття 213. Чоловік зобов’язаний захищати дружину, а дружина — коритися чоловікові. Стаття 214. Дружина зобов’язана жити разом з чоловіком і слідувати за ним усюди, де він вирішить перебувати; чоловік зобов’язаний утримувати її і надати їй все, що потрібно для життєвих потреб, відповідно до своїх можливостей і свого становища. Стаття 215. Дружина не може виступати в суді без дозволу свого чоловіка… Стаття 217. Дружина… не може дарувати, відчужувати, закладати, набувати майна… без участі чоловіка у складанні акта [про це] або без його письмової згоди. Стаття 218. Якщо чоловік відмовляє в дозволі дружині виступати в суді, суддя може дати дозвіл. Стаття 371. Дитина у будь-якому віці зобов’язана шанувати батька та матір. Стаття 372. Дитина залишається під владою батьків до повноліття… Стаття 544. Власність є абсолютним правом користуватися та розпоряджатися речами, за умови, що воно не використовується для цілей, заборонених законом… Стаття 545. Нікого не можна примусити поступитися своєю власністю, якщо це не робиться для суспільної користі та за справедливу й попередню винагороду. Власність набувається й передається способом успадкування, дарування при житті або за заповітом…

Запитання до документа

1. Чи всі громадяни Франції були рівними перед законом, відповідно до цього Кодексу? Чи мали вони рівні майнові права? 2. Чи можна вважати, що закріплене в «Цивільному кодексі» ставлення до приватної власності сприяло стабілізації ситуації у Франції? 3. Чи можна сказати, що рівність французів у майнових правах, забезпечена Цивільним кодексом Наполеона, була однією з підвалин громадянського рівноправ’я? 4. Наприкінці життя Наполеон сказав: «Моя справжня слава полягає не у 40 виграних мною битвах: Ватерлоо всі їх перекреслило. Проте не буде й не може бути забутим і “Цивільний кодекс”». Чим, на вашу думку, була зумовлена ця переконаність Наполеона?

Розділ І. Європа в часи Французької революції та наполеонівських війн

Із Закону про встановлення імперії від 18 травня 1804 р. Стаття 1. Керівництво республікою надається імператору, який приймає титул імператора французів. Правосуддя здійснюється іменем імператора призначеними ним посадовцями. Стаття 2. Наполеон Бонапарт… є імператором французів. Стаття 55. Присяга імператора полягає в таких словах: «Присягаюсь підтримувати цілісність території республіки, поважати закони конкордату і свободи культів; поважати та примушувати інших поважати рівність у правах, політичну та громадянську свободу, незворотність продажу національного майна; не накладати жодних податків і не стягувати жодних зборів інакше, ніж за законом. Керувати, дотримуючись лише інтересів, щастя і слави французького народу.

Запитання до документа

1. Чим, на вашу думку, керувалися французи, які, здійснивши революцію, погодилися на те, щоб визнати Наполеона імператором? 2. Чиї інтереси гарантувалися текстом присяги імператора? 3. На момент прийняття цього документа влада Наполеона поширювалася на землі, де мешкали не лише французи. Висловіть власні припущення, яким могло бути їхнє ставлення до цього закону. Чому?

З імперського катехизу, 1806 «...Відповідь. — Християни зобов’язані князям, які ними керують, і, зокрема, Наполеону І, нашому Імператору, любов’ю, повагою, послухом, вірністю, військовою службою, податками, призначеними для збереження та захисту Імперії та її престолу; всі ми зобов’язані запекло молитися про його спасіння. Запитання. — Чому ми зобов’язані все це виконувати для нашого імператора? Відповідь. — По-перше, тому що Бог, який створює Імперії та поширює їх згідно зі Своєю волею, встановив його нашим сувереном, зробив міністром Своєї сили та Його образу на землі. Шанувати і служити нашому Імператору — це шанувати і служити Богу».

Запитання до документа

1. Що, відповідно до цього документа, було джерелом верховної влади? 2. Які стосунки між народом та владою описує цей документ? Які права та обов’язки має кожна зі сторін? Порівняйте свою відповідь з відповіддю на аналогічне питання до документа № 1. Які висновки ви можете зробити?

Урок-узагальнення за Розділом І

Урок-узагальнення за розділом І «Європа в часи Французької революції та наполеонівських війн» 1. Складіть перелік подій, які ви вважаєте найважливішими для характеристики вивченого історичного періоду. Обґрунтуйте свій вибір. 2. Поясніть значення понять і термінів: «конституційна монархія», «революція», «терор», «диктатура», «імперія», «Священний союз», «європейський концерт». 3. Укажіть дати або хронологічні рамки таких подій та явищ: Французька революція; час існування імперії Наполеона І; Віденського конгресу; утворення Священного союзу. 4. Виконайте завдання за історичною картою: А) покажіть напрямки війн Директорії; Б) покажіть володіння існування імперії Наполеона І; В) територіальні зміни в Європі за результатами Віденського конгресу. 5. Охарактеризуйте «старий порядок» у Франції. 6. На скільки етапів можна розділити Французьку революцію? Назвіть кожен із них. Яку подію можна вважати завершальною в її історії? 7. Наполеону Бонапарту приписують вислів: «Кожен французький солдат носить у своєму ранці маршальський жезл». Поясніть, як ви його розумієте. Чи можна сказати, що він стосується самого Наполеона? (Маршал — найвище військове звання у Франції та низці інших європейських країн). 8. Поясніть історичне значення Декларації прав людини і громадянина та Цивільного кодексу Наполеона. 9. За допомогою додаткових джерел укладіть історичний портрет діяча Французької революції на вибір: Дантона, Робесп’єра, Наполеона Бонапарта та ін. 10. Підготуйте есе на тему: «Уроки Французької революції кінця XVIII ст.».

РОЗДІЛ ІI

Розділ І. Європа в часи Французької революції та наполеонівських війн

ЄВРОПА ТА АМЕРИКА В ДОБУ РЕВОЛЮЦІЙ І НАЦІОНАЛЬНОГО ОБ’ЄДНАННЯ (1815–1870 рр.)

Тема 5. Індустріальна революція у країнах Західної Європи та її наслідки Пригадайте:

1. Що вам відомо про економічний розвиток Англії XVIII ст.? 2. Що таке мануфактура?

1. Промислова (індустріальна) революція У XVIII ст. в Англії було здійснено низку винаходів та технічних вдосконалень, які започаткували у цій країні текстильну промисловість та розпочали промислову (індустріальну) революцію. Це прядильна машина «Дженні» Джеймса Харгрівса (1765 р.), ватермашина — прядильна машина з приводом від водяного колеса Річарда Аркрайта (1769 р.) та мюль-машина для виготовлення тонкої пряжі Семюела Кромптона (1779 р.). У 1771 р. Річард Аркрайт відкрив першу ткацьку фабрику. Фабрики з ватермашинами Аркрайта могли працювати лише влітку, бо взимку ріки замерзали. Багато людей намагалися придумати заміну водяному колесу, але вдалося це лише Джеймсу Ватту, який у 1784 р. запатентував власну парову машину — двигун, що працював на енергії водяної пари. Паровий двигун Ватта вважають універсальним — його можна було використовувати у різних сферах промисловості та незалежно від погодних умов. У наступні десять років на різних підприємствах Англії з’явилось 144 такі машини, а до початку ХІХ ст. їх вже було 321. Використання парових двигунів зробило можливим масове промислове виробництво. Використання парових машин та інших механізмів прискорило розвиток металургії та вугледобування. Наприкінці XVIII ст. в Англії активно будувалися водні канали, по яких баржі доставляли вугілля — паливо для парових машин. Виникла галузь машинобудування з її головними винаходами — токарним верстатом та механізмом для свердління, які дозволяли виготовляти багато однотипних деталей для машин, що спрощувало їхні ремонт та обслуговування.

Тема 5. Індустріальна революція у країнах Західної Європи та її наслідки

Цікаво знати

ХІХ ст. стало часом стрімкого розвитку хімічної промисловості. Люди захоплювались яскравими штучно створеними барвниками, проте ще не знали про їхню небезпеку. Зображена тут сукня 1860х рр. зберігається у Музеї при Інституті моди та технологій, Нью Йорк. Такий яскравозелений колір отримували завдяки барвнику «Паризька зелень», який містив миш’як. Пошите з пофарбованої ним тканини вбрання було смертельно небезпечним, а миш’яку, який виділявся із 40 см2 пофарбованих «Паризькою зеленню» шпалер достатньо, щоб убити двох дорослих людей.

Завдяки використанню більш ефективного палива — коксівного вугілля, вдосконаленим плавильним печам та винайденню кількох різних способів переплавлення чавуну на сталь почали виплавляти високоякісні залізо, чавун і сталь у великих обсягах. Виникла хімічна промисловість, яка з середини ХІХ ст. найпотужніше розвинулась у німецьких землях. Було винайдено перші штучні барвники, багато лікарських засобів. Проте на той час люди не мали уявлення про шкідливий вплив на людський організм багатьох речовин, і робітники на хімічних виробництвах нерідко навіть помирали від отруєнь миш’яком, ртуттю чи свинцем. Змінилася й організація виробництва: власники заводів та фабрик почали займатися не самим виробництвом, а його організацією та збутом продукції. Необхідність підтримувати машини у робочому стані вимагала нових спеціалістів — інженерів та техніків. Робітники перетворились на своєрідний живий додаток до машини, від яких вимагалось лише виконувати конкретну операцію. У ході промислової революції відбулися значні зміни у зв’язку і транспортному сполученні: у 1812 р. в Англії з’явився перший пароплав, а у 1829 р. — паротяг. Якщо раніше плавання з Європи до Америка займало сім тижнів, то пароплав долав цю відстань за вісім днів. У 1829 р. Джордж Стефенсон створив паротяг, Жорж де Латур «Святий Йосиф, покровитель теслярів, працює на балці перед Дитятком Ісусом, яке вже, здається, бачить дерево свого хреста», 1640-ві рр. Зображеним ручним свердлом користувалися до винайдення механічного

Розділ ІI. Європа та Америка в добу революцій і національного об’єднання (1815–1870 рр.)

Парова машина Ватта, збудована у 1832 р. Зараз як музейний експонат перебуває у Вищій технічній школі промислових інженерів у Мадриді

Альфред Б. Клейтон. «Перша подорож залізницею Ліверпуль — Манчестер», 1830 р.

який міг розвивати швидкість 22 км/год, а згодом — 48 км/год, а також запропонував виготовляти залізничні полотна у тому вигляді, в якому ми знаємо їх зараз. Вже у 1830 р. відкрилась перша залізниця з паротягами Ліверпуль — Манчестер. Залізниці забезпечували безпечне та швидке транспортування вантажів і пасажирів. За десять років у Англії вже було прокладено 7 тис. км залізниць, а до кінця століття залізницею вже можна було перетнути всю Євразію із заходу на схід. У 1837 р. Семюель Морзе сконструював телеграф — апарат для передачі повідомлень за допомогою електричних сигналів. Для їхнього розшифрування він створив спеціальну азбуку (азбука Морзе). В 1840-х рр. у США почала працювати перша телеграфна лінія від Вашингтона до Балтимора. У 1865–1866 рр. дном Атлантичного океану було прокладено перший трансатлантичний кабель — так було встановлено прямий телеграфний зв’язок між Європою та Америкою, а 1891 р. телеграфні лінії вже поєднували Америки, Європу, Азію, Африку та Австралію.

Сучасний вигляд будинку на проспекті Центральному, що був зведений як станція телеграфної лінії Лондон-Делі, котра розпочала свою роботу у 1870 р. Цікаво, що земля навколо кожного телеграфного стовпа у радіусі трьох метрів уважалася територією Британської імперії

Тема 5. Індустріальна революція у країнах Західної Європи та її наслідки

Зміни в організації виробництва, що відбулися у 60–80-х рр. XVIII ст. в Англії, розпочали промислову (індустріальну) революцію, що завершилася в 60–80-х роках XIX ст., охопивши країни Європи, США та Японію. На початку ХІХ ст. Європа все ще залишалася аграрним регіоном, але протягом цього століття вона змогла побудувати промислову цивілізацію з новим індустріальним суспільством. У результаті промислової революції старі верстви суспільства (феодали й селяни) поступилися місцем підприємцям Пам’ятний знак на честь першого на українських землях пароплава, і найманим працівникам. Продукція, що село Мошни Черкаської обл., виготовлялася на фабриках і заводах, 2016 р. У верхній частині завдяки використанню машин була депам’ятника розміщено шевою; це спричинило поступове витісзображення цього судна нення з ринку виробів ремісників і мануфактур. Змінювався й характер торгівлі. Особливо це було помітно на прикладі Англії. До країни завозили дедалі більше необхідної сировини, а за її межі вивозили дешеві фабричні товари. f

Які суспільні зміни відбулися у результаті промислової революції?

Індустріальне суспільство — суспільство, у якому основна маса населення працює на заводах і фабриках (в індустрії); також — етап розвитку людства, за якого домінує промислове виробництво, міське населення переважає над сільським, використовуються досягнення науковотехнічного прогресу.

Луддизм

Далеко не всі були задоволені технічним прогресом, викликаним промисловою революцією. Ремісники, чию роботу тепер виконували машини, боялися, що вони тепер залишаться без роботи. Вони не лише протестували проти використання машин, але й ламали їх, спалювали фабрики та склади. В Англії таких людей називали луддитами — за іменем їхнього керівника Неда Лудда. Насправді невідомо, чи існувала така людина. Найбільшого розмаху рух луддитів набув у 1811–1816 рр., коли влада була змушена придушувати його за допомогою військ та ввести смертну кару за руйнування машин.

► Хто такі луддити? Чому, на вашу думку, виник луддизм?

Розділ ІI. Європа та Америка в добу революцій і національного об’єднання (1815–1870 рр.)

Унаслідок переселення великих мас людей до міст руйнувалися сім’ї, порожніли села, а життя міських робітників та робітниць було дуже важким. Робота на шахтах та фабриках не завжди вимагала великої м’язової сили, тому там почали працювати жінки та діти. Їм платили менше, ніж чоловікам, хоча працювали вони так само. Робочий день був ненормованим — по 13–14, інколи — і по 16 годин на добу, а дисципліна була суворою: робітників, які запізнилися, не пускали на роботу. Це означало, що за пропущений день вони не отримають платню, за прогули їх легко могли вигнати з роботи. Частими були каліцтва — втомлені багатогодинними робочими змінами робітники ставали необережними, за що розплачувалися своїм здоров’ям. Більше того, оскільки охочих працювати було більше, ніж робочих місць, заробітна плата постійно зменшувалась. У 1815 р. вона була утричі меншою порівняно з 1790-ми рр. Дітей масово набирали на роботу у шахтах, де вони спускалися глибоко під землю. Власникам шахт було вигідно наймати дітей, оскільки вони були меншими і для них не потрібно було копати високі тунелі, але ті були настільки вузькими, що діти пересувались по них накарачки. Світла не було — відкрите полум’я ліхтарів могло викликати вибух газу, що скупчувався під землею. Жодної соціальної допомоги від держави скаліченим та пристарілим робітникам на той час не існувало. НОРВЕГІЯ Християнія

ФІНЛЯНДІЯ Санкт-Петербург

Стокгольм

ШВЕЦІЯ Глазго

ДАНІЯ

Единбург

ВЕЛИКА БРИТАНІЯ Ліверпуль НІДЕРЛАНДИ Бірмінгем Манчестер Амстердам Брістоль Лондон Брюссель

1850

Гамбург

Прага АВСТРІЙСЬКА ІМПЕРІЯ Відень

Мулюз Мілан

1870

Турин

ГАЛИЧИНА

Будапешт

Мюнхен Генуя Флоренція

ІСПАНІЯ

РОСІЙСЬКА ІМПЕРІЯ Варшава

САКСОНІЯ

Париж ФРАНЦІЯ

ПРУСІЯ

Берлін

Барселона

Рим

1914

ОСМАНСЬКА ІМПЕРІЯ

Залізничні шляхи на 1850 р.

Індустріалізовані території

«Золотий трикутник»

Території, де станом на 1848 р. не скасували кріпацтво

Поширення промислової революції

«Етапи та регіони поширення промислової революції.»

Тема 5. Індустріальна революція у країнах Західної Європи та її наслідки

Робота з джерелами Сара Гудер, восьмирічна робітниця на шахті, завданням якої було відкривати засув дверей, через які проїжджали вагонетки.

«Я не втомлююся, але там, де я сиджу, немає світла, і мені страшно. Якщо поряд є світло, я іноді співаю, але тільки не у темряві. Тоді я не насмілююсь співати. Мені не подобається бути в шахті». 1. Якими були умови роботи для дітей у ХІХ ст.?

У 1833 р. було визначено часи роботи неповнолітніх на шахтах: діти молодші 13 років — 8 годин на день, підлітки — до 12 год на день. Також дітям було заборонено працювати по ночах. Із 1842 р. дівчатам та жінкам можна було працювати лише на поверхні. Промислове виробництво поширилося й іншими західноєвропейськими країнами. Першою стала Бельгія. Як і Англія, вона мала багаті поклади залізної руди та вугілля, торговельні міста — наприклад Ґент, зручне географічне розташування між німецькими державами та Францією. У 1830 р. Бельгія проголосила свою незалежність, що також сприяло розвиткові її промисловості. У Франції модернізація перш за все зачепила великі міста, такі як Париж та Ліон, багатий вугіллям регіон на півночі країни, а на північному заході виробляли лляні та шовкові тканини. Проте Франція Перший паровий локомотив «Le Belge», була змушена закуповувати вугілзбудований за межами Англії, у Бельгії, ля за кордоном. 1835 р. У німецьких державах, об’єднаних у створений за рішенням

Карл Едуард Бірманн. «Машинобудівне підприємство у Борсігу під Берліном», 1847 р. Годинник на башті відраховує години робочих змін. Під нею закладають фундамент для нового цеху. Коні праворуч від неї тягнуть щойно виготовлений локомотив

Розділ ІI. Європа та Америка в добу революцій і національного об’єднання (1815–1870 рр.)

Віденського конгресу Німецький союз, промислово розвиненими стали лише окремі регіони — Гамбург та Бремен, у Саксонії з’явилося виробництво бавовняних тканин. У регіоні Рур розпочали видобуток високоякісного вугілля. Згодом у долині місцевої ріки Вуппер виросли численні текстильні, металургійні та хімічні підприємства. У володіннях австрійських Габсбургів у Богемії теж розширився видобуток вугілля, а промислові машини закуповували у Великій Британії. f

Охарактеризуйте перебіг промислової (індустріальної) революції у країнах Західної Європи.

2. Початок індустріалізації у Західній Європі У 1850-х рр. у Західній Європі розпочався процес індустріалізації — етап промислового розвитку, коли домінуючим у промисловості стає виробництво машин (машинобудування) та пов’язані з ним галузі. Велика Британія була першою країною, яка стала на шлях індустріалізації, за нею послідували країни Західної Європи, згодом до них доєдналися і країни Центрально-Східної Європи. f

Поясніть, як ви розумієте термін «індустріалізація».

Індустріалізація була тісно пов’язана з регіонами, багатими на корисні копалини — насамперед залізну руду та кам’яне вугілля. Це — Вельс у Великій Британії, Мідлендс — в Англії, французько-бельгійський басейн, Рур — у німецьких землях, Сілезія та Донецький басейн. У 1850-х рр. першість у темпах індустріалізації мала Велика Британія: вона виплавляла половину всього чавуну у світі, видобувала більш ніж половину кам’яного вугілля, а майже половина всієї бавовни у світі оброблялась на британських фабриках. Велику Британію навіть називали «майстернею світу», а через те, що більш ніж половина світових морських перевезень відбувалась британськими кораблями — ще і «світовим перевізником». Промислова революція дала поштовх розвиткові світової торгівлі: овець на вовну для британських фабрик розводили в Австралії, на Півдні України вирощували зерно, яке продавали за кордон через чорноморські порти, у другій половині ХІХ ст. на європейські продовольчі ринки вийшли Аргентина та США. З Чилі до Європи привозили добрива. Раніше з далеких країв доставляли передусім рідкісні та коштовні предмети, тепер — більш дешеві, але у великих обсягах, такі як сировина для заводів та фабрик, промислові товари для масового споживача. Цікаво знати

У 1851 р. у Лондоні відбулася Світова виставка, на якій 25 країн світу представляли промислові товари, предмети декоративноужиткового мистецтва, машини і механізми, зразки застосування новітніх виробничих технологій, твори мистецтва. Для проведення виставки було зведено Кришталевий палац — гігантську будівлю зі скла, заліза і чавуну, яка вміщувала до 14 тис. відвідувачів,

Тема 5. Індустріальна революція у країнах Західної Європи та її наслідки

Дж. МакНевен. «Закордонний відділ [Світової виставки], вид з трансепту». Літографія, 1851 р. Літографія зображає інтер’єр Кришталевого палацу під час Світової виставки

f У яких європейських країнах першою розпочалася промислова революція? а її стеля була настільки високою, що під нею розмістилися живі багатолітні дерева. Ця подія привернула до себе увагу всього світу — (її відвідало 6 млн людей), сприяла утвердженню ідей промислового прогресу, а також закріплювала уявлення про Велику Британію як про «майстерню світу».

► Де і коли відбувалася Світова виставка? ► Прикладом чого може слугувати проведення Світової виставки?

Проте своїми багатствами великі європейські держави завдячували пограбуванням колоній або й власного населення. У 1840–1850-х рр. на півдні США процвітало рабство: раби працювали на бавовняних плантаціях, у Російській та Австрійській імперіях ще існувало кріпацтво: вирощене кріпаками зерно йшло на експорт. 3. Спроби осмислення нової дійсності. Консерватизм, лібералізм, соціалізм. Національна ідея (націоналізм) Зміни у промисловості та суспільстві, які відбулися протягом другої половини XVIII–ХІХ ст., фактично створили новий світ, який потребував усвідомлення та осмислення. Спроби пояснити цей новий світ та суспільство найяскравіше втілилися в ідеологіях консерватизму, лібералізму, націоналізму, соціалізму.

Розділ ІI. Європа та Америка в добу революцій і національного об’єднання (1815–1870 рр.)

Ідеологія — система політичних, правових, етичних, художніх, філософських, релігійних поглядів. Консерватизм (від лат. conservo — «зберігаю») — ідейнополітична течія, що спирається на традиції та поміркованість, виступає за стабільність. Лібералізм — ідеологія, основою якої є переконання, що індивідуальні свободи людини є основою для устрою суспільства, економіки, держави. Соціалізм — вчення, метою якого є здійснення принципів соціальної справедливості та рівності. Націоналізм — ідеологія, головною цінністю якої є нація, що є основою для утворення держави. Нація — спільнота, об’єднана самоназвою, історичною пам’яттю та цінностями, а також усвідомленням своєї ідентичності (національною самосвідомістю).

Прихильники консерватизму надавали перевагу тому, що вже виправдане часом, з обережністю ставилися до змін та реформ, категорично відкидали будь-які радикальні, революційні методи перетворення суспільства й держави — перш за все вони цінували стабільність. Уважаючи природу людини недосконалою, консерватори стверджували, що у суспільстві мають діяти сили, які будуть її обмежувати. Майнову та соціальну нерівність між людьми консерватори вважали природними. Вперше термін «консерватизм» ужив французький політик Франсуа-Рене де Шатобріан (1768–1848). Вважається, що лібералізм зародився завдяки Просвітництву та Французькій революції, яка проголосила націю об’єднанням вільних громадян і джерелом державної влади. Прихильники лібералізму вважали за головні цінності політичну та економічну свободу людини, сповідували ідею, що особа є важливішою за державу. Заперечуючи станові привілеї, ліберали виступали за рівність усіх громадян перед законом. Вони обстоювали шлях поступового мирного реформування. f

Порівняйте ставлення до реформ консерваторів та лібералів. Яка з цих ідеологій виступала за перетворення, а яка вважала, що достатньо підтримувати існуючий порядок? Цікаво знати

Англієць Джеремі Бентам (1748–1832) — один із найвідоміших прибічників лібералізму, вважав, що суспільство — це сукупність людей із їхніми власними інтересами. Досягти його процвітання можна лише за умови забезпечення прав особистості й недоторканності приватної власності. Він стверджував, що для розвитку вільного підприємництва не має існувати будьяких перешкод, крім тих, що обмежують можливу шкоду для інших людей. Категорично відкидаючи можливість суспільного прогресу через революції, мислитель пов’язував його з реформами.

Тема 5. Індустріальна революція у країнах Західної Європи та її наслідки

На думку деяких дослідників, XIX століття в історії Європи можна назвати добою націоналізму. Початок його поширення у Європі теж пов’язують із Французькою революцією кінця XVIII ст., яка проголосила націю — об’єднання вільних громадян — джерелом державної влади. Завдяки наполеонівським війнам нові ідеї стали поширюватися на континенті. Водночас політика Наполеона на завойованих землях, яка вивищувала французів серед решти населення, сприяла тому, що підкорені ним народи почали усвідомлювати свою окремішність. Це яскраво проявилося в Іспанії, німецьких землях. Ідеологію націоналізму розробляли німецькі філософи Йоганн Готліб Фіхте (1762–1814) та Георг Вільгельм Фрідріх Гегель (1770–1831). У першій половині ХІХ ст. власники підприємств поводилися з робітниками як того самі бажали. Вони не були зобов’язані забезпечувати їм належні умови праці, могли звільнити у будь-який момент; у гонитві за прибутком вони нехтували потребами робітників, тому їхнє життя було дуже важким. Як наслідок у тогочасній Європі було чимало тих, хто прагнув радикально змінити існуючі порядки. Серед них були і прихильники соціалізму. Вони прагнули формування суспільства, яке, на їхню думку, буде справедливим. У ньому заводи та фабрики належатимуть суспільству, а не приватним власникам, тож вироблятимуть вони товари для задоволення потреб людей, а не для продажу і збагачення їхніх власників. У такому суспільстві мали панувати співпраця та допомога ближньому. Виникнення соціалістичних ідей було формою несприйняття негативних проявів промислової революції в європейських країнах. Карл Маркс (1818–1883) і Фрідріх Енгельс (1820–1895) розробили ще більш радикальне вчення, що отримало назву марксизм. Вони уважали, що справедливе суспільство можна збудувати лише знищивши капіталізм, державну та приватну власність.

 Закріплення знань, умінь та навичок 1. Поясніть, як ви розумієте поняття «промисловий переворот». Коли та де він відбувся? 2. Заповніть пропуски: Аграрна революція -> … -> Індустріалізація -> … 3. Яку країну у ХІХ ст. називали «майстернею світу»? Чому? 4. Охарактеризуйте зміни, які відбулися у сфері транспорту та зв’язку у 1815– 1870 рр. 5. Поясніть, чому одним із наслідків промислового перевороту було зростання видобутку вугілля. 6. Причиною яких суспільних змін стала промислова (індустріальна) революція? 7. Як промислова (індустріальна) революція вплинула на світову торгівлю? 8. Складіть ментальну мапу «Промислова (індустріальна) революція у Західній Європі».

Розділ ІI. Європа та Америка в добу революцій і національного об’єднання (1815–1870 рр.)

9. Назвіть основні політичні ідеології Європи ХІХ ст. та коротко охарактеризуй те кожну з них.

Тим часом в Україні Кін. XVIII — перша пол ХІХ ст. — розквіт чумацтва. 27 квітня 1823 р. — відбувся перший рейс першого на українських землях пароплава «Бджілка» з Черкас до Катеринослава. 1820-ті рр. — зародження цукроваріння на українських землях. 1830–1870-ті рр. — промислова (індустріальна) революція на українських землях. 1865 р. — відкриття першої на українських землях залізниці Одеса–Балта.

Тема 6. Велика Британія

Тема 6. Велика Британія Пригадайте:

1. Які ідеали сповідували прихильники консерватизму, а які — лібералізму? 2. У якій країні розпочалася промислова (індустріальна) революція?

1. Парламентські реформи у Великій Британії. Чартизм Правив Великою Британією монарх — король або королева. Його влада обмежувалася повноваженнями парламенту, уряду та незалежними судами. Британський парламент складався з палати лордів, місця в якій успадковувалися, і палати громад, до якої депутати обиралися. Міністрів до уряду призначала партія, яка перемогла на виборах до палати громад. Лідер цієї партії ставав прем’єр-міністром. Цікаво знати

Назви «торі» та «віги» закріпилися за представниками цих партій під час запеклих парламентських дискусій 1680–1781 рр. Це були лайливі прізвиська, якими, сперечаючись, обмінювалися опоненти. Представників «партії країни» називали вігами (від шотл. «whigamore» — селюк), а «партії двору» — торі (від ірл. «tóraidhe» — розбійник).

У Великій Британії діяли дві партії — торі та віги. Партія торі представляла інтереси землевласницької аристократії (лендлордів) та англіканського духівництва, партія вігів — фінансистів та промисловців. Протягом 1783–1830 pp. уряд безперервно очолювали торі. Вони здійснили низку заходів, що сприяли пожвавленню промисловості й торгівлі. Важливе значення для політичного життя країни мало зрівняння у політичних правах

Парламент Палата лордів (пожиттєве представництво) Консерватори (торі)

Велика земельна аристократія, вище духівництво

Палата громад (виборне представництво)

Ліберали (віги)

Дрібна та середня буржуазія, підприємці

Розділ ІI. Європа та Америка в добу революцій і національного об’єднання (1815–1870 рр.)

католиків з англіканцями. Проте цих змін було недостатньо, щоб розв’язати глибинну парламентську кризу. Її суть полягала у тому, що закони, за якими голосували, не змінювалися ще з Середніх віків. Загального виборчого права в країні не було, існував високий майновий ценз. Унаслідок цього в 1830 р. з близько 24 млн населення Великої Британії право голосу мали лише 478 тис. осіб. Відповідно, при ухваленні законів інтереси більшості населення не враховувались. Жінок до голосування не допускали, не могли обрати своїх представників і робітники та промисловці. Нові великі промислові міста — Манчестер, Бірмінгем, Лідс, Шеффілд тощо не мали своїх депутатів у парламенті. Натомість існували також так звані «гнилі містечка» (поселення, де залишилося 10–15 жителів), що мали своїх депутатів у парламенті. Депутати від цих «гнилих містечок» становили ледь не половину членів (254 з 513) палати громад. У 1824–1825 рр. торі скасували заборону на створення робітниками тредюніонів (професійних спілок) й ототожнення страйків із кримінальними злочинами. Однак робітникам заборонялося чинити тиск на підприємців за допомогою страйків із метою покращення умов праці. Торі вважали, що своєю політикою захищають країну від нестабільності. Однак виборців вона розчарувала, і на парламентських виборах 1830 р. перемогли віги. Прагнучи розширити коло своїх виборців, у 1832 р. віги провели виборчу реформу, за якою: • 56 «гнилих містечок» втрачали представництво в парламенті; • засновувались 42 нових виборчих округи у промислових центрах; • знижувався майновий ценз. Завдяки цій реформі кількість виборців зросла з 450 тис. до 600 тис. Через високий майновий ценз багато людей так і не отримали права голосу. У першій третині ХІХ ст. у Британії відбулося кілька криз перевиробництва. Тому підприємці скорочували випуск продукції, звільняли робітників. Проблема безробіття на той час стояла дуже гостро, а за законом 1834 р. безробітні мали потрапити до робітних будинків з їхніми нестерпними умовами життя. Кількість людей, яка могла потрапити до цієї категорії, перевищувала 3 млн осіб. Робітники вимагали від парламенту вирішити їхні питання. Країною проходили численні масові мітинги, підписувалися петиції, які подавалися до парламенту. Людей, залучених до цієї діяльності, називали чартистами. Спочатку їхні вимоги стосувалися скасування закону про робітні будинки, але згодом їхній перелік розширився — до нього було включено інші соціально-економічні та політичні питання. У 1838-1839 рр. вони були оформлені у петиції під назвою «Народна хартія», у якій вимагалось надання чоловікам загального виборчого права незалежно від їхнього майна.

Тема 6. Велика Британія

Причини кризи перевиробництва Виробник 1

Виробник 2

Виробник 3

Виробництво Продаж готової продукції Боротьба за ринок збуту Насичення ринку Перенасичення ринку через низьку купівельну спроможність Криза виробництва

Робота з джерелами Англійський письменник Чарльз Дікенс (1812–1870) так згадував відвідини робітного будинку

«...Обличчя бідняків... покірні і байдужі. Всіх їх ріднила відсутність будь-якого кольору. Старі люди були представлені у всьому своєму немічному розмаїтті: одні бурмотіли, інші були глухі, дурні чи кульгаві; вони кліпали від незвичного для них сонячного світла; з мутними очима, з тремтячими, обгорілими руками, безсило опущеними на Біблію... Там були... старі жінки… схожі на скелети, які постійно витирали очі брудними ганчірками… були там і слабкі й беззубі, які важко дихали, і, можливо, вже не дихали зовсім. Коли ми вже хотіли піти, з ліжка, як з могили, підвівся старий. — Перепрошую, сер, чи можу я взяти на себе сміливість дещо сказати? — Так, що ви хочете? — Мені вже краще, сер, але що я хочу — це трохи свіжого повітря, сер. Це завжди добре для мене. Нам дозволяють виходити так рідко, навіть якщо один джентльмен наступної п’ятниці дозволить мені вийти погуляти, але навіть тоді це буде всього лише на одну годину! Адже він може не дозволити і цього!». 1. Якими Чарльз Дікенс запам’ятав мешканців робітного будинку? 2. Чи бідні люди прагнули потрапити до робітного будинку? Чому?

Чартизм (від англ. — хартія) — перший масовий політично оформлений рух британських робітників у 30–50х рр. XIX ст., що відбувався під гаслом боротьби за здійснення «Народної хартії».

Розділ ІI. Європа та Америка в добу революцій і національного об’єднання (1815–1870 рр.)

Робота з джерелами Вимоги чартистів (витяги з «Народної хартії», схваленої на громадському мітингу в лютому 1837 р.)

Об’єднане королівство повинно бути поділене на 200 виборчих округів з можливо рівною кількістю мешканців у кожному… 24 червня кожного року повинні призначатися загальні вибори… (Участь у виборах беруть всі чоловіки з 21 року. — Авт.). Для кандидатів у палату громад не повинно бути ніяких майнових цензів… Кожному члену палати громад повинно виплачуватися щорічно з державної скарбниці винагорода у розмірі 400 фунтів стерлінгів. 1. Якими були вимоги чартистів? 2. До яких змін у політичній системі Великої Британії могла привести реалізація вимог чартистів?

На підтримку петицій чартисти проводили багатотисячні зібрання, на які сходилися десятки тисяч людей і які нерідко закінчувалися сутичками з поліцією. Першу петицію чартистів 1839 р. — «Народну хартію» — парламент відкинув, так само, як і другу (1842 р.) та третю (1848 р.). Проте під тиском громадськості деякі закони на користь робітників все ж було ухвалено: запроваджено прибутковий податок, скасовано «хлібні закони», через які ціна на хліб у Англії була дуже високою, ухвалено закон, який встановлював 10-годинний робочий день для жінок та дітей. 2. Велика Британія — «майстерня світу». Зовнішня і колоніальна політика Великої Британії У 1837 р. королевою Великої Британії стала Вікторія (1837–1901), правління якої увійшло в історію як «вікторіанська доба». Саме на цей період припало завершення формування парламентської двопартійної системи.

Франц Хав’єр Вінтерхальтен. «Сім’я королеви Вікторії», 1846 р. У королеви Вікторії було дев’ятеро дітей та сорок два внуки. У результаті династичних шлюбів англійська монархія поріднилася з монархами Російської імперії, Данії, Пруссії, Греції, Іспанії, низки герцогств та князівств, тому Вікторію називали «бабусею Європи»

Тема 6. Велика Британія

Також за правління Вікторії тривало формування Британської колоніальної імперії. Британія закріпила контроль над Канадою та іншими своїми володіннями в Північній Америці. Відбулася колонізація Австралії та Нової Зеландії, розпочалося захоплення Південної Африки. Було в основному завершене завоювання Індії. Британці здійснювали спроби підкорення Афганістану, намагалися встановити контроль над Китаєм, Японією та іншими країнами Сходу. Британія перетворилася на могутню колоніальну імперію з величезним торговельним та військовим флотом. Її площа становила понад 11 млн км2, а населення — понад 120 млн осіб. Імперія витягувала зі своїх колоній кошти та ресурси (наприклад, бавовну для своїх фабрик), які вкладала у розвиток власної промисловості. Це мало свої результати: у 1850-х рр. заводи Великої Британії переплавляли у 10 разів більше

Едвард Дункан. «Затоплення китайських воєнних джонок», 1843 р. Британський паровий корабель «Немезида», який і завдав удару по джонках, можна побачити справа вдалині. У 1839–1842 рр. відбулася перша британсько-китайська «опіумна війна». Приводом до неї стали конфіскації китайською владою опіуму, який англійські купці нелегально завозили до Китаю. Здобувши перемогу у війні, Велика Британія примусила Китай підписати перший нерівноправний договір і відкрити свої порти для торгівлі з іноземцями.

f Зробіть припущення, завдяки чому британцям вдалося перемогти китайців в «опіумній війні».

Розділ ІI. Європа та Америка в добу революцій і національного об’єднання (1815–1870 рр.)

залізної руди, ніж, наприклад, німецькі. Її називали «майстернею світу». На її частку припадала третина світового промислового виробництва і половина промислових виробів. Проте для колоній це означало економічний застій, адже всі промислові товари не вироблялися на місці, а привозилися з метрополії. Індія

До 1857 р. контроль на індійськими володіннями належав ОстІндійській компанії. Але після повстання сипаїв (1857–1860) компанію було розформовано, а Індія стала одним із володінь британської корони. До 1900 р. в Індії налічувалось лише 150 тис. британців: купців, військових та чиновників, які проживали в найбільших містах — Делі, Лахорі, Бомбеї. Вони жили так, як звикли у себе на батьківщині, тоді як місцевим мешканцям відводилася роль прислуги. Лише сини найзнатніших індійських родів могли поїхати на навчання в Англію і перейняти притаманний колонізаторам спосіб життя. Протягом XVIII–XIX ст. Велика Британія вела колоніальну експансію у всьому світі Опорні пункти колонізації

Найважливіші колоніальні володіння

Володіння Ґібралтарською протокою забезпечувало контроль над виходом із Середземного моря в Атлантичний океан.

Індія — величезна територія, населення якої у 10 разів перевищувало населення метрополії.

Суецький канал — рукотворна споруда, відкрита у 1869 р., що з’єднувала Середземне море з Червоним, у ширшому розуміння — з Індійським океаном. До його спорудження шлях з Індії до Європи пролягав навколо Африки.

Австралія — так звана «біла» переселенська колонія, оскільки місцеве населення було майже повністю знищене. До 1868 р. була місцем заслання каторжників. Британською колонією була і Нова Зеландія.

Аден — місто та протока, володіння якими забезпечувало контроль над виходом з червоного моря в Індійський океан.

Канада — переселенська колонія. У 1867 р. отримала статус домініону та права самоуправління. Майже половина населення на той час була франкомовною.

Кейптаун — містопорт на крайньому півдні Африки, опорний пункт на шляху з Атлантичного в Індійський океан.

Єгипет та Капська колонія — африканські володіння. Остання стала базою для проникнення в глиб континенту з його багатими покладами золота та вугілля.

Сінгапур — порт, що контролював Молуккську протоку на шляху з Індії до Китаю.

Тема 6. Велика Британія

Гонконг — контроль підступів до Китаю та шляху до Японії. Захоплення Британією контрольних точок на морських шляхах було пов’язане з переходом від дерев’яних кораблів до парових, які потребували на певних етапах подорожі дозавантаження палива — вугілля.

 Закріплення знань, умінь та навичок Коли і внаслідок чого утворилось Об’єднане королівство Великої Британії? Охарактеризуйте політичний устрій Великої Британії у ХІХ ст. Хто такі торі та віги? Складіть порівняльну таблицю цих політичних сил. Що таке «гнилі містечка»? Внаслідок яких подій це явище було ліквідоване? Хто такі чартисти? Який період в історії Великої Британії називають «вікторіанською добою»? Завдяки чому Британію називали «майстернею світу»? Перелічіть основні британські колонії. Якою була політика Британії щодо своїх колоній? 9. За допомогою додаткових джерел підготуйте презентацію або повідомлення на тему «Велика Британія за правління королеви Вікторії». 1. 2. 3. 4. 5. 6. 7. 8.

Тим часом в Україні 1834 р. — заснування університету Св. Володимира у Києві. 1837 р. — видання «Руською трійцею» літературного альманаху «Русалка Дністрова».

Розділ ІI. Європа та Америка в добу революцій і національного об’єднання (1815–1870 рр.)

Тема 7. Утворення незалежних держав у Латинській Америці Пригадайте:

Якою була доля Південної та Центральної Америки після того, коли туди прибули європейці?

1. Латинська Америка наприкінці XVIII — на початку XIX ст. Після того, як португальські та іспанські конкістадори завоювали територію Латинської Америки, її землі були проголошені володіннями цих держав. Станом на кінець XVIII ст. майже вся Латинська Америка, за винятком Бразилії, була іспанськими колоніальними володіннями. В іспанських колоніях соціальний статус людини визначався її походженням. Найвище місце у соціальній ієрархії посідали білі, народжені у Європі, менш престижно було бути креолом — білим, народженим у колонії. Потім йшли метиси — нащадки білих та індіанців, мулати (діти білих і чорношкірих), самбо — діти чорношкірих та індіанців. Вже за ними у соціальній ієрархії розташовувалось корінне населення — індіанці Цікаво знати

Латинською Америкою називають регіон Південної і Центральної Америки, а також острови Карибського моря. Європейські колонізатори принесли сюди іспанську, португальську та французьку мови, які походять від латинської мови — це і дало назву регіону. Зараз майже вся Латинська Америка говорить іспанською, лише у Бразилії державна мова — португальська, а у Французькій Гвіані — території, яка досі належить Франції, офіційна мова французька.

Невідомий художник з Перу. Іспанка (2), чорношкірий (1) та мулат (3), кінець XVIII ст.

Тема 7. Утворення незалежних держав у Латинській Америці

та темношкірі, що були нащадками завезених з Африки рабів. Майже половину населення іспанських колоній становили індіанці, а четверту частину — креоли. Більшість індіанців була селянами, які сплачували подушний податок, відробляли повинності, не мали права вільно змінювати місце проживання. Креоли утримували величезні плантації, на яких працювали пеони — селяни, які потрапили у боргове рабство. З 16 млн населення іспанських колоній 2 млн були рабами. f

Крістобаль Лозано, «Сім’я метисів», 1771–1776 рр.

Яким був устрій суспільства у Латинський Америці? За яким принципом він був влаштований?

Це різноманітне населення колоній розмовляло однією мовою, було католицьким (більше того, Католицька церква намагалася добитися людяного ставлення до індіанців та темношкірих рабів), між окремими колоніями були налагоджені економічні зв’язки. Іспанські закони забороняли колоніям вільно торгувати з іншими державами, крім того, мешканці колоній сплачували великі податки і до місцевого бюджету, і до метрополії. Проте ані креоли, ані решта населення колоній не мали права вирішувати свою долю — всіх високих чиновників призначали з Мадрида, і вони були виключно європейцями. Відпрацювавши свій термін, ці чиновники поверталися до Європи. Їх не цікавили потреби власне колоній, а лише та вигода, яку з них може мати метрополія. Тому креоли — заможні власники шахт і плантацій були незадоволені таким станом речей. Наприкінці XVIII — поч. ХІХ ст. все частіше вони почали замислюватись про здобуття самоуправління.

Картина Мігеля Кабрера, що зображає іспанського батька та матір-метиску, 1763 р. Дітей від таких шлюбів (¼ індіанської крові) називали «кастізо»

Франциско Клапера, «Сім’я з Мексики», близько 1775 р. Зображена жінка є індіанкою, чоловік — мішаного походження

Розділ ІI. Європа та Америка в добу революцій і національного об’єднання (1815–1870 рр.)

2. Війна за незалежність Гаїті Події Французької революції кінця XVIII ст. зачепили і Латинську Америку. На той час Франція володіла колонією Сан-Домінго на острові Гаїті. Тут кілька тисяч сімей плантаторів володіли пів мільйоном рабів, які у нелюдських умовах працювали на плантаціях. 22 серпня 1791 р. у Сан-Домінго розпочалося повстання чорношкірих рабів, до яких долучилися марони (білі раби) та білі дрібні фермери, робітники та ремісники. Повсталих очолив колишній раб Франсуа Домінік Туссен (бл. 1743–1803), якого пізніше стали називати Лувертюром (від фр. «L’Ouverture» — відкриття) за те, що він відкрив шлях до свободи. Невідомий автор. Національний конвент Франції визнав його вла«Туссен Лувертюр», ду на Гаїті та оголосив про скасування рабства у ХІХ ст. французьких колоніях. Після цього Лувертюр домігся того, що британські та іспанські війська покинули острів. У 1800 р. він оголосив себе довічним генерал-губернатором острова, а 1801 р. було оприлюднено Конституцію Гаїті, яка підтверджувала скасування рабства, проголошувала рівність усіх громадян перед законом, недоторканність приватної власності. Гаїті залишався під французьким протекторатом. f

Як ідеї Декларації прав людини та громадянина 1791 р. втілилися у Конституції Гаїті?

У 1802 р. перший консул Наполеон Бонапарт, прагнучи відновити контроль Франції над островом, направив туди війська, однак наразився на рішучий опір місцевих мешканців. Французи запропонували Лувертюру укласти мирну угоду, але це виявилось пасткою: його було заарештовано й кинуто до французької в’язниці, де він і помер. Проте це не зупинило гаїтян, і 1804 р. вони домоглися проголошення першої незалежної держави у Латинській Америці — Республіки Гаїті. 3. Здобуття незалежності країнами Латинської Америки (1810– 1826 рр.) Ідеї про політичну самостійність латиноамериканських колоній активно поширювалися в останній третині XVIII ст., таємні спільноти будували плани про досягнення незалежності. Події Війни за незалежність США (1775-1783), Французької революції кінця XVIII ст., революції на Гаїті (1791-1803) підсилювали ці настрої.

Тема 7. Утворення незалежних держав у Латинській Америці

Робота з джерелами У 1787 р. венесуелець Франциско де Міранда у пошуках союзників для майбутньої боротьби за незалежність відвідав Російську імперію. У ході цієї поїздки він побував і на українських землях, залишивши про них такі записи:

«Країна надзвичайно гарна. Часто трапляються ліси і скрізь вистачає дерев і води, а обриси підвищень і рельєф місцевості дуже приємні; чимало тут і населення. Ще помітні укріплення в містах і селах та в полі для захисту від наскоків татар, які, безперечно, були жахливими сусідами — і я не розумію, чому люди мали бажання селитися в цьому краї...» 1. Згадку про які факти з історії України можна знайти у цьому уривку?

У ході наполеонівських війн Іспанія опинилася союзницею Франції, і таким чином у них виявилися втягнутими іспанські колонії. У Трафальгарській битві 1805 р. загинув майже весь іспанський флот, а через оголошену Наполеоном континентальну блокаду іспанські колонії не могли торгувати з британцями. У результаті колонії майже повністю втратили зв’язки з метрополією; креоли-плантатори, шукаючи нових ринків збуту, дедалі активніше почали вести контрабандну торгівлю з Британією. У 1808 р. в Іспанії розпочалася війна проти влади Наполеона, що загострило ситуацію і в її колоніях. Було розкрито кілька антиіспанських змов. Влітку 1810 р. у центрах іспанських колоній: Буенос-Айресі, Каракасі, Кіто, Боготі спалахнули повстання, які стали початком збройної боротьби проти іспанців у всій Латинській Артуро Мічелена. Америці. Ці події вважають початком Війни «Портрет вершника за незалежність іспанських колоній у ЛаСимона Болівара», 1898 р. тинській Америці. Було проголошено незалежність Чилі (1810), Венесуели (1811), Парагваю (1812), про неї заявили й інші іспанські колонії — Нова Гранада та Нова Іспанія. Проте поразка Наполеона змінила співвідношення сил, і до 1815 р. іспанські війська змогли майже повністю подолати повстанців: самостійність зберегли Парагвай та Ла-Плата. У 1816 р. війна продовжилася. ВійХуан Лепіані. «Хосе де Сан-Мартін сько під проводом Симона Болівара проголошує незалежність Перу», (1783–1830) звільнило від іспанців Нову 1904 р.

Розділ ІI. Європа та Америка в добу революцій і національного об’єднання (1815–1870 рр.)

Гранаду (1819), Венесуелу (1821), Еквадор (1822). Тим часом війська Хосе де Сан-Мартіна вибили іспанців з Ла-Плати (1816), Чилі (1818) та частини Перу (1821) — останні іспанські війська у Перу були розбиті у 1826 р. Це ознаменувало кінець війни іспанських колоній за незалежність, у Латинській Америці під владою Іспанії залишилися тільки острови Куба та Пуерто-Рико. Симон Болівар

Педро Суберкассо Ерразуріза. «Проголошення незалежності Чилі», 1945 р.

Одним із визначних лідерів війни латиноамериканських країн за незалежність був Симон Болівар. Він був креольського походження, а молоді роки провів у Європі. Повернувшись на батьківщину, він поклявся боротися за її звільнення від влади Іспанії. Болівар є національним героєм шести латиноамериканських країн, на його честь названо країну Болівію (здобула незалежність у 1825 р.), а у Венесуелі він отримав почесний титул «Визволитель».

Успішній боротьбі іспанських колоній за незалежність сприяло те, що через «доктрину Монро», яка проголошувала Західну півкулю сферою впливу США, інші не ризикували допомогти Іспанії приборкати її колонії. У 1810 р. війна за незалежність розДень Фіку почалась і в Мексиці. Спочатку її очолив 9 січня 1822 р. регент Бра- сільський священник Мігель Ідальго зилії Педру відмовився під- (1753–1811), а після його загибелі — Хосе коритися рішенню Лісабон- Марія Морелос (1765–1815), теж священського кортесу, заявивши, ник. У 1813 р. було проголошено незалежщо він залишається тут (порність Мексики, але за два роки іспанці тугальською — «(Eu) fico»). відновили тут свою владу. Війна між мекДень Фіку є однією із визнач них дат в історії Бразилії. сиканськими повстанцями та іспанцями

Етторе Ксіменес. Монумент незалежності Бразилії в Сан-Паулу, зведений на місці проголошення незалежності Бразилії від Португалії принцом (майбутнім імператором) Педро, 1884–1926 рр.

