Хiмiя (Лашевська) 9 клас by sloven

Підручник для загальноосвітніх навчальних закладів Рекомендовано Міністерством освіти і науки України

КИЇВ «ГЕНЕЗА» 2009

ББК 24я721 Л32 Рекомендовано Міністерством освіти і науки України (наказ № 56 від 02.02.2009 р.)

Видано за рахунок державних коштів. Продаж заборонено

Н е з а л е ж н і е к с п е р т и: Старовойтова І.Ю., канд. хімічних наук, учитель ліцею «Колеж», м. Донецьк; Зламанюк Л.М., канд. пед. наук, доцент, завідувач кафедри теорії та методики Дніпропетровського ОІППО; Шевчук В.П., завідувач НМК хімії Кіровоградського ОІППО ім. В. Сухо6 млинського; Земляков О.Є., докт. хімічних наук, професор кафедри органічної хімії Тав6 рійського національного університету ім. В.І. Вернадського; Картель М.Т., докт. хімічних наук, професор, член6кор. НАН України, Інститут хімії поверхні ім. О.О. Чуйка НАН України; Кизенко В.І., канд. пед. наук, Інститут педагогіки НАН України В і д п о в і д а л ь н і з а п і д г о т о в к у д о в и д а н н я: Фіцайло С.С., головний спеціаліст МОН України; Дубовик О.А., зав. сектору Інституту інноваційних технологій і змісту освіти

Л32

Лашевська, Г.А. Хімія : 9 кл. : Підручн. для загальноосвіт. навч. закл. – К. : Генеза, 2009. – 280 с. : іл. ISBN 97869666504691268. ББК 24я721

ISBN 978 966 504 912 8

ВІТАЮ ВАС, ДЕВ’ЯТИКЛАСНИКИ!

Цього року ви завершите опанування азів хімічної науки в основній школі. Тож по закінченні дев’ятого класу зможете більш6менш об’єктив6 но оцінити, чи сприяло вивчення хімії підвищенню вашої загальної еру6 диції, чи допомогло ліпше пізнати себе і навколишній світ, вибрати про6 фесію до душі й навчальний заклад для подальшого навчання. Ви, безперечно, знаєте, як працювати з текстом підручника, й умієте, за потреби, знаходити пояснення нових термінів у тлумачному словнич ку та інших джерелах інформації – додатковій навчальній літературі, на6 уково6популярних і художніх виданнях, Інтернеті тощо. Принагідно за6 уважу, що нові слова, зокрема іншомовного походження, які трапляють6 ся в тексті, запам’ятовувати необов’язково. На цих прикладах ви лише розвинете уміння використовувати довідковий апарат підручника, який правитиме за модель різноманітних джерел інформації. Терміни, значення яких треба знайти в тлумачному словничку, підкреслено. Таку форму виокремлення обрано свідомо й цілеспрямовано. Адже вам обов’язково доведеться (а багатьом уже доводилося) працювати з ін6 формаційними джерелами на електронних носіях, зокрема у режимі «on6line», у яких гіпертекстові посилання традиційно виокремлюють саме у такий спосіб. Підручник хімії виконуватиме функції своєрідного «тренажеру», на якому ви зможете вправлятися у сприйнятті та обробці інформації різно6 го формату – алгоритмічних приписів, табличних даних, графіків, діа6 грам. Вироблення навичок сприймати інформацію й після належної обробки застосовувати у практичній діяльності забезпечить зростання вашої інформаційної компетентності. Вам доведеться виокремлювати го6 ловне в інформаційному повідомленні, вчитися розуміти різні формати формулювань завдань, обґрунтовувати власні висловлення. Яке призначення рубрики «Стисло про головне»? Вона допоможе вам швидко пригадати й усвідомити найважливіше з того, про що йшлося у параграфі, здійснити самоконтроль. Для чого у підручнику наведено тестові завдання різних форм? Їхнє виконання не лише сприятиме закріпленню вивченого, а й удосконален6 ню вмінь працювати з тестовими завданнями взагалі. Ці вміння наго6 дяться вам під час проходження зовнішнього незалежного оцінювання. Чи всі завдання виконувати? Завдання в основному тексті пара4 графів спрямовані на актуалізацію наявних і закріплення щойно здобу6 тих знань, тому не варто залишати їх поза увагою. До того ж у такий спосіб ви змінюєте вид діяльності, це «розвантажує» мозок і сприяє розв’язанню проблем на рівні підсвідомості. Завдання, наведені у рубриці «Застосуйте свої знання й уміння», при6 значені для виконання як під час роботи на уроці, так і для домашньої самостійної роботи. Ви маєте самі визначити обсяг роботи – кількість завдань і різноманітність достатні, аби кожен вибрав собі ті, які йому по силах і до снаги. Приміром, завдання, позначені *, виконувати не6 обов’язково, однак остаточне рішення – за вами. Ваш найперший порад6 ник у цьому – вчитель хімії. Хто як не він знає рівень навчальних мож6

ливостей, схильності та уподобання своїх вихованців і охоче допоможе правильно визначити обсяг домашнього завдання. На яку кількість уроків розраховане вивчення одного параграфа? Поміж параграфів підручника переважають такі, для вивчення яких достатньо одного уроку. Деякі параграфи ви вивчатимете на кількох уроках – вони містять більшу порцію інформації й, відповідно, більшу кількість завдань. Зверніть увагу: матеріал, позначений * та виокремле6 ний дрібнішим шрифтом, подано для ознайомлення, а не для запам’ято6 вування. Ви вдосконалюватимете вміння сприймати альтернативні точки зору й висловлювати обґрунтовані аргументи за й проти кожної з них. Ви знаходитимете необхідну інформацію в різних джерелах, система6 тизуватимете запропоновану або самостійно підібрану інформацію за певними ознаками. До того ж вам доведеться переводити зорову інфор6 мацію у словесну знакову систему й навпаки. Ці вміння неодмінно стануть вам у пригоді під час виконання завдань рубрики «Скарбничка досвіду». Зрозуміло, що всі їх виконати навряд чи можливо та й недоцільно. Вибирайте з них ті, що вам до душі. Залучайте до співпраці однокласників, друзів, членів родини, радьтеся з учителями – і скарбничка поступово наповнюватиметься. Згодом її вміст перетво6 риться на своєрідний «стартовий капітал», який допоможе вам стати успішною самодостатньою людиною. Цього року ви вдосконалите вміння складати план експерименту, ви6 конувати досліди відповідно до ПРАВИЛ ТЕХНІКИ БЕЗПЕКИ (прига4 дайте, яких саме), описувати спостереження та на основі їхнього аналізу робити висновки. Розрахункові задачі нових типів також є важливою складовою курсу хімії 96го класу. Розв’язуючи задачі, ви не тільки звертатиметесь до ал6 горитмічних приписів підручника, а й робитимете спроби самостійно складати їх, шукатимете власні нестандартні підходи. Зміст, біографічні довідки й портрети науковців, відомості з рубрики «Цікаво? Корисно! Пізнавально!», предметний та іменний покажчики тощо допоможуть вам ефективно використовувати підручник як джере ло знань, розширити ерудицію. Пам’ятайте, що гармонійний розвиток інтелекту неможливий без знань основ хімії. Тож не шкодуйте зусиль на їхнє вивчення – це допомо6 же вам стати конкурентоспроможними та успішними особистостями, справжніми громадянами і патріотами України. Я вірю у вас, УЧНІ, й зичу успіху! Автор

§ 1. Ñêëàä ³ âëàñòèâîñò³ îñíîâíèõ êëàñ³â íåîðãàí³÷íèõ ñïîëóê

Аби відповісти на запитання: що таке оксиди, кислоти, солі, індикатори? Де ці сполуки трапляються у природі та побуті? Як оксиди, кислоти, солі називають за сучасною науковою номенклатурою та у який спосіб класифі кують? Які властивості цих сполук і чим вони зумовлені? Яким чином пред ставники різних класів неорганічних сполук пов’язані між собою? Для чого їх застосовують і чому? – пригадайте курс хімії 8 го класу, проаналізуйте схеми, виконайте тестові завдання й здійсніть самоконтроль.

Виконаймо тестове завдання – установімо відповідність між визна ченнями та назвами. 1 Складні речовини, утворені катіонами металічних елементів та аніонами гідроксильних груп 2 Бінарні сполуки елементів з Оксигеном, у яких атоми Оксигену між собою хімічно безпосередньо не зв’язані 3 Складні речовини, утворені катіонами металічних елементів та аніонами кислотних залишків 4 Речовини, що після введення до розчину змінюють свій колір і таким чином дають змогу визначити хімічну природу розчину

А Оксиди Б Основи В Кислоти Г Солі Д Індикатори

Відповідь. 1 – Б. 2 – А. 3 – Г. 4 – Д.

Отже, ви пригадали, що таке оксиди, основи, солі та індикатори. Кислоти – це складні речовини, у молекулах яких атоми Гідрогену сполучені з кислотними залишками.

Мал. 1.1. Приклади представників основних класів неорганічних сполук

Розгляньмо приклади оксидів, основ, кислот, солей, наведені на ма6 люнку 1.1.

• Де оксиди, основи, кислоти, солі трапляються у природі та побуті? Для чого їх застосовують та чому? Оксиди бувають твердими, як6от: кварц SiO2, корунд Al2O3, гематит Fe2O3, рідкими, наприклад вода H2O, та газуватими – вуглекислий газ CO2, сірчистий газ SO2. Чимало мінералів і руд містять оксиди. Оксиди застосовують у про6 мисловості й повсякденному житті. Багато з них є небезпечними для здоров’я людини і довкілля. Щоб ефективно й безпечно використовувати оксиди, дуже важливо знати їхні властивості та фізіологічну дію. Неорганічні кислоти також поширені у нашому житті. Приміром, шлунковий сік містить хлоридну кислоту HСl. Сульфатна кислота H2SO4 – складова автомобільного акумулятора. Карбонатна H2CO3 та ортофо6 сфатна H3PO4 кислоти – компоненти солодких газованих напоїв. Ліку6 вальна вода «Нафтуся» має специфічний запах сірководню – адже до її складу входить сульфідна кислота H2S. Основи у нашому житті – це засоби для прочищення каналізаційних труб і видалення жирових забруднень (містять натрій гідроксид), еле6 менти живлення (містять гідроксиди Натрію, Калію, Літію), складові будівельних розчинів (кальцій гідроксид або гашене вапно) тощо. Солі вам теж добре відомі: кухонна сіль (натрій хлорид), питна сода (натрій гідрогенкарбонат, крейда (кальцій карбонат), «марганцівка» (калій перманганат).

• Як оксиди, основи, кислоти, солі називають за сучасною науковою номенклатурою? Назвімо за сучасною науковою номенклатурою оксид, хімічна формула якого NO2, за таким алгоритмом: 1. Запишемо назву неме6 талічного елемента у називному відмінку однини. 2. Для хімічних елементів зі змінною валентністю зазначимо її в дужках після назви хімічного елемента (не робімо пробілу між назвою хімічного елемента і записом у дужках). 3. Запишемо слово «оксид». Отже, назва сполуки – нітроген(IV) оксид.

Назвіть за сучасною науковою номенклатурою оксид, хімічна формула якого SO3.

Назвімо за сучасною науковою номенклатурою основу, формула якої Fe(OH)2, за таким алгоритмом: 1. Запишемо назву металічного еле6 мента у називному відмінку однини. 2. Для хімічних елементів зі змін6 ною валентністю зазначимо її в дужках після назви елемента (не робімо пробілу між назвою хімічного елемента і записом у дужках). 3. Запише6 мо слово «гідроксид». Отже, назва сполуки – ферум(IІ) гідроксид.

Назвіть за сучасною науковою номенклатурою сполуку, хімічна формула якої Al(OH)3.

Установімо відповідність між хімічними формулами та назвами найважливіших кислот, виконавши тестове завдання (зверніть увагу: у назвах кислот виокремлено назви кислотних залишків). Хімічна формула 1 H2SO4 2 H2SiO3 3 H2SO3 4 H3PO4 5 H2S 6 HCl 7 HNO2

Кислота А Хлоридна Б Сульфатна В Нітратна Г Ортофосфатна Д Силікатна Ж Сульфітна З Сульфідна К Нітритна

Відповідь. 1 – Б. 2 – Д. 3 – Ж. 4 – Г. 5 – З. 6 – А. 7 – К.

Формула нітратної кислоти HNO3. Назвімо за сучасною науковою номенклатурою сіль, формула якої CuCl2, за таким алгоритмом: 1. Запишемо назву металічного елемента в називному відмінку однини. 2. Для хімічних елементів зі змінною ва6 лентністю зазначимо її в дужках після назви елемента (не робімо пробілу між назвою хімічного елемента і записом у дужках). 3. Запишемо назву кислотного залишку. Отже, назва сполуки – купрум(IІ) хлорид.

Назвіть за сучасною науковою номенклатурою сполуку, хімічна формула якої AgNO3.

Тривіальні назви речовин вражають розмаїттям і загадковістю, втім, здебільшо го, не дають уявлення про хімічний склад речовин. Наприклад, HgO – кіновар, ZnS – філософська вовна, K2CO3 – поташ, HCl – мурієва кислота, H2SO4 – купоросна олія, AgNO3 – ляпіс, пекельний камінь, NaOH – каустична сода, MgO – палена магнезія, CaO – палене вапно, HF – плавикова кислота тощо.

• У який спосіб класифікують оксиди, основи, кислоти, солі?

Установіть відповідність між оксидами та їхнім хімічним характером. Оксид 1 MgO 2 P2O5 3 Al2O3

Хімічний характер А Основний Б Кислотний В Несолетворний Г Амфотерний

Кислоти класифікують за основністю і за якісним складом. Основність у формулі кислоти визначають за кількістю атомів Гідрогену, здатних заміститися на атоми металічного елемента. Наприклад, нітратна кисло6 та (HNO3) – одноосновна, сульфітна кислота (H2SO3) – двохосновна, орто6 фосфатна кислота (H3PO4) – трьохосновна. Порада: пригадати хімічні формули найважливіших кислот вам допоможе таблиця «Розчинність кислот, основ, солей у воді» (див. додаток). Розташуймо кислоти за зростанням їхньої основності: А Ортофосфатна кислота; Б Сульфатна кислота; В Хлоридна кислота. Відповідь. 1 – В. 2 – Б. 3 – А.

Розташуйте кислоти за зменшенням їхньої основності: А Сульфідна кислота; Б Ортофосфатна кислота; В Нітритна кислота

За якісним складом кислоти класифікують за наявністю або відсутністю атомів Оксигену в молекулах. Наприклад, нітратна кислота (HNO3) – оксигеновмісна, а бромідна (HBr) – безоксигенова.

Виберіть безоксигенові кислоти: А Сульфатна кислота; Б Сульфідна кислота; В Хлоридна кислота; Г Силікатна кислота

Основи поділяють на луги і нерозчинні основи. Луги – йонні кристалічні речовини білого кольору, милкі на дотик, розчинні у воді, їдкі (LiOH, NaOH, KOH, Mg(OH)2, Ca(OH)2, Sr(OH)2). Нерозчинні основи – це йонні ре6 човини різних кольорів, нерозчинні у воді (Fe(OH)2, Cr(OH)2, Mn(OH)2).

Користуючись таблицею «Розчинність кислот, основ, солей у воді» (див. додаток), виберіть луг. А Цинк гідроксид; Б Барій гідроксид; В Нікель(ІІ) гідроксид; Г Купрум(ІІ) гідро ксид

• Як виявляють кислоти і луги у розчинах?

Розчини кислот і лугів можна розрізнити за зміною кольору індика6 торів. Наприклад, у кислому середовищі метиловий оранжевий змінює колір на рожевий, фенолфталеїн у лужному – на малиновий. Універсаль6 ний індикаторний папір у лужному середовищі стає синім, у кислому на6 буває червоного кольору. Установіть відповідність між речовинами та забарвленням індика торів: а) Речовина Індикатор, забарвлення

б)

1 HCl 2 NaOH

А Фенолфталеїн, малиновий Б Універсальний індикатор, жовтий В Метиловий оранжевий, рожевий

Речовина

Індикатор, забарвлення

1 H2SO4 2 H2O

А Фенолфталеїн, малиновий Б Універсальний індикатор, червоний В Метиловий оранжевий, оранжевий

• Які хімічні властивості виявляють оксиди, основи, кислоти, солі? Розгляньмо загальні схеми взаємодії між представниками різних класів неорганічних сполук і конкретні приклади до них. ◊ Кислота + метал → сіль + водень H2SO4 + Fe = FeSO4 + H2 ↑ Кислоти у розчинах не реагують із тими металами, які у ряду актив ності (с. 105, мал. 14.4) розташовані після водню: H2SO4 + Au →

Перетворіть схему реакції на хімічне рівняння, назвіть реагенти і продукти. HCl + Mg → MgCl2 + H2↑

◊ Кислота + основний або амфотерний оксид → сіль + вода 2HNO3 + MgO = Mg(NO3)2 + H2O 2HCl + BeO = BeCl2 + H2O

Перетворіть схему реакції на хімічне рівняння, назвіть реагенти і продукти. HCl + CuO → CuCl2 + H2O

◊ Кислота + основа → сіль + вода 2HNO3 + Ca(OH)2 = Ca(NO3)2 + 2H2O

Перетворіть схему реакції на хімічне рівняння, назвіть реагенти і продукти. H2SO4 + NaOH → Na2SO4 + H2O

◊ Кислота′ + сіль′ → сіль′′ + кислота′′ Сильні й нелеткі кислоти витісняють слабкі, леткі, нестійкі кислоти з їхніх солей: 2HNO3 + CaCO3 = Ca(NO3)2 + CO2↑ + H2O H2S + NaCl →

Перетворіть схему реакції на хімічне рівняння, назвіть реагенти і продукти. HCl + Na2S → NaCl + H2S↑

◊ Луг + кислотний або амфотерний оксид → сіль + вода 2KOH + CO2 = K2CO3 + H2O 2NaOH + BeO + H2O = Na2[Be(OH)4]*

Перетворіть схему реакції на хімічне рівняння, назвіть реагенти і продукти. NaOH + SO3 → Na2SO4 + H2O

◊ Луг′ + сіль′ → основа′′ + сіль′′ Реакція між солями й лугами у розчині відбувається, якщо хоча б один з її продуктів – нерозчинна речовина: 2KOH + CuSO4 = Cu(OH)2↓ + K2SO4

Перетворіть схему реакції на хімічне рівняння, назвіть реагенти і продукти. Ba(OH)2 + Na2CO3 → NaOH + BaCO3↓

◊ Основний оксид + вода → луг З водою реагують оксиди металічних елементів ІА і ІІБ (починаючи з Магнію) груп періодичної системи: CaO + H2O = Ca(OH)2

Перетворіть схему реакції на хімічне рівняння, назвіть реагенти і продукти. Li2O + H2O → LiOH

◊ Кислотний оксид + вода → кислота SO2 + H2O = H2SO3

Перетворіть схему реакції на хімічне рівняння, назвіть реагенти і продукти. SO3 + H2O → H2SO4

Пригадайте літній відпочинок на пісковому пляжі й назвіть кис4 лотний оксид, який не реагує з водою. За потреби зверніться до таблиці «Розчинність кислот, основ і солей у воді» (див. додаток). ◊ Основний оксид + кислотний оксид → сіль MgO + SO3 = MgSO4

Перетворіть схему реакції на хімічне рівняння, назвіть реагенти і продукти. CaO + CO2 →CaCO3

◊ Сіль′ + метал′ → сіль′′ + метал′′ Кожний попередній метал (починаючи від магнію) у ряду активності (с. 105, мал. 14.4) витісняє наступні з розчинів їхніх солей: CuCl2 + Zn = ZnCl2 + Cu↓ CuCl2 + Ag → Перетворіть схему реакції на хімічне рівняння, назвіть реагенти і продукти. CuSO4 + Fe → FeSO4 + Cu↓

◊ Сіль′ + сіль′′ → сіль′′′ + сіль′′′′ NaCl + AgNO3 = AgCl↓ + NaNO3

Перетворіть схему реакції на хімічне рівняння, назвіть реагенти і продукти. MgSO4 + BaCl2 → BaSO4↓ + MgCl2

Як представники різних класів неорганічних сполук пов’язані між собою? Розібратися у цьому допоможе малюнок 1.2.

