РОЗДІЛ 1
РОЗДІЛ 2
1 На дванадцятому році царювання Навуходоносора, який царював у Ніневії, великому місті; за днів Арфаксада, який царював над Мідією в Екбатані, 2 І збудував у Екбатані мури навколо з обтесаного каміння три лікті завширшки та шість ліктів завдовжки, і зробив висоту стіни сімдесят ліктів, а ширину її п'ятдесят ліктів. 3 І поставив вежі його на брамах його на сто ліктів заввишки, а завширшки його в основі шістдесят ліктів. 4 І зробив він брами його, а саме брами, які були підняті на сімдесят ліктів заввишки, а завширшки їх сорок ліктів, для виходу його могутніх військ і для розстановки його піхотинців. 5 Навіть у ті дні цар Навуходоносор вів війну з царем Арфаксадом на великій рівнині, тобто рівнині в межах Рагау. 6 І прийшли до нього всі ті, хто мешкав у гірській місцевості, і всі, хто жив біля Євфрату, і Тигру, і Гідаспу, і долини Аріоха, царя Елімеїв, і дуже багато народів із синів Хелода, зібралися самі до бою. 7 Тоді Навуходоносор, цар Ассирійців, послав до всіх, хто жив у Персії, і до всіх, хто жив на заході, і до тих, хто жив у Кілікії, і Дамаску, і Лівані, і Антілібані, і до всіх, хто жив на морському узбережжі, 8 І тим серед народів, які були в Кармелі, і Галааді, і вищій Галілеї, і великій рівнині Есдрелом, 9 І всім, хто був у Самарії та містах її, і за Йорданом до Єрусалиму, і Бетани, і Хелусу, і Кадесу, і річки Єгипту, і Тафнесу, і Рамесса, і всієї землі Гесем, 10 Поки ви не прийдете за Таніс і Мемфіс, і до всіх мешканців Єгипту, аж поки не дійдете до кордонів Ефіопії. 11 Але всі мешканці землі зневажили наказ Навуходоносора, царя асирійського, і не пішли з ним на війну; бо вони не боялися його: так, він був перед ними як одна людина, і вони відіслали його послів від себе безрезультатно та з ганьбою. 12 Тому Навуходоносор був дуже розгніваний на всю цю країну, і поклявся своїм троном і царством, що він обов’язково буде помщений на всіх цих узбережжях Кілікії, і Дамаска, і Сирії, і що він уб’є мечем усіх жителів землю Моава, і синів Аммона, і всю Юдею, і все, що було в Єгипті, аж поки не дійдете до границь обох морів. 13 Тоді він рушив у бойовому порядку зі своєю силою проти царя Арфаксада в сімнадцятому році, і він переміг у його битві, бо він повалив усю силу Арфаксада, і всіх його вершників, і всі його колісниці, 14 І став володарем своїх міст, і прийшов до Екбатану, і взяв вежі, і пограбував вулиці його, і перетворив його красу на ганьбу. 15 Він узяв також Арфаксада в горах Рагау, і вразив його своїми стрілами, і того дня вигубив його вщент. 16 Тож згодом він повернувся до Ніневії, як він, так і вся його група різних народів, що складалася з дуже великої кількості вояків, і там він відпочив і бенкетував, як він, так і його військо, сто двадцять днів.
1 І вісімнадцятого року, двадцятого другого дня першого місяця, була розмова в домі Навуходоносора, царя асирійського, що він повинен, як він сказав, помститися всій землі. 2 Тож він покликав до себе всіх своїх офіцерів і всіх своїх вельмож, і передав їм свою таємну пораду, і зробив висновок про страждання всієї землі з власних уст. 3 Тоді вони постановили знищити кожну плоть, яка не слухалася наказу його уст. 4 І коли він закінчив свою пораду, Навуходоносор, цар ассірійський, покликав Олоферна, головного вождя свого війська, який був наступний за ним, і сказав йому. 5 Так говорить великий цар, володар усієї землі: Ось ти вийдеш від мого обличчя, і візьмеш із собою людей, які покладаються на свою силу, сто двадцять тисяч піхотинців; а кількість коней та їхніх вершників дванадцять тисяч. 6 І ти підеш проти всієї західної країни, бо вони не послухалися мого наказу. 7 І ти скажеш, що вони готують для Мене землю та воду, бо Я вийду в Своїм гніві проти них і покрию все обличчя землі ногами Мого війська, і Я віддам їх на здобич їх: 8 Щоб їхні вбиті наповнили їхні долини та потоки, а річка наповнилася їхніми мертвими, аж поки не розлилася. 9 І поведу їх у полон аж до кінця всієї землі. 10 Отже, ти вийдеш. і візьми наперед для мене всі їхні границі; і якщо вони піддадуться тобі, ти збережеш їх для мене до дня їхньої кари. 11 А щодо бунтівників нехай не милосердить око твоє; але віддай їх на забій і грабуй їх, де б ти не був. 12 Бо як живий я, і силою мого царства, усе, що я сказав, я зроблю своєю рукою. 13 І стережися, щоб ти не порушив жодної з наказів свого пана, але виконуй їх повністю, як я наказав тобі, і не зволікай виконувати їх. 14 Тоді Олоферн відійшов від свого володаря і скликав усіх намісників, капітанів і офіцерів армії Ассура; 15 І він зібрав вибраних людей для битви, як наказав йому його пан, до ста двадцяти тисяч і дванадцяти тисяч лучників на конях; 16 І він розбив їх, як велике військо на війну. 17 І взяв він верблюдів та ослів для їхніх коліс, дуже багато; і овець, і волів, і кіз без числа для їхнього харчування: 18 І багато харчів для кожного війська, і дуже багато золота та срібла з дому царя. 19 Тоді він вирушив із усією своєю силою, щоб йти перед царем Навуходоносором у подорожі та покрити все обличчя землі на захід їхніми колісницями, і вершниками, і їхніми вибраними піхотинцями. 20 Велика кількість різних країн прийшла з ними, як сарана, і як пісок земний, бо безлічі не було числа. 21 І вони вирушили з Ніневії триденною дорогою до рівнини Бектілет і таборували з Бектілету біля гори, що ліворуч від верхньої Кілікії. 22 Тоді він взяв усе своє військо, своїх піхотинців, і вершників, і колісниці, і пішов звідти в гірську місцевість.
