Issuu

Л .П .Ц арик, П.Л. Царик, І.М . Вітенко

Профільний рівень

5учник для 10 кл асу за га л ь н о о с в ітн іх іавчальних закл а д ів щ о в а н о Міністерством освіти і н а уки У кр а їн и 2 -ге видання

Київ «Генеза»

2011

ББК 20.1я73 Ц18

Рекомендовано Міністерством освіти і науки України (наказ М ОН України від 03.03.2010 р. № 177)

Наукову експертизу проводив Науково-природничий музей НАН України. Психолого-педагогічну експертизу проводив Інститут педагогіки НАПН України Експерти, які здійснювали

експертизу:

Драган Г. І., доцент кафедри педагогіки і психології Київського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти, кандидат біологічних наук; Пустовіт Н А ., завідувач лабораторії екологічного виховання Інституту проблем виховання НАПН України, кандидат педагогічних наук; Н едокус О.Т., методист Чортківського районного методичного кабінету, Тернопільська обл.; Матарацька Г.П. методист відділу освіти Радехівської райдержадміністрації, Львівська обл.; Віркун В.О., учитель Навчально-виховного комплексу № 4., м. Хмельницький, учитель-методист.

Ц18

Царик, Л.П. Екологія : підруч. для 10 кл. загальноосвіт. навч. за к л .: профіл. рівень / Л.П. Царик, П.Л. Царик, І.М. Вітенко. - 2-ге вид. - К. : Генеза, 2011. - 240 с. : іл. ISBN 978-966-11-0028-1. Пропонований підручник з екології - це перший вітчизняний підручник, адресований учням профільних класів. На сторінках цієї навчальної книжки ви знайдете продумані, аргументовані і виважені відповіді на життєво важливі запитання. Набуті екологічні знання, уміння і навички будуть вам дороговказом на шляху до безпечних і гармонійних відносин із природою. Текст підручника ілюстровано фотографіями, малюнками, картосхемами й діаграмами, містить багато таблиць і довідкових даних. ББК 20.ІЯ73

ISBN 978-966-11-0028-1

і t S / /

Шановні старшокласники! Радою ЮНЕСКО на 166 сесії у 2003 р. проголошено десяти ліття освіти для сталого розвитку, впродовж якого потрібно докорінно змінити роль освіти , зокрема й екологічної, у повсякденному ж итті людей. Основним пріоритетом стало го розвитку є турбота про людей і їхні права на здорове і про дуктивне ж иття в гармонії з природою. Охорона навколиш нього середовища є невід’ ємною частиною процесу сталого розвитку. Екологічна підготовка, окрім світоглядних знань, формує особистісне ставлення до природи, її проблем, які стають дедалі складнішими. Тому набуті екологічні знання необхід ні кож ном у для мотивації своєї поведінки у природі, ви хо вання почуття відповідальності за стан довкілля, усвідомлен ня місця людини в природі, уміння прогнозувати особисту діяльність і діяльність інш их людей, оцінювати та оберігати природу рідного краю і власне здоров’ я. Екологічна освіта і виховання, які є невід’ємними складо вими екологічної культури, мають бути своєрідними оберега ми для кож ної людини і загалом для людства від сучасних екологічних викликів, загроз і небезпек. На сторінках підручника ви знайдете продумані, аргумен товані і виважені відповіді на ж иттєво важливі запитання. Набуті екологічні знання, уміння і навички будуть вам доро говказом на ш ляху до безпечних і гармонійних відносин із природою. За своєю структурою підручник складається із вступу та десяти основних тем, які об ’ єднані в розділ «Система “ при рода - населення - господарство” », що дає можливість роз глядати кож ну з тем у контексті взаємостосунків суспільства і природи. Для зручності користування матеріалом теми поді лені на параграфи, які містять завершену інформацію про

І t

екологічні об ’ єкти, процеси і явища. Наприкінці кож ного параграфа подані основні висновки та ключові категорії і поняття, які сприяють узагальненню і систематизації знань. Запропоновані запитання і завдання для самоконтролю є різ ного рівня складності, а завдання творчого характеру позна чено зірочкою (*). Практичні роботи передбачають розв’ язання нескладних екологічних та економічних задач, здійснення порівняльного аналізу, проведення спостережень, міні-досліджень, соц іо логічних опитувань, дискусій, конференцій, семінарів, пре зентацій, експертиз, «круглих стол ів», референдумів, діло вих ігор, моніторингових досліджень, написання творчих робіт, розробки індивідуальних і колективних проектів. Обґрунтування певних залежностей, доведення наявних тенденцій розвитку, зреш тою, аргументація конкретної пози ції неможливі без наведення певних відомостей, щ о подають ся в рубриці «Аргументи і ф акти». Поведінка екологічно освіченої людини відрізняється від повідальним, дбайливим, «невиснажливим» ставленням до природи як невід’ ємної складової середовища нашого життя. Тож бажаємо вам успіхів у здобутті екологічних знань. Автори

•vV.

В\ ЯJ^' fS'j '"''

vXyJ

| ^ ' 4 “ .to/ ' 0 w> "- ^J> J O O

^ w

- -^ ' ' ’ -? o ° ; . %(

'f-' O o

? o

Л Л ; ча- j s sJ 3 s K J " “^> ? -

w r g -

• 3 J5 ^ 5 v 0 0 ' ,

5Л

2 ,= ;': O f Ї 0 5’ ,3 3 I

: Л *2 *. ;

?.e-

■m S '*"' ”

^ с

колегія як на у к а пр о д о в к і л л я редмет, о б ' є к т , зав д а н ня і мет оди нау ки пр о д о в к і л л я труктура

с уч а с н о ї

•и

;е і наук

> 'V

Екологія як наука про довкілля Jf Екологія як наука. Екологія (грец. «еко» - дім, «логос» - наука) наука про дім, місце проживання, середовище ж иттєдіяльності. Перше визначення екології як науки дав відомий німецький біолог, природознавець Ернст Геккель у 1866 р. (мал. 1). За Е. Геккелем, еко логія вивчає взаємостосунки між живими орга нізмами і середовищем ж иття. Ця наука згодом трансформується у біоекологію , яку тепер іме нують теоретичною екологією. Еволюція екології. Вагомим внеском у становлення екології були праці К. М ебіуса (1877), який запропонував поняття «біоценоз», і Ф .Д аля (1890), який ввів у наукове викорис тання термін «ек отоп ». На початку X X ст. аме риканські дослідники Ф. Елементе, Р. Адамс, В. Шелфорд розробили основи і методи дослі дження угруповань ж ивих організмів. Особливе місце в історії екології належить науковому доробку відомого природодослідника В. І. Вернадського - автора вчення про біосферу та ноо сферу. У 1942 р. А. Тінеманн за результатами гідробіологічних досліджень формує основи біоценології. Прогресивну роль в історії екології зіграло поняття «екосистем а», яке запропонував англійський вчений А. Тенслі 1948 р. Великий внесок у розвиток досліджень енергообігу в екосистемах зробили у 60-ті роки X X ст. К. Голлей (1960), Г. Кларк (1965), С. Петрусевич (1967), В. Філіпсон (1969). Дослідження продуктивності й екологіч ної врож айності стало головним у біоценотичній проблематиці, яка успіш но розвивається з 1964 року в рамках М іжнародної біологічної про грами (МБП). Загострення взаємостосунків м іж суспільством і природою наприкінці 60-х - на початку 70-х років X X ст. активізувало розвиток прикладних екологічних знань, потреба в яких набувала все більш ого значення. У 1970 р. Генеральна конференція ЮНЕСКО прийняла рішення про орга нізацію спеціальної Міжнародної програми «Людина і біосфера». Мета ц ієї програми - проведення в різних регіонах світу комплексних багато річних досліджень впливу людства на природні процеси в біосфері, її основні компоненти і вивчення зворотного впливу змін цих процесів і компонентів на саму людину. У 1972 р. у столиці Ш веції Стокгольмі від булася перша конференція Організації Об’ єднаних Націй (ООН) з про блем навколишнього середовища, на якій було запропоновано концепцію екологічного розвитку, що орієнтувала на досягнення стану глобальної динамічної рівноваги біосфери Землі. За висловленням росій ського вченого-еколога академіка О. Яблокова, у 70-ті роки X X ст. екологія набула ще й політичного значення і стала частиною світової політики. 6

Екологія я к

н а у к а п р о д о в к іл л я

Ц ьому сприяла діяльність Римського клубу - розробка його учасниками і публічне оприлюднення глобальних сценаріїв розвитку людства. Непересічне значення для розвитку теоретичних і прикладних аспек тів екологічної науки відіграла доповідь М іжнародної ком ісії з охорони навколиш нього середовища і розвитку «Наше спільне м айбутнє». Її висновки і наукові розробки лягли в основу концептуальних засад стало го (виваженого) розвитку, безпечного для навколишнього середовища. Токійська конференція з навколишнього середовища і стратегії людства (1989) задекларувала ряд важливих принципів, на яких базуватимуться положення майбутньої міжнародної стратегії. Визначну роль у становленні екології 7 0 -9 0 -х років X X ст. відіграли наукові праці відомого американського вченого Ю. Одума. Друга полови на X X ст. позначена розвитком ш ирокого кола екологічних досліджень, у яких помітну роль відіграють екологи України. Світове визнання отри мали дослідження українських учених В. Станчинського, І. Підоплічка, Ф. Гриня, С. Стойка, П. Погрібняка, К. Ситника, М. Голубця, Ю. Ш елягаСосонки, Г. Білявського, В. Кучерявого та ін. П оступово поняття «екологія» набуває нового наукового змісту, збага чується фактичними та експериментальними даними. Від біологічної науки екологія еволюціонує в бік фундаментальної природничої дисци пліни, а з часом - цілого напрямку, який охоплю є низку екологічних наук, що розвиваються на перетині з іншими природничими, гуманітар ними і технічними науками. Нині налічують понад 50 галузей екології, які спробував систематизувати російський учений М . Реймерс у 1994 р. Сучасна екологія перетворилася на широкий цикл знань, увібравши в себе розділи географії, хімії, геології, фізики, соціології, фізіології людини, математики, економіки та багатьох інш их наук. Вона стала комплекс ною, складною, багатогранною наукою, яка, на думку Г. Білявського, є філософією виживання людства. П ідготовка фахівців-екологів сьогодні здійсню ється майже в усіх ВУЗах України, що свідчить про потребу АБІОТИЧНЕ СЕРЕДОВИЩЕ таки х сп ец іалістів у галузях народного господарства, управлін ських структурах, освіті та науці. Знаменною подією в розвитку сучасної екології стала М іжнарод на конференція ООН з навколиш нього середовища і розвитку в Ріоде-Ж анейро (1992). Р езолю цією конференції проголошено між на родні принципи екорозвитку, які стали фундаментальною основою м іж народної стратегії сталого (у згод ж ен ого, збалансованого, виваж еного) розвитку. Сутність такого розвитку полягає у гармо Мал. 2. Співвідношення понять нійних взаєм остосунках суспіль середовище соціальне, штучне, роз ства і природи, побудованих на витку, біологічне, біотичне, абіо принципах невиснажливості, від тичне ( за М. Ф. Реймерсом ) повідальності, взаємодопомоги.

Щ о дослідж ує екологія? Оскільки сучасна екологія дослідж ує середовище нашого проживання, його структуру, вплив компонентів на умови ж иття та розвитку різнорангових екосистем, то доречно акценту вати увагу на понятті «середовищ е». За М. Реймерсом, середовище - це сукупність ф ізичних, природно-антропогенних і соціальних чинників ж иття людини. Н авколиш нє середовищ е є поєднанням абіотичного, б іо тичного і соціального середовищ , щ о сукупно і безпосередньо впливають на людей і їхн є господарство (мал. 2). Уж иваний нині термін «довкілля» \ потрібно трактувати як природно-антропогенне середовищ е - усі модифіI кації природного середовищ а внаслідок цілеспрямованого та опосеред* кованого впливу лю дської діяльності. ' А Ч |Ж А р гу м е н т и і ф а кти Екологія - наука дуже проста за задумом і методами, однак надзвичайно складна за спробою зрозум іти численні взаємостосунки між живою і неживою природою. Чотири фундаментальні закони екології відомий американський е ко л о г Барі Коммонер у 1966 р. виклав у лаконічній формі: • Все пов’язано з усім. • Все має кудись подітися. • Ніщо не дається задарма. • Природа знає краще. Ернст Геккель (1 8 3 4 -1 9 1 9 ) - німецький біолог-еволюціоніст, прихильник і пр о пагандист учення Ч. Дарвіна. Висунув ідею природного походження життя з неор ганічних речовин і поглибив уявлення Дарвіна про природний добір як чинник еволю ції. З апр опо н ува в тео рію походж ення ба га то кл іти н н и х о р га н ізм ів. Сформулював біогенетичний закон - повторення в індивідуальному розвитку о с о бини стадій еволюції її пращ урів. Визначив екол огію як сам остійну біологічну д и с ципліну. Найвідоміші праці вченого: «Загальна м орф ологія організмів» (1866), «Історія розвитку людини» (1876), «Світові загадки» (1899), «Дива життя» (1904).

Клю чові категорії і поняття • ек ол огія ►серед ови щ е • лю дин а • ВИСНОВКИ 1.

О с к іл ь к и екологія за ро д и л а ся в л о н і п р и р о д н и чи х наук, то цілком за ко н о м ір н и м є факт найбільш ого в н е ску в розвиток е кол о гії вчен их-п р и р о д о д о сл ід н и ків . «Середовищ е» є о д н ією з фундаментальних категорій екології, о скільки ця наука д о с л ід ж у є взаємост осунки о рганізм ів із се р е д о в и щ е м їхнього життя.

ЗАПИТАННЯ І ЗА В Д А Н Н Я Д Л Я С А М О КО Н ТР О Л Ю

\М

1. Щ о таке екологія? 2. Кого вважають засновником науки екології? 3. Чому екологію називають комплексною, багатогранною наукою? 4. Який зміст вкладають у поняття «середовище»? 5. Відтворіть складові частини категорії «середовище». 6. *Які міжнародні форуми зробили помітний внесок у розвиток теорії і практики екології? 7.*Розкрийте внесок Ч. Дарвіна, В. Докучаєва, А . Тенслі, Ю. Одума, М. Реймерса, Г. Білявського у розвиток екологічної науки.

§ 2-

Предмет, об’єкт, завдання і методи науки про довкілля

Предмет, о б ’єкт і завдання науки про довкілля. У розвинутих кра їнах світу під терміном «екологія» традиційно розумію ть «біоекологію ». Для ш ирокого трактування сучасної екології використовую ть терміни «наука про довкілля», «система наук про довкілля», «енвайронментологія » тощ о. Підтвердженням цьому є визначення екології сучасними про відними вченими. «Екологія - міждисциплінарна галузь знань про будову і ф ункціону вання багаторівневих систем у природі і суспільстві та їхні взаємозв’ язки. Нині екологія оформилася в принципово нову інтегральну дисципліну, яка п ов’ язує ф ізич ні і біологічні явища і створює міст між при родничими і суспільними науками» (Ю. Одум, 1980, 1986). «Сучасна екологія - нова галузь знань, наука про виж ивання у навколиш ньому середовищі, фундаментальна основа для при родоохоронного і середовищ еохоронного зна ння... Для неї характерний ш ирокий, систем ний міжгалузевий погляд, вона із суто біоло гічної науки перетворилася на значний цикл знань, увібравш и в себе розділи багатьох наук» (М. Реймерс, 1992). «Екологія - у недалекому минулому одна з біологічних наук стала міждисциплінарною Мал. З.А. Тенслі наукою, проблеми якої набули глобального характеру» (К. Ситник, 1997). Отже, суча сна екологія - це комплекс наук про будову, функціонування, взаєм озв’язки полікомпонент них і багаторівневих систем «природа - суспільст во» та засоби кореляції взаємного впливу техносфери і біосфери з метою збереження життя на Землі. Об’ єктом дослідження науки про довкілля є екосистеми всіх рівнів та їхні елементи. Основи концепції про екосистеми розробив англійський ботанік А. Тенслі (мал. 3) у 1935 p., Б - біотичні компоненти а вчення про них оформилося в 50-х роках (складові живої природи); X X ст. Н айпростіш у модель екосистем и Аі, Аг, А з - абіотичні компоненти зображено на малюнку 4. (складові неживої природи); — зв’ язки між компонентами П редметом дослідження науки про довкіл живої і неживої природи; ля є взаємозв’ язки між живими організмами, ------зв’язки між компонентами їхніми групами різних рангів, ж ивою і неж и неживої природи. вою природою, а також особливості впливу Мал. 4. Найпростіша природних і антропогенних чинників на модель екосистеми функціонування екосистем біосфери.

Серед основних завдань сучасної науки про довкілля варто назвати такі: • Вивчення загального стану сучасної біосфери, умов і чинників його формування, причин і обсягів змін під впливом різних природних і антропогенних чинників. • Прогнозування динаміки стану екосистем і біосфери загалом у часі і просторі. • Розробка способів гармонізації взаємовідносин суспільства і приро ди, збереження здатності біосфери до саморегуляції і самовідновлення внаслідок оптимізації антропогенних навантажень на природні системи. Методи дослідження науки про довкілля. Оскільки екологія - це комплексна наука, вона використовує багатий арсенал різноманітних методів дослідження (мал. 5). Так, до загальнонаукових методів дослі дження, які вона використовує, відносять: описовий, історичний, сп о стережень, порівняльний, статистичний та ін. До сучасних спеціальних методів потрібно віднести: аерокосмічний, картографічний, моделюван ня, прогнозування тощ о. Будь-яке екологічне дослідження розпочинається зі спостережень. Сучасні спостереження проводяться за допомогою різноманітних прила дів і технічних засобів. Для реалізації інтегральних спостережень засто совую ть комплексні стаціонари, які розм іщ ую ть у типових і особливих біотопах так, щоб вони давали найхарактернішу інформацію про екосис тему. Глобальний фоновий моніторинг екосистем земної кулі проводить ся за програмою «Людина і біосфера» з 1972 р. мережею біосферних запо відників і резерватів. У зв’ язку зі складністю екологічних систем і обмеженням безпосеред нього втручання у природні процеси в екології застосовують методи моде лювання. Моделювання екологічних об ’ єктів є обов’ язковою передумо вою прийняття виважених рішень. Залежно від умов досліджень застосо вують такі види моделей: вербальні (словесні), графічні, математичні, геоінформаційні тощ о. Нині важливими екологічними методами є методи прогнозного моде лювання змін і динаміки як природних процесів, так і компонентів при роди. На завершальному етапі екологічних досліджень використовую ть оптимізаційні методи, які дають можливість пош уку оптимальних антро погенних навантажень на природу, оптимальної ландшафтно-екологічної оптимізації території тощ о.

МЕТОДИ ЕКОЛОГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ Спеціальні

Загальнонаукові спостережень описовий порівняльний історичний статистичний

аерокосмічний картографічний моделювання прогнозування оптимізаційні

Мал. 5. Методи науки про довкілля

А ргум енти і факти У сучасних екологічних дослідженнях широко використовують методи суміжних наук. їх можна об’єднувати у різні групи за різноманітними критеріями. Наприклад, Г. Білявський розглядає 11 груп методів екологічних досліджень: © оціночні та реєстраційні методи; • методи кількісного обліку; ® методи вивчення взаємозв’язків у екосистемах; • методи моделювання; • геоінформаційні методи; • геоекологічні методи; і техноекологічні методи; ® медико-екологічні методи; « соціоекологіні методи; методи екоконтролю; «< оптимізаційні методи.

Ключові категорії і поняття • екологія • о б ’ є к т « предмет « завдання • методи • ВИСНОВКИ Сучасна екологія вивчає переважно системи вище рівня організмів. Об'єктом сучасної екології є екосистеми, геосистеми, соціоекосистеми, техноекосистеми тощо. Під час досліджень екологія послуговується багатим методичним апаратом, в якому розрізняють загальнонаукові і спеціальні методи дослідження.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ Д Л Я САМОКОНТРОЛЮ 1. 2. 3. 4. 5. 6. 7.

Що є об’єктом дослідження екології? Як сформулювати предмет дослідження екології? Відтворіть найпростішу модель екосистеми. Сформулюйте основні завдання сучасної науки про довкілля. Які основні методи досліджень використовує сучасна екологія? *Обґрунтуйте найцінніші властивості космічних методів дослідження. *Чому екологію називають «філософією виживання людства»?

Структура сучасної екології та їїм іс ц е в системі наук Структура сучасної екології. Сучасна екологія має складну і роз галужену структуру (мал. 6). Близько 90 напрямків (розділів і підрозді лів) сформувалися впродовж останніх десятиліть і являють собою галузі людської діяльності, де тривають процеси екологізації. Наука про довкіл ля (мегаекологія, загальна екологія, панекологія, неоекологія) о б ’ єднує два основні напрями: теоретичний (класичний) і прикладний. Класична екологія охоплю є всі розділи сучасної біоекології. Залежно від рівня і предмета досліджень розрізняють аутекологію (екологія орга нізмів), демекологію (екологія популяцій), синекологію (екологія угру-

Е К О П О Л ІТ И К А І ГЛОБАЛЬНА НАЦІОНАЛЬНА М ал. 6. Структура сучасної екологїі ( за Г. Білявським )

повань). Крім того, сюди належать такі напрямки, як палеоекологія, теорія заповідної справи, основи біоіндикації, радіаційна екологія, екологічна токсикологія та інші. Ускладнення взаємостосунків людини і природи зумовило появу низки прикладних екологічних напрямків, яких значно більше, ніж у блоці класичної біоекології. Прикладна екологія вивчає механізми руйнуван ня біосфери, методи запобігання цим процесам, способи раціонального природокористування. Прикладна екологія складається з трьох основних блоків - геоекологічного,техноекологічного й соціоекологічного, кож ен з яких має низку f відгалужень. Зокрема, геоекологія вивчає екологічні аспекти функціо- і нування геосфер (атмо-, гідро-, літо-, педо-), включає ландшафтну та \ геологічну екології. Техноекологія вивчає та класифікує техногенні забруднення довкілля, вміння запобігати їм і боротися з наслідками негативних щодо природи дій людини. Вона з ’ ясовує екологічні наслідки впливу різних видів гос подарської діяльності на природне середовище. У блоці техноекології виділені такі напрямки, як стандартизація в галузі охорони довкілля й екотехніка. Соціоекологічний блок розглядає особливості сучасних взаємо стосунків суспільства і природи та способи їх гармонізації. Він охоплю є екологічну освіту, культуру, право, політику, менедж мент, бізнес, етнічну і демографічну екологію , урбоекологію , екологію людини. Економіка природокористування та національна й глобальна екополітика є одними з основних узагальнюючих розділів екології. Економіка природокористування вивчає методи найефективнішого використання людиною природних умов і природних ресурсів з метою підтримання динамічної рівноваги біосфери. Національна екополітика базується на міжнародній стратегії сталого розвитку, проголошеній на конференції ООН з навколишнього середови ща і розвитку в Ріо-де-Ж анейро, та враховує національні особливості сучасних екологічних проблем і підходи до їхнього вирішення. Місце сучасної екології в си стем і наук. Наука про довкілля поєднала в собі окремі напрямки і підрозділи природничих, гум ані тарних і технічних наук, тому її мож на віднести до ком плексної інтегративної науки, що розвива ється на перетині вказаних трьох основних наукових напрямків і залу чає в науковий арсенал їхні теоре тичні і практичні напрацювання (мал. 7). Е кологія, яка за своїм походж енням є природничою нау кою , набуває гуманітарно-техноло гічних рис у процесі еволюційного розвитку і трансформується у м іж дисциплінарний напрямок.

М ал. 7. М ісц е сучасної екології в системі наук

Аргументи і факти За останнє десятиліття в техноекологічних розділах виокремилися галузеві під розділи, кожен з яких має свої методи екологічних досліджень і контролю, свою специфіку впливу на довкілля, утилізації відходів та свої методи й способи екологізації: військова діяльність - до восьми підрозділів за типами діяльності (екологічні проблеми механізованих військ; екологія і ракетна справа; екологія і військовоморський флот; екологічні проблеми військово-промислового виробництва; еко логічні наслідки воєн і військових навчань; екологічна освіта військових кадрів; екологічна безпека військової радіотехніки; військова техніка і стан довкілля тощо); енергетика - екологія і ядерна енергетика; гідроенергетика і екологія; еколо гічні проблеми теплоенергетики; альтернативна енергетика - потужний чинник еколого-безпечного розвитку (вітрова, сонячна, біоенергетика, геотермальна та ін); промисловість - близько 20 галузевих підрозділів (екологічні проблеми мета лургійної, нафтопереробної, хімічної, машинобудівної, будівельної, цементної, м ’ясо-молочної, цукровиробничої, фармацевтичної, деревообробної та ін.); транспорт - шість підрозділів (екологічні проблеми повітряного, наземного автомобільного, водного, залізничного, трубопровідного, підземного транспорту); сільське господарство (агроекологія) - понад 10 підрозділів (екологія культур них рослин; екологія сільськогосподарських тварин, екологічні проблеми земле робства; екотоксикологія агросфери; заповідна справа в агросфері; агроекологіч ний контроль: моніторинг, аудит, експертиза; агроекологічний менеджмент і біз нес; альтернативне землеробство; соціальна екологія агросфери; агроекологічна освіта і виховання; геолого-інформаційні системи (ГІС) в агропромисловому комплексі; екологічні проблеми електрифікації і механізації сільського господар ства та ін.); космічна діяльність - чотири підрозділи (екологія близького і далекого космосу, екологія космічних апаратів; екологія землеподібних космічних тіл). (За Білявським Г.О., Бутченком Л.І., Навроцьким В.М.)

Ключові категорії і поняття « структура науки • біоекологія * геоекологія • техноекологія • соціоекологія • економіка природокористування • екополітика • ВИСНОВКИ Структура сучасної екології надзвичайно складна і багатогранна, що зумовлено інтеграційними з в ’язками екології з природничими, технічними, гуманітарними науками. Природнича за своїм походженням екологія трансформувалася в інтегративну міждисциплінарну науку.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ Д Л Я САМОКОНТРОЛЮ 1. Які основні напрямки розвитку сучасної науки про довкілля? 2. До якого із прикладних блоків науки про довкілля відносять екологію людини, екологію клітин і тканин, ландшафтну екологію, екотехніку тощо? 3. Відомості яких наук інтегрує в собі сучасна наука про довкілля? 4. Перелічіть основні блоки прикладної екології. 5. *Виділіть пограничні науки, які, на вашу думку, розвиваються на стику біології й екології, географії та екології тощо.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА 1.

Акимова Т.А., Хаскин В. В. Зкология. Человек - Зкономика - Биота - Среда: Учебникдля вузов. - М.: Юнити-Дана, 2001. - 566 с. 2. Баландин Р.К., Бондарев Л.Г. Природа и цивилизация. - М.: Мьюль, 1986. 391 с. 3. Білявський Г.О., Фурдуй Р.С., Костіков І.Ю. Основи екологічних знань: Пробний масовий підручник для учнів 10-11 кп. середніх загальноосвітніх закладів. К .: Либідь, 2000. - 336 с. 4. ГейнрихД., Гергт М. Зкология: dtv-Atias: Пер. с 5-го нем. изд. /Х уд о ж . Рудольф и Розмари Фанерт; Науч. ред. пер. В. В. Серебряков. - М.: Рьібари, 2003. 287 с. 5. Давиденко В.А., Білявський Г.О., Арсенюк С.Ю. Ландшафтна екологія: Навч. посібник. - К.: Лібра, 2007. - 280 с. 6. Екологічна енциклопедія. [Редкол. А. В. Толстоухов (гол. ред.) та ін]. У 3-х томах. К .: ТОВ «Центр екологічної освіти та інформацій»: Т. 1. А -В - 2008. - 432 с. Т. 2. Е -Н - 2008. - 4 1 6 с. Т.З. О-Я. - 2008. - 472 с. 7. Кучерявий В.П. Екологія. - Львів: Світ, 2000. - 500 с. 8. Новиков Ю.В. Зкология, окружающая среда и человек: Учеб. пособие для вузов, среднихш кол и колледжей. - 2-е изд., испр. и доп. / Ю.В. Новиков. - М.: ФАИР-ПРЕСС, 2002. - 560 с. 9. Реймерс Н.Ф. Природопользование. Словарь-справочник. - М.: Мьюль, 1990. 637 с. 10. Топчиев А.Г. Геожология: географические основьі природопользования. Одесса: Астропринт, 1996. - 3 9 2 с.

О-'-4' ^ w

'_ w 3 ?

„ ^ w’ 0- O w w r V j 3 4J ■-■ ^ -o O • V ^

» y ?; «

° '

C\-r'l

: 0 0

-5

3 O C P ^ r0 Q

іЛ о іЯ о у І ’к

Я з

З -

Л 3

•%3 ^з р: г30 0 У -О Ь°

О О'

Л О ~

‘

о 'О .r ^ r s c ^ Or П■»* О , ^ Ґ\ * Ґ~\

і людина, системний

і * # в оздоція уявлйньСро роль і

-міi£ufe жриоол* вифтті - £

_____ ^ з °

c y c n m W fe v

О і г С -

;

с. '

‘А

1 ССІ

■<

Жівоссрера. Еволюціетйвлекь ^ | про місце людіїПи ^природі

І о м пм (Jjpторичніетапи

и'П'ІІ I w

^ С . природу t CJ V 'T a іи*н екологічні особлаїрості с

~ с .

= сс

”

СС

підхід

Властивості складних систем. Хронологія^ розвитку геосфери Сутність поняття «система». Згідно із загальною теорією, сист ема це реальна або уявна сукупність частин, цілісні властивості якої визнача ються взаємодіями між цими частинами. Всю багатогранність нашого світу можна уявити у вигляді трьох ієрархій, щ о ви Людство с никли поетапно і тісно взаємопов’ язані Угруповання Соціум між собою. Це природна, соціальна і гос Колектив Засіб подарська матеріальні системи (мал. 8). Машина -j. Кожна з цих систем розвивається за Прилад властивими їй законами. Інколи їхній ЕОМ розвиток входить у протиріччя, внаслі док чого розбалансовується існуюча динамічна рівновага. Взаємодія систем із різних ієрархій зумовлює появу зм і Мал. 8. Ієрархія матеріальних шаних систем. Так, об ’ єднання соц і систем ( за Б.С. Флейшманом, 1982, альної і господарської систем формує з доповненнями ) техніко-економічні системи тощ о. Деякі загальні властивості систем. 1. Кожна система має певну структуру, яка визначається формою просторово-часових зв’ язків або взаємодій м іж елементами системи. 2. Відповідно до принципу необхідного різноманіття система не може складатися з елементів, що позбавлені індивідуальності. 3. Кожна система наділена цілісністю. Ц ілісність - це не проста сума частин, а така взаємопов’ язана їх єдність, яка формує якісно нове ціле. 4. К ож ну систему можна умовно поділити на дві частини: саму систему та її середовище. За характером зв’ язків і можливостями обміну речови ною і енергією із середовищем виділяють ізольовані (немає ж одного обм і ну із середовищем), замкнуті (неможливий обмін речовиною) і відкриті системи (можливий обмін і речовиною, і енергією). Будь-яка природна система, у тому числі і біосфера, є відкритою динамічною системою. 5. Перевага внутрішніх взаємозв’ язків у системі над зовнішніми сприяє її самозбереженню завдяки властивостям витривалості і стійкості. 6. Дії системи в часі називають її поведінкою. Зміни поведінки системи під дією зовніш ніх чинників називають реакцією системи, а якісні зміни реакції системи, п ов’ язані зі зміною структури і спрямовані на стабіліза цію поведінки, - її пристосуванням. 7. Важливою особливістю еволюції складних систем є їхня нерівномір ність, відсутність монотонності. Періоди поступового накопичення незна чних змін інколи перериваються різкими якісними стрибками, які істот но змінюють властивості системи. 8. Будь-яка реальна система може бути представлена у вигляді певної матеріальної або знакової моделі. Х рон ологія розвитку геосфери. У сучасній природничій науці існує усталене розуміння системно-структурної організації географічної

оболонки Землі. Як і весь реальний світ, географічна оболонка складаєть ся з багатьох різноякісних і різнорівневих елементів, які певною мірою взаємодіють один з одним і утворю ю ть цілісні територіальні системи геосистеми. Згідно з геосферним підходом до уявлення про географічну оболонку Землі, вона також складається з багатьох різноякісних, певним чином підпорядкованих і взаємодіючих складових оболонок, так званих гео сфер. Геосферами прийнято називати головні компоненти і елементи Землі як цілісної системи, що виокремлюються на різних рівнях її орга нізації. Геосфери зароджувалися в різний час. Загальна схема геохроно- І логії земних сфер спрощено представлена в таблиці. і Таблиця \

Генетична схема геосфери (за М. Вабару, 1981) /

Техносфера (Т)

s о. (И -Є-

Ноосс]

со Cl 0

Культуросфера (К) )

Еконосфера (Е) )

Соціосфера (С)

kE-VI

4 -V III

kK-VII

K-VIII

E=VII E-VI 11

'C -V

C-VI

C-VII

C-Vlll

Б-V

Б-VI

Б-VII

Б-VIII r -v in

Природна сфера

О) > ''B-IV

Біосфера (Б) і

кГ-ІІІ

Г-IV

r -v

Г-VI

r -v n

^А-ІІ

А-ІІІ

А-IV

A-V

A-VI

A-VI I A-VI 11

Л-ІІ

Л-ІІІ

Л -IV

Л -V

Л -VI

Л -VI I Л -V"

(II)

(III)

IV 2 млрд

V 2

VI 10 тис.

VII 5 тис.

Гідросфера (Г) >

Атмосфера (А) Літосфера (Л)

Л-І (1) 4-5 млрд

М ЛН

VIII 180 років

Хронологія розвитку геосфери (приблизна кількість років тому)

Згідно з наведеною схем ою , геосфери не змінюють одна одну, а скоріш е накладаються одна на одну. Кожна наступна геосфера зароджувалася в рамках попередньої і впливала на неї. Хронологія формування і розвитку геосфери (за М. Вабару) є такою. Найдавніша зі складових частин геосфе ри - террасфера (літосфера) сформувалася 4 -5 млрд років тому. Наступною геосферою є атмосфера, за нею йде гідросфера, далі - біосфера, соціосфера, еконосфера, культуросфера і техносфера.

Аргументи і факти Шість типів речовин біосфери (за В .І. Вернадським) Резервуари біосфери

М аса, (г) ■ 1 0 21

Резервуари біосфери

М аса, (г) ■ 1021

Морські води гідросфери

1410

Мули океанів

0,1

Інші види гідросфери

Ґрунти континентів

0,05

Атмосфера

5,2

Жива речовина

0,0041

Ключові категорії і поняття • система • геосфера >атмосфера і гідросфера • літосфера • біосфера # ноосфера • геохронологія • техносфера * культуросфера • еконосфера а соціосфера * ВИСНОВКИ 1.

2. \

Розвиток лю дської цивілізації і взаємодія систем з різних ієрархій зумовлюють формування змішаних систем з наявними внутрішніми протиріччями. Формування геосфер Землі чітко підпорядковується закону про прискорення еволюції.

\ ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ Д Л Я САМОКОНТРОЛЮ 1. Що розуміють під поняттям «система»? 2. Яке місце належить популяції, соціуму, ЕОМ, атому в ієрархії матеріаль них систем? 3. Перелічіть загальні властивості систем. 4. Розташуйте геосфери Землі в порядку їх виникнення. 5. *На контакті яких сфер зародилася і розвивається ландшафтна сфера Землі?

§ 5-

ІЦ

Біосфера, основні положення вчення В.І. Вернадського про біосферу

Р озвиток учення про біосферу. Думка про те, що ж иві істоти Землі взаємодіють із навколишнім середовищем і впливають на нього, вперше трапляється у працях голландських учених Б. Вареніуса (1 6 2 2 -1 6 5 0 ) і X . Гюйгенса (1 6 2 9 -1 6 9 5 ) (мал. 9), а також у відомого французького нату раліста Ж. Бюффона (1707—1788).

Мал. 9. X. Гюйгенс

Мал. 10. Ж.-Б. Ламарк

Природа і людина: системний підхід

Кисень Водень (кисневий і гідрологічний

Водень

Фосфор

Калій Магній Кальцій

Довкілля (атмосфера, літосфера, гідросфера)

М ал. 11. Колообіг мікроелементів у біосфері

Ф ранцузькі хім іки Ж.Б. Дюма (1 8 0 0 -1 8 8 4 ), Ж. Бусенго (1 8 0 2 -1 8 8 7 ), німецький хім ік Ю. Лібіх (1 8 0 3 -1 8 7 3 ) і деякі інші вчені з ’ ясували роль зелених рослин у газовому обміні земної кулі і роль ґрунтових розчинів у живленні рослин. Власне, вчення про біосферу започаткував відомий французький нату раліст Ж.-Б. Ламарк (1 7 4 4 -1 8 2 9 ), який ґрунтовно проаналізував взаємо дію ж ивих організмів із середовищем їхнього мешкання (мал. 10). Він відзначав «особливу силу природи, могутню і безперервно дію чу, наділе ну властивістю утворювати поєднання, примножувати, урізноманітню вати ї х » . Учений ретельно дослідив специфічний вплив ж ивих організмів на речовини, які формують поверхню земної кори, відзначивши їхню гео логічну роль і продуктів їх розкладу. Визначення біосфери як особливої оболонки Землі і, власне, її назву запропонував австрійський геолог Е. Зюсс у праці з геології Альп (1875). Видатний німецький натураліст і географ А. Гумбольдт (1 7 6 9 -1 8 5 8 ) у своєм у п ’ ятитомному творі «К осм ос» синтезував тогочасні знання про Землю й косм ос і розвинув ідею про взаємозв’ язок усіх природних про цесів і явищ. У подальшому цю ідею поглибив відомий російський учений-натураліст В.В. Д окучаєв, який стверджував, що існую ть закономірні зв’ язки між рослинами, тваринами і мінералами (мал. 11). У 80-х роках X IX ст. німецький фізіолог В. Пфеффер (1 8 4 5 -1 9 2 0 ) поді лив організми за способом живлення на три групи. Велике значення в галузі географії і екології рослин мали праці А. Енглера і. Е. Вармінга.

ТЕМА

со a 0 -eo o

I P Основні положення вчення про біосферу. Значно ширше і зм істов ніш е сутність поняття «біосф ера» розкрив вітчизняний учений В.І. Вернадський (1 8 6 3 -1 9 4 5 ). Його вчення про біосферу є однією з най визначніших праць у галузі природничих наук. Основні ідеї стосовно біосфери В.І. Вернадський сформулював на початку X X ст. У 1926 році вони були опубліковані у книзі «Біосф ера». Після її публікації різноманітні напрямки вчення про біосферу вчений розглядав у багатьох статтях і у великій монографії «Х ім ічна будова б іо сфери Землі і її оточення», яку він називав головною книгою свого ж иття. В.І. Вернадський розглядав біосферу як простір ж иття, а її основою вважав взаємодію ж ивої і неживої речовини. Учений обґрунтовано ствер джував, щ о біосфера - це організована оболонка Землі, провідна роль у формуванні і підтримці якої належить живим організмам. Основу вчення В.І. Вернадського про біосферу склали такі положення: • біосфера не просто одна з оболонок Землі, це організована обо лонка; • бути живим - значить бути організованим (відповідно до ролі і функ цій ж ивих організмів у природі їх поділяють на продуцентів, консументів, редуцентів); • головною формою діяльності ж ивих організмів у біосфері є їхня біо геохімічна робота, яка виявляється у формі незамкнут их і незворотних потоків енергії і речовин між основними компонентами біосферної ціліс ності; • такі потоки енергії і речовин В. Вернадський називав біогеохім ічни ми циклами, оскільки до процесів колообігу долучаються все нові й нові організми; • біогеохімічна циклічність є суттю організованості й еволюції біосфери. Отже, біосф ера - це своєрідна оболонка Землі, що охопл ю є всю сукупніст ь живих організмів і ту час тину речовини планети, яка перебуває Стратосфера в безперервному обміні з цими організ іі мами. іі Біосфера охоп лю є ниж ню частину іі і атмосфери (до висоти озонового шару), ...... всю гідросферу і верхні шари літосфери ‘ Озоновий шар (мал. 12). Її максимальна товщ ина •'"ГС' .......• - - І. ’ сягає близько 3 5 -4 0 км, щ о порівняно з радіусом Землі становить лише 0,55 % . 1 Тропосфера 1 Це зайвий раз свідчить про тендітність 1 і вразливість ж ивої оболонки нашої Літосферу планети. Взагалі продукти ж иттєдіяльн ості Земна кора Гідросфера ж ивих істот відносять до вельми р ух ливих речовин, які переміщ уються у .... Мантія просторі далеко за межами існування живих організмів. Тому розподіл живих організмів просторово значно обмежеМал. 12. Просторові межі біосфери ніший, ніж уся біосфера загалом.

Аргументи і фокти «

Кількісна характеристика біомаси і продуктивності сучасної біосфери (за Т. Акімовою, В. Хаскіним, 2001) Показник

М аса, млрд т

Біомаса живої речовини біосфери

6065

Суха речовина біомаси біосфери

2135

Органічна речовина біомаси біосфери

2064

Річна продукція живої речовини

590

Суха речовина продукції

219

Органічна речовина продукції

212

Річне споживання і виділення С 0 2

360

Річний обмін метаболічної води

105

Річне виділення і споживання кисню

255

Річний потік нетто-енергії фотосинтезу (10 18 Дж)

11 800

Окрім створення чистої продукції, живий покрив суходолу використовує погли нуту ним енергію Сонця для дихання (30 -4 0 % енергії, що витрачається на ство рення чистої продукції). Отже, рослинність суходолу перетворює близько 4,2 -1018 кДж за рік сонячної енергії. Однак через будь-які перетворення сонячна енергія вивільнюється у світовий простір у вигляді тепла. І тільки безперервна діяльність Сонця забезпечує життя на Землі.

Ключові категорії і поняття

J І • б іо сф е р а * ж и в а р е ч о в и н а •

б іо г е о х ім іч н и й

цикл •

е в о л ю ц ія

б іо с ф е р и •

ВИСНОВКИ 1.

Біосфера - це глобальна екосистема планети, рушійною силою розвитку якої є жива речовина. Біота біосфери виконує ряд фундаментальних біохімічних функцій: газову, кон центраційну, окиснювально-відновну, інформаційну. У процесі біогеохімічного колообігу біота в глобальному масштабі здатна трива лий час підтримувати на постійному рівні важливі параметри навколишнього середовища.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ Д Л Я САМОКОНТРОЛЮ 1. 2. 3. 4. 5. 6.

Що таке «біосфера»? Хто є засновником учення про біосферу? Розкрийте основні положення вчення про біосферу. Поясніть роль живих організмів у біосфері. Обґрунтуйте просторові межі біосфери. * Порівняйте морські та наземні екосистеми на предмет їх стійкості, біо логічної продуктивності, складності.

^f ч§^

'іЩ т .

Еволюція уявлень про роль і місце природи в житті суспільства

----------------------------------------------------------------------------------

Традиційно еволюцію і розвиток природи Землі поділяють на два етапи: перший - до появи в природі людини і другий - суспільного розви тку. Нас цікавитиме другий етап, адже варто усвідомити роль і місце природи в ж итті суспільства. Природа функціонує повноцінно з належними їй еволюційними зміна, ми. Близько 3,5 млрд років триває еволюція природних систем, їхнє і ускладнення й удосконалення. Одним із головних чинників природних ■ перебудов ландшафтів є глобальні кліматичні зміни, що спричиняли чер гування періодів материкового зледеніння з між льодовиковими епохами. Накопичення мас льоду зумовило пониження рівня Світового океану, збільшення площі суходолу і як наслідок - глобальне похолодання і су хість клімату. Епоха збиральництва і мисливства. З появою перших людинопо дібних істот декілька мільйонів років том у простежувалась їх особлива залежність від природи. Гармонійне співіснування людини в процесі зародження людської цивілізації, відсутність негативного впливу на при роду, невтручання в природні процеси пояснюється значною залежністю первісної людини від природних благ. Збиральництво і мисливство, які впливали на стан окремих компонентів природних геосистем, на ранніх стадіях не призводили до змін природних процесів і більш ості природних компонентів. Примітивні знаряддя праці і полювання не давали змоги окремим особинам впевнено і безпечно почуватись у природному середо вищі. Це один із важливих чинників общ инного способу ж иття первісних людей. Попри те що первісна людина впливала на чисельність, ареали пош и рення окремих видів тварин і рослин, забруднювала продуктами ж и ттє діяльності місця свого мешкання, загалом її відносини з природою були гармонійними. Первісна людина сприймала світ, відчуваючи себе части ною природи. Епоха аграрної культури. Вона позначилася поступовим перехо дом людини до осілого способу ж иття, заселенням і освоєнням нових територій, прирученням диких тварин і введенням у культуру дикорос лої флори. Розвиток землеробства і скотарства в епоху аграрної культури (близько 8 тис. років тому) спричинив істотні зміни у природних ланд шафтах. Вирубування лісів, спалювання лучно-степових ділянок, при мітивний обробіток ґрунту, масове випасання тварин призвели до значної руйнації таких природних компонентів, як рослинний і тваринний світ, ґрунтовий покрив, поверхневі води, а також до істотних змін процесів вологообігу, речовинообігу й енергообігу в ландшафтах. Щ ораз більше відновних природних ресурсів, які люди залучили до господарського використання, зазнавали у цей період змін і порушень. Епоха індустріального виробництва. У цю епоху роль природних ресурсів стає особливо важливою в ж итті суспільства, оскільки вони без-

Мал. 13. Ант ропогенні ландшафти

посередньо залучаються до виробничих процесів. Збільшилось викорис тання мінеральних ресурсів літосфери, які відносять до категорії невід новних. Використання недосконалих технологічних процесів у виробниц тві призвело до забруднення навколишнього середовища, розсіювання у природі тих хімічних елементів і сполук, які раніше перебували у стадії відносного спокою . Зміни природного середовища стали ще масштабнішими і глибш ими. На місці природних ландшафтів стали формуватись ландшафти антропогенні, руш ійною силою розвитку яких є людська діяльність (мал. 13). Поверхневе пізнання законів розвитку природи і недооцінка її ролі в ж итті суспільства призвели до загострення стосунків людини з природою , до появи кризових явищ у взаємовідносинах. Л юдство сповідувало підхід господаря природи, яка дана йому задля задоволення власних потреб.

Епоха постіндустріального суспільства. Ця епоха характеризуєть ся надприродними масштабами споживання ресурсів Землі. У господар ській сфері щ ороку використовується понад 3,5 трлн т водних, повітря них, біологічних, мінеральних ресурсів, значна частина яких потрапляє у відходи через украй неефективні технології виробництва. Істотно зм і ню ється геохімічна ситуація на планеті і її основних регіонах унаслідок використання людиною все нових хім ічних елементів із земної кори (89 проти 19 в античні часи). Ф актично на планеті не залиш илось неосвоєних і незаселених територій. Стрімке зростання чисельності населення \ у X X - на початку X X I ст. призвело до дефіциту ще й просторових ресуру сів особливо в урбанізованих районах. Густота населення у ж итлових J м ікрорайонах великих м іст вже сьогодні досягає 10 000 о с іб /к м 2. А це, ' у свою чергу, спричиняє відчуття несвободи, стим улю є стресові ситуації. Забруднення і деградація природних ландшафтів істотн о погірш или якість природних ум ов ж иттєдіяльн ості людей, щ о простеж ується у зрос танні їхн ьої захворю ваності. Збудниками більш ості хвороб є нечистоти і геохім ічні аномалії - продукти техногенезу. Н аявність гостри х протиріч у результаті тривалих протистоянь із природою породили дефіцит «чи стої» природи, який нині зм уш ує людей замислитися над майбутнім, вести п ош ук гармонійного і безконф ліктного взаєм орозвитку з природою . П оруш ення природних процесів і деградація природи призвели до гл о бальних змін клім ату на планеті, непередбачуваності клім атичних змін і активізації природних ст и хій н и х процесів. Проблема протиріччя м іж розвитком л ю дськ ої цивілізації і природним середовищ ем є вічним суп утни ком цивілізації. При цьом у природа - не лиш е зовніш нє оточення, оболонка, в я кій розвивається сусп ільство. С успільство - це органічна частина природи, а істор ія лю дства є части ною істор ії природи.

Аргументи і факти Площа лісів планети наприкінці етапу збиральництва і мисливства становила 62 млн. км 2. Загальна площа лісів нині становить менше 40 млн км 2. Тобто в процесі розвитку цивілізації знищ ено 35 % площі лісів (за оцінкою Л ісового департаменту ФАО ООН (Продовольча і сільськогосподарська організація). В освоєних регіонах Західної Європи 38 % площі заліснених територій стражда ють від техногенного забруднення. Сучасне споживання деревини у світі відпо відає вилученню близько 7 % річної біологічної продукції всіх лісів. За оцінками ФАО, скорочення лісових площ випереджає процес відновлення лісопосадок у 18 разів. За 10 тис. років зем леробської цивілізації людина перетворила практично весь простір рівнинних екосистем , зокрем а від ЗО до 50 млн км 2 степів, лісостепів, саван, прерій. Нині у світі щ орічно виловлюють понад 100 млн т риби і близько 10 млн т інших морських тварин і м орепродуктів (тюлені, ракоподібні, м олю ски, водорості). За даними ФАО, щ орічний вилов риби завдає ш коди близько 70 % світових запасів пром ислової риби. За даними м іж народного со ю зу охорони природи, за чотири останні століття зникло 62 види ссавців. С еред зниклих ссавців - мамонт, печерний ведмідь, н о со р іг М ерка, ірландський олень, тур, тарпан, зеб ра квагга, саванова зебра, голуба антилопа, Стеллерова корова, сумчастий вовк, а серед зниклих птахів птах моа, дронт, безкрила гагарка, а м ериканський м андрівний голуб та ін. ;• Щ о р о ку через деградацію і забруднення пр и ро д н ого середовищ а біосф ера Землі втрачає близько 1 0 -1 5 тис. біологічних видів (переважно нижчих форм).

Ключові категорії і поняття природний компонент • природний ландшафт роди природні стихійні процеси •

деградація при

висновки

3. 4.

Надмірне вилучення природних ресурсів із біосфери Землі господарською діяльністю призводить д о скорочення біомаси і продукційного потенціалу біо сфери. Масштабна вирубка лісів спричинює зміну ланок колообігу води на суходолі, зміну режимів випадання опадів і стоку, пришвидшує спустелення значних тери торій. Вирубка лісів у гірських районах і на водозбірних площах призводить до інтенсифікації паводків, селів, сходу лавин. Порушення глобальної природної рівноваги призводить д о непередбачуваності ходу і змін природних процесів, активізації природних стихійних явищ. Коефіцієнт корисної д ії у споживанні людством природних ресурсів становить усього 5 %.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ Д Л Я САМОКОНТРОЛЮ 1. Дайте характеристику ролі природи в житті суспільства для кожної з епох. 2. Як змінилася залежність людини від природи в процесі розвитку суспіль ства? 3. Енергозабезпеченість життя сучасної людини у 62 рази більша енергозабезпеченості первісних людей. Чим це можна пояснити? 4. *Чим пояснити високі темпи споживання природних ресурсів світовим господарством?

§ ^ 7 *.

Ноосфера. Еволюція уявлень про місце людини в природі

Розвиток учення про ноосферу. Поступовий розвиток ж иття в межах біосфери Землі зумовлює зміну якісного стану самої біосфери і її перехід у ноосферу. Під ноосферою розуміют ь сферу взаємодії природи і суспільст ва, в якій розумна діяльніст ь людини ст ає головним чинником розвит ку. Назва «ноосфера» походить від грецького «ноос» - розум і означає сферу розум у. Термін «ноосф ера» запропонував французький учений-математик Е. JIepya в 1927 р. після знайомства з В.І. Вернадським і відвідування його лекцій. JIepya вважав, що ноосфера - це сучасна геологічна стадія роз витку біосфери. Він зазначав, щ о дійш ов такого бачення разом з іншим ученим - гео логом і палеонтологом П. Т. де Ш арденом (мал. 14), котрий у подальшому розробив власне вчення про ноосферу. Він визначив ноосферу як «новий мислячий шар, який зародився у кінці третинного періоду, що розгортається над світом рослин і тварин поза біосферою і над н е ю ».

В.І. Вернадський (мал. 15), розвиваючи своє вчення про біосферу, надавав поняттю «ноосфе ра» матеріалістичного наповнення, яке лю д ство мало б враховувати у процесі розбудови суспільства і середовища. Отже, ноосферу слід розглядати як вищу стадію розвитку біосфери, пов’язану з виникненням і розвитком у ній людського суспільст ва, яке, пізнаючи закони природи і розвиваючи т ехніку до найвищого рівня її можливостей, стає найбільшою плане тарною силою, що перевищує за масштабами своєї діяльності всі відомі геологічні процеси. При цьому людське суспільство починає впли вати на хід усіх процесів у біосфері, глибоко змінюючи її своєю діяльністю. Оцінюючи роль людського розуму і наукової М ал. 15. думки як планетарного явища, В.І. Вернадський В.І. Вернадський дійш ов таких висновків: 1. Х ід наукової дія якою людина міняє біосферу, у якій вона мешкає. 2. Прояв зміни біосфери є неминучим явищем, щ о відбувається разом зі збагаченням наукових знань. 3. Зміни біосфери відбуваються незалежно від людської волі як при родний процес. 4. Середовищем ж иття людства є організована оболонка - біосфера, тому входження в неї впродовж її геологічно тривалого існування нового чинника її зміни - наукової діяльності людства - є природним процесом переходу біосфери у нову фазу, у новий стан - ноосферу. 5. Нині ми бачимо це значно яскравіш е, ніж могли це бачити раніше. Основні ознаки ноосфери. Після В.І. Вернадського накопичився величезний фактичний матеріал про біосферу, виробничу діяльність людського суспільства. У своїх головних проявах ноосфера характеризу ється такими ознаками: 1. Збільшенням видобутку корисних копалин. Нині він перевищує 120 млрд т на рік, щ о у п ’ ять разів більше маси гірських порід, які вино сяться річками у відкрите море. 2. Масовим споживанням органічної речовини, утвореної фотосинте зом у минулі геологічні епохи, щ о призводить до неминучого збільшення вмісту вуглекислого газу у біосфері і зменшення вмісту кисню. 3. Розсіюванням енергії в ноосфері, а не її накопиченням, як це було до появи людства. 4. Масовим створенням у ноосфері речовин, які не є характерними для неї. 5. П оявою нових трансуранових хімічних елементів у зв’ язку з розвит ком ядерних технологій і ядерної енергетики. 6. Виходом ноосфери за межі біосфери у зв’ язку із стрімким науковотехнічним прогресом. Освоєнням навколоземного простору та Сонячної системи. П оявою м ож ливості створення ш тучних біосфер на інш их планетах.

7. Переходом планети в новий якісний стан у зв’ язку з утворенням ноосфери. Я кщ о біосфера - це сфера Землі, то ноосфера - це сфера Сонячної системи. У наш час питання природокористування ставляться на перше місце самим ж иттям і стають долею вчених та інженерів найрізноманітніших спеціальностей. Однак протиріччя сучасного суспільства дотепер поро джують імовірність використання науки і техніки для розв’язання війн. Тому боротьба за мир і заборону ядерної зброї є необхідною ум овою само го існування людства і його входження в ноосферу. Місце людини в природі. Навколишня природа не тільки велична і грандіозна, а й дивовижно крихка і вразлива. На запитання «людина - / раб природи чи її пан», можна ствердно відповісти на обидві його части- і ни. У біосферний період еволюції людину розглядають як окремий біо логічний вид, який ж ив і розвивався за законами природи, абсолютно залежав від неї, не завдаючи їй ш коди, тобто сповідував гармонійні вза ємостосунки з природним середовищем. Багато первісних племен визна вали свою повну залежність від природи. В епоху палеоліту, мезоліту для лю дської спільноти характерним було пристосування до природних умов, велика шана до ресурсів природи, схиляння перед її силами і над звичайними явищами. Люди збирали дари природи, виготовляли примі тивні знаряддя праці, полювали, ловили рибу тощ о. Згодом людина як соціальний організм почала вступати у протиріччя з природою, оскільки все більше віддалялася від ж ивої природи і спож ива ла все більшу частку природних ресурсів. У період неоліту (8 -3 тис. років тому) зародилися землеробство, скотарство, почали виготовляти доскона ліші знаряддя праці, будувати перші житла і святилища. У ноосферний період еволюції людини у зв’ язку зі значною чисельністю населення і масштабним надбіологічним споживанням природних ресурсів людство опинилося в особливій ситуації гострого протиріччя між своїм біологіч ним походж енням, біологічною сутністю і антибіологічною поведінкою щодо навколишньої природи, а отж е, і до самого себе. Однак людство не стало і не стане незалежним від навколишньої при роди. Цивілізація здатна суттєво і радикально впливати на перетворення природи, водночас її залежність від природного середовища змуш ує людей охороняти і відроджувати природу. Ж одна країна не може досягти гармонії з природою наодинці, але ми мож емо її досягти в рамках всесвіт ньої співпраці.

Аргументи і факти Ш видкість розвитку НТП у XX ст. досягла величин, які не співставні зі швидкістю розвитку біоти. За палеонтологічними даними і згідно із сучасними уявленнями для природного виникнення біологічного виду (середня тривалість існування виду становить близько 3 млн років) потрібно близько 10 тис. років. Інноваційний цикл у передових галузях виробництва на початку XXI ст. становив близько 10 років. У разі продовження розвитку цивілізації такими темпами немає ніяких надій на збереження біоти й забезпечення стабільності довкілля.

f**y Ключові категорії і поняття щ г • ноосфера і людський розум

яш ш ш ш ш ш ш

цивілізація

29 m m

розсіювання енергії •

ВИСНОВКИ Ноосферний період розвитку цивілізації зумовлений зростаючою роллю лю д ського розум у в перетворенні компонентів і процесів природного середовища на тлі традиційної природотворчої діяльності живих організмів. Масштаби антропогенних процесів досягли, а подекуди і перевищили масштаби провідних природних процесів, що да є підстави стверджувати про планетарну роль лю дської діяльності. Якщо д о появи людства енергія у біосфері накопичувалася, то діяльність лю д ської цивілізації в ноосферний період призводить д о вивільнення і розсіювання енергії.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ Д Л Я САМОКОНТРОЛЮ 1. 2. 3. 4.

Що є основною рушійною силою розвитку ноосфери? Відтворіть основні ознаки ноосфери. Чому ноосферу називають сферою Сонячної системи, а не тільки Землі? * Доведіть на фактах домінування у ноосфері процесу розсіювання енер гії. До яких негативних планетарних наслідків це призводить? 5. * Доведіть на фактах планетарну роль людського розуму.

Історичні етапи взаємодії суспільства і природи та їхні екологічні особливості З історії становлення людини. Час появи людиноподібних на пла неті Земля різні вчені трактують по-різному. Вік людини визначають двома, п ’ ятьма і десятьма мільйонами років. У 1960 р. англійський археолог JI. Лікі відкрив у районі Східної Африки реш тки Людини вмілої віком понад 2 млн років. Пізніше на озері Рудольфа (Кенія) знайдено подібні реш тки віком 5,5 млн років. Причиною появи людини саме в цій м ісцевості вчені називають підвищену природну радіацію, яка зумовлює мутації в ж ивих організмах. Цю людину відносять до австралопітеків. У 1891 р. на острові Ява знайдено реш тки істот, які жили 0,5 млн ро ків тому, використовували знаряддя праці і отримали назву піт екан тропів. У 20-ті роки X X ст. у Китаї було знайдено людину, яка живилась м ’ ясом, використовувала вогонь, посуд, однак ще не вміла розмовляти. Її назвали синантропом. У 1868 р. у печері Кро-Маньйон (Франція) було знайдено рештки істо ти, подібної до сучасної людини, яка жила 4 0 -1 5 тис. років тому і отри мала назву Людина розумна, кроманьйонець. { Етапи взаємодії суспільства і природи. У сучасній літературі з соціальної екології існує кілька підходів до побудови історичної періоди зації процесу зміни взаємостосунків м іж суспільством і природою. Проте найбільш обґрунтованим є аналіз взаємостосунків суспільства і природи через призму його господарської діяльності. Саме том у розглянемо господарсько-культурні типи людського суспільства. Так, виділено чоти ри етапи (періоди) становлення взаємовідносин між суспільством і при родою:

1. 2. 3. 4.

Етап мисливсько-збиральницької культури. Етап аграрної культури. Етап індустріального суспільства. Постіндустріальна епоха.

