Issuu

Підручник для 3 класу закладів загальної середньої освіти У двох частинах

ЧИТАННЯ ШКОЛА

Рекомендовано Міністерством освіти і науки України Тернопіль Видавництво «Підручники і посібники» 2025

УДК 821.161.2(075.2) С12

Підручник укладено відповідно до вимог Державного стандарту початкової освіти й Типової освітньої програми початкової освіти під керівництвом О. Я. Савченко. Рекомендовано Міністерством освіти і науки України (наказ Міністерства освіти і науки України від 7.01.2025 № 22)

Е-додаток

https://pp-books.com/E-d_Ukr-mova-chyt_3kl_Kravtsova-PrydatokSavchuk

С12

Савчук А. Українська мова та читання : підруч. для 3 кл. закл. загал. серед. освіти. У 2 ч. Ч. 2. Читання / А. Савчук — Тернопіль : Підручники і посібники, 2025. — 144 с. ISBN 978-966-07ISBN 978-966-07- (Ч. 1) УДК 821.161.2(075.2)

ISBN 978-966-07-3419-7 ISBN 978-966-07- (Ч. 1)

ВІТАЮ!

Ось і новий навчальний рік. Починається дивовижна мандрівка до країни Літератури. Попереду — нові відкриття й досягнення. Ти поринеш у чарівний світ читання. Подорож сторінками підручника допоможе побачити яскраву й різнобарвну красу рідного слова. Продовжиш знайомство з авторами та їхніми творами. Прочитаєш прозу й поезію класиків, а також письменників і письменниць, які живуть у наш час, дізнаєшся чималого цікавого про видатних українців, про пригоди ровесників та казкових героїв. Народні прислів’я та приказки, лічилки, авторські акровірші та загадки потренують твій розум і навчать влучно висловлюватися. Виконуючи різноманітні завдання, навчишся працювати самостійно та в парі чи групі. Ти станеш учасницею / учасником колективних творчих справ і проєктів. Читай вдумливо й уважно, запам’ятовуй та аналізуй. Черпай мудрість і знання! Щасти тобі! Авторка

Умовні позначення

— початок уроку — читай для себе

— читай для когось — робота в парі, групі

— дай відповіді на запитання

— робота зі словом

— послухай текст, переглянь відео

ОСІНЬ НАША, ОСІНЬ — НЕБА ЯСНА ПРОСИНЬ Шкільні історії Прочитай вірш упівголоса. Визнач, у якому темпі, з якою інтонацією потрібно його читати.

ШКОЛА

Школа — велика дитяча країна, в ній відкривається білий наш світ. Тут пізнає себе кожна дитина і відправляється звідси в політ.

Надія Красоткіна

Прочитай вірш упівголоса.

ВЕРЕСЕНЬ

Вересень. Стежка до школи. Дзвонить веселий дзвінок. І через луг, через поле сонце спішить на урок. Промінь лягає на трави, лукам навіє тепла. Осінь стрічки золотаві в коси дерев заплела. Пахне прив’яленим цвітом — з гаю, з городу, з двора. Ми попрощалися з літом, ось і до школи пора.

Микола Сингаївський

Який твій настрій після читання вірша? Які приємні спогади про літо, про навчання в 1–2 класах? З яким настроєм ішов / ішла сьогодні до школи? Чого ти очікуєш від навчання в третьому класі? 4

Побажай успішного навчального року однокласникам / однокласницям, учительці / учителеві, усім школярам України. Скільки строф у вірші? З якою інтонацією потрібно читати кожну строфу? Підготуйся й виразно прочитай вірш перед однокласниками. Склади і прочитай прислів’я. Поясни, як ти їх розумієш.

Наука в ліс не веде, Добре того навчати, Здобудеш освіту — На те коня кують,

побачиш більше світу. а з лісу виводить. щоб не спотикався. хто хоче все знати.

КАЗКА ПРО ПЕРШЕ ВЕРЕСНЯ

Сьогодні останній день літа. Вже куплені ручки, зошити. Одягнуті в новенькі обкладинки книжки сьогодні ночуватимуть на письмовому столі. Відпрасована мамою форма гарно складена на стільці. Даринка вкладається спати. Третій клас — це не жарти, вже почнуть ставити оцінки. Як цікаво буде всіх побачити після літа! Сама Даринка знає, як змінилася за цей час — виросла, засмагла. Гарна була пора, але вже й вчитися хочеться!!! Ой, як кортить, щоб швидше настало завтра! Так, хвилюючись, Даринка не помітила, як заснула. Мама тихенько зазирнула в її кімнату, вкрила ковдрою, поправила подушку й поцілувала на ніч. Вже третій клас! Яка доросла донька! І коли виросла? Клацнув вимикач і зачинилися двері. — Даринко, доню, прокидайся, час вже вставати до школи. — Добре, мамо, встаю! — Даринка вскочила в капці й побігла до ванної умитись. Мама приготувала канапки, зробила запашного чаю. — Їж. Не поспішай, у нас ще є час. © Савчук А. © Видавництво «Підручники і посібники»

Та дівчинці зовсім не хочеться чекати. Даринка швиденько з’їла свій сніданок і побігла вдягатися. У новій формі дівчинка мала вигляд дуже дорослої. Мама прикрасила кіски бантиками, дістала з вази букет айстр для вчительки. Ну, нарешті вибігла з хати. А по дорозі... — Привіт, Даринко, вітаю зі святом! — цвірінькнув Горобець, який вистрибнув невідомо звідки перед самісіньким носом. — Добридень, дівчинко! Гарно вчися! — серйозно мовив надутий Голуб. — Яке там «гар-р-р-рно»! Кому тр-р-реба те гар-рр-рно?! — проскрекотіла Сорока. Від здивування Даруся завмерла. Птахи розмовляють? Ой, а де поділася мама? А де татко? Розгублена дівчинка озиралася навкруги і не впізнавала свого двору... — Де я?! — ледь не плачучи, вигукнула вона. — Як це де? Як це де? — знову вставила свого гострого дзьоба в розмову Сорока. — В країні знань! Як звали головну героїню? Коли відбувалися події? Куди поспішала дитина? Що трапилося з дівчинкою? Кого вона зустріла? Чому дівчинка розгубилася? Поміркуй, про що, на твою думку, ітиметься далі. Якщо цікаво, що трапилося далі, прочитай продовження твору.

*** — Але ж такої країни не існує! — Існує, дитино, ще й як існує, — зронила кілька червоних ягідок Горобина. — Ось, дивись, у тому кутку в нас район уроку «Я досліджую світ» — там 6

живуть вітри з тваринами і герб з прапором. Ще є область математики. Он там, бачиш? Дерево простягло гілку і показало туди, де одиниці грали в шахи з двійками, а п’ятірки вирішували, додаватись їм до трійок чи краще до четвірок. Вони довго вагались і врешті додались самі до себе. П’ятірки зчинили такий галас, що всі цифри переплутались. Одинички опинилися біля дев’яток, двійки — біля четвірок. — Бачиш, Даринко, тобі доведеться допомогти цифрам стати за порядком, бо ж вони загородили дорогу. Ну, ось, нарешті, в області математики тиша і порядок.

Дівчинка покрутила головою і побачила, що є ще й квартал читання, де цілі рядки букв ходили за руки одна з одною і про щось розповідали. З того місця, де стояла Даринка, було чути лише тихе бубоніння. А потім ще стало видно область української мови. Суворі крапки і коми уважно дивилися на речення, визначаючи, чи є в ньому помилка. От раптом помилка знайшлась, комі довелося брати червону ручку, щоб її виправити. Помилка не давалась, пручалася, намагалася втекти. Знову Даринці довелося допомагати. Навколо поважно в капелюхах і нових обгортках ходили підручники. От пройшла Читанка: — Добридень, люба дівчинко, — привіталася вона. — Сподіваюся, ти добре вмієш читати? Цього року © Савчук А. © Видавництво «Підручники і посібники»

доведеться часто брати мене до рук. Та якщо ти не лінуватимешся, я допомагатиму! — Я люблю читати! — вигукнула дівчинка. — Це добре! Бачу, ти гарно вчитимешся, бажаю тобі успіху. А тепер можеш бігти далі, ти дуже допомогла нашій країні. Біжи, не запізнися на перший урок. Слідом пробігла Математика. Вічно заклопотана, вона лише встигла подякувати за допомогу цифрам. Тільки-но дівчинка розтулила рота, щоб відповісти, Математика уже й зникла. Українська мова привіталася і не заговорила до Даринки, лише лагідно всміхнулася. Дівчинка стисла свій букет, попрощалася з усіма. Дорогою їй траплялися вчені Лисиці, Кіт у чоботях з казками під лапою. І от, коли вона дійшла до школи і мала привітатися з однокласниками... — Даринко, прокидайся, пора збиратися до школи! «О! То це був лише сон», — подумала Даринка, усміхнулася, вскочила у капці й побігла вмиватись!

Юлія Смаль

Чи збулися твої передбачення? У якому класі навчалася дівчинка? Куди насправді потрапила Даринка? Що в оповіданні реальне, а що — казкове? Подискутуйте про важливість навчання.

Вчення в щасті прикрашає, а в нещасті втішає. Корінь науки гіркий, а плід смачний. Не кажи — не вмію, а кажи — навчусь! 8

АБИ ШВИДШЕ ПОЧУТИ ДЗВОНИК

Учитель розповів учням, як поширюється звук. Усіх дуже зацікавило, що звук поширюється не дуже швидко, — триста метрів за секунду. — Зверніть увагу ось на що, — каже учитель. — Недалеко від вас грають у м’яча. Ви бачите, як м’яч ударився об землю, підскочив. М’яч уже в повітрі, а ви ще тільки чуєте його удар об землю. Мишко похвалився, що він помічав таке явище, але не міг його пояснити. Тепер уже йому зрозуміло... Та найбільше поширення звуку зацікавило Юрка. Він і питається вчителя: — Ось ми чуємо, як у коридорі лунає дзвінок на перерву. Значить, звук дзвінка чути спочатку біля дверей класу, де стоять останні парти, а потім біля дошки, де передні? — Справді, це так, — відповідає учитель. — Пересадіть мене, будь ласка, на останню парту. — Чому? — дивується учитель. — Та хочу перший чути дзвінок. Щоб скоріше йти на перерву... Василь Сухомлинський Де відбувалися описані події? Про що розповідав учитель учням? Як діти сприйняли розповідь учителя? Чому Юрко хоче сидіти за останньою партою? Складіть поради для Юрка.

Прочитай заголовок. Поміркуй, про що може йтися в оповіданні з такою назвою.

ДОБРА ЦІКАВІСТЬ

Цікаво, чому на шкільному майданчику немає равликів? Це було за кілька хвилин до дощу. Діти юрбилися перед школою, немов галасливі дрозди. Раптом біляве дівчисько приземлилося на коліна. Дівчинка дивилася на маленьку мушлю, яка хиталася з боку в бік до паркану. — Привіт, маленький равлику. Як твої справи? Не бійся, я добра. А ти такий повільний! Цікаво, хто швидший: равлики чи слимаки? Вона обережно погладила мушлю. — Як мило, ти повернув до мене голівку і помахав своїми… Ой, а що це? Це вуса, як і в мого тата? Ні, ти не можеш мати вуса, бо в тебе немає носа. Може, це роги? Ні, інакше б ти бився, як бичок. Це твої антени, чи не так? Але якщо так, то десь має бути телевізор?! Він усередині?» І дівчинка постукала нігтем по мушлі. — Такий міцний! З чого зроблений твій будинок? Із соломи, гілочок або цегли? Від кого ти ховаєшся — від великого злого вовка? Тобі пощастило, що я не вовк. Мені так подобається з тобою розмовляти, крихітний повзучий будиночку, — усміхнулася дівчинка й тицьнула пальцем равлику в голову. Равлик одразу ж сховався в мушлі. — Скажи мені, що ти там робиш. Уже увімкнув відео з шумом моря? Я хочу знати, що в тебе в будиночку. 10

Тут є ліжко? Що за нісенітниця*! Звичайно ж, є. А багато фотографій на стінах? Де твої іграшки? — Діти, дзвоник! Час заходити! — пролунало зі школи. Хмари на небі збилися докупи. Вітер підхопив з асфальту сухе листя й перекинув його через паркан. Потемніло. — Нічого цікавого, — зітхнула дівчинка. Вона витерла свій чорний черевик об траву й полетіла в клас. Іра Бова Чому оповідання має таку назву? Чи можна сказати, що головна героїня — допитлива дівчинка? Доведи свою думку. Чому дівчинка назвала равлика повзучим будиночком? Які питання цікавили дівчинку? Чи отримала вона на них відповіді? Спробуйте із сусідом / сусідкою по парті інсценізувати діалог дівчинки й равлика. Придумайте, що міг би відповісти равлик на запитання головної героїні.

*Нісені тниця — щось безглузде, нерозумне, без усякого змісту; дурниця.

Поясни відмінність: Дівчинка полетіла, тобто ... .

Пташка полетіла, тобто ... .

Прочитай заголовок. Чи відоме тобі значення слова «невидимка»? Де тобі доводилося його чути?

НЕВИДИМКА

Сьогодні Соломійка була на сьомому небі від щастя*! Вона перемогла у шкільному конкурсі з рукоділля! Її вишукана серветка, зв’язана гачком, підкорила поважне журі. © Савчук А. © Видавництво «Підручники і посібники»

На сцені шкільної актової зали переможниці урочисто вручили грамоту й перший приз — набір для рукоділля і квиток до місцевого музею ужиткового мистецтва. Окрилена Соломійка влетіла до свого класу, сподіваючись на захоплені вітання однокласників. Яким же гірким було її розчарування, коли ніхто навіть не глянув у її бік. Діти, навпаки, навмисне продовжували займатися своїми справами. Навіть найкраща подруга вдала, що не помітила її, підбігла до інших дівчат і почала жваво щось обговорювати. Як звуть головну героїню? Якою ти її уявляєш? Чому, на твою думку, діти не помічали Соломійку?

***

До розгубленої Соломійки підійшла вчителька й тихо промовила: — Хочу розкрити тобі одну таємницю. Успіх має дивовижну властивість — на деякий час він робить людину невидимою. І тільки ті, хто щиро радіє твоїм здобуткам, можуть тебе бачити. Соломійка міцно обійняла вчительку і прошепотіла: — Дякую, Олено Степанівно, що ви мене бачите. Учителька тепло усміхнулася і сказала: — Впевнена, що і для мами з татом ти завжди будеш видимою. Соломійка сіла за парту й розгорнула зошит. Цієї миті до неї підсіла однокласниця Поліна зі словами: «Вітаю, Соломійко, з перемогою! Я неймовірно пишаюся, що моя однокласниця посіла перше місце в конкурсі!», і простягнула їй цукерку. 12

Учителька почула слова Полінки, замислилася, а потім написала на дошці тему уроку: «Коли радієш успіхам інших, їхній успіх стає і твоїм».

Ольга Лапушена

Хто був невидимкою? Чому? Яку таємницю розповіла вчителька Соломійці? Чи траплялося щось подібне у твоєму класі? Розкажи. Яке речення виражає головну думку тексту? Прочитай. Як ти розумієш цей вислів? Чи погоджуєшся з ним? Свої міркування висловлюй за зразком: Так / ні, я погоджуюся / не погоджуюся з цим твердженням. Я так вважаю, тому що… . наприклад, … . Отже,… (висновок). Прочитайте в особах із другом / подругою діалог між учителькою та Соломійкою. Запам’ятай значення вислову. Вживай у своєму мовленні.

Бути на сьомому небі — радіти, відчувати надзвичайне задоволення, безмежне щастя. Прочитай заголовок до тексту. Чи відомо тобі, кого називають нахабою?

НАХАБА* (Скорочено)

Скінчилися раз уроки, а вчителька наша й каже: — Сашко Лісовий захворів, хто піде його провідати? — Я! Я! Я! — посхоплювались усі. — Якщо ви і в нього так кричати будете, — говорить вчителька, — то краще нікому не йти. Хворому потрібен спокій. Ми запевнили її, що галасувати не будемо, а вчителька відповіла, що ми молодці, але все одно сьогодні хай підуть кілька чоловік, а завтра ще кілька й післязавтра теж. © Савчук А. © Видавництво «Підручники і посібники»

— І пам’ятайте, — закінчила вона, — хворому потрібен спокій. Приходимо ми. Лежить наш Сашко, горло замотане, книжку якусь читає. — От добре,— мама його зраділа. — У мене саме обідня перерва закінчується. Там, на кухні, суп доварюється. Ви через десять хвилин з плити його зніміть, хлопця мого нагодуйте. А я побігла. — Ну як тобі,— ми в Сашка питаємо,— нудно, мабуть, лежати? — Та ні,— одказує. — Зовсім не нудно. Я от книжку читаю. Цікава! Але ми вирішили, що це він так говорить із ввічливості. — Нічого,— підбадьорюємо,— ми тебе зараз розважимо. От тобі Наталка заспіває. В неї голос гарний. — Чого це я буду співати ні з того ні з сього?! — Наталка нам. — Може, йому й не хочеться зовсім. — Як це не хочеться?! Він же один тут. Ну, як знаєш. Тоді ми з Митьком заспіваємо. Стали ми посеред кімнати, відкашлялись і давай співати. Співали-співали, аж захрипли. — Що,— питаємо,— повеселішало тобі трохи? — Авжеж, повеселішало,— Наталка за нього відповідає. — Так фальшивити, то краще вже зовсім мовчати. І без ваших концертів обійдеться. Правда ж, Сашку? Сашко промовчав, але ми зрозуміли, що це він так промовчав, щоб не завдавати нам клопоту. Але про які клопоти може йтися, коли товариш хворий?! 14

— О! — скрикнув я радісно. — Так у тебе ж магнітофон є. Чого ж ти мовчав?! — і натис на вмикач.— Зроби голосніше, — гукнув Митько. — Воно, коли голосно, завжди веселіш. Тут Наталка стала до чогось принюхуватись — і прожогом з кімнати. Вбігає за мить. — Ой,— кричить,— суп увесь википів і вже згорів. Побігли ми на кухню. Справді, бачимо — у каструльці щось темне на самому дні залишилось і пахне зовсім не так, як суп. Ми туди на всякий випадок води долили, але смак у нього виявився ще гіршим, ніж запах. — Ех, ви! — Наталка зітхає. — Через вас зовсім забули, що мама просила. Чим тепер хворого годувати? Стали ми харчі якісь шукати. Знайшли цукор, а чай шукали-шукали — ніде нема. — Яка різниця, — Митько каже, — із заваркою чи без. Однаково вода. Коричнева тільки. І так вип’є. Закип’ятили ми воду, вкинули цукор у склянку. Приносимо Сашкові: — Пий. Сьорбнув він трохи. — Не хочу, — каже. — Голова болить. — Це в нього від голоду, — здогадавсь я. — Ми тобі зараз усі втрьох картоплі почистимо. Ти яку любиш, смажену чи варену? А щоб ти поки не нудьгував, увімкнемо магнітофон. — Не треба, — він нам якось дивно відповідає, — ніякого магнітофона, і картоплі я не хочу вашої. — Здається, час нам уже додому, — поглянула Наталка на двері.

— Додому! — блимнув на неї Митько. — І полишити хворого товариша? Може, тобі заспівати? — допитується в Сашка. — І співати не треба! — Може, затанцювати ще разочок? Нам не тяжко. Тут Сашко як затруситься. — Не треба, — кричить, — мені ваших танців і нічого не треба! Облиште мене! Лежала собі людина і горя не знала. У мене і так уже температура піднялась. Я тепер, мабуть, іще місяць лежати буду. Нарешті ми таки зрозуміли, чого він хоче, і почали вдягатися. — Ну, ти бачив таке? — мовив Митько вже надворі. — Друзі прийшли до нього, не шкодуючи ні сил, ні часу, розважити, щоб йому сумно не було, нагодувати, а він після цього нас, можна сказати, виганяє. Не буду більше його відвідувати. Хай собі книжки читає. Нахаба та й годі. Ярослав Стельмах Що трапилося із Сашком? Що порадила зробити вчителька? Хто зголосився провідати хворого однокласника? Які настанови отримали діти від вчительки й від мами Сашка? Як діти розважали хлопчика? Чи сподобався Сашкові візит однокласників? Чому? Чому образилися відвідувачі? Чи справді можна назвати Сашка нахабою? Чому? Як ти розумієш виділений вислів? Коли його вживають? Прочитайте оповідання в особах.

*Наха�ба — безсоромна, безцеремонна, зухвала людина.

ОБРАЖЕНА ГУМКА

На Васильковому столі ніколи не було ладу. Такий розгардіяш дратував маму, татка, бабусю й дідуся, але ніхто не міг нічого вдіяти. Щойно хлопцеві робили зауваження, він сердився й починав скиглити: — Не хочу прибирати. Чому ніхто не може мені допомогти? — Але ж, любий, — докоряла йому мама, — якщо щоразу класти речі на свої місця, то безладу не буде. Ти створив його сам. — Усі ви так говорите, — не вгавав малий. Найгірше було гумкам. Так-так, звичайним гумкам, якими чемні хлопці й дівчата стирають зайві лінії на своїх малюнках. У Василька всі гумки були покусані, подрібнені й порізані. І хоч батьки намагалися неодноразово відучити сина від цієї поганої звички, на жаль, усе марно. Одного вечора хлопчик залишив на столі малюнок, який мав намір надіслати на конкурс. Вирішив домалювати його вранці. Але вночі трапилося диво. Усі пошкоджені гумки влаштували нараду й, образившись на Василька, залишили його будинок. Прокинувшись уранці, хлопчик сів за стіл, щоб закінчити малюнок. Хотів стерти декілька зайвих ліній, але… не знайшов жодного шматочка гумки. Василько побіг до крамниці, купив одразу дві гумки, приніс їх додому, але й ті зникли, наче зачаровані. Василько вирішив схитрувати і позичив гумку у свого друга Петрика. Він точно поклав її на стіл, але за хвилину не міг ніде знайти. Хто головний персонаж твору? Яким ти його уявляєш? Яка звичка була у Василька?

***

Лише ввечері, помітивши онукове роздратування, бабуся мовила: — І ти ще дивуєшся? Гумки почали зникати аж тепер, а я б на їхньому місці образилася на тебе вже давно. Хіба можна так ставитися до своїх речей?! Гумки більше ніколи не житимуть у тебе. Не стати тобі в майбутньому художником, архітектором чи будівельником. Похнюпившись, Василько ліг спати. Довго не міг заснути, повторюючи подумки бабусині слова. Врешті заплющив оченята. І снилося хлопчикові, що він обійшов усі країни світу й не знайшов жодної гумочки. Ніхто з відомих чарівників не зміг йому допомогти. Хлопчик не закінчив навчання, ніхто не брав його на роботу... Василько прокинувся, коли всі ще спали. Навів лад у своїй кімнаті й навіть приготував чай для рідних. А після сніданку дав бабусі всі свої кишенькові гроші й попросив: — Купи мені, будь ласка, одненьку гумочку. Я берегтиму її й більше ніколи не ображатиму... Бабуся мовчки всміхнулася. Того вечора у Васильковому домі з’явилася гумка. Вона вже нікуди не зникала, але й хлопчик відтоді став зовсім іншим — не нищив ні речей, ні свого одягу. А після закінчення школи подарував свою улюблену гумку молодшій сестричці, розповівши їй про те, що потрібно шанувати навіть прості гумочки. Леся Кічура Визнач жанр прочитаного твору. Чому твір має таку назву? Запропонуй свій заголовок. Яка пригода трапилася з Васильком? Чому? Що сказала бабуся онукові? Прочитай. 18

Що вирішив зробити хлопчик? Чи вдалося Василькові виправити ситуацію? Як? Складіть поради для Василька. Прочитайте заголовок. До чого закликає автор?

ЛЮБІТЬ КНИГУ

Не дуже любив книгу Василько. І не дуже чемно з нею поводився. …От одного вечора ліг він спати та й узяв книжку перед сном почитати. А Василько знав, що, як лежачи книжку читати, псується зір і псується книжка. Лежить Василько, читає і задрімав. А книжка — бух на підлогу. Аркуші в книжці й пожмакалися. Добре заснув Василько, так кріпко, що й од «бух!» не прокинувся. І сниться Василькові, що він сам книжка. От бере його, книжку-Василька, Оленка, що теж не дуже поважає книжку, бере, читає і водночас обідає. Борщ із ложки — кап та й на Василька-книжку. Йому пече, йому неприємно, що на нього борщ капає, та нічого не вдіє Василько, бо він книжка. А потім ухопили Василька-книжку Мишко й Володя та давай на ньому різні дурниці писати: «Читав Вова», «Цікава книжка» — отже, понаписували. Так ніби хтось у грязюку перо вмочив та й бруднить, грязнить Василька-книжку. А потім позакладав якийсь марало-художник у книжку пензлі… Далі ще гірше! Оленка почала Василька-книжку ножицями різати — малюнки вирізати… Болить Василькові, аж «рятуйте!» хочеться крикнути… © Савчук А. © Видавництво «Підручники і посібники»

Тільки-но Оленка ножиці прийняла, як хтось гарячого праса* поставив на Василька-книжку. Горить Василько-книжка, дим із нього йде! Пече йому… Уже Василько-книжка не книжка, а саме шмаття, в яке загорнула Оленка свій сніданок! Так гірко та так боляче зробилося Василькові, що він аж прокинувся! — Ой, що зі мною зробили?! А потім, здогадавшись, що то був тільки сон, зітхнув легше. А зітхнувши, подумав та й гасло про книжку склав: — Бережи книжку — це твій друг! І ніколи вже не псує Василько книг та й товаришів соромить, коли хтось із них не береже книжку. Остап Вишня *Прас — праска. Обговоріть, чому твір має такий заголовок. Який інший заголовок можете дібрати? Обґрунтуйте думку. Пригадайте оповідання Лесі Кічури. Що спільного в цих творах? Заповніть таблицю на аркуші паперу. «Ображена гумка»

«Любіть книгу»

Відмінне

Спільне

Відмінне

Щоб порівняти твори, треба: 1) вказати авторів творів (якщо один із творів казка, то вказати, авторська чи народна); 2) вказати жанр твору (вірш, оповідання, казка, байка тощо); 3) вказати головних дійових осіб (персонажів); 4) сформулювати головну думку так, як ви її розумієте; 5) визначити головні риси творів (пора року, схожі події чи ситуації, герої тощо); 20

6) визначити відмінне у творах; 7) визначити, які почуття викликають вказані твори; 8) зробити висновки за зразком: У цих творах спільне …, а відмінне … .