Тема 7. Утворення незалежних держав у Латинській Америці

Хуан О’Горман «Вівтар незалежності», 1960–1961 рр. Фрагмент фрески. По центру в чорному зображено священника Мігеля Ідальго — одного з ідейних натхненників боротьби Мексики за незалежність

тривала до 1821 р., а ще за два роки, у 1823 р., від Мексики відокремилися південні регіони, утворивши окрему державу, — Сполучені провінції Центральної Америки. Єдина португальська колонія в Латинській Америці — Бразилія для своєї метрополії була цінним джерелом багатств — алмазів та золота. У 1808 р. із окупованої наполеонівськими силами Португалії сюди переїхав португальський королівський двір. Це сприяло економічному розвитку країни, а за переказами, португальському королю так сподобалося у Бразилії, що після поразки Наполеона він не поспішав повертатися до Європи. У 1815 р. Бразилія стала рівноправною частиною Португальського королівства, а її правителем-регентом став син португаль- Карлос Жуліану. «Раби на діамантовій шахті у Бразилії», 1770 рр. ського короля, Педру. У 1822 р. кортес (парламент) у Лісабоні наказав йому повернутися на батьківщину, плануючи знову перетворити Бразилію на колонію. Проте Педру відмовився це зробити і згодом оголосив про розрив відносин з Португалією під гаслом «Свобода або смерть!». 1 грудня 1822 р. регент був коронований імператором Бразильської імперії Педру І, а у 1824 р. Бразилія ухвалила свою Конституцію. Першою країною, яка визнала її незалежність, були США, а згодом до них долучилася і решта світу. Остання рабовласницька держава

Із 3,2 млн населення Бразилії більше мільйона були рабами. Загалом до Бразилії потрапляло до 45 % рабів з Африки. Їхня підневільна праця використовувалась у шахтах, на плантаціях цукрової тростини та кави, а також у різних виробництвах. Рабині здебільшого були домашньою прислугою. Бразилія була останньою з країн Заходу, яка заборонила рабство — це відбулося у 1888 р. На той час 15% з 10 млн її населення було рабами.

Розділ ІI. Європа та Америка в добу революцій і національного об’єднання (1815–1870 рр.)

 Закріплення знань, умінь та навичок 1. Назвіть європейські держави, які станом на початок ХІХ ст. володіли колоніями у Латинській Америці. 2. За яким принципом формувалася суспільна ієрархія у Латинській Америці? 3. Коли розпочалося повстання на острові Гаїті? Яким був його результат? 4. Кому з тогочасних діячів національновизвольного руху латиноамериканці надали почесний титул «Визволитель»? 5. Яка з нових незалежних держав Латинської Америки була конституційною монархією? 6. Розкрийте передумови боротьби жителів Латинської Америки за незалежність. 7. Як відбулося здобуття незалежності Бразилією? 8. Складіть у зошиті таблицю «Утворення незалежних держав у Латинській Америці». За потреби скористайтеся додатковими джерелами. Дата створення

Назва держави

Тема 8. Російська імперія

Тема 8. Російська імперія Пригадайте:

1. Які українські землі входили до складу Російської імперії? 2. Що таке самодержавство?

1. Внутрішнє життя Російської імперії У період 1815–1847 рр. Російська імперія стала найбільшою за площею державою світу, що простягалася на величезних територіях Східної Європи, Північної Азії та частині Північної Америки (Аляска). За політичним устроєм Російська імперія була самодержавною монархією. Російський імператор вважався необмеженим правителем, відповідальним лише перед Богом. Конституції та парламентських установ у країні не існувало. Правителями імперії в цей період були Олександр I (1801–1825) і Микола I (1825–1855). Внутрішнє життя Російської імперії першої пол. ХІХ ст. • Багатонаціональний склад населення; • На території імперії проживають представники всіх світових релігій; • Національна політика спрямована на асиміляцію та росіянізацію; • Державною релігією є лише православ’я.

• Феодальне за суттю суспільство з поділом на привілейовані (дворянство, купецтво, козацтво) і непривілейовані стани (селянство і міщанство); • Висока дитяча смертність, нерозвиненість медицини, часті епідемії; • 20 з 69 млн населення становили кріпосні селяни.

• Екстенсивний розвиток сільського господарства; • Натуральне господарство; • Нерозвиненість ринку найманої праці та товарів; • Запізнілий промисловий переворот (перші підприємства — 30-40-ві рр. ХІХ ст.) • Сировинна торгівля (зерно, льон, деревина, залізо).

• Виникнення національно-визвольних рухів, що жорстоко • Проєкти скасування кріпацтва. переслідувались та придушуКріпацтво порівнюють з поровались. Їх видатними представховим погребом під всією дерниками були Микола Костомажавою. З іншого боку, існують ров, Тарас Шевченко, Ніколов побоювання, що скасування Бараташвілі, Олександр Чавчакріпацтва призведе до суспільвадзе, Грігол Орбеліані, Шимон них заворушень. Конарський, Адам Міцкевич, Валеріан Лукасинський та ін.

• Поразка у Кримській війні (1853-1856) від коаліції Османської імперії, Франції та Англії яскраво продемонструвала технічну відсталість Російської імперії.

За допомогою поданої схеми охарактеризуйте господарський розвиток Російської імперії.

Коли у Російській імперії розпочалася промислова революція?

Розділ ІI. Європа та Америка в добу революцій і національного об’єднання (1815–1870 рр.)

Франц Рубо. «Штурм аулу Салта, 1847 рік», 1898 р. З кінця ХVIII ст. Російська імперія вела невпинні війни з народами Кавказу, прагнучи припинити їхні набіги на російські поселення, а також позбавити Османську імперію одного з союзників

На початку свого правління Олександр I підтримував проєкти перетворення Росії на конституційну монархію, однак після розгрому Наполеона утвердився в думці, що саме самодержавство об’єднало народ для боротьби із французами, і він не бажає його скасування. У 1803 р. Олександр видав «Указ про вільних землеробів», за яким кріпосні могли викупити свою свободу та при звільненні отримати від поміщика наділ землі. Це розпорядження мало символічне значення, оскільки вважалось важливим кроком на шляху до скасування кріпацтва, проте за весь час правління Олександра І менш ніж 50 тис. селян скористалось цією можливістю. f

Чи був «Указ про вільних землеробів» ефективним способом вирішення питання кріпацтва у Російській імперії? Свою думку обґрунтуйте.

Олександр І намагався провести військову реформу, згідно з якою вздовж західних рубежів імперії створювали спеціальні військові поселення, у яких солдати мали займатися сільським господарством. У 1817 р. такі поселення були створені і на території України — у Херсонській та Слобідсько-Українській, Катеринославській губерніях. З часом вони проЦікаво знати

Марцин Зеленський. «Взяття варшавського арсеналу під час Листопадового повстання», 1831 р.

У 1830–1831 рр. імператор Микола І придушив Листопадове повстання, спрямоване проти російського панування у Царстві Польському та ліквідував його автономію. Микола І стверджував, що віднині він поводитиметься у Польщі, як у завойованій країні: під Варшавою було збудовано фортецю, гармати якої були спрямовані на місто. Багато поляків, рятуючись від переслідувань з боку російської влади, емігрували до Західної Європи. Листопадове повстання залишило глибокий слід в польській історичній пам’яті та стало прикладом для подальшої боротьби поляків за незалежність.

Тема 8. Російська імперія

демонстрували свою неефективність, оскільки солдатам не вдавалось однаково ефективно займатися роботою у полях і військовою підготовкою, тож 1857 р. військові поселення було скасовано. Правління Миколи I розпочалося жорстоким придушенням виступу декабристів. У грудні 1825 р., у день коронації нового імператора опозиційно налаштоване дворянство — декабристи — сподівалося збройною демонстрацією спонукати його запровадити конституційний лад на зразок європейських держав. Проте Микола І наказав розстріляти тих, хто вийшов на Сенатську площу у Санкт-Петербурзі вимагати від нього реформ.

Цікаво знати

Сучасники розповідали, що одного разу Микола I спитав свого 15річного сина, майбутнього імператора Олександра II, на чому тримається управління багатомовною сім’єю народів, які населяють імперію. Наступник престолу відповів: «На самодержавстві й законах». Микола I обурився. «Законах — ні! Лише на самодержавстві, і ось чому, ось чому, ось чому!» — тричі вигукнув він, розбурхуючи повітря затиснутим кулаком.

Політична реакція — активний опір прогресу в суспільнополітичному житті з метою збереження та зміцнення старих порядків, які вже відійшли в минуле.

Декабристи — учасники таємних організацій у Російській імперії (переважно офіцери російської армії), що готували державний переворот, спрямований проти самодержавства та кріпосного права. Підняли повстання в грудні (російською мовою — декабрь) 1825 р.

2. Суспільні рухи у Російській імперії У 30–40-х рр. XIX ст. виникли різні суспільні рухи, що прагнули відмінного шляху розвитку для імперії.

Урядовий табір представляли консерватори. Оскільки вони виступали за збереження самодержавного устрою Російської імперії в незмінному

Розділ ІI. Європа та Америка в добу революцій і національного об’єднання (1815–1870 рр.)

вигляді, їх називали «охоронцями». Ідеологічною базою прибічників урядового табору стала «теорія офіційної народності», яка полягала в тому, що Російська імперія базується на самодержавстві, тобто необмеженій владі імператора, православ’ї та народності — спільнотах людей, які визнають себе росіянами та підтримують перші два пункти. В опозиції до урядового табору перебували ліберали, які виступали за реформування російської дійсності мирним способом. Ініціатором реформ, на їхню думку, мала стати державна влада. Наприкінці 30-х рр. XIX ст. серед лібералів сформувалися відмінні бачення шляху розвитку Російської імперії — слов’янофіли та західники. Слов’янофіли підкреслювали самобутність шляху розвитку як російського, так і будь-якого іншого народу. Вони вважали, що Петро I, запроваджуючи досягнення європейської цивілізації, порушив природний шлях розвитку російських земель. Слов’янофіли вбачали можливість уникнення згубного західного шляху в селянській общині, православ’ї та морально-релігійних якостях російського народу. Політичним ідеалом слов’янофілів було самодержавство часів до правління Петра І (1682-1725), коли царі правили, спираючись на підтримку народу, час від часу скликаючи земські собори. Вони виступали за негайну ліквідацію кріпосного права. Західники вважали, що європейська цивілізація єдина, і штучне відокремлення від неї будь-якого народу призведе до його занепаду. Західники звеличували роль Петра I в російській історії та схвалювали здійснені ним за європейськими зразками перетворення. Головною метою Російської імперії, на їхню думку, було приєднання до європейського Заходу. Політичним ідеалом західників була конституційна монархія західноєвропейського зразка з парламентом, гарантіями свободи слова, друку, недоторканності особи та гласності суду; також вони виступали за ліквідацію кріпосного права. f

До якого політичного напряму — лібералів чи консерваторів — належали слов’янофіли? А «охоронці»?

 Закріплення знань, умінь та навичок 1. Назвіть головні риси внутрішнього життя Російської імперії першої половини ХІХ ст. 2. Що таке кріпацтво? Поміркуйте, які наслідки для суспільного та економічного життя Російської імперії мало кріпацтво. 3. Якими були характерні риси правління Олександра І? Як він намагався розв’язати проблему кріпацтва? 4. Пригадайте, у яких значущих подіях європейської історії Олександр І брав участь. 5. На початок правління якого імператора припав виступ декабристів? Чого вони вимагали?

Тема 8. Російська імперія

6. Охарактеризуйте внутрішню політику Миколи І. 7. Як прихильники дійсної влади у Російській імперії уявляли собі її ідеальний устрій? На чому він базувався? 8. Назвіть до якого табору — західників, слов’янофілів чи охоронців — належить кожна з характеристик: спиралися на «теорію офіційної народності», прагнули, аби Російська імперія розвивалася у загальноєвропейському руслі, виступали за індивідуалізм та свободу особистості, мріяли про повернення до «допетрівських часів», уважали джерелами російської самобутності селянську общину та православ’я. 9. Складіть порівняльну таблицю «Західники та слов’янофіли». За матеріалами роботи зробіть узагальнювальні висновки. 10. Обговоріть у малих групах, чому і західники, і слов’янофіли окремо виділяли особу Петра І. Свідченням чого це може бути? 11. Користуючись додатковими джерелами, підготуйте повідомлення або презентацію про видатних представників національновизвольних рухів проти Російської імперії першої пол. ХІХ ст.

Тим часом в Україні 9 грудня 1825 р. — на підтримку виступу декабристів повстання підняв Чернігівський полк. Воно було жорстоко придушене владою. 1826–1827 р. — діяльність таємного політичного гуртка у Харківському університеті, що виступав проти кріпосництва та самодержавства.

Розділ ІI. Європа та Америка в добу революцій і національного об’єднання (1815–1870 рр.)

Тема 9. Франція у період Реставрації Бурбонів. Революція 1830 р. Липнева монархія Пригадайте:

1. Що таке політична реставрація? 2. Якими були рішення Віденського конгресу щодо Нідерландів? Чим, на вашу думку, вони були зумовлені?

1. Політичне й суспільне життя Франції у 1815–1830 рр. Після завершення наполеонівських війн у Європі розпочалася доба політичної реакції (1815–1830). Ті, хто в попередні роки втратили власність і владу, тепер намагалися їх повернути. Однак ці спроби зустріли опір і призвели до нових революцій 1830–1848 рр. Як ви пам’ятаєте, після зречення Наполеона до влади повернулася династія Бурбонів, монархи якої мали правити відповідно до конституції, котру 1814 р. надав народові Луї XVIII. Її ще називали «Хартія 1814 року». Цей документ проголошував католицтво державною релігією, вводив цензуру, а джерелом влади в країні ставав король. Унаслідок встановленого «Хартією…» вікового й майнового цензу право голосу в країні отримали близько 72 тис. осіб, а право бути обраними — 16–18 тис. осіб. Король, його оточення та прихильники, яких ще називали «ультрароялісти» вкрай нетерпимо ставилися до тих, хто не поділяв їхніх поглядів. Коли престол посів Шарль д’Артуа під іменем Шарль X (1824–1830), у країні розгорнувся «білий терор» — масові вбивства колишніх революціонерів і прибічників Наполеона. Із державної служби було звільнено близько 100 тис. чиновників, з армії — десятки тисяч офіцерів, які зробили кар’єру в роки революції, Консульства та Першої імперії. Було створено надзвичайні суди, які розглядали справи ворогів Бурбонів, засуджували їх до заслання або страти. Вироки цих судів виконувалися впродовж доби. Цікаво знати

Шарль X став найстаршим королем Франції — він коронувався у віці 66 років. Колись був близьким другом страченої королеви МаріїАнтуанетти, що пояснює його прихильність до «старих порядків» та абсолютизму.

У березні 1830 р. Палата депутатів висунула вимогу про відставку уряду ультрароялістів. У відповідь на це Шарль X розпустив її та призначив нові вибори. Однак у новообраній Палаті депутатів із 428 її членів прихильниками короля були лише 145 депутатів. Тому 25 липня 1830 р. Шарль X підписав чотири ордонанси (укази), якими фактично скасував «Хартію 1814 року» і здійснив державний переворот. Згідно із цими указами було розпущено новообрану Палату депутатів, запроваджено нові обмеження ви-

Тема 9. Франція у період Реставрації Бурбонів. Революція 1830 р. Липнева монархія.

борчого права, скасовано свободу друку й відновлено цензуру, призначено дату проведення нових виборів. Такі дії короля викликали обурення парижан, у місті стали лунати заклики до опору владі. 26 липня 1830 р. розпочалися перші сутички між протестувальниками та поліцією. Наступного дня вулиці Парижа вже були перегороджені барикадами. Урядові війська були безсилі: у Липневій революції брав участь кожен десятий парижанин.

Барикада 28 липня 1830 р. в Парижі. Гравюра за малюнком Жака Свебака-Дефонтена

Робота з джерелами Зі спогадів свідка Липневої революції в Парижі

Мешканці вулиці Сент-Антуан, повні рішучості перемогти або загинути, розташувалися в будинках, на дахах і безперервно стріляли у війська, які пересувалися вулицями. Війська шукали будинки, звідки стріляли, і тоді черепиця з дахів дощем сипалася на голови нападників. На бульварі Сен-Марсо така ж відчайдушність, така ж самовідданість… Водночас народ атакував казарми жандармерії на вулиці передмістя Сен-Мартен. Спочатку напад атакуючих було відбито, але нарешті вони змогли захопити цю казарму. Усе, що в ній перебувало, поскладали на вулиці й підпалили. Ніхто нічого собі не привласнив, доброчесність сягала того, що у вогонь кидали срібло та гроші… 1. Як описане у джерелі характеризує події «Липневої революції»? Цікаво знати

Париж першої половини ХІХ ст. був великим містом, яке вже уважалось законодавцем побутових мод. Тут вперше з’явилися ресторани, кав’ярні з музичним супроводом, мода на прогулянки містом — променади. У тогочасній Європі Париж уважався столицею жіночої моди. З 1820х рр. тут починають будуватися пасажі — криті павільйони з різноманітними магазинами та кав’ярнями. Також діяли музеї, зокрема Лувр. Модно було відвідувати публічні лекції в університетах або громадські бібліотеки. Масово читались газети, де частинами публікувались романи, у тому числі таких відомих нині письменників, як Віктор Гюго та Оноре де Бальзак.

28 липня 1830 р. повсталі парижани заволоділи арсеналом, міською ратушею та собором Паризької Богоматері. Над ними замість білого прапора Бурбонів підняли революційний триколор. Коли на

Франсуа Курбуан. «На розі Італійського бульвару у 1833»,

1898 р.

Розділ ІI. Європа та Америка в добу революцій і національного об’єднання (1815–1870 рр.)

кінець дня на бік повстанців цілими підрозділами почали переходити урядові війська, стало зрозуміло, що в революції відбувся перелом. 29 липня 1830 р. було сформовано Національну гвардію, очолювану генералом Лафаєтом, яка ввечері захопила королівський палац Тюїльрі. Було створено Тимчасовий уряд, до якого Шарль X направив посланців із пропозицією розпочати переговори, але їх відмовилися приЕжен Делакруа. йняти. Липнева революція, яка тривала «Свобода, що веде народ», 1830 р. Ця картина була натхненна «три славні дні», перемогла. подіями Липневої революції Шарль Х зрікся престолу, а новим королем став Луї Філіп Орлеанський, представник молодшої (Орлеанської) гілки Бурбонів. Його правління (1830–1848) отримало назву Липнева монархія. Завдяки новій Конституції, яка називалась «Хартія 1830 року», збільшилась кількість виборців, проголошувався принцип народного суверенітету (зверхності) і скасовувалося божественне право короля на управління, гарантувалися права і свободи громадян. Коронація нового монарха була замінена складанням ним присяги французькому народу в присутності обох палат Законодавчого корпусу. У результаті Липневої революції 1830 р. до влади у Франції прийшла так звана «фінансова аристокраФранц Хав’єр Вінтхальтер. тія» — банкіри, великі біржові спекулянти, власники «Портрет шахт, копалень, земель тощо. Якщо до Липневої реЛуї-Філіпа І», 1841 р. волюції вони захищали свої права і власність від заЛуї Леопольд Буальї. «Політикани в саду Тюїльрі», 1832 р.

f Як ви розумієте слово «політикани»? Чим зайнята група чоловіків на перед ньому плані? f Як ця картина може допомогти охарактеризувати політичне життя тогочасного Парижа?

Тема 9. Франція у період Реставрації Бурбонів. Революція 1830 р. Липнева монархія.

зіхань старого дворянства, то після неї вони протистояли середній, дрібній буржуазії та робітникам. Незабаром з’ясувалося, що Липнева монархія не влаштовує більшість політичних сил Франції, кожна з яких мала свої переконання про правильний устрій країни. У 1832, 1834 і 1839 рр. радикали здійснили збройні повстання в Парижі з метою встановлення республіки, але були жорстоко придушені урядовими військами. Постійне застосування владою репресій та військової сили для придушення заколотів і повстань спричинило те, що в 40-х рр. XIX ст. Липнева монархія стала нагадувати режим реставрації Бурбонів. У період Липневої монархії Франція знову повернулася до колоніальної експансії. У 1830 р. вона розпочала криваву війну за підкорення Алжиру, що тривала 30 років. Загарбники жорстоко розправлялися з місцевим населенням. Так, під час придушення французами повстання 1845–1846 рр. 1,5 тис. алжирців із жінками й дітьми були заживо замуровані в гірських печерах, де вони переховувалися, а кілька тисяч людей отруїли димом. f

Чому правління Луї Філіпа Орлеанського отримало назву Липнева монархія?

2. Бельгійська революція 1830 р. Учасники Віденського конгресу 1814–1815 рр. прагнули створити своєрідний «бар’єр» навколо кордонів Франції. Тому рішенням конгресу католицьку Бельгію було приєднано до протестантської Голландії. Таким чином утворилося Об’єднане королівство Нідерландів на чолі з голландським королем Віллемом I. Він правив одноосібно і всіляко підтримував своїх земляків-голландців. Державною мовою було оголошено голландську, хоча переважна більшість бельгійців розмовляла французькою та фламандською. До того ж інтереси бельгійських промисловців та голландських купців і землевласників були цілковито протилежними. Влада не Густав Вапперс. «Епізод з Бельгійської революції 1830 року», 1834 р. йшла на поступки бельгійцям. Цікаво знати

Повстання бельгійців почалося в брюссельському «Театрі Монетного двору». Того дня, 25 серпня 1830 року, в ньому ставили оперу «Німа з Портічі», яка прославляла бунт неаполітанців проти іспанського панування. Коли зазвучала арія «Священна любов до батьківщини», пролунали бурхливі овації і глядачі в радісному збудженні кинулися з театру на вулиці. Зовні їх уже чекав багатолюдний натовп. Об’єднавшись, люди рушили вулицями, де до них приєднувалися нові громадяни, посилюючи і без того грандіозну ходу.

Розділ ІI. Європа та Америка в добу революцій і національного об’єднання (1815–1870 рр.)

25 серпня 1830 р., після того як у Бельгії стало відомо про перемогу Липневої революції у Франції, в Брюсселі вибухнуло повстання, яке швидко поширилося на інші бельгійські міста й провінції. У Брюсселі народне ополчення встановило контроль над містом. Вирішальні бої розгорнулися 25–28 вересня 1830 р. Спроба голландців за допомогою армії придушити повсталих провалилася. У ході вересневих боїв більша частина території Бельгії була звільнена від голландських військ. Перша бельгійська поштова марка із У 1831 р. у Бельгії було ухвалено конституцію, за зображенням короля якої країна ставала конституційною монархією, та Леопольда І, 1849 р. запрошено на престол Леопольда Саксен-Кобург-Готського, який став правити як Леопольд І. 20 грудня 1839 р. на Лондонській конференції Австрія, Велика Британія, Пруссія, Росія та Франція погодилися на незалежність Бельгії, вперше в історії визнавши законними підсумки революції. Також на цій конференції було визнано незалежність Люксембургу.

 Закріплення знань, умінь та навичок 1. Що таке політична реакція? 2. Представники яких політичних поглядів переважали в оточенні Луї XVIII? 3. Охарактеризуйте правління Шарля Х. Як ви вважаєте, чим була виклаликана саме так його внутрішня політика? 4. Хто прийшов до влади у Франції внаслідок революції 1830 р.? 5. Які події отримали назву «три славні дні»? 6. Що, на вашу думку, стало причиною Липневої революції? Обговріть у парах, чи можна було її уникнути. 7. Хто очолив режим Липневої монархії у Франції? 8. Війну за підкорення якої африканської країни розпочала Франція в 1830 р.? 9. Назвіть причини Бельгійської революції 1830 р. 10. Чим завершилася Бельгійська революція 1830 р.?

Тим часом в Україні 1830–1831 рр. — польське визвольне повстання у Правобережній Україні.

Тема 10. Австрійська імперія доби Клеменса фон Меттерніха

Тема 10. Австрійська імперія доби Клеменса фон Меттерніха Пригадайте:

Якими були наслідки Віденського конгресу для Австрійської імперії та німецьких держав?

1. Доба Клеменса Меттерніха За своїм державним устроєм Австрійська імперія була абсолютною монархією з необмеженою владою імператора. Тим не менш, за правління імператорів Франца I (1806–1835) та Фердинанда I (1835–1848) визначальну роль в імперії відігравав міністр закордонних справ і фактичний голова уряду в 1809–1821 рр. та канцлер у 1821–1848 рр. Клеменс Меттерніх (1773–1859). Клеменс Меттерніх Клеменс Меттерніх, вважають історики, був наляканий подіями Французької революції та завоюваннями Наполеона І. Він прагнув за будьяку ціну не допус тити таких подій в Австрії. На Віденському конгресі 1814–1815 рр. він став творцем нової системи міжнародних відносин у Європі після повалення Наполеона I. Меттерніх увів у тогочасну європейську дипломатію поняття «політика рівноваги в Європі», «політика союзів», «політика європейської безпеки». Однак для підтримання рівноваги в Європі Меттерніх уважав за необхідне застосування «права сили» — втручання у справи інших держав із метою їхнього підпорядкування загальному порядку. Саме тому він став одним з організаторів Священного союзу.

У внутрішній політиці Меттерніх намагався зберегти панування над неавстрійськими народами імперії, нерідко вдаючись до сили, використовуючи армію для придушення національних виступів. Він уважав, що ліберальні ідеї загрожують цілісності імперії, виступав за збереження абсолютної монархії та старих порядків. Мав переконання, що будь-яка конституція є «легалізованою революцією». Він запровадив жорстку цензуру, наприклад, заборонено ставити «Гамлета», бо там йшлося про вбивство монарха, в австрійській літературі негативні герої могли бути лише персонажі простого походження, але аж ніяк не знать. Австрійські інакодумці обминали заборону на друк, видаючи свої твори за межами власної країни. Меттерніх був ініціатором політики поліцейських репресій в Австрії і державах Німеччини, але подолати революційний рух в Австрійській імперії так і не зміг. Австрійська імперія мала територію 576 тис. км2. Її називали «клаптиковою» монархією, оскільки вона складалася з адміністративних одиниць

Розділ ІI. Європа та Америка в добу революцій і національного об’єднання (1815–1870 рр.)

(королівства, провінції тощо). До її складу входили Північна Італія, БоГаличина Богемія гемія, Польща, Галичина, Буковина, Угорщина Трансильванія, Угорщина та інші Австрія Трансільванія землі. Венеція Славонія Населення також було дуже різноРумунія манітним. Австрійські німці в склаБоснія Італія Сербія ді імперії становили трохи більше, Болгарія ніж чверть населення. Деякі з підвладних їй народів раніше вже мали Австрійська імперія, 1848 р. власні держави, тож тепер прагнули в межах імперії самостійно вирішувати внутрішні справи (автономія) або й здобути повну незалежність. Австрійська влада у своїй політиці в національному питанні дотримувалася принципу «поділяй і володарюй». Держава була влаштована так, що у межах однієї адміністративної одиниці співіснували два або й більше народів: поляки та українці в Галичині, українці та румуни на Буковині, угорці та різні слов’янські народи. Вони боролися за владу на місцях і таким чином не об’єднувалися проти австрійського панування. Так, для придушення польського повстання 1846 р. у Галичині австрійці залучали українців, а в Буковині чиновниками здебільшого були німці. Німеччина Дунай

ват

Хор

ія

Національний склад Австрійської імперії станом на 1848 р.

Народ

Кількість, млн осіб

Слов’янські народи

Австрійські німці

Італійці

Угорці

Румуни

Разом

У 1815–1847 рр. Австрія залишалася аграрною країною, дві третини жителів якої працювали в сільському господарстві. Промислова революція розпочалася в Австрії в 30–40-х рр. XIX ст. в її найрозвиненіших провінціях — Нижній Австрії та Чехії. Будівництво залізниць в імперії розпочалося в 1828 р., але і в середині століття їх протяжність становила лише 1357 км. У 1830 р. перший пароплав з’єднав Відень та Пешт. Характерною для Австрійської імперії була нерівномірність розвитку її частин: якщо одні провінції (Чехія, Ломбардо-Венеція, Нижня Австрія) виробляли основну частину промислової продукції, то інші (Галичина, Буковина, Далмація, Угорщина) відігравали роль сировинних придатків, ринків збуту готової продукції. f

Якою була політика Австрійської імперії щодо народів, які її населяли?

Тема 10. Австрійська імперія доби Клеменса фон Меттерніха

2. Початок національного відродження слов’янських народів Австрійської імперії У період наполеонівських війн у Європі поширилися уявлення про те, що кожна нація має право на самовизначення. Унаслідок цих переконань народи Австрійської імперії стали все наполегливіше вимагати надання громадянських свобод і забезпечення національного рівноправ’я. В історії словенців, хорватів, сербів, чехів, словаків, поляків, українців, що перебували під австрійською владою, кінець XVIII — перша половина XIX ст. стали періодом початку доби національного відродження. Велику роль у цьому відігравали слов’янські просвітителі, яких називали будителями. Чимало зробили для національного відродження чехів Йозеф Добровський (1753–1829), автор праць з історії мови та культури чехів, і Йозеф Юнгман (1773–1847), який створив підручник чеської літератури та чесько-німецький словник. Видатними діячами словацького відродження були Ян Коллар (1793–1852), поет, автор збірок словацьких народних пісень, і Людовіт Штур (1815–1856), який розпочав створення словацької літературної мови. Вагомими були здобутки «будителів» західних українців, що перебували під владою Габсбургів. Михайло Поп-Лучкай (1789–1843) створив першу на західноукраїнських землях «Граматику слов’янорусь- Юзеф Божех Клеменс. “Портрет Людовіта ку» та шеститомну «Історію карпатських русинів». Штура”, 1873 р. Історик Денис Зубрицький (1777–1862) дослідив історію галицьких українців, корінного населення краю, в «Описі історії народу руського». На національне відродження слов’ян, як і інших народів Австрійської імперії, впливали здобутки угорців (мадярів) у боротьбі за власну окремішність. Наприклад, латинську мову, яка у королівстві була офіційною ще з Середніх віків, було замінено на угорську. Однак угорці самі здійснювали мадяризацію слов’ян. Це ставало поштовхом для активізації національних прагнень слов’ян, зокрема закарпатських русинів, які перебували в складі Угорського королівства. f

Кого серед слов’янських народів Австрійської імперії називали “будителями”?

Франтішек Ткадлік. Портрет “Йозефа Добровського”, 1820 р.

3. Німецькі держави у 1815–1847 рр. Більшість німецьких політиків і суспільних діячів розраховували, що після перемоги над Наполеоном їх народ нарешті здобуде державну єдність. Однак ці сподівання не справдилися. Створений за рішеннями Віденського конгресу Німецький союз існував лише на

Розділ ІI. Європа та Америка в добу революцій і національного об’єднання (1815–1870 рр.)

папері, не мав спільного законодавства, уряду, збройних сил тощо. Кожна з держав-членів Німецького союзу мала свого монарха, уряд, армію, митні тарифи, грошову й судову системи. У більшості німецьких держав влада монархів була абсолютною, а їхні піддані не мали політичних і громадянських прав. До складу Німецького союзу також були включені частина земель Австрійської імперії та Пруссія. Вони мали визначальний вплив на політичне життя цього об’єднання, але при цьому вони були і головними суперниками. У 1818 р. Пруссія почала укладати з іншими німецькими державами угоди про встановлення єдиного митного кордону. У 1834 р. 18 німецьких держав об’єдналися у Митний союз, учасники якого скасовували мито на товари, що перевозилися через їхні кордони. Провідну роль у союзі відігравала Пруссія. Створення союзу сприяло становленню в Німеччині єдиного національного ринку. Це стало однією з вагомих передумов подальшого об’єдання Німеччини, а також дуже ослабило позиції Австрії серед Німецького союзу. Водночас німецькими землями ширилися ідеї про потребу об’єднання Німеччини, у якій невід’ємні права людини і громадянина будуть забезпечені конституцією. Першими їх висловили німецькі студенти ще на початку століття. Проте їхні публічні виступи були жорстко придушені Меттерніхом, який розгорнув переслідування всіх, хто висловлював думку про необхідність політичних змін. f

Які дві держави суперничали за вплив над німецькими землями?

Робота з джерелами Із промови німецького письменника Йоганна Вірта (1831 р.)

Країна, де лунає наша рідна мова… зазнає спустошення та грабунку, її розривають на частини, вона знекровлена, нею потурають і її паплюжать. Щедро наділена природними багатствами, вона може бути для всіх своїх дітей місцем радості й добробуту, але виснажувана 34 правителями, вона перетворилася для більшості свого населення на місце голоду, лиха й скорботи. Німеччина — велика, багата, міцна Німеччина — повинна займати перше місце в сім’ї європейських народів. Однак, розкрадена зрадницькими аристократичними родами, вона викреслена зі списку європейських держав і віддана на посміховисько іноземцям. Призначена від природи бути в Європі джерелом світла і свободи, стояти на сторожі закону, Німеччина зробилася своєю протилежністю: вона стала придушувачем вільних народів, перетворюється на вічне царство темряви, рабства й грубого насильства. Таким чином, нещастя нашої Вітчизни одночасно є прокляттям для всієї Європи… 1. На що звертає увагу автор джерела у своїй промові? 2. У чому він убачав небезпеку роздробленості Німеччини?

4. Італія після Віденського конгресу За результатами Віденського конгресу територію Італії було переділено на вісім королівств та герцогств, а північно-східна її частина — Ломбар-

Тема 10. Австрійська імперія доби Клеменса фон Меттерніха

до-Венеційське королівство — входила до складу Австрійської імперії. Політична роздробленість Італії стала головною перешкодою для її економічного розвитку. Між італійськими державами існували митні кордони, у кожному королівстві й герцогстві діяли власні системи міри й ваги, грошові системи, закони. За рівнем економічного розвитку Італія суттєво поступалася Великій Британії, ФранБартоломео Пінеллі (1771–1835). ції та навіть Пруссії. Промислова револю«Італійські селянки, ція розпочалася тут лише в 30–40-х рр. що несуть воду» XIX ст. Слаборозвинена промисловість не могла забезпечити працею тих, хто не знаходив її на селі. Розвиток сільського господарства відбувався дуже повільно. Селяни не мали достатньо землі та орендували її у дворян-землевласників, віддаючи за це частину врожаю. Деякі працювали лише за їжу. Влада в Ломбардо-Венеційському королівстві належала австрійцям, а італійців позбавили можливості обіймати будь-які важливі посади в адміністрації, судах та армії. На території королівства перебувала австрійська армія та діяла австрійська поліція. Усі періодичні видання підлягали цензурі, зазнавали переслідування будь-які національно-ліберальні ідеї. Імператор Австрії Франц I, характеризуючи свою політику, говорив: «Насамперед необхідно, щоб ломбардці забули про те, що вони італійці». Однак це мало протилежний результат: саме в тогочасній Ломбардії набагато активніше, ніж в інших регіонах півострова, розвивався національно-визвольний рух. Період із кінця XVIII ст. до 1870 р., у який відбувалася боротьба італійців за створення національної держави, називають Рісорджименто. Карбонарії (від італ. «carbonaro» — вугільник) — члени таємної політичної організації, що існувала на початку XIX ст. в Італії й боролася проти влади іноземців (спочатку французів, потім — австрійців) та за створення об’єднаної незалежної Італії.

У Центральній та Південній Італії активно діяли карбонарії, які після 1815 р. створили там розгалужену мережу таємних осередків. Своєю головною метою вони вважали боротьбу за національну незалежність Італії. У 1820-х рр. карбонарії підняли повстання в Неаполі та у Сардинському королівстві (П’ємонті), які придушили австрійські війська. Після цього арешти карбонаріїв розпочалися в усій Італії. Тоді організація офіційно заявила про свою ліквідацію, однак таємно готувалася до подальшої боротьби. Під впливом Липневої революції 1830 р. у Франції в лютому 1831 р. вони підняли повстання в Пармі, Модені та Папській області. Спочатку повстанці перемагали, але внаслідок інтервенції австрійців зазнали поразки.

Розділ ІI. Європа та Америка в добу революцій і національного об’єднання (1815–1870 рр.)

Ці невдачі змусили італійських патріотів шукати нових форм боротьби. У 1831 р. в Марселі колишній карбонарій Джузеппе Мадзіні (1805– 1872) створив Молоду Італію — єдину загальноіталійську національнореволюційну організацію. Він сформулював принцип «кожній нації — держава» і розгорнув боротьбу за створення італійської національної держави. Мадзіні сподівався досягти цього шляхом революції, здійсненої «із народом і для народу». У майбутньому члени «Молодої Італії» бачили свою батьківщину єдиною незалежною демократичною республікою. f

Війська якої держави придушили повстання 1830х рр. в італійських землях?

Робота з джерелами Із таємної інструкції для членів організації «Молода Італія»

Засоби, за допомогою яких «Молода Італія» намагається досягти своєї мети, є виховання та повстання… Виховання — пресою, прикладом, словом… має стати принципом національного виховання… Повстання має нести першопочаток програми майбутньої італійської нації. Там, де відбуватиметься повстання, має бути італійський прапор, італійська думка, італійська мова. Маючи на меті відродити народ, воно розпочнеться в ім’я народу та спиратиметься на народ, яким до цього нехтували. 1. Про яку мету «Молодої Італії» йдеться в уривку? Якими методами ця мета мала бути досягнута? 2. Поясніть, як ви розумієте твердження «де відбуватиметься повстання, має бути італійський прапор, … думка, … мова». Свідченням чого воно може бути? 3. Чи можна вважати авторів документа прибічниками ідеології націоналізму? Чому?

У різних місцях півострова з’явилися місцеві осередки «Молодої Італії», які мали готувати загальноіталійську революцію. Однак неодноразові спроби підняти повстання в 1833–1834 рр. i на початку 40-х рр. XIX ст. виявилися невдалими. Крім радикальних прихильників змін із «Молодої Італії», серед італійців були більш помірковані, але і їхнє ставлення до австрійців з часом стало негативним, оскільки Австрія надто грубо втручалася у внутрішні справи Італії. У 1846–1847 рр. у їхніх газетах і журналах почали з’являтися заклики до загальноіталійської війни проти Австрії. Головні політичні течії 30-х рр. ХІХ ст. в Італії Республіканська

Ліберальна

Джузеппе Мадзіні («Молода Італія»): об’єднання країни та проголошення республіки способом індивідуального терору

Камілло Бенсо Кавур (газета «Відродження»): об’єднання держави під владою Савойської династії різними способами

Тема 10. Австрійська імперія доби Клеменса фон Меттерніха

Джузеппе Ґарібальді Ізпоміж членів «Молодої Італії» вирізнявся один із майбутніх героїв італійського Рісорджименто Джузеппе Ґарібальді (1807–1882). У 1834 р. за участь в організованій Мадзіні революційній змові його було засуджено до смертної кари, і він емігрував спочатку до Франції, потім — до Південної Америки. Там Ґарібальді перебував до 1848 р. Дізнавшись про початок чергового італійського повстання проти австрійців, він повернувся до Італії. Це повстання теж зазнало поразки, проте наполеглива боротьба Ґарібальді на тлі загальної зневіри зробила його надзвичайно популярним серед італійців. Надалі він присвятив життя боротьбі за об’єднання Італії.

 Закріплення знань, умінь та навичок

Невідомий автор. «Зустріч Мадзіні (справа) та Ґарібальді у штабі “Молодої Італії”, 1833», ХІХ ст.

1. Охарактеризуйте політику уряду Клеменса Меттерніха в Австрійській імперії. 2. Чому Австрійську імперію називали «клаптиковою» монархією? 3. Які провінції Австрійської імперії першими були охоплені промисловою революцією? 4. Які народи у складі Австрійської імперії були найчисленнішими? Яку політику влада проводила щодо них? 5. Чим уславилися Ян Коллар та Людовіт Штур? 6. Як були облаштовані німецькі землі за рішенням Віденського конгресу? 7. Які наслідки для німецьких земель мало існування Митного союзу? Яка держава виступила його засновником? 8. Якими були наслідки Віденського конгресу для італійських земель? 9. У якій із держав Італії карбонарії розпочали у 20х рр. XIX ст. революцію? 10. Хто заснував організацію «Молода Італія»? З якою метою?

Тим часом в Україні 1816 р. — заснування в Перемишлі Товариства галицьких грекокатолицьких священників для поширювання просвіти і культури серед вірних на основі християнської релігії — першої української просвітницької організації у регіоні. 1821 р. — утворення в Тульчині таємного «Південного товариства». 1821–1822 р. — можливе існування таємного «Малоросійського товарис тва», метою якого було унезалежнення Малоросії від Російської імперії. 1825–1830 р. — існування у Ніжинській гімназії вищих наук гуртка так званих професоріввільнодумців, які серед іншого засуджували дійсний політичний лад у Російській імперії, пропагували демократичні ідеї. 1833 р. — створення у Львові гуртка «Руська Трійця».

Розділ ІI. Європа та Америка в добу революцій і національного об’єднання (1815–1870 рр.)

Тема 11. «Весна народів» 1848–1849 рр. Пригадайте:

Хто прийшов до влади у Франції в результаті Липневої революції 1830 р.?

1. Революція 1848 р. у Франції У другій половині 40-х рр. XIX ст. у Європі населення стрімко зростало, і багато країн зіткнулися з браком продовольства. У 1847–1848 рр. картоплю, яка у багатьох регіонах була основним продуктом харчування, вразила хвороба, внаслідок якої пропало близько 90% врожаю. Через несприятливі погодні умови врожай пшениці теж був поганим. Як наслідок ціни на продовольство дуже виросли, а в деяких європейських регіонах розпочався голод. Крім того, у 1846–1847 рр. світ охопила економічна криза, пов’язана з перевиробництвом. Стали закриватися фабрики та заводи, почали зростати ціни. Значно збільшилася кількість безробітних, життя яких ускладнювалося високими цінами на продукти харчування. У Франції до цієї ситуації додалася ще й тривала політична криза. Правління короля Луї Філіпа не влаштовувало ані Перший «реформістський бенкет» лібералів, які вимагали реформи вибору Шато-Руже, 7 липня 1847. чого законодавства, ані тих, хто бажав Ілюстрація з книги Еліаса Реньйо повернення попередньої династії — Бур«Французька революція — бонів, ані тих, хто прагнув відновити історія восьми років французьку імперію, як за часів Напо(1840–1848 рр.). Том 2», 1860 р. леона. Загальне обурення викликали хабарництво та скандали, пов’язані зі зловживанням своїм становищем членів королівської родини. Проте уряд ігнорував народне невдоволення. Заможні прибічники виборчої реформи стали влаштовувати в Парижі спеціальні «реформістські бенкети», де обговорювали проєкти змін виборчої системи, а також критикували уряд. Ясна річ, це не викликало захоплення у чинної влади. Черговий бенкет, призначений на 22 люОрас Верне. «Барикада на вулиці Софлот в Парижі 24 червня того 1848 р., вона безпідставно заборони1848 р.», 1848–1849 рр. ла, чим обурила парижан, які вважали,

Тема 11. «Весна народів» 1848–1849 рр.

Анрі Фелікс Емануель Філіпото. «Ламартін перед ратушею Парижа відхиляє червоний прапор 25 лютого 1848 року», друга пол. ХІХ ст. Письменник Альфонс Ламартін заявив, що червоний прапор (який раніше використовували якобінці, а також на той час був символом соціалізму, який вважався вкрай радикальним рухом) символізує «кров і терор», тому прапором нової ліберальної республіканської Франції має бути триколор

що їх було позбавлено права мирно збиратися. Це стало приводом до масового повстання у Парижі. Наляканий Луї Філіп оголосив про згоду виконати вимоги повстанців, однак це їх не задовольнило. 24 лютого 1848 р. повстанці оточили королівський палац Тюїльрі й стали вимагати зречення короля. На їхню сторону почали переходити і солдати. Луї Філіп був змушений зректися престолу й втекти до Англії, а наступного дня, 25 лютого 1848 р., у Франції було проголошено Другу республіку. Події лютого 1848 р., що призвели до повалення Липневої монархії та встановлення республіки, називають Лютневою революцією. У республіканській Франції було скасовано дворянські титули, запроваджено свободу друку, політичних зборів. 4 листопада 1848 р. було схвалено Конституцію Другої республіки, за якою законодавча влада надавалася парламенту — Національним зборам, а виконавча — президенту республіки, який керував діяльністю міністрів. Конституція закріплювала загальне виборче право для всіх чоловіків від 21 року. У грудні 1848 р. відбулися перші вибори президента республіки. Перемогу на них здобув 40-річний Луї Наполеон Бонапарт (1808–1873) — племінник Наполеона I. Він отримав три чверті (75 %) всіх голосів виборців. Вони вірили, що Луї Наполеон відновить велич країни і водночас буде піклуватися про потреби пересічних французів. f

Назвіть принципову, на вашу думку, відмінність між Францією часів Липневої монархії та періоду Другої республіки.

Розділ ІI. Європа та Америка в добу революцій і національного об’єднання (1815–1870 рр.)

92 f

У 1848 р. було проголошено Другу республіку; вкажіть, коли існувала Перша республіка.

2. Революція 1848 р. в Німеччині Події Лютневої революції у Франції мали великий вплив на німецькі землі. 1–5 березня 1848 р. у Бадені, Вюртемберзі, Саксонії та інших німецьких державах відбувалися зібрання здебільшого студентів та інтелектуалів, які вимагали демократичних свобод і скликання загальнонімецького парламенту для вирішення питання об’єднання країни. Особливо бурхливо події розвивалися у столиці Пруссії Берліні. 18 березня 1848 р. армія почала розстрілювати демонстрантів. Повстанці зазнали суттєвих втрат, але король Фрідріх Вільгельм IV наказав вивести війська з Берліна і заявив про намір розпочати демократичні перетворення. Він скасував цензуру й оголосив про скликання парламенту. Щоправда, жодних важливих рішень цей парламент ухвалити не встиг, а наступного року король його розпустив. Події березня 1848 р. у Берліні отримали назву «Березнева революція». 18 травня 1848 р. у Франкфурті-на-Майні над конституцією об’єднаної Німеччини розпочав роботу перший загальнонімецький парламент. Він схвалив Імперську Конституцію, яка передбачала створення Німецької імперії, куди мала увійти і Австрія. 29 дрібних та середніх німецьких держав визнали цю Конституцію, але великі німецькі держави — Австрія, Баварія, Саксонія — відхилили її. Прусський король, якому Франкфуртський парламент запропонував імператорський титул, відмовився від нього, не вважаючи, що простолюд (парламент) може дарувати йому титул. Таким чином, найбільші політичні сили Німеччини не підтримали конституційний рух, а ідея того, що народ може бути джерелом влади, не була втілена у життя. У 1849 р. Франкфуртський парламент було силою розігнано. Об’єднання Німеччини парламентським шляхом, через волевиявлення народу, в роки революції 1848– 1849 рр. зазнало поразки, проте Франкфуртський парламент вважається першим в історії загальнонімецьким законодавчим органом. Крім того, у ході революції на німецьких землях, згідно із сучасними дослідженнями, було зруйновано рештки феодальних порядків, з’явилося публічне судочинство, завдяки скасуванню цензури розквітла преса. Отже, для німецьких Невідомий автор. «На берлінських барикадах, 19 березня 1848», земель події «весни народів» мали да1848–1850 рр. лекосяжні наслідки.

Тема 11. «Весна народів» 1848–1849 рр.

З якою метою було скликано Франкфуртський парламент?

Робота з джерелами Зі спогадів очевидця про події на вулицях Берліна 18 березня 1848 р.

Неначе вихор промайнув містом й земля розверзлася під ногами. Люди розбирали бруківку, спустошували магазини зброї, вривалися до будинків, витягували звідти ломи і сокири… 12 барикад виросли на Кенігштрассе; брички, омнібуси, мішки вовни, колоди, перевернуті водоколонки перетворилися на міцні, майстерно складені барикади. На дахах з’явилися люди. Вони з цеглинами в руках очікували солдатів. Під тиском натовпу зброярі віддали на вулиці усю свою зброю. Усі озброїлися вилами, мечами, списами, пістолетами, кілками; хлопчаки вривалися до будинків й піднімали на дахи великі корзини з камінням. 1. Які висновки про ситуацію в Берліні в цей день ви можете зробити на підставі свідчень їх очевидця?

3. Революція в Австрії Революція в Парижі сколихнула і Відень. 13 березня 1848 р. в австрійській столиці відбулися народні виступи проти влади Меттерніха та з вимогами свобод. Імператор Фердинанд I під тиском віденців відправив канцлера Клеменса Меттерніха у відставку, пообіцяв скликати парламент і схвалити конституцію. Конституція Австрійської імперії, оприлюднена 25 квітня 1848 р., проголошувала свободу слова, друку, зборів і відповідальність уряду перед парламентом (рейхстагом). Вища виконавча влада залишалася в імператора. Це влаштовувало більшість революціонерів. 15–26 травня 1848 р. в столиці відбулися нові революційні виступи. Імператор з урядом утекли з Відня. Фердинанд I був змушений надати повстанцям письмову згоду на запровадження загального виборчого права. Революційні виступи охопили слов’янські землі у складі імперії — Чехію, Галичину, Буковину, Закарпаття, Словаччину, Воєводину, Хорватію.

Невідомий автор. «Національна гвардія на площі Ам Хоф у Відні у 1848», 1849 р. Фердинанд I дозволив створення на території імперії так званих «національних гвардій», що мали бути «обороною конституційного монарха, запорукою конституції і законів».

Розділ ІI. Європа та Америка в добу революцій і національного об’єднання (1815–1870 рр.)

Наприкінці листопада 1848 р. Фердинанд I зрікся престолу. Новим імператором став його 18-річний племінник Франц Йосиф I (1848–1916). Він відмовився від поступок, зроблених його попередником. 7 березня 1849 р. він розпустив парламент і призупинив дію конституції. Революція в Австрії завершилася поразкою. f

Пригадайте, хто такий Клеменс Меттерніх. Чому, на вашу думку, австрійці прагнули його відставки?

4. Революція в Угорщині Угорська революція розпочалася 15 березня 1848 р. виступами, очолюваними поетом Шандором Петефі. Вони вимагали надання угорцям громадянських прав і свобод, створення власного самостійного уряду. 17 березня 1848 р. було сформовано перший національний угорський уряд. Одним із його перших заходів стала аграрна реформа, за якою скасовувалася панщина, а селяни ставали власниками третини оброблюваної землі. Проте угорський уряд відмовився розглядати питання про національні права неугорських народів — закарпатських русинів, сербів, хорватів та ін. Тому вони залишалися прибічниками австрійської влади. У вересні 1848 р. хорватська армія Йосипа Єлачича за наказом австрійського імператора Погруддя Шандора Петефі розгорнула воєнні дії проти Угорщини, проте в Києві. Сучасний вигляд угорці розбили його війська. Після того імператор Фердинанд скасував усі рішення угорського сейму й оголосив про перетворення Угорського королівства на провінцію імперії. 14 квітня 1849 р. угорський сейм проголосив незалежність Угорщини та позбавив династію Габсбургів права керувати країною. Правителем-президентом Угорщини було обрано Лайоша Кошута (1802–1894). Австрійський імператор Франц-Йосиф звернувся до російського імператора Миколи І за допомогою у придушенні угорського повстання. Внаслідок російської військової інтервенції угорська армія 13 серпня 1849 р. капітулювала. Розпочалися жорстокі розправи з учасниками революції. Повсюди відбувалися страти. Йозеф Карой. «Портрет Лайоша Так революція в Угорщині завершилася поразкою. f

Чому на території Угорщини неугорські народи лишалися прибічниками австрійської влади?