Мисливсько-збиральницька культура. В епоху палеоліту (4 0 -1 5 тис. років тому) основою існування первісного суспільства було полювання на крупних тварин, яке супроводж увалося збиранням комах, молюсків, рослинної їж і тощ о. Первісна людина брала від природи рівно стільки, скільки їй було необхідно для забезпечення харчування. Важливим чинником відділення людини від еволюції тваринного світу став перехід до виготовлення і постійного використання знарядь мисливства і праці (мал. 16). Це були нож і, пилки, свердла, скребла, рубила, молотки. Для їх виготовлення використовували кремінь, кварц, гірський кришталь, застиглу вулканічну лаву. Техніка виготовлення цих знарядь праці поступово вдосконалювалась. Важливою відмінністю між людьми й іншими видами тварин було використання вогню. Близько 300 тис. років тому людина почала вико ристовувати вогонь, що виникав від блискавок (чи через інш і причини), а близько 150 ти с. років тому вона навчилась його добувати. Використання вогню зробило людину менш залежною від кліматичних змін. Відходи ж иттєдіяльності первісних мисливців швидко утилізувались природою. Загальнорічна кількість нечистот від групи в 20 осіб стано вила близько Ю т і розсіювалась по території в 400 км 2. За своїм складом це органічні відходи їж і й одягу, які є звичними для навколишнього середовища. Первісна людина могла істотно регулювати чисельність окремих видів тварин, рослин, забруднювати продуктами ж иттєдіяльності місця свого розселення. Однак загалом її взаємостосунки з природою були гармоній ні. Первісна людина сприймала світ, відчуваючи себе частинкою приро ди. Леві-Брюль у своїй праці «Первісне мислення» відзначає, щ о між групами первісних людей і землею, на якій вони існували, встановились відносини співучасті, коли кож на соціальна група відчувала себе м істич но пов’ язаною з тією чистиною території, на якій вона мешкає або по якій пересувається. Епоха аграрної культури. Аграрна культура охоплю є період, коли основою матеріального виробництва було землеробство і скотарство з моменту появи сільського господарства (близько 8 тис. років тому) до

^ f / '

виникнення повноцінного промислового виробництва (середина XVIII ст. н. е.). Приручення тварин, перехід від мисливства до сільського госпо дарства й осілого способу ж иття отримало назву неолітичної революції (мал. 17, 18). З появою перших сільськогосподарських культур (гарбуза, гороху, квасолі, льону) можна вести мову про перші цивілізації, які виникли на Сході і змінили епоху варварства. Розвиток землеробства і скотарства зумовив істотні зміни в ландшафтах. За оцінками демографів, в епоху землеробства значно зросла чисель ність населення, його густота. Перші землероби і скотарі об ’ єднувалися в групи до 300, інколи 500 осіб. Зросла і тривалість ж иття людей. Основним регулятором тривалості ж иття були хвороби, які людині діставалися від тварин і через погірш ення санітарно-гігієнічних умов проживання. Навколо поселень накопичувалися відходи, нечистоти, забруднювалися ґрунти і водойми, що сприяло поширенню збудників інфекцій. Істотн ої ш коди природном у середовищ у завдавало скотарство. Розведення домашніх тварин, їхнє скупчення в околицях населених пунктів, випас на обмеж ених ділянках призвели до деградації трав’ яного покриву, лісово-чагарникових угруповань, розвитку процесів спустелення в ряді регіонів світу. Виникнення м іських поселень у 4 -3 тис. до н. е. сприяло концентрації населення, розвитку систем комунікацій, що істотно змінювало навко лишню природу. Розпочався процес окультурення ландшафтів, який виявлявся у зміні їхньої структури, збідненні видової різноманітності, забрудненні водойм, ґрунтів, повітряного середовища. В епоху античності в результаті посиленого антропогенного тиску на природні процеси відбулися помітні зміни негативного характеру бага тьох регіонів світу: узбережж я Середземного моря, М есопотамії, Єгипту, Середньої А зії, Південно-Східної А зії, Центральної Америки тощ о. Останнім етапом у розвитку аграрної культури стала епоха феодалізму (V -V I ст. н. е.). Для неї характерною особливістю є широке використання у виробничих процесах природних енергентичних ресурсів - вітрових і водних. Вітрові й водні двигуни вперше були використані в млинах, на мануфактурах. Роль тяглової сили в господарських процесах виконують воли, коні, інш і свійські тварини. У цей період істотно змінюється світосприйняття людини, розум ін ня її місця й ролі в природному середовищі. Так, в епоху середньо віччя стали з ’ являтися перші зако нодавчі акти природоохорон ного спрямування, які регулювали м ис ливство, оберігали водно-болотяні угіддя, озера, ліси. Розвиток уявлень про Всесвіт сприяв формуванню нового тлума чення і розуміння людських відно син із природою. Розвиток геогра М ал. 17. П луг. Винайдення плуга фічного світогляду людства за вели сприяло розвит ку землеробства кими географічними відкриттями і

накопиченням значної кількості емпіричних знань потребували теоре тичного узагальнення й осмислення. Однак природодослідження ще перебували під контролем релігійних догм. Етап індустріального суспільства. Атрибутами нової індустріальної епохи спеціалісти вважають зародження машинного виробництва, яке спричинило різке зростання обсягів продукції, нових форм його організації (фабрик, заводів) і зростання рівня ж иття та чисельності населення. Свій відлік епоха індустріалізації веде з другої половини XVIII ст. У цей період зростають обсяги видобутку корисних копалин (вугілля, залізної руди, кольорових металів, нафти і газу). У м ісцях промислових ^ розробок виникають фабричні поселення, формуються промислові центри, / транспортні комунікації і транспортні засоби, що зреш тою призводить до / формування на місці природних ландшафтів їхніх модифікацій - антро погенних ландшафтів. Ш ироке залучення сіл ьськогосп одарськ и х машин і м еханізм ів сприяло інтен сиф ікації процесів сільськогосп одарського виробниц тва. Це зумовило зростання обсягів виробництва продовольства і його здешевлення. Концентрація населення в м іських поселеннях призвела до розвитку масових епідемічних захворювань (грипу, черевного тифу, туберкульозу та ін.). Причиною цього є погіршення санітарно-гігієнічних умов прож и вання людей унаслідок різноманітних забруднень природного середови ща, а також зростаюча ймовірність поширення захворювання за рахунок частіш их контактів м іж людьми. Кінець XVIII - початок X IX ст. вважають періодом небувалого розкві ту природничих наук. Праці П. Палласа, К. Ліннея, Ж . Бюффона, А . Гумбольдта, Ч. Дарвіна, К. Рульє створили об ’ єктивні передумови зародження науки про взаємодію організмів із середовищем їхнього існу вання - екології. Цей період позначився накопиченням значної кількості даних про вплив людини на природу і природи на людину. Період X X ст. характеризувався розширенням експансії людини в природі, заселенням усіх доступних для ж иття територій, відкриттям нових способів вивільнення і перетворення енер гії, освоєнням навколоземного простору, небува лими темпами приросту населення. Якщ о в 1920 р. Землю населяло 1,86 млрд осіб, у 1940 р. - 2,29, в 1960 р. - 3,05 млрд, в 2000 р. - понад 6 млрд, то за прогнозами на 2025 рік - понад 8 млрд. осіб. У X X ст. винайдено різноманітні антибактері альні і противірусні препарати, розроблено спо соби запобігання багатьом інфекціям. Водночас з’ явились нові інфекційні хвороби, які є наслід ком забрудненого навколиш нього середовища. Зросла кількість захворювань нервової системи, онкологічних, серцево-судинних. М ал. 18. Один У раціоні людини зросла частка м ’ясної їж і, з найпрост іш их що має і негативні наслідки - погіршення роботи т кацьких верстатів системи кровообігу. Значна кількість продуктів

харчування містить шкідливі для людини речовини. Середовище прож и вання людини стало більш забрудненим, нездоровим, небезпечним. Постіндустріальне суспільство. Сучасну епоху характеризують як ядерну, космічну, електронну, як етап переходу до інформаційної цивілі зації. Це епоха домінування знань, інформації і переходу до гармонізації суспільства і природи. Фундаментальною основою нового світогляду є концепція ноосфери як нової еволюційної стадії розвитку біосфери і людського суспільства. ^ У ноосферну епоху людство має знайти спосіб, як відновити екологічну і рівновагу на планеті, реалізувати стратегію безкризового розвитку сус^ пільства і природи, а людина мусить взяти на себе всю повноту відпові' дальності за подальший збалансований розвиток. З другої половини X X ст. науковий світ розробляє низку підходів до гармонійного співіснування суспільства з природою: стратегія меж росту, стратегія збалансованого розвитку, стратегія сталого розвитку. Концепція сталого розвитку, проголошена Міжнародною конференцією ООН з навколишнього середовища і розвитку в Ріо-де-Ж анейро в 1992 p., стала стратегічним напрямом гармонійного розвитку світового співтова риства. Категорія «сталий розвиток» передбачає такий тип розвитку, який орієнтується на задоволення потреб ниніш ніх і прийдешніх поко лінь. Основою сталого розвитку є людина з її правом на гармонійне життя з навколишнім середовищем. Це категорія правова, етична, моральна. Нею передбачається правова відповідальність людства перед наступними поколіннями за результати співіснування з природою; етичне (відпові дальне) ставлення до всього ж ивого; ненасильницьке гуманне відношен ня до природи. Сталий розвиток передбачає формування екологічного суспільства, побудованого на принципі екологічного гуманізму - гармонії людини і природи і визнанні рівноцінності всього ж ивого. ©

ПРАКТИЧНА РОБОТА № 1 Аналіз особливостей історичних етапів взаємодії суспільства і природи. З в е с ти в та б л и ц ю о с н о в н і о с о б л и в о с т і в з а є м о д ії су с п іл ь с тв а і п р и р о д и в ід п о в ід н о д о в и д іл е н и х іс то р и ч н и х пе ріод ів .

Особливості взаєм одії людського суспільства і природи в розрізі історичних етапів № з/п

Назва історичного етапу

Його тривалість

М асштаби та характер впливу людини на природу

Зміни і перетворення компонентів природи і природних процесів

Аргум енти і факти Руйнування ландшафту в Південній Європі Час

Форма впливу

Наслідки

5000-4000 р. до н. е.

Перші викорчовування лі Ерозія, обміління річок сів у Давній Греції

Близько 4000 р. до н. е.

Поява орних земель

До 750 р. до н .е.

Продовження винищення лісів

3 750 р. до .н. е.

Колонізація Далмації гре Перші поселення, винищен ками ня лісів під час їхнього обла штування

3 229 р. до н. е.

Колонізація римлянами узбережжя Істрії

Початок н. е.

Інтенсивне розорювання Негативних наслідків майже у зоні римського впливу немає, впорядковане земле робство

500 р. н. е.

Руйнація селянських гос Ерозія ґрунту під час пове подарств ней і спадів води, обміління Закинуті орні землі у Пів річок денній Греції

Переселення народів

Ерозія ґрунту

Інтенсивне переселення

580 р. н. е.

Слов’янське вторгнення, Випаси, збір листя на від поселення у горбогірних годівлю худоби,викорчову районах вання, сильна деградація, ерозія

До 1200 р. н. е.

Селянський устрій серед Фаза регенерації ньовіччя

3 1200 р. н. е.

Вирубка лісів на будів Негативні наслідки зроста ють ництво флоту

XVI ст.

Розширення скотарства

XV-XIX ст.

Масове знищення лісів

1756 р.

Закон Грімані про забо рону випасу кіз у лісових місцевостях, який постій но порушували

До XX ст.

Продовження винищення Ерозія схилів, кам ’янисті і лісів скельні ландшафти

XX ст.

Регіональні програми лісо Насадження нехарактерних насаджень деревних видів на площах, що випасались

Прогресую ча земель

деградація

Прогрес нарощування перевипасу території, знищення рослинності і зменшення щільності людських по се лень

' СИСТЕМА «ПРИРОДА - НАСЕЛЕННЯ - ГОСПОДАРСТВО»__________________

Ключові категорії і поняття • історичні етапи • мисливсько-збиральницька культура « аграрна культура • індустріальна культура • постіндустріальна культура • ВИСНОВКИ Людство в давні часи перебувало у більш-менш гармонійній єдності з приро дою. Нині людство дедалі більше виходить з-під влади природи, поступово порушуючи колишню гармонію природи своїх взаємостосунків. Послідовно зростала інтенсивність перетворення природного середовища людиною, ускладнювались і зміцнювались взаєм озв’язки суспільства і природи при поступовому відчуженні людини від природи.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ Д Л Я САМОКОНТРОЛЮ 1. Виділіть основні етапи взаємодії суспільства і природи і дайте їх сутнісну характеристику. 2. На якому з етапів антропогенний вплив на природне середовище досяг глобальних масштабів? Відповідь обґрунтуйте. 3. У чому проявляються екологічні особливості кожного з історичних етапів взаємодії суспільства і природи? 4. *Якими особливостями, на вашу думку, характеризуватимуться взаємо стосунки людини з природою у майбутньому?

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА 1. 2. 3.

4. 5. 6. 7. 8. 9. 10. 11. 12. 13.

Акимова Т.А., Хаскин В.В. Зкология. Человек - Зкономика - Биота - Среда: Учебникдля вузов. - 2-е изд., перераб. идоп. - М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2001. - 566 с. Баландин Р.К., Бондарев Л.Г. Природа и цивилизация. - М.: Мьісль, 1986. 391с. Білявський Г.О., Фурдуй Р.С., Костіков І.Ю. Основи екологічних знань: Пробний масовий підручник для учнів 10-11 кп. середніх загальноосвітніх закладів. - К. : Либідь, 2000. - 336 с. Вернадский В.И. Биосфера. - М.: Наука, 1967. - 376 с. Войткевич Г.В., Вронский В.А. Основьі учення о биосфере: книга для учителя. М. : Просвещение, 1989. - 169с. Голубець М. А. Плівка життя / М.А. Голубець - Львів: Поллі, 1997. - 186с. Злобін Ю.А. Основи екології. - К.: Лібра, 1998. - 248 с. Кучерявий В.П. Екологія. - Львів: Світ, 2000. - 500 с. Національна доповідь України про гармонізацію життєдіяльності суспільства у навколишньому природному середовищі. - Київ, 2003. - 128 с. Семиноженко В.П., Канило П.М., Остапчук В.Н., Ровенский А.И., Знергия. Зкология. Будущее. - Харьков: Прапор, 2003. - 464 с. Стан світу 2 0 0 0 / Л . Браун та інші. - К .: Інтелсфера, 2000. - 312 с. Сьітник К.М. Биосфера. Зкология. Охрана природьі. Справочное пособие / К.М. Ситник, А. В. Брайон, А. В. Гордецкий - К.: Наукова думка, 1987. - 524 с. Топчиев А.Г. Геожология: географические основьі природопользования. Одесса: Астропринт, 1996. - 3 9 2 с.

^ O c нтівд Г^та^роаівиткус ° світовогсИгосподарства \ґ

О* vj 4J -0- U -. w 41

^ Or

^^"ЕколЬпчна криза: гтаичЬІ^и 1

. н ^ л Ж *'

;

' 0 v ~-

іТ е їн Ь г ^ і ні катастрофи i a ^ ~ надзвичеГ^ні ситуації. Свинині К лиха ^ ^ 0

Глобальні

лг X / t?

о.

Світовий р о зв и то к і екологія

СИСТЕМА «ПРИРОДА - НАСЕЛЕННЯ - ГОСПОДАРСТВО»

-----------------------------------------------------------------------------------------------------------н

Основні етапи розвитку світового господарства Прагнення людей до матеріального збагачення і безмежного спож иван ня ресурсів є природною рисою людини нашої цивілізації. Такі самі цілі й орієнтири характерні не тільки для людей, а й для держав. Упродовж історичного розвитку суспільства змінювалися способи збагачення, однак не змінювалися сутнісні прагнення людей. Тим часом, з екологічних позицій, постійне економічне зростання неминуче призводить до збіль шення обсягів споживання природних ресурсів. Епоха рабовласницьких держав. У цю епоху, коли рівень ж иття основної маси населення був надзвичайно низький, використовувались переважно відновлювальні природні ресурси. Економічне зростання було дуже повільним, а тому основним джерелом збагачення були пограбуван ня слабких груп населення і держав сильнішими державами. Істотних порушень навколишнього середовища не відбувалося, хоча відомі при клади вирубки середземноморських лісів з ліванського кедру, масове перевипасання ділянок в районах Балканського, Апеннінського півост ровів, півострова Мала А зія, північних присередземноморських районів Африки. Вирубка лісів і перевипас пасовищ спричинили процеси антро погенного спустелення на А равійськом у півострові, М есопотамській низовині, півострові Індостан тощ о. Епоха феодалізму. В епоху феодалізму істотно розширилось вико ристання земельних, лісових, водних ресурсів. Зростання чисельності населення і потреби у продуктах харчування спричиняли освоєння все нових земельних угідь. Поява крупних землевласників і концентрація капіталу в їхніх руках сприяли запровадженню нових технологій обро бітку ґрунту, заготовки деревини, використання води і надр. Зароджу валися та розвивались м іські поселення, основу яких складали ремісни ки, щ о виготовляли знаряддя праці, одяг, зброю, прикраси тощ о. В цей час в основному використовувались відновлювальні ресурси. Так, велику кількість деревини використовували у будівництві та переробляли на деревне вугілля. Для будівництва фортець, замків, м іських поселень використовували надійний будівельний матеріал - камінь, що спричинило повсюдний його видобуток. Зародження нових технологій і виробництв істотно не змінили повільні темпи економічного зростання людства. I f Епоха індустріального виробництва. З появою мануфактур і машинного виробництва, з їхнім розвитком і вдосконаленням відбуваєть ся значний стрибок у технологіях, що спричинило істотне зростання використання природних ресурсів. У цей період розш ирюється сп ож и вання невідновних енергетичних ресурсів - вугілля і нафти. Істотно зрос тає антропогенний вплив на природне середовище (мал. 19). До початку X X ст. індустріально розвинуті країни світу опинились перед фактом руйнування природи своєї території. Постіндустріальна фаза розвитку. До середини X X ст. у світі різко зросли обсяги енерго- і ресурсоспоживання. Країни поділилися на дві

групи: індустріально розвинуті, що володіли сучасними технологіями виробництва і переробки природних ресурсів, і відсталі країни, які були сировинною базою індустріально розвинутих країн. У 80-х роках X X ст. ситуація істотно змінюється внаслі док входж ення високорозвинутих країн у постіндустріальну фазу роз витку. Індустріально розвинуті краї ни поступово переносять «брудні» виробництва важ кої індустрії у сла 1600 1700 1800 1900 2000 борозвинуті країни, а натом ість запроваджують нові безвідходні тех М ал. 19. Зростання чисельності насе лення на Землі за ост анні 400 років нології і сучасні науком істкі і високотехнологічні галузі виробництва. Приуроченість високорозвинутих держав до північноамериканського та євразійського материків сприяла появі так званого індустріального поясу цивілізації, країни якого роблять основний внесок у споживання природних ресурсів і загальне забруднення навколишнього середовища. Масштаби впливу людини на природні процеси мають глобальний харак тер, оскільки їх можна поставити в один ряд з масштабами провідних природних процесів. Показники оцінки антропогенного впливу на природне середови ще. Такими показниками можна вважати: густоту населення, спож иван ня енергії, валове виробництво продукції, частку збережених природних територій тощ о. Однак кожен із цих показників не може дати повну оцін ку масштабам антропогенних навантажень. Тому, оцінюючи антропоген не навантаження на природу, використовую ть низку взаємопов’язаних показників, або комбіновані показники. До таких належить коефіцієнт ант ропогенного т иску, який розраховується як відношення величини енергетичної потуж ності господарства країни до її площі і віднесений до середньоглобальної енергетичної потуж ності.

Аргументи і факти Таблиця 1 Викиди в атмосферу електростанцій потужністю 1 млн кВт, що працюють на різних видах викопного палива Викиди, т в рік Викопне паливо

Пил

Чадний газ

Оксиди нітрогену

Двоокис сульфуру

Вуглеводні

Вугілля

3000

2000

27 000

110 000

400

Нафта

1200

700

25 000

37 000

470

Газ

500

20 000

Таблиця 2

С х О 0)

Споживання енергії на 1 млн га

Коефіцієнт антропогенного тиску

Відсоток непорушених територій

Густота населення, о сіб /км 2

Коефіцієнт антропогенного тиску1 в деяких країнах

22 000

0,9

8,7

824

27,5

1,25

16,3

Велика Британія

8500

351

16,0

235,4

Нідерланди

3100

912

41,0

339,2

Австрія

883

106

4,8

90,6

Франція

6064

110

5,0

101,8

Китай

23 500

25,2

1,1

120,1

Японія

13 400

356

16,0

326,5

290 000

1,0

39,8

Країни

к X X га Ш (Ч

Росія Фінляндія

Світ загалом

5S я а О 0)

ко е ф іц іє н т антропогенного тиску являє собою величину енергетичної потуж ності господарства країни поділену на її площу і віднесену до середньоглобальної потужності. 2Петаджоулів у рік за станом на кінець 80-х років XX ст.

Ключові категорії і поняття • матеріальне збагачення • споживання ресурсів • постіндустріальний розвиток • коефіцієнт антропогенного тиску • густота населення • енергетична потуж ність господарства ш ВИСНОВКИ

2. Q

У процесі розвитку світового господарства зростають темпи використання при родних ресурсів, що зменшує запаси вичерпних природних ресурсів. Внаслідок масштабного впливу на природне середовище деградується і погір шується якість середовища існування живих організмів і життєдіяльності людини.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ Д Л Я САМОКОНТРОЛЮ 1. На якому з етапів розвитку світового господарства різко зросло спожи вання природних ресурсів? 2. Чому сучасний етап розвитку світового господарства називають постіндустріальним? 3. Якими аргументами можна довести, що сучасні масштаби антропогенно го впливу на природні процеси мають глобальний характер? 4. Проаналізуйте і зіставте показники антропогенного тиску окремих країн, наведені у таблиці 2. 5. *Використовуючи дані таблиці 2, зробіть розрахунки викидів в атмосфе ру теплових електростанцій України (для різних видів палива), якщо їх потужність становить близько 46 млн кВт.

1П Кїі

Екологічна криза: причини і наслідки

Причини екологічної кризи. Зростаючі масштаби антропогенного впливу на природне середовище досягли глобального рівня і почали істотно впливати на зміни природних процесів і деградацію компонентів природного середовища. У другій половині X X ст. почали наглядно про являтися кризові явища у природному середовищі. П ід екологічною кри зою розуміють загострення взаємин між суспільством і природним * середовищем, які є результатом невідповідност і розвит ку продуктив- J них сил природно-ресурсному потенціалу території. Кризові явища від- / різняє ще одна особливість, а саме: якщ о після негативного впливу на природне середовище залишається можливість його відновлення, то таку ситуацію називають кризовою. У випадку формування ситуації з незворотними негативними наслідками її іменують катастрофічною. Екологічна криза й екологічні катастрофи спричиняють надзвичайні еко логічні ситуації, загальною ознакою яких є нестійкий перехідний стан при родних систем, що формується в результаті зміни лімітуючих екологічних чинників. У широкому розумінні «криза» як явище має не лише негативні, а й позитивні наслідки. Для природи кризові явища є однією з рушійних сил її еволюції. Екологічні кризи і катастрофи природного походження минулих геологічних епох є об’єктом дослідження палеонтологів і палеогеографів. Наслідки екологічної кризи. Головними причинами існуючої еколо гічної кризи є планетарний характер масштабів антропогенного впливу і змін, спричинених ним, який є нерегульований у загальносвітовому вимірі (мал. 20). У результаті тривалого антропогенного впливу на природне середовище сталися такі глобальні зміни природних процесів і компонентів природи: • порушення теплового балансу планети; • зміна ланок колообігу речовин і енергії; • забруднення навколишнього середовища; • деградація компонентів природи; • формування антропогенних модифікацій ландшафтів. П ор уш ен н я т еплового балансу планети є результатом вивільнення світовим господарством величезної кількості теплової енергії, значна частина якої затримується в ниж ніх шарах атмосфери парниковими газа ми (вуглекислий газ, оксиди нітрогену, фреони, метан). Причому тільки концентрація С 0 2 за останні 100 років зросла на 17 % . Порушення тепло вого балансу спричиняє глобальне зростання температури на планеті, за підвищення якої на 3 -5 °С мож уть відбутися глобальні негативні для людства явища. Так, танення льодовиків планети призведе до підняття рівня Світового океану, за оцінками вчених, на 6 0 -8 0 м, а це спричинить затоплення найбільш освоєних і заселених низовинних територій плане ти. Різке танення льодовиків Антарктиди може призвести до активізації неотектонічних процесів, землетрусів і вулканічної діяльності, щ о стане причиною «вулканічної зим и». Підвищення глобальної температури на 1 -3 °С може призвести до зміни конфігурації кліматичних поясів, зміни циркуляційних процесів в атмосфері і ш ляхів переносу повітряних мас, виникненню посуш ливих явищ і активізації спустелення території.

ФХУВ NO2O3

Людина суспільство

Дими, пил

РО Л

Пестициди

NH4 \

NO3 1 H2SO4

Промис ловість

Рослинництво Тваринництво

живлення

Внесеннядобрив

Тверді відходи

Водні екосистеми Наземні екосистеми Природні, напівприродні екосистеми

Родовища: нафта, вугілля, фосфати, калійні солі, щебінь і т. д. Азотні добрива

М ал.

20.

Сист ема

«л ю дина сер едови щ е» в індуст ріальній ( за Гейнріхом Д „ Гергтом М ., 2 0 0 3 )

фазі

Зміну ланок колообігу речовин можна простежити на прикладі деяких ланок колообігу води. Зокрема, в результаті випадання опадів на земну поверхню формується поверхневий і підземний стік води. У природних умовах співвідношення між поверхневим і підземним стоком на користь останнього. В антропогенізованих умовах, на розораних і забудованих терито ріях частка поверхневого стоку різко зростає і інколи є більшою за підзем ний стік. Якщ о врахувати особливість зростання частки розораних і урбанізованих територій і скорочення частки природної рослинності, то наслідками такого процесу є скорочення запасів підземних вод, зменшення живлення річок і озер підземними водами і різке коливання їх водності в посушливі періоди року. В період затяжних і інтенсивних атмосферних опадів зрос тання поверхневого стоку є основною причиною паводкових явищ. Під забрудненням розуміють привнесення в навколишнє середовище надмірної кількості характерних для нього хімічних елементів і сполук або незначної кількості нехарактерних для нього речовин (табл.). Шкідливі викиди в різних середовищах, т/км 2 NO

Озон

Регіони чистого повітря

Атмосфера без впливу людини

so2 с*

м*

0,5

0,2

100

ЗО

180

Сільські райони

300

Густонаселені райони

1000

800

400

ЗО

300

Центральні райони міст з високим навантаженням

140

1500

1200

800

з о

400

*с - середньорічне значення, м - максимум у році.

Масштаби забруднення навколишнього середовища оцінюються сотнями мільярдів тонн газових викидів і твердих відходів і сотнями мільярдів кубометрів стічних вод. Забруднення є однією з причин зміни параметрів середовища існування живих організмів і середовища життєдіяльності люди ни. Це так званий опосередкований вплив світового виробництва на дегра дацію ж ивої природи. Забруднення погірш ує якість природного ресурсу,

який є основою виробничих процесів. Забруднення природного середовища життєдіяльності людини спричиняє погіршення здоров’ я населення. Наслідками забруднення і надмірного використання природного ресур су є деградація основних складових природного середовища. Деградація атмосферного повітря і води проявляється у погіршенні їхнього якісного стану. Деградація ґрунтів спричиняється процесами ерозії, засолення, закислення, заболочення, поруш ення структури ґрун ту, хім ічного забруднення. Деградація ж ивої природи проявляється в процесах вими рання та міграції біоти. Спеціальних форм охорони і збереження нині потребує близько 10 % генофонду ж ивих організмів, що становить близько 30 тис. видів вищих судинних рослин і 150 тис. видів тварин. У результаті сукупної дії антропогенних чинників на природне середовище змінюються ландшафтоутворювальні процеси і компоненти ландшафту, які спричиняють модифікацію природних ландшафтів. Модифі ковані і перетворені людською діяльністю природні ландшафти іменують антропогенними (від грец. a n tro p o - людина, genes - створений). Такими ландшафтами нині охоплено близько 60 % суходолу планети. Основні відмінності антропогенних ландшафтів від природних такі: • руш ійною силою природних ландшафтів є природний саморозвиток, а антропогенних - людська діяльність; • антропогенний ландшафт є спрощ еною біологічною системою щодо природного; • антропогенний ландшафт є менш стійким до зовніш нього впливу.

А ргум енти і факти .# Щорічний приріст населення Землі за нинішніх темпів становить близько 100 млн осіб. За прогнозами демографів до 2050 року близько 50 % населення планети меш катиме у містах. Традиційне землеробство нині може прогодувати близько 3 млрд осіб. Запаси енергетичних мінеральних ресурсів за нинішніх темпів споживання можуть бути вичерпані до 2250 року. '• Кожен четвертий мешканець планети відчуває дефіцит чистої води. Щ орічні техногенні надходження газових забруднень сягають близько 25 млрд тонн. ЩЩ Близько 20 % річкового стоку забирається на господарські потреби. Щорічне внесення мінеральних добрив у ґрунти становить 0,5 млрд тонн і 4 млн тонн отрутохімікатів. Понад 7 тис. хімічних сполук нині є забруднювачами довкілля.

Ключові категорії і поняття • екологічна криза • екологічна катастрофа • тепловий баланс • забруднення • деградація природи • антропогенний ландшафт • ВИСНОВКИ Екологічні кризи і катастрофи природного походження притаманні розвитку при роди Землі і спричинені в основному геофізичними чинниками. Сучасна екологічна криза має антропогенне походження і може перерости у глобальну екологічну катастрофу, яка загрожує існуванню людства. Вихід із кризової ситуації, що склалася, може бути знайдений лише за умови переосмислення людиною свого ставлення д о природного середовища на нових морально-етичних засадах.

\ і J '

*.р »

Ш t

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ Д Л Я САМОКОНТРОЛЮ

1. Перелічіть головні причини розвитку сучасної екологічної кризи. 2. Які наслідки може спричинити порушення теплового балансу Землі? 3. Чому біотичні компоненти вважають найменш стійкими до зовнішніх впливів? 4. *У чому ви вбачаєте небезпеку антропогенізації природних ландшафтів? 5. *Яку альтернативу ви запропонуєте споживацькому ставленню до природи? 6. *3іставте інтенсивність забруднення атмосфери в різних середовищах згідно з даними таблиці (стор. 42). Зробіть висновки.

Техногенні катастрофи та надзвичайні ситуації. Стихійні лиха Антропогенні катастрофи й аварії. Вони безпосередньо пов’ язані з розвитком людської цивілізації. Ускладнення технічних і технологічних процесів, насичення виробництва сучасною технікою супроводж ується різким збільшенням ціни технічної неполадки або людської помилки. Тому друга половина X X ст. відзначалася найбільшими промисловими і транспортними катастрофами. Згідно зі статистичними даними, більше половини наймасш табніш их катастроф у світі припали на останню чверть століття. Зростає і руйнівний ефект від катастроф. Так, на період 1 9 8 0 -2 0 0 0 років припадає близько 50 % усіх загиблих унаслідок промис лових катастроф століття. Лідером серед антропогенних катастроф є військова діяльність, війни, випробування зброї, військові навчання. Винайдення ядерної зброї наприкінці 40-х років X X ст. зумовило її випробування в 5 0 -6 0 -х роках в усіх природних середовищах: косм осі, атмосфері, гідросфері, на поверх ні і в глибині літосфери. Такі випробування, за умов відсутності повно цінної інформації про вплив радіації на природу і людей, призвели до масштабних забруднень радіоактивними ізотопами. Усього в процесі випробувань в атмосфері було здійснено 423 ядерні вибухи сумарною потуж ністю 217,2 мегатонн. На малюнку 21 зображено залежність вмісту радіоактивних ізотопів цезію і стронцію у продуктах харчування від ядерних випробувань в атмосфері. Недосконалість технологічних процесів та недостатня кваліфікація технічного персоналу ставали причинами чисельних аварій і катастроф на ядерних об ’ єктах. Тільки на атомних електростанціях сьогодні екс плуатується 432 реактори у З ікраїні світу, ще 53 атомні реактори буду ються. 26 квітня 1986 року в Україні відбулась наймасштабніша за всю істо рію атомної енергетики катастрофа. Унаслідок технічної недосконалості реактору і помилок персоналу відбулось два послідовні вибухи, які зруй нували четвертий енергоблок АЕС. В результаті аварії в атмосферу потра пило близько 450 видів радіонуклідів, забруднено десятки тисяч ква дратних кілометрів території, переселено близько 125 тис. людей. Відповідно до між народної шкали порушення роботи на атомних електростанціях поділяють на кілька рівнів. Ірівень, найнижчий, аномалії, 2 -3 рівні - інциденти, 4 -7 рівні - аварії, які супроводж ую ться

підвищенням рівня радіоактивності за межами станції, а також ураженням людей, які працю ють на цих електростанціях. Згідно з цією класи фікацією, аварія на ЧАЕС відноситься до 7 рівня, аварія на атомній станції Три-Майл-Айленд у СШ А (1979) - до 5 рівня, до 4 рівня віднесена ава рія на атомній станції Сен-Лоран у Франції в 1980 році. Загальне радіоактивне забруднення світового океану з вини людини становить 1,5 •109 Кі, тоді як чорнобильська аварія «збагатила» світ на 5 •107 Кі. Тобто у Світовому океані нині м істить ся 300 Чорнобилів. Техногенні катастрофи часто відбуваються на підприємствах хімічної і нафтопереробної галузі промисловості. У СШ А за період з 1980 по 1985 рік тільки на хімічних підприємствах відбулося близько 2 тис. аварій, у тому числі 130 аварій на одному заводі корпорації «Ю ніон Карбід» у Західній Вірджинії. В Італії у місті Севесо після вибуху на хімічном у заводі у 1976 році утвори лась хмара діоксину, яка накрила територію пло щею понад 10 км 2. У результаті померло двоє дітей, захворіло декілька сот людей, загинуло близько 100 тис. голів худоби. З грудня 1984 року в індійському місті Бхопал у результаті аварії на хімічном у підприємстві загинуло понад 3 тис. осіб, 20 тис. осіб стали інвалідами і повністю втратили працездатність, більше 200 тис. стра ж дають на захворювання органів зору, дихання та інш их внутріш ніх органів. У сім ’ ях, що пере жили катастрофу, народж уються хворі, зі слаб ким імунітетом діти. Особливу небезпеку для морських екосистем становлять аварії на нафтовидобувних платфор мах і танкерах. Нафта і нафтопродукти потра пляють в океан унаслідок промивання паливних систем суден, перевантаження нафти у танкери, аварій. Обсяги нафтових забруднень оцінюють від 3 до 8 млн т щ орічно. Райони традиційного видобутку нафти (Перська і М ексиканська зато ки, Каспійське море, Північне море, Західний Сибір) нині стали зонами екологічного лиха. Зіткнення нафтоналивного судна «Е кссон Валдіз» у 1990 р. з підводними скелями в А ляскинській затоці призвело до витоку у від крите море понад 40 тис. т сирої нафти, щ о стало причиною забруднення морського узбережжя та акваторії моря, загибелі тисяч тюленів, м орських птахів, риби, загальна сума збитків оцінювалася

Стронцій-90

1945 50 55 60 65 70 75 80 Роки Цезій-137

1945 50 55 60 65 70 75 80 Роки

М ал. 21. Вміст Стронцію-90 і Ц езію -137 у про д ук т а х харчуван ня і сум арна річна потуж ність ядерних вибухів у атмосфері

в декілька мільярдів доларів. Керівництво компанії, якій належало судно, сплатило близько 400 млн доларів штрафу у федеральний бю дж ет за завдану ш коду навколишньому середовищу. У результаті військових дій м іж Кувейтом і Іраком у 1991 році з п іді рваних танкерів і нафтопроводів вилилася така кількість нафти, яка вкрила 450 км берегової смуги та 1550 км 2 акваторії Перської затоки, щ о призвело до загибелі морських черепах, птахів, крабів та інш их тварин. Щ орічно в автомобільних катастрофах на дорогах світу гине понад 300 тис. осіб і близько 8 млн отримують поранення. П ростеж ується тен\ денція до росту збитків і ризику, п ов’ язаного з транспортуванням небез\ печних вантажів (отруйних, вибухонебезпечних тощ о). N Стихійні лиха. Стихійні процеси катастрофічного характеру спосте рігались у природі в різні часи. їх неперіодичність і непередбачуваність призводить до того, щ о вони сприймаються як стихійні неочікувані і небез печні. Щ омісяця на Землі реєструють від 20 до 50 стихійних явищ. Антропогенні зміни природних процесів сприяють посиленню масштаб ності природних катастроф, сходженню селевих потоків, снігових лавин, зсувів ґрунту, повеней та паводкових явищ, пожеж тощ о. Якщ о у 60-ті роки X X ст. було зареєстровано 14 масштабних природних катастроф, то в 1980-ті їх стало 70. Завдана економічна шкода у 60-ті роки X X ст. оціню валась у 3,7 млрд доларів, у 80-ті X X ст. - 11,4 млрд доларів на рік. Згідно з інформаційними повідомленнями ООН, у результаті сти хій них лих всіх видів (метеорологічних, а також землетрусів) у 2007 році в світі загинуло 16 517 осіб. В 2006 році ця цифра становила 21 342. Відповідно до того самого щ орічного дослідження, кількість людей, потерпілих від стихійних лих, сягнула 135 млн осіб у 2006 році, у 2007 році це число виросло до 200 млн.

Аргументи і факти Тільки в Російській Федерації щороку відбувається від 10 до 34 тис. лісових пожеж. Упродовж 1998 року в Хабаровському краї було зареєстровано 1279 пожеж, що спричинили вигорання лісу на площі 1,8 млн га і викид у атмосферу 3 0 -6 0 млн т вуглецевих сполук. Улітку 2008 року в результаті затяжних дощів у Карпатах і Прикарпатті різко під вищився рівень річок Дністер, Прут, Черемош і їх приток, що призвело до заги белі ЗО людей, підтоплення 40 601 будинку, 33 882 га сільськогосподарських угідь, затоплення 360 автомобільних шляхів, 561 пішохідного моста, розмиву 680,61 км автомобільних доріг. Наслідки цієї повені простежувалися в Румунії і Молдові, де було підтоплено сотні будівель, є загиблі та зниклі безвісти. Екологічними наслідками Чорнобильської катастрофи стала загибель 50 тис. осіб із 100 тис., які брали участь у ліквідації наслідків аварії у перший рік, піді рвано здоров’я сотень тисяч осіб, забруднені мільйони гектарів ґрунтів, у водо сховищах осіли десятки мільйонів тонн радіоактивного мулу. За два тижні січня 2008 року кількість жертв снігопадів і морозів у Афганістані сягнула 300 осіб. Загинуло близько 35 тис. голів свійської худоби. За останні 20 років кількість стихійних лих, спричинених погодними умовами, збільшилась учетверо. Нині щороку відбувається близько 500 подібних ката строф, а у 80-х роках XX ст. ця цифра складала 120. За цей же період кількість повеней зросла у шість разів. У Бангладеш за останні ЗО років від ураганів і тайфунів загинуло понад 700 тис. осіб. Одним із найпотужніших стихійних лих вважають ураган у листопаді 1970 року над островами в дельті Гангу (Бангладеш). Він забрав близько мільйона життів.

Ключові категорії і поняття • техногенна катастрофа • надзвичайна ситуація • стихійне лихо •* ВИСНОВКИ ШШЯШШШШЯЯЯШШш

Нині наслідки природних катастроф ускладнюються зростаючою чисельністю населення планети, концентрацією людських ресурсів у міських поселеннях, посиленням антропогенного впливу і втручанням людини у природні процеси, порушенням природних взаєм озв’язків у екосистемах, діяльністю складних інженерних споруд, збільшенням площ освоєних людиною територій. Власне, ЦІ причини зумовлюють негативні тенденції зростання К ІЛ Ь К О С Т І С Т И Х ІЙ Н И Х Я В И Щ І збільшення завданої ними шкоди. Небезпечні природні явища і техногенні катастрофи часто досліджуються ізольовано, однак вони являють собою складні багатовимірні і взаємопов'язані процеси. Для п о м ’якшення сукупного ризику різних стихійних явищ необхідні взаємоузгоджені методи їх запобігання і чітко скоординовані дії.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ Д Л Я САМОКОНТРОЛЮ 1. Назвіть регіони України, у яких природні катастрофи завдають найбіль шої шкоди. 2. Наведіть основні причини техногенних аварій. 3. Яким чином антропогенний чинник підсилює дію природних стихійних явищ? 4. *Доведіть на фактах, що Чорнобильська катастрофа є наймасштабнішою техногенною аварією людства. 5. *Наведіть приклади техногенних аварій і стихійних явищ, які відбулися у вашому регіоні.

Глобальні моделі і сценарії майбутнього Перші кількісні методи вивчення екосистем були застосовані у 1925 році для створення математичної моделі росту окремих популяцій і їхньої динаміки. Перші спроби створення глобальних моделей були здій снені наприкінці 60-х років X X ст. за допомогою методу системного ана лізу, розробленого Дж. Ф оррестером. З ініціативи італійського економіс та А . Печеї у квітні 1968 року у Римі зібралась група з ЗО вчених, пред ставників 10 країн, для обговорення існую чих і перспективних проблем людства. Група отримала назву «Римський к луб». З того часу публіку ється серія доповідей Римського клубу. Перша з доповідей - «М еж і росту» - підготовлена у 1972 році групою вчених М ассачусетського університету під керівництвом подруж ж я Медоуз. їхн і моделі мали передбачити розвиток суспільства у майбутньо му за умов збереження сучасних економічних і політичних методів. Результати моделювання показали, щ о зростання промисловості і сп о живання ресурсів відбуватиметься прискореними темпами, водночас зі збільшенням чисельності населення і зростанням споживання енергії доти, доки не буде досягнуто певної межі. Далі настане катастрофа. Доповідь розглядалась не як сценарій для майбутнього, а як аналіз і про

І (

/ / "

ектування тенденцій з метою відвернення наслідків існую чої політики, щоб проектоване майбутнє ніколи не реалізувалося. Доповідь і книга подруж ж я Медоуз відіграли важливу історичну роль, оскільки людство зрозуміло необхідність зміни стилю нашого ж иття і розумного обмеж ен ня промислового розвитку для запобігання катастрофи. Друга доповідь - «Л ю дство на роздор іж ж і» - була підготовлена М. Месаровичем (СШ А) і Е. Пестелем (Ф РН) на основні методики ієрар хічних систем. У доповіді аналіз проводився на основі формування на Землі 10 регіонів по відмінності проблем, щ о виникають перед людством \ у кож н ом у із них. Кожен з регіонів, у свою чергу, поділявся на взаємоді\ ю чі ієрархічн і сфери: екологічну, технологічну, дем о-економ ічн у, J соціально-політичну. Результати їх моделювання показали, щ о в пері спективі можна очікувати не одну глобальну, а декілька регіональних катастроф. Модель передбачала продовольчу кризу в Південно-Східній А зії. Автори зазначили, щ о загрозу екологічної катастрофи можна відтермінувати за умови обмеж еного збалансованого росту всієї економ іч ної системи. Концепції «меж росту» Месарович і Пестель протиставили концепцію «обмеж еного росту», враховуючи, що екологічні проблеми мож уть бути подолані без відмови від росту світової економічної системи у тому разі, якщ о це зростання буде збалансованим і органічним. Третя доповідь - «Перебудова міжнародного порядку» - була підготов лена голландським економістом Я. Тінбергеном і показувала, щ о поєд нання локальних і глобальних цілей є можливим. Четверта доповідь - «Ц ілі для глобального суспільства» - була підго товлена філософом Е. Ласло і висвітлювала два фундаментальні питання: у чому полягає мета людства і чи згодні ми замінити матеріальне зростан ня на розвиток духовних людських якостей? Наступні моделі були присвячені складовим частинам глобальних про блем, однак відображали окремі, часто галузеві їхні аспекти. Наприклад, модель В. Леонтьєва «М айбутнє світової економ іки », енергетичні моделі, кліматичні моделі, моделі розвитку природних процесів тощ о. У даний час розроблено декілька поколінь глобальних моделей, які прогнозують розвиток до кінця X X I ст. Вони базуються на аналізі таких компонентів розвитку, як економіка, природні ресурси, населення, про довольство, хід природних процесів, стан навколишнього середовища. Окремі отримані результати та прогнози перенесені в офіційні документи урядів і матеріали міжнародних організацій, які стали основою розробки на початку 90-х років X X ст. концепції збалансованого розвитку. У декларації міжнародної конференції ООН з навколишнього середови ща і розвитку у Ріо-де-Ж анейро (1992 р.) проголошено 27 принципів, які визначають права і обов’ язки країн, «Програму дій на X X I стол іття», що передбачає напрямки сталого соціально-еколого-економічного розвитку. Концепція зазначає, що певні параметри мають зберігати постійне зна чення, а саме: фізичні константи, генофонд, ділянки всіх основних еко систем, здоров’ я населення. Модель визначає, що і в якій кількості можна вилучати з біосфери, а чого не можна вилучати. Ця концепція дає змогу поєднати біологічну сутність сталого розвитку з його соціальноекономічною сутністю . Синонімами сталого розвитку вважають розвиток збалансований, виважений, відповідальний, невиснажливий тощ о.

Аргументи і факти

Історична ретроспектива подій міжнародного значення, які заклали підва лини нової моделі розвитку суспільства: 1968 p., Париж. Спеціальна конференція ЮНЕСКО довела глобальний харак тер впливу людини на біосферу. 1970 р. Генеральна конференція ЮНЕСКО приймає рішення про організацію спеціальної Міжнародної програми «Людина і біосфера». 1972 p., Стокгольм. Конференція ООН з проблем навколишнього середовища, яка запропонувала концепцію екологічного розвитку. 1982 р. Генеральна Асамблея ООН прийняла Всесвітню хартію охорони при роди. 1987 р. Міжнародна комісія з охорони навколишнього середовищ а і розвитку представила в ООН доповідь «Наше спільне майбутнє», висновки якої лягли в теоретичну і концептуальну основу рішень «Ріо-92». 1989 р. Конференція з навколишнього середовищ а і стратегії людства наголо сила на необхідності скоординованих заходів для об’єднання економічного і екологічного імперативів. 1992 p., Ріо-де-Жанейро. Конференція ООН з навколишнього середовища і роз витку приймає декларацію та програму дій «Порядок денний на XXI століття». * 1997 р. Міжнародний екологічний форум Ріо+5 підбиває підсумки виконання «Плану дій». Спеціальна сесія Генеральної Асамблеї ООН наголосила на необ хідності до 2002 року сформулювати та розробити в усіх країнах національні стратегії сталого розвитку.

ПРАКТИЧНА РОБОТА № 2 Порівняння масштабів природних та антропогенних процесів На основі аналізу даних таблиці та інших статистичних відомостей і літе ратурних джерел доведіть, що вплив людського суспільства на природне середовище досяг глобальних масштабів. Масштаби природних та антропогенних процесів М асштаби антропогенних процесів

М асш таби природних процесів

Видобуток гірських порід

5 -Ю 9 т/р

Сміття, відходи, викиди

2 -1010 т/р

Аерозолі, газові викиди

10 -1010т/р

Побутові і виробничі скидові води

1 ,6 -1010т 1010т

Пил індустріальний

Річний винос стоками річок:

1 ,6 -1 0 %

- розчинених речовин - завислих речовин Річний обіг органогенів на суходолі

Річний фотосинтез на суходолі

-Ґ

3 -1012 - 3 -1013т О 0 1 L О

Біомаса суходолу

3 -109т

-1012 т/р

0,25 ■109 т/р

Ключові категорії і поняття • моделювання • глобальні моделі розвитку • концепція сталого роз витку •

ВИСНОВКИ Методологія глобального моделювання є екстраполяцією методів системного аналізу різноманітних сторін дійсності на дослідження світової системи в цілому. Аналіз результатів глобальних сценаріїв засвідчує, що людство може бути опти містично налаштованим за умови чіткого уявлення про загрози і труднощі, що стоять перед ним, і здатності протистояти всім глобальним проблемам. Цивілізація - це система, яка стає нестабільною, якщо надмірно зростає вар тість ї ї власного підтримання. Ряд науковців зауважують, що цивілізація - це організм, який народжується, дорослішає, старіє і помирає, що спостерігалось у минулому.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ Д Л Я САМОКОНТРОЛЮ 1. У чом у полягає результативність і п р а кти ч н а зн ачи м ість глобального моделювання розвитку? 2. Р о зкр ийте основну сутн ість збалансованого р о зв и тку . 3. У чом у проявляю ться основні ко н ц е п ту а л ь н і в ід м ін н о с т і пе рш их ч о т и рьох доповідей Р им сь ко го клубу? 4. *Ч о м у період 7 0 -9 0 -х р о к ів X X ст. називаю ть етапом «еко ло гічно го два дц я ти р ічч я » ? 5. *Ч о м у син он ім ом сталого р о зв и тку вваж аю ть н ев и сн аж л и ви й розвиток?

\ / ^ 1.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

Акимова Т.А., Хаскин В. В. Зкология. Человек - Зкономика - Биота - Среда: Учебникдля вузов. - 2-е изд., перераб. идоп. - М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2001. - 566 с. 2. Білявський Г. О., Бутченко Л. І., Навроцький В. М. Основи екології: теорія та прак тикум. - К .: Лібра, 2002. - 352 с. 3. Білявський Г.О., Фурдуй Р.С., Костіков І.Ю. Основи екологічних знань: Пробний масовий підручник для учнів 10-11 кл. середніх загальноосвітніх закладів. - К.: Либідь, 2000. - 336 с. 4. Голубець М.А. Плівка життя. - Львів: Поллі, 1997. - 186 с. 5. Данилишин Б.М. Природно-техногенні катастрофи: проблеми економічного аналізу та управління. - К.: Нічлава, 2001. - 260 с. 6. Никаноров А.М., Хоружая Т.А. Глобальная екология: Учебное пособие. - М.: ПРИОР, 2001. - 2 8 6 с. 7. Медоуз Д.Х., Медоуз Д.А., Рендерс И. За пределами роста - М.: Прогресс, Пенгея, 1994. 8. Программа действий. Повестка дня на 21 в е ки другие документи Конференции в Рио-де-Ж анейро в популярном изложении. - Женева: Центр «За наше общее будущее», 1993. - 70 с. 9. Ріо-де-Ж анейро - Йоганнесбург: Паростки ноосферогенезу і відповідальність за майбутнє/ В. Я. Шевчук, Г.О. Білявський, Ю.М.Саталкін та ін. - К.: Геопринт, 2002. - 118 с. 10. Зкология, охрана природьі и жологическая безопасность / Под. ред. В.И. Данилова-Данильяна. - М.: И зд-во МНЕПУ, 1997.

J Техйоренез^е+апрозвитку ^ J

^ TeXK6fewfe3y

-■ ? - 0 о

-~\ °

-O O- ґrv-

O ^o - ^

° TІ ехногенез — J) "економічний р іст: , . ^j .

^ТехнЬсфера, t f склад. Роль і •> техносф£)ж на <^^сккту*> 2, Л етапі розвитку суспільства і природи

•)

. есурси-техноссЦріц^ масштаби і^ е ж і сп о ж ^а^ н я

; ; > > - 0 - г ° ' -1 а3-;? 4 з „ s>

V y O. -. = Т з сР„=о

О о б

'Л 0

Техногенез, етапи розвитку техногенезу Сутність техногенезу. Т ехн оген ез - це сукупніст ь геохімічних і геофізичних процесів, пов’язаних з діяльністю людини, що істотно змі нили і продовжують змінювати геохімічну ситуацію у біосфері. У геохі мічному аспекті техногенез включає: а) видобуток хімічних елементів із природного середовища і їхню концентрацію; б) перегрупування хім іч них елементів, зміну хімічного складу сполук, у які входять ці елементи, а також створення нових хімічних речовин; в) розсіювання залучених у техногенез елементів у навколишньому середовищі. Розрізняють стихійне і заплановане розсіювання продуктів техногенезу. До стихійного розсіювання належать викиди техногенних речовин в атмосферу, забруднення ґрунтів і водойм промисловими стоками, твердими відходами промислових підприємств, викиди внаслідок аварійних ситуацій. Заплано ване розсіювання продуктів техногенезу відбувається в процесі внесення хімічних добрив, отрутохімікатів, зрошення стічними водами і компостами. Негативна дія техногенезу об ’ єднується поняттям забруднення при р о дн о го середовищ а. Під забрудненням розуміють потрапляння в навко лишнє середовище продуктів техногенезу, які здійснюють негативний вплив на людину, біологічні компоненти і технічні споруди. Л юдство щ орічно видобуває з надр і розсію є при спалюванні горючих корисних копалин більші обсяги хімічних елементів, ніж їх спож иваєть ся рослинністю суходолу для створення річного приросту. Щ орічно вна слідок спалювання вугілля у навколишнє середовище потрапляє більше, ніж залучено до біологічного колообігу, ртуті у 8700 разів, урану в 60 разів, кадмію у 40 разів, літію і берилію у 10 разів, олова у 4 рази. Незважаючи на часткове винесення хімічних елементів з річковим сто ком і циркуляцією повітряних мас, поверхня суходолу щ ороку «збагачу ється» на мільйони і сотні тисяч тонн фосфору (Р), купруму (Си), мангану (Мп), плюмбуму (РЬ), хром у (Сг), нікелю (N i), урану (U), кобальту (Со), ванадію (V), молібдену (Мо). Розвиток ноосфери супроводж ується гло бальним зростанням концентрації хім ічних елементів. Міру використання елемента щодо його вмісту в літосфері називають його технофільністю. Це поняття було запропоновано відомим росій ським геохіміком А.І. Перельманом у 1973 році. Показником технофільності є відношення маси щорічного видобутку елемента до його вмісту (кларку) у літосфері. Можна розрахувати як глобальну технофільність елементів, використовуючи показники світового видобутку, так і регіо нальну технофільність. Етапи розвитку техногенезу. П очатковий етап техногенезу п ов’ язують з використанням вогню первісною людиною, щ о сприяло збільшенню ареалу поширення людини, доповнило полювання і збираль ництво новими прийомами, змінило способи приготування їж і, зародило можливість розвитку термотехнологій. Із зародженням землеробства і скотарства частина людей звільнилась від добування їж і і почала розвивати ремесла, що сприяло професійному розподілу праці. Це була епоха мускульної енергетики, коли у розпоря

дженні людини була власна сила, а також сила приручених тварин і най простіші механізми перетворення мускульної енергії. Починаючи з VIII ст. масово будуються млини, які використовують силу води і вітру. Настала епоха механічної енергетики, що базувалася на відновлювальних природних ресурсах. Це розширило технічні можливості і збільшило вплив людини на природу. Ключовим моментом у розвитку тех ногенезу була поява парової машини. Машина повсюдно замінила мускуль ну тяглову силу, однак використовувала невідновні енергоносії - кам’яне вугілля, а з часом - нафту, нафтопродукти, природний газ. Наступила епоха хімічної теплоенергетики на невідновних енергоресурсах і масштабне забруднення навколишнього середовища продуктами техногенезу. З середини X X ст. бурхливо розвивається ядерна теплоенергетика на невідновних ресурсах. Безаварійно діючі АЕС є екологічно безпечнішими, ніж теплові, що спалюють високозольне вугілля низької якості чи мазут. Однак численні аварії на АЕС, у тому числі і Чорнобильській, показують значно більшу загрозу для довкілля відходів і викидів атомної енергетики. На початку X X I ст. впроваджуються принципово нові маловідходні, маловодні, малоенерго- і ресурсоємні технології, які розглядають як аль тернативні щодо традиційних технологічних процесів. Серед них: вироб ництво біопалива; спорудження вітрових, сонячних, припливних, геотер мальних електростанцій; зростання частки електротранспорту, особливо в міських поселеннях; запровадження замкнутих циклів водоспоживання; переробка й утилізація виробничих і побутових відходів.

Аргументи і факти Маси хімічних елементів, що залучаються в основні глобальні і техногенні потоки біосфери (за Добродєєвим О.П.)

Залучається хімічних еле ментів т/рік

Виноситься з річковим стоком

Асимілюється у біологічній про дукції на суходолі

Світовий видобуток

Міститься у корисних копалинах, що спалюються

C, N, Н

n ■109

Са, К, Si

C, Са, Mg, Na, S

P, Mg, Na, AI, S

АІ, 0, Н

К, N, Fe

Cl, Mn, Cr, Fe

K, Na, S, 0, Cl

Fe, Са, S, Na

n • 106

Sr, AI, Ba

Zn, Ті, В, Cr, Cu, Br

R Cu, Zn, Mn, Pb, F AI, Cl, Ba, Mg,

K, Sr, Ті, Na, Mg, Ba

n ■105

Zn, Br, В, P, Ті, Mn, Ni, Cu, As, Zr

Ni, I, Ba, Ge, V, Ga, Rb, Mo, Co

Ті, Ni, B, Sn, Br

P, Hg, Cr, Cu, Zn, Mo, Li, B, Co, Ba, Ge, Be, U, Pb, La, Zn, As, Mn, V, Rb

I, Pb, Li, Co, Cr, Mo, U, Rb

Rb, Li, Pb, F, Zr, Sn, Y, Cs, Se, Be

Hg, As, Co, Mo, U, Ag, Cd, Sb, W

Pb, I, Y, Ga, Sc, Bi, W, Hg

Ag, Cs, V

Ag, Au, Y, U, Th

Li, V, Se, I, Zr, Bi, Ag, Au, Be, Sr, Nb,

Ag, Cd

n ■102

Nb, As

n • 10

Y, Cs, Ga, In, Th

n • 1010 с

п • 1014

n • 107

| ( * '

Ключові категорії і поняття • техногенез • етапи розвитку техногенезу • хімічні елементи • тех нофільність • забруднення природного середовища • ВИСНОВКИ Головними складовими техногенезу є технічний прогрес і економічне зростання. У XX ст. техногенез набув глобального характеру і якісно нових форм, що сприяє ш видкому просторовому розширенню техносфери Землі. Найбільш рельєфно етапи техногенезу відображають залучення в економіку від новних і невідновних енергетичних ресурсів і потужніших перетворювачів енергії.

ЗАПИТАННЯ / ЗАВДАННЯ Д Л Я САМОКОНТРОЛЮ 1. Що таке техногенез? 2. Які складові техногенезу виділяють під час характеристики його геохі мічного аспекту? 3. Яким поняттям об’єднується негативна дія техногенезу? 4. Що характеризує технофільність хімічного елемента? 5. Визначте відповідність видів енергетики доіндустріальній, індустріаль ній і постіндустральній епохам техногенезу. 6. *Порівняйте масштаби антропогенних (світовий видобуток і спалювання корисних копалин) і природних процесів (споживання рослинністю сухо долу хімічних елементів, винос річковими водами), наведених у таблиці.

Техногенез — технічний прогрес, економічне зростання Технічний прогрес. Метою науково-технічного прогресу є збіль шення обсягів виробництва, розширення асортименту продукції та її сп о ж ивацьких якостей. Однак науково-технічний прогрес другої половини X X та початку X X I ст. і створені ним засоби виробництва загострили про тиріччя між технікою , технологіями і природним середовищем. Сучасні технології не м ож уть задовольнити екологічні й естетичні вимоги, оскільки функціонують з використанням типових конструкцій і дом іну ю чою економічною доцільністю. Окремо взяті досягнення науки і техніки - це, незаперечно, прогрес у галузі знань і практиці. Проте чи стануть вони прогресом культури зага лом і зокрема щ одо стану природи? Н ауково-технічний прогрес є еколо гічно доцільним за таких умов, коли його досягнення перебувають у гар монії з природою. А.О. Горєлов вважає, що для поєднання науково-технічного прогресу із соціально-природним необхідно дотримуватись трьох принципів впрова дження науки і техніки: • існує, зазвичай, декілька варіантів перетворення природи, з яких належить вибрати найкращий, у тому числі з екологічної точки зору (принцип альтернативності); • усілякі новації, науково-технічні розробки мають проходити пере вірку (експертизу) на екологічну безпеку і ризик негативного екологічно го впливу (принцип перевірки);

ТЕМА • о ста точн е р іш е н н я п р о з а п р о в а д ж е н н я д о с я гн е н ь н а у к и і т е х н ік и в п р а к т и к у го с п о д а р ю в а н н я м а ю т ь п р и й м а т и л ю д и , я к і п р о ж и в а ю т ь в д а н о м у р е г іо н і в у м о в а х п о в н о ї е к о л о гіч н о ї гл а сн о с т і і д е м о к р а ти з м у (п р и н ц и п р еф е ре нд ум ів ).

Економічне зростання. Економічне зростання традиційно характери зується збільшенням виробництва продукції і послуг для цілей споживання і накопичення на націо нальному рівні. Оскільки кількісна оцінка всіх процесів у матеріальних системах має енергетичний еквівалент, то відносну оцінку економічного росту можна отримати за допо могою енергетичного п ідходу. Впродовж останніх десятиліть спостерігається тісна залежність між економічним ростом загалом і розвитком енергетики на основі співставлення темпів приросту валового світового продукту (ВСП) і енергоспоживання. Подвоєння цих показників відбувається впродовж 21 року для ВСП і 26 років для енергетики (мал. 2 2 ). Таке зростання світової економіки засвідчує відповідне зростання збільшення видобутку і споживання природних ресурсів і техногенної деградації середовища.

1900

III

1920 1940 1960 1980 2000

М ал. 22. Зростання чисельнос ті населення (N ), потужності енергетики (Е ; ТВт = 10>2 Вт ), споживання електроенергії на одн у особу ( Е /N ) і валового світ ового продукт у ( В С П ) у X X ст. (за Т А . Акімовою і BJB. Хаскіним, 2001)

Риси зростання економіки і всесвітнього техногенезу. Найхарак терніші риси зростання економіки і всесвітнього техногенезу можна уявити таким чином: • упродовж останніх 100 років світове споживання енергії збільш и лось у 14 разів, що засвідчує випереджаючі темпи зростання енергетики щодо чисельності населення; • у структурі паливного балансу відбувся перехід до переважання вуг леводневого палива - вугілля, нафти і газу, а також зростання частки гідроенергетики та ядерної енергетики в енергетичному балансі; • у багато разів збільш ились видобуток і переробка мінеральних ресурсів; виробництво чорних металів зросло за століття у вісім разів, ще більш інтенсивним було зростання виробництва кольорових металів, видобутку урану, виробництва цементу тощ о; • у X X ст. значно виросли обсяги і змінилася структура машинобуду вання у зв’ язку з розвитком його нових галузей (виробництво засобів зв’язку, приладобудування, радіотехніка, електроніка); • серед рис техногенезу потрібно відзначити хімізацію всіх галузей господарства, яка проявилася у масовому виробництві мінеральних добрив, синтетичних сполук, пластмас, синтетичних м иючих засобів, лікарських препаратів тощ о; • науково-технічна революція у військовій справі розширила сферу ведення бойових дій з появою принципово нових видів зброї, що створило безпосередню загрозу виживання людства; • техносфера за своєю площею зросла майже вдвічі і стала більш наси ченою, тим часом біосфера суходолу скоротилась більш ніж на 15 % .

С И С ТЕ М А «П Р И Р О Д А - Н А С Е Л Е Н Н Я - ГОСП ОД А Р С Т В О »

Аргументи і факти 60

% Вугілля

50 40

30 20 Гідравлічна і ядерна енергія

1900

1950

1970

1980

Роки

М ал. 23. Зміни ст рукт ури спож ивання паливно-енерге т ичних ресурсів у світі у X X ст.

М ал. 24. Ін д ек с антропогенного навантаження на біосферу (н е заш т риховані ст овпчики) і річна рент а за корист ування біосфе рою ( заш т риховані ст овпчики) великими країнами світ у: 1 - світ загалом, 2 - країни колишнього СРСР, 3 - Франція, 4 - Китай, 5 -Іт а л ія , 6 - Індія, 7 - Велика Британія, 8 - Німеччина, 9 - СІЛА, 10 - Я понія ( за Т А .А к ім овою і В.В. Х аскіним , 2 0 0 1 )

Ключові категорії і поняття • науково-технічний прогрес • техніка • технологія • економічний ріст • енергоспоживання • ..

•.

ВИСНОВКИ 1.

Р о з в и т о к науково-технічного прогресу (НТП) на сучасному етапі віддзеркалює наукові, технічні та технологічні досягнення в окремих галузях господарства. Він сприяє росту технічної оснащеності світового виробництва, однак посилює його негативний вплив на природні процеси і компоненти. Економічне зростання має характеризуватися не тільки підвищеними темпами росту, а і його доцільністю, екологічністю, виваженістю.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ Д Л Я САМОКОНТРОЛЮ 1. Чому науково-технічний прогрес у галузі науки і техніки є регресом у сфері охорони природи? 2. Яких принципів необхідно дотримуватися для поєднаного розвитку науково-технічного і соціально-економічного прогресів? 3. Доведіть тенденції зростання світового виробництва і споживання на конкретних фактах. 4. Охарактеризуйте основні риси економічного зростання і всесвітнього тех ногенезу. 5. Проаналізуйте і поясніть зміни структури споживання паливноенергетичних ресурсів світу в X X ст. (мал. 23). 6. *До яких висновків можна прийти в результаті поєднаного аналізу індек су антропогенного навантаження на біосферу і річної ренти за користу вання її ресурсами (мал. 24).

Техносфера, ї ї склад. Роль техносфери на сучасному етапі розвитку суспільства і природи Сутність і склад техносфери. Діяльність людської цивілізації при вела до появи нової глобальної матеріальної системи (сфери) ш тучно створених о б ’ єктів, яку іменують техносф ерою . Т ехн осф ер у можна р оз глядати як частину ноосфери, трансформованої під впливом т ехно генної діяльності людини. У генетичній схем і геосфери Землі техносфера є наймолодш ою її складовою частиною. О скільки найстарша літосфера зародилася близько 4 -5 млрд років том у, то вік техносфери становить усього 1 8 0 -2 0 0 років. Н иніш ній етап розвитку техносфери охоплю є індустріально-технічний прогрес розвитку людства (див. § 4). Існують інш і назви цієї частини геосфери, зокрема антропосфера. Техносф еру визначають як планетарний простір, який перебуває під впливом інструментальної і технічної виробничої діяльності людей і зайнятий продуктами цієї діяльності. О скільки техносфера і біосфера взаєм опов’ язані, то їхню сукупність називають ек осф ерою (JI. Кол, 1958). Під екосф ерою розум ію ть сукупність усього ж ивого на Землі разом з його оточенням і ресурсами. Елементи техносфери простеж ую ться на десятки і сотні тисяч кіл ом е трів у навколоземному просторі за рахунок поширення радіохвиль, орбіт ш тучних супутників Землі та інш их планет, в атмосфері постійно переміщ ую ться тисячі літальних апаратів, на поверхні Землі поширені простори окультурених і ш тучно створених ландшафтів, населених пунктів, споруд, транспортних ком унікацій; із земних надр видобува ю ться сотні мільярдів тонн корисних копалин, утворю ю ться велетенські площ і, зайняті промисловими та побутовими відходами; техногенними системами викидаю ться сотні мільярдів тонн газових, аерозольних, енергетичних викидів, скидаю ться десятки мільярдів тонн рідких ст о ків. Природна гідросфера, атмосфера, літосфера, біосфера насичені тисячами ш тучно створених об ’ єктів. Тенденції змін довкілля. На основі розвитку сучасних екологічних і соціально-економічних ситуацій у світі В. Данилов-Данильян та інші

вчені прогнозують такі тенденції змін довкілля під впливом техногенної діяльності на наступні ЗО років: • зростання споживання первинної біологічної продукції на 8 0 -8 5 % на суходолі; • прискорене збільшення концентрації С 02 і СН4 унаслідок знищення біоти; • значний приріст кількості парникових газів; • скорочення потуж ності озонового екрану на 1 -2 % щ ороку; • скорочення площ лісів зі ш видкістю від 177 до 180 тис. км 2/р ік (у тропіках до 9 -1 1 млн км2 при одночасному скороченні площі лісів і в * помірних ш иротах); ^ • зростання площі пустель; • посилення ерозії сільськогосподарських земель; • збільшення обсягів стічних вод і кількості забруднювачів; • виснаження водних запасів суходолу; • деградація і зникнення видів біоти; • погіршення природних умов ж иття людей; • збільшення кількості генетичних хвороб; • зростання дефіциту харчових продуктів.