СТИЛЬНІ ОКУЛЯРИ ЯРИНКИ

Минулий тиждень для Ярини видався складним через нескінченні обстеження та консультації лікарів. Адже вона раптово перестала чітко бачити написане на дошці, навіть сидячи за першою партою. І ось результат — їй виписали окуляри. Оправу Яринка та її мама добирали дуже ретельно, щоб вона була і зручною, і підходила до зовнішності дівчинки. Порадившись зі спеціалістом оптики* та перебравши купу варіантів, Яринці були замовлені окуляри в сучасній пурпуровій* оправі, яка вирізняла великі карі очі власниці та була максимально комфортною для неї. У понеділок Ярина в новому образі нерішуче переступила поріг класу. Дівчинка була схвильована, бо остерігалася насмішок однокласників. Першою її помітила вчителька, яка привітно промовила: — Вітаю, Ярино, які стильні окуляри! Вони дуже пасують тобі. Дівчинка відповіла на привітання та сором’язливо усміхнулась. За спільною партою її нетерпляче чекала здивована Оленка, яка із захопленням вигукнула: — Яка ти.., яка ти… Модна! — Дякую, тільки не смійся, будь ласка, — Ярина зітхнула та опустила очі. © Савчук А. © Видавництво «Підручники і посібники»

— Я серйозна, як ніколи. Тобі справді гарно в цих окулярах, — відповіла Оленка, а потім прошепотіла їй на вухо: — Ну що, тепер ти бачиш краще? — Так, на всі сто відсотків, — відповіла Яринка та засяяла, як сонечко. — Чудово, значить тепер ти не будеш перепитувати мене кожне речення чи приклад, написаний на дошці, — дівчинка підморгнула подрузі. Як звуть головну героїню оповідання? Якою ти її уявпяєш? Опиши. Що трапилося з дівчинкою? Чому дівчинка нерішуче зайшла до класу? Що її турбувало?

***

Щойно пролунав дзвоник на перерву, до Яринки підскочив пружинкою непосидючий однокласник Сергій: — Дай приміряти обнову, — заявив він. Дівчинка обережно зняла окуляри та простягнула однокласникові: — Тільки не зламай. Сергій одягнув окуляри, надув губи, задер підборіддя догори та закотив очі під лоба, а потім запитав: — Ну що, схожий я на нашого директора? Чи, може, на якогось професора? — Ти схожий на клоуна, — відповіла Оленка, і дівчата разом засміялися із задумливо-кумедного виразу обличчя Сергія. Рудий хлопчик продемонстрував два ряди блискучих білих зубів у відповідь і простягнув окуляри Яринці: — Тримай, ці окуляри тобі справді личать більше, ніж мені. 22

І однокласника здмухнуло вітром. Ярина повернулася додому в піднесеному настрої. Тому що навіть розкішне блискуче вбрання снігової королеви, яке вона одягала на новорічне свято, не отримало стільки компліментів, як її модні вишукані окуляри в пурпуровій оправі. Ніна Колодяжна Як діти сприйняли Яринку в новому образі? Прочитай реакцію дітей. Чи змінився настрій дівчинки? Як ти розумієш виділені вислови? Поясни. Коли доречно вживати ці вислови? Наведи приклади. Прочитайте оповідання в особах. *О́птика — магазин (установа), яка спеціалізується на виготовленні, продажу окулярів і контактних лінз для корекції зору, сонцезахисних окулярів тощо. *Пурпуро́вий — темно-червоний або яскраво-червоний колір з фіолетовим відтінком.

ЛІТАЧОК НАД КЛАСОМ

Хвилюючі дні настали для Сашка: незабаром до школи. Мама накупила зошитів, олівців… Гарні такі, пахучі. Так і хочеться в руки взяти погратися. — Не чіпай, а то замацаєш* зошити — писати ні в чому буде! — відгонить його мама від шкільних обновок. Еге ж, спробуй не чіпати, коли так хочеться. Тато головою хитає докірливо: — Ну й непосида ти! Важко тобі в школі буде. Там же дисципліна, це тобі не на вулиці гасати. — А яка вона — та дисципліна? — цікавиться Сашко. — Хм, яка… Побачиш… © Савчук А. © Видавництво «Підручники і посібники»

І ось настав перший день навчання. Сашко сидів за новенькою партою, що приємно холодила руки, слухав учительку. Спершу він, правда, роззирнувся по класу, оглянув усі стіни й кутки. Шукав, де ж це вона, та дисципліна, про яку казав татко. Хлопцеві здавалося, що вона має бути великою, громіздкою, наче шафа. Але, нічого схожого у класі не побачивши, він вмостився зручніше за партою і почав слухати Галину Петрівну. Вчителька одразу ж сподобалася Сашкові. Молода, гарна, вона дзвінким, бадьорим голосом привітно звернулася до першокласників. Від того її голосу Сашка ніби вгору підносило, хотілося легенько випірнути з-за парти й закружляти в повітрі, під самою стелею. То що ж дивного в тому, що Сашкові руки, ніби самі, без хлопця, витягли із зошита аркуш і зробили з нього літачка? Такого легесенького літачка з гострим дзьобиком і стрімкенькими крильцями. Ті капосні руки гладили, пестили літачка, а потім узяли та й пустили його дзьобиком угору. Назви головних героїв оповідання. Якого вони віку? Який голос був у Галини Петрівни? Що шукав поглядом Сашко? Що змайстрував Сашко? Що сталося з літачком? *Зама́́цувати — часто мацаючи що-небудь, залишати на ньому плями, сліди брудних рук. І що трапилося далі? Прочитай продовження оповідання.

***

Галина Петрівна саме писала на дошці і коли обернулася — просто до неї, плавно похитуючись, наближався літачок. І вчителька, і всі у класі мовчки, ніби зачаровані, стежили за тим нежданим літачком. А він крутенько розвернувся над учительським столом, наче збирався приземлитись на ньому, але в останню мить передумав і сів на підлогу якраз біля Галини Петрівни. Ще й ткнувся своїм носиком їй у ногу. Вчителька обвела очима клас. — Хто пустив літачка? Сашко зіщулився за партою. Клас мовчав. — Хто це зробив? — допитувалась учителька. Лише зараз Сашко збагнув, що у нього в руках уже немає літачка. Щойно був — і нема! Як же він опинився там, посеред класу, біля Галини Петрівни? Сашка навіть у жар кинуло. Як же він випустив його? Здерев’янілими ногами хлопець почав шукати під собою підлогу. — Це… я. Галина Петрівна суворо глянула йому в очі: — На уроках так робити не можна. Я ж пояснювала вам, що треба сидіти тихо, уважно слухати, про що розповідає учитель, і старатися все зрозуміти й запам’ятати. В цьому й полягає дисципліна. Так ось що таке дисципліна! А він думав — як шафа… — Я… я зрозумів, — тихо мовив Сашко й звів на вчительку очі. Галина Петрівна усміхнулася: — От і добре. А цей літачок… — вона нагнулася й підняла з підлоги Сашкового літачка, — я залишу собі на пам’ять. Про наш перший урок. © Савчук А. © Видавництво «Підручники і посібники»

І веселими очима глянула на Сашка. Усі в класі полегшено заусміхалися.

Василь Горбатюк

Яка пригода трапилася в класі? Як відреагувала вчителька? Чи на таку реакцію очікував Сашко? Назви риси характеру, притаманні головному герою. Розкажи про своє бачення закінчення твору. Прочитайте частину твору, яка сподобалася. Обговоріть прочитане.

ТВОЯ МЕТА

Своя мета життя — в кота. Мабуть, не та мета — в кита. Та й в них, напевне, не така, як у гиндика* чи бика. А у бика, вважаю я, Мета — інакша, ніж моя. Вже чималі й твої літа. Скажи, яка твоя мета?.. Григорій Фалькович Чи можна вірш назвати жартівливим? Чому ти так вважаєш? Розкажи про свої мрії. Чи є в тебе мета? Що, на твою думку, потрібно робити, щоб її досягти? Проаналізуй будову і значення слів кит і кіт. Добери аналогічну пару слів. Поясни вибір. *Гинди́к — індик. Запам’ятай приказки:

Ходить, як індик переяславський. Надувся, як індик.

Про кого так кажуть і чому?

Розмаїттям кольоровим прикрашає осінь край Прочитай вірш упівголоса. Визнач, у якому темпі, з якою інтонацією треба його читати.

ОСІННІЙ ДЕНЬ

Осінній день такий чудовий: дерева у рудих обновах, в траві пожовклій капелюшки — вітають нас грибочки дружно. На горобині намистинки, кружляє листя без зупинки. Лиш чобітки сумують дуже: «Чому не робить дощ калюжі?»

Ніна Колодяжна

Чому авторка називає грибочки капелюшками? Які намистинки на горобині? Прочитай виразно уголос учням класу.

ВІДЛІТАЮТЬ ЖУРАВЛІ

Був ясний осінній день. Тихо надворі, у повітрі пливуть павутинки. А в блакитному небі — ключ журавлів. Пролетіли журавлі над селом, потім повернулись, покружляли й знову полетіли. Але за селом, недалеко від лісу, сіли журавлі на землю. Довго сиділи, немов радились про щось. Чому це журавлі кружляли над селом, а потім сіли біля лісу? Бо вони вирушають у далеку дорогу. Летять у теплий край. Та хоч і теплий, але чужий. Бо батьківщина там, де народився, зріс і почав літати. Тож їм і тяжко розлучатися зі своєю вітчизною.

Василь Сухомлинський

Поясни виділене словосполучення.

ЯК ШВИДКО ЛІТО ПРОМИНУЛО!

Як швидко літо проминуло! Прийшла осінняя пора. Немов на крилах полинуло кохане літечко з двора!.. Садок марніє потихеньку, пожовклі падають листки, вітрець не віє вже тепленько, жене понурії хмарки. Посох горошок на городі, мачок вже цвіт давно згубив, високий соняшник на грядці журливо голову схилив.

Олена Пчілка

Який твій настрій після читання вірша? Які ознаки осені згадує поетеса? Що ти уявляєш, коли читаєш вірш? Відшукай слова, які мають ніжно-пестливе значення. Чому, на твою думку, авторка їх використала? Як ти розумієш вислови на крилах полинуло, журливо голову схилив, садок марніє? Обговоріть, які зміни в довкіллі відбуваються восени. Порівняйте твори Василя Сухомлинського «Відлітають журавлі» й Олени Пчілки «Як швидко літо проминуло!». Заповніть таблицю на аркуші паперу. «Відлітають журавлі» Відмінне

«Як швидко літо проминуло!» Спільне

Відмінне

Прочитай заголовок тексту. Про що можна дізнатися із заголовка? Прочитай текст.

ЗА ПОРОГОМ ОСЕНІ (Скорочено)

Якось уранці Сашко виглянув у вікно й побачив, що на дорозі вже не гурчать натужно вантажівки з буряками. І городину всю вже позбирали. Тільки картоплиння та гарбузове гудиння полишилося маленькими острівцями серед незвично чорної землі. І сонечко стало ніби трохи лінькувате — і сходить пізніше, і гріє начеб неохоче: І дощі стали частіше перепадати. — От і на зиму йдеться,— сказав батько матері. — Треба б навідатися до діда Степана. Збігло літо, а ми за роботою до нього ні разу й не вибралися. Добре, що сьогодні неділя. — Тату, візьми мене з собою,— попрохав Сашко. — А як же я без тебе? Візьму. Ти ж у нас завжди за першого помічника. Сіли вони вдвох у машину і хутко помчали за село. Там, біля тихої річки із задумливими вербами, притулився до лісу сад. Спинилися біля дерев’яних воріт, батько посигналив, а Сашко виліз із кабіни й вистрибом помчав до воріт. Він скучив за дідом і радів, що його побачить. Назустріч хлопцеві з-під багряних яблуневих крон виступив дід Степан — високий, усміхнений, з білою бородою. І такий добрий, лагідний, такий спокійний. — А підріс же ти, як з води,— мовив дід після привітань, скуйовдив Сашкового чуба й пригорнув онука: — Скоро, голубе, будеш зовсім козаком. Підійшов батько, поцілувався з дідом і спитав: — То чи добре яблука вродили? © Савчук А. © Видавництво «Підручники і посібники»

— А вродили. І рясно, і великі, наче кавуни. І вони втрьох пішли в сад. У прохолодній тиші чутно, як шелестить під ногами жухла трава і гупають об землю яблука. — Он антонівка яка налилася,— показує дід на крислате дерево. На ньому поміж листя, гнучи долу гілля, висять великі жовті яблука. Сашко зірвав одне й підніс його проти сонця. Запахуще яблуко просвічувалося. Видно було навіть зернятка всередині і тінь його пальців з другого боку. — Вже час їх і зривати, — сказав дід, — бо скоро вдарять морози, а там не зоглядишся, як і сніг випаде. — Дивися, онуче, яка щедра наша земля,— відриває його від уявленої картини дід Степан.— Усе, що хочеш, чого душа забажає, на ній родить. Щасливі ми, бо живемо на такій землі. А й справді, думає Сашко, щедра земля! Як його мама. І нікого не обійде тією щедрістю. Він примружив очі й спробував уявити все, що родить земля: яблука, груші, картоплю, сливи, помідори, буряки, абрикоси, кавуни, смородину, полуниці... Хіба все одразу й згадаєш! Коли виходили з саду, дід простягнув Сашкові кілька антонівок: — Почастуєш своїх друзів. Ви ж прийдете на поміч, як збиратимем яблука? — Ти ще й питаєш, діду! Прийдемо всією вулицею. Хто ж може відмовитися збирати яблука?! Коли вони від’їжджали, біля воріт іще довго стояв дід Степан. 30

В кабіні пахли, мов подих осіннього саду, великі жовті антонівки. А зобабіч дороги бігли назустріч машині прив’ялі або присохлі трави. І Сашкові подумалося: мабуть, усе на світі знає, що скоро прийде зима, що осінь кожного ранку вже виглядає її. Якогось дня вони, нарешті, зустрінуться там, у тихому саду біля річки й лісу. І зима подякує осені за її щедрі плоди. А потім аж до весни стерегтиме, щоб ніхто не сполохав сон стомленої землі... Михайло Слабошпицький

Хто дійові особи оповідання? Де жив Сашко? А дід Степан? Про що розповідав дід Степан онукові? Як автор описує дідуся? Яка в нього вдача? Доведи словами з тексту. Пригадайте, з яких частин складається текст. Про що йдеться в зачині? А в основній частині? Чим закінчується розповідь? Запропонуйте свій заголовок. Поясніть, чому саме так хочете назвати текст. Поділіть текст на частини за такими запитаннями: 1. Коли Сашко побачив зміни? 2. До кого поїхали батько із сином? 3. Що робили в саду дід Степан, Сашко та його батько? 4. Про що розмірковував Сашко дорогою додому? Доберіть заголовок до кожної частини. Це план оповідання.

Щоб скласти план тексту, треба: 1) прочитати текст; 2) поділити його на частини; 3) визначити головну думку кожної частини; 4) дібрати заголовок до кожної частини (або знайти в цих частинах речення, які можуть бути використані як заголовки). План може складатися з розповідних або питальних речень. Перекажи оповідання за складеним планом.

Помчати вистрибом — побігти підстрибуючи. Не сполохати — не налякати. Прочитай виділені вислови. Як ти їх розумієш? Чи погоджуєшся ти з цією думкою? Свої міркування висловлюй за зразком: Так / ні, я погоджуюсь / не погоджуюсь з цим твердженням. Я так вважаю, тому що… . наприклад, … . Отже,… (висновок). Прочитай учням класу вірш. Визнач, у якому темпі, з якою інтонацією потрібно його читати.

ОСІНЬ

*Серп — знаряддя для зрізання злаків, трави. *Мрі́ти — виднітися.

Висне небо синє, синє, та не те; світить, та не гріє сонце золоте. Оголилось поле од серпа* й коси; ніде приліпитись крапельці роси. Темная діброва стихла і мовчить; листя пожовтіле з дерева летить. Хоч би де замріла* квіточка одна; тільки й червоніє, що горобина́. Здалека під небом, в вирій летячи, голосно курличуть журавлів ключі.

Яків Щоголів

Які картини постають у твоїй уяві під час читання поезії? Порівняй зміст вірша і малюнок. 32

Прочитай виразно.

ОСІНЬ

Осінь — загадкова гостя, непомітно прийшла в гості. Там, де вже пройшла вона, — золотом блищить трава, там, де сіла відпочить, уже дощик капотить. Осінь любить малювати, все навкруг вдягати в шати. По Землі вона мандрує, що побачить — розмалює. Осінь — аж на диво гарна, кольорова, різнобарвна!

Ольга Зубер

Визнач настрій вірша. Що об’єднує обидва вірші? Чим вони різняться? Чому, на твою думку, по-різному описано осінь у віршах?

ЧАРІВНИЙ САД

У повітрі літало павутиння, і Чарівний Сад готувався до змін. — Боюсь, боюсь! — тремтів липовий Листочок. Він чув, що восени приходять люди і палять опале листя. Тож тримався з усіх сил за гілку. Жовтень добігав кінця, а Листочок самотньо висів на дереві. — Чому ти досі тут? — запитав якось Горобець. Листочок не відповів, а лише опустив очі і затрусився від страху. — Хіба не знаєш, що ти потрібен Дереву внизу? Опале листя вкриває землю, наче ковдрою, і зігріває її від морозів узимку. Під ним живуть черв’яки та комахи. Одні розрихлюють землю, насичуючи її кис© Савчук А. © Видавництво «Підручники і посібники»

нем. Інші знищують шкідників. Листя — це добриво для дерев. Воно наповнює їх поживними речовинами. Всі разом: і листя, і комахи, і черв’яки — завзято працюють для утворення ґрунту. А ти тільки висиш тут та заважаєш Дереву засинати. — Якщо опале листя таке корисне, то чому люди його палять? — дивувався Листочок. — Люди часом шкодять природі. Під час горіння листя утворюються шкідливі речовини, які забруднюють повітря. Навіть людям від того кепсько. Але вони нас не розуміють, — зітхнув Горобчик. І тут Листочок дещо пригадав. Він глибоко вдихнув і видихнув. — Я мушу розповісти людям про шкоду та користь! — Ти ж свого відображення боїшся! — пирхнув Горобчик. Та Листочок уже розгойдувався на гілці. Раз-два, раз-два — нарешті він полетів у самісінький центр купки опалого листя, яке тільки вчора згребли дідусь з Назаром. Треба встигнути дещо зробити до їхнього приходу. — Назарчику, хтось похазяйнував! І вітру не було, щоб так гарно все листя по саду розклав, — дідусь здивовано чухав потилицю і взявся усе згрібати. Назар і собі ходив по саду. Тільки-но хлопчик підійшов до Липи, як йому прямісінько на плече стрибнув Листочок. — Я й не знав, що листя вміє стрибати! — засміявся Назар. — Ми багато чого вміємо, — поважно відповів Листочок і розповів, яку важливу роботу виконує опале листя. Він давно спостерігав за хлопчиком і бачив, як той розмовляє з рослинами та деревами. 34

— То це ти наші купки зруйнував? — запитав Назар. — Не зруйнував, а навів лад. Ми з друзями працювали на користь Чарівного Саду. Пташки розкидали листя, а мурахи розносили його по усіх куточках, — заусміхався Листочок. — А хіба цей сад чарівний? — гмикнув Назар. — Звичайно! Ти ж усе літо розмовляв з моєю Липою, а вона шуміла тобі у відповідь. —А що ви ще такого чарівного вмієте? — розпитував хлопчик. — Жити злагоджено, коли кожен сумлінно робить свою роботу, — зашелестів Листочок. Звідусіль сповзалися комахи та черв’яки. Прилетів і Горобчик. Усі розповідали про свою чарівну силу. — Назарчику, ходи підпалимо купку, — кликав дідусь. Сад завмер. Що ж буде? Та хлопчик потягнув дідуся за рукав між дерев. Він розповів, як усе мудро влаштовано у природі. — Ех, буде по-твоєму, — махнув рукою дідусь, і вони розгребли листя по саду. Вдома Назар поговорив з мамою. Вона працювала на телебаченні і відзняла сюжет про користь опалого листя. Потім вони знайшли, що можна робити з листям. Так у саду з’явилася компостна* купа, куди складали опале листя та харчові відходи. Навесні компостом удобрювали землю на грядках, щоб на рослини не нападали шкідники та хвороби. Відтоді жоден листочок не боявся осінніх змін. Ольга Пінчук *Компо́ст — добриво, що складається з суміші ґрунту й перегнилих рослинних і тваринних відходів.

Визнач жанр твору. Назви дійових осіб. Що у творі реальне, а що казкове? Що чарівного уміли робити мешканці саду? Яка користь від опалого листя? Чи можна спалювати опале листя? Чому? Чого нас вчить це оповідання? Прочитайте текст в особах. Створіть екологічний плакат або буклет «Не спалюй опале листя! Правила компостування». Підготуйте інформацію на тему «Валентин Фречка й опале листя». Поділіться нею на уроці.

КРІТ НА ДЕРЕВІ

Маленьке білченя, що тільки народилося, за кілька днів зміцнівши, захотіло подивитися, що там, де закінчується дупло, звідки лине сонце, видно голубий простір, віє волею і лісом. Воно підтягнулося до краю дупла, перехилилося і… випало з нього. Поки лежало, відчуло, що хтось його потягнув кудись, а, розплющивши очі, побачило навколо темінь і чорні пухнасті створіння. Звідки воно та хто воно є — не пам’ятало. — Хто це? — почуло над собою голоси. — Пухнасте, і біля нашої нори лежало, напевно, кротеня, — відповів інший голос. — Напевно. Але з іншої нори, мабуть. Ну хай вже у нас поживе. Зима скоро. Так погодили, і білченя залишилося. Всю осінь воно допомагало заготовляти зерно та кру́пи на зиму. Щоправда, дуже не любило їсти зерно, і це усіх диву36

вало. А взимку, коли його пухнасті друзі спали, виходило на сніг і вдихало чисте повітря, задивлялося на сонце вгорі і на стрункі дерева, по яких так чомусь хотілося пострибати. — Ану в нору! Мерщій! — почуло воно, якось замріявшись. Це його помітили домашні. — Ти ж кротеня, а кроти не люблять сонця, світла, простору. У нас є своя місія, своє місце, і не варто тобі виходити з нори. Краще зерно перебери і поїж трошки. Та білченя знайшло в снігу горішок і вирішило ним посмакувати. Чомусь саме така їжа йому найбільше була до вподоби. Звірятко чуло щодня: нерозумне, бо хоче бачити сонце, стрибати; негарне, бо якесь руде, та ще й з хвостом величезним. Цей хвіст воно вже й саме ненавиділо, адже ним дуже відрізнялося від усіх. «Найкраще залишити цей дім і піти далеко, щоб не засмучувати нікого. Чому я таким народилося?» — думало білченя все частіше. Мрія про дерева, на яких воно бачило дивних тваринок, що стрибали з гілки на гілку, не полишала його. І одного дня білченя таки вирішило піти на пошуки цих звірят, щоб познайомитися з ними й запитати, як вони це роблять. Дорогою зустріло зайця, сову, сороку — і всі чомусь називали його білченям. Говорили, яке воно красиве, і питали, чому не стрибає по деревах, не перелітає з гілки на гілку. — Ні, я — кротеня! Я не вмію так, і взагалі мені не можна на сонце, хоча воно мені так подобається! — запевняло мале. — Я в норі виросло. У відповідь чуло тільки сміх. Усі чомусь гладили його та кивали головами. Білченя ж завжди усім допо© Савчук А. © Видавництво «Підручники і посібники»

магало. Синичці черв’ячка біля стовбура дерева зловило. Для зайчика нижню гілочку з листочками пригнуло, і їжакові, який попросив яблуко з дерева скинути, також не відмовило. Вилізло на стовбур, далі на гілку, а тоді, долаючи страх, стрибнуло на гілку, де висіло червонобоке яблуко. Нарешті! Нарешті полетіло, як ті тваринки, на які так завжди задивлялося. Такого задоволення «кротеня» ще ніколи не відчувало! Невдовзі уже пів лісу знало про цю маленьку гарну руду тваринку. А з часом до нього привели таких самих рудих звірят. — То я не кротеня? — із цікавістю роздивляючись схожих на себе тваринок, вимовило воно. — Ні, ти білченя і ти прекрасне! Коли тобі кажуть, що ти створений повзати, — перевір, може, у тебе є крила і насправді ти птах? Відповідь про те, хто ти є, шукай у собі. Ірина Мацко Де відбувалися події? Про яке звірятко йдеться? Чому «кротеня» не дуже любило зерно і крупи? Що кожного дня чула тваринка про себе? Чому звіряткові хотілося пострибати? Чому тваринка вирішила покинути нору? Чому білченя переконувало зустрічних птахів і звірят, що воно кротеня? Навіщо звірятко стрибнуло на гілку? Поясніть назву твору. Запропонуйте свою. Яка головна думка твору? Прочитайте виділений вислів. Як ви його розумієте? Поясни значення слів дупло і нора. 38

Перевір знання за розділом

«ОСІНЬ НАША, ОСІНЬ — НЕБА ЯСНА ПРОСИНЬ» Пригадай, із яких підрозділів складається розділ. Назви віршовані (поетичні) твори. Назви прозові твори та їхніх авторів. Який твір тобі найбільше сподобався та запам’ятався? Чому? Розкажи про це. Почни свою розповідь так: Найбільше мене захопила казка / оповідання / вірш «…». Автор / авторка цього твору — … Цей твір найцікавіший, тому що… Які образні вислови, прислів’я та прикмети запам’яталися? Склади план до одного з прозових текстів розділу. Прочитай вислови. Поясніть один з них (на вибір).

 Учітеся, брати мої, думайте, читайте (Тарас Шевченко).  Освіта — скарб; праця — ключ до нього (П’єр Буаст).  Крапля довбає камінь не силою, а частотою падіння, так і людина стає вченою не силою, а частим читанням (Овідій).  Прокинувшись уранці, запитай себе: «Що я маю зробити?» Увечері, перш ніж заснути: «Що я зробив?» (Піфагор). Заповни таблицю на аркуші паперу. Прочитавши твори розділу «Осінь наша, осінь — неба ясна просинь…», я знаю розумію і можу вмію пам’ятаю вислови: пояснити 1.

Творче завдання. Напиши листа головному героєві одного з творів.

НАША СЛАВА — УКРАЇНСЬКА ДЕРЖАВА

Наша славна Україна РІДНА УКРАЇНА

Небо синім квітне, золотом поля. Україно рідна, ти — моя земля. Ніжно-барвінкова, піснею дзвениш. Спів пташиний знову підіймеш увись.

Сонячні іскринки бавляться в росі та дарують світу часточку краси. Сміх дзвінкий дитячий, в щасті мирні дні. Мир такий жаданий рідній стороні.