23 І знищив Пуд і Луд, і пограбував усіх синів Расса та синів Ізраїля, які були в напрямку пустелі на півдні землі Хеллі. 24 Тоді він перейшов Євфрат, і пройшов через Месопотамію, і зруйнував усі високі міста, що були на річці Арбонай, аж поки ви не прийшли до моря. 25 І він зайняв кордони Кілікії, і вбив усіх, хто чинив йому опір, і дійшов до кордонів Яфета, які були на півдні, навпроти Аравії. 26 Він також оточив усіх синів Мадіяна, і спалив їхні намети, і пограбував їхні кошари для овець. 27 Тоді він зійшов на Дамаську рівнину під час жнив пшениці, і спалив усі їхні поля, і винищив їхні отари та стада, також він пограбував їхні міста, і вщент спустошив їхні країни, і вбив усіх їхніх юнаків лезо меча. 28 Тому страх і страх перед ним напали на всіх мешканців морських берегів, які були в Сидоні та Тирі, і на тих, що жили в Сурі та Окіні, і на всіх, хто жив у Ємнаані; і ті, що жили в Азоті та Аскалоні, дуже боялися його. РОЗДІЛ 3 1 Тож вони послали до нього послів укласти мир, кажучи: 2 Ось ми, слуги Навуходоносора, великого царя, лежить перед тобою; використовуй нас, як буде добре в очах Твоїх. 3 Ось наші доми, і всі наші місця, і всі наші поля пшениці, і отари, і худоба, і всі ночівлі наших наметів лежать перед лицем Твоїм; використовуй їх, як тобі заманеться. 4 Ось, навіть наші міста та їхні мешканці є твоїми слугами; приходь і поводься з ними так, як тобі здається добрим. 5 Тож люди прийшли до Олоферна й розповіли йому про це. 6 Потім він спустився до морського узбережжя, як він, так і його військо, і поставив гарнізони у високих містах, і взяв із них вибраних людей на допомогу. 7 І вони та вся околиця прийняли їх з вінками, танцями та бубнами. 8 Проте він зруйнував їхні кордони та вирубав їхні гаї: бо він наказав знищити всіх богів землі, щоб усі народи поклонялися лише Навуходоносору, і щоб усі язики та племена призивали його як бога. 9 І прийшов він проти Ездрелону, поблизу Юдеї, проти великої протоки Юдеї. 10 І він розташувався між Гебою та Скіфополем, і пробув там цілий місяць, щоб зібрати разом усі екіпажі свого війська. РОЗДІЛ 4 1 Тоді сини Ізраїля, які жили в Юдеї, почули все, що Олоферн, головний воєначальник Навуходоносора, царя ассирійського, зробив народам, і яким чином він пограбував усі їхні храми та знищив їх. 2 Тому вони дуже боялися його, і тривожилися за Єрусалим і за храм Господа, Бога свого.
3 Бо вони щойно повернулися з полону, і весь народ Юдеї недавно був зібраний разом, і посудини, і жертовник, і дім були освячені після осквернення. 4 Тому вони послали в усі околиці Самарії, і в села, і в Беторон, і Белмен, і Єрихон, і в Хову, і Есору, і в долину Салем, 5 І вони завчасно заволоділи всіма вершинами високих гір, і укріпили села, що були в них, і запасли продовольство для забезпечення війни, бо їхні поля були пізно зібрані. 6 І первосвященик Йоаким, що був тими днями в Єрусалимі, писав до мешканців Бетулії та Бетоместаму, що навпроти Ездрелону, на полі, поблизу Дотаїму, 7 Наказуючи їм стерегти проходи в гористій місцевості, бо через них був вхід до Юдеї, і було легко зупинити тих, хто підійде, тому що прохід був прямий, щонайбільше для двох чоловіків. 8 І зробили Ізраїлеві сини, як наказав їм первосвященик Йоаким, зі старшими всього Ізраїлевого народу, що сидів в Єрусалимі. 9 Тоді кожен ізраїльтянин кликав до Бога з великим запалом, і з великою палкістю вони впокорювали свої душі: 10 І вони, і їхні жінки, і їхні діти, і їхня худоба, і кожен приходь, і наймит, і їхні слуги, куплені за гроші, поклали веретище на стегна свої. 11 І всі чоловіки, і жінки, і малі діти, і мешканці Єрусалиму падали перед храмом, і посипали попелом свої голови, і розстелили свою верету перед лицем Господнім; також вони поклали веретище на жертовник, 12 І кликали всі однодушно до Бога Ізраїлевого, щоб Він не віддав їхніх дітей на здобич, і їхніх жінок на здобич, і міст їхньої спадщини на знищення, і святиню на осквернення та ганьбу, і щоб народи раділи. 13 І Бог почув їхні молитви, і поглянув на їхні страждання, бо люди постили багато днів у всій Юдеї та Єрусалимі перед святинею Господа Вседержителя. 14 І первосвященик Йоаким, і всі священики, що стояли перед Господом, і ті, що служили Господеві, були підперезані стегна свої веретою, і приносили щоденні всепалення з обітницями та даровими дарами народу, 15 І мали попіл на своїх митрах, і взивали до Господа з усією своєю силою, щоб Він милостиво поглянув на весь дім Ізраїля. РОЗДІЛ 5 1 Потім було оголошено Олоферну, головному вождю асшурської армії, що сини Ізраїлю підготувалися до війни і перекрили проходи в гірській місцевості, укріпили всі вершини високих пагорбів і мали поклав перешкоди в країнах Шампань: 2 Через що він був дуже розгніваний, і покликав усіх князів Моава, і начальників Аммона, і всіх правителів узбережжя моря, 3 І він сказав їм: «Скажіть мені тепер, ви, сини Ханаану, хто цей народ, що живе в гірській місцевості, і які міста вони мешкають, і яка чисельність їхнього війська, і де їх могутність і силу, і який цар встановлений над ними, або начальник їхнього війська;
4 І чому вони вирішили не прийти назустріч мені більше, ніж усі мешканці заходу? 5 Тоді Ахіор, начальник усіх синів Аммона, сказав: «Нехай мій пан тепер почує слово з уст твого слуги, і я розповім тобі правду про цей народ, який живе поблизу тебе та населяє гірські країни». І не вийде брехня з уст раба Твого. 6 Цей народ походить від халдеїв: 7 І вони перебували досі в Месопотамії, тому що вони не хотіли слідувати богам своїх батьків, які були в землі Халдеї. 8 Бо вони покинули дорогу своїх предків і поклонялися Богові небес, Богові, якого вони знали; тому вони вигнали їх з лиця їхніх богів, і вони втекли до Месопотамії, і перебували там багато днів. 9 Тоді їхній Бог наказав їм залишити місце, де вони перебували, і піти до землі Ханаанської, де вони жили і розмножилися золотом і сріблом і дуже великою худобою. 10 Але коли голод охопив усю Ханаанську землю, вони зійшли до Єгипту, і перебували там, поки годувалися, і стали там великою юрбою, так що ніхто не міг злічити їхнього народу. 11 Тому єгипетський цар повстав проти них, і вчинив з ними хитро, і принижував їх, працюючи над цеглою, і зробив їх рабами. 12 Тоді вони заволали до свого Бога, і він уразив всю єгипетську землю невиліковними поразками, так що єгиптяни вигнали їх з-перед себе. 13 І Бог висушив перед ними Червоне море, 14 І привів їх до гори Сіна та Кадес-Барн, і вигнав усіх, хто жив у пустелі. 15 І осіли вони в землі амореянина, і винищили своєю силою всіх есебонян, і, перейшовши Йордан, заволоділи всією горою. 16 І вигнали вони перед собою ханаанеянина, ферезеянина, євусеянина, і сихеміянина, і всіх ґерґесейців, і сиділи вони в тій країні багато днів. 17 І хоча вони не грішили перед своїм Богом, вони процвітали, тому що Бог, який ненавидить беззаконня, був з ними. 18 Але коли вони відійшли від шляху, який він призначив їм, вони були знищені в багатьох дуже тяжких битвах, і були відведені в полон до землі, яка не була їхньою, і храм їхнього Бога було скинуто на землю, а їхні міста були розбиті. захоплені ворогами. 19 Але тепер вони повернулися до свого Бога, і піднялися з місць, де були розпорошені, і заволоділи Єрусалимом, де їхня святиня, і сидять на горі; бо було спустошено. 20 Отже, мій пане та наміснику, якщо буде якась помилка проти цього народу, і він згрішить проти свого Бога, давайте думати, що це буде їхньою загибеллю, і давайте підіймемося, і ми переможемо їх. 21 Але якщо в їхньому народі немає беззаконня, нехай мій пан тепер пройде повз, щоб їхній Господь не захистив їх, а їхній Бог не був за них, і щоб ми не стали ганьбою перед усім світом. 22 І коли Ахіор закінчив ці слова, увесь народ, що стояв навколо намету, почав ремствувати, а старші мужі Олоферна та всі, хто жив на березі моря та в Моаві, сказали, щоб він убив його.