Аргументи і факти У 1650 р. чисельність населення Землі становила близько 500 млн осіб; упро довж наступних 200 років вона збільшилась удвічі, ще раз удвічі зросла вже впродовж наступних 80 років, у 1975 році досягла 4 млрд осіб, в 1999 р. переви щила 6 млрд, у 2009 році склала близько 6,8 млрд осіб. Чисельність населення Землі нині вже така, що якби людей рівномірно розподілили на поверхні плане ти, то відстань між ними становила б лише 300 м. Щохвилини населення нашої планети збільшується на 172 людини. Це означає: щотижня до населення Землі додається 1,7 млн осіб - стільки, скільки тепер проживає у таких містах України, як Вінниця, Запоріжжя і Житомир взятих разом. Нині під загрозою зникнення на Землі опинилося близько ЗО тис. видів вищих судинних рослин і близько 150 тис. видів тварин. Щодня на планеті зникає декілька видів тварин, а щотижня мінімум один вид рослин. Понад 6 млн га земель щороку деградують і перетворюються на пустелю. Кількість людей, які споживають забруднену воду, досягла 1,5 млрд осіб і про довжує зростати. Причинами дефіциту і нестачі прісних вод є надмірне водо споживання (пересічний європеєць витрачає 500 л прісної води на добу, а центральноафриканець - 8 л); забруднення поверхневих і підземних вод; ско рочення водності річок і запасів підземних вод. У 2100 році можуть бути вичер пані запаси прісної води.

Ключові категорії і поняття • техносфера « ноосфера • антропосфера * екосфера •

висновки 1

Техносфера є наймолодшою геосферою Землі, однак ї ї вплив на природні про цеси і компоненти природи є наймасштабнішим і найнепередбачуванішим. В результаті техногенного впливу на біосферу Землі простежуються несприят ливі тенденції глобальних змін природних процесів і компонентів природи, які проявляються у порушенні теплового балансу, зм іні ланок колообігу речовин, забрудненні природи, деградації ї ї компонентів, формуванні антропогенних ландшафтів.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ Д Л Я САМОКОНТРОЛЮ 1. 2. 3. 4.

Що таке техносфера? Чому техносферу вважають наймолодшою із земних сфер? Як співвідносяться між собою поняття «техносфера» і «екосфера»? Які тенденції змін довкілля відбуваються під впливом техногенної діяльності? 5. *Спрогнозуйте термін зникнення вологих екваторіальних лісів, якщо щороку їх знищують на площі близько 10 млн км2.

£лf Л

Ресурси техносфери масштаби і межі споживання

Серед основних чинників, щ о визначають масш таби спож ивання ресурсів, можна відзначити розширення обсягів виробництва, зростання енергоспоживання, різке зростання чисельності населення Землі. Світова промисловість нині виробляє у 7 -1 0 0 разів більше товарів і видобуває у три-чотири рази більше корисних копалин, ніж 2 5 -3 0 років тому. Водночас щ орічно світова промисловість виробляє 2,1 млрд т твердих відходів, із яки х 340 млн т є потенційно небезпечними. Щ ороку у світі синтезується близько 250 тис. нових хім ічних сполук, десятки тисяч ш кідли ви х речовин забрудню ю ть атм осф еру, воду і ґрунти . У водойми світу щ ороку скидається понад 500 млрд т промислових і побутових стоків, для нейтралізації і розбавлення яки х використову ється у десятки разів більше чи стої води. Близько 130 млрд т корисних копалин щ ороку видобувається із земних надр. При цьому в корисну для людини продукцію використовується тільки 10 % мінеральних ресурсів. Наприкінці X X ст. у світі щ орічно видобувалось близько 3,2 млрд т вугілля, 3 млрд т нафти і близько 3 трлн м 3 природного газу. Якщ о першу половину X X ст. можна назвати «ерою вугілля», початок другої половини - «ерою нафти», то початок нового тисячоліття називають «ерою га з у ». Загальне споживання енергетичних ресурсів у світі складає близько 30 млрд т умовного палива. Я кщ о мінеральне паливо спалюва тиметься й надалі такими темпами, то, за розрахунками спеціалістів, усі його запаси будуть вичерпані через 130 років. Спалювання енергетичних ресурсів призводить до масш табних забруд нень атмосфери. Тільки теплова енергетика сьогодні продукує близько 25 % промислових забруднень атмосфери. У масш табних прогнозних розрахунках використовується умовна оди ниця Q, щ о дорівнює 36 млрд т умовного палива. За даними спеціалістів, світові розвідані запаси вугілля становлять 18 Q, нафти З Q, газу 2 Q, урану 4 Q. Водночас запаси сонячної енергії оціню ю ться у 2000 Q. За ум ов домінування стратегії сталого розви тк у важ ливим є збалансоване використання природних ресурсів власної держави. Наша держава забезпечена вугіллям на 95 % , нафтою - на 8 % , природним газом - на 22 % . Дані таблиці (табл. 1) демонструють розрахункову забезпеченість України запасами мінеральних ресурсів. Дефіцитними для України є руди кольорових металів, а також нафта і газ.

Таблиця 1

Розрахункова забезпеченість запасами видобутку корисних копалин в Україні Н азва ко р и сн и х копалин

З а б е зп е ч е н ість, р о ків

Назва ко р и с н и х ко па ли н

З а б е зп е че н ість , р о ків

Сіль калійна

2650

Нафта з конденсатом

Каміння облицювальне

2550

Природний газ

1867

Залізна руда

217

Сірка

1549

Скляна сировина

254

Графіт

1246

Марганцева руда

292

Буре вугілля

1151

Каолін

293

Цегельно-черепична сировина

835

Глина вогнетривка

321

Кам’яне вугілля

727

Цементна сировина

423

Камінь будівельний

609

Доломіт для металургії

493

* Сіль кухонна s

Враховуючи явно виражену сировинну спрямованість економіки України на початку X X I ст. і зростання частки сировинних галузей у про дукції експорту, можна зробити висновок, що спостерігається невиважене і нераціональне використання мінерально-сировинної бази держави. Енергоємність виробництва одиниці продукції в Україні у дев’ ять разів більша, ніж у країнах Європи. Ресурсоємність виробництва одиниці про дукції у декілька разів перевищує пересічний єпропейський показник. ПРАКТИЧНА РОБОТА № З Оцінка ресурсозабезпеченості світового господарства

1. На основі аналізу статистичних джерел складіть перелік категорій природних ресурсів, забезпеченість якими світового господарства є найменшою. 2. Аналізуючи структуру економіки України за 1990 та 1999 pp., з ’ясуйте тенденції її трансформації (мал. 25). Машинобудування та металообробка Деревообробна та целюлозно-паперова Легка Харчова Інші Металургійна Електроенергетика Хімічна і нафтохімічна

Мал. 25. Структура економіки України за 199 0,1 9 99 pp. (%)

А р г у м е н т и і факти Таблиця 2

Порівняння біосфери і техносфери

(за Т.А. Акімовою і В.В. Хаскіним, 2001) Показники, що порівнюються

Біосфера

Техносфера

Кількість біологічних видів, що утворюють сферу

10^

Кількість контрольованих видів

107

104

■«t О ч—

у тому числі активна речовина, млрд т

Маса сфери, млрд т,

2 ■104

4 ■104

2 • 104

Кратність оновлення активної речовини, рік

0,10

Річна нетто-продукція, м лрдт

625

1,5

Річні витрати органічної речовини, м лрдт

212

Річні витрати енергії, 1018 Дж

12000

450

Річні витрати води, км3

3 ■104

Неактивна, вироблена речовина, млрд т

Ступінь замкненості кругообігу речовин, %

со О

104

99,9

менше 10

Запас генетичної інформації, Гбіт*

106

Запас сигнальної інформації, Гбіт**

Швидкість переробки інформації, біт/с

Юзе

1016

Інформаційні швидкість еволюції, біт/с

0,1

107

* Гбіт = 109 біт, запас генетичної інформації обраховується шляхом відношення числа видів у біосфері на середню кількість інформації в геномі одного виду. **О б’єм інформації довготривалої пам’яті однієї людини. ‘ • Порівняльний аналіз кількісних характеристик біосфери і техносфери дає мож ливість зробити наступні висновки: І • людина контролює і в певній мірі використовує незначну частину біологічних видів у біосфері; нетто-продукція техносфери у 1000 разів менша за нетто-продукцію біосфери; • витрати води в техносфері тільки у шість разів менші, ніж в біосфері, однак водомісткість продукції техносфери у 140 разів більша; : • ступінь замкнутості колообігу речовин у техносфері на порядок менший, ніж у біосфері; швидкість прогресу цивілізації у XX ст. на вісім порядків більша, ніж швидкість біологічної еволюції у біосфері.

К л ю чо в і к а т е го р ії і поняття

• ресурси техносфери • межі споживання • енергозабезпеченість > ресурсоємність & ВИ С Н О ВКИ Масштаби техногенних процесів, які зумовлюють розвиток техносфери, досягли глобального рівня і можуть бути поставлені в один ряд з провідними природни ми процесами. Просторові межі техносфери продовжують розширюватися і значно перевищу ють просторові межі біосфери. Оскільки ресурси біосфери носять кінцевий вичерпний характер, то ця обстави на зумовлює бережливе й економне їх використання людиною.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ Д Л Я САМОКОНТРОЛЮ 1. Чому обсяги світового виробництва постійно зростають? 2. Наскільки вистачить людству енергетичних мінеральних ресурсів за умови збереження тенденції їх використання на перспективу? 3. *Чим пояснити високі рівні енергоємності та ресурсоємності виробничих галузей економіки України? 4. *Обґрунтуйте твердження про те, що мінерально-сировинні ресурси України нині використовуються нераціонально.

ЛІТЕРАТУРА 1.

Акимова T.A., Хаскин В.В. Зкология. Человек - Зкономика - Биота - Среда: Учебник для вузов. - 2-е изд., перераб. и доп. - М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2001. 566 с. 2. Білявський Г. О., Бутченко Л. І., Навроцький В. М. Основи екології: теорія та прак тикум. - К.: Лібра, 2002. - 352 с. 3. Глазовская М.А. Геохимия природних и техногенних ландшафтов СССР: Учеб. пособие для студ. геогр. спец, вузов. - М.: Вьісшая школа, 1988. - 328 с. 4. Данилов-Данильян В.И., Лосев К.С. Зкологический вьізов и устойчивое развитие. - М.: Прогресс-Традиция, 2000. - 416 с. 5. Мпланова Е.В., Рябчиков А.М. Использование природних ресурсов и охрана природи. - М.: Вьісшая школа, 1987. - 276 с. 6. Никаноров А.М., Хоружая Т.А. Глобальная зкология: Учебное пособие. - М.: ПРИОР, 2 0 0 1 .- 286 с. 7. Природно-ресурсний аспект розвитку України / Проект «Програма сприяння сталому розвитку в Україні»; кер. розд. ІД . Андріївський, Ю.Р. Шеляг-Сосонко. К. : КМ Academia, 2 0 0 1 .- 112 с. 8. Руденко В.П. Гзографія природно-ресурсного потенціалу України. [У трьох час тинах: Підручник.] / В.П.Руденко - K.: К.-М. Академія - Чернівці: Зелена Буковина, 1999. -5 6 8 с. 9. Рудько Г.І., Адаменко О.М. Землелогія. Еколого-ресурсна безпека Землі / За ред. Г.І. Рудька. - К.: Академпрес, 2009. -5 1 2 с. 10. Топчиев А.Г. Геозкология: географические основи природопользования. Одесса: Астропринт, 1996.-3 9 2 с.

'j J ^ J

J Природбк^ихітувіання: .об’єкт, ^ „ п р е д м е ^ з а в д а н ц іік ^ K w ^ 'S о О

І§ ~рага/ГБ)н ст ринц м ц и -

^ \У V

о-:>Н викор»істани я і відновлення ^ 1 ^ р и р в іїн и х 'р е с у р о ів , ^ . природних $ лов середовища ЖІІТТГПІЯІІЬІМСТІ '• , ^ V життєдіяльності

.« ^ З - JI V liflTpMMaHH*HBjff№opeifl«i,

\J°

—, раціональн|^міни% колосіЧнрі' рівнован-й^ірТіродних^ісдем-

Е к о н о м ік а 3 природЛористуванЯй^и< о щ і^ - із с к л а ^ в й х .ч а с т и й е к^ іо гУ Ґ Ц

* г х -

„-' У І

3_® = С О Д '

-3

^ O \o t 0

° 0

4 О ;Я ? -*

риродокористування як наука про ставлення людини

до природних

Природокористування: оо єкт, предмет, завдання Сутність категорії «природокористування». Термін «природокори стування» запропонував і ввів у науку Ю.М. Куражсковський у 1969 році. Завдання природокористування як науки полягає у розробці загальних 1 принципів здійснення діяльності, пов’ язаної з безпосереднім користу\ ванням природою і її ресурсами. ^ Деякі вчені проблеми раціонального природокористування розглядаJ ють у контексті охорони природного середовища через призму раціональ4 ної організації господарства (П.Г. Олдак, І.Я. Блєхцин, В.А. Мінєєв). Водночас природокористування трактують і в більш вузькому аспекті як особливу сферу господарства, як експлуатацію і використання природно го середовища і природних ресурсів. Ю.Ю. Туниця визначає природоко ристування як безпосереднє використання природних ресурсів певної території. М.П. Федоренко трактує природокористування як цілеспрямо ване втручання людини в природні процеси біосфери. О.М. Маринич роз глядає природокористування як найважливішу складову проблеми вза ємодії природи і суспільства, яка включає особливості вивчення, освоєння, використання, перетворення й охорони природного середовища і його ресурсів. B.C. Преображенський, Г.А. Приваловська, Т.Г. Рунова під природокористуванням розуміють сферу діяльності, спрямовану на забезпечення зростаючих потреб суспільства у природних ресурсах і формування здорового середовища життя людей, яка об’ єднує галузі ресурсокористування, вивчення, відтворення і збагачення природних ресурсів, поліпшення стану природного середовища, охорону природних багатств і різноманіття їх розвитку. Характеристики природокористування. Відомий російський нау ковець, природодослідник М.Ф. Реймерс характеризує природокористу вання таким переліком визначень: • сукупність усіх форм використання природно-ресурсного потенціа лу і заходів його збереження; • сукупність продуктивних сил, виробничих відносин і наявних організаційно-економічних форм, пов’ язаних з первинним присвоєнням, використанням і відтворенням людиною об’ єктів навколишнього при родного середовища; • використання природних ресурсів у процесі суспільного виробництва; • сукупність впливів людини на природне середовище; • комплексна наукова дисципліна, яка вивчає загальні принципи раціонального використання природних ресурсів людським суспіль ством. Об’єкт, предмет і напрямки природокористування. Об’єктом при родокористування як науки є комплекс взаємовідносин між природними ресурсами, природними умовами життя суспільства і його соціальноекономічним розвитком (О.Г. Топчієв, 1996). Предметом природокористування можна вважати оптимізацію цих відносин, прагнення до збереження і відновлення середовища життя.

До основних напрямків природокористування відносять ресурсоспо- А живання, ресурсокористування, відновлення природних ресурсів, охоро- ну природи, перетворення природи. Розрізняють два основні типи природокористування за сферами народ ного господарства - виробниче і невиробниче. За видами природокорис тування поділяють: • за характером ресурсів - на мінерально-сировинне, водо-, земле-, лісогосподарське, рекреаційне; • за характером природокористування - на промислове, сільськогос- \ подарське, лісогосподарське, транспортне та ін.; f • за рівнем організації господарства - на галузеве, міжгалузеве, інте- / гральне. \ І.Я. Блєхцин та В.А. Мінєєв виділяють такі напрямки і види діяльнос- ' ті у сфері природокористування: « ресурсоспоживання: видобування ресурсів, ресурсокористування, використання елементів середовища як «єм ності» відходів виробництва і споживання; • конструктивне перетворення: комплексні програми перетворення природного середовища, поліпшення окремих властивостей ресурсів середовища, захист від стихійних явищ, ліквідація негативних наслідків господарської діяльності; • відновлення природних ресурсів: безпосереднє відновлення природ них ресурсів, створення умов для відтворення відновних ресурсів; • охорона природного середовища і природних ресурсів: запобігання негативним впливам виробництва і споживання, власне охорона і консер вація ландшафтів, збереження генетичного різноманіття біосфери; • управління і моніторинг: інвентаризація, облік і контроль, регулю вання стану ресурсів і природного середовища, управління процесами природокористування. А р гу м е н ти і ф акти

Сучасне людство споживає для власних потреб близько 7 % продукції біосфе ри. За збереження темпів сучасного господарського розвитку повне виснажен ня біосфери може настати у другій половині XXI ст., а за стабілізації росту через кілька сотень років. У XX ст. природокористування в Україні набуло чітко виражених згубних для природи форм. Ресурсокористування стає надекстенсивним, хижацьким. Жовтневий переворот 1917 p., громадянська війна, голод 1930-х років, страшні за своїми масштабами політичні репресії 1940-х років, Перша і Друга світові війни - ці величезні соціальні потрясіння разом із централізацією промисловості, надхімізацією сільськогосподарських угідь, виснаженням ресурсів за кілька десятиріч призвели до формування в Україні економіки, яка не зважала на об’єктивні потреби й інтереси народу, можливості приро ди. В результаті сформувалась одна з найбільш варварських з погляду еко логії економік - перенасичена хімічними, металургійними, гірничорудними, нафтопереробними, військовими виробництвами, з величезними обсягами викидів і низькими коефіцієнтами їх утилізації, із застарілими технологіями та обладнанням. І # Природні ресурси за джерелами та місцерозташуванням поділяють на міне ральні, земельні, водні, кліматичні, біотичні, ландшафтні, рекреаційні, енерге тичні, атмосферні, газові, літосферні тощо. Крім того, розрізняють три основні парноальтернативні групи природних ресурсів: відновні і невідновні; вичерпні і невичерпні; замінні і незамінні.

К л ю чо в і к а т е го р ії і п оняття

• природокористування • типи природокористування • види приро докористування • ВИ С Н О ВКИ 1.

Природокористуванням називають провідний процес у взаємостосунках су спільства і природи; водночас природокористування трактують як науку з роз робки загальних принципів здійснення людської діяльності, безпосередньо пов 'язаної з використанням природних умов і природних ресурсів. Природокористування відображає сукупну взаємодію суспільства і природи в межах конкретної території. В процесі природокористування реалізуються завдання задоволення потреб суспільства в природних ресурсах на основі їх раціонального використання, збереження, охорони і відтворення.

«р

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ Д Л Я САМОКОНТРОЛЮ 1. Дайте ш ир оке і вузьке тр а ктув а н ня ка т е го р ії природокористування.

2. В и д іл іт ь основні складові частин и процесу природокористування. 3. Ч и м в ід р ізн я ю ться т и п и природокористування від видів природокорис тування? 4. О характеризуйте основні н а п р я м ки і види д іял ь н о сті у сфері пр и ро д око ристування. 5. *С кл а д іть с тр у кт у р н о -л о гіч н у схему п о д іл у видів пр иродокористування.

,§18. V

Загальні принципи використання і відновлення природних ресурсів, природних умов середовища життєдіяльності

Природокористування базується на загальнонаукових, кібернетичних, біологічних, географічних, фізико-хімічних та інших законах і законо мірностях. Основні закони та закономірності природокористування необ хідно розглядати у поєднанні з численними екологічними концепціями, принципами, підходами. Всі закони та закономірності, на думку деяких учених, необхідно класифікувати за функціональними ознаками, а саме: виділити серед них системні, біогеохімічні, геофізичні, соціальноекономічні, енергетичні та ін. Характеристика деяких законів, закономірностей, принципів і правил. 1. Закон внут ріш ньої динамічної рівноваги є вузловим для практики природокористування. Його сутність зводиться до трактування динаміч ної рівноваги як взаємопов’ язаної єдності системотворчих процесів і сис теми в цілому, коли незначні коливання одного із параметрів її функціо нування спричинюють функціонально-структурні кількісні і якісні зміни. Цей закон є одним із базових в управлінні природокористуванням. Його дія доводиться практикою нераціонального природокористування. 2. Закон обмеженості природних ресурсів базується на розумінні того, що ресурси нашої планети мають певний кількісний вираз. їх необхідно

вважати обмеженими через високі темпи ресурсоспоживання людства. їх обмеженість виникає внаслідок безпосередньої вичерпності або внаслі док значного погіршення їхньої якості через забруднення. 3. Закон відповідност і між розвит ком продукт ивних сил і природноресурсним потенціалом певного регіону. Сутність його полягає в тому, що кожний регіон наділений певною структурою і масштабами природноресурсного потенціалу, використання якого необхідно вести з урахуван ням запасів і темпів їх споживання. В результаті недотримання положень цього закону виникають часті екологічні кризи і формується невідповід ність природогосподарського комплексу природоресурсному потенціалу території, що призводить до неефективного використання природних ресурсів. 4. П равило комплексного збалансованого розви т ку полягає у пошуку пропорцій взаємопов’ язаного розвитку природної, соціальної та еконо мічної підсистем певної території. Його ігнорування призводить до розбалансованого, непропорційного, невиваженого розвитку. 5. Закон оптимальності і правило міри перетвореності природних систем. Згідно із законом, для кожної геосистеми потрібно розробляти критерії та пріоритети оптимізації, яка виражається у ранжуванні видів функцій за порядком їх значущості для регіону. Оптимізація геосистеми це переведення її у стани, в яких вона здатна максимально ефективно виконувати задані їй функції, не зазнаючи при цьому небажаних змін. 6 . П равило « м’якого» управління природою. Суть такого управління полягає у системному спрямуванні природних процесів у русло корисних природних ланцюгових реакцій, у тому числі процесів ресурсовідновлення і ресурсопоновлення (наприклад, використання біологічних методів захисту рослин, вибіркові рубки лісу, культивація полезахисних лісо смуг тощо). Основні екологічні принципи. Потрібно наголосити на існуванні тісних взаємозв’ язків наведених вище законів і правил з основними еко логічними принципами, сформульованими у X X ст. П ерш ий принцип був установлений у 1918 році А. Тінеманном. Згідно з ним, чисельність і багатство видів біоценозу безпосередньо залежить від різноманітності умов середовища його існування (біотопу). Д ругий принцип, сформульований також у 1918 році А. Тінеманном, застерігає про недопустимість істотного відхилення умов середовища існування організмів від норм і властивих цим організмам оптимумів, оскільки такі відхилення призводять до збіднення і деградації біоценозу. Третій основний екологічний принцип у 1952 році сформулював Г. Франц: поступова зміна умов біотопу зумовлює тривале і стабільне функціонування біоценозу. Чет вертий принцип сформулював Й. Іллієс у 1988 році. Близькоспоріднені види зазвичай не зустрічаються в одному і тому ж місці і в один і той же час, тобто не займають однакових екологічних ніш всереди ні біотопу. Тому багаті на види роди зазвичай представлені в біоценозах тільки одним видом. У природокористуванні використовують і враховують низку інших законів, підходів, принципів. Серед них: екологічні закони Б. Коммонера, правило лімітуючих чинників, закон спільної дії природних чинників,

і t і

СИСТЕМА « ПРИРОДА - НАСЕЛЕННЯ - ГОСПОДАРСТВО

шЯшштятттшттттттшштттттятттятштштттшятвттяштшттшттштяшяяштшяштшштяшшттттштштштттяшттттттттш

закон зменшення природної родючості, закон збільшення темпів обігу природних ресурсів, закон зниження ефективності природокористуван ня тощо. А р г у м е н т и і факти Закони природокористування не можна розглядати без урахування численних екологічних принципів і концепцій. У працях Ю. Одума їх налічують 66, у словни ку Т. Дедю - 58 законів, 40 правил і 36 принципів, у словнику-довіднику М. Реймерса - 70 законів, 28 правил і 27 принципів. Загальна ж кількість різних законів, принципів, правил, аксіом становить близько 250.

К л ю ч о в і к а т е го р ії і п оняття * закони < принципи

правила « підходи природокористування •

ВИ С Н О ВКИ 1. 2.

Основні закони і закономірності природокористування потрібно розглядати у взаємозв’язку з численними екологічними принципами і концепціями. Подана характеристика деяких законів, принципів, правил показує важливість екологічного обґрунтування оптимального використання природних ресурсів і умов.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ Д Л Я САМОКОНТРОЛЮ 1 .Я к і закони, правила, принципи показують важливість екологічного обґрунтування оптимального природокористування? 2. У чому полягає сутність основних екологічних принципів? 3. У чому полягає сутність закону внутрішньої динамічної рівноваги? 4. Розкрийте особливості закону оптимальності природних систем. 5. *Як ви трактуєте закон відповідності між розвитком продуктивних сил і природно-ресурсним потенціалом певного регіону? Продемонструйте цю відповідність на прикладі вашого регіону.

Підтримання і відтворення, раціональні зміни екологічної рівноваги природних систем Сутність категорії «рівновага». Категорія «рівновага» є однією з най важливіших у науці. Можна говорити про рівновагу в живій і неживій при роді. Природні системи, що належать до відкритих систем, обмінюються енергією, речовиною, інформацією з навколишнім середовищем. Природна рівновага існує між організмами і середовищем їх існування. Велика сума рівноваг підтримує загальну рівновагу в природі. Рівновага в живій природі завжди є динамічною і являє собою рух навколо точки стійкості. V Принцип рівноваги. Згідно з принципом рівноваги, будь-яка при родна система схильна розвиватися в напрямку стійкого стану. Нові сис теми зазвичай піддані різким коливанням і менш здатні протистояти зовнішнім впливам порівняно із зрілими системами, компоненти яких мали можливість пристосуватися один до одного. Природна рівновага означає, що екосистема зберігає свій стабільний стан і деякі параметри

незмінними, незважаючи на наявні впливи. Регулювання системи може бути фізичним і біологічним. Коливання чисельності відбувається під впливом зовнішніх (кліматичних) і внутрішніх чинників. Чинники, вплив яких безпосередньо залежить від щільності популяції, запобігають перенаселенню і сприяють встановленню стійкої рівноваги. Змінюючи екосистеми, людина порушує регіональну рівновагу в при роді, екосистеми стають нестійкими, нездатними до саморегуляції та самопідтримання і перестають забезпечувати людям нормальний газооб мін, очистку води, колообіги поживних речовин. Під впливом зовнішніх змін система переходить від одного стану стійкої рівноваги до іншого. Таке явище називають стійким розвит ком . Розвиток суспільства шляхом досягнення поставленої перед ним мети можливий лише за тих умов, коли глобальна система «людина - природне середовище» буде існувати, а це передбачає підтримання динамічної рівноваги між суспільством і природою. Екологічна рівновага - рівновага життя, яке підтримує стан низької ентропії (ступінь відхилення від стану рівноваги), а нерівновага - смерті при максимумі ентропії. Рівновага невід’ ємний елемент функціонування природи, який людина має врахо вувати як об’єктивний закон і значення якого людина має усвідомлювати. Принцип рівноваги діє в природі, йому підпорядковується функціону вання людського організму, система «людина - природне середовище». Однак рівновага - це тільки необхідний момент розвитку. Відомий американський вчений Ю. Одум вказує на існування ряду рів нів або ступенів екологічної рівноваги. Урівноважений стан, в якому перебуватиме суспільство з природним середовищем, слід вважати ста ном штучної рівноваги. Без сумніву, людина не відмовляється від перетворювальної діяльнос ті, від створення синтетичних матеріалів з новими, невідомими в природі властивостями. В процесі своєї діяльності людина порушує природну рів новагу, однак взамін цього має формувати штучні цикли в природі, наприклад, створювати невідомі в природі способи розкладу синтетич них речовин. Концепція «штучної рівноваги», будучи складовою загаль ної концепції екологічної рівноваги, дає змогу «примирити» еволюцію суспільства зі збереженням природного середовища і активність перетво рювальної діяльності з підпорядкованістю її об’ єктивним законам. М.Ф. Реймерс сформулював таке правило соціально-екологічної рівно ваги: «Суспільство розвивається доти й оскільки, доки й остільки збері гається рівновага між його тиском на середовище і відновленням цього середовища - натурально-природним і штучним». Це правило встанов лює співвідношення рівноваги і розвитку.

А р г у м е н т и і факти

Синергетика (наука, що вивчає процеси самоорганізації, виникнення, підтрим ки, стійкості та розпаду структур) виявила такі відмінності врівноваженої системи від неврівноваженої: система реагує на зовнішні умови; II I # поведінка є випадковою і не залежить від початкових умов, але залежить від передісторії; j l 'j * притік енергії створює в системі порядок, і тому зменшується її ентропія; І; • система поводить себе як єдине ціле і так, ніби вона є осередком далекосяж них сил.

| f *

К л ю ч о в і к а т е го р ії і поняття

• динамічна рівновага • штучна рівновага • екологічна рівновага • еволюція розвиток • правило соціально-екологічної рівноваги • ВИ С Н О ВКИ Під впливом зовнішніх змін система переходить від одного стану стійкої рівно ваги до іншого. Цей перехід називають стійким розвитком. Стан рівноваги, в якому перебуває суспільство з природним середовищем, називають станом штучної рівноваги. Поняття штучної рівноваги не дає приводу думати про наявність одного ідеаль ного стану системи «людина - природне середовище», до якого потрібно наближатись.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ Д Л Я САМОКОНТРОЛЮ 1. 2. 3. 4.

Що ви розумієте під поняттям «рівновага»? Що таке екологічна рівновага? Що таке динамічна рівновага? Чим відрізняється поняття «штучна рівновага» від категорії «екологічна рівновага»? 5. Розкрийте сутність правила соціально-екологічної рівноваги.

Економіка природокористування як одна із складових частин екології

Економіка природокористування як наука. Е коном іка п р и родо корист уван ня - це міждисциплінарна наука, один з основних узагальнювальних розділів екології. Економіка природокористування має безпо середні зв’язки з основними структурними одиницями сучасної екології біоекологією, геоекологією, техноекологією, соціоекологією, а також з національною та глобальною екополітикою. Мета і завдання цієї науки створення активних економічних механізмів регулювання процесів викори стання природи. Критеріями ефективності такого природокористування є комплексне і раціональне використання природних ресурсів з отриман ням не лише економічної, а й соціальної та екологічної вигод. Предмет економіки природокористування. За підходами до дослі джуваного об’ єкта економіка природокористування розглядає декілька блоків питань: • оцінку природних ресурсів і економічні важелі регулювання ефек тивного ресурсокористування; • оцінку втрат, зумовлених негативними наслідками господарської діяльності на навколишнє природне середовище, створення економічних механізмів регулювання природокористування; • управління природокористуванням і визначення раціональних про порцій у співвідношенні економічних, правових, управлінських та інших методів природокористування. Предметом економіки природокористування є дослідження механізму відносин суспільства і природи щодо використання природних ресурсів

у виробничо-господарській діяльності та охорони навколишнього середовища. Основні завдання економіки природокористування. До основних завдань економіки природокористування необхідно віднести такі: • вивчення економічних закономірностей використання суспільством природних ресурсів з метою задоволення своїх потреб; • розробка методів оцінки природних ресурсів з метою їх ефективного використання; • створення економічних механізмів управління раціональним вико ристанням природних ресурсів і охорони навколишнього середовища; • оцінка збитків, заподіяних природі та населенню в результаті непро думаної господарської діяльності; • розробка методів розрахунку економічної ефективності капітальних вкладень у раціональне використання природних ресурсів і охорону при роди; • розробка підходів до регулювання і управління природокористуван ням у господарському механізмі; • обґрунтування економічних аспектів регіональної та національної екологічної політики. Історія розвитку економіки природокористування відносно корот ка, оскільки наука виникла порівняно недавно. Вона формувалася на

стику природокористування і економічної науки. Серед учених, які роз робляли наукові аспекти розвитку природокористування, слід назвати В.А. Анучіна, І.П. Лаптєва, М.Я. Лемешева, П.Г. Олдака, О.П. Зайцева, М.Ф. Реймерса, І.В. Комара. Серед учених-економістів, які зробили вагомий внесок у розвиток економіки природокористування, варто зазначити праці С.Г. Струмиліна, B.C. Немчінова, К .Х . Гофмана, Т.М. Хачатурова, Л.Г. Мельника, В.В. Немченка та ін. ^

ПРАКТИЧНА РОБОТА № 4 Аналіз схеми структури природокористування. Класифікація природних ресурсів

1. На основі статистичних даних проаналізуйте структуру природоко ристування в Україні та визначне ступінь її збалансованості і оптимальності. 2. Проаналізуйте класифікації природних ресурсів і зверніть увагу на категорії невідновних і вичерпних природних ресурсів. Ж

А р г у м е н т и і факти

Економіку природокористування деякі вчені трактують так: ««і «Економіка природокористування - це нова галузь науки, що вивчає методи найефективнішого впливу людини на природу з метою підтримання динамічної рівноваги» (В.П. Єфимов, 1968). «Економіка природокористування висвітлює дві групи пов’язаних між собою проблем: по-перше, як найбільш економічно ефективно використовувати необхід ні у виробництві і споживанні ресурси і, по-друге, які економічно найбільш доціль ні методи запобігання або ліквідації забруднення навколишнього середовища» (Т.С. Хачатуров, 1987).

НЯЯНШР СИСТЕМА «ПРИРОДА - НАСЕЛЕННЯ - ГОСПОДАРСТВО»

К л ю ч о в і к а т е го р ії і поняття

• економіка природокористування мічна оцінка •

екологічна економіка

еконо-

ВИ С Н О ВКИ Екологічна економіка формує екологічно обґрунтовані пріоритети екологосоціально-економічного розвитку суспільства і шукає найефективніші способи досягнення поставлених цілей. Складовими частинами економіки природокористування є економіка оцінки і використання природних ресурсів і економіка оцінки відшкодування збитків за забруднення та інші порушення природного середовища.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ Д Л Я САМОКОНТРОЛЮ 1. 2. 3. 4.

Що вивчає економіка природокористування? Що є об’ єктом та предметом економіки природокористування? Місце економіки природокористування в структурі сучасної екології. Чому економіку природокористування називають одним з основних узагальнювальних розділів екології? 5. *Чи тотожні категорії «економіка природокористування» та «екологічна економіка»? Відповідь обґрунтуйте.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА 1.

Білявський Г.О., Фурдуй Р.С., Костіков І.Ю. Основи екологічних знань: Пробний масовий підручник для учнів 10-11 кп. середніх загальноосвітніх закладів. - К. : /Іибідь, 2000. - 336 с. 2. Генсірук С.А. Регіональне природокористування / С.А. Генсірук - Львів: Світ, 1992. - 335 с. 3. Дорогунцов С.І. Оптимізація природокористування. [Навчальний посібник] / С.І. Дорогунцов, А.М. Муховиков, М.А. Хвесик. В 5-ти т. - К.: Кондор: Т. 1. Природні ресурси: еколого-економічна оцінка. - 2003. -2 9 1 с. 4. Реймерс Н.Ф. Природопользование. Словарь-справочник. - М.: Мьісль, 1990. 637 с. 5. Руденко В.П. Гзографія природно-ресурсного потенціалу України. [У трьох час тинах: Підручник.] / В.П.Руденко - К.: К.-М. Академія - Чернівці: Зелена Буковина, 1999. - 568 с. 6. Царенко О.М., Невєстов О.О., Кабацький М.О. Основи екології та економіка природокористування. - Суми: Університетська книга, 2007. - 592 с. 7. Швиденко А.Й., Руденко В.П., Євдокименко В.К. Екологічні основи природоко ристування. - К : ІЗИН, 1999. - 200с. 8. Миланова Е.В., Рябчиков А.М. Географические аспектьі охраньї природьі. - М.: Мьісль, 1979. -2 9 3 с. 9. Топчиев А.Г. Геожология: географические основьі природопользования. Одесса: Астропринт, 1996. -3 9 2 с. 10. Анучин В.А. Основьі природопользования. Теоретический аспект. - М.: Мьісль, 1978. -2 9 3 с.

ого ^ ^с л а б»orc в и р о б н и ц тв а k о со б л и во стіu> sTX в и ко р и с т а н н я -O ^

a J

в и р о б н и ц тв а У к р а їн и тілх 4 ^ Р ^ і » К ® ^ т§ н Г д о в к іл л я

^ v '1

2 ' J 5 И д о б у в н у о б р о ^н Ь промисло— вість: вп л и в.на д в в кіл л ф 4' ^ \ - - •щ П ід п р и є м с т в , щ о н а й б іл ьш е ' з а б р у д н ю к д о д о в к іл /fa) ^ в ід х о д и ви р об н и цтв а т ^ ц Г t і ,а. ц* ія. . М іж н а р о д н а, ’ о у т и л із

&Р ^

т о р г ів л ^ ід х о д а м іГ ^

- ? З 5 - 0

з з о п

1т -

Л і,

о>

Ж ”

Ресурси промислового виробництва й особливості їх використання

Під природними ресурсами розуміють елементи природи, які залучені до матеріального виробництва і формують його сировинну та енергетичну бази. Тому основними ресурсами промислового виробництва є сировина, паливо, енергія.

Сировина як промисловий ресурс. Сировиною називають природні та штучні матеріали, котрі використовують для виробництва продукції. Це один із найважливіших елементів виробництва, від якості та ефектив ності використання якого залежить як економічна, так і екологічна ефективність роботи підприємств. Сировину можна класифікувати за такими ознаками: • агрегатним станом - тверду (руда, вугілля, деревина тощо), рідку (нафта, кислоти, вода, розчини тощо), газоподібну (повітря, природний газ, коксівний газ тощо); • походженням - природну (вугілля, нафта, руда, льон, вовна), штуч ну (чавун, пластмаси, хімічні волокна тощо), вторинну (відходи і побічна продукція певних виробництв); • за цінністю - основну (текстиль для тканин, метали і сплави для машин, деревина для меблів) і допоміжну (барвники для тканин, вода для охолодження, спеції до продукції тощо); Серед основних характеристик сировини виділяють її якість, яка істот но впливає на параметри готової продукції. Важливе значення має комп лексна переробка сировини, яка впливає на ефективність використання ресурсу і відходність виробництва. Особливе місце серед промислових ресурсів займає мінеральна сировина. В Україні видобувають понад 40 основних видів корисних копалин, річний видобуток яких перевищує 1 млрд т, що становить 5 % світового обсягу. До основних видів мінеральної сировини України належать: графіт, сірка, залізна і марганцева руди, кам’ яна і калійна сіль, буре і кам’ яне вугілля, гіпси, торф, облицювальний і будівельний камінь тощо (мал. 26). Паливні ресурси та їхня класифікація. До паливних ресурсів від носять горючі речовини, головним складником яких є карбон. До них належать нафта і нафтопродукти, вугілля, торф, газ, деревина, а також ядерне і ракетне паливо. Під час згоряння вони виділяють значну кіль кість тепла і забруднюючих речовин. Паливні ресурси класифікують за такими ознаками: • походженням - природні (вугілля, нафта, природний газ, сланці) і штучні (кокс, бензин, деревне вугілля тощо); • питомою теплотворністю - висококалорійні (понад 4200 кД ж /кг), середньокалорійні (2500-4200 кД ж /кг) і низькокалорійні (менше 2500 кД ж /кг); • агрегатним станом - тверді, газоподібні, рідкі; • характером використання - енергетичні (отримання теплової енер гії), технологічні (використання у плавильних, випалювальних та інших печах), комплексні;

Мал. 26. Основні види мінеральної сировини України: кам’яна (1 ) і калійна (2 ) сіль, сірка (3), облицювальний і будівельний камінь (4, 5, 7), марганцева (6 ) і залізна (8 ) руди, кам’яне вугілля (9 )

• за відновлюваністю в природі - відновлювальні (деревина, торф) і не відновлювальні (нафта, природний газ, вугілля). До властивостей палива належить його склад, теплота спалювання, енергоємність. Енергія як ресурс промислового виробництва. Енергія є загальною кількісною мірою руху і взаємодії всіх видів матерії. Вона в природі не виникає з нічого і не зникає, тільки переходить з однієї форми в іншу. Розрізняють такі види енергії: електричну, теплову, хімічну, світлову, механічну, ядерну, біотичну. Джерелами електричної енергії є теплові, атомні, гідравлічні, вітрові, сонячні, геотермальні електростанції (мал. 27, 28). В Україні розвинута теплова, атомна та гідравлічна електроенергети ка, а також швидкими темпами розвивається будівництво вітрових, сонячних та інших видів електростанцій. Особливості використання природних ресурсів. Про особливості використання природних ресурсів у промисловості свідчить той факт, що відходність промислового виробництва становить близько 90 % . Це зумовлено масштабними втратами природних ресурсів, у тому числі гото вої продукції. Висока частка відходів промислового виробництва є осно вною причиною його низької екологічності. Так, частка підприємств

Мал. 27. Різні типи електростанцій в Україні: Таиїлицька ГАЕС ( І ) , Південноукраїнська АЕС (2), Тарханкутська ВЕС (3), Київська ГЕС (4), Зуївська ТЕС (5 )

теплової енергетики, чорної і кольорової металургії у структурі промис лових викидів в атмосферу становить близько 55 % . Тому утилізація і знешкодження промислових відходів нині є серйозною екологічною про блемою на національних, регіональних і глобальному рівнях. Ж

А р г у м е н т и і факти

млрд кВт ■год

1900 . 1913

23 50

124

1920 & 1930 дГ? .

280

1938 — 1945

460

1950

972

1960

2338

1970 1980 1990

615

—---- -—

5053

............... 8346 .................

11210

2000

........... І ............. І--------------................ і..,.. роки -------------------------------------------- І--------------0 3000 6000 9000 12 000 15 000 Мал. 28. Світове виробництво електроенергії за роками, млрд кВт ■год

% • Наприкінці XX ст. загальна потужність електростанцій світу становила 2750 ГВт (мал. 28). Перше місце серед країн світу за виробництвом електроенергії посі дають США (3123 млрд кВт • год), Китай (1008 млрд кВт • год), Японія (1040 млрд кВт • год), Росія (834 млрд кВт • год). Україна, виробляючи 178 млрд кВт ■год, посідає 15 місце у світі. • В Україні накопичено понад 25 млрд т твердих відходів, 5 % яких переробляєть ся. У країнах Західної Європи переробляється від ЗО до 50 % відходів, США та Японії - 6 0 -7 5 %. • Нині у світі щорічно утворюється близько 10 тис. м3 радіоактивних відходів. Проблема утилізації і захоронення радіоактивних відходів є особливо актуаль ною в Україні. В зоні відчуження навколо Чорнобильської АЕС зосереджено понад 1000 тимчасових могильників, які містять десятки мільйонів кубічних метрів радіоактивних відходів загальною радіоактивністю понад 200 тис. Кі.

К л ю ч о в і к а т е го р ії і поняття

• природні ресурси » сировина * паливо • енергія <* використання ресурсів •

Нині у промисловому виробництві використовують понад 200 видів мінеральної сировини різних типів. Тенденції її використання свідчать про зростання як кіль кості видів, так і обсягів видобутку та переробки мінеральних ресурсів. Висока ресурсоємність виробництва і його відходність є основними чинниками промислового забруднення навколишнього середовища. З екологічної точки зору наявні технології виробництва є варварськими щодо природного середо вища, оскільки опосередковано спрямовані на його руйнацію.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ Д Л Я САМОКОНТРОЛЮ 1. Чим сутність категорії «сировина» відрізняється від категорії «природні ресурси » ? 2. Складіть схему-класифікацію сировини. 3. Які ресурси відносять до категорії паливних? 4. За якими ознаками класифікують паливні ресурси? 5. Які види електроенергетики найбільше розвинуті в Україні? 6. *Нанесіть на контурну карту України атомні, найбільші теплові та гідравлічні електростанції.

Зміни структури промислового § 2 2 . виробництва України та їх прояв на стані довкілля Структура промислового виробництва. Вона поділяється на галу зеву та територіальну. Галузева структура відображає процеси суспіль ного поділу праці, що вказують на функціональні відмінності між окре мими галузями або групами галузей. Водночас територіальна структура відображає просторові особливості організації промислового вироб ництва. Основними показниками розвитку галузі промисловості є її частка в загальному обсязі промислового виробництва, темпи розвитку, валовий прибуток, вартість виробничого потенціалу, виробництво продукції на

особу тощо. Галузі промисловості традиційно поділяють на дві групи: А і Б. До групи А віднесені галузі, що виготовляють засоби виробництва (чорна і кольорова металургії, хімічна, лісова промисловість, машинобу дування тощо). До групи Б належать галузі, що виробляють предмети споживання (легка і харчова промисловість тощо). З усіх промислових підприємств України 64 % належать базовим галу зям промисловості, 36 % - тим, що виробляють предмети споживання. Така галузева структура промисловості України є неефективною, оскільI ки не задовольняє повною мірою ні потреб економіки, ні потреб населенI ня. Галузева структура промисловості України в загальному обсязі про^ мислової продукції відображена на малюнку 29. N Зміни в галузевій структурі промисловості. Порівняно з відповід ною галузевою структурою України 1989 року відбувся ряд негативних змін. Так, з 30,5 до 14,4 % скоротилася частка машинобудування, ката строфічних змін зазнала легка промисловість, частка якої скоротилася з 11,3 до 0,9 % . Водночас майже подвоїлася частка продукції металургії з 12,9 до 24,7 % , зросла частка гірничовидобувних галузей до 8,5% . Такі тенденції свідчать про сировинну спрямованість промисловості України і зростання частки екологічно «брудних» виробництв (гірничовидобувні галузі, металургія, хімія і нафтохімія, електроенергетика), що негативно позначиться на стані екологічної ситуації в Україні. Екологічна ситуація в промислових районах України. У терито ріальному відношенні розвиток промисловості сприяє формуванню таких форм просторової організації, як промислові пункти, центри, вузли, райони. Найбільшими промисловими районами України є Донецький, Придніпровський, Прикарпатський. З найпотужніших промислових вузлів України виділяються Харківський, ДонецькоМакіївський, Горлівсько-Єнакіївський, Маріупольський, Запорізький,

■ ■

Виробництво коксу та продуктів нафтопереробки Металургія та обробка металу

_ Харчова

24,7

□ □

Машинобудування

Хімічна та нафтохімічна Целюлозно-паперова

І Легка І Інші галузі І Добувна Виробництво та розподіл електроенергії, газу, води

Мал. 29. Частка (% ) галузей промисловості у загальному обсязі промислового виробництва, 2 0 0 7 р.

Київський. Понад 250 міст України виконують функції промислових центрів, найбільшими серед яких є Керч, Сімферополь, Стрий, ІваноФранківськ, Чернівці тощо. Серед екологічних особливостей промислових районів, центрів, вузлів слід зазначити високу частку атмосферних забруднень від стаціонарних джерел (до 75 % ) та найбільші абсолютні величини забруднень (мал. 30, 31). Найбільш високий рівень забруднення відмічено в Кривому Розі, Маріуполі, Макіївці, Горлівці, Красноперекопську, Дніпродзержинську, Донецьку, Лисичанську, Снакієвому, Дзержинську, Армянську, Краматорську, Рубіжному, Сєвєродонецьку, Дніпропетровську, Запоріжжі. Структура викидів, особливості екологічної ситуації території значною мірою зумовлені її функціональним використанням. У промислових райо нах спостерігається найвища частка забруднень від стаціонарних джерел (Кривий Ріг, Маріуполь, Горлівка). У транспортних вузлах (Жмеринка, Знам’янка, Ковель), адміністративних центрах (Київ, Тернопіль, Ужгород, Вінниця, Полтава, Херсон), курортно-рекреаційних центрах (Моршин, Яремча, Миргород, Ялта, Бердянськ) частка від мобільних забруднювачів є домінуючою у загальній структурі забруднень атмосфери. А р г у м е н т и і факти 20

- Ш кідливі викиди в атмосферне повітря

Утворення відходів І-Ill категорій небезпеки

5,97 6,04 5,85 5 91 6.05 6.4 6,19 6.33 »---- *--- • ---- і— * — *

3,15 3,16

.С р ( А

<$>

0?>

С?>

C # < # С?>

2,45 2.82 2,61 2,54 і*7 з 2,442,42 2,41 2,37 2.58

С0

< # С ?

О0

C ?

С?

Мал. ЗО. Динаміка шкідливих викидів у атмосферне повітря й утво рення відходів в Україні за роками (млн т )

-З а б р а н о води з пр и р о д н и х вод н их о б 'єктів

35,6 34,9 29,5

ЗО

23,5 20,3

19,1 17о * .. ’ 1И_15,9 15,1

19.7 18,3 176 14,7 15,1 15Д ^

14 1

-Ц’ ® 11,1 11>5 11,1 ins - . «W 10 3,2

4,3 4,01 4,7 4,9

4,7

4,2 4,2 3,9

3,3

101 10,1

ас 9,5

9 ,|

| 9

8,5 8,6

З агальне відведення зв о р о тн и х вод З абр удн ен н я вод

2,9 2£ 3? 3,41,4 33

Мал. 31.

Динаміка загального відведення зворотних вод, обсяг забраних і забруднених вод України

д*>

К л ю ч о в і к а т е го р ії і поняття

• промисловість %галузева і територіальна структура промисловості • промислові пункти • центри • вузли райони В И С Н О ВКИ Неефективність галузевої структури виробництва та концентрація промисло вості у трьох основних районах (Донецькому, Придніпровському, Прикар патському) є причиною складної екологічної ситуації на цих територіях. Масштаби і структура забруднень навколишнього середовища залежать від функціонального призначення і використання тих чи інших територій. Для інду стріально розвинутих територій у загальній структурі забруднень висока частка викидів від стаціонарних джерел. Для транспортних вузлів, туристськорекреаційних центрів основна частка забруднень атмосфери припадає на мобільні джерела забруднення (транспортні засоби).

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ Д Л Я САМОКОНТРОЛЮ 1. У чому полягають відмінності галузевої і територіальної структур про мисловості? 2. Як галузева структура промисловості України відбивається на екологіч ному стані? 3. Як територіальна структура промисловості України впливає на просторо ву диференціацію забруднень? 4. *Доведіть залежність структури і загального обсягу викидів від функціо нального призначення і використання території. 5. *3а матеріалами статистичного довідника проранжуйте основні промис лові центри за обсягами викидів забруднювальних речовин в атмосферу.

Видобувна і обробна промисловість: § 23* вплив на довкілля. Підприємства, " "ЯЩ що найбільше забруднюють довкілля Видобувна і обробна промисловість: вплив на довкілля. За харак тером виробництва галузі промисловості поділяють на добувні та пере робні. Добувні галузі - це ті, які видобувають сировину та паливо. До них належить паливна (нафтова, газова, вугільна) та гірничо-хімічна промис ловість. Переробні галузі переробляють видобуту сировину і матеріали. До них належать чорна і кольорова металургія, хімічна та нафтохімічна промисловість, харчова промисловість, машинобудування тощо. Частка видобувної промисловості у загальному обсязі виробництва України становить 8,5 % . Серед переробних галузей найбільша частка належить металургійній промисловості та обробці металів (24,7 % ), машинобудуванню (14,4 % ), харчовій промисловості (14,3 % ). У 2007 році в Україні працювало понад 2000 гірничовидобувних під приємств, а загальна кількість родовищ, що розроблялись, становила близько 3000. В обсягах видобутку різко домінує залізорудна сировина, флюсові вапняки, а також кам’ яне вугілля. Співвідношення видобутку за основними видами корисних копалин ілюструє малюнок 32. Динаміка видобутку корисних копалин за період 1991-2007 pp. (мал.33) свідчить, що майже за всіма їх групами до 2001 року спостеріга-

170,3

1 і

80 60 40

ГА ьи

І 206

• ■ І

1 ---

27,07 fe.

щ я щ вц вц

32.9 1 9 і9

Нафта та газовий конденсат, млн т В

Газ природний, млрд м3

І в

Вугілля кам’яне, млн т Марганцева Р У Д а , млн т

Залізна руда, млн т Сіль кухонна, млн т

0 К а о л ін , млнт

( в

І В Вапняк флюсовий, млн т

І К єШ

І Камінь будівельний, млн м3 І Сировина цементна, млнт |Глина вогнетривка, млн т :Пісок формувальний, млн т

Мал. 32. Співвідношення обсягів видобутку основних видів мінеральної сировини за 2 0 0 7 р. (за даними Д Н В П «Геоінформ України» )

лось різке падіння. Лише у 2006 році було досягнуто рівня 1991 року з видобутку нерудних корисних копалин для металургії. Всі інші видобув ні галузі мали тенденцію до зростання відносно 2001 року, однак за абсо лютними показниками істотно поступались обсягам 1991 року. Згідно з експертними оцінками Ради з вивчення продуктивних сил НАН України, загальний обсяг утворення відходів, передусім гірничо промислових, у 2007 році досяг 780-800 млн т, а обсяг накопичення близько 35 млрд т. Німецькі екологи підрахували, що на видобуток кожної тонни вугілля у світі припадає шість тонн пустої породи і три тонни відведеної з шахт і кар’ єрів води. Таким чином, вугільна промисловість належить до високовідходних галузей видобувної промисловості. Видобуток нафти і при родного газу супроводжується значно меншими обсягами видобутку непотрібних попутних речовин - усього 10 кг на 1 т.

Горючі корисні копалини

Металічні корисні копалини

Нерудні корисні копалини для металургії

Гірничохімічні та гірничорудні корисні копалини

Корисні копалини для будівництва

Мал. 33. Видобуток корисних копалин (млн т) в Україні за їхніми функціональними групами в динаміці, 1 9 9 1 -2 0 0 7 pp.

ф Підприємства, що найбільше забруднюють довкілля. Найбільш гострі еколого-геологічні проблеми нині виникли в межах гірничовидобувних районів під впливом гідрогеологічних, інженерно-геологічних і гідрогеохімічних чинників. Це підтоплення житлових будинків і сільськогосподар ських угідь, просідання земної поверхні, зсувні та провальні процеси, фор мування геохімічних аномалій у місцях складування відходів (мал. 34). Згідно з узагальненими даними УкрНДГРІ, площа гірничовидобувних районів Донбасу становить 10 тис. км2, площі полів вугільних шахт досяга ють 5,45 тис. км 2 (проекція на земну поверхню). У Донецькій області вони J охоплюють 10,4 % площі, у Луганській - 8 % , Дніпропетровській - 2 % . ' Найбільші площі осідання земної поверхні сформувались у Донецькій ' області: у Донецько-Макіївському гірничо-промисловому районі вони станов лять 312 км2, у Красноармійському - 270 км2, Чистяково-Сніжнянському 200 км2, Центральному - 106 км2. У Луганській області площа території, що перебуває над гірничими виробками шахт і кар’єрів, перевищує 2,2 тис. км2. Загальна площа осідання земної поверхні над гірничими виробками вугіль них шахт досягла 720 км2, з них 94 % припадає на житлову забудову. До галузей переробної промисловості, які істотно впливають на стан навколишнього природного середовища, належать енергетика (32 % про мислових забруднень атмосфери стаціонарними джерелами) і металургія (відповідно 35 %). У структурі виробництва електроенергії України виділяється теплова (50 % виробництва електроенергії) і атомна (45 % ) енергетика. Вироб ництво електроенергії на ТЕС супрово джується спалюванням значних об’ємів вугілля низької якості з великою кіль кістю супутніх компонентів. Тому в результаті діяльності ТЕС повітря забруднюється газовими, аерозольни ми, тепловими викидами, радіоактив ними елементами. У структурі газових викидів переважають оксиди нітрогену, сульфуру, пил. Спалювання вугілля, у якому містяться домішки природних радіоактивних елементів, спричиняє радіаційне забруднення навколишньо го середовища. Спалювання вугілля є причиною утворення твердих відходів у вигляді золи і шлаків, під якими опи няються великі площі земель, що при зводить до забруднення підземних і поверхневих вод шкідливими речовина ми. Підігріта вода, що використовується для охолодження технологічних агрега тів, скидається у ставки-охолоджувачі або річки і слугує чинником теплового забруднення водойм. Мал. 34. Наслідком діяльності Функціонування АЕС є екологічно гірничовидобувних підприємств є небезпечним, оскільки ядерний енерге кар’єри (1 ) і терикони (2 ) тичний цикл передбачає видобуток ура-

нової руди, її збагачення, використання палива у ядерних реакторах, хімічну регенерацію відпрацьованого палива й поховання радіоактивних відходів. Як показала аварія на ЧАЕС (мал. 35), роз міщення атомних електростанцій в Україні є екологічно невиправданим, оскільки три з п’ яти атомних електро станцій розташовані у верхів’ї басейнів річок Дніпра і Південного Бугу, воду яких споживає близько 70 % населення України. Центри металургії та енергетики є осе редками забруднення атмосфери (Кривий Ріг, Макіївка, Маріуполь. Запоріжжя, Дніпродзержинськ тощо). Металургійна промисловість України розвинута у Придніпровському, Донець кому та Приазовському металургійних районах. Головною проблемою чорної металургії є її велика матеріаломісткість та енергоємність. Наявність доменного циклу виробництва негативно впливає на стан довкілля через викиди в атмосферу оксидів карбону, нітрогену, сульфуру, пилу. Довкілля також забруднюється відходами збагачення руд. Підприємства кольорової металургії у Костянтинівці, Запоріжжі, Микитівці є головними забруднювачами водойм фенолами, нафтопро дуктами, сульфатами, а також важкими металами (арсеном, свинцем, сірчаною і азотною кислотою). Найбільшої шкоди такі підприємства завдають атмосфері, адже вони є причиною утворення кислотних дощів, земельним ресурсам - через утво рення кар’єрів, відвалів, териконів (1 га металургійних шламів у відвалах отруює близько 5 га сусідніх земель, виділяючи в атмосферу сірчисті та інші гази і пил), крім того відбувається істотне теплове забруднення середовища. А р г у м е н т и і факти У районі Донбасу, у трикутнику Донецьк - Луганськ - Рубіжне, де сконцентро вані найбрудніші з погляду екології підприємства, шахти, електростанції, вій ськові підприємства, природні екосистеми зазнали найбільшої деградації. * У Лисичансько-Рубіжанському промисловому районі, наприклад, забруднені не тільки поверхневі, а й підземні води на площі понад 120 км2. А понад 1400 териконів постійно отруюють атмосферу шкідливими газами, відбираючи, крім того, тисячі гектарів родючих ґрунтів. У річку Самару з шахт Західного Донбасу щороку скидається близько 20 млн м3 високомінералізованих шахтних вод і ще 60 млн м3 таких вод із шахт Центрального Донбасу. В Інгулець із регіонів Кривбасу щорічно скидається близько 100 млн м3 брудних стоків. Ця річка забруднюється важкими металами і радіоактивними речовина ми (вони надходять із району родовищ урану під Жовтими Водами). Для роботи пересічної вугільної електростанції щороку потрібно 1 млн т вугілля, 150 млн м3 води і ЗО млрд м3 повітря.

Ключові ка тегор ії і поняття

• видобувна та обробна промисловість • електроенергетика • чорна і кольорова металургія ■ ВИСНОВКИ

Екологічний вплив видобувної пром исловості на природне середовищ е прояв ляється у забрудненні твердими відходами поверхні Землі, відведенням забруд нених вод у поверхневі водойми. З видобутком корисних копалин п о в ’язана низка негативних процесів - просідання зем ної поверхні, забруднення повітря, ґрунтів, поверхневих і підзем них вод териконами, ш ламовідстійниками. Серед галузей переробної пром исловості найбільш екологічно небезпечними є енергетика та металургія. Ці галузі добре розвинуті в Україні і є потужними ком п лексними джерелами забруднення навколиш нього середовища. ЗАПИТАННЯ І ЗАВД АН Н Я Д Л Я САМ О КО Н ТРО Л Ю

1. До яких галузей за характером виробництва відносять машинобудування? 2. Видобуток яких корисних копалин є найбільшим в Україні? 3. Які негативні екологічні процеси пов’язані з видобутком корисних копалин? 4. *Порівняйте екологічний вплив на довкілля ТЕС і АЕС. 5. *Проаналізуйте дані малюнка 31 і визначте обсяги скорочення видобутку корисних копалин наведених видів.

Відходи промислового виробництва § 2 4 . та проблема їх утилізації. “ '■'ящ М іжнародна торгівля відходами Види відходів. В ід х о д и - це непридат ні для виробницт ва даної продукції види сировини, її невикорист ані залиш ки або виниклі в ході т ехн ол огічни х процесів речовини ( т верді, рідкі, газоподібн і) й енергія, що не піддані ут илізації в даном у виробницт ві. Відходи поділяють на побутові, промислові (мал. 36), виробничого спо живання, а також небезпечні (токсичні) і радіоактивні. Всі промислові відходи поділяють на тверді, рідкі, газоподібні, каналізаційні. До твердих

Мал. 36. Промислове забруднення водойм (1 ) і соціальна реклама як засіб боротьби із забрудненням річок стічними водами (2 )

відносять відходи металу, дерева, пластмас, пилу мінерального й органіч ного походження, промислового сміття тощо. До рідких відходів нале жать осади стічних вод після їх обробки, шлами пилу мінерального й орга нічного походження в системах мокрої очистки газів тощо. Газоподібні від ходи - це викиди підприємств, які поступають через димові труби в атмо сферу. Основними забруднювачами повітря є оксиди нітрогену, сульфуру, карбону, вуглеводні, озон. Каналізаційні відходи - це шлам, який утворю ється в процесі очистки стічних вод на станціях водоочищення. Він збага чений органічними речовинами та біогенними елементами. Джерелами радіоактивних відходів є підприємства та лабораторії ядерного циклу. І Таблиця 1 і

Гранично допустимі концентрації деяких шкідливих речовин в атмосфері населених пунктів ГДК, м г/м З

ГДК, м г/м З

Речовини

максимальна разова

середньо добова

Речовини

Нітробензол

0,008

Фенол

0,003

Діоксид сульфуру

0,5

0,05

Випари меркурію

0,0003

Сірководень

0,008

Солі ніколу

0,0002

Оксид карбону

3,0

Хлор

0,1

0,03

Аміак

0,2

0,004

Хлориди феруму

0,004

Оксиди нітрогену

0,04

Оксиди купруму

0,002

Пил нетоксичний

0,5

0,15

Ацетон

0,35

Сажа

0,15

0,05

Нафталін

0,003

Формальдегід

0,003

Пеніцилін

0,05

0,002

м аксим аль середньо на разова добова

Проблема утилізації відходів. Проблема відходів має характер екологічної загрози, яка є актуальною для кожної країни світу. Відходи відносять до матеріальних об’ єктів, які наділені високою потенційною небезпекою для навколишнього середовища. Оскільки в багатьох країнах невідпрацьований порядок регламентації діяльності в галузі відходів, то у 1989 році була прийнята Базельська конвенція про контроль за транс кордонним перевезенням шкідливих відходів та їх утилізацією. Значна кількість радіоактивних відходів захоронюється у шахтних виробках, на дні морів і океанів, у спеціальних сховищах. Перші захоронення радіоактивних відходів були здійснені у 1946 році у СІЛА в північно-східній частині Тихого океану на відстані 80 км від узбережжя Каліфорнії. Тривалий час захоронення радіоактивних відходів в СРСР здійснювалось у Карському морі на схід від островів Нової Землі. В Україні надзвичайно гостро постає проблема відходів у промислових регіонах Донбасу і Придніпров’ я. У районі Донбасу, де сконцентровані найрізноманітніші промислові підприємства, відбувається нашарування

відходів, що призводить до деградації регіональних екосистем. Десятки тисяч гектарів земель є місцями складування твердих промислових від ходів. Сотні мільйонів метрів кубічних брудних стоків щорічно скидаєть ся в річкові мережі (мал. 36). Загальна кількість викидів тільки підпри ємств енергетики становить близько 2,5 млн т на рік. У викидах цемент них заводів концентрація пилу у 5-1 0 разів більша за гранично допустимі концентрації (ГДК) (табл. 1). На території Росії розміщено близько 70 % загального обсягу токсич них промислових відходів колишнього СРСР. Тільки враховані місця [ захоронення відходів охоплюють площу понад 14 тис. га. Росія належить t до країн, які торгують відходами і дозволяють утилізацію і захоронення ^ відходів на своїй території багатьом країнам світу. Державна політика щодо відходів. Основними принципами дер жавної політики в галузі поводження з відходами є такі: • охорона здоров’ я людей, підтримання і відновлення сприятливого стану навколишнього природного середовища і збереження біорізноманіття; • використання найновіших науково-технічних досягнень в реалізації маловідходних технологій; • комплексна переробка мінерально-сировинних ресурсів з метою зменшення кількості відходів; • участь у міжнародному співробітництві у галузі поводження з від ходами. Міжнародна торгівля відходами. Нині промислових відходів у світі так багато, а особливо у розвинутих країнах світу, що їх неможливо розміщувати на власних територіях. Наприкінці X X ст. з’ явилась необ хідність торгівлі промисловими відходами. Так, у 1997 р. експорт відхо дів становив близько 200 тис. т. Зазвичай відходи з економічно розвинутих країн направляють у краї ни, що розвиваються. Нині країни, що розвиваються, запроваджують законодавчі акти, які забороняють ввозити на їхню територію відходи. На сьогоднішній день більше 80 країн законодавчо заборонили ввозити відходи на свою територію. Робились і робляться спроби використовува ти для складування і переробки відходів територію України, зокрема зону відчуження навколо Чорнобильсткої АЕС, відпрацьовані шахтні виробки, кар’ єри тощо. Є два типи методів знешкодження відходів - рекупераційні, що перед бачають виділення з відходів цінних компонентів з подальшою їх пере робкою; деструкційні, за якими компоненти відходів знешкоджують і руйнують. Класифікація відходів щодо безпечності. Діяльність в галузі пово дження з відходами, у тому числі небезпечними, підлягає ліцензуванню. Залежно від ступеня шкідливого впливу на навколишнє середовище і здоров’ я людини відходи поділяють на IV класи небезпеки. На небезпечні відходи складають паспорт. Ведеться державний ка дастр відходів, який включає класифікаційний каталог, реєстр розмі щення відходів, а також банк даних про відходи і технології використання й утилізації.