Тетяна Строкач

Про що поетеса написала вірш? Який настрій передано в ньому? Що ти знаєш про Україну? Розкажи. Які рядки вірша нагадують про кольори прапора України? Акровірш — це вірш, у якому перші літери кожного рядка, прочитувані згори вниз, утворюють слово, словосполучення або речення. Часто акровірші є загадками.

***

У ріднім краї, Калиновім розмаї, Ранки такі чудові, А вечори казкові. Їх не забудеш ти ніколи, Назавжди в серденьку вони. Ану, країну всім назви? 40

Тетяна Прокоф’єва © Савчук А. © Видавництво «Підручники і посібники»

***

Моя найкраща в світі сторона! Одна-єдина рідна наша мати! Яка ж ти неповторна, осяйна! У мирі тут ми хочемо зростати! Квітучий краю, чарівна краса Річок, лугів, лісів, полів безкрайніх. А ці бездонні сині небеса! Їх неосяжність просто незвичайна! Надія, віра в серці не згаса, А ще любов, безмежна, життєдайна!

Тетяна Строкач ***

Розмовляй українською, рідною, Ідивуй милозвучною піснею. Даруй казку народну чарівную, Не здолати народ наш! В це віримо! А найкраща, прадавня й сучасная, Мова наша барвиста й прекрасная, Обійматиме ніжно і лагідно, Величатиме, мудрістю вразить нас. А як сонце зійде переможнеє, Ми у розквіті їй допоможемо! Осяйна, незнищенна і вільная, Я люблю тебе, мово! Ти — гідная! Тетяна Строкач Прочитайте одне одному акровірші. Навчіться правильно, чітко вимовляти всі слова. Продекламуйте один з акровіршів перед учнями класу. Що об’єднує подані акровірші? Що спільного і відмінного між акровіршем і віршем; акровіршем і загадкою? Заповніть таблицю на аркуші паперу.

Акровірш

Загадка

Відмінне

Спільне

Відмінне

Прочитай вірш, правильно інтонуючи речення.

РІДНИЙ КРАЙ

Соловеєчку, співай! Колосися, жито! Це Вітчизна — рідний край, любо в ньому жити. Тут бабуні й дідусі, і сім’я весела, й наші родичі усі по містах і селах. Мови рідної нектар додає нам сили… Будить душі тут кобзар* — щоб заговорили. Не легенда, не міраж*, — сколихнеш орбіту, Україно, раю наш, квітко цього світу. Наталка Поклад

*Міра�ж — те, що не відповідає дійсності; те, що уявляється, здається; привид. *Кобза�р — народний співець, що супроводить спів грою на кобзі.

Який твій настрій після читання вірша? Як поетеса описує Україну? З чим її порівнює? Знайди у вірші пестливі слова. Для чого, на твою думку, авторка використовує їх? Прочитай виділене речення. Як ти розумієш його? 42

Я ВСЕ ЛЮБЛЮ

Я все люблю в своїм краю: криницю, звідки воду п’ю, та повні гомону ліси, та дзвони срібної роси. Я все люблю в своїм краю: ось під веселкою стою, ось дощ веселий напоїв тужавий* колос рідних нив. Я все люблю в своїм краю: найбільше — матінку свою, ласкаву, радісну, єдину… Люблю, як сонце, Батьківщину. Микола Сингаївський

*Тужа�вий — щільний, тугий.

Прочитай вислів, який повторюється. Чому, на твою думку, Микола Сингаївський писав, що любить «все в своїм краю»? Якими словами Наталка Поклад і Микола Сингаївський передають гордість за свою Батьківщину? Прочитай їх. Що спільного у віршах «Рідний край» і «Я все люблю»?. Складіть асоціативну павутинку зі словом Україна. Передбач за назвою, про що йтиметься в оповіданні. Прочитай текст напівголосно. За допомогою інтонації передавай почуття, виражені в різних реченнях.

УКРАЇНА ДЛЯ МАМИ

Андрійкова мама поїхала працювати лікарем у зону АТО. Хлопчик не бачив її вже декілька місяців і страшенно сумує. Напередодні маминого дня народження Андрійко вирішує зробити їй незвичайний подарунок і пише листа… © Савчук А. © Видавництво «Підручники і посібники»

«Привіт, мам! Ти просила не сумувати за тобою, але мені це не дуже вдається. Тато сказав, що ти на Донбасі, і довго пояснював, що це розшифровується як Донецький басейн. Але я не чую там ніякого басейну. Там щось дзвенить: «Дон!» А потім басом бубонить. Тому тато сказав, що я фантазер. Я не знаю, чи хочу я бути фантазером, а от волонтером — точно. Тато пояснив, що так називають людей, які допомагають тим, кому це дуже потрібно. А вчора ми з ним ходили на зустріч з волонтерами. Спочатку я слухав, що вони розповідають, а потім не втримався і похвалився, що ти лікарка, що ти теж допомагаєш тим, кому це треба, і тому зараз лікуєш людей на Донбасі. Що скоро у тебе день народження. І що ти народилася в один день з нашою країною — 24 серпня. А ще вибач, що я не знаю, що тобі подарувати і як передати тобі подарунок. І тоді моя нова знайома волонтерка Віра розказала, що дуже скоро вони з друзями теж поїдуть на Донбас і зможуть передати тобі мої вітання. І тут я зрозумів: я намалюю і подарую тобі Україну. Але поки що це сюрприз, який привезуть тобі волонтери. Повертайся швидше, ми тебе чекаємо. Тато пообіцяв навіть спекти торт на твій день народження. Боюся, без моєї допомоги він не впорається. Але про це я напишу тобі окремо». Це дуб. Не простий, а всім дубам дуб, бо йому аж 1350 років, і це найстарше дерево в Україні. Воно росте у Рівненській області. Я довго думав, чи хотів би я прожити стільки ж, як він. Так і не вирішив, але побачити його дуже хочу. Це метро. А точніше — київська станція «Арсенальна». Я і не знав, що вона найглибша у світі. 105,5 метра. Це майже як 100 мене. Ого! 44

Це ракета. Добра ракета. Добрі ракети не воюють, а літають у космос. Саме такі роблять на заводі «Південмаш» у Дніпрі. Тато сказав, що наші ракети най-еко-ло-гічні-ші. Я запитав, як це. А він відповів, що від них не страждають ані люди, ані природа. Це прекрасно, я думаю. Оця довжелезна труба — не труба. Це трембіта — найдовший духовий музичний інструмент у світі. Правда ж, ми поїдемо в Карпати і подуємо в неї? Ти не думай, це не просто жовтий аркуш. Це пустеля. А ти знала, що в Україні є справжня пустеля? Я думав, вони є тільки в Африці. А ця — в Херсонській області. Тато каже, що це найбільша пустеля Європи. А гугл каже, що в ній навіть є підземне озеро з чистою і дуже смачною водою. Я б хотів покуштувати, а ти? Це не звичайні камінці, ти не подумай. Їх називають дорогоцінними. Це топази, їх знаходять у Житомирській області і роблять з них дуже гарні прикраси. Коли я виросту, то неодмінно подарую тобі сережки з українськими топазами. Тато каже, що вони бувають різних кольорів: жовті, сині, коричневі, червоні і навіть безбарвні, але найчастіше — блакитні. Мені подобається блакитний, він, як твої очі. Я прочитав, що найбільший топаз, який знайшли в Україні, важив 117 кілограмів. Ми з татом порахували, що це майже стільки ж, скільки ми вдвох на вагах. Такий у сережки не вставиш. На день народження дарують квіти. А я дарую тобі цілу долину квітів. Вона називається Долина нарцисів. Це на Закарпатті. © Савчук А. © Видавництво «Підручники і посібники»

Кажуть, другої такої немає. Тут я подумав, що в цьому ви схожі. Це гора Говерла. Вона найвища в Україні і розміщена в Карпатах. На її вершині навіть улітку лежить сніг. Тато каже, що коли видряпатися на Говерлу, то видно дуже далеко. Я запитав, чи видно там тебе і Донбас. А тато відповів, що краще ми на тебе подивимося вдома. А на цьому малюнку ти, я, тато і торт. Тому що тато сказав, що найбільша цінність нашої країни — це її люди, якими вона може пишатися. Ми пишаємося своєю Україною і тобою. З днем народження, мамо!» 24-го серпня Андрійко побачив на кухні свої малюнки-привітання мамі і дуже засмутився: — Невже мама так їх і не отримала і вони повернулися назад? Тепер вона не дізнається, як я люблю і пишаюся нею! Сльози забриніли в Андрійкових очах. Аж раптом сталося щось неймовірне: на кухню залетіла блакитна повітряна кулька. За нею жовта. Потім знову блакитна. Хлопчик здивовано спостерігав за цим дивом, аж раптом замість чергової кульки у кімнату увійшла… його мама. І одразу кинулася обіймати сина: — Сюрприз! Ти і є мій найкращий подарунок! Дякую тобі! Слідом за мамою на кухню увійшов… торт зі свічками. В руках у тата, звісно. Всі троє дружно задмухали вогники і загадали одне бажання. З днем народження, Україно! Нехай тобі буде мирно!

Світлана Дідух-Романенко

Чи підтвердилися твої передбачення? Визнач жанр твору. Хто головний герой твору? Коли відбувались події? Що тобі відомо про День Незалежності? Що вирішив зробити Андрійко? Про що він писав мамі? Чому вранці Андрійко засмутився? Який з малюнків хлопчика став реальністю? Яку частину тексту ти прочитаєш із захопленням, а яку — зі смутком? Поміркуй і скажи, які слова в оповіданні розкривають зміст твору. Чому ти так вважаєш? Розкажи, як ти розумієш цей вислів. Коротко перекажіть зміст твору одне одному. Прочитай вірш, правильно інтонуючи речення.

МІЙ ДІМ — ЦЕ МІЙ КРАЙ НА ІМ’Я УКРАЇНА

В мурахи — мурашник, у сонечка — небо, у крапельки — хмара, у білки — дупло. Нора чи гніздечко… Та кожному треба, щоб в рідній домівці затишно було. Усі в цьому світі тримаються хати, в якій народився, де гріє любов, що щедро посіяли батько і мати, де квітне стежина, якою пішов. Тому навесні повертається пташка із теплого вирію* в рідні краї. Тому і ведмідь, і маленька комашка так ревно боронять кордони свої. Мій дім — моя міць, оберіг і родина, мені наймиліша моя сторона. Мій дім — це мій край на ім’я Україна. Вона в моїм серці назавше одна. Наталя Карпенко © Савчук А. © Видавництво «Підручники і посібники»

Яка головна думка вірша? Про кого згадує поетеса у вірші? Що для згадуваних персонажів є найважливішим? Що корисного робиш ти для своєї Батьківщини? Як ти розумієш виділений вислів? Поясни. Поясни, чому можлива така ілюстрація до вірша. *Ви�рій (ирій, ірій) — теплі, південні краї, куди відлітають на зиму перелітні птахи.

МОВНА АБЕТКА

А, Бе, Ве — мова — слово не нове. Ге, Ґе, Де — мова в світ тебе веде. Е, Є, Же — мова спокій береже. Зе, И, І — сонце ясне у вікні. Ї, Йот, Ка — ось її тремка рука. еЛ, еМ, еН — в ній багато є імен. О, Пе, еР — вчу її найбільш тепер. еС, Те, У — щастя в мові я знайду. еФ, Ха, Це — справжній рай* — її слівце. Че, Ша, Ща — світло сяє ув очах. Ь, Ю, Я — українську вчи, як я!

Альона Радецька

*Рай — місце краси, спокою, щастя.

Про що поетеса розповіла у вірші? Чим особлива українська мова для тебе? До чого закликає поетеса? Поміркуй, що ти намалював би / намалювала б до цього вірша, якби був / була ілюстратором / ілюстраторкою. Чи вдалий малюнок до прочитаного вірша? Чому? 48

МОВА

Як ніжна пісня солов’їна, як тихий шепіт вітерцю, так моя мова рідна лине, її безмежно я люблю. Плекаймо кожне своє слово, вкладаймо душу у рядки, нехай лунає наша мова у всьому світі й навкруги.

Тетяна Прокоф’єва

Чи любить поетеса рідну мову? Чому ти так вважаєш? До чого закликає Тетяна Прокоф’єва? Чи вважаєш ти, що поетеса звертається й до тебе теж? Якщо так, то прочитай слова, які стосуються саме тебе. Кажуть, що рідну мову, як і маму, люблять не тому, що вона красива, а тому що рідна. Чи погоджуєшся з такою думкою? Поясни.

МОВА

Калинова, барвінкова — це все наша рідна мова! Скільки ніжності й тепла, у собі ти зберегла. Кожне слово, мов перлинка, тож збирай мерщій у скриньку, бережи й примножуй, друже, мова вдячна буде дуже! Солов’їна, колискова — це все наша рідна мова!

Тетяна Прокоф’єва

Якими словами авторка передала любов до рідної мови? Підготуйся виразно прочитати один з віршів Тетяни Прокоф’євої.

СТЯГ, ЗВИТЯГА

Прапорці — це символ свята. На святах їх так багато! А от прапор, себто СТЯГ — Символ доблесті* й ЗВИТЯГ*! СТЯГУ воїни всі раді честь віддати на параді.

Віра Правоторова

*Звитя�га — перемога, подвиг. *До�блесть — відвага, мужність. Які почуття в тебе викликав вірш? Що ти уявив / уявила, прочитавши заголовок?

РАЙДУЖНИЙ ВІНОЧОК

Барви літечка збираю розмаїті й запашні, у віночок заплітаю, любо й весело мені. В ньому маківки червоні і яскраві нагідки, в ньому жовтий цвіт красолі, шишки хмелю і листки. Край блакитних незабудок синьоокий васильок, я дзвіночки не забуду вплести в райдужний вінок. Наталя Карпенко Який настрій створює вірш? Які квіти згадано у вірші? Пригадай і скажи, які ще квіти вплітають у віночок. Що ще тобі відомо про український віночок? Вивчи напам’ять один із віршів. Поясніть значення слів красоля і квасоля. 50

МАЛЬВИ І КАЛИНА

Мальви і калина — це моя країна, це моя барвиста люба Україна! В ній щебече птаха пісню на світанку і вдягають люди гарну вишиванку! Соняхи й волошки квітнуть на матусі, в чорнобривцях плаття гарне на бабусі, в вишиванці тато з дідом, як дубочки, оберіг-узори одягли синочки! Так цвітуть на людях українські квіти, щоб росли щасливо в Україні діти! Наталя Гуркіна З яким настроєм, у якому темпі ти читатимеш цей вірш? Прочитай парами слова, які римуються.

Я ВИШИВАНОЧКУ ВДЯГАЮ

На лебединім полотні зоріють квіточки ясні. Червоні маки й калина, щоб квітла наша Україна. Я вишиваночку вдягаю, душею, серцем відчуваю всю силу нашого народу, бо ми козацького є роду. Скільки у вишивці любові, ті візерунки кольорові так зігрівають усіх нас, який би день не був і час. Я вишиваночку вдягаю, долю барвисту закликаю. Вона наш оберіг нетлінний, символ свободи теж незмінний.

Тетяна Прокоф’єва

Чим привабив тебе вірш? Який настрій викликав? Які картини постали у твоїй уяві під час читання вірша? Прочитайте вірш. Правильно інтонуйте речення.

ВИШИВАНКА

Узор вручну, широка планка, легенький запах ковили. Моя сорочка вишиванка вся ніби сплетена з трави. Дніпра потоки, степ, простори по лівій, правій стороні. Червоно-чорні всі узори, мережив ряд на полотні.

Вишиванка зігріває, моє серце звеселяє, я їй душу віддаю, а вона мені — свою. Леся Вознюк

Який настрій створює вірш? Про що розповіла поетеса? Поміркуй, що ти намалював би / намалювала б до цього вірша, якби був / була ілюстратором / ілюстраторкою. Чи патріотичні вірші про вишиванки? Чому? За бажання, один з віршів вивчи напамять.

НАША ЛЮБОВ

В магазині було стільки вишиванок, що розбігались очі. Даринка з мамою роздивлялись сорочки. Вишиті різними кольорами, вони були такі гарні. Червоні маки, колосся пшениці, васильки та чорнобривці прикрашали кожну вишиванку. А хотілось придбати надзвичайну — таку, якої ще ніхто не бачив. — А давай купимо просту білу сорочку і вишиємо самі, — запропонувала мама. — Я мрію бути дизайнером, — спалахнули радістю Даринчині очі. — Мрії повинні збуватись. Якщо ти впевнено йдеш до своєї мети, обов’язково досягнеш її, — запевнила доню мама. 52

Білосніжна сорочка була куплена. Тепер справа за нитками. Магазин «Голочка» був поруч. Очі розбігались: мереживо, нитки, бісер, голки. Даринка обирала таким чином, щоб кольори пасували один до одного. — Давай візьмемо жовтий і синій кольори, вишиємо жовті колоски на синьому небі, — нарешті вирішила Дарина. — Буде вишиванка-оберіг, мені подобається твій вибір. — Дякуємо вам, до побачення. Мама з донькою пішли додому. Вдома відкрили сторінку в інтернеті, де розповідалось про значення вишитих квітів. З’ясувалось, що «троянда — символ любові та милосердя; мак — квітка, що оберігає від зла; ромашка — квітка ніжності, вірності та Сонця; калина — символ вогняної трійці — Сонця, Місяця та Зірки; чорнобривці — символ материнської любові та захисту». Нарешті знайшли колоски — це символ краси життя, щасливого добробуту, тілесного і духовного багатства. Пшеничне колосся прикрашає дівчину. — Мамо, будемо робити нашу особливу вишиванку. Хай кожен рух голочки несе в собі нашу любов до України.

Наталія Клевцова

Куди завітала Даринка з мамою? Що вони хотіли придбати? На чому зупинився їх вибір? Про що мама з донькою дізналися з інтернету? Прочитай виразно цю частину тексту. Розкажи, якою ти уявляєш Даринку. Прочитай речення, яке є головною думкою оповідання. Виконайте завдання на вибір. Обери собі партнера / партнерку. Приготуйтеся прочитати діалог між мамою і донькою. Коротко перекажіть зміст твору одне одному.

Вивчай історичне минуле Зіскануй QR-код. Послухай пісню «Козаки Поділля». https://pp-books.com/Ukr-m-chyt_3kl_Savchuk_s54

Який твій настрій після слухання пісні? Яке свято згадується в ній?

ЗАЧИН

Не раз вороги похвалялись зігнуть український народ, але запорожці сміялись — і рвався очкур* у заброд*. Люд вірив (лише б не наврочить), що правильно сонце пливе: якщо запорожці регочуть, то Воля на світі живе. Виходить, читачу, не всує* козацький казав кошовий: — Якщо Запорожжя жартує, Вкраїні і чорт не страшний! Петро Ребро *Очку́р — шнур, яким стягують в поясі штани. *Забро́да — чужинець; приблуда. *Всу́є — даремно. Який твій настрій після читання вірша? Чи можна цей вірш назвати патріотичним? Поясни. Склади і прочитай прислів’я. Поясни, як ти їх розумієш.

Козацькому роду Де козак, Здобувши перемогу,

там і слава. про пильність не забувай. нема переводу.

Складіть асоціативну павутинку зі словом козак. Які козацькі пісні вам відомі? Які мультфільми про козаків ви бачили? Як народна мудрість описує козаків? 54

ЗВІДКИ КОЗАКИ БРАЛИ СИЛИ ЗАХИЩАТИ СВОЮ НЕНЬКУ

Присів дідусь біля ліжечка свого хворого онука. Тільки осінь настала, а онук вже знову: «Кхе-кхе...». До своєї ввечері ледь доторкнувся, а хліба й зовсім не скуштував. Зітхнув дідусь, увімкнув нічник та й заговорив: — Розкажу я тобі сьогодні не казку, а щиру правду пові́даю. Ще з давніх прадавніх часів підлі, люті вороги нападали на нашу чудову українську землю. Українські ліси та степи, річки та озера, мова солов’їна, завжди — немов кістка в горлі були нашим ворогам. Тому козакам постійно треба було захищати рідну землю від не�другів. Отож, якби вони, як ти, свою вечерю на тарілці залишали, а хліба і зовсім не їли, хтозна.., чи змогли б вони нашу неньку рідну до цього часу вберегти? — Наші козаки їли хліб? — здивовано запитав хлопчина. — А то! — всміхнувся дідусь. — Саме хліб завжди займав почесне місце на козацькому столі. Та перш ніж сісти за обідній стіл, козаки обов’язково читали молитву «Отче наш». У молитві вони дякували Господу за те, що Він був з ними та вберіг їх від меча гострого й ворогів підлих. Потім українські вояки по знаку отамана куреня, який сидів на чолі столу*, бралися за їжу. Набравшись сил, вони знову і знову гнали іноземних бусурманів з нашої землі! — А якщо я буду їсти хліб, я стану козаком? — онук з повагою подивився на хліб, який не так давно відклав вбік, узяв шматочокі з пошаною надкусив його. © Савчук А. © Видавництво «Підручники і посібники»

— От перестанеш кхекати, то й обов’язково станеш справжнім козаком — пообіцяв дідусь. А коли онук задрімав, він пішов тихенько до кухні, щоб посилку скласти та відправити її нашим українським козакам, які вже в наш час боронять любу неньку та солов’їну мову від підлих загарбників! Інга Квітка *На чолі столу — на найпочеснішому місці. Що розповів дідусь онукові? З ким і за що воювали козаки? Чи сподобалась тобі історія, яку розповів дідусь? Розкажи, яке продовження могла б мати розповідь. Прочитай значення слова козак. У якому значенні це слово вжито у виділеному реченні? Козак — в Україні в 15–18 ст. — вільна людина, що брала участь у визвольній боротьбі; парубок, юнак взагалі; відважний, завзятий, хоробрий чоловік. Усне народне оповідання про яку-небудь історичну подію називають легендою. Легенди передають із покоління в покоління. Це не казки, хоча в легендах є чимало фантастичного. Бувають народні й авторські легенди. Пам’ятай, що легенди не тільки цікаві й повчальні, а й корисні, оскільки вони містять пізнавальну інформацію.

ПРО ГОСТИННЕ КОЗАЦЬКЕ ЖИТЛО Народна легенда

Січ — ото в запорожців фортеця. Коло неї були окопи, вали, а всередині дзвіниця була така, що в неї й гармати поміщалися... Жили козаки скрізь по степах у землянках, або по-їхньому, бурдюгах: так чоловік по п’ятнадцять, двадцять. У Січі жили по куренях, по кілька сотень чоловік. Та й курені були великі. Ставились курінь до куреня причілком, а в них були стовпи й сволоки. А в бурдюзі 56

просто все було: одні двері та одне віконце, — маленьке таке, як тарілочка, кругле. А то й зовсім без вікна. Оце викопає козак яму, обставить її, обліпить, обмаже, поставить піч, щоб хліб пекти, зробить кабицю*, щоб страву варити та й живе. Димарів тоді не було. Взимку як розжарити камінь, так він аж горить — уже холодно не буде. У деяких землянках по стінах висіла зброя всяка. А на по́куті стояли образи . Попід стінами ставили лавки, ослінчики, щоб було де сісти. Землянок запорожці ніколи не замикали. Як їдуть куди або йдуть, то так і кидають їх: ніхто нічого не зачепить. У них так, що хто хочеш, той заходь у землянку. Як хочеш їсти, розводь вогонь, бери казан, вари страву, відпочивай — заборони не було. А приїде хазяїн, так ще й рад гостеві, бо то тільки й родини йому на широкому степу. Тепер увійдеш у хату, так вона красна кутками, а не красна пирогами. А тоді було не так: усякого нагодують. Хазяїн їде куди, так ще й зоставляє страву для прохожого. Хто хоч, заходь. Та й заходять, було. Наїдяться, відпочинуть. Зроблять хрест, поставлять його серед землянки — це значить, що були гості й дякують господареві. *Ка�биця — піч, збудована надворі. Що ти дізнався / дізналася про житло козаків? Що, на твою думку, в легенді правдиве, а що вигадане? Які звичаї, описані в легенді, тебе здивували? Які з них варто було б відновити? Знайди в додаткових джерелах легенди про символи України (державні, народні) або легенду про походження назви твого населеного пункту чи про видатних історичних постатей. Перекажи в класі легенду.

Українці, що підкорили світ Чи доводилося тобі бувати на виставках художників? Зіскануй QR-код. Переглянь відео «Добрі звірі Марії Приймаченко». https://pp-books.com/Ukr-m-chyt_3kl_Savchuk_s58

Що тобі запам’яталося? Чому відео має таку назву?

ЧАРІВНА ПІР’ЇНКА

Про народну художницю Марію Приймаченко (1909–1997)

Тієї ночі була гроза. І восьмирічній Марусі вкотре наснилося ціле море різнобарвних квітів. Вони були схожі на ті, які її мама вишивала на рушниках і сорочках. Прокинувшись, дівчинка хутко вислизнула з хати на вулицю. Світило сонце. Було тепло й пахло молодим листям, що розбруньковувалося на деревах. Від нічної зливи на вулиці позалишалися калюжі. Маруся підійшла до найбільшої з них. Уявила, що то море, про яке їй колись розповідав батько. Щосили вдарила долонею по брудній воді і розсміялася. Бризки полетіли їй просто в обличчя. Це так захопило дівчинку, що вона й незчулася, як забруднилася з ніг до голови. Тим часом із церкви поверталася баба Харитина. Годі й казати, яким був її гнів, коли вона угледіла Марусю за такою дивною витівкою. Бабин крик налякав дівчинку. Під вечір дівчинці стало зле. Кидало в сильний жар, нудило, судомило у м’язах. Голова аж розривалася від болю. З кожним днем Марусі ставало все гірше. Стурбовані батьки викликали лікаря з Іванкова. Оглянувши дівчинку, лікар 58

сказав, що Маруся підхопила якусь заразу, коли бовталася у брудній калюжі. Поки дівчинка перемагала свій недуг, навчилася від матері вишивання. Це заняття стало її єдиною розрадою на довгі місяці. Вишивала квіти, які бачила у своїх кольорових дитячих снах, а ще — птахів: павичів, ластівок, зозуль. Або химерних звірів зі своєї уяви. Нарешті після тривалого лікування Маруся одужала. Та все ж таки хвороба не минула безслідно. Одна нога у дівчинки викривилася і стала коротшою за другу. Від того їй було боляче ходити. А ще вона ніби замкнулася у собі. Оселилася у світі власної уяви. Стала не по-дитячому мовчазною і замисленою. Одного разу батьки відправили Марусю на луки випасати гусей. Пригнавши гусей, дівчинка сіла в холодку й почала малювати гілочкою по землі різні візерунки. Аж раптом бачить чарівну жар-птицю із блакитно-золотим пір’ям. Птаха кружляла зовсім близько, над річкою. Дівчина від подиву аж рота роззявила. Прикипіла очима до жар-птиці. А та покружляла над водою, тоді скинула одну пір’їну на берег і непомітно розтанула в небі. Від захоплення Маруся навіть забула про свою хвору ногу. Вмить схопилася і подалася до берега — туди, де впала чарівна пір’їна. Раптом бачить, а на тому місці видніються якісь нерівні синюваті смужки. Підійшла ближче і почала довбати камінцем прибережний ґрунт. Там був синій глей. Вона набрала в пелену того глею, погукала гусей і поквапилася додому. Вдома, розвівши глей водою, заходилася розмальовувати всю хату синіми квітами. Здавалося, ці квіти оживали під дитячими пальчиками, розцвітали і навіть випромі© Савчук А. © Видавництво «Підручники і посібники»

нювали духмяні пахощі. Спочатку розмалювала стіни, тоді взялася за піч і мисник. А потім вийшла надвір і розписала хату ззовні. Батьки повернулися з поля, побачили розписану хату і тільки сплеснули в долоні від захоплення. А брат Степан навіть присвиснув — не сподівався побачити таке диво. Тим часом до їхнього двору вже зазирали з цікавістю сусіди. — О, Господи! Дивовижно! Звідки взялася така краса? — чулося звідусіль. Маруся вийшла з хати і, сором’язливо опустивши оченята додолу, промовила: — Я дуже хотіла, щоб у нашій хаті зацвіли квіти. Анна Багряна Які факти з життя художниці справили на тебе найбільше враження? Кого з видатних українців / українок нагадує тобі Марія Приймаченко? Чим? Розглянь репродукцію картини Марії Приймаченко «Галочка літає, господаря шукає». Зверни увагу, які кольори використала художниця для зображення пташки, як зображена сама пташка (форма голови, крил, хвоста), як промальовані деталі (око, дзьоб, ніжки).