23 Бо, кажуть вони, ми не будемо боятися обличчя Ізраїлевих синів, бо ось це народ, що не має ні сили, ні сили для сильної битви 24 Отже, тепер, володарю Олоферне, ми підемо, і вони стануть здобиччю, щоб їх пожерла вся твоя армія. ЧАСТИНА 6 1 І коли заворушення людей, які були навколо ради, припинилися, Олоферн, старший вождь асшурського війська, сказав Ахіору та всім моавитянам перед усією групою інших народів: 2 А хто ти, Ахіоре, та Єфремові наймити, що ти сьогодні пророкував проти нас і говорив, щоб ми не вели війни з Ізраїлевими синами, бо їхній Бог захистить їх? і хто є Бог, як не Навуходоносор? 3 Він пошле силу Свою, і винищить їх з лиця землі, і Бог їхній не врятує їх, а ми, раби Його, вигубимо їх, як одну людину; бо вони не в змозі витримати силу наших коней. 4 Бо з ними ми топчемо їх, і їхні гори будуть напоєні їхньою кров’ю, і їхні поля будуть наповнені їхніми мертвими тілами, і їхні стопи не зможуть встояти перед нами, бо вони зовсім загинуть, говорить цар Навуходоносор, володар усієї землі, бо він сказав: Жодне з моїх слів не буде марним. 5 І ти, Ахіоре, наймиче Аммона, що говорив ці слова в день твого беззаконня, більше не побачиш мого обличчя від цього дня, доки я не помщуся цьому народу, який вийшов з Єгипту. 6 І тоді меч моєї армії та безліч тих, хто служить мені, пройде через твої боки, і ти впадеш серед їхніх убитих, коли я повернуся. 7 А тепер мої слуги приведуть тебе назад у гірську місцевість і посадять тебе в одному з міст проходу. 8 І ти не загинеш, доки не будеш знищений разом з ними. 9 І якщо ти переконаєш себе в своєму розумі, що вони будуть взяті, нехай не падає обличчя твоє: Я сказав це, і жодне з моїх слів не буде марним. 10 Тоді Олоферн наказав своїм слугам, які чекали в його наметі, взяти Ахіора, привести його до Бетулії та передати в руки синів Ізраїля. 11 Тож його слуги взяли його, і вивели його з табору на рівнину, і вони пішли з середини рівнини на гору, і прийшли до джерел, що були під Бетулією. 12 І коли жителі міста побачили їх, вони взяли свою зброю та вийшли з міста на вершину пагорба, і кожен, хто мав пращу, не давав їм піднятися, кидаючи в них каміння. 13 Проте, таємно пробравшись під пагорб, вони зв'язали Ахіора, кинули його вниз, і залишили його біля підніжжя пагорба, і повернулися до свого володаря. 14 Але ізраїльтяни зійшли зі свого міста, і прийшли до нього, і відв’язали його, і привели його до Бетулії, і представили його намісникам міста. 15 Це були в ті дні Озія, син Міхи, з племені Симеона, і Хабріс, син Готоніїла, і Харміс, син Мелхієла. 16 І вони скликали всіх старших міста, і вся їхня молодь, і їхні жінки, зібралися на збори, і вони
поставили Ахіора посеред усього свого народу. Тоді Озія запитав його про те, що сталося. 17 І він відповів і оголосив їм слова ради Олоферна, і всі слова, які він сказав серед князів Ассура, і все, що Олоферн говорив гордо проти дому Ізраїля. 18 Тоді народ упав і поклонився Богові, і кликав до Бога. кажучи, 19 О Господи Боже небес, подивись на їхню гордість і змилуйся про низький стан нашої нації, і подивися на обличчя тих, хто освячений Тобі сьогодні. 20 Тоді вони потішили Ахіора і вельми його похвалили. 21 І Озія взяв його зі зборів до свого дому, і влаштував бенкет для старійшин; і всю ту ніч вони кликали на допомогу Бога Ізраїля. РОЗДІЛ 7 1 Наступного дня Олоферн наказав усьому своєму війську та всьому своєму народу, який прибув, щоб взяти його участь, щоб вони зняли свій табір проти Бетулії, щоб заздалегідь зайняти підйоми гірської країни та розпочати війну проти синів Ізраїлю . 2 Тоді їхні сильні люди зняли свої табори того дня, і армія військових складала сто сімдесят тисяч піхотинців і дванадцять тисяч вершників, окрім поклажі, та інші люди, які йшли серед них, дуже велика кількість . 3 І вони розташувалися табором у долині поблизу Бетулії, біля джерела, і розкинулися в ширину над Дотаїмом аж до Белмаїму, і в довжину від Бетулії аж до Кінамону, що навпроти Ездраелону. 4 А Ізраїлеві сини, побачивши їхню юрбу, сильно занепокоїлися, і сказали кожен до свого ближнього: Тепер ці люди вилізуть лице землі! бо ні високі гори, ні долини, ні пагорби не можуть витримати їхньої ваги. 5 Тоді кожен взяв свою військову зброю, і коли вони розпалили вогонь на своїх вежах, вони залишилися та пильнували всю ту ніч. 6 Але другого дня Олоферн вивів усіх своїх вершників на очах ізраїльських синів, які були в Бетулії, 7 І оглянув проходи до міста, і дійшов до джерел їхніх вод, і взяв їх, і поставив над ними гарнізони військових людей, а сам рушив до свого народу. 8 Тоді прийшли до нього всі голови синів Ісава, і всі правителі народу Моава, і начальники морського узбережжя, і сказали: 9 Хай пан наш тепер почує слово, щоб не було розгрому в твоєму війську. 10 Бо цей народ Ізраїлевих синів не покладається на свої списи, але на висоту гір, на яких вони живуть, бо нелегко піднятися на вершини їхніх гір. 11 Отже, тепер, мій пане, не бийся проти них у бойовому порядку, і не загине жоден чоловік із твого народу. 12 Залишайся у своєму таборі, і стережи всіх людей свого війська, і нехай раби твої візьмуть у свої руки джерело води, що тече з підніжжя гори. 13 Бо всі мешканці Бетулії отримують воду звідти; тож спрага вб’є їх, і вони покинуть своє місто, а ми та наш народ підіймемося на вершини ближніх гір і розтаборуємося на них, щоб стежити, щоб ніхто не вийшов із міста.