Кошута», 1842 р.

Тема 11. «Весна народів» 1848–1849 рр.

Йокай Мор, Шандор Броді та Віктор Ракоші. «Наслідки бомбардування будинків на набережній Дунаю у Пешті 1849 р. Генці», 1898. Генріх Генці був генералом угорського походження в австрійській армії. У квітні 1849 р. він, перебуваючи у замку в Буді, наказав обстріляти житлові будинки на іншому березі Дунаю для того, щоб зламати моральний дух революціонерів і відвадити їх від спроб штурму Буди

� Поміркуйте, яким могло бути ставлення угорців до вчинку Генці? А як його мала оцінити австрійська влада? Свою думку обґрунтуйте. f

Кого у 1849 р. було обрано президентом Угорщини?

5. Революція в Італії «Весна народів» прокотилася й італійськими землями. Повстання спалахнули в Палермо (Сицилія), Папській області, Тоскані, Сардинському королівстві, Мілані (Ломбардія), Венеції (Ломбардо-Венеція). Повстанці вимагали отримання конституції, створення парламентів, проведення загальних виборів, а також об’єднання Італії. Патріотичне піднесення, яке охопило Італію, спонукало короля Сардинії (П’ємонту) Карла Альберта 24 березня 1848 р. оголосити війну Австрійській імперії. Завдяки цьому він збирався приєднати звільнену від австрійців Ломбардо-Венецію. Однак наприкінці липня австрійці завдали поразки сардинській армії та відновили свою владу над Північною Італією. У середині листопада 1848 р. спалахнуло народне повстання в Римі. Папа Пій IX був

Бальдазаре Верацці. «П’ять днів Мілана, 18–22 березня 1848», бл. 1886 р. Після п’яти днів дуже важких боїв повстанці, озброєні та захищені барикадами, зуміли звільнити місто від австрійських військ

Розділ ІI. Європа та Америка в добу революцій і національного об’єднання (1815–1870 рр.)

Невідомий автор. «Повстання в Палермо», ХІХ ст. В Італії «весна народів» розпочалася 12 січня 1848 р. з повстання у Палермо (Сардинське королівство). Король Сардинії Карл Альберт погодився надати конституцію. Вона отримала назву Альбертинський статут і в італійських землях стала єдиним здобутком «весни народів», який зберігся після її придушення. Згодом, у 1861 р., статут став першою конституцією вже об’єднаної Італії

змушений погодитися на скликання Установчих зборів. 9 лютого 1849 р. вони позбавили папу світської влади та проголосили Римську республіку. У березні 1849 р. воєнні дії проти Австрії відновив сардинський король. Проте вже через десять днів його армію було розгромлено. Після цього Карл Альберт зрікся влади на користь свого сина. Новий король Сардинії — Віктор Еммануїл II (1820-1878) уклав угоду з австрійцями, відмовившись від претензій на Ломбардію та Венецію. Австрійська армія взяла в облогу Венецію та рушила до Рима, де 9 лютого 1849 р. було проголошено Римську республіку. Австрійські, французькі та неаполітанські війська два місяці тримали Рим в облозі. 3 липня 1849 р. Установчі збори в Римі затвердили Конституцію Римської республіки, а ввечері того ж дня французи захопили місто. Останнім осередком боротьби залишалася Венеція, узята австрійцями в облогу. 22 серпня 1849 р. захисники міста капітулювали. Із загибеллю Венеціанської республіки завершилася «весна народів» в Італії. Переможці розгорнули переслідування колишніх революціонерів. f

Як революція 1848–1849 рр. відбувалася на італійських землях? Якими були її здобутки?

Тема 11. «Весна народів» 1848–1849 рр.

Джордж Томас Гаусман. «Ґарібальді під час облоги Рима», бл. 1850 р. На картині зображено Джузеппе Ґарібальді (у білому), який захищає Рим від французької облоги під час існування Римської республіки (1849). Саме Ґарібальді запропонував римлянам проголосити республіку. Під тиском французьких військ Ґарібальді із соратниками був змушений покинути Рим; до міста повернулася папська влада

Вітторіо Емануеле Брессанін. Деталь фрески у вежі Сан-Мартіно-делла-Батталья зі сценою битви при Сан-Мартіно, що зображає поранених у боях з австрійцями захисників Венеційської республіки,1880–1893 рр.

Георг Декер. «Портрет фельдмаршала Йоганна Йозефа Венцеля, графа Радецького фон Радеца», бл. 1850 р. У битві під Наваррою 23 березня 1849 р. австрійські війська під командуванням Йозефа Радецького завдали вирішальної поразки військам Сардинського королівства. Внаслідок цього в Італії було придушено «весну народів», а Австрія повернула собі у володіння її північні землі. На честь тріумфального повернення Радецького до Відня композитор Йоганн Штраус написав свій знаменитий «Марш Радецького»

Розділ ІI. Європа та Америка в добу революцій і національного об’єднання (1815–1870 рр.)

Робота з джерелами Зі спогадів діяча італійського «Рісорджименто» Феліче Орсіні про вплив звільнення Мілана на події в Італії

У цей час придушений гул, схожий на той, який сповіщає про наближення виверження Везувію, лунав з усіх кінців півострова. Загальним бажанням стала національна незалежність… Після повідомлень про революцію в Мілані Італію охопило полум’я. «На війну! До табору!» — такі заклики можна було почути звідусіль. Молоді дівчата оперезували мечем своїх коханих і виряджали їх з побажанням божої допомоги, пророкуючи їм перемогу над чужинцями. Юнаки залишали свою службу й домашній затишок для того, щоб іти на допомогу співвітчизникам виганяти остогидлих австрійців за Альпи… Країна, яку століттями тримали в рабстві, що не знала військової науки, роз’єднана, зневажена іноземцями, одним ударом розбила свої ланцюги й кинула їх в обличчя ворога-іноземця, забувши про внутрішні чвари, відкинувши традиційні забобони, рушила на війну із закликом: «Свобода, незалежність, єдність!» 1. Про що повідомляє автор документа? 2. Які висновки можна зробити за ним про вплив революції 1848–1849 рр. на формування національної свідомості італійців? 3. Яким є ставлення автора до подій, про які він розповідає? Свою позицію обґрунтуйте. Цікаво знати

«Весна народів» зачепила майже всю Європу, за винятком Російської імперії, Швейцарії та Великої Британії. Не всюди вона завершилася поразкою. Так, у Данії, де панувала абсолютна монархія, король Фредерік VII, який не мав особливих політичних талантів, у березні 1848 р. легко погодився схвалити конституцію, за переказами, прокоментувавши це словами: «Тепер я зможу довше спати вранці». ви розумієте слова короля? Що для монарха означало схвалення у країні ► Як конституції?

 Закріплення знань, умінь та навичок 1. Революційні події у якій країні вважаються першопочатком «весни народів»? 2. Коли та за яких обставин у Франції було встановлено Другу республіку? 3. Якою мала бути форма державного устрою об’єднаної Німеччини за конституцією, розробленою Франкфуртським парламентом? 4. Як розгорталися події «весни народів» в Угорщині? Поміркуйте, чому Російська імперія втрутилася до них. Якими, на вашу думку, були причини поразки революції в Угорщині? 5. Назвіть народи, для яких революція 1848–1849 рр. була спробою об’єднання в єдині національні держави. Чи була ця спроба успішною?

Тема 11. «Весна народів» 1848–1849 рр.

6. Обговоріть у малих групах, як ви розумієте термін «весна народів» та чому, на вашу думку, революція 1848–1849 рр. отримала таку назву. 7. Розгляньте представлений у цій темі підручника ілюстративний матеріал. У яких країнах революціонери активно використовували прапори, які тепер ми знаємо як національні? Як це допомагає охарактеризувати «весну народів»? 8. Складіть таблицю «Революції 1848–1849 рр. у Європі». Країна

Основні події

Основні діячі

Результати революції

Особливості та наслідки

Об’єднайтеся у малі групи і порівняйте революції 1848–1849 рр. У Німеччині, Австрії, Угорщині та Італії за їхніми завданнями і результатами. Що було між ними спільного і відмінного? 9. З курсу історії України ви вже знаєте про «весну народів» на українських землях. Порівняйте час розгортання, вимоги, з якими виступали революціонери, перебіг та наслідки, зробіть висновки про спільне та відмінне у революції 1848–1849 рр. на території України та інших європейських країн.

Тим часом в Україні 2 травня 1848 р. — створення Головної Руської ради (ГРР). 1848–1851 рр. — існування ГРР. 1848 р. — скасування в Австрії панщини, зокрема в Галичині, Буковині та Закарпатті. 1848 р. — повстання Лук’яна Кобилиці на Буковині. 1850 р. — створення на Закарпатті «Руського дистрикту».

Розділ ІI. Європа та Америка в добу революцій і національного об’єднання (1815–1870 рр.)

100

Тема 12. Франція Наполеона ІІІ. Кримська війна Пригадайте:

1. Унаслідок яких подій у Франції було проголошено Другу республіку? 2. Чим завершилася «весна народів» у Франції?

1. Франція Наполеона ІІІ Одразу після приходу до влади у 1848 р. Луї Наполеон ухвалив кілька розпоряджень, які забезпечили йому прихильність різних верств населення. Вже у 1851 р. він став вимагати у парламенту скасування норми конституції, за якою після закінчення президентського терміну він міг знову запропонувати свою кандидатуру лише після чотирирічної перерви. Коли парламент відмовився, Луї Наполеон розпустив його та жорстоко придушив повстання прихильників республіки. Своїх противників він наказав заарештувати. Також Луї Наполеон провів загальнонародне голосування — плебісцит про перетворення Франції на імперію. Перед голосуванням велася активна пропаганда, побудована на тому, що Луї є продовжувачем справи Наполеона І. Народ проголосував за перетворення Франції на імперію, і 1852 р. Луї був проголошений Наполеоном ІІІ, імператором французів. Так у Франції закінчилась епоха Другої республіки і розпочався період Другої імперії (1852–1870). Наполеон ІІІ використовував демократичні принципи для забезпечення власного недемократичного способу управління, який отримав назву бонапартизм. Він полягав у тому, що формально всі демократичні інституції — парламент, уряд, конституція — існували, проте жодних реальних функцій не виконували. Вибори теж були декоративними. Опозиційним кандидатам заборонялося агітувати за себе, а за підрахунком голосів ніхто не стежив. Імператор спирався на підтримку Католицької церкви. Було відновлено чернечі ордени. Церква контролювала всю початкову та значну частку середньої освіти. До роботи в університетах не допускали надто вільнодумних професорів. Було запроваджено суворий контроль над пресою. Для роботи газети чи журналу потрібен був дозвіл уряду. Він затверджував посаду головного редактора. Діяла цензура. Наполеон III дотримувався ліберальних економічних поглядів і приділяв велику увагу соціально-економічному розвитку Франції. З’явилося багато банків, Франц Ксав’єр які вкладали кошти у промисловість та будівництво Вінтерхальтер. залізниць: у 1850 р. їхня загальна протяжність ста«Портрет Наполеона ІІІ», 1855 р. новила 3,5 тис. км, а 1870 р. — 20 тис. Франція стала

Тема 12. Франція Наполеона ІІІ. Кримська війна

101

Світлина вулиці Ріволі (справа) та парку Тюїльрі, 1855 р. У 1850-х рр. архітектор Ежен Осман на замовлення Наполеона ІІІ радикально перебудував центральну частину Парижа, замінивши хаотичну забудову широкими прямими проспектами та однотипними будинками. Монументальні споруди в стилі ампір — будівлі Опери, вокзалів, адміністративних установ — створювали відчуття могутності та непорушності влади Наполеона III. Міське будівництво мало й інші причини: воно забезпечувало робочими місцями міську бідноту

другим після Англії центром фінансових операцій у світі. За роки Другої імперії покращилася організація зв’язку і засобів сполучення: пароплави сполучали країну з усім світом, було прокладено телеграфні лінії. Французька акціонерна компанія Суецького каналу, що мала Суецький канал у 1860-х рр. підтримку імператорської сім’ї, в 1869 р. відкрила Суецький канал, що сполучав Середземне море та Перську затоку. Розширювались і колоніальні володіння. Франція встановила контроль над Кохінхіною (південь сучасного В’єтнаму) та Камбоджею. f

Яке значення для Європи мало спорудження Суецького каналу? Цікаво знати

Наполеон ІІІ оголосив про винагороду, яка чекає на того, хто винайде дешевий замінник масла, дорогого для більшості робітників. Її здобув хімік Іполіт Меж Мур’є, який у 1869 р. представив публіці олеомаргарин, який для простоти стали називати маргарином.

2. Східна (Кримська) війна 1853–1856 рр. У середині XIX ст. російський імператор Микола I вирішив скористатися занепадом Османської імперії, яку він називав «хворою людиною Європи», посиливши свій вплив на Близькому Сході та Балканському півострові, тим самим — підвищити міжнародний статус своєї держави.

102

Розділ ІI. Європа та Америка в добу революцій і національного об’єднання (1815–1870 рр.)

Приводом до війни став конфлікт між католицькою та православною церквами щодо права опіки над християнськими святинями в Палестині. Миколу I вкрай образило те, що турецький султан передав право опікуватися ними католикам. У червні 1853 р. російська армія без оголошення війни окупувала залежні від Османської імперії князівства Молдавію та Валахію. У відповідь султан, заручившись підтримкою Великої Британії та Франції, оголосив війну Російській імперії. Дії Російської імперії викликали негативну реакцію у Європі, й вона опинилася в дипломатичній ізоляції. Робота з джерелами

Британський політик Джон Рассел, прем’єр-міністр Великої Британії у 1846-1852 рр.

“Потрібно вирвати ікла у ведмедя*… Поки не зруйновані його флот і морський арсенал на Чорному морі, не буде у безпеці Константинополь**, не буде миру у Європі”. * Російська імперія асоціювалась з ведмедем. ** Старовинна назва Стамбула, яка все ще використовувалась у Європі.

1. Які причини Східної (Кримської) війни викладено в цьому уривку?

Османські війська спершу воювали вкрай невдало й зазнавали поразок від російської армії, що викликало занепокоєння у Європі. На початку березня 1854 р. Велика Британія та Франція оголосили війну Російській імперії. Згодом до них приєдналося Сардинське королівство. Австрія також погрожувала розпочати війну. Під міжнародним тиском Російська імперія вивела війська з Молдавії та Валахії. Тим часом командування англо-французько-сардинської армії розробило план експедиції до Криму, щоб знищити Севастополь — головну морську базу Російської імперії на Чорному морі. У вересні 1854 р. десант союзників, який прибув на парових броньованих суднах, висадився на півострові. Російський дерев’яний флот не міг їм завадити. Технічна відсталість російської армії зробила перемогу у війні неможливою. Десант союзників завдав кілька поразок росіянам у Криму і взяв в облогу Севастополь. Облога міста тривала майже рік, та зрештою російська армія була змушена відступити. Орас Верне. «Взяття висоти Малахова 8 вересня 1855», 1858 р. Битва за Малахів курган завершила 11-місячну облогу Севастополя, коли французький солдат Ежен Лібо встановив французький прапор на вершині російського укріплення

103

Тема 12. Франція Наполеона ІІІ. Кримська війна

Лубкова картинка невідомого автора, що зображає бомбардування Соловецького монастиря британським флотом під час Кримської війни, 1868 р. Соловецький монастир розташовувався далеко на півночі Російської імперії, проте упродовж війни англійський флот по периметру атакував узбережжя Російської імперії

Падіння Севастополя визначало результат війни, що завершилася цілковитою поразкою для Російської імперії. Паралельно з облогою Севастополя у 1854-1855 рр. бойові дії розгорталися на Кавказі, у Балтійському, Білому та Баренцевому морях, у Тихому океані. Усюди британський флот обстрілював російські воєнно-морські бази та важливі порти: Кронштадт, Гельсінгфорс (сучасне місто Гельсінкі), Архангельск, Петропавловськ. Це відволікало російські війська від основного театру бойових дій у Криму. Для Франції участь в одній коаліції з Великою Британією, а також кінцева військова перемога дозволили істотно зміцнити міжнародне становище, адже після краху Першої імперії Наполеона Бонапарта вона опинилася в міжнародній ізоляції і була змушена підкорятися країнам-переможцям, серед яких були Велика Британія та Російська імперія. Військові перемоги зміцнили довіру до імперії значної частини населення, вихованого на традиціях першості Франції у Європі. Символом нової ролі Франції у світовій політиці стало проведення в Парижі міжнародного конгресу, який закріпив результати військової поразки Російської імперії у Східній (Кримській) війні. У його результаті 30 березня 1856 р. було підписано Паризький мир, за яким Російська імперія передавала Південну Бессарабію залежній від османського султана Молдавії, позбавлялася права одноосібної опіки над християнами Молдавії, Валахії та Сербії. Натомість війська Британії та Франції залишали Кримський півострів. Чорне море оголошувалося нейтральним, а Російська імперія більше не мала права утримувати тут свій військовий флот. Наполеон III підтримав прагнення Сардинського королівства звільнити Північну Італію від влади Австрійської імперії. У такий спосіб він планував витіснити Австрію і встановити свій контроль над північноіталійськими землями. В 1859 р. французькі війська завдали поразки іншому учаснику антинаполеонівських війн — Австрійській імперії. Так, в обмін на допомогу в об’єднанні Італії, Франція здобула Ніццу і Савою та повернула собі статус одного з арбітрів європейської політики. f

Якими були причини поразки Російської імперії у Кримській війні?

Розділ ІI. Європа та Америка в добу революцій і національного об’єднання (1815–1870 рр.)

104 Військова медицина

У Кримську війну відбулися важливі зрушення у медицині. Британка Флоренс Найтінгейл (1820–1910) разом з 38 помічницями організувала в Криму медичний догляд за пораненими солдатами відповідно до тоді ще не поширених принципів санітарії (лазарет має бути обладнаний вентиляцією та каналізацією, регулярно прибиратися, медичний персонал має бути навчений). Завдяки її праці смертність серед поранених солдатів знизилася з 42 до 2,2 %. Власним коштом встановила в Криму монумент на згадку про солдатів, лікарів і медсестер, загиблих у Кримській війні.

Джері Барет. «Флоренс Найтінгейл (у центрі в сірому) приймає пораненого в Скутарі», 1857 р. Фрагмент.

Микола Пирогов

Російський медик Микола Пирогов запровадив систему медичного сортування поранених, яка використовується і тепер, уперше в російській армії скористався допомогою сестер милосердя (медичних сестер), вважається засновником польової хірургії. Він почав використовувати гіпсові пов’язки при переломах кісток, став застосовувати при хірургічних операціях анестезію. Також після поранення у битві в серпні 1862 р. успішно лікував Джузеппе Ґарібальді.

 Закріплення знань, умінь та навичок

Ілля Рєпін. «Портрет Миколи Івановича Пирогова», 1881 р.

1. Хто прийшов до влади у Франції після революції 1848 р.? 2. Яке явище отримало назву «бонапартизм»? 3. Історики даючи характеристику Наполеону ІІІ, назвали його лідером, який здобув одноосібну владу демократичними методами. Обговоріть у групах, чи погоджуєтесь ви з цим твердженням. 4. Охарактеризуйте економічний розвиток Франції за правління Наполеона ІІІ. 5. З якою метою Наполеон ІІІ втрутився до процесу об’єднання Італії? 6. Що стало приводом до початку Кримської війни? 7. Укладанням якого договору завершилася Кримська війна? 8. Якими були здобутки Франції у результаті Кримської війни? 9. Групове обговорення. Чи можна вважати час правління Наполеона ІІІ періодом розквіту Франції?

Тим часом в Україні 1855 р. — «Київська козаччина». 1856 р. — «Похід у Таврію за волею». 1861 р. — скасування кріпацтва на українських землях, підвладних Російській імперії.

Тема 13. Об’єднання Італії. Об’єднання Німеччини

105

Тема 13. Об’єднання Італії. Об’єднання Німеччини Пригадайте:

1. Чому, на вашу думку, у 1848–1849 рр. не відбулося об’єднання Німеччини? Поясніть свою точку зору. 2. Як розгортався національно-визвольний рух в Італії в 1848–1849 рр.?

1. Об’єднання Італії У першій половині XIX ст. серед борців за об’єднання Італії існувало два напрямки: або об’єднання силою (через народне повстання) або через політичну боротьбу, яку очолюватиме Сардинське королівство (за його центральною областю його часто називають П’ємонт). «Весна народів» на італійських землях була спробою об’єднати Італію через народне повстання, і вона зазнала поразки. Тому Джузеппе Ґарібальді та його прибічники вирішили укласти союз з політиками Сардинського королівства, насамперед, з його прем’єр-міністром графом Камілло Бенсо ді Кавуром (1810–1861). Камілло Кавур П’ємонтський аристократ Камілло Бенсо ді Кавур є одним із видатних державних діячів Італії XIX ст. Як політик він прагнув об’єднання Італії навколо Сардинського королівства; був прихильником прогресивних ідей, прагнув звільнити італійські землі як від влади австрійців, так і римських пап. Будучи прем’єрміністром Сардинського королівства (1852–1859), він зумів укласти союз з французьким імператором Наполеоном ІІІ, спрямований проти Австрії. Для того, щоб Сардинське королівство змогло стати Антоніо Чізері. достойним центром об’єднання Італії, Кавур прово«Портрет див ліберальні реформи, які сприяли економічному Камілло Кавура», розвитку королівства. За роки прем’єрства Кавура тут друга пол. ХІХ ст. почала розвиватись текстильна промисловість, металургія та машинобудівна галузь, було прокладено 900 км залізниць, велася активна міжнародна торгівля. На той час центральний регіон — П’ємонт — розвивався найшвидше з усіх італійських земель. Саме Камілло Кавур наполіг на тому, щоб столицею об’єднаної Італії став Рим. ► Висловіть припущення, якими могли бути причини у Кавура обрати саме Рим столицею Італії.

Розділ ІI. Європа та Америка в добу революцій і національного об’єднання (1815–1870 рр.)

106

У 1858 р. Камілло Кавур уклав таємний союз із Наполеоном ІІІ, за яким Франція в обмін на території Савої та Ніцци допоможе війську Сардинського королівства звільнити від австрійців Ломбардію та Венецію. У квітні 1859 р. Австрія, дізнавшись про цю угоду, першою оголосила війну Сардинському королівству та вторглася на його територію. Об’єднана французько-сардинська армія розгромила австрійців і зайняла північ Італії. Однак невдовзі Наполеон III підписав угоду з Австрією, за якою Сардинському королівству передавалася лише Ломбардія, а Венеція залишалася під австрійською владою. Французький імператор своїм втручанням прагнув лише ослабити Австрію, а не сприяти створенню сильної італійської держави біля власних кордонів. f

З якою метою Наполеон ІІІ взяв участь у війні між Сардинією та Австрією? Цікаво знати

Битва при Сольферіно між французькосардинською та австрійською арміями, що відбулася 24 червня 1859 р., змусила європейців замислитися над руйнівними наслідками нової зброї, створеної завдяки промисловій революції. Далекобійні нарізні рушниці та нарізні гармати, які стріляли шрапнеллю (зарядом із 60 кульок) на відстань до трьох кілометрів виявилися згубною силою, що призвело до величезних втрат з обох сторін. Чимало солдатів загинуло через відсутність медичної допомоги. Жахливий вигляд поля битви вразив швейцарського підприємця Жана Анрі Дюнана, який усе своє подальше життя присвятив укладанню міжнародних угод для захисту поранених і полонених. У 1863 р. він став одним із засновників Червоного хреста — організації, яка мала займатися наданням медичної допомоги на полі бою. У 1864 р. на основі ідей Дюнана були прийняті Женевські конвенції, які закріплюють у міжнародному праві норми гуманного ставлення до людей під час війни.

► на вашу ► Що, скульптура?

Що вам відомо про діяльність Червоного хреста? думку, символізує зображена

Шарлотта Герман-Ян. Пам’ятник Анрі Дюнану в Хейдені, Швейцарія, 1963 р.

У липні 1859 р. у Тоскані, Пармі й Модені у результаті народних повстань від влади було усунуто герцогів із Габсбурзької династії. На початку 1860 р. нові органи влади провели всенародні голосування, за результатами яких було оголошено про їхнє приєднання до Сардинського королівства. У квітні 1860 р. на острові Сицилія спалахнуло народне повстання. Місцеві радикали звернулися по допомогу до Джузеппе Ґарібальді, який разом з 1200 добровольцями вирушив їм на підтримку. За прикладом командира всі бійці «тисячі» були одягнені в червоні сорочки. Сам Ґарібальді заявив,

Тема 13. Об’єднання Італії. Об’єднання Німеччини

107

що воює від імені сардинського короля Віктора Еммануїла ІІ. Коли місто Палермо — столиця Сицилії — було звільнене, Ґарібальді повернувся на півострів і з тріумфом увійшов до Неаполя. У жовтні того ж року на підконтрольних Ґарібальді територіях було проведено плебісцити, у яких народ висловився за приєднання до Сардинського королівства. У той же Себастіано Альбертіс. «Зустріч час сардинські війська захопили частину Джузеппе Ґарібальді та Віктора Папської області. Унаслідок цього на кі- Еммануїла біля Тіано», бл. 1870 р. нець 1860 р. майже вся Італія, крім Венеції та невеликої частини Папської області з Римом, увійшла до складу Сардинського королівства. У лютому 1861 р. в Турині зібрався перший загальноіталійський парламент, а в березні він проголосив Віктора Еммануїла (1820–1878), короля Сардинії, першим королем об’єднаної Італії. Першим прем’єр-міністром Італійського коНевідомий автор. «Віктор ролівства став Камілло Кавур. За державЕммануїл у Венеції», 1866 р. ним устроєм новостворена держава була конституційною монархією з двопалатним парламентом — складалася з палати депутатів, яких обирали виборці, і сенату, члени якого призначалися королем. Через високий майновий ценз виборче право отримали лише 2,5 % населення країни. У квітні 1866 р. було укладено пруссько-італійський договір про спільні дії проти Австрії. У червні того ж року, коли розпочалася австро-прусська війна, італійські війська увійшли до Венеціанської області. За підписаним пізніше договором Австрія була змушена визнати входження Венеції до складу Італійського королівства. Об’єднання Італії завершилося в 1870 р., коли після поразки у французько-прусській війні та краху Другої імперії французький гарнізон залишив Рим. 20 вересня 1870 р. ґарібальдійці увійшли до міста, яке стало столицею Італійського королівства. Папські володіння відтепер обмежувалися Ватиканським палацом. f

Які події остаточно завершили об’єднання Італії?

2. Об’єднання Німеччини У 50–60-х рр. XIX ст. Німеччина переживала період стрімкого економічного зростання. Цьому сприяло існування Митного союзу, організованого Пруссією. Завершення промислової революції змінило структуру німецького

Розділ ІI. Європа та Америка в добу революцій і національного об’єднання (1815–1870 рр.)

108

суспільства. Вагоме місце в ній посіли підприємці, фінансисти та робітники. Підприємці й робітники Німеччини були зацікавлені в національному об’єднанні. Лише єдина держава могла надати їм умови для вільного пересування капіталів і товарів, пошуку кращої праці та умов життя. Політичне об’єднання Німеччини пов’язане з прусського політика Отто фон Бісмарка (1815–1898). Отто фон Бісмарк Отто фон Бісмарк був видатним політиком і дипломатом, наділеним тверезим розумом, величезною волею та енергією. За це він отримав прізвисько «залізний канцлер». Часто його називають найвидатнішим німецьким політиком XIX ст. За поглядами був консерватором, прибічником абсолютної влади прусських королів і прагнув, аби Пруссія посідала чільне місце серед німецьких держав. Про Бісмарка говорили, що він більший монархіст, ніж сам король. На цій посаді за своє головне завдання Бісмарк визначив об’єднання Німеччини «залізом і кров’ю», тобто силовим шляхом. Цього він і добився: покладаючись на силові засоби, об’єднав Німеччину та перетворив її на одну з наймогутніших держав Європи.

Отто фон Бісмарк. Фотографія Карла Гана, 1895 р.

Робота з джерелами Перша промова Отто фон Бісмарка перед депутатами ландтагу (парламенту) Пруссії, 30 вересня 1862 р.

...не промовами й постановами більшості розв’язуються великі питання сучасності — це було головною помилкою 1848 і 1849 рр., а залізом та кров’ю… 1. Прибічником якого шляху об’єднання Німеччини був Бісмарк?

Пруссія здавна приділяла велику увагу армії. На початку ХІХ ст. тут було проведено реформи, які зробили прусську армію найсильнішою у Європі. Водночас прусський «залізний канцлер» Бісмарк уважно слідкував за ситуацією на континенті, обираючи сприятливий час для початку рішучих дій з об’єднання німецьких земель навколо Пруссії силовими методами. Складні відносини між основними гравцями європейської політики — Великою Британією, Францією та Австрією — він зумів використати на свою користь. Оскільки за статус об’єднувача німецьких земель суперником Пруссії була Австрія, для Бісмарка стало важливим усунути її вплив. Незабаром йому випав такий шанс. Після смерті короля Данії Пруссія й Австрія висунули претензії на німецькі герцогства Шлезвіг і Гольштейн, які перебували в її складі. У 1864 р.

Тема 13. Об’єднання Італії. Об’єднання Німеччини

109

після нетривалої війни з Данією Пруссія отримала Шлезвіг, а Австрія — Гольштейн. У 1866 р. прусська армія окупувала належний Австрії Гольштейн. У відповідь Австрія оголосила війну Пруссії. Так розпочалася австро-прусська війна. Її вирішальна битва відбулася 3 липня 1866 р. біля села Садова (німецька назва — Кьоніггрец) поблизу Праги.

Вацлав Сохор. «Батарея мертвих», після 1866 р. Батарея — основний тактичний артилерійський підрозділ. У битві під Садовою втрати австрійців та їхніх союзників перевищували прусські у п’ять разів. За приблизно рівної чисельності (220 тис. пруссів проти 215 тис. австрійців) прусська армія здобула перемогу завдяки дисципліні та швидкозарядній зброї

Перемогу у ній здобула прусська армія. Поразки зазнали також армії німецьких держав, що підтримали Австрію. За кілька місяців до початку війни Пруссії уклала з Італією договір про те, що у випадку війни з Австрією її війська теж нападуть на Австрію. Таким чином, в умовах, коли шлях на Відень для прусських військ був вільний, а на півдні відбулося вторгнення італійської армії, австрійський імператор був змушений просити миру. 23 серпня 1866 р. між Австрією та Пруссією було укладено мир, за яким: • завдяки територіальним надбанням Пруссія перетворювалася на найбільшу німецьку державу із суцільною територією від Рейну до Німана; • створювався Північнонімецький союз, до якого загалом увійшла 21 німецька держава.

Розділ ІI. Європа та Америка в добу революцій і національного об’єднання (1815–1870 рр.)

110

Північнонімецький союз отримував спільні органи влади: рейхстаг (парламент) та уряд. Його очільником ставав прусський король. Депутатів до рейхстагу обирали в усіх союзних державах на основі загального виборчого права для чоловіків. Уряд очолював канцлер, призначений прусським королем за згодою рейхстагу. Першим канцлером став Отто фон Бісмарк. f

Підтвердіть або спростуйте думку, що у ХІХ ст. Пруссія стала центром об’єднання Німеччини.

 Закріплення знань, умінь та навичок

Наслідки Віденського миру 1866 р. Червоним на карті позначено Північнонімецький союз, жовтим — німецькі держави, які не увійшли до його складу, а блідо-жовтим — ЕльзасЛотарингію. Ці землі Німеччина здобуде у 1871 р. внаслідок французько-прусської війни

1. Які існували два напрямки об’єднання Італії? Який з них у результаті виявився більш ефективним? 2. Як відбувався процес об’єднання Італії? 3. Групове обговорення. Джузеппе Ґарібальді у своїх «Мемуарах» писав: «Відтоді, як я переконався, що Італія має йти за Віктором Еммануїлом, щоб звільнитися від іноземного панування, я вважав своїм обов’язком підкорятися його наказам, чого б це мені не коштувало, примушуючи навіть мовчати мою республіканську совість». Яким, на вашу думку, був вплив позиції Ґарібальді на розгортання боротьби за об’єднання Італії? 4. Назвіть передумови об’єднання Німеччини. 5. У який спосіб Бісмарк планував об’єднати Німеччину? 6. Назвіть держави, що стали центрами об’єднання відповідно Італії та Німеччини. 7. Коли було проголошено існування об’єднаної Італії? Який державний устрій мала ця держава? 8. Як було утворено Північнонімецький союз? У чому полягає історичне значення створення цього об’єднання? 9. З яким суперником зіткнулися й Італія, й Німеччина на шляху до створення об’єднаних держав?

Тим часом в Україні 1861–1862 рр. — час видання у Петербурзі журналу «Основа».

111

Тема 14. Громадянська війна у США і Реконструкція Півдня

Тема 14. Громадянська війна у США і Реконструкція Півдня Пригадайте:

1. Коли утворилися США? 2. Яким був державний устрій США?

1. США в першій половині XIX ст. На початку XIX ст. США були федерацією штатів, що простягалася вздовж Атлантичного узбережжя Північної Америки. У 1803–1867 рр. територія країни збільшилася з 2,1 до 9,3 тис. км2. Швидке зростання території та дух вільного підприємництва, який панував у США, робили їх привабливими для переселенців: у 1820–1856 рр. до країни емігрувало понад 4,2 млн осіб. Переважна більшість населення США в першій половині XIX ст. займалася сільським господарством: на Півночі переважали сімейні ферми, на Півдні — плантаторські господарства. У першому десятилітті XIX ст. на півночі США розпочалася промислова революція. У її результаті сформувалися нові верстви американського суспільства — промислова буржуазія та наймані робітники. Американське суспільство було дуже динамічним. Американці легко змінювали місце проживання та заняття, якщо бачили можливість отримати більший прибуток. Федерація — назва союзної держави, що складається з кількох державних утворень, кожне з яких, зберігаючи власні органи влади, підпорядковується загальним органам влади.

У 1803–1867 рр. американський уряд різними засобами здійснював територіальну експансію в Північній Америці. У результаті території США збільшилися у 3,5 раза. Зростання території США, 1803–1867 рр. Назва території

Якій державі належала

Рік приєднання до США

Луїзіана

Франція

1803

Західна Флорида

Іспанія

1813

Колонія РедРівер

Велика Британія

1818

Східна Флорида

Іспанія

1819

Північний Мен

Велика Британія

1842

Техас

Мексика

1845

Орегон

Велика Британія

1846

Розділ ІI. Європа та Америка в добу революцій і національного об’єднання (1815–1870 рр.)

112 Нова Мексика та Верхня Каліфорнія

Мексика

1848

Месілья

Мексика

1853

Росія

1867

Аляска та Алеутські острови f

Підготуйте короткі повідомлення про набуття США різних територіальних володінь на вибір.

22 грудня 1823 р. президент США Джеймс Монро, реагуючи на війну за незалежність країн Латинської Америки, виголосив заяву, що увійшла в історію як «доктрина Монро». Доктрина базувалася на таких засадах: світ поділяється на сфери впливу — Західна півкуля відводиться США, а Східна — європейським державам; США не стосуються конфлікти європейських держав та їхніх колоній, але і їхні спроби втручання у внутрішні справи держав Північної та Південної Америки розглядатимуться як акт агресії безпосередньо проти США. Надалі «доктрина Монро» використовувалась США як привід для втручання до справ країн Латинської Америки. f

Охарактеризуйте суть «доктрини Монро».

2. Корінні народи та проблема рабства у США Характерною рисою американського життя XIX ст. стало заселення переселенцями Дикого Заходу. На його неосвоєних землях вони засновували нові господарства та ставали фермерами. Активне освоєння Заходу супроводжувалося появою тут поселень, які з часом виростали у великі міста. Захід ставав ринком збуту для промисловості північних штатів, а також джерелом сировини й продуктів харчування. Освоєнню країни сприяв розвиток транспорту. На початку XIX ст. з’явилося багато річкових пароплавів. Численні канали об’єднали річки між собою та з узбережжям Атлантичного океану. У 1830 р. відкрилася пер- Чарльз «Барт» Бартоломеу «Його капелюх в кільці», Міннеаполіс ша залізниця, а на кінець 50-х рр. XIX ст. Джорнал, 1912 р. Карикатура США вийшли на перше місце у світі за її висміює втручання США до загальною протяжністю. внутрішніх справ країн Латинської З рухом американських поселенців на Америки. Напис на капелюсі: захід корінне населення Америки — ін«Доктрина Монро», на карті — діанців — різними шляхами позбавляли «Західна півкуля»

Тема 14. Громадянська війна у США і Реконструкція Півдня

113

їхніх земель і, попри їхній опір, поступово витісняли на захід. У 1834 р. окремим законом всіх індіанців, що залишилися на схід від річки Міссісіпі, силою переселили до резервацій — територій, відведених для проживання індіанців, за межами яких їм заборонялося перебувати. Території для резервацій обиралися такі, які не можна було використовувати для фермерства. Чим далі колонізатори просувалися на захід, тим частішими ставали сутички з корінним населенням, які зрештою вилились у численні війни між американцями та індіанцями. Цікаво знати

У 1830х рр. індіанські племена, які доти мали права самоуправління і через те, що вони перейняли спосіб життя та технічні винаходи колонізаторів, їх називали «п’ять цивілізованих племен», було силою переселено на захід. Дорогою індіанці страждали від відсутності даху над головою, хвороб та голоду, що призвело до тисяч смертей. Це насильницьке переселення увійшло в історію як «дорога сліз». Разом з індіанцями було переселено їхніх темношкірих рабів, також за ними рушили і вільні темношкірі, наприклад ті, що мали шлюб з індіанцями.

Із XVII ст. до Північної Америки з Африки завозилися чорношкірі раби. У 1808 р. було запроваджено заборону на ввезення нових рабів до США, але їхня кількість все одно зростала: якщо у 1800 р. тут мешкав 1 млн осіб, то у 1860 р. їх було 4,4 млн. Примусову рабську працю використовували на плантаціях бавовни, цукрової тростини, рису й Айра Кроу. «Раби, що очікують на тютюну. продаж: Річмонд, Вірджинія», 1861 р. З кінця XVIІI ст. у США поширився рух аболіціоністів, які вваАболіціонізм (від лат. аbolitio — жали рабство аморальним і вистускасування) — суспільний рух пали за його скасування. У 1816 р. у США наприкінці XVIII — у XIX ст. вони придбали землі на узбережжі за ліквідацію рабства чорношкірих. Африки та заснували державу Ліберія. Аболіціоністи збиралися викуповувати в плантаторів рабів, звільняти їх і перевозити сюди. Однак ця ідея не набула розвитку: рабовласники не бажали відмовлятися від дешевої робочої сили, а більшість чорношкірих, що народилися в Америці, не бажали залишати її. Аболіціоністи також вели роз’яснювальну роботу, видаючи книжки, газети й організовуючи мітинги. Нерідко аболіціоністи надавали перевагу радикальним засобам боротьби, вдаючись до нападів на фермерів-рабовласників, також вони допомагали втечам рабів до вільних від рабовласництва штатів і Канади. f

Кого називали аболіціоністами?

Розділ ІI. Європа та Америка в добу революцій і національного об’єднання (1815–1870 рр.)

114

У 1828 р. утворилася Демократична партія, а у 1854 р. — Республіканська партія. Першим лідером республіканців був Авраам Лінкольн (1809–1865). Республіканців підтримували фермери, підприємці та наймані робітники Півночі, а демократів — плантатори Півдня. Ставлення обох партій до рабства суттєво відрізнялося. Демократи вважали, що кожен штат має самостійно вирішувати, чи дозволяється на його території рабство. Республіканці не вимагали негайного скасування рабовласництва, однак виступали за його непоширення на щойно заселених землях на заході. f

Яким було становище корінних народів у США?

Авраам Лінкольн Шістнадцятого президента США Авраама Лінкольна (1809–1865) у цій країні вважають національним героєм, перш за все тому, що у 1863 р. він підписав Прокламацію про звільнення рабів, яка поклала край рабству на території США. Іншим важливим його здобутком стало ухвалення у 1862 р. Гомстедакта, який сприяв розвиткові фермерства та заселенню американських Великих рівнин. Лінкольну належить формулювання основної мети демократії: «Уряд, створений народом, з народу і для народу», яке він виголосив 19 листопада 1863 р. у своїй знаменитій Геттісберзькій промові. Александр Гарденер. Лінкольн народився у фермерській родині, і перш ніж Фотопортрет стати політиком, випробував чимало різних професій. Авраама Лінкольна, 8 листопада 1863 р. У 1854 р. Лінкольн став одним із засновників Республіканської партії США, а 1860 р. переміг на президентських виборах. Одразу після того він був змушений керувати країною в умовах громадянської війни, що тривала упродовж 1861–1865 рр. Лінкольн мав надзвичайне здоров’я та високий зріст — 193 см. Останнє завжди виділяло його з натовпу. Сучасники згадували і про особливу енергійність, що привертала до нього серця людей. 11 квітня 1865 р. Авраама Лінкольна було вбито, за найбільш поширеною версією, прихильником конфедератів.

3. Громадянська війна У 50-х рр. XIX ст. розвиток США призвів до загострення відносин між північними та південними штатами. З поступом промислової революції Північ ставала дедалі більш урбанізованим та технічно розвиненим; місцеві мешканці цінували підприємливість, вміння заробляти гроші, прогресивність; тоді як південь лишався аграрним, а цінності місцевого суспільства нагадували Європу «старого порядку». На півдні вірили, що «чорношкірий не є рівним білій людині, а рабська покірність вищій расі — це його природний і нормальний стан», а північан уважали метушливими

Тема 14. Громадянська війна у США і Реконструкція Півдня

115

особами, яких цікавлять лише гроші. Самі північани бачили у населенні півдня випещених аристократів, що живуть у надмірній розкоші. У південних штатах використовували майже безкоштовну примусову працю рабів, і таким чином плантатор міг отримувати величезні прибутки за мінімальних витрат. Вони поставляли бавовну для європейських, особливо британських споживачів, й отримували звідти більшість машин та обладнання. Це руйнувало внутрішній ринок США, зачіпало інтереси підприємців Півночі, які прагнули самі збувати свою продукцію на Півдні. Уряд США увів великі тарифи на торгівлю з Європою, що викликало незадоволення південних штатів: крім прямих економічних збитків, втручання федерального уряду, що розташовувався на півночі, у Вашингтоні, дратувало південців, які прагнули жити за гаслом «живи як знаєш, не заважай іншим», і де існували сильні традиції самоуправління. З приєднанням до США нових територій на заході конфлікт поглиблювався: плантатори півдня скуповували тут кращі ділянки землі, що викликало обурення фермерів. Вони почали вимагати від влади заборонити поширення рабства і, відповідно, плантаторства у західних штатах. У 1861 р. президентом США став лідер Республіканської партії Авраам Лінкольн. Республіканці були прибічниками обмеження рабства територією південних штатів, уважаючи, що із часом це призведе до краху плантаторських господарств. Плантатори Півдня вбачали в цих планах загрозу своєму існуванню, тому взяли курс на відокремлення від США й створення окремої держави, де буде узаконене рабство. Проте питання рабства було лише одним із переліку глибоких суперечностей між цінностями та способом життя і ведення господарства Півдня та Півночі. У лютому 1861 р. 11 південних штатів створили Конфедерацію Американських Штатів й оголосили про вихід зі складу США. Своїм президентом вони обрали Джефферсона Девіса, який заявив, що на цих землях рабство існуватиме «вічно», а столицею було проголошено місто Річмонд у Вірджинії. Штати Конфедерації займали 40 % всієї території США, мали населення 9,1 млн осіб, з якого понад 3,6 млн становили чорношкірі. Конфедерація — союз окремих суверенних держав, об’єднаних спільними керівними органами, створений із певною метою, переважно зовнішньополітичною та воєнною.

12 квітня 1861 р. конфедерати захопили форт Самтер, який не визнав владу Конфедерації, попри те, що знаходився на території належного до неї штату. У відповідь на це Лінкольн оголосив про призов до армії США 75 тис. добровольців і запровадив морську блокаду Півдня. Ці події стали початком Громадянської війни у США (1861–1865). На той час за кількістю населення та економічним потенціалом Північ мав перевагу над Півднем. До США входило 23 штати, у тому числі три рабовласницькі, його населення перевищувало 22 млн, тут розташовувалась

116

Розділ ІI. Європа та Америка в добу революцій і національного об’єднання (1815–1870 рр.)

майже вся промисловість та 70% залізниць. Проте після початку війни на бік конфедератів перейшло близько третини офіцерів і генералів армії США (федератів), які походили з Півдня. Громадянська війна в США 1861–1865 рр. — війна між 11 рабовласницькими штатами Півдня, які вийшли зі складу Союзної федерації (конфедератами), і федеральним урядом Сполучених Штатів (федератами).

На першому етапі війни, в 1861–1862 рр., конфедерати, армію яких очолював талановитий генерал Роберт Лі (1807–1870), зуміли досягти суттєвих воєнних успіхів і навіть створити загрозу столиці США — Вашингтону. Найбільшим досягненням півничан стало здобуття одного з найбільших портових міст Півдня — Нового Орлеана — у квітні 1862 р. Тоді ж, у 1862 р., стало очевидним, що війна між Північчю та Півднем буде тривалою. Виявилось, що економіка Конфедерації не здатна витримувати тягар затяжної війни. Військові видатки призвели до інфляції, падіння рівня життя. У південних штатах було запроваджено загальну військову повинність, але водночас армія стикнулася з проблемою дезертирства, неодноразово повставали раби. У той час на Півночі економіка розвивалась завдяки військовим замовленням від держави. Північна армія була вдвічі численнішою за південну. Щоб знайти нових прихильників, у травні 1862 р. конгрес США схвалив закон, названий Гомстед-акт, за яким будьякий американець, що не воював проти Девід Гейстер. Півночі, міг отримати землю з держав«Солдати армії США», 2009 р. ного фонду і за умови, що оброблятиме її

Морт Кюнстлер. «Атака Пікетта», 1982 р. Картина зображає епізод битви при Геттісберзі. На думку багатьох істориків, невдача цієї атаки призвела до поразки конфедератів спочатку у битві, а згодом — у всій війні

Тема 14. Громадянська війна у США і Реконструкція Півдня

117

протягом п’яти років, стати її власником. Цей закон забезпечив підтримку федерального уряду в аграрних штатах Заходу. 22 вересня 1862 р. Авраам Лінкольн оголосив, що із 1863 р. рабство у повсталих південних штатах скасовувалося, а тамтешні колишні раби як вільні громадяни можуть вступати до федеральної армії. Оскільки раби були власністю своїх господарів, які за американськими законами вважалися недоторканними, Лінкольн був змушений використати повноваження головнокомандувача й підписати 1 січня 1863 р. Прокламацію про звільнення рабів. Завдяки звільненню рабів і наданню їм дозволу вступати до війська на кінець війни у федеральній армії перебувало близько 200 тис. чорношкірих. Із цього часу громадянська війна стала боротьбою не лише за збереження єдності країни, а й проти рабства. Здійснені заходи дозволили федератам у 1863–1865 рр. досягти перелому впродовж війни й узяти до своїх рук воєнну ініціативу. 1–3 липня 1863 р. в битві під Геттісбергом у Пенсильванії федеральна армія генерала Вілісса Ґранта (1822–1885) завдала вирішальної поразки конфедератам і змусила їх відступити. Ця битва стала поворотним пунктом війни. У 1864–1865 рр. війська Ґранта розгромили Ендрю Рассел. Фотографія конфедератів у чотирьох одночасних операціях. руїн Ричмонда, 1865 р. У результаті цього генерал Роберт Лі був змушений 9 квітня 1865 р. поблизу містечка Аппоматтокс підписати акт про капітуляцію головної армії конфедератів. Громадянська війна стала найкривавішим конфліктом в історії США і, як пишуть історики, «найважчим випробуванням для американської демократії». Конфедерати втратили в ній 258 тис. осіб, а армія Півночі — 360 тис. осіб. Північ продемонструвала свою економічну та політичну перевагу над південними штатами. Було зруйновано основи плантаційного господарства і, завдяки Гомстед-акту, остаточно визначено фермерський шлях розвитку американського сільського господарства. У результаті війни США зберегли свою цілісність як єдина держава. f

Назвіть головнокомандувачів військ Півночі та Півдня.

4. Реконструкція Півдня Після завершення Громадянської війни, відповідно до законів, схвалених конгресом США, у південних штатах розпочалися перетворення — так звана Реконструкція Півдня. Це рішення було ухвалене без участі представників південних штатів. Реконструкція Півдня — період в історії США 1867–1877 рр., у ході якого в колишніх штатах Конфедерації було проведено системні перетворення, спрямовані на ліквідацію рабовласницького устрою.

118

Розділ ІI. Європа та Америка в добу революцій і національного об’єднання (1815–1870 рр.)

За «Законом про воєнну реконструкцію» 1867 р. територію колишніх штатів Конфедерації було поділено на п’ять військових округів, очолюваних генералами федеральної армії. Під їхнім наглядом у кожному штаті на основі загального виборчого права (включно з чорношкірими) обиралися місцеві законодавчі збори, які розробляли нові демократичні конституції. Вони мали затвердити 14-ту поправку до Конституції, за якою право голосу надавалося всім чоловікам — жителям США віком від 21 року (за винятком індіанців) і 13-ту поправку про скасування рабства. Після цього «бунтівні штати Півдня» знову приймалися до Союзу, а військова адміністрація ліквідувалася. Цей процес тривав до 1876 р. У період Реконструкції армія фактично займається охороною афроамериканців та нових органів місцевої влади від насильства з боку секретних організацій колишніх рабовласників. Найвідомішою з них став заснований у 1866 р. Ку-клукс-клан — таємна організація, метою якої було поширювати переконання у перевазі білої людини. Члени товариства, одягнені в білі балахони з каптурами, залякували афроамериканців. Інші подібні організації вдавалися до набагато більш жорстоких методів, у тому числі й убивств. На вулицях південних штатів, особливо у час місцевих виборів, нерідко траплялися криваві збройні сутички між республіканцями і чорношкірими з однієї сторони та расистськими організаціями — з іншої. Завданнями Реконструкції було залучення афроамериканців до політичного життя. Тепер вони могли брати участь у виборах. У цей період Реконструкції у південних штатах близько 1,5 тис. афроамериканців було обрано до місцевих органів влади. Багато з них були неграмотними, тому вони винаймали собі освічених представників, ще 137 з них переселилися на Південь з північних штатів. Водночас політичних прав було тимчасово позбавлено посадовців та колишніх військових Конфедерації — всього, за різними підрахунками, від 10 до 15 тис. осіб. Під час Реконструкції Півдня землі всіх плантаторів, які брали участь у війні, було примусово продано з аукціонів. У результаті на Півдні значно збільшилася кількість фермерських господарств. Одночасно з цим чимало колишніх рабів, не маючи освіти, конкретної професії чи землі для обробітку, були приреАльфред Вауд. «Перше голосування», журнал чені на злидні. У результаті цього афроамери«Харперс віклі», канці, як тепер називали колишніх чорношкі1 листопада 1867 р. рих рабів, втрачали політичну активність. � Поясніть, як ви розу На президентських виборах 1876 р. кандимієте назву цієї ілюдати від демократів та республіканців набрали страції. майже однакову кількість голосів. Щоб уник-

Тема 14. Громадянська війна у США і Реконструкція Півдня

119

Навчання шиттю у промисловій школі у Ричмонді. Подібні школи створювались для колишніх рабів, аби навчити їх заняттям, які дозволяють заробляти собі на життя. Вчителі для таких шкіл зазвичай приїжджали з Півночі. Автор зображення Джеймс Тейлор, 1866.