ІВАН ПІДДУБНИЙ (Уривки з художньо-документальної повісті)

Народився Іван Піддубний 8 жовтня 1871 року в селі Красенівка, поблизу села Богодухівка, нині це Черкаська область, у сім’ї землеробів і козацьких нащадків. Іван був первістком. Услід 60

за ним з’явилися на світ ще шестеро дітей: троє хлопчиків і три дівчинки. Сім’я не мала великих статків. З раннього дитинства дітей привчали до важкої праці. У дванадцятирічному віці Іван почав найматися на роботу, спочатку в поміщика у своєму селі, а потім — у сусідньому. Від батька Іван Піддубний успадкував міцне здоров’я, богатирську статуру, величезну силу і витривалість. У 17 років Піддубний з легкістю за роги пригинав до землі бика. Від матері Іванові Піддубному передався винятковий музикальний слух, тому він співав у церковному хорі, причому разом із батьком і матір’ю. У двадцятирічному віці Іван Максимович поїхав з рідної Красенівки на заробітки до Криму. Протягом трьох років Піддубний працював вантажником. Тоді він не тільки вантажив важкі лантухи, а й для розваги влаштовував богатирські видовища. Якось задля забави тримав на плечах телеграфний стовп, на який чіплялися люди. Одного разу дійшло до восьми душ — і стовп тріснув, а Піддубний вистояв. Згодом знайомство зі спортсменами Антоном Преображенським і Василем Васильєвим змінило його життя. Завдяки цим людям він почав активно займатися спортом. Його кар’єра важкоатлета почалася, коли до Феодосії приїхав цирк. У складі циркової трупи працювали відомі борці — польський велетень Петр Янковський і чемпіон світу з класичної боротьби Георг Луріх. З ними могли помірятися силою всі охочі. Піддубний тоді вперше насмілився вийти на килим манежу й отримав багато блискучих перемог. Без досвіду борця переміг практично всіх атлетів цирку.

У Парижі в 1903 році Іван Максимович вперше вийшов на великий борцівський ринг. Та в поєдинку з Раулем Мюссоном, на прізвисько ле Буше (що означало «м’ясник»), мав великі проблеми. Ле Буше вдався до хитрощів й намастив своє тіло олією, щоб бути слизьким і непереможним. І хоч він тоді не поклав Піддубного на лопатки, але завдяки олії зумів справно вислизати від чіпких захватів Івана Максимовича. Через що судді нарахували йому більшу кількість очок й проголосили несправедливу перемогу. Але Іван Максимович узяв реванш, хоча Рауль довго відмовлявся від повторного поєдинку. Проте вже через рік, коли переможцю оголошувався великий гонорар, Рауль ле Буше наважився виступити проти Піддубного. Тоді український силач добре провчив хитрого француза, близько двадцяти хвилин тримав у чіпкому захваті, доки їх не розняв суддя. І Рауль програв цей бій з великим приниженням. 1904–1909 роки стануть зірковим часом для Піддубного — він здобуде близько двох пудів золотих медалей і значків! Саме тоді журналісти почали називати його чемпіоном чемпіонів. Піддубний побуває у 50 містах 14 країн світу чотирьох континентів. Згодом, усупереч тому, що Піддубному вже виповнилося 54 роки, його запросили на змагання в Америці. Спортсмен підписав контракт на пів року. Там він дуже здивував спортивний бомонд своїм віком, викликаючи посмішки, мовляв, навіщо привезли діда. Але кепкували до перших поєдинків, які закінчувалися перемогами Івана Максимовича. Поклавши цілу плеяду видатних борців на килимах у Чикаго, Філадельфії, Лос-Анджелесі й Сан-Франциско, Піддубний отримав титул «Чемпіона 62

Америки». Його хотіли бачити на борцівських килимах у всьому світі. І хоч йому було вже 57 років, та він ще мав достатньо сил, щоб дивувати публіку. Однак дуже сумував за Україною, адже саме їй він присвячував свої перемоги. Про це він зізнався на одній з пресконференцій, коли його запитали, що йому найбільше сподобалося в Америці. Тоді Піддубний відповів: — Я тут ще більше полюбив Україну! А як ви хотіли?..

Валентин Собчук, Сергій Смаглюк

Де народився Іван Піддубний? Як він потрапив до Криму? На рингах яких країн Піддубний проводив поєдинки? Які факти з життя Івана Піддубного справили на тебе найбільше враження? Що сказав спортсмен в Америці? Виконайте завдання на вибір. «Попрацюйте» журналістом і спортсменом. Треба записати інтерв’ю, на яке відводиться лише 5 хвилин. Якщо постараєтеся, то переконаєтесь, як багато можна сказати протягом такого короткого часу. Щоб підготуватися до інтерв’ю, журналістові треба працювати за алгоритмом: 1. Ознайомитися з необхідною інформацією. 2. Спланувати і записати запитання. 3. Скомпонувати інтерв’ю так, щоб воно було цікавим читачам газети чи глядачам телебачення. 4. Запитання і відповіді запиши на аркуші паперу за таким зразком: Запитання для інтерв’ю з ______________________________ 1. Запитання: Відповідь: 2. Запитання: Відповідь: 3. Запитання: Відповідь:

Заповніть таблицю на аркуші паперу. Відомі українські спортсмени 1.

Бокс

Футбол

Спортивна гімнастика

Біатлон

Плавання

Зіскануй QR-код. Переглянь відео «Соломія Крушельницька — найвидатніша співачка світу». https://pp-books.com/Ukr-m-chyt_3kl_Savchuk_s64-1

Зіскануй QR-код. Послухай українську народну пісню «Ой летіли білі гуси» у виконанні Соломії Крушельницької. https://pp-books.com/Ukr-m-chyt_3kl_Savchuk_s64-2

ЛЮНЯ СПІВАЄ Про оперну співачку Соломію Крушельницьку (1872–1952)

Соломійка схилилася над квітником. Заплющивши очі, вдихала ніжні пахощі щойно розквітлих тюльпанів. Тим часом пісня сама лилася з її вуст: — Ой, у гаю, гаю квітів є багато, будемо між ними кращу вибирати… Де б не була, що б не робила, завжди їй хотілося співати. — Солюню! — почула раптом голос старшого брата Антона. — Тебе кличе татко. Вмить забувши і про квіти, і про недоспівану пісню, дівчинка побігла до хати. 64

Кілька днів тому отець Амвросій зламав ногу і тепер змушений був лежати вдома в ліжку. Цього разу він зібрав довкола себе усіх дітей — а було їх у Крушельницьких аж восьмеро! — і почав перевіряти, хто який голос має. А тоді пояснив їм, як потрібно читати ноти. Поки батько одужував, діти розучили подільські та галицькі народні романси. А ще — твори відомих композиторів, які їхня мама Теодора виконувала на фортепіано. За кілька місяців Крушельницькі створили справжній домашній хор. Та найсумліннішою ученицею з-поміж усіх дітей виявилася Соломія. Навчившись грати на фортепіано, вона цілими днями просиджувала за інструментом. При цьому не переставала співати — вдома, на вулиці, в сільському хорі, на майдані, в гурті дівчат. Її голос вирізнявся особливою силою, дзвінкістю і красою. — О, як Люня співає! — часом можна було почути захоплені вигуки мешканців Білої. А ясноока дівчинка тим часом потай мріяла про виступи на сценах театрів, у великих містах. Мріяла про гучні оплески, море квітів і вдячних шанувальників. Окрім музики, вона також цікавилася літературою. З неабияким захопленням перечитувала книги з домашньої бібліотеки. Отець Амвросій дуже любив свою талановиту донечку. Тому завжди радо виконував усі її примхи. Дізнавшись про Соломійчину мрію стати співачкою, записав її до музичної школи в Тернополі. У десять років дівчинка почала виступати у складі хору товариства «Руська бесіда». На тих концертах вона співала, грала на фортепіано і читала напам’ять вірші улюблених поетів — Тараса Шевченка та Івана Франка. Щоразу вона зачаровувала присутніх своїм © Савчук А. © Видавництво «Підручники і посібники»

чарівним голосом, гордовитою поставою, квітучою, природною вродою, а також рішучістю й прагненням постійно вдосконалюватися. Водночас Соломія часто чула від односельчан: «Порядній дівчинці, та ще й доньці священника, не займатися акторством і співати на сцені». Тоді їй ставало прикро до сліз. Антон бачив, як його сестричка страждає від неможливості втілити свою заповітну мрію в життя, і тому вирішив будь-що їй допомогти. Одного разу він звернувся до батька з проханням позичити в когось грошей, аби віддати Соломію до Львівської консерваторії. Отець Амвросій погодився без вагань. — Так, звісно, Соля повинна вчитися далі, — сказав він синові. — Хтозна, може саме їй судилося прославити наш рід. Анна Багряна Проведіть дослідження. Заповніть таблицю на аркуші паперу. 1.

Хто написав всесвітньо відому колядку «Щедрик»?

Хто з представників України перемагав на конкурсах Євробачення? Хто популяризував українську пісню в Канаді?

3. 4.

Які напрями в сучасній українській музиці нині активно розвиваються? Хто є їхніми представниками?

Прочитай вислови видатних людей про наполегливість. Використовуй їх у мовленні.

Успіх — це не підсумок мрій, а підсумок творчої праці (Сергій Жадан). Будь-яка перешкода долається наполегливістю (Леонардо да Вінчі). Немає на світі такого пагорба, вершини якого наполегливість зрештою не досягне (Чарльз Дікенс). 66

Перевір знання за розділом

«НАША СЛАВА — УКРАЇНСЬКА ДЕРЖАВА» Пригадай, чиї твори ти прочитав / прочитала у розділі. Запиши їх на аркуші в алфавітному порядку. Назви твори, які ти прочитав / прочитала у розділі. Що таке легенда? Яку легенду ти прочитала / прочитав? Розкажи, як ти розумієш приказку, яка стала назвою розділу. Які прислів’я, приказки, вислови видатних людей про рідний край і Батьківщину тобі відомі? Про кого з видатних українців ти дізнався / дізналася з розділу? Що справило на тебе найбільше враження? Які видатні українці народилися у твоєму краї? Що тобі про них відомо? Чи є у твоїй родині відомі українці? Розкажи про їхні досягнення. Проведіть дослідження на вибір. Кому з видатних українців установлено найбільше пам’ятників? Які відомі українці зображені на грошових купюрах? Що вам про них відомо? Практична робота. Склади план-схему видатних пам’яток України, які тобі хотілося б відвідати. Прочитай прислів’я і приказки. Про які риси характеру козаків у них ідеться?

Або волю добути, або вдома не бути. До булави треба голови. Де не можна перескочити — треба перелізти. Не хвались, ідучи в бій, а хвались, ідучи з бою. Сміливого куля не бере. Як є хліб і вода — козаку не біда. Заповни таблицю на аркуші паперу.

Прочитавши твори розділу «Наша слава — українська держава», я знаю

розумію і можу пояснити

вмію

пам’ятаю вислови:

ОПОВІДАННЯ ПРО ДІТЕЙ Оповідання — це невеликий за обсягом твір, у якому описано одну подію з життя дійових осіб (персонажів).

МІЙ УЛЮБЛЕНИЙ ПЕС БРУНО

Якось шкільний сторож знайшов маленького безпритульного песика. Чоловік узяв цуценя до себе і назвав його Бруно. Мешкав сторож на підвальному поверсі школи у маленькій кімнаті з окремим виходом на вулицю. Тому вже наступного дня Бруно випала чудова нагода познайомитися зі школярами. Песик одразу сподобався дітям, адже він був дуже симпатичний, веселий, грайливий та лагідний. Бруно теж сподобалося нове товариство. Кожного ранку він зустрічав дітей біля воріт школи, вдень з усіма грався, а ввечері проводжав до воріт. Варто сказати, що насправді Бруно був дуже дивним собакою. Його хутро було синього кольору. Ані Бруно, ані хто інший не розуміли, як таке могло трапитись. Пес точно пам’ятав, що матінка в нього була жовтого кольору, а батько рудого. Дехто вважав, що Бруно просто пофарбували синьою фарбою. Песику настільки подобалося, що про нього точилося стільки розмов, що він ходив по двору школи з гордо піднятою головою. Та коли діти і вчителі йшли на заняття, Бруно сумував. Його господар цілий день працював і не мав часу на свого улюбленця. Одного ранку Бруно вирішив потрапити до приміщення школи і відшукати там своїх друзів. Він ти68

хенько просковзнув у двері, коли в школу заходив учитель фізкультури. Шкільний коридор справив на Бруно незабутнє враження. Він був широким та мав величезні вікна. На підвіконнях стояли квіти, а стіни були увішані картинами і світлинами. Промайнувши коридор, пес-дослідник зазирнув до їдальні. Звідти доносилися настільки смачні аромати, що Бруно навіть вирішив більше нікуди не йти. Але, згадавши, заради чого він тут, стрімголов вибіг на коридор. Всі класи були зачинені, і Бруно міг тільки чути голоси. Та раптом задзвонив гучний дзвоник, і, як у казці, всі двері одночасно відчинилися. До коридору, посеред якого стояв Бруно, вибіг великий і гучний натовп учнів. Пес навіть злякався, що його не помітять і розчавлять. З переляку Бруно ліг на підлогу і закрив голову лапами. Та діти одразу помітили свого улюбленця. Вони радісно кинулися до Бруно. Вчителі теж помітили синього песика і не насварили його, а навпаки — зраділи. Після перерви розпочався новий урок, учні розійшлися по своїх класах. У той день вчителі дали всім дітям однакове завдання: написати твір «Мій улюблений пес Бруно». Кращих творів діти ще не писали ніколи, тому вчителі висловили Бруно подяку і дозволили йому кожного дня приходити до їдальні на обід. Відтоді песик міг заходити до школи і гратися з учнями на перервах. Бруно був насправді щасливим. Ольга Лапушена Хто дійові особи (персонажі) оповідання? Яким був Бруно? Чому песик був щасливим? Що допомогло учням написати найкращі твори? За що вчителі подякували песикові?

Поділіть оповідання на кілька частин. Складіть план. Виконай завдання на вибір.  Підготуй розповідь про свого домашнього улюбленця.  За матеріалами вільних інтернет-джерел підготуй розповідь про досягнення тварин або тварин-рекордсменів. Перекажи оповідання близько до тексту. Щоб переказати оповідання близько до тексту: 1) прочитай текст уважно, щоб не переплутати послідовність подій; 2) визнач основні смислові частини; 3) перекажи текст.

ДИМ

Як завжди після уроків Роман зайшов у зоомагазин та на кишенькові гроші придбав баночку котячого корму. У дворі багатоповерхівки його чекав друг — великий кіт, у якого було трішки надірване, ймовірно, у боях за територію, ліве вухо. Через попелясто-сірий колір шерсті хлопчик називав його Димом. — Сьогодні паштет з тунцем. Сподіваюсь, що тобі сподобається. Роман відкрив баночку ласощів, поставив перед котом і погладив пухнастика. Раптом хлопчик відчув під долонею колючки та почав обережно очищати шерсть Дима від реп’яхів. — Де ж ти їх назбирав? — запитав задумливо хлопчина і глянув у бік пустиря. Того самого вечора з пустиря довго лунав гавкіт. І Роман, як приклеєний, не відходив від вікна. 70

— Чому не лягаєш, синку, — запитав тато, який прийшов побажати йому тихої ночі. — Тату, Дим сьогодні був весь у реп’яхах, я ледь їх повиймав. Отже, він гуляє на пустирі. Чуєш — там собаки. А якщо вони його…, — сказав хлопчик тремтячим голосом. Він ледве стримував сльози, бо пам’ятав, що справжні чоловіки не плачуть. — Не хвилюйся, з ним нічого не станеться. Дим давно живе на вулиці й добре знає, коли й куди можна ходити. А тобі час спати, — тато обійняв хлопчика та легенько направив у бік ліжка. Крізь сон Ромчику здавалося, що двері квартири грюкали, а тато з мамою про щось пошепки сперечалися у коридорі. Ромчик прокинувся рано, хоч був і вихідний. Йому не терпілося вибігти у двір та пересвідчитися, що з Димом все гаразд. Коли він зазирнув на кухню, то побачив батьків з таємничими усмішками. — О, синку, доброго ранку! Сідай снідати, — покликала мама. Роман хотів відсунути свій стілець, щоб сісти, але він здався занадто важким. Коли хлопчик опустив очі, то побачив величезний пухнастий клубок — неушкоджений Дим ледь умістився на м’якому сидінні кухонного стільця та солодко спав. Хлопчик нахилився та радісно притиснув до себе кота. — Тихіше, не буди. Здається, мама перегодувала котика сосисками, — засміявся тато. — Йому ще сьогодні у ветеринарну клініку на облік ставати. Відтоді у колись нічийного дворового кота з’явилося безпечне затишне житло та любляча родина. © Савчук А. © Видавництво «Підручники і посібники»

Ніна Колодяжна 71

Яку пригоду описала авторка? Які риси характеру Романа виявилися у його вчинках? Які почуття переживав Роман, коли ввечері на пустирі почув гавкіт? Розкажи, як змінювався настрій хлопчика. Визнач тему оповідання. Чи схвалюєш ти поведінку Романа? Доведи свою думку. Невже справжні чоловіки не плачуть? Поясни відповідь. Стисло перекажи зміст оповідання. Щоб стисло переказати твір: 1) уважно прочитай текст; 2) поділи текст на логічні частини; 3) визнач у кожній частині важливі думки; 4) перекажи текст.

АРБІТР*

Сонечко світило лагідно, легкий вітерець навівав прохолоду. Костя сидів в інвалідному візку і спостерігав. Із сусіднього під’їзду вибігли хлопці з Сашком-ватажком попереду, в руках якого був м’яч. Добігли до середини двору, м’яч покотився по зеленій траві, гра почалась. Поле було нерівним, тому хлопці весь час спотикалися. Саморобні ворота, стертий контур поля, навіть для «дворового» футболу умови несприятливі. Тому й ушкоджень багато, синців різних. — От якби в дворі зробити справжнє поле, — блискавкою промайнула в голові думка. Костя штовхнув візок і підкотив ближче до хлопців. Його мати сиділа у дворі на лавці і спостерігала. Знала, він любить все робити сам, по максимуму. Впертий хлопчина, так боляче, що не може ходити. Вона вже звикла, і сльозам тут не місце. Час лікує. 72

Мати раділа, коли Костик усміхався. Он як впевнено поїхав до хлопців, вони оточили його. Почали розповідати про події в школі. — А ти знаєш, з вересня в школі починається інклюзивна форма навчання*, може, ми будемо навчатися в одному класі, — розповідав Артем. — Це було б по-чесному, я давно хотів вчитись у звичайній школі. Стільки всього нового. З репетитором* зовсім не те, хоч я сам продовжу займатися обов’язково, — ділився з друзями Костя. — Ти в нас кмітливий, — приєднався Сашко. — В мене тут є ідея. Напишімо листа меру міста! — Костя розгорнув набраний і роздрукований текст. — Я склав проєкт, на якому наш двір перетворюється в ігровий майданчик зі спортивним полем. І по коштах буде не дуже навантажено, в інших містах вже впроваджують такі. — Поставимо свої підписи, як дорослі, — очі Сашка засяяли, певно, така ідея була йому до душі. — Так ти ж не зможеш грати, навіщо тобі, — вигукнув Генка і прикусив язика. Інші хлопці повернулись до нього, на мить настала тиша. Десь далеченько дзвякнув дзвінок велосипеда, хтось попереджував про небезпеку на дорозі. — Я й на велосипеді не можу, — відповів Кость, — але я можу відчувати, що це вам потрібно. Не хочу, щоб ви травмувались. — Костю, ти дуже добрий! — хлопці були трохи збентежені, тому що він не заздрить їм, а намагається допомогти. — Будеш нашим арбітром, — Сашко потис хлопцеві руку. © Савчук А. © Видавництво «Підручники і посібники»

— Тоді я ще попрошу в мера червоні й жовті картки, а поки що зробимо самі, — хлопці засміялись і почали втілювати задумане в життя. Наталія Клевцова *Арбі тр — суддя. *Інклюзи�вна фо�рма навча�ння — навчання учнів чи студентів з особливими потребами шляхом залучення їх до загального освітнього середовища. *Репети�тор — той, хто проводить додаткові заняття, допомагаючи засвоїти необхідні знання. Чим особливий прочитаний твір? Яким ти уявляєш Костю? Опиши його зовнішність і особистість (характер, поведінку). Що запропонував Костя? Чому хлопці підтримали його пропозицію? Обговоріть, чи потрібно впроваджувати подібні проєкти у вашій місцевості. Складіть свої пропозиції.

ЩАСЛИВА ЗНАХІДКА

В одному чудовому місті живуть двоє друзів — Юрко та Дмитрик. Вони разом граються, навчаються і завжди допомагають один одному. Якось трапилася із ними пригода, завдяки якій вони знайшли собі ще одного товариша. Та забігати наперед не будемо, всьому свій час. Мандруючи після школи додому відомою їм стежкою, хлопці натрапили на дивну коробку. Спочатку зупинилися, притихли й переглянулися. Чіпати підозрілі предмети не можна — це точно всі знають. Тож вирішили повільними кроками відступати. І тільки почали рушати, як почули шурхіт. — Що це? — питає Юра. — Не знаю! — відповідає Дмитро. 74

Це ще більше їх насторожило й водночас викликало цікавість. Але залишатися було небезпечно, хто знає, що там лежить. Тільки-но готові були йти далі, як цієї миті почулося жалібне скавуління. У Юрчика із Дмитрусем наче камінь упав із душі. Так, вони зраділи, що небезпеки немає. Хлопчаки кинулися до коробки й розкрили її, а там сиділо маленьке цуценятко. Оченята сповнені страху, й у них виднілися сльози. — Яке ти миле! — промовляв Дмитрусь. — Таке чорненьке! — веселим голосом сказав Юрко. Товариші, не довго вагаючись, взяли його з собою. Не лишати ж бідненького самого. Він і їсточки хоче, та й холодно надворі. Щасливі принесли песика додому. Постелили йому ліжечко, нагодували смачненькою ковбаскою та м’ясом. Поки хлопці вели бесіду про те, яке ж ім’я дати чотирилапому другу, той заснув солодким сном. Юрко пропонував: — Вуглик. Дмитрик хотів: — Бімка. Варто їм просто було повернути голови й поглянути на нього. Як удвох вигукнули: — Сонько! Так і назвали улюбленця. Ось така історія з таємною коробкою подарувала дітям щеня, що стало для них більше ніж просто домашня тваринка. Тетяна Прокоф’єва Яка пригода трапилася з Юрком і Дмитриком? Яку знахідку виявили друзі? Що вони вирішили зробити?

Чи траплялося з тобою щось подібне? Розкажи про це. Поміркуй і скажи, чому текст має таку назву. Запропонуй свій заголовок. Прочитайте виділене речення. Чи погоджуєтесь ви з ним? Чому? Свою думку обгрунтуйте. Складіть поради (виготовте буклет / листівку) «Що робити з незнайомими предметами?». Перекажіть стисло оповідання від імені одного з хлопчиків. Повість — це літературний прозовий (інколи поетичний) твір, значно довший, ніж оповідання. У повісті детальніше розповідається про події, більше другорядних персонажів, описів. Прочитай уривок з повісті Всеволода Нестайка «Пригоди Грицька Половинки, а також Котьки Швачка, Чайника, Петікантропа та деяких інших у воді, на суходолі і в міжпланетному просторі».

ЇДЕМО НА «БЕРЕЖОК»!