14 І вони, і їхні жінки, і їхні діти будуть спалені вогнем, і перш ніж меч прийде на них, вони будуть повалені на вулицях, де вони живуть. 15 Так даси їм злу нагороду; бо вони повстали, і не зустріли тебе мирно. 16 Ці слова сподобалися Олоферну та всім його слугам, і він наказав зробити так, як вони сказали. 17 І рушив табір синів Аммона, а з ними п’ять тисяч ассирійців, і вони отаборилися в долині, і взяли воду та джерела води синів Ізраїля. 18 Тоді сини Ісава піднялися з синами Аммона, і розташувалися табором на горі навпроти Дотаїму, і послали деяких із них на південь і на схід навпроти Екребела, що поблизу Хусі, тобто на струмку Мочмур; а решта ассирійського війська отаборилася на рівнині й покривала лице всієї землі; і їхні намети та екіпажі були розкинуті перед дуже великою юрбою. 19 Тоді Ізраїлеві сини кликали до Господа, свого Бога, тому що їхнє серце занепало, бо всі їхні вороги оточили їх навколо, і не було виходу з-посеред них. 20 Таким чином увесь загін Ашшура залишався навколо них, і їхні піхотинці, і колісниці, і вершники, тридцять і чотири дні, так що всі їхні посудини з водою вичерпали всіх мешканців Бетулії. 21 І спорожніли водойми, і не було в них води, щоб напитися досхочу один день; бо напоїли їх мірою. 22 Тому їхні малі діти були занепокоєні, а їхні жінки та юнаки знемагали від спраги, і падали на вулицях міста та біля воріт, і не було вже в них сили. 23 Тоді весь народ зібрався до Озії та до начальника міста, і юнаки, і жінки, і діти, і закричали гучним голосом, і сказали перед усіма старійшинами: 24 Бог нехай буде суддею між нами та вами, бо ви завдали нам великої шкоди, не вимагаючи миру від синів Асшура. 25 Бо тепер не маємо помічника, але Бог віддав нас у їхні руки, щоб ми були кинуті перед ними спрагою та великою погибелью. 26 А тепер поклич їх до себе і віддай усе місто на здобич народу Олоферна та всьому його війську. 27 Бо краще нам стати для них здобиччю, ніж померти від спраги, бо ми будемо йому рабами, щоб жили наші душі, і не бачили смерті наших немовлят перед очима нашими, ані наших жінок, ані наші діти вмирають. 28 Ми свідчимо проти вас небо й землю, і нашого Бога, і Господа батьків наших, що карає нас за гріхи наші та за гріхи батьків наших, щоб Він не зробив так, як ми говорили сьогодні. 29 Тоді один великий плач стався серед зборів. і кликали вони до Господа Бога гучним голосом. 30 Тоді Озія сказав їм: Браття, будьте відважні, витерпімо ще п'ять днів, за які Господь Бог наш зверне до нас свою милість; бо він не покине нас зовсім. 31 І якщо ці дні минуть, і не прийде нам ніякої допомоги, я зроблю згідно з вашим словом. 32 І розігнав він людей, кожного на свій розсуд; і вони підійшли до стін і веж свого міста, і послали жінок і дітей до їхніх будинків, і вони були дуже пригнічені в місті.
РОЗДІЛ 8 1 У той час про це почула Юдіт, яка була донькою Мерарі, сина Окса, сина Йосипа, сина Оцела, сина Елсії, сина Ананії, сина Гедеона, сина Рафаїма , син Ацито, син Еліу, син Еліава, син Натанаїла, син Самаеля, син Саласадала, син Ізраїля. 2 А Манасія був її чоловік, з її племені та роду, який помер під час жнив ячменю. 3 Бо коли він стояв, наглядаючи за тими, що зв’язували снопи в полі, спека спала на його голову, і він упав на своє ліжко, і помер у місті Бетулія; і вони поховали його з його батьками в полі між Дотаїмом і Баламо . 4 І овдовіла Юдіт у своєму домі три роки й чотири місяці. 5 І зробила вона собі намет на даху свого дому, і зодягла веретище на стегна свої, і одягла свою вдову одежу. 6 І вона постила всі дні свого вдівства, за винятком передвечір’я субот, і субот, і передвечір’я молодиків, і молодиків, і свят та урочистих днів дому Ізраїля. 7 Вона була також гарного вигляду, і дуже гарна на вигляд; і її чоловік Манасія залишив їй золото, і срібло, і рабів, і невільниць, і худобу, і землі; і вона залишилася на них. 8 І не було нікого, хто сказав би їй зло; бо вона дуже боялася Бога. 9 Коли ж вона почула злі слова народу проти правителя, що вони знепритомніли через брак води, бо Джудіт чула всі слова, які сказав їм Озія, і що він поклявся віддати місто ассірійцям через п’ять днів; 10 Тоді вона послала свою жінку, яка керувала всім, що вона мала, щоб покликати Озіаса, Хабріса та Харміса, старожилів міста. 11 І вони підійшли до неї, і вона сказала їм: Послухайте мене тепер, о ви, намісники мешканців Бетулії: бо ваші слова, які ви сказали сьогодні перед народом, неправдиві щодо цієї клятви, яку ви склали та виголосили між Богом і вами, і пообіцяв віддати місто нашим ворогам, якщо протягом цих днів Господь не звернеться вам на допомогу. 12 А тепер хто ви такі, що випробовували Бога сьогодні і стоїте замість Бога серед дітей людських? 13 А тепер випробуйте Господа Вседержителя, але ви ніколи нічого не дізнаєтеся. 14 Бо ви не можете знайти глибини серця людини, ані ви не можете зрозуміти того, що вона думає; тоді як ви можете дослідити Бога, Який створив усе це, і пізнати Його думку, або зрозуміти Його наміри? Ні, брати мої, не гнівіть Господа, Бога нашого. 15 Бо якщо він не допоможе нам протягом цих п’яти днів, він має владу захистити нас, коли забажає, навіть щодня, або знищити нас перед нашими ворогами. 16 Не зв'язуйте рад Господа, Бога нашого, бо Бог не такий, як людина, щоб Йому загрожувати; і він не як син людський, щоб коливатися. 17 Отож, чекаймо спасіння від нього, і кликаймо його на поміч нам, і він почує наш голос, якщо йому це буде до вподоби. 18 Бо не виникло жодного в нашому віці, ані немає в ці дні ні племені, ні родини, ні народу, ні міста серед нас, які б поклонялися богам, створеним руками, як це було раніше.