Доповніть генетичний ряд кальцію формулою основи. Сa → CaO → ? → CaCl2 Складіть рівняння реакцій. Назвіть реагенти і продукти реакцій, зазначте типи реакцій.

Мал. 1.2. Генетичні зв’язки неорганічних сполук

Доповніть генетичний ряд сірки. S → ? → H2SO3 → Na2SO3 Складіть рівняння реакцій. Назвіть реагенти і продукти реакцій, зазначте типи реакцій.

Отже, між класами неорганічних сполук існують зв’язки, які назива6 ють генетичними. Генетичний зв’язок полягає у тому, що з речовин одно6 го класу неорганічних сполук можна одержати речовини – представники інших класів. До генетичного ряду речовин входять представники різних класів неорганічних сполук одного й того ж хімічного елемента. Вони ма6 ють єдине походження – генезис – і пов’язані взаємоперетвореннями. Властивості речовин істотно залежать від їхнього хімічного складу. Застосування речовин зумовлене їхніми властивостями. Встановімо відповідність між складом, властивостями і застосу ванням ортофосфатної кислоти. Ортофосфатна кислота: 1 Одноосновна 2 Трьохосновна 3 Чотирьохосновна Тому що її молекула містить: А Один атом Фосфору B Три атоми Гідрогену C Чотири атоми Оксигену Вона реагує з оксидами: І Основними та амфотерними ІІ Тільки кислотними ІІІ Основними та кислотними Тому її застосовують для: а Підкислення солодких газованих напоїв b Видалення іржі Відповідь: 2, В, І, b.

Встановіть відповідність між складом, властивостями і застосуванням магній гідроксиду.

Хімічний характер магній гідроксиду: 1 Кислотний 2 Основний 3 Амфотерний Тому що він реагує: А Тільки з кислотами B Тільки з лугами C І з кислотами, і з лугами Ця властивість зумовила його застосування як: І Антацидного засобу (проти печії) ІІ Барвника ІІІ Каталізатора

Отже, ви повторили склад і властивості представників основних класів неорганічних сполук, генетичні зв’язки між ними. Ці знання й уміння дуже важливі. Вони знадобляться вам під час вивчення теми «Розчини».

Оксиди, основи, кислоти, солі – основні класи неорганічних сполук. Розчини кислот і лугів можна розрізнити за допомогою індикаторів. Представники основних класів неорганічних сполук трапляються й у природі, й у побуті. Оксиди, основи, кислоти, солі називають за сучас6 ною науковою номенклатурою. Її суть полягає в тому, що кожній сполуці відповідає лише одна назва, і навпаки. Назви неорганічних речовин ґрун6 туються на українських назвах хімічних елементів. Оксиди, основи, кислоти, солі класифікують за різними ознаками – якісним і кількісним складом, фізичними та хімічними властивостями. Властивості речовин зумовлені їхнім хімічним складом і будовою. Між представниками основних класів неорганічних сполук існують ге6 нетичні зв’язки. Застосування речовин зумовлене їхніми властивостями.

1. З наведеного переліку виберіть формули речовин, які належать до генетич ного ряду магнію: Cа, H2O, Mg(NO3)2, MgCl2, S, Н2SO4, Na3PO4, O2, Mg(OН)2, SO3, Mg, MgO. 2. Проаналізуйте хімічні формули речовин з наведених переліків, назвіть їх і класифікуйте: а) MgSO3, BaO, H2SO4, Fe(OH)3, Ba, SO3, BaCl2, Ba(OH)2, HBr; б) S, HNO3, ZnCl2, SO2, Cu(OH)2, Na2SO3, H2O, H2SO3, LiOH, CaO, HCl; в) CuO, H3PO4, C, H2CO3, CO2, Ca(OH)2, K2CO3, CuSO4, Fe(OH)2, HI; г) SiO2, K2O, Mg(OH)2, Si, NaOH, H2SiO3, Na, AgCl, K2SiO3, HF, Al2O3. 3. Складіть рівняння хімічних реакцій, які відображають генетичні зв’язки літію й вуглецю, та між представниками цих рядів.

§ 2. Õ³ì³÷íèé çâ’ÿçîê ³ áóäîâà ðå÷îâèí Аби відповісти на запитання: що називають хімічним зв’язком? Яка його природа? Що таке електронегативність? Як змінюється електронегативність у періодах і групах? Яким чином утворюються ковалентний та йонний зв’яз ки? Чим відмінні та подібні різні типи хімічного зв’язку? У який спосіб опису ють внутрішню будову кристалів? Для чого використовують знання про хімічний зв’язок і будову речовини? – пригадайте курс хімії 8 го класу, проаналізуйте малюнки та схеми й виконайте тестові завдання.

Виберімо правильні твердження. Для утворення хімічного зв’язку між двома атомами необхідно, щоб енергія системи з двох атомів: А Була нижчою за енергію окремо взятих атомів; Б Була вищою за енергію окремо взятих атомів; В Дорівнювала енергії окремо взятих

атомів; Г Була б спочатку нижчою, а згодом – вищою за енергію окре6 мо взятих атомів. Відповідь. А.

Ковалентним зв’язком сполу чені атоми: А Металічних елементів; Б Неме6 талічних і металічних елементів; В Неметалічних елементів; Г Інерт6 них елементів. Відповідь. В.

Йонним зв’язком сполучені атоми: А Металічних елементів; Б Не6 металічних і металічних еле6 ментів; В Неметалічних елементів; Г Лужних елементів. Мал. 2.1. Крива зміни потенціальної енергії під час взаємодії двох атомів Гідрогену з утворенням молекули водню

Відповідь. Б.

Мал. 2.2. Типи хімічного зв’язку

1. Виберіть формули речовин із ко валентним зв’язком: А NaCl; Б H2O; В N2; Г HBr; Д O2; Ж Br2. 2. Виберіть формули речовин із ко валентним полярним зв’язком: А KCl; Б SО2; В О3; Г HІ; Д I2; Ж CaBr2. 3. Виберіть формули речовин із ко валентним неполярним зв’язком: А H2O; Б O2; В CF4; Г Cl2; Д NH3; Ж О3.

Під час утворення молекул у хімічних реакціях атоми хімічних елементів прагнуть утворити стійку зовнішню оболонку (мал. 2.3).

Мал. 2.3. Утворення хімічного зв’язку в молекулах кисню (1), карбон(IV) оксиду (2), хлору (3), гідроген хлориду (4) та у кристалі натрій хлориду (5)

Виберіть правильне твердження. Під час утворення молекул у хімічних ре акціях атоми хімічних елементів намагаються набути стійкої зовнішньої оболонки з: А Шістьох електронів; Б Вісьмох електронів; В Трьох електронів; Г Чотирьох електронів.

Встановіть відповідність між назвами речовин і типами хімічного зв’язку у них: Назва речовини 1 Кисень 2 Карбон(IV) оксид

Тип хімічного зв’язку А Ковалентний неполярний Б Ковалентний полярний В Йонний

Встановіть відповідність між типами хімічного зв’язку у бінарних сполу ках і хімічними елементами, які входять до їхнього складу: Тип хімічного зв’язку 1 Ковалентний неполярний 2 Ковалентний полярний 3 Йонний

Елементи у складі бінарної сполуки, їхня електронегативність А Неметалічні, однакова Б Неметалічні, різна В Металічний і неметалічний Г Металічні, однакова

Електронегативність хімічного елемента – це властивість його атома притягувати спільні з іншим атомом електронні пари.

1. Виберіть правильне твердження. У підгрупах зі збільшенням протонних чисел електронегатив ність елементів: А Не змінюється; Б Збільшується; В Зменшується; Г Спочатку збільшується, потім зменшується.

Мал. 2.4. Залежність електронегативності хімічних елементів від їхнього положення у періодичній системі

2. Виберіть правильне твердження. У періодах зі збільшенням кількості електронів в атомах електронегативність елементів: А Не змінюється; Б Збільшується; В Зменшується; Г Спочатку зменшується, потім збільшується. 3. Розташуйте хімічні елементи за зростанням їхньої електронегативності: А С; Б О; В Si; Г F. 4. Розташуйте хімічні елементи за зменшенням їхньої електронегативності:

А Сa; Б Al; В Si; Г K. 5. Виберіть правильні записи (χ – електронегативність): А χ(H) < χ(Cl); Б χ(H) > χ(O); В χ(F) < χ(Br); Г χ(N) > χ(H); Д χ(H) < χ(C).

Виберімо характеристику речовин з йонними кристалічними ґрат ками: А Високі температури плавлення; Б Низькі температури кипіння; В Молекули у вузлах кристалічних ґраток; Г Різкий запах. Відповідь. А.

Виберімо характеристики речовин з молекулярними кристалічни ми ґратками: А Невисокі температури плавлення; Б Невисокі температури ки6 піння; В Молекули у вузлах кристалічних ґраток; Г Висока твердість; Д Атоми у вузлах кристалічних ґраток. Відповідь. А, Б, В.

Виберіть характеристики речовин з атомними кристалічними ґратками: А Невисокі температури плавлення; Б Не розчиняються у воді; В Йони у вузлах кристалічних ґраток; Г Висока твердість; Д Приємний запах.

Хімічним зв’язком називають сили, які утримують атоми в молеку6 лах або кристалах. Він має електронну природу. Зв’язок між атомами за рахунок спільних електронних пар називають ковалентним. Його зображують за допомогою електронних і графічних формул молекул. Якщо двохатомна молекула утворена атомами одного неметалічного елемента, то негативний заряд спільних електронних пар розподілений між ними порівну. Такий зв’язок називають ковалентним неполярним.

Мал. 2.5. Типи кристалічних ґраток

Електронегативність хімічного елемента – це властивість його ато6 ма притягувати спільні з іншим атомом електронні пари. Зі зростанням протонного числа електронегативність хімічних елементів зростає у періодах і зменшується у підгрупах. Ковалентний зв’язок, у якому одна чи кілька спільних електронних пар зміщені у бік більш електронегативного атома, називають полярним зв’язком. Йонний зв’язок – це зв’язок між катіонами та аніонами. Його можна розглядати як граничний випадок ковалентного полярного зв’язку. Як6 що різниця в електронегативності атомів хімічних елементів дуже вели6 ка, спільні електронні пари практично повністю зміщуються до атома більш електронегативного елемента. За цих умов атоми перетворюються на йони, завершуючи у такий спосіб зовнішній енергетичний рівень. Межа між ковалентним полярним та йонним зв’язком дещо умовна. Різниця електронегативностей хімічних елементів дає змогу визначити, наскільки хімічний зв’язок у сполуці відрізняється від чисто ковалентного. Кристалічні ґратки – модель, за допомогою якої описують внутрішню будову кристалів. Точки кристалічних ґраток, у яких розта6 шовані частинки, називають вузлами кристалічних ґраток. Природа час6 тинок у вузлах кристалічних ґраток та сили взаємодії між частинками визначають тип ґраток: йонні, атомні, молекулярні. Молекулярні речовини мають низькі температури плавлення й кипіння, адже молекули слабко зв’язані між собою. Речовини, що мають

атомні кристалічні ґратки, плавляться за високих температур, прак6 тично нерозчинні у будь6яких розчинниках, мають низьку реакційну здатність. У йонних кристалах зв’язки між йонами міцні, тому такі кристали зазвичай мають високі температури плавлення. Вони тверді, але крихкі. Властивості сполук залежать від їхньої будови і зумовлюють застосу6 вання речовин.

1. Виберіть хімічний елемент, атоми якого під час утворення молекул у хімічних реакціях намагаються набути стійкої зовнішньої оболонки з двох електронів: 1 Хлор; 2 Натрій; 3 Гідроген; 3 Карбон. 2. У молекулі брому тип хімічного зв’язку: 1 Ковалентний неполярний; 2 Ковалентний полярний; 3 Йонний. Він утворений за рахунок: А Однієї спільної електронної пари; Б Двох спільних електронних пар; В Трьох спільних електронних пар; Г Чотирьох спільних електронних пар. 3. У молекулі гідроген сульфіду тип хімічного зв’язку: 1 Ковалентний неполярний; 2 Ковалентний полярний; 3 Йонний. Він утворений за рахунок: А Однієї спільної електронної пари; Б Двох спільних електронних пар; В Пе реходу електрона від атома Сульфуру до атома Гідрогену; Г Зміщення елек трона від атома Сульфуру до атома Гідрогену. 4. У кристалічних ґратках алмазу містяться: 1 Йони; 2 Молекули; 3 Атоми. Вони зв’язані між собою: А Ковалентними зв’язками; Б Електростатичними силами. 5. Опишіть зображені на малюнку 2.6 зміни, які відбуваються з йодом за слабкого нагрівання. Зробіть висновок про тип кристалічних ґраток цієї речовини. 6. Спрогнозуйте тип кристалічних ґраток у речовинах за описом їхніх властивостей і за стосування: а) камфора (компонент мазей, крапель та інших лікарських форм) – без барвні леткі кристали з характерним запа хом; б) ванілін (ароматизатор кондитерсь ких виробів) – безбарвні кристали з приємним запахом; в) бор нітрид BN (бора зон) за твердістю наближається до алмазу, водночас стійкіший до високих температур. Його використовують для виготовлення над твердих абразивних матеріалів. 7. Обчисліть об’єм газу (н. у.), який утво Мал. 2.6. Досліди з йодом: риться під час сублімації сухого льоду (кар у лабораторії (1) та на природі (2) бон(IV) оксиду) масою 220 г.

§ 3. Ïîíÿòòÿ ïðî äèñïåðñí³ ñèñòåìè. Після опрацювання § 3 ви зможете: наводити приклади колоїдних та істинних розчинів, суспензій, емульсій; обґрунтовувати значення дисперсних систем у природі та житті людини. На шляху до успіху пригадаємо з вивчених курсів природознавства, хімії, фізики: що таке дисперсія світла; чим відрізняються однорідні й неоднорідні суміші, у які способи їх розділяють; що таке молекули, як вони рухаються; чим зумовлене явище дифузії; які особливості твердого, рідкого та газува того стану речовин; чим відрізняються молекулярні та йонні кристали; які ознаки притаманні системі; де трапляються розчини у природі й побуті; шукатимемо відповіді на запитання: де трапляються дисперсні системи? Що таке дисперсний стан матерії? З чого складаються дисперсні системи? У які способи їх класифікують? Де використовують знання про дисперсні системи?

• Дисперсні системи – світ, у якому ми живемо. Чи обґрунтоване це твердження? Більша частина речовини Всесвіту перебуває у вигляді пилу. Космічний простір, гідроcфера й атмосфера, земна кора та надра, ґрунти, живі організми, харчові продукти, лікарські препарати та інші ужиткові предмети містять речовини у роздрібненому, тобто дисперсному, стані. Отже, дисперсний стан є ос& новним станом матерії. Склад дисперсної системи схематично зображено на малюнку 3.1. Мал. 3.1. Склад дисперсної системи. У формі дрібних час тинок (кристаликів, крапель, пухирців, асоціатів молекул та йонів) дисперсна фаза (1) розподілена у дисперсійній фазі (2). Фаза – це однорідна частина неоднорідної фізико хімічної системи

Усім дисперсним системам притаманні дві фундаментальні фізико& хімічні ознаки – гетерогенність (наявність поверхні розподілу між фа& зами) і дисперсність (роздрібненість). Дисперсність характеризують розміром частинок дисперсної фази. Як за ступенем дисперсності кла& сифікують системи з кількох речовин, легко зрозуміти з малюнка 3.2.

Мал. 3.2. Класифікація та приклади систем з кількох речовин. Пам’ятаймо: 1 нм = 1 · 10–9 м, або 0,000000001 м

• Приклади дисперсних систем, класифікованих за агрегатним ста& ном дисперсної та дисперсійної фаз, наведено у таблиці 3.1. Таблиця 3.1

Дисперсні системи

Дисперсна фаза

Дисперсійна фаза (дисперсійне середовище)

Агрегатний стан

Твердий

Рідкий

Газуватий

Твердий

Кольорове скло

Желе, томатний сік

Тютюновий дим, пилова хмара

Рідкий

Перли, опал

Молоко, морозиво

Хмари, туман, струмінь парфумів з пляшечки

Газуватий

Пемза, затверділа монтажна піна. Капронова та морська губки

Піни: для гоління, Дисперсна система протипожежна, не утворюється морська

Перелік дисперсних систем безмежний: мінерали та сплави, пінобе& тон і нафта, косметичне молочко та гель для волосся, крем для взуття й мармелад, папір і квасна піна, хліб і вершкове масло, смог, тверде ракетне паливо й лакофарбові матеріали.

Спираючись на повсякденний досвід та знання з інших природничих дис циплін, наведіть кілька прикладів дисперсних систем.

Після зіставлення інформації, наведеної на малюнку 3.2 і в таблиці 3.1, можна дійти певних висновків щодо визначень найважливіших дис& персних систем. • Суспензії – зависі твердих частинок у рідкому середовищі. Тобто це грубодисперсні системи, в яких дисперсною фазою є тверда речовина, а дисперсійною – рідина, у якій тверда речовина практично не розчи& няється. Наприклад, аби виготовити водну суспензію глини, її подрібню& ють на тонкий порошок, висипають у воду та ретельно перемішують. З повсякденного досвіду ви, напевно, знаєте, що поступово частинки гли& ни під дією сили земного тяжіння осядуть на дно посудини. Це зумовле& но тим, що частинки суспензій не виявляють броунівського руху. Процес осідання триватиме тим довше, чим дрібніші частинки дисперсної фази. Частинки дисперсної фази, густина яких більша за густину дисперсійної фази, утворюють осад. Якщо ж їхня густина менша – вони спливають на поверхню. Частинки твердих речовин, які не змочуються водою, також спливають вгору. Прикладом такої речовини є сірка, густина якої більша за густину води. У природних умовах суспензії утворюються внаслідок розмивання ґрунтів водою, забруднення водойм атмосферним пилом. Суспензією є й пульпа – суміш тонкоподрібненої корисної копалини з водою. Пульпа утворюється під час здрібнювання руд перед збагачен& ням. Бурові промивні рідини, фарби, будівельні розчини – також суспензії. У вигляді суспензій застосовують де& які добрива й отрутохімікати, чимало лікарських препаратів.

• Емульсії – дисперсні системи, в яких і дисперсна, й дисперсійна фази – рідини, що не змішуються. Виготовити емульсію можна, напри& клад, тривалим збовтуванням суміші води та олії (мал. 3.3,1). Однак зго& дом вона розшарується (мал. 3.3,2).

Мал. 3.3. 1. Емульсія води та олії. 2. Розшарування емульсії

Поясніть, чому в інструкціях до лікарських препаратів у формі суспензій та емульсій завжди є вказівка: «Перед вживанням ретельно збовтати».

Чимало косметичних засобів, лікарських препаратів – емульсії. Емульсії використовують на виробництві під час шліфування,

свердління та різання металів, пластмас, кераміки тощо. У вигляді емульсій застосовують засоби боротьби з бур’янами та шкідниками сільськогосподарських культур. Суспензії та емульсії – двохфазні системи. Двохфазними системами також є піни.