(Уривок)

Котька — неголовний герой цієї книжки. Такі, як він, не бувають головними героями. Таких тисячі і мільйони… І не відмінник, і не двієчник. І не бешкетник, але й не тихоня. Як усі бігають на перерві по коридору, то й він бігає. Як усі галасують, то й він галасує. Як усі мовчать, то й він мовчить. У гурті ви його й не помітите. Середній на зріст. Волосся русяве. Очі сірі. От тільки ім’я — Котька. Взагалі-то він Костя. Костянтин. Костянтин Сергійович Швачко. Але мама, ніжна й любляча мама, ще сповиваючи його, чорного й писклявого, назвала його лагідно й пестливо: «Котя… Котику… Котику мій рідненький!..» І на все хлоп’яче життя лишився він 76

з отим котячим ім’ям. Аж поки не виросте й не стане Костянтином Сергійовичем. Та коли ж це воно буде!.. Ех, мама, мама!.. От у Дмитрухи ім’я — Ігор!.. Оце ім’я! Мужнє, красиве. Навіть опера є — «Князь Ігор». Що, не могли йому таке дати? Був би Ігор Швачко, Ігор, а не Котька. Зовсім інша справа. Ех!.. — Той, хто ніколи не жив у селі, — пігмей* і більше нічого! З ним нема про що балакати. Розумієте? Бо він не знає життя. І взагалі нічого не знає. Так казав Ігор Дмитруха. Ігор Дмитруха, чий авторитет був для Котьки більший за всі авторитети на світі. Котьчине серце стискалося від сорому і ганьби. Котька ніколи не жив у селі. Мало сказати — не жив, ніколи навіть не був у справжньому селі. Котька народився і все життя прожив у Києві на вулиці Саксаганського, на четвертому поверсі п’ятиповерхового будинку. Правда, Ігор Дмитруха теж живе в тому ж будинку, тільки на другому поверсі. Але Ігор Дмитруха щороку на ціле літо їздить у село на Полтавщину. Там у нього і дід, і баба, і тітка з дядьком, і двоюрідні брати й сестри. А в Котьки, хоч ти лусни, жодного ніде в селі родича. Всі у Києві, а одна тітка в Харкові, а дядько в Жмеринці. І все. А відпочивати Котька все життя їздить до моря. То в Алушту, то в Скадовськ, а останні три роки в Євпаторію. Ну що, що, скажіть, міг розказати Котька про Євпаторію?! Вся трава в Євпаторії, всі дерева, кущі геть-чисто обліплені маленькими смугастими равликами так, © Савчук А. © Видавництво «Підручники і посібники»

що й зелені не видно. Ті равлики дощем сипляться з дерев на тротуари, хрумтять і слизько чавляться під ногами — гидко ходити. І, звичайно, він похмуро мовчав, коли Ігор Дмитруха соловейком заливався про захоплюючі ігри з сільськими хлопчаками на вигоні, про надзвичайні змагання — хто далі плюне, про катання верхи на корові і, головне, про карколомні розбійницькі наскоки на баштан. Наскоки на баштан — то була головна тема Ігоревих оповідок. — Той, хто не крав кавунів на баштані, — пігмей і більше нічого!.. От ти ж тільки з кіно знаєш, що таке справжня небезпека! Коли за тобою женеться погоня, коли ти з ходу перестрибуєш через такі тини й баюри, через які жеребець не перескочить, коли в тебе стріляють із справжньої рушниці — ну так, сіллю, але що, думаєш, приємно? — а ти відстрілюєшся з рогатки, коли… Ех! Та що там казати! Ти ж усе одно пігмей і більше нічого. Котька зітхав. Звичайно, він пігмей і більше нічого. Бо він справді нічого цього не знав і не переживав. Більше всього на світі Котька хотів бути таким, як Ігор Дмитруха. О! Ігор Дмитруха! То був великий чоловік. Взірець. Ідеал. Герой! Він часто снився Котьці у ковбойському костюмі верхи на корові, яка гарцює по безкрайньому баштані, схожому на американські прерії. Котька заздрив йому неймовірно. І мріяв про село. Третій рік він уже канючив у батьків: «Ну, поїдьмо в село!.. Ну, давайте в село!..» 78

Але мама була невблаганна: — Ніякого села! Не видумуй! Ти що! Тобі треба оздоровитися. В Євпаторію і тільки в Євпаторію!.. Дурнику, та всі ж тільки мріють про море. Кращого ж відпочинку бути не може. А ти село. Ну що ти розумієш!.. От іменно*! Ну що вона розуміла, мама?! Котька тільки скрушно зітхав і безнадійно махав рукою. І раптом сталося несподіване… Якось тато прийшов з роботи збуджений, скуйовджений і з порога вигукнув: — Котько, кричи «ура»! Ти хотів у село? В липні ми їдемо в село. — Ур-р-ра-а-а! — несамовито заволав Котька. — Ш-ша-а! Ш-ша-а! — затулила мама вуха і сердито глянула на тата. — Що за жарти? — Ніякі, не жарти, — усміхнувся тато і почав розказувати. Виявляється, татків механічний завод побудував на Десні прекрасну базу відпочинку «Бережок»: двадцять прекрасних будиночків біля самісінької води, серед прекрасного лісу, два кроки від села (постачання прекрасне, в селі базар і крамниця, все можна купити), на базі човни, рибалка* прекрасна, в будиночках прекрасні газові плитки, електрика, холодильники (один на чотири будиночки). У липні перший заїзд. — Я туди не поїду! — категорично сказала мама. — Мені треба оздоровити дитину, а не… — Та я… та я там так оздоровлюся, що… — захлинувся Котька. Він весь аж тремтів. Тато не тремтів і не захлинався. Він спокійно почав пояснювати, що відпочинок на «Бережку» прекрасний. Отак несподівано мрія стала дійсністю. © Савчук А. © Видавництво «Підручники і посібники»

*Пігме�й — людина низького зросту, карлик; нікчемна людина. *І́менно, розм. — саме так. *Риба�лка, розм. — риболовля; Риба�лка, літ. — людина, що ловить рибу. Чим особливий прочитаний твір? Як мрія хлопчика стала дійсністю? Чи хотів би / хотіла б ти дізнатися про те, як Котька відпочивав у селі? Пофантазуй і розкажи про це. Яке речення могло б бути заголовком до цього тексту? Охарактеризуйте головного героя (користуйтеся алгоритмом):  Ім’я персонажа, його вік.  Чим він / вона займається, де та коли проживає.  Словесний портрет (опис зовнішності).  Риси характеру, інтереси (опираючись на текст).  Мова персонажа.  Вчинки та їх наслідки.  Взаємовідносини з іншими персонажами.  Ставлення автора до героя.  Твоє ставлення до героя.

ЩО НАКАРКАЛИ ВОРОНИ?

— Сьогодні найгірший день у моєму житті! — думав Ромчик, і його сумні спогади стрибали в голові, мов чорні ворони. Ті спогади чи брудні воронячі лапи так дряпали там, десь всередині, що аж сльози на очах виступали. Ішов додому в обхід, щоб нікого зі знайомих не зустріти. Тим більше Сашка, свого колишнього найліпшого друга. 80

Ворони добряче дратували Ромчика своїм голосним «кар-кар», а горобці, так цей дріб’язок взагалі крутився просто під ногами і так завзято цвірінчав, немов би сміявся із засмученого хлопця. На душі в нього було гіркувато-нудотно, немов би він щойно з’їв шматок зіпсованого торта. Прокручував у пам’яті нинішній день, і образа темною хвилею заливала його зсередини. Аж дихати стало важче і ноги стали важкими-важкими. — Ромчику, привіт! — білозубо зустрів його Сашко вранці, відтепер колишній найкращий друг. — Дивись, який класний бейблейд* у мене! Це мій різдвяний подарунок від тітоньки Віки! Тільки вчора посилку від неї отримали! Давай, зіграємо! — він дістав з яскравої коробочки блакитну блискучу іграшку. Ромчик квапливо дістав свою, витривалу і надміцну супердзиґу, впевнено запустив, як це робив вже багато разів. Сашко ніжно погладив свою, новеньку, і теж запустив! Навколо миттєво виник гурт хлопців. Цікаво ж, чия переможе! Ось вони закружляли, закрутились, затанцювали. Краса! Спочатку легкі доторки, а потім: Бемць! Вони зіткнулись, і… Сашкова покрутилась далі, а Ромчиків улюблений витривалий, червонястий бейблейд … розсипався на друзки… Сашко реготав, а Ромчик квапливо зібрав те, що лишилось від улюбленої іграшки, мовчки сів на своє місце. Від образи слова не міг сказати, а Сашка тільки дзвінок ледве вгамував, все хвалився своєю переможною іграшкою. На уроці Ромчик заспокоївся. Майже усі пережили подібну трагедію, і нічого, живі! Швидко вибачив Сашкові, бо гра є гра! Тільки начебто все

налагодилось, як знову друг постарався! І що це з ним сьогодні? Вони разом неправильно розв’язали задачу, і Сашко, коли вчителька виявила помилку в його зошиті, сказав, що так само неправильно і в Романа. От ябеда і зрадник! Хто його за язика тягнув? Вліпила обом учителька по двійці. Добре, що тільки в зошиті… Але ж міг і промовчати! І ось на останньому уроці з хореографії, поки Ромчик перезувався, Сашко швиденько став у пару з Міланою, найкрасивішою дівчинкою їхнього третього класу. Він же знав, як хотів танцювати з нею Ромчик! Так ні, поспішив поперед друга, із шкіри тепер вилазить перед нею, так сподобатись хоче. От… Як же його краще назвати? — Захарченко, ставай швидше в пару з Настею! — беззаперечним тоном сказала вчителька, і Настя сама швиденько вхопила його за руку. — Капець. Усі глузуватимуть з мене… — приречено подумав Ромчик, бо з цієї дівчини позаочі насміхалися всі хлопці, але й боялись її. Вона могла запросто будь-кого віддубасити, якби захотіла. Була вища на голову від Ромчика, і голос у неї якийсь грубий, густий, як її туго сплетена коса. А от Мілана з нею дружила, і завжди ходила з нею разом. Дивні ці дівчата… — Яка класна у тебе партнерка! Тендітна, мов та Попелюшка! – прошепотів Сашко прямо на вухо Ромчикові, коли урок закінчився і усі одягались. — Ти мені більше не друг! Знати тебе не хочу! — не витримав Ромчик і розсерджений, ще у розстебнутій куртці, з шапкою в руках кинувся до дверей. Сашко хотів його якось затримати та тільки встиг виставити ногу. Ромчик перечепився і… простягнувся на підлозі! Наплічник відлетів в один бік, шапка — в інший. 82

Усі засміялись. Тільки Настя мовчки підійшла і простягнула руку нещасному. — Вставай! — її рука була теплою і надійною. Навіть подякувати не зміг, вискочив на вулицю. І ось тепер Ромчик чвалає по засніженій дорозі і несе свої важкі роздуми-спогади. Телефон вимкнув, бо цей нахаба ще й по телефону його дістати хотів. Тільки ворони додавали смутку. — Он де він! — Ромчику! — почув зовсім близько і здивовано оглянувся. Його наздоганяли Настя з Міланою, а за ними мчав Сашко. — Ромо, зачекай! — кричала голосно Настя. — Нарешті ми тебе знайшли! — Мілана першою підбігла до Роми, схопила його за рукав. — Ромчику, вибач мені! — Сашко ніяк не міг віддихатись. — Щось найшло на мене чи що? Я не думав, що ти так образишся! Як же я без тебе? Ось, візьми! Назавжди! Мені не шкода! — він похапцем дістав із кишені і простягнув свого дорогоцінного бейблейда. Іграшка світилась на його руці, мов велетенська, якась чарівна сніжина. Раптом пішов лапатий білий сніг. Ворони таки накаркали… Наталія Бонь *Бейбле�йд — іграшка, схожа на традиційну японську дзиґу. Хто головні персонажі твору? Якими ти їх уявляєш? З яким настроєм повертався Ромчик додому? Чому? Кого він не хотів зустріти? Чому Сашко став його «колишнім» другом? Прочитай виділені вислови. З’ясуй їх значення. Яким може бути продовження історії? Чи помиряться друзі? Складіть поради «Як не втратити друзів».

Прочитай заголовок тексту. Як ти вважаєш, чи бувають прикмети добрі або погані? Про кого, на твою думку, ітиметься в оповіданні?

ПОГАНА ПРИКМЕТА

За вікном холодно, вітер несе колючий дрібний сніжок і невдоволено шумить у гіллі високої ялини. Мабуть, йому теж хочеться погрітися. Бо в садочку, як завжди, тепло й весело. І збираються снідати. Та раптом щось застукотіло-загриміло знадвору, наче хто молотком по залізу б’є. — Ой, подивіться, ворона! — вигукнула Оленка. На підвіконні сиділа велика сіра ворона й косувала на дітей розумним чорним оком. А потім як застукотить-загримить дзьобом по залізному підвіконню! Постукала кілька разів і полетіла. — І чого ти так перелякалася? Звичайна собі ворона, — сказав Петрик. — Може, змерзла, до нас погрітися проситься. — Як це чого перелякалася? Ти що, не знаєш? — таємниче прошепотіла Оленка. — Я чула, що коли ворона сяде на підвіконня — то погана прикмета. Обов’язково жди біди. А вона не тільки сіла, а й постукала. Точно — весь день буде нещасливий. — І неправильна твоя прикмета. Яке діло якійсь вороні до мого дня? — знизав плечима Петрик. — Це не моя прикмета, а бабусина. Ось подивишся, сьогодні обов’язково якась неприємність станеться! Увесь день Оленка була дуже обережною, аби не справдилася погана прикмета. Навіть сосиску на обід намагалася їсти ложкою, щоб не вколотися ненароком 84

виделкою. І на прогулянці не бігала, не стрибала й не каталася з гірки. І по сходах ішла тихенько, тримаючись за перила. Але тільки-но діти переодяглись після прогулянки, до групи зайшла медична сестра Інна Іванівна. Вона назвала кілька прізвищ і попросила виховательку привести дітей до її кабінету. Минуло пів години, і до ігрової кімнати повернулася зарюмсана Оленка. Підійшла до Петрика й промовила: — От бачиш! Я ж казала: ворона на підвіконні — погана прикмета. Як я не береглася, що не робила, і все дарма. Мені «щеплення» зробили-и-и-и! — і Оленка показала Петрику червону плямку трохи вище зап’ястя. — Так то ж не ворона тобі «щеплення» робила. — Все одно! Це вона винна, — ображено відповіла Оленка. Наступного дня попідвіконню знову загрюкало. То стара знайома — ворона — сиділа за вікном і стукала дзьобом щосили. — Ой-ой-ой! — забідкалася Оленка і закрила вуха долоньками, аби не чути того зловісного стукоту. — Знову буде поганий день! — Чому це? — здивувалася Ірина Олексіївна. — А тому що їй бабуся сказала, що це погана прикмета, коли ворона на підвіконня сяде, — відповів Петрик. — І взагалі, через цю ворону вчора «щеплення» робили. А що ж тоді сьогодні буде? Ірина Олексіївна усміхнулася й погукала дітей до вікна. — Погляньте, ось на гілочці висить годівничка для птахів. Та вона маленька, зроблена навмисне для горобчиків і синичок. Он скільки їх крихтами ласує! © Савчук А. © Видавництво «Підручники і посібники»

Але ж і вороні їсти хочеться! Тому, коли вранці я крихти й насіння до годівнички насипаю, трохи залишаю й під вікном — для ворони. А вчора вітер здув крихти, сніжок засипав — от і залишилась вона голодною. Розумниця наша ворона, здогадалася, як їсти попросити. На прогулянці діти накришили під вікном хліба, щоб ворона добре попоїла й більше не стукала. Особливо старалася Оленка: хоч і не винна ворона в тому, що робили щеплення, але краще вже хай на стежці хліб дзьобає… Анна Коршунова Хто головні герої твору? Якого вони віку? Яка історія трапилася з дітьми? Чи винна ворона в тому, що в садочку робили щеплення? Чому ворона прилітала до садочка? Як змінився настрій дітей, коли вони побачили ворону? Чи варто вірити в прикмети? Чому оповідання має таку назву? Запропонуй свій заголовок. Прочитайте оповідання в особах.

ОБРАЗА

Вранці до Оленки прийшли Катруся і Петрик — сусідські сестричка і братик. — Ходімо, Оленко, з нами гратися. — З радістю, — погодилася та. Вирішили, що гратимуться в лікарню. Оленка буде лікарем, Катруся — мамою, Петрик — татком, ну а дитиною, звичайно ж, лялька. Оленка сіла на стільчик під грушею на подвір’ї, розклала на табуретці іграшкові термометри, шприци, піпетки, інше медичне приладдя. — Це буцімто мій кабінет. А ти, Катю, веди до мене свою хвору дитину. 86

Катруся відійшла у закуток між хлівом і великим розквітлим кущем бузку. — Ну, доню, — сказала вона ляльці, — зараз ми підемо до лікаря. Збираймося. — А чого ти аж там сидиш? — гукнула з-під груші Оленка. — Бо тут моя хата, — озвалася Катруся. — Ні, твоя хата не тут, а там, біля ґанку. — Але ж тут затишок такий, мов у справжній хаті, ще й бузок під вікнами. — Ні, нехай хата буде там, де я сказала, — насупилась Оленка. І враз гукнула до Петрика: — А ти чого коло Каті? Ти на роботі, бо ти ж тато! — Я допоможу Каті відвезти в лікарню дитину, — пояснив Петрик. — Ні, ти на роботі! — вперлася Оленка. — Гаразд, я йду на роботу. Я буду шофером. І Петрик побіг до купи піску, захопивши із собою іграшкового автомобіля — великого синього самоскида. — Стій! Стій! — закричала Оленка. — Твоя робота не там. Ти будеш трактористом. Твоє поле он коло квіток. — Але ж у мене машина, — здивувався Петрик. — Це буцім трактор! — Немає у мене трактора, тільки машина, — стенув* плечима Петрик. — Буцім трактор, трактор! — аж тупнула ногою Оленка. — Катю, веди свою дитину на прийом. Катруся біля ґанку збирала в лікарню ляльку. — Доню, давай застібнемо кофточку і взуємо босоніжки, — лагідно сказала вона. © Савчук А. © Видавництво «Підручники і посібники»

— Не застібай кофточки, не застібай! — зірвалася з місця Оленка. — Не застібай, бо їй буде душно. — Але ж вона хвора, у неї висока температура, — заперечила Катя. — Ні, в неї не температура, в неї болить голова! — знову закричала Оленка. — І не тудою йди, по стежці йди, не коло бузку. Там буцім ремонтують дорогу. Не тудою, не тудою, куди ж ти йдеш?! — аж заверещала вона. Проте Катруся не слухала її. Притисла до грудей свою ляльку й гукнула до Петрика: — Ходімо додому! Бери свою машину. Петрик зраділо схопив самоскид, побіг до сестрички. — Стійте, стійте! — розгублено, благально загукала Оленка. Вона вискочила з-за табуретки, шприци й термометри посипались на землю. — Куди ж ви? Стійте! Будемо гратись! — Не хочемо так гратись! — і Катруся, взявши братика за руку, вийшла на вулицю. Оленка, розпачливо опустивши руки, сама стояла на подвір’ї. З її очей рясно котилися сльози. Ну чому вони не хочуть з нею гратися, чому вони пішли? Василь Горбатюк *Стену�в плечи�ма — знизав плечима. Про кого йдеться в оповіданнні? Що вирішили зробити діти? У яку гру вони домовилися пограти? Як розподілили ролі? Чому діти не захотіли гратися з Оленкою? Доведи словами з тексту. Створіть плакат (буклет) «Як стати хорошим другом?». Прочитайте оповідання в особах. 88

Перевір знання за розділом «ОПОВІДАННЯ ПРО ДІТЕЙ» Назви твори з розділу. Хто їх написав? Що таке оповідання? Повість? Яка різниця між ними? Кого з персонажів прочитаних творів можна назвати мужнім? Чому? Свою відповідь обґрунтуй. Учинки яких дійових осіб ти схвалюєш? Чому? Чиї вчинки ти засуджуєш? На кого ти хотів би / хотіла б бути схожим / схожою? З ким ти хотів би / хотіла б потоваришувати? Перевір себе 1. Хто автор / авторка оповідання «Щаслива знахідка»? а) Наталія Клевцова; в) Тетяна Прокоф’єва. б) Всеволод Нестайко; 2. Хто автор / авторка повісті «Їдемо на «Бережок!»? а) Наталія Бонь; в) Всеволод Нестайко. б) Ольга Лапушена; 3. У якому творі йдеться про людей з інвалідністю? а) «Мій улюблений пес Бруно»; в) «Арбітр». б) «Образа»; 4. У якому творі Котька — головний герой? а) «Арбітр»; в) «Їдемо на «Бережок!»; б) «Щаслива знахідка»; 5. Упізнай твір з розділу за малюнком. а) ««Щаслива знахідка»»; б) «Дим»; в) «Образа». Заповни таблицю на аркуші паперу. Прочитавши твори розділу «Оповідання про дітей», я знаю

розумію і можу пояснити

вмію

пам’ятаю вислови:

ДО КАЗКИ ПРИКАЗКА ГОДИТЬСЯ... Українські народні й літературні казки ПРО ДІВЧИНУ-СОПІЛКУ (українська народна казка)

Жили дід і баба. Їх життя минало в добрі й злагоді, і на старість не засумували б, якби мали дітей. Але не було в них ні хлопчика, ні дівчинки. І не мали з ким поговорити. Якось дід пішов до калини і вирізав сопілку. Подув у неї і почув дитячий голосок: — Грай, грай, діду, грай, і мене визволяй… Дід налякався — що за диво таке? Йде дорогою додому й журиться, що має робити, бо не знати — хто то проситься із сопілки. Надибує якогось чоловічка з довгою бородою, що по землі волочиться. — Чого ви, діду, засмучені? — спитав зустрічний. Старий розповів: — Я вирізав собі калинову сопілку, а звідти щось пищить дитячим голосом, проситься на волю. Біда та гризота на мою білу голову, бо не знаю, кого визволяти… Дідок погладив бороду і відповідає: — Тут нема ніякої біди. Попросіть у журавлів цілющої води, полийте нею ту сопілку, і все буде добре. Дід пішов додому. Не їв, не спав і з бабою не ставав до бесіди. Цілими днями визирав з долини журавлів — довго не прилітали із теплих країв. Аж одного ранку довжелезний журавлиний ключ сів коло Черемошу. Дід поклонився їм і каже: — Любі журавлики, принесіть мені у дзьобах по крапельці цілющої водички. Бо якась дитина проситься із сопілки, щоб її визволив. Коло воріт на стовпчик поставлю горнятко, щоби мали куди виливати принесені краплі. 90

Журавлі вислухали діда й залопотіли крильми. Старий поставив на стовпчик горнятко і чекає. Наступного ранку воно було повне цілющої води. Дід покропив сопілку й очам своїм не повірив: сопілка стала дівчиною, та такою гарною, як ружа. Дід і баба не знали, як убрати дівчину і чим нагодувати. Вона посиділа на лаві та й знову стала сопілкою. Відтоді вдень, коли дідо й баба виходили в поле, калинова сопілка завжди ставала дівчиною і прибирала в хаті, варила. А коли старі верталися додому, робилася сопілкою. Баба плеще в долоні з утіхи, що вона їм зварила обід, але дід не радий. Одного разу йде селом і стрічає того чоловічка, що носив довгу бороду. — Чого ви, діду, невеселі? — спитав чоловік. — Як маю веселитися, коли прийшла гризота в мою хату. Полив сопілку цілющою водою, і стала вона дівчиною. Та знову обернулася в сопілку. Тепер стає дівчиною лише тоді, коли нас нема в хаті. — Не гризіться, діду. Попросіть журавлів, хай принесуть живлющої води. А потім і нею полийте сопілку… Подякував дід і прийшов додому. День і ніч виглядає, чи не летять з долини журавлі. Якось прилетів журавлиний ключ до Черемошу. Дід поклонився їм і просить: — Милі журавлики, принесіть у дзьобах по крапельці живлющої водички, бо мушу оживити дівчину-сопілку. Я вам горнятко поставлю на стовпчик, що коло воріт. Журавлі залопотіли крильми й полетіли аж геть поза хмари. Дід поставив горнятко і чекає. На другий © Савчук А. © Видавництво «Підручники і посібники»

день уранці воно було повне. Старий полив сопілку живлющою водою, і в кімнаті стала гарна дівчина. Радів дід і тішилася баба. Не могли надивитися на свою красну доньку. Але втіха знов була короткою, бо як побачили легені* таку вродливу дівчину, то вже одні старости заходили до хати, а інші виходили. Нарешті дід та баба віддали свою доньку заміж у сусіднє село. І знову залишилися одні, як козулі в лісі… *Ле�гінь — юнак, парубок. Ти прочитав / прочитала казку. Після цього:  познач слова, значення яких тобі невідоме;  назви дійових осіб;  визнач, чого вчить цей твір, головну думку;  чи охоче ти читав / читала казку? Чому?  чи хотілося б тобі прочитати інші казки на подібну тему? Пригадай. Чи доводилося тобі читати казку з подібним змістом? Яка її назва? Хто її автор? Що в цих казках спільного, а що відмінного? Порівняй їх за алгоритмом, уміщеним на сторінці 20 підручника. Яку чудодійну силу мала вода, яку кожного разу приносили журавлі? Які порівняння є у казці? Що означають ці вислови? Поясни. Чому дід з бабою залишилися самі? Прочитай виділені вислови. Поясни, як ти їх розумієш. Поділіть казку на частини. Доберіть до них заголовки. Поцікавтеся, як виконали завдання учні в інших групах. Підготуйся до виразного читання казки. Для цього:  уважно прочитай текст, уявляючи собі події та персонажів;  визнач емоції, почуття та взаємовідносини персонажів;  визнач власне ставлення щодо прочитаного;  які картини і характери хочеш зобразити у свідомості слухачів,

який настрій передати, яку думку донести…;  обери відповідні засоби виразного читання (силу, мелодику, тон голосу, темп читання, паузи, логічні наголоси…). 92

КАЗКА ВІД ПРАБАБУСІ-ПАПУГИ (українська літературна казка)

— Колись наша сім’я дружила з летючими Мишами, — «приземлився» на плече Віті Гоша. — Кумедні створіння. Мають надзвичайно гострий слух і зір. Схожі на маленьких дракончиків. — Вони ж вампіри! — Не перебивай! — розсердився папуга. — Хто тобі такі нісенітниці вклав у вуха?! — Гаразд, слухаю... — Так ось! Давним-давно цим незвичним даром чути і бачити вночі і на далекій відстані їх нагородила праматінка-Природа, щоб вони повідомляли усім живим істотам, коли сходить і заходить Сонце. — Та це ж... легенда, — заперечив Вітя. — Все! Я полетів до клітки!.. — Вибач, Гошо... — Добре... Ти трохи правий, бо є серед летючих мишей й справді дракончики, які прокусюють шкіру тварин і... злизують кров. Б-р-р... Але не п’ють. Та це не головне. Я розкажу, чому вони почали літати, як ми, папуги. Хоча спочатку дещо про той незвичний зір і слух. Ти ж, певно, знаєш, що будь-який звук — це коливання повітря. Що звук нижчий, то менше цих коливань, і — навпаки: якщо цих коливань більше, скажімо, двадцяти тисяч за секунду, то ти вже не чутимеш мене. А летючі миші здатні сприймати звуки, що сягають сімдесяти тисяч коливань за секунду. Уявляєш! Тож вони можуть не тільки створювати високочастотні звуки, а й уловлювати їхнє відлуння. Саме завдяки цьому вмінню вони так гарно орієнтуються в просторі. © Савчук А. © Видавництво «Підручники і посібники»