19 За це наші батьки були віддані мечу та на здобич, і зазнали великого падіння перед нашими ворогами. 20 Але ми не знаємо іншого бога, тому віримо, що він не погордить ні нами, ні будь-ким із нашого народу. 21 Бо якщо нас так схоплять, то вся Юдея буде спустошена, а наша святиня буде зруйнована; і він вимагатиме осквернення цього з наших вуст. 22 І вбивство наших братів, і полон країни, і спустошення нашої спадщини він оберне на наші голови серед язичників, де б ми не були в рабстві; і ми будемо спокусою та ганьбою для всіх, хто володіє нами. 23 Бо не на милість буде наше рабство, але Господь, Бог наш, оберне його на безчестя. 24 Отож, о брати, подаймо приклад нашим братам, бо їхні серця покладаються на нас, і святиня, і дім, і жертовник почивають на нас. 25 Давайте також дякувати Господеві, Богові нашому, що випробовує нас, як і наших батьків. 26 Згадайте, що він зробив з Авраамом, і як він судив Ісака, і що сталося з Яковом у Месопотамії Сирії, коли він пас отару Лавана, брата своєї матері. 27 Бо Він не випробовував нас у вогні, як Він робив їх, для перевірки їхніх сердець, і Він не помстився над нами, але Господь бичує тих, хто наближається до Нього, щоб напоумити їх. 28 Тоді Озія сказав їй: Усе, що ти говорила, ти говорила з добрим серцем, і немає нікого, хто б заперечив слова твої. 29 Бо це не перший день, коли твоя мудрість виявляється; але від початку днів твоїх всі люди пізнали твій розум, бо добрий настрій серця твого. 30 Але народ був дуже спраглий, і змусив нас зробити з ним те, що ми говорили, і взяти на себе клятву, яку ми не порушимо. 31 Тож тепер молися за нас, бо ти благочестива жінка, і Господь пошле нам дощ, щоб наповнити наші водойми, і ми більше не знемагатимемо. 32 Тоді Джудіт сказала їм: Послухайте мене, і я зроблю річ, яка піде з усіх поколінь до дітей нашого народу. 33 Ви будете стояти цієї ночі в брамі, а я вийду з моєю слугою, і протягом тих днів, що ви обіцяли віддати місто нашим ворогам, Господь відвідає Ізраїля моєю рукою. 34 Але не питайте про мої вчинки, бо я не розповім вам, доки не буде закінчено те, що я роблю. 35 Тоді Озія та князі сказали до неї: Іди з миром, і Господь Бог нехай буде перед тобою, щоб помститися нашим ворогам. 36 І повернулися вони з намету, і пішли до своїх палат. РОЗДІЛ 9 1 Юдіф впала на обличчя своє, і посипала свою голову попелом, і зняла веретище, в яке була одягнена; і приблизно в той час, коли того вечора було принесено кадило в Єрусалимі в домі Господа, Юдіт скрикнула гучним голосом і сказала: 2 Господи, Боже мого батька Симеона, якому Ти дав меч, щоб помститися чужинцям, що розв’язав пояс служниці, щоб осквернити її, і відкрив стегно їй на
сором, і осквернив її дівоцтво на ганьбу їй; бо ти сказав: не буде так; і все ж таки зробили: 3 Тому ти віддав їхніх правителів на вбивство, щоб вони пофарбували своє ложе в кров, будучи обманутими, і вразили слуг з їхніми панами, і панів на їхніх тронах; 4 І віддав їхніх жінок на здобич, а їхніх дочок у полон, і всю їхню здобич розділив між твоїми улюбленими дітьми; які були зрушені ревністю Твоєю, і гидували скверною своєї крові, і кликали Тебе на допомогу: Боже, Боже мій, вислухай і мене, вдову. 5 Бо ти зробив не тільки те, але й те, що випало раніше і що виникло після; ти думав про те, що є зараз і що має прийти. 6 Так, те, що ти визначив, було під рукою, і сказав: Ось ми тут, бо всі дороги твої готові, і суди твої в тобі наперед. 7 Бо ось, ассирійці помножилися у своїй силі; вони підносяться з конем і людиною; вони пишаються силою своїх піхотинців; вони покладаються на щит, і спис, і лук, і пращу; і не знаєш, що Ти Господь, що розбиває битви: Господь ім'я твоє. 8 Понизь їхню силу в Своїй силі, і знищи їхню силу в Своїм гніві, бо вони задумали осквернити святиню Твою, і опоганити скинію, де спочиває Ім'я Твоєї слави, і повалити мечем ріг жертовника Твого. 9 Поглянь на їхню гордість, і пошли на їхні голови гнів Свій; дай у руку мою, я вдова, силу, яку я задумав. 10 Побий обманом уст моїх слугу з князем, і князя з слугою, зруйнуй їхню велич рукою жінки. 11 Бо Твоя сила не в численності, ані Твоя могутність у сильних, бо Ти є Бог убогих, помічник пригноблених, опора слабких, захисник покинутих, рятівник тих, хто без надії. . 12 Благаю Тебе, благаю Тебе, Боже батька мого й Боже спадщини Ізраїлевої, Господи небес і землі, Творце вод, царю всякого створіння, вислухай молитву мою! 13 І зроби мою мову й обман їхньою раною й ударом для тих, хто задумав жорстокі речі проти Твого завіту, і Твого освяченого дому, і проти вершини Сіону, і проти дому володіння Твоїх дітей. 14 І зроби так, щоб кожен народ і плем’я визнали, що ти є Богом усієї могутності та могутності, і що немає нікого, хто б захищав народ Ізраїля, крім тебе. РОЗДІЛ 10 1 Тепер після того вона перестала кликати до Бога Ізраїля, і поклала кінець усім цим словам. 2 Вона встала з місця, де впала, і покликала свою служницю, і зійшла до дому, в якому вона сиділа в суботні дні та в дні своїх свят, 3 І зняла з себе веретище, що була на ній, і зняла одежу свого вдівства, і обмила все тіло своє водою, і намазала себе дорогоцінним миром, і заплела волосся на своїй голові, і одягла покришку на неї. і зодягнула свій одяг радості, в який була одягнена за життя свого чоловіка Манасії. 4 І вона взяла сандалі на свої ноги, і вдягла на себе свої браслети, і свої ланцюжки, і свої персні, і свої сережки, і всі свої прикраси, і хоробро одяглася, щоб привабити очі всіх людей, які побачать її.
5 Тоді вона дала своїй служниці пляшку вина та горнятко олії, і наповнила мішок смаженим зерном, і шматками фіг, і гарним хлібом. тож вона склала всі ці речі разом і поклала на себе. 6 Таким чином вони вийшли до воріт міста Бетулії і знайшли там Озію та старожилів міста Хабріса та Харміса. 7 І коли вони побачили її, що її обличчя змінилося, і її одяг змінився, вони дуже дивувалися її красі, і сказали їй. 8 Бог, Бог наших батьків, нехай дасть тобі милість і здійснить твої починання на славу Ізраїлевих синів і на піднесення Єрусалиму. Тоді вони поклонилися Богу. 9 І вона сказала їм: Звеліть відчинити мені брами міста, щоб я могла вийти виконати те, про що ви говорили зі мною. І наказали юнакам відкрити їй, як вона сказала. 10 І коли вони це зробили, Джудіт вийшла, вона та її служниця з нею; і жителі міста дивилися за нею, доки вона не спустилася з гори, і поки вона не пройшла долину, і більше не могла її побачити. 11 І пішли вони прямо долиною, і зустріла її перша ассирійська варта, 12 І взяв її, і запитав її: з якого ти народу? а ти звідки? і куди ти йдеш? А вона сказала: Я жінка єврейка, і я втекла від них, бо вони будуть віддані вам на знищення. 13 І я прийду перед Олоферном, головним начальником вашого війська, щоб оголосити слова правди; і я покажу йому дорогу, якою він піде та завоює всю гористу місцевість, не втративши ні тіла, ні життя жодного зі своїх людей. 14 Коли чоловіки почули її слова та побачили її обличчя, вони дуже здивувалися її красі та сказали їй: 15 Ти врятував своє життя тим, що ти поспішив зійти до присутності нашого пана; тепер приходь до його намету, і деякі з нас проведуть тебе, доки вони не видадуть тебе в його руки. 16 І коли ти станеш перед ним, не бійся в серці своєму, але скажи йому за словом своїм; і він буде добре тебе благати. 17 Тоді вони вибрали з них сотню чоловіків, щоб супроводжувати її та її служницю; і привели її до намету Олоферна. 18 Тоді в усьому таборі була згромадження: бо про її прихід чувся шум серед наметів, і вони обійшли її, коли вона стояла поза наметом Олоферна, аж поки не сказали йому про неї. 19 І дивувалися вони красі її, і милувалися через неї сини Ізраїлеві, і казали кожен своєму ближньому: Хто б зневажив цей народ, що має серед себе таких жінок? справді, не добре, щоб з них залишився один чоловік, який, відпущений, міг би ввести в оману всю землю. 20 І вийшли ті, що лежали біля Олоферна, і всі його слуги, і вони ввели її до намету. 21 Олоферн спочивав на своєму ложі під балдахіном, витканим пурпуром, золотом, смарагдами та дорогоцінним камінням. 22 І показали йому про неї; і він вийшов перед свій намет, а перед ним йшли срібні світильники. 23 І коли Джудіт постала перед ним та його слугами, усі вони дивувалися красі її обличчя; І впала вона на обличчя своє, і вклонилася йому, а його слуги підняли її.