Класифікація відходів щодо безпечності Акролеін - Бенз(а)пірен - Берилій - Диетилмеркурій -

Н адзвичайно Л індан-Пентахлордифеніл-Меркурій—Тетраетилплюмбум н е б е зп е чн і р ечовини - Трихлордифеніл - Етилмеркурхлорид - Талій - Полоній (1 кл а с н е б е зп е ки )

Протактиній — Оксид плюмбуму - Розчинні солі плюмбуму.

В исоко н е б е зп е чн і речовини (II кл а с не б е зп е ки )

Атразин - Бор - Бромдихлорметан — Бромоформ Гексахлорбензол - Гептахлор - ДДТ - Дибромхлорметан Кадмій - Кобальт - Літій - Молібден - Арсен - Натрій Нітрити - Плюмбум - Селен - Сірководень - Силікати Стронцій - Стибій - Формальдегід - Фіпроніл (Інсектицид РЕГЕНТ) - Хлороформ - Цианіди - Хлор

П ом ірно не бе зпе чні речовини (III клас не бе зпе ки)

Алюміній - Барій - Ферум - Манган - Купрум - Нікол Нітрати - Озон - Аргентум - Фосфати - Хром - Цинк Етиловий спирт

М ало небезпечні речовини (IV клас н ебезпеки)

Симазин - Сульфати - Хлориди

П РАКТИ Ч Н А РО БО ТА № 5 Промислове природокористування 1. Зробіть порівняльний аналіз галузевої структури пром исловості України за 1990,1999, 2007 pp. і визначте позитивні й негативні зміни. 2. Структура забруднення навколиш нього середовищ а в основних індустріальних центрах України (індивідуальне завдання). 3. Проблема переробки та захоронення радіоактивних відходів в Україні (круглий стіл-дискусія). А р гу м е н ти і факти Лиш е за останні роки здійснено близько 40 спроб поховати на території України токсичні речовини (230 т промислових відходів, понад 100 т хімікатів, непри датних для використання, 390 т пластикових упаковок і т. д.). З 1994 р. в Україну у великій кількості почали надходити імпортні пестициди, багато з яких заборонені на Заході, а в нас використовую ться через відсутність відповідних законів, низькі вимоги до якості пестицидів, жадобу й екологічну неосвіченість деяких наших бізнесменів. Те саме стосується окрем их продуктів харчування, що у величезній кількості ввозяться в Україну із західних країн, Туреччини, Китаю тощ о. Багато з них, за даними санепідслужби України, не мають сертиф ікатів якості, прострочені або не відповідають вітчизняним стан дартам. До цих неякісних товарів останнім часом додалася ще й небезпечна трансгенна продукція.

К л ю ч о в і к а т е го р ії і п о н я ття

• промислові відходи • класи відходів • торгівля відходами 9 ВИ С Н О ВКИ

Тенденції до зростання частки гірничовидобувних галузей у структурі промисло вого виробництва зумовлюють збільшення і накопичення промислових відходів у регіонах видобутку сировини. Надмірна концентрація відходів виробництва в індустріально розвинених країнах світу спричиняє міжнародну торгівлю відходами з країнами, що розвиваються.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ Д Л Я САМОКОНТРОЛЮ 1. Які види промислових відходів ви знаєте? 2. Чому проблема відходів має характер екологічної загрози? 3. Чому проблема відходів є особливо актуальною для індустріально розви нутих регіонів? 4. Що спричинило торгівлю промисловими відходами? 5. *На основі аналізу структури відходів місцевого виробництва розподіліть їх за класами небезпеки.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА Білявський Г.О., Бутченко Л.І., Навроцький В.М. Основи екології: теорія та прак тикум. - К.: Лібра, 2002. - 352 с. 2. Білявський Г.О., Фурдуй Р.С., Костіков І.Ю. Основи екологічних знань: Пробний масовий підручник для учнів 10-11 кл. середніх загальноосвітніх закладів. - К. : Либідь, 2000. - 336 с. 3. Глухов В.В., Некрасова Т.П. Зкологические основьі ж о л о г и и . 3-є изд. - СПб.: Питер, 2003. - 384 с. 4. Злобін Ю.А. Основи екології. - К.: Лібра, 1998. - 248 с. 5. МельникЛ.Г. Екологічна економіка: Підручник. - 3-тє вид., випр. ідопов. - Суми: ВДТ «Університетська книга», 2006. - 367с. 6. Природно-ресурсний аспект розвитку України / Проект Програми сприяння сталому розвитку в Україні; кер. розд. І.Д. Андріївський, Ю.Р. Шеляг-Сосонко. К.: КМ Academia, 2 0 0 1 .- 112с. 7. Руденко В.П. Географія природно-ресурсного потенціалу України. [У трьох час тинах: Підручник.] / В.П. Руденко - К.: К.-М. Академія - Чернівці: Зелена Буковина, 1999. -5 6 8 с. 8. Топчиев А.Г. Геожология: географические основьі природопользования. Одесса: Астропринт, 1996. -3 9 2 с. 9. Царенко О.М., Нєвєстов О.О., Кабацький М.О. Основи екології та економіка природокористування. - Суми: Університетська книга, 2007. - 592 с. 10. Зкология города: Учебник. - К.: Либра, 2000. - 464 с. 11. Знциклопедия для детей. Том 19. Зкология /Г л а в. ред. В.А. Володин. - М.: Аванта+, 2001. - 448 с.

' о

~ C /J -

дарського )

С ?§ и к о о »С та н н я ^ г

ч_

Я і п и •Ьга*і і н ас л і д к и-в исйаженн я ^ та^н+гщення •^та 3t _ _ w ґрунтового. :О w v Vj * аокриву у Q , О

і/

“Р ослинНИІІЇВО, ТВ^£ЙННЙТ^В0 та і _ їх-негативний вплив н а і __

О Відходи сільськогосподарського • і виробництву проблеми ї х / ' С ^ утилізафі’ і пйреро&КН^ А л ь т е р н а т ів ^ '&пьр>к£2^ґ *господарство tW його види. ^ ч • а l£ * V > ї

ь >

■

0 6

. І .П

=^0°

0 -_

ІЛЬСЬКО-

господарське природо користування ш ..

Ресурси сільськогосподарського § 2 1 . виробництва й особливості їх використання Сутність агроценозу. Основним ресурсом сільськогосподарського виробництва є сільськогосподарські угіддя, до складу яких входять: рілля, перелоги, багаторічні насадження, сіножаті і пасовища. Ці угіддя сформувалися в межах природних ландшафтів, специфічно видозмінених ' людською діяльністю. В результаті антропогенних змін на місці природ^ них ландшафтів поступово формувалися агроландшафти, основою яких є V агроценози. А гр о ц ен о з - це створена людиною з метою одержання сільськогоспо дарської продукції і регулярно підтримувана біологічна спільнота, що має спрощену ст рукт уру, низьку екологічну стійкість, проте високу продукт ивніст ь одного чи кількох видів рослин або тварин.

Агроценози охоплюють близько 10 % поверхні суходолу і дають люд ству близько 90 % харчової енергії. На відміну від природних ландшаф тів, які наділені природним саморозвитком, агроландшафти постійно підтримуються людською діяльністю (мал. 37). На рівні з терміном «агроценоз» у науковому вжитку використовують термін «агроекосистема» - сукупність компонентів живої та неживої природи на ділянці суходолу чи акваторії, яка використовується у сіль ськогосподарському виробництві. Відомо, що чим екосистема багатша на видове різноманіття, тим вона більш стійка. Стійкість агроценозів забезпечується надходженням ззовні енергії у вигляді мінеральних та органічних добрив, води, отрутохіміка тів, пестицидів тощо. З урожаєм з агроценозів виноситься велика кіль кість поживних речовин і родючого ґрунту. Родючість ґрунту залежить від кількості поживних речовин у гумусі, кількості гумусу в ґрунті й тов щини шару ґрунту. Найкращі чорноземи містять близько 9 % гумусу. Сільськогосподарська освоєність території призводить до збіднення генетичного фонду рослин і тварин. У світі відомо десятки тисяч їстівних рослин, однак масово вирощується тільки 90 видів, з яких 14 найпоши реніших належать до злакових і бобових. Тобто величезні площі землі охоплені генетично одноманітними рослинами, так званими монокуль турами. Подібна ситуація спостерігається у тваринництві, продуктом добору та генетичного конструювання у якому є свійські тварини.

Мал. 37. Агроландшафти

З Ґрунт як основний компонент агроценозів. Основним компонен том агроекосистем і агроценозів є ґрунт. Ґрунт - це самостійне природне тіло, яке утворилось в результаті багаторічної спільної діяльності живих організмів, атмосфери, гідросфери і літосфери. Ґрунт є складною суміш шю мінеральних, органічних і органо-мінеральних речовин. Найваж ливіша особливість ґр ун т у - родючіст ь, тобто здатність забез печувати рослини всім необхідним для їхнього росту і розвитку. Найродючіші й найпотужніші ґрунти - чорноземи - формувалися впро довж багатьох тисячоліть у зонах степів, де був сприятливий клімат та оптимальні умови для розвитку багатої трав’ янистої рослинності. Такі ( ґрунти є одним з головних багатств України. Чорноземні та лучно- J чорноземні ґрунти охоплюють 42 % території України, що становить / 67% усіх чорноземів світу. Природна родючість ґрунтів України є однією з найвищих у світі й зумовлена декількома особливостями: • сприятливістю природно-кліматичних умов; • наявністю різноманітної ґрунтової біоти; • надходженням у ґрунти поживних органічних і мінеральних речовин; • окремими фізичними і хімічними властивостями ґрунтів. Ґрунти становлять величезну цінність не лише тому, що є основним джерелом отримання продуктів харчування, а ще й тому, що: • вони беруть участь у очищенні природних і стічних вод, які фільтру ються крізь них; • ґрунтово-рослинний покрив планети - це регулятор водного балансу суходолу, оскільки він поглинає, утримує й перерозподіляє велику кіль кість атмосферної вологи; • ґрунти - універсальний біологічний чинник і нейтралізатор бага тьох видів антропогенних забруднень. Тому користуватися ґрунтом, землею слід розумно й бережно. На жаль, на сьогодні людство щороку втрачає 5 -7 млн га сільськогосподар ських угідь. Раціональне використання земельних ресурсів. Під раціональ ним використанням земельних ресурсів розуміють комплекс обґр ун т ованих еколого-економічних, організаційно-господарських, агрот ехніч них та інших заходів, спрямованих на збереження від руй н ува н н я і забруднення сільськогосподарських угідь і підвищ ення урож айності вирощ уваних на них культ ур.

Раціональне землекористування передбачає застосування екологічно ефективних систем землеробства - технологізації сільського господар ства, протиерозійного і ґрунтозахисного обробітку земель, зменшення забрудненості ґрунтів, меліорації земель, регулювання мікроклімату, доцільної хімізації сільського господарства, біологічного захисту посівів від шкідників і хвороб тощо. Наведені системи землеробства передбача ють розробку і використання ефективних технологій на зрошуваних, осушуваних і порушених землях, відведення земель на несільськогосподарські цілі, залучення до господарювання відпрацьованих та непридат них земель тощо. Водночас раціональне землекористування передбачає оптимізацію структури земельних угідь: екологічно стабільних (під при родною рослинністю) та екологічно нестабільних (антропогенізованих) у співвідношенні 50 % до 50 % .

СИСТЕМА «ПРИРОДА - НАСЕЛЕННЯ - ГОСПОДАРСТВО»

А р г у м е н т и і факти

Земельний фонд планети (за Г.О. Білявським, Л.І. Бутченко, В.М. Навроцьким, 2002) Площ а З е м е л ь н и й ф онд м лн к м 2

% за га л ь н о ї пл ощ і сухо д ол у

Ліси і лісопосадки

40,3

27,0

Природні луки і пасовища

28,5

19,0

Сільськогосподарські угіддя

19,0

13,0

Сухі пустелі, скелі, прибережні піски

18,2

12,1

Льодовики

16,3

11,0

Тундри і лісотундри

7,0

4,7

Полярні та високогірні пустелі

5,0

3,3

Антропогенний бедленд

4,5

3,0

Болота (поза тундрами)

4,0

2,7

Озера, річки, водосховища

3,2

2,2

Землі промислового і міського при значення

3,0

2,0

Лісові ґрунти містять до 25 % всієї біомаси лісів, степові - до 75 % біо маси степової рослинності. Червів, комах та інших безхребетних на 1 м 2 ґрунту припадає кілька десятків мільйонів, найпростіших - понад 1 млн в 1 г ґрунту. Біомаса земляних червів у Європі перевищує біомасу людей, що її населяють. Сумнозвісний пестицид ДДТ, який знайдено в жирі китів, риб і пінгві нів в Антарктиді, льодах Гренландії, молоці матерів-годувальниць, було вперше одержано у 1874 р. австрійським хіміком О. Цайдлером. Через 50 років швейцарський хімік П. Мюллер виявив його токсичну дію на комах; у 1942 р. перша партія ДДТ була закуплена американськими вій ськовими для боротьби з мухами, клопами й вошами. За дослідження ДДТ, завдяки якому майже знищений малярійний комар, відступила жовта лихоманка, сонна хвороба, ведеться боротьба зі шкідниками лісу, в 1948 р. П. Мюллер здобув Нобелівську премію. Згодом була доведена негативна дія ДДТ, яка проявилась у загибелі комах, птахів, риб. ДДТ негативно впливає і на здоров’ я людей. Він не розкладається у природно му середовищі впродовж 50 років. Тепер ДДТ вважають канцерогенною речовиною, отрутохімікатом, який заборонений для використання у сіль ському і лісовому господарствах у більшості країн планети.

К л ю чо в і к а т е го р ії і поняття

• сільськогосподарські угіддя • агроценоз • агроекосистема • ґрунти • родючість •

ВИ С Н О ВКИ 1.

Головним ресурсом сільського господарства є агроландшафт та один із його складників - ґрунт. Найважливішою його особливістю є те, що ґрунт - це продукт взаємодії живої і неживої природи, тому В. І. Вернадський назвав його біокосним, геобіологічним утворенням. Роль ґрунтів у біосферних процесах є багатогранною, вони виконують важливі екологічні функції. Найголовніша з них - ґрунти є середовищем життя мікроор ганізмів, грибів, рослин, інших живих істот.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ Д Л Я САМОКОНТРОЛЮ 1. 2. 3. 4. 5. 6.

Що таке агроценоз? Чим зумовлена нестійкість агроценозів? Охарактеризуйте відмінності понять «агроценоз» і «агроекосистема». Яка роль ґрунтів у біосферних процесах? Що ви розумієте під раціональним використанням земельних ресурсів? *Які категорії земель, наведені у таблиці, на вашу думку, мають тенден ції до зростання, а які - до скорочення?

Причини і наслідки виснаження та деградації ґрунтового покриву Сучасні тенденції землекористування. Виснаження та деградація ґрунтового покриву розпочалась з появою на Землі землеробства близь ко 10 тис. років тому. За оцінками спеціалістів, на той час площа при датних для сільськогосподарського використання земель складала близько 4,5 млрд га. В наш час таких земель залишилось близько 2,5 млрд га. В середньому за 10 тис. років історії землеробства щороку втрачалось до 200 тис. га земель. Сучасні втрати продуктивних земель зросли у 3 0 -3 5 разів порівняно з пересічноісторичними (мал. 38). Виявляється, що значна частина території сучасних пустель є антропо генною за своїм походженням, тобто є результатом нераціональної діяльності людини.

орні землі

сади, плантації 101

1372

ЛІСИ

4090

промислове, транспортне використання і заселені території 4 42

антропогенно змінені землі

4 48 пустелі

льодовики

930

1178 сільсько господарські землі

4635

піски, яри пасовища

3162

Продуктивні землі (млн га)

269

тундра водні об'єкти на суходолі

317

болота

733

350

Непродуктивні землі (млн га)

Мал. 38. Загальна структура земельного фонду планети на початок X X I ст.

О «о Мал. 39. Частка орних земель у світі (%)

На сьогоднішній день у світі розорюється 1,5 млрд га (мал. 39). Незворотні втрати продуктивних ґрунтів нині досягли 6 -7 млн га в рік. Щ ороку населення планети зростає на 90 млн осіб, а для забез печення життєдіяльності пересіч ного громадянина потрібно 0,3 га орних земель. Це означає, що в сіль ське господарство необхідно що року додатково залучати 21 млн га земель. За нинішніх темпів втрат земель і їхньої компенсації наяв ного резерву вистачить орієнтовно на 35-40 років.

Основні причини втрат і деградації ґрунтів. Серед основних при чин втрат і деградації ґрунтів можна назвати такі: • нераціональне і надмірне розорювання, що спричиняє деградацію ґрунту; • ерозія ґрунт ів, яка проявляється у руйнуванні ґрунтового покриву і знесенні його часток потоками води (водна ерозія) або вітром (вітрова ерозія), яка посилюється внаслідок господарської діяльності людини; • перевипасання, що спричинює знищення трав’ яного покриву, еро зію, неможливість відновлення родючості ґрунтів; • знищення лісів спричинює вимивання поживних речовин із ґрунту, втрати зволоженості, посилення ерозії, спустелювання; • зрошення у посушливих місцевостях зумовлює підняття солей з глибин ґрунту в поверхневі шари, засолення внаслідок швидкого випаровування води, яке з часом перетворює сільськогосподарські угіддя на соляну пус телю; • закислення ґрунт ів - це зниження їхнього pH, спричинене забруд ненням кислотами, яке призводить до зниження урожайності більшості сільськогосподарських культур; • заболочення і втрата сільськогосподарських угідь спричиняються нераціональним поливом угідь, інфільтрацією вод з водосховищ, зато пленням і підтопленням територій унаслідок спорудження водосховищ чи консервації відпрацьованих шахт і кар’єрів; • забруднення ґрунт ів переважно внаслідок нераціонального внесен ня мінеральних добрив і отрутохімікатів, потрапляння нафтопродуктів, осідання важких металів, радіонуклідів та інших сполук з атмосферного повітря; • порушення механічної ст рукт ури ґрунтів унаслідок їх обробітку важкою технікою. Найпоширенішими негативними природно-антропогенними процеса ми, що призводять до деградації ґрунтів, є вітрова і водна ерозії. Розрізняють площинну та лінійну ерозії. Інтенсивність площинної ерозії вимірюється тоннами еродованого матеріалу з одиниці площі (га, км2). За умови середньої ерозії змивається або видувається 12-25 т/га на рік, за

умови сильної ерозії - 25-50 т/га на рік. Це еквівалентно змиву поверх невого шару завтовшки від 2 до 5 мм щорічно, а впродовж 100 років за таких умов буде змито (видуто) від 20 до 50 см родючого шару ґрунту. Такі тенденції засвідчують переважання деградаційних процесів над ґрунтоутворенням у декілька разів. Ще одна серйозна проблема полягає у незбалансованій хімізації сучас ного сільського господарства. Перевірена віками схема землекористуван ня за участю органічних добрив сьогодні замінена неприродно виснажли вим для ґрунтів внесенням мінеральних добрив, отрутохімікатів. При цьому рослини засвоюють близько 40 % хімічних поживних речовин, що f містяться у мінеральних добривах, решта 60 % вимивається з ґрунту і і потрапляє у водойми та ґрунтові води, забруднюючи їх. Дефіцит органічних добрив в Україні в результаті занепаду тварин- ' ницької галузі призводить до зменшення вмісту гумусу в ґрунтах. Змінився характер сівозмін, з яких майже вилучені кормові культури, які були орієнтовані на розвиток тваринництва. А р г у м е н т и і факти Підраховано, що порівняно з тими 1,5 млрд га земель, які обробляють нині для вирощування сільськогосподарських культур, майже 2 млрд га за історичний період було втрачено, виведено із сівозмін, перетворено на пустелі. 0 Величезної шкоди завдано землям України: за останні 20 років виведено з обробітку майже 500 тис. га с /г угідь; на 9 % знизився вміст гумусу в ґрунті; від водної ерозії потерпає 29 % орних земель; 10 млн га земель на півдні країни періодично уражуються пиловими бурями.

К л ю чо в і ка т е го р ії і поняття

• виснаження ґрунтів • втрати ґрунтів «* деградація ґрунтів • ерозія • засолення • закислення • забруднення • порушення механічного складу ґрунту • ВИ С Н О ВКИ 1.

Сучасні тенденції землекористування спричиняють залучення все нових земель до сільськогосподарського використання. Водночас втрати земель у процесі землекористування зменшують землезабезпеченість пересічного громадяни на, а значить, і можливість забезпечення його продуктами харчування. 2. Темпи деградації ґрунтово-рослинного покриву в десятки разів перевищують темпи ґрунтоутворення, а дефіцит органічних добрив і порушення оптимальносіі ті сівозмін спричиняють зменшення вмісту гумусу в ґрунтах та тенденцію до їх виснаження.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ Д Л Я САМОКОНТРОЛЮ 1. У чому проявляється негативний вплив сільського господарства на ґрун тові ресурси? 2. Назвіть три основні причини інтенсивної ерозії ґрунтів. 3. Яку частку ґрунтів вашої місцевості відносять до категорії середньо- і сильноеродованих? 4. До яких негативних наслідків призводить надмірна хімізація сільського господарства? 5. *Оцініть втрати ґрунту внаслідок ерозійних процесів в Україні за умов середньої ерозії, якщо площа орних земель України становить 32,5 млн га.

СИСТЕМА «ПРИРОДА - НАСЕЛЕННЯ - ГОСПОДАРСТВО»

Рослинництво, тваринництво та їх негативний вплив на довкілля Характеристика основних галузей рослинництва. Рослинництво є базовою галуззю сільськогосподарського виробництва, однією з провід них ланок агропромислового комплексу. Воно є основним виробником \ продуктів харчування, сировинною базою для тваринництва та багатьох І галузей промисловості. І Особливістю рослинництва є те, що основним засобом виробництва і предметом праці є земля. Використання її залежить не лише від природних умов, N а й економічної доцільності, що визначається якістю і продуктивністю земельних площ. Наприклад, регіони з мусонним кліматом є найбільш спри ятливими для вирощування рису (Південно-Східна і Східна Азія), а країни з посушливим кліматом, де умови для рослинництва обмежені, культивують пасовищне скотарство. Рослинництво поділяється на рільництво, яке включає вирощування зернових і технічних культур, овочівництво і плодівництво. Найважливішою і найпоширенішою галуззю рослинництва є зерн ове господар ст во (мал. 40). Нині у світі вирощують щороку понад 2 млрд т зерна. За останні 40 років цей показник зріс у 2,2 раза, хоча кількість населення за цей самий період зросла вдвічі. Найбільше зернових виро щують в Азії (886,1 млн т), у Північній Америці (347,5 млн т) і Європі (251 млн т), що становить близько 80 % світового виробництва. Україна є провідним виробником і експортером зерна у Європі. Виробництво зерна супроводжується негативним впливом на навко лишнє природне середовище. Так, розорювання і багаторазовий обробі ток ґрунту посилюють ерозійні процеси і порушують механічну структу ру ґрунту. Внесення на поверхню ґрунту мінеральних добрив та отрутохі мікатів призводить до часткового виносу їх у поверхневі та підземні води, а також до зміни хімічного складу ґрунтів. Відсутність належної кількос ті органічних добрив є причиною виснаження гумусового горизонту. Щоб отримати сировину для промисловості, вирощують технічні куль тури - прядивні або волокнисті (бавовник, льон, джут), олійні, каучуконо си, цукристі, лікарські тощо. Найголовнішою з волокнистих і основною технічною культурою є бавовник, який вирощують у 80 країнах світу.

Пшениця

Просо та сорго

Рис

Овес

■

Кукурудза І Жито

|Щ

Ячмінь Інші

Мал. 40. Структура світового виробництва зерна, %

Завдяки його переробці отримують папір, волокно, штучний шовк, бавовняну олію тощо. Основними районами поширення бавовнику є субтропічні пояси. Так, 60 % усього бавовнику виробляють в Азії, 20 % в Америці. Найбільші виробники - Китай, США, Пакистан, Індія, Узбекистан (мал. 41), Бразилія, Аргентина, Туркменістан, Греція, Єгипет і Австралія, що дають понад 85 % бавовнику світу. Для вирощування цієї культури застосовують велику кількість Мал. 41. Збирання бавовнику отрутохімікатів, що призводить до істотної деградації ґрунтових організмів, а зрошення цих полів призводить до ' засолення ґрунтів і значного погіршення їхньої родючості. Серед видів льону найбільш поширений льон-довгунець, який вирощу ють на волокно, і льон-кудряш, з насіння якого виробляють олію. Найбільші площі під льон відведено в Росії, Україні, Білорусі, Китаї, Аргентині, Індії та Канаді. Серед технічних культур поширеною є соя, яку вирощують для отримання рослинного білка. Найбільшими виробни ками сої є США, Бразилія, Аргентина, Китай. Важливою олійною куль турою є соняшник, найбільшими виробниками якого є Аргентина, Україна, Росія, Франція, Індія, Китай, США. Важливе місце серед технічних культур належить каучуконосам. Основну масу натурального каучуку дають плантації гевеї в Індонезії, Таїланді і Малайзії. Серед цукроносних найбільш популярними у світі є цукрова тростина і буряк. Вирощування цукрової тростини розміщуєть ся у межах тропічного поясу у Бразилії, Індії, Китаї, Таїланді і Мексиці. Цукровий буряк вирощують у Франції, США, Німеччині, Україні, Китаї, Туреччині, Польщі, Росії. Головні масиви земель, на яких вирощують картоплю, зосереджені в Росії, Китаї, Польщі, США, Україні. Чай - напій із листя спеціальних кущів, що здавна використовували як ліки, вирощують в Індії, Китаї, Шрі-Ланці, Кенії, Індонезії, Туреччині. Найбільшими виробниками кави є Бразилія, Колумбія, Індонезія, Мексика, Ефіопія (мал. 42), Уганда. Батьківщиною какао є Мексика, а найбільшим виробником у світі - Кот-д’ Івуар. Великими виробниками какао є також Індонезія, Бразилія, Гана.

Мал. 42. Збирання чаю (1 ) і кави (2 ) на плантаціях

Вирощування овочів для внутрішнього і зовнішніх ринків розповсю джено практично повсюдно, за виключенням полярних районів. 67% світового врожаю овочів дає Азія, 14% - Європа, 9 % - Північна Америка. Серед основних виробників можна відмітити Китай, Індію, США, Туреччину, Італію, Іспанію і Росію. Плодові сади можна побачити у багатьох регіонах світу, хоча їх частка у структурі с /г угідь не є великою. За регіонами світу садівництво розпо всюджене досить рівномірно, виділяється лише Азія, де вирощують 40 % світового збору. Головні виробники фруктів - Китай, Індія, Бразилія, \ США й Італія. t Вирощування винограду - деревної ліани, стародавньої культурної 5 рослини, вимогливої до тепла, зосереджено в областях середземно' морського клімату. Головними виробниками винограду є Італія, Франція і США. Виробництво цитрусових також пов’ язано із субтропіч ними районами. Основні райони вирощування апельсинів - Бразилія і США, головний виробник грейпфрутів - США, мандаринів - Японія, Китай та країни Південно-Східної Азії. Банани - одна з перших окуль турених рослин. Найбільші виробники бананів - Індія, Бразилія, Еквадор, Філіппіни і Мексика. Для отримання високих врожаїв у садівництві і овочівництві інтенсив но застосовують хімічні засоби захисту рослин (мал. 43). Це погіршує якість не лише продукції галузей, а й істотно забруднює ґрунти, а також створює несприятливі умови для місцевої орнітофауни та ентомофауни. За особливостями впливу на живі організми отрутохімікати поділя ють на декілька груп: гербіциди (використовуються для боротьби з рос линами), фунгіциди (для знищення або затримання росту грибів та їхніх спор), інсект ициди (для захисту рослин від шкідливих комах ), акари циди (для боротьби з кліщами), нематоциди (для знищення плоских червів), родент ициди (для боротьби з гризунами), молюскоциди (для боротьби зі слимаками). Структура використання отрутохімікатів у світі є такою: гербіциди 61 % , фунгіциди - 21 % , інсектициди і акарициди - 6 % , інші отру тохімікати - 12 % . У вигляді аерозолів пестициди можуть переноситись повітряними масами на відстані до 500 км. Характеристика основних галузей тваринництва. Тваринництво галузь сільського господарства, що займається розведенням і вирощуван ням сільськогосподарських тварин для виробництва певних видів про дукції. Провідною галуззю тваринництва є скотарство. Поголів’ я основних видів худоби розміщене на земній кулі нерівномірно. Найбільше її зосе реджено в А зії, далі йдуть Південна Америка, Африка, Європа. Найпоширенішою в скотарстві є велика рогата худоба - понад 1,3 млрд голів, у тому числі 225 млн корів. На земній кулі налічують близько 500 порід великої рогатої худоби, з них третина належить до молочних порід, 10 % - до м ’ясних, 20 % - до порід подвійної продуктивності. Найпродуктивнішу молочну худобу розводять у країнах Західної Європи, США, Канаді. Найбільше молока виробляється у Західній Європі (35 % ), країнах Центрально-Східної Європи (21,5 % ) і Північної Америки (18,3 % ). М’ясо-молочне скотарство поширене в регіонах з розвинутим

Чернігів

Динам іка використання пестицидів у сільськом у господарстві (2007-2004 pp., %) 185,1-100 || 100,1—1251 125,1-150 j 1150,1-200 [ 200,1 -250І

Житої

Львів

Полтава\_Харі

ільниі Гернойіль Бійниця

'жгоро)

Іе р к а с и ^ ч Іугансі

П Кіровогрг

'Запоріж ж і

Використання пестицидів (2 004-2007 pp., г/га) 1 мм висоти стовпчика відповідає 5 г/га пестицидів ■■

^ LO CD Г -

Сімферополь

CNJ CM CN1 CVJ

застополь

о о о о о о о о

Мал. 43. Використання пестицидів в Україні (2 0 0 7 р.)

сільським господарством, а також у районах степів і напівпустель. М’ ясний напрямок розвивається там, де природні умови є несприятливи ми для розвитку молочного скотарства (тундра, високогір’ я тощо). Свинарство - галузь тваринництва, що займається розведенням свиней для отримання м ’ яса, сала, а також сировини для промисловості (шкіри, жиру тощо). Поголів’я свиней у світі становить близько 1 млрд голів. Найчисленніше воно в Китаї, Західній Європі, СПІА. Вівчарство - галузь тваринництва, орієнтована на отримання вовни, шкіри та м’ яса. Більша частина овець випасається у пустельних та напів пустельних районах світу (Австралія, Північна і Південна Америка, Китай, Туреччина, Іран, Афганістан). Отари овець світу нараховують близько 1 млрд голів. В останні десятиріччя перспективною галуззю тваринництва стало спе ціалізоване інтенсивне птахівництво м ’ ясного і яєчного напрямків. Воно зосереджене у країнах з певними традиціями споживання цієї продукції та в районах з міцною кормовою базою в межах урбанізованих територій (в основному розвинуті країни світу). Побічний продукт галузі - пух, пір’я. Крім того, у структурі тваринництва виділяють менш розвинуті і спе ціалізовані галузі: конярство, бджільництво (виробництво меду, воску тощо), звіринництво (розведення хутряних звірів) та ін. Проявом негативного впливу тваринництва на навколишнє природне середовище є деградація пасовищ, особливо у напівпустельних районах, що призводить до активізації процесів спустелювання. Великі тварин ницькі комплекси є джерелом органічного забруднення води, а надмірне органічне забруднення ґрунтів є причиною зниження їх родючості. Будь-які форми ведення сільського господарства призводять до неба жаних змін у навколишньому середовищі. Але за останні 50 років, у пері од інтенсифікації сільськогосподарського виробництва, ці впливи набу-

вають дедалі загрозливіших форм та розмірів. Головними з таких неба жаних наслідків сільськогосподарської діяльності є такі: деградація ґрунтів, рослинного покриву, забруднення природного середовища залишковою кількістю мінеральних добрив, отрутохімікатами, неспри ятливі зміни водного режиму території і пов’язані з цим процеси спустелювання та заболочення. А р г у м е н т и і факти

Вирощуючи озиму пшеницю, інколи вносять 6 -1 90 кг пестицидів на 1 га землі, під овочеві культури - 45-50, плодові - 165 кг/га. Проте на отруєній землі не може вирости неотруйний колос або плід. Сільське господарство почало розвиватись у світі близько 10 тис. років тому, і з того часу одна система землеробства змінювала іншу. Кожна з них мала свої переваги і недоліки. Розглянемо основні з них: городна система - скопування землі палицями, мотиками, лопатами тощо (використовується до цього часу в найменш розвинених країнах світу і на при садибних ділянках); підсічно-вогнева полягає у спалюванні ділянок лісу, використання їх як сільгосп угідь протягом 2 -4 років і переходу на іншу ділянку. Використовують і дотепер, в основному у тропічних лісах; сидеральна система полягає у вирощуванні бобових, які потім приорюють з метою підвищення родючості земель; перелогова система - поле поділяють на кілька частин (зазвичай три), дві з яких засівають, а третя залишається під «паром», тобто не обробляється. На наступний рік пар залишають на іншому полі.

К л ю чо в і к а т е го р ії і поняття

« рослинництво « тваринництво • рільництво • скотарство • отруто хімікати шдеградація компонентів природного середовища •

ВИ С Н О ВКИ

Рослинництвом виробляється значна частина продукції( близько ЗО % органічної маси), що безпосередньо споживається людством, а решта (солома, полова, висівки, жом тощо) йде на годівлю тварин, які, у свою чергу, дають цінні продукти харчування. Рослинництво є одним з основних перетворювачів ландшафтів і забруднювачем значних площ (близько 11 % суходолу). Тваринництво займається розведенням сільськогосподарських тварин і вироб ництвом продукції, яку споживає людство і яка використовується на потреби промисловості. Тваринництво є виробником значної кількості органічних відхо дів, що сконцентровані навколо тваринницьких комплексів і можуть використо вуватись у рослинництві та інших галузях промисловості.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ Д Л Я САМОКОНТРОЛЮ 1. 2. 3. 4.

Що таке рослинництво і тваринництво? Охарактеризуйте основні галузі рослинництва. Які ви знаєте основні галузі тваринництва? Який негативний вплив на навколишнє природне середовище здійснює сільське господарство у вашому регіоні? 5. Які з наведених систем землеробства використовують на вашій території? 6. *Обґрунтуйте основні причини різкого зменшення поголів’ я великої рогатої худоби, свиней, овець в Україні наприкінці X X — на початку X X I столітя.

ВІДХОДИ

сільськогосподарського ^ • ••• • виробництва. ^ проблеми їх утилізації і переробки Основні типи відходів сільського господарства. Відходи виробниц тва - це матеріальні залишки виробничого процесу (сировини, матеріа лів, засобів виробництва), які втратили свою споживну вартість і не можуть бути використані за прямим призначенням через технологічні особливості підприємства. Зазвичай відходи класифікують: 1) за сферою І утворення; 2 ) за напрямком використання; 3) за способом залучення до t утилізації. Низька культура обробітку ґрунту, застосування неефективних сіль ськогосподарських технологій, мінеральних добрив та отрутохімікатів, незахищеність землі від промислових і транспортних забруднень, спожи вацьке ставлення до неї призводить до забруднення та деградації компо нентів природного середовища. Інтенсифікація сільськогосподарського виробництва та розширення ареалів сільськогосподарських угідь призве ли до зростання кількості відходів і їх впливу на компоненти природи. Природне середовище забруднює декілька типів сільськогосподарських відходів, як-от: органічні відходи рослинництва; органічні відходи тва ринницьких комплексів; залишкова кількість добрив; отрутохімікати; викиди забруднюючих речовин сільськогосподарською технікою. На сьогоднішній день відходи агропромислового комплексу не завжди знаходять застосування, хоч і є цінною сировиною. Використання відходів рослинництва можливе у різних напрямках. Частина залишається на полі у вигляді органічних добрив, частину вико ристовують для відгодівлі свійських тварин, частина може перероблятись на біопаливо і застосовуватись як ресурс для різних видів виробництва. Способи утилізації відходів рослинництва. Один із способів утилі зації таких відходів полягає в отриманні кормових білків. Наприклад, через жорсткість практично не застосовують у тваринництві рисову соло му - її майже повністю спалюють, що призводить до руйнації гумусового горизонту ґрунту та знищення ґрунтової біоти. Тим часом розрахунки вчених доводять, що технологічний процес комплексної переробки дає змогу отримати з тонни рисової соломи 100 кг кормових дріжджів і майже 200 м 2 теплоізоляційних волокнистих плит завтовшки 12-13 см. І що най важливіше - вже існує безвідходна технологія утилізації цього продукту. За прогнозами спеціалістів, за умови створення у трьох основних регі онах вирощування рису в Україні (АР Крим, Одеська і Херсонська облас ті) відповідних виробничих потужностей можна буде отримувати щоріч но 20-25 тис. т кормових дріжджів і 40-45 тис. м 2 екологічно чистих теплоізоляційних плит. Існує інша перспективна технологія переробки відходів сільського гос подарства - за допомогою метанобактерій. Ці мікроорганізми розмножу ються у будь-яких органічних рештках, продукуючи при цьому цінну енергетичну сировину - біогаз. Добувають такий газ шляхом заванта ження органічних відходів у спеціальні ємності, до яких перекривається доступ повітря. Газ, що утворюється в процесі бродіння, відводиться у

газосховища і може використовуватись як паливо для невеликих елек тростанцій, як побутовий газ для опалення будинків, навіть як паливо для сільськогосподарської техніки. Ще одним позитивом такого процесу є те, що після бродіння залиша ється знезаражена, без запаху органічна речовина, яку можна застосову вати як органічне добриво. Широке використання таких технологій в Україні дало б змогу заощаджувати у сільській місцевості до 40 % елек троенергії та природного газу. Забруднення природного середовища залишковою кількістю добрив. З урожаєм з полів щороку виноситься велика кількість біогенних елементів (близько 400-600 кг/га зольних речовин і азоту). Нині біль шість цих речовин компенсують завдяки внесенню переважно синтетич них мінеральних добрив. Мінеральні добрива рослини засвоюють лише на 4 0 -50 % , а їх решта разом з атмосферними опадами потрапляє у ґрун тові води та поверхневі водойми. Основною проблемою під час внесення мінеральних добрив була і зали шається проблема забруднення питних вод, зокрема нітратами. Згідно з дослідженнями вчених, населення в Україні в середньому отримує на добу разом з водою і продуктами харчування близько 170 мг нітратів, при тому що добова норма становить 50 мг. Вони є шкідливими для організму людини, особливо дітей. Під дією нітратів в організмі відбувається синтез нітрозосполук, які наділені здатністю накопичуватись в організмі і мають канцерогенну дію. Забруднення природного середовища отрутохімікатами. Най більшу екологічну небезпеку становить використання отрутохімікатів (мал. 44, 45). Вони є небезпечними не тільки самі по собі. Часто, потра пляючи в ґрунт, вони зазнають розкладу і трансформації, і продукти таких перетворень є ще більш небезпечними, ніж початкова речовина. Використання отрутохімікатів набуває загрозливих масштабів. їх вироб ництво постійно зростає і досягло вже 2 млн т на рік. Користь від вико ристання багатьох із них сумнівна. Так, в Індонезії вважають, що впро довж 20 років використання пестицидів завдало більше шкоди, ніж при несло користі, знищивши не шкідників сільськогос подарських рослин, а їхніх природних ворогів. Залишкова кількість отрутохімікатів у продук тах рослинництва й тваринництва почала завда вати помітної шкоди здоров’ ю населення плане ти. Використання пестицидів у рослинництві призводить до того, що кожного року у світі фік сується від 400 тис. до 2 млн випадків отруєння ними. Виявлено також їхню канцерогенну і мута генну дії. Ґрунтовий покрив планети зазнає також істотно го забруднення важкими металами, більшість з яких є токсичними. Вони надходять у ґрунт через відкритий видобуток корисних копалин, викиди металургійних заводів, ТЕС, хімічних підпри Мал. 44. Обробіток ємств, звалищ відходів, пожежі тощо. Найбільша ланів пестицидами концентрація важких металів спостерігається у

10-20-кілометровому радіусі навколо джерела забруднення. Метали порівняно легко накопичуються у ґрунтах, проте повільно і важко вида ляються з них. Важкі метали впливають і на ґрунтову біоту, порушуючи наявну рівновагу між видами внаслідок їхньої різної чутливості до забруд нювачів. А р г у м е н т и і факти

0 20 40 60 Х ім іч н і добрива, м лн т

20 40 60 80 100 Х ім іч н і засоби захи сту рослин, тис. т

Мал. 45. Виробництво мінеральних добрив та отрутохімікатів за роками в Україні У різних областях виявлено значне забруднення ґрунтів пестицидами. Навіть після припинення їх застосування проблема не зникає. ДДТ, ГХЦГ та інші отрутохі мікати можуть зберігатися у довкіллі десятки років, продовжуючи свою згубну дію на всі ланки екосистеми. За даними Міністерства аграрної політики України, незважаючи на те, що вико ристання стійких високотоксичних хлорорганічних пестицидів було заборонено майже півстоліття тому, їхні залишки ще виявляються від 8,5 (сума ізомерів ГХЦГ) до 12,9 % (продукти розпаду ДДТ) пробах ґрунту, зокрема в 4,5 % проб 2007 року відзначено перевищення граничнодопустимих концентрацій (ГДК) по ДДТ. Для порівняння варто зазначити, що в період 1986-1989 pp. залишки ДДТ вияв лялися в 71,2 % проб ґрунту, в тому числі з перевищенням нормативу - 21,1 %, а ГХЦГ - відповідно 49,8 та 17,8 %. У 2007 році перевищення гранично допустимих нормативів спостерігалося в чотирьох районах АР Крим, чотирьох районах Закарпатської, двох районах Луганської та Черкаської областей. В окремих господарствах Закарпатської області (с. Заріччя, с. Леанка) виявлені залишки гептахлору, причому із 332 відібраних проб забрудненими виявилася 291 (87,6 %), уто м у числі 154 (46,8 %) з перевищенням ГДК. Аналогічна ситуація спостерігається щодо забруднення залишками пестицидів рослинної продукції. Із 11 434 проаналізованих проб залишки пестицидів виявле но у 663 (5,8 %) випадках, у тому числі з перевищенням норм - 17, або 0,17 %. Причому із 28 препаратів, які контролювались, забруднення продукції на 98,5 % зумовлене залишками високоперсистентних хлорорганічних сполук (продуктами розпаду ДДТ та ГХЦГ), у тому числі 47 % з перевищенням норм. В окремих випадках перевищення допустимих нормативів у продукції рослин ництва відмічено у 2,4 раза (Чернівецька обл., Заставнівський р-н.). Для порівнян ня: в період 1986-1989 pp. у кормах для молочної худоби залишки хлорорганічних пестицидів виявляли у 37,7 % проб, у тому числі з перевищенням нормативів 13,4%, і 8,0 % - у продуктах харчування. Всього ж по 32 препаратах, що контролю валися на той час, частота виявлення залишків пестицидів становила 38,3 %, у тому числі з перевищенням норм - 7,4 % (за матеріалами Національної доповіді про стан навколишнього середовища України у 2007 році).

103

СИСТЕМА «ПРИРОДА - НАСЕЛЕННЯ - ГОСПОДАРСТВО»

К л ю ч о в і к а т е го р ії і п оняття

< відходи • утилізація • переробка

хімічні добрива • отрутохімікати •

ВИ С Н О ВКИ Основною і найбільш серйозною проблемою сільського господарства є його надмірна хімізація. Надмірне застосування добрив та отрутохімікатів призво дить до накопичення їх у ґрунтах, питній воді, продуктах харчування, що негатив но відбивається на здоров’ї населення. Відходи сільського господарства здебільшого є органічними і підлягають пере робці. їх можна використовувати як сировину для промисловості, виробництва кормів, біогазу та біопалива, що зменшить використання традиційних невіднов них ресурсів і сприятиме поліпшенню екологічного стану сільських місцевостей.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ Д Л Я САМОКОНТРОЛЮ 1. Назвіть основні типи відходів сільського господарства. 2. Охарактеризуйте основні способи утилізації відходів сільського госпо дарства та їхні негативні або позитивні наслідки. 3. Чому надмірне внесення мінеральних добрив є шкідливим для навко лишнього середовища та людства? 4. Чому отрутохімікати вважаються найбільш екологічно небезпечними речовинами? 5. *Проаналізуйте дані діаграм (мал. 45) і наведіть основні причини і наслідки змін у виробництві добрив та отрутохімікатів в Україні.

. kf

Альтернативне сільське господарство та його види ____

Завдання альтернативного землеробства. Нині людство почало усвідомлювати, що подальше нарощення хімізації у сільському господар стві призведе до ще негативніших наслідків. Деякі аграрні організації, фермери як за кордоном, так і в Україні обирають шлях так званого аль тернативного сільського господарства. Прихильники такого виду сільсь когосподарських робіт хочуть домогтися вирішення наступних завдань: • екологічності та біологічної чистоти сучасного землеробства, яке має стати нешкідливим для навколишнього середовища і забезпечувати насе лення планети екологічно чистими продуктами харчування; • розвитку землеробства на основі максимальної утилізації та перероб ки всіх відходів, що утворюються в господарстві; • підвищення рентабельності та дохідності господарства, забезпечен ня його економічної стабільності. Сутність альтернативних видів сільськогосподарського виробни цтва. Вона полягає у цілковитій або частковій відмові від синтетичних мінеральних добрив, отрутохімікатів, регуляторів росту і різноманітних харчових добавок. Агротехнічні прийоми такого господарювання мають базуватись на суворому дотриманні сівозмін, впровадженні до них бобових культур, які природним чином збагачують ґрунт азотними сполуками,на застосуванні органічних відходів землеробства і захисті рослин біологіч ними методами.

Ґрунт при цьому розглядається майже як живий організм, і сутність тако го підходу полягає у поліпшенні якості ґрунту, а не підживленні рослин. Розробка технологій альтернативного землеробства триває вже близько 40 років. Залежно від конкретних рішень і способів ведення господарства розрізняють цілу низку основних напрямків альтернативного землеробства. Біологічне землеробство передбачає повну відмову від використання штучних мінеральних добрив і підтримання врожайності за допомогою органічних речовин, які проходять стадію компостування для швидкої мобілізації поживних речовин. Для захисту рослин використовують нетоксичні або слаботоксичні препарати, але перевагу віддають природним відварам і настоям (наприклад, тютюну, кропиви, полину, хвощів тощо). Велике значення у цьому виді землеробства відводиться сівозмінам. Як добрива можуть використовуватись такі природні речовини: крейда, доломіти, кісткове борошно, водорості тощо. Органічне землеробство є американським варіантом біологічного земле робства і відрізняється від біологічного менш жорсткими екологічними вимогами. Органобіологічне землеробство дає змогу контролювати природні колообіги речовин і енергії в агроекосистемах кожного окремого господар ства. Родючість у такій системі досягається внаслідок максимальної стимуляції ґрунтової мікрофлори. Органічні добрива закладаються у ґрунт поверхнево, задля їхнього постійного контакту з повітрям. У таких господарствах використовуються сівозміни, у які вводять значну частку бобових культур. Загалом така система є дуже подібною до біологічного та органічного землеробства. Біодинамічна система базується на земних, сонячних і місячних рит мах, які використовують як під час обробітку земель, так і у виборі термі нів висівання та збирання сільськогосподарських культур. Застосовується борошно з водоростей, біодинамічні компоненти із рослин, які збирались у певні терміни, що визначаються розташуванням небесних тіл. Ця части на біодинамічного землеробства у прихильників інших видів альтерна тивного та традиційного землеробства викликає певні сумніви. Звісно, фермери, які працюють у межах альтернативного землероб ства, не дотримуються суворо однієї з систем, а поєднують їхні окремі елементи. Обсяги продовольства, яке виробляється в усіх системах аль тернативного землеробства світу, не перевищують 2,4 % . Цей факт пояс нюється переважно низькою рентабельністю підприємств. Взаємодія альтернативних і традиційних систем землеробства. Альтернативні системи землеробства часто піддають критиці. Деякі вчені підкреслюють, що безпечність продукції, отриманої завдяки аль тернативному землеробству, лише уявна. Фітопатогенні гриби, що розви ваються на необроблених отрутохімікатами рослинах, у ряді випадків продукують токсини, які є сильнодіючими отрутами, набагато сильніши ми, ніж отрутохімікати. Нові напрямки у системах виробництва сільськогосподарської продук ції мають розвиватись не як протиставлення чи заміна традиційних мето дів, а одночасно з ними. Це зумовлює необхідність ширшого розвитку фундаментальних розробок екологічних основ використання засобів хімізації в інтенсивному землеробстві. Деякі дослідники вважають, що якщо під час хімізації сільського господарства були допущені помилки,

f (

J '

s. то слід звернутися до інших типів землеробства. Проте відмова від досяг нень людства, до яких слід віднести і засоби хімізації, суперечить здоро вому глузду. Потрібно йти шляхом удосконалення агрохімічних дослі джень: створення нових видів засобів хімізації, пошук способів їх вико ристання з урахуванням біохімічних циклів нітрогену, карбону, сульфуру та оксигену; розробка концепції ґрунтової біотехнології; підвищення частки біологічного землеробства; пошук генетичних альтернатив агро хімічним заходам. Життя рослини і життя ґрунту пов’ язані нерозривно, а агрохімія й агроекологія - це ланки, покликані оптимізувати як проI дукційний, так і ґрунтотворний процеси. ^ Сільськогосподарське виробництво потребує екологізації. Основними s шляхами до зменшення шкоди такого виробництва є: • спрямування на вирощування «чистої» продукції з якомога меншим використанням хімічних засобів або з використанням слаботоксичних і нетоксичних хімічних засобів; • створення таких технічних методів обробітку ґрунту, технічних засобів, сільськогосподарської техніки, які менше ущільнюють ґрунт; • якнайширше впровадження біологічних методів боротьби з хвороба ми, бур’ янами та шкідниками сільськогосподарських культур; • створення нових високопродуктивних і стійких до шкідників сортів рослин і порід тварин; • раціональне внесення мінеральних добрив та отрутохімікатів; • охорона навколишнього середовища від забруднення сільським гос подарством завдяки повній утилізації і переробці відходів; • впровадження нових ефективних способів і технологій землекорис тування.

Ар гум ен ти і факти

За даними американської асоціації агрохімпрепаратів (АСА) та Інституту добрив (ТЕД), у разі впровадження у світі повної заборони на використання пестицидів скоротиться постачання плодів і овочів на 50 %, пшениці - на 40 %, кукурудзи - на 43 %, сої - на 36 %, бавовнику - на 73 %, рису - на 69 %. Споживчі ціни на продукти харчування підвищаться на 45 %. Для компенсації потрібне буде розорювання 6 млн га земель. Різко посилиться ерозія ґрунтів. Практично заново будуть організовуватись дослідження із розробки нових систем зем ле користування, відтворення родючості ґрунтів і сівозмін, що призведе до різкого зниження виробництва рослинницької продукції. Комітет з біологізації зем ле робства (Нідерланди) на основі тривалого вивчення дійш ов висновку, що виключно біологічна система землеробства можлива тільки за значного по гір шення екологічних умов. У Великій Британії вивчали виробничі витрати за традиційного та органічного способів вирощування озим ої пшениці. Враховувалися три елементи витрат: на насіння, добрива і пестициди. За традиційного способу виробничі затрати оцінювалися у 230 фунтів стерлінгів на 1 ц виробленої продукції (насіння - 21 %, мінеральні добрива - 36 % і пестициди - 43 %), за органічного (якщо не засто совуються хімічні добрива і пестициди) цей показник знижується до 55 фунтів стерлінгів/га (тобто у 4,2 раза). З урахуванням зниження урожайності при орга нічному способі (у 1,7 раза порівняно з традиційним) виробничі затрати з р о з рахунку на 1 ц виробленої продукції оцінюються у 13,8 фунта стерлінгів. Це у 2,5 раза нижче відповідного показника за традиційного способу вирощування о зи мої пшениці.

ПРАКТИЧНА РОБОТА № 6 Сільськогосподарське природокористування 1. Проаналізуйте картосхему поширення негативних природно-антропогенних процесів деградації ґрунтового покриву в Україні (мал. 46). Виявіть райони найбільшого ступеня ураженості ґрунтів цими процесами. 2. Складіть схему відходів сільськогосподарського виробництва та про аналізуйте їхній негативний вплив на навколишнє природне середовище.

а.

0 .5 5

високий н- ОС о

sа 0-0

т5 и Iі

З4 з вищий середнього

середній

І '3 5

а>

нижчий середнього

«Кав

§ >5 '55 *

К л ю ч о в і к а т е го р ії і поняття

< альтернативне землеробство не землеробство І сівозміни »

біологічне ® органічне • біодинаміч-

висновки Дослідження і розробку замкнутих безвідходних технологій сільськогосподар ського виробництва для наявних аграрних підприємств потрібно запроваджува ти з метою відродження на вищому продуктивному рівні виробництва екологічно чистої продукції, яку отримували до інтенсивного впровадження хімізації. З економічної точки зору заміна традиційного сільськогосподарського виробни цтва альтернативним є недоцільною. Необхідне розумне поєднання традиційних та альтернативних сільськогосподарських виробництв, що сприятиме пошуку комплексного підходу для успішної реалізації економічних, екологічних і соці альних цілей розвитку сільського господарства.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ Д Л Я САМОКОНТРОЛЮ

1. Дайте характеристику основних напрямків альтернативного землеробства. 2. Порівняйте з екологічного та економічного погляду біологічні та хімічні засоби боротьби з бур’янами і шкідниками у сільському господарстві. 3. Оцініть переваги й недоліки органічних і мінеральних добрив з погляду екології. 4. ^'Порівняйте екологічні та економічні перспективи різних форм альтер нативного землеробства. •х > .. РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА 1.

Аникеев В.А., Копп И.З., Скалкин Ф.В. Технологические аспектьі охраньї окружающей средьі. - Ленинград: Гидрометеоиздат, 1982. - 256 с. 2 . Білявський Г.О., Фурдуй Р.С., Костіков І.Ю. Основи екологічних знань: Пробний масовий підручник для учнів 10-11 кл. середніх загальноосвітніх закладів. - К.: Либідь, 2000. - 336 с. Глухов В.В., Некрасова Т.П. Зкономические основьі жологии. - СПб.: Питер, 3. 2003 - 384 с. 4. Давиденко В.А., Білявський Г.О., Арсенюк С.Ю. Ландшафтна екологія: Навчальний посібник. - К.: Лібра, 2007. - 280 с. 5. Злобін Ю.А. Основи екології. - К. : Лібра, 1998. - 248 с. Паньків З.П. Земельні ресурси: Навчальний посібник. - Львів: Вид-во ЛНУ, 6. 2008. - 272 с. 7. Розанов Б.Г. Живой покров Земли. - М.: Педагогика, 1989. - 129 с. 8 . Царенко О.М., Нєвєстов О.О., Кабацький М.О. Основи екології та економіка природокористування. - Суми: Університетська книга, 2007. - 592 с. Черевко Г.В., Яцків М.І. Економіка природокористування. — Львів: Світ, 1995 9. 208 с. 10. Чтобьі не убьівало плодородие земли / Под ред. В.В.Медведева, Г.М. Кривоносова и др. - Киев: Урожай, 1989. - 192с. 11. Знциклопедия для детей. Том 19. Зкология / Глав. ред. В.А. Володин. - М.: Аванта+, 2001. - 448 с.

~ W - 'ч Х v.J"' v> U j^ } Рек^еацТя Г т у ^ з й ^ Р е с у р с и _

рекреації і- т у р и ^ г . C?

'-/

~0 V

'- '^

VJ-J-

5І

.с о б л у в о с гі впливу, f . u ':“ У ^-J рекреаційної діяльності на^ . . .дрЬнміпя О "З "ІЗ Нормування ^хр ооргедних 0 на ва н та ^н ь, п^в^ізаит^с'з ^ рекреаціиною д^льністю ^

Гірські та.гш і^>р&^кі>тешіторц^ України я к оснвві^ретіош і^ >. ^ розвитку рв^реації і туаИЗму С jpr -

. >» J

’О юсф ерні заповідники, >-* ^ .природШ Hjypi і он аїіь н ґ~ регіональні л а м д и и гф т н і^ ^ ^ ^ парки як об’єкти ре гул ьова нот ~ рекреації ^ ' і туризм^) Ь

о о '^

Рекреаційне природо користування

Рекреація і туризм. Ресурси рекреації і туризму Сутність категорій «рекреація» і «туризм». Під рекреац ією (лат. rekreatio) розуміють відновлення, відтворення фізичних і духовних сил, оздоровлення населення завдяки організації різних видів відпочинку. Т ур и зм - це будь-яка мандрівка з метою відпочинку і ознайомлення з І новими цікавими регіонами чи об’ єктами. Обидві категорії є близькими ^ змістовно і спорідненими. Це ми простежуватимемо, ознайомлюючись з V ресурсами рекреації і туризму. ї До рекреаційних ресурсів відносять частину природних і культурних ресурсів, які забезпечують відпочинок як засіб підтримання і відновлен ня фізичних кондицій людського організму, його оздоровлення. Водночас ресурсами туризму вважають природні, культурно-історичні та соціальноекономічні об’ єкти і явища як основу для надання туристичних послуг. Тому не випадково природні, культурно-історичні, соціально-економічні об’єкти і явища є ресурсною основою для рекреаційної і туристської діяльності. Однак ці ресурси слід розглядати з погляду особливостей їх функціо нального використання. Основним напрямком використання ресурсів у рекреаційних цілях є лікувально-оздоровчо-пізнавальне їх використан ня. Туристське використання ресурсів полягає у наданні населенню пізнавально-відпочинкових послуг. Ландшафтні системи як об’єкти рекреації і туризму. Ландшафтні системи, утворені природними і антропогенними ландшафтами, є об’ єк тами рекреації і туризму. У процесі взаємодії з суспільством вони отри мали істотні зміни, напрямки яких залежали від особливостей функціо нального використання території. За основу критеріїв господарського використання територіальних систем прийнято їх природно-ресурсний потенціал. При цьому сформувались певні функціональні типи ландшаф тів: промислові, селітебні, сільськогосподарські, рекреаційно-туристські тощо. Кожен із природних регіонів має особливий набір і поєднання еко номічних, соціальних і екологічних функцій, які він виконує. Серед регі онів України найвищими рекреаційно-туристськими функціями наділені Карпатський, Кримський, Причорноморсько-Приазовський, Поліський, Подільський тощо (мал. 47). Ефективне використання туристсько-рекреаційних ресурсів передба чає розвиток відповідної інфраструктури - санаторіїв, будинків відпо чинку, готелів, мотелів, кемпінгів, приватних садиб, залізничних і шосейних доріг, під’ їзних шляхів тощо. Розвиток рекреаційнотуристської інфраструктури можна розглядати як додатковий соціальноекономічний ресурс, який сприяє ефективному використанню основних ресурсів рекреації і туризму. З метою ефективного використання природних рекреаційних ресурсів створюються природоохоронно-рекреаційні об’ єкти, як-от національні природні та регіональні ландшафтні парки. Сукупність рекреаційних ресурсів і рекреаційної інфраструктури фор мує основу територіальних рекреаційних систем.

110

Частка природних рекреаційно-туристичних ресурсів від площі регіону (%)

А р г у м е н т и і факти

Ч ^

Ресурси - це джерела і передумови отримання необхідних для людей матері альних і духовних благ. Ресурси умовно поділяють на три основні групи: природні, матеріальні, трудові. Рекреаційні ресурси також поділяють на три основні групи: природні, історикокультурні, соціально-економічні. До природних рекреаційних ресурсів належать літологічні, кліматичні, водні, біотичні, ландшафтні. Історико-культурні рекреаційні ресурси включають пам’ятки історії, культури, архітектури, археології тощо. Соціально-економічні рекреаційні ресурси о б ’єднують створену людиною соціально-економічну рекреаційну інфраструктуру.

К л ю чо в і к а т е го р ії і поняття

рекреація туризм • рекреаційно-туристські ресурси а рекреаційнотуристська інфраструктура • В И С Н О ВКИ

іГ}

Ресурси рекреації і туризму фактично збігаються, відрізняючись при цьому дея кими функціональними особливостями використання. Основу рекреаційних ресурсів складають природні рекреаційні ресурси, які зумовлюють соціально-економічні особливості їх використання.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ Д Л Я САМОКОНТРОЛЮ 1. 2. 3. 4. 5.

Розкрийте сутність категорій «рекреація» і «туризм». Що вважають ресурсами рекреації і туризму? Як поділяють рекреаційні ресурси? Які складові входять до територіальних рекреаційних систем? *Складіть структурну схему рекреаційних ресурсів і проаналізуйте її.

Особливості впливу рекреаційної діяльності на довкілля Вплив рекреаційної діяльності на природне середовище. За осо бливостями впливу на навколишнє середовище рекреацію можна відне сти до відносно толерантних щодо природи галузей господарювання. Це зумовлено тим, що рекреаційна сфера є зацікавленою у підтриманні високої якості природних ресурсів, на які орієнтується її діяльність. Водночас вплив нерегульованої рекреаційної діяльності на довкілля є багатоаспектним і доволі екологічно небезпечним. У процесі рекреаційної діяльності відбувається значний антропоген ний вплив на природне середовище. Результатами такого впливу є дегра дація природних комплексів у результаті безпосереднього впливу люди ни на природу. Надмірна відвідуваність окремих природних об’єктів, засмічення природного середовища, його забруднення діяльністю тран спортних засобів та об’ єктів рекреаційної інфраструктури є основними причинами деградації природи. Так, на узбережжі морів надмірні рекре аційні навантаження, спричинені скупченістю рекреаційних об’ єктів, є головною причиною деградації приморських комплексів. Масове витоп-

тування рослин в околицях екологічних стежок природних заповідників, національних природних і регіональних ландшафтних парків є причи ною збіднення в їхніх межах видового складу і чисельності особин виду. Скидання неочищених стоків рекреаційних об’ єктів у поверхневі води є причиною погіршення якості води річок Карпатського регіону. Атмо сфера, забруднена відпрацьованими газами автомобілів у місцях паркування транспорту, погіршує екологічну ситуацію в районах масового відпочинку і оздоровлення людей.