нути нової громадянської війни, на початку наступного 1877 р. ці дві політичні сили домовилися визнати перемогу кандидата-республіканця в обмін на виведення федеральних військ з території Півдня. Компроміс демократів і республіканців 1877 р. вважається датою завершення Реконструкції Півдня. У наступні роки тисячі афроамериканців, побоюючись за свої життя, покинули території південних штатів. f

Коли розпочалася Реконструкція Півдня?

 Закріплення знань, умінь та навичок 1. 2. 3. 4. 5. 6. 7. 8. 9. 10. 11. 12.

За що боролися аболіціоністи? Коли було оголошено про скасування рабства? Хто став першим лідером Республіканської партії? Назвіть останнє велике територіальне надбання США, здійснене в 1867 р. Що таке «доктрина Монро»? Скільки штатів у лютому 1861 р. утворили Конфедерацію? Як відрізнявся соціальноекономічний устрій південних та північних штатів США? За яких обставин у США розпочалася Громадянська війна 1861–1865 рр.? Назвіть її причини. Коли та за яких обставин у США було скасовано рабство? Якими були наслідки Громадянської війни для США? Висловіть власні припущення: з якою метою було розпочато Реконструкцію Півдня? Свою думку обґрунтуйте. Групове обговорення. Чи на момент завершення Реконструкція Півдня виконала свої завдання?

Тим часом в Україні 1863 р. — Валуєвський циркуляр. 1865 р. — відкриття перших на території України залізниць: Львів — Перемишль та Одеса — Балта. 1868 р. — заснування у Львові товариства «Просвіта». 1875 р. — створення ПівденноЗахідного відділу Російського географічного товариства.

Розділ ІI. Європа та Америка в добу революцій і національного об’єднання (1815–1870 рр.)

120

Практичне заняття №2. «Вплив промислової (індустріальної) революції на побут європейців» Пригадайте:

Яке явище отримало назву «індустріальна революція»? Які наслідки воно мало для суспільного розвитку?

Мета: на підставі аналізу наведеного тексту визначити, які зміни відбулися у повсякденному житті різних верств населення Європи ХІХ ст. Підготовка до практичного заняття: 1. Ознайомтеся із запропонованими матеріалами, дайте відповіді на запитання і виконайте завдання. 2. За потреби користуючись додатковими джерелами, підготуйте повідомлення або презентацію про обраний аспект європейського повсякдення 1815– 1870 рр.

Хід роботи 1. Ознайомтеся з повідомленнями та презентаціями однокласників про обраний аспект повсякдення 1815–1870 рр. 2. На основі домашньої підготовки та щойно почутого на уроці спільно у класі сформулюйте вичерпний перелік змін, що охопили європейське повсякдення у ХІХ ст.

Уривок №1. Демографічний вибух Протягом ХІХ ст. у Європі відбувся демографічний вибух — стрімке збільшення населення. Чисельність європейського населення зросла зі 190 млн у 1800 р. до 420 млн 1900 р. Проте цей процес не був рівномірним і в часі, і в просторі. Причин для зростання населення було кілька: • медичні відкриття (зокрема, поширення вакцинації від віспи, винайденої Едвардом Дженнером, відкриття Луї Пастера — пастеризація (кип’ятіння перш за все хірургічних інструментів) та сироватки від сказу, Джозефа Лістера, який з 1875 р. запровадив антисептики при операціях, Джеймса Сімпсона, який у 1840-х рр. став застосовувати наркоз); • запровадження публічної гігієни (будівництво каналізацій та водопроводів у містах), початок масового виробництва та використання мила.

Практичне заняття №2. «Вплив промислової (індустріальної) революції на побут європейців»

121

Збільшення чисельності населення стало причиною аграрного перенаселення — явища, коли земель для сільськогосподарського обробітку на всіх бракувало. У пошуках заробітку люди масово переїздили до міст. Процес зростання міського населення називали урбанізація (від лат. urbanus — міський). Протягом ХІХ ст. міське населення Європи виросло з 50 до 220 млн осіб. Урбанізація була нерівномірною: у Франції та Іспанії у сільській місцевості проживало до 80 % населення, тоді як Англія стала найбільш урбанізованою країною. На початку ХІХ ст. населення Лондона досягнуло 1 млн, а в 1900 р. Лондон налічував близько 4 млн мешканців. Розвиток промислового виробництва сприяв мобільності робочої сили. Польські робітники приїздили на французькі шахти на півночі та у Рурський басейн. Ірландці їхали до Англії, де прокладали дороги, рили канали, пізніше — будували залізниці. У 1830-ті рр. близько 10 тис. європейців щорічно мігрували у пошуках роботи, до кінця століття ця цифра сягала 1,5 млн. Також внаслідок аграрного перенаселення селяни мігрували не лише до міст, а й виїжджали до США, Канади, Австралії та Нової Зеландії, Аргентини. Те ж саме стосувалося і сімей колишніх ремісників. Причиною еміграції міг бути і голод: у 1845–1849 рр., рятуючись від Великого голоду, понад 1,7 млн ірландців, тобто одна сьома населення, залишили острів. Більшість з них переселилася до США.

Вільям Вайл. «Вид на Манчестер з Кенрсал Мур, з сільськими фігурами та козами», 1852 р. Манчестер став одним із перших промислових центрів Англії. На час створення картини це був найбільший центр виробництва тканин у світі

� Що на зображенні вказує на те, що Манчестер — промислове місто?

Розділ ІI. Європа та Америка в добу революцій і національного об’єднання (1815–1870 рр.)

122

Уривок №2. Повсякденне життя у європейських містах Життя у містах кардинально відрізнялося від сільського. У селі всі знали один одного, родичі та сусіди підтримували дружні стосунки, у житті сільської громади важливу роль відігравали звичаї та традиції — порядок речей, який міг не змінюватися століттями. Переїхавши до міста, сільський мешканець почувався відірваним від дому та одиноким, він мав підкорятися зовсім іншим правилам життя. У місті було легше знайти роботу та отримати освіту, натомість міщани були змушені миритися з тіснотою та брудом. Через великий наплив нових мешканців у містах стало бракувати житла. Орендували не лише кімнати в будинках — в одній могло ночувати кілька сімей, а й комори, повітки, погреби, хліви. Ані водопроводу, ані каналізації не існувало, будинки були брудними, а на додачу — темними і холодними, тому що власники помешкань економили на опаленні. До середини ХІХ ст. у великих європейських містах не існувало каналізації та системи очищення води, тому міські Гюстав Доре. «Через Лондон джерела нерідко були джерелами розповзалізницею», 1870 р. сюдження холери. Так, 1832 р. у Парижі спалахнула епідемія цієї хвороби, що забрала 20 тис. життів. У 1850-х рр. англійський лікар Джон Сноу довів зв’язок між поширенням захворювання та якістю води, але лише після літа 1858 р., яке увійшло в історію як «Великий сморід» (тоді вміст переповнених стічних ям потрапив до Темзи, це викликало настільки великий сморід, що Парламент виїхав з міста), у Лондоні розпочали роботи зі зведення централізованої каналізації. Промислові міста вкривав настільки густий смог від викидів, що нерідко не було нічого видно далі простягнутої руки. Лондон ще з кінця XVIII ст. називали «Великий дим». Чорна кіптява вкривала Джон Томсон та Адольф Сміт. все у місті. «Продавець дешевої риби». Фотографія, 1877 р.

Практичне заняття №2. «Вплив промислової (індустріальної) революції на побут європейців»

123

Індивідуальне харчування

У першій половині ХІХ ст. у Парижі з’явилися перші ресторани. Їхня відмінність від усіх інших закладів громадського харчування полягала у тому, що там вперше з’явилося меню (la carte), яке пропонувало кілька закусок, основних страв та десертів на вибір. Крім того, що раніше всі відвідувачі, наприклад трактиру, їли за спільним столом, то у ресторанах кожен відвідувач мав окремий столик.

Робота з джерелами Із опису подорожнім вигляду Берліна на початку XIX ст.

Більшість вулиць [міста] широкі й обставлені будинками в чотири та більше поверхів. Не бракує також просторих площ. Від цього тут навіть дихається легше, ніж у Відні, Гамбурзі та інших містах, де будинки й люди скупчені на невеликих територіях. Широкі вулиці та взагалі красива архітектура будинків надають Берліну такого вигляду, яким можуть похвалитися небагато великих міст. Вільгельмштрассе, яка майже вся вкрита палацами, Лейпцигерштрассе, Унтер дер Лінден, як і надзвичайно гарні площі — Оперна, Вільгельмова та інші, — викликають здивування іноземців… 1. Яке враження справив на автора тогочасний Берлін? 2. Які нові риси міської забудови можна визначити за джерелом?

Ще однією проблемою стала організація міського транспорту. Кількість кінних екіпажів було такою, що у великих містах утворювалися кілометрові корки. У 1863 р. у Лондоні було вперше збудовано підземну залізницю — так виникло метро. У 1870-ті рр. у європейських містах з’явилися перші трамваї, які тягли коні, а у 1890-х рр. — і електричні.

Робота з джерелами

У 1820-х рр. в Англії та Франції з’явився публічний кінний транспорт — омнібус (з латинської мови — «для всіх» ). «Усередині [омнібуса] на вас чекають численні прикрі подразники. Тростини і парасольки тикаються вам у спину як ввічливе попередження, що хтось хоче вийти і що ви повинні смикати кондуктора за полу пальто або щипати його за литку з проханням зупинитися. Ви задихаєтеся від запаху вологих парасольок, пальці ніг стоптані пасажирами, що входять або виходять. Ваші сусіди кашляють і сякаються, немовля кричить, кишенькові злодії нишпорять поруч, мушки, що ховаються в брудній соломі, ось-ось попадуть вам в рот або очі, й при цьому все навколо гуркоче, деренчить і труситься!» 1. Для кого, на вашу думку, були призначені омнібуси — еліти чи широкого загалу?

Цікаво знати

У ХІХ ст. стала поширюватися масова освіта. Тому на громадську думку дедалі більший вплив мали газети. З удосконаленням поліграфічної техніки ціна на них знижувалась, і вони стали загальнодоступним джерелом інформації: там розміщувалися оголошення про вакансії, реклама, новини тощо. Видавці приваблювали читачів сенсаційними заголовками та репортажами з місць найнебезпечніших подій, таких як війни та революції. Так у 1830х рр. з’явилися журналістирепортери, які завдяки своїм публікаціям нерідко ставали народними улюбленцями.

Розділ ІI. Європа та Америка в добу революцій і національного об’єднання (1815–1870 рр.)

124

Винаходи ХІХ ст. — залізниця, телеграф та газети назавжди змінили уявлення людини про час і простір, сприяли становленню глобалізованого світу. Глобалізація — процес перетворення певного явища на таке, яке стосується всієї планети.

Карикатура на переповнений лондонський омнібус

Сучасна реконструкція кімнати служниці у заможному англійському будинку

Фотографія вітальні леді Френсіс Джойслін, 1865 р. Чи не найбільше зусиль господарі британських помешкань приділяли умеблюванню та прикрашанню вітальні. Головним завданням більшості господарів було вразити гостей. Тому вітальні були більшими за розміром і набагато краще обставленими, ніж решта кімнат будинку

Джеймс Робертс. «Вітальня королеви у Букінгемському палаці», 1848 р.

Практичне заняття №2. «Вплив промислової (індустріальної) революції на побут європейців»

125

Постановочна фотографія 1860-х рр., яка зображає процес одягання заможної дами. Спідниці трималися на спеціальному каркасі — криноліні, що виготовлявся з китового вуса. Ширина спідниць на кринолінах була 2 м, тому жінка не могла пройти у двері, йти поруч з кимось, навіть відвідати вбиральню без сторонньої допомоги

Тривалий час міські вулиці були неосвітленими, доки на початку ХІХ ст. не почали з’являтись газові ліхтарі. Вперше вуличне газове освітлення з’явилося у Лондоні, Балтиморі та Парижі. Моду в повсякденному житті задавали сім’ї монархів та аристократи, її намагались наслідувати всі, хто мав достатньо коштів. У Англії таким чином сформувалася «вікторіанська мораль» (від років правління королеви Вікторії (1838–1901) — строгий неписаний звід правил поведінки як на публіці, так і в сімейному колі. Він передбачав стриманість у стосунках, слідкування за своєю репутацією, яка залежала від того, наскільки чле- Французька сукня, 1863 р. ни суспільства ретельно дотримувалися певних Музей мистецтва ролей: чоловіки були власниками всього майна Метрополітен, Нью-Йорк у сім’ї, отримували дохід, вели активне публічне життя, жінки ж у цьому суспільстві були юридично безправними, єдиними доступними їм заняттями, що не засуджувались, були народження дітей та господарювання вдома. f

Як змінився вигляд європейських міст унаслідок промислової революції?

126

Розділ ІIІ. Модернізація країн Європи та Америки в останній третині ХІХ — на початку ХХ ст. Пробудження Азії

Урок-узагальнення за розділом ІІ «Європа та Америка в добу революцій і національного об’єднання (1815–1870 рр.)» 1. Складіть перелік подій, які ви вважаєте найважливішими для характеристики вивченого історичного періоду. Обґрунтуйте свій вибір. 2. Пригадайте ці історичні постаті та дайте кожній з них коротку характеристику, вкажіть їх на фото: Джузеппе Ґарібальді, Камілло Кавур, Отто фон Бісмарк, Авраам Лінкольн, Сімон Болівар.

3. Поясніть значення понять і термінів: «індустріальне суспільство», «ідеологія», «консерватизм», «лібералізм», «соціалізм», «нація», «націоналізм», «соціалізм», «реставрація», «парламентська демократія», «чартистський рух», «професійна спілка», «західники», «слов’янофіли», «карбонарії», «Весна народів», «аболіціонізм». 4. Укажіть дати або хронологічні рамки таких подій та явищ: • Липнева революція у Франції • збройний виступ декабристів у Російській імперії • «Весна народів» • об’єднання Італії та Німеччини • Громадянська війна в США • час розгортання чартистського руху • роки здобуття незалежності країнами Латинської Америки • Східна (Кримська) війна 5. Виконайте завдання за історичною картою. А) Покажіть місця революційних і національно-визвольних рухів у Європі в 1815–1847 рр. Б) Покажіть нові держави, що утворилися в Європі у 1815–1847 рр. В) Покажіть країни, охоплені національно-визвольною боротьбою в період «весни народів».

Урок узагальнення за розділом ІІ «Європа та Америка в добу революцій і національного об’єднання (1815–1870 рр.)»

127

6. Поміркуйте над питаннями: 1. Вкажіть наслідки індустріальної революції для суспільного розвитку країн Західної Європи. 2. Назвіть країни, що у вивчений вами період утворилися в Латинській Америці. 3. Простежте становлення парламентської демократії в Європі. 4. Якими були причини «Весни народів»? Які з них можна назвати соціальними, а які — політичними? Які ще категорії ви можете виокремити? 5. Яким було значення Кримської війни для Франції та для Російської імперії? 6. Як на історію США вплинула Громадянська війна? Чи, на вашу думку, саме питання работоргівлі було визначальною причиною її початку?

РОЗДІЛ IІІ

128

Розділ ІIІ. Модернізація країн Європи та Америки в останній третині ХІХ — на початку ХХ ст. Пробудження Азії

МОДЕРНІЗАЦІЯ КРАЇН ЄВРОПИ ТА АМЕРИКИ в останній третині ХІХ — на початку ХХ ст. ПРОБУДЖЕННЯ АЗІЇ

Тема 15. Основні тенденції соціальноекономічного та політичного розвитку країн Західної Європи та Америки в останній третині ХІХ — поч. ХХ ст. Пригадайте:

1. Коли і де розпочалась промислова (індустріальна) революція? 2. Що таке індустріалізація?

1. Економічний розвиток Процес індустріалізації, який розпочався у 50-х рр. у Західній Європі ХІХ ст., у його другій половині набирав обертів. Крім цього, для економічного розвитку Західної Європи та США були характерні й такі тенденції: • технічний прогрес чимдалі прискорився: у другій пол. ХІХ ст. розпочалася електрифікація промисловості, комунікацій та побуту, а для винайденого наприкінці ХІХ ст. двигуна внутрішнього згорання новим джерелом енергії стали нафтопродукти; • у 1870–80-х рр. відбулася зміна економічних лідерів: за темпами економічного розвитку США та Німеччина стали випереджати Велику Британію та Францію; • вільну конкуренцію окремих виробників замінила конкуренція монополій, яка згодом переросла у глобальне суперництво між країнами через політику державного протекціонізму; • банки почали активно вкладати ресурси у промисловість у всьому світі. Це сприяло глобалізації економіки; • порівняно з попередніми часами збільшилася роль держави у суспільстві та економіці.

Тема 15. Основні тенденції соціально-економічного та політичного розвитку країн Західної Європи та Америки в останній третині ХІХ — поч. ХХ ст.

129

Європа на кінець ХІХ ст.

Винаходи другої пол. ХІХ — поч. ХХ ст. Рік 1867 1876 1877 1878

Автор винаходу, країна

Назва винаходу

Вернер Сіменс, Німеччина

динамомашина

Летек Шоупс, США

друкарська машинка

Александр Белл, США

телефон

Ніколаус Отто, Німеччина

двигун внутрішнього згоряння

Томас Едісон, США

фонограф — пристрій для запису та відтворення звуку електрична лампа розжарювання

1879

Карл Бенц, Німеччина

двигун внутрішнього згоряння

1881

брати фон Сіменс, Німеччина

відкрито першу в світі трамвайну мережу

1885 1888

Карл Бенц, Німеччина

автомобіль з бензиновим двигуном серійне виробництво автомобілів

1889

Михайло ДоливоДобровольський, Німеччина

електродвигун

1893

Рудольф Дізель, Німеччина

дизельний двигун

1913

Генрі Форд, США

конвеєрне виробництво

130 f

Розділ ІIІ. Модернізація країн Європи та Америки в останній третині ХІХ — на початку ХХ ст. Пробудження Азії

Які звичні для нас предмети побуту та явища повсякденного життя з’явилися завдяки переліченим у таблиці винаходам? Цікаво знати

Вважається, що перший автомобіль в Україні з’явився в 1891 р. Його власником був видавець і редактор газети «Одеський листок» Василь Васильович Навроцький. Цікаво знати

Навіть коли автомобіль Карла Бенца був готовий до серійного виробництва, його винахідник ще мав сумніви. Край ваганням поклала його дружина Берта Бенц, яка у серпні 1888 р. проїхала на автомобілі 106 км до іншого міста, аби разом із дітьми відвідати свою матір. Дорогою Фотографія Берти Бенц з дітьми вона кілька разів купувала бензин в ап- за кермом Benz Patent-Motorwagen «Бенц Патент-Моторваген» — теках, який там продавався як засіб для першого у світі автомобіля, чищення, і лагодила гальмо й приводні бл. 1900 р. паси у лимаря (ремісник, що виготовляє дрібні речі зі шкіри). На підйомах автомобіль доводилося штовхати. Берта Бенц є першою людиною, що здійснила автомобільну поїздку на велику відстань.

Друга половина XIX — початок XX ст. характеризувалися подальшим розвитком індустріального суспільства у Великій Британії, Франції, Німеччині, США. За цей період промислове виробництво зросло тут майже втричі. Особливо швидко розвивалася важка промисловість. Обсяги виплавленої сталі, чавуну, видобутого вугілля, кількість вироблених машин та обладнання вважалися показниками могутності країни. Індустріалізація — створення великої машинної індустрії, що виготовляє машини й обладнання та є базовою для подальшого розвитку промисловості.

Процес будівництва Ейфелевої вежі, липень 1889 р. Символом науково-технічного поступу Франції в економічному розвитку стало відкриття в березні 1889 р. в Парижі Всесвітньої виставки, присвяченої століттю Французької революції. Знаменита Ейфелева вежа, побудована за проєктом інженера Гюстава Ейфеля із металевих конструкцій, слугувала входом до виставки. Вона була увінчана національним прапором та підсвічена 90 тис. газових світильників

131

Індустрія (синонім — промисловість) — спосіб організації виробництва, за якого у ньому використовують робочу силу, машини та механізми, в окремих випадках — хімічні речовини.

Метою кожного виробника є завоювання всього ринку збуту продукції, щоб отримувати якомога більші прибутки. У цьому прагненні виробники конкурують між собою. У другій половині ХІХ ст. власники виробництв стали створювати виробничі об’єднання — монополії. Залежно від рівня об’єднання монополії поділяють на синдикати, трести, картелі та концерни. Найраніше процес монополізації розпочався в США. Монополія — встановлення підприємцем або групою підприємців контролю над однією чи кількома галузями виробництва з метою збільшення прибутків і ліквідації конкуренції. Синдикат — монополістичне об’єднання, характерною рисою якого є існування єдиної системи збуту виробленої продукції. Отже, члени синдикату самостійні у питаннях виробництва, але не можуть окремо продавати вироблене. Трест — монополістичне об’єднання, у межах якого всі учасники повністю втрачають самостійність у питаннях виробництва та збуту. Керує трестом головна компанія або правління. Найчастіше трести утворюються в однорідних галузях промислового виробництва. Картель — монополістичне об’єднання, учасники якого укладають між собою договір про регулювання обсягів виробництва, умов збуту і найму робочої сили з метою отримання монопольного прибутку. Члени картелю зберігають виробничу та комерційну самостійність.

Частка країн світу в промисловому виробництві на 1900 р., %

Країна

США

23,6

Велика Британія

18,5

Німеччина

13,2

Російська імперія

8,8

Франція

6,8

АвстроУгорщина

4,7

Італія

2,5

Інші країни

21,9

Які держави мали найбільшу частку у світовому промисловому вироб ництві? Як це може характеризувати їхню економіку?

132

Розділ ІIІ. Модернізація країн Європи та Америки в останній третині ХІХ — на початку ХХ ст. Пробудження Азії

2. Соціальний розвиток Бурхливий розвиток промисловості не міг не впливати на самих людей. Індустріалізація породила і новий тип суспільства — індустріальне суспільство. Оформився середній клас, до якого належали люди незнатного походження, які жили із своєї праці, але не працювали руками — лише інтелектуально. Це обмеження було дуже важливим: наприклад, інженер міг заробляти набагато більше, ніж чиновник або клерк, але через те, що він «працює руками», він не міг уважати себе представником середнього класу. У межах середнього класу існувало помітне майнове розшарування: сім’ї дрібних чиновників, лікарів та вчителів жили досить скромно, тоді як банкіри та великі підприємці часто жили у розкоші, небаченій навіть серед аристократів. У Великій Британії до середнього класу зараховували тих, хто мав хоча б одного слугу.

Робота з джерелами Із роздумів французького філософа Жюльєна Офре де Ламетрі про середній клас

…Клас цей зазвичай поєднує в собі переваги двох інших, не маючи їхніх недоліків. Людині середнього класу, яка завжди жила в середніх умовах, не притаманна пихатість, що вирізняє тих, хто належить до вищих класів. Її серце чутливе до страждань бідноти, її душа, не змучена життєвими негараздами, ні в чому не втрачає своєї людської гідності; її особисті якості дозволяють їй відчувати заслужену гордість; її праця забезпечила їй незалежність; почесні обов’язки, які вона виконує в суспільстві, змушують навіть тих із привілейованих, хто дивиться на неї зверхньо, бути їй постійно вдячною. 1. Чи можна стверджувати, що поява середнього класу суттєво впливала на все суспільство? Обґрунтуйте свою точку зору.

Середній клас у другій половині ХІХ ст. купці банкіри власники магазинів представники вільних професій (політики, адвокати) цивільні службовці рантьє та орендодавці f

Кого у ХІХ ст. зазвичай зараховували до середнього класу?

133

Порівняно з минулими часами у європейському та американському суспільствах чітко оформився новий соціальний прошарок — наймані робітники. У другій пол. ХІХ ст. разом із розвитком промисловості зростала кількість робітників: у 1870-ті рр. у світі їх налічувалось приблизно 20 млн, а 1914 р. — вже 90 млн. Найбільше Британські клерки (офісні працівники) за роботою, бл. 1890 р. робітників було у Великій Британії та США (близько 2/3 населення), Німеччині (половина населення), у Франції, Австро-Угорщині та Італії (1/3 населення). Цей клас суспільства був неоднорідним — серед них була і так звана «робітнича аристократія», що складалася з висококваліфікованих технічних спеціалістів з високими доходами. Чимало з них прагнули у побуті не відрізнятися від середнього класу, Льюїс Хайнс. «Робітники склозаводу належність до якого була більш в Індіані», 1908 р. На світлині можна престижною. Але майже половина побачити і дітей — тривалий час діти робітників була некваліфікованою. працювали на заводах і фабриках нарівні Їхнього заробітку заледве вистачаз дорослими ло для прохарчування, але навіть придбати одяг для таких сімей вже було проблематично, а діти з раннього віку йшли працювати. Хоча закони зобов’язували дітей і після 6-годинної зміни на заводі йти до школи, більшість з них просто засинали на уроках. У періоди економічних криз життя некваліфікованих робітників значно погіршувалося. Виокремлення нових соціальних прошарків вплинуло і на політичне життя. Так, зі збільшенням робітничого прошарку, робітники усвідомили свої прагнення: справедливі умови праці та її оплати, а існуючі політичні прагнення не відображали їх. Ідеї про соціальну справедливість тоді було прийнято називати соціалістичними. Це призвело до появи окремих робітничих організацій — профспілок, а з часом — і до появи легальних робітничих партій, більшість з яких мали у своїй назві слово «соціалістичний». Тривалий час такі партії були поза законом, оскільки робітники не мали виборчих прав, а ідеї соціалізму асоціювалися з революцією, якої у тогочасному суспільстві боялися.

134

Розділ ІIІ. Модернізація країн Європи та Америки в останній третині ХІХ — на початку ХХ ст. Пробудження Азії

3. Рухи за жіночі права Наприкінці ХІХ ст. близько 15 % робітників становили жінки. Вони працювали на тих самих підприємствах, що й чоловіки і мали повний робочий день, але їхня заробітна плата зазвичай була на третину або й половину меншою від того, що отримували чоловіки. Багато жінок працювало прислугою. На початку ХХ ст. з’явилися професії, які стали вважатись типово жіночими — телефоністки, друкарки, секретарки. Емеліна Панкьорст (1858–1928), яка разом з доньками була однією До 1870-х рр. жінки не мали рівних з очільниць суфражистського руху, з чоловіками майнових прав, в сім’ях 1913 р. займали підлегле становище. На зламі ХІХ–ХХ ст. у Великій Британії та США розгорнулась боротьба жінок за емансипацію. Вона відбувалася у трьох напрямках: в освітній сфері, правовій та політичній. З часом рух жінок за емансипацію здобув свої результати: • у 1870-х рр. в Британії жінки почали отримувати доступ до вищої освіти та наукові ступені; • у 1882 р. британські жінки отримали право самостійно розпоряджатись своїм майном, а у 1886 р. було ухвалено закон, за яким у випадку розлучення мати мала право на власних дітей — раніше діти завжди залишалися із батьком. В Англії жінок, які боролися за надання їм рівних з чоловіками політичних прав, називали суфражистками, відповідно їхній рух отримав назву суфражизм. Емансипація (від лат. emancipatio — «звільнення») — звільнення від залежності та/або зрівняння у правах. Суфражизм (від англ. suffrage — «виборчий голос») — рух за здобуття жінками виборчого права, а також проти дискримінації жінок у правовому полі, політичному та економічному житті. Суфражизм вважається першою хвилею фемінізму. Фемінізм (від лат. femina — «жінка») — збірна назва рухів, спрямованих на захист прав жінок від дискримінації у всіх сферах життя. Дискримінація (від лат. discriminatio — «розрізнення») — відмінність (як обмеження, так і перевага) у правах та можливостях особи або групи осіб відносно загалу.

135

Суфражистки влаштовували мітинги та демонстрації, приковували себе до воріт та огорож, сідали на рейки, оголошували голодування. В останньому випадку ув’язнених жінок годували насильно, що призводило до психічних та фізичних травм. Іноді вони вдавалися до більш радикальних дій, таких як зриви парламентських засідань. Поліція переслідувала суфражисток, арештовувала та ув’язнювала. Попри ці перепони, жінкам все ж були надані виборчі права. Першими право голосу отримали жінки Нової Зеландії — у 1893 р., проте вони не мали права бути обраними. Наступною виборчі права жінкам (але лише білим) у 1902 р. надала Австралія. У Великій Британії виборче право отримали у 1918 р. заміжні жінки, старші 30 років або ті, які закінчили університет, а 1928 р. вони нарешті здобули рівні виборчі права з чоловіками. f

Поясніть значення терміну «фемінізм».

 Закріплення знань, умінь та навичок 1. Поясніть значення терміну «монополія». Чому у ХІХ ст. почали виникати монополії? Як це вплинуло на світову економіку? 2. Коротко охарактеризуйте тенденції світової економіки в останній третині ХІХ — поч. ХХ ст. 3. Який процес отримав назву «вивезення капіталу»? Вкажіть причини його виникнення. 4. Складіть порівняльну таблицю видів монополій, поширених в останній третині ХІХ — поч. ХХ ст. 5. Порівняйте соціальноекономічний розвиток першої та другої половини ХІХ ст. Які зміни ви помітили? 6. Які соціальні групи чітко окреслилися у другій половині ХІХ ст.? Охарактеризуйте кожну з них. 7. Як виникнення нових соціальних груп вплинуло на політичне життя європейських країн? 8. Робота у парах. Користуючись додатковими джерелами, дізнайтеся про життя робітників у різних європейських країнах ХІХ ст. Поділіться здобутою інформацією з партнером. Які висновки ви можете зробити? 9. Якими були причини виникнення руху суфражисток? Чого вони вимагали? 10. Створіть ментальну мапу на тему: «Соціальноекономічний розвиток Західної Європи та Америки в останній третині ХІХ — поч. ХХ ст.».

136

Розділ ІIІ. Модернізація країн Європи та Америки в останній третині ХІХ — на початку ХХ ст. Пробудження Азії

Тема 16. Французько-прусська війна та її наслідки. Третя Республіка у Франції Пригадайте:

1. Коли відбулося об’єднання Німеччини? 2. Хто такий Наполеон ІІІ?

1. Французько-прусська війна (1870–1871 рр.) Утворення у 1867 р. Північнонімецького союзу викликало незадоволення у французького імператора Наполеона ІІІ. Він небезпідставно остерігався того, що ця держава перешкоджатиме поширенню французького впливу в Європі. Далеко не всі німецькі землі входили до складу Північнонімецького союзу. Це стосується південнонімецьких держав, які в австро-прусській війні (1866) виступили на боці Австрії. Крім того, на західному березі Рейну розкинувся промислово розвинений регіон Ельзас-Лотарингія, за який суперничали Франція та Німеччина, і який на той момент належав Франції. І Франція, і Німеччина прагнули війни, яка б, як вони вірили, мала визначити найсильнішого на європейському континенті. У 1868 р. в Іспанії внаслідок революції королева Ізабель ІІ втратила престол. Його запропонували родичеві прусського короля, що викликало незадоволення у Франції, бо в такому випадку вона опинилася б затиснутою між двома союзними державами. Не бажаючи конфлікту, прусський король умовив свого родича відмовитися від претензій на іспанський трон. У 1870 р. у німецькому містечку Баден-Емс французький посол зустрівся з прусським королем. Він вимагав підтвердження, що прусська династія Гогенцоллернів відмовляється від претензій на іспанський престол не лише зараз, а й у майбутньому. Король Вільгельм І не став давати гарантій на майбутнє і відмовився від повторної зустрічі з послом. Інформацію про це було надіслано канцлеру Отто фон Бісмарку, який відредагував текст звіту так, ніби французький посол висунув надмірні вимоги, а прусський король відмовився вести переговори. 13 липня 1870 р. це послання, яке увійшло в історію як Емська депеша, було опубліковане. Воно обурило і французів, і пруссів. 19 липня 1870 р. Франція оголосила війну Пруссії. Наполеон ІІІ вважав, що він зможе легко розбити її війська, але це не відповідало реальному стану речей. Французька армія поступалася прусській у чисельності та технічному оснащенні. Щоб швидко перекинути війська до французького кордону, прусське командування ефективно використала свою розгалужену систему залізниць. Це відбулося настільки швидко, що прусська армія опинилася на півдорозі до Парижа, поки французька лише готувалася

Тема 16. Французько-прусська війна та її наслідки. Третя Республіка у Франції

137

перейти прусський кордон. Крім того, прусські генерали приділяли велику увагу попередній підготовці: їхні карти Франції були навіть кращими за французькі, а військо мало високий бойовий дух, оскільки вірило, що у такий спосіб воно воює задля об’єднання всіх німецьких земель у єдину державу. 20 серпня 1870 р. прусаки оточили в районі фортеці Мец 80-тисячну французьку армію. Їй на допомогу рушило 100-тисячне військо під командуванням маршала Мак-Магона та імператора Наполеона ІІІ. 1 вересня під містечком Седан відбулася битва, у результаті якої французи зазнали нищівної поразки. 2 вересня 1870 р. Наполеон III підписав акт про капітуляцію французької армії, за яким він разом із 82 тисячами солдатів та офіцерів здався у полон пруссам, а Франція втрачала на користь Пруссії Ельзас та Лотарингію. Для французів битва при Седані стала національним приниженням, її називали не інакше як «седанська катастрофа» . f

Між військами яких країн відбулася битва при Седані 1 вересня 1870 р.?

Але на цьому війна не завершилась: 4 вересня 1870 року в Парижі було оголошено про створення Третьої республіки. Так Друга імперія припинила своє існування. Новий уряд, проголошений після повалення імперії, закликав французів до подальшої війни. Проте це народне непрофесійне військо не могли протистояти прусській армії. У середині вересня прусська армія взяла Париж в облогу. Його обороняли Національна гвардія та місцеві жителі. Вони були налаштовані на тривалий опір, що й змусило пруссів не поспішати із штурмом: вони планували дочекатися, поки в місті розпочнеться голод. У грудні продовольства стало бракувати і парижанам, і прусському війську. У Парижі, за словами очевидців, на вулицях не можна було побачити собаку чи кішку — їх з’їли, так само як і тварин із міського зоопарку. У січні 1871 р. на одного жителя видавалося 300 г хліба на день. На дрова було порізано всі дерева паризьких бульварів. Економічне життя мільйонного міста зупинилося. Щоб відвернути загрозу масових банкрутств, до завершення війни уряд заборонив вимагати виплати по боргових зобов’язаннях і борги за оренду квартир. Прусські солдати теж ослабли від браку їжі, серед них ширилася епідемія туберкульозу. Крім того, вони постійно відбивали спроби прориву Продуктова картка періоду облоги Парижа, облоги з міста та французьких армій, набраних що належала генералу у провінціях. Адольфу де Шаналю, 1870 р.

138

Розділ ІIІ. Модернізація країн Європи та Америки в останній третині ХІХ — на початку ХХ ст. Пробудження Азії Цікаво знати

Під час облоги для зв’язку із зовнішнім світом парижани використовували голубину пошту та повітряні кулі. Одна з таких куль випадково встановила рекорд з дальності перельотів. Потрапивши у бурю, вона пролетіла більш як 1000 км і благополучно приземлилася посеред норвезького лісу.

Робота з джерелами

Уривок ресторанного меню періоду облоги Парижа: Із записів Віктора Гюго: «30 грудня 1870. Ми вже навіть не їмо коней. Це, можливо, собака? Це, можливо, щур? У мене починається розлад шлунку. Ми їмо невідомо що. 18 січня. Я кришу наш чорний хліб для курей. Вони цього не хочуть [їсти]» . Уривок ресторанного меню періоду облоги Парижа: • Бульйон з конини з зерном; • М’ясо собаки на шампурі; • М’ясо кота з соусом майонез; • Тушкована собачатина. Подається з томатним соусом; • Котяче рагу з шампіньйонами; • Собачі ноги, фланковані щурятиною. Подаються з перцевим соусом; • Сливовий пудинг з ромом та кінським мозком. 1. Як подані уривки з джерел дозволяють охарактеризувати повсякденне життя у Парижі під час прусської облоги?

Увесь час облоги Отто фон Бісмарк наполягав на артилерійському обстрілі міста, чому противилися генерали: кількість цивільних жертв була б надто великою. Проте з 25 січня 1870 р. прусська армія все ж розпочала обстріл Парижа з важкої артилерії. У результаті обстрілу загинуло 400 осіб. Всього під час облоги Парижа загинуло 30 тис. людей. Париж ще перебував в облозі, коли Антон фон Вернер. 18 січня 1871 р. у Дзеркальній залі ко- «Проголошення Німецької імперії», ролівського палацу у Версалі прусського 1877 р. короля Вільгельма І було проголошено німецьким імператором. Німецькі держави, які раніше не входили до Північнонімецького союзу, були включені до єдиної Німецької імперії. Контрибуція — грошова сума, яку накладає державапереможець на переможену державу або на населення захопленої території.

28 січня 1871 р. між Францією та об’єднаною Німеччиною було підписано перемир’я. За його умовами форти Парижа та армійські запаси зброї передавалися німцям. Французько-прусська війна завершилася 10 травня 1871 р. підписанням Франкфуртського миру, за яким Франція втрачала

Тема 16. Французько-прусська війна та її наслідки. Третя Республіка у Франції

139

Ельзас та більшу частину Лотарингії, мала визнати Вільгельма І імператором, а також зобов’язувалася сплатити контрибуцію в розмірі 5 млрд франків. f

Біля якого міста імператор Франції Наполеон ІІІ був змушений капітулювати разом з армією? Цікаво знати

За час війни загинуло 88 тис. цивільних французів та 138 830 військових і 384 тис. полонених, при тому, що станом на початок війни французька армія налічувала 500 тис. Прусські війська втратили майже 45 тис. Великі втрати французьких військ історики пояснюють перевагою пруссів у артилерії. Їхні гармати вистрілювали 6–10 снарядів у хвилину, тоді як французькі — 2. Крім того, прусські гармати були далекобійнішими і могли вести обстріли, не остерігаючись відповіді з боку французів.

Ернест Мейссоньє. «Облога Парижа (1870– 1871)», 1884 р. Ця картина алегорично зображає місто Париж як жінку, оточену трупами і пораненими. У лівому верхньому куті зображено прусського орла, що сидить на руці примари голоду Паризька комуна

Парижани були невдоволені політикою уряду Третьої республіки. Особливо зачепило їх те, що після зняття облоги з Парижа солдати Національної гвардії перестали отримувати платню. Так у місті, економіка якого ще не відродилася, тисячі людей залишилися без засобів до існування. Коли у березні 1871 р., побоюючись народного невдоволення, уряд переїхав з Парижа до Версаля, владу в місті захопила Національна гвардія та Паризька комуна — міський орган самоврядування. Прапором комунарів стало червоне полотнище замість республіканського триколору. Комунари прагнули побудувати життя на засадах соціалізму: обмеження робочого дня 10 годинами, заборона штрафувати робітників тощо. Бої за Париж між урядовими військами та Комуною розпочалися у квітні й тривали до 28 травня 1871 р. Обидві сторони не щадили одна одну. Останній Солдати урядових військ позують період боїв (21–28 травня) отримав назна тлі щойно захопленої барикади ву «Кривавий тиждень». Комунари розкомунарів під час «кривавого стрілювали заручників. Під час вуличних тижня», 1871 р. боїв загинуло 6667 осіб.

140

Розділ ІIІ. Модернізація країн Європи та Америки в останній третині ХІХ — на початку ХХ ст. Пробудження Азії

2. Становлення Третьої республіки. Політичні кризи У ході французько-прусської війни, у 1870 р. у Франції було повалено імперію та проголошено Третю республіку. Керівники Третьої республіки вважали себе продовжувачами справи Французької революції кінця ХVІІІ ст. Від неї Третя республіка успадкувала державний триколірний прапор, національний гімн «Марсельєзу», національне свято 14 липня — день взяття Бастилії. У цей період Франція була парламентською республікою. У країні існувало близько ста політичних партій різноманітного політичного спрямування, і кожна з них прагнула залучити прихильників, щоб за результатами виборів потрапити до парламенту та взяти участь у формуванні уряду. За ідеологією партії належали до кількох основних таборів: республіканці, монархісти, а наприкінці ХІХ ст. до них долучилися соціалісти. Ці табори не були монолітними. Наприклад, монархісти, які бажали повернення у країні королівської влади, поділялися на прихильників нащадків Наполеона Бонапарта (бонапартисти), Орлеанської династії та Бурбонів. Під час свого перебування при владі республіканці оголосили амністію учасникам Паризької комуни, ухвалили закони про свободу друку та зборів (за часів Наполеона ІІІ у країні панувала сувора цензура, а політичні зібрання опозиційних сил були заборонені), закон про освіту дітей від 6 до 13 років, дозволили діяльність профспілок та організацію страйків. Вони виступали за усунення Церкви з усіх сфер життя країни. Їх підтримували міщани, проте сільське населення, яке становило значну частину виборців, було релігійним. Цим монархісти користувалися для того, щоб здобути прихильників. Жодна зі згаданих партій не могла здобути вирішальну перемогу на виборах. Тому вони укладали між собою коаліційні угоди і за домовленістю створювали уряди. У країні частими були політичні кризи, які зазвичай закінчувались відставками урядів та достроковими парламентськими виборами. Система управління країною не була досконалою. Чиновники здебільшого дбали про своє благо, а вже потім — про виконання розпоряЛуї Рено, один із братівджень центральної влади. Панувала корупція. засновників підприємства «Рено», у своєму першому У той же час країна переживала економічне автомобілі, 1903 р. зростання, а рівень добробуту населення поліпшувався. f

Поясніть, що таке реваншизм.

Тема 16. Французько-прусська війна та її наслідки. Третя Республіка у Франції

141

Всесвітня виставка 1900 р.

У 1900 р. у Парижі відбувалася чергова Всесвітня виставка, яку відвідало 50 млн осіб. Спеціально для неї у Парижі було збудовано вокзал д’Орсе (зараз — музей), міст Олександра ІІІ (на честь російського імператора; у ті часи Франція та Російська імперія підтримували союзницькі зв’язки), Великий та Малий палаци, запущено першу лінію метро. На Всесвітній виставці було представлено виКопія пальми, встановлена твір коваля Олексія Мерцалова (родом з суу Донецьку часної Донеччини) — викувану із рейки пальму заввишки 3,5 м. Вона була цільною, тобто не мала швів чи з’єднань. Цей виріб отримав гранпрі виставки. Зараз зображення «пальми Мерцалова» розміщене на гербі Донецької області.

Найбільші політичні скандали Третьої республіки Назва Справа Буланже (1887– 1889)

Суть подій Прихильники генерала Жоржа Буланже готували державний переворот, який було викрито. Під загрозою арешту Буланже втік до Бельгії, дискредитувавши і себе, і своїх прихильників.

Панамський скандал (1892)

У будівництво Панамського каналу були вкладені кошти приватних осіб, більшу частину яких розікрали. Керівники акціонерного товариства, куди були вкладені ці кошти, аби уникнути відповідальності, підкупили 510 депутатів і 6 міністрів, витративши на таке близько мільярда франків. Наслідком цього політичного скандалу стала відставка уряду. Панамський скандал уважається найбільшою корупційною справою ХІХ ст.

Справа Дрейфуса (1894)

Восени 1894 р. стало відомо, що таємні документи французького генерального штабу потрапили до німецької розвідки. Головним підозрюваним у цьому став капітан Дрейфус, який походив з сім’ї заможних єврейських банкірів. Його засудили і відправили у заслання. Невдовзі потому з’ясувалося, що інформацію німцям передавав дворянин угорського походження майор Естергазі. Під тиском суспільної думки над Естергазі відбувся суд, який його виправдав, аби зберегти «честь мундира». Щодо Дрейфуса, то його справу не було переглянуто. Свавілля судових органів сколихнуло французьке суспільство. Дрейфуса стали підтримувати відомі люди: письменники, публіцисти, громадські діячі. У Парижі та в інших містах відбулися мітинги й демонстрації. Це завершилося тим, що чинний уряд пішов у відставку.

Розділ ІIІ. Модернізація країн Європи та Америки в останній третині ХІХ — на початку ХХ ст. Пробудження Азії

142

У 1899 р. військовий трибунал знову визнав Дрейфуса винним, але президент його помилував. Остаточно справу закрили у 1906 р., коли Дрейфуса повністю реабілітували. Справа Дрейфуса значно вплинула на політичний розвиток Франції. Віднині утвердилось переконання, що непорушність прав людини та громадянина є вищим принципом республіканського устрою Франції. Також справа Дрейфуса стала яскравим прикладом проблеми антисемітизму — форми дискримінації, що виражається у ворожому ставленні до євреїв. Через походження Дрейфуса його справу не стали переглядати, поки вона не набула суспільного розголосу. Справа Дрейфуса (1894)

Фрагмент першої сторінки газети «L’Aurore» за 13 січня 1898 р. із заголовком «Я звинувачую…! Лист до президента республіки», що розпочинав публічне звернення видатного письменника Еміля Золя до президента країни стосовно справи Дрейфуса. На той час щоденний загальний наклад газет у Франції становив 5 млн примірників. Вони були основним джерелом інформації про політичне життя.

Жорж Клемансо Лікар за професією, Жорж Клемансо розпочав свою політичну кар’єру в 1871 р. Неодноразово обирався депутатом до Національних зборів, належав до табору республіканців, боровся за розділення Церкви та держави. Клемансо пропагував ідеї реваншу — відплати Німеччині за поразку у війні 1870–1871 рр. Серед французів він став популярним як політик із незаплямованою у корупційних скандалах репутацією. Був міністром внутрішніх справ — на цій посаді відзначився жорстким придушенням робітничих страйків. Сам він пояснював свою політику тим, що на першому місці має бути порядок у державі. У 1906 р. Клемансо став прем’єрміністром. Підсумовуючи свою політичну діяльність, він говорив: «Внутрішня політика: я воюю. Зовнішня політика: я воюю».

Поль Надар. Фотопортрет Жоржа Клемансо, 1904 р.

Тема 16. Французько-прусська війна та її наслідки. Третя Республіка у Франції

143

Водночас був видавцем кількох газет. Під час справи Дрейфуса він очолив рух за перегляд справи; вважається автором знаменитого заголовку «Я звинувачую…!» статті Еміля Золя, спрямованій проти зловживань військового міністерства у справі Дрейфуса.

 Закріплення знань, умінь та навичок 1. Якими були причини французькопрусської війни? Що було приводом до її початку? 2. Які території Франція втратила унаслідок французькопрусської війни? 3. Поміркуйте, яку роль у подальшій історії Франції мала «седанська катастрофа». 4. Що таке Паризька комуна? 5. Коли у Франції було проголошено Третю республіку? 6. Обговоріть у парах. Як змінилося політичне життя Франції в роки Третьої республіки порівняно з часами Другої імперії? 7. Перелічіть основні політичні сили Третьої республіки у 1870х рр. — поч. ХХ ст. 8. Назвіть найбільші політичні скандали, що вибухнули у Франції в останній чверті ХІХ ст. 9. Охарактеризуйте справу Дрейфуса. Чому, на вашу думку, її фінал був саме таким? 10. Об’єднайтеся у малі групи. Складіть перелік можливих причин поразки Франції у війні 1870–1871 рр.

144

Розділ ІIІ. Модернізація країн Європи та Америки в останній третині ХІХ — на початку ХХ ст. Пробудження Азії

Тема 17. Німецька імперія Пригадайте:

1. Коли та за яких умов було проголошено Німецьку імперію? 2. Хто такий Отто фон Бісмарк?

1. Канцлерство Отто фон Бісмарка Після проголошення Німецької імперії було вироблено її конституцію, за якою імперія була союзом з 22 монархій. Кожна з них мала свою конституцію та парламент (рейхстаг). Імператором — кайзером — був прусський король. Першим німецьким імператором (кайзером) став король Пруссії Вільгельм I. Кайзер затверджував закони, командував армією, оголошував війну. Імперія мала загальний парламент та уряд, який очолював канцлер. Першим канцлером Німецької імперії став Отто фон Бісмарк. Щодо парламенту, то його повноваження були вкрай обмеженими, кайзер у будь-який момент міг його розпустити. У Німецькій імперії склалися вигідні умови для розвитку економіки: • завершилася промислова революція; • утворився, завдяки політичному об’єднанню, єдиний загальнонімецький ринок; • приєднання багатих на корисні копалини Ельзасу та Лотарингії; • притік золота завдяки п’ятимільярдній контрибуції, сплаченій ФранціФото вулиць Берліна, бл. 1890 р. єю на користь Німеччини. А загалом економічний розвиток Німецької імперії в 1871–1914 рр. мав такі особливості: • Розвитку важкої промисловості сприяли державні замовлення, субсидії та пільги, будівництво заводів за державний рахунок. • Промисловість будувалася на новітній промисловій базі. Хімічна, електротехнічна, металообробна, маВільгельм Шольц. Карикатура шинобудівна галузі швидко розвиваіз журналу «Кладдерадач», що лися. зображає протистояння між • Основне виробництво було сконценОтто фон Бісмарком та Папою троване у кількох районах Рейнської Римським, спровоковане політикою області, Рурі, Берліні, Сілезії. культуркампфу, 1875 р.