РОЗДІЛ 11 1 Тоді Олоферн сказав їй: Жінко, втішся, не бійся у своєму серці, бо я ніколи не кривдив тих, хто хотів служити Навуходоносору, царю всієї землі. 2 А тепер, якби народ твій, що живе в горах, не запалив через мене світло, то я не підняв би на нього свого списа, але вони самі собі це зробили. 3 Але тепер скажи мені, чому ти втік від них і прийшов до нас: бо ти прийшов для захисту; Будь спокійний, ти проживеш цю ніч і наступну ніч: 4 Бо ніхто не заподіє тобі кривди, але буде благати тебе добре, як це роблять слуги царя Навуходоносора, мого пана. 5 Тоді Джудіт сказала йому: «Прийми слова свого слуги і дозволь своїй невільниці говорити в твоїй присутності, і я не скажу брехні моєму панові цієї ночі». 6 І якщо ти будеш виконувати слова твоєї рабині, то Бог досконало здійснить це через тебе; і мій пан не зазнає невдачі у своїх намірах. 7 Як живий Навуходоносор, цар усієї землі, і як жива його сила, що послав тебе на підтримку всього живого: бо не тільки люди будуть служити йому через тебе, але й польові звірі та худоба, і птаство небесне житиме твоєю силою під керівництвом Навуходоносора та всього його дому. 8 Бо ми чули про твою мудрість і твою політику, і чують по всій землі, що ти єдиний чудовий у всьому королівстві, і могутній у знаннях, і чудовий у військових подвигах. 9 Щодо справи, про яку Ахіор говорив на твоїй раді, ми почули його слова; бо люди Бетулії врятували його, і він розповів їм усе, що говорив тобі. 10 Тому, о пане та намісник, не поважай його слова; але поклади це в своє серце, бо це правда: бо наш народ не буде покараний, ані меч не переможе їх, якщо вони не згрішать проти свого Бога. 11 І тепер, щоб мій пан не зазнав поразки і не зруйнував свого наміру, навіть смерть зараз впала на них, і їхній гріх охопив їх, чим вони провокуватимуть свого Бога до гніву щоразу, коли будуть робити те, що не годиться. зроблено: 12 Тому що їхні харчі закінчуються, і вся їхня вода є мізерною, і вони вирішили накласти руку на свою худобу, і мали намір спожити все те, що Бог заборонив їм їсти своїми законами: 13 І постановили витратити перші плоди десятин вина та олії, які вони освятили та залишили для священиків, що служать в Єрусалимі перед обличчям нашого Бога; яких речей заборонено нікому з людей навіть торкатися руками. 14 Бо вони послали деяких до Єрусалиму, тому що й ті, що мешкають там, зробили подібне, щоб принести їм дозвіл від сенату. 15 Тепер, коли вони принесуть їм слово, вони негайно зроблять це, і вони будуть віддані тобі на знищення того ж дня. 16 Тому я, невільниця твоя, знаючи все це, втекла від їхнього лиця; і Бог послав мене зробити з тобою речі, від яких вся земля буде здивована, і кожен, хто це почує.
17 Бо твій слуга побожний і служить небесному Богові вдень і вночі. А тепер, мій пане, я залишуся з тобою, а твій слуга вийде вночі в долину, і я помолюся Богові, а він скажуть мені, коли вони вчинили свої гріхи: 18 І я прийду, і покажу це тобі; тоді ти вийдеш з усім своїм військом, і не буде жодного з них, хто б протистояв тобі. 19 І проведу тебе через Юдею, аж поки не прийдеш перед Єрусалимом; і поставлю твій престол посеред нього; і ти будеш гнати їх, як овець, що не мають пастуха, і собака навіть не відкриє перед тобою свого рота, бо це було сказано мені згідно з моїм передбаченням, і вони були оголошені мені, і я посланий розповісти тебе. 20 Тоді її слова сподобалися Олоферну та всім його слугам; і дивувались вони її мудрості й казали: 21 Нема такої жінки від кінця землі до краю, і красою обличчя, і мудрістю слів. 22 Так само сказав їй Олоферн. Бог зробив добре, що послав тебе перед народом, щоб сила була в наших руках, а знищення на тих, хто легковажно ставиться до мого пана. 23 І тепер ти і красивий на своєму обличчі, і дотепний у своїх словах: справді, якщо ти будеш робити так, як ти говорив, твій Бог буде моїм Богом, і ти житимеш у домі царя Навуходоносора, і будеш відомий у всьому землі. РОЗДІЛ 12 1 Потім він наказав привести її туди, де стояла його тарілка; і наказав, щоб вони готували для неї з його власної їжі, і щоб вона пила його власне вино. 2 І Джудіт сказала: Я не буду їсти цього, щоб не образити, але для мене буде зроблено запас із того, що я принесла. 3 Тоді Олоферн сказав їй: Якщо твоє забезпечення не вдасться, то як ми можемо дати тобі подібне? бо нема з нами нікого з народу твого. 4 Тоді Джудіт сказала йому: хай живе твоя душа, мій пане, твоя невільниця не буде витрачати те, що я маю, доки Господь не виконає моєю рукою те, що Він постановив. 5 Тоді слуги Олоферна привели її до намету, і вона спала до півночі, і встала, коли настала ранкова вахта, 6 І послав до Олоферна, кажучи: Нехай пан мій тепер накаже, щоб невільниця твоя пішла на молитву. 7 Тоді Олоферн наказав своїм охоронцям, щоб вони не затримували її: таким чином вона пробула в таборі три дні, а вночі вийшла в долину Бетулії, і вмилася в джерелі води біля табору. 8 І коли вона вийшла, то благала Господа, Бога Ізраїлевого, щоб направив її дорогу до воскресіння дітей її народу. 9 І ввійшла вона чиста, і сиділа в наметі, аж поки не їла свого м’яса ввечері. 10 А на четвертий день Олоферн влаштував бенкет лише для своїх слуг і не покликав на бенкет нікого з офіцерів. 11 Тоді він сказав євнуху Баґоасу, який наглядав за всім, що він мав: «Іди тепер і переконай цю єврейку,
що з тобою, щоб вона прийшла до нас і їла та пила з нами». 12 Бо ось соромно буде для нас, якщо ми відпустимо таку жінку, не маючи її товариства; бо якщо ми не притягнемо її до себе, вона насміятиметься з нас. 13 Тоді Багоа відійшов від Олоферна, і підійшов до неї, і він сказав: «Нехай ця прекрасна дівчина не боїться прийти до мого пана, щоб отримати честь у його присутності, і пити вино, і веселитися з нами, і бути зробив цей день як одна з дочок Ассирійців, які служать у домі Навуходоносора. 14 Тоді Джудіт сказала йому: «Хто я тепер, щоб чинити суперечку моєму панові?» напевно, усе, що йому до вподоби, я швидко зроблю, і це буде моєю радістю до дня моєї смерті. 15 Тож вона встала й одягла свій одяг і все своє жіноче вбрання, а її служниця пішла й постелила їй на землю навпроти Олоферна м’які шкури, які вона отримала від Багоа для свого щоденного використання, щоб вона могла сидіти та їсти на них. 16 Коли Юдіф увійшла й сіла, серце Олоферна було захоплене нею, і його розум був зворушений, і він дуже бажав її товариства; бо він чекав часу, щоб обдурити її, від того дня, як побачив її. 17 Тоді Олоферн сказав їй: Пий і веселися з нами. 18 Тож Джудіт сказала: Я зараз вип’ю, мій пане, тому що моє життя звеличилося в мені сьогодні більше, ніж за всі дні, відколи я народився. 19 І взяла вона, і їла, і пила перед ним те, що приготувала її служниця. 