Спробуйте за аналогією до наведених визначень суспензій і емульсій сформу лювати визначення піни як дисперсної системи. Наведіть кілька прикладів пін, відомих вам з повсякденного життя.

Грубодисперсні системи (суспензії, емульсії, рідкі піни) нестійкі і згодом руйнуються: суспензії та піни осідають, емульсії розшаровуються. Аби збе& регти споживчі властивості товарів, які містять грубодисперсні системи, до їхнього складу вводять різноманітні емульгатори та стабілізатори піни. При& родні емульгатори, наприклад яєчний білок і жовток, традиційно використо& вують у харчових продуктах. Нині до складу маргарину, морозива, збитих вершків, майонезу тощо входять й інші емульгатори та стабілізатори піни.

Пригадайте, що таке Е числа. Дізнайтеся, якими Е числами позначають емульгатори.

Аналізуючи зміст таблиці 3.1, ви, напевно, звернули увагу, що систе& ма газ–газ не є дисперсною. Адже зазвичай під час змішування гази ут& ворюють істинні розчини (винятком є гази за високого тиску та низьких температур). • Розчин – однофазна гомогенна система, яка складається з двох або більше компонентів. Розчин може перебувати у будь&якому агрегатному стані. З попередніх курсів природничих наук вам добре відомі рідкі розчини.

Наведіть кілька прикладів рідких роз чинів, які широко використовують у по всякденному житті.

Мал. 3.4. Тверді розчини: 1. Монету «Хрещення Русі» виготовлено зі сплаву золота із міддю. 2. Шпінель «Рубін чорного принца» – окраса корони Британської імперії

Утім існують і тверді розчини. До них належить чимало сплавів і мінералів (мал. 3.4). Газуваті розчини зазвичай на& зивають газовими сумішами. Ак& валангісти для дихання під водою використовують газову суміш «АКС» (англійською «Nitrox»).

Пригадайте склад найвідомішої та най важливішої для людини газової суміші

й сучасні українські назви хімічних елементів і відповідних простих речовин. Розшифруйте абревіатури «Nitrox» та «АКС», якщо літерою «С» позначено слово «суміш».

З вивчених курсів природничих наук ви вже маєте певні уявлення про розчинність речовин і складові розчину. Ці та інші якісні й кількісні ха& рактеристики істинних розчинів заслуговують на особливу увагу. Тому докладніше про них ви дізнаєтеся з наступних параграфів.

• Колоїдні системи за розміром частинок посідають проміжне місце між істинними розчинами і грубодисперсними системами. Аби пересвідчитися у цьому, поверніться до схеми 3.1. Назва високодисперсних систем, у яких розміри частинок дисперсної фази знаходяться у межах від 1 до 100 нм, по& ходить від грецьких слів kolla – клей (kollodes – клейкий) і eidos – вигляд. Золі – високодисперсні системи, дисперсна фаза яких перебуває у твердому агрегатному стані. Золі поширеніші за істинні розчини. Цито& плазма живих клітин, кров, соки рослин – складні золі. Чинбарство, фарбування, виробництво штучних волокон, виготовлення клеїв, лаків, плівок, чорнила пов’язані з використанням цих дисперсних систем. Золі ґрунтів забезпечують їхню родючість. Добування й застосування водних золів золота описано у китайських книгах з медицини (І ст. до н. е.), наукових працях Парацельса. Препарати на основі золів срібла, золота, платини використовують у медицині як дезінфікуючі засоби та маркери (визначники) небезпечних хвороб. Аналізуючи зміст таблиці 3.1, ви дізналися, що дисперсійна фаза золів може бути твердою. Однак найчастіше золями називають системи із рідкою дисперсійною фазою. Це так звані колоїдні розчини. Вони містять частинки твердої речовини (міцели), які перебувають у броунівському русі. Саме він перешкоджає осіданню частинок дисперсної фази під дією сили тяжіння і є однією з причин стійкості колоїдних розчинів. Якщо золі й відстоюються, то дуже повільно (інколи за кілька років). Частинки дисперсної фази колоїдних розчинів неможливо відокремити від дис& персійної фази фільтруванням. За допомогою звичайних центрифуг також практично неможливо розді& лити колоїдний розчин на його складові. Подекуди це вдається зро& бити із використанням центрифуг з дуже великою швидкістю обертан& ня – так званих ультрацентрифуг. Така стійкість колоїдних роз& чинів зумовлена не лише малими розмірами частинок дисперсної фази. Міцели – утворення з мікро& кристалів, йонів і молекул. На по& верхні міцел відбуваються досить складні явища електричної природи, тому колоїдні частинки відштовху& ються одна від одної. Для оса& Мал. 3.5. Золь ферум(ІІІ) дження золю (мал. 3.5,1) необхідно, гідроксиду (1), його коагуляція щоб його частинки сполучилися й седиментація (2)

Мал. 3.6. Схема розділення суспензії фільтруванням. Розміри частинок ди сперсної фази (1) значно більші за роз міри частинок дисперсійної фази (2) та розміри пор фільтрувального матеріалу

у більші за розміром. Таке сполу& чення називають коагуляцією, а осадження під впливом сили тяжін& ня – седиментацією (мал. 3.5,2).

Роздивіться малюнок 3.6. Поміркуйте й висловіть припущення, чому частинки дисперсної фази колоїдних розчинів, на відміну від грубодисперсних систем, не затримуються паперовим фільтром.

• Гель – структурована дисперсна система, яка за певних умов може утворитися із золю. Марме& ладні драглі – продукт перетворення золю пектину на гель. У гелі вся маса колоїдних частинок зв’язує розчин& ник, і система переходить у специфічний напіврідкий&напівтвердий стан. Гелі виявляють деякі властивості твердих тіл: міцність, пружність, плас& тичність, здатність зберігати форму. Це зумовлено існуванням у гелях структурної сітки, утвореної частинками дисперсної фази. Вони з’єднані в місцях контакту силами міжмолекулярної взаємодії. В комірках струк& турної сітки міститься дисперсійна фаза гелю. Унаслідок випаровування рідка дисперсійна фаза може заміщуватися газуватою. Наприклад, обе& режним нагріванням гелю силікатної кислоти одержують силікагель. Він має дуже пористу структуру з безліччю капілярів і пор, тож добре вбирає вологу, сторонні запахи тощо. Силікагель добре відомий вам з по& всякденного життя – пакетики з цією речовиною&осушувачем вкладають у коробки з побутовою технікою, взуттям, його використовують у складі наповнювачів туалетів для домашніх улюбленців. Наведіть приклади гелів, які відомі вам з повсякденного життя.

Можливий також обернений процес переходу гелю у золь. Колоїдні системи ґрунтів переважно є гелями. Однак унаслідок механічного впли& ву (вібрації, струшування, перемішування) гель може перейти в золь і ґрунт самочинно зсуватиметься схилом.

Будівництво багатоповерхівок потребує забивання паль. Оцініть доцільність висотної забудови схилів Дніпра у Києві.

• Які ще особливості притаманні колоїдним розчинам? Як практично відрізнити колоїдний розчин від істинного? На відміну від істинних роз& чинів для золів характерний ефект Тіндаля. Його вияви ви неодноразово спостерігали у повсякденному житті (мал. 3.7). Ефект Тіндаля виникає під час проходження крізь золь пучка світла (наприклад, від звичайної лазерної указки). Промінь світла розсіюєть& ся, проходячи через золь, таким чином, що його шлях стає видимим

Мал. 3.7. 1. Тіндаль Джон (1820–1893), англійський фізик, член Лондонського ко ролівського товариства, професор Королівського інституту в Лондоні. Основні його праці присвячені магнетизму, акустиці, поглинанню теплового випромінювання га зами й парами, розсіюванню світла в мутних середовищах. Вивчав будову й рух льодовиків в Альпах. Автор науково популярних книг, перекладених багатьма мовами. 2. Ефект Тіндаля зумовлений наявністю у повітрі зависі дрібних порошинок, які здатні розсіювати світло

(мал. 3.8). Явище зумовлене тим, що розміри частинок дисперсної фази золю достатньо великі, аби розсіювати світло. На ефекті Тіндаля базуються широко застосовані у наукових дослідженнях і на виробництві методи виявлення, визначен& ня розміру й концентрації колоїдних час& тинок. Наприклад, ультрамікроскопію використовують для дослідження диспер& сних систем, контролю чистоти атмосфер& ного повітря, води, ступеня забруднення оптично прозорих середовищ сторонніми включеннями. Оптичний димовий си& гналізатор визначає на ранній стадії як приховані, так і відкриті пожежі з виді& ленням диму. Принцип дії цього приладу також ґрунтується на ефекті Тіндаля.

Мал. 3.8. Проходження пучка світла крізь істинний (1) і колоїдний (2) розчини

Поміркуйте й висловіть припущення, як саме працює оптичний димовий сигналізатор. Спробуйте пояснити, чи можна цей прилад використовувати у дуже запилених приміщеннях.

Основний стан, у якому перебуває матерія, – дисперсний. Фаза – однорідна частина неоднорідної фізико&хімічної системи. У формі дрібних частинок дисперсна фаза розподілена у дисперсійній фазі.

Усім дисперсним системам притаманні гетерогенність (наявність поверхні розподілу між фазами) і дисперсність (роздрібненість). За розміром частинок системи з кількох речовин класифікують на го& могенні та гетерогенні. Також дисперсні системи класифікують за агрегатним станом дисперс& ної та дисперсійної фаз. Суспензії – дисперсні системи, в яких дисперсною фазою є тверда речовина, а дисперсійною – рідина, у якій тверда речовина практично не розчиняється. Частинки суспензій не виявляють броунівського руху. Мул, персиковий сік з м’якоттю, суміш глини з водою – суспензії. Емульсії – дисперсні системи, в яких і дисперсна, і дисперсійна фази – рідини, які не змішуються. Вершкове масло, молоко, майонез, косметичне молочко – емульсії. Піни – дисперсні системи, в яких дисперсною фазою є газ, а дис& персійною – рідина або тверда речовина. Система газ–газ не є дисперсною, під час змішування гази утворюють істинні розчини. Розчин – однофазна гомогенна система, яка складається з двох або більше компонентів. Розчин може перебувати у будь&якому агрегатному стані. Столовий оцет, цукровий сироп, сплав золота зі сріблом, азото& киснева суміш – істинні розчини. Колоїдні системи за розміром частинок посідають проміжне місце між істинними розчинами і грубодисперсними системами. Золі – високодисперсні системи, дисперсна фаза яких перебуває у твердому агрегатному стані. Кольорові стекла, дисперговані у воді золо& то, срібло, мідь – золі, так само, як і тютюновий дим. Колоїдні розчини – золі з рідкою дисперсійною фазою. Міцели – утво& рення з мікрокристалів, йонів і молекул – становлять дисперсну фазу золів. Причини стійкості колоїдних розчинів – броунівський рух міцел та електричні явища на поверхні цих частинок. Їх неможливо відокре& мити від дисперсійної фази ані фільтруванням, ані центрифугуванням. Під час осадження золю його частинки сполучаються у більші за розміром. Таке сполучання називають коагуляцією, а осадження під впливом сили тяжіння – седиментацією. Гель – структурована дисперсна система, яка за певних умов може утворитися із золю. Можливий і обернений процес переходу гелю у золь. Мармелад, желе, силікагель, кисіль – гелі. Колоїдним розчинам, на відміну від істинних, властивий ефект Тіндаля.

1. Наведіть по два приклади колоїдних та істинних розчинів, суспензій, емульсій. 2. Установіть відповідність між дисперсними системами та об’єктами.

Дисперсна система 1 Піна 2 Гель 3 Емульсія 4 Суспензія

А Б В Г Д

Об’єкт Малинове желе Хліб Сік кульбаби Оцет Косметичний лак із блискітками

3. Виберіть з поміж рідин істинний розчин: А Молоко; Б Дистильована вода; В Томатний сік; Г Хлоридна кислота. 4. Визначте, про які дисперсні системи йдеться, і класифікуйте їх за агрегатним станом дисперсної й дисперсійної фаз: 1) «Заходило сонце, у вузеньких хутірських вуличках стояла червона курява, в садках варилася на триніжках вечеря, гупали об землю спiлi яблука» (Григiр Тютюнник. «На згарищі...»); 2) «Хмари густими отарами насуваються із за обрію – і не знати, чи по небі су нуться ті хмари, чи по горах» (Платон Воронько. «Казка про Чугайстра»); 3) «…Біля самого борту човна погойдувалась райдужно фіолетова драглиста куля португальської фізалії. Вона весело мінилася на сонці, як велика миль на бульбашка, і її довгий смертоносний фіолетовий шлейф тягнувся за нею у воді...» (Ернест Хемінгуей. «Старий і море»); 4) «За птахом піниться вода. В малому полі мак червоний Пречисту хмару вигляда І макоцвітний погляд ронить» (Микола Вінграновський); 5) «…Хлопці заходилися обідати. Пожадливо їли житній чорний ніздрюватий хліб, що пахнув вітром і хмелем, пили степліле молоко» (Григiр Тютюнник. «Вир»); 6) «Ніч. Весна. Гримить повінь. І тікають мутні води в невідому даль» (Микола Хвильовий. «Арабески»); 7) «Скло в альтанці було кольорове, й вода розсипалася райдугою, аж Сироватка замилувався» (Юрій Мушкетик. «Яса»); 8) «У неділю вранці рано Поле вкрилося туманом» (Тарас Шевченко «Наймичка»); 9) «Потім дівчинка кинула проса курям, зварила кисіль з бузини та яблук...» (Олесь Донченко «Лісничиха»). 5. Назвіть фізичний ефект, описаний Михайлом Коцюбинським у творі «Коні не винні»: «В венеціанське вікно лилося сонце широким потоком, в сизій муті його крутились пилинки…» 6. Доповніть уривок тексту ЗМІ: «Лазерне шоу як вид мистецтва стрімко про гресує. Якщо заповнити місце проведення такого шоу легким димом, то промені лазера, переміщуючись у просторі й змінюючи колір і форму, створюють динамічне об’ємне зображення, синхронізоване з музикою. Таке шоу надзвичайно ефектне і справляє незабутнє враження на глядачів. На відкритому просторі функцію диму можуть виконувати: …, …, …, …».

1. Використовуючи лазерну указку, дослідіть, істинними розчинами чи колоїдними системами є: рідкий кисіль, мінеральна вода, столовий оцет, газована вода, фруктовий сік, солодкі газовані напої тощо. За результата ми дослідження підготуйте презентацію. 2. Дізнайтеся: а) який препарат називають «шумерським сріблом» та для чого його використовують; б) що таке нанодисперсії, де їх застосовують. За результатами дослідження підготуйте презентацію.

§ 4. Ðîç÷èí ³ éîãî êîìïîíåíòè.

Âîäà ÿê ðîç÷èííèê, áóäîâà ìîëåêóëè âîäè. Ïîíÿòòÿ ïðî âîäíåâèé çâ’ÿçîê

Після опрацювання § 4 ви зможете: розрізняти компоненти розчину; пояснювати утворення водневого зв’язку. На шляху до успіху пригадаємо з вивчених курсів природознавства, хімії, фізики: що таке розчин; які особливості молекулярних та йонних кристалів; у який спосіб утворюються ковалентні полярні зв’язки; які власти3 вості має вода у різних агрегатних станах; що таке температура кипіння; як відбувається електростатична взаємодія; де трапляються розчини у природі та побуті; шукатимемо відповіді на запитання: яка характерна ознака істинних розчинів? З чого складається розчин? Чим зумовлені унікальні властивості води? Яке значення мають водневі зв’язки?

• Розчин і його компоненти деякою мірою знайомі вам з курсу при& родознавства. З попереднього параграфа ви дізналися, що розчин – однофазна гомогенна система, яка складається з двох або більше компонентів. Характерна ознака істинних розчинів – гомогенність. У істинних розчинах навіть за допомогою ультрамікроскопа не можна побачити ок& ремих частинок їхніх складових.

Поясніть, чому частинки дисперсної фази колоїдних розчинів можна досліджувати методом ультрамікроскопії, а частинки компонентів істинних розчинів – ні (за потреби зверніться до малюнка 3.2).

Схарактеризуймо докладніше компоненти розчинів. Вам уже відомо, що розчин може перебувати у будь&якому агрегатному стані. Чи не най& поширеніші розчинники – рідини. Наприклад, дуже розповсюджені у природі водні розчини речовин.

Наведіть кілька прикладів рідких розчинів, які трапляються у природі.

Рідкі розчини використовують у техніці, на виробництві, у сільсько& му господарстві, лабораторних дослідженнях, фармації, медицині і по& всякденному житті. Тож з’ясуймо ознаки класифікації розчинів, навчімось розрізняти їхні компоненти. Розчин утворений не менш ніж двома компонентами, один з яких – розчинник, а інші розчинені в ньому. Наприклад, у столовому оцті вода – розчинник, а оцтова кислота – розчинена речовина. Зазвичай розчинником уважають той компонент, який у чистому вигляді існує у тому самому агрегатному стані, що й розчин. Якщо компоненти

Мал. 4.1. Будова молекули води

розчину перебувають в одному агрегатному стані, то розчинник – компо& нент, маса якого у розчині найбільша. Запам’ятайте, воду традиційно вважають розчинником навіть тоді, коли її маса значно менша за масу розчиненої речовини. • Вода як розчинник має непересічне значення. Здатність води розчи& няти найрізноманітніші речовини та її інші унікальні властивості спри& чинені насамперед хімічним складом і будовою молекули цієї сполуки. Тож розгляньмо особливості будови молекули води (мал. 4.1). Вам добре відомо, що до її складу входять два атоми Гідрогену й один атом Оксиге& ну. З курсу хімії 8&го класу ви знаєте, що електронегативність Оксигену значно більша за електронегативність Гідрогену. Тому утворені за раху& нок спільних електронних пар зв’язки О–Н у молекулі води ковалентні полярні. Вони розміщені під кутом 104,5о, і це спричинює асимет& ричність структури і виникнення диполя. Що таке диполь і за яких умов молекула є диполем? Дипo′ль – система з двох зарядів, протилежних за знаком і однакових за величиною (мал. 4.2). Зверніть увагу: молекули, утворені атомами різних хімічних елементів, можуть, залежно від геометричної форми, бути полярними й неполярни& ми. Якщо форма асиметрична (через наявність неподілених електронних пар або неспарених електронів), то молекула полярна (мал. 4.2,2). Якщо ж зміщення електронної густини симетричне, то молекула неполярна (мал. 4.2,3). За допомогою простого досліду можна пересвідчитись у тому, що молекули води полярні: тонка водяна цівка притягується до пластма&

Мал. 4.2. 1. Схематичне зображення диполя. 2. Молекула амоніаку. 3. Молекула карбон(IV) оксиду

Мал. 4.3. Молекули води полярні: тонка водяна цівка притягується до пласт масових виробів, наелектризованих тертям

Мал. 4.4. Водневі зв’язки між молекулами води

сового корпусу ручки чи ебонітової палички, наелектризованих тертям (мал. 4.3). Під впливом диполів води на поверхні речовин, занурених у неї, між& атомні й міжмолекулярні сили слабшають у 80 разів. Така висока діелек& трична проникність з усіх відомих речовин властива тільки воді. Цим по& яснюють її здатність бути універсальним розчинником. Асиметричність розподілу електричних зарядів у молекулах води є причиною утворення між ними так званих водневих зв’язків (мал. 4.4). З наявністю цих зв’язків пов’язані аномально високі (порівняно з леткими сполуками інших елементів VIА групи періодичної системи) температу& ри кипіння і плавлення води. Завдяки водневим зв’язкам між молекулами вода виявляє унікальні властивості. Ці міжмолекулярні зв’язки стабілізують нещільну крис& талічну структуру льоду (мал. 4.5).