Тема 17. Німецька імперія

145

Адольф Менцель. «Вальцювання металу», 1875 р. Зображений завод, де виготовляли рейки, діяв у промислово розвинутому регіоні Сілезії, у місті, яке тоді називалося Кьонінсгхюте. Зараз це територія Польщі, а місто називається Хожув. Воно й досі залишається промисловим центром

З кожним роком німецькі якісні та дешеві товари завойовували світовий ринок. Наприкінці XIX ст. в Німецькій імперії, як і в інших індустріальних державах, з’явилися монополії. У 1914 р. їх налічувалося 600, а 85 % фінансових капіталів контролювали вісім банків. Фактично протягом 20 років Німецькою імперією керував канцлер Отто фон Бісмарк, який мав цілковиту довіру імператора. Прагнучи зміцнити імператорську владу, Бісмарк оголосив про ліквідацію автономних прав окремих монархій та Католицької церкви. Свою політику протидії впливу Церкви він називав «боротьба за культуру» («культуркампф»). Католицька церква мала сильні позиції на сході та півдні країни — у землях, населених поляками та нещодавно приєднаних до імперії Саксонії і Баварії. Бісмарк остерігався, що католицтво може стати підґрунтям для спротиву центральній владі. У 1873 р. Бісмарк домігся схвалення закону, згідно з яким духівництво позбавлялося впливу на шкільну освіту, священникам заборонялося вести політичну агітацію, а також запроваджувалася державна реєстрація народжень, смертей та шлюбів — раніше цим відала виключно Церква. Бісмарк прагнув заборонити чернечі ордени та щоб держава призначала єпископів, одначе його ідеї наразилися на спротив населення. За наступного противника Бісмарк обрав соціалістів. У 1878 р. за його ініціативи парламент схвалив «Виключний закон проти соціалістів», який фактично забороняв діяльність соціалістичних організацій і робітничих газет. Попри дію цього закону, до парламенту люди все одно обирали депутатів-соціалістів, які обіцяли захищати права робітників. Водночас канцлер добився проведення низки соціальних реформ. Німецький парламент ухвалив закони, яких на той час не було у жодній іншій країні: • про страхування робітників від нещасних випадків на виробництві та від хвороб; • про надання пенсії за віком (від 70 років) та в разі втрати працездатності; • про 11-годинний робочий день і про заборону дитячої праці до 13 років.

146

Розділ ІIІ. Модернізація країн Європи та Америки в останній третині ХІХ — на початку ХХ ст. Пробудження Азії

Роберт Колер. «Страйк», 1886 р. У центрі картини група робітників, а на сходах цегляного будинку — власник фабрики. Страйки — відмова робітників працювати, поки не будуть задоволені їхні вимоги, — були одним із поширених способів протесту серед робітників

� Порівняйте зовнішній вигляд власника та робітників. Як вони вбрані? Які емоції вони виражають? � Обговоріть у малих групах. Висловіть свої припущення, за потреби скорис тавшись додатковими джерелами, щодо того, яким було життя робітників у ХІХ ст.

У 1890 р. через народне невдоволення кайзер попросив Бісмарка піти у відставку та скасувати виключний закон проти соціалістів. Віднині соціалістичні партії нарівні з усіма могли брати участь у парламентських виборах. f

Кого в Німецькій імперії називали кайзером?

Як називався парламент Німецької імперії? Основні напрямки внутрішньої політики О. фон Бісмарка Зміцнення імперії

«Культуркампф»

Боротьба із соціалізмом

2. «Світова політика» Німеччини У 1888 р. імператором Німеччини став Вільгельм II (1859–1941). Він уважав, що його держава повинна стати достойним суперником Британської імперії. За рівнем економічного розвитку Німецька імперія майже не поступалася Британії, проте для суперництва на рівних їй бракувало колоніальних володінь на зразок тих, що мали європейські «великі держави» — Велика Британія та Франція. Офіційно цю зміну в політиці пов’язують із виступом у парламенті канцлера Бернгарда фон Бюлова, який заявив,

Тема 17. Німецька імперія

147

що німці «вимагають свого місця під сонцем», маючи на увазі перш за все колоніальні володіння. Так у зовнішній політиці Німецької імперії розпочався період «світової політики». Потяг на Багдадській залізниці, бл. 1900 р. У 1903 р. німці розпочали будівництво залізниці Берлін — Багдад. Вони сподівалися, що ця залізниця з’єднає столицю з портом у Перській затоці. Завдяки залізниці Німецька імперія отримала б доступ до нафтових родовищ Іраку, Басри — порту у Перській затоці в обхід Суецького каналу. Будівництво цієї залізниці є прикладом експансії європейських держав. Ця залізниця полегшувала проникнення колонізаторів на Близький Схід

Ідеологічним підґрунтям нової «світової політики» стала доктрина пангерманізму, яка стверджувала, що німці переважають над усіма народами і мають панувати над ними. Пангерманісти закликали створити могутні армію та флот і готуватися до війни за переділ світу. До планів німецької експансії входило загарбання англійських і французьких колоній, прикордонних районів Франції, також розроблялася стратегія захоплення володінь Російської імперії. Вона передбачала завоювання Балтійського регіону, України, Північного Кавказу, пошуку шляхів на Близький Схід. Багато впливових урядовців підтримали ці ідеї, у результаті чого мілітаризм, тобто нарощування військової могутності став новою урядовою доктриною. У 1913 р. військові витрати становили вже половину німецького бюджету, а флот за розмірами був другим після британського. f

Поясніть значення терміну «пангерманізм».

 Закріплення знань, умінь та навичок 1. Яким був внутрішній устрій Німецької імперії? 2. Охарактеризуйте основні напрямки політики Отто фон Бісмарка. 3. Поміркуйте, яким могло бути головне завдання внутрішньої політики Отто фон Бісмарка. 4. Що таке «культуркампф»? З якою метою його було впроваджено? 5. Перелічіть основні риси економічного розвитку Німеччини 1870х рр. 6. Яку партію було заборонено у Німеччині до 1890 р.? 7. Доведіть або спростуйте твердження, що внутрішня політика Бісмарка була спрямована на централізацію влади у країні. 8. Обговоріть у малих групах, як економічний розвиток Німеччини міг бути пов’язаний з розвитком соціалістичного руху. 9. Яке явище отримало назву «світова політика»? 10. Які наслідки мав перехід Німеччини до «світової політики»? 11. Обговоріть у класі, чому Німеччина вирішила перейти до «світової політики».

148

Розділ ІIІ. Модернізація країн Європи та Америки в останній третині ХІХ — на початку ХХ ст. Пробудження Азії

Тема 18. Британська імперія Пригадайте:

1. Коли британський престол посіла королева Вікторія? 2. Охарактеризуйте британські колоніальні володіння станом на середину ХІХ ст.

1. Велика Британія в останній третині ХІХ — на початку ХХ ст. Наприкінці XIX — поч. XX ст. Велика Британія була однією з наймогутніших і найбагатших країн світу. Лондон став головним торговельним і фінансовим центром світу, фунт стерлінгів — основною світовою валютою. Її називали «володаркою морів» — їй належало близько 40 % світового торговельного флоту. Зберігаючи домінування на морі, вона не боялася збройного вторгнення на свою територію. Вільям Вайлі. «Відкриття Тауерського мосту», 1894 р. Тауерський міст через річку Темзу в Лондоні був зроблений розвідним, щоб дозволити кораблям проходити вгору по річці. На картині частини мосту підняті. Вони підіймалися завдяки паровим двигунам. Цей міст є однією з ознак як вікторіанської Англії, так і пам’яткою сучасного Лондона

З іншого боку, англійська економіка розвивалася не так швидко, як раніше — за деякими показниками її випередили Німеччина та США. На початку ХХ ст. ці країни мали новіші технології та краще обладнане виробництво, ніж Британія. У зовнішній політиці Велика Британія дотримувалась принципу «блискучої ізоляції». Це означало, що Велика Британія утримувалася від укладення тривких союзів з іншими державами. Вона обирала собі за тимчасових союзників ті країни, які б допомагали їй протистояти загрозі панування в Європі однієї сили. Іншим напрямком стало постійне розширення колоніальних володінь. У 1875 р. британський уряд купив у Єгипту контрольний пакет акцій побудованого французами Суецького каналу. Це відкрило англійському флотові найкоротший шлях з Англії до Індії та інших колоній. f

З якою метою британці викупили Суецький канал?

149

Тема 18. Британська імперія

2. Британський колоніалізм

Світ на початку ХХ ст.

Тривалий час британці розширювали свої колоніальні володіння в Азії завдяки приватній Ост-Індійській компанії, яка мала власні поселення, дипломатів та навіть військо. У Семилітній війні (1756–1763) воно вперше спільно воювало з британськими королівськими військами, а після того вже неодноразово допомагало Британії здобувати нові володіння та придушувати повстання колонізованих народів. У 1858 р. управління Індією було передане від Ост-Індської компанії британському уряду, а у 1876 р. королева Вікторія прийняла титул Імператриці Індії. З цього часу англійські колоніальні володіння почали офіційно іменуватися Британською імперією. Цікаво знати

Європейські колонізатори вірили, що приходячи на землі інших народів, вони приносять їм «світло цивілізації» через запровадження освітніх та медичних закладів європейського зразка, будівництво залізниць, портів, громадських споруд. Проте водночас економіка підкорених народів руйнувалася. З Індії англійці вивозили сировину, діяли тільки найпростіші підприємства для первинної переробки ресурсів, а традиційні ремесла занепали, бо дешеві фабричні товари з Англії заполонили індійський ринок. Це призвело до безробіття та голоду в Індії.

150

Розділ ІIІ. Модернізація країн Європи та Америки в останній третині ХІХ — на початку ХХ ст. Пробудження Азії

Карта світу, що демонструє територіальне зростання Британської імперії з 1786 (маленька карта) по 1886 рік. Британські володіння позначені червоним. Карта прикрашена ідеалізованими зображеннями представників колонізованих британцями народів та самих колоністів. Додаток до газети «The Graphic» за 24 липня 1886 р.

Станом на початок ХХ ст. території сучасних Індії, Пакистану, Непалу, Бутану, Бангладешу, М’ямни та Шрі-Ланки були британськими колоніями, їх називали «британська Індія». Крім колоніальних загарбань, Англія брала активну участь у розподілі сфер впливу в Китаї, Ірані, Таїланді (Сіамі), Туреччині, активно боролася за ринки Латинської Америки. Колоніалізм — політичне, економічне та культурне панування розвинених держав над слаборозвиненими. Колоніальна імперія — велика держава (метрополія) із залежними територіями (колоніями), яких вона використовує для викачування ресурсів і збуту своїх промислових товарів.

Наприкінці ХІХ ст. між європейськими державами загострилася боротьба за африканські колонії. На півдні Африки португальці контролювали землі на східному та західному узбережжях. У 1891 р. британський підприємець та прем’єр-міністр Капської колонії (територія

151

Тема 18. Британська імперія

Е.С. Джонсон. «Різдво в Індії», 1881 р. На гравюрі представлені типові риси життя англійців в Індії, зокрема індійських слуг, які виконують різноманітні роботи для комфорту своїх господарів

� Яким було життя англійців у колоніях, зокрема в Індії? Поміркуйте, як до них могло ставитися місцеве населення.

сучасної Південноафриканської республіки) Сесіл Родс змусив місцеві племена передати Британії свої землі, аби не допустити, щоб португальські колоніальні володіння — Ангола та Мозамбік — «зустрілися». На честь Родса новоздобуті володіння було названо Південна та Північна Родезія. У ХХ ст. тут виникли держави Замбія та Зімбабве. У 1899 р. британці розпочали війну проти двох невеликих південноафриканських республік — Трансваалю та Оранжевої. Їх населяли бури (від нідерл. «boer» — селянин) — колоністи з Нідерландів. Коли там було знайдено багаті поклади золота й алмазів, британці вирішили заволодіти цими багатствами. Так розпочалися англо-бурські війни. Цікаво знати

Командир одного із загонів бурів, українець Юрій Будяк, врятував від розстрілу молодого англійського журналіста, який виявився Вінстоном Черчиллем — майбутнім прем’єрміністром Великої Британії.

Війна проти бурів тривала два з половиною роки. Бурам допомагали Німеччина та інші суперники Англії. Їхню

Загін бурів під час Другої англобурської війни, 1899 р.

152

Розділ ІIІ. Модернізація країн Європи та Америки в останній третині ХІХ — на початку ХХ ст. Пробудження Азії

боротьбу підтримувала світова громадськість. Але сили були нерівними. У 1902 р. республіки Трансвааль та Оранжева стали частинами Британської імперії. Згодом, у 1910 р., британські колоніальні володіння у Південній Африці були об’єднанні у Південно-Африканський союз, який отримав статус домініону. Домініон — самоврядна частина Британської імперії зі своїми парламентом і урядом. Домініонами були Канада (першою отримала свій статус у 1867 p.), Австралія (1900 p.), Нова Зеландія (1907 p.), Ньюфаундленд (1907 р.), ПівденноАфриканський Союз (1910 р.) та Ірландська Вільна держава (1921 р.).

У 1763 р. англійці захопили французьку колонію Канаду, і з того часу сюди стали масово іммігрувати англійські переселенці. У результаті тут виникло два народи: англо-канадці та франко-канадці. У 1867 р. об’єднана Канада набула статусу домініону. Вона Пам’ятник першим отримувала доходи від продажу деревини та зерна. українським Наприкінці ХІХ — поч. ХХ ст. близько 170 тис. украемігрантам до Канади їнців емігрувало до Канади, де вони оселялися на ціу селі Небилів Іванолинних землях, щоб займатися там землеробством. Франківської області, Британська колонізація Австралії розпочалася в встановлений до останній третині ХVIII ст. Першим заснованим бри100-річчя їхнього танським поселенням став Сідней, названий так на переселення честь міністра закордонних справ лорда Сіднея. Перша британська колонія називалась Новий Південний Вельс. До 1868 р. до Австралії засилали на каторгу злочинців: крадіїв, шахраїв тощо. Їхнє життя в австралійських поселеннях було дуже важким, не раз колоністи перебували на межі голоду. А від завезених європейськими переселенцями хвороб масово помирали австралійські аборигени. У 1851 р. в Австралії було знайдено поклади золота, що викликало так звану «золоту лихоманку». Едвін Стоклер. «Австралійські золотошукачі», 1855 р. Старателі За рахунок охочих швидко розбапромивали річковий пісок, щоб знайти гатіти населення австралійських у ньому крупинки золота поселень швидко зростало. Так, за

153

Тема 18. Британська імперія

десять років населення зросло з 400 тис. до 1,2 млн осіб. До кінця ХІХ ст. британські колонії в Австралії (сучасні австралійські штати) одна за одною здобували широкі права самоуправління: британський уряд керував лише зовнішньою політикою. У 1840 р. Британія оголосила своїми володіннями Нову Зеландію. Перед Вільям Ослворт. «Сім’я тим між її представниками та вождями шотландських переселенців до племен місцевого населення було Нової Зеландії», 1844 р. укладено договір Вайтангі, за яким Велика Британія отримала від них виключне право на придбання тамтешніх земель в обмін на гарантію збереження прав місцевих племен. Проте все одно британці намагалися отримати якомога більше земель, що стало причиною до початку Новозеландських земельних війн між колоністами та маорі. Через ці війни, а також хвороби й алкоголізм чисельність місцевого населення почала скорочуватись. Цікаво знати

Микола Миклухо-Маклай (1846–1888) — дослідник українського походження, який більшу частину свого життя присвятив дослідженню природи Південно Східної Азії, Австралії та Океанії.

Наприкінці ХІХ — поч. ХХ ст. до влади у Новій Зеландії прийшли ліберали, які провели чимало реформ, спрямованих на примирення місцевого населення та колоністів, вирішення земельного питання, соціального забезпечення, надання виборчих прав жінкам. На той час це були дуже прогресивні зміни, які викликали цікавість у всього світу. f

Хто такі бури? Де вони мешкали?

Перелічіть найбільші колонії Великої Британії кін. ХІХ — поч. ХХ ст.

Фото Йосії Мартіна. Сім’я маорі, 1880-ті рр. На той час корінне населення Нової Зеландії перейняло деякі звички колоністів. Так, на фото дехто вбраний у європейський одяг, а позаду можна побачити будинок з європейськими архітектурними елементами

154

Розділ ІIІ. Модернізація країн Європи та Америки в останній третині ХІХ — на початку ХХ ст. Пробудження Азії

3. Ірландське питання З XVII ст. Лондон намагався підкорити собі Ірландію, перетворивши її на ще одну колонію. Проте ірландці не втратили свою самобутність, мову, культуру. Крім того, вони були католиками, тоді як більшість англійців — протестантами (англіканцями). Наприкінці XIX ст. в Ірландії розгорнувся масовий рух за здобуття самоуправління (гомруль, від англ. «home rule» — «місцеве управління»). У британському парламенті депутати-ірландці намагалися привернути увагу для цього питання. У той же час ірландські селяни-орендарі створили Земельну лігу, яка боролася за право орендарів купувати землю, на якій вони працювали і яка на той час належала англійським лендлордам. Проте до кінця ХІХ ст. ірландцям не вдалося досягнути помітних результатів. Внаслідок цього на початку ХХ ст. прихильники радикальних рішень утворили партію «Шинн Фейн» (з ірландської — «Ми самі»). Вона виступала за самостійну ірландську державу під гаслом «Ірландія для ірландців». У 1912 р. до британського уряду вже втретє було внесено законопроєкт (білль) про гомруль. Його обговорення викликало посилення напруженості між прихильниками самостійності та об’єднання Ірландії з Англією. Обидві сторони активно озброювались, і країна опинилася перед загрозою громадянської війни. 17 вересня 1914 р., після початку Першої світової війни, король надав згаданому законопроекту статус закону, який набуде чинності після її завершення. Проте його дія не поширювалася на шість населених протестантами північних графств Ірландії, що породило так звану «Ольстерську проблему» (Ольстер — назва північного регіону Ірландії). У 1921 р. Ірландія отримала статус домініону. f

Охарактеризуйте суть «ірландського питання».

4. Реформи Девіда Ллойд-Джорджа Піднесення робітничого руху в Англії викликало занепокоєння у її політичної еліти, але водночас й інтерес — як це можна використати для здобуття влади. Цим скористалася ліберальна партія. Один із її лідерів — Девід Ллойд-Джордж (1863–1945) здобув прихильність народу, виступаючи проти «багатіїв-дармоїдів» та обіцяючи покінчити з «принизливим жебрацтвом» робітників. В уряді лібералів він був спочатку міністром торгівлі, з 1908 р. — міністром фінансів. У 1906– 1911 pp. за ініціативи Ллойд-Джорджа британський

Девід Ллойд-Джордж у 1911 р.

Тема 18. Британська імперія

155

парламент ухвалив низку законів, що заклали підмурівок соціального законодавства. Отже, було запроваджено: • безкоштовну початкову освіту; • безкоштовне харчування у шкільних їдальнях дітей з малозабезпечених сімей; • у нічні зміни заборонено працю жінок, скорочено години праці чоловіків; • постраждалі на виробництві отримали право на безкоштовне лікування та допомогу через інвалідність; • вихід на оплачувану пенсію у 70-річному віці; ці пенсії народ називав «пенсіями для покійників», оскільки до такого віку мало хто доживав; • 8-годинний робочий день для гірників. Ці виплати формувалися із внесків робітників і підприємців, субсидій держави. Великий резонанс викликав представлений Ллойдом-Джорджем проєкт бюджету на 1909 р., згідно з яким 1% бюджетних коштів мали витрачатися на проведення соціальних реформ. Витрати передбачалося покрити різким збільшенням податків на земельні володіння, спадщину, а також підвищенням акцизів на тютюн, алкогольні напої та поштові марки. Проти цього законопроєкту рішуче виступила палата лордів. Тоді ЛлойдДжордж розгорнув боротьбу проти неї. У 1911 р. палата громад ухвалила закон про звуження повноважень палати лордів. Тепер остання мала тільки відкладальне вето: могла гальмувати на невизначений час виконання ухвалених палатою громад законів, але не скасовувати їх. Якщо палата громад тричі ухвалювала проєкт закону, він набирав чинності попри заперечення палати лордів. Після цих нововведень бюджет 1909 р. ЛлойдаДжорджа став законом. Така політика Ллойда-Джорджа заклала підвалини так званої «держави загального добробуту» — держави, політика якої спрямована на забезпечення належного рівня життя своїх громадян. f

Представником якої політичної сили був Девід ЛлойдДжордж?

 Закріплення знань, умінь та навичок 1. Якими були особливості економічного розвитку Великої Британії у другій половині XIX cт.? 2. Назвіть девіз зовнішньої політики Великої Британії кінця XIX — на початку XX cт. 3. Чому наприкінці XIX cт. Велика Британія почала втрачати провідні позиції в економіці? 4. Охарактеризуйте колоніальну політику Англії наприкінці XIX — на початку XX cт.

156

Розділ ІIІ. Модернізація країн Європи та Америки в останній третині ХІХ — на початку ХХ ст. Пробудження Азії

5. Підготуйте доповідь або презентацію про колонії Британської імперії. У ході виступу дайте відповідь на питання: яким було ставлення британців до місцевого населення. Як відбувалося управління цими колоніями? 6. Яким було становище Ірландії в Британській Імперії? 7. Поясніть значення терміна «гомруль». Хто прагнув його отримати? 8. Які події породили «Ольстерську проблему»? 9. Які реформи було проведено у Великій Британії за ініціативи Ллойд Джорджа? 10. Яким, на вашу думку, було історичне значення діяльності Девіда Ллойд Джорджа? 11. Обговоріть у парах. Чому законопроєкт про бюджет 1909 р. історики називають «революційним»? У чому була його суть? 12. Що стало приводом для обмеження прав палати лордів на поч. ХХ ст.?

157

Тема 19. США

Тема 19. США Пригадайте:

1. Якими були наслідки Громадянської війни у США? 2. Що таке монополії? Які види монополій ви знаєте?

1. Режим сегрегації в південних штатах Після укладення Компромісу 1877 р. у південних штатах США до влади прийшли демократи. Цю політичну силу підтримували колишні плантатори, які не хотіли допускати до управління чорношкірих американців. У 1898 р. вони внесли до конституцій південних штатів такі зміни, які б обмежували можливість чорношкірого населення голосувати на виборах. Наприклад, встановлювався податок на право голосувати, від якого звільнялися ті, чиї діди і батьки мали право голосу ще до скасування работоргівлі. Таким чином, цей податок фактично був встановлений для чорношкірих, адже їхні батьки були рабами і не мали права голосу. Також, щоб отримати право участі на виборах, потрібно було скласти тест на грамотність. Тест на грамотність являв собою цитування всього тексту Конституції США і Декларації незалежності та інші завдання, спеціально створені, щоб заплутати тих, хто їх виконував. У результаті цих нововведень, наприклад, уже в 1900 р. з більш як 600 тис. чорношкірих Луїзіани право голосу отримали 5 320 осіб, а в 1910 р. — 730. При цьому афроамериканці становили 47% населення штату. У 1890 р. в Луїзіані були схвалені так звані «Закони Джима Кроу», за якими на залізниці небіле населення мало подорожувати окремими вагонами. Згодом сегрегація поширилася на весь публічний простір: навчальні заклади, заклади харчування, готелі, лікарні, транспорт, навіть громад- Карикатура Джона Маккатчена. ські вбиральні. Це розділення просувалося Цілий вагон має підпис «для під гаслом, що «всі раси рівні, але окремі», білого народу», зім’ятий — «для Джима Кроу» (так називали проте в житті умови, створені для небілого чорношкірих американців), 1904 р. населення, були набагато гіршими. Сегрегація (від лат. segregatio — відділення) — різновид дискримінації, який полягає у відокремленні певних суспільних груп за расовими, гендерними, релігійними чи іншими ознаками, а також у подальшому обмеженні їхніх прав.

Расова сегрегація проіснувала у США до 1965 р., коли було ухвалено Закон про громадянські права, що забороняв дискримінацію. f

Назвіть прояви сегрегації у південних штатах США.

158

Розділ ІIІ. Модернізація країн Європи та Америки в останній третині ХІХ — на початку ХХ ст. Пробудження Азії

2. Економічний розвиток США. Антимонопольне законодавство Наприкінці XIX ст. економіка США переживала піднесення. Завдяки однойменній книзі Марка Твена та Чарльза Ворнера період 1870–1880-х рр. увійшов в історію як «позолочений вік». Він завершився економічною кризою 1893 р., за ним розпочалася «ера прогресивізму», що тривала у 1890-х — 1920-х рр. У цю еру відбулися важливі зміни у суспільно-політичному житті країни, які оздоровили економіку та впорядковували систему місцевого управління. На початку XX ст. США вийшли на перше місце у світі за обсягом промислової продукції, технічним оснащенням і продуктивністю праці. Шлях до економічного розвитку відкрив ухвалений у 1862 р. Гомстедакт, що дозволяв за невелику плату всім охочим займати землі Середнього Заходу, щоб займатися там фермерством. Так були заселені величезні простори, а США завдяки своїм фермерам стали експортувати зерно. Фермери потребували промислових товарів, наприклад сільськогосподарської техніки, — так з’явилися замовлення для американських заводів і фабрик. Робочих рук на них бракувало, але обладнання було новим, а заробітна плата — високою, тому наприкінці ХІХ ст. до США стали масово приїздити робітники-емігранти. У 1871–1913 рр. населення США збільшилося з 39,8 млн до 96,5 млн осіб, і більш ніж половина цього приросту становили іммігранти. Головними роботодавцями для іммігрантів, та і для самих американців стали великі підприємства, оснащені за останнім словом тогочасної техніки. Розвиток промисловості та потреба у фінансуванні великих проєктів, як-от будівництво залізниць, сприяАвгуст Шерман. ли розвитку банків. З іншого боку, методи, якими ці «Діти з Лапландії», промисловці добивалися фінансового успіху, були не бл. 1905–1914 рр. просто сумнівними, а жорстокими. Попри надприбутки підприємств, їхні робітники отримували низьку зарплатню, а самі підприємці розоряли своїх конкурентів, не гребуючи погрозами та навіть нападами, різноманітними махінаціями. Один із перших хмарочосів, названий на честь архітектора Елліса Вейнрайта, був збудований у 1890–1891 рр. Завдяки винайденню сталевих каркасів, ліфтів та поширенню електричного освітлення у 1890-х рр. у великих містах США почали зводити багатоповерхові будівлі, які стали називати хмарочосами

159

Тема 19. США Іммігранти з Європи у черзі на острові Еліс, бл. 1900 р. Щоб отримати дозвіл на проживання в Америці, вони мали пройти перевірку документів та стану здоров’я, яка відбувалася на острові Еліс поблизу Нью-Йорка і могла тривати годинами. У 1900–1914 рр. щодня через острів проходило близько 1900 осіб

Великі американські підприємства об’єднувались у монополії, які могли контролювати виробництво того чи іншого товару. Наприклад, створена Джоном Рокфеллером компанія «Стандард Ойл» у 1880-х рр. контролювала 90% всього виробництва нафтопродуктів у США. Монополізація економіки шкодила бізнесу США. Багаті підприємці мали змогу підкуповувати політиків, у американських органах влади розквітла корупція. Партії, що приходили до влади, намагалися призначити на важливі посади вигідних їм людей, Август Шерман. незважаючи на те, що вони могли не мати жодного «Русинська жінка», уявлення про свою роботу, зате мали зв’язки серед бл. 1905–1914 рр. підприємців. Такий стан речей шкодив розвиткові Август Шерман був одним із малого та середнього бізнесу — вони не мали змоги високопосадовців розвиватися, тож американці, не маючи вибору, були офісу реєстрації змушені купувати товари за завищеними цінами, які іммігрантів на встановлювали монополісти. о. Еліс Наприкінці ХІХ — поч. ХХ ст. великий вплив на суспільну думку мали журналісти. Журналістські розслідування та статті про шкоду, яку завдають державі монополії, обурили населення. Суспільний тиск змусив політиків розпочати реформи. Тому в 1890 р. американський конгрес схвалив «антитрестівський закон», який запропонував сенатор Вільям Шерман. Закон Шермана передбачав кримінальну відповідальність підприємців за створення монополій. Нафтопереробний завод «Стандард Ойл», 1897 р.

160

Розділ ІIІ. Модернізація країн Європи та Америки в останній третині ХІХ — на початку ХХ ст. Пробудження Азії

Першим закон Шермана було застосовано у 1911 р. до корпорації «Стандард Ойл», яку розділили на низку менших компаній, що існують і нині, а закон Шермана залишається чинним дотепер. f

З якою метою схвалили закони Шермана? Цікаво знати

1 травня 1886 р. робітники США розпочали загальний страйк, вимагаючи 8годинного робочого дня. 3 травня 1886 р. в Чикаго поліція відкрила вогонь по робітниках, що зібралися на мітинг. Шестеро робітників загинуло. Наступного дня робітники зібралися в Хаймаркетсквер на мітинг протесту проти дій поліції. Під час мітингу невідомий кинув у поліцейських бомбу (один поліцейський загинув). У відповідь поліція почала стріляти. Керівники страйку були заарештовані та звинувачені в організації терористичного акту. На суді це не було доведено, але присяжні визнали робітників винними. Четверо керівників було страчено. З 1888 р. американські робітники почали відзначати 1 травня як День загальнонаціональної боротьби за права робітників. Зараз це свято має назву Міжнародний день праці та відзначається у 143 країнах світу. якому році відбулися події, що стали підставою для відзначення дня ► У1 Травня?

3. «Справедливий курс» Теодора Рузвельта та «Нова демократія» Вудро Вільсона У 1901 р. новим президентом США став Теодор Рузвельт (1858–1919). Він уважав, що держава повинна регулювати вільний ринок, аби монополії не завдавали шкоди решті виробників та продавців, а також врегулювати відносини між робітниками та роботодавцями, щоб усунути загрозу соціальних вибухів. У посланні до конгресу 1902 p. Рузвельт заявив про готовність уряду бути арбітром між робітниками та підприємцями, проводити «справедливий курс» у робітничому питанні. Того ж року під час багатомісячного страйку шахтарів Пенсильванії він став першим президентом, який був посередником між страйкарями та власниками шахт. У результаті вимоги шахтарів були частково задоволені.

Теодор Рузвельт у 1904 р.

Цікаво знати

У 1902 р. стало відомо, що на полюванні Рузвельт пошкодував ведмедя, що стало приводом для появи численних карикатур (у ті часи не йшлося про захист тварин, а полювання вважалося престижним заняттям). Власник магазину іграшок у НьюЙорку почав виготовляти плюшевих ведмедиків, схожих на тих, що зображали на карикатурах. Цю іграшку назвали Ведмедик Тедді (скорочено від Теодор), а президент дозволив використовувати своє ім’я. Так у США і всьому світі й досі виготовляють плюшевих ведмедиків Тедді.

Тема 19. США

161

Також Рузвельт уважав, що великі підприємства є дуже важливими для американської економіки, але рішуче виступив проти «поганих тестів», які обмежували розвиток бізнесу і завищували ціни. За його ініціативи було розпочато судові процеси проти найбільших монополій — «Стандарт Ойл» та «Амерікан Тобакко». Це дало привід називати Рузвельта «великим руйнівником трестів» («The Great Trust-Buster»). Ще одним елементом боротьби проти монополій стало встановлення обмежень на тарифи залізничних перевезень. У 1906 р. за ініціативи Рузвельта було ухвалено закони про державний контроль якості ліків та харчових продуктів. Таким чином масовий споживачі були захищені від фальсифікованих ліків та їжі. Іншим напрямом діяльності уряду Рузвельта була охорона природи. За час свого президентства Рузвельт видав розпорядження про заснування 121 лісового заповідника, а загальна кількість лісів у США під державним захистом становила 600 тис км2. f

Перелічіть основні здобутки президентства Теодора Рузвельта.

Наступником Рузвельта став республіканець Вільям Тафт (1857– 1930), що був президентом США у 1909–1913 рр. Він активно продовжував розпочату Рузвельтом антитрестову політику. У 1913–1920 рр. президентом був Вудро Вільсон (1856–1924). Його політика отримала назву «нова демократія». За його ініціативи до Конституції США було внесено поправку, згідно з якою сенатори до Конгресу обиралися через народне голосування, а не законодавчими зборами штатів. Він провів податкову реформу, впровадивши прибутковий податок: 1% з доходів більше 3 тис. доларів на рік та підняв податки на предмети розкоші, зате зменшив їх на предмети першої необхідності та сировину. За президентства Вільсона було впроваджено елементи соціального законодавства: обмежено використання дитячої праці, встановлено восьмигодинний робочий день в окремих галузях, на державних підприємствах були впроваджені компенсації за каліцтва. Вільсон запропонував нові закони, що захищали б вільну конкуренцію та перешкоджали б утворенню монополій. У 1913 р. було ухвалено закон про Федеральну резервну систему, згідно з яким створювалися різноманітні фінансові установи, об’єднані у власне Федеральну резервну систему, непідконтрольну іншим органам державної влади. Існуючи і зараз, вона забезпечує стабільність фінансової системи США. Загалом політика Вудро Вільсона розвивала закладене його попередниками, а його нововведення Вудро Вільсон у стали першими кроками для формування соціальної 1911 р. політики США. f

Охарактеризуйте основні напрямки політики Теодора Рузвельта.

162

Розділ ІIІ. Модернізація країн Європи та Америки в останній третині ХІХ — на початку ХХ ст. Пробудження Азії

4. Зовнішня політика США Ухвалена у 1823 р. Доктрина Монро передбачала, що США вважають за своє право втручатися до внутрішніх справ країн у Західній півкулі. Яскравим прикладом застосування цієї доктрини стала іспано-американська війна 1898 р. Того року Іспанія намагалася придушити повстання на своїй колонії — Кубі. Для евакуації власних громадян американці направили на острів крейсер «Мен», який у порту Гавани вибухнув з невідомих причин. Це стало приводом для початку війни США проти Іспанії, у якій американці здобули перемогу. За мирним договором Куба проголошувалася незалежною, США отримували від Іспанії острів Пуерто-Рико в Карибському морі, а також Філіппіни та острів Гуам у Тихому океані. Експансіонізм — державна політика, спрямована на поширення та зміцнення панування над іншими країнами та регіонами.

Президент Рузвельт додав до доктрини Монро уточнення, в якому йшлося, що США можуть втручатися у внутрішні справи країн Латинської Америки, корумпованість урядів цих країн робить таке необхідним. Ця політика отримала назву політики «великого кийка»; малося на увазі прислів’я «Говори м’яко і неси великий кийок; ти далеко підеш». У цей час за розпорядженням Рузвельта було збудовано так званий «Білий флот» з шістнадцяти великих військових кораблів, які плавали по всьому Світовому океані. Втіленням політики «великого кийка» стало активне втручання США до внутрішніх справ інших країн Західної півкулі. У 1902 р. було ухвалено закон, відомий як поправка Платта, згідно з яким Кубі заборонялося брати великі кредити від інших держав та передавати їм частину своєї території в оренду, натомість Куба мала піти на цілу низку поступок перед США, наприклад, надати частину своїх територій для будівництва американських військових баз. США планували збудувати канал між Атлантичним та Тихим океанами, що мав пролягати територіями Вільям Ален Роджерс. Карикатура, Нікарагуа або Колумбії. Паралельщо зображає Рузвельта з «великим но проєкт такого каналу Колумбії кийком» та в’язанкою військових запропонували французи, тоді як кораблів, який розгулює Карибським американський проєкт колумбійці морем, 1904 р. відхилили. Тоді США підтримали � Які прояви політики Теодора панамських сепаратистів (Панама Рузвельта зображено на карина той час була частиною Колумбії), катурі? які оголосили про створення неза-

Тема 19. США

163

лежної республіки Панама. У 1904 р. Панама передала США права на володіння землями, де мав пролягати канал, будівництво якого французи вже встигли розпочати. Прокладання Панамського каналу тривало до 1920 р. Цікаво знати

Президент США Вільям Тафт запропонував «дипломатію долара» — замасковану політику здійснення економічної експансії, однак і до його президентства американські компанії заради прибутку втручалися до справ інших країн. У 1904 р. в книзі американського письменника О. Генрі «Королі і капуста» вперше з’явився вислів «бананова республіка» на позначення країн Латинської Америки, які перетворилися на сировинні придатки американських підприємств. Так, країну Гондурас поглинули американські корпорації, які вирощували банани. Вони викупили величезні за площею сільськогосподарські угіддя, контролювали шляхи сполучення і порти в країні; місцеві робітники працювали на них за малі гроші й були безправними перед своїми роботодавцями. держави називають «банановими рес► Які публіками»?

Карикатура: Рузвельт (у вбранні ковбоя) залишає розроблену ним політику (дитина) своєму наступнику Вільяму Тафту (у вбранні покоївки). Служник окремо несе «великого кийка», 1909 р.

 Закріплення знань, умінь та навичок 1. Якими були особливості економічного розвитку США в останній чверті ХІХ — на початку ХХ ст.? 2. Поясніть значення терміна «сегрегація». Коли і де у США було запроваджено режим сегрегації? У чому він проявлявся? 3. Що передбачав закон Шермана? Коли його схвалили? 4. Чому монополії були визнані шкідливими для американської економіки? 5. Охарактеризуйте внутрішню політику президента Рузвельта. 6. Які дві зовнішньополітичні лінії мали місце в зовнішній політиці США? 7. У чому полягає суть «доктрини Монро»? 8. Яку назву отримала зовнішня політика президента Рузвельта? Наведіть приклади її втілення. 9. Які території отримали США після війни з Іспанією? 10. Установіть відповідність між термінами і поняттями та їхніми визначеннями: А експансіонізм 1 самоврядна частина Британської імперії Б колоніалізм 2 термін, яким позначають право на самоуправління, кот В гомруль ре прагнули здобути ірландці Г домініон 3 політичне, економічне та культурне панування розвинених країн над більш слабкими 4 державна політика, спрямована на поширення та зміцнення панування над іншими країнами та регіонами

164

Розділ ІIІ. Модернізація країн Європи та Америки в останній третині ХІХ — на початку ХХ ст. Пробудження Азії

Тема 20. Російська імперія Пригадайте:

Коли відбулася Кримська війна? Яким був її результат?

1. Початок «великих реформ»: скасування кріпацтва

РОСІЙСЬКА ІМПЕРІЯ НА ПОЧАТКУ ХХ СТ.

У результаті Кримської війни (1853–1856) Російська імперія уклала мирний договір, який припинив її експансію на Балкани і Закавказзя. Ця війна продемонструвала технічну відсталість імперії, що не змогла протистояти своїм європейським суперникам. Одним із найбільш нагальних питань у Російській імперії було скасування кріпацтва. Така можливість обговорювалась ще принаймні з першої третини ХІХ ст., а згодом виникли і суперечки, як краще це зробити: багато поміщиків прагнули такої реформи, за якої формально вільні селяни залишалися б обмеженими у своїх правах. 13 лютого 1861 р. російський цар Олександр ІІ (1818–1881) затвердив «Маніфест 19 лютого 1861», що скасовував кріпосне право та «Положення про селян, які виходять із кріпосної залежності», котре визначало, як саме мала відбуватись процедура звільнення селян. Зміст перетворень був таким:

Тема 20. Російська імперія

•

165

селяни отримували особисту свободу та право вільно розпоряджатися майном й обирати заняття, обирати місцеву владу; • за поміщиками залишалися їхні землі, але вони повинні були надати селянам наділи для обробітку; • селяни могли викуповувати свої ділянки у поміщиків, до моменту викупу вони вважалися тимчасово зобов’язаними; більшу частину вартості землі поміщику виплачувала держава, решту — селяни; • виплачена державою поміщикові сума стягувалася з селянина протягом 49 років з 6 % річних; • до моменту викупу землі селяни сплачували поміщику оброк, відпрацьовували панщину; • запроваджувався інститут мирових посередників, які мали допомагати в укладенні договорів між селянами та поміщиками. Крім цих основних правил, на території різних регіонів Російської імперії діяли додаткові, які, наприклад, встановлювали розміри селянських наділів. Скасування кріпацтва стало причиною майнового розшарування на селі: з’являлися заможні селяни, які використовували найману робочу силу, та бідняки, які не могли прогодуватися із своїх наділів і були вимушені шукати додаткові джерела заробітку. Селяни отримали свободу, але не отримали землю. Крім того, що на них лишалося Борис Кустодієв. зобов’язання «викупних платежів», через пе«Оголошення маніфесту реобміри (так звані «відрізки») ділянок селя(Звільнення селян)», 1907 р. ни користувалися меншою кількістю землі, � Яку історичну подію ніж до 1861 р. Сільська община — фактично зобразив художник? нова адміністративна одиниця — обмежувала свободу селян: селянин міг поїхати у місто на заробітки, тільки якщо його відпускала община. Селянин не міг відмовитися від викупних платежів. Тому російські села залишалися бідними. Демографічний вибух 1860-х рр. посилив ці тенденції. З 1880-х рр. у російських губерніях та на території південного сходу України періодично виникав голод. Наймасштабнішим був голод 1891 р., коли померло 500 тис. осіб, і лише завдяки допомозі США вдалося уникнути ще більшої кількості жертв. Але й після того періодичні голоди продовжували виникати. f

Який документ проголошував звільнення селян з кріпосної залежності?

166

Розділ ІIІ. Модернізація країн Європи та Америки в останній третині ХІХ — на початку ХХ ст. Пробудження Азії

2. Земська, судова, міська та військова реформи У 1864 р. розпочалася судова реформа. До неї суд був становим: селяни мали свій суд, міщани — свій, а судові засідання відбувалися за зачиненими дверима. Крім того, підсудні не мали адвокатів. Після проведення судової реформи суд став всестановим. Судові засідання стали відкритими (гласними): на розглядах справ могли бути представники преси і публіка. Вводився змагальний процес: обвинувачення підтримував прокурор, захист — адвокат (присяжний повірений). У кримінальних справах у суді стали брати участь присяжні, а судді стали призначатися пожиттєво, а тому вони не були залежними від місцевих чиновників. Запроваджувались мирові суди — вони розглядали цивільні справи та дрібні кримінальні злочини. Також створювалися й інші судові інстанції, які мали впорядкувати судочинство в імперії. Щоправда, збереглись особливі волосні суди для селян, суди для духівництва, військові суди, а особливо важливі справи передавалися до спеціально створених урядом судових комісій. За рік до початку судової реформи — у 1863 р. було частково скасовано тілесні Євгеній Буковецький. покарання: вони зберігалися для селян, «В суді», 1895 р. каторжан, штрафних солдатів. У 1864 р. розпочалася земська ре� Кого, на вашу думку, хуформа: у губерніях та повітах, на які дожник зобразив на цій вони поділялися, було створено органи картині? місцевого самоврядування — земські зібрання, що ухвалювали рішення, та зем-

� Якими художник зобразив російських селян?

Григорій М’ясоєдов. «Земство обідає», 1872 р. Фрагмент. До земських зібрань входили представники різних станів — як дворян, так і селян, оскільки ці посади були виборними. Тут зображено селян — земських депутатів, чий обід складався з підсоленого окрайця хліба. У верхньому лівому кутку можна побачити лакея, який витирає посуд після обіду депутатів-дворян.

Тема 20. Російська імперія

167

ські управи, які їх виконували. Земства займалися місцевими господарчими питаннями. Кошти на це надходили із земського податку, яким обкладалося все населення. Чиновники на місцях на свій розсуд могли призупинити будь-яке рішення земства. Найбільше земства доклалися до розбудови початкової освіти та медицини. Завдяки їм у селах з’явилися шпиталі. На зразок земських установ у 1870 р. було організовано і міське самоврядування. Виборні міські думи опікувалися міським благоустроєм, охороною здоров’я та освітою. У 1874 р. було розпочато військову реформу. Вводилася загальна військова повинність — її мали відбувати всі чоловіки 21-річного віку, придатні до військової служби. У піхоті строк служби встановлювався тривалістю 6 років із подальшим зарахуванням у запас на 9 років. У флоті служба тривала 7 років і 3 роки в запасі. Економічний прогрес підштовхнув розвиток інституцій суду та місцевого самоврядування. Лібералізація призвела до розвою суспільно-політичних рухів. Одним із впливових став рух народників, який перебував під впливом соціалістичних ідей, популярних на той час у Європі. У 1881 р. терористи-народники вбили імператора Олександра ІІ. Його наступник, Олександр ІІІ (1845– 1894), проводив політику реакції, все більше перетворюючи Російську імперію на «тюрму народів» та повертаючи до Перша шахта і перша коксова піч на території Юзівського життя гасла, сформульовані ще за Микометалургійного заводу (Юзівкали І, — «самодержавство, православ’я та Донецьк) народність». f

Пошукове завдання: користуючись додатковими джерелами, ознайомтеся з іншими реформами царя Олександ ра ІІ. Чи змінили вони Російську імперію? Цікаво знати

«Великі реформи» дали поштовх для розвитку промисловості. Перший час вона була пов’язана з будівництвом залізниць та розвитком ДонецькоКриворізького басейну: саме тут завдяки іноземним інвестиціям (бельгійські, французькі, англійські, пізніше — німецькі) почали виникати металургійні підприємства та розвиватися вугледобування. Вугілля потребували як металургія, так і залізниці. На відміну від європейських країн, на підросійській території України залізниці будувалися, виходячи виключно з промислових інтересів: щоб перевозити руду і вугілля та зерно до чорноморських портів.

168

Розділ ІIІ. Модернізація країн Європи та Америки в останній третині ХІХ — на початку ХХ ст. Пробудження Азії

3. Колоніальна та зовнішня політика Російської імперії Після поразки у Кримській війні Російська імперія змінила напрямок своєї експансії, націлившись на Середню Азію. Внаслідок її загарбницької політики у другій половині XIX ст. до складу імперії увійшла територія Середньої Азії — від Каспійського моря до гір Тянь-Шаню та від Аральського моря до кордону з Афганістаном. На загарбаних землях встановлювалось імперське військово-адміністративне управління. Російська експансія в Азії наштовхнулася на таку ж саму експансію Великої Британії. Вони розмежували свої зони впливу: Афганістан залишався «нічийним», Велика Британія отримала південь Ірану та Тибет, а Російська імперія — Середню Азію на північ від Афганістану. Скориставшись поразками Австрії та Франції, Російська імперія змогла позбутися обмежень, які були накладені Паризьким миром (1856). Це дало їй можливість відновити військовий флот на Чорному морі та продовжити боротьбу з Османською імперією за Балкани та Закавказзя. Щоб послабити противника, вона надавала підтримку національно-визвольним рухам балканських народів. Скориставшись черговим повстанням болгарів проти османів, Російська імперія розв’язала нову російсько-турецьку війну (1877–1878), внаслідок якої Османська імперія визнала незалежність Румунії, Сербії, Чорногорії та надала автономію Болгарії. За Уралом прокладання залізниць стало одним із засобів експансії на ДалеРосійські солдати в обороні Порт- кому Сході та в Середній Азії. У 1891 р. почалося будівництво стратегічної ТрансАртура, 1905 р.

Василь Верещагін. «Вивозять поранених з поля бою», бл. 1888 р. Художник у 1867 р. побував у Туркестані — так називали регіон у Центральній Азії, який на той момент був щойно загарбаний Російською імперією

Тема 20. Російська імперія

169

Прокладання Транссибірської магістралі. Фотографія Івана Томашкевича, 1898 р. У будівництві взяло участь 20 тис. робітників, які здебільшого працювали вручну, з мінімумом технічних засобів. Прокладання залізниці тривало у 1891–1916 рр. і йшло зі швидкістю 600 км на рік

сибірської залізниці. Це дало змогу Російській імперії проникнути у Туву, Зовнішню Монголію, Маньчжурію. У 1894–1895 pp. розгорілась японсько-китайська війна, у якій Китай зазнав поразки. Російська імперія втрутилася у мирні переговори і домоглася права на будівництво Китайсько-Східної залізниці від Чити до Владивостока через Маньчжурію і права оренди на 25 років Ляодунського півострова з портом Порт-Артур. Останній ставав єдиним російським портом на Далекому Сході, який узимку не замерзав. Так Японія втратила змогу заволодіти тим, що завоювала у Китаю. Це стало передумовою до російсько-японської війни 1904–1905 pp., в якій Російська імперія зазнала поразки. За умовами укладеного після цієї війни Портсмутського миру Російська імперія визнала Корею сферою впливу Японії, поступалася Японії Південним Сахаліном і правом на Ляодунський півострів з Порт-Артуром. У 1912 р. Російська імперія, скориставшись революційними подіями у Китаї, домоглася відторгнення Зовнішньої Монголії (сучасна Монголія) від Китаю та фактично перетворила її на свою колонію. f

Назвіть основні напрямки експансії Російської імперії. Чи можна назвати цю експансію колоніальною?

4. Революція 1905–1907 рр. Початком революції вважається страйк робітників Путилівського заводу в Петербурзі, що розпочався 3 січня 1905 р. Тодішня організація робітників міста — «Збори російських фабрично-заводських робітників» (керівник — священник Гапон) на пропозицію свого лідера вирішила звернутися з петицією до царя. Під нею підписалося 150 тис. осіб.

170

Розділ ІIІ. Модернізація країн Європи та Америки в останній третині ХІХ — на початку ХХ ст. Пробудження Азії

У неділю 9 січня 1905 р. святково одягнені мешканці Петербурга на чолі з Гапоном рушили до царського палацу, щоб передати йому свою петицію. Проте делегацію було розстріляно: жертвами стали понад 1 тис. вбитих і 5 тис. поранених, а цей трагічний день увійшов в історію як «кривава неділя». Такі події в Петербурзі вразили населення імперії і призвели до нових робітничих страйків, що прокотилася у січні–лютому 1905 р. Улітку того ж року страйкарі додали політичне гасло: «Геть самодержавство!». Всього у протестах взяло участь до пів мільйона осіб. Проти існуючого ладу були проти майже всі верстви населення: буржуазія прагнула брати участь у політиці, інтелігенція хотіла демократії та конституції за європейським зразком, робітники — соціального захисту (жодного робітничого законодавства, яке б регулювало умови праці не існувало, тривалість робочого дня, попри існування обмеження на 11,5 годин, ніхто не дотримувався), а селяни мріяли отримати у власне розпорядження землю та скасування нав’язаних викупних платежів. Крім того, всі категорії населення прагнули отримати політичні права. Розвиток революції і її масштаби змусили тодішнього імператора Миколу II підписати «Маніфест 17 жовтня», у якому обіцялося провести реформи, скликати парламент — Державну думу та проголошувалося демократичні свободи: слова, друку, створення політичних партій, профспілок тощо. Маніфест 17 жовтня не вирішував питання, що турбували робітників і селян. Це стало причиною збройних повстань у грудні 1905 р. у Москві та на Донбасі, які було придушено. Після цього революційний запал почав слабшати, а царський уряд перейшов у наступ, узявши напрям на політичну реакцію: обмежив свободу слова, провів масові арешти. Лише в грудні було заарештовано більш як 2 тис. осіб, а навесні 1906 р. кількість ув’язнених і висланих до віддалених районів імперії становила 50 тис. осіб. На початку 1906 р. було ухвалено закони, які визначали, як відбуватимуться вибори до парламенту. За ними право голосу одержали 25 млн громадян. Вибори лишалиІлля Рєпін. «Маніфест 17 жовтня ся багатоступеневими, а саме ви1905 року», 1907 р. борче право базувалося на стано� Яку історичну подію зображено на вому принципі. Обмеженими були картині? Який настрій передає ця повноваження самої Думи: вона картина? Чому? мала право пропонувати закони, але не ухвалювати їх, а також затверджувала бюджет.