Негативний вплив рекреаційних закладів на природні комплекси. і Рекреаційні заклади і обслуговуючі виробництва чинять сукупний І негативнии вплив на природні комплекси, якии проявляється такими / рисами: • забрудненням природного середовища викидами котельних устано вок, гаражним господарством, обслуговуючим автомобільним транспор том, несанкціонованими звалищами відходів тощо; • деградацією флори й рослинності внаслідок витоптування, захворю вання рослин, невиправданої вирубки дерев під будівництво, ущільнення забудови і скорочення в межах санаторних комплексів територій під при родною рослинністю; • погіршенням якості поверхневих і підземних вод унаслідок росту обсягів побутових стоків, забрудненням річищ твердими побутовими від ходами, скидами забруднених стоків у морські прибережні зони; • надмірною перевантаженістю пляжних та інших рекреаційних тери торій відпочивальниками й загальною засміченістю території через низь кий рівень екологічної культури населення. Для виявлення екологічних наслідків забруднення і деградації довкіл ля ш ироко використовують метод екологічного районування території. Внаслідок узагальнення інформаційних показників виділяють певні ареали рекреаційних територій за ступенем складності екологічних ситуацій, що дає змогу господарюючим суб’ єктам вносити відповідні корективи і зміни для запобігання і ліквідації негативних екологічних наслідків.

А р гу м ен ти і факти

ф Оцінюючи рекреаційне навантаження на природні ландшафти, у кожному ланд

шафтному районі виділяють три типи ландшафтів природних комплексів природно-заповідного фонду (ПЗФ): парковий, лісовий, нелісовий, відповідно до яких оцінюється ступінь стійкості та стадії деградації. До паркового типу ландшафтів природних комплексів ПЗФ належать паркипам’ятки садово-паркового мистецтва, дендрологічні парки, ботанічні сади, зоологічні парки, лісопарки, історико-меморіальні музеї, ліси зелених зон тощо. Ц * До лісового типу ландшафту природних комплексів ПЗФ віднесені ліси, чагар ники, заліснені прибережні зони. | f « До нелісового типу ландшафту природних комплексів ПЗФ належать степи, луки, полонини, яйли, пасовища, галявини, заплавні луки, яри, балки, пагорби тощо.

К л ю ч о в і к а т е г о р ії і п о н я тт я

• рекреаційна діяльність Ф чинники впливу на довкілля ні навантаження Ф нормування навантажень ф

рекреацій

ВИ С Н О ВКИ Туристсько-рекреаційна діяльність є головним чинником деградації природних ландшафтів у рекреаційно-туристських районах. Надмірний рекреаційний вплив на природні ландшафти проявляється у їхній деградації, однак ступінь рекреаційної деградації безпосередньо залежить від масштабів, характеру і тривалості впливу рекреаційної діяльності та індивіду альних особливостей (стійкості) природних геосистем.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ Д Л Я САМОКОНТРОЛЮ До якої сфери народного господарства належать рекреація і туризм? 22. На які основні групи поділяють рекреаційні ресурси? 3. Наведіть приклади впливу туристської і рекреаційної діяльності на при родні системи. 4. У чому полягає актуальність проведення екологічного районування тери торії? 5. *У яких регіонах України спостерігається надмірний рекреаційний вплив на природні ландшафти і його прояви?

д, ^

Нормування антропогенних навантажень, пов’я з а н и х ^ рекреаційною діяльністю

Аспекти нормування антропогенних рекреаційних навантажень. Проблему нормування антропогенних рекреаційних навантажень можна розглядати з двох аспектів: методичного і прикладного. Мето дична сторона нормування антропогенних навантажень полягає у роз робці методик їх оцінок. Прикладний аспект нормування рекреацій них навантажень полягає у встановлені режимів відвідування природ них об’ єктів і природних комплексів, які б запобігали рекреаційній деградації. Методики оцінювання глибини антропогенних змін ландшафтів. З метою дотримання певних екологічних норм і стандартів у районах масового відпочинку й оздоровлення населення розроблені методики про ведення оцінок і дотримання певних стандартів, норм антропогенних рекреаційних навантажень на природу. Оцінюючи рекреаційний вплив на навколишнє середовище, враховують такі чинники: вид рекреації, зонально-азональні особливості природних комплексів, величину, мас штаби, характер, тривалість впливу тощо. Відповідно до типу ландшафту окремого природного комплексу передбачено оцінку ступеня його рекре аційної стійкості, стадії рекреаційної дигресії - показники, від яких залежить максимальне рекреаційне навантаження. Показники рекреа ційного навантаження розраховуються у осіб/га впродовж певного періоду часу. Оцінка рекреаційного навантаження дає підстави щодо встановлення режиму відвідуваності паркових зон, екологічних стежок і туристичних маршрутів. Зміни ландшафтів унаслідок антропогенного навантаження можна провести методом експертного оцінювання. Він ґрунтується на ранжуванні видів антропогенного впливу на природні комплекси. Кожен вид природокористування вносить певну глибину змін і перетворень у при-

родні комплекси. Тому певним видам природокористування відповіда ють певні види угідь (природних і антропогенізованих), облік і характер яких засвідчують певний ступінь антропогенізації ландшафтів. Співвідношення цих угідь свідчить про глибину змін і перетворень: незначні зміни - за наявності в регіоні до 75 % природних угідь, надмірні зміни - за наявності в регіоні близько 23 % природних угідь. Інколи роз раховують коефіцієнт антропогенної перетвореності ландшафтів (згідно з методикою В. Анучіна, М. Лемешева, К. Хофмана, 1972) за десятибаль ною системою з метою оцінки ступеня зміненості і перетвореності ланд шафтних комплексів для подальшої їх оптимізації. і Проблеми нормування антропогенних навантажень на рекреаційні ( комплекси можуть вирішуватись через оптимізацію природокористуван- / ня регіону. Розробка оптимізаційних моделей передбачає проведення оптимальної функціонально-просторової організації території з метою досягнення необхідних пропорцій різних видів природокористування, оскільки збалансоване природокористування передбачає запровадження і підтримку тих виробничих і господарських напрямків діяльності, які відповідають наявному природно-ресурсному потенціалу території. А р г у м е н т и і факти Таблиця 1

Максимальне рекреаційне навантаження на території природно-заповідного фонду при організованій формі рекреації Н орм ований ко м п о н е н т л андш аф ту і вид й о го ви ко р и ста н н я

Навантаження, о с іб -д е н ь /га

1. Дорожньо-алейна система: 1. 3 твердим покриттям і оглядовими майданчиками: а) 8 -1 2 % площі

120

б) 12-15% площі

150

2. 3 твердим покриттям без оглядових майданчиків: а) 8-12% площі

100

б) 12-15% площі

130

3. Ґрунтова з оглядовими майданчиками: а) 8-12% площі

б) 12-15% площі

4. Ґрунтова без оглядових майданчиків: а) 8 -1 2 % площі

б) 12-15 % площі

ЗО

СИСТЕМА «ПРИРОДА - НАСЕЛЕННЯ - ГОСПОДАРСТВО»

Наведені нормативи рекреаційних навантажень дають змогу розрахувати опти мальні величини рекреаційних навантажень на природні ландшафти територій та об’єкти природно-заповідного фонду України. Таблиця 2

Максимальне рекреаційне навантаження на природні ландшафти для розміщення наметових таборів на території природно-заповідного фонду України Р екреаційне навантаж ення, о с іб -д е н ь /га

Н орм ативний ко м по не н т ландш аф ту і вид його використання

С тупінь стійко сті

Н еорганізований від по чи н о к

К р и т е р ії

Техно л о гіч н и й *

П сихо л огічний**

С тадій д и гр е с ії 1

III

Територія для р о зм іщ е н н я н ам е то в и х таб ор ів М ісця в глибинних діл ян ка х, о с іб -д е н ь /га

облаштовані

не облаштовані

300

ЗО

275

250

М ісц я на пр и б е р е ж н и х ділянках, о с іб /км

облаштовані

не облаштовані

400

100

350

300

ЗО

Примітка. ‘ Технологічний критерій: рекреаційне навантаження з урахуванням технологічного критерію передбачає проведення благоустрою території. ‘ ‘ Психологічний критерій: рекреаційне навантаження з урахуванням психоло гічного критерію є таким, за якого забезпечується психологічний комфорт рекре антів.

К л ю ч о в і к а т е го р ії і поняття

• нормування рекреаційних навантажень • рекреаційна стійкість • стадії рекреаційної дигресії природних комплексів в

'Ш Ш Ш Ш Ш Ш Я К

116

ВИ С Н О ВКИ 1.

Нормування антропогенних рекреаційних навантажень особливо актуальне в межах туристсько-рекреаційних комплексів, де зосереджена велика кількість рекреантів, розвинута туристсько-рекреаційна інфраструктура, рекреаційна діяльність є головним чинником антропогенних змін і порушень природного середовища. В основу методик розробки норм і стандартів рекреаційних навантажень на при родні ландшафти покладено підходи до визначення їхньої рекреаційної стійкос ті та стадій рекреаційної дигресії у різних зонально-азональних умовах.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ Д Л Я САМОКОНТРОЛЮ 1. Які критерії є визначальними під час оцінки рекреаційного навантажен ня на природні системи? 2. Як ви розумієте рекреаційну стійкість природних систем і від яких чин ників вона залежить? 3. Що означають стадії рекреаційної дигресії ландшафтів? 4. Чому на облаштованих ділянках природно-заповідного фонду допустимі рекреаційні навантаження є вищими, ніж на необлаштованих? 5. *Як пов’ язані між собою нормування рекреаційних навантажень і оптимізація природокористування?

Гірські та приморські § 3 3 - території України як основні % регіони розвитку рекреації і туризму Чинники формування рекреаційно-туристських регіонів України.

Основними рекреаційно-туристськими регіонами України є ті, що забез печені природно-кліматичними, історико-культурними та соціальноекономічними ресурсами. Безумовно, визначальними у цій тріаді є природно-кліматичні рекреаційні ресурси. Дві інші категорії рекреацій них ресурсів є допоміжними. За особливостями поширення наявних природно-рекреаційних ресурсів в Україні виділяється Карпатський регіон, Причорноморсько-Приазовський, П олісся і Поділля. Кожен із названих туристсько-рекреаційних регіонів оцінюється певним т урист сько-рекреа цій ни м пот енціалом - максимальною сукупною продуктивною спроможністю його рекреаційних ресурсів. Реалізація природно-рекреаційного потенціалу залежить від низки соціальноекономічних чинників: наявності надійних під’їзних шляхів, облашто ваних туристсько-рекреаційних закладів, якості надання і вартості рекреаційних послуг, інфраструктурній привабливості території тощо. Карпатський рекреаційно-туристський регіон. Це один із найперспективніших туристсько-рекреаційних регіонів. Має екологічно сприят ливі природні умови, добре забезпечений бальнеологічними, лісовими, вод ними, гірськолижними ресурсами. Він займає вигідне прикордонне по ложення, що сприятиме зміцненню його міжнародного іміджу. У регіоні сформувались такі курорти та курортні райони, як Моршинський, Трускавецький, Славський, Яремчанський, «Буковель», Свалявський, Воловецький, Шаянський, Солотвинський, Ворохтинський, Міжгірський тощо.

117

Мал. 48. Карпатський біосферний заповідник (1), Національний парк «Синевир» (2)

У межах туристсько-рекреаційного регіону створені Карпатський біо сферний заповідник і низка природних національних парків (мал. 48): «Синевир», Ужанський, «Зачарований край», «Сколівські Бескиди», Карпатський, «Гуцульщина», Вижницький. Це забезпечує цілеспрямо ваний розвиток туристсько-рекреаційної інфраструктури. Причорноморсько-Приазовський туристсько-рекреаційний регіон добре забезпечений унікальними кліматичними ресурсами. їх органічне поєднання з морськими акваторіями є одним із найпривабливіших чин ників. Серед найскладніших проблем регіону варто назвати екологічну. Так, надмірне забруднення приморських територій та акваторій зумовле не рекреаційним господарством, надходженням забруднювачів з річко вим стоком і скидами каналізаційних вод прибережних міст, викорис танням значної кількості мінеральних добрив і отрутохімікатів у сіль ському господарстві. Тому освоєні, забудовані і забруднені рівнинні при морські території є несприятливими, з екологічної точки зору, для розви тку рекреації і цей чинник негативно впливає на формування туристськорекреаційної привабливості краю. У межах регіону сформувались такі приморські курорти та курортні райони: Одеський, Миколаївський, Херсонський, Бердянський, Маріупольський, Євпаторійський, Ялтин ський, Феодосійський, Керченський тощо. Ці регіони України приваблюють туристів і відпочивальників з Росії, Білорусі, Польщі, Словаччини, Угорщини тощо. V' Українське Полісся. Наділене унікальними природними рекреаційни ми ресурсами, продуктивними лісами, плесами численних озер, ягодами, грибами, рибою, мальовничими краєвидами, Українське Полісся вважалось одним із найперспективніших туристсько-рекреаційних регіонів України. Однак тривале вирубування лісів, осушення боліт, розробка торфовищ, кар’єрів, інтенсивне радіаційне забруднення позбавили серйозних перспек тив розвитку рекреації у Рівненській, Житомирській, Київській областях. Винятком є рекреаційні ресурси Волинської області з розвинутим Шацьким (мал. 49) туристсько-рекреаційним комплексом та ресурси Чернігівської і частини Сумської областей з перспективними Деснянсько-Старогутським та Середньосеймським природними рекреаційними комплексами. * Подільський регіон наділений меншими, але особливими турист сько-рекреаційними ресурсами. Це горбогірні заліснені території природ -

118

Мал. 49. Шацькі озера

них районів Опілля, Розточчя, Вороняк, Кременецьких гір, Товтрового кряжу, природні комплекси каньйоноподібних річкових долин лівих при ток Дністра, сотні унікальних печерних комплексів Подільського Подністров’я. Регіон перспективний для розвитку санаторно-лікувальної рекреації у санаторних центрах Гусятина, Микулинців, Заліщиків (мал. 50), Сатанова, Хмільника, розвитку пізнавального туризму у сформованих туристських центрах: Львові, Золочеві, Кременці, Збаражі, Кам’ янціПодільському, сакрального туризму в Почаєві і Зарваниці. Гальмом розви тку туристсько-рекреаційної сфери цього регіону є відставання розвитку рекреаційної інфраструктури, під’їзних шляхів. Туристсько-рекреаційні заклади представлені в усіх адміністративних областях України, вони певною мірою використовуються в наданні туристко-рекреаційних послуг. їх значна кількість представлена в Донецькій, Дніпропетровській та Харківській областях, однак переваж на їх більшість орієнтована на місцевого рекреанта і туриста.

Мал. 50. Заліщики

СИСТЕМА «ПРИРОДА - НАСЕЛЕННЯ - ГОСПОДАРСТВО»

А р г у м е н т и і факти

Рекреаційно-туристичні заклади за регіонами України

А д м ін істр а ти в н і од и н и ц і

* Я

С ан а то р ії та па нсіо н ати з л ікува н ня м у них м ісць

К-ть 2000 р.

1 99 0 р.

Україна

549

АР Крим

Буд инки та пансіонати в ід по чи нку у них м ісц ь

2 0 0 0 р.

К-ть 2000 р.

1 99 0 р.

2 0 0 0 р.

154 484

150 554

266

114 980

62 923

146

56 330

56 981

107

43 028

27 590

Вінницька

5391

5246

1459

Волинська

1271

1482

Дніпропетровська

3365

2742

3285

1140

Донецька

6972

4200

17 226

9475

Житомирська

1010

2750

818

Закарпатська

4509

3564

424

200

Запорізька

6424

5169

2622

1812

Івано-Франківська

2260

2743

517

145

Київська

3806

3004

1464

748

Кіровоградська

785

630

350

450

Луганська

1552

1207

3312

Львівська

20 149

19 807

307

340

1190

2374

10 862

6791

Одеська

16 230

15 053

7236

2023

Полтавська

4670

4462

251

177

Рівненська

655

1324

Сумська

712

535

1059

Тернопільська

1250

1729

212

Харківська

4901

3714

3360

1705

Херсонська

1381

2119

12 440

8482

Хмельницька

1629

1610

265

Черкаська

2420

2300

537

Чернівецька

910

897

260

Чернігівська

895

1759

1022

336

місто Київ

2867

2598

1070

650

Миколаївська

К лю чо ві к а т е го р ії і поняття

• туристсько-рекреаційний потенціал • туристсько-рекреаційний регіон • курортний комплекс • рекреаційний комплекс • ВИ С Н О ВКИ 1

Наявний туристсько-рекреаційний потенціал України використовується не повноцінно. Карпатський і Причорноморсько-Азовський туристсько-рекреаційні райони мають міжнародне значення, і їх міждержавна спеціалізація потребує істотного розвитку туристсько-рекреаційної інфраструктури та суттєвого поліпшення якості надання туристсько-рекреаційних послуг. Поліський і Подільський туристсько-рекреаційні регіони є перспективними І молодими в розвитку цієї галузі, її окремих напрямків, а тому потребують розробки загальної стратегії розбудови рекреації та розвитку її найперспективніших підрозділів.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ Д Л Я САМОКОНТРОЛЮ 1. Яка відмінність між природними ресурсами і природно-ресурсним потен ціалом? 2. У чому проявляються особливості розвитку Карпатського туристськорекреаційного району, його екологічні проблеми? 3. Чому екологічний чинник є гальмом розбудови рекреаційної сфери у Причорноморсько-Приазовському туристсько-рекреаційному комплексі? 4. У чому полягає перспектива розвитку Поліських туристськорекреаційних комплексів? 5. Чому низьким є ступінь використання туристсько-рекреаційного комп лексу Поділля? 6. *Порівняйте співвідношення місць у санаторно-лікувальних та відпочинкових закладах основних туристсько-рекреаційних регіонів України.

Біосферні заповідники, природні національні та регіональні ландшафтні парки як об’єкти •• ••• • регульованої рекреації і туризму Серед категорій природно-заповідних об’єктів, які отримали розвиток в Україні з початку 80-х років минулого століття, необхідно відзначити багатофункціональні заповідні території, як-от: біосферні заповідники, природні національні та регіональні ландшафтні парки. Перші націо нальні парки світу були створені ще у другій половині X IX ст. у СІЛА — Єлоустонський та Йосемітський. Перші біосферні резервати (заповідни ки) починають формуватись у 70-х роках X X ст. після прийняття Всесвітньої програми «Людина і біосфера». В Україні першими націо нальними парками були: Карпатський (1980), Синевирський (1989) у Карпатах та Ш ацький (1983) на П оліссі. Статус перш их біосферних запо відників в Україні отримали у 1993 році Карпатський, «Асканія-Нова», Чорноморський та у 1996 році - Дунайський заповідники (мал. 51, 52). Перший регіональний ландшафтний парк в Україні «Дністровський каньйон» був створений на Тернопіллі у 1990 році.

І | ^

122

щшм

Біосферні заповідники, національні природні та регіональні ланд шафтні парки, окрім природоохоронних, наукових, виконують рекреа ційні та просвітницькі ф ункції. Для виконання рекреаційних функцій на їхн ій території створюються спеціальні оздоровчо-відпочинкові зони (регульованої та стаціонарної рекреації). П оєднання туристськорекреаційних і просвітницьких послуг з природоохоронними дає м ож ливість цим установам предметно займатись відпочинком, екологічною освітою і природоохоронним просвітництвом. З цією метою біосферні заповідники створюють м узеї, зоопарки, дендрологічні парки. Нині серед них найвідоміш ими є: М узей екології і природокористування Карпат, Карпатський музей сплаву лісу, Асканійський зоопарк та ден дропарк тощо. Ч исленні відвідувачі (особливо учнівська і студентська молодь) мають нагоду отримати конкретні знання, обізнаність у певних процесах і явищ ах. М ережа цих заповідних територій має відповідати низці зональногеографічних і соціально-економічних вимог. Так, ці об’єкти мають репрезентувати природні комплекси усіх природних зон і гірських країн, вони мають бути доступні для відвідувачів у м еж ах поїздок вихідного дня, на їхній території пропагують кращі традиції природокористування корінних громад, демонструють їхню роль в екологічній освіті і просвіт ництві, кращі форми охорони природи. В Україні функціонує розгалуж е на мережа із чотирьох біосферних заповідників, 22 природних націо нальних парків і близько 50 регіональних ландшафтних парків, створе них упродовж останніх тридцяти років (мал. 51). Серед адміністративних областей, у яких відсутні ці природоохоронно-рекреаційні категорії, сьо годні можна назвати Ж итомирську, Київську, Дніпропетровську. Терито ріальна структура ц ієї м ереж і ще недосконала, однак її функціональне призначення використовується повноцінно. Перспектива розвитку мереж і вказаних категорій заповідання полягає у створенні біосферних заповідників у кож ній природній зоні України, природних національних парків у кож ній адміністративній області і фізико-географічному краї, регіональних ландшафтних парків у кож но му фізико-географічному та адміністративному районі. Це посилить щільність м ереж і поліфункціональних категорій заповідання, сприяти ме збереженню природних комплексів та їх використанню для рекреації та оздоровлення як приїж дж ого, так і місцевого населення.

С И С Т Е М А « П Р И Р О Д А - Н А С Е Л Е Н Н Я - ГО С П О Д А РС Т В О »

А р г у м е н т и і факти

Перелік біосферних заповідників, № з /п

Назва

Р озташ ування

П ідпор ядкування Б іосф ерні

«Асканія-Нова»

Херсонська область

УААН

Чорноморський

Херсонська та Миколаївська область

НАН України

Карпатський

Закарпатська область

Мінприроди

Дунайський

Одеська область

НАН України Н аціональні

Карпатський

Івано-Франківська область

Мінприроди

Шацький

Волинська область

Держкомлісгосп

«Синевир»

Закарпатська область

Мінприроди

Азово-Сиваський

Херсонська область

Державне управління справами

Вижницький

Чернівецька область

Мінприроди

«Подільські Товтри»

Хмельницька область

Мінприроди

«Святі Гори»

Донецька область

Мінприроди

Яворівський

Львівська область

Мінприроди

«Сколівські Бескиди»

Львівська область

Держкомлісгосп

«ДеснянськоСтарогутський»

Сумська область

Мінприроди

Ужанський

Закарпатська область

Мінприроди

«Гуцульщина»

Івано-Франківська область

Мінприроди

«Гомільшанські ліси»

Харківська область

Держкомлісгосп

Галицький

Івано-Франківська область

Держкомлісгосп

Ічнянський

Чернігівська область

Мінприроди

«Великий Луг»

Запорізька область

Мінприроди

Мезинський

Чернігівська область

Мінприроди

«Прип’ять-Стохід»

Волинська область

Мінприроди

«Голосіївський»

м. Київ

Мінприроди

«Зачарований край»

Закарпатська область

Держкомлісгосп

«Кременецькі гори»

Тернопільська область

Держкомлісгосп

«Дністровський каньйон»

Тернопільська область

Мінприроди

національних природних парків України З агальна пл о щ а, га

П лощ а зе м е л ь , надана в постійне користування, га

1985

33307,6

11312,2

1985

89129,0

70509,0

1993

53630,0

31977,0

1998

50252,9

22715,0

1980

50495,0

38591,0

1983

48977,0

18810,0

1989

40400,0

27208,0

1993

52154,0

1995

7928,4

7013,4

1996

261316,0

3015,0

1997

40589,0

11878,0

1998

7078,6

2885,5

1999

35684,0

24702,0

1999

16215,1

7272,6

1999

39159,3

14904,6

2002

32271,0

7606,0

2004

14314,8

3377,3

2004

14684,8

12159,3

2004

9665,8

4686,1

2006

16756,0

9324,0

2006

31035,2

8543,9

2007

39315,5

5961,9

2007

4521,3

1890,2

2009

6101,0

5649,0

Р ік створення за п о в ід н и ки

п р и р о д н і па рки

2009 2010

СИСТЕМА «ПРИРОДА - НАСЕЛЕННЯ - ГОСПОДАРСТВО»

ПРАКТИЧНА РОБОТА № 7

Рекреаційне природокористування 1. Нанесіть на контурну карту України основні курортні центри і здійсніть їхній функціонально-територіальний аналіз. 2. Обґрунтуйте сприятливість ресурсів своєї місцевості для цілей рекре ації.

К л ю ч о в і к а т е го р ії і поняття

біосферний заповідник і національний природний парк • регіо нальний ландшафтний парк • заповідна мережа > ВИ С Н О ВКИ Д о природно-заповідних категорій рекреаційного призначення належать біо сферні заповідники, природні національні та регіональні ландшафтні парки. Впродовж ЗО останніх років в Україні створена розгалужена мережа цих катего рій. Якщо їхнє функціональне призначення нині використовується належно, то територіальна структура названих категорій П ЗФ є незавершеною, вони не представлені у трьох великих за площею адміністративних областях.

•шШ

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ Д Л Я САМОКОНТРОЛЮ 1. Які категорії природозаповідання виконують важливі рекреаційні функ ції? 2. Чому біосферні заповідники, природні національні та регіональні ланд шафтні парки ми називаємо багатофункціональними заповідними кате горіями? 3. Проаналізуйте появу перших згаданих багатофункціональних територій у світі і в Україні. 4. Які рекреаційні зони створюють у межах вказаних заповідних категорій? 5. *Низку яких вимог має задовольняти мережа багатофункціональних заповідно-рекреаційних територій? 6. *Використовуючи картографічні джерела, з ’ясуйте, які з національних природних та регіональних ландшафтних парків розташовані в межах 3-4-годинної доступності до вашої місцевості? РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

1. 2. 3. 4. 5. 6. 7.

шшт

Бейдик О. О. Рекреаційно-туристичні ресурси України: методологія та методика аналізу, термінологія, районування. - К.: Київський університет, 2001. - 395 с. Давиденко В.А., Білявський Г.О., Арсенюк С.Ю. Ландшафтна екологія: Навчальний посібник. - К.: Лібра, 2007. - 280 с. Кифяк В.Ф. Організація туризму. Навчальний посібник. - Чернівці: Книги XXI, 2008. - 340 с. Лукьянова Л.Г., Цьібух В.И. Рекреационньїе комплекси. - К: Вища школа, 2004. 345с. Природньїе национальньїе парки Украиньї [П.Т. Ященко, Е.М. Гребенюк, Л.А.Тасенкевич идр.] - Львов: Вища школа, 1988. - 199с. Рекреаційні ландшафти Поділля / Денисик Г.І., Воловик В.М. - Вінниця: Едельвейс і К, 2009. - 206 с. Рутинський М.Й. Географія туризму України. К. : Центр навчальної літератури, 2004. - 160с. Царик Л. П. Природні рекреаційні ресурси: методи оцінки й аналізу/Л. П. Царик, Г.В. Чернюк. - Тернопіль: Підручники і посібники, 2001. - 188 с.

'tw ^

(_y ^ v i * l

идй хреГнсповіту т^дґїх вплив на W/w навколишнє середо>В£ЕЦЄ і .

О Щ•! - —

_ „ '-0_ W * V **i'w

нсПррт —джерело, забруднення навколишнього середовища

Хт^уратранспортних ' . J забруднен ьл Найнеоезпеч нЦії *•> забруднювачі навколишнього L : середовища. Щ П роблем а концентрації а ^ І транспортних а а с о б ій ^ а О ^ '^ Д урбанізоваНих repitTojj^OC Q j , А вто тр ансп орті'пр об л ем а Q Н | 2) загибеЛҐтварин.Проблема /- 1 електромагнітного»* з а б р у д й е й ^ в з д м ж О -^ л ін ій електро передач Q>" ' w

ранспорт і природо користування

Види транспорту та його вплив на навколишнє середовище Транспорт - це сукупніст ь засобів, призначених для переміщ ення людей, вант аж ів, сигналів і інформації з одного місця в інше. Розрізняють транспорт наземний (автомобільний, залізничний), водний (морський, річковий), повітряний і трубопровідний. Транспорт використовує ЗО % енергії, що виробляється у світі (82 % від ц ієї кількості використовують безпосередньо транспортні засоби), на нього припадає 60 % викидів вуглекислого газу, 42 % оксидів азоту, 40 % вуглеводнів, 18 % чадного газу. Автомобільний транспорт. Найбільш поширеним і найбільш «бруд ним» є автомобільний транспорт. Перевагою автомобільного транспорту є його висока мобільність, доступність для широких верств населення тощо. Основними екологічним вадами автомобільного транспорту є такі: • автомобілі є найбільшим мобільним джерелом забруднення навко лишнього середовища (у світі на сьогодніш ній день функціонує близько 600 млн автомобілів); • основна частина викидів від автомобільного транспорту припадає на міста та найбільш і автомобільні траси; • автомобільні викиди концентруються у приземному шарі повітря, яким дихають люди (один автомобіль у середньому за рік поглинає 1 т кисню й викидає в повітря 6 0 0 -8 0 0 кг вуглекислого газу, 40 кг оксидів азоту та 200 кг неспалених вуглеводнів); • двигуни автомобілів часто бувають невідрегульованими, знош ени ми, що спричиняє додаткові викиди в атмосферу; • проблема переробки відпрацьованих мастильних матеріалів (тільки в Київській області щ ороку утворюється близько 50 тис. т відпрацьова них масел); • проблема утилізації відпрацьованих покришок; • викиди автотранспорту містять до 200 хім ічних сполук, частина з яких надзвичайно токсичні. Залізничний транспорт. Залізниці мають багато переваг - велику вантажопідйомність, надійність, порівняно високу ш видкість. З ал із ничний транспорт набагато чистіш ий, ніж автомобільний, проте і він має вади: • під час перевезення сипучих вантажів (руди, вугілля, солей, будма теріалів тощо) частина їх видувається вітром або втрачається через зно шеність вагонів (тобто розсипається вздовж залізничних колій) і спричи няє забруднення ґрунтів та водойм; • утилізація відпрацьованих паливно-мастильних матеріалів; • пасажирські потяги спричиняють надмірне органічне забруднення залізниць; • аварії на вантажних потягах часто спричиняють масштабні ката строфи і забруднення навколишнього середовища. Трубопровідний транспорт. Для переміщення рідких і газоподібних речовин найдешевшим і екологічно найчистіш им видом транспорту є

трубопровідний транспорт. Його особливістю є транспортування великих обсягів нафти, нафтопродуктів, природного газу, аміаку та інш их речовин на значні відстані. Для підтримання належного функціонування трубо проводів побудована мережа компресорних станцій. У результаті їхньої діяльності істотно забруднюється атмосфера і прилеглі території продук тами спалювання. Екологічні проблеми виникають також у разі великих аварій на трубопроводах. Надзвичайно небезпечні аварії на нафтопрово дах, аміакопроводах і бензопроводах. Основною причиною таких аварій є зношеність мереж і несанкціонована діяльність поблизу них. ф А віаційний транспорт. Цивільна авіація в процесі свого розвитку стає дедалі більш екологічно небезпечною. Один літак Боїнг за годину польоту спалює близько 16 т палива, а під час злету витрачає 7,8 т. За час перельоту пасажирського авіалайнера із Західної Європи до Північної Америки споживається денна норма кисню 180 тис. осіб. Повітряний транспорт спож иває близько 14 % світового виробництва палива. Особливою небезпекою є надходж ення продуктів спалювання у верхні шари атмосфери. Завдяки літакам у м еж і озонового шару щорічно потра пляє близько 180 тис. т сірчистого газу, понад 1,5 млн тонн оксидів азоту, що спричиняє його пришвидшення руйнування. Морський і річковий транспорт є відносно деш евим видом пере везень. Основні забруднення від цих видів транспорту потрапляють у Світовий океан і поверхневі водойми. Це викиди нафтопродуктів під час миття танкерів або внаслідок аварій, органічні відходи, побутове сміття, яке часто викидається з пасажирських суден. Проте найістотніш им є нафтове забруднення (мал. 53, 54). Наприклад, унаслідок аварії танкера «Екссон валдіз», що сталася 1990 року біля узбереж ж я Аляски, у море потрапило майже 40 тис. т нафти. Нафтова плівка на поверхні води при гнічує життєдіяльність морського фітопланктону - одного з головних

Мал. 54. Зазнавши аварії, нафтоналивний танкер опинився занесеним серед пісків і ще дуже довго забруднюватиме собою цей пустельний ландшафт постачальників кисню в земну атмосферу, поруш ує тепло і вологообіг водних екосистем, створює загрозу життю водоплавних птахів і ссавців. Ж

А р г у м е н т и і факти З червня 1989 року поблизу залізничної станції Угу-Теляк у Башкири відбувся розрив труби газопроводу «Західний Сибір - Урал - Поволжя» з подальшим вибухом, еквівалентним 300 т у тротиловому еквіваленті. Пожежа, що виникла при цьому, охопила територію близько 250 га. Катастрофа відбулася в той момент, коли в зону загазованості увійшли два пасажирські потяги, що їхали з Адлера в Новосибірськ і навпаки. На момент катастрофи у потягах перебувало 1284 пасажири і 86 працівників бригад потягів. Вибухом були зруйновані 37 вагонів і два електровози, при цьому сім вагонів згоріли повністю, 26 вигоріли зсередини. Вибуховою хвилею 11 вагонів були скинуті з рейок. У цій катастрофі загинуло 575 осіб, травми отримали 623 особи. 18 лютого 2004 року в Ірані у провінції Хорасан, за 20 км від м. Нішапур, сталося зіткнення з наступним займанням двох вантажних потягів, один із яких перево зив паливно-мастильні матеріали. Загинуло 315 людей, зникли безвісти 90 людей, травми отримали 460 осіб. Зруйновано три найближчі населені пункти. У ґрунти та водойми потрапило десятки тонн нафпродуктів. Фосфорна аварія під Львовом - залізнична аварія 16 червня 2007 року біля с. Ожидів Бузького району Львівської області. Перекинулись 15 вагонів з отруй ним жовтим фосфором, шість із них зайнялись. У гасінні пожежі були задіяні близько 500 пожежних і 220 працівників міліції. Під час пожежі утворилась отруйна хмара з продуктів горіння із зоною ураження 90 км2. З п ’яти найближ чих сіл було евакуйовано понад 800 осіб, госпіталізовано - 160.

'tem

Найбільші аварії танкерів, що супроводжувались розливами нафти В или лось в м о ре т и с .т о н н

Р ік

Atlantic Express

287

1979

Біля о-ва Тобаго (Карибське море)

АВТ Summer

260

1991

700 миль від Анголи

Castillo de Bellver

252

1983

Біля узбережжя Африки

Amoco Cadiz

223

1978

Біля Бретані, Франція

Haven

144

1991

Генуя, Італія

Odyssey

132

1988

700 миль від Нової Шотландії

Torrey Canyon

119

1967

О-ви Силлі, Велика Британія

Urquiola

100

1976

Jla-Корунья, Іспанія

Hawaiian Patriot

1977

300 миль від Гонолулу

Independenta

1979

Босфор, Туреччина

Jakob Maersk

1975

Опорто, Португалія

Braer

1993

Шетландські о-ви, Велика Британія

Khark5

1989

Атлантика, 120 миль від узбережжя Марокко

Preside

2002

Ла-Корунья, Іспанія

Aegean Sea

1992

Ла-Корунья, Іспанія

Sea Empress

1996

Мілфорд Хавен, Велика Британія

Katina P

1992

Поблизу Мапуту, Мозамбік

Assimi

1983

55 миль від Маскату, Оман

Metula

1974

Магелланова протока, Чилі

Wafra

1971

Поблизу мису Голковий, Південна Африка

Exxon Valdez

1989

Протока принца Вільяма, Аляска

Evoikos

1977

Сингапурська протока

Tastnan Spirit

2003

Пакистан, порт Карачі

Enka

1999

Брест, Франція

17,5

1999

Біля о-ва Окай, Західна Японія, префектура Шиман

Судно

Nakhodka

М ісц е а ва р ії

К л ю ч о в і к а т е го р ії і поняття • транспорт • автомобільний » залізничний ційний “морський • річковий *

131

трубопровідний а авіа

V II]

В И С Н О ВКИ Жоден із видів транспорту не є екологічно безпечним, однак його види по-різному впливають на навколишнє середовище. Найбільш шкідливим і неекономним є автомобільний транспорт, найбільш економічно доцільним і чистим - залізнич ний і трубопровідний. Оптимізація видів транспорту й інфраструктурних можливостей може одночасно слугувати інтересам національної економіки і захисту навколишнього середовища.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ 1. Які з видів транспорту розвинуті в Україні? 2. Порівняйте різні види транспорту за ступенем несприятливої дії на навколишнє середовище. 3. Як впливають транспортні засоби на вміст кисню в атмосфері? 4. *Проаналізуйте матеріали таблиці і визначте, який з регіонів світу най більше постраждав через аварії танкерів.

Транспорт —джерело забруднення навколишнього середовища __ Негативний вплив транспорту на довкілля. Роботу всіх видів тран спорту забезпечує т р а н сп о р т н а ін ф р а с т р у к т у р а - збалан сован а сукуп н іст ь ш ляхів сполучення, рухом ого складу, засобів уп равлін н я і з в ’я зк у, різном аніт ного т ехнічного обладнання. Основними проявами негативного впливу транспорту на навколишнє середовище є: • забруднення атмосферного повітря через викиди ш кідливих речовин пересувними транспортними засобами та стаціонарними об’єктами транс портної інфраструктури; • акустичне забруднення від роботи двигунів, неякісного рухомого складу, незадовільного дорожнього покриття тощо; • ш кідливий вплив на навколишнє середовище під час спорудження транспортних ш ляхів, пов’язаний з вилученням земель, відведених під ці ш ляхи разом із зонами відчуження; • негативний вплив на довкілля внаслідок перевезення небезпечних і радіоактивних речовин, у тому числі аварійні забруднення, пов’язані з використанням неякісної техніки і застарілого рухомого складу, а також з недостатнім контролем перевезень; • негативний вплив діяльності транспорту на довкілля та його компо ненти. Забруднення навколишнього середовищ а в м еж ах транспортної м ереж і. В У країні у транспортній галузі функціоную ть: ш ість за л із ниць, 32 аеропорти, 20 морських торговельних та 10 річкових портів. Загальна протяжність магістралей країни становить: м ереж і автомо більних доріг загального користування - 169,4 тис. км (з твердим покриттям - 165,6 тис. км), у тому числі - 20,5 тис. км доріг державного і 148,9 тис. км місцевого значення; залізничної м ереж і України 21,9 тис. км, річкових ш ляхів - 2,2 тис. км (мал. 55, табл. 1). В Україні розвинуті всі види транспорту. На 10 тис. км2 території припадає 372 км

«Є

Мал. 55. Транспортна мережа України

133 НШ Щ Ш

зал ізнич них колій, 78 км внутріш ньоводних ш ляхів, 1933 км автомо більних ш ляхів із твердим покриттям (табл. 1). Таблиця 1 Протяжність транспортних комунікацій в Україні Види тр а н сп о р ту

О диниці ви м ір у

199 0 р.

2 0 0 0 р.

2 0 0 9 р.

Експлуатаційна протяжність залізничних колій загального користування

км

22799

22301

21870

Довжина автомобільних доріг загального користування, всього

тис. км

167,8

169,5

169,1

157,2

163,8

165,2

У тому числі з твердим покриттям Експлуатаційна протяжність тролейбус них шляхів загального користування

км

4015

4331

4431

Експлуатаційна протяжність трамвайних колій загального користування

км

2139

2145

2048

Експлуатаційна протяжність колій метрополітенів

км

102

Розміщ ення транспортних мереж є своєрідним (мал. 55). На відміну від промисловості, яка має локальний характер розміщ ення виробництв, і сільського господарства, для якого характерне ареальне розміщ ення виробництва, транспортна мережа характеризується лінійним розміщ ен ням. Транспортна мережа світу охоплює близько 7 % території суходолу. На всіх континентах створена густа мережа залізниць і ще щільніш а і більша мережа автомобільних ш ляхів. А наліз території вздовж автомобільних доріг довів, що на віддалі близько 100 м від автошляхів уміст свинцю у ґрунті та рослинах переви щ ує ГДК у 5 -1 0 разів, а кадмію, ніколу, міді та цинку у 2 - 3 рази. Ця територія зовсім не придатна для сільськогосподарської діяльності (заго тівлі кормів, випасання худоби), висадки та збирання плодово-ягідних культур. Д еякі лісопосадки обабіч автотрас України містять у своєму складі плодово-фруктові види дерев, горіхи. Це пояснюється тим, що висаджувались вони у 3 0 -5 0 -т і роки X X ст., коли автомобільного транТаблиця2 Динаміка показників викидів забрудню ю чих речовин П о ка зн и к

1990

1995

2000

2001

Викиди пересувними джерелами, тис. т

6110,3

1796,5

1949,2

1994,7

Індекс до 1990 p., %

100

29,4

31,9

32,6

1039,3

544

368,8

385,2

100

222,5

120,2

113,1

112,8

100

Вантажообіг, млрд т/км Індекс до 1990 p., % Пасажирообіг, млрд пас./км Індекс до 1990 p., %

спорту було обмаль і забруднення майже не відбувалось. На сьогодніш ній день збирання плодів, ягід, а особливо горіхів і грибів, без санітарної перевірки їхнього стану недоцільне. Проте, на жаль, люди нехтують небезпекою споживання забруднених продуктів, що призводить до збіль шення кількості захворювань серед населення. Система автомобільних доріг створює умови для активізації ерозійних процесів. За обрахунками спеціалістів, під впливом прокладених ш ляхів змив ґрунту зі схилів зростає з 0 ,3 до ЗО т /га на рік. Необхідно зазначити, що викиди в атмосферне повітря підприємствами транспорту залежать від обсягів роботи, тобто від основних показників | перевезення вантажів і пасажирів, а також природоохоронної діяльності на ( підприємствах. Основні показники діяльності транспорту, викиди від пере- * сувних джерел, а також їхні індекси до 1990 року наведено в таблиці 2.

А р г у м е н т и і факти

К л ю ч о в і ка т е го р ії і поняття « транспорт • транспортна мережа • транспортна інфраструктура • забруднення •

У 1825 році пасажирський потяг проїхав від Дарлінгтона до Стоктона (Велика Британія) зі швидкістю 24 км/год. У 80-х роках XIX ст. німецькі інженери Бенц і Даймлер побудували перший автомобіль на бензині. Перші кораблі з тростини використовували єгиптяни близько 5 тис. років тому для переправи через Ніл. У середині XIX ст. побудовані залізні кораблі з гребним гвинтом. З 1783 р. люди літали у кошиках на повітряних кулях. У 1903 р. здійснено перший переліт через Ла-Манш, який тривав 37 хв. Швидкість сучасних реактивних пасажирських літаків І становить 970 км/год, надзвукового «Конкорду» - 2330 км/год.

ВИ С Н О ВКИ 1.

Головними заходами енергозбереження і зниження негативного впливу тран спорту на навколишнє середовище є використання сучасних економічних і екологічно безпечних двигунів, високоефективних моторних палив та їхніх аль тернативних видів, удосконалення системи транспортних потоків, шляхового господарства, оптимізація дорожніх мереж. На відміну від точкових і ареальних забруднень, стаціонарних джерел, транспортні забруднення носять лінійно-мережевий характер і охоплюють значні площі.

та діяльності транспорту в Україні, 1990—2007 pp. 2002

2 00 3

2004

2005

2006

2007

2026,9

2103,5

2174

2151,5

2205,4

2566,7

33,2

34,4

35,6

35,2

36,1

42,0

402,7

444,9

466,6

458,1

478,8

493,0

39,5

46,2

45,6

47,6

47,8

117,2

121,2

128,6

135,8

139,3

140,9

62,6

63,3

0 ятятСИСТЕМА «т ПРИРОДА НАСЕЛЕННЯ я^т тттяяттяттяттш ттштттттяятт-тт тттшшштштвятяття-ттГОСПОДАРСТВО тятятяшшттяяяшттттт ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ Д Л Я САМОКОНТРОЛЮ і

1. Визначте основний негативний вплив транспорту на навколишнє середо вище. 2. Проаналізуйте дані таблиці 1 і визначте рівень розвитку транспортної інфраструктури України. 3. Чому неприпустимо вживати ягоди і фрукти та використовувати траву для годівлі тварин, якщо вони зібрані поблизу автотраси? 4. *Згідно з даними таблиці 2, визначте залежність між основними показни ками діяльності транспорту та його впливом на навколишнє середовище.

Структура транспортних забруднень. Найнебезпечніші забруднювачі навколишнього середовища Транспортне забруднення навколишнього середовища. Авто мобільні двигуни викидають три види забруднювальних речовин: відпра цьовані гази двигунів, картерні гази, випари палива (мал. 56). Найбільшими за обсягами з них є відпрацьовані гази, а найтоксичнішими - оксид карбону, оксиди нітрогену, неспалені вуглеводні, діоксид сульфуру, саж а, сполуки плюмбуму, бенз(а)пірен тощо (табл. 1). Таблиця 1 Питомий викид забруднювачів у повітря під час спалювання палива П итом ий в и ки д , м г /м 3 З аб руд н ю вач

Д и зе л ь н е паливо

Б ензин

Оксид карбону(ІІ)

0,1

0,6

Оксид карбону(ІУ)

0,04

Вуглеводні

0,03

0,1

0,2

0,02

0,0155

0,00058

0,0003

Оксид сульфуру(ІУ) Сажа Сполуки свинцю

(О І

СО

Мал. 56. Відпрацьовані гази автомобілів містять шкідливі вуглеводні

0,31 ■10-6

Бенз(а)пірен

Оксид карб он у ( I I ) СО, або чадний га з, не має кольору та запаху і є одним з найнебезпечніш их забруднювачів повітря. Він утворюється у разі неповного згоряння палива. За концентрації в повітрі понад 1 % він негативно впливає на рослини, тварин і людей, а понад 4 % - спричиняє загибель організмів. Токсичність чадного газу полягає у його здатності перешкоджати еритроцитам утримувати кисень, як наслідок, відбувається кисневе голодування організму, яке може призвести до смерті. Один автомобіль викидає в повітря близько 3,65 кг СО за добу.

Оксиди ніт рогену ( N 20 , NO, N 0 2, N 20 3, N 20 5) у десятки разів небезпечніші для людини, н іж С 0. Вони утворюються внаслідок недосконалої технології спалювання палива і спричиняють формування кислотних дощів. Сполучаючись з водою в дихальних ш ляхах, вони утворюють азот ну кислоту, яка спричиняє сильні подразнення слизових оболонок і тяжкі захворювання. Оксиди нітрогену поглинаються також листям рос лин, які втрачають після цього кормові якості і хворіють. На територіях, що межують з основними автомагістралями (1 0 -3 0 км), концентрації оксидів нітрогену у 1 0 -3 0 разів перевищують гранично допустимі норми, канцерогенного бенз(а)пірену - у 3 - 1 0 разів. ( В углеводні (парафіни, нафтени, аром ат ичні вуглеводні, бен з(а)- f пірен та ін.) містяться у відпрацьованих газах автомобілів (недоскона- *, лість процесів згоряння бензину у двигунах), картерних газах, випарах ' бензинів (мал. 56). Д уж е ш кідливими також є саж а, ненасичені вугле водні, які становлять 35 % загальної кількості вуглеводневих викидів і є однією з причин утворення смогів. Це явище загрож ує і українським м іс там з великими обсягами автотранспорту - Києву, Дніпропетровську, Донецьку, Харкову, Одесі, Сімферополю, Запоріж ж ю та ін. Сірчисті ангідриди S 0 2, S 0 3 утворюються переважно під час згоряння дизельного пального. За їх н іх високих концентрацій у рослинах зникає хлорофіл, клітини гинуть і спостерігається відмирання тканин. У разі інтенсивного впливу сірчистих ангідридів може наставати майже повний некроз гілок хвойних дерев, їхн є повне всихання. Оксид сульфуру(ІУ) і подібні сполуки є подразниками слизових оболонок очей і дихальних ш ля хів. Тривала дія цих газів призводить до виникнення хронічних гастритів, бронхітів, ларингітів та інш их хвороб. Також існує зв’язок між вмістом сірчистих газів у повітрі та рівнем смертності від раку легенів. Свинець - токсичний метал, який міститься у відпрацьованих газах автомобілів. Органічні сполуки свинцю надходять в організм людини крізь ш кіру, слизові оболонки, з водою та їж ею , а неорганічні - дихаль ними ш ляхами. Сьогодні житель великого міста щодня вдихає близько 20 м3 насичених відпрацьованими газами, до компонентів яких нале жить свинець. Основною небезпекою свинцю є те, що він накопичується в кісткових тканинах і дуж е повільно виводиться з них. Має здатність до накопичення і в інш их тканинах організму. Наявність навіть незначної кількості свинцю в організмі призводить до тяж ких захворювань, зниж ен ня інтелектуального розвитку, розвитку агресивності, неуважності, глухо ти, безпліддя, затримки росту, порушень вестибулярного апарату тощо. Пилове, шумове і вібраційне забруднення навколишнього середо вища. Вплив пилу, що викидається в атмосферу, на організм людини є негативним. Дрібні часточки пилу (в тому числі гумового, який утворю ється від стирання автомобільних покришок) потрапляють у дихальні ш ляхи і подразнюють їх. У людей, які постійно мешкають у запилених місцевостях, спостерігається підвищений рівень легеневих захворювань. Ш умове забруднення - це усі неприємні або небажані звуки чи їхня сукупність, які заважають нормально працювати, відпочивати тощо і призводять до різноманітних порушень екосистем. Ш уми інтенсивністю понад 70 дБ негативно впливають на здоров’я лю дей, знижую ть їхню пра цездатність, призводять до хвороб серцево-судинної, нервової та ендо кринної систем і органів слуху (наприклад, рівень ш уму на відстані 1 км

від злітної смуги під час злету літака мож е досягати 1 0 7 -1 1 0 дБ). Джерелами ш уму є в основному транспортні засоби: потяги, автомобілі, літаки тощо. З метою запобігання шкідливого ш уму на здоров’я людей необхідно створювати шумовловлювальні екрани, посадки зелених рос лин та різні пристрої. Ще одним із способів зменш ення рівня ш уму є використання безш умних механізмів. В ібраційне за б р уд н ен н я виникає внаслідок роботи залізничного, авто мобільного, авіаційного транспорту, під час побудови ш ляхів сполучень тощо. Тривалі вібрації призводять до сильної втоми і значних порушень багатьох функцій організму - струсу мозку, деформації м ’язів, поруш ен ня діяльності нервової і серцево-судинної систем, кровообігу тощо. А ргум енти і факти

Таблиця 2

Розподіл автотранспортних засобів залежно від часу перебування в експлуатації за станом на 1 серпня 2007 року, одиниць У то м у числ і які пе ре бува л и в е кс п л у а та ц ії з м о м е н ту в и п у с ку з а в о д о м -в и р о б н и ко м В ид тр а н сп о р ту

Автотранспортні засоби,всього

В сього д о 3 р о ків вклю чно

в ід 3,1 д о 5 р о ків вкл ю чн о

від 5,1 д о 10 р о ків вклю чно

більш е 10 р о ків

7 224 959

1 015 638

754 981

1 201 274

4 253 066

У тому числі: 5 939 598

895 158

646 784

975 082

3 422 574

вантажні бортові

297 792

22 772

23 293

47 621

204 106

самоскиди

199 857

6921

7930

21 398

163 608

сідлові тягачі

82 687

5940

7619

20 180

48 948

спеціальні вантажні автомобілі

341 763

27 756

25 298

60470

228 239

пасажирські автобуси

185 503

28 447

23 247

37 823

95 986

інші транспортні засоби

177 759

28 644

20 810

38 700

89 605

легкові автомобілі

К л ю ч о в і к а т е го р ії і поняття і транспортні забруднення « види забруднень « структура забруднень

і чадний газ • оксиди нітргогену

сульфуру < вуглеводні • свинець »

ВИ С Н О ВКИ За палітрою забруднювачів транспортні в и к и д и належать до найнебезпечніших. Найбільша частка транспортних забруднень припадає на місця концентрації транспортних засобів та шляхи перевезення. Серед видів транспортних забруд нень специфічними є шуми, вібрації та електромагнітні поля. Найбільш небезпечні забруднювачі навколишнього середовища потрапляють у атмосферне повітря з викидів двигунів внутрішнього згоряння. Серед них є низка високотоксичних, довговічних і канцерогенних речовин.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ Д Л Я САМОКОНТРОЛЮ

1. Чим відрізняються викиди дизельних і бензинових двигунів? 2. Проаналізуйте структуру викидів (табл. 1.) при спалюванні палива та зро біть висновки щодо меншої екологічної шкоди одного з видів двигунів. 3. Визначте, які з речовин, що викидаються двигунами внутрішнього згоряння, є найбільш шкідливими для навколишнього середовища і здоров’я людей. 4. Яку шкоду людині завдає шум і вібраційне забруднення, що утворюється внаслідок роботи транспорту? 5. *Визначте за даними таблиці 2 зношеність транспортних засобів в Україні.

Проблема концентрації 3 8 . транспортних засобів на урбанізованих територіях Транспортне навантаження на міське середовищ е. У містах зосе реджена основна кількість транспортних засобів. Це приватний, громад ський і вантажний транспорт. За останні роки кількість транспорту невпинно збільш ується не тільки в розвинутих країнах світу, а й у краї нах, що розвиваються (мал. 57). Від автотранспорту в атмосферне середовище надходить близько 70 % усіх отруйних викидів і 90 % шумового забруднення. Надзвичайно велико го транспортного навантаження зазнають міста України. В Україні зареє стровано більше 7 млн автомобілів, 80т з них 6 млн - легкові приватні авто 73,1 7064J_ мобілі. Частка забруднення автотран 6047,8 51,1 спортом деяких міст України стано 5 0 - 39,3 вить понад 90 % (мал. 58). 4029,3 П итомі викиди токсичних речо 3018,5 вин залежать від потужності і типу 20 10,5 двигуна, реж иму його роботи, тех 10' нічного стану автомобіля, швидкості 01 950 196 0 1 970 1 980 1 990 2000 2005 2007 руху, стану і нахилу дороги, якості палива. Специфіка урбанізованих Мал. 57. Динаміка збільшення кількос територій впливає на низьку ш вид ті автомобілів на планеті (млн од.) кість руху автомобілів, напружений режим роботи двигуна, в результаті Ужгород чого автошляхи міста є значно забрудненіш ими, н іж за його межами. Ялта, Полтава П р огр есую ч ом у забр удн ен н ю Сімферополь навколиш нього середовищ а в м іс тах сприяє велика питома вага при ватних автомобілів (мал. 59). Н а приклад, в Україні кількість приват них автомобілів з 1993 до 2007 року Чернівці зросла з 2 ,5 млн до 6 млн одиниць. 0% 20% 40% 60% 80% 100% У Я понії за другу половину X X ст. Мал. 58.Частка забруднення авто кількість таких авто збільш илась транспортом деяких міст України у чотири рази. -'

Основні способи поліпш ен ня екологічної ситуації в містах. Індія Що ж зробити для того, щоб авто Кенія мобільний транспорт відповідав Ірак сучасним вимогам екологічності? Бразилія В досконалю ю ться вж е існую чі Велика Британія двигуни, створюються нові, що США забезпечують більш повне згорян Нова Зеландія ня палива, карбюраторний спосіб Італія надходження у двигун палива зам і нюються прямим його надходж ен ням, широко застосовується елек Мал. 59. Кількість приватних авто троніка. Це помітно зменш ує ток мобілів на 1000 мешканців у країнах сичність відпрацьованих газів, але світу довести її до необхідного рівня не вдається. Ш кідливі речовини, що утворюються у двигунах, доводиться ліквідовувати вже у випускній сис темі. Для цього використовують каталітичні нейтралізатори. Проте їх використання пов’язано з певними труднощами, тому що відпрацьовані гази проходять по випускній системі з величезною швидкістю, їх темпе ратура вимірюється в ш ироких м еж ах і досягає 900 °С, а самі нейтраліза тори, що встановлюються під дном автомобіля, піддаються зовнішнім механічним і тепловим впливам. У сучасних нейтралізаторах як нейтралізуючі речовини застосовують платину, паладій, родій. Це дуж е дорогі метали, і хоча їх використову ють у незначній кількості (1 -3 г), вартість такого пристою виявляється досить високою. У разі використання нейтралізаторів заправляти авто мобіль можна лиш е неетилованим бензином, інакш е нейтралізатор пере стає працювати і зростає витрата пального. У зв ’язку з цим зростає вар тість автомобіля. У сучасних імпортних автомобілях на систему нейтра л ізації і електронні пристрої припадає 1 0 -1 2 % вартості авто. Попри це автомобільні фірми всього світу переходять на оснащення автомобілів нейтралізаторами, тому що це забезпечує зниж ення кількості токсичних викидів на 8 0 - 9 0 % . На токсичність відпрацьованих газів впливає і якість палива. На сьо годніш ній день збільш ується частка бензину без додавання свинцю, у дизельному пальному зменшують кількість сірки, паливо з нафти зам і нюють на чистіш ий, з екологічної точки зору, природний газ. Можна використовувати як паливо і водень, який не дає майже ніяких викидів. Однак поки що не вдається створити деш еві і безпечні системи утворення і зберігання водню в автомобілях. Останнім часом все популярніш ими стають гібридні авто, які мають змогу працювати як на звичайному пали ві, так і на електричній тязі. Також ведеться робота над створенням дви гунів, що споживають надзвичайно невелику кількість палива. Багато в чому екологія міст пов’язана з вирішенням проблем тран спортних потоків. Важливе значення має розташування автомагістралей щодо житлових і виробничих районів міста, винесення основних, а осо бливо транзитних потоків автотранспорту на ізольовані дороги подалі від житлових кварталів. Для цього необхідне розумне планування автотрас, якісне покриття на них і спорудження захисних зон уздовж доріг. Вірменія

Важливу роль у підтриманні екологічного балансу міських екосистем відіграють зелені насадження навколо промислових підприємств, уздовж транспортних магістралей, житлових мікрорайонів. Громадський автотранспорт має бути зорієнтований на якнайменше забруднення атмосфери. Найчистіш ими з екологічної точки зору є тро лейбуси, трамваї і метро. На жаль, у сучасних умовах у більшості міст України розвинутим є автобусний транспорт, який є найбільшим забруд нювачем міського середовища. Ріст автомобільного парку породив проблему утилізації непридатних для подальшого використання автомобілів. Так, у Європі лише за один рік утилізується близько 15 млн машин, у СІЛА - 11 млн. Щоб не відбувалось забруднення міст, довелося створити цілу мережу приймальних пунктів для розбирання старих авто, продажу придатних до використання автозапчастин, переробки брухту тощо.

А р г у м е н т и і факти

До списку екологічно найчистіших автомобілів 2009 р. належать 22 одиниці різ них марок. Це автомобілі таких відомих виробників, як Audi, BMW, Fiat, Honda, Mazda, Mersedes, Volvo та багато інших. Найбільш цікавою моделлю є Honda FCX Clarity. Для того щоби привести Honda FCX Clarity в рух, використовується ком бі нація нових компактних літієво-іонних батарей і єдиного резервуару з рідким вод нем. При сполученні кисню, що виділяється з повітря, і водню відбувається хімічна реакція і виділяється енергія, яка потім перетворюється в електричну. Єдиною речовиною, яка виділяється в навколишнє середовище, є вода. Додатковим дж е релом енергії слугує регенеративна енергія гальмівної системи.

К л ю ч о в і к а т е го р ії і поняття

• транспортні засоби • транспортна мережа • урбанізовані території • екологічно чистий транспорт •

ВИ С Н О ВКИ

Необхідно обмежити вплив інфраструктурного розвитку на використання землі, зменшити рух і перевантаження ( особливо в урбанізованих районах), запобігти або знизити ризики, які виникають під час перевезення небезпечних вантажів. Все це можна забезпечити шляхом поліпшеної координації у плануванні й інвес туванні у транспортні інфраструктурні мережі і послуги, поліпшення конкурент ного стану екологічно чистих видів транспорту, розвитку міського транспорту, який віддасть пріоритет громадському; продовженню технічного покращення засобів пересування і палива. Важливою проблемою урбанізованих територій є оптимізація транспортних потоків. У великих містах на в ’їздах доцільно створювати систему стоянок авто транспорту, від яких спланувати мережу маршрутів громадського транспорту.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ Д Л Я САМОКОНТРОЛЮ 1. Перелічіть основні елементи транспортної інфраструктури міст. 2. Перелічіть види екологічних збитків, що завдає автотранспорт міському середовищу. 3. Назвіть основні способи поліпшення екологічної ситуації в містах, пов’язані з транспортом. 4. Які ви знаєте способи зменшення викидів від автомобільного транспорту? 5. *Як, на вашу думку, можна розвантажити транспортні потоки у цен тральній частині міста? Відповідь обґрунтуйте.

( і ' '

Автотранспорт і проблема загибелі тварин. Л 39» Проблема електромагнітного забруднення ___ ЧШ Р*' вздовж ліній електропередач Основні причини загибелі тварин на автош ляхах. Транспортні магістралі завжди приваблюють різноманітних тварин. Тут вони знахо дять додатковий корм (розсипане під час перевезення зерно, рештки їж і тощо), оптимальні маршрути пересування, зручні ділянки для полюван ня; нарешті, дороги часто перетинають ш ляхи міграції тварин. Доки швидкості руху транспортних засобів були невеликими, загибель тварин на дорогах не мала масового характеру (за винятком малорухомих земно водних і плазунів). Поява потуж них електровозів і ш видкісних автомобі лів помітно ускладнила ситуацію. Спостереження безпосередньо в природі показують, що загибель тва рин від залізничного і автомобільного транспорту стається у кількох типових випадках: • дрібні птахи, які шукають корм на узбіччях доріг, у разі наближ ен ня транспортного засобу злітають і здебільш ого перетинають дорогу прямо перед транспортним засобом. Зазвичай швидкість руху транспорт ного засобу більша, н іж швидкість польоту птахів, а тому більшість з них гине внаслідок зіткнення; • х и ж і тварини, захопивш ись полюванням, потрапляють на автомо більні й залізничні ш ляхи і часто гинуть під колесами транспорту; • нічних птахів транспорт сліпить; загалом кількість загиблих нічних тварин значно більша, н іж денних; • транспортна мережа часто перетинає традиційні шляхи міграції тварин; • особливо багато на автош ляхах гине комах і «повільних» тварин. Способи захисту тварин на дорогах. Задля переш коджання масо вій загибелі тварин необхідно запроваджувати ряд заходів. У місцях міграції тварин (наприклад, ссавців, плазунів, птахів) потрібно ставити спеціальні знаки, які попереджали б водіїв про можливість появи на дорозі тварин (мал. 60, 61). Якщо це можливо, в місцях переходу дороги «повільними» тваринами необхідно робити мости або тунелі для безпеч ного їх пересування. Також потрібно ставити огорожі навколо ш видкіс них автомагістралей і особливо залізничних колій.

Мал. 60. Спеціальні знаки на транспортних шляхах попереджають водїів про можливість появи на дорозі тварин

Мал. 61. Щоб уникнути зіткнення, доводиться вдаватися навіть до таких заходів Часто автодороги, які проходять через природні угруповання, стають бар’єром на ш ляху вільного пересування тварин. Для запобігання цьому у майбутньому дороги, які проходять через природні ландшафти (ліс, болото тощо), мають бути побудовані або над ними (у вигляді естакад), або під ними (тунелі). Звісно, це значно збільш ує вартість будівництва, але вирішує таку складну проблему, як загибель тварин на дорогах. Н егативний вплив електромагнітного випроміню вання. Д еякі види техніки створюють електромагнітні поля, які подекуди у сотні разів перевищують природний фон. Головними джерелами електромагнітного випромінювання є радіотелевізійні і радіолокаційні станції, засоби радіозв’язку та високовольтні лін ії електропередач, електростанції й трансформаторні підстанції, а також лінії електротранспорту. Напруга електромагнітних полів поблизу потуж них ліній електропередач переви щ ує норму у 20 разів. Вплив електромагнітного поля на людину спричи няє головний біль і сильну втому, а в разі підвищ ення напруженості електромагнітного поля понад 1000 В /м спричиняє неврози, безсоння, психічні розлади та інш і тяж кі захворювання. Ще одним результатом передачі електроенергії за допомогою ЛЕП є вилучення земель із сільськогосподарського та лісогосподарського вироб ництва і природних угідь. На 1 км високовольтної ЛЕП з напругою 20 кВт вилучається 2,2 га землі і 16 га - при більших значеннях напруги. Одним зі способів вирішення проблеми електромагнітного забруднен ня є заміна усіх ліній електропередач підземною кабельною мережею. Звісно, це значно дорожче, ніж прокладання надземних ліній електропере дач, але електромагнітне випромінювання майже повністю зникає і при цьому вирішується проблема естетичної привабливості ландшафтів.