Мал. 4.5. 1. Водневі зв’язки у кристалічній структурі льоду. 2. Сніжинки складаються з кристаликів льоду

Роздивіться фрагменти (1) і (2) малюнка 4.5 і висловіть припущення щодо причин наявності у будь якої сніжинки саме шести променів.

Через особливості будови кристалів льоду його густина менша за густину води у рідкому агрегатному стані. Ця властивість запобігає промерзанню водойм. Під час подальшого вивчення хімії та біології ви дізнаєтеся, що утворен& ня водневих зв’язків притаманне й іншим речовинам – як неорганічним, так і органічним. Вони можуть утворюватися між молекулами різних речо& вин. Перебіг багатьох біологічних процесів й існування живих організмів можливі саме завдяки утворенню й руйнуванню водневих зв’язків. Водневі зв’язки, так само як і електростатична взаємодія між дипо# лями води та йонами у вузлах кристалічних ґраток, відіграють неабияку роль у процесі розчинення речовин. Докладніше про це ви дізнаєтеся з наступного параграфа.

Більшість обрядових дій українців відбувалися біля води, бо ототожнювалися з водною стихією: купальські обряди, русалії й Водохреще, обливання та ворожіння на мосту, біля криниці чи ополонки. Водна магія та культ води лежали в основі багатьох вірувань та повір’їв, утілюючись у колоритних демонологічних обрядах, що стали етнічними символами духовної культури українців, – у образах русалки, нявки, водяника тощо.

Розчин – однофазна гомогенна система, яка складається з двох або більше компонентів. Розчин може перебувати у будь&якому агрегатному стані. Чи не найпоширеніші розчинники – рідини. Рідкі розчини вико& ристовують у техніці, на виробництві, у сільському господарстві, лабора& торних дослідженнях, фармації, медицині і повсякденному житті. Розчин утворений не менш ніж двома компонентами, один з яких – розчинник, а інші розчинені в ньому. Зазвичай розчинником вважають той компонент, який у чистому вигляді існує у тому самому агрегатному стані, що й розчин. Якщо компоненти розчину перебувають в одному аг& регатному стані, то розчинник – компонент, маса якого у розчині найбільша. Воду традиційно вважають розчинником навіть тоді, коли її маса значно менша за масу розчиненої речовини. Здатність води розчиняти найрізноманітніші речовини та її інші унікальні властивості спричинені хімічним складом і будовою молекули цієї сполуки. Утворені за рахунок спільних електронних пар зв’язки О–Н у молекулі води ковалентні полярні. Вони розміщені під кутом 104,5о, і це спричинює асиметричність структури і виникнення диполя. Диполь – система з двох зарядів, протилежних за знаком і однакових за величиною.

На поверхні речовин, занурених у воду, міжатомні й міжмолекулярні сили під впливом диполів води слабшають у 80 разів. Цим пояснюють здатність води бути універсальним розчинником. Асиметричність розподілу електричних зарядів у молекулах води є при& чиною утворення між ними водневих зв’язків. З наявністю цих зв’язків пов’язані аномально високі температури кипіння і плавлення води. Окрім води, утворення водневих зв’язків притаманне й іншим речо& винам – як неорганічним, так і органічним. Водневі зв’язки можуть утворюватися між молекулами різних речовин. Перебіг багатьох біологічних процесів й існування живих організмів можливі саме завдя& ки утворенню й руйнуванню водневих зв’язків. Водневі зв’язки, так само як і електростатична взаємодія між диполями води та йонами у вузлах кристалічних ґраток, відіграють неабияку роль у процесі розчинення речовин.

1. 2. 3. 4. 5.

Наведіть визначення розчину. Назвіть характерну ознаку істинних розчинів. Наведіть кілька прикладів твердих розчинів, які використовують у побуті. Схарактеризуйте будову молекули води. Доповніть речення. Істинний розчин є системою: А Гомогенною; Б Гетерогенною; В Однокомпонентною; Г Багатокомпонент ною; Д Однофазною; Е Двохфазною; Ж Грубодисперсною; З Колоїдною. 6. Виберіть розчини: А Дощова вода; Б Столовий оцет; В Молоко; Г Хлоридна кислота. 7. Виберіть усі правильні твердження: А Молекула води полярна; Б Молекула води неполярна; В Молекула води є диполем; Г Зв’язки між атомами Гідрогену й Оксигену в молекулі води кова лентні полярні; Д Зв’язки О–Н у молекулі води йонні; Е Зв’язки між атомами Гідрогену й Оксигену в молекулі води ковалентні неполярні.

§ 5. Ô³çèêî-õ³ì³÷íà ñóòü ïðîöåñó ðîç÷èíåííÿ.

Ïîíÿòòÿ ïðî êðèñòàëîã³äðàòè òà òåïëîâ³ ÿâèùà, ùî ñóïðîâîäæóþòü ðîç÷èíåííÿ ðå÷îâèí

Після опрацювання § 5 ви зможете: пояснювати суть процесів розчинення, вплив на них різних чинників.

На шляху до успіху пригадаємо з вивчених курсів природознавства, хімії, фізики: які рівні фізичного світу вам відомі; що таке розчин; які компоненти роз чину; як утворюються водневі зв’язки; які особливості молекулярних та йонних кристалів; у які способи розділяють однорідні суміші; шукатимемо відповіді на запитання: чи потребують уточнення ваші уявлення про компоненти розчину? У чому полягає суть процесу розчинення? Де використовують кристалогідрати і теплові явища під час розчинення?

• Фізико-хімічна суть процесу розчинення. У чому вона полягає? Спробуймо відповісти на це запитання, звернувшись до простих дослідів із розчинення речовин, добре відомих вам з повсякденного життя. До склянки з водою помістимо грудочку цукру (мал. 5.1,1). Поступово вона зменшуватиметься аж до повного «зникнення». Такі зміни ми спо& стерігатимемо на макрорівні фізичного світу. Спираючись на власний досвід приготування чаю, назвіть дві умови, за яких розчинення цукру пришвидшується.

Спостережувані явища зумовлені складними процесами, які відбува& ються між молекулами цукру і води на мікрорівні. Молекули цукру містять полярні гідроксильні групи (докладніше про будову молекули сахарози ви дізнаєтеся, вивчаючи органічні речовини). Саме тому на по& верхні кристала цукру між молекулами сахарози і води утворюються водневі зв’язки: з однією молекулою цукру зв’язуються кілька молекул води. Такі молекули називають гідратованими. Тепловий рух молекул води змушує зв’язані з ними молекули цукру відокремлюватися від кри& стала й переходити у середовище розчинника. Молекули цукру, які пе& рейшли із кристала в розчин, хаотично пересуваються у ньому разом із молекулами води завдяки тепловому руху. Це явище, добре відоме вам з курсу природознавства, називають дифузією. Процес дифузії відбувається досить повільно, тому поблизу поверхні кристалів накопичується надлишок молекул цукру. Вони вже відокрем& лені від кристала, але ще не дифундували в розчин. Це перешкоджає новим молекулам води наблизитися до поверхні кристала та утворити водневі зв’язки з його молекулами. Під час перемішування розчину дифузія відбувається інтенсивніше, тож розчинення цукру пришвид& шується. Згодом гідратовані молекули цукру рівномірно розподіляються між молекулами води. Молекули цукру не тільки відокремлюються від кристала, а й знов приєднуються до нього з розчину. Якщо цукру взято

Мал. 5.1. Дослідження розчинення цукру у воді на різних рівнях фізичного світу: макрорівні (1) та мікрорівні (2)

порівняно небагато, у розчин переходить більше його молекул, ніж при& єднується до кристала, – відбувається розчинення. Якщо вода контактує з більшою кількістю кристалів, то кількість молекул, які відокремлюються від кристала й приєднуються до нього, стає однаковою, розчин насичу# ється. Тому на макрорівні спостерігаємо припинення розчинення, хоча на мікрорівні взаємозворотні процеси розчинення й кристалізації тривають. Докладніше про насичені розчини йтиметься у наступному параграфі. Під час розчинення йонних кристалів диполі води взаємодіють із йонами кристалічних ґраток завдяки електростатичним силам (особли& вості цієї взаємодії ви щойно вивчали на уроках фізики).

За малюнком 5.2 опишіть явища, які відбуваються під час розчинення натрій хлориду (головної складової кухонної солі) у воді.

Мал. 5.2. Розчинення натрій хлориду у воді супроводжується утворенням гідратованих катіонів Натрію та аніонів Хлору

Унаслідок цього процесу утворюються гідратовані йони. Які спостере& жувані на макрорівні зміни свідчать про це? Наприклад, у безводному купрум(II) сульфаті (мал. 5.3,1) катіон Купруму(II) безбарвний, а у вод&

Мал. 5.3. 1. Кристалічний купрум(ІІ) сульфат. 2. Розчин купрум(ІІ) сульфату містить гідратовані йони Купруму(ІІ). 3. Випарювання водного розчину купрум(ІІ) сульфату. 4. Мідний купорос (купрум(ІІ) сульфат, пентагідрат)

ному розчині купрум(II) сульфату (мал. 5.3,2) гідратований катіон Куп& руму(II) має блакитне забарвлення (мал. 5.3,3). Отже, розчинення речовин супроводжується взаємодією розчинника і розчиненої речовини. Якщо розчинник – вода, процес називають гідра# тацією, а його продукти – гідратами. Тобто компонентами розчину є розчинник, розчинена речовина і продукти їхньої взаємодії. Під час випарювання водних розчинів деяких твердих речовин утво& рюються так звані кристалогідрати – кристали, до складу яких входять молекули води. Наприклад, одна формульна одиниця мідного купоросу – чи не найвідомішого кристалогідрату – містить п’ять молекул води (мал. 5.3,4). Хімічна формула мідного купоросу CuSO4 • 5H2O*. Кристалогідрати порівняно нестійкі й згодом розкладаються, втрача& ючи кристалізаційну воду. Цьому процесу так званого вивітрювання сприяють підвищення температури та низька вологість повітря. Безводні кристали деяких речовин гігроскопічні й поглинають воду з навколишнього середовища, утворюючи кристалогідрати. Наприклад, безводний купрум(ІІ) хлорид треба зберігати у щільно закоркованій по& судині аби запобігти доступу повітря. Якщо посудина відкрита, безводна сіль вбирає з повітря вологу й посту& пово перетворюється на кристало& гідрат. Чимало мінералів є кристалогід& ратами, наприклад трона (мал. 5.4.). Деякі речовини (поміж них є й органічні) у чистому вигляді можна добути тільки у формі криста& логідратів. Кристали добре відомої вам харчової лимонної кислоти є моногідратом цієї речовини. Однак у складі шипучих лікарських форм і Мал. 5.4. Формула сухих концентратів солодких напоїв Na2CO3 •NaHCO3 •2H2O відображає використовують не кристалогідрат, хімічний склад мінералу трони а безводну лимонну кислоту.

Поміркуйте й висловіть припущення, чому до складу шипучих лікарських форм, сухих концентратів солодких напоїв та начинки льодяників «Шипучка» разом із питною содою входить безводна лимонна кислота, а не її моногідрат. *Мідний купорос – тривіальна назва сполуки складу CuSO4•5H2O, за систе& матичною номенклатурою її називають так: купрум(ІІ) сульфат, пентагідрат. Префікс пента& означає «п’ять». Для позначення кількості молекул крис& талізаційної води у формульній одиниці кристалогідрату використовують й інші префікси: моно& – «один», ди& – «два», гепта& – «сім», дека& – «десять» тощо. Знак «•» у формулах кристалогідратів не є знаком множення. Тому під час обчислення відносної формульної маси кристалогідрату слід до відносної фор& мульної маси безводної солі додати відносну масу певної кількості молекул води: Mr (CuSO4• 5H2O) = Mr (CuSO4) + 5 Mr(H2O) = = 64 + 32 + 4 • 16 + 5 • (2 • 1 + 16) = 250

• Розгляньмо найважливіші кристалогідрати, які широко використову& ють у повсякденному житті. Мідний купорос запобігає розвитку пліснявих грибів, тому входить до складу числен& них сумішей, які використовують у будівництві та ремонті квартир. Також він ефективний у боротьбі зі шкідника& ми рослин і як мікродобриво. З цією ж метою застосовують інший кристалогід& рат – ферум(ІІ) сульфат, гептагідрат – залізний купорос FeSO4 • 7H2O. Натрій сульфат, декагідрат – глауберова сіль Мал. 5.5. 1. Вода об’ємом 50 мл. Na SO • 10H2O – перевірене часом 2 4 2. Етиловий спирт об’ємом 50 мл. послаблююче у медицині та ветери& 3. Об’єм водного розчину етилового спирту менший, порівняно із сумою нарії. Натрій карбонат, декагідрат – об’ємів цих рідин до змішування кристалічна сода Na2CO3 • 10H2O. Цю сполуку застосовують, зокрема, у виробництві засобів для миття і чищення. Вже згадуваний мінерал трону використовують як компонент пральних порошків нового покоління. Отже, окрім розчинника та розчинюваної речовини, у водному розчині містяться й продукти їхньої взаємодії – гідрати. У процесі розчинення беруть участь сили як фізичної, так і хімічної природи. Процес розчинен& ня внаслідок взаємодії компонентів розчину супроводжується різними явищами, наприклад зміною кольору під час гідратації деяких йонів або зменшенням об’єму розчину етилового спирту у воді, порівняно із сумою об’ємів цих рідин до змішування (мал. 5.5). • Теплові явища, що супроводжують розчинення речовин, також є наслідком взаємодії компонентів розчину. Молекули води руйнують зв’язки між структурними частинками розчинюваної речовини – молекулами або йонами. Під час цього процесу утворюються продукти приєднання молекул води до частинок розчинюваної речовини – гідрати. На руйнування зв’язків між частинками розчинюваної речовини енер& гія (Е1) витрачається. Утворення зв’язків між частинками розчиненої речовини і молекулами розчинника супроводжується виділенням енер& гії (Е2). Якщо Е1 > Е2, розчин охолоджується, якщо Е1 < Е2, розчин нагрівається. Приміром, якщо до шматочків льоду обережно добавити концентровану сульфатну кислоту, лід розтопиться. Адже розчинення у воді концентрованої сульфатної кислоти супроводжується виділенням теплоти. Виконаємо дослід. Доведемо, що розчинення амоній тіоціанату супрово джується поглинанням теплоти. Добавимо воду у хімічну склянку з амоній тіоціанатом. Змочимо водою фанерну дощечку. Розчин охолоджується настільки, що хімічна склянка примерзає до дощечки.

Теплові явища під час розчинення використовують для виготовлення охолоджувальних сумішей і так званих хімічних грілок. Органічна речо& вина карбамід (сечовина), наприклад, відома вам як складова деяких жувальних гумок. Її розчинення у воді супроводжується поглинанням теплоти, тому цю сполуку у складі пакетів швидкого охолодження засто&

совують для надання першої медичної допомоги. Також у таких пакетах використовують амоній нітрат. Зворотним до процесу розчинення є процес кристалізації, який також може супроводжуватися помітними тепловими ефектами. Докладніше про це йтиметься у наступному параграфі.

Розчин – однофазна гомогенна система, яка складається з розчинюваної речовини, розчинника і продуктів їхньої взаємодії. Розчинення – складний фізико&хімічний процес, його не можна зводити до простого механічного розподілення частинок розчинюваної речовини поміж частинками розчинника. Під час розчинення змінюють& ся деякі властивості компонентів розчину, розриваються одні й утво& рюються інші хімічні зв’язки. Однак розчин не має сталого складу. Тож його не можна вважати ані сумішшю, ані індивідуальною сполукою. Спостережувані на макрорівні явища, якими супроводжується розчи& нення, зумовлені складними процесами, які відбуваються на мікрорівні між структурними частинками розчинюваної речовини і диполями води. Розчинення речовин з полярними молекулами супроводжується утво& ренням водневих зв’язків між ними і диполями води. Руйнування під час розчинення кристалічних ґраток йонних речовин зумовлене електро& статичними йон&дипольними взаємодіями. Наприклад, коли кристали натрій хлориду (кухонної солі) потрапляють у воду, то під впливом елек& тростатичних сил притягання утворюються зв’язки між йонами крис& талічних ґраток і диполями води. Кристалічні ґратки натрій хлориду руйнуються, і утворюються гідратовані йони. Під час розчинення речовин структурні частинки розчинника і розчине& ної речовини взаємодіють. Про це свідчать різноманітні зовнішні ефекти: зміна кольору під час гідратації деяких йонів, зменшення об’єму розчину порівняно із сумою об’ємів рідин до змішування та теплові явища. Якщо розчинник – вода, процес взаємодії її молекул із частинками роз& чинюваної речовини називають гідратацією, а його продукти – гідратами. Під час випарювання водних розчинів деяких твердих речовин утворюють& ся так звані кристалогідрати – кристали, до складу яких входять молекули води. Кристалогідрати порівняно нестійкі й згодом розкладаються, втрачаю& чи кристалізаційну воду. Безводні кристали деяких речовин гігроскопічні й поглинають воду з навколишнього середовища, утворюючи кристалогідрати. Кристалогідратами є чимало мінералів. Найважливіші кристалогідрати, широко використовувані у повсякденному житті, – харчова лимонна кисло& та, мідний і залізний купороси, глауберова сіль, кристалічна сода тощо.

1. Наведіть уточнене визначення поняття «розчин». 2. Виберіть рівень фізичного світу, на якому відбувається взаємодія між струк турними частинками розчинника і розчинюваної речовини: А Мікросвіт; Б Макросвіт; В Мегасвіт.

3. Назвіть рівень фізичного світу, який відповідає зовнішнім ефектам, що су проводжують розчинення речовин. 4. Установіть відповідність між речовинами і типами взаємодії їхніх структур них частинок із молекулами води під час розчинення. Речовина 1 Цукор 2 Натрій хлорид

Тип взаємодії А Йони – диполі Б Диполі – диполі В Неполярні молекули – диполі Г Йони – неполярні молекули Д Неполярні молекули – неполярні молекули

5. Назвіть тип зв’язків, які утворюються у розчині між молекулами цукру (саха рози) і диполями води. 6. Виберіть назву процесу взаємодії молекул води із частинками розчинюва ної речовини у розчині: А Гідрування; Б Гідратація; В Гідрометрія; Г Гідроочищення. 7. Виберіть загальну назву продуктів взаємодії структурних частинок розчине ної речовини з молекулами води у розчині: А Гідриди; Б Гідранти; В Гідрати; Г Гідри. 8. Визначте, модель якого процесу описано: на першому поверсі великого двоповерхового супермаркету розташовані службові приміщення й камера схову, а на другому – торговельний зал. Поверхи сполучені двома ескала3 торами. На початку робочого дня перші покупці піднімаються в торговель3 ний зал, потік їх усе збільшується, але зворотного руху поки що немає, оскільки ніхто ще не встигнув зробити покупки. Згодом зворотний потік по3 купців починає збільшуватися, і до середини робочого дня потоки покупців на обох ескалаторах вирівнюються. Встановлюється своєрідна рівновага: чисельність покупців у торговельному залі практично незмінна, хоча що3 хвилини відбувається їхнє оновлення. Аргументуйте свою думку. 9. Прочитайте уривок із твору Михайла Булгакова «Собаче серце»: «У прий мальні, – покірно відповів Шариков, – зелена, як купорос. Зелена книжка…» Висловіть припущення, про яку речовину йдеться.