Тема 20. Російська імперія

171

Фрагмент діорами Єфима Дешалита «Героїчна Пресня. 1905 рік». 16-17 грудня 1905 р. у районі Москви Пресня відбувалися жорстокі вуличні бої повсталих з військовими частинами, а 19 грудня повстання вже було повністю придушене

� Порівняйте це зображення з полотном Іллі Рєпіна «Маніфест…». Як вони характеризують перебіг революції 1905–1907 рр.?

Перша Державна дума зібралась у квітні 1906 р. і проіснувала до 9 липня 1906 р., а друга — з 20 лютого по 3 червня 1907 р. Обидві Думи цар розпустив, оскільки вони пропонували вирішити питання (аграрне та національне) у такий спосіб, який не влаштовував царя. Розпуск Другої думи 3 червня 1907 р. і подальша зміна виборчого законодавства Засідання аграрної комісії Першої вважається датою завершення революції, Державної думи, травень 1906 р. а сама ця подія — датою державного перевороту, оскільки було змінено систему влади. Фактично відновлювалася абсолютна монархія (самодержавство). Проте цього разу монархія вже не мала міцної опори в суспільстві й трималася на насиллі. Водночас царизм широко застосовував репресивний апарат для придушення революційних виступів. За звинуваченнями в політичних злочинах 1907–1909 pp. було засуджено понад 25 тис. осіб, із них до страти — 5 тис. f

Назвіть причини революції 1905–1907 рр.

172

Розділ ІIІ. Модернізація країн Європи та Америки в останній третині ХІХ — на початку ХХ ст. Пробудження Азії

5. Столипінські реформи Царський уряд розумів, що самими лише репресіями запобігти революції неможливо. Голова уряду Петро Столипін (1862–1911) запропонував провести реформи, щоб створити опору царської влади серед селян. Реформи Столипіна розпочались у 1906 р. Низкою законодавчих актів він дозволив закріплювати у приватну власність ділянки «общинної» землі. Тепер у селян була власна земля, якою вони могли розпоряджатися на свій розсуд. Також державний Селянський поземельний банк почав викуповувати у поміщиків Петро Столипін у землю і в кредит перепродував селянам. На території 1911 р. України у 1906–1910 рр. так було продано більш як пів мільйона гектарів землі. Ще одним складником реформи стало переселення на вільні землі Сибіру. Так, за Урал переселилося майже 3 млн осіб (з них — 1,2 млн з України). Щоправда, 500 тис. із них згодом повернулися назад. У 1911 р. Петра Столипіна вбили. Формально запроваджені ним перетворення не були скасовані до 1917 р. f

Яку мету ставив перед собою Столипін, розпочинаючи свої реформи?

 Закріплення знань, умінь та навичок 1. Якими були наслідки скасування кріпацтва у Російській імперії? 2. Укажіть дати столипінських реформ. 3. У чому була суть земської реформи? Як це вплинуло на життя населення Російської імперії? 4. Перелічіть основні зміни у судочинстві, які відбулися завдяки судовій реформі. 5. Обговоріть у парах. Чому, на вашу думку, реформи Олександра ІІ отримали назву «великі реформи»? 6. Що зумовило переорієнтацію зовнішньої політики Російської імперії на Схід? Коли це відбулося? 7. Охарактеризуйте перебіг революції 1905–1907 рр. 8. Які питання, що турбували народ, не згадувалися у «Маніфесті 17 жовтня»? Як це вплинуло на перебіг революції 1905–1907 рр.? 9. Обговоріть у класі. Чи можна вважати революцію 1905–1907 рр. демократичною? 10. У чому полягала суть реформ Столипіна? 11. Напишіть есе на тему: «Чи можна вважати, що реформи 1860–1870х рр. вирішили аграрне питання?».

Тема 21. Австро-Угорщина — дуалістична монархія. Утворення нових незалежних держав на Балканах

173

Тема 21. Австро-Угорщина — дуалістична монархія. Утворення нових незалежних держав на Балканах Пригадайте:

1. Яким був перебіг революції 1848–1849 рр. у Австрійській монархії? 2. Які народи населяли Австрійську імперію?

1. Виникнення Австро-Угорщини 50–60-ті рр. ХІХ ст. стали складним часом для Австрійської імперії. У 1859 р. внаслідок війни із Сардинським королівством та Францією вона втратила більшість своїх володінь в Італії, що підірвало її міжнародний авторитет. У 1866 р. Австрія зазнала поразки у війні з Пруссією. Так закінчилося їхнє суперництво за можливість бути центром об’єднання німецьких земель: Австрія опинилася поза німецькими справами. Після поразки Угорської революції (1848–1849) і режиму реакції угорці не зменшили свого прагнення стати незалежними. Скориставшись тим, що внаслідок поразки Австрії в австро-прусській війні імператор ФранцЙосиф І (1830–1916) розглядав проєкти перебудови імперії, угорці змогли домогтися від нього затвердження саме їхнього проєкту, який передбачав самостійність Угорщини в складі імперії. Так, у 1867 р. за австро-угорським компромісом Австрійська імперія була перетворена на Австро-Угорську монархію. Франц-Йосиф І коронувався як король Угорського королівства: тепер він був і австрійським імператором, і угорським королем. Угорське королівство в межах АвстроУгорщини отримувало повну самостійність у внутрішніх справах, а питання зовнішньої політики, війська та фінансів вирішував загальноімперський уряд. Австрія та Угорщина мали свої парламенти й уряди, склад яких затверджувався імператором.

Франц Ксав’єр Вінтергальтер. «Єлизавета Австрійська», 1865 р. Єлизавета Баварська (1854–1898) — дружина Франца-Йосифа І була популярною серед підданих і стала відома під своїм зменшувальним прізвиськом Сісі. За переказами, вона розчулила свого чоловіка і схилила у сторону компромісу з угорцями

Розділ ІIІ. Модернізація країн Європи та Америки в останній третині ХІХ — на початку ХХ ст. Пробудження Азії

174

Прага

Зальцбург 15

11 9 Брно

Львів Чернівці

8 Відень

Інсбрук 10 3 13 Трієст 7

12 Грац Будапешт Клагенфурт 4 Любляна Загреб

Задар

17 18 5

1. Королівство Богемія 2. Герцогство Буковина 3. Герцогство Каринтія 4. Герцогство Карніола 5. Королівство Далмація 6. Королівство Галичина та Лодомерія 7. Коронна земля Австрійське Примор’я 8. Ерцгерцогство Нижня Австрія 9. Маркграфство Моравія 10. Герцогство Зальцбург

Сараєво

11. Герцогство Верхня та Нижня Сілезія 12. Герцогство Штирія 13. Графство Тироль 14. Ерцгерцогство Верхня Австрія 15. Графство Форарльберг (Транслейтанія) 16. Королівство Угорщина 17. Королівство Хорватія та Славонія 18. Боснія та Герцеговина

Територіально АвстроУгорщина була поділена на дві частини: Цислейтанію, де головувала Австрія (буквально «по цю сторону ріки Лейти») та Транслейтанію («по іншу сторону ріки Лейти»), де головувала Угорщина. Боснію та Герцеговину Австро-Угорщина окупувала у 1878 р.

Важливу роль у внутрішньому житті відігравала армія, яка завдяки імперським амбіціям спадкоємця престолу ерцгерцога Франца Фердинанда стала привілейованою частиною суспільства й поглинала більшу частину державних видатків. Пропаганда формувала в масовій свідомості образ могутньої імперської армії та флоту. Різні регіони Австро-Угорщини мали У 1896 р. в Будапешті вперше неоднаковий економічний розвиток. Так, на європейському континенті у Чехії зосередилось більш ніж 50% проз’явився електрифікований мислових підприємств, що виробляли метрополітен. Вагони на зразок половину продукції всієї імперії. Напризображеного на фотографії працювали на електричній тязі клад, чеський металургійний концерн «Шкода» в Чехії був одним із найбільших підприємств європейської військової промисловості. Мешканці великих міст — Відня, Будапешта, Праги, Львова — могли користуватися благами та передовими винаходами, зате периферія імперії була представлена аграрними, економічно не розвинутими регіонами. Землі тут належали

Тема 21. Австро-Угорщина — дуалістична монархія. Утворення нових незалежних держав на Балканах

Фотографія будинку на площі Октогон у Будапешті, 1910-ті рр.

Людек Марольд «Вічний торг у Празі», 1888 р. На картині зображено один із празьких ринків

175

переважно поміщикам. Промисловість і сільське господарство працювали на потреби власного ринку. В Австро-Угорщині налічувалося до мільйона чиновників: на кожні десять селян припадало по одному чиновнику. Державу населяло багато різних народів, причому проживали вони здебільшого компактно: в межах певної території. У таких районах закони дозволяли початкову освіту місцевою мовою, нею ж мало здійснюватись і місцеве самоврядування. Проте більшість чиновників все одно послуговувались німецькою, і простому люду для того, щоб вирішувати свої справи, потрібно було знайти когось, хто володіє німецькою. З 1880-х рр. чехи почали активно боротися за право використовувати свою мову в державних справах. Вони домоглися дозволу на ведення судочинства та адміністрування чеською мовою і того, щоб навчання у Празькому університеті відбувалося двома мовами — чеською та німецькою. Нарешті, 1897 р. було видано закон, за яким чиновники у Чехії обов’язково мали знати чеську мову.

Анджей Грабовський. «Прийом цісаря Франца-Йосифа I на Львівському вокзалі в 1880 р.», 1881 р. Герб на задньому плані прикрашений білочервоними та жовтоблакитними стягами. Також є чорно-жовті полотна — кольору імператорського дому

� Що означає підбір зображених на картині стягів?

176

Розділ ІIІ. Модернізація країн Європи та Америки в останній третині ХІХ — на початку ХХ ст. Пробудження Азії

Угорщина на підконтрольних їй землях проводила іншу політику, ніж австрійці стосовно чехів. Тут освіта була доступна виключно угорською мовою. Угорці намагалися мадяризувати (одна із історичних назв угорців — мадяри) слов’янське населення Транслейтанії: хорватів, словаків, сербів та русинів (українців). На початку ХХ ст. національне питання в Австро-Угорщині загострилося. Народи, що мешкали на її території, прагнули дедалі більшої самостійності. Чехи, хорвати, поляки, українці, словенці, словаки прагнули тих прав, які мали угорці. З часом усе частіше лунали ідеї про виокремлення національних держав. Взаємні претензії народів Австро-Угорщини на території проживання, історичне минуле, мовні питання перетворювали національні рухи в Австро-Угорщині на загальне політичне протистояння. f

Як політика австрійців щодо чехів відрізнялася від політики угорців щодо слов’янських народів Угорського королівства?

2. Утворення нових незалежних держав на Балканах Як ви уже знаєте з попередніх тем, за умовами Паризького миру (1856) Російській імперії було заборонено тримати військовий флот на Чорному морі. Це зупинило на певний час її експансію на Балкани та Закавказзя. Повернула вона собі це право уже в 1870-х рр. й одразу ж повернулася до своїх попередніх планів. У черговій російсько-турецькій війні (1877–1878) Російська імперія завдала поразки Османській, внаслідок чого остання була змушена визнати незалежність Румунії, Сербії, Чорногорії та надати автономію Болгарії. Це було записано у прелімінарному (попередньому) Сан-Стефанському мирному договорі. Проте Велика Британія та Австро-Угорщина почали тиснути на уряд Російської імперії, щоб змінити умови миру. Того ж 1878 р. на Берлінському конгресі було змінено умови миру між Російською та Османською імперіями: Болгарію поділили на три частини, і тільки Північна Болгарія здобула свою державність. Зменшувалися території Чорногорії та Сербії, а Боснію та Герцеговину окупувала Австро-Угорщина. Велика Британія отримала острови Крит та Кіпр, який став плацдармом для її експансії в Єгипет. Зменшувалися володіння Російської імперії у Закавказзі. У такий спосіб Велика Британія та АвстроУгорщина прагнули мінімізувати поширення впливу Російської імперії на Балкани. Уряд Російської імперії розраховував, що Чорногорія, Сербія та Болгарія підпадуть під її вплив. Проте ініціативу перехопили Австро-Угорщина та Німеччина: правителями Болгарії та Румунії стали представники німецьких династій, всі вони, крім Сербії та Чорногорії, потрапили у сферу політичного й економічного впливу Австро-Угорщини та Німеччини.

Тема 21. Австро-Угорщина — дуалістична монархія. Утворення нових незалежних держав на Балканах

Румунія

Румунія Сербія

Сербія Чор

орн ого Болгарія рія

ного

рія

Румунія

Румунія Сербія

Сербія Болгарія но

Чор

гор

ія

Болгарія

Чор

ного

рія

Болгарія

Греція

на

ин

рія імпе

Греція

чи

чч

Греція Греція

ч ка р енсь уа ОсТм

аніяе АлбТ у р

Туреччина

анія А лб

Т у р е ч ч и німперія а Османська

177

Балканський півострів Балканський до Першої Балканської війниКонстантинопольського Балканський півострів Балканський півострів до Першої Балканської війни півострів після миру після Константинопольського миру

Балканський півострів до Першої Балканської війни

Балканський півострів після Константинопольського миру

У 1912 р. Сербія та Болгарія уклали таємний договір про спільні військові дії проти Османської імперії. Того ж року на території Албанії вибухнуло повстання, яке було жорстоко придушене османськими військами. Це стало приводом до Першої Балканської війни, у якій Османська імперія зазнала поразки. Після закінчення війни колишні союзники розсварилися, і виник новий союз — Греція та Сербія проти Болгарії. Так у 1913 р. розпочалася Друга Балканська війна, у якій Болгарія зазнала поразки від Греції, Сербії, Чорногорії та Румунії. Війна завершилася укладенням Константинопольського миру (1913). Болгарські солдати перед У результаті Балканських війн Оспочатком бою під Адріанополем, манська імперія, позбувшись усіх своїх 1912 р. європейських володінь, втратила своє значення як європейська держава. Площа й населення Сербії та Чорногорії зросли майже вдвічі. Македонію поділили на три частини. З’явилася нова держава — Албанія (1912), що позбавило Сербію можливості мати вихід до Адріатичного моря. Результати Балканських війн не задовольняли самі балканські держави — існуючі кордони не влаштовували жодну з них: вони не відповідали межам розсеСербські солдати разом із бездротовою телеграфною лення народів, а уряди цих держав були не станцією у Кратово, 1913 р.

178

Розділ ІIІ. Модернізація країн Європи та Америки в останній третині ХІХ — на початку ХХ ст. Пробудження Азії

проти прихопити шматочок територій сусіда. Не влаштовували вони і Російську імперію, Німеччину та Австро-Угорщину, тому що кожна з них все ще сподівалася підкорити ці землі своєму впливу. Атмосфера ворожнечі стала приводом до нових дипломатичних інтриг, що перетворило Балкани на «порохову бочку» Європи, готову вибухнути будь-якої миті.

 Закріплення знань, умінь та навичок 1. 2. 3. 4. 5. 6. 7. 8. 9. 10.

Як відбулося утворення АвстроУгорщини? Коли це відбулося? Яким був владний устрій АвстроУгорщини? Назвіть особливості економічного розвитку АвстроУгорщини. Проведіть дискусію. АвстроУгорщину називають «клаптиковою імперією». Як ви розумієте це твердження? Якою була урядова політика щодо різних народів, які населяли Австро Угорщину? Які події стали причиною для виникнення незалежних Чорногорії, Сербії та Болгарії? Охарактеризуйте політику АвстроУгорщини на Балканах. Які територіальні зміни сталися на Балканському півострові після Балканських війн? Чому Балканські війни не вирішили проблеми у регіоні? Яку роль відігравали так звані «великі держави» під час конфлікту на Балканах? Чому Балкани називали «пороховим погребом» Європи?

Тема 22. Спроби модернізації Османської імперії. Іранська революція

179

Тема 22. Спроби модернізації Османської імперії. Іранська революція Пригадайте:

1. Коли відбувся Берлінський конгрес? Якими були його наслідки для Османської імперії? 2. Чому Балкани називали «пороховою бочкою» Європи»? ОСМАНСЬКА ІМПЕРІЯ ТА ПЕРСІЯ НАПРИКІНЦІ ХІХ ст – НА ПОЧАТКУ ХХ ст.

� Назвіть території, які Османська імперія втратила протягом ХІХ ст.

1. Спроби реформування Османської імперії у першій половині ХІХ ст. Османська імперія була створена і трималася завдяки військовій силі. Її окремі частини не мали економічних чи культурних зв’язків між собою, а населяли ці величезні простори люди різних віросповідань: мусульмани, християни, юдеї тощо. Крім того, це були різні народи та навіть племена: турки, араби, греки, вірмени, євреї, болгари, румуни, греки, албанці та багато інших. Наприкінці XVIII ст. військова могутність імперії зменшилась, вона більше не вела активних завоювань, а станом на поч. ХІХ ст. імперія почала занепадати.

180

Розділ ІIІ. Модернізація країн Європи та Америки в останній третині ХІХ — на початку ХХ ст. Пробудження Азії

Воєнні поразки штовхали до необхідності проведення реформ. Султан Селім ІІІ (1789–1807) спробував сформувати нове військо за європейським зразком, проте це викликало агресивний спротив традиційного османського суспільства — яничар. Вони вбили султана. Нові поразки і повстання греків 1821 р. знову продемонстрували потребу у змінах. Тим часом правитель Єгипту Мухаммед Алі, який формально коТакі казани разом з ложками були рився османському султану, у своїх восимволом яничар — з них вони їли лодіннях за допомогою французів просвій суп — чорбу. Коли яничари перевертали казан догори дном, вів реформи за європейським зразком це означало повстання. Перевернутий і так створив 100-тисячне регулярне казан символізував відмову їсти військо. Ця армія допомогла султану дану султаном їжу. Махмуду ІІ (1784–1839) придушити повстання у Греції. Натхненний таким прикладом, султан знову взявся реформувати армію, користуючись порадами єгиптян. Цього разу, пам’ятаючи про долю свого попередника, він, розпочинаючи перетворення, підготувався до можливого заколоту яничар. Він не помилявся, і коли яничари виступили проти нього, вірні султану війська швидко їх перемогли: було вбито тисячі яничар у столиці та у провінціях. Після цього було оголошено про ліквідацію яничарського війська. Махмуд ІІ продовжив реформи: було проведено реорганізацію державного апарату, запроваджено систему міністерств і новий адміністративний поділ. Однією з важливих реформ стало встановлення приватного права на землю. Раніше землі лише надавалися у користування і після смерті орендаря поверталися до держави. Ці зміни не допомогли Османській імперії у подальших війнах: правитель Єгипту Мухаммед Алі вирішив сам захопити Стамбул, і лише загроза втручання європейських держав змусила його погодитись і надалі коритися султану в обмін на те, що вони визнають його спадковим правителем Єгипту. f

Чому султан Махмуд ІІ рішуче розправився з яничарами?

2. Епоха Танзимат (1839–1876 рр.) У 1839 р. новим султаном став 16-річний Абдул-Меджид І (1823– 1861). Він продовжив реформи, розпочаті його батьком та дідом. Його перетворення увійшли в історію під назвою Танзимат («Впорядкування»). Запроваджені у цей час перетворення також здійснювались за європейським зразком. Було змінено законодавство, проведена грошова реформа, створювалась мережа світських навчальних закладів; почалось будівництво залізниць, телеграфних ліній, промислових підприємств. Іноземцям

Тема 22. Спроби модернізації Османської імперії. Іранська революція

181

Луїджі Рубіо. «Портрет Абдул-Меджида І», бл. 1848 р. Абдул-Меджид замінив традиційний головний убір — тюрбан на феску — червоний ковпак з китицею, запровадив при дворі європейську моду, вільно володів французькою та був першим султаном, який офіційно одружився.

� Чому султан АбдулМеджид І змінив традиційний спосіб життя?

Тренування майбутніх морських офіцерів у Вищій морській школі, бл.1890 р. Такі навчальні заклади почали відкриватися у період Танзимату, а флот уважався найпрогресивнішою частиною османського війська

Палац Долмабахче, зведений за наказом Абдул-Меджида І. На його будівництво було використано колосальні суми та 14 тонн золота. Його наступники, за винятком Абдул-Гаміда ІІ, використовували палац як свою резиденцію

було дозволено вкладати гроші, будувати, володіти землею. Головним перетворенням стало проголошення у 1856 р. всіх підданих (мусульман і немусульман, представників усіх народів, які населяли Османську імперію) рівними перед законом. Абдул-Меджид скасував закон, за яким султан міг розпоряджатися життям та майном своїх підданих. Систему, коли майбутні службовці та військо набиралися із християнського населення Балкан (девширме) було замінено загальним призовом. Однак програш у Кримській війні й фінансова скрута в країні зламали султана, а через ухвалені раніше закони він утратив довіру підданих: мусульмани, особливо релігійна еліта — улеми — були незадоволені тим, що «невірні» тепер вважалися рівними з ними. Крім того, до реформ Абдул-Меджида І улеми судили мусульман згідно з релігійними законами — шаріатом. Тепер же світське законодавство, запроваджене султаном, було одним для всієї держави, що, звісно ж, не могло не викликати спротив. У віддалених регіонах імперії реформи майже не впроваджувалися. У 1861 р. Абдул-Меджид І помер від туберкульозу. f

Висловіть свою думку, чому період Танзимат отримав таку назву.

182

Розділ ІIІ. Модернізація країн Європи та Америки в останній третині ХІХ — на початку ХХ ст. Пробудження Азії

3. Період Зулюм (1878–1908 рр.) та правління молодотурків (1908–1918 рр.) Прихильники поглиблення реформ — «нові османи» примусили султана Абдул-Гаміда ІІ (1876–1908) схвалити конституцію, яка обмежувала владу султана, закріплювала створення двопалатного парламенту, проголошувала права і свободи громадян. Проте насправді сам султан був проти таких обмежень, та й у суспільстві було багато прихильників старих порядків. Скориставшись поразкою у війні з Російською Абдул-Гамід ІІ імперією (1877–1878), Абдул-Гамід ІІ усунув від влади «нових османів», розпустив парламент, відмовився від принципу рівності мусульман і немусульман. Його правління почали називати Зулюм («гніт», «пригноблення»).

Засідання парламенту Османської імперії, 1908 р. Вперше двопалатний парламент проголошувався Конституцією 1876 р., проте у 1878 р. Абдул-Гамід ІІ його розпустив. Прийшовши до влади, молодотурки відновили роботу парламенту

Політична законсервованість та відсталість Османської імперії були причиною економічної слабкості. У 1879 р. Османська імперія оголосила про банкрутство: вона більше не могла виплачувати борги європейцям, тому європейці встановили контроль над османською скарбницею. За правління Абдул-Гаміда ІІ імперія втратила території Болгарії, Сербії та Чорногорії, ще раніше здобула незалежність Румунія. Володіння у Північній Африці опинилися під контролем Франції та Англії, які постійно втручалися до внутрішніх справ Османської імперії. Вона мала всі шанси цілковито перетворитися на напівколонію під контролем «великих держав». Проте, на відміну від інших азійських держав, Османська імперія мала боєздатну, з міцними патріотичними традиціями армію. Саме курсан-

Фотографія 1911 р. Генерал Енвер-паша (1881–1922) у 1908 р. розпочав виступ молодотурків проти влади Абдул-Гаміда ІІ

Тема 22. Спроби модернізації Османської імперії. Іранська революція

ти Стамбульського військово-медичного училища у 1889 р. створили таємне політичне товариство під назвою «Єднання і прогрес», що започаткувало молодотурецький рух, який об’єднав військових, молоду інтелігенцію і політичну еміграцію. Вони швидко згуртували навколо себе тисячі прихильників. Молодотурки прагнули відновити Конституцію 1876 р. і реформувати імперію за європейським зразком. У 1908 р. молодотурки повстали проти султана. Їм вдалося захопити владу і сформувати новий уряд, а султана Абдул-Гаміда ІІ залишили поки що на троні. Проте коли він спробував позбавити їх влади, молодотурки позбавили його престолу, а новим султаном став Мехмед ІІ. Молодотурки залишалися при владі до 1918 р. За час свого правління вони так і не виконали обіцянок провести модернізацію країни і звільнити її від політичної та економічної залежності європейських держав. f

Хто такі молодотурки?

183

Листівка з видом Стамбула, бл. 1895 р.

Османські жінки п’ють каву в саду, 1890 р. Попри спроби європеїзації, у тому числі впровадження європейської моди серед чоловіків, жінки в Османській імперії все ще мали носити одяг, який повністю їх закриває, і приховувати обличчя

4. Іранська революція У 1905 р. в Ірані розпочалася революція — одна з перших в Азії на початку XX ст. Разом з молодотурецькою в Османській імперії та Сінхайською у Китаї (1911–1913) вона формує історичне явище під назвою «Пробудження Азії». На поч. ХХ ст. в Ірані правила Каджарська династія, яка не мала реальної підтримки в народі, а трималася завдяки інтригам. До багатої на нафту країни прийшли представники європейських держав, перш за все Російської та Британської імперій. Революція розпочалася наприкінці 1905 р. масовими демонстраціями в столиці — Тегерані, а також у Ширазі, Мешхеді та інших містах. Люди вимагали реформ, зокрема скликання меджлісу (парламенту) і схвалення конституції. 5 серпня 1906 р. наляканий шах видав указ про запровадження конституційного режиму.

184

Розділ ІIІ. Модернізація країн Європи та Америки в останній третині ХІХ — на початку ХХ ст. Пробудження Азії

7 жовтня 1906 р. відкрився перший іранський меджліс. Він ухвалив першу частину іранської конституції. Влада шаха обмежувалася, парламент закріпив за собою право затверджувати всі закони, бюджет та угоди з іншими державами. Через рік шах затвердив доповнення до конституції, де проголошувалися рівність громадян перед законом, недоГрупа фідаїв — так називали торканність особи та власності, свобода озброєні загони найбільших прихильників революції. слова, друку, запроваджувався принцип Фотографія 1908 р. поділу влади. Прагнучи не допустити розгортання революції, у 1907 р. Російська та Британська імперії уклали угоду про поділ сфер впливу в Ірані. У червні 1908 p. шах, спираючись на російські війська, розігнав меджліс. Проте це не стало кінцем революції — її центр перемістився на північ країни. У 1908–1909 pp. вибухнуло повстання в Іранському Азербайджані (Тебрізьке повстання) та інших регіонах Ірану. У липні 1909 р. збройні загони повстанців вступили до Тегерана. Шаха було скинуто й оголошено про відновлення конституції. Новий шах знову скликав меджліс. За роки революції фінансова система країни, як і вся економіка, занепала. Щоб виправити ситуацію, шах запросив американських фінансових радників. Проте ті робили все для того, аби посилити в Ірані позиції США. Їхня діяльність викликала протести в іранців. У 1911 р. Російська імперія ввела свої війська в Іран. Їхніми силами було придушено Іранську революцію: розігнано меджліс, а Іран мав визнавати англо-російську угоду 1907 р. Проте конституцію в країні все ж було збережено. f

Які події започаткували «Пробудження Азії» ?

Які зміни відбулися в Ірані у період 1905–1911 рр.?

 Закріплення знань, умінь та навичок 1. Яким був стан Османської імперії у першій пол. ХІХ? 2. Чому султан Махмуд ІІ ліквідував яничарське військо? 3. Який період в історії Османської імперії отримав назву Танзимат? Коротко охарактеризуйте його. 4. З якою метою османські султани ХІХ ст. робили спроби реформування Османської імперії? 5. Хто був противником реформування Османської імперії? Чому?

Тема 22. Спроби модернізації Османської імперії. Іранська революція

185

6. Обговоріть у класі. Висловіть свої припущення, чому АбдулМеджид І видав закон, за яким усе населення Османської імперії було рівним перед законом. Яке значення для життя країни мало це розпорядження? Як воно пов’язане з іншими перетвореннями, що здійснював цей султан? 7. Поясніть, чому, на вашу думку, період Зулюм отримав таку назву. 8. Коли в Османській імперії було вперше запроваджено Конституцію? 9. Як стверджують історики, у розвитку Османської імперії можна простежити два напрямки — прагнення зберегти традиції та необхідність проводити реформи. Обговоріть у малих групах, які наслідки це мало для Османської імперії. 10. Заповніть таблицю у хронологічному порядку. Якою, на вашу думку, мала б стати Османська імперія, якби перелічені реформи були повністю втілені у життя? Султан

Проведені ним реформи

186

Розділ ІIІ. Модернізація країн Європи та Америки в останній третині ХІХ — на початку ХХ ст. Пробудження Азії

Тема 23. Доба Мейдзі в японській історії Пригадайте:

Коли і за яких умов відбулося зіткнення Російської та Японської імперій?

1. «Відкриття» для світу Японії Станом на поч. ХІХ ст. Японія була законсервованою, ізольованою від решти світу країною. Її верховним владикою був імператор, проте реальна влада у країні належала військовому правителю — сьогуну, якому підкорялися місцеві князі — даймьо. Японське суспільство було становим: вищим станом були воїни — самураї, які служили своїм даймьо. Їх статус був настільки високим, що самурай міг убити простолюдина, якщо йому здалося, що той не виказав до нього належної поваги. Найчисленнішим станом були селяни. Вони були прикріплені до землі, якою володіли даймьо, сьогун, імператор чи буддійські монастирі. Селяни сплачували податки та відробляли повинності. Ремісники були об’єднані у цехи й теж сплачували податки, а купці вважалися найнижчим станом, оскільки купівля товару за одну ціну та перепродування її в іншому місці за вищу в ті часи сприймалось як негідна справа. Країна була бідна на ресурси та родючі землі, і її населення жило дуже скромно. З середини XVII ст. Японія була закритою країною: японці не мали права покидати її межі й жоден іноземний корабель не мав права причалити до її берегів, окрім нідерландських суден, яким дозволялося торгувати у єдиному порту — Нагасакі. З розвитком судноплавства іноземні кораблі дедалі частіше опинялися в японських водах, особливо американські китобійні судна, котрих японці затримували. Щоб прояснити ситуацію, уряд США у 1853 р. відрядив до Японії ескадру Метью Перрі. Прибувши на місце, він передав японцям лист президента США, у якому пропонувалося встановити дипломатичні відносини між двома країнами. Японці попросили рік на роздуми. Наступного разу Перрі повернувся зі ще більшим флотом, погрожуючи вторгненням, якщо договір не буде укладено. Так, 1854 р. було підписано американсько-японську угоду, за якою американцям дозволялося торгувати у двох японських портах, а також відкрити там консульство. Незабаром подібні угоди з Японією підписали Російська імперія, Англія, Франція та Нідерланди. Ці угоди були нерівноправними — японці з них мали значно менше вигоди, ніж європейці. f

Поясніть, як ви розумієте поняття «нерівноправний договір».

Тема 23. Доба Мейдзі в японській історії

187

2. Реформи 1870–80-х pp. Особливості економічного розвитку У 1867 р. після смерті попередника новим імператором став 15-річний Муцухіто (1852–1912). Проникнення європейців та американців до Японії підірвало авторитет влади сьогуна, який спирався на князів-землевласників. Це призвело до громадянської війни між прихильниками сьогуна та імператора. У 1868 р. війська імператора, які мали європейську зброю, завдали поразки військам сьогуна. Щоб підкреслити те, що віднині єдиною владою у країні є імператор, Муцухіто разом з усім двором переїхав з традиційної імператорської столиці — Кіото до колишньої резиденції сьогуна — Едо, яку за його наказом було перейменовано у Токіо («західна столиця»). За давнім звичаєм для правління Муцухіто створили гасло: «Просвітлене правління» — Мейдзі. Тому період його правління називають добою Мейдзі (1867–1912), або Реставрацією Мейдзі, маючи на увазі відновлення імператорської влади. У перший рік правління імператора Муцухіто було проголошено «П’ятистатейну присягу», яка визначала подальші принципи його правління. У ній йшлося про те, що влада рахуватиметься з громадською думкою, рішення про державні справи ухвалюватимуться колегіально, а також, що японці планують запозичити досвід інших країн, аби використати його для розбудови власної.

Робота з джерелами

Записи одного з учасників посольства Івакури, Іто Хіробумі, 1870-ті рр.: Політичні системи, звичаї, освіта, медицина, оборонне виробництво Заходу перевершують східні. Тому наш обов’язок — перенести на японський ґрунт західну цивілізацію, прагнути до прогресу, аби наш народ швидко став врівень з цими землями, день і ніч старатися й учитися. 1. Яке враження західний світ справив на японських послів? 2. До чого спонукало автора побачене на Заході?

Так і трапилося: японці відправили до країн Європи та США велике посольство (посольство Івакури) яке, крім іншого, збирало інформацію про політичний, економічний та соціальний розвиток. За результатами роботи посольства уряд дійшов висновку, що Японії негайно потрібно модернізуватися, аби не перетворитись на європейську колонію. Це стало причиною для реформ 1870–1880-х рр., що відбувалися під гаслом «японський дух, західні технології». У цей період провели такі реформи: • Адміністративна реформа — щоб ліквідувати загрозу розпаду країни, було змінено її адміністративний устрій, і замість наділів даймьо утворили префектури, керовані державними чиновниками.

188

•

Розділ ІIІ. Модернізація країн Європи та Америки в останній третині ХІХ — на початку ХХ ст. Пробудження Азії

Реформа державного управління — було запроваджено поділ на гілки влади, з’явилися парламент та уряд; високі посади займали аристократи. Військова — було ліквідовано військовий стан самураїв; армія комплектувалась на основі загального призову, від якого звільнялися студенти, глави сімей та їхні спадкоємці, а також ті, хто міг заплатити відкуп. У результаті нова армія складалася переважно із се- Світлина Ґінзи — одного з районів лян. Було створено військові акаТокіо, бл. 1904 р. демії та інші навчальні заклади. Офіцерський корпус комплектувався з колишніх самураїв. Соціальна — все населення було поділене на три категорії: титулована і нетитулована знать та простий народ; до останньої належали селяни, ремісники, купці та колишні недоторкані. Дозволялося Ілюстрація з підручника для вільно змінювати професію та міс- поліцейських з бойових мистецтв, це проживання. 1888 р. Поліцію було створено у рамках військової реформи Земельно-податкова — було визнано приватну власність на землю; селяни отримали у власність ті ділянки землі, які вони обробляли. Замість натурального податку вводився єдиний поземельний у розмірі 3 % від вартості землі. Для багатьох селян він виявився непосильним, оскільки земля в Японії була дуже дорогою.

Кобаясі Кійотіка. Фрагмент триптиху «Прогулянка імператора з почтом у сливовому саду», 1887 р. Тут зображено придворних дам, вбраних за європейською модою. Втім, це не було повне копіювання: кольори та візерунки нерідко були суто японськими.

Свідченням яких культурних процесів є подане зображення?

189

Тема 23. Доба Мейдзі в японській історії

Шібусава Ейїчі (1840–1941), бл. 1900 р. Він брав участь у фінансових реформах, а також заснував близько 500 підприємств, які згодом безкоштовно передав новим власникам. Так він намагався сприяти промисловому розвитку Японії, вірячи, що лише економічно розвинена країна зможе бути успішною

• Освітня — запроваджено обов’язкову початкову освіту зі спільним навчанням хлопців та дівчат. До кінця століття близько 90 % японців були грамотними. Відкривалися вищі та середні навчальні заклади. Було запрошено багато вчителів-іноземців.

Іто Хіробумі (1841– 1909) — перший прем’єр-міністр Японії, один із головних творців модернізаційних перетворень

Реформи 70–80-х pp. сприяли формуванню індустріального суспільства й політичному розвитку. Японський уряд заохочував розвиток промисловості, надаючи перевагу фірмам, які працювали на потреби армії та флоту. Оскільки у населення здебільшого не було коштів, щоб засновувати великі підприємства, тому держава будувала фабрики і заводи, які потім за пільговими умовами передавала в оренду або продавала приватним особам. У Японії виникли і свої монопольні об’єднання — дзайбацу. У період Мейдзі їх було чотири: Міцуї та Міцубісі виконували замовлення для японської армії та флоту відповідно, Сумітомо контролювало видобуток і виплавку міді у Японії, а Ясуда діяло у сфері фінансів.

Причини та особливості швидкого економічного розвитку Японії Японія запозичувала іноземний передовий досвід, пристосовуючи його до місцевих умов

Острівне становище країни, особлива роль мореплавства і торгівлі, які сприяли розвитку приватної власності та підприємництва

Тривалий час влада в країні перебувала в руках військових, що не сприяло формуванню традицій бюрократизму. При відновленні влади імператора відбулося відмежування від старих державних механізмів, а нові формувалися за європейським зразком

Відсутність значних природних ресурсів робило Японію малопривабливою для європейських колонізаторів. У той же час стимулювало правлячу верхівку придбати ці ресурси за рахунок колоніальних загарбань

Агресивна зовнішня політика потребувала прискореної модернізації економіки та суспільства. Значне державне втручання у проведення процесу індустріалізації та створення великих фірм — дзайбацу

190

Розділ ІIІ. Модернізація країн Європи та Америки в останній третині ХІХ — на початку ХХ ст. Пробудження Азії

Імператор Муцухіто на відкритті першої у Японії залізниці Токіо–Йокогама, збудованої за японський кошт європейськими інженерами, 1872 р. Паротяги доставили з Європи, а будівлю вокзалу спроєктували у США. Імператор та його почт ще у традиційному японському вбранні

Сучасний вигляд школи Кайті, префектура Наґано — найстарішої початкової школи Японії. Одним із проявів модернізації був початок кам’яного будівництва — раніше майже всі споруди були дерев’яними

3. Конституція 1889 р. У 1889 р. було ухвалено конституцію Японії. Вона створювалася за зразком конституції Німецької імперії. Згідно з конституцією, верховним правителем Японської імперії був імператор, особа якого вважалася священною та недоторканною. Він мав широкі повноваження: керував зовнішньою політикою, міг сам видавати закони, скликати парламент, призначати чиновників, перед ним звітував уряд. Згідно з конституцією, парламент складався з двох палат — палати перів і палати представників (депуЕдуардо Кіоссон. татів). До верхньої палати призначалися члени ім«Портрет ператорської родини та аристократи, депутати нижімператора ньої палати були виборними. Виборче право отримав Муцухіто», 1888 р. незначний відсоток населення, і це були виключно Створено за чоловіки. Парламент затверджував бюджет, але його фотографією Марукі Рійо права в цьому питанні обмежувалися. Конституція 1889 р. офіційно проголосила демократичні свободи та громадянські права, рівність усіх громадян країни. У 1880-х pp. виникли політичні партії (ліберальна партія та партія реформ), але вони більше нагадували політичні клуби, які підтримували різні групи землевласників і промисловців, ніж тогочасні європейські партії. f

Висловіть власні припущення, чому в останній третині ХІХ ст. у Японії не існувало політичних партій.

Тема 23. Доба Мейдзі в японській історії

191

4. Зовнішня політика Під час правління Муцухіто Японія почала вести активну зовнішню політику. Прагнучи стати однією зі світових «великих держав», Японія прагнула мати власні колонії, які також давали б їй потрібні для подальшого розвитку ресурси. У 1872 р. Японія проголосила своїми володіннями острови Рюкю, які доти одночасно визнавали зверхність Японії та Китаю, а 1879 р. перетворила їх на одну із префектур, попри протести Великої Британії та США. Також проводилося освоєння північного острова Хоккайдо, де мешкали племена айнів. У 1871 р. до європейських держав та США було відправлено посольство Івакура, яке мало розірвати укладені раніше нерівноправні угоди, але воно Японська армія на марші під час закінчилося невдачею. Проте невдовзі, японсько-китайської війни, 1894 р. вже у 1876 р., Японія вже сама накинула нерівноправний договір Кореї. Коли на початку 90-х pp. у Кореї вибухнуло повстання і китайські війська виступили на його придушення, Японія спрямувала свої армійські частини на південь півострова. Конфлікт на Корейському півострові вилився в японсько-китайську війну 1894–1895 pp., КАРТОСХЕМА яка закінчилася поразкою Китаю і підписанням мирного договору, за яким Китай визнав незалежність Кореї, передав Японії Тайвань і Пескадорські острови, відкрив для Японії торговельні порти, надав право будівництва підприємств і зобов’язався виплатити величезну контрибуцію. Втручання Російської імперії та європейських держав призвело до того, Японія, Корея та Китай у 1900 р. що Японія не отримала передбачений договором півострів Ляодун. Крім того, � Розглянувши карту, спроРосійська імперія угодою з Китаєм побуйте дати відповідь на чала будівництво Китайсько-Східної запитання: чому Японія залізниці (КСЗ), що мала приходити прагнула підпорядкувати через Маньчжурію (територію, якою собі Корею?

192

Розділ ІIІ. Модернізація країн Європи та Америки в останній третині ХІХ — на початку ХХ ст. Пробудження Азії

прагнула заволодіти Японія) аж до Порт-Артура — російської бази на півострові Ляодун. Це вилилося в російсько-японську війну 1904–1905 pp., в якій Російська імперія зазнала поразки. За умовами Портсмутського миру Російська імперія визнала Корею сферою впливу Японії, поступалася Японії Південним Сахаліном і правом на Ляодунський півострів з Порт-Артуром, але для Японії ці надбання все ще були недостатніми. Але вже у 1910 р. Японія домоглася того, що Корея цілком перейшла під її управління. Японсько-китайська та російсько-японська війни стали важливими віхами розвитку Японії. Значні кошти, одержані від Китаю як контрибуція, японський уряд витратив на потреби армії та флоту.

 Закріплення знань, умінь та навичок 1. Коли відбулося «відкриття» Японії для Заходу? У зв’язку з якими подіями? 2. Назвіть ім’я імператора, що посів японський престол у 1867 р. 3. Перелічіть основні японські реформи 1870–1880х рр. З якою метою вони проводилися? 4. Як ви розумієте поняття «вестернізація»? Чому Японія прагнула вестернізуватися? 5. Порівняйте японське суспільство у період сьогунату та в період Мейдзі. Яку різницю ви помітили? 6. Як змінилося японське військо в результаті реформ 1870–1880х рр.? 7. Обговоріть у класі. Чому серед інших у Японії було проведено освітню реформу? 8. Перелічіть основні риси економічного розвитку Японії у період Мейдзі. 9. Яким був державний устрій Японії згідно з конституцією 1889 р.? 10. Охарактеризуйте зовнішню політику Японії періоду Мейдзі. 11. Заповніть таблицю «Реформи 1870–80х pp. в Японії». Реформи

Зміст

Результат

12. Обговоріть у малих групах. Події 1867–1868 рр. дістали різну назву й оцінку в істориків. Одні називають їх переворотом, другі — революцією, треті — реставрацією. Якої думки дотримуєтеся ви? Свою думку обґрунтуйте.

193

Тема 24. Імперія Цін (Китай)

Тема 24. Імперія Цін (Китай) Пригадайте:

Якими були історичні стосунки Китаю та Європи?

1. Китай у ХІХ ст.

Купецька сім’я з Гуанчжоу, бл. 1860–1862 рр. Вважається, що технологія фотографування потрапила до Китаю під час опіумних війн

У XIX ст. Китай (або ж імперія Цін) був великою за територією державою. Його володіння поширювалися на Індокитай, Монголію, Тибет, частину Середньої Азії та Корею. Династія Цін, яка правила Китаєм, за походженням була не китайською: Цін походили з народу маньчжурів. Вони мали відмінні від китайських звичаї, а їхня знать кровно не змішувалася з китайською. На знак свого підкореного становища маньчжури наказали всім китайцям відрощувати

194

Розділ ІIІ. Модернізація країн Європи та Америки в останній третині ХІХ — на початку ХХ ст. Пробудження Азії

на тімені довге волосся та носити маньчжурський одяг. Династія Цін проводила політику самоізоляції: для іноземців був відкритий лише один порт — Гуанчжоу (Кантон). Європейці прагнули «відкрити» Китай для себе, змусити його до торгівлі на максимально вигідних для європейців умовах. Це стало причиною військових конфліктів між Великою Британією та Китаєм — так званих опіумних війн, в яких Китай зазнав поразки. У реФучжоу, провінція Фуцзянь, 1875 р. зультаті Першої (1840–1842 рр.) та Другої (1856–1860 pp.) опіумних війн йому було нав’язано нерівноправні договори, за якими кілька китайських портів були відкриті для іноземної торгівлі, а Велика Британія отримала у володіння територію сучасного Гонконгу. Ці події вважаються початком європейської колонізації Китаю. Опіумні війни

Європейські купці купували у Китаю надзвичайно цінні для них шовк, порцеляну, чай та предмети розкоші, але у них не було товарів, які могли б запропонувати китайцям, доки англійці не налагодили експорт наркотичної речовини — опіуму. Опіум вони виробляли у своїй колонії Індії. За короткий час у країні з’явилися мільйони споживачів опіуму. Для британців продаж цієї речовини став дуже вигідним, тоді як Китай страждав не лише від того, що велика частина його населення не була здатною працювати, а, крім того, з країни розпочався відтік срібла, яким китайці платили за опіум. Коли китайський уряд спробував заборонити торгівлю опіумом і знищити вже наявний у країні, британський уряд розпочав війну проти Китаю. Це стало причиною Першої опіумної війни 1840–1842 рр.

Щоб зібрати кошти для контрибуції, накладеної після поразки у Першій опіумній війні, китайський уряд збільшив податки. Це стало приводом до повстання тайпінів (1850–1864), яке охопило велику територію країни. Спільно

Карикатура 1898 р., яка зображає «великі держави» (зліва направо: Велика Британія, Німецька імперія, Російська імперія, Франція та Японська імперія), що ділять «китайський пиріг». На задньому плані чоловік у вбранні китайського чиновника

Яке явище світової політики зобразив автор карикатури?

Тема 24. Імперія Цін (Китай)

195

із європейськими військами китайська влада придушила це повстання, оскільки повсталі відмовилися продовжувати з європейцями нерівноправні договори. Під час боротьби з тайпінами Великій Британії та Франції вдалося примусити правлячу династію Китаю укласти нові договори, за якими британці та французи отримали можливість торгувати в усіх великих портах Китаю, а також ставали недоторканими на всій території країни. Цікаво знати

Очільник повстання 1850 р. Хунь Сюцюань прагнув створити Тайпін тяньго — Небесну державу великого спокою, що й дало назву повстанню тайпінів.

Пригадайте результати японськокитайської війни 1894 р.

У 1890-ті рр., крім Великої Британії та Франції, до участі в колонізації Китаю долучилися Російська та Німецька імперії. Вони отримали від Китаю землі, на яких організовували військові бази. Вони укладали з Китаєм угоди про концесії (право видобутку корисних копалин на території іншої держави) та будівництво залізниць. У 1890-ті рр. навколо імператора Гуансюя об’єдналися люди, які прагнули реформувати й осучаснити Китай. Їхнім лідером став Кан Ювей. У період від 11 червня до 20 вересня 1898 р. («сто днів» реформ) Гуансюй видав понад 60 указів, які передбачали модернізацію Китаю. 21 вересня 1898 р. відбувся державний переворот — Гуансюй був позбавлений трону на користь імператриці Цисі, деяких реформаторів стратили, а Кан Ювею вдалося перебратися до Гонконгу. Цікаво знати

Іхетуані вважали, що бойовий дух китайців сильніший за європейську техніку. Вони надавали перевагу старовинній традиційній зброї та прийомам рукопашного бою. За це європейці назвали їх «боксерами». Метою іхетуанів було знищення всіх іноземців у Китаї. Повстання іхетуанів стало останньою спробою зберегти в Китаї старі порядки.

Водночас у Китаї наростав народний протест проти проникнення до країни іноземців, який вилився у повстання під керівництвом членів товариства Іхетуань (1899–1900 рр.). Його підтримувала імператриця Цисі, що бачила в іноземцях загрозу своїй владі. У відповідь вісім держав — Велика Британія, США, Російська, Японська, Німецька імперії, Франція, Італія та Австро-Угорщина — направили свої війська до Китаю. Тоді імператриця вдала, що не причетна до повстання і сама наказала знищити іхетуанів. Після придушення повстання Китай був змушений підписати нові нерівноправні угоди. Він мав сплатити велику контрибуцію, у посольський квартал Пекіна вводилися іноземні війська, а за вбивство європейця, японця чи американця передбачалася смертна кара. f

Якою була мета «ста днів» реформ?

196

Розділ ІIІ. Модернізація країн Європи та Америки в останній третині ХІХ — на початку ХХ ст. Пробудження Азії Губерс Вос. «Портрет імператрицівдови Цисі», 1905 р. У 1861–1905 рр. фактичною правителькою Китаю була регентка Цисі. Вона була дуже консервативною у своїх переконаннях, а ще жорстоко розправлялася навіть з найближчими родичами, аби зберегти свою владу

Сунь Ятсен у 1911 р. Сунь Ятсен сформулював «три народні принципи», згідно з якими потрібно було реформувати Китай: націоналізм — повалення маньчжурської династії; народовладдя — встановлення республіки; народний добробут — рівні права володіння землею

2. Сінхайська революція Серед китайців було чимало тих, хто прагнув скинути Маньчжурську династію, яка дискредитувала себе поразками у зовнішній політиці та через засилля у Китаї іноземців. Одним із них був Сунь Ятсен (1866–1925), який отримав європейську освіту і вважав, що Китаю потрібні зміни, а зробити це доведеться шляхом повстання та революції. Оскільки прихильників Ятсена було мало, вони створили мережу таємних осередків, які мали раніше чи пізніше розпочати повстання, котре б змінило державний лад. У 1907 р. вони здійснили кілька спроб підняти повстання проти маньчжурської династії, але невдало, доки 24 вересня 1911 р. в Ухані серед солдатів розпочався стихійний бунт. Повсталі оголосили про створення республіки. Вони захопили державні склади зі зброєю та грошима, тому могли швидко набрати збройні загони. Слідом за Уханем повстання спалахнули і в інших містах. Їх учасники оголошували про свою незалежність від Пекіна. Оскільки повстання в Ухані розпочалося в рік, який за місячним календарем називався сіньхай, то звідси й пішла назва цих та подальших подій — Сіньхайська революція. У пошуках порятунку маньчжурська влада звернулася до Юань Шикая (1859–1916) — генерала, якого за реформаторські погляди було відправлено на заслання, з проханням перебрати командування всіма збройними силами. Той погодився і незабаром став головою імператорської ради та прем’єр-міністром, повновладним диктатором Північного Китаю. Але вже 2 грудня революційні війська увійшли до Нанкіна.

197

Тема 24. Імперія Цін (Китай)

Т. Міяно. «Битва за ворота Нанкіна», 1911 р. Битва за Нанкін між революціонерами (червоний прапор) та урядовими військами (жовтий прапор) під час Сіньхайської революції

Юань Шикай (у центрі) під час складення президентської присяги, 10 березня 1912 р.