ПРАКТИЧНА РОБОТА № 8

Транспорт і природокористування 1. Складіть схему класифікації видів транспорту.

2. Висвітліть специфіку впливів різних видів транспорту на довкілля. 3. У чому, на вашу думку, полягає оптимізація транспортної мережі урбанізованих територій?

143

А р г у м е н т и і факти

Підрозділ автомобільної електроніки Siemens VDO розробляє перший автомо більний біовізор, який реагує на тепло і здатен завчасно попереджати водія про присутність людей і тварин на дорозі в умовах поганої видимості. Апаратура має два інфрачервоні передавачі і прийомну камеру, яка може розташовуватись на зворотному боці зовнішнього дзеркала або за решіткою радіатора. Чутливість приладу сягає 150-200 м і дає змогу розпізнати тварину чи людину ще до того, як вони потраплять у поле зору водія, до того ж навіть у нічний час. Сигнал переда ється на окремий монітор бортової навігаційної системи. Як зазначають представники компанії, прилад перебуває в стадії розробки і споживачі зможуть придбати його лише через три роки, крім того, вартість такого приладу буде досить значною. Щоправда, експерти мають думку, що водії навряд 5 : чи будуть масово купляти доволі дороге обладнання. Тим часом загибель тварин ' ! під колесами автомобілів є нагальною екологічною проблемою у всьому світі. Іноді під колесами авто гинуть цілі види. Наприклад, у Південній Америці водії приму дрились майже повністю знищити популяцію одного з видів жаб, які живились жуками-рогачами. Через такий вплив на екосистему масово розмножилися жуки, І які почали нападати на населені пункти і людей.

К л ю чо в і к а т е го р ії і поняття • Загибель тварин • методи боротьби • електромагнітні поля • В И С Н О ВКИ 1.

Загибель тварин є нагальною проблемою людства, яку необхідно вирішувати найближчим часом у світлі збільшення кількості автомобілів і щільності шляхів сполучення. Вплив електромагнітного випромінювання, у тому числі від побутової техніки, на ж иві організми є маловивченим, проте, безсумнівно, шкідливим як для людей, так і для рослинного й тваринного світу.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ Д Л Я САМОКОНТРОЛЮ

■• і 1. Назвіть основні причини загибелі тварин на автошляхах. 2. Які технічні засоби і пристрої є основними випромінювачами електро магнітних хвиль? 3. Які є способи зменшення впливу електромагнітного випромінювання на людину? 4. *Які, на вашу думку, є способи зменшення загибелі тварин на транспорт них шляхах? РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА 1. 2.

3. 4. 5. 6. 7.

Білявський Г. О., Бутченко Л. і., Навроцький В. М. Основи екології: теорія та прак тикум. - К .: Лібра, 2002. - 352 с. Білявський Г.О., Фурдуй Р.С., Костіков І.Ю. Основи екологічних знань: Пробний масовий підручник для учнів 10-11 кл. середніх загальноосвітніх закладів. - К. : Либідь, 2000. - 336 с. Запольський А.К., СалюкА.І. Основи екології. Підручник / за ред. К.М. Ситника. К .: Вища школа, 2004. - 382 с. Злобін Ю.А. Загальна екологія. - Суми: Університетська книга, 2003. - 416 с. Канило П.М., Бей И.С., Ровенский А.И. Автомобиль и окружающая среда. Харьков: Прапор, 2000. Зкология города: Учебник. - К .: Либра, 2000. - 464 с. Знциклопедия для детей. Том 19. Зкология / Глав. ред. В.А.Володин. - М.: Аванта+, 2001. - 448 с.

Іш

'•< _V

(у

^В ійсь ко ві д ії — кр и за Д л я ДОВКІЛЛЯ, р М іл ітаризація і ресурсй ) 13 ій с ь ко в і б а з и я к д о н н и іс ^ - небезпеки ДЛЯ дожілгія'. ~ ~\ Конверсія ВІЙС ЬКО ВО J j -v - пром>іелов 9 г^іком плексу v Б ійськов полігони н а в ч а н н і- - С

шр^~ВИ П робуваніГрізннх видів ^ | о з б рnоnєrнu ьk _— ~0

іи с ь к о в а

справа і природо користування

Військові д ії — криза для довкілля. Мілітаризація і ресурси___________

^ Військові д ії — криза для довкілля. В усі часи війни впливали не тільки на життя людей, а й на природу. В період військових дій на невели ких територіях концентрується величезна кількість людей, тварин і техні ки. Локальні воєнні конфлікти, які постійно виникають м іж державами, завдають значної шкоди довкіллю. В разі виникнення глобального вій ськового конфлікту із застосуванням ядерної, хімічної, бактеріологічної та інш их сучасних видів зброї ймовірна повна загибель біосфери і людства. ' М ілітаризація і ресурси. Під мілітаризацією розуміють дії держ ав них органів у сфері економіки, політики та соціуму, спрямовані на нарощу вання військової м іці держави. У світових арміях несуть служ бу близько 29 млн осіб, ще 16 млн працюють у галузях, які забезпечують функціону вання військово-промислового комплексу. Ф ункціонування військово-промислових комплексів навіть у мирний час вже є загрозою для навколишнього середовища. Для потреб військо вих ведуться розробка корисних копалин, виплавка металів, діяльність величезних сучасних виробництв, працюють найкращі наукові лаборато рії тощо. За підрахунками вчених, людство щ ороку витрачає на озброєн ня та військову діяльність близько 1 трлн доларів (мал. 62, 63). Для при кладу: СІЛА у період з 1940 по 2000 рік витратили на військову діяль ність і озброєння близько 20 трлн доларів, а на охорону природи і відтво рення природних компонентів за той ж е період - 0 ,8 трлн доларів. Грошей, які витрачались на один день ведення військових дій у Перській затоці, вистачило б на фінансування п ’ятирічної програми ім унізації дітей в усьому світі проти шести найнебезпечніших хвороб, що зменшило б смертність на 1 млн життів щороку. Військова промисловість дає величезну кількість відходів. Наприклад, військово-промисловий комплекс США щороку утворює 4 0 0 -5 0 0 тис. т

Північна Корея

млндол.

25°/

Мал. 62. Річні військові витрати деяких країн

Мал. 57. Країни, що входять у двадцятку лідерів за витратами на оборону (% від ВВП )

токсичних відходів. М айже безперервно відбувається утилізація та знищення ста рого обладнання, боєприпасів тощо. За період так званої холодної війни було здійснено понад 500 ядерних випробувань із викидом приблизно 25 млн Кі Ц езію -137 і 20 млн Кі Стронцію-90, тобто близько 6 т сильно радіоактивних речовин з періодом розпаду у навколиш ньому середовищ і сотні і тисячі років (мал. 64). Своєрідною лабораторією для вироб ництва методів сучасних військових дій і випробувань нової зброї стала війна у В ’єтнамі (1 9 6 4 -1 9 7 5 ). П ід час ведення військових дій було скинуто 21 млн авіа бомб і витрачено 229 млн снарядів загаль ною масою близько 15 млн т. Над лісами В ’єтнаму було розсіяно близько 100 тис. т Мал. 64. Випробовування дефоліантів з метою знищ ення природної атомної бомби під кодовою рослинності. В результаті повністю заги назвою «Єдиноріг» було здійс нула рослинність на мільйонах гектарів нено французами 24 серпня лісів і на 360 тис. га сільськогосподар 1970 р. у Тихому океані ських земель. Особливо небезпечним був хім ік ат «ейдж ент оранж », дією якого знищ ені величезні площ і тропічного лісу, постраждало близько 2 млн лю дей, у тому числі і 60 тис. американських солдатів. Військове вторгнення Іраку в Кувейт і подальші військові дії США у цьому регіоні призвели до величезних екологічних збитків, хоча їх трива лість була незначною (мал. 65). Відбувся розлив великих обсягів нафти, горіло близько 700 свердловин на площі понад 1000 км2, що становило на добу близько 6 млн барелів нафти. За три місяці горіння в атмосферу потрапило близько 50 тис. т оксидів сульфуру, 3 тис. т оксидів нітрогену, 500 тис. т вуглекислого газу і утворилася величезна маса попелу і саж і, яка вкрила 75 % території Кувейту. Викид такої кількості забруднювачів при звів до локального похолодання на 2 ,5 - 4 °С, яке спостерігалось на півден ному заході А зії. Більше 600 км узбереж ж я і майже вся акваторія Перської затоки була вкрита нафтою, яка виливалась із свердловин і зруйнованих нафтопроводів і танкерів. Крім того, військові Іраку свідомо вилили в зато ку майже 2 млн т нафти, щоб запобігти висадці американського десанту. Розлив нафти призвів до масової загибелі птахів, морських черепах і риби. Водночас у мілководній Ормузькій затоці нафта досягла дна і досі негатив но впливає на всі форми океанічного життя. За час військових дій у колиш ній Югославії у 1999 році під час бомбар дувань було зруйновано кілька сотень різноманітних виробництв і про мислових складів. У навколишнє середовище потрапило 100 т ртуті, 800 т соляної кислоти, 3 тис. т їдкого натрію, близько 250 т рідкого хлору. В кінцевому результаті більша частина цих речовин потрапила у р. Д унай, яка є джерелом питної води для багатьох мільйонів людей. Війська НАТО застосовували снаряди з так званим збідненим ураном, який є надзвичайно токсичним і радіоактивним металом.

Світові тенденції «гонки озброєнь». Гонка озброєнь - величезна загроза людству не лише як небезпека виникнення термоядерної війни. На неї, як уж е зазначалося, щороку витрачається майже 1 трнл дол. А це дорівнює затратам праці близько 100 млн людей упродовж одного року у високо розвинутих країнах. Спостерігається тенденція постійного зрос тання світових витрат на гонку озброєнь. Під військові бази відводиться значна частина території країн. Виготовлення і нарощування величезних арсеналів зброї завдає непоправних збитків довкіллю. Особливо небезпеч ними є зберігання та захоронення ядерних відходів, відходів хімічного та бактеріологічного виробництва, аварії на військових заводах, бойових літаках, підводних човнах з ядерними та водневими бомбами. Крім загрози термоядерної зброї, все реальнішою стає загроза екологіч ної зброї (провокування землетрусів, цунамі, поруш ення озонового шару над територією потенційного ворога тощо), мілітаризація космосу. Тому першочерговим завданням є припинення гонки озброєнь. Його виріш ен ня потребує демілітаризації економіки. Ж

(

А р г у м е н т и і факти У першу світову війну (1914-1918) було втягнуто 38 країн. Військові дії велися на площі близько 4,1 млн км2. Було мобілізовано 74 млн осіб, загинуло 9,5 млн, а ще 20 млн померло від ран і хвороб. Уперше було застосовано хімічну зброю, якою було уражено 1,3 млн осіб.

Набагато страшнішою була Друга світова війна. В ній брала участь вже 61 д ер 148 жава, воювало близько 110 млн солдатів, загинуло близько 55 млн осіб. Військові дії велися на площі понад 27 млн км2. Вперше застосовано атомну зброю проти мирного населення японських міст Хіросіма та Нагасакі. Японські військові робили спроби ведення бактеріологічної війни.

К л ю ч о в і к а т е го р ії і поняття J ^ • військова діяльність • військово-промисловий комплекс • відходи ВПК мілітаризація • ВИ С Н О ВКИ

Функціонування військово-промислових комплексів - це війни, які несуть вели чезні руйнування, винищення людей і всього живого на Землі, руйнацію природ них ландшафтів, а виникнення ядерного чи бактеріологічного конфлікту може призвести до руйнації біосфери в цілому. | Мілітаризація і сталий розвиток є взаємовикпючними категоріями. Тому за умов j реалізації міжнародної стратегії сталого розвитку людству необхідно відмовити- / ся від подальшої мілітаризації економіки.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ Д Л Я САМОКОНТРОЛЮ і ^

1 . У ч о м у пр ояв л яється н е га ти в н и й впл и в на д о в кіл л я в ій сь ко во промислового ко м пле ксу? 2. Я к и х е ко л о гіч н и х з б и т к ів завдають в ій с ь ко в і дії? 3. С к іл ь к и р іч н и х В В П У к р а їн и витрачається на м іл іта р и за ц ію у с в іт і щ ороку? 4. *Н а з в іт ь основні способи подолання е ко л о гіч н и х проблем у військовопромисловому ко м п л е кс і.

&/Г1 Військові бази як джерело небезпеки *§4-1. для довкілля. Конверсія військовопромислового комплексу Військові бази як місця зосередж ення вибухонебезпечних і отруй них речовин, ядерної та бактеріологічної зброї. На військових складах нагромаджено велетенські запаси зброї, вибухівки, боєприпасів, у тому числі і ядерних. Велике занепокоєння викликає проблема їх охорони, знеш кодження та обслуговування. Особливо гострою ця проблема стає на теренах колиш нього СРСР в умовах безвідповідального ставлення до таких об’єктів. У Радянському Союзі під завісою секретності військові не розголошували ж одної інформації про стан таких об’єктів та аварії на них. Н ині, після зняття грифа секретності з багатьох документів, стало відомо про катастрофи, що відбувались у той час. Так, 13 травня 1984 р. у Североморську сталася пож еж а і вибухнули військові ракетні склади, що призвело до загибелі 200 військовослужбовців і потрапляння величез ної маси ракетного палива у воду. Приблизно в той ж е час у Білорусі вибухнули склади військового аеродрому. У травні 1992 р. поблизу Владивостока зайнялися і дві доби поспіль вибухали дев’ять підземних та сім надземних складів боєприпасів. Згадаємо про вибухи в Новобогданівці (6 травня 2004 p., 23 червня 2005 p., 4 липня 2007 р.) (мал. 66). Це вже не перший випадок, коли на складах зі зброєю сталася пож еж а з катастрофічними наслідками. Перший аналогічний випадок мав місце 10 жовтня 2003 р. в Артемівську, на території складу військової частини М іністерства оборони України, коли внаслідок пож еж і стався вибух боєприпасів. На складі в Артемівську

Мал. 66. Пожежа - наслідок вибухів на військових складах у Новобогданівці зберігалося понад 2200 т боєприпасів різних видів. Унаслідок вибуху зни щено 10 сховищ із 17. Причиною п ож еж і стали зварювальні роботи, орга нізовані з метою вилучення металу. Ц і роботи велися на відстані при близно ЗО см від боєприпасів, тобто неприпустимо близько від вибухоне безпечних предметів. У світі нагромаджено до 50 тис. ядерних боєзарядів загальною потуж ністю приблизно 50 тис. мегатонн, що у мільйон разів перевищує силу атомного вибуху в Х іросім і 1945 р. Цей запас достатній для того, щоб кілька разів поспіль знищ ити все живе на Зем лі. Вибух лише однієї мега тонної ядерної бомби за своєю силою перевищує сумарну силу всіх вибухів за роки Другої світової війни. Застосування зброї масового знищ ення має глобальний характер, воно не може бути локалізованим, не знає меж . Збройні сили наклали свій відбиток на екологію всіх регіонів світу. У період холодної війни місцем протистояння СРСР та США була А рк тика. У цьому регіоні було проведено близько 500 випробовувань ядерної зброї. У 1 9 6 1 -1 9 9 0 pp. у Карському та Баренцовому морях було затоплено 11 тис. контейнерів з радіоактивними відходами. На Новій Зем лі було проведено 132 випробування ядерної зброї, у тому числі 87 вибухів у атмосфері і три у воді. Затоплення і захоронення хімічної та бактеріологічної зброї, термін зберігання якої вичерпаний, приховує в собі масштабну загрозу для лю д ства і навколишнього середовища - отруєння величезних територій ток сичними хімічними чи патогенними речовинами, часто генетично зм іне ними бактеріями та вірусами. Бактеріологічна зброя є найбільш небез печним видом озброєнь і мож е загрожувати існуванню людства. Конверсія військово-промислового комплексу. Важливою пром іж ною ланкою у подоланні загрози війни є кон версія , тобто перехід від процесу м іліт ари зац ії економіки до економіки роззброєння, переведення військового виробницт ва на ви п уск цивільної продукції. Попередньою умовою конверсії військового виробництва є істотна зміна пропорції розподілу фінансових, матеріальних і людських ресурсів м іж військовою та цивільними сферами. Наприклад, у США частка ВПК становить 20 % в економіці країни. Щ орічно лиш е безпосередні військові витрати ц ієї країни сягають майже 280 млрд дол. Тому перерозподіл цих ресурсів на користь цивільних галузей - важлива попередня умова кон версії військового виробництва.

Конверсія - складна соціологічна проблема, яка безпосередньо стосу ється економ ічних, соціальних, політичних, ю ридичних, психологіч них та інш их сфер системи суспільних відносин. В економічному плані конверсія на перш их етапах потребує певних витрат на переоснащ ення специфічної військової техніки для виробництва товарів і послуг цивіль ного призначення. У соціальному аспекті вона стосується осіб, зай ня тих військовим виробництвом, і членів їх н іх сім ей. Оскільки заробітна плата працівників у військових галузях, приміром у США, в середньо му на 40 % вищ а, н іж у цивільній сфері, крім втрати роботи внаслідок конверсії (це переважно психологічний момент проблеми), значно зн и ж ується також їх н ій життєвий рівень. Проте у світі немає нездоланних соціально-економічних бар’єрів для конверсії військового виробництва. Припинення гонки озброєнь в еко номічному аспекті сприятиме розш иренню зай нятості, подоланню гострих диспропорцій у господарстві, послабить дефіцит державного бю дж ету, інф ляційні тенденції, стимулюватиме ш ирш е використання науки у виробництві тощо. Так, відносно низькі військові витрати в Я понії та Скандинавських країнах є важливим чинником їхнього еко номічного процвітання.

А р г у м е н т и і факти

Чернігів

ЖИТ0МИ[

Черкаси 'жгород Іуганськ

Кіровоград Донецьк і * . Літаки та аеродроми забруднювачі повітря Кораблі та підводні човни - забруднювачі повітря

К Радіолокаційні станції L

Затоплені кораблі

»•< Авіаіатастрофи

Атомні припаси

Заводи-забруднювачі

Запоріжжя

Ядерний вибух Експерименти над тваринами Варварське знищення лісів . Маршальські полювання Полігони в заповідних об’єюах: 1- Чорноморський заповідник 2 - заповідник «Медобори» 3 - заказник «Гора Онук»

Мал. 67. Екологічно небезпечні військові об’єкти на території України ( за Г.О. Білявським, 2000 )

і f\

СИСТЕМА «ПРИРОДА - НАСЕЛЕННЯ - ГОСПОДАРСТВО» Ключові категорії і поняття

« військові бази • загроза довкіллю • хімічна • бактеріологічна ядерна зброя • конверсія • ВИСНОВКИ Вплив військових баз на навколишнє природне середовище є досить значним. Зазвичай їх розташовували у закритій малолюдній місцевості, заповідних об’єктах. Військові бази є сховищем величезної маси озброєнь, шкідливих хіміч них речовин, ядерних зарядів і становлять потенційну небезпеку для природи і людства. Україна зі здобуттям незалежності стала на шлях роззброєння і конверсії вироб ництва, відмовилася від ядерної зброї. Але на теренах України залишається велика кількість складів небезпечних і старих боєприпасів, які потребують утилі зації і захоронення. ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

V-

1 . У чом у полягає основна н ебезпек а військових баз різном анітного п р и зн а чення для навколиш нього середовищ а? 2. Я кі наслідки для навколиш нього середовищ а і людства м ож е спричинити надзвичайна ситуація на складах боєприпасів, ядерних об’єктах? 3. Я кі ш ляхи подолання негативного впливу військових об’єктів на навко лиш нє середовищ е України? 4. У чому полягає сутність конверсії ВПК? 5 .* 3 а даними малюнка 67 проаналізуйте розташ ування екологічно небез печних військових об’єктів на теренах України.

Полігони для військових навчань і випробувань різних видів озброєнь П о л іг о н и д л я в ій сь к о в и х н ав ч ан ь . С учасн и й в ій сь к ов и й к о м п л ек с н е м о ж е о б ій т и ся б ез ви п робуван ь і в ій сь к о в и х навчань. Б іл ь ш ість із н и х в ідбув аєть ся н а сп ец іал ь н о в ід в ед ен и х д іл я н к а х зе м л і - п о л іг о н а х (м ал . 6 8 , 6 9 ). Н ай біл ьш н еб езп еч н и м и є п о л іго н и , на я к и х ви п р о бовую ть ядер н у зброю . У м е ж а х колиш нього СРСР т ак и х о б ’єк тів було із д еся ток , у с і вон и розташ овувались на в ідда л ен и х м ал озасел ен и х тер и тор ія х . Ц і тер и тор ії надовго ви л уч ен і з будь-я к ої діял ьн ості л ю д и ни ч ер ез н адм ірн и й р а діац ій н и й фон. Ш к ід л и в и й вплив в ій сь к ов и х п о л і гонів н а н авк ол и ш н є сер едов и щ е п р о являється в н асл ідок сп ец и ф ік и їх н ь о ї діяльності: • випробовування нової збр ої часто м ає непередбачувані н асл ідк и , п одек у ди т ехн іч н і пристрої, я к і випробову ю ться, виходять з л аду, стаю ться ава р ії і катастрофи, внаслідок я к и х р уй нується зем на поверхня, у природне середовищ е потрапляють надзвичайно токсичні речовини;

• випробовування ядерної зброї має характер глобальної катастрофи, оскільки руйнується величезна кількість природних ландшафтів, відбу вається викид десятків і сотень кілограмів надзвичайно отруйних і радіо активних елементів і сполук; • під час військових навчань руйнується поверхня землі надважкою технікою (деякі танки важать до 7 0 -8 0 т), розривами снарядів і бомб; • на поверхню землі потрапляють паливо, мастильні матеріали, улам ки снарядів залиш ки вибухових речовин, нерозірвані боєприпаси, гіль зи, побутове сміття тощо. Екологічна ситуація на військових полігонах України. Військові навчальні полігони охоплюють ділянки цілинних степів і продуктивні ліси. Наприклад, на Яворівському полігоні беруть початок кілька річок, що є притоками Дністра. На цих територіях багато невеличких озерець, чистих дж ерел, у яких водиться риба. Тут гніздиться безліч птахів, час тину яких занесено до Червоної книги України. За даними Українського товариства охорони птахів, на військових полігонах нашої країни зустрі чаються такі рідкісні види, як сапсан, великий і малий підорлики, степо вий канюк, дрохва, орлан-білохвіст, деркач. Виживання цих птахів зале жить від стану природних угідь у м еж ах військових полігонів. Екологічна ситуація, що нині склалася на військових полігонах України, дає змогу зберегти природу, не затрачаючи великих коштів. Навіть тимчасова передача полігонів для їх господарського використан ня призводить до деградації, а інколи і зникнення унікальних екосистем. Безперечно, землі полігонів, залучені до господарського використання,

спочатку принесуть великі прибутки, однак це прибутки відносні, оскіль ки ніхто не оцінює вартість тих природних комплексів, які на них збере глися. Відновити природні екосистеми буде вже неможливо. Приклади такого конверсійно-полігонного «підходу» вже набули реальних рис. Так, на Тарутинському полігоні у 2000 р. було розорано практично увесь цілинний степ, а на Багеровському полігоні почали зникати рідкісні птахи (АР Крим). Щоб уникнути непродуманого вторгнення господарського комплексу на військові полігони, доцільно було б надати їм статус територій подвій ного призначення. Крім своїх прямих завдань, вони б використовувалися У як об’єкти природно-заповідного фонду України. Якщо внести зміни до ' Закону «Про природно-заповідний фонд України», територія природноs заповідного фонду країни за рахунок військових полігонів збільшиться на чотири відсотки. У Великій Британії, наприклад, місцеві ж ителі від відують польові навчальні центри у вихідні дні як звичайні екскурсійні об’єкти, за що вносять невелику плату. Звичайно, необхідно чітко п ід рахувати, скільки коштуватиме військовим утримання полігонів, спів віднош ення їхньої кількості з принципом розумної достатності. Звісно, найкращим варіантом була б передача території полігонів, яка має при родну цінність, у природно-заповідний фонд, але на сьогодні ця проблема є невирішеною. Прикладами успішного співробітництва військових і природоохоронців є створення природних заповідників «М едобори», «Опуцького» на місці колиш ніх військових полігонів. До речі, в М іністерстві оборони України з 1995 р. функціонує служба екологічної безпеки. Шість років знадобилося військовим екологам, щоб розробити «Програму реабілітації територій, забруднених внаслідок вій ськової діяльності», яка розрахована на період до 2015 р. В її реалізації беруть участь М іністерство ресурсів охорони навколишнього природно го середовищ а, М іністерство надзвичайних ситуацій, М іністерство еко номіки, М іністерство ю стиції та Н аціональна академія наук України. Військові неодноразово наголош ували, що в результаті недостатнього фінансування природоохоронних заходів залиш аються без технічної та біологічної рекультивації і становлять екологічну загрозу для населен ня понад 60 об’єктів, що належать до «зони відповідальності» військо вих. Ідеться про Київську, Волинську, Рівненську, Ж итомирську і Львівську області, де розташ овані авіаційні бази, ш ахтні пускові уста новки і військові полігони. Д еякі факти засвідчують, що останнім часом активізувалась діяль ність військових екологічних служ б. У 2 0 0 1 -2 0 0 3 pp. здійснено невід кладні заходи щодо запобігання надзвичайної екологічної ситуації в районі авіаційної бази в Луцьку. Завершено роботи з екологічного обсте ж ення могильника радіоактивних відходів поблизу міста Багерове у Криму. Зараз екологи розробляють проект щодо ліквідації ш ахтних пус кових установок двох колиш ніх ракетних дивізіонів поблизу міста Броди Львівської області та в селищ і Великий Дивлин на Ж итомирщ ині. Відповідальність за проведення цих заходів покладається на військове відомство. Але всі дії військових екологів узгоджую ться із зацікавлени ми міністерствами та відомствами України, місцевими органами само врядування.

В ій сько ва справа і пр и р о д о ко р и с ту в а н н я

ПРАКТИЧНА РОБОТА № 9

Аналіз інтенсивності ядерних випробувань XX ст. Проаналізувати дані таблиці і порівняти кількість ядерних вибухі і У СРСР і США в різних середовищах.

Атомні вибухи, які були проведені в СРСР і США. Тип вибуху

Щ о за б р уд н ю ва л о сь

СРСР

СШ А

Наземний

Тропосфера і поверхня землі

120

Повітряний

Атмосфера, поверхня землі

177

Космічний

Атмосфера, космос

Підводний

Гідросфера

Наземний

Атмосфера і літосфера

Підземний

Літосфера

491

806

А р г у м е н т и і факти Семипалатинський полігон (мал. 69) площею 16 тис. км2, уперше здригнувся від вибуху 29 серпня 1949 року. Чотирнадцять років тривали ядерні випробу вання на відкритій місцевості і ще 35 - під землею. Місцеві жителі не розуміли всієї небезпеки цих вибухів, і хоча військові повідомляли населення про випро бування, часто вже в день вибуху люди повертались до своїх домівок, таємно пасли худобу і косили сіно на території полігону. Дивним було народження ягнят без кісток або масовий їх падіж, осліплі та облізлі отари, трупи диких тварин без шерсті і копит, а також раптова поява штучних озер і гір, земних розломів у рівному степу. У житті колись здорових і багатодітних сімей чабанів з ’явились зовсім не харак терні для цих місць хвороби: рак, лейкемія, катаракта, туберкульоз, алергії, глаукома, серцево-судинні, шкірні і нервово-паралітичні захворювання, вро джені хвороби у дітей - злоякісні пухлини, хвороба Дауна, вроджені каліцтва

тощо. На військові потреби у світі щорічно витрачається 2 -3 % енергії, 3 -4 % запасів нафти. Близько 3 % території країн відводиться під військові бази, полігони. На планеті військові займають близько 42 млн га суходолу.

К л ю ч о в і к а т е го р ії і поняття

• полігон • ядерний полігон • полігон для навчань • полігон для нових видів озброєнь • ВИ С Н О ВКИ 1.

Сучасні військові полігони, на яких випробовують нові озброєння і здійснюють планові військові навчання, є екологічно небезпечними о б’єктами. Тому вони є ізольованими, а їхні території охороняються від цивільного населення. Охорона територій військових полігонів сприятливо впливає на стан природних екосистем, які доцільно було б перевести в категорію заповідних, тобто діючий полігон є о б’єктом подвійного підпорядкування, а виведений з експлуатації переводиться на баланс природоохоронних територій.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ Д Л Я САМОКОНТРОЛЮ

1. 2. 3. 4. 5. 6.

Які є види військових полігонів? Якої основної шкоди завдають полігони навколишньому середовищу? Чи є в діяльності військових полігонів якась користь? Які є способи поліпшення екологічної ситуації на військових полігонах? Яку екологічну діяльність здійснює Міністерство оборони України? Які ви знаєте заповідні об’єкти загальнодержавного значення, створені на колишніх військових полігонах України?

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

3. 4. 5. 6. 7.

Білявський Г.О., БутченкоЛ.І., Навроцький В.М. Основи екології: теорія та прак тикум. - К .: Лібра, 2002. - 352 с. Білявський Г.О., Фурдуй Р.С., Костіков І.Ю. Основи екологічних знань: Пробний масовий підручник для учнів 10-11 кл. середніх загальноосвітніх закладів. - К.: Либідь, 2000. - 336 с. Запольский А.К., СалюкА.І. Основи екології. Підручник / за ред. К.М. Ситника. К .: Вища школа, 2004. - 382 с. Злобін Ю.А. Основи екології. - К.: Лібра, 1998. - 248 с. Откпик. Вьіп 8. /С о с т. Л. Егорова. - М.: Молодая гвардия, 1990. - 159 с. Радиация. Дозьі, зффектьі, риск: [Пер. с англ.] - М.: Мир, 1990. - 79 с. Знцикпопедия для детей. Том 19. Зкология / Глав. ред. В.А. Володин. - М.: Аванта+, 2001. - 448 с.

Ш & їл IF'o"' ' у< Цй*' V ^ Науко„ва“ діялвіпстУ як чинник 3 впливу на HaBKOJjittlJ vj } ^©ередсйвище ~ -

Наука і природо VI користування

^ Н а у ково-дослідні ікібор& торії і ■) ц^ійтр^ як об'єкти підвищ еної небезпеку для довкілля

“В п л и в досліджень космоеу і р ^ 1 Світового о ке а н у q л» . ^ к о м п 'ю т е р н и х ТбХ^ЛОГЇЙ iJ s 3 і стільникового з в 'Й з к ^ а „ ^

♦

= -

3 ^ : 3 1

Наукова діяльність як чинник впливу на навколишнє середовище Наука як руш ійна сила суспільства. Н ині часто повторюють вислів про те, що наука стала однією з руш ійних сил суспільства. Д ійсно, під впливом науки життя людства радикально змінилось, особливо за остан ніх 100 років. Проте сподівання, що наука стане панацеєю від усіх нега раздів, які спіткають людство, не справдилось. Так, якщо проаналізува ти частку від загальних витрат на потреби науки, що припадає на дослі дж ення життєво важливих для людини проблем, то ситуація є невтіш ною. Більша частина коштів, які виділяються на розвиток науки, - це кошти на розробку нових і вдосконалення наявних видів озброєнь, які слугували і слугують тільки для однієї мети - знищ ення землян. Парадокс людського розуму полягає в тому, що майже всі великі відкриття науки задля розбудови суспільства використовували зазвичай не за призна ченням. Наприклад, розвиток хім ії сприяв удосконаленню технологій виго товлення нових речовин: фарб, пластмас, синтетичних тканин, добрив і, на жаль, хімічної зброї масового знищення. Мікробіологія допомогла виявити збудників захворювань, від яких помирали тисячі людей, розробити методи боротьби з ними, а також методи створення нової, ще небезпечнішої бактеріо логічної зброї. Проникнення в глибинні таємниці будови матерії, розще плення атомного ядра невдовзі призвело до винайдення атомної бомби. «Парадокс полягає в тому, що хоч би над якою проблемою працював учений, він уреш ті-реш т обов’язково отримує зброю» (К. Воннегут, німецький письменник). Велике застереження для істинного вченого полягає в тому, що всі на укові відкриття, крім того ефекту, на який він розраховував, можуть мати й інш і, часто зовсім несподівані й віддалені наслідки. Тому запровадженню кожного винаходу, кожного відкриття має передувати ретельна експертиза та аналіз, розрахунок усіх, навіть найменш імовірних сторонніх ефектів. Навколишнє середовище (повітря, ґрунти, вода) в процесі техногенної і наукової діяльності людства все більшою мірою забруднюється різно манітними речовинами синтетичного походж ення, період природного розпаду яких є досить тривалим. Це призводить до накопичення їх у при родному середовищі і є небезпечним для ж ивих організмів. Синтетичні («нові») речовини та їхній вплив на довкілля. Людство навчилося отримувати сотні тисяч речовин, які використовуються для виробництва пластмас, синтетичних волокон, штучного каучуку, лако фарбових покриттів, розчинників, пестицидів тощо. Значна частина син тетичних речовин настільки нагадує природні, що може засвоюватись живим організмом. Переважно синтетичні речовини не розкладаються організмом або включаються до метаболічних процесів інш им чином, н іж природний аналог. Тому навіть у незначних дозах вони порушують нормальне функціонування організму, а за надмірних доз або за тривало го надходження призводять до летальних наслідків. Найбільш ш кідли вими у цьому плані є галогеновані вуглеводні (більшість поверхнево активних речовин, що є базовими складниками мийних засобів). Як важкі метали, так і галогеновані вуглеводні особливо небезпечні через

їхню здатність до біоакумуляції, яка полягає в тому, що малі дози впро довж тривалого часу накопичуються в організмі, створюють токсичну концентрацію і завдають шкоди здоров’ю. Біоакумуляція відбувається внаслідок відсутності біодеградації. Важ кі метали як прості елементи не можна зруйнувати або перетворити під час біохім іч н и х процесів. Хлоровмісні вуглеводні розкладаються за дуж е високої температури, але в організмі здебільшого немає ферментів для їх розкладання. Основна частка цих забруднень утворюється внаслідок діяльності про мисловості, транспорту і сільського господарства, а також в результаті діяльності енергетичних установок - відходи теплових та атомних електростанцій. Крім цього, сучасна їж а свідомо все більш і більш насичується різноманітними синтетичними добавками. Це консерванти, барвники, ароматизатори тощо. Останнім часом до цього переліку можна додати ще й генно-модифіковані організми, шкода від яких достеменно не вивчена. Генетично модифіковані види живих організмів в природних еко системах та їх вплив на організм людини. Генно-модифіковані організми (ГМО) - це організми, створені людиною із застосуванням найсучасніш их молекулярно-біологічних методів на основі законів життєдіяльності біо логічних організмів. На сьогодніш ній день продукти з вмістом генно-модифікованих інгре дієнтів заполонили вітрини магазинів. Загалом, цього і слід було чекати, адж е використання ГМО є економічно вигідним і дає прибуток часом до 500 % . Такі організми не хворіють, вони стійкі до погодних умов і до гер біцидів, які застосовують для знищ ення ш кідників, а деякі стійкі навіть до комах-ш кідників. Вони дають високу врожайність за мінімальних затрат, а отж е, приносять надприбутки. Ще однією важливою проблемою є забезпечення всіх жителів планети продуктами харчування. Населення планети стрімко зростає, і, за деяки ми прогнозами, в близькому майбутньому продуктів харчування для всіх не вистачатиме. ГМО - ідеальне вирішення ц ієї проблеми, адж е врожаї таких культур значно більші. ГМТ - генно-модифіковані тварини також дають змогу збільшувати поголів’я за рахунок зменшення витрат на догляд і відгодівлю. Генно-модифіковані тварини значно менше хворіють, менше споживають кормів і ростуть більшими за звичайних тварин. Н еобхідно підкреслити, що створені експериментально ГМО є новою групою організмів, яка не може утворитися природним чином, оскільки такого способу об’єднання генетичного матеріалу в ж ивих організмах не зустрічається, незважаючи на те, що в даних маніпуляціях використані існуючі в природі способи передачі генетичної інформації. Нині проблему безпечного використання ГМО ретельно дослідж ує багато вчених, і варто визнати, що вони не дійш ли єдиної думки щодо ц ієї проблеми. Вж е тепер відомо, що ГМО не такі безпечні, як здається на перший погляд, адж е людина порушила один з основних законів еволю ц ії - заборону на обмін генетичною інформацією м іж еволюційно віддале ними видами і має нести за це відповідальність. Встановлено, що введення в раціон трансгенних продуктів харчування пов’язане зі значним ризиком. Введення в харчовий ланцюг людини ГМпродуктів мож е призвести до розповсюдження нових хвороботворних бактерій: у разі включення «корисних» генів у певний ланцю жок ДНК туди ж мож е потрапити і різне технологічне «сміття», наприклад ген

159

( і ' '

стійкості до антибіотиків. Без зайвих пояснень зрозуміло, що це небез печно. Трансформація ж ивих організмів мож е супроводжуватися непередбачуваними змінами і сприяти накопиченню в організмі людини токсичних речовин. Саме це відбулося в США, де 37 осіб загинули, а ще близько 1,5 тис. залиш илися інвалідами після того, як вони вживали як харчову добавку триптофан, отриманий з трансгенних бактерій. Ця генномодифікована речовина спричиняє гостре захворювання, що супрово! джується м ’язовим болем, спазмами дихальних ш ляхів і навіть призво\ дить до смерті. Вживання генно-модифікованої їж і може спричинити і V сильну алергію, оскільки чуж орідні білки, синтезовані трансгенними J організмами, є потенційними алергентами. Зокрема, відомо, що модифі' кована соя, стійка до гербіциду раундапу, що виробляється американ ською компанією «Монсанто», спричиняє сильну алергію. Вирощування генно-модифікованих рослин здатне вплинути на популя цію деяких видів комах, спричинити вимирання виду та інш і негативні наслідки. Вживання ГМ-продуктів здатне зумовити зниж ення імунітету. Нарешті, організми, які харчуються трансгенною їж ею , можуть мутувати. Найчастіше генно-модифіковані компоненти трапляються в сої, кар топлі, кукурудзі та помідорах. Модифіковані компоненти трапляються навіть у дитячому харчуванні. Споживач продукції не має наразі можливості оперативно перевірити продукти харчування на вміст генетичномодифікованих речовин через відсутність маркувань на деяких упаковках. Крім того, немає потрібної кількості лабораторій, що проводять такі дослідж ення, а вартість аналізу продукції надзвичайно висока (від 300 до 800 грн. за аналіз одного зразка). -щ іц А р г у м е н т и і ф а к т и

У 2007 році 12 млн фермерів у 23 країнах світу на 114,3 млн га вирощували біо-g технологічні рослини. Генно-модифіковані продукти споживали жителі 50 країн.

I # Згідно з європейськими директивами, виробник має повідомляти споживача Термін розкладу деяких про те, що тварина, від якої отримано молокоречовин або м ’ясо, була вигадувана генно-модифікованими рослинами. Нас р о з клГМО а д у виступає у н а зе м нцерква. о м у се р е д о в и щ і Р ечовини ПІ Категорично проти створення і споживання Ш На генно-модифіковану сою припадає 6 0-70 % її загального світового вироб 3 -4 тижні Папір ництва. Відповідно до європейського положення 4 -5 тижнів про ГМО, продукти, що містять ГМО, Бананова шкірка транспортують окремо від традиційних продуктів. 3 місяці Тканини натуральні Цигарковий недопалок

400 років

Бляшанки

400-500 років

Пластик

Понад 1 млн років

^ //T E M A '

К лю чові кат егорії і поняття t ] • наукова діяльність • синтетичні речовини * генно-модифіковані організми *

висновки Прогрес і розвиток людства неможливий без наукової діяльності, нових дослі джень. Однак деякі наукові винаходи завдають більше шкоди людству і природ ному середовищу, ніж приносять користі. Прикладами цього є створення синте тичних речовин, генетично модифікованих організмів, які ставлять під загрозу існування людства і біосфери в цілому. Вирішуючи прикладні наукові завдання, вчені мають керуватися певними етичноморальними принципами.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ Д Л Я САМОКОНТРОЛЮ 1. У чому проявляються позитивні та негативні наслідки наукової діяльності? 2. У чому полягає екологічна небезпека утворення нових синтетичних речо вин? 3. Висвітліть позитивні і негативні сторони широкого розвитку біотехнологій. 4. Що таке генно-модифіковані організми, яка користь і шкода від них? 5. *Чому пластик вважають одним із найнебезпечніших забруднювачів довкілля? Відповідь обґрунтуйте.

Науково-дослідні лабораторії і центри як об’єкти підвищеної небезпеки для довкілля Діяльність науково-дослідних лабораторій, центрів, експеримен тальних виробництв. У науково-дослідних лабораторіях розробляють тисячі різноманітних наукових напрямків, технічних засобів і пристро їв, біотехнологічні об’єкти тощо. При цьому використовують небезпечні хім ічні сполуки, дж ерела іонізую чого випромінювання, різноманітні живі організми. Спробуємо розглянути можливі наслідки надзвичайних ситуацій у таких лабораторіях: • забруднення навколишнього середовища отруйними хімічними еле ментами та сполуками, що мож е призвести до деградації біоти на певних територіях і отруєння великої кількості населення; • потрапляння в навколиш нє середовищ е радіаційно забруднених речовин або дж ерел іонізую чого випромінювання; • лабораторії продукують значну кількість надзвичайно небезпечних відходів, утилізація (або нейтралізація) їх у деяких випадках є нем ож ли вою або надзвичайно важкою; • через надзвичайні ситуації у біолабораторіях (особливо генних) у природу можуть потрапити нехарактерні для неї ж иві організми (генномодифіковані), що може призвести до негативних наслідків і деградації природи. На сьогодніш ній день у світі нагальною є проблема виробництва аль тернативних видів енергії. Традиційно використовують енергію сонця, вітру, внутрішню енергію Зем лі тощо. Такі електростанції є здебільшого

| ^ / '

екологічно чистими і потенційної небезпеки для довкілля не становлять. Однак у світовій науці простежується кілька напрямків розвитку елек троенергетики, які можуть становити серйозну небезпеку. Реактори на «швидких» нейтронах. У світі розроблено концепцію і діє ціла низка експериментальних ядерних реакторів на «швидких» нейтронах. Позитивом цих видів реакторів є те, що вони використовують у виробництві електроенергії відходи звичайних ядерних реакторів. Небезпекою є використання як теплоносія рідкого натрію. Це надзвичай но активний елемент, який самозаймається, продукти згоряння якого також надзвичайно радіоактивні. Аварія на такому реакторі мож е при звести до непередбачуваних наслідків. Експериментальні реактори призначені для вивчення різноманітних фізичних величин, які необхідні для правильного проектування і експлу атації промислових ядерних реакторів, потужність їх зазвичай не пере вищ ує кількох кіловат. Д ослідницькі реактори використовуються для дослідж ень у галузі ядерної фізики, фізики твердих тіл, радіаційної х ім ії, біології, випробовування різноманітних матеріалів, а також для навчання і підготовки спеціалістів ядерної енергетики. Крім того, існує низка експериментальних ядерних реакторів, метою роботи яких є вивчення процесів у активних зонах реакторів, отримання надважких хім ічних елементів та ізотопів, які становлять істотну загро зу для довкілля. Експериментальні виробництва. У світі також функціонує низка різном анітних експериментальних виробництв, які зорієнтовані на вивчення певних специфічних процесів виробництва чи властивостей продукції, яку вони виробляють (наприклад, нанотехнологїї). В них використовуються високі температури, потуж ні дж ерела енергії, хімічні речовини, що становлять небезпеку в разі виникнення надзвичайних ситуацій. * > А р г у м е н т и і факти В е ликий а д ро н ний ко л а й д е р - найбільший у світі прискорювач елементарних частинок, створений у Європейському центрі ядерних досліджень (CERN), побли зу Женеви (Швейцарія). Фінансування і розробку проекту здійснюють понад ШЛО тис. науковців та інженерів, представників різних університетів і лабораторій з понад 100 країн світу. Прискорювач пролягає в тунелі (у формі кола діаметром 27 км) на глибині до 175 метрів під землею на кордоні Франції та Швейцарії поблизу Женеви (мал. 70). Як свідчить назва, він призначений для прискорювання адронів, зокрема протонів і важких іонів. Цікавим є той факт, що Великий адронний колайдер розрахований на функціону вання впродовж лише 10 років, але науковці запевняють, що по завершенні цього періоду на планеті вже з ’явиться набагато більший та потужніший його «родич». Волтер Ваґнер, власник ботанічного саду на Гавайських островах, і Луїс Санчо (Іспанія) подавали позов до суду, вимагаючи заборонити запуск Великого адронного колайдера. На їхню думку, запуск пристрою небезпечний для людства: колайдер може породити невелику чорну діру або «дивну частку», яка перетворить Землю на грудку «дивної матерії» (тобто розвіє її у космічному просторі). Дослідники з CERN спростовували ці гіпотези і називали заяви Ваґнера і Санчо нісенітницею. За припущеннями деяких учених, результатом експерименту може стати винайдення машини часу. Унаслідок зіткнення протонів утвориться тунель, який

ТЕ М А

Мал. 70. Великий адронний колайдер - найбільший у світі прискорювач елементарних частинок дасть змогу долати великі відстані залічені секунди. Тож стануть реальністю подо рожі до інших галактик і сонячних систем, людству відкриється четвертий вимір Всесвіту. (За матеріалами Вікіпедії.)

К л ю ч о в і к а т е го р ії та поняття • науково-дослідні лабораторії • науково-дослідницькі центри • екс периментальні реактори • виробництва > ВИ С Н О ВКИ

Діяльність науково-дослідних установ може істотно впливати на навколишнє природне середовище, адже спричинює утворення значної кількості небезпеч них відходів, що несуть загрозу довкіллю. Крім того, з'являються нові речовини і технології, які потребують глибоких досліджень щодо їхньої екологічності та впливу на природні компоненти довкілля. Розвиток новітніх експериментальних досліджень не гарантує безпечного існу вання людства на планеті, натомість може призвести д о деградації біосфери або знищення лю дської цивілізації.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ Д Л Я САМОКОНТРОЛЮ

1. У чому проявляється вплив науково-дослідних установ на природу? 2. Які негативні наслідки можуть мати надзвичайні ситуації на науководослідних об’єктах? 3. Які наслідки може мати потрапляння у біосферу «нових» живих істот? 4. *До яких наслідків можуть призвести сучасні дослідження?

Вплив досліджень і використання космосу і Світового океану, комп’ютерних технологій і стільникового зв’язку на біосферу Наслідки для біосф ери космічних досліджень. За роки освоєння космічного простору на космічні орбіти було виведено тисячі космічних апаратів різноманітного призначення (мал. 71). Після відпрацювання певного терміну ці апарати не повертають на Землю через високу вартість такого процесу і його економічну недоцільність (вартість побудови систе ми спуску та посадки часто є вищою за вартість самого апарату). Частину з таких супутників спрямовують у бік атмосфери, і вони згоряють у ній. Але значна їх частина в результаті технічних поломок залишається на орбіті планети й утворює так зване космічне сміття. Воно не тільки засм і чує навколоземний простір, а й стало загрозою для подальших запусків ракет і пілотованих польотів. Навколоземний космос також дедалі більше забруднюється різними механічними уламками космічних апаратів. Сотні тисяч таких уламків ракет-носіїв чи супутників, що відпрацювали свій ресурс, обертаються на навколоземних орбітах, причому часто з надзвичайно великими швидко стями, створюючи реальну загрозу зіткнення з цим космічним брухтом. Під час запусків космічних кораблів, маневрування їх у верхніх шарах атмосфери викидається чимало газів - продуктів згоряння палива. Вони містять пару води, оксиди карбону й нітрогену та інш их, часто дуж е отруйних речовин, які забруднюють найвищі розріджені шари атмосфери.

Мал. 71. На навколоземну орбіту виведено величезну кількість космічних апаратів різного призначення

164

Зростання кількості космічних держав у майбутньому призведе до посилення антро погенного впливу людини на навколозем ний простір. Екологічні проблеми Світового оке ану. Дедалі загрозливішими стають масш таби споживання ресурсів і забруднення Світового океану. Більшість рибних про мислів є або вичерпаними, або вичерпу ються, відбувається надмірне забруднення океанів нафтою (мал. 72), стічними водами прибережних міст; океан став місцем масо/ вого захоронення радіоактивних відходів, хім ічної і бактеріологічної зброї. У 5 0-60-ті роки XX ст. в моря виливали рідкі радіоактивні відходи, скидали контейнери з твердими. Тільки за 10 років - з 1967 по 1976 у водах Світового океану було поховано близько 46 тис. т радіоактивних відходів. За 40 років (до 1992 р.) Радянським Союзом у водах Північного Льодовитого океану було поховано 15 реакторів зі старих атомних п ід водних човнів, паливні елементи з атомоходів і 13 аварійних реакторів з підводних човнів (включаючи шість реакторів із ядерним паливом). Негативний вплив комп’ютерів на людський організм. У наш і дні мало хто сумнівається, що робота на персональному ком п’ютері впливає на здоров’я людини і природу не найкращим чином. Серед чинників негативного впливу комп’ютерів на людський організм мож на назвати такі: • Токсичність. Уся електронна техніка має у своєму складі токсичні речовини і важкі метали. Звісно, у комп’ютерах їх міститься надзвичай но мало і прямої шкоди здоров’ю людини вони не завдають, однак забруд нюють навколишнє середовище після того, як відпрацьована техніка потрапляє на сміттєзвалища. • Ш ум. На перший погляд комп’ютери працюють надзвичайно тихо і створюють лише слабо помітний шум, але перебування людини в такому середовищі впродовж 5 - 6 годин на день призводить до надмірної втоми. • Випромінювання. Джерелом електромагнітного випромінювання є монітори комп’ютерів. Звісно, старі моделі моніторів «нагороджували» користувача певною кількістю електромагнітних хвиль. Сучасні моніто ри на рідких кристалах випромінюють набагато менше так званої радіа ц ії, н іж людина отримує під час прогулянки в сонячну погоду. Більшої ш коди здоров’ю завдає магнітне випромінювання, яке безпосередньо впливає на нервову систему. • М ерехт ливіст ь зображ ення. Старі монітори з низькою частотою заміни кадру (6 0 -8 0 разів за секунду) дійсно завдавали очам певної шкоди, втомлювали їх. Сучасні TFT-монітори взагалі не мерехтять, а інш і сучасні аналоги є менш ш кідливими, н іж старі монітори з електронною трубкою. • Н ечіт кіст ь зображ ення на моніторі завдає найбільшої шкоди для очей. У разі нечіткого зображення людина змуш ена напружувати очі і це призводить до втрати зору.

СИСТЕМА «ПРИРОДА - НАСЕЛЕННЯ - ГОСПОДАРСТВО» __________

ПРАКТИЧНА РОБОТА № 10

Наука потребує жертв Підготуйте дискусію про позитивні і негативні прояви наукових дослі джень у житті суспільства.

А р г у м е н т и і факти

Суперечки про шкідливість мобільних телефонів не вщухають з часу випуску першого апарата. Однак якщо раніше мобільні пристрої вважали причиною виник\ нення злоякісних пухлин, то зараз з ’ясувалось, що мобільні телефони погано ^ впливають на зір. Ізраїльські вчені вперше довели, що тривале спілкування ' 1 мобільним телефоном може спричинити катаракту - захворювання очей, що при' ; зводить до помутніння зору і сліпоти. Вчені протягом восьми днів поспіль піддава ли один кришталик ока дії хвиль, які випромінює мобільний телефон. На кришта лик іншого ока взагалі ніяк не впливали. Результати дослідження виявились невтішними. Кришталик, який перебував від джерела випромінювання на тій самій відстані, що і людське око від вуха, втратив фокусування і відповідно зір. Інший кришталик залишився без змін.

К л ю чо в і к а т е го р ії і поняття

U • дослідж ення космосу • Світовий океан • вплив комп’ютерної техні ки а мобільний зв’язок • В И С Н О ВКИ 1.

У процесі освоєння космічного простору людина так чи інакше його забруднює. Щ е в середині 80-х років XX ст. на земних орбітах кружляли десятки тисяч штуч них об'єктів, що, за словами французького фахівця, перетворили найближчий космос у «космічний смітник». Крім того, космос як спільна власність людства завжди повинен лишатися мирним, відкритим для його використання в інтере сах усіх людей. Вплив сучасної техніки на людський організм і довкілля достеменно не вивчено. Можна стверджувати, що вплив електромагнітного випромінювання на людину і природні комплекси є істотним і має негативний характер.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ Д Л Я САМОКОНТРОЛЮ

1. 2. 3. ШШ 4.

\ ч'V 1. 2.

3. 4. 5. 6. 7.

Які основні причини техногенного забруднення навколоземного простору? Охарактеризуйте головні екологічні проблеми Світового океану. У чому проявляється негативний вплив комп’ютерів на людський організм? *Мобільний зв’язок і екологічні проблеми, пов’язані з ним.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА Білявський Г.О., Бутченко Л. і., Навроцький В. М. Основи екології: теорія та прак тикум. - К .: Лібра, 2002. - 352 с. Білявський Г.О., Фурдуй Р.С., Костіков І.Ю. Основи екологічних знань: Пробний масовий підручник для учнів 10-11 кл. середніх загальноосвітніх закладів. - К.: Либідь, 2000. - 336 с. Запольський А.К., СалюкА.І. Основи екології. Підручник/ за ред. К.М. Ситника. К .: Вища школа, 2004. - 382 с. Злобін Ю.А. Основи екології. - К.: Лібра, 1998. - 248 с. Отклик. Вьіп 8. /С о с т. Л. Егорова. - М.: Молодая гвардия, 1990. - 159 с. Радиация. Дозьі, зффектьі, риск: [Пер. с англ.] - М.: Мир, 1990. - 79 с. Знцикпопедия для детей. Том 19. Зкология / Глав. ред. В.А. Володин. - М.: Аванта+, 2001. - 448 с.

— W

': ^

o \J

y\J""

xJ "

- „o' ■**, 'У

saw

Ч ^ 'я

. ^ П рИ родозапо^ідаЦ ія.яK одна з ; J) . найефективніших форм j ^ ^ дриродокорисгувангіял °~чГ ч. ■ атегорії природозаповїдання і .,..........їй охорони запощдних “

0 ‘‘

комережГяк новітній КЇГ'рїІМ

■ природоНой^стув^ня . ' - о

аповщна

справа іприродокористування

Природозаповідання як одна з найефективніших форм природокористування ф Сутність заповідного природокористування. Заповідне природоко ристування є специфічною та ефективною формою інтегрального природо користування, оскільки забезпечує збережен 15% ня і відновлення природних ресурсів і природ 77% них умов. Використання природних ресурсів і умов передбачається в наукових, навчальнопросвітницьких, рекреаційних, естетичних цілях, що забезпечує їх невиснажливе вико ристання. Заповідне природокористування И Ь Запобігання забрудненню j j * навколишнього природного середовища репрезентує особливу галузь господарства, Щ Збереження природно-заповідного фонду якою охоплено десятки тисяч суб’єктів госпо дарювання і зайнято до 6 % території країни. ІЦ Дослідження і розробки у сфері охорони навколишнього природного середовища Послугами цієї галузі користуються мільйони || Інша діяльність у сфері охорони громадян, у ній зайнято сотні тисяч працівни ™ навколишнього природного середовища ків. Вона є ефективною з економічної точки Мал. 73. Структура видат зору, гуманною щодо способу використання ків Державного бюджету ресурсу, екологічно вивіреною і, що найваж України на охорону навколиш ливіше, спрямованою на відновлення втраче нього природного середовища, ного здоров’я працівників інш их сфер госпо 2007 р. дарської діяльності (мал. 73). Ф ункції зап овідн их об’єктів. У природних регіонах заповідні об’єкти виконують певні ф ункції, а саме: • є ядром «екологічних каркасів»; • є своєрідним «екологічним барометром» природних систем; • є банками гено- і ценофондів; • є центрами рекреаційних послуг; • є ареалами сприятливих природних умов життєдіяльності людей; • є центрами ресурсозбереження і ресурсовідновлення тощо. Законодавча база. Заповідне природокористування має своє правове поле. Зокрема, це Закони України «Про охорону навколишнього природ ного середовища» (1991), «Про природно-заповідний фонд» (1992), «Про тваринний світ» (1993, 2001), «Про рослинний світ» (1999), Земельний кодекс (1992, 2001), Лісовий кодекс (1994), Водний кодекс (1995), Кодекс України про надра (1994), «Про загальнодержавну програму формування національної екомережі України на 2 0 0 0 -2 0 1 5 роки» (2000) тощо. Законодавчо в Україні виділено 11 категорій заповідання та для к ож ної категорії заповідних територій встановлено певний правовий режим, а також земельні правовідносини. Так, при створенні природних заповід ників, національних природних парків, ботанічних садів, дендрологіч них парків і зоологічних парків ділянки землі та водного простору з усіма природними ресурсами вилучаються з господарського використання і надаються цим юридичним особам у постійне користування. З метою наступного заповідання резервуються цінні природні терито рії та об’єкти і використовуються за цільовим призначенням. На цих

територіях забороняється будь-яке будівництво, проведення меліоратив них робіт, розорювання, заліснення та інш а діяльність, яка може при звести до руйнування цінних природних комплексів та об’єктів. Наявні заповідні території і об’єкти та зарезервовані для заповідання природні системи формують заповідну м ереж у. Землі заповідної мережі нині охоплюють 6 % території України, а на перспективу до 2015 року частка їх становитиме 10,5 %. Принципи і підходи до формування заповідної мережі України. Існує система принципів і підходів до формування мережі природнозаповідних територій. Серед них: група наукових підходів і принципів і група соціальних принципів. Наукові підходи зумовлюють реалізацію географічних, генетичних, еволю ційних, екологічних аспектів побудови заповідної м ереж і. Соціальні підходи розглядають можливість реалізації заповідною мережею культурно-освітнього, естетичного, рекреаційного та ресурсно-господарського аспектів. М ережа природно-заповідних територій має трансформуватись у національну еком ереж у як цілісн у природоохоронну систему. До її складу ввійдуть усі зем лі під природною рослинністю, Щ О сприятиме встановленню певних природоохоронних реж имів орієнтовно на ЗО % території У країни. Ф ункціонування еком ереж і зумовлюватиме збалан соване екологічно безпечне природокористування, створить належ ні природні умови продуктивної ж иттєдіяльності населення у гармонії з природою . П одальш ий розвиток заповідного природокористування сприятиме реалізації засад збалансованого природокористування, яке є основним завданням сталого еколого-соціально-економічного зростан ня України. Ж

А ргум енти і факти

Структура міжгалузевих зв’язків природно-заповідної справи

№ з /п

Галузі використання біоресурсів пр иро дно-запо відного фонду П ре д м е т з в ’ я зків лісове м и сл и всь ке господарство го сп о д а р ств о

----

садово-паркове господарство

Віхи історії галузей

Категорії природнозаповідного фонду

Категорії земель природоохоронного призначення

Служби охорони природи

Управління природнозаповідним фондом

Державні та регіональні програми

Проектні документи

Наукові школи

Умовні позначення: + - прямі зв ’язки, = - опосередковані зв ’язки

К л ю чо в і ка т е го р ії і поняття

• заповідне природокористування • екологічне право • категорії заповідання резервування заповідних територій • мережа заповід них територій • екомережа » В И С Н О ВКИ

Заповідне природокористування є одним з найефективніших видів інтегрально го природокористування. Має сформовану правову базу, відповідні функціо нальну і територіальну структури. Перспективи його розвитку базуються на процесі формування заповідної м ере жі, яка з часом трансформуватиметься у національну екомережу з розгалужени ми основними структурними елементами. Серед стратегічних завдань заповід ного природокористування є створення екологічно безпечних форм викорис тання природних ресурсів на принципах невиснажпивості, збалансованості, вивіреності.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ Д Л Я САМОКОНТРОЛЮ 1. Що розуміють під заповідним природокористуванням? 2. У чому проявляються специфічні особливості заповідного природокорис тування? 3. Яку роль у природних регіонах виконують заповідні території та об’єкти? 4. Які ви знаєте принципи і підходи до формування заповідної мережі України? 5. *У чому полягають суттєві відмінності заповідної мережі від екомережі?

Категорії природозаповідання і режими охорони заповідних територій Заповідні території беруть безпосередню участь у процесі природоко ристування, оскільки заповідний режим передбачає певні форми її госпо дарського використання. Для заповідних територій та об’єктів розрізня ють п ’ять базових видів режимів збереж ення, а саме: абсолютної заповід ності, регульованої заповідності, заказний, непрямого збереж ення, від творення та збалансованого природокористування. Реж им абсолютної заповідності відносять до пасивних форм охорони природи. Інші чотири режими збереж ення природи відносять до активної форми її охорони. Кожна з одинадцяти категорій заповідності має специфічний набір режиму збереження та основні завдання і функції. У п ри род н и х за п о від н и к а х ( П З ) природоохоронний режим є суворим на всій території, забороняючи будь-які форми господарської діяльності. Тому в заповідниках проводяться науково-дослідницькі, навчальні, просвітницько-виховні заходи, а також спеціально дозволені форми при родокористування, пов’язані, наприклад, з необхідністю ліквідації захворювання фітоценозів тощо. У біосф ерних за п о від н и к а х (Б З ) здійснюють функціональне зонуван ня території, відповідно до якого встановлюють певні природоохоронні режими для кож ної з виділених зон: заповідної, буферної, зони антропо генних ландшафтів. У заповідній зоні функціонує режим природного

заповідника. У буферній зоні встановлюється диференційований режим охорони, оскільки вона може використовуватись для науково-дослідних робіт, обмеженої рекреації, екологічного туризму. У зоні антропогенних ландшафтів основна роль належить економічній функції та функції сприяння сталому розвитку. Тому її природоохоронна роль є незначною. Вона використовується для збереження культурних цінностей, рекреа ційних, спортивно-туристських, екопросвітницьких цілях. Н аціональні природні парки ( НПП) орієнтовані на виконання чоти рьох основних функцій: збереження природи, рекреаційної, науководослідницької, освітньо-пізнавальної. Територія НПП поділяється на чотири функціональні зони: заповідну, регульованої рекреації, стаціо нарної рекреації, господарську. Реж им заповідної зони НПП є близьким до реж иму П З. У той ж е час рекреаційні екопросвітницькі завдання є вторинними щодо головної мети, однак їх реалізація передбачає чітку диференціацію режимів природокористування в м еж ах рекреаційної і господарської зон. Основне призначення зони регульованої рекреації науково-освітня та еколого-виховна робота водночас з діяльністю щодо відновлення корінних екосистем. Зона стаціонарної рекреації має рекре аційне призначення і виділяється в найсприятливіш их для відпочинку місцях. У цій зоні розташовуються об’єкти відпочинку й оздоровлення відвідувачів, а також парки, сквери, місця прогулянок. Господарська зона НПП виділена з метою впровадження збалансованого менеджменту природними ресурсами на територіях інш их землекористувачів. Це сіль госпугіддя, лісові угіддя, рибне господарство, традиційні ремесла, насе лені пункти, об’єкти управління парком. Р егіональні ландшафтні парки ( РЛП) є близькими у функціональ ному плані до категорії «національний природний парк». На відміну від НПП, вони можуть створюватись поблизу міст і мають місцеве значення. Заказн и ки є найпош иреніш ою в У країні категорією заповідних об’єктів. Вони створюються з метою збереження та відтворення природ них комплексів, природних ресурсів та підтримання загального еколо гічного балансу. Залежно від цільового призначення та відповідного реж иму охорони їх поділяють на типи (ландшафтні, ботанічні, загальногеологічні, ентомологічні тощо). Реж им охорони у заказниках може р із нитись, однак незмінним для всіх є забо рона або обмеження тих форм господар ської діяльності, здійснення яких супере чить цілям і завданням заказника. П ам ’ят ки природи - це унікальні при родні утворення, що мають особливе при родоохоронне, наукове, естетичне та п із навальне значення (мал. 74). За характе ром походж ення і необхідним режимом охорони їх поділяють на типи: комплексні, ботанічні, зоологічні, гідрологічні, геологіч ні. Господарська діяльність, що суперечить Мал. 74. Черємський дуб основній меті створення пам’яток природи, ( обхват - 6 м, висота - 25 м, є забороненою. Водночас вони можуть вико вік - понад 600 років) росте в урочищі «Сузанка» в ристовуватись у наукових, освітніх рекре Черемському заповіднику аційних та культурно-естетичних цілях.