Роздивіться фрагмент (1) малюнка 5.6, опишіть його і поясніть зміни, зобра жені на ньому. Спрогнозуйте зміни, які відбудуться з «чарівною» статуеткою,

Мал. 5.6

якщо її: а) зволожити (2); б) висушити гарячим повітрям (3). Дізнайтеся, вико ристовуючи різноманітні джерела інформації, шаром якої речовини вкрито статуетку. Запропонуйте практичне застосування цієї властивості речовини. Під керівництвом учителя хімії реалізуйте свій проект. За результатами дослідження підготуйте презентацію.

§ 6. Ðîç÷èíí³ñòü, ¿¿ çàëåæí³ñòü â³ä ð³çíèõ ÷èííèê³â. Íàñè÷åí³ é íåíàñè÷åí³ ðîç÷èíè

Після опрацювання § 6 ви зможете: пояснювати вплив різних чинників на розчинення; розрізняти насичені й ненасичені розчини. На шляху до успіху пригадаємо з вивчених курсів природознавства, хімії, фізики, географії: що таке таблиця розчинності кислот, основ, солей у воді і як нею користу ватися; які особливості речовин у газуватому стані; що таке рівновага; шукатимемо відповіді на запитання: які чинники впливають на розчинність речовин? Чим відрізняються насичені й ненасичені, концентровані й розбавлені розчини?

• Розчинність – це максимальна маса речовини, яка може за певних умов (температури, тиску) розчинитися у розчиннику масою 100 г. Розчинність залежить від природи розчинюваної речовини і розчинни# ка, температури й (для газуватих речовин) тиску. Деякі речовини не& обмежено розчиняються у воді. Це сульфатна, нітратна, оцтова кислоти, гідроген пероксид, винний спирт (етанол) тощо. Розрізняють добре розчинні речовини. Їхня розчинність становить понад 10 г. Пригадайте курс хімії 8&го класу: гідроген хлорид добре роз& чиняється у воді. Якщо розчинність речовин від 1 г до 10 г, то речовини називають розчинними. Наприклад, розчинність брому у воді становить 3,58 г. Розчинність малорозчинних речовин становить від 0,001 г до 1 г. Азот малорозчинний у воді. Кальцій карбонат (крейда) – приклад практично нерозчинної речовини, оскільки її розчинність у воді менша за 0,001 г. Використовуючи таблицю розчинності кислот, основ, солей у воді (див. додаток), наведіть приклади: а) розчинної солі; б) малорозчинної основи; в) нерозчинної кислоти.

Проте абсолютно нерозчинних речовин не існує. Навіть малоактивні метали здатні незначним чином розчинятися у воді. Аби мати гладеньку шкіру та ніжний рум’янець, слов’янські красуні здавна вмивались во& дою із срібного глечика. Й дотепер люди використовують бактерицидні властивості срібла. Розгляньмо чинники, які впливають на розчинність речовин, докладні& ше. Неабияке значення мають природа розчинюваної речовини і розчинника.

Мал. 6.1. Аби речовина могла розчинитися у розчиннику, компоненти розчину повинні мати однотипні зв’язки, тобто бути однієї природи

Як це пояснити? Під час утворення розчину зв’язки між частинками кож& ного з його компонентів замінюються на зв’язки між частинками різних компонентів. Аби нові зв’язки могли утворюватися, компоненти розчину повинні мати однотипні зв’язки, тобто бути однієї природи (мал. 6.1). Саме тому у неполярних розчинниках добре розчиняється чимало мо& лекулярних речовин із ковалентним неполярним типом зв’язку. Приміром, кисень, малорозчинна у воді речовина, значно ліпше розчи& няється у неполярному розчиннику – бензені. Різну розчинність речовин використовують для розділення сумішей. Наприклад, розділення суміші йоду й спирту ґрунтується на різній розчинності йоду у воді й спирті. У спирті неполярна речовина йод роз& чиняється значно ліпше. Це пояснюється більшою полярністю молекул води порівняно з молекулами спирту. Натомість спирт і вода мають необ&

Мал. 6.2. «Подібне розчиняється у подібному»: 1. Тверда неполярна речовина (А) розчиняється у неполярному розчиннику (Б). 2. Тверда йонна речовина (B) розчи няється у воді з утворенням гідратованих йонів. 3. Тверда неполярна речовина (А) не розчиняється у воді – полярному розчиннику. 4. Тверда йонна речовина (В) не розчиняється у неполярному розчиннику

межену взаємну розчинність. Якщо налити у склянку однакові порції спиртової йодної настойки й холодної води, то незабаром на дно склянки осядуть кристали йоду.

Поміркуйте й поясніть, у яких розчинниках – полярних чи неполярних – мають ліпше розчинятися йонні речовини (мал. 6.2).

Розчинність твердих речовин з підвищенням температури здебіль& шого зростає. Розчинність газів залежить не лише від температури, а й від тиску. Певні висновки щодо цих закономірностей можна зробити, виконуючи прості досліди. Аби з’ясувати, як впливає зміна тиску на розчинність газів, треба лише відкоркувати бляшанку з улюбленим газованим на& поєм. Тиск у закритій бляшанці з ним підвищений (мал. 6.3,1), але після відкорковування знижується до атмосферного, і з розчину починають виділятися бульбашки вуглекислого газу (мал. 6.3,2). Отже, зі зменшен& ням тиску розчинність вуглекислого газу зменшується.

Роздивіться малюнок 6.4 і спробуйте пояснити, чому зі зростанням тиску роз чинність газів збільшується.

Задля з’ясування впливу температури на розчинність вуглекислого газу у воді візьмемо дві однакові пластикові пляшки з газованою водою. Одну з пляшок охолодимо у холодильнику, а другу нагріємо, зануривши в посудину з теплою водою. Одночасно відкоркуємо обидві пляшки й порівняймо інтенсивність виділення бульбашок вуглекислого газу з роз&

Мал. 6.3. Зміни, які відбуваються під час відкорковування бляшанки з газованим напоєм

Мал. 6.4. Залежність розчинності газів від тиску

Мал. 6.5. Утворення насиченого розчину солі Нікелю(ІІ). 1, 2, 3. Поступово зростає кількість структурних частинок, які відокремлюються від кристалів солі й переходять у розчин. 3, 4. Хоча на мікрорівні взаємозворотні процеси розчинення й кристалізації тривають, на макрорівні спостерігаємо припинення розчинення

чинів. На відміну від більшості твердих речовин, розчинність газів зі зростанням температури зменшується, тому з нагрітого розчину газ виділяється інтенсивніше, ніж з охолодженого.

• Насичені й ненасичені розчини. Вивчаючи попередній параграф, ви, звичайно, звернули увагу, що за умови контакту води з достатньо ве& ликою кількістю кристалів розчинюваної речовини число структурних частинок, які відокремлюються від кристала й приєднуються до нього, стає однаковим. Тобто хоча на мікрорівні взаємозворотні процеси розчи# нення й кристалізації тривають, на макрорівні спостерігаємо припинен& ня розчинення (мал. 6.5). • Розчин насичений, якщо у ньому за певної температури і тиску розчинювана речовина перебуває у рівновазі з розчином.

Мал. 6.6. 1. Вирощування кристалів цукру. 2. «Ювелірні» прикраси з цукру – елементи «солодкого життя»

Якщо за тих самих умов відокремити насичений розчин від надлишку розчинюваної речовини, він залишиться насиченим, хоча вже й не пере& буватиме в рівновазі з розчиненою речовиною. Добавляння до насиченого розчину води порушує рівновагу в ньому – починає переважати процес розчинення і розчин стає ненасиченим. Над& лишок розчинюваної речовини – достатня умова насиченості розчину. Саме з насичених розчинів вирощують чудові кристали (мал. 6.6). У природі трапляються і насичені, й ненасичені розчини. Наприклад, столові мінеральні води – ненасичені розчини. А ропа лиманів – насичений розчин солей. Існують і пересичені розчини. Їх зазвичай одержують під час повільного охолодження насичених розчинів. Пересичені розчини – нестійкі системи. Найменше струшування порушує рівновагу в них – відбувається миттєва кристалізація. Наприклад, внесення в пересичений розчин натрій ацетату кристалика цієї солі або струшування зумовлює швидку кристалізацію, яка супроводжується виділенням великої кількості теплоти. Цю властивість пересиченого розчину натрій ацетату використовують у так званих сольових грілках.

Кристалізація пересиченого розчину натрій ацетату супроводжується виділенням великої кількості теплоти. Яка енергія, на вашу думку, більша: та, що витрачається на відщеплення молекул води від гідратованих йонів, чи та, що виділяється під час сполучання цих йонів у кристалічні ґратки натрій ацета ту? Аби правильно відповісти на це запитання, пригадайте: а) який процес є оберненим до процесу розчинення; б) чим зумовлені теплові ефекти під час розчинення.

Розрізняють концентровані й розбавлені розчини. Концентровані розчини містять набагато більше розчинюваної речовини, ніж роз& чинника, а розбавлені – навпаки. Води Мертвого моря – дуже концент& рований розчин солей (мал. 6.7). Оцтова есенція – концентрований водний розчин оцтової кислоти. А столовий оцет – її розбавлений розчин. Утім, концентрований розчин мо& Мал. 6.7. Води Мертвого моря – же бути ненасиченим. Наприклад, дуже концентрований розчин солей за 20 оС у воді масою 100 г можна розчинити цукор масою 150 г. Утворений розчин дуже концентрований, проте ненасичений, бо за цієї ж температури в ньому ще можна розчини& ти цукор масою 53 г.

Розчинність – максимальна маса речовини, яка може за певних умов (температури, тиску) розчинитися в розчиннику масою 100 г.

Розчинність залежить від природи розчинюваної речовини і розчин& ника, температури й (для газуватих речовин) тиску. Деякі речовини необмежено розчиняються у воді. Розрізняють добре розчинні, малорозчинні та практично нерозчинні у воді речовини. Абсо& лютно нерозчинних речовин не існує. Під час утворення розчину зв’язки між частинками кожного з його компонентів замінюються на зв’язки між частинками різних компонен& тів. Аби нові зв’язки могли утворюватися, компоненти розчину повинні мати однотипні зв’язки, тобто бути однієї природи. Розчинність твердих речовин з підвищенням температури здебільшо& го зростає. Розчинність газів залежить не лише від температури, а й від тиску. Зі зменшенням тиску розчинність газів зменшується. На відміну від більшості твердих речовин, розчинність газів зі зростан& ням температури зменшується. Розчин є насиченим, якщо в ньому за певної температури і тиску розчинювана речовина перебуває в рівновазі з розчином. Добавляння до насиченого розчину води порушує рівновагу в ньому – починає пе& реважати процес розчинення і розчин стає ненасиченим. Надлишок розчинюваної речовини – достатня умова насиченості розчину за певної температури. Існують і пересичені розчини. Їх зазвичай одержують під час повіль& ного охолодження насичених розчинів. Пересичені розчини – нестійкі системи. Найменше струшування порушує рівновагу в них – відбу& вається миттєва кристалізація. Тепловий ефект під час кристалізації пересичених розчинів деяких сполук використовують у так званих сольових грілках. Розрізняють концентровані й розбавлені розчини. Концентровані роз& чини містять набагато більше розчинюваної речовини, ніж розчинника, а розбавлені – навпаки. Концентрований розчин добре розчинної речовини може бути ненасиченим, а розбавлений розчин малорозчинної сполуки – насиченим.

1. Виберіть правильне продовження визначення поняття «розчинність». Це максимальна маса речовини, яка може за певних умов (температури, тиску) розчинитися в: А Розчиннику об’ємом 1 л; Б Розчиннику масою 100 г; В Розчині масою 100 г; Г Розчині об’ємом 1 л. 2. Використовуючи таблицю розчинності (див. додаток), виберіть з переліку практично нерозчинні речовини: А Калій сульфат; Б Аргентум(І) хлорид; В Барій сульфат; Г Цинк нітрат; Д Кальцій карбонат. 3. Використовуючи таблицю розчинності (див. додаток), наведіть кілька при кладів малорозчинних речовин. 4. Виберіть усі правильні твердження. Аби зробити насичений розчин не6 насиченим, треба його: А Нагріти; Б Охолодити; В Добавити розчинник; Г Добавити розчинювану речовину; Д Випарити частину розчинника.

5. Назвіть чинники, від яких залежить розчинність: а) кристалічних речовин; б) газів. 6. Глауберову сіль видобувають у заливі Кара Богаз Гол лише взимку. Влітку видобуток солі припиняють. Пригадайте чинники, які впливають на розчинність, і поясніть, чим зумовлена сезонність цього вироб ництва. 7. Поясніть, чому в спекотну погоду риби потерпають від нестачі кисню у во доймах.

1. Роздивіться малюнок 6.8. Чи хотіли б ви виростити власний «кристалічний сад»? Реалізуйте проект і підготуйте презентацію свого доробку. Вам знадоб ляться пластикові блюдця та столові ложки, пористий пакувальний картон, ножиці. Для виготовлення розчину необхідно взяти по дві столові ложки кухонної солі (не йодованої!), води та водорозчинні харчові барвники. Про решту компонентів ви дізнаєтеся від учителя хімії, під його керівництвом виготовите розчин. Цей розчин треба налити в пластикові блюдця з картонними фігурками дерев. Спостерігайте за перебігом подій і фіксуйте результати спостережень. Назвіть і поясніть спостережувані явища. 2. Щойно відкорковані газовані напої – пересичені розчини, отже – нестійкі системи. Візьміть кілька пластикових пляшок газованого напою, наприклад «Кока ко ли». Поставте пластмасову склянку в широку посудину (наприклад, миску). Швидко наповніть щойно відкоркованим газовим напоєм склянку до половини і вкиньте в неї таблетку «Ментос» – його використовують для освіження ротової порожнини. Спостереження зафіксуйте за допомогою фотоапарата або відеокамери. Перевірте, чи відбуваються такі самі явища, якщо використати інші газовані напої та, приміром, таблетки активованого вугілля чи шипучої форми аспірину. Висловіть припущення щодо причин спостережуваних явищ. Поміркуйте, яких правил безпеки життєдіяльності варто дотримуватись у побуті під час вживання газованих напоїв.

Мал. 6.8. «Чарівні» дерева

§ 7. Ê³ëüê³ñíèé ñêëàä ðîç÷èíó.

Ìàñîâà ÷àñòêà ðîç÷èíåíî¿ ðå÷îâèíè

Після опрацювання § 7 ви зможете: обчислювати масову частку і масу розчиненої речовини в розчині. На шляху до успіху пригадаємо з вивчених курсів природознавства, хімії, математики: що таке відсотки, як знаходять відсотки від числа і число за його відсотками; що відображає графік функції як математичної моделі реальних процесів; для чого і як обчислюють масові частки хімічних елементів у сполуці; як взаємопов’язані маса, об’єм і густина речовини.

Певні уявлення про кількісні характеристики розчинів ви дістали, вивчаючи розчинність речовин та її залежність від різних чинників (при# гадайте, яких саме). Відносні кількості компонентів розчину можуть змінюватися в досить широких межах (поміркуйте й висловіть припу# щення, який чинник визначає ці межі). Під час роботи з розчинами важливо знати їхній кількісний склад, зокрема масову частку розчиненої речовини. Цю важливу кількісну характеристику завжди зазначають на етикетках хімічних реактивів, харчових продуктів, лікарських засобів у формі розчинів. Наприклад, масова частка брильянтового зеленого в його спиртовому розчині становить 1 %; масова частка амоніаку в його водному розчині – 10 %; масова частка оцтової кислоти у столовому оцті – 6 %, а масова частка гідроген пероксиду в його водному розчині – 3 % (виразіть ці масові частки у частках від одиниці). Якщо препарат призначений для лікування дітей, то масова частка розчиненої речовини в ньому зазвичай у кілька разів менша, ніж у ліках для дорослих. Запам’ятайте! Важливо уважно читати етикетки на споживчих това& рах, аби не сплутати, наприклад, столовий оцет, масова частка оцтової кислоти в якому не перевищує 9 %, з оцтовою есенцією. Масова частка оцтової кислоти в ній становить 70 %. Помилкове вживання есенції замість столового оцту може спричинити важкі хімічні опіки органів травлення. Поняття масової частки вже відоме вам з курсу хімії 8&го класу.

Обчисліть масову частку Оксигену в кальцій карбонаті. Для цього спочатку обчисліть відносну формульну масу цієї сполуки. Далі визначте відносну масу атомів Оксигену в ній. Частка від ділення відносної маси атомів Оксигену на відносну формульну масу сполуки і буде шуканою величиною.

Величини, які називають частками компонентів (складових частин) системи, або просто частками, використовують для кількісної характе& ристики складу речовини, суміші або розчину. Обчислюють мольні (χ), об’ємні (φ) та масові (w) частки компонентів. З малюнка 7.1 легко зро& зуміти, що сума часток компонентів становить 1, або 100 %.

Мал. 7.1. Частки компонентів виражають у частках одиниці або у відсотках. Cума часток компонентів становить 1, або 100 %

Виберіть правильне твердження. Масова частка води в розчині з масовою часткою сульфатної кислоти 0,3 становить: А 30 %; Б 40 %; В 70 %; Г 7 %; Д 3 %.

• Масова частка розчиненої речовини – це відношення її маси до загальної маси розчину. Масову частку розчиненої речовини в бінарному розчині обчислюють за формулою , де w(Х) – масова частка розчиненої речовини X; m(Х) – маса розчиненої речовини X, г; m(S) – маса розчинника S, г; m(розчину) = m(Х) + m(S), г. Розгляньмо приклад розрахунків з використанням масової частки розчиненої речовини. Визначимо масову частку натрій нітрату в розчині, для виготовлення якого було взято натрій нітрат масою 20 г і воду об’ємом 180 мл. Запишемо скорочено умову задачі й виконаємо необхідні розрахунки. Які формули для цього знадобляться, легко зрозуміти зі співвідношень, наведених на схемах (мал. 7.2).

Мал. 7.2. Співвідношення між масою, об’ємом і густиною речовини (1) та масою розчину, масою і масовою часткою розчиненої речовини (2)

w(NaNO3) – ? m (NaNO3) = 20 г V(H2O) = 180 мл ρ(H2O) = 1

Маса води в розчині дорівнює частці від ділення об’єму води на її густину:

Обчислимо масу розчину. Вона дорівнює сумі мас розчинника і розчиненої речовини: m(розчину) = 20 г + 180 г = 200 г Масова частка натрій нітрату в розчині дорівнює відношенню маси розчиненої речовини до загальної маси розчину:

Відповідь. Масова частка натрій нітрату в розчині становить 0,1 (або 10 %).

Виберіть правильні відповіді. Масова частка цукру в розчині, для виготов6 лення якого було взято цукор масою 200 г і воду об’ємом 300 мл, стано6 вить: А 20 %; Б 40 %; В 6,6 %; Г 30 %; Д 0,4; Е 0,02; Ж 0,3.

Мал. 7.3. Співвідношення між масою розчину, масою та масовою часткою розчинника

Розглянемо ще один приклад розрахунків з використанням ма& сової частки розчиненої речовини. Визначимо масу калій гідроксиду і об’єм води, потрібні для виготов& лення розчину масою 800 г з масо& вою часткою лугу 0,2. Потрібні формули наведені на малюнках 7.2 і 7.3. Використовуючи їх, можна, зокрема, обчислити масу речовини у розчині за її масовою часткою та масою розчину, вира& хувати масу води у ньому та її об’єм.

m(KOH) – ? V(H2O) – ? w(KOH) = 0,2 m(KOH) + m(H2O) = 800 г ρ(H2O) = 1

Обчислимо масу лугу, потрібного для виго& товлення розчину. Вона дорівнює добутку маси розчину і масової частки лугу в ньому: m(KOH) = 800 г · 0,2 = 160 г. Маса води, потрібної для виготовлення розчину, дорівнює різниці маси розчину і маси лугу в ньому: m(H2O) = 800 г – 160 г = 640 г. Об’єм води – частка від ділення маси води на її густину:

Відповідь. Для виготовлення розчину масою 800 г з масовою часткою лугу 0,2 потрібні калій гідроксид масою 160 г і вода об’ємом 640 мл.