20 І Олоферн дуже втішився нею, і випив більше вина, ніж випив будь-коли за один день від народження. РОЗДІЛ 13 1 Коли настав вечір, його слуги поспішили піти, і Баґоас закрив свій намет назовні та відпустив офіціантів від присутності свого пана; і вони лягли до своїх постіль, бо всі були втомлені, бо бенкет був довгий. 2 І Юдіф залишилася сама в наметі, а Олоферн лежав сам на своєму ложі, бо він був напився вином. 3 Тепер Джудіт наказала своїй служниці стояти без спальні й чекати на неї. виходячи, як вона робила щодня: бо вона сказала, що піде на свої молитви, і вона говорила з Багоасом відповідно до тієї ж мети. 4 І вийшли всі, і нікого не залишилося в спальні, ні малого, ні великого. Тоді Джудіт, стоячи біля його ложа, сказала в серці своєму: Господи, Боже всякої сили, подивися на цей подарунок на діла рук моїх для піднесення Єрусалиму. 5 Бо тепер настав час допомогти своїй спадщині та здійснити твої починання, щоб знищити ворогів, які повстали проти нас. 6 Тоді вона підійшла до стовпа ліжка, що був біля голови Олоферна, і зняла звідти його одяг, 7 І підійшов до його ложа, і схопив його за волосся та й сказав: «Зміцни мене сьогодні, Господи, Боже Ізраїлів». 8 І вона двічі вдарила його по шиї з усієї сили, і вона відняла його голову від нього.
9 І перекинув його тіло з ліжка, і зняв балдахін із стовпів; і незабаром після того, як вона вийшла і віддала голову Олоферна своїй служниці; 10 І вона поклала це до свого мішка з м’ясом: так вони обоє пішли разом за своїм звичаєм на молитву; і коли вони пройшли табір, вони обігнули долину, і піднялися на гору Бетулії, і підійшли до її воріт. 11 Тоді Юдіф здалека сказала сторожам біля воріт: Відчиніть, відчиніть браму! Бог, Бог наш, з нами, щоб показати Свою силу ще в Єрусалимі та Свою силу проти ворога, як Він навіть зробив зроблено цього дня. 12 Коли люди її міста почули її голос, то поспішили зійти до воріт свого міста, і покликали старших міста. 13 І тоді вони побігли всі разом, і малі, і великі, бо їм було дивно, що вона прийшла: тож вони відчинили ворота, і прийняли їх, і розклали вогонь для світла, і стали навколо них. 14 І сказала вона до них гучним голосом: Слава, хвала Богу, хвала Богу, кажу я, бо Він не відняв Свого милосердя від Ізраїлевого дому, але цієї ночі моїми руками винищив наших ворогів. 15 Тож вона вийняла голову з мішка, показала її та сказала їм: ось голова Олоферна, головного командира армії Ассура, і ось балдахін, у якому він лежав у своєму п’яному стані; і Господь уразив його рукою жінки. 16 Як живий Господь, що стерег мене на моїй дорозі, якою я ходив, обличчя моє зводило Його на його погибель, але Він не вчинив зі мною гріха, щоб осквернити та посоромити мене. 17 Тоді весь народ був надзвичайно здивований, і вклонився, і вклонився Богові, і однодушно сказав: Благословенний будь Ти, Боже наш, що сьогодні знищив ворогів народу Твого. 18 Тоді Озія сказав їй: О дочко, благословенна ти Всевишнім Богом над усіма жінками на землі; і благословенний Господь Бог, що створив небо і землю, що наказав тебе на відсікання голови голови наших ворогів. 19 Тому що твоя довіра не відійде від сердець людей, які назавжди пам’ятають силу Бога. 20 І Бог оберне тобі ці речі на вічну хвалу, щоб відвідати тебе добром, бо ти не пошкодував свого життя за страждання нашого народу, але помстився за нашу загибель, ідучи прямою дорогою перед нашим Богом. І сказав увесь народ; Так і бути, так і бути. РОЗДІЛ 14 1 Тоді Джудіт сказала їм: Послухайте мене, брати мої, і візьміть цю голову та повісьте її на найвищому місці своїх стін. 2 І щойно з’явиться ранок, і сонце з’явиться на землі, візьміть кожен свою зброю, і вийдіть кожен хоробрий чоловік із міста, і поставте над ними начальника, ніби ви хочете зійди в поле на варту асирійців; але не спускайтеся вниз. 3 Тоді вони візьмуть свою зброю, і підуть до свого табору, і піднімуть командирів армії Ассура, і побіжать до намету Олоферна, але не знайдуть його: тоді страх спадає на них, і вони втечуть перед обличчям твоїм.
4 Тож ви та всі, хто мешкає на узбережжі Ізраїля, переслідуватимете їх і повалите їх на ходу. 5 Але перш ніж ви зробите це, покличте мене Ахіора аммонітянина, щоб він побачив і пізнав того, хто зневажив дім Ізраїля і послав його до нас ніби на смерть. 6 Тоді вони покликали Ахіора з дому Озії; і коли він прийшов і побачив голову Олоферна в руці людини серед зібрання народу, то впав на обличчя своє, і дух його занепав. 7 Але коли вони знайшли його, він упав до ніг Джудіт, поклонився їй і сказав: Благословенна ти в усіх наметах Юди та в усіх народах, які, почувши твоє ім’я, будуть здивовані. 8 А тепер розкажи мені все, що ти зробив у ці дні. Тоді Джудіт оголосила йому серед народу все, що вона зробила, від того дня, коли вона вийшла, до тієї години, коли вона розмовляла з ними. 9 І коли вона перестала говорити, народ закричав гучним голосом і здійняв радісний галас у своєму місті. 10 І коли Ахіор побачив усе, що вчинив Бог Ізраїлів, він дуже увірував у Бога, і обрізав крайню плоть свою, і був приєднаний до дому Ізраїля аж до цього дня. 11 І як тільки настав ранок, вони повісили голову Олоферна на стіні, і кожен узяв свою зброю, і вони вирушили загонами до протоки гори. 12 Але коли асирійці побачили їх, то послали до своїх начальників, які прийшли до їхніх начальників і трибунів, і до кожного з їхніх правителів. 13 Тож вони прийшли до намету Олоферна і сказали до того, хто мав нагляд за всіма його справами: Розбуди тепер нашого пана, бо раби насмілилися виступити проти нас на бій, щоб вони були повністю знищені. 14 Потім увійшов Багоас і постукав у двері намету; бо він думав, що спав із Джудіт. 15 Але оскільки ніхто не відповів, він відкрив, і зайшов у спальню, і знайшов його кинутим на підлогу мертвим, і голову йому відняли. 16 Тому він скрикнув гучним голосом, із плачем, і зітханням, і зойком сильним, і роздер одежу свою. 17 Після того, як він увійшов до намету, де Джудіт ночувала, і, не знайшовши її, він вискочив до людей і закричав: 18 Ці раби зрадили; одна жінка з євреїв осоромила дім царя Навуходоносора: бо ось Олоферн лежить на землі без голови. 19 Коли старшини ассирійського війська почули ці слова, вони роздерли свої одежі, і їхній розум був надзвичайно занепокоєний, і стався крик і дуже великий галас по всьому табору. РОЗДІЛ 15 1 І почувши ті, що були в наметах, здивувалися з того, що сталося. 2 І страх і тремтіння охопили їх, так що не було жодної людини, яка б наважилася залишитися на очах у свого ближнього, але, кинувшись усі разом, вони втекли в усі сторони рівнини та гірської місцевості. 3 І ті, що отаборилися в горах навколо Бетулії, повтікали. Тоді Ізраїлеві сини, кожен із них воїн, кинулися на них.
