Versta iš:
АЛЕСЬ РА(А)АЎ, Такая і гэтакі: талакуе з мала.кай дождж М,-.к: М0.102к03 л,10501650, 2018.
© Ales’ Razanau, 2022
© Alma Lapinskien7, vertimas 8 lietuvi9 kalb:, 2022
© Aist7 Lapinskait7, viršelis, 2022
© Leidykla Hieronymus, 2022
Visos teis7s saugomos
ISBN 978-609-96297-5-9
Bibliografin7 informacija pateikiama Lietuvos integralios bibliotek9 informacin7s sistemos (LIBIS) portale ibiblioteka.lt
Iš baltarusių kalbos vertė
Alma Lapinskienė
Hieronymus
VILNIUS 2022
Калі ўсе згублены ключы
калі ні шансу,
анічога –усё ж ідзі, любі, крычы і пасягай на перамогу.
Не вернецца воін, вандроўнік не вернецца, вернецца сейбіт... Заўсёды
вяртаецца сейбіт.
У гэтым лесе, на гэтай зямлі, нечакана безабаронны, буду пакутліва ўспамінаць, як падаюць дрэвы.
Kai visi raktai pamesti, vilties jokios, nors rėk –vis tiek tu eik, mylėki, šauk ir pergale tikėk.
...
Negrįš karys, negrįš klajūnas, sugrįš sėjėjas… Visada grįžta sėjėjas.
Šitame miške, šitoje žemėje, nelauktai beginklis kankinamai prisiminsiu, kaip griūva medžiai.
Тут толькі лета і зіма, світальны позірк, сон глыбокі, і белаплынныя аблокі, і міг, што быў і ўжо няма.
Каб дачакацца, не хапіла хвіліны,
каб назаўсёды расстацца –хапіла якраз хвіліны.
Паміж дзвюма бяздоннямі маўчання
пульсуе думка –голас пра маўчанне.
Людзі, аблокі, дрэвы, з якімі ў мінулым расстаўся, –
няма да каго вярнуцца –таксама з мінулым рассталіся.
Čia vasara tik ir žiema, aušros žara, gilusis miegas, ir debesų baltųjų sniegas, ir mirksnis, buvo ir jau nėra. ... Sulaukti pritrūko akimirkos, amžinai išsiskirti –užteko kaip tik akimirkos.
Tarp dviejų tylėjimo bedugnių pulsuoja mintis –tylėjimo balsas.
Žmonės, debesys, medžiai, su kuriais praeity išsiskyriau, –nėra jau pas ką sugrįžti –ir jie su praeitim išsiskyrę.
Магчыма, выслалі лісты на доле
і напісалі птушкі на аблоках
фармуліроўку вечнага закону, –адлёт і одум –
восень наступае.
Перакладаю шэпт дажджу, пагляд вачэй, трымценне гаю... Кранаю, слухаю, гляджу, я не пішу – перакладаю.
Няма звароту ў маленства... А хвалі – блізкая радня –
завабяць, знойдуць падабенства...
Але гняце нас глыбіня –няма звароту ў маленства.
Galbūt lapai išklostė ant žemės ir paukščiai parašė ant debesų amžiną dėsnį –kelias ir godos –ruduo ateina.
Verčiu aš šnabždesį lietaus, ošimą miško, godas akių…
Liečiu, klausausi ir žiūriu, aš nerašau – verčiu.
Jau nebegrįši į vaikystę… O bangos – mūsų giminė –vilioja, randa panašumo…
Tačiau nutraukia mus gelmė –jau nebegrįši į vaikystę.
Паміж усім на зямлі
дзве адлегласці:
паменшыцца адна –павялічыцца другая...
Калі мы далёка – блізка, калі мы блізка – далёка.
Блукаюць сны ў лабірынце розуму, і ў снах блукае розум –шлях людскі.
Дарога дадому... Усе дарогі, якімі хадзіў і ездзіў, убірае дарога дадому.
Аднойчы,
калі закончу ўсе справы... О колькі трэба зрабіць, калі закончу ўсе справы!..
Tarp visko žemėje du nuotoliai: sutrumpėja vienas –pailgėja kitas… Kai mes toli – arti, kai mes arti – toli.
Klaidžioja sapnai proto labirinte, o sapnuose klaidžioja protas –žmogaus keliai. ...
Kelias namo… Visi keliai, kuriais vaikščiojau ir važinėjau, vedė mane namo. ...
Vienąkart, kai baigsiu visus darbus… O, kiek turėsiu nuveikti, kai baigsiu visus darbus.
Выбіўся з рытму часу –
падаю ў бездань часу.
Сярод усіх вятроў
адзін спадарожны.
Сярод усіх шляхоў
адзін незваротны.
Усё мы маем –пільным вокам акінь зямныя берагі...
Але адзін памрэ ад спёкі, памрэ ад холаду другі.
У вечаровым аўтобусе чуваць урыўкі людскіх размоў... Зрэшты, усе размовы ўрыўкі чагосьці.
Išsimušiau iš laiko ritmo –krentu laiko bedugnėn.
Iš visų vėjų vienas pūs palankiai.
Iš visų kelių vienu nesugrįši.
Mes visko turim –apžvelk įdėmiai gyvenimo krantus… Bet vienas mirs staiga nuo šalčio, o kitas nuo kaitros uždus.
Vakariniame autobuse girdisi pokalbių nuotrupos… Beje, visi pokalbiai tėra tik nuotrupos.
Нікога, хто ў гэты свет прыходзіць, не абыходзіць доля: атрымліваюць усе без вынятку
два найвялікшыя падарункі –жыццё і смерць.
Спазніўся ўстаць і спазніўся легчы, спазніўся пачаць работу і спазніўся скончыць –і пачалі мяняцца
месцамі дні і ночы, вынікі і прычыны, і я апынуўся насупраць самога сябе. ...
Смерць косіць салому –зярнят скасаваць не можа: ратунак у лішку.
Nei vieno, kas į šį pasaulį ateina, neaplenkia dalia: gauna visi be išimties dvi didžiausias dovanas –gyvenimą ir mirtį.
Pavėlavau atsikelti ir pavėlavau atsigulti, pavėlavau pradėti darbą ir pavėlavau pabaigti –ir pradėjo keistis vietomis dienos ir naktys, pasekmės ir priežastys, ir aš atsidūriau prieš save patį. ...
Mirtis kerta tik šiaudus –grūdelių nesunaikina: išsigelbėjimas gausoje.