Виберіть правильну відповідь. Для виготовлення розчину масою 250 г з масовою часткою натрій хлориду 10 % треба взяти натрій хлорид і воду в таких кількостях: А m(NaCl) = 10 г; V(H2O) = 240 мл; Б m(NaCl) = 15 г; V(H2O) = 235 мл; В m(NaCl) = 25 г; V(H2O) = 225 мл; Г m(NaCl) = 40 г; V(H2O) = 210 мл.

За кривими розчинності (мал. 7.4) можна визначити масову частку ре& човини в її насиченому розчині за певної температури. Визначимо, наприклад, масову частку натрій хлориду в його наси& ченому водному розчині за темпе& ратури 100 oС. За графіком з’ясо& вуємо, що за цієї температури у воді масою 100 г розчиняється нат& рій хлорид масою 40 г. Обчислимо масову частку солі:

Мал. 7.4. Криві розчинності

Усно обчисліть масову частку натрій нітрату в його насиченому розчині за 35 oС.

Ви вже знаєте, що чимало речовин, солей зокрема, кристалізуються з розчинів у вигляді гідратів. Тому, якщо треба виготовити розчин з використанням кристалогідрату, слід спочатку обчислити масу та кількість (у молях) безводної солі, яка відповідає необхідній масі крис& талогідрату. Оскільки кількості (у молях) безводної солі й кристало&

гідрату рівні, можна обчислити масу кристалогідрату. Масу води об& числюють за різницею маси розчину й кристалогідрату. Наприклад, обчислимо об’єм води й масу купрум(ІІ) сульфату, пен# тагідрату, необхідні для виготовлення розчину купрум(ІІ) сульфату масою 200 г з масовою часткою солі 0,08. Для цього пригадаємо: яка хімічна формула відповідає назві купрум(ІІ) сульфат, пентагідрат; як обчислюють молярну масу кристалогідрату; як обчислюють масу речовини за її кількістю (у молях). m(CuSO4 • 5H2O) – ? V(H2O) – ? w(CuSO4) = 0,2 m(CuSO4•5H2O) + m(H2O) = 200 г ρ(H2O) = 1 М(CuSO4 • 5H2O) = 250 М(H2O) = 18

m(CuSO4) = (m(CuSO4) + m(H2O)) • • w(CuSO4) = 200 г • 0,08 = 16 г; v(CuSO4) = v(CuSO4 • 5H2O); m(CuSO4 • 5H2O) = v(CuSO4 • 5H2O) • • М(CuSO4 • 5H2O) = 0,1 моль • • 250 г/моль = 25 г; m(H2O) = (m(CuSO4 • 5H2O) + m(H2O)) – – m(CuSO4 • 5H2O) = 200 г – 25 г = 175 г;

Отже, ці та інші типи розрахунків, пов’язані з виготовленням роз& чинів (розбавляння, упарювання, добавляння розчинюваної речовини, змішування кількох розчинів), ґрунтуються на розумінні понять «ціле», «частка від цілого», «розчин», «розчинник», «розчинювана речовина», «масова частка компонента розчину», «кристалогідрат», знанні спів& відношень, представлених на малюнках 7.2 і 7.3, та вмінні ними опе& рувати. Уміння обчислювати маси компонентів розчину необхідні під час роботи в хімічних лабораторіях і на багатьох виробництвах. Знадобляться вони й у побуті, щоб виготовити розчини залізного або мідного купоросу (пригадайте, для чого їх застосовують), розчини для засолювання овочів. Одержання столового оцту розбавлянням оцтової есенції також потребує згадуваних умінь. Як правильно виготовити розчин з певною масовою часткою розчиненої речовини, ви дізнаєтеся з наступного пара& графа.

Відносні кількості компонентів розчину можуть змінюватися в до& сить широких межах, які залежать від розчинності речовини. Масова частка розчиненої речовини – важлива кількісна характеристика розчинів. Величини, які називають частками компонентів (складових частин) системи або просто частками, використовують для кількісної характе& ристики складу речовини, суміші або розчину. Обчислюють мольні (χ), об’ємні (φ) та масові (w) частки компонентів. Сума часток компонентів становить 100 %, або 1.

Масова частка розчиненої речовини – це відношення її маси до загаль& ної маси розчину. У бінарному розчині її обчислюють за формулою , де w(Х) – масова частка розчиненої речовини X; m(Х) – маса розчиненої речовини X, г; m(S) – маса розчинника S, г; m(розчину) = m(Х) + m(S), г. Чимало речовин, солей зокрема, кристалізуються з розчинів у формі гідратів. Тому, якщо треба виготовити розчин з використанням кристало& гідрату, слід спочатку обчислити масу та кількість (моль) безводної солі, яка відповідає необхідній масі кристалогідрату. Оскільки кількості (моль) без& водної солі й кристалогідрату рівні, можна обчислити масу кристалогідрату. Масу води обчислюють за різницею маси розчину й кристалогідрату. Розрахунки, пов’язані з виготовленням розчинів, ґрунтуються на розумінні понять «розчин», «розчинник», «розчинювана речовина», «масова частка компонента розчину», «кристалогідрат», знанні спів& відношень, наведених на малюнках 7.2 і 7.3, та вмінні ними оперувати. Уміння обчислювати маси компонентів розчину необхідні під час ро& боти в хімічних лабораторіях і на багатьох виробництвах. Знадобляться вони й у побуті.

1. Виберіть правильне твердження. Масова частка розчиненої речовини – це: А Відношення маси розчину до маси розчиненої речовини; Б Відношення маси розчинника до маси розчину; В Відношення маси розчиненої речови ни до маси розчинника; Г Відношення маси розчиненої речовини до маси розчину. 2. Виберіть правильне твердження. Масову частку розчиненої речовини позначають літерою: А w; Б ρ; В χ; Г φ. 3. Виберіть усі правильні твердження. Масову частку розчиненої речовини виражають у: А Літрах; Б Відсотках; В Градусах; Г Частках від одиниці; Д Грамах. 4. Встановіть відповідність між складом розчинів і масовими частками розчи нених речовин. Склад розчинів m(NaCl), г V(H2O), мл 1 2 3 4

15 20 5 4

285 180 395 196

Масова частка розчиненої речовини, % А Б В Г Д

10 5 1,25 2 2,5

5. Обчисліть масу оцтової кислоти в 6 % му столовому оцті об’ємом 1 л і гус тиною 1 . 6. Обчисліть масу оцтової кислоти в оцтовій есенції масою 250 г з масовою часткою оцтової кислоти 0,7.

7. Обчисліть масу порції столового оцту з масовою часткою оцтової кислоти 9 %, якщо маса оцтової кислоти в ній становить 175 г. Обчисліть об’єм води в цій порції оцту. 8. У так званому фізіологічному розчині масова частка натрій хлориду стано вить 0,9 %. Обчисліть масу солі та об’єм води, потрібні для виготовлення фізіологічного розчину об’ємом 1 л та густиною 1 . Поясніть, як перевіри ти, істинним чи колоїдним є фізіологічний розчин. 9. Обчисліть масу води в нашатирному спирті об’ємом 40 мл – розчині з ма совою часткою амоніаку 10 % та густиною 1 . 10. Обчисліть масові частки солей у насичених розчинах: а) калій нітрату за 20 oС; б) калій хлориду за 10 oС; в) калій дихромату за 100 oС; г) калій хло рату за 70 oС; д) кальцій хлориду за 25 oС; ж) плюмбум(ІІ) нітрату за 55 oС. 11. Виберіть правильну відповідь. Масова частка ферум(ІІ) сульфату в розчині, для виготовлення якого було взято залізний купорос масою 27,8 г і воду об’ємом 744,8 мл, дорівнює: А 10 %; Б 2 %; В 27,8 %; Г 13,9 %; Д 7,6 %. 12. Визначте масову частку купрум(ІІ) сульфату в розчині, який утвориться внаслідок змішування мідного купоросу масою 50 г з водою об’ємом 750 мл.

Препарат «Регідрон» використовують для лікування і профілактики теплових уражень, пов’язаних з порушенням водного балансу (інтенсивне пото виділення, пронос у дітей). В одному пакетику цього засобу містяться натрій хлорид масою 3,5 г, калій хлорид масою 2,5 г, натрій цитрат масою 2,9 г і глю коза масою 10 г. Обчисліть масові частки кожного із цих компонентів у розчині, одержаному внаслідок розчинення вмісту одного пакетика «Регідрону» у воді об’ємом 150 мл. Одержані результати округліть до цілих. Аби перевірити пра вильність своїх обчислень, використайте комп’ютерну програму Microsoft Office Excel. Побудуйте за її допомогою на основі даних про маси компонентів розчину «Регідрону» кругову діаграму. Виберіть у вбудованому меню «Формат підписів даних» команду «Включити в підписи частки».

§ 8. Âèãîòîâëåííÿ ðîç÷èíó. Çíà÷åííÿ ðîç÷èí³â ó ïðèðîä³ òà æèòò³ ëþäèíè

Після опрацювання § 8 ви зможете: виготовляти розчини з певною масовою часткою розчиненої речовини. На шляху до успіху пригадаємо з вивчених курсів природознавства, хімії, фізики: яка послідовність дій під час виготовлення розчину; як розрізняють реактиви за ступенем чистоти; що таке мірний посуд і як правильно ним користуватися; як визначити ціну поділки шкали приладу; яких правил слід дотримуватися під час зважування речовин; як правильно подрібнювати та перемішувати речовини, ви готовляти фільтр і фільтрувати рідини; у який спосіб вимірюють густини рідин.

• Про необхідність уміння виконувати розрахунки, пов’язані з кількісним складом розчинів, йшлося в попередньому параграфі. Однак не менш важливими є практичні вміння, потрібні для виготовлення

розчину з певною масовою часткою розчиненої речовини. Послідов& ність операцій з виготовлення розчину вже відома вам з курсу природо& знавства.

Пригадайте й назвіть послідовність операцій з виготовлення водного розчину кухонної солі.

Для виготовлення розчинів, окрім дистильованої води та розчинюва# ної речовини, потрібні: ваги, мірний посуд, посуд для розчинення, шпа# телі або ложечки для відбору речовин, скляні палички, лійка, фільтру# вальний папір, ареометри.

Поясніть, чому для виготовлення розчинів у лабораторії застосовують дисти льовану воду.

Порції води (а також необхідні об’єми інших рідких речовин і розчинів) відмірюють за допомогою різноманітного мірного посуду (мал. 8.1,1).

1. Назвіть мірний посуд, зображений на малюнку 8.1, 2. Пригадайте, як визначають ціну поділки мірного посуду (мал. 8.1, 2). Визначте об’єм води у мірному циліндрі.

Розчинювані речовини повинні мати певний ступінь чистоти й не містити помітних механічних домішок (поясніть, чому). Перед виготовленням розчинів тверді речовини зазвичай подрібнюють. Порції твердих речовин зважують на вагах із погрішністю (для навчаль& них цілей) не більш 0,1–1 г. У хімічних і фармацевтичних лабораторіях використовують високоточні електронні ваги (мал. 8.2).

Поясніть: а) для чого подрібнюють тверді речовини перед виготовленням роз чину; б) яку операцію треба виконати раніше – відбір порції твердої речовини чи її подрібнення.

Мал. 8.1. Мірний посуд

Мал. 8.2. 1. Механічні ваги. 2. Електронні ваги швидкого зважування. 3. Високоточні електронні аналітичні ваги

Розчинення здійснюють у чистому посуді, який не взаємодіє з розчином (поясніть, чому). За потреби (поясніть, коли вона виникає) готовий розчин фільтрують. Найважливішою характеристикою рідких розчинів є густина, яку зазвичай вимірюють ареометром (мал. 8.3) за 20 оС. Принцип дії арео& метра ґрунтується на законі Архімеда (пригадайте його зміст і застосуван# ня). За глибиною занурення ареометра (об’ємом витиснутої ним досліджува& ної рідини) визначають її густину. За результатами низки вимірів складено таблиці відповідності гус& тин й кількісного складу розчинів різних речовин. Ці дані широко ви& користовують для визначення кіль& кісного складу розчинів за їхніми густинами. Деякі ареометри відразу градуйовано у масових чи об’ємних частках певного компонента. Вони Мал. 8.3. Вимірювання густини призначені для вимірювання густин рідини ареометром специфічних рідин – молока, спирто& вих і цукрових розчинів, електроліту автомобільних акумуляторів, анти& фризу тощо. Якщо відомий кількісний склад розчину, можна дізнатися його густину з таблиць, складених на основі експериментальних даних.

Поясніть, як можна швидко перевірити, чи відповідає масова частка речовини у виготовленому розчині заданій величині.

Розчини зберігають за температури 15–20 оС у щільно закритих посу& динах, виготовлених з інертних матеріалів (поясніть, чому). На кожній посудині з розчином має бути етикетка (мал. 8.4) (поясніть, чому). На ній зазвичай зазначають розчинник, масову частку розчиненої речовини, дату виготовлення розчину.

Мал. 8.4

Запам’ятайте! Тривале й неправильне зберігання може призвести до псування розчину аж до повної непридатності – появи пластівців і кала& муті, зміни кольору й складу тощо. Виготовлення розчинів потребує точності, акуратності й попереднього проведення правильних математичних розрахунків. Усі ці якості та вміння знадобляться вам не лише на одному з наступних уроків під час виконання практичної роботи № 1, а й у повсякденному житті. Докладно розгляне& мо послідовність виготовлення розчину на конкретному прикладі. Виготовимо водний розчин масою 400 г із масовою часткою натрій хло& риду 5 %. Спочатку обчислимо потрібні для цього масу солі та об’єм води: m(NaСl) = 400 г · 0,05 = 20 г; m(H2O) = 400 г – 20 г = 380 г;

У колбу або склянку ємністю 500–700 мл помістимо наважку солі ма& сою 20 г і невеликими порціями, обережно перемішуючи скляною палич& кою або круговими рухами посудини, добавимо попередньо відміряну циліндром воду об’ємом 380 мл. Після повного розчинення солі пе& реллємо розчин у посудину та закоркуємо її. На етикетці зазначимо дату виготовлення розчину та масову частку розчиненої речовини (поясніть, для чого). Пам’ятайте, у разі виготовлення розчину з кристалогідрату слід зва& жати на наявність у ньому кристалізаційної води. Обчислимо масу купрум(ІІ) сульфату, пентагідрату та об’єм води, потрібні для виготовлення розчину масою 200 г із масовою часткою куп& рум(ІІ) сульфату 20 %. m(CuSO4) = w(CuSO4) · (m(CuSO4 · 5H2O) + m(H2O)); m(CuSO4) = 0,2 · 200 г = 40 г; v(CuSO4 ⋅ 5H2O) = v(CuSO4);

m(CuSO4 · 5H2O) = v(CuSO4 ⋅ 5H2O) · M(CuSO4 · 5H2O);

m(H2O) = 200 г – 62,5 г = 137,5 г;

• Значення розчинів у природі та житті людини важко переоцінити, тож у попередніх параграфах ми неодноразово наголошували на застосу& ванні цих систем у побуті та різних галузях суспільного господарства. Вода морів і океанів містить багато розчинених речовин – переважно хло& ридів та сульфатів Натрію, Кальцію, Магнію. Рослини споживають розчинені у воді мінеральні речовини. Чи не всі обмінні процеси в живих організмах відбуваються за участю розчинів. Адже цитоплазма клітин і фізіологічні ріди& ни – сльози, піт, лімфа, сеча, кров – містять розчинені речовини. Неабиякою проблемою є те, що внаслідок техногенної діяльності людини у природних во& дах розчинено чимало сполук, небезпечних для здоров’я людини та довкілля.

У хімічних лабораторіях, на виробництві та у побуті часто виникає потреба у виготовленні розчинів із певними масовими частками розчинених речовин. Для виготовлення розчинів, окрім дистильованої води та розчиню& ваної речовини, потрібні: ваги, мірний посуд, посуд для розчинення, шпателі або ложечки для відбору речовин, скляні палички, лійка, фільтрувальний папір, ареометри. Порції води (а також необхідні об’єми інших рідких речовин і розчинів) зазвичай відмірюють за допомогою мірних циліндрів. Розчиню& вані речовини повинні мати певний ступінь чистоти й не містити помітних механічних домішок. Перед виготовленням розчинів тверді ре& човини зазвичай подрібнюють, аби прискорити процес розчинення. Порції твердих речовин зважують на вагах із погрішністю (для на& вчальних цілей) не більш 0,1–1 г. У хімічних і фармацевтичних лабора& торіях використовують високоточні електронні ваги. Розчинення здійснюють у чистому посуді, який не взаємодіє з розчином. За потреби готовий розчин фільтрують. Найважливішою характеристикою рідких розчинів є густина, яку зазви& чай вимірюють ареометром за 20 оС. Існують таблиці відповідності густин й кількісного складу розчинів різних речовин. Їх широко застосовують для визначення кількісного складу розчинів за їхніми густинами й навпаки. Розчини зберігають за температури 15–20 оС у щільно закритих посуди& нах, виготовлених з інертних матеріалів. На кожній посудині з розчином має бути етикетка із зазначенням масової частки розчиненої речовини, розчинника, дати виготовлення розчину. Тривале й неправильне зберіган& ня може призвести до псування розчину аж до повної непридатності.

Виготовлення розчинів потребує точності, акуратності й попереднього проведення правильних математичних розрахунків. Значення розчинів у природі та житті людини важко переоцінити, ці систе& ми широко застосовують у побуті та різних галузях суспільного господарства.

1. Виберіть реактиви та обладнання для виготовлення розчину певної маси із заданою масовою часткою калій нітрату: А Ваги з важками; Б Газовідвідна трубка; В Шпатель; Г Дистильована вода; Д KNO2; Е Мірний циліндр; Ж Конічна колба; З Пластина для крапельного аналізу; И KNO3. 2. Виберіть правильну послідовність операцій із виготовлення розчину з пев ною масовою часткою розчиненої речовини: А Фільтрування розчину; Б Змішування розчинюваної речовини із розчин ником; В Відмірювання порцій розчинюваної речовини й розчинника; Г Об числення маси розчинюваної речовини та об’єму розчинника. 3. Обчисліть масу натрій хлориду і об’єм води для виготовлення розчину ма сою 150 г з масовою часткою солі 0,04. 4. Обчисліть масу цукру та об’єм води для виготовлення розчину масою 250 г з масовою часткою сахарози 0,2. 5. Обчисліть масу натрій карбонату та об’єм води для виготовлення розчину масою 80 г з масовою часткою солі 5 %. 6. Як дезінфікуючі засоби для полоскання ротової порожнини та горла вико ристовують 3 % ний розчин питної соди (натрій гідрогенкарбонату) або 5 % ний розчин борної (боратної) кислоти. Обчисліть маси розчинюваних речовин і об’єми води для виготовлення цих розчинів об’ємом 200 мл кожний. г Густини розчинів дорівнюють 1 ___ мл . Поясніть, чи потрібно знати хімічні фор мули розчинюваних речовин, аби виконати ці обчислення. 7. Схарактеризуйте значення розчинів у природі та житті людини.