4 Тоді послав Озію до Бетомастему, і до Бебая, і до Чобая, і до Коли та до всіх берегів Ізраїлю, щоб розповісти про те, що сталося, і щоб усі кинулися на своїх ворогів, щоб знищити їх. 5 Коли сини Ізраїля почули це, усі однодушно напали на них, і вбили їх аж до Чобая; так само й ті, що прийшли з Єрусалиму та з усієї гори, (бо люди розповіли їм, що сталося). у таборі їхніх ворогів), і ті, що були в Ґалааді та в Галілеї, переслідували їх із великою бійнею, аж поки вони не пройшли повз Дамаск та його кордони. 6 А залишок, який жив у Бетулії, напав на табір Ассура, пограбував їх і дуже збагатився. 7 І в Ізраїлевих синів, які повернулися після вбивства, було те, що залишилося; І села та міста, що в горах і на рівнині, здобули багато здобичі, бо натовп був дуже великий. 8 Тоді первосвященик Йоаким і старші Ізраїлевих синів, що жили в Єрусалимі, прийшли подивитись на добрі речі, які Бог показав Ізраїлеві, і побачити Юдіт, і привітати її. 9 І коли вони прийшли до неї, вони однодушно поблагословили її та сказали їй: Ти є піднесення Єрусалиму, ти є велика слава Ізраїля, ти є велика похвала нашого народу. 10 Усе це вчинив ти рукою Своєю, багато добра вчинив ти Ізраїлеві, і це Богу вгодно: благословенний ти від Господа Вседержителя навіки! І сказав увесь народ: Нехай буде так! 11 І люди розграбували табір протягом тридцяти днів: і вони віддали Юдиті Олоферну його намет, і всю його тарілку, і ложа, і посудину, і все його речі. І вона взяла це і поклала на свого мула; і приготувала свої візки, і поклала їх на них. 12 І збіглися всі ізраїльські жінки, щоб побачити її, і поблагословили її, і влаштували для неї танець серед них, і вона взяла галузки в свою руку, і дала також жінкам, що були з нею. 13 І вони поклали оливковий вінок на неї та її служницю, що була з нею, і вона пішла перед усім народом у танці, ведучи всіх жінок, а всі ізраїльтяни йшли за ними в озброєнні з вінками та з піснями. в їхніх ротах. РОЗДІЛ 16 1 Тоді Юдіт почала співати цю подяку по всьому Ізраїлю, і весь народ співав за нею цю пісню хвали. 2 І Джудіт сказала: Почніть моєму Богові з тимпанами, співайте моєму Господу з цимбалами; 3 Бо Бог розбиває битви, бо Він визволив мене серед таборів серед народу з рук тих, що переслідували мене. 4 Ассур вийшов із гір з півночі, він прийшов із десятьма тисячами свого війська, безліч якого зупинило потоки, а їхні вершники вкрили пагорби. 5 Він хвалився, що спалить мої границі, і вб’є моїх юнаків мечем, і розіб’є немовлят об землю, і зробить немовлят моїх здобиччю, а дівчат моїх — здобиччю. 6 Але Всемогутній Господь розчарував їх рукою жінки. 7 Бо могутній не впав від юнаків, ані сини титанів не вразили його, ані високі велетні не напали на нього, але
Юдіт, дочка Мерарі, послабила його красою свого обличчя. 8 Бо вона зняла одежу свого вдівства для піднесення пригноблених в Ізраїлі, і намастила своє обличчя миром, і зв'язала своє волосся в полотно, і взяла льняну одежу, щоб обманути Його. 9 Її сандалі зачарували його очі, її краса взяла його розум у полон, і фаушон пройшов через його шию. 10 Перси здригнулися від її сміливості, а мідяни були налякані її стійкістю. 11 Тоді закричали мої убогі від радості, а слабкі мої заплакали вголос; але вони були здивовані: вони піднесли свій голос, та були повалені. 12 Сини дівчиськи пробили їх наскрізь і поранили їх, як дітей утікачів, вони полягли від битви Господньої. 13 Заспіваю Господеві пісню нову: Ти, Господи, великий і славний, силою дивний і непоборний. 14 Нехай усі створіння служать Тобі: бо Ти говорив, і вони були створені, Ти послав Свого духа, і він створив їх, і немає нікого, хто б міг протистояти Твоєму голосу. 15 Бо гори захитаються від основи разом із водами, скелі розтопляться, як віск, перед лицем Твоїм, але Ти милосердний до тих, хто боїться Тебе. 16 Бо всяка жертва замала для солодких пахощів тобі, і не вистачить усього лію на всепалення твоє, а хто боїться Господа, той завжди великий. 17 Горе народам, що повстають проти мого роду! Господь Вседержитель помститься їм у день судний, вклавши вогонь і черв'яків у їхнє тіло; і вони будуть відчувати їх і плакати вічно. 18 Як тільки вони ввійшли в Єрусалим, вони поклонилися Господеві; і як тільки народ очистився, вони принесли свої всепалення, свої дарові жертви та свої дари. 19 Юдіф також присвятила всі речі Олоферна, які їй дали люди, і віддала балдахін, який вона винесла з його спальні, в дар Господу. 20 Отже, люди продовжували бенкетувати в Єрусалимі перед святинею протягом трьох місяців, а Юдіт залишалася з ними. 21 Після цього часу кожен повернувся до своєї спадщини, а Юдіт пішла до Бетулії, і залишилася у своєму володінні, і свого часу була шанованою в усій країні. 22 І багато бажали її, але ніхто не пізнав її за всі дні її життя, після того, як помер її чоловік Манасія, і він був прилучений до свого народу. 23 Але вона зростала все більше й більше в пошані, і постаріла в домі свого чоловіка, маючи сто п'ять років, і звільнила свою служницю; І померла вона в Бетулії, і поховали її в печері Манасії, її чоловіка. 24 І оплакував її дім Ізраїлів сім днів, і перед її смертю вона роздала свій маєток усім, хто був найближчим родичем чоловіка свого Манасії, і тим, хто був найближчим із роду її. 25 І не було нікого, хто більше лякав би дітей Ізраїля ні в дні Джудіт, ні через довгий час після її смерті.