/ ( * '

Заповідні урочищ а, заповідні природні резерват и створені з метою охорони природних комплексів, що мають важливе природоохоронне, естетичне й наукове значення. Заповідний режим є суворим і не перед бачає якихось форм природокористування, однак його забезпечення покладається на землекористувачів. Штучно створені категорії заповідних об’єктів ( ботанічні сади, ден дрологічн і (мал. 75) і зоологічні парки, парки-пам ’ят ки садовопаркового мистецтва) також відносять до категорії заповідних відпо відно до наукової, культурної, естетичної та господарської цінності їх територій, колекцій, ландшафтних композицій. Реж им и заповідності передбачають збереження сприятливих умов утримання ж ивих колекцій рослин і тварин, паркових композицій тощо.

А р г у м е н т и і факти

Пк

Пп Ш п

М жз

Здз

Мз

Юо

Оз

Ф у н кц іо н а л ь н а стр у ктур а

П равовий ста тус

Катего ріа льна стр уктур а

Ранг значен н я

П оходж ення

Класифікаційна схема природно-заповідного фонду України

Оо

По

І. Біосферний заповідник

II. Природний заповідник

III. Національний природний парк

IV. Регіональний ландшафтний парк

+ +

ТЕМА

V. Заказник

VI. Пам’ятка природи

Пк

Пп Ш П

М жз

Здз Мз

Юо

Оо

1. Ландшафтний

2. Ботанічний

3. Загальнозоологічний

4. Орнітологічний

1 +

5. Ентомологічний

6. Іхтіологічний

7. Гідрологічний

8. Загальногеологічний

9. Палеонтоло гічний

10. Карстовоспелеологічний

11. Лісовий

1. Комплексна

2. Ботанічна

3. Зоологічна

4. Гідрологічна

VIII. Ботанічний сад

IX. Дендрологічний парк

X. Зоологічний парк

XI. Парк-пам’ятка садово-паркового мистецтва

X I

Ф ункціонал ьна стр у кту р а

Оз

5. Геологічна VII. Заповідне урочище

П равовий статус

Катего ріа льна стр уктур а

Ранг значення

П оходж ення

Продовження таблиці

По

І і

Умовні позначення: К - категорія; Пк - підкатегорія; Пп - природного походження; Шп - штучного походження; Мжз - міжнародного значення; Здз - загальнодержавного значення; Мз - місцевого значення; Юо - юридична особа; Оз - за охорону відповідає землекористувач; Оо - олігофункціональнии об’єкт; По - поліфункціональний об’єкт

К л ю чо в і к а т е го р ії і п оняття

Ф біосферні заповідники • природні заповідники • національні при родні парки < регіональні ландшафтні парки • заказники в пам’ятки природи в заповідні урочищ а •

Заповідні категорії поділяють на дві основні групи: природного походження та штучно створені. У групі природних заповідних територій налічують сім заповід них категорій. У групі штучно створених заповідних об’єктів є чотири основні категорії. Відповідно до основних завдань заповідних категорій і їх функціонального при значення діють заповідні режими. Обґрунтування і дотримання заповідного режиму є однією з найважливіших складових збереження заповідного о б’єкта.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ Д Л Я САМОКОНТРОЛЮ 1. Які розрізняють базові режими збереження природи для заповідних територій? 2. У чому полягає специфіка заповідного режиму для природного заповід ника? 3. У чому відмінності у заповідному режимі біосферного та природного заповідників? 4. Які особливості природоохоронного режиму Н П П і на чому він базу ється? 5. Заказники та особливості диференціації їх заповідного режиму. 6. Які особливості природоохоронного режиму пам’яток природи і заповід них урочищ? 7. *Спробуйте порівняти режими лісокористування, землекористування та заповідного природокористування.

Екомережі як новітній напрямок ефективного природокористування Україна як активний учасник м іж народної діяльності в галузі о х о рони природи. З і здобуттям незалеж ності Україна активно долучилася до міжнародної діяльності в галузі охорони природи. П рийняті конферен цією ООН з навколишнього середовища і розвитку (1992) документи є визначальними для подальшої розбудови світового господарства. Порядок денний на XX I ст., Конвенція про біотичне різноманіття сформували базову основу невиснажливого природокористування і сталого росту. Прийнята у Софії (1995) Всеєвропейська стратегія ландшафтного і біо тичного різноманіття реалізовує ідеї сталого розвитку на теренах Європи. Україна долучилась до участі у цій європейській природоохоронній про грамі і на законодавчому рівні підтвердила це. Прийняття Закону України «Про загальнодержавну програму формування національної екомереж і на 2 0 0 0 -2 0 1 5 роки» зумовило розробку теоретичних засад і реалізацію прикладних аспектів розбудови цього проекту (див форзац; мал. 76). В рамках програми в Україні створено Черемський природний заповідник і сім національних природних парків, запроектовано до ство рення десятки заповідних категорій вищих рангів.

П риродоохоронна сутність і структурні елементи еком ереж і. Принциповою відмінністю екомережі від заповідної м ереж і є те, що запо відна м ережа є складовою частиною екомереж і. На відміну від заповідної мереж і екомережа буде цілісною природоохоронною системою взаємо пов’язаних і взаємозумовлених у своєму розвитку компонентів. Складовими компонентами екомереж і (див. форзац) є такі: • природні ядра, ядра біорізноманіття або ключові природні території; • екокоридори або сполучні території; • буферні зони або захисні території; • відновлювані території або зони ренатуралізації. Роль природних ядер полягає у збереж енні та відновленні біорізнома- t ніття, і ці ф ункції виконуватимуть біосферні та природні заповідники, / заповідні зони національних природних і регіональних ландш афтних парків, а також ті заказники, пам’ятки природи, заповідні урочищ а, які відповідають критеріям відбору даних структурних елементів еко м ереж і. Сполучні т ерит орії надають екомережі рис цілісної структури, оскіль ки вони з ’єднують територіально розрізнені природні ядра і створюють умови для надійних міграційних потоків ж ивих організмів. Роль екокоридорів виконуватимуть річкові системи, гірські хребти, горбогірні кряж і, ареали збереж еної природної рослинності тощо. Б уф ерні зони встановлюються довкола природних ядер і вздовж сполучних коридорів з метою захисту їх від антропогенного впливу, їх основу складають антопогенізовані угіддя (луки, пасовищ а, сін ож а ті, частково орні зем лі, рекультивовані зем лі тощ о). Зони відновлення природної рослинност і мож уть бути в м еж ах природних ядер, екокоридорів чи буферних зон для відновлення природного стану поруш ених екосистем. Створення національної екомережі відбувається двома шляхами: пер ший - розробка концептуальних основ та обґрунтування базових струк турних елементів національного значення науковими установами А кадем ії наук України, другий - розробка концептуальних основ форму вання регіональних екомереж та обґрунтування їх н іх структурних еле ментів місцевого значення регіональними науковими закладами. Щ Ф ункції національної екомереж і. Національна екомережа та її регіональні підрозділи виконуватимуть низку важливих екологічних, соціальних та економічних функцій, зокрема: • цілісної природоохоронної системи, що стабілізуватиме екоситуацію в Україні; • балансира пропорційного та екобезпечного природокористування; • системи, що сприятиме збереженню і відновленню природних ресур сів і поліпш енню природних умов життєдіяльності людей; • сфери цілеспрямованого розвитку туристсько-рекреаційного госпо дарства. Концепція екомережі нині інтегрує всі наявні підходи і концепції у сфері охорони природи й раціонального природокористування. Вона є одним із дієвих напрямків реалізації на практиці принципів м іж народ ної стратегії сталого розвитку.

СИСТЕМА «ПРИРОДА - НАСЕЛЕННЯ - ГОСПОДАРСТВО»

ПРАКТИЧНА РОБОТА № 11

Соціально-екологічна значимість і роль екомережі у природних регіонах В и ко н а в ш и м ін і-д о с л ід ж е н н я , р о з кр и й т е с о ц іа л ь н о -е ко л о гіч н у з н а ч и м ість і роль екомережі на матеріалах свого регіону.

А р г у м е н т и і факти

------------1809,1

2200, 0 2000, 0 1800 , 0 1600 , 0 1400 , 0 1200 , 0 -

895,8

400,0 200,0 0 0

980,1

726,3

1000 , 0 800,0 600,0 -

553,6

щш

І >

2001

— 1-------- 1— ’

Мал. 76. Видатки Державного бюджету України на охорону нав колишнього природного середовища та раціональне використання природних ресурсів у 2001-2007 pp., млн грн. (Національна доповідь, 2007) К л ю ч о в і к а т е го р ії і поняття •сталий розвиток • концепція екомережі природні ядра s екокоридори • буферні зони території відновлення • ВИ С Н О ВКИ Реалізація Україною Загальнодержавної програми формування національної екомережі на 2000-2015 роки свідчить про європейські устремління держави та ефективні форми міжнародного природоохоронного співробітництва. Перспективна національна екомережа матиме багатофункціональне призначення, зокрема природоохоронне, рекреаційне, середовищеутворювальне, соціальногосподарське, еколого-виховне.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ Д Л Я САМОКОНТРОЛЮ 1. У чому проявляється новаційність концепції екомережі? 2. У чому проявляється природоохоронна сутність екомережі як цілісної системи? 3. Які базові структурні елементи екомережі ви знаєте? Розкрийте їх функ ціональне призначення. 4. Низку яких еколого-соціально-економічних функцій виконуватимуть екомережі? 5. *Обґрунтуйте середовищеутворювальну роль екомережі.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА 1.

Андриенко Т.Л., Плюта П.Г., Прядко Е.И., Каркуциев Г.Н. Социальнож ологическая значимость природньїх заповедньїх территорий Украиньї. - К .: Наукова думка, 1991. - 160с. 2. Білявський Г.О., Фурдуй Р.С., Костіков І.Ю. Основи екологічних знань: Пробний масовий підручник для учнів 10-11 кл. середніх загальноосвітніх закладів. - К.: Либідь, 2000. - 336 с. 3. Заповідна справа в Україні. [Навчальний посібник.] / За заг. ред. М.Д. Гродзинського, М.П. Стеценка. - К.: Географіка, 2003. - 306 с. і 4. Попович С.Ю. П риродно-заповідна справа. [Навчальний п о сіб н и к.] / і С.Ю. Попович - К.: Арістей, 2007. - 480 с. 5. Природньїе национальньїе парки Украиньї. [П.Т. Ященко, Е.М. Гребенюк, , Л.А. Тасенкевич и д р .] - Львов: Вища школа, 1988. - 199 с. 6. Розбудова екомережі України / За ред. Ю.Р. Шеляг-Сосонка. - К.: Програма розвитку ООН. Проект «Екомережі», 1999. - 127 с. 7. Розвиток заповідної справи в Україні і формування Пан’європейської екологіч ної мережі. Матеріали міжнародної науково-практичної конференції (м.Рахів, 11-13 листопада 2008). Ред. кол: Гамор Ф.Д. (відп. ред.) та ін. - Рахів, 2008. - 5 1 0 с. 8. Царик Л.П. Географічні засади формування і розвитку природоохоронних сис тем Поділля: концептуальні підходи, практична реалізація / Л.П. Царик Тернопіль: Підручники і посібники, 2009. - 320 с. 9. Царик П.Л. Регіональна екомережа: географічні аспекти формування і розвитку (на матеріалах Тернопільської області). - Тернопіль: Вид-во ТИПУ, 2005. - 172с. 10. Ш еляг-Сосонко Ю.Р., Гродзинский М.Д., Романенко В.Д. Концепция, методьі и критерии создания ж о с е т и Украиньї. - К.: Фитосоциоцентр, 2004. - 144с.

177

ДОДАТКИ Д одат ок 1

В ид п р о д у к ц ії

2 0 0 3 р.

2 0 0 4 р.

2 0 0 5 р.

2 0 0 6 р.

2 0 0 7 р.

Д о б увн а п р о м и с л о в іс ть Вугілля готове, млн т

59,8

59,4

60,4

61,7

58,9

Торф неагломерований паливний (в умовній вологості), тис. т

559

544

639

462

395

Нафта сира, млн т

2,8

3,0

3,1

3,3

Газ нафтовий попутний, млн м3

745

832

880

962

950

Газовий конденсат, млн т

1,1

1,3

1,2

1,1

Газ природний, млрд м3

18,6

19,6

19,9

20,1

20,2

Руди і концентрати залізні неагломеровані, млн т

63,0

66,0

69,5

74,0

77,9

Руди і концентрати залізні агломеровані, млн т

58,9

63,1

65,0

68,8

72,6

Гіпс, тис. т

321

337

381

376

742

Вапняк, млн т

19,8

22,5

24,4

26,8

28,7

Крейда,тис. т

1319

1621

4352

5012

5572

Піски природні, млн м3

7,2

8,1

10,6

12,7

14,5

Галька, гравій, щебінь і камінь дроблений, млн м3

34,5

39,3

37,9

45,8

60,3

Каолін та глини каолінові інші, тис. т

1176

1468

1566

1777

2386

Сіль і хлорид натрію чистий, тис. т

3863

4393

4811

5996

5548

В и р о б н ицтво й р о зп о д іл е л е ктр о е н е р гії, га зу та води Електроенергія, млрд кВт ■год

180

182

186

193

196

тепловими електростанціями і теплоелектроцентралями

89,5

83,2

84,7

90,1

93,4

атомними електростанціями

81,4

87,0

88,8

90,2

92,5

гідроелектростанціями

9,4

11,9

12,5

13,0

10,3

143

156

159

У тому числі вироблена:

П ереробна п р о м и с л о в іс ть Яловичина і телятина, свіжі (парні) чи охолоджені, тис. т

186

141

Продовження таблиці В ид п р о д у к ц ії

2 0 0 3 р.

2 0 0 4 р.

2 0 0 5 р.

2 0 0 6 р.

2 0 0 7 р.

П ереробна п р о м и сл о в іс ть Яловичина і телятина, морожені, тис. т

97,9

57,0

50,1

43,9

61,5

Свинина свіжа (парна) чи охолоджена, тис. т

80,2

74,1

81,4

130

179

Свинина морожена, тис. т

18,9

13,9

18,0

25,4

24,0

М ’ясо і субпродукти харчові свійських птахів, свіжі чи охолоджені, тис. т

131

201

274

326

458

М ’ясо і субпродукти харчові свій ських птахів, морожені, тис. т

38,5

39,8

58,0

90,5

90,1

Вироби ковбасні, тис. т

271

332

309

301

330

Олія соняшникова нерафінована, тис. т

1257

1343

1382

2078

2230

Молоко оброблене рідке, тис. т

645

716

863

818

866

Сир свіжий неферментований та сир кисломолочний, тис. т

57,7

71,3

83,5

93,2

Сири жирні, тис. т

173

224

274

217

246

Продукти кисломолочні, тис. т

427

467

499

523

534

Вироби хлібобулочні, тис. т

2335

2307

2264

2159

2034

Цукор-пісок, тис. т

2486

2147

2139

2592

1867

Шоколад та інші продукти готові з вмістом какао, тис. т

205

244

283

303

329

Тканини, млн м2

76,3

108

114

99,9

114

Вироби панчішно-шкарпеткові трикотажні машинного чи ручного в’язання, млн пар

43,3

51,4

55,5

53,8

60,3

Одяг верхній трикотажний, тис. шт.

3803

4666

4452

5926

4174

Трикотаж спідній, млн шт.

18,8

25,6

26,9

30,7

31,2

Взуття, млн пар

20,3

21,7

20,5

21,2

22,5

Деревина, завтовшки більше 6 мм, тис. м3

2197

2414

2409

2385

2524

Фанера клеєна, тис. м3

114

145

173

164

178

Плити деревостружкові необроблені, тис. м3 умов.

732

975

1150

1329

1641

Вікна, двері, їхні рами та пороги, дерев’яні, тис. м2

1056

1503

2353

3108

3691

___________________ _________________________________________________ _______

Продовження таблиці В ид п р о д у к ц ії

2 0 0 3 р. 2 0 0 4 р. 2 0 0 5 р. 2 0 0 6 р. 2 0 0 7 р. П ереробна п р о м и с л о в іс ть

Папір та картон для графічних робіт некрейдовані, тис. т

25,9

39,3

44,0

47,0

46,4

Папір побутового та санітарногігієнічного призначення,тис.т

93,4

107

111

112

122

Папір та картон спеціальні некрейдовані; папір сигаретний, не розрізаний за розмірами, тис. т

249

287

318

385

Шпалери та аналогічні покриття з паперу, млн умов, кусків

128

153

165

160

170

Зошити, млн шт.

358

369

490

687

795

Кокс та напівкокс з вугілля кам’яного, кокс газовий, млн т

20,8

22,0

18,9

19,2

20,6

Смоли (кам’яновугільні), тис. т

1015

1029

876

910

934

Бензин моторний із вмістом свинцю 0,013 г/л і менше, тис. т

4308

4997

4609

3926

4161

Паливо дизельне для транспорту автомобільного і залізничного, тис. т

6325

6265

5290

4270

4147

Мазути топкові важкі, тис. т

7970

7766

5889

3836

3475

Мастила, масла інші, тис. т

180

214

176

210

215

Парафін нафтовий, тис. т

15,7

13,9

11,0

13,0

12,2

Кислота сірчана, тис. т

1133

1425

1606

1493

1637

Добрива азотні мінеральні чи хімічні, тис. т

2470

2407

2633

2566

2839

Добрива калійні мінеральні чи хімічні, тис. т

10,1

13,1

8,1

11,9

Пластмаси у первинних формах, тис. т

305

377

397

458

515

Пестициди та інші агрохімічні продукти, т

1915

1814

1862

1960

2177

Шини, тис. шт.

6594

7940

7531

9245

7411

Вироби ізоляторні багатошарові зі скла, тис. м2

203

395

909

1709

2238

Ємності для напоїв та харчових продуктів, млн шт.

1216

1604

1950

2196

2417

Посуд столовий, кухонний, інші господарсько-побутові вироби з фарфору, млн шт.

96,0

102

99,3

79,1

56,6

Плити та плитки керамічні, млн м2

12,9

17,0

19,8

21,3

27,5

Цемент, млн т

8,9

10,6

12,2

13,7

15,0

Вапно, тис. т

4962

5302

5342

5450

5688

Продовження таблиці В ид п р о д у к ц ії

2 0 0 3 р. 2 0 0 4 р. 2 0 0 5 р. 2 0 0 6 р. 2 0 0 7 р. П ереробна пр о м и сл о в іс ть

Цегла керамічна невогнетривка будівельна, млн шт. умов, цегли

1563

1829

1890

2054

2311

Листи гофровані, шифер та аналогічні вироби з азбестоцементу, млн умов, плит

733

716

811

748

632

Шлаковата, вата мінеральна силікатна та аналогічні мінеральні вати (включно суміші) в блоках, листах чи рулонах, тис. м3

296

293

191

187

252

Чавун, млн т

29,5

31,0

30,7

32,9

35,6

Сталь без напівфабрикатів, отриманих безперервним литтям, млн т

28,9

27,9

29,0

8,7

10,5

11,4

13,7

14,7

Прокат готовий чорних металів, млн т

22,5

23,2

22,7

22,4

24,5

Труби великого та малого діаметрів, профілі пустотілі з металів чорних, тис. т

2136

2127

2399

2761

2803

Трактори для сільського та лісового господарства, шт.

4556

5806

5543

3703

5282

Сівалки, тис. шт.

8,0

9,9

11,3

9,0

7,1

Розпушувачі та культиватори, тис. шт.

7,7

8,9

8,0

11,5

7,9

Косарки, тис. шт.

1,5

3,1

3,8

3,2

3,1

Верстати токарні, розточувальні, свердлувальні, фрезерувальні, шт.

378

496

409

289

336

Екскаватори, шт.

378

599

584

813

1044

Холодильники-морозильники побутові комбіновані з окремими зовнішніми дверцями, тис. шт.

504

581

711

731

824

Машини пральні, тис. шт.

251

345

322

208

173

Електродвигуни та генератори постійного струму, тис. шт.

140

119

148

290

329

Електродвигуни та генератори змінного струму, електродвигуни універсальні, тис. шт.

873

1155

913

706

670

Телевізори, тис. шт.

415

443

651

431

507

Автомобілі легкові, тис. шт.

98,3

174

192

267

380

Автобуси, шт.

2558

2598

4655

7660

9127

Напівфабрикати, отримані безперервним литтям, млн т

Д ода т ок 2

Виробництво сільськогосподарської продукції усіма категоріями господарств Індекси сільськогосподарського виробництва, % до попереднього року Усі категорії господарств

У тому числі

* К

Валова продукція

Продукція рослинництва

Продукція тваринництва

Валова продукція

Продукція рослинництва

Продукція тваринництва

Валова продукція

Продукція рослинництва

Продукція тваринництва

Господарства населення

Площа сільськогосподарських угідь, тис. га

Сільськогосподар ські підприємства

1991

41973,4

86,8

82,9

90,1

82,5

78,3

86,6

96,5

1992

41929,5

91,7

101,4

84,3

82,6

88,0

77,9

109,5

133,9

95,0

1993

41890,4

101,5

111,5

92,1

97,6

109,2

86,1

107,1

115,3

100,3

1994

41861,6

83,5

76,5

91,3

79,3

74,2

85,7

89,1

80,0

97,8

1995

41852,9

96,4

103,5

89,7

91,0

97,8

83,6

102,8

111,5

95,9

1996

41839,7

90,5

91,2

89,8

78,8

79,4

78,2

102,9

105,9

100,1

1997

41854,3

98,2

107,1

88,5

95,3

113,4

71,8

100,7

101,2

100,1

1998

41826,5

90,4

81,9

101,6

84,1

76,1

100,5

95,1

88,0

102,1

1999

41829,5

93,1

89,5

97,1

90,8

91,5

89,7

94,7

87,8

100,7

2000

41827,0

109,8

123,2

96,4

95,0

104,4

80,1

119,3

140,7

103,5

2001

41817,0

110,2

112,6

107,0

120,4

125,0

110,9

104,9

104,1

105,7

2002

41800,4

101,2

98,0

105,3

98,3

92,7

111,2

102,9

102,5

103,2

2003

41788,5

89,0

85,4

93,5

74,8

67,5

89,0

97,1

98,9

95,3

2004

41763,8

119,7

135,4

102,0

140,4

162,5

108,1

110,7

121,4

99,8

2005

41722,2

100,1

97,0

104,7

102,7

96,0

117,5

98,6

97,7

99,7

2006

41675,9

102,5

101,7

103,6

109,5

106,8

114,4

98,5

98,3

98,6

2007

41650,0

93,5

90,5

97,7

95,8

89,0

107,1

92,1

91,6

92,7

3 неї

Д одат ок З

Запроектована державними програмами перспективна мережа територій та об’єктів природно-заповідного фонду вищого рангу № з/п

Категорії

Назва територій та об’єктів, запропонованих до заповідання

Площа (га)

Місцезнаходження (автономна республіка, область, місто)

Програма перспективного розвитку заповідної справи в Україні («Заповідники») 1.

Горганський

5365

Івано-Франківська область

Дністровські плавні

8000

Одеська область

Єланецький

2000

Миколаївська область

Казантипський

500

АР Крим

Опукський

1000

АР Крим

4. 5.

Природні заповідники

ПівденноПодільський

16 480

Рівненський

50 100

Старогутський

7213

Тарханкутський

20 000

Вижницький

8000

Чернівецька область

Голосіївський

3000

місто Київ

Гомільшанський

15 000

Харківська область

Ічнянський

46 680

Чернігівська область

Мезинський

31 600

Чернігівська область

Нижньодністровський

34 000

Одеська область

Подільські Товтри

260 000

Севастопольський

27 000

АР Крим

СіверськоДонецький

40 000

Донецька область

10.

Українські Бескиди

116 000

Львівська область

11.

Черкаський бір

40 000

Черкаська область

Івано-Франківський

ЗО

Івано-Франківська область

Луганський

Луганська область

Почаївський

ЗО

Тернопільська область

Рівненський

50,3

Валекузьминський

Чернівецька область

Вінницький

Вінницька область

6. 7.

Національні природні парки

1. 2. 3.

Ботанічні сади

Вінницька область Рівненська область Сумська область АР Крим

Хмельницька область

Рівненська область

Продовження таблиці

№ з /п

Категорії

Назва територій та об’єктів, запропонованих до заповідання

Площа (га)

Місцезнаходження (автономна республіка, область, місто)

Програма перспективного розвитку заповідної справи в Україні («Заповідники») 2. 3. 4.

Зоологічні парки

Дніпропетровський

Дніпропетровська область

Донецький

Донецька область

Запорізький

Запорізька область

Львівський

Львівська область

Національна програма екологічного оздоровлення басейну Дніпра і поліпшення якості питної води («Дніпро») Біосферні заповідники

Старогутський філіал «Сновський»

8000 10 000

Сумська і Чернігівська області

Дніпровський

55 000

Чернігівська область

Деснянський

54 000

Чернігівська область

Південнополіський

15 000

Волинська і Рівненська області

Голосіївський

Ічнянський

46 680

Чернігівська область

Мезинський

31 600

Чернігівська область

Черкаський бір

40 000

Черкаська область

Середиьосеймський

1. 1. 2.

6. 7.

Природні заповідники

Національні природні парки

3000

2000

Чорноліський

16 000

Холодний яр

6000

місто Київ

Сумська область Кіровоградська область Черкаська область

Дніпровсько-Бузький

50 000

Миколаївська область

Коростишівський

20 000

Ж итомирська область

10.

Костопільський

ЗО 000

Рівненська область

11.

Середи ьопридніпровський

300 000

Черкаська і Київська області

Почаївський

зо

Тернопільська область

Рівненський

Рівненська область

Дніпропетровський

Дніпропетровська область

Донецький

Донецька область

Запорізький

Запорізька область

2. 3.

Ботанічні сади

Зоологічні парки

Продовження таблиц

№ з /п

Категорії

Назва територій та об’єктів, запропонованих до заповідання

Площа (га)

Місцезнаходження (автономна республіка, область, місто)

Загальнодержавна програма формування національної екологічної мережі України на 2 0 0 0 -2 0 1 5 роки 1.

Західне Полісся

40 000

Волинська область

Східні Карпати

50 000

Закарпатська область

Кримський

40 000

АР Крим

Розточанський

25 000

Львівська область

Поліський

50 000

Ж итомирська область

Український лісостеповий

50 000

Черкаська область

Донецький кряж

20 000

Донецька область

Приазовський

20 000

Запорізька область

Меотида

15 000

Донецька область

Сиваський

195 000

АР Крим

Прип’ять-Стохід

50 000

Волинська і Рівненська області

Свидовецький

15 000

Закарпатська область

Галицький

14 000

Івано-Франківська область

ПереяславХмельницький

10 000

Київська область

Гуцульщина

50 000

Івано-Франківська область

Дністровський каньйон

10 000

Івано-Франківська, Тернопільська і Хмельницька області

10.

Джарилгач

10 000

Херсонська область

11.

ТростянецькоВорсклянський

40 000

Сумська і Полтавська області

12.

Сіверсько-Донецький

20 000

Луганська область

13.

Гранітно-степове Побужжя

14.

Великий Луг

40 000

Запорізька область

15.

Нижньосульський

17 000

Полтавська область

16.

Центральноподільський

15 000

Вінницька область

17.

Самарський бір

20 000

Дніпропетровська область

18.

Передкарпатський

20 000

Львівська область

4. 5.

Біосферні заповідники

Національні природні парки

5000

Миколаївська область

А Продовження таблиці

№ з /п

Категорії

Назва територій та об’єктів, запропонованих до заповідання

Площа (га)

Місцезнаходження (автономна республіка, область, місто)

Загальнодержавна програма формування національної екологічної мережі України на 2 0 0 0 - 2 0 1 5 роки 19.

Диканьківський

15 000

Полтавська область

20.

Слобожанський

10 000

Харківська область

21.

Кінбурнська коса

10 000

Миколаївська область

Трахтемирівський

10 000

Черкаська область

Нижньодніпровський

50 000

Херсонська область

24.

Кримський

25 000

АР Крим

25.

Савранський ліс

10 000

Одеська область

26.

Чатир-Даг

27.

22. 23.

Національні природні парки

Природні заповідники

5000

АР Крим

Саки

10 000

АР Крим

Велике філофорне поле Зернова

100 000

Одеська область

Мале філофорне поле Зернова

ЗО 000

Одеська область

Загальнодержавна програма охорони та відтворення довкілля Азовського і Чорного морів 1. 2.

Національні природні парки Регіональний ландшафтний парк

Приазовський

Запорізька область

Байдарський

25 640

місто Севастополь

Нижньодніпровський

Херсонська область

Заплава Домузгли

Запорізька область

Гирло Обіточної

Запорізька область

Будацький лиман

Одеська область

Дністровський лиман

Одеська область

Будацька коса

Одеська область

Дунайська дельта

Одеська область

3. 4.

Заказники (можливо)

Загальнодержавна програма розвитку заповідної справи на період до 2 0 2 0 року (проект) 1. 2. 3.

Біосферні заповідники

Донецький кряж

20 000

Донецька область

Поліський

50 000

Житомирська область

Український лісостеповий

ЗО 000

Черкаська область

Продовження таблиці

№ з/п

Категорії

Назва територій та об’єктів, запропонованих до заповідання

Площа (га)

М ісцезнаходження (автономна республіка, область, місто)

Загальнодержавна програма розвитку заповідної справи на період до 2 0 2 0 року (проект) 1.

Тарханкутський

Васильківський степ

10 000

Дніпропетровська область

Філофорне поле Зернова

10 000

Одеська область

Природні заповідники

7000

АР Крим

Банний яр

4500

Сумська область

Новокаїрський

3000

Херсонська область

Сиваський

135 000

АР Крим

Чатир-Даг

5000

АР Крим

Бузькі пороги

6500

Вінницька область

Південно-Подільський

17 000

Вінницька область

Прип’ять-Стохід

38 000

Волинська область

Ківерцівський

50 000

Волинська область

Самарський бір

40 000

Дніпропетровська область

Орільський

5500

Дніпропетровська область

Меотида

20 000

Донецька область

10.

Городницький

26 000

Житомирська область

Зачарований край

10 000

Закарпатська область

Ждимир

22 000

Закарпатська область

Жденієвський

10000

Закарпатська область

14.

Закарпатські Бескиди

20 000

Закарпатська область

15.

Шаянський

10 000

Закарпатська область

16.

Приазовський

80 000

Запорізька область

17.

Верховинський

28 000

Івано-Франківська область

18.

Бойківщина

ЗО 000

Івано-Франківська область

19.

Чорний ліс

ЗО 000

Івано-Франківська область

20.

Дніпровсько-Тетерівський

ЗО 000

Київська область

21.

Переяслав-Хмельницький

10 000

Київська область

22.

Чорноліський

15 000

Кіровоградська область

23.

Сіверсько-Донецький

20 000

Луганська область

11. 12. 13.

Національні природні парки

№ з/п

Категорії

Назва територій та об’єктів, запропонованих до заповідання

Площа (га)

М ісцезнаходження (автономна республіка, область, місто)

Загальнодержавна програма розвитку заповідної справи на період до 2 0 2 0 року (проект)

\ \

24.

Північне Поділля

85 000

25.

Гранітно-степове Побужжя

6000

Миколаївська область

26.

Кінбурнська коса

50 000

Миколаївська область

27.

Савранський ліс

10 000

Одеська область

28.

Тилігульський

35 000

Одеська і Миколаївська області

29.

Нижньодністровський

22 000

Одеська область

ЗО.

Кременчуцькі плавні

12 000

Полтавська область

31.

Нижньосульський

ЗО 000

Полтавська і Черкаська області

32.

Диканьківський

15 000

Полтавська область

33.

Нижньоворскпянський

23 000

Полтавська область

34.

Надслучанський

20 000

Рівненська область

35.

Перлина Волино-Поділля

23 000

Рівненська область

ВорсклянськоТростянецький

23 000

Сумська область

Сеймський

60 000

Сумська область

38.

Ш осткинський

18 000

Сумська область

39.

Дністровський каньйон

20 000

Тернопільська область

40.

Кременецькі гори

20 000

Тернопільська область

41.

Слобожанський

10 000

Харківська область

42.

Дворічанський

5000

Харківська область

43.

Печенізький

16 000

Харківська область

44.

Джарилгач

10 000

Херсонська область

45.

Нижньодніпровський

50 000

Херсонська область

46.

Дніпровсько-Бузький

50 000

Херсонська область

47.

Мале Полісся

45 000

Хмельницька область

48.

Верхнє Побужжя

ЗО 000

Хмельницька область

49.

Холодний яр

50.

36. 37.

Національні природні парки

Львівська область

6000

Черкаська область

Черкаський бір

20 000

Черкаська область

51.

Черемоський

24 000

Чернівецька область

52.

Хотинський

15 000

Чернівецька область

Продовження таблиці

№ з/п

Категорії

Назва територій та об’єктів, запропонованих до заповідання

Площа (га)

Місцезнаходження (автономна республіка, область, місто)

Загальнодержавна програма розвитку заповідної справи на період до 2 0 2 0 року (проект) 53.

Сторожинецький

12 000

Чернівецька область

54.

Сновський

ЗО 000

Чернігівська область

Придеснянський

13 000

Чернігівська область

Дніпровський

35 000

Чернігівська область

Голосіївський

6000

55. 56. 57.

Національні природні парки

місто Київ

58.

Севастопольський

25 000

місто Севастополь

59.

Козацький степ

10 000

Сумська область

1. 2.

Ботанічні сади

Івано-Франківський

місто Івано-Франківськ

Хорольський

місто Хорол Полтавської області

Хмельницький

місто Хмельницький

Зоологічний парк

Луцький

місто Луцьк

Парк-пам’ятка садовопаркового мистецтва

Трудове братство М.М. Неплюєва

Сумська область

Д одат ок 4

Загальні кадастрові відомості про основні території Назва установи природнозаповідного фонду

Дата офіційного створення

Адреса садиби ПРИРОДНО-ЗАПОВІДНІ Біосферні

1. Асканія-Нова

26.11.1993

75230, Херсонська область, Чаплинський район, смт Асканія-Нова, вул. Фрунзе, 13

2. Чорноморський

26.11.1993

75600, Херсонська область, м. Гола Пристань, вул. Лєрмонтова, 1

3. Карпатський

26.11.1993

90600, Закарпатська область, м. Рахів, вул. Красне Плесо, 77

4. Дунайський

10.08.1998

68355, Одеська область, Кілійський район, м. Вилкове, вул. Татарбунарського повстання, 132 а

всього

Природні

1. Канівський

30.07.1923

19000, Черкаська область, м. Канів, вул. Лісова

2. Кримський

30.07.1923

98500, АР Крим, м. Алушта, вул. Партизанська, 42

3. Український степовий

21.06.1961

87172, Донецька область, Новоазовський район, с. Самсонове

4. Луганський

12.11.1968

93600, Луганська область, Станично-Луганський район, смт Станично-Луганське-2, вул. Рубіжна, 95

5. Поліський

12.11.1968

11122, Житомирська область, Овруцький район, с. Селезівка

6. Мис Мартьян

20.02.1973

98600, АР Крим, м. Ялта, смт Нікіта, Нікітський ботанічний сад - ННЦ

7. Ялтинський гірсько-лісовий

20.02.1973

98600, АР Крим, м. Ялта, пр-т Совєтський, а/с № 25

8. Карадазький

09.08.1979

98188, АР Крим, м. Феодосія, смт Курортне

9. Розточчя

05.10.1984

81070, Львівська область, Яворівський район, смт Івано-Франкове, вул. Січових стрільців, 7

10. Медобори

08.02.1990

48210, Тернопільська область, Гусятинський район, смт Гримайлів, вул. Міцкевича, 21

11. ДніпровськоОрільський

19.09.1990

52030, м. Дніпропетровськ, вул. Полєтаєва, 2

190

ШУ

та об’єкти природно-заповідного фонду України Площа (га) надана установі

лісів

Основні екосисте ми

33307,60

11312,20

533,00

степи

89129,00

70509,00

376,00

вбу, акваторії

53630,00

31977,00

38597,00

ліси, полонини

50252,90

22715,00

371,00

вбу, акваторії

2 2 6 3 1 9 ,5 0

1 3 6 5 1 3 ,2 0

3 9 8 7 7 ,0

2049,30

1734,00

ліси

44175,50

28074,00

ліси, вбу, яйли

2768,40

344,00

степи

2109,30

533,00

степи

20104,00

14073,00

ліси, вбу

240,00

120,00

ліси, акваторії

14523,00

11102,00

ліси, яйли

2855,20

1230,00

ліси, яйли, акваторії

2084,50

2006,00

ліси

10516,70

8787,00

ліси

3766,20

1815,00

ліси, вбу

загальна ТЕРИТОРІЇ заповідники

заповідники

Назва установи природнозаповідного фонду

Дата офіційного створення

Адреса садиби ПРИРОДНО-ЗАПОВІДНІ Природніі

12. Єланецький степ

17.07.1996

55553, Миколаївська область, Єланецький район, с. Калинівка

13. Торгани

12.09.1996

78400, Івано-Франківська область, Надвірна, вул. Комарова, 7

14. Казантипський

12.05.1998

98213, АР Крим, Ленінський район, м. Щелкіно, 33/12

15. Опукський

12.05.1998

98300 АР Крим, м. Керч, вул. Кірова, 31 а

16. Рівненський

03.04.1999

34500, Рівненська область, м. Сарни, вул. Гоголя, 34 а

17. Черемський

19.12.2001

44000, Волинська область, Маневицький район, смт Маневичі, вул. К. Маркса, 46

всього

Національні

1. Карпатський

03.06.1980

78500, Івано-Франківська область, м. Яремча, вул. Стуса, 6

2. Шацький

28.12.1983

44021, Волинська область, Шацький район, с. Світязь,

3. Синевир

05.01.1989

90041, Закарпатська область, Міжгірський район, с. Синевир-Остріки, вул. Остріцька

4. Азово-Сиваський

25.02.1993

75500, Херсонська область, м. Генічеськ, вул. Петровського, 54

5. Вижницький

30.08.1995

59233, Чернівецька область, Вижницький район, смт Берегомет, вул. Головна, 61

27.06.1996

32301, Хмельницька область, м. Кам’янець-Подільський, площа Польський ринок, 6

7. Святі Гори

13.02.1997

841 ЗО, Донецька область, Слов’янський район, с. Богородичне, Теплинське лісництво, вул. 60-річчя Жовтня, 1

8. Яворівський

04.07.1998

81070, Львівська область, Яворівський район, смт Івано-Франкове, вул. Львівська, 32

9. Сколівські Бескиди

11.02.1999

82600, Львівська область, м. Сколе, вул. Князя Святослава, 3

6. Подільські Товтри

Продовження таблиці

Площа (га) Основні С К О СИ и і сми надана установі

лісів

1675,70

47,00

5344,20

4565,00

1592,30

450,10

степи, вбу, акваторії

1592,30

степи, вбу, акваторії

47046,80

22724,00

ліси, вбу

2975,70

1920,00

ліси, вбу

1 6 4 2 7 6 ,9 0

3 4 2 3 1 ,0 0

50495,00

38591,00

34231,00

ліси, полонини

48977,00

18810,00

24503,40

ліси, вбу

40400,00

27208,00

36441,00

ліси, вбу, полонини

52154,00

291,00

261316,00

7928,40

7013,40

ліси

261316,00

3015,00

1602,00

степи, ліси, чагарники

40589,00

11878,00

39585,00

ліси, вбу

7078,60

2885,50

6896,00

ліси, вбу

35684,00

24702,00

32219,00

ліси, полонини

загальна ТЕРИТОРІЇ заповідники

степи ліси

природні парки

193

вбу, степи

Назва установи природнозаповідного фонду

Дата офіційного створення

Адреса садиби ПРИРОДНО-ЗАПОВІДНІ Національні

10. ДеснянськоСтарогутський

23.02.1999

41000, Сумська область, м. СерединаБуда, вул. Новгород-Сіверська, 62

11. Ужанський

27.09.1999

89000, Закарпатська область, смт Великий Березний, вул. Шевченка, 54

12. Гуцульщина

14.05.2002

78600, Івано-Франківська область, м. Косів, вул. Грушевського, 4

13. Ічнянський

21.04.2004

16700, Чернігівська область, м. Ічня, вул. Леніна, 23

14. Галицький

09.08.2004

77100, Івано-Франківська область, м. Галич, вул. Галич-Гора, 1

15. Гомільшанські ліси

06.09.2004

63436, Харківська область, Зміївський район, с. Задонецьке, вул. Курортна, 156

16. Великий Луг

10.02.2006

71630, Запорізька область, Василівський район, м. Дніпрорудне, вул. Шахтарська, 15

17. Мезинський

10.02.2006

16212, Чернігівська область, Коропський район, с. Свердловка

всього

Біосферні, природні заповідники

разом

Регіональні ландшафтні парки Назва природнозаповідної території

Рік ство рення

Загальна площа (га)

Адміністративна оди ниця (автономна республіка, область, місто)

Основні екосисте ми

1. Дністровський каньйон

1990

42084,00

Тернопільська область

ліси, чагарники

2. Кінбурнська коса

1992

17890,20

Миколаївська область

вбу, степи

3. Дністровський

1993

19656,00

Івано-Франківська область

ліси, вбу

4. Знесіння

1993

312,10

Львівська область

лісопарки

5. Ізмаїльські острови

1993

1366,00

Одеська область

вбу

Продовження таблиці

Площа (га) Основні екосистеми загальна

надана установі

лісів

16215,10

7272,60

8583,90

39159,30

14904,60

28251,00

ліси, полонини

32271,00

7606,00

32002,00

ліси, полонини

9665,80

4686,10

4900,00

ліси

14684,80

12159,30

11800,00

ліси

14314,80

3377,30

13007,00

ліси

16756,00

9324,00

31035,2 0

8543,90

11793,38

7 1 1 7 2 4 ,0 0

2 5 4 3 4 5 ,7 0

2 9 3 1 1 9 ,0 8

ТЕРИТОРІЇ природні парки ліси, вбу

вбу

ліси -

і національні природні парки 1 1 0 2 3 2 0 ,4 0 1

5 5 5 1 3 5 ,8 0

4 3 2 0 7 0 ,0 8 Продовження таблиці

Регіональні ландшафтні парки

Назва природнозаповідної території

Рік ство рення

Загальна площа (га)

Адміністративна оди ниця (автономна Основні екосистеми республіка, область, місто)

6. Гранітно-степове Побужжя

1994

7422,00

Миколаївська область

степи, чагарники

7. Диканський

1994

11945,00

Полтавська область

вбу, ліси

8. Зарваницький

1994

283,00

Тернопільська область луки

9. Загребелля

1994

630,00

Тернопільська область луки

10. Лиса гора

1994

137,10

місто Київ

лісопарки

JL________________________________________________________________ Продовження таблиці

Регіональні ландшафтні парки

Назва природнозаповідної території

Рік ство рення

Загальна площа (га)

Адміністративна оди Основні ниця (автономна республіка, екосистеми область, місто)

11. Партизанська Слава

1994

115,00

місто Київ

лісопарки

12. Прип’ять-Стохід

1995

22626,00; 21600,00

Волинська і Рівненська області

вбу, ліси

13. Тилігульський

1995

8195,40; 13954,00

Миколаївська і Одеська області

вбу

14. Прудищанський

1995

2538,00

Сумська область

ліси

15. Сеймський

1995

98857,90

Сумська область

ліси, вбу

16. Голосіївський

1995

5236,00

місто Київ

лісопарки

17. Поляницький

1996

1070,00

Івано-Франківська область

ліси

18. Чернівецький

1996

21501,20

Чернівецька область

ліси

19. Черемоський

1996

22103,30

Чернівецька область

ліси

20. Гуцульщина

1997

17729,00

Івано-Франківська область

ліси

21. Верхньодністровські Бескиди»

1997

8536,00

Львівська область

ліси

22. Надсянський

1997

19428,00

Львівська область

ліси

23. Панай

1998

640,00

Запорізька область

степи, вбу

24. Печенізьке поле

1999

4997,60

Харківська область

степи

25. Мальованка

1999

16915,30

Хмельницька область

ліси, луки

26. Клебан-Бик

2000

2900,10

Донецька область

степи

27. Донецький кряж

2000

3952,20

Донецька область

степи, ліси

28. Меотида

2000

14351,90

Донецька область

вбу

29. Трахтемирів

2000

5148,70; 5562,50

Київська і Черкаська області

ліси, луки

ЗО. Надслучанський

2000

17271,00

Рівненська область

ліси

31. Великобурлуцький степ

2000

2042,60

Харківська область

степи

32. Калинівський

2000

12000,00

АР Крим

ліси

33. Бакальська коса

2000

1520,00

АР Крим

вбу

34. Біловодський

2001

14011,00

Луганська область

степи

35. Кременчуцькі плавні

2001

5080,00

Полтавська область

вбу, ліси, луки

Продовження таблиці

Регіональні ландшафтні парки

Назва природнозаповідної території

Рік ство рення

Загальна площа (га)

Адміністративна оди ниця (автономна Основні екосистеми республіка, область, місто)

36. Зачарований край

2002

6100,00

Закарпатська область

ліси

37. ДерманськоМостівський

2002

19837,00

Рівненська область

ліси

38. Міжрічинський

2002

78753,90

Чернігівська область

ліси, вбу

39. Зуївський

2002

1214,20

Донецька область

степи

40. Приінгульський

2002

3152,70

Миколаївська область

вбу, степи

41. Нижньоворсклянський

2002

23200,00

Полтавська область

вбу, луки

42. Ізюмська лука

2003

5002,00

Харківська область

ліси, луки

43. Краматорський

2004

1738,82

Донецька область

степи

44. Дніпровські острови

2004

1215,00

місто Київ

ліси, вбу

45. Слов’янський курорт

2005

431,30

Донецька область

луки

46. Боковеньківський ім. М.Л. Давидова

2005

17530,14

Кіровоградська область

ліси

всього

і і

6 2 9 7 8 2 ,9 6

Національні природні і регіональні ландшафтні парки разом

1 3 4 1 5 0 6 ,9 6

Заказники Адміністративна одиниця (автономна республіка, область, місто)

ланд шафтні

лісові

ботанічні

загальнозоологічні кількість

Вінницька область

4/15

1/6

14/3 7

2/2

Волинська область

8/26

-/3 7

6/26

1/32

Дніпропетровська область

13/7

5/3

2/13

-/1

Донецька область

1/10

2/7

-/1 9

-/-

Ж итомирська область

1/1

2/44

1/25

2/14

Закарпатська область

1/1

2/10

8/19

4/1

7/50

1/3

-/9 3

1/4

2/8

2/13

4/23

-1 2

Київська область

6/10

3/11

-/1 8

-/-

Кіровоградська область

7/23

1/5

9/18

1/3

Луганська область

- /6

-/5

1/8

- /1 4

Львівська область

3/11

1/9

2/4

1/2

Миколаївська область

-/1 4

1/12

-/9

-/-

Одеська область

1/17

-/1

4 /4

2 1 /-

Полтавська область

8/44

-1 2

1/38

1/6

Рівненська область

1/10

1/16

8/36

1/6

Сумська область

2/13

1/3

1/19

- /5

1/2

2/1

8/48

-/3 3

Харківська область

-/1 3

-/9

1/46

2/5

Херсонська область

3/2

2 1 /-

1/5

-/з

10/15

1/26

9/22

- /6

Черкаська область

1/11

-/1

1/46

- /1 7

Чернівецька область

5/14

2/4

- /1 4

-/1

Чернігівська область

2/32

-/3 5

4/95

1 /-

АР Крим

3/6

-/1

5/9

-/-

місто Київ

-/5

1/6

-/-

-/з

місто Севастополь

з/-

-/-

1 /-

9 3 /3 6 6

3 1 /2 7 0

9 0 /6 8 4

2 0 /1 5 0

3 1 5 5 0 7 ,6

1 1 3 4 2 9 ,0

1 4 4 3 5 2 ,9

2 1 1 7 2 8 ,9

Запорізька область Івано-Франківська область

Тернопільська область

Хмельницька область

всього площа (га)

198 цШ ш ш

Продовження таблиці

орніто логічні

ентомо логічні

іхтіо логічні

гідро логічні

загаль- карстовоногеоспелеологічні логічні

всього площа, га

-1 2

-/1

-/-

-/1 0

-/-

21880,2

-/1 5

-/-

-/1

-/6 0

-/1

213

89709,5

2/3

-/4

-1 2

-/1

-/-

29946,2

3/2

- /5

-/-

1 /-

-/-

14817,0

1/3

-/-

3/19

-/1

-/-

117

58779,6

1/1

-/-

-/5

1/4

1 /-

-/-

16525,4

1/2

-/4 3

-/-

1 /-

-/-

207

52418,2

1/4

-/-

МБ

-/-

47325,7

2/6

-/-

-/1

3/9

-/-

24387,5

2/4

-/1

-/-

1 /-

-/-

8400,9

-/1

-1 4

-/4

-/1

-/-

44381,8

-1 2

-/1

2/1

-/-

30429,5

-1 2

-/-

-1 2

-/6

-/-

11246,7

1/1

-/з

-/-

22616,3

2/2

-/1

-1 -

7/50

-/-

162

71708,1

- /9

-/1 6

-1 2

2/11

- /4

-/-

123

64507,9

1/3

-1 2

-/-

5/22

-/2

-/-

40693,5

1/8

-1 -

-/з

2/6

-/-

115

61216,0

-П

-/5 9

-/-

-/1 3

-/1

-/-

156

37045,5

1/1

-/-

60693,8

-/1 0

-/з

-/-

5/45

-/1

-/-

153

36696,5

1/4

-/1 2

-/1

1/91

-/-

177

25416,1

1/1

-/6

-/1

-/1 2

-/-

2/1

27610,1

-/з

-1 2

-/1

4/261

-/-

440

113703,1

21-

-1 -

-/-

1 /-

-/-

45816,5

-/-

-/1

-/-

5403,3

-/-

25689,9

2 3 /9 6

-/1 6 3

-/2 5

3 9 /6 2 7

5 /1 0

2/1

2693

1 089065,4

8 5 3 6 2 ,6

2 7 7 8 ,0

1 71 58 ,1

1 9 0 01 3,1

8 6 5 3 ,8

8 1 ,4

21-

199

П ам ’ятки Адміністративна одиниця (автономна республіка, область, місто)

комплексні

ботанічні

s, га

Вінницька область

2/1

142,0/0,5

2/93

12,5/234,2

Волинська область

1 /-

3 0 ,0 /-

- /9 2

-/3 0 5 ,6

Дніпропетровська область

1/1

30,0/3,7

1/33

56,0/232,2

Донецька область

-1 2

-/1 0 ,2

3/7

63,0/272,3

Житомирська область

-/-

2/16

51,0/80,4

Закарпатська область

1/ -

2 2 ,0 /-

7/42

427,0/97,4

Запорізька область

2/20

310,0/324,0

3/45

72,0/123,0

Івано-Франківська область

3/12

213,0/106,5

5/150

126,0/726,5

Київська область

-/4

-/1 2 ,9

2/38

92,0/111,5

Кіровоградська область

1/6

7,1/58,2

- /2 4

-/124,1

Луганська область

1/2

100,0/23,2

-/2 1

-/3 7 6 2 ,2

Львівська область

1/16

309,8/12808л

1/96

283,0/284,3

Миколаївська область

-/1

-/0 ,1

1/21

11,0/157,9

-/-

1/49

5,5/22,1

Одеська область Полтавська область

- /8

-/1 0 1 ,7

1/96

145,0/1538,5

Рівненська область

1/13

91,0/114,5

4/29

243,0/220,8 0,1/13,1

Сумська область

-/1

-/0 ,9

1/36

Тернопільська область

1/ -

5 ,0 /-

3/249

121,0/813,0

Харківська область

-11

-/1 7 6 ,3

- /3 7

-/4 4 0 ,2

Херсонська область

-/-

- /2 3

-/7 ,0

Хмельницька область

- /1 6

-/6 9 7 ,7

1/169

15,0/464,5

Черкаська область

4/6

590,0/41,1

1/101

85,0/338,2

Чернівецька область

1/5

20,4/16,0

4/65

125,0/115,1

Чернігівська область

1 /-

1 00 ,0 /-

-/9 1

-/9 4 ,8

АР Крим

6/16

410,0/620,9

2/3

132,0/0,1

місто Київ

-/1

-/0 ,3

1/48

30,0/16,5

місто Севастополь

-/1

-/5 ,9

-/1

-/5 ,0

2 7 /1 3 4

2 3 8 0 ,3 / 3 5 9 5 ,4

4 6 /1 6 7 5

2 0 9 5 ,1 / 1 0 6 0 0 ,5

5 9 7 5 ,7

—

1 2 6 9 5 ,6

всього площа (га)

Продовження таблиці природи зоологічні

гідрологічні

геологічні

всього

s, га

s,ra

2/4

69,0/77,8

-/6 1

-/1 ,1

4/14

97,5/10,6

183

645,2

-П

-/4 5 ,2

584,4

-/1

-1 2

-/5 ,0

-/1 ,0

-/0,01

- /0 ,4

2/15

90,0/113,6

-/-

117

-1 2

-/3 ,5

1/12

62,0/44,5

431,9

2/7

62,0/9,2

5/9

111,0/15,6

548,3

-/з

-/0 ,2

- /1 5

-/13 ,1

144,7

1/248

15,0/196,9

- /3 8

-/1 2 0 ,2

338

879,5

-/-

2/12

30,0/61,8

920,8

4/15

20,5/21,1

1/15

60,0/27,0

206

1300,6

-1 2

- /2 ,5

-/5

-/2 5 ,8

244,7

1/9

2,0/48,7

-/з

-/9 ,5

250,0

- /2 2

-/3 7 ,5

- /1 4

20,0/57,0

3999,9

- /3 3

-/1 1 ,6

-/1 8

-/1 8 8 ,9

165

2358,4

- /1 3

-/27 ,1

-/6

-/2 0 ,0

216,1

- /6

-/0 ,8

1/1

4,7/0,3

33,4

-/з

-/2 ,4

-/9

-/4 5 ,9

117

1833,5

1 /-

1 3 ,0 /-

2/12

73,0/56,2

-1 2

-/2 ,8

814,3

1 /-

5 5 ,0 /-

1/30

7,0/58,0

-1 2

-/1 1 ,6

145,7

-/з

-/2 1 ,7

-/5 4

-/5 4 ,7

7/76

-/1 3 9 ,6

393

1155,0

-/-

-/4

-/1 4 ,4

-/-

630,9

1/-

-/5 ,0

- /6

-/1 4 ,0

-/-

ЗО

26,0

-/3

-/6 4 ,4

1/9

8,2/58,9

3/49

150,0/157, 8

251

1616,5

1/2

5 ,0 /-

-/2 8

-/4 4 ,4

-/2 9

-/4 9 ,5

172

1153,2

- /5 2

-4 /5 4 ,2

31,0/48

/396,0

179

757,7

-/64,4

6/24

200,0/334,0

-/4

-/1 4 ,0

133

807,1

-/-

1/15

24,0/1980,0

4/22

73,0/41,5

3281,5

-1 4

-/-

46,8

-1 4

-/-

-/4

-/4 3 0 ,3

441,2

5 0 1 ,7 / 3 5 7 5 ,3

3 3 /4 0 3

6 3 9 ,2 / 1 4 5 3 ,0

4 0 7 7 ,0

2 0 9 2 ,2

-1 7

-1 -

5 /3 2 -

1 4 2 ,0 /2 8 4 ,8 2 1 /6 8 1 4 2 6 ,8

3 0 5 7 2 5 2 6 7 ,3 -

л Заповідні урочища Адміністративна одиниця (автономна республіка, область, місто)

Кількість б ’єктів

Площа о б ’єктів (га)

Вінницька область

зо

734,40

Волинська область

14517,90

Дніпропетровська область

466,40

Донецька область

803,70

Житомирська область

Закарпатська область

1236,30

Запорізька область

95,00

206

7377,60

Київська область

1512,80

Кіровоградська область

2333,50

Луганська область

3023,60

Львівська область

6502,40

Миколаївська область

3656,70

Івано-Франківська область

Одеська область

13828,00

6729,50

Рівненська область

3233,20

Сумська область

1283,80

Тернопільська область

480,20

Харківська область

1549,20

Херсонська область

942,00

Хмельницька область

1583,50

Черкаська область

3643,20

Чернівецька область

1072,50

Чернігівська область

17549,20

АР Крим

1215,30

місто Київ

місто Севастополь

18,4

7 93

9 5 3 8 8 ,3 0

Полтавська область

всього

Д одат ок 5

Окремі рослини і тварини, занесені до Червоної книги України Природні комплекси

Назва рослин

Назва тварин

Зона мішаних і Зозулинці, вовчі ягоди, грошироколистих нянка (ключ-трава), билилісів нець, пальчатокорінники, любка дволиста, росички, сон-трава, лілія лісова

Борсук, видра, глухар, журавлі, зубр, кажани, кіт лісовий, лелека чорний, мідянка, норка європейська, пугач, ропуха очеретяна, шуліка рудий

Зона лісостепу

Баранець, брандушка, билинець, дельфіній, зозулинці, косарики, лишайники, піво нії, підсніжник, сон-трава

Бражники, видра, журавлі, змієїд, кажани, канюк степовий, ктир гігант ський, луні, мідянка, орлан-білохвіст, па р усн и к-п о л ікс е н а , п е р е в ’язка, скопа, тхір степовий, ховрах, хохуля, шовкопряди, шуліка рудий

Зона степу

Астрагал, брандушка, гісоп, Баклан, богомоли, бражники, видра, ковила, коручки, косарики, гадюка степова, журавлі (сірі, степові), дрохва, кажани, канюк степовий, кря півонії, тюльпани чок, ктир гігантський, луні (польовий, степовий), орли (карлик, степовий, могильник), парусник-поліксена, пелі кан, перев’язка, полози (ескулаповий, леопардовий, жовточеревний), туш канчик, тхір степовий, сліпаки, ховрах, ходуличник (зуйок морський), хохітва

Українські Карпати

Едельвейс, лілія лісова, лиш айники, підсніж ник, пальчатокорінники, родо дендрон (червона рута), цибуля ведмежа, шафрани, сосна кедрова, модрина польська, тис ягідний

Кримські гори

Дельфіній, півонії, підсніж Балабан, борсук, бурозубка альпій ник, смілки, шафрани, ялі ська, гекон, гриф чорний, жовтопуз, кажани, кам’яний дрізд, їжак вухатий, вець, сосна Станкевича сапсан

Аполлон, беркут, борсук, бурозубка альпійська, видра, глухар, жаба пруд ка, завирушка альпійська, змієїд, зубр, кажани, кам’яний дрізд, кіт лісовий, лелека чорний, норка європейська, полівки (снігова, мала водяна), пугач, рись звичайна, саламандра плямиста, сліпаки, тритони (карпатський, гір ський)

ШТУЧНІ ОБ’ЄКТИ Ботанічні

Назва о б ’єкта природно-заповідного фонду

Роки заснування (офіційного створення)

1. Харківський Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна

1804(1983)

2. Кременецький Міністерства охорони навколишнього при родного середовища України

1806(1990)

3. Нікітський Нікітського національного наукового центру УААН

1812(1983)

4. Київський ім. О.В. Фоміна Київського національного університету імені Тараса Шевченка

1839(1983)

5. Львівський Львівського національного університету ім. Івана Франка

1852(1983)

6. Одеський імені В.І. Липського Одеського національного університету ім. 1.1. Мечнікова

1867-1880(1983)

7. Чернівецький Чернівецького національного університету ім. Юрія Федьковича

1877(1983)

8. Київський Голосіівський Національного аграрного університету

1928(1989)

9. Кам’янець-Подільський Кам’янець-Подільського сільсько господарського інституту

1930(1983)

10. Дніпропетровський Дніпропетровського національного університету

1931 (1972)

11. Житомирський Державного агроекологічного університету

1933(1983)

12. Національний їм. М.М. Гришка НАН України

1935(19831

13. Ужгородський Ужгородського національного університету

1946(1983)

14. Донецький НАН України

1964(1983)

15. Полтавський Полтавського державного педагогічного уні верситету ім. А.С. Макаренка*

1973

16. «Волинь» Волинського державного університету ім. Лесі Українки

1977(1983)

17. Криворізький НАН України

1980(1983)

18. Галицький лікарських рослин*

1991

19. Львівський Національного лісотехнічного університету

1991

20. Почаївський лікарських рослин*

1996

всього

Додатки Д ода т ок 6 ПРИРОДНО-ЗАПОВІДНОГО ФОНДУ сади Загальна площа, га

Адміністративна одиниця (автономна республіка, область, місто, селищ е міського типу, село)

Природний регіон

41,90

місто Харків

Середньоросійська височина

200,00

місто Кременець Тернопільської області

Галогоро-Кременецький кряж

876,60

Автономна республіка Крим

Кримські гори

22,50

місто Київ

Київське Полісся

18,50

місто Львів

Розточчя

16,00

місто Одеса

Причорноморська низовина

3,50

місто Чернівці

Буковина

53,00

місто Київ

Київське Полісся

17,50

місто Кам’янець-Подільський Хмельницької області

Подільська височина

33,00

місто Дніпропетровськ

Придніпровська низовина

35,40

місто Житомир

Житомирське Полісся

130,00

місто Київ

Київське Полісся

98,50

місто Ужгород

Вулканічні Карпати, Закарпатська низовина

262,20

місто Донецьк

Донецький кряж, Приазовська височина

4,76

місто Полтава

Полтавська рівнина

10,00

місто Луцьк

Волинська височина

75,00

місто Кривий Ріг Дніпропетровської області

Причорноморська низовина

28,30

поблизу міста Тернополя

Подільська височина

18,50

місто Львів

Розточчя

30,00

поблизу міста Почаєва Тернопільської області

Подільська височина

1 9 7 4 ,8 6

ШТУЧНІ ОБ’ЄКТИ

Назва об’єкта природно-заповідного фонду

Роки заснування (офіційного створення) Дендрологічні

1. «Олександрія» НАН України

1788(1998)

2. Національний «Софіївка» НАН України

1796(1983)

3. «Тростянець» НАН України

1830(1983)

4. Сирецький агрофірми «Квіти України»

1875(1983)

5. Чернівецький Чернівецького національного університету ім. Юрія Федьковича

1876(1983)

6. «Асканія-Нова» Біосферного заповідника «Асканія-Нова»

1887(1983)

7. «Веселі Боковеньки» Веселобоковеньківської лісодослідної станції

1893(1972)

8. «Устимівський» Устимівської науково-дослідної станції

1893(1983)

9. «Сторожинецький» Сторожинецького лісотехнічного технікуму

1912(1983)

10. Гермаківський ДП «Чортківське лісове господарство»

1956(1983)

11. Гладковицький 12. «Високогірний» ДП «Надвірнянське лісове господарство»

1964 1967(1983)

13. «Пілява»

1967

14. Суразький ім. Дубровинського*

1967

15. Білокриницький*

1968

16. «Дружба» Прикарпатського державного університету ім. Василя Стефаника 17. Дорошівський* 18. Хоростківський Тернопільської сільськогосподарської дослідної станції 19. Харківський Харківського державного аграрного університету

1970(1983) 1970 1972(1983) 1972

20. «Діброва» ДП «Солотвинське лісове господарство»

1972 (1983)

21. Сумський Сумської міської державної адміністрації

1987

Продовження таблиці ПРИРОДНО-ЗАПОВІДНОГО Ф ОНДУ

Загальна площа, га

Адміністративна одиниця (автономна республіка, область, місто, селищ е міського типу, село)