1. Підготуйте презентацію «Розчини у нашому житті». 2. Уявіть себе: а) автором навчальної таблиці «Виготовлення розчину із певною масовою часткою розчиненої речовини» і виконайте оригінал макет цього посібника; б) сценаристом, якому доручено написати сценарій навчального фільму для дев’ятикласників «Виготовлення розчину із певною масовою часткою розчиненої речовини». Напишіть сценарій за такою формою: Кадр № _. (Назва кадру) На екрані: …

Дикторський супровід: …

Тип кадру: загальний план, широкий план, макрозйомка тощо Текст у кадрі (підписи):

Примітка:

в) випробуйте себе у ролі режисера й оператора і за допомогою фотоапа рата та відеокамери зніміть фільм за написаним сценарієм.

œ–¿ “»◊Õ¿ –Œ¡Œ“¿ 1 Виготовлення розчину солі з певною масовою часткою розчиненої речовини Під час виконання практичної роботи ви застосуєте набуті знання й уміння для виготовлення розчину солі з певною масовою часткою розчи# неної речовини. Завдання. Запишіть у зошиті для практичних робіт дату виконання, назву й мету практичної роботи. Для виготовлення розчину певної маси із заданою масовою часткою розчиненої речовини вам може знадобитися таке обладнання (мал. 1). Завдання. Порівняйте обладнання, зображене на малюнку 1, із наяв& ними на вашому робочому місці обладнанням і реактивами. Зробіть необхідні записи у зошиті для практичних робіт (запишіть назви предметів лабораторного обладнання, наявного на вашому робочому місці.) Пригадаймо правила зважування та роботи з мірним посудом Аби визначити масу будь&якого предмета, обережно покладіть його на ліву чашку терезів, а важки – на праву. Спочатку беріть великі важки, а потім – більш дрібні до повного зрівноважування терезів. Якщо необхідно відважити певну наважку речовини, то на праву чаш& ку помістіть тару (склянка, аркуш паперу тощо), а на ліву чашку терезів покладіть вантаж, що врівноважує тару, наприклад чистий сухий пісок у стаканчику або на аркуші паперу. Потім на ліву чашку терезів по& кладіть важки необхідної маси. Після цього в тару насипайте (наливай& те) речовину доти, доки терези не зрівноважаться. Надлишок речовини заберіть обережно невеликими порціями за допомогою совочка, шпателя або іншого пристосування, але не голими руками. • Перед зважуванням перевірте правильність установки терезів, переконайтеся у їхній рівновазі, комплектності важків, наявності необхідної тари й інших пристосувань для зважування.

Мал. 1. Лабораторне обладнання для виготовлення розчину певної маси із заданою масовою часткою розчиненої речовини

• Ніколи не ставте брудні й мокрі предмети на чашки терезів, не поміщайте на них речовини без тари (чому?). • Тару, речовини, важки кладіть на чашки терезів обережно при за& критому аретирі, після чого обережно відкрийте його, не допускаю& чи різких коливань коромисла терезів. • Важки беріть спеціальними щипчиками або пінцетом. • Значення маси записуйте одразу після досягнення рівноваги терезів, послідовно знімаючи важки із чашки. • Після закінчення зважування важки помістіть у коробочку, терези закрийте, за необхідності витріть деталі терезів і приберіть місце зважування. • Для наливання й виливання рідин використовуйте лійки. • Мірний посуд калібрований за температури 20 оС, тому ба& жано вимірювати об’єми рідин за цієї ж температури (поясніть, чому). • Об’єм рідини в градуйованому посуді визначайте для прозорих рідин за нижнім меніском, для непрозорих розчинів – за верхнім меніском. Визначення об’єму рідин за меніском проводьте на рівні очей (мал. 2). • Не зберігайте рідкі речовини й розчини в мірному посуді (чому?). • • • • •

• •

Інструкція з виготовлення розчину Обчисліть масу солі та об’єм води, необхідні для виготовлення роз& чину. За потреби подрібніть сіль, призначену для виготовлення роз& чину. Відважте сіль, необхідну для виготовлення розчину. Відміряйте воду для розчинення солі. У колбу або хімічний стакан потрібної ємності помістіть наважку солі й невеликими порціями, обережно перемішуючи скляною па& личкою або круговими рухами посудини, добавте попередньо відміряну порцію води. Ретельно перемішуйте воду і сіль аж до пов& ного розчинення. Аби перевірити правильність виготовлення розчину, зверніться до вчителя або лаборанта (у який спосіб можна швидко перевірити пра# вильність виготовлення розчину?). За потреби профільтруйте розчин, перелийте його у посудину та за& коркуйте її. На етикетці зазначте дату виготовлення розчину та ма& сову частку розчиненої речовини.

Мал. 2. Послідовність виготовлення розчину певної маси із заданою масовою часткою розчиненої речовини

Завдання. Виготовте розчин: а) масою 200 г із масовою часткою натрій хлориду 0,1; б) масою 150 г із масовою часткою натрій хлориду 2 %; в) масою 300 г із масовою часткою натрій хлориду 0,05; г) масою 50 г із масовою часткою натрій карбонату 0,02; д) масою 80 г із масовою часткою калій хлориду 5 %; е) масою 200 г із масовою часткою натрій хлориду 12 %; ж) масою 140 г із масовою часткою калій карбонату 0,1; з) масою 300 г із масовою часткою натрій гідрогенкарбонату 1,5 %.

§ 9. Åëåêòðîë³òè òà íååëåêòðîë³òè. Åëåêòðîë³òè÷íà äèñîö³àö³ÿ

Після опрацювання § 9 ви зможете: наводити приклади електролітів і неелектролітів, встановлювати відмінність між ними; розрізняти катіони й аніони; пояснювати суть елек тролітичної дисоціації. На шляху до успіху пригадаємо з вивчених курсів хімії, фізики: за яким принципом класифікують електричні заряди; як утворюються катіони й аніони; що таке електричний струм і які умови його існування; за якою ознакою класифікують речовини на провідники, напівпровідники та діелектрики; що таке теорія і які ознаки її якісності.

• Електроліти та неелектроліти ви вивчатимете не лише на уроках хімії, а й у курсі фізики 9&го класу. Характеризуючи системи з кількох речовин (мал. 3.2), ми класифікували істинні розчини на молекулярні та йонні. Пригадайте, які структурні частинки містяться у вузлах кристалічних ґраток са харози (цукру) та натрій хлориду (кухонної солі). За малюнком 9.1 поясніть відмінність між молекулярним і йонним розчинами.

Ви вже знаєте, як можна розрізнити істинні та колоїдні розчини (пригадайте, як саме). А чи існує простий і надійний спосіб відрізнити молекулярний розчин від йонного? У XIX ст. англійські науковці Гемфрі Деві та Майкл Фарадей (мал. 9.2) досліджували різно& манітні властивості розчинів, зок& рема їхню здатність проводити електричний струм. У шкільній лабораторії ці дослі& ди можна виконати за допомогою простого приладу (мал. 9.3,1). Безпечно, швидко й точно вимі& рюють електропровідність за до& помогою електронного тестера Мал. 9.1. Схематичне зображення розчинів цукру (1) та кухонної солі (2) (мал. 9.3,2).

Мал. 9.2. 1. Гемфрі Деві (1778–1829). Англійський хімік, основоположник електро хімії. Першим добув лужні й лужноземельні метали, розробив електрохімічну теорію спорідненості. Сконструював для копалень безпечну лампу із металевою сіткою. Висловив думку щодо необхідності мінеральних солей для живлення рослин, заува жив необхідність польових дослідів для розв’язання проблем землеробства. У Деві навчався і почав працювати М. Фарадей. 2. Майкл Фарадей (1791–1867). Навчався самотужки, наукові дослідження почав у галузі хімії. Зробив вагомий внесок у розви ток хімічного аналізу, синтетичної органічної хімії, металургії, вперше отримав низку газів у зрідженому стані. Установив кількісні закони електролізу. Увів терміни «йон», «катіон», «аніон», «електрод», «електроліт», поняття діелектричної проникності. Дослі джував електромагнетизм, створив вчення про електромагнітне поле. Член багатьох академій наук і наукових товариств

Мал. 9.3. 1. Дослідження електропровідності розчинів натрій хлориду (а) і сахарози (б). 2. Електронним тестером визначають електропровідність розчинів

Використовуючи знання з фізики, назвіть елементи зображеного на малюнку 9.3,1 електричного кола. Які його компоненти розташовані за межами малюнка? Схематично зобразіть це електричне коло повністю.

З курсу фізики вам відомо, що однією з умов існування електричного струму є наявність носіїв електричного заряду – електронів або йонів (назвіть ще одну умову існування електричного струму). Отже, якщо у посудину з досліджуваним розчином занурити електроди приладу й увімкнути електричний струм, то за наявності у розчині вільних носіїв електричного заряду лампа загоряється. Очевидно, що у розчинах йонних речовин носії електричного заряду – йони. Ви вже знаєте, що йони – заряджені одно& або багатоатомні частинки. Механізм утворення йонів через втрату або приєднання атомами електронів вам також відомий. На відміну від електронейтральних частинок (атомів, молекул), йони здатні рухатись в електричному полі. Саме тому у 1834 р. Майкл Фарадей запропонував для цих частинок назву, яка походить від грецького «іon» – той, що йде. Пригадайте: за знаками зарядів йони класифікують на катіони та аніони. За складом йони поділяють на прості й складні.

Використовуючи таблицю «Розчинність основ, кислот і солей у воді» (див. додаток), наведіть кілька прикладів простих і складних йонів.

Результати дослідження електропровідності деяких речовин та їхніх розчинів наведено у таблиці 9.1. Проаналізуймо її зміст, аби з’ясувати, чи пов’язана електропровідність розчинів із типом хімічного зв’язку у досліджуваних речовинах. Таблиця 9.1 Назва і формула речовини

Електропровідність чистої речовини

Вода (дистильована) H2O

її розчину

Тип хімічного зв’язку Ковалентний полярний

–

Натрій хлорид NaCl

–

Йонний

Сахароза C12H22O11

–

Ковалентний слабо полярний

Натрій гідроксид NaOH

–

Йонний

Гідроген хлорид HCl

–

Ковалентний сильно полярний

Отже, електричний струм проводять водні розчини речовин із йонним або ковалентним сильно полярним типом хімічного зв’язку.

Мал. 9.4. А. Диполь води (1). Полярна молекула гідроген хлориду (2). Б. Збільшення полярності зв’язку (3) у молекулі гідроген хлориду. В. Йонізація (4). Г. Утворення гідратованих йонів – катіона Гідрогену (5) й аніона Хлору (6)

Речовини, водні розчини яких проводять електричний струм, називають електролітами*. Натомість розчини неелектролітів не проводять електричного стру& му. Чому розчини одних речовин проводять електричний струм, а розчи& ни інших – ні? З малюнка 9.3,1 (Б) легко зрозуміти, чому електричного струму не проводить водний розчин цукру. Адже у ньому відсутні носії електричного заряду. Залишається з’ясувати причину електропровідності хлоридної кислоти – водного розчину гідроген хлориду. Сухий гідроген хлорид електричного струму не проводить, бо не містить вільних носіїв електричних зарядів. Молекули цієї сполуки – диполі. Під час розчинення гідроген хлориду ви& никають диполь&дипольні взаємодії між його молекулами та диполями води. Під їхньою дією ковалентний полярний зв’язок у молекулі гідроген хлориду (мал. 9.4, А) поляризується настільки сильно, що спільна елек& тронна пара повністю переходить (мал. 9.4, Б) від атома Гідрогену до атома Хлору – відбувається йонізація (мал. 9.4, В). Внаслідок цього процесу утво& рюються гідратовані йони (мал. 9.4, Г) – катіони Гідрогену й аніони Хлору. Отже, електроліти – речовини з йонним або ковалентним сильно по& лярним типом хімічного зв’язку (див. схему).

Схема. Приклади електролітів

* Під час топлення кристалічні ґратки йонних сполук руйнуються – з’явля& ються вільні носії електричних зарядів. Тому розтопи електролітів також прово& дять електричний струм.

Виберіть формули речовин, водні розчини яких проводять електричний струм: А KCl; Б HNO3; В O2; Г КOH; Д CO.

Електролітична дисоціація у водних розчинах – це повний або частковий процес розпаду електроліту на йони під впливом полярних молекул води. Основу теорії електролітичної дисоціації, згідно з якою електроліти в розчинах розпадаються на йони, заклав у 1883–1887 роках шведський хімік Сванте Арреніус (мал. 9.5). Однак він не врахував роль молекул роз& чинника і вважав, що у водному розчині перебувають вільні йони. Дослідження Арреніуса продовжили інші вчені, зокрема І.О. Каблу& ков (мал. 9.6) і В.О. Кістяківський (мал. 9.7). Вони спиралися на уявлен& ня Д.І. Менделєєва про хімічний характер взаємодії між розчинником і розчинюваною речовиною. Незалежно один від одного ці науковці дійшли однакових висновків. А саме: електроліти під час розчинення у воді розпадаються на позитивні й негативні йони. Дисоціація електролітів зумовлена взаємодією ди& полів води зі структурними частинками електролітів. Йони у розчинах електролітів гідратовані. Під дією електричного струму позитивні йони (катіони) рухаються до негативного полюса – катода, а негативні йони (аніони) – до позитивного полюса – анода. Процес дисоціації оборотний.

Мал. 9.5. Сванте Август Ар реніус (1859–1927). Швед ський фізик і хімік. Створив теорію електролітичної ди соціації. Працював у різних галузях природничих наук: хімічній кінетиці, астроно мії, астрофізиці, біології. У 1903 р. Арреніуса удосто єно Нобелівської премії з хімії як «визнання особливо го значення теорії елек тролітичної дисоціації для розвитку хімії»

Мал. 9.6. Іван Олексійо вич Каблуков (1857–1942). Видатний російський фізи ко хімік. Основоположник нового розділу фізичної хімії – електрохімії невод них розчинів. Запровадив у науку поняття гідратації (сольватації) йонів. До сліджував кримські соляні озера. Створив наукову школу фізико хіміків

Мал. 9.7. Володимир Олек сандрович Кістяківський (1865–1952). Видатний на уковець, перший український хімік академік. Його праці у галузі електрохімії, колоїд ної хімії, корозії металів і теорії рідин мали великий вплив на розвиток науки і технології. Розвинув теорію електролітичної дисоціації, один з перших указав на існування у розчинах гідра тованих йонів

Поряд з розпадом кристалів або молекул на йони може відбуватися асоціація йонів. Гіпотеза про хімічну взаємодію розчинника і розчинюваної речовини як причину розпаду електролітів на йони набула ознак теорії – адже вона витримала багаторазові експериментальні перевірки і стала підґрунтям для подальших наукових розробок. Про це йтиметься у наступних па& раграфах.

Йонні розчини на відміну від молекулярних проводять електрич& ний струм. Умови існування електричного струму – різниця потен& ціалів і наявність вільних носіїв електричного заряду (електронів або йонів). Електропровідність розчинів можна випробувати за допомогою про& стого приладу, електричне коло якого складається з джерела струму, вимикача, двох електродів та індикатора струму, наприклад лампи. Якщо у посудину з досліджуваним розчином занурити електроди приладу й увімкнути електричний струм, то за наявності у розчині вільних носіїв електричного заряду лампа загоряється. Безпечно, швид& ко й точно вимірюють електропровідність за допомогою електронного тестера. У розчинах йонних речовин носії електричного заряду – йони. Це за& ряджені одно& або багатоатомні частинки. Позитивні йони називають катіонами, а негативні – аніонами. На відміну від електронейтральних частинок (атомів, молекул), йони здатні рухатись в електричному полі. Під дією електричного струму катіони рухаються до негативного полюса – катода, а аніони – до позитивного полюса – анода. За складом йони поділяють на прості (Na+, Cl–) і складні (NO3–, NH+4, PO3– 4 ). Електричний струм проводять водні розчини речовин із йонним або ковалентним сильно полярним типом хімічного зв’язку. Під час розчи& нення йонних речовин унаслідок руйнування кристалічних ґраток у роз& чин потраплять йони. У разі розчинення речовин із ковалентним сильно полярним зв’язком йони утворюються у результаті хімічної взаємодії молекул розчинюваної речовини із розчинником. В обох випадках утво& рені йони існують у розчині у вигляді гідратів. Речовини, водні розчини яких проводять електричний струм, назива& ють електролітами. Солі, луги, кислоти – електроліти. Розчини неелек& тролітів електричного струму не проводять. Процес повного або часткового розпаду електролітів на йони під впли& вом полярних молекул води – електролітична дисоціація. Процес дисоціації оборотний. Поряд з розпадом кристалів або молекул на йони може відбуватися асоціація йонів. Гіпотеза про розпад електролітів на йони унаслідок хімічної взаємодії розчинника і розчинюваної речовини набула ознак теорії, адже вона витримала багаторазові експериментальні перевірки. Творці теорії електролітичної дисоціації – С. Арреніус, І.О. Каблуков, В.О. Кістя& ківський.

1. Виберіть ознаку, за якою речовини класифікують на електроліти та неелек троліти: А Температура плавлення; Б Густина; В Електропровідність; Г Електро провідність розчинів. 2. Назвіть типи хімічних зв’язків, характерні для електролітів. 3. Наведіть кілька прикладів електролітів – представників різних класів неор ганічних сполук. 4. Назвіть частинки, які у розчині електроліту рухатимуться до катода. 5. Виберіть аніон: – А Br–; Б Mg; В CO2; Г Cu2+ ; Д e. 6. Виберіть катіон: А CO32–; Б Li+; В NH3; Г S2–; Д 11 p. 7. Проаналізуйте зміст етикеток на пляшках різних мінеральних вод. Роз поділіть зазначені на них йони у відповідні колонки таблиці: Катіони

Аніони

8. Запишіть хімічні формули речовин, у розчинах яких містяться гідратовані йони: а) Cu2+ і NO–3; б) Fe3+ і SO42–; в) Li+ і OH–; г) H+ і H2PO–4. 9. Поясніть, чи зміниться електропровідність води, якщо крізь неї пропускати: а) азот; б) карбон(ІV) оксид; в) кисень; г) гідроген бромід.

1. Дізнайтеся, використовуючи різноманітні джерела інформації, про відкрит тя Г. Деві, яке він вважав найважливішим. Чи згодні ви з науковцем? 2. Виготовте прилад для дослідження електропровідності. Вам знадобиться джерело постійного струму напругою близько 6 В – плоска батарейка для ліхтарика або радіоприймача. Замість однієї такої батарейки можна вико ристати 3–4 маленькі батарейки. Їх треба з’єднати послідовно (позитивний полюс однієї батарейки припаяти мідним дротом до негативного полюса іншої). Електроди датчика електропровідності виготовте з центральних графітових стержнів від двох старих батарейок. Пильнуйте, аби не зруйнувати металеві наконечники! До них припаяйте (або прикріпіть) мідні, очищені від ізоляції дроти 20–30 см завдовжки. Аби електроди не стикалися й були віддалені один від одного на кілька міліметрів, на один вугільний електрод надягніть 2–3 кільця із дроту з товстою ізоляцією. Прикладіть до електрода із дротяними ко лечками другий електрод і скріпіть їх ізольованим дротом, ізоляційною стрічкою або гумовими колечками. Як мікродатчик електропровідності для роботи з дуже малими кількостями розчинів можна використати штекер від стереофонічних навушників. Стер жень такого штекера складається із трьох послідовно розташованих і ізольо ваних одна від одної циліндричних шайб. Якщо крайні з них застосувати як електроди, до яких приєднати провідники, то після занурення штекера у роз чин за допомогою електролампочки можна реєструвати показник електро провідності розчину.