Дізнавшись про початок революції, Сунь Ятсен 24 грудня повернувся з-за кордону до Китаю. Це ще більше надихнуло революціонерів. 29 грудня конференція делегатів революційних провінцій, які зібралися в Нанкіні, проголосила утворення Китайської Республіки, а Сунь Ятсен був обраний її тимчасовим президентом. 12 лютого 1912 р. Юань Шикай змусив матір шестирічного імператора Пу І від його імені підписати акт про зречення від престолу. Через день після цього Сунь Ятсен відмовився від президентства на користь Юань Шикая. У березні 1912 р. в Нанкіні було схвалено Конституцію Китайської Республіки та вирішено перенести столицю до Пекіна. Так внаслідок революції у Китаї було повалено владу маньчжурської династії Цін. Нова влада прагнула йти шляхом реформ. f Яких змін для Китаю прагнув Сунь Ятсен?

Цікаво знати

У серпні 1912 р. «Об’єднаний союз», створений Сунь Ятсеном, та кілька інших організацій сформували Гоміндан (національну партію). У новообраному парламенті, який розпочав роботу в квітні 1913 р., Гоміндан отримав значне представництво. Його депутати були в опозиції до Юань Шикая. Напруженість між ними посилилася після того, як стало відомо про участь Юань Шикая в підготовці вбивства гомінданівського кандидата на посаду прем’єрміністра. У країні поновилися повстання. Сім південних провінцій, де Гоміндан мав сильні позиції, заявили про відокремлення від Пекіна. Почалася громадянська війна між Півднем і Північчю. Війська Півдня було розбито, Гоміндан пішов у підпілля, а Сунь Ятсен знову виїхав за кордон.

► Засновником якої політичної партії був Сунь Ятсен?

198

Розділ ІIІ. Модернізація країн Європи та Америки в останній третині ХІХ — на початку ХХ ст. Пробудження Азії

 Закріплення знань, умінь та навичок 1. Яку зовнішню політику проводила Маньчжурська династія у першій пол. ХІХ ст.? 2. Якими були стосунки Китаю з європейськими державами у ХІХ ст.? Які наслідки це мало для Китаю? 3. Як китайці ставилися до правління маньчжурської династії Цін? 4. Поясніть, як ви розумієте поняття «нерівноправний договір». 5. У чому полягала колонізація Китаю «великими державами»? За потреби скористайтеся додатковими джерелами інформації. 6. За що боролися іхетуані? Обговоріть у малих групах, чи була у них реальна можливість добитися своєї мети. 7. З якою метою проводяться «сто днів реформ»? Чим вони завершилися? 8. Охарактеризуйте постать Сунь Ятсена. Якими були його політичні ідеали? 9. Коли відбулася Сіньхайська революція? Які події об’єднує ця назва? 10. За яких умов у Китаї було повалено владу династії Цін? 11. Хто такий Юань Шикай? У який спосіб він отримав владу? 12. Якими були наслідки Сіньхайської революції для Китаю?

Практичне заняття № 3. «Наслідки колоніальної політики для метрополій і країн Азії та Африки» Пригадайте:

1. Які європейські держави мали свої колонії? 2. Розшифрувати значення термінів «колонія», «метрополія» та «експансія».

Мета: зробити висновки про наслідки явища колоніалізму як для країн Європи, так і країн Азії та Африки. Підготовка до практичного заняття:

1. Поміркуйте над переліком характерних рис колонії як залежної території. Пригадайте вивчене на уроках Історії України. Чи можна вважати українські землі колоніальними володіннями Російської імперії та Австро-Угорщини? 2. У малих групах підготуйте матеріали доповіді або презентації про політику колоніальної однієї держави ХІХ — поч. ХХ ст.: Франції, Великої Британії, Російської імперії, Німецької імперії, Бельгії, США, Португалії, Іспанії (на вибір). У доповіді вкажіть, які наслідки для метрополії та для її колоній мав їхній взаємозв’язок.

Практичне заняття № 3. «Наслідки колоніальної політики для метрополій і країн Азії та Африки»

199

Хід роботи 1. Об’єднайтеся у малі групи, оберіть тему доповіді, розподіліть обов’язки. 2. Ознайомтеся з наведеними у підручнику уривками для підготовки. 3. Підготуйте матеріали доповіді або презентації. 4. Зробіть узагальнювальні висновки та представте їх класу.

Додаткова інформація Уривок №1 Протягом ХІХ ст. європейці активно підкорювали своїй владі народи та країни Африки, Азії, перетворюючи їх на власні колоніальні володіння. Так формувалася нова система відносин між країнами, яка значною мірою залежала від їхнього економічного та військового розвитку, — колоніалізм. На поч. XX ст. завершився процес створення колоніальних імперій. Колонії стали основною ознакою «великої держави» і свого роду елементом міжнародного престижу, а також були джерелом ресурсів і гарантованим ринком збуту товарів. Колоніалізм — політичне, економічне й духовне поневолення слаборозвинених країн більш розвиненими. Колоніальна імперія — велика держава (метрополія) із залежними територіями (колоніями), які зазнають пограбування та експлуатації. Експансія (від лат. expansio — «поширення») — розширення сфери панування (впливу) держав, що здійснюється як економічними (вивезення капіталу, кабальні позички), так і позаекономічними методами (дипломатичний тиск, збройне захоплення тощо).

Уривок №2 У другій половині ХІХ ст. Франція здобула такі колонії в Південно-Східній Азії: В’єтнам, Камбоджу та Лаос. Усі ці території були об’єднані під назвою Французький Індокитай, кордони якого були офіційно закріплені в 1907 р. Також Франція заволоділа низкою територій в Африці. Це були так звана Французька Західна Африка, Французька Екваторіальна Африка, Французьке Сомалі, а також острів Мадагаскар. f

Назвіть колоніальні володіння Франції в Азії та Африці.

Уривок №3 До моменту встановлення європейського панування в Африці вона складалася з двох історико-географічних регіонів. Перший, розташований на північ від Сахари і до Червоного моря, входив у зону поширення цивілізації Середземномор’я — давньоєгипетської, фінікійської, греко-римської. Після арабських завоювань тут утвердився іслам,

200

Розділ ІIІ. Модернізація країн Європи та Америки в останній третині ХІХ — на початку ХХ ст. Пробудження Азії

а після розпаду халіфату утворилося декілька арабських держав. Згодом ці держави, за винятком Марокко, увійшли до складу Османської імперії. В Ефіопії збереглося християнство, і в середині XIX ст. тут виникла держава на чолі з імператором (негусом). Загалом цей регіон із давніми традиціями державності, відносно розвиненим господарством був одним із центрів ісламської культури. На південь від Сахари жили численні кочові та осілі народи, спосіб життя яких не змінювався тисячоліттями. Спроби європейців закріпитись у Північній Африці розпочалися наприкінці XVIII ст. Першим реальним здобутком стало загарбання у 1830 р. Францією Алжиру, а вже на початку XX ст. всю територію Північної Африки було переділено між європейськими державами. Проникнення європейців у Тропічну й Південну Африку відбувалося відносно повільно. З XV–XVI ст. європейці намагалися закріпитися на західноафриканському узбережжі й активно займалися работоргівлею. До 1807 p., коли англійці її заборонили і стали перешкоджати работоргівлі, з Африки було вивезено 12 млн рабів. Проникнення європейців углиб Африки стримували хвороби на зразок малярії та сонної недуги, від яких європейці не мали ліків. Однак наприкінці XIX ст. ситуація кардинально змінилась. Європейські держави, для яких наявність колоній була символом статусу великої держави, почали активно захоплювати й ділити між собою Африку. Як наслідок станом на початок ХХ ст. на континенті залишилося лише дві незалежні держави: Ефіопія та Ліберія. Найбільші колоніальні володіння мали Англія і Франція — приблизно по третині всіх земель континенту. Крім них, колонії на Африканському континенті мали Німеччина (Того, Камерун, Танганьїка, Намібія), Португалія (Ангола, Мозамбік, Гвінея-Бісау), Іспанія (Західна Сахара, Екваторіальна Гвінея), Бельгія (Конго), Італія (Лівія, Сомалі, Еритрея). Європейські колонізатори довільно прокладали кордони між своїми африканськими володіннями, не враховуючи ані географічних чинників, ані меж розселення місцевих племен та народів. У Центральній та Південній Африці опір колонізаторам мав характер періодичних збройних виступів під проводом місцевих вождів. З огляду на перевагу європейців в озброєнні та ворожнечу між різними племенами, вони не становили загрози колонізаторам. Найзначнішими були повстання: туарегів у Західній Африці під орудою Саморі Туре проти французьких колонізаторів, яке тривало 18 років; зулусів проти англійців (1879 p.); гереро (1904 р.) і нама проти німецьких колонізаторів. Усі вони були жорстоко придушені, а населення майже повністю винищено.

Практичне заняття № 3. «Наслідки колоніальної політики для метрополій і країн Азії та Африки»

201

Уривок №4

Документ

Із промови канцлера Німецької імперії князя Бернагарда фон Бюлова в рейхстазі 6 грудня 1897 р. у зв’язку з вбивством іхетуанями німецьких місіонерів.

«Проте ми, в усякому разі, додержуємося тієї думки, що Німеччину від самого початку не слід виключати зі змагання інших народів за панування над країнами, які мають багаті перспективи. Ті часи, коли німець одному зі своїх сусідів поступався землею, іншому — морем, а собі залишав небо, де панує чиста теорія, — ці часи минули. Ми вважаємо одним із найголовніших наших завдань заохочення та розвиток інтересів нашого пароплавства, нашої торгівлі та нашої промисловості саме у Східній Азії… Однак ми не могли б пристати на те, аби в Китаї зміцніла думка, що стосовно нас дозволено те, чого не дозволяється щодо інших. Ми маємо вимагати, щоб німецький місіонер, німецький підприємець, німецькі товари, німецький прапор і німецький корабель були в Китаї так само шановані, як і ті, що належать іншим державам. Нарешті, ми готові рахуватися з інтересами інших великих держав у Східній Азії як твердо переконані, що й наші власні інтереси так само знайдуть до себе належну увагу. Одним словом: ми не хочемо нікого відсувати в тінь, але й для себе вимагаємо місця під сонцем…»

Запитання до документа

1. Яке «змагання» мається на увазі у тексті джерела? 2. Яке історичне явище мав на увазі промовець, говорячи: «Ми маємо вимагати, щоб німецький … прапор і німецький корабель були в Китаї так само шановані, які ті, що належать іншим державам...»? Висловіть власні припущення, про які держави тут може йтися. 3. Початок якого політичного курсу ознаменувала ця фраза: «Ми не хочемо нікого відсувати в тінь, але й для себе вимагаємо місця під сонцем...»?

Розділ ІIІ. Модернізація країн Європи та Америки в останній третині ХІХ — на початку ХХ ст. Пробудження Азії

202

Уривок №5

Документ

Ежен Етьєн (політичний діяч) про мету колоніальної політики Франції. 1894 р.

«Яка наша мета? Ми створили і ми маємо намір зберегти й розвивати колоніальну імперію, щоб забезпечити майбутнє нашої країни на нових континентах, забезпечити нашим товарам ринки, а нашій промисловості джерела сировини. Це беззаперечно. Я мушу заявити, що коли є виправдання для витрат і людських жертв, яких вимагає створення наших колоніальних володінь, то воно полягає в надії на те, що французький промисловець, французький торговець зможуть спрямувати в колонії надлишки французького виробництва».

Запитання до документа

1. Як Ежен Етьєн виправдовує колоніальні загарбання, здійснені Францією? 2. Обговоріть у класі, чи може така мета вважатися виправданням для згаданих французьким політиком «витрат та людських жертв».

 Узагальнення За матеріалами доповідей зробіть узагальнювальні висновки про явище колоніалізму в ХІХ — поч. ХХ ст. та його наслідки.

Урок-узагальнення за розділом ІІІ «МОДЕРНІЗАЦІЯ КРАЇН ЄВРОПИ ТА АМЕРИКИ в останній третині ХІХ — на початку ХХ ст. ПРОБУДЖЕННЯ АЗІЇ» 1. Складіть перелік подій, які ви вважаєте найважливішими для характеристики вивченого історичного періоду. Обґрунтуйте свій вибір. 2. Дайте кожній з наведених історичних постатей коротку характеристику: Королева Вікторія, Олександр ІІ, Отто фон Бісмарк, Франц-Йосиф І, Теодор Рузвельт, Девід Ллойд Джордж, Жорж Клемансо, Сунь Ятсен. 3. Поясніть значення понять і термінів: «гомруль», «домініон», «експансіонізм», «дуалістична монархія», «антимонопольне законодавство», «індустріалізація», «монополія», «трест», «синдикат», «картель», «колоніальна імперія», «дискримінація», «сегрегація», «суфражизм», «фемінізм», «пробудження Азії».

Урок узагальнення за розділом ІІІ «Модернізація країн Європи та Америки в останній третині ХІХ — на початку ХХ ст. Пробудження Азії»

203

4. Вкажіть дати або хронологічні рамки таких подій та явищ: «великі реформ» у Російській імперії, період Мейдзі, Молодотурецька, Сіньхайська революції, утворення дуалістичної Австро-Угорщини, перша російська революція, столипінські реформи. 5. Виконайте завдання за історичною картою: А) покажіть на карті напрямки колоніальної експансії та колоніальні володіння Великої Британії і Франції; Б) покажіть на карті території незалежних держав на Балканах, Японію, Китай, Османську імперію. 6. Поміркуйте над питаннями: 1. Як французько-прусська війна вплинула на історичну долю Франції та Німеччини? Порівняйте її наслідки для обох країн. 2. Як відбувалася модернізації Російської імперії в другій половині ХІХ — на початку ХХ ст.? Чому це називають «революцією зверху»? 3. Порівняйте революції, які колективно називаються «Пробудження Азії». Чи можна їх назвати успішними? 4. З реформами у якій іншій країні ви вважаєте за доцільне порівняти реформи 1870–1880-х рр. у Японії? Обґрунтуйте свою позицію. 5. Які наслідки монополізація мала для економік різних країн світу? 6. Визначте основні причини посилення нерівномірності економічного й політичного розвитку європейських країн і США та наслідки цього явища. 7. Складіть порівняльну таблицю розвитку обраних країн Європи та США. Велика Британія Риси політики Особливості економіки Соціальна політика Принципи і напрямки зовнішньої політики

Франція

США

Німецька імперія

РОЗДІЛ IV

204

Розділ ІIІ. Модернізація країн Європи та Америки в останній третині ХІХ — на початку ХХ ст. Пробудження Азії

МІЖНАРОДНІ ВІДНОСИНИ (друга половина ХІХ — початок ХХ ст.)

Тема 25. Європа та світ напередодні Першої світової війни (1914–1918) Пригадайте:

1. Наслідки іспансько-американської (1898 p.), англо-бурської (1899– 1902 pp.), російсько-японської (1904–1905 pp.) війн. 2. Чому Балкани називали «пороховою бочкою» Європи?

1. Формування Троїстого союзу На початку 80-х pp. у міжнародних відносинах почалося формування військово-політичних союзів (блоків), спрямованих проти не реального, а потенційного противника у майбутній війні за світове панування. Причому ці союзи були постійними, а не ситуативними, як у попередні часи. Основною метою Німецької імперії стало створення військово-політичної коаліції європейських держав, спрямованої проти Франції. Правлячі кола в Берліні спиралися на Австро-Угорщину, яка після франко-прусської війни пішла на зближення з Німеччиною та Італією — суперницею Франції у Середземному морі та на півночі Африки. Перший крок у цьому напрямі зробила Німецька імперія. 7 жовтня 1879 р. у Відні було укладено австро-німецький союз. У 1882 р. Німеччина, Австро-Угорщина та Італія уклали між собою Троїстий союз, який поновлювався кожні 5 років і проіснував до 1915 р.

Робота з джерелами Із промови канцлера Німецької імперії князя Бернгарда фон Бюлова в рейхстазі 11 грудня 1899 р.

«Ми не потерпимо, щоб яка-небудь іноземна держава, щоб який-небудь чужоземний Юпітер сказав нам: «Що вдієш? Світ уже поділений!». Ми не хочемо нікому заважати, але ми й не дозволимо нікому заступати нам дорогу. Ми не будемо пасивно стояти осторонь... тим часом як інші ділять світ. Ми не можемо й не хочемо цього терпіти. Ми маємо свої інтереси в усіх частинах світу... Якщо англійці говорять про Велику Британію, французи — про нову Францію, росіяни завойовують Азію, то ми вимагаємо створення Великої

Тема 25. Європа та світ напередодні Першої світової війни (1914–1918)

205

Німеччини... Ми тільки тоді зможемо триматися на висоті, коли зрозуміємо, що для нас неможливий добробут без великої могутності, без сильної армії, без сильного флоту... У наступному столітті німецький народ буде або молотом, або ковадлом». 1. Визначте основні причини, які спонукали Німецьку імперію вимагати перерозподілу колоній на свою користь. 2. Чи можна було примирити інтереси Німецької імперії в її зовнішній політиці з інтересами інших держав, зокрема Англії?

Після укладення Троїстого союзу канцлер Німецької імперії Отто фон Бісмарк почав приділяти більше уваги колоніальним питанням. У 1884 р. Німеччина встановила протекторат над частиною Південно-Західної Африки (Намібія) і Центральною Африкою (Того, Камерун). Наступного року контроль було поширено на частину Східної Африки (Танганьїка). Так було створено Німецьку колоніальну імперію. Німецька імперія тепер мала всі необхідні атрибути, щоб уважатися великою державою. Геополітика — ідея, згідно з якою ключову роль у зовнішній політиці держав відіграє розташування країни, її розміри, запаси природних ресурсів та кількість населення. Військово-політичний союз (блок) — угода держав з метою ведення скоординованих дій для вирішення спільних політичних, економічних і військових завдань.

2. Утворення Антанти У Франції зовнішня політика мала два потенційні напрями: на континент та колонії. Прихильники «континентальної політики» вважали головним завданням Франції реванш за поразку у франко-прусській війні й повернення Ельзасу-Лотарингії. Основним противником Франції вони вважали Німецьку імперію. Оскільки за кількістю населення та промисловою потужністю суперниця переважала Францію, «континенталісти» головне Альбер Беттані. «Чорна пляма», 1887 р. Учитель показує на карті Франції зафарбований чорним регіон Ельзас-Лотарингія, який за результатами французько-прусської війни 1870–1871 рр. Франція передала Німецькій імперії. Прагнення французів реваншу, тобто помсти за поразку в цій війні, було надзвичайно сильним. Це підштовхувало французьке суспільство до того, що незабаром буде ще одна велика війна з Німецькою імперією

206

Розділ ІV. Міжнародні відносини (друга половина ХІХ — початок ХХ ст.)

завдання вбачали в пошуку союзників. Такими вони бачили Російську імперію, яка мала найбільшу сухопутну армію, та Велику Британію, яка мала найбільший флот. У 1882 р. Російська імперія та Франція уклали союзний договір, який був спрямований проти Німецької імперії. У 1884–1885 рр. відбулася Берлінська конференція, у ході якої представники європейських держав ділили між собою колоніальні володіння в Африці. Крім Карикатура на Британську територіальних питань, на конференції конференцію 1885 р. Канцлер було проголошено принцип ефективної Бісмарк ділить на шматки торт окупації, що заохочував метрополії акз написом «Африка» тивно видобувати сировину в колоніях, а за неможливості — допускати інші європейські країни до цього процесу. Прихильники «колоніальної політики» за своє першочергове завдання вважали розширення колоніальної імперії. На цьому шляху їхнім головним суперником була Велика Британія. Так, у 1898 р. справа ледь не закінчилася відкритою збройною боротьбою, коли загони французів, що рухалися із Західної Африки, й англійців, що рухалися з Єгипту, зіткнулися біля селища Фашода в Судані. Французи, які поступалися кількісно, були змушені відступити, а ця подія увійшла в історію як фашодський інцидент. Тому прихильники «колоніальної політики» виступали за союз із Німецькою імперією. Але після утворення в 1882 р. Троїстого союзу (Німеччина, АвстроУгорщина та Італія) більшість французьких політиків дійшли висновку, що головна небезпека для Франції надходить від цього блоку. f

Чому французькі політики зрештою вирішили обрати собі за союзника Велику Британію?

Тому у 1904 р. Франція уклала з Британською імперією угоду про врегулювання територіальних претензій: Франція відмовилася від острова Ньюфаундленд, а Велика Британія передавала їй деякі землі в Африці, зокрема Мадагаскар. Ця угода поклала край англо-французькому суперництву й стала першим кроком у створенні союзу двох держав. Він отримав назву «сердечна згода» («Антант кордіаль»), скорочено — Антанта. У 1907 р. до британо-французького союзу долучилася Російська імперія, уклавши з Британією конвенції про розмежування сфер впливу в Ірані, Афганістані й Тибеті. Так було завершено створення Антанти. Проте єдиної угоди між трьома державами не існувало — її уклали лише на початку Першої світової війни (1914–1918).

Тема 25. Європа та світ напередодні Першої світової війни (1914–1918)

207

Робота з джерелами З англійського журналу «Сатердей ревю». 1897 р.

«Бісмарк уже давно визнав, що... в Європі існують дві великі непримиренні, спрямовані одна проти одної сили, дві великі нації, яким хотілося б увесь світ перетворити на своє володіння й правити з нього торговельну данину — Англія... і Німеччина... німецький комівояжер і англійський мандрівний торговець... навперебій змагаються в кожному куточку земної кулі. Мільйон дрібних сутичок створює привід до найбільшої війни, яку будь-коли бачив світ. Якби Німеччину було б завтра стерто з поверхні землі, то післязавтра не знайшлося б на світі жодного англійця, який не став би від цього багатшим...» 1. Як автор допису оцінює політичну ситуацію у світі?

Майже до кінця XIX ст. британці своїм головним ворогом уважали Францію — основну суперницю в колоніальних загарбаннях. Від початку XX ст. на перший план вийшли англо-німецькі суперечності. Економічна, військова та морська могутність Німецької імперії невпинно зростала.

Військово-політичні блоки

Уважаючи зіткнення з Німецькою імперією неминучим, французький уряд розпочав будівництво великого флоту, військової авіації та модернізованої армії. Постійно зростали й військові витрати, які становили третину бюджету країни. Вибір Російської імперії на користь Франції та Великої Британії був зумовлений небажанням надмірного посилення Німецької імперії, прагненням здійснити територіальні загарбання, що їх не могли забезпечити союз з німцями й залежністю самої Російської імперії від французьких та британських позичок і капіталів. Також важливим чинником було суперництво Російської імперії з Австро-Угорщиною за вплив на Балканах і її прагнення заволодіти чорноморськими протоками.

208

Розділ ІV. Міжнародні відносини (друга половина ХІХ — початок ХХ ст.)

КРАЇНИ ЄВРОПИ й половині XIX — на початку XX ст.

Конституційні монархії

Йорк ВЕЛ

ИТАН

ИКА Б

ІЯ

Амст ердам

НІЯ

Лондон

ЬК

Ц МЕ

УГА

РТ ПО

ЬКЕ

ЙС

а Болг

ЧОР

Бухарест

Стамбул

Софія

арія Болг Стамбул

ЧОР ОС

о. Крит

ОР НЕ М

СЬ МАН

Афіни

ОСМ Афіни

КЕ СЬ ОВ Е АЗ МОР

Одеса

нія

я уні Рум

нія му РуСофія рія

КЕ СЬ ОВ Е АЗ МОР

Одеса

ба

Фес

АЛЖИР

Е Р Е Д З Е М Туніс

ОКК О

Ал

Алжир

Дуррес

нія

Туніс

Се Дуррес рб ія

ба

С Е Р Е Д З Е М о. Сардинія

МАР ОКК С О

Чорногорія

о. Сардинія

Рим

Алжир

Фес

Кадіс

о. Корсика

Харків

Бухарест

бі

Ал

Барселона

Кадіс

Н АМарсель СП

Барселона

ер

Чорногорія

Белград

Рим

ЛІ

ІС

о. Корсика

ІЯ

Марсель

ІЯ

КА АВСТРО-УГОРСЬ Белград ІМПЕРІЯ С

Мілан

Країни Троїстого Союзу Країни Троїстого Союзу

іль в ТернопКиї

КА АВСТРО-УГОРСЬ ІМПЕРІЯ

Мілан

Країни Антанти Країни Антанти

Тернопіль

Відень

Кордони держав улітку 1914 р.

Харків

Львів

ШВЕЙЦАРІЯ

ІТ

АЛ

ІЯ

Мадрид

ІЯ

БернІ Я

Мюнхен

ШВЕЙЦАРІЯ

Мадрид

Лісабон

Н ПА

Кордони держав улітку 1914 р.

Москва

Варшава

Львів

Мюнхен

Москва

Київ

ЛІ

ЛІЯ

МЕ

Берн

ЦЬ

НІ

КА

ІЯ

ЕР

Пва ша ВарМ

до Німеччини внаслідок

Ельзас і Лотарингія, приєднані франко-прусської до Німеччини внаслідоквійни у 1871 р. франко-прусської війни у 1871 р.

Р І ЯІ Я І МЕП Е Р ІМП

Порту

БА

ІТ

БІСКА ЙСЬ ЗАТОК КА А

ІЯ

ІМ

Берлін

Р ПЕ

Берлін Брюсе ль Бельг ія

Париж

БІСКА ЙСЬ ЗАТОК КА А

ЬКЕ

Амст ердам

Брюсе Бельгі ль я

Париж

ЙС

Йорк

РИТА

Лондон

БА

РОСІЙ

ТІ

Лідс

Манче Лівер ст пульер

Копенгаген Данія

Республіки Ельзас і Лотарингія, приєднані

СЬКА РОСІЙ СЬКА

Греція

КА БР

ПІВНІЧ НЕ МО

РЕ Копенгаген Данія

ТІ

Лідс

Стокгольм

Республіки Абсолютні монархії

рг етербу

Санкт-П

Греція

ВЕЛИ

М нч ест Лівеар пульер

ШВ

Стокгольм

Христіанія

НО

ПІВНІЧ НЕ МОРЕ

Абсолютні монархії

Конституційні монархії

рг етербу

Санкт-П

МОРЕ

Христіанія

М О РЕЦЕІЯ

НО Р

ВЕ ГІЯ

РВ ШВЕ ЕГІ ЦІЯ Я

КРАЇНИ ЄВРОПИ у другій половині XIX — на початку XX ст.

МП КА І

КА НСЬ

ЕРІЯ

ІМП

ЕРІЯ

о. Кіпр

М О Р Е

АЛЖИР

о. Крит

о. Кіпр

М О Р Е Отже, підсумком розвитку міжнародних відносин на зламі століть став поділ Європи і світу на два ворожих військово-політичних блоки — Троїстий союз і Антанту. Основним сенсом політики великих держав у складі названих союзів була підготовка до світової війни за переділ уже поділеного світу.

Назвіть два військовополітичні блоки та їхніх учасників, що утворилися наприкінці ХІХ — на поч. ХХ ст.

Російська листівка «Згода», присвячена Антанті, 1914 р. Зліва направо: жіночі образи Франції, Російської імперії, Великої Британії

Тема 25. Європа та світ напередодні Першої світової війни (1914–1918)

209

3. Україна у планах військово-політичних блоків Плани щодо переділу світу зачепили й українські землі. Жодна з ворогуючих сторін не враховувала інтересів українського народу, а керувалася виключно власними політичними цілями. Російська імперія прагнула захопити належні Австро-Угорщині Галичину, Буковину та Закарпаття. Крім територіальних надбань, у такий спосіб вона змогла б ліквідувати центр українського національно-визвольного руху — так званий «український П’ємонт». Також російські пропагандисти вигадали теорію, згідно з якою Російська імперія є спадкоємицею Київської Русі й у такий спосіб виконує благородну мету «збирання» руських земель у єдину державу. Австро-Угорщина прагнула приєднати до своїх володінь Волинь та Поділля. Тоді вона могла б претендувати на титул «об’єднувача слов’янських народів»: на її території вже мешкали поляки, чехи, хорвати, словаки, словенці. Німецька імперія планувала ослабити Російську імперію, позбавивши її земель східної та південної України. Німецький канцлер Бернгард фон Бюлов стверджував: «Росію можна звести до рівня держави другорядного масштабу, якщо вона зазнає соціального розладу або втратить Україну». Крім того, південний схід України розглядався як зручний плацдарм для подальшого наступу на схід — аж до Індійського океану. Також родючі та багаті на корисні копалини українські території могли б стати майже невичерпним джерелом ресурсів для Німецької імперії. f

Охарактеризуйте плани Російської, Німецької імперій та АвстроУгорщини щодо України. Який висновок ви можете зробити? Чи було у них місце для незалежної української держави?

4. Зростання напруженості у міжнародних відносинах Наприкінці ХІХ ст. між європейськими державами розгорнулася «гонитва за Африку», у результаті якої майже весь континент опинився у колоніальній залежності від тієї чи іншої «великої держави». Напруженість між ворогуючими державами та їхніми союзами постійно наростала, що виливалося й нові і нові дипломатичні та збройні конфлікти. Перші такі війни розпочалися наприкінці XIX ст.: іспансько-американська (1898 p.), англо-бурська (1899–1902 pp.), російсько-японська (1904–1905 pp.). Вони були прикладом зіткнення інтересів «великих держав» щодо колоній. Крім того, відбувалися політичні кризи, кожна з яких могла стати початком великої війни. Так, у 1904 р. Італія, Велика Британія та Іспанія уклали таємну угоду про «особливі права» Франції у Марокко в обмін на те, що Єгипет отримували британці, італійці — Лівію, а іспанці зберігали за собою два марокканські міста. Незабаром після цього, у 1905 р., до Танжеру

210

Розділ ІV. Міжнародні відносини (друга половина ХІХ — початок ХХ ст.) Іспанське Марокко

Лівія

Єгипет

Французька Західна Африка Ер

ітр е

Французька Екваторіальна Африка

Судан

Ефіопія

Со ма

лі

Нігерія

ке

Камерун

Португальська Західна Африка

Ро де з

Велика Британія Німеччина Португалія

ар

ія

Німецька Південно-Західна Африка

на

ства Бот

даг аск

Франція

Іта л

Німецька Східна Африка

Італія

Ма

Іспанія

Британська Східна Африка

Бельгійське Конго

ій

сь

Ліберія

Південна Африка

Бельгія

Колоніальний поділ Африки наприкінці ХІХ ст.

За допомогою поданої карти доведіть, що станом на кін. ХІХ ст. боротьба за колонії між європейськими державами набула характеру «поділу вже поділеного».

прибув німецький кайзер Вільгельм ІІ, який пообіцяв Марокко військовий союз проти Франції. Ці події увійшли в історію як Перша Марокканська криза. Для врегулювання цього питання у 1906 р. було скликано конференцію, на якій Велика Британія підтримала Францію, а Німецька імперія була змушена поступитися. Друга Марокканська криза відбулася в 1911 р. У марокканський порт зайшов німецький корабель «Пантера», що увійшло в історію як «стрибок «Пантери» — це також мало спровокувати агресію Франції. Проте Велика Британія та Франція знову виступили єдиним дипломатичним фронтом проти Німецької імперії, яка була змушена визнати владу Франції над Марокко, отримавши натоКорабель «Пантера» біля мість болотистий шматок Французького марокканських берегів, 1911 р. Конго.

Тема 25. Європа та світ напередодні Першої світової війни (1914–1918)

211

У 1908 р. Австро-Угорщина та Російська імперія уклали угоду, що остання не заперечуватиме проти анексії Боснії та Герцеговини, які австрійці окупували ще у 1878 р. за рішенням Берлінського конгресу, в обмін на дипломатичну підтримку. Наступного року Австро-Угорщина домовилася з Османською імперією, що та визнає анексію Боснії та Герцеговини. Проти цього почала протестувати Сербія, яка сама планувала захопити анексовані австрійцями землі. Уряд Німецької імперії зажадав від Російської імперії визнання анексії Боснії і Герцеговини — інакше Австро-Угорщина нападе на Сербію. Ця ситуація отримала назву Боснійська криза. Тому Російська імперія, а пізніше — Франція та Велика Британія визнали привласнення Австро-Угорщиною нових територій, попри те, що це порушувало попередні міжнародні домовленості. f

Пригадайте, хто був учасниками Другої Балканської війни 1913 р. та у чому була суть конфлікту.

За результатами Другої Балканської війни (1913) Болгарія та Османська імперія зазнали поразки і стали прихильниками Троїстого союзу, тоді як країни-переможниці — Греція, Сербія, Чорногорія та Румунія стали підтримувати Антанту. Кожен з цих конфліктів ставав ще одним кроком на шляху до великої війни за переділ світу. Одним із важливих елементів підготовки до майбутньої війни була мілітаризація, що вилилася у гонку озброєнь. Крім того, ширилася впевненість, що ознакою могутності країни є флот. Тож у 1889 р. британський парламент ухвалив закон, згідно з яким їхній флот має переважати флоти двох інших найсильніших країн. Мілітаризація — політика, спрямована на нарощування військової потужності держави

У 1907 р. у Великій Британії збудували військовий корабель нового типу, який назвали «Безстрашний» (англійською — Dreadnought, «дредноут»). Він мав новітній двигун, котрий дозволяв стабільно підтримувати високу швидкість. Корабель був броньований та озброєний тільки дуже важкими гарматами — найбільшими на той час. Це судно настільки переважав доти існуючі кораблі за всіма показниками, що всі інші держави теж почали будувати собі дредноути. У результаті металургійні підприємства не встигали виконувати замовлення на броню та гармати для кораблів. Така «гонка дредНайперший британський ноутів» стала однією з передумов Першої дредноут — зразок для всіх інших світової війни. кораблів такого типу, фото бл.1906–1907 рр.

212

Розділ ІV. Міжнародні відносини (друга половина ХІХ — початок ХХ ст.) Цікаво знати

Російська імперія теж брала участь у гонці озброєнь, що позначилося на роботі військових підприємств на території України, належній Російській імперії. У Києві діяв військовий завод «Арсенал», що виготовляв гарматні лафети та снаряди, ремонтував артилерію. На поч. ХХ ст. він виконував замовлення для всієї Російської імперії і мав стратегічне значення. У 1910х рр. у Миколаєві було значно розширено суднобудівні верфі, тут будувалися різноманітні військові кораблі. Гонка озброєнь

Гонка морських озброєнь іноді доходила до анекдотичних ситуацій. Всі країни будували броньовані кораблі — броненосці. За умовами ще Паризького миру 1856 р. Російській імперії було заборонено мати військовий флот у Чорному морі. Це право вони відновили в результаті перемовин з Великою Британією після розгрому Франції у французькопрусській війні. У 1881 р. Російська імперія розробила дванадцятирічну програму розвитку морських озброєнь, за якою для чорноморського флоту планувалося побудувати 8 броненосців. У Миколаєві було закладено два броненосці: «Дванадцять апостолів» та «Три святителя». Повідомлення про це було надіслане до Лондона і стало причиною бурі гніву та занепокоєння зі сторони британців, які підрахували, що росіяни збираються побудувати 15 кораблів: три «Святителі» та дванадцять «Апостолів». Насправді ж Російська імперія ледве побудувала чотири кораблі.

 Закріплення знань, умінь та навичок 1. 2. 3. 4. 5. 6. 7. 8.

9. 10. 11.

Як світова політика 1880х рр. змінилася порівняно з попередніми часами? Поясніть значення терміну «військовополітичний блок». Які країни утворили Троїстий союз, а які — Антанту? У зв’язку з якими міркуваннями Велика Британія та Франція уклали військовополітичний союз? Які політичні кризи були провісниками майбутньої світової війни? Чому Німецька імперія спровокувала дві Марокканські кризи? Чи досягла вона своєї мети? Які військові конфлікти виражали суперництво «великих держав» щодо колоній? Обговоріть, як, на вашу думку, стан міжнародної політики у другій половині ХІХ — поч. ХХ ст. міг вплинути та суспільні настрої у країнахучасницях Антанти та Троїстого союзу. За потреби скористайтеся додатковими джерелами. Обговоріть у класі, чому Марокканські кризи не стали приводом до великої війни? Складіть ментальну мапу на тему: «Міжнародні відносини у другій половині ХІХ — поч. ХХ ст.». Напишіть есе на тему: «Світова політика на початку ХХ ст.».

Практичне заняття №4. «Міжнародні відносини (друга половина ХІХ — початок ХХ ст.)»

213

Практичне заняття №4. «Міжнародні відносини (друга половина ХІХ — початок ХХ ст.)» Пригадайте:

1. Яким був процес утворення Троїстого союзу та Антанти?

Мета: простежити процес формування військово-політичних блоків як нового явища міжнародних відносин другої пол. ХІХ ст. — ХХ ст. Підготовка до практичного заняття: 1. Ознайомтеся з поданими нижче уривками документів. Розшифруйте для себе незрозумілі місця за допомогою додаткових джерел. 2. За потреби підготуйте коротку довідку про Антанту та Троїстий союз. Хід роботи 1. Ознайомтеся з поданими нижче уривками документів та виконайте до них завдання. 2. Виконайте завдання-узагальнення.

Документ №1 Зі Союзного договору між Німеччиною, Австро-Угорщиною та Італією, укладеного у Відні 20 травня 1882 p.

«Їхні величності імператор австрійський, імператор німецький..., король Італії, запалені бажанням збільшити гарантії загального миру, зміцнити монархічний принцип і забезпечити цим збереження в недоторканності суспільного й політичного ладу в їхніх державах, домовились укласти договір, який, завдяки своїй істотно охоронній та оборонній природі, має на меті лише забезпечити їх від загроз, котрі могли б виникнути для безпеки їхніх держав і спокою Європи. Cm. 1. Високі Договірні Сторони обіцяють одна одній мир і дружбу, і що вони не вступлять ні в який союз або зобов’язання, спрямовані проти однієї з їхніх держав. Вони зобов’язуються розпочати обмін думками з політичних й економічних питань спільного характеру, які могли б виникнути, і вони, крім того, обіцяють взаємну підтримку одна одній в межах своїх власних інтересів. Cm. 2. У випадку, якщо Італія, без прямого виклику з її сторони, зазнала б нападу Франції з будь-якого приводу, обидві Договірні Сторони зобов’язані подати атакованій стороні допомогу і сприяння всіма своїми силами. Таке ж зобов’язання ляже на Італію в разі неспровокованого прямого нападу Франції на Німеччину. Cm. 3. Якби одна чи дві з Високих Договірних Сторін, без прямого з їхнього боку виклику, зазнали нападу та були б втягнуті у війну проти двох або кількох великих держав, які не беруть участі в цьому договорі, то casus foederis

214

Розділ ІV. Міжнародні відносини (друга половина ХІХ — початок ХХ ст.) (випадок, який вимагає практичного застосування союзного договору) одночасно трапиться для всіх Високих Договірних Сторін. Cm. 4. У разі, коли яка-небудь велика держава, що не бере участі в цьому договорі, стала б загрожувати безпеці території однієї з Високих Договірних Сторін, і сторона, якій загрожують, була б цим змушена оголосити їй війну, обидві інші зобов’язуються додержувати щодо їх союзниці доброзичливого нейтралітету. Кожна в такому разі лишає за собою можливість вступити у війну в слушний для себе момент для участі у спільній справі зі своєю союзницею. Cm. 5. Якщо для миру однієї з Високих Договірних Сторін створюється загроза за обставин, передбачених у попередніх статтях, то Високі Договірні Сторони домовляються в потрібний момент щодо воєнних заходів на випадок спільного виступу. Вони тепер же зобов’язуються в усіх випадках спільної участі у війні не укладати перемир’я, миру або договору інакше, як із спільної між собою згоди. Cm. 6. Високі Договірні Сторони обіцяють одна одній тримати в таємниці зміст та Існування цього договору...

Запитання до документа

1. Яку назву отримав військовополітичний союз, укладений згаданими у документі країнами? 2. Якими були умови союзного договору? 3. Чи справді він мав «охоронну та оборонну природу», як про це сказано в документі?

Документ №2 З проєкту воєнної конвенції від 5 (17) серпня 1892 р.

«Запалені однаковим прагненням до збереження миру, Франція та Росія, маючи єдину мету підготуватися до вимог оборонної війни, викликаної нападом військ Троїстого союзу проти однієї з них, домовилися про такі положення: 1. Якщо Франція зазнає нападу з боку Німеччини або Італії, підтриманої Німеччиною, Росія застосує всі війська, що їх вона може мати, для нападу на Німеччину. Якщо Росія зазнає нападу Німеччини або Австрії, підтриманої Німеччиною, Франція застосує всі війська, які може мати, для нападу на Німеччину. (Початковий французький проєкт: Якщо Франція або Росія зазнають нападу з боку Троїстого союзу або самої Німеччини...) 2. В разі мобілізації військ Троїстого союзу або однієї з держав, що входять до нього, Франція та Росія негайно, після одержання звістки про це, не чекаючи жодної попередньої згоди, мобілізують негайно і одночасно всі свої сили та рушать їх якнайближче до своїх кордонів. (Початковий французький проєкт: У разі мобілізації сил Троїстого союзу або самої Німеччини...)

Практичне заняття №4. «Міжнародні відносини (друга половина ХІХ — початок ХХ ст.)»

215

Чинні армії, які повинні бути застосовані проти Німеччини, будуть з боку Франції дорівнювати 1300 000 вояків, з боку Росії — від 700 000 до 800 000 вояків. Ці війська будуть повністю і з усією швидкістю введені в діло, так щоб Німеччині довелося битися зразу і на сході, і на заході. Генеральні штаби обох країн будуть весь час зноситися один з одним, щоб підготувати і полегшити проведення передбачених вище заходів. Вони будуть повідомляти один одному в мирний час усі дані про армії Троїстого союзу, що відомі їм, чи будуть їм відомі. Засоби і способи зносин під час війни будуть вивчені й передбачені заздалегідь. Ні Франція, ні Росія не укладуть сепаратного миру. Ця конвенція матиме чинність протягом того ж строку, що й Троїстий союз. Усі перелічені вище пункти зберігатимуться в найсуворішій таємниці. Підписали: генерал-ад’ютант, начальник Генерального штабу Обручов; дивізійний генерал, помічник начальника Генерального штабу Буадефр».

Запитання до документа

1. Проти кого спрямовувалася ця воєнна конвенція? Основою для якого військовополітичного блоку вона стала? 2. Що вона вам більше нагадує — угоду чи план конкретних дій? Обґрунтуйте свою думку.

 Узагальнення Спираючись на власні висновки з роботи з документами, напишіть есе на тему: «Процес формування військовополітичних блоків у другій половині ХІХ — на початку ХХ ст.».

216

Розділ ІV. Міжнародні відносини (друга половина ХІХ — початок ХХ ст.)

Урок-узагальнення за розділом ІV «МІЖНАРОДНІ ВІДНОСИНИ (друга половина ХІХ — початок ХХ ст.)» 1. Складіть перелік подій, які ви вважаєте найважливішими для характеристики вивченого історичного періоду. Обґрунтуйте свій вибір. 2. Пригадайте, хто був правителем кожної з країн-учасниць Троїстого союзу та Антанти. 3. Поясніть значення понять і термінів: «геополітика», «військово-політичний союз», «мілітаризація», «метрополія». 4. Вкажіть дати або хронологічні рамки таких подій і явищ: утворення Троїстого союзу та Антанти, Перша та Друга Марокканські кризи, Друга Балканська війна. 5. Виконайте завдання за історичною картою: А) покажіть на карті напрямки колоніальної експансії і колоніальні володіння Великої Британії та Франції; Б) покажіть на карті території незалежних держав на Балканах, Японію, Китай, Османську імперію. 6. Поміркуйте над питаннями: 1. Перелічіть військові та політичні конфлікти, що відбувалися між «великими державами» в другій пол. ХІХ — на початку ХХ ст., будучи пов’язаними з колоніальним переділом світу. 2. Доведіть, що англо-німецькі суперечності на початку XX cт. стали визначальними у міжнародній політиці. 3. Чому провідні світові держави на початку ХХ ст. вважали, що незабаром розпочнеться велика війна? 4. Якими були мотиви вступу Російської імперії до Антанти? 5. Поясніть значення терміна «гонка озброєнь». Свідченням якого явища у міжнародних відносинах вона була? 6. Яку роль колоніальні володіння відігравали у світовій політиці в другій пол. ХІХ — поч. ХХ ст.? 7. Яким було місце України в планах країн-учасниць Троїстого союзу та Антанти?

Практичне заняття №4. «Міжнародні відносини (друга половина ХІХ — початок ХХ ст.)»

217

8. Завершіть таблицю: Назва Іспанськоамериканська війна (1898) Англобурська війна (1899–1902) Російськояпонська війна (1904–1905) Перша Балканська війна (1912–1913) Друга Балканська війна (29 червня — 29 липня 1913)

Суть

Наслідки

Розділ V. Розвиток культури і повсякденне життя (кінець ХVІІІ — початок ХХ ст.)

РОЗДІЛ V

218

РОЗВИТОК КУЛЬТУРИ І ПОВСЯКДЕННЕ ЖИТТЯ (кінець ХVІІІ — початок ХХ ст.)

Тема 26. Розвиток освіти. Найважливіші досягнення науки і техніки Пригадайте:

1. Поясніть значення терміна «індустріальне суспільство». 2. Коли у країнах Західної Європи відбувалася індустріалізація?

1. Розвиток освіти До початку ХІХ ст. в освіті не існувало єдиних стандартів: школи, коледжі, курси, університети навчали, виходячи з власних уявлень про освіту та можливостей. За винятком початкових шкіл (у переважній більшості при церквах), навчання було платним. Вища освіта була привілеєм для обраних, і навчалися в університетах виключно чоловіки. Взагалі у більшості країн вважалося, що освіта потрібна для того, щоб бути загалом освіченою людиною. Знання, які давали університети та коледжі, не були практичними: там навчали «класичним» мовам: грецькій та латинській, історії Стародавнього світу тощо. Промислова (індустріальна) революція та подальша індустріалізація докорінно змінили світ і суспільство. За короткий час виникала необхідність у великій кількості грамотних робітників і техніків, освічених інженерів та винахідників, а також офісних службовців, бухгалтерів, чиновників. Першими зміни Амфітеатр Політехнічної школи в освіті, які б відповідали вимогам нового у Парижі, де студенти могли спостерігати за хімічними часу, було запроваджено у Пруссії. Завдослідами. Світлина Жуль Давида, дяки філософу та вченому Александру 1904 р. Це була перша вища фон Гумбольдту ще на початку століття технічна школа, відкрита ще там було проведено реформу початкової у 1794 р. Вона стала зразком для освіти: запроваджено систему єдиних інших подібних закладів

Тема 26. Розвиток освіти. Найважливіші досягнення науки і техніки

219

державних екзаменів для вчителів та випускників шкіл. Тепер прусський уряд міг розраховувати, що його населення більш-менш однаково грамотне. Пізніше у Пруссії було запроваджено поділ на ліцеї і так звані «реальні училища» — у перших готували до вступу в університет, а в других давали технічну освіту. У другій пол. ХІХ ст. активно відкривалися вищі політехнічні школи (училища) — це були вищі навчальні заклади, де готували інженерів, техніків, математиків, хіміків тощо. Держава намагалася зробити освіту секулярною, тобто вивести з-під влади Церкви. Наприклад, це було однією зі складових політики «культуркампфу». Сучасна фотографія Берлінського У Пруссії сформувався і новий тип (зараз — Гумбольдтівського) університетського навчання, який зараз університету та пам’ятника самому Александру фон є зразком для всього світу. У 1809 р. Гумбольдту фон Гумбольдт заснував Берлінський університет, багато з освітніх новацій якого згодом поширилися спочатку на інші прусські університети, а з часом — на весь світ. Остаточно новий тип університетського навчання сформувався у 1860–1870-х рр. Університети були автономними від держави, а їхні студенти та викладачі мали академічну свободу: одні самі обирали дисципліни, які мали вивчати, а другі — як саме їх викладати. Навчання у німецьких університетах відбувалося у формі лекцій та семінарських занять, на яких студенти могли практично навчатися. Викладачі та студенти спільно працювали над науковими дослідженнями та винаходами. Це спри- Вручення диплома Ельзі Нойман — першій жінці, що закінчила яло швидкому розвитку науки у різних Берлінський університет. У 1899 р. країнах світу, наприклад, цю систему Нойман стала докторкою охоче перейняли у США: у 1868 р. там фізики. У Німецькій імперії жінок відкрився Корнельський університет, де категорично не допускали до чоловіків і жінок спільно навчали різно- технічної освіти, тож їй довелося манітним прикладним дисциплінам на у кожного викладача отримувати дозвіл на право відвідувати його вибір, а заснований у 1875 р. Університет заняття Джона Гопкінса вже спеціально створювався як дослідницька установа.

Розділ V. Розвиток культури і повсякденне життя (кінець ХVІІІ — початок ХХ ст.)

220 f

Пригадайте з курсу історії України, які вищі навчальні заклади були відкриті на території України протягом ХІХ ст.

Вважалося, що чоловікам освіта потрібна для того, щоб заробляти, а жінкам — щоб передавати набуті знання своїм дітям. Для жінок були доступні жіночі коледжі, курси з певних професій, які тогочасне суспільство вважало достойним для жінок (медсестринські, друкарські). У 1861 р. у Франції жінкам дозволили відвідувати університети, а 1875 р. у Данії жінки змогли навчатися в університетах, але в більшості країн світу університетська освіта була недоступною для жінок аж до початку ХХ ст. f

Обговоріть у класі. Чому у ХІХ ст. держава почала приділяти увагу реформуванню освіти?