Природний регіон

парки 297,00

поблизу міста Біла Церква Київської області

Київське плато

152,00

місто Умань Черкаської області

Придніпровська височина

204,00

село Тростянець Ічнянського райо ну Чернігівської області

Придніпровська низовина

6,50

місто Київ

Київське Полісся

4,80

місто Чернівці

Буковина

210,00

смт Асканія-Нова Чаплинського району Херсонської області

Причорноморська низовина

109,00

між селами Зелений Гай та Іванівка Долинського району Кіровоградської області

Придніпровська височина

8,92

село Устимівка Семенівського району Полтавської області

Полтавська рівнина

17,50

місто Сторожинець Чернівецької області

Буковина

56,00

село Гермаківка Борщівського району Тернопільської області

Подільська височина

4,00

Житомирська область

Житомирське Полісся

Надвірнянський район ІваноФранківської області

Горгани Українських Карпат

6,60

Житомирська область

Житомирське Полісся

4,70

Тернопільська область

Подільська височина

16,00

Тернопільська область

Подільська височина

10,00

село Угринів Івано-Франківського району Івано-Франківської області

Прикарпаття

3,00

Тернопільська область

Подільська височина

18,00

місто Хоростків Гусятинського району Тернопільської області

Подільська височина

22,80

місто Харків

Середньоросійська височина

8,00

село Солотвино Богородчанського району Івано-Франківської області

Прикарпаття

21,00

місто Суми

Середньоросійська височина

100,00

ШТУЧНІ ОБ’ЄКТИ

Назва о б ’єкта природно-заповідного фонду

Роки заснування (офіційного створення) Дендрологічні

22. «Еліта»*

1988

23. Березнівський Березнівського лісотехнічного коледжу

1989

24. «Млинки»*

1993

25. «Пролісок

1993

26. Малотур’янський*

1996

27. Бережанський*

1996

28. Козівський «Лісова пісня»*

1996

29. Настасівський*

1996

ЗО. Заліщицький*

1996

31. Киселівський Тайдейка*

1999

32. Євпаторійський*

2000

всього

Зоологічні

1. «Асканія-Нова» Біосферного заповідника «Асканія-Нова»

1874

2. Харківський

1895(1983)

3. Миколаївський

1901(1983)

4. Київський

1908(1983)

5. Одеський

1924(1983)

6. Черкаський

1978(1983)

7. Менський

1983

8. Лановецький*

1996

9. Підмихайлівський*

1997

10. Таврія*

1997

11. Львівський*

1998

12. Рівненський

1998

13. Кам’янець-Подільський*

1998

всього

Продовження таблиці ПРИРОДНО-ЗАПОВІДНОГО ФОНДУ

Загальна площа, га

Адміністративна одиниця (автономна республіка, область, місто, селищ е міського типу, село)

Природний регіон

парки 4,80

Житомирська область

Житомирське Полісся

29,50

смт Березне Березнівського райо ну Рівненської області

Волинська височина

13,80

Чернівецька область

Буковина

0,30

Івано-Франківська область

Прикарпаття

6,00

Івано-Франківська область

Передкарпаття, Прикарпаття

5,00

Тернопільська область

Подільська височина

3,00

Тернопільська область

Подільська височина

2,00

Тернопільська область

Подільська височина

2,00

Тернопільська область

Подільська височина

2,00

Чернівецька область

Буковина

3,20

Автономна республіка Крим

Степовий Крим

1 3 5 1 ,4 2

парки смт Асканія-Нова Чаплинського району Херсонської області

Причорноморська низовина

22,00

місто Харків

Середньоросійська височина

23,00

місто Миколаїв

Причорноморська низовина

39,50

місто Київ

Київське Полісся

6,50

місто Одеса

Причорноморська низовина

8,00

місто Черкаси

Придніпровська височина

9,00

місто Мена Чернігівської області

Чернігівське Полісся

10,00

Тернопільська область

Подільська височина

5,00

Івано-Франківська область

Прикарпаття

Запорізька область

Причорноморська низовина

5,90

місто Львів

Розточчя

11,60

місто Рівне

Волинська височина

1,57

Хмельницька область

Подільська височина

290,00

4 3 2 ,0 7

ШТУЧНІ ОБ’ЄКТИ

Назва об’єкта природно-заповідного фонду

Роки заснування (офіційного створення)

П ар ки-пам ’ятки садово-паркового мистецтва 1. Підгорецький

1635(1960)

2. Хомутецький

1675(1960)

3. Печерський

1682(1984)

4. Кагарлицький

1705(1990)

5. Гощанський

1710(1979)

6. Старомерчицький

1724(1990)

7. Оброшинський

1730(1983)

8. Вишнівецький

1731 (1990)

9. Новоселицький

1739(1960)

10. Самбірський

1750(1960)

11. Раївський

1760(1990)

12. Скапа-Подільський

1760(1990)

13. Михайлівський

1775(1960)

14. Велико-Бурімський

1775(1989)

15. Івницький

1775(1990)

16. Ташанський

1775(1996)

17. Краснокутський

Продовження таблиці ПРИРОДНО-ЗАПОВІДНОГО ФОНДУ

Загальна площа,га

Адміністративна одиниця (автономна республіка, область, місто, селище міського типу, село)

Природний регіон

загальнодержавного значення 17,00

село Підгірці Бродівського району Львівської області

Мале Полісся

77,00

село Хомутець Машівського району Полтавської області

Полтавська рівнина

19,00

село Печера Тульчинського району Вінницької області

Подільська височина

35,50

місто Кагарлик Київської області

Київське плато

смт Гоща Гощанського району Рівненської області

Волинська височина

69,00

смт Старий Мерчик Валківського району Харківської області

Середньоросійська височина

5,00

село Оброшин Пустомитівського району Львівської області

Опілля, Гологори

8,00

смт Вишнівець Збаразького району Тернопільської області

Подільська височина

44,40

село Новоселиця Старо-Костянтинівського району Хмельницької області

Придніпровська височина

16,00

місто Самбір Львівської області

Передкарпаття

20,00

село Рай Бережанського району Тернопільської області

Подільська височина

26,00

смт Скала-Подільська Борщівського району Тернопільської області

Подільська височина

15,00

село Михайлівка Дунаєвецького району Хмельницької області

Подільська височина

86,50

село Велика Бурімка Чорнобаївського району Черкаської області

Придніпровська височина

14,00

село Івниця Андрушівського району Ж итомирської області

Житомирське Полісся

село Ташань ПереяславХмельницького району Київської області

Придніпровська низовина

смт Краснокутськ Краснокутського району Харківської області

Середньоросійська височина

7,00

144,00

13,60

ШТУЧНІ ОБ’ЄКТИ

Назва об’єкта природно-заповідного фонду

Роки заснування (офіційного створення)

П арки-пам ’ятки садово-паркового мистецтва 18. Верхівнянський

1780-1790(1990)

19. Корсунь-Ш евченківський

1783(1960)

20. Малієвецький

1785(1960)

21. Антопільський

1785(1960)

22. Немирівський

1795(1960)

23. Буський

1795(1960)

24. Міженецький

1795(1960)

25. Козачанський

1795(1960)

26. Місхорський

1795(1960)

27. Рівненський ім. Т.Г. Шевченка

1795(1979)

28. Ободівський 29. Більче-Золотецький

1796-1801 (1960) 1800(1990)

ЗО. Гурзуфський

1808-1812(1960)

31. Антонівський

1810(1960)

32. Декабристів (Кам’янський)

1810(1960)

33. Самчиківський

1810(1960)

34. Шарівський

1810(1990)

35. Трощанський

1810-1820(1990)

36. Санаторію «Утьос Карасан»

1812-1814(1960)

Продовження таблиці ПРИРОДНО-ЗАПОВІДНОГО ФОНДУ

Загальна площа, га

Адміністративна одиниця (автономна республіка, область, місто, селищ е міського типу, село)

Природний регіон

загальнодержавного значення 33,70

село Верхівня Ружинського району Ж итомирської області

Придніпровська височина

97,00

місто Корсунь-Ш евченківський Черкаської області

Придніпровська височина

17,20

село Маліївці Дунаєвецького райо ну Хмельницької області

Подільська височина

27,00

село Антопіль Томашпільського району Вінницької області

Подільська височина

85,00

місто Немирів Вінницької області

Подільська височина

8,00

місто Буськ Львівської області

Мале Полісся

11,00

село Міженець Старосамбірського району Львівської області

Передкарпаття

51,00

село Козацьке Звенигородського району Черкаської області

Придніпровська височина

23,00

місто Кореїз АР Крим

Кримські гори

32,00

місто Рівне

Волинська височина

17,00

село Ободівка Тростянецького району Вінницької області

Подільська височина

11,00

смт Більче-Золоте Борщівського району Тернопільської області

Подільська височина

12,00

місто Гурзуф АР Крим

Кримські гори

14,40

смтАнтоніни Красилівського райо ну Хмельницької області

Подільська височина

4,00

село Кам’янка Кам’янського району Черкаської області

Придніпровська височина

16,60

село Самчики Старокостянтинівського району Хмельницької області

Подільська височина

39,30

село Шарівка Богодухівського району Харківської області

Середньоросійська височина

31,90

село Троща Чуднівського району Ж итомирської області

Придніпровська височина

23,00

місто Утьос АР Крим

Кримські гори

ШТУЧНІ ОБ’ЄКТИ

Назва о б ’єкта природно-заповідного фонду

Роки заснування (офіційного створення)

П арки-пам ’ятки садово-паркового мистецтва 37. Новочорторийський

1815-1818(1990)

38. Алупкінський

1820-1840(1960)

39. Лівадійський

1825(1960)

40. Масандрівський

1825(1960)

41. Центральний культури і відпочинку ім. М. Горького

1825(1987)

42. Володимирська гірка

1830-1840(1990)

43. Сокиринський

1831-1834(1972)

44. Чинадіївський санаторію «Карпати»

1848(1972)

45. Кардамичівський

1850-1860(1960)

46. Тальнівський

1870-1880(1960)

47. Хутір «Надія»

1871 (1975)

48. Марийський

1874(1990)

49. Березоворудський

1875(1960)

50. Фороський

1875(1960)

51. Харакський

1875(1960)

52. Кияницький

1875(1990)

5 3 .Тростянецький

1875 11990)

54. Стрийський

1880-1890(1960)

55. Мостівський

1882(1990)

56. Наталіївський

1884(1990)

Продовження таблиці ПРИРОДНО-ЗАПОВІДНОГО ФОНДУ Загальна площа, га

Адміністративна одиниця (автономна республіка, область, місто, селище міського типу, село)

Природний регіон

загальнодержавного значення 19,20

село Нова Чортория Любарського району Ж итомирської області

Придніпровська височина

40,00

місто Алупка АР Крим

Кримські гори

40,10

місто Лівадія АР Крим

Кримські гори

44,10

місто Масандра АР Крим

Кримські гори

30,00

місто Вінниця

Подільська височина

10,60

місто Київ

Київське Полісся

40,00

село Сокиринці Срібнянського району Чернігівської області

Чернігівське Полісся

38,00

село Чинадієво Мукачівського району Закарпатської області

Вулканічний хребет Українських Карпат

49,00

село Кардамичево Велико-Михай лівського району Одеської області

Причорноморська низовина

місто Тальне Черкаської області

Придніпровська височина

10,00

село Миколаївка Кіровоградського району Кіровоградської області

Придніпровська височина

8,90

місто Київ

Придніпровська височина

45,00

село Березова Рудка Пирятинського району Полтавської області

Придніпровська низовина

70,00

місто Форос АР Крим

Кримські гори

15,00

місто Гаспра АР Крим

Кримські гори

55,70

село Кияниця Сумського району Сумської області

Середньоросійська височина

256,00

місто Тростянець Сумської області

Середньоросійська височина

56,00

місто Львів

Розточчя

28,00

село Мостове Доманівського району Миколаївської області

Причорноморська низовина

48,00

село Володимирівка Краснокутського району Харківської області

Середньоросійська височина

406,00

ШТУЧНІ ОБ’ЄКТИ

Назва о б ’єкта природно-заповідного фонду

Роки заснування (офіційного створення)

П ар ки-пам ’ятки садово-паркового мистецтва 57. Немерчанський 5 8 .Городницький

1886(1960) 1888-1890(1990)

59. Дніпропетровський ім. Т.Г. Шевченка

1889(1990)

60. Верхівський

1891 (1960)

61. Підгірцівський

1892(1960)

62. Онуфріївський

1895(1960)

63. Полонський

1895(1960)

64. Великоновоселицький

1895-1905(1960)

65. Голозубинецький

1895-1905(1960)

66. Кипарисний

1910(1972)

67. Ковпаківський

1918(1975)

68. Мелітопольський ім. М. Горького

1927(1990)

69. Святошинський

1938 (1984)

70. «Гостра Могила»

1952(1980)

7 1 .«Сирецький гай»

1952(1990)

72. «Дружба»

1956(1980)

73. Голосіївський ім. М.Т. Рильського

1957-1962(1990)

74. Чернятинський

1960(1972)

75. Згурівський

1960(1990)

7 6 .«Нивки»

1961 (1972)

77. «Дубечне»

1961 (1996)

ПРИРОДНО-ЗАПОВІДНОГО ФОНДУ

Загальна площа, га

Адміністративна одиниця (автономна республіка, область, місто, селище міського типу, село)

Природний регіон

загальнодержавного значення 20,00

село Немерче Муровано-Куриловецького району Вінницької області

Центральне Поділля

21,00

смт Городниця Новоград-Волинського району Ж итомирської області

Ж итомирське Полісся

45,00

місто Дніпропетровськ

Придніпровська височина

25,00

село Верхівка Тростянецького району Вінницької області

Подільська височина

7,30

село Підгірці Стрийського району Львівської області

Передкарпаття

51,70

смт Онуфріївка Онуфріївського району Кіровоградської області

Придніпровська височина

37,00

місто Полонне Хмельницької області Ж итомирське Полісся

10,10

село Новоселиця Полонського району Хмельницької області

Подільська височина

21,00

село Голозубинці Дунаєвецького району Хмельницької області

Подільська височина

місто Гурзуф АР Крим

Кримські гори

196,00

смт Котельва Котелевського району Полтавської області

Полтавська рівнина

31,00

місто Мелітополь Запорізької області

Причорноморська низовина

240,00

місто Київ

Київське Полісся

місто Луганськ

Донецький кряж

місто Київ

Київське Полісся

50,00

село Перемога Новоайдарського району Луганської області

Старобільська височина

140,90

місто Київ

Київське Полісся

31,00

село Чернятин Ж меринського району Вінницької області

Подільська височина

309,00

смт Згурівка Згурівського району Київської області

Київське плато

місто Київ

Київське Полісся

село Дубечне Старовижівського району Волинської області

Волинське Полісся

9,00

86,00 204,00

46,00 2,00

ШТУЧНІ ОБ’ЄКТИ

Назва о б ’єкта природно-заповідного фонду

Роки заснування (офіційного створення)

П арки-пам ’ятки садово-паркового мистецтва 78. Полтавський

1962 (1992)

79. Черкаський ім. 50-річчя Радянської влади

1967(1977)

80. Партизанської слави

1967(1983)

81. Рудківський

1967(1985)

82. Хмільницький ім. 50-річчя Жовтня

1967(1987)

83. «Поділля»

1967(1987)

84. Хмільницький ім. В.І. Леніна

1970(1982)

85. «Феофанія»

1972(1990)

86. Пуща-Водицький

1972(1990)

8 7 .«Байрак»

1975(1996)

88. «Сатанівська перлина»

1984(1996)

89. Голосіївський ліс

1990

90. «Здоров’я»

1996

всього

Ботанічні сади, дендрологічні, зоологічні парки

Площа (га)

Умовні позначення: * - об’єкти місцевого значення;

Продовження таблиці ПРИРОДНО-ЗАПОВІДНОГО Ф ОНДУ

Загальна площа

Адміністративна одиниця (автономна республіка, область, місто, селище міського типу, село)

Природний регіон

загальнодержавного значення 124,50

село Яківці Полтавського району Полтавської області

Полтавська рівнина

39,20

місто Черкаси

Придніпровська височина

7,00

між селами Заріччя та Білі Ослави Надвірнянського району ІваноФранківської області

Прикарпаття

59,00

смт Рудки Самбірського району Львівської області

Передкарпаття

20,00

місто Хмільник Вінницької області

Придніпровська височина

72,00

місто Вінниця

Подільська височина

55,00

місто Хмільник Вінницької області

Придніпровська височина

150,00

місто Київ

Київське Полісся

360,00

місто Київ

Київське Полісся

13,00

смт Рокині Луцького району Волинської області

Волинська височина

22,00

смт Сатанів Городоцького району Хмельницької області

Подільська височина

місто Київ

Київське Полісся

смт Луків Турійського району Волинської області

Волинське Полісся

1052,00 13,60 6 0 5 1 ,0 0

та парки-пам ’ятки садово-паркового мистецтва 9 8 0 9 ,3 5

в дужках вказана офіційна дата надання статусу природоохоронного о б ’єкта.

Додатки шшМ

Додат ок 7 Видобувна промисловість

Господарство Центри промисловості (кількість зайнятих, тис.осіб)

■

Кам’яного вугілля

▲

Залізних руд

Бурого вугілля

ІА

Марганцевих руд

Торфу

Ртутних руд

Нафти

Калійних солей

Газу

а о к я

понад 280 100 - 200

Ш остка

50 - 100 2 0 -5 0

0Кролевець

1 0 -2 0

5 -1 0

Конотоп

Нафти і газу

Графіту

Коростень,

Кам’яної солі Вапняку Каоліну

Прилуки

0 Васильків ) Ф астів Канівське' вдсх. ^

^ І р Ш Б іл а Церква

Новий Розділ 'Волочиськ

Балаклія

Д рогобич,

ш енчуцьке Г ' ' Ч вдсх.

)0Д0НЄЦЬК

Лозова Кам ’янеііьПодільський Свалява..

Надвірна

Н о вом ос кое

Олександрія

Коломия

Я /тЬ зе рсь& ф Могилів- / Подільський

Мукачеве Виноградів

Дніпродрержинськ

•ВОГРАД

Ч Е Р Н ІВ Ц І

™

^обронфія#00™

Вільногірськ V / Ж

ІПЕТРОВСІ

ІІЙСЬК

.Кривий Ріг

ДОНЕЦЬК ) Мак

звомайськ [г

'ЗАПОРІЖЖЯ

Марганеї Вознесенськ

Спеціалізація сільського господарства

f @ €н е р гр д а р ІІКОПОЛЬ Каховське

М ’ясо-молочне скотарство, зернове господарство, картоплярство, льонарство

вдсх.

М ’ясо-молочне скотарство, свинарство, зернове господарство, буряківництво

^Мелітополь

ІЙКОЛАЇВ1

Зернове господарство, виробництво соняшнику, буряківництво, молочно-м’ясне скотарство, свинарство

і Каховка Нова Каховка

Зернове господарство, виробництво соняшнику, молочно-м’ясне скотарство, свинарство, птахівництво І І

Галузева структура промисловості (у відсотках)

І Зернове господарство, овочівництво, виноградарство, і садівництво, м’ясо-молочне скотарство, птахівництво, вівчарство

Виноградарство, садівництво, тютюнництво

о.Джарилгач

[Щ Щ цІ Садівництво, виноградарство, овочівництво, тютюнництво, kljSjgci молочно-м’ясне скотарство, птахівництво, вівчарство І ; 'д і И ІШ Ш

Паливна

Чорна металургія

ф Кольорова металургія

о. Зміїний

Феодосія

Хімічна та нафтохімічна

Лісова, деревообробна та целюлозно-паперова

® Будівельних матеріалів

Ліси з осередками пасовищ і оброблюваних земель

Електроенергетика

ф Машинобудування та металообробка

М ’ясо-молочне скотарство, вівчарство, картоплярство Приміське овоче-молочне господарство, птахівництво, вирощування плодоягідних та зернових культур

Маріуполь/ Токмак

Легка

Головні морські порти

Харчова

Міжнародні аеропорти

f-s Борошномельно-круп’яна та ^

комбікормова

Додатки шшМ

Додат ок 7 Видобувна промисловість

Господарство Центри промисловості (кількість зайнятих, тис.осіб)

■

Кам’яного вугілля

▲

Залізних руд

Бурого вугілля

ІА

Марганцевих руд

Торфу

Ртутних руд

Нафти

Калійних солей

Газу

а о к я

понад 280 100 - 200

Ш остка

50 - 100 2 0 -5 0

0Кролевець

1 0 -2 0

5 -1 0

Конотоп

Нафти і газу

Графіту

Коростень,

Кам’яної солі Вапняку Каоліну

Прилуки

0 Васильків ) Ф астів Канівське' вдсх. ^

^ І р Ш Б іл а Церква

Новий Розділ 'Волочиськ

Балаклія

Д рогобич,

ш енчуцьке Г ' ' Ч вдсх.

)0Д0НЄЦЬК

Лозова Кам ’янеііьПодільський Свалява..

Надвірна

Н о вом ос кое

Олександрія

Коломия

Я /тЬ зе рсь& ф Могилів- / Подільський

Мукачеве Виноградів

Дніпродрержинськ

•ВОГРАД

Ч Е Р Н ІВ Ц І

™

^обронфія#00™

Вільногірськ V / Ж

ІПЕТРОВСІ

ІІЙСЬК

.Кривий Ріг

ДОНЕЦЬК ) Мак

звомайськ [г

'ЗАПОРІЖЖЯ

Марганеї Вознесенськ

Спеціалізація сільського господарства

f @ €н е р гр д а р ІІКОПОЛЬ Каховське

М ’ясо-молочне скотарство, зернове господарство, картоплярство, льонарство

вдсх.

М ’ясо-молочне скотарство, свинарство, зернове господарство, буряківництво

^Мелітополь

ІЙКОЛАЇВ1

Зернове господарство, виробництво соняшнику, буряківництво, молочно-м’ясне скотарство, свинарство

і Каховка Нова Каховка

Зернове господарство, виробництво соняшнику, молочно-м’ясне скотарство, свинарство, птахівництво І І

Галузева структура промисловості (у відсотках)

Виноградарство, садівництво, тютюнництво

о.Джарилгач

Паливна

Чорна металургія

ф Кольорова металургія

о. Зміїний

Феодосія

Хімічна та нафтохімічна

Лісова, деревообробна та целюлозно-паперова

® Будівельних матеріалів

Ліси з осередками пасовищ і оброблюваних земель

Електроенергетика

ф Машинобудування та металообробка

Маріуполь/ Токмак

Легка

Головні морські порти

Харчова

Міжнародні аеропорти

f-s Борошномельно-круп’яна та ^

комбікормова

Короткий термінологічний словник А Абіотичне середовище - сили і явища природи, походження яких без посередньо не пов’ язане з життєдіяльністю існуючих організмів і люди ни. ^ Адміністративно-господарська зона - частина ботанічного саду, денJ дрологічного парку, парку-пам’ ятки садово-паркового мистецтва, яка N виділяється для виконання ними господарських завдань і функцій. Аерозоль - завислі в газоподібному середовищі частинки твердих або рідких речовин (радіус твердих частинок 10_8-1 0 _2 см, крапель 10-510_1 см). АЕС (атомна електростанція) - підприємство, що отримує енергію в процесі поділу атомних ядер. Антропогенний - створений (народжений) людиною (наприклад, антропогенний ландшафт). Ареал - область поширення виду, у межах якої особини виду завершу ють свій життєвий цикл. Артеприродне середовище (населених пунктів, техногенне) - штучне оточення людей, що складається із технічних і природних елементів. Атмосфера - повітряна оболонка Землі. Простежується до висоти 2 тис. км, її поділяють на тропосферу, стратосферу, мезосферу, термосферу, екзосферу. Сучасна атмосфера - в значній мірі продукт біогенного походження. Б Баланс тепловий - сукупність приходу і відтоку тепла. Розрізняють б. т. атмосфери, ґрунту, землі. У б. т. землі відбуваються його порушення в результаті світового виробництва. Бедленд - непридатні для землекористування землі. Біогеохімічний цикл - колообіг хімічних речовин з неорганічної при роди через живі організми назад у неорганічну. Біогеоценоз - однорідна природна система функціонально взаємозв’ я заних живих організмів і навколишнього абіотичного середовища (нежи вої природи). Б. - елементарна складова частина біосфери. Біоекологія - наука, що вивчає взаємозв’ язки організмів між собою і навколишнім середовищем. Біологічне середовище - живі організми, в системі яких знаходиться даний організм або об’ єкт. Біом - сукупність угруповань якої-небудь зони або підзони (біом тун дри, біом степу).

Біомаса - маса живої речовини тих чи інших організмів на одиницю площі або об’єму. Біопродуктивність - приріст біомаси за одиницю часу. Біосфера - оболонка Землі, зайнята сукупністю живих організмів. Це організована життєдіяльністю організмів земна оболонка, у формуванні компонентів якої живі організми відіграють першорядну роль. Вона охоплює нижню частину атмосфери, всю гідросферу і верхню частину літосфери. Біосферний заповідник (міжнародний відповідник - біосферний резерват) - природоохоронна, науково-дослідна установа міжнародного значення, що створюється з метою збереження у природному стані найбільш типових природних комплексів біосфери, здійснення фонового екологічного моніторингу, вивчення навколишнього природного середовища, його змін під дією антропогенних чинників. Біота - сукупність видів рослин і тварин, що населяють певну терито рію. Біотичне середовище - сили і явища природи, що зобов’язані своїм походженням життєдіяльності існуючих організмів. Біотоп —однорідне за абіотичними чинниками середовище існування біоценозу (угруповання організмів). Ботанічний сад - науково-дослідна природоохоронна установа, яка створюється з метою збереження, вивчення, акліматизації, розмноження у спеціально створених умовах та ефективного господарського викорис тання рідкісних і типових видів місцевої і світової флори шляхом ство рення, поповнення та збереження ботанічних колекцій, ведення науко вої, навчальної і освітньої роботи. Буферна зона - функціональна частина біосферного заповідника, що оточує заповідну зону, виділяється з метою посилення стану збереження її від зовнішніх негативних чинників, термінового запобігання зникнен ню окремих компонентів екосистем, уникнення чи послаблення загроз. В ВЕС (вітрова електростанція) - підприємство, що отримує механічну енергію від вітру та перетворює її в електричну. Вивітрювання - руйнування матеріалів (мінералів і гірських порід) під впливом фізичних, хімічних і біогенних чинників. Розрізняють фізичне, хімічне і органічне вивітрювання. Вид - сукупність близькоспоріднених організмів, що походять від спільного предка, під впливом середовища і боротьби за існування від особлених добором від інших живих істот. Вид - основна категорія таксо номічної системи підпорядкованих одиниць. Викиди - короткочасне або тривале (протягом певного часу) надхо дження в навколишнє середовище будь-яких забруднювачів. Відновлення навколишнього середовища - комплекс заходів і їх нау кове забезпечення, спрямоване на підтримання параметрів середовища життя в межах, сприятливих для існування людського суспільства.

| ( t

Відновлювальна територія - структурний елемент екомережі, який забезпечує формування просторової цілісності екомережі, виконуючи першочергові завдання щодо відтворення первинного природного стану, насамперед рослинного покриву до оптимального, в інших елементах екомережі. Водокористування - порядок, умови і форми використання водних ресурсів для потреб населення і господарства. Всеєвропейська екологічна мережа - система природних територій \ Європи, які особливо охороняються відповідно до світового та європей-

t ського екологічного права. * І Г Генофонд - сукупність видів живих організмів із властивими їм потен ційними спадковими ознаками. Географічна оболонка (геосфера) - природний комплекс, що виник у сфері взаємодії і взаємопроникнення літосфери, гідросфери й атмосфери, сформувався під дією сонячної енергії й органічного життя. Геоекологія - підрозділ прикладної екології, яка вивчає екологічні аспекти геосфер (атмосфери, гідросфери, літосфери, ландшафтної сфери), розглядає екологічні наслідки ендо- і екзогенних геологічних процесів, видобутку корисних копалин, займається екологічним картографуванням. Геосистема - матеріальна система взаємозумовлених природних ком понентів, взаємопов’ язаних у своєму розташуванні й розвитку. Геотермальна електростанція - підприємство, що отримує енергію від

внутрішнього тепла Землі. Геохронологія - послідовність розвитку життя і взаємодії між ним та абіотичними середовищем, що призводить до поступової зміни як живих організмів, так і абіотичної складової. Гербіцид - речовина, яку використовують для вибіркового або повного винищення небажаних трав’ янистих або деревних рослин. Небезпечна для здоров’ я людей і живих організмів. ГЕС (гідроелектростанція) - підприємство, що отримує енергію в результаті перетворення енергії падаючої води в електичну. Гетеротроф - організм, споживач органічних речовин, не здатний син тезувати органічні речовини з неорганічних. До гетеротрофів належать тварини, паразитичні рослини, гриби і більшість мікроорганізмів. Гідросфера - сукупність материкових і океанічних вод Землі. Господарська зона - частина національних природних, регіональних ландшафтних і зоологічних парків, яка виділяється для активізації та розвитку збалансованого менеджменту природними ресурсами, прове дення господарської діяльності, спрямованої на виконання завдань, які покладаються на відповідну установу природно-заповідного фонду. Гумус - органічна речовина ґрунту, яка утворюється в результаті роз кладу рослинних і тваринних решток і продуктів життєдіяльності орга нізмів.

д Деградація середовища - погіршення природних умов і соціального

середовища життя людини. Дезактивація - ліквідація радіоактивного забруднення з поверхні

предметів. Дендрологічний парк - науково-дослідна природоохоронна установа, яка створюється з метою збереження і вивчення у спеціально створених умовах різноманітних деревних видів рослин та їх композицій для най більш ефективного наукового, культурного, рекреаційного й іншого ’ використання. /

Дефляція - видування ґрунтів, обточування і шліфування гірських '

порід завислими в повітрі мінеральними частинками, а також перенесен ня тонких продуктів вивітрювання. Децибел - десята частина Бела, виражає кількісну характеристику інтенсивності звуку щодо норми. Е Екологічна мережа - єдина територіальна система, яка утворюється з метою поліпшення екологічних умов для формування та відновлення довкілля, підвищення його природно-ресурсного потенціалу, збереження ландшафтного та біорізноманіття, місць оселення та зростання цінних видів тваринного і рослинного світу, генетичного фонду, шляхів міграції тварин через поєднання територій та об’ єктів природно-заповідного фонду, а також інших територій, які мають особливу цінність для охоро ни навколишнього природного середовища і відповідно до законів і між народних зобов’ язань підлягають особливій охороні. Екологічна стежка - спеціальний маршрут для проведення екскурсій у природі з метою ознайомлення відвідувачів з її живими і неживими об’ єктами, запровадження теоретичних і практичних занять у відповід них пунктах, конкретної природоохоронної роботи, пропаганди природо охоронних знань, інформування про стан біорізноманіття, пам’ яток при роди, історії та культури. Екологія - комплекс наук про будову, функціонування, взаємозв’ язки полікомпонентних і багаторівневих систем «природа - суспільство» та засоби кореляції взаємного впливу техносфери і біосфери з метою збере ження життя на Землі Екосистема - будь-яке угруповання живих організмів і їх середовище існування, об’ єднане в єдине функціональне ціле на основі взаємозалеж ності між його складовими (акваріум, космічний корабель). Термін вве дений англійським ученим А. Тенслі. Екотоп - місце існування угруповання з підкресленням зовнішніх щодо угруповання чинників середовища. Екран озоновий - шар атмосфери (стратосфери), у межах якого кон центрація молекул озону (0 3) в 10 разів вища, ніж біля поверхні Землі. Е. о. поглинає ультрафіолетове випромінювання, небезпечне для живих організмів.

Jt______________________________________________________________________ „

Експертиза екологічна - оцінка впливу на середовище життя, природ ні ресурси і здоров’ я людей комплексу господарських нововведень. Базується на екологічних нормативах. Виражається як в економічних, так і в неекономічних показниках. Експозиційна зона - частина відповідного штучно створеного об’ єкта природно-заповідного фонду, яка призначена для стаціонарного утриман ня тварин і рослин та використання їх у культурно-пізнавальних цілях. Енвайронментологія - комплексна дисципліна про якість і охорону \ навколишнього середовища.

j >

Ж -3 Жива речовина - сукупність тіл живих організмів, що населяють

Землю. Заболочення - підвищення вологості ґрунту в результаті зарегульованості стоку, утворення плужної підошви, погіршення умов випаровуван ня, інтенсивного випадання опадів, гідромеліоративних робіт. Забруднення - привнесення в природно-антропогенне середовище, виникнення в ньому нових, нехарактерних для середовища фізичних, хімічних, біологічних речовин, агентів, які негативно впливають на людину і живі організми.

Заказний режим - система обмеженої господарської діяльності на від повідних територіях (частинах, функціональних зонах) природнозаповідного фонду (переважно заказників), що забезпечує збереження і відтворення їх окремих компонентів екосистем. Заказник - природна територія чи акваторія, що виділяється і створюєть ся з метою збереження і відтворення природних комплексів чи їх окремих компонентів, через що буває ботанічний, лісовий, ландшафтний, загальнозоологічний, орнітологічний, ентомологічний, іхтіологічний, гідрологіч ний, загальногеологічний, палеонтологічний і карстово-спелеологічний. Залуження - система заходів, спрямованих на створення або поліп шення продуктивного трав’ яного покриву на схилах балок, горбів, річко вих терас з метою закріплення поверхні і запобігання ерозії. Замкнутість системи - повна реутилізація речовин у межах системи з практичною відсутністю їх виходу за межі системи (за винятком енергії та інформації). Запас біопродукції - кількість накопиченої в угрупованнях органічної речовини, віднесеної на одиницю площі або обсягу. Заповідання - процес вилучення природної території чи акваторії зі сфери усталеного господарського використання для природоохоронних та інших еколого-соціальних цілей. Заповідна зона - частина біосферного заповідника, національного при родного, регіонального ландшафтного і дендрологічного парку, ботаніч ного саду, парку-пам’ятки садово-паркового мистецтва, яка призначена для збереження найбільш цінних природних і мінімально порушених антропогенними чинниками природних комплексів, генофонду рослин

ного і тваринного світу; її режим визначається відповідно до вимог, вста новлених для природних заповідників. Заповідне урочище - лісовий, степовий, болотний чи інший відокрем лений цілісний контур ландшафту, що має важливе наукове, природо охоронне й естетичне значення і створюється з метою збереження його у недоторканному природному стані. Заповідний режим - система заходів, спрямованих на збереження в недоторканному або рідше слабо регульованому стані унікальних і типо вих природно-територіальних комплексів чи їхніх компонентів, що охо роняються у межах відповідних територій та об'єктів природно-заповід- ^ ного фонду, здебільшого природних заповідників. / / Зарезервована природна територія - природна місцевість з особливою ' екологічною цінністю, яка офіційно правовим шляхом оголошена в резерв для наступного перспективного заповідання. Захист середовища - комплекс міжнародних, державних, регіональ них і локальних адміністративних, правових, технологічних, планових, соціально-економічних, політичних і суспільних заходів, спрямованих на охорону природного середовища існування людей. Збереження природи - організаційна, переважно прикладна (геосозотехнічна чи геосозотехнологічна) форма охорони природи як комплек сної сфери людської діяльності. Землі еродовані - порушені в процесі ерозії земельні угіддя, що втра тили частину природної родючості. Зона антропогенних ландшафтів - частина біосферного заповідника, до якої включаються території традиційного землекористування, лісо користування, водокористування, місць поселення, рекреації, а також виділяється для активізації та розвитку збалансованого менеджменту природних ресурсів та інших видів господарської діяльності. Зона водоохоронна - територія вздовж русла річки, зайнята рослин ністю, яка охороняє воду від прямих надходжень поверхневих стоків, забруднення долини ріки. У межах 3. в. заборонена або обмежена госпо дарська діяльність. Зона зелена - територія за межами границі міста, охоплена лісами і лісопарками, яка виконує захисні, санітарно-гігієнічні і рекреаційні функції. Зона регульованого заповідного режиму (регульованої заповідності) частина біосферного заповідника, до якої можуть включатися регіональ ні ландшафтні парки, заказники, пам’ ятки природи, ймовірно, заповідні урочища з додержанням вимог щодо їхньої охорони, встановлених для цих категорій, а також особливо цінні природні комплекси, що знахо дяться в усіх функціональних зонах, опріч заповідної. Зона регульованої рекреації - частина національного природного парку (регіонального ландшафтного парку), яка призначена для короткостроко вого відпочинку й оздоровлення населення, огляду особливо мальовничих і пам’ ятних місць, а також для запобігання негативному впливу природ них чи антропогенних чинників на екосистеми заповідної зони.

к____________ ________ ______________________________________________ Зона стаціонарної рекреації - частина національного природного парку (регіонального ландшафтного парку), яка призначена для розмі щення об’ єктів рекреаційної інфраструктури, сфери послуг готелів, мотелів, кемпінгів тощо. Зоологічний парк - природоохоронна культурно-освітня та науководослідна установа, яка створюється з метою організації екологічної освітньо-виховної роботи, створення експозицій рідкісних, екзотичних і місцевих видів тварин, збереження їхнього генофонду, вивчення дикої фауни і розробки наукових основ її розведення у неволі. І Індекс якості середовища - чисельний показник, який показує сприят ливість середовища для існування організмів. Може бути виражений як у балах, так і в абсолютних одиницях (у тому числі ГДК речовин - гра нично допустимі концентрації). Індекси забруднення - кількісна і якісна характеристика забруднюва ча, яка включає обсяги речовин забруднювачів і ступінь їх впливу на об’ єкти, в тому числі і на людину. Індикація - кількісне і якісне визначення хімічних речовин в об’ єктах навколишнього середовища, в організмах людей і тварин. К Кадастр - систематизований реєстр даних, який включає якісний і кількісний опис об’ єктів і явищ (інколи з економічною оцінкою). Розрізняють кадастр водний, земельний, лісовий, ґрунтовий, рекреацій ний. Канцероген - речовина або фізичний агент, які гнітюче діють на ери троцити крові і сприяють розвитку злоякісних утворень. Квазіприродне середовище - перетворені людиною природні ландшаф ти і створені нею агроландшафти, у тому числі садово-паркового типу, не здатні до самопідтримки. Ключова територія - структурний елемент екомережі спеціального призначення, який забезпечує збереження найбільш цінних і типових для даного регіону компонентів ландшафтного та біорізноманіття, від різняється від сполучної чи відновлювальної території за значенням, функціями, більшою науковою цінністю та високою концентрацією біо тичного різноманіття, а також виконує основну роль в екологічній стабі лізації ландшафтів екомережі. Колообіг речовин і енергії - багаторазова участь речовин і енергії в про цесах, які протікають в географічній оболонці планети. Розрізняють гео логічний колообіг планетарного характеру і біологічний колообіг, який відбувається між організмами і середовищем існування. Особливе зна чення для біосфери мають колообіги біофільних елементів - азоту, фос фору, сірки і т. п. Комплекс природно-територіальний - взаємозумовлене поєднання природних компонентів даної території. Синоніми - геосистема, ландшафт.

Консументи - організми, що споживають органічну речовину (всі тва рини, частина мікроорганізмів, паразитичні та комахоїдні рослини). Концентрація гранично допустима - кількість шкідливої речовини в середовищі, яка практично не впливає на здоров’ я людини і не викликає негативних наслідків. Установлюється в законодавчому порядку. Криза екологічна - несприятливий стан взаємовідносин між суспіль ством і природою, який виникає внаслідок невідповідності розвитку про дуктивних сил ресурсно-екологічним можливостям біосфери. Культура екологічна - стан, складова частина загальнолюдської куль тури, яка характеризується глибоким усвідомленням насущної важли- j вості гармонійного взаєморозвитку суспільства і природи. В її основі - j етичне ставлення до живої і неживої природи. Л Ландшафт - складний природно-географічний комплекс, у якому всі основні компоненти - рельєф, клімат, вода, ґрунти, рослинність і тварин ний світ - перебувають у складній взаємодії, утворюючи однорідну за умовами розвитку нерозривну систему. Ландшафти поділяються на при родні й антропогенні. Лісокористування - регламентована сукупність форм і методів комп лексного використання лісових багатств. Літопис природи - безперервне ведення наукових досліджень у запо відниках і національних природних парках за спеціальною програмою у формі методичного посібника, результати яких публікуються у щорічних томах. Літосфера - верхня (тверда) оболонка Землі, що включає земну кору і верхню мантію потужністю від 50 до 200 км. М Марикультура - розведення корисних організмів у морському середо вищі - водоростей, молюсків, риб. Мегатонна - 106 тонн. Мережа «Натура-2000» - сукупність природних територій, які визна чені для збереження спеціальними директивами Європейського Союзу для країн, які входять до нього. Мережа територій та об’єктів природно-заповідного фонду - система просторово-територіального розміщення в межах природного чи адміні стративного регіону окремих ділянок земної поверхні чи водного просто ру, що підлягають особливій охороні відповідно до законодавства про природно-заповідний фонд. Міжнародний союз охорони природи і природних ресурсів (МСОП) міжнародна неурядова природоохоронна організація, яка об’ єднує дер жави, державні організації та установи, а також широкий спектр неуря дових громадських організацій у світове співтовариство для розроблення стратегії охорони природи, а також координації дій між країнами в цій галузі.

Моніторинг навколишнього середовища - система спостережень за станом навколишнього середовища (процесами і явищами). Моніторинг прийнято поділяти на базовий (загальнобіосферний), регіональний і імпактний (локальний). Н Навантаження антропогенне - ступінь прямого й опосередкованого впливу людей, господарства на природу загалом та на окремі її компонен ти й елементи. Навколишнє середовище - сукупність абіотичного (неживої природи), біотичного і соціального середовища, які разом і безпосередньо вплива ють на людей і господарство. Національний природний парк (міжнародний відповідник національ ний парк, категорія МСОП) - природоохоронна, рекреаційна, культурноосвітня, науково-дослідна установа загальнодержавного значення, що створюється з метою збереження, відтворення й ефективного викорис тання природних комплексів та об’ єктів, які мають особливу природо охоронну, оздоровчу, історико-культурну, наукову, освітню й естетичну цінність. Некроз - відмирання живих тканин. Ніша екологічна - місце виду в природі, яке включає не тільки просто рове положення, а й функціональну роль його в угрупованні. Ноосфера - сфера розуму, еволюційна стадія розвитку біосфери, пов’ язана з виникненням і становленням цивілізованого суспільства, коли продумана людська діяльність стає головним, провідним чинником розвитку на Землі. Нормування якості (ґрунтів, повітря, води) - встановлення меж, у яких допускається зміна природних властивостей середовища. О Озеленення - культивування на незайманих ділянках території насе лених місць дикорослих або окультурених рослин для поліпшення якості середовища. Опади кислотні - дощ (сніг), підкислений (pH нижче 5,6) за рахунок сполучення атмосферної вологи з промисловими викидами оксидів, хло ридів. Опади радіоактивні - продукти радіоактивного розпаду, які випада ють на землю у вигляді пилу або з дощем (снігом). Осушення - комплекс гідротехнічних заходів, спрямованих на вилу чення надлишків вологи з ґрунтів і гірських порід. Застосовується з метою підвищення родючості ґрунтів, будівництва доріг, технічних спо руд, оздоровлення місцевості. Охорона природи - 1) комплексна система міжнародних, державних і громадських заходів, спрямованих на збереження, раціональне викорис тання та відтворення природних ресурсів, захист довкілля від забруднен ня і руйнування; 2) наука про збереження природи, раціональне викорис тання та відтворення її природних ресурсів.

Оцінка природних ресурсів - це значення екологічної, гігієнічної, соціально-психологічної і інших цінностей природного об’єкта. Оцінка виражається переважно в екологічних показниках. П Пам’ятка природи - окремі унікальні природні утворення місцевого, загальнодержавного та всесвітнього значення, що мають особливе при родоохоронне, наукове, естетичне та пізнавальне значення і створюються з метою збереження їх у природному стані; вона буває комплексна, бота нічна, зоологічна, гідрологічна та геологічна (категорія МСОП). Парк-пам’ятка садово-паркового мистецтва - визначні й цінні зразки і паркового будівництва, які створюються з метою їхньої охорони і вико- J ристання в естетичних, виховних, наукових, природоохоронних та оздо- ' ровчих цілях. Парникові гази - гази, які здатні поглинати і затримувати теплове випромінювання планети. Пестицид - хімічна сполука, яку використовують для захисту рослин, сільськогосподарських продуктів і для боротьби з переносниками небез печних захворювань. Використання пестицидів негативно впливає на геосистеми будь-якого рівня і здоров’ я людини. Пил атмосферний - сукупність завислих у повітрі дрібних (10~210“4 см) твердих частинок, здатних у безвітряну погоду осідати на поверх ню землі. Джерела пилу можуть бути як природного походження (вивітрення гірських порід, виверження вулкану), так і індустріального (викиди промислових підприємств). Основна кількість пилу зосереджена на висотах до 500 м. Плата за забруднення середовища - грошове відшкодування підприєм ством соціально-економічної шкоди, яка завдана господарству і здоров’ ю людей. Принцип «забруднювач платить» широко застосовується у світі. Плата за природні ресурси - грошове відшкодування природокористувачем суспільних затрат на пошук, збереження, відновлення, вилучення і транспортування природного ресурсу. Потенціал природно-ресурсний - теоретична кількість природних ресурсів, які без шкоди для природи і людства можуть бути використані в господарських цілях. Право природоохоронне - розділ міжнародного права і правової охоро ни природи держави, який розробляє юридичні основи збереження при родних ресурсів і середовища життя. Припливна електростанція - підприємство, що отримує електроенер гію від сили припливів і відпливів Світового океану. Природний заповідник - природоохоронна науково-дослідна установа загальнодержавного значення, що створюється з метою збереження в природному стані типових або унікальних для даної ландшафтної зони природних комплексів з усією сукупністю їхніх компонентів, вивчення природних процесів і явищ, що відбуваються в них, розробки наукових засад охорони навколишнього природного середовища, ефективного використання природних ресурсів та екологічної безпеки.

Природно-заповідний фонд - природно-територіальна система, яка відображає частину мережі особливо охоронюваних природних територій (екомережі) різних геосозологічних категорій і рангів і забезпечує еколо гічну стабільність і повне збереження біотичного та ландшафтного різно маніття в окремому регіоні чи країні в цілому. Природно-ресурсний потенціал - здатність природних систем без шкоди для себе віддавати необхідну людству продукцію і виконувати корисну для нього роботу. Природокористування - сукупність усіх форм використання природ' ного ресурсного потенціалу і заходів щодо його збереження, s Природоохоронна культура - сукупність знань, розумінь і вмінь, соці\ альних та інженерних норм і нормативів, керуючись якими людина усві домлює необхідність їх виконання, бачить себе як частину природного середовища і як суб’єкт, відповідальний перед собою, перед нинішніми і майбутніми поколіннями людей за його збереження. Природоохоронне виховання - формування у людини свідомого сприй няття довкілля з метою вироблення гуманістичних природоохоронних поглядів, почуття особистої соціальної відповідальності за свою діяль ність у природному середовищі, упевненості в необхідності бережливого ставлення до природи, розумного використання її багатств, усвідомлення важливості збагачення природних ресурсів. Прогнозування екологічне - передбачення можливої поведінки при родних систем як за рахунок впливу природних процесів, так і людської діяльності. Програма ООН з навколишнього середовища - міжурядова програма, почата з ініціативи Стокгольмської конференції ООН по навколишньому середовищу (1972) і рішенню Генеральної асамблеї ООН (1973). Програма спрямована на вирішення найбільш гострих проблем сучасної екологіч ної кризи (опустелювання, деградації ґрунтів, погіршення якості і змен шення кількості прісних вод, забруднення Світового океану). Програма ЮНЕСКО «Людина і біосфера» - міжнародна програма досліджень антропогенних змін у біосфері й управління ними, формуван ня всесвітньої мережі біосферних резерватів і координація її роботи. Продуктивність біологічна - біомаса, яка продукується популяцією або угрупованням організмів на одиницю часу. Продуценти - організми, які продукують органічну речовину із неор ганічних сполук. До них належать: автотрофи (вищі рослини, водорості, деякі бактерії), які синтезують із неорганічних речовин органічні в про цесі фотосинтезу; хемотрофні організми (мікроорганізми), які синтезу ють органічну речовину із неорганічної за рахунок енергії окислення аміаку, сірководню й інших речовин. Р Радіація - потік корпускулярної (альфа-, бета-, гама-випромінювання, потік нейтронів) і електромагнітної енергії. Радіоактивні ізотопи - атоми, що мають ядра з однаковою кількістю протонів, але з різною кількістю електронів і що належать до різновидів того самого хімічного елемента.

Реакліматизація - 1) штучне повернення в якусь місцевість раніше існуючого там виду живих організмів; 2) процес пристосування (адапта ції) організму до умов середовища, які стали для нього незвичними, але раніше були звичайними. Регіональний ландшафтний парк - природоохоронна, рекреаційна установа (переважно установа, інколи територія без адміністрації) місце вого значення, що створюється з метою збереження в природному стані типових або унікальних природних комплексів та об’єктів, а також забезпечення умов для організованого відпочинку населення. Редуценти - організми, які в процесі життєдіяльності перетворюють органічні рештки в неорганічні речовини: бактерії і гриби. Режим заповідний - повне невтручання людей у природні процеси або обмеження їх втручання, спрямоване на збереження видів живих орга нізмів, їх угруповання. Рекреація - відновлення здоров’ я і працездатності шляхом відпочинку на лоні природи або під час туристичної поїздки з відвіданням національ них парків, архітектурних пам’ яток, музеїв. Рекультивація - штучне відновлення родючості ґрунтів і рослинного покриву після техногенного порушення природи. Релікти - вид (угруповання) організмів, поширений у минулому, а нині займає незначні території. Розрізняють релікти третинні, плейсто ценові, неогенові. Рельєф антропогенний - сукупність форм земної поверхні, змінених або створених людиною (будівництво доріг, каналів, видобуток корисних копалин, створення водойм та ін.). Ресурси природні - речовина природи, яка залучена до суспільного виробництва і становить його сировинну й енергетичну базу. Ресурси поді ляють на первинні, вторинні, невичерпні, вичерпні, відновні і невідновні. Реутилізація - отримання з використаної готової продукції шляхом її переробки нової продукції (виробництво паперу з макулатури, металу з брухту та ін). Рівновага природна - стан динамічного балансу безперервного речовинно-енергетичного поновлення з відносним збереженням основ них якісно-кількісних характеристик. С Сажа - твердий продукт згорання або термічного розкладу вугле воднів. Самоорганізація - сувора послідовність фізико-хімічних і біологічних явищ у природних системах, яка зумовлює виникнення фізіологічно однорідного і функціонально єдиного цілого. Самоочищення - природне знешкодження забруднення в середовищі (воді, ґрунті) в результаті фізичних, хімічних і біологічних процесів. Повне самоочищення води в природних умовах відбувається за 92 год. Саморегуляція - властивість природної системи до відновлення вну трішніх параметрів і структур після будь-яких природних або антропо генних змін.

Сельбищна територія (зона) - частина території населеного пункту під житловими будівлями, зеленими насадженнями, спортивними споруда ми, місцями короткочасного відпочинку населення, а також призначена для їх розміщення в майбутньому. СЕС (сонячна електростанція) - підприємство, що отримує електро енергію у результаті перетворення сонячної енергії. Синантроп - вид, який знайшов поблизу людських поселень особливо сприятливі для себе умови життя (ластівки, миші). ^ Система природна - складена природними структурами й утворення^ ми (підсистемами), які групуються в функціональні компоненти на ' вищих рівнях ієрархічної організації. Приклади природних систем ' вищих рівнів організації - популяції, біоценози, біоми. Ситуація екологічна - локальний або регіональний стан середовища існування (природних, соціальних складових). Смог - сукупність частинок пилу і крапель туману. Інтенсивний смог спричиняє алергічні реакції, подразнення слизової оболонки, напади брон хіальної астми, пошкодження рослинності, будівель, споруд. Розрізняють смог лондонського типу (вологий) і смог фотохімічний (сухий) - повторне забруднення повітря, яке виникає в результаті розкладу і сполучення забруднювальних речовин під дією сонячного випромінювання. Соціальне середовище - відносини між людьми, а також між людьми і створеними їхньою діяльністю матеріальними і культурними цінностя ми, що впливають на людину. Соціоекологія - прикладний розділ сучасної екології, яким вивчається специфічна роль людини в довкіллі як соціальної істоти, способи оптимізації взаємовідносин людського суспільства з природою. Сполучна територія екомережі - природний або відновлений до при родного стану структурний елемент екомережі, який поєднує ключові території, забезпечує міграцію тварин та обмін генетичного матеріалу в межах екомережі. Спустелення - пониження природно-ресурсного потенціалу території нижче умовного (допустимого) рівня, який проявляється в деградації рослинного покриву. Погіршення біологічної продуктивності земель може призвести до виникнення умов, аналогічних пустельним. Спустелення відбувається в 75 % випадків через антропогенні причини, в 25 % - через природні. Стан природи - якісна відмінність природи від стану, який визначаєть ся лише природними процесами. Розрізняють природний стан, кризовий стан, катастрофічний стан природи. Стійкість - здатність природної системи протистояти зовнішньому впливу і повертатися до попереднього стану, не змінюючи при цьому своєї структури. Стік забруднений - стічні води, які містять домішки в кількості, що перевищує ГДК (гранично допустиму концентрацію). Розрізняють про мислові, сільськогосподарські, комунально-побутові стоки.

т Територіальна комплексна схема охорони природи (ТЕРКСОП) - науко во обґрунтований комплексний план охорони природи певної території (регі ону, адміністративної області, міста). ТЕРКСОП - включає нормування навантажень на середовище за всіма видами господарських заходів, виді лення проблемних ареалів, установлення обмежень, розташування підпри ємств для підтримання екологічного балансу, пропозиції щодо територіаль ного комплексування господарських і середовищезахисних об’єктів. ТЕС (теплова електростанція) - підприємство, що отримує енергію у результаті спалювання викопних корисних копалин і біомаси. ^ Техноекологія - блок прикладних екологічних напрямків, що вивчає і обсяги, механізми і наслідки впливів на довкілля та здоров’ я людини / різних галузей і об’ єктів господарської діяльності, особливості викорис тання ними природних ресурсів, розробляє технічні засоби охорони при роди, а також способи утилізації відходів виробництва тощо. Технологія маловідходна - технологія, яка дає технічно досягнутий мінімум твердих, рідких, газоподібних і теплових відходів і викидів. Техносфера - частина біосфери, докорінно перетворена людиною в тех нічні і технологічні об’ єкти (будівлі, дороги, механізми) з допомогою прямого і опосередкованого впливу технічних засобів. Токсичність - здатність деяких хімічних елементів, сполук і біогенних речовин згубно впливати на живі організми (рослини, тварини, гриби, мікроорганізми) і здоров’ я людей (бензапірен, важкі метали, кислотні сполуки, оксиди азоту, сірки). Транскордонна природно-заповідна територія - природоохоронна територія, розташована на прикордонних землях країн і виділена між народними документами для збереження насамперед біотичного та ланд шафтного різноманіття. У Умови природні - сукупність живих організмів, тіл і явищ природи, які впливають на життєдіяльність і господарську роботу суспільства, але не залучені в матеріальне і виробниче використання, виробничу і неви робничу діяльність людей (клімат). Урбанізація - процес зростання ролі міст в розвитку суспільства, який супроводжується ростом і розвитком міських поселень, зростанням пито мої ваги міського населення. За підрахунками спеціалістів, економічні втрати через хвороби урбанізації, перш за все шум, стрес, забруднення, перевищують економічні втрати через страйки. Урочище - закономірно складена група однорідних ділянок природи (фацій), яка відособлена більш-менш чіткими природними або антропо генними межами. Урочище - одна з нижчих таксономічних одиниць ландшафтознавства (степова балка, річкова долина). Утилізація - використання енергії і речовини, вилучення корисних компонентів з побутових і промислових відходів, стічних вод, викидів в атмосферу.

А Ф Фауна - еволюційно сформована сукупність видів тварин, мікроорга нізмів даної території (акваторії). Фація - елементарна складова частина ландшафту - ділянка території з характерними для неї однорідною літогенною основою, рельєфом, мікрокліматом, ґрунтами, рослинним і тваринним світом. Фітонцид(и) - хімічно активні продукти виділення рослин (переважно газоподібні), згубно діючі на мікроорганізми (бактерії), гриби, в тому числі і на хвороботворні. Фітоценоз - більш-менш стійке рослинне угруповання, складене орга нізмами одного або декількох поколінь і яке утворює властиве йому середовище існування. Фітоценоз нероздільний з біоценозом і біогеоцено зом. Флора - еволюційно сформована сукупність видів рослин певної тери торії (акваторії). Фреони - група галогеновмісних речовин, які киплять за кімнатної температури, високолеткі, інертні біля поверхні землі, використовують ся в холодильній промисловості і як розпилювачі в аерозольних упаков ках. У стратосфері піддаються фотохімічному розкладу з виділенням іонів хлору, які є каталізатором хімічних реакцій, що руйнують молеку ли озону. Функціональне зонування - науково обґрунтоване розділення відпо відних природно-заповідних територій на певні ділянки (зони), в яких мають запроваджуватися різні режими збереження, відтворення, вико ристання й управління в межах природно-територіальних комплексів. Ц, Ч, III Цвітіння вод — масовий розвиток фітопланктону, який спричинює зміну кольору води і погіршує кисневу забезпеченість вод. Одна з причин цвітіння вод - надходження у водойми мінеральних, особливо фосфоромістких добрив, синтетичних мийних речовин, органічних забруднювачів. Чинник - серед екологічних чинників розрізняють: абіотичні (кліма тичні, орографічні, гідрологічні); біотичні (відносини між організмами симбіоз, паразитизм, нейтралізм та ін.); антропогенні (вплив людини). Шум - неприємний або небажаний звук чи сукупність звуків, що зава жають сприйняттю корисних звукових сигналів, порушують тишу, чинять шкідливу або подразливу дію на організм людини, знижують її працездатність. Шумозахист - шумозахисні заходи, спрямовані на обмеження негатив ного шумового впливу. Діляться на дві групи: 1 - заходи, спрямовані на зниження шуму в джерелі; 2 - заходи, спрямовані на зниження шуму на шляху поширення.

ЗМІСТ

ВСТУП § 1. Екологія як наука про довкілля......................................................................................6 § 2. Предмет, об’ єкт, завдання і методи науки про д о в к іл л я ................................... 9 § 3. Структура сучасної екології та її місце в системі н а ук ...................................... 11 СИСТЕМА «ПРИРОДА - НАСЕЛЕННЯ - ГОСПОДАРСТВО» Т ем а І . Природа і людина: системний підхід § § § § §

4. 5. 6. 7. 8.

Властивості складних систем. Хронологія розвитку геосф ери .................... 18 Біосфера, основні положення вчення В.І. Вернадського про біосферу . . . 20 Еволюція уявлень про роль і місце природи в житті сусп ільства............... 24 Ноосфера. Еволюція уявлень про місце людини в природі.............................. 27 Історичні етапи взаємодії суспільства і природи та їхні екологічні особливості..............................................................................................................................ЗО

Т ем а I I . Світовий розвиток і екологія § 9. Основні етапи розвитку світового господарства.................................................. 38 § 10. Екологічна криза: причини і н а с л ід к и .................................................................... 41 § 11. Техногенні катастрофи та надзвичайні ситуації. Стихійні л и х а ..................44 § 1 2 . Глобальні моделі і сценарії майбутнього................................................................. 47 Т ем а I I I . Техногенез і економіка § 13. Техногенез, етапи розвитку техногенезу................................................................. 52 § 14. Техногенез - технічний прогрес, економічне зр о ста н н я .................................54 § 15. Техносфера, її склад. Роль техносфери на сучасному етапі розвитку суспільства і п р и р о д и ....................................................................................................... 57 § 16. Ресурси техносфери - масштаби і межі спож ивання........................................ 59 Т ем а I V . Природокористування як наука про ставлення людини до природних компонентів § 17. Природокористування: об’ єкт, предмет, завдання.............................................. 64 § 18. Загальні принципи використання і відновлення природних ресурсів, природних умов середовища ж иттєдіяльн ості..................................................... 66 § 19. Підтримання і відтворення, раціональні зміни екологічної рівноваги природних с и с т е м ...............................................................................................................68 § 20. Економіка природокористування як одна із складових частин екології...................................................................................................................... 70 Т ем а V . Промислове природокористування § 21. Ресурси промислового виробництва й особливості їх використання.......... 74 § 2 2 .Зміни структури промислового виробництва України та їх прояв на стані д о в к іл л я ...................................................................................................................... 77 § 23. Видобувна і обробна промисловості: вплив на довкілля. Підприємства, що найбільше забруднюють довкіл л я.......................................................................80 § 24. Відходи промислового виробництва та проблема їх утилізації. Міжнародна торгівля в ід х о д а м и .................................................................................84 Т ем а V I . Сільськогосподарське природокористування § 25. Ресурси сільськогосподарського виробництва й особливості їх використання.........................................................................................................................90 § 26. Причини і наслідки виснаження та деградації ґрунтового п окриву.......... 93

§ 2 7 .Рослинництво, тваринництво та їх деградації вплив на довкілля............... 96 § 28. Відходи сільськогосподарського виробництва, проблеми їх утилізації і переробки........................................................................................................................... 101 § 29. Альтернативне сільське господарство та його в и д и ........................................ 104

Тема VII. Рекреаційне природокористування § 30. Рекреація і туризм. Ресурси рекреації і т у р и зм у ............................................. 110 § 31. Особливості впливу рекреаційної діяльності на д о в к іл л я ............................112 § 32. Нормування антропогенних навантажень, пов’язаних з рекреаційною д ія л ь н істю ........................................................................................................................... 114 § 33. Гірські та приморські території України як основні регіони 117 . розвитку рекреації і т у р и зм у ......................................................................................121 у § 34. Біосферні заповідники, природні національні та регіональні ландшафтні парки як об’ єкти регульованої рекреації і туризму............... 127

Тема V III. Транспорт і природокористування § 35. Види транспорту та його вплив на навколишнє середовищ е.......................128 § 36. Транспорт - джерело забруднення навколишнього середовищ а............... 132 § 37. Структура транспортних забруднень. Найнебезпечніші забруднювачі навколишнього середовищ а........................................................................................136 § 38. Проблема концентрації транспортних засобів на урбанізованих те р и то р ія х ........................................................................................................................... 139 § 39. Автотранспорт і проблема загибелі тварин. Проблема електромагнітного забруднення вздовж ліній електропередач.......................................................... 142

Тема I X . Військова справа і природокористування § 40. Військові дії - криза для довкілля. Мілітаризація і ресурси.......................146 § 41. Військові бази як джерело небезпеки для довкілля. Конверсія військово-промислового комплексу.................................................. 149 § 42. Полігони для військових навчань і випробувань різних видів озброєнь................................................................................................................................ 152

Тема X . Наука і природокористування § 4 3 .Наукова діяльність як чинник впливу на навколишнє середовище . . . . 158 § 44. Науково-дослідні лабораторії і центри як об’єкти підвищеної небезпеки для д о в к іл л я ................................................................................................161 § 45. Вплив досліджень і використання космосу і Світового океану, комп’ ютерних технологій і стільникового зв’ язку на біосферу..................164

Тема X I . Заповідна справа і природокористування § 46.Природозаповідання як одна з найефективніших форм природокористування .................................................................................................. 168 § 47. Категорії природозаповідання і режими охорони заповідних територ ій..............................................................................................................................170 § 4 8 .Екомережі як новітній напрям ефективного природокористування. . . . 174 Д О Д А Т К И ..................................................................................................................................... 178 КОРОТКИЙ ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ С Л О В Н И К ............................................................ 222

Ц А Р И К Любомир Петрович Ц А Р И К Пет ро Любомирович В ІТ Е Н К О Ігор М ихайлович

ЕКОЛОГІЯ

10 Профільний рівень Підручник для 10 класу загальноосвітніх навчальних закладів Рекомендовано Міністерством освіти і науки України

2-ге видання Редактор Світлана Андрющенко Обкладинка, макет, художнє редагування Світлани Железняк Технічний редактор Валентина Олійник Комп’ютерна верстка Тамари Скалиги Коректор Світлана Романичева

Формат 70х100/16. Умови, друк. арк. 19,5. Обл.-вид. арк. 18,38. Тираж 5023 пр. Вид. № 1074. Зам. № 11-443.

Видавництво «Генеза», вул. Тимошенка, 2-л, м. Київ, 04212. Свідоцтво суб’єкта видавничої справи серія ДК № 3966 від 01.02.2011 Виготовлення фотоформ та друк на ПАТ «Білоцерківська книжкова фабрика», вул. JI. Курбаса, 4, м. Біла Церква, 09117. Свідоцтво суб’ єкта видавничої справи серія ДК № 4063 від 11.05.2011