Дріт одного електрода приєднайте до лампочки напругою 6 В. Іншим дротом з’єднайте лампочку з батарейкою. Кінці другого дроту від батарейки й дроту від вугільного електрода приєднайте до вимикача. Занурте датчик у розчин й увімкніть електричний струм. Спостерігайте за тим, чи загоряється електролампочка. Після випробування кожного розчину роз микайте електричне коло й двічі промивайте електроди у дистильованій воді (її можна придбати у відділах господарчих товарів або в аптеці). Випробуйте електропровідність таких об’єктів: води (дистильованої, талої, водопровідної, мінеральної); столового оцту; кристалічних цукру, кухонної солі, питної соди, лимонної, аскорбінової (вітамін С) й ацетилсаліцилової (аспірин) кислот і розчинів із різними масовими частками цих речовин; розчи ну сульфацил натрію (альбуцид), рідини для зняття манікюрного лаку; гліце рину та його водного розчину тощо. За результатами досліджень підготуйте презентації.

§ 10. Åëåêòðîë³òè÷íà äèñîö³àö³ÿ êèñëîò, îñíîâ, ñîëåé ó âîäíèõ ðîç÷èíàõ

Після опрацювання § 10 ви зможете: складати рівняння електролітичної дисоціації лугів, кислот, солей; виявля3 ти йони Гідрогену та гідроксид іони у розчині; за показником рН визначати характер середовища – кислий, нейтральний, лужний. На шляху до успіху пригадаємо з вивченого курсу хімії: що таке луги, кислоти, солі, індикатори; як користуватися таблицею розчинності; як класифікують кислоти за їхнім кількісним складом; що таке електронегативність і як вона змінюється у періодах і групах; як виявляють кислоти та луги у розчинах; що таке експериментальні задачі і як їх розв’язують; які загальні властивості притаманні кислотам і лугам.

• Дисоціація електролітів у водних розчинах дає підстави класифіку& вати кислоти, основи, солі за видами йонів, які утворюються внаслідок цього процесу. Розгляньмо, на які саме йони дисоціюють кислоти, основи, солі, й сформулюймо їхні визначення з погляду електролітичної дисоціації. Кислотами називають електроліти, внаслідок дисоціації яких не утворюються жодні інші катіони, крім гідратованих йонів Гідрогену. Приміром, молекули гідроген хлориду у водному розчині дисоціюють на катіони Гідрогену й хлорид& аніони (мал. 10.1). Тобто хлоридна кислота містить не молекули гідро& ген хлориду, а гідратовані йони: ка& тіони Гідрогену й аніони Хлору. Спрощено (без відображення гід& ратації йонів) цей процес, описує рівняння електролітичної дисо# ціації: HCl → H+ + Cl– Обчислімо у цьому рівнянні суму зарядів катіонів Гідрогену та аніонів Хлору.

Мал. 10.1. Дисоціація гідроген хлориду у водному розчині

Варто запам’ятати, що у правильно складеному рівнянні елек& тролітичної дисоціації сума зарядів усіх катіонів і аніонів дорівнює нулю.

Щоразу перевіряйте, чи правильно складено рівняння електролітичної ди соціації, наведені у параграфі.

Зверніть увагу: у цьому записі замість знака «=» використано стрілку. У такий спосіб зазначають, що електроліт дисоціює практично повністю. Так само повністю дисоціює у водному розчині сульфатна кислота. Зважте на те, що у розчині оксигеновмісної кислоти розпад на йони її молекул відбувається за місцем більш полярних зв’язків. У молекулі сульфатної кислоти полярність зв’язків між ато& мами Оксигену і Гідрогену більша, ніж по& лярність зв’язків між атомами Сульфуру й Окси& гену. Тому під впливом диполів води руйнуються саме зв’язки О – Н: H2SO4 → 2H+ + SO42– Зверніть увагу: індекс біля атома Гідрогену у формулі сульфатної кислоти і коефіцієнт перед катіоном Гідрогену у рівнянні її електролітичної Мал. 10.2. Модель дисоціації збігаються. У записах зарядів йонів, на молекули сульфатної відміну від ступенів окиснення, знак «+» або «–» кислоти ставлять після цифри. Основність кислоти визначають за кількістю катіонів Гідрогену, які утворюються в результаті дисоціації однієї молекули кислоти.

За наведеними рівняннями електролітичної дисоціації визначте основність хлоридної та сульфатної кислот.

Зауважимо, що багатоосновні кислоти дисоціюють ступінчасто. Приміром, на першій стадії дисоціації сульфітної кислоти легко відщеп& люється перший катіон Гідрогену: H2SO3 H+ + HSO3– Дисоціація на другій стадії відбувається меншою мірою, ніж на першій: HSO–3 H+ + SO32– H2SO3 H+ + HSO–3 HSO–3 H+ + SO32– __________________________________ H2SO3 + HSO–3 H+ + H+ + HSO–3 + SO32– H2SO3 2H+ + SO32–

Кислотні залишки різні у різних кислот. Спільною ознакою усіх кис& лот є наявність у їхніх розчинах гідратованих катіонів Гідрогену. Саме вони зумовлюють загальну властивість цих сполук – кислий смак.

Ви, звичайно, пам’ятаєте, що кислоти у розчині виявляють за допомо& гою індикаторів. З огляду на те, що у розчинах усіх кислот містяться гідратовані катіони Гідрогену, можна дійти висновку, що саме вони зу& мовлюють зміну забарвлення індикаторів. Аби виявити катіони Гідроге& ну у розчині, виконаємо лабораторний дослід.

À¿¡Œ–¿“Œ–Õ»… ƒŒ—À≤ƒ Пригадайте й неухильно виконуйте ПРАВИЛА ТЕХНІКИ БЕЗПЕКИ ПІД ЧАС РОБОТИ З ОБЛАДНАННЯМ І РЕАКТИВАМИ

π 1(‡). ¬Ëˇ‚ÎÂÌÌˇ ÈÓÌ≥‚ √≥‰Ó„ÂÌÛ Û ÓÁ˜ËÌ≥ Завдання. Дослідіть, як діють розчини кис& лот на індикатори. Запишіть рівняння елек& тролітичної дисоціації кислот. Визначте, який з індикаторів не використовують для виявлен& ня йонів Гідрогену в розчині. Обладнання: штатив з пробірками або плас& тина із заглибинами. Реактиви: розчини сульфатної кислоти, лакмусу, метилового оран& жевого, фенолфталеїну; розбавлена хлоридна кислота, універсальний індикаторний папір. Інструкція 1. У 4 пробірки або заглибини пластини внесіть по 5 крапель хлорид& ної кислоти. До першої проби хлоридної кислоти добавте краплю розчину лакмусу, до другої – метилового оранжевого, до третьої – фенолфталеїну, четверту випробуйте шматочком універсального індикаторного паперу. Як змінюється забарвлення індикаторів під дією хлоридної кислоти? 2. Тепер проробіть те саме з розчином сульфатної кислоти. Що спо# стерігаєте? Які йони в розчинах кислот зумовлюють зміну забарв# лення індикаторів? Який індикатор не можна використати для виявлення йонів Гідрогену в розчині?

Встановіть відповідність між індикаторами та їхнім забарвленням у розчинах кислот. Індикатор 1 Фенолфталеїн 2 Метиловий оранжевий

Забарвлення у розчині, який містить гідратовані катіони Гідрогену А Жовте Б Безбарвне В Рожеве

Ви уточнили свої уявлення про кислоти з огляду на характер їхньої електролітичної дисоціації, набули уміння виявляти у водному розчині катіони Гідрогену. Тепер розгляньмо електролітичну дисоціацію лугів.

Мал. 10.3. 1. Луг – йонна речовина, ди соціює повністю. 2. Продуктами елек тролітичної дисоціації однієї формульної одиниці (А) натрій гідроксиду є катіон Натрію (Б) та гідроксид аніон (В)

Лугами називають електроліти, які у водному розчині дисоціюють із утворенням гідратованих гідроксид-аніонів. Жодних інших негативних йонів під час цього процесу не утворюється. • Луги – йонні речовини, тому їхня дисоціація (мал. 10.3) є пов& ною: NaOH → Na+ + OH–, Ba(OH)2 →Ba2+ + 2OH–

Зверніть увагу на індекси у фор& мулах лугів і коефіцієнти перед гідроксид&іонами у рівняннях елек& тролітичної дисоціації. Катіони у складі різних лугів різні. Спільною ознакою усіх лугів є на& явність у їхніх розчинах гідроксид&аніонів. Виконаймо лабораторний дослід з виявлення цих йонів у розчині.

À¿¡Œ–¿“Œ–Õ»… ƒŒ—À≤ƒ π 1(·). ¬Ëˇ‚ÎÂÌÌˇ „≥‰ÓÍÒË‰-≥ÓÌ≥‚ Û ÓÁ˜ËÌ≥ Завдання. Дослідіть, як діють розчини лугів на індикатори. За& пишіть рівняння електролітичної дисоціації лугів. Визначте, який з індикаторів є специфічним для виявлення гідроксид&іонів у розчині. Обладнання: 8 пробірок (або пластина із заглибинами). Реактиви: розчини натрій гідроксиду, калій гідроксиду, лакмусу, метилового оранжевого, фенолфталеїну; універсальний індикаторний папір. Інструкція 1. У чотири пробірки або лунки пластини внесіть по п’ять крапель розчину натрій гідроксиду. До однієї проби розчину натрій гідроксиду добавте краплю розчину лакмусу, до другої – метилового оранжевого, до третьої – фенол& фталеїну, четверту випробуйте шматочком універсального індикаторного папірця. Як змінюється забарвлення індикаторів під дією розчину натрій гідроксиду? 2. Тепер проробіть те саме з розчином калій гідроксиду. Що спостері# гаєте? Який індикатор є специфічним для виявлення гідроксид#іонів у розчині?

1. Встановіть відповідність між індикаторами та їхнім забарвленням у розчи нах лугів.

Індикатор 1 Фенолфталеїн 2 Універсальний індикаторний папір

Забарвлення у розчині, який містить гідратовані гідроксид6аніони А Жовте Б Малинове В Синє

2. Назвіть гідратовані йони у розчинах лугів, які, на вашу думку, зумовлюють загальні властивості цих сполук: милкість на дотик, руйнівну дію на шкіру, папір, волосся тощо.

Щойно ви навчилися за допомогою індикаторів визначати катіони Гідрогену та гідроксид&аніони у розчинах. Чи не найзручніше викорис& товувати для цього універсальний індикаторний папір. Порівнявши йо& го забарвлення у досліджуваному розчині зі шкалою&еталоном, можна визначити показник рН.

• Показник рН* (вимовляють «пе&аш») добре відомий вам з повідомлень ЗМІ, рекламних роликів, інструкцій до побутових товарів тощо. Він пов’язаний із концентрацією у розчині йонів Гідрогену та гідроксид&іонів. Приміром, у дисти& льованій воді об’ємом 1 л містяться катіони Гідрогену та гідроксид&аніони кількістю лише по 1·10–7 (тобто 0,000 000 1) моль. Оскільки вміст катіонів Гідро& гену та гідроксид&аніонів однаковий, то середовище нейтральне. Не деталізуючи, зауважимо: рН нейтрального середовища дорівнює семи. Якщо рН < 7 – середо& вище кисле. рН > 7 відповідає лужному середовищу (мал. 10.4).

Мал. 10.4. 1.Залежність кольорів найважливіших кислотно основних індикаторів – ме тилового оранжевого, лакмусу, фенолфталеїну, універсального індикаторного паперу від рН розчину. 2. Колір соку червонокачанної капусти залежить від рН середовища

За малюнком 10.4, 2 визначте колір соку червонокачанної капусти у: а) сильно кислому; б) нейтральному; в) сильно лужному середовищах. Поясніть, чи можна вважати сік червонокачанної ка пусти кислотно лужним індикатором.

Для визначення рН рідин (природні води, молоко, косметичні лосьйони, кров, шлунковий сік, стічні води, тех& нологічні розчини тощо) у сучасних лабораторіях використовують елек& тронні прилади – рН&метри (мал. 10.5). У досліджувану рідину занурюють

Мал. 10.5. рН метри

Мал. 10.6. Дисоціація арген тум(І) нітрату у водному розчині. Продуктами електролітичної ди соціації однієї формульної оди ниці аргентум(І) нітрату є катіон Аргентуму(І) та нітрат аніон

скляний електрод, заряд якого залежить від середовища розчину. Прилад визначає заряд електрода й показує рН досліджува& ного розчину. • Солями називають електроліти, які у водних розчинах дисоціюють на гідратовані катіони металічних елементів і аніони кислотних залишків. Cолі – йонні речовини, тому їхня ди& соціація є повною. Приміром, аргентум(І) нітрат у водному розчині дисоціює з утво& ренням катіонів Аргентуму(І) та нітрат& аніонів (мал. 10.6). Розгляньмо приклади дисоціації солей: NaCl → Na+ + Cl– KNO3 → K+ + NO–3 K2SO3 → 2K+ + SO32– Сu(NO3)2 → Cu2+ +2NO–3 BaCl2 → Ba2+ + 2Cl–

Зверніть увагу на позначені кольором індекси у формулах солей і ко& ефіцієнти перед відповідними йонами у рівняннях електролітичної ди& соціації, порівняйте їх.

1. Визначте число нітрат іонів у рівнянні електролітичної дисоціації алюміній нітрату: А 1; Б 3; В 6; Г 9. 2. Визначте число катіонів Калію у рівнянні електролітичної дисоціації калій ортофосфату: А 1; Б 2; В 3; Г 4.

Дисоціація електролітів у водних розчинах дає підстави класифікува& ти кислоти, основи, солі за видами йонів, які утворюються внаслідок цього процесу. Кислотами називають електроліти, внаслідок дисоціації яких не утво& рюється жодних інших катіонів, окрім гідратованих йонів Гідрогену. Ос& новність кислоти визначають за кількістю катіонів Гідрогену, які утво& рюються в результаті дисоціації однієї молекули кислоти. Багатоосновні кислоти дисоціюють ступінчасто. Кислотні залишки різні у різних кислот. Спільною ознакою усіх кислот є наявність у їхніх розчинах гідратованих катіонів Гідрогену, які зумовлюють загальні властивості цих сполук. Лугами називають електроліти, які у водному розчині дисоціюють із утворенням гідратованих гідроксид&аніонів. Жодних інших негативних йонів під час цього процесу не утворюється. Луги – йонні речовини, тому

їхня дисоціація є повною. Катіони у різних лугів різні, спільною озна& кою усіх лугів є наявність у їхніх розчинах гідроксид&аніонів. Катіони Гідрогену та гідроксид&аніони у розчинах виявляють за допо& могою індикаторів. З концентрацією у розчині йонів Гідрогену та гідроксид&іонів пов’язаний показник рН. рН нейтрального середовища дорівнює семи. Якщо рН < 7 – середовище кисле. рН > 7 відповідає лужному середовищу. Для точного визначення рН рідин використовують електронні прилади – рН&метри. Солями (йдеться про середні солі) називають електроліти, які у вод& них розчинах дисоціюють на гідратовані катіони металічних елементів і аніони кислотних залишків. Cолі – йонні речовини, тому їхня дисоціація є повною. Процес дисоціації електролітів у водному розчині спрощено (без відо& браження гідратації йонів) описує рівняння електролітичної дисоціації. У правильно складеному рівнянні електролітичної дисоціації сума заря& дів усіх катіонів і аніонів дорівнює нулю. Аби зазначити, що електроліт у розчині дисоціює практично повністю, в рівняннях електролітичної дисоціації замість знака «=» використовують знак «→».

1. Установіть відповідність між класами неорганічних сполук і визначеннями. Клас неорганічних сполук 1 Кислоти 2 Луги

Визначення А Електроліти, внаслідок дисоціації яких у вод них розчинах утворюються гідратовані йони: катіони металічних елементів і аніони кислот них залишків. Б Електроліти, внаслідок дисоціації яких у вод них розчинах не утворюється жодних інших катіонів, окрім гідратованих йонів Гідрогену. В Електроліти, внаслідок дисоціації яких у вод них розчинах не утворюється жодних інших аніонів, окрім гідратованих гідроксид іонів.

2. Визначте кількість нітрат іонів у рівнянні електролітичної дисоціації кальцій нітрату: А 1; Б 3; В 6; Г 9. 3. Визначте суму коефіцієнтів у правій частині рівняння електролітичної ди соціації калій ортофосфату: А 1; Б 2; В 3; Г 4. 4. У водному розчині засобу для прочищення засмічених каналізаційних труб «Кріт» фенолфталеїн набуває малинового забарвлення: а) виберіть йони, які зумовлюють зміну кольору індикатора: А H+; Б Na+; В OH–; Г Cl–. б) *виберіть рН цього розчину: А рН = 7; Б рН < 7; В рН > 7; Г рН < 0. 5. У водному розчині засобу «Туалетне каченя» універсальний індикаторний папір набуває червоного забарвлення: а) виберіть йони, які зумовлюють зміну кольору індикатора: А H+; Б Ca2+; В OH–; Г Cl–.

б) *виберіть рН цього розчину: А рН = 7; Б рН < 7; В рН > 7; Г рН < 0. Із чотирьох атомів Гідрогену, які входять до складу молекули оцтової кисло ти СН3СООН, тільки один здатний у водному розчині відщеплятися у вигляді катіона Н+. Визначте основність оцтової кислоти. Проаналізуйте йонний склад, зазначений на етикетках мінеральних вод. Складіть хімічні формули речовин, які зумовлюють його внаслідок елек тролітичної дисоціації. У кристалізатор з водою пінцетом обережно помістили шматочок натрію розміром з горошину. Після закінчення хімічної реакції у добутий розчин занурили електроди приладу для вимірювання електропровідності. а) Опишіть перебіг реакції та запишіть її хімічне рівняння. Чи проводитиме розчин одного з її продуктів (якого саме?) електричний струм? Поясніть, чому. б) *Який рН добутого розчину? Як це можна довести експеримен тально? Газуватий продукт реакції кристалічного натрій хлориду з концентрованою сульфатною кислотою розчинили у воді. а) Як називають цей розчин? Чи проводитиме він електричний струм? Поясніть, чому. б) *Який рН добутого розчину? Як це можна довести експериментально?

Дослідіть на наявність йонів Гідрогену та гідроксид іонів рідкі мийні засоби, столовий оцет, розчини питної соди, прального порошку, свіже молоко та кис ломолочні продукти, косметичні лосьйони тощо. Для проведення домашнього досліду виготовте індикаторний папір із будь якого пористого паперу побуто вого призначення та соку овочів, фруктів – бурякового, гранатового, червоно го винограду тощо. Як індикатор можна використати розчин смородинового варення, відвар червонокачанної капусти або червоного буряка. Надзвичайно просто виготовити розчин індикатора з одноразового пакетика фруктового чаю (він містить подрібнені шматочки фруктів і пелюстки квіток).

§ 11. Ñòóï³íü äèñîö³àö³¿. Ñèëüí³ é ñëàáê³ åëåêòðîë³òè Після опрацювання § 11 ви зможете: наводити приклади сильних і слабких електролітів, встановлювати відмін3 ність між ними. На шляху до успіху пригадаємо з вивчених курсів хімії й математики: що таке частка від цілого і як її обчислюють; що таке стандартний вигляд числа; що таке формульна одиниця речовини; які кислоти належать до сильних, а які є слабкими?

• Ступінь дисоціації – кількісна характеристика, яку використову& ють для оцінювання здатності електролітів дисоціювати у водних розчи& нах на йони. Вивчаючи електролітичну дисоціацію, ми з’ясували, що це оборотний процес. Тобто поряд із розпадом кристалів або молекул на йони може відбуватися асоціація йонів. Адже гідратовані йони, які хао& тично рухаються в розчині, можуть стикатися й знов сполучатися між собою. Наразі розгляньмо це питання докладніше. Солі та луги – йонні