— Гошо, звідки ти все знаєш? — Ти ж сам сказав, що я професор. Давай зернят мені побільше... Та я не про це хотів розповісти. Моя прабабуся з летючими мишами завжди добре товаришувала. Але коли почалася надзвичайно довга війна між птахами і польовими мишами, летючі ж миші чомусь час від часу, знімаючи свої крила, приєднувалися до своїх сородичів. Побачивши, що ті програють, знову приєднували крила і ставали на бік птахів. Війна все ж закінчилася. Настав довгоочікуваний мир. Але ні польові миші, ні птахи не захотіли прийняти до себе летючих Мишей-зрадників. Довелося їм заховатися від усіх в глибокі печери. Вони й дотепер виходять звідти тільки з настанням темряви. — Фу!.. — Ні, не треба так. Мої родичі хоч і живуть зараз, не сварячись і не товаришуючи з ними, але поважають, бо летючі миші приносять усім велику користь. За годину цей «дракончик» з’їдає майже двісті комарів. — О! Це — добре! Я їх теж не люблю! — А мене?.. — Тебе люблю, мій розумнику. Полетіли смакувати гарбузовим насінням. Віктор Васильчук Доведи, що цей твір — казка (пригадай ознаки казки). Що розказав Гоша Віті про кажанів? Чи сподобалась Віті розповідь? Чому летючі миші заховалися в глибокі печери? Розіграйте діалог між Гошею та Вітею. Продовж усно речення: Прабабуся — це... Як ще називають летючих мишей? 94

Давня казка на новий лад ГОРОДНЯ ПРИГОДА

Дід Тося встав раненько. Новини почитав, тост зробив, каву попив… і надумав ріпку садити. І не одну, а з сотню. Зашумить Ріпковий гай у городі. Буде екотуризм! Подумав та й повчовгав до трактора. Без трактора у такій справі ніяк. Загув тракторець, а дід йому підспівував: Сійся, ріпко, велика й маленька, щоб влітку гичка була гарненька! Сонце землю пригріло, дощик її промочив, і зійшли ріпки. Щоранку дід Тося ходив на город ріпку рахувати. — Одна, дві, три, чотири, п’ять… — записував у телефон: — А це що таке? Схопився дід за голову. Поміж ріпок наросло бур’яну так багато, що й не злічити. Заходився дід Тося сапати. Сапає-сапає, а бур’ян знову росте. — Ох, не буде діла! Зосю, йди-но допоможи й бур’ян з городу прожени! — дзвонить дід Тося бабці. Бабця Зося принесла косу. Дід перший сапає, а бабця за ним з косою — вжух-вжух. Увесь бур’ян розлітається. Рядок пройшли та й на другий перескочили. А бур’ян знову наріс. І ще більший, ніж до того. — Ох, не буде діла. Мисю, біжи-но допоможи й бур’ян з городу прожени! — махає бабця онучці. Мися примчала на газонокосарці. Дід перший сапає, бабця за ним косою гарує, а онучка за бабцею дир-дир-дир-р-р-р-р — знищує все під нуль. Рядок пройшли, та й на другий перескочили. А бур’ян знову наріс. І ще більший, ніж до того. © Савчук А. © Видавництво «Підручники і посібники»

Ох, не буде діла. Кутько, біжи-но допоможи й бур’ян з городу прожени! — свиснула Мися. Загавкав Кутько і притягнув на город садові ножиці. Дід перший сапає, бабця за ним косою гарує, Мися за бабцею диринчить, а Кутько чик-чик ножицями все під нуль. Рядок пройшли та й на другий перескочили. А бур’ян знову наріс. І ще більший, ніж до того. — Ох, не буде діла. Марусю, біжи-но допоможи й бур’ян з городу прожени! — покликав кицьку Кутько. Замуркотіла Маруся і прихопила рукавички з собою. Дід перший сапає, бабця за ним косою гарує, Мися за бабцею диринчить, Кутько ножицями чикає, а Маруся у білих рукавицях бур’ян з корінцями рве та у тачку складає. Рядок пройшли і на другий перескочили. А бур’ян знову наріс. І ще більший, ніж до того. Стали шукати в інтернеті, що ж далі робити. Аж тут бачать — мишка Піпіка по городу шусть-шусть, і з мішка щось викидає. — Що це ти робиш? — закричали хором. — Бур’ян саджу. Хай виросте великим-великим і буде у мене Бур’яновий гай. Всі на екскурсію ходитимуть, а я квитки продаватиму. Дід Тося розгнівався — ногами затупав, бабця Зося руками замахала, Мися головою захитала, пес Кутько загарчав, кицька Маруся зашипіла. А мишка й далі свою справу робить. Насадила вже того бур’яну так багато, що й не злічити. Чого тільки там немає: і пирій, і щириця, і лобода, і буркун, і навіть кульбабок для краси насіяла. Дід відкрив застосунок на телефоні, познаходив назви усіх рослин та й вирішив: — Зробимо ботанічний город! Будемо рослинишкідники вивчати! 96

Відтоді дід Тося став славетним агрономом. А мишка Піпіка виводила нові сорти рослин та почепила бейджик на шию з написом «Селекціонерка». Ольга Пінчук Який твій настрій після прочитання казки? Назви персонажів казки. Хто тобі найбільше імпонує? Чому? Пригадай. Чи доводилося тобі читати казку з подібним змістом? Як вона називається? Що в цих казках спільного, а що відмінного? Порівняй ці казки за алгоритмом, уміщеним на сторінці 20 підручника. Розподіліть ролі. Театралізуйте казку.

ЯК КУРОЧКА ПІСТРЯНКА СТАЛА ВІДОМОЮ

Жила собі курочка Пістрянка. І було в неї надзвичайно красиве, оздоблене бурштином, золоте яєчко, що дісталося в спадщину від бабусі. Пістрянка мріяла стати популярною, тому щодня робила світлини зі своїм яєчком та викладала у соцмережах. Але курочка нікому не була цікавою — захоплені коментарі писали лише про її коштовність. Одного ранку прийшла на каву до Пістрянки мишка та й каже: — От якби ти щось могла зробити корисне, тоді б і без яєчка прославилася. Замислилася курочка над словами мудрої подружки-миші і згенерувала* у своїй голівці цікаву ідею. А щоб її втілити, попрямувала Пістрянка у ліс до вовка. Прийшла і каже: — Пам’ятаю, що ти пропонував у мене яєчко купити. То можу тобі його віддати. Але є умова. Побудуй мені багатокімнатний будиночок, щоб стіни у ньому були яскраві, а кімнати затишні. В кожній кімнаті ортопедичне ліжечко та кондиціонер. © Савчук А. © Видавництво «Підручники і посібники»

Вовк був не лише поціновувачем коштовних виробів, а ще й досвідченим менеджером. Тому не ставив зайвих питань і в найкоротші терміни організував роботу бригади бобрівбудівельників. Отже, скоро курочка стала власницею сучасного будинку готельного типу. А вовк отримав жадане яєчко. Коли у будинку висохла фарба, курочка почала ходити навколо нього та по його кімнатах, світлини робити й відео знімати. А в дописах зазначала, що відкриває будиночок для безпритульних тваринок. Так тваринки, в яких не було своєї хатини чи нори, дізналися про курочку-благодійницю та заселилися в нові комфортні кімнатки. У соціальних мережах кмітлива курочка розповідала про життя у притулку та залучала спонсорів. Скоро у тварин з’явилися якісні корми, телевізори й навіть тренажерна зала. Швидко слава про курочку Пістрянку поширилася інтернетом. Ось так завдяки добрій справі турботлива курочка стала відомою. А золоте яєчко прикрашає кабінет вовка й чекає, коли стане у пригоді новому власникові, щоб зробити ще одну добру справу. Ніна Колодяжна *Пістря�вий, ряби�й — забарвлений у різні кольори. *Згенерува�ти — створити. Якою ти уявляєш головну героїню казки? Які пригоди з нею трапилися? Пригадай, чи доводилося тобі читати казку з подібним змістом Яка її назва? Хто її автор? Що у цих казках спільного, а що відмінного? Перекажіть одні одним казку стисло. 98

Перевір знання за розділом

«ДО КАЗКИ ПРИКАЗКА ГОДИТЬСЯ» Назви твори, які ти прочитав / прочитала в розділі. Що таке казка? Чим народна казка відрізняється від літературної? Яка казка тобі запам’яталася? Хто автори / авторки літературних казок, уміщених у розділі? Назви казки з фантастичнм сюжетом. Розкажи, як ти розумієш прислів’я, яке стало назвою розділу. Прочитай прислів’я. Поясни, як ти їх розумієш.

Скоро казка мовиться, та не скоро діло робиться. Казки маленькі, а розуму в них багато. Казка вчить, як на світі жить. Хто написав твір «Казка від прабабусі-папуги»?

а) Ірина Мацко; в) Ніна Колодяжна; б) Віктор Васильчук. Пістрявий — це

а) чорний; в) білий; б) різнокольровий. Яку казку, давню чи нову, ілюструє малюнок? Поясни. Виконайте завдання на вибір.  Створіть «хмару» слів до розділу.  Створіть лепбук до розділу. Склади список-рекомендацію казок для учнів 1 та 2 класів. Заповни таблицю на аркуші паперу. Прочитавши твори розділу «До казки приказка годиться», я знаю

розумію і можу пояснити

вмію

пам’ятаю вислови:

ДАВНЯ І СУЧАСНА БАЙКА. П’ЄСА

Байка — повчальне оповідання (або вірш). Дійовими особами байки найчастіше є тварини, рослини, неживі предмети. Автор наділяє персонажів байки людськими рисами характеру. У байках є мораль (повчальний висновок, яким вона починається або закінчується). Зіскануй QR-код. Послухай байку. https://pp-books.com/Ukr-m-chyt_3kl_Savchuk_s100

Назви дійових осіб байки.

ЧИЖ ТА ГОЛУБ

Весною Чижик молоденький, такий співучий, проворненький, в садочку все собі скакав та якось в западню* й попав; сердега в клітці рветься, б’ється… А Голуб бачить та й сміється: — А що? Попавсь? От тобі й на! Вже, певно, голова дурна… Не бійсь, мене б не піддурили, хоч як би не хитрили, бо я не Чижик! Ні… оце! — аж гульк — і сам піймавсь в сильце. Ото на себе не надійся, чужому лихові не смійся! Леонід Глібов *Западня� — пастка, сильце, тенета. Прочитай виділені рядки. Це — мораль байки Леоніда Глібова «Чиж та Голуб». Вибери серед поданих слів ті, які характеризують голуба.

Cамовпевнений, щирий, хвалькуватий. Добери слова, які характеризують чижика.

Проаналізуй байку за поданим алгоритмом / планом. 100

Як аналізувати байку 1. Виразно прочитати байку. 2. Визначити мораль цієї байки. 3. Розповісти, кого наділив автор людськими якостями. 4. Пояснити, з якою метою він це зробив. 5. Розкрити, чого навчає ця байка. Вивчи байку напам’ять.

РИБАЛКА З СОПІЛКОЮ

Жив собі колись молодий рибалка. І, всім на диво, чудово грав на сопілці. Хто його почує — не зрушить з місця, доки не дослухає. А хлопець візьме, бува, з собою сопілку в море та й виводить при місяці прегарні мелодії. — То ти рибалка чи муз˜ика? — часто питали його. — І рибалка, і муз˜ика, — відповідав той. — Хіба одне одному вадить? Якось уранці взяв рибалка сіть і сопілку та й поплив до високої скелі, що одна-однісінька височіла над водою далеко від берега. Довго сидів на голому камінні, милуючись нескінченним танцем хвиль. І сяйнула нараз йому думка: «Ну ж бо заграю: може, риба заслухається, може, заворожить її моя сопілка і вийде вона з моря на камінь?! Тоді мені тільки й діла, що позбирати її в кошик; не треба буде морочитися сіткою!» Та й ну одна за одною награвати найкращих пісень. Час збігав, але жодна рибина чомусь і носа з води не висунула. Бачить рибалка — нічого не виходить. Поклав сопілку, взяв сіть і закинув. А як почав витягати — © Савчук А. © Видавництво «Підручники і посібники»

101

одразу відчув: там повно риби. Повибирав, і бідолашна риба забилася на березі. — Еге, — каже хлопець, — коли я тобі грав, то ти не танцювала. Тепер танцюй не танцюй — я вже більш не гратиму!

Езоп

Яким був рибалка? Чим, окрім риболовлі, він захоплювався? Як ти розумієш вислови: нескінченний танець хвиль; носа з води не висунула; забилася на бéрезі? Прочитай речення, яке є мораллю байки. Поясни, як ти розумієш цей вислів.Чого вчить ця байка? Поясни значення слів му́зика і музи́ка. Підготуйте інсценізацію байки. Голосом, жестами, мімікою передайте своє ставлення до дійових осіб.

ВІСЛЮК І ЖУРАВЕЛЬ

Віслюк побачив, як у синій млі летять у вирій журавлі, і ну їх з ходу наставляти: — Ви ж там дивіться, не заблудіться, потрібно вірно курс тримати! А Журавель йому: — Вухатий, пильнуй свій хлів — не вчи літати журавлів! Петро Ребро Хто є головними персонажами байки? Як Віслюк повчав Журавлів? З якою інтонацією треба читати слова Віслюка? А як слід читати відповідь Журавлів? Якими рисами характеру наділені персонажі байки? Яка мораль цієї байки? 102

Які поради можна дати Віслюкові? Склади і прочитай прислів’я. Яке з них могло б бути заголовком байки?

Скромність Не вчи орла літати, Краще віддати своє, Була б охота,

● ● ● ●

● а слов’я співати. ● ніж узяти чуже. ● заладиться всяка робота ● прикрашає людину.

Установіть відповідність між рисами характеру людини і тваринами, які їх уособлюють.

Упертий, як ● Хитрий, як ● Непосидючий, як ● Набридливий, як ● Працьовитий, як ● Неповороткий, як ● П’єса — це драматичний твір, створений для постановок на сцені. У п’єсі є описи місць, де відбуваються події. Зміст п’єси передано через діалоги й монологи персонажів і слова автора. Перед читанням п’єси розглянь, як її побудовано, визнач слова кожної дійової особи.

ЯБЛУКО В ОСІННЬОМУ САДУ (за твором Василя Сухомлинського) Дійові особи: Ведуча. Оля Ніна. Мама © Савчук А. © Видавництво «Підручники і посібники»

103

Ведуча: Настала осінь. В нашому саду хороший урожай зібрали люди. Вже листя з яблунь облетіло все і шурхотить попід ногами всюди. Гуляли Оля й Ніна у саду, ногами жовте листя підкидали. Рожеве яблуко на дереві вони побачили, зраділи і зірвали. Оля: Яке ж воно велике, наливне тут збереглось між листя золотого! Ніна: Дай роздивлюсь, потримаю його. Не бачила давно вже я такого. Оля: Хай буде яблучко, Ніно, тобі, хоч скуштувати хочу його дуже. Але воно одне, тому візьми, для мене ти, сестричко, не байдужа. Ніна: Ні, буде яблучко нехай тобі, хоч з радістю сама б його я з’їла. Я теж не жадібна, тому візьми, візьми, ти ж скуштувати так його хотіла. Оля: Візьми собі! Ніна: Та ні, з’їж його ти! Оля: Не хочу я. Скуштуй сама, сестричко! Ніна: Я, Олю, щиро дякую тобі. Та з’їж сама. Воно ж бо невеличке. Оля: Я знаю, сестро, що робити нам: із яблучком ми поспішім до мами. Ніна: Воно таке красиве, наливне*, нехай вона радіє разом з нами. Оля: Матусю, люба, нумо подивись, що ми в саду осінньому зірвали! Ніна: Від нас в дарунок яблучко прийми, давно таке смачне не куштувала. 104

Мама: Мої маленькі, дякую я вам. Радію я, що ви такі хороші. Тому це яблучко ми всі з’їмо разом, покуштувати його зможе кожна. Візьму я ніж і поділю його, щоб нам усім це яблучко дісталось. І я бажаю, діти, щоб в житті гостинними ви завжди залишались. Ведуча: А ви, малята любі, чи завжди умієте дарунок поділити? Чи, може, все їсте тихцем на самоті? Я знаю, не такі ви, любі діти. Робіть людям добро від всього серця, — до вас воно сторицею* вернеться. Тетяна Строкач *Нали�тий — спілий, соковитий. *Стори�цею — у багато (буквально у сто) разів більше. Доведіть, що «Яблуко в осінньому саду» — це п’єса. Якими були Оля та Ніна? Чому п’єса має таку назву? Як ти розумієш виділенй вислів? Чи погоджуєшся з ним? Чому в п’єсі листя названо золотим? Виконайте завдання на вибір.  Складіть план п’єси.  Підготуйтеся до театралізованої постановки. Розіграйте п’єсу. Щоб розіграти п’єсу, потрібно:  визначити кількість дійових осіб;  розподілити ролі;  підготуватися до виразного читання слів кожного персонажа (уявити себе вибраною дійовою особою, зрозуміти її характер; дібрати інтонацію, темп, настрій, міміку й жести).

105

Перевір знання за розділом

«ДАВНЯ І СУЧАСНА БАЙКА. П'ЄСА» Назви твори, які ти прочитав / прочитала в розділі. Що таке байка? Чим особлива побудова байки? З творчістю яких байкарів ти ознайомився / ознайомилася? Що тобі про них відомо? Яка байка тобі запам’яталася? Які з прочитаних байок давні, а які — сучасні? Чи всі байки актуальні в наш час? З’єднай назву байки і прислів’я, яке могло б стати її мораллю.

«Чиж та Голуб» ● ● Всяке діло починай з голови. «Рибалка з сопілкою» ● ● Не смійся, братку, з чужого упадку. Що таке п’єса? Назви особливості побудови п’єси. Хто автор / авторка п’єси, уміщеної в підручнику? Чого вчить ця п’єса? Створіть афішу до п’єси, яка буде проходити у вашому класі. Укажіть назву, час, дату й місце проведення, акторів. Пригадайте, з якого твору ці рядки. Свою відповідь будуйте за зразком: Це байка / п’єса «…»(укажіть її назву). Її автор / авторка (назвіть автора / авторку).

 Довго сидів на голому камінні, милуючись нескінчен-

ним танцем хвиль. І сяйнула нараз йому думка…  Не бійсь, мене б не піддурили, хоч як би не хитрили…  Ви ж там дивіться, не заблудіться, потрібно вірно курс тримати!  Робіть людям добро від всього серця — до вас воно сторицею вернеться. Прочитавши твори розділу «Давня і сучасна байка. П’єса», я знаю

розумію і можу пояснити

вмію

пам’ятаю вислови:

106

ШЕВЧЕНКОВЕ СЛОВО В ВІКАХ НЕ СТАРІЄ Зіскануй QR-код і переглянь відео «Дитячими шляхами Тараса Шевченка». https://pp-books.com/Ukr-m-chyt_3kl_Savchuk_s107

ПРО ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Жили собі чоловік і жінка. Було у них багато дітей, але мало достатку. От жінка дізналася, що знову стане матір’ю. Ішла вона по дорозі й зустріла стару-стару бабусю. — Нелегка доля буде у твого найменшого сина, — сказала та і зникла. А бідолашна плакала і плакала, йдучи додому. Нічим не могла зарадити горю, тільки молилася щиро. Народила жінка сина і назвала його Тарасом. Хлопчик ріс як з води, все йому було цікаво, не нарадуються батьки. І жили вони мирно і дружно, хоч і працювали тяжко. Але прийшла біда у хату біленьку. Занедужала мати і померла. Тяжко перебивався з дрібними дітками батько, а згодом і його не стало. Покинули рідну хатину діти і розійшлися по всьому світу білому щастя шукати. Найважче Тарасику, живе, як горох при дорозі: хто йде, той скубне. Не раз і голодний і холодний бував. Не раз злі люди поганим словом обмовляли, у хату не пускали. Але не даремно кажуть, що мамина молитва небеса відкриває. З’явилась якось до Тарасика уві сні сама Доля і подарувала йому гусяче перо. Гірко усміхнувся хлопець, але не встиг і слова сказати, як опинився в якомусь © Савчук А. © Видавництво «Підручники і посібники»

107

дуже великому місті у палаці дивному, високому і світлому. Кругом панів багато, і всі такі приязні, радо вітають Тараса. Не начудується хлопець. Взяв до рук перо — і заграли барвами картини чудові, полинули думки птахами вільними. І рознеслася про Тараса слава по всіх містах, малих і великих, дійшла до рідного краю. Всяк Тараса шанує, всяк радий його гостем бачити. Багато різного люду в Тараса побувало. І прийшла якось стара-стара жінка. Глянув Тарас — Доля. Поставила перед ним два дарунки — лантух золота і маленьку гілочку, всипану білим цвітом, і сказала: — Вибирай. Ніжний терпкуватий запах затьмарив блиск золота. Недовго й думав Тарас, узяв гілочку, яка виявилася цвітом терну. І враз опинився коло батьківської хати, побачив своїх братів і сестер, земляків, почув їх плач. Заболіло у Тараса серце, і стало його слово ще гучніше, і понеслося по всіх усюдах: — Вставайте, кайдани порвіте! Дійшли чутки і до царя. Розіслав він своїх слуг, щоб зловили Тараса. По всіх кутках нишпорили нелюди і таки зловили. Закували у кайдани й завезли далеко-далеко. І потягнулися дні, місяці, роки тяжкої неволі. Посивів Тарас, занедужав. Вже надію втратив повернутися до рідного краю. Аж тут знову з’явилася Доля: — Не залишилося в мене дарунків для тебе, Тарасе. Хіба що ось цей, останній. І вона зняла з нього важкі залізні кайдани. Сталося диво, Тарас зробився легким-легким, відірвався від землі і вільним птахом полинув на Україну. Кажуть, і досі літає. То соловейком щебече, то гордим соколом людей на майдани ззиває. Українська народна казка Поділля* 108

*Поді́лля — територія Вінницької, Хмельницької, частково Тернопільської областей. Хто головна дійова особа казки? Який сон приснився Тарасові? Які дарунки принесла Доля? Що в казці відповідає реальності? Виконайте завдання на вибір.  Складіть асоціативну павутинку «Тарас Шевченко».  Прочитайте в ролях зустріч Тараса і Долі.  Складіть план казки. Зіскануй QR-код і послухай вірш Тараса Шевченка «Світає, край неба палає…»

https://pp-books.com/Ukr-m-chyt_3kl_Savchuk_ s109

СВІТАЄ, КРАЙ НЕБА ПАЛАЄ

Світає, край неба палає; соловейко в темнім гаї сонце зустрічає. Тихесенько вітер віє; степи, лани мріють; між ярами над ставами верби зеленіють; сади рясні похилились; тополі по волі стоять собі, мов сторожа, розмовляють з полем.

І все то те, вся країна, повита красою, зеленіє, вмивається дрібною росою, споконвіку вмивається, сонце зустрічає, — і нема тому почину, і краю немає!

Тарас Шевченко

Які дерева згадує поет? Яку пташку? Із ким поет порівнює тополі? Про яку пору року йдеться? Що на це вказує? У якому значенні вжито вислови край неба палає; степи, лани мріють? Складіть речення зі словом край у значенні а) біля, поруч; б) кінець; в) країна. Поясніть значення слова почин.

109

Зіскануй QR-код і послухай вірш Тараса Шевченка «Тополя». https://pp-books.com/Ukr-m-chyt_3kl_Savchuk_s110

ТОПОЛЯ

По діброві вітер виє, гуляє по полю, край дороги гне тополю до самого долу. Стан високий, лист широкий — нащо зеленіє? Кругом поле, як те море широке, синіє. Чумак іде, подивиться та й голову схилить, чабан вранці з сопілкою сяде на могилі, подивиться — серце ниє: кругом ні билини! Одна, одна, як сирота на чужині, гине!

Тарас Шевченко

Який настрій вірша? Які почуття виникають після читання? Якою людиною, на твою думку, був Тарас Шевченко? Чому люди досі пам’ятають Шевченка, цінують його творчість? Вивчи напам’ять один з віршів Тараса Шевченка. Поясніть значення слова край у рядках Тараса Шевченка: «Світає, край неба палає» і «край дороги гне тополю». Поясніть значення виділеного словосполучення. Тараса Шевченка називають Кобзарем. Поясніть значення слова кобзар. Проведіть дослідження.  Які вірші Тараса Григоровича Шевченка стали піснями?  Хто писав портрети Тараса Шевченка?  Які картини малював Шевченко? 110

Перевір себе. Виконай тестові завдання. 1. Де народився Тарас Шевченко? а) у с. Моринці; б) у с. Кирилівка; в) у м. Канів 2. Ким були батьки Т. Г. Шевченка? а) учителями; б) поміщиками; в) кріпаками. 3. Які почуття переважають у кожному вірші Т. Г. Шевченка? а) турбота за батьків; б) байдужість; в) любов до рідної землі й переживання за неї. 4. Тарас Шевченко відомий у світі як а) композитор і поет; б) художник і поет; в) художник і скульптор.

ЯК ШЕВЧЕНКО

Хлоп’ятко босоноге худібку випасало, у зошитку малому рядочки римувало. Про що хлоп’ячі мрії? Про що питань тривога? — Куди тече ця річка? Куди веде дорога? Який світ розпростерся за рідним тихим лугом? Чи буде він до серця? Чи стане вірним другом?

Тарас Шевченко. Автопортрет. (репродукція)

А сонечко то гріє, то добре припікає. І відповіді, хлопче, єдиної немає. Одне насправді знають одвіку мудрі люди: Яким його намрієш, таким твій світ і буде!

Ніна Гаврилюк

Про кого йдеться у вірші? Що тобі відомо про поета? Які факти з життя видатного поета описані у вірші? Які вірші Тараса Шевченка ти вже знаєш? Як ти розумієш виділений вислів?

111

ТАРАСОВЕ СЛОВО

Вірш Тараса вчу раненько, бо для мене він рідненький. І казав сьогодні тато: — День Шевченка — наше свято, бо любив він Україну так, як мама любить сина. Мріяв щиро і безмежно про Вкраїну незалежну. Його думка, слово, діло шлях в майбутнє освітили: уперед на новий крок надихає нас Пророк. Вірш я вивчу на «відмінно», теж люблю я Україну, щоб усім прийшло на згадку: ми — Шевченкові нащадки. Нехай слово Кобзаря світить ясно, як зоря! Марія Дем’янюк Який настрій вірша? Які почуття виникають після читання? Чому? Від чийого імені можна прочитати вірш? Чому оповідач / оповідачка вчить вірш? Як він / вона ставиться до Тараса Шевченка? Доведи словами з вірша. Прочитайте вислови Тараса Шевченка. Поясніть, як ви їх розумієте.

В своїй хаті своя й правда, і сила, і воля.  Наша дума, наша пісня, не вмре, не загине. Ось де, люди, наша слава, слава України!  Учітеся, брати мої! Думайте, читайте, і чужому научайтесь, — свого не цурайтесь. 

112

Прочитай заголовок. Скажи, про що може йтися у творі з такою назвою.