2. Наукові й технічні досягнення Протягом ХІХ ст. темпи розвитку науки невпинно зростали. Це сторіччя стало часом великих наукових відкриттів, що призвели до переоцінки поглядів на навколишній світ і здійснили революцію у людській свідомості. Осередками наукового розвитку стали країни Західної Європи та США, де на початку ХХ ст. було зроблено відкриття, що перевернули людські уявлення про будову світу та заклали нові науки. Англійський фізик Джозеф Томсон у 1897 р. відкрив першу елементарну частинку — електрон, що входив до складу атома. Виявилося, що атом, який до того вважався останньою, неподільною мірою матерії, сам складається з дрібних частинок. Нові відомості про будову матерії спричинили появу нових міждисциплінарних наук. Електронна теорія будови атома дозволила під іншим кутом зору подивитися на періодичний закон хімічних елементів, що його відкрив російський учений Дмитро Менделєєв у 1869 р. Було встановлено, що порядковий номер елемента в періодичній системі має не лише хімічний,

Джозеф Томсон. Фотографія зроблена між 1920 та 1925 роками

Французькі вчені Антуан Беккерель і подружжя П’єра Кюрі та Марії Склодовської-Кюрі у 1903 р. отримали Нобелівську премію з фізики за дослідження радіоактивності

Тема 26. Розвиток освіти. Найважливіші досягнення науки і техніки

221

а й фізичний зміст, тому що він відповідає кількості електронів у пластах оболонки того чи іншого атома. У 1901 р. німецький фізик Макс Планк установив, що енергія виділяється не безперервним потоком, як гадали раніше, а окремими пучками — квантами. У 1911 р. англійський фізик Ернст Резерфорд запропонував першу планетарну теорію будови атома, відповідно до якої атом подібний до Сонячної системи: навколо позитивно зарядженого ядра рухаються електрони — негативно заряджені частки. У 1913 р. цю теорію доповнив датський фізик Нільс Бор. Ідеї Планка та Бора стали фундаментом для окремого розділу сучасної фізики — квантової мехаОдин з перших ніки. рентгенівських Навіть уявлення про час та простір змінилися. знімків, зроблений у У 1905 р. 26-річний німецький фізик Альберт Ейн- 1895 р. Вільгельмом штейн опублікував статтю «До електродинаміки тіл, Рентгеном що рухаються», в якій було закладено основи теорії відносності. Він довів, що швидкість світла у вакуумі є сталою, не залежить від напрямку і швидкості руху джерела світла та є максимально можливою. Під час руху тіла зі швидкістю, наближеною до швидкості світла, його маса зростає, а плин часу уповільнюється. Абсолютного, незалежного від спостерігача, простору й часу не існує. Події, які є одночасними в одній системі виміру, можуть бути неодночасними в іншій системі виміру. Отже, властивості простору й часу виявилися залежними від руху матеріальних об’єктів. Квантова механіка і теорія відносності докорінно змінили існуючі у ті часи погляди на фізичну будову світу. Досягнення біологічних наук стали потужним поштовхом до розвитку медицини. Продовжуючи дослідження визначного французького бактеріолога Луї Пастера, співробітники Пастерівського інституту в Парижі вперше розробили запобіжні щеплення проти сибірки, курячої холери та сказу. Німецький мікробіолог Роберт Кох і його численні учні відкрили збудників туберкульозу, черевного тифу, дифтериту, сифілісу і створили ліки проти них. Їхні винаходи врятували багато людських життів. f

З якими технічними винаходами ви вже ознайомилися на попередніх уроках?

На початку ХХ ст. завдяки винаходам останньої третини ХІХ ст. активно розвивались електроенергетика, машинобудування, металургія, гірнича, хімічна промисловості, транспортна галузь. Уже з’явилися перші автомобілі, електричний транспорт та освітлення. У промисловому виробництві існували різі способи виплавки та обробки металу, з’явилося багато штучних хімічних речовин: від барвників до ліків та вибухівки.

222

Розділ V. Розвиток культури і повсякденне життя (кінець ХVІІІ — початок ХХ ст.) У 1903 р. американці брати Райт успішно здійснили політ на першому у світі літаку «Флаєр-1». Для нього було спеціально виготовлено легкий двигун із алюмінію. Відкритий у 1825 р. алюміній через складність видобутку тривалий час називали «сріблом із глини», аж доки у 1890-х рр. відкрили ефективний спосіб виплавки алюмінію у великих кількостях. Без цього винаходу авіація не змогла б розвиватися за браком легкого та міцного алюмінію, який з розвитком літакобудування навіть почали називати «крилатим металом»

Збудований у 1910 р. залізничний міст під назвою Віадук Паулінскіл у штаті НьюДжерсі досі є найбільшою залізобетонною конструкцією у світі. Залізобетон винайшли у середині ХІХ ст., і до кінця століття його дедалі активніше використовували у будівництві

Прискорене впровадження у виробництво нової техніки супроводжувалося збільшенням підприємств і переходом їх на випуск масової стандартизованої продукції. Основною технологією для цього стало конвеєрне виробництво. Його сутність полягає в тому, що процес виробництва розділений на низку простих операцій, які виконуються неперервно. Це дозволяло наймати некваліфікованих робітників, кожен з яких виконував одну операцію. Таким чином, виробництво Конвеєр на заводі Форда у місті стало дешевшим та швидшим. Гайленд-Парк, штат Мічиган, 1913 р. Уперше у повному обсязі таку технологію було застосовано на автомобільних заводах Генрі Форда у США. Завдяки їй на початку XX ст. вони випускали 300 тис. автомобілів на рік, що становило половину світового виробництва. Згодом такий метод почали застосовувати при виробництві побутових товарів. Вони випускалися великими партіями і розвозилися по всій країні.

Тема 26. Розвиток освіти. Найважливіші досягнення науки і техніки

223

Масове виробництво — безперервне виробництво великих кількостей стандартизованої продукції, у тому числі конвеєрним способом.

 Закріплення знань, умінь та навичок 1. Які зміни відбулися в освіті впродовж ХІХ ст.? З чим вони були пов’язані? 2. Охарактеризуйте новий тип університетів, що сформувався у ХІХ ст. Які функції вони виконували? 3. Висловіть свої припущення: яке значення мало використання конвеєрного виробництва? 4. Назвіть визначальні, на вашу думку, наукові відкриття та винаходи другої пол. ХІХ — поч. ХХ ст. 5. Обговоріть у групах. Як науковотехнічний прогрес ХІХ — поч. ХХ ст. змінив європейське повсякдення? За потреби зверніться до раніше вивченого на уроках історії матеріалу. 6. Підготуйте повідомлення про основні наукові й культурні центри Європи та США. 7. Як наукові й технічні досягнення ХІХ — поч. ХХ ст. змінили уявлення про світ?

Розділ V. Розвиток культури і повсякденне життя (кінець ХVІІІ — початок ХХ ст.)

224

Тема 27. Суспільна думка, література і мистецтво. Зародження масової культури Пригадайте:

1. Що таке індустріальне суспільство? 2. Як відрізнявся світогляд міських та сільських жителів у країнах, де відбулася промислова (індустріальна) революція?

1. Технічний прогрес і суспільна думка Революція у природничих науках, становлення індустріального суспільства та криза традиційної системи світогляду спонукали людей до переосмислення сенсу життя. З одного боку, відкриття та винаходи, що невпинно здійснювалися протягом усього ХІХ ст., породили віру у безмежний прогрес людства та в те, що рано чи пізно люди відкриють чіткі закони, за якими світ працює. Проте, з іншої сторони, серед творчої інтелігенції та діячів науки ширилися песимістичні настрої, очікування неминучих соціальних потрясінь. Так само у філософії стикалися протилежні погляди і теорії. Найяскравіше основні тенденції розвитку філософії кінця XVIII — першої половини XIX ст. втілилися в працях німецьких учених — Іммануїла Канта (1724–1804), Георга Вільгельма Фрідріха Гегеля (1770–1831) і Людвіга Феєрбаха (1804–1872). Основоположником німецької класичної філософії був Іммануїл Кант, який у своїх вченнях поєднував два Яків Шлезінгер. напрямки розвитку філософії — матеріалізм та ідеа«Портрет Гегеля», лізм. Гегель, який уславлював революцію у Франції, 1831 р. був прихильником республіки. Він доводив, що основою всіх суспільних та політичних явищ є певна сила, яку він назвав «світовий дух». Вчений уважав революції згубними та шкідливими і доводив, що конституційна монархія є найкращою з можливих форм державного правління. Революційними для свого часу стали погляди Артура Шопенгауера (1788–1860) та Фрідріха Ніцше (1844–1900). Ніцше головну увагу приділяв критиці християнства і раціоналізму, які нібито «пригнічують волю до життя». Він пропонував подолати цей гнітючий вплив через визволення життєвих сил Фрідріх Ніцше людини, аби торувати шлях до надлюдини, яка стоїть у 1875 р.

Тема 23. Суспільна думка, література і мистецтво. Зародження масової культури

225

по той бік добра і зла. Такі висловлювання Ніцше справедливо розцінювалися як виправдання насилля, як спроба порушити моральні цінності. Одночасно художню інтелігенцію початку XX ст. приваблювали в творах Ніцше образність та афористичність. Не менш значущим для тогочасного суспільства був вплив теорії про психоаналіз, підвалини якої заклав австрійський учений Зиґмунд Фрейд (1856–1939). Головне у психоаналізі — це відкриття несвідомого. Вчення про несвідомі імпульси, мотиви, потяги дозволило Фрейдові створити психотерапевтичний метод відновлення душевної рівноваги своїх пацієнтів. З часом психоаналіз почали використовувати при аналізі історичних подій та творів мистецтва. У ХІХ ст. народилася наука соціологія — сам термін запропонував дослідник Огюст Конт (1798–1857). Соціологи намагалися встановити закони, за якими функціонують та розвиваються людські спільноти. f

Висловіть свої припущення, чому соціологія як наука почала активно розвиватися саме у ХІХ ст.

На початку XX ст. стали популярними різні містичні окультні вчення, релігійна філософія і східні релігії. 2. Мистецькі течії кін. ХVІІІ — поч. ХХ ст. В останній третині ХVІІІ — першій половині ХІХ ст. в архітектурі та образотворчому мистецтві переважав класицизм. Він передбачав, що красивим є досконале, створене за строгими правилами та вивіреними пропорціями, зразком досконалості є античне мистецтво, а достойними сюжетами для зображення — антична міфологія та історія. Завдяки класицизму виник академізм — жанр у живописі, скульптурі та літературі, згідно з яким важливою була Жак-Луї Давід. «Клятва Гораціїв», 1784 р. Ця картина є типовим технічна довершеність творів мистецтва, прикладом класицизму а прояви індивідуального стилю митців розцінювалися як їхні недоліки. f

За допомогою додаткових джерел довідайтеся про представників класицизму в літературі та музиці.

Реакцією на жорсткі канони класицизму, а також на дедалі більшу роль машин у житті людини стало поширення романтизму. Він народився у німецьких землях і поширився наприкінці ХVІІІ — першій пол. ХІХ ст. країнами Європи та США. Романтизм стверджував культ природи та почуттів. Представники романтизму надихалися середньовічною історією,

Розділ V. Розвиток культури і повсякденне життя (кінець ХVІІІ — початок ХХ ст.)

226

народною культурою та традиціями, картинами далеких південних та східних країв. Видатними представниками романтизму в музиці були польський піаніст Фредерік Шопен, чеські композитори Бедржіх Сметана та Антонін Дворжак, угорський — Ференц Ліст. f

Творчість яких представників романтизму ви вивчали на уроках зарубіжної літератури?

У середині ХІХ ст. зародився реалізм — напрям у мистецтві, який прагнув якомога точніше відображати прояви повсякденного життя. Реалісти намагалися не прикрашати повсякдення, а шукати у ньому сюжети для своїх творів. Письменниками-реалістами вважаються Чарльз Дікенс, Оноре де Бальзак, Вільям Текерей, Ґюстав Флобер та Шарлотта Бронте. Виникнення наступного мистецького стилю — імпресіонізму — пов’язане з технічними винаходами: твердими пласкими пензлями, які дозволяли писати чіткими кольоровими плямами, відносно дешевими синтетичними фарбами, переносними мольбертами та коробками для

Жуль Бастьєн-Лепаж. «Жовтень. Пора збору картоплі», 1878 р.

Доведіть, що ця картина є прикладом реалізму.

Каспар Девід Фрідріх. «Мандрівник над полем туману», 1818 р. Мистецтвознавці стверджують, що зображений тут чоловікмандрівник є людиною, перед якою розкинулося її приховане туманом майбутнє. Ця картина є прикладом романтизму в живописі

Гюстав Курбе. «Доброго дня, монсеньйор Курбе», 1854 р. Курбе вважають засновником реалізму у живописі. Припускають, що на картині зображені сам Курбе та його патрон Альфред Бруяс зі слугою та псом

Тема 23. Суспільна думка, література і мистецтво. Зародження масової культури

фарб і пензлів. Тепер художникам було зручно працювати на природі. Наукове дослідження світла дозволило використовувати художникам нові технічні прийоми. Вони писали за допомогою плям чистих кольорів, які створювали цілісне зображення. Імпресіонізм зосереджується на плинності моменту, враженні від побаченого, настрої, грі світла. Найвідомішими імпресіоністами були Клод Моне та П’єр-Огюст Ренуар. Упродовж ХІХ ст. європейці вели колоніальну експансію і мимоволі знайомилися з культурними надбаннями народів Африки та Сходу. Європейців приваблювали предмети мистецтва інших культур та цивілізацій як цікаві, яскраві речі, володіння котрими позначало високий статус та заможність власника (наприклад, китайська порцеляна), проте вони не цікавилися тим, яке значення ці предмети мали для людей, що їх створили. Європейські митці намагалися зображати Схід та Африку так, як вони це розуміли: нерідко у костюмах «маврів» та «східних красунь» художники зображали своїх друзів-європейців. Це зацікавлення «екзотичними» культурами у мистецтві отримало назву орієнталізм.

227

Клод Моне. «Враження. Схід сонця», 1872 р. Французькою «враження» — «impression», що й дало назву цій мистецькій течії

П’єр-Огюст Ренуар. «Сніданок веслярів (у солом’яних брилях)», 1880–1881 рр.

Цікаво знати

Французький художник Поль Сезанн першим вихопився за межі імпресіоністського бачення природи і простору, започаткувавши постімпресіонізм. Він винайшов нові художні засоби і на своїх картинах наче «розсунув» простір. На його пейзажах збігаються або зриваються вниз схили, прогинаються долини, вигинається дзеркало водної поверхні тощо. Крім Сезанна, до художниківпост імпресіоністів належали також Вінсент ван Гог та Поль Гоген. Стефано Уссі. «Бедуїни під час полювання», 1872 р.

228

Розділ V. Розвиток культури і повсякденне життя (кінець ХVІІІ — початок ХХ ст.)

Густав Йонге. «Японське віяло», 1865 р. На картині зображено європейську жінку в сукні, натхненій японським традиційним вбранням, в оточенні інших «екзотичних» атрибутів — японської ширми, китайського порцелянового посуду, японських книжок, віяла, птаха какаду тощо

Унаслідок яких історичних подій зображені на картині предмети неєвропейських культур могли опинитися в одному місці?

Кінець ХІХ — поч. ХХ ст. ознаменувався зародженням ще одного художнього напряму — модерну, який особливо яскраво проявився в архітектурі та декоративно-прикладному мистецтві. Митці модерну намагалися прикрасити всі сторони людського повсякдення. Вони використовували новітні технології та матеріали. Для модерну характерний еклектизм — намагання поєднати надбання різних мистецьких стилів, які існували раніше. Прагнення створити досконалі еклектичні моделі яскраво проявилося в архітектурі. Архітектор творив споруду від початку до кінця — від складання проєкту до архітектурної обробки. Так забезпечувалась єдність стилю. Стиль модерн в архітектурі поєднував тенденції, що диктувалися бажанням архітекторів використати нові будівельні матеріали — сталь, скло, залізобетон і водночас підкреслити розкіш, витонченість, декоративність. Лампа, виготовлена Густавом Гуршнером, 1899 р. Мушлі-наутилуси були популярним тогочасним матеріалом через елегантну форму та перламутровий блиск

Вінсент ван Гог. «Зоряна ніч», 1889 р.

Тема 23. Суспільна думка, література і мистецтво. Зародження масової культури

229

Олександр Холодний. «Дівчина і пава», 1915 р. Мистецтво модерну часто використовувало казкові, міфічні, історичні сюжети та надихалося народною культурою

Архітектор Антоніо Гауді. Каса-Батльо у Барселоні, 1878 р. Цей будинок є яскравим прикладом модерну в архітектурі

Густав Клімт. «Смерть і життя», 1910–1915 рр.

Альфонс Муха. Розписи інтер’єру Громадського будинку в Празі, 1912 р.

3. Зародження масової культури Індустріальне суспільство змінило ставлення людини до часу. До середини ХІХ ст. більшість людей ще визначали час за сонцем, а робітники орієнтувалися на фабричні гудки. Настінний або кишеньковий годинник був статусною річчю, а наручні годинники з’явились наприкінці ХІХ ст. у військових. Лише на початку ХХ ст. наручні годинники увійшли у широкий вжиток. Віднині кожна хвилина мала свою ціну. Розвиток промисловості, а також зростання населення, поліпшення його добробуту, що відбувалося протягом ХІХ ст., породило явище масової культури. Технічні винаходи на зразок конвеєра дозволили виготовляти

Розділ V. Розвиток культури і повсякденне життя (кінець ХVІІІ — початок ХХ ст.)

230

Цікаво знати

Фотограф Едвард Лінлі Самборн. Лондонські перехожі, 1900-х рр.

Чоловіча мода 1900-х рр.

Користуючись зображенням, охарактеризуйте моду 1900х рр.

До появи універмагів цінників у магазинах не було, і продавець мав називати ціну, на око визначивши платоспроможність покупця. Френк Вулворт вперше прикріпив на кожен товар цінник. Також для того, щоб товар не залежувався на полицях, він придумав принцип розпродажів та знижкок.

великі кількості стандартизованих побутових товарів, призначених для споживання масами, тобто широкими верствами населення. Масова культура — комерційно успішна культура, популярна серед широких верств населення.

У торгівлі теж відбулися вагомі зміни. Не в останню чергу вони були пов’язані з появою універсальних магазинів (універмагів). Тепер в одному місці можна було придбати що завгодно: від меблів до носовичка. В універмагах працювали сотні продавців та продавчинь, а ціни були твердими і вони вказувались на самому товарі. Вперше перелічені особливості універмагів запровадив американець Френк Вулворт (1852–1919) — засновник найбільшої станом на початок ХХ ст. мережі роздрібної торгівлі у США. Відвідувачі могли розглядати товари і навіть тримати їх у руках, але не були зобов’язані купувати. Своїм пишним декором універмаги нагадували палаци. Вітрини універмагів приваблювали відвідувачів. З’явилася нові розваги — розглядання вітрин та прогулянки між стелажів таких магазинів. Постійно зростаюча грамотність в індустріальних країнах збільшила кількість тих, хто читав газети, журнали та книжки. У Британії популярними стали «Жахастики за пенні» — дешеві книжки з напівфантастичними оповідями, які дуже любила пересічна публіка. Їхня масова аудиторія зацікавила підприємців, які побачили у цій сфері можливість отримання прибутку.

Тема 23. Суспільна думка, література і мистецтво. Зародження масової культури

231

До кінця ХІХ ст. умови життя робітників у західноєвропейських країнах поліпшилися, у них з’явився вільний час, який вони могли присвятити розвагам. Так, 1871 р. британські робітники отримали право на оплачувані вихідні. Це зробило популярними поїздки за місто на вікенд. Серед простих англійців популярною стала гра у футбол — її правила було затверджено ще у 1863 р., а перший кубок розіграли у 1867 р. Цікаво знати

В ігри, з яких згодом виник сучасний футбол, англійці грали ще з XVII ст., і вони були досить жорстокими. Коли укладалися сучасні правила гри у футбол, багато хто не погоджувався з тим, що підсічки, підніжки та бійки між гравцями мали бути заборонені.

На початку XX ст. великої популярності здобув новий вид синтетичного мистецтва — кінематограф. Кіно було чорно-білим та «німим» — все, що відбувалося на екрані, озвучував піаніст у залі кінотеатру. Зірки кіно початку століття — Макс Ліндер, Чарлі Чаплін — здобули світове визнання.

Винахідниками кіно є брати Люм’єр, які у 1895 р. вперше показали глядачам кіно. Це афіша до кінострічки братів «Политий поливальник», яка вважається першою у світі кінокомедією

Масове виробництво продуктів харчування

Масове виробництво сформувало і харчову промисловість. Ще на поч. ХІХ ст. було винайдено технологію консервування. Тепер продукти харчування можна було зручно транспортувати та зберігати протягом тривалого часу. Консервованими продуктами годували солдатів у походах, їх споживали дослідники та першовідкривачі у диких краях. У 1860х рр. було засновано компанію «Нестле», яка існує і нині. Серед її тогочасної продукції вже були згущене та консервоване порошкове молоко. Згущене молоко теж початково було продуктом харчування для федеральної армії у Громадянській війні у США, а згодом стало рекламуватися як поживний та безпечний (завдяки контролю якості на виробництві) продукт. Солодкий газований напій колу теж було винайдено у 1850х рр. у США. Щоправда, спочатку вона продавалася в аптеках. У 1875 р. у США було засновано існуючу і зараз фірму «Гайнц», першим продуктом якої став кетчуп. У 1880х рр. американці почали споживати консервовану кукурудзу та квасолю.

 Закріплення знань, умінь та навичок 1. Перелічіть у порядку виникнення мистецькі течії кін. ХVIІI — поч. ХХ ст. 2. Поясніть значення терміна «еклектизм». 3. Як технічний прогрес вплинув на суспільну думку та філософію?

232

Розділ V. Розвиток культури і повсякденне життя (кінець ХVІІІ — початок ХХ ст.)

4. Підготуйте повідомлення чи презентацію про обраний мистецький чи філософський напрям кін. ХVIІI — поч. ХХ ст. 5. Як виникнення імпресіонізму пов’язане з технічними удосконаленнями? 6. З якими історичними явищами та подіями пов’язане виникнення орієнталізму? Проведіть дискусію, чи можна вважати цю мистецьку течію проявом колоніальної експлуатації. 7. Користуючись знаннями з курсів Мистецтва та Зарубіжної літератури, дайте відповідь на питання: як зміни у світогляді впливали на формування нових мистецьких напрямів? 8. Як початок активного використання конвеєрного виробництва вплинув на життя пересічних людей? 9. Якими були передумови та причини виникнення масової культури? Складіть відповідну схему. 10. Користуючись поданими у темі ілюстраціями, визначте характерні риси мистецтва епохи модерну.

Урок-узагальнення за розділом V «Розвиток культури і повсякденне життя (кінець ХVІІІ — початок ХХ ст.)»

233

Практичне заняття №5. «Розвиток культури і повсякденне життя (кінець ХVІІІ — початок ХХ ст.)» Пригадайте:

1. Як промислова (індустріальна) революція вплинула на суспільства Західної Європи? 2. Поясніть значення поняття «масова культура».

Мета: простежити вплив розвитку промисловості та колоніалізму на культуру європейського повсякдення. Підготовка до практичного заняття: 1. Об’єднайтеся у малі групи з підготовки презентацій, розподіліть обов’язки. 2. Оберіть сюжети чи аспекти для розкриття загальної теми «Повсякденне життя людей на початку ХХ ст.». Немає потреби намагатися охопити все повсякдення в одній презентації. 3. Підготуйте групову презентацію. Хід роботи 1. Ознайомившись з усіма презентаціями, поділіться своїми враженнями від почутого та побаченого: що вас вразило чи здивувало? 2. Виконайте завдання-узагальнення.

 Узагальнення Спираючись на власні висновки, напишіть есе на тему: «Характерні особливості європейського повсякдення поч. ХХ ст.».

Розділ V. Розвиток культури і повсякденне життя (кінець ХVІІІ — початок ХХ ст.)

234

Урок узагальнення за розділом V «Розвиток культури і повсякденне життя (кінець ХVІІІ — початок ХХ ст.)» 1. Назвіть культурні та науково-технічні здобутки вказаного періоду, які ви вважаєте найбільш значущими. Свою думку обґрунтуйте. 2. Поясніть значення понять і термінів: «романтизм», «класицизм», «реалізм», «еклектика», «модерн», «імпресіонізм», «масова культура», «масове виробництво». 3. Вкажіть хронологічні рамки таких мистецьких напрямів: класицизм, романтизм, реалізм, імпресіонізм, модерн. 4. Поміркуйте над питаннями: 1) Як промисловий прогрес вплинув на розвиток європейської та американської освіти? Які нові завдання мала виконувати система освіти? 2) Як технічний прогрес ХІХ — поч. ХХ ст. вплинув на розвиток суспільної та філософської думки, загальних уявлень про світ? 3) Поясніть взаємозв’язок між масовою культурою та масовим виробництвом. 4) Наведіть приклади явищ масової культури кінця ХІХ — поч. ХХ ст. 5) Складіть ментальну мапу на тему: «Відкриття і винаходи ХІХ — поч. ХХ ст.». 6) Заповніть таблицю: Мистецький напрям

Час поширення

Характерні риси

Представники та їхні найвидатніші твори

Основні ідеї, здобутки, виклики «довгого» ХІХ століття

235

Узагальнення до курсу «Основні ідеї, здобутки, виклики «довгого» ХІХ століття» Період від Французької революції кінця XVIII ст. до початку Першої світової війни у 1914 р. отримав назву «довге дев’ятнадцяте століття». Історики доводять, що суспільні, політичні та культурні процеси, котрі розпочалися у другій половині XVIII ст., різко не обірвалися ані в 1801 р., ані в 1901 р. — це все був відносно рівномірний плин розвитку людства. Зміни, що відбувалися у цей час у Європі та США, мали всеохопний характер. Внаслідок цього XIX ст. в історії згаданих країн визначають як період великої модернізації — зміни в усіх сферах суспільного життя, відповідно до вимог часу. Модернізація (в суспільстві) — широкомасштабний процес, основою якого є запровадження змін і вдосконалень, пов’язаних з необхідністю розвитку всіх сфер життя суспільства відповідно до вимог сучасності.

«Довге ХІХ ст.» називають «добою прогресу» — поява промислової індустрії, світової торгівлі, масового виробництва нових видів сполучення (передусім залізниця) та комунікації (телеграф, дешеві газети, згодом — телефон) назавжди змінили світову економіку, а невпинний розвиток науки і техніки породив віру в безкінечні зміни на краще, нові й нові досягнення людства. Індустріальний розвиток поділив світ на дві частини: країни Західної Європи з потужною економікою були виробниками фабрично-заводської продукції та споживачами дешевої сировини з країн, що стали ринками збуту цих товарів. До останніх належали країни Сходу та Латинської Америки. Через економічне, політичне, військове та культурне домінування «великих держав» Західної Європи ХІХ ст. називають «віком Європи». Проте навіть серед європейських країн процес поширення досягнень промислової (індустріальної) революції та індустріалізації не був рівномірним, а в українських землях він набув специфічних рис. У 1830-х рр. тут розпочалась промислова (індустріальна) революція, а у 1860-х рр. — індустріалізація, коли промислова революція ще не завершилася, — це відбулося у 1880-х рр. Внаслідок цього економічний розвиток був нерівномірним: «кустарні» виробництва сусідили із найсучаснішими заводами; регіональний розвиток теж був нерівномірним: у той час, як Донбас та окремі міста Південної України ставали індустріальними, на Правобережжі, Чернігівщині, Полтавщині майже не було промислових підприємств, за винятком цукрових. У ХІХ ст. західні країни, спираючись на свою економічну перевагу, посилили тиск на країни Сходу, стали руйнувати тут підвалини традиційних

236

Жан-Оноре Фраґонар. «Гойдалка», 1767 р. Ця картина у стилі рококо є символом легкого та безтурботного життя аристократії за «старого режиму» у Франції

Луї Леопольд Буальї. «Санкюлот», 1792 р. Картина зображає типового революціонера

Узагальнення до курсу

суспільств і ділити цей регіон на колонії, залежні держави та «сфери впливу». Власниками найбільших колоніальних володінь стали Велика Британія, Франція, Нідерланди. Країни Сходу розпочали національно-визвольну боротьбу проти колонізаторів, яка стала одним із важливих явищ світової історії ХІХ ст. Лише Японії завдяки вчасно та ефективно проведеним модернізаційним реформам вдалося зберегти свою незалежність, тоді як подібні спроби реформування в Османській імперії через корупцію, внутрішній опір та втручання «великих держав» закінчилися невдало. Деякі історики порівнюють Україну ХІХ ст. з колонією. І справді, держави, до складу котрих входили українські землі, — Російська імперія та Австро-Угорщина, — як справжні колонізатори використовували українські землі як джерело сировини. Наприклад, перша залізниця Одеса–Балта була збудована саме для того, щоб вивозити українське зерно до одеського порту на експорт. Вугледобувні та металообробні підприємства теж належали іноземцям і були створені за їхній кошт. У Галичині, де видобувалося 5 % світової нафти, 100 % капіталу (вкладених у розвиток галузі грошей та ресурсів) належали не українцям. Єдиною галуззю, де з’явилися великі українські підприємці, стало цукроваріння. Усім відомі підприємницькі роди Симиренків, Терещенків та Яхненків. Крім того, щоб стати заможними підприємцями, вони перейняли практику меценатства — жертвування коштів на благодійність. Упродовж ХІХ ст. було зруйновано традиційну станову систему поділу суспільства. Місце людини в ньому стало визначатися тим, чого вона досягла зав-

237

Основні ідеї, здобутки, виклики «довгого» ХІХ століття

дяки власним зусиллям. Освіта та робота, заняття підприємництвом стали новими шляхами здобуття високого соціального статусу. Нові соціальні прошарки — підприємці та банкіри (промислова та фінансова буржуазія), середній клас, робітники оформилися впродовж ХІХ ст. Підприємці були зацікавлені в здобутті можливості впливу на державну політику законними парламентськими методами. Унаслідок цього вони виступали за ліквідацію залишків «старого порядку» та утвердження демократичних засад у житті держави. Наймані працівники на початку ХІХ ст. у країнах Заходу були соціально незахищеною верствою суспільства та не мали політичних прав. Прагнучи змінити своє становище, робітники брали участь у різних формах протестів. Боротьба робітників за свої права стала одним із головних чинників суспільно-політичного життя Європи та США. Формування індустріального суспільства в європейських країнах і США змінило і повсякденне життя. Ознакою нової доби в історії людства стали значні за розмірами міграції (переселення людей як усередині країни, так і за її межі). Маси населення залишали рідні міста і рушали в пошуках кращої долі до великих міст або до інших країн.

Ерік Боттомлі. «Рейдольська залізниця», 1905 р. У ХІХ с. залізниці докорінно змінили уявлення людей про подорожі, а також стали головним видом транспортних перевезень

Вільям Белл Скот. «Залізо та вугілля», 1855–1860 рр.

Населення країн Європи та США у XIX ст. (у млн осіб) Країна

1800 р.

1900 р.

Велика Британія

10,5

39,8

Франція

27,9

40,5

Італія

17,2

32,5

Російська імперія

136,3

США

5,3

76,2

Німецькі землі

238

Узагальнення до курсу

У зв’язку з аграрним перенаселенням в останній третині ХІХ — на поч. ХХ ст. українці масово емігрували до США, Канади, Бразилії, Аргентини, Австралії та Нової Зеландії, а також до Сибіру. Лише з Галичини у цей період переселилося більш ніж 300 тис. українців. Якщо раніше більшість населення мешкала в селах і працювала на землі, то відтепер швидко зростало населення міст — процес урбанізації набирав обертів. Це породило свої проблеми: відсутність елементарних санітарних умов (водогонів, каналізацій) в оселях міської бідноти, відсутність знань про хвороби та їхні збудники перетворювали міста на осередки епідемій холери, тифу, туберкульозу. Жахливі умови життя у перенаселених міських кварталах спричиняли те, що для багатьох місто ставало уособленням руйнації звичних для них усталених століттями суспільних відносин, загрозою для традиційних порядків та цінностей, а водночас — сприятливим місцем для поширення революційних ідей. Французька революція кінця XVIII ст. принесла ідею республіки, яка страшила всіх тогочасних монархів. Вона кинула виклик пануванню в країнах континентальної Європи «старого порядку», в основі якого були абсолютизм та поділ на суспільні стани. Але сама ідея того, що Орас Верне. «Мазепа серед населення країни має брати участь у дервовків», 1826 р. Картина у стилі романтизму є ілюстрацією жавних справах і впливати на владу, не до поеми Байрона «Мазепа», зникла. У країнах Заходу поступово заприсвяченій напівміфічним подіям тверджувалися підвалини правової дерз біографії українського гетьмана жави, яка ґрунтувалася на принципах Івана Мазепи верховенства закону, політичних свобод і свободи підприємництва. Це призвело до тривалої боротьби за прийняття конституції, яка в б визначала межу повноважень монарха, уряду та парламенту. Процеси політичного розвитку країн відбувалися двома відмінними шляхами — реформ або революцій. Так, на початку ХХ ст. в Ірані та Османській імперії, Китаї відбулися революції, що мали на меті встановити конституційний лад. Ці події отримали назву «пробудження Азії». Така ж за характером революція відбувалася протягом 1905–1907 рр. у Російській імперії. Участь дедалі ширших верств населення у політиці породила і політичні партії різного спрямування. Партії — добровільні об’єднання певних суспільно-політичних груп, що прагнуть на практиці втілити свої ідеали, здобувши на виборах представництво у парламенті та уряді. Основними ідейно-політичними напрямами були консерватизм, лібералізм, радикалізм (зазвичай соціалістичного спрямування) та націоналізм.

Основні ідеї, здобутки, виклики «довгого» ХІХ століття

239

Консерватори були прихильниками ідей традиційності, виступали за збереження в житті суспільства домінуючої ролі держави та Церкви, не сприймали революції та радикальні реформи. Ліберали ратували за поступові перетворення. Радикали прагнули докорінно змінити існуючий суспільно-політичний лад, зокрема насильницькими методами. Національні партії виникали там, де на- Річард Редгрейв. «Останній погляд емігранта на рідний дім», 1858 р. роди, що не мали власної держави, бороХудожник присвятив картину всім лися за самостійність. англійцям, що в 1830–1840-х рр. Описані політичні ідеї ширилися емігрували до США та Австралії й Україною. Наприкінці ХІХ ст. українці теж створили власні політичні партії. У 1890 р. в Галичині було сформовано Русько-Українську революційну партію (РУРП), а у 1900 р. на Наддніпрянщині з’явилася Революційна українська партія (РУП). Ці партії поєднували у своїй ідеології ідеї соціалізму та націоналізму. Соціальні гасла та вимоги з’явилися у програмах згаданих партій як реакція на своєрідну європейську політичну «моду» на соціалізм. Французька революція кінця XVIII ст. започаткувала в європейських країнах рух жінок за зрівняння їх у правах із чоловіками. Боротьба жінок за емансипацію (звільнення від залежності, пригноблення, упередженого ставлення, скасування обмежень і надання рівних прав) тривала протягом усього XIX ст. Однак суспільство ще виявилося не готовим до громадянської та політичної емансипації жінок і ставилося до цих ідей вороже. Цей процес тривав і в ХХ ст. Також ХІХ ст. називають «віком націоналізму» через активне розгортання процесів формування націй (націєтворення). У Франції могутній поштовх цьому процесу дала революція кінця XVIII ст. та правління Наполеона І. Наприкінці XVIII — поч. ХІХ ст. проголосили свою незалежність республіки Латинської Америки (за винятком Бразилії, що оголосила себе імперією). «Весна народів», що прокотилася Європою, продемонструвала прагнення різних народів мати власну державу, в управлінні якою вони можуть брати участь. Громадянська війна у США стала важким випробуванням, з якого вони вийшли цілісною країною. Це був ще один крок на шляху американського націотворення. У другій половині ХІХ ст. завершився процес політичного об’єднання Італії та Німеччини. Але не всім народам так щастило. В Австро-Угорщині мешкало багато різних етносів, жоден з яких не переважав інші кількісно,

240

Узагальнення до курсу

зате кожен з них прагнув самостійності та політичних прав. У результаті поширення в західних країнах уявлень, що кожна нація має право бути вільною й жити власним політичним життям, національне відродження бездержавних народів стало важливою складовою суспільно-політичного життя західних країн ХІХ ст. Під час «Весни народів» галицькі українці заявили про свою Фредерік Соррьє. «Всесвітня окремішність і власні національні демократична та соціальна республіка», інтереси. 1848 р. На картині зображено європейські Отже, «довге ХІХ ст.» назавжди народи, що йдуть у світле майбутнє повз змінило світ і наблизило його до уламки монарших регалій того, яким ми його знаємо зараз. Поступово почав руйнуватися «старий порядок» і формувалися уявлення про демократію. Розгортання промислової (індустріальної) революції змінило методи виробництва та вплинуло на формування нового суспільства, у якому з’явилися верстви робітників та середній клас. З’явилося також усвідомлення необхідності боротьби за права людини. Розвиток країн Сходу, де зберігалися традиційні суспільства, у ХІХ ст. відбувався Джон Слоан. «Засмагальники під тиском країн Заходу, що економічно на південному пляжі», 1908 р. переважали, і поступового усвідомлення Масові розваги та відпочинок необхідності йому протидіяти. стали доступними для широких

верств населення Нація — велика група людей, пов’язаних спільними традиціями і звичаями, почуттям соціальної однорідності та спільних уявлень про власне минуле і майбутнє.

 Закріплення знань, умінь та навичок 1. Вкажіть хронологічні межі «довгого ХІХ ст.». 2. Які права та свободи людини були проголошені у часи Французької революції кінця XVIII ст.? 3. Створіть галерею з 10–15 творів мистецтва та фотографій на тему «Довге ХІХ ст.». Обґрунтуйте свій вибір.

Основні ідеї, здобутки, виклики «довгого» ХІХ століття

241

4. Назвіть ключові, на вашу думку, історичні події та явища з вивченого вами курсу Всесвітньої історії. 5. Охарактеризуйте основні тенденції політичного, соціальноекономічного та культурного розвитку світу у ХІХ ст. 6. До вивчених вами загальносвітових явищ та тенденцій політичного, соціальноекономічного та культурного розвитку світу в «довгому ХІХ ст.» підберіть приклади з курсу Історії України.

242

Узагальнення до курсу

ЗМІСТ Любі друзі та подруги! .............................................................................. 3 Вступ ........................................................................................................... 4 РОЗДІЛ I. ЄВРОПА В ЧАСИ ФРАНЦУЗЬКОЇ РЕВОЛЮЦІЇ ТА НАПОЛЕОНІВСЬКИХ ВІЙН Тема 1. Криза «старого порядку» у Франції .............................................. 6 Тема 2. Початок Французької революції кінця XVIII ст. ....................... 12 Тема 3. Завершення Французької революції кінця XVIII ст. ................................................................................ 21 Тема 4. Консульство та імперія Наполеона Бонапарта .......................... 32 Практичне заняття №1. «Утвердження принципів громадянського рівноправ’я: від Декларації прав людини і громадянина до Цивільного кодексу Наполеона» ..... 43 Урок- узагальнення за розділом І «Європа в часи Французької революції та наполеонівських війн» ..................... 47 РОЗДІЛ ІI. ЄВРОПА ТА АМЕРИКА В ДОБУ РЕВОЛЮЦІЙ І НАЦІОНАЛЬНОГО ОБ’ЄДНАННЯ (1815–1870 рр.) Тема 5. Індустріальна революція у країнах Західної Європи та її наслідки ..................................................... 48 Тема 6. Велика Британія ........................................................................... 59 Тема 7. Утворення незалежних держав у Латинській Америці ............. 66 Тема 8. Російська імперія ........................................................................... 73 Тема 9. Франція у період Реставрації Бурбонів. Революція 1830 р. Липнева монархія .......................................................................... 78 Тема 10. Австрійська імперія доби Клеменса фон Меттерніха ............. 83 Тема 11. «Весна народів» ........................................................................... 90 Тема 12. Франція Наполеона ІІІ. Кримська війна ................................ 100 Тема 13. Об’єднання Італії. Об’єднання Німеччини ............................. 105 Тема 14. Громадянська війна у США і Реконструкція Півдня ............. 111 Практичне заняття №2. «Вплив промислової (індустріальної) революції на побут європейців» .................... 120 Урок-узагальнення за розділом ІІ «Європа та Америка в добу революцій і національного об’єднання (1815–1870 рр.)» .......................................................................... 126 РОЗДІЛ IІІ. МОДЕРНІЗАЦІЯ КРАЇН ЄВРОПИ ТА АМЕРИКИ В ОСТАННІЙ ТРЕТИНІ ХІХ — НА ПОЧАТКУ ХХ СТ. ПРОБУДЖЕННЯ АЗІЇ Тема 15. Основні тенденції соціально-економічного та політичного розвитку країн Західної Європи та Америки в останній третині ХІХ — поч. ХХ ст. .......................................................... 128

Основні ідеї, здобутки, виклики «довгого» ХІХ століття

243

Тема 16. Французько-прусська війна та її наслідки. Третя Республіка у Франції........................................................ 136 Тема 17. Німецька імперія ........................................................................ 144 Тема 18. Британська імперія ................................................................... 148 Тема 19. США ............................................................................................. 157 Тема 20. Російська імперія ....................................................................... 164 Тема 21. Австро-Угорщина — дуалістична монархія. Утворення нових незалежних держав на Балканах ............... 173 Тема 22. Спроби модернізації Османської імперії. Іранська революція..................................................................... 179 Тема 23. Доба Мейдзі в японській історії................................................ 186 Тема 24. Імперія Цін (Китай) ................................................................... 193 Практичне заняття № 3. «Наслідки колоніальної політики для метрополій і країн Азії та Африки» .................................... 198 Урок-узагальнення за розділом ІІІ «Модернізація країн Європи та Америки в останній третині ХІХ — на початку ХХ ст. Пробудження Азії» ........................................................... 202 РОЗДІЛ IV. МІЖНАРОДНІ ВІДНОСИНИ (ДРУГА ПОЛОВИНА ХІХ — ПОЧАТОК ХХ СТ.) Тема 25. Європа та світ напередодні Першої світової війни (1914–1918) ............................................ 204 Практичне заняття №4. «Міжнародні відносини (друга половина ХІХ — початок ХХ ст.)» .................................. 213 Урок-узагальнення за розділом ІV «Міжнародні відносини (друга половина ХІХ — початок ХХ ст.)» ................................. 216 РОЗДІЛ V. РОЗВИТОК КУЛЬТУРИ І ПОВСЯКДЕННЕ ЖИТТЯ (КІНЕЦЬ ХVІІІ — ПОЧАТОК ХХ СТ.) Тема 26. Розвиток освіти. Найважливіші досягнення науки і техніки .....218 Тема 27. Суспільна думка, література і мистецтво. Зародження масової культури ............................. 224 Практичне заняття №5. «Розвиток культури і повсякденне життя (кінець ХVІІІ — початок ХХ ст.)» ................................... 233 Урок-узагальнення за розділом V «Розвиток культури і повсякденне життя (кінець ХVІІІ — початок ХХ ст.) ............ 234 Узагальнення до курсу «Основні ідеї, здобутки, виклики «довгого» ХІХ століття» ............................................... 235

Словник термінів і понять А

Акціонерне товариство — організаційна форма великих підприємств, капітал, що формується за рахунок об’єднання індивідуальних капіталів членів товариства — акціонерів. Анархізм — суспільно-політична течія, що заперечує необхідність державної та іншої політичної влади і пропагує необмежену свободу особистості. Анархо-синдикалізм — течія в робітничому русі, що знаходиться під впливом анархізму (з грецької — безвладдя). Відкидає політичну боротьбу і політичну роль робітничої партії, вважає вищою формою організації робітників профспілки, виступає за тактику «прямої дії» (саботаж, бойкот, загальний страйк).

Більшовики — представники політичної течії (фракції) в РСДРП (з 1917 р. — самостійна політична партія, очолювана В. Леніном). Поняття Б. виникло на II з’їзді РСДРП (1903 р.) після того, як прихильники Леніна отримали більшість голосів, а їхні противники — меншість (меншовики). Бури (африканери) — самоназва голландських, французьких і німецьких колоністів у Південній Африці.

Вікторіанська епоха — період в історії Англії (друга половина XIX ст.), коли вона досягла найбільшої могутності й стабільного внутрішнього становища. Припала на правління королеви Вікторії.

Гомруль («самоуправління») — одна з головних вимог ірландського національного руху кінця XIX ст.

Диктатура пролетаріату — в марксизмі означення влади, яка встановлюється внаслідок революції та здійснюється пролетаріатом на чолі зі своєю партією. Домініон — самоврядна колонія.

Експансія — розширення сфери панування, впливу, поширення чого-небудь за початкові межі (територіальна, економічна, політична Е.). Еліта — найбільш колоритні представники суспільства, або її частини, угруповання та ін. Е. — соціальний прошарок, що займає провідне становище в якійсь сфері діяльності.

Індустріалізація — процес створення великого машинного виробництва і перехід на цій основі від аграрного до індустріального суспільства.

Капітал — кошти й матеріальні засоби, що приносять прибуток. Клерикали — прихильники посилення позицій релігії та церкви в політичному, духовному житті суспільства. Колонія — країна, територія, що позбавлена політичної, економічної самостійності і знаходиться під владою іноземної держави — метрополії. Консерватизм — сукупність різноманітних ідейно-політичних культурних течій, що спираються на ідею традицій та спадкоємності в соціальному та культурному житті. Для К. характерні прихильність до існуючих та усталених соціальних систем і норм, неприйняття революцій та радикальних реформ, обстоювання еволюційного органічного розвитку. К. протистояв лібералізму і соціалізму.

Лібералізм — ідейна і громадсько-політична течія, що виникла в європейських країнах в XVII–XVIII ст. і проголошувала принципи громадянських, політичних та економічних свобод. У XIX — на початку XX ст. сформувалися головні положення Л.: громадянське суспільство, права і свободи людини, правова держава, демократичні політичні інститути, свобода приватного підприємництва та торгівлі.

Марксизм — філософське, економічне і політичне вчення, основоположниками якого були К. Маркс і Ф. Енгельс. Мілітаризм — політика нарощування військової могутності держави. Модернізація — процес змін, під час яких менш розвинені суспільства набирають рис, притаманних більш розвиненим, тобто свідоме проведення державою якісних перетворень у всіх сферах суспільного життя з урахуванням досвіду передових країн.

Націоналізм — ідеологія і політика, основою яких є ідея винятковості національних пріоритетів і національної зверхності, трактування нації як вищої форми суспільства. Національне питання — сукупність політичних, економічних, правових, ідеологічних та інших проблем, що виникають у процесі міжнаціонального спілкування всередині країни.

Опозиція — партія або група, що виступає врозріз із думкою більшості або панівною думкою і висуває альтернативну політику, інший спосіб вирішення проблем. Опортунізм — політика, спрямована на співробітництво робітників і промисловців, на обмеження робітничого руху боротьбою за реформи.

Пангерманізм — політична доктрина, яка стверджує перевагу німецької наші над іншими і доводить необхідність її панування. Зовнішньополітичним кредо П. було гасло: «Натиск на Схід». Парламентаризм — система державної влади, за якої чітко розподілено функції законодавчої та виконавчої влади за вирішальної ролі парламенту. Парламент виступає в цій системі як суб’єкт і об’єкт політичної боротьби та пов’язаний з існуючими в країні традиційними уявленнями про демократію.

Ревізіонізм — перегляд, переробка під впливом умов, що змінюються, будьяких учень, політичних принципів і настанов. Реформізм — політична течія, що набула поширення наприкінці XIX — на початку XX ст. її представники виступали за поступове перетворення суспільства за допомогою послідовних реформ, за втілення принципу соціальної справедливості й гармонії суспільних відносин.

Сатьяграха (впертість в істині) — специфічна форма національно-визвольної боротьби в Індії, ненасильницький опір властям. Свадеші — рух бойкоту англійських товарів в Індії. Страйк — форма боротьби робітників за свої права. Припинення роботи аж до задоволення вимог економічного чи політичного характеру. Суфражизм — рух за виборчі права жінок. Найбільшого поширення набрав в Англії та США наприкінці XIX — на початку XX ст. Сфера впливу — частина території (однієї країни чи регіону, до якого входять кілька країн), на яку розповсюджується вплив (політичний, економічний) іншої держави. Юнкер — прусський землевласник.

Запам’ятайте дати 14 липня 1789 р. — Взяття Бастілії. Початок революції у Франції 26 серпня 1789 р. — прийняття «Декларації прав людини і громадянина» 10 серпня 1792 р. — повалення монархії у Франції 22 вересня 1792 р. — проголошення республіки у Франції 1793-1794 рр. — Якобінська диктатура у Франції 27 липня 1794 р. — Термідоріанський переворот. Прихід до влади у Франції Директорії (1795-1799 рр.) 9 листопада 1799 р. — державний переворот Наполеона Бонапарта. Завершення революції у Франції 1799-1804, 1804-1815 рр. — Наполеонівські війни. (1815 р. – битва при Ватерлоо) 1804-1814 рр. — Перша імперія у Франції 1804 р. — створення «Цивільного кодексу» Наполеона 1810-1826 рр. — Національно-визвольний рух в Латинській Америці 1814-1815 рр. — Віденський конгрес (1815 р., 26 вересня – утворення Священного союзу) 1825 р. — побудова першої залізниці 14 грудня 1825 р. — виступ декабристів на Сенатській площі в Петербурзі. 1830 р. — Липнева революція у Франції 1832 р. — перша парламентська реформа в Англії 1836-1848 рр. — Чартистський рух в Англії 1848-1849 рр. — європейська революція «Весна народів» 1848-1852 рр. — Бабітське повстання в Ірані (Персії) 1850-1864 рр. — Тайпінське повстання в Китаї 1852-1870 рр. — Друга імперія у Франції 1853-1856 рр. — Кримська війна. Поразка Росії 1857-1859 рр. — Сіпайське повстання в Індії 1859-1870 рр. — Об’єднання Італії. (1860 р. – експедиція «тисячі» Дж. Гарібальді. Утворення Італійського королівства) 1859-1869 рр. — Будівництво Суецького каналу 1861-1865 рр. — Громадянська війна в США 1862 р., 20 травня — Акт про гомстеди у США 1863 р., 1 січня — набрав чинності закон про скасування рабства у США 1864 – 1876 рр. — діяльність І Інтернаціоналу 1864-1871 рр. — Об’єднання Німеччини. Утворення Німецької імперії 1865-1877 рр. — реконструкція півдня США 1867 р. — друга парламентська реформа у Великій Британії. Утворення Австро-Угорщини. 1867-1868 рр. — Революція Мейдзі в Японії 1870-1871 рр. — Франко-прусська (франко-німецька) війна

1870-1940 рр. — Третя республіка у Франції (1875 р. – ухвалення конституції) 1871 р. — Паризька комуна 1873 р. — укладення «союзу трьох імператорів» - Німеччини, Росії та АвстроУгорщини. 1876 р. — прийняття першої конституції в Османській імперії 1880 р. — запровадження соціального законодавства в Німеччині 1881 р. — вбивство народниками російського царя Олександра ІІ 1882 р. — укладення Троїстого союзу (Німеччина, Австро-Угорщина, Італія) 1889-1914 рр. — діяльність ІІ Інтернаціоналу 1891-1893 рр. — створення франко-російського союзу 1894-1895 рр. — Японо-китайська війна 1895 р. — виникнення кінематографу 1898 р. — Іспано-американська війна 1899-1902 рр. — Англо-бурська війна 1904, 1907 рр. — оформлення союзу Антанта 1904-1905 рр. — Російсько-японська війна 1905-1906, 1911 рр. — Марокканські кризи 1905-1907 рр. — Перша російська революція 1908 р. — Молодотурецька революція 1908-1909 рр. — Боснійська криза 1911 р. — Італо-турецька війна 1911-1912 рр. — Сінхайська революція 1912-1913 рр. — Балканські війни

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