ОБІЦЯНКА

Я розповім вам, діти, казочку. А може, і не казочку, а бувальщину. Гаразд: казкову бувальщину! Ниточка до ниточки — буде візерунок, а слово до слова — цікава оповідка... Давно те діялося, більше ста років тому. В одній чудовій країні навесні вишні вкриваються білим цвітом так, ніби на них випав сніг. А по пшеничних ланах котяться хвилі, як на морі. І де цвітуть мальви біля кожної сільської хати, а діти бігають на вигін, щоб погратися в «цурки», в бідній сім’ї жив маленький хлопчик Тарасик. Від роду йому не більше восьми років. В їхній сім’ї було багато діток. Вони гляділи один одного, бо батьки тяжко від ранку аж до вечірньої зорі працювали на панщині. Ріс хлопчик розумним і допитливим. Він умів розмовляти з птахами, квітами, навіть з весняними струмочками. Дуже любив слухати свого дідуся Івана, який так цікаво розказував про гайдамаків та чумаків, що возили сіль волами аж із Криму. Якось сидів Тарасик біля хати, вистругував маленькій сестричці Марійці пищалку з ліщини й думав: «Куди ж це ввечері сонце лягає спати? І чого небо не падає на землю, воно ж вгорі? Хто його там тримає? А може, небо підперте стовпами і тому не падає?» І так йому захотілося побачити ті стовпи... Рано-ранесенько Тарасик зі своїм другом Найдою (це такий собачка, якого знайшов хлопчик біля ставка і приніс додому) вирушили шукати невідомі стовпи, що підпирають небо. Вкинув у полотняну торбинку окрайчик хліба і подався в мандри. © Савчук А. © Видавництво «Підручники і посібники»

113

— Гав, гав! — забігала Найда наперед, — а куди ми йдемо, хлопче? — Світ за очі, — мружачись від ранкового сонечка, відповідав Тарасик. — Йдемо он туди, звідки випливло сонце. — А тобі не дістанеться на горіхи від батьків? — не вмовкало собача. — Ти ж нікому не сказав, що йдеш з дому! — Ат, помовч.Чуєш — хтось плаче, — прислухався хлопчик. На узбіччі дороги стояла одна-однісінька тополина і гірко плакала. — Що з тобою? — Тарасик погладив стовбур дерева. — Це я плачу від самотності, — схлипнула тополька. — Тут так одиноко і страшно! По діброві вітер виє, шарпає мене за руки-віти. Хіба, може, яка пташина присяде на гілочку відпочити — отоді я радію! — Чим же я тобі допоможу, тополинко, — знітився хлопчик. — А ти всім розповідай про мене, про мою одиноку тополину долю. Нехай люди знають про мене... — Гаразд. Тільки ти не сумуй так гірко, тополько. Про тебе знатиме весь світ! Вклонився хлопчик і пішов з Найдою далі. Притомилися, сіли на травичці-бережинці коло ставка, поділилися окрайчиком. Відпочивають. Аж тут, із-за старої верби, випливає качечка зі своїм сімейством. І качур за ними. Прислухався хлопчик, а качечка й гомонить зі своїми дітками, вчить їх ряску ловити, милуватися красою. 114

Оглянувся Тарасик: «А й справді, гарно як! Краса! Червона калина пишається над водою, явір зеленіє...» — Знаєш, Найдо, я й про красу рідної землі всьому світу розкажу! — сказав і усміхнувся. З легким серцем почимчикували мандрівники далі. Вже й вечоріти стало, вже й притомилися, а тих стовпів, що підпирають небо, ніде не видно. Сумно... Зажурився Тарасик. Аж тут вечірня зіронька з неба обзивається: — Тарасику, не сумуй. Я покажу тобі дорогу додому. Світитиму ясно-ясно. Тільки ти розкажи людям про мене. — Ой, зоре моя вечірняя, — подумав хлопчик. — Обіцяю, що розповім, — сказав. Зіронька яскравіше засяяла на темному нічному небі. В цей час голосно полем прокотилася пісня. Рідна і близька серцю! Хлопчик чув, як дідусь Іван колись наспівував її. То їхали чумаки додому, везли з Криму сіль. Забрали Тарасика з Найдою і довезли до самої хати. Хлопчик був на сьомому небі від щастя! Лягаючи спати, згадав і про тополю, і про качечку з каченятами, і про вечірню зіроньку. — Обов’язково розповім про вас усім людям — знайомим і незнайомим... Виріс Тарасик і розказав. Всьому світові! У своїх віршах...

Валентина Романова

Визнач жанр прочитаного твору. Коли відбувались описані події? Хто головний персонаж твору? Яким ти його уявляєш? Що з прочитаного ти вже знав / знала раніше? Про що дізнався / дізналася вперше?

115

Перевір знання за розділом

«Шевченкове слово в віках не старіє» Назви твори, які ти прочитав / прочитала в розділі. Чим поетичні твори відрізняються від прозових? Розкажи, як ти розумієш вислів Ліни Костенко, який став назвою розділу. Запропонуй свою назву розділу. Які з прочитаних творів тебе найбільше вразили? Які запам’яталися? Які літературні відкриття ти зробив / зробила для себе? Проведи дослідження. Дізнайся, які відомі поети проживали у твоєму краї, які живуть і творять нині. Підготуй розповідь для однокласників «Поети мого краю», «Поети — гордість нації». Пригадайте, з яких творів розділу ці рядки. Свою відповідь будуйте за зразком: Це вірш «…»(укажіть назву). Його написав / написала поет / поетеса …(назвіть автора / авторку).

1. Кругом поле, як те море широке, синіє. 2. Яким його намрієш, таким твій світ і буде! 3. — Знаєш, Найдо, я й про красу рідної землі всьому світу розкажу! — сказав і усміхнувся. 4. Його думка, слово, діло шлях в майбутнє освітили. 5. Хлопчик був на сьомому небі від щастя!

Заповни таблицю на аркуші паперу. Прочитавши твори розділу «Шевченкове слово в віках не старіє», я знаю

розумію і можу пояснити

вмію

пам’ятаю вислови:

116

ЗЕЛЕНИМ ПРОМЕНЕМ ВЕСНА ПОВІДМИКАЛА ВОДИ (Анатолій Качан) Зіскануй QR-код і послухай відомості про Бориса Грінченка. https://pp-books.com/Ukr-

m-chyt_3kl_Savchuk_s117

ВЕСНА ІДЕ

Весна іде! В повітрі молодому далекий крик мандрівних журавлів вже розітнувсь: ключем вони додому у рідний край летять з чужих країв. Весна іде! Веснянки задзвеніли, лунає спів по луках і гаях — мов устають нові могутні сили в людських серцях, придавлених серцях. І в грудях знов солодкії бажання, і в грудях знов устали поривання, і встала знов надія молода. О, весно, йди! Всі ждуть тебе, кохана! І небо жде, і жде верба приспˆана, і ліс, і степ, і скована вода. Борис Грінченко Як потрібно читати вірш? Які почуття в тебе викликали прочитані рядки? Як ставиться поет до весни? Хто, на думку поета, чекає весну? Поясніть значення словосполучення верба приспана. Хто її приспав? Поясніть значення словосполучення скована вода. Розкажіть, які значення слова ключ вам відомі. Підготуйте цікаву інформацію про журавлів і лелек.

117

Зіскануй QR-код і послухай веснянку «Десь тут була подоляночка». https://pp-books.com/

Ukr-m-chyt_3kl_Savchuk_s118

ВЕСНЯНКА

— Весна прийшла! Тепло знайшла! — кричать дівчатка й хлопчики. — Цвірінь-цвірінь! Журбу покинь! — клопочуться горобчики. Приліз дідок, Зліз на горбок,— у хаті буть не хочеться. Тепляк дмухнув, крилом махнув, по бороді лоскочеться. Все ожило, все розцвіло, і рій дітей привітненьких на той горбок несе вінок з фіалочок блакитненьких.

Леонід Глібов

Розкажи, якою ти уявляєш весну. Які образні вислови, порівняння вживає поет?

СОНЯЧНИЙ ЗАЙЧИК

Сонечко-мама зайчика-сина вивела з хати в сонячну днину. Хлопчик-горобчик, зайчик-стрибайчик скік на подвір’я, скік на майданчик. Сонячний зайчик скаче та скаче… Йди-но на ручки, сонячна вдаче. 118

Наталя Карпенко

Чому поетеса вважає, що зайчик — син сонечка? Як Наталя Карпенко описує сонячного зайчика: який він, що робить? Поясніть значення словосполучення сонячна вдача. Чи справді в сонячного зайчика сонячна вдача? Розгляньте малюнок. А який насправді сонячний зайчик? «Упіймайте» його. Якого він кольору? Яка деталь на малюнку вказує, що сонячний зайчик — син сонечка? Чи доводилось тобі спостерігати за хмаринками? На що вони схожі? Розкажи про свої спостереження.

ХМАРИНКА

Подивися, ця хмаринка схожа так на левеня. Довгий хвостик, кругла спинка й навіть пара оченят. Вітерець її побачив і легесенько поніс, а малюк згорнувсь в калачик, заховавши в лапки ніс. І далеко, десь над лісом, там, де велетні дуби, він раптово в лева виріс й з хмарки дощиком побіг. Тетяна Денисенко

Який вірш за настроєм? Які порівняння використано у вірші? Прочитай опис хмаринок. Назви парами слова, які римуються. Підготуйся до виразного читання вірша. Визнач темп, тон читання. Добери відповідні інтонації.

119

ВЕСНЯНІ КВІТИ

Весна-чарівниця, неначе цариця, наказ свій послала, щоб краса вставала. І проліски, і травка, й зелена муравка*, і кульбаба рясна, й фіалочка ясна — всі квіти весняні, веселі, кохані, з-під листя виходять, голівки підводять

од сну зимового до сонця ясного! Ті квіти дрібненькі, мов дітки маленькі, Розбіглись у гаю, я їх позбираю в пучечок докупки — для мами-голубки! Олена Пчілка

З ким поетеса порівнює весну? Які назви квітів є у вірші? *Мура�вка — молода травичка. Назви весняні квіти, зображені на малюнках.

КВІТИКУ, ПРОКИДАЙСЯ

Квітику, прокидайся, квітику, зодягайся, квітни, зело* мале. Поле без тебе голе, серце без тебе кволе, бджілці без тебе зле.

Холод впаде — не бійся, Снігом черкне — умийся, квітику мій, вставай. Сонце встає зарані, зійдуть сніги останні, квітику, зацвітай. Наталя Карпенко

*Зело́ — зелень; трав’янисті рослини. Кві́том розцвіта�ти — буяти, пишно розвиватися. 120

Який вірш за настроєм? До кого звертається поетеса? Чому серце без квітика кволе? Чому бджілці без квітика зле? Що має зробити квітик? Прочитай відповідні слова. Назви парами слова, які римуються. Підготуйся до виразного читання вірша. Визнач темп, тон читання. Добери відповідні інтонації. Попрацюйте разом. Складіть «хмару» слів на тему «Весна».

СОБАЧА РАДІСТЬ

Після тривалої зими нарешті пряжило* сонечко, і всі кучугури вирішили розтанути за один день. Місто перетворилося на справжню Венецію, де замість вулиць — канали з водою. От тільки Джой не мав італійського човна-гондоли, як у венеційців, щоб якось собі давати раду з тією мокрою халепою. Йому треба було дістатися до смітника, де можна знайти щось на сніданок, але дорогу перегороджувала не просто калюжа, а справжнє тобі море. Джой сів і розгублено почухав задньою лапою за вухом. У животі безсовісно бурчало. Джой — молодий безпородний пес-безхатько. Ім’я його в перекладі з англійської означає «радість», що зазвичай цілком відповідає його веселій вдачі. Але спробуй-но порадіти, коли голодний. Та ще й коли просто в тебе над головою у вікні першого поверху нахабно розлігся величезний вгодований котисько. Джой бачив його щодня на тому самому місці. Пухнастий, породистий, він цілими днями тільки те й робив, що лежав і дивився у вікно. Джоя страшенно дратувала ця незворушна сита морда. Тому в особливо невдалі дні, як-от сьогодні, він підходив під самісіньке вікно і вигавкував на того вгодо© Савчук А. © Видавництво «Підручники і посібники»

121

ваного нахабу всю свою собачу долю: холодну, голодну і нелагідну. Одначе кіт просто не звертав на нього уваги. Зрештою, хтось із будинку чи з вулиці починав сваритися, а то й чимось жбурляти в собаку, щоб замовк. Джой тікав, але завжди повертався. Історія повторювалася. Часом псові навіть снилося, як котисько випадає з вікна, і він нарешті влаштовує йому справжнісінького прочухана. Що то була за проста собача радість! Але того дня сталася справжня пригода. Джой усе ще не наважувався перебрести велетенську калюжу, коли краєм ока побачив рух у добре знайомому вікні. Сьогодні воно було прочинене, тож кіт, за бажання, міг легко вислизнути на подвір’я. Однак не робив цього. Натомість нерухомо спостерігав, як простісінько перед його носом на підвіконні чубилися горобці. Що вже вони так не поділили, що й не помітили небезпеки просто під носом, незрозуміло. Але навіть найдомашніший кіт все одно залишається мисливцем. Забувши про все на світі, пухнастий стиснувся, як пружина, рвонув за здобиччю і… випав з вікна просто на клумбу. Ось вона — ця мить відплати, мить перемоги, коли збуваються мрії! Джой забув про голод і помчав прямісінько на свого ворога. Але дуже швидко він зрозумів, що щось не так. *Пря�жити — сильно пекти. Визнач жанр прочитаного твору. Коли відбувались описані події? Що тобі стало відомо про головного персонажа твору? Якою була його доля? Якою була його мрія? Яка пригода трапилася з Джоєм? Що планував зробити Джой? Як ти думаєш, що могло його зупинити? Розкажи про своє ставлення до Джоя. 122

Хочеш дізнатися, що було далі? Прочитай продовження історії.

***

— Ну, чого ти не тікаєш? Зараз як наздожену — тільки шерсть полетить! — гавкнув він щосили на кота. Але той тільки перелякано сіпнувся кілька разів і залишився там, де був. — Ото дурна тварина! Та я ж тебе з’їм зараз отут, якщо захочу. А я сьогодні ще не снідав, між іншим! — вже тихіше, але все ще грізно гарчав Джой. Але кіт ані руш, лише вичавив із себе кволе наполегливе «няв» і шерсть настовбурчив, як їжак голки. І раптом Джой зрозумів: кіт просто не міг утекти, бо підвернув лапу. Потягнувся за горобцями, а тепер сам став легкою здобиччю для будь-якого голодного і злого собаки. Такого, як Джой, наприклад. От тобі й сон в руку, тобто в лапу, — роби з тим котиськом що завгодно. Ось тільки радості від такого подарунка долі Джой чомусь не відчував. Добивати лежачого? Ні, Джой не образить цього пухнастика, йому й так уже добряче дісталося. І пес зібрався нарешті влаштувати заплив через калюжу до смітника. «Няв», — почулося раптом жалібно за його сп˜иною. І знову Джой все зрозумів. «Не залишай мене, будь ласка» — ось що воно означало. А й правда, він же не єдиний пес на цілій вулиці. Та й люди різні бувають: хтось пожаліє, а хтось і познущається. Таке життя. Але, що ж робити? Рішення прийшло миттєво. Під вікном квартири, де жив невдаха-мисливець за горобцями, Джой почав гавкати щосили, сподіваючись, що хтось є вдома. Скоро звідусіль лунали лайка та крики, але пес не вгавав доти, доки саме з того вікна не визирнула заспана жінка… © Савчук А. © Видавництво «Підручники і посібники»

123

Так Джой і Бад потоваришували. «Бад» англійською означає «друзяка», і то щира правда, навіть попри його котячу породу. Джой часто ходить провідувати Бада до вікна, а вдячна господиня завжди підгодовує його чимось смачненьким. А ще Джой зрозумів, що бути доброзичливим і допомагати іншим значно приємніше, аніж заздрити і лютувати. І коти на серці не шкребуть.

Світлана Дідух-Романенко

Які пригоди трапилися з головним персонажем? Чи очікуваною була для тебе кінцівка твору? Придумай і розкажи, як по-іншому могла закінчитись історія. Прочитай речення, яке, на твою думку, є головною думкою твору. Складіть план до тексту. Перекажіть текст за планом. Поясни, як ти розумієш виділені вислови.

СТАРА ЯБЛУНЯ

За вікном було темно. Довга гілка старої яблуні раз по раз шкрябала скло. Неприємно. Бридко. Лячно. Марічка накрилася ковдрою з головою. Під ковдрою було душно, хоча й не чути шкрябання гілки об скло. Скільки вона так лежала, Марічка не знала, та повітря під ковдрою ставало все менше і довелося висунути носа назовні. — Р-р-рип! — відгукнулася гілка, наче тільки й чекала, коли дівчинка вилізе зі сховку. Марічка здригнулася і міцно обійняла свого ведмедика. Гарно йому — плюшевий, нічого не чує, не боїться старої яблуні. — Р-р-рип! — знову скрипнула по склу стара гілка. Марічка не витримала і прожогом кинулася у спаль124

ню батьків, тихесенько залізла під ковдру до мами, притулилася. Мама обійняла дочку уві сні. Було тепло, приємно і зовсім не страшно. Але ж не спатимеш у кімнаті батьків кожної ночі. Треба сказати, що раніше Марічка не боялася нічних шурхотів. Вона зовсім нічого не боялася. Навіть великого чорного собаку з околиці села, хоча пес і був трохи нижчий за дівчинку. Але Марічка дуже любила ласувати яблуками. От через соковиті яблука все і трапилось. Минулого року яблук на старій яблуні вродило стільки, що гілки обважніли і хилилися до землі. Батькам довелося ставити підпорки, щоб дерево не постраждало під вагою врожаю. Солодкі, соковиті, червонобокі... Марічка не злазила зі старої яблуні, позабувши і про цукерки, і про тістечка, які батьки купували у супермаркеті. От тільки бабуся постійно сварила онуку: «Не лазь по дереву взута! Пошкодиш кору! Шкідники заведуться! Дерево загине!» Марічка кивала, а через годину знову дерлася на яблуню за частуванням. Минуло літо, родина повернулася додому в місто. Зима була сніжна, але весна прийшла рано. Дерева вкрилися пишним квітом. І вишні, і черешні, і сливи, й абрикоси. Тільки стара яблуня стояла чорним скелетом біля будинку. Кілька бруньок луснули, з’явилися липкі листочки, але невдовзі засохли і вони. © Савчук А. © Видавництво «Підручники і посібники»

125

Яблуню саджав ще дід Марічки, тому у батьків рука не піднімалася її спиляти. А вночі стара яблуня стукала гілкою у вікно і сумно чулося: «Р-р-рип!» — скрипіння сухої гілки по склу. Визнач риси характеру Марічки. Чим вона тебе приваблює? Який страх докучав дівчинці? Чого вона боялася? Куди дівчинка ховалась від своїх страхів? Де їй було затишно? Чому дівчинка стала боятись шурхоту старої яблуні? Прочитай. За що бабуся постійно сварила онуку? Чому батьки Марічки не хотіли зрізати стару яблуню?

*** Біля мами теж сьогодні якось не засиналося. Марічка зітхнула, зібралася з силами і пішла до своєї кімнати, міцно-міцно тримаючи за лапу свого ведмедика. Місячне світло прослизало у вікно. Тінь від гілки падала на підлогу страхітливим плетивом. Марічка зупинилася на порозі, не наважаючись іти далі. Звісно, можна було повернутися до батьків або шмигонути у своє ліжко і знову накритися ковдрою. Але хіба так страху позбудешся? Дівчинка відчувала, як калатає серце, коли йшла до вікна. Спочатку вона посадила на підвіконня свого ведмедика, тоді залізла сама. За вікном вітер гойдав гілки старої яблуні, але зараз жодна, на щастя, не діставала до скла. Місяць був таким великим, що у його світлі потопали зірки і небо здавалося тьмяним, а старе змертвіле дерево ще сумнішим. Марічка відчула, що їй шкода дерева. Навіть не його соковитих яблук, яких більше не буде в їхньому саду, а саме дерева. 126

Яблуня пам’ятала шорсткі працьовиті руки діда, в які так в’їлася земля, що не відмити. І Марічка теж пам’ятала ті лагідні дідові руки. Яблуня бачила, як росли її батьки, їхні будинки були на одній вулиці. І Марічка теж бачила своїх батьків дітьми на старих чорно-білих фотографіях. А тепер яблуню спиляють... — Р-р-рип! — заскрипіла суха гілка по склу, наче відгукуючись на розпач дівчинки. І було у тому плачі стільки болю та суму, що Марічка схлипнула й ткнулась обличчям у нічну сорочку. Дівчинка плакала тихенько, щоб не розбудити батьків. Коли вони всі разом приїхали на початку літа у село і побачили, що яблуня загинула, їй ніхто нічого не сказав, тільки бабуся подивилася з докором. Але ж Марічка і без слів усе зрозуміла... Чи то Марічка заснула, сидячи на підвіконні, чи то вона так сильно наплакалась, що втратила лік часу, але місяць устиг заховатися за паркан сусіднього двору. Небо офарбилось світанковими кольорами. Ноги дівчинки обережно торкнулася м’яка лапа. Марічка здивовано підняла голову і побачила свого плюшевого ведмедика, який дивився на неї чорними ґудзиками очей. — Не сумуй, хазяйко, — тихенько сказав ведмедик. — Як же мені не сумувати? — схлипнула Марічка, зовсім не дивуючись, що улюблена іграшка говорить. — Через мене яблуня загинула. © Савчук А. © Видавництво «Підручники і посібники»

127

— Через тебе, — кивнув пласкою головою ведмедик. — Добре, що ти це розумієш. Тільки сльозами не зарадиш, хазяйко. — А чим зарадиш? — з надією запитала дівчинка. — У яблуні пробачення попроси для початку, — ведмедик простягнув хазяйці лапу. — Ходімо. Марічка відчинила вікно і разом із ведмедиком зістрибнула у траву. Добре, що вікно першого поверху було не високо від землі. Дівчинка підійшла до стовбура, торкнулася дерева. Кора старої яблуні була шершавою, але приємною на дотик, під нею відчувалося засинаюче життя. Дерево справді доживало останній рік. Там, де на корі виднілися тріщини і рани, повзали мурахи і якісь крихітні темні і білі комахи. — Пробач мені, стара яблуне, — тихенько мовила Марічка, гладячи стовбур старого дерева. — Пробач мені. — Р-р-рип! — скрипнула суха гілка над головою, сумно, але якось лагідно. Гідно прожила своє життя стара яблуня, багато бачила і пам’ятала. Минав її час на цій землі, залишалася пам’ять про неї. — Прокидайся, Марічко, — тепла бабусина рука торкнулася плеча дівчинки. — Що таке, бабуню? — позіхнула Марічка і подивилася на вікно. 128

Плюшевий ведмедик сидів на підвіконні, у напів оберта дивився за вікно і наче крадькома усміхався вишитим ротом. Було ще дуже рано, але бабуся зазвичай вставала вдосвіта. — Маєш дещо побачити, Марічко, — наполягала бабуся. Марічка швиденько знайшла капці і в самій сорочці пішла за бабусею на двір. Бабуся наблизилась до яблуні, важко схилилася до землі, на щось вказуючи. Марічка теж присіла. Неподалік від старої яблуні з землі виткнувся невеличкий пагінець із крихітними зелененькими листочками. — Буде у нас нова яблунька, — не приховуючи радості, мовила бабуся. І Марічка теж усміхнулась молоденькому деревцю. Його вона тепер точно сама берегтиме. Наталія Дев’ятко Про що шкодувала Марічка? Чому бабуся дивилася з докором на дівчинку? Чому всохла стара яблуня? Чому дівчинка вважала себе винною в тому, що яблуня всохла? Розкажи про почуття Марічки, коли вона дізналась, що стару яблуню зріжуть. Як дівчинка просила вибачення в старої яблуні? Прочитай. Якими були почуття дівчинки, коли вона дізналась про молоденьке деревце? Прочитайте в особах уривок оповідання, у якому описаний сон дівчинки.

129

Перевір знання за розділом

«Зеленим променем весна повідмикала води» Назви твори, які ти прочитав / прочитала у розділі. Хто їх автори / авторки? Назви поетичні й прозові твори. Розкажи, як ти розумієш вислів Анатолія Качана, який став назвою розділу. Запропонуй свою назву. Які прислів’я, приказки, вислови видатних людей про весну, Великдень, писанки тобі відомі? Якими образними порівняннями збагатилося твоє мовлення? Пригадай три твори розділу, які тобі найбільше сподобалися. Заповни таблицю на аркуші паперу. Назва твору, автор / авторка

Жанр твору (вірш, оповідання, казка)

Головна думка

Який твір / твори розділу може ілюструвати цей малюнок? Назвіть твір, поясніть відповідь.

Презентуйте лепбук «Весна». Заповни таблицю на аркуші паперу. Прочитавши твори розділу «Зеленим променем весна повідмикала води», я знаю розумію і можу вмію пам’ятаю вислови: пояснити 1.

130

У РІДНОМУ КОЛІ Зіскануй QR-код і послухай українську народну колискову «Котику сіренький». https://pp-books.com/Ukr-m-chyt_3kl_Savchuk_s131

НАД КОЛИСКОЮ

Спи, мій малесенький, спи, мій синок... Я розкажу тобі безліч казок! Нащо ж ти віченьки знову розкрив?! Спи, моя пташко, то вітер завив. Стогне і виє уже він давно, б’ється і стукає в наше вікно... Геть, розбишако, в далекі степи!.. Спи, моя ластівко, солодко спи! Ось уже й вітер зовсім занімів... Мабуть, заснуть під намет полетів... Холодно зараз в лісах і лугах, — все потонуло в глибоких снігах. Бігають зайчики, мерзнуть, тремтять, затишок хочуть собі відшукать. Ось вони вгледіли, — кущик стоїть, — годі! Давно вже лисичка там спить. Кинулись знову кудись на грядки, — ой, там ночують сьогодні вовки. Краще ви в поле біжіть, за лісок... Знайдете там ви соломки стіжок, — глибше забийтесь, зарийтесь в снопки, щоб не знайшли вас голодні вовки... Спи ж, мій малесенький, годі гулять... Зайчики білі давно уже сплять. Олександр Олесь До кого поет звертається у вірші? З ким порівнює сина? Які почуття викликає прочитане та почуте? Коли виконують колискові пісні? Які колискові знаєш ти?

131

Про що йтиметься в оповіданні з такою назвою.

ЧОМУ МАМА НЕ ПУСКАЄ НАС У КОСМОС?

Цілий день Андрій з Матвієм зводили на ліжку ракету. Хлопці зібрали всі подушки, що були в квартирі. Навіть у кота Муркасика відібрали, хоч його подушка така волохата, мов сама трошки кіт! — Не ображайся, Муркасику. Полетиш із нами! — пообіцяв Андрій. Тоді Матвій приніс велику сумку, яку тато приготував собі у відрядження. — Зробимо з неї кабіну! — сказав він братові, і вони разом затягли сумку на ліжко. Коли ракету було повністю збудовано, хлопці з котом залізли всередину і приготувалися. От-от вони полетять у космос! — Готуємося! — крикнув Матвій. — Три. Два. О… — Стійте! Не летіть! — крикнула хлопцям мама, яка щойно забігла до кімнати. — В космосі дуже холодно. Вам необхідні скафандри! Ось — тримайте. Мама принесла хлопцям зимові куртки і теплі шапки. Матвій та Андрій схвально кивнули і вдяглися. Муркасик одягатися не схотів, лише носа прикрив лапою. — Летимо до космосу! — крикнули хлопці. — Три. Два. О… — Ой, чекайте! — знову зазирнула до кімнати мама. — Вам же треба взяти собі вечерю. Зараз я все спакую! Хлопці зітхнули, бо їм уже так хотілося до космосу. Мама принесла їм яблука, банани та печиво. Тож хлопці знову приготувалися до польоту. Та і цього разу мама їх зупинила. Вона весь вечір не давала синам полетіти в космос. То книжки їм прино132

сила, аби ті не знудилися в космосі, то сік, на випадок, якщо їм захочеться пити. — Що це з нашою мамою? Невже вона так боїться відпускати нас у космос? — спитав надвечір у брата Матвій. — Не знаю, але я так хочу в космос! Добре, що завтра мама іде на роботу. Нарешті ми полетимо і ніхто нас не зупинить! — злився на маму Андрій. Перед сном хлопці пішли чистити зуби і залишили Муркасика стерегти ракету. Аж раптом чують, як хтось почав зворотний відлік. — Три. Два. Оди-и-и-ин! Хлопці з зубними щітками, мов із мечами, кинулися захищати свою ракету! Забігли в кімнату і не повірили своїм очам! В ракеті сиділа мама. Вона аж очі примружила від задоволення. Одною рукою мама трималася за кермо, а другою гладила Муркасика. — Мама зовсім не боялася нас відпускати в космос, — прошепотів братові на вухо Матвій. — Вона сама хотіла в космос! Хлопці тихенько засміялися і вийшли з кімнати. Нехай сьогодні мама трохи політає в космосі, а завтра вже вони. Саша Войцехівська Чи справдилися твої очікування? Хто дійові особи (персонажі) оповідання? Чому, на твою думку, кота назвали Муркасиком? У яку гру грали діти? Визнач головну думку оповідання. Поділіть оповідання на кілька частин. Складіть план. Як правильно: летіти до космосу чи летіти в космос?

133

ТАТОШ

Напередодні мого дня народження, коли мені мало сповнитись цілих шість років, тато сказав, що через рік подарує мені татоша*. Як я хотів би мати татоша! Всі хлопці, я певен, мріють про власного дракона. Сильного, надійного захисника, такого, з яким нічого не страшно, як з татом. Але чому через рік? Чого я маю старшати? Невже не зможу собі з ним порадити? Хіба не впораюсь? Гадаю, що зумів би покерувати татошем вже й зараз. А ще, виявляється, цей рік буде високосним. Коли мені вперше це сказали, я був ошелешений. Виходить, дні — то високі кості, як кості доміно, виставлені, немовби солдати в колоні — одна кістка грудьми до другої. Торкаєш одну — сиплються по черзі всі. Тепер треба буде чекати та дивитись, як падатимуть по одному триста плюс шістдесят шість днів. Тоді я намалював три жирні лінії цифри сім червоним, мовби вогонь з рота дракона, фломастером і повісив свою сімку над письмовим столом біля комп'ютера, міцно закріпивши її клейкою стрічкою з усіх боків. Цей малюнок насправді скидався на справжнього дракона з широко розставленими для польоту крилами. Я дуже часто затримував погляд на своєму закріпленому листочку паперу, роздивляючись свої три лінії, зібрані в сімку, аж поки одного разу не звернув увагу, що будова числа сім не дозволяє йому залишатись на землі. От якщо шістку можна оперти на ґрунт, нехай собі трохи й похитується іваном-покиваном, то сімка просто щоразу падатиме. Вона народжена літати, помагаючи собі тримати рівновагу крилами. 134

Коли я спитав у тата, чому люди не літають, як це роблять татоші, то він загадково усміхнувся і, підморгнувши, відповів: «Люди літають, крила людей — думки». Я також відчуваю, що можу літати. У снах, до прикладу. Навіть посеред білого дня, якщо заглиблююсь у мрії. Проте я хотів би керувати польотами. Це цікавіше. І не лише свого літачка, а якоїсь живої істоти, навіть такої складної, як ото татош. Бо коли виросту, мені ж доведеться бути татом. А я хочу бути таким хорошим татом, як мій. Тож маю вчитись. Галина Мирослава *Та�тош — дракон; крилатий кінь. Який рік називають високосним? Про які крила людей сказав тато? Чому хлопчик зрозумів, що йому треба вчитись? Створіть асоціативну павутинку «День народження».

БАБУСИН КОРОВАЙ

У бабусиному домі завжди пахло випічкою. Як же вправно вона вміла готувати! Навіть примхлива до їжі онука Софійка у бабусі завжди з великою охотою їла все, що було на столі. Та найкраще бабусі Ніні вдавалося пекти. Ох, усі аж мліли від її пиріжків, булочок, рогаликів та рулетів. Начинки були різні — кожному до смаку, а тісто — як пух! От і цього ранку бабуся Ніна уже стояла у білосніжному фартусі і місила тепле й ароматне тісто у великій посудині. Дівчинка Софійка теж вертілася біля столу. Їй так хотілося бути корисною бабусі, тож вона закотила рукавчики своєї кофтинки і просіювала через сито борошно. © Савчук А. © Видавництво «Підручники і посібники»

135

— Мукˆа* повинна збагатитися повітрям, тоді і тісто буде вдалим! — вчила Софійку господиня. — Бабусю, а що ти сьогодні задумала пекти? — цікавилася Софійка. — Сьогодні велике свято — Різдво Пресвятої Богородиці. Здавна українці вшановували її як Небесну покровительку землеробства, Подательницю врожаю і Спорительницю хлібів. А у нашому роду всі були славними хліборобами. Тож на знак своєї вдячності за зібраний цьогорічний урожай ми спечемо великий коровай. І, звичайно, згадаємо наших рідних, які все життя невтомно працювали на землі. — Ой, як цікаво! — відказала онука, продовжуючи свою роботу. Невдовзі тісто вже було готове для того, аби з нього виробити коровай. Софійка розкатувала у своїх малесеньких рученятах невеличкі кульки і джгутики, а бабуся вже з них виліпляла квіти, колоски і листочки. Бабуся онуці також доручила збити яєчко, щоб мастити тісто, бо так воно набуде красивого , яскравого і рівномірно-полум’яного кольору. Коли коровай сидів у духовці, бабуся Ніна розповідала дівчинці історію свята Різдва Богородиці, або Другої Пречистої. Софійка обожнювала такі хвилини, бо на простій кухні відбувалося справжнє театральне дійство. Бабусин голос звучав то зично, то тихо, і Софійка, затамувавши подих, ясно уявляла маленького Ангела Господнього, який з’явився перед Анною з радісною звісткою про народження дівчинки Марії. — Тож цього дня можна загадати найпотаємніше бажання, і воно обов’язково здійсниться! — завершила розповідь бабуся Ніна. — Бабусю, а можна і я загадаю братика? — хитрим поглядом Софійка глянула на свою бабусю? 136

— Звичайно, можна! — підтримала її бабуся. Коровай вийшов справді чарівний — високий, пишний, рум’яний! Софійка і бабуся в радісних обіймах дякували Діві Марії за допомогу. А уже увечері усі частувалися короваєм, вмочаючи його у запашний соняшниковий мед. Анна Середа * Мука� — борошно. Визнач настрій Софійки. Поміркуй, у якій послідовності треба розмістити смайлики. Чим був особливий бабусин дім? Які секрети «вдалого тіста» бабуся розповіла онучці? До якого свята бабуся пекла випічку? Що про це свято вона розповіла? Прочитай. Яке найпотаємніше бажання було в дівчинки? Прочитайте в особах розмову Софійки і бабусі.

ЛІТНІЙ РАНОК

Тепле сонце встало пишно; одягається розкішно в яр* і золото долина, — встань і ти, моя дитино! Ранку тратити не треба. Дочувайся: із-під неба пісня жайворонка ллється, то привіт тобі несеться! Вітерець на тебе дише, джерегельцями* колише; і на вушко він шепоче, щоб вставала ти охоче. Яків Щоголів

*Яр — зелень. *Джереге�ля — заплетена коса.

Який настрій у тебе після читання вірша?

137

Які картини постають у твоїй уяві під час читання поезії? Порівняй зміст вірша й малюнок. Чи вважаєш ти, що поет звертається й до тебе теж? Якщо так, то прочитай слова, які спрямовані саме до тебе. Скільки строф у вірші? З якою інтонацією їх треба читати? Підготуйся і виразно прочитай вірш перед однокласниками.

ВЕСЕЛІ КАНІКУЛИ

Тарасик і його молодша сестричка Катруся дуже любили літні вакації* . Особливо пам’ятними були тижні, коли батьки, врешті піддавшись на їхні вмовляння, відвозили сина і доньку до бабусі. Бабуся Марія мешкала за містом. Тож напередодні поїздки діти ретельно пакували свої валізки. Навіть песик Хвостик, передчуваючи нові пригоди, вертівся у них під ногами, щоб, бува, про нього не забули… Бабця виглядала онуків від полудня. Зачувши знайомий звук автомобільного клаксона, виглянула у вікно. — А ось і мої шибеники приїхали, — зраділа. — Я вам уже й вареників із чорницями наліпила. Дідусь вранці ягідок назбирав. Першого ж дня брат і сестра відвідали всіх своїх друзів, які також приїхали на відпочинок до рідних. Ранок наступного дня почали завзятою грою в індіанські племена. Хлопчаки були мисливцями, а дівчатка вели домашнє господарство. Ото радощів та сміху було!.. Іншого дня найстарші хлопці, а з ними й Тарасик, вудили рибу на ставку. А на вечерю діти зібралися 138

в садку біля хати бабусі Марії. Смакували юшкою, яку дідусь приготував на багатті. Найбільша спека заповідалася на вихідні. Тож друзі завбачливо приготувалися до походу на річку. Тарасик помітив, як Миколка, його маленький сусід, завзято пірнає на глибині. — Будь обережний, там же глибоко, — лише встиг застерегти Тарас і помітив, як малий зник під водою. Діти на мить завмерли. Миколчина голова не з’являлася на поверхні. Тарасик схопив рятівне коло й стрибнув у воду. Злякані діти зібралися на березі. Швидко допливши до місця, де зник малий, хлопець пірнув і за якусь хвилю вже тягнув Миколку до берега. — Ніколи більше такого не роби, — докоряв Тарасик, хоча малюк і сам добряче налякався. — Та я ж знаю цю річку, — схлипував той. — Ми сюди ходимо давненько. Просто я випадково вдарився об щось гостре і пішов на дно. — Звісно, знаєш. Але пірнати, не бачачи дна, — небезпечно. Навіть для дорослих. А якби нас тут не було?.. — Та знаю, знаю, більше не буду, — похнюпився Миколка. Решту дня малий плавав біля берега, а коли хтось із його друзів хотів похизуватися вмінням пірнати, відразу застерігав: © Савчук А. © Видавництво «Підручники і посібники»

139

— Не роби цього! Це небезпечно! Он я мало не втонув, якби не Тарасик і рятівне коло. З річки діти повернулися засмаглими та задоволеними. І про цю подію вже ніхто навіть не згадував. Тільки маленька Катруся з виглядом досвідченої пані підходила до кожного, накивала пальчиком і дуже серйозно говорила: — Граючись у воді, завжди потрібно бути обачним. Треба насамперед пам’ятати про правила безпеки. У наступні дні діти ходили з дідусем до лісу збирати малину, разом із бабусею обривали з гілок липовий цвіт. А в день від’їзду друзі влаштували справжнє солодке свято. Всі принесли із собою ласощі — цукерки, тістечка, морозиво, фрукти. Зграйка дітлахів весело забавлялася в затінку вишень і яблунь у дідусевому садку.

Леся Кічура

*Вака́ції — канікули. Хто головні персонажі твору? Де діти любили відпочивати влітку? Як бабуся називала своїх онуків? Яка подія трапилась на річці? Що влаштували друзі в день від’їзду? Які слова в оповіданні розкривають зміст твору? Чому ти так вважаєш? Розкажи, як ти розумієш цей вислів. Попрацюйте в парі. Коротко перекажіть зміст твору одні одним. Опишіть усно малюнок. Почніть розповідати так: На

малюнку зображено літо... Чому так думаю? Тому що...

140

Перевір знання за розділом «У рідному колі» Назви твори, які ти прочитав / прочитала в розділі. Назви віршовані і прозові твори. Що їх об’єднує? Який твір тобі найбільше запам’ятався? Чому? Розкажи, як ти розумієш вислів, який став назвою розділу. Які прислів’я, приказки, вислови видатних людей про сім’ю, родину тобі відомі? Складіть «хмару» слів на тему «Сім’я». Пригадайте, з яких творів розділу ці рядки. Свою відповідь будуйте за зразком: Це вірш / оповідання / казка «…» (укажіть назву). Його написав / написала … (назвіть автора / авторку).

Встань і ти, моя дитино!  Я також відчуваю, що можу літати.  Найбільша спека заповідалася на вихідні.  — Звичайно, можна! — підтримала її бабуся.  — Три. Два. О… 

Який твір розділу може ілюструвати цей малюнок? Заповни таблицю на аркуші паперу. Прочитавши твори розділу «У рідному колі», я знаю

розумію і можу пояснити

вмію

пам’ятаю вислови:

Ти прочитав / прочитала останній розділ підручника. Можливо, у тебе виникли ідеї чи пропозиції до його авторки, художниць. Напиши їм листа.

ВЕ СЕ ЛИХ

КА НІ КУЛ!!!

141

ЗМІСТ

ОСІНЬ НАША, ОСІНЬ — НЕБА ЯСНА ПРОСИНЬ.................................................. 4 Шкільні історії................................................................................................................ 4 Школа. Надія Красоткіна........................................................................................... 4 Вересень. Микола Сингаївський............................................................................... 4 Казка про перше вересня. Юлія Смаль.................................................................... 5 Аби швидше почути дзвоник. Василь Сухомлинський............................................. 9 Добра цікавість. Іра Бова......................................................................................... 10 Невидимка. Ольга Лапушена...................................................................................11 Нахаба. Ярослав Стельмах.................................................................................... 13 Ображена гумка. Леся Кічура.................................................................................. 17 Любіть книгу. Остап Вишня..................................................................................... 19 Стильні окуляри Яринки. Ніна Колодяжна ............................................................. 21 Літачок над класом. Василь Горбатюк................................................................... 23 Розмаїттям кольоровим прикрашає осінь край..................................................... 27 Осінній день. Ніна Колодяжна................................................................................. 27 Відлітають журавлі. Василь Сухомлинський.......................................................... 27 Як швидко проминуло літо. Олена Пчілка ............................................................. 28 За порогом осені. Михайло Слабошпицький.......................................................... 29 Осінь. Яків Щоголів................................................................................................... 32 Осінь. Ольга Зубер ................................................................................................. 33 Чарівний сад. Ольга Пінчук..................................................................................... 33 Кріт на дереві. Ірина Мацко..................................................................................... 36 Як швидко проминуло літо. Олена Пчілка ............................................................. 28 Перевір знання за розділом «Осінь наша, осінь — неба ясна просинь».................. 39 НАША СЛАВА — УКРАЇНСЬКА ДЕРЖАВА........................................................... 40 Наша славна Україна................................................................................................... 40 Рідна Україна. Тетяна Строкач.............................................................................. 40 У ріднім краї. Тетяна Прокоф’єва........................................................................... 40 Моя найкраща в світі сторона. Тетяна Строкач................................................... 41 Розмовляй українською, рідною. Тетяна Строкач............................................... 41 Рідний край. Наталка Поклад................................................................................. 42 Я все люблю. Микола Сингаївський........................................................................ 43 Україна для мами. Світлана Дідух-Романенко...................................................... 43 Мій дім — це мій край на ім’я Україна. Наталя Карпенко..................................... 47 Абетка Українна. Любов Сердунич.......................................................................... 48 Мова. Тетяна Прокоф’єва....................................................................................... 49 Мова. Тетяна Прокоф’єва....................................................................................... 49 Стяг. Звитяга. Віра Правоторова............................................................................ 50 Райдужний віночок. Наталя Карпенко................................................................... 50 Мальви і калина. Наталя Гуркіна........................................................................... 51 Я вишиваночку вдягаю. Тетяна Прокоф’єва......................................................... 51 Вишиванка. Леся Вознюк......................................................................................... 52 Наша любов. Наталія Клевцова............................................................................. 52 Райдужний віночок. Наталя Карпенко................................................................... 50 Вивчай історичне минуле.......................................................................................... 54 Зачин. Петро Ребро................................................................................................. 54 Звідки козаки брали сили захищати свою неньку. Інга Квітка............................. 55 Про гостинне козацьке житло. Народна легенда................................................... 56 Чарівна пір’їнка. Анна Багряна................................................................................ 58 Іван Піддубний. Валентин Собчук, Сергій Смаглюк............................................ 60 Люня співає. Анна Багряна...................................................................................... 64 Перевір знання за розділом «Наша слава — українська держава».......................... 67

142

ОПОВІДАННЯ ПРО ДІТЕЙ...................................................................................... 68 Мій улюблений пес Бруно. Ольга Лапушена.......................................................... 68 Дим. Ніна Колодяжна................................................................................................ 70 Арбітр. Наталія Клевцова....................................................................................... 72 Щаслива знахідка. Тетяна Прокоф’єва.................................................................. 74 Їдемо на «Бережок». Всеволод Нестайко.............................................................. 76 Що накаркали ворони? Наталія Бонь.................................................................... 80 Погана прикмета. Анна Коршунова......................................................................... 84 Образа. Василь Горбатюк....................................................................................... 86 Перевір знання за розділом «Оповідання про дітей»................................................. 89 ДО КАЗКИ ПРИКАЗКА ГОДИТЬСЯ........................................................................ 90 Українські народні й літературні казки.................................................................... 90 Про дівчину-сопілку. Українська народна казка..................................................... 90 Казка від прабабусі-папуги. Віктор Васильчук....................................................... 93 Давня казка на новий лад.......................................................................................... 95 Городня пригода. Ольга Пінчук............................................................................... 95 Як курочка Пістрянка стала відомою. Ніна Колодяжна.......................................... 97 Перевір знання за розділом «До казки приказка годиться...».................................... 99 ДАВНЯ І СУЧАСНА БАЙКА. П’ЄСА..................................................................... 100 Чиж та Голуб. Леонід Глібов................................................................................... 100 Рибалка з сопілкою. Езоп....................................................................................... 101 Віслюк і Журавель. Петро Ребро.......................................................................... 102 Яблуко в осінньому саду. Тетяна Строкач.......................................................... 103 Перевір знання за розділом «Давня і сучасна байка. П’єса»................................... 106 ШЕВЧЕНКОВЕ СЛОВО В ВІКАХ НЕ СТАРІЄ...................................................... 107 Про Тараса Шевенка. Українська народна казка Поділля................................... 107 Світає, край неба палає. Тарас Шевченко............................................................ 109 Тополя. Тарас Шевченко.........................................................................................110 Як Шевченко. Ніна Гаврилюк..................................................................................111 Тарасове слово. Марія Дем’янюк...........................................................................112 Обіцянка. Валентина Романова............................................................................113 Перевір знання за розділом «Шевченкове слово в віках не старіє».........................116 ЗЕЛЕНИМ ПРОМЕНЕМ ВЕСНА ПОВІДМИКАЛА ВОДИ.....................................117 Весна іде. Борис Грінченко.....................................................................................117 Веснянка. Леонід Глібов..........................................................................................118 Сонячний зайчик. Наталя Карпенко......................................................................118 Хмаринка. Тетяна Денисенко................................................................................119 Весняні квіти. Олена Пчілка................................................................................... 120 Квітику, прокидайся. Наталя Карпенко................................................................ 120 Собача радість. Світлана Дідух-Романенко........................................................ 121 Стара яблуня. Наталія Дев’ятко......................................................................... 124 Перевір знання за розділами «Зеленим променем весна повідмикала води»....... 130 У РІДНОМУ КОЛІ.................................................................................................... 131 Над колискою. Олександр Олесь.......................................................................... 131 Чому мама не пускає нас у космос. Саша Войцехівська..................................... 132 Татош. Галина Мирослава..................................................................................... 134 Бабусин коровай. Анна Середа............................................................................. 135 Літній ранок. Яків Щоголів...................................................................................... 137 Веселі канікули. Леся Кічура.................................................................................. 138 Перевір знання за розділом «У рідному колі»........................................................... 141

143

Список використаних джерел С. 4. Красоткіна Н. Школа / Н. Красоткіна. Твій слід на Землі. Луцьк: Вежа-Друк, 2024. С. 4. Сингаївський М. Вересень / М. Сингаївський. Калиновий вітер. Київ: Веселка, 1986. С. 9. Сухомлинський В. Аби швидше почути дзвоник / В. Сухомлинський. Вогнегривий коник. Київ: Вікар, 2008. С. 13. Стельмах Я. Нахаба / Я. Стельмах. Манок. Київ, 1975. С. 17. Кічура Л. Ображена гумка / Л. Кічура. Добрі мамині казки.Львів: Папуга, 2022. С. 19. Вишня Остап. Любіть книгу / Остап Вишня. Твори в 4 томах. Київ: Дніпро, 1988. С. 23. Горбатюк В. Літачок над класом / Горбатюк В. Золоті кораблі. Київ: Веселка, 1986. С. 26. Фалькович Г. Твоя мета / Г. Фалькович. Смик-тиндик. Харків: Мікко, 2009. С. 27. Сухомлинський В. Відлітають журавлі / В. Сухомлинський. Байдужий пеньок. http://abetka.ukrlife.org/sukhoml3.html С. 29. Слабошпицький М. За порогом осені / М. Слабошпицький. https://megaznaika.com.ua/za-porohom-oseni-slaboshpytskyj-myhajlo/ С. 43. Сингаївський М. Я все люблю / М. Сингаївський. Калиновий вітер. Київ: Веселка, 1986. С. 43. Дідух-Романенко. Україна для мами / Дідух-Романенко С. Пізнайко № 8 (252), серпень 2017. С. 47. Карпенко Н. Мій дім — це мій край на ім’я Україна / Н. Карпенко. У мурахи мурашник. Вінниця: ТОВ «ТВОРИ», 2023. С. 50. Карпенко Н. Райдужний віночок / Н. Карпенко. У мурахи мурашник. Вінниця: ТОВ «ТВОРИ», 2023. С. 54. Ребро П. Зачин / П. Ребро Козацькі жарти. Київ: ФОП Стебеляк, 2010. С. 56. Про гостинне козацьке житло. Легенда / http://traditions.in.ua/usna-narodna-tvorchist/ lehendy/1353-pro-gostynne-kozatske-zhytlo С. 58. Багряна А. Чарівна пірїнка / А. Багряна Здійснені мрії: Київ: Видавець Багрянцев Ю. А., 2015. С. 60. Собчук В., Смаглюк С. Іван Піддубний / В. Собчук, С. Смаглюк. Піддубний. Перемоги й непрощена любов до України. Луцьк: Вежа-Друк, 2024. С. 64. Багряна А. Люня співає. / А. Багряна Здійснені мрії: Київ: Видавець Багрянцев Ю. А., 2015. С. 68. Лапушена О. Мій улюблений пес Бруно / Журнал «Малюк Котя», 2016 р. С. 72. Клевцова Н. Арбітр. / https://kazka.in/fairytails/natalia-klevtsova/arbitr.html?fbclid=IwAR2NsXGlKmVuVhVwfZ4UcDYE4a2tFE gIuwI8Fi_t8_9Al9wsXK6EBRACcbM С. 76. Нестайко В. Їдемо на «Бережок» / В. Нестайко. Пригоди Грицька Половинки, а також Котьки Швачка, Чайника, Петікантропа та деяких інших у воді, на суходолі і в міжпланетному просторі. Київ: Веселка, 1978. С. 84. Коршунова А. Погана прикмета / А. Коршунова. Разом веселіше. Харків: ТОВ «Сінтекс, ЛТД», 2012. С. 86. Горбатюк В. Образа / В. Горбатюк. Хто перший? Городок: Бедрихів край, 2011. С. 111. Гаврилюк Н. Як Шевченко / Н. Гаврилюк. Шмурикова-Гаврилюк Н. Барвистий дивокрай. Хмельницький: ФОП Сторожук О.В., 2013. С. 112. Дем’янюк М. Тарасове слово / М. Дем’янюк. Оберіг для татусів. Хмельницький: ПП Заколодний М.І., 2023. С. 118. Карпенко Н. Сонячний зайчик / Н. Карпенко. У мурахи мурашник. Вінниця: ТОВ «ТВОРИ», 2023. С. 120. Квітику, прокидайся. / Н. Карпенко. У мурахи мурашник. Вінниця: ТОВ «ТВОРИ», 2023. С. 121. Дідух-Романенко. Собача радість / С. Дідух-Романенко. Пізнайко № 5 (261) травень 2018. С.124. Дев’ятко Н. Стара яблуня / Бористен. 2012. № 8 (254).

Навчальне видання Савчук Алла Степанівна

УКРАЇНСЬКА МОВА ТА ЧИТАННЯ

Підручник для 3 класу закладів загальної середньої освіти У двох частинах Частина 2 Рекомендовано Міністерством освіти і науки України Редактор Галина Панчук Літературне редагування Любові Левчук, Ірини Дворницької Художнє оформлення Юлії Литвин, Світлани Бедної, Людмили Соколик, Олени Сажко Дизайн обкладинки Юлії Литвин Випусковий редактор Галина Панчук Формат 70х100/16. 2,59 ум. др. арк., 1,45 обл.-вид. арк. Тираж ---. Замовлення №---. Видавець, виготовлювач і розповсюджувач видавничої продукції Редакція газети «Підручники і посібники» 46000, м. Тернопіль, вул. Поліська, 6а. Тел.: (0352) 43-15-15; 43-10-31 Збут: pip.ternopil@ukr.net Редакція: editoria@i.ua Інтернет-магазин: www.pp-books.com.ua. Тел.: 096-94-80-927; 097-50-35-376 Свідоцтво про внесення суб’єкта видавничої справи до Державного реєстру видавців, виготовлювачів і розповсюджувачів видавничої продукції серія ДК № 5143 від 05.07.2016